Реферат: Організація cпортивної гурткової роботи

ОРГАНІЗАЦІЯ

СПОРТИВНОЇ ГУРТКОВОЇ РОБОТИ

ПЛАН

ВСТУП

Важко переоцінити ту велику корисну ро­боту, що її виконують громадські інструк­тори, тренери, судді з спорту в колективах фізкультури підприємств, колгоспів, радгоспів, учбових закладів по впровадженню фізичної культури й спорту в повсякденний побут українських людей. Ще вагомі­шою має стати діяльність громадського фізкультурного активу.

Штатні тренери, викладачі, вчителі фізич­ного виховання, фізкультурні працівники не можуть забезпечити всього обсягу масово-оздоровчої, фізкультурної і спортивної роботи з мільйонними масами трудящих. На допомогу їм приходять громадські інструктори, тренери, судді.

У нас немало любителів спорту, активістів, які можуть досить кваліфіковано керувати діяльністю спортивних секцій і команд, прищеплювати молоді любов до фізкультури й спорту, виховувати в неї необхідні навички.

Великою шаною користуються громадські інструктори, тренери. За багаторічну громадську тренерську роботу президія спор­тивних товариств і організацій України присвоїла звання заслуженого тренера України Ю.Є.Шамаріну, Г.С.Борисову, А.В.Веденеєву та іншим громадським тренерам, які успішно поєднують основну виробничу роботу з громадською по підготовці майстрів спорту України і спортсменів-розрядників.

Повсякденна увага, допомога громадським активістам, піклування про підвищення їхньої кваліфікації — першочергове завдання рад спортивних товариств і організацій, рад спортивних товариств, федерацій, тренерсь­ких рад.

Видання бібліотечки з основних питань роботи фізкультурного активу видавництвом «Здоров'я», до написання якої залучені про­відні спеціалісти республіки, буде дійовою до­помогою громадським тренерам та інструкторам.

Громадські інструктори, тренери та інші працівники з різних видів спорту повинні по­стійно стежити за періодичною спортивною пре­сою, літературними новинками з питань фізкультури і спорту, вдосконалювати свої знання на курсах і семінарах. Невеликий обсяг бібліотечки не дозволяє дати повний аналіз методики навчання й тренування, техніки, тощо. Такі аналізи є в підручниках з окремих видів спорту, методичних посібниках, виданих за останні роки. Тут же подано лише стислі ме­тодичні поради.

ОРГАНІЗАЦІЯ СПОРТИВНИХ СЕКЦІЙ І КОМАНД

На переважній більшості підприємств, в установах, колгоспах, учбових за­кладах країни створені й працюють колек­тиви фізичної культури, але в багатьох з них, навіть при наявності необхідних умов, не організовані спортивні секції та команди з окремих видів спорту, які могли б охопити всіх бажаю­чих систематично тренуватись та брати участь у спортивних змаганнях.

Є й такі колективи фізкультури, які обме­жують свою діяльність організацією і роботою лише одної-двох спортивних секцій. Такі ра­ди колективів фізкультури позбавляють молодь і доросле населення можливості займатись улюбленими видами спорту.

Цілком очевидно, що рада колективу фіз­культури, яка не дбає про створення спортивних секцій, організацію учбово - тренувальної і спор­тивної роботи серед трудящих, залишається фіз­культурною «організацією» лише на папері.

Завдання кожного колективу фізкультури: орга­нізувати різні спортивні секції та команди, налагодити систематичну учбово-тренувальну і спортивну роботу серед молоді й дорослого на­селення, створити умови для проведення щоріч­них спартакіад у своїх колективах.

Досвід показує, що в будь-якому колективі фізкультури можна створити спортивні секції з окремих видів спорту, вести цілорічну учбово -тренувальну і спортивну роботу, готувати фізкультурників та складати нормативи комп­лексу. Для цього рада колективу фізкуль­тури з допомогою профспіл­кової організації повинна розгорнути організа­ційну і пропагандистську діяльність.

Насамперед слід обговорити питання про створення спортивних секцій і команд на засі­данні ради колективу фізкультури, погодити план організації секцій профспілковою організацією. Далі треба подба­ти про місця для тренувальних занять. Якщо колектив фізкультури не має своєї власної спор­тивної бази (стадіону, майданчиків, залу, клубу тощо), вживаються заходи до її створення (мова йде про будівництво найпростіших май­данчиків, про обладнання місць для занять у клубі чи іншому приміщенні), виготовлення або придбання необхідного інвентаря.

До створення найпростіших спортивних споруд залучаються фізкультурники, які вияви­ли бажання займатись тим чи іншим видом спорту. Для будівництва майданчиків викори­стовуються місцеві будівельні матеріали.

Можна домовитись і з сусіднім колективом фізкультури про використання їхньої спортив­ної бази для тренувальних занять секції або команди.

Такі види спорту, як шахи, шашки, настіль­ний теніс, городки, велосипедний спорт, лижний спорт і деякі інші, взагалі не потребують складних споруд для учбово-тренувальної й спортивної роботи. Інвентар та деяке устатку­вання можна виготовити власними силами (стіл для настільного тенісу, городки тощо). Щодо велосипедів і лиж, то вони є в багатьох бажаю­чих, отже, цього досить для налагодження тре­нувань.

Одночасно із заходами по створенню спор­тивної бази добирають (якщо їх немає в колек­тиві фізкультури) керівників секцій і команд. Для цього рада колективу фізкультури відбирає спортсменів-розрядників, демобілізованих воїнів української армії, учнів старших класів для підготовки з них громадських інструкторів, тренерів і суддів.

Для проведення семінару, курсів по підго­товці громадських інструкторів, тренерів залу­чають найдосвідченіших викладачів фізкультури, тренерів, спортивних суддів вищих катего­рій, лікарів. Ради спортивних товариств і організацій (вони є в кожному районі), ради спортивних товариств, федерації, колегії суддів та тренерські ради завжди нададуть допомо­гу колективам фізкультури в проведенні семі­нарів по підготовці громадських фізкультурних кадрів.

Поряд з розв'язанням цих питань треба про­вадити організаційно-пропагандистську роботу. Звичайно на загальних зборах трудящих виноситься питання про організацію спортивних сек­цій, груп здоров'я, команд з окремих видів спорту. По радіо, через стінну газету, в об'явах оголошується запис до спортивних секцій, ко­манд. У цехах, бригадах, відділах, класах про­вадяться бесіди, лекції про оздоровче значення того чи іншого виду спорту, про розвиток фізич­ної культури і спорту в нашій країні, про успі­хи Українських спортсменів на міжнародній арені...

Велику користь принесуть добре підготовле­ні спеціальні спортивні вечори з виступами кра­щих спортсменів колективу чи запрошених май­стрів спорту. На таких вечорах можна провади­ти запис до спортивних секцій.

Коли ці заходи будуть здійснені і бажаючі брати участь у тих чи інших секціях виявлені, скликаються загальні збори, на яких обговорюються завдання учбово-тренувальної і спортив­ної роботи та обирається бюро секцій (у складі 5—7 чоловік), яке разом з громадським інструк­тором має здійснювати керівництво учбово-спортивною роботою. Бюро спортивних секцій по­дає допомогу раді колективу фізкультури, громадському інструктору в складанні й здійсненні розкладу тренувань, календарного плану спор­тивних заходів; забезпечує вибори капітанів команд, старост груп і контролює їхню роботу; розробляє положення і програми змагань, конт­ролює збереження спортивного інвентаря й обладнання та забезпечує своєчасний його ре­монт; готує місця змагань, комплектує суддів­ську колегію, провадить агітаційно-пропаган­дистську роботу з фізичної культури і спорту.

Бюро спортивної секції розподіляє обов'язки між своїми членами, визначаючи відповідальних за спортивно-технічні питання, базу і інвентар, суддівські кадри, пропаганду тощо, та складає план роботи на рік.

Одночасно з організацією спортивних секцій і команд з різних видів спорту, в яких бере участь переважно молодь, рада колективу фіз­культури повинна потурбуватись і про трудя­щих старшого віку, організувавши з дорослого населення групи здоров'я.

Організація спортивних секцій, команд груп здоров'я — це, звісно, тільки частина за­ходів по розгортанню спортивно-масової й оздо­ровчої роботи. Головне полягає в тому, щоб спортивні секції провадили систематичні учбо­во-тренувальні заняття, щоб за певним планом проходили спортивні змагання, товариські матчові зустрічі, спартакіади тощо.

Тільки за цих умов рада колективу фіз­культури, бюро спортивної секції виконають свою роль організатора масової оздоровчої і фізкультурно-спортивної роботи, тільки за цих умов у колективі фізкультури вируватиме спор­тивне життя, виростатимуть кваліфіковані спортсмени.

План-зразок роботи баскетбольної секції колективу фізкультури

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Основна мета спортивного тренування — за­безпечити високий рівень здоров'я спортсменів, оволодіння спортивною технікою, виховання мо­ральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витрива­лості, спритності) і на цій основі — досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов'язково має передбачати навчання й тре­нування спортсменів будь-якої підготовленос­ті — від новачка до майстра спорту.

Громадський інструктор, тренер, обізнаний з основними питаннями теорії, методики навчан­ня й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шля­хом розповіді, особистого показу, після чого про­понує членам колективу викопати їх. У процесі виконання вправ інструктор дає вказівки, ви­правляє помилки, пропонує повторювати впра­ви доти, поки спортсмен не навчиться злагодже­но й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, інструктор розчленяє її, про­понуючи виконати окремі частини, а потім і в цілому.

Принципів спортивного тренування кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це — шлях до фізичного вдоскона­лення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухомих якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична до­сконалість у цілому — основа успіху в будь-якому виді спорту.

Особливого значення набував здійснення принципу всебічності в учбово-тренувальній ро­боті з юними спортсменами. Всебічний фізич­ний розвиток у юні роки забезпечить міцне здо­ров'я, працездатність, високі спортивні резуль­тати в зрілому віці.

Другий принцип — свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які за­безпечать розуміння, активне ставлення спорт­смена до них. Принцип свідомості, який у сучасній системі тренування став одним з найважливіших, означає, що спортсмен повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Інструктор чи тренер повинні провадити з вихованцями бе­сіди про конкретні завдання кожного трену­вального заняття.

Третій принцип — поступовість. Він побудо­ваний на тому фізіологіч-ному положенні, що зміни в перебудові органів і систем організму та покращання їх функцій відбуваються під впливом тренування поступово, протягом пев­ного часу. Звідси висновок — тренувальне на­вантаження треба підвищувати поступово, від заняття до заняття. Здійснення цього принципу базується і на відомих педагогічних правилах — «від простого до складного», «від легкого до важкого», «від відомого до невідомого». Най­правильнішим при навчанні є сполучення пра­вил — «від простого до складного» і «від легкого до важкого».

Принцип поступовості визначає планове збільшення навантажень і складності вправ на кожному занятті. Це й повинні відбивати тиж­неві, місячні й річні плани тренувань. Посту­повість у навчанні має відповідати силам і мож­ливостям спортсменів, тобто треба враховувати індивідуальні особливості кожного з них. Такий підхід забезпечить поліпшення здоров'я, трено­ваності та зростання спортивних результатів. І навпаки, ігнорування принципу поступовості, неврахування індивідуальних особливостей уч­нів, прагнення до «швидкого» зростання трено­ваності, спортивних досягнень протягом корот­кого часу (здійснення так званої форсованої підготовки «натягування» на розрядні нормати­ви) ніколи ще не давало бажаних результатів, а лише шкодило здоров'ю.

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність по­вторень, щоб домогтись відповідних змін у пере­будові органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтер­вал відпочинку між ними значною мірою зале­жать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звер­нути на то, що до чергового заняття треба при­ступати з достатньо відновленими силами пі­сля попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, сприт­ність і точність рухів. Продовжувати трену­вання при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть віднов­лені, повторити вправу вдруге, потім, знову-та­ки після відпочинку,— втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли на­ступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок впра­ву треба повторювати доти, аж поки вона не буде виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.

Принцип повторності вимагає систематично­го тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якос­ті. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на трену­вальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших проблем сучасної методики тренування с проблема роз­витку високих вольових якостей спортсменів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості до відповідальних змагань. Високі вольові якос­ті досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Виховання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних питань, які стоять перед гро­мадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов'язані між со­бою. Всебічної фізичної підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуван­ні, а поступовість ґрунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а лише у взаємозв'язку, в єдиному про­цесі виховання, навчання й тренування спорт­сменів.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особли­вості видів спорту, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної тех­ніки, тоді як підготовленим спортсменам необ­хідні спеціальна технічна підготовка та оволо­діння тактичною майстерністю. В підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

Технічна підготовка . Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумов­лене оволодінням спортивною технікою. Техніч­но досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних резуль­татів.

Важлива сторона спортивної техніки — еко­номне виконання вправи, яке забезпечує збере­ження сил. Під час навчання спортсмен пови­нен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих деталей і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спорт­смена належить тренерові, який повинен розу­чити з ним вправу в цілому І по частинах, про­аналізувати кожен рух.

Тактична підготовка . Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціональніше вико­ристати сили й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосередньо­го контакту з суперником.

Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду найсильніших спортсменів і команд; практичне ви­користання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз сил суперників, їхньої технічної. фізичної, во­льової підготовленості; аналіз проведеного зма­гання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній про­вадиться з використанням таких основних ме­тодів: розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі трену­вальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,

Фізична підготовка — найважливіша части­на процесу тренування спортсмена. Поділяєть­ся вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського орга­нізму, підвищення їх функціональних можли­востей — збільшення сили, швидкості, витрива­лості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розви­ток з обраного виду, а також з інших видів спор­ту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу ГПО.

Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спорт­смена, але вправи добираються з урахуван­ням особливостей даного (обраного) виду спорту.

Моральна й вольова підготовка. Український спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у сво­їх силах, здатним до максимальних зусиль; по­винен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей нашої країни, зокрема видатних спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всьо­го учбово-тренувального процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброї­ти їх певними знаннями з галузі теорії й мето­дики спорту взагалі і спортивної спеціалізації зокрема, ознайомити з питаннями особистої гі­гієни, режиму, лікарського контролю та само­контролю тощо.

Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся вихов­на робота в спортивній секції, команді, колекти­ві фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, ін­структор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренер повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між ідей­но-політичним, моральним вихованням і фізич­ним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових яко­стей, порушує основний принцип сучасної системи фізичного виховання — його всебіч­ність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.

ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ

Система тренування передбачає відповідну організацію та планування. Тренувальні занят­тя в спортивній секції колективу фізкультури провадяться три-чотири рази на тиждень три­валістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою структурою і складають­ся з трьох частин: розминка, основна і за­ключна.

Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне — від підготовленості спортсменів за­стосовують і інший варіант тренувальних за­нять — з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.

Перший варіант (з 3-х частин) здебільшого застосовується в заняттях з більш підготовлени­ми спортсменами; другий (з 4-х частин) — в групових заняттях з мало підготовленими фіз­культурниками, новачками, в групах здоров'я і т. п.

У тренувальному занятті з трьох частин час розподіляється так; розминка триває 20-30 хвилин, основна частина — 80-90, перехід­на — 10.

Більш підготовленим спортсменам рекомен­дуються додаткові індивідуальні заняття (за завданням громадського тренера), які провадяться самими спортсменами протягом 30-40 хвилин щодня. Такі заняття вирішують одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили, певних груп м'язів, збільшення рухливос­ті в суглобах, вдосконалення окремих елемен­тів техніки тощо). Провадити їх можна як ран­кову гімнастику, а також і в інший час.

Докладніше зупинимось на змісті і завдан­нях тренувальних паняті, з чотирьох частин.

Вступна частина (тривалість 8-10 хвилин) має на меті організувати групу до занять, ви­кликати бадьорий, життєрадісний настрій. Засо­бами виконання цих завдань є: шикування групи, рапорт старости інструктору, перевірка відвідування, пояснення завдань і змісту за­няття; чергування ходьби і бігу, виконання вправ під час ходьби, перешикування для виконання фізичних вправ у підготовчій час­тині.

Дисциплінуюче значення мають стройові вправи.

У підготовчій частині (тривалість до 30 хви­лин) відповідними вправами вирішуються зав­дання попередньої підготовки всіх груп м'язів з метою розпитку еластичності, підвищен­ня рухомості в суглобах, вдосконалення коорди­нації (погодженості) рухів та ознайомлення з елементами техніки.

Ця частина особливо важлива в тренуваль­ному занятті з новачками та з малопідготовленими спортсменами.

Основна частина (тривалість 70 хвилин) ви­рішує завдання підвищення всебічної фізичної та спеціальної підготовки, навчання й вдоскона­лення спортивної техніки і тактики, виховання вольових і фізичних якостей — сили, швидкості, витривалості тощо.

Зміст основної частини занять змінюється залежно від підготовленості спортсменів, їх ві­ку, статі, періоду тренувань, спортивної спеціа­лізації та інших обставин. Але завжди, як рекомендує професор М.Г.Озолін, навчання і тренування повинні мати таку найраціональнішу послідовність: вправи переважно для на­вчання техніки або тактики і вдосконалення в них; вправи, спрямовані переважно на розви­ток швидкості; вправи, спрямовані переважно на розвиток витривалості.

До основної частини одного тренувального заняття включають вправи для розвитку од­ної-двох з названих якостей.

Перехідна частина (тривалість до 10 хви­лин) — обов'язкова для тренувальних занять з будь-якими контингентами, бо завдяки їй вирі­шується дуже важливе завдання, а саме: посту­пове зниження навантажень, приведення орга­нізму в стан, близький до норми.

Добираючи вправи для перехідної частини, треба мати на увазі, що різкий перехід від тре­нувальної роботи до спокою викликає знижен­ня самопочуття і може призвести до порушень кровообігу. З огляду на це заключна частина провадиться в спокійному рівномірному темпі (ходьба, дихальні вправи тощо).

Розподіл часу по окремих частинах занять може змінюватись залежно від багатьох обставин (завдань, які повинні вирішуватись на да­ному занятті, підготовленості групи, періоду тренувань тощо).

У посібниках нашої бібліотечки з окремих видів спорту наводяться приблизні плани за­нять для груп різної підготовленості та різних періодів тренування. Керуючись ними громад­ський інструктор, тренер, складаючи конспект занять, повинен врахувати всі конкретні обста­вини, які можуть сприяти їх успішному проведенню.

Ефективність тренувального заняття в спор­тивній секції цілком і повністю залежить від педагогічного вміння, творчої активності гро­мадського інструктора, тренера. Щоб кожне заняття проходило цікаво, емоційно, вони по­винні ретельно готуватись до його проведення, широко застосовувати елементи змагань при виконанні вправ, не залишати без уваги жодно­го вихованця.

ПЛАНУВАННЯ УЧБОВО-ТРЕНУВАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ

Найважливішою умовою ефективності трену­вань та успіху в спортивних змаганнях є систематична підготовка спортсмена протягом року. Здійснення цілорічних тренувань вимагає правильного планування. Рік поділяється на три періоди: підготовчий, змагальний та пе­рехідний, які складають у сумі річний цикл тренувань. Таких циклів в одному році може бути й кілька. В таких видах спорту, як гімнастика, волейбол і деякі інші, тренуваль­ний рік має два цикли, а у важкій атлетиці, боротьбі, боксі — стільки циклів, скільки за­плановано на рік основних змагань.

Періоди тренувань і тренувальний цикл у цілому органічно пов'язуються з календарем спортивних змагань.

Підготовчий період . Сучасні методи трену­вання в усіх, без винятку, видах спорту відво­дять цьому періодові вирішальну роль у підго­товці спортсменів. У річному циклі тренувань підготовчий період повинен зайняти не менше 4—5 місяців при 4—5 тренувальних заняттях на тиждень для підготовлених спортсменів та З—4 — для початківців.

Тренування в підготовчому періоді забез­печує:

· набуття та покращання загальної і спеціаль­ної фізичної підготовленості;

· дальший розвиток сили, швидкості та інших фізичних якостей, необхідних для вдосконален­ня в даному виді спорту;

· дальше покращення моральних і вольових якостей;

· оволодіння спортивною технікою і вдоскона­лення в ній;

· ознайомлення з елементами тактики;

· підвищення рівня знань у галузі теорії фі­зичних вправ і виду спорту.

За підготовчий період тренувань, спортсмени повинні набути таку тренованість, яка дозволи­ла б їм почати змагальний період добре підго­товленими. з високим рівнем спортивної техні­ки, фізичних і вольових якостей.

Останнім часом змагання плануються і про­вадяться протягом року, в тому числі і в підго­товчому періоді. Так, наприклад, календарні плани спортивних заходів для легкоатлетів вже кілька років передбачають серію змагань як у закритих приміщеннях, так і на повітрі (кро­си, метання тощо) в лютому й березні.

Змагальний період. Основні завдання трену­вань у цьому періоді зводяться до дальшого під­вищення рівня розвитку фізичних і морально-вольових якостей, вдосконалення і закріплення спортивної техніки, оволодіння тактикою і на­буття досвіду змагань.

Цей період прийнято поділяти на два ета­пи. Перший, так званий дозмагальний, триває один місяць, а другий — основних спортивних змагань — 3—5 місяців (залежно від виду спорту).

На першому етапі спортсмени повинні здій­снювати напружене тренування й братії участь у невеликій кількості змагань для набуття «бо­йового» досвіду. Виступаючи в них, спортсмени призвичаюються до нових умов, перевіряють свої можливості, підвищують тренованість. У ці­лому тренування на цьому етапі слід розгляда­ти як підготовку до участі в найбільш відпові­дальних змаганнях, запланованих на наступні місяці сезону.

Тренування на другому етапі основного пе­ріоду трохи відрізняються від тренувань на першому етапі і мають свої особливості. Голов­ну увагу в цей період приділяють вдосконален­ню техніки в обраному виді спорту та підготов­ці до досягнення найвищих для даного спорт­смена результатів.

Перехідний період має на меті створення таких умов, за яких спортсмени після напру­женої роботи в змагальному періоді будуть готові почати наступний цикл тренувань, не знизивши рівня набутих фізичних якостей і технічних навичок.

Перехідний період тренувань може мати різ­ний характер залежно від виду спорту, рівня підготовленості спортсменів, їх віку та кількості змагань, у яких вони взяли участь протягом змагального періоду.

На сучасному етапі для окремих видів спор­ту погляди на завдання перехідного періоду трохи змінились. До цього часу, наприклад, у тренуванні бігунів (особливо на довгі дистанції) в перехідному періоді наставало затишшя. Тим часом бігуни втрачали набуті якості, а з по­чатком підготовчого періоду починали все знову.

Зараз у перехідному періоді бігуни не припи­няють тренувань і навіть беруть участь у зма­ганнях.

Для початківців і юних спортсменів, які не мають великої кількості відповідальних зма­гань, перехідний період не вимагає серйозних змін у процесі тренувань.

Керуючись цими загальними вказівками по плануванню цілорічності тренувань, громад­ський інструктор, тренер складає тижневий цикл тренувань, виходячи із завдань окремих періодів. Тижневі цикли тренувань для різних періодів наведені в брошурах нашої бібліотеч­ки з окремих видів спорту.

ЛІКАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

Складовою частиною системи тренування е систематичний лікарський контроль над фіз­культурниками і спортсменами. Громадський інструктор, тренер повинні твердо усвідомити, що перш ніж приступити до занять у спортив­ній секції, команді, фізкультурники мають про­йти лікарське обстеження, під час якого визна­чається можливість допуску до тренувань, даю­ться рекомендації у виборі виду спорту, вста­новлюється характер і ступінь тренувальних навантажень тощо.

Надалі спортсмени проходять медичний ог­ляд мінімум два рази на рік, а в деяких видах спорту — кожні три місяці. Мета цих обсте­жень — визначити вплив регулярних занять спортом на фізичний розвиток і стан здоров'я спортсмена. При цьому виявляється і рівень зростання тренованості організму.

Крім цього, обов'язковим с медичний конт­роль напередодні змагань. Лікар вирішує пи­тання і ставить свій підпис на заявці про до­звіл на участь спортсмена в тих чи інших зма­ганнях.

Без такого лікарського допуску жоден учас­ник не може брати участі в змаганнях.

За даними систематичних лікарських обсте­жень визначають працездатність та функціо­нальні зміни окремих органів і систем організму спортсмена, на підставі яких громадський інструктор за участю лікаря вносить зміни в режим тренувань.

Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим спортсмена, що складається з правильного розпорядку дня, в якому знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика, трену­вання і відпочинок, сон, харчування.

Особливе значення має лікарський контроль у роботі з дітьми, підлітками та юнаками. Орга­нізація занять спортом серед цього контингенту фізкультурників вимагає від громадських ін­структорів, тренерів повних знань анатомо-біологічних основ цих вікових груп. І тут у приго­ді стане співдружність з лікарем. Разом вони повинні вирішити питання про форми й мето­ди учбово-тренувальних занять у дитячих, під­літкових та юнацьких спортивних секціях і командах.

Перш за все треба враховувати, що в роботі з дітьми 10—12 років основну увагу слід при­ділити загальній фізичній та багатоборній під­готовці, опрацюванню якомога більшої кількос­ті рухомих навичок різного характеру. Цього можна домогтись введенням у заняття комплек­су природних рухів (біг, стрибки, метання, лазання), а також різних рухливих ігор, ігор з м'ячем, гімнастичних вправ тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку, займати більше 20—25% загального обсягу учбового матеріалу. При цьому заняття мають провадитись, головним чином, у плані вивчення техніки та основ тактики.

У роботі з юнаками 13—15 років вимоги до загальної фізичної багатоборної підготовки за­лишаються ті ж самі, але розширюється коло рухомих навичок, більше уваги приділяється розвиткові швидкісних та швидкісно-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту, тактиці. В невеликому обсязі в заняття вводяться силові наванта­ження.

Зберігаючи в роботі з юнаками 16—18 років великий обсяг загальнофізичної та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові на­вантаження та навантаження на витривалість. В учбово-тренувальпому процесі все більше міс­це займає скеровано тренування з обраного виду спорту. Характер технічної й тактичної підготовки значною мірою наближається до характеру цієї підготовки в дорослих.

Перелік етапів підготовки юних спортсменів (Г.Г. Бухман) має орієнтовний характер. Інколи можуть змінюватись залежно від багатьох об­ставин і, зокрема, від особливостей обраного ви­ду спорту. Специфіка окремих видів спорту ви­магає відповідних змін у формах і методах на­вчання й тренування.

Добір засобів для учбово-тренувального процесу з цим контингентом фізкультурників і спортсменів повинен грунтуватись на анатомо­фізіологічних особливостях відповідних вікових груп. В зв'язку з цим гостро постає питання про найтісніший зв'язок лікаря, інструктора й тре­нера для забезпечення такого порядку, який виключав би можливість початку тренування дітей, підлітків та юнаків без ретельного медич­ного огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або трсну пальних навантажень, а також навантажень у процесі спортивних зма­гань,

Самоконтроль. Громадському інструктору, тренеру важливо самому знати та навчити фізкультурників самоконтролю, який, звичайно, не може замінити лікарського контролю, але б цінним доповненням до нього.

Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом свого здо­ров'я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м'язова сила тощо.

Для обліку самоконтролю треба завести спе­ціальний зошит, в якому занотовувати всі дані.

Самопочуття . Цей показник відображає ба­дьорість, життєрадісність, підвищення праце­здатності або, навпаки,— кволість, зниження загального тонусу. Якщо спортсмен почуває, що під впливом тренувань самопочуття погір­шується, то це служить сигналом, що насту­пила перевтома,

Сон. Нормальним вважається міцний сон, який настає досить швидко. Після такого сну людина ранком прокидається бадьорою, з почут­тям легкості. Перевтома характеризується без­сонням, почуттям, що сон не дав відпочинку, не відновив сил.

Апетит . Нормальне тренування, виконання вправ з доступним даній людині навантажен­ням сприяє апетиту.

Вага тіла . На початку тренувань (7—15 днів) вага зменшується (організм звільняєть­ся від лишків води й жиру), потім зростає за рахунок збільшення м'язевої маси, а в даль­шому залишається на одному рівні. Якщо ж вага і далі зменшується, необхідно звернутись до лікаря. Після тренувань або змагань вага знижується, однак протягом доби має прийти до норми.

Бажання тренуватись. Здорові люди зав­жди виявляють бажання займатись фізичними вправами, спортом; коли ж такого бажання нема або з'явилася байдужість до фізичних вправ, то це — ознака иеров-юми. В цьому випадку треба порадитись з тренером, лікарем та зменшити тренувальні навантаження, відпочити або переключитись на інші вправи.

Пульс — це найоб'єктивніший показник ді­яльності серцево-судинної системи. Лічити пульс повинен уміти кожен фізкультурник. Підрахунок пульса здійснюється за секундо­міром або хвилинною стрілкою годинника про­тягом 15 секунд. Одержана цифра множиться на чотири, таким чином ми знаємо кількість ударів па одну хвилину.

Пульс здорової нетренованої людини в стані спокою дорівнює 60—70 ударам на хвили­ну. В тренованих спортсменів у стані спокою пульс повільніший.

Діяльність серцово-судинної системи при м'язових напруженнях посилюється, і після за­кінчення фізичних навантажень пульс може дорівнювати 100—160 ударам на хвилину, а іноді й більше. Однак через 5—6 хвилин пульс приходить до норми. Чим здоровіша й тренованіша людина, тим швидше пульс вертається до вихідної величини.

Дихання . Хорошим диханням є ритмічне, глибоке дихання, яке супроводжується повним розширенням грудної клітки. Нормальна час­тота дихальних рухів 10—18 на хвилину. Чис­ло дихальних рухів підраховують, поклавши долоню на нижню частину грудини і верхню частину живота: вдих і видих вважаються за одне дихання.

М'язова сила . Силу м'язів кисті правої та лівої руки вимірюють ручним динамометром. Результати заносять до зошита самоконтролю.

Дані самоконтролю час від часу аналізую­ться разом з інструктором, тренером, лікарем.

СПОРТИВНІ ЗМАГАННЯ

Громадський фізкультурний актив готує та провадить спортивні змагання, які займають важливе місце в системі фізичного виховання.

У масовому розвиткові спорту велику роль відіграє емоційний фактор спортивних зма­гань. Гостра спортивна боротьба, яка відбуває­ться під час змагань, бажання спортсменів швидше пробігти, вище й далі стрибнути, під­няти якомога більшу вагу і т. п. розвивають у молоді любов до спорту, відповідають Її прагненням до здорового, сильного, красивого, а це обумовлює необхідність систематично тре­нуватись, зміцнювати своє здоров'я, загартову­ватись, набувати «бойового» досвіду спортив­ної боротьби.

Спортивні змагання не тільки сприяють ви­хованню у фізкультурників таких важливих рис характеру, як наполегливість, воля до пе­ремоги, сміливість, колективізм, дружба, але й мають вирішальне значення в організаційно­му зміцненні та пожвавленні всієї діяльності колективів фізкультури і, насамперед, сприя­ють залученню нових верств населення до си­стематичних занять спортом.

Участь у спортивних змаганнях стимулює спортсменів удосконалювати свою майстер­ність, краще оволодівати спортивною технікою, безперервно підвищувати рівень всебічного фі­зичного розвитку, а це, в свою чергу, створює необхідні умови для досягнення високих спор­тивних результатів.

Проведення спортивних змагань плану­ють так само, як і тренування. Від строків проведення змагань залежить планування учбово-тренувальної і виховної роботи, напрям роботи спортивних секцій, ось чому календар­ний план спортивних заходів має бути ретельно продуманий і складений на рік.

При складанні річного календарного плану спортивних змагань з того чи іншого виду спор­ту необхідно врахувати строки їх проведення в районі, місті, в спортивному товаристві. Так, наприклад, якщо районні змагання з легкоат­летичного кросу заплановано провести 15— 20 травня, то змагання з кросу в колективі фізкультури планують на один-два тижні раніше з тим, щоб після проведення своїх змагань визначити й підготувати команду колективу фізкультури до участі в районному кросі.

Головне в плануванні спортивних змагань з будь-якого виду спорту — домогтись того, щоб вони не мали епізодичного характеру, а провадились протягом року, багаторазово, по турах.

Ми вже говорили про те, що спортивні зма­гання органічно пов'язані ;і учбово-тренувальним процесом по підготовці спортсменів і що цей процес повинен тривати цілий рік, бо тільки за цих умов можна досягти успіхів у зростанні спортивно-технічних показників. Звідси випливає необхідність і змагання про­вадити протягом року. Уявімо собі, що зма­гання з будь-якого виду спорту будуть прове­дені лише раз чи два рази на рік. Чи стимулю­ватимуть таке планування й проведення змагань юнаків і дівчат вдосконалювати свою майстерність, чи викликатимуть у них бажання тренуватись? Ні! Бо не буде де перевірити до­сягнуте на тренуваннях, не буде де помірятись у силі, швидкості, спритності.

Треба усвідомити й те. що без змагань, без спортивної боротьби, яка відбувається під час поєдинків з суперниками, не можуть зростати досягнення. Як же планувати й провадити багаторазові змагання по турах? Як домогтись того. щоб вони стали органічною частиною учбово-трену­вального процесу?

Покажемо це на прикладі такого виду спор­ту, як важка атлетика. Проведення змагань планується в три тури: перший тур провадить­ся в квітні, другий - у липні й третій — у жовтні.

Після кожного туру команда цеху, бригади, відділу і т. п. набирає певну кількість очок. Командна першість визначається за сумою очок, що набрали команди в усіх трьох турах, тобто аж у жовтні, по закінченні змагань.

При такому плануванні особисто-команд­ної першості з важкої атлетики громадські ін­структори цехових, бригадних і т. п. команд не залишать тренувань важкоатлетів після про­ведених змагань у квітні (після 1-го туру), бо попереду ще участь у двох турах, які визна­чать, котрій команді дістанеться перехідний приз.

Крім того, слід вести відповідну роботу по залученню молоді до важкоатлетичних секцій, провадити цехові, бригадні змагання, щоб ви­явити сильніших атлетів, які зуміють поповни­ти команду для участі в наступних турах зма­гань.

За цих умов важка атлетика дістане масо­вий розвиток у колективі фізкультури, зро­статимуть спортивні результати атлетів. До цього слід додати, що проведенням особисто-командної першості колективу фізкультури з важкої атлетики не вичерпується календар змагань з цього виду спорту. Протягом року важкоатлети колективу фізкультури візьмуть участь у змаганнях на першість району, міста, спортивного товариства, проведуть товари­ські матчові зустрічі з командами сусідніх ко­лективів, організують змагання на виконання розрядних нормативів Єдиної Всесоюзної Спортивної Класифікації так звані класифі­каційні змагання), конкурси силачів і т. д. Таке планування забезпечить проведення ба­гаторазових змагань протягом року і поєднан­ня їх з цілорічним учбово-тренувальним проце­сом.

Календарний план спортивних заходів ко­лективу фізкультури, спортивної секції пови­нен передбачати участь кожного фізкультур­ника у 6—8 змаганнях, а спортсменів-розрядників — у 10—15 різних поєдинках.

Хоч усі спортивні змагання повинні готу­ватись і провадитись так, щоб стати засолами пропаганди спорту, до річного календарного плану необхідно включити спеціальні заходи агітаційного характеру — проведення різних спортивних свят, показових виступів кращих спортсменів, а також масових змагань, так званих відкритих стартів для всіх бажаючих помірятись силою, швидкістю, спритністю. Це, насамперед, конкурси на кращого борця, бігу­на, стрибуна, стрільця, плавця, конкурси силачів тощо.

Дуже важливо, щоб до проведення змагань на першість колективу фізкультури або інших змагань з того чи іншого виду спорту за учас­тю команд усіх цехових, бригадних і т. п. фіз­культурних організацій, були організовані змагання на першість цеху, бригади, факуль­тету, класу і т. д. Вони сприятимуть залученню нових фізкультурників до систематичних тренувань, забезпечуватимуть певні умови від­бору найсильніших спортсменів для комплек­тування цехової, бригадної і т.п. команди.

Нижче наводимо орієнтовні річні календар­ні плани окремих видів спорту.

Календарні плани спортивних заходів з окремих видів спорту входять до загального річного плану колективу фізкультури. Цілком очевидно, що проведення великої кількості змагань протягом року вимагає великої роботи до створенню й утриманню в належному по­рядку учбово-спортивної бази, інвентаря, об­ладнання тощо, а також по організації та про­веденню семінарів по підготовці суддів з різних видів спорту, створенню суддівських колегій або суддівських груп; систематичного вдоско­налення кваліфікації суддівських кадрів.

Положення про спортивні змагання . Гро­мадський інструктор, тренер повинен бути обіз­наний з тим, як скласти Положення про зма­гання. Цей документ, як і календар змагань, обумовлює зміст учбово-тренувальної роботи на певний період.

Спортивні змагання будь-якого масштабу не можуть бути проведені без Положення, яке визначає умови і порядок їх проведення. Дуже важливо, складаючи Положення про змагання, забезпечити однакові умови для всіх учасників і команд тим, щоб визначення осо­бистої та командної першості стимулювало особисту зацікавленість кожного учасника в досягненні хороших результатів.

Орієнтовний календарний план спортивних

змагань колективу фізкультури

Положення складається за 2—3 місяці до змагань і доводиться до відома всіх фізкуль­турників. Найкраще складати його одночасно з календарем спортивних змагань.

Положення передбачає мету і завдання змагань, виявлення сильніших команд цехів, бригад, відділів та окремих спортсменів, про­паганду даного виду спорту.

Далі визначається, хто здійснюй загальне керівництво змаганнями (рада колективу фіз­культури), вказується, що безпосереднє про­ведення змагань покладається на головну суд­дівську колегію, затверджену радою колективу фізкультури.

У Положенні вказується, хто допускається до змагань (фізкультурники і спортсмени, які пройшли відповідну підготовку і за станом здо­ров'я допущені лікарем до участі у змаганнях), в цьому ж розділі говориться і про склад команд від кожного цеху, бригади, факультету, класу тощо.

Слід ретельно продумати і скласти програ­му змагань, зазначивши вправи, довжину ди­станцій, види естафет, розрядність учасників тощо. Особливо чітко має бути викладений по­рядок визначення переможців і місць, зайня­тих командами та окремими учасниками, щоб уникнути різного тлумачення цих важливих умов у ході і після закінчення змагань.

Для суддівської колегії (особливо малодосвідченої) найскладнішим є підведення під­сумків змагань, тому в Положенні необхідно обумовити псі сторони цього питання. Як бути, наприклад. коли дні або декілька команд набе­руть однакову кількість очок (балів)? В цьому випадку команду-переможницю визначають за найбільшою кількістю перших, других, третіх і т. д, особистих місць, що здобули учасники команди, за найкращими досягненнями спорт­сменів старших спортивних розрядів або за найкращими результатами, досягнутими у важ­чих видах програми (наприклад, у легкій ат­летиці — довжина дистанції, багатоборство то­що). В таких видах спорту, як боротьба, бокс, теніс, фехтування при рівності очок у двох і більше команд перевага надається тій, яка має краще співвідношення кількості чистих пере­мог або часу, витраченого на ці перемоги,— в боротьбі, очок оцінки бою — в боксі, виграних ігор — у тенісі, завданих уколів — у фехту­ванні.

В цьому ж розділі слід сказати про додат­кові правила оцінки та послідовність їх засто­сування. В командних видах спорту при рів­ності очок у двох команд, які борються за пер­ше місце, перевага надається команді, яка виграла зустріч між ними. Якщо три команди закінчили змагання з однаковою кількістю очок та мають взаємні поразки, місця між ни­ми розподіляються за більшою кількістю пере­мог або додатковими зустрічами між ними. В командних змаганнях, які провадяться кру­говим способом, за перемогу команді нарахо­вується 2 очка, за нічию — 1 очко, за поразку— О очок.

У змаганнях з легкої і важкої атлетики, лижного спорту, плавання і т. ін., де результа­ти виражені цифровими показниками (кіло­грамами, секундами, метрами), командні місця визначаються відповідно до результатів, пока­заних заліковими учасниками. (Термін «залікові учасники» означає, що кожна команда виставляє, наприклад, на кожний вид легкої атлетики по п'ять чоловік, а до заліку, відповідно до Положення, входять результати, скажімо, лише трьох учасників, які покажуть кращий результат. Ці три учасники й будуть «заліко­вими»). При цьому місце кожній команді ви­значається або за кращою сумою результатів, або за спеціальною таблицею очок. В останньо­му випадку складаються очки залікових учас­ників, і місце команди визначається за їх найбільшою сумою.

Для визначення командних місць можна застосувати і систему заліку за найменшою сумою очок, тобто за сумою особистих місць, зайнятих заліковими учасниками команд. При цьому за кожне І місце команді нараховується 1 очко, за ІІ-е місце — 2 очка, за ІІІ-е - три і т. д. Наведений спосіб найчастіше застосовує­ться при проведенні змагань з важкої атлети­ки, боротьби та інших видів спорту.

В Положенні про змагання необхідно перед­бачити нарахування штрафних очок командам за невиставлених учасників. Так, якщо відповідпо до Положення про змагання на особисто-командну першість, скажімо, з настільного теніса кожен цех (бригада) повинен виставити команду в складі 10 учасників (6 чоловіків і 4 жінки), а дна з них виставили команди в складі 8 чоловік (5 чоловіків і 3 жінки), в цьо­му випадку за кожного невиставленого учасни­ка команді нараховуються очки як за останнє місце плюс одне штрафне очко. Наприклад, як­що серед чоловіків було 30 учасників, то команді, яка не виставила учасника, нараховує­ться 31 очко (за останнє особисте місце — ЗО очок плюс штрафне очко).

Так же роблять у всіх випадках, коли коман­ди не додержали вимог Положення про кількість залікових учасників. Цей пункт примушує; ор­ганізаторів спортивної роботи дбати про підго­товку не одиниць спортсменів, а цілих команд.

Далі в Положенні вказується система наго­родження учасників і команд (перехідні призи за І командні місця, грамоти за II—III команд­ні місця, грамоти за перші три особисті місця). Окремо можуть бути встановлені призи за найбільшу масовість, наприклад, при прове­денні легкоатлетичних, лижних, велосипедних кросів, конкурсів і т. д.

Наприкінці встановлюються строки запису на участь у змаганнях або подачі заявок, а та­кож розклад тренувань перед змаганнями, про­ходження медичного огляду та графік змагань по днях і годинах.

Суддівська колегія змагань . Важливою ді­лянкою підготовки спортивних змагань будь-якого масштабу є своєчасне комплектування суддівських колегій. Серйозну увагу необхідно приділити доборові головної суддівської коле­гії. Головний суддя, його заступники, головний секретар та старші судді добираються з числа найбільш кваліфікованих та досвідчених суд­дів.

Громадський інструктор повинен пам'ятати, що добре підготувати спортсменів до змагань, це ще не все. Треба заздалегідь сформувати суддівську колегію, провести з суддями семі­нар, на якому розглянути Положення про змагання і визначити правильне, єдине тлума­чення правил змагань,— інакше вони не про­йдуть на належному рівні.

Суддівська колегія і, насамперед, головна суддівська колегія не тільки провадить змаган­ня, а й повинна готувати їх. За кілька днів до змагань складається графік їх проведення по днях і годинах; разом з радою колективу фіз­культури, бюро секції встановлюється поря­док відкриття змагань, нагородження перемож­ців (нагородження переможців особистої і командної першості треба обов'язково прова­дити в день закінчення змагань), закриття змагань; готуються місця змагань, інвен­тар, обладнання, суддівська документація тощо.

З метою забезпечення змагань власними суддівськими колегіями в кожному колективі фізкультури, залежно від обсягу спортивної роботи і наявності суддів з спорту, створюють­ся суддівські колегії або суддівські групи, Суддівська група обирає голову і секретаря, а там, де створюється суддівська колегія, обирається президія на чолі з головою президії та секре­тарем.

Основними завданнями суддівської колегії (групи) є проведення змагань з окремих видів спорту, спартакіад, товариських матчових зустрічей та інших спортивних заходів. З цією метою суддівська колегія (група) організує ви­вчення правил змагань, провадить семінари по підготовці суддів з спорту, по підвищенню ква­ліфікації суддівських кадрів, відкриті розбори суддівства змагань, на яких узагальнюється досвід, виявляються недоліки, помилки, допу­щені в ході змагань.

Нижче наводяться права і обов'язки суддів спортивних змагань, загальні для багатьох ви­дів спорту.

Головний суддя:

а) очолює суддівську колегію і керує зма­ганнями в цілому, відповідає за підготовку і проведення змагань у відповідності з правила­ми й Положенням про змагання;

б) розподіляє обов'язки між суддями, роз­робляв графік проведення змагань по днях і годинах;

в) провадить засідання суддівської колегії перед початком та після закінчення змагань, а також під час змагань, якщо виникає така по­треба;

г) перевіряє готовність місця змагань, об­ладнання та інвентаря, а також забезпечення змагань медичним обслуговуванням;

д) розглядає протести і приймає по них рішення;

е) складає звіт про проведення змагань.

Головний суддя має право: підмінити поча­ток проведення змагань, якщо місця змагань, обладнання або інвентар виявились непридат­ними; перенести дальше проведення змагань на інший день в разі несприятливих метереологічних умов; зробити зміни у програмі й розкладі змагань, якщо під час їх проведення виникає в цьому потреба; робить по ходу зма­гань переміщення суддів; звільняє від суддів­ства суддів, які порушують правила, припуска­ють помилки або не справляються зі своїми обов'язками; скасовує рішення суддів і при­ймає своє рішення, якщо вігі, перебуваючи на місці змагань, особисто переконався в помил­ковості рішення суддів.

Головний суддя не має права вносити змі­ни керують окремими ділянками підготовки.

Заступник головного судді . На змаганнях з великою кількістю учасників на допомогу головному судді виділяється один або декілька заступників. За вказівкою головного судді, во­ни керують окремими ділянками підготовки і проведення змагань. Під час відсутності го­ловного судді один із заступників виконує його обов'язки.

Головний секретар приймав Іменні заявки від команд і колективів, готує всі матеріали і суддівську документацію, керує роботою секре­тарів окремих видів змагань та контролює її, видає особисті номери учасникам, перевіряє протоколи, які надходять до секретаріату від суддівських бригад, виводить особисті й коман­дні місця змагань.

Секретарі працюють під керівництвом го­ловного секретаря і ведуть протоколи з окре­мих видів змагань.

Старший суддя-секундометрист керує ро­ботою суддів-секундометристів, інструктує їх, перевіряє показники секундомірів і повідомляв ці показники секретареві для занесення в про­токол.

Судді-секундометристи фіксують час і пові­домляють показники свого секундоміра (без обговорення показників з інтими суддями-секундометрігстами) старшому судді.

Старші судді очолюють бригади суддів, ке­рують їх роботою, перевіряють місце про­ведення змагань, інвентар, обладнання.

Стартер самостійно розв'язує питання про Правильність старту. Його рішення може бути скасоване тільки головним суддею (або його заступником), якщо останній був біля місця старту.

Судді па фініші визначають правильність і порядок приходу учасників на фініші.

Суддя-інформатор оголошує програму і по­рядок змагань, інформує учасників і глядачів про особисті результати, показані учасниками, та про хід командної боротьби.

Начальник дистанції обирає трасу змагань, робить вимірювання дистанції та її розмітку, інструктує і розставляє контролерів по дистан­ції та знімає їх по закінченні змагань.

Лікар змагань входить до складу головної суддівської колегії на правах заступника го­ловного судді по медичній частині. Лікар пере­віряє наявність у заявках колективів і команд візи лікаря (медичної установи) про допуск до участі у змаганнях, здійснює медичний контроль над учасниками в процесі змагань, стежить за додержанням санітарно-гігієнічних вимог при проведенні змагань, подає необхідну медичну допомогу учасникам.

* * *

У наших порадах нам здається важливим ознайомити громадський фізкультурний актив з питаннями організації спортивних змагань серед осіб середнього і старшого віку.

Ці питання надто мало висвітлені в пресі, крім того, залучення до участі в змаганнях цих контингентів трудящих далеко не завжди зна­ходить підтримку навіть у фізкультурних пра­цівників.

Тим часом, особи середнього і старшого ві­ку становлять чи не більшість населення. Во­ни працюють у сфері виробництва матері­альних благ, вдосконалюють науку, техніку, культуру, і залучення Їх до активної оздоров­чої і спортивно-масової роботи е гострою про­блемою, яка, безумовно, повинна відіграти ве­лику роль у виконанні вимог програми уряду про запровадження фізичної культури і спорту в повсякденний побут народу.

За останні роки вже набуто повного досві­ду організації в колективах фізкультури так званих груп здоров'я, в яких регулярно займаються тисячі трудящих старшого віку. Причому вони, як правило, виявляють великий інтерес не тільки до занять фізичними вправа­ми, а й до участі у спортивних змаганнях.

Великі успіхи, яких домоглись сіверсько-донецькі, новокаховські та громадські органі­зації інших міст республіки п проведенні оздо­ровчої й спортивно-масової роботи з трудящи­ми, значною мірою обумовлені залученням до цієї корисної справи дорослого населення. На кінець 1999 року в м. Сіверськодонецьку до регулярних занять у спортивних секціях і в групах здоров'я залучено 75% жителів міс­та, а в Новій Каховці — більше половини.

Найважливішу роль у цих успіхах відігра­ли спортивні змагання. В м. Новій Каховці лише в спартакіаді здоров'я взяло участь близько шести тисяч чоловік, переважно до­рослого населення.

В багатьох містах нашої республіки плану­ються і провадяться змагання серед осіб стар­шого віку, розігруються чемпіонати, відбува­ються навіть міжміські матчові зустрічі. Такі матчі, як, наприклад, між командами тенісис­тів міст Києва і Львова, стали традиційними.

Що ж до осіб середнього віку, особливо тих, що займалися спортом в молоді роки, то вони незаслужено виключаються із загальної системи спортивно-масової роботи. Цілком очевидно що громадські інструктори, тренери, судді з спорту повинні домогтись того, щоб усі фізкультурники середнього віку (30—45 років) залучались до участі в змаганнях.