Курсовая работа: Акредитивна форма розрахунків

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МУНІЦИПАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ

К У Р С О В А Р О Б О Т А

Акредитивна форма розрахунків

Роботу написав:

студентка 4-го курсу, I групи,

Кононенко С.Д.

КИЇВ 2002

План

Вступ

1. Акредитивна форма розрахунків за екпортно-імпортними операціями

1.1. Міжнародні розрахунки без помилок і затримок.

1.2. Види акредитивів, які використовуються у міжнародній торгівлі.

1.3. Види акредитивів та їх класифікація.

2. Застосування акредитиву в міжнародних формах розрахунків на прикладі банку “Україна”

Висновки (зауваження та пропозиції)

Список використаної літератури

Додатки

Вступ .

Форми безготівкових розрахунків розрізняються між собою видом застовуваних розрахуноквих документів та порядком їх обігу.

На сьогоднішній день безготівкові розрахунки між господарюючими органами можуть здійснюватися в таких формах: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселя.

Способи платежів визначаються порядком та умовами виконання госпорганами своїх грошових зобов’язань один перед одним.

При кожній формі розрахунків можуть застосовуватися різні способи платежів, що дає можливість підприємствам виконувати свої грошові зобов’язання на більш вигідних для себе умовах.

Основними видами міжнародних банківських розрахуноквих операцій є акредитиви та інкасо. Найпоширенішою формою розрахунків в ринковій економіці є акредитиви, що переважно застосовюється в іногородніх та міжнародних розрахунках за товари та послуги, коли постачальник хоче забезпечити собі гарантію оплати.

З огляду на необхідність розвитку міжнародної торгівлі в Україні, та як попередня умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих в міжнародній практиці форм безготівкових розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості.

У зв”язку з цим і обумовлено вибір визначеної теми та її розгляд у запропонованій Вам науково-дослідній роботі.

Перш за все, метою виконня роботи був розгляд акредитиву як форми безготівкових міжнародних розрахунків, що проводиться у роботі через ознайомлення з його теоретичною сутністю та економічним підгрунтям використання.

Окрім того, виконавці намагалися здійснити посильну спробу аналізу практичного впровадження акредитивної форми розрахунків в міжнародних безготівкових операціях.

В заключній частині роботи запропоновано певні оцінки після детального ознайомлення з акредитивом, його безпосереднім впливом на фінансово-господарську діяльність суб”єктів мікро- та макроекономіки.

2. Акредитивна форма розрахунків за експортноімпортними операціями.

1.1. Міжнародні розрахунки без помилок і затримок.

Вітчизняні комерційні банки, прилу­чаючись до міжнародного співробітниц­тва, опановують різні форми розра­хунків, прийнятих у світовій банківській практиці. Все більше уповноважених банків України (на сьогодні – близько вісімдесяти) самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземни­ми. І все ж сфера зовнішньоекономічної діяльності наших банків поки що одна з найменш розвинутих. Українське законодавство, яке регулює діяльність ко­мерційних банків України щодо вико­нання операцій, пов'язаних із міжнарод­ними розрахунками, містить нормативні акти, що у ряді випадків обмежують можливості здійснення таких операцій. З іншого боку, у вітчизняній банківській практиці ще досить погано освоєні ос­новні міжнародноправові положення, які регулюють окремі форми міжнарод­них розрахунків і значною мірою визна­чають характер міжбанківських взаємо­відносин.

На жаль, через брак практичного досвіду у цій галузі як перед банками, так і їхніми клієнтами постає ряд серйоз­них проблем, що призводить до різно­го роду помилок і затримок у розрахун­ках. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські банки мають недостатню внутрішню інструктивнометодологічну базу. Іноземним підприємцям часто Важко визначити фінансове станови­ще, надійність та технічні можливості свого українського партнера. Але, використовуючи різноманітні форми акреди­тивів, експортери та імпортери можуть звести до мінімуму труднощі та пробле­ми, які виникають у міжнародній торгівлі, а саме:

1. Експортер має змогу, використову­ючи акредитивну форму розрахунків, звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера; незнан­ням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки переве­зення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку.

2. Імпортер, у свою чергу, скористав­шись акредитивною формою розра­хунків, може звести до мінімуму ризи­ки, пов'язані із закупівлею товару у не­знайомих країнах; незнанням особливо­стей валютного законодавства країниекспортера (зокрема, стосовно можли­вості ввезення товару); невпевненістю у добропорядності експортера.

Систематизувавши різноманітні ризи­ки, які виникають у експортерів та імпортерів у процесі зовнішньоеко­номічної діяльності, вважаємо, варто наголосити на тих передумовах, що впливають не вибір контрагентами тієї чи іншої форми розрахунків. Це:

1. Фінансова надійність експорте­ра/імпортера.

2. Взаємовідносини: продавецьпо­купець (агент із продажу, дочірнє підприємство, перша угода).

3. Політична та економічна стабіль­ність країниімпортера.

4. Вид товарів.

5. Особливості даної галузі.

6. Сума угоди.

Отже, саме акредитивну форму роз­рахунків можна порекомендувати у випадках, коли між експортером та імпор­тером укладаються:

а) перша угода;

б) угоди на великі суми;

в) угоди, пов'язані з кредитами на тривалі строки;

г) угоди з імпортерами із країн, які пе­ребувають у важкому економічному ста­новищі, відомих низькою культурою оп­лати та нестабільністю політикоекономічної ситуації;

д) угоди з резидентами й країн, які по­требують оформлення платежів виключ­но через акредитиви.

1.2. Види акредитивів, які використовуються у міжнародній торгівлі.

Таким чином, усвідомивши не­обхідність розвитку та подальшого вдосконалення акредитивної форми роз­рахунків, проаналізуємо різноманітні види акредитивів (Таблиця 1.1.), які використовуються у міжнародній торгівлі.

При здійсненні розрахункових операцій у формі документарного акредитива банки та їхні клієнти повинні керуватися "Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акреди­тивів", розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою в ре­дакції від 1993 року, публікація МТП № 500 (надалі – "Уніфіковані правила", або "правила"), та чинним законодавст­вом країни, яке регулює зовнішньоеко­номічну діяльність суб'єктів господарсь­кої діяльності.

В "Уніфікованих правилах" визна­чено:

• види акредитивів;

• спосіб та порядок їх виконання і пе­редачі;

• зобов'язання та відповідальність банків;

• умови, яким повинні відповідати надані за акредитивом документи.

Крім того, в цьому документі пода­ються тлумачення різних термінів, вирішуються інші питання, які виника­ють у практиці акредитивних розра­хунків. "Уніфіковані правила" є складо­вою частиною кожного документарно­го акредитива, на що вказує примітка, яка обов'язково повинна міститися в акредитиві.

Визначення акредитива.

Акредитив, який використовується у розрахунках за зовнішньоторговельни­ми угодами, незалежно від того, який він ("документарний акредитив", "акреди­тив", "акредитивний лист" тощо) – це одностороннє умовне грошове зо­бов'язання банкуемітента, видане ним за дорученням клієнтанаказодавця ак­редитива (імпортера) на користь його

Таблиця 1.1. Види акредитивів та їх класифікація.

контрагента за контрактом бенефіціара (експортера). За цим грошовим зо­бов'язанням банк, який відкрив акреди­тив (банкемітент), повинен здійснити

бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) чи акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх в строк. Або він може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або не­гоціацію тратт бенефіціара за умови на­дання ним документів, передбачених в акредитиві, також якщо виконані інші умови акредитива.

1.3. Види акредитивів та їх класифікація.

1. За способом використання акреди­тиви поділяються на документарні (то­варні) та грошові (циркулярні):

а) документарні (товарні) використо­вуються для розрахунків за товари та по­слуги при наданні обумовлених в акре­дитиві документів;

б) грошові (циркулярні) – це такі ак­редитиви, виплата за якими не обумов­лена наданням документів.

2. За формою акредитиви поділяються на документарні акредитиви та акредитивні листи.

У більшості країн терміни "докумен­тарний акредитив " та "комерційний ак­редитивний лист "– синоніми. Але, на­приклад, у Сполучених Штатах Амери­ки, Великобританії та Китаї, а також у закордонних відділеннях найбільших банків Англії та США технологічні про­цеси та можливості акредитивних листів суттєво відрізняються від запропонова­них документарними акредитивами. Роз­рахунки у формі акредитивних ко­мерційних листів повинні бути погод­жені сторонами у контракті купівліпро­дажу.

Особливість акредитивних ко­мерційних листів у тому, що вони напра­вляються не банку в країні продавця, а безпосередньо бенефіціару. При цьому банк у країні продавця може використо­вуватися лише як проміжна інстанція. Бенефіціар після відправлення товару та отримання усіх необхідних, передбаче­них у акредитивному листі, документів може або передати їх банку, вибраному на свій розсуд, або направити для спла­ти безпосередньо банку, який виписав акредитивний лист.

Суб'єктам господарської діяльності України можна порекомендувати по­годжуватися на розрахунки за акредитив­ними листами лише за умови, якщо ак­редитивні листи виписуватимуться бан­камикореспондентами Національного банку України та іншими першокласни­ми іноземними банками, платоспро­можність яких не викликає сумніву, а та­кож з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам. Вони мо­жуть бути, як і акредитиви, відклични­ми або безвідкличними, підтверджени­ми, трансферабельними, передбачати право часткової виплати вказаної в ак­редитивному листі суми. Підтвердження акредитивного листа" може бути здійснене тільки банком, який виписав цей лист, тобто підтвердження не має то­го змісту, який воно може мати при підтвердженні документарного акреди­тива банком країниекспортера або яки­мось іншим банком.

3. За способом повідомлення бе­нефіціара про відкриття акредитива на йо­го користь акредитиви поділяються на:

а) прямо авізовані та авізовані через авізуючий банк;

б) попередньо авізовані.

Прямо авізовані акредитиви банкемітент* направляє безпосередньо бе­нефіціару без втручання іншого банку. Бенефіціар у свою чергу повинен звер­татися з вимогами до закордонного бан­ку, що його обслуговує. Ця форма авізування має ряд недоліків, характерних при розрахунках. Перш за все бенефіціар не має необхідних умов для контролю справжності акредитива, більше того, це ускладнює процес з'ясування плато­спроможності банкуемітента.

Акредитиви, які направляються без­посередньо бенефіціару, тобто без втру­чання іншого банку, використовуються підробниками документації навіть що­до банків, які є досить надійними та ма­ють досконалу технічну базу. Експортер, котрий бажає захистити себе від подібної практики, повинен вимагати авізова­ний акредитив або підтверджений бан­ком у його власній країні.

Авізований акредитив – це акредитив, за яким банкемітент звертається з до­рученням до іншого банку (авізуючого), щоб сповістити бенефіціара про відкрит­тя акредитива без будьякого зобов'язан­ня з боку авізуючого банку.

Акредитив із попереднім авізо – це ак­редитив, за яким банкемітент звер­тається з дорученням до іншого банку (авізуючого), щоб попередньо сповісти­ти бенефіціара про відкриття акредити­ва без будьякого зобов'язання як із бо­ку авізуючого банку, так і з боку банкуемітента.

4. За ступенем гарантованості оплати сум, які мають бути сплачені експортеру, акредитиви поділяються на відкличні та безвідкличні.

Відкличний акредитив – це акредитив, який може бути в будьякий час зміне­ним або відкликаним (анульованим) банкомемітентом за дорученням імпор­тера, що доручив банкуемітенту відкри­ти цей акредитив, без обов'язкового повідомлення бенефіціара.

Оскільки відкличний акредитив не створює додаткових зобов'язань імпор­тера в частині оплати куплених ним то­варів, експортери не вважають його до­статньою гарантією і у зовнішньоторго­вельних розрахунках він використо­вується досить рідко. У випадку, коли імпортер та експортер усе ж таки дійдуть згоди щодо використання у міжнарод­них розрахунках відкличного акредити­ва, останній може бути використаний як інструмент, який завдяки своїй про­стоті, точності та невеликій вартості порівняно з безвідкличним акредитивом забезпечить:

• платіж у встановлені терміни, роб­лячи зручнішим управління грошовими ресурсами продавця;

• контролювання банком розпоряд жень продавця, що стосуються доку­ментів про відправку товару.

Юридичне зобов'язання банкуемітента, який відкрив безвідкличний ак­редитив, не може переглядатися у межах встановленого терміну дії без згоди всіх заінтересованих сторін (покупця, його банку та продавця). Встановлюється юридичний зв'язок, з одного боку, між покупцем та банком, а з іншого – між банком та експортером. Однак слід за­значити, що у цій конструкції відсутній прямий зв'язок між покупцем та продав­цем. Справді, лише торговельний кон­тракт пов'язує їх та накладає зобов'язан­ня на експортера за поставку товару, а на імпортера – за оплату цього товару.

5. За наявністю або відсутністю підтвер­дження за акредитивом з боку авізуючого або іншого банку акредитиви поділяють­ся на підтверджені та непідтверджені.

Безвідкличний акредитив може бути авізований бенефіціару через інший банк без будьякої відповідальності з боку авізуючого банку. Разом з тим безвід­кличний акредитив за дорученням бан­куемітента може бути підтверджений іншим банком (безвідкличний підтверд­жений акредитив). Банк, який підтвер­див акредитив, зобов'язаний перед бенефіціаром своєчасно здійснити обумо­влені акредитивом платежі. Тому підтвердженим може бути тільки безвідкличний акредитив.

Таким чином, підтверджений без­відкличний акредитив – це акредитив, за яким банкемітент звертається з про­ханням до іншого банку (досить часто – до авізуючого банку) взяти безпосеред­ню участь в операції шляхом надання свого власного зобов'язання до безвідкличного зобов'язання банкуемітента. Між продавцем та підтверджу­ючим банком встановлюється новий юридичний зв'язок, який дає змогу екс­портеру скористатися двома банківськи­ми зобов'язаннями, які доповнюють од­не одного. Підтверджуючий банк зв'яза­ний із банкомемітентом. Останній по­винен здійснити рамбурс на банк, який робить підтвердження, якщо той здійснив платіж. Безвідкличний підтвер­джений акредитив дає експортеру ту пе­ревагу, що перед ним відповідає не тільки банкемітент, але й банк, який підтвердив акредитив. Останній бере на себе ті ж зобов'язання, що й банкемітент. Якщо акредитив підтверджено іншим банком, експортер отримує додат­кові гарантії від деяких ризиків, які не можуть бути забезпечені банкомемітен­том (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зо­бов'язанням).

Банки, які підтверджують акредитиви, як правило, страхують себе від зазна­чених ризиків, вимагаючи при підтвер­дженні від банкуемітента негайного пе­рерахування коштів у рахунок покрит­тя прийдешніх платежів за акредитивом, а це призводить до заморожування коштів імпортера на період від відкрит­тя акредитива до виплати коштів за ним. Враховуючи це, українським імпортерам доцільно уникати підтверджених акреди­тивів. За нормальних умов торгівлі підтвердження акредитивів вимагається експортером лише у тому випадку, ко­ли він не дуже довіряє банкуемітенту.

Англійські банки та банки деяких інших держав практикують відкриття у себе безвідкличних акредитивів з одно­часним їх підтвердженням. При цьому мається на увазі, що експортер у дано­му випадку отримує додаткові гарантії, однак таке підтвердження не має нічо­го спільного з "Уніфікованими прави­лами" та практикою більшості країн. Відповідно до "Уніфікованих правил" безвідкличний акредитив, підтвердже­ний банкомемітентом, може розгляда­тися просто як безвідкличний акредитив. Тому якщо український експортер хоче от­римати додаткові гарантії за акредитивом, він повинен вказати в контракті, яким банком (своєї або третьої сторони) цей ак­редитив повинен бути підтверджений.

Якщо уповноважений банк не є ко­респондентом банкуемітента, в платіжних умовах контракту доцільно вказувати рамбурсуючий банк, який роз­ташований у країні валюти платежу та є кореспондентом цього уповноваженого банку. При використанні рамбурсних інструкцій акредитив повинен містити інформацію про те, що рамбурс здійснюється згідно з "Уніфікованими правилами" для "BanktoBank" рамбурсів за документарними акредитива­ми, розробленими та затвердженими Міжнародною торговою палатою, (публікація МТП № 525).

У деяких випадках українські банки можуть підтверджувати акредитиви банківкореспондентів, які мають стабільне фінансове становище та з яки­ми вже є позитивний досвід співпраці у різних галузях банківської діяльності. Такі акредитиви можуть підтверджува­тися у межах лімітів та правил, встано­влених банком. При цьому під правила­ми підтвердження акредитивів мається на увазі дотримання таких умов:

· при акредитивах на експорт як ви­конуючий банк необхідно вказувати уповноважений український банк;

· рамбурсні інструкції повинні пере­дбачати якнайшвидше надання упов­новаженому банку Покриття. Тобто банкемітент при відкритті акредитива мусить надати право дебетувати свій ра­хунок в українському банку, якщо такий є, або право рамбурса на один із банківкореспондентів (з яким український банк має позитивний досвід співробіт­ництва), або повинен перерахувати по­передньо валютне покриття;

· при акредитивах на імпорт (для оперативнішого виконання акредитив­ної операції) українським банкам, при отриманні підтвердження за конкретним акредитивом від зарубіжного банкуко­респондента, необхідно керуватися законодавством конкретної країни, яке регулює здійснення експортноімпорт­них операцій.

Так, згідно з практикою роботи ряду іноземних банків (зокрема швейцарських та англійських) до надання їхнього під­твердження необхідно не тільки депону­вати кошти за акредитивом у підтверд­жуючому іноземному банку, але й підпи­сати заставну угоду. Ліберальнішим сто­совно цього є валютне законодавство Німеччини. При взаємодії з найнадій­нішими українськими банками такі ав­торитетні німецькі банки, як Дойчебанк, Комерцбанк у ряді випадків надають своє підтвердження за відкритими ук­раїнськими банками акредитивами навіть без грошового покриття, що свідчить про досить тісне співробітництво ук­раїнських та німецьких банків у цьому напрямі. Непідтверджений акредитив – це акредитив, який не містить зазначе­ного вище зобов'язання. У цьому випад­ку авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише у тому ви­падку, коли банкемітент (банк імпорте­ра) перерахує йому відповідну суму.

6. За валютою платежу акредитиви поділяються на такі, що сплачуються:

• у національній валюті бенефіціара,

• у національній валюті імпортера,

• у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передба­чено у іншій валюті, ніж валюта, в якій відкрито акредитив, у його умовах пови­нен чітко зазначитися курс перерахун­ку з валюти акредитива у валюту плате­жу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат з акредитива.

7. За характером платежу у зв'язку з можливістю (неможливістю) здійснювати часткові поставки продукції акредитиви поділяються на подільні та неподільні.

Подільним акредитивом передба­чається виплата експортеру відповідно до контракту сум після кожної частко­вої поставки.

Неподільним акредитивом передба­чається, що уся сума, яка належить екс­портеру, буде сплачена після завершен­ня поставок або після останньої частко­вої поставки. Такий акредитив викори­стовується зазвичай при постачанні окремими партіями обладнання, техно­логічно тісно пов'язаного, тобто коли непоставка однієї або кількох партій, робить неможливим використання обладнання, яке надійшло раніше. Неподільний акре­дитив, таким чином, захищає інтереси покупця (імпортера).

8. За місцем та суб'єктом виконання ак­редитиви поділяються на такі, що:

а) виконуються банкомемітентом у країні імпортера,

б) виконуються авізуючим або підтвер­джуючим банком, який знаходиться у країні бенефіціара (експортера),

в) виконуються за участю третього банку.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банкемітент, строк дії акре­дитива закінчується у країні банкуемітента, і акредитив сплачується тільки після отримання та перевірки доку­ментів, необхідних для розкриття акредитива.

У випадку, коли виконуючим банком є авізуючий банк, можливі декілька видів оплати документів залежно від того, який спосіб оплати зазначено в умовах контракту.

9. Залежно від виду зовнішньоеконо­мічної діяльності суб'єктів господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів та послуг) акредитиви поділяються на акре­дитиви на імпорт та акредитиви на експорт:

а) акредитиви на імпорт – використо­вуються для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуги і відкриваються українськими банками за дорученням українських фірмімпортерів.

б) акредитиви на експорт – викори­стовуються для розрахунків за експор­товані інофірмами товари та надані по­слуги і відкриваються іноземними бан­ками за дорученням іноземних фірмімпортерів.

У розрахунках за український екс­порт акредитиви відкриваються, як пра­вило, іноземними банками з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у цьому випадку є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.

При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими пе­редбачено платіж в українському банкуемітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змо­гу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб'єктів господарсь­кої діяльності України та банків на ра­хунках в іноземних банках для наступ­них платежів за акредитивами.

Одним із видів імпортних акредити­вів є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та вико­нуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банківкорес­пондентів, які відкривають ці акредити­ви в інших країнах. Як правило, тран­зитні акредитиви авізуються за рахунок іноземного банкуемітента, який також сплачує комісійні та інші витрати авізуючого банку. Підтвердження та виконан­ня транзитних акредитивів доцільно здійснювати тільки в особливих випад­ках, наприклад, за умови надання уповноваженому Українському банку з боку банкуемітета попереднього валютного покриття.

10. За способом виконання акредити­ви поділяються на акредитиви, які вико­нуються:

а) шляхом платежу за пред'явленням;

б) шляхом акцепту;

в) шляхом платежу з відстрочкою;

г) шляхом негоціації.

Платіж за пред'явленням здійсню­ється, як правило, авізуючим або під­тверджуючим банком у країні експорте­ра при наданні відповідних фінансових та комерційних документів. Такий спосіб виконання акредитива дає змогу експор­теру отримати платіж одразу після надан­ня відповідних документів до банкуплатника.

Акредитиви, які виконуються шляхом акцепту.

При акцептуванні акредитива на­дається також вексель. Незалежно від то­го, на кого виставлено вексель, банкемітент, а за необхідності – підтверджу­ючий банк зобов'язуються акцептувати та здійснити платіж у зазначений строк.

Перший варіант, найсприятливіший для експортера: авізуючий або підтвер­джуючий банк після пред'явлення не­обхідних документів у його "касах" ак­цептує тратту.

Другий варіант: акцепт банкомемі­тентом, який акцептує тратту після от­римання документів та визнання їх відповідно до умов акредитива.

Третій варіант, найменш сприятливий для експортера: акцепт наказодавцем.

Акредитиви, які виконуються шляхом платежу з відстрочкою.

Вибір між відстроченим платежем та акцептом обумовлюється головним чи­ном звичаями та законодавством країниекспортера. Наказодавець може уникну­ти оплати мита та митних зборів на цінні папери ряду країн, якщо вибрав відстрочений платіж замість акцепту. При цьому способі виконання платежу банкемітент та підтверджуючий банк (якщо акредитив підтверджений) зо­бов'язуються здійснити платіж у визна­чений термін.

Акредитиви, які виконуються шляхом негоціації.

За такої форми виконання акредити­ва (використовується у США, Китаї та англомовних країнах) банкемітент зо­бов'язується платити експортеру за пред'явленням або шляхом акцепту, але передбачається також можливість не­гоціації. Як правило, банкемітент відправляє листа безпосередньо на адре­су бенефіціара, де передбачається:

· термін дії для негоціації у країні бе­нефіціара;

· уточнення про добропорядність ("bona fide"), за яким банкемітент зо­бов'язується платити пред'явнику акре дитива з доданими до нього оформлени­ми належним чином документами.

На практиці банкемітент для пере­дачі акредитива бенефіціару досить ча­сто використовує послуги банкукорес­пондента, якому відводиться допоміжна роль при пересиланні акредитива та засвідченні підписів, зазначених в акре­дитиві, і який не отримує повноважен­ня на здійснення платежів. При вико­нанні акредитива бенефіціару не обов'яз­ково звертатися до банку, який передав цей акредитив, за винятком випадку, ко­ли банкемітент обмежив негоціацію визначеним банком (за акредитивом

"restricted").

11. Залежно від наявності депонованих грошових коштів у підтверджуючому бан­ку акредитиви поділяються на покриті та непокриті.

Покритими вважаються такі акреди­тиви, при відкритті яких банкемітент попередньо надає у розпорядження ви­конуючого банку валютні кошти (по­криття) у сумі акредитива на строк дії зо­бов'язань банкуемітента з умовою мож­ливості їх використання для виплат за акредитивом.

Валютне покриття може надаватися шляхом:

• кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунка виконую­чого банку у банкуемітенті або іншому банку;

• надання виконуючому банку пра­ва на списання всієї суми акредитива з кореспондентського рахунка, відкрито­го у нього банкомемітентом у момент отримання акредитива до виконання;

• відкриття банкомемітентом у ви­конуючому банку депозитів покриття або страхових депозитів.

Непокритими вважаються такі акреди­тиви, при виставленні яких банк не де­понує кошти клієнта на окремому рахун­ку і відповідно не надає попередньо у розпорядження виконуючого банку ва­лютні кошти (покриття).

12. Залежно від наявності других бенефіціарів акредитиви поділяються на переказні (трансферабельні) та непереказні.

У статті 48 "Уніфікованих правил" дається таке тлумачення переказного акредитива:

"А. Переказним (трансферабельним) є акредитив, за яким бенефіціар (перший бенефіціар) має право уповноважити банк, що здійснює платіж, платіж з відстрочкою платежу, акцепт чи не­гоціацію, або будьякий банк, уповно­важений негоціювати переказуючий банк, нате, щоб акредитивом могли ко­ристуватися повністю або частково од­на чи декілька інших осіб (другі бенефіціари).

Таким чином, переказний (трансферабельний) акредитив надає бенефіціару право давати розпорядження банку, який здійснює оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам (другим бенефіціарам). Другі бенефіціари не мають права подальшого переказу трансферабельного акредитива. Права за акреди­тивом передаються для того, щоб поста­чальник міг профінансувати субпостачальника (субпостачальників) за рахунок коштів за акредитивом. Частини трансферабельного акредитива можуть бути переказані окремо, якщо часткові відван­таження не заборонені умовами акреди­тива. Трансферабельний акредитив частіше використовується у межах однієї країни. Право на переказ акредитива в іншу країну повинно вказуватися в йо­го умовах. Український імпортер може відмовитися від такої вказівки на тій підставі, що він не знає субпостачаль­ників і перед ним відповідає за умова­ми контракту тільки безпосередньо по­стачальник.

У свою чергу акредитив, який не мо­же бути використаний другим (и) бенефіціаром (бенефіціарами) є непереказним акредитивом.

13. Спеціальні форми акредитивів.

А. Компенсаційні акредитиви. Компенсаційний акредитив має бага­то схожого з трансферабельним, але існують також і суттєві відмінності. При трансферабельному акредитиві вистав­ляється лише один акредитив, який потім переказується першим бенефіціаром (посередником) другому бе­нефіціару. При компенсаційному акре­дитиві використовуються два акреди­тиви. Перший акредитив (основний ак редитив) за дорученням іноземного по­купця виставляється банком покупця, де посередник виступає у ролі бенефіціара. Другий акредитив за дорученням посе­редника виставляється банком посеред­ника, де справжній постачальник товарів виступає у ролі бенефіціара.

Компенсаційні акредитиви не відобра­жені в "Уніфікованих правилах". Слід зазначити, що посередник та його банк бу­дуть домагатися виконання постачаль­ником умов другого акредитива таким чи­ном, щоб посередник, у свою чергу, мав можливість виконати належним чином умови першого (основного) акредитива. При компенсаційному акредитиві посе­редник звертається з дорученням до сво­го банку про прийняття основного акре­дитива як "забезпечення" для другого акредитива. Тому банкемітент для вис­тавлення другого акредитива прагне впев­нитися, що платіж за основним акреди­тивом буде здійснено належним чином. Отже, найоптимальнішим є такий варіант, коли основний акредитив є підтвердже­ним безвідкдичним акредитивом.

Умови основного акредитива можуть бути схожими з умовами другого акре­дитива, за винятком того, що:

а) ціна за одиницю та за весь товар за основним акредитивом повинна бути нижчою, ніж за другим акредитивом;

б) дата відправки товарів за основним акредитивом повинна передувати даті відправки за другим акредитивом;

в) дата закінчення строку платежу за основним акредитивом повинна бути ранішою, ніж за другим акредитивом.

Якщо основний акредитив відкрито в одній валюті, а другий акредитив – в іншій, необхідно, щоб банкемітент дру­гого акредитива своєчасно сповістив ук­раїнського посередника про тенденцію зміни курсу валюти основного акреди­тива відносно валюти другого акредити­ва. Це потрібно для того, аби українсь­кий посередник мав можливість вжити заходів в умовах несприятливої зміни біржового курсу.

Б. Зустрічні акредитиви.

Зустрічні акредитиви схожі з ком­пенсаційними (back to back) за винятком того, що при зустрічному акредитиві банкемітент для другого акредитива не приймає перший (основний) акредитив як "забезпечення". Замість цього банк отримує інструкції дебетувати рахунок експортера (посередника) за всіма пла­тежами, які здійснюються за другим ак­редитивом. Перший (основний) акреди­тив використовується як потенційне джерело надходження грошових коштів на рахунок експортера (посередника).

В. Резервні акредитиви ("стендбай ").

Резервні акредитиви, або акредитиви "стендбай" (stand by letter of credit), які інколи ще називають чистими, є спеціальними видами акредитивів і за своєю суттю більше тяжіють до банків­ської гарантії. Практика використання таких акредитивів зародилася у США, оскільки банки цієї країни відповідно до діючого законодавства не можуть нада­вати гарантії у чистому вигляді. На від­міну від документарних акредитивів, які забезпечують перш за все інтереси екс­портера, резервний акредитив як інстру­мент забезпечення платежів є значно гнучкішим та універсальнішим.

Так, резервний акредитив може вико­ристовуватися і як документарний акре­дитив, і для додаткового забезпечення платежів на користь експортера (скажімо, при розрахунках у формі інкасо або банківського переказу). Але такий акре­дитив (як аналог авансової гарантії або га­рантії виконання) може виступати і як за­безпечення повернення раніше виплаченого імпортером (замовником) авансу або виплати неустойок та штрафів на користь імпортера при неналежному виконанні експортером контракту. Таким чином, резервний акредитив (як і банківську га­рантію), на відміну від документарного ак­редитива, можна віднести до непрямого за­безпечення платежу. Такий акредитив мо­же бути реалізовано лише у тому випад­ку, коли наказодавець резервного акредитива не виконає свої зобов'язання.

Резервні акредитиви отримали велике поширення у міжнародній практиці (знач­ною мірою завдяки банкам США). Тому вони також стали предметом уніфікації та підпорядковуються "Уніфікованим пра­вилам та звичаям для документарних ак­редитивів" (у редакції 1993 року). Із цієї позиції резервні акредитиви мають певні переваги порівняно з банківськими га­рантіями, які підпорядковуються націо­нальному законодавству. Оскільки ре­зервні акредитиви належать до категорії незабезпечених кредитів, більшість банків виставляє 'їх за дорученням тих клієнтів, які мають у них свої рахунки.

Слід також зазначити, що є фінансо­ва і комерційна моделі акредитива "стендбай":

Фінансова модель акредитива "стендбай" фактично розглядається як міжна­родна гарантія, в той час як комерційний "стендбай" може розглядатися як га­рантія за документарним акредитивом. При характеристиці фінансової моделі акредитива "стендбай" як міжнародної гарантії, що адресована бенефіціару, не­обхідно акцентувати увагу на кількох особливих моментах.

Бенефіціар – це покупець, який є бенефіціаром фінансового акредитива "стендбай". Наказодавець є експорте­ром. Тобто наказодавець та бенефіціар є особами абсолютно відмінними від тих, котрі беруть участь у виконанні до­кументарного акредитива або в акреди­тиві "стендбай", який гарантує оплату товару.

Комерційна модель акредитива "стендбай" у вигляді гарантії оплати то­вару стосується усіх підприємств, як експортерів, так і імпортерів. Акредитив "стендбай" як гарантія оплати товару може застосовуватися у ситуації, коли експортер наполягає на безвідкличному акредитиві, а покупець не має достатньої суми власних грошових коштів, і банк не бажає або не має змоги надати покуп­цеві кредит для оплати товарів експор­теру. Таким чином, комерційна модель акредитива "стендбай" – це безвід­кличне зобов'язання банкуемітента оп­латити товар у випадку неналежного виконання акредитива покупцем.

Узагальнюючи переваги резервного акредитива зауважимо, що він:

1) надає "забезпечення" експортеру та одночасно зменшує загальну суму бан­ківського кредиту, якої вимагає поку­пець;

2) може бути використаний як резерв­на гарантія оплати товару за інших форм міжнародних розрахунків;

3) при використанні резервного акре­дитива бенефіціар має можливість вис­тавити тратту на банкемітент;

4) резервні акредитиви підпорядковані "Уніфікованим правилам та звичаям для документарного акредитива".

Г. Револьверні та відновлювані акреди­тиви.

Револьверні акредитиви визначені як альтернативні акредитивам "стендбай" у ситуаціях, коли:

а) імпортер отримує регулярні по­ставки товару ізза кордону від інозем­ного постачальника;

б) постачальник наполягає на платежі у формі акредитива;

в) банк не бажає виставляти акреди­тив на повну вартість товарів, які періодично постачатимуться певний ви­значений час.

Револьверні акредитиви – це акредитиви, які автоматично поновлюються на їх початкову суму або після закінчен­ня визначеного заздалегідь періоду, чи в міру використання у межах наперед ви­значених загальної суми та терміну дії. Таким чином, акредитиви зможуть по­новлюватися щомісяця, щокварталу або певну кількість разів. Револьверні акре­дитиви використовуються у тих випад­ках, коли продаж товару за кордон – не ізольована угода, а іноземний покупець є постійним клієнтом експортера. Вико­ристання такого акредитива дає екс­портеру змогу отримувати грошові кош­ти під належним чином оформлені до­кументи, які відповідають умовам акре­дитива, за кожну кратну поставку (здійснювану переважно за графіком), що зафіксовано у контракті (найчастіше – при поставках сировини).

У свою чергу револьверні акредити­ви поділяються на кумулятивні і некумулятивні.

Так званий кумулятивний револьвер­ний акредитив дає змогу переносити можливий залишок з одного періоду на наступний. Це дає змогу уникнути відкриття цілої послідовної мережі ак­редитивів та є дуже зручним, особливо при регулярних, розбитих на частини по­ставках (наприклад, щотижневе забезпе­чення фруктами у період збирання вро­жаю, рибою – у сезон). Однак слід за­значити, що оскільки поновлення здійснюється автоматично, ризик, який бере на себе банкемітент у день відкрит­тя акредитива або підтверджуючий банк у день його підтвердження, стосується усієї суми за операцією, а не частини, яка належить до якогось періоду.

Некумулятивні акредитиви – це ак­редитиви, за якими невикористаний за­лишок повертається. Порівняно з відно­влюваним акредитивом, коли банк вис­тавляє револьверний акредитив, він та його клієнт беруть на себе зобов'язання щодо всієї суми, а не її частини, яка сто­сується якогось певного періоду. Таким чином, револьверний акредитив, що ви­ник для задоволення потреб торгових партнерів, дає змогу координувати по­ставки з використанням документарно­го акредитива за операціями, що пере­дбачають відправки товарів частинами.

Г. Акредитив із червоною смугою.

Згідно з таким акредитивом авізуючий або підтверджуючий банк здійснює аван­сування бенефіціара (експортера) до на­дання визначених документів. Ця спеціальна умова зазначається в акреди­тиві за вимогою заявника акредитива (покупця/імпортера). Це не передплата, а угода, за якою постачальник (бенефіціар) отримує аванс від авізуючого/підтверджуючого банку до відправки товарів. Таким чином, покупець звертається з дорученням до банкуемітен­та уповноважити авізуючий/підтверджуючий банк на здійснення платежу експортеру за товари до їхньої відправ­ки. Тому акредитив із червоною смугою можна характеризувати як джерело передвідвантажувальних коштів у формі:

а) позики відавізуючого/підтверджуючого банку, яка надається бенефіціару (експортеру);

б) платежу апліканта (імпортера). Іншими словами, аплікант може взя­ти на себе всю відповідальність за надан­ня авансу експортеру, сам при цьому не надаючи такого авансу. Ця роль відводиться авізуючому/підтверджуючому банку проти забезпечення акредитива з червоною смугою.

Слід також зазначити, що акредити­ви з червоною смугою названо так то­му, що первісне в такий акредитив впи­сувалося застереження, написане черво­ним чорнилом, тобто спеціальна умова. Сума, яку належить авансувати бе­нефіціару за акредитивом із червоною смугою, визначається аплікантом тако­го акредитива за погодженням із банкомемітентом. Ця сума може становити як 100 відсотків від суми акредитива, так і певний його відсоток, скажімо, 85 або 50.

Аплікант також вирішує, як забезпе­чується позика, що надається авізуючим/підтверджуючим банком бенефіціару/експортеру, а саме:

а) шляхом простого письмового підтвердження бенефіціара/експортера про те, що гроші будуть використані ви­ключно на закупівлю товарів для відван­таження їх згідно з умовами акредитива (чистий акредитив із червоною смугою):

б) шляхом письмової гарантії або за­стави, які бенефіціар повинен належним чином оформити та надати повний ком­плект документів до авізуючого/підтверджуючого банку у межах зазначеного в акредитиві періоду (документарний ак­редитив із червоною смугою).

Позика, надана бенефіціару авізуючим/підтверджуючим банком, разом із певним відсотком за користування нею повинна бути потім повернута авізуючо­му/підтверджуючому банку, але тільки після того, як бенефіціар надасть доку­менти, які необхідні для розкриття ак­редитива та які повністю відповідатимуть умовам акредитива. Однак якщо бенефіціар не зможе надати такі документи і відповідно не зможе отримати за цим акредитивом гроші, а відтак буде не спроможний повернути позику, то у якому випадку авізуючий/підтверджуючий банк матиме право вимагати рефінансування (з відсотком за позику) від банку емітета. У свою чергу останній матиме право регресу відносно апліканта акредитива. Таким чином аплікант нестиме відповідальність за усі витрати, що винекли у банку емітета, авізуючого/підтверджуючого банку за акредитивом із червоною смугою.

2. Застосування акредитиву в міжнародних формах розрахунків на прикладі банку “Україна”.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ефект” (Україна, м.Київ) звернулося до акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” з проханням відкрити відкличний покритий акредитив для розрахунку з іноземним партнером по експортованій в Україну продукції (обладнання для переробки сільгоспсировини). Сума акредитиву складає 150 000 доларів США.

Відповідно до договору купівлі-продажу № 14 від 01.01.1997 року між ТОВ “Ефект” та зарубіжним партнером з Росії - фірма “Ізраел” передбачено акредитивну форму розрахунків за поставлене до 01.03.1997 року в Україну обладнання.

Поставка обладнання буде здійснюватися авіаційним транспортом з м.Москви до м.Києва після повідомлення фірми “Ізраел” авізуючим банком про відкриття на користь фірми безвідкличного покритого акредитиву в сумі 150 000 доларів США.

Банк-емітент після розгляду питання дає згоду на виставлення акредитиву, про що і було повідомлено АКБ “Мосбізнесбанк” (Росія, м.Москва).

Умовами виставлення документарного акредитиву, про які повідомлено авізуючий банк є :

1. Депонування на окремому рахунку в банку-емітенті суми коштів наказодавача акредитиву в розмірі 150 000 ло. США.

2. Перерахування коштів до авізуючого банку буде здійснено лише після отримання всіх перерахованих нижче документів, серед яких обов”язковими є авіанакладна та страховий поліс .

3. Авізуючий банк зобов”язаний слідкувати за дотриманням умов акредитиву і лише після їх виконання бенефіціаром має право перерахувати на його розрахуноквий рахунок зазначену суму коштів.

Банк-емітент (АК АПБ “Україна” м.Київ) звернувся до авізуючого банку (АКБ “Мосбізнесбанк” Росія, м.Москва) з проханням про надання додаткового підтвердженя акредитиву, на що було отримано згоду.

Відповідно до заяви на акредитив всі затрати по виставленню акредитиву взяв на себе наказодавач акредитиву - ТОВ “Ефект” (Україна ,м.Київ).

До авізуючого банку бенефіціаром було надано авіанакладну № 3 від 05.02.1997 р. , копію рахунку-фактури № 71 від 05.02.1997 р. , окрім того страховий поліс від 05.02.1997 р., укладеного між фірмою “Ізраел” та Російською страховою компанією “Росстрах” (м.Москва) на суму 150 000 доларів США.

Після перевірки вищезазначених документів авізуючий банк направляє їх до банку-емітента. Останній перерахову депоновану суму до “Мосбізнесбанку”.

В результаті здійснених операцій бенефіціар вчасно і повністю отримав оплату за поставлену імпортеру продукцію в сумі 150 000 дол.США. Імпортер отримав без затримки замовлене обладнання, не ризикуючи використовувати попередню оплату. Використання акредитиву коштувало наказодавачу 0.15 % від суми відкритого акредитиву, тобто 225 дол.США на користь банку-емітенту та 0.15 % від суми відкритого акредитиву (теж 225 дол.США) на користь авізуючого банку. Окрім того, наказодавач змушений був оплатити поштово-телеграфні витрати банку-емітента.

Висновки (зауваження та пропозиції)

Вітчизняні комерційні банки, прилучаючись до міжнородного співробітництва, опановують різні форми розрахунків, прийнятих у світовій банківській практиці. Все більше уповноважених банків України самостійно встановлюють кореспондентські відносини з іноземними. І все ж сфера зовнішньоекономічної діяльності наших банків одна з найменш розвинутих.

Головними факторами, що можуть істотно вплинути на подальший розвиток акредитивної форми розрахунків в Україні можуть бути:

1. Валютне законодавство України, яке регламентує зовнішньоекономічну діяльність суб”єктів господарювання.

2. Політичне та економічне становище України.

Аналізуючи перший фактор, необхідно зосередити увагу на ”Порядку здійснення контролю за надходженням товару за імпортними контрактами”, який затверджено Постановою Правління НБУ № 254 від 02.10.1996 р. Згідно п.1.2. цього порядку “Уповноважений банк приймає до виконання заявку клієнта на закупівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України під контракти, якими передбачено надходження товару на умовах здійснення передоплати в будь-якій формі, тільки під зареєстрований у цьому банку контракт на імпорт товарів...”

Саме цей порядок головним чином вплинув на зменшення кількосної та вартісної частки банківських переказів і відповідно на збільшення акредитивів у загальному обсязі міжнародних розрахунків в Україні.

Що стосується другого фактору, то слід зазначити, що коли країна перебуває у важкому економічному стані, коли для неї характерна низька культура оплати, а також за нестабільної політико-економічної ситуації рекомендується здійснювати міжнародні розрахунки за допомогою акредитива.На жаль, Україні всі ці риси сьогодні притаманні.

І все ж таки, акредитивна форма розрахунків - це інструмент, яки зводить до мінімуму різноманітні ризики експортерів та імпортерів у процесі зовнішньоекономічної діяльності.

Можна передбачити, що обсяг міжнародних розрахунків в акредитивній формі як у кількісному, так у вартісному вираженні найближчим часом в Україні збільшуватиметься.

Список використаної літератури:

1. Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України.- К.:банк “Україна”, 1996.- с. 28.

2. Інструкція про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті по експортно-імпортним операціям на умовах відстрочки платежів чи поставок.

3. Постанова кабінету міністрів україни та націонельного банку україни від 21.06.1995 р. № 444 “про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові умови захисних попереджень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунок в іноземній валюті”.

4. Маркетинг в банке .- Тернопіль: 1996 р.

5. Лисюк С. Акредитивна форма розрахунків за ексортно-імпортними операціями та перспективи її розвитку в Україні./ Вісник НБУ травень 1997 .- с.42-49.