Реферат: Організація та методика проведення занять з технічної праці в 5-му класі

Організація та методика проведення занять з технічної праці

в 5-му класі

Передмова

Необхідність ефективної реалізації дидактичних завдань потребує від учителів трудового навчання нових підходів до викладання свого предмета, до підвищення рівня знань, умінь і навичок школярів. Щоб здійснювати трудову підготовку учнів української загальноосвітньої школи на рівні сучасних вимог, необхідно досконало знати теорію і володіти методикою здійснення навчально-виховної роботи. Відповідна педагогічна діяльність учителя трудового навчання розпочинається у ВНЗ і продовжується протягом всієї наступної творчої праці: при проведенні занять, у процесі самостійної роботи з науково-методичною літературою, при вивченні передового досвіду тощо.

Певну допомогу в плануванні та проведенні занять з трудового навчання в 5-ому класі для вчителів, а також студентів інженерно-педагогічних факультетів ВНЗ ІІІ та ІV рівнів акредитації зможе надати пропонований методичний посібник.

Посібник складається з двох розділів. Оскільки вивчення електротехнічних робіт, обробки деревини та металів будується на основі загальнопедагогічних принципів та методів, у розділі 1 — "Основні положення теорії трудової підготовки" коротко розглянуто питання реалізації дидактичних закономірностей у трудовому навчанні, організації навчального процесу в шкільних майстернях, формування знань, умінь та навичок у п'ятикласників.

У другому розділі посібника "Методика проведення занять у шкільних майстернях" для кожної з тем ("Обробка деревини", "Обробка металів", "Електротехнічні роботи") подається тематичне планування програмного матеріалу і висвітлюються особливості викладання техніко-технологічних відомостей та формування первинних умінь і навичок школярів.

Тематичне планування занять здійснено на основі нині діючих програм з трудового навчання (5-7 класи), рекомендованих Міністерством освіти України для загальноосвітніх навчально-виховних закладів (К.: Перун, 1998). Вказані програми дозволяють диференційовано підходити до практичної підготовки міських та сільських школярів, передбачивши варіанти (І та ІІ) реалізації навчального процесу; перший варіант розрахований для класів, які поділяються на окремі групи хлопців і дівчат, другий — для шкіл, де відсутні можливості поділу. Пропоноване планування занять передбачене для учнів міських шкіл (варіант І). Але, при певному коригуванні часу для вивчення окремих тем, воно може бути використане також сільськими вчителями.

Розробляючи систему занять, автори намагалися максимально враховувати вимоги навчальної програми щодо обладнання робочих місць, наукової організації праці школярів, формування у них практичних умінь і навичок виконання трудових дій, прищеплення їм основ культури праці, само- і взаємоконтролю. Кожне із запланованих занять складається із двох уроків, розрахованих на 90 хвилин, які мають спільну назву (тему). Заняття планувалися таким чином, щоб не було окремих теоретичних і практичних уроків; від теоретичного матеріалу має забезпечуватися безпосередній перехід до практичної діяльності.

При розробці методичних рекомендацій не ставилося за мету подати в книзі вичерпну інформацію з питань організації та здійснення трудового навчання. Автори бажають надати посильну допомогу вчителям, особливо початківцям, висвітливши можливі форми та методи формування знань, умінь і навичок у п'ятикласників, і не передбачають беззаперечного виконання порад саме в такому вигляді, в якому вони представлені. Будь-яка творча діяльність, а особливо педагогічна, не терпить шаблонів. Кожний учитель має творчо підходити до розв'язання завдань трудової підготовки школярів й проявляти педагогічну майстерність, враховуючи при цьому місцеві умови, промислове оточення школи, навчально-матеріальну базу майстерень тощо.

Розділ І. Основні положення теорії трудової підготовки

1.1 Зміст первинних знань, умінь та навичок у 5-му класі

У процесі трудового навчання в учнів формуються теоретичні знання, практичні вміння та навички, проявляються й розвиваються нахили і здібності до певного виду фізичної діяльності. Цьому сприяє ознайомлення школярів з технікою, технологією, організацією та економікою деревообробної, металообробної, легкої, електротехнічної промисловості та машинобудування, а також з масовими робітничими професіями цих виробництв.

Трудове навчання має політехнічне спрямування, оскільки дає учням знання про основи галузей сучасного виробництва та практичні вміння, які потрібні для їх участі в продуктивній праці. Ознайомлення школярів з технікою та технологією повинно здійснюватися на основі наукових знань, набутих при вивченні загальноосвітніх предметів. Особливе місце в цьому має приділятися міжпредметним зв'язкам.

Навчальною програмою також передбачено засвоєння основних положень економічної та екологічної освіти.

Трудову підготовку необхідно підпорядковувати реалізації комплексного підходу до забезпечення знань, умінь та навичок, які потрібні для формування гармонійно розвиненої особистості, виховання справжнього громадянина. Важливою складовою цієї роботи має бути практична діяльність п'ятикласників. Її мета - виховання свідомого ставлення до праці та людей праці, почуття товариськості, відповідальності за доручену справу.

Дидактичний матеріал з трудового навчання в 5-ому класі досить різноманітний. Умовно його можна розділити на дві частини: ручна й механізована обробка деревини, металів, тканин, харчових продуктів та елементи машинознавства, графічної грамоти і електротехніки. Кожна з них характеризується своїми особливостями, які полягають у використанні відповідних матеріалів, технологічного обладнання, виконанні прийомів роботи тощо. Разом з тим, існує ряд дидактичних завдань, які є спільними для всіх тем програми. Основні з них такі:

1. Формування технічних понять.

2. Вивчення програмного матеріалу на базі знань учнів з основ наук.

3. Створення умов і можливостей для застосування знань на практиці.

4. Забезпечення найоптимальніших форм організації роботи учнів.

5. Формування основ культури праці.

6. Забезпечення ефективності засвоєння та дотримання правил безпеки праці.

Спільні, загальні та конкретні дидактичні завдання визначають зміст знань, умінь та навичок, які повинні бути сформовані в школярів у процесі практичної діяльності. Зазначені поняття мають конкретні значення у теорії трудової підготовки, які слід розглянути детальніше.

Знаннями вважають уявлення та поняття про предмети, факти, явища, закони і закономірності навколишньої дійсності, які свідомо сприйняті, зведені в систему та закріплені в пам'яті. Вони можуть виступати і в формі чуттєвих образів, що відображають одиничні предмети, і в формі узагальнюючого відображення суттєвих властивостей предметів (явищ) та зв'язків між ними. Згідно з вимогами програми, в учнів 5-го класу необхідно сформувати такі знання:

Уявлення про правила внутрішнього розпорядку, безпечної праці, виробничої санітарії та особистої гігієни.

Поняття про виконання графічних зображень деталей та виробів. Відомості про деталі та механізми, що використовуються в техніці, про будову свердлильного верстата. Початкове уявлення про моделювання та конструювання виробів.

Поняття про особливості будови деревини та деревних матеріалів (ДВП, ДСП і фанери). Поняття про технологічний процес виготовлення виробів із фанери та ДВП; ознайомлення з технологічною документацією.

Поняття про виробництво листового металу та його властивості. Поняття про технологію обробки тонколистового металу й виготовлення виробів.

Поняття про електричне коло та його елементи. Уявлення про провідники та ізолятори, джерела і споживачі електричної енергії.

Уявлення про зміст окремих професій та спеціальностей сфери матеріального виробництва.

Слід зазначити, що знання, які формуються при вивченні різних шкільних предметів, існують у свідомості дітей не ізольовано одні від одних, вони взаємодіють певним чином. Тому, в процесі трудового навчання, повідомляючи учням нові техніко-технологічні відомості, необхідно використовувати дидактичні зв'язки.

Вміння — готовність (здатність) свідомо та правильно виконувати трудові рухи, підбираючи та використовуючи доцільні в цих умовах способи дій і досягати при цьому позитивних результатів у праці. В учнів 5-го класу потрібно сформувати такі вміння:

а) графічні — читання ескізів (креслень) і технічних рисунків плоских та об'ємних виробів; читання і складання кінематичних та електричних схем;

б) загальнотрудові — раціональне планування робочого часу, правильна організація робочого місця; акуратність; правильне використання довідкової та технічної документації; виконання технологічних операцій з обробки фанери, ДВП і тонколистового металу; виконання електромонтажних робіт; економне витрачання матеріалів, бережливе ставлення до інструменту та обладнання при вмілому їх використанні; вміння аналізувати результати своєї роботи, попереджувати і виправляти недоліки в практичній діяльності;

в) досліджувальні — визначення фізичних та механічних властивостей деревини і металів; уміння здійснювати розрахунки конструкцій деталей (виробів) при конструюванні та моделюванні; дослідження провідників та ізоляторів.

Формування зазначених практичних умінь учнями 5-го класу є посильним завданням, оскільки в початковій школі закладаються відповідні умови для опанування певними трудовими прийомами і операціями.

Разом з тим, слід зазначити, що оволодіння певними прийомами праці ще не створює вміння належно діяти в умовах шкільної майстерні. Здатність п'ятикласників працювати самостійно спирається на дещо розвинуте вміння орієнтуватися в трудовій ситуації, планувати й контролювати свої дії та роботу в цілому.

На першому етапі розв'язання трудового завдання учні повинні вміти його проаналізувати: встановити й запам'ятати, що їм необхідно зробити, який для цього потрібний та є в наяності матеріал, згадати, чи є вже певний досвід виконання подібного завдання тощо.

Так, при вивченні нової деталі (виробу) п'ятикласників необхідно націлювати на вже відомі їм частини, елементи, властивості. Школярів потрібно активізувати до діяльності через створення проблемних ситуацій таким чином, щоб знайомі елементи виробу входили до створюваного образу предмета без детального аналізу, а лише на основі сприйняття суттєвих ознак (найбільш характерних, за якими можна впізнати ту чи іншу властивість).

Ефективність трудового навчання значною мірою залежить від умінь учнів передбачати кожний наступний крок та проміжні результати своїх дій, тобто планувати свою діяльність. Уміння планувати роботу в п'ятикласників розвивається поступово. На початку занять у шкільних майстернях їм необхідно навчати працювати за готовими планами. У процесі подальшої роботи учнів доцільно залучати до розв'язання завдань планування, але ще певний час вони повинні засвоювати основну частину плану роботи за інструкціями. Це дозволить учителеві знати як і можливості складання плану кожним учнем (розробки технологічної послідовності виготовлення виробу), так і мати достатню інформацію про вміння школярів працювати за готовими планами.

При реалізації трудових завдань п'ятикласників також формуватимуться загальнотрудові вміння, виконання технологічних операцій з обробки матеріалів (фанери, ДВП, ДСП, тонколистового металу). Щоб відповідні вміння були сформовані належним чином, при підборі об'єктів праці, виборі способів обробки виготовлюваних виробів необхідно враховувати їх відповідність навчальній програмі, посильність виконання для учнів 5-го класу, їх поступово зростаючу складність, пізнавальне значення, політехнічне спрямування, практичну цінність тощо.

Слід зазначити, що програмою передбачено приблизний (орієнтовний) перелік об'єктів праці, які можна запропонувати учням для практичної роботи.

Важливою властивістю трудової діяльності учня є можливість використання в своїй праці сформованих навиків (навичок).

Навик (навичка) — автоматизований компонент уміння, здатність виконувати дії з максимальною точністю, швидкістю доцільністю. Набута учнем навичка — це можливість виконувати трудові прийоми чи їх компоненти (декілька послідовно виконуваних прийомів) правильно, економно, швидко й легко, без спеціально скерованої на них уваги, але під контролем свідомості. Навички формуються в процесі багаторазових повторень — вправ.

Оволодівання прийомами роботи на рівні навичок є одним із найважливіших показників високої продуктивності праці й одержання відповідної якості продукції.

Сформованість трудових навичок виявляється перш за все в швидкості виконуваних дій, яка поєднується з правильністю, плавністю та відпрацьованістю рухів. Володіючи навичками виконання тих чи інших прийомів, учень не роздумує над їх здійсненням (наприклад, як ударяти молотком по зубилу при рубанні тонколистового металу, направляти полотно лобзика при випилюванні контурів деталі та ін.). Думки школяра зосереджуються на розв'язанні складніших завдань (на контролі одержуваного результату роботи, на пошуку способів виправлення помилок, на осмисленні наступних кроків тощо).

При формуванні первинних навичок у п'ятикласників необхідно пам'ятати, що на початковій стадії реалізації цього завдання напрямок руху та швидкість дій контролюються за допомогою зору. В результаті постійних вправ необхідність у зоровому контролі поступово зменшується і дитина починає контролювати рухи, керуючись своїми відчуттями, які в неї виникають при переміщенні чи триманні інструменту. При переході до рухового контролю з'являється можливість швидше враховувати найменші відхилення від уявлюваності дії, а також використовувати зір для контролю результатів роботи та оцінювання різних умов, у яких вона здійснюється.

У п'ятикласників можна сформувати навички випилювання контурів деталей (виробів) з фанери товщиною не більше 5-ти міліметрів, обпилювання зовнішніх криволінійних та прямих контурів деталей з фанери та ДВП, проведення монтажних операцій при роботі з "Конструктором" та "Електроконструктором". Також при належно поставленій роботі вчителя щодо організації навчального процесу реальними стають навички виконання правил внутрішнього розпорядку майстерні, техніки безпеки, виробничої санітарії та особистої гігієни.

1.2 Реалізація принципів дидактики в трудовому навчанні

Успішне здійснення завдань трудової підготовки можливе на основі правильного використання дидактичних принципів, тобто керівних положень навчального процесу. Відомо, що вони ґрунтуються на закономірностях навчання і є єдиними для всіх шкільних предметів, проте їх застосування у трудовому навчанні має свої особливості. Розглянемо найхарактерніші з них.

Врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів.

Відомо, що період з 8 до 13 років є найсприятливішим для розвитку сенсорних і рухових здібностей, які становлять основу порівняно швидкого опанування трудовими вміннями і навичками. Але часто робота буває непосильною для учнів у зв'язку з фізичним перевантаженням. Так, наприклад, п'ятикласникам взагалі важко виконувати операцію стругання деревини, через це вчителеві недоцільно планувати вироби, які передбачають відповідну трудову дію. Учням 5-го класу також важко здійснювати точне прямолінійне обпилювання широких (більше десяти міліметрів) площин деталей. А тому, і з переліку практичних робіт повинні бути виключені всі завдання, які перевищують можливості дітей відповідної вікової категорії.

У загальноосвітній школі колективність навчання повинна оптимально поєднуватися з індивідуалізацією. Колективна форма роботи згуртовує учнів, оскільки вони всі мають загальну мету праці, дружно виконують завдання, допомагають один одному. Але кожний окремий учень має свої індивідуальні особливості, що відіграє значну роль у його навчальній діяльності. Індивідуальні особливості можуть проявлятися не лише в засвоєнні навчального матеріалу, в оволодінні трудовими вміннями й навичками, а й у ставленні до праці. Ці особливості в трудовому навчанні визначені досить характерно, порівняно з іншими навчальними предметами.

Причини можуть бути найрізноманітніші.

Практика показує, що важливим засобом урахування індивідуальних особливостей є використання на заняттях диференційованого навчання, яке передбачає підбір для учнів, зокрема 5-го класу, щонайменше три рівні складності трудових завдань.

Доступність і посильність праці для учнів. Зміст, об'єм та методи викладання матеріалу повинні відповідати вікові й рівневі підготовки школярів, їх фізичним силам і пізнавальним можливостям. Але, тим не менше, не можна йти шляхом спрощення навчальної інформації, оскільки цей підхід не сприяє розвиткові розумової активності учнів. Школа не повинна відставати від життя, від науково-технічного прогресу. Щоб навчальний матеріал був зрозумілим для учнів, необхідно використовувати різні методичні прийоми, які дозволяють полегшити його сприймання.

Вивчення кожної теми доцільно будувати за принципом "від простого до складного". Разом з тим, потрібно враховувати той факт, що такі поняття, як "просте" і "складне" в науці й навчальному процесі не завжди збігаються. Наприклад, у машинознавстві деталь вважається простим предметом, а машина порівняно з нею — складним. У навчальному процесі сприймання цих понять не є тотожним, ідентичним. Якщо вивчення машини (свердлильного верстата) розпочинати з деталей, то учні з певними труднощами засвоюють технічну інформацію, майже не виявляючи до неї цікавості. Коли ж навчання розпочинати із ознайомлення дітей про призначення та загальну будову верстата, то в них швидше виникає бажання зазирнути до нього "всередину", розібрати на деталі (гвинтики, болтики тощо).

Зв'язок теорії з практикою, з життям. Розуміння дітьми положення, що теорія та практика — дві невід'ємні частини діяльності людини є запорукою ефективної реалізації цього принципу. Теорія підкріплюється практикою, яка, в свою чергу, дає матеріал для теоретичних узагальнень.

Заняття з трудового навчання мають особливо сприятливі умови для тісного взаємозв'язку теорії та практики. Техніко-технологічні відомості про фанеру, ДВП, ДСП, а також тонкий листовий метал створюють належні умови для кращої обробки цих матеріалів; інформація про верстати та інструменти дозволяє успішно використовувати її в практичній діяльності. Учні неодноразово впевнюються, що теорія для практики має величезне значення.

З іншого боку, школярі повинні усвідомити, що практичні вміння і навички, які набуваються без опори на теоретичні знання, лише шляхом механічного наслідування, вузько ремісничі, вони позбавлені міцності та надійності. Тому відбір трудових завдань необхідно підпорядковувати цілям підвищення як теоретичного, так і практичного рівня підготовки учнів. Завдання повинні передбачати творчий пошук, сприяти розвиткові активності самостійності п'ятикласників, формуванню навичків роботи з довідковою літературою.

Міцність засвоєння знань, умінь та навичок. Цей принцип відображає особливість навчання, у відповідності до якої оволодівання знаннями, вміннями та навичками досягається лише тоді, коли вони, з одного боку, грунтовно осмислені, а з другого — добре засвоєні й довго зберігаються в пам'яті.

Міцність засвоєння в першу чергу забезпечується реалізацією всіх інших принципів навчання, зокрема, доступності, зв'язку теорії з практикою, наочності, систематичності та послідовності, свідомості й активності та ін. Разом з тим, його виконання можливе з використанням відповідних дидактичних засобів, — закріплення вивченого на кожному занятті програмного матеріалу та повторення раніше пройденого. Навчання для п'ятикласників (і не лише для них) необхідно здійснювати таким чином, щоб знання та вміння з попередніх занять ставали базовими для наступних, більш складних.

Слід зазначити, що повторення та закріплення навчального матеріалу повинно носити активний пошуковий характер; його доцільно проводити за допомогою проблемних бесід, виконання різноманітних творчих завдань, технічних задач з неповними даними; розрахункових задач на визначення необхідності кількості матеріалу тощо.

Міцність формування практичних умінь може бути досягнена при виконанні тренувальних вправ, трудових завдань, суспільно корисної продуктивної праці, роботі з "Конструктором" та ін.

Наочність у трудовому навчанні. Цей принцип зумовлений тим, що навчання виступає як засіб пізнання подій, явищ, предметів навколишнього світу, і успішно проходить тоді, коли грунтується на їх безпосередньому спостереженні.

Характерною особливістю цього принципу на заняттях у майстерні є те, що крім ілюстративного матеріалу (таблиць, плакатів, стендів тощо), кінофільмів, діафільмів, діапозитивів та інших наочних посібників, у процесі засвоєння техніко-технологічних відомостей передбачено застосування для показу верстатів, пристроїв, інструментів і матеріалів.

Перш ніж учні приступають до виготовлення виробів, вони ознайомлюються з їх зразками, обговорюють конструкції предметів, а також визначають можливості використання різноманітних матеріалів, способи їх обробки та оздоблення.

Особливість полягає також в тому, що без показу трудових дій неможливо навчити правильних прийомів роботи.

Наочність сприяє кращому засвоєнню знань, активізує мислительську діяльність, мобілізує увагу. Важливого значення у трудовій підготовці вона набуває завдяки графічним зображенням. Без певних знань з креслення неможливо навчити учнів елементів моделювання, конструювання, досягти розуміння технологічного процесу тощо.

Читання п'ятикласникам технічного рисунка повинно бути одним із етапів трудового навчання. Як показує практика роботи, учні 5-го класу можуть прочитати технічний рисунок, уявити собі в просторі нескладну деталь за її умовним зображенням на площині, якщо вчитель послідовно і систематично знайомитиме їх з елементами графічної грамоти.

Науковість викладу техніко-технологічних відомостей. Це один із основних принципів дидактики, й, зокрема теорії трудової підготовки. На заняттях у майстернях необхідно користуватися тільки правильною термінологією (назви інструментів, пристроїв, приладів, верстатів та іншого обладнання, назви трудових дій і технологічних операцій, види та властивості матеріалів, номенклатура виробів та ін.), використовувати прийняті умовні позначення (зображення ліній та знаків на кресленнях, позначення видів з'єднань згідно стандартів).

Потрібно глибоко й доказово розкрити кожне наукове положення виучуваного матеріалу, не допускати помилок, неточностей та механічного зазубрювання теоретичних висновків і узагальнень.

Принцип науковості слід розуміти не як вимогу здійснювати навчальний процес на найвищому науково-технічному рівні, а як умову його побудови з використанням досвіду учнів, спираючись на причинно-наслідкові зв'язки. Науковість може бути успішно реалізована при забезпеченні зв'язку теорії з практикою. Так, ознайомлення із фізичними, механічними властивостями фанери (ДВП) чи тонкого листового металу, визначення провідників та ізоляторів (непровідників) електричного струму в 5-ому класі здійснюється як теоретично (розповідь, пояснення, бесіда), так і в процесі виконання лабораторно-практичних робіт (демонстрація, досліди тощо).

Свідомість та активність школярів у навчанні. Ці чинники реалізації навчального процесу тісно пов'язані між собою, бо, як відомо, активність учнів ґрунтується на їх свідомості, а свідомість стає вищою завдяки активності.

Під свідомістю в навчанні розуміють відповідальне ставлення школярів до роботи, намагання своєчасно, точно й творчо виконувати поставлені завдання. Але, свідоме ставлення до пізнання, до засвоєння техніко-технологічних відомостей розвивається в учнів, зокрема 5-их класів не зразу. Ще до приходу п'ятикласників у навчальні майстерні більшість із них (за науковими дослідженнями — в межах 95-97 %) вважає, що на уроках трудового навчання важливим й необхідним є виконання практичних завдань, і саме теорія не сприймається надто серйозно.

Тому, реалізацію принципів свідомості й активності доцільно розпочинати з розкриття перед учнями 5-го класу цілей та завдань занять у навчальних майстернях, з ознайомлення із змістом предмета і його значенням для розвитку особистості.

Необхідно переконувати школярів, що без теоретичних положень виконання трудових дій перетвориться на ремісництво. А це не сприяє формуванню гармонійно розвиненої особистості, не створює належної підготовки до життя, майбутнього вибору професії тощо.

Для формування свідомого ставлення до навчання доцільно пропонувати п'ятикласникам основні теоретичні положення записувати в зошити, навіть при наявності підручників. Це слід здійснювати не лише в процесі засвоєння нового матеріалу, але й закріплення та виконання самостійних завдань. Домашнє ж завдання повинно носити творчий характер, що передбачає використання теоретичних відомостей в різних проблемних ситуаціях. Важливе значення для розвитку свідомості має також проведення вчителем систематичного контролю знань, особливо на перших заняттях.

Свідомість у навчанні потрібно стимулювати. На основі набутих знань учням можна пропонувати підібрати матеріал для виробу, самостійно вибрати необхідні інструменти для його виготовлення тощо. Про свідомість школярів можна вести розмову тоді, коли вони вміють використовувати свої знання на практиці.

Активність учнів може проявлятися в оволодінні теоретичним матеріалом, при виконанні трудових завдань; в намаганні до творчих пошуків у сфері раціональної організації своєї праці та методів її виконання; у здійсненні самоконтролю та правильного оцінювання результатів завершеної роботи.

Сприятливі передумови для розвитку активності створюються у процесі продуктивної праці. Учні намагаються з більшим бажанням виконати завдання якісно та своєчасно, якщо знають, що результати їхньої роботи мають суспільно корисне значення.

Систематичність і послідовність навчання. Свого часу великий педагог К.Д.Ушинський писав, що лише система, звичайно розумна, яка виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, яка наповнена розірваними знаннями, без зв'язку, подібна на комірчину, де немає порядку, де сам господар нічого не знайде; голова, де є лише система без знань, подібна на крамницю, в якій на всіх скриньках є написи, а всередині пусто.

Щоб у школярів формувалася цілісна система знань про основи техніки, технології та організації виробництва, вивчення програмного матеріалу, слід вести в строгій логічній послідовності.

У шкільних навчальних майстернях здійснення цього принципу є реальним тому, що техніко-технологічні відомості подаються не довільно, а виходячи з певних закономірностей. Аналіз навчальних програм показує, що теоретичний матеріал, пов'язаний з обробкою деревини чи металів, зокрема, в 5-ому класі, базується на технологічному процесі виробництва і майже повністю йому відповідає. Наприклад, операції з обробки тонкого листового металу передбачено вивчати в такій послідовності: правлення (вирівнювання), розмічання, різання ножицями, рубання зубилом, обпилювання, свердління отворів, згинання та пресування, з'єднання й оздоблення металевих виробів. Логічна послідовність забезпечується також і при обробці фанери, ДВП та ДСП.

Разом з тим, дотримання принципу систематичності та послідовності не завжди відповідає умові засвоєння інформації "від простого до складного". Зокрема, операція рубання листового металу передує згинанню (пресуванню). Проте за змістом трудових прийомів, складністю їх виконання ці операції можна вивчати в зворотному порядку. Тому, такі особливості навчального матеріалу слід враховувати.

Важливим засобом реалізації принципу систематичності та послідовності є встановлення міжпредметних зв'язків, а також взаємозв'язків між розділами й темами трудового навчання. Так, наприклад, при вивченні будови деревини, її властивостей необхідно використовувати певні знання п'ятикласників з природознавства; при визначенні передаточного числа окремих механізмів потрібно використовувати дії над натуральними числами, що засвоєні в курсі математики та ін.

Діти ще з молодших класів починають ознайомлюватися з прийомами обробки таких матеріалів, з якими вони найчастіше зустрічаються в житті. В 5-ому класі можна використати знання учнів з обробки фанери й тонкого листового металу, уміння роботи з "Конструктором" тощо.

Забезпечення систематичності та послідовності можливе завдяки тісному взаємозв'язку теорії з практикою. Так, виконанню практичних завдань з виготовлення певних виробів повинно передувати вивчення властивостей матеріалів, а також інструментів, що використовуються для їх обробки; засвоєння правил та прийомів роботи та ін. Лише в цьому випадку учні зможуть опанувати знаннями, вміннями й навичками цілеспрямовано, послідовно й систематично.

1.3 Організація навчального процесу

Ефективність діяльності вчителя трудового навчання значною мірою визначається якістю ведення роботи в шкільних майстернях, де перевіряються такі його риси, як технічна підготовка, педагогічна майстерність, організаційні здібності, любов до дітей та своєї справи тощо. Організація уроків трудового навчання передбачає різнопланову навчально-виховну роботу з учнями. На заняттях у навчальних майстернях досягається в основному те, заради чого здійснюється трудова підготовка в загальноосвітній школі: виховання любові до праці, поваги до людей праці; формування теоретичних знань, первинних умінь та навичок з ручної і механічної обробки деревини та металів, з електромонтажних робіт; виявлення і розвиток нахилів та здібностей до певного виду діяльності у виробничій чи невиробничій сферах.

Визначальною складовою частиною як індивідуальної, так і колективної роботи школярів є культура праці. Її формування — важливий компонент політехнізму, забезпечення розуміння становлення виробничих стосунків.

Правильна організація занять має забезпечувати інтелектуальні й трудові дії учнів протягом всього часу. Зміст і характер продуктивної діяльності, рівень технічного й технологічного забезпечення шкільних майстерень зумовлюють вибір форм дитячої праці. Найпоширенішими з них є такі: індивідуальна, ланкова, бригадна, бригадно-індивідуальна, групова, фронтальна, операційно-поточна та ін. На заняттях трудового навчання у 5-ому класі доцільно із самого початку використовувати фронтальну та індивідуальну форми, інколи — ланкову (при виконанні лабораторно-практичних робіт).

При реалізації п'ятикласниками трудових завдань необхідно вести спостереження (слідкувати) за діяльністю як всієї навчальної групи (класу), так і за кожним учнем окремо. Важливим аспектом керування навчальним процесом є вчасне виявлення помилок у роботі дітей, і їх уміле виправлення. Слід зазначити, що перш ніж виправляти похибки в практичних діях школярів, доцільно з'ясувати, чи правильно вони розуміють поставлене завдання. Лише після виявлення й уточнення теоретичних знань учнів з виконання технологічних операцій, учитель може коригувати їхні робочі рухи.

Важливою складовою частиною навчального процесу є темп заняття. Діти, як і дорослі, виконують всі види діяльності в межах певного часу. Через це (як показують дослідження психологів), учитель трудового навчання повинен спочатку виробити темп виконання завдань, а згодом — розвивати швидкісні вміння, і нарешті підготувати учнів до того, щоб вони не лише мали поняття про продуктивність праці, але й уміли якісно виконувати роботу в межах установлених норм. Разом з тим, при виробленні темпу виконання трудових дій учитель повинен враховувати індивідуальні фізіологічні можливості кожної дитини, стан її нервової системи, характер та емоційність.

На всіх етапах практичної діяльності учнів велике значення має нормування праці. Учитель може здійснювати планування своєї роботи на основі визначених для школярів нормативів, кількості й технологічної складності виробів, часу на виконання завдань, а також залежно від наповнюваності класів.

Правильне проведення занять при науковому плануванні запобігає перевтомі дітей. Теорія і практика навчання підтверджують, що причини втомлюваності, нервовості й загального погіршення здоров'я школярів зовсім не лежать у кількості фізичного навантаження, а в загальних умовах виконання роботи, ступені її організованості (точніше неорганізованості) та в режимі використання часу. Причини його непродуктивного використання полягають у відсутності необхідної кількості матеріалів, інструментів, різноманітного обладнання, у невмінні спланувати свою діяльність тощо. Організовуючи й проводячи заняття у майстерні, вчитель повинен прагнути, щоб його робота була взірцем для наслідування.

Основною формою організації навчального процесу в трудовому навчанні є заняття, тобто два спарені уроки тривалістю 45 хвилин кожний. У залежності від дидактичних цілей, вони діляться на різні типи (види), як наприклад: набуття нових знань; формування практичних умінь і навичок; використання знань у практичних роботах; повторення вивченого матеріалу; перевірки знань, умінь і навичок та ін.; найпоширенішим із них є комбіноване заняття. Як правило, воно передбачає здійснення певних структурних елементів (етапів), що є обов'язковими. Зокрема, це:

1. Організаційна частина. Дозволяє визначити готовність школярів до роботи, що проявляється у виконанні правил внутрішнього розпорядку. Важливим аспектом організації заняття є роздавання інструменту й матеріалу. Добре, коли кожне робоче місце передбачає зберігання комплекту різального та вимірювального інструменту. Якщо цього немає, на роздавання й збирання засобів виробництва витрачається значна доля навчального часу.

2. Актуалізація опорних знань (опитування, перевірка виконання домашнього завдання учнями). На цьому етапі йде залучення школярів до розумової, мислительської діяльності. Така перевірка дає можливість вчителеві виявити знання учнів не лише з конкретного розділу чи теми, але й показує розуміння дітьми проблеми міжпредметних зв'язків як основи наукових знань, а також дозволяє коригувати вибір форм і методів подання нового матеріалу.

3. Виклад нового матеріалу. Методи подання інформації можуть бути найрізноманітнішими, в залежності від її змісту, віку учнів та їхньої готовності до сприймання. Обсяг техніко-технологічних відомостей має бути такий, щоб діти могли його засвоїти. Новий матеріал для п'ятикласників слід подавати не відразу, а поступово, за декілька прийомів. Це стосується також і вступного інструктажу до виконання практичного завдання.

4. Закріплення вивченого матеріалу. Проводиться з метою виявлення готовності учнів виконувати трудові прийоми та операції.

5. Самостійна (практична) робота учнів. Досить важливий етап уроку в шкільних навчальних майстернях. Про його ефективність можна судити на підставі виконання завдань школярами; їх вміння використовувати теоретичні знання на практиці; дотримання правил техніки безпеки й культури праці та ін. Все це вчитель визначає в процесі систематичного і послідовного спостереження та контролю за ходом здійснення практичної роботи. Роль педагога на цьому етапі особливо зростає. Необхідно розуміти, що основними завданнями є не лише фіксування того, що відбувається у навчальній майстерні, не лише констатація фактів про виконання роботи одними учнями краще за інших. Результати спостережень повинні стати для вчителя вихідним матеріалом, на основі якого педагог зможе виробити індивідуальний підхід до кожної дитини, вдало здійснювати керівництво самостійними трудовими діями школярів.

6. Підведення підсумків. Кожне заняття у шкільній майстерні, незалежно від значення, складності виконуваного завдання повинно завершуватися підведенням підсумків. Цей етап може бути важливим стимулом діяльності школярів при дидактично правильній його реалізації.

Не доцільно перед закінченням заняття збирати всіх учнів разом зі своїми роботами біля столу вчителя, щоб аналізувати виконані завдання та виставляти оцінки. Адже школярі не завершують роботи одночасно: одні можуть справитися із завданням ще задовго до дзвінка, іншим, як правило, не вистачає відведеного часу. Крім того, як показує практика роботи, стоячи біля столу, п'ятикласники стомлюються від спостережень за багаторазовими вимірами й перевіркою точності. Від такої процедури знижується увага, падає дисципліна, з'являється бажання, щоб швидше завершилося заняття. Тому доцільно здійснювати контроль і оцінювання робіт почергово, зокрема, підходячи до кожного учня на його робочому місці. Вільні учні в цей час можуть прибирати свої робочі місця.

Заняття завершується підведенням загальних підсумків. Учитель може відібрати декілька кращих виробів і продемонструвати перед всією групою, наголосивши, завдяки чому було досягнено високої якості роботи.

Якщо в процесі виконання практичного завдання школярі допускалися серйозних помилок, їх потрібно обов'язково проаналізувати. При необхідності можна ще раз продемонструвати трудові прийоми і залучити до їх повторення учнів, у яких найчастіше виникали проблеми в процесі практичної роботи.

7. Прибирання майстерні. Чергові прибирають приміщення, і якщо не має запитань до вчителя, заняття можна вважати завершеним.

У кожному конкретному випадку структурні елементи комбінованого заняття можуть змінюватися, як за формою, так і за часом реалізації завдань. Але їх основа повинна залишитися, бо це дозволить вчителеві привчати учнів до певної системи в роботі, забезпечить чіткість організації навчально-виховного процесу.

1.4 Методи здійснення трудової підготовки

Успіх реалізації завдань трудового навчання залежить не лише від змісту та складності навчального матеріалу, яким мають оволодіти школярі, але й від засобів, що сприяють цьому. Тому, важливе значення при підготовці вчителя до занять має правильний добір методів навчання, які можуть забезпечити максимальну активізацію пізнавальної діяльності школярів.

Що слід розуміти під поняттям "метод навчання"? У найзагальнішому трактуванні метод виступає як засіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. У дидактиці метод розглядається як обопільний вияв взаємодії суб'єктів процесу навчання: з позиції вчителя, — це використання різноманітних способів, які допомагають засвоювати учням програмний матеріал, сприяють активізації їх діяльності; з боку учнів, — це засоби для відтворення глибинного процесу пізнання, — набуття знань, умінь і навичок. Виходячи з цього, методами трудового навчання можна вважати основні способи діяльності вчителя та учнів, за допомогою яких відбувається оволодівання знаннями, вміннями й навичками, формується науковий світогляд школярів, розвиваються їх творчі здібності, розумові та фізичні задатки.

Зрозуміло, що методи трудової підготовки учнів є загальнодидактичними, але мають свою специфіку. Адже практична діяльність школярів пов'язана не лише із засвоєнням знань та набуттям відповідних умінь і навичок, але й із створенням певних матеріальних цінностей. І засобами навчання тут виступають також знаряддя і предмети праці, трудові й технологічні процеси тощо.

Методи навчання є дуже різноманітні, а тому доцільно звести їх до основних видів (підвидів). Основою класифікації методів можуть виступати: джерела інформації; дидактичні завдання і цілі; ступінь самостійності та глибина мислення школярів тощо.

У теорії та практиці трудового навчання, зокрема в 5-7 класах, найпоширенішою є класифікація за джерелами інформації. Сюди входять такі групи методів:

— словесні (розповідь, пояснення, бесіда);

— практичні (різноманітні вправи, розв'язування техніко-технологічних задач, лабораторно-практичні роботи);

— наочні (демонстрування натуральних об'єктів, інструментів і пристроїв, а також наочного приладдя, показ трудових прийомів та операцій учителем, спостереження учнів).

Слід зазначити, що часто до словесних методів відносять також інструктаж. Ми вважаємо, що за поданою класифікацією його доцільно прийняти як комбінований метод, бо він, крім елементів пояснення та бесіди, передбачає демонстрування об'єктів праці, інструментів, верстатного обладнання, різноманітних графічних зображень, показ трудових прийомів, а також включає елементи лабораторно-практичних робіт. Тобто в інструктажі є поєднання всіх трьох груп методів здійснення навчально-виховного процесу.

Досить практичною вважається також класифікація, в основу якої покладено діяльність, скеровану на розв'язання дидактичних завдань і цілей. Це, наприклад, методи:

— набуття нових знань;

— формування умінь і навичок, застосування знань на практиці;

— перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок та ін.

Особливою є класифікація методів за характером навчально-пізнавальної діяльності школярів, тобто за ступенем їх активності, самостійності та глибини мислення. Ці методи можна охарактеризувати, як:

— відтворюючі (репродуктивні, пояснюючо-ілюстративні);

— пошукові (проблемний виклад, частково-пошукові, дослідницькі, творчі).

Проте жодна з існуючих під сучасну пору класифікацій не може бути універсальною. Це пояснюється тим, що кожний із методів навчання (наприклад, бесіда) може застосовуватися для реалізації кількох дидактичних завдань з відповідною активізацією пізнавальної діяльності школярів, і навпаки, для розв'язання конкретного завдання (наприклад, формування знань п'ятикласників) можна використати різні групи методів. Однак, при цьому слід також пам'ятати, що кожний метод має лише свої певні особливості, які дозволяють успішно застосовувати його на конкретному етапі навчально-виховного процесу. Саме ними, в першу чергу, повинен керуватися вчитель при відборі способів своєї роботи з учнями. Коротко охарактеризуємо методи з позиції цих особливостей, що зумовлює їх використання у навчальному процесі.

Традиційно широко в трудовому навчанні застосовуються словесні методи. Хоча зміст занять у шкільних майстернях пов'язаний із матеріальними, технічними об'єктами, це не означає, що живе слово вчителя відіграє меншу роль, ніж наочність чи практична робота. Правда, співвідношення словесних методів із наочними та практичними в трудовій підготовці, порівняно з іншими навчальними предметами, суттєво відрізняється.

Розповідь вчителя носить описово-повідомлюючий характер викладу нового навчального матеріалу. Вона містить лише вірогідні й науково-перевірені факти, будується за певним раціональним планом. Матеріал подається так, щоб були зрозумілими основні думки. Побудова розповіді базується на певних вимогах, як, наприклад: логічна послідовність та чіткість викладу, ясність, образність, доказовість, правильність мови, використання аналогій і порівнянь. На заняттях у майстернях розповідь використовують порівняно рідко. При роботі з п'ятикласниками за її допомогою можна повідомляти правила внутрішнього розпорядку й техніки безпеки, ознайомлювати з основними завданнями трудової підготовки в українській школі, з головними галузями виробництва. Розповідь здебільшого застосовується у вступному занятті, на початковому етапі вивчення конкретної програмної теми тощо. Підтримувати активність учнів на уроці можна шляхом періодичного звернення до школярів з метою повторення висловленого вчителем певного поняття або факту чи повідомлення дітьми відомих їм явищ, що стосуються виучуваного питання.

У процесі реалізації навчальних завдань розповідь часто переходить у пояснення; залежно від змісту програмного матеріалу, вони можуть чергуватися. Під поясненням слід розуміти словесне роз'яснення, тлумачення, аналіз та обгрунтування предметів, явищ, процесів, принципів дії інструментів, пристроїв, верстатів, а також доведення різних положень, закономірностей тощо. Питома вага пояснення у трудовому навчанні є набагато більшою, ніж розповіді, адже особливість техніко-технологічних відомостей саме в тому, що потрібно розкрити не наявність факту (результат), а умови його виникнення та розвитку (причинно-наслідкові зв'язки). Пояснення обов'язково супроводжується демонструванням; механізми їх реалізації залежать від конкретної педагогічної ситуації. За своєю формою пояснення повинно бути чітким, логічним та переконливим; у ньому використовується лише достовірна інформація, загально прийнята науково-технічна термінологія; графічні зображення виконуються строго за прийнятими стандартами та ін.

Розглядаючи суть пояснення як методу навчання, слід звернути увагу на його основні недоліки. Одним із них є низька активність учнів у навчальному процесі. Активною дійовою особою є вчитель, який подає знання у готовому вигляді. Школярам належить лише запам'ятати отриману інформацію і могти її відтворити. Але увага дітей, особливо п'ятикласників, часто розсіюється, вони відволікаються. Тому техніко-технологічні відомості можуть сприйматися неосмислено.

Щоб підвищити ступінь активності учнів при вивченні нового матеріалу, необхідно залучати їх до обговорення засвоюваних фактів, явищ процесів. Їх потрібно змусити не лише слухати, але й розмірковувати, думати, осмислювати в процесі сприйняття інформації. Одним із ефективних засобів активізації учнів може бути використання методу бесіди, тобто запитально-відповіддєвого способу спілкування з дітьми, коли шляхом постановки перед школярами запитань і спільних з ними логічних суджень учитель приводить їх до певних висновків, які складають суть виучуваного матеріалу. Не випадково бесіду із засвоєння нової інформації часто називають евристичною (в перекладі з грецького слово "еврика" означає "знайшов"). У процесі такої розмови вчителя з учнями педагогові потрібно бути не екзаменатором, а співрозмовником. Причому питання мають йти не лише від учителя, але й від школярів.

Плануючи бесіду з п'ятикласниками, педагог повинен враховувати її особливості. Зокрема, щоб мислити, обмірковувати, робити висновки, потрібно мати певний запас знань, тому діалог можна будувати на базі вже наявної інформації чи досвіду школярів із виучуваної проблеми.

Для ведення бесіди вчителеві необхідно скласти так званий питальник, тобто перелік запитань до учнів, які діляться на цільові та підтримуючі. Підтримуючі (або коригуючі) запитання допомагають вести бесіду, підтримувати розмову; цільові забезпечують досягнення мети в засвоєнні програмного матеріалу. Запитання повинні бути такими, щоб вони стимулювали мислення дітей, активізували їх до діяльності.

З точки зору дидактичної ролі, яку може відігравати бесіда як метод навчання, розрізняють три її основні види: а) вступна; б) така, що несе нову інформацію; в) закріплююча.

За допомогою вступної бесіди учнів готують до роботи: здійснюють організацію класу до заняття, перевіряють чи узагальнюють раніше набуті знання, створюють атмосферу готовності школярів до сприймання нового матеріалу.

Бесіда на засвоєння нової інформації є доречною тоді, коли попередній теоретичний та практичний досвід п'ятикласників тісно пов'язаний із знаннями й уміннями, які належить сформувати. Слід зазначити, що при її проведенні багато часу доводиться витрачати на виправлення неповних і неточних відповідей, їх коригування, підведення учнів до правильних висновків. Тому таку бесіду доцільно використовувати тоді, коли необхідно в чомусь глибоко розібратися, переконатися, щось уточнити, довести, проаналізувати та ін. Це може бути вивчення графічної документації, технологічного процесу, розв'язання завдань з вибору матеріалів для виробів, підбору інструментів тощо.

Закріплююча бесіда, як правило, застосовується після розповіді або пояснення вчителем загальних техніко-технологічних відомостей, які необхідно розширити та поглибити.

Значну роль в активізації навчального процесу відіграють методи, що грунтуються на різних типах наочності. В психолого-педагогічних дослідженнях поняття наочності охоплює всі види людського сприймання (зоровий, слуховий, дотиковий). При роботі з п'ятикласниками можна використовувати такі демонстрації, як:

1. Показ натуральних об'єктів та процесів (сюди входять роздатковий матеріал, макети, моделі, інструменти й пристрої, зразки виробів і матеріалів, покази трудових прийомів та операцій).

2. Використання різноманітних зображень (технічних рисунків, ескізів, креслень, кінематичних та електричних схем).

3. Застосування статичних (слайди, діафільми, кодопозитиви) і динамічних (кіно-, відеофільми й телебачення) інформаційних технічних засобів навчання.

Наявна матеріально-технічна база більшості шкільних навчальних майстерень в Україні не завжди дозволяє використовувати названі вище різновиди наочності. Але й те, що є в розпорядженні шкіл, необхідно вміло застосовувати. Цьому, на наш погляд, сприятиме дотримання певних вимог до демонстрацій.

По-перше, використання наочності повинно бути дидактично оправданим; учням необхідно знати, що саме і з якою метою вони мають спостерігати, на які елементи слід звернути особливу увагу тощо (аспект доцільності).

По-друге, об'єкт спостереження має бути чітко видимий з усіх учнівських місць. Тому таблиці, плакати, стенди, моделі, макети, що є в одному екземплярі, повинні бути належних розмірів та пропорцій, щоб їх застосування не вносило сум'яття й незрозумілість при викладі програмного матеріалу. Якщо графічна наочність несе багато інформації текстового характеру і є нерозбірливою на певній відстані, її доцільно виконати на аркуші паперу А4 або А3 і скопіювати, щоб забезпечити нею кожне робоче місце (аспект доказовості).

По-третє, наочні посібники, які копіюють натуральні об'єкти, повинні якнайточніше передавати їх внутрішній і зовнішній характер (аспект достовірності).

По-четверте, ефективність навчального процесу підвищується в тому випадку, коли використовувні засоби впливають одночасно на зір, слух, дотик, та ін.; показ натуральних об'єктів доцільно супроводжувати їх графічними зображеннями (аспект комплексної дії).

По-п'яте, при вивченні внутрішньої будови машин і механізмів, складних пристроїв та інструментів, їх необхідно подавати в розрізі; окремі ділянки зафарбовувати в різні кольори. Слід використовувати всі можливості для демонстрації явища або процесу в русі; більш наочно показати будову і принцип роботи механізму, взаємодію його частин дозволяють діючі моделі та макети, виготовлені вчителем і учнями старших класів (аспект зорового ефекту).

Окремим видом демонстрації вважають практичний показ учителем трудових дій. Її завданням є формування у школярів конкретних образних уявлень про способи виконання робочих рухів, їх структуру та послідовність. Показ трудових дій доцільно здійснювати в такій послідовності:

— цілісний показ в робочому темпі;

— розчленована демонстрація окремих елементів дії як в робому, так і в сповільненому темпах;

— цілісний показ у сповільненому, а пізніше (в поєднанні з розповіддю, поясненням або бесідою) в нормальному темпі.

Особливе місце в системі методів трудового навчання займає інструктаж. Як було зазначено вище, це складний, комплексний метод, який поєднує бесіду, пояснення, показ практичних дій з демонструванням предметів і засобів праці та ін. Його проводять перед виконанням самостійних, практичних робіт на занятті, в їх ході та по завершенні. Відповідно розрізняють три види інструктажу: вступний, поточний і заключний.

Вступний інструктаж проводять для всього класу, ланки або окремих учнів (залежно від форми організації праці) перед самим початком практичних дій. Враховуючи характер роботи (чи учні вперше виконують вправу, чи мова йде про вже відомі операції, що застосовувалися при розв'язуванні інших трудових завдань), змінюються акценти інструктування.

Вступний інструктаж може містити такі основні структурні елементи: оголошення мети і завдань практичної роботи; ознайомлення з технічною та довідковою документацією; організація робочого місця для виконання трудових дій; показ прийомів виконання роботи; виявлення найтиповіших помилок, яких слід уникати; ознайомлення із способами контролю якості виконання роботи; засвоєння правил техніки безпеки. На перших порах формування у п'ятикласників первинних знань і вмінь ці елементи мають бути обов'язковими. Крім цього, між ними повинні знаходитися й проміжні ланки.

Відомо, що учнями 5-го класу не під силу одночасно сприйняти й осмислити всі етапи роботи, послідовність та зв'язок між ними. Установка на виконання практичного завдання має здійснюватися поетапно, із синхронним демонструванням учителем усіх трудових рухів і дій (як основних, так і допоміжних). Важливого значення набуває правильне використання форми інструктування (усної, письмової, письмово-графічної). При роботі з п'ятикласниками доцільно їх поєднувати, разом з тим, надавши перевагу письмово-графічним. Уміле використання технологічних карт та іншої технічної документації з поєднанням доцільних наочних засобів стимулюють мислення школярів, сприяють розвиткові просторової уяви.

Поточний інструктаж служить корекції діяльності учнів у процесі виконання практичної роботи. Його зміст і методика суттєво відрізняється від вступного, тим, що є більше диференційованим за характером виконання завдань.

У процесі роботи вчитель повинен тримати в полі зору всіх дітей, спостерігати їхні дії і при потребі консультувати їх.

Часто педагоги не надають належного значення поточному інструктажеві, вважаючи, що при виконанні самостійних робіт їх функції можуть обмежуватися лише спостереженням. Існує думка, що неможливо наперед передбачити відхилення в діях школярів, тому немає необхідності планувати поточне інструктування. Звичайно, у 5-ому класі важко (ще належним чином не знаючи особливостей і можливостей кожного учня) змоделювати їх дії, визначити типові помилки, технологічні та інші відхилення в роботі. Але, вчитель трудового навчання повинен добре уявляти собі основні етапи й послідовність формування в п'ятикласників первинних знань і вмінь, знати характер виконання практичної роботи. Це і дозволить планувати поточний інструктаж (зокрема цільові обходи робочих місць, перевірку основних етапів виконання завдання тощо).

Якщо відхилення від правильних дій спостерігаються в одного чи кількох учнів, то інструктування здійснюється індивідуально. Коли виявлено типові помилки в більшості учнів, тоді роботу всього класу доцільно припинити й провести повторне фронтальне інструктування.

Заключний інструктаж застосовують з метою підведення підсумків самостійної діяльності школярів на занятті. Його зміст залежить від середнього рівня сформованості знань, умінь, а можливо й навичок у п'ятикласників. Він повинен передбачати аналіз недоліків та успіхів учнів у роботі, містити порівняльну характеристику результатів їх праці тощо. При проведенні заключного інструктажу можна разом із школярами обговорювати шляхи ефективнішого виконання трудових завдань, визначати перспективи на майбутнє, давати вказівки до підготовки наступних уроків.

Зміст і форми інструктування п'ятикласників визначаються особливостями використання систем трудового навчання. У 5-ому класі вчитель ще немає повної інформації про рівень підготовки школярів, їх фізичних можливостей та ін. Через те, зокрема при вивченні теми "Обробка деревини", доцільно застосувати предметно-операційну систему. Суть її полягає в тому, що навчання базується на об'єктах практичної діяльності учнів. Педагог разом із дітьми підбирає виріб, єдиний для всіх. Вступний інструктаж при цьому проводиться фронтально; його змістом буде аналіз конструкції предмету праці, складання технологічної послідовності виготовлення виробу, підготовка інструментів та матеріалів. Інструктування доцільно проводити з використанням розповіді, пояснення, бесіди, демонстрацією зразків виробів, матеріалів, різноманітної технічної документації. Це сприятиме активізації навчально-пізнавальної діяльності п'ятикласників, допомагатиме їм в організації, плануванні та контролі виробничого процесу.

Наступне поетапне засвоєння операцій і виготовлення виробу передбачає проведення вступних інструктажів перед початком роботи для всього класу й поточних — для окремих учнів, у яких виникатимуть певні проблеми в процесі їх діяльності. Якщо в класі є діти, які значно випереджатимуть однокласників у виконанні трудових завдань, вступне інструктування доцільно проводити в комбінованому вигляді. Для п'ятикласників, які працюють за планом, здійснюється фронтальне інструктування. В цей час учні (учень), які випереджують графік освоєння технологічних операцій, проробляють своє завдання за письмово-графічними картами. Після того, як основна група приступила до практичної роботи, вчитель має співбесіду з іншими школярами на основі опрацьованого матеріалу, результати якої дозволяють їм (або навпаки) реалізувати наступний етап трудових дій.

Незалежно від використовуваних систем навчання, виконання початкових трудових дій школярами, зокрема при вивченні теми "Обробка деревини", повинно здійснюватися на основі повного і детального інструктування. Лише пізніше (при її завершенні і переході до інших) педагогові доцільно обмежувати спектр своїх настанов, а більше привчати дітей до самоконтролю й самоаналізу при вирішенні виробничих питань.

Найбільшою проблемою здійснення навчально-виховного процесу вважають активізацію пізнавальної діяльності школярів. Важливою умовою її реалізації є удосконалення форм і методів трудового навчання. Цього можна досягти такими шляхами і способами, як:

1. Використання евристичної бесіди.

2. Розв'язання виробничо-технічних задач, які потребують мислення, пошуків кращого варіанту і розв'язку. Їх структура повинна передбачати сукупність взаємопов'язаних проблемних ситуацій, послідовне вирішення яких розкриватиме закономірності побудови об'єктів, сприятиме проведенню аналізу й порівняння всіх характеристик з метою вибору оптимальних параметрів.

3. Самостійна розробка учнями технологічних процесів.

4. Виконання завдань творчого характеру. Це може бути раціоналізація організації праці п'ятикласників, вибір способів обробки заготовок, розробка пропозицій з економії робочого часу, матеріалів, енергоресурсів, підвищення продуктивності праці тощо.

5. Посилення проблемно-пошукового напрямку діяльності учнів.

1.5 Загальні вимоги до обладнання робочих місць

Однією з необхідних умов успішної роботи п'ятикласників на заняттях трудового навчання є створення відповідної матеріально-технічної бази майстерень. При здійсненні цієї вимоги вчитель повинен керуватися "Положенням про навчальні майстерні", а також "Типовими переліками навчально-наочних посібників та навчального устаткування для загальноосвітніх шкіл" (Київ, 1984.- 194 с.).

Звичайно, в сучасних умовах розвитку української школи важко сподіватися на оптимальне забезпечення трудового процесу. Але, педагогам, керуючись виробленими принципами раціонального режиму праці й відпочинку, потрібно створювати в майстернях сприятливе навчально-виробниче середовище.

Під навчально-виробничим середовищем слід розуміти всі чинники, які характеризують організацію робочих місць, інструментів, верстатів, пристроїв, наочності, освітлення, мікроклімат приміщення; також враховуються вимоги ергономіки, які визначають функційні можливості людини в трудовому процесі, її оптимальні співвідносини з оточуючим середовищем.

Якщо меблі та навчальне обладнання неповною мірою відповідають сучасним вимогам організації праці, то це може сприяти підвищеній втомлюваності школярів, формувати негативне ставлення до роботи. Найкорисніша чи найнеобхідніша діяльність, що виконується дітьми в погано організованих умовах чи з примусу, може також виробляти стійке несприйняття будь-якої праці взагалі. Це означає, що виховне значення має не праця сама по собі, а ті соціально-економічні, організаційно технічні та інші умови, в яких вона здійснюється.

Формування практичних умінь та навичок, розвиток творчих здібностей кожного школяра значною мірою залежить від раціональної організації робочого місця — первинної ділянки майстерні, на якій зосереджені основні елементи навчального процесу. При реалізації відповідного завдання педагог повинен враховувати особливості технологічного процесу, форми та методи організації праці, вікові особливості школярів, характер практичної діяльності.

Організовуючи робочі місця для п'ятикласників, учитель трудового навчання має дотримуватися певних вимог. До основних слід віднести наступні:

1. Створення достатнього робочого простору, який дозволятиме працюючому здійснювати всі необхідні переміщення в процесі реалізації навчально-трудових завдань.

2. Забезпечення необхідних фізичних, зорових, слухових та інших зв'язків між учнем та обладнанням, між членами трудового учнівського колективу, між школярами та вчителем.

3. Оптимальне розташування робочих місць у приміщеннях шкільних майстерень, залежно від виду обробки матеріалів.

4. Визначення допустимих параметрів для чинників робочого середовища (шуму, вібрації, освітлення, теплового й повітряного режиму).

5. Забезпечення необхідних способів захисту працюючих від дії небезпечних та шкідливих виробничих впливів (фізичних, хімічних, біологічних і психофізіологічних).

6. Передбачення заходів, що запобігають передчасній втомлюваності учнів або знижують рівень втоми, не допускають виникнення психофізіологічних стресів чи появи помилок у їх діяльності.

Доцільно зазначити, що правильна організація робочого місця відповідно до вимог НОП сприяє підвищенню продуктивності праці та якості виконання практичних завдань п'ятикласниками на 2-2,5 %.

Доведено також, що коли учень сидить на стільці, який не відповідає його зростові, розхід енергії збільшується на 22 %, а при дуже зігнутій позі — на 40 %.

Тому, якщо немає можливості обладнати майстерні відповідними меблями промислового виробництва, їх необхідно виготовити своїми силами в процесі продуктивної праці школярів. Це дасть можливість забезпечити трудову діяльність учнів відповідно до вимог навчального процесу, й одночасно виховуватиме в них бережливе ставлення до шкільного майна.

Розділ ІІ. Планування та проведення занять у шкільних майстернях

2.1 Вступне заняття

Питання, що підлягають висвітленню:

Завдання і зміст трудового навчання в українській школі.

Продукція шкільних навчальних майстерень. Узагальнення знань школярів про вироби і їх місце в житті людей; ознайомлення з об'єктами праці учнів попередніх класів (огляд виставки учнівських робіт). Бесіда "Своїми руками створювати диво".

Правила внутрішнього розпорядку, загальні правила безпеки праці, виробничої санітарії та особистої гігієни.

Організаційні питання (розподіл робочих місць та обов'язків за учнями; розподіл їх у ланки та бригади; вибори учнівського самоврядування).

Загальні методичні рекомендації проведення заняття.

Перед вступним заняттям учитель трудового навчання повинен мати обширну інформацію про учнів 5-го класу, які вперше переступлять поріг навчальної майстерності. Всі необхідні відомості, що стосуються уподобань школярів, їх можливостей, нахилів, а також ставлення до праці, можна отримати в педагога, який працював з ними в початкових класах. Обов'язковою повинна бути інформація про дефекти зору, слуху, особливості характеру окремих школярів тощо. Недоцільно вчителеві самому виявляти це на вступному занятті тому, що така процедура є нетактовною стосовно учнів, які мають певні фізичні вади, відхилення, і вони в черговий раз можуть стати об'єктом насміхань з боку однокласників.

Слід також пам'ятати, що п'ятикласники потрапляють у цілком нову й незвичну атмосферу, тому необхідно подбати про те, щоб вона сприяла психологічному настроєві, позитивним емоціям дітей, стала для них близькою, звичною.

Вступне заняття рекомендуємо проводити в столярній майстерні. Його можна розпочати із узагальнення знань школярів про вироби та їх місце в житті людей.

Доцільно наголосити, що всі предмети, які нас оточують, мають своє конкретне призначення; про деякі з них учні дізнаватимуться в процесі своєї подальшої роботи. Працюючи, вони виготовлятимуть вироби, які можуть мати найрізноманітніше застосування. Якість роботи залежатиме від багатьох чинників, зокрема, від їх ставлення до виконуваних завдань, від сумлінності в опануванні знаннями і вміннями, необхідними для досягнення цілей. П'ятикласників можна ознайомити із найкращими роботами їх попередників, а також учнів старших класів, використовуючи для цього експонати постійно діючої виставки. Це матиме значний виховний ефект.

Коли діти зацікавляться представленими виробами, дізнаються про їх практичне застосування, усвідомлять доцільність свого перебування в шкільній майстерні, необхідно ознайомити їх із загальними завданнями та змістом трудового навчання в українській школі. А завершити підготовчий етап у вступному занятті можна бесідою "Своїми руками створювати диво". У розмові доцільно використати інформацію про народних умільців регіону, заслужених працівників певної галузі тощо. Це дозволить педагогові виявляти уподобання дітей, одночасно ознайомлюючись із класом.

Ефективність формування в учнів теоретичних знань, практичних умінь і навичок, а також виховання поваги до праці та людей праці, бережливого ставлення до шкільного майна великою мірою залежить від першопочаткового ознайомлення школярів з організацією своєї роботи. Тому, на вступному занятті їх необхідно ознайомити з поняттям робочого місця та його організацією. П'ятикласникам слід пояснити, що робоче місце — це обмежена виробнича площа шкільної майстерні, закріплена за окремим учнем, ланкою чи бригадою для виконання певного трудового завдання або операції. Організація робочого місця — це система заходів щодо його оснащення засобами і предметами праці, їх розташування в певному порядку. Ознайомлюючи школярів із відповідними поняттями, доцільно проводити паралелі між роботою в шкільній навчальній майстерні та на виробництві. В учнів повинно формуватися розуміння, що трудове навчання — модель виробничих стосунків.

Оскільки за учнями закріплюють постійні робочі місця на тривалий час, їх необхідно правильно підібрати (відповідно до зросту та інших фізичних даних дітей). Тут може знадобитися інформація про п'ятикласників, якою поділиться вчитель початкових класів. Робочі місця (верстаки) та їх матеріально-технічне оснащення повинні відповідати віковим, психофізіологічним особливостям учнів й сучасним вимогам науково-технічного прогресу.

Провівши розподіл робочих місць, необхідно ознайомити школярів із вимогами щодо поведінки на заняттях у шкільних навчальних майстернях, тобто правилами внутрішнього розпорядку та загальними правилами безпеки праці. Основні з них доцільно записати в робочі зошити, зокрема:

1. Перед початком занять.

Вчасно приходити в майстерню, маючи з собою щоденник, зошит, підручник, креслярський інструмент, а також робочий одяг.

Акуратно одягнути спецодяг, щоб не було звисаючих кінців; на голову надіти берет чи косинку.

Зайняти своє робоче місце.

2. На початку занять.

Оглянути своє робоче місце й підготувати його до роботи.

При наявності на ньому видимих пошкоджень або несправностей, звернутися до вчителя і виконати всі його вказівки.

3. Під час роботи.

Дотримуватися трудової дисципліни:

а) виконувати завдання лише на своєму робочому місці й без дозволу вчителя не залишати його;

б) дбайливо берегти інструменти й обладнання, не використовувати їх не за призначенням;

в) без потреби не крутити ручки і важелі верстатів, не вмикати будь-які електричні прилади без дозволу вчителя;

г) без необхідності не розмовляти, не заважати працювати іншим;

д) припиняти роботу за вказівкою вчителя і слухати його пояснення;

4. Під час перерви.

Чергові провітрюють майстерню, всі інші учні залишають приміщення.

Після перерви необхідно зайняти своє робоче місце і продовжувати роботу.

5. Перед закінченням занять.

За вказівкою вчителя завершити роботу, витерти й покласти на місце інструменти.

Прибрати своє робоче місце; прибирання здійснювати щіткою, не можна здувати або змітати руками стружки, ошурки, тирсу.

Здати виконану роботу вчителеві, почистити одяг, помити руки.

Звичайно, неможливо все це засвоїти учням на одному занятті. Тому потрібно систематично і послідовно привчати школярів до наукової організації праці через правила внутрішнього розпорядку, яких необхідно постійно дотримуватися.

Щоб пересвідчитися, що діти добре засвоїли правила безпечної праці, учителеві доцільно провести усне фронтальне опитування. Для цього можна використати такі запитання: Яких правил внутрішнього розпорядку слід дотримуватися під час роботи в шкільних майстернях? Який повинен бути зовнішній вигляд учня під час роботи в майстерні? Як потрібно доглядати робоче місце? Яких правил культури праці слід дотримуватися в шкільній майстерні? Що повинен зробити учень перед закінченням занять у майстерні?

Проте цим обмежуватися не можна. Необхідно і в майбутньому систематично, від заняття до заняття, контролювати дотримання правил внутрішнього розпорядку та безпеки праці при виконанні конкретних операцій.

Особливо п'ятикласників необхідно націлювати на те, що неуважне ставлення до роботи з порушенням правил техніки безпеки може привести до нещасних випадків. Учні повинні вчитися подавати як собі, так і своєму товаришеві першу медичну допомогу. Через те варто занотувати і вивчати з дітьми способи подання медичної допомоги при найпоширеніших видах травматизму в шкільних навчальних майстернях.

Дрібні порізи. У цьому випадку чистою марлею або ватою, змоченими в перекисі водню, знімають із рани бруд і заливають її йодом. Після чого на рану накладають декілька шарів чистої марлі, поверх них кладуть вату і забинтовують.

При порізах не можна промивати рану водою, щоб не занести в неї мікробів. Перед тим, як перев'язувати відкриті рани, необхідно помити руки з милом.

Запорошення очей. Якщо в око потрапила порошина, потрібно чистими руками взяти за верхнє віко, відтягнути його і спробувати змити чужорідний предмет сльозою. Коли це зробити не вдається, на око слід накласти чисту пов'язку і звернутися до лікаря.

Опіки. Якщо доторкнутися до робочої частини інструменту зразу після роботи, можна отримати незначний опік. На це місце потрібно прикласти примочку з розчину питтєвої соди або марганцю і перев'язати бинтом. Якщо опіки значні, на шкірі можуть з'явитися пухирі. Такого потерпілого потрібно скерувати до шкільного медпункту. Категорично забороняється проколювати або розрізати пухирі.

Скалки. Якщо торкатися країв заготовки, особливо торців клеєної фанери при випилюванні лобзиком, у руку можна загнати скалку. Це може трапитися і під час змітання руками металевих ощурок.

Місце навколо скалки змащують йодом. Потім беруть голку чи булавку, її гостру частину змочують спиртом або йодом і витягують з руки чужерідне тіло. Рану змащують йодом і зав'язують бинтом.

Удари. У процесі роботи часто доводиться користуватися молотком або киянкою. Коли це робити невміло, можна травмуватися. На вдарене місце накладають пов'язку, а поверх неї кладуть тампон із льодом або холодною водою і тримають приблизно 15-20 хвилин.

Якщо є можливість, слід змоделювати способи надання медичної допомоги, залучаючи до цього учнів.

Висвітливши питання, які стосуються безпеки праці, виробничої санітарії та особистої гігієни, доцільно провести вибори органів самоврядування. Якщо класи нараховують більше 27 учнів і розділюються при цьому на дві групи, то для успішного керування кожною з них вибираються старости. Для допомоги старостам можна призначити відповідальних за санітарний стан, за підготовку та роздачу інструментів і матеріалів, контролерів за якістю виробів та ін.

Завершити вступне заняття доцільно відповідями на запитання учнів та ознайомленням їх з планами на майбутнє стосовно об'єктів практичної діяльності.

2.2 Обробка деревини (24 год.)

Тематичне планування програмного матеріалу

Заняття 1. Техніко-технологічні відомості про деревину

та деревні матеріали (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Охорона природи — важливий обов'язок кожного громадянина і всього людства. Найпоширеніші (для певної місцевості) породи дерев, які мають промислове застосування; будова дерева, що росте. Узагальнення відомостей школярів про деревину та її структуру, набутих у початкових класах.

Уявлення про отримання шпону й виготовлення фанери; її будова та основні фізико-механічні властивості. Одержання деревоволокнистих (ДВП) і деревостружкових (ДСП) плит, їх використання.

Порівняльний аналіз фізико-механічних властивостей дошки, фанери, ДВП і ДСП.

Лабораторно-практичні роботи. Визначення порід дерев за їх зовнішніми ознаками (розмірами й формою листя, хвої, структурою кори та ін.).

Вивчення будови фанери, визначення її особливостей. Ознайомлення з механічними властивостями дошки, фанери, ДВП і ДСП, порівняння їх на міцність, твердість, пружність, пластичність.

Міжпредметні зв'язки. Природознавство: листяні та хвойні породи дерев. Фізика: початкові відомості про будову речовини.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення з професією столяра.

Заняття 2. Поняття про моделювання та конструювання виробів із фанери, ДВП і ДСП (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Відомості про моделі та моделювання. Основні принципи моделювання і конструювання дерев'яних виробів (простота і легкість виготовлення, міцність, низька собівартість, естетичність оформлення тощо). Поняття про дизайн. Ознайомлення із зразками виробів, їх аналіз. Найпростіші конструктивні елементи деталей та їх використання у залежності від цільового призначення.

Зображення виробів на кресленнях. Поняття про графіку як засіб передавання технічної думки людей. Узагальнення графічних знань, набутих у початкових класах. Види графічної документації (креслення, ескіз). Наочні зображення. Послідовність читання креслення (ескіза) виробу.

Лабораторно-практичні роботи. Аналіз варіантів конструкцій виробів певного призначення і вибір зразка для виготовлення. Визначення за зображеннями видів графічної документації. Читання креслень (ескізів) предметів плоскої форми.

Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури. Креслення: правила читання креслень; поняття про технічний рисунок, креслення, ескіз.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення з професією конструктора.

Заняття 3. Планування послідовності виготовлення виробів із фанери, ДВП і ДСП (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Поняття про технологічну послідовність виготовлення виробу; технологічна карта. Визначення розмірів, необхідних для виконання предмета. Проведення вимірювань; основний контрольно-вимірювальний інструмент.

Правила виконання ескізів (робочих креслень) предметів плоскої форми. Поняття про масштаб. Нанесення розмірів на графічних зображеннях (позначення радіуса, діаметра, квадрата, товщини плоскої деталі).

Практичні роботи. Планування послідовності операцій (під керівництвом учителя). Формування умінь роботи з контрольно-вимірювальним інструментом. Виконання ескіза (або робочого креслення) об'єкта праці школярів.

Міжпредметні зв'язки. Математика: натуральні числа; масштаб; геометричні фігури; побудова відрізка заданої величини. Креслення: послідовність виконання креслення предмета; ескізування.

Заняття 4. Розмічання і розкрій заготовок (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Вибір та підготовка матеріалів для виробів. Призначення операції розмічання; інструменти і пристрої. Способи розмічання плоских заготовок (інструментами, за шаблоном, через копірку). Геометричні побудови при розмічанні фанери, ДВП чи ДСП (побудова відрізків різної величини та їх поділ, проведення паралельних прямих, побудова кутів, дуг, кіл і їх поділ, виконання спряжень). Раціональне використання матеріалів; поняття про припуск на обробку.

Розкрій матеріалів. Дрібнозуба ножівка. Прийоми пиляння по прямій лінії. Правила безпечної праці при розмічанні та розкроюванні заготовок.

Практичні роботи. Виконання у робочому зошиті в клітинку, а також безпосередньо на матеріалі окремих геометричних побудов. Розмічання заготовок.

Пиляння прямолінійних контурів заготовок дрібнозубою ножівкою.

Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури; побудова відрізка заданої величини; паралельне перенесення; ламана лінія; замкнена ламана, многокутник; побудова кутів, дуг та кіл.

Заняття 5-6. Випилювання контурів деталей (виробів) (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Призначення та будова ручного лобзика; прийоми роботи. Випилювання простих і складних зовнішніх контурів предмета. Випилювання внутрішніх контурів. Виконання отворів у заготовці (шилом або свердлом). Пристрої для випилювання. Уявлення про роботу електричного лобзика. Правила техніки безпеки при випилюванні лобзиком.

Практична робота. Випилювання деталей виробів.

Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури; поняття радіуса й діаметра; крива лінія, замкнена крива, ламана лінія, многокутник.

Заняття 7. З'єднання деталей із фанери, ДВП і ДСП (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Загальні відомості про з'єднання деталей виробу: на клею, цвяхами, шурупами, нагелями та ін. Умови вибору з'єднання для виробів із фанери, ДВП і ДСП. Підготовка деталей та їх припасування (рашпілем, напилком).

Клейове з'єднання. Відомості про приготування столярного клею. Пристрої для клеєння. Правила та прийоми склеювання.

З'єднання деталей дрібними цвяхами і шурупами. Правила безпечної праці.

Практична робота. Вибір способу з'єднання у залежності від виду деревного матеріалу, а також призначення виробу; підгонка та припасування з'єднуваних деталей; виконання з'єднання, перевірка його правильності й надійності.

Міжпредметні зв'язки. Математика: прийоми вимірювання та контролю. Фізика: тертя, сила тертя. Креслення: правила читання креслень.

Заняття 8-9. Оздоблення виробів із фанери, ДВП і ДСП (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Естетичні вимоги, що ставляться до готових виробів із фанери, ДВП і ДСП. Зачищення і кінцева обробка (напилком та абразивною шкуркою) поверхонь виробу.

Способи оздоблення виробів (випалювання, покриття фарбами і лаками). Призначення, будова та принцип дії приладу для випалювання (пірографа). Прийоми нанесення візерунків.

Фарбування та лакування виробів із фанери, ДВП і ДСП. Правила безпечної праці при виконанні оздоблювальних операцій.

Практичні роботи. Організація робочих місць при оздобленні. Виконання опоряджувальних робіт. Контроль за розмірами виробів і якістю оздоблення їх поверхонь. Аналіз виконаних робіт. Підведення підсумків.

Заняття 10-12. Комплексні роботи (6 год.).

Застосування знань та вмінь, набутих з обробки деревних матеріалів, для виготовлення різноманітних виробів. При потребі час, відведений на підтему, може бути використаний на розсуд учителя.

Загальні методичні рекомендації до проведення занять

Розпочинати вивчення п'ятикласниками конструкційних матеріалів доцільно з деревини тому, що робота з нею (і матеріалами на її основі) є простішою за логікою психологічного сприйняття та умовами фізичної реалізації, порівняно з обробкою листового металу. Деревина добре знайома школярам з курсу природознавства за початкову школу; деякі знання про неї учні почерпнули також на уроках трудового навчання у 3-4 класах. Крім того, певна інформація про деревину та деревні матеріали є набута ними на основі власного досвіду. Тому вчителеві з перших занять необхідно узагальнювати відомості школярів з метою їх усвідомлення та правильного застосування у практичній роботі. Це суттєвий аспект у навчально-виховному процесі, оскільки п'ятикласники приходять на заняття у шкільні майстерні з психологічною установкою лише працювати, і засвоєння будь-яких теоретичних понять не завжди сприймаються ними з розумінням.

Активізувати пізнавальну діяльність школярів можна лише через впровадження проблемно-пошукового навчання. У своїй роботі педагогові необхідно уникати одноманітного проведення занять, повторюваності. Але це не стосується опрацювання та систематизації наукових понять, вивчення предметів і знарядь праці. Доцільно виробити чітку систему засвоєння столярних операцій, яку можна реалізовувати за такою схемою: призначення операції інструменти і пристрої для її виконання ® правила (послідовність) здійснення ® прийоми роботи ® техніка безпечної праці тощо.

Оскільки основною частиною уроків трудового навчання є практична діяльність учнів класу, від її правильної організації залежить ефективність здійснення дидактичного процесу. Робочі дії та рухи при виконанні завдань є дуже різноманітні, і тому їх реалізація має свої особливості. Через те необхідно провести їх систематизацію та структурування з метою підпорядкування єдиним дидактичним вимогам. Це дозволить учителеві звести зміст трудової діяльності до певних методичних завдань, зокрема:

1. Підбір об'єкта (об'єктів) праці для учнів.

2. Планування технологічної послідовності виготовлення виробу.

3. Розробка методики формування знань і вмінь школярів.

4. Визначення змісту та форми інструктування.

5. Розробка критеріїв оцінки учнівських робіт.

6. Подання й закріплення правил техніки безпеки.

Важливою передумовою ефективності роботи в навчальних майстернях є виховання уваги учнів 5-го класу. Цього слід досягати за допомогою систематичної та цілеспрямованої діяльності вчителя при проведенні занять. Педагог повинен наполегливо вдосконалювати навчально-виховний процес у напрямку забезпечення умов для стійкої уваги й організованості школярів, а саме:

1. На організаційну частину заняття виділяти якнайменше часу (все спланувати й підготувати заздалегідь).

2. Для перевірки знань учнів розробити систему письмових контрольних робіт (тестів); усне опитування здійснювати при висвітленні складних питань, які вимагають детального опрацювання.

3. На виклад (вивчення) нового матеріалу виділяти не більше 12-15 хвилин (у залежності від типу заняття).

4. У процесі трудової діяльності постійно домагатися, щоб при виконанні завдань школярі використовували набуті ними техніко-технологічні відомості.

5. Пропонувати завдання для учнів таким чином, щоб не всю роботу вони виконували за підготовленим заздалегідь рецептом, а мали можливість розв'язувати певні технічні задачі самостійно, виявляючи при цьому кмітливість та наполегливість (наприклад, використання технологічних чи інструкційних карт з неповними даними тощо).

6. Значну увагу приділяти якості виконуваних завдань (пильнувати точність розмірів та форми предметів) й умінню школярів здійснювати само- та взаємоконтроль. Систематично аналізувати й виправляти помилки учнів.

7. Велику роль у технологічній послідовності виготовлення виробу відводити його оздобленню.

8. У критерії оцінювання учнівських робіт ввести обов'язковою вимогу дотримання правил техніки безпеки та організацію свого робочого місця.

9. Відбирати кращі вироби п'ятикласників для виставлення на шкільному (міському) аукціоні або постійно діючих виставках-продажах. За реалізовані предмети праці здійснювати моральне та матеріальне стимулювання конкретних учнів.

Заняття 1. Техніко-технологічні відомості про деревину та деревні матеріали.

Перше заняття можна розпочати методом бесіди. Використовуючи різноманітні столярні вироби (як учнівські роботи, так і предмети фабричного виготовлення), необхідно розширити відомості п'ятикласників про застосування деревини в народному господарстві й побуті, показати її значення як конструкційного матеріалу та сировини для вироблення багатьох необхідних речей. У цьому контексті необхідно націлювати школярів на чітке розмежування понять "деревина" й "дерево".

Для проведення бесіди ми пропонуємо використати такі проблемні запитання:

— З якого матеріалу виготовлені столярні вироби? (З деревини).

— Чи однорідні за своєю структурою матеріали деталей (виробів)? (Не зовсім).

— Якщо матеріалом всіх предметів є деревина, то чому їх деталі суттєво відрізняються за певними зовнішніми ознаками (не враховуючи форми та розмірів)? (Тому, що для їх виготовлення використана неоднакова деревина).

— З чим може бути пов'язана така її неоднорідність? (Це залежить від породи дерева).

— Які породи дерев відомі вам з природознавств? (Хвойні та листяні).

— Які найсуттєвіші відмінності між ними? (На гілках хвойних дерев ростуть голочки (хвоя), а на листяних — листочки).

— Які найпоширеніші породи дерев ростуть у нашій місцевості? (Йде перелік).

— Яка будова дерева, що росте? (Крона, стовбур, коренева система).

— Ми часто використовуємо слова "деревина" та "дерево". Вони тотожні, чи можливо, між ними є певна відмінність? Коли є, то яка? (Основним джерелом промислової деревини є стовбур дерева; тобто вона є частиною цілого організму).

— З природознавства також відомо, що стовбур дерева є неоднорідним за своєю структурою. З чого він складається (з яких основних частин)? (З кори, деревини та серцевини; у деревині можна розрізнити заболонь і ядро).

Пропонованих для бесіди запитань може бути більше чи менше, у залежності від рівня розвитку п'ятикласників, їх загальної ерудиції тощо. На деякі з них учні дадуть відповіді самостійно, на інші їх скерує вчитель за допомогою навідних (коригуючих) запитань. Бесіда повинна супроводитися різноманітними демонстраціями: таблиць, плакатів, натуральних об'єктів тощо. Після її проведення педагогові доцільно узагальнити й розширити знання школярів, навівши ряд прикладів (фактів, явищ) стосовно застосування дерева й, зокрема, деревини. Узагальнення знань учнів може здійснюватися також через проведення невеликої (до 10-и хвилин) лабораторно-практичної роботи: “Визначеня порід дерев за їх зовнішніми ознаками (розмірами й формою листя, хвої, структурою кори та ін.)”

Важко вказати сферу народного господарства, в якій немає використання хоча б одна із частин дерева. Проте, найбільше застосування має деревина. Як конструкційний матеріал, вона легка, міцна, добре обробляється різальними інструментами, піддається деформаційному формоутворенню в розігрітому (розпареному) стані, добре склеюється та ін. Разом з тим, вона має певні недоліки (тобто вади), які суттєво звужують сферу її домінування. Тут доцільно знову поставити учням ряд проблемних запитань, які допоможуть розширити їх знання про структуру деревини, й одночасно визначити певні її недоліки. Наприклад, дуже поширеним є прийом, коли вчитель демонструє, як ріжеться (пиляється або розколюється) дошка вздовж та впоперек волокон; до цього слід залучити (з дотриманням відповідних правил безпеки праці) окремих учнів. Школярі наочно пересвідчаться, що деревина легко колеться вздовж волокон і практично не розщеплюється впоперек. Значить і обробляється вона в різних напрямках неоднаково. Відповідно й міцність деревини в певних напрямках буде відрізнятися.

— А як бути тоді, коли для виготовлення виробу необхідно мати матеріал з однаковими механічними властивостями в усіх напрямках? (Мабуть, у цьому випадку деревину необхідно замінити матеріалом, виготовленим на її основі).

Через подібні проблемні запитання можна підійти до поняття про виготовлення та використання деревних матеріалів (фанери, ДВП і ДСП). Подаючи п'ятикласникам відомості про фанеру, ДВП і ДСП, необхідно широко застосовувати демонстрації, особливо звертаючи увагу на такі властивості зазначених матеріалів, як міцність, пружність, пластичність та ін.

Для закріплення теоретичних відомостей необхідно провести лабораторно-практичні роботи: “Вивчення будови фанери, визначення її особливостей” і “Ознайомлення з механічними властивостями дошки, фанери, ДВП і ДСП, порівняння їх на міцність, твердість, пружність, пластичність".

Заняття 2. Поняття про моделювання та конструювання виробів із фанери, ДВП і ДСП.

Проведення цього заняття потребує застосування ефективних шляхів у засвоєнні значного об'єму техніко-технологічних відомостей, що є основою успішного виконання наступних практичних завдань. Навчання необхідно побудувати таким чином, щоб учні чітко усвідомили весь процес створення будь-якого виробу — від задуму до його виготовлення.

Спершу доцільно скерувати увагу школярів на розуміння того, що створення певного предмета у виробничих умовах — це складний і довготривалий процес, й реальному втіленню його в матеріалі передує виконання моделі. Оскільки п'ятикласники в початкових класах повинні були працювати з механічним "Конструктором", їм певною мірою знайоме це поняття. Тому класові можна задати кілька запитань: - Що таке модель? - Де і для чого вона використовується? - Яке її значення в практичній діяльності людей, в побуті, техніці та ін.?

Слід зазначити, що поняття "модель" в учнів здебільшого асоціюється із зменшеною копією автомобіля, літака, судна, різноманітної бронетехніки та інших рухомих (чи нерухомих) технічних об'єктів. Ці відомості необхідно узагальнити й розширити, вказавши, що першопочатковий зміст моделі пов'язаний із будівельним мистецтвом. Цей термін, в основному, використовувався для назви зразка, праобразу певного предмета або речі, що за багатьма ознаками дуже подібна до іншої. Якщо є можливість, то доцільно продемонструвати слайди, фрагмент діафільму чи кінофільму (4-5 хвилин), щоб коротко ознайомити школярів з історією виникнення та розвитку моделювання; якщо таких умов немає, можна обмежитися розповіддю із використанням репродукцій картин чи саморобних плакатів.

Після узагальнення цих відомостей можна задати учням проблемне запитання: - Чи будуть моделями в процесі виготовлення виробів зразки учнівських робіт попередніх років? (Так, якщо вони відповідають основним принципам моделювання й конструювання). Відповідь на це запитання діти швидше всього відгадають, тому знадобиться допомога вчителя, щоб її уточнити.

Школярам потрібно висвітлити найзагальніші вимоги до розробки об'єктів праці, а саме: відповідність виробу своєму призначенню, його надійність, рентабельність у виготовленні, довговічність в експлуатації, ремонтопридатність і взаємозамінність деталей, естетичність та ін. У цьому контексті можна дати поняття про дизайн ("дизайн" в перекладі з англійської означає "дотепний, дуже розумний, красивий проект") як творчу діяльність, скеровану на визначення структурних та функційних взаємозв'язків, а також зовнішнього вигляду виробу. Теорія дизайну на виробництві отримала назву "технічної естетики".

Ознайомивши п'ятикласників з основними принципами моделювання та конструювання, необхідно провести аналіз конкретного зразка виробу, визначеного вчителем (чи самими учнями) як об'єкт їх практичної діяльності. У процесі вивчення вказаного предмета слід звернути увагу на його конструктивні елементи.

Щоб посилити активність школярів у процесі аналізування конструкції виробу й переході до визначення можливості його реалізації на практиці, доцільно задати дітям кілька проблемних запитань: - Чи можливо виготовити конкретний предмет, використовуючи при цьому лише модель (зразок)? (Так, поступово знімаючи його загальні розміри та окремих елементів).

— Як організувати роботу за однією моделлю для всього класу? (Учитель може вимірювати розміри й оголошувати для всіх).

— Але ж виконання роботи ви здійснюватимете в часі неоднаково: хтось справиться із завданням швидше, хтось — пізніше. Якщо орієнтуватися на тих, хто виконує свою роботу першими, то невстигаючі учні не сприйматимуть подальших установок на роботу. Як бути в такому випадку? (Необхідно мати достатню кількість моделей).

— Чи доцільно це? (Не завжди).

— Як найкраще фіксувати потрібні розміри при виконанні завдання? (Їх можна записувати).

— Як це здійснити реально, щоб не заплутатись і не допустити браку в роботі? (Розміри необхідно проставляти на зображеннях предмета).

— Які зображення предметів вам відомі? (Фотографії, малюнки, наочні зображення, креслення).

Такими або подібними запитаннями можна підвести учнів до розуміння застосування графічних зображень у процесі виготовлення різноманітних виробів. Якщо в початкових класах школярі ознайомлювалися з технічним рисунком, ескізом та кресленням предметів плоскої форми, то вчителеві легше буде узагальнити їх знання, використовуючи графічні зображення майбутніх виробів. Несформованість у п'ятикласників елементів графічної грамоти потребуватиме від педагога чіткого планування та висвітлення цього питання, оскільки на заняттях трудового навчання часу на його засвоєння відводиться мало.

Окремі психолого-педагогічні дослідження вказують на те, що засвоєння елементів графіки доцільно розпочинати, користуючись лише наочними зображеннями тому, що в них орієнтуватися легше, ніж у кресленнях чи ескізах. Цей аспект приваблює багатьох вчителів своїм спрощенням педагогічного процесу, але не зовсім відповідає тому, що відбувається на виробництві; там основним документом, за яким виготовляють вироби, є креслення. Крім того, якщо не вчити п'ятикласників розуміти (читати) креслення простих виробів з фанери, ДВП і ДСП, то пізніше (в 6-му класі) їм буде важче орієнтуватися в зображеннях деталей складнішої форми із пиломатеріалів. Практика показує, що чим швидше учень ознайомиться із кресленням (ескізом), тим краще. Спочатку це доцільно здійснювати в поєднанні з демонструванням натурального об'єкта (виробу, що призначений для виготовлення), з метою чіткого сприйняття зв'язку між предметом і його зображенням. Потім слід використати креслення разом із наочним зображенням, для їх порівняння. Завершити теоретичну частину заняття можна читанням креслення (ескізу) майбутнього об'єкта праці.

Практична діяльність школярів може полягати в аналізі варіантів конструкцій виробів певного призначення й вибору зразка для виготовлення. Спочатку, при фронтальній організації праці, учням потрібно вивчити конструкцію певного предмета. Після цього вчителеві слід подати пропозицію щодо удосконалення його форми, зміни окремих елементів, визначення нових розмірів тощо; роботу потрібно організувати так, щоб п'ятикласники могли виявити максимум самостійності. Не можна сковувати творчу ініціативу школярів, нав'язувати їм свою думку. Якщо учні виявлять бажання розробити різні конфігурації виробів, а пізніше, на наступних практичних заняттях реалізувати свої задуми в матеріалі, недоцільно заперечувати, навіть, коли вони до цього ще не зовсім готові. Тактовна і ненав'язлива допомога школярам з боку вчителя дозволить це зробити на належному рівні у процесі роботи. Крім того, педагог одержить повну інформацію про можливості й творчі здібності кожної дитини.

Лабораторну роботу на читання креслень (ескізів) предметів плоскої форми доцільно здійснювати ланками (по 2-3 учні). Кожна ланка отримує підготовлене вчителем графічне зображення певного предмета із супровідними запитаннями, на які даються письмові відповіді. Проте звіт по виконаній роботі для п'ятикласників доцільно проводити в усній формі. Оцінки виставляти лише добрі та відмінні, від негативних бажано спочатку відмовитися.

Заняття 3. Планування послідовності виготовлення виробів із фанери, ДВП і ДСП.

На початку заняття учнів необхідно підвести до розуміння того, що сконструйований (розроблений) ними виріб, тобто витвір їхньої думки, потрібно втілити в реальний предмет. Це можна здійснити, поступово виконуючи необхідні трудові дії, які називаються операціями. На підприємствах, де виготовляють різноманітні вироби, основні й допоміжні операції складають виробничий процес. Пояснення основних понять виробництва доцільно супроводжувати демонструванням фрагменту діа- чи кінофільму.

Особливу увагу слід звернути на технологічний процес як частину виробничого, вказавши при цьому, що так називають раціональне поєднання основних операцій, які послідовно необхідно виконувати для того, щоб із матеріалу (фанери, ДВП, ДСП чи дошки) отримати готовий виріб. Послідовність операцій та умови їх виконання розробляють спеціалісти, які називаються технологами; вони оформлюють технічну документацію. Основними документами технологічного процесу є спеціальні карти — маршрутна, технологічна та операційна. Слід наголосити школярам, що вони в процесі виготовлення виробів користуватимуться технологічними картами, — спочатку готовими, а пізніше їх виконуватимуть самі. Форма і зміст карт залежить від умов, у яких виконуватимуться технологічні операції. Свою розповідь вчитель повинен супроводжувати різноманітними зразками технологічної документації.

Виконанню графічних зображень (креслень, ескізів чи технічних рисунків) повинно передувати вимірювання розмірів предмета. У початкових класах, а також на уроках з математики учні проводили таку операцію, тому необхідно узагальнити їх знання. П'ятикласникам слід задати кілька запитань:

— Що означає виміряти який-небудь розмір? (Порівняти його з відповідним певним розміром, прийнятим за одиницю вимірювання).

— Які ви знаєте інструменти для вимірювання? (Лінійка, метр, транспортир).

— Які розміри можна виміряти лінійкою та метром? (Прямих ліній, відрізків, тобто лінійні).

— А які розміри визначимо за допомогою транспортира? (Розміри кутів, тобто кутові).

— Завдяки чому можна виміряти розміри лінійкою, метром чи транспортиром? (На цих інструментах з одного боку (а можливо із двох) нанесені поділки, які вказують певні розміри).

— Чи можливо здійснити вимірювання за допомогою циркуля? (Різні варіанти відповідей).

Такі або подібні запитання активізують школярів до творчої роботи. Звичайно, що в багатьох випадках учителеві потрібно буде уточнювати висловлені дітьми думки, і це залежатиме від їх загального рівня розвитку. Після бесіди необхідно показати учням безпосередньо на об'єкті праці, як здійснюються вимірювання вищеназваними інструментами.

За допомогою лінійки можна з точністю до 0,5 мм обміряти прямолінійні контури предмета, а також відкладати відрізки заданої величини. Якщо є можливість, то перевагу слід надати металевій лінійці. Перед вимірюванням потрібно наголосити школярам, що нульова поділка металевої лінійки знаходиться з самого краю, на відміну від креслярської. Тому з початку потрібно на лінійці знайти початок відліку. Це особливо важливо, якщо доводиться користуватися різними лінійками.

Часто учні допускаються помилки, вимірюючи довжину не від нуля, а від одиниці. Щоб зафіксувати в їх пам'яті початок відліку на металевій лінійці, можна використати такий досить поширений методичний прийом: спочатку доцільно запропонувати їм розглянути відрізок довжиною 1 см (від 0 до 1), закривши решту лінійки папером або рукою, потім перейти до відрізка в 2 см (від 0 до 2), в 5 см і т.д. Щоб перевірити, як учні засвоїли цей прийом, можна залучити їх до відтворення дій вчителя (запросити до дошки 2-3 школярів).

Після проведених вимірювань лінійкою, можна показати прийоми зняття розмірів за допомогою циркуля. Віддаль між його ніжками визначається лінійкою, тому точність вимірювання також не перевищує 0,5 мм.

Провівши всі необхідні вимірювання об'єкта праці, необхідно зазначити, що точніше знімати розміри школярі зможуть іншим вимірювальним інструментом, працюючи з деревиною та металом у наступних класах.

У залежності від рівня сформованості в п'ятикласників елементів графічної грамоти, можуть бути різні варіанти побудови креслення (ескіза) предмета, який вони виготовлятимуть. Найоптимальніший з них той, коли вимірювання розмірів супроводиться з одночасними паралельними графічними побудовами.

Послідовність виконання креслення (ескізу) предмета може бути такою:

а) вивчення об'єкта праці, мислене розділення його на окремі геометричні тіла (тобто аналіз геометричної форми предмета);

б) визначення необхідної кількості зображень і вибір головного; оскільки учні 5-го класу виготовлятимуть, в основному, предмети плоскої форми, то виконання зображення обмежується виконанням фронтального вигляду;

в) вибір масштабу (мірила) для графічного зображення;

г) побудова креслення (ескіза); п'ятикласникам слід наголосити, що зображення предмета симетричної форми розпочинається із нанесення на папір осьових та центрових ліній; для зображення деталей несиметричної форми попередньо намічають базову (базові) сторону;

ґ) нанесення виносних та розмірних ліній;

д) вимірювання предмета й нанесення числових розмірів з необхідними буквеними позначеннями (знаків товщини деталі S, діаметра D, радіуса заокруглень R та ін.);

е) заповнення основного напису.

При проведенні відповідної роботи вчитель узагальнює та розширює знання учнів про масштаб, лінії креслення, нанесення розмірів з використанням певних умовностей та ін.

Після перевірки засвоєних знань школярі приступають до виконання практичних робіт.

Заняття 4. Розмічання і розкрій заготовок.

Розроблену на попередньому занятті технологію виготовлення виробу потрібно втілювати на практиці. Першим кроком у здісненні цього завдання є вибір та підготовка необхідного матеріалу. З самого початку школярів необхідно привчати до використання технологічних карт, на основі яких можна визначити розміри заготовок, сортамент матеріалу тощо. Підібрану заготовку потрібно розмітити. Розмічання деревини (чи деревних матеріалів) полягає в тому, що на її поверхні проводять лінії, які відтворюють форму майбутнього виробу. Виконуючи цю операцію, завжди необхідно враховувати наявність сучків, тріщин та інших дефектів, які можуть бути на заготовці.

Розмічання плоских деталей можна здійснювати за допомогою відповідних інструментів, за шаблоном та через копірку. До основного розмічального інструменту належить лінійка, кутник, рейсмус, малка, єрунок, циркуль; лінії розмітки проводять за допомогою олівця.

Від правильності й точності проведення ліній в основному залежить якість виробу. Тому учням слід наголошувати, що порівняно невеликі помилки при нанесенні розмічальних ліній можуть привести до його браку. Через те, лінії побудови спершу доцільно виконати на папері.

При проведенні прямих ліній на папері й відповідно на фанері, ДПВ, ДСП, а також дошці користуються дерев'яною, рідше пластмасовою чи металевою, лінійкою, трикутником та акуратно загостреним олівцем. Чим щільніший папір і деревина, й тим тоншими повинні бути лінії розмітки, тим твердішим має бути олівець. Для твердих порід дерева доцільно використовувати олівці 2Т або Т, для м'яких, наприклад, липи чи ялини - олівці ТМ або М.

Приступаючи до роботи з лінійкою, треба перевірити прямолінійність її кромок. Спочатку, тримаючи лінійку проти світла, необхідно підняти її на висоту очей і проглянути вздовж ребер та граней. Такий огляд дозволяє побачити перекошення лінійки, зазубрення, тріщини тощо. Потім проводять точнішу перевірку: вздовж одного краю проводять лінію на всю довжину інструмента (відрізок АБ). Після цього лінійку повертають (міняють місцями початок і кінець) і вздовж того ж краю проводять іншу лінію. Якщо обидві лінії, маючи співпадаючі кінці (точки А і Б), зливаються по всій своїй довжині, то цей бік лінійки прямолінійний. Аналогічно перевіряють прямолінійність іншого краю. Цю операцію на перевірку інструмента учні можуть виконувати разом з учителем.

При виконанні геометричних побудов використовуються прямокутні рівнобедрені трикутники з кутами 45° та з кутами 30° і 60°. Перевірка трикутників продиться аналогічно до процедури визначення прямолінійності лінійки.

Виконання геометричних побудов на папері необхідно обмежити найпоширенішими з них, тобто тими, які мають найбільше використання при розмічанні деталей плоскої форми. А саме: побудова відрізків різної величини та їх ділення; проведення паралельних прямих і прямих розташованих під певними кутами між собою; побудова кіл і їх ділення, виконання спряжень (заокруглень). При цьому слід наголошувати, що наприклад, кут 90° на фанері, ДВП чи ДСП можна виконати за допомогою столярного кутника, кут 45° (і відповідно 135°) - за допомогою єрунка, кути різних величин можна отримати з використанням малки; паралельні прямі на заготовках отримують за допомогою рейсмуса.

Якщо розмічання заготовок п'ятикласники проводитимуть за допомогою інструментів, то після виконання геометричних побудов на папері доцільно перейти до реалізації зазначеної операції на матеріалі. Якщо розмічання проводитиметься за допомогою шаблонів, то можна спочатку залучати школярів до їх виготовлення на картоні, а пізніше здійснювати розмітку.

Важливим засобом виховного впливу на школярів є постійне загострення їхньої уваги щодо раціонального використання матеріалів. З цією метою їм можна пропонувати певні технологічні задачі.

Розмічаючи деталі, учні повинні знати, що основні розміри заготовки завжди беруть трохи більшими від розмірів деталей. Таке збільшення розмірів оброблюваного матеріалу стосовно розмірів повністю виготовлених деталей називається припуском на обробку. Він може бути різним для окремих операцій; для пиляння він становить до 10 мм.

Завершальним етапом заняття має бути розкрій заготовок. Він здійснюється дрібнозубою ножівкою. П'ятикласникам слід дати загальні поняття про ножівку та прийоми роботи нею. Детальніше ознайомлення з її будовою слід проводити при роботі з лобзиком; на аналогіях інформація застосовується краще.

Заняття 5-6. Випилювання деталей (виробів).

На вивчення цієї теми доцільно відвести два заняття, оскільки випилювання деталей є найголовнішою операцією при виготовлені виробів із фанери. Певні теоретичні відомості про інструменти та пристрої, які використовуються при випилюванні, а також загальні поняття про прийоми роботи лобзиком учні могли отримати в початковій школі (зокрема, в 3-4 класах). Тому, роботу із школярами слід побудувати на узагальненнях, що сприятиме кращому засвоєнню навчального матеріалу.

Ще до оголошення теми та мети першого уроку доцільно продемонструвати школярам зразки різноманітних виробів із фанери чи тонкої дошки, що мають криволінійні зовнішні та внутрішні контури з різними радіусами заокруглень; слід також використовувати розмічені учнями на попередньому занятті заготовки для їхньої практичної діяльності. Після чого (можна й паралельно) взяти в руки ножівку і задати до класу ряд запитань: "Чи можна випиляти такі або подібні контури предметів за допомогою вказаного інструменту?" "Якщо ні, то що заважатиме це зробити?" "Яким має бути ножівочне полотно для криволінійного пиляння?" "Який інструмент має відповідну різальну частину?" і таке ін.

Узагальнивши знання школярів, потрібно переходити до реалізації плану заняття, висвітлюючи теоретичні питання теми. Зрозуміло, що в учнів дуже великим буде бажання якнайшвидше приступити до виготовлення виробів. Вони з нетерпінням чекатимуть завершення теоретичної частини, тому значний обсяг необхідної інформації може бути упущений. Цього дозволяти не треба. А щоб довести школярам важливість техніко-технологічних відомостей, найбільш нетерплячим можна запропонувати виконати певні прийоми роботи на тренувальних зразках. Звичайно, що буде брак у їх роботі, будуть зламані пилочки. Але цим треба пожертвувати, бо з психолого-педагогічної точки зору такі дії вчителя себе оправдують. Тепер всі (або майже всі) учні зрозуміють, що без міцних теоретичних знань, а також без правильно засвоєних прийомів роботи неможливо успішно справитися із поставленими завданнями. А на аналізі помилок виконання практичних дій окремими учнями педагог може побудувати перший урок заняття 5.

Незважаючи на простоту будови лобзика, засвоєння прийомів роботи - досить складне завдання. На початку навчання слід продемонструвати положення рук, звертаючи увагу на вертикальність пилки, а також на способи самоконтролю при її відхилені. Саме процес пиляння повинен бути повільним, бо збільшення швидкості приводить до помилок, дефектів, які не завжди піддаються виправленню. Наприклад, на зворотному боці фанери можуть утворюватися рвані краї, сколювання шпону тощо.

Щоб не допустити травми пальців, рукоятку інструменту слід тримати на певній віддалі від пилки. Її хід має бути коротким (в межах 25-30 мм), а подача заготовки за один рух не повинна перевищувати 1 мм. При збільшенні подачі до 2-4 мм пилка не витримує навантаження і ламається.

На початку вивчення прийомів роботи лобзиком дитячі руки від незвичних рухів будуть швидко втомлюватися, тому через 5-7 хвилин безперервної праці необхідно робити перерву.

Певна складність полягатиме також у тому, щоб триматися лінії розмітки. Незалежно від виду розмічання, вона має становити до 0,6 мм, оскільки нова пилка залишає такий пропил, і в цьому випадку він буде гладкий. Якщо лінія буде товстішою, то пропил буде хвилястий, хоча пилка не вийде за її межі.

Оскільки на слід олівця падає тирса, її періодично треба струшувати або змітати, щоб не виходити за розмітку.

На першому уроці слід ознайомити школярів із прийомами пропилювання прямих ліній, а також випилюванням прямих, гострих, тупих кутів і кіл.

Пропилювання прямих ліній. Перед початком пиляння заготовку ставлять на випилювальний столик так, щоб лінія розмітки співпала з його кромкою (стосовно працюючого). Пилка притискується до кромки столика й підводиться до лінії. При співпаданні з нею розпочинається легкий рух інструмента вниз. У цей час лівою рукою заготовку притискують до столика й скеровують за лінією розмітки. Після того як пилка ввійде в матеріал, заготовку необхідно перекласти в середину столика, що зменшить її вібрацію.

Випилювання прямих і тупих кутів. Особливістю цього прийому є різкий перехід пилки у кутах, тобто переведення полотна з прямої лінії на кут. В точці перегину необхідно припинити подання пилки вперед і, не зупиняючи вертикального її переміщення, лівою рукою повертати заготовку до тих пір поки площина різальної частини інструменту не стане в потрібному напрямку. Після цього відновлюється поступальний рух по прямій.

Випилювання гострих кутів. Особливу увагу при згині необхідно звертати на узгодженість дії обох рук, оскільки цей прийом потребує великого розвороту пилки. При її підході до точки зламу подачу вперед слід припинити, повертаючи інструмент в один бік (наприклад, вправо), а заготовку в протилежний до тих пір, поки різальна частина не розвернеться півколом. Таким чином пилка набуває необхідного напрямку, після якого можна продовжувати пиляння.

Випилювання кіл можна вважати завершальним прийомом роботи з лобзиком.

З попередніх прийомів учням зрозуміла суть виконання трудових дій, але в них повинен вироблятися стабільний навик пиляння точно за лінією. Пиляння по колу має свою особливість, бо тут важливим є узгодження дій правої та лівої рук. Кожний рух має одночасно повертати малюнок (заготовку) і подавати пилку вперед (1 мм). До набуття певних навиків у роботі спішити непотрібно. Сповільнена подача дозволяє уникнути виходу пилки за межі розмітки, на що потрібно постійно наголошувати школярам.

Зазначені прийоми пиляння вчитель демонструє для всіх учнів із одночасним їх коментарем. У залежності від розвитку в п’ятикласників їх умінь роботи з лобзиком, засвоєння елементів операції випилювання може здійснюватись поетапно, або послідовно.

На формування умінь роботи з лобзиком слід виділити другий урок заняття 5. Учні, які успішно виконають тренувальні завдання, можуть переходити до випилювання контурів деталей (виробів).

Тому заняття 6 може мати суто практичний характер, де школярі застосовуватимуть набуті знання і вміння на конкретних предметах.

Слід зазначити, що і як при первинному формуванні умінь, так і при їх використанні на практиці, велику увагу необхідно приділяти дотриманню правил техніки безпеки праці: при натягуванні пилочки на рамку, при роботі лобзиком, при свердлінні отворів чи їх наколюванні шилом.

Певні труднощі в п'ятикласників виникають із натягуванням пилочки. Щоб полегшити роботу учням слід використовувати різноманітні пристрої, які можуть бути виготовлені в шкільних майстернях старшокласниками. Зразки такого обладнання і рекомендації стосовно їх виконання достатньо описані в методичній літературі. Так само існує багато порад, як самостійно можна виготовляти пилочки для лобзиків (нарізування зубців плашкою, нарізування зубилом на пружинах із старих будильників, насікання на гітарній струні та ін.). Нескладно в умовах шкільної навчальної майстерні виготовляти рамки (станки) для лобзиків. Тому в учителів не повинно бути проблем з організацією роботи при виготовленні різноманітних предметів з фанери, ДВП чи тонкої дошки.

У залежності від складності виробів, які пропонуються п’ятикласникам матеріально-технічного забезпечення майстерень та інших умов, учителі трудового навчання можуть збільшити кількість годин на випилювання контурів деталей /виробів/ за рахунок занять виділених для комплексних робіт.

При наявності в майстерні електричного лобзика, доцільно продемонструвати його роботу, не залучаючи до цього безпосередньо учнів. Головну увагу слід звертати на ефективність використання механізмів при обробці матеріалів, їх переваги, порівняно з ручною роботою. Разом з тим, слід зазначити, що це - об’єкт підвищеної небезпеки, а тому особливо слід дотримуватися правил техніки безпеки.

Заняття 7. З'єднання деталей із фанери, ДВП і ДСП.

Теоретичну частину заняття рекомендуємо розпочати узагальненням знань школярів про найпоширеніші та найвідоміші способи складання столярних виробів. З цією метою учням можна запропонувати розглянути й проаналізувати різноманітні предмети з деревини та деревних матеріалів і визначити види виконаних з'єднань. Після цього доцільно організувати проблемну бесіду, щоб школярі самостійно дали їх порівняльну характеристику. Наводимо приблизний зміст бесіди.

- За допомогою яких способів з'єднані представлені вам для вивчення вироби? (За допомогою цвяхів, шурупів, на клею).

- Звичайно, найпростіше з'єднання дерев'яних речей виконується цвяхами; а чи можемо ми при виготовленні своїх виробів використати цвяхи? (Ні, оскільки вони будуть розколювати торці заготовок, псуватимуть зовнішній вигляд предмета, і мабуть не підходитимуть для вибраної конструкції).

- Тоді, можливо, для нашого з'єднання використати шурупи? Спосіб їх проникнення в матеріали та скріплення заготовок відмінний від попереднього (при цьому можна показати на плакатах збільшені зображення цвяхів та шурупів, умови їх утримування в деревині й деревних матеріалах, а також продемонструвати прийоми загвинчування шурупів та забивання цвяхів у фанеру). (Ні, бо шурупи теж можуть розколювати торці заготовок і також псують вигляд виробу).

- А яке з'єднання відповідає умовам надійності, міцності і не залишає видимих слідів на поверхні скріплюваних деталей ? (Клейове).

- У початкових класах ви склеювали папір, картон, виготовляючи різноманітні коробочки та інші вироби. А яким клеєм ви це робили? (Канцелярським - силікатним, а також ПВА).

- Клей ПВА ми також будемо використовувати. А які клеї ви ще знаєте, що ними можна склеювати деревину, фанеру, ДВП та інші деревні матеріали? (Глютиновий (столярний), казеїновий, міздровий).

Можна передбачити, що п'ятикласники зовсім не знатимуть природних клеїв, але намагатимуться називати універсальні синтетичні, які батьки часто використовують у побуті. Тому, доцільно сказати школярам про найпоширеніші природні клеї й коротко розповісти про умови отримання, наголосивши, що є основою їх назви.

Після такої невеликої бесіди ми рекомендуємо залучити школярів до роботи з книжкою, щоб вони самостійно (5-7хв.) опрацювали тему "З'єднання деталей". Для перевірки засвоєних знань пропонуємо використати такі запитання: - Які ви знаєте способи з'єднання деталей із деревини та деревних матеріалів? - Як підбирають розміри цвяхів при з'єднанні? - Які види шурупів використовуються для з'єднання?

- Чи відрізняються між собою цвяхи та шурупи за будовою стержня? - Чи можна при з'єднанні забивати шурупи молотком? Чому? - Які клеї використовують при збиранні столярних виробів? - З чого виготовляють столярний (глютиновий) клей? - Який спосіб його приготування? - Яка будова клеєварки? - Чому вона складається з двох посудин? - Яких правил техніки безпеки слід дотримуватися при приготуванні столярного клею?

Провівши опитування, доцільно підсумувати знання учнів, відзначити кращі відповіді оцінками й перейти до вибору виду з'єднання.

Слід зазначити, що програма велику увагу приділяє приготуванню столярного клею й виконанню ним з'єднань. Ми вважаємо, що поняття про його приготування можна подати лише в загальних рисах, а складання виробу найкраще здійснювати клеєм ПВА; це простіше та безпечніше.

У вступному інструктажі до виконання практичної роботи необхідно звернути увагу на підготовчих роботах при склеюванні, зокрема на підгонці й припасуванні деталей, контролюванні їх форм та розмірів. У критерій оцінювання трудових дій доцільно ввести також уміння учнів читати креслення деталей, а також правильність виконання операції склеювання й організацію свого робочого місця.

Заняття 8-9. Оздоблення виробів із фанери, ДВП і ДСП.

На опорядження, тобто кінцеву обробку виробів школярами пропонуємо два

заняття. Це дозволить всім без винятку учням вирівняти шанси й вчасно завершити попередні технологічні операції, на належному рівні та якісно виконати необхідні оздоблення; педагог матиме можливість провести ґрунтовний аналіз дитячих робіт та підвести підсумки по всій темі "Обробка деревини".

Теоретичну частину першого із двох занять можна розпочати організацією та проведенням проблемної бесіди, характер якої буде аналогічним до попередньої.

Зібрані (склеєні) минулого разу школярами вироби матимуть ще не зовсім гарний, естетичний вигляд. Особливо це дуже добре буде бачитися в порівнянні. Тому доцільно також, як і при вивченні з'єднань, використати учнівські вироби попередніх років, вибравши, звичайно, найкращі зразки. Буде непогано, якщо вчитель матиме можливість представити найрізноманітніші види оздоблень предметів із деревини. Переконані, що дітей це зацікавить і вони візьмуть активну участь в обговоренні переваг та недоліків різних способів опорядження.

Для проведення бесіди можна використати наступні запитання:

- Виготовлені вами вироби можна вважати повністю завершеними? (Думки школярів, швидше всього, розділяться: так або ні).

- А тепер вам пропонуються для огляду речі, які виготовляли ваші попередники. Чи подобаються вони вам? (Беззаперечно).

- А чому ? (Бо вони гарні; деякі красиво розмальовані, окремі з випаленими візерунками, а є просто полаковані).

- Чи хочете ви, щоб і ваші вироби були такими, а можливо, ще й кращими? (Так).

- Запам'ятайте, що завершальна стадія виготовлення виробу, яка пов'язана з нанесенням на його поверхню різних візерунків, із покриттям фарбами, лаками тощо називається оздобленням. А який вид оздоблення вам подобається найкраще? (Будуть різні відповіді).

Після цього доцільно зупинитися на короткій характеристиці найпоширеніших видів оздоблень, приділивши основну увагу тому (або тим) способу опорядження, який безпосередньо школярі виконуватимуть.

Звичайно, що вчитель ще перед початком вивчення теми вибирає об'єкти праці для учнів, визначаючи в тому числі й вид оздоблення.

Однак, не виключена можливість, коли школярі можуть пропонувати свої варіанти проведення опоряджувальних робіт, і це треба враховувати.

Для кращого засвоєння навчально-технічної інформації з теми заняття школярам можна запропонувати протягом 7-8 хвилин попрацювати з підручником, після чого провести невеличку співбесіду, використовуючи наступні запитання:

- Які ви знаєте види оздоблення? - Від чого залежить вибір виду оздоблення? - Яке оздоблення називається прозорим? - А яке непрозорим? - У чому полягає суть процесу випалювання? - Яких правил техніки безпеки слід дотримуватися при роботі з випалювачем (пірографом)? - Яких правил особистої гігієни та безпеки праці треба дотримуватися при роботі з лаками й фарбами?

Провівши опитування й закріплення засвоєного матеріалу, можна приступати до виконання практичних робіт.

Велику увагу дітей слід звертати на підготовку до оздоблення. Дуже часто діти вважають, що оздоблення, особливо непрозоре, закриє всі їхні огріхи, допущені при виконанні попередніх трудових дій. Але це не так. У більшості випадків зроблений школярами брак може проявлятися ще більше. А тому, поверхня під оздоблення має бути добре підготовлена.

Всі опоряджувальні роботи мають виконуватися із суворим дотриманням техніки безпеки.

Безпосереднє оздоблення поверхонь виробу може зайняти другий урок першого заняття та першу сорокап'ятихвилинку другого заняття теми "Оздоблення..."

Завершальний урок із чотирьох запланованих на оздоблення необхідно виділити для проведення аналізу учнівських робіт та підведення підсумків.

Заняття 10-12. Комплексні роботи.

Виділивши в тематичному плануванні три заняття на виконання робіт комплексного характеру, ми виходили з наступних міркувань.

По-перше, перед вивченням теми "Обробка деревини" вчитель ще не знає можливостей п'ятикласників у плані виконання трудових дій, щоб визначити об'єкти праці для школярів, кожному індивідуально. Тому, доведеться підбирати вироби, орієнтуючись на так званого середнього учня; об'єкти мають бути такими, щоб їх міг зробити кожний.

По-друге, введення школярів до основ обробки матеріалів має здійснюватися через фронтальну форму організації праці, оскільки, проведення вступних, поточних та заключних інструктажів, аналіз і оцінювання трудових дій п'ятикласників, впровадження елементів само- та взаємоконтролю будуть ефективними саме при такій організації роботи дітей.

Разом з тим, це не зовсім сприяє здійсненню диференціації навчання, формуванню інтересів та нахилів дітей, розвиткові індивідуальних рис кожної особистості.

Тому, коли п'ятикласники пройдуть разом ознайомлення із технологічним процесом обробки деревних матеріалів на базі єдиного виробу, їм доцільно надати можливість повторити його індивідуально, виготовляючи такі речі, які їм найбільше до вподоби (звичайно, базуючись на програмному матеріалі, виходячи з можливостей та умов школи).

2.3 Обробка металів (26 год.)

Тематичне планування програмного матеріалу

Заняття 1. Обладнання слюсарних майстерень. Організація робочого місця в слюсарній майстерні (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Загальні відомості про слюсарну справу. Професія слюсаря; види слюсарних робіт. Організація робочого місця індивідуального використання; встановлення лещат відповідно до зросту школяра. Розташування на робочому місці інструментів і пристроїв для слюсарних робіт. Санітарно-гігієнічні умови праці.

Лабораторно-практична робота. Ознайомлення з робочим місцем слюсаря та його організацією при виконанні робіт; закріплення робочих місць за учнями відповідно до їх фізичних даних.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення з професією слюсаря.

Заняття 2. Загальне уявлення про машини та їх застосування.

Свердлильний верстат як технологічна машина (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Узагальнення знань учнів про машину та сфери її застосування. Поняття про технологічні машини і їх особливості; свердлильний верстат як технологічна машина. Будова та принцип роботи верстата. Прийоми керування. Кінематична схема свердлильного верстата. Поняття про передаточне число. Правила техніки безпеки при роботі на свердлильному верстаті.

Практичні роботи. Вивчення будови окремих механізмів свердлильного верстата (на прикладі 2М112). Читання кінематичної схеми верстата. Визначення передаточного числа пасової передачі.

Міжпредметні зв'язки. Математика: користування вимірювальним інструментом; правила ділення; підрахунок розмірів. Фізика: механічна робота. Креслення: схеми. Профорієнтація. Дати загальне уявлення про машинобудівні професії.

Заняття 3. Відомості про найпоширеніші механізми (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню:

Механізми передачі та перетворення руху, їх загальна характеристика. Будова, принцип роботи і використання найпоширеніших механізмів; їх кінематичні схеми. Ручний дриль. Розширення знань учнів про деталі. Типові та спеціальні деталі механізмів, способи їх з'єднання; підшипники.

Практичні роботи. Ознайомлення із механізмами, які використовуються у навчальних майстернях. Виконання кінематичних схем окремих механізмів і визначення їх передаточного числа. Складання пасової, зубчастої та інших передач із деталей "Конструктора". Вивчення будови і принципу роботи ручного дриля.

Міжпредметні зв'язки. Математика: натуральні числа; правила ділення; підрахунок розмірів. Фізика: прості механізми; тертя, сила тертя, тертя у природі й техніці; криволінійний рух. Креслення: схеми.

Профорієнтація. Ознайомлення із професією слюсаря-складальникаї.

Заняття 4. Техніко-технологічні відомості про метали і сплави (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Узагальнення знань учнів про використання тонкого листового металу в побуті та народному господарстві. Поняття про виготовлення тонколистового металу на прокатних станах і його види. Загальне уявлення про сплави. Поняття про основні фізичні та механічні властивості металів і сплавів.

Лабораторно-практичні роботи. Визначення видів листового металу за фізичними властивостями (кольором і блиском). Порівняльна характеристикаа тонколистового металу за механічними властивостями (твердістю, міцністю, пластичністю, пружністю).

Міжпредметні зв'язки. Фізика: властивості тіл: питома вага, теплопровідність, пружність, пластичність. Хімія: хімічні властивості: корозійна стійкість; призначення покриття сталі іншими металами; корозія металу і способи її попередження.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення із професією металурга.

Заняття 5. Конструювання виробів із тонкого листового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Вимоги, які ставляться до виробів із тонколистового металу. Аналіз учнівських робіт попередніх років; вибір об'єкта для виготовлення. Ознайомлення із конструктивними особливостями об'ємних деталей за технічним рисунком та кресленням. Розробка конструкції виробу (виробів) із тонколистового металу; визначення характерної форми і розмірів. Проведення вимірювань.

Проеціювання предмета на дві площини проекції; побудова його розгортки.

Практичні роботи. Розробка (удосконалення) конструкції виробів (за допомогою вчителя). Виконання ескізу предмета об'ємної форми. Побудова розгортки виробу; виготовлення паперової моделі предмета за її зображенням. Проведення необхідних вимірювань.

Міжпредметні зв'язки. Креслення: послідовність виконання креслення предмета; ескізування; технічний рисунок. Математика: геометричні фігури; побудова відрізка; паралельне перенесення; ламана лінія, замкнена ламана, многокутник.

Профорієнтація. Ознайомлення із професіями конструктора й кресляра.

Заняття 6. Технологічна послідовність виготовлення слюсарних виробів (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Узагальнення та розширення знань учнів про основні слюсарні операції. Визначення раціональної послідовності виготовлення виробу з тонколистового металу; складання технологічної карти. Приблизний розрахунок витрат часу та розходу матеріалів для виконання роботи.

Практичні роботи. Розробка технологічної карти на виготовлення виробу (під керівництвом учителя); розрахунок витрат матеріалу для реалізації роботи. Формування умінь користування контрольно-вимірювальним інструментом.

Міжпредметні зв'язки. Математика: натуральні числа; підрахунок розмірів; геометричні фігури; обчислення площі геометричних фігур.

Заняття 7. Підготовка та розмічання заготовок із тонколистового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Загальне уявлення про підготовчі роботи до розмічання заготовок із тонколистового металу. Призначення операції правлення: інструменти і пристрої для роботи. Прийоми та послідовність виправляння заготовок із тонколистового металу.

Узагальнення знань учнів про площинне розмічання; інструменти і пристрої для його виконання. Розмічання деталей за робочими кресленнями (ескізами), шаблонами, зразками. Поняття про припуск на обробку. Правила техніки безпеки при правленні та розмічанні тонколистового металу.

Практичні роботи. Підготовка заготовок до розмічання (виправляння, нанесення на поверхню відповідних розчинів тощо). Розмічання деталей виробів (розгорток). Здійснення контролю за формою та розмірами розгортки.

Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури; паралельне перенесення; побудова відрізка заданої довжини; ламана лінія; замкнена ламана. Креслення: типи ліній.

Заняття 8-9. Розкроювання тонкого листового металу (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Загальні відомості про різання металів та його види (із зняттям та без зняття стружки). Різання металу ножицями. Будова й використання ручних слюсарних ножиць; їх порівняння з аналогічним інструментом для різання паперу, картону, викроювання тканин. Будова й застосування важільних ножиць. Прийоми різання листового металу ручними та важільними ножицями.

Загальні відомості про рубання металів; будова зубила. Прийоми рубання тонкого листового металу (в лещатах і на плиті).

Обробка торців заготовок після рубання і різання ножицями. Напилки, їх загальна будова та види. Прийоми обпилювання прямолінійних і криволінійних контурів. Контроль за якістю роботи. Правила техніки безпеки при різанні, рубанні та обпилюванні тонкого листового металу.

Практичні роботи. Вирізування контурів деталей виробу ножівкою чи вирубування зубилом. Контроль за розмірами в процесі роботи. Обробка кромок деталей напилками. Перевірка якості роботи та розмірів за шаблоном.

Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури; вимірювання кутів, гострий кут. Фізика: будова речовини; деформація тіл; закон важеля; сила тиску.

Заняття 10. Гнуття і пресування тонколистового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Поняття про формоутворення виробів з тонколистового металу. Інструменти та обладнання для гнуття і пресування. Технологічна послідовність виконання робіт. Правила контролювання розмірів і форми деталей при гнутті. Поняття про виготовлення деталей штампуванням на машинобудівних підприємствах. Правила техніки безпеки при згинанні тонколистового металу.

Практичні роботи. Згинання (пресування) заготовки згідно з кресленням і технічним рисунком. Контроль за розмірами та якістю роботи при гнутті. Усунення дефектів.

Міжпредметні зв'язки. Математика: центральна симетрія; паралельне перенесення. Фізика: деформація; сили, що виникають при деформації.

Профорієнтація. Загальне ознайомлення із професіями штампувальника, коваля.

Заняття 11. З'єднання деталей із тонколистового металу (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Відомості про з'єднання деталей із тонколистового металу; види з'єднань. Особливості та прийоми з'єднання однофальцевим швом; підготовка деталей та послідовність виконання роботи.

З'єднання деталей заклепками; послідовність його здійснення.

Поняття про контактне електрозварювання. Правила безпеки праці при виконанні з'єднань.

Практичні роботи. Підготовка та виконання з'єднання деталей відповідно до технології виготовлення виробу. Контроль за розмірами та якістю роботи. Усунення дефектів.

Міжпредметні зв'язки. Математика: геометричні фігури; аналіз геометричної форми предмета. Фізика: деформація; сили, що виникають при деформації; будова речовини; пластичність.

Заняття 12-13. Оздоблення металевих виробів (4 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Естетичні вимоги, що ставляться до виробів із тонколистового металу. Підготовка виробів до оздоблення. Покриття металевих виробів антикорозійними матеріалами, лаками і фарбами.

Практичні роботи. Кінцева обробка металевих виробів (зачищення шліфувальною шкуркою, загрунтовування нерівностей) та їх оздоблення.

Аналіз виконаних робіт. Підведення підсумків.

Міжпредметні зв'язки. Фізика: будова речовини. Хімія: розчини; хімічні властивості лаків і фарб; склад і способи приготування фарб.

Загальні методичні рекомендації до проведення занять.

Ручна й механізована обробка металів у 5-ому класі грунтується на роботі з тонколистовим металом (жерстю). У житті кожній людині з дитинства доводиться користуватися різноманітними предметами, виготовленими з металів чи сплавів. А тому, школярі вже повинні мати загальне уявлення про ці матеріали, їх основні фізико-механічні властивості.

Основний акцент для п’ятикласників при засвоєнні навчально-технічної інформації із зазначеної теми програми слід робити саме на властивостях тонколистового металу, способах його одержання та обробки, особливостях отримання виробів (деталей) об’ємної форми.

Ознайомлюючи учнів з технологічним процесом виготовлення виробів із тонколистового металу, потрібно за аналогією використовувати інформацію про послідовність отримання виробів із фанери, а також узагальнювати знання та вміння їх роботи з папером і картоном за початкову школу.

Заняття 1. Обладнання слюсарних майстерень.

Організація робочого місця в слюсарній майстерні.

Перше заняття в слюсарній майстерні доцільно присвятити ознайомленню п’ятикласників із приміщенням та розташуванням обладнання. Учням необхідно наголошувати, що обробка металів має свої особливості, порівняно з обробкою деревини. Тому організація робочого місця в слюсарній майстерні відрізняється від столярної.

На початку школярам можна розповісти, що слюсарні роботи на виробництві - це ручна обробка металів, яка здебільшого доповнює верстатну (механічну), або завершує виготовлення виробів з’єднанням деталей, складанням вузлів і агрегатів. Ці трудові прийоми та операції можуть виконуватися як за допомогою ручного чи механізованого інструменту, так і на відповідних верстатах.

Також доцільно здійснити невеличкий екскурс в історію й розповісти про виникнення та становлення професії слюсаря, а також зазначити його роль у народному господарстві. Після цього слід перейти до загальної характеристики обладнання майстерні.

В слюсарній майстерні (відділенні) встановлюється обладнання індивідуального та загального користування. До індивідуального належать верстаки з лещатами. Обладнанням загального користування є свердлильні й загострювальні верстати (або загострювально-шліфувальні); перевірочні та розмічальні плити; гвинтовий прес; важільні ножиці; правильна плита тощо. Для зберігання заготовок і деталей, пристроїв та інструментів, допоміжних матеріалів є інструментальні шафи, стелажі, столи.

Слюсарний верстак є основою обладнання кожного робочого місця учня й становить спеціальний стіл, на якому виконують майже всі види робіт. Він має бути міцним і стійким. Верстаки бувають одномісними та багатомісними. На прикладі встановлених у майстерні верстаків слід дати їх характеристику, вказати на переваги й недоліки при роботі з металами.

Для кріплення заготовок при їх обробці застосовуються відповідні затискні пристрої, які називаються лещатами. В шкільних навчальних майстернях використовуються різноманітні конструкції цього обладнання, тому необхідно наголошувати на особливості їх будови.

Оскільки п’ятикласники вже працювали в столярній майстерні, можна використати їх знання щодо основних елементів організації робочого місця, підкресливши, що між останніми та рівнем організованості, дисциплінованості, ефективності праці учнів існує прямий зв’язок. За плакатами та іншою наочністю (зокрема демонструючи правильність розташування інструментів на верстаку) доцільно ознайомити школярів з поняттям “зона досягнення рук” у горизонтальній та вертикальній площинах.

Першочергово треба визначити основні вимоги дотримання порядку на робочому місці:

а) все необхідне для праці повинно знаходитися під рукою, щоб можна було зразу знайти потрібний предмет;

б) інструменти та матеріали, які під час роботи використовуються частіше, розміщують ближче до себе, а застосовувані рідше - далі; бажано всі використовувані предмети розташовувати приблизно на рівні пояса;

в) інструменти й пристрої розкладають так, щоб їх було зручніше брати відповідною рукою: що береться правою - тримають справа, що лівою - зліва;

г) документацію (креслення, технологічні та інструкційні карти тощо) слід тримати в зручному для користування місці й гарантованому від забруднення;

ґ) не можна накладати один предмет на інший; заготовки та готові деталі необхідно зберігати так, щоб вони не загромаджували проходи й, щоб учні часто не нагинались, якщо потрібно взяти чи покласти необхідну річ.

В організації робочого місця великого значення набуває правильне встановлення слюсарних лещат. Вчителеві слід пам’ятати, що висота верстака із закріпленими на ньому лещатами визначається відповідно до росту працюючого. При їх низькому розташуванні передпліччя утворює з плечем тупий кут, м’язи сильно напружуються, працювати стає важко, порушується рівномірність притискування інструменту обома руками, спина згинається. При високому розміщенні лещат передпліччя й плече утворюють гострий кут. У цьому випадку умови роботи ще гірші, оскільки передавання зусилля різання від плеча до інструмента вимагає особливого напруження, що часто буває не під силу школяреві.

Вибираючи висоту лещат для роботи наприклад, з паралельними губками, зігнуту в лікті ліву руку учня кладуть на них так, щоб кінці випрямлених пальців торкалися підборіддя, або встановлюють бойок молотка на ударну частину зубила, при цьому плечова частина правої руки повинна мати вертикальне положення, а ліктьова – горизонтальне, кут між ними – 90°. Стільцеві лещата встановлюють на таку висоту, щоб зігнута в лікті ліва рука, покладена на їх губки, доторкалася до підборіддя дитини зігнутими в кулак пальцями.

При малому зрості школяра необхідно використовувати спеціальні, за можливістю регульовані по висоті підставки під ноги. Якщо в класі є учні високого зросту, необхідно регулювати висоту верстаків чи лещат.

Після ознайомлення п’ятикласників з необхідними відомостями, можна провести лабораторну роботу з вивчення будови лещат та їх встановлення відповідно до зросту учня на кожному робочому місці. По її завершенні потрібно перейти до засвоєння правил техніки безпеки при виконанні трудових завдань у слюсарній майстерні (відділенні). З таблиць чи плакатів або письмових інструкцій учні зчитують поступово кожне правило, а вчитель паралельно дає необхідні пояснення. Цим елементом можна завершити заняття.

Заняття 2. Загальне уявлення про машини та їх застосування.

Свердлильний верстат як технологічна машина. При проведені цього заняття треба враховувати певні особливості теми. Так, за діючою програмою уявлення про машини передбачається давати в 6-му класі, а в 5-ому пропонуються для вивчення поняття про деталі та механізми, вважаючи, що таким чином дотримується принцип “від простого до складного”.

Але, такі поняття як “просте” і “складне” в машинознавстві й дидактиці не завжди співпадають. Так, наприклад, деталь в техніці вважається простим об’єктом, а машина, порівняно з нею, - складним. В умовах здійснення навчального процесу це може видаватися ідентичним. Та, як показують психолого-педагогічні дослідження, а також підтверджує практика роботи, коли вивчення машини розпочинати з деталей, то учні із значними труднощами сприймають техніко-технологічні відомості, часто не виявляючи до них належного інтересу. Якщо навчання розпочинати із подання інформації про призначення та загальну будову машини, то в дітей проявляється цікавість до неї, виникає бажання швидше зазирнути “всередину“, розібрати її на деталі (болтики, гвинтики тощо). Тому, ми вважаємо, що загальне уявлення про машини слід подати вже в 5-ому класі, використовуючи як приклад для цього свердлильний верстат, на якому школярі працюватимуть при засвоєнні загальної теми “Обробка металів”.

Звичайно, що п’ятикласникам зразу буде важко сприйняти верстат як технологічну машину. Тому необхідно підвести їх до цього через певні аналогії. Із свого незначного досвіду школярі знають, що на виробництві, в побуті, в домашньому господарстві ми використовуємо найрізноманітнішу техніку. Під технікою можна розуміти сукупність знарядь та засобів, яка допомагає людині в процесі переробки та використання продуктів природи з метою виробництва матеріальних і духовних благ. Сама собою техніка також є продуктом трудової діяльності людини. В цьому контексті дітей доцільно скеровувати на те, щоб вони самостійно називали як найпростіші пристрої, так і складні об’єкти, зокрема ті, які є в слюсарній майстерні. Це дозволить школярам усвідомити, що “техніка” - дуже широке поняття, й під нього підпадають найрізноманітніші машини. При згадуванні цього терміну можна задати запитання: “Що називається машиною?” Будуть найрізноманітніші відповіді, які слід узагальнити: “Машина - це технічний пристрій, який складається з одного або кількох механізмів, що призначені для перетворення енергії та виконання корисної роботи”. Визначення доцільно записати в зошит, після чого знову задати запитання: “Як ви вважаєте, наявні в майстерні верстати виконують корисну роботу?” “Так”. “А яку?” “Допомагають обробляти матеріали”. “А чи можемо ми назвати, наприклад, свердлильний верстат машиною?” – “Можемо!” “А яким чином виконується робота за допомогою такої машини?” Це запитання дозволяє підійти до вивчення загальної будови свердлильного верстата. При засвоєні технічних відомостей слід використовувати наявну в майстерні марку верстата, а також його зображення на плакаті. На технічному рисунку (чи іншому графічному зображенні) краще видно передавання руху від двигуна до робочого органу; можна побачити в розрізі будову окремих вузлів та механізмів.

Після загального ознайомлення школярів із будовою верстата доцільно пояснити його кінематичну схему, дати можливість виконати умовні позначенні окремих елементів у зошитах; при нагоді слід згадати про інші графічні зображення, які п’ятикласники виконували в навчальних майстернях, зокрема при вивченні теми “Обробка деревини”, дати їх порівняльну характеристику.

З метою міцного та свідомого закріплення учнями зазначеної інформації, тут доцільно провести такі практичні роботи: “Вивчення будови окремих механізмів свердлильного верстата”, “Читання кінематичної схеми верстата (на прикладі 2М112)”, “Визначення передаточного числа пасової передачі”.

Форма організації праці – фронтальна. Наприклад, вчитель поступово (можливо за списком) викликає п`ятикласників до дошки або верстата й вони виконують певну частину завдання. Інші школярі в цей час працюють з книгою чи виконують в робочих зошитах кінематичну схему.

Перед вивченням школярами прийомів роботи на свердлильному верстаті, необхідно подати правила техніки безпеки. Від закріплення заготовки на столі верстата, перед свердлінням, до її зняття після виконаної роботи, вчителеві необхідно кожний пункт детально пояснити й продемонструвати. Завершивши показ, педагог може залучити до відтворення своїх дій одного-двох учнів. Як показує практика роботи, діти найчастіше роблять такі помилки:

Ненадійно закріплюють заготовку на столі верстата. Через те, наступні дії школярам не дозволяти здійснювати, поки вони не виконають правильно попередню вправу.

Слабко затискують свердло в патроні, внаслідок чого воно зупиняється при входжені в заготовку. Необхідно вимкнути верстат і після повної зупинки шпинделя міцно затиснути кулачки патрона.

Недостатньо або надмірно натискують важіль (руків'я) подачі свердла. Вчителеві доцільно покласти свою руку на учнівську, щоб продемонструвати силу натиску, яка потрібна для свердління отвору.

Свердло відходить від осі (згинається). Необхідно інструмент відвести від заготовки й вимкнути верстат. Накернити добре центр майбутнього отвору, після чого продовжувати свердління.

Невчасно виводиться свердло з отвору для звільнення його від стружки. Учням слід нагадувати, що в процесі роботи, стружка, яка утворюється і періодично не виводиться із свердлом із отвору, спричинює тертя й нагрівання інструменту. Внаслідок чого погіршується процес свердління; а можливе й заклинювання свердла.

Усунувши всі помилки, допущені школярами, можна провести закріплення й підвести підсумки теоретичної частини заняття.

Форма організації праці школярів при виконанні завершального практичного завдання залежить від наявного обладнання (кількості свердлильних верстатів). Оптимальним може бути варіант, коли вчитель поділить клас на 2-3 бригади, є для кожної запропонує окреме завдання, приблизно однакового рівня складності, але дещо іншого змісту: на їх реалізацію відводиться рівний час.

Щодо проведення цього заняття можна зробити ще таке зауваження. У його зміст ми не включаємо формування практичних умінь роботи на свердлильному верстаті, лише обмежуємося прийомами керування. Це пояснюється тим, що школярі ще не розпочинали виготовляти вироби, де обов`язковою має бути операція свердління. А відпрацьовувати її на тренувальних заготовках недоречно, з дидактичної точки зору.

Заняття 3. Відомості про найпоширеніші механізми.

Теоретичну частину заняття можна розпочати із повторення техніко-технологічних відомостей про машини (10-12 хв.).

- Який технічний агрегат називається машиною? - Як класифікують машини залежно від їх призначення? - Які машини називають технологічними? - Назвіть приклади технологічних машин, що використовуються у шкільній майстерні. - Які основні вузли (складові частини) притаманні для всіх машин? - Яка загальна будова свердлильного верстата? - А як передається рух від двигуна верстата до шпинделя? - Чи можна в цьому випадку замінити пасову передачу на іншу? А які способи передавання руху від двигуна до робочих органів технологічних (і не тільки) машин ви знаєте? Оскільки після останнього запитання можливі різноманітні відповіді школярів, доцільно провести узагальнення інформації про способи передавання й перетворення руху (це можна здійснювати на базі свердлильного верстата).

- Ви вже знаєте, що свердлильний верстат, як машина, складається з багатьох вузлів, одні з яких є нерухомими, а інші - навпаки, виконують механічні рухи. Ті пристрої, які призначені для передавання руху від одних деталей до інших,або для його перетворення називають механізмами. - Скільки механізмів є у свердлильному верстаті? (Два). - А які? (Це механізм, що передає рух: механічна пасова передача; а також рейковий механізм, який перетворює обертовий рух штурвала в прямолінійний, зворотно-поступальний рух свердла).

Після цього необхідно детальніше ознайомити школярів із зазначеними механізмами, використовуючи верстат (або його діючу модель), а також наочне зображення й кінематичну схему. Вивчення будови й принципу дії механізмів повинно йти паралельно з формуванням наукового поняття про деталі - спеціальні, стандартні та інші, й основні види їх з'єднань.

Закріплення техніко-технологічних відомостей про найпоширеніші механізми вчитель зможе реалізувати при проведенні лабораторно-практичних робіт; приблизний їх зміст ми визначили в тематичному плануванні.

Заняття 4. Техніко-технологічні відомості про метали і сплави.

Враховуючи те, що на попередніх заняттях п'ятикласники досить ґрунтовно ознайомилися з найрізноманітнішими металевими виробами (як на прикладі технічного обладнання майстерні, так і, оглядаючи постійно діючу виставку зразків учнівських робіт), доцільно провести узагальнення науково-технічної інформації щодо застосування найпоширеніших металів та їх сплавів у народному господарстві й побуті.

- Від вашої першої вчительки, від своїх батьків, друзів та знайомих ви багато чули про різні метали, із яких виготовляють найрізноманітніші речі. А які з них є найпоширенішими? (У більшості випадків діти скажуть, що залізо; через те їх зразу потрібно буде виправити, наголосивши, що заліза як такого в чистому вигляді в природі практично не існує. А із залізної руди, наприклад, бурого залізняку на металургійних комбінатах виплавляють сталь або чавун. При цьому доцільно використати зразки наявних кусочків руди, які роздаються дітям на робочі місця. Варто також тут продемонструвати зразки сталі та чавуну, в загальних рисах згадавши про відмінності в їх будові, властивостях та можливостях застосування).

- А які ще метали ви можете назвати? (Алюміній, мідь; не виключено, що будуть названі також латунь, бронза, через те, також зразу слід внести уточнення, що латунь й бронза не є металами в загальноприйнятому розумінні; вони є сплавами, оскільки сплавляються з кількох металів, основним з яких є мідь; при цьому потрібно продемонструвати зразки міді, бронзи та латуні й також у загальних рисах зробити їх порівняння за окремими властивостями).

- Метали та сплави, перш ніж потрапити на металообробні підприємства в такому вигляді, в якому ми частково звикли їх бачити в наших майстернях перед виготовленням із них різних виробів, проходять довгий і складний шлях (тут можна, використовуючи плакат або таблицю, показати отримання прокату на прокатних станах).

Продемонструвавши зразки окремих видів прокату (кутника, швелера, труби та ін.), доцільно запитати, чи можна з нього виготовляти, наприклад, кухонний посуд для дому, бочки, каністри, консервні банки, різні коробки тощо. Відповідь буде однозначною - ні; для таких виробів необхідно мати листовий метал.

Щоб учні краще зрозуміли механізм отримання листового металу, можна сказати, що прокатування листів на станах дуже нагадує процес розкачування тіста для вареників; гаряча болванка проходить між парами валків, віддаль між якими поступово зменшується, й тому, чим більше валків проходить листовий метал, тим тонший він стає. Цю розмову слід супроводжувати показом зразків різної товщини, визначаючи, де є фольга, жерсть(чорна й біла), оцинковане залізо, покрівельна сталь (її ще називають даховим залізом) тощо.

Важливою для п'ятикласників має бути інформація, що сфера застосування будь-якого металу чи сплаву залежить від його фізико-механічних властивостей, основними з яких є: колір, блиск, теплопровідність, електропровідність; міцність, твердість, пружність, пластичність. Найкраще будувати свою розмову з учнями на загальній характеристиці тих властивостей, які діти можуть сприйняти через свої органи чуття (у першу чергу, зір та дотик, прикладені фізичні зусилля).

Закріплення засвоєного матеріалу слід проводити при виконанні запланованих лабораторно-практичних робіт.

Заняття 5. Конструювання виробів із тонкого листового металу.

Техніко-технологічні відомості цього заняття мають чітко виражений прикладний характер, бо вони акумулюють як практичний досвід багатьох поколінь людей, так і науково обґрунтовану інформацію з конструювання та виготовлення необхідних предметів з листового металу.

Заняття слід розпочати з аналізу конструкції (конструкцій), визначеного для виготовлення виробу. Залежно від теоретичної підготовки та практичного досвіду школярів, рівня сформованості колективу вчитель може, або запропонувати єдиний для всіх об'єкт практичної діяльності, або чітко орієнтуватися на три категорії учнів (сильних, середніх та слабких) й відібрати вироби відповідних рівнів складності. Тому й обговорення конструкції об'єкта праці п'ятикласників залежатиме від зазначених чинників. Перш, ніж приступити до аналізу конструкцій зразків виробів, необхідно провести невелику бесіду, в якій можна пригадати основні вимоги до виготовлюваних предметів: - При вивченні теми "Обробка деревини" ми вже розглядали ці вимоги. Назвіть найголовніші з них. (Відповідність виробу своєму призначенню; його надійність; рентабельність у виготовленні; довговічність в експлуатації; ремонтопридатність і взаємозамінність деталей; естетичність та ін.).

- Гарний естетичний вигляд виробу відіграє важливе значення, наприклад, в його успішній реалізації на ринку. Цього вигляду конструкції виробу на підприємствах надають люди, яких називають дизайнерами. А що ви розумієте під терміном "дизайн"? А що входить в поняття "технічна естетика"?

- Аналізуючи конструкції майбутніх об'єктів праці, ви повинні дати ґрунтовну й вичерпну характеристику та відповісти на запитання, чи відповідають вони основним представленим вимогам?

- Яку роль у виробі відіграють конструктивні елементи? У яких випадках їх можна спростити (ускладнити)?

Якщо аналіз виробів здійснювався у бригадах (ланках), то кожна з них повинна виставити представника для захисту перед класом (групою) свого об'єкта. Якщо реалізується фронтальна форма організації праці, то здійснювати характеристику виробу можуть всі учні класу за списком або за бажанням. Обговорення конструкції виробу в обох випадках має здійснюватися із використанням його графічних зображень (робочого креслення та технічного рисунка).

Розробка конструкції виробу в 5-ому класі в більшості випадках проводиться за методом аналогії. Спочатку учням слід задати запитання: - Чи не нагадує вам виріб з тонколистового металу (зокрема коробка) аналогічний об'єкт з паперу (картону), який ви виготовляли в початкових класах? (Так). - То чи не можемо ми розробляти конструкцію запланованого виробу через паперову модель? (Можемо).

У цьому аспекті творча робота з папером дає необмежені можливості по створенню потрібної конструкції й побудові розгортки виробу. Тут також учні вдосконалюватимуть свої вміння у проведенні вимірювань та нанесенні розмірів на розгортку.

Заняття 6. Технологічна послідовність виготовлення слюсарних виробів.

Роботу на занятті можна побудувати через систему аналогій та узагальнень. Як і при вивченні теми "Обробка деревини", п'ятикласники мають усвідомити, що виготовлення сконструюваного ними виробу здіснюватиметься через виконання технологічних операцій, які називаються слюсарними. Пропонуємо перевірити знання й розуміння школярами таких питань: - Що називається виробничим процесом? - Що називається технологічним процесом? - Що слід розуміти під терміном "технологічна операція"? - Які ви знаєте основні документи технологічного процесу? - Що називають технологічною картою?

- На попередньому занятті ми разом вибрали об'єкт практичної діяльності (за зразок візьмемо, наприклад, коробку для дрібних деталей). Реальний виріб та його наочне зображення знаходяться перед вами (на демонстраційному столику). Які, на вашу думку, необхідно виконати слюсарні операції, щоб із куска тонколистового металу ми отримали потрібний нам предмет(відповіді будуть різними, як: різати, рубати зубилом, обпилювати, зачищати, згинати та ін.).

Щоб школярі краще засвоїли правильну послідовність виконання робіт при виготовленні виробу із металу, доцільно використати технологічні карти на вироби, які учні аналізували. Було б добре, коли з такою картою кожен п'ятикласник мав можливість працювати індивідуально. Завершити цей етап роботи можна послідовним читанням школярами технологічної документації.

У процесі роботи з технологічною документацією вчитель повинен звертати учнівську увагу на розміри заготовок та розміри деталей, припуски на обробку, вибір способів обробки тощо. Після успішного завершення читання графічних документів, доцільно перейти до розробки технологічних карт на виготовлення конкретних об'єктів дитячої праці.

Заняття 7. Підготовка та розмічання заготовок із тонколистового металу.

Питання, представлені для розгляду в цьому занятті, мають важливе значення для здійснення технологічного процесу, оскільки від правильного їх сприйняття, усвідомлення та засвоєння залежить якість виконання всього виробу.

Підготовчі роботи до розмічання п'ятикласники вже здійснювали при обробці фанери та ДВП, а тому з учнями слід згадати, що вони в себе включали. Після короткої співбесіди й узагальнення знань з цього матеріалу можна вияснити, які із зазначених робіт будуть використовуватися при обробці тонколистового металу. В основному вони зводяться до вирівнювання поверхні заготовки за допомогою дерев'яного молотка (киянки) та правильного бруска. Розмова вчителя має супроводжуватися демонструванням прийомів роботи.

- А чи можна правлення виконувати молотком? (Якщо будуть позитивні відповіді, можна запропонувати одному із учнів, які так думають, виправити кусочок жерсті молотком, а потім порівняти якість поверхні після ударів молотка й киянки).

На підготовлену поверхню вже можна наносити лінії розмітки. Учні проводили розмічання фанери й ДВП, тому вони мають уявлення про способи розмічання, інструменти для роботи, прийоми виконання. За аналогією ці знання слід використати й при розмічанні тонколистового металу.

Заняття 8-9. Розкроювання тонкого листового металу.

Оскільки актуалізацію опорних знань ми пропонуємо здійснити при виконанні практичного завдання, то заняття слід розпочинати із сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

Працюючи з деревиною, діти засвоїли, що для розкроювання (розділення) заготовки на окремі деталі використовують відповідний різальний інструмент. Тоді школярі отримали також, можливо вперше, наукову інформацію про основи, сутність процесу різання. Тепер п'ятикласників необхідно підвести до розуміння того, що подібний за функціональним призначенням інструмент застосовують й при різанні металів (але дещо іншої форми і розмірів) й, базуючись на зазначеному, розширити їх знання про основи процесу різання та геометрію різальної частини інструмента.

Свідомість та міцність засвоєння відповідної науково-технічної інформації може бути забезпечена шляхом організації проблемної бесіди з використанням також методів демонстрування та пояснення. Учителеві необхідно приготувати інструменти для різання різних матеріалів: деревини, паперу й картону, тонколистового металу й сортового прокату. Бажано також мати й збільшені зображення зазначених інструментів. Порівнюючи їх ріжучі частини, необхідно чітко підкреслити, що незалежно від призначення інструменту, його будови в основі роботи різальної кромки лежить принцип клину.

Навколо цього й треба будувати свою роботу по вивченні будови слюсарних ножиць та зубила, а пізніше - й інших інструментів для обробки металів.

Заняття 10. Гнуття і пресування тонколистового металу.

Здійснюючи підготовку деталей з тонколистового металу до розмічання, учні киянкою або правильним бруском знімали різноманітні нерівності, відновлювали рівну площину для розмічання, тобто змінювали їх форму. На сьогоднішньому занятті школярі також будуть проводити аналогічні дії, але вже у зворотному порядку: з прямолінійних поверхонь робити криволінійні, контурні.

Різний листовий метал неоднаково змінюватиме свою форму від прикладених до нього певних зусиль, а також по-різному реагуватиме після зупинення механічної дії. Оскільки п'ятикласники вже знайомі з техніко-технологічними властивостями металів, їм можна задати наступні запитання: - Які механічні властивості металів впливають на вибір величини зусилля при потребі змінити форму заготовки? - Які з металів або сплавів, чи ті, що превалюючою властивістю їх є пружність, чи ті, в яких переважає пластичність, краще піддаються формоутворенню? - Чи можете ви назвати приклади таких матеріалів? У залежності від конструкції та призначення виробів, їх форма може бути найрізноманітнішою. Предмети найскладніших конфігурацій отримують пресуванням та штампуванням на підприємствах машинобудівної промисловості. Така інформація добре сприймається дітьми, якщо є можливість продемонструвати фрагмент кіно- або діафільму.

В умовах шкільної майстерні предмети складної конфігурації виготовити буде досить складно. Через те й підбираються такі об'єкти праці, в яких поверхні після згинання хоч і стають складними, зокрема взаємоперпендикулярними, але за характером залишаються прямолінійними (наприклад, та ж коробка для дрібних деталей).

Учні вже знають, що змінювати форму листового металу потрібно за допомогою дерев'яного молотка - киянки, а також правильного бруска. До цього слід ще додати, що згинати тонколистовий метал можна також із використанням спеціальних оправок, а також, затискуючи його між губками слюсарних лещат.

- А як слід поступати, щоб на поверхні заготовки не залишалися сліди від стискування? (Можна використовувати спеціальні накладки - нагубники; якщо їх немає - то відповідних розмірів куски листового металу або дощечки з твердих порід дерев).

Ознайомлювати школярів із технологією згинання можна наступним чином: учні (за чергою) послідовно зчитують з дошки чи таблиці послідовність виконання роботи, а вчитель зразу демонструє правильність її виконання, з одночасним поясненням умов дотримання правил техніки безпеки.

Практична робота школярів передбачає згинання заготовки майбутнього виробу згідно з кресленням й технічним рисунком. У першу чергу, слід звертати увагу на правильність читання креслення учнями та розуміння призначення ліній креслення; часто школярі проводять згинання, змінюючи форму заготовки не за тими лініями. Тому, після проведення вступного інструктажу потрібно ще провести їх вибіркове опитування на предмет правильного читання креслення розгортки виробу.

Заняття 11. З'єднання деталей із тонколистового металу.

Оскільки при вивченні теми заняття "Відомості про найпоширеніші механізми" школярі ознайомилися із певними з'єднаннями деталей машин, доцільно провести узагальнення їх знань. Для бесіди можна запропонувати наступні запитання:

- Які ви знаєте способи з'єднання деталей машин? - Які з'єднання називають нерухомими? - Які з'єднання називають рухомими? - Які з'єднання належать до роз`ємних? - Які з'єднання належать до нероз`ємних? - Які ви можете назвати з'єднання, що застосовуються при виготовленні виробів побутового призначення із тонкого листового металу (наприклад, каструль, чайників та ін.)?

Подібні запитання активізують дітей до роботи, сприятимуть кращому засвоєнню нової техніко-технологічної інформації.

Засвоєння теоретичних відомостей можна також здійснювати також у формі проблемного діалогу. Звичайно, що найпростішим видом з'єднання деталей з тонколистового металу є фальцевий шов. Його назви учні можуть і не знати, хоча його застосування вони бачать часто. Демонструючи зразки швів, а також їх зображення, доцільно одночасно показувати способи їх одержання; це сприятиме кращому засвоєнню та закріпленню техніко-технологічних відомостей.

Крім фальцевого можна дати інформацію про заклепкове з'єднання. Але, якщо конструкція учнівського виробу не передбачає його застосування, слід обмежитися лише його загальною характеристикою, з метою економії часу.

Заняття 12-13. Оздоблення металевих виробів.

На цю тему ми пропонуємо виділити чотири години. Для відстаючих учнів такий розподіл часу дозволить надолужити прогаяне й повністю завершити виготовлення виробів. Вчитель останню годину завершуючого заняття може використати для проведення аналізу виконаних робіт та підведення підсумків з усієї теми "Обробка металів". Оскільки теоретична інформація з теми носить чисто прикладний характер, роботу з дітьми при її засвоєнні та закріпленні можна також побудувати на аналогіях і узагальненнях.

Реально вже виконані, але ще не повністю готові об'єкти праці п'ятикласників доцільно порівняти з виробами учнів попередніх років, звичайно, вибравши для цього найкращі зразки. Це наочно покаже школярам про незавершений ними технологічний процес й практично не викликатиме сумнівів щодо доцільності проведення опоряджувальних робіт. Вимоги до оздоблення слюсарних виробів суттєво відрізняються від тих, які прийняті в столярній справі.

Перед тим, як учні приступлять до виконання практичних завдань, доцільно організувати (виходячи з конструктивного призначення виробу чи виробів, умов їх експлуатації та ін.) колективне (фронтальне або бригадне) обговорення та вибір виду оздоблення.

При оцінюванні результатів праці можна провести невеличкий експеримент (а точніше, здійснити експертизу й отримати експертну оцінку). Пронумеровані роботи (але без зазначення прізвища) виставляються в рядок для колективної оцінки. Кожний п'ятикласник на своєму аркуші паперу оцінює у порядку зростання номерів готові вироби й здає його вчителеві. Педагог також на папері дає свою оцінку праці дітей. Поки учні прибирають свої робочі місця та приміщення майстерні, вчитель опрацьовує результати, порівнюючи оцінки, які школярі виставили собі з тими, які виставили їм друзі, а також відмічає відмінність в оцінці дітьми своєї праці та своєю особистою. Цей фактичний матеріал дозволить педагогові краще сприймати своїх вихованців, знати рівень їх самосвідомості та самооцінки, адекватніше підходити до вибору об'єктів праці для школярів тощо.

Аналіз учнівських робіт може будуватися саме на ознайомленні дітей із результатами оцінки й проведенні з ними співбесід щодо критеріїв їх оцінювання.

2.4 Електротехнічні роботи (6 год.)

Тематичне планування програмного матеріалу.

Заняття 1. Використання електричної енергії в побуті та промисловості.

Побутова електроарматура (2 год.).

Питання, що підлягають висвітленню: Електрика в житті людини. Джерела й споживачі електричної енергії. Провідники та ізолятори. Види та призначення проводів і шнурів, їх будова та маркування. Коло електричного струму; позначення елементів електричного кола. Поняття про коротке замикання; захист електричних кіл від перевантажень і коротких замикань. Будова лампового патрона, вимикача, штепсельного з'єднання (розетки й вилки). Будови лампи розжарювання. Способи приєднання проводів та шнурів до електроарматури. Електромонтажні інструменти. Правила техніки безпеки при проведенні електромонтажних робіт.

Лабораторно-практичні роботи. Вивчення будови лампи розжарювання, лампового патрона, вимикача, штепсельної розетки й вилки, запобіжників. Вивчення будови проводів та шнурів. Зачищення, окінцьовування, приєднання проводів і шнурів до електроарматури.

Міжпредметні зв'язки. Природознавство: загальне уявлення про електрику. Фізика: сила струму, напруга, потужність, теплова дія електричного струму.

Заняття 2. Послідовне та паралельне з'єднання елементів електричного кола.

Питання, що підлягають висвітленню: Напрям електричного струму. Загальне уявлення про електричні параметри джерел (напруга, потужність) і споживачів

(потужність, робоча напруга, струм). Послідовне і паралельне з'єднання споживачів і джерел електроенергії, вимоги до їх параметрів (струму, напруги, опору). Використання послідовного і паралельного з'єднання джерел і споживачів у техніці. Переваги і недоліки паралельного і послідовного з'єднань елементів електричного кола. Правила монтажу електричних кіл на панелі.

Лабораторно-практичні роботи. Читання і складання електричних схем із послідовним і паралельним з'єднанням споживачів. Монтаж електричних кіл із послідовним і паралельним з'єднанням споживачів.

Заняття 3. Конструювання електричних кіл.

Питання, що підлягають висвітленню: Загальні правила конструювання електрифікованих пристроїв (облік експлуатаційних вимог, складання принципової схеми, вибір електроарматури, розробка конструкції виробу, планування технологічної послідовності виготовлення виробу. Особливості контролю процесу і результатів праці при електромонтажних роботах.

Практичні роботи. Конструювання і монтаж кіл з паралельним і послідовним з'єднанням споживачів (із деталей "Електроконструктора").

Профорієнтація. Ознайомлення із професією електромонтера.

Загальні методичні рекомендації до проведення занять.

Вивчення школярами, в тому числі й п’ятикласниками, основ електротехніки забезпечує політехнічне спрямування трудового навчання і сприяє підготовці їх до практичної діяльності. Відомо, що конкретні, наукові поняття про електрику, електричний струм школярі отримують на уроках фізики, починаючи з 7-го класу. В зв’язку з цим заняття в шкільних майстернях із основ електротехніки мають базуватися лише на загальних, популярних теоретичних відомостях з курсу фізики, реалізуючи таким чином наступні міжпредметні зв’язки. Це, з одного боку. А, з іншого, процес засвоєння такої складної для учнів цієї вікової категорії теми повинен спиратися на певний життєвий досвід дітей.

Слід зазначити, що в 1-4 класах школярі вже мали б отримати початкові відомості про використання електричної енергії (в побуті, тобто повсякденному житті, на транспорті, промисловості тощо), джерела її продукування та передавання на далекі відстані, а також виконувати певні практичні завдання з деталей "Електроконструктора". З деякими електричними явищами школярі також вже знайомі з уроків природознавства.

Програмою передбачено два варіанти змісту навчально-технічної інформації з електротехніки для учнів 5-го класу (як сільської, так і міської школи), надаючи, таким чином, вчителям певні можливості вибору для її вивчення. Ми пропонуємо для засвоєння п’ятикласниками програмний матеріал варіанту 1, вважаючи його простішим та доступнішим для дітей цього віку, а також таким, що має більшу практичну цінність.

Основну увагу при засвоєнні техніко-технологічних відомостей з цієї теми слід приділяти проведенню практичних та лабораторно-практичних робіт. Виконуючи їх, учні мають можливість дуже добре сприйняти інформацію про вироблення та застосування електричної енергії, умови її споживання та економії; ознайомлюються з провідниками та ізоляторами, вивчають просте електричне коло, його позначення на схемах та ін.

Заняття 1. Використання електричної енергії в побуті й промисловості.

Побутова електроарматура.

Рівень розуміння п'ятикласниками основ електротехніки є досить низьким. Через те, узагальнення відомостей школярів за початкові класи може мати характер побутової бесіди приблизно наступного змісту: - Ви часто чуєте слова "електрична енергія", "використання електричної енергії", "економія електричної енергії" тощо, а чи мають вони поширення у вас вдома? (Звичайно, так. Тут можна розраховувати на великий перелік побутових об'єктів, які використовують електричну енергію).

- А що може бути джерелом електричної енергії? (Різні батарейки, акумулятори, електростанції, тобто джерелом електричної енергії вважається агрегат, який її виробляє, продукує).

- А які електростанції ви знаєте? (Гідро-, теплові, атомні, вітрові електростанції. Цей перелік учитель може розширити, виходячи з конкретних умов. Тут також потрібно подати загальну характеристику електростанцій, наголосивши, в основному, на їх потужності, економічності та екологічній безпечності).

- А чи хочете ви побачити найпростіше джерело електричної енергії, яке можна виготовити навіть у домашніх умовах? (Звичайно, що відповіді будуть позитивними. Продемонструвавши учням елемент Вольта, його дії, педагог у загальних рисах може пояснити, чому це відбувається, та наголосити, що детальніше й глибше вони дізнаватимуться про це з курсу фізики, починаючи з 7-го класу).

- Всі пристрої, які знаходяться у майстерні, чи у вашому домі, що використовують електричну енергію, перетворюючи її в теплову або механічну, називаються споживачами. Це може бути свердлильний верстат, пральна машина, порохотяг, електропраска, звичайна електрична лампочка. А як подається електрична енергія від джерела до споживачів? (По проводах).

- А з чого можуть бути зроблені проводи? (Тут відповіді будуть різноманітними, найхарактерніша з них: -із заліза. Тому, повторивши матеріал про техніко-технологічні властивості металів учні зможуть усвідомити, що проводи роблять із сталі, міді та алюмінію).

- А чому не можна виготовляти проводи з інших матеріалів, наприклад, з деревини, гуми або пластмас?

Подібними запитаннями, а, за можливістю й проведенням лабораторно-практичної роботи, п'ятикласників треба підвести до розуміння провідників і непровідників (ізоляторів) електричного струму. Це дозволить краще засвоювати інформацію про будову електроарматури. При вивченні будови електроарматури доцільно використати ланкову, в окремих випадках - бригадну форму організації праці.

Ознайомлення дітей з електромонтажними інструментами можна здійснювати при безпосередньому виконанні зачищення, окінцьовування та зрощування проводів і шнурів.

Заняття 2. Послідовне і паралельне з'єднання елементів електричного кола.

Оскільки програмою передбачено засвоєння п'ятикласниками досить складних теоретичних питань, ми, виходячи з власного досвіду, пропонуємо цю науково-технічну інформацію значно спростити, зокрема, наприклад, зовсім зняти розгляд поняття про ЕРС. Розпочати заняття доцільно з повторення попереднього матеріалу; для цього можна використати такі запитання: -Як використовують електричну енергію в народному господарстві й побуті? - Які джерела електричної енергії ви знаєте? - Як визначити, що даний матеріал проводить електричний струм? - Чому провідники із струмом треба добре ізолювати? - Розшифруйте марки проводів: ППВ та АППВ, дайте їх загальну характеристику. - Розшифруйте марку шнурів: ШБРО та ШБВВП, дайте їх загальну характеристику. - З яких головних елементів складається електричне коло? - Як під`єднують проводи та шнури до електроарматури? - Яка будова електричної лампочки? - З яких основних частин складається вимикач; штепсельна вилка; розетка?

Розуміння школярами цієї науково-технічної інформації, особливо про електричне коло, будову електроарматури й лампи розжарювання дозволить краще сприймати нові теоретичні відомості. Їх виклад можна розпочати із висвітлення питання "Напрям електричного струму", використавши як наочне зображення діючу модель водогону з прозорими гнучкими трубками, ввівши попередньо до прозорої води зафарбовані дрібненькі кусочки непотопаючого матеріалу, що мають імітувати рух електронів. Профіль будь якого водогону можна використовувати також при поясненні поняття "потужність електричного струму".

Поняття "напруга" добре сприйметься п'ятикласниками на прикладі батарейки до кишенькового ліхтарика. Учням слід нагадати, що споживачі електроенергії також характеризуються певними параметрами: робочою (номінальною) напругою, робочим (номінальним) струмом та потужністю. Параметри джерел та споживачів вказані в їх технічних паспортах або нанесені безпосередньо на вироби.

Основна частина заняття повинна бути відведена для лабораторно-практичних робіт по складанню розгалужених електричних кіл (з послідовним та паралельним з'єднанням споживачів).

Заняття 3. Конструювання електричних кіл.

Правила конструювання можна висвітлювати, базуючись на знаннях і вміннях учнів про моделювання та конструювання виробів із деревини та металів. В бесіді із школярами потрібно розкрити основні експлуатаційні вимоги до конструкцій електрифікованих пристроїв, зокрема таких, як: простота, легкість у користуванні, міцність, низька матеріало- та енергоємність, естетика оформлення та ін. Учням доцільно проаналізувати декілька варіантів конструкцій електрифікованих виробів одного призначення (наприклад, ялинкової гірлянди й люстри). Форма організації праці - ланкова. Після аналізу та обговорення конструкцій запропонованих пристроїв кожна ланка повинна скласти принципові електричні схеми вивчених пристроїв. При складанні схем доцільно ставити перед учнями проблемні ситуації, видозмінюючи розташування елементів та їх кількість.

Для кращого закріплення інформації, школярі під керівництвом учителя можуть складати технологію монтажу кіл ялинкової гірлянди (послідовне з'єднання споживачів) та люстри (паралельне з'єднання споживачів).

Лабораторно-практичні роботи проводяться з використанням деталей "Електроконструктора" або наборів напівфабрикатів для монтажу електричних кіл; окремі деталі можуть виготовлятися п'ятикласниками при вивченні теми "Обробка металів". У зміст робіт доцільно включити конструювання й монтаж електричного кола моделі світлофора, електрифікованої гри "Проведи й не зачепи", електровікторини "Перевір свою відповідь" та ін.

Экономическая система

Разработка АСУ процессом производства конической шестерни среднего и заднего моста 6520-2402017

Шпаргалки по геометрии, алгебре, педагогике, методике математики (ИГПИ)

Експертиза м'ясних консервів

Внутрифирменое планирование

Экзаменационные вопросы по курсу "Международная торговля" \укр\

Административное право (шпаргалка)

Шпаргалки по высшей математике (1 курс)

Билеты по географии для 10 класса

*-Алгебры и их применение

Розрахунки надійності електронної апаратури

Формування споживних властивостей меблів та митне оформлення при перетині митного кордону

Курс лекций по теории вероятностей

* Алгебры и их применение

Проектирование цеха для производства стекловолокна