Курсовая работа: Курсовая работа: Страховий ринок України

ЗМІСТ

Вступ 4

1 Тенденції розвитку страхування 6

1.1 Історія та етапи виникнення страхування 6

1.2 Форми страхування 8

1.3 Основні тенденції розвитку особового страхування,

майнового страхування та страхування відповідальності 11

2 Страховий ринок України 15

2.1 Структура страхового ринку України 15

2.2 Роль та діяльність посередників на страховому ринку 16

2.3 Діяльність страхових компаній на страховому ринку України 18

2.4 Державний нагляд за страховою діяльністю 21

3 Фактори впливу на страхову діяльність 24

3.1 Сутність та зміст перестрахування 24

3.2 Інвестиційна політика страховика 26

3.3 Необхідність конкурентоспроможності страховиків резидентів,

обмеження страхового поля для страховиків нерезидентів 28

Висновки 31

Перелік літератури 33

ВСТУП

Послідовний перехід нашої країни до ринкової економіки об’єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб’єктів ринку. Саме наявність такої потреби та реальна можливість її задоволення характеризують ступінь розвитку економіки тієї чи іншої країни, дають уявлення про рівень захищеності її юридичних і фізичних осіб. Реформування усієї системи економічних відносин, соціальні перетворення та трансформаційні зрушення, що відбуваються в Україні, надають особливої ваги розв’язанню проблеми страхового захисту, спонукають до пошуку дійових механізмів акумуляції ресурсів страховиків і страхувальників та їх ефективного використання для усунення негативних наслідків страхових подій.

Досконала система страхового захисту є підґрунтям забезпечення більш високого рівня стабільності народногосподарського відтворювального процесу, досягненням соціальної злагоди, гарантом високого рівня життя населення. Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Страховий ринок формується в ході становлення товарного господарства і являє собою його невід`ємний і важливий елемент. Умовою виступає суспільний розподіл праці та існування різних відокремлених товаровиробників. Саме тому тема „Страховий ринок України” є актуальною на даному етапі розвитку держави. Актуальність її полягає ще й в тому, що протягом останніх років відбувається активне становлення страхової справи в Україні, але існує багато чинників як економічного так і законодавчого характеру, що стримують її розвиток.

Мета курсової роботи дослідити розвиток страхового ринку України, з’ясувати об’єктивну необхідність страхування, розкрити його сутність, функції, принципи та роль в умовах переходу до економіки ринкового типу, висвітлити питання щодо організації та напрямків розвитку страхового ринку і державного регулювання страхової діяльності, розглянути умови особистого, майнового страхування, страхування відповідальності, перестрахування з позицій вітчизняного та зарубіжного досвіту.

На сучасному етапі потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливим, оскільки для усунення наслідків реалізації прямих та опосередкованих збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.

Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.

Завданням даної курсової роботи є детальне вивчення наступних питань тенденцій розвитку страхування, страхового ринку України, с також факторів впливу на страхову діяльність.

1 ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СТРАХУВАННЯ

1.1 Передумова виникнення страхування

Окремі елементи страхування були відомі ще за тисячі років до теперішнього часу.

Вважається, що первинні форми страхування зустрічалися вже приблизно 3 тис. років до нашої ери. Так у шумерів торгівцям видавали грошову позику для створення “спільної каси”, щоб захистити їхні інтереси на випадок втрати вантажу під час перевезення.

У законах вавілонського царя Хамурапі (2тис. р. до н. е.) передбачалося укладання угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб разом відшкодувати збитки, яких зазнав хтось з них у дорозі від нападу розбійників, пограбування та інше.

У Стародавньому Римі було поширене взаємне страхування ритуальних витрат, бо надавали великого значення культу похорону. Улаштування похорони процесій і спорудження пам’ятників вимагало значних витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні кошти у професійних кошіях і місках.

У середньовіччі страхування поступово поширюється й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Згодом вони почали спеціалізуватися за окремими професіями. Серед них з’явилися й захисні гільдії, що мали завдання охорону особи й майна своїх членів від різних зазіхань. Принцип взаємодопомоги закріплювався у статуті гільдії. Поступово тут формувався перелік страхових подій та уточнювався розмір внесків і виплат.

Зростання попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків. Перший морський поліс був виданий страховому судовласникові в 1347 році. Згодом з’явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. У 1779 році члени асоціації “Лондонський Ллойд” прийняли формуляр договору морського страхування – так званий підписний формуляр Ллойда, окремі положення якого досі застосовуються в міжнародній практиці.

У ХVІІ столітті страхуванням охоплюється і діяльність сільських господарств: страхування посівів від знищення або пошкодження градом.

Особливо активно страхування починає впроваджуватися в період розвитку капіталістичної економіки. Поряд з морським поширюється вогневе страхування, від нещасних випадків, а також страхування життя.

У ХІХ столітті з’являються страхові картелі й концерни. Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування.

Найбільш інтенсивного розвитку страхування зазнало в ХХ столітті.

Страхування в Україні здійснювалось згідно з економічними та соціальними умовами, що існували до набуття незалежності.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні було взаємне страхування. Цим видом страхування користувались чумаки, які подорожували валками та здійснювали свої мандрівки для продажу на ярмарках одних товарів і купівлі інших. У випадку, якщо в дорозі гинув віл, то, за звичаями чумацької торгівлі, на гроші валки купувався інший.

Перші національні страхові товариства з’явились на заході України. у 1891 році у Львові було створено товариство взаємного страхування “Дністер”. Страхуванню підлягало переважно майно селян від вогню та сільськогосподарських культур від граду.

З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при міністерстві фінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування.

Початок 90-х років ознаменувався політичними та економічними змінами світового масштабу. Це призвело до поступового формування системи страхування.

Таким чином, основними передумовами виникнення страхування було безліч несприятливих подій, що супроводжували людей протягом їхньої господарської діяльності.

1.2 Форми страхування

Більша частина договорів страхування укладається на основі вільного волевиявлення сторін: страхувальник не зобов’язаний укладати договір страхування, а страховик має право відмовитися від прийняття ризиків страхувальника. Проте в окремих випадках, коли компенсація збитку та участь у цьому страховика мають суспільний інтерес і необхідність, ступінь свободи сторін договору страхування суттєво обмежується. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхування, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування. При цьому замість права на укладення договору страхувальника з’являється обов’язок укласти договір страхування, а у страховика – взяти ризик на страхування. Поява такого роду обов’язків можлива тільки у випадках, передбачених законодавством, що встановлює порядок та умови проведення страхування і зумовлює класифікацію страхування за формами проведення. Відповідно до цього ознаки страхування поділяють на обов’язкове й добровільне.

Класифікацію страхування за формами проведення відображає таблиця 1.3

Таблиця 1.1 – Форми страхування

В обов’язковому страхуванні відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню, максимальні страхові тарифи, рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України “Про страхування” форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладення договору обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається “свободи маневру”, адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об’єкт, а другий не вправі відмовити йому у цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задовольняв єдиний страховик – Держстрах, проведення обов’язкового страхування не супроводжувалося укладанням договорів. Нині оформлення договорів страхування є обов’язковим у будь-якому випадку.

Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію.

У Законі України “Про страхування” наведено перелік видів обов’язкового страхування, які здійснюються в нашій країні, і встановлено, що нові види обов’язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон.

Добровільне страхування передбачає реалізацію бажання потенційного страхувальника взяти участь у процесі страхування.

На відміну від обов’язкового страхування, добровільне виникає тільки на основі добровільно укладеного договору між страхувальником і страховиком, тобто всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін. Часто при укладанні такого договору між сторонами бере участь посередник у вигляді страхового брокера або страхового агента. Договір страхування посвідчується страховим полісом. Нормативну базу для організації та проведення добровільного страхування створює страхове законодавство, на базі якого формуються умови та правила окремих видів добровільного страхування. Ці правила й умови, які розробляються страховиком, підлягають обов’язковому ліцензуванню.

Договір добровільного страхування обов’язково укладається тільки в письмовій формі.

Міжнародне право і право більшості держав світу пов’язують впровадження окремих видів обов’язкового страхування з необхідністю захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому обов’язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, а конкретніше – у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі.

Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов’язкового, так і добровільного страхування.

1.3 Основні тенденції розвитку особистого страхування, майнового страхування та страхування відповідальності

Особисте страхування поділяється на три підгалузі. Їх існування пов’язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких проводиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя.

Здійснення особистого страхування пов’язане з певними труднощами. При його проведенні дуже важко, зокрема, правильно оцінити ті ризики, які приймаються на страхування. Через те таке страхування пов’язане, по суті, із встановленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Одним із найпопулярніших видів особистого страхування є змішане страхування життя. Воно дає змогу поєднувати в одному договорі і на одну особу страхування капіталу на випадок доживання до закінчення строку страхування і страхування капіталу на випадок смерті з будь-якої причини.

Частка страхування життя в структурі страхових платежів становила у 1999 році лише 1,6 %, у 2000 році - 0,66 %, у 2001 році – 0,44 %, у 2002 році – 0,5 %.

Медичне страхування є одним з соціально значущих видів страхування, новою для України формою фінансування медичної допомоги. Медичне страхування може здійснюватись в обов’язковій та в добровільній формі.

Добровільне медичне страхування здійснюється страховими компаніями України і розвивається порівняно високими темпами.

Компанії, що здійснюють медичне страхування: страхова компанія “Скіф”, акціонерна страхова компанія “Остра – Київ” та інші.

Зручним і перспективним є медичне страхування, що здійснюється через систему “assistans”, яка гарантує за кордоном різнопланову допомогу в екстрених випадках.

Страхування від нещасних випадків є ризиковим видом страхування, і здійснюється в обов’язковій або добровільній формі.

Основною метою добровільного страхування від нещасних випадків є відшкодування збитків, нанесених життю і здоров’ю застрахованого внаслідок нещасного випадку, що не може бути відшкодовано за обов’язковими видами особистого страхування від нещасних випадків.

Страхування від нещасних випадків на транспорті розповсюджується на пасажирів, хто прямує:

1) залізничним транспортом далекого сполучення;

2) автомобільним транспортом на міжнародних і міжобласних маршрутах;

3) морським транспортом, крім приміських, екскурсійних і катерів для прогулянок;

4) повітряним транспортом.

АТ “Utico” пропонує страхування подорожей по території України; страхова компанія “Пан Укрейн” здійснює страхування туристів, що виїжджають за кордон

Обов’язкове страхування від нещасних випадків здійснюється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов’язків, втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов’язків.

Майнове страхування – галузь страхової діяльності, в якій об’єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України і пов’язані з володінням, використанням і розпорядженням майном.

Страхування майна громадян належить до загальних (ризикових) видів страхування, сумісність яких проявляється в наданні необхідної економічної допомоги страхувальникам – громадянам у разі знищення або пошкодження їхнього майна в наслідок непередбачених обставин.

Збиток визначається:

1) у разі знищення або викрадення майна – у розмірі його дійсної вартості, якщо майно застраховане за загальним договором, або відновної вартості (визначена страхувальником), якщо майно застраховане за групами або окремо кожний предмет.

Дійсна вартість – це різниця між відновною вартістю, визначеною страхувальником, та процесом зносу домашнього майна.

2) у разі пошкодження майна – у розмірі суми знижки вартості, тобто різниці між дійсною або відновною вартістю майна та вартістю з урахуванням його знецінення (втрати якості та цінності), спричиненого внаслідок страхового випадку.

Страхова сума за договором встановлюється за бажанням страхувальника (договірна), але не повинна бути меншою ніж 1000 грн. (мінімальна страхова сума) і більшою ніж дійсна вартість домашнього майна за постійним місцем проживання, а також меншою ніж 500 грн. (мінімальна страхова сума) і більшою ніж 1000 грн. на майно у садовому (дачному) будинку, в гаражі та інших господарських будівлях.

На теперішній час страхуванням майна громадян займається незначна кількість страхових компаній, серед яких “Оранта” (Київ), “Княжна” (Рівне), “Скарбниця” (Львів).

Страхуванням автотранспортних засобів займається більшість страхових компаній, які здійснюють загальні (ризикові) види страхування.

У сучасних умовах прискореного науково – технічного прогресу значного розвитку в усьому світі набуває страхування технічних ризиків.

Нині страхування технічних ризиків в Україні здійснюється як страхування майнових інтересів під час виконання будівельно-монтажних робіт.

Значно поширилось страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхуванням займаються НАСК “Оранта”, страхова компанія “Класичне страхування”.

Ще одним видом страхування є страхування відповідальності, пов’язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди юридичній або фізичній особі, її майну.

До видів страхування відповідальності належить:

1) страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;

2) страхування цивільної відповідальності перевізника;

3) страхування цивільної відповідальності підприємств – джерел підвищеної небезпеки;

4) страхування професійної відповідальності;

5) страхування відповідальності за невиконання обов’язків;

6) страхування інших видів відповідальності.

Одним з найбільш масових видів страхування є страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, поширене страхування професійної відповідальності.

Станом на 2003 рік страхуванням відповідальності власників транспортних засобів в Україні займалося 75 страхових компаній.

При страхуванні кожного транспортного засобу за обов’язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів відшкодувати, згідно з договором , в межах страхової суми збитки, заподіяні третім особам внаслідок:

1) смерті, каліцтва чи збитки задані здоров’ю фізичних осіб;

2) знищення, руйнування, псування майна фізичних чи юридичних осіб.

За шкоду, заподіяну здоров’ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми, у разі:

1) загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди – спадкоємцю третьої особи в розмірі страхової суми;

2) встановлення третій особі інвалідності: І групи в розмірі 100 % страхової суми, ІІ групи – 80 %, ІІІ групи – 60%;

3) тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу в розмірі – 0,2 %, але не більше 50 %.

2 СТРАХОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ

2.1 Структура страхового ринку України

Страховий ринок України виник із проголошенням незалежності країни і водночас відчув на собі всю жорстокість і безкомпромісність міжнародної страхової системи. Чи не найбільшою проблемою стало його формування за відсутності історичних коренів та відірваності української страхової системи радянського періоду від світових страхових ринків.

Формування страхового ринку в Україні має здебільшого стихійний характер і в багатьох випадках захист прав і інтересів страхувальників не забезпечений належним чином.

Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприємців, держави, підтримання соціальної стабільності суспільства неможливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг.

Існує значна кількість визначень страхового ринку як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Страховий ринок – особливе соціально-економічне середовище, визначена форма економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Страховий ринок – форма організації фінансових відносин щодо формування страхового фонду для забезпечення страхового захисту фізичних та юридичних осіб.

Умови існування страхового ринку передбачають утворення на ньому головних суб’єктів до яких належать страховики та страхувальники, та виконання ними своїх функцій.

До головних суб’єктів страхового ринку також можна віднести страхових посередників, за допомогою яких страховики можуть здійснювати свою діяльність.

Залежно від структури страхового ринку виділяють інших учасників страхових

відносин, серед яких професійні оцінювачі ризиків, які, як правило, є уповноваженими особами страховика та виконують визначені функції.

Страховий ринок передбачає самостійність суб’єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне партнерство, розвинену систему горизонтальних і вертикальних зв’язків між ними.

Він забезпечує органічний зв’язок між цими суб’єктами шляхом спільного визначення потреб у страховій послузі, яка пропонується на страховому ринку.

Серед економічних законів, що функціонують на страховому ринку та визначають, які страхові послуги потрібні потенційним страхувальникам, формують ціну на ці послуги, є:

1) закон попит та пропозиції;

2) закон вартості;

3) закон конкуренції.

Таким чином, страховий ринок є складною, багатофакторною, динамічною, відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною (здатною до розширення та звуження), залежно від загальної економічної ситуації в кратні та активності страховика, системою.

2.2 Роль та діяльність посередників на страховому ринку

Ринкові страхові відносини виникають на стадії високої організації ринкової інфраструктури в той час, коли суспільство усвідомлює, що довірити та перекласти тягар виниклий у зв’язку з різноманітними ризиками доцільно на професіоналів-страховиків. На цьому етапі потенційному страховику потрібно:

1) збирати інформацію про страхові компанії та страхові продукти, що пропонуються на ринку;

2) здійснити їхню оцінку;

3) визначитися з вибором страхової послуги та конкретного страховика;

4) впевнитися в правильності вибору.

На жаль, виконати ці завдання без кваліфікованої допомоги складно. Більшість потенційних страхувальників, як правило, погано орієнтується в ситуації на страховому ринку, а тому потребує досвідченого консультанта, якому може довіритися. Саме такими фахівцями і є страхові брокери [1; с. 15].

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється.

Страховий агент є уповноваженою особою продавця – страховика, який діє згідно з агентською угодою зі страховою компанією. Він продає поліси страхової компанії за її дорученням репрезентує інтереси страховика.

Страховий брокер, навпаки, є у більшості випадків уповноваженою особою покупця – страхувальника (згідно з письмовим або усним узгодженням) або страхової компанії, як інший представник чи консультант.

Незалежність брокера від продавця страхової послуги є гарантом того, що в процесі вибору страхової компанії для свого клієнта брокер керується виключно інтересами клієнта. Це є ключовою відміною брокера від агента.

Хоч основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є продаж страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції, що представлені в таблиці 2.2.

Чим ширша мережа посередників, тим більше потенційних страхувальників може довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися страховими послугами.

За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації про те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ти чи інші види страхування, що пропонують їх посередники. Це дає змогу страховій компанії розширювати коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.

Зараз в Україні діє “Положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками “ та “Положення про особливі умови діяльності страхових брокерів”, які регулюють діяльність страхових посередників на ринку страхових послуг і спрямовані на посилення захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій, громадян.

Таблиця 2.2 – Функції посередників

2.3 Діяльність страхових компаній на страховому ринку

Станом на 1квітня 2004 року в Україні зареєстровано 360 страхових компаній, з них 33 страхові компанії здійснюють страхування життя і 327 – інші, ніж страхування життя, види страхування.

Взагалі страхова організація (компанія)- установа, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе (за певну плату) зобов’язання відшкодувати страхувальнику (чи особі зазначеній в договорі) завданий страховим випадком збиток або здійснити виплати страхових сум

У таблиці 2.3.відображена структура страхових премій та страхових виплат станом на 1998 – 2002 роки

Проаналізувавши, таким чином, структуру страхових премій та страхових виплат за видами страхування, спостерігається, що у добровільному страхуванні розмір страхових премій у відсотках у 1998 році складав 89 %, а у 2002 році склав 90,3 %, тобто збільшився на 1,3 %, страхові виплати у 1998 році склали 89,8 %, а у 2002 році – 77 %, тобто зменшилися на 12,8 %, страхові премії у добровільному майновому страхуванні склали у 1998 році 60 %, а у 2002 році 71 %, страхові виплати у 1998 році склали 50,4 %, а у 2002 році – 40 %.

Таблиця 2.3 Структура страхових премій та страхових виплат за видами страхування в Україні за 1998 – 2002 роки

Страхові організації розрізняються за:

1) належністю;

2) зоною здійснення діяльності;

3) географічною ознакою;

4) спеціалізацією;

5) величиною статутного капіталу;

6) обсягом надходжень страхових премій;

7)іншими техніко – економічними показниками, які визначають їхнє місце на страховому ринку

За належністю страховики можуть бути державними, урядовими, приватними, акціонерними та іншими.

За зоною здійснення діяльності: місцеві, реґіональні, національні, транснаціональні.

За характером виконуваних операцій страхові компанії поділяються на: спеціалізовані, універсальні, перестрахувальні.

Страхування життя в Україні здійснюють такі страхові компанії: АСТ „Астро – Дніпро”, АСК „Грант сервіс” та інші; медичне страхування – медична страхова компанія ЗАТ СК „Сан Лайф”, ЗАТ СК „Добриня” та інші.

Серед універсальних такі: ВАТ СК „Алькона”, міжрегіональна страхова компанія „Надра”.

В Україні, як і в більшості інших держав, основу страхової системи становлять страхові компанії у вигляді акціонерних товариств, які є комітетами, що створюються та діють зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій однакової вартості, та переважають акціонерні товариства закритого типу.

Головною складовою системи страхування є сукупність страхових організацій, через які організується економічна політика держави щодо задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у страховому захисті.

Із розвитком підприємництва відбувається створення страхових компаній, які поступово посідають певне місце на страховому ринку України.

Для захисту інтересів страховиків в Україні діють професійні об’єднання.

У 2000 році було створено корпорацію „Страхова група „Грант”, засновниками якої стали страхова компанія „Грант – Авто”, народна фінансово – страхова компанія „Грант Ре”, страхові компанії „Київ” і „Грант – Лайф”, український центр післяварійного захисту „Експерт – Сервіс”, недержавний пенсійний фонд „Авто альянс”, компанії „Грант – Асістанс” та „Грант – Консалтинг”. Завданнями страхової групи „Грант”, зокрема є: розробка та реалізація єдиної стратегії розвитку страхування й проведення єдиної страхової, фінансової, економічної, інвестиційної та соціальної політики учасників групи; розробка та виконання програм спрямованих на створення умов для надійного та ефективного розвитку спільної страхової діяльності; координація діяльності учасників щодо здійснення ними єдиної стратегії розвитку страхової справи; створення централізованого страхового резервного фонду.

2.4 Державний нагляд за страховою діяльністю

Враховуючи роль і значення страхування в ринковому господарстві, держава не може залишити без уваги цю галузь і бере її під свій контроль.

Державне регулювання страхової діяльності повинно:

1) не допускати на ринок фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхувальникам так і страховій справі в цілому;

2) сприяти діяльності на страховому ринку компаній, що мають міцну фінансову та правову основу;

3) забезпечувати формування та розвиток ефективно функціонуючого страхового ринку [1; с.35].

17 вересня 1993 був визначений єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд – Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд.

У процесі адміністративної реформи функції Укрстрахнагляду було покладено на Міністерство фінансів України [2; с. 5], та були визначені основні функції та права [1; с. 36, 37].

У складі Міністерства фінансів України створено департамент фінансових установ та ринків. Департамент забезпечує проведення Міністерством фінансів України державної політики стосовно не лише страхування, а й фінансових установ та ринків.

До складу департаменту входять такі управління:

1) кредитних і небанківських фінансових установ;

2) страхової діяльності;

3) контролю фінансових ринків, ліцензування та нагляду.

Безпосередньо страховим ринком у складі департаменту відають два управління. На одне з них покладено опрацювання методологічного та законодавчого забезпечення, а інше здійснює контроль за дотриманням страховиками законодавства України у сфері страхування.

Центральний апарат Департаменту має підрозділи, які забезпечують виконання основних його функцій щодо контролю за страховим ринком. Підрозділи спеціалізуються на таких напрямках:

1) методологія розвитку страхового законодавства та міжнародні відносини;

2) методологія здійснення і забезпечення нагляду у сфері страхового життя;

3) ліцензування, ведення справ страховиків;

4) розробка системи бухгалтерського обліку, звітності і аудиту страхових організацій;

5) здійснення нагляду і перевірок роботи страхових організацій;

6) аналіз річної та квартальної звітності страховиків;

Один із напрямів нагляду за страховою діяльністю – це ліцензування [1; с. 38].

Для отримання ліцензії страховик подає до Уповноваженого органу заяву та необхідні документи, які проходять перевірку.

Ліцензія видається на проведення конкретних видів страхуванню, так страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають право займатися іншими видами страхування.

Уповноважений орган може відмовити у видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності, у разі невідповідності документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Законодавство України передбачає при потребі можливість проведення ліквідації, реорганізації та санації страховика [1; с. 43].

Щодо гарантій, то держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручатися в діяльність страховиків з боку державних та інших та інших органів забороняється, якщо воно не пов’язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

3 ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА СТРАХОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ

3.1 Сутність та зміст перестрахування

Перестрахування є складовою ринку страхових послуг, має власну історію розвитку, правові основи та специфіку, які майже не збігаються з технікою прямого страхування. Це досить поширена окрема галузь фінансово-економічної діяльності. Можна сказати, що перестрахування є “вторинним” страхуванням або специфічним страхуванням самих страховиків.

Потреба в перестрахуванні виникає за таких обставин:

1) можливий збиток, пов’язаний з великим ризиком;

2) можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події;

3) перевищується середня частота збитків.

Перестрахування – страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частиш своїх обов’язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Процес, пов’язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що відає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесіонарієм.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм.

У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається подія ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

За методами передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

1) факультативні,

2) облігаторні (договірні);

3) факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані)

Існує безліч різних за формою перестрахувальних договорів. Немає стандартного, спільного для віх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків меж перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестрахувальних операцій.

Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, таким чином, роль перестрахування важко переоцінити.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених ні передбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестрахування забезпечує страховій компаній вихід на нові сфери бізнесу та розширення спектра страхових послуг.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхування, працівників страхових компаній від втрати роботи: акціонерів компаній від зниження прибутку, держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності та інше.

3.2 Інвестиційна політика страховика

Світовій досвід показує, що страховики є важливим джерелом інвестиційного капіталу. По-перше це пов’язано з інверсією циклу (оскільки отримання страхової премії передує наданню страхової послуги), а по-друге, із розподілом ризику в часі. Тому страховик протягом часу дії договору страхування тимчасово розпоряджається коштами страхувальника, які акумульовані у страхові резерви.

Крім страхових резервів, страховик має у своєму розпорядженні власні кошти у вигляді вкладів замовників, а також спеціальних фондів, які сформовані за рахунок прибутку як суми перезподілено прибутку.

Тому кошти страховика, які перебувають у його розпорядженні, є сукупністю ресурсів, за рахунок яких страховик виконує свої зобов’язання при настояні страхового випадку та забезпечує нормальне функціонування компанії. Ці кошти представлені, по-перше, надходженням страхових премій, по-друге, власними коштами, які можуть використовуватися протягом кількох років.

З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати їх структуру, а також оптимальний термін інвестування. Активи страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості.

Безпечність вкладів активів страхової компанії свідчить про мінімальній інвестиційній ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов’язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягтися позитивний фінансовий результат.

Ліквідність активів страхових компаній-можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов’язання.

Диверсифікованість – це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування.

Кошти страхових резервів за договорами ризикових видів страхування мають бути інвестовані у високоліквідні, короткострокові активи.

Кошти, акумульовані в резерви коливань збитковості та катастроф, мають бути інвестовані в довгострокові активи .Але вони мають бути високоліквідними, коли настає потреба використати їх за призначенням.

Кошти резервів зі страхування життя страхові компанії мають можливість інвестувати на триваліший термін та знизити вимоги до ліквідності таких інвестиційних вкладень.

Власні кошти страховика, вільні від зобов’язань, можуть бути вкладені переважно в довгострокові та лише ліквідні види активів.

При інвестуванні коштів слід враховувати їх розмір. Від самого початку діяльності страховика значну частку інвестицій становлять власні кошті, насамперед статутний фонд. У ході діяльності головним джерелом інвестицій стають страхові резерви [1; с. 31].

Отже страховик обирає власну інвестиційну політику, виходячи з видів страхування, терміну та розміру акумульованих коштів.

Зростання продажу страхових послуг сприятиме збільшенню інвестування. Добра передумова до цього така: витрати на придбання страхової послуги дозволено включити до собівартості продукції (послуги).

Надходження інвестиційних резервів страховика у сфери, важливі для розвитку суспільства, мають бути відповідно обумовлені, а їх вкладення бути надійними як для страховика, так і для страхувальника.

Серед проблем, які гальмують розвиток страхового ринку України, слід назвати й недостатнє використання страховими компаніями інвестиційних можливостей через брак надійності інвестицій. структура страхових активів показує, що найпривабливішими об’єктами інвестування тимчасових коштів страхових компаній є акції та облігації.

3.3 Необхідність конкурентоспроможності страховиків резидентів, обмеження страхового поля для страховиків нерезидентів

Однією з головних умов підвищення конкурентоспроможності вітчизняних страховиків є нарощення фінансового і кадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту на страхові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а також створення клімату довір’я до страховиків, надання страховикам можливостей здійснювати ефективну інвестиційну діяльність, бо страхування є об’єктивно необхідним атрибутом ринкової економіки. Від його розвитку виграють фізичні та юридичні особи, більше доходів отримує бюджет. Отже, тривале відставання в розвитку страховій індустрії може відчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.

Перестрахування з огляду на притаманні йому особливості та специфіку не може бути обмеженим рамками однієї країни. Бажання максимального розосередження ризиків, їх неоднорідність та сумарний розмір припускають проведення перестрахувальних операцій на міжнародному страховому ринку.

При укладені договорів страхування, дія яких поширюється на територію іноземних держав, багато страховиків вважають доцільним їх перестрахування в цій державі, з додатковим зобов’язанням перестраховика виступати в ролі аварійного комісара або сюрвейєра у разі, коли страхові випадки трапилися на території його держави.

Проте вступ до співстрахувальних відносин з нерезидентами заборонений законодавством [1; с. 2].

Перестрахування ризиків за межами країни зумовлює відплив валюти у вигляді перестрахувальних премій за кордон України, а також неможливість здійснення контролю за діяльністю перестраховиків – нерезидентів з боку державних наглядових органів України.

Згідно з Положенням “Про здійснення операцій з перестрахування” укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками – нерезидентами дозволяється тільки у разі, якщо:

1) законодавством країни, в якій зареєстровано перестраховика – нерезидента, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною ) діяльністю;

2) перестраховик – нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж 3 роки, котрі передують року, в якому укладається договір перестрахування, що страховик (цедент, перестрахувальник) може підтвердити відповідними бухгалтерськими звітами;

3) перестраховик – нерезидент не порушував страхового законодавства країни його місцезнаходження, і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

При укладанні договорів перестрахування з перестраховиками – нерезидентами за посередництвом страхових брокерів необхідно пам’ятати, що оскільки власником доходів у вигляді перестрахувальних премій є не страхові брокери, а саме перестраховики, брокери повинні надати підтвердження про розповсюдження на перестраховиків – нерезидентів положень відповідних міжнародних угод України про уникнення подвійного оподаткування, тобто надати документи, які засвідчують, резидентом якої країни є перестраховик.

Відкриваючи вітчизняний ринок для іноземних страхових і перестрахувальних компаній, необхідно дбати про збереження національних страховиків і надання можливості працювати іноземним.

Можна коротко узагальнити переваги з залученні іноземних страховиків і перестраховиків і перестраховиків до національного страхового ринку України:

1) поліпшення якості обслуговування у сфері страхування і перестрахування, передача нових типологій, досвіду;

2) посилення конкуренції між учасниками страхового ринку;

3) необхідність нарощування розмірів статутних фондів страхових компаній із метою створення конкурентноспроможних страховиків;

4) удосконалення регулювання страхової діяльності з боку держави (з використанням міжнародного досвіду).

5) водночас діяльність іноземних страховиків а їхній вплив на розвиток страхового ринку викликають обґрунтоване занепокоєння.

Основним завданням розвитку страхового ринку на період до 2005 року є:

1) створення привабливого і доступного для страхувальників ринку страхових послуг;

2) перетворення страхування в ефективну складову ринкової економіки, яка забезпечує захист юридичних та фізичних осіб;

3) збільшення інвестиційних можливостей страховиків;

4) досягнення високої конкурентоспроможності українських страховиків.

ВИСНОВКИ

Таким чином, можна зробити висновок, що виникнення страхування пов’язане з багатьма негативними явищами, подіями, що супроводжують людину протягом її життя та діяльності, вимагають захисту від посилення нею збитків.

Основними формами страхування в Україні є добровільне й обов’язкове. Але домінуючим є добровільне страхування, зокрема, страхування майна.

В залежності від об’єктів страхування виділяють: майнове, особисте страхування, страхування відповідальності.

Взаємовідносини, що виникають між страховиком і страхувальником, вимагають документального оформлення, тобто укладання договорів страхування.

В Україні страховою діяльністю мають право займатись тільки страховики-резиденти, що обмежує можливість присутності на страховому ринку страховиків-нерезидентів. Єдина можливість присутності на страховому ринку – це участь у перестрахуванні.

Страхові компанії маючи вільні грошові резерви мають можливість проводити інвестиційну політику.

Страховий ринок України знаходиться в стадії розвитку, існує багато причин, що уповільнюють його формування, серед них відсутність чіткої цілеспрямованої державної політики стосовно розвитку страхування. Завдання державних органів у цьому зв’язку виявити усі фактори, які стимулюють розвиток страхового ринку, реалізувати їхній потенціал та послабти вплив факторів, що гальмують цей процес.

Однією з необхідних передумов розвитку страхового ринку України є відновлення довіри до страхової галузі. Ось чому слід проводити роз’яснювальну роботу серед населення про потребу й економічну діяльність страхування, інформування про стан страхового ринку і державний контроль за його діяльністю а також упроваджувати нові привабливі для населення види фінансових послуг про потребу формування фінансово стійких страхових компаній (зараз на страховому ринку України працюють 360 страхових компаній),розширення переліку страхових послуг, розвитку законодавчої: вдосконалення нормативної баз страхування, активізації ролі держави і її органів у зміцненні страхового ринку України приведення вітчизняного страхового ринку у відповідності зі світовими стандартами.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1) Закон України від 4 жовтня 2001 року “Про внесення змін до закону України “Про страхування”

2) Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року № 1175 “Про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”

3) Постанова Кабінету Міністрів від 2 лютого 2001 р. № 98 України на 2001-2004.р.”

4) Гушко Л.М. “Проблеми розвитку національного страхового ринку // Фінанси України-2003.-№11.-с.146-148

5) Заїкін Ю.В. Про екологічне страхування //Фінанси України –2001. - № 11. – с. 148-150

6) Залєтов О.М. Державна політика на страховому ринку України // Фінанси України-2001.-№11-с.119-126

7) Кашенко О.Л., Борисова В.А.: Соціально-економічні основи страхування: Навчальний посібник: С.Вид-во “Університетська книга”, 1999-252 с.

8) Кивошлик Т.Д. Страхування майна громадян // Фінанси України – 2002 – №11. – с.131 –136

9) Осадець С.С. страхування: Підручник –Вид.2-ге,перероб. і дон. – К.: 2002 – 599 с.

10) Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування :навч. посіб. – КНТУ, 2001 – 400 с.

11) Субачов І. І., Олійник В. А., Терещенко Т. Є.,Заволока Є. О. Розвиток страхового ринку в Україні як фактору фінансової стабільності економіки // Фінанси України – 2001. - № 5. – с. 130 – 137

12) Таркуцяк А. О.: Страхування : Навч. посіб. – К.: Вид-во ЄУНІСМБ, 2000 – 115 с.

13) Татаріна Т. В. Перестрахування в розвитку міжнародного співробітництва // Фінанси України – 2001 - № 5 . – с. 127 – 130

14) Уманців Ю. М. Інтеграційні процеси на страховому ринку в умовах глобалізації світової економіки // Фінанси України – 2002. - № 5. – с. 143 - 147

15) Інформаційно – аналітичний щорічник. Страховий ринок України//- 2004