Курсовая работа: Курсовая работа: Страхування інвестицій

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ………………………………………………..5

1.1. Економічна суть процесу інвестування та здійснення

інвестиційної діяльності ………………………………………...………...5

1.2. Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності ………………………9

1.3. Класифікація інвестицій …………………………...……………….13

РОЗДІЛ 2. СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ……………………………………...………………16

2.1. Форми та методи страхування в інвестиційній діяльності ………..16

2.2. Основні чинники страхування в інвестиційній діяльності ……….19

2.3. Страхові організації, які займаються страхуванням інвестицій ….24

РОЗДІЛ 3. СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ЗА КОРДОНОМ ………………………………………...………28

3.1. Міжнародно-правове регулювання страхування

інвестиційної діяльності ……………………………………...……….…28

3.2. Страхування інвестиційної діяльності у Великобританії ……...…30

ВИСНОВКИ…………………………………………...…………………………32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………..............34

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому, що сучасна ситуація в економіці України потребує вирішення таких кардинальних та взаємопов’язаних проблем, як вихід із кризи та перехід до ринкових форм і методів господарювання.

Об’єктом та предметом дослідження даної курсової роботи виступають інвестиційна діяльність як в Україні, так і за кодоном, страхування інвестиційної діяльності в рамках дійсного законодавства.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю інвестованого капіталу. В її основі повинні лежати передові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці.

Ефективна діяльність компаній і фірм у перспективі, забезпечення високих темпів їх розвитку і зростання конкурентоспроможності в умовах переходу до ринкової економіки залежить від рівня їх інвестиційної активності і діапазону інвестиційної діяльності. Але проблема залучення інвестицій не є єдиним показником ефективної перебудови економіки. Важливе значення має раціональність використання залучених ресурсів. Нові організаційно-правові відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності вимагають глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення різних видів інвестицій: фінансових, реальних, інтелектуальних, інновацій тощо. Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з оцінкою стану та прогнозуванням розвитку інвестиційного ринку. В Україні поступово формується інвестиційний ринок. Функціонує фондова біржа, багато підрядних контрактів укладаються на тендерних торгах. На вторинному (позабіржовому) ринку цінних паперів уже обертаються акції сотень компаній, заснованих після приватизації або новим капіталом.

Якщо розглядати питання інвестиційної сфери на рівні підприємств, то сьогодні в Україні існує роздроблений і малорозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, які працюють на ньому, діють досить неузгоджено і малоефективно. Недостатній розвиток інформаційної інфраструктури ринку заважає зустрічному руху вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів.

Отже, зростання інтересу до вивчення інвестиційних процесів – об’єктивне явище, тому їх вивчення необхідне в усіх ланках системи освіти і перепідготовки кадрів.

Мета дослідження – страхування інвестиційної діяльності в Україні та за кордоном, аналіз сучасного законодавства щодо здійснення інвестиційної діяльності.

Методи аналізу – описовий, статистичний, порівняльний, аналітичний.

Страхування є об’єктивно необхідною складовою частиною економічної системи держави. В умовах розвинутих товарно-грошових відносин, що властиві сучасному процесу суспільного виробництва, страхове покриття по визначеним ризикам, що надається страховиком страхувальнику у грошовій формі шляхом укладання договору страхування, можна розглядати як специфічний товар.

Слід визначити, що по-перше даний товар виступає у грошовій формі , по-друге при його продажу за рахунок страхової премії утворюється страховий фонд, для якого характерний замкнений перерозподіл фінансових ресурсів - тільки серед страхувальників, по-третє плата страхової премії за страхове покриття означає лише право страхувальника на отримання в майбутньому грошового відшкодування за обумовлені наслідки страхового випадку, що стався.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Економічна суть процесу інвестування та здійснення інвестиційної діяльності

Інвестиційний клімат формується під впливом політичних, правових, економічних і соціальних чинників. Значимість кожного чинника в окремо взятій країні різна, оскільки це залежить від рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій.

Для оцінки можна використати наступні узагальнюючі синтетичні показники:

– політична і фінансова стабільність;

– рівень загальноекономічного розвитку країни;

– рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;

– ємність внутрішнього ринку;

– вартість робочої сили;

– купівельна спроможність населення;

– рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

П. Самуельсон звернув увагу на тісний взаємозв’язок та взаємозалежність заощадження і нагромадження (інвестування). Розглядаючи історичні особливості слаборозвинених країн, він зазначав «збереження старих феодальних традицій» щодо торгівлі, промисловості та ощадливості, в яких «якісна структура інвестицій часто хибна з точки зору національного розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбів із золота та коштовностей, розкішні житлові будинки, спостерігаються «…тенденції багатих прошарків накопичувати свої заощадження за кордоном – легальними і нелегальними шляхами», що робить недоступними їх використання національною економікою для внутрішнього розвитку [19].

Увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи.

1) Інституціональні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, український менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура.

Поведінка суб’єктів господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, є розкрадання. Ще Василь Розанов писав, що в Росії власність складається з таких понять, як «випросив», «подарував» або «обібрав»; власної праці тут дуже мало, і тому вона не має ваги і не шанується.

Економічну основу розповсюдження розкрадання як традиційного відтворювального елементу господарювання становить відсутність масової дрібної приватної власності. Історична практика цивілізованих країн Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційний відтворювальний процес формування приватної власності має майбутнє. Формування дійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається за рахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягом кількох поколінь. На базі трудової приватної власності формується філософія середнього класу, про яку так багато писали Макс Вебер, Тоуні і Зомбарт [14].

2) Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.

3) Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва [15].

Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншим актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний: подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво; одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України; виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції; подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції; сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

1.2. Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх ревлізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом организації конкурсів та торгів.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

- новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;

- цінні папери /акції, облігації та ін./;

- цільові грошові внески;

- науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права тата права на інтелектуальну власність.

Суб'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

- інвестори /замовники/;

- виконавці робіт /підрядники/;

- користувачи об'єктів інвестиційної діяльності;

- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

- юридичні особи /банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін./;

- громадяни України;

- іноземни юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва /ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших об'єктів інвестиційної діяльності/;

2) екологічна сфера;

3) інноваційна сфера;

4) сфера обігу финансового капіталу /тобто грошового, позикового та фінансовіх зобов'язань у різних формах/;

5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиціонного процесу. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування й розпорядження інвестиціями на період та на умовах, що визначаються договором між учасниками інвестиційного процесу. Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть виступати юридичні та фізичні особи, державні та муніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.

Усі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрямки, розміри та ефективність інвестицій.

Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряжатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою /контрактом/ свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.

Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її діяльності.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії /фірми/, підприємства.

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії /фірми/, підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення найважливіших завдань розвитку економіки:

1.Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву.

2.Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії /фірми/, пілприємства. Стратегія розвитку на період створення будь-якої структури передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності.

3. Забезпечення максимізації доходів /прибутку/ від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності.

4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пощуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.

5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії /фірми/, підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Так, забезпечення високих темпів розвитку може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, а з іншого - за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація доходів /прибутку/ від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, отже ці показники мають бути оптимізовані між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії /фірми/ у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

1.3 Класифікація інвестицій

У праці професора Бланка І.О. «Інвестиційний менеджмент» знаходимо наступне визначення цього поняття: «Інвестиційний ринок – це сукупність економічних відносин, які виникають між продавцями та покупцями інвестиційних товарів і послуг, а також об’єктів інвестування в усіх його формах» [19].

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні. Іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають кошти у цінні папери.

2.За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами /інвестиційними або фінансовими посередниками/.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року.

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні /акціонерні/, державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном /іноземні інвестиції/ розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток /доход/ або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

Основними цінностями інвестицій є:

- рухоме та нерухоме майно /будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності;

- кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;

- майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;

- право користування землею та іншими природними ресурсами, а також

інші майнові права.

За обсягом та значущістю основною складовою частиною інвестицій є капітальні вкладення, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.

Існує також таке розуміння інвестування, яке характеризується витратами матеріальних, трудових та грошових ресурсів на створення основних фондів галузей народного господарства шляхом капітальних вкладень. У капітальному будівництві планування, управління та організація, разом з проектуванням, ресурсозбереженням будівництва в сукупності складають зміст процесу інвестування.

Головними етапами інвестування є:

- перетворення ресурсів у капітальні вкладення /витрати/, тобто процес

- спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності;

- перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;

- приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.

РОЗДІЛ 2. СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1. Форми та методи страхування в інвестиційній діяльності

У зв’язку з розширенням інвестиційної діяльності в Україні доцільно визначити її основні джерела. Основними з них є :

Власні кошти (статутний фонд , резервний фонд , утворений з прибутку , прибуток , цільове фінансування і надходження).

Залучені кошти (поточне надходження страхових премій , резерви внесків і відшкодувань, фонд запобіжних заходів).

При інвестування коштів страхової компанії в Україні керуються Законом

України “ Про страхування “ . Відповідно до статті 30 цього Закону , “

Страхові резерви повинні розміщуватись з урахуванням безпечності , прибутковості , ліквідності та диверсифікованості .

Перший принцип розміщення активів - принцип безпечності . Його дія повною мірою розповсюджується як на активи, що покривають страхові резерви так і на вільні активи. Данний принцип передбачає максимально надійне розміщення активів що забезпечує їх повернення у повному обсязі .

Другий принцип - прибутковість вкладень. Відповідно до нього активи повинні приносити постійні і достатньо високі доходи .

Третій принцип - ліквідність вкладів . Страхова компанія повинна у будь-який час мати у розпорядженні сумму грошей, яка б забезпечувала страхувальникам виплату обумовлених договором сум у встановлені терміни .

Четвертий принцип - деверсифікація вкладів. Він служить розподілу інвестиційних ризиків серед різних видів вкладів , що в свою чергу забезпечує фінансову стійкість інвестиційного портфеля страховика .

З урахуванням вище наведеного і спираючись на Закон України “ Про страхування “ можна визначити такі напрямки інвестування для страхових компаній :

Банківські вклади та депозити.

Нерухоме майно.

Цінні папери, що передбачають одержання доходів.

Цінні папери, що емітуються державою.

Права вимоги до перестраховиків.

Довгострокові інвестиційні кредити.

Згідно з “ Тимчасовим положенням про порядок формування і розміщення страхових резервів “ , при визначенні рівня покриття до заліку приймаються в обме6жених обсягах такі активи ( у відсотках до суми наявних технічних резервів і 50 % сформованого Статутного фонду ):

Банківські вклади (депозити ) не більше 30 % в одному банку .

Нерухоме майно не більше 10 % .

Іноземна валюта у вигляді платіжних документів та інших цінних паперів не більше 40 % , в тому числі:

а ) акції які не котуються на фондовій біржі - не більше 15 , з них акції одного емітента не більше - 2 % .

б ) акції які котуються на фондовій біржі - не більше 5 % одного емітента.

в ) облігації - не більше 5 % [19].

4. Грошові позики юридичним та фізичним особам - страхувальникам - не більше 30 % , в тч:

а ) позики юридичним особам незабезпечені банківськими гарантіями або гарантіями інших страховиків - не більше 5 % , з них розмір позики окремому позикоодержувачу не повинен перевищувати 1 % .

б) позики юридичним особам забезпечені банківськими гарантіями або гарантіями інших страховиків не повинні перевищувати 5 % окремому позикоодержувачу.

5. Права вимоги до перестрахувальників - не більше 50 % обсягів страхових зобов’язань , переданих до перестрахування .

Як бачимо, наведені вище обмеження при формуванні інвестиційного портфеля страховика спрямовані в першу чергу на диверсифікацію ризику втрати інвестиції чи отримання збитків від інвестиційної діяльності . На мій погляд це дуже правильне рішення в умовах економічної нестабільності в нашій країні . Однак , в цих обмеженнях , я вважаю є певні недоліки.

Наприклад , обмеження по нерухомому майну - 10 % . Виділивши у складі нерухомого майна житлові будинки і піднявши ліміт наприклад до 30-40 % можна було б досягти значних залучень капіталу в сферу будівництва житла , яке на даний момент і необхідне і досить прибуткове . Така форма інвестицій ( і будівництво в цілому ) є найбільш привабливою особливо для компаній , що займаються довгостроковим страхуванням .

Для підняття авторитету і цінності національної валюти треба також обмежити ще більше обсяги вкладень коштів страховиками в іноземну валюту до 1-2 % .

В Україні в силу нерозвинутості деяких видів вкладень основний доход українські страхові компанії отримали від банківських депозитів ( в 1994 році 75 % ) . Зниження відсотку по банківських депозитах спонукало страховиків до переорієнтації інвестиційних портфелів в напрямку відносно більш доходних , але й одночасно менш ліквідних активів.

Лише 5-10 % всіх активів склали цінні папери банків та підприємств. Це пояснюється насамперед фактором невизначеності , що домінує в економіці [19].

2.2. Основні чинники страхування в інвестиційну діяльність

Страхування - це спосіб відшкодування збитків, що постигло фізичну або юридичну особу, за допомогою розподілу між багатьма особами (страховою сукупністю). Відшкодування збитків здійснюється з засобів страхового фонду, що перебуває у віданні страхової організації (страховика). Об'єктивна потреба в страхуванні обумовлюється тим, що збитки часом виникають унаслідок руйнівних факторів, в загалі не підконтрольних людині (стихійних сил природи), у всякому разі не тягнуть чий цивільно-правовий відповідальності. У подібній ситуації буває неможливо стягувати збитки з кого б те ні було, і вони "осідають" у майновій сфері самого потерпілого. Заздалегідь створений страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитку. Страхування доцільно тільки тоді, коли передбачені правовідносинами страхувальника і страховика страхові події (ризики) викликають значну потребу в грошах. Так, наприклад, фізична особа, у котрого ця потреба виникає, як правило, не може покрити її з власних засобів без дошкульного обмеження свого життєвого рівня.

Страхування - одна з трьох сфер фінансової системи. Страхування зв'язане з розподілом СОП і частини НБ. Для страхування в той же час характерні економічні відношення тільки по перерозподілу прибутків і накопиченю, зв'язаних із відшкодуванням матеріальних і інших утрат. Таким чином, страхування зв'язане з наявним рухом грошової форми власності. Страховий випадок може і не наступити.

Для страхування характерні всі ознаки фінансів, але воно має і свої відмітні ознаки:

1. Виникають перерозподільні відносини, обумовлені наявністю страхового ризику як імовірності і можливості настання страхового випадку, здатного нанести матеріальний і інший збиток.

2. Для страхування характерні замкнуті перерозподільні відносини між його учасниками, зв'язані із солідарною розкладкою суми збитку одного або декількох суб'єктів на всіх суб'єктів, залучених у страхування. Це замкнута розкладка заснована на імовірності того, що число постраждалих господарств звичайно менше числа учасників страхування. Як правило, число постраждалих повинно бути істотно менше числа застрахованих. Для організації замкнутої розкладки збитку створюється грошовий страховий фонд, сформований за рахунок внесків всіх учасників. Розмір страхового внеску представляє частку кожного з них у розкладці. Таким чином, чим ширше коло учасників, тим менше сума страхового внеску і вони більш доступні. Обов'язкове страхування втягує найбільше число учасників, отже менший страховий тариф і ризик настання страхового випадку.

3. Страхування передбачає перерозподіл збитку в часу й у територіальному розрізі.

4. Характерною рисою страхування є відносна безповоротність мобілізуючих засобів.

Страхування - це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відношень між його учасниками з приводу формування за рахунок внесків страхових фондів, призначених для відшкодування матеріального й іншого збитку підприємствам, організаціям і фізичним особам.

Через функцію формування спеціалізованого страхового фонду вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів у банківські й інші комерційні структури, вкладення коштів у нерухомість, придбання цінних паперів і o. a. З розвитком ринку в страхуванні незмінно буде удосконалюватися і розширюватися механізм використання тимчасово вільних коштів. Значення функції страхування як формування спеціальних страхових фондів буде зростати.

Друга функція страхування - відшкодування збитку й особисте матеріальне забезпечення громадян. Право на відшкодування збитку в майні мають тільки фізичні і юридичні особи, що є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку через зазначену функцію здійснюється фізичним або юридичним особам у рамках наявних договорів майнового страхування. Порядок відшкодування збитку визначається страховими компаніями виходячи з умов договорів страхування і регулюється державою (ліцензування страхової діяльності). За допомогою цієї функції одержує реалізацію об'єктивного характеру економічної необхідності страхового захисту.

Україна з огляду на наявність об'єктів, що потребують захисту, має надзвичайно великі потенційні можливості для розвитку страхової галузі / індустрії / в усіх напрямах - страхування майна, відповідальності перед третіми особами, життя і здоров'я громадян.

Розрахунки показують, що страхове поле за основними видами добровільного страхування освоєно здебільшого лише на 5 - 7 %, тоді як в Великобританії, Німеччині, Нідерландах та низці інших західних країн цей показник вищий за 90%.

Швидкими темпами здійснюється охоплення страховим захистом майна комерційних структур, життя, здоров'я і майна громадян в постсоціалістичних державах, зокрема в Польщі, Угорщині, Чехії, країнах Балтії. Вони розпочали активно працювати на міжнародному страховому ринку. Надійшло ряд пропозицій від підприємницьких структур країн Заходу, Естонії, Польщі про інвестування капіталу в страховий бізнес України. Цьому сприяє політика держав - інвесторів, спрямована на забезпечення розвитку страхового бізнесу, і віра в можливу ефективність співпраці з українськими партнерами.

Зараз Україна переживає затяжну економічну і загострену фінансову кризи, до яких призвела в числі інших чинників руйнація старої системи страхового захисту /бюджетні резерви, фонди вищестоящих організацій, довготермінові відстрочки погашення позик тощо/, що була притаманна країні з високим ступенем усуспільнення власності і значне відставання в формуванні нової системи захисту.

Здійснення в Україні широкої програми приватизації об'єктів державної власності, зміни економічного механізму управління в державному секторі економіки, спрямовані на розширення самофінансування виробничих потреб, зумовлюють переорієнтацію підприємств на захист від ризиків втрати або пошкодження майна, нанесення шкоди здоров'ю працівників, шляхом впровадження перевірених світовою практикою форм і видів страхування. Проте до цього часу з боку владних структур і самих власників майна недооцінюються можливості страхування в створенні сприятливих умов розвитку підприємництва.

Нехтування страховим захистом нерідко призводить до банкрутства підприємств з огляду на що вітчизняні та іноземні інвестори стримуються від спрямування капіталу в розвиток особливо виробничої сфери економіки. Це призводить до невиправданого імпорту продовольчих і промислових товарів, посилення безробіття, підриву купівельної спроможності гривні, наростання зовнішньої валютної заборгованості країни. Виправленню становища сприяли б зокрема такі заходи:

- опрацювання глобальної програми організації страхового захисту юридичних і фізичних осіб, яка повинна визначити стосовно до вимог розбудови ринкової економіки нову структуру резервів, шляхи їх наповнення і умови використання, напрямки розвитку загальнодержавних / централізованих/ резервів та децентралізованих резервів на рівні господарських суб'єктів а також місце і принципи страхування в системі захисту на випадок ризикових ситуацій. Така програма дасть підстави для більш обгрунтованого визначення потреби і кращого використання ресурсів, що спрямовуються на забезпечення суспільства відповідними резервами;

- встановлення нормативної вимоги до юридичних осіб чітко визначати у статутних документах форму страхового захисту / самострахування, страхування тощо/ на випадок втрати або пошкодження майна, нанесення шкоди здоров'ю працівників внаслідок вогню, стихійного лиха, техногенних аварій, та інших непередбачуваних обставин. Дотримання вимог щодо реальної організації такого захисту має враховуватись під час кредитування суб'єктів господарювання, з'ясування причин виникнення втрат майна і пошуках джерел його відновлення;

- прискорення організації в великих господарських структурах спеціалізованої служби, яка займалася б управлінням ризиками / ризик - менеджментом /. В її обов"язки повинно входити прогнозування можливих ризиків, їх оцінка, накреслення і реалізація заходів щодо усунення або зменшення руйнівного впливу ризикових подій на наслідки господарської діяльності, в тому числі і шляхом передачі ризиків на страхування. В середніх та малих структурах цю роботу могли б виконувати консультанти страхових та консалтингових організацій, страхові брокери;

- розширення переліку майна і видів відповідальності платежі зі страхування яких можуть бути віднесені на виробничі витрати. Розповсюдити таке право і на платежі за страхування майна виробничого призначення, яке страхується у зв'язку з передачею під заставу;

- уніфікація умов страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень в державних, колективних та фермерських господарствах на основі принципу добровільності страхування. Одночасно здійснити уточнення переліку страхових ризиків в сторону їх зменшення за рахунок виключення з під страхового захисту майна від подій малоймовірних або незначних за розміром можливих втрат;

- враховуючи позитивний зарубіжний досвід страхування в інвестиції сільськогосподарських товаровиробників рекомендувати аналогічним вітчизняним формуванням розглянути питання про доцільність створення до 2007 року національного товариства взаємного страхування сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств. Це дасть змогу знизити вартість страхування, ефективніше використовувати резерви, в тому числі і за рахунок раціонального поєднання грошових і натуральних фондів;

- більш активне освоєння страхування ризиків підприємств добувної промисловості, водного і лісового господарства;

Комплекс законодавчих актів із питань страхування варто доповнити за рахунок прийняття Законів України "Про страховий договір", "Про медичне страхування", "Про страхування відповідальності перед третіми особами", "Про страхування життя та пенсій", "Про страховий захист в системі АПК", "Про страхування фінансових і кредитних ризиків". "Про товариства взаємного страхування" [15].

Потребує впорядкування обов'язкове страхування. Необхідно привести його у відповідність з принципами страхування, уніфікувати умови захисту всіх категорій працівників, страхові платежі за яких сплачуються за рахунок коштів Державного бюджету.

З врахуванням власного і зарубіжного законодавчого досвіду в галузі страхування підготувати до 2007 року проект Страхового кодексу України.

Зростання обсягів робіт щодо підготовки проектів законодавчих і нормативних актів потребує активізації діяльності Експертної ради з питань страхування при Кабінеті Міністрів України,. комісій Ліги страхових організацій, правових та фінансово-економічних науково - дослідних установ.

2.3. Страхові організації, які займаються страхуванням інвестицій

Необхідною умовою розвитку будь-якого страхового ринку виступає конкуренція і підвищення якості страхових послуг, що обумовлює суперництво страхових компаній у боротьбі за страхувальників та мобілізацію грошових коштів у страхові фонди, вигідне інвестування та досягнення високих кінцевих фінансових результатів.

Становления України як самостійної, незалежної і демократичної держави не могло не обумовити створення і розвиток страхового ринку. Процес демонополізації економіки, який охопив усі галузі народного господарства, одразу ж позначився і на такий сфері суспільних правових відносин, як страхування. Усунення монополії держави при вирішенні юридичних економічних питань страхової справи та поява недержавних страхових компаній створили передумови формування страхового ринку України на ринкових засадах.

За роки незалежності в Україні в основному створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Страховий ринок – частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист. Формується попит і пропозиція на нього.

Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Необхідними атрибутами страхового ринку є його учасники та товар, який купують і продають на цьому ринку. Учасниками страхового ринку виступають продавці, покупці страхових послуг, посередники, а також їх асоціації.

В якості покупців страхової послуги постають страхувальники. Закон України “Про страхування” говорить: «Страхувальниками можуть бути юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками угоди страхування або є страхувальниками згідно із законодавством України». Таким чином, потенційний покупець виходить на страховий ринок для купівлі страхової послуги, що підходить йому за якістю і ціною. Купівля підтверджується фактом укладання угоди страхування, після чого покупець стає страхувальником.

Страхове законодавство в Україні бурхливо розвивається. Раніше, в умовах державної монополії на здійснення страхування, коли на страховому ринку були тільки дві установи - Держстрах та Індержстрах, не було потреби в загальному законі про страхування. Достатньо було затвердити умови окремих видів страхування.

Зараз, в умовах розвитку страхового ринку, де з'являється багато страховиків, які конкурують між собою, потрібне раціональне державне регулювання страхової діяльності.

Яким ж образом здійснюється страхування в ринковій економіці. Суспільна практика виробила три основні організаційні форми організації страхового фонду, в яких суб'єктами власності на його ресурси "виступають: 1) держава, 2) окремий товаровиробник. 3) страховик. В цьому зв'язку виділяють державний резерв, який використовується для компенсації втрат у випадках великомасштабних аварій і може розглядатись як страховий резерв держави, різні страхові резервні фонди підприємств; і, нарешті, спеціальні кошти тих, хто професійно займається страхуванням, - страхові резерви страхових компаній і організацій.

Проте поступово в Україні складається економічно - правовий простір для діяльності страховиків. Держава в особі спеціально уповноваженого на те органу - Комітету в справах нагляду за страховою діяльністю здійснює керування цим процесом. Опрацьовуються правові норми здійснення страхової діяльності, ведеться лицензіювання страхових компаній, постійно проводяться перевірки на предмет контролю їх платоспроможності, фінансової стабільності і додержання ними вимог законодавства.

Найбільш загальні принципи страхування (в основному відносно державного страхування) викладені в Цивільному кодексі Україні.

Але, не принижуючи значення норм Цивільного кодексу, все ж треба підкреслити, що основу страхового законодавства України зараз складає Декрет Кабінету Міністрів України №47-93 від 10 травня 1993 року, та закон України "Про страхування" №85/96-ВР від 7 березня 1996 р.Розвиток страхового ринку України відбувався в умовах зниження темпів спаду виробництва промислової продукції, здійснення курсу Уряду подолання інфляції та інших передумов для пожвавлення економічної діяльності.

Так, у 1998 році валовий внутрішній продукт зменшився порівняно з 1997 роком в реальному обчисленні на 3,2 відсотка, обсяг промислового виробництва - на 1,8 відсотка. Прибуток підприємств і організацій зменшився на 18 відсотків при зростанні оптових цін у промисловості на 7,7 відсотка.

Зазначенні фактори певним чином вплинули на розвиток страхового ринку України. В той же час, страховий ринок розвивався досить високими, порівнюючи з іншими галузями економіки, темпами, а також намітився ряд позитивних якісних тенденцій в його розвитку.

В першу чергу, слід відмітити, що вперше за 90-ті роки, в 1998 році відбулось суттєве перевищення темпів росту страхових платежів над темпами інфляції, тобто відбулось реальне зростання обсягів ринку страхових послуг.

РОЗДІЛ 3

СТРАХУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА КОРДОНОМ

3.1. Міжнародно-правове регулювання страхування інвестиційної діяльності

Іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України [17]:

- юридичні особи, утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України;

- іноземці та особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України;

- міжнародні урядові та неурядові організації;

- інші держави;

- інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями.

Іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій в таких формах:

- участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або придбання частки в діючих господарських організаціях;

- створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;

- придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції;

- придбання інших майнових прав;

- в інших формах, не заборонених законом.

Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом.

Відносини, що виникають у зв'язку з придбанням іноземним інвестором майнових прав на землю та інші природні ресурси в Україні, регулюються відповідно земельним та іншим законодавством України.

Оцінка іноземних інвестицій, включаючи внески до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, здійснюється в іноземній конвертованій валюті та у гривнях, за згодою сторін, на основі цін міжнародних ринків або ринку України.

При цьому перерахунок сум в іноземній валюті у гривні провадиться за курсом, встановленим Національним банком України.

Відносини щодо оподаткування іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями регулюються податковим законодавством України.

У державних програмах залучення іноземних інвестицій в пріоритетні галузі економіки та соціальну сферу може бути передбачено встановлення додаткових пільг для суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у цих сферах.

Законом може бути обмежено або заборонено діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих територій України виходячи з інтересів національної безпеки України.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відмова у державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі порушення законодавства України про іноземне інвестування. Відмову у державній реєстрації іноземних інвестицій може бути оскаржено у судовому порядку.

3.2. Страхування інвестиційної діяльності у Великобританії

Великий інтерес у галузі інвестиційної політики представляє досвід країн ринкової економіки.

Так у Великобританії страхові компанії не тримають, як правило, на поточних рахунках коштів більше ніж це потребують повсякденні розрахунки .

Проте в силу специфіки страхової справи може виникнути ситуація , коли страховикові негайно знадобляться кошти . Тому певну частину , в середньому 4 - 5 % всіх активів компанії , що займаються страхуванням життя та 10 - 13 % активів компаній , що займаються ризиковими видами страхування, складають високоліквідні короткотермінові інвестиції ( депозити , депозитні сертифікати , казначейські зобов’язання ) , що порівняно швидко перетворюються в гроші [20].

Середньо та довго термінові інвестиції можна розділити на такі групи : цінні папери з фіксованим доходом . акції , нерухомість та іпотечний кредит.

Цінні папери з фіксованим доходом є основним об’єктом інвестування страхових компаній Великобританії . Вони є надійним капіталовкладенням , яке забезпечує стійкий доход і в той самий час можуть бути швидко реалізовані на ринку.

Одночасно страхові компанії інвестують кошти в звичайні акції компаній та фірм різних галузей господарства. Це пояснюється намаганям отримати більш високий доход . Також через володіння акціями певних компаній страхові компанії намагаються впливати на галузі в яких вони мають свої інтереси .

Нерухомість , як об’єкт інвестування , є дуже привабливою для страхових компаній , бо надійно захищає вкладені кошти від інфляції . Разом з тим цей вид інвестицій є дуже низьколіквідним і їх реалізація за короткий час може бути проблематичною для інвестора .

В Великобританії є дуже розповсюдженим іпотечне кредитування. Воно здійснюється в сумі, що не перевищує 2 / 3 від суми яка може бути отримана від продажу майна. Даний вид інвестицій носить довготерміновий та низько ліквідний характер.

Останнім часом набуває популярності такий вид інвестицій, як купівля творів мистецтва, антикваріату, різних цінних колекцій . Це не дає стабільного прибутку, а доход залежить виключно від підвищення цін на данні предмети .

ВИСНОВКИ

Страхування - об'єктивно необхідний атрибут ринкової економіки. Світовий досвід переконує, що одним з важливіших індикаторів стану економіки будь якої країни ринкової орієнтації є розвиток страхування.

Страхування забезпечує надійний захист майнових інтересів підприємців і населення в разі втрат, заподіяних вогнем, стихійним лихом, техногенними аваріями, транспортними пригодами та багатьма іншими непередбачуваними обставинами.

Страхування добре зарекомендувало себе як форма нагромадження коштів громадян для вирішення їх соціальних проблем /охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, освіта тощо/. В останні роки страхування широко використовується на випадок виникнення відповідальності перед третіми особами. В цілому світові темпи приросту страхових премій значно випереджають зростання валового внутрішнього прибутку.

Ця тенденція характерна і для України. Незважаючи на великі труднощі перехідного періоду обсяги страхових операцій помітно зростають. За 2005 р. вони збільшились в перерахунку на доларовий еквівалент на 30%. Очікується зростання страхових послуг і в поточному році. Позитивну роль в цьому відіграв Закон "Про страхування", інші вжиті законодавчі і організаційні заходи щодо розвитку страхової справи.

Зараз на страховому ринку України діє 247 страхових компаній, Моторне, Авіаційне, Морське страхові бюро, ряд страхових пулів. Зросла кількість членів Ліги страхових організацій України. Створено Асоціацію професійних страхових посередників [22].

Разом з тим питома вага нашої країни в світовому страховому ринку досі сягає лише 0.01% ,а в Європі - менше 0,04 %. Якщо прийняти до уваги, що Україна є другою за територією державою на континенті ( 5.6 % ), має понад 51 млн. населення ( 7.4 % ), великий промисловий і аграрний потенціал, означений рівень страхової діяльності слід розглядати як дуже мізерний і не адекватний потребам і можливостям країни.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що найбільш доходними і стабільними є інвестиції в цінні папери з фіксованим процентом, які випускає уряд і місцеві органи влади.

В Україні ж до останнього часу переважали банківські депозити, зі зменшенням банківського відсотку акценти змістились в бік державних цінних паперів. Рішенням проблеми інвестиційної діяльності в Україні стануть інвестиції у акції підприємств.

Для компаній які здійснюють довготермінове страхування виходом зі становища могло б бути інвестування вільних коштів в будівництво, зокрема житла, це надало б можливість захистити зібрані кошти від інфляції на довгому періоді.

Існуюча структура страхового ринку України не сприяє зміцненню соціального захисту громадян та забезпеченню внутрішніх інвестицій. Українські страховики передають іноземним страховикам (перестраховикам) до 90 відсотків страхової премії під час страхування авіаційних і морських ризиків, ризиків здоров'я людей, які від'їжджають за кордон, до 60 відсотків - за "автокаско", до 50 відсотків - під час страхування великих майнових ризиків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна література