Реферат: Механізм використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Пенсійний контракт та пенсійна система

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.М.ОСТРОГРАДСЬКОГО

Кафедра „Фінанси і кредит”

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни „Соціальне страхування ”

Виконала студентка

Групи Ф-10-1з сп

Максимова Ольга Геннадіївна

Перевірив викладач Лактіонов Ю.Г.

Кременчук 2010

Зміст

1. Використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

2. Пенсійний контракт та пенсійна система

3. Практичне завдання

Список використаної літератури

1. Використання коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

оздоровлення пенсійне забезпечення застрахований

Реформування економіки призвело до зміни організаційно-правових форм власності санаторно-курортних закладів. Припинено діяльність загальнодержавної системи реалізації санаторно-оздоровчих послуг. Зруйнована раніше діюча централізована система управління санаторно-курортним комплексом.

У 2009 році більш як дві третини загальної кількості санаторно-курортних і оздоровчих закладів в Україні знаходилися у приватній власності, що стало однією з причин подорожчання вартості послуг для населення. Суб'єкти господарювання регулюють і формують вартість путівок до санаторно-курортних закладів та санаторіїв-профілакторіїв підприємств самостійно, виходячи із кон'юнктури ринку.

Нині будівництво дитячих оздоровчих закладів практично не ведеться, а матеріально-технічна база існуючих потребує відновлення. Діюча у 2009 році оздоровча база позаміських та санаторно-курортних закладів при повній завантаженості ліжко-місць у літній період спроможна забезпечити оздоровчими послугами лише 30 відс. дітей шкільного віку.

Найбільшу частку в загальному обсязі видатків на оздоровчі заходи займали витрати на санаторно-курортне лікування застрахованих осіб та членів їх сімей: у 2007 році - 63,1 відс., у 2008 - 64,2 відс., у 2009 році - 62 відсотки.

Механізм забезпечення застрахованих осіб та членів їх сімей санаторно-курортними путівками врегульовано Інструкцією про санаторно-курортне лікування, зокрема, встановлена періодичність оздоровлення застрахованих осіб, щонайменше, один раз на 2 календарні роки, а у разі наявності медичних показань - щорічно.

Темпи зростання видатків Фонду на оздоровчі заходи є неспівставними із темпами зростання цін на путівки, що обмежує збільшення кількості санаторно-курортних путівок.

У 2009 році середня вартість 1 дня оздоровлення в санаторно-курортних закладах за рахунок коштів Фонду становила, розрахунково, 101,8 грн. і зросла, порівняно з 2007 роком, майже на третину, в той час як обсяги видатків на придбання санаторно-курортних путівок зросли лише на 22 відсотки.

Як наслідок, за рахунок коштів Фонду оздоровлюється незначне коло застрахованих осіб, а переважна їх більшість змушена оздоровлюватись самостійно, за власні кошти. Постійне зростання вартості санаторно-курортних путівок та низький рівень заробітної плати, особливо в аграрному секторі економіки, обмежують можливості здійснювати оздоровлення.

Середня вартість путівки, що склалася у 2009 році, більш як у 4 рази перевищувала прожитковий мінімум для працездатної особи на 2009 рік та більш ніж удвічі - середньомісячну заробітну плату (1041 грн.).

Уточнені обсяги видатків на санаторно-курортне лікування були затверджені у сумі 598 млн. грн. або на 4,1 відс. менше початкових. Як наслідок, право на цей вид послуг, розрахунково, втратили майже 12 тис. застрахованих осіб.

Затверджені бюджетом Фонду на 2009 рік обсяги видатків на санаторно-курортне лікування є вкрай недостатніми для виконання завдань Фонду в частині оздоровлення застрахованих осіб та членів їх сімей. Враховуючи визначену Фондом періодичність оздоровлення, ця сума є у шістнадцять разів меншою від необхідної (9,8 млрд. грн.), яка на сьогодні є недосяжною для Фонду.

Механізм фінансування санаторіїв-профілакторіїв врегульовано Інструкцією про часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів Фонду, їх штатних нормативів, форм фінансової звітності та норм витрат на часткове фінансування, затвердженою постановою правління Фонду від 04.03.2004 № 19 (далі - Інструкція про фінансування санаторіїв-профілакторіїв).

У 2009 році за рахунок коштів Фонду частково фінансувалися 191 санаторій-профілакторій, в яких оздоровлено 164,4 тис. осіб (відповідно, 69 та 70 відс. загальних показників оздоровлення в санаторіях-профілакторіях)*. При цьому майже половина закладів (45,6 відс.), з тих, які фінансувалися, знаходиться на території Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей, в них оздоровлено 42,6 відс. загальної чисельності оздоровлених осіб.

За даними статбюлетеня Держкомстату "Санаторно-курортне лікування, організований відпочинок та туризм в Україні" (за 2005-2006 роки) у 2009 році в країні налічувалося 277 санаторіїв-профілакторіїв, в яких оздоровлено 236 тис. осіб.

У 2009 році у Вінницькій, Тернопільській та Черкаській областях за рахунок коштів Фонду частково фінансувалися всі діючі в цих регіонах санаторії-профілакторії, у Чернівецькій - жоден з 4 діючих, у 8 регіонах відсоток закладів, які фінансувалися за рахунок коштів Фонду, коливався від 64 відс. - у Дніпропетровській області до 90 відс. - у Харківській області.

Із загальної кількості санаторіїв-профілакторіїв, що фінансувалися Фондом, 56 відс. становили заклади підприємств різної форми власності, решта - санаторії-профілакторії вищих навчальних закладів та профтехучилищ.

Кількість санаторіїв-профілакторіїв, які частково фінансуються Фондом, у 2009 році, порівняно з 2007, зменшилася на 12 відс., оздоровлених у них громадян - на 4,8 відсотка.

Фактичні видатки у 2009 році на часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв за рахунок коштів Фонду склали 90 млн. грн. або 98,9 відс. уточнених кошторисних призначень. Залишилися невикористаними 2,4 млн. грн., що свідчить про недоліки у плануванні коштів на зазначену мету.

За кошти Фонду здійснюються видатки на організацію харчування, лікування та культурне обслуговування застрахованих осіб, проведення медичних консультацій спеціалістами, оплату праці, підвищення кваліфікації працівників санаторіїв-профілакторіїв, оплату послуг та інших видатків. За рахунок власних коштів підприємств - будівництво, ремонт приміщення та обладнання і господарське утримання санаторіїв-профілакторіїв (опалення, освітлення, прибирання території і приміщень, охорона, водопостачання тощо).

Середні витрати Фонду на одну оздоровлену особу в санаторії-профілакторії у 2009 році коливалася від 438 грн. в Запорізькій області до 743 грн. в Кіровоградській, при середньому показнику по Україні 548 гривень.

Норми витрат на харчування, лікування та культурне обслуговування осіб, проведення медичних консультацій спеціалістами затверджуються правлінням Фонду і у 2009 році становили: на харчування - до 16 грн.; лікування - до 3 грн.; культобслуговування з урахуванням витрат на підготовку кадрів, оплату послуг та інших видатків - до 0,5 грн. на один людино-день; проведення медичних консультацій спеціалістами - до 1 грн. на одну путівку.

При наданні послуг застрахованим особам окремі заклади, за відсутності належного контролю з боку Фонду, не дотримувалися вимог Інструкції про фінансування санаторіїв-профілакторіїв.

Зокрема, здійснювали свою діяльність і фінансувалися за рахунок коштів Фонду, не маючи ліцензії МОЗ України на право провадження медичної практики і акредитаційного сертифікату.

Окремі заклади не встановлювали перерви між заїздами для проведення санітарної обробки приміщень санаторіїв-профілакторіїв.

Як вже зазначалося, на сьогодні законодавчо не визначені основні засади оздоровлення та відпочинку дітей, не врегульовані питання щодо повноважень у цій сфері державних і місцевих органів виконавчої влади. Не затверджені державні стандарти та державні соціальні нормативи забезпечення дітей організованими формами відпочинку та оздоровлення, розробка яких, згідно з Державною програмою відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2010 року, передбачалась у 2007 році (відповідальний - Мінсім'ямолодьспорт).

Питаннями оздоровлення дітей опікуються місцеві органи влади, Мінпраці, Міносвіти, Мінсім'ямолодьспорт, Міністерство аграрної політики. Фінансування оздоровлення пільгових категорій дітей здійснюється з державного і з місцевих бюджетів.

За рахунок коштів Фонду передбачено часткове фінансування утримання дитячих оздоровчих таборів.

Механізм оздоровлення дітей визначено Порядком часткового фінансування оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

У 2009 році за рахунок коштів Фонду на часткове фінансування оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах використано 112,5 млн. гривень.

Порівняно з 2007 роком обсяг цих видатків збільшився на 11,1 відс, але кількість оздоровлених дітей за рахунок коштів Фонду зменшилась на 13,3 відсотка. Зазначене, у першу чергу, пов'язано із щорічним зростанням вартості путівок до дитячих оздоровчих закладів, фінансовим станом підприємств та неможливістю батьків здійснити доплату до їх повної вартості.

Частина вартості путівки, оплачена за рахунок коштів Фонду, у 2009 році збільшилася порівняно з 2007 на 28 відс. і становила 330,2 гривень. В розрізі регіонів середня вартість путівки коливалась від 552 грн. у Закарпатській області до 1482 грн. в Автономній Республіці Крим.

Відповідно до розділу 2 Порядку фінансування оздоровлення дітей часткове фінансування оздоровлення дітей у дитячих оздоровчих закладах здійснюється:

- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів безпосередньо дитячому оздоровчому закладу або його власнику (засновнику) на підставі укладеного між ними договору про часткове фінансування оздоровлення дітей та заявок страхувальників. У 2009 році таким чином спрямовано 46,1 відс. коштів Фонду, призначених на цю мету;

- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів страхувальнику, який самостійно здійснює закупівлю путівок до дитячого оздоровчого закладу, включеного до переліку закладів, на підставі заявок та у межах кошторису. У 2006 році таким чином спрямовано 19,5 відс. коштів Фонду;

- шляхом перерахування відділеннями Фонду коштів профспілковій організації, яка самостійно здійснює закупівлю путівок до дитячого оздоровчого закладу, включеного до переліку закладів, на підставі укладеного між ними договору про часткове фінансування за рахунок коштів Фонду. У 2009 році таким чином спрямовано 34,4 відс. коштів Фонду.

Як свідчить аудит, використання коштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчих закладів супроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень.

Починаючи з 2007 року, в порядку експерименту, рішеннями правління Фонду щорічно, на підставі звернення правління Севастопольського міського відділення Фонду надається дозвіл, на закупівлю путівок до дитячих оздоровчих закладів АР Крим із стовідсотковою оплатою їх вартості за рахунок коштів Фонду з відшкодуванням застрахованими особами 10 відс. вартості путівок. За таких умов у м. Севастополі щорічно оздоровлюється понад 1,5 тис. дітей. Всього за цей період витрачено близько 5 млн. грн. коштів Фонду (у 2009 році - 2,1 млн. грн.) понад середні норми покриття витрат Фондом (40 відс. вартості путівки). Водночас для запровадження такого експерименту по м. Севастополь немає економічних підстав. У 2009 році середня заробітна плата штатних працівників у м. Севастополь складала 1005 грн. або 96,5 відс. загального рівня та перевищувала середню заробітну плату штатних працівників у 20 областях України.

Використання коштів Фонду на часткове фінансування дитячих оздоровчих закладів супроводжувалося прийняттям необґрунтованих управлінських рішень. Запровадження Фондом експерименту в м. Севастополі щодо оплати за рахунок коштів Фонду 90 відсотків вартості дитячих путівок поставило в нерівні умови сім'ї застрахованих осіб з дітьми інших регіонів країни.

2. Пенсійний контракт та пенсійна система

Принципово новим для нашої держави напрямом розвитку пенсійного забезпечення є поєднання державного і приватного (недержавного) пенсійного забезпечення. Важливу частину реформи загальнодержавної пенсійної системи складає приватне, або недержавне, пенсійне забезпечення, яке функціонує у багатьох державах світу.

Реформування пенсійної системи, окрім соціальних та економічних, викликане певними правовими факторами. Майновий обіг поступово переходить до приватноправових відносин із їх диспозитивністю, свободою договору, юридичною рівністю та самостійною майновою відповідальністю суб’єктів таких відносин. Наповнюються новим змістом і трансформуються цивільно-правові інститути. Особливо чітко це можна спостерігати на прикладі правового статусу і відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення.

Основним законом, що регулює відносини з недержавного пенсійного забезпечення, в тому числі між недержавним пенсійним фондом, його вкладниками та учасниками, є Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09 липня 2003 року. Сьогодні в Україні недержавне пенсійне забезпечення у повній мірі здійснюється через недержавні пенсійні фонди (далі — НПФ). Учасники і вкладники НПФ є, беззаперечно, одними з основних суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення. Окрім того, що вони беруть безпосередню участь у здійсненні недержавного пенсійного забезпечення, категорії вкладників та учасників є визначальними при віднесенні НПФ до того чи іншого виду і при окресленні правового статусу НПФ в цілому. Незважаючи на це, в Україні питання правового регулювання відносин між суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення, та й узагалі всього комплексу цивільно-правових відносин у сфері недержавного пенсійного забезпечення залишається не розробленим, у більшості джерел висвітлюються економічні питання, що може спричинити певні непорозуміння і в практичній діяльності суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення.

Цим зумовлена актуальність і нагальність з’ясування багатьох питань, які стосуються відносин і договорів, що їх опосередковують, між НПФ, вкладниками та учасниками.

Враховуючи специфіку недержавного пенсійного забезпечення, для повноти дослідження нами спершу буде розкрито поняття, що використовуються: НПФ, учасник, вкладник.

Не зупиняючись детально на підходах до визначення НПФ, зазначимо лише, що в Україні історично НПФ утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, в рамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення, у тому числі укладання пенсійних договорів (контрактів). З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» Україна перейшла до багаторівневої системи недержавного пенсійного забезпечення, у якій поряд із НПФ чільне місце займають особи, які надають послуги НПФ, і виконують частину його функцій — адміністратор, особа, яка здійснює управління активами, зберігач.

Сьогодні в Україні існує законодавче визначення недержавного пенсійного фонду — це юридична особа, створена відповідно до Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку (ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Таким чином, НПФ:

1) є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства);

2) провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду;

3) забезпечує управління накопиченими пенсійними активами;

4) забезпечує здійснення пенсійних виплат учасникам.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» учасник НПФ — фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до НПФ. Ч. 1 ст. 7 Закону конкретизує це визначення: учасником визнається особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески і яка має право або набуде право на одержання пенсійних виплат з такого фонду.

Фактично можна виділити дві категорії учасників:

1) особи, які ще не досягли пенсійного віку та перебувають у пенсійному фонді на етапі накопичення внесків; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі пенсійного контракту;

2) особи, які вже досягли пенсійного віку, отримують із пенсійного фонду виплати, та вправі додатково здійснювати внески на власну користь; правові відносини між учасником і вкладником існують у формі договору про виплату пенсії на визначений строк та додатково — у випадку продовження сплати пенсійних внесків — у формі пенсійного контракту.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Основними принципами недержавного пенсійного забезпечення учасників НПФ є:

1) добровільність участі особи у будь-якому НПФ, неможливість обмеження прав фізичних осіб на самостійну участь у будь-якому пенсійному фонді юридичною-особою роботодавцем, об’єднанням юридичних чи фізичних осіб;

2) можливість участі у кількох НПФ за власним вибором;

3) можливість у будь-якому пенсійному фонді бути одночасно учасником і вкладником такого фонду.

Вкладник НПФ — особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів до НПФ відповідно до умов пенсійного контракту. Перелік осіб, які можуть бути учасниками НПФ, зазначений у абзаці 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»: вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

Основним договором, який визначає відносини НПФ і вкладника, є пенсійний контракт. Відповідно до статей 1 та 55 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійний контракт — це договір між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду. Розглянемо цивільно-правові ознаки пенсійного контракту.

Пенсійний контракт є договором між НПФ і вкладником, згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасників, вказаних вкладником. Пенсійний контракт є довірчим правочином, оскільки передбачає, що вкладники передають грошові кошти до пенсійного фонду «на довіру», довіряючи вибір особи, яка буде здійснювати управління цими коштами.

Пенсійний контракт відрізняється від інших цивільно-правових договорів, у тому числі від договорів про надання фінансових послуг.

На відміну від депозитних договорів, пенсійний контракт передбачає приймання коштів «на довіру». НПФ і особа, що здійснює управління активами, зобов’язані дотримуватися встановлених законодавством і договором про управління активами обмежень щодо розпорядження цими коштами, тоді як банк за депозитним договором здійснює розпорядження коштами, внесеними на депозит, за власним розсудом. Власником коштів, унесених на депозит, є банк, тоді як власником коштів, внесених згідно з пенсійним контрактом, є учасник. Крім того, за пенсійним контрактом ризики неотримання інвестиційного прибутку несе і учасник, цей прибуток не є заздалегідь визначеним, а за депозитним договором ризик від можливих збитків при розміщенні коштів депонента несе сам банк, і в договорі визначається фіксований процент, який отримає депонент. Як правило, пенсійний контракт є довгостроковим договором, тоді як депозитний договір укладається на більш короткі строки. Після закінчення дії пенсійного контракту учасник може отримати внесені пенсійні кошти лише шляхом пенсійних виплат, тобто пенсійний контракт має чітко визначене цільове призначення — недержавне пенсійне забезпечення, водночас після закінчення строку дії депозитного договору чи у разі його дострокового розірвання депоненту повертаються внесені ним кошти.

Пенсійний контракт відмінний і від договору позики (що є правовою основою депозитної операції), оскільки кошти учасника передаються НПФ лише в управління, а не у власність. Крім того, обов’язок повернення коштів при позиці є безумовним, тоді як пенсійні виплати здійснюються лиши при настанні пенсійних підстав. І нарешті, при позиці сума, що підлягає поверненню може бути визначена заздалегідь, нехай навіть з процентами, тоді як точно передбачити, яку суму отримає при виплаті учасник НПФ, є неможливо.

Досить часто пенсійний контракт називають страховим договором або формою страхового договору, що не відповідає суті цих договорів. У юридичній літературі ведуться дискусії про характерні ознаки страхового договору (його мету, характер події, передбаченої договором), про юридичну природу особистого страхування, у тому числі пенсійного страхування. Хоча між різними видами страхування і існує певна різниця, усі вони мають одну мету — відшкодування страхувальнику тієї шкоди, яку він поніс відповідно до передбаченого за договором випадку. Наприклад, О.С. Йоффе, єдність договору страхування вбачав у тому, що «всі види страхування слугують єдиній меті: відшкодуванню майнових втрат, що раптово виникають, шляхом їх розподілу між якомога більшим колом суб’єктів».

Договір страхування відноситься до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорією цивільного права специфіка алеаторних договорів полягає в тому, що залежно від настання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша. У наукових працях зі страхового права зазначається, що «зобов’язання зі страхування є неможливим без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умова про страховий ризик не встановлюється сторонами зобов’язання, а визначається імперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значення обов’язкового елемента будь-якого зобов’язання зі страхування… Елемент ризику, який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає у вірогідності того, що чи один, чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано».

Також у літературі звертається увага на те, що для договорів страхування досить характерним є втручання публічного начала, при цьому на різних етапах розвитку відповідних відносин — від укладання договору і до виконання зобов’язання основною фігурою — страховиком. У всьому цьому проявляється особливий інтерес з боку держави до страхових відносин, що тягне за собою досить жорстке їх регулювання. Вказана тенденція є характерною як для страхування, так і для недержавного пенсійного забезпечення.

Отже, серед подібних ознак договору страхування і пенсійного контракту можна назвати наступні:

- послуги, що надаються в рамках цих договорів, є фінансовими послугами;

- поєднання приватно - правових і публічно-правових начал у правовому регулюванні цих договорів.

Однак ці ознаки не можуть бути визначальними для ототожнення договору страхування і пенсійного контракту, адже проникнення елементів публічного права має місце у більшість договорів за участю суб’єктів підприємницької діяльності. Пенсійний контракт не має яскраво вираженого страхового характеру: пенсійні підстави, на відміну від страхових, так чи інакше настануть, а пенсійні виплати не можна прирівнювати до страхового відшкодування.

Однією стороною пенсійного контракту є НПФ, від імені якого діє адміністратор, іншою – вкладник, яким може бути як фізична, так і юридична особа. Пенсійний контракт є договором на користь третьої особи. Він укладається на користь учасника чи учасників НПФ, які визначені в контракті. Відповідно до ч. 1 ст. 636 Цивільного кодексу (далі — ЦК) України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Пенсійний контракт є договором на користь третьої особи, але з певними особливостями, що випливають із Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і суті відносин між сторонами.

По-перше, треті особи, на користь яких укладається пенсійний контракт, виступають учасниками НПФ. За суб’єктним складом третіми особами за пенсійним контрактом можуть бути лише фізичні особи. Слід мати на увазі, що не будь – яка особа може стати вигодонабувачем за пенсійним контрактом, ця особа повинна бути пов’язана із вкладником певними родинними або трудовими відносинами, або відносинами членства. По відношенню до вкладника вигодонабувачами (тобто учасниками) можуть бути: сам вкладник, подружжя, діти, батьки, працівники або члени професійного об’єднання, якщо вкладником є професійне об’єднання (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»). Встановлення учасників НПФ у пенсійному контракті відбувається в обов’язковому порядку, тому що відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 56 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» паспортні дані та ідентифікаційний номер учасника є істотною умовою пенсійного контракту. Кількісний і персональний склад учасників визначається самим вкладником. Крім того, за пенсійним контрактом вкладник і вигодонабувач можуть поєднуватися в одній особі — це коли вкладник сплачує пенсійні внески на власну користь.

По-друге, виконання пенсійного контракту з боку НПФ може вимагати і вкладник, і учасник. Наприклад, вкладник може вимагати надання йому певної інформації, здійснення недержавного пенсійного забезпечення учасників. Учасник при настанні пенсійного віку може вимагати здійснення пенсійним фондом недержавного пенсійного забезпечення, що є обов’язком фонду за пенсійним контрактом. Крім того, учасник може вимагати виконання інших обов’язків НПФ: ведення персоніфікованого обліку учасника, надання інформації про стан його індивідуального рахунку, надання іншої інформації згідно з Законом і пенсійним контрактом.

По-третє, сторони, тобто НПФ і вкладник, можуть розірвати або змінити договір без згоди учасника (учасників), навіть якщо учасник у тій чи іншій формі виявив намір скористатися правом на недержавне пенсійне забезпечення, що надається йому за пенсійним контрактом. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 58 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» вкладник може прийняти рішення про заміну пенсійного фонду, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 58 Закону тягне за собою закінчення дії пенсійного контракту. Законом не встановлено обов’язку вкладника отримувати згоду на припинення пенсійного контракту. Зрештою, це є недоцільним і спричинило б гальмування розвитку недержавного пенсійного забезпечення, адже більшість вкладників НПФ є юридичні особи, які добровільно за власні кошти сплачують внески на користь працівників. Крім того, вкладник має право замінювати вигодонабувачів, наприклад, у зв’язку з припиненням їх родинних, трудових відносин чи відносин членства.

По-четверте, вкладник не має права скористатися правом учасника, навіть якщо учасник відмовився від свого права, адже право учасника на недержавне пенсійне забезпечення нерозривно пов’язане з особою учасника, і ним не може скористатися вкладник, яким може бути не тільки фізична, але й юридична особа.

Пенсійний контракт є двостороннім договором, адже права та обов’язки мають обидві сторони договору. Відповідно до укладеного між НПФ і вкладником пенсійного контракту адміністратор від імені пенсійного фонду зобов’язується:

1) здійснювати недержавне пенсійне забезпечення учасника (учасників) фонду на умовах, визначених законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

2) забезпечувати ведення персоніфікованого обліку учасників фонду;

3) надавати учаснику фонду інформацію про стан його індивідуального пенсійного рахунку;

4) забезпечувати відшкодування в установленому законом порядку учасникам фонду збитків, завданих унаслідок порушення законодавства та умов пенсійного контракту;

5) дотримуватися і забезпечувати дотримання законних інтересів вкладників та учасників пенсійного фонду, не розголошувати інформацію про умови пенсійного контракту та розмір пенсійних коштів, які належать учаснику фонду, крім випадків, передбачених законом;

6) виконувати і забезпечувати виконання інших обов’язків, визначених пенсійним контрактом, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Вкладник фонду за пенсійним контрактом зобов’язується:

1) сплачувати на користь учасника (учасників) фонду пенсійні внески у порядку, встановленому законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

2) відшкодовувати пенсійному фонду збитки, завдані внаслідок порушення вкладником фонду умов законодавства, пенсійної схеми та пенсійного контракту;

3) виконувати інші умови, визначені пенсійним контрактом.

Обов’язкам однієї із сторін відповідають права іншої сторони.

Пенсійний контракт є оплатним, тому що за цим договором учасник за певних. Визначених законодавством умов, набуває права вимагати не тільки пенсійні внески, а й прибуток від інвестування пенсійних коштів. Але інвестиційний прибуток не є фіксованим, а змінним упродовж усього строку дії пенсійного контракту, тому його розмір не визначається у пенсійному контракті.

Як це випливає із ч. 1 ст. 58 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», пенсійний контракт є консенсуальним договором, тому що момент досягнення згоди за всіма істотними умовами співпадає із моментом виникнення правовідносин між суб’єктами цих правовідносин. Зобов’язання між сторонами за пенсійним контрактом виникає з моменту підписання пенсійного контракту. Це означає, що з цього моменту кожна із сторін має право вимагати виконання обов’язків іншою стороною, зокрема НПФ має право вимагати сплати пенсійних внесків вкладником в порядку і на умовах, встановлених пенсійним контрактом.

Ст. 56 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначає істотні умови пенсійного контракту, а саме:

1) паспортні дані вкладника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів (якщо вкладником є фізична особа) або повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) постійно діючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника фонду (якщо вкладником є юридична особа);

2) паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів;

3) посилання на обрану вкладником фонду пенсійну схему;

4) строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання;

5) порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду;

6) права, обов’язки, відповідальність сторін та порядок розв’язання спорів;

7) розмір пенсійних внесків та умови його зміни.

У пенсійному контракті також можуть бути зазначені інші умови за згодою сторін.

Пенсійний контракт є строковим договором. У ч. 2 ст. 58 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначено підстави припинення дії пенсійного контракту.

Отже, за пенсійним контрактом одна сторона (вкладник) зобов’язується у встановлені контрактом строки та порядку здійснювати пенсійні внески до НПФ і виконувати інші умови пенсійного контракту, а друга сторона (НПФ) зобов’язується забезпечити адміністрування, управління і зберігання цих внесків та здійснення на умовах, встановлених законом, пенсійних виплат особі (особам), визначеним у пенсійному контракті (учасникам).

Договором, який опосередковує відносини із учасником на етапі пенсійних виплат є договір про виплату пенсії на визначений строк. Власне, ним регулюються взаємовідносини НПФ і учасника щодо одного із виду пенсійних виплат — пенсії на визначений строк, тому що одноразова пенсійна виплата не потребує укладення договору. За визначенням, пенсія на визначений строк — це пенсійні виплати, що здійснюються періодично протягом визначеного строку у порядку та у випадках, визначених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Сторонами договору про виплату пенсії на визначений строк, на відміну від пенсійного контракту, є НПФ і учасник, який набуває статусу отримувача пенсії. Цей договір укладається у письмовій формі, є двостороннім, консенсуальним. Істотними умовами договору про виплату пенсії на визначений строк згідно зі ст. 64 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» є:

1) повне найменування пенсійного фонду та адміністратора, який здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, дата і номер свідоцтва про державну реєстрацію;

2) паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

3) тарифи адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням зобов'язань за таким договором;

4) обраний пенсійний вік учасника фонду;

5) умови, періодичність та тривалість виплати пенсії на визначений строк;

6) права і обов'язки сторін договору;

7) відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне виконання умов договору;

8) порядок зміни та розірвання договору;

9) порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у разі зміни або розірвання договору;

10) порядок надання інформації.

Договір може містити інші умови за згодою сторін.

Отже, договором, який регламентує відносини між вкладником та НПФ, є пенсійний контракт. Пенсійний контракт, як це випливає з аналізу норм ЦК України, є договором на користь третьої особи — учасника (учасників) — із певними особливостями, встановленими Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Договором, який опосередковує відносини із учасником (отримувачем пенсії) на етапі пенсійних виплат, є договір про виплату пенсії на визначений строк. Правові відносини у сфері недержавного пенсійного забезпечення не обмежується розглянутими, адже існують ще, наприклад, договірні відносини між НПФ та відповідно адміністратором, особою, що здійснює управління активами, зберігачем, які також потребують детального вивчення.

НПФ, вкладники та учасники є якісно новими для України суб’єктами права. Враховуючи важливе місце цих суб’єктів у системі недержавного пенсійного забезпечення, правова регламентація відносин між ними повинна ґрунтуватися на глибоких теоретичних розробках. Це сприятиме ефективному функціонуванню третього рівня пенсійної системи в Україні.

3. Практичне завдання

Марченко має загальний трудовий стаж 9 років. Її заробітна платня нарахована протягом останнів шести місяців з 1 квітня по 30 вересня включно 2009 року дорівнювала 33780 грн. На підприємстві п’ятиденний робочий тиждень. 2 жовтня Марченко звільнили з роботи у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував ці обов’язки. У цей же день у неї був гіпертонічний криз, через що була викликана „швидка допомога”, яка госпіталізувала працівницю. Курс стаціонарного лікування тривав 21 день і після цього вона ще лікувалася амбулаторно 2 дні. Після закінчення лікування М. звернулася до адміністрації підприємства про оплату листків тимчасової непрацездатності. У такій оплаті їй було відмовлено, через те, що коли вона захворіла був уже виданий наказ про звільнення, з яким М була ознайомленаю. Який порядок виплати допомоги в разі тимчасової непрацездатності? Чи правомірні дії адміністрації? Обчисліть розмір допомоги.

Одним із п'яти видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. З 28 лютого 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі – Закон № 2240).

Утворено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд), управління яким здійснює правління Фонду. До складу правління входить по 15 представників від держави, роботодавців та профспілок. Поточну діяльність забезпечує виконавча дирекція Фонду.

На обласному рівні створено відділення Фонду та їх виконавчі дирекції. До складу правлінь відділень Фонду входить по 7 представників від кожної з трьох представницьких сторін (держави, роботодавців та профспілок).

На районному рівні цим видом страхування управляють районні (міжрайонні) виконавчі дирекції Фонду.

Кошти Фонду формуються за рахунок страхових внесків підприємств, установ, організацій та найманих працівників. У 2006 році розміри цих внесків становлять: для підприємств, організацій і установ (далі – підприємство) – 2,9 % фонду оплати праці, для найманих працівників – 0,5 %, заробітна плата яких нижча від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи, і 1 % – заробітна плата в яких вища від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи.

За рахунок коштів Фонду надаються: допомога по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на поховання, а також здійснюється санаторно-курортне лікування та оздоровлення працівників і членів їхніх сімей.

Право на забезпечення допомогою та санаторно-курортним лікуванням мають лише застраховані особи, тобто особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. До них належать: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у т. ч. в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Особи, які працюють за цивільно-правовими угодами, не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, однак такі особи можуть брати участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах.

Відповідно до статті 50 Закону № 2240 всі види матеріального забезпечення та оздоровлення надаються за основним місцем роботи застрахованих осіб за рахунок сплачених страхових внесків. Однак допомога по тимчасовій непрацездатності та допомога по вагітності та пологах надаються як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Підставою для призначення допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Якщо, крім основного місця роботи, працівник виконує роботи і за сумісництвом, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності за основним місцем роботи провадиться на підставі листка непрацездатності, а за сумісництвом – на підставі його копії, засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Інші документи не можуть бути підставою для призначення цього виду допомоги.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України затверджено Інструкцію про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян від 13 листопада 2001 року № 455 (далі – Інструкція).

Порядок заповнення листка непрацездатності визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406.

Комісії потрібно знати, що, відповідно до Інструкції, листки непрацездатності видаються: лікуючими лікарями державних і комунальних закладів охорони здоров'я, лікуючими лікарями стаціонарів протезно-ортопедичних установ системи Міністерства праці та соціальної політики України, лікуючими лікарями туберкульозних санаторіїв, фельдшерами у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах.

Листок непрацездатності видається лише громадянам, котрі працюють. При наявності стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом 4 місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом 5 місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останніх 12 місяців (при захворюванні на туберкульоз – протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності) ЛКК лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання або лікування мають направити хворого для огляду до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). У разі визнання хворого інвалідом листок непрацездатності закривається днем надходження документів хворого на МСЕК. У листку непрацездатності обов'язково вказується дата встановлення інвалідності.

Право на допомогу виникає, якщо тимчасова непрацездатність настала в період роботи, включаючи перший день роботи і день звільнення . Якщо працівник захворів в останній день роботи, листок непрацездатності, виданий з цього дня, оплачується на загальних підставах.

Якщо листок непрацездатності оформлений належним чином, комісія визначає право працівника на допомогу, кількість днів для оплати, розмір допомоги у відсотках до заробітку.

Розмір допомоги залежить від тривалості страхового стажу працівника:

60 % середньої заробітної плати (доходу) – при стажі до 5 років;

80 % середньої заробітної плати (доходу) – при стажі від 5 до 8 років;

100 % середньої заробітної плати (доходу) – при стажі понад 8 років.

Заробітна платня М. нарахована протягом останнів шести місяців з 1 квітня по 30 вересня (129 робочих днів) включно 2009 року дорівнювала 33780 грн.

33780/129=261,9грн./день

Курс лікування був 21 день стаціонару+2 дні амбулаторного лікування=23 дні.

261,9*100%( при стажі понад 8 років)*23 дні=6023,7грн.

Список використаної літератури

1. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. // Все про бухгалтерський облік. 2001 р. — № 21.

2. Юрій С. І. і ін. Соціальне страхування: Підручник. — К.: Кондор. — 2004. — 464 с.

3. Внукова Н. М. Соціальне страхування: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2006. — 352 с.

4. В. Й. Плиса. Страхування: Навч. посіб. — К.: Каравела, 2006. — 392 с.

5. Конопліна Ю. С. Соціальне страхування: Навч. посіб. — Суми: ВТД "Університетська книга", 2008. — 224 с.

6. Говорушко Т. А. Страхові послуги: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2005. — 400 с.

7. Вовчак О. Д. Страхування: Навч. посіб. — Львів: "Новий Світ — 2000", 2006. — 480 с.

8. Страхування: Підручник. / За ред. С. С. Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

9. Горбач Л. М. Страхова справа: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2003. — 252 с.