Реферат: Злочини проти осіб та установ що мають міжнародний захист Піратство

Реферат на тему:

Злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист. Піратство

1. Напад на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також викрадення або позбавлення волі цих осіб з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Погррза вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті,—

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є мирне співіснування і плідне співробітництво України з іншими державами та міжнародними організаціями, а обов’язковим додатковим об’єктом — альтернативне — нормальна діяльність певних установ, або власність, або життя, здоров’я, воля, честь та гідність людини.

2. Про поняття осіб, які мають міжнародний захист, див. коментар до ст. 443.

3. З об’єктивної сторони злочин передбачає вчинення суспільне небезпечних дій. Формами його є: 1) напад на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист; 2) викрадення такої особи; 3) позбавлення її волі; 4) погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення особи, яка має міжнародний захист, викрадення такої особи або позбавлення її волі. Перші три форми злочину передбачені ч. 1, четверта — ч. 2 ст. 444.

Предметом злочину у його першій формі є тільки службові та житлові приміщення вказаних осіб, але не є ним їхні транспортні засоби.

Під нападом тут треба розуміти дії, пов’язані із несподіваною агресією, застосуванням насильства над особою, що має міжнародний захист, або зі створенням реальної загрози його застосування, а також будь-які інші подібні дії, що посягають на громадську безпеку, власність, нормальне функціонування міжнародних установ та заподіюють матеріальну чи іншу шкоду. Про поняття позбавлення волі, викрадення людини див. коментар до ст. 146.

Викрадення або позбавлення волі особи, яка має міжнародний захист, повністю охоплюється ч. 1 ст. 444. Проте, якщо ці дії щодо вказаної особи вчинені організованою групою або спричинили тяжкі наслідки, вони повинні додатково кваліфікуватися за ч, З ст, 146. Якщо наслідком нападу було знищення майна, яке знаходиться у службових або житлових приміщеннях осіб, що мають міжнародний захист, ці дії додатково кваліфікуються за ч. 2 ст. 194 у разі, коли вони були вчинені загальнонебезпечним способом, або заподіяли майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу, а також спеціальною метою: а) здійснити вплив на характер діяльності потерпілих; б) здійснити вплив на діяльність держав чи організацій, які вони представляють; б) спровокувати війну; г) спровокувати міжнародні ускладнення (про зміст такого ускладнення див. коментар до ст. 443).

Напад, здійснений з метою заволодіння майном, що знаходиться у службовому чи житловому приміщенні осібг які мають міжнародний захист, може бути кваліфіковано за ст. 167.

Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від ІЗ лютого 1946 р, УРСР приєдналась до Конвенції 20 листопада 1953р.

Генеральна угода про правілеі та імунітети РадиЄяропи від 2 вересня 1949 р Україна приєдналась до Угоди І жовтня 1996р.

Протокол до Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи від блистопада 1952р. Україна приєдналась до Протоколу І жовтня 1996р.

Віденська конвенція “Про дипломатичні зносини” від 18 квітня 1961 р, Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

Віденська конвенція “Проконсульські зносини” від 24 квітня 1963р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 р.

Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 р Україна приєдналась до КоН’ яенції 14 липня 1993 р. (ст. ст. 29, ЗО)

Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р Ратифікована СРСР 26 грудня 1975р.

Угода про правоздатність, привілеї, імунітети Міжнародної організації космічного зв’язку “Интерспутник” від 20 вересня 1976 р. Ратифікована СРСР 14 грудня 1976р.

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1972 р. СРСР приєднався до Конвенції 8 травня 1987р.

Конвенція про охорону персоналу Організації Об’єднаних Націй та пов’язаного з нею персоналу від 15 грудня 1994 р. Ратифікована Україною 6 липня 1995 р.

Угода між Кабінетом Міністрів України та Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку щодо привілеїв, імунітетів та пільг, наданих Організації, від 19 грудня 1997р. Ратифікована Україною 7липня 1999р.

Додатковий протокол про привілеї та імунітети Організації Чорноморського Економічного Співробітництва від ЗО квітня 1999р. Ратифікований Украіною б липня 2000 р.

Піратство

1. Піратство, тобто використання з метою одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди озброєного чи неозброєного судна для захоплення іншого морського чи річкового судна, застосування насильства, пограбування або інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такогб судна,—

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років із конфіскацією майна.

2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені повторно або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,—караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна.

1 Надзвичайна небезпека піратських дій обумовила той факт, що пірати ще за римським правом вважалися ворогами людського роду (позііз Іштапіз депегіз), а піратство — ще до прийняття Же-

невської конвенції про відкрите море — злочином за міжнародним звичаєвим правом. Морський розбій у всі часи дезорганізовував торгівлю та інші економічні зв’язки між державами, від рук піратів загинула або постраждала іншим чином значна кількість людей.

2. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека міжнародного судноплавства, а його додатковим обов’язковим об’єктом можуть бути — альтернативне — власність або життя, здоров’я, воля і гідність особи.

3. Потерпілими від піратства можуть бути тільки члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна. Під таким судном, яке в. ситуації його захоплення виступає предметом злочину, треба розуміти морський чи річковий транспортний засіб будь-якого типу, не закріплений постійно на морському (річковому) дні, включаючи судна з динамічним принципом підтримання, підводні апарати та інші плавучі засоби. Це не обов’язково має бути судно торговельного флоту, а й судно спеціальної державної служби (митної, санітарної тощо), або плавуча споруда, що використовується для морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей, захисту моря від забруднення, буксирування, здійснення гідротехнічних робіт, для наукових, навчальних, спортивних чи інших цілей, не пов’язаних безпосередньо з перевезенням пасажирів і вантажів, у т.ч. маломірне судно аматорської конструкції (катер, човен, яхта). Не виключається, що потерпілими від піратства можуть бути члени екіпажу або пасажири військового корабля. Про поняття морське судно та річкове судно див. також коментар до ст. ст. 278, 284, 285, 339.

Вчинення дій, які за міжнародним правом кваліфікуються як піратські, стосовно осіб, які перебувають на стаціонарних платформах, розташованих на континентальному шельфі, кваліфікується як диверсія, тероризм або відповідний злочин проти власності чи проти життя та здоров’я особи. Так зване “повітряне піратство” може бути кваліфіковане за ст. 278 як захоплення повітряного судна.

4. З об’єктивної сторони піратство полягає у використанні озброєного чи неозброєного судна для: 1) захоплення іншого морського чи річкового судна; 2) застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів іншого морського чи річкового судна; 3) пограбування екіпажу чи пасажирів іншого морського чи річкового судна; 4) інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів такого судна.

Про поняття захоплення, насильство, пограбування (останнє є синонімом до поняття “грабіж”) див. коментар, відповідно, до ст. ст. 278, 152 і 157, 186. Судно може бути захоплене для його наступного використання як піратського, для транспортування вантажу тощо, або лише для полегшення вчинення дій, пов’язаних із застосуванням насильства щодо екіпажу чи пасажирів, для пограбування останніх чи вчинення щодо них інших ворожих дій.

До інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів морського чи річкового судна можна віднести такі, як обстріл, підпалювання, затоплення, садіння на мілину, руйнування судна іншим чином, знищення або пошкодження морського навігаційного обладнання чи вантажу, встановлення на судні пристроїв або речовин, які можуть знищити це судно, завдати йому чи вантажу збитків або ство-

рити загрозу безпеці плавання цього судна, незаконне позбавлення волі членів екіпажу та пасажирів, взяття їх як заложників або залучення їх до примусових робіт, здійснення контролю над судном шляхом залякування, створення загрози безпечному плаванню шляхом повідомлення завідомо брехливих відомостей тощо.

Обов’язковою ознакою піратства є місце його вчинення. Піратство може бути вчинене лише у відкритому морі або в іншому місці за межами територіальної юрисдикції будь-якої держави (певні річкові судна також можуть вийти у відкрите море). У даному випадку не має правового значення той факт, що територія судна, яке знаходиться у відкритому морі, прирівнюється до території держави.

Дії ж, передбачені ст. 446, вчинені, наприклад, з морського судна із спрямуванням на острів, або у внутрішніх водах, або в територіальному морі мають кваліфікуватися як відповідний злочин проти власності або злочин проти життя та здоров’я особи тощо.

Згідно з Конвенцією з морського права судно є піратським, якщо особи, які мають над ним владу, проявили намір вчинити будь-яку з дій, визначених у Конвенції як піратські. Це стосується також судна, яким користувались для вчинення таких дій доти, доки воно залишається під владою осіб, винних у цих діях. Проте, сам факт плавання у відкритому морі без прапора або з піратським прапором ще не дає підстав для визнання судна піратським. Взагалі піратство є закінченим злочином з моменту початку здійснення нападу на морське чи річкове судно, коли створюється небезпека для морського судноплавства.

Ніщо у відповідних міжнародних конвенціях щодо піратства не торкається імунітету воєнних кораблів та інших державних суден (наприклад, суден митної, санітарної, інших служб), які експлуатуються в некомерційних цілях. Тому якщо для вчинення перелічених вище дій стосовно морського чи річкового судна держави використано військове судно, що належить військово-морському флоту іншої держави, дії винних мають кваліфікуватися як розв’язування та ведення воєнного конфлікту (ст. 437), як порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), або як перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424), та/або відповідний злочин проти власності та проти життя і здоров’я особи тощо Проте, до дій, що вчиняються приватновласницьким судном, прирівнюються піратські дії, що вчиняються екіпажем військового корабля (іншого державного судна), який підняв заколот і встановив контроль над цим кораблем (судном), або екіпажем військового корабля (іншого судна), який складається із осіб, що підтримують невизнаний уряд.

Захоплення морського чи річкового судна з подальшим застосуванням насильства щодо його екіпажу чи пасажирів, їх пограбування тощо, якщо такі дії вчинені з використанням не морського чи річкового судна, а, скажімо, гелікоптера чи гідроплана, або якщо вони вчинені членом екіпажу чи пасажиром цього ж самого, а не іншого судна можуть бути кваліфіковані як захоплення морського чи річкового судна за ст. 278 або як напад на об’єкти, якими транспортуються предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення за ст. 261 та як примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків (ст. 280). Умисне бомбардування морського чи річкового судна з літака у мирний час може кваліфікуватися, наприклад, як терористичний акт (ст. 258).

Не є піратством захоплення військовими кораблями чи іншими суднами, які мають чіткі зовнішні ознаки, що дозволяють розпізнавати їх як такі, що перебувають на урядовій службі й уповноважені для цієї мети (тобто поліцейськими, митними, прикордонними суднами, але не торговельними), у відкритому морі чи в будь-якому іншому місці поза юрисдикцією якої б то не було держави піратського судна або судна, захопленого внаслідок піратських дій та яке знаходиться під владою піратів, з метою арешту осіб, які знаходяться на цьому судні, і відібрання майна, що на ньому знаходиться.

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Це особа зі складу екіпажу (капітан, інші особи командного складу і суднової команди) чи пасажир будь-якого приватновласницького або прирівняного до нього морського чи річкового судна, у т.ч. катера або човна.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а також спеціальною метою — одержання матеріальної винагороди або іншої особистої вигоди, Під матеріальною винагородою слід розуміти плату, яку отримує пірат за участь у піратських діях, у т.ч. у вигляді трофеїв, а під іншою особистою вигодою — вигоду матеріального характеру, що не є грошовою чи іншою матеріальною винагородою (наприклад, одержання права на судно чи яке— небудь інше майно). Мотив піратства корисливий. Тому використання морського судна, наприклад; для захоплення іншого судна з політичною метою має кваліфікуватися за ст. 278. Від піратства слід також відрізняти корсарство — партизанську діяльність на морі під час війни, яка за певних обставин може бути кваліфікована за ст. 438.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно, а також спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків. Про поняття повторність і загибель людей див. коментар, відповідно, до ст. ст. 32 і 110. До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені спричинення потерпілому тяжких тілесних пошкоджень, значної матеріальної шкоди або затоплення чи знищення судна тощо.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1953 р. Ратифікована СРСР 20 жовтня 1960р. (ст. ст. 14-23).

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною З червня 1999р. (ст. ст. 100-107, 110).

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, від 10 березня 1988 р. Ратифікована Україною 17 грудня 1993 р.

Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, від 10 березня 1938р. Ратифікований Україною 17грудня 1993р.

Кодекс торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р.

Постанова КМ від 16 травня 1992 р. № 250 “Про заходи по забезпеченню безпеки мореплавства”.