Дипломная работа: Дипломная работа: Стратегія і тактика банку у сфері лізингової індустрії

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРЬКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

До захисту допускаю:

завідувач кафедри банківської справи,

Академік АЕН України, д.е.н., професор

О.В.Васюренко

ДИПЛОМНА РОБОТА

СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА БАНКУ У СФЕРІ ЛІЗИНГОВОЇ ІНДУСТРІЇ

Керівник роботи,

Директор філії № 1 Банку «Грант»

О.М. Дементьєв

Консультант з питань охорони праці,

старший викладач Т.С. Молодоря

Студент факультету

банківської справи, обліку і фінансів,

V курсу, групи 54-БС-з, спеціальності 7.050105

«Банківська справа»

В.Є. Кудрінська

Харків - 2009

Вступ

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни у сфері лізингового кредитування. Обсяг операцій лізингу в Україні є надзвичайно низьким у порівнянні з іншими країнами світу, але він з кожним роком збільшується.

Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.

Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.

Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.

Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки.. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Отже, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств. Цим самим і підтверджується актуальність обраної теми.

Об’єктом дослідження є процес лізингового кредитування на прикладі Акціонерного Східно – Українського банку “Грант”.

Предмет дослідження – лізингові відносини між суб’єктами господарювання і фінансовими установами.

Методи дослідження – системний підхід, метод економічного аналізу, математичної статистики, теорії оптимальних рішень, метод критичного огляду, соціологічний метод і ін.

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні основ організації лізингових операцій, розкритті діючої практики діяльності банку «Грант» на ринку лізингу, а також пошуку напрямків удосконалення механізму лізингових операцій банку на основі систематизації існуючих пропозиції щодо цього питання.

Лізинг — це господарська операція, за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу право користування активом за плату та на певний період.

У відповідності з метою роботи, треба вирішити наступні завдання:

вивчення і аналіз теоретичних положень щодо здійснення банками лізингових операцій;

провести аналіз операції з лізингом банками України;

на прикладі банку показати діючий механізм роботи з лізингом;

запропонувати рекомендації щодо удосконалення форм надання лізингу.

Вказаному питанню приділяється значна увага Міжнародною Фінансовою Корпорацією, Національним банком України, Урядом України, що знайшло своє відображення у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств» і інші.

Проблеми банківської системи, зокрема розвитку лізингового кредитування і лізингових операцій банків, досліджувалися в теоретичних і практичних розробках ведучих учених-економістів як України, так і світу. Так, проблема формування банківських ресурсів і управління ними аналізувалася в роботах таких провідних іноземних учених, як Гилл Е.,.Едвин Дж, Едрадс Б., Котлер Р., Розмари Кемпбелл Дж., Рид Е., Ривуар Ж., Роуз П.С., Синки Д. тощо. Але дослідження закордонних учених не завжди можливо або важко адаптувати до сучасного стану банківської системи країни, тому що переважна більшість висновків цих економістів не відповідає умовам діяльності банків в Україні.

У нашій країні дослідження в банківській сфері здійснювали такі ведучі вчені, як Васюренко О.В., Мороз А.М., Лаврушин О.І., Царьків В.А. У їхніх роботах досить глибоко проаналізований проблеми банківської системи, досліджені основні проблеми ресурсної політики, проаналізовані сучасні методи керування ресурсами банку. Проте наявні наукові праці не дають повної відповіді на всі питання, пов'язані з формуванням зробленої ресурсної політики вітчизняних банків, і не дають шляхів рішення проблем на практиці.

У процесі написання роботи були використані роботи вітчизняних і закордонних учених-економістів, практиків банківської діяльності, і періодична література по аналізу банківської діяльності.

Впровадження пропозиції і рекомендації, наданих в роботі, дозволить суб’єктам господарювання обирати альтернативні джерела фінансування бізнес-проектів.

Це надасть можливість організувати діяльність фінансових установ, зокрема банків, у сфері лізингового кредитування і здійснення лізингових операцій.

Розділ 1. Теоретичні основи впровадження лізингових операцій в банківській системі

1.1 Обґрунтування сутності лізингових операцій

Лізинг – це середньостроковий фінансовий інструмент для придбання основних активів підприємств (обладнання, транспортних засобів тощо). На відміну від прямого надання грошового капіталу, він забезпечує процес фінансування основних фондів підприємств. Лізингові установи – лізингові компанії, банки та небанківські фінансові установи – купляють обладнання для подальшої передачі його лізингоодержувачу на певний строк. Протягом цього строку лізингоодержувач здійснює періодичні платежі лізингодавцю.

Після закінчення строку лізингового договору обладнання передається у власність лізингоодержувача або повністю амортизується та списується, чи повертається лізингодавцю. Лізинг передбачає отримання прибутку шляхом використання лізингових активів, які не є власністю лізингоодержувача, а лише знаходяться у його користуванні. Лізингові компанії звертають увагу, в першу чергу, на здатність лізингоодержувача генерувати грошовий потік для того, щоб сплачувати лізингові платежі, а вже потім - на фінансовий стан чи кредитну історію. Це є однією з переваг лізингу для малих та середніх підприємств, а також для підприємств аграрно-промислового комплексу, оскільки у них, як правило, відсутні належна кредитна історія та активи для забезпечення банківського кредиту. Лізинг має позитивний вплив на економіку будь-якої країни, оскільки він дозволяє [40]:

прискорити розвиток малого та середнього бізнесу, підприємств аграрно-промислового комплексу;

підвищити обсяги реалізації нового обладнання;

збільшити обсяги інвестицій у національну економіку;

поліпшити конкурентне середовище на фінансовому ринку;

здійснити технічне та технологічне переоснащення підприємств, підвищити конкурентоспроможність економіки держави.

Розвинений малий та середній бізнес – це необхідна складова стабільного розвитку ринкової економіки країни. Лізинг є ефективним механізмом фінансування підприємств малого та середнього бізнесу, які у своїй більшості не завжди відповідають вимогам ліквідності, необхідним для отримання банківського кредиту.

Ступінь фізичного зносу сільськогосподарської техніки та обладнання в Україні становить майже 90 відсотків . За експертними оцінками, для заміни застарілого сільськогосподарського та переробного обладнання, Україні потрібно інвестувати 5-10 млрд. дол. США . Лізинг надає унікальну можливість оновити основні фонди підприємств аграрно-промислового комплексу та забезпечити їх економічне зростання.

Питання збуту готової продукції залишається однією з актуальних проблем сучасної ринкової економіки. Світова практика свідчить, що лізинг розширює вітчизняним та зарубіжним виробникам і постачальникам обладнання доступ до нових клієнтів, і, як наслідок, збільшує можливості нарощування обсягів продажу товарів та послуг.

На початку ХХІ сторіччя частка лізингу у світовому ВВП у середньому становила близько 1,6 відсотка . Близько третини обсягу інвестицій в основні фонди країн Західної Європи здійснюється через фінансовий лізинг. В Україні, незважаючи на гостру потребу в інвестиціях, обсяг лізингових операцій у 2004 році був менше 0,5 відсотка ВВП [11].

Поліпшення конкурентного середовища на фінансовому ринку. Лізинг є ефективним інструментом та привабливим продуктом для учасників фінансового ринку. Через розширення пропозиції фінансових послуг лізинг сприяє пожвавленню конкуренції на фінансовому ринку і, як наслідок, здешевленню та підвищенню якості фінансових послуг.

В Україні підприємства майже всіх галузей економіки невідкладно потребують оновлення технологічного парку. Середній рівень зносу обладнання в країні складає майже 50 відсотків. Лише за умов широкого застосування ефективних фінансових механізмів, одним з яких є лізинг, можна очікувати зростання конкурентоспроможності економіки України.

У відносинах фінансового лізингу приймають участь три основні групи гравців, для кожної з яких лізинг має свої переваги:

- лізингоодержувач отримує у користування обладнання, за допомогою якого він може підвищити продуктивність праці, а отже і прибутковість свого підприємства;

- зацікавленість лізингодавця ґрунтується на зменшенні фінансового ризику операції, оскільки він залишається власником предмету лізингу протягом усього терміну дії договору лізингу;

- виробники та постачальники обладнання зацікавлені у розвитку ринку лізингових послуг, тому що це допомагає їм розширити ринки збуту товарів та послуг.

Крім того, учасники фінансового ринку (банки, небанківські фінансові установи тощо) зацікавлені у розвитку ринку лізингу, оскільки це створює додатковий попит на їх послуги.

Взаємовідносини між учасниками операції фінансового лізингу можна відобразити наступною схемою (рис. 1.1):

1 - вибір лізингоодержувачем можливого постачальника та специфікація необхідного обладнання;

2 - укладання договору фінансового лізингу;

3 - укладання договору на придбання обладнання за встановленою лізингоодержувачем специфікацією;

4 - укладання договору між лізингодавцем та представником фінансового ринку щодо отримання фінансових ресурсів для закупівлі обладнання у постачальника;

5 - надання фінансових ресурсів лізингодавцю;

6 - оплата обладнання закупленого лізингодавцем;

7 - поставка обладнання лізингоодержувачу безпосередньо або через лізингодавця. Лізингоодержувач зараховує на свій баланс обладнання, яке фактично надійшло у його розпорядження за договором фінансового лізингу і здійснює амортизаційні відрахування;

8 - лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі;

Лізинговий платіж включає суму відшкодування частини вартості предмета лізингу, винагороди лізингодавцю, компенсації відсотків за кредит та інших витрат лізингодавця;

9 - лізингодавець здійснює погашення кредиту;

Важливим етапом на шляху розвитку лізингу в Україні став 2004 рік. У цьому році набули чинності новий Закон України “Про фінансовий лізинг” та Цивільний кодекс України – головні документи, що регулюють цивільно-правові відносини лізингу [40].

Норми Закону України “Про фінансовий лізинг” (надалі – Закон) об’єднали правову природу цивільно-правових відносин фінансового лізингу з їх економічною сутністю. Закон є позитивним зрушенням у напрямку створення дієвого правового механізму фінансового лізингу, оскільки у ньому:

- послідовно розкриті поняття фінансового лізингу, договору фінансового лізингу предмету лізингу, сублізингу тощо;

- більш чітко окреслені права й обов’язки учасників договору фінансового лізингу та його основні умови;

- закріплена можливість сублізингу;

- містяться норми про можливість повернення майна лізингодавцю у разі невиконання умов договору;

- прописані норми захисту прав лізингодавця у випадку знищення чи пошкодження майна;

- надана можливість не тільки юридичним, але і фізичним особам отримувати у користування майно на умовах лізингу.

Закон визначає фінансовий лізинг як “вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)”.

Для вирішення питання про віднесення лізингу до фінансового чи оперативного слід керуватися чинним законодавством України.

Лізинг основних засобів є фінансовим, якщо виконується принаймні одна з таких умов:

- право власності на основні засоби переходить від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні дії лізингової угоди;

- термін дії угоди поширюється на основну частину (не менше ніж 60 %) корисного строку служби основних засобів. За інших обставин лізинг вважається оперативним. У разі як фінансового, так і оперативного лізингу основні засоби протягом строку дії угоди залишаються власністю лізингодавця.

Об'єктом лізингу (оренди) є необоротні активи, що є власністю лізингодавця або придбані ним у власність у відповідного продавця майна з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем.

Інакше кажучи, лізинг можна розглядати як фінансовий або оперативний залежно від того, чи передбачається правом лізингу (оренди) передавання всіх ризиків і вигод, що пов'язані з користанням та володінням активом. За оперативного лізингу (оренди) активи відображаються на балансі лізингодавця, а за фінансового на балансі лізингоодержувача.

Передавання об'єкта лізингу (оренди) здійснюється в строки і на умовах, визначених в угоді про лізинг (оренду). Можливе продовження строку лізингу (оренди), про що слід зробити спеціальне застереження в лізинговій угоді [51].

В угоді також треба зазначити:

- об'єкт лізингу;

- термін лізингу;

- ринкову вартість основних засобів;

- строк проведення платежів та їх розмір;

- фактичну процентну ставку лізингу (якщо ринкова вартість процентної ставки більша за теперішню вартість мінімальних лізингових платежів із урахуванням процентної ставки, що прирощується);

- процентну ставку лізингоодержувача, що прирощується (у протилежному випадку);

- умови переоцінювання вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством;

- право власності на майно після закінчення терміну лізингу;

- інше.

На початку строку дії угоди обумовлюється також те, що в разі можливості та наміру лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу (оренди) за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання, мінімальні лізингові (орендні) платежі мають включати в себе мінімальну лізингову (орендну) плату за весь строк лізингу (оренди) та суму, яку слід сплатити згідно з угодою на придбання об'єкта лізингу (оренди).

В угоді про фінансовий лізинг (оренду) може передбачатися розрахунок лізингових (орендних) платежів на весь строк лізингу (оренди) за такою формою (табл. 1.1) [51]:

Таблиця 1.1

Форма розрахунку лізингових (орендних) платежів

Передання об'єкта лізингу здійснюється у строки і на умовах, визначених договором лізингу.

Строк лізингу — це незмінний строк, на який лізингоодержувач уклав угоду на лізинг основних засобів.

Лізингоодержувач щомісяця сплачує лізингодавцю певну суму за використання майна у вигляді лізингової плати.

Лізингова плата включає в себе суму частини вартості об'єкта лізингу; суму, сплачувану як проценти за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; винагороду; компенсацію інших витрат лізингодавця, які передбачені договором лізингу.

Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця мають поділятися на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою непогашеної заборгованості.

Процентні платежі розраховуються за кожний обліковий період у розмірі процентної ставки, що застосовується в разі лізингу, до залишкової суми активу та зобов'язання за фінансовим лізингом.

1.2 Основні мотиви та чинники формування системи лізингового кредитування

Лізингова компанія для ефективності своєї діяльності повинна формувати стратегію свого фінансування. Як і будь-яка компанія, вона може використати власні ресурси, або залучити кредитні ресурси. Проте це не єдині способи фінансування, які може використати лізингодавець для придбання предметів лізингу.

Факторинг. Суть даної операції полягає в тому, що компанія отримує від фактора (банка або фінансової установи) грошові кошти, передаючи йому свої права грошової вимоги по відношенню до третіх осіб. Інтерес такої компанії полягає в терміновому отриманні коштів, зниженні витрат на обслуговування дебіторської заборгованості та частковому чи повному звільненні від ризику неплатоспроможності боржника.

Регулюванню факторингових операцій в Цивільному кодексі України присвячена Глава 43. Відповідно до норм цієї Глави лізингова компанія може використати договір факторингу як один із способів фінансування, уступивши банку право вимоги лізингових платежів. Більше того, згідно із ч.2 п.1 ст.1077 ЦКУ грошова вимога до боржника може бути відступлена лізинговою клієнтом банку також з метою забезпечення виконання зобов'язань такого клієнта перед фактором. Таким чином, лізингодавець може використати свої права вимоги лізингових платежів також як спосіб забезпечення по кредитних договорах, що укладаються з метою залучення коштів для придбання предмету лізингу.

Договір позики. Відповідно до статті 1046 ЦКУ за договором позики позикодавець, яким може бути будь-яка фізична чи юридична особа, передає у власність другої сторони (позичальника) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернену позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів в передбачений договором позики строк. Таким чином, лізингова компанія може укласти договір позики з будь-якою фізичною чи юридичною особою-позикодавцем та отримати грошові кошти для фінансування придбання предмету лізингу.

Збільшення статутного капіталу лізингової компанії. Даний спосіб фінансування придбання предметів лізингу відноситься до корпоративних форм фінансування та полягає у збільшенні статутного капіталу за рахунок розміщення додатково випущених акцій лізинговою компанією - акціонерним товариством або за рахунок внесення додаткових вкладів в товариствах з обмеженою відповідальністю. Кошти, залучені в результаті збільшення статутного капіталу лізингова компанія спрямовує на придбання предметів лізингу.

Приймаючи рішення про збільшення статутного капіталу, лізингова компанія повинна пам'ятати, що законодавством пред'являються суворі вимоги до процедури збільшення статутного капіталу. Так, збільшення статутного капіталу можливе тільки після повної сплати існуючого статутного капіталу; рішення про збільшення статутного капіталу тягне внесення змін до статуту такої компанії, що є виключною компетенцією вищого органу компанії.

Законодавство, що регулює питання випуску цінних паперів, містить певні обмеження на випуск облігацій. Так, якщо лізингова компанія є акціонерним товариством, вона може випустити облігації на суму не більше 25 процентів від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Проте якщо лізингова компанія створена у формі товариства з обмеженою відповідальністю, випуск облігацій такою компанією не буде підпадати під ці обмеження [32].

Сек'юритизація лізингових активів. Схема сек'юритизації полягає в наступному. Лізингодавець формує свій власний лізинговий портфель. Коли цей портфель досягає значних розмірів, компанія продає його спеціалізованій новоствореній юридичній особі, в задачу якої входить виключно тримання лізингового портфеля та отримання надходжень за лізинговими угодами. Така юридична особа створюється з метою уникнення інвесторами ризику банкрутства лізингодавця. Вона не здійснює будь-якої господарської діяльності, та має в своїх активах лише переданий лізингодавцем лізинговий портфель з прогнозованими надходженнями (лізинговими платежеми), а в пасивах - випущені цінні папери, забезпечені зазначеними активами.

Інвестори здійснюють придбання цінних паперів в новій юридичній особі та отримують частку від надходжень за лізинговими угодами. Лізингова компанія, яка реалізує свій портфель, отримує разовий платіж від новоствореної юридичної особи за рахунок коштів, отриманих такою особою від інвесторів за розміщення нею цінних паперів. Таким чином лізинговий портфель становиться сек'юритизованим (від англ. securities - цінні папери).

Програма сек'юритизації сприяє створенню ліквідних лізингових портфелів на ринку, розвитку ринку цінних паперів, що є важливим кроком в розвитку економіки країни в цілому. Незважаючи на те, що сек'юритизація є складним механізмом, застосування якого розпочалося лише нещодавно в країнах з розвиненою лізинговою інфраструктурою, темпи росту програм сек'юритизації вражають [32].

Упродовж останніх років Міжнародна фінансова корпорація (МФК), член групи Світового банку, збільшує обсяги інвестицій в економіку України та реалізує програми технічної допомоги. Оцінюючи потреби країни в інвестиціях, МФК одним із найважливіших напрямків своєї діяльності вважає фінансування проектів, які сприятимуть модернізації основних засобів економіки України, розвитку малого та середнього бізнесу. Експерти МФК вважають, що надзвичайно перспективним для української економіки є інвестиції через механізм лізингу.

Лізинг є важливою складовою державної стратегії розвитку будь-якої країни. Для України політика модернізації техніки та технології окремих підприємств та економіки в цілому також має стати наріжним каменем економічного зростання. Без цього важко сподіватися, що Україна зможе стати в один ряд з провідними країнами Європи, світу та підвищить конкурентноздатність своєї продукції. Оновлення основних засобів сприятиме вирішенню соціальних програм, допоможе підвищити рівень життя населення, сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, збільшенню обсягів виробництва та поповненню доходів державного бюджету.

Рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному та авіаційному транспорті, соціальній сфері 60% і більше відсотків. При цьому зношеність машин, обладнання та транспортних засобів по всіх галузях сягає іноді 80-90%.

За розрахунками, що базуються на даних офіційної статистики, обсяг інвестицій, необхідних для оновлення основних засобів в Україні складає близько 90 млрд. дол. США. Зазначимо, що за експертними оцінками ця сума є значно більшою.

Світова практика довела, що лізинг є унікальним інвестиційним механізмом оновлення основних засобів. У загальному обсязі інвестицій країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою він складає 15% всіх інвестицій.

У країнах з розвиненою ринковою економікою цей показник досягає 30%. Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше 14 млрд. дол. США.

Одначе, не може не викликати стурбованості діюча в Україні державна політика щодо створення умов для залучення іноземних та національних інвестицій через механізм лізингу. Існує низка причин, що стримують розвиток лізингу в Україні. Основною серед яких є недосконалість законодавства, у тому числі податкового.

Розуміючи, що в основні посилення податкового тиску на лізинговий бізнес є обґрунтоване прагнення держави унеможливити тінізацію грошових потоків через механізм лізингу, хочемо зауважити наступне: по-перше, лізинг є простим інвестиційним механізмом, що обумовлює легкість контролю над ним. По-друге, обов’язковість податкового обліку предмета лізингу та інших складових лізингових платежів за звичайними цінами унеможливлює маніпулювання вартостями при реалізації лізингових угод.

Крім того, хочемо підкреслити, що говорячи про необхідність для України зростання інвестицій через механізм лізингу, МФК має на увазі лізинг як механізм інвестування в оновлення основних засобів для всіх суб’єктів господарювання, а не як механізм оптимізації грошових потоків у межах холдингів.

1.3 Роль лізингу в ефективному розвитку економіки України

Упродовж останніх 25 років компанія «London Financial Group Ltd» регулярно проводить дослідження стану розвитку світового ринку лізингу. Здійснює цю дослідницьку роботу спеціальний підрозділ компанії - «Global Leasing Report». Результати аналізу свідчать, що обсяги ринку лізингу та відносні показники його розвитку постійно зростають.

Зокрема, за період з 1985-2008 років річний обсяг лізингових угод в цілому у світі зріс більше, ніж у чотири рази - зі 138,1 млрд. дол. США до 579,1 млрд. дол. США [7].

Global Leasing Report розраховує два відносні показники, які характеризують, так би мовити, глибину проникнення інвестиційного механізму лізингу в економіку тієї чи іншої країни (leasing penetration rate):

- частка лізингу в інвестиціях в основний капітал (машини, обладнання. транспортні засоби тощо);

- співвідношення річного обсягу лізингу та валового внутрішнього продукту (ВВП).

Перший з цих показників певним чином засвідчує наскільки лізинг є результа тивнішим у порівнянні з іншими формами фінансування основного капіталу.

Другий показник є макроекономічним і, відображаючи економічну активність в країні в цілому, свідчить про те, (1) які з країн є більш зрілими щодо лізингу, або (2) в яких країнах інвестиційний механізм лізингу є складовою державної стратегії фінансування інвестицій. Там, де цей показник вище, можна з впевненістю говорити, що лізинг має підтримку з боку держави і позитивно впливає на темпи економічного зростання країни в цілому.

Економіка України перебуває у стані ринкової трансформації і потребує величезних фінансових ресурсів з метою придбання існуючими та новостворюваними підприємствами необхідної техніки, новітніх технологій.

Розвиток лізингу має стати надійним альтернативним механізмом фінансування інвестицій в основний капітал. Розвиваючи ринок лізингу в Україні цікавим є його співставлення зі світовими тенденціями (табл. 1.2 – 1.4).

Таблиця 1.2

Динаміка річного обсягу лізингових угод (млрд. дол. США) [7]

Таблиця 1.3

Частка лізингу в інвестиціях в машини, обладнання та транспортні засоби, % [7]

Таблиця 1.4

Співвідношення річних обсягів лізингових операцій та валового внутрішнього продукту (%)[7]

За часи незалежності економіка України пройшла через роки нестабільності, що була обумовлена високими темпами інфляційного зростання, знеціненням національної грошової одиниці та значним падінням обсягів виробництва. Протягом цього періоду (1990-1999 рр.) падіння реального ВВП склало 59,2% . У 2000 році ситуація кардинально змінилася і відтоді українська економіка набула чіткої тенденції зростання.

За офіційною оцінкою номінальний обсяг ВВП у 2008 році склав 344 822 млн. грн. У 2008 році зростання реального ВВП сягнуло 12.1% (грудень до грудня попереднього року). Це відбулося завдяки зростанню валової доданої вартості у 2005 році у таких галузях, як сільське та лісове господарство, (119,5%), будівництво (118,4%), торгівля (117,8) та обробна промисловість (114,6%). При цьому слід відзначити, що зростання у галузі сільського та лісового господарства відбулося головним чином завдяки задовільному рівню урожайності сільськогосподарських культур у порівнянні зі спадом 2004 року [7].

Таким чином, економічне зростання ще має значний потенційний запас розвитку, чи іншими словами відтворюваний потенціал, що є однією з складових сучасного тренду економічного зростання.

Однак, не слід переоцінювати роль відтворюваного потенціалу в сучасних економічних умовах України. Це поняття включає наявність таких резервів, як кваліфіковані людські ресурси, попит на вироблену продукцію, виробничі приміщення, основні фонди та інші. Звичайно, не можна стверджувати, що всі ці ресурси є доступними в економіці і головною проблемою у цьому є фактор часу. Застаріле зношене обладнання більше не в змозі забезпечувати нарощування виробничих потужностей з існуючого рівня 2008 року. Тому, оновлення основних виробничих фондів і є одним з найактуальніших завдань для підтримання економічного зростання.

Якщо темпи зростання реального ВВП збережуться на середньому рівні останніх двох років, Україна зможе вийти на рівень реального ВВП базового 1990 року у 2009 році.

Витрати на одиницю виробленої продукції всього по Україні за 9 місяців 2008 року складали 91,9 копійки на одну гривню. Такий високий показник витрат непрямо свідчить про надто високий рівень енергоспоживання українських підприємств, корені якого криються у застарілості та зношеності виробничого обладнання.

За оцінками деяких експертів, енергомісткість українських підприємств майже вдвічі перевищує відповідні показники наших сусідів, країн Східної Європи: Польщі, Словаччини, Чехії та Угорщини.

Надто високий рівень споживання енергії є однією з важливих проблем, що дісталась Україні у спадок від Радянського Союзу . Особливо це відчувається у таких галузях, як важка промисловість, сільське господарство та машинобудування. Для вирішення цієї проблеми необхідне створення можливостей для використання інноваційного потенціалу економіки, що є також одним із важливих завдань, від яких здебільшого залежить зростання та зміцнення промислових підприємств – головного провідника економічного зростання.

Для підвищення темпів зростання економіки необхідні структурні зміни в економіці, що надали б змогу розвиватися підприємствам приватного сектору, та проводити оновлення основних засобів підприємств усіх форм власності. Ступінь зносу основних засобів усіх галузей економіки за офіційними даними склав більш ніж 50%, а фактично, на думку провідних економістів, цей показник перевищує відмітку 80 відсотків.

Таким чином оновлення основних засобів промислових підприємств є основною передумовою для підтримання темпів економічного зростання.

Одну з головних ролей тут може відігравати лізинг, що є дієвим механізмом оновлення основних фондів підприємств і розвитку малого та середнього бізнесу. За результатами опитування, 94% лізингових компаній надають послуги з лізингу підприємствам малого та середнього бізнесу, і таким чином пропонують їм реальний та доступний шлях придбання основних фондів.

Обсяг операцій фінансового лізингу в Україні є надзвичайно низьким. Незважаючи на прийняття нового Закону України „Про фінансовий лізинг” ситуація майже не змінилася на краще. Це свідчить про наявність впливу негативних чинників, які стримують розвиток лізингу в Україні.

Кожне підприємство, яке ухвалює рішення про розширення або запуск нового виробництва, вирішує проблему пошуку і використання прийнятних шляхів фінансування капітальних вкладень.

За підсумками опитування представників промисловості ще 2003 року на потребу в розширенні використання фінансових послуг вказали 39% респондентів. Основними перешкодами для розвитку зовнішнього фінансування були високі процентні ставки і вимога кредитора про наявність застави. Тому майже половина підприємств, які потребували фінансування, не зверталися за ним до фінансових установ.

Джерела фінансування різнилися залежно від розміру підприємства: малі зверталися до приватних інвесторів, тоді як великі - до банківських установ. Кредити на період понад три роки складали менше 5% серед одержаних в 2002 році, але 2005 – цей показник складає вже майже 12%, що є позитивною передумовою для розвитку лізингу [11].

Якщо в країні поряд з ринком банківського капіталу розвивається ринок лізингових послуг, альтернатива їх використання завжди повинна розглядатися менеджером підприємства. Обраний оптимальний спосіб забезпечення підприємства новим обладнанням на основі використання переваг лізингу дозволяє йому досягти конкурентних переваг в своєму бізнесі. З цією метою необхідно використовувати новітні підходи до визначення переваг альтернативного і безальтернативного лізингового фінансування.

За даними опитування 2008 року в найближчому майбутньому в Україні попит на лізингові послуги зростатиме. Однак його зростання відбуватиметься не за рахунок збільшення потреби підприємств у придбанні нового обладнання, а за рахунок частішого використання підприємствами саме цього типу оновлення своїх активів.

У країнах Європи на лізинг припадає від 15 до 30% інвестицій.

Враховуючи, що деякою мірою лізингові відносини останні роки розвивалися саме в АПК, завдяки Постанові Кабінету Міністрів і створенню державного лізингового фонду, представники цієї галузі постійно аналізують процес розвитку лізингу сільськогосподарської техніки.. Інша група дослідників звертає особливу увагу на перешкоди розвитку лізингу, здебільшого у податковій сфері. Велику роботу щодо аналізу тенденцій розвитку лізингу виконала Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

На погляд автора, невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.

2008 року зовнішні джерела фінансування залишилися непопулярними. Банківські кредити складали – 25%, кошти партнерів – 10%, лізинг – 2%. Здебільшого фінансування відбувалося за рахунок власних коштів. В структурі інвестицій в основний капітал переважають власні кошти підприємств. Це підтверджується також статистичною звітністю окремих підприємств промисловості за показником структури інвестицій в основний капітал.

Зовнішні джерела інвестування складають до 20%. Між тим необхідно відзначити появу національного інвестора і значне зниження фінансування основного капіталу із державного бюджету, між тим 2007 року все ще продовжувалося фінансування лізингових операцій із Державного бюджету.

Державний фінансовий лізинг на думку НАК „Украгролізинг” підтримує як сільгосптоваровиробників, так і заводи сільськогосподарського машинову-дування. По окремих заводах-виготовлювачах техніки річні обсяги її закупівлі на умовах фінансового лізингу становлять 30-50%. Він вигідний товаровиробникам, оскільки плата за кредит здійснюється у розмірі 7% річних від відшкодованої вартості, що становить 2,8% в середньому за рік (на період дії договору) від первинної вартості. Інфляція 2007 року становила – 12,3%, отже вартість фінансового обслуговування за лізингом є вигідною для споживача.

За даними Звіту про використання коштів в 2007 році Державного бюджету, що виділяються на придбання сільськогосподарської техніки на умовах фінансового лізингу в табл. 1.5 подано структуру і виконання плану з використання цих коштів.

Таблиця 1.5

Використання коштів Державного бюджету України в 2008 році НАК „Украгролізинг” [11]

Обсяг коштів Державного бюджету, яка була спрямована на обслуговування операцій фінансового лізингу є незначною за обсягом, тому що, наприклад, за власні кошти підприємств і організацій тільки в Харківському регіоні 2008 року було профінансовано оновлення основного капіталу на суму, що перевищує державне фінансування фінансового лізингу в 5 разів. На обмаль фінансових ресурсів державного лізингування вказують й інші автори, а деякі проводять ціле дослідження із обґрунтування необхідності державного фінансування лізингу. Крім того пропонується зняти обмеження на пільгову сплату відсотків за лізинговими платежами. Інші автори пропонують встановити для відшкодування ставки рефінансування НБУ пріоритетні галузі.

Але крім проблем з фінансуванням є суто організаційні проблеми із низькою відповідальністю лізингоодержувачів за предмет лізингу і з тривалим періодом окупності вкладень. Між тим НАК „Украгролізинг” відзначає ефективність витрачання коштів, оскільки лізингові платежі мають зворотній характер і надходять від отримувачів техніки на казначейський рахунок держбюджету. Після певного накопичення знову використовуються для розрахунків із заводами за техніку, що передається на умовах фінансового лізингу.

Всього з початку проведення лізингових операцій в 1998 році на придбання техніки з різних джерел використано понад 1 млрд. грн.. коштів державного бюджету, в тому числі 220,9 млн. грн. в частині відшкодування вартості сільськогосподарської техніки, переданої на умовах фінансового лізингу.

З урахуванням того, що кошти на ці операції відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, спрямовуються на строк лізингу - п’ять років, на 2008 рік рівень, на думку автора, повернення коштів має бути значно більшим. Є припущення, що існують певні проблеми із розрахунками лізингоодержувачів за поставлену техніку, що значно гальмує подальший розвиток лізингових відносин [11].

Деякі автори пропонують використовувати такі заходи активізації операцій фінансового лізингу: диверсифікувати джерела інвестування, створити єдину інформаційну систему, а також страховий резерв у лізингоодержувача з віднесенням його на валові витрати. Можливо всі вони можуть бути прийнятними для розвитку фінансового лізингу.

За даними Держфінпослуг джерелами фінансування лізингових операцій в 2007 році були банківські кредити (80,7%), власні кошти (16,3%), позичкові кошти юридичних осіб (3,0%), тобто їх структура протилежна загальній відносно оновлення основного капіталу.

Між тим, при цьому теж відзначалися проблеми. Головними причинами невиплати кредитів були комерційні ризики – неможливість виконати контрактні зобов'язання, а також зміна ситуації на ринку. А це пов'язано з тим, що у відмовах вказується недостатність опрацьовування проекту (16%), і неучасть в проекті самого підприємства (19%).

Незважаючи на високу питому вагу у джерелах фінансування, банки залишаються відносно непопулярними для українських підприємств у цілях кредитування. Середня комерційна ставка за кредитом в 2005 році складала 32%, в 2006 знизилася до 22%, при цьому і в 2007-2008 роках вона продовжує залишатися на рівні 20-22% [11].

Проте для порівняння - в Німеччині вона складає 7%.

Оцінка підприємствами проблем в отриманні фінансування в різних країнах показала, що за 10-бальною шкалою в Україні вона складає в середньому по чотирьох чинниках – (8,3), в Польщі – 6,5, в Росії – 5,8, найнижча в США – 1,5.

Те, що у новому Законі України „Про фінансовий лізинг” наголошено на різних способах фінансування лізингу, що значно розширює можливості залучення коштів. Для задоволення інвестиційного попиту необхідно розвивати нові фінансові послуги відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, умови яких будуть прийнятними для споживачів.

А потреба в зовнішньому фінансуванні є найбільшою в промисловості, потім виступає будівництво і транспорт. Із врахуванням того, що більшість потреб пов'язана з покупкою основних засобів, необхідно розглянути перспективи використання фінансового лізингу.

За даними Міжнародної фінансової корпорації (МФК) в 2008 році у кожного третього підприємства була потреба у новому обладнанні. Однак лише 4% підприємств намагалися використати лізинг для оновлення основних засобів. Але тільки кожне третє підприємство з чотирьох отримали лізингові кредити. МФК відзначає, що у лізингових компаній складне сьогодення, однак протягом наступних 2-3 років кількість звернень за лізинговими кредитами може зрости втричі.

Головними операторами на ринку лізингових послуг в 2008 році в Україні були вітчизняні компанії: банки – до них зверталися за лізинговими послугами – 46% підприємств та лізингові компанії – 40%. До іноземних лізингодавців звертались 16% підприємств від загальної кількості тих, хто планував отримати обладнання в лізинг. В таблиці 1.6 подано переваги споживачів щодо взаємодії із лізингодавцями.

Таблиця 1.6

Індекс справджування лізингових заявок різними лізингодавцями

Найбільше незадоволення лізингоодержувачі отримали в іноземних лізингових компаніях, які пропонували більш сприятливі фінансові умови, але негативний фон пов’язаний із жорсткими умовами і пропозицією тільки імпортного обладнання, тобто іноземні лізингової компанії пріоритетно використовують тільки збутову функцію лізингу, що не відповідає основним інтересам українських споживачів, у яких є попит саме на інвестиційну функцію лізингу відповідно до Цивільного кодексу України. МФК визначила головних майбутніх споживачів лізингових послуг залежно від розміру бізнесу це малі підприємства.

Найбільшу потребу в лізингу відчувають підприємства із числом працівників до 50 осіб. Враховуючи, що за звітністю 2007 року середня вартість одного лізингового договору складає від 100 до 500 тис. грн., це відповідає задоволенню потреб саме цієї частки ринку.

За даними Держфінпослуг України, яка регулює відповідно до Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” розвиток фінансового лізингу в Україні 2007 року до державного реєстру фінансових установ внесено 45 компаній, серед яких на кінець року 12 заявили про надання послуг з фінансового лізингу, але у фінансовій інформації цієї Комісії за 2007 рік їх обсяги відсутні, і відзначається, що левова частка фінансових послуг (95,26%) належить переказу грошових коштів.

Між тим на 1 березня 2008 року Держфінпослуг відзначає, що в державному реєстрі вже зареєстровано 14 фінансових компаній, які мають надавати послуги з фінансового лізингу [50].

Крім того, до державного реєстру внесено також юридичних осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати фінансові послуги відповідно до „Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами-суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами” № 492/9091 від 16 квітня 2004 року. Таких юридичних осіб, які позиціонують себе як лізингові компанії є 44. Всі компанії мають надавати звітність про обсяги укладених договорів, строк їх дії, галузь використання, і предмет лізингу. На момент початку діяльності Держфінпослуг в жовтні 2006 року після проведення інвентаризації було встановлено, що в Україні існувало 75 лізингових компаній.

В табл. 1.7 подано інформацію про кількісний склад укладених і діючих договорів з фінансового лізингу.

Таблиця 1.7

Динаміка договорів фінансового лізингу за 2008 рік [50, c. 30]

Як видно з табл. 1.7, середня вартість одного договору знижується, незважаючи на загальне зростання кількісного складу договорів. Також зменшується договірний портфель окремих лізингових компаній, це свідчить про існуючі гальмуючі позиції на лізинговому ринку.

За 9 місяців 2008 року послуги фінансового лізингу надавали 14 фінансових установ і 60 юридичних осіб на загальну суму 263,5 млн.грн. Розширення кількості операторів на ринку є позитивним, але обсяг фінансових послуг з лізингу є низьким, незважаючи на його деякий приріст.

Група керівників лізингових компаній України звернулася до керівника Проекту з розвитку лізингу в Україні Міжнародної фінансової корпорації із пропозицією щодо розробки заходів для усунення перешкод здійснення лізингових операцій. За рахунок багаторазового обкладання податком на додану вартість, послуги фінансового лізингу значно дорожчають, що робить їх неконкурентоспроможними з іншими фінансовими послугами.

На думку старшого радника USAID Р.Капроні першим і найголовнішим бар’єром розвитку лізингу є капітал і джерела фінансування, другим – це процентні ставки, але вони пов’язані з інфляцією, третій елемент це площина законодавчої бази , особливо з ПДВ. Для вирішення багатьох питань пропонується підвищувати рівень інформаційно-освітніх програм, що зараз і реалізується МФК.

Між тим бажано було б також звернути особливу увагу на організаційне супроводження розвитку лізингу і створення програмно-технічних комплексів з управління лізинговою діяльністю, яка є багатофункціональною і без CASE- технологій важко розраховувати на ефективний результат.

Зміни Державного бюджету 2008 року, який обмежив віднесення витрат за страхування предмету лізингу 5% рівнем, не відповідає вимогам до цієї операції, тому що страхування обладнання є істотною умовою лізингового договору, отже, на нього не можуть встановлюватися обмеження. Таке державне регулювання значно підвищить ризик лізингодавця або погіршить фінансові умови для лізингоодержувача.

Наявність негативних норм регулювання послуги фінансового лізингу свідчить про її низьку популярність і зниження відносних показників. Додатковими причинами у викладі підприємств є [40]:

недостатня пропозиція лізингових послуг;

жорсткі умови;

обмежений вибір обладнання.

До економічних переваг лізингу належить те, що у всіх країнах можливо застосування прискореної амортизації на об'єкт лізинг, а також нормативне регулювання захисту права власності лізингодавця на об'єкт лізингу.

Наприклад, у Росії встановлено, що тільки за останні 5 років на світовому ринку лізингу вона перемістилася більше, ніж на 10 позицій, а на європейському примикає до першої десятки. За підсумками фінансово-господарської діяльності майже три десятки лізингових компаній Росії могли б бути представлені в ТОР-рейтингу-200 Leaseurope.

Це свідчить про динамічний розвиток російського лізингового ринку і його вплив на інвестиційну діяльність підприємств.

Проте на відміну від російського законодавства, а також молдавського, деяких країн СНД, що знаходяться в Середній Азії, в Україні відсутні податкові пільги, а також програми державного стимулювання розвитку лізингу.

В даний час для підвищення стійкості лізингових операцій необхідно розглянути можливість використання інтегрованих фінансових послуг, наприклад, технологій лізингу і факторингу, лізингу і трасту та ін.

Аналітики Світового банку вважають, що досвід Естонії, яка вибрала шлях активних реформ в банківській системі, характерний для України. Крім того, фінансування під відступлення грошової вимоги (факторинг) фахівці з лізингу Міжнародної фінансової корпорації розглядають як джерело залучення альтернативних засобів для фінансування лізингових операцій.

Для банківської системи України з урахуванням реформ на ринку фінансових послуг краще створювати дочірні лізингові компанії не тільки фінансовим установам, але й провідним виробникам обладнання, що має свої переваги:

швидке ухвалення рішень;

гнучкий підхід до забезпечення;

можливе створення регіональної мережі;

робота з різним складом основних фондів;

широкий спектр обсягу операції з урахуванням наявності сублізингу;

можливість оптимізації фінансових потоків;

розвиток малого і середнього бізнесу.

Наприклад, в Україні у деяких банків є дочірні лізингові компанії, але майже відсутні, на відміну від Росії, дочірні компанії великих промислових виробників. Такий процес відбувається в європейських країнах, наприклад, з 28 компаній, які звітують про свою діяльність Асоціації Лізингових Фінансових Корпорацій Польщі, 12 належать банкам.

З прийняттям нового Закону України „Про фінансовий лізинг” можливості розвитку лізингу значно розширилися. Між тим під час проведення аналізу було встановлено гальмуючі тенденції, які пов’язані із існуючими податковими обмеженнями, які необхідно зняти.

Дискусійним залишається питання необхідності державного фінансування фінансового лізингу сільгоспвиробників. Цей процес в Україні вже продовжується 7 років, але не досягнуто національними операторами не тільки стійких тенденцій розвитку лізингового ринку, але й взагалі набутий досвід не є позитивним. Можливо створення конкурентного середовища може сформувати передумови для більш ефективного використання державних коштів.

Важливим висновком є більш широка інтеграція і сполучення фінансових послуг на основі сучасних фінансових технологій і їх організаційного супроводження. Найбільш значущими є зміни, що відбулися в самій методології лізингу. Те, що з 2004 року в Україні законодавчо регулюється тільки фінансовий лізинг, відповідає Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг. Це можна розглядати як початок прямого шляху до розвитку непрямого лізингу, в якому має потребу економіка України.

Останнім часом значні зрушення відбуваються на іпотечному ринку, який, на думку автора, мало чим відрізняється від лізингового, крім того, вони можуть ефективно сполучатися. Тому не безпідставним може бути використання фінансових інструментів залучення довгострокових фінансових ресурсів в іпотеку за аналогією в фінансовий лізинг, наприклад, використання лізингових цінних паперів, сек`юритизація фінансових активів, співпраця з недержавними пенсійними фондами і страховими компаніями.

Можливості розвитку фінансового лізингу є, тому ще є на нього попит, але для цього потрібна розробка системної моделі пошуку альтернативних шляхів залучення довгострокових фінансових ресурсів і їх здешевлення.

Для розвитку лізингу в Україні необхідно вирішити комплекс питань, серед яких:

врегулювання проблеми переходу права власності за договорами лізингу;

покращення доступу вітчизняних лізингових компаній до фінансових ресурсів та створення умов для іноземних інвестицій через механізм лізингу;

перегляд механізмів оподаткування лізингової діяльності, включаючи питання прискореної податкової амортизації;

оптимізація державного нагляду та регулювання лізингової діяльності;

усунення ризиків, що виникають внаслідок неточностей та протиріч (колізій) у законодавстві;

забезпечення належного бухгалтерського обліку лізингової діяльності;

оптимізація державних програм підтримки та стимулювання лізингової індустрії, сприяння розвитку приватного конкурентного ринку лізингу;

підписання та ратифікація міжнародних конвенцій, що стосуються лізингу.

Звичайно, наведений перелік передбачає цілу програму заходів. Але треба звернути увагу на актуальність розв’язання нагальних проблем, що виникли у зв’язку з прийняттям наприкінці березня 2005 року змін до закону про державний бюджет та деяких законів щодо оподаткування. Зокрема:

Зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» (п.3.2.2). Обкладення податком на додану вартість процентів та комісій у складі лізингового платежу суттєво підвищить вартість лізингових послуг, унеможливить участь лізингових компаній у конкуренції з іншими видами фінансових установ. Проценти та комісії є платою за фінансові послуги, по яких ані банки, ані страхові компанії в Україні не сплачують податок на додану вартість.

Зміни до Закону України «Про податок на додану вартість» (п.7.4.2). Виконання цієї норми призведе до того, що при придбанні предмета лізингу лізингодавцем та при передачі його лізингоодержувачу матиме місце подвійне, а якщо відбувається повернення предмета лізингу, то і потрійне обкладання податком на додану вартість однієї операції.

Зміни до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.5.4.6). Даною нормою не врахована особливість лізингової діяльності, де витрати на страхування (страхування переданого у лізинг майна) можуть значно перевищити зазначений Законом норматив у 5%.

Отже, суть лізингу полягає в тому, що прибуток компанії приносить не право власності на майно (обладнання, транспорт тощо), а право користування таким майном. У зв'язку з цим не має сенсу здійснювати придбання майна у власність тоді, коли є альтернативна можливість отримати його у користування та за менші кошти. Решту коштів можна буде сплачувати поступово протягом тривалого періоду часу із виручки, яку принесе майно, не обтяжуючи таким чином власні обігові кошти.

Лізинг не потребує термінового початку платежів, що дозволить без різкої фінансової напруги оновити виробничі фонди лізингоодержувача, придбати дороге обладнання та користуватись ним.

Дуже часто товариству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, особливо якщо таке товариство не має кредитної історії та додаткового забезпечення, яке вимагатиме банк.

Отримавши майно в лізинг, лізингоодержувач зможе більш ефективно використати власні кошти. Використання власних коштів на придбання основних фондів економічно не виправдано ні по вартості, ні по строкам.

Лізинговий договір більш гнучкий, ніж кредитний, оскільки надає можливість обом сторонам вибрати зручну схему виплат.

Строк лізингу може бути значно більшим ніж строк кредиту.

Договір лізингу може передбачати можливість викупу майна, отриманого в лізинг, його заміну та більш нове та сучасне або повернення майна лізингодавцю. У зв'язку з цим для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу такого майна. А підтримка виробництва лізингоодержувача на сучасному рівні дає йому певні конкуренті переваги.

При придбанні майна в лізинг лізингоодержувач може отримати цілий комплекс додаткових послуг по транспортуванню, страхуванню, державній реєстрації, технічному обслуговуванню предмету лізингу тощо. Все це лізингоодержувачу прийшлось би здійснювати самостійно у випадку закупівлі майна за власні чи кредитні ресурси.

В деяких країнах (однак це не є характерним для України) лізингове майно може не обліковуватись на балансі лізингоодержувача, що не збільшує активи такого лізингоодержувача та відповідно не погіршує показники ліквідності останнього за рахунок змін співвідношення поточних та довгострокових активів, також відсутня база для сплати податку на майно, якщо такий існує, тощо [32].

В деяких країнах (однак це також не є характерним для України) існують певні податкові пільги (стимули) для розвитку лізингу, що призводить до податкової оптимізації діяльності як лізингодавця, так і лізингоодержувача.

Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній.

1.4 Техніко-економічна характеристика Акціонерного Східно–Українського Банку “Грант”

Акціонерний Східно – Український банк “Грант” створено 26 липня 1991 року відповідно до законодавства України як закрите акціонерне товариство. Банк перереєстрований Національним банком України 29 жовтня 1991 року за номером 62.

На підставі ліцензії Національного банку України № 6 від 27 липня 1999 року “Грант” здійснює всі види банківських операцій з національною та іноземною валютами.

“Грант” є одним із засновників Української та Кримської міжбанківських валютних бірж, Харківського банківського клубу, а також є членом Асоціації українських банків та Харківського банківського союзу.

Головний офіс Банку розташований у Харкові. Банк має 9 філій, з них 5 у Харкові, інші – у Києві, Джанкої, Євпаторії та Шостці. Відкрито 7 позабалансових відділень: - 5 у Харкові, а також у Полтаві та Сумах.

В організаційній структурі банку виділяються дві основних – структуру управління банком і структуру його функціональних підрозділів і служб.

Структура управління Банком представлена Радой і Правлінням.

У Раду Банку входять його засновники. Рада Банку затверджує річний звіт банку, організує щорічні збори засновників, бере участь у рішенні стратегічних питань банківської діяльності. Рада Банку вибирає голову Правління і начальників управлінь, що входять до складу Правління. Правління Банку відповідає за загальне керівництво Банку, затверджує стратегічні напрямки його діяльності.

Діяльність комерційного Банку багато в чому залежить від професійного рівня банківських кадрів. Щоб забезпечити високу якість роботи, у Банку повинна бути сформована сильна команда, здатна створити і підтримувати авторитет комерційного банку.

Структура функціональних підрозділів Банку “Грант” складається з наступних управлінь: валютного, цінних паперів, кредитних ресурсів, бухгалтерського обліку і звітності, планово-економічного й автоматизації банківських технологій.

Розглянемо діяльність тих управлінь, робота яких безпосередньо приносить банку основний доход. Це валютне управління, кредитне управління і управління цінних паперів.

Основними задачами валютного управління є:

- одержання прибутку від проведених операцій;

- надання клієнтам повного спектра послуг;

- здійснення валютно-обмінних операцій з готівковою і безготівковою іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку через мережу пунктів обміну валют і каси банку.

Діяльність валютного управління складається у відкритті, закритті і веденні рахунків юридичних осіб і фізичних осіб в іноземній валюті; у проведенні розрахунків через рахунки “ЛОРО” і “НОСТРО” в іноземній валюті; веденні юридичних справ банків кореспондентів; покупки і продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за рахунок і за дорученням клієнтів; здійснення переказів в іноземній валюті в уповноважені банки України і за її межі; видачі дозволів на вивіз іноземної валюти за межі України; проведенні операцій через міжнародну систему розрахунків “S.W.I.F.T.”. Крім того, у відділі займаються збором даних про проведення валютних операцій, обробкою, аналізом і контролем.

Основними задачами управління кредитними ресурсами є одержання прибутку від проведених операцій і надання клієнтам повного спектра послуг.

Управління кредитними ресурсами у своєму складі має такі підрозділи, як відділ по залученню кредитних ресурсів і відділ по розміщенню кредитних ресурсів.

Задачами відділу по залученню кредитних ресурсів є:

- вивчення ринку міжбанківських ресурсів;

- залучення і розміщення кредитних ресурсів і депозитів у національній і іноземній валюті;

- розробка нормативної документації по залученню кредитних ресурсів:

- консультування клієнтів банку на підставі нормативних документів Національного банку України.

Відділ виконує наступні функції:

- пошук кредитних ресурсів у національній і іноземній валюті;

- залучення тимчасово вільних коштів від юридичних осіб;

- внутрібанківський перерозподіл кредитних ресурсів;

- аналіз доцільності видачі міжбанківського кредиту й оформлення документів на видачу кредитів;

- ув'язнення генеральних угод;

- контроль за зворотністю залучених і виданих кредитних ресурсів, депозитних коштів і сплати відсотків по цим операціям;

- здійснення проводок, зв'язаних із залученням і розміщенням кредитних ресурсів, залученням депозитів;

- ведення поточної документації;

- ведення юридичної документації, зв'язаною з залученням і розміщенням кредитних ресурсів, а також залученням депозитних коштів юридичних осіб;

- підготовка оперативних даних, складання звітності для Національного банку України;

- складання звітності з питань залучення і розміщення кредитних ресурсів.

У 2006 році банк продовжував формувати клієнтську базу, активно залучаючи нових клієнтів.

Активи та пасиви банку на 31.12.2006 року складають 113055 тис.грн. У структурі пасивів зобов’язання складають 76569 тис. грн., власний капітал – 36486 тис. грн.

Структура активів Банку у процентному відношенні складає: 9,9 % - кошти в Національному банку України, 4,4% - кошти в інших банках, 1,5% - цінні папери, 74,4% - кредити та заборгованість клієнтів, 9,3% - основні засоби та нематеріальні активи, 0,5% - інші активи.

Структура пасивів Банку: 64,9% - кошти клієнтів, 2,4% - кошти банків, 0,4% - інші зобов’язання, 17,7%- статутний капітал, 2,6% - резерви, 6,4% - переоцінка основних засобів, 5,6% - нерозподілений прибуток.

Банк “Грант” обслуговує 18214 клієнтів, які мають 37300 рахунків. В 2006 році Банку довірили свої кошти 7148 нових клієнтів (юридичні особи). Кількість рахунків, які відкриті в Банку, збільшилась на 39,2 % порівняно з 2005 роком. Залишки на розрахункових рахунках склали 73,4 млн. грн.

Постійно розширюються послуги, які пропонуються Банком для своїх клієнтів. Платежі проводяться з використанням різноманітних форм розрахунків, які прийняті в міжнародній практиці документальних операцій (акредитиви, інкасо та інші.).

Протягом 2006 року Банк зберіг тенденцію до збільшення кредитних вкладень – основного джерела отримання доходів. На кінець року кредитний портфель виріс на 56,77 % і склав 92,3 млн. грн.

Незважаючи на суттєве зниження процентних ставок за кредитами, доходи за ними склали 17999 тис. грн., тобто за рік зросли на 35 %.

Банк проводить кредитну політику, спрямовану на зниження ризиків. В результаті знижена до мінімуму кількість простроченої та пролонгованої заборгованості, а безнадійна заборгованість зменшена майже в 2 рази і склала 0,43 %. Страховий резерв створено в розмірі 4,076 млн. грн. Взагалі, рівень резервування за кредитними операціями в 2006 році зменшився на 3 процентних пункту і склав 4,6 % від загальної суми кредитного портфеля.

“Грант” приділяє особливу увагу роботі з фізичними особами, постійно шукає нові направлення, сучасні технології, які дозволяють залучити нових клієнтів, покращити якість обслуговування, а також зменшити собівартість послуг, які надаються. Одним з таких направлень стала співпраця Банку з системою швидких грошових переказів “Анелік” та “Western Union”, які дозволили запропонувати клієнту послуги міжнародного класу.

Банком проводиться активна робота в галузі еквайрінга міжнародних пластикових карток VISA, EURO/MASTER CARD. У 2006 році банк почав емісію безлімітних кредитних карток компанії American express, за допомогою яких у VIP- клієнтів банку з’явилася можливість доступу до привілейованій міжнародній сервісній мережі.

Продовжується розповсюдження платіжних карток Національної системи масових електронних платежів. За 2005 рік Банком емітовано 7450 карток цієї системи, оборот за ними склав більше 45 млн. грн.

Одна з принципово нових технологій – послуга “мобільний банкінг”. Клієнти, власники мобільних телефонів, мають змогу отримувати виписку з власного рахунку безпосередньо на свій телефон у вигляді SMS-повідомлень.

Банк здійснює операції з цінними паперами на підставі Ліцензії Державного комітету по цінним паперам та фондовим біржам на здійснення діяльності по випуску і обігу цінних паперів № 241243 від 17 жовтня 2003 року.

В 2006 році зберігалась тенденція зниження активності стана фондового ринку України, але, незважаючи не це обсяг комерційних та комісійних операцій банка склав 7,3 млн. грн. Це дозволило Банку отримати за рік від операцій з цінними паперами більше 9 млн. грн. доходів.

Стратегічним напрямком діяльності банку на фондовому ринку на 2007 рік є:

- підвищення дохідності і надійності інвестиційного портфеля цінних паперів;

- прискорення строку обігу коштів, які вкладені в портфель цінних паперів “на продаж”;

- пошук нових напрямків в діяльності банку по операціям з цінними паперами.

В 2002 році, як і в попередні роки, “Грант” на підставі Ліцензії Національного банку України здійснював усі види операцій з іноземною валютою, в тому числі і на міжнародних валютних ринках.

На міжбанківському валютному та депозитному ринках України Банк взаємодіє більш ніж з 70-ма банками, з 60-ма підписані Генеральні угоди на проведення міжбанківських операцій. Для проведення розрахунків “Грант” використовує платіжну систему S.W.I.F.T., яка дозволяє здійснювати розрахунки у будь-яку країну світу через мережу кореспондентських рахунків Банка в максимально короткі строки.

За 2006 рік суттєво зріс оборот по коррахункам в усіх основних іноземних валютах, з якими працює “Грант”.

Це відображено в таблиці 1.4.

Таблиця 1.4

Сукупний валовий оборот по НОСТРО- та ЛОРО-рахункам

У 2006 основна увага “Гранта” була спрямована на підвищення безпеки обробки та зберігання даних корпоративної мережі Банку. В цьому напрямку була проведена така робота:

- введена нова підсистема розподілу доступу до банківської інформації, яка забезпечує управління правами користувачів на використання або зміну інформації в базі даних в суворій відповідності з їх посадовими обов’язками;

- проводиться шифрування трафіку в середині корпоративної мережі банку;

- в системі “Клієнт-Банк” застосовано новий комплекс програм криптографічного захисту інформації “Грифон”, який відповідає всім сучасним вимогам.

Загальна чисельність персоналу банку на 31 грудня 2008 року склала 423 особи. В головному банку 238 робітників, з них 135 – з вищою освітою, 43 – з середньою спеціальною освітою, 8 робітників – кандидати наук. Більшість спеціалістів за фахом економісти, фінансисти, математики, інженери інформатизаційних засобів.

Середній вік персоналу – 32 роки.

В 2008 році Банком виконані вимоги Національного банку до мінімального розміру статутного та регулятивного капіталу міжрегіональних банків, необхідного для проведення банківських операцій, передбачених ліцензією НБУ. Власний капітал Банку зріс на 41,56 % і склав на 31.12.02 р. 36486 тіс. грн. (6,594 млн. євро).

Головний банк та філії (далі - Банк) ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у відповідності з діючим законодавством та інструкціями про ведення бухгалтерського обліку банківських операцій в Україні на підставі принципів безперервності, постійності і нарахування. Фінансова звітність надана в національній валюті України. Фінансова звітність і облік у філіях ведуться у відповідності з єдиною обліковою політикою Банка відносно аналогічних операцій і консолідуються в балансі головного Банка.

Доходи та витрати в іноземній валюті в звіті про прибутки та збитки відображені на дату нарахування доходу, активи і пасиви в балансовому звіті відображені по курсу НБУ на дату складання звіту.

Кредити і аванси відображаються в балансовому звіті як заборгованість по основним сумам за мінусом загальних і спеціальних резервів на покриття можливих збитків за кредитами. Загальні резерви створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків (зокрема, кредитних) і формуються за рахунок прибутків минулого року і нерозподіленого прибутку минулих років, що підлягає затвердженню акціонерами банку.

Основні засоби враховуються за вартістю придбання на дату прийому їх на облік за мінусом накопиченого зносу (амортизації), що розраховується за рівномірним методом з метою списання вартості активів на протязі оціночного періоду їх служби, який для устаткування складає 8 років, для комп’ютерів, транспортних засобів та іншого обладнання – від 3 до 8 років.

Власні цінні папери враховуються за номінальною вартістю в національній валюті України. Акції Банка сплачені в національній валюті, а акції, що сплачені в іноземній валюті (в доларах США), зафіксовані за офіційним курсом Національного банку України на день оголошення емісії.

Річна фінансова звітність Банка складена на основі даних бухгалтерського обліку зі здійсненням коригуючих проводок за рік.

Основні банки кореспонденти банку “Грант” наведено у таблиці 1.5.

Таблиця 1.5

Основні банки кореспонденти банку “Грант”

Розрахунок економічних нормативів регулювання діяльності банків України у банку “Грант” здійснюється згідно з Інструкцією №368 від 28.08.2001.

Недотримання економічних нормативів регулювання діяльності банків приводить до застосування Національним банком України штрафних санкцій, аж до відзиву ліцензії про здійснення банківської діяльності. Звіт про дотримання обов’язкових нормативів банку “Грант” наведено у таблиці 1.6.

Таблиця 1.6

Звіт про дотримання обов’язкових нормативів

Таким чином, “Грант” у 2007 році виконував обов’язкові нормативи Національного банку України з достатнім запасом.

Розділ 2. Аналітичні аспекти процесу лізингових операцій банків в Україні

2.1 Аналіз стану ринку лізингу в Україні

МФК (Міжнародна Фінансова Корпорація) впроваджує, очолює та реалізує програми технічної підтримки з розвитку лізингу у багатьох країнах світу. Міжнародна Фінансова Корпорація – міжнародна організація, яка створена для того, підтримувати і впроваджувати фінансові проекти в різних країнах світу. В Україні МФК займається проектом «Розвиток лізингу в Україні». МФК вважає, що лізинг сприяє розвитку країн з перехідною економікою, оскільки являє собою гнучку форму фінансування, що доповнює традиційне банківське фінансування та збільшує доступ до фінансування та загальної бази капіталу економіки країни. Більш того, лізинг є середньостроковим фінансовим інструментом для придбання виробничого обладнання, устаткування, транспортних засобів та інших активів. Лізинг базується на тезі, що отримання прбутків здійснюється через використання активів, а не володіння ними. Для лізингодавця більш важливим фактором є здібність позичальника отримати грошові кошти від бізнес-діяльності та скористатися цими коштами для сплати лізингових платежів, ніж стан його балансу або кредитна історія. Ось чому лізинг є особливо вигідним для новостворених підприємств та підприємств малого та середнього бізнесу, які не мають тривалої кредитної історії або значної бази активів, які можуть бути використані у якості застави. З огляду на вищезазначене, розвиток цього методу фінансування є дуже важливим для України [40].

Інвестиції, що здійснюються через лізинг, також мають позитивний вплив на рівень зайнятості в Україні. Згідно зі звітом "Економічний вплив індустрії лізингу обладнання на економіку США", виданим у березні 2004 року Global Insight, Advisory Services Group, підготованим для Асоціації з лізингу обладнання США, в середньому 60 000 дол. США додатково інвестованих в обладнання, отримане через лізинг, створюють одне робоче місце в економіці США.

Проект "Розвиток лізингу в Україні" був розпочатий у 2004 році та фінансується Міністерством економічних справ Нідерландів. Увага Проекту зосереджується на збільшенні обсягів лізингу через збільшення ресурсів заінтересованих осіб, створенні сприятливого законодавчого середовища та збільшенні обізнаності громадськості про лізинг. Додатковою та особливо важливою метою є залучення іноземних інвестицій на український ринок лізингу.

Проект "Розвиток лізингу в Україні" здійснюється в межах програми МФК "Партнерство з розвитку приватного сектору". Це - програма технічної підтримки МФК, що реалізується у Східній (Європі та Центральній Азії, управління якою здійснює Департамент Центральної та Східної (Європи МФК. "Партнерство з розвитку приватного сектору" працює в одинадцяти країнах, де здійснює реалізацію 36 проектів. Колектив з 278 осіб працює в 8 столицях та 23 регіональних офісах вищезазначеного регіону. Керівництво "Партнерства з розвитку приватного сектору" розміщене в Москві та Києві.

Проекти технічної підтримки МФК мають іншу ціль, ніж інвестиційна діяльність, що її також проваджує МФК і яка спрямова на на надання капіталу або позик проектам. Звичайно, між цими двома напрямка ми діяльності існує значна сінергія, особливо щодо мети залучення іноземних інвестицій.

У цілому в Україні збільшилося розуміння важливості оновлення та заміни застарілого обладнання та промислової техніки. Разом із тим видається, ключові фігури уряду ще не усвідомлюють той факт, що лізинг міг би надати значну підтримку процесу оновлення. Законодавчі заходи зі сприяння розвитку лізингу не є пріоритетними для уряду, незважаючи на збільшення уваги до них, та гонитва за збільшенням доходів бюджету призводить до того, що особи, які ухвалюють рішення на вищому рівні, зволікають із пропонуванням податкових пільг для лізингу. Однак, певні зміни та доповнення до лізингового законодавства, спрямовані на покращення лізингової діяльності в країні, можуть бути надані в Парламент найближчим часом. Але чи призведуть ці покращання до збільшення притоку іноземний інвестицій на лізинговий ринок, залежатиме від багатьох факторів.

Українська економіка нормально працює з часів кризи 1998 року в Росії. У 2007 р. її темпи росту були найвищими в Європі. Вона мала значне активне торгове сальдо та, відповідно, акумулювала великий пул іноземних резервів. За таких сприятливих обставин довіра домашніх господарств та бізнесу до банківської системи зросла, що призвело до прискореної монетизації економіки. Однак, цих успіхів було досягнено за економічної та правової структури, яка не пройшла достатньої трансформації для того, щоб переконати інвесторів, що економіка знаходиться на шляху сталого розвитку. Нещодавні політичні події пролили світло на слабкі місця системи, які, якщо не будуть вирішені, можуть перешкодити економічному прогресу.

У 2007 році кількість лізингових компаній, що систематично надавали лізингові операції в Україні збільшилася на 47 % у порівнянні із попереднім роком (з 34 до 50 компаній) [11].

При цьому середньорічна кількість працівників лізингових компаній зросла за відповідний період на 26% і склала 942 особи (рис. 2.1).

Рис. 2.1 Кількість працівників лізингових компаній 2006-2008рр. [11]

Переважна більшість опитаних лізингових компаній (68%) розміщується в Києві, решта представлена у регіонах (рис. 2.2). У 33% опитаних лізингових компаній є представництва/філії в інших обласних центрах України.

Очікується, що упродовж найближчих років все більше лізингових компаній з'являтимуться в регіонах, оскільки потреба в придбанні нової техніки та оновленні технологій особливо гостро відчувається саме там.

Рис. 2.2 Регіональний розподіл лізингових компаній (станом на 01.01.2008р.) [11]

На початок 2008 року розподіл опитаних лізингових компаній за видами власників характеризувався наступним (рис. 2.3):

Рис. 2.3 Власники лізингових компаній (станом на 01.01.2008 року) [11]

Для аналізу структури власників лізингових компаній доцільно використовувати показник частки компаній із домінуючою (більше 50%) часткою певних категорій засновників у статутному капіталі.

Зокрема, більше половини статутного капіталу належала:

- іншим юридичним особам (окрім банків та інших фінансових установ) у 38% компаній;

- фізичним особам у 42% лізингових компаній;

- банкам та іншим фінансовим установам разом у 18% лізингових компаній;

Оцінка обсягів ринку лізингу може базуватися на кількох показниках:

- по-перше, загальній вартості активів, що були надані в лізинг упродовж року;

- по-друге, загальній вартості лізингових угод, укладених упродовж року;

- по-третє, обсязі портфеля лізингових угод станом на певну дату (як правило на кінець року), тобто на сумі зобов'язань за лізинговими угодами, які ще не завершені станом на певну дату.

У 2007 році загальна вартість активів, що були надані в лізинг, зросла на 55% порівняно з відповідним показником у 2006 році. Загальна вартість лізингових угод збільшилася за цей самий період на 56% і дорівнювала 1364 млн. грн. (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Динаміка лізингових угод [11, c. 93]

Вартість портфеля лізингових угод станом на 1 січня 2008 року зросла порівняно з 1 січня 2007 року на 69% (рис. 2.5). На початок 2007 року портфель лізингових угод становив 1071 млн. грн. (201 млн. дол. США), а на початок 2006 року він зріс до 1809 млн. грн. (353 млн. дол. США).

Рис. 2.5. Динаміка портфеля лізингових угод [11, c. 93]

Позитивна тенденція розвитку ринку лізингу знаходить свій прояв у рості кількості укладених лізингових угод. У 2007 році було укладено 2684 угоди, що на 86% більше, ніж у 2006 році (1440 угод). Найбільша кількість лізингових угод, укладених однією компанією у 2006 році становила 318, а у 2007 році - 382.

Майже за всіма лізинговими угодами передбачається сплата лізингоодержувачем авансового внеску. Розмір авансових внесків різниться. За результатами опитування, середній розмір авансового внеску за лізинговими компаніями складає 22% вартості предмета лізингу.

Станом на початок 2008 року, переважна більшість лізингових компаній (76%) надавали в лізинг кілька видів активів.

Найпопулярнішими предметами лізингу на українському ринку були транспортні засоби (діаграма 6) подібна тенденція мала місце і протягом попереднього року.

Рис. 2.6 Розподіл лізингових компаній за видами активів, що надається у лізинг [11, c. 93]

Більшість з опитаних лізингових компаній (67%) надавали в лізинг легкові автомобілі. Друге місце за популярністю активів, що виступають предметом лізингу, належить транспорту для вантажоперевезень (61% лізингових компаній працюють з цим видом активів). Далі йде виробниче обладнанння (41%) та транспорт для пасажироперевезень (33%). Спостерігається збільшення інтересу лізингових компаній до надання у лізинг сільськогосподарської техніки. Частка компаній, що надають у лізинг сільськогосподарське обладнання зросла протягом року з 21% до 28%.

Аналіз структури портфеля лізингових угод у розрізі вартості активів, які були предметами лізингу, свідчить, що станом на 1 січня 2006 року найбільшу частку в портфелі лізингових угод, майже 29%, займали літаки (трохи більше 500 млн. грн.). Це пояснюється високою вартістю цього виду активів. Зазначимо, що тільки у 4% опитаних лізингових компаній літаки виступали предметом лізингу у 2007 році.

Другою за розміром складовою портфеля лізингових послуг із часткою трохи більше 28% є легкові автомобілі (майже 496 млн. грн.). Зазначимо, що з цим видом активів працювала найбільша кількість лізингових компаній (67,7%). Далі йде транспорт для вантажоперевезень (біля 21%), обсяг операцій з лізингу яких склав 378 млн. грн.

Середній термін дії лізингових угод більшості опитаних лізингових компаній складав від двох до трьох років включно (рис. 2.7).

Рис. 2.7 Середні терміни дії лізингових угод [11, c. 93]

У 2007 році частка компаній, що укладали лізингові угоди на термін від двох до трьох років, збільшилася з 53% до 67% у порівнянні із попереднім роком. Це супроводжувалося, по-перше, зростанням з 12% у 2006 році до 20% у 2007 році частки компаній, що укладали угоди на більш короткий строк (від одного до двох років). по-друге, зменшенням з 15% до 4% частки компаній, що укладали угоди терміном до одного року і, по-третє, відповідним зменшенням частки компаній із середнім терміном лізингових угод більше 3 років

За результатами опитування, у 2007 році, 74,4% обсягу залучених коштів для фінансування лізингових угод були сформовані за рахунок кредитів комерційних банків-резидентів, що є трохи нижчим за відповідний показник 2006 року, який склав 87% (рис. 2.8)

Рис. 2.8 Джерела фінансових угод у 2007 році [11, c. 94]

Кредити банків-нерезидентів складали 9,5% в структурі залучених коштів лізингових компаній, що майже відповідає показнику попереднього року. Найменше у фінансуванні лізингових операцій використовувались кошти міжнародних фінансових організацій (0,4%), фінансування за рахунок випуску цінних паперів (1,5%) та комерційні кредити виробників (постачальників), що становили 3,5%.

Більшість лізингових компаній-респондентів (76%) надавала предмети в лізинг підприємствам, що віднесені до категорії середніх. Це підприємства з обсягом валового доходу від 0,5 до 5 млн. євро (від 3,3 до 33 млн. грн.).

У значної частини лізингових компаній (68%) клієнтами були малі підприємства. До цієї категорії належать підприємства з обсягом валового доходу менше 0,5 млн. євро (менше 3,3 млн.грн).

У 59% лізингових компаній клієнтами були також і великі підприємства (категорія підприємств, у яких валовий дохід перевищує 5 млн. євро).

Тенденція до незначного зменшення кількості компаній, що працюють із кожною категорією лізингодавців пояснюється тим, що лізингодавці більш зважено підходять до питань вибору. У подальшому ця тенденція сприятиме підвищенню рівня надання лізингових послуг за рахунок спеціалізації напевне.

Для підтримання темпів економічного зростання в Україні є нагальна потреба у оновленні та заміні застарілого обладнання, включаючи промислове обладнання. Як було зазначено вище, лізинг являє собою фінансовий інструмент для придбання промислового обладнання, устаткування, транспортних засобів та інших активів та, як такий, є одним з найбільш підходящих інструментів для оновлення та заміни цих активів.

Цікавим є той факт, що до сьогоднішнього дня банківський сектор був порівняно незначним гравцем на ринку лізингу. Зараз же ця ситуація швидко змінюється, беручи до уваги кількість банків, які нещодавно запровадили лізингові операції або проявили інтерес до запровадження лізингових операцій.

Розбивка лізингових операцій за видами демонструє, що більшість лізингових компаній (61%) займаються як фінансовим, так і оперативним лізингом. Із загальної кількості лізингових компаній тільки 29% займаються виключно фінансовим лізингом та тільки 10 % - виключно оперативним. 26% лізингових компаній зазначили, що вони здійснюють операції зворотного лізингу. Щодо міжнародного лізингу, то лише 3% компаній зазначили, що займаються такими угодами.

Попит на лізингові послуги відображає кількість заявок на лізинг, поданих потенційними лізингоодержувачами лізинговим компаніям. У 2007 р. українські лізингові компанії отримали 2784 заявок на лізинг, 1431 з яких були задоволені. Іншими словами, рівень відмов щодо заявок на лізинг у 2007 р. склав 48%. Це демонструє позитивну тенденцію помірного зниження кількості відмов у порівнянні з 2006 р. (55%). Високий рівень відмов можна віднести на рахунок дії таких факторів: загальний консервативний підхід лізингоодержувачів, недостатня платоспроможність потенційних лізингоодержувачів та брак відповідних фінансових ресурсів для лізингових угод.

Рис. 2.9 Портфель лізингових компаній за видами активів станом на 31 грудня 2007 року [26, c. 90-91]

Згідно з результатами дослідження [26], лізингові компанії пропонують лізингові послуги підприємствам малого бізнесу (рівень продажів до 0,6 млн. дол. США), 83% лізингових компаній пропонують лізингові послуги підприємствам середнього бізнесу (рівень продажів - 0,6-6 млн. дол. США) та 60% лізингових компаній пропонують лізингові послуги великим підприємствам (рівень продаж більш ніж 6 млн. дол. США).

Лише 37% компаній - респондентів укладали угоди з фізичними особами.

73% респондентів зазначили, що надавали лізингові послуги підприємствам малого та середнього бізнесу. Зауважимо, що більшість цих послуг - це лізинг легкових автомобілів, щодо яких лізинговий ризик є відносно низьким у порівнянні з іншими активами. Реалією сьогодення в Україні є те, що український сектор малого та середнього бізнесу відчуває особливий брак лізингових послуг для фінансування капіталовкладень, та що лізингові компанії вагаються виходити на цей ринок. Це пов'язано з високим рівнем ризику, притаманним фінансування малого та середнього бізнесу, незважаючи на те, що у цьому сегменті спостерігається тенденція до підвищення прибутків (міжнародний показник - 10%, для порівняння - для великих підприємств цей показник - 2,5-5%). Капіталізація прибутків та диверсифікація інвестицій могли би в майбутньому дозволити розширити ліміти для більш ризикового фінансування малого та середнього бізнесу у портфелях лізингових компаній.

Однією з основних проблем лізингу з точки зору законодавства є застосування закону та іноді незрозуміле тлумачення закону судовою системою. Останнє є результатом ситуації, що склалася в результаті того, що Цивільний Кодекс, Господарський Кодекс та Закон "Про фінансовий лізинг" усі містять лізингові положення, та для судової системи не завжди зрозуміло який саме з цих законодавчих актів застосовується у випадку конкретної лізингової угоди, незважаючи на той факт, що спеціальні закони повинні мати переважну силу по відношенню до загальних законів. Той факт, що ці законодавчі акти часто протирічать один одному, створює ще більшу невизначеність.

2.2 Підходи до аналізу кредитоспроможності лізингоодержувачів

Національний Банк України визначає кредитоспроможність як наявність у позичальника передумов для отримання кредиту та його здатність повернути кредит і відсотки за ним у повному обсязі та в обумовлені договором строки. Поряд з тим значно поширене більш вузьке трактування кредитоспроможності як бажання та здатність підприємства своєчасно погашати заборгованість по залученому фінансуванню. Перше визначення включає додатково оцінку правоздатності підприємства, забезпечення, характеристик продукту. Дане трактування більш близьке до оцінки кредитного ризику за угодою, яка типово ділиться на оцінку кредитоспроможності та оцінку ризику продукту. Однак, не дивлячись на різні трактування терміну «кредитоспроможність», обидва трактування визнають, що оцінка здатності клієнта своєчасно погашати заборгованість по отриманому фінансуванню є ключовим елементом кредитоспроможності.

Аналіз кредитоспроможності є невід’ємною частиною процесу прийняття рішення про фінансування, в тому числі при прийнятті рішення про лізинг. Адже лізингова компанія в своїй діяльності приймає на себе кредитний ризик лізингоодержувача, і без проведення оцінки кредитоспроможності будь-які зміни в економіці чи в діяльності окремих лізингоодержувачів можуть привести до непередбачливих наслідків.

Проведення аналізу кредитоспроможності дозволяє визначити ступінь ризику, який приймає на себе лізингова компанія. У залежності від ступеня ризику лізингові компанії можуть здійснювати структурування угод, що дозволить знизити рівень кредитного ризику (напр., запросити додаткове забезпечення у формі майна або поруки платоспроможної компанії, яка пов’язана з лізингоодержувачем; розробити графік платежів, що відповідає особливості діяльності лізингоодержувача і т. д.). При дуже високих рівнях кредитного ризику лізингова компанія може завчасно відмовитись від проведення такої угоди [30, c. 87-89].

Серед українських фінансових організацій найбільш розвинені методики оцінки кредитоспроможності мають банки. В цілому можна виділити 3 базові підходи оцінки кредитоспроможності позичальників:

аналіз кредитоспроможності при фінансуванні поточної діяльності та короткостроковому фінансуванні;

аналіз кредитоспроможності при фінансуванні довгострокових та інвестиційних проектів;

аналіз кредитоспроможності при мікрофінансуванні.

Кожен із вказаних підходів має свої особливості, але загальні елементи оцінки кредитоспроможності однакові для всіх підходів, які можна розділити на три групи (рис. 2.10): аналіз нефінансової інформації, аналіз цілей фінансування, аналіз фінансової інформації.

Рис. 2.10. Загальна структура оцінки кредитоспроможності підприємства [25, c. 138-139]

Аналіз кредитоспроможності не повинен обмежуватись лише аналізом фінансової звітності, так як, по-перше, необхідно володіти інформацією про причини того чи іншого фінансового стану (звітність є лише відображенням діяльності компанії, стану активів та заборгованості). По-друге, одні і ті ж статті балансу можуть включати в себе різні по реальній ліквідності активи. По-третє, досить часто присутнє податкове планування, яке накладає відбиток на звітність підприємства. Саме тому аналіз нефінансової інформації є важливим складником аналізу кредитоспроможності клієнта.

Характеристика власників та менеджменту передбачає визначення реальних власників бізнесу, ступеня їх впливу на поточну діяльність, оцінку рівня менеджменту компанії та виявлення пов’язаних осіб. У компаній, які є частиною групи, можливі наступні ризики:

відтік грошових коштів на фінансування інших проектів групи;

концентрація прибутків від діяльності компанії на пов’язаних особах.

Якщо підприємство є частиною групи, важливо описати структуру групи, виявити функції кожного підприємства в групі, виявити підприємство(а), на яких зосереджуються основні грошові потоки та/або прибутки. Адже у випадку виявлення значного ризику відтоку коштів на інші підприємства групи, доцільно отримати поруку від найбільш платоспроможних учасників групи. При характеристиці видів діяльності також важливо дати оцінку організації діяльності підприємства, що включає в себе наступні основні елементи:

наявність необхідних основних засобів (обладнання, нерухомість); наявність застарілого обладнання може свідчити, що підприємство не здатне виробляти якісну продукцію та більш орієнтоване на нижній ціновий сегмент (низька якість + низькі ціни). Також у випадку використання застарілого обладнання існує підвищений ризик технологічних збоїв, що може привести до втрат та додаткового залучення фінансування.

організація виробництва;

організація збуту та поставок; важливо виявити, чи існує залежність діяльності клієнта від окремих постачальників та/або покупців.

наявність відокремлених підрозділів та порядок роботи з ними; у випадку, якщо підприємство має філії, необхідно виявити ступінь взаємодії філій із центральним офісом (в цілому, чим вищий контроль клієнта над філіями, тим вища його стійкість).

основні схеми діяльності; опис діяльності клієнта, основні принципи та умови взаємодії з постачальниками та покупцями.

наявність претензій, позовів по відношенню до клієнта, арештів майна, податкової застави і т.д.

Наступним важливим елементом є оцінка кредитної історії клієнта, яка здійснюється через огляд кредитів та позик, строк дії яких закінчився. Наявність прострочок при обслуговуванні позик негативно характеризує клієнта. Але в українських умовах фактично єдиним джерелом інформації про кредитну історію є сам клієнт, а також банки, де на дату аналізу є заборгованість по позиках (будь-яку негативну інформацію про обслуговування кредитів в інших банках клієнт не надасть). Тому оцінка кредитної історії далеко не завжди є коректною. Дану ситуацію можливо виправити тільки через використання даних кредитних бюро, де буде зосереджена інформація про всі попередні кредити клієнта. Отже, при оцінці кредитної історії на поточний момент доцільно використовувати інформацію, отриману від банків, що фінансують клієнта, та внутрішню інформацію про попередні операції клієнта.

Характеристика ринку, на якому працює клієнт, дозволяє виявити спільні ризики, що притаманні даному ринку, а також визначити обґрунтованість планів клієнта щодо обсягів продаж.

Аналіз цілей фінансування є невід’ємною частиною оцінки кредитоспроможності. Глибина аналізу цілей фінансування напряму залежить від типу проекту, що фінансується:

- інвестиційний проект (проект, що передбачає фінансування нового напрямку бізнесу або значне розширення об’ємів поточної діяльності);

- проект, що не передбачає значного нарощення обсягів діяльності.

Для проектів першої групи здійснюється поглиблений аналіз бізнес-плану лізингоодержувача, що включає в себе маркетинговий аналіз, аналіз майбутніх грошових потоків лізингоодержувача, оцінку окупності проекту, аналіз чутливості проекту на коливання основних його параметрів.

Проекти другої групи не передбачають поглибленого розгляду цілей фінансування проекту. Достатньо розглянути долю участі власними коштами лізингоодержувача в проекті, прогнозований приріст виручки, строк окупності проекту.

Аналіз фінансової інформації

В процесі аналізу фінансової інформації виділяються 3 базові елементи:

аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу;

аналіз поточної заборгованості по кредитах та позиках;

аналіз фінансової звітності.

Інколи також проводиться аналіз грошових потоків, який передбачає через аналіз наявних потоків (доходів та витрат), вияснення джерел та можливих обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування. При цьому діяльність підприємства розбивається на 3 види: основна діяльність, фінансова діяльність та інвестиційна діяльність. Основна діяльність являє собою надходження та використання коштів, що забезпечують виконання виробничо-господарських функцій. Даний вид діяльності є основним джерелом прибутків та грошового потоку, саме тому при оцінці грошових потоків в першу чергу слід звертати увагу на даний вид діяльності. Інвестиційна діяльність включає надходження та використання грошових коштів, що пов’язані з продажем та придбанням довгострокових активів, та доходи від інвестицій. При нормальній роботі підприємство прикладає зусилля для подальшої модернізації та розширення, що призводить до тимчасового відтоку грошових коштів. Фінансова діяльність включає надходження внаслідок залучення фінансування та емісії акцій, а також витрати на погашення раніше залучених кредитів та виплату дивідендів.

Існує два методи розрахунку грошових потоків: прямий та непрямий. Прямий метод передбачає безпосередній розрахунок грошових надходжень підприємства, вияснення та відображення структури платежів (витрати на сировину чи закупку товарів, на утримання персоналу, орендні платежі і т.д.). При цьому різниця між надходженнями та витратами є основним джерелом для обслуговування залученого фінансування. Слід зауважити, що для інвестиційних проектів аналіз грошових потоків є невід’ємним елементом, що застосовується при оцінці цілей фінансування. В цьому випадку здійснюється аналіз не наявних, а майбутніх грошових потоків. Поряд з цим при фінансуванні поточних потреб даний елемент аналізу не здобув широкого розповсюдження в практиці українських банків (за винятком мікрокредитування).

Непрямий метод розрахунку грошових потоків базується на аналізі змін активів і пасивів балансу та звіту про фінансові результати. Даний метод дозволяє показати взаємозв’язок між різними видами діяльності, а також показує зв’язок між прибутком та зміною в активах та пасивах. Даний метод аналізу грошових потоків не використовується в Україні при оцінці кредитоспроможності. Але розуміння джерел грошових доходів та витрат дасть можливість більш повноцінно та якісно здійснювати горизонтальний аналіз балансу підприємства.

Аналіз надходжень на рахунки в банках та в касу підприємства використовується для оцінки їх достатності для обслуговування залученого фінансування. На основі оцінки поточних надходжень експерт-аналітик робить оцінку про можливий їх обсяг в майбутньому. Тому дуже важливим є коректне визначення джерел надходжень (слід враховувати ті джерела грошових потоків, які генерують постійні надходження, наприклад виручка від реалізації продукції). Будь-які надходження, що носять разовий характер при прогнозі обсягів грошових потоків не повинні прийматись до уваги (банківські кредити; фінансова допомога; надходження від продажу основних засобів, якщо такий продаж не є постійним процесом як у лізингових компаній; поповнення статутного фонду і т.д.). Для прогнозу обсягів надходжень достатньо здійснити оцінку за останні 6 місяців, а коли діяльність є сезонною – за 12 місяців. Оцінка достатності надходжень здійснюється через співвідношення обсягів платежів на обслуговування залученого фінансування до оціночних надходжень. Нормальним вважається, коли не більше 25% грошових надходжень направляється на обслуговування боргу. Також варто звернути увагу на сезонні коливання поступлень клієнта з метою коректного формування графіка погашень.

При аналізі поточної заборгованості по кредитах та позиках необхідно звернути увагу на наступні базові елементи:

обсяги кредитного навантаження;

забезпечення по діючих кредитах та позиках;

строки погашення діючих кредитів.

Порівняння обсягів кредитів із обсягами діяльності (виручка, поступлення на рахунки, валюта балансу, власні кошти і т.д.) дозволяє зробити загальну оцінку здатності лізингоодержувача розрахуватися по залучених позиках. На забезпечення по діючих кредитах слід звертати увагу тоді, коли планується залучення забезпечення під запрошуване фінансування, так як використання наступної застави майна, що вже заставлене по діючих кредитах, має меншу цінність для зниження ризиків фінансування, ніж майно, яке ще не заставлене. При оцінці строків погашення кредитів та позик слід звертати увагу також на графіки погашення по діючих кредитах. Сумарний графік майбутніх платежів по діючих кредитах в порівнянні з оціночними об’ємами грошових поступлень дозволяє розробити найбільш прийнятний графік погашення боргу по запрошуваному фінансуванню.

Ключовим елементом аналізу кредитоспроможності є аналіз фінансової звітності. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати є основними джерелами інформації для проведення такого аналізу. Проте використання лише даних джерел інформації не є достатнім для проведення аналізу, так як фінансова звітність досить часто не відображає реального стану речей на підприємстві. Бажання підприємства отримати фінансування досить часто може супроводжуватись певними змінами у фінансовій звітності. Саме тому перед аналізом фінансової звітності необхідно провести перевірку достовірності та коректування фінансових звітів (або формування аналітичного балансу). При цьому можуть застосовуватись різні методи, наприклад: отримання аудиторського звіту про стан підприємства, самостійна перевірка звітності [52, c. 324].

Перший із вказаних методів найчастіше використовується при фінансуванні західними фінансовими інститутами. Аудиторська перевірка несе в собі значні затрати для клієнта, і вона може бути виправдана тільки тоді, коли планується фінансування в значних обсягах і по ставках, що значно нижчі ринкових. Застосування даного методу українськими фінансовими інститутами отримає в переважній більшості негативну реакцію клієнтів.

Самостійна перевірка достовірності фінансових звітів більш поширена серед вітчизняних фінансових інститутів. Розгляд звітності за значний інтервал часу дозволяє виявити базові тенденції в розвитку підприємства та виявити позиції, що викликають сумнів. Розшифровки найбільших статей балансу дозволяють виявити некоректності віднесення окремих активів або зобов’язань до певних статей балансу. При оцінці достовірності слід звертати увагу на наступні базові елементи:

виявлення безнадійної дебіторської заборгованості та неліквідних запасів: дані види активів є по своїй суті прихованими збитками підприємства і при формуванні аналітичного балансу повинні бути виключені зі складу активів (в складі пасивів на аналогічну суму зменшується сума власних коштів);

виявлення в складі дебіторської заборгованості та запасів сум, які реально будуть погашені або реалізовані в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: якщо в результаті оцінки розшифровок статей балансу та співбесіди з клієнтом будуть виявлені такі активи, їх необхідно перенести до необоротних активів;

виявлення в складі кредиторської заборгованості сум, які реально будуть погашені в термін більше ніж 12 місяців від звітної дати: результатом такої оцінки повинен бути перенос таких сум в групу довгострокових зобов’язань;

виявлення сум взаємної заборгованості: під взаємною слід розуміти однакову за розміром дебіторську та кредиторську заборгованість клієнта з одним і тим же підприємством, при цьому погашення цих сум планується в один період; досить часто вказані суми є наслідком прихованих бартерних операцій та штучно збільшують валюту балансу; при формуванні аналітичного балансу дані суми доцільно вилучати;

виявлення обсягів фінансування пов’язаних осіб або від пов’язаних осіб: виявлення вказаних сум передбачає більш поглиблене вивчення строків погашення даних сум (вони реально можуть значно відрізнятися від формальних строків) із віднесенням до відповідних груп активів та пасивів; також даний аналіз дозволяє:

- вияснити рівень та ризик «переливання» грошових коштів всередині групи підприємств;

- вияснити обсяги фінансування від власників або пов’язаних осіб, які можна віднести до квазі-капіталу підприємства (найчастіше це можливо при оцінці кредитоспроможності підприємств середнього та малого бізнесу, де межа між власними коштами підприємства та коштами власника досить часто буває розмитою).

Отриманий аналітичний баланс дозволяє оцінити реальну поточну ситуацію щодо платоспроможності клієнта. При аналізі звітності, як правило, застосовуються горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз балансу та коефіцієнтний аналіз.

Горизонтальний аналіз балансу дозволяє визначити обсяги та темпи змін окремих статей балансу, виявити базові джерела притоку та відтоку грошових коштів. Наприклад, відтік грошових коштів у формі значного нарощення дебіторської заборгованості може бути покритим як за рахунок росту кредиторської заборгованості, росту залучених кредитів, прибутку, зменшення запасів або необоротних активів. Оцінка такої взаємодії між різними статтями активів та пасивів дозволяє виявити зміни в політиці ведення діяльності підприємством, напр.:

нарощення обсягу продаж через надання більш триваліших товарних кредитів;

покращення управління запасами;

нарощення обсягів оборотних активів через продажу частини основних засобів і т.д.

Вертикальний аналіз балансу показує структуру активів та пасивів підприємства. Вертикальний аналіз доповнює горизонтальний аналіз, так як виключає фактор впливу інфляції на валюту балансу і дозволяє краще порівняти окремі статті балансу в різні періоди.

Коефіцієнтний аналіз є найбільш поширеним методом аналізу фінансової звітності. Разом з тим слід звернути увагу на наступне, що самі значення розрахованих коефіцієнтів не можуть повноцінно охарактеризувати рівень фінансового стану підприємства. Для реальної оцінки стану підприємства на основі коефіцієнтного аналізу розраховані показники необхідно порівнювати з певним орієнтиром. Таким орієнтиром можуть виступати показники підприємства попередніх періодів. Дане порівняння дозволить виявити тенденції діяльності підприємства та зміни щодо покращення або погіршення стану підприємства. Також часто в якості такого орієнтиру використовують нормативні значення показників, притаманні для даної галузі.

Коефіцієнти, що використовуються для оцінки платоспроможності підприємства, широко розписані в економічній літературі та групуються на наступні групи [39, c. 322]:

Коефіцієнти фінансової стійкості. Використовуються для оцінки довгострокової стабільності підприємства, що особливо важливо при довгостроковому фінансуванні. Базовим є коефіцієнт «debt to equity», який може бути розрахований різними способами: капітал/активи, зобов’язання/активи або капітал/зобов’язання.

Коефіцієнти ліквідності. Дана група показників важлива при оцінці короткострокової платоспроможності (наскільки оборотні активи перекривають поточні зобов’язання). Показники ліквідності доцільно розглядати разом із показниками оборотності оборотних коштів, які показують ступінь ліквідності оборотних коштів та можуть вказати на наявність проблемних активів в структурі оборотних коштів.

Коефіцієнти оборотності. Оцінка оборотності дебіторської заборгованості, запасів та кредиторської заборгованості дозволяють охарактеризувати тривалість операційного циклу підприємства та виявити тривалість розривів між поступленнями коштів та платежами.

Коефіцієнти рентабельності. Використовується для оцінки рівня прибутку як основного джерела грошового потоку підприємства.

Окрему увагу слід звернути на фінансову звітність при фінансуванні груп підприємств. В даному випадку найбільш повноцінну інформацію дасть консолідована фінансова звітність групи. Консолідацію доцільно здійснювати згідно рекомендацій, викладених в МСБО 27 «Консолідовані фінансові звіти та облік інвестицій у дочірні підприємства». В ідеальному випадку найбільш доцільніше здійснити консолідацію всіх підприємств групи, але реально досягти даної ситуації неможливо із-за різних причин: небажання клієнта розкривати всю фінансову інформацію про групу, тривалий період підготовки інформації для лізингової компанії чи банку, тривалий період консолідації звітності. Для практичного управління вказаними ситуаціями доцільно розробити певні проміжні рішення щодо аналізу звітності групи підприємств, наприклад:

консолідація ключових центрів бізнесу групи, на яких зосереджені активи, виробництво та продажі (ризики: існує певна імовірність, що буде упущена одна із ключових компаній, яка може значно змінити загальний фінансовий стан при консолідації);

консолідація окремого бізнесу групи (ризики: не дає можливості оцінити стан та потреби інших бізнесів групи, що може призвести відтоку грошових потоків на фінансування інших бізнесів);

здійснення аналізу звітності ключових підприємств групи (ризики: дає лише фрагментовану фінансову інформацію про групу, і може включати лише аналіз тих підприємств групи, де зосереджуються прибутки, що може привести до значного викривлення загальної оцінки стану групи).

Із описаних вище варіантів найменш ризиковим є перший варіант, що передбачає консолідацію ключових підприємств групи. Решта вказаних варіантів має значні ризики того, що група буде оцінена некоректно. Однак в будь-якому випадку необхідно здійснити аналіз всіх потоків та боргів підприємств групи, що не були включені до консолідації, з метою оцінки ризику відтоку коштів до цих підприємств.

Формування висновків

Рис. 2.11 Приклад структури SWOT-аналізу [10, c. 207]

Зведені результати аналізу кредитоспроможності найбільш зручно відображати в форматі SWOT-аналізу. Стандартна форма SWOT-аналізу передбачає розділ базових факторів на 4 групи: сильні сторони, слабкі сторони, можливості та загрози. При цьому сильні та слабкі сторони зосереджують перелік факторів, які є внутрішніми для лізингоодержувача. В групах «можливості» та «загрози» відображаються зовнішні фактори, незалежні від лізингоодержувача (рис. 2.11).

Основною перевагою формату SWOT-аналізу є насамперед зручність та компактність відображення інформації шляхом групування та ранжування ключових факторів, які характеризують переваги та недоліки проекту, що фінансується. Таким чином, даний формат є найбільш доцільним при прийнятті рішення про фінансування.

Невід’ємною частиною висновку щодо фінансування є визначення ступеня ризику угоди. Саме визначення ризику угоди є одним із ключових елементів, на основі яких здійснюється розрахунок та формування резервів на покриття збитків від прийнятого кредитного ризику. В свою чергу, формування даних резервів є одним із базових інструментів управління кредитним ризиком портфеля. Визначення ступеня ризику лізингової угоди може базуватись як на рекомендаціях регулятора ринку (у випадку лізингової компанії це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), так і на основі внутрішньої методики, прийнятої лізинговою компанією.

Рівень ризику лізингової угоди в порівнянні із середнім рівнем ризику лізингового портфеля дає можливість менеджерам при прийнятті рішення оцінити наскільки угода, що розглядається, відповідає прийнятій стратегії компанії щодо рівня ризику портфеля. Оцінка ризику угоди проводиться не тільки на основі оцінки кредитоспроможності, але і на основі юридичного аналізу, оцінки забезпечення, оцінки структури угоди. Результатом проведеної оцінки ризику є присвоєння кредитного рейтингу даній угоді.

Основні відмінності базових підходів оцінки кредитоспроможності

Таким чином, незалежно від підходу, що використовується при аналізі кредитоспроможності, необхідно провести оцінку всіх описаних вище елементів. Відмінності між різними підходами оцінки (таблиця 2.1) полягають в основному у:

різних джерелах вихідної інформації для аналізу (напр., при мікрофінансуванні можуть прийматися до уваги дані управлінської звітності, що не підтверджені офіційними довідками);

застосуванні різних методів при оцінці певного елементу аналізу кредитоспроможності (напр., поглиблений аналіз бізнес-плану при проектному фінансуванні та загальний огляд ТЕО при поточному фінансуванні);

різних акцентах на окремі елементи аналізу при прийнятті рішення (напр., при проектному фінансуванні більше значення мають результати аналізу бізнес-плану ніж поточний рівень платоспроможності).

В основі аналізу кредитоспроможності при фінансуванні поточних потреб лежить твердження, що на протязі періоду фінансування платоспроможність компанії кардинально не зміниться та буде характеризуватись тими ж тенденціями, що були притаманні для підприємства в минулому. Таким чином, аналіз кредитоспроможності в даному випадку зосереджений на оцінці поточної платоспроможності та тенденцій розвитку підприємства, що склалися в минулому. При цьому до уваги приймається інформація, що підтверджена офіційно як самим підприємством, так і третіми сторонами (напр., банком). Результати оцінки ТЕО не мають вирішального значення при прийнятті рішення.

Фінансування інвестиційних проектів характерне тим, що оцінка кредитоспроможності в основному зосереджується на оцінці окупності інвестиційного проекту. При цьому аналіз поточного стану підприємства (фінансова стійкість, платоспроможність, обсяги діяльності) має значення лише для оцінки здатності обслуговувати борг до того, як інвестиційний проект почне генерувати грошовий потік. Також присутні значні вимоги щодо самого бізнес-плану, який повинен включати різносторонній аналіз проекту та деталізований прогноз всіх грошових потоків по проекту.

Основні особливості мікрофінансування випливають із специфічних характеристик суб’єктів фінансування, малих та середніх підприємств. Малі та середні підприємства досить часто потребують фінансування в порівняно невеликих розмірах. Саме тому для здешевлення процесу прийняття рішення про фінансування основна частина аналізу зосереджена на менеджері, що займається продажами (залучення клієнта, аналіз кредитоспроможності, оцінка забезпечення, аналіз юридичних аспектів). Разом з тим приймаючи до уваги таку концентрацію функцій, значно підвищена особиста відповідальність менеджера щодо якості сформованого ним портфеля (встановлена пряма залежність доходу менеджера від якості портфеля). Що стосується безпосередньо аналізу кредитоспроможності, тут теж присутні певні свої особливості, зокрема:

може прийматися до уваги інформація згідно внутрішньої управлінської звітності підприємства;

аналітичний баланс формується на основі розшифровок запасів, основних засобів, дебіторської та кредиторської заборгованості;

часто застосовується розрахунок грошових потоків підприємства (напр., якщо діяльність характеризується значними сезонними коливаннями, або у випадку подання інвестиційного проекту).

Скорингові системи оцінки кредитоспроможності

Крім зазначених вище підходів, що застосовуються українськими фінансовими установами, досить перспективним є застосування скорингових систем. Дані системи виходять із твердження, що для проблемних боржників характерні певні спільні ознаки. Процес формування скорингової моделі розбивається на наступні етапи:

формування статистичної вибірки, виходячи із портфеля лізингової компанії або асоційованого банку;

відбір переліку ключових характеристик (в цілому, даний перелік буде відповідати тим елементам, що описані вище);

визначення впливу кожної ознаки на ступінь ризику (може розраховуватись як співвідношення проблемних боргів із даною ознакою до загальної кількості боргів із такою ж ознакою);

визначення принципів формування інтегрованої оцінки, яка напряму характеризує імовірність дефолту клієнта;

визначення межі інтегрованої оцінки, нижче якої фінансування вважатиметься потенційно ризиковим (інколи замість визначення 2-х груп «позитивне рішення»/«негативне рішення» застосовується розподіл на 3 групи: «позитивне рішення», «необхідність більш поглибленого аналізу», «негативне рішення»);

проведення перевірки моделі на базі нової вибірки із портфеля.

Сформована коректним чином скорингова модель дозволяє компанії в значній мірі прискорити процес продаж фінансових послуг та не потребує високої кваліфікації продавців в частині аналізу кредитоспроможності. Разом з тим при формуванні моделі слід мати на увазі [13, c. 17]:

фінансова установа повинна володіти достатньою статистичною вибіркою, що буде виступати основою при створенні моделі;

на практиці скорингові моделі найчастіше застосовуються для роздрібних продаж (фінансування фізичних осіб);

можливе застосування таких моделей для забезпечення продаж фінансових послуг середньому та малому бізнесу на поточні потреби;

скоринг не повинен застосовуватись при фінансуванні інвестиційних проектів, які передбачають значну зміну платоспроможності клієнта, так як подібні проекти несуть в собі значну кількість ризиків, що не можуть бути передбачені в стандартній скоринговій моделі;

компанія повинна періодично перевіряти коректність скорингової моделі та здійснювати відповідні коректування.

2.3 Діюча стратегія і тактика на ринку лізингу банку «Грант»

Механізм лізингового кредитування у банку «Грант» включає в себе чотири основні етапи, що випливають з типової схеми лізингової операції:

1) звернення лізингоодержувача до лізингодавця з проханням придбати потрібне йому обладнання у постачальника, аби потім надати його в оренду;

2) купівля лізингодавцем даного обладнання у постачальника;

3) передача лізингодавцем придбаного обладнання у тимчасове користування лізингоодержувачу за певну плату;

4) припинення (закриття) лізингової угоди.

В основі виділення етапів механізму лізингової операції покладена оцінка лізингу як виду підприємницької діяльності, спрямованої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів у майно, яке передається за договором фізичним та юридичним особам у виробниче користування на певний строк.

На першому етапі лізингової операції майбутній лізингоодержувач готує офіційну заявку — запит лізингодавцю (банку). У цій заявці мають міститися дані про предмет лізингу, передбачуваний строк лізингу, пропозиції щодо орендної плати та інша інформація. До заявки додаються бізнес-план, розрахунки окупності, баланс підприємства, доручення на проведення переговорів з постачальником.

Лізингодавець проводить експертизу отриманих документів, оцінює спроможність підприємства-лізингоодержувача своєчасно здійснювати лізингові платежі. У разі позитивного рішення щодо лізингової угоди, лізингодавець починає готувати договір з клієнтом-лізингоодержувачем.

Лізингодавець направляє потенційному лізингоодержувачу умови договору, лізингові ставки, графік платежів, а також підтверджує постачальникові-продавцю готовність оплатити обладнання, замовлене лізингоодержувачем [34, c. 265].

Лізингоодержувач знайомиться з умовами договору і підписує його. Після цього лізингодавець направляє постачальникові замовлення-наряд на поставку продукції, який містить такі основні положення: доручення лізингодавця, що видає замовлення, підприємству-виконавцю виготовити певне обладнання для передачі його в лізинг; узгодження загальної кількості обладнання, що виготовлятиметься; встановлення строку виготовлення і загальної вартості обладнання. До замовлення-наряду, як правило, додаються технічні завдання (вимоги) та інші документи, що визначають умови виконання робіт.

На другому етапі лізингової операції замовник-лізингодавець укладає з постачальником-продавцем договір, який регламентує умови оплати і поставки предмета лізингу. Договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг, включає такі розділи: найменування і кількість продукції, що поставляється (зобов'язання постачальника виготовити і поставити обладнання та зобов'язання замовника прийняти та оплатити його в кількості і строки згідно з узгодженим графіком); якість і комплектність продукції (відповідність продукції визначеним технічним умовам); ціна і сума договору (оплата продукції за договірною ціною); порядок відвантаження (вид транспорту, вантажна швидкість, мінімальна норма відвантаження); тара і пакування; порядок розрахунків; строк дії договору; додаткові умови.

Зазначене у специфікації договору обладнання лізингодавець має купляти з виключною метою передачі його лізингоодержувачу в рамках угоди про лізинг.

На третьому етапі лізингової операції лізингоодержувач приймає обладнання і після його монтажу і введення в експлуатацію підписує разом із постачальником і лізингодавцем акт (протокол) прийняття обладнання в експлуатацію. Цей акт засвідчує готовність до експлуатації прийнятого лізингоодержувачем обладнання. В акті прийняття обладнання в експлуатацію документально засвідчується відповідність якості й комплектності прийнятого в лізинг майна умовам, передбаченим у договорі купівлі-продажу з постачальником і відсутність у лізингоодержувача будь-яких претензій з питань, які є приводом для повної або часткової відмови від акцепту платіжних документів.

Одночасно з підписанням акта прийняття вступає в дію основний юридичний документ щодо лізингового кредиту — лізингова угода, або договір про лізинг. Залежно від умов лізингової операції використовуються різні типові форми цього договору: договір фінансового лізингу, договір разового (оперативного) лізингу, договір лізингу з правом викупу, лізингова угода (договір) банку з підприємством, договір міжнародного лізингу тощо.

Як правило, договір про лізинг включає такі основні положення: найменування сторін, об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк на який укладається договір лізингу; розмір і графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по закінченні дії договору; умови довгострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін; дата і місце укладання договору. За згодою сторін у договорі лізингу можуть бути передбачені й інші умови.

Протягом строку дії лізингової угоди лізингоодержувач за свій рахунок і на свій ризик здійснює експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до вимог підприємства-виробника щодо його установки та експлуатації; забезпечує охорону об'єкта лізингу, проводить його регулярний профілактичний ремонт, здійснює відповідне технічне обслуговування.

Лізингоодержувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. В Україні лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Лізингові платежі відповідно до законодавства України відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

На четвертому етапі реалізації лізингової операції лізингоодержувач і лізингодавець виконують обов'язки, пов'язані з поверненням обладнання. По закінченні строку дії договору лізингу лізингоодержувач позбавляється права використовувати обладнання. Він повертає обладнання лізингодавцю, або поновлює лізинговий договір, або придбає орендоване обладнання у власність. Пропозиції лізингоодержувача про набуття майна, його повернення або продовження договору мають бути представлені лізингодавцю не пізніше як за 1,5 місяця до завершення строку лізингу. Якщо лізингоодержувач не заявляє про бажання придбати майно або продовжити договір, він повинен повернути майно лізингодавцю за вказаною ним адресою не пізніше як за 15 днів після закінчення терміну лізингу.

Лізингодавець контролює повернення об'єкта лізингу в належному робочому стані. Витрати, пов'язані з поверненням обладнання, несе лізингоодержувач. До тих пір, поки лізингодавець не буде фактично відновлений у володінні майном, лізингоодержувач продовжує вносити плату і нести відповідальність за об'єкт лізингу. Якщо лізингоодержувач вніс якісь зміни (модифікації) в обладнання, він зобов'язаний на вимогу лізингодавця і за свій рахунок відновити первинний стан цього обладнання.

Якщо лізингоодержувач не повертає обладнання по закінченні терміну оренди або із закриттям угоди, з нього відшкодовується пеня у відсотках від залишкової вартості обладнання за кожний день прострочення до повного повернення обладнання лізингодавцю.

Банк «Грант» уклав угоду з фінансового лізингу.

За цією угодою придбано автомобіль ринковою вартістю 50000 грн.

Строк лізингу — 5 років.

Процентна ставка, що прирощується — 12 % річних, сплачується в кінці кожного періоду платежу.

Лізингоодержувач — юридична особа.

Договором передбачено придбання автомобіля після закінчення строку лізингу (ціна придбання — 0 грн.).

Визначений строк корисного використання лізингоодержувачем автомобіля — 7 років.

Договір є договором фінансового лізингу, оскільки строк лізингу більший за 60 % строку корисного використання автомобіля (5 : 7-71,4%).

Періодом вважається рік, а не місяць.

У разі 12 % платежу за п'ять періодів К = 3,605 (додаток 38).

Обчислюємо суму лізингового платежу, що його має сплачувати лізингоодержувач в кінці кожного року (якщо процентна ставка 12 %):

50000 : 3,605 = 13870 (суму округлено).

Щороку лізингоодержувач сплачуватиме лізингодавцю по 13870грн.

«Знаходимо загальну суму витрат (із процентами):

13870-5 (строк лізингу) = 69350 грн.

- Розраховуємо суму процентів, що будуть сплачені:

69350-50000 =19350 грн.

Складаємо таблицю сплати лізингових платежів (табл. 2.2):

Таблиця 2.2

Таблиця сплати лізингових платежів

Розрахунки:

* 13870-6000 = 7870.

50000-7870 = 42130. Суму округлено.

Щомісячна сума платежів визначається: «за перший рік:

проценти — 6000 : 12 = 500 грн.;

основна заборгованість — (13870 : 12) - 500 = 655,83 грн.

Аналогічні обчислення виконуються щодо наступних років.

Протягом строку лізингу (оренди) лізингоодержувач нараховує амортизацію.

Визначена ліквідаційна вартість — 0. Для нарахування амортизації застосовується прямолінійний метод.

50000 / 7 = 7143 грн/рік,

7143 4/12 = 595,25 грн/місяць.

Лізингоодержувач з акціонерним банком “Грант” уклав договір з оперативного лізингу будинку на три роки.

Вартість будівлі 65433 грн.

Строк корисного використання будівлі 20 років

Визначена ліквідаційна вартість 5000 грн.

Щорічна лізингова плата 24000 грн.

Вартість будівлі, що зазначена в угоді, 72000 грн.

Лізингодавець застосовує прямолінійний метод нарахування амортизації.

Умовами договору передбачено, що лізингоодержувач здійснює капітальні вкладення в орендований будинок. Лізингодавець витрати не враховує.

Щомісячна плата становить:

24000: 12 = 2000 грн. Річна сума амортизаційних відрахувань:

(65433 -5000): 20 = 3021,65 грн. Щомісячна сума амортизаційних відрахувань: 3021,65: 12 = 251,80 грн.

Через рік лізингоодержувач здійснив добудову — гараж вартістю 9000 грн. За умовами договору всі витрати, пов'язані із капітальними вкладеннями, несе лізингоодержувач. У зв'язку з цим лізингова плата лізингодавцем не переглядається.

Витрати, понесені лізингоодержувачем через таку добудову, визнаються поточними у відповідних облікових періодах протягом визначеного терміну корисної служби гаража чи решти строку лізингу (залежно від того, який з цих періодів коротший) і відносяться на витрати нарахуванням амортизації.

Лізингоодержувач визначив строк корисного використання капітальних вкладень (гаража) — 10 років. Визначена ліквідаційна вартість гаража — 500 грн. Оскільки строк корисного використання більший ніж решта строку лізингу, то витрати будуть розподілені на два роки.

Під час продажу необоротного активу з укладенням угоди про його одержання продавцем у фінансовий лізинг (оренду) дохід від продажу визнається:

- у сумі вартості продажу необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) нижча або дорівнює балансовій вартості проданого необоротного активу;

- у розмірі балансової (залишкової) вартості проданого необоротного активу, якщо вартість продажу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу) вища, ніж балансова вартість проданого необоротного активу. Сума вартості продажу необоротного активу (після відрахування непрямих податків та інших відрахувань з доходу), що перевищує його балансову (залишкову) вартість, включається продавцем-лізингоодержувачем до складу доходів майбутніх періодів, а також до складу доходу відповідних звітних періодів протягом строку фінансового лізингу (оренди). Одночасно балансова (залишкова) вартість проданого необоротного активу виключається з балансу лізингоодержувача з відображенням у складі витрат реалізованих необоротних активів.

Таким чином, банки як лізингодавці заінтересовані в своєчасному погашенні основної суми боргу за лізингом та процентів за надання об'єктів у лізинг.

Отже, добре відпрацьована система обліку і аналізу лізингових операцій є важливим елементом загального процесу здійснення лізингової операції.

Зазначимо, що лізинговий бізнес в Україні перебуває нині тільки на стадії зародження. Так, уже діє понад 730 структур, які проводять лізингові операції.

Розвиток лізингу в Україні передусім залежатиме від надійності гарантій, що зменшують фінансові ризики, яких можуть зазнати учасники лізингових операцій. На користь лізингу свідчать його значні переваги порівняно з іншими формами бізнесу, пов'язаними з простим набуттям майна.

В цілому, кожен із описаних вище підходів аналізу кредитоспроможності має власну нішу застосування. Розробка універсальних методик не є доцільною, так як ускладнює процес аналізу для окремих типів клієнтів та угод, що може привести до втрати частини клієнтів компанії. При виборі базового підходу щодо аналізу кредитоспроможності лізингові компанії перш за все повинні визначитись щодо цільового ринку та в залежного від його характеристик обрати відповідний підхід. Разом з тим із ростом лізингової компанії, обсягів продаж, кількості цільових ринків кількість застосовуваних підходів може зрости.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення банками механізму лізингових операцій

3.1 Закордонний досвід лізингової діяльності фінансових установ

Наукові дослідження та практика провідних країн світу доводять, що лізинг відіграє важливу роль в економічному зростанні країн, що розвиваються. Надаючи додатковий капітал, він сприяє додатковим інвестиціям у бізнес. Це, в свою чергу, збільшує зайнятість і податкову базу та стимулює зростання валового внутрішнього продукту. Таким чином, немає сумнівів, що нагромадження капіталу, пов’язане з придбанням обладнання, має значний вплив на валовий внутрішній продукт будь-якої країни. В загальному вигляді, чим більш продуктивними є активи, тим більшою буде віддача. Крім цього, зростання нагромадження капіталу призводить до зростання зайнятості та розширення податкової бази. В свою чергу, нагромадження капіталу значною мірою знаходиться під впливом багатьох факторів, до яких належить і податкова політика країни. Як країни з економікою, що розвивається, так і розвинені країни з успіхом використовують податкові стимули для стимулювання придбання обладнання, а саме податкові кредити, податкові списання та прискорену амортизацію.

Лізинг відіграє значну роль у процесі нагромадження капіталу. Як зазначалося раніше, лізинг у розвинених країнах складає значну частину формування капіталу (основних засобівів) і, звичайно, має потенціал, щоб відігравати аналогічну роль на ринках країн, що розвиваються. Таким чином, лізинг, як сильний та життєздатний фінансовий інструмент, може відігравати важливу роль в економічному розвитку країни.

Податкова політика, що впливає на нагромадження капіталу, значною мірою впливає також на сферу лізингу. Що стосується лізингу найважливіший податковий момент - строки амортизації.

Враховуючи початковий етап розвитку вітчизняної лізингової галузі постає питання, що доцільно зробити для забезпечення її сталого розвитку. Існують універсальні як економічні, так і суспільні стимули, що дозволяють зробити лізинг ефективним механізмом пожвавлення інвестицій в основні засобии. Загальновідомо, що до економічних відносяться податкові стимули, наприклад, прискорена амортизація; бюджетна підтримка; зменшення податкових зобов’язань. Дані підходи застосовують до прямого оподаткування лізингових операцій. Наведемо декілька аргументів щодо прискореної амортизації для об’єктів придбаних на умовах фінансового лізингу [26, c. 95]:

1. Введення підвищених норм амортизації для оновлення основних засобів дозволить значно підвищити доходи від продажу нових об’єктів основних засобів у виробників. Це призведе до значного підвищення бази оподаткування. Збільшення валових доходів виробників об’єктів основних фондів від впровадження підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу буде значно перевищувати амортизаційні відрахування

2. Досвід країн Центральної та Східної Європи, зокрема Польщі, Чехії, Угорщини, Росії, свідчить про те, що до 30% фінансування оновлення основних засобів забезпечує саме фінансовий лізинг. В Україні цей показник становить 0.02 % при зносі основних засобів від 60 до 90% в різних видах економічної діяльності. Отже, в Україні фактично мізерні обсяги операцій фінансового лізингу.

3. Стосовно питання, що все оновлення основних засобівів буде здійснюватися лише через фінансовий лізинг, досвід країн, які застосовують підвищенні коефіцієнти амортизаційних відрахувань, свідчить, що фінансування оновлення за допомогою фінансового лізингу, досягає лише 30% всього обсягу фінансування. Навіть якщо обсяг лізингових операцій в Україні збільшиться в 100 разів, це буде забезпечувати фінансування лише 2% фактичного обсягу фінансування оновлення основних засобів.

4. Багато вітчизняних компаній відчувають нестачу внутрішніх ресурсів на придбання обладнання. Підвищені коефіцієнти дозволять заохотити такі компанії до використання фінансового лізингу для інвестування коштів в оновлення основних засобів, що на даний момент мають значний моральний та фізичний знос.

5. Прискорена амортизація для лізингодавця дозволяє лізинговій індустрії, особливо на ранніх етапах розвитку, наприклад стадії вітчизняної індустрії, розвиватися швидкими темпами. Свідченням слабкого розвитку ринку лізингу в Україні є друга фаза еволюції розвитку лізингу, на якій знаходиться вітчизняна лізингова індустрія (із шести можливих).

6. Підвищені коефіцієнти амортизації створять конкуренцію для іноземних кредиторів та посилять конкурентні позиції вітчизняних кредиторів.

7. Для всіх лізингових операцій можна запровадити режим реєстрації, що дозволить зберегти контроль за можливими зловживаннями.

8. Для обмеження зловживань можна запровадити максимальну маржу для лізингодавців.

9. Підвищені коефіцієнти для фінансового лізингу будуть нести певну грошову вигоду теперішньої вартості для лізингодавців. Лізингодавці будуть поступатися частиною або усім обсягом вигод від теперішньої вартості шляхом зниження лізингових платежів. Знижені лізингові платежі для лізингоодержувачів спричинять або появу більшої кількості лізингоодержувачів, або збільшення обсягів обладнання, взятого в лізинг вже існуючими лізингоодержувачами. У будь-якому випадку, додаткова кількість виробничого обладнання буде знаходитися у використанні, що призведе до розширення обсягів основного капіталу в країні.

10. Додаткове виробниче устаткування, що досягається за допомогою підвищених коефіцієнтів для фінансового лізингу, призведе до збільшення зайнятості, прискорить темпи зростання валового внутрішнього продукту та призведе до збільшення податкових надходжень. Підтвердженням даного аргументу є досвід таких країн як Аргентина, Австралія, Бангладеш, Бразилія, Чилі, Чеська Республіка, Данія, Сальвадор, Фінляндія, Франція, Гватемала, Гондурас, Індія, Індонезія, Ірландія, Італія, Японія, Марокко, Нікарагуа, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Словацька Республіка, Сальвадор, Шрі-Ланка, Таїланд, Туреччина, Великобританія, Франція, Росія, Угорщина, Польща.

11. Досвід провідних країн світу (США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Канада) свідчить, що серед основних джерел оновлення основних засобів - 60% коштів надають власні кошти підприємств, 25% – кредити банків, 7% - облігаційні позики, решта - інші форми залучення капіталу. Отже, основними джерелом є власні кошти підприємств. На даному етапі розвитку, лише прискорені норми амортизації дозволяють формувати найбільше джерело оновлення основних засобівів для українських підприємств.

12. За оцінками іноземних експертів, що наводяться в World Leasing Year Book, за допомогою обладнання, що було поставлене в Росії в 2005 р. на умовах фінансового лізингу обсягом 1.3 млрд. дол. було створено 34 тисячі нових робочих місць.

Порівнюючи податкове законодавство щодо практики непрямого оподаткування лізингових операцій, а саме, оподаткування податком на додану вартість комісій та процентів лізингодавця в 25 країнах Європейського Союзу, Канаді та Японії, міжнародні експерти зазначають, що в даних країнах комісії та проценти не оподатковуються податком на додану вартість. В Україні з 1 січня 2006 р. введена норма, згідно з якою розмір комісії, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, оподатковується податком на додану вартість.

Порівняльний аналіз щодо непрямого оподаткування, а саме оподаткування податком на додану вартість комісій лізингодавців, засвідчив, що його застосування є недоцільним в умовах України, оскільки така практика не відповідає інтересам інвестиційної політики держави, інтересам лізингоодержувачів та інтересам державного бюджету. Незначний розмір лізингової галузі пояснюється українським підходом щодо оподаткування лізингових операцій, яка підвищує вартість послуг для лізингоодержувачів, а потім і для споживачів продукції, що випускається за допомогою обладнання, одержаного на умовах фінансового лізингу. Збільшена вартість лізингових послуг призводить до зменшення платоспроможного попиту з боку лізингоодержувачів, а також зменшується кількість лізингоодержувачів, що можуть собі дозволити інвестиції в основні засоби через механізм лізингу.

На етапі становлення лізингової галузі надзвичайно важливо заохочувати інвесторів до лізингової галузі. Зокрема, необхідно збільшувати капіталізацію лізингових компаній, оскільки без неї вони не зможуть одержувати фінансування в значних обсягах та за прийнятними ринковими ставками, що на даний момент складають 12-14% річних в валюті та 16-20% у гривні. Без збільшення фінансування лізингових компаній іншими кредиторами – банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, виробниками обладнання, лізингові компанії не спроможні фінансувати великі за розміром лізингові угоди та велику кількість лізингоодержувачів.

За даними української статистики в різних галузях економіки знос основних засобів складає від 70 до 90%, а за розрахунками Німецької консультативної групи з питань економічних реформ ступінь зносу основних засобів по галузям економіки складає: промисловість - 49%, сільське господарство - 48%, транспорт - 50%, зв’язок - 40%, будівництво - 49% [11, c. 95].

Яким чином можна фінансувати оновлення основних засобів підприємства, якщо останнє не має власних коштів і не має можливості отримання коштів через кредити банківської системи або фондовий ринок? Досвід провідних країн світу свідчить, що таке фінансування може надати фінансовий лізинг. Розвиток фінансового лізингу у 20 столітті засвідчив його стрімке зростання. Фінансовий лізинг став одним із найважливіших механізмів фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств. Стрімке зростання фінансового лізингу, в першу чергу, залежало від фіскальних переваг (прискорена амортизація). Але навіть після скасування таких переваг на початку його розвитку застосування лізингу зберегло темпи його зростання.

Лізинг є додатковим джерелом фінансування. Він дозволяє фінансувати використання та користування підприємством активу, не відволікаючи існуючі на підприємстві грошові кошти. Таким чином, існуючі фінансові ресурси зберігаються і можуть бути використанні для інших цілей, звідси випливає грошовий потік. У порівнянні із іншими джерелами фінансування, лізинг також легше впорядковувати, а договори в більшості випадків дуже гнучкі. Розмір лізингових платежів зазвичай встановлюється залежно від розміру доходів лізингоодержувача та його потоку грошових коштів. Таким чином, підприємства, що не мають можливості надати забезпечення (заставу) для фінансування своїх виробничих потреб, можуть виконати свої інвестиційні проекти. Це є однією з найважливіших переваг, що компанії можуть отримати, використовуючи лізинг. Досягаючи значних розмірів, лізингова галузь дозволяє значно зменшити вартість залучених фінансових ресурсів для компаній та стимулювати інвестиції.

Дослідники прийшли до висновку, що найбільший ефект від лізингу отримує економіка окремої країни через збільшення активності невеликих підприємств. Загальновідомо, що малим підприємствам надзвичайно важко отримати фінансування. Без ліквідного забезпечення (застави) достатньо важко отримати кредити. Навіть за умов отримання кредиту малим підприємством, воно має платити високі проценті ставки, що впливає на ліквідність, платоспроможність та прибутковість компанії, зменшуючи їх. Альтернативою кредиту в такому випадку є лізинг. Лізинг довів, що він є ефективним інструментом, що долає такі бар’єри як високі кредитні ставки та необхідність наявності забезпечення (застави), що вимагають традиційні банки. Оскільки лізинг орієнтується на грошові потоки, він надає новий спосіб одержання можливості користування активом як альтернатива прямій купівлі активу або одержання кредиту. Таким чином, лізинг може збільшити доступність малих підприємств до середньострокового фінансування оновлення основних засобів та нових технологій.

Взаємозв’язок лізингу та обсягів інвестування в країнах Європи представлений у таблиці 3.1. Статистичні дані доводять, що лізинг є одним із найважливіших джерел фінансування інвестицій в таких країнах як Великобританія, Данія, Швеція, Італія, Німеччина, Франція, що є лідерами за розмірами інвестицій в Європі.

Фінансовий лізинг як одна із найпоширеніших форм фінансування основних засобів повинен стати локомотивом, що забезпечить оновлення основних засобів українських підприємств. Декілька цифр за результатами 2005 р.: в Чехії річний обсяг профінансованих лізингових угод склав 3,4 млрд. євро, в Угорщині – 3,1 млрд. євро, в Польщі – 3,1 млрд. євро, Росії - 7 млрд. євро, у Словенії – 1,1 млрд. євро, у Словакії – 1,1 млрд. євро, в Румунії -0,8 млрд. євро, в Естонії - 0,7 млрд. євро [31, c. 90]. В Україні, за оцінками експертів, у 2005 р. річний обсяг профінансованих лізингових угод склав лише 200 млн. євро. При цьому коефіцієнт співвідношення лізингу до інвестицій в Чехії складає – 16%, в Угорщині – 22%, в Польщі -11%, в Росії – 10%, в Словенії – 20%, в Словакії – 15%, в Румунії – 6%, в Естонії – 32%. В Україні ж 1 млрд. грн., що були вкладені в предмети лізингу в 2004 р., склали 2% від 50 млрд. грн. інвестицій в основний капітал у 2004 р. За оцінками іноземних фахівців, лізинг в Україні знаходиться лише на початку другої стадії еволюції лізингових ринків із шести можливих. З одного боку це негатив, але з іншого боку при створенні сприятливих умов для його розвитку Україна зможе швидко пройти інші стадії еволюції. Очевидно, що від розвитку лізингу в Україні виграє фінансовий ринок України. Створення сприятливих умов для лізингу дозволить створити сприятливі умові для розвитку ринків капіталу. Вищенаведені статистичні дані показують абсолютні та відносні показники лізингової галузі в європейських країнах.

Таблиця 3.1.

Динаміка абсолютних розмірів лізингової галузі та коефіцієнту співвідношення лізингу до інвестицій у країнах Європи [31, c. 89]

У таблиці 3.2 представлено структуру лізингових операцій в Європі.

Таблиця 3.2.

Динаміка зміни структури лізингових операцій за видом активів у Європі за 1999-2005рр. [31, c.62]

Чому необхідно фокусувати увагу на розвитку фінансових ринків та лізингу, якщо банківська система розвивається такими швидкими темпами? Чи потрібні лізинговим компаніям нові фінансові інструменти? Мабуть, іще 5 років тому таке питання було неактуальне і невчасне. Що трапилося? Для початку варто відзначити, що в країні очевидні деякі дуже позитивні тенденції протягом останніх часів, включаючи макроекономічну стабільність та збільшення доходів населення. Наведу декілька цифр, що мають продемонструвати потенціал, який може дати розвиток фінансових ринків: питома вага боргу приватного сектору (випуск цінних паперів власного боргу) у ВВП в країнах ЄС в 2005 р. в середньому складає 36%. В Росії аналогічний показник представляв би ринок розміром 400 мільярдів дол., а фактично складав лише 20 млрд. дол. В Польщі 36% ВВП складають 100 млрд. дол., а фактично борги приватного сектору складали лише 6 млрд. дол. В Україні 36% ВВП - 15 млрд. дол., а фактично випуск цінних паперів власного боргу приватним сектором складав лише 1 млрд. дол.. Таким чином, ці три ринки використовують свій потенціал лише на 6%. Що може забезпечити досягнення потенціалу розвитку приватного ринку боргових зобов’язань? Депозити зростають швидкими темпами, населення України збільшує свої депозитні вкладення в вітчизняних банках. Як відомо, проведення успішних пенсійних реформ в сусідніх країнах створює попит на цінні боргові зобов’язання із прийнятним ризиком. Крім того, варто згадати про те, що мобілізація приватних заощаджень зменшує залежність від іноземних портфельних інвестицій. Здорові вітчизняні фінансові ринки є також індикатором того, що іноземні інвестори будуть зацікавлені в інвестиціях в них.

В Україні емітенти лише підходять до розуміння, який вид боргу задовольняє їх фінансові потреби. З іншого боку, інституційні інвестори зважують прийнятні з точки зору ризику інструменти для того, щоб збалансувати їх портфельні потреби. Коли ми відповідаємо на питання стосовно стандартизації подумаємо про наступне: чи збільшить привабливість вітчизняного фінансово сектору для інвесторів більш інтегрований, ніж фрагментарний фінансовий сектор в межах не лише нашої країни, а також країнах сусідах? Більше того, чи будуть інвестори вітати вищі стандарти розкриття інформації, практики розміщення цінних паперів? Країни сусіди стикаються із загальними перепонами у розвитку лізингових операцій. Наприклад, проблеми високої питомої ваги несплачених своєчасно лізингових платежів не унікальні для окремо взятої країни. Очевидно, що зацікавлені сторони у такій інтеграції, працюючи разом, надаючи один одному інформацію та допомогу у вирішенні негативних моментів можуть подолати ці проблеми набагато швидше, об’єднуючи зусилля для розробки стандартів, необхідних для швидшого розвитку фінансових ринків. Наприклад, стандартизація розкриття інформації та практики розміщення цінних паперів на основі найкращого світового досвіду допоможе збільшити впевненість інвесторів. У свою чергу, збільшена впевненість інвесторів обов’язково має прискорити зростання розвитку фінансових ринків. Ліквідні ринки разом із достатніми обсягами та активністю потребують стандартизованих процесів та регулювання. Враховуючи, що український ринок відносно незначний, інтеграція його із іншими ринками, наприклад Польщі, Угорщини, Чехії, Росії дозволить збільшити впевненість інвесторів. Проаналізувавши досвід побудови фінансових ринків в країнах ЄС, можна побачити, що в них на сьогодні існує величезна кількість незначних розбіжностей у законах та процедурах. Це створює величезні перепони у створенні єдиного ринку капіталів. Україна має певні переваги у цьому напрямі, оскільки лише створюються інфраструктура та правила роботи фінансових ринків, а отже, можемо врахувати відповідний досвід наших сусідів - країн-учасниць Європейського Союзу для того, щоб запровадити нові стандартизовані фінансові продукти [31, c. 62].

Третє питання: хто має бути лідером у розвитку фінансових ринків: державний чи приватний сектор? Приватний сектор має найвагомішу роль у розвитку ринків капіталу, особливо, що стосується збалансування пропозиції із попитом. Але, уряд перший, і що найголовніше, є відповідальним за створення та впровадження „правил гри”. Прозоре та передбачуване законодавче та регуляторне середовище, що підтримує розвиток фінансових ринків – головна запорука успіху. Воно має дозволяти та підтримувати повне та чесне розкриття всієї фінансової інформації про емітента, а також забезпечувати процедури банкрутства, що забезпечують виконання прав кредиторів. Тим не менше (і це дуже важливий момент), якщо існують перепони з боку урядової політики, то в інтересах приватного сектора голосно про це говорити. Приватний сектор має бути частиною вирішення таких проблем, працюючи із урядом, ніж очікуючи від уряду дій. На нашу думку, уряд має бути націлений на розвиток фінансових ринків, кредитуючи та розділяючи деякі ризики, притаманні ринкам. Підсумовуючи відповідь на третє питання, скажу, що державний та приватний сектори, на нашу думку, грають важливу роль у розвитку фінансових ринків, але вони мають працювати разом. Приватний сектор ініціює, виконує та опосередковує операції на ринку. Уряд наглядає за розвитком ринків, застосовуючи таку політику і регулювання, при якій він скоріше направляє ринок, ніж виконує за нього його функції.

Таким чином, Україна потребує активних кроків з боку Уряду і Парламенту України щодо створення економічних та соціальних стимулів для розвитку лізингу в Україні. Центри відповідальності лежать саме в їх площині, і від них залежить, чи буде в Україні справжній бум лізингової галузі чи ні.

3.2 Пропозиції щодо покращення бізнес-середовища для лізингу в Україні

Українське бізнес середовище для лізингу має певні особливості. Воно характеризується зовнішнім та внутрішніми чинниками, що визначають правила гри в лізинговому бізнесі. Наприклад, законодавство для лізингу можна віднести до зовнішнього середовища, на яке важко впливати. До внутрішніх чинників можна віднести рівень конкуренції серед лізингових компаній. Очевидно, що конкуренція серед лізингових компаній залежить від технологій, за якими вони працюють, персоналу, їх доступу до джерел фінансування.

З одного боку, законодавче поле, в якому функціонує лізингова галузь змінюється дуже динамічно і кардинально. Зміни комерційного та податкового права для лізингу протягом 1991-2006 років відбувалися часто і непослідовно. Значна кількість змін очевидно не сприяла встановленню чітких та прозорих правил роботи для учасників лізингової індустрії.

Протягом 1991-2003 років комерційне право для лізингових операцій було однобоким: лізингоодержувач мав необмежені права, права лізингодавця були практично відсутні. Найяскравішою ознакою невідповідності інтересів у лізинговій галузі був той факт, що лізингодавець після передачі об’єкта лізингу лізингоодержувачу практично не мав можливості його повернути у випадку, коли лізингоодержувач не виконував умови договору фінансового лізингу. Така практика призвела то того, що лізингова галузь стала галуззю із найвищими ризиками. Високі ризики, що були закладені в комерційному праві для лізингодавців, призводили до практики встановлення останніми високої ціни для лізингоодержувачів [43, c. 42].

Високі ціни лізингодавців не сприяли залученню більшої кількості клієнтів. В Україні був практично відсутній вторинний ринок лізингу (вторинним ринком лізингу вважаються предмети лізингу, що вже були у вжитку). У країнах із розвиненою лізинговою індустрією розмір ринку вторинного лізингу не менший за розмір ринку первинного лізингу. Таким чином, можна зробити висновок, що постійна зміна правил гри як на рівні комерційного права, так і на рівні податкового права призвели до того, що лізингова галузь не стала локомотивом економічного зростання в Україні на відміну від більшості країн, в яких лізинг забезпечував його основну функцію: пожвавлення економічної активності суб’єктів господарювання.

З іншого боку, конкуренція серед вітчизняних лізингових компаній значно відрізняється і залежить від сегментів, в яких вони працюють. Наприклад, конкуренція серед лізингових компаній, що надають у оперативний або фінансовий лізинг автомобілі, дуже висока. Конкуренція серед лізингових компаній, що надають в оперативний або фінансовий лізинг сільськогосподарську техніку або літаки та залізничний транспорт, практично відсутня.

Для ілюстрації стану розвитку бізнес середовища для лізингу в Україні представимо еволюцію розвитку лізингу в інших країнах. Еволюція лізингу в світі певною мірою схожа на еволюцію будь-якої іншої галузі, і лізинг зростає від народження до досягнення повного розвитку. Іноземні фахівці виділяють шість стадій розвитку лізингу, зокрема оренда; простий фінансовий лізинг; комплексний фінансовий лізинг; пакетування послуг або операційний лізинг; нові продукти; зрілість .

Перша стадія еволюції розвитку лізингу(оренда) передувала лізингу протягом сторіч, і навіть сьогодні цей сектор дуже жвавий і конкурентоспроможний майже в усіх країнах світу. Оренда характеризується коротким строком (менше 12 місяців) та повним набором послуг. Після закінчення строку оренди користувач повертає обладнання власнику.

Друга стадія (простий фінансовий лізинг) зародився сто років тому спочатку у Великобританії, а потім у Сполучених Штатах. В кожній окремій країні світу - це перший лізинговий продукт, що відрізняється від оренди. Продукт характеризується намірами лізингоодержувача в кінцевому рахунку придбати обладнання. В кінці терміну лізингу лізингоодержувач, повністю сплативши лізингодавцю суму лізингової плати, отримує право власності без надання додаткової винагороди або придбає обладнання за номінальну вартість. Оскільки лізинг є новим продуктом, психологія власності все ще дуже притаманна користувачу. Лізингодавець також намагається просто фінансувати обладнання через лізинг і не бажає повертати майно в кінці терміну. Для лізингодавця прийнятний кредитний, а не майновий ризик, оскільки останній вимагає розвиненого вторинного ринку, який не обов’язково існує на цій стадії. Лізинговий продукт майже без винятку пропонується на базі мережі, в якій послуги лізингодавця обмежені фінансуванням обладнання. Протягом цієї фази ринок звичайно залежить від відсотків і не реагує на додаткову вартість. До країн, що перебувають на цій фазі, выдносять Бангладеш, Хорватію, Нікарагуа та Румунію. До цієї стадії розвитку лізингової галузі належить і вітчизняний ринок лізингу.

З перебігом часу та виходом інших учасників на ринок лізингова галузь вступає у третю стадію – стадію комплексного фінансового лізингу. Протягом цієї стадії лізингодавці починають структурувати багато зі своїх фінансових лізингів та надають лізингоодержувачу альтернативні можливості наприкінці дії договору лізингу та можливість поновити його на основі фіксованого залишку. (Лізингоодержувач повинен або викупити предмет лізингу, або поновити термін лізингу.) Протягом цієї фази в більшості країн лізинг набуває найвищого зростання як відносно абсолютних обсягів, так і відносно проникнення на ринок. Також багато ділерів або виробників, які раніше покладалися на незалежні лізингові компанії, починають формувати власні лізингові компанії. Податкові та регуляторні органи, усвідомивши важливість лізингу, пильніше придивляються до галузі та встановлюють правила, регуляторні норми, настанови, спрямовані на стимулювання подальшого зростання. Ця фаза загалом спрямована на відсотки, хоча деякі лізингодавці під тиском конкуренції починають звертатися до такого аспекту лізингу, як додаткова вартість. Такі аспекти можуть включати скорочення терміну реагування з дати подання заяви на лізинг до дати фінансування лізингу, або пакетування послуг, таких, наприклад, як технічне обслуговування, у фінансовий лізинг. Оскільки ринок швидко зростає, лізинг, спрямований на отримання відсотків, з часом призводить до конкуренції на обсягах операцій. Лізингодавці починають зменшувати маржу на ринку покупців. Прикладом країн, що перебувають на третій стадії, є Сальвадор, Індія, Пакистан, Панама та Перу.

Четверта стадія (пакетування послуг або операційний лізинг) настає через деякий час після інтенсивної конкуренції, передачі лізингових технологій з однієї країни в іншу, попиту мультинаціональних лізингоодержувачів та появи вторинного ринку, що тільки розвивається, або становлення розвиненого вторинного ринку. Ключовою рисою цього продукту є здатність лізингоодуржувача повернути обладнання наприкінці терміну лізингу та повний спектр послуг, притаманний багатьом операційним лізингам. Пакетування послуг, які надаються, стає надзвичайно зручним для лізингоодержувача. Так, комп’ютери, і в даному випадку комп’ютерне обладнання, програмне забезпечення, установка, технічне обслуговування та навчання входять до однієї послуги (операції). У цій фазі лізингодавець уже мусить працювати дуже творчо й винахідливо, оскільки лізинг стає все більш життєздатним фінансовим продуктом. У результаті, договори лізингу складає не один лізингодавець, а обидві сторони в процесі переговорів; фактично, дуже часто лізингоодержувачі наполягають, щоб лізингодавці використовували договори, розроблені власними юрисконсультами лізингоодержувача. На даній фазі розвитку знаходиться лізингова індустрія таких країн як Чеська Республіка, Угоршина, Росія, Польща, Естонія, Словенія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Нідерланди, Бельгія, Індонезія, Тайвань, Таїланд, Ізраїль, Бразилія, Аргентина, Колумбія, Мексика [43, c. 44].

Подальша лізингова конкуренція, постійна творчість лізингодавців та постійна передача технологій виводять галузь на п’яту стадію розвитку лізингової галузі, стадію нових продуктів. На цій стадії операційний лізинг стає дуже складним, зі складними опціонами завершення терміну лізингу (опціони на продаж, купівлю та інші гнучкі опціони), опціони раннього завершення, оновлення та подовження кредитів, оновлення технологій та інші інновації, які дозволяють сторонам виявляти додаткову гнучкість для пристосовування строку лізингу до фінансових і технологічних змін. П’ята стадія приносить з собою нові продукти, такі як сек’юритизація, венчурний лізинг та комплексний лізинг (лізинг, який є позикою для цілей оподаткування і лізингом для цілей фінансового обліку). Як приклад країн, що перебувають у цій фазі, можна назвати Японію та Австралію.

І нарешті, лізинг, проходячи класичну криву розвитку галузі від дитинства до зрілості, вступає в останню, шосту стадію – стадію зрілості. Зрілість характеризується суттєвою консолідацією галузі. Така консолідація має форму поглинань, придбань, спільних підприємств або альянсів та інвестиційних фондів (форма, яка з’явилася недавно у Сполучених Штатах). Зрілість несе з собою нижчі норми прибутку, змушуючи лізингодавців збільшувати власну операційну ефективність замість збільшення обсягів продажу. Лізингодавці зосереджуються більше на різних аспектах оцінки ризиків активів, ніж на проблемах кредитування, та стають експертами у конкретних видах обладнання. Лізингодавці стають фахівцями в обладнанні, щоб додати цю перевагу до своїх фінансових знань і добитися успіху в конкурентному середовищі. Загальний розвиток лізингу також затихає протягом цієї фази, і обсяги лізингу зростають тільки із загальним зростанням економіки. До того ж, запроваджується мало інноваційних продуктів. Країнами зі зрілими ринками лізингу є Великобританія та Сполучені Штати Америки.

Хоча лізинг проходить ці шість стадій розвитку майже у всіх країнах, слід відзначити два моменти. По-перше, порядок цих стадій у країні стосується всієї галузі, і не кожної лізингової компанії. Лізингодавці дуже часто розвиваються, не точно дотримуючись такої послідовності. Деякі з них, що пропонують нові продукти, такі як венчурний лізинг, не займаються операційним лізингом. По-друге, якщо лізинг перебуває на якійсь стадії розвитку, це не означає, що він не може мати ознак інших стадій. Наприклад, у США, хоча галузь тут досягла зрілості, багато лізингодавців продовжують пропонувати тільки фінансовий лізинг, а інші надають послугу лише з операційного лізингу або з комплексного лізингу. Проте, існує ризик того, що лізингова галузь може залишитися на стадії фінансового лізингу, як це сталося, наприклад, у Кореї. Хоча Корея швидко пройшла від відсутності фінансового лізингу у 1978 р. до однієї з десяти найбільших лізингових індустрій світу, вона ніколи не виходила за межі стадії комплексного фінансового лізингу. Коли в 1997 р. відбулася азійська фінансова криза, лізингова галузь була майже знищена, сумно ілюструючи необхідність створювати таке оточення, яке б дозволяло і стимулювало розвиток ринку лізингу через усі стадії та пропозицію розмаїття продуктів. Мірою того, як ринки, що розвиваються, рухаються до зрілості, дуже важливо відзначити, що лізинговий цикл (від простого фінансового лізингу до зрілості) має тенденцію до скорочення. Це відбувається через поширення інформації та передачі технологій між ринками, що прискорює проходження лізингом еволюційного циклу.

3.3 Можливості розвитку фінансового лізингу у банківській системі України

Фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості по них може здійснюватися за допомогою різноманітних схем.

Лізингоотримувач та лізингодавець обирають найбільш зручний по строку та розмірам платежів графік платежів. При цьому є два основні критерії, за яких обрані умови та схема платежів будуть задовольняти обидві сторони і лізинговий контракт буде укладено:

- розмір лізингових платежів повинен забезпечити лізинговій компанії прибуток не нижче середньої норми прибутку на вкладений капітал та покриття всіх витрат, пов'язаних з виконанням та обслуговуванням контракту; - ціна лізингу для лізингоотримувача не повинна бути вище за ціну банківського кредиту на придбання відповідного майна

Методи розрахунку лізингових платежів базуються на теорії зміни вартості грошей у часі. Для всіх схем розрахунків основною вимогою є рівність теперішньої вартості всіх лізингових платежів та вартості майна, яке пропонується у лізинг. Згідно з загальноприйнятим принципом вартості грошей у часі, мати певну кількість грошей сьогодні завжди краще ніж мати їх завтра. Це пояснюється дією декількох основних факторів:

- інфляція (з часом, внаслідок загального подорожчання товарів, гроші знецінюються); - ризик (невизначеність майбутнього збільшує цінність грошей, що є в наявності: сьогодні гривня на рахунку вже є, а чи буде вона там завтра, – ще питання); - оборотність (грошові кошти здатні з часом самостійно генерувати дохід: можна покласти гроші на депозит чи провести якусь іншу інвестиційну операцію і додатково до вкладених грошей отримати певний прибуток).

Лізингова компанія, фінансуючи лізинговий контракт повинна враховувати в лізингових платежах часовий розрив між сплатою грошових коштів постачальнику та отриманням грошей від лізингоотримувача.

Здебільшого, сукупність усіх платежів по договору лізингу в основному складається з (1) авансового платежу, (2) періодичних лізингових платежів та (3) викупної (залишкової) вартості. При цьому сплата періодичних лізингових платежів може бути визначена у декількох схемах: - регулярні платежі, тобто лізингові платежі, що здійснюються через рівні проміжки часу; вони поділяються на:

- постійні платежі (ануїтети),

- платежі с постійним темпом зміни та

- платежі з амортизацією боргу (відшкодуванням вартості предмета лізингу) рівними частинами;

- нерегулярні платежі – лізингові платежі погоджуються сторонами відповідно до графіку, в якому вказані певні строки та суми платежів.

Та чи інша схема платежів застосовується виходячи з побажань сторін договору. На прийняття рішення щодо схеми платежів з точки зору лізингоотримувача впливають: сезонність виробництва, небажання одночасно інвестувати велику суму коштів у розвиток матеріально-технічної бази виробництва; швидке погашення вартості майна і отримання більш ліквідного балансу з метою подальшого отримання кредитів, інвестиційна політика тощо. Лізингова компанія зазвичай пропонує схему розрахунків платежів таку саму, як і схема залучення та погашення компанією ресурсів для фінансування лізингових контрактів. Зазвичай банк, що фінансує лізингову компанію нараховує відсотки за користування кредитними ресурсами виходячи з фактичної заборгованості, що діяла в певні проміжки часу за однакової процентної ставки, тому для лізингової компанії прийнятна будь-яка схема лізингових платежів, що забезпечує отримання запланованої норми прибутку та погашення всіх витрат, пов'язаних з контрактом. Якщо ж лізингова компанія для фінансування лізингових контрактів застосовує альтернативні банківському кредиту джерела залучення коштів або ж залучає кредити, що передбачають жорсткий графік сплати заборгованості та процентів, то при погодженні схеми лізингових платежів необхідно бути досить обережним оскільки застосування різних схем залучення та розміщення ресурсів може привести до ситуації, коли лізингова компанія в певні періоди часу не буде мати «живих» грошей для повернення залучених ресурсів та сплати процентів за користування ними.

Розглянемо поетапно різні схеми розрахунку лізингових платежів.

Для цього введемо деякі позначення [43, c. 49-50]:

P – первісна вартість предмету лізингу (якщо договором передбачено авансовий платіж, то до уваги береться вартість за мінусом суми авансового платежу);

n – строк лізингу в місяцях, кварталах, роках (загальна кількість лізингових платежів);

і – відсоткова ставка за період (в розрахунках річну відсоткову ставку ділять на кількість періодів лізингу в році. Так, для щомісячних лізингових платежів річну відсоткову ставку необхідно розділити на 12);

S – залишкова (викупна) вартість предмету лізингу. При цьому слід зазначити, що незалежно від методу розрахунку, чим вищою буде викупна вартість предмету лізингу – тим більший розмір процентів сплатить лізингоотримувач і отримає лізингова компанія.

A – Лізинговий платіж.

Регулярні постійні платежі передбачають виплату однакової суми лізингового платежу через однакові проміжки часу. Такий механізм припливу (відпливу) грошей має назву ануїтету. Сума лізингового платежу розраховується за формулою:

(3.1)

Загальна сума лізингових платежів обраховується як добуток отриманого лізингового платежу та кількості лізингових платежів.

Вартість предмета лізингу 1000 грн., ставка 15% річних або 1.25% на місяць, строк лізингу приймемо за 5 місяців, залишкова (викупна) вартість становить 200 грн.

Підставивши значення змінних у наведену формулу отримаємо суму лізингового платежу:

Розподіл лізингового платежу на амортизацію боргу (погашення вартості майна) та проценти проводиться послідовно. Сума, що йде в погашення вартості майна, визначається як різниця суми лізингового платежу та процентів на залишок заборгованості:

(3.2)

де дt – сума, що відноситься в погашення вартості майна в періоді t =1,…n. Дt-1 – залишок заборгованості за предмет лізингу на кінець періоду t-1.

Для зручності наведемо графік сплати лізингових платежів, погашення вартості майна та процентів в табличній формі (табл. 3.3):

Таблиця 3.3

Графік сплати лізингових платежів, грн.

З таблиці 3.3 видно, що сума процентів з плином часу зменшується, в той час як сума амортизації боргу, навпаки, збільшується. При цій схемі в перших періодах лізингу баланс компанії-лізингоотримувача буде менш ліквідним, фінансова стійкість компанії – порівняно меншою, у звіті про прибутки і збитки компанії буде вказано значні фінансові витрати. Якщо компанія-лізингоотримувач на протязі перших періодів лізингу планує для розвитку виробництва отримувати кредитні кошти в банку, а вартість лізингового контракту для компанії є достатньо значною, необхідно погодити з лізингодавцем іншу схему лізингових платежів.

Зазначена схема побудови лізингових платежів (ануїтет) здебільшого використовується під час лізингу основних засобів загальногосподарського призначення та обладнання, амортизація якого відбувається лінійним методом (віддача або, так би мовити, економічний ККД основного засобу практично не залежить від строку використання та пов'язаного з ним фізичного зносу).

Умови погашення заборгованості по лізингу передбачають зміну (збільшення чи зменшення) лізингових платежів з постійним темпом приросту (зменшення) в кожному періоді. Іншим чином, задається прискорена (зменшена) амортизація боргу (погашення вартості майна). Розміри лізингових платежів розраховуються за допомогою таких формул:

(3.3)

де А1 – розмір першого лізингового платежу;

t – період лізингу = 1, …, n;

k – темп приросту.

Якщо k>0 – відбувається прискорене погашення вартості майна, якщо k<0 – навпаки відбувається зменшення розміру платежів з плином часу.

Розмір першого лізингового платежу визначається:

(3.4)

Розподіл лізингового платежу на амортизацію боргу (відшкодування вартості предмета лізингу) та проценти проводиться так само як і в попередньому прикладі: сума, що йде в погашення вартості майна, визначається як різниця суми лізингового платежу та процентів на залишок заборгованості.

Використовуючи дані попереднього прикладу та приймаючи темп приросту рівним 36% річних (3% в місяць) перший лізинговий платіж буде дорівнювати:

Наведемо графік сплати лізингових платежів, відшкодування вартості предмета лізингу та процентів в таблиці (табл. 3.4):

Таблиця 3.4

Графік сплати лізингових платежів

Як бачимо з таблиці 3.4, кожен наступний лізинговий платіж на 3% більший за попередній.

Якщо необхідно, щоб лізингові платежі зменшувались з плином часу значення коефіцієнту k необхідно зробити від'ємним. Використовуючи дані попереднього прикладу приймемо темп приросту рівним –36% річних (–3% в місяць) та наведемо графік сплати лізингових платежів в табличній формі (табл. 3.5):

Таблиця 3.5

Графік сплати лізингових платежів

Як бачимо з таблиці 3.5, кожен наступний лізинговий платіж на 3% менший за попередній. При цьому погашення вартості предмету лізингу в перших періодах відбувається більшими темпами ніж в попередніх прикладах, як наслідок – лізингова компанія отримує меншу суму процентів. Така схема лізингових платежів може зокрема застосовуватись у випадку прискореної амортизації предмету лізингу, тобто тоді, коли предмет лізингу відчутно втрачає свою продуктивність, а отже і здатність генерувати продукцію (кошти) з плином часу.

Логічним є те, що чим більше по модулю значення коефіцієнту k – тим відчутніше буде розрив між найбільшим та найменшим лізинговим платежем по контракту.

Регулярні платежі з амортизацією боргу рівними частинами. При такій схемі розмір лізингового платежу визначається як сума відшкодування вартості предмета лізингу та процентів. При цьому погашення вартості предмету лізингу в кожному періоді відбувається рівними частинами, а сума процентів визначається виходячи з величини заборгованості за предмет лізингу на початок періоду.

Сума періодичного відшкодування вартості предмета лізингу визначається діленням вартості, що погашається на кількість періодів:

(3.5)

де d – сума відшкодування вартості предмета лізингу.

Лізинговий платіж визначається за формулою:

(3.6)

Залишок заборгованості за предмет лізингу (Дt) на початок кожного наступного періоду визначається як різниця залишку заборгованості на початок попереднього періоду (Дt-1)та щомісячної суми погашення вартості предмету лізингу (d).

Використовуючи дані попередніх прикладів наведемо графік лізингових платежів у таблиці (табл. 3.6):

Таблиця 3.6

Графік сплати лізингових платежів

Наведемо порівняння наведених регулярних платежів в табличній формі (табл. 3.7):

Таблиця 3.7

Порівняння наведених регулярних платежів

Як бачимо з таблиці 3.7, платежі з постійним додатнім темпом приросту в абсолютному значенні дають найбільший прибуток лізинговій компанії і, відповідно, є найбільш витратними для лізингоотримувача.

На практиці, лізингові компанії частіше за все використовують дві схеми з наведених: ануїтет та платежі з рівномірним погашенням вартості предмету лізингу (графа 2 та графа 5). При цьому слід зазначити, що при рівних умовах щодо відсоткової ставки, строку лізингу та викупної вартості абсолютний дохід від застосування ануїтету завжди буде більший.

Нерегулярними називають сплату лізингових платежів, що здійснюються в різних сумах за різні проміжки часу. Ініціатива щодо застосування нерегулярних платежів частіше за все надходить від лізингоотримувача. Це здебільшого пов'язано з сезонністю бізнесу компанії-лізингоотримувача або ж стратегією одночасного інвестуванням значної суми грошових коштів в оборот для стрибкоподібного росту бізнесу або для виконання привабливого контракту.

Зазвичай лізингоотримувач пропонує погодити графік, в якому лізингові платежі є незначними в перші періоду лізингу і швидко зростають через певний проміжок часу. Слід вказати, що при застосуванні банківських кредитів є схожа схема, що передбачає відстрочення сплати тіла кредиту при обов'язковій щомісячній сплаті відсотків за користування ним. В такому випадку заробіток лізингової компанії переважно буде більшим ніж при застосуванні схем регулярних платежів. Необхідно також зазначити, що в цьому збільшується ризик, пов'язаний з невиконання клієнтом договору лізингу, а тому лізингова компанія завжди збільшить процент по лізингу на премію за ризик дефолту по контракту.

На практиці також є ситуації, коли клієнт бажає швидше розрахуватися за предмет лізингу і, як наслідок, сплатити менше процентів лізинговій компанії. При цьому клієнт пропонує погодити графік платежів, в якому розмір лізингових платежів в перші періоди є досить значним, а через деякий період різко зменшується. В такому випадку сума отриманих лізингодавцем процентів буде менше ніж при застосуванні схеми регулярних платежів. Вважаючи на це лізингова компанія і в цьому випадку має збільшити процент за лізинг на компромісну величину. Збільшення процентної ставки викликане тим, що при такій схемі лізингова компанія недоотримає частину доходів в порівнянні із застосуванням ануїтету або іншої схеми регулярних платежів.

Наведемо порядок розрахунку нерегулярних лізингових платежів. Спочатку задається графік лізингових платежів. Розподіл платежу на відшкодування вартості предмета лізингу та проценти проводиться послідовно за вже відомою нам формулою:

(3.7)

де дt – сума, що відноситься в погашення вартості мана в періоді t =1,…n.

Дt-1 – залишок заборгованості за предмет лізингу на кінець періоду t-1.

Останнім лізинговим платежем досягається рівність сум виплат і заборгованості за предмет лізингу. Для визначення останнього лізингового платежу необхідно продисконтувати (привести до теперішньої вартості) потік лізингових платежів за виключенням останнього платежу, оскільки він на цей час ще невідомий. Знайти арифметичну різницю між вартістю майна та продисконтованою сумою лізингових платежів. Ця різниця буде становити теперішню вартість останнього лізингового платежу. Для графіку необхідно розрахувати її майбутню вартість. Наведемо формули для здійснення вказаних розрахунків.

Сума дисконтованих лізингових платежів:

(3.8)

Розмір останнього лізингового платежу розраховується за формулою:

(3.9)

Розглянемо наведені формули розрахунку на прикладі.

Залишимо такі самі параметри лізингової угоди як і в попередніх прикладах (вартість предмету лізингу 1000 грн., процентна ставка по лізингу 1.25% на місяць, строк лізингу приймемо за 5 місяців, залишкова (викупна) вартість становить 200 грн.). Крім того, погоджено наступні лізингові платежі: 1-й період лізингу – 20,00 грн., 2-й період – 0,00 грн., 3-й період – 50,00 грн., 4-й період - 350,00 грн. Необхідно визначити суму останнього лізингового платежу та побудувати графік платежів.

Побудуємо графік лізингових платежів в наступній таблиці 3.8.

Таблиця 3.8

Графік лізингових платежів

Проценти за 2-й та 3-й періоди лізингу.

Як бачимо з таблиці, при всіх інших рівних умовах, порядок та розмір платежів досить суттєво впливають загальний розмір контракту в порівнянні з наведеними схемами регулярних платежів. Слід також зазначити, що чим більшою буде різниця між максимальним і мінімальним розміром лізингового платежу, тим більшою буде різниця між загальною сумою лізингових платежів при нерегулярному графіку та сумою лізингових платежів, побудованих за методом ануїтету.

Спочатку про дисконтуємо суму запропонованих лізингових платежів.

Підставивши значення змінних у наведену формулу отримаємо:

Знайдемо майбутню вартість останнього лізингового платежу:

Головна мета інвестицій, головна мета будь-якого комерційного підприємства – максимальне одержання прибутку. Припустимо на ринку середній рівень рентабельності на послуги становить 15%. В силу певних особливостей діяльності компанія має витрати значно вищи ніж витрати більшості підприємств на цьому ринку. Чи може така компанія встановлювати ціну на свої послуги виходячи з середнього ринкового рівня рентабельності? Звичайно ні, оскільки ціна на послуги цієї компанії буде значно вище за середньоринкову і компанія не зможе в запланованих обсягах продавати свої послуги, а так недоотримає прибутків. Або ж інша ситуація, коли внаслідок певних обставин собівартість послуг для компанії є досить низькою в порівнянні з середньоринковою. Чи варто в такій ситуації компанії встановлювати середньоринкову норму прибутку на свої послуги? Також ні, оскільки компанія в такому випадку буде недотримувати прибутки. Отже, однією з головних умов одержання максимального прибутку є правильне визначення ціни на свою продукцію, послуги, роботи. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності. Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії ведення бізнесу.

У цьому і лізингові компанії не є винятком. Виходячи на ринок фінансових продуктів, для успішних продажів і отримання прибутку, лізингова компанія повинна сформувати конкурентну ціну на свої послуги. Яка ціна буде найбільш об'єктивною? Логічно, що потрібно порівняти ціни прямих та потенційних конкурентів на аналогічні послуги. Але яким чином це зробити правильно? Якщо для порівняння ціни на товар в торгівлі враховується тільки декілька факторів (безпосередньо ціна, можливість доставки, можливість відстрочення платежу), то для порівняння ціни лізингу простою арифметикою обійтися важко. Це пояснюється тим, що лізинг як і кредит передбачає отримання не одного платежу, а цілого потоку платежів, що можуть здійснюватися в різні строки і за різними схемами (щомісячно, щоквартально, із різними ставками, з додатковими платежами чи комісіями або без них тощо). Крім того, якщо порівнювати фінансовий лізинг та банківський кредит, платежі по лізингу крім амортизації боргу та процентів зазвичай втілюють у собі компенсацію прямих витрат лізингової компанії, в той час як за договором банківського кредиту найчастіше сплачується тільки процент та погашення тіла кредиту.

Якщо аналізувати привабливість того чи іншого контракту недостатньо просто порівняти процентні ставки, якщо платежі за одним контрактом здійснюються поквартально, а за іншим – помісячно. Або ж не можна просто порівняти суму лізингових платежів із сумою платежів за договором банківського кредиту і сказати, що банківський кредит дешевше не враховуючи при цьому той факт, що позичальнику необхідно буде самостійно сплачувати податки, страхування, держмито тощо.

Для того щоб правильно порівняти вартість кредиту та вартість лізингу необхідно чітко усвідомлювати з чого складається ціна на лізинг і що необхідно врахувати для співставлення різних моделей фінансування. Формування ціни лізингу – лізингового платежу – передбачає перш за все відшкодування вартості предмету лізингу, покриття витрат лізингової компанії та одержання запланованої норми прибутку вигляді процентів.

Серед прямих витрат лізингової компанії можна зазначити найбільш розповсюдженими є:

- витрати на страхування предмету лізингу;

- податки та платежі пов'язані з придбанням предмету лізингу (внески до Пенсійного фонду при набутті права власності на транспорт або нерухомість, платежі за реєстрацію предмета лізингу);

- податки та платежі пов'язані з перебуванням предмета лізингу у власності лізингової компанії (податок з власників транспортних засобів, проходження щорічного техогляду транспортних засобів тощо).

Проводячи аналіз умов контрактів, що є неспівставними можна застосовувати декілька методів. На мій погляд, для порівняння різних схем фінансування найбільш доцільно застосовувати метод розрахунку чистої теперішньої вартості (NPV). Цей метод заснований на зіставленні величини вартості предмету лізингу (кредиту) із загальною сумою дисконтованих чистих грошових виплат по лізингу (кредиту).

Першим кроком до порівняння ціни лізингу із ціною кредиту буде формування переліку прямих витрат, які пов'язані з предметом лізингу. При цьому необхідно зважати на такі важливі обставини:

- при лізингу вартість прямих витрат лізингової компанії рівномірно включена в лізингові платежі, в той час як при кредиті ці витрати можуть бути сплачені всією сумою наперед за рік (наприклад, страхування майна);

- у зв'язку з тим, що лізингова компанія є свого роду «оптовим покупцем» вартість та умови послуг для неї практично завжди дешевше (для прикладу можна привести все те ж страхування майна за однакових умов страхування ставка для лізингової компанії завжди буде менше ніж для стандартного клієнта).

Наступним кроком необхідно побудувати графік платежів по кредиту і по лізингу та здійснити дисконтування (приведення до теперішньої вартості - PV) потоків платежів за формулою:

(3.10)

де Аn – платіж по відповідному графіку в періоді n. При кредиті A повинно включати в себе також всі прямі витрати, що повинні бути понесені позичальником;

n – кількість періодів виплати платежу по лізингу/кредиту;

r – ставка дисконтування. Оскільки ми проводимо порівняння проектів з точки зору клієнта/позичальника, то логічним є за ставку дисконтування прийняти ставку залучення ним короткострокових банківських кредитів.

Далі визначаємо чисту приведену вартість джерела фінансування:

(3.11)

де Р – первісна вартість предмета лізингу/кредиту.

Оцінка вигідності того чи іншого інструменту фінансування проводиться шляхом порівняння величин NPV контрактів. Проект, NPV якого є найменшим, буде найбільш вигідний для клієнта.

Отже, знаючи як провести порівняння різних лізингових умов або ж порівнюючи лізингові платежів з банківським кредитом можна визначити об'єктивну ціну кожної із послуг та переконати потенційного покупця у найбільшій привабливості умов саме вашої компанії.

Розділ 4. Правові, соціально – економічні, організаційно – технічні питання охорони праці в банківській установі АСУБ «Грант»

4.1 Аналіз санітарно – гігієнічних умов праці в філії №1 Акціонерного Східно – Українського банку «Грант»

Охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці – одне з найважливіших державних завдань. Успішне вирішення цього завдання значною мірою залежить від належної підготовки фахівців.усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці. Саме тому організація роботи в царині охорони праці полягає у виборі та формування такої структури управління охороною праці на підприємстві, яка найповніше відповідала б меті створення безпечних і сприятливих умов праці.

Організація й координація робіт у галузі охорони праці повинні передбачати формування органів управління охороною праці, встановлення обов’язків і порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також у прийнятті та реалізації управлінських рішень. Управління охороною праці в банківській установі АСУБ „ГРАНТ” здійснює директор банківської установи. Комісія з питань охорони праці є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу власника, створюється з метою залучення представників директора та трудового колективу до співробітництва в галузі управління охороною праці в банківській установі, узгодженого вирішення питань, що виникають у цій сфері. До складу комісії від директора включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб банківської установи, від трудового колективу – рекомендуються працівники усіх професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки.

Важливе значення в системі планування має розробка розділу „Охорона праці” колективного договору банківської установи. Колективний договір є найважливішим документом у системі нормативного регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних взаємовідносин між директором та працівниками з першочергових соціальних питань, у тому числі з питань умов охорони праці, цим договором передбачено, що здійснення комплексних заходів щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, визначення обов’язків сторін, а також реалізація працівниками своїх прав та соціальних гарантій на охорону праці.

Фінансування охорони праці здійснюється власником, працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. В банківській установі АСУБ „ГРАНТ” створено фонд охорони праці, кошти цього фонду використовують на виконання комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а на подальше підвищення рівня охорони праці в банківській установі відповідно до визначеного переліку. Щодо пільг та компенсацій за працю у важких і шкідливих умовах праці, то в цьому випадку працівникам надаються додаткові відпустки, скорочений робочий день, лікувально-профілактичне харчування, підвищені тарифні ставки, доплати за умови та інтенсивність праці, пенсії на пільгових умовах.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємопов’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю України та Закон України „Про охорону праці”. Серед законодавчих актів, що регулюють охорону праці слід виділити Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників з питань охорони праці – фундаментальна основа безпеки праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму в установі. Працівники при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи повинні проходити навчання і перевірку знань згідно з вимогами Типового положення. Така перевірка проводиться у вигляді усного опитування або тестування. Допуск до роботи без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється.

Філія №1 банку «Грант» знаходиться в шестиповерховому цегляному будинку на першому поверсі. Загальна площа банку 478 м2.

Обсяг окремого приміщення (на прикладі операційного відділу по роботі з юридичними особами) при висоті стелі 2,5 метри складає 140 м3. Загальна площа відділу складає 56 м2. У відділі працює 5 чоловік. Площа на одного працюючого складає 11,2 м2, а об’єм – 28 м3, що відповідає нормі.

В приміщенні відділу дотримуються естетичні вимоги: стеля білого кольору, на стінах - накатка бежевого кольору, паркетна підлога заслана килимовим покриттям, приміщення обладнане сучасними корпусними меблями.

Суттєвий вплив на стан організму працівників, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, що визначається діючою на організм людини сукупністю температури, вологості, руху повітря та теплового випромінювання нагрітих поверхонь [63].

Параметри мікроклімату операційного відділу мають таку характеристику: температура повітря коливається від 19 до 22 градусів; відносна вологість - 57%; швидкість руху повітря - 0,07 м/с .

Забезпечення метеорологічних умов праці та чистоти повітряного се. приміщенні відділу здійснюється як природним шляхом при відкритих вікнах, так і за допомогою двох кондиціонерів типу Samsung 480 М, продуктивністю за повітрям 500 м3/год.

Для обігріву приміщення в холодний період року використовується центральна водяна система опалення (чотири батареї, по одній біля кожного вікна), що достатньо для підтримання нормальної температури повітря взимку.

Для створення оптимальних умов зорової роботи в відділі використовується природне та штучне освітлення. Природне освітлення забезпечується через чотири вікна розміром 1,5 м2м.

В хмарну погоду та у вечірній час приміщення освітлюється за допомогою 10 світильників, у яких установлені лампи типу ЛД-40, значна частина світлового потоку яких направляється на стелю та стіни і, відбиваючись від них, сприяє усуненню різких теней, що за характером роботи бажано саме для приміщення операційного відділу.

Основними джерелами шуму в операційному відділі є комп’ютери, принтери, телефонні апарати, кондиціонери. Проникненню зовнішнього шуму в приміщення відділу заважають вікна, що мають подвійні рами й герметично закриваються. Вікна відділу обладнані жалюзі. Рівень шуму в приміщенні досягає приблизно 60 ДБл, що відповідає оптимальному рівню згідно з ДЕСТ 12.1.003-86.

Установлені в приміщенні комп’ютери, є джерелом електромагнітного випромінювання та надмірної теплоти. Також джерелом електромагнітного випромінювання є принтери, ксерокс, апарати для перерахунку грошей. Рівень електромагнітного випромінювання дорівнює 0,7 Вт/м2 , який передбачає 12-ти годинний час перебування у зоні випромінювання.

Приміщення банку обладнане належними санітарно-побутовими приміщеннями ; санітарний стан яких знаходиться на дастатньому рівні.

Значення параметрів, що характеризують санітарно-гігієнічні умови праці наведені у таб. 5.1.

Таблиця 4.1

Параметри санітарно - гігієнічних умов праці

Як свідчать дані табл. 4.1, основні параметри санітарно–гігієнічних умов праці в операційном відділі відповідають нормативним значенням.

4.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика

Приміщення банку за електробезпекою можна віднести до категорії „приміщень без підвищеної небезпеки”. Всі електропристрої працюють під напругою 220 В, а саме: 5 комп’ютерів типу IBM 486, 5 матричних принтерів типу EPSON 1050.

Комп’ютери та принтери даної модифікації застарілі та мають підвищений негативний вплив на працівників. Зокрема принтери EPSON 1050 є джерелом підвищеного шуму, а монітори комп’ютерів сприяють швидкій втомі органів зору працівників. Для усунення негативного впливу електромагнітного випромінювання застосовуються захисні екрани на монітори комп’ютерів. Розміщення комп’ютерів в приміщенні відповідає санітарним нормам. Відстань від стіни до задньої стінки комп’ютера дорівнює 1,2 м.

Електропровідка виконана в ізолюючій обмотці та схована під штукатуркою. У відділі знаходяться 20 розеток, які розтошовані на відстані 1 метр від підлоги та працюють під напругою 220 В.

Електроприлади, які знаходяться в приміщенні, заземлені.

В установі банку проводяться такі види інструктажу:

- вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, прийнятими на роботу, незалежно від стажу роботи або посади. Вступний інструктаж проводить фахівець з охорони праці і начальник відділу. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в спеціальному журналі („Журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці”), а також в документі про прийом працівника на роботу;

- первинний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку роботи з працівниками, прийнятими на роботу до установи банку.

- повторний інструктаж проводиться на робочому місці зі всіма робітниками з метою підвищення ефективності техніки безпеки.

За ступенем пожежної небезпеки приміщення відділу банку відноситься до категорії „Д”. За вогнестійкістю – будинок відноситься до третьої категорії.

Головні можливі причини виникнення пожежі у приміщенні відділу такі:

- несправна електропроводка;

1)використання саморобних електропобутових пристроїв (електронагрівачі, електропечі, ТЕНи);

- попадання вологи на працюючі електроагрегати;

- залишення без нагляду увімкнутих комп’ютерів, обчислювальної техніки та інших електроприладів.

В приміщенні будинку банку є система пожежної сигналізації. У будинку є теплові та димові повідомлювачі.

Дія теплових автоматичних пожежних повідомлювачів заснована на зміні властивостей їх чутливих елементів при зміні температури у приміщенні. Крім того, у кожному відділі знаходяться по одному вогнегаснику типу ОУ-5.

У коридорі приміщення розташована схема евакуації людей при пожежі. Шляхи евакуації з відділу відповідають правилам пожежної безпеки. У будинку є два виходи, ширина коридору - 3 метри, ширина сходів - 2 метри.

Заходи, що направлені на попередження виникнення пожежі:

- видання розпорядження по банку про призначення осіб, що відповідальні за:

1) пожежну безпеку приміщення відділів;

2) технічний стан та несправність первинних засобів пожежегасі-

ння та засобів пожежного зв’язку та сигналізації;

3) порядок огляду та закриття приміщень після закінчення робо-

чого дня;

- щорічне проведення повторних протипожежних інструктажів;

- розробка інструктажів стосовно заходів пожежної безпеки;

- щорічне проведення занять за програмою пожежно-технічного мінімуму з особами, що відповідальні за пожежну безпеку;

- утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, обладнання та інвентар, не допускати іх використання не за призначенням;

- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо.

4.3 Розробка заходів з охорони праці

Визначення кількості повітря, що необхідно подати і вилучити з приміщення являється основним завданням розрахунку загальнообмінних систем штучної вентиляції.

Для приміщень з виділенням надлишкового тепла кількість припливного повітря визначається із умови асиміляції цього тепла. Розрахунок припливного тепла наведено у формулі (4.1):

,(4.1)

де L – кількість припливного повітря, м3/год;

Qнад – надлишкове тепло в приміщенні, ккал/год;

С – питома теплоємність повітря при постійному тиску, що дорівнює 0,24 ккал/кг К;

y = 1,3 кг/м3 – густина припливного повітря, кг/м3;

tв – температура повітря, що виходить з приміщення;

tп – температура припливного повітря.

Надлишкове тепло в приміщенні розраховується по формулі (4.2):

Qнад = Qоб + Qл + Qосв + Qрад,(4.2)

де Qнад – надлишкове тепло в приміщенні, ккал/год;

Qоб – виділення тепла від устаткування, ккал/год;

Qл - виділення тепла працюючими людьмі, ккал/год;

Qосв – виділення тепла від штучного освітлення, ккал/год;

Qрад - надходження тепла через зовнішні огородження конструкцій від сонячної радіації, ккал/год. Для західної півкулі 50-ї широти Qрад=135ккал/год.

Виділення тепла від устаткування розраховується по формулі (4.3):

,(4.3)

де Qоб – виділення тепла від устаткування, ккал/год;

n = 5 штук, кількість комп'ютерів;

P = 0,2 кВт – установлена потужність комп'ютера;

k1 = 0,8 – коефіцієнт використання установленої потужності;

k2=0,5 – коефіцієнт одночасності роботи устаткування;

860 – коефіцієнт відношення між потужністю комп'ютера і кількістю виділеного тепла при переході електричної енергії в теплову: 1квт=860 ккал/год.

Підставляємо чисельні значення у формулу (4.3):

ккал/год.

Виділення тепла працюючими людьмі розраховується по формулі (4.4):

,(4.4)

де Qл - виділення тепла працюючими людьмі, ккал/год;

n = 5 - кількість працюючих людей у приміщенні;

q=125 ккал/год – кількість тепла, що виділяється однією людиною.

Підставляємо чисельні значення у формулу (5.4):

ккал/год.

Тепла від штучного освітлення розраховується по формулі (4.5):

,(4.5)

де Qосв – виділення тепла від штучного освітлення, ккал/год;

N = 0,56 кВт – сумарна потужність ламп (кількість ламп, помножених на їх потужність);

k = 0,5 – коефіцієнт способу установки приладів освітлення;

860 – коефіцієнт відношення між потужністю комп'ютера і кількістю виділеного тепла при переході електричної енергії в теплову: 1квт=860 ккал/год.

Підставляємо чисельні значення у формулу (4.5):

ккал/год.

Для визначення надлишків тепла в приміщенні підставляємо відповідні значення у формулу (4.2):

Qнад = 344 + 625 + 240,8 + 135 = 1344 ккал/год.

Розрахунок повітрообміну за надлишком тепла в приміщенні зробимо за формулою (4.1):

м3/год.

Для підтримки встановлених параметрів мікроклімату в операційному відділі достатньо 2 кондиціонерів типу Samsung 480 M загальною потужністю 2,8 кВт та продуктивністю за повітрям 500 метрів3/год кожний.

В результаті проведеного аналізу стану охорони праці в Філії № 1 банку „Грант”, виявлено, що в цілому організація охорони праці відповідає нормам та правилам, що встановлені Законом України „ Про охорону праці”.

Для зниження впливу випромінювання необхідно провести модернізацію існуючої техніки або заміну її на нову.

Профілактика пожежної безпеки знаходиться на належному рівні.

Головними заходами в галузі охорони праці є:

- покращення умов праці фахівців за допомогою модернізації комп’ютерної техніки;

- зменшенню кількості одиниць офісної техніки (по можливості) або заміна їх на менш активні (ті що не шкодять здоров’ю);

- щоденне стеження за температурним режимом, вологістю повітря;

- дотримання правил пожежної та електробезпеки, щоб уникнути нещасних випадків;

- забезпеченю працівникам хоча б раз на місяць активного відпочиноку на свіжому повітрі, тобто організувати свою базу відпочинку, або винайняти готову;

- інтер’єр кімнати доповнити живими квітами, що створить приємне оточення для праці.

Висновки

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

Проведення досліджень лізингових операцій банків в Україні підтверджено тим, що невирішеною є проблема пошуку джерел фінансування лізингу і розвитку інтегрованих фінансових послуг для прискорення оновлення основного капіталу підприємств.

При розгляді теоретичних положень було виявлено, що лізинг - це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв'язку з придбанням у власність майна та наступної його передачі в тимчасове користування за встановлену плату.

Суть лізингу полягає в тому, що прибуток компанії приносить не право власності на майно (обладнання, транспорт тощо), а право користування таким майном. У зв'язку з цим не має сенсу здійснювати придбання майна у власність тоді, коли є альтернативна можливість отримати його у користування та за менші кошти. Решту коштів можна буде сплачувати поступово протягом тривалого періоду часу із виручки, яку принесе майно, не обтяжуючи таким чином власні обігові кошти.

Лізинг не потребує термінового початку платежів, що дозволить без різкої фінансової напруги оновити виробничі фонди лізингоодержувача, придбати дороге обладнання та користуватись ним.

Дуже часто товариству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, особливо якщо таке товариство не має кредитної історії та додаткового забезпечення, яке вимагатиме банк.

Отримавши майно в лізинг, лізингоодержувач зможе більш ефективно використати власні кошти. Використання власних коштів на придбання основних фондів економічно не виправдано ні по вартості, ні по строкам.

Лізинговий договір більш гнучкий, ніж кредитний, оскільки надає можливість обом сторонам вибрати зручну схему виплат.

Строк лізингу може бути значно більшим ніж строк кредиту.

Договір лізингу може передбачати можливість викупу майна, отриманого в лізинг, його заміну та більш нове та сучасне або повернення майна лізингодавцю. У зв'язку з цим для лізингоодержувача зменшується ризик морального та фізичного зносу такого майна. А підтримка виробництва лізингоодержувача на сучасному рівні дає йому певні конкуренті переваги.

При придбанні майна в лізинг лізингоодержувач може отримати цілий комплекс додаткових послуг по транспортуванню, страхуванню, державній реєстрації, технічному обслуговуванню предмету лізингу тощо. Все це лізингоодержувачу прийшлось би здійснювати самостійно у випадку закупівлі майна за власні чи кредитні ресурси.

В деяких країнах (однак це не є характерним для України) лізингове майно може не обліковуватись на балансі лізингоодержувача, що не збільшує активи такого лізингоодержувача та відповідно не погіршує показники ліквідності останнього за рахунок змін співвідношення поточних та довгострокових активів, також відсутня база для сплати податку на майно, якщо такий існує, тощо.

В деяких країнах (не є характерним для України) існують певні податкові пільги (стимули) для розвитку лізингу, що призводить до податкової оптимізації діяльності як лізингодавця, так і лізингоодержувача.

Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній.

Лізингодавець здійснює свій бізнес, а інвестування в формі майна на відміну від грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів для лізингодавця, оскільки за ним залишається право власності на передане лізингоодержувачу в користування майно.

Зазначимо, що лізинговий бізнес в Україні перебуває нині тільки на стадії зародження. Так, уже діє понад 30 структур, які проводять лізингові операції.

Розвиток лізингу в Україні передусім залежатиме від надійності гарантій, що зменшують фінансові ризики, яких можуть зазнати учасники лізингових операцій. На користь лізингу свідчать його значні переваги порівняно з іншими формами бізнесу, пов'язаними з простим набуттям майна.

Після аналізу діючої практики діяльності банку «Грант» на ринку лізингу, можна зробити що він дотримується таких принципів у формуванні стратегії і тактики банку у цьому напрямку:

1. Банк розширює спектр послуг для клієнтів, стає більш привабливим для них.

2. Знижується ризик втрат у зв'язку з неплатоспроможністю лізингоодержувача, оскільки право власності на предмет лізингу залишається у самого банку.

3. Розширюється та стає більш різноманітним та більш стабільним кредитний портфель банка.

4. Отримання доходів у вигляді процентів та комісії по лізингу.

5. Страхові компанії, створені при банках, мають постійного клієнта.

6. Гнучкий характер по відношенню до графіку лізингових платежів дозволить дотримуватись інтересів як лізингоодержувача, так і лізингодавця.

Для вдосконалення механізму лізингового кредитування в Україні, банкам треба врахувати закордонний досвід здійснення лізингових операцій, покращати умови ведення бізнесу і запроваджувати фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості за допомогою різноманітних схем.

Запроваджування фінансування лізингових контрактів та погашення заборгованості за допомогою різноманітних схем дозволяє банкам і їх клієнтам використовувати свої ресурси у відповідності з поставленими цілями і завданнями на ринку.

Список використаної літератури

1. Конституція України. – Х.: Одисей, 2005.

2. Закон Украины "О Национальном банке Украины" № 679 — XIV от 16.06.99 г. // Голос України. – 1999. - №112.

3. Закон України “По банки і банківську діяльність” від 7.12.2000р. “ 2121-111// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 2001. – Вип..1 – с.3

4. Закон України “Про фінансовий лізинг” // Галицькі контракти. – 2005. - № 1.

5. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. №3356-XII.

6. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. №2694-XII із змінами та доповненнями.

7. Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993р. №3745.

8. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII.

9. Указ Президента Уураїни «Про заходи щодо заміщення банківської системи України та підвищеннЯ її ролі у процесах економічних перетворень» від 14.07.2000р. №891/2000.

10. Указ Президента Уураїни «Про виключне право Національного банку України» від 28.09.2004р. №1442/2004.

11. Абламонов С. Научное управление активами коммерческого банка // Банковские технологии. — 2004. — №7. — С. 30- 32.

12. Амелин И.Э. Лизинговые операции банка // Банковское дело. – 2006. - №7. – С. 59 – 63

13. Анісімов Микола Вікторович. Охорона праці: Навч. посіб. для студ. пед. навч. закл./ Кіровоградський ін.-т інформаційних технологій. – Кіровоград: Видавничий центр КТКК, 2005. – 116с.: іл.. – Бібліогр.: с.110.

14. Базилевич В.Д. Ринок лізингу в України. - К.: Товариство «Знання», КОО. - 2005. - 374 с.

15. Банківський операції: Підручник / за ред. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2005. – 384 с.

16. Банковское дело: Справочное пособие / Под ред. Ю.А. Бабичевой. - М.: Экономика, 1994. – 400 с.

17. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина - М.: Финансы и статистика, 2000. – 567 с.

18. Барановський О.І. Розвиток лізингового бізнесу в Україні // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С. 85-93.

19. Басаков М.И. Охрана труда. – М., Ростов-на-Дону, 2003р

20. Берлач А.І. Облік у банках. – К.: Знання, 2005. – 514 с.

21. Бондарев В.А. Построение распределенных банковских систем: проблемы и решения // Банки и технологии. – 1999. - №1. – c. 15-17

22. Бурдинский А. Какой интернет-банкинг нам нужен? // Мир Интернет. –2002. -№11. – с. 15-18

23. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. – Вид. 2-ге, доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2003. – 636 с.

24. Бэрри Нанс. Компьютерные сети. - М: Binom Pudlishers, 1996.

25. Бюлетень НБУ. – 2007. - №1. – С. 81-83

26. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Нач.посібник. — К.: Академія, 2001. — 320 с.

27. Васюренко О.В. Банківський операції: навч. посібник. – К.: Т-во “Знання”, 2000. – 243 с.

28. Внукова Н.М., Успаленко В.І. Фінанси: вступ до фаху – Харків: БУРУН і К, 2005 – с.189 – 204.

29. Вступ до банківської справи / за ред. М.І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.

30. Головко А.Т. Система банківського менеджменту. – К.: ІНКОС, 2004. – 480 с.

31. Грищук М.В. Основи охорони праці: Навч. – метод. посібник / Національний ін.-т «Острозька академія». – Острог, 2003р. -201с. – ISBN 966-7631-63-X.

32. Гроші та кредит / за ред. М.І. Савлука. – К.: Знання, 2003. – 452 с.

33. Дегтярева О. И. Внешнеэкономическая деятельность. Учеб. пособие. - М., 2004. – 710 с.

34. Дейян Арманд. Реклама. - М.: Издат. группа "Прогресе". Универс, 2001.

35. Джулакідзе К.Ю. Аналіз кредитно-інвестиційного портфеля банку // Банківська справа — 2006. — № 3. - С.138-144.

36. Дмитрієва О.А. Оптимізація діяльності комерційного банку // Банківська справа — 2006. — № 5. - c. 90 - 98.

37. ДСТУ 2293-99. Охорона праці: Терміни та визначення основних понять. – На заміну ДСТУ 2293-93; Введ.200.01.01. – Офіц. вид. – К.: Держстандарт України, 1999. – III, 19с. – (Державний стандарт України).

38. Дутов М.М. Правовое обеспечение электронной коммерции // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2004. - №4. – с. 33-35.

39. Енгалычев А. Методы анализа стоимостной структуры банковского баланса // Банковские технологии. — 2005. — №10. — c.31- 35.

40. Ефимова Л.Г., Новоселова Л.А. Банки: ответственность за нарушения при расчетах. –М.: Инфра-М, 2003. – 423 с.

41. Жидецький В.Ц. , Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. – Вид.3-є, доповнене. – Львів: Афіша, 2000р. – 305с.

42. Завадська Д. Оптимізація кредитно-депозитної стратегії комерційного банку // Банківська справа — 2004. — № 3. С.87-91.

43. Зарубежные финансовые рынки в 2006 году // МЭ и МО. – 2007. - №3. – С. 58-62

44. Казимагомедов А. А. Банковское обслуживание населения: зарубежный опыт. – М.: Финансы и статистика, 1999. - 256 с.

45. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. – Харків: Консум, 2000. – 464с.

46. Катренко Любов Анатоліївна, Кіт Юрій Володимирович, Пістун Ігор Павлович. Охорона праці: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. – Суми: Університетська книга, 2004р.- 307с.

47. Качалин В. В. Финансовый учет и отчетность в соответствии со стандартами GAAP. — М.: Дело, 1998. —432 с.

48. Керб Лариса Павлівна. Основи охорони праці: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2003р. – 107с

49. Кочетков В. М. Основы управления современным коммерческим банком: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2004. — 372 с.

50. Лапін Віктор Михайлович. Основи охорони праці: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. – Л.: ЛБІ НБУ, 2004р. – 121с.

51. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник/под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 2003.

52. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Пер. з англ. за ред. С. Ф. Голова. — К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2002.—736 с.

53. Науково-практичний щомісячний журнал «Охорона праці».

54. Охорона праці в Україні: Нормативні документи / О.А. Кривенко (ред.), О.М. Роїна (упоряд.). – К.: КНТ, 2004р. – 440с.

55. Основи охорони праці: Підручник: Доп. Мін. Освіти України / За ред. М.П. Купчика. – К.: Основа, 2000р. - 321с.

56. Основи охорони праці: Плани практичних та семінарських занять з метод. рекомендаціями по організації самостійної роботи для студентів усіх спеціальностей / Укл. О.В. Марков. – Харків: ХБІ УАБС, 2005р.

57. Панова Г.С. Банковское обслуживание частных лиц. – М.: АО ДИС, 2002. – 352 с.

58. Правила пожежної безпеки України, затверджені наказом МНС України від 19.10.2004р. №126.

59. Примостка Л.О. Банківський менеджмент. – К.: КНЕУ, 1998. – 708 с.

60. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банках. – К.: КНЕУ, 2004. – 369 с.

61. Римарук О.І. Лізинг. - К.: “Логос”, — 2005. – 255 с.

62. Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ, со 2-го изд. — М.: Дело, 1997.— 768с.

63. Рудакова О. С. Банковские электронные услуги. / Учебное пособие для ВУЗов. - М.: ЮНИТИ, 1997.

64. Руденко Т., Кулексій О. Аналіз лізингових операцій банків // Вісник НБУ. – 2006. - №4. – С. 42-50.

65. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

66. Терехов Е.Н. Карточные платежные системы в Украине // Вестник СГУ. – 2003. - №8. – с. 26-29

67. Типове положення про порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці. Затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці 26.01.2005р. НПАОП 0.00-4.12-05.

68. Українські банки: спеціалізація або універсалізація? // Вісник НБУ. – 2006. – 7. – с. 15-17.

69. Україна – business. – 2006. №30. – с.15.

70. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М.: ИЦП «Вазар-Ферро», 2004. - 320 с.

71. Фатьянов А. Основы теории электронного документа // Банковские технологии. –2002. -№ 2. – c. 10-12

72. Финансовое и банковское право. Словарь-справочник. (Библиотека словарей ИНФРА-М) / Под ред. Горбуновой О. Н., Додонов В. Н., Крылова М. А., Шестаков А. В., ИНФРА-М, 1997. - 277 с.

73. Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов / Под ред. д-ра экон. наук, проф. П. В. Егорова. — Донецк: Донбас, Дон. ГУ, 2003. — 638 с.

74. Харченко В. Підсумки діяльності комерційних банків на ринку пластикових карт у 2005 році // Вісник НБУ. – 2006. - № 4. – с. 29 – 37

75. Шевченко Р.І. Банківські операції. – К.: КНЕУ, 2005. – 889 с.

76. Шевченко Р.І. Бухгалтерський облік банківських операцій. – К.: КНЕУ, 2002. – 589 с.

77. Шелобаев С.И. Математические методы и модели. — М.: Юнити, 2002. — 367 с.

78. Электронные деньги и общество открытой сети. // Под ред. Асахико (Хико) Исобэ. Hitachi Research Institute. Перевод с английского, 2002. – 96 с., с ил.

79. Юрченко Л.І., Молодоря Т.С. Метод. Рекомендації та варіанти розрахункових робіт до виконання розділу дипломної роботи «Правові, соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в банківській установі». – Харків: ХФ УАБС, 2003р.- 65 с.

80. Ястремський О. Основи теорії ризик-менеджменту. Навч. посібник. - К., «АртЕК», 2000. - 248 с.

Додаток А

Типова форма договору фінансового лізингу

Інноваційний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу

м. ____________ "___"___________ 199_ р.

_____________________________________________________________,

(повна назва регіонального відділення Держіннофонду)

що в подальшому іменується "Інвестор", в особі голови відділення _________________________________, який діє на підставі Положення, з однієї сторони, (прізвище, ім'я та по батькові) _______________________________, що в подальшому іменується Лізингодавець", в особі (повна назва лізингодавця) "_______________________________, який діє на підставі Статуту, з другої сторони, та (прізвище, ім'я та по батькові) ______________________________, що в подальшому іменується "Підприємство", в особі (повна назва підприємства) _______________________________, який діє на підставі Статуту, з третьої сторони, в (прізвище, ім'я та по батькові) подальшому - Сторони, з метою виконання інноваційного проекту "__________________", (повна назва проекту) (далі - Проекту), керуючись законами України "Про основи державної політики у сфері науково-технічної діяльності", "Про інвестиційну діяльність" та "Про лізинг", а також іншими нормативними актами чинного законодавства України, уклали цей інноваційний договір (далі - Договір) про наступне:

1. Предмет договору

1.1. Предметом Договору є здійснення вищезазначеного Проекту з впровадження нових технологій та створення на їх основі виробництва конкурентоспроможної продукції або надання послуг, внаслідок чого Підприємством досягається позитивний науково-технічний, економічний та соціальний ефект.

1.2. Загальна вартість Проекту становить ________ (____________________________) грн. (сума прописом)

1.3. З метою успішного виконання Проекту сторони об'єднують свій фінансовий, виробничий та науковий потенціал, а саме:

1.3.1. Інвестор - надає Лізингодавцю на умовах зворотної безвідсоткової позики кошти для проведення ним матеріально-технічного забезпечення реалізації Проекту.

1.3.2. Лізингодавець - за рахунок одержаних від Інвестора коштів придбаває необхідне для реалізації Проекту майно та передає його на умовах фінансового лізингу в користування Підприємству.

1.3.3. Підприємство - виконує передбачені календарним планом виконання Проекту роботи, досягає обсягів виробництва, обумовлених в описі та характеристиках інноваційної продукції Проекту, економічного та соціального ефекту, створює необхідні для проведення Лізингодавцем матеріально-технічного забезпечення реалізації Проекту умови та повертає кошти згідно з умовами даного Договору.

1.4. Наукові, технічні, економічні та інші характеристики Проекту містяться у описі та характеристиках інноваційної продукції.

1.5. Строки виконання Проекту:

початок "___" _____________ 199_ р.

кінець "___" _____________ 199_ р.

2. Зобов'язання сторін

2.1. Інвестор зобов'язується:

2.1.1. Виділити на реалізацію Проекту цільову безвідсоткову позику в розмірі _________ (__________________) грн.(сума прописом)

2.1.2. Перераховувати Лізингодавцю кошти в обумовлені в календарному плані строки.

2.2. Лізингодавець зобов'язується:

2.2.1. За рахунок одержаних від Інвестора коштів придбати згідно з кошторисом витрат по Проекту Майно у відповідності до поданого Підприємством "Замовлення на обладнання".

2.2.2. На умовах, визначених Договором лізингу:

- передати Майно у виключне користування Підприємству;

- забезпечувати інтереси Інвестора по реалізації інноваційного проекту шляхом здійснення контролю за збереженням та цільовим використанням Майна;

- згідно з умовами цього Договору повернути Інвестору кошти, надані на придбання Майна.

2.3. Підприємство зобов'язується:

2.3.1. Реалізувати Проект згідно з календарним планом та досягти очікуваного економічного та соціального ефекту, визначеного описом та характеристиками інноваційної продукції Проекту.

2.3.2. Укласти договір страхування та використовувати Майно, отримане в користування, виключно на виконання Проекту, а також забезпечити Лізингодавцю необхідні умови для здійснення контролю за використанням Майна.

2.3.3. Надавати:

- Інвестору - до 20 числа місяця нового кварталу технічний і фінансовий звіти (баланс, звіт про фінансові результати та звіт про фінансово-майновий стан) та іншу інформацію про результати впровадження Проекту;

- Лізингодавцю - інформацію про використання та збереження Майна.

2.3.4. Надавати на вимогу Лізингодавця, Інвестора або уповноважених ними осіб іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, яка стосується виконання Проекту та умов цього Договору.

2.3.5. У разі проведення Інвестором перевірки економічного стану Підприємства - надавати за вимогою уповноважених спеціалістів всі необхідні матеріали та інформацію.

2.3.6. В публікаціях або в публічних виступах по радіо чи телебаченню вказувати, що впровадження технологій, які є предметом Проекту, здійснюється за фінансової підтримки місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування.

2.3.7. Повернути Лізингодавцю кошти згідно з умовами Договору лізингу.

2.3.8. За чотирнадцять днів до завершення Проекту – надати Інвестору звіт про виконання Проекту і досягнення економічного та соціального ефекту, визначеного описом та характеристиками інноваційної продукції Проекту.

2.3.9. Виконувати розпорядження Інвестора та Лізингодавця, які надходять йому в письмовій формі та стосуються умов цього Договору.

2.3.10. В разі необхідності - здійснити фінансування проекту в розмірі _____________ грн. (сума прописом)

З. Права сторін

3.1. Інвестор має право:

3.1.1. Мати доступ до інформації Підприємства та Лізингодавця, в тому числі конфіденційної, що має відношення до Проекту та до умов цього Договору.

3.1.2. Збільшити розмір позики або змінити строки повернення коштів за клопотанням Підприємства та/або Лізингодавця, якщо під час виконання Проекту з'ясується, що внаслідок інфляції (або за інших об'єктивних причин) обсяг наданих Інвестором коштів є недостатнім для реалізації інноваційного Проекту.

3.1.3. У випадку виконання Підприємством усіх зобов'язань за цим Договором і за умови збереження актуальності продовження Проекту - реінвестувати кошти на розширення виробництва продукції.

3.1.4. Надавати Підприємству та Лізингодавцю у письмовій формі будь-які розпорядження, що зобов'язують їх до виконання умов цього Договору.

3.2. Лізингодавець має право:

3.2.1. Мати доступ до інформації Підприємства, в тому числі конфіденційної, що має відношення до Проекту та умов даного Договору.

3.2.2. Провадити перевірку використання та збереження Майна - як документальну, так і за місцем його розташування, а також залучати з цією метою необхідних спеціалістів.

3.2.3. Надавати Підприємству у письмовій формі розпорядження, що зобов'язують його до виконання умов цього Договору.

3.3. Підприємство має право:

3.3.1. На отримання матеріально-технічного забезпечення реалізації інноваційного Проекту згідно з умовами цього Договору.

3.3.2. На підтримку Проекту з боку Інвестора.

4. Порядок надання підприємству майна в лізинг

4.1. Кошти, що виділяються Інвестором на придбання Майна, перераховуються Лізингодавцю.

4.2. Лізингодавець:

а) за рахунок наданих Інвестором коштів і на підставі наданого Підприємством "Замовлення на обладнання" придбаває необхідне для реалізації Проекту Майно;

б) згідно укладеного між Лізингодавцем та Підприємством Договору лізингу передає придбане Майно в користування Підприємству на умовах фінансового лізингу (оренди).

5. Повернення коштів

5.1. Повернення Інвестору коштів, наданих у вигляді позики на придбання Майна, здійснюється Лізингодавцем згідно з планом повернення коштів за рахунок:

а) суми сплачених Підприємством лізингових платежів, розмір та терміни сплати яких визначаються Договором лізингу;

б) коштів, отриманих в результаті викупу Підприємством Майна.

5.2. Строк повернення Лізингодавцем коштів Інвестору - "___" ____________ 199_ р.

6. Гарантії повернення коштів

6.1. Гарантією повернення коштів, наданих Інвестором на придбання Майна, є право власності Лізингодавця на дане Майно.

7. Відповідальність сторін

7.1. За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

8. Припинення дії Договору

8.1. Дія Договору припиняється після виконання сторонами умов Договору або за взаємною згодою сторін.

8.2. Дія Договору достроково припиняється за умови реалізації Підприємством Проекту та повернення Лізингодавцем всіх виділених Інвестором на реалізацію Проекту коштів.

8.3. Дія Договору може достроково припинитись на вимогу однієї із сторін у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами умов Договору, про що укладається окрема угода.

9. Інші умови

9.1. Всі повідомлення сторін про наміри переглянути умови Договору здійснюються в письмовій формі та оформлюються додатковими угодами, які після їх укладення є невід'ємною частиною Договору.

9.2. Термін надання сторонами відповідей на розпорядження, повідомлення та звернення якої-небудь зі сторін, не повинен перевищувати десяти календарних днів з дня їх одержання.

9.3. Питання, не врегульовані даним Договором, врегульовуються чинним законодавством України.

10. Комерційна таємниця

10.1. Сторони дійшли згоди, що об'єкти інтелектуальної та промислової власності, які використовуються у Проекті або створюються під час його реалізації, є комерційною таємницею і розголошенню не підлягають.

10.2. За розголошення інформації, що є комерційною таємницею, сторони несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства.

11. Форс-мажор

11.1. До форс-мажорних обставин належать: обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру, такі як війна, пожежа, повінь, землетрус; заборонні заходи органів законодавчої та/або виконавчої влади, що виникли після укладення цього Договору та які сторони не могли передбачити або запобігти їм прийнятними заходами, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором або у зв'язку з ним.

В цьому випадку термін виконання зобов'язань переноситься відповідно до терміну дії зазначених обставин, про що укладається відповідна угода.

11.2. У разі виникнення зазначених у п.11.1 обставин, заінтересована сторона протягом п'ятнадцяти календарних днів письмово сповіщає інші сторони про виникнення таких обставин, а сторони разом дають спільну оцінку їх впливу на реалізацію Проекту. Якщо сторони не сповістили у зазначений термін про виникнення обставин непереборної сили або подій надзвичайного характеру, то вони у подальшому не мають права посилатися на вказані обставини як такі, що звільняють їх від зобов'язань.

11.З. Якщо форс-мажорні обставини продовжуються понад 3 місяці, сторони можуть прийняти рішення про припинення дії цього Договору та створити комісію з питань повернення коштів Інвестору, подальшої долі майна і продукції, які були придбані або створені в результаті впровадження Проекту.

12. Вирішення спірних питань

12.1. Всі можливі спірні питання, що виникли під час дії цього Договору та в зв'язку з ним, сторони намагатимуться вирішувати за домовленістю, шляхом переговорів.

12.2. Якщо сторони не зможуть досягти згоди, то для розгляду спірних питань заінтересована сторона звертається до суду.

1З. Заключні положення

13.1. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

13.2. Сторони зобов'язані вчасно повідомляти одна одну про зміни їх юридичних адрес та місцезнаходження, поштових та банківських реквізитів, номерів телефонів і телефаксів, установчих документів, посадових осіб сторін Договору, зміну форми власності, а також про всі інші зміни, які здатні вплинути на реалізацію Проекту та виконання зобов'язань за цим Договором.

13.3. Договір складено у 3-х примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для Інвестора, Лізингодавця та Підприємства.

13.4. Всі додатки та доповнення до даного Договору є його невід'ємною частиною.

Реквізити і підписи сторін: