Реферат: Контрольная работа: Складові частини (сектори) ринку позикових капіталів. Поняття банківської ліквідності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Складові частини (сектори) ринку позикових капіталів. Поняття банківської ліквідності

ЧЕРНІГІВ 2008

Зміст

1. Складові частини (сектори) ринку позикових капіталів

2. Поняття банківської ліквідності

Література

1. Складові частини (сектори) ринку позикових капіталів

Позиковий капітал характеризується такими ознаками:

1. Позиковий квапітал ¾ це капітал-власність. Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансується (інвестується) у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особо ¾ підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позикового капіталу на капітал - власність і капітал - функцію:

Власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою відсотка;

Капітал - функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позикового відсотка; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника ¾ підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позиковий капітал ¾ специфічний товар. Позиковий капітал ¾ це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом купівлі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах ¾ приносить прибуток.

3. Позиковий капітал володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позикового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику ¾ тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позиковим відсотком. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар одночасно переміщується від продавця до покупця, а гроші назустріч ¾ від покупця до продавця, при кредитній операції позиковий капітал передається: при наданні позики ¾ від кредитора до позичальника, а при її погашенні ¾ від позичальника до кредитора з виплатою позикового відсотка.

Отже, позиковий капітал необхідно розглядати як одну із форм грошового капіталу, що надається його власником на тимчасове користування підприємцеві з метою отримання прибутку у вигляді позикового відсотка.

Основою формування позикового капіталу є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що в окремих учасників економічних відносин з’являються тимчасово вільні капітали, а в інших виникає потреба в позикових коштах. За допомогою кредиту тимчасово вільні капітали (а також заощадження населення) перетворюються в позиковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам.

Джерелом з якого всі підприємці черпають гроші для авансування своєї діяльності, є грошовий ринок. Оскільки в ринковому господарстві ніхто вільних грошей не тримає на руках “мертвими”, а розміщує їх у кредитних установах, тобто на грошовому ринку, а самі гроші якими тут торгують називається позиковим капіталом.

Ринок позикових капіталів ¾ це сегмент фінансового (грошового) ринку, на якому формується попит і пропозиція на позиковий капітал.

За своєю інфраструктурою ринок позикових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи, що входять до складу кредитної системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

В Україні зараз відбувається процес формування ринку капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб’єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позикових капіталів повинен забезпечити суб’єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.

Головною рисою позикового капіталу як економічної категорії є передача вартості в тимчасове користування з метою реалізації його специфічної якості - здатності приносити прибуток у вигляді відсотків.

А кредит - це рух позикового капіталу наданого в тимчасове користування на умовах поєднання, за плату у вигляді відсотків.

Норма відсотків - це відношення річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми наданої позички, помножене на 100.

Наприклад, у позичку віддано капітал в 100 тис.грн., а річний доход з цього капіталу - 12 тис. грн., то норма відсотків складає 12.

Норма відсотків залежить від прибутку.

Величина (сума) відсотків, отриманих кредитором через рік, визначається за формулою:

(1.1)

де ВВ - величина відсотків, грн.;

СВ - ставка відсотків, %;

К - сума наданої позички, грн.

Прості відсотки визначаються в тому випадку, коли термін позички не перевищує один рік. Якщо позичка надається на n років, то величина заборгованості позичальника визначається за формулою складних відсотків:

(1.2)

де Кn - величина заборгованості позичальника через n років після отримання позички, грн.

Нарахування відбувається не тільки на основну суму позички, але й на нарощені за попередній строк відсотки.

З формули 1.2 знайдемо ставку відсотків:

. (1.3)

Наприклад, 200 тис. грн., надані у позичку на 4 роки. Разом з відсотками сума заборгованості складає 272,1 тис. грн. Отже:

Наведені формули дозволяють визначити вартість банківських позичок, а також суму заборгованості і депозитів через будь - яке число років.

Ставки відсотків диференціюються залежно від видів операцій і їх учасників. В сфері внутрішніх позичок важливого значення набуває базова ставка, до якої прибавляється деяка добавка (маржа), яка залежить від виду позички, фінансового становища позичальника, кон’юнктури на ринку позикового капіталу. Наведемо як приклад два особливих види кредитних операцій, в яких початковим є базова ставка.

Комерційний банк облікує (купляє) вексель до настання строку погашення. Це мало термінова кредитна угода, бо гроші достроково виплачуються банком власнику векселя. Відсотки утримуються зразу - в день надання позички векселепред’явнику, який отримує суму меншу вказаної борговому зобов’язанні (векселі). Ця різниця (дисконт) є доходом комерційного банку.

Своєрідною кредитною операцією є, коли клієнт може здійснювати платежі, які перевищують залишок на його рахунку. В такій кредитній угоді ставки відсотків встановлюються на більш високому рівні, ніж при обліку векселя. Після закінчення терміну позички клієнт забов’язаний відшкодувати банку суму перевищення залишку на рахунку (суму позички), а також відповідну величину відсотків.

Ставки відсотків по депозитних операціях комерційних банків завжди нижчі ставок за кредитними угодами. Ця різниця ставок (маржа) може відрізнятися для окремих періодів, але вона зберігається постійно, тому що є основою для створення банківського прибутку.

Ставки відсотків по державним великотерміновим облігаціям встановлюються на більш низькому рівні, ніж банківські ставки відсотків по кредитним операціям. Річний доход кредитора, який придбав такі облігації, визначається за формулою:

(1.4)

де В - величина відсотків (доход кредитора), грн.;

НВ_о - номінальна вартість облігації, грн.

В сучасних умовах кредит є об’єктом активного державного регулювання. Головний орган регулювання - Національний Банк. Він може надавати позички комерційним банкам різними способами. Найбільше поширені способи - переоблік векселів і операції на відкритому ринку. Національний Банк купляє боргові забов’язання (переобліковує векселі) за більш низькою ціною, ніж комерційні банки.

Якщо ціну купівлі векселя Національним Банком позначити буквою Ц, а ціну купівлі векселя комерційним банком - К, отримаємо:

(1.5)

де СВ_о - облікова ставка Національного Банку, %;

Н - термін рефінансування (кількість днів до настання строку оплати

векселя),

З настанням строку платежу вексель викуповується комерційним банком за ціною К, яка перевищує Ц.

Комерційні банки зацікавлені в тому, щоб різниця К - Ц була мінімальною. Це досягається в тому випадку, коли ставка рефінансування (облікова ставка) буде найнижчою.

2. Поняття банківської ліквідності

Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus - рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажі, перетворення матеріальних цінностей у кошти.

Поняття ЛІКВІДНІСТЬ комерційного банку означає можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною коштів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

Іншими словами, ліквідність комерційного банку базується на постійній підтримці об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами.

З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практику ліквідність прийнята розуміти як «запас» або як «потік». При цьому ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їхніх високоліквідних статей за рахунок наявних у цій області невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності або запобігати погіршенню досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів і пасивів, залучення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стійкості банку шляхом зростання доходів.

Таким чином, кожний комерційний банк повинний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення в наступному науково обгрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення і резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Крім того, діяльність комерційних банків, що виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні кошти у виді заощаджень, і тими, хто в них потребує, полягає в тому, щоб раціонально залучати ці кошти і надавати їх у позичку або інвестувати по більш високих ставках для забезпечення загальної прибутковості, у тому числі одержання прибутку.

Для здійснення операційної діяльності, пов'язаної з залученням коштів і їхнього розміщення в умовах ринкової невизначеності майбутніх попиту і надходжень наявних коштів за визначений період, банку потрібні кошти в їхній ліквідній формі, тобто такі активи, що могли б бути легко і швидко перетворені в готівку з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього.

Таким чином, ліквідність комерційного банку - це можливість використовувати його активи в якості наявних коштів або швидко перетворювати їх в такі.

Комерційний банк вважається ліквідним, якщо суми його наявних коштів і інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел достатні для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання вигідних угод по кредиті або інвестуванню; на компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, поповнення коштів при несподіваному вилученні внесків і т.д.

У вітчизняній економічній літературі, на відміну від сталої міжнародної банківської термінології, часом мішаються два поняття - ліквідність балансу банку і платоспроможність останнього, що в наступному призводить до ототожнення методів і засобів підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше в більшому ступені справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або інші засоби підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, відноситься до функцій держави в особі Центрального банку.

Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, які банк має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов'язання по пасиву. Необхідно підкреслити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинний мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

Ліквідність балансу. Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів по активу покривати термінові зобов'язання по пасиву. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов'язань визначається рядом чинників, серед яких вирішальним є відповідність термінів розміщення коштів термінам залучення ресурсів. Інакше кажучи, який пасив по терміну, таким повинний бути й актив; тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і терміном вивільнення коштів по активу в грошовій формі і сумою і терміном майбутнього платежу по зобов'язаннях банку.

На ліквідність балансу банку впливає структура його активів: чим більше частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку. Активи банку по ступені їхньої ліквідності можна розділити на трьох групи: 1. Ліквідного кошти, що знаходяться в негайній готовності, або першокласного ліквідного засоби. У їхньому числі - каса, засобу на коррахунку, першокласні векселя і державні цінні папери. 2. Ліквідні засоби в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені в кошти. Мова йде про кредити й інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як і участь в інших підприємствах і банках), і інших цінностях (включаючи нематеріальні активи). 3. Неліквідні активи - це прострочені кредити і ненадійні борги,будинки і спорудження, що належать банку і відносяться до основних фондів.

У міжнародній банківській практиці самою ліквідною частиною активів вважається касова готівка, під яким розуміються не тільки гроші в касі, але і кошти , що знаходяться на поточному рахунку даного кредитного інституту в Центральному банку. Ліквідними статтями в країнах ринкової економіки вважають першокласні короткострокові комерційні векселя, що банк може переоформити у Центральному банку, цінні папери,, гарантовані державою. Менше ліквідними є банківські інвестиції в довгострокові цінні папери, тому що їхня реалізація за короткий термін не завжди можлива. Як малоліквідні активи розглядаються довгострокові позички і вкладення в нерухомість.

Крім того, ліквідність банку залежить від ступеня ризику окремих активних операцій: чим більша частка высокоризикових активів у балансі банку, тим нижче його ліквідність. Так, у сформованій практиці до надійних активів прийнято відносити наявні кошти , а до высокоризикових - довгострокові вкладення банків . Ступінь кредитоспроможності позичальників банку робить істотний вплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: чим більше. частка высокоризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижча його ліквідність. Ліквідність залежить також від структури пасивів балансу. Якщо по вкладах до запитання вкладники вправі зажадати гроші в будь-який момент, то строкові вклади знаходяться в розпорядженні банку більш-менш тривалий період, і, отже, за інших рівних умов підвищення питомої ваги вкладів до запитання і зниження, частки строкових вкладів знижує банківську ліквідність. Надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ, також впливає на рівень ліквідності балансу.

Ліквідність балансу банку оцінюється за допомогою розрахунку спеціальних показників, що відбивають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. У міжнародній банківської практиці частіше усього в цих цілях використовуються коефіцієнти ліквідності. Останні являють собою співвідношення різноманітних статей активу балансу кредитної установи з визначеними статтями пасиву або, навпаки, пасивів з активами. Показники ліквідності в різних країнах мають різноманітні назви, неоднакові методики їхній числення, що пов'язано зі сформованою практикою. і традиціями залежать від спеціалізації і величини банків, проведеної політики в області кредиту і ряду інших обставин. Звичайно для оцінки ліквідності застосовуються коефіцієнти короткострокової і середньострокової ліквідності; вони обчислюються як відношення короткострокових ліквідних активів або середньострокових активів до відповідним по термінах пасивам. У ряді країн ринкової економіки банки зобов'язані підтримувати коефіцієнти ліквідності не нижче визначеного рівня, називаного нормою ліквідності.

Норми ліквідності в одних країнах встановлюються органами банківського і валютного контролю, в інших - банківським законодавством; їхня величина визначається з урахуванням накопиченого досвіду і конкретних місцевих умов. У нашій країні з метою контролю за ліквідністю комерційних банків також були введені норми ліквідності. Оцінка рівня ліквідності банку досягається шляхом зіставлення значення коефіцієнтів ліквідності конкретного банку з установленими нормами. Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в області пасивних і активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку, специфіки клієнтури, особливостей виконуваних операцій, можливостей виходу на нові ринки і розвитку банківських послуг.

Література

1. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навч. посіб/ За ред.. Б. Л. Луціва. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000 р. – 225 с.

2. Базидевич В.Д., Баласт рик Л. О. Державні фінанси: Навч. посібник. – К.: Атака, 2002.- 342 с.

3. Ковальчук Т., Коваль М. Ліквідність комерційних банків: Навч. пос. – К.: Знання, 1996.- 120 с.

4. Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука. – К.: Либідь, 1992. – 405 с.