Реферат: Компетентність вчителя іноземних мов

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

1. Проблема професійної компетентності вчителя в психолого-педагогічній літературі

1.1. Історія педагогічної думки про особливості професії учителя

1.2. Сутність понять “професіоналізм”, “педагогічна майстерність”, “готовність до педагогічної діяльності”, „професійна компетентність

1.3. Професійна компетентність учителя іноземних мов

2. Компонентно-структурний аналіз професійної компетентності вчителя іноземних мов

2.1. Соціальний компонент

2.2. Полікультурний компонент

2.3. Аутопсихологічний компонент

2.4. Когнітивно-технологічний компонент

2.5. Персональний компонент

3. Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

4. Критеріальний підхід до формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

5. Методики діагностики сформованості професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

6. Педагогічні умови формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

6.1 Орієнтація майбутнього вчителя на самооцінку професійної компетентності

6.2. Впровадження модульно-рейтингової системи навчання в педагогічному ВЗО

6.3. Використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки

ВИСНОВКИ

ГЛОСАРІЙ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаток 1. Тест на виявлення соціальної і політичної позиції (Г. Айзенка та Г. Вільсона)

Додаток 2. Анкета „Вивчення самооцінки за П.А. Пуні

Додаток 3. Визначення емоційної гнучкості (методика А.С. Галанова)

Додаток 4. Карта оцінки поведінки та діяльності студента-практиканта на уроці

Додаток 5. Програма спецкурсу „Основи формування професійної компетентністі в майбутніх учителів іноземних мов

Додаток 6. Проблемні завдання до автентичних текстів психолого-педагогічної спрямованості

Додаток 7. Приклад навчального модулю з професійно-орієнтованої дисципліни „Шкільний курс англійської мови та методика його викладання

ПЕРЕДМОВА

У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті визначено головну мету, яка полягає у створенні умов для особистісного розвитку та творчої самореалізації кожного громадянина України, формуванні покоління, здатного навчатися впродовж усього життя, створювати та розвивати цінності громадянського суспільства; здатності консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентноспроможної та процвітаючої держави. Велику роль у розв’язанні цих завдань відіграє вчитель. Тому важливою умовою модернізації освіти є підготовка педагогічних кадрів.

Соціальна ситуація, що склалася, якісно по-новому висуває проблему підготовки педагогічних кадрів, вимагає наукового переосмислення цінностей системи, формування професійної компетентності вчителя, актуалізує пошук оптимальних форм цього процесу в період навчання у вищому закладі освіти.

Перед усією системою освіти сьогодні стоїть завдання максимального розкриття своєрідного творчого потенціалу кожної особистості. В основі нового спрямування педагогічного процесу полягає ідея розвиваючого навчання; при цьому мається на увазі не тільки розвиток потенціалу кожного учня, але й постійний саморозвиток учителя, формування його професійної компетентності.

У зв’язку з цим специфіка навчального посібника полягає в тому, що він призначений для студентів педагогічних ВЗО та вчителів загальноосвітніх шкіл. Наша книга, зрозуміло, не претендує на всебічне розглядання означеної проблеми, а є керівництвом до самовдосконалення студентів, вчителів та всіх тих, хто цікавиться шляхами професійного розвитку особистості.

Ми прагнули, щоб посібник, який ми пропонуємо читачу, був зручний при підготовці студентів, а також корисним для вчителів та викладачів, що вже мають практичний досвід роботи.

Для кращого практичного використання він складає в собі цілий ряд діагностичних методик, тестів, програм, завдань, спрямованих на формування та удосконалення професійної компетентності вчителя.

Будемо раді, якщо запропонований матеріал виявиться корисним для Вас. Глибоко вдячні за допомогу в роботі науковому керівнику, доктору педагогічних наук, професору А.Ф. Линенко; доктору педагогічних наук, професору Р.І. Хмелюк, доктору педагогічних наук, професору З.Н. Курлянд.

Щиро бажаю всім щастя, здоров’я,

натхнення й творчої наснаги !

З повагою,

В.В. Баркасі

1. Проблема профемійноїкомпетентності вчителя в психологи-педагогічній літературі

1.1. Історія педагогічної думки про особливості професії учителя

У психолого-педагогічній літературі використовується багато понять для оцінки досконалості педагогічній діяльності. Це такі поняття як-то: “професіоналізм”, “педагогічна майстерність”, “готовність до педагогічної діяльності”, “професійна компетентність”.

Загальновідомо, що педагог реалізує два основних соціальних завдання – навчання й виховання підростаючого покоління. Незмінно залишаючись провідними в його професійній діяльності, ці взаємопов’язані завдання згідно з вимогами, що ставляться перед школою тією чи іншою історичною епохою, наповнюються конкретним змістом й отримують специфічну спрямованість.

Слід зазначити, що питання про те, яким бути вчителю й наскільки широким повинен бути спектр його професійно-значущих якостей, знань, умінь і навичок, хвилювало педагогів уже давно, що можна простежити з наведеної нижче таблиці (див. Табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Класики педагогіки про професію вчителя

Як відомо, великий внесок у розвиток педагогічної науки зробили й українські філософи, педагоги, письменники минулого. Питання, пов’язані з особистістю та діяльністю вчителя, часто висвітлювались в їхніх працях Наведемо деякі з них (див. Продовження табл. 1.1 на стор. 9).

Продовження табл. 1.1

Відтак, питання, пов’язані з особистістю вчителя, його професійними якостями, знаннями, вміннями, навичками не нові. Але час вносить свої корективи, висвітлюючи нові грані проблеми, змушує розглядати їх з сучасних позицій, із врахуванням останніх досягнень психології та педагогіки.

1.2. Сутність понять “професіоналізм”, “педагогічна майстерність”, “готовність до педагогічної діяльності”, “професійна компетентність”

Сьогодні досить часто якість професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя розглядається через поняття “професійна компетентність”. В теорії педагогічної освіти воно використовується паралельно з такими поняттями як-то: “професіоналізм”, “педагогічна майстерність”, “готовність до педагогічної діяльності”. Взагалі, характеризуючи одну й ту ж проблему, означені педагогічні категорії мають особливі змістові відтінки й вживаються в різних контекстах.

Так, готовність до педагогічної діяльності визначається як характеристика потенційного стану вчителя дотично його професійної діяльності. В цілому, готовність до дії трактується як стан мобілізації всіх психофізичних систем людини, що забезпечують ефективне виконання професійних дій. Під готовністю розуміють озброєність людини необхідними для успішного виконання дій знаннями, вміннями та навичками; нагальну реалізацію програми дій у відповідь на появу визначеного сигналу [121].

Зміст поняття “готовність” психологи та педагоги розглядають як єдність трьох компонентів: когнітивного, емоційного, пов’язаного з поведінкою (Д. Катя, Д. Керч, М. Кровгильд); сукупність мотиваційних, пізнавальних, емоційних, вольових якостей особистості (Э.Т. Козлов, Ю.М. Кулюткин); передумову цілеспрямованої діяльності, її реалізації, стійкості та ефективності (К.М. Дурай-Новакова, М.І. Д`яченко, Л.О.Кандибович); єдність спонукального (мотиваційного) і виконавчого (процесуального) компонентів (В.І.Селиванов); новоутворення (Л.С.Виготський, Д.Б. Ельконін); психічний стан (А.Й. Капська, А.Г. Мороз, В.О. Сластьонін ). Проте наведені точки зору не суперечать одна одній, а доповнюють, розкриваючи різні аспекти складного поняття. Слід зазначити, що всі автори розглядають готовність як передумову успішної професійної діяльності людини.

У педагогіці й психології існує велика кількість дефініцій цього поняття. Готовність – це: настанова, аттітьюд, очікування, намір, феномен, явище, властивість, пильність тощо.

А.Ф. Лисенко розглядає готовність як цілісне стійке утворення, що мобілізує особистість на включення до діяльності [135]. На думку дослідника, готовність не є вродженою, а виникає в результаті певного досвіду людини, заснованого на формуванні його позитивного ставлення до означеної діяльності, усвідомленні мотивів і потреби в ній, об’єктивізації її предмета та способів взаємодії з ним [135].

