Курсовая работа: Особливості функціонування підприємства на фондовому ринку

Особливості функціонування підприємства на фондовому ринку .

ПЛАН

Вступ....................................................................................................................... 3

1. Ринок цінних паперів: структура, учасники, види цінних паперів................... 4

2. Аналіз ринку цінних паперів України............................................................. 12

3. Діяльність ЗАТ „ІТТ-інвест” на ринку цінних паперів................................... 23

4. Шляхи залучення вільних коштів за допомогою ринку цінних паперів....... 33

Висновок............................................................................................................... 41

Список використаної літератури......................................................................... 43

Вступ

Глобалізація економічного розвитку всіх сторін сучасної господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні та якісні параметри для української економіки. Відповідність української економіки світовим стандартам потребує створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних і закордонних інвесторів. Створення такого інвестиційного клімату передбачає політичну і законодавчу стабільність, формування економічно обґрунтованої податкової політики, вмикання економіки у світові господарські комунікації, розвиток в Україні повного комплексу інфраструктури фондового ринку. Формування відповідних умов для інвестиційної діяльності є важливим напрямком державної політики.

Як відомо фондовий ринок покликаний обслуговувати дві категорії клієнтів - інвесторів і емітентів. Перші вкладають свої вільні засоби в активи ринку, другі залучають ці самі засоби під випуски цінних паперів. Про можливості, наданих сучасним ринком для підприємств-емітентів буде йтись у даній курсовій роботі.

Дана курсова робота присвячена дослідженню проблеми організації фондового ринку в Україні та діяльності на ньому підприємств. Об’єктом дослідження є фондовий ринок України та його інструменти. Предметом дослідження є діяльність підприємств на фондовому ринку.

Робота складається з чотирьох частин в яких послідовно розглянуті питання функціонування ринку цінних паперів України та діяльність на ньому господарюючих суб’єктів.

1. Ринок цінних паперів: структура, учасники, види цінних паперів

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських позичок), де здійснюється емісія і купівля-продаж цінних паперів. Він є одночасно й індикатором ринкової економіки і головним її фінансовим важелем.

По характеру обігу цінних паперів його можна розглядати як первинний , тобто представляючий собою первинне розміщення випущених цінних паперів серед інвесторів на фінансовому ринку, і як вторинний , де здійснюється купівля-продаж раніше випущених цінних паперів.

Крім того, відповідно до світової практики, ринок цінних паперів поділяється на два значною мірою незалежних один від одного ринка: організований (біржовий) і вільний (позабіржовий). У загальному виді поняття "організований ринок" має на увазі угоди, укладені на фондовій біржі, у той час як поняття "вільний ринок" припускає угоди з цінними паперами поза біржею, що здійснюються між покупцем і продавцем через посередників.

Організований ринок вимагає, щоб пропоновані для продажу акції й облігації проходили спеціальну реєстрацію і задовольняли набору додаткових умов, що надають максимум ділової інформації про той бізнес, для фінансового забезпечення якого випускаються саме ці папери. Їхня купівля-продаж здійснюється шляхом заявки на фондовій біржі, а всі зв'язані з цим процедурні питання строго регламентуються правилами цієї біржі і державним законодавством.

Вільний ринок у цьому змісті не пред'являє твердих вимог до продавців і покупців. Тут діють законодавчі норми, що забезпечують повний контроль за підприємницькою діяльністю. Тією ж мірою, що і на організованому ринку, компанії, що випускають цінні папери, несуть адміністративну і кримінальну відповідальність за обман чи дезінформацію покупця. Посередники діють відповідно до офіційних норм і правил обслуговування клієнтів, а сама купівля-продаж цінних паперів підлягає юридичному оформленню і має абсолютно правовий характер.

Зупинимося більш докладно на основах функціонування організованого і вільного ринку цінних паперів.

· Організований ринок цінних паперів - система фондових бірж - володіє чотирма невід'ємними рисами:

· угоди відбуваються часто;

· між ціною попиту і ціною пропозиції майже ніколи немає великого розриву;

· угоди проводяться за короткий час, як правило, не буває значного коливання цін.

Усе це забезпечується комплексом цілеспрямованих організаційних дій.

Насамперед необхідно, щоб коло власників цінних паперів кожної компанії був як можна більш широкий. Крім того, варто всіляко сприяти здійсненню короткострокових операцій по купівлі-продажу. Іншим важливим фактором є наявність великого числа великих компаній, однак на організованому ринку обов'язково повинні бути представлені середні і невеликі компанії.

Також слід зазначити той факт, що організований ринок має здатність до самоприскорення і самоуповільнення. Активний ринок створює враження легкої ліквідності цінних паперів, чим стимулює їхню покупку. Крім того, він залучає різноманіттям можливостей, що збільшує число операцій на кредитній основі.

Вільний ринок цінних паперів можна охарактеризувати як ринок, що не має визначеного місцезнаходження, угоди на якому здійснюються поза біржею. Ще одна назва - телефонний ринок - указує на основний спосіб здійснення угод.

Вільний ринок являє собою другу не менш важливу сферу поширення й обороту інвестиційних ресурсів. По деяких видах паперів він уступає, а по іншим - значно перевершує біржову систему. Це стосується насамперед державних і муніципальних облігацій, акцій багатьох банків, страхових і інвестиційних компаній. Разом з ними на вільному ринку звичайно циркулює величезне число випусків, що у силу різних причин не можуть звертатися на біржі. До них відносяться наступні :

· випуски, орієнтовані на обмежене коло потенційних покупців, що вимагають особливих методів поширення;

· малі випуски;

· папери з дуже високою ціною;

· папери, у яких пропозиція відповідає попиту, тобто покупець широко відомий і поширити папери легко;

· папери, випущені під заставу нерухомості;

· папери, тісно пов'язані з регіональними господарськими комплексами чи соціально-виробничою інфраструктурою;

· безпаперова форма випуску, коли емітент не хоче себе афішувати.

Також на вільному ринку відбуваються угоди з акціями великих компаній, що циркулюють у біржовій системі.

Основними учасниками вільного ринку є брокерско-дилерські контори, для яких характерна порівняно вузька спеціалізація по видах паперів і угод, а також банки й інвестиційні компанії. У свою чергу банки підрозділяються на інвестиційні , головним предметом діяльності яких є підписка на поширення акцій і облігацій різних корпорацій, і комерційні , що займаються на вільному ринку головним чином розпродажем державних і місцевих облігацій. Значне число угод на вільному ринку здійснюється не на комісійної, а на чистій (чи дилерської) основі. Це означає, що послуги клієнтам надаються заради доходу від різниці цін - від наступного перепродажу дилером паперів по більш високій ціні або від їхньої покупки для клієнтів по більш низькій ціні.

Вільний ринок завжди знаходиться не тільки під державним контролем, але і під контролем з боку асоціації, що поєднує даних ринкових суб'єктів. В усіх розвитих капіталістичних країнах учасники вільного ринку, як і учасники фондових бірж, підлягають не тільки юридичному, але і професійно-кваліфікаційному контролю.

Необхідно відзначити, що комісійні винагороди на вільному ринку ніяк не нормуються загальними правилами. Фактично ж комісійні коливаються від мінімальних значень на організованому ринку до 5% (а іноді і вище) від суми угоди на вільному ринку.

Види цінних паперів . Під цінними паперами розуміються спеціальним образом оформлені фінансові документи, пред'явлення яких необхідно для реалізації вираженого в них права. Специфіка і закономірності процесів первинного і вторинного обігу цінних паперів визначаються в залежності від їхнього типу.

Часткові цінні папери засвідчують право власника на частку в капіталі підприємства. До них відносяться акції. У Законі України „Про цінні папери і фондову біржу” акція визначена як "цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства”. Виходячи з розходжень у способі виплати дивідендів, можна виділити акції прості і привілейовані , що надають які-небудь переваги їх власникам. Зміст і конкретні форми реалізації переваг визначаються в установчих документах. Як правило, ці особливі пільги полягають у переважному в порівнянні з власниками простих акцій праві на одержання дивідендів. Одночасно для власників привілейованих акцій у статуті може бути передбачена відсутність права голосу на загальних зборах акціонерів. Тим самим обмежуються права їхніх власників по участі в керуванні господарською діяльністю.

Права привілейованих акціонерів можуть бути реалізовані також у можливості одержання ними привілейованих дивідендів, виплачуваних щороку в заздалегідь визначеній пропорції до номіналу привілейованої акції. У випадку недостатності прибутку привілейованих дивідендів, що розподіляється, звичайно переноситься на наступний фінансовий рік і виплачується в першочерговому порядку.

Найбільш привабливі привілейовані акції для окремих власників, що володіють незначними засобами і не мають ні часу, ні можливості брати участь в управлінському процесі.

Боргові цінні папери засвідчують право конкретної грошової вимоги (але не право власності). До них відносяться облігації, векселі, чеки і сертифікати заборгованостей.

Облігація - емісійний цінний папір, що закріплює право її власника на одержання від емітента облігації в передбачений у ній термін її номінальної вартості чи іншого майнового еквівалента. Облігація може передбачати інші майнові права її власника, якщо це не суперечить законодавству України. Облігації можуть бути на пред’явника, іменними, такими що вільно обертаються або з обмеженим колом обертання.

Однієї з важливих характеристик облігації є термін її "дозрівання". Це термін дії контрактної угоди по даному випуску, після закінчення якого власник одержує вартість облігації, тобто відбувається її повне погашення. Термін погашення може бути всіляким , у тому числі існують і безстрокові типи облігацій.

Облігації ніяк не пов'язані з прибутком. Відсоток по них повинний виплачуватися і при збитковості. До закінчення терміну "дозрівання" облігації, як і акції, можуть бути продані на біржі чи на вільному ринку цінних паперів, і, так само як в акцій, їхня ринкова ціна може бути вище чи нижче номінальної.

Вексель являє собою цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити при настанні терміну визначену суму грошей власнику векселя. Як письмове боргове зобов'язання строго установленої форми, вексель дає його власнику безперечне право після закінчення терміну зобов'язання жадати від боржника сплати позначеної на векселі грошової суми.

Вексель може бути виданий тільки юридичним і фізичним особам, зареєстрованим на території України.

Вексель є для підприємця, що надає кредит, не тільки більш простим, але і більш надійним способом повернення боргу. Вексель можна використовувати для відстрочки чи розстрочки платежу, тобто це свого роду покупка в кредит. Наприклад, при угоді купівлі-продажу оплату товарів можна частково зробити перерахуванням готівкових грошей чи за допомогою векселя. Можна і на усю вартість товару видати вексель. Тим самим оплата проводиться не в момент придбання товару, а через якийсь час - покупка в борг. До моменту оплати векселя ціна товару може підвищитися. Таким чином, вексель зручно використовувати в умовах зростаючої інфляції.

Інші види цінних паперів ми розглянемо менш детально і зупинимося тільки на визначеннях, тому що для формування портфеля цінних паперів вони мають не таке важливе значення, як перераховані вище.

Чеком визнається цінний папір, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця банку сплатити власнику чека зазначену в ньому суму. Чек повинний бути пред'явлений до оплати протягом терміну, установленого законодавством.

Різні сертифікати випускаються для залучення додаткових засобів. Серед банківських сертифікатів виділяються два основних типи: депозитні й ощадні сертифікати .

Депозитним сертифікатом називається документ, що є зобов'язанням банку по виплаті розміщених у ньому депозитів, право вимоги по якому може передаватися однією особою іншій. Депозитний сертифікат може бути виданий тільки організації, що є юридичною особою, зареєстрованою на території України.

Ощадним сертифікатом може іменуватися документ, що виступає зобов'язанням банку по виплаті розміщених у ньому ощадних вкладів.

Похідні цінні папери засвідчують право їхнього власника на придбання чи продаж первинних цінних паперів. До них відносяться опціони і варранти .

Опціон являє собою цінний папір у формі контракту, укладеного між двома особами, одна з яких виписує і продає опціон, а інша купує його й одержує право протягом обговореного терміну купити чи продати інші цінні папери за фіксованою ціною.

Варрант - це цінний папір, власник якого одержує право покупки цінних паперів за встановленою ціною протягом визначеного періоду часу чи безстроково.

Учасники ринку цінних паперів . Сутність діяльності ринку цінних паперів зводиться до взаємодії емітентів, тобто тих його суб'єктів, що випускають цінні папери, і інвесторів - юридичних чи фізичних осіб, що купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок. Серед інвесторів виділяють інституційних інвесторів. Під ними розуміють організації, що володіють значними вільними коштами, які можуть інвестуватися в цінні папери. До інституційних інвесторів відносяться, крім страхових компаній, пенсійних фондів, різних кредитних організацій, також і комерційні банки. Зв'язок між емітентом і інвестором здійснюється за допомогою різних суб'єктів фондового ринку: від брокерських контор, переважно орієнтованих на швидку вигоду від спекуляції цінними паперами, до інвестиційних фондів і інвестиційних банків, чия інвестиційна стратегія націлена на довгострокову перспективу. Всі інвестиційні посередники є професійними учасниками ринку цінних паперів, тобто юридичними особами, у тому числі кредитними організаціями, а також фізичними особами, зареєстрованими як підприємці, що здійснюють такі види діяльності, як:

· брокерська;

· дилерська;

· діяльність по керуванню цінними паперами;

· клірингова;

· депозитарна;

· діяльність по веденню реєстру власників цінних паперів;

· діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Усі види професійної діяльності на ринку цінних паперів можна розділити на дві загальні групи: керування й облік цінних паперів .

Доцільно дати тільки загальну характеристику перерахованих вище видів професійної діяльності учасників ринку цінних паперів у рамках виділених груп і не розглядати кожний з них детально, тому що для розкриття теми даної роботи докладний їхній опис не настільки важливо.

До керування цінними паперами відносяться наступні види діяльності.

Брокерська діяльність - це діяльність по здійсненню цивільно-правових угод з цінними паперами як повірника чи комісіонера, що діє на підставі договору чи доручення комісії, а також доручення на здійснення таких угод при відсутності вказівок на повноваження повірника чи комісіонера в договорі.

Дилерська діяльність - це діяльність по здійсненню угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом здійснення котирування цінних паперів (оголошення цін покупки і продажі на визначені цінні папери), по яких особи, що займається зазначеною діяльністю і називаються дилером, зобов'язується купувати і продавати ці цінні папери.

Діяльність по керуванню цінними паперами - це здійснення юридичною особою чи індивідуальним підприємцем від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну довірчого керування переданими йому у володіння і приналежними іншій особі в інтересах цієї особи цінними паперами і коштами, призначеними для інвестування в цінні папери.

До діяльності по обліку цінних паперів відносяться наступні види професійної діяльності.

Клірингова діяльність - діяльність по визначенню взаємних зобов'язань, а точніше збору, звіренню, коректуванню інформації з угод з цінними паперами, і підготовці бухгалтерських документів по них і їхньому заліку по постачаннях цінних паперів і розрахункам по них.

Депозитарна діяльність - надання послуг по збереженню сертифікатів цінних паперів і зв'язаному з цим обліку і переходу прав на цінні папери.

Діяльність по веденню реєстру власників цінних паперів - збір, фіксація, обробка, збереження і надання даних, що складають систему ведення реєстру власників цінних паперів.

Діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками ринку цінних паперів.

2. Аналіз ринку цінних паперів України

Становлення ефективного ринку цінних паперів в Україні неможливе без активізації процесу соціально-економічних та політичних реформ. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізовувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси.

Розвиток вітчизняного ринку має свої характерні особливості, пов’язані з реформуванням форм власності в суспільстві. У процесі приватизації з 1992 по 1998 рік понад 60,5 тис. підприємств змінило форму власності, в тому числі 9,5 тис. – шляхом перетворення у відкриті акціонерні товариства, що становить 16 відсотків від загальної кількості приватизованих товариств в Україні.

Отже, фондовий ринок формується не еволюційним, а досить-таки революційним шляхом. Але немало на ньому і перешкод, а саме: недовіри вітчизняних інвесторів до фінансових інструментів, обмеженості вітчизняних інвестиційних ресурсів, відсутності відповідної інфраструктури, практики активного просування акцій на ринку, досвіду та культури корпоративного управління товариствами, недосконалості правової бази, непослідовності у проведенні приватизації, негативного іміджу цінних паперів, що був сформований у населення в ході трастових скандалів.

Аналізуючи процес реформування системи власності шляхом приватизації, можна вивести таку закономірність: починаючи з 1994 року держава все більше й більше позбавляється функцій безпосереднього управління підприємствами, але водночас з кожним роком посилюється і потреба у державному регулюванні ринку цінних паперів. Його розвиток також має свої особливості, оскільки відбувається одночасно з проведенням ринкових реформ та пошуком оптимальних методів державного регулювання економікою в цілому.

Нині в Україні налічується понад 35 мільйонів власників акцій приватизованих підприємств. Населення, якому традиційно притаманне підвищене почуття соціальної справедливості, покладає надії не тільки на розвиток державою різноманітних форм інвестування як засобу збільшення грошових заощаджень, а й на забезпечення захисту своїх фінансових вкладень. Відновлення довіри населення до держави і фондового ринку є необхідною умовою соціальної підтримки курсу ринкових реформ та забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. На цих засадах і була започаткована державна політика регулювання ринку цінних паперів в Україні.

На фондовий ринок, як на складову частину фінансового ринку держави, звичайно, впливають кризові процеси, які мають місце в економіці. Проте, незважаючи на погіршення інвестиційного клімату, фондовий ринок продовжує свій розвиток.

Статистика свідчить: у 1994 році в Україні випущено цінних паперів на суму 286 млн. грн., в 1995 – 1715,4 млн. грн., в 1996 -4618,9 млн. грн., в 1997 – 13,4 млрд. грн., а станом на початок 2002 року – тільки акцій було випущено на 17,5 млрд. грн. Менше ніж за п’ять років випуск цінних паперів збільшився у 47 разів. На першому місці серед них (які емітуються українськими підприємствами) – акції.

Причому найбільша питома вага випуску цінних паперів припадає на акції приватизованих підприємств. Це пояснюється продовженням процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств: нині в Україні налічується 35,5 тис. акціонерних товариств, в тому числі 23,5 тис. закритих, загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить більше двадцяти мільярдів гривень.

Із загального обсягу випуску акцій у минулому році лише 21 відсоток припадає на реально залучені кошти, а інші 79 – емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств, а також збільшення статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто „масова приватизація” не вирішила їхніх економічних завдань – надходження інвестицій та формування „ефективного” власника. Склалася ситуація, коли підприємства, що були приватизовані за ПМС та КС, маючи тисячі акціонерів, не мають перспектив щодо розвитку через скрутне фінансове становище і часто через неспроможність керівництва працювати в нових ринкових умовах.

Існують також певні протиріччя між акціонерами (насамперед тими, які володіють незначними пакетами акцій) і вищим менеджментом, що призводять до частих порушень прав акціонерів (особливо в закритих акціонерних товариствах). А справа в тому, що більшість населення України не має повного уявлення про ті права та можливості, які надає їм володіння часткою підприємства. Крім того, у системі корпоративного управління ще не сформувався ефективний механізм звітності та відповідальності менеджменту за процес управління підприємством. Щоб уникнути цих перекосів, працівниками Державної комісії створено систему розкриття інформації, впровадження нормативних документів щодо надання повнішої та достовірнішої інформації для акціонерів та інших інвесторів.

Значним недоліком вітчизняного ринку є і відсутність такого поширеного на світових фінансових ринках інструменту, як корпоративні облігації . Якщо протягом 1996-97 років було зареєстровано випусків облігацій підприємств на загальну суму 117,1 млн. грн., то в 2002 р. таких випусків зареєстровано лише на суму 8,19 млн. грн. Існують дві основні причини, через які підприємства не використовують можливості залучення додаткових коштів цим шляхом. Насамперед це податкове законодавство, яке не стимулює випуск боргових корпоративних цінних паперів. Іншою причиною можна вважати високу прибутковість облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), ринок яких протягом останніх років відволікав значні обсяги інвестиційних ресурсів з ринку капіталів. Тому в листопаді 1998 року Комісією підготовлено, а урядом відповідно внесено до Верховної Ради законопроект „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що передбачає звільнення від оподаткування надходження коштів при випуску корпоративних облігацій.

На жаль, особливості перехідного періоду у вітчизняній економіці, зростання державного боргу зробили проблематичним ефективне покриття дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП. Тому ще одним важливим напрямком розвитку цінних паперів для розв’язання проблем фінансування економіки та розвитку соціально-економічної інфраструктури міст може стати випуск муніципальних та регіональних цінних паперів. Україна вже має певний досвід в цій сфері, оскільки облігації місцевої позики існують фактично вже більше трьох років.

Останнім часом в Україні набули поширення – як засіб подолання кризи неплатежів – векселі.

Вони зайняли серед фінансових інструментів домінуюче становище, вільно продаються та купуються на вітчизняному вторинному ринку. Це пояснюється спадом ринку державних цінних паперів та акцій. Збільшення обсягів продажу векселів є також наслідком збільшення кількості емітентів. Ними, зокрема, стали органи Пенсійного фонду, обласні державні адміністрації, інші органи місцевого самоврядування.

На сьогодення векселя займають до 50% ринку цінних паперів України. Так обсяг торгів векселями за дев’ять місяців 2003 року склав 32,4 млрд. грн., чи 48,2% у структурі обороту ринку цінних паперів України. Обсяг угод з акціями склав 20,1 млрд. грн., чи 29,9% загального обсягу торгів. У структурі обороту цінних паперів значну частку займають також ощадні сертифікати (6,44 млрд. грн.), різні державні облігації (понад 6 млрд. грн.).

Становлення цілісного та ефективного фондового ринку в Україні неможливе без наявності спеціалізованих фінансових інститутів, які працюють на ниві спільного інвестування. Провідна роль в обслуговуванні громадян при здійсненні ними інвестицій належить інвестиційним фондам та інвестиційним компаніям. Понад чверть громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів були допущені лише закриті інвестиційні фонди.

Серед головних проблем, що заважають діяльності інститутів спільного інвестування, слід зазначити подвійне оподаткування доходів інвесторів, невизначеність деяких аспектів ведення бухгалтерського обліку, що іноді призводять до неправильного відображення фінансових результатів.

Для підвищення ефективності функціонування фінансового ринку Комісія ставить собі також за мету посилити вимоги щодо інформаційного забезпечення акціонерів та учасників інвестиційних фондів шляхом встановлення стандартів складання фінансової звітності фондів.

У 1991-1993 роках уряд започаткував на основі Української фондової біржі створення національної централізованої системи організованої торгівлі цінними паперами, реєстрації прав власності і забезпечення обігу цінних паперів. Комісія вже видала дозволи на діяльність п’яти спеціалізованих бірж та Позабіржовій фондовій торговельній системі (ПФТС).

На жаль, останніми роками не вдалося повною мірою створити національну централізовану систему, забезпечити її подальше ефективне функціонування: на організаційно оформлені ринки припадає менш ніж три відсотки від загального обсягу торгів всіма видами цінних паперів. Внаслідок цього не повною мірою забезпечуються інтереси держави та громадян у функціонуванні прозорого, ефективного та справедливого ринку.

Невирішеною проблемою оформленого ринку залишається неоднакове оподаткування операцій з цінними паперами на біржах та торговельних системах.

Однією з головних умов ефективного функціонування ринку цінних паперів є наявність розвинутої ринкової інфраструктури, яка забезпечує прискорення обігу цінних паперів та реєстрацію прав власності на цінні папери.

Кооперативний ринок зразка 1995-1996 років був ринком акцій державних підприємств, що приватизуються. Тому зусиллями Комісії досить швидко створена мережа реєстраторів власників іменних цінних паперів та нормативна база їх функціонування. Але цей процес був ускладнений виникненням так званих „кишенькових” реєстраторів, які опосередковано створені емітентами і повністю ними контролюються, що не повною мірою дозволило реалізувати концепцію створення інституту незалежних реєстраторів.

Прийняття і введення в дію в січні 1998 року Закону України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” викликало необхідність приведення професійними учасниками фондового ринку своєї діяльності у відповідність до його норм.

Саме існування Національного депозитарію є ознакою економічної цивілізованості та гарантованого захисту прав власності, що збільшує привабливість країни для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Але якщо враховувати, що Національний депозитарій України відповідно до законодавства є системоутворюючим елементом Національної депозитарної системи, який забезпечує стандартизацію документообігу, кодифікацію цінних паперів і міжнародні зв’язки з депозитаріями інших держав, то стає зрозумілим, що створення Національної депозитарної системи України мало б передувати приватизації, чи, як мінімум, збігатися з її початком. Поза як це своєчасно не було зроблено, єдиним виходом з ситуації, що склалася, є прискорення процесу створення Національної депозитарної системи України і розв’язання проблеми випуску і забезпечення обігу повноцінних паперів (в документарній та бездокументарній формах) в процесі завершення приватизації.

Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів. Під цінними паперами тут розуміються як грошові документи, визначені в Законі України „Про цінні папери і фондову біржу”, так і похідні від них – опціонні та інші термінові контракти.

Згадані правила, критерії та стандарти є обов’язковими для всіх без винятку учасників фондового ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв’язку з цим до порушників можуть застосовуватися заходи впливу та примусу.

Для того щоб мати характер правового, регулювання фондового ринку повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснювати лише ті державні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах, по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції і в рамках встановлених процедур.

Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов’язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного.

Оскільки фондовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов’язкових для всіх учасників фондового ринку; конкретний –обов’язкових тільки для певних учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов’язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти фондового ринку встановлюються державними органами, і вони є обов’язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони також є обов’язковими і для самих державних органів.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов’язкові лише для певних (конкретних) учасників фондового ринку. Наприклад, „Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі” є обов’язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання фондового ринку є не тільки видами правового регулювання, а і його двома складовими частинами.

Державно-правове регулювання фондового ринку в Україні здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання фондового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади – Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади – Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює упорядкування відносин винятково на фондовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або упорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється головним чином на основі застосування принципу субординації та примусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції комісії з цінних паперів, актуальна і для України.

Оскільки в рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них упорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку – фондовою біржею, на позабіржовому – асоціаціями дилерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому – Українська асоціація торговців цінними паперами. Зазначені два сектори фондового ринку і відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.

Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії – це майже державні установи, а у Франції та Німеччині – ринкові інститути, діяльність яких номінальне не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора-економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.

Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на біржових торгах.

Значна частина акціонерних компаній об’єктивно не є досить вагомими ланками економічного механізму, оскільки їхній господарський та фінансовий стан, хоча і може бути високим, не задовольняє вимог фондових бірж. У цьому випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку. Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку знаходяться цінні папери якихось „ненадійних”, „малозначущих” чи „непрестижних” емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось причин бути об’єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий стан тощо.

Завдяки правовому регулюванню асоціацій дилерів з цінних паперів сучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими, оснащеними та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись значні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.

З іншого боку, в умовах розвитку комп’ютерних технологій підвищуються критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та вимогливими.

Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте зазначимо, це вимагає наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки що відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певними перспективами розвитку та посідати міцні господарські та фінансові позиції. Водночас вони повинні слідувати принципу „відкритості” щодо своїх дійсних інвесторів.

Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів фондового ринку мають виконувати схожі завдання щодо правового регулювання, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи в кожній із цих сфер фондового ринку повинні доповнювати одне одного, оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно проте зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівня організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку цінних паперів.

Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в тому, що воно ґрунтується, з одного боку, на законодавчих засадах і державному контролі, який, однак, обмежений певними рамками, з іншого – на принципах самоврядування, раціональності та моралі.

В останні десятиліття у багатьох країнах, де раніше існувало декілька фондових бірж, окреслилась тенденція до їх об’єднання. Внаслідок цього процесу інститутом, який зосереджує весь біржовий сектор національного ринку, стає одна, провідна фондова біржа.

Інші фондові біржі в цих країнах не були ліквідовані, але вони фактично перетворилися в філіали центральних фондових бірж. Навіть якщо об’єднання організаційно і не відбувається, певні біржі фактично виконують функції центральних фондових бірж.

Тенденцію до централізації біржових національних фондових ринків, очевидно, слід вважати об’єктивною.

Як правило, інститути-регулятори здійснюють нормативно-правове регулювання відносин вдвох площинах: по-перше, в рамках внутрішнього устрою цих інститутів і, по-друге, в рамках взаємодії між цими інститутами та іншими учасниками фондового ринку, а також взаємодії поміж різними учасниками, які діють, скажімо, на фондовій біржі. В останньому випадку маються на увазі регулятивні заходи, дія яких спрямовується на упорядкування поведінки інших учасників ринку. Наприклад, в Україні при регулюванні відносин між інститутом-регулятором – УФБ – та іншим учасником фондового ринку сторони діють відповідно до „Правил Української фондової біржі”. Цими ж Правилами регулюються відносини поміж брокерами фондової біржі з приводу укладання угод. Тобто в назначених випадках регулювання зі сторони фондової біржі є „зовнішнім”.

3. Діяльність ЗАТ „ІТТ-інвест” на ринку цінних паперів

Закрите акціонерне товариство інвестиційна компанія “IТТ-iнвест” (ЗАТ IК “IТТ-iнвест”) засноване у 1995 роцi з метою отримання прибутку вiд здiйснення iнвестицiйної дiяльностi, операцiй на ринку цiнних паперiв i управлiння активами пiдприємств.

У груднi 1995 р. IК “IТТ-iнвест” отримала Дозвiл Мiнiстерства фiнансiв України на здiйснення дiяльностi по випуску та обiгу цiнних паперiв, зареєстрований за № 822 вiд 08.12.95 р. З цього моменту компанiя набула статусу торговця цiнними паперами та розпочала свою дiяльнiсть на ринку цiнних паперiв як професiйний учасник. Також на кiнець 1995 р. згiдно рiшення зборiв засновникiв було створено Взаємний фонд ЗАТ "IК" "IТТ-iнвест".

У сiчнi 1996 року компанiя отримала Дозвiл Фонду державного майна України на право здiйснення комерцiйної дiяльностi з приватизацiйними паперами, зареєстрований за № 263 вiд 19.01.96 р. З цього моменту компанiя має право здiйснювати операцiї з приватизацiйними паперами та набуває статус iнвестицiйної компанiї.

Для здiйснення спiльної iнвестицiйної дiяльностi в липнi 1996 року iнвестицiйна компанiя створила другий взаємний фонд “IТТ” ЗАТ IК “IТТ-iнвест”, який є фiлiєю компанiї.

Згiдно з договором про iнвестицiйне управлiння активами вiд 04.01.96 р. “IТТ-iнвест” стала iнвестицiйним керуючим ЗАТ Закритий iнвестицiйний фонд “Українська iндустрiя”. Закрите акцiонерне товариство iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” є динамiчною структурою. В процесi дiяльностi компанiя зареєструвала три емiсiї власних простих iменних акцiй на загальну кiлькiсть 3 453 334 шт., номiналом 50 копiйок кожна. На даний момент часу статутний капiтал компанiї становить 1 726 667 грн.

Для участi в загальнодержавному процесi приватизацiї компанiя разом iз своїми взаємними фондами здiйснила три емiсiї власних iнвестицiйних сертифiкатiв, збiльшуючи суму емiсiї протягом 1996 року спочатку в два раза, а потiм в 22,5 раза на загальну суму 21 217 500 грн., з номiнальною вартiстю кожного сертифiката 50 копiйок та загальною кiлькiстю 42 435 000 штук.

До кiнця 1998 року дiяльнiсть “IТТ-iнвест” була зосереджена в сферi приватизацiї державних пiдприємств. В той же час iнвестицiйною компанiєю була розгорнута активна дiяльнiсть на ринку цiнних паперiв, в результатi якої були придбанi значнi пакети акцiй вiдомих українських пiдприємств.

Компанiя "IТТ-iнвест" активно спiвпрацює з професiйними об’єднаннями учасникiв ринку цiнних паперiв України. З 1995 року Компанiя є учасником ринку приватизацiйних паперiв на сертифiкатних аукцiонах Фонду державного майна України; з листопада 1995 року Компанiя, як акцiонер Української фондової бiржi, проводить торги цiнними паперами через брокерську контору № 167; через деякий час компанiя стала акцiонером Київської мiжнародної фондової бiржi, де здiйснює торгiвлю цiнними паперами через брокерську контору № 12; з 16 серпня 1996 року Компанiя є активним учасником та членом Першої фондової торгової системи; з 18 лютого 1997 року – член Української асоцiацiї iнвестицiйного бiзнесу; з 1997 року Компанiя приймає участь в торгах на фондовiй секцiї Української Мiжбанкiвської Валютної Бiржi. Також компанiя "IТТ-iнвест" є акцiонером Нацiонального Депозитарiю та Межрегiонального фондового союзу.

За короткий час “IТТ-iнвест” набула репутацiї надiйного професiйного партнера на фондовому ринку України. Компанiя “IТТ-iнвест” здiйснює безпосереднє управлiння бiльш нiж десятьма пiдприємствами в рiзних галузях.

В даний момент “IТТ-iнвест” має стiйке положення на ринку цiнних паперiв, постiйно знаходиться в рейтингах фондових бiрж, Державної комiсiї з цiнних паперiв та фондового ринку та iнших торгових i аналiтичних установ, якi працюють на фондовому ринку України.

Засновники компанії:

· “ІТТ-Iнтертрейд, ІНК” (США, штат Нью-Йорк);

· Спільне українсько-швейцарське товариство “Ілта-Київ” (м.Київ);

· Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “БУК” (Україна);

· Менеджмент компанії "ІТТ-інвест".

Місія компанії : На основі знань та навиків компетентного і професійного персоналу наша конкурентна перевага реалізується та підтримується завдяки встановленню довгострокових відносин з клієнтами і наданні їм високоякісних послуг.

Філософія компанії: Ми допомагаємо клієнтам зрозуміти, який вигляд має їх майбутнє. Ми працюємо з ними, визначаючи їх уподобання та цілі. Озброєні взаємним розумінням інвестиційних задач та методів їх вирішення, ми розробляємо технології взаємовідносин у відповідності з цілями клієнтів. Тому, враховуючи існуючі ризики, ми реалізовуємо стратегію формування інвестиційних портфелів клієнтів та забезпечуємо їх довгостроковими результатами здійснених інвестицій.

В своїй діяльності на фондовому ринку України інвестиційна компанія “ІТТ-інвест” є діловим партнером багатьох організацій.

Банки:

· АКБ “Київ”

· АКБ “Надра”

· АКБ “Мрія”

· АКБ “Укргазбанк”

Торговці цінними паперами:

· Інвестиційна компанія “ІНЕКО”

· ІК “Тект”

· ІК “Енергоінвест”

· ІК “Маст-Інвест”

· ІК “Укранеттраст”

· ІК “Синком”

· ІК “Акцепт-Інвест”

· ІК “Атланта-Капітал”

· ІК “Автоальянс”

· ІК “Гелена-Інвест”

· Київська інвестиційна компанія

· ІК “Київська Русь МДС”

· ІК “Нафтоенергоінвест”

· ІК “Овіба”ІК “Рейдер”

· ІК “Софія-ЦП”

· ІК “Столиця-ЦП”

· ІК “Сігма”

· ІК “Продекспорт”

· ІК “Рубін”

· ІК “Галицькі інвестиції”

· ІК “Надія-Інвест”

· Брокерська компанія “Сток”

Постійними клієнтами Інвестиційної компанії “ІТТ-інвест”, тобто замовниками по формуванню власних портфельних інвестицій, є такі підприємства:

· Страхова компанія “Гарант-Авто”(м.Черкаси)

· ТзОВ “ЛИС” (м. Павлоград)

· ТзОВ “АДВ” (м. Шостка)

· ВАТ “Промавтоматика” (м. Житомир)

· ТзОВ “Призма-13” (м. Київ)

· Міжнародна компанія “Антарес” (м. Київ)

· ЗАТ “Солді і Ко”

· ЗАТ “Агро-Сула”

· ТзОВ “Блейз”

· ТзОВ “Технологічні системи”

· Компанія “Гама-Пласт Індастріз Лімітед”

· Ukragrosystems L.L.C. (USA)

· Ukragroessets L.L.C. (USA)

· та інші

Послуги, що надає компанія:

Інвестиційний менеджмент

Ефективна робота з iнвестицiями клiєнтiв здiйснюється через:

· iнвестування залучених коштiв у цiннi папери та придбання нерухомого майна, часток i паїв, що належать державi в майнi господарських товариств у процесi приватизацiї;

· управлiння активами пiдприємств, що знаходяться в iнвестицiйних портфелях клiєнтiв;

· купiвлю контрольних пакетiв акцiй в будь-якому регiонi України, наприклад: Київський м'ясокомбiнат, Малинський каменедробильний завод, Одесаенергоремонт, Трансгiдромеханiзацiя.

· участь у комерцiйних та некомерцiйних конкурсах, серед iнших - комерцiйний конкурс з продажу 25% пакету акцiй ВАТ "Донбаскабель", який придбано за 1500000 гривень i згiдно з умовами якого компанiєю здiйснюються iнвестицiї в обсязi 4 млн. доларiв.

Корпоративне управління

До послуг компанiї "ITT-iнвест" у сферi корпоративного управлiння вiдносяться:

· комплекс робiт по пiдготовцi акцiонерного товариства до зборiв акцiонерiв i проведення цих зборiв;

· надання професiйних консультацiй власникам iменних цiнних паперiв; збiр, аналiз, розповсюдження iнформацiї про ринок цiнних паперiв, публiкацiя аналiтичних та iнформацiйних оглядiв;

· збiр та обробка iнформацiї про пiдприємства, що пропонуються Фондом державного майна України для продажу;

· розробка та надання фiнансово-аналiтичних оглядiв приватизованих пiдприємств та iнших акцiонерних товариств;

· фiнансовий аналiз лiквiдностi та капiталомiсткостi цiнних паперiв;

· юридичне супроводження (представництво в судових та державних органах), наприклад, серед iнших, виграний судовий процес у ВАТ "Одесаобленерго";

· розробка планiв санацiї та реструктиризацiї пiдприємств, наприклад: бiзнес-план розвитку Малинської паперової фабрики; план реструктуризацiї Чорноморського суднобудiвного заводу, м. Миколаїв

Випуск та обіг цінних паперів

Операцiї з цiнними паперами проводяться компанiєю шляхом:

· дiяльностi по випуску цiнних паперiв, яка передбачає виконання компанiєю за дорученням вiд iменi i за рахунок емiтентiв цiнних паперiв органiзацiю пiдписки та передплати цiнних паперiв або їх розмiщення iншим чином;

· комiсiйної дiяльностi, якою визначається купiвля-продаж цiнних паперiв, що здiйснюється компанiєю вiд свого iменi за дорученням i за рахунок iншої особи (наприклад: купiвля контрольних пакетiв акцiй на замовлення клiєнта);

· комерцiйної дiяльностi з цiнними паперами, яка передбачає купiвлю-продаж цiнних паперiв компанiєю вiд свого iменi та за свiй рахунок.

До найбiльших за обсягом операцiй з купiвлi цiнних паперiв вiдносяться:

· купiвля акцiй ВАТ "Славутський солодовий завод" з подальшим продажем для компанiї Baltic Beverage Holding;

· купiвля акцiй Миколаївського глиноземного заводу, ВАТ "Центренерго", ВАТ "Донбасенерго", АТВТ "Київський м'ясокомбат" та багатьох iнших.

Розглянемо галузеву структуру портфелю компанії. В iнвестицiйному портфелi компанiї мiстяться акцiї паперової, м’ясо-молочної, металургiйної, хiмiчної, енергетичної галузi та пiдприємств зв’язку, якi розташованi по всiй Українi. Серед iнших, компанiя володiє акцiями пiдприємств, якi уособлюють промисловий потенцiал України, а саме: Полтавський алмазний завод, Донбаскабель, Одеський кабельний завод “Одескабель”, Рiвенський завод високовольтної апаратури, Днiпропетровський “Днiпропрес”, Могилiв-Подiльський машинобудiвний завод, Запорiжсталь, Київенерго, Пiвнiчний ГЗК, Iнгулецький ГЗК.

Iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” сприяє кооперацiї та взаємопiдтримцi пiдприємств кожної галузi, що дає можливiсть пiдвищити ефективнiсть виробництва та прискорити якiсний розвиток пiдприємств. З метою оптимiзацiї управлiння дiяльнiстю пiдприємств компанiя постiйно надає їм органiзацiйно-технiчну та фiнансову допомогу.

Iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” активно займається управлiнням акцiонерними товариствами, а саме - розробкою стратегiчних планiв та iнвестицiйних проектiв для цих товариств, а також контролем їх оперативної дiяльностi.

Iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” успiшно здiйснює управлiння рядом пiдприємств.

Гарантiєю стабiльностi дiяльностi компанiї, та виконання зобов’язань перед учасниками фондiв i засновниками компанiї є диверсифiкацiя iнвестицiйного портфелю та лiквiднiсть його цiнних паперiв.

Таблиця 1

Розподіл підприємств в інвестиційному портфелі за галузями

Вже на сьогоднi компанiя “IТТ-iнвест” є спiввласником бiльш нiж 100 пiдприємств України. Придбавши акцiї цих пiдприємств, компанiя спiвпрацює з ними на взаємовигiднiй основi. Ця праця має на метi розвиток пiдприємств i iнвестицiйну пiдтримку на основi спiльно розроблених, добре спланованих i обмiркованих iнвестицiйних програм.

Результатом спiвпрацi з українськими пiдприємствами є зростання обсягу виробництва необхiдної суспiльству продукцiї, надання послуг i на цiй основi – одержання прибутку.

На кiнець 1998 року компанiя здiйснила двi емiсiї власних простих iменних акцiй на загальну кiлькiсть 120 000 штук з номiнальною вартiстю 50 копiйок кожна. Державною комiсiєю з цiнних паперiв та фондового ринку випуск простих iменних акцiй внесено до реєстру цiнних паперiв за Реєстрацiйним № 688/10/1/98 вiд 12.08.98 р. В результатi третьої емiсiї власних цiнних паперiв було сформовано статутний фонд ЗАТ iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” в розмiрi 1 726 667 грн., який на даний момент часу мiстить 3 453 334 простi iменнi акцiї номiнальною вартiстю 50 копiйок кожна.

Акцiї ЗАТ iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” розподiляються мiж засновниками i не можуть розповсюджуватися шляхом пiдписки, купуватися та продаватися на бiржi.

Iнвестицiйнi сертифікати . Iнвестицiйний сертифiкат компанiї на пред’явника – цiнний папiр, який згiдно з Положенням "Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї" випускається виключно компанiєю i дає право його власниковi на отримання доходу у виглядi дивідендів. Iнвестицiйна компанiя “IТТ-iнвест” здiйснила три випуски iнвестицних сертифiкатiв:

· на суму 450 000 грн., в тому числi на пред’явника 900 000 шт. номiналом 50 коп. зареєстровано МФ України та видано Свiдоцтво про реєстрацiю випуску iнвестицiйних сертифiкатiв за Реєстрацiйним № 349/3/95 вiд 12.12.95 р.

· на суму 450 000 грн., в тому числi на пред’явника 900 000 шт. номiналом 50 коп. зареєстровано МФ України та видано Свiдоцтво про реєстрацiю випуску iнвестицiйних сертифiкатiв за Реєстрацiйним № 106/3/96 вiд 05.08.96 р.

· на суму 20 317 500 грн., в тому числi на пред’явника 40 635 000 шт. номiналом 50 коп. зареєстровано МФ України та видано Свiдоцтво про реєстрацiю випуску iнвестицiйних сертифiкатiв за Реєстрацiйним № 139/3/96 вiд 25.11.96 р.

Iнвестицiйнi сертифiкати компанiї випущенi для продажу та обмiну на приватизацiйнi папери i пiдлягають вiльному перепродажу та обiгу (дарiння, обмiн та iнше) на фондовому ринку без додаткової реєстрацiї в пунктах продажу. Сертифiкат Компанiї дає право його власнику на отримання дивiдендiв. Розмiр дивiдендiв визначається зборами засновникiв Компанiї за пiдсумками фiнансового року.

Викуп iнвестицiйних сертифiкатiв здiйснюється пiсля закiнчення строку дiяльностi закритого взаємного фонду Компанiї, але не ранiше закiнчення строку використання приватизацiйних цiнних паперiв. Iнвестицiйнi сертифiкати викуповуються за цiною, яка дорiвнює вартостi чистих активiв, але не нижча за номiнальну.

Принципи формування портфелю компанії. Діяльність по спільному інвестуванню в об’єкти приватизації здійснюється компанією "ІТТ-інвест" через власні закриті взаємні фонди, які є її філіями. Акумульовані фондами приватизаційні цінні папери, компенсаційні сертифікати та грошові кошти вкладаються в перспективні і високорентабельні підприємства таких галузей як енергетика, зв’язок, металургія, виробництво будівельних матеріалів, харчова та паперова галузі.

Компанія створює інвестиційний портфель за принципом виробничої та економічної взаємодії функціональних ланцюжків відповідно до потреб виробничої структури галузі, починаючи з первинної переробки сировини. Такий принцип формування портфелю відтворює виробничі зв'язки, робить прозорими та ефективними економічні взаємостосунки підприємств, що сприяє розвитку галузі та значному зниженню ризика інвестицій в ці підприємства.

Наприклад, в галузі виробництва будівельних матеріалів портфель компанії містить підприємства, які згруповані відповідно до видів продукції, що виробляється:

· Сировина: Укрвибухбуд, Малинський каменедробильний завод, Пинязевицький кар’єр, Вільшанський спецкар’єр;

· Будівельно-монтажні вироби: ВАТ "Трансгідромеханізація", Обухівський завод пористого бетону;

· Залізобетонні вироби: Київський завод залізобетонних виробів №1, Дарницький завод залізобетонних конструкцій;

· Будівельна оснастка: Київський експерементально-механічний завод “Металіст”;

· Оздоблювальні матеріали: Київський “Комбінат будіндустрії”.

4. Шляхи залучення вільних коштів за допомогою ринку цінних паперів

Перед власниками та керівництвом багатьох українських підприємств гостро стоїть питання "Яким чином залучити кошти на розвиток бізнесу?" Існує категорія керівників, які сподіваються на підтримку держави. Практично всі звертаються по кредити до банків. Деякі чекають на інвестора, який дасть гроші та не буде втручатись у господарську діяльність підприємства, очікуючи, коли йому гроші повернуть. І тільки невелика кількість українських підприємств відкрито стає учасником фондового ринку та пропонує свої цінні папери. Власники та менеджмент цих підприємств готові залучати кошти методом, якім не одне десятиріччя вдало користуються їх закордонні колеги. Цей метод - випуск підприємством корпоративних облігацій .

Давайте порівняємо три найбільш розповсюджені шляхи залучення грошових коштів.

Кредити. Безумовно, отримати гроші в банку не складно, особливо, якщо у керівництва підприємства існують надійні стосунки з банком. Але, у всякому випадку, доведеться віддавати щось у заставу, а кредитна ставка може бути досить високою.

Емісія акцій (для акціонерних товариств) . Емісія акцій є зручним видом залучення грошових коштів. В цьому випадку Ви не зобов'язані повертати отримані гроші. Також зовсім не обов'язково платити дивіденди по акціям. Однак, такий спосіб залучення коштів є недоступним переважній більшості українських підприємств. На жаль, інвесторів мало цікавлять акції українських підприємств (за винятком одного-двох десятків емітентів). Причини полягають в наступному:

загальні макроекономічні умови;

· відсутність розвинутого вторинного ринку акцій;

· незадовільний економічний стан підприємств;

· неможливість акціонерного товариства сплачувати дивіденди.

Навіть, якщо підприємство має можливість випускати акції й інвестори теоретично готові їх купувати, то власники підприємств не поспішають емітувати акції, тому що це обов'язково спричиняє перерозподіл прав власності. Цей момент і є основним бар'єром на шляху емісії акцій.

Облігації. Залучення коштів шляхом випуску облігацій підприємством має багато переваг:

· відсоткову ставку завжди можна установити привабливою для інвестора (вище депозитної) та буде влаштовувати і емітента (нижче кредитної);

· гнучке керування боргом - емітент може "сконструювати" позику виходячи з власних потреб (з урахуванням очікувань інвесторів);

· право вибору кредиторів - емітент вибирає коло потенційних інвесторів, що може бути досить широким;

· ринковий характер позики - емітент виходить на ринок із своїм фінансовим інструментом. Ринковий борг тим і відрізняється від кредитів, що він може бути легко перевідступлений одним кредитором іншому.

Недоліком є те, що емісія облігацій не є простою справою. Але і лякатися складностей не варто. Як правило, підприємства, успішно випустивши облігації й погасивши свої зобов'язання один раз, виходять на ринок облігаційних запозичень і надалі.

Отже: якщо підприємство хоче залучити кошти на розвиток свого бізнесу, і при цьому не збираєтеся ділитися владою на підприємстві, а відсотки по банківським кредитам змушують сумніватися в економічній доцільності усього проекту - варто серйозно розглянути можливість випуску корпоративних облігацій .

Що таке облігація? "Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення ії власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах." Визначення облігації взяте з Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". В словосполученні: "…Якщо інше не передбачено умовами випуску …" - мова йде про цільові, товарні облігації. В Україні найбільш широко відомі "телефонні" облігації "Укртелекому", у Росії - це "Таттелеком". Дані інструменти не є повною мірою фінансовими і ринковими облігаціями. (В українському випадку використовується монопольне становище на ринку). Тому приділяти увагу слід грошовим, ринковим паперам, по яким інвестор одержує дохід і може продати їх на фондовому ринку іншому інвестору.

Потрібно зрозуміти, якому підприємству варто розглядати можливість розміщення облігаційної позики:

· малому підприємству, швидше за все, варто звернутися за кредитом у банк. Економічний ефект від випуску облігацій можливий тільки при емісії на більш-менш значні суми. Це під силу тільки великим і середнім підприємствам;

· підприємство має бути у задовільному економічному стані. Ніхто не купить облігації підприємства-банкрута.

Етапи випуску облігацій:

· Ухвалення рішення про випуск облігацій. Рішення приймає емітент і оформляє його відповідним протоколом.

· Підготовка і реєстрація проспекту емісії. Дуже відповідальний етап. Проспект емісії - це не просто декларація про наміри випустити цінні папери - це дуже важливий документ. Першим кроком, що зробить поважаючий себе інвестор перед прийняттям рішення про купівлю облігацій, буде те, що він уважно вивчить проспект емісії. Тому, проспект має зацікавити потенційних інвесторів. Їм має сподобатися все - і прибутковість облігацій, і умови виплати доходу, і термін обігу облігацій і умови їх погашення. Має сподобатися також готовність підприємства розкривати максимум інформації про себе - інвестор хоче співпрацювати з чесним і відкритим позичальником. Якщо інвестору буде щось незрозуміло чи, того гірше, підозріло, він утримається від інвестицій. Коли інвестор вважає, що проспект емісії є перспективним, він буде готовий серйозно розглядати можливість придбання облігацій.

· Розміщення (продаж) облігацій. Це є найважливіший етап. Заради вдалого здійснення саме цього етапу і були початі зусилля по написанню проспекту емісії, по проходженню формальних процедур реєстрації проспекту.

· Організація вторинного ринку. Про вторинний ринок ще поговоримо докладніше.

Є таке порівняння, що емісія облігацій - це конструктор "LEGO", де кубики різного кольору і розміру - це елементи емісійного процесу. І той, хто конструює облігаційну позику, начебто збирає модель з кубиків "LEGO". Можна порівняти моделювання облігаційної позики з захоплюючим, потребуючим часу і концентрації уваги збиранням картини з елементів “Puzzle”, де невірна підстановка хоча б одного елемента у вибудовану схему не дає результату - картина не виходить і, навпаки, правильний підбір елементів дозволяє одержати цілісну і правильну картину.

Так і з облігаційною позикою - вибравши правильні елементи для моделювання і грамотно склавши їх, ми одержимо результат - залучимо кошти на вигідних умовах. Розглянемо деякі, найбільш важливі елементи.

· Обсяг коштів, що залучаються залежить від вартості бізнес-плану проекту та можливостей фондового ринку "поглинути" даний обсяг цінних паперів.

· Документарні чи бездокументарні - залежить від переваг підприємства і категорії потенційних інвесторів.

· Купонні, дисконтні - залежить від бізнес-плану проекту (платити відсотки періодично протягом терміну обігу облігацій, чи тільки при погашенні облігацій), і від очікувань інвесторів.

· Серійність випуску - залежить від проекту бізнес-плану.

· Прибутковість облігацій - залежить від рівнів ставок на кредитних і депозитних ринках, рівнів прибутковості облігацій з аналогічними параметрами інших емітентів.

· Умови погашення (інвестор має право на дострокове погашення облігацій у визначені моменти часу або емітент має право на дострокове відкликання облігацій у визначені моменти часу) - залежить від проекту бізнес-плану і від очікувань інвесторів.

· Можливість конвертування (погашення шляхом обміну облігацій на інші цінні папери підприємства, як правило, акції) - залежить від бізнес-плану проекту і від очікувань інвесторів. На ринках, що розвиваються, рідкість.

· Інші умови - усе, що не суперечить правилам випуску і обігу цінних паперів. Правда, це має підвищити привабливість облігацій і не обтяжувати підприємство. Наприклад, можна передбачити участь інвесторів у прибутку підприємства (додатковий відсоток). Хоча, не варто занадто "обтяжувати" проспект емісії всілякими умовами - чим простіші і зрозуміліші умови випуску облігацій, тим більше коло потенційних інвесторів придбає дані цінні папери.

Орієнтовні витрати на емісію облігацій складаються з:

· Держмито - 0,1 % від номінальної вартості емісії;

· Публікація інформації про емісію;

· Послуги депозитарію;

· Друк бланків сертифікатів;

· Послуги аудитора;

· Послуги компанії - торговця ЦБ.

Тут представлені основні статті витрат на обслуговування емісії облігацій. Однозначно визначеним є тільки розмір держмита (до речі, воно досить невелике - у Росії, наприклад, воно становить 0,8%). Інші статті не мають заздалегідь визначених тарифів і залежать від конкретних умов. Наприклад:

· бланки цінних паперів – на пред’явника чи іменні (різна вартість друку);

· випуск облігацій у депозитарній системі (бездокументарна форма випуску є дешевше, ніж у паперовій формі)

· і т.д.

Слід відзначити, що до осені 1999 року підприємствам було економічно невигідно випускати облігації. Це було обумовлено існуючим у той час оподатковуванням - підприємства були зобов'язані платити податок на прибуток із суми, залученої шляхом емісії облігацій. З жовтня 1999 року Закон "Про оподатковування прибутку підприємств" не дозволяє такого оподатковування. Залучені кошти не включаються до валового доходу підприємства. Процентні виплати по облігаціях включаються до валових витрат підприємства. Тобто, з погляду податкового законодавства, немає ніяких перешкод для емісій облігацій.

Розглянемо алгоритм емісії облігацій.

· Рішення про випуск облігацій. Для акціонерного товариства - не більше 25% статутного фонду і після оплати випущених акцій.

· Визначення моделі облігаційної позики.

· Підготовка проспекту емісії.

· Реєстрація випуску й інформації про випуск облігацій.

· Оформлення Глобального Сертифіката чи друк Бланків Облігацій.

· Розміщення облігацій (продаж).

· Погашення облігацій. Виплата доходу.

· Підготовка звіту про результати погашення облігацій.

Частина цих пунктів характеризує формальні процедури, що не представляють особливих складностей, а частина (підготовка проспекту емісії, продаж облігацій інвесторам) вимагає серйозного підходу за участю професіоналів фондового ринку.

Вторинний ринок облігацій . Облігації вдало розміщено (продано). Тепер давайте розглянемо вторинний ринок. Навіщо емітенту взагалі піклуватися про те, чи обертаються його облігації на фондовому ринку чи ні - головне завдання виконано - облігації успішно продані, кошти залучені - усі задоволені. Але, виконана тільки частина задачі. Інвестори, знаючи, що емітент докладає зусиль для того, щоб облігації оберталися на вторинному фондовому ринку, і ці облігації, дійсно, мають вільний обіг - будуть більш впевнені в цілості своїх інвестицій (на розвинутому ринку облігації перетворюються в гроші в будь-який момент часу). Тобто, інвестор буде готовий купувати такі папери з прибутковістю, меншою, ніж у більш ризикованих паперів. Таким чином, навантаження по обслуговуванню такої облігаційної позики на підприємство буде менше. Сприяючи організації вторинного ринку облігацій, підприємство готує свій завтрашній день на ринку облігаційних запозичень. Яким чином емітент може сприяти організації вторинного ринку? По-перше, необхідне співробітництво з компетентною компанією - торговцем цінними паперами, що має доступ до інфраструктури фондового ринку (фондові біржі, торгово-інформаційні системи, клієнтська база потенційних інвесторів і т.д.). По-друге - передбачити можливість створення фонду підтримки ліквідності - мати кошти для викупу частини облігацій на ринку з наступним продажем цих облігацій на тому самому ринку. За різними оцінками, такий фонд може складати до 5% від обсягу першої емісії. При подальших емісіях достатньо 1-2%. Помітимо, що наявність такого фонду бажана, але зовсім не обов'язкова. По-третє - весь процес має проходити з максимальною відкритiстю та підтримкою зв'язку з інвесторами.

Способи надання інформації про підприємство та емісію облігацій можуть бути різними - від традиційної реклами в засобах масової інформації до організації презентації ("ROAD SHOW"), головне, щоб це було ефективно. Крім звітності, що надається підприємством у контролюючі органи, варто розміщувати інформацію про фінансовий стан і плани на майбутнє підприємства в легко доступних для інвесторів джерелах. Відома компанія - партнер, що активно працює на фондовому ринку, буде сприяти формуванню позитивного інформаційного поля в середовищі інвесторів. (Якщо цими облігаціями займається відома фондова компанія, значить ці облігації чогось варті).

Можна дуже багато говорити про закордонну історію корпоративних облігацій. Ми проаналізували стан російського ринку корпоративних облігацій. Результати діяльності російських підприємств на ринку облігаційних позик вражають. Цифри говорять самі за себе - це сотні мільйонів доларів, що залучаються майже щомісяця на російському ринку.

Аналіз галузевої структури розміщених емісій в Росії дозволяє стверджувати, що немає обмежень на випуск облігацій по галузевій ознаці. Безумовно, велика частина емісій у грошовому вираженні приходиться на великі і дуже великі підприємства. Але не варто вважати, що випуск облігацій - привілеї великих підприємств. (І компанія "Газпром" і середні підприємства харчової галузі випускають облігації).

Досвід роботи на фондовому ринку свідчить про те, що українські підприємства, слідом за російськими, обов'язково прийдуть за коштами на фондовий ринок (інакше не може бути, для цього фондовий ринок і існує), і цей процес уже починається. Питання в тому, хто раніше вийде на цей ринок зі своїми цінними паперами? Хто першим зарекомендує себе, як надійного, відкритого емітента, той буде мати конкурентну перевагу перед іншими.

Безумовно, випуск облігацій не є панацеєю від економічних проблем. І ми не закликаємо зовсім відмовитися від одержання банківських кредитів чи від випуску акцій. Ми закликаємо диверсифікувати портфель позикових коштів за допомогою більш дешевих джерел, за допомогою випуску корпоративних облігацій.

Висновок

З часу прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” минуло два з половиною роки. Розроблено практично всі нормативно - правові акти щодо регулювання діяльності Національної депозитарної системи, в яких відтворено міжнародний досвід і норми Європейського співтовариства та адаптовано їх з реаліями українського законодавства.

Однак, сподівання на будівництво ринком нормально діючої системи обліку прав на ринку цінних паперів, нажаль, не виправдалися. Відсутність достатньої капіталізації учасників ринку та передумов щодо їх консолідації для вирішення стратегічних проблем розбудови в Україні фундаменту фондового ринку постійно супроводжується конфліктами, байдужістю, “гарячими пресовими коментарями” і некомпетентністю. Якби в Україні затягнули б з розбудовою власної платіжної системи важко уявити наслідки цього для фінансової системи і взагалі незалежності країни. При грошовій приватизації відсутність в Україні надійної системи обліку прав за цінними паперами і виконавчої системи щодо угод з цінними паперами може мати не менш фатальні наслідки для безпеки держави.

Розвиток ринку цінних паперів забезпечується формуванням його інфраструктури. Ефективність інфраструктури ринку цінних паперів:

· впливає на акумуляцію та концентрацію коштів населення і підприємств;

· сприяє залученню вітчизняного й іноземного капіталу в економіку країни;

· сприяє приватизації на її завершальному етапі;

· узгоджує майнові інтереси країни, інституціональних і індивідуальних інвесторів в процесі обігу цінних паперів;

· економить суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та поліпшує взаємні розрахунки підприємств;

· сприяє підвищенню ефективності керування підприємством;

· створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування ринку цінних паперів.

Інфраструктура ринку цінних паперів включає:

· Систему укладання угод (інформаційну систему)

(в Україні є 6 фондових бірж та 2 торгівельно-інформаційні системи)

· Систему обліку прав власності

(її в Україні утворюють 376 реєстраторів та 72 зберігачі)

· Систему виконання угод

(в Україні вона складається з 3 депозитаріїв та розрахункових банків)

На сьогодення, нажаль, діяльність українських підприємств на фондовому ринку обмежується виключно емісією та первісним розміщенням акцій. Інші інструменти фондового ринку такі як облігації, інвестиційні сертифікати тощо практично не використовуються. В даній курсовій роботі проаналізовано діяльність вітчизняної інвестиційної компанії на ринку цінних паперів, а також зроблено спробу проаналізувати вигідність залучення вільних коштів підприємствами за допомогою такого інструменту як корпоративні облігації.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу": Прийнятий 10 верес. 1997 р. № 523/97-ВР // Уряд. кур’єр. - 1997. - 18 жовт. - С. 6.

2. Бакай І. Фондовий ринок України: реалії і перспективи // Нар. газета. - 1999. - № 47 (листоп.). - С. 2.

3. Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми, перспективи // Вісн. Нац. банку України. - 2002. - № 9. - С. 20-24.

4. Бурмака М.О. Регулювання фондового ринку в Україні // Фінанси України. - 2001. - № 11. - С. 78-84.

5. Організаційно-правові основи біржової діяльності / А.І. Берлач та ін., К.: КНЕУ, 2001.

6. Попков В.П., Семенов В.П. Организация и финансирование инвестиций, М.: Бизнес, 2002.

7. Черватюк М.В., Ясинський Є.В. Роль цінних паперів у формуванні портфеля інвестицій регіону // Чернівец. ун-т. Наук. вісн. - Чернівці, 1998. - Вип. 28: Економіка. - С. 145-160.