Реферат: Монетарний режим таргетування обмінного курсу - сутність та зміст

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни:

“Грошово-кредитні системи зарубіжних країн”

Зміст контрольної роботи

1. Питання №4. Монетарний режим таргетування обмінного курсу: сутність та зміст

2. Вплив заходів монетарної політики ФРС на стан економіки США (№17)

Список літератури

1. Питання №4. Монетарний режим таргетування обмінного курсу: сутність та зміст

Проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики є головною метою валютного регулювання Центрального Банку будь якої країни.

Валютний курс - це ключова ланка, яка зв'язує економіку країни зі світовою економікою. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.

Валютний курс - ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній грошовій одиниці.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. За його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпаки - зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан торговельного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, процентні ставки, перспективи політичного розвитку тощо. Усі ці обставини ускладнюють визначення та вибір режиму валютного курсу.

Як свідчить світовий досвід, центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:

фіксований валютний курс,

"вільно плаваючий" курс,

"регульований плаваючий" валютний курс,

систему множинних валютних курсів,

подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс установлюється на грунті таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпортних цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у жорсткій відповідності з доларом США. Деякі країни прикріпили свої національні валюти до французького франка (держави, які входять у зону впливу французького франка), або до німецької марки (Австрія, Нідерланди, Бельгія), або до валют сусідніх держав (Бутан - до індійської рупії, Лесото - до ранда ЮАР), або до декількох валют (кошика валют), наприклад, до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 70-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючі курси являють собою співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту та пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвинутою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна та політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит та пропозицію на іноземну валюту, змінюючись сам, а не змінюючи розмір валютних резервів. Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і центральному банку можна проводити свою власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

Регульоване плавання валют. Даний режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив центрального банку країни, який згладжує різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його більш передбачуваним та таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти та міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був установлений режим регульованого "плаваючого" курсу, зокрема визначений "валютний коридор". Таку саму курсову політику НБУ продовжував і в 1998 році. Валютний коридор - можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют. В Україні встановлюється валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні до долара США, яке визначається урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції (інакше виникне питання: яким чином утримувати валютний курс у межах валютного коридору за обмежених валютних резервів?). При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стійкості національної валюти.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кожний з яких використовується для іншого набору трансакцій. Ці режими називають системами множинних валютних курсів. Множинні валютні курси можуть бути:

валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

вільними ринковими курсами, встановленими приватним попитом та пропозицією (можливо з деяким випадковим впливом уряду).

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більш як один курс, або коли курси купівлі та продажу різняться більш як на 2% (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою та не передбачає присутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб збирання доходів. Доходи виникають під час продажу центральним банком іноземної валюти імпортерам за ціною (курс продажу центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі центрального банку).

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для субсидіювання або оподаткування певного сектора промисловості або секторів економіки. Відносно високий курс продажу для імпортерів окремих товарів виступає своєрідним податком на ці товари. Низький курс купівлі для окремих експортерів діє як податок на цей експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найбільш прийнятна для країн, які роблять перші кроки у напрямі ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура відносних цін. Крім того, створюються умови для отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення контрактної ціни імпортних товарів або заниження експортних цін.

В умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинутих країн використовують режим подвійного валютного курсу, що є різновидом системи множинних валютних курсів. Він полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними та фінансовими операціями.

Вибір валютної стратегії має враховувати фактори, які мають значний вплив на валютний ринок, а саме: темпи інфляції, стан платіжного балансу, різницю процентних ставок за кредит, спекулятивні валютні операції, прискорення або затримування міжнародних платежів, ступінь довіри до національної грошової одиниці на національному та світових валютних ринках.

Чим вищий темп інфляції в країні, тим, як правило, нижчий курс її валюти. Залежність валютного курсу від темпів інфляції особливо висока в країнах з великим обсягом міжнародного обміну (товарами, послугами, капіталом), адже найтісніший зв'язок між динамікою валютного курсу та відносними темпами інфляції виявляється під час розрахунків курсу на базі експортних цін.

Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної грошової одиниці, бо зростають попит на неї іноземних боржників та надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. Пасивний платіжний баланс призводить до зниження курсу національної грошової одиниці, адже боржники обмінюють її на вільно конвертовану валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань, й одночасно скорочуються надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Вплив різниці процентних ставок за кредит виявляється в тому, що у разі збільшення процентної ставки в певній країні відносно ставок в інших країнах зростають надходження іноземних короткострокових капіталів у цю країну, та навпаки.

Спекулятивні валютні операції мають значення переважно для внутрішнього ринку, на якому регулюванням процесу курсоутворення згладжуються різкі коливання курсу національної грошової одиниці.

Фактор прискорення або затримування міжнародних платежів також впливає на курсове співвідношення валют. Очікуючи падіння курсу національної грошової одиниці, імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб уникнути можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти. У разі зміцнення національної грошової одиниці імпортери прагнуть затримати платежі у вільно конвертованій валюті. Така тактика справляє певний вплив на платіжний баланс і, як наслідок, на валютний курс національної грошової одиниці.

Ступінь довіри до національної грошової одиниці на національному та світовому ринках визначається соціально-економічним станом країни.

Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

валютні інтервенції,

дисконтну політику,

валютні обмеження.

На даний час для всіх резидентів та нерезидентів на території України діє єдиний порядок установлення і використання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, який визначається Національним банком України.

В Україні механізм валютного регулювання, зокрема встановлення курсу національної валюти до іноземних валют, у своєму розвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосування вільно плаваючого курсу національної валюти до фіксованого з подальшим переходом до регульовано плаваючого курсу, що сприятиме стабілізації валютного ринку країни.

За використання режиму регульованого плавання курс національної валюти не фіксується, а приводиться у відповідність до змін на зовнішньому і внутрішньому секторах економіки.

У даний час валютою, до якої прив'язується курс гривні, є долар США - одна з найбільш стійких і поширених іноземних валют, база валютних паритетів, що є головною резервною валютою та міжнародним платіжним засобом. Крім того, такому прив'язуванню відповідають структурні особливості вітчизняного експорту й імпорту. Так, у 1996 р. понад 80% зовнішньоекономічних операцій України припадали на угоди, укладені в доларах США (у 1995р. - понад 50%).

За даного режиму регулювальний вплив забезпечує можливість підтримування валютного курсу на рівні, максимально наближеному до ринкових вимог, уникаючи при цьому викривлень і різких коливань, що обумовлені недостатнім ступенем розвиненості ринку. Конкретною метою регулювання курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту і стимулювання притоку капіталу в Україну, підтримування ефективного рівня імпортних операцій.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць, який використовується в розрахунках з бюджетом і митницею, під час планування та аналізу зовнішньоекономічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахункових відносин держави з юридичними та фізичними особами, оподаткування, а також для бухгалтерського обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті.

НБУ щоденно встановлює офіційний обмінний курс гривні до вільно конвертованих валют, а також: до валют країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України.

Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється на підставі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі курсу гривні до долара США та поточних крос-курсів валют до німецької марки на Франкфуртській валютній біржі.

Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які не використовуються широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют установлюються через крос-курси, розраховані на підставі курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними (національними) банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Офіційні обмінні курси гривні до інших іноземних валют (35 валют) НБУ встановлює в передостанній робочий день місяця з терміном дії з першого числа і до кінця наступного календарного місяця.

2. Вплив заходів монетарної політики ФРС на стан економіки США (№17)

На протязі останнього століття американська економіка явила собою приклад найбільш успішного и вдалого економічного розвитку після економічної катастрофи (30-і роки, Велика Депресія), і стала в кінці століття найбільш процвітаючою (в економічному розумінні) країною, що переживає пік свого розвитку. Але, навіть будучи одною з найбільш досконалих економічних систем у світі, монетарна система США не змогла б обходиться без фінансового інституту, що відповідає за управління цією системою, а саме: здатного впливати на величину грошової маси в економіці, регулювати швидкість грошового обігу і т.д. Таким інститутом, здатним забезпечити фінансове здоров'я банківської системи, і грошової системи США в цілому, є Федеральна Резервна Система (ФРС). ФРС по своїй суті еквівалентна центральним емісійним банкам інших країн, проте її організація відтворює дух и букву федеральної політичної системи, характерної для будь-яких виявлень суспільно - економічного життя США.

"В якості своєї основної функції Федеральна Резервна Система формує и втілює в життя грошово-кредитну політику, тобто регулює ріст депозитів и кредитів комерційних банків і позичково-ощадних інститутів. Контроль над грошово-кредитними відносинами дає федеральному уряду США вагомий важіль управління економічною активністю та рівнем цін. Крім того, спектр адміністративної та контрольної діяльності ФРС на цьому не обмежується. Він вельми широкий - від. дії в якості податково-бюджетного (фіскального) агента Державного Казначейства і управління банківськими холдинг-компаніями до здійснення кліринга чеків і забезпечення необхідної кількості готівкових грошей".

ФРС незалежна організація. Вона не може бути усунена по примсі президента, конгрес також не може змінить її роль і функції, інакше як спеціальним законодавчим актом.

Якщо роздивлятись діяльність ФРС детальніше, неважко виявити і сформулювати дві найбільш важливі та взаємопов'язані її функції:

Впорядкування діяльності банків і підтримка банківської системи в цілому на рівні, достатньому для повноцінного функціонування. Це відбувається шляхом регулювання фінансового стану кожного банку та полегшення проведення заліку взаємних банківських вимог. Крім того, будучи по суті своїй центральним банком країни, а саме "банком банків", ФРС являється кредитором в останній інстанції для комерційних банків.

"Друга і найбільш важлива функція ФРС - контроль за пропозицією грошей в економіці. Приймаючи рішення пов'язані з контролем грошової маси, ФРС являється основним виконавцем кредитно-грошової політики США. Сукупність рішень по відношенню пропозиції грошей і є суттю кредитно-грошової політики".

Основними інструментами регулювання, які знаходяться в руках Федеральної резервної системи, є, в першу чергу, зміна норм обов'язкових резервів, зміна ставки рефінансування, операції на відкритому ринку з цінними паперами й іноземною валютою, а також деякі міри, що носять жорсткий адміністративний характер.

Управління обов'язковими резервами.

В даний час мінімальні резерви - це найбільш ліквідні активи, що зобов'язані мати всі кредитні установи, як правило, або у формі готівки в касі банків, або у виді депозитів у центральному банку чи в інших високоліквідних формах, обумовлених центральним банком. Норматив резервних вимог являє собою встановлене в законодавчому порядку процентне відношення суми мінімальних резервів до абсолютних (об'ємних) чи відносних (збільшених) показників пасивних (депозитів) або активних (кредитних вкладень) операцій. Використання нормативів може мати як тотальний (установлення до всієї суми зобов'язань чи позичок), так і селективний (до їх визначеної частини) характер впливу. Мінімальні резерви виконують дві основні функції.

По-перше, вони як ліквідні резерви служать забезпеченням зобов'язань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми обов'язкових резервів центральний банк підтримує ступінь ліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежності від економічної ситуації.

По-друге, мінімальні резерви є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні. За допомогою зміни нормативу резервних засобів центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків (в основному обсяг видаваних ними кредитів), а отже, і можливості здійснення ними депозитної емісії. Кредитні інститути можуть розширювати позичкові операції, якщо їхні обов'язкові резерви в центральному банку перевищують встановлений норматив. Коли маса грошей в обороті (наявних і безготівкових) перевершує необхідну потребу, центральний банк проводить політику кредитної рестрикції шляхом збільшення нормативів відрахування, тобто відсотка резервування засобів у центральному банку. Тим самим він змушує банки скоротити обсяг активних операцій.

Зміна норми обов'язкових резервів становить перший інструмент монетарної політики, що може використати Федеральна Резервна Система (ФРС) США для контролю за пропозицією грошей. Таким чином, пониження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися зсуву в бік поширення чи зменшення обсягу пропозиції грошей.

Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарна кількість трансакціонних депозитів яких перевищує деякий встановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакціонних депозитів. Окрім цього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для не особових термінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків.

В останні півтора-два десятиліття відбулося зменшення ролі зазначеного методу кредитно-грошового регулювання. Про це говорить той факт, що повсюдно (у західних країнах) відбувається зниження норми обов'язкових резервів і навіть її скасування по деяких видах депозитів.

Рефінансування комерційних банків.

Термін "рефінансування" означає одержання коштів кредитними установами від центрального банку. Центральний банк може видавати кредити комерційним банкам, а також перераховувати цінні папери, що знаходяться в їхніх портфелях (як правило векселі). Облік векселів довгий час був одним з основних методів грошово-кредитної політики центральних банків Західної Європи. Центральні банки висували певні вимоги до векселя, що обліковується, головним з яких була надійність боргового зобов'язання. Векселі обліковуються по ставці редисконтування. Цю ставку називають також офіційною дисконтною ставкою. Звичайно вона відрізняється від ставки по кредитах (рефінансування) на незначну величину в меншу сторону. Центральний банк купує боргове зобов'язання по більш низькій ціні, ніж комерційний банк.

У випадку підвищення центральним банком ставки рефінансування, комерційні банки будуть прагнути компенсувати втрати, викликані її ростом (подорожчанням кредиту) шляхом підвищення ставок по кредитах, наданих позичальникам. Тобто зміна облікової ставки (рефінансування) прямо впливає на зміну ставок по кредитах комерційних банків.

Останнє є головною метою наведеного методу грошово-кредитної політики центрального банку. Наприклад, підвищення офіційної дисконтної ставки в період посилення інфляції викликає ріст процентної ставки по кредитних операціях комерційних банків, що приводить до їх скорочення, оскільки відбувається подорожчання кредиту, і навпаки.

Ми бачимо, що зміна офіційної процентної ставки впливає на кредитну сферу. По-перше, це утруднення чи полегшення можливості комерційних банків одержати кредит у центральному банку впливає на ліквідність кредитних установ. По-друге, зміна офіційної ставки означає подорожчання чи здешевлення кредиту комерційних банків для клієнтури, тому що відбувається зміна процентних ставок по активних кредитних операціях. Також зміна офіційної ставки центрального банку означає перехід до нової грошово-кредитної політики, що змушує комерційні банки вносити необхідні корективи у свою діяльність.

Недоліком використання рефінансування при проведенні грошово-кредитної політики є те, що цей метод торкається лише комерційних банків. Якщо рефінансування використовується в незначній мірі чи здійснюється не центральним банком, то зазначений метод майже цілком втрачає свою ефективність. Крім встановлення офіційних ставок рефінансування і редисконтування центральний банк встановлює процентну ставку по ломбардних кредитах, тобто кредитах, видаваних під яку-небудь заставу, в якості яких виступають звичайно цінні папери. Варто врахувати, що в заставу можуть бути прийняті тільки ті цінні папери, якість яких не викликає сумніву. У практиці закордонних банків в якості коштовних паперів використовуються державні обігові цінні папери, першокласні торгові векселі і банківські акцепти (їхня вартість повинна бути виражена в національній валюті, а термін погашення - не більш трьох місяців), а також деякі інші види боргових зобов'язань, обумовлені центральними банками.

Ринок, на якому банки надають свої резерви в формі короткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральних фондів США. Ставка позикового проценту, що стягується по цим позичкам, називається ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій на даному ринку, де надаються "24-годинні" позички, досягає мільярдів доларів. Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займу у ФРС крізь так зване "облікове вікно". (Не треба розуміти цей вислів буквально, бо в дійсності надання такого роду послуг покладено на один із відділів регіональних Резервних банків, що, зрозуміло не є вікном в прямому розумінні слова) Банки звертаються до ФРС за займами в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш часто вони одержують короткострокові позички, щоб привести в порядок свої резерви, якщо неочікувані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижче встановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптаційні займи, як їх прийнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочує практику надання займів тим банкам, частота і розміри використання позичок якими надмірно великі.

Окрім надання короткострокових адаптаційних займів крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування на особливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам для задоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позички також надаються банкам, що опинились в складному фінансовому положенні і що потребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.

Грошові засоби, які банки надають одне одному в формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу на величину сумарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резерви рухаються по колу, переходячи з рахунків одного банку на рахунок іншого. Грошові кошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви. Вони утворюють основу процесу мультиплікативного поширення депозитів аналогічно резервам, що вводяться в банківську систему шляхом купівлі на відкритому ринку. Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівня банківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управління величиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочує обсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденцію зменшувати величину грошової маси. Зниження рівня облікової ставки сприяє зростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючи передумови для поширення грошової маси.

Операції на відкритому ринку.

Поступово два вищенаведених методи грошово-кредитного регулювання (рефінансування й обов'язкове резервування) втратили своє першорядне по важливості значення, і головним інструментом грошово-кредитної політики стали інтервенції центрального банку, що одержали назву операцій на відкритому ринку.

Цей метод полягає в тому, що центральний банк здійснює операції купівлі-продажу цінних паперів у банківській системі. Придбання цінних паперів у комерційних банків збільшує ресурси останніх, відповідно підвищуючи їх кредитні можливості, і навпаки. Центральні банки періодично вносять зміни в зазначений метод кредитного регулювання, змінюють інтенсивність своїх операцій, їхню частоту. Операції на відкритому ринку вперше стали активно застосовуватися в США в зв'язку з наявністю в цих країнах розвинутого ринку цінних паперів. Пізніше цей метод кредитного регулювання набув загального застосування і в інших країнах Західної Європи.

За формою проведення ринкові операції центрального банку з цінними паперами можуть бути прямими або зворотними. Пряма операція являє собою звичайну покупку чи продаж. Зворотна полягає в купівлі-продажу цінних паперів з обов'язковим здійсненням зворотної угоди по заздалегідь встановленому курсу. Гнучкість зворотних операцій, більш м'який ефект їхнього впливу, додають популярність даному інструменту регулювання. Так частка зворотних операцій центральних банків провідних промислово-розвинутих країн на відкритому ринку досягає від 82 до 99,6%.

Якщо розібратися, то можна побачити, що по своїй суті ці операції аналогічні рефінансуванню під заставу цінних паперів. Центральний банк пропонує комерційним банкам продати йому цінні папери на умовах, що склалися на основі аукціонних (конкурентних) торгів, із зобов'язанням їхнього зворотного продажу через 4-8 тижнів. Причому процентні платежі, "накопичувані" по цим цінним паперам у період їхнього перебування у власності центрального банку, будуть належати комерційним банкам.

Таким чином, операції на відкритому ринку, як метод грошово-кредитного регулювання, значно відрізняються від двох попередніх. Головна відмінність - це використання більш гнучкого регулювання, оскільки обсяг покупки цінних паперів, а також використана при цьому процентна ставка можуть змінюватися щодня відповідно до напрямку політики центрального банку. Комерційні банки, з огляду на зазначену особливість даного методу, повинні уважно стежити за своїм фінансовим положенням, не допускаючи при цьому погіршення ліквідності.

В наш час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або вливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідти. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Розглянемо схему проведення цих операцій центральним банком ФРС. Припустимо, що на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, і центральний банк ставить завдання по обмеженню чи ліквідації цього надлишку. Для цього він активно починає пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, що купує державні цінні папери через спеціальних ділерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їх ринкова вартість падає, а процентні ставки по них зростають і, відповідно, зростає "привабливість" їх для покупця. Населення (через ділерів) і банки починають активно купувати державні цінні папери, що приводить до скорочення банківських резервів. Скорочення банківських резервів, в свою чергу, зменшить пропозицію грошей до пропорції, рівної банківському мультиплікатору. Крива пропозиції зсунеться ліворуч, процентна ставка зросте.

Припустимо тепер, що на грошовому ринку спостерігається нестача грошових засобів в обігу. В цьому випадку центральний банк проводить політику, спрямовану на поширення грошової пропозиції, а саме починає купувати державні цінні папери у банків і населення. Тим самим центральний банк збільшує попит на державні цінні папери. Внаслідок цього їх ринкова ціна зростає, процентна ставка по них падає, що робить казначейські цінні папери "непривабливими" для їх власників. Населення (через ділерів) і банки активно починають продавати державні цінні папери, що приводить в кінцевому рахунку, до збільшення банківських резервів і (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) - до збільшення грошової пропозиції. Крива пропозиції грошей зсунеться праворуч, а процентна ставка впаде.

Поряд з економічними методами, за допомогою яких центральний банк регулює діяльність комерційних банків, їм можуть використовуватися в цій сфері й адміністративні методи впливу.

До них відноситься, наприклад, використання кількісних кредитних обмежень. Цей метод кредитного регулювання являє собою кількісне обмеження суми виданих кредитів. На відміну від розглянутих вище методів регулювання, подібний метод є прямим методом впливу на діяльність банків. Також кредитні обмеження приводять до того, що підприємства позичальники ставляться у неоднакове положення. Банки прагнуть видавати кредити в першу чергу своїм традиційним клієнтам, як правило, великим підприємствам. Дрібні і середні фірми виявляються головними жертвами даної політики. Потрібно відзначити, що домагаючись за допомогою зазначеної політики стримування банківської діяльності і помірного росту грошової маси, держава сприяє зниженню ділової активності. Тому метод кількісних обмежень майже не використовується.

У жовтні 1982 року керівництво ФРС сповістили про нову зміну курсу. Його проведення передбачало зменшення уваги до регулювання росту грошової маси, рівня незалежних резервів. Крім того, ФРС декларувала швидке і гнучке реагування на всі зміни, що виникають в фінансово-економічних сферах, розуміючи під цим цілу гаму факторів: вплив змін правил урядового та банківського контролю на швидкість обороту грошей, стан економіки в цілому, умови функціонування світової економіки, проблеми міжнародної заборгованості. З другого боку, ФРС продовжувала оголошувати межі росту агрегатів грошової маси, але не так строго корегувала зміни які виникали, керуючись прийнятою тактичною установкою. В своїх щоденних операціях ФРС стала приділять основну увагу резервам, одержаним шляхом займу.

Після кризи, що охопила фондову біржу в жовтні 1987 року, Рада Управляючих Федеральної Резервної Системи почала відчувати досить обгрунтовані начування, що занадто велику увагу до рівня резервів, одержаних шляхом займу, які розглядаються в якості тактичної цілі грошово-кредитної політики, приводить до різких коливань процентних ставок по федеральним резервним фондам. Після цього Федеральна Резервна Систем направила свої зусилля на фіксацію норм процента федеральних резервних фондів в рамках встановленого діапазона.

Така грошово-кредитна політика, що відрізняється еластичністю, плавними змінами та коректуванням, важко піддається графічній інтерпретації. її курс пролягає між крайностями грошово-кредитної політики, яка чітко фіксує кількість грошей з одного боку, і грошово-кредитної політики, що строго регламентує рівень норм проценту - з іншого.

Однією з найсерйозніших проблем, на яку натикнулась економіка на сучасному етапі, явилась інфляція. Ця проблема особливо загострилась в 70-х роках. Так, в США темпи інфляції за десятиріччя збільшились утричі з 4% до 13% в рік. Причиною такої ситуації в Сполучених Штатах стала втрата довіри до того, як управляється американська економіка. Позиції долара на зарубіжних валютних ринках ослабли, а на ринках кредитних ресурсів значно зросли норми процента за їх надання.

Посилення інфляційних процесів змусило економістів провести ряд досліджень в даній області. В результаті проведеної роботи було зроблено висновок про необхідність встановлення контролю над кредитно-грошовими агрегатами. Іншими словами, спеціалісти заключили, що швидкість обороту грошей, виражена відношенням номінального об'єму виробництва до величини попиту населення на грошові кошти, є показником достатньо стабільним і передбачуваним.

V=У/М, де

V - швидкість обороту грошової маси;

У - номінальний об'єм виробництва;

М - величина грошової маси в обігу.

Виходячи з цієї формули, було запропоновано боротися з інфляцією. Якщо швидкість обігу стабільна, то потрібного об'єму виробництва можна досягти, задаючи відповідні значення величини грошової маси в обігу. Необхідно відмітити, що на практиці даний процес більш складний, оскільки вибір монетарної змінної впливає на рівень процентних ставок, що, в свою чергу, впливає "на ступінь привабливості зберігання на рахунках грошових коштів", тобто на швидкість обігу грошей.

Величина номінального доходу може бути виражена наступним чином:

У=Р * у, де

У - ріст номінального доходу;

Р - темпи інфляції;

у - темпи росту реального об'єму виробництва.

Було признано, що сучасні темпи росту реального об'єму виробництва будуть наближатися до потенційних темпів росту об'ємів, залучених в економічну діяльність ресурсів, а також їх продуктивності. Кредитно-грошова політика не зможе серйозно впливати на довготермінову тенденцію росту об'єму виробництва, або цей вплив буде носить негативний характер, оскільки дестабілізується грошова система і виникають перепони на шляху капіталовкладень в економіку. При таких умовах зміна темпів росту величини номінального доходу буде означать аналогічні зміни темпів інфляції. Таким чином, ліквідація інфляції і відновлення контролю в області ціноутворення потребує уповільнення росту грошової маси.

Кредитно-грошова політика США базується на вищевикладеній концепції. На основі її в 1978 році Конгрес США прийняв законодавство, яке зобов'язує ФРС встановити межі росту грошової та кредитної маси. Також був прийнятий "Акт про повну зайнятість та збалансований ріст". В ньому вказувались цілі кредитно-грошової політики: забезпечення високого рівня зайнятості та підтримки стабільності цін. Для досягнення цього ФРС передписувалось щороку оголошувати величину грошової маси та кредитних ресурсів на наступний рік, що повинно впливати на очікуване функціонування економіки та темпи інфляції.

Признаючи, що не завжди можна підтримувати потрібне співвідношення між ростом грошової маси і темпами економічного розвитку, закон не зобов'язує ФРС точно дотримуватись заявлених параметрів грошової маси. Проте, в разі, якщо розбіжності мають місце, ФРС повинна пояснити їх причини. Величини грошової маси і кредитної емісії об'являються в лютому кожного року і корегуються в доповіді, що надається в конгрес в червні. В цій доповіді також називаються попередні оцінки вказаних величин на наступний рік.

Така політика переслідує три основні цілі: по-перше, обмеження росту цін; по-друге, оповіщення громадськості про майбутню стратегію ФРС, щоб юридичні та фізичні особи могли співвідносить свою економічну поведінку з намірами ФРС. І, по-третє, посилення підзвітності та відповідальності ФРС за прийняті нею рішення та досягнення наміченої цілі.

Список літератури

1. Вешкин Ю.Г. Банковские системы зарубежных стран [Текст]: курс лекций / Ю.Г. Вешкин, Г.Л. Авагян. - М.: Экономист, 2006. - 400 с.

2. Демківський А.В. Гроші та кредит [Текст]: навчальний посібник / А.В. Демківський. - К.: Дакор, 2007. - 528 с.

3. Деньги. Кредит. Банки [Текст]: учебник для вузов / ред. Е.Ф. Жуков. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 600 с.

4. Лисенков Ю.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Лисенков, Т.А. Коротка. - К.: Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.

5. Михайловська І.М. Гроші та кредит [Text]: практикум / І.М. Михайловська, К.Л. Ларіонова. - Львів: Новий Світ-2000, 2008. - 312 с.

6. Урюпина А.А. Банковский сектор в условиях сдерживающей денежно-кредитной политики [Текст] / А.А. Урюпина // Банковские услуги. - 2008. - N 7. - C.2-5

7. Центральний банк та грошово-кредитна політика [Текст]: підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред.А.М. Мороз. - К.: КНЕУ, 2005. - 556 с.

8. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн для спеціальності "Банківська справа" [Текст]: навчально-методичний посібник для самост. вивч. дисц. / І.В. Шамова; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2007. - 160 с.