Розглядаючи поняття “професіоналізм”, необхідно зазначити, що воно має декілька значень: 1 – це заняття чим-небудь як професією; 2 – ступинь майстерності [139, 464]; 3 – оволодіння основами й глибинами будь-якої професії [243, 322]. В довідковій літературі професіоналізм визначається, як “набута під час навчальної та практичної діяльності здатність до компетентного виконання трудових функцій; рівень майстерності та вправності у певному виді занять, відповідний рівню складності виконуваних завдань” [207, 361].

Слід зазначити, що в сучасній психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу щодо визначення означеного поняття. Кожен із дослідників, що оперує цією категорією, виокремлює її домінуючий компонент чи співвідносить поняття “професіоналізм” з близькоспорідненим, на його думку, поняттям, Так дослідники пов’язують професіоналізм із самоосвітою (К. Левітан, Л. Мнацканян), вважають, що воно близьке до поняття “професійний потенціал” (І.П. Підласий), бачать в ньому компонент соціальної зрілості педагога (В.В. Радул), розглядають професіоналізм як наявність знань і вмінь у вчителя (В.Я. Синенко).

Разом з тим існують дві великі групи науковців, – представники однієї з яких співвідносять “професіоналізм” з поняттям “компетентність” (Н.В. Бордовська, О.А. Дубасенюк, І.А. Зязюн, А.О. Реан, О.М. Шиян та інш.), яку вважають його необхідним компонентом професіоналізму вчителя; друга група дослідників пов’язує поняття “професіоналізм” з поняттям “майстерність”, ставлячи професіоналізм на більш високу сходинку в ієрархії педагогічних категорій (О.С. Анісимов, І.Д. Багаєва, А.О. Деркач, Є.І. Ісаєв, С.Г. Косорецький, В.М. Носкова, В.М. Слободчиков та інш.).

Так, І.А. Зязюн зазначає, що складовими професіоналізму в будь-якій професії є компетентність і озброєність системою вмінь. Але в педагогічній діяльності, на його думку, для професіоналізму мало лише цих компонентів. Необхідні певні особистісні якості, тому що сам педагог є інструментом впливу на учня. І цей інструмент – його душа [182].

О.А. Дубасенюк також вважає педагогічну компетентність одним із показників професіоналізму, додаючи до неї професійно-педагогічну спрямованість і педагогічні здібності [73, 94].

Представники іншої точки зору (Є.І. Ісаєв, С.Г. Косорецький, В.М. Слободчиков) під поняттям “професіонал” розуміють сукупність понять “особистість” і “майстер”. Професіонал розглядається ними як цілісний суб’єкт, вільний і відповідальний в проектуванні, здійсненні та творчому перетворенні власної діяльності [260].

Цієї ж точки зору дотримується і І.Д. Багаєва. Однак при цьому вона вважає, що професіоналізм є поняттям більш високого рівня, ніж “майстерність”, оскільки останнє засноване більш на практичних прикладних вміннях педагога [18].

Ми вважали за доцільне розглянути, як інтерпретується поняття “майстерність” у довідковій літературі. На нашу думку, найбільш ємнісне тлумачення надано у словнику «Професійна освіта», де майстерність трактується, як «характеристика педагогічної діяльності високого рівня, де головною ознакою є бездоганне уміння навчати своїх учнів, сформувати в них позитивні риси особистості й характеру» [198, 235].

А.С. Макаренко вважав що, педагогічна майстерність – це знання особливостей педагогічного процесу, вміння його побудувати й привести в дію [141].

Зазначимо, що означена педагогічна категорія розглядається дослідниками в різних ракурсах. На думку дослідників, це компонент педагогічного мистецтва, педагогічної творчості (Б.Т. Лихачов, Н.В. Бордовська, А.О. Реан); “живильне середовище, в якому зростає потенціал професіоналізму” (О.С. Анісимов, А.О. Деркач, Є.М. Іванова) [11, 6]; індивідуальний стиль діяльності вчителя, вияв свого “Я” в професії (В.І. Загвязинський, В.В.Радул); самореалізація особливості вчителя у педагогічній діяльності, що забезпечує реалізацію особистості самого вчителя (І.А. Зязюн) [182]; найвищий рівень педагогічної діяльності (Н.В. Кузьміна, Н.В. Кухарев ).

Однак, ціла низка вчених (Н.В. Бордовська, І.А.Зязюн, Н.Л. Коломинський, А.О. Реан, О.М.Шиян) бачать у майстрі педагогічної праці, насамперед, високо компетентного в психолого-педагогічній і у власній предметній галузі спеціаліста, який вміє репродукувати у практичній діяльності на високому рівні професійні знання, навички та уміння, тобто вважають, що майстерність, так само, як і професіоналізм учителя, залежить від його компетентності.

Поняття “компетентність” з’явилось у психолого-педагогічній літературі порівняно недавно і не є на сьогоднішній день досить повно дослідженим, воно стає все більш важливим і пріоритетним, все частіше можна зустріти згадування про нього й аналіз його сутності та структури.

За словником іноземних слів “компетентність” визначається як 1)“володіння знаннями, які дозволяють судити про що-небудь, висловлювати вагому, авторитетну думку”; 2) “поінформованість, обізнаність, авторитетність” [241, 282].

Словник української мови дає таке визначення: компетентний – це той, хто “ має достатні знання в якій-небудь галузі, з чим-небудь добре обізнаний, тямучий, ґрунтується на знанні, кваліфікований” [242, 250].

У сучасній психолого-педагогічній літературі з проблеми професійної компетентності вчителя існують різні точки зору. Частіше за все дослідники визначають компетентність, як одну із сходинок професіоналізму, тобто як систему знань, умінь, навичок, способів діяльності, психологічних якостей, необхідних вчителю для здійснення педагогічної діяльності, виділяючи в структурі компетентності певний склад компонентів.

На думку дослідників (В.А. Адольфа [4], Т.Г. Браже [44], В.І. Журавльова [79], С.Б. Єлканова [75], В.М. Миндикану [158], Т.В. Новикової [166], Н.Ф. Тализіної [252]), загальна характеристика професійної компетентності свідчить про те, що вона передбачає залучення людини до загального культурного світу цінностей, і саме в цьому просторі людина реалізує себе як спеціаліст, професіонал, тобто “людина, яка володіє не тільки достатнім обсягом знань, умінь і навичок..., але й здатністю до безперервної самоосвіти” [166, 16-17]. На цих підставах визначається структура педагогічної компетентності, яка містить такі компоненти: знання (культурологічні, педагогічні та інші), педагогічні вміння та навички, здатність до самоосвіти й самовиховання, спроможність отримувати від своєї роботи конкретні стабільні результати, що відповідають загальноприйнятим еталонам, здатність вирішувати творчі завдання [166].

В.І.Журавльов [79] пропонує конструювати структуру професійної компетентності вчителя, спираючись на базовий стандарт. Основою для конструювання виступають такі поняття як-то: “кваліфікаційна характеристика”, “модель спеціаліста”, “професіограма вчителя”. У цьому зв’язку автор виокремлює три групи стандартів професіоналізму вчителя. Це рефлексивні стандарти – самооціночні та зовнішньооціночні: відповідність кваліфікаційній характеристиці, володіння технікою інтроспекції й методичної самооцінки через моделювання Я – концепції; професійно-діяльнісна характеристика педагога: володіння педагогічними поняттями, концепціями, закономірностями, основами педагогічної інформатики, педагогічної діагностики, технологією педагогічної творчості, співробітництва з партнерами, управління колективними справами; володіння знаннями про здоровий і розвиваючий спосіб життя, про способи виходу зі стресової ситуації; озброєння кожного педагога засобами соціального та психологічного захисту від впливу несприятливих факторів праці й життєдіяльності.

Неважко помітити, що друга група стандартів відображає зміст професійної компетентності педагога. Щодо першої та третьої групи стандартів, то, на нашу дкмку, вони виступають як умови для виявлення професійної компетентності.

Ряд дослідників визначає професійну компетентність тільки через систему знань, умінь і навичок без урахування мотиваційно-потребної сфери особистості вчителя (В.А. Адольф, А.О. Вербицький, М.К. Кабардов, І.Б. Котов, Н.В. Кузьміна).

Слід зазначити, що Н.В.Кузьміна вперше запровадила в науковий обіг поняття “професійно-педагогічна компетентність”. На її думку, - це “система знань і вмінь педагога, які виявляються при вирішенні на практиці професійно-педагогічних завдань” [173, 44].

В концепції контекстного підходу до навчання, що пропонує А.О. Вербицький, компетентність також розглядається через систему усвідомлених знань: “щоб бути теоретично й практично компетентним, студенту необхідно зробити подвійний перехід: від знака – до думки, а від думки – до вчинку, дії. Перехід від інформації до її використання опосередковується думкою, що і робить цю інформацію знанням” [49, 55]. Отже, означений підхід формує уявлення про професійну компетентність як про систему знань і вмінь.

Декілька ширше розглядають професійну компетентність Т.Г. Браже, І.А. Зязюн, В.Ю.Кричевський, А.К. Маркова, В.В. Радул.

Так, Т.Г. Браже вказує на те, що професійна компетентність людей, що працюють в системі “людина – людина” визначається не тільки базовими знаннями й вміннями, а й ціннісними орієнтаціями спеціаліста, мотивами його діяльності, усвідомленням самого себе у світі та світа навколо себе, стилем взаємодії з людьми, загальною культурою, здатністю до розвитку свого творчого потенціалу. У професії вчителя сфокусовано володіння методикою викладання предмета, здатність розуміти й впливати на духовний світ своїх вихованців, повага до них, професійно-значущі особистісні якості [44, 30].

Л.К. Маркова розглядає професійну компетентність учителя через процесуальні й результативні показники. Так, до перших дослідник включає три блоки – педагогічну діяльність, педагогічне спілкування й особистість учителя. До других – два блоки, це – навчання й навченість, виховання і вихованість. В середині кожного з них науковець визначає об’єктивно необхідні вміння, знання та вимоги до психологічних якостей учителя. Виходячи з цього, автор тлумачить професійну компетентність, як “обізнаність учителя про знання й вміння та їх нормативні ознаки, що необхідні для виконання цієї праці; володіння психологічними якостями, бажаними для її виконання, реальна професійна діяльність згідно з еталонами та нормами” [144, 84].

До змісту професійної компетентності І.А.Зязюн включає знання предмета, методики його викладання, педагогіки й психології та рівень розвитку професійної самосвідомості, індивідуально-типові особливості й професійно-значущі якості [182, 34].

До структури професійної компетентності педагога В.В.Радул поряд з базовими (науковими) знаннями й вміннями відносить і ціннісні орієнтації спеціаліста, мотиви його діяльності, стиль взаємовідносин із людьми, з якими він працює, його педагогічну культуру, здатність до розвитку свого творчого потенціалу [208].

Резюмуючи думки авторів означеного підходу, можна сказати, що професійно-компетентний учитель – це той, хто здатний здійснювати педагогічну діяльність, педагогічне спілкування на досить високому рівні, досягаючи позитивних результатів навчання й виховання школярів.

Розглядаючи наступний підхід до професійної компетентності вчителя, зазначимо, що, згідно з теорією змісту навчальної діяльності, головним змістом навчання повинні бути загальні способи дій з вирішення широкого кола завдань, щоб діяльність тих, хто навчається, була зорієнтована на опанування цими загальними способами. Відповідно до цього положення ряд вчених (О.І. Міщенко [157], Г.І. Саранцев [221], В.О. Сластьонін [184], С.А. Спирін [246]) розглядають професійну компетентність майбутнього вчителя через ідею імітаційного моделювання задачної структури педагогічної діяльності й визначають її як міру результативності його діяльності під час вирішення педагогічних завдань. Означений підхід характеризується рядом позитивних особливостей. По-перше, визначення професійної компетентності за міру результативності діяльності вчителя дозволяє підійти до неї як до багаторівневого явища. По-друге, різноманітність педагогічних завдань, що вирішуються в процесі освіти, й складна структура діяльності свідчать про багатогранний, багатофункціональний характер професійної компетентності. По-третє, практична діяльність учителя реалізується в системі педагогічних завдань.

На думку В.О. Сластьоніна, поняття “професійна компетентність педагога” виражає сукупність його теоретичної й практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності [184]. Структура професійної компетентності розглядається в роботі дослідника через педагогічні вміння, які автор об’єднав в 4 групи: вміння “переводити” зміст об’єктивного педагогічного процесу в конкретні педагогічні завдання; побудувати й привести в дію логічно завершену педагогічну систему; виокремлювати й налагоджувати взаємозв’язки між компонентами та факторами педагогічного процесу, приводити їх в дію; враховувати й оцінювати результати педагогічної діяльності [64].

Зазначимо, що зарубіжні дослідники також працюють над питаннями професійної компетентності взагалі й професійної педагогічної компетентності зокрема. Американські вчені багато уваги приділяють питанням професійної компетентності. Так, на думку Д.К. Бритела, “людина або компетентна, або ні щодо потрібного рівня засвоєння” [285, 25]. В науковій літературі США фігурує особлива одиниця виміру знань спеціаліста – період піврозпаду компетентності. Це означає, що через те, що за певний час після закінчення вищого заладу освіти одержані знання застарівають у зв’язку з тим, що з’являється нова інформація, компетентність спеціаліста знижується на 50 % [55, 115].

Американські вчені (Т. Кроул, С. Камински, Д. Поделл), які вивчають питання педагогічної психології, відзначають, що професіонали відрізняються від інших працівників рівнем компетентності під час прийняття незалежних рішень і вмінням правильно орієнтуватися у всіх питаннях, пов’язаних зі своєю безпосередньою роботою [287, 14].

Американський Національний Комітет з професійних учительських стандартів розробив вимоги для отримання національного вчительського сертифікату, визначивши п’ять базових стандартів для компетентних педагогів:

1. учитель повинен брати на себе відповідальність за учнів та їх навчання;

2. учитель повинен знати свій предмет та вміти його викладати;

3. учитель повинен бути менеджером навчання та наставником для своїх учнів;

4. учитель повинен удосконалювати свої знання, виходячи з практичного досвіду [287, 14].

Швейцарськими вченими був розроблений проект профілю вчителя іноземних мов, в якому виокремлено три види компетентностей: персональна, соціальна та спеціальна, що підпорядковані найбільш важливій для вчителя іноземних мов як повноважного представника, посередника між рідною й іноземною культурами – інтеркультурній компетентності [282].

Французькі дослідники також працюють над вивченням компетентності спеціалістів. Так, на думку дослідника “мінімальної компетенції” Вівіан де Ландшеєр: “компетентність – це такий рівень навченості, який потрібен громадянам, щоб успішно функціонувати у суспільстві” [126, 24]. Вона визначає компетентність як поглиблене знання або засвоєне уміння, а мінімальну компетенцію як особливий рівень знань і вмінь [126].

Канадські дослідники (Є. Джимез, М. Леннон, П. Мерсер, Х. Мурей і М. Робінсон) під педагогічною компетентністю розуміють не тільки знання свого предмета (змістова компетентність), але й педагогічні знання й вміння, до яких входять комунікативність, вибір ефективних методів викладання матеріалу, забезпечення можливості для практики й зворотного зв’язку, вміння працювати з різними учнями [295].

Польські вчені також приділяють велику увагу питанням професійної компетентності вчителя. Так, Р. Квасніцею була запропонована нова типологія компетентності вчителя, до якої увійшли два комплекси – комплекс практично-моральних знань, досвіду та вмінь і комплекс технологічно-аналітичних умінь і навичок [290].

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження засвідчив, що занадто складно розрізнити поняття “професіоналізм”, “педагогічна майстерність”, “професійна компетентність”, “готовність до педагогічної діяльності” у зв’язку з тим, що кожне з них характеризує окремий аспект підготовки вчителя до педагогічної діяльності. Всі вони не взаємовиключають один одного, а є взаємопов’язаними, розширюють і поглиблюють уявлення про складність і багатогранність характеристик, що обумовлюють якість педагогічної діяльності, сприяють її вдосконаленню (див. Рис. 1.1 на стор.21).

Як видно зі схеми, професійна компетентність і готовність є основою, підґрунтям, на якому базуються професіоналізм і його найвищий прояв – педагогічна майстерність, якої з досвідом роботи може досягти кожен вчитель за умови постійного саморозвитку, самовдосконалення.

Професійно компетентний фахівець може і повинен бути підготовлений за час навчання в педагогічному вищому закладі освіти, в нього мають бути сформовані всі необхідні для майбутнього вчителя складові професійної компетентності, які детально розглянуті в другому розділі; останні дозволяють йому успішно здійснювати педагогічну діяльність. Як слушно зазначив С.Г. Вершловський, завершення формування спеціаліста – результат формування його особистості на етапі становлення, виявлення його громадської позиції, загальний підсумок формування особистості на етапі професійного становлення. Педагогічний вищий заклад освіти інтегрує весь досвід особистості, підпорядковуючи його професійній ролі, в основі якої лежить принцип взаємодії суб’єктів, їх активний взаємовплив [199].

Рис. 1.1 Схема взаємозумовленості педагогічних категорій

З досвідом роботи, за умови постійного саморозвитку і самовдосконалення вчитель стає професіоналом і майстром педагогічної діяльності.

1.3. Професійна компетентність учителя іноземних мов

Розглядаючи питання про професійну компетентність учителя іноземних мов правомірно сказати про те, що відрізняє саме цього вчителя – це сформована іншомовна комунікативна компетенція.

Термін “комунікативна компетенція”, яким користуються дослідники, що працюють в галузі іноземних мов, вперше був запроваджений в науковий ужиток Д. Хаймзом. Він визначив його як “знання, що забезпечують індивідові можливість здійснення функціонально спрямованого мовленнєвого спілкування, тобто того, що необхідно знати тим, хто говорить, для досягнення успіху в комунікації в середовищі іншомовної культури”. На нашу думку, необхідно говорити про іншомовну комунікативну компетенцію для запобігання дублювання назви різних понять.

На думку українських учених-лінгвістів, основними складовими компонентами галузі освіти “Іноземна мова” є три види компетенцій, розгалужених від родового поняття “комунікативна компетенція (іншомовна)”, а саме:

1. мовленнєва компетенція;

2. мовна компетенція;

3. соціокультурна компетенція [153].

Однак ці види компетенцій, в свою чергу, також включають цілий ряд компетенцій. Мовленнєва компетенція передбачає здатність сприймати й породжувати іншомовні тексти згідно з поставленим чи виниклим комунікативним завданням, яке включає ситуацію спілкування й комунікативний намір. Вона базується на чотирьох видах компетенції: в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Отже, для формування мовленнєвої компетенції повинні бути сформовані мовленнєві вміння в чотирьох видах мовленнєвої діяльності.

Як відомо, мовна (лінгвістична) компетенція передбачає знання системи мови й правил її функціонування при іншомовній комунікації. Мовна компетенція також є інтегративною і включає цілий ряд компетенції: лексичну, граматичну, фонологічну й орфографічну.

Соціокультурна компетенція охоплює такі види компетенцій як країнознавча і лінгвокраїнознавча. Країнознавча компетенція – це знання історії, географії, економіки, державного устрою, культури країни, мова якої вивчається. Лінгвокраїнознавча включає в себе знання про основні особливості соціокультурного розвитку країни, мова якої вивчається, на сучасному етапі; і вміння підпорядковувати свою мовленнєву поведінку у відповідності з цими особливостями.

На нашу думку, всі зазначені види компетенцій, що входять до складу іншомовної комунікативної компетенції, мають бути сформовані у людей, що вивчають іноземну мову, але так як студенти педагогічного вищого закладу освіти є майбутніми вчителями іноземних мов, то в них також повинні бути сформовані й інші компоненти професійної компет ентності, необхідні для успішного здійснення педагогічної діяльності.

На думку О.Л. Бердичевського, підготовка вчителя іноземних мов до діяльності, крім лінгвістичної (мовної), мовленнєвої (він називає її комунікативною), лінгвокраїнознавчої і навчальної (навчально-пізнавальна за О.Л. Бердичівським) повинен також оволодіти й лінгвометодичною компетенцією [26, 96]. За своєю природою вона передбачає опанування іноземною мовою на адаптивному рівні, який визначається конкретною педагогічною ситуацією, й оволодіння вміннями педагогічного спілкування (такими, як управління інтелектуальною діяльністю учнів, стимулювання їхньої мовленнєвої діяльності, організація мовленнєвої діяльності учнів, контроль мовленнєвої діяльності школярів тощо).

На думку Т.А Долгової і її співавторів, професійна компетентність учителя іноземної мови складається зі спеціальної компетенції (предметні і непредметні знання, які розвивають особистість, тобто знання загальних та основних навчальних дисциплін), технологічної (методичної), управлінської (організаторської, менеджерської) та комунікативної компетенцій. Особливістю комунікативної компетенції автори вважають її органічне входження до складу спеціальної, технологічної та управлінської компетенцій як засобу їх реалізації [71].

Т.М. Комарницька зазначає, що в майбутнього вчителя іноземних мов повинні бути сформовані таки види компетенцій, як особистісна, яка передбачає усвідомлення значущості ролі вчителя, соціальна (здатність затверджувати статус свого предмета в освітній концепції України), спеціальна, яка, в свою чергу, на думку дослідника, поділяється на мовну (доскональне володіння вчителем мовою, його вміння навчити інших) і філологічну компетенції (володіння самими сучасними теоретичними знаннями з культурології) та дидактико-методична, до якої відносяться володіння сучасними принципами комунікативної дидактики, орієнтованої на діяльнісний підхід до мови як інструменту до дії, когнітивний підхід, при якому учень є суб’єктом учбового процесу, й інтеркультурний підхід [106].

Т. Ощепкова та її колеги виокремлюють мовну, комунікативну й методичну компетенції учителя іноземних мов [296].

Як бачимо, при різноманітності компонентів, що дослідники виокремлюють у складі професійної компетентності вчителя іноземних мов, провідною залишається іншомовна комунікативна компетенція, яка, на наш погляд, тісно пов’язана з усіма іншими компонентами професійної компетентності вчителя іноземних мов.

Згідно до Наказу Міністерства освіти та науки України та Академії педагогічних наук України № 428/48 від 04.09.2000 р. [161] було розроблено критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти, де визначено основні компетенції, яких вимагає сучасне життя, а саме: громадські, ті, що стосуються життя в полікультурному суспільстві, ті, що пов’язані з володінням усною і писемною рідною та іншими мовами, компетенції, пов’язані з вимогами інформаційного суспільства, а також компетенції щодо бажання і готовності постійно навчатися як у професійному, так і в особистому та суспільному плані [70]. Вчитель повинен бути готовий до роботи з формування в учнів усіх зазначених видів компетенцій. Але для того, щоб здійснити це, у випускника педагогічного вищого закладу освіти повинні бути сформовані усі складові професійної компетентності, що необхідні сучасному вчителю для компетентного виконання професійної діяльності.

Відтак, ми вважаємо, що професійна компетентність учителя – це інтегральне утворення особистості, яке включає сукупність соціального, полікультурного, аутопсихологічного, когнітивно-технологічного та персонального компонентів, необхідних для успішного здійснення педагогічної діяльності з урахуванням специфіки предмета, що викладається. Специфіка компетентності вчителя іноземних мов полягає в наявності сформованої іншомовної комунікативної компетенції,яка входить до складу когнітивно-технологічного компоненту.

2. Компонентно-стурктурний аналіз професійної компетентності вчителя іноземних мов

Професійна компетентність учителя синтезує в собі, по-перше, загальні вимоги до педагога як до особистості, по-друге, особливості його професійно-педагогічної діяльності, по-третє, конкретний прояв цих властивостей, вимог, якостей, притаманних особистості, в діяльності окремого педагога.

Ми вважаємо, що компонентами професійної компетентності вчителя іноземних мов є такі: соціальний, полікультурний, аутопсихологічний, когнітивно-технологічний та персональний (рис. 2.1 на стор. 26).

Розглянемо кожен з компонентів та проаналізуємо їхній вплив на формування професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов.

2.1. Соціальний компонент.

На нашу думку, першим компонентом професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов є соціальний. Бути соціально компетентним вчителем – це усвідомлювати значущість педагогічної діяльності, розуміти суть соціальних проблем, які існують як в суспільстві, так і в світі.

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Рис. 2.1 Структура професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов.

Ще С. Русова говорила про те, що “що далі люди живуть упорядкованими громадами, то все більше вони відчувають велике значення громадського життя для кожного окремо взятого громадянина, для кожної окремої особи, бо все ширше громадське життя захоплює людину та задовольняє її різноманітні потреби й вимоги” [217, 16]. Тому, ми розглядаємо громадянську відповідальність студентів, майбутніх педагогів як один із головних показників соціального компоненту професійної компетентності вчителя.

У сучасних умовах змінюються соціальні функції молоді. Вона все більш стає каталізатором соціально-політичних та економічних процесів. Головна роль в становленні державності України належить саме їй, її громадянській відповідальності. Формування патріотизму і громадянськості в молодого покоління починається з виховання любові до рідного краю, міста, навчального закладу, рідної мови, соціально-культурних надбань, з виховання поваги до таких національних символів, як прапор, герб, гімн.

Під громадянською відповідальністю ми розуміємо сукупність громадянської та соціальної зрілості людини. Професія вчителя, призначення якої виховувати підростаюче покоління, вимагає від людини бути по-громадянські зрілою особистістю. На думку Р.І.Хмелюк, поняття “громадянська зрілість” визначається не віком, а поглядами, вчинками, поведінкою в суспільстві, в системі суспільних відносин, коли людина виступає як повноважний суб`єкт громадянських прав і обов`язків. При цьому автор структурує громадянську зрілість на: патріотизм, інтернаціоналізм, відповідальність, обов`язок, цілеспрямованість, організованість, самостійність, працелюбство, наполегливість, а також високий рівень самосвідомості [262].

Дослідники (Ю.А. Маринкіна, Т.П. Мироненко, М.М Чумакова) також дотримуються думки, що процес виховання молоді повинен бути спрямований на формування в неї громадянської зрілості, що характеризується ними як сукупність ідейно-моральних якостей, усвідомлення своїх прав, обов`язків, відповідальності перед державою, суспільством, собою, високого рівня національної самосвідомості, знання культури та історії рідної країни, соціальної відповідальності, високого професійного рівня, стійких переконань [149; 154; 271].

Підготовка компетентного вчителя невід`ємна від його практичної участі в суспільному житті, в рішенні завдань соціально-економічного будівництва. В.В.Радул, досліджуючи проблему соціальної зрілості молодого вчителя, робить висновок, що вона передбачає активну життєву позицію й досягається завдяки постійному поєднанню виховання, самовиховання й бажання самої особистості швидше досягти соціальної зрілості [208].

Ми також вважаємо, що для формування професійної компетентності студентам педагогічних ВЗО необхідно усвідомлювати значущість своєї майбутньої професійної діяльності. Це сприятиме розвитку мотивації навчання, оволодінню основами педагогічної майстерності, професіоналізму, прагненню до професійної самоосвіти й самовдосконалення. Особливо актуальним це питання є для майбутніх вчителів іноземних мов. Часто, вступаючи до педагогічного університету на факультет іноземної філології, молода людина бачить себе перекладачем, менеджером, екскурсоводом, який працює з іноземцями, але не вчителем у школі. Тому, на нашу думку, головне завдання, яке стоїть перед педагогічним колективом ВЗО, – допомогти студентам усвідомити важливість професії вчителя, її необхідність для держави, суспільства, соціуму.

Як відомо, громадська активність є показником і діючим засобом формування соціально компетентних учителів. За своєю природою вона являє собою діяльне ставлення людини до життя суспільства. Ця активність передбачає наявність інтересу до громадської роботи, організаторські здібності, відповідальність при виконанні доручень, ініціативність, вимогливість до себе й готовність допомагати іншим під час виконання громадських завдань. У той же час більша або менша міра соціальної активності особистості обумовлена відповідною мірою громадянської зрілості. Можливості посилення соціальної активності особистості виникають не самі по собі, а при відповідному цілеспрямованому вихованні.

При навчанні іноземних мов формуванню соціального компоненту професійної компетентності майбутніх учителів, на наш погляд, сприятиме:

- конструктивний відбір навчального матеріалу;

- оптимальна організація системи занять з професійної науково-предметної підготовки (використання кооперативного та інтерактивного навчання);

- широке залучення студентів до громадської діяльності на факультеті, в університеті, до роботи в соціальних програмах, міжнародних проектах, у передвиборчих кампаніях тощо.

На основі вищезазначеного можна сформулювати завдання з формування соціального компоненту професійної компетентності в майбутніх учителів:

- знайомити студентів з економічними, соціально-політичними, національними проблемами України;

- розвивати в майбутніх учителів почуття громадянської відповідальності, повагу до своєї країни, до свого народу;

- формувати в студентів нове політичне мислення, пов`язане з новими соціально-економічними та політичними умовами, прагнення активно підтримувати внутрішню і зовнішню політику своєї держави;

- формувати в майбутніх учителів якості, які визначають їх громадянську відповідальність.

2.2. Полікультурний компонент

Як наступний компонент професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов ми розглядаємо полікультурний. Сучасний учитель повинен одночасно усвідомлювати себе носієм національних цінностей і мати планетарне мислення. За своєю природою – це новий погляд на світ, його проблеми, можливі шляхи їх вирішення, боротьба за виживання людства, збереження навколишнього середовища, шлях до миру й благоденства, відмова від застарілих стереотипів і норм, від усіх видів егоїзму. Це мислення, спрямоване на усвідомлення цілісного, взаємопов`язаного та взаємозумовленого світу.

Необхідність формування в майбутніх учителів полікультурного компоненту професійної компетентності пов`язана з тим, що на початку XXI століття все більш нагальною постає проблема мирного співіснування й продуктивного співробітництва людей різних націй, віросповідань, прибічників різних стилів життя, представників різних культур, – тобто проблема діалогу культур. Тенденції розвитку світового співтовариства свідчать про те, що в глобальному масштабі єдиним шляхом до прогресу людства є інтеграція на рівні виробництва, споживання, формування національної самосвідомості, розвитку міжкультурних зв’язків. ”Багато людей сприймають культуру ідентичності у мультиполярному просторі не як дещо гарантоване, а як суперечливе і процесуальне. Водночас сприймання розбіжностей між культурами веде до необхідності міжкультурного діалогу” [222, 67].

Діалог культур поступово стає визначальним у різних сферах нашого життя. Однак найбільш важливим він є для формування пріоритетів розвитку сучасної освіти. З одного боку, це формування в суб`єктів навчання толерантності по відношенню до інших людей, їхніх традицій, звичок, національних цінностей тощо; з іншого – гуманітаризація освіти, зокрема необхідність опанування іноземними мовами.

«Сучасна концепція іншомовної освіти базується на інтегрованому навчанні мові та культурі країни, мова яких вивчається, на діалозі рідної та іноземної культур. Мета такої освіти навчання мови – через культуру, культури – через мову, формування homo moralis: людини із совістю, що розрізняє добро і зло, має високі, стійкі моральні орієнтири, якими керується у своїй діяльності» [179, 17].

За останнє десятиріччя значно збільшилася чисельність європейців, що володіють двома чи трьома іноземними мовами. Багатокультурне й багатомовне європейське співтовариство однією з найбільш важливих цілей сучасної освіти вважає обов`язкове знання іноземних мов кожною молодою людиною. Як зазначається в заключній доповіді проекту Ради Європи, навчання іноземної мови для європейської громади необхідно для полегшення вільного пересування людей, інформації та ідей в Європі з метою побудови взаєморозуміння та сприйняття культурного й мовного розмаїття в багатомовній та багатокультурній Європі та виховання поваги до національного самовизначення [293].

Вищесказане свідчить про те, що полікультурна освіта повинна стати сьогодні для школи однією з приоритетних, а здійснювати її покликані вчителі зі сформованим полікультурним мисленням. Як відомо, полікультуризм (в освіті) передбачає “побудову освіти за принципом культурного плюралізму, визнання рівноцінності та рівноправності всіх етнічних і соціальних груп, які складають суспільство, недопустимості дискримінації людей за ознаками національної чи релігійної приналежності, статі чи віку” [102, 116]. Безумовно, особливе місце в цьому процесі належить вчителю іноземних мов у зв`язку з тим, що в специфіці його предмета закладені змістові можливості полікультурної освіти.

На наш погляд, до необхідних принципів здійснення полікультурної освіти майбутніх учителів іноземних мов можна віднести такі:

- орієнтація на обов`язкове полікультурне й полілінгвальне навчання;

- інтегративний комунікативно-діяльнісний підхід до мовної освіти під час співвивчення мов як інструменту спілкування, засобу міжкультурної взаємодії;

- узагальнення досягнень матеріальної та духовної культур цивілізації людства;

- залучення найсучасніших технологій до розвитку засобів масової комунікації з ціллю полікультурної освіти.

Ми вважаємо, що ознаками сформованості полікультурного компоненту професійної компетентності є:

- сформоване світосприйняття студентів;

- усвідомлення себе носіями національних цінностей;

- розуміння взаємозалежності між собою та всіма людьми;

- розвинута комунікативна культура студентів, а саме: знання етики дискусійного спілкування й взаємодії з людьми, які дотримуються інших поглядів, віросповідань, з представниками інших культур;

- загальнопланетарний образ мислення;

- толерантність, повага до мови, релігії, культури різних націй.

Оскільки підготовка майбутніх учителів іноземних мов має за мету комплексну реалізацію практичної, виховної, освітньої та розвиваючої цілей, слід розглянути, які зміни мають мати місце при їх реалізації в умовах полікультурної освіти Так, виховна мета може бути інтерпретована з наступних позицій:

- орієнтація на гуманізацію освіти;

- навчання у дусі діалогу культур;

- виховання взаєморозуміння й терпіння щодо інших культур, здатності ставитися до них з повагою;

- прояв інтересу до контакту з іншими культурами.

Тлумачення освітньої мети може бути доповнене більш глибоким засвоєнням рідної культури через зіткнення з іншою культурою та взаємодію з нею, а також розширенням мовного, соціального та інтелектуального горизонту тих, хто навчається.

Досягнення розвиваючої цілі навчання передбачає: розвиток вміння проникати в культуру країни, мова якої вивчається, під час зіткнення суспільних, культурних і мовних реалій, використовувати соціокультурний фон для розуміння й тлумачення соціокультурних елементів, розуміти приналежність до національного і світового співтовариства, формулювати власну точку зору; розвиток здатності орієнтуватися в ціннісних категоріях власного та чужого суспільства.

На нашу думку, до практичних завдань навчання іноземним мовам з метою формування полікультурного компоненту професійної компетентності студентів можна віднести, насамперед, такі:

- формування уявлень про культуру усного та писемного спілкування мовою, яка вивчається;

- формування знань про лінгвістичну та лінгвокраїнознавчу варіативність іноземної мови з метою здійснення офіційного й неофіційного спілкування;

- навчання дотриманню правил формальної й неформальної мовленнєвої поведінки іноземною мовою;

- формування понять про еквівалентну і безеквівалентну лексику;

- формування та розвиток умінь використання іноземної мови як інструменту міжкультурного спілкування;

- навчання вмінню адекватно описувати свою культуру іноземною мовою;

- навчання стратегіям самонавчання на основі використання дистанційних засобів навчання іноземних мов (включаючи спілкування з представниками інших культур через систему Інтернет).

Отже, під час вивчення іноземних мов у майбутніх учителів необхідно формувати крім мовної та мовленнєвої компетенцій, також й інтеркультурну компетенцію, тобто вміння взаємодіяти у визначеному ситуативному контексті засобами іноземної мови з орієнтацією своєї мовленнєвої поведінки на іноземного адресата із врахуванням соціокультурних особливостей країни, мова якої вивчається. Це сприятиме формуванню полікультурного компоненту професійної компетентності студентів.

2.3. Аутопсихологічний компонент

На нашу думку, аутопсихологічний компонент (аутопсихологічна компетенція) також є важливим компонентом педагогічної компетентності майбутніх учителів іноземних мов. Вперше це поняття було впроваджене в психолого-педагогічних дослідженнях Н.В. Кузьміною [119]. Сучасні вчені розглядають його як елемент професійного розвитку людини і вважають, що аутопсихологічна компетенція складається з поінформованості людини про способи професійного самовдосконалення, а також про сильні й слабкі сторони власної особистості та її діяльності, про те, що і як треба зробити, щоб підвищити якість своєї праці [156]. В аутопсихрлогічній компетенції акцентуються властивості особистості, що дозволяють спрямовувати активність людини на самопізнання, адекватну самооцінку, самоконтроль, самокорекцію.

Ми вважаємо, що до структури аутопсихологічного компоненту професійної компетентності вчителя входить мотивація досягнення, тому що саме мотивація є важливим регулятором людської діяльності. ”Чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників (мотивів) спонукають людину до діяльності, тим більше зусиль вона схильна докласти” [81, 9].

Загальновідомо, що поняття мотивації охоплює всі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, ідеали тощо. Всі вони відіграють різні ролі в загальній картині мотиву дії. Серед них особливе місце посідають мотиви: вони спонукають, направляють і регулюють поведінку та діяльність особистості. Мотив виражає суб`єктивне ставлення людини до свого вчинку, свідомо поставлену мету, яка направляє й пояснює поведінку. Людина ніде не розкривається так повно, як у мотивах поведінки.

Мотиви вступу до педагогічного ВЗО та вибір професії вчителя різноманітні, причому деякі з них не відповідають педагогічній діяльності. Ця обставина давно хвилює педагогічну громадськість. За нашими даними, тільки 40% тих, хто навчається, вступили до педагогічного університету, позитивно ставлячись до професії вчителя. Більш ніж 40% вступили до ВЗО через те, що захоплюються предметом (“предметні мотиви”), не маючи інтересу до педагогічної діяльності. Це особливо помітно у студентів факультетів іноземної філології, які в майбутньому бачать себе перекладачами, менеджерами зі знанням іноземних мов, секретарями-референтами іноземних фірм або сумісних підприємств, але ніяк не вчителями шкіл.

Найбільш важливим завданням для формування професійної компетентності у студентів педагогічних ВЗО є розвиток мотивації досягнення, яка пов`язана з потребою особистості досягти бажаного результату. С.С. Зазнюк визначає її, як “прагнення людини досягти значних результатів, успіхів у діяльності” [81, 165].

Американські психологи Д. Аткінсон і Д. Мак-Клелланд дійшли висновку, що мотив досягнення складається з двох протилежних мотиваційних тенденцій – прагнення до успіху та запобігання невдачі [284]. Д. Мак-Клелланд, аналізуючи умови формування мотивації досягнення, об`єднав основні формуючи впливи в чотири групи:

- формування синдрому досягнення (перевага в людини устремління до успіху над прагненням уникнути невдачі);

- самоаналіз;

- формування прагнень і навиків ставити перед собою високі, але адекватні цілі;

- міжособистісна підтримка [284].

Отже, формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов необхідно починати саме з формування мотивації досягнення.

На нашу думку, важливим показником ауто психологічного компоненту професійної комптнтності є сформована педагогічна самосвідомість майбутнього вчителя, яка “зорієнтована на відбиття й перетворення суб’єктом педагогічної дійсності, а також передбачає його цілісну самооцінку себе як учителя та свого місця в педагогічному процесі” [135, 91]. Педагогічна самосвідомість є механізмом, який виконує активну функцію саморегуляції. Лише усвідомивши себе в ролі вчителя, вихователя, людина відкриває для себе можливості активного професійного саморозвитку, намагається сформувати в себе професійно значущі якості особистості та педагогічної майстерності [280].

Ця проблема розглядається як у працях філософів, так і психологів. На думку українських філософів, самосвідомість є важливим компонентом свідомості, яка “орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін., за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку, як мислячої істоти, здатної відчувати”[256, 154].

У психології самосвідомість визначається як вищий рівень розвитку свідомості – основа формування розумової активності та самостійності особистості в її судженнях та діях; образ себе й ставлення до себе [240], усвідомлення людиною себе, своїх власних якостей [164], те, що він значить для самого себе [206].

Р. Бернс розглядає Я-концепцію, як динамічну сукупність настанов, які властиві кожній особистості та направлені на самого себе [206]. На думку дослідника, уявлення індивіду про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того, чи спираються вони на об`єктивне знання чи суб`єктивну думку, чи є вони справжніми або помилковими. Під час опису себе, індивід використовує абстрактні характеристики звичного самосприйняття. До них відносяться його атрибутивні, рольові, статутні, психологічні характеристики, життєві цілі тощо. Всі вони входять до образу “Я” з різною питомою вагою – деякі з них уявляються індивідові більш значущими, інші – менш. Причому, значущість елементів самоопису й відповідно їхня ієрархія можуть змінюватися відповідно до контексту, життєвого досвіду індивіду або просто під впливом моменту. Такий вид самоопису – це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис.

Слід зазначити, що професійна самосвідомість педагога підпорядкована загальним законам самосвідомості і є характерною для суб`єктів визначеної групи. При методологічному підході професійна самосвідомість виступає, насамперед, як діяльнісно організована свідомість. Найважливішою її характеристикою є не лише наявність реальної рефлексії, але й її подвійна, разновекторна спрямованість. “Хто б і коли не діяв, – зазначав Г.П. Щедровицький, – він завжди повинен фіксувати свою свідомість, по-перше, на об`єктах своєї діяльності (він бачить і знає ці об`єкти), а, по-друге, на самій діяльності (він бачить і знає себе діючим, він бачить свої дії, свої операції, свої засоби і навіть свої цілі та завдання)” [274, 410].

На думку В.О. Сластьоніна, професійна самосвідомість учителя може бути описана такими характеристиками, як мотиваційно-ціннісне ставлення до власного досвіду педагогічної діяльності з точки зору особистого внеску у розвиток та становлення особистості учня, усвідомлення й переживання суб`єктивної значущості розвитку й особистісного росту учня як вирішальної умови власної самореалізації в професії, виявлення та розпізнавання якості особистісних утворень та властивостей свого “Я”, готовність до реформування педагогічної діяльності [238].

Ми вважаємо, що становлення професійної самосвідомості в майбутніх вчителів є необхідною умовою їхньої професійної компетентності, так як вона виступає внутрішньою умовою й передумовою активного засвоєння студентами значущих для них сфер діяльності, основою саморегуляції, самоуправління, самовдосконалення. Ступінь усвідомлення студентом властивостей та особливостей власного “Я”, значущих для навчальної і професійної діяльності, може бути показником успішності його професійного розвитку.

Зазначимо, що здатність до адекватного оцінювання себе як педагога починає формуватися у студентів після їх першого досвіду роботи в школі, а саме, під час першої педагогічної практики. Тому важливо починати цей вид роботи як можна раніше, методично правильно його організовувати, вчити студентів аналізувати результати своєї педагогічної діяльності під час і після проходження практики.

Питання про шляхи формування педагогічної самосвідомості є занадто актуальним для розвитку особистості вчителя в цілому. Воно не повинно зводитися лише до конструювання змісту, який містить в собі свідомість; необхідно враховувати також і роль емоційно-ціннісного фактору в педагогічній самосвідомості.

Педагогічна самосвідомість є найважливішою категорією, що реально відображає суть процесу професійного становлення та розвитку педагога, насамперед, на етапі навчання у ВЗО. Нажаль, професійна самосвідомість дуже часто складається стихійно, що, не сприяє формуванню професійної компетентності в майбутніх учителів.

На нашу думку, ще одним показником аутопсихологічного компоненту професійної компетентності є емоційна гнучкість вчителя, “збереження працездатності при виникненні певного завдання в умовах емоціогенної ситуації” [196, 423]. Ця властивість педагога проявляється у витримці, вмінні виявляти позитивні емоції, саморегулюватися, стримувати негативні емоції. Педагогічна діяльність – багатопрофільна й багатоаспектна. Сьогоднішньому студенту педагогічного ВЗО належить працювати з людьми, і в першу чергу, – з дітьми. Його професійна компетентність буде визначатися не тільки інтелектом, сукупністю знань, умінь, навиків, а й особливостями нервової системи, психологічною стійкістю й підвищеною працездатністю в процесі спілкування, професійною стійкістю.

З.Н. Курлянд зазначає, що професійна стійкість у педагогічній діяльності – це “синтез властивостей та якостей особистості, який дозволяє впевнено, самостійно, без емоційної напруги в різних, часто непередбачених, умовах виконувати свою професійну діяльність з мінімальними помилками протягом тривалого часу [122, 11]. Особливості емоційної сфери передбачають: емоційну стабільність, перевагу позитивних емоцій, відсутність тривожності, здатність переносити психологічні стреси. Є.С. Асмаковець вказує на те, що вчитель з високим рівнем розвитку емоційної гнучкості, який володіє прийомами вербального і невербального прояву почуттів та цілеспрямовано їх застосовує в спілкуванні з учнями, збагачує педагогічну взаємодію, робить її емоційно насиченою, формує в учнів почуття психологічної захищеності й безпеки, забезпечує досягнення високої продуктивності педагогічної діяльності, справляє позитивний вплив на розвиток індивідуальності учнів [14]. Емоційна гнучкість хоча й має фізіологічну основу, піддається корекції та розвитку, являючись продуктом виховання та самовиховання.

2.4. Когнітивно-технологічний компонент

Необхідним компонентом професійної компетентності вчителя є когнітивно-технологічний, до якого входять професійні знання, вміння, навики. Сучасному вчителеві також необхідно володіти широким спектром педагогічних технологій та педагогічним менеджментом.

Знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності [62]. Багатогранність педагогічної діяльності вимагає від майбутнього вчителя опанування різносторонніх загальних та спеціальних знань, які відповідають базовому рівню професійної освіти (див. табл. 2.1 на стор. 40).

Говорячи про формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов, вважаємо за необхідне окремо розглянути іншомову комунікативну компетенцію, що має бути сформованою в студентів факультетів іноземної філології. Дослідники визначають іншомовну комунікативну компетенцію, як засвоєння етно- і соціально-психологічних еталонів, стандартів, стереотипів поведінки; ступінь володіння “технікою” спілкування іноземною мовою [92]. Ми поділяємо думку С.Ю. Ніколаєвої та її співавторів, які вважають, що це поняття крім вищезазначених, містить ще й мовну компетенцію. [153]. Слід зазначити, що знання мови складається з опанування чотирьох видів мовленнєвої діяльності (говоріння, читання, письмо та аудіювання), що, на думку І.О. Зимньої, включає мову й мовлення як засоби її реалізації [84].У процесі виконання мовленнєвих дій, які є одиницями мовленнєвої діяльності, формуються навички, а в процесі виконання мовленнєвої діяльності формуються вміння. С.Л. Рубінштейн вказує на те, що засвоєння системи знань, поєднане з оволодінням відповідними навиками, – це основний зміст та найважливіше завдання навчання [215].

Таблиця 2.1

Види знань, що необхідні компетентному вчителю

Як зазначає С.У. Гончаренко, вміння - це «засвоєний суб’єктом спосіб виконання дій, який забезпечує сукупність набутих знань і навичок” [62, 58]. Відповідно чотирьом видам мовленнєвої діяльності в майбутніх учителів іноземних мов повинні бути сформовані чотири основні вміння: говоріння (в діалогічній та монологічній формах), письма, аудіювання й читання), а також мовленнєві навички.

Як відомо, навичкою називають будь-яке «психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії” [200, 98], дію, доведену в результаті багаторазових, цілеспрямованих вправ до досконалого виконання [85]. Як зазначає Ю.І. Пасов, щоб досягти “рівня навички”, мовленнєва дія повинна стати автоматизованою, стійкою, гнучкою [178]. При цьому свідомість не повинна бути спрямована на форму виконання; це повинно сприяти відсутності напруги та швидкої втомленості. Всі навички формуються поетапно. При вивченні іноземних мов повинні бути сформовані граматичні, лексичні, перцептивні, слухові, каліграфічні, орфографічні навики та навики вимови.

У програмі з англійської мови для університетів / інститутів, створеній колективом українських авторів під керівництвом С.Ю. Ніколаєвої та М.І. Соловей, вказані основні вимоги до теоретичної та практичної підготовки випускників факультету іноземних мов. До кінця повного курсу навчання студент повинен:

- бути готовим продовжити самостійну роботу у сфері лінгвістики;

- вміти використовувати іноземну мову для спілкування;

- вміти вибірково слухати, бути уважним та розуміти зміст знайомих та незнайомих текстів; допускається уточнення окремих деталей, особливо, якщо предмет слухачеві незнайомий;

- вміти читати тексти різних стилів на знайомі й незнайомі теми та розуміти гіпотезу, аргументацію, точку зору автора, роздуми;

- вміти правильно написати структурований зв’язний текст будь-якого виду;

- продемонструвати рівень умінь, необхідних для написання дипломної роботи; бути здатним самостійно працювати з довідковою літературою;

- продемонструвати свої соціокультурні знання, які стосуються країн, мова (мови) яких вивчається, та бути здатним застосувати набуті знання для комунікації, як у професійному, так і в непрофесійному контекстах [197]

Безумовно, сучасному вчителю необхідно також володіти педагогічними технологіями. Концепція педагогічної освіти особливо вказує на це: «Як ніколи постає проблема запровадження сучасних педагогічних технологій, вдосконалення організації робочого часу викладача та навчального часу студента і, особливо, в частині його самостійної роботи» [111].

Особливе значення в підготовці педагогічних кадрів у сучасних умовах набуває об’єднання фундаментальної освіти й глибокого, міцного засвоєння наукових основ професійної діяльності з практичним оволодінням нею на основі формування в майбутніх учителів практичних умінь та навичок. Так в наукових дослідженнях з’явився термін “педагогічні технології”, який об’єднує в собі категорії “класичної” дидактики разом із самими сучасними методами та прийомами – індивідуалізації, гуманітаризації, оптимізації навчально-виховного процесу.

Н.В. Басова вважає, що “дидактика – це теорія освіти в цілому, а педагогічна технологія – це конкретне, науково-обгрунтоване, спеціальним чином організоване навчання для досягнення конкретної, реальної цілі навчання, виховання та розвитку того, хто навчається” [24, 69]

Термін “технологія” використовується в широкому й вузькому значеннях. На думку В.І. Грищенка та Б.М. Паньшина, в широкому значенні – це засіб засвоєння людиною матеріального світу за допомогою соціально організованої діяльності, який містить три компоненти: інформаційний (наукові принципи), матеріальний (засоби виробництва), соціальний (спеціалісти, які володіють професійними навиками). У вузькому значенні – це конкретні технологічні прийоми [64]

Розуміючи “сукупність” знань як “систему”, автори ряду робіт [28; 72;.120; 172; 218; 227] розглядають поняття “освітня технологія” в трьох аспектах:

· науковому – навчальні технології як напрямок педагогічної науки, який вивчає й розробляє цілі, зміст, методи та засоби навчання, а також проектує педагогічні процеси;

· процесуально-описовому – як алгоритм процесу навчання, сукупність його цілей, змісту та засобів, які сприяють досягненню визначених запланованих результатів;

· процесуально-діяльнісному – як технологічний процес, спрямований на скоординоване функціонування всіх особистих, інструментальних та методологічних педагогічних засобів.

Дослідники проблеми педагогічних технологій дають різні визначення означеної педагогічної категорії, що можна побачити з наведеної нижче таблиці (див. табл. 2.2 на стор. 44).

Предметом педагогічної технології є конкретні практичні взаємодії вчителя та учнів в будь-якій сфері діяльності, що організовані на основі чіткого структурування , систематизації, програмування, алгоритмізації, стандартизації способів та прийомів навчання чи виховання, з використанням комп’ютеризації та технічних засобів, а також без них. У результаті досягається стійкий позитивний результат при засвоєнні учнями знань, умінь і навиків, у формуванні соціальних норм поведінки.

Завданнями педагогічних технологій у сфері навчання іноземних мов є:

· набуття міцних знань, умінь і навичок мови, яка вивчається;

· формування соціально-цінної поведінки;

· вміння оперувати технологічним інструментарієм;

· розвиток технологічного мислення; вміння виконувати самоосвітню діяльність у сфері іноземних мов; вивчення технологічної дисциплінованості в навчанні та загальнокорисній праці.

Таблиця 2.2

Визначення поняття “педагогічна технологія” в науковій літературі

Педагогічні технології розглядаються в трьох рівнях:

· загальнопедагогічному (загальнодидактичному та загальновиховному);

· предметно-методичному (як “окрема методика” викладання предмета);

· локальному (як технологія формування понять , нових знань, особистісних якостей) [224].

Г.К. Селевко виокремлює в структурі педагогічної технології концептуальну основу, змістову частину навчання, яка охоплює мету навчання, загальну і конкретну, та зміст навчального матеріалу, процесуальну частину (технологічний процес), яка складається з організації навчального процесу, методів і форм навчальної діяльності учнів, методів і форм роботи вчителя, діяльності вчителя з управління процесом засвоєння матеріалу й діагностики навчального процесу [224].

Будь-яка педагогічна технологія, її розробка та використання вимагають творчої активності як з боку вчителя, так і з боку учня, тому що вчитель залучає учнів до творчої участі в розробці технологічного інструментарію, до організації технологічно чітких форм виховання та навчання.

На думку В.О. Сластьоніна, під час використання педагогічних технологій важливу роль відіграє особистість педагога, що й відрізняє поняття “методика” від поняття “педагогічна технологія”. Якщо перше розкриває процедуру використання комплексу методів та прийомів навчання й виховання безстосовно до діяча, який її виконує, то педагогічна технологія передбачає додання до неї особистості педагога в усьому різномаїтті її прояву” [184].

Технології навчання іноземних мов умовно можна поділити на дві великі групи:

- когнитивно-орієнтовані технології (модель “від мови - до мовлення”);

- комунікативно-орієнтовані технології (модель “через мовлення - до мови”).

На думку М.К. Кабардова, до когнитивно-орієнтованих технологій навчання іноземних мов можна віднести методи, засновані на раціонально-логічному способі засвоєння мови (перекладацько-граматичний, аналітичний, свідомо-порівняльний тощо). До комунікативно-орієнтованих технологій, де створюються ситуації, наближені до природних умов засвоєння мови і де наголос роблять на довільному оволодінні мовою, він відносить натуральний, прямий, інтенсивний, сугестопедичний, комунікативний тощо [92].

Ми вважаємо, що формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов повинно здійснюватися шляхом залучення до навчального процесу нових педагогічних технологій, таких як комунікативно орієнтоване, інтерактивне, кооперативне, модульне навчання. У процесі навчання у педагогічному ВЗО на заняттях з циклу професійної та практичної підготовки слід широко використовувати нові інформаційні технології, зокрема, комп’ютерне навчання та роботу в системі Інтернет. Майбутній учитель іноземних мов повинен володіти різноманітними технологіями, вміти підібрати і застосувати їх у навчальному процесі залежно від типу школи, етапу навчання, особистісних відмінностей учнів тощо. І цими знаннями, вміннями та навичками він повинен оволодіти під час навчання у ВЗО, щоб стати компетентним спеціалістом.

Важливою складовою когніивно-технологічного компоненту професійної компетентності, на нашу думку, є менеджерські вміння вчителя. В умовах ринкової економіки конкурентноздатність на освітянському ринку праці забезпечується широким спектром професійних якостей викладача, які включають управлінську підготовку, результат якої є готовність учителя керувати колективом та самим собою.

Сьогодні освіті потрібен учитель не тільки добре обізнаний у своєму предметі, але й здатний створити умови, що сприятимуть розвитку та саморозвитку особистості дитини. Це веде до пошуку та засвоєння нових методів діяльності вчителя, який повинен будувати свою педагогічну діяльність, спираючись на науково-обгрунтовані процеси управління. Як справедливо зазначив В.С. Лазарев: “хоч би які найчудовіші педагогічні новації не були розроблені, при неякісному управлінні не можна сподіватися на їхнє широке та результативне засвоєння” [124, 12]. Відтак, в майбутніх вчителів слід формувати вміння педагогічного менеджменту, які допоможуть їм ефективно здійснювати свою діяльність з навчання, виховання й розвитку особистості та творчих здібностей школярів, “…він (менеджмент) сьогодні синтезує комп’ютеризацію управління, його психологізацію й спрямованість на людину, наповнює новим змістом управлінські функції і, у певній мірі, розглядає комерційний аспект цього процесу” [95, 135].

Як відомо, термін “менеджмент” запозичений з англійської мови й означає “керівництво, оголювання, здатність справлятися з чим-небудь, з якою-небудь проблемою” [297, 516]. З функціональної точки зору менеджмент – це процес планування, організації, мотивації та контролю, що необхідні для формування й досягнення цілі.

На думку дослідників (Б.М.Андрушків, О.Є.Кузьмін), менеджмент є складовою частиною поняття “управління”, тому що порозуміває “цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців для виконання поставлених завдань та досягнення визначеної мети” [9, 6]. Педагогічний менеджмент - це комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління педагогічними системами, спрямований на підвищення ефективності їхнього функціонування й розвитку [