Реферат: Логопедія, її предмет і задачі

Міністерство освіти і науки України

Житомирський Державний Університет ім. Івана Франка

Кафедра теорії та методики виховання

Діти з порушенням мовлення

(основи логопедії)

Реферат

Студентка 4-го курсу

44 групи

Педагогічного факультету

заочного відділення

Теодорович Олена Сергіївна

м. Житомир

2008р.

План

Вступ. ……………… …………………………………………………

Основна частина. Логопедія, її предмет і задачі. ………………..

1. Дисфонія ……………………………………………………………

2. Порушення темпу мовлення ……………………………………..

2.1 Брадилалія ……………………………………………………….

2.2 Тахилалія…………………………………………………….……

3. Заїкання ……………………………………………………............

4. Дислалія ………………………………………………….…………

5. Ринолалія …………………………………………………..............

6. Дизартрія …………………………………………………..............

7. Афазія …………………………………………………….………...

8. Алалія ………………………………………………………………

9. Порушення письма і читання ……………………………….........

9.1 Дислексія …………………………………………………….…....

9.2 Дисграфія ………………………………………………………....

Висновок. …………………………………………………..…… ……

Використана література ……………………………………………

Вступ

Найважливішою психічною функцією людини є мовлення ― основний засіб спілкування людей. За допомогою мовлення людина передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій. Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури, отже, і в її пізнавальному й особистому розвитку. На основі мовлення та її смислової одиниці ― слова ― формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам’ять.

Розвиток мислення значною мірою зумовлений розвитком мовлення і, нав-паки, розвиток мовлення залежить від розвитку мислення. У багатьох дефект-тологічних дослідженнях доведено велику роль мовлення в розвитку компенса-торних процесів при різноманітних формах дитячих аномалій.

До окремої групи відносять дітей із значними порушеннями мовлення при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей ― діти з порушеннями мовлення.

Порушення мовлення характеризується тим, що:

· з’явившись, самостійно не зникають, а закріплюються;

· не відповідають вікові мовця;

· потребують логопедичної допомоги залежно від їхнього харак-теру;

· виникнення неправильного мовлення може позначатися на по-дальшому розвитку дитини, затримуючи і спотворюючи його.

Дефектологія ― це наука про закономірності та особливості розвитку, ви-ховання та навчання різних категорій аномальних дітей.

Аномальні діти ― це діти у яких порушено нормальний перебіг загального розвитку, що спричинено наявністю фізичного або психічного дефекту.

Таким чином, порушення мовлення, з якими має справу дефектологія, слід відрізняти від тих чи інших її тимчасових розладів, пов’язаних з особливостями вікового розвитку дітей, з окремими неправильностями вимовляння, які викликані звичкою, що сформувалася під впливом мовного середовища.

Різноманітні мовленеві дефекти, які є первинними у дітей з порушеннями мовлення, спричинюють вторинні відхилення в їх загальному і мовному розвитку.

Формування мовної функції є складним процесом, в якому, крім слухового аналізатора, що забезпечує сприймання і аналіз звукових (у тому числі й мовних) сигналів, бере участь також мовноруховий аналізатор, який складається з периферійної частини (периферичний мовний апарат, котрий включає три відділи ― дихальний, голосовий і артикуляційний), провідних шляхів і клітин в центральній частині кори головного мозку.

Мовлення в своєму формуванні проходить ряд послідовних етапів:

1-й ― підготовчий ― до одного року;

2-й ― перед шкільний ― від одного року до трьох років;

3-й ― дошкільний ― від трьох років до сіми;

4-й ― шкільний ― з сіми років до вісімнадцяти.

Мовні порушення можуть мати як центральний , так і периферичний характер.

· Центральний , якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мов-лення.

· Периферичне порушення мовлення у тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарата.

До факторів, що зумовлюють мовленеві порушення, відносять:

1. Різна внутрішньоутробна патологія, що приводить до порушення роз-витку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при пору-шенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.

2. Родова травма й асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення подиху) під час пологів, які приводять до внутрі-черепних крововиливів.

3. Різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо пагубними для розвитку мовлення є часті інфекційно-вірусні захворювання, менін-го-енцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади.

4. Травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.

5. Спадкоємні фактори. У цих випадках порушення мовлення можуть ста-новити лише частину загального порушення нервової системи й сполу-чатися з інтелектуальною й руховою недостатністю.

6. Несприятливі соціально-побутові умови, що приводять до намагнітити педагогічній занедбаності, вегетативної дисфункції, порушенням емо-ційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.

При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовного дефекту й збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.

Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку в першу чергу проводиться в сім'ях з «підвищеним ризиком». До таким ставляться:

1) сім’ї, де вже є дитина з тим або іншим дефектом;

2) сім’ї з розумовою відсталістю, захворювання шизофренією, порушенням слуху в одного з батьків або в обох;

3) сім’ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захво-рювання, важкий токсикоз;

4) сім’ї в яких діти перенесли внутрішньоутробну гіпоксію (кисневе голо-дування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.

В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв’язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.

Основна частина. Логопедія, її предмет і задачі

Логопедія ― наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й по-передження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання.

Логопедія є одним з розділів спеціальної педагогіки ― дефектології. Термін логопедія утворена від грецьких слів: logos (слово, мовлення), paideia (виховую, навчаю), що в перекладі позначає «виховання мовлення».

Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними від-хиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкіль-ну й логопедію дорослих.

У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню й внутрішню .

1. Зовнішня форма мовлення включає наступні види: усну (діалогічну й монологічну) і письмову .

Усне мовлення.

a) діалогічне мовлення , психологічно найбільш проста й природна форма мовлення, виникає при безпосередньому спілкуванні двох або декількох спів розмовників і складаються в основному в обміні репліками.

Репліка ― відповідь, заперечення, зауваження на слова співрозмовника ― відрізняється стислістю, наявністю питальних і спонукальних речень, синтаксично не розгорнутих конструкцій.

b) монологічне мовлення ― послідовний зв'язний виклад одною особою системи знань. Для монологічного мовлення характерні: послідовність і доказовість, які забезпечують зв’язність думки; граматично правильне оформлення; виразність голосових засобів.

Виділяються три основних види монологічного мовлення: оповідання, опис і міркування. При дефектах мовлення монологічне мовлення порушується більшою мірою, чим діалогічна.

Письмове мовлення ― це графічно оформлене мовлення, організоване на ос-нові буквених зображень. Вона позбавлена ситуативності й припускає поглиблені навички звукобуквеного аналізу, уміння логічно й граматично правильно передава-ти свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.

Повноцінне засвоєння письма й письмового мовлення тісно пов'язане з рівнем розвитку усного мовлення. При недорозвиненні мовлення, як правило, виникають порушення письма різної тяжкості.

2. Внутрішня форма мовлення (мовлення «про себе») ― це беззвучне мов-лення, що виникає, коли людина думає про що-небудь, подумки складає плани. Внутрішнє мовлення відрізняється по своїй структурі згорнутістю, відсутністю дру-горядних членів речення.

Внутрішнє мовлення формується в дитині на основі зовнішньої і являють со-бою один з основних механізмів мислення.

Переклад зовнішнього мовлення у внутрішню спостерігається в дитини у віці близько 3 років, коли вона починає міркувати вголос і планувати в мовленні свої дії. Поступово таке проказування редукується й починає протікати у внутрішнім мовленні.

За допомогою внутрішнього мовлення здійснюється процес перетворення думки в мовлення й підготовка мовного висловлення. Підготовка проходить кілька стадій. Вихідним є мотив або задум, що відомий мовцеві лише загалом. Потім у процесі перетворення думки у висловлення наступає стадія внутрішнього мовлення. Далі з більшого числа потенційних значеннєвих зв’язків виділяються самі необхідні й відбувається вибір відповідних синтаксичних структур.

Розвиток мовлення дитини може бути представлене в декількох аспектах, пов’язаних з поступовим оволодінням мовою.

Перший аспект ― розвиток фонематичного слуху й формування навичок проголошення фонем рідної мови.

Другий аспект ― оволодіння словниковим запасом і правилами синтаксису. Активне оволодіння лексичними й граматичними законо-мірностями починається у дитини в 2-3 р. і закінчується до 7 р. У шкільному віці відбувається вдосконалювання придбаних навичок на основі письмового мовлення.

Третій аспект , пов’язаний з оволодінням значеннєвою стороною мовлення. Найбільше яскраво він виражений у період шкільного нав-чання.

Основні завдання логопедії полягають у наступному:

2) вивчення закономірностей спеціального навчання й виховання дітей з порушенням мовного розвитку;

3) визначення поширеності й симптоматики порушень мовлення в дітей дошкільного й шкільного віку;

4) дослідження структури мовних порушень і вплив мовних розладів на психічний розвиток дитини;

5) розробка методів педагогічної діагностики мовних розладів і типології мовних розладів;

6) розробка науково обґрунтованих методів усунення й попередження різних форм мовної недостатності;

7) організація логопедичної допомоги.

Дефекти мовлення діляться на дві групи:

1-я група ― фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичне недо-розвинення; загальне недорозвинення мовлення.

2-я група ― заїкуватість, при якому основою дефекту є порушення кому-нікативної функції мовлення при збереженні язикових засобів спілкування.

Кожна група дефектів у свою чергу різниться за формою (природі) порушення й ступеня його виразності.

1. Дисфонія

Дисфонія (афонія) (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, і phone ― голос; а ― частка, яка означає заперечення) ― відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата. (Синоніми ― порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення). Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дистонія). Може бути зумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центрального або периферичного характеру, виникає на будь-якому етапі розвитку дитини. Порушення може бути самостійним (ізольованим) або входити до ряду інших порушень мови.

2. Порушення темпу мовлення

Одним з виразних засобів усного мовлення є її темп. Нормальному темпу мовлення властиво то вповільнення, то прискорення. Зазначені коливання у швидкості висловлень будуть залежати від швидкості проголошення фонем, слів, фраз і від частоти й тривалості пауз між словами й реченнями.

Необхідною умовою для нормального темпу мови є правильне співвідношення основних процесів, що відбуваються в корі головного мозку, ― порушення й галь-мування.

Більшість дітей не відразу опановують нормальним темпом мовлення. Багато дошкільників говорять занадто швидко. Це пояснюється тим, що в них ще слабкі гальмові процеси й контроль за власною мовою. Часта недосконалість темпу мовлення виникає в результаті наслідування навколишнім. Дитина говорить те дуже швидко, те занадто повільно навіть у межах однієї фрази. Але в більшості випадків такі явища з віком зникають.

У дітей може виникати патологічне порушення темпу мовлення: або зайве його вповільнення ― брадилалия; або надмірне його прискорення ―тахилалия.

2.1 Брадилалія

Брадилалія (від грец. bradis ― повільний, лат. lalia ― мова) ― патологічний повільний темп мови. (Синонім ― брадифразія). При брадилалії мова надмірно вповільнена, з розтягуванням голосних звуків, із млявою, нечіткою артикуляцією, яка зумовлена порушенням мовних центрів у корі головного мозку. Більшості дітей з такою патологією властива загальна млявість, загальмованість, повільність. Часто відзначається вповільнений темп не тільки зовнішньої, але й внутрішньої мови. У дітей із брадилалією звичайно бувають і порушення загальної моторики, уваги, пам’яті, мислення. За своєю природою може бути органічною або функціональною.

М. Е. Хватцев відзначав, що патологічно вповільнений темп мовлення нерідко зустрічається в розумово відсталих дітей.

Зайво повільне мовлення викликає нетерпіння й подразнення з боку навко-лишніх. Тому діти з такою мовою взагалі намагаються не говорити. А це ще більше затримує їх мовлення, а отже, і розумовий розвиток.

Брадилалія в дітей часто супроводжує монотонність голосу, недостатньо мо-дульоване мовлення.

Причини брадилалии. М. Е. Хватцев вважав однією з головних причин патологічне посилення гальмівного процесу, що починає домінувати над процесом порушення.

Брадилалія може передаватися в спадково разом з порушенням внутрішнього мовлення.

Так само може виникати й у результаті наслідування або неправильного виховання.

2.2 Тахилалія

Тахилалія (від грец. tachis ― швидкий, лат. lalia ― мова) ― патологічно прискорений темп мови. (Синонім ― тахифразія). Характеризується прискореною артикуляцією. За своєю природою є центрально обумовленою, органічною або функціональною. При прискореному темпі мовлення здається поспішливою, стрімкою, напористою. Часто від швидкості висловлення відбувається повторення складів або, навпаки, їхній пропуск, перекручування звуків, а іноді слів. Але всього цього мовець, як правило, не помічає. Бурхливий потік звуків і слів вимовляється без перепочинку, до повного видиху. Іноді непомірковано швидкий темп мовлення супроводжується швидкими, часом безладними рухами рук, ніг або всього тіла.

Прискорення мови може супроводжуватись аграматизмами. Це явище іноді виділяють як самостійне порушення ― батаризм (від франц. batter ― бити), парафразія. Якщо патологічно прискорена мова супроводжується необґрунтованими паузами, запинками, вона позначається терміном полтерн .

Тахилалія може виникнути вже в дитинстві і, якщо не проводити спеціальної корекційної роботи, підсилиться в перехідному віці й залишиться на все життя.

Наслідком порушення темпу мови є порушення плавності мовного процесу, ритму та мелодійно-інтонаційної виразності.

Причини тахилалії . Найчастіше виникає в дітей нервових, збудливих, рвучких, не зрівноважених.

М. Е. Хватцев затверджував, що центральною ланкою в патогенезі тахилалії є розлад темпу зовнішнього й внутрішнього мовлення за рахунок патологічної переваги процесів порушення над процесами гальмування.

Тахилалія може передаватися в спадщину.

Так само виникати в результаті наслідування швидкого мовлення навколишніх, і неправильні прийоми виховання дитини, його мовлення.

Спотикання. Незвичайно швидка, стрімке мовлення при тахилалії іноді нагадує по зовнішній картині заїкуватість, тому що мовець часто повторює звуки, склади або слова. При спотиканні, як і при заїкуватості, можуть виникати й невиправдані паузи, зупинки. На відміну від заїкуватості спотикання не має судорожного характеру.

3. Заїкання

Заїкання ― порушення темпоритмічної сторони мови. (Синонім ― лого-невроз). Є центрально обумовленим, найчастіше виникає в процесі мовного роз-витку дитини в період переходу до фразової мови і пов’язане з різкою емоційно негативною реакцією дитини на зовнішній подразник. Найсприятливішим грунтом для виникнення заїкання є недостатня стійкість нервової системи дитини, інколи пов’язана з органічними ураженнями мозку. Причиною порушення плавності мови (зупинок в її плинності) при заїканні є судороги м’язів тих або інших органів мов-лення в момент вимови (губ, язика, м’якого неба, гортані, грудних м’язів, діафрагми, черевних м’язів). Заїкання, яке супроводжується іншими інтелектуальними або мовними дефектами, як правило, не призводить до порушення смислової сторони мови, однак нерідко пов’язане з побоюванням висловлювання, а також з деякими відхиленнями в характері дитини ― підвищеною збудливістю або, навпаки, апа-тичністю, млявістю.

Розрізняють два види заїкуватості:

1. Найчастіше зустрічається функціональна заїкуватість , коли не є яких-небудь органічних поразок у мовних механізмах центральної й пери-феричної нервової системи. Функціональна заїкуватість виникає, як пра-вило, в дітей у віці від 2 до 5 років у період формування розгорнутої уза-гальненої (контекстної) фразової мови; частіше воно зустрічається в легкозбудлевих, нервових дітей.

2. У рідких випадках заїкуватість може бути викликано органічним пораз-ками центральної нервової системи (при черепно-мозкових травмах, нейроінфекціях і т.п.). Така органічна заїкуватість може виникнути в будь-якому віці.

Причини функціональної заїкуватості:

а. Перевантаження нервової системи дитини в сполученні з непосильної для них мовним навантаженням (повторення незрозумілих і важких слів; спонукання до досить довгих і складних переказів, вивчення складних по змісту і великих по обсязі віршів; запам’ятовування казок, розповідів, які не відповідають віку дитини, незрозумілі їй).

б. Неправильне звуковимовлення (якщо заїкуватість з'являється з 2-х ро-ків).

в. Внаслідок надзвичайно швидкої мови: дитина квапиться, наслідуючи комусь із навколишніх або прагнучи швидше висловити свою думку, спотикається на деяких звуках ― і починає заїкатися. [3, с. 92]

г. З’являються в дітей на тлі загального недорозвинення мови, коли в них не вистачає елементарного запасу слів і граматичних засобів для виражен-ня думок.

д. Неправильні умови виховання дитини, фізичні покарання, сильний пе-реляк.

е. Може виникати й у результаті наслідування.

У запобіганні заїканню важливу роль відіграє мовне середовище дитини. Ці причини викликають заїкуватість не у всіх дітей і не при всяких умовах. Більшу роль грають фактори, що привертають: хворобливий стан нервової системи дитини, знижена її стійкість.

По типі судорог, що періодично виникають у різних відділах периферичного мовного апарата, розрізняють три форми (або виду) заїкуватості:

1. Найбільш рання й легка форма заїкуватості ― клоніческий , при якій повторюються звуки або склади ( до-до-кішка, б-б-бабуся, ба-ба-бака).

2. Більш важка форма ― тонічна , при якій у мові з'являються тривалі зупинки на початку або середині слова (к...…нижка, каранд...аш, зм...ея).

3. Змішаний вид заїкуватості: клоно-тонічний або тоно-клоніческий (по переважному характері судорог).

Розрізняють три ступені заїкуватості: слабою (помірну), середню й сильну (важку).

Слабкий ступінь , при якій заїкуватість проявляється ледь замітною й не заважає мовному спілкуванню.

Сильною вважається такий ступінь, при якій у результаті тривалих судорог мовне спілкування стає неможливим. [3, с. 90] Крім того, при силь-ному ступені проявляються також супутні рухи й эмболофразия .

Супутні рухи ― це судорожні явища, які виникають у різних групах м’язів в немовній мускулатури: лиця, шиї, тулуба, кінцівок. Розрізняють мимовільні, що не залежать від волі мовця.

Заїкуватий починає для мнимого полегшення мови добавляти стереотипні слова або звуки, наприклад: « а-а», « э-э», «ну», «це», «от», «от так», «от це», «як це» і т.п. Таке явище називається эмболофразий .

Ще одним з характерних симптомів заїкуватості є страх перед мовою, острах певних звуків або слів, які, на думку заїкуватих, особливо важкі для вимови. Це явище називається логофобією . [3, с. 86]

Всі види заїкуватості дуже непостійні, мінливі. Міняється вид заїкуватості: то воно проявляється в повторенні звуків або складів, то в раптових зупинках, паузах.

Нестійкими виявляються й супутні рухи: зникають одні й на їхню зміну з’являються нові. Стан заїкуватості також міняється. Ці зміни пов’язані з найріз-номанітнішими обставинами.

Заїкання піддається логопедичній корекції, яка у деяких випадках доповнюється медичними заходами. Цей дефект мови найкраще усувається в початковий період його виникнення.

4. Дислалія

Дислалія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, лат. lalia ― мова) ― порушення звуковимовлення при нормальному слуху і збереженій іннервації мов-ного апарата. (Синоніми ― косномовність; дефекти звуковимовлення, фонетичні дефекти, недоліки вимовлення фонем). Виявляється у неправильному звуковому (фонемному) оформленні мови: спотвореному вимовленні звуків, заміні звуків або їх змішуванні. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини неповністю або неправильно сформувалася артикуляторна база (набір артикуляційних позицій, необхідних для вимовлення звуків).

Дислалия підрозділяється на два види:

1. Механічної дислалией (органічна) називають такий вид неправильного звуковимовлення, що викликається органічними дефектами периферич-ного мовного апарата, його кісткової й м’язової будови.

2. Функціональної дислалией називається такий вид неправильного зву-ковимовлення, при якому не має ніяких дефектів артикуляційного апарата.

Причини механічної дислалии:

1. Укорочена вуздечка мови (під'язичне зв'язування). При цьому дефекті виявляються утрудненими рухи мови, тому що занадто коротка вуздечка не дає йому можливості високо підніматися (при верхніх звуках). Крім того, дислалия може бути викликана й тим, що язик або занадто вели-кий, ледь уміщується в роті й від цього неповороткий, або занадто малий і вузький, що також утрудняє правильну артикуляцію.

2. Дефекти будови щелеп ведуть до аномалії прикусу. Варто сказати, що нормальним уважається такий прикус, коли при змиканні щелеп верхні зуби злегка прикривають нижні. Аномалії прикусу можуть мати кілька варіантів.

a) прогнатия ― верхня щелепа сильно видається вперед. У резуль-татті цього нижні передні зуби не замикаються зовсім з верхніми.

b) прогения ― нижня щелепа виступає вперед, передні зуби нижньої щелепи виступають поперед передніх зубів верхньої щелепи.

c) відкритий прикус ― між зубами верхньої й нижньої щелеп при їхньому змиканні залишається проміжок. В одних випадках цей проміжок тільки між передніми зубами (передній відкритий при-кус).

d) бічний відкритий прикус може бути лівостороннім, правобічним і двостороннім.

e) неправильна будова зубів , зубного ряду також може привести до дислалии. Наприклад, при більших ущелинах між зубами язик в момент мови часто просовується в них, спотворюючи звуковимов-лення.

Регуляція зубів і щелеп проводиться в зубних кабінетах лікарем-стоматологом за допомогою накладення на зуби спеціальних шин. Найбільший ефект накладення шин приносить у віці від 5 до 6 років, коли кістки ще досить пластичні.

3. Неправильна будова піднебіння , негативно позначається на звукови-мовленні. Вузьке, занадто високе піднебіння або, навпаки, низьке, плос-ке перешкоджає правильній артикуляції багатьох звуків.

4. Товсті губи , часто з відвислою нижньою губою, або вкорочена, мало-рухома верхня губа утрудняють чітку вимову губних і губно-зубних звуків.

Причини функціональної дислалии:

1. Неправильне виховання мови дитини в родині. Іноді дорослі протягом тривалого періоду «сюсюкають» з малям підладжуючись під мову дити-ни. У результаті в нього надовго затримується розвиток правильного звуковимовлення.

2. По наслідуванню. Шкідливим для дитини виявляється постійне спіл-кування з малолітніми дітьми, у яких ще не сформувалося правильне звуковимовлення. Нерідко маля наслідує перекрученому звуковимов-ленню дорослих членів родини. Особлива шкоду приносить дітям пос-тійне спілкування з людьми, у яких неясна, недорікувата або занадто кваплива, а іноді з діалектними особливостями мова.

3. Двомовність у родині погано позначається на мові дітей. Розмовляючи на різних мовах, дитина часто переносить особливості вимови однієї мо-ви на іншій.

4. Педагогічна занедбаність , коли дорослі зовсім не звертають увагу на звуковимовлення дитини, не поправляють помилки маляти, не дають йому зразок чіткої й правильної вимови. Інакше кажучи. Мова дитини не піддається необхідному планомірному впливу дорослих, що гальмує нормальний розвиток вимовних навичок.

5. Недорозвинення фонематичного слуху. При цьому у дитини спостеріг-гаються утруднення у звуках, що різняться між собою тонкими акус-тикними ознаками, наприклад дзвінких і глухих приголосних, м’яких і твердих свистячих і шиплячих. У результаті таких утруднень розвиток правильного звуковимовлення надовго затримується. Недоліки звуко-вимовлення коли вони виражаються в заміні звуків або в змішанні їх у словах, можуть у свою чергу утрудняти формування фонематичного слуху й надалі служити причиною загального недорозвинення мови й порушень письма й читання.

6. Недостатня рухливість органів артикуляційного апарата: язика, губ, нижньої щелепи. Вона може бути викликана й невмінням дитини втримувати язик у потрібному положенні або швидко переходити від одного руху до іншого.

7. Зниження слуху. На ґрунті приглухуватості виникає до 10% випадків порушень звуковимовлення. Найчастіше при цьому спостерігається утруднення в диференціації шиплячих і свистячих звуків, дзвінких і глу-хих приголосних.

8. Недостатній розумовий розвиток дитини . В дітей-олігофренів у понад 50% випадків відзначаються порушення звуковимовлення.

Дислалия підрозділяється на різновиди:

1. Відсутності тих або інших звуків. Відсутність звуку в мові може виражатися в його випаданні на початку слова ( наприклад, замість риба дитина говорить «ыба»), у середині (пароплав ― «паоход») і наприкінці (куля ― «ша»).

2. Перекручування тих або інших звуків. Виражається у тому, що замість правильного вимовляється звук, якого немає у фонетичній системі мови. Наприклад, велярний р , коли вібрує тонкий край м’якого піднебіння, або увулярний р , коли вібрує маленький язичок, міжзубний з , бічний ш , двогубний л і ін.

3. Заміна тих або інших звуків. Звук може замінятися іншим звуком, наявним у фонетичній системі мови. Заміни можуть бути такими:

a) заміна звуків, однакових по способі утворення, що різняться по місцю артикуляції, наприклад заміна вибухових задньоязикових к и г вибуховими передньоязиковими т и д («тулак» ― кулак, «ду-док» ― гудок і т.п.);

b) заміна звуків, однакових по місцю артикуляції, що різняться по способі утворення, наприклад фрикативного передньоязикового з передньоязиковим вибуховим т («танки» ―санки);

c) заміна звуків, однакових по способі утворення й органів, що різняться по участі, артикуляції, наприклад з губнозубным ф («фумка» ― сумка й т.п.);

d) заміна звуків, однакових по місцю й способу утворення, що різ-няться по участі голосу, наприклад дзвінких звуків з глухими («пулка» ― булка, «субы» ― зуби);

e) заміна звуків, однакових по способі утворення й по активно-діючому органі артикуляції й, що різняться по ознаці твердості й м'якості. Наприклад: м’яких твердими й твердих м’якими («ряз» ― раз, «пулу» ― пила).

По кількості порушених звуків дислалия ділиться на:

- Проста , якщо у вимові відзначається до чотирьох дефектних звуків;

- Складна , якщо у вимові відзначається п’ять звуків і більше.

Якщо дефект виражається в порушенні вимови звуків однієї артикуляційної групи (наприклад, що свистять), ― це мономорфна дислалия . Якщо ж він поширюється на дві й більше артикуляційні групи (наприклад, ротацизм, сигматизм і ламбдацизм), ― це поліморфна дислалия .

Відповідно до характеру дефекту вимови, що ставиться до певної групи звуків, виділяються наступні види дислалии :

1. Сигматизм (від назви грецької букви сигма , що позначає звук с) ― недоліки вимови свистячих (с,с', з,з', ц) і шиплячих (ш, ж, ч, щ) звуків. Один з найпоширеніших видів порушень вимови.

2. Ротацизм (від назви грецької букви ро , що позначає звук р) ― недоліки вимови звуків р і р' .

3. Ламбдацизм (від назви грецької букви ламбда , що позначає звук л) ― недоліки вимови звуків л і л' .

4. Дефекти вимови піднебінних звуків:

каппацизм ― звуків к і к' ;

гаммацизм ― звуків г і г' ;

хитизм ― звуків х і х' ;

йотацизм ― звуку й

(від назв грецьких букв каппа , гама , хи , йота , що позначають відповідно звуки к , г , х , й) .

5. Дефекти озвучення ― недоліки вимови дзвінких приголосних звуків. Ці дефекти виражаються в заміні дзвінких приголосніх звуків парними глухими звуками: б-п, д-т, в-ф, з-с, ж-ш, г-к й т.д.

6. Дефекти зм'якшення ― недоліки вимови м'яких приголосних звуків, що полягають в основному в заміні їх парними твердими, наприклад д' -д, п'-п, к'-к, р'-р і т.д.

Виключення становлять тільки звуки ш, ж, ц, що не мають м'яких пар, і звуки ч, щ, й, які вимовляються завжди м'яко й не мають твердих пар.

5. Ринолалія

Ринолалія (від грец. rhinos ― ніс, лат. lalia ― мова) ― порушення тембру голосу та звуковимовлення, які зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мов-ного апарата. (Синоніми ― гугнявість, палатолалія). Проявляється в патологічній зміні тембру голосу та спотвореному звуковимовленні внаслідок порушення нор-мальної участі носової порожнини (носового резонатора) у голосотворенні.

Залежно від характеру порушення функції піднебінно-глоткового змикання виділяються різні форми ринолалии: закрита і відкрита .

1. Закрита ринолалия. Закрита ринолалия характеризується зниженим фізіо-логічним носовим резонансом під час вимови звуків мови. Якщо носовий резонанс відсутній то носові фонеми м, м’, н, н’ звучать як ротові б, б’, д, д’ . Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалии порушується вимова голосних. Вона здобуває неприродний, мертвий відтінок.

Причинами закритої ринолалии найчастіше є органічні зміни в носовому просторі або функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання. Органічні зміни бувають викликані хворобливими явищами, у результаті яких зменшується прохідність носа й утрудняється носовий подих.

- Передня закрита ринолалия виникає при хронічній гіпертрофії сли-зистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при по-ліпах у носовій порожнині, при скривленні перегородки носа й при пухлинах носової порожнини.

- Задня закрита ринолалия в дітей найчастіше є наслідком більших аде-ноїдних розростань, зрідка носоглоткових поліпів, фіброми або інших носоглоткових пухлин.

Функціональна закрита ринолалия зустрічається в дітей часто, але не завжди правильно розпізнається. Вона характерна тим, що виникає при гарній прохідності носової порожнини й непорушеному носовому подиху. Тембр носових і голосних звуків може бути порушений сильніше, ніж при органічній. Причина полягає в тому, що м’яке піднебіння при фонації й вимові носових звуків піднімається вище норми й закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки. Подібні явища частіше спостерігаються при невротичних розладах у дітей.

При органічної закритої ринолалии насамперед усувають причини непрохідності носової порожнини. Як тільки з'являється правильний носовий подих, зникає й дефект. Якщо ж після усунення непрохідності носової порожнини закрита ринолалия або ринофония триває у звичайній формі, прибігають до вправ (вправ-ляють проголошення носових звуків). Проводиться підготовча робота з диферент-ціації ротового й носового входу й виходу.

2. Відкрита ринолалия. Для нормальної фонації характерна наявність затвора між ротовою й носовою порожнинами, коли голосова вібрація проникає тільки через ротову порожнину. Якщо ж поділ між носовою порожниною й ротовою неповне, вібруючий звук проникає й у носову порожнину. У результаті порушення пере-шкоди між ротовою й носовою порожниною збільшується голосовий резонанс. При цьому змінюється тембр звуків, особливо голосних. Найбільше помітно змінюється тембр голосних звуків і й в , менш назально звучать голосні звуки е и о , і ще менше порушений голосний а .

Крім тембру голосних звуків, при відкритій ринолалии порушується тембр деяких приголосних. При проголошенні шиплячих звуків і фрикативних ф, в, х додається хрипкий звук, що виникає в носовій порожнині. Вибухові звуки п, б, д, т, до, г , а також сонорні л и р звучать неясно.

Відкрита ринолалия може бути органічної й функціональної .

Органічна відкрита ринолалия буває вродженю або придбаної .

Найбільш частою причиною вродженої форми є розщеплення м’якого й твердого піднебіння.

Придбана відкрита ринолалия утвориться при травмі ротової й носової порожнини або в результаті придбаного паралічу м’якого піднебіння.

Функціональна відкрита ринолалия. Вона буває при фонації в дітей із млявою артикуляцією м’якого піднебіння. Функціональна відкрита форма прояв-ляється при істерії, іноді як самостійний дефект, іноді як наслідувальний.

Одна з функціональних форм ― звично відкрита ринолалия, спостережувана, наприклад, після видалення більших аденоїдних розростань, виникає в результаті тривалого обмеження рухливості м’якого піднебіння.

Ознакою функціональної відкритої ринолалии служить також те, що звичайно порушується вимова тільки голосних звуків, у той час як при вимові приголосних піднебінно-глоткове змикання гарне й назалізації не відбувається.

При функціональної відкритої ринолалии назальний тембр зникає після спе-ціальних вправ, а порушення вимови усуваються звичайними методами, застосо-вуваними при дислалии.

Ринолалия, обумовлена вродженим незрощенням губи й піднебіння, що дуже утрудняє акт ссання у дітей. Особливі труднощі він представляє в дітей з наскрізною ущелиною губи й піднебіння, а при двосторонніх наскрізних ущелинах цей акт взагалі неможливий.

Утруднене вигодовування приводить до ослаблення життєвих сил, і дитина стає сприйнятливою до різних захворювань. Найбільшою мірою діти з ущелинами схильні до катару верхніх дихальних шляхів, бронхіту, пневмонії, рахіту, анемії.

Нерідко в таких дітей спостерігаються патологічні зміни: скривлення носової перегородки, деформації крил носа, аденоїди, гіпертрофії (збільшення) мигдалин. Найчастіше в них виникають запальні процеси в носовій області. Запальний процес може перейти зі слизуватої оболонки носа й глотки на евстахові труби й викликати запалення середнього вуха.

6. Дизартрія

Дизартрія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, arthon ― сполучати) ― порушення вимовляльної сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарата. (Синоніми ― косномовність, невиразна мова). При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимовлення, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При тяжкому ступені дизартрії (анартрії) цілковито відсутня звуковимовляльна сторона мови. В легких випадках, коли дефект переважно виявляється в артикуляційно-фонетичних порушеннях, мова йде про стерту форму дизартрії. У цьому випадку її слід диференціювати від дислалії (це може зробити тільки спеціаліст-логопед).

Причинами дизартрії ― органічні поразки ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на розвиваючий мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні поразки, що є результатом гострих, хронічних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності й ряду інших факторів, які створюють умови для виникнення родової травми. У значному числі таких випадків при пологах у дитини виникає асфіксія, дитина народжується недоношеною.

Причиною дизартрії може бути несумісність по резус-факторі. Трохи рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи в перші роки життя дитини.

Дизартрія підрозділяється на форми:

1. Бульбарна дизартрія (від лат. bulbus ― цибулина, форму якої має дов-гастий мозок) проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоточного, що блукає й під'язичного, іноді тройного й лицьового).

Характерним є параліч або поріз м’язів глотки, гортані, язика, м’якого під-небіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м’якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим . У мові не реалізуються дзвінкі звуки.

У дітей із цією формою дизартрії спостерігається атрофія м’язів язика й глотки, знижується також тонус м’язів (атонія). Такий стан м’язів язика є причиною численних перекручувань звуковимовлення. Мова невиразна, украй нечітка, упо-вільнена.

2 . Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м’язового тонусу йінаявність гіперкінезу.

Гіперкінез ― насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані спокою, але звичайно підсилюються при мов-ному акті.

Мінливий характер м’язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наяв-ність гіперкінезу обумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «про-риваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мови страж-дає через неплавне перемикання артикуляційних рухів при проголошенні звуків, а також через порушення тембру й сили голосу.

Характерною ознакою підкіркової дизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мови. Іноді при цій формі в дітей спостерігається зниження слуху, що ускладнює мовний дефект.

3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованою «рубаною» мовою, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому виді ця форма в дітей спостерігається рідко.

4. Коркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артику-ляційного апарата. Насамперед порушується вимова складних по звуко-складовій структурі слів. У дітей утрудняється динаміка перемикання від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приго-лосних звуків. При прискореному темпі з’являються запинки, що нага-дують заїкуватість.

При корекції обертає на себе увага той факт, що дефектні звуки швидко ви-правляються в ізольованому проголошенні, але із працею автоматизують у мові.

5. Псевдобульбарна дизартрія є наслідком перенесеного в раннім дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічної поразки мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або поріз, обумовлений поразкою провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоточного, блукаючого і під’язичного нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульбарного.

У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна й мовленева моторика. Маля погано ссе, поперхається, захлинається, погано ковтає. З рота тече слина, порушена мускулатура лиця.

Виділяють три ступені порушення мовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії:

1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується відсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції поля-гають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляється не яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м’які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння.

Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуко-вому аналізі.

Основним дефектом у дітей, що страждають псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.

Діти з подібним порушенням, що мають нормальний слух і гарний розумовий розвиток, відвідують логопедичні заняття в дитячій поліклініці, а в шкільному віці ― логопедичний пункт при загальноосвітній школі. Істотну роль в усуненні цього дефекту можуть зробити батьки.

2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна відсутність рухів лицьових м’язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Руху язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М’яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання.

Мова таких дітей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляція голосних, вимовних звичайно із силь-ним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголосні заміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголосних опускаються.

Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де до цих учнів здій-снюється індивідуальний підхід.

3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії ― анартрія ― характери-зується глибокою поразкою м’язів і повною бездіяльністю мовної апарат. Лице дитини, що страждає анартрією, маскообразне нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обме-жені. Утруднено акти жування й ковтання. Мова відсутня повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки.

Діти з анартрією при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де завдяки спеціаль-ним логопедичним методам успішно опановують навичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.

7. Афазія

Афазія (від грец. а ― частка, яка означає заперечення, phasis ― мова) ― цілковита або часткова втрата раніше сформованого мовлення (Синоніми ― розпад, втрата мови). Як правило, до афазії відносять мовне порушення, якщо воно відбулося після трирічного віку.

Причини афазії полягають у різноманітних органічних порушеннях мовних систем головного мозга в період уже сформульованої мови. При даній патології спостерігаються ушкодження в лобових, тім'яних, потиличних і скроневих частках кори лівої півкулі.

Афазія є результатом:

a) важких травм головного мозку;

b) запальних процесів і пухлин мозку;

c) судинних захворювань і порушення мозкового кровообігу.

Форма афазії, важкість дефекту й характер його протікання залежать від факторів:

a) просторість вогнища поразки і його локалізація;

b) характер порушення мозкового кровообігу;

c) стан непотерпілих відділів мозку, які виконують компенсаторні функції.

Афазія найчастіше виникає в дорослому віці. Але іноді вона спостерігається й у дітей. Дитяча афазія буває двох видів: моторна й сенсорна .

1. Моторна афазія виникає при поразці мовнорухового центра (центр Брока). Характерним є те, що хворий або зовсім втрачає здат-ність говорити, або в нього зберігаються дуже незначні мовні можливості. Моторний афазик чує мову, розуміє її, але сам не володіє здатністю відтворювати мовлення. Йому важко пра-вильно повторити підказані слова, пропозиції, хоча в ряді випадків він може вимовити випадкові склади, слова, обривки речень («От»; «Це»; «Я сам» і т.п.). Таке явище зветься емболофразія (від греч. еmbol ― вставляння, вторгнення, phases ― мова).

Поряд з такою важкою картиною експресивної мови при «чистій» формі мо-торної афазії розуміння мови зберігається.

При моторній афазії в дітей частково або повністю розпадаються навички письмової мови. Читання порушується більше чим письмо. При голосному читанні проявляються порушення читання («вона» ― замість ворона ).

У дітей з моторною афазією поряд з неможливістю відтворювати ряди складів і речень нерідко відзначається правильне написання цифрових рядів, складання з розрізної абетки свого ім'я, прізвища й т.д.

2. Сенсорна афазія. При сенсорній афазії в першу чергу порушується сприйняття мови (центр Вернике). Тому страждає і її розу-міння. Афазик чує мову, але не розуміє, про що говорять. Тому що у цих випадках виявляється органічне ураження переважно сенсорних (сприймальних, чуттєвих) центрів мовлення.

На ранніх стадіях захворювання мозку відзначається більш глибокий розлад розуміння мовлення, на більш пізніх етапах захворювання афазики утрудняються в розумінні лише окремих значеннєвих структур. Сенсорний афазик втрачає здатність дізнаватися раніше виучені слова.

Словесна продукція в дітей із сенсорною афазією сильно відстає від норми слова спотворені, часто зустрічаються заміна одного елемента мови ― складу, слова ― іншими).

При сенсорній афазії розпадаються навички письма й читання: дитина не впізнає написаних слів, навіть тих, які він раніше добре знав; розрізняючи окремі букви, він не може зрозуміти змісту складених з них слів.

Ритміко-мелодійна сторона мови при сенсорній афазії, як правило, не страждає; мова дітей досить інтонована.

Діти з різними формами афазії повинні навчатися і виховуватися в спеціальних навчально-виховних закладах системи Міністерства освіти України, де створено оптимальні умови логопедичної та загальної корекційно-виховної роботи, які сприяють виправленню цих тяжких мовних порушень.

Внаслідок загального системного порушення мови органічного центрального характеру (алалії або афазії), а також через деякі інші мовні порушення, пов’язані, головним чином, із дефектністю фонематичного (мовного) слуху, в дітей можуть виникнути повні або часткові розлади в оволодінні читанням і письмом.

8. Алалія

Алалія (від грец. а ― частка, яка означає заперечення, лат. lalia ― мова) ― відсутність або недорозвиненість мовлення. (Синоніми ― дислалія, рання дитяча афазія, афазія розвитку, глухонімота). Це один із найскладніших дефектів мови, при якому ушкоджені операції відбору та програмування на всіх етапах сприймання та відтворення мовного висловлювання. При цьому система мовних засобів (фонематичних, граматичних, лексичних) не формується. Порушується управління мовленнєвими рухами, що відбивається на відтворенні звуків і складів.

Велике значення в практиці логопедичної роботи має відмежування алалії (як первинного дефекту) від вторинних порушень мовного розвитку при розумовій відсталості і порушенні слуху.

Причини , що викликають порушення формування мови, пов’язані з органічними поразками ЦНС. До них відносяться:

- виникає при ураженнях мовних зон великих півкуль головного мозку (центр Брока і центр Верніке).

- запальні, травматичні поразки головного мозку (ускладнення після мінінго-енцефаліту, краснухи, травм);

- крововиливу в мозок внаслідок важких і швидких пологів;

- обмінні порушення в період внутрішньоутробного розвитку плода, під час родового акту, а також у період раннього розвитку дитини у віці від одного місяця до одного року;

- можливо при перенесенні дітьми складні захворювання дихальної системи, важкого рахіту, порушення сну й харчування в ранні місяці життя.

Розрізняють дві форми алалії: моторну й сенсорну . Моторна алалія пов'язана з порушенням діяльності мовнорухового аналізатора, а сенсорна ― з порушенням мовнослухового аналізатора.

1. Моторна алалія. Моторна алалія ― результат органічного порушення центрального характеру. Таке нездорове неврологічне тло в сполученні із грубим відставанням у мовному розвитку приводить до зниження мовної активності, виникненню мовного негативізму (небажання говорити), поступовому відставанню в психічному й інтелектуальному розвитку.

У таких дітей недостатні навички самостійного побутового само обслуго-вування: вони погано одягаються, не вміють защібати ґудзики, шнурувати черевики, зав’язувати бант і т.д. Порушена й загальна моторика: діти ніяково рухаються, частіше звичайного спотикаються й падають, не можуть пострибати на одній нозі, пройти по колоді, ритмічно рухатися під музику й т.п. Відстає розвиток моторики артикуляційного апарата. Дитина утрудняє відтворення певних артикуляційних ру-хів (підняти язик верх і удержати в такому положенні, облизати верхню губу, похлопати язиком й т.д.), а також перемикання.

Для дітей з алалією характерно недостатній розвиток психічних функцій, як увага й пам’ять. У них підвищена стомлюваність і низька працездатність.

Характерною ознакою моторної алалії є перевага розладів експресивного мов-лення (вираження, висловлення), різке зниження можливостей самостійних зв’язних висловлень. У дітей відзначаються утруднення в оволодінні активним словниковим запасом, граматичним порядком мови, звуковимовлення і тридцятимільйонною структурою слова.

Мова дітей-алаліків для неспеціаліста при короткочасному спілкуванні зде-більшого незрозуміла. Аморфні утворення типу «тя бах»; «дека мо» (чашка впала; дівчинка миє) можуть бути тямущі тільки в безпосередній ситуації, при підкріпленні мови відповідними жестами й мімікою.

Моторна алалія ділиться на три рівні:

1-й рівень. Дитина не може виразити дії, події, бажання не пов'язані з на-очної щохвилинної ситуацією й у такий спосіб виявляється поза мовним спілкуванням.

2-й рівень мовного розвитку дає дитині можливість виразити свої окремі спостереження, судження в більше доступній для навколишній формі. Наприклад: «Сік. Ипята. Сябака бизит гоки. Матики таюта изя, сянька, канька » ― Сніг. Хлопці. Собака біжить із гірки. Хлопчики качаються на лижах, санках, ковзанах.

3-й рівень містить у собі більше розгорнуті висловлення. Однак при їхньому аналізі чітко виділяються помилки в лексико-грама-тичному й фонетичному оформленні. Наприклад: «Быя в бабути Ані. Моя тота Нада, вона ботея, деевне, зивот. Катоски сеяи, кятные ягоди. » ? Була в бабусі Ані. Моя тітка Надя, вона боліла в селі. Живіт. Картоплі сіяли. Червоні ягоди.

При моторній алалії розуміння зверненої до дитини мови відносно збережено. Діти адекватно реагують на словесні звертання дорослих, виконують прості про-хання й доручення.

Для дітей-алаліків є важкими завдання, що передбачають розуміння:

- форм однини й множини дієслів і іменників («Покажи, про кого говорять пливе й про кого ― пливуть »; «Дай мені гриб , а собі візьми гриби »);

- форм дієслів чоловічого й жіночого роду минулого часу («Покажи, де Сашко пофарбував літак, і де Сашко пофарбувала літак»);

- окремих лексичних значень («Покажи, хто йде по вулиці й хто переходить вулицю»);

- просторового розташування предметів («Поклади ручку на книжку, поклади ручку в книжку»);

- установлення причинно-наслідкових зв’язків.

Помилки у виконанні подібних завдань пояснюються тим, що діти переважно орієнтуються на лексичне значення слів, що становлять інструкцію, і не враховують граматичних і морфологічних елементів (закінчень, приводів, приставок та ін.), що уточнюють зміст.

Порушення значеннєвої сторони мови в дітей з моторною алалією вимагають тривалої й систематичної корекції. Поза спеціальним навчанням цей дефект не переборюється. Вихователь зобов'язаний направляти дітей з моторною алалією на консультацію до логопеда для наступного пристрою в спеціальний дитячий садок.

2. Сенсорна алалія. При сенсорній алалії головним у структурі дефекту ― порушення сприйняття й розуміння мови при повноцінному фізичному слуху. Сен-сорна алалія обумовлена поразкою скроневих областей головного мозку лівої пів-кулі (центр Вернике).

Діти або зовсім не розуміють зверненої до них мови, або розуміють її вкрай обмежено. При цьому вони адекватно реагують на звукові сигнали, можуть розріз-няти після невеликого тренування різні по характері шуми (стукіт, скрегіт, свист идр.). Разом з тим діти зазнають більших труднощів у визначенні напрямку звуку.

У дітей із сенсорною алалією відзначається явище эхолалії ― автоматичне повторення чужих слів. Найчастіше замість відповіді на питання дитина повторює саме питання, неправильно виконують прохання.

Провідним дефектом для цієї рідко, що зустрічається категорії, дітей є пору-шення фонематичного слуху (сприйняття фонем рідної мови), що проявляється в різному ступені.

Недостатність фонематичного слуху може проявлятися в тому, що діти не роз-різняють слова, близькі по звучанню, але різні за змістом (бочка ― дочка; мишка ― миска; рак ― лак), не вловлюють різницю в граматичних формах.

Незважаючи на те що в практиці випадки сенсорної алалії зустрічаються вкрай рідко, ці діти вимагають до себе пильної уваги, тому що тільки у відповідних умовах і при тривалій корекції можлива часткова компенсація даного дефекту й підготовка дитини до навчання в спеціальній школі для дітей з порушеннями мови.

9. Порушення письма й читання

Поряд з патологією усного мовлення існує й порушення письмового мовлення. Це порушення письма й читання.

Оскільки письмо і читання тісним образом взаємозалежні, порушення письма, як правило, супроводжуються порушеннями читання. Щоб контролювати своє письмо, дитина повинна читати написане, і, навпаки, при читанні вона користується написаним нею або іншим текстом.

У цей час установлено, що порушення письма й читання в дітей найчастіше виникають у результаті загального недорозвинення всіх компонентів мовлення: фонетико-фонематичного й лексико-граматичного.

Це пояснюється тим, що діти недостатньо розрізняють на слух фонеми, близькі по артикуляційних або акустичних ознаках. Крім того, володіючи вкрай обмеженим словниковим запасом, дитина не розуміє значень деяких навіть най прос-тіших слів і тому спотворює їх, пропускає, заміняє, змішує. Недостатня сфор-мованість граматичного порядку мовлення приведе до пропусків, замін або пере-кручувань речень, до помилок у керуванні і узгодженні й ін.

Порушення писемної мови можна поділити на дві групи залежно від того, який вид її порушено ― продуктивний (порушення самого акту письма) або рецептивний (розлади читання).

9.1 Дислексія

Дислексія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, і lego ― читаю) ― порушення читання, пов’язане з ураженням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при розпізнаванні букв, при злитті їх у склади і складів у слова, що призводить до уповільненого, часто відгаду вального характеру читання, до неправильного відтворення звукової форми слова, неправильного розуміння навіть найпростішого тексту. Тяжкий ступінь цього порушення являє собою алексію ― повну нездатність до оволодіння читанням.

9.2 Дисграфія

Дисграфія (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, і grapho ― пишу) ― часткові специфічні розлади процесу письма. Проявляються в нестійких оптико-просторових образах букв, у перекрученнях звуко-складового наповнення слова і структури речення. В основі дисграфії у дітей лежить недорозвиненість усної мови (крім оптичної форми), зокрема неповноцінність фонематичного слуху, і недоліки вимовлення, які перешкоджають оволодінню фонетичним (звуковим) складом слова. Найскладніший ступінь цього порушення ― аграфія ― являє собою повну нездатність до оволодіння навичками письма.

Висновок

У психічному розвитку дитини мовлення має велике значення, виконуючи три головні функції: комунікативну, узагальнюючу й регулюючу.

Відхилення в розвитку мовлення відбиваються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони утрудняють спілкування з навколишніми, нерідко перешкоджають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно-вольову сферу. Під впливом мовленевого дефекту часто виникає ряд вторинних відхилень, які утворюють картину аномального розвитку дитини в цілому. Вторинні прояви мовленевої недостатності переборюються педагогічними засобами, і ефективність їхнього усунення прямим образом пов’язана з раннім виявленням структури дефекту.

Подолання й попередження мовленевих порушень сприяють гармонійному розгортанню творчих сил особистості, відстороняють перешкоди для реалізації її суспільної спрямованості, придбання знань. Тому логопедія, будучи областю де-фекттології, в той час беруть участь у рішенні загально педагогічних завдань.

Спеціальне навчання в логопедії тісно пов’язане з корекційно-виховним впливом, напрямок і зміст якого визначаються залежністю мовленевих порушень від особливостей інших сторін психічної діяльності дитини.

Логопедія має тісні міждисциплінарні зв’язки з іншими науками, насамперед із психологією, педагогікою, лінгвістикою, психолінгвістикою, мовознавством, фізі-ологією мовлення, різними областями медицини.

Комплексний підхід до вивчення й подолання мовленевих порушень при-пускає знання теоретичних досягнень кожної з вищезгаданих галузей науки, коор-диновану розробку практичних заходів.

Корекція мовленевих дефектів у дітей здійснюється методами навчання й виховання. Велике значення має вміле використання загально-дидактичних прин-ципів, розроблених у загальній і дошкільній педагогіці.

У логопедії розроблені різні форми впливу: виховання, навчання, корекція, компенсація, адаптація, реабілітація. У дошкільній логопедії переважно вико рис-товуються виховання, навчання й корекція.

Отже, величезне значення для здійснення повноцінного логопедичного впливу має рівень педагогічної кваліфікації вихователя й логопеда. Працюючи зі складними контингентом дітей, педагог повинен мати професійні знання в області логопедії й дефектології, добре знати психологічні особливості дітей, проявляти терпіння й любов до дітей, постійно відчувати громадянську відповідальність за успіх їхнього навчання, виховання й підготовки до життя й роботи.

Використана література

1. Основы логопедии: учебное пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «Педагогика и психология (дошк.)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркина. ― М.: Просвещение, 1989. ― 223 с.: ил.

2. В. М. Синьов, Г. М. Коберник Основи дефектології: Навчальний посібник для вузів. ― К.: Вища школа, 1994. ― 143 с.

3. Буянов М. И. Беседы о детской психиатрии: Книжка для учителей и родителей. ― 2-е изд. ― М.: Просвещение, 1992. ― 255 с.: ил.

Реферат: Логопедія, її предмет і задачі

Похожие рефераты: