Курсовая работа: Методика підготовки та проведення лекційних занять у вищій школі

Курсова робота з навчальної дисципліни

"Психологія та педагогіка освітньої діяльності"

на тему

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У

ВИЩІЙ ШКОЛІ

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................ 3

РОЗДІЛ 1. ЛЕКЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ.................. 5

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЛЕКТОРА............................................. 16

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ........................................................................................................................... 19

РОЗДІЛ 4. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ........................................................................................................................... 42

ВИСНОВКИ...................................................................................................... 47

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................... 49

ДОДАТОК А..................................................................................................... 51

ВСТУП

Лекція як форма організації навчального заняття використовується у вищих навчальних закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі ін-формаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пі­знавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, викорис-товує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

Лекція - головна інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, що сприяє засвоєнню системи знань із спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового мислення викладача.

Необхідна висока культура лекційної діяльності. Кожен лектор зобов’язаний вивчити основи лекційної майстерності, тобто оволодіти загальною грамотою цієї справи, щоб досягти в ньому досконалості. Необхідно свідомо засвоїти попередній лекційний досвід і зрозуміти особливу природу лекції, її закони і можливості.

Методичні питання класифікації лекцій, етапів їх підготовки та проведення були висвітлені у дослідженнях ряду педагогів. Особливої уваги заслуговують наукові праці А.В.Хуторського [ 24 ], А.М.Столяренка [ 22 ], В.М.Фокіна [ 23 ] та ін.

Однак потребує додаткового висвітлення наукове дослідження проблеми особливостей лекційного методу у вищих навчальних закладах системи МВС. Це і є предметом дослідження у даній курсовій роботі.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання :

1. Висвітлити кваліфікаційні підходи до типів лекцій.

2. Описати етапи підготовки до лекції.

3. Охарактеризувати особливості проведення лекційних занять.

4. Підтвердити робочу гіпотезу про те, що лекція була і залишається основним видом навчальної роботи при лекційно-семінарській формі організації навчального процесу.

Основними методами, що використані у даній курсовій роботі є описовий, статистичний, структурного і функціонального аналізу.

Робота складається із 4 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку.

РОЗДІЛ 1

ЛЕКЦІЯ: ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ.

За своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна форма навчання - «специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання - «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».

Лекція - найбільш економічний спосіб передачі й засвоєння навчальної інформації, тобто мислительної культури поколінь, вміщеної в рамках педагогічних форм навчання.

Однією з особливостей лекції є можливість викладача викласти у логічно систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації. При цьому подача наукових фактів сприяє активізації уваги, мислення студентів, збуджує інтерес і вну­трішню активність думки, створює умови для подальшого більш глибокого і са­мостійного вивчення начального матеріалу за підручником, посібником, тощо. Під час слухання лекції у студентів формулюється уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння тощо.

Викладач відбирає найголовніше, істотне із великого потоку науково-технічної і культурної інформації, спрямовує студента на найважливіші питання спеціальності, на аналіз нових наукових проблем, які ще не знайшли відбиття в підручниках, розкриває перспективи певної галузі науки [ 2, 7 ].

Лекція - основа для подальшої самостійної роботи. Вона справляє виховуючу і розвиваючу дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості, сприйняття, пам'ять.

Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтованої основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Однак, в лекції є певні слабкі сторони, які обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів: відносно менша активність студентів, ніжв інших видах навчальних занять, неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, складності зворотного зв'язку тощо. Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором - ученим, педагогом [ 5, 27 ].

Можна визначити місце основних функцій сучасної вузівської лекції: методологічної, виховуючої, інформаційної (освітньої), розвиваючої, орієнтуючої й організуючої.

Методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію появи ідеї, закону, принципів, теорії пізнання явищ природи і суспільства, культури [ 2, 17 ].

Виховуюча функція лекції дозволяє здійснити складне завдання формування особистості майбутнього вчителя, виховує в ньому переконливість і свідому активність. Необхідно відзначити нерозривний зв'язок виховної функції лекції з формуванням соціальної активності, оскільки передача узагальненого соціального досвіду, культури нероздільне від завдання спонукання слухача до діяльності, вчинку [ 2, 20 ].

Інформативна (освітня) функція лекції дозволяє поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагати аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі «образ - мислення». Найважливішу роль в лекції відіграє інформація - передача знань - і їх аналіз, що вимагає включення новітніх наукових даних, які оперативно відбивають процес розвитку наукової думки [ 2, 23 ].

Розвиваюча функція лекції пов'язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання. Завдання - включити аудиторію в процес наукового пошуку, разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи слухачів до самостійного усвідомлення одержаних висновків [ 2, 24 ].

Орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати студента в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел - лекцій, практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему [ 5, 13 ].

Організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об'єднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей [ 6, 110 ].

Безперечно, всі ці функції лекції можуть бути виділені лише для зручності дослідження; у живому процесі лекційного викладання вони тісно пов'язані й взаємозумовлені.

Слід також звернути увагу на характер матеріату в лекції, його проблемність, можна говорити про наукову проблемність у лекції та про так звану навчальну чи методичну проблемність. У першому випадку мова йде про аналіз у лекції явищ, недостатньо розкритих сучасною наукою. У цьому випадку в лекції подається аналіз наукових гіпотез, шляхів дослідження і можливих висновків. Такі лекції читаються, в основному, на старших курсах найчастіше у вигляді спецкурсів [16, 37].

Методична (навчальна) проблемність передбачає постановку лекції питань, що дозволяють студентській аудиторії вести самостійний аналіз питань, відомих науці, але необхідних тим, хто навчається для усвідомлення процесу пізнавальної діяльності. Лектор спонукає тим самим аудиторію до самостійної розумової діяльності, спрямовує їх пізнавальну активність на основі матеріалу, невідомого ще слухачам.

Види лекцій . Існує декілька видів лекції як форми організації навчання, головними з яких можна вважати тематичні, серед них особливо виділяються вступна й заключна (підсумкова), оглядові й консультативні, читаються також лекційні спецкурси, а також настановча, поточна. Існують і інші за термінологією, але тотожні за змістом та призначенням з вищенавединими класифікації лекцій: вступна, конкретизації, інтеграції навчального матеріалу, тощо.

Тематична лекція - основний вид лекції для вищої школи. У ній всебічно й систематично розкривається програмовий матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв'язки між окремими частинами лекційного курсу [ 9, 28 ].

Вступна лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою спеціальністю. Для вступноїлекції відбирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на наступних за­няттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю збудження ін­тересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих взаємозв'язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях [ 5, 40 ].

Заключна або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання, підводить підсумки прочитаного курсу [ 5, 42 ].

Оглядова лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов'язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності. Як правило, оглядові лекції з педагогіки читаються на випускних курсах. Оглядовалекція передбачає подачу навчальної інформації для поглиблен­ня одержаних знань, приведенню їх у певну систему. Така лекція проводиться в кінці вивчення кількох споріднених загальною ідеєю тем і є узагальнюючою. Оглядова лекція може бути призначена і для загального ознайомлення з певним навчальним матеріалом, який відповідно до програми не планується для достат­нього вивчення. Такі лекції створюють необхідні передумови для активізації са­мостійної роботи учнів для розширення та поглиблення своїх знань [ 10, 25 ].

Консультативна лекція доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні.

Настановча лекція проводяться перед семінарами, конференціями тощо. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проб­лем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Тут може по­яснюватись та обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи, встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, пра­ктичних), що необхідно виконати та зробити відповідні висновки [12,53 ].

Основною метою поточної лекції є розкриття та пояснення конкретної теми, яка має великий за обсягом і складну за змістом навчальну інформацію. Зміст такої лекції може визначатись на основі окремого предмету або на міжпредметній основі. При цьому її ще називають комплексною лекцією із використан­ням навчального матеріалу кількох предметів природничого циклу [ 2, 28 ].

Лекція вступу готують студентів до творчого розв'язання навчально-пізнавальних задач. Вона визначає подальше відношення, інтерес слухачів до пред­мету, активізує їх розумову діяльність. Все це являється передумовою успіш­ного розв'язання наступних задач навчання [ 10, 33 ].

Дидактичною метою лекції конкретизації є поглиблене поелементне вивчення і засвоєння якого-небудь поняття, теорії. Вона характеризуються вели­кою ємкістю. Тому ведучою функцією лекції конкретизації являється інформати­вна. Навчальний матеріал такої лекції подається інформаційним блоком, в який входить одне або декілька взаємозв'язаних понять [ 25, 39 ].

На лекції інтеграції відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань, установлення зв'язків і відношень між їх елементами. Мета та­ких лекцій полягає у формуванні у студентів системи знань на основі усвідом­лення загальної закономірності, загального принципу, поступового переходу від часткових до більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекцій є інтегра­тивна, яка дозволяє із великої кількості одержаних знань виділяти тільки ті, на які падає основне змістовне і логічне навантаження та які є опорою для встановлення зв'язків між основними поняттями теми, курсу, предмету [ 26, 19 ].

Узагальнююча лекція . Проводиться у заключенні вивчаємого розділу або теми для закріплення отриманих слухачами знань. При цьому лектор знову виділяє узлові питання, широко використовує узагальнюючі таблиці, схеми, алгоритми, що дозволять включити засвоєні знання, уміння і навички в нові зв’язки і залежності, переводячи їх на більш високі рівні засвоєння, допомагаючи тим самим застосування отриманих знань, умінь і навичок в нестандартних і пошуково-творчих ситуаціях.

Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань вивчаємої теми [ 8, 3 ].

Кіно(відео)лекція. Допомагає розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір необхідних кіно-відеоматеріалів по вивчаємій темі. Перед початком огляду до слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно-відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані [ 17, 30 ].

Інструктивна лекція . Проводиться з метою організації самостійної наступної роботи слухачів по заглибленню, систематизації і узагальненню вивчаємого матеріалу на практичних, лабораторних заняттях. У ході лекції слухачі отримують методичні рекомендації по роботі з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні завдання [ 11, 61 ].

Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача [ 16, 51 ].

Існує ще така класифікація лекцій на види:

- монолекція являє собою начитування матеріалу;

- лекція за принципом зворотнього зв’язку поєднує пояснення з активним залученням слухачів;

- комбінована лекція – це читання лекції з демонстрацією дослідів, ілюстрованого, аудио- і відеоматеріалу;

- багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль;

- лекційний огляд матеріалу по тематичному циклу має підсумково-узагальнюючий характер;

- проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми, вона активізує особистий пошук слухачів.

Як показує практика, питання після лекції – і за витраченим часом, і по виховній значимості такого виду контакту зі слухачами – нерідко перетворюється в самостійний вид роботи лектора. Це означає, що можна говорити про право на існування особливої активної форми: лекції-брифингу. Така лекція складається з короткого (15 – 20 хвилин) повідомлення лектора і відповідей його на питання слухачів (45 – 60 хвилин). Принципово нових елементів методики лекція-брифинг не пропонує, але при підготовці необхідно особливо ретельно продумати зміст і форму вступного повідомлення. Воно повинно бути інформативним, зрозумілим, коротким, композиційно завершеним. Виступів слухачів не передбачається, принципова методична структура така: повідомлення лектора – питання слухачів – відповіді лектора [ 26, 17 ].

Іншим чином будується лекція-бесіда . Крім питань слухачів, вона допускає викладення ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам повинен ставити питання слухачам, щоб почути їх висловлювання, викладення їх позиції. Так утворюється грунт для обміну думками, для бесіди. Методична сепцифіка лекції-бесіди в тому, що лектор виступає і в ролі інформатора, і в ролі співбесідника, що вміло направляє хід діалогу зустрічними питаннями.

Лекція-бесіда може перетворитись в лекцію-диспут , і природнім, так би мовити, шляхом, і в результаті запланованих дій лектора. Одна з функцій лектора – короткий виступ на початку зустрічі, але потім йде не просто розмова-діалог зі слухачами, а полемічна бесіда. Функції лектора передбачають таку постановку питань, яка веде до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, до поглибленого аналізу розглядаємих проблем. В цьому випадку методична майстерність лектора включає не лише вміння читати лекцію-монолог, відповідати на питання, вести бесіду, але й навички організації спору і вмілого керування ним. Тему дискусії потрібно обирати і розробляти попередньо. Але однієї потенційної дискусійнності недостатньо. Тема повинна надавати можливість участникам дискусії прийти до кінцевого результату, до істини [ 5, 44 ].

Може бути використана ще одна форма виступу – це лекція-анкета . Для нечисельної і відносно підготовленої аудиторії складається анкета-опитник з 20 – 25 питань по темі лекції. Отримавши анкету на початку лекції, слухачі під керівництвом лектора з’ясовують, відповіді на питання які не викликають у них складностей. Допустомо, таких виявиться 15. Ті 10 (чи менше), що залашились, ранжуються по ступені складності, актуальності або тематичності, утворюючи план лекції. Цей вид роботи трудоємкий і нелегкий для лектора, але досить ефективний, оскільки зразу включає людей в роботу, дає можливість з’ясувати свої інтереси, брати участь в розробці плану лекції. Звичайно, від лектора вимагається швидкість мислення, ерудованість, додаткові зусилля при підготовці до виступу [ 5, 51 ].

Практикується і бінарна лекція (лекція-дует) , яка читається двома лекторами одночасно. Помічено, що в такому випадку увага аудиторії значно збільшується, мислення активізується. Від лекторів вимагається відмінна співпраця, вміння взаємно доповнювати один одного, імпровізувати. Важлива і попередня домовленість про розділення функцій і розподіл фактичного матеріалу [ 2, 29 ].

Якщо ж два або більше лектори розглядають одну загальну для них тему в одній і тіж аудиторії, відповідаючи при цьому на питання слухачів або ведучи з ними бесіду, то виникає ситуація, відома під назвою “круглий стіл”. Ця методика, що отримала розповсюдження в лекційній практиці, максимально демократизує спілкування лекторів і слухачів, так як передбачає їх рівність як співбесідників, колективно обговорюючих якусь проблему. Однак і за “круглим столом” є лідери – спеціалісти з конкретних питань. Повинен бути і лідер-організатор, функції якого полягають у тому, щоб слідкувати за регламентом, дисциплінувати участників бесіди, тощо [ 5, 10 ].

Зміст лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади, цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції і вести до розкриття її основних ідей. Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато - рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питання студентами. Весь фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції наукової переконливості й доказовості.

Викладений матеріал бажано чітко оформлювати у вигляді системи, яка краще запам'ятовується і допускає більш широке перенесення в нові ситуації. Усуваючи той чи інший навчальний матеріал із лекційного курсу, слід мотивувати це перед студентами і показати його місце у загальній системі. Необхідно виховувати у слухачів звичку орієнтуватися у вивченні предмета на навчальну програму.

Зробити лекцію повноцінною допомагають дидактичні принципи відбору і викладу матеріалу .

Перший принцип - науковість лекції. Викладач встановлює, які знання, наукові теорії, закони, правила вінповинен повідомити слухачам; відбирає найбільш яскравий, виразний фактичний, матеріал, наочність для посилення емоційної насиченості лекції [ 16, 14 ].

Другий принцип - доступність викладеного матеріалу. Як гадають багато хто з педагогів, науковість і доступність навчання - принципи, що завжди розглядаються разом і в єдності. Підвищення доступності веде до зниження науковості, а в більш широкому розумінні до неприпустимого зниження науковості, відставання від розвитку науки, економічного й соціокультурного розвитку. Навіть у вищій школі рівень підготовки слухачів вельми різний. Одним студентам достатньо для засвоєння матеріалу прослухати лекцію, записавши найбільш важливі положення і проглянувши наукові посібники, інші потребують додаткової уваги викладача, активного його сприяння в засвоєнні навчального матеріалу [ 16, 8 ].

Третій принцип - наступність. Кожна лекція передбачає органічний зв'язок із попереднім матеріалом і точний вихід на наступний. При відборі й викладі вступних лекцій першокурсникам слід спиратися на одержані раніше знання і можливий досвід діяльності. Слід ураховувати, що виклад лекційного матеріалу в цілком закінченій формі (всі проблеми вирішені, все цілком зрозуміло, немає питань) погіршує його запам'ятовування, у той час як деяка неясність, недомовленість викликає пізнавальний інтерес [ 16, 5 ].

Четвертий принцип - історичність: викладений матеріал повинен співвідноситись з тією епохою, конкретним часом, коли зародилася ідея, розглядалося явище, з'явився той чи інший факт. Це допомагає слухачам осмислити історію ідей, гіпотез, наукових відкриттів – те багатство, яке накопичили попередні покоління людей [ 2, 57 ].

П'ятий принцип - зв'язоктеорії з практикою, який виявляється в лекційному викладанні як практична орієнтація. Кожне теоретичне положення, наприклад, під час читання курсу повинне пов'язуватися з конкретною педагогічною практикою шкіл, звертати увагу студентів на застосування, використання того чи іншого загального положення [ 3, 29 ].

Виклад лекції повинен бути образним, «пізнавальним, емоційно-експресивним, дійово-вольовим». Стиль - живий, виразний. Темп мовлення -середній, щоб дати можливість студентам записати основні положення лекції. Особливо важливо привчити до слухання лекцій вчорашніх конкурентів, які, як правило, не винесли із шкільної практики навичок лекційного засвоєння матеріалу. Багатьом із них надто важко сконцентрувати увагу на мові лектора, вибрати важливі моменти, грамотно оформити записи.

Взаємозв'язок лекції й підручника визначається специфікою навчального предмета. Лекції з фундаментальних дисциплін орієнтуються на підручник, одначе, ним не обмежуються. Викладач вводить у лекцію матеріали нових наукових досліджень, що знайшли відбиття в статтях, монографіях, результати досліджень кафедри і т.д. Лекції із спеціальних дисциплін значною мірою динамічні, позаяк матеріал підручника застаріває швидше. Тому звернення викладача до нових матеріалів стає нагальноюнеобхідністю.

Крім лекції, у вищому педагогічному закладі успішно функціонують інші форми організації навчального процесу, що тісно і органічно пов'язані з лекцією.

РОЗДІЛ 2

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЛЕКТОРА

У зв’язку з високими задачами лекційної майстерності виключно важливе значення отримують питання: якими повинні бути лектори, які вони повинні розвивати у себе якості, щоб досягти досконалості у своїй справі?

Кожний вид діяльності вимагає відповідних сил і здібностей людини. І лекційна діяльність не є винятком, хоча за лекційну роботу, на відміну від всіх інших професій, іноді беруться люди, які не мають до того ніяких даних.

Справа, зрозуміло, не в тому, що багатьом людям шлях до лекційної діяльності замовлений, а в тому, що займаючись нею, необхідно тренувати і розвивати відповідні здібності і властивості. Одним словом, якщо у тебе не має тих чи інших лекторських даних, їх потрібно систематично і наполегливо розвивати, щоб мати моральне і професійне право читати лекцію. Зі звичкою займатися цією справою як-небудь, без підготовки і тренування ні про яке підвищення якості лекційної роботи не може бути й мови.

Сумне видовище являють собою лектори, які говорять дурно, з великою кількістю брудних слів, заїкаючись, “з’їдаючи” закінчення фраз і цілі фрази. Лектор, що не володіє голосом, мовленевим апаратом, дикцією – не користуються успіхом в масовій аудиторії. Тому мові, вільному володінню словом, умінню правильно говорити необхідно наполегливо і постійно вчитись. І не лише на досвіді власних і чужих виступів. Свою мовленеву силу необхідно розвивати завжди – у побуті, у спілкуванні з людьми, використовуючи будь-яку можливість для словесних імпровізацій, для “обговорення” експромтом якоїсь думки, теми, сюжету. Лектор подібен музиканту, який щоденно сідає за інструмент. Мова для лектора являється інструментом його творчості, і володіння цим інструментом має бути досконалим [ 9, 18 ].

Багатолітній досвід лекторської роботи диктує необхідність належного опрацювання голосу, щоб він не був сухим, скрипучим, сиплим, ін. Такий голос ріже вухо, дуже швидко стомлює слухачів, відволікаючи їх увагу від змісту. В результаті багато часу витрачається марно.

Сила голосу, його гнучкість, модуляція, тембровий окрас, інтонаційне звучання і ін. – все це незавжди лише природній дар, але часто і результат відповідної постановки і виховання голосу.

Важливо також дотримуватись необхідного для нормального сприйняття лекції ритму мови, долаючи і тягісну повільність, і скоромовку, перетворюючу мову в словесну тріскотню, де гине будь-яка думка. Велике значення має правильне і доцільне вживання слів, а також розвинуте почуття істини.

Складних наук не має, є складний виклад. Долає цю складність, як і скуку лекційних годин, мистецтво володіння словом. Мова об’ємна, сильна, повчальна оживляє аудиторію, збуджує високі думки і схиляє на користь необхідної ідеї.

Але головною вимогою до лектора являється висока теоретична підготовка, відмінне володіння матеріалом, змістом теми. Ніщо не може урятувати лектора, якщо він приблизно, поверхово володіє матеріалом і намагається переконати в чомусь більш самого себе, ніж інших. Головна причина провалів усних виступів складається як раз в нетвердому володінні предметом, у внутрішній протилежності думок, в невмінні, доводячи будь-що, звести кінці з кінцями.

Найгірше, що може трапитись, це – коли самі слухачі викривають лектора в незнанні питання, в невірному висвітленні фактів. Недостатння підготовленість лектора впливає і на його мову. Вона тоді, як правило, стає плутаною, громіздкою, неточною.

По-справжньому серйозно і відповідально можна читати лише декілька глибоко і всесторнє розроблених “своїх” тем. Спеціалізація в лекційній справі також дуже важлива. Цей заповіт необхідно засвоювати всім починаючим лекторам, щоб протистояти халтурі.

Лекційна робота являється постійною працею пізнання. Це – читання книг, осмислення фактів, теоретичне розширення і поглиблення всіх обраних тем. Молодий лектор повинен свідомо привчати себе до щоденних розумових навантажень, відпрацьовувати дисципліну своєї праці. І доки є у тебе почуття власного інтелектуального росту, ти будеш цікавим і бажаним слухачам. Зупинка у власному розвитку зараз же відібється на якості лекційної роботи.

Лектор повинен любити свій предмет і поважати слухачів. Це також дуже важлива вимога. Без любові, захопленості предметом не можлива переконливість. Без такого почуття не може бути і надхнення, що зігріває і оживляє слово лектора. Відсутність цього почуття призводить до того, що лекція виявляється нежиттєвою, казеною. Ефективність такої лекції сумнівна, тому що байдужість лектора до справи є перше, що свідомо або безсвідомо відчуває слухач. І він відповідає тим самим. Зацікавити його може лише зацікавленість самого лектора, продиктована любов’ю до знань. Причому, необхідно дійсно любити предмет, а не вдавати, що любиш його.

Лектор не повинен розпилятись в своїх почуттях, а знаходити відповідно викладаємій темі необхідне для неї емоційне наповнення мови. Саме ця емоційна забарвленість дає можливість читати лекцію в 101-й раз так само цікаво, як і в перший [ 9, 7 ].

РОЗДІЛ 3

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Питання про те, як готуватися до лекцій, включає в себе ряд вимог, про які корисно постійно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння правильно “робити” лекцію, тобто певної культури в роботі.

Лише на перший погляд здається – все просто: бери книги, виписуй що потрібно, складай лекцію і читай її собі на здоров’я. На справді нерідко відбувається так: матеріалу зібрано багато, а справитись з ним лектор не може, в лекцію входить лише не значна частина цього матеріалу. Або, навпаки, лекція вийшла об’ємна, а цілі розділи теми виявились в ній не розкритими або просто не згаданими, оскільки не була відпрацьована відповідна література. Всі прорахунки відбуваються частіше всього тому, що не дотримуються певні правила роботи.

Форми і методи підготовки до виступу різноманітні. Тут багато залежить від особливостей пам’яті, досвіду, складу розуму лектора, характеру виступу, особливостей аудиторії. Однак про загальні моменти підготовчого процесу, загальних методичних положеннях говорити можна.

Підготовку до лекції можна умовно розділити на три етапи:

1. Попередня робота . Перший етап – дослідницький процес. Лектор визначає проблему майбутнього виступу, її актуальність, практичну значимість теми, встановлює коло питань, вивчає джерела, котрі в подальшому стануть основою змісту майбутньої лекції. Відвідує консультації, лекції на аналогічні теми і т.п. На цьому етапі лектор накопичує знання [ 8, 63 ].

2. Розробка змісту майбутньої лекції . Підготовка теоретичної частини виступу, відбір фактів, їх аналіз та узагальнення, вибудова логічної системи аргументації, складання плану – це другий етап підготовки лекції. Він завершується створенням “макету” майбутньої лекції – тексту. На цьому етапі лектор визначає об’єм відомостей, котрі він повідомить слухачам, але текст – це матеріал, необхідний лише для самого лектора [ 10, 38 ].

3. Підготовка до лекції як до акту публічного виступу – третій етап роботи. Якщо на попередньому етапі лектор утворює продуману, композиційно оформлену, відредаговану “модель” майбутньої лекції, то на останньому він починає безпосередню підготовку до реалізації цієї “моделі” в процесі виступу перед слухачами [ 10, 42 ].

Розглянемо послідовно всі елементи цих трьох етапів.

Вибір тема і визначення мети виступу. Перший етап підготовки лекції – вибір теми. Чим вона визначається? Перед усім спеціальністю лектора. По обраній темі у лектора не може бути менше знань і досвіду, ніж у слухачів. “Універсали”, котрі беруться за будь-яку тему, добрих результатів, як правило, досягають рідко. Але й знання теми ще не все. Якщо ви знаєте тему, але вона вам нецікава, навряд чи вдасться зацікавити і слухачів. Бажано, щоб тема була цікава для вас особисто, хвилювала вас. Тоді хвилювання лектора передасться слухачам, тема не залишить їх байдужими.

Далі, необхідно враховувати важливість теми, її злободенність і актуальність, зв’язок з задачами сьогодення. При виборі теми оратор повинен знати, які інтереси займають слухачів на даний момент, в даній аудиторії, які інтереси окремих груп слухачів. Взагалі, не лише при виборі теми лекції, але і при подальшій роботі над нею постійно думайте про інтереси слухачів.

Отже, вибравши тему, ще раз треба перевірити:

- чи достатні ваші знання з цього питання і чи можите ви отримати необхідні дані?

- чи дійсно тема цікавить вас?

- чи буде відповідати тема рівню знань та інтересам аудиторії?

- чи необхідна тема з точки зору суспільних задач, що вирішуються сьогодні?

При виборі теми необхідно визначити її межі, коло питань. Не намагайтесь охопити все. Це особливо важливо з таких тем, котрі допускають як широке, так і більш вузьке виствітлення. Тема масової лекції не повинна бути занадто обширною: в відведені для виступу годину-півтори складно з достатньою глибиною освітити широке коло питань [ 3, 7 ].

Тема не повинна бути і занадто вузькою, тому що в такому випадку вона не викличе інтересу у слухачів і принесе мало користі.

Обрана тема буде, мабуть, частиною якоїсь більш загальної проблеми, одним з її аспектів. Встановіть зв’язок: проблема – тема.

Обрав тему і з’ясувавши її об’єм, необхідно уяснити собі сутність теми, продумати її основну ідею. Що головне? Що я хочу сказати слухачам? Чому навчити? В чому переконати? Основна ідея може бути представлена у вигляді цільової установки, мети лекції. Мета – це основний конструктивний елемент лекції. Молодому лектору можна порекомендувати сформулювати мету лекції письмово у вигляді речення, дуже чітко і конкретно, і в процесі підготовчої роботи постійно мати її перед собою.

Звичайно перед лектором стоїть задача не лише повідомити слухачам якусь суму знань, чомусь навчити, але й викликати певну реакцію, до чогось покликати, в чомусь переконати. В цьому плані можна говорити про дві сторони цільової установки: пізнавальну (інформативну) і виховну [ 16, 3 ].

Немаловажливою справою являється і вибір назви лекції. Над цим також слід поміркувати. Правильно обрана і сформульована назва повинна допомогти і в уточненні теми, і при визначенні мети.

Назва повинна бути лаконічною, конкретною, цікавою, відображати мету лекції. Не намагайтесь відобразити в назві весь зміст лекції – таке формулювання буде громіздке і незрозуміле.

Отже, вибір теми, уяснення її суті, встановлення об’єму, визначення мети, формулювання назви. Все це можна виразити у вигляді чорнового варіанту плану або схеми лекції. Це ще не план в повному розумінні слова. Попередня схема – це методичний інструмент на час розробки теми, організуючий початок всієї підготовчої роботи. Попередній план містить викладення основних думок, показує, на які, орієнтовно, частини поділяється лекція, яка залежність і зв’язок її розділів. Практика показує, що не слід намічати великого кола питань.

В найбільш абстрактному виді такі плани складаються з трьох-чотирьох груп питань: 1. Загальні поняття, теоретичні положення, закономірності. 2. Історія предмету, питання, проблематика. 3. Суспільна практика, її аналіз, здійснення. 4. Задачі, переспективи, пропозиції, висновки.

Складання попереднього плану – необхідний етап в розробці теми: це крок прояву творчої ініціативи, те, що до звернення до книг і інших джерел визначає власну лінію лектора в роботі. Попередній план – це методичний інструмент, компас при відборі матеріалу [ 8, 15 ].

Складання бібліографії і відбір літератури. Складання плану лекції і робота над літературою – процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, за яким відбирається матеріал, з другої – постійно уточнюється сам план лекції. Він змінюється, вдосконалюється і до кінця роботи над вивченням теми має закінчений вигляд.

Джерела. Конкретна підготовка до лекції полягає в основному в читанні різної літератури. Цю літературу можна поділити на декілька груп, в залежності від мети роботи.

Для точного визначення понять можна розпочати вивчення з енциклопедичного довідника, а для подальшої роботи скористатися статтями, вказаними в його прикнижній бібліографії [ 2, 37 ].

Для забезпечення високого теоретичного і наукового рівня лекції необхідні статті, монографії і інші матеріали наукових досліджень. Необхідно звернути увагу на новіші видання. Інтенсивний розвиток науки, її швидкий прогрес зобов’язують лектора бути в курсі останніх її досягнень.

Для збору фактичного матеріалу, котрий зробить лекцію більш цікавою, корисно використовувати щоденники, листи, мемуари, архівні документи, статистичні матеріали.

До інших джерел підготовки відносяться методична література, періодична преса і різного роду довідники: словники, таблиці, атласи, бібліографічні показчики, тощо.

Література, що використана лектором, може допомогти йому точніше визначити і пояснити слухачам складні проблеми, підняті в лекції, підтвердити конкретними офіційними даними окремі положення (тези) лекції, а також в якісь мірі підготувити лектора до відповідей на питання, що можуть виникнути у слухачів [ 10, 23 ].

Бібліографія. Відбір і вивчення літератури – процес довготривалий і трудоємкий. Спочатку слід звернутися за консультацією до спеціаліста-бібліографа, котрий допоможе швидше і точніше зорієнтуватись в довідковій і бібліографічній літературі, в системному кагалозі. Кожному лектору приходиться часто звертатися до бібліотечних каталогів, тому корисно знати їх точну систематизацію, вміти ними користуватись. Розуміння принципів складання предметного, алфавітного і системного каталогів полегшує наведення бібліографічної довідки, навіть якщо є лише відомості про автора або характер проблематики книги, але не має її повних вихідних даних [ 8, 17 ].

Алфавітний каталог. В алфавітному каталозі картки розміщуються за алфавітом прізвищ авторів або назв книг, якщо автор не зазначений. Книги письменників з однаковим прізвищем розташовані за алфавітом імен. Картки в цьому каталозі по кожному автору знаходяться в наступному порядку: збірки творів, вибрані твори, окремі видання. Алфавітний каталог допомагає в тому випадку, коли лектору необхідно навести довідку про книгу певного автора. Більш того, він підкаже, які ще твори, роботи цього автора є в бібліотеці, так як картки на книги одного письменника стоять всі разом [ 8, 12 ].

Систематичний каталог. В ньому картки підбираються за певними галузями знань. Всередині кожного розділу картки розставляються в алфавітному порядку. Систематичний каталог потрібний у тому випадку, якщо лектора цікавить певна тема, з якою він збирається виступити перед слухачами. Систематичний каталог являється основною картотекою фондів, згрупованої за галузями знань. Всі галузі знань поділяються на декілька великих відділів.

Кожен відділ складається з підвідділів, котрі в свою чергу, поділяються на більш менші підрозділи. Краще орієнтуватися в каталозі допомагає читачам подільник – особлива картка. В ній вказується перелік підвідділів. Щоб дізнатися, в якому відділі шукати книгу, існує алфавітно-предметний показчик до систематичного каталогу. На карточках предметного каталогу стоїть шифр, що показує місце книги на цю тему в систематичному каталозі.

В бібліотеках звичайно є окремі каталоги журнальних і газетних статтей. Велику допомогу лектору в підборі літератури можуть надати бібліографічні видання.

Робота над матеріалом лекції. Вивчення матеріалу (книг, довідників, періодики, архівних і статистичних документів) – це творча праця, що вимагає багато часу і сил. Тому роботу з книгою краще починати не з детального її вивчення, а з огляду, що дозволить отримати загальне враження і уяву про зміст всієї книги в цілому. Це необхідно для того, щоб точніше підібрати літературу для повного, поглибленого читання; проаналізувати, вивчити відібраний матеріал, обмежити число проблем лекції, скласти бібліографічну картотеку.

Робота над книгами, брошюрами починається з титульного аркушу. На картку звичайного бібліографічного розміру лектор виписує назву твору, прізвище автора, місто і рік видання, видавництво, підзаголовок книги (якщо він є), ставить бібліотечний шифр. Все це робиться для того, щоб у нього були відомості про те, яка література вже проглянута, а також, щоб в будь-який момент цю книгу можна було замовити і знайти в бібліотеці. Іноді, проглянувши лише зміст, можна вирішити, чи відповідає твір обраній темі, а прочитавши вступ, передмову, анотацію, з’ясувати основні ідеї книги, визначити цінність використаних джерел [ 16, 7 ].

Огляд висновків по главам і розділам, “вибіркове” неповне читання допоможуть лектору вирішити, чи варто цю книгу вивчати. Для того щоб не втрачати час на зайві записи, доцільніше читати твір з олівцем в руках і написав на аркуші прізвище автора, назву книги або методичного посібника, виписувати номери сторінок з необхідними відомостями.

Такий запис дозволить не лише зберигти книгу, але й в подальшому звертатись для детальнішого вивчення лише до тих сторінок, котрі вже відмічені як необхідні. Виписки робляться звідти, де є матеріал, без якого в лекції не обійтися [ 2, 8 ].

Можна робити виписки на окремих аркушах бумаги, поділених навпіл: зліва вказувати виписку-цитату з вказівками джерела, а справа – власне відношення до неї, думки, котрі виникли при її читанні, висновки, порівняння, співставлення, асоціації, тощо.

Якщо у виписці вказати прізвище автора, його ініціали, назву книги, її вихідні данні і сорінку твору, то вона стає цитатаою, яку можна використовувати в лекції, доповіді, статті, не звертаючись до першоджерела.

Вивчаючи матеріал, лектор повинен скласти список літератури, рекомендованої слухачам, не забуваючи при цьому ї художні твори.

В бібліографічній картотеці, що складається для себе, крім вихідних даних книги корисно відмітити бібліотеку, де лектор її взяв, а на зворотній стороні картки – коротенько основну ідею твору і думку про нього [ 26, 76 ].

Такими картками легко потім користуватись складаючи текст лекції, тоді як в зошиті складно буде відшуковувати необхідний запис. Якщо цього не робити, груда накопиченого сирого матеріалу “навалиться” потім всім своїм тягарем на лектора, і він опиняється не в змозі оволодіти ним. Матеріал інший раз настільки пригнічує лектора, що той починає “плавати” в ньому. В результаті – роботи було багато, а толку мало, або лекція не вибудовується в чітку концепцію, і все в ній ніби розсипається. Лектор змушений цілі дні витрачати на те, щоб відшукати необхідне посилання або цифрові дані, зі складністю відтворити власні думки, які він полінився записати одразу ж, читаючи ту чи іншу книгу. Таким чином, якщо не має суворої системи в роботі і багато робиться наспіх, вроздріб, маса сил і часу витрачається даремно.

Проглядаючи необхідні літературні джерела при розробці теми даного конкретного виступу, лектор накопичує матеріал і для наступних своїх доповідей на інші теми. Так поступово складається запас, резерв: виписки з вивчаємих творів, цитати, записи власних думок, що виникають при обмірковувані матеріалу лекції, так званий “архив лектора”, що дуже полегшує його роботу в майбутньому.

Один з самих відповідальних моментів підготовки до лекції – обмірковування і систематизація зібраного і накопиченого матеріалу [ 12, 46 ].

Не намагайтесь включити в одну лекцію все зібране вами. Зазвичай матеріалу завжди буває більше, ніж необхідно для однієї лекції. Тому велику роль відіграє попередній відбір. Тут необхідно бути прискіпливим і відкинути все другорядне або слабо пов’язане з темою. Спроба так чи інакше “втиснути” в лекцію як можна більше фактичного матеріалу – характерна помилка молодих лекторів. Часто це приводить до того, що лекція перетворюється в зведення фактів, в ній не залишається місця для головного – для аналізу, узагальнень, висновків.

Багатство теоретичного змісту, правильне висвітлення фактів і подій, вміле тлумачення їх мають велике виховне значення. Саме тому лектор повинен звертати особливу увагу на відповідність між теоретичними положеннями і прикладами. Важливо вміло підібрати і кількість фактів в лекції: якщо їх буде занадто мало, головна ідея лекції прозвучить непереконливо, бездоказно, а якщо їх занадто багато, тоді слухачу буде важко або зовсім неможливо зрозуміти головну думку лекції [ 9, 36 ].

Досвідчені лектори звичайно підбирають до кожного розділу лекції 3 – 5 прикладів, що доводять основну думку. Цього буває достатньо, так як аудиторія добре сприймає перерахування невеликої кількості фактів і зуміє прослідкувати за розвитком головної теми виступу.

Необхідно, щоб лектор при викладі матеріалу посилався на свіжі і достовірні факти.

Дуже важливо підібрати в підтвердження своїх думок цитати найбільших авторитетів. Цитати можуть служити логічним або психологічним доводом в лекції, так як вони наділені більшою навіюваною силою. Саме тому використовувати їх слід лише тоді, коли вони дійсно зроблять матеріал лекції більш переконливим, коли вони підтверджують, доводять думки, вислови лектора. Зловживання цитатами призводить до того, що лектор іноді ще не висловивши слухачам своїх власних думок, “приховується “ за чужими. Лекція стає непереконливою, нецікавою. В цьому випадку слухачі отримали б більше користі, якщо просто прочитали літературу, з якої лектор взяв ці цитати.

Складання плану лекції і тексту лекції. Коли матеріал зібран і проаналізован, можна розпочати роботу по складанню точного плану змісту майбутньої лекції. На цьому етапі необхідно продумати, чітко сформулювати питання теми, розмістити їх в суворо визначеній послідовності [ 14, 202 ].

В останній час лектори все частіше вдаються до побудови тезисного плану, котрий полегшить роботу лектора в аудиторії.

Тезисний план – це розгорнутий план, що містить не лише ствердження (основні положення), але й логічну систему доказів кожного з них; ствердження і їх логічний взаємозв’язок. План лекції систематично переглядається, оновлюється, а іноді і перебудовується після “обкатки” лекції в аудиторії.

Добре складений план має велике значення в роботі лектора над текстом майбутнього виступу. План лекції являє собою повне розкриття основ змісту теми, а не простий повтор її назви. Він дозволяє розподілити матеріал в певній логічній послідовності, допомагає його відібрати. Так як лекція суворо регламентована, саме план буде являтися тим засобом, який “відкине” все другорядне, залашивши матеріал, без якого не можна обійтись.

План – це орієнтир лектора і слухача, так як точно визначає межі проблеми, теми. А іноді план – це єдине, що під час читання лекції полегшує її сприйняття, допомагає лектору правильно побудувати виступ.

Дуже важливо, щоб план був рухомий і доповідач в залежності від регламенту лекції міг викреслити один-два підрозділи або, навпаки, їх додати для більш детального визначення розглядаємих в лекції проблем.

План, який лектор візьме з собою на трибуну, “план для себе”, – це ніби своєрідний “сценарій” лекції: в ньому визначається логіка викладення матеріалу і логіка роздумів; відмічається час, який лектор витратить на вирішення тої чи іншої проблеми, розділу лекції, для відповідей на запитання слухачів. В цьому плані вказується час, місце і порядок використання наочних засобів в лекції. Можна відмітити і методичні прийоми лектора, записати деякі приклади, факти, цифри, цитати, назви 3-4 друкованих робіт, в яких тема представлена найбільш повно. Цей план набагато відрізняється від “плану для слухачів”, який звичайно повідомляється їм на початку виступу для того, щоб вони отримали більш конкретне уявлення про зміст лекції, про логіку її побудови, краще сприймали роздуми лектора [ 14, 252 ].

Якщо виступ на ту чи іншу тему передбачається один раз, лектор обмежується складанням детального розгорнутого “плану для себе” або запише тези виступу, тобто короткі положення, що розкривають суть тієї чи іншої проблеми. В тезах відображаються принципові положення, що конкретизують в якійсь мірі кожен пункт плану лекції. Тези допомагають охопити зміст теми, продумати майбутній виступ, коротко сформулювати основні положення, запам’ятати докази, факти, роз’яснення, обгрунтування, аргументацію.

Конспект являє собою короткий виклад основних положень, теми і висновків. Він допомагає встановити взаємозв’язок ідей, привести їх в систему. Якщо у лектора є детальний план, тези або конспект майбутньої лекції, можна вважати, що він підготовлений до виступу [ 15, 47 ].

Початківці, та й багато досвідчених лекторів зазвичай пишуть повний текст майбутнього виступу. Це надає роботі над темою завершеності. Текст дисциплінує і організовує лектора.

Текст лекції включає в себе три частини: вступ, основну частину, висновки.Кожна частина має певну функцію.

Вступ психологічно вводить слухача в процес сприймання. Він повинен привернути увагу, забезпечити контакт лектора з аудиторією. Тому склад вступу може бути наступним: вступне зауваження, формулювання конкретної мети лекції, огляд головних питань теми [ 18, 27 ].

Вступне зауваження – це свого роду “гачок”, на який зачіплюють увагу слухачів. Це можна зробити, розповівши про щось цікаве, близьке для них. Це може бути: цікаве, захоплююче повідомлення, юмористичне зауваження; питання або навіть ряд питань, що звернені до слухачів; цитата тощо.

Перша фраза, перше слово, яке ви вимовите, з’явившись на трибуні, особливо відповідально. Тому перші слова виступу рекомендується записати і іноді навіть прочитати дослівно. За цей час ви периборите неминуче спочатку хвилювання, ввійдете в колію.

Розміри вступу визначаються рядом факторів: тривалістю лекції, її змістом, настроєм аудиторії тощо. Але завжди необхідно прагнути локанічності, не затягувати вступ; 3 – 4 хвилини буває достатньо.

Основна частина . В ній головне місце відводиться викладенню основного змісту матеріалу теми, його аналізу, узагальненню висунутих положень. Для успіху лекції важливе значення має поділ матеріалу на розділи, основні питання, іншими словами – хороший план [ 21, 18 ].

План головної частини повинен бути ясним і простим. Звичайно він складається з 3 – 4 розділів. Більше ставити не слід, так як більша кількість питань ускладнює сприйняття. Важливо, щоб питання, записані в плані, були головними і необхіднимим для розкраття теми. Якщо питань буде більше, це майже завжди свідчить про те, що автор не володіє матеріалом, не домислив головну думку. В добре продуманому плані всі питання слугують головній меті, пов’язані загальною ідеєю.

У відповідності з законами логіки тема лекції виступає як ділиме поняття, а розділи являються частинами поділу. Ознака, за якою проводиться поділ, називається підставою поділу. Щоб не допустити логічних помилок при розбивці на розділи, необхідно дотримуватись наступних правил.

1. Поділ повинен бути відповідним, тобто об’єм членів поділу повинен дорівнювати об’єму ділимого. Це правило гарантує від двух можливих помилок: неповного або обширного поділу, коли якесь питання може виявитись поза планом або можуть з’явитися “зайві” розділи, що не входять до теми.

2. Поділ повинен проводитись за однією відповідністю, тобто мову слід ділити за однією якоюсь ознакою, не допускаючи її заміни.

3. Члени поділу повинні взаємно виключати один одного, тобто матеріал, включений в один з розділів, не повинен потрапляти в інший. Це призводить до не потрібних повторів.

4. Поділ повинен бути послідовним, тобто в плані потрібно дотримуватись суворої підпорядкованості розділів і підрозділів [ 23, 71 ].

Порушення логічних відношень між розділами, розділом і темою, розділом і підрозділом веде до порушення відповідності думок об’єктивному ходу речей.

План може бути простим і розгорнутим. Простий план складається з кількох розділів. В розгорнутому розділи поділені на підрозділи (з дотриманням тих самих правил поділу). Підрозділи, особливо складні, можуть поділятися на пункти і підпункти.

Складання плану лекції – процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, які складуть логічний виклад лекції, з іншої – відбувається постійне уточнення самого плану.

Ми визначили, на які розділи поділяється тема, які ключові питання будемо висвітлити в лекції, який зв’язок між ними – утворили логічну структуру лекції. В тісному зв’язку з планом знаходиться композиція, або спосіб розташування матеріалу, реальна послідовність викладу. Якщо план – це рішення питання про те, з яких частин складається лекція, то композиція визначає, в якому порядку вони розташовані.

Методика рекомендує загальні правила композиційної побудови лекції.

1. Послідовність. Думки повинні бути пов’язані логічно і витікати одна з одної.

2. Посилення. Сильний початок, емоційні аргументи в середині, найсильніші – в кінці. (Сильні докази, нова інформація завжди притягують увагу).

3. Органічна єдність. Поділ на пункти повинен витікати з самого матеріалу, диктуватись ним, тобто структура повинна бути гармонічно пов’язаною зі змістом.

4. Економія засобів. Мінімум слів, фактів і доказів. Лише те, що веде до розкриття теми, з’ясуванню її суті [ 13, 17 ].

Практика показує, що більш всього недоліків у молодих лекторів виявляється саме в композиції. Ось найбільш типові: 1) наявність непотрібних частин і деталей, що не призводять до розкриття теми. Намагання дати як можна більше матеріалу; 2) невідповідність частин (затянутий вступ, скомканий кінець, основному питанню приділено місця менше, ніж другорядним); 3) неконкретність викладення – порушення співвідношення між теорією та фактами, теоретичні роздуми, не підкріплені посиланнями на реальну дійсність; 4) відхід від основної теми, зацікавленість деталями, коли факти і приклади не лежать на головному шляху до мети, а відводять від неї; 5) відсутність чітких висновків. Головна задача лектора не в тому, щоб повідомити факти, а втому, щоб пояснити, розтлумачити їх, узагальнити і зробити висновок [ 10, 27 ].

Висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути дано необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. Якими методами це досягається, якою може бути приблизна структура висновків?

1. Коротке повторення основних положень лекції (чіткі, максимально стиснуті формулювання). Можливий повтор (видозмінений) того, що було сказано у вступі.

2. Узагальнення сказаного, загальний висновок.

3. Зазначення переспектив.

4. Постановка задач, побажання [ 6, 120 ].

В якості заключення можна використовувати цитату, алегорію, тощо. Але на відміну від вступу, де все це може мати відносний зв’язок з темою, тут ілюстрація повинна суворо відповідати сутності сказаного в лекції. Не рекомендується закінчувати промову жартом, що не відноситься до справи – це може скласти враження, що ви несерйозно відноситесь до теми.

Не слід закінчувати промову багаточисленними дрібними додатками, наприклад: “Закінчуючи, я хотів би додати…” В пам’яті залишаться ці додатки, і мова залишить враження незакінченої. І зовсім погано, коли лектор говорить, що не встиг вкластись в регламент і тому вимушений закінчити лекцію: оратор зобов’язаний вміти розраховувати час.

Робота над формою викладу. Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, ідейно-теоретичним рівнем, зв’язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладу. Однак для хорошої лекції має значення і форма викладу: правильність мови, її виразність, емоційність, використання засобів наочності [ 21, 13 ].

Важливою умовою ефективності лекції – єдність її форми і змісту, гармонія думки і слова. Кожна думка потребує свого особливого виразу, свого оформлення. Доцільно підкреслити, що роздільний аналіз змісту і форми усного виступу допустим лише в навчальних цілях. В лекції, в живому творчому процесі вони неподільні. Зміст на кожному кроці потребує підпорядкування собі форми, а вона, в свою чергу, неминуче втручається в зміст, покращуючи або погіршуючи його. З’єднувати зміст з відповідаючою його вимогам формою необхідно на кожній фразі. Гарна лекція – це поєднання, діалектична єдність форми і змісту.

Робота над формою – справа не менш складна і трудоємка, ніж організація ідейного змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, смаків, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні яскравіше всього виражається творче “я” кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуальний вираз [ 13, 42 ].

Найважливішим елементом форми являється мова, слово. Лише правильна, образна, жива мова допоможе донести до слухача все багатство лекції. Досвід багатьох цікавих ораторів переконує, що чим багатший лексикон лектора, тим краще, різнобарвніше і переконливіше формулює він думку.

Мова лектора повинна відповідати ряду вимог, невиконання яких значно знижує як інформативність лекції, так і її переконливу силу, іншими словами – якість лекції.

Перед усім важливо, щоб в мові оратора не було перешкод, щоб він говорив правильно, у відповідності з мовленевою нормою: фонетичною, граматичною, лексичною. Всім відомо, що мова, яка містить помилки, що відступають від норм, негативно впливає на слухача. Якщо помилку помітили, то вона дискридитує лектора і відволікає слухачів від суті справи. Якщо ж помилка залишилась непоміченою і сприйнята як норма, то лектор опиняється в ролі пропагандиста мовного безкультур’я [ 20, 67 ].

Особливо помітни в мові лектора граматичні помилки. Іноді слід проявити певну мужність і визнати, що в тебе з ряду причин “хромає” елеменарна грамотність і що необхідно засісти за якись посібник з граматики.

Лектор повинен бути сувор у відборі слів і виразів. На жаль, в мову лекторів почали проникати такі глаголи, як підійти і підїхати замість прийти і приїхати, підказати, підіслати і навіть озадачити замість поставити задачу.

Вміння знайти точне слово, яке більш всього підходить в даному випадку – це велике мистецтво. Хороший оратор точно помічає і вигідно використовує ті нюанси, ті відтінки значення, котрими відрізняються слова.

Робота над мовою передбачає засвоєння всіх мовленевих багатств рідної мови, активне використання його виразних засобів. Різні шляхи: епітет, порівняння, гіпербола, алегорія, іронія; стилістичні фігури: паралелізм, антитеза, градація, інверсія, риторичне питання і інші в значній ступені покращують мову, роблять її більш яскравою, образною, а відповідно, більш зрозумілою і дієвою [ 7, 27 ].

Збагачують мову лектора приказки, прислів’я, крилаті слова і вирази, висловлювання відомих людей. Вносить оживлення в лекцію застосування доречних і розумних цитат, використання історичних документів, а в деяких випадках – частини віршів, басен, фелєтонів. Завжди корисним є вдалий юмор лектора, використання з цією метою ярких літературних образів, тонких порівнянь.Однак в усьому цьому необхідне суворе почуття міри.

Непогано, коли в лекції є достатня кількість конкретних прикладів, порівнянь, посилань, статистичних даних, тобто різного ілюстрованого матеріалу.

Для роз’яснення слів, які аудиторія не знає, термінів, необхідних для розуміння викладаємого питання, використовуються визначення. Будь-яка лекція науково-популярного плану не буде зрозуміла без визначень. В лекції поряд з основним – класифікацією – можна звернутись і до інших способів визначення, наприклад, дати синонім цього поняття, навести приклад.

Допомагає пізнанню порівняння. Доки ми не дізнаємось, на що з відомого вже нам схожа річь і чим вона відрізняється – ми її ще не зрозуміли. Порівняння може бути коротким і розгорнутим, серйозним або жартівливим.

Дуже зрозумілим є приклад. Брати приклад слід з сфери, близької і зрозумілої аудиторії, в якій ви виступаєте. Приклад повинен бути типовим, конкретним і доцільним, і, звичайно, цікавим.

Цифри, що ілюструють сказане, необхідно підбирати самі яскраві і вразливі. При правильному поводженні з ними цифри можуть бути дуже виразними. Можна іноді годинами розповідати про якийсь предмет і мало що пояснити. В той же час достатньо декількох цифр, щоб окреслити і масштаби і характер події. Як і слова, цифри люблять міру, різномаїття цифр пригнічують слухача, ідеї вже не сприймаються. Ні в якому разі неможна приводити неточні, неперевірені цифри. Цифра стає виразнішою, коли стоїть поряд з живим прикладом [ 19, 126 ].

Посилання на авторитети – важливий елимент допоміжного матеріалу. Привести в лекції авторитетну думку спеціаліста – це питання не лише зрозумілості, але й етики оратора. Посилатись потрібно на перевірені авторитети, на авторитети в даній галузі, бажано, щоб вони були відомі слухачам, авторитетні для них. Посилання може бути в формі переказу думки або у формі дослівного цитування [ 18, 33 ] .

Головне в роботі над формою – надати лекції яскравість, образність, зрозумілість. Практика показує, що з-за зневажання до форми мови, небажання або невміння працювати над нею нерідко знецінювались, зводились на нівець бездоганні за змістом лекції.

Наочні посібники і технічні засоби. Інформація - це сукупність даних, фактів, які використовують для повідом­лення про щось, для одержання відомостей про навколишній світ. До поняття ін­формації можна віднести і зміст завдань, вправ, які потрібно виконати або розв'язати [ 17, 70 ].

Поряд з текстовим матеріалом лектор для більшої переконливості повинен підготувати наочні посібники до майбутньої лекції.

Зображення або діаграми за декілька секунд пояснять те, на виклад чого необхідно було б загаїти не менше години. Необхідно підібрати до лекції матеріал, котрий допоможе слухачу зрозуміти основну думку лекції – карти, схеми, креслення, графіки, таблиці, плакати, ілюстрації, фотографії, зразки, макети, моделі, слайди [ 19, 37 ].

Зрозуміло, переконувати і доводити лектор буде словом, але дуже корисно все це підтвердити наочно. Аудиторія краще засвоє основні положення лекції, глибше зацікавиться викладаємими проблемами. Сміліше слід звертатися і до використання технічних засобів навчання.

До засобів, за допомогою яких передається інформація можуть відноситись:

звукові засоби - це спеціально записані механічним, магнітним, лазерним способом фонограми;

екранні засоби - це діафільми, діапозитиви, транспаранти до графопроектора, епіпроекції до епіпроектора, кінофільми, та кінофрагменти;

екранно-звукові засоби - це всі вищеназвані екранні засоби, що мають від­повідні звукові фонограми з словесними поясненнями диктора або ведучого [ 19, 45 ].

З розвитком науки і техніки з'явились можливості передавати інформацію у системі викладач-студент з використанням телевізійної техніки (телевізори, відеокамери, відеомагнітофони). Таку інформацію називають відеоінформацією [ 17, 61 ].

Відповідно до способів та пояснення навчального матеріалу, засоби відео­інформації можна умовно поділити на 3 групи:

перша - це система взаємозв'язаних і логічно закріплених кадрів (блоків) відеоінформації, яка подається у статиці. Тобто статичні засоби відеоінформації. Як правило у статиці з елементами доповнень подається відеоінформація для уточнення таблиць, графіків, схем, діаграм, малюнків тощо. При цьому зміст кад­рів може містити окремий текстовий матеріал з різними позначеннями; [ 17, 33 ]

друга - це система взаємозв'язаних і логічно закінчених кадрів відеоінфор­мації, за допомогою яких подаються явища та процеси, основною особливістю яких є динамічність прояву у розкритті та поясненні їх сутності. Тобто динамічні засоби відеоінформації; [ 17, 41 ]

третя - це система взаємозв'язаних і логічно закінчених кадрів відеоін­формації, за допомогою яких подається і пояснюється навчальний матеріал з комплексним використанням екранних і звукових явищ та процесів, що вивчаю­ться. Такі засоби відеоінформації називають відеофільмами. Цінність їх у тому,що на окремих етапах одержання знань вони можуть частково замінити викладача, оскільки подають навчальну інформацію, яку мав би подати сам викладач [ 17, 59 ].

До навчального матеріалу, який доцільно унаочнювати та пояснювати за допомогою використання засобів відеоінформації відносять:

1. Інформацію про: а) предмети, явища чи процеси та взаємозв'язки між ни­ми, безпосередньо демонстрація яких потребує застосування складних приладів і установок; б) предмети і об'єкти, які є унікальними історичними документами і зберігаються в архівах та музеях; в) явища та процеси, які відбуваються у місцях недоступних для безпосереднього спостереження за ними; г) досліди і експери­менти, будови механізмів та приладів, демонстрація яких пов'язана з викорис­танням об'єктів і предметів малих розмірів, через що для студентів на останніх пар­тах аудиторії, лабораторії створюються несприятливі умови спосте­реження за ними; д) технологічні процеси заводів, електростанцій та ін., принцип роботи яких пов'язаний із навчальним матеріалом, а здійснити екскурсію на них неможливо [ 22, 25 ].

2. Інформацію про процеси, які недоступні для безпосереднього сприймання за допомогою органів відчуття людини. Це: а) явища та процеси, які відбуваються з великою швидкістю або надто повільно, помітна зміна яких можлива протягом тривалого часу спостереження за ними. Фіксація таких процесів та демонстрація з потрібною для навчання швидкістю, як правило, здійснюється при застосуванні сповільненої або прискореної відеозйомки; б) макропроцеси, які можна спостері­гати тільки при застосуванні складних оптичних приладів та установок; в) явища та процеси, що спостерігаються у ділянках спектра електромагнітних хвиль, які безпосередньо не сприймаються оком людини (ультрафіолетові, інфрачервоні і рентгенівські промені) [ 24,113 ].

3. Інформація про елементарні частинки, електричні, магнітні та електрома­гнітні поля або про будову та принцип дії складних об'єктів, приладів, установок. Наприклад, особливості функціонування внутрішніх органів людини. У цьому випадку чуттєво-наочні образи створюються за допомогою мультиплікації.

4. Інформацію про історичні події, об'єкти та явища, які існували багато ро­ків тому назад. При цьому чуттєво-наочні образи про них можуть створюватись на основі показу існуючих відповідних тем і фотодокументів, або опосередкова­них чуттєво-наочних образів, створених за допомогою відзнятих так званих ігро­вих ситуацій, що максимально наближено відтворюють раніше існуючі реальні події [ 15, 32 ].

Засоби відеоінформації мають великі педагогічні можливості в підвищенні ефективності процесу навчання. Вони можуть розв'язувати такі важливі завдання як:

забезпечення наочності під час пояснення складних дослідів, явищ та про­цесів;

розширення та поглиблення знань студентів і ознайомлення викладачів з новітні­ми формами і методами вивчення окремих тем, проведення узагальнення та сис­тематизації знань;

інтенсифікації та раціоналізації процесу навчання студентів.

Ці педагогічні можливості відеоінформації характеризуються зображуваль­ністю, виразністю, інформаційною місткістю, оперативністю і великою швидкіс­тю потоку інформації.

Одним із важливих етапів підготовки проведення лекційного заняття з ви­користанням засобів відеоінформації є підбір комплексу необхідних відеоматеріалів для виконання поставлених завдань. Важливо, щоб підібраний комплекс створював для викладача оперативний простір для урізноманітнення змісту навчальної інформації, форм і методів її подачі, а також варіацій видів діяльності студентів [ 25, 16 ].

Підбір відбувається за принципом урахування їх інформаційних, виражаль­них та зображувальних можливостей для оперативного виконання загальних ди­дактичних завдань заняття і окремих його етапів. Так, на першому етапі це може бути комплекс статичних кадрів засобів відеоінформації, за допомогою яких мо­жна продемонструвати зміст структури плану подачі і пояснення навчального ма­теріалу, перелік запитань, на які слухачам потрібно дати відповіді. За допомогою статичних кадрів засобів відеоінформації узагальнену і відповідно систематизо­вану інформацію для актуалізації знань слухачіві забезпечення активного сприй­мання та усвідомлення нового навчального матеріалу.

В основній частині лекції здійснюється блокова подача та пояснення навчального матеріалу. Тому статичні і динамічні кадри відеоінформації можуть мати подвійне, а у окремих випадках, що визначається лектором, потрійне дида­ктичне призначення. Це: унаочнення словесних пояснень викладача як основного способу подачі навчальної інформації; демонстрація зображень явищ та процесів, що вивчаються; демонстрація запитань, інших видів завдань, на які потрібно дати оперативну відповідь [ 23, 38 ].

Засоби відеоінформації можуть використовуватись і для показу схем де­монстраційних експериментів, які передбачено застосовувати у процесі лекцій. Якщо у процесі подачі одного або кількох блоків навчальної інформації виникає потреба у постійному звертанні до систематизованих даних, позначень, то у комплексі з відеоматеріалами використовуються настінні таблиці, діаграми, що призначені для колективного користування. Застосування засобів відеоінформації не повинно виключати або підміняти показ натуральних об’єктів вивчення та їх моделей. При цьому лектор повинен дотримуватись правила: застосування засобів відеоінформації є доцільним у тих випадках, коли ніякі інші засоби навчання, які є у розпорядженні лектора, не можуть дати кращого педагогічного ефекту. На заключному, узагальнюючому етапі лекції до комплексу відеоінформації можна включити кадри, які містять систематизовану навчальну інформацію, сприймання та усвідомлення якої дозволяє одним поглядом охопити основні властивості і закономірності системи явищ і процесів, що вивчались, створити сприятливі умови формулювання необхідних висновків.

Важливими елементами комплексу засобів відеоінформації є кадри, які оперативно дають змогу ознайомити слухачів з переліком завдань для самостійної роботи за змістом лекції у позалекційний час. Це може бути зміст конкретних завдань, перелік методичної, учбової, науково-популярної літератури.

Принципи підбору комплексу відеоінформації для проведення лекційного заняття базуються на науковій організації праці вчителя і слухачів, створення наочної опори для словесних пояснень викладача, відповідей слухачів, автономної ілюстрації до пояснення явищ і процесів, які неможливо або досить важко продемонструвати безпосередньо на лекції.

Методика підбору комплексу відеоінформації є загальною і може використовуватись для різних видів лекційних занять.

Перед зустріччю зі слухачами. Перед тим як вийти на трибуну, корисно попередньо ще раз перечитати весь конспект, уважно проглянути і, якщо необхідно, скоректувати цифри, імена, дати, назви. Більшість лекторів, щоб краще засвоїти підготовлений матеріал, попередньо “проговорюють його подумки за планом, конспектом або повному тексту, проводячи свого роду прискіпливий контрольний огляд всієї лекції [ 20, 5 ].

Початківцю можна порекомендувати проговорити лекцію вголос, тримаючи в руках конспект і намагаючись як омога менше в нього дивитись. Дуже добре, коли є слухачі: ними можуть бути ваші друзі або домашні.

Проговорення лекції в голос дозволить правильно розрахувати час. Неправильний розрахунок часу, а це нерідко приходиться спостерігати, приносить гарній лекції невиправну шкоду: скорочуючи час, лектор перецибує через цілі куски, навіть цілі питання, від чого втрачається логічний зв’язок або комкається виклад, що приносить шкоду ясності і чіткості розповіді. Доречі, вміння вкластись в певний час – це велике мистецтво, котрим необхідно оволодіти кожному лектору. Закінчення типу: “На цьому я вимушений закінчити за браком часу…” неможна віднести до категорії кращих. Час, відведений для виступу, повідомляється лектору попередньо, і покладати вину за те, що ви не зуміли ним певним чином розпорядитись, на якісь об’єктивні причини неетично. Певна можливість регулювання часу може бути закладена саме в процесі попереднього опрацювання: необхідно відмітити час “проходження” кожного розділу, питання, підпитання. Корисно відмітити, які моменти можна випустити без шкоди для змісту (якісь описи, приклади, ілюстрації) і, навпаки, що з додаткових фактів (“резерв”) можна привести, якщо часу виявиться більше.

Зрозуміло, що готуючись до кожного конкретного виступу, необхідно враховувати не лише час, але й місце виступу, характер аудиторії.

Попередне прочитання – це лише перша стадія контролю. Дуже корисно, особливо початківцю, дати своє творіння на рецензію (див.: Додаток) [ 4, 59 ]. Критичні зауваження і поради досвідченого лектора – рецензента допоможуть автору усунути непомічені помилки, пробіли, неточності, покращити зміст і форму лекції. Однак заключення рецензента в певній мірі відображає його індивідуальну точку зору, його власний досвід. Крім того, корисно перевірити, як буде звучати лекція в дійсності, в аудиторії. В зв’язку з цим лекція повинна бути надана колективному прослуховуванню і обговоренню на засіданні методичної секції. Лише після цього лекція може бути допущена до читання в аудиторії.

Лише провівши ретельну підготовку, лектор вправі вважати, що він готовий до зустрічі з слухачами. Однак робота над лекцією на цьому етапі не закінчується. Удосконалення лекторської майстерності, підвищення якості лекції залежить не лише від підготовчої, але й від подальшої роботи лектора над прочитаною лекцією [ 14, 300 ].

РОЗДІЛ 4

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Про те, як слід читати лекцію, накопичилось чи мало порад і рекомендацій, викладених в методичній літературі.

Важлива проблема, яку необхідно спробувати вирішити з першої ж зустрічі – це визначення тональності взаємовідносин, позиції викладача у спілкуванні з студентами.

Часто молодий викладач, перейнятий проблемою швидкого завоювання авторитету, намагається йти шляхом збільшення вимог, збільшення дистанції між собою і своїми підлеглими, вважаючи: чим більше суворості, заборон, обмежень, тим краще.

Студент, який відчуває тиск, займає частіше всього пасивно-захисну позицію. Така установка негативно впливає на його формування як спеціаліста і людини. Для того, щоб змінити установку студентів, лектору необхідно змінити власні установки по відношенню до них.

Можна виділити три етапи по формуванню нової установки на співпрацю. На першому етапі, знайомлячись зі студентами, лектор може повідомити їм, як буде проходити лекція. Успіх першого етапу полягає у тому, що у студента виникає бажання спілкуватися з викладачем як з людиною і професіоналом. В основі другого етапу лежить відношення співробітництва, що передбачає, що всі проблеми вирішуються разом викладачами і студентами. Співпрацюючі сторони разом думають над проблемою і шукають вихід. Тому для лектора продемонструвати співробітництво – це означає щиро розповісти студенту про свої переживання з приводу заняття, а не заковуватись в броню недоступності і холодності. На третьому етапі дії студентів ще невпевнені, вони не почувають себе розкуто, допускають помилки. Важливо не оцінювати дії студентів, а показувати їх можливості, використовувати цікаве в подальшій роботі. До висловлювань студента рекомендується відноситись як до думки співробітника [ 7, 5 ].

Перед усім необхідно торкнутися мистецтва оволодіння увагою присутніх, уміння перетворювати масу слухачів в аудиторію, що слухає. Для цього існують різні способи. Не слід, наприклад, починати лекцію “з ходу”, краще зачекати кілька секунд, скажімо, маніпулюючи мікрофоном або перебираючи тези тощо, а потім оглянути всіх присутніх, ніби збираючи їх в одне ціле. Це дає можливість слухачам придивитися до лектора, психологічно, внутрішньо приготуватись.

Повідомлення основних питань теми певним чином “заціплює” і утримує протягом всієї лекції увагу слухачів. Так, з самого початку програмується свідомість слухачів, формується їх інтерес і очікування відповідей на поставлені питання. Починати лекцію необхідно непоспішаючи, впевнено і переконливо, усвідомлювати себе силою і авторитетом в даній галузі знань, тобто без сумнівів у словах, але й без будь-якої напищеності. Мова повинна починатись зразу ж з суті справи і бути проникнута свідомістю серйозності всього того, про що говориться. Дуже важливо взяти такий саме тон, бо, якщо ти сам не відчуєш всієї значущості проблеми, то і слухач не відчує це.

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно і з гідністю тримати, переборюючи скутість і не впадаючи в розпутість. Вражають скупий виразний жест, простий і пристойний костюм без відволікаючих деталей, жива міміка. Відштовхуюче враження призводять на слухачів як паніхідні обличчя, так і вічно сяюча фізіономія, прикрашені з приводу (або без приводу) чергуючою посмішкою. Ці природженні або “навішені” маски викликають почуття роздратованості, заважають сприйняттю лекції. Недопустимо заходити в аудиторію і з обличчам злим, легковажним. Воно повинно бути привітним, серйозним, живим [ 4, 21 ].

Але більш всього допомагає успіху лекторська мова, коли вона проста, зрозуміла і виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, зарозумілими термінами. Хороша лекція передбачає індивідуалізовану (свою) мову, вільну від шаблонів і граматичної сухості, гарно інтоновану мову, в якій “чується музика”. Не одноманітну за звучанням мову, не абстраговану, а образну, насичену яскравими прикладами, порівняннями, повчальними посиланнями, юмористичними моментами, переконливими коментарями до ілюстрованого матеріалу (якщо він є і необхіден), власними роздумами.

Лектор повинен проводити лекційний процес таким чином, щоб не лише для себе, але і для слухачів перетворити його в своєрідну інтелектуальну діяльність [ 22, 13 ].

Лекції слід читати слухачам, дивлячись на них, а не читати з аркушу, уткнувшись в нього. Це – правило, з нього робиться виняток лише для самих молодих лекторів, котрі не здобули ще навичків публічного виступу, і тих випадків, коли необхідно користуватись статистичними даними і різними іншими допоміжними матеріалами у вигляді тез, цитат, бібліографічних рекомендацій тощо. Початківці повинні тому як можна швидше “відриватись” від аркушів, переборювати в собі нерішучість і смуток перед аудиторією. Конспект зразу ж ставить бар’єр між лектором і слухачами, а через цю стіну їм пробитись буває дуже складно [ 3, 63 ].

Дякуючи лекторському красномовству в доказах, почуттю і знанням, розуму і дотепності у слухачів прокидається і весь час підтримується увага. В результаті всього досягається повний контакт, злиття аудиторії з лектором, тиша в залі, атмосфера загальної зацікавленості. Цієї кульмінації може досягти і досягає лише сам лектор, але велика роль і слухачів, увага яких надихає, емоційно “підхльостує” його. Тому, не випускаючи з виду всю аудиторію, корисно знайти двох-трьох найбільш стараних і доброзичливих слухачів і час від часу звертати мову безпосередньо до них. Це також надає лекції неповторні фарби і ту гарячу задушевність тону, котра робить її по-справжньому переконливою і яскравою.

В кінці лекції необхідно пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпаність змісту даної теми. Важливою складовою частиною всього лекційного процесу являються відповіді на запитання. Саме питання являються показником того, наскільки лекція захопила слухачів. Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення. Не сковане теоретичною схемою, відповіді на запитання дають лектору можливість вийти, так би мовити, на широкий “оперативний” простір або ж значно роздвинути тематичні межі лекції, а також ще більше повернути її до життя. Ось чому іноді буває, що відповіді на питання виявляються цікавішими самої лекції, якщо, звичайно, лектор чудово володіє матеріалом. Необхідно розуміти всю важливість цієї процедури і внутрішньо до неї готуватися ще до початку лекції.

Головна умова повноціного засвоєння – це розуміння. Керувати процесом засвоєння – означає своєчасно виявляти ускладнення студента і допомагати йому швидше їх усувати. Тому необхідно зразу ж поставити перед собою задачу домогтися розуміння студентами лекційного матеріалу. З цією метою бажано поставити себе не місце слухача і проаналізувати сприйняття ним матеріалу [ 11, 42 ].

В задачі аналізу входить: визначити ускладнені моменти, встановити їх психологічні причини і відшукати методичні прийоми їх усунення.

Робота викладача, направлена на досягнення студентами розуміння, вимагає значних затрат лекційного часу, необхідного для викладення всього матеріалу програми. На різних потоках затраченим часом можна варіювати в залежності від швидкості переробки інформації, обумовленої властивостями нервової системи студентів.

Використання емоційних прийомів викладання – це засіб, що посилює сприйняття лекції студентами, що заглиблює їх розуміння і запам’ятовування. Атмосфера лекції залежить також від того, як лектор відноситься до свого предмету.

Досить обгрунтованою являється порада досвідчених лекторів: необхідно вивчити напам’ять початок і кінець лекції, щоб не збитись в ці особливо відповідальні моменти виступу, а також мати можливість справитись з хвилюванням, зняти з себе надмірне психологічне напруження, котре може бути згубним. Тоді досягається самооволодіння, яке необхідне при всій напрузі свідомості, необхідно для того, щоб говорити впевнено і викладати матеріал, розмірковуючи, а не просто “випалюючи” завчані положення. Лише ця внутрішня розкутість і “роздуми вголос” по ходу лекції робить її по-справжньому творчою, живою і яскравою [ 22, 13 ].

ВИСНОВКИ

1. Лекція – провідна, головна форма навчання. Такою вона була і залишається тому, що з неї починається кожна навчальна дисципліна, розділ і більшість тем, що передбачені програмами. Лекція є незамінною формою організації навчання через те, що вона не повторює підручник, а доповнює його останніми даними науки, іноді ще неопублікованими, але вже відомими викладачу, фактами з життя, особистим розумінням і відношенням до матеріалу, що викладається. В лекції наука оживає і слухачам доноситься в емоційному, доступному, цікавому і зрозумілому вигляді.

2. Існують різні види лекції: тематична, вступна, заключна, оглядова, консультативна, настановча, поточна, узагальнююча, міні-лекція, кіно(відео)лекція, інструктивна, лекція вступу, лекція конкретизація, лекція інтеграція – це лекції, що мають пасивну форму, тобто традиційну; а лекція-брифинг, лекція-бесіда, лекція-диспут, лекція-анкета, лекція-дует, «круглий стіл» – це лекції, що мають активну форму, тобто види спілкування лектора зі слухачами, які пов’язані з традиційною лекцією, але можуть бути розглянуті як самостійні, нові методичні типи лекцій.

3. У зв’язку з вимогами, що висуваються до самої лекції автоматично випливають і вимоги до особи, що читає лекцію – лектора. Справа в тому, що займаючись лекторською діяльністю необхідно тренувати і розвивати відповідні здібності. Жива мова викладача, його вигляд, поведінка, манера спілкування з слухачами, теоретична підготовка повинні бути на високому рівні, інакше, я вважаю, особі, що не має даних та й ще й не прагне їх розвинути, не слід займатись такою відповідальною справою.

4. Підготовка лекції складна і кропітка робота, яка вимагає від викладача терпіння, наполегливості з обов’язковим застосуванням творчого підходу і відмінного знання матеріалу. Щоб підготувати вдалу лекцію необхідно дотримуватись певних правил і готувати лекцію послідовно, крок за кроком. Слід починати з вибору теми і визначення мети виступу, потім складання бібліографії і відбір літератури, складання плану лекції і її тексту, також обов’язкова робота над формою викладу. При підготовці лекції не слід забувати про наочні посібники і технічні засоби для полегшення викладу матеріалу в аудиторії, а також для більшої переконливості.

5. Проведення лекції є головним етапом, результатом роботи. На лекції особливо важливо встановити психологічний контакт з аудиторією, захопити її увагу і мислення, діяти в унісон, що посилить вплив лектора на неї. Лектор який байдужий до того, що відбувається в аудиторії, що там панує нецікавість, байдужість і який задоволений безтурботним читанням конспекту – не може бути лектором і носити це почесне звання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.02.

2. Архангельский С.И. Лекции по теории обучения в высшей школе. - М., 1974.

3. Бойко В.В. Диалог лектора со слушателями: психологические аспекты. - Л., 1987.

4. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - М., 1991.

5. Гапонов П.М. Лекция в высшей школе. - Воронеж, 1977.

6. Гузеев В.В. Методы и организационные формы обучения. –М. 2001. –128 с.

7. Загвязинский В.И. Дидактика высшей школы: текст лекций. - Челябинск, 1990.

8. Карклина Л.Д. Методика подготовки к лекции. –М. 1977. –18 с.

9. Козаржевский А.Ч. Мастерство устной речи лектора. - М., 1983.

10. Кожевников К.П. Методика подготовки лекций. –Минск. 1976. –30 с.

11. Лавриненко-Омецинская Е.Д. Рецензия лекции… Нужна ли? И какая? –М. 1990. –65 с.

12. Методические типы лекций: традиции и поиск новых форм / Подгот. А.Е.Михневичем. –К. 1989. –20 с.

13. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене. - К., 2001.

14. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник / За заг. Ред. О.Г.Мороза. –К. 2001. –337 с.

15. Назарова Т.С., Полат Е.С. Средства обучения (Технология создания и использования). - М., 1998.

16. О методике лекционного преподавания в вузе. Сост. Т.Ф.Цыгульская. –Кировоград. 1990. –14 с.

17. Одарченко Н.І. Використання відеоінформації при проведенні лекційних і семінарських занять у школі нового типу. –Суми. 1999. –79 с.

18. Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. - Ростов н/Д., 2002.

19. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии. Учеб. для студ. - /Под ред.С.А.Смирнова. - М., 2000.

20. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс. - В 2 т. - Т.1. - М., 2001.

21. Смольянинов И.Ф. Советы начинающему лектору. –Л. 1980. –23 с.

22. Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. - М., 2001.

23. Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе. - М., 2002.

24. Хуторской А.В. Современная дидактика. /Учебник для вузов. - Питер, 2002.

25. Этюды дидактики высшей школы: монография
/Под ред. А.П.Чернышева. - М., 1995.

26. Яковцова А.Ф. Лекция в высшей школе: Текст лекции. –Х. 1996. –20 с.

ДОДАТОК А

Схема рецензії лекції

ВСТУПНА ЧАСТИНА

1. Тип рецензії – рецензія на текст лекції; рецензія лекції, щопрослухана в аудиторії; рецензія на рецензію.

2. Тема виступу.

3. Прізвище, ініціали, спеціальність, вчена ступінь лектора.

4. Прізвище і ініціали, спеціальність і вчена ступінь рецензента.

5. Склад аудиторії – віковий, професіональний.

6. Організація лекції.

7. Взаємовідношення рецензента і лектора.

КОНСТАТУЮЧА ЧАСТИНА

1. Оцінка стратегії лекції.

Основні параметри: актуальність теми, цільова установка (тема, мета, соціальне замовлення), конструктивні питання, тезис проблеми.

2. Оцінка тактики лекції.

А) Композиція лекція.

Основні параметри: робоча і рекламна назви лекції. Структура. Дотримання принципів послідовності, непротирічивості, визначеності і доказовості. Спосіб викладу: індуктивний, дедуктивний, логічний, історичний, ступеневий, концентричний, раціональний, емоційний. Композиційно-стилістичні прийоми: діалогізація, імпровізація, ретардація, інверсія, ілюстрація, інформація, коментар, опис, метафора, характеристика, гіпербола, оксюморон.

Б) Культура мислення лектора.

Основні параметри: уміння діалектично мислити. Володіння матеріалом. Творчий підхід.

В) Культура мови і поведінки лектора.

Основні параметри: вміння найти адекватні засоби для передачі змісту лекції з врахуванням цільових, часових і просторових умов спілкування. Дотримання вимовних, словоутворюючих і граматичних норм. Пластика лектора.

4. Контакт лектора з аудиторією.

Основні параметри: підтримання обміркованості і безперервності сприйняття, активізація розумової діяльності, розвитку пізнавальних властивостей і навичків засвоєння. Здібність до контактності. Психологія відношень лектора і аудиторії. Відповіді на питання.

5. Ефективність лекції.

Основні параметри: реакція слухачів і організаторів лекції. Адекватність матеріалу запитами аудиторії.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Загальна оцінка лекції за зразками, що пропонуються:

а) лекція заслуговує одобрення;

б) лекція заслуговує одобрення при умові наступного допрацювання;

в) лекція викликає принципові заперечення з таких-то причин.

Шпаргалки по геометрии, алгебре, педагогике, методике математики (ИГПИ)

Шпоры по финансовому менеджменту

Экономическая система

Шпоры по Госам МСХА

Навигационный проект перехода судна типа "Буг" по маршруту порт "Феодосия – порт Палермо"

Навигационный проект перехода судна типа УПС "Святая Ольга", по маршруту порт Туапсе – порт Дуресс

Билеты по географии для 10 класса

Вопросы,ответы и шпоры по специальным дисциплинам

Административное право (шпаргалка)

Билеты к экзамену по статистике с-х

Вопросы и ответы к экзамену по курсу «История экономических учений»

Шпора по философии

Билеты и ответы по туризму и экскурсиям

Клиническая психология

Шпаргалка по цитологии

История философии

Экономика предприятия

Шпоры к Госам по Бухучету, аудиту, анализу