Курсовая работа: Проектування трудових процесів та організація робочих місць

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«ПРОЕКТУВАННЯ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ»

Київ 2008

Вступ

Актуальність теми. В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і структурної перебудови народного господарства найбільш гострими є проблеми управління працею. Ринковий підхід до управління працею характеризується визнанням робочої сили як товару, що має вартість і ціну, може виступати суб'єктом на біржі праці.

Звідси випливає висновок про те, що товар «робоча сила» повинен підпорядковуватися всім законам ринку, зокрема закону попиту і пропозиції. Цей закон управляє процесом відтворення, розподілу і використання трудових ресурсів. На макрорівні – це встановлення пропорцій потреби в робочій силі (за фахом та кваліфікацією) в галузях і регіонах.

Поява безробіття як чинника ринкової економіки, що зумовлюється динамікою попиту і пропозиції на товарному ринку, необхідністю прийняття загальнодержавних заходів для забезпечення зайнятості, державних гарантій допомоги тимчасово безробітним. У зв'язку з цим потребують розвитку теоретичні та практичні проблеми управління працею на рівні підприємств різноманітних форм власності.

Розвиток науково-технічного прогресу і соціально-економічних відносин обумовлює необхідність теоретичного обґрунтування змісту характеру праці в цих умовах. Однією з важливих проблем є створення умов для розвитку особистості в процесі праці на основі застосування ефективних форм її організації.

При розвитку організації праці повинні сполучатися чинники ринкового підходу з урахуванням внутрішнього і зовнішнього ринків праці, підвищення її змістовності на основі оптимізації трудового процесу, структуризації праці. Важливою задачею залишається ефективне використання колективних форм організації праці.

У ринковій економіці необхідно значно підвищити роль трудових норм і нормативів в організації виробництва, праці, заробітної плати. В рішеннях уряду України з питань широкого впровадження погодинної оплати праці відзначається необхідність розробки нормованих завдань на базі технічно обґрунтованих норм праці.

Питання управління трудовими ресурсами та організації праці і заробітної плати знайшли широке відображення у працях І.Т. Балабанова, В.П. Бабича, І.А. Бланка, М.І. Долішнього, Л.І. Жукова, В.М. Ігумнова, С.У. Олійника, С.Ф. Покропивного, С.К. Потьомкіна, В.М. Суторміної та інших.

Однак в умовах ринкової економіки розширюються функції нормування праці, посилюється їхній вплив на рівень планування й організацію виробництва. Найважливішими завданнями є проведення докорінних змін в організації заробітної плати і матеріального стимулювання. З цією метою необхідним є подальше розширення прав підприємств у формуванні й використанні фонду заробітної плати, в розробці і застосуванні систем оплати праці з метою посилення, стимулювання та підвищення ефективності виробництва.

Саме тому нами і обрано для дослідження проблему «Проектування трудових процесів та організацію робочих місць». Метою дослідження даної курсової роботи є теоретичний огляд та обґрунтування питань проектування трудових процесів на підприємстві та організація праці робітників.

Відповідно до поставленої мети сформульовано такі завдання:

– розкрити основні положення проектування трудових ресурсів на підприємстві;

– визначити характерні ознаки організації робочих місць на підприємстві;

– виокремлення взаємозв’язку між трудовими процесами та організацією робочих місць на підприємствах.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є діяльність трудового колективу.

Предметом дослідження є форми і методи організації проектування трудових ресурсів та організації робочих місць на підприємствах.

Методи та інформаційна база дослідження. Теоретичною і методологічною основою роботи є положення економічної теорії, економіки праці, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених. Вивчались також конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці, законодавчі та нормативні акти України з питань зайнятості, безробіття, організації праці і заробітної плати в умовах становлення ринкових відносин.

У процесі дослідження застосовувались методи статистико-економічного аналізу, зокрема: спосіб аналізу і синтезу – для деталізації об`єкта дослідження внаслідок розчленування його на окремі складові частини; порівняння – для зіставлення методів організації праці на підприємстві.

1. Теоретичні основи проектування трудових процесів

Проектування трудових процесів як одна із важливих функцій управління персоналом полягає в кількісному, якісному, часовому і просторовому визначенні потреби в персоналі, необхідному для досягнення цілей організації. Проектування трудових процесів ґрунтується на стратегії розвитку організації, її кадрової політики. Функція проектування кадрів стає все більш важливою в забезпеченні стратегії організації, оскільки точний облік майбутніх потреб дає змогу чітко орієнтуватися під час розроблення планів підвищення кваліфікації і роботи з резервом. Проте треба зазначити, що заплановані програми економічного зростання організації дедалі частіше не забезпечуються відповідними управлінськими кадрами, в них більше уваги приділяється питанням фінансування та інвестицій.

Метою проектування трудових процесів є визначення його кількісного та якісного складу, що забезпечує розвиток підприємства, його економічне зростання в коротко-, середньо – та довгостроковий період.

Проектування трудових процесів може здійснюватися за такими напрямами:

¨ структурно визначене проектування, тобто проектування, що ґрунтується на поділі праці відповідно до виробничого процесу;

¨ індивідуальне проектування – проектування кар’єри співробітника, проектування оновлення персоналу;

¨ колективне проектування – проектування трудових процесів колективу, або окремих його груп.

Короткострокове проектування – поширюється на період не більше одного року.

Середньострокове проектування – передбачає розроблення планів на період від одного року до п’яти років.

Довгострокове проектування – це розроблення планів більш ніж на п’ять років.

За короткострокового Проектування трудових процесів переважно приділяється увага його використанню, за середньо- і довгострокового – питанням набору, розвитку і звільнення працівників з роботи.

Первісним етапом Проектування трудових процесів є проектування потреби в ньому, тобто визначення якісної і кількісної потреби в персоналі, що обумовлена економічним станом підприємства.

Визначаючи потребу в персоналі, необхідно враховувати кон’юнктуру ринку, володіти ситуацією на ринку праці, з тим щоб забезпечити ефективне покриття потреби організації в кваліфікованих працівниках, що є передумовою реалізації її цілей. Доцільно проводити дослідження ринку з метою визначення поточних і перспективних потреб у персоналі з урахуванням його кількості та якості, розвитку виробництва для власного підготування нових робочих місць і вимог до працівників; залучення персоналу, особисті якості якого відповідають вимогам, що їх ставить організація.

Проектування потреби проводиться за категоріями персоналу: робітники, професіонали, фахівці та технічні службовці. Потреба в робітниках планується окремо для основного і допоміжного виробництв, за професіями, а також виходячи зі складності робіт – за кваліфікацією. Професіонали, фахівці, технічні службовці групуються за видами діяльності відповідно до функцій управління підприємством.

Зіставлення планової потреби і фактичної чисельності працівників дає можливість визначити зміни чисельності за професіями і посадовими групами, що слугує основою для розроблення програм розвитку персоналу. При цьому вакансії використовуються насамперед для ротації персоналу, проектування службової кар’єри і професійного росту працівників, розроблення програми перепідготовки і підвищення кваліфікації для успішного освоєння роботи на новому робочому місці. Джерелом комплектування вакансій передусім мають бути працівники, які вивільнені з інших видів діяльності та дільниць виробництва.

Якісна потреба визначається на основі професійно-кваліфікаційного розподілу робіт, вимог до робочих місць і посад, штатного розпису організації та її структурних підрозділів.

Визначення кількісної потреби у персоналі передбачає установлення вихідних даних для розрахунку та безпосередній розрахунок необхідної чисельності працівників на певний період часу, робочих місць, обсягу витрат.

Додаткова потреба (абсолютний приріст чисельності) забезпечується за рахунок наймання молоді, яка закінчує професійні навчальні заклади, і набору нових співробітників. Підбір персоналу здійснюється як своїми силами, так і через служби зайнятості, а також незалежними кадровими центрами і фірмами.

Проектування набору персоналу ґрунтується на прогнозі, на основі якого визначається потреба в заміні або додатковому наборі співробітників. При цьому враховуються їх якісні та кількісні характеристики. Проектування набору здійснюється виходячи з обсягу і структури майбутньої потреби в персоналі (наприклад, пріоритет внутрішнього набору співробітників перед зовнішнім, запрошення на роботу освічених працівників, залучення співробітників соціально нестабільних верств). Якісне і кількісне проектування набору персоналу полягає у визначенні кількості працівників кожної категорії персоналу, які повинні бути найняті на роботу на внутрішньому або зовнішньому ринку робочої сили.

Підбір персоналу може здійснюватися на основі таких процедур:

· аналіз поданих із заявою документів (свідоцтва, біографії, характеристики тощо);

· співбесіди під час наймання (у довільній чи підготовленій заздалегідь формі);

· психологічні тести;

· оцінювання особистості через моделювання типових для відповідного робочого місця ситуацій.

Нині важливим є проектування вивільнення персоналу, що пов’язане з появою надлишку робочої сили порівняно із запланованою потребою в ній. При цьому необхідно з’ясувати причини виникнення надлишку робочої сили за допомогою перевірки структурних підрозділів і визначення, в якому з них з’явився надлишок робочої сили. Причини вивільнення можуть бути такі:

¨ припинення виробництва через недоцільність існування підприємства;

¨ тривалий спад зайнятості працівників;

¨ характерні для усієї галузі процеси згортання виробництва;

¨ обмежений або необмежений дефіцит капіталу;

¨ нові напрями технічного розвитку;

¨ зміни вимог до робочих місць;

¨ зміни організаційної структури.

Проектування вивільнення персоналу потрібне для установлення і своєчасного або випереджаючого зменшення його «надлишків». Випереджаюче вивільнення персоналу за допомогою прогнозів щодо вивільнення персоналу і проектування альтернативного використання працівників, зміна робочого місця всередині підприємства, відмова від прийняття нових працівників, їх добровільне звільнення, а також розроблення нових умов роботи сприяє уникненню надлишків робочої сили і завчасному скороченню штату.

Випереджаюче проектування вивільнення персоналу широко застосовується на підприємствах Західної Європи. Це пояснюється тим, що персонал розглядається як людський капітал, як вирішальний фактор успіху діяльності підприємства, оскільки персонал повинен використовуватися протягом тривалого періоду і в нього були зроблені капіталовкладення (наприклад, на заходи, пов’язані з первісною і подальшою освітою працівників).

Використання персоналу являє собою комплекс заходів, спрямованих на забезпечення умов для найефективнішої реалізації трудового потенціалу працівників. Воно повинно відповідати цілям організації, захищати інтереси працівників і забезпечувати дотримання законодавства про працю у процесі роботи.

Основні принципи раціонального використання персоналу передбачають забезпечення:

· раціональної зайнятості працівників;

· стабільності та рівномірного навантаження працівників протягом робочого періоду (дня, тижня, місяця, року);

· відповідності трудового потенціалу працівника, його психофізіологічних даних вимогам робочих місць і виробництва за допомогою переходу з одного робочого місця на інше;

· максимальної можливості виконання на робочому місці різних операцій, що забезпечує чергування навантажень на різні частини тіла та органи чуття людини.

Виходячи з цих принципів раціональне використання персоналу означає насамперед досягнення кількісної та якісної збалансованості робочих місць і працівників, поширення гнучких форм зайнятості, забезпечення умов і організації праці, що сприяють повній реалізації трудового потенціалу працівників. Окрім того, необхідний диференційований підхід щодо зайнятості працівників на таких стадіях, як навчання, робота в передпенсійному та пенсійному віці.

Для характеристики процесу формування стабільності трудового колективу використовують такі показники:

¾ показник обороту персоналу;

¾ коефіцієнт стабільності персоналу;

¾ коефіцієнт плинності персоналу;

¾ коефіцієнт змінності персоналу.

Оборот персоналу визначається як відношення кількості усіх вибулих (оборот по звільненню) або усіх прийнятих (оборот по прийняттю) за певний період до середньооблікової чисельності працюючих протягом того самого періоду.

Коефіцієнт обороту по звільненню визначається за формулою:

К_з = R _з : R _ср · 100%,

де К_з – коефіцієнт обороту по звільненню;

R _з – кількість звільнених;

R _ср – середньооблікова чисельність.

Коефіцієнт обороту по прийняттю розраховується аналогічно:

К_п = R _п : R _ср · 100%.

Коефіцієнт загального обороту визначається як сума обох величин:

К_заг = К_з + К_п.

Постійність, або стабільність, персоналу – це поняття, що відбиває величину, яка визначається відношенням чисельності працівників зі стажем роботи на підприємстві більше одного року (R_і ) до їх середньооблікової чисельності (R _ср ). Цей показник розраховується за формулою:

К = R_і : R _ср · 100%.

Величина плинності персоналу характеризується коефіцієнтом плинності – відношенням кількості працівників, які звільнилися з підприємства протягом певного періоду за власним бажанням і які звільнені за прогули та інші порушення дисципліни та іншим причинам, що не викликані виробничою або загальнодержавною потребою (R _зв ) до середньооблікової чисельності працівників за той самий період:

К_пл = R _зв : R _ср · 100%.

Від плинності персоналу треба відрізняти його змінність. Змінністю кадрів називається заміщення прийнятими працівниками звільнених з підприємства. Її показником є коефіцієнт змінності (К_зм ), тобто найменше число із прийнятих або звільнених:

К_зм = R _п (R _з ): R _ср · 100%.

де К_зм – коефіцієнт змінності;

R _п (R _з ) – найменше число з прийнятих (звільнених).

Важливим напрямом роботи з персоналом в організації під час залучення кадрів є управління трудовою адаптацією.

Адаптація – це оволодіння спеціальністю, а також пристосування працівника до певних соціальних норм організації, установлення таких відносин співробітництва працівника і всього колективу, які сприятимуть забезпеченню ефективної праці, матеріально-побутових і духовних потреб обох сторін.

Адаптація може бути:

· первинна, тобто пристосування молодих кадрів, які не мають досвіду професійної діяльності. Це найчастіше випускники навчальних закладів;

· вторинна, тобто пристосування працівників, які мають досвід професійної діяльності, проте змінюють об’єкт діяльності або професійну роль.

2. Характерні ознаки організації робочих місць

Від того, яким чином організоване робоче місце, багато в чому залежить ефективність праці усіх категорій незалежно від тієї посади, яку вони займають. Завдання раціональної організації робочих місць включає в себе не тільки устаткування його усім необхідним відповідно до змісту та характеру роботи, яка виконується, але й раціональне його розміщення, створення комфортних умов праці.

Найкращий варіант організації робочого місця, як і в інших сферах діяльності, може бути визначений лише за умови детального аналізу тієї роботи, яка виконується менеджером.

Праця менеджера – це не лише суто розумова діяльність. У процесі виконання своєї роботи керівник працює на комп’ютері, користується телефоном, факсом, модемом, технікою для множення документів. Його праця – це безліч різних рухів, простих та складних, таких, які виконуються лише один раз, та таких, які повторюються багато разів, які потребують уваги або виконуються автоматично.

Досить часто роботу керівника вважають легшою порівняно з іншими видами праці тільки тому, що робота керівника дуже часто виконується сидячи. В більшості випадків робота керівника проходить за розрахунками та роботою на комп’ютері. Але сидяча робота сама по собі є стомлюючою через те, що пов’язана з постійною статичною напругою м’язів та багатьма іншими шкідливими для організму явищами, які виникають через відносно нерухливе положення тіла. Ось чому праця керівника потребує раціональної організації робочого місця.

Розглядаючи загальні питання організації праці керівника необхідно передусім звернути увагу на те, наскільки робоче місце відповідає основним вимогам, яким чином воно устатковане, відповідність розмірів меблів антропометричним даним працівника. Саме відповідність меблів антропометричним розмірам працівника забезпечує оптимальне робоче положення, а будь-яка невідповідність їх – робить розумову працю важкою, продуктивність праці низькою, працівник швидко втомлюється.

Робоче місце керівника – кабінет або частина загального приміщення, в якому відбувається трудова діяльність і яке обладнане відповідно до змісту виконуваних робіт необхідними знаряддями праці.

Правильна організація робочого місця дає змогу менеджеру:

· раціонально, з найменшими витратами праці виконувати свої функції;

· ефективно спілкуватися з підлеглими та іншими працівниками;

· підтримувати високу працездатність і робочий настрій.

Робоче місце менеджера має відповідати певним вимогам:

· площа робочого місця повинна відповідати санітарним нормам;

· меблі в кабінеті або іншому службовому приміщенні слід розміщувати з урахуванням взаємозв’язків менеджера з підлеглими та послідовності робіт, що виконуються;

· меблі, обладнання робочого місця, кількість і номенклатура знарядь праці повинні відповідати змісту і особливостям виконуваної роботи (наприклад, прийом відвідувачів, проведення нарад, аналіз і обговорення графічних матеріалів, індивідуальна творча робота).

При цьому меблі слід добирати згідно з функціональними, ергономічними, психофізіологічними і естетичними вимогами. Розміщення меблів і засобів оргтехніки має забезпечувати зручне використання їх.

Організація робочого місця менеджера передбачає:

· упорядкування і планування приміщення, в якому воно знаходиться;

· вибір і обладнання робочого місця засобами і предметами праці;

· розміщення предметів праці на робочому місці у певному порядку.

Робоче місце керівника, який здійснює прийом працівників у службових і особистих справах, проводить на робочому місці наради, приймає і передає конфіденційну інформацію, розміщують, як правило, в окремому приміщенні (кабінеті).

Для кабінету використовують кімнати з природним освітленням прямокутної форми з співвідношенням сторін 1:1,3 або 1:1,5 і гранично 1:2. Квадратні приміщення менш зручні для розміщення кабінету. Мінімальна висота кімнат – 3,25, ширина – 3 м.

Площа кабінету повинна коливатися від 12 до 40 м² . Вона визначається функціями, суспільним становищем керівника і не повинна перевищувати розумних меж.

Для фарбування стін кабінету використовують кольори, які сприятливо впливають на нервову систему і поліпшують освітлення – слонової кістки, світло-жовтий, світло-голубий, світло-зелений, світло-бежевий.

Робоче місце керівника може бути у загальному приміщенні. При цьому його розташовують окремо від робочих місць підлеглих і воно повинно займати більшу площу, ніж їх робочі місця. У деяких випадках робоче місце можна розміщувати на підвищенні (платформі). Це забезпечує можливість спостереження за робочими місцями виконавців.

З метою часткової візуальної і звукової ізоляції робочого місця керівника використовують стаціонарні і пересувні перегородки, збірно-розбірні екрани, шафи, боксові розділювальні перегородки, декоративні рослини тощо.

Планування робочого місця менеджера передбачає раціональне, відповідно до функціональних, гігієнічних, психофізіологічних і естетичних вимог, розміщення в кабінеті або іншому службовому приміщенні меблів, обладнання і технічних засобів.

Крім того, воно повинно виключати витрати часу, пов’язані з недоцільним переміщенням, забезпечувати умови для раціонального виконання менеджером своїх функцій і економне використання площі службового приміщення.

Також робоче місце керівника складається з трьох функціональних зон:

· робочої зони;

· зони нарад;

· зони відпочинку.

Відповідно до цього є доцільним зональне (блочне) розміщення основних елементів обладнання робочого місця.

До набору меблів для робочої зони, як правило, входить двотумбовий стіл, стіл-приставка, підйомно-поворотне крісло, бокс для документів, шафа для книг або кабінетна стінка. В робочій зоні можуть бути інші меблі і технічні засоби, які використовує менеджер у процесі роботи.

При плануванні робочої зони менеджера можна використати такі рекомендації:

· письмовий стіл слід розташовувати перпендикулярно до вікна;

· вхідні двері повинні бути в полі зору менеджера;

· бажано, щоб вікно було зліва;

· письмовий стіл і крісла повинні бути віддалені від джерела тепла;

· меблі, як правило, за спиною керівника не розмішують, але винятком можуть бути екран, демонстраційна дошка та ін.;

· якщо відчинені одна шафа, тумба, бокс чи ящик стола, вони не повинні перешкоджати доступу до інших шаф, боксів;

· робоче крісло, письмовий стіл і стіл приставку слід розмістити так, щоб не встаючи можна було дістати якомога більше предметів.

У зоні нарад розміщують стіл для нарад із стільцями (кріслами) і крісло для головуючого. Залежно від площі кабінету і чисельності працівників, які звичайно беруть участь у нарадах, ця зона може бути організована самостійно або суміщена з основною робочою зоною. В останньому випадку стіл для нарад розміщують перпендикулярно до письмового стола керівника. Кількість крісел за таким столом не повинна перевищувати 4–5 з кожного боку.

Зону відпочинку обладнують журнальним столиком, кріслами для відпочинку, джерелами локального освітлення, телевізором, її розташовують, як правило, в тій частині кабінету, яка протилежна робочій зоні.

Планування і естетичне оформлення кабінету здійснюється відповідно до вимог естетичної єдності обладнання, колірного оформлення і відповідного реквізиту. Оформлення повинно відповідати смаку володаря кабінету. В кабінеті можуть бути портрети, картини, скульптури, альбоми, призи, одержані підприємством на престижних виставках, стилізовані чи натуральні зразки продукції, макети найновіших технічних пристроїв, які виробляє підприємство, карти і схеми міжнародних зв’язків підприємства, художньо виконані діаграми тощо. Номенклатуру, чисельність і розміщення предметів естетизації середовища встановлюють відповідно до інтер’єру кабінету при консультації дизайнера.

У кабінеті керівника можуть бути квіти і декоративні рослини. З них можна створити композиції, декоративні ансамблі.

При розміщенні предметів і засобів праці безпосередньо на письмовому столі або тумбі доцільно враховувати такі рекомендації:

· не тримати на столі нічого зайвого (кожен предмет на столі, навіть чистий аркуш паперу, постійно відвертає увагу), а тільки все необхідне;

· все, що беруть правою рукою, розміщують справа, інше зліва; таким же повинно бути і розташування предметів у ящиках письмового столу;

· усі предмети розміщують так, щоб забезпечити найкращу послідовність переміщення; при цьому слід прагнути виробити оптимальну їх послідовність;

· кожен предмет повинен мати своє місце і це розміщення повинно бути постійним;

· письмовий стіл слід використовувати тільки для поточної роботи, а не для складування книг, документів та інших матеріалів, у тому числі й архівних;

· документи, які використовуються у поточній роботі, необхідно розміщувати так, щоб забезпечити швидкий їх огляд і пошук;

· комп’ютер можна розміщувати як праворуч, так і ліворуч, а клавіатуру, як правило, праворуч або в центрі;

· засоби зв’язку (телефони, викличні і переговорні пристрої) розташовують зліва від керівника на робочій поверхні стола чи приставної тумби, що дає змогу залишити праву руку вільною для роботи;

· канцелярські приладдя слід зберігати в спеціальних лотках з розділювачами.

Меблі, які використовують для обладнання кабінету менеджера, – столи, шафи, крісла, стільці, бокси, сейфи, полиці – можуть бути різноманітної форми, кольору, розмірів і конструкцій.

Важливо, щоб усі елементи обладнання відповідали смаку менеджера, характеру його роботи, забезпечували комфортні умови праці.

Розміри меблів повинні відповідати антропометричним даним керівника. Далеко не завжди меблі, які випускають масово, наприклад, столи, робочі крісла підходять для осіб високого (низького) росту. Слід добирати такі меблі, які б забезпечили правильну робочу позу, зручність при виконанні усіх видів робіт. Якщо необхідно, це можна зробити кількома технічними операціями (змінити висоту стола або крісла, видалити середній ящик стола, виготовити приставку та ін.).

Поверхня меблів повинна бути твердою, гладенькою, вкритою матеріалом, який виключає відблиски від природного та штучного освітлення

У кабінеті менеджера може бути кілька столів. Письмовий стіл – основний елемент робочого місця. Використовується двотумбовий стіл. Робоча поверхня письмового стола повинна бути досить великою, що створює додаткові зручності для розміщення великоформатних матеріалів. Вона може бути збільшена за рахунок відкидної дошки, різних приставок та ін. Середній ящик у конструкції стола не передбачається. Ящики столу повинні бути пристосовані для зручного укладання, пошуку і виймання справ, письмового приладдя, блокнотів тощо. Вони повинні бути обладнані пристроєм для вертикального зберігання справ і мати секції.

Оптимальна висота робочої поверхні стола залежить від росту людини і становить: при рості до 160 см. – 70 см., від 161 до 170 см. – 72 см., від 171 до 180 см. – 75 см., більш ніж 180 см. – 78 см.

Приставні столи бувають двох типів. Перший тип – одно – або двотумбовий стіл – призначений для розміщення засобів оргтехніки і особистих речей (у ящиках). Його розташовують перпендикулярно до письмового столу, зліва від крісла керівника у вигляді букви «Т». Замість такого столу може бути спеціальна тумба, де зберігають особисті речі, предмети гігієни, медикаменти, мінеральну воду, документи, які використовуються рідко, канцелярські приладдя тощо.

Другий тип – безтумбовий стіл, за яким розміщуються відвідувачі. Його розташовують перпендикулярно до центральної частини письмового столу і розрахований він для розміщення двох-чотирьох чоловік. Робоча поверхня приставного столу має бути в одній площині з робочою поверхнею письмового.

Стіл для засідань не примикає до письмового столу, його розміри визначаються максимальною кількістю запрошених на засідання робітників. Навколо столу розміщують стільці або крісла, на столі – креслення, рисунки, схеми, макети та ін. У разі потреби на столі або приставці до нього розташовують діапроектор. Вздовж стола на стінах або спеціальних пересувних стояках прикріплені кронштейни для схем, карт, плакатів.

Крісла і стільці, які використовують у кабінеті, повинні бути зручними в користуванні, а крісло керівника може бути пристосоване і для короткочасного відпочинку.

Крісло менеджера повинно мати підйомно-поворотний механізм, який забезпечує вибір найбільш зручної пози. Доцільно, щоб робоче крісло мало напівтверді спинку і поруччя, поворотний механізм.

Шафи, полиці і бокси – невід’ємна приналежність кабінету. Шафи можуть бути книжкові, для верхнього одягу, рідше – конторські (для зберігання справ). Використовуючи типові елементи збірно-розбірних меблів, можна здійснити необхідне компонування елементів, надаючи комплекту меблів форми, яка відповідає функціональному призначенню (зберігання справ, креслень, макетів, зразків продукції тощо).

Нерідко в кабінетах менеджерів є бокси для зберігання справ у вертикальному або підвішеному положенні.

Якщо в кабінеті є сейф, доцільно, щоб він був прихований якоюсь перегородкою чи знаходився поза полем зору відвідувачів.

У кабінеті можуть бути грифельна дошка (вона повинна бути прикрита світлонепроникною декоративною шторою), стенди і кронштейни для розміщення схем, креслень, плакатів і графіків, стіл для макетів і моделей.

Якщо в цьому є потреба, у кабінеті встановлюють кондиціонер, вентилятор, озонатор, сонцезахисні жалюзі, калорифер тощо.

3. Взаємозв’язок між трудовими процесами та організацією робочих місць

Розглянемо основні характеристики робочого місця менеджера, що спираються на чотири рівня управління: економічний, організаційний, технічний, соціальний.

В малюнку 3.1 наведені узагальнені параметри робочого місця менеджера за рівнями та видами робіт.

Зроблено аналіз названих рівнів управління і сформульовано висновок про посилюючу роль фактора часу в управлінні. Так, для розрахунку інтегрального показника рівня організації робочого місцяпропонується проведення його атестації на тривалість виконуваних робіт (в годинах).

Розрахунок оптимальних витрат на створення або реорганізацію робочого місця менеджера виконується за допомогою математичної моделі. Процес управління розглядається як дискретний детермінований, і стан системи при цьому описується на кожному кроці М деяким вектором Р, над яким надалі відбувається множина перетворень S, і вона кінцева.

Економічний рівень

Організаційний рівень

Технічний рівень

Соціальний рівень

Мал. 3.1. Узагальнені параметри робочого місця менеджера

Ці перетворення повинні вибиратися так, щоб мінімізувати значення функції витрат. Після ряду математичних розрахунків математична модель робочого місця менеджера в загальному вигляді має бути наступною:

для (3.1)

Оскільки праця менеджера безпосередньо пов'язана з управлінським процесом, що містить конкретні рівні управління, то L=4, що відповідає функціональним рівням: економічному, організаційному, технічному і соціальному. І тоді сумарні витрати N-ї стратегії відповідно до функціональних рівнів будуть розраховуватись за формулою:

(3.2)

при , де .

Оскільки ми визначили, що управлінський процес буде базуватися на 4-х функціональних рівнях, основними характеристиками яких є час, витрачений на виконання конкретних операцій на кожному рівні, то необхідна кількісна характеристика рівнів. У вигляді такої характеристики пропонується використати коефіцієнти трудомісткості для рівнів. Для економічних параметрів системи коефіцієнти трудомісткості розраховуються за формулою:

К_е =, (3.3)

де U_N та U₀ – відповідно продуктивні та загальні витрати економічного рівня.

Загальні витрати часу розраховуються за кожним видом робіт згідно з формулою:

, (3.4)

де m – кількість етапів при виконанні певного виду робіт, t_i – час, витрачений на роботу.

Продуктивні затрати розраховуються за формулою:

, (3.5)

де k – кількість етапів при виконанні непродуктивного виду роботи, Т_i – час, витрачений на непродуктивну роботу та простої.

Для технічних, організаційних і соціальних функціональних груп коефіцієнт трудомісткості розраховується за формулою:

, (3.6)

де р – кількість операцій, що беруть участь в оцінці, q_i – трирівнева експертна оцінка, що характеризує наявність відповідних документів, засобів, програм та ін.

Сумарна вартісна характеристика – x_n n-ї стратегії за 4-ма функціональними рівнями розраховується за формулою:

, (3.7)

де Х_Е – вартість економічного функціонального рівня, Х_I – вартості організаційного, соціального і технічного функціональних рівнів (i =1, 2, 3).

Таким чином, функція мети в математичній моделі робочого місця менеджера має бути:

КХ_n Þ min, (3.8)

де К – коефіцієнт надійності стратегії, що підраховується за формулою:

, (3.9)

де m – кількість експертиз, B_j – експертна оцінка j стратегії.

Запропонована в такому вигляді задача буде мати обмеження:

, (3.10)

де N_1, N₂ – норми часу на робочий день та непродуктивну роботу.

Згідно з раніше описаною моделлю робочого місця менеджера в загальному вигляді, вартості функціональних рівнів (Х_Е і Х_i ) розраховуються за формулою (7). У формулі (11) Y₁ , Y₂ , Y₃ (вартість удосконалення відповідно економічного, технічного, організаційного і соціального рівнів) буде мати конкретні значення:

,, , (3.11)

Аналогічно суми, необхідні на вдосконалення економічного і технічного рівнів; економічного, технічного і організаційного рівнів; економічного, технічного, організаційного і соціального рівнів відповідно розраховуються за формулами:

Інтегральний показник рівня організації робочого місця менеджера завжди менше одиниці і визначається за формулою:

. (3.13)

В ідеальному варіанті у вигляді функцій можна взяти відповідно і як наслідок мінімізувати функцію, що залежить від часу, який витрачається на виконання певного виду робіт, оскільки

при де (3.14)

В дійсності необхідно враховувати витрати, можливі на кожному рівні управління, і тоді функції g(y₁ ) і h (x-y₁ ) будуть мати вигляд:

(3.15)

де I_Е – витрати економічного рівня.

Запропоновану модель реалізовано на персональному комп'ютері. Найбільш важливими параметрами удосконалення процесу управління є показники часу, витраченого на виконання певного виду робіт. Маніпулюючи часом на свій розсуд, можна визначити оптимальні рішення при мінімальних витратах на кожному функціональному рівні.

Аналіз усього спектру виконуваних менеджером робіт показав, що існує певна послідовність робіт циклічного характеру, які належать до економічного рівня та характеризуються насамперед часом. При вирішенні систем планування робіт по управлінню такого виду найчастіше звертаються до засобів сіткового планування. Менеджер, знаючи специфіку своєї праці, складає послідовність робіт економічного рівня і вказує час, необхідний для їх виконання. Використання засобів сіткового планування дозволяє будувати проблемно-орієнтований граф і визначати критичний шлях, що і буде містити роботи з сумарним максимальним часом виконання. Використання запропонованого засобу дозволить визначити роботи, насамперед ті, що підлягають автоматизації.

Перед побудовою свого робочого місця менеджер має визначитися з типом структури: розподілена або локалізована, після цього формулюється завдання на побудову інформаційної структури свого підприємства з відповідними вимогами до робочих місць співробітників. Далі пропонується набір загальних вимог до робочого місця менеджера, зорієнтований на сучасне програмне забезпечення та основні функціональні елементи інформаційно-обчислювальної системи робочого місця менеджера (ри. 3.2). При побудові робочого місця менеджера доцільно застосовувати фреймову структуру організації даних, що базується, як правило, на діалозі, який може бути представлений у вигляді п'яти основних типів:

1) текстового меню;

2) графічного меню;

3) запитання;

4) заповнення розробленої форми;

5) покрокового ведення робіт у системі.

Пропонується ще один вид діалогу – покрокове ведення робіт у системі, що дозволить менеджеру здійснювати подачу інформації за наперед розробленою схемою, де для привертання його уваги може бути використане звукове оформлення і анімаційні ефекти.

В умовах самостійності підприємств, удосконалення економічних засобів управління, а також з появою такого нового виду зв'язку, як INTERNET, виникає необхідність в економічному аналізі інформації як на горизонтальному, так і на вертикальному рівнях. Аналіз інформаційно-обчислювальних функцій основних підрозділів підприємства дозволив зробити висновок про необхідність уведення нового функціонального елемента інформаційно-обчислювальної системи – накопичення управлінського досвіду, каталога моделей та морфологічних рішень, файлової системи управлінських сценаріїв. На основі існуючого досвіду праці пропонуються наступні рекомендації щодо проектування інформаційно-обчислювальних моделей робочих місць менеджерів: по-перше, в процесі проектування передбачити розширення можливостей системи, виражене, наприклад, в підключенні до INTERNET, організації локального зв'язку і впровадженні нових програмних розробок. По-друге, формулювання мети і задач з наступним корегуванням інформаційно-обчислювальної системи та кожного робочого місця. По-третє, основним аспектом проектування інформаційно-обчислювальної моделі робочого місця менеджера повинна бути «адаптаційна стратегія», що дозволить зробити систему привабливою для менеджера, здатною втілювати власні вміння у розв’язанні задач.

Висновок

У курсовій роботі наведено теоретичне узагальнення питання проектування трудових процесів на підприємстві та організації робочого місця (на прикладі організації робочого місця менеджера). За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки:

1. В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і структурної перебудови народного господарства найбільш гострими є проблеми управління працею. Ринковий підхід до управління працею характеризується визнанням робочої сили як товару, що має вартість і ціну, може виступати суб'єктом на біржі праці.

2. Проектування трудових процесів як одна із важливих функцій управління персоналом полягає в кількісному, якісному, часовому і просторовому визначенні потреби в персоналі, необхідному для досягнення цілей організації. Проектування трудових процесів ґрунтується на стратегії розвитку організації, її кадрової політики.

3. Метою проектування трудових процесів є визначення його кількісного та якісного складу, що забезпечує розвиток підприємства, його економічне зростання в коротко-, середньо – та довгостроковий період.

4. Завдання раціональної організації робочих місць керівників включає в себе не тільки устаткування його усім необхідним відповідно до змісту та характеру роботи, яка виконується, але й раціональне його розміщення, створення комфортних умов праці.

5. Найкращий варіант організації робочого місця, як і в інших сферах діяльності, може бути визначений лише за умови детального аналізу тієї роботи, яка виконується менеджером. Робоче місце керівника – кабінет або частина загального приміщення, в якому відбувається трудова діяльність і яке обладнане відповідно до змісту виконуваних робіт необхідними знаряддями праці.

6. Правильна організація робочого місця дає змогу менеджеру: раціонально, з найменшими витратами праці виконувати свої функції; ефективно спілкуватися з підлеглими та іншими працівниками; підтримувати високу працездатність і робочий настрій.

7. Робоче місце менеджера має відповідати певним вимогам: площа робочого місця повинна відповідати санітарним нормам; меблі в кабінеті або іншому службовому приміщенні слід розміщувати з урахуванням взаємозв’язків менеджера з підлеглими та послідовності робіт, що виконуються; меблі, обладнання робочого місця, кількість і номенклатура знарядь праці повинні відповідати змісту і особливостям виконуваної роботи. Організація робочого місця менеджера передбачає: упорядкування і планування приміщення, в якому воно знаходиться; вибір і обладнання робочого місця засобами і предметами праці; розміщення предметів праці на робочому місці у певному порядку.

8. Планування робочого місця менеджера передбачає раціональне відповідно до функціональних, гігієнічних, психофізіологічних і естетичних вимог розміщення в кабінеті або іншому службовому приміщенні меблів, обладнання і технічних засобів. Крім того, воно повинно виключати витрати часу, пов’язані з недоцільним переміщенням, забезпечувати умови для раціонального виконання менеджером своїх функцій і економне використання площі службового приміщення.

9. Робоче місце керівника складається з трьох функціональних зон: робочої зони, зони нарад, зони відпочинку. Відповідно до цього є доцільним зональне (блочне) розміщення основних елементів обладнання робочого місця. Робоче місце менеджера обладнують технічними засобами, номенклатуру яких встановлюють відповідно до видів робіт, які виконує менеджер.

10. На робочому місці можуть бути: засоби для складання і копіювання текстових документів, виконання креслярських робіт, зберігання і пошуку документів, обробки документів, адміністративного зв’язку і сигналізації, відображення аудіовізуальної інформації, засоби обчислювальної техніки, інші технічні засоби і пристрої. Одна з найважливіших можливостей інтенсифікації праці менеджера в сучасних умовах полягає у створенні автоматизованого робочого місця.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про оплату праці» // Закони України.-Т. 8.-К., 1997.-С. 210–218.

2. Закон України «Про колективні договори і угоди» // Закони України.-Т. 6.-К., 1997.-С. 5–11.

3. Кодекс законів про працю України.-К.: Парламентське видавництво, 2003. – 108 с.

4. Білоконенко В.І. Організація праці: Методичні рекомендації для самостійної роботи/ В.І. Білоконенко, А.М. Бондаренко. – Харків: ХІБМ, 2002. – 122 с.

5. Богиня Д.П. Основи економіки праці: Навчальний посібник/ Д.П. Богиня, О.А. Гришнова. - К.:Знання-Прес, 2001. – 313 с.

6. Богиня Д. Регулювання доходів і оплата праці в контексті індексу/ Д. Богиня // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. – N2. – С. 3–7.

7. Гетьман О.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 488 с.

8. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ О.А. Грішнова. – К.: Знання, 2004. – 535 с.

9. Даниленко О.А. Методичні аспекти формування витрат на оплату праці: аналіз українського законодавства / О.А. Даниленко // Вчені записки/ Університет економіки та права «КРОК». – К., 2005. – №13. – C. 66–77.

10.Економіка підприємства: Навчальний посібник/ За ред. П.В. Круша, В.І. Подвігіної, Б.М. Сердюка. – К.: Ельга-Н, 2007. – 780 с.

11.Економіка підприємства: Підручник/ За ред. А.В. Шегди. – К.: Знання, 2006. – 614 с.

12.Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Під ред. Є.П. Михайлова. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 240 с.

13.Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ За ред. В.М. Ковальова. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 256 с.

14.Есинова Н.И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учебное пособие/ Н.И. Есинова. – К.: Кондор, 2003. – 464 с.

15.Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Н.І. Єсінова. – К.: Кондор, 2006. – 432 с.

16.Жиляєв І.Б. Аналіз основних тенденцій оплати праці в сучасній Україні/ І.Б. Жиляєв // Стратегія економічного розвитку України. – 2002. – №2. – С. 69–85.

17.Завіновська Г.Т. Економіка праці: Навчальний посібник/ Г.Т. Завіновська. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.

18.Карпіщенко О.І. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ О.І. Карпіщенко. – Суми: Університетська книга, 2006. – 264 с.

19.Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навчальний посібник/ А.М. Колот. – К.: КНЕУ, 1998. – 224 с.

20.Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання: Монографія/ А.М. Колот. – К.: КНЕУ, 2005. – 230 с.

21.Лукашевич В.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В.М. Лукашевич. – Львів: Новий світ-2000, 2004. – 248 с.

22.Пасічник В.Г. Організація виробництва: Навчально-методичний посібник/ В.Г. Пасічник, О.В. Акіліна. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 248 с.

23.Савельєва В.С. Управління персоналом: Навчальний посібник/ В.С. Савельєва, О.Л. Єськов. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 336.

24.Терещенко Н.В. Комплексна оцінка підвищення ефективності діяльності підприємств і мотивації трудової діяльності// Український соціум. – 2005. – №1 (6). – C.60–72.