| Скачать .docx |
Реферат: Грошові розрахунки в господарському обороті України
I ВСТУП.................................................................................................................................................................... 2
II ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ............................................................................................................................ 3
III ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ПРИЙМАННЯ УСТАНОВАМИ БАНКІВ 4
IV Розрахунки в системі електронних платежів "клієнт-банк"...................... 7
V РОЗРАХУНКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПЛАТІЖНИХ ДОРУЧЕНЬ............................................. 8
V.I Розрахунки гарантованими дорученнями................................................................................. 9
V.II Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень............................................ 10
VI ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЧЕКАМИ..................................................................... 11
VI.I Розрахунки чеками............................................................................................................................ 15
VII РОЗРАХУНКИ АКРЕДИТИВАМИ....................................................................................................... 19
VII.I Відкриття та авізування акредитива...................................................................................... 21
VII.II Закриття акредитива..................................................................................................................... 24
VIII ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ВЕКСЕЛЯМИ........................................................ 25
VIII.I Основні характеристики векселів........................................................................................... 27
VIII.II Правила передачі векселя іншій особі. Види індосаменту....................................... 28
VIII.III Вексельні операції та їх харатеристика........................................................................... 30
IX РОЗРАХУНКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗАЛІКУ ВЗАЄМНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ.................... 37
I ВСТУП
Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, інших боргових забов'язаньє однією з головних передпосилок і ознак ефектовного функціонування економіки в цілому і кожного суб'єкта окремо. Тому у всіх країнах багато уваги надається організації грошових розрахунків, створюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки як спеціалізовані грошово-кредитні установи.
В залежності від форми використання грошових коштів всі розрахунки поділяються на дві сфери: готівкових розрахунків – яка обслуговується законними грошовими знаками держави; безготівкових розрахунків – яка обслуговується платіжними засобами в депозитній формі у формі комерційних боргових забов'язань (вексель, чек, банковський сертифікат). Сфера безготівкових розрахунків поділяється організаційно на міжбанківськи розрахунки, які обслуговують відношення між банками, і на міжгосподарчи розрахунки між клієнтами банків.
Попередня оплата широко використовувалась в Україні у 1992-1993 роках за рішенням уряду і Національного банка з метою обмеження відпуску неплатоспроможнім покупцям і прискорення розрахунків.
Наступна оплата у формі комерційного кредита розвинута в Україні поки слабо. А відсрочка платежу набула широкий розмах у зв'язку з низькою договірною дисципліною і слабою платіжеспроможністю.
Саме тому метою цієї курсової роботи стало дослідження проблем розвитку безготівкових розрахунків в Україні, а також проблеми зовнішньоторгових розрахункових операцій. Для досягнення поставленої мети у роботі були вирішені слідуючи задачі:
1. Виконано дослідження законів, а також норми світового права, які регулюють господарчі розрахунки в Україні і зовнішньоторгові операції.
2. Досліджено принципи роботи комерційних банків з платіжно-розрахунковими документами, а також здійснення операцій з грошово-борговими забов'язаннями.
II ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Безготівкові розрахунки в господарському обороті України регулюються інструкцією Національного банку, яка розроблена згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність", іншими законодавчими актами України та нормативними актами Національного банку України. Інструкція визначає загальні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу, що впроваджуються в господарський оборот України.
Юридичні особи, їх філії, відділення, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності відкривають поточні рахунки, інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій у будь-яких банках України за своїм вибором і за згодою цих банків. Якщо підприємство відкриває більше одного рахунку, один з цих рахунків визначається як основний. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.
Банки приймають доручення підприємств на перерахування коштів до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках і тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання коштів передбачене законами України. У разі відсутності коштів на основному рахунку підприємства банки приймають до виконання доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.
Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків.
Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:
- платіжними дорученнями;
- платіжними вимогами-дорученнями;
- чеками;
- акредитивами;
- векселями;
- платіжними вимогами;
- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
III ОФОРМЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ПРИЙМАННЯ УСТАНОВАМИ БАНКІ В
Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати, залежно від їх форми, такі реквізити:
А) назву документа;
Б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;
В) назви платника та одержувача коштів, які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;
Г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО;
Д) суму платежу цифрами та літерами;
Е) призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера і дати, зазначення назви і відповідної статті закону, якою передбачено безспірне списання коштів, тощо.
Є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або одержувача коштів;
Ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу;
З) суму податку на додану вартість або напис "без податку на додану вартість.
У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.
Розрахункові документи за операціями, що здійснюються:
суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами повинні мати відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким надане право розпорядження рахунком і підпису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки;
відділеннями, філіями, представництвами від імені юридичної особи, підписуються особами, які уповноважені цією юридичною особою, і завіряються відбитком печатки, що відповідає вміщеним в картку зразкам підписів та відбитка печатки;
підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений в картці зразків підписів та відбитка печатки;
фізичними особами, підписуються ними та приймаються банком до виконання за наявністю на документі підпису, що відповідає зразку вміщеного в картку рахунку.
Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.
Паперові розрахункові документи, як правило, виписуються з використанням технічних засобів за один раз під копірку у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі банку, - в трьох примірниках (якщо застосування копірки неможливе, то на всіх тотожних примірниках у правому верхньому куті мають бути вміщені послідовні порядкові номери).
Для документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів відповідальний працівник банку виписує у двох примірниках меморіальний ордер.
Банк платника приймає документи від клієнтів протягом операційного дня, час якого регламентується режимом роботи банку. Розрахунки за документами, що надійшли до банку платника протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня. Розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк виконує наступного дня.
Спецзв'язком розрахункові документи відправляються банком одержувача коштів банку платника у день їх надходження або наступного дня, якщо документи надійшли після операційного дня.
IV Розрахунки в системі електронних платежів "клієнт-банк"
При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати систему "клієнт-банк", яка забезпечує:
- передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту;
- автоматичне ведення протоколу (та захист цього протоколу від модифікації) передавання розрахункових документів між банком і клієнтом як у банк, так і в автоматизоване робоче місце (АРМ) клієнта;
- автоматичне архівування протоколів наприкінці дня. Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів "клієнт-банк" і оброблення його електронних документів банком є окремий договір між ним і банком.
У договорі обов'язково мають бути обумовлені права, обов'язки та відповідальність сторін у разі виникнення спірних питань і порядок їх вирішення.
Програмне забезпечення системи "клієнт-банк" має відповідати вимогам, які пред'являються до технології банківських розрахунків, і мати сертифікат Національного банку України.
АРМ клієнта забезпечує автоматичне ведення поточного стану власного рахунку в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Електронні документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України, із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надане право підпису. Банківська частина системи "клієнт-банк" забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та за платіжним файлом у цілому.
При використанні системи "клієнт-банк" здійснюється звірення файлів початкових і зворотних платежів між банком і АРМ клієнта, підготовка виписки за платіжними операціями клієнта в банку протягом операційного дня та звірення цієї інформації з інформацією із АРМ клієнта наприкінці дня.
Після отримання від банку виписки з рахунку клієнт складає "Реєстр розрахункових документів, які відправлені в банк каналами зв'язку і прийняті банком до оплати". Такий же реєстр за кожним клієнтом складається в банку після друкування балансу операційного дня. Реєстр електронних платежів з повним переліком реквізитів розрахункових документів підшивається банком в документи дня як первинні документи, що надійшли від клієнта в банк для оплати. Реєстр має обов'язково вміщувати відомості про дату і час подання розрахункових документів власником рахунку до виконання.
V РОЗРАХУНКИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПЛАТІЖНИХ ДОРУЧЕНЬ
Платіжне доручення - документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.
Якщо на основному рахунку платника кошти відсутні, він зобов'язаний протягом трьох робочих днів перерахувати залишки коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.
Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.
Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:
- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати;
- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;
- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;
- в інших випадках за згодою сторін.
Попередня оплата здійснюється підприємствами у разі, якщо це обумовлено в договорі або встановлено окремими указами Президента України та рішеннями уряду (за хлібопродукти, воду, електро- та теплову енергію, за користування телефоном і за поштово-телеграфні послуги, за перевезення товарів для розрахунків із залізницями, пароплавствами, автотранспортними підприємствами).
V.I Розрахунки гарантованими дорученнями
У тому разі, якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку.
За допомогою гарантованих доручень підприємство може здійснювати без обмеження сумою перекази коштів:
- на ім'я окремих громадян - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар і т.п.);
- підприємствам - на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.
Підприємство-платник здійснює перекази коштів через відділення зв'язку поданням гарантованого банком доручення, в якому вказується конкретне підприємство зв'язку, з рахунку якого сплачуватиметься переказ. До всіх примірників доручення додається належно оформлений список одержувачів переказів (підписи, печатка, загальна сума цифрами та прописом) із зазначенням тих, хто одержує гроші та на які цілі. Крім того, підприємство подає відділенню зв'язку заповнені бланки переказів.
Платник, який бажає виконати розрахунки гарантованим дорученням, подає в установу банку, що його обслуговує, платіжне доручення в трьох примірниках. Перші два примірники доручення мають бути завірені службовими особами підприємства, які мають право підпису, та скріплені відбитком печатки.
У разі приймання гарантованих доручень банк має стежити за наявністю на звороті доручень штемпеля підприємства зв'язку, яке прийняло доручення в оплату, із зазначенням дати їх приймання.
V.II Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень
Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:
- верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
- нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена у рядку "сума до оплати літерами".
Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.
У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, що його обслуговує.
Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.
Вимога-доручення подається платником в установу банку у двох примірниках.
Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.
У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувачу коштів у порядку і строки, зазначені в договорі
VI ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ЧЕКАМИ
Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством та нормами міжнародного права. Страни СНГ у якості джерела чекового права використовують Постанову ЦВК та СНК СРСР “Положення про чеки” від 6 листопада 1929 року, а також нормами Женевської конвенції, яка встановила “Єдинообразний закон про чеки”.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Застосування чека в платіжному обороті в значній мірі спрощує розрахунки, що дозволяє зменьшувати витрати по обігу дійсних грошей і прискорювати розрахунки, так як усі чеки оплачуються по пред'явленню.
Як засіб обігу і розрахунку чек виникає із функції грошей, як платіжного засобу, але не є дійсними грошима, а тільки заміщує їх в платіжному обороті. Обіг чеку, як засобу платежу обмежено, тому що, по-перше, чек – це грошове забов'язання часного порядку і не може икористовуватись як всезагальний засіб платежу. По-друге, чек виступає лише як письмовий дозвіл банку разпоряджуватися засобами на поточному рахунку чекодавця у банку і не може бути як засіб кредиту, тобто на суму чека не нараховують проценти, хоча він і виступає у ролі кредитних грошей.
Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове безумовне розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.
Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.
Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України.
Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.
Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.
Строк дії чекової книжки - один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.
За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек включає:
а) назву "розрахунковий чек";
б) назву (для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-чекодавця) та номер його рахунку;
в) назву банку-емітента і його номер МФО;
г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;
д) назву чекодержателя;
е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;
є) призначення платежу;
ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;
з) підписи чекодавця та відбиток печатки.
Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.
Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).
Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.
Згідно з “Єдинообразним законом про чеки” чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису – індосаменту . Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями чеку.
Умови передачи чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.
Розрізняють наступні види чеків:
а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Пердача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису з поміткою “Не наказу”, який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній чекодержатель.
б) ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особи або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента з поміткою “Наказу” або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті.
в) чек на пред'явника виписується пред'явнику і може бути предан іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за кородоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на пред'явника чекодержатель здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.
Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення отримувача, розглядається як чек на пред'явника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківськи.
Банковський чек – це чек, який виписан банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.
Фірмовий чек – це чек, виписаний фірмой на отримувача. В більшості випадків такі документи виписуються на прд'явника в національній або іноземній валюті на пред'явника і виставляються фірмой на свій банк. Оплата по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.
У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка відрізняє кросований чек – дві паралельні лінії, які наненсені по діагоналі на ліцевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по чеку, або в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити тільки банку або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачен лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає перевод грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.
VI.I Розрахунки чеками
Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.
Приймаючи чек в оплату за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє:
- відповідність чека встановленому зразку;
- правильність заповнення чека;
- відсутність виправлень;
- відповідність суми корінця чека сумі, вказаній на самому чеку;
- строк дії чека;
- наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця.
Після цього чекодержатель переконується в особі пред'явника чека за паспортом або документом, що його замінює.
У разі пред'явлення до установи банку дефектного чека, який не був прийнятий до оплати підприємством торгівлі або послуг, установа банку робить запит по каналах зв'язку установі банку, яка виписала чек. Дефектний чек до отримання підтвердження залишається на руках у власника чека. Отримавши відповідь, працівник установи банку може дооформити чек (поставити печатку, підписи тощо) або виписати новий.
Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів - якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках - на кожну установу банку окремо - якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків.
Реєстр вміщує таку інформацію про чек:
а) номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;
б) назву банку-емітента та його номер МФО;
в) назву чекодержателя, номер його рахунку та ідентифікаційний код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;
г) назву банку чекодержателя та його номер МФО;
д) суму чека;
є) номер чека;
ж) загальну суму реєстру.
Перший примірник реєстру чеків має завірятися підписами та відбитком печатки чекодержателя згідно з карткою зразків підписів.
Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру, кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателю на підставі першого примірника реєстру.
Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чек з реєстром та разом з другим та третім примірниками реєстру інкасувати чек спецзв'язком до банку-емітента.
Останній примірник реєстру повертається чекодержателю з відміткою про оплату – якщо клієнти обслуговуються в одній установі банку, або з відміткою про інкасування - якщо клієнти обслуговуються в різних банках.
Після отримання чека разом з двома примірниками реєстру банк-емітент перевіряє:
- відношення даного чека до цього банку;
- відповідність номера рахунку чекодавця, який проставлений в чеку, зазначеному в картці;
- відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця з карткою зразків підписів або наявність напису: "За дорученням від ______________ 199_ р.";
- чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки;
- належність номера чека до виданої книжки та дотримання строків дії книжки;
- правильність оформлення чека.
Після цього банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекодержателя. Оплачений чек разом з примірником реєстру залишається у банку-емітенті.
Коли гроші не надійшли в банк чекодержателя після закінчення 10 календарних днів від дати інкасування чека, бінк здійснює запит електронною поштою до банку-емітента щодо причин несплати чека. Банк-емітент, отримавши запит, не пізніше наступного робочого дня має дати відповідь банку чекодержателя, який повідомляє про це чекодержателя.
Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони мають бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його вичерпання. Коли клієнт вирішить припинити розрахунки чековою книжкою до закінчення строку її дії чекодавець подає її в банк разом з дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого депонувалися кошти. Якщо при повному використанні чеків ліміт чекової книжки буде невичерпаним, чекодавцю може бути надана нова розрахункова чекова книжка на суму невикористаного ліміту. Для цього чекодавець має подати в банк книжку з корінцями використаних чеків разом із заявою на отримання нової чекової книжки.
Строк дії нової чекової книжки вираховується з дня її видачі.
Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у випадках, якщо:
- чек заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;
- реєстр чеків заповнений з порушенням або має виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису;
- чек виписаний чекодавцем на суму більшу, ніж задепонована на аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.
Розрахунок по чеку може бути забеспечений повністю або частково шляхом. аваля . Це забеспечення дається третьою особою, за винятком платника, або навіть однією з осіб, яка підписала чек. Аваль робиться на чеку або на додатковому папері. Для аваля досить навіть одного підпису, поставленой авалістом на лицевій стороні чеку, якщо тільки підпис не поставлен чекодавцем. Аваль повинен вказати, за чий рахунок він видан. При відсутності такої вказівки він вважається виданим на чекодавця.
VII РОЗРАХУНКИ АКРЕДИТИВАМИ
Аккредитив, який використовується при розрахунках, незалежно від того, як він назван або позначений, являє собою одностороннє, умовне грошове забов'язання банка, яке видається їм за дорученням клієнта-наказодателя аккредитива на користь його контрагента по контракту – бенефіціара, по якому банк, відкривший аккредитив, повинен здійснити сплату бенефіціару або акцептувати тратти бенефіціара і сплатити по ним у строк, або уповноважує інший банк здійснити такі розрахунки, при умові надання бенефіціаром документів, які передбачені в аккредитиві, та при виконанні інших умов аккредитива.
Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:
- виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.
Банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.
Бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо).
Виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.
Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком-емітентом на виконуючий банк, він може виступати авізуючим або банком-платником.
Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
а) покритий - акредитив, для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;
б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві має бути вказано, чи є він відзивним або безвідзивним. У разі відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідзивним.
Відзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).
Усі розпорядження про змінення умов відзивного акредитива заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній -бенефіціара.
Виконуючий банк не має права приймати розпорядження безпосередньо від заявника акредитива.
Виконуючий банк зобов'язаний оплатити документи, які відповідають умовам акредитива, виставлені бенефіціаром і прийняті виконуючим банком, до отримання останнім повідомлення про змінення або анулювання акредитива.
Безвідзивний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Із своїми пропозиціями про змінення умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.
Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися:
а) депоновані - списанням коштів з аналітичного рахунку "Розрахунки акредитивами", відкритого у виконуючому банку;
б) гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками. Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами, в яких передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.
Аккредитив за своєю природою являє собою угоду, яка відокремлена від контракта куплі-продажу, і банки ні в якому разі не несуть відповідальності за невиконання умов контракту будь-яким з контрагентів.
VII.I Відкриття та авізування акредитива
Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.
Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітенту заяву, де має вказати:
- назву заявника та бенефіціара та їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України;
- назву банку-емітента та банку, виконуючого акредитив;
- вид акредитива;
- строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитива у виконуючому банку);
- суму акредитива;
- дату і номер договору (угоди), яким передбачається відкриття акредитива;
- умови акредитива (види товарів, які сплачуються, розрахункові документи, порядок оплати цих документів - з акцептом уповноваженого платника або без акцепту та інше).
Зазначені реквізити є обов'язковими і у разі відсутності одного з них акредитив не відкривається.
Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з другого - забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитивну форму розрахунків.Акредитив має вміщувати лише ті умови, які можуть бути перевірені банками документально.
Для відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, платник подає заяву у чотирьох примірниках. Перший примірник заяви виконує роль меморіального документа і підшивається в документи дня банку, другий – використовується як додаток до позабалансового рахунку N 9802, третій – видається заявнику як розписка банку про відкриття акредитива з необхідними відмітками банку, четвертий – може бути використаний для інформування виконуючого банку про умови акредитива і надсилається йому спецзв'язком або у вигляді повідомлення іншими лініями зв'язку.
У разі відкриття акредитива, депонованого у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунку на аналітичний рахунок "Розрахунки акредитивами" в банку-емітенті на підставі поданої заяви про відкриття акредитива. Заява про відкриття акредитива подається у трьох примірниках. Перший примірник заяви разом з першим примірником платіжного доручення в банку-емітенті підшивається в документи дня, другий – видається заявнику як розписка банку про відкриття акредитива, третій – надсилається спецзв'зком до виконуючого банку для зарахування на позабалансовий рахунок N 9802.
У разі відкриття непокритого акредитива платником подається заява у 3 примірниках. У заяві в рядку "вид акредитива" має бути додатковий запис "гарантований". Один з примірників заяви враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку N 9020 "Гарантії, що надані клієнтам".
Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та зміни до нього можуть бути надіслані до виконуючого банку у вигляді телетрансмісійного повідомлення: електронною поштою, телексом, телетайпом, телеграфом або іншими лініями зв'язку, які передбачені кореспондентськими договорами (угодами) між банками, а також у вигляді заяви про відкриття акредитива, надісланої спецзв'язком.
Після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів виконуючому банку. Реєстр документів за акредитивом подається в банк у кількості чотирьох примірників. Виконуючий банк перевіряє подані бенефіціаром документи на предмет дотримання всіх умов акредитива і у разі порушення хоча б однієї з них виплати за акредитивом не проводить, про що інформує бенефіціара, і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива.
При використанні акредитива, депонованого у банку-емітенті, виконуючий банк за дорученням банку-емітента перевіряє виконання всіх умов акредитива за представленим бенефіціаром у трьох примірниках реєстром документів за акредитивом та іншими передбаченими акредитивом документами.
Зарахування коштів бенефіціару за непокритим гарантованим акредитивом здійснюється виконуючим банком після перевірки отриманого реєстру документів за акредитивом та інших документів, що передбачені умовами акредитива, списанням коштів з кореспондентського рахунку банку-емітента.
VII.II Закриття акредитива
Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитивів. Усі претензії до бенефіціарів, крім тих, що виникли з вини банку, розглядаються сторонами без участі банку. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативний термін проходження документів спецзв'язком між банками. Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжувати строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент в свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.
Про закриття непокритого акредитива у зв'язку із закінченням строку його дії виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту електронною поштою або іншими лініями зв'язку та списує суму акредитива з позабалансового рахунку N 9802.
Акредитив, депонований у банку-емітенті, закривається банком-емітентом після закінчення строку, вказаного в акредитиві, з додаванням нормативного терміну проходження документів спецзв'язком від виконуючого банку до банку-емітента, з отриманням підтвердження від виконуючого банку про невиконання акредитива.
В кінці операційного дня банк-емітент перераховує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки акредитивами" на рахунок заявника акредитива і надсилає повідомлення виконуючому банку для списання з позабалансового рахунку N 9802.
Акредитив може закриватися за ініціативою заявника або банку-емітента при відзивному акредитиві чи в зв'язку з розірванням договору між заявником акредитива і бенефіціаром. У цьому разі акредитив, депонований у банку бенефіціара, і непокритий акредитив закриваються у банку бенефіціара на підставі повідомлення, отриманого від банку-емітента на загальних підставах.
VIII ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ВЕКСЕЛЯМИ
Вексель як визначена форма грошового забов'язання широко застосовується в господарському обороті України. Його застосування в якості засобу обігу і розрахунку у цій сфері пов'язане з тим, що частина обігу здійснюється за рахунок кредиту.
У багатьох країнах світу обіг векселя регламентується єдиним законом, який був прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 році. Через сім років і в колишньому Радянськлму Союзі було впорядковано вексельне законодавство.
Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Таким чином, вексель є безумовне, абстрактне, суворе формальне зобов'язання або наказ сплатити відповідну суму грошей. Основні учасники вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем – сам векселедержатель чи третя особа – розпізнають два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше називається “трата”. Вексельне забов'язання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого – дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного фокту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).
Векселі, як і чеки, - невідємні елементи грошового обігу. Без них не можливо ефективно здійснювати міжгосподарськи розрахунки і вийти з платіжної кризи. Однак функціонування вексельного обігу в Україні пов'язане з певними труднощами. Причини тут різні: брак традиційних навичок у здійснені розхрахунків векселями; ненасиченість ринку відповідною товарною масою; неплатоспроможність та недисциплінованість багатьох господарських організацій.
Звичайно, поки комерційні банки активно не працюють із векселями, адаптувати вексель до умов чинної системи розрахунків буде важко. Нині операції з векселями поетапно впроваджуються у практику діяльності комерційних банків. Діяльність банку здійснюється за двома основним напрямками:
- проведення класичних банківських операцій з векселями, тобто облік, інкасування, надання авалю, надання кредитів під заставу векселів, продаж векселів, що належать банку;
- оформлення векселями взаємозаборгованості суб'єктів підприємницької діяльності.
VIII.I Основні характеристики векселів.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Випускаються такі види векселів: простий, переказний.
Простий вексель містить такі реквізити:
а) найменування – “вексель”;
б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
в) зазначення строку платежу;
г) зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;
д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
е) дату і місце складання векселя;
є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах “а”, “в – є”, також:
- просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;
- найменування того, хто повинен платити (платника).
Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, відповідно для простого і переказного векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:
а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;
б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа – для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця – для простого векселя);
в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.
З урахуванням тих функцій, які виконує учасник вексельного обігу, він може виконувати різні написи, які встановлюють його правову відповідальність, а також предмет, зміст та розмір цієї відповідальності.
Написи повинні мати наступні властивості:
1. визначеність напису, яка дозволяє точно встановити волю і наміри надписувача;
2. відсутність причинно-наслідкових зв'язків в напису на підставі видачі або передачі векселя, іншими словами, напис і відповідальність повинні бути односторонніми;
3. безумовність напису;
4. письмова форма на самому векселі.
VIII.II Правила передачі векселя іншій особі. Види індосаменту.
В платіжному обігу вексель виступає в якості обігового фінансового документу та ордерного цінного паперу.Це значить, що передача векселя іншій особі здійснюється шляхом простої передачі або за допомогою передаточного напису (індосаменту). Такий напис робиться на зворотній стороні векселя і підписується індоссантом, тобто особою зробившою передаточний напис. Індосамент повинен бути безумовним, тому що всі обмежувальні умови, занесені до нього, вважаються не дійсними.
Шляхом передаточного напису індосант передає іншій особі, користь якої зроблено напис, всі права, вимоги та ризики по векселю.
При складанні векселя перший покупець і векселедержатель повинні визначити форму цього документа, тобто вирішити, буде вексель обіговим чи ні. Якщо вексель виданий як обіговий, він залишається таким протягом всього строку його дії, і жодна з сторін по векселю не має права змінити його форму. Для того щоб зробити вексель необіговим, робиться вказівка “…платити тільки (назва ремітенту)” , і тоді вексель може бути переданий тільки за умови звичайної цессії. Наслідки такої передачі складаються з того, що індосанти не несуть відповідальності за платіж та акцепт по векселю.
При складанні індосаменту особа, що робить надпис, теж може визначити форму цього надпису.Якщо вексель передан індосантом з таким надписом, то він залишається ордерним цінним папером, тобто може бути в майбутньому передан, так якщо б цієї вказівки не було. Наслідки такої подальшої передачі заключаються в тому, що індосант, зробивший таку вказівку, не несе в подальшому відповідальності перед наступними індосантами, за винятком особи, якій він передав вексель.
Дозволяється робити індосаменти наступних видів:
1. Бланковий індосамент – передаточний напис (виконується тільки на зворотній стороні векселя), в якому не вказано, наказу якої особи необхідно зробити платіж. Вона підписується індосантом. Такий вексель прийнято рахувати виставленим на пред'явника, і його можна передавати шляхом простого вручення або шляхом передаточного надпису. Однак коли за бланковим індосаментом слідує інший індосамент, особа, яка підписала останньою, вважається тією, що придбала вексель, за бланковим індосаментом.
2. Повний індосамент – за допомогою повного індосаменту індосант передає всі права і вимоги по векселю іншій особі, найменування якої, вказує в передаточному напису. Повний індосамент підписується особою, яка передає вексель іншій особі, але з дотриманням безперервності передаточних надписів. Якщо на звороті не вистачає місця для наступних надписів, тоді до векселя робиться додаток (алонж), яке оформлюється у відповідності до вексельного законодавства.
3. Препоручительський індосамент – передаточний напис, який робиться власником векселя при передачі цього документа іншій особі для виконання різних доручень, наприклад: отримати платіж, акцепт або забеспечити виконання особою, яка винна за векселем, всіх або тільки визначених вимог по векселю. Препоручительський індосамент може бути тільки іменним. Він означає просте доручення, на основі якого векселедержатель може реалізувати всі права, які витікають із векселя, окрім особого порядку здійснення самого індосаменту.
4. Заставний індосамент – передаточний напис робиться власником векселя при передачи цього документа під заставу. Заставний індосамент може бути тільки іменним.
VIII.III Вексельні операції та їх харатеристика.
Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:
1. операції, пов'язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), або векселедателем-трассантом (в переказних векселях);
2. опреації, пов'язані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.
До першої групи операцій відносяться:
- видача простого векселя;
- трассування:
на іншого платника наказу третій особі;
на іншого платника власному наказу;
на самого себе;
- доміціляція векселя;
- оплата векселя.
До другої групи операцій відносяться:
- облікова операція (індосування);
- ломбардна операція (кредит під заставу векселя);
- комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);
- депозитна операція (зберігання та керування векселями);
- акцептна операція (акцептний кредит);
- гарантійна операція (поручительство по векселям).
Доміціляція векселів.
Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу був оплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місце платежу по ньому відрізняється від місця проживання платника – векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептанта або векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліата зробити платіж, – доміціліантом.
Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які пов'язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхом доміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат (дамно, порто та інш.)
По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних і першепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший – трассату, а другий – векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювати вексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розміру комісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишкм сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).
Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім оплачує у строк доміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис особи, яка забов'язана платежом по векселю – акцептанта в перказному та векселедателя в простому векселях, - і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.
Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.
У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не забов'язан нічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.
Облікова операція.
Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа – банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).
Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем – дисконтантом у повну власність векселепридбавачу – дисконтера по передаточним на його ім'я надписам (шляхом індосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветься обліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя – негоціюють, тобто продають і покупають вексель.
Рекомендується приймати до обліку тільки ьакі векселя, які мають не менше двох підписей, а саме:
1. прості векселя – з підписом векселедателя і бланком векселедержателя;
2. переказні векселя на іншого платника наказу третій особі – з підписом трассанта, трассата і бланком ремітенту;
3. переказні векселя на іншого платника власному наказу – з підписом трассанта, трассата і бланком трассанта;
4. переказні векселя, трассовані на векселедателя (трассантом на сомого себе) – з підписом трассанта і бланком ремітенту;
5. секунда, якщо прима призначена тільки для акцепта, - з підписом трассанта і бланком ремітенту;
Також слід стежити за тим, щоб – як правило – купувати:
- векселя, які виникли на грунті реальних торгових угод;
- векселя, які видані на солідні промислові, торгові та банківські фірми. Сюди перш за все відносяться акцепти першокласних банків.
- векселя з платежом у банківському пункті;
Але крім першокласних векселів на грошовому ринку обертаються і векселя меншого гатунку, хоча вони і не зустрічають великого попиту. До таких векселів відносяться:
- векселя з безоборотними надписами;
- внутрішні векселя, які підлягають оплаті в іностранній валюті;
- векселя, які підлягають оплаті в пункті, де немає установи банку;
- переказні векселя, які не підлягають акцепту, - мандати.
Передача векселей в уплату боргу.
Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в уплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується в уплату боргу за його особистоим рахунком.
Ломбардна операція.
Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:
- за позиками строковими за позичковими рахунками;
- за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.
Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).
По лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по проесту банки у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.
КОМІСІЙНА ОПЕРАЦІЯ.
Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають:
- прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу – в їх протесту;
- переказні і прості візо-векселя для пред'явлення до акцепту, а у випадку неакцепту – в їх протесті;
- протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред'влення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.
За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.
Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим і кореспонденським рахункам як на інкасо, так і на пред'явлення до акцепту місцевих векселів.
Депозитна операція.
Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями, виконуюються за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають векселя:
- на збереження (чисте депо);
- на збереження і керування (кваліфіковане депо);
- на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).
При чистому депо банк приймає на себе забов'язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або порчи і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони прав доверителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.
Забеспечуюче депо на умовах застави служить для цілей забеспечення видаваємих клієнту позик і складає основу ломбардних операцій.
АКЦЕПТНА операція.
Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, які забеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт предоставить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки предоставляють акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якості забеспечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.
Ремітент може використати акцепт в різних целях: передати в уплату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, – тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодую з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.
У зовнішньоторгових операціях акцептний кредит часто приймає форму акцептно-рамбурсного кредиту, при якому експортер (або його комісіонер) виставляє тратти на будь-який іноземний банк, а покриття по кредиту предоставляє банк імпортера, або інший третій банк, але все це – за дорученням та за рахунок імпортера. Ця форма кредиту використовується тоді, коли валюта платежу по контракту не є валютою країни ні експортера, ні імпортера.
Як акцептний, так і акцептно-рамбурсний кредит відкривається по товарним угодам, і векселя акцептуються проти пред'явлення товарних документів і часто супроводжуються акредитивами.
По акцептним кредитам банк утримує комісію в залежності від строку і суми забов'язань і ризику непогашення кредиту, а по акцептно-рамбурсним кредитам банк, окрім комісії, утримує ще і відсотки.
ГАРАНТІЙНА операція.
Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа – підприємство або банк приймає на себе відповідальність по забов'язанням доверителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим предоставляє авальний кредит. Якщо доверитель не зможе виконати свої забов'язання по відношенню до свого контрагента, а саме – у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату даних забов'язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїх забов'язань.
Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забеспечити солідність та добротність фірми.
Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не виникає імобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикоаваних операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по забов'язанням) передбачити, чи зможе доверитель погасити свої забов'язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків забов'язань і ризику операції.
IX РОЗРАХУНКИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗАЛІКУ ВЗАЄМНОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
До розрахунків, основаних на заліку взаємозаборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємозобов'язання боржників і кредиторів один до одного погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах.
Такі розрахунки можуть здійснюватись шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групи платників усіх форм власності однієї та різних галузей господарства.
Підприємства, що мають постійні господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. В угодах сторонами передбачається періодичність звірення взаємної заборгованості із складанням відповідного акта, строки та форма розрахунків.
Після складання акта звірення взаємної заборгованості сторона залежно від того, на користь кого склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення) або оформляє вексель.
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
1. И. С. Гринько «Внешнеторговые операции», Сумы, издательство «Орион».
2. Газета «Бизнес» №49, 7 грудня 1998 р. «Как правильно пердать вексель другому лицу».
3. Фінансово-економічний журнал “Финансовая тема”, «Вексельные операции, их характеристка. Бухгалтерское оформление операций с векселями», Ю. Мороз, АБ «Укргазбанк».
4. Газета «Бухгалтерия. Налоги. Бизнес» №36, 17 вересня 1998 р. «Операции с векселями – возможности и проблемы».
5. Інструкція Національного банку «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», від 19 лютого 1998 року N 7.
6. Положення «Про переказний і простий вексель» (затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР), від 7 серпня 1937 р. N 104/1341
7. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 р.), Міжнародна Торговельна Палата.