Дипломная работа: Розробка системи управління якістю виробництва світлотехнічної продукції

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Факультет АП

Кафедра: Інформаційно-вимірювальні технології і системи

Спеціальність: Метрологія та вимірювальна техніка

До захисту допускаю

Завідувач кафедри

(ініціали та прізвище)

(підпис, дата)

ДИПЛОМНА РОБОТА

освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр

Тема роботи

Розробка системи управління якістю виробництва світлотехнічної продукції

Затверджена наказом по НТУ "ХПІ"

від "05" 03 2008р.

Шифр роботи

(група, номер теми за наказом)

Виконавець

Керівник

Харків 2008

ВСТУП

Вкрай необхідне для національної економіки збільшення обсягів впровадження сучасних систем управління якістю на промислових підприємствах, як і гармонізація метрологічної інфраструктури України та системи акредитації у відповідності до міжнародного досвіду, може бути досягнуто лише за наявності висококваліфікованих спеціалістів, проведення ґрунтовних наукових досліджень, розробки сучасної навчально-методичної бази, доступної для широкого кола фахівців.

Впровадження сучасних систем управління якістю (СУЯ) на підприємствах розвинених країн світу проводилося, в першу чергу, з метою підвищення конкурентоспроможності і ефективності роботи, представлення до замовників та суспільства більш дієвих доказів гарантії якості випробувань і стабільності цього рівня якості завдяки використанню сучасних методів менеджменту якості.

Процес впровадження СУЯ на підприємствах України тільки розпочинається. Наукова та навчально-методична література тільки формується. Серцевину нормативної бази у сфері управління якістю і забезпечення якості становлять стандарти серії ISO 9000 та ISO 19011. Відсутність досвіду з розробки та впровадження систем управління якістю у вітчизняних лабораторіях за ІSО серії 9000 на сьогодні може призвести до значних труднощів при акредитації лабораторій за вимогами міжнародних стандартів в Україні.

Забезпечення якості продукції на підприємствах, що виробляють світлотехнічну продукцію, визначається цілим рядом внутрішніх факторів: технічних, організаційних, економічних, соціально-психологічних. Важливе місце серед цих факторів займають організаційні фактори, пов'язані з удосконалюванням організації виробництва й праці та ін. Саме із цими факторами пов'язане використання ефективного підходу до рішення проблем якості на підприємстві – системного управління якістю.

Система управління якістю – це особлива організація у виробничій системі. Основним у цій організації є документованість всіх процесів, що мають відношення до виробництва продукції, починаючи із закупівлі матеріалів і закінчуючи доставкою споживачеві готової продукції. У багатьох випадках це призводить до кардинальних змін у техніці, технології й організації виробництва на підприємстві. Забезпечити якість на підприємстві можливо тільки тоді, коли всі процеси – технічний, технологічний, організаційний – будуть взаємозалежні між собою через управління якістю. Якість – це система, і цією системою треба управляти.

У даній дипломній роботі розроблені нормативно-правові документи, розглядаються питання, що стосуються розробки нормативних документів та системи управління якістю підприємства, що виробляє світлотехнічну продукцію підприємства «Люкс». Також в дипломній роботі висвітлюються вимоги до світлотехнічної продукції та методи її випробувань.

1 ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ ЗГІДНО З ISO 9001

1.1 Історія виникнення систем управління якістю

Контроль якості виник одночасно з переходом людства від збирання до виробництва продукції (тисячі років до н.е.). На той час якість контролював виробник. Промислова революція викликала необхідність розподілити функції виробництва та контролю якості. Так функція контролю якості перейшла від виробника до керівника виробничим процесом, це збереглося і до сьогодні.

Ключовим словом стало "запобігання" дефектам замість їх "виявлення". Замовники поступово, починаючи з найбільш відповідальних галузей промисловості - аерокосмічної, оборонної, автомобільної та ін. - перейшли до вимог щодо впровадження стандартів "систем забезпечення якості", одночасно вимагаючи дотримання діючих стандартів на продукцію.

Якість можна визначити як :

- задоволення сьогоденних потреб споживача;

- ступінь передбачення майбутніх потреб споживача;

- дотримання регламентованих технічних умов споживача;

- ступінь відповідності (чи досягнення) мети.

Забезпечення якості - це така система роботи в організації, яка гарантує:

- ефективне управління роботою;

- виявлення, вилучення та запобігання можливих невідповідностей на всіх етапах виробництва.

Основна філософія забезпечення якості - направлення всіх наявних ресурсів на "запобігання" невідповідностей, на "передбачення" та "попередження" виникнення проблем, ще до їх появи [1].

Цей підхід принципово відрізняється від традиційного управління якістю, коли проводиться контроль кінцевої продукції чи послуги на наявність невідповідностей. Забезпечення якості означає:

- офіційну задокументовану систему управління якістю;

- попереднє запобігання, ще до моменту виникнення невідповідностей;

- планове, а не реагуюче керівництво;

- забезпечення максимальної впевненості у споживачів;

- економічно ефективну організацію та експлуатацію;

- досягнення необхідного рівня якості щоразу з першого разу.

Основні вимоги до забезпечення якості:

- прийняття необхідних зобов'язань перед замовниками (споживачами) та власним персоналом;

- встановлення ясних та досяжних цілей;

- наявність задокументованої системи управління якістю та задокументованих розроблених процедур та методик реалізації;

- наявність систематичного ефективного аналізу.

Основні переваги, які досягаються при організації системи забезпечення якості, наступні:

- більша довіра замовника до якості послуг;

- більш стабільна постійна якість послуг;

- економічна ефективність виробництва (економія витрат часу, зменшення кількості забракованої продукції чи відповідних послуг);

- зменшення витрат на рекламації споживача, сервісне обслуговування, дотримання термінів поставок та ін.;

- значне поліпшення психологічного клімату в колективі, професійної впевненості працюючих за рахунок відсутності невизначеностей у відповідальності за якість в технології, процесах, методиках і т.д.;

- оптимальне використання ресурсів.

Багатьом відомі загальновизнані основні проблеми, що стосуються якості:

- незадоволення очікуваних вимог споживача;

- порушення термінів поставки;

- невпевненість в стабільності якості продукції на протязі відносно довгого періоду поставок;

- відсутність відповідальних на виробництві;

- неможливість правильного виконання поставлених завдань у зв'язку з людськими факторами.

Система управління якості базується на засобах реалізації управління видами діяльності, які впливають на досягнення якості і, таким чином, на задоволенні потреб споживачів та на встановленій методології керівництва всіма факторами, що зможуть впливати на якість [2].

Ця система повинна включати:

- встановлення цілей;

- чітку організаційну структуру;

- чіткий розподіл і затвердження обов'язків;

- розроблені та затверджені процедури (методики) і процеси на всі можливі види діяльності, що реалізуються у виробництві товару чи послуги;

- встановлені вимоги до кваліфікації та періодичної підготовки персоналу;

- розроблені і затверджені стандарти, технічні умови, конструкції і т.д.

Ефективність управління якістю значною мірою залежить від відношень культурного характеру на робочих місцях. Дуже важливо, щоб всі працівники сприймали першочергову потребу досягнення якості.

Серед загальних методів забезпечення якості, як правило, визначають наступні:

- маркетинг;

- бенчмаркинг;

- аналіз проекту;

- оцінка постачальників;

- планування випробувань;

- методи контролю та випробувань;

- управління контрольно-випробувальним обладнанням;

- аудити продукту;

- аудити процесів;

- аудити системи [1].

Доказом для споживача наявності ефективної системи якості є її сертифікація з боку незалежної уповноваженої організації (третьої сторони).

Стандарти ISO серії 9000, про які 90% споживачів знають і чують щоденно, рекомендують підприємствам "стандартні" вимоги, розраховані на те, щоб надати замовникам відповідну рівню розвитку суспільства довіру до якості організації роботи в цих підприємствах, включаючи якість організації виробничого процесу. Ці "стандартні" міжнародно визнані вимоги постійно корегуються (див. для порівняння ISO 9001 чи 9002 на системи якості [3, 4] та нову версію стандарту IS0 9001 [5] на системи управління якістю) у відповідності з досягнутим рівнем розвитку суспільства.

Підприємство, що отримало сертифікат на систему управління якістю, наприклад, за ІSО 9001:2000 отримало, таким чином, визнання третьої сторони в тому, що його організація управління відповідає міжнародне визначеним вимогам, встановленим в 2000 році.

Модель системи управління якістю у відповідності зі стандартом ISO 9001:2000 наведена на рис. 1.1[6].

Поняття "якості" та "забезпечення якості" не повинні змішуватись з поняттям "контроль якості", що визначається як діяльність, що полягає в вимірюваннях, огляді, випробуваннях чи співставленні з деяким еталоном однієї чи декількох характеристик одиниці та в порівнянні результатів з вимогами, зазначеними по кожній з характеристик для визначення досягнення відповідності заданих характеристик прийнятим вимогам. Так контроль якості - це технічна процедура, мета якої - перевірка (кінцева на даному етапі) відповідності технічним умовам. В той час як забезпечення якості полягає в попередній організації з метою надання, за необхідністю, доказів і доведень в майбутньому.

Впровадження системи управління якістю, введення ефективних корегуючих та запобіжних дій, моніторинг параметрів якості - економічно більш ефективні, ніж проведення вихідного контролю невідповідностей, ліквідація наслідків невідповідностей для замовників та суспільства взагалі, організація системи витрат на соціальні негаразди в колективі лабораторії, що виникають завдяки нерегламентованій роботі, ліквідація невідповідальності перед внутрішніми замовниками за результати роботи .

Якщо керівництво підприємства дійсно бажає задовольняти вимоги свого замовника, то треба, щоб між ними встановилися відносини справжньої довіри. Цього можливо досягти лише завдяки впровадженню системи управління якістю, яка б забезпечила сталу якість послуг, що пропонуються [1].

1.2. Загальні вимоги до розробки й впровадження системи управляння якістю

Організація повинна встановити, документально оформити, впровадити, підтримувати в робочому стані й безупинно поліпшувати систему управляння якістю відповідно до вимог Міжнародного Стандарту ISO 9001.

Для впровадження системи управляння якістю організація повинна:

а) визначити процеси, необхідні для системи управляння якістю, а саме ті процеси, які впливають на якість і на які необхідно поширити дію системи якості;

б) встановити послідовність і взаємодію цих процесів;

в) встановити критерії й методи, необхідні для забезпечення ефективного здійснення цих процесів і управління ними (розробити організаційну структуру положення про структурні підрозділи, видати необхідні накази, розпорядження про розподіл повноважень і відповідальності);

г) забезпечити одержання інформації, необхідної для здійснення й моніторингу цих процесів;

д) вимірювати, відслідковувати й аналізувати ці процеси, і здійснювати дії, необхідні для досягнення запланованих результатів і безперервного поліпшення.

Організація повинна управляти цими процесами відповідно до вимог Міжнародного Стандарту.

Документація системи управляння якістю повинна включати:

а) документально оформлені процедури, відповідно з Міжнародним Стандартом;

б) документи, необхідні організації для забезпечення ефективного здійснення своїх процесів і управляння ними.

Обсяг документації системи управляння якістю повинен залежати від:

а) розміру й типу організації;

б) складності й взаємодії між процесами;

в) компетентності персоналу [6].

1.3 Зобов'язання керівництва

Вище керівництво повинне надати докази прийнятих зобов'язань відносно розробки й удосконалювання системи управляння якістю шляхом:

а) повідомлення організації про важливість виконання вимог споживача, так само як і законодавчих і правових вимог;

б) визначення політики та цілей в області якості;

в) проведення аналізу з боку керівництва;

г) забезпечення необхідними ресурсами.

Вище керівництво повинне забезпечити впевненість у тім, що політика в області якості:

а) відповідає цілям організації;

б) включає зобов'язання відносно виконання вимог і безперервного вдосконалювання;

в) забезпечує основу для визначення й аналізу цілей в області якості;

г) доведена до відомості й зрозуміла на відповідних рівнях організації;

д) переглядається для забезпечення постійної відповідності.

Організація повинна визначити, які виміри повинні проводитися, і яке встаткування для вимірів і моніторингу необхідне, щоб забезпечити відповідність продукту встановленим вимогам [1].

Устаткування для вимірів і моніторингу повинне:

а) бути каліброване (повірено) і відрегульовано періодично або перед використанням на відповідність зразковим приладам й еталонам, які повіряются по міжнародним або національним стандартам; при відсутності таких стандартів основа, що була використана для калібрування, повинна бути документально оформлена;

б) бути гарантоване від регулювання, що порушило б калібрування;

в) бути захищене від ушкодження й поломки при обігу, обслуговуванні й зберіганні;

г) мати зареєстровані результати калібрування (перевірки);

д) бути забезпечено можливістю оцінювати вірогідність попередніх результатів, якщо згодом виявлене порушення калібрування, з обов'язковим виконанням коригувальних дій.

1.4 Проектування й розробка продукту

Організація повинна планувати й управляти проектуванням і розробкою продукту. Планування проектування й розробки повинне визначити:

а) етапи процесів проектування й розробки;

б) діяльність по аналізу, перевірці й твердженню стосовно до кожного етапу проектування й розробки;

в) відповідальність і повноваження для здійснення проектування й розробки. Взаємодія між різними групами, що беруть участь у проектуванні й розробці, повинні координуватися, щоб гарантувати ефективний зв'язок і відповідальність при розподілі обов'язків. Плановані вихідні дані повинні обновлятися в міру виконання робіт із проектування й розробки.

1.4.1 Вхідні дані проектування й розробки продукту

Вхідні дані, що стосуються вимог до продукту, повинні бути визначені й документовані. Вони повинні включати:

а) функціональні й експлуатаційні вимоги;

б) застосовні законодавчі й правові вимоги:

в) застосовну інформацію, отриману при здійсненні подібних попередніх проектів;

г) будь-які інші вимоги, істотні для проектування й розробки. Ці вхідні дані повинні бути проаналізовані на адекватність.

1.4.2 Вихідні дані проектування й розробки продукту

Вихідні дані процесу проектування й розробки продукту повинні бути зареєстровані способом, що дозволяє проводити перевірку на відповідність вхідним даним розробки й проектування. Вони повинні:

а) відповідати вхідним даним проектування й розробки;

б) забезпечити відповідну інформацію для наступного виробництва й обслуговування;

в) містити або посилатися на критерії приймання продукту;

г) визначати характеристики продукту, які є істотними для його безпечного й належного використання.

Документи за вихідним даними проектування й розробки продукту повинні бути схвалені перед їхнім випуском.

1.4.3 Аналіз, перевірка, затвердження проекту й розробки продукту

На відповідних етапах повинні проводитися систематичні аналізи проектування й розробки для того, щоб:

а) оцінити здатність виконати вимоги;

б) ідентифікувати проблеми, і запропонувати наступні дії.

У такому аналізі повинні брати участь представники, чия діяльність має відношення до аналізованих етапів, проектування й розробки. Результати аналізу й наступних дій повинні бути зареєстровані.

Затвердження проекту й розробки повинне бути виконане, щоб підтвердити, що кінцевий продукт здатний задовольнити вимогам використання, по призначенню. Як правило, твердження повинне бути закінчене до поставки або застосування продукту. Результати твердження й наступних додаткових дій повинні бути зареєстровані [6].

1.5 Аналіз системи управляння якістю з боку керівництва

Вище керівництво повинне аналізувати систему управляння якістю із встановленою періодичністю, щоб забезпечити її постійну відповідність, адекватність й ефективність.

При аналізі варто оцінювати необхідність змін системи управляння якістю організації, включаючи політику в області якості та мету в області якості [1].

Вхідні дані для аналізу з боку керівництва повинні містити інформацію про поточне функціонування й можливості вдосконалювання, і відноситися до наступного:

а) результати аудитів;

б) зворотний зв'язок зі споживачем;

в) ефективність процесів і відповідність продукту;

г) статус попереджуючих і коригувальних дій;

д) дії, що пішли за попередніми аналізами з боку керівництва;

е) зміни, які можуть вплинути на систему управляння якістю.

Вихідні дані аналізу з боку керівництва повинні включати дії, пов'язані з:

а) удосконалюванням системи управляння якістю і її процесами;

б) удосконалюванням продукту у зв'язку з вимогами споживача;

в) забезпеченням потреб у ресурсах. Результати аналізу з боку керівництва повинні документуватися.

1.6 Виміри, аналіз й удосконалювання

1.6.1 Виміри й моніторинг виробничих процесів та продукту

Організація повинна визначати, планувати й впроваджувати дії по вимірах і моніторингу, необхідні для забезпечення відповідності й удосконалювання. Це повинне включати визначення потреби у відповідних методологіях, включаючи статистичні методи, і їхнє використання.

Організація повинна здійснювати моніторинг інформації щодо ступеня задоволеності й незадоволеності споживача як одного з показників функціонування системи управляння якістю. Повинні бути визначені методики для одержання й використання цієї інформації.

Організація повинна проводити періодичні внутрішні аудити, щоб визначити, наскільки система управляння якістю:

а) відповідає вимогам Міжнародного Стандарту;

б) ефективно впроваджена й підтримується.

Організація повинна планувати програму аудитів, з огляду на статус і важливість діяльності та ділянки, які перевіряє, також як результати попередніх аудитів. Обсяг, періодичність, і методики аудитів повинні бути визначені. Аудити повинні проводитися персоналом, що не бере участі у виконанні перевірки діяльності. Документована процедура повинна включати відповідальність і вимоги по проведенню аудитів, забезпечувати їхню незалежність, реєстрацію результатів і звітність перед керівництвом. Керівництво повинне вживати своєчасні коригувальні дії по недоліках, виявлених при аудиті. Наступні дії повинні включати перевірку впровадження коригувальної дії, і складання звіту про результати перевірки.

Організація повинна застосувати відповідні методи для виміру й моніторингу процесів реалізації продукту, необхідні для виконання вимог споживача. Ці методи повинні підтвердити постійну здатність кожного процесу відповідати певному призначенню.

Організація повинна вимірювати й відслідковувати характеристики продукту, щоб упевнитися, що вимоги до продукту виконані. Це повинне здійснюватися на відповідних етапах процесу реалізації продукту.

Доказ відповідності критеріям приймання повинне бути зареєстроване. У записах повинен бути зазначений уповноважений, відповідальний за випуск продукту.

Випуск продукту й поставка послуги не повинні відбуватися, поки всі зазначені дії не будуть закінчені із задовільним результатом, за винятком тих випадків, коли відступи схвалені споживачем.

Організація повинна збирати й аналізувати відповідні дані, щоб визначити придатність та ефективність системи управляння якістю й ідентифікувати вдосконалення, які можуть бути зроблені. Це включає дані, одержувані на основі вимірів і моніторингу, а також з інших відповідних джерел.

1.6.2 Удосконалювання

Організація повинна планувати та керувати процесами, необхідними для безперервного вдосконалювання системи управляння якістю. Організація повинна сприяти безперервному вдосконалювання системи управляння якістю, використовуючи політику та мету у галузі якості, результати аудитів, аналіз даних, коригувальні й попереджуючі дії, а також аналіз із боку керівництва.

Організація повинна вживати коригувальні дії, щоб усунути причини

невідповідностей і запобігти їх повторенню. Коригувальні дії повинні відповідати важливості виниклих проблем.

Документована процедура коригувальних дій повинна визначати вимоги для:

б) визначення причин невідповідностей;

в) оцінки потреби в діях, що гарантують, що невідповідності не повторяться;

г) визначення й впровадження необхідних коригувальних дій;

д) реєстрації результатів початих дій;

е) аналізу початих коригувальних дій.

Організація повинна визначити попереджуючі дії, щоб усунути причини потенційних невідповідностей і запобігти їх виникненню. Початі попереджуючі дії повинні відповідати важливості потенційних проблем.

Документована процедура попереджуючих дій повинна визначити вимоги для:

а) визначення потенційних невідповідностей й їхніх причин;

б) визначення й забезпечення впровадження необхідних попереджуючих дій;

в) реєстрації результатів початих дій [6].

2 . РОЗРОБКА ДОКУМЕНТОВАНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ВИРОБНИЦТВА СВІТЛОТЕХНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ

2.1 Етапи розробки та впровадження СУЯ

Особливості впровадження системи управління якістю та об’єм робіт з її сертифікації визначаються видом діяльності підприємства (організації). На рис. 2.1 наведені основні етапи впровадження та сертифікації системи управління якістю. Впровадження системи управління якістю на малих та середніх підприємствах найлегше здійснити як конкретний проект з призначенням керівника проекту, який повинен бути ключовою фігурою у керівництві організації та повинен назначатися на початку проекту.

Існує багато публікацій методичного характеру щодо розроблення та впровадження систем управління якістю, які практично доступні вітчизняному користувачу: публікації ISO, закордонні джерела, їхні переклади, методичні розробки організації Держспоживстандарту, інших установ та громадських організацій України; брошури серії «Всё о качестве. Зарубежный опыт»; брошури серії «Всё о качестве. Отечественные разработки»; документи, підготовлені Держстандартом Росії.

Рішення щодо розпочинання робіт з розроблення і впровадження на підприємстві (в організації) системи управління якістю відповідно до вимог національного стандарту ДСТУ ISO 9001-2001 (який ідентичний міжнародному стандарту ISO 9001:2000) [3,5], має бути рішенням найвищого керівництва підприємства (організації). Саме перший керівник повинен поставити завдання для своїх підлеглих і колективу в цілому щодо впровадження системи управління якістю, визначити найвищий пріоритет цього завдання, постійно контролювати його виконання, забезпечуючи всіма необхідними ресурсами, у т.ч. кадрами, комп’ютерною технікою, оргтехнікою, фінансами.

Серед найбільш поширених мотивів впровадження можна відмітити такі:

- задоволення умов ліцензування діяльності;

- задоволення вимог замовників щодо наявності системи управління якістю;

- бажання брати участь у тендерах і вигравати їх;

- максимальне використання можливих схем сертифікації продукції;

- сподівання на підвищення іміджу підприємства (попиту на продукцію);

- потреба поліпшення роботи окремих підрозділів і функціонування підприємства в цілому;

- острах виглядати несучасним керівником.

Прийняте рішення доцільно оформити наказом по підприємству, в якому слід чітко викласти мету впровадження системи управління якістю, призначити представника керівництва, відповідального за створення, впровадження і функціонування системи управління якістю, затвердити персональний склад робочої групи, яка безпосередньо здійснюватиме роботу з розроблення і впровадження системи управління якістю.

Інформація про прийняте рішення має бути доведена до всіх працівників.

З цією метою копії наказу можна вивісити на прохідній та/чи інших місцях, або ознайомити з наказом працівників підрозділів на нарадах, п’ятихвилинках чи зборах.

Важливо ознайомлювати з цим рішенням також і всіх працівників, що приймаються на роботу протягом всього часу розроблення і впровадження системи управління якістю [6].

З метою забезпечення випуску якісної продукції згідно вимогам споживачів, а також підтвердження своєї відповідності вимогам ДСТУ ISO 9001-2001 [5] керівництву підприємства «Люкс» необхідно провести наступну політику в галузі системи управління якістю:

Забезпечення ефективної роботи підприємства «Люкс», можливо, насамперед, за рахунок розробки й впровадження інноваційних конкурентноздатних технологій, зростання техніко-економічних показників виробництва, стабільного випуску продукції високої якості й надання високого рівня сервісу споживачеві.

Підприємство «Люкс», яке бере на себе відповідальність за випуск якісної продукції, ставить наступні цілі:

1) удосконалювання підприємства з метою збереження конкурентноздатності на ринку;

2) створення системи управління якістю, що відповідає вимогам стандарту ДСТУ ISO 9001-2000 [3];

3) збільшення обсягу продукції;

4) розвиток підприємства, як національного бренду;

5) підняття й зміцнення репутації підприємства в Україні й за кордоном, що має високий і стабільний рівень якості продукції;

6) розширення пропозицій споживачеві щодо нової, інноваційної продукції;

7) щорічне збільшення прибутку за рахунок постійного поліпшення якості продукції й розширення ринків збуту;

8) забезпечення співробітників підприємства високим рівнем умов праці.

Для досягнення вищевказаних цілей підприємству, що виробляє світлотехнічну продукцію, необхідно здійснювати:

1) проведення маркетингових досліджень, постійний моніторинг і системний аналіз ринку;

2) створення нових конкурентноздатних видів продукції з урахуванням інтересів споживачів;

3) модернізацію устаткування, впровадження нових ресурсо- і енергозберігаючих технологічних прийомів і процесів;

4) чіткий розподіл зон відповідальності персоналу по всьому технологічному циклу випуску продукції;

5) управління виробництвом та якістю продукції як ланцюжком взаємозалежних процесів єдиної системи, що складається з обов'язкових елементів, відсутність кожного з яких робить систему непрацездатною;

6) використовувати раціональні системи ціноутворення;

7) систематичний аналіз інформації про якість і прийняття необхідних коригувальних і попереджуючих дій;

8) оперативне реагування на пропозиції споживачів, систематичне навчання персоналу;

9) проведення систематичної роботи з постачальниками сировини й матеріалів з питань зменшення вартості й підвищення рівня якості[6].

2.2 Загальні вимоги по розробці системи управління якістю для підприємства «Люкс»

Розроблена система управління якістю підприємства з виробництва світлотехнічної продукції:

1) визначає процеси, необхідні для її функціонування, й забезпечує їхнє застосування в рамках усього підприємства;

2) встановлює послідовність і взаємодію цих процесів;

3) визначає критерії й методи, необхідні для забезпечення ефективності, як роботи, так і керування цими процесами;

4) забезпечує наявність ресурсів й інформації, необхідних для підтримки функціонування, а також контролю цих процесів;

5) забезпечує контроль, вимір й аналіз цих процесів;

6) забезпечує вживання заходів, необхідних для досягнення запланованих результатів і постійного поліпшення цих процесів.

Підприємство «Люкс» керує цими процесами відповідно до вимог всіх використовуваних стандартів.

Зазначені процеси, необхідні для системи управління якістю, включають процеси відповідальності керівництва, керування ресурсами, випуску продукції й виміру, аналізу й поліпшення.

2.3 Вимоги до документації

Документація системи управління якістю підприємства «Люкс» включає:

) документально оформлену заяву про політику в галузі якості, цілях і завданнях в галузі якості;

) посібник з якості;

) документовані процедури, необхідні згідно всіх стандартів, що використовуються;

) документи, необхідні підприємству для забезпечення ефективного планування, функціонування й управління процесами;

) протоколи якості, необхідні всіма використовуваними стандартами, відповідно до ПР 05.07 "Управління протоколами якості".

Обсяг документації системи управління якістю підприємства, що виробляє світлотехнічну продукцію, визначається наступним:

- розміром організації й видами діяльності;

- складністю процесів та їхньою взаємодією;

- компетенцією персоналу, відповідно до ПР 08.07 "Управління персоналом".

Підприємство підтримує свою документацію на будь-яких носіях, а саме: папір, електронні носії, магнітні носії [6].

2.4 Управління документацією підприємства

Документи, що потребує система управління якістю, повинні відповідати до ПР 01.07 «Вимоги до оформлення, змісту й ідентифікації процедур системи управління якістю», ПР 02.07 «Вимоги до оформлення посадових інструкцій», ПР 03.07 «Вимоги до оформлення положень про підрозділи», ПР 04.07 «Управління документацією й даними».

Наведена вище документація розроблена для визначення наступних необхідних засобів керування:

1 ) затвердження документів на відповідність перед їхнім випуском;

2 ) аналізу й актуалізації в міру необхідності, а також повторного затвердження документів;

3 ) забезпечення ідентифікації змін і статусу поточного перегляду документів;

4 ) забезпечення наявності в пунктах використання відповідних версій застосування документів;

5 ) забезпечення збереження документів, що читають;

6 ) забезпечення ідентифікації документів зовнішнього походження, а також управління їхнім розсиланням відповідно до переліку документації;

7 ) запобігання непередбаченого використання застарілих документів, а також використання відповідної їхньої ідентифікації, якщо вони залишені для будь-яких цілей.

Протоколи якості створюються й підтримуються в робочому стані для підтвердження відповідності вимогам, а також ефективності функціонування системи управління якістю.

Розроблено документовану процедуру ПР 05.07 "Управління протоколами якості", що встановлює методи управління для ідентифікації, визначення засобів зберігання, захисту, відновлення, строків збереження й вилучення протоколів якості.

2.5 Розподіл відповідальності та повноважень у межах організації під час розроблення і впровадження системи управління якістю

Згідно з вимогами стандарту ДСТУ ISO 9001 найвище керівництво організації (до складу якого, як правило, слід включати першого керівника та

його заступників) зобов’язане:

1) довести до всіх рівнів в організації важливість задоволення вимог замовника, а також відповідних законодавчих та нормативних вимог;

2) сформулювати політику у сфері якості;

3) забезпечити встановлення цілей у сфері якості;

4) проводити періодичне аналізування системи управління якістю з погляду її результативності та можливостей поліпшення;

5) забезпечувати розроблення, впровадження та функціонування СУЯ всіма необхідними ресурсами;

6) призначити представника керівництва, відповідального за:

- забезпечення встановлення, впровадження та підтримання процесів, необхідних для системи управління якістю;

- звітування перед найвищим керівництвом про функціонування системи управління якістю і про потребу її поліпшення;

- забезпечення обізнаності з вимогами замовника в межах організації;

7) забезпечити встановлення в організації належних процесів інформування про політику, вимоги, цілі та досягнення у сфері якості [3,5].

2.6 Залучення сторонніх організацій (консультантів) до розроблення і впровадження системи управління якістю

Будь-яка організація може розробити та впровадити СУЯ на відповідність вимогам стандарту ДСТУ ISO 9001 власними силами шляхом підготування своїх фахівців (прийняття відповідних фахівців в організацію) або із залученням консультантів з метою отримання кваліфікованої допомоги у розробленні та впровадженні СУЯ.

Нижче наведено перелік питань, до яких доцільно залучати консультантів.

2.6.1 Інформування найвищого керівництва про вимоги до системи управління якістю

На цьому етапі буде корисно узгодити:

- запропоновані консультантом заходи із створення СУЯ;

- терміни їх виконання;

- розподіл відповідальності між консультантом і персоналом організації.

2.6.2 Обстеження системи управління якістю організації

Для консультанта дуже важливо провести особисто повне обстеження діючої системи управління якістю в організації. Це дає можливість оцінити, наскільки реальний стан організації відповідає вимогам стандарту, і скерувати організацію у розробленні СУЯ, базуючись на існуючих процесах, практиці, документації, а також наявного рівня кваліфікації персоналу [7].

2.6.3 Ідентифікація процесів, встановлення взаємозв’язків між ними, документування системи управління якістю

На етапі опису конкретних процесів і розроблення документації консультант повинен надати методичну допомогу щодо опису процесів, провести навчання робочої групи з питань ознайомлення з вимогами стандарту, з підходом до опису процесів та узгодження взаємозв’язків між ними, а також щодо розроблення документації.

Основне завдання консультанта - навчити персонал самостійно розробляти документацію і впроваджувати СУЯ на своєму робочому місці, вирішувати свої проблеми і використовувати нові можливості для поліпшення своєї діяльності.

На цьому етапі консультант може провести експертизу документації СУЯ, розробленої робочою групою.

2.6.4 Впровадження системи управління якістю

З боку консультанта можна очікувати допомоги щодо:

- практичного заповнення протоколів, передбачених в СУЯ;

- здійснення ”авторського нагляду” за виконанням встановлених вимог;

- підготовки необхідної інформації для проведення нарад з питань якості тощо [8].

Ступінь залучення консультанта буде залежати від рівня підготовленості представника керівництва, членів робочої групи та керівників процесів, які під час розроблення СУЯ повинні в достатній мірі оволодіти знаннями та вмінням, щоб самостійно забезпечувати дотримання вимог, встановлених у документації СУЯ.

2.6.5 Проведення внутрішніх аудитів

Види діяльності, які зазвичай може здійснювати консультант:

- підготовка внутрішніх аудиторів;

- відпрацювання процедури проведення внутрішніх аудитів;

- розгляд результатів і допомога у складанні звіту про проведений аудит.

Хоча підготовка внутрішніх аудиторів може бути проведена і сторонніми організаціями, наприклад, у відповідних навчальних центрах.

2.7 Навчання персоналу у сфері управління якістю

Навчання персоналу в системі управління якістю необхідне для того, щоб персонал підприємства знав і розумів:

- вимоги законодавчих і нормативних документів з управління якістю;

- основні поняття з управління якістю;

- організацію і структуру СУЯ на підприємстві;

- вимоги СУЯ;

- свою відповідальність та обов’язки щодо постійного поліпшення продукції та задоволення вимог замовника.

До проведення навчання у сфері управління якістю рекомендується залучати консультантів чи фахівців навчальних закладів, центрів стандартизації, метрології та сертифікації, органів сертифікації СУЯ, які мають належну освіту і досвід у сфері управління якістю [7].

Рекомендується диференційований підхід до навчання у сфері управління якістю різних категорій персоналу:

- найвищого керівництва підприємства;

- керівників підрозділів, інженерно-технічного персоналу підприємства;

- персоналу підприємства, задіяного безпосередньо у виробництві, інфраструктурній діяльності, обслуговуванні або наданні послуг;

- персоналу підприємства, який залучається (чи який передбачається залучати) до внутрішніх перевірок чи аудитів.

2.8 Введення в дію системи управління якістю

Для введення в дію системи управління якістю необхідно затвердити розроблену документацію СУЯ. Затвердження, як правило, здійснює перший керівник організації.

У загальному випадку дата затвердження документа і дата введення його в дію можуть не співпадати.

Визначаючи дату введення документа в дію, слід, зокрема, враховувати час, необхідний для його тиражування та надання всім користувачам, а також для підготовки до впровадження всіх встановлених у ньому вимог.

Затверджувати документацію СУЯ слід лише після її погодження всіма зацікавленими посадовими особами [3].

2.9 Ознайомлення персоналу з вимогами документації системи управління якістю

Впровадження СУЯ передбачає дотримання всіма виконавцями тих вимог, які встановлені в розробленій документації.

Дуже важливо, щоб ще на етапі опису процесів та розроблення документації (до її затвердження) всі зацікавлені особи були ознайомлені з основними вимогами документації СУЯ, у т.ч. формами протоколів, процедурами прийняття рішень, періодичності звітності, критеріями оцінювання результативності процесів.

Для кожного документа СУЯ (настанови з якості, методики, інструкції тощо) необхідно встановити всіх користувачів, щоб визначити необхідну кількість примірників. Рекомендується, щоб у кожному підрозділі, де є користувачі документа, був хоча б один примірник цього документа [6].

У межах структурного підрозділу відповідальність за доведення вимог СУЯ до відома персоналу покладається на керівника цього підрозділу.

Можна вважати практично доцільним маркування (наприклад за допомогою кольорових маркерів) в наданому структурному підрозділу примірнику тих положень документа, які стосуються тільки посадових осіб цього підрозділу. Такий технічний прийом полегшує ознайомлення персоналу з вимогами документа, а також подальший контроль за їх виконанням.

2.10 Внутрішній аудит системи управління якістю

На етапі впровадження СУЯ внутрішній аудит проводять з метою отримання об’єктивних доказів щодо дотримання всіх вимог, встановлених в документації СУЯ.

Нижче наведено рекомендації, які проілюстровані на прикладі двох процесів: “Управління документацією” і “Управління невідповідною продукцією” [7].

2.10.1 Планування проведення внутрішнього аудиту

Найбільш прийнятним та розповсюдженим є планування за структурними підрозділами з тим, щоб під час одного аудиту в одному підрозділі перевірити функціонування всіх процесів, які стосуються діяльності цього підрозділу. Під час планування треба враховувати особливості перевірки певного процесу.

Об’єктами перевірки процесу “Управління документацією” є:

- протоколи – журнали, у яких реєструються дані щодо розповсюдження документації (реєстрація, видача, вилучення документації щодо), протоколи змін до документації;

- документи - зовнішні нормативні документи, внутрішні документи СУЯ, посадові інструкції та інші документи СУЯ.

Цей процес розповсюджується на всі підрозділи, охоплені СУЯ. Під час планування враховують те, що цю діяльність перевіряють в кожному підрозділі, але об’єкти перевірки будуть відрізнятись. Наприклад, для відділу стандартизації об’єктами перевірки можуть бути протоколи і контрольні примірники документів, для виробничого підрозділу – копії документів[3].

Об’єктами перевірки процесу “Управління невідповідною продукцією” є:

- продукція, визнана невідповідною за результатами контролю;

- супровідна документація, яка ведеться під час виготовлення продукції;

- протоколи, у яких реєструються результати контролю і подальші рішення поводження з невідповідною продукцією.

У цьому процесі поєднані матеріальний та інформаційний потоки.

Ці потоки є залежними (наприклад, невідповідна продукція “очікує” поки буде прийняте рішення щодо подальших дій з нею) і під час перевірки бажано відстежити послідовність і правильність виконання дій шляхом співставлення інформації в протоколах, з даними в супровідній документації, а також з діями щодо невідповідної продукції, які стосуються належної ідентифікації продукції, відповідності її руху прийнятим рішенням.

Бажано спланувати проведення аудиту одночасно у тих підрозділах, у межах яких виконується цей процес (наприклад, у виробничому підрозділі і відділі технічного контролю)[8].

2.10.2 Підготовка до проведення аудиту на місцях

У завданні для кожного члена групи з аудиту треба чітко вказати:

- процес, який підлягає аудиту;

- об’єкт перевірки;

- на відповідність вимогам якого документа буде здійснюватись аудит.

Стосовно протоколів перевіряють:

- наявність відповідних протоколів;

- відповідність оформлення протоколів встановленим формам;

- правильність ведення протоколів;

- дотримання вимог щодо їх зберігання.

Стосовно документів перевіряють:

- наявність певних документів на робочих місцях;

- наявність та правильність позначення щодо розповсюдження на документах (контрольний примірник, інформаційний примірник тощо);

- наявність та правильність оформлення змін до документів;

- наявність та правильність внесення змін у певні документи.

Стосовно невідповідної продукції перевіряють:

- наявність та правильність ідентифікації невідповідної продукції;

- відповідність руху невідповідної продукції прийнятим рішенням.

Стосовно супровідної документації перевіряють наявність у цій документації записів щодо статусу продукції за результатами контролю.

Відповідно, для того, щоб перевірити за цими ознаками, перш ніж здійснювати аудит, члени групи з аудиту повинні підготуватись до проведення аудиту:

1) ознайомитись з документами, що стосуються даного процесу (наприклад, розділами настанови з якості, методиками, інструкціями) і усвідомити як повинен правильно здійснюватись певний процес, які застосовні форми протоколів, або, наприклад, яким чином повинен позначатись у супровідній документації статус продукції за результатами контролю;

2) підготувати необхідні робочі матеріали, наприклад:

- перелік протоколів, які повинні бути в даному відділі;

- перелік документів, які повинні бути на робочих місцях;

- перелік документів, у які повинні бути внесені зміни;

3) підготувати контрольні питання щодо кожного об’єкту перевірки;

4) підготувати необхідні бланки для ведення записів як про відповідності, так і про невідповідності [3].

Крім того, треба розглядати аудит як можливість отримання об’єктивної інформації про результативність процесів, тому члени групи з аудиту повинні ознайомитись з показниками, за якими оцінюється результативність даного процесу, і збирати відповідну інформацію.

2.10.3 Проведення аудиту

Керівник групи з аудиту повинен завчасно повідомити керівництво підрозділу, яке заплановано перевіряти, про термін проведення аудиту, склад групи з аудиту і зміст завдання щодо аудиту даного підрозділу.

Членам групи з аудиту треба діяти згідно встановленого завдання, користуючись підготовленими контрольними питаннями та робочими матеріалами. Під час аудиту треба реєструвати докази, які свідчать як про відповідність, так і про невідповідність дотримання вимог документації СУЯ, і підтверджувати їх достовірність представнику підрозділу, що перевіряється.

Керівнику групи з аудиту треба впевнитись у тому, що завдання виконане повністю, повідомити керівника підрозділу про результати аудиту, а також керівника процесу, що перевірявся.

2.10.4 Звітування про аудит

На підставі зареєстрованих даних аудиту складається звіт про внутрішній аудит, який повинен містити певні розділи (цілі аудиту, сферу аудиту, час проведення, підстава для проведення аудиту, склад групи з аудиту, критерії аудиту, дані аудиту, висновки аудиту та інші відомості, які стосуються проведеного аудиту).

Дані та висновки, подані у звіті, повинні відображати ступінь відповідності СУЯ встановленим вимогам у документації СУЯ.

На основі цих результатів найвище керівництво організації повинне прийняти рішення щодо подальших дій з впровадження СУЯ, визначити якою є перспектива щодо проведення сертифікації СУЯ.

Звичайно, що у звіті повинні бути наведені всі невідповідності, які були виявлені під час аудиту.

Кількість невідповідностей – це не той показник, який в достатній мірі характеризує ступінь відповідності СУЯ вимогам документації на неї.

Треба узагальнити зібрану інформацію і представити її як експертну оцінку стану впровадження СУЯ.

Під час визначення підходу до експертної оцінки (у балах, процентах чи висновку типу “повністю задовольняє”, “частково задовольняє” тощо) треба враховувати наявність певної невизначеності, притаманної будь-якому аудиту, оскільки інформація отримується з вибірки даних; вагомість (значущість) конкретних невідповідностей; масштабність невідповідності, тобто чи ці невідповідності можна розглядати як поодинокі випадки (часткове недотримання вимог), або як повне недотримання певної вимоги.

Експертний висновок треба зробити по кожному процесу і по СУЯ в цілому.

2.10.5 Оцінювання процесу проведення внутрішнього аудиту

Керівнику процесу “Проведення внутрішнього аудиту” під час виконання програми аудиту треба оцінювати чи досягаються цілі внутрішнього аудиту і своєчасно коригувати її виконання.

Після завершення внутрішнього аудиту треба оцінити також чи виконані роботи в повному обсязі, чи достатньо результативним було планування та виконання робіт, чи достатньо кваліфіковані внутрішні аудитори, щоб виконувати заплановані роботи [6].

3 . ВИМОГИ ДО СВІТЛОТЕХНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА МЕТОДІВ ЇЇ ВИПРОБУВАНЬ

3.1 Вимоги до світлотехнічної продукції

3.1.1 Електротехнічні вимоги

В даній дипломній роботі розглядаються вимоги до світлотехнічної продукції та методів її випробувань згідно з ГОСТ 17677-82 [9] «Светильники. Общие технические условия».

3.1.1.1 Захист від ураження електричним струмом

а) світильники повинні виготовлятись класів захисту 0, 0I, II або III у відповідності з ГОСТ 12.2.007.0-75;

б) клас захисту світильників повинен бути зазначений в стандартах або технічних умовах на окремі типи або групи світильників;

в) світильники класів захисту 0I та I повинні мати затискачі та знак заземлення;

г) металеві частини світильників класів захисту 0I та I, доступні для доторкання під час заміни ламп, стартерів й під час чистки світильників, які при порушенні ізоляції можуть виявитися під напругою, повинні мати надійне та стійке струмопровідне з’єднання із захисним затискачем. Опір між захисним затискачем і кожною доступною для дотику металевою неструмопровідною частиною світильника, яка може виявитися під напругою, не має перевищувати 0,1 Ом;

д) контактні поверхні частин світильників, які призначені для забезпечення безперервності захисного з’єднання, повинні забезпечувати надійне струмопровідне з’єднання;

е) світильники класу захисту III повинні виготовлятися без захисного затискача.

3.1.1.2 Опір та електрична міцність ізоляції

Ізоляція світильників повинна витримувати на протязі 1 хвилини без пробою або перекриття у холодному знеструмленому стані при нормальних кліматичних умовах по ГОСТ 15150-69 випробувальну напругу перемінного струму частоти 50 Гц.

3.1.1.3 Коефіцієнт потужності

а) коефіцієнт потужності світильників із люмінесцентними лампами повинен бути не менш:

- 0,92 - для багатолампових світильників при застосуванні пускорегулюючих апаратів, які складаються з однакового числа ламп у них;

- 0,85- для багатолампових світильників при застосуванні інших схем пускорегулюючих апаратів або при різному числі ламп у випереджувальних й відстаючих гілках, а також для однолампових світильників;

б) коефіцієнт потужності світильників з розрядними лампами високого тиску повинен бути зазначений в стандартах або технічних умовах на окремі типи або групи світильників.

3.1.1.4 Захист від випадкового дотику

а) конструкція світильників повинна виключати можливість випадкового дотику до струмовідомих частин при експлуатації, а також при вилученні всіх деталей світильників без застосування інструменту;

б) металеві оболонки стартерів у світильниках класу захисту II під час експлуатації не повинні бути доступні для випадкового дотику;

в) для світильників класу захисту II може виникнути необхідність використання стартерів класу захисту II. В таких світильниках повинен бути установлений патрон для стартера класу захисту II;

г) емаль, лакофарбові покриття, папір та інші аналогічні матеріали не вважаються достатнім захистом частин, які знаходяться під напругою, від випадкового дотику;

д) пристрій для захисту від випадкового дотику повинен бути механічно міцним, надійно закріпленим та повинен зніматися лише за допомогою інструменту;

е) конденсатори ємкістю більш, ніж 0,5 мкФ, у світильниках повинні мати розряджаючий пристрій, який забезпечує залишкову напругу на виводах конденсатора за 1 хвилину після відключення світильника від мережі, не більш, ніж 50 В;

є) переносні світильники (окрім ручних) класу захисту I, які мають байонетні патрони, повинні бути сконструйовані так, щоб цоколь лампи був недосяжним для випадкового дотику до відкритих струмовідомих частин , коли світильник повністю зібраний, або повинні мати заземлений металевий патрон.

3.1.1.5 Шляхи витоку й повітряні зазори

а) шляхи витоку й повітряні зазори у світильниках повинні додержуватися при підключенні до контактних затискачів світильників дротів з найбільшим допустимим для даного світильника січенням;

б) частини світильників степені захисту вище IP20, які виготовлені з ізоляційних матеріалів, незахищені від пилу й вологи та які стикаються з деталями, які знаходяться під напругою, повинні бути виготовлені із матеріалу, стійкого до струмів поверхневого розряду;

в) ізоляційні частини патрона й штепсельних виделок, які використовуються у світильниках, призначених для роботи у складних умовах експлуатації, повинні бути виготовлені із матеріалу, стійкого до струмів поверхневого розряду;

г) значення витоку струму (мА) між кожною фазою джерела живлення й металічним корпусом світильника не повинні бути більш, ніж:

- 0.5- для всіх світильників класу захисту 0 і II;

- 1.0- для переносних світильників класу захисту I;

- 1.0- для стаціонарних світильників класу захисту I з номінальною потужністю до 1 кВт включно;

д) для стаціонарних світильників класу захисту I з номінальною потужністю, яка перевищує 1 кВт, значення витоку струму розраховують із відношення 1,0 мА/кВт, але не більш, ніж 5,0 мА.

3.1.2 Вимоги до конструкції

3.1.2.1 Захист від зовнішніх впливів

а) світильники повинні зберігати свої параметри в процесі і (або) після впливу механічних й кліматичних факторів, види й значення яких вказані в стандартах або технічних умовах на окремі типи або групи світильників;

б) зливні отвори, розташовані на поверхні світильника, призначеній для кріплення на опорну поверхню, повинні відстояти від опорної поверхні не менш, ніж на 5 мм, що досягається, наприклад, за допомогою прокладок;

в) світильники повинні бути вологостійкими й повинні витримувати безперервний вплив відносно вологості (95±3) % при температурі навколишнього середовища (25±5) ⁰ С на протязі:

- 48 год. – для світильників класу захисту IР20;

- 168 год. - для світильників класу захисту вище за IР20;

г) вузли кріплення підвісних світильників повинні витримувати на протязі 1 години статичне навантаження, яке дорівнює п’ятиразовій масі світильника;

д) маса світильника, який підвішується лише на гнучкий шнур, повинна не перевищувати 5 кг; при цьому зусилля, яке приходиться на 1 мм² сумарного січення жили дроту, не повинне перевищувати 15 Н. Не допускається підвішування світильника на дроті з простою ізоляцією без додаткової оболонки;

е) під час розрахунку зусилля враховують лише струмопровідні жили;

є) при масі світильника більш, ніж 5 кг, конструкція світильника й гнучкого дроту повинна виключати можливість докладання надмірних зусиль до струмопровідної жили;

ж) підвісні світильники з одним жорстким вузлом кріплення, окрім світильників, які підвішуються на дротах, тросах, ланцюгах, повинні витримувати без ушкоджень й остаточних деформацій, які видно неозброєним оком, крутячий момент 2.5 Н· м, перпендикулярний вісі підвісу;

з) металеві частини світильника, які закривають частини, які знаходяться під напругою, повинні витримувати натиск зусиллям 30 Н;

і) світильники, сполучені з системою вентиляції й кондиціонування повітря, які встановлюються у вентиляційних системах з підвищеною пожежонебезпекою, повинні відповідати наступним вимогам:

- корпус світильника має бути виготовлений з неспалимого матеріалу;

- температура корпусу світильника не повинна перевищувати 100 ºС;

- отвори в корпусі не повинні перевищувати 10 % поверхні корпусу;

- ширина отворів, розташованих на горизонтальній поверхні корпусу світильника, не повинна перевищувати 6 мм, а ширина інших отворів не повинна перевищувати 10 мм. При цьому ширина їх проекцій на горизонтальну площину не повинна перевищувати 6 мм. Вимоги не розповсюджуються на світильники, які під’єднуються до вентиляційних каналів.

3.1.2.2 Внутрішній монтаж світильників

а) для внутрішнього монтажу світильників повинні застосовуватись дроти з мідними або алюмінієвими жилами з номінальною напругою світильника, а в світильниках на номінальну напругу 380 В - не менш, ніж 660 В. Застосування алюмінієвих дротів не допускається;

б) для внутрішніх з’єднань, які підлягають вигину або скоченню під час експлуатації, а також в світильниках з люмінесцентними лампами, при застосуванні в них навісних патронів, повинні застосовуватися мідні гнучкі дроти;

в) січення дротів внутрішнього монтажу повинно бути не менш січення, допустимого для токового навантаження дроту;

г) мінімальне січення дротів повинно бути вказано у стандартах або технічних умовах на окремі групи або типи світильників;

д) в світильниках з імпульсними запалюючими пристроями дроти внутрішнього монтажу, на які діє імпульсна напруга, повинні мати ізоляцію, розраховану на напругу не менш, ніж 660 В;

е) дроти внутрішнього монтажу повинні бути запобіжними від напруги або скручування у всіх містах, в яких при нормальній експлуатації світильника така взаємодія може виникнути.

3.1.2.3 Приєднання світильників до мережі

а) світильники повинні забезпечувати приєднання до мережі одним з наступних способів:

- за допомогою контактних затискачів, які є складовою частиною світильника, або клемних колодок по ГОСТ 17557-88;

- за допомогою електричних з’єднувачів;

- за допомогою приєднувального дроту або кабелю, якими забезпечений світильник;

- за допомогою з’єднувальних шнурів по ГОСТ 7399-80 або кабелів, армованих штепсельними виделками;

- за допомогою спеціального електромеханічного приєднувального пристрою;

- безпосередньо до затискачів патрона;

б) конкретний спосіб приєднання світильника до мережі повинен бути вказаний в стандартах або технічних умовах на окремі типи або групи світильників;

в) допускається приєднувати з’єднувальні шнури й кабелі до світильника за допомогою пайки, зварки або опресовки, а також безпосередньо до контактних затискачів патронів для ламп;

г) при поставці на експорт приєднувальний дріт в світильниках класу захисту ІІ з допустимими для доторкання частинами, а також в напільних світильниках класу захисту І та ІІ повинен мати окрім основної ізоляції захисний ізоляційний покров;

д) з’єднувальні дроти і кабелі світильників класу захисту ІІ повинні мати штепсельні виделки, опресовані разом зі шнуром або кабелем;

е) пристрій для розгрузки від напруги й скручування повинен бути із ізоляційного матеріалу або повинен бути захищеним від металевих не струмопровідних частин, доступних для доторкання, прокладкою з ізоляційного матеріалу.

3.1.3 Вимоги безпеки

3.1.3.1 Загальні вимоги безпеки

Світильники повинні бути пожежобезпечними і відповідати ГОСТ 12.1.004-85.

Частини світильників із ізоляційного матеріалу, які несуть на собі струмовідомі деталі в їх нормальному положенні, повинні бути стійкими до загорання.

Всі частини світильника зі спалимого матеріалу, на які може розповсюдитися дія займистого імпульсу від вбудованого ПРА або трансформатора, повинні бути відокремлені від опорної поверхні незаймистим матеріалом, в якому допускаються отвори тільки для вводу дротів й кріплення світильника. Світильники повинні мати отвори для вводу дротів діаметром не більш, ніж 21 мм, або щілини з номінальними розмірами 21* 40 мм. Отвір в світильниках із вбудованими індуктивними ПРА повинен знаходитися на відстані не менш, ніж 35 мм, від обмотки ПРА. На відстані менш, ніж 35 мм, може знаходитися тільки отвір з площею не більш, ніж 10 мм² .

Вимоги не розповсюджуються на світильники, сполучені з системою вентиляції й кондиціонування повітря.

Світильники із вбудованими ПРА або трансформаторами в аномальному режимі роботи при температурі навколишнього середовища (25±5) ºС і напрузі постачання, яка дорівнює 1,1 від номінальної, не повинні нагрівати опорну поверхню до температури, яка перевищує 130 ºС.

Світильники не повинні нагрівати опорну поверхню при температурі навколишнього середовища, яка дорівнює (25±5) ºС, до температури, яка перевищує:

- 120 ºС - для світильників з лампами загального призначення при напрузі постачання, яка дорівнює 1,1 від номінальної;

- 175 º С - для світильників зі спеціальними лампами при їх заміні лампами загального призначення тієї ж потужності.

В світильниках з люмінесцентними лампами пускорегулюючої апаратури з заливальною масою повинні бути встановлені таким чином, щоб під ними не було отворів, через які розплавлена заливальна маса могла б попасти на деталі із займистого матеріалу, у випадку теплового

перенавантаження або займання ПРА.

Світильники, призначені для внутрішнього освітлення будівель, з двоцокольними галогенними лампами накалювання повинні мати захисний пристрій, наприклад скляний екран, який запобігає випаданню осколків лампи, при її зруйнуванні, зі світильника.

Захисний пристрій повинен бути механічно міцним і протистояти ударам осколків лампи при її зруйнуванні.

Отвори таких світильників повинні бути сконструйовані таким чином, щоб жодна з частин зруйнованої лампи не могла випасти зі світильника.

3.2 Методи випробувань світлотехнічної продукції

3.2.1 Апаратура електровимірювальна

Для постачання вимірювальних систем повинні застосовуватися джерело перемінного (50 Гц) й постійного струму.

Якщо значення і форма напруги можуть вплинути на результати вимірювань, то коливання напруги не повинно перевищувати 0,5 %, а ефективне значення напруги вищих гармонік не повинне перевищувати 3 % ефективного значення напруги основної гармоніки.

Клас точності застосованих при випробуваннях електровимірювальних приладів повинен бути:

- не нижче, ніж 1,0, - для вимірювання опору ізоляції й електричної міцності;

- не нижче, ніж 1,0, - в ланцюзі фотоприймача;

- не нижче, ніж 0,2, для постійної напруги та не нижче, ніж 0.5, для перемінної напруги - для вимірювання електричного режиму при світлових вимірюваннях;

- не нижче, ніж 0,5, - для всіх інших випадків.

Прилади не повинні бути чутливими до відхилень вимірювальних величин від синусоїдальної форми. Прилади повинні вказувати діюче значення вимірювальних електричних величин.

Допускається при прийомо-здаточних та періодичних випробуваннях застосування мегомметрів класу точності не нижче, ніж 2,5, а для перевірки електричної міцності ізоляції – електровимірювальних приладів класу точності 4,0.

Струм, споживаний електровимірювальними приладами, підключеними паралельно лампам, не повинні перевищувати 3 % від номінального значення струму ламп, а падіння напруги в послідовно включених електровимірювальних приладах не повинно перевищувати 2 % від значення напруги лампи.

Електровимірювальні прилади повинні мати межі вимірювань, які забезпечують відлік вимірюваної величини у другій половині шкали.

3.2.2 Загальні вимоги проведення випробувань

В повітрі приміщення не повинно бути пилу або інших речовин, які могли б вплинути на точність випробувань.

Наявність виробничих вібрацій в приміщенні не допускається.

Випробуванням піддають світильники, повністю зібрані з усіма елементами, які забезпечують їх нормальну роботу, з джерелами світла найбільшої потужності, вказаній в маркуванні, якщо в методиці випробувань нема інших вказівок.

Допускається:

- проведення випробувань без елементів світильника (відбивачі, екрануючи решітки, розсіювачі та ін.), які не можуть вплинути на результати випробувань, при цьому перелік таких елементів світильників для освітлення суспільних, виробничих будівель та для зовнішнього освітлення повинен бути вказаний в стандартах або технічних умовах на окремі типи або групи світильників;

- проведення прийомо-здаточних випробувань світильників без елементів електричної схеми, які наділені електричними з’єднувачами або клемними колодками, які не встановлюються в світильник при його транспортуванні та зберіганні. Ці елементи випробовують окремо, методи контролю вказуються в технічній документації.

Світильник під час випробувань повинен бути нерухомим, якщо в методиці випробувань немає інших вказівок.

3.2.3 Перевірка відповідності деталей світильника вимогам технічної документації

Перевірку відповідності деталей й складальних одиниць світильника вимогам технічної документації, а також відповідності габаритних приєднувальних й установочних розмірів світильника кресленням проводять шляхом порівняння з кресленнями та за допомогою вимірювального інструменту, який забезпечує точність, якої вимагають креслення.

3.2.4 Перевірка якості декоративних покриттів і захисту світильника від корозії

Металеві й неметалеві неорганічні покриття елементів світильників випробовують згідно з ГОСТ 9.302-88. Під час прийомо-здаточних випробувань
перевіряють наявність та зовнішній вид покриттів.

Сліди корозії на відрізних кромках і пробиваємих отворах деталей світильників, виготовлених із попередньо пофарбованої стальної стрічки з металопласту, а також жовтуватий наліт, який видаляється під час протирки бавовняною тканиною, не враховуються при оцінці результатів випробувань.

Елементи світильників, які мають лакофарбові покриття, в залежності від умов експлуатації випробовують по ГОСТ 9.401-79, ГОСТ 9.404-81. Під час прийомо-здаточних випробувань перевіряють наявність і зовнішній огляд покриттів. Результати випробувань вважають позитивними, якщо є відсутніми тріщини, відшаровування, здуття та інші механічні зруйнування лакофарбових покриттів.

Міцність зчеплення лакофарбових покриттів з осиновим матеріалом перевіряється методом нанесення решітки. Випробовуваний зразок встановлюється в горизонтальному положенні й стальним стрижнем за допомогою металевого шаблону на покритті наносяться 5 паралельних надрізів, потім ще 5 паралельних надрізів, перпендикулярно попереднім, глибиною до основного матеріалу і довжиною близько 50 мм; в місцях пересічення надрізів утворюється решітка. Відстань між надрізами на покриттях товщиною до 60 мкм повинно бути 1 мм, понад 60 мкм - 2 мм.

Поверхня покриття в місцях надрізів легко протирається сухим пальцем.

Результат випробувань вважається позитивним, якщо покриття між надрізами, поза решіткою, не відшаровується, а всередині решітки відшаровується не більше чотирьох квадратиків покриття й під відшарованим покриттям відсутні сліди корозії.

Допускається перевіряти міцність зчеплення лакофарбових покриттів з основним матеріалом на пластинах – супутниках, пофарбованих одночасно з деталями світильника по тій же технології нанесення покриттів.

3.2.5 Перевірка правильності збірки

Перевірку правильності збірки електромонтажної схеми проводять включенням світильника в мережу з номінальною напругою, вказаною в маркуванні світильника, до повного запалення всіх ламп або в мережу з безпечною напругою, при цьому повинна бути встановлена наявність струму в ланцюзі.

Для світильників загального освітлення жилих й загальних приміщень з числом ламп накалювання більш трьох перевірку правильності збірки електромонтажної схеми проводять для всіх ймовірних варіантів включення ламп окремо.

У світильників з незалежним пускорегулюючими апаратами або незалежними імпульсними запалюючими пристроями перевірку правильності збірки електромонтажної схеми під час прийомо-здаточних випробувань проводять без підключення цих елементів.

Допускається проводити перевірку правильності збірки електромонтажної схеми світильників з люмінесцентними лампами тільки на панелі, якщо на ній повністю зібрана електрична схема світильника (за виключенням розетки штепсельного розняття).

3.2.6 Перевірка комплектності

Перевірку комплектності проводять шляхом звірення з вимогами технічної документації.

3.2.7 Перевірка електротехнічних вимог

Вимоги до захисних з’єднань світильників перевіряють зовнішнім оглядом.

Опір між захисним затискачем та найвіддаленішою від нього, доступною для доторкання, металевою неструмовідомою частиною світильника, яка може виявитися під напругою, визначають вимірюванням падіння напруги при пропусканні через них постійного або перемінного струму від джерела з напругою холостого ходу не більш, ніж 6 В. Потужність установки повинна бути не менш, ніж 70 В·А.

Значення струму І повинно дорівнювати (10±1) А.

Опір R, Ом, визначають як частку від ділення падіння напруги на струм.

Вимірювання опору ізоляції світильника проводять без ламп і стартерів. Вимикачі світильника, якщо вони є, повинні знаходитися у ввімкненому стані. У світильника з люмінесцентними лампами електричний ланцюг в містах розриву повинен бути замкнений за допомогою спеціальних пристроїв.

Під час випробувань ізоляційних втулок, пристрої для захисту від напружень і скручування, скоб затискачів та інших деталей, які служать для кріплення дротів, дріт (шнур, кабель) покривають металевою фольгою або заміняють штирем того ж діаметру.

Опір ізоляції вимірюють мегомметром постійного струму напругою

100 В для ланцюгів з робочою напругою до 42 В і напругою не менш, ніж

500 В, для ланцюгів з робочою напругою, яка перевищує 42 В. Відлік показань, визначаючих опір ізоляції, проводять по закінченню 1 хв після подання напруги. Під час прийомо-здаточних випробувань відлік допускається проводити безпосередньо після встановлення показань приладу.

Випробування проводять від джерела синусоїдального струму частоти 50 Гц і потужністю не менш, ніж 0,5 кВ·А. Випробовувана напруга плавно, на протязі не більш, ніж 20 с, піднімають від нуля до величини, що вимагається, підтримують на протязі 1 хв, а потім плавно, на протязі не більш, ніж 10 с, знижують до нуля.

Допускається під час прийомо-здаточних випробувань прикласти випробувальну напругу на протязі 1 с при підвищенні його на 25 %.

Результати випробувань вважають задовільними, якщо не сталося перекриття або пробою ізоляції світильника.

Струми поверхневого розряду, які не викликають падіння напруги, не враховуються при оцінці результатів випробувань.

Вимір шляху витоку та повітряних зазорів проводять за допомогою вимірювального інструменту .

Металеві деталі, які закривають частини, що знаходяться під напругою, повинні підлягати діянню зусилля (30±1) Н за допомогою стандартного випробуваного пальцю по ГОСТ 14254-80 (але з жорстко затиснутими шарнірами). У світильників, споряджених приладною виделкою, виміри проводять при підключенні до неї відповідної штепсельної розетки. Під час виміру шляхів витоку через щілини або отвори у зовнішніх частинах ізоляційного матеріалу, металева фольга повинна мати контакт з доступними для доторкання металевими частинами. Фольгу вдавлюють в кути і аналогічні місця, за виключенням отворів, стандартним випробувальним щупом. При цьому шляхи витоку та електричні зазори не повинні ставати меншими за величини, які вказані в даному стандарті і в стандартах або технічних умовах на окремі типи або групи світильників.

3.2.8 Методи світлотехнічних випробувань

Світлотехнічні випробування світильників проводять при температурі повітря (25±5) ºС, причому під час виміру коливання температури не повинні перевищувати ±2 ºС, решта вологості повітря від 45 до 80 %, атмосферний тиск від 84 до 107 кПа.

Вимір світлового потоку проводять у фотометричному шарі .

Фотометричний шар повинен відповідати вимогам ГОСТ 17616-82 з наступними доповненнями:

- діаметр шару повинен перевищувати максимальний розмір світної поверхні світильника не менш, ніж у 4 рази, а для світильника з люмінесцентними лампами – не менш, ніж у 2 рази;

- екран, який закриває фізичний приймач потужності випромінювання, повинен знаходитись під час виміру світильників з лампами накалювання та розрядними лампами високого тиску на відстані, яка дорівнює одній третій частині радіусу внутрішньої поверхні світломірного шару, при зміненні світильників з люмінесцентними лампами – на відстані, яка дорівнює половині радіусу шару.

Розміри екрану повинні бути такими, щоб висота тіні від екрану до стінки шару при ввімкненому світильнику або лампі була вдвічі більша діаметру вимірювального вікна.

Світильник з люмінесцентними лампами повинен бути розташований в шарі таким чином, щоб його головна подовжна площина була паралельною площині вимірювального вікна.

Напільний світильник повинен бути розташований в шарі так, щоб його світна частина знаходилась в центрі шару.

Фотометр повинен мати універсальне кріплення для світильників різноманітної конструкції.

Центр приймача випромінювання повинен знаходитись на прямій, яка проходить через світловий центр світильника. Робоча поверхня фізичного приймача потужності випромінювання повинна бути перпендикулярною цій прямій.

3.2.9 Перевірка під’єднання світильників до мережі

Перевірка неможливості доторкання окремої проволоки будь-якої жили приєднувального дроту (шнура, кабелю), яка випадково вислизнула з приєднувального контактного затискача, з доступними для доторкання металевими частинами світильника проводиться поступовим звільненням з кожної жили приєднувального дроту однієї елементарної проволоки довжиною (8±0,5) мм та вигинанням її без різких перегинів у всіх можливих напрямках. При цьому дріт повинен бути введений в контактний затискач до самої ізоляції. Результат випробування вважається позитивним, якщо проволока не доторкнулась доступних до доторкання металевих частин світильника.

3.2.10 Перевірка вимог до конструкції

Перевірка вимог до конструкції, внутрішньому монтажу та приєднанню світильників до мережі, для яких в даному стандарті встановлені спеціальні методи випробувань, проводять зовнішнім оглядом за допомогою вимірювального інструменту, пробним монтажем або демонтажем.

Перевірку висоти лампи по відношенню до зрізу відбивача або розсіювача проводять на світильнику, укомплектованому лампами максимальної потужності, вказаній в маркуванні світильника, та який має максимальні габаритні розміри.

Перевірку проводять за допомогою вимірювального інструменту або за допомогою пристрою, який представляє собою рівну поверхню з розмірами, які перевищують не менш, ніж на 10 мм, розміри зрізу розсіювача або відбивача, при цьому колба лампи не повинна перешкоджати зіткненню пристрою зі зрізом відбивача або розсіювача по всьому периметру.

Перевірку додаткових захисних покриттів та захисних муфт проводять зовнішнім оглядом, а надійність їх закріплення перевіряють вручну.

Перевірку маси світильника проводять зважуванням світильника на вагах з похибкою не більш, ніж 0,5 %.

Світильник випробовують без ламп, якщо нема спеціального застереження в стандартах або технічних умовах на окремі типи або групи світильників. Результати перевірки вважають задовільними, якщо маса світильника не перевищує вказану в технічній документації на конкретні типи або групи світильників.

3.2.11 Методи механічних випробувань

Перевірку міцності ручних світильників до дії одиночних ударів проводять наступним чином. Світильник без лампи підвішують на шнур ( кабель) біля цегельної, кам’яної або бетонної стіни, на якій закріплений сталевий куточок розміром 40*50*5 мм. Виступ кутка має радіус закруглення 5 мм. Допускається закріплення кутка не стіні проводити за допомогою сталевої прокладки, якщо форма світильника не дозволяє нанести удар на виступ кутка по вказаній точці світильника. Вісь підвісу світильника повинна бути паралельною стіні. Місця ударів світильників об куток повинні бути вказані в стандартах або технічних умовах на окремий тип або групу світильників. Висота закріплення шнура (кабелю) від місця удару на світильнику повинна складати (400±1) см. Світильник рукою відводять від кутка в площині, перпендикулярній стіні, до досягнення шнуром (кабелем) горизонтального положення та відпускають. По кожному місцю на світильнику повинно бути нанесено 3 удари.

Після того випробування проводять при висоті закріплення шнура ( кабелю), яка дорівнює (100±1) см.

Світильник вважають таким, що витримав випробування, якщо не сталося порушення захисту від випадкового доторкання до струмовідомих частин, світильник нормально функціонує та захисний засіб від ушкодження лампи залишився жорстко закріпленим на корпусі світильника, розтріскування захисного скла або іншої оболонки, яка пропускає світло, якщо вони не є єдиним засобом захисту лампи від пошкодження, а також деформації засобу захисту лампи від пошкодження не вважаються ознакою браку.

Випробування вузла кріплення світильників на дію розтягуючого навантаження проводять наступним чином: світильник кріплять в робочому положенні та доповнюють тягарем, маса якого дорівнює чотирикратній масі світильника, повністю укомплектованого лампами. Направлення сили від додаткового вантажу повинно співпадати з вертикаллю, яка проходить через центр тяжіння світильника. У світильників, які підвішуються на гнучкому шнурі або тросі, перед початком випробування роблять контрольні відмітки на шнурі або тросі в місця кріплення до вузла підвісу ти до корпуса або патрона світильника.

Світильник вважають таким, що витримав випробування, якщо не сталося пошкодження або не відмічено залишкових деформацій вузла кріплення, ланцюга або величина зміщення контрольних відміток на гнучкому шнурі або тросі не перевищує 10 мм.

3.2.12 Методи кліматичних випробувань

Обсяг камер під час кліматичних випробувань повинен перевищувати обсяг всіх одночасно випробуваних світильників не менш, ніж в два рази.

Опір ізоляції дротів, які слугують для під’єднання світильника всередині камери вологості до клемних затискачів, повинен бути не менш, ніж 100 МОм, в нормальних кліматичних умовах.

3.2.12.1 Вимір теплового режиму

При вимірі теплового режиму перевіряють температуру нагріву різних частин світильника.

Тепловий режим повинен визначатися контактним способом за допомогою термоелектричного перетворювача у спеціальній випробувальній камері. Робочий спай термоелектричного перетворювача повинен мати безпосередній контакт з вимірюваною поверхнею, причому термоелектричний перетворювач повинен розташовуватися на вимірюваній поверхні на відстані від 20 до 30 мм від його робочого спаю.

Кріплення термоелектричного перетворювача не повинно послаблюватись під час випробування.

Під час виміру теплового режиму повинен бути використаний компенсаційний метод виміру температури.

3.2.13 Перевірка вимог безпеки

Елементи з ізоляційного матеріалу, які підтримують струмовідомі деталі, випробовують на стійкість до займання наступним чином .

Випробуваний зразок встановлюють так, щоб його пласка ділянка розміром не менш, ніж 15*15 мм, розташовувалася горизонтально вниз. До пласкої ділянки зразку підводять знизу полум’я газоподібного бутан-пропану по ГОСТ 20448-80 , яке створюється пальником з діаметром сопла (0,5±0,1) мм. Випробування проводять в спокійній обстановці, при цьому язик полум’я на протязі (120±5) с повинен торкатися зразку не менш половини своєї довжини, яка дорівнює (12±2) мм.

Елемент вважається таким, що витримав випробування, якщо полум’я, яке виникнуло мимовільно, погасло не більш, ніж за 30 с після видалення полум’я пальника, а горючі краплі з елементу, що перевіряється, не запалили копіювальний папір, який знаходиться на дерев’яній сосновій дошці товщиною (10±1) мм на відстані (250±5) мм під елементом, що перевіряється.

Патрони для ламп і стартерів, вимикачі, штепсельні з’єднання, клемні колодки й елементи світильників з кераміки випробуванню не підлягають.

3.3 Гарантії виробника

Виробник гарантує відповідність світильників вимогам стандарту ГОСТ 17677-82 під час дотримування умов експлуатації, транспортування, зберігання й монтажу, встановлених стандартом.

Гарантійний строк експлуатації:

- 18 міс – з дня вводу світильників в експлуатацію, окрім світильників для освітлення жилих приміщень;

- 24 міс – з дня продажу через роздрібну торгову мережу світильників для освітлення жилих приміщень з розсіювачами з плівкових матеріалів;

- 30 міс – з дня продажу через роздрібну мережу інших світильників для освітлення жилих приміщень[9].

4 . Обробка результатів багаторазових вимірювань електричного струму

4.1 Аналіз серії спостережень вимірів електричного струму

Практична користь будь-якого вимірювання визначається вказанням його похибки, тобто кількісної характеристики відхилення результату вимірювання від істинного значення вимірюваної фізичної величини.

Під час виготовлення світильників необхідно дотримуватися багатьох норм та параметрів, які пред’являються готовій продукції. В таблиці 4.1 наведені результати вимірювання струму витоку під час підключення до контактних затискачів світильників дротів з найбільш допустимим січенням. Відомо, що результати експерименту І_і , , де n=20 – кількість результатів, виміряних з довірчою ймовірністю Р=0,95.

Таблиця 4.1 – Результати виміру електричного струму

Проаналізуємо серію результатів спостережень на наявність промахів. Промахами або аномальними результатами вимірювання називаються результати вимірювання з надмірними похибками і, якщо вони є, їх обов’язково виключають з подальшої обробки. В нашому випадку промахи відсутні.

Перевіримо відповідність експериментального закону розподілу результатів спостережень І_і нормальному. Для цього використовують різні критерії згоди, серед яких найбільш широке застосування знаходить складений критерій.

Складений критерій включає два незалежні критерії, їх позначають І і ІІ. Перший з цих критеріїв (критерій I) забезпечує перевірку відповідності розподілу експериментальних даних нормальному закону поблизу центру розподілу, а другий критерій (критерій II) - на краях розподілу. Якщо при перевірці не задовольняється хоча б один з цих критеріїв, то гіпотеза про нормальність розподілу результатів спостережень відкидається.

4.2 Перевірка гіпотези про нормальність по критерію І

Для перевірки гіпотези про нормальність розподілу початкової серії результатів спостережень по критерію I обчислюють параметр d, який визначається співвідношенням:

, (4.1)

де - середнє арифметичне результатів спостережень I_і , ;

- зміщена оцінка середньоквадратичного відхилення (СКВ) результатів спостережень I_і .

Середнє арифметичне результатів спостережень розрахуємо по співвідношенню:

. (4.2)

Отримуємо =0,34331 мА.

Значення зміщеної оцінки СКВ результатів спостережень знаходиться по формулі:

. (4.3)

Для полегшення подальших розрахунків зведемо і в таблицю 4.2.

Таблиця 4.2 – Розрахунки по складеному критерію

=0.

=0,0076 мА.

=0,0000045380 мА² .

Розрахуємо зміщену оцінку СКВ відповідно до співвідношення (4.3):

0,00047634 мА.

Розрахуємо параметр d відповідно до співвідношення (4.1):

0,797749.

Результати спостережень I_i вважаються за результати, розподілені по нормальному закону, якщо виконується умова

, (4.4)

де , - квантилі розподілу параметра d значень α - процентних точок розподілу параметра d, за заданим обсягом вибірки n і прийнятому для критерію I рівню значущості α₁ .

Приймемо α₁ і α₂ так, щоб виконалася умова α≤α₁ +α₂ , де α=1-Р=

=1-0,95=0,05. Візьмемо α₁ =0,02 і α₂ =0,05.

При n=20 і α₁ =0,02 виконаємо квадратичну інтерполяцію (необхідні для цього значення параметра наведені в таблиці 4.3), знайдемо за допомогою наступної формули:

Y=Y₁ +, (4.5)

де Y - шукане значення параметра для X=n=20;

Y₁ - значення параметра відповідне X₁ =n₁ =16;

Y₂ - значення параметра відповідне X₂ =n₂ =21.

Таблиця 4.3 Значення параметру

Y==0,9028.

Отже, =0,9028.

Для знаходження виконаємо таку ж інтерполяцію, використовуючи співвідношення (4.5) й таблицю 4.4:

Y==0,6956.

Таблиця 4.4 Значення

Отже, =0,6956.

Перевіримо виконання умови (4.4):

0,6956<0,797749<0,9028.

Оскільки воно виконується, перевірка проводиться згідно з критерієм II.

4.3 Перевірка гіпотези про нормальність по критерію ІІ

Відповідно до критерію II результати спостережень I_i належать нормальному закону розподілу, якщо не більш за m різниць перевершили значення ,

де - незміщена оцінка СКВ результатів спостережень I_i , а - верхня квантиль розподілу інтегральної функції нормованого нормального розподілу, відповідна довірчій вірогідності Р₂ .

Незміщену оцінку СКВ результатів спостережень С_i розрахуємо по формулі:

; (4.6)

.

Значення m і Р₂ знаходимо по числу спостережень n і рівню значущості α₂ для критерію II. Потім обчислимо:

=. (4.7)

Для n=20 і α₂ =0,05, маємо m=1 і Р₂ =0,98, отже:

==.

Знаходимо , відповідне обчисленому значенню функції:

.

Для ==0,99 виконаємо квадратичну інтерполяцію. Використовуючи таблицю 4.5, знайдемо за допомогою наступної формули:

Z=Z₁ +, (4.8)

де Z - шукане значення для функції ==0,99;

Z₁ - значення відповідне функції ==0,9895;

Z₂ - значення відповідне функції ==0,9901.

Z=2,57+=2,578.

Отже, =2,578.

Таблиця 4.5 Значення функції

=·2,578=1,26∙10^-3 мА.

Значення жодного разу не перевершили значення =1,26∙10^{- 3} мА, отже, розподіл результатів спостережень задовольняє і критерію II.

В результаті проведених розрахунків можна зробити висновок, що експериментальний закон розподілу відповідає нормальному закону.

4.4 Оцінка анормальності окремих результатів спостережень

Проведемо перевірку грубих похибок результатів спостережень або, по-іншому, оцінку анормальності окремих результатів спостережень. Для цього:

а) складемо впорядкований ряд результатів спостережень (таблиця 4.6), розташуємо початкові елементи в порядку зростання і виконаємо їх перенумерацію;

б) для крайніх членів (результатів спостережень) впорядкованого ряду I₁ і I₂₀ , які найбільш віддалені від центру розподілу (визначуваного як середнє арифметичне цього ряду) і тому з найбільшою вірогідністю можуть містити грубі похибки, знайдемо модулі різниць ,, і для більшого обчислимо параметр t, який визначається співвідношенням:

t=, (4.9)

де - найбільше значення при :

= мА;

Таблиця 4.6 Початкові елементи в порядку їх зростання

= мА;

t=;

в) за допомогою значень параметра t_Т , входом якої є число елементів вибірки n і задана довірча ймовірність Р (або рівень значущості α), знайдемо теоретичне або граничне значення параметра t_Т і порівняємо його з обчисленим фактичним значенням параметра t.

Отже, для n=20, Р=0,95 (α=1-Р=1-0,95=0,05) маємо t_Т =2,623.

Критерієм анормальності результату спостережень I_i є умова tt_Т . Оскільки 1,003<2,623, то елемент вибірки не виключається з розгляду.

4.5 Визначення незміщеної оцінки СКВ

Обчислимо незміщену оцінку СКВ результату вимірювання відповідно до виразу:

, (4.10)

=0,00011мА.

Визначимо довірчі межі випадкової складової похибки вимірювань з багатократними спостереженнями залежно від числа спостережень n у вибірці.

Межі довірчого інтервалу обчислюють за наступною формулою:

=±t_s , (4.11)

де t_s - коефіцієнт Стьюдента, який визначається на підставі розподілу Стьюдента по заданій довірчій ймовірності Р або рівню значущості α і числу ступенів свободи k_s =n-1.

Отже, для k_s =20-1=19 і Р=0,95 маємо t_s =2,093.

=±2,093·0,00011=0,00023 мА.

Систематичні похибки, які виключити з результатів спостережень не вдається, через неможливість їхнього виявлення, відносяться до невиключених систематичних похибок або до невиключених залишків систематичних похибок. В цьому випадку проводиться оцінка меж кожної j-ї (або сумарної) невиключеної систематичної похибки або їх залишків.

Визначають довірчі межі сумарної складової невиключеної систематичної похибки результату вимірювань з багатократними спостереженнями. Початковими даними на цьому етапі обробки є межі невиключених залишків систематичних похибок, отримані в процесі попереднього аналізу умов проведення експерименту. Тобто значення, які істотно менше інших (на порядок і більш), слід відкинути, а що залишилися - підсумувати по формулі:

, (4.12)

де N - число залишків не виключених систематичних похибок, що враховуються;

- числовий коефіцієнт, залежний від довірчої ймовірності Р, числа складових N і співвідношення між ними.

4.6 Визначення довірчих меж

Розрахуємо довірчі межі сумарної не виключеної систематичної складової похибки результату вимірювань з багаторазовими спостереженнями за допомогою співвідношення:

, (4.13)

= =±1,42·0,00011=±0,00016 мА.

Визначимо довірчі межі сумарної (повної) похибки вимірювань з багаторазовими спостереженнями.

Обчислення основане на співвідношенні між СКВ випадкової складової і довірчими межами не виключеної систематичної складової похибки вимірювань з багаторазовими спостереженнями.

=1,45.

Оскільки 0,8≤≤8, довірчі межі сумарної похибки вимірювань з багаторазовими спостереженнями визначаються по формулі:

, (4.14)

Результат вимірювання електричного струму витоку з багаторазовими спостереженнями під час підключення до контактних затискачів світильників дротів з найбільш допустимим січенням[2]:

С= (0,11231±0,00028) мА, при Р=0,95.

5 ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБ Г РУНТУВАННЯ ПРОВЕДЕННЯ

НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

5.1 м ета й призначення досліджень

Метою даної роботи є розробка систем управління якістю виробництва світлотехнічної продукції.

В результаті проведення НДР була проведена статистична обробка результатів сертифікаційних випробувань світлотехнічної продукції. Для цього застосовувалися засоби вимірювальної техніки випробувальної лабораторії.

Результати НДР можуть бути застосовані у випробувальних лабораторіях, а також на підприємствах України й зарубіжжя, що проводять сертифікаційні випробування продукції.

На протязі останніх років вітчизняна промисловість розвивається дуже динамічно. Ця тенденція, звичайно, є позитивною, тому що визначає формування зрілого внутрішнього ринку технічної продукції, посилення конкуренції та зростання якості. Дійсно, при можливості більшого вибору претендувати на споживчий попит може лише той товар, який відповідає високим вимогам якості. Ось чому в останні роки виробники світлотехнічної продукції приділяють все більше і більше уваги саме питанням контролю за якістю сировини і кінцевого продукту, причому не тільки давно відомі, але й молоді підприємства, з перших ступенів розвитку бережно відносяться до своєї репутації.

5.2 Розрахунок собівартості і ціни розробки

Виробнича собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Це один з основних економічних показників підприємства, і це обумовлює необхідність однозначного визначення методики його розрахунку, незалежно від того, де буде використовуватися показник виробничої собівартості. В якості такої методики є «Методичні вказівки по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості», затвердженій наказом №7 Держкомітету промислової політики України від 2.02.2002р.

Мета планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат необхідних в планованому періоді для виробництва кожного виду і всієї промислової продукції підприємства, відповідної вимогам по її якості.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, визначення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються по наступним економічним елементам:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація;

- інші операційні витрати.

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються по їх видах (елементам), інші – по комплексних статтях (включаючи декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім в декількох статтях калькуляції.

5.2.1 Матеріальні витрати

До складу елемента «Матеріальні витрати» включають витрати на сировину й матеріали у виробничій діяльності підприємства при виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей і сприяння у виробничому процесі.

Розрахунок ведеться по формулі:

, (5.1)

Де

– норма витрати -го матеріалу на одиницю продукції;

– ціна одиниці -го матеріалу;

- кількість видів матеріалу.

Матеріальні витрати наведені в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1- Витрати на матеріали й покупні вироби

5.2.2 Витрати на оплату праці

До складу цього елемента входить: заробітна плата по окладах і тарифам, надбавки й доплати до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбаченим чинним законодавством; премії й заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплату відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці персоналу, зайнятого безпосередньо на виконанні конкретної теми (науковці, науково-технічний, науково-допоміжний персонал і виробничі робітники).

Таблиця 5.2 - Розрахунок заробітної плати

5 .2.3 Додаткова заробітна плата

Вона включає доплати й надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: премії та заохочення робітникам, керівникам, фахівцям та іншим службовцям за виробничі результати та інші витрати на оплату праці. Додаткову заробітну плату приймаємо в розмірі 10 % від .

З_дод = З_осн ∙0,1; (5.2)

З_дод = 4320∙0,1 = 432 грн.

5.2.4 Відрахування на соціальні заходи

До складу елемента “Відрахування на соціальні заходи” включаються:

- відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування – 32 % від (З_осн + З_дод ):

З_пенс = (З_осн + З_дод ) ∙0,32; (5.3)

З_пенс = (4320 + 432)∙0,32 = 1520,64 грн.

- відрахування на обов'язкове соціальне страхування – 2,5 % від (З_осн + З_дод ):

З_{соц.стр} = (З_осн + З_дод ) ∙0,025; (5.4)

З_{соц.стр} = (4320 + 432) ∙0,025 = 118,8 грн.

- відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на фонд зайнятості – 2,5 % від (З_осн + З_дод ):

З_фз = (З_осн + З_дод ) ∙0,025; (5.5)

З_фз = (4320 + 432)∙0,025= 118,8 грн.

- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства – 1 % від (З_осн + З_дод ):

З_{інд.стр} = (З_осн + З_дод ) ∙0,01; (5.6)

З_{інд.стр} = (4320 + 432) ∙0,01 = 47,52 грн.

5.2.5 Амортизаційні відрахування

Амортизаційні відрахування розраховуються по формулі:

, (5.7)

де – вартість спеціального обладнання;

– кількість місяців роботи.

Вартість спеціального обладнання наведена в таблиці 5.3.

Таблиця 5.3 – Вартість спеціального обладнання

Відповідно таблиці 4.3 розрахуємо значення амортизаційних відрахувань за формулою (4.7) при =2

грн.

5.2.6 Витрати на машинний час

Ці витрати розраховуються по формулі:

З_маш =К_міс ∙∙∙, (5.8)

де – кількість днів у місяці;

– години роботи на ПК;

– вартість машино-години, грн.

З_маш = 2∙22∙2∙3= 264,00 грн.

5.2.7 Накладні витрати

Допоміжні витрати по управлінню підприємством, амортизаційні відрахування по діючих нормах, витрати на охорону праці, опалення, освітлення, послуги сторонніх організацій. Накладні витрати розраховуються як 25 % .

З_накл = З_осн ∙0,25; (5.9)

З_накл = 4320∙0,25 = 1080,00 грн.

5.3 Калькуляція на проведення НДР

Калькуляція на проведення НДР роботи «розробка систем управління якістю виробництва світлотехнічної продукції».

Калькуляція на проведення даної НДР наведена у таблиці 5.4.

Проведені розрахунки показують, що ціна продажу, яка складає 3828,85 грн., прийнятна як для представників малого бізнесу, так і для більш платіжеспроможних покупців, а собівартість розробки склала 2945,25 грн., що говорить про те, що проведену роботу можна вважати економічно ефективною, яка має високий науковий і економічний рівень.

Таблиця 5.4 – Калькуляція на проведення НДР

5.4 Економічна ефективність НДР

Специфічною особливістю проведення розрахунків економічної ефективності НДР є їхній прогнозний характер, а також наявність невизначеності в галузі застосування й об'ємах використання результатів НДР, у рівні витрат на виробництво, в оцінці впливу приладів на характеристики більш складних систем.

Визначення економічної ефективності НДР базується на загальних методах розрахунку порівняльної економічної ефективності нової техніки, представлених в методичних вказівках по техніко-економічному обґрунтуванню дипломних проектів.

Кількісне визначення економічної НДР можливо, якщо є база для порівняння, відома область і об'єм промислового використання результатів НДР. Проте, специфіка розрахунку економічної ефективності НДР полягає в тому, що результати НДР самостійного значення не мають, а дають економічний ефект в народному господарстві, тільки будучи опосередкованими через довгий ланцюжок стадій технічного прогресу. Тому економічна ефективність НДР оцінюється по пайовій участі від економічної ефективності нової техніки в цілому згідно ГОСТ 20779-81 по формулі:

Э∆I=Эk∆I , (5.10)

де Эdi - частина річного ефекту, що доводиться на i-у організацію або етап;

Э - загальний річний економічний ефект від створення і впровадження нової техніки або нового методу робіт;

k∆i - коефіцієнт пайової участі i-й організації або i-го етапу робіт.

, (5.11)

де С_зі - витрати на заробітну плату i-й організації або i-гo етапу робіт;

k_зі - коефіцієнт значущості i-гo етапу;

m - число організацій або етапів.

У методичних положеннях про порядок освіти, розподілу і використання фондів економічного стимулювання технічного прогресу рекомендується відносити на організації, що виконують науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, від 30 до 50 % економічного ефекту, на технологічні роботи - від 20 до 30 %; на освоєння організації виробництва нової техніки - від 25 до 40 % економічного ефекту. Економічну ефективність даної НДР розрахувати неможливо через наявність великої кількості невизначеностей. Тому приведемо якісний опис соціально-економічної ефективності НДР.

Визначимо коефіцієнт науково-технічного ефекту НДР по формулі

, (5.12)

де r_i – ваговий коефіцієнт i-ої ознаки науково-технічного ефекту;

k_i – кількісна оцінка i-ої ознаки науково-технічного ефекту.

Значення коефіцієнтів вагомості ознак представлені у таблиці 4.5.

Таблиця 5.5 - Коефіцієнти вагомості ознак

Згідно методики, рівень новизни будемо оцінювати в 7 балiв, що відповідає характеристиці “нова”, тому що результати досліджень систематизують і узагальнюють наявні відомості, визначають шляхи подальших досліджень, знайдений зв'язок між відомими факторами, відомими об'єктами, у результаті чого знайдене ефективне рішення; розроблені більш прості способи для досягнення колишніх результатів; проведена часткова раціональна модифікація із ознаками новизни. Теоретичний рівень оцінимо в 6 балів, що відповідає рівню отриманих результатів у вигляді “розробка способу”. Кількість балів по ознаці можливість реалізації приймемо виходячи з того, що час реалізації становить у продовж перших чотирьох років 10 балів, масштаби реалізації – “народне господарство” 10 балів.

Кількісна оцінка рівня новизни визначається по таблиці 5.6; теоретичний рівень отриманих результатів – на основі експертних оцінок по таблиці 5.7; можливість реалізації наукових результатів – на основі значень даних у таблиці 5.8.

Таблиця 5.6 – Класифікатор ознак наукової новизни

Таблиця 5.7 – Класифікатор ознак теоретичного рівня

Таблиця 5.8 – Класифікатор ознак часу реалізації

Коефіцієнт науково-технічного ефекту НДР дорівнює:

Н_т =0,4∙7+0,6∙6+0,2∙(10+10)=10,4 бали

Максимальне значення узагальнюючого показника науково-технічного ефекту - 12 балів.

Розрахуємо економічний ефект НДР по формулі:

Э %; (5.13)

.

Таким чином, коефіцієнт показує, що проведення НДР по даній тематиці доцільно.

Таким чином, проведену НДР можна вважати економічно ефективною, яка має високий науковий і економічний рівень.

Висновок: у ході проведення техніко-економічного обґрунтування бакалаврської роботи було досліджено, що дана робота є економічно ефективною, оскільки НДР має високий економічний та науковий рівень [10].

Кошторисна вартість складає 8179,26 грн.

Прибуток складає 2453,78 грн.

Економічна ефективність складає 86,67 %.

6 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА НАВКОЛиШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

6.1 Загальні питання охорони праці та навколишнього середовища

При значній інтенсивності праці, яка спостерігається під час переходу до ринкових відносин, неможна нехтувати питаннями збереження здоров’я та забезпечення безпеки людей, залучених у виробництво. Впровадження нових технологій і нових видів техніки потребує постійної уваги до питань забезпечення безпечних і високовиробничих умов праці, ліквідації виробничого травматизму та професійних захворювань.

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і способів, спрямованих на охорону здоров’я і працездатності людини в процесі праці (Закон України “Про охорону праці ” від 21.11.02) [11].

Охорона праці повинна здійснюватися на науковій основі, яку складають наступні умови: впровадження нової безпечної техніки, прогресивні методи організації праці й технології виробництва, застосування захисних засобів та пристроїв, які забезпечують зниження травматизму.

Сучасна дійсність диктує повсюдне використання комп’ютерної техніки, в тому числі в автоматиці та інших галузях промисловості. У зв’язку з цим виникла необхідність розробки санітарно – гігієнічних норм й захисних заходів при роботі з комп’ютерами.

Тема даної роботи: “ Розробка систем управління якістю виробництва світлотехнічної продукції”.

При написанні даної роботи використовувався комп’ютер фірми Intel серії Celeron 800.

Важливою складовою трудового процесу використання ПЕОМ є значне інформаційне навантаження і як наслідок – нервова перевтома. Причиною ії появлення може бути невідповідність реального результату і очікуваного, надмірна інтенсивність інформаційних потоків, яка не відповідає індивідуальним можливостям людини, несприятлива дія виробничого середовища та інші фактори, які викликають стресовий стан у людини. Тому для науково обґрунтованого підходу до оптимізації розумової праці, одержання необхідних даних оптимальних умов праці повинно здійснюватися комплексно із застосуванням знань по промисловій гігієні та ергономіці.

При виконанні даної роботи використовувалась така техніка: персональний комп’ютер, принтер, сканер, ксерокс.

Наведене вище обладнання використовує напругу промислової електромережі до 1000В, тому необхідно виконувати правила по безпечному виконанню роботи з електрообладнанням – ПУЭ-87 [12].

Під час роботи на ПЕОМ на людину впливає низка небезпечних і шкідливих факторів, які класифікуються згідно з ГОСТ 12.0.003-74 [13]. Небезпечним фактором називається фактор, який викликає травму або пошкодження организму. Шкідливий фактор ‑ фактор, тривала дія якого призводить до патології в организмі – професійним захворюванням. Ці фактори поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психофізичні, основні з них наведені в таблиці 6.1.

6.2 Виробнича санітарія

Продуктивність праці залежить від умов на виробництві, таких як: освітленість, склад повітря, шуми, шкідливі випромінювання . Кожен з цих параметрів окремо й в сукупності з іншими впливає на стан організму людини, визначаючи його самопочуття.

6.2.1 Метеорологічні умови приміщення

Категорія роботи, що виконується, відноситься до легкої фізичної Iа: робота, яка виконується сидячи, не потребує систематичного фізичного навантаження; енерговитрати до 120 ккал/год., але розумово напруженої (ГОСТ 12.1.005-88 [18]).

Таблиця 6.1 – Небезпечні та шкідливі виробничі фактори

Згідно з ГОСТ 12.1.005-88 [18] оптимальні параметри мікроклімату для виконання роботи повинні знаходитись у межах, які вказані в таблиці 5.2. Параметри є оптимальними, оскільки категорія роботи III напружена.

Таблиця 6.2 – Оптимальні параметри мікроклімату

Для забезпечення вищевказаних оптимальних метеорологічних умов в приміщенні передбачена система опалення (загальне парове), вентиляції (загальна приточно-витяжна штучна) й кондиціонування згідно з СНиП 2.04.05 -92 [19].

Розрахунок необхідної кількості кондиціонерів, повинен проводитись по тепло надлишкам від машин, людей, сонячної радіації.

Режим роботи кондиціонера повинен забезпечувати максимально можливе надходження зовнішнього повітря, але не менш, ніж 50% від продуктивності кондиціонеру.

При проектуванні дисплейних класів вищих навчальних закладів необхідно передбачувати приточно-витяжну вентиляцію. Подача повітря повинна вироблятися у верхню зону малими швидкостями із розрахунку створення рухомості повітря на робочому місці студента менш, ніж 0,1 м/с, краще через підшивну гофровану стелю. Витяжка – природна з верхньої зони стіни, протилежній віконним отворам.

Якісний склад повітря: вміст кисню в дисплейному класі повинен бути в межах 21-22 об. %. Двоокис вуглецю не повинен перевищувати 0,1 об. %, озон – 0,1 мг/м³ , аміак - 0,2 мг/м³ , фенол - 0,01 мг/м³ , хлористий вініл - 0,005 мг/м³ , формальдегід – 0,003 мг/м³ [18].

6.2.2 Характеристика виробничого приміщення

Виконання даної роботи проводилося у триповерховій будівлі Електрокорпусу на кафедрі “інформаційно-вимірювальні технології та системи ”. По категорії пожежонебезпечності будівля відноситься до категорії В - НАПБ Б 07.005 - 86 [20]. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. - Діє з 01.01.87. Клас по пожежній небезпеці обладнання закритого типу -П-IIа ПУЭ-87 [12], вогнестійкість конструкції будівлі - II степені, згідно з ДБН В1.1-7-2002 [21]. В приміщенні мається система пожежегасіння згідно з ГОСТ 12.1.004-91 [22]. Для забезпечення в приміщенні нормального температурного режиму згідно з вимогами СНиП 2.04.05-92 [19] мається централізоване опалювання, вентиляція, кондиціонер.

6.2.3 Види вентиляції

Повітря, яке надходить в приміщення, повинно бути очищено від забруднювання , в тому числі від мікроорганізмів й пилу.

Згідно зі СНиП 2.04.05-92 [19], вентиляція забезпечує підтримання санітарно-гігієнічних норм температури, вологості, запиленості повітря в робочих приміщеннях. Для забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних параметрів повітряного середовища під час експлуатації пристрою в приміщенні мається природна та штучна вентиляція. Природна вентиляція здійснюється через віконні отвори і двері. Головний недолік природної вентиляції заключається в тому, що приточне повітря вводиться в приміщення без попередньої очистки й підігріву, а видалене повітря не очищається, отже, воно забруднює атмосферу.

Штучна вентиляція здійснюється системою опалення, а також за допомогою приточно-витяжної вентиляції з механічним спонуканням і місцевою вентиляцією. Збір повітря зовні виробляється вентилятором через калорифер, де повітря нагрівається та зволожується , після чого подається в приміщення. Кількість подаваємого повітря регулюється клапанами або заслінками. Витяжна система вентиляції видаляє забруднене і перенагріте повітря через мережу вповітреводів за допомогою вентилятора. Чисте повітря відсмоктується через вікна і двері. Забруднене повітря перед викидом назовні очищується.

Повітря всередині робочого приміщення може виявитися насиченим пилом, який потрапляє туди одночасно з неочищеним повітрям з вулиці. Тому необхідно проводити вологе прибирання приміщення, а також регулярно провітрювати його.

6.2.4 Природне та штучне освітлення

Працездатність оператора залежить від освітлення. Незадовільне освітлення кількісно або якісно стомлює не лише зір, а й викликає втому організм в цілому, впливає на продуктивність праці оператора.

Для забезпечення нормального освітлення застосовується природне, штучне та змішане освітлення, яке нормується СНиП II-4-79 [16].

Лабораторія забезпечує боковим природним освітленням в світлий час доби, в темний – системою загального освітлення .

Нормовані значення КПО, згідно з СНиП II-4-79 [16], для будівель, розташованих в I, II, IV, V поясах світлового клімату, визначаються по формулі:

(6.1)

де – значення КЕО для III поясу світлового клімату, дорівнює 1,5 [16];

m ‑ коефіцієнт світлового клімату (для м. Харкова m=0,9 % - СНиП 4-II-79 [16]);

c ‑ коефіцієнт сонячності клімату, дорівнює 0,75, оскільки вікна розташовані на південному боці будівлі - СНиП 4-II-79 [16].

Значення КПО для природного освітлення:

е = 1,5·0,9·0,75=1,0125%.

В лабораторії застосовується загальне штучне рівномірне освітлення. Дані по нормам освітлення для створення комфортних умов зорової праці наведені в таблиці 6.3.

Всі виробничі приміщення, з постійним перебуванням у них людей згідно з санітарними нормами і правилами, мають природне освітлення.

Таблица 6.3 – Характеристики виробничого освітлення

6.2.5 Статична електрика

Захист від статичної електрики виробляється згідно з санітарно-гігієнічними нормативами допустимої надійності електричного поля. Допустимі напруженості електричних полів не повинні перевищувати 20 кВ/м за 1 годину, ГОСТ 12.1.045-84 [23].

6.3 Пожежна без пека

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому зі встановленою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвитку пожежі. Пожежна безпека згідно з ГОСТ 12.1.004-91 [22] забезпечується системами запобігання пожежі, пожежного захисту, організаційно-технічними заходами.

Система запобігання пожежі:

- контроль та профілактика ізоляції;

- наявність плавких вставок і запобіжників в електронному обладнанні;

- для захисту від статичної напруги використовується заземлення;

- блискавкозахист будівель і обладнання згідно з РД 34.21.122-87 [24].

Для даного класу будівель і місцевості із середньою грозовою діяльністю 10 и більше грозових годин на рік, тобто для умов м. Харкова, встановлена III категорія блискавкозахисту.

Для успішної евакуації персоналу при пожежі розміри дверей робочого приміщення повинні бути наступними:

- ширина дверей не менш, ніж 1,5 м.,

- висота дверей не менш, ніж 2,0 м.,

- ширина коридору 1,8 м.;

- робоче приміщення повинно мати два виходи;

- відстань від найбільш віддаленого робочого місця не повинна перевищувати 100 м.

Організаційні заходи пожежної профілактики:

- навчання персоналу правилам пожежної безпеки;

- видання необхідних інструкцій і плакатів, плану евакуації персоналу у випадку пожежі.

6.4 Охорона навколишнього середовища

Задачею законодавства про охорону навколишнього середовища є регулювання відносин у сфері охорони, використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, попередження і ліквідація негативного впливу різноманітної діяльності на навколишнє середовище.

У даному випадку при виконанні роботи не використовуються матеріали і технології, які наносять шкоду навколишньому середовищу. Виконавець роботи використовує санітарно-гігієнічні місця загального користування з розробленою безпечною для навколишнього середовища системою очистки.

В даній роботі використовується ПЕОМ, тому доцільно відмітити, що при масовому виробництві моніторів і комп’ютерів неможна не враховувати їхній вплив на навколишнє середовище на всіх стадіях їхнього “життя” – при виготовленні, експлуатації та після скінчення строку служби.

При виготовленні діють екологічні стандарти, які визначають вимоги до виробництва і матеріалів, які використовуються в конструкціях приладів. Вони не повинні містити фреонів, хлоридів, бромидів и полівінілхлорида [ТСО’95, BS 7750]. ТСО’95 включають вимоги зниженого енергоспоживання і обмежують допустимі рівні потужності, які споживаються в неактивному стані.

Робота на використаному ПК не виявляє шкідливої дії на навколишнє середовище. Після витікання строку служби він повністю підлягає вторинній обробці, а також всі використані в даній роботі матеріали допускають нетоксичну переробку після використання .

ВИСНОВКИ

В дипломній роботі розв’язані основні питання розробки системи управління якістю підприємства, що виробляє світлотехнічну продукцію, розглянуті вимоги, що пред’являються до системи управління якістю згідно ДСТУ ISO 9001:2001. Розроблена документована система управління якістю виробництва світлотехнічної продукції, розглянуті вимоги до світлотехнічної продукції та методів її випробувань. Проведена попередня обробка результатів вимірювання електричного струму витоку.

У дипломній роботі розглянута історія виникнення системи управління якістю та загальні вимоги до неї для світлотехнічного підприємства ТОВ «Люкс». Відповідно до системи управління якістю, були створені схеми впровадження системи управління якістю.

У дипломній роботі розв’язані питання щодо методів контролю під час виготовлення світлотехнічної продукції та вимог до світлотехнічної продукції.

Розроблення сучасної системи управління якістю на світлотехнічних підприємствах у відповідності до міжнародного досвіду являється актуальним та вкрай необхідним для національної економіки. Результати дипломної роботи можуть використовувати всі світлотехнічні підприємства, зацікавлені в підвищенні своєї конкурентоспроможності і ефективності роботи, завдяки наданню більш якісних послуг замовникам.

Також в даній роботі розглянуті питання охорони праці і навколишнього середовища, здійснене техніко-економічне обґрунтування проведення даної роботи, в ході якого було виявлено, що її можна вважати економічно ефективною, що має високий науковий і економічний рівень.

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІ

1. Бичківський Р.В. та ін. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник / Р.В. Бичківський, П.Г. Столярчук, П.Р.

2. Гамула. – Львів: Видавн. нац. ун-ту "Львівська політехніка", 2004. – 506 с.

3. Чинков В.М. Основи метрології та вимірювальної техніки: Навч.посібн.–2-ге вид., перероб. і доп. – Харків: НТУ «ХПІ», 2005.

4. 9001:2000. Системы управления качеством. Основные положения. Введен с 01.10.00.

5. Віт кін Л., СУЯ: нові підходи до проведення аудитів // Стандартизація, сертифікація, якість. – 2008. – № 1. – С.33-37.

6. Сертификация и подтверждение соответствия в Украине:

Учеб. пособие/ Кондрашов С.И., Константинова Л.В. и др. – Харьков: НТУ «ХПИ», 2006. – 368 с.

7. Момот О.І. Навчальний посібник. - К.:Центр учбової літератури,2007-368 с.

8. Шаповал М.І.Менеджмент якості. - К.:Центр учбової літератури,2005-256 с.

9. ГОСТ 17677-82. ССБТ. Светильники.Общие технические условия. –Введён 02.03.89.

10. Методические указания экономической эффективности НИР бакалаврской работы (научно-исследовательская работа) для АП факультета; Статейко Т.Г. - Харьков 2007 г.

11. Закон України «Про охорону пращ», листопад 2002 р.

12. ПУЭ. Правила устройства электроустановок. – М.: Энергоатомиздат

13. ГОСТ 12.0.003-74. ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. Введен 01.01.76.

14. ГОСТ 12.1.038-82. ССБТ. Электробезопасность. Предельно допустимые значения напряжения прикосновения и токов. – Введен 01.01.88.

15. ГОСТ 12.1.003-83. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. – Введён 01.07.89.

16. СНиП II-4-79. Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. - М.: Стройиздат, 1980.

17. НПАОП 0.00-1.31-99 Правила охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин. Діє з 01.01.00.

18. ГОСТ 12.1.005–88. ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. Введен 01.01.89.

19. СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. –М.: Стройиздат, 1992 г.

20. НАПБ Б 07.005 - 86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. - Действует с 01.01.87.

21. ДБН В 1.1–7–2002 Пожежна безпека об’єктів будівництва. – Діє з 01.01.03.

22. ГОСТ 12.1.004–91. ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. Введен 01.01.92.

23. ГОСТ 12.1.45-84. ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля. - Введен 01.01.86.

24. РД 34.21.122–87. Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений