| Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Колектив як фактор формування особистості
ПЛА Н
Вступ
РОЗДІЛ І Головні особливості колективу
1.1 Сутність поняття колективу;
1.2 Соціально – психологічні проблеми колективу;
1.3 Розвиток творчої індивідуальності у колективі;
1.4 Роль колективу у формуванні та становленні особистості школяра
РОЗДІЛ ІІ Колектив як головний фактор становлення особистості
2.1 Професійно важливі якості педагога, працюючого з колективом;
2.2 Методики дослідження між особистих відносин;
2.3 Експериментальна перевірка впливу колективу на особистість.
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Людина не може існувати ізольовано від суспільства. Вона постійно знаходиться у русі, здобуває нові знання і обмінюється інформацією з оточуючими. Протягом життя існування людини постійно змінюється, у неї формуються нові погляди та інтереси. Ще з самого дитинства, з народження людину оточує сім’я, яка виховує в неї почуття поваги та любові і поступово відкриває шлях у дорослий світ.
Проблема впливу колективу наособистість не є новою для педагогіки. Ще Ян Амос Каменській досліджував цю проблему. В одній зі своїх праць, К.Д. Ушинський зауважив, що „ людина – предмет виховання, а виховуватись та розвиватись вона може лише у колективі” [13,120]. Крім того, він розкрив принцип народності у вихованні та навчанні особистості, значення почуттів, емоцій, особистісних симпатій у формуванні та становленні особистості. Найдетальніше досліджували проблему колективу В.О. Сухомлинський та А.С. Макаренко. Підтвердження цьому можна знайти у численних працях цих педагогів.
У житті зрілої людини колектив також відіграє суттєву роль. Роки студентства формують в неї почуття відповідальності, самостійності та відвертості. Людина дорослішає не лише фізично, а й психологічно. Формування особистості відбувається безпосередньо за участі колективу. Він безсумнівно впливає на її становлення та відіграє важливу роль.
Від того, в якому оточенні перебувала людина, які поради та настанови вона отримувала, залежатиме і її життя. Буде зрозуміло, чи зможе вона досягти чогось у житті і стати тим, ким прагне бути.
Тож, як бачимо, проблема колективу доволі актуальна і потребує обговорення. Відповідно до цього темою нашої курсової роботи ми обрали „Колектив як фактор становлення особистості”.
Об’єктом дослідження визначено відносини колективі, а предметом дослідження є відповідно процес становлення особистості.
Метою роботи ми виявили необхідність визначити і теоретично обґрунтувати особливості колективу та його вплив на життя людини.
Гіпотезою дослідження ми обрали таке положення : якщо розглядати особистість не ізольовано, а як члена колективу, то виявляється, що оточення суттєво впливає на її розвиток та становлення.
Виходячи з мети та гіпотези дослідження, його основними завданнями стали:
1. Проаналізувати значення колективу в житті кожної людини, особливо дітей шкільного віку;
2. Обґрунтувати методи впливу колективу на особистість;
3. Виявити певні позитивні і негативні моменти діяльності колективу, які можуть відбитися на подальшому житті людини
Етапи нашої роботи полягають в наступному:
1 . Аналіз літературних джерел по вибраній темі
2 .Систематизація та ознайомлення з літературними джерелами
3 .Уточнення та реалізація задач
4. Написання чорнового варіанту роботи
5 .Корегування тексту роботи, остаточне її завершення
6. Захист курсової роботи.
Наша робота складається з 2 частин:
Частина I подає нам теоретичні основи по даній темі
Частина II включає практичну реалізацію впливу колективу на особистість. У ній висвітлюються певні факти з наших власних спостережень під час проходження педагогічної практики, наведені приклади і розглянуті як позитивні, так і негативні моменти впливу колективу на особистість.
В роботі застосовано декілька методів наукового дослідження, а саме:
· аналіз літературних джерел;
· вивчення передового педагогічного досвіду;
· спостереження;
· тестування;
· анкетування;
· опитування.
Теоретичне та практичне значення наукової роботи: систематизація та уточнення понять, виявлення суттєвих рис та ознак колективу, виділення певних рекомендацій та порад, розкриття головних та суттєвих аспектів вибраної теми.
Розділ І Головні особливості колективу
1 .1 .Сутність поняття колектив
Слово «колектив» походить від латинського «collectivus», яке виникло від слова «collegere» - збирати разом. Проте в сучасному розумінні коллектив- це зовсім не механічне об’єднання індивідів. Зрозуміло, без індивідів ніякого колективу бути не може, так само як не може існувати води без складових її атомів водню і кисню. Але ж вивчення водню і кисню окремо не дає ніякого уявлення про воду, так само не можливо говорити про колектив, вивчаючи окремо його індивідів, за межами їх колективної діяльності. Насправді коллектив- це специфічне об'єднання людей, що характеризується своїми соціальними і соціально психологічними особливостями. [ ]
Колектив - це, перш за все, сукупність людей, об’єднаних спільною метою. В інакшому випадку це можливо було б назвати безцільним чи безглуздим об'єднанням.
Розуміння колективу, запропоноване А. С. Макаренком, зумовило питання про місце особистості в колективі і системі взаємовідносин людей: «Коллектив- це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, володіючих певними колективними якостями. Там, де є організація колективу, де є органи колективу, там є організація уповноважених осіб, довірених колективом, і питання ставлення людини до людини - це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності» [10,58].
Вчитель має справу не лише з окремими учнями, кожен з яких відрізняється яскравою індивідуальністю, йому одному властивими особливостями і своєрідністю, але, перш за все, з різними об'єднаннями дітей – колективами (клас, спортивна команда, гурток), групами, компаніями, що стихійно склалися. Формування особистості в колективі, взаємовідношення особистості і колективу, вплив колективу на особистість, ефект виховного впливу вчителя багато в чому визначаються структурою колективів і груп, в які входить учень, їх спрямованістю, характером взаємостосунків їх членів, залежать від положення учня в колективі, або від його соціометрического статусу .
Вивчаючи дитячі і юнацькі об'єднання, розрізняють, перш за все, формальні і неформальні групи. Формальні (офіційні) - це спеціально організовувані, переважно дорослими, для спільної діяльності дитячі об'єднання. Неформальні (неофіційні) групи - стихійно виникаючі добровільні об'єднання, що складаються на основі дружніх відносин, симпатій, близькості поглядів і інтересів, сумісних ігор, сумісного проведення часу і т.д.
Вища форма організованої групи і є колектив. Будь - який колектив-група, але не всяка група є колективом. Основна ознака колективу - суспільна значущість його мети і завдань. Якщо група є навіть добре організованою, але дотримується неповажної, низької мети, колективом вона не буде. Вона може називатися корпорацією, групою, але не колективом. Колективи пов’язані між собою, кожний колектив зазвичай є частиною більшого колективу.
Учень, як правило, є членом цілого ряду різних об'єднань – колективів і груп. Перш за все, він є членом свій сім'ї, далі він член класного і загальношкільного колективів. Крім цього, він ще може бути учасником драматичного гуртка або членом спортивної волейбольної секції. У дворі у нього своя компанія, активним членом якої він є. В кожному з цих колективів або груп учень вступає у відповідні відносини з іншими учасниками, займає серед них певне положення, піддається під той або інший вплив.
Дитячий колектив є найнеобхіднішою умовою самоствердження особистості. Йому властиваспільність цілейта адекватність мотивів предметно-практичної сумісної діяльності, яка направлена на користь суспільству. Найбільш розвинені форми взаємовідносин дітействорюються у процесі ціленаправленної организации їх суспільної деятельности: учбової, організаційно - суспільної, трудової, художньої, спортивної тощо.Максимальний розвиток самостійної діяльності дітей є визначною ознакою розвитку дитячого колективу.
Як інструмент виховання, дитячий колектив створюється дорслим. Відповідно до цього важливим значенням є питання про співвідношення: 1) потреба дітей у спілкуванні; 2) задачі, які поставленні перед колективом. Практично у будь – якому організованому дитячому об’єднанні реально існує певне сполучення цих двох факторів. Хоча найбільш широкі можливості їх взаємодії створюються в умовах сформованого дитячого колективу.
Активно залучаючи дітей до вирішення соціально – важких завдань, колектив тим самим забезпечує різноманітні форми спілкування, зумовлює можливості розвитку індивіда як особистості. Психолого – педагогічна задача заключається в тому, щоб в очах дітей виховна функція колективу відходила на задній план, а перше місце займала б соціально – корисна функція. Інакше його виховний вплив зникає, і його місце займає вплив неофіційних, неформальних дитячих об’єднань. Постійно поновлюючись, дитячий колектив зберігає в той самий час свої закони, звичаї та традиції.
В чому ж причина слабкої сформованості колективних якостей?Однією з найбільш серйозних причин можна виділити надмірну замкнутість дитини у колективі. Формування колективу класу, учбової бригади, природно, сприяють вихованню у дітей певних ставлень до свого колективу Хоча навіть товариські відносини, відносини ділової незалежності не є тотожними колективним якостям особистості окремих дітей, які складають колектив. Колективізм не може бути заснований лише на справах свого колективу, тому що бути колективістом –значить цікавитись справами не лише свого колективу. Головне у колективізмі – суспільна орієнтація діяльності, творче ставлення до будь – якої людини. Відповідно, задачею дорослих є організувати таку діяльність дитячого колективу, яка б забезпечувала відповідальне ставлення дітей до спільної справи у широкому розумінні. Саме в цьому випадку відбувається становлення особистості дитини, для якої суспільна справа – це потреба. Ось чому необхідно, розвиваючи самоуправління дитячого колективу, формувати ставлення дітей не лише до мети даного колективу, а до спільної справи взагалі.
1.2 . Соціально-психологічні проблеми колективу
В сучасних експериментальних дослідженнях були виявлені певні соціально – психологічні проблеми колективу, серед яких головне місце займають проблеми, пов’язані з розшаруванням класного колективу на декілька груп.
«У нас у класі сім класів. Ось ці п'ять - завзяті спортсмени, вони завжди разом, завжди один за одного. А ці четверо – філателісти. Це – наші „інженери”. Ось ці – кінолюбителі, разом ходять на всі кінокартини, нероздільні, як вода. А ці – „політики”. Всі вони – кожний в своїй шкаралупі. А класу в класу немає.”(Із слів Попової Д. 9-а клас, школа № 41) [1,35]
Подібна ситуація може існувати і в інших класах. Типове розділення класу це не рідкість. Вчитель повинен прагнути ліквідувати в колективі подібну роз'єднаність, розрізненість, долати будь-які форми своєрідної « самоізоляції» таких груп від колективу.
Учень, як було вже зазначено, може входити до груп різного роду, які звичайно стихійно складаються на основі сумісного проведення часу, загальних інтересів, загальної ігрової діяльності і які знаходяться, як правило, поза межами педагогічного контролю.
Деякі з дворових, вуличних об'єднань не носять асоціального характеру, хоча вчителі звичайно відносяться до них з упередженням. В таких компаніях підлітки задовольняють свою потребу відчувати себе дорослими, незалежними, знаходять підтримку, можливість говорити прямо і відверто. Для деяких підлітків школа, гуртки, клуби не сталі тим середовищем, де вони могли б задовольнити свою потребу в активності, спілкуванні, самостійності, дати вихід своєї енергії. Вплив таких груп на підлітка дуже великий.
Надані самим собі, підлітки піддаються негативному впливові – палять, лихословлять, дівчатка, прагнучи бути схожим на дорослих, фарбують нігті, підводять брови, роблять собі неймовірні зачіски. Різні учні користуються в колективі різним ступенем популярності, авторитетності.
Звичайно в класному колективі є 3-4 найпопулярніших школярів. Популярність визначається такими рисами, як товариськість і контактність (уміння встановлювати контакти ), чуйність, рівний, доброзичливий характер, всебічний кругозір і ерудиція, готовність завжди прийти на допомогу товаришу, щедрість. Не останнє місце займає зовнішня привабливість, а також фізична сила і спритність (у хлопчиків).
Непопулярність викликається такими рисами, як замкнутість, неконтактність, заздрісність, лукавство, лицемірство і егоїзм. Має значення і байдужість до успіхів в навчанні, вузький кругозір, низький рівень знань і навичок. Втім, в групах і колективах низького рівня часто можна спостерігати, що популярність визначається такими рисами, як зневага до навчання, самовпевненість, зухвалість по відношенню до дорослих; непопулярність же, навпаки, такими рисами, як відповідальне відношення до навчання, успішність в навчанні, дисциплінованість, культурність і т.д.
Статус популярного або непопулярного члена колективу, звичайно, впливає на психологічний стан і поведінку школяра. Учень, що займає положення улюбленого, популярного члена колективу, відчуває упевненість в собі, емоційний підйом і відчуття благополуччя (емоційний комфорт). Деякі відчувають себе невпевнено, неспокійно, роблять спроби будь-яким шляхом змінити свій статус в колективі або, зневірившись, звикають до свого становища. Група школярів звичайно не будується на основі рівних міжособових відносин її учасників. В цих відносинах виділяються форми керівництва і підкорення. Кожна група має свого керівника (лідера).
В окремих класах є категорія школярів, на яку необхідно звернути особливу увагу. У сфері міжособових відносин вони займають положення ізольованих. Це не просто непопулярні члени колективу. Вони викликають до себе негативне ставлення, їм відмовляють в дружбі, в особистій симпатії.
Причини цьому можуть бути різні, частіше всього - явна зневага інтересами колективу, яскраво виражені розбещеність і егоїзм, деякі негативні риси ( замкнутість, нелюдимість). З такими школярами майже не спілкуються, їх всі стороняться, їх не приймають в ігри, не хочуть сидіти з ними за однією партою. Ці діти і самі поводять себе ізольовано, тримаються осторонь, часто відчувають самотність, інколи навіть пригніченість. Школярі, якими нехтують, намагаються влитися до колективу, але не завжди вдало. Тоді вони або погоджуються зі своїм положенням, або озлоблюються (і стають схильними до агресії, невиправданих вчинків), або прагнуть піти з колективу (з класу, зі школи), знайти собі відповідне мікросередовище, де б на них зважали, визнавали їх, де б їх соціометричний статус оцінювався достатньо високо.
Вчителю слід спеціально думати про те, як зробити ізольованих учнів повноправними членами колективу, як налагодити їх взаємостосунки з оточуючими, як змінити ті риси особи, які викликають антипатію товаришів.
Слід відмітити тих учнів, які знайомляться з колективом перший раз, це – новачки у класі . Це одна з типових фігур дитячого колективу. Вчителі та класні керівники у своїй роботі постійно мають справу з новачками, це пов’язано з явищем міграції населення, бурхливим будівництвом житла. Почуття безпорадності викликає у нього гостру потребу отримувати інформацію про те, що його тут очікує, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, що тут „можна”, а що „не можна”, кого треба побоюватися, а кому можливо довіряти. В той самий час у школяра виникають певні очікування стосовно свого становища у новому колективі. Він сподівається, що йому вдасться проявити себе по новому, показати себе у вигідному світі. Це потребує також знання того, що ціниться, а що засуджується в даному колективі.
Опинившись у новій обстановці, помічає часто такі факти, явища оточуючого середовища, які для інших членів колективу являються звичними, і вони не помічають їх зовсім. Це закономірно, оскільки вся інформація, яка оточує дитину у новому колективі, являється для неї новим та значим подразником. Істотне значення для новачка в цей період відіграє культура поведінки, спілкування дітей у школі та доброзичливе ставлення до нього. Саме це впадає до нього в око в першу чергу. Ці ознаки на перших етапах визначають „почуття захищеності” дитини. Особисто значимою для школяра є така характеристика членів колективу школи, як „привітність – непривітність”, доброзичливість, уважність один до одного. При цьому не має принципового значення, хто ці люди – товариші по класу, вчителі, технічні працівники.
На другому етапі у школярів виявляється тенденція „ввійти” до внутрішньої структури класу. Активність цього процесу знаходиться у прямій залежності від позитивної чи негативної оцінки школярем нового колективу. Починають усвідомлюватися цінності колективу, традиції, норми поведінки. На цьому етапі яро виступає тенденція до сприйняття подій, фактів, та інших знаків, які дають новачку інформацію про ті сфери діяльності, де він зможе проявити себе. Більшість новачків намагається засвоїти існуючу систему цінностей, що пояснюється їх істотною потребою сподобатись товаришам.
На третьому етапі хлопці та дівчата починають розуміти характер внутрішньо колективних відносин – хто з ким дружить, за що кого поважають.
Через місяць – півтора у новому колективі школяр, як правило, хоча ще повністю не адаптувався, але вже включився так чи інакше у колективні відносини. Новачок вже відчуває певні зобов’язання перед товаришами і перед колективом, різко знижується ступінь його відвертості, і він опиняється на рівні „старих” членів колективу.
Таким чином, найбільш важкими для новачка і найбільш сприятливими для педагога є перші дні перебування в колективі, а потім – наступний місяць. Насправді ж новачки порушують встановлену рівновагу сил у класі, тут відбувається перегрупування членів колективу. Встановлені товариські групи приймають новачка - і тоді, якщо новачку притаманні значимі для групи якості, він займає одне з керівних положень, витискаючи когось зі старих членів колективу. Якщо ж колектив не приймає новачка, проявляє до нього негативне чи байдуже ставлення, новачок змушений замкнутися в собі або активно „вибирати” з інших груп товаришів для себе. Бувають випадки, що тільки – но прибувши, новачки з тих чи інших причин швидко завойовують лідерські позиції у колективі та ведуть активну боротьбу за керівне місце в класі, що стає причиною більш напружених конфліктів між групами та окремими членами колективу.
Згідно до того, як підготовлений колектив до спілкування з новачками, можливо судити про рівень його вихованості. Не менш важливо в період адаптації включити новачків в таку колективну діяльність, де б вони, як і інші члени колективу, могли б дати максимально важливу інформацію про себе і свої можливості в різних сферах життя (інтелектуальні вікторини, КВК, вечори знайомства та інше). Педагогу, відповідно, необхідно спеціально продумати зміст та форми індивідуальної роботи з новими членами колективу, створювати ситуації, де б новачки змогли б проявити і показати себе у вигідному світі.
Беручи активну участь в житті і діяльності колективу однолітків, школяр привчається жити інтересами колективу і керуватися ними в своїй поведінці. Тільки в колективі і під впливом колективу школяр набуває досвіду колективних взаємостосунків, досвіду розвитку суспільної спрямованості, правильного відношення між особистим і суспільним. За межами колективу не можливо формування і виховання цих якостей.
Колектив однолітків впливає також на формування і розвиток всіх позитивних якостей особистості (скромності, чесності, наполегливості, витримки, дисциплінованості, сміливості і т. д.). Колектив розкриває лінь та егоїзм, заздрість і зарозумілість, боязкість і лицемірство, допомагає долати невдачі, не допускає втрати віри у власні сили , смутку. Роль колективу при цьому двояка. З одного боку, як ми вже бачили, одна якість не може бути розглядана абстрактно, відволікаючись від спрямованості особи. А колективістична спрямованість формується лише в колективі. Тому досвід колективних взаємостосунків і колективної діяльності формують не просто наполегливість, а наполегливість колективіста, не просто сміливість, а сміливість колективіста і т.д. Колектив впливає на своїх членів, вимагає від них певної поведінки. Схвалення або засудження колективу, правильна критика, ділові і серйозні вимоги колективу до своїх членів – важливий формуючий, контролюючий і корегуючий особистість чинник. В класному колективі школяр пристосовується до суспільної культури, у нього формується соціалістична направленість, розвивається творча індивідуальність, відбувається накопичення соціально – морального досвіду та придбання досвіду колективної діяльності.
Класний колектив володіє значними потенційними можливостями для розвитку особистості : в ньому відбувається засвоєння особистістю суспільних ідеалів, цінностей та психології колективу. Він виступає головною сферою виявлення індивідуальних можливостей та здібностей ; в ньому відбувається формування і удосконалення позитивних якостей особистості: колективізм, вміння співпрацювати, коммунікативність, самосвідомість, почуття власної гідності, інтерес та схильність до творчості.
Найбільше значення для становлення особистості мають наступні характеристики шкільного колективу: наявність єдиної спільної мети, діяльності, системи внутрішніх зв’язків, велика різноманітність творчих особистостей – членів колективу; важкість та протиріччя колективного життя; складність структури і характеру внутрішньо – колективних відносин. Серед перелічених характеристик класного колективу слід виокремити відносини, які виникають між школярами, бо саме вони в результаті визначають роль колективу в розвитку та становленню особистості.
1.3. Розвиток творчої індивідуальності у колективі
На початковій стадії згуртування колективу емоційно – психологічні відносини займають головне місце. Кожен учені у цей час прагне знайти серед однокласників товаришів, друзів, компанію, яка б його прийняла і зайняти в неї гідне місце. Досить інтенсивно утворюються малі групи, частина з яких носить нестійкий характер.
Характер відносин у класі – важлива умова ефективності їх впливу на особистість в будь – якій спільноті, в яку входить учень. Ефективність впливу колективних відносин на особистість дитини підвищується, якщо вони забезпечують можливість участі кожного в вирішенні спільних завдань. Якщо у класі панує така система відносин, то в ньому раціонально розподіляються обов’язки між членами колективу, які відповідають інтересам як окремих членів, так і класа в цілому. На жаль, у більшості шкіл спостерігається таке явище, коли в діяльності колективу бере учать лише незначна його частина. Школяри, маючи певні доручення, не знають своїх прав та обов’язків.
Відносини мають бути сприятливими для розвитку творчої індивідуальності кожного з членів колективу. Це можливо лише тоді, коли в центрі уваги школярів не лише колективні перспективи, цікаві спільні справи, а й особистість кожного однокласника, його творчий потенціал. Для колективних відносин важлива не лише доброзичливість, а й оптимістичність: віра колективу в свої сили і сили кожного з його членів, впевненість в завтрашньому дні, в можливості подолати всі труднощі, які виникають. Надзвичайно важливою є наявність почуття захищеності у школярів, впевненість в тому, що жоден член колективу не може бути ображеним чи приниженим. Відносини, які складаються між школярами в класі, не завжди відіграють позитивну роль в процесі формування особистості конкретного школяра.
Ефективність і характер впливу відносин на процес розвитку особистості залежать від того, наскільки сприятливе становище даного школяра в системі колективних відносин. Колектив лише тоді є сприятливим середовищем для індивідуального розвитку тієї чи іншої дитини, коли її становище в колективі є сприятливим, коли статус її доволі високий, коли колектив бачить в ній особистість яскраву, оригінальну, цікаву. Якщо ж вона не приймається колективом, є приниженою в колективі або займає „штучне” , вимушене положення, клас перестає бути по відношенню до неї повноцінним фактором індивідуального розвитку.
Формування виховного впливу колективу на особистість залежить від того, чим і як живе колектив. Необхідною умовою позитивного впливу колективу на особистість є емоційне багатство життя колективу. Потреба людини обмінюватися емоціями відіграє суттєву роль у її становленні. Розвиток цієї потреби починається в віці 3 – х років. Це характеризується збільшенням оточення, людей, які в змозі задовольнити цю потребу. Деякий час головною залишається потреба контактувати з іншими людьми, байдуже з дітьми чи з дорослими.
Перш ніж розглядати емоційні стани, ситуації, взаємини та їх роль у формуванні виховного впливу колективу на особистість, треба підкреслити виняткову вагу спеціальної роботи вихователя , спрямованої на те, щоб благородні людські почуття (любов, щедрість, вдячність, готовність допомогти товаришеві, докори сумління, повага до старших, нетерпимість до зла) розвивались, утверджувались в повсякденних взаємовідносинах, у праці, в інтелектуальному житті колективу.
Творчість – це діяльність, в яку людина вкладає немовби часточку своєї душі, і чим більше вона вкладає, тим багатшою стає її душа. Процес творчості характерний тим, що творець своєю працею та її наслідками справляє величезний вплив на тих, хто поруч з ним. Одухотворення і натхнення однієї особистості породжує одухотворення і натхнення в душах інших людей. Якщо ви хочете, щоб людина благотворно впливала на людину, утверджуйте в духовному житті колективу й особистості творчість. Виявлення творчості характерне для дитини з самого раннього віку, бо творчість - норма дитячого розвитку.
Хоча схильність до творчості з роками нерідко зникає, реалізація творчих здібностей дитини робить більш багатшим та змістовнішим її життя, збагачує її однолітків, колектив, значно впливає на учбово – виховний процес. Становлення творчої індивідуальності у шкільному віці є важливою умовою подальшого повноцінного розвитку особистості. Людина, якій притаманний постійний та свідомий інтерес до творчості, вміння реалізовувати свої творчі можливості більш успішно адаптується до змінних умов праці і життєвих вимог, легше створює свій власний індивідуальний стиль діяльності. Розвиток творчої індивідуальності школяра пов’язаний зі степенем усвідомлення ним власної особистості та особистого ставлення до оточення.
Вирішальну роль у розвитку творчого потенціалу дитини відіграють і такі соціальні фактори, як рівень культури ближнього оточення, педагогічна культура батьків, важкість та привабливість завдань, які виникають перед дорослішою людиною, ставлення до нього однолітків та дорослих. Дитячий колектив – особливо значиме для дитини мікро середовище.
Ефективність впливу дитячого колективу на розвиток індивідуальності різна в різні періоди життя дитини. Наприклад, на індивідуальні прояви молодших школярів впливає більшою мірою не колектив, а вчитель. Велике значення для становлення індивідуальності школяра мають такі характеристики колективу, як різноманітність характерів та здібностей його членів, різноманіття форм і змісту їх сумісної діяльності, спілкування, ігор. Взаємодія, взаємовплив дітей, складність завдань, які стоять перед колективом, постійно ставлять дитину перед проблемними ситуаціями, потребують від нього активності та самостійності, вміння швидко орієнтуватися в обстановці, творчо вирішувати нові, несподівані завдання, досягати взаєморозуміння з товаришами, згідності сумісних дій, знімати напругу, тобто проявляти творчість.
Сприятливе становище в системі колективних відносин породжує у дітей почуття захищеності, емоціонального комфорту, впевненості у своїх силах. Саме це є передмовою для активних пошуків себе, творчої участі у житті колективу в якості суб’єкта колективної діяльності. Високе визнання колективом у всіх відносинах отримують далеко не всі діти, але для нормальноо розвитку індивідуальності це і необов’язково. Надмірне сприятливе становище у колективі, яке постійно супроводжує дитину, може навіть заважати адекватному пізнанню нею себе, розвитку самокритичності і прагнення до самовиховання, тобто гальмувати процес становлення індивідуальності.
Дитяче об’єднання без керованої роботи педагогів може як стимулювати, так і придушувати розвиток індивідуальності окремих дітей; сприяти розквіту різноманітних здібностей та уніфікувати зміст і форми виявлення можливостей окремих членів; викликати активність, самостійність школярів сліпе підкорення, розвивати творчі можливості всього колективу і окремих дітей.
Головними умовами, які підвищують ефективність впливу колективу на розвиток творчої індивідуальності школярів, є: організація різносторонньої життєдіяльності дітей, насичення колективної життєдіяльності творчістю, озброєння школярів різноманітними способами діяльності, навичками спілкування[ ]. Все це забезпечує підростаючій особистості можливість накопичення досвіду успішної творчості в діяльності, спілкуванні, грі, постійного удосконалення свого творчого різноманіття.
Про ефективність впливу учнівського колективу на розвиток індивідуальності кожного з його членів свідчить зменшення в колективі кількості дітей з невираженими творчими спрямуваннями, які проявляють свої творчі можливості за межами колективу; збільшення кількості дітей, які творчо беруть участь у життєдіяльності колективу; ускладнення колективної діяльності, зменшення протиріч, конфліктів.
1.4. Роль колективу у формуванні та становленні особистості
школяра
Лише в атмосфері колективу з його гуманними етично - психологічними відносинами між людьми, можлива плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей людини - трудівника і застосування їх в різних сферах трудової діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами.
В.О. Сухомлинський наголошував думку про те, що „особистість – це гвинтик механізму, який має підкорятися інтересам колективу. Він вважав, що колектив – це багатство індивідуальностей, і чим більше самодостатніх індивідуальностей буде в кожному колективі, тим багатшим він буде. Треба враховувати особистість, якщо вона щось вміє, щось знає і може цим поділитися. Чим більше буде таких дітей, тим більш діяльнішим буде колектив.
Якщо відбувається об’єднання дітей, які цікавляться вирішенням якоїсь проблеми, це буде справжній колектив. Рано чи пізно час беззастережної індивідуальності пройде. Отже, людина моє працювати і вчитися у групі. Вже зараз наша школа і наша педагогіка доходить до цієї думки і надалі вона буде спиратися на ці ідеї”[4,26]
Колектив як невід'ємна складова цілісного суспільного організму не зводитися до сукупності індивідів, об’єднаних лише на основі формальної організації або по ознаках психологічної комунікації. Єдність його характеризується головним чином відносинами людей, об’єднаних спільною метою.
Важливим наслідком формування переконань є виникнення одного з стрижневих якостей особистості, а саме моральної стійкості. Під формуванням стійкості психологи розуміють „поступове перетворення дитини з істоти, підкореної зовнішнім впливом, у суб’єкта, здатного діяти самостійно, на основі сформованих переконань”. Значення цієї риси особистості важко не помітити. Бо вона – джерело принциповості, умова, яка дозволяє людини відстоювати свої погляди і переконання, якості, без якої неможливе формування бійця. Людина свідомо чи підсвідомо, але постійно порівнює себе з реальними людьми або ідеальними еталонами. Вона постійно зіставляє себе, свої дії і вчинки з певним ідеальним уявленням про себе. Так виникає самооцінка . Саме так відбувається зіставлення реальної поведінки групи з певним еталоном. Так народжується оцінка людиною групи.
Психологам добре відомо, що емоційне благополуччя як дорослої, так і підростаючої людини в значній мірі визначається зіставленням її самооцінки і оцінки його оточуючими. Якщо цього збігу не має і група оцінює людину нижче, ніж вона себе, то людина відчуває розчарування, невдоволеність, прагнення покинути ту спільноту, в якій вона не знайшла на її погляд визнання.
Саме по собі емоційне благополуччя, товариськість, відсутність принижених та ізольованих дітей, взаємна прихильність необхідні для формування справжнього колективу. Хоча ж емоційна єдність групи, взята сама по собі, не являється достатнім критерієм розвитку групи. Важко з’ясувати, на основі яких орієнтацій та цінностей виникає ця єдність. Виявляється, що на початкових етапах формування групи вибір товаришів характеризується більшою мірою безпосередньою емоціональною оцінкою. Вибираючи товаришів, школярі певним чином орієнтуються на зовнішні якості, а не на особистісні.
Розділ ІІ Колектив як головний фактор становлення особистості
2.1. Професійно важливі якості педагога, працюючого з
колективом
Напевно кожний педагог пам’ятає свій перший урок у школі, перше знайомство з класом. Кожен вчитель пам’ятає перше відчуття схожості, нероздільності всіх тих дітей, які дивляться на вас розплющеними очима. Через деякий час педагог відрізняє дітей, запам’ятовує їх особистісні ознаки. Так формується структура класу, яку психологи називають офіціальною, формальною або діловою. Хоча з часом, педагог починає помічати, що існує й інша, прихована від людського ока, система відносин, заснована на основі дружби, товариства, взаємних симпатій та антипатій. Чим більший педагогічний досвід у педагога, тим суттєвіше він розуміє, яку велику роль вона відіграє у встановленні характерів, у формуванні світосприйняття, у відокремленні інтересів та схильностей учнів.
Необхідно зазначити, що не лише стиль роботи вчителя, але й просто його людські якості можуть сприяти або гальмувати виявлення міжособистих відносин. Які ж вимоги пред’являють школярі до вчителя, щоб той був у змозі війти до них у довіру.
- контактність, вміння легко та з гнучкістю спілкуватися з дітьми;
- демократичний стиль керування, якій має на меті поєднання поваги до особистості кожного учня з необхідною вимогливістю;
- розуміння, терпимість, різноманітність поглядів та інтересів, ерудиція, чуйність, здатність до співпереживання.
Педагог, працюючи з дітьми, повинен мати високий рівень розвитку творчого потенціалу, широкий світогляд, глибокі знання з психології дитини, розвинену рефлексію та емпатію, володіти досконалими вміннями у сфері організаційної та комунікативної діяльності. Своє спілкування з учнями вчитель повинен будувати на основі дружньої прихильності, бути прикладом для дітей у дотриманні законів та обрядів колективу, до самої форми його життєдіяльності. Учні мають бачити та відчувати спорідненість своєї діяльності з діяльністю педагога. Не менш важливим є характер впливу вчителя на учнів та взаємодія з ними. Не можна допускати тиску на дітей, це не викличе ентузіазму у школярів, скоріше навпаки: вони перестануть вважати нинішнє діло своїм, втратять до нього інтерес. Педагог повинен вміти користуватися засобами, які збуджують вихованців до сумлінної, творчої і самостійної участі у здійсненні загальної справи: допомога дружньою порадою, звертання до вихованців по допомогу, товариська вигода( „ Раз вирішили всі разом, то треба...”).
Педагоги мають постійно дивувати учнів особистим прикладом бадьорого настрою, добрим жартом, радісною перспективою близького успіху, перемогою у боротьбі з власними слабкостями.
Крім того, слід зазначити, що вчитель повинен бути креативною, тобто творчою особистістю. Готовність педагога до творчого пошуку разом з учнями, уміння створювати атмосферу пізнання на уроці залежить від його обізнаності, володіння арсеналом педагогічних умінь та навичок, знання предмета та глибокий інтерес до нього.
А.С. Макаренко стверджував, що кожний вчитель, якщо він добре підготовлений та виявляє старанність, може досягти педагогічної майстерності та проявити творчість.
Учитель, який творчо реалізує свої педагогічні здібності, розвиває та укріплює свій внутрішній потяг до самовдосконалення, вбачає сенс не тільки в самостійному творчому пошуку, а й в колективному, разом з учнями.
Отже, вчитель - це друг своїх вихованців. Це – людина, яка жартує, грає з ними і постійно цікавиться їх діяльністю у колективі. Справжній вчитель – це тонкий психолог та новатор.
2.2. Методики дослідження міжоособистісних відносин
З метою вивчення між особистісних відносин використовуються різні методи. Найпоширеніші з них, це методи спостереження, анкетування та опитування.
Методика визначення структури взаємовідносин між дітьми належить до числа тих, які вже зараз після спеціальної підготовки може використовувати вчитель, організатор внутрішньо шкільної та внутрішньо класної роботи з дітьми.
Здавалось б, є найпростішим завданням - спитати пряме та елементарне питання „З ким ти товаришуєш?”, „До кого відчуваєш симпатію?”. Хоча, дивлячись на багато причин, це найменш надійний шлях. Таких причин безліч. Зрозуміло, що маленькі діти – дошкільники – ще погано розуміють, що таке дружба. Діти більш старшого віку, та й дорослі, не завжди вважають необхідним, доречним та зручним говорити стороннім людям про свої симпатії чи антипатії, а духовна близькість, тяжіння один до одного не завжди усвідомлюються. „ Я її хочу – ось і все”, - говорить дівчинка з І класу, мотивуючи вибір своєї подруги. Ось чому у психологічних експериментах, які мають на меті визначити структуру взаємовідносин, користуються іншим прийомами. Частіше всього використовують прийом, який називають „вибором у дії”. Сутність його заключається в тому, щоб створити максимально істотну ситуацію – задачу, яка потребує сумісних зусиль і поставити перед дитиною, підлітком чи юнаком питання про те, з ким би він хотів вирішити цю задачу. Приводами для виявлення найбільш бажаного партнера називають критеріями вибору. Вони звичайно поділяються на цілий ряд критеріїв. Перш за все це спільні та специфічні критерії вибору . До спільних критеріїв відносяться такі, які припускають більш довготривале, тілесне та інтимне спілкування. Наприклад, питання: „ З ким би ти хотів провести літо?”, „ З ким би ти хотів сидіти за однією парою?”.
Навпаки, специфічні питання припускають участь в будь – якій діяльності. До них відносяться такі питання, як: „ З ким би ти пішов до театру?”, та інші. Розрізняють також сильні та слабкі критерії вибору. До сильних належать такі, які виявляються вирішальними під час вибору партнера, слабкі ж відіграють меншу підкорену роль. Велика частина дітей не отримує вибору. Не задоволені своїм положенням, вони неохоче ходять до школи - бо тут їх не чекає близький друг та товариші. Хоча при цьому половина дітей цієї групи тягнеться до колективу, хоча й зустрічають в їхніх очах байдужість. Про те, що відчуває молода людина, яка потрапила хоча навіть і тимчасово в таке положення, пише Петро Сагайдачний – автор одного з юнацьких щоденників: „Я знову зайняв у класі місце загальновизнаного блазня. Однокласникам, звісно, весело, а мені боляче та сумно. Свій клас я люблю, але люблю безнадійно. Клас живе, Ольга (дівчина, яку я кохаю) живе, а я знаходжусь осторонь, хоча іноді мене „впускають”, щоб послухати декілька моїх анекдотів, посміятися і знову залишити мене на самоті. Взагалі, якщо я живу, то точно не в класі... Я в класі поганка – мухомор”. [8,145] Такі діти, які ще не розірвали емоційний зв’язок з класом, гостро переживають своє становище, прагнуть знайти вихід, намагаючись встановлювати контакти з тими, хто їм симпатизує. Часто вони втручаються до вже сформованих відносин. Деякі школярі намагаються привабити увагу товаришів іншими засобами: сміхом та жартами, як Петро Сагайдачний, підкупом, надмірним геройством. Нерідко такі діти потрапляють до категорії „важких”.
Хоча в даних випадках не така важка сама дитина, як важким є її становище в системі встановлених відносин у класі. „Важкими” стає зовсім не та частина дітей, яка опинилась за межами спілкування. До „важких” дітей належать школярі, які самоізолювались у дитячому колективі. Частина з них замкнулася в собі, ні з ким не товаришує, часто вступає у конфлікти з дорослими. Багато дітей цієї групи, втративши у школі особисті зв’язки та контакти, шукають їх на стороні – у дворових та вуличних компаніях, які часом відрізняються за асоціальною направленістю. Цих дітей не просто так потягнуло до вуличного середовища, там вони шукали можливість задовольнити потребу в емоційних контактах, у товариських зв’язках, потребу у спілкуванні.
Що ж відбувається з тими дітьми, які користуються найбільшою довірою та авторитетом у класі?
Учні цієї категорії охоче відвідують школу, відчувають задоволення від оточуючої уваги, їм лестить завойований авторитет та повага товаришів. Хоча приблизно одна п’ята дітей, підлітків та юнаків, характеризується інакше. Це – егоїсти. Виявляється, що інколи активна суспільна діяльність викликана лише особистими мотивами. Вони терпіти не можуть критики, надмірно піклуються про збереження свого „центрального” становища, не відповідають на симпатії товаришів, шукають товариських зв’язків з дорослими чи більш старшими дітьми. Кажучи одним словом, ця, здавалося б на перший погляд благополучна категорія, ставить не менш складні педагогічні проблеми. Зрозуміло, що в цьому важко звинувачувати вчителя, оскільки характер міжособистісних відносин прихований від нього. Ще в більшій мірі приховані причини, які викликають таке різке розчленування класу. Між тим, не знаючи їх, важко, а скоріше просто неможливо тактовно і в той же час ефективно вмішатися в цю складну сферу людських відносин, яка представляє собою одну з найбільш важких і в той же час гірше всього врахованих сторін виховної роботи.
Цього року студенти III курсу з метою дослідження міжособистісних відносин дітей та удосконалення своїх педагогічних умінь та навичок проходили педагогічну практику у школах м. Миколаєва.
Під час педагогічної практики ми мали змогу провести тестування: „Наскільки ти комунікативний?” і „Чи відчуваєш ти себе самотнім?”. Більшість дітей отримали високий бал у комунікативному тесті, на жаль на питання: „Чи реалізовують вони повністю свої комунікативні можливості?”, більшість відповіла „ні”. Щодо тесту про самотність, більшість дітей отримало мінімальний бал. Це говорить про те, що більшість дітей відчувають себе самотніми та одинокими.
2.3. Експериментальна перевірка впливу колективу на особистість
Під час педагогічної практики у загальноосвітній школі № 17м. Миколаєва, ми спостерігали за дітьми, за їх поведінкою та манерою спілкування. Ми помітили, що діти ображають один одного, промовляють нецензурні слова. Справа в тому, що школа №17 приймає всіх, без винятку, дітей, навіть тих, хто сидів у в’язниці за крадіжку чи інше дрібне хуліганство. Діти зовсім не мають бажання вчитися, їх ніщо не цікавить, їм все байдуже. Учні прагнуть швидше вирости, вимовляють такі слова, значення яких самі не зовсім розуміють. У них зовсім немає почуття колективізму, що вже говорити про повагу один до одного. Якщо ж на уроці учень відповідає, а його ж друзі глузують над ним, якою має вирости дитина?
З поміж усіх класів найпомітніший був 9 – А клас. Ми ретельно спостерігати за поведінкою дітей. Чотири учні особливо відзначились. Вони не зміняться, колектив людей їх ніколи не прийме. Один з них напевно стане алкоголіком, а інший злодієм. А що говорити про інших учнів, які виховуються в даному колективі? Якщо у більшості з нихнеблагоприємні сім’ї, звідки їм брати взірець для наслідування? Шкода булодівчаток, які розуміють необхідність отримання знань та застосування їх у подальшому житті. Але вони не можуть зарадити цьому, оскільки більшій частині класу просто байдуже на все.
Деякі учні повністю ізольовані у класі. На особливу увагу заслуговує Денисенко Сергій . Учень трохи відсталий у розвитку, у нього порушений руховий апарат і він рухається не так, як інші діти. Про нього ми дізнались багато інформації. Учень прийшов до школи у п’ятому класі і був новачком. Денис був веселим та життєрадісним, постійно жартував. Зараз його просто не впізнати. Справа в тому, що з самого початку колектив його не прийняв і постійно глузував над ним. Учні називали його „дурнем”, та іншими не менш образливими словами. Денис просто змінився. Через те, що колектив не сприйняв його таким, яким він є, він просто занепав духом та замкнувся в собі. Всім на нього байдуже. Він повністю ізольований у класі, з ним не спілкуються та не звертають на нього жодної уваги. Не вина хлопця в тому, що він каліка. Він народився з таким недоліком, а колектив його не зрозумів, та й не хотів зрозуміти.
Отже, як бачимо, колектив може сприяти не лише становленню особистості, але й її деградації, як в цьому випадку. Керівник класу має сприяти тому, щоб кожна дитина почувала себе комфортно в колективі, щоб не виникали жодні суперечки та образи. Якщо ж вони і виникають, необхідно негайно їх вирішувати, шляхом бесід, шляхом залучення кожного учня до активної діяльності. Щоб уникнути ситуацій ізольованості, вчителю необхідно перш за все бути трохи психологом, знати тонкощі дитячої душі, розуміти їх стан та почуття. Якщо дитину щось турбує, засмучує, гнітить, то кмітливий вчитель одразу це помітить, і виступить в даному випадку не шкільним працівником, не суровим вихователем, а перш за все товаришем, людиною, яка прагне допомогти. В цьому випадку, вчителеві необхідна неабияка педагогічна майстерність. Треба сприяти тому, щоб колектив постійно розвивався, а не деградував. Щоб кожен дитина відчувала себе людиною, з усіма своїми вадами та недоліками.
ВИСНОВКИ
В результаті теоретичної роботи та практичного дослідження ми виявили певні методи впливу колективу на особистість:
- людина безпосередньо дорослішає не лише фізично, а й духовно, коли колектив її сприймає, коли вона відчуває себе комфортно та може вільно висловлювати свої думки у колективі;
- людина деградує, самоізолюється, коли колектив її не сприймає і всі спроби стати його членом – марні.
З метою перевірки теоретичних положень нашої роботи, нами було проведено експериментальне дослідження в ЗОШ № 17 м. Миколаєва. В ході дослідження були виявленні певні позитивні та негативні моменти впливу колективу на особистість. До позитивних належать: удосконалення людини, становлення почуття товариськості та колективізму, розвиток відповідальності, формування найкращих позитивних якостей, серед них комунікативність, вміння висловлювати свої думки та відстоювати інтереси всього колективу. Серед негативних слід відмітити: почуття незахищеності, безпорадність, приреченість на самотність, замкненість, невпевненість. Негативні якості виявляються тоді, коли колектив не сприймає особистість.
В нашій роботі ми висвітлили певні факти з знаших власних спостережень під час проходження педагогічної практики, навели приклади та розглянули як позитивні, так і негативні моменти впливу колективу на особистість та підтвердили зміст нашої гіпотези: якщо розглядати особистість не ізольовано, а як члена колективу, то виявляється, що оточення суттєво впливає на її розвиток.
Вчителям слід сприймати дітей не лише як просто учнів, а як членів колективу, де відбувається їх формування та розвиток.
Як бачимо, людина не може існувати ізольовано у суспільстві, всі її найкращі якості, вміння та риси характеру виявляються у колективі. Колектив допомагає людині знайти своє призначення у житті, стати тим, ким вона прагне стати. Колектив змінює та виправляє особистість. Егоїстичних та надмінних людей робить ввічливими та доброзичливими, а закомплексованим людям, які не вірять у свої сили, допомагає проявити себе, показати всі свої можливості та здібності. Колектив, безсумнівно, є одним з факторів розвитку та становлення нашої особистості.
Список використаної літератури :
1. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука – учителю. - М.: Просвещение, 1985. – 224с.
2.Коротов В.М. Развитие воспитательных функций колектива. М., „Педагогіка”,1974. – 326с.
3. Социальная психология. Краткий очерк Под общ. Ред. Г.П. Предвечного и Ю.А. Щерковина. М., Политиздат, 1975.- 138с.
4. В.О. Сухомлинський Методика виховання колективу. – Київ, : „Радянська школа”,1971.- 310с.
5. Формирование личности: проблемы комплексного подхода в процессе воспитания школьника / Под ред. Г.Н. Филонова. – М.: Педагогика, 1983. – 256 с.
6. Филонов Г.Н. Воспитание личности школьника. – М.: Педагогика, 1985. – 224 с.
7. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. Книга для учителей и классных руководителей. М., « Просвещение», 1976.-235с.
8. Азаров Ю.П. Искусство воспитывать: Кн. Для учителя. – 2-е изд., испр. и доп. – М.:Просвещение, 1985.- 448 с.
9. Подросток и школа // Психологическая педагогіка – СПб, 2003, с. 138-165
10. Макаренко А.С. Колектив и воспитание личности М., „Педагогика”, 1972.- 345с.
11. Межличностные отношения учащихся // Реян А.А, Л.П. Коломинский. Соц. пед. Психология СПб, 1999.- 337с.
12.Личность школьника в системе коллективных отношений. Ростов – на – Дону, 1972.- 156с.
13. Особистість у системі колективних відносин // Матвієнко О.В., Виховання школярів – К., 2005 с. 104-123
14. Причини виникнення відхилень у поведінці підлітків// Психологія здоров’я дитини – К.,2003, с 24-46
15.Головань Н.О. Роль відчуження у формуванні індивідуальності підлітків та юнаків// Псих. респ. наук – метод. сб. – 1990, Вик 35.
16.Максакова В.И. Проблема развития индивидуальных возможностей школьника в коллективе – Сов. п – ка, 1980 №12.- с.24-37
17.Міжособистісні стосунки як фактор морального виховання старшокласників в Радянській школі – 1980, №9 с.30-32, Рад. школа – 1978, №1.-с 45-49