| Скачать .docx |
Реферат: Пcихологія тероризму
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Академія державної податкової служби України
РЕФЕРАТ
Тема: Психологія тероризму
Підготував:студент групи ПБ-45 Саєнко В.В.
Перевірив: викладач Денисенко В.В.
Ірпінь, 2000 рік
ВСТУП
ТЕРОРИЗМ (терор) (від франц. terreur страх, жах), термін ввійшов у вжиток наприкінці 18 в. для позначення репресивної політики, що проводилася якобінцями в Великой французской революции. період Потім набув універсального значення і використовується для позначення мотивованого насильства з політичними цілями.
Термін «терор» у сучасній літературі вживається звичайно для характеристики політики насильства і лякання, застосовуваного диктаторськими або тоталітарними режимами стосовно громадян своєї країни, насильство з боку «сильної» держави.
Під тероризмом розуміється насильство з боку «слабкої» опозиції. Тероризм це метод, за допомогою якого організована група або партія прагне досягти проголошене нею цілей переважно через систематичне використання насильства. Для нагнітання страху терористи можуть застосовувати також підпали або вибухи магазинів, вокзалів, штаб-квартир політичних партій і т.п. У сучасних умовах терористи практикують захоплення заручників, викрадення літаків.
Терористичні дії завжди носять привселюдний характер і спрямовані на вплив на суспільство або на владу.
З 1970-х рр. широко використовується термін «міжнародний тероризм», котрий проект Кодексу злочинів проти світу і безпеки людства ООН визначає як «учинення, організацію, сприяння здійсненню, фінансування або заохочення агентами або представниками однієї держави актів проти іншої держави або попуск із їхньої сторони вчиненню таких актів, що спрямовані проти осіб або власності і який за своїм характером мають ціль викликати страх у державних діячів, груп осіб або населення в цілому».
У 1977 р. державами-членами Європейської Ради, прийнята Європейська конвенція по боротьбі з тероризмом.
ТЕРОРИЗМ: ПСИХОЛОГІЧНІ І ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ
Хоча холодна війна закінчилася, її місце зайняла інша, неоголошена війна - тероризм. У цьому розділі розглядаються: різноманітні види тероризму; мотивація, що призводить людини до того, щоб стати терористом; терористичні акції; тероризм, що підтримується державою; сучасне положення країн у цій неоголошеній війні. ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД
Початок ХХ сторіччя поклав кінець західному колоніалізму. Британська Імперія поступово розпадалася, усе більше гублячи свої колонії. Проте Британія зберігала значний вплив в Африці і продовжувала окупацію Палестини. Франція також ще панувала в Алжирі, що продовжувала вважати складовою частиною метрополії.
З закінченням Другої світової війни почалася боротьба за незалежність. Національний рух набирав силу у усьому світі. Ізраїль і Алжир не були винятком.
Парадоксально, але першими терористами на Ближньому Сході стали євреї, що боролися з англійцями за створення власної держави на Святій Землі. По всьому Ближньому Сході Англія і Франція стали сприйматися як колоніальні агресори; США, що були їхніми союзниками в Другій світовій війні, сприймалися не краще.
Зовнішньополітична експансія США на Ближній Схід багато в чому з'явилася результатом холодної війни, що почалася майже відразу після закінчення Другої світової війни.
Радянський Союз поширював свій вплив на країни Східної Європи і намагався включити в число своїх сателітів Грецію і Туреччину. Промова Черчілля у Фултоні, утворення НАТО, залізна завіса позначили для країн <капіталістичного світу> необхідність опору імперської експансії СРСР. Холодна війна надовго визначила основні напрямки зовнішньої політики США.
РОЗІГРУВАННЯ КОМУНІСТИЧНОЇ КАРТИ
У аналізований період Менахем Бегин і Абрам Штерн створили свої терористичні організації для боротьби проти англійських колонізаторів у Палестині. Ними були вчинені численні терористичні акти проти англійців. Проте американці залишалися байдужими, відмовляючись засуджувати дії тих, кого вони називали "борцями за свободу". При цьому підтримувати терористів офіційно США не могли, тому що Англія була їхньою спільницею. Декілька років через подібна ситуація склалася в Алжирі, де для боротьби з французькими колонізаторами був організований Фронт національного звільнення. І знову США виявилися перед дилемою: чи підтримувати своїх союзників або <борців за свободу>? Проблему чітко позначив молодий сенатор від Массачусетса Д.Ф.Кеннеді: як США можуть виконувати зобов'язання перед своїми союзниками, одночасно підтримуючи бажання людини бути вільним? > - запитував він, виступаючи з промовою 2 липня 1957 року. Так Ізраїль і Алжир перетворилися в серйозну зовнішньополітичну проблему Сполучених Штатів. Одночасно з цим СРСР одержав можливість називати західні держави <імперіалістичними> і став підтримувати визвольного руху в регіоні. Тепер через небезпеку, що визвольнотерористичні рухи стануть спиратися на підтримку СРСР, і США не могли відмовити їм у своєму заступництві. Палестинські терористи (євреї в 194748 р.) і Фронт національного звільнення в Алжирі зуміли відмінно розіграти <комуністичну карту> у відношеннях із США . Співробітничаючи зі СРСР, вони одержували необхідну їм підтримку Сполучених Штатів і діяли проти Англії і Франції, відповідно.
Ближній Схід був одним із фронтів холодної війни , де США пручалися експансії СРСР. Успіх же будь-якої терористичної організації прямо залежить від політичної підтримки сильної держави або організації. Майбутнє Ізраїлю й Алжиру було багато в чому визначено світовою суспільною думкою. Терористів сприймали як "борців за свободу", і вони одержували підтримку США й інших країн.
З своєї сторони Радянському Союзу вдалося переконати мусульманських лідерів регіону в тому, що Америка є частиною західної колоніальної системи, що панувала над їхніми країнами протягом багатьох років.
До того ж мусульмани не розділяють західного переконання, що економічний прогрес може поліпшити життя людей. Частина фундаменталістів вірить у те, що США є породження нечистої сили, що повинно бути знищено. Проте їхня головна ціль - Ізраїль, він повинний бути стертий із політичної карти світу.
Іншою ціллю, закріпленої до речі в останній конституції Ірану, є створення єдиної теократичної держави Ісламу, що об'єднає всіх мусульман (Bodansky, 1993).
Багаті нафтою країни Ближнього Сходу, хоча і мають великий економічний вплив, дуже слабкі у військовому відношенні. Двадцять п'ять років тому Ізраїль боровся відразу з трьома сусідніми арабськими країнами і легко переміг їх у шість днів. А зовсім нещодавно іракські війська були розгромлені США за 100 годин. Оскільки арабські країни не володіють серйозною військовою силою, вони прибігають до іншої тактики - тероризму.
ТЕРОРИЗМ
Як було відзначено вище, перший терористичний рух на Ближньому Сході організували євреї в Палестині. Сьогодні, навпроти, Ізраїль є одним із головних об'єктів терористичних актів; іншим об'єктом стали США. Основне питання, що виникає в зв'язку з проблемою тероризму, можна сформулювати так: що відрізняє борця за свободу або революціонера від терориста? Визначена думка на цей рахунок на даний момент не сформовано. Інший важливе питання, що у 1948 році не виникало, - як здійснюються терористичні операції? Існує безліч видів тероризму, і він може мати множину проявів. Це уподібнює його вірусам: відомо величезна безліч вірусів, і вони можуть послужити причиною появи як бородавок, так і СНІДу. Віруси до того ж схильні до мутацій, і тут також багато в чому виправдується аналогія з терористами. Для того щоб дати визначення тероризму, необхідно сформувати уявлення про терористичні організації і зрозуміти, чим вони відрізняються від інших подібних структур. Рухаючись у цьому напрямку, потрібно розмежувати різні види тероризму: економічний тероризм, пов'язаний із конкурентною боротьбою корпорацій; тероризм уряду проти частини свого народу (наприклад, у нацистської Німеччині, СРСР, ПАР); тероризм народу проти свого уряду (Африканський Національний Конгрес у ПАР, Ірландська Республіканська Армія); етнічний тероризм, що одержав поширення, приміром, у Боснії; тероризм однієї держави проти іншої. Останній вид тероризму складе предмет подальшого розгляду. Його специфіка в тому, що ціла країна за допомогою терористичної війни з більш сильною державою намагається домогтися своїх політичних цілей. Фронт національного звільнення в Алжирі і єврейських терористах у Палестині були борцями за свободу своєї батьківщини. Сьогоднішні терористи - це навчені воєнізовані групи, що мають військові бази й одержують підтримку від націй і урядів.
Свого ворога потрібно знати. На Ближньому Сході найбільша терористична погроза виходить сьогодні від релігійних фанатиків, відомих як мусульмани-шиїти. Багато років світ був свідком боротьби арабів проти сіоністської держави в Палестині, і з арабським тероризмом постійно зштовхувалися євреї, що приїхали сюди для створення Ізраїлю. Зараз араби остаточно об'єдналися, створивши державну підтримку, що одержує, терористичну систему, що діє в ім'я Джихада - Священної Війни. Їхня ціль - створення нової ісламської держави, що об'єднує всіх мусульман. Релігія є головним чинником консолідації арабського світу. І хоча в мусульманстві, як і в християнстві, існує чимало різноманітних течій, найбільше значним і серйозним із них є об'єднання мусульманшиїтів, що улаштувалися в Іраку, Лівії, Сирії, Пакистані, Єгипті і Саудівській Аравії. Шиїти більше інших мусульман прагнуть до Священної Війни і багато зробили для її проголошення.
Крім ісламу важливим чинником консолідації арабських країн виступає "загальний ворог", що з'явився в 1948 році, коли Англія і США через ООН допомогли державотворенню Ізраїл.. З цього моменту араби робили усе, щоб витиснути євреїв із їхньої території. Великобританія і Франція історично сприймалися в цьому регіоні як колонізатори і віддавна привертали увагу терористів. Оскільки США активно підтримували національний суверенітет Ізраїлю, арабські держави включили і їх у список своїх головних ворогів.
Звичайними методами боротися з більш потужними у військовому відношенні Сполученими Штатами, Англією і Францією арабські держави не могли. Історія повторюється. У свій час американці теж прибігали до тактики партизанської боротьби і, поступаючись більш сильної Англії, виграли Війну за незалежність. Пізніше американська армія сама зіткнулася з такого роду опором у джунглях В'єтнаму і виявилася безсила. Незважаючи на ряд здобутих військових перемог, американцям прийшлося піти з В'єтнаму, причому партизанська війна стала, можливо, однієї з найважливіших причин, що змусили генерала Дугласа Макартура заявити, що США ніколи більше не будуть брати участь у військових діях у Південносхідній Азії. Зараз США стоять віч-на-віч із новим ворогом і новою тактикою військових операцій - тероризмом. Можливо, невміння справитися з міжнародним тероризмом призведе Америку до другому В'єтнаму ( Bodansky, 1993).
Через актуальність подібного роду проблем потрібно чітко визначити, хто є ворогом, з'ясувати, які його плани й організація, що необхідно почати на випадок можливого конфлікту.
У 1948 році утворення Ізраїлю і поразка арабів, що пішла незабаром, у шестиденній війні призвели до того, що терористами стали вже євреї, що боролися не з англійцями, а араби, що виступили проти Ізраїлю і його держав, що підтримували. Хоча в тодішніх терористів була чітка ціль, вони не були ще спеціально підготовлені і добре навчені. Для того щоб сформувалася справжня терористична організація необхідні три умови:
1. Доступ до грошей, зброї і вибуховим речовинам;
2. Військові знання і можливість навчання своїх членів;
3. Надійні захистки, що припускає наявність держав, що підтримують терористів поза своєю територією і використовують їх у своїх політичних і військових цілях.
У 1972 році на конференції в Лівані оформилося ліве крило міжнародного тероризму. На конференції, у якій взяли участь члени багатьох терористичних організацій Європи і Третього світу, а також представники радянських і арабських спецслужб, головував Джордж Хаббаш. Він очолював ліве крило Народного Фронту Звільнення Палестини - однієї з найбільше нещадних організацій нашого часу. Він проповідував ідею, що убивство одного єврея в мирній обстановці більш ефективно, чим ліквідація сотні солдат у ході бою - це залучить більше уваги. Цілі Хаббаша збігалися з цілями ісламських фундаменталістів, поданих у міжнародному тероризмі рухом Хезб Аллах, хоча воно і належало до протилежного полюса політичного спектра.
Пізніше в 1982 році на Міжнародній конференції Світового Центру опору імперіалізму, сіонізму, расизму, реакції і фашизму було покладено початок сучасній системі державно підтримуваного тероризму.
Посилення впливу радикальних шиїтських організацій почалося в Лівані в 1982 році, коли ізраїльська армія майже цілком знищила Організацію звільнення Палестини, що була до цього головною силою в системі міжнародного тероризму. У той час було потрібно знайти новий стимул, спроможний об'єднати мусульман Ближнього Сходу. І він був знайдений. Ісламський Джихад - це словосполучення коротко і точно характеризує ідеї і цілі більшості арабських збройних формувань, що згуртувалися під стягом Священної Війни. Ця сила одержала значну фінансову, технічну і фахову підтримку, спроможність серйозно впливати на світову політику. Незабаром після ізраїльського вторгнення в Ліван арабські формування об'єдналися навколо Ірану і Сирії для досягнення своїх міжнародних цілей. Фінансова підтримка, можливість проводити навчання, надійні бази послужили заставою успіхів терористів. За декілька років до розгрому арабів у Лівані, незабаром після Іранської революції, релігійний лідер ліванських шиїтів Шейх Фадлаллах відвідав Тегеран. Тут його переконали сформувати з 500 своїх послідовників фундаменталістську терористичну організацію, що надалі одержала назву Хезб Аллах. З цього часу Хезб Аллах стає наріжним каменем системи міжнародного тероризму. Ця підтримувана Іраном організація використовує новітні методи розвідки і постачається багатьма арабськими країнами, що борються проти Заходу. Крім Хезб Аллах існує і безліч інших більш дрібних організацій із різноманітними назвами, і усі вони об'єднані одною ціллю - знищення Ізраїлю і протистояння західному впливу в арабському світі. Ця Священна Війна консолідує всіх арабських терористів. І це дійсно війна. Звернемо увагу на такі факти. Сірійські спецслужби використовують підтримувані ними терористичні організації як пішаки у своїй політичній грі. Природно Сирія заперечить існування будь-яких контактів із терористами. Арабські країни спроможні сьогодні експортувати тероризм за океан без будьяких істотних труднощів. Саме тому тероризм стає найбільше широко використовуваною формою ведення війни. Це дешево, відносно безпечно і безвідмовно. Це безпечно для країни, що підтримує терористів, тому що завжди є можливість заперечити всяку причетність до терористичних актів. Це дешево, оскільки масштаб проведених операцій звичайно невеликийі і немає необхідності утримувати велику армію. При веденні такої війни кров залишається тільки на руках фанатиків, а не держав. Необхідність зв'язувати кожну терористичну групу, кожного окремого терориста з державою, що за ними стоїть і зацікавлено в їхніх діях, стає головною причиною, що обумовлює потреба в утриманні сильних спецслужб. ІСЛАМСЬКИЙ ЗАКОН Ісламські фундаменталісти мають систему цінностей, що не припускає визнання держави Ізраїль на Ближньому Сході. Стати терористом легше, коли закони ісламу підтримують твої переконання. Підстави для уявлення, що поширилося, про те, що Ізраїль не має права на існування, можна відшукати в мусульманській правовій системі, що залишалася частиною ісламу протягом сторіч. Коли євреї і християни знаходилися під мусульманським пануванням, їх називали Dhimmi і розглядали як громадян другого сорту, що притеснялися у цивільних правах і привілеях. Євреї, особливо сіоністи, неварті існування, а держава, ними створене, тим більше. Якщо ти мусульманин і релігійні лідери благословляють тероризм проти Ізраїлю і США, тобі легше стати терористом. Коли релігія закликає скласти свою голову в ім'я Аллаха й обіцяє винагороду в майбутньому житті, участь у Священній Війні стає не просто обов'язком, а шляхетною ціллю. Саїд Ашмові, відставний єгипетський суддя, досліджував мусульманське право і прийшов до висновку, що Коран не дає підстав для переконань фундаменталістів. Він підтверджує: "войовнича доктрина це не віра, а політична ідеологія". Фундаменталісти думають, що Джихад - це релігійний обов'язок перетворювати в іслам зрадливих. На думку Ашмові, це не так: Джихад припускає обов'язок кожного прагнути до самоочищення від невіри, а на інших людей Коран учить дивитися як на рівних, незалежно від статі, релігії, мови або інших розходжень. Войовничі фундаменталісти проте постійно атакують людей, що сповідують іншу віру. Очевидно вони невірно сприймають власне релігійне вчення, тому що знаходяться під впливом політичної пропаганди. ЧОМУ ЛЮДИНА СТАЄ ТЕРОРИСТОМ? ПСИХОЛОГІЧНА МОТИВАЦІЯ Люди, що вступають у ряди терористів, - це вихідці з різних соціальних прошарків і життєвих сфер. Що рухає людиною, що стає членом терористичної організації? Чого вона цим домагається? Існує очевидно визначений набір особистісних рис, яким повинні володіти терористи. Є підстави думати, що ці риси багато в чому подібні з тими, що відрізняють прихильників релігійних культів. Серйозні зміни особистості, пов'язані з приналежністю людини до якого небудь культу і прийняттям його нормативної системи, описує Конвей (Conway, 1978). Подібні зміни німецькі вчені (Байєр Кетль і ін.) знаходять у солдатів і кваліфікують як стрибок. Різкі зміни, "стрибок", відбуваються і при вступі в терористичну організацію, оскільки людина відмовляється від приналежності до визначеної соціальної групи, пориває із суспільством і примушена вести підпільне існування (Conway, 1978). У терористичних організаціях звичайно великий відсоток агресивних параноїдів. Їхні члени схильні до екстерналізації, до покладання відповідальності за невдачі на обставини і пошуку зовнішніх чинників для пояснення власної неадекватності. Це цілком узгоджується з висновками монографії Эріка Хоффера "Правовірний", у якій показано, що для більшості релігійних культів характерний образ загального ворога, що можна обвинуватити у усіх внутрішніх проблемах релігійної організації. Таким ворогом може бути Сатана, уряд, інші конфесії (Hoffer, 1951). В.Волкам бачить тут неминучий феномен життя. Людина відчуває потребу прираховувати одних людей до своїх союзників, інших до ворогів, і ця потреба - результат зусиль по захисті почуття самоідентичності. Не дивовижно, що ісламські терористи підтримують бойовий дух бійців, указуючи на погрозу з боку "Породження Диявола" - Сполучених Штатsв. У цьому зв'язку Джон Мак розвиває поняття "егоїзму переслідувача жертви". Це поняття позначає відсутність співчуття переслідувача до своєї жертви, навіть якщо її страждання набагато перевищують той рівень страждань, який відчуває сам переслідувач або пов'язані з ним люди. У егоїзмі переслідувача, можливо, криється пояснення того, чому жахливі акти терористів можуть відбуватися настільки холоднокровно, навмисно і з розрахунком (Miller, 1988). При всьому розходженні терористичних угруповань усіх їх об'єднує сліпа відданість членів організації її задачам і ідеалам. Можна подумати, що ці цілі й ідеали мотивують людей до вступу в організацію. Але це виявляється зовсім не обов'язково. Цілі й ідеали служать раціональному поясненню приналежності до терористів. Справжня причина - сильна потреба у включенності, приналежності групі і посиленні почуття самоідентичності. Звичайно членами терористичних організацій стають вихідці з неповних сімей, люди, що по тим або іншим причинам відчували труднощів у рамках існуючих суспільних структур, загубили або взагалі не мали роботу. Почуття відчуженості, що виникають у подібних ситуаціях, змушує людину приєднатися до групи, що здається йому настільки ж антисоціальною, як і він самий. Загальною рисою терористів є, таким чином, сильна потреба у включенності в групу подібних людей, пов'язана з проблемами самоідентичності (Miller, 1988). Зрозуміло, що терористом не стають відразу. Перед тим, як стати терористом, людина проходить через апатію й інші форми соціальної дезадаптації. Спроба змоделювати процес становлення терориста здійснена Э.Шоу (Olson, 1988). Признаючи обмеження і хиби своєї моделі, автор проте чітко позначає 4 чинника, що призводять людини до тероризму. Такими чинниками є: 1. Рання соціалізація; 2. Нарцистичні порушення; 3. Конфліктні ситуації, особливо конфронтація з поліцією; 4. Особисті зв'язки з членами терористичних організацій (Olson, 1988). Шоу дійде висновку, що терористами стають вихідці з груп ризику, що із дитинства відчували проблеми із самооцінкою. Ідентифікація з терористичною групою забезпечує таким людям соціальну роль, хоча і негативну. Порвати з групою для терориста майже неможливо - це равносильно психологічному самогубству. Уявлення терориста можуть бути уподібнені уявленням деяких жінок, що підтримують невдалий шлюб із розуміння, що це краще, чим бути незаміжньої. Для терориста покинути організацію значить загубити самоідентичність. Терорист має настільки низьку самооцінку, що для нього відмовитися від наново знайденої самоідентифікації практично неможливо. Ці зовсім не авторитарні люди стають, таким чином, членами жорстко авторитарних груп. Включаючись у таку групу, вони знаходять захист від страху перед авторитаризмом. При цьому будь-який напад на групу сприймається ними як напад на себе особисто. Відповідно будь-яка акція ззовні значно збільшує групову згуртованість. Про цей необхідно пам'ятати, організуючи боротьбу з терористичними організаціями. У міру того як терорист переймається ідеологією своєї організації, він засвоює абсолютистську риторику. Світ для нього розпадається на своїх і ворогів, чорне і біле, правильних і неправильне - ніяких відтінків, неясності, сумнівів. Подібна логіка спонукає терористів до нанесення ударів по суспільству і ворогу, хто б їм ні вважався. Ворога визначають лідери організації. Вони намічають мішені, а також методи нападу, що варто використовувати. Аятолла Хомейні називав ворога і вказував, як із ним боротися, у щотижневих проповідях, що він відродив у 1979 році. Коли його перемінив Аятолла Хаменеі, у США сподівалися на зміни. Проте аналіз тих же п'ятничних проповідей показує, що ніяких змін в ідеології не відбулося. Експорт тероризму по усьому світі продовжується. (Taylor, Francis, 1989). Ісламські терористи уважно слухають проповіді іранського лідера, щоб знати, куди направити свої дії.
ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ?
Перед тим, як приймати закони, спрямовані проти тероризму, і удосконалити законодавство, необхідно чітко визначити саме це явище. У свій час вважалося, що терорист - це одне, а <борець за свободу> - зовсім інше. Проте будь-який терористичний рух має ціль, і нерідко цілком шляхетну, терористи можуть діяти і в ім'я свободи. Президент Трумен не міг засудити єврейський тероризм у Палестині. Президент Кеннеді не зважився виступити проти Фронту Національного звільнення в Алжирі. Як терористичні акти можуть бути засуджені, коли світова суспільна думка співчуває цілям терористів! Чи означає подібна ситуація, що неможливо прийти до згоди щодо етичних норм, застосовуваних при оцінці збройних конфліктів? Відповідь на це питання повинний зрушити з мертвої точки виконання світових правових угод, що сьогодні не діють. Самі терористи не можуть досягти своїми акціями політичних цілей. Надія покладається на те, що дії терористів викликають відгук громадськості, і тільки це здатне забезпечити досягнення політичної цілі. Так, Ірландська Республіканська Армія не в змозі за допомогою терористичних актів, що вчиняються домогтися поставленої цілі; проте ці дії можуть змусити Лондон піти на крайні міри у відношенні Північної Ірландії, що у свою чергу викликає опір усіх громадян країни. США повинні бути вкрай обережні у своїй реакції на терористичні акти, і це потребує серйозної роботи по удосконаленню американської правової системи, Як Д.Кеннеді зрозумів необхідність зміни зовнішньої політики наприкінці 50х років, так і сьогодні необхідно переглянути підхід до боротьби з державно підтримуваним тероризмом і зробити цю боротьбу частиною національного зовнішньої політики. Отут важливо точне планування й акуратне виконання. Сьогодні відношення між державами регулюються міжнародним правом, родоначальником якого був Гуго Гроцій, що створив у 1625 році фундаментальна працю "Про право війни і світу". З тих пір люди стали вести війни, притримуючись деяких установлень. Закони ведення військових дій на море і на суші приймалися на Гаагських конференціях 1899 і 1907 років. Надалі під егідою Ліги націй (згодом ООН) також скликались міжнародні конференції, ціллю яких було укласти дії воюючих країн у певні правові рамки. Женевська конференція 1929 року заборонила застосування зброї, що приносить непотрібні страждання, і визначила права й обов'язку у відношенні військовополонених, поранених і хворих. Недотримання багатьох із цих норм Німеччиною під час Другої світової війни призвело до карного переслідування деяких її громадян, як військових, так і цивільних. Цілий ряд правил поводження з військовополоненими був розроблений Червоним хрестом і іншими добродійними організаціями. Оскільки терористи, як показує історія, не мають постійного громадянства в жодній країні і служать ідеї, вони зневажають нормами міжнародного права, навіть самими основними. У 1986 році ООН прийняла резолюцію, відповідно до якої всі терористичні акти об'являлися злочином. Головної хиба цієї резолюції полягала в тому, що в ній не визначалося, що таке тероризм і терористичний акт. Сьогодні ООН є основним органом, що займається роз'ясненням і тлумаченням міжнародного права. Співробітництво націй по виконанню норм міжнародного права і посиленню антитерористичних конвенцій не приносить, проте, суттєвого результату, тому що кількість країн, що співробітничають, дуже малє. Деякі держави не застосовують норми міжнародних угод до організацій і осіб, що приймають участь у "війні за національне звільнення". Ще важніше те, що жодна з антитерористичних конвенцій не стосуються тактики і цілей терористичних актів, у тому числі і випадків навмисного знищення мирних громадян із застосуванням бомб і інших озброєнь. Не всі країни мають загальну позицію по питанню про визначення тероризму. Причому відсутність чіткого визначення тероризму стає найважливішою проблемою, що перешкоджає розробці міжнародного антитерористичного законодавства. Не маючи твердого уявлення про тероризм, як можна прийти до згоди у формулюванні спрямованих проти нього законів! Між 1936 і 1981 роками було запропоновано більш 100 визначень тероризму (Goertzel, 1988; Myrphy, 1990). Спроби дати узвичаєне визначення цьому явищу продовжуються. Проте ця робота мало займає ООН; її активність спрямована на підтримку існуючих конвенцій, стримування і по можливості запобігання таких терористичних актів, як викрадення літаків, напади на міжнародні авіапорти, крадіжка і транспортування компонентів ядерної зброї. Необхідно продовжити роботу з прийняття антитерористичних угод. Одне з них повинно оголосити навмисне знищення мирного населення міжнародним злочином. Інша конвенція повинна установити відповідальність за використання терористами зброї масової поразки, ядерного, хімічного і біологічного. З прийняттям таких угод терористичні організації будуть поставлені на той же рівень міжнародної відповідальності, що і країни, що приняли Женевську конвенцію 1929 року. Успішне укладання цих угод дозволить наполягати на видачі й осуді тих, хто учинив терористичні акти. Відповідні пропозиції були спільно внесені в ООН Сполученими Штатами і Радянським Союзом. Відзначимо істотну хибу резолюції ООН 1986 року - вона не оголошувала злочином підтримку терористів. Осуд країн, що фінансують, готують і захищають терористів, повинно входити в антитерористичні угоди. Оскільки визначення тероризму і досягнення в цьому загальної згоди країн членів ООН являють собою велику проблему, можливо, було б доцільно визначити нові етичні норми ведення війни в сучасну епоху широкого поширення тероризму. Багато революцій і війн не оголошені і ведуться силами найманців. З цієї причини військові дії усе сутужніше піддаються регулюванню міжнародним правом. Задача була набагато легше, коли війни велися суверенними державами і були формально оголошені. Подібні правові норми повинні бути застосовані сьогодні до сучасних війн. Терористи повинні відповідати за свою поведінку. Багато дій, наприклад, убивство дітей як такі можуть признаватися злочинними й аморальними, проте якщо суспільство рахує цілі злочинців шляхетними, воно здатне простити усе що завгодно. У такий спосіб виникають два питання: коли ведення війни і здійснення революції можна вважати виправданими? якими нормами повинні керуватися учасники конфлікту, якщо він уже вибухнув? Якщо використовувати латинські терміни, можна сказати необхідні jus ad bellum (закони оголошення війни) і jus in bello (закони ведення війни). Правове регулювання в цих питаннях так само необхідно, як моральна стриманість на всіх стадіях конфлікту.
ПРОПАГАНДА
Ісламські фундаменталісти переконали весь світ у тому, що є народом, що бореться проти утисків. Їхня пропаганда чітко спрямована на здійснення їхніх цілей. Вони ясно дали зрозуміти, що використовують будь-які засоби для досягнення перемоги. Релігійні лідери ісламу і політичних керівників Ірану, Сирії і Лівії говорять про те, що вони знаходяться в стані війни з Ізраїлем, США, Великобританією й іншими колишніми колоніальними державами, наприклад, із Францією. Так вони виправдують свої акції по підтримці міжнародного тероризму. Проте якщо ісламські держави знаходяться в стані війни, вони повинні підпорядковуватися нормам, що регулюють поведінку воюючих сторін; і дія цих норм повинна поширюватися не тільки на регулярні армії, але і на виступаючі в їхнє ролі терористичні організації й усе, що з ними пов'язано. Терористи повинні відповідати за свої дії. Під час будь-якого збройного конфлікту повинно зберігатися розходження між убивством на поле бою і знищенням мирних громадян і військовополонених. Такий поділ важливо як при веденні традиційної війни, так і при революційних вибухах. Байдужність до засобів досягнення цілі, що відрізняє багато збройних рухів, зокрема те, що проголосив Аятолла проти США, повинно поступитися місцем етичним нормам, що будуть регулювати боротьбу таких рухів. При цьому етичні стандарти повинні бути як можна більш близькими до норм міжнародного права. Якщо правові норми неадекватні сучасній обстановці і незастосовані до <борців за свободу>, світове співтовариство повинне їх переглянути. Якщо країна не може випливати нормам, що регулюють збройні конфлікти, вона все рівно повинна відповідати і бути готової до наступної відплати за аморальні дії. Як можна підсилити дієвість норм міжнародного права? Країни, що приєдналися до конвенцій ООН, об'єднують зусилля в переслідуванні злочинців і зобов'язуються до їхньої взаємної видачі. Країни, що не приєдналися, не взяли на себе таких зобов'язань. Як переконати їх приєднатися до угод? Принцип, укладений у старому прислів'ї "сильний завжди правий", не одобрюється сучасною мораллю. Він, проте, відбиває реальне положення в міжнародних відношеннях. Якби Німеччина перемогла в Другій Світовій війні, не відбулося б Нюрнбергського процесу, і військові злочинці не відповідали б за порушення Женевської конвенції 1929 року. Якби Японія перемогла у війні проти Сполучених Штатов, американці несли би відповідальність за використання ядерної зброї в Хіросімі. Лаври дістаються переможцю. Нація повинна підтримувати своє існування, виживати. Хоча країна неофіційно підтримує терористів, підготовляє їх, дає захисток, будь-яка акція, почата проти її, буде розглянуті як агресія і викликає справедливу самооборону. З цієї причини країни не можуть знайти належних методів по боротьбі з тероризмом. Мабуть США і сильніші європейські країни повинні прикласти зусилля й об'єднатися в боротьбі з терористичною погрозою.
НЕ ІСНУЄ ПРОСТИХ РІШЕННЬ
Рішення проблеми тероризму не прості і не однозначні. Терористи і їхні дії повинні бути прив'язані до закону. Це повинно бути зроблене в контексті як національного, так і міжнародного права. США повинні бути готові відповісти тим, хто уможливлює терористичне насильство -країнам підтримуючих терористів і предоставляющим їм захисток. Якщо один із трьох чинників, на основі яких існують терористичні організації (гроші, зброя і захистки), буде ліквідований, стане можливим дестабілізувати систему, у якій вони існують. Це повинно бути зроблене в рамках міжнародного права, за згодою широкого кола впливових держав або під егідою ООН. Діяти іншим образом значило б підвестися подібно терористам на шлях безправ'я, і це було б справжнім варварством. Незважаючи на те, що терористи схильні до невмотивованої жорстокості, що наполяжуть злочинцями є лідери держав, що використовують їхньої послуги у своїх зовнішньополітичних цілях. Звернемо увагу на такі факти. Хоча війна в Кореї закінчилася більш сорока років тому, американські війська дотепер залишаються в цій країні, через погрозу з боку Китаю. Війна у В'єтнамі була програна багато в чому изза того, що американці не атакували северовьетнамскую столицю, побоюючись залучення в конфлікт СРСР. Проте в боротьбі з тероризмом США не можуть побоюватися прямої сутички з Іраном, Сирією, Лівією, Суданом і будь-якою іншою країною, що підтримує акти терору проти мирних громадян. Якщо США не можуть уплинути на світове співтовариство і знайти консенсус із впливовими державами, вони повинні прийняти власні резолюції проти терору. Серйозність терористичної погрози не може ігноруватися ні США, ні іншими країнами. Рішучість прийняти необхідні міри, хоча вони суперечать узвичаєному погляду на безпеку державних меж, може бути реалізована в рамках нових міжнародних законів і з новим поглядом на їхню дієвість і придатність.
ЛІТЕРАТУРА
Bodansky, Y. (1993). Target America: Terrorism in the U. S. today. New York, NY: S. P. I. Books/Shapolsky Publishers, Inc. Bordewich, F. M. (1995). A Holy war heads our way. Reader's Digest, 7680. Conway, R, & Siegelman, J. (1978). Snapping: America's epidemic of sudden personality change. New York: J. B. Lippincott Company. Denton, J. (June 25, 1985). International terrorismThe nuclear dimension. Speech delivered to the Nuclear Control Institute Conference on Nuclear Terrorism at the Sheraton Carlton Hotel, Washington, D. C. Also published in Terrorism: An International Journal, 9(2), pp. 5160. Funk&Wagnalls, Inc. (1979). International law. Funk and Wagnalls New Encyclopedia, 13 Gibbs, J. P. (1989). Conceptualization of terrorism. American Sociological Review, 54, 329240 Goertzel, T. (1988). The ethics of terrorism and revolution. Terrorism: An International Journal, 11, 112. Hoffer, E. (1981). The true believer: Kumamota, R. (1991). Diplomacy from below: International terrorism and American foreign relations 19451962. Terrorism:An International Journal, 14,3148. Laffin, J. (1988). Holy war: Islam fights. London: Grafton Books. Miller, R. (1988). The literature of terrorism. Terrorism: An International Journal, 11,6387. Murphy, J. F. (Copyright 1990 Taylor and Francis). The need for international cooperation in combating terrorism. Terrorism: Olson, P. A. (1988, Summer). The terrorist and the terrorized: Some Psychoanalytic considerations. The Journal of Psychohistory, 76(1), 53,54. Pluchinsky, D. A. (1991). Middle Eastern Terrorism in Europe: Trends and prospects. Terrorism: An International Journal, 14, 6776. Revell, O. B. (1991). Structure of counterterrorism planning and operations in the United States, Federal Bureau of Investigation, Washington, D. C. Terrorism: An International Journal, Saper, B. (1988). On learning terrorism. Terrorism: An International Journal, 11, 1327. Taylor, J. , & Francis, B. (1989). Iran's Islamic fundamentalism and terrorism: A view from the pulpit. Terrorism: An International Journal, 12,401416. U. S. Department of State. (1990). Patterns of global terrorism: 1990. Terrorism: An International Journal, 14, 253278. U. S. Department of Justice, FBI. (1990). Terrorism in the United States 1990. Washington, DC: Terrorist Research and Analytical Center, Counterterrorism Section, Criminal Investigative Division. Volkam, V. D. (1985). The need to have enemies and allies: A developmental approach. Political Psychology, 6(2), 219247. Wege, C. A. (1991). The Abu Nidal Organization. Terrorism: An International Journal, 14, 5966. Переклад з англійського А.Сахарнова
4 грудня 1999
Саботаж у Швейцарії
Місце: Швейцарія, Женева
Організація: не встановлена
Тип нападу: ушкодження електромережі
Знаряддя нападу: невідомо
Об'єкт нападу: штаб-квартира Всесвітньої Торгової Організації в Женеві
Жертви: немає
Кількість що нападали: невідомо
Доля що рынападниківлись
У результаті дій невстановлених осіб на 45 хвилин було перерване електропостачання штаб-квартири ВТО. Напад відбувся в той час, коду в Сіэтлі проводилося засідання міністрів країн-членів ВТО.
12 грудня 1999
Операція колумбійських партизан
Місце: Колумбія, Чоко
Організація: Революційні Збройні Сили Колумбії
Тип нападу: збройний напад
Знаряддя нападу: стрілецька зброя, міномети, саморобні ракетні установки
Об'єкт нападу: військово-морська база
Жертви: 40 військових убиті, 40 - поранені
Кількість що нападали: декілька сотень
Доля що нападали: скрылись
Група партизан у неділю почала атаку на базу колумбійських ВМФ біля містечка Чоко. У цей момент на базі знаходилися біля 150 військових. Партизани обстріляли базу зі стрілецької зброї, минометів і саморобних ракетних установок. Для додаткової охорони уряд Колумбії направив у Чоко підкріплення.
15 грудня 1999
Теракти в Москві
Місце: Росія, Москва
Організація: невстановлена
Тип нападу: вибух
Знаряддя нападу: вибуховий устрій
Об'єкт нападу: магазин
Жертви: 1 поранений
Кількість що нападали: невстановлені
Доля що нападали: скрылись
Вночі невідомими терористами в помешкання магазина на Липицькій вулиці був підкинутий вибуховий пристрій. У результаті вибуху була поранена прибиральниця. Цей злочин не був єдиним такого роду. У період, щобезпосередньо передує виборам, декілька московських магазинів стали об'єктами діяльності терористів, що діють по схожій схемі: малопотужний вибуховий пристрій із годинниковим механізмом поміщався в торговому залі. Як правило, вибух повинний був відбутися вночі.
18 грудня 1999
Збройний напад у Косово
Місце: Косово, Ораховац
Організація: не встановлена
Тип нападу: збройний напад
Знаряддя нападу: ручні гранати, стрілецька зброя
Об'єкт нападу: кафе
Жертви: 1 загинув, 8 - поранений
Кількість що нападали: не встановлені
Доля що нападали: скрылись
Невідомими терористами був зроблений напад на один із барів міста. У ході нападу терористи спочатку обстріляли будинок з автоматів, потім кинули дві гранати і зникли. Постраждалі - косовскі серби. За останні півроку в Косово було вбито до 400 чоловік, переважно - серби.
19 грудня 1999
Замах на президента Шрі-Ланки
Місце: Шри-Ланка, Коломбо
Організація: Тигри Звільнення Таміл Елама
Тип нападу: вибух камікадзе
Знаряддя нападу: вибуховий пристрій
Об'єкт нападу: президент, під час передвиборного мітингу
Жертви: 21 чоловік загинув, більш 100 - поранено
Кількість що нападали: один
Доля що нападали: загинув
У столиці Шри Ланки Коломбо в результаті скоєного на передвиборному мітингу вибуху, спрямованого проти президента Чандрики Кумаратунга, загинув 21 чоловік. Бомба вибухнула після закінчення виступу президента. Чандрика Кумаратунга була поранена в око і доставлена в лікарню, де була прооперована. Вибух був зроблений терористом-камікадзе. У Коломбо введений комендантський час, у місто уведені війська. Через два дні на загальних виборах Камаратунга була переобрана Президентом на другий термін.
19 грудня 1999
Вибух на передвиборному мітингу в Коломбо
Місце: Шри-Ланка, Коломбо
Організація: Тигри Звільнення Таміл Елама
Тип нападу: вибух
Знаряддя нападу: вибуховий пристрій
Об'єкт нападу: передвиборний мітинг
Жертви: 11 чоловік загинули
Кількість що нападали: невстановлені
Доля що нападали: невідомі
У столиці Шри Ланки Коломбо в результаті скоєного на передвиборному мітингу опозиційної Об'єднаної національної партії вибуху загинуло 11 чоловік. Ніхто не взяв на себе відповідальності, але найбільше мабуть, що авторство диверсії, як і замахи на Президента Камаратунгу, належить тамільським повстанцям.
22 грудня 1999
Напад на будинок суду в Санкт-Петербурзі
Місце: Росія, Санкт-Петербург
Організація: група карних злочинців
Тип нападу: збройний напад
Знаряддя нападу: вогнепальна зброя, вибухівка
Об'єкт нападу: будинок суду
Жертви: один міліціонер загинув
Кількість що нападали: невідомо
Доля що нападали: невідомі
За повідомленнями ЗМІ, у 17.15 у Санкт-Петербурзі на будинок Калининского суду вчинений збройний напад. Під час конвоювання злочинця роздався вибух, слідом за чим виникла перестрілка між міліціонерами і групою бандитів. Не зовсім ясні наміри нападників: або вони хотіли звільнити свого товариша, або знищити його.
24 грудня 1999
Захоплення Індійського аеробуса
Місце: Непал, Катманду
Організація: Лашкар-є-Тойба
Тип нападу: захоплення авіалайнера
Знаряддя нападу: стрілецьк зброя (АК-47), гранати, холодне зброя і пістолети
Об'єкт нападу: літак
Жертви: кілька людей убито, ще декілька одержали поранення; спочатку в якості заручників виявилися 186 чоловік
Кількість що нападали: п'ятеро
Доля що нападали:
Захоплення й утримання на протязі декількох останніх днів літака з заручниками зроблено в Індії кашмірськими сепаратистами, по деяких повідомленнях - сикхами, по іншим - членами створеної в 1990 ісламістської організації Лашкар-є-Тойба. Терористи потребують у якості умови звільнення заручників звільнення з Індійських тюрем декількох відомих терористів і лідерів антиіндийського сепаратистського збройного руху в Кашмірі.
Захоплений терористами біля 17-00 за місцевим часом літак компанії Indian Airlines А-300 робив рейс із Катманду в Нью-Делі. На борту лайнера знаходилися 11 членів екіпажа і 175 пасажирів, 25 із який - іноземці: громадяни Непалу, Японії, Швейцарії, Іспанії, Канади, США, Бельгії.
Під час польоту терористи зажадали від пілотів летіти в Лахор (Пакистан), але через відмову пакистанську владу прийняти літак був змушений приземлитися в Амритсарі на території Індії. По початкових повідомленнях під час стоянки в Амритсарі терористами були вбиті четверо пасажирів. Після 40-хвилинної стоянки літак знову злетів і незабаром приземлився в Лахорі. Після дозаправлення літака, доставки на борт води і їжи і надання медичної допомоги, літак знову злетів. Спочатку терористи мали намір приземлитися в Кабулі, але після відмови талибів запросили посадку в уряду Омана, також відмовившого їм у приземленні. Після дев'ятигодинної подорожі терористам нарешті вдалося приземлитися на військовій базі Ал Мінхат під Абу Дабі (ОАЕ). У Еміратах терористами були звільнені 25 чоловік: 3 чоловіків, 9 жінок і 13 дітей.
З Абу Дабі дозаправлений літак вилетів в Афганістан, де приземлився 25.12.1999. Уряд Індії починає спроби домовитися з терористами.
29 грудня 1999
Напад на російських військових у Косово
Місце: Косово, Косовска Камениця
Організація: невстановлена
Тип нападу: вибух на автодорозі
Знаряддя нападу: вибуховий пристрій
Об'єкт нападу: бронетранспортер
Жертви: 2 поранені
Кількість що нападали: невідомо
Доля що нападали: скрылись
У контрольованому американцями секторі в районі міста Косовска Митровиця 29 грудня 1999 під час партулювання в результаті вибуху був пошкоджений бронетранспортер російських миротворців і поранені двоє військових. Поранені були доставлені в американський госпіталь.
31 грудня 1999
Психотеррор у США
Місце: США, Тампа (Флорида)
Організація: немає
Тип нападу: збройний напад
Знаряддя нападу: пістолет
Об'єкт нападу: співробітники готелю
Жертви: 5 - вбито, 3 - поранено
Кількість що нападали: 1
Доля що нападали: заарештовані
Черговий випадок невмотивованого тероризму стався на півдні США, у Флориді. Співробітник місцевого готелю розстріляв із пістолета п'ятьох і ранив трьох своїх товаришів по службі, після чого спробував втікти на автомобілі,але був затриманий поліцією.
Найбільший у сучасний період організатор і спонсор ісламського міжнародного тероризму. Вершиною його діяльності стали диверсії проти американських посольств у Кенії і Танзанії в серпні 1998 року. Осама бен Ладен народився 28 червня 1957 року в Джидде, Саудівська Аравія, у сім'ї багатого підприємця і був сімнадцятим із 52 синів. Одружений, має четирьох дружин. Бен Ладен захоплювався релігією в молодості, відвідавши Мекку і Медину. У 1979 бен Ладен відправлявся в Афганістан, щоб брати участь у джихаді проти Радянської Армії. От що говорить він самий: "Коли вторгнення в Афганістан почалося, я був розгніваний і відразу поїхав туди - я прибув в Афганістан у самому кінці 1979 року". У Пакистані Ладен створює “Ісламський фонд порятунку" і "Будинок послідовників" - организації, що займається пошуком засобів для збройної боротьби мождахедів і рекрутируванням бойовиків. Ладен бере участь у бойових діях на території Афганістану, в однім із боїв втратив око. Після виводу радянських військ з Афганістану Ладен повертається в Саудівську Аравію, відкіля в 1992 році переїхав у Судан, де з числа ветеранів афганської війни їм разом із Мохаммедом Аль-Массарі створюється організація “Ель-Кайда” (“Керівництво”). Бойовики “Эль-Кайда” були переправлені на території багатьох країн: у Ліван, Сирії, Йорданію, Ірак, Малайзію, Пакистан, Марокко, ОАЕ, бувшу Югославію, Румунію, Голландію, Туреччину, Росію, Саудівську Аравію. У 1992 р. за наказом бен Ладена терористи роблять напад на американських туристів у двох готелях столиці Ємену Адені. У 1993 бойовиками Ладена скоюється напад на американських солдат у Сомали. Терористична діяльність Ладена змусила уряд Саудівської Аравії позбавити його в 1993 громадянства. Ладен притримується вакхабізму - фундаменталістської гілки ісламу. Ціллю боротьби Ладнен розглядає "створення справедливих ісламських держав, вільних від західного впливу". Ворогами ісламу розглядаються в першу чергу США, Ізраїль і їхні союзники. Він говорить: "С божою поміччю ми закликаємо кожного правовірного мусульманина, що хоче одержати Божественну винагороду, почути Його наказ і вбивати американців і брати їхні гроші, де це можливо, і коли це можливо”. Бойовиками Ладена вчинені диверсії проти американських військових баз у Ер-Рияді (листопад 1995) і Дахрані (червень 1996). У травні 1996 р. Судан, громадянство якого Ладен одержав ще у 1992 році, під тиском американців спровадив його з країни. У червні Ладен повертається в Афганістан із чотирмастами бойовиків, співробітничає з талібами, а також керманичами значних пуштунських племен і незалежних польових командирів Афганістану. Ладен особисто розпоряджається майном у $ 300 мільйонів, підтримує міжнародні зв'язки, фінансуючи діяльність ісламських екстремістів: єгипетських братів-мусульман, ісламистів у Ємені, збройні ісламські угруповання в Алжирі, боснійських мусульман, "Аль-Джихад Интернешнл", З.Яндарбієва і його оточення: Хоттаб, Абдулла Малеа, Мухаммед Шариф, Салех-эд-Дин, таджицьку ісламську опозицію. Нестабільність в Албанії і війна в Косово надали можливість Ладену створити терористичну мережу в Європі, спираючись на албанських біженців
Басаєв Шаміль
Найбільше відомий чеченський терорист, лідер військово-політичного руху чеченських ісламських фундаменталістів, що прославився під час війни 1994 - 1996.
Басаєв народився в 1965 році в селі Вєдєно на сході Чечні. Басаєв одружений, має кількох братів, що також активно брали участь у військових діях. Деякі джерела підтверджують, що під час війни 1994 - 1996 загинули 11 чоловік із сім'ї Басаєва.
У 1987 році Басаєв поступає у Московський землевпорядний інститут. У 1991 бере участь у захисті Білого Дому. Повернувшись у 1991 на Кавказ, Басаєв приймає активну участь у діяльності Конфедерації Народів Кавказу - екстремістської організації, що поставила своєю ціллю "звільнення" малих народів Північного Кавказу від впливу Росії і Грузії. На чолі загонів Конфедерації Басаєв бере участь у Грузино-Абхазькій війні в 1992, що закінчив у посаді головнокомандуючого військами Конфедерації.
Зимою 1994 Басаєвим з аеропорту Мінеральних Вод викрадений до Туреччину російський літак. Після цього Басаєв приховується в Афганістані, де знаходився з квітня по липень. Далі, повернувшись у Чечню, Басаєв бере участь в антиросійській партизанській війні 1994 - 1996, одним із драматичних моментів якої став початий 14 липня 1995 очолюваним Басаєвим загоном рейд у Будьоновск. У Будьоновске бойовиками Басаєва була захоплена лікарня, у якій знаходилися декілька сотень пацієнтів. Усього в результаті операції загинуло 100 чоловік.
У квітні 1996 Басаєв стає Командуючим Збройними силами Чеченської Республіки. У грудні 1996 бере участь у Президентських виборах, на яких набирає 23,5% голосів.
Сьогодні Басаєв - один із ключових лідерів збройного ісламського руху на території Чечні, що обрали в якості базової доктрини ідеологію вакхабізма. Басаєв стоїть на чолі "Ісламської Армії", у рядах якої, по різних оцінках, нараховується від 2000 до 10000 бойовиків.
Утримання настільки численної армії потребує значних фінансових ресурсів. Основними джерелами фінансування організації є: работоргівля, одержання викупів за похищнных у сусідніх регіонах людей, нафтовий, бензиновий і будівельний бізнес (сім'я Басаева контролюються численні кустарні установки по переробці нафти, цегельний завод і т.п.). Також терористи спонсуються численною чеченською діаспорою як на території третіх країн, так і знаходиться в Росії, де етнічні чеченці займаються як легальними, так і незаконними формами підприємництва. Передбачається, що значну поміч Басаєву надають близькосхідні ісламістські фонди, у т.ч. контрольовані бен Ладеном.
Під керівництвом Басаєва чеченськими моджахедами в 1999 було проведене вторгнення в Дагестан, на території якого екстремісти припускали проголосити незалежне від Росії ісламська держава.
Санчес Ілліч Рамірес (Шакал Карлос)
Міжнародний “революційний терорист”, що скоїв в 1970-1980-х рр. найбільше значні бойові операції. Об'єктом нападів Санчеса були громадяни Ізраїлю, західної Європи і США, помірних арабських режимів. У різний час Карлос співробітничав із Х.Асадом (Сирія), М.Каддафи (Лівія), С.Хусейном (Ірак), Ф.Кастро (Куба), відвідував Берлін, Прагу і Будапешт, де йому надавали укриття співробітники органів держбезпеки соціалістичних країн. Карлос здійснював терористичні операції в інтересах Народного фронту Звільнення Палестини, Червоних Бригад, колумбійської організації M-19, Фракції Червоної Армії, ЦЯ, КАЯ, ОЗП, НФЗ Туреччини. Карлос обвинувачується у вчиненні десятків терористичних операцій, кількість його жертв оцінюється в 80 чоловік. Про Карлоса існує безліч суджень, от тільки два з них: Міністр нафтової промисловості Саудівської Аравії Ахмед Закі Ямані, викрадений у 1975, говорив: "Карлос ... - безжалісний терорист, що працює холоднокровно, із хірургічною точністю", він описується також як "незграбний псих, що стріляє в людей, притім надзвичайно вдачливий”. "Народився у Венесуелі в 1949 році. Його батько - багатий адвокат, притримувався лівих переконань настільки гарячо, що трьох своїх синів назвав “Володимир”, “Ілліч” і “Ленін”. У середині 1960-х сім'я Санчесів переїхала в Лондон, що дозволило Карлосу засвоїти іноземні мови й у наступному допомогло в здійсненні терористичної діяльності. Ілліч і Ленін вчилися в 1968 - 1970 р. у "Університеті Дружби Народів імені Патриса Лумумби" у Москві. Ілліч провчився два місяці на підготовчих курсах, 1.9.1968 переведений на фізико-математичний факультет, спеціальність "хімія". Про час, проведений у Москві, Карлос згадував: "при виборі між обговоренням лінії партії по питанню про повстанські дії і приємними времяпрепровождениемями з музикою, жінкою і пляшкою горілки політична дискусія займала дуже низьке місце в списку моїх преваг". У Москві організував гурток венесуєльців, що не бажають підпорядковуватися лінії Компартії Венесуєли. У листопаді 1969 року бере академічну відпустку. Виїхав в Англію, більше в Москву не повертається. Незабаром Карлос з однодумцями з'явився в Лівані і був направлений у навчальний табір палестинських партизан. Взяв участь у вересневих боях 1969 у Йорданії. Після цього направлений у Ліван, у загін Ваді Хаддада (НФЗП). Хаддад сприяв терористичній кар'єрі Карлоса, надавши зброю і зв'язки. Ідеологічно Карлос орієнтується на революційну війну із сіонізмом і імперіалізмом “у всіх частинах світу". Про діяльність Карлоса створено багато легенд, йому приписуються диверсії, до яких він не має ніякого відношення. Його обвинувачують в організації збройного нападу в аеропорті Лод (Ізраїль, 30.5.1972), терористичної операції, проведеній палестинцями в у 1973 р. у поїзді "Москва-Відень". У 1973 р. Карлос організував замах на Британського мільйонера Эдварда Сіеффа, президента мережі магазинів "Маркс і Спенсер" і нападі на Англійський офіс Ізраїльського Банку. У 1974 організував захоплення посольства Франції в Голландії, вибух у Парижській аптеці й убивство уругвайського військового аташе в Парижі полковника Рамона Тробаля. У 1975 р. Карлос особисто застрелив двох французьких агентів безпеки, що розслідували справу про вибух в аптеці. Але найбільше вдалою операцією Карлоса стало захоплення в грудні 1975 р. у Відні сімдесятьох міністрів нафтової промисловості країн ОПЕК. Організував захоплення 27.6.1976 літака "Ер Франс" "Групою імені Че Гевари командос збройних сил звільнення Палестини", що призвело до знаменитого “Рейсу в Ентеббе”. У 1979 р. Карлос веде переговори з іранцями про убивство останнього представника династії Пехлеві. У 1981 організував убивство посла Франції в Лівані. Наприкінці сімдесятих і початку вісімдесятих "Карлос" був обвинувачений у декількох захопленнях літаків, організації вибухів і нападів на Британських, Французьких і Ізраїльських громадян. За терористичні злочини він розшукувався принаймні в п'ятьох Європейських країнах. У 1982-1983 р. провів серію диверсій у Франції з загальною кількістю жертв: тринадцятеро загиблих і 150 поранених. Причиною останніх диверсій став арешт у Франції його дружини - західногерманської терористки Магдалени Колл, від якої Карлос має двох дітей. Список цих диверсій включає: вибух автомобіля (загибель однієї людини і 63 поранених), вибух французького культурного центру в Берліні, вибух на вокзалі в Марселі, вибуху в поїзді Тулуза - Париж і ін. Після того, як Колл була звільнена, вибухи припинилися. У середині 1980-х Карлос брав участь у плануванні і виконанні декількох операцій проти Ізраїлю з территорії Сирії і Лівану. Наприкінці 1970-х Карлос змушений перемінити декілька укритть в арабських країнах, у 1979-1984 р. ховався в Угорщині. Зайнявся торгівлею зброєю. Наприкінці 1980-х Карлос відходить від активної терористичної боротьби. Після зникнення соціалістичного табору і відмови арабів від активної терористичної діяльності став незручний старим друзям. З Дамаска, де жив із сім'єю, змушений у 1991 р. виїхати в Ємен, відкіля переїхав в Аден, потім Амман, відкіля виїхав у Судан, де і був схоплений французами в серпні 1994 року. Знаходився у французьких в'язницях Санте, Френ. Судовий процес у справі Карлоса почався 11.12.1997 і тривав тиждень. Карлос був присуджений до довічного ув'язнення за убивство двох секретних агентів і ливанця в 1975. На суді Карлос оголосив себе "фаховим революціонером". Після оголошення вироку він підняв кулак у повітря і вийшов із залу суду зі словами " Viva lа revolution".