Реферат: Використання матеріалів і приладдя на уроках вивчення натюрморту

Реферат

Використання матеріалів і приладдя на уроках вивчення натюрморту

Натюрморт – жанр образотворчого мистецтва (головним чином станкового живопису), який присвячений зображенню оточуючих людину речей, розміщених, як правило, в реальному побутовому середовищі і композиційно організованих в єдину групу. Спеціальна організація мотиву (постановка) – один з основних компонентів образної системи жанру натюрморту. Натюрморт може виступати як один з жанрів станкового живопису, як самостійний твір мистецтва, але може бути і складовою частиною композиції жанрової картини, портрета-картини, і, отже, виконує значну роль в розкритті смислового змісту твору, є важливим засобом характеристики художнього образу.

Як самостійний жанр мистецтва натюрморт має значний вплив на глядача, оскільки викликає асоціативні уявлення під час сприйняття неживих предметів, за якими бачаться люди певних професій, характерів і т.д. Особливість образів натюрмортів, що передають через неживі предмети риси і характери людей, а також певної епохи, часу, є основою композиційної діяльності художника в цьому жанрі [4].

Композиційні завдання при зображенні натюрморту розв'язуються як в роботі над навчальною натурною постановкою (в малюнку і в живописних завданнях), так і в процесі створення творчого натюрморту на основі виникнення задуму і розробки ескізів з використанням натурного матеріалу.

Крім неживих предметів (предметів домашнього вжитку), в натюрморті переважають об’єкти живої природи, ізольовані від природних зв'язків і тим самим перетворені у предмет – рибу на столі, квіти в букеті і т.п. Доповнюючи основний мотив, в натюрморт може входити зображення людей, тварин, птахів, комах. Зображення речей в натюрморті має самостійне художнє значення, хоча в процесі розвитку він нерідко служив вираженню символічного змісту, вирішенню декоративних завдань або природничо точної фіксації наочного світу і т.п. Разом з тим натюрморт може характеризувати не тільки речі самі по собі, але і соціальний статус, зміст і образ життя їх власника, породжувати різноманітні асоціації і соціальні аналогії [6].

Успішне навчання малювання значною мірою залежить від якості матеріалів і приладдя. Хороші матеріали сприяють успішній роботі, підвищують якість виконання. Папір для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зернисту поверхню. Найкращим папером є ватман і напівватман, які мають дрібні западини й опуклості. При малюванні аквареллю на цьому папері кольорова поверхня стає прозорою з переливами.

На глянцевому папері фарби спливають, наче по склу, і не покривають його поверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю. Кольорові сорти паперу (сірий, блакитний, кремовий, рожевий, синій тощо) використовують здебільшого для роботи гуашшю. Використовуючи колір паперу як фон, як переважний колір у зображенні, можна значно прискорити і полегшити роботу [8].

Олівець графітний, середньої м'якості (ТМ, М) є основним інструментом для виконання малюнка під акварель. Графітний, нем'який і гостро заструганий олівець дає змогу виконати тонкий, але чіткий малюнок для акварелі. Малюнок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, що забруднюють роботу аквареллю (олівець від води розпливається по паперу і змішується з фарбами). Не можна користуватись чорнильним олівцем.

Гумка має бути м'якою. Зловживати нею не слід, бо псується поверхня паперу, що особливо не бажано в підготовчому малюнку для акварелі. Пензлики мають бути круглими, м'якими, але пружними, із гострим кінчиком. Найкращі пензлики колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. При вмоканні у воду вони ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії й соковиті плями. Для роботи аквареллю слід використовувати два пензлі - великий (№ 14-18) і малий (№ 8-10). Можна користуватися і плоскими м'якими пензлями, особливо при покритті фарбою великих кольорових площин {фон у натюрморті, небо чи земля в пейзажі та ін.).

Під час малювання пензлик легко тримають трьома пальцями біля металевої оправи (рис.1).

Рис. 1 - Як тримати пензлик

Щоразу після користування пензлик треба добре промити у чистій воді і промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалися вістрям.

Особливо важливим в естетичному вихованні учнів є використання на уроках малювання з натури різноманітних художніх матеріалів, кожний з яких має свої виражальні можливості. На шкільних заняттях з малювання у 3 класі програма передбачає використання акварелі, а у 1-2 класах в основному використовується гуаш і туш, а також кольорові олівці [1]. Проте програма з образотворчого мистецтва [5] передбачає використання і таких художніх матеріалів, як вугіль, пастель.

Особливо рідко застосовується гуаш. Тим часом ця фарба - один з кращих матеріалів для навчання роботи кольором. Гуашшю, наприклад, можна перекрити один колір іншим. Це дає змогу легко виправляти помилки у відтворенні забарвлення натури [5].

Особливу увагу слід приділити оптимальному вибору кольорових олівців і фарб. Як показує досвід, великі набори, в яких є три червоні олівці різних відтінків або кілька зелених, ставлять дітей в безвихідь, бо вони ще не можуть визначати відтінки кольору. Треба пояснити батькам, що цілком досить коробочки з шістьма кольоровими олівцями, бо коли мало олівців, діти, користуючись ними, ознайомлюються з властивостями кольору. У великому ж наборі олівців є, наприклад, блакитний і синій, рожевий і червоний олівці, і учні механічно сприймають колір. До помилок технічного характеру належить: невміння проводити лінії, розфарбовувати фарбами. Часто причиною неправильного зображення є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю, технічних навичок. Під час попередніх вправ вчитель швидко навчає учнів проводити лінії [4].

Засобом одержання кольору у живопису служать фарби. Вони складаються з різноколірних пігментів (фарбуючих речовин), крупинки яких не розчиняються, а з'єднуються в’яжучими матеріалами. Фарби ділять на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. Зараз виробляється все більше й більше фарб з різними назвами, але їх кількість ніколи не вичерпає безмежну різноманітність кольорових відтінків природи. Проте для розв'язання живописних завдань не потрібна велика кількість кольорів фарб.

Щоб користуватися фарбами, необхідно розуміти властивості їх і процес утворення кольору з їх сумішей. Наприклад, ми змішуємо жовтий кадмій і берлінську лазур. Частини кадмію поглинуть голубі, сині й фіолетові промені, а частини лазурі - червоні, оранжеві й жовті. Залишаться і будуть відбиті зелені та близькі до них у спектрі промені. Цим і пояснюється зелений колір суміші жовтих і синіх фарб [1].

Знаючи, у якій мірі світлові промені поглинаються різними фарбами, можна заздалегідь передбачити колір суміші фарб. Чистий фіолетовий колір дістанемо від змішування краплаку з ультрамарином, тому що ультрамарин менше поглинає фіолетових променів, ніж, наприклад, кіновар. Суміш ультрамарину і кіноварі дає темний, каламутний колір. Найбільшу кількість кольорів можна дістати, змішуючи краплак, жовтий кадмій і лазур.

Біла фарба у суміші не тільки висвітлює колір, зменшує його насиченість, а й змінює тон деяких фарб: краплак набирає рожевого тону з бузковим відтінком, зелені фарби голубіють, жовті обезбарвлюються, а серед них найшвидше - кадмій. Жовтий кадмій у суміші з чорною фарбою дає оливково-зелені кольори, а червона кіновар з чорною - колір бордо. Від суміші оранжевої фарби з чорною дістають коричневі кольори.

Під час навчання живопису широко використовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечках або ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Акварельні фарби вицвітають на сонячному світлі, правда, не всі однаково [5, 102].

Сухі акварельні фарби перед роботою слід добре розмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно мати дві посудини: одну - для промивання пензля, другу - з чистою водою. Воду треба своєчасно міняти. Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води [7].

Під час роботи аквареллю фарбу наносять пензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинні просвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістати різноманітні кольори й відтінки [2]. Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний фон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби. Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Для цього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку його покривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступному фарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючи покривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанемо рівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована на один раз більше [3].

Таку ж вправу можна виконати, давши учням завдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкою однотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темніші квадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють, наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне, - вертикальні [7].

Учнів треба ознайомити з деякими властивостями пензля і акварельних фарб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі і хвилясті, легким його дотиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учні мають навчитися працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, а також покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбу набирати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою.

Працюючи аквареллю, треба добре знати свій набір фарб. Вище говорилося, що аквареллю малюють так, щоб просвічувався папір і нижні шари фарби. Така робота дає можливість у багатьох випадках діставати проміжні (складні) кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попереднього змішування [2, 140].

Змішування кольорів при накладанні кольору на колір слід використовувати у середніх класах, коли учні вчаться змішувати фарби. У молодших класах краще користуватися гуашшю. Накладаючи колір на колір, ми зіткнемося з колірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька разів, нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищуватиметься інтенсивність кольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колір на інший, відбудеться змішування кольорів [8].

Самостійно прокладати фон аквареллю можна дозволити учням після того, як вони засвоять заливання поверхні рівним кольором. В акварелі можна користуватись прийомами вливання одного кольору в інший і працювати на мокрому папері. Слід показати, що фарби можна змішувати не тільки на тарілочці або накладати один колір на інший, а також, зволоживши водою попередньо папір, можна впускати пензлем який-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати до нього інший. Зливаючись на мокрому папері, вони даватимуть різноманітні переходи, місцями залишаючись чистими, місцями даючи проміжні кольори. Можна також дістати м'які переходи, накладаючи фарби поряд, не чекаючи висихання, і вони будуть зливатись у місцях з'єднання.

Ефективним засобом передачі предметів кольором у початкових класах є гуашеві фарби [2]. Гуаш утворює непрозорий шар, що дає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогу виправляти допущені помилки. Недоліком гуашевого живопису є відносно слабке закріплення пігментів на поверхні. Якщо фарбу багато разів розводити водою і писати корпусно, внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись від поверхні і відпадати.

Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладати прозорі шари фарби один на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбу дуже розводять водою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю. Учням рекомендується постійно користуватися одним і тим же набором фарб і розташовувати їх на палітрі у раз назавжди встановленій послідовності. Фарби, які часто змішують, розміщують поряд [8].

У живописі, крім механічного змішування фарб, користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібними мазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон. При передаванні предметів кольором не слід ускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактури поверхні предмета - непосильне завдання для учнів школи. Досить, якщо вони зуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючи форми, а також моделювати кольором об'єм предмета.

Раніш ніж перейти до багатоколірного малювання фарбами, треба навчити учнів прийомів малювання одним тоном. Вміти бачити і передавати тональні співвідношення предметів підводить до правильного багатоколірного передавання [3]. Один і той самий колір має різну силу тону, якої треба дотримувати при малюванні фарбами. Учні часто намагаються правильно підібрати колір фарби, забуваючи, що правильність передавання значно більше залежить від співвідношення тонів, від сили тону, ніж від точності в підбиранні кольору. Довести це неважко: в класі всі по-різному визначають і підбирають колір. Навіть найбільш приближений підбір фарби для одного предмета, ізольованого від інших предметів, приведе до неминучих помилок, якщо не спрямувати увагу учнів на порівняння предметів за тоном.

Для першої роботи одним тоном беремо предмети, які різко відрізняються один від одного світлотою тону. Добре поруч з темним предметом поставити білий - фарфоровий. Ми побачимо, що світлі місця на темних предметах не можуть бути білими, вони значно темніші, ніж білий фарфор, а на світлих предметах тінь не може бути дуже темною. Вона значно світліша, ніж тінь на темному предметі [9].

В передаванні групи предметів одним кольором особливо важливо навчити учнів правильно дивитись на натуру. Звичайно вони пильно дивляться на один предмет і не вміють порівнювати між собою колір і тон предметів. Передавати колір починаємо з найсвітлішого предмета, бо світлий тон можна завжди підсилити, а просвітлити затемнені місця важко, малюнок забруднюється. В переходах від світлого до темного краще працювати по мокрому, при цьому будуть найм’якіші переходи. Падаючі тіні мають розмиті обриси, їх легше передати цим способом.

Визначаючи найтемніші і найсвітліші тони, можна помилитись при передаванні власних і падаючих тіней, бо не завжди власна тінь буде найтемнішим тоном на малюнку. Досить поставити білий предмет на темному фоні, і фон буде темніший за власну тінь білого предмета. В цьому випадку для порівняння братимемо фон як найбільш темне місце, а потім шукатимемо тональні співвідношення між предметами. Намічаємо насамперед форму світла і тіні, як основні об'єми предметів, а потім деталі. Весь час порівнюємо їх одне з одним [5].

Приступаючи до роботи кольором, насамперед треба визначити колірні співвідношення. Прокладаємо головні тіні і світло на предметах. Починаємо передавати колір не на повну силу і поступово підсилюємо до потрібного тону. Другий спосіб найважчий - тон відразу передається на повну силу. При підбиранні кольору треба навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синім здаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтим здаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим - оранжевим, поруч з червоним - зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більш світлим - темнішим. Зміна і світлоти і кольору предмета називається одночасним контрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніх кольорів змінюється світлота кольору, контраст називається світлотним, але якщо змінюється і насиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичний контраст [9, 23].

Хроматичний контраст найбільш сильно проявляється, коли сусідні кольори однакові за світлотою. Чим чіткіші межі світлової плями, тим слабший контрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон не дуже насиченого кольору, під його впливом спостерігається більш сильна зміна колірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому.

На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщо до предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, на поверхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червоний предмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметами будь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їх кольору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. На кольорових предметах рефлекси слабші, і можуть змінювати колір в тіні як за колірним тоном, так і за насиченістю.

Ставлячи натуру в класі, вчитель повинен ретельно продумувати підбір предметів за кольором; пам'ятати про світлотіні і колірні контрасти, про освітлення і рефлекси. Не зовсім хороші для натури блискучі предмети, які дуже відбивають світло, а в тіні мають дуже яскраві рефлекси. Треба враховувати колірну композицію і мету уроку. В одному випадку це буде натюрморт із контрастних кольорів, в іншому - близькі за кольором предмети (група теплих або холодних кольорів). Фон і підстілка повинні добре пов'язуватись кольором з предметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючи відтінки близького кольору, учні порівнюють предмети між собою і відшукують різницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена, свіжі огірки, корзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка чаю, булка [4].

Ставлячи натуру з контрастних кольорів, вдумливо підбираємо предмети для натурної групи. Не варто брати багато предметів, не слід допускати, щоб всі вони за кольором були контрастні один одному. Щоб уникнути помилок, обмежуємось тільки двома контрастними кольорами: фіолетовий - жовтий, синій - оранжевий, червоний - зелений. Беремо, наприклад, для натурної групи кілька предметів зеленого кольору і серед них червоний невеликий за розміром предмет. Ця невелика червона пляма серед зеленого кольору набирає особливої яскравості і красиво оживляє натюрморт. Можна зробити і навпаки: поставити предмети червоного кольору (помідори, редиска) і зелений огірок. При таких поєднаннях кольорів фон береться нейтральний - сірий.

Іноді можна використати кольоровий тон, але він повинен бути слабо насиченим, щоб не відвертати уваги від центральної плями натюрморту і не послаблювати його колір-фон повинен бути доповненням до загальної групи. Якщо в натурі переважають предмети теплого жовтого кольору, фон можна взяти нейтральний - сірий або жовтий, і підібрати так, щоб він за кольором був близький до фруктів, але слабо насиченим [1].

Щоб краще бачити тональні співвідношення, пропонуємо учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде «живою», цікавою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли пензель наповнений фарбою. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.

Список використаної літератури

1. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.

2. Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты в начальной школе. - М.: Просвещение, 1981. – 124 с.

3. Беседы о живописи в школе. – М.: Искусство, 1966. – 96 с.

4. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчи-теля. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.

5. Єрьоміна О., Сердюк І. Формування естетичного сприйняття творів мистецтва: З досвіду роботи // Мист. та освіта. – 2000.- №1.- С.39-41.

6. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1-3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.

7. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60.

8. Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчого мистецтва в 1-3 класах. - К.: Рад. шк., 1984. - 188 с.

9. Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 1 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 112 с.

10.Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 2 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 96 с.

11.Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 3 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 104 с.

12.Трач С.К. Уроки образотворчого мистецтва. 4 клас. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 120 с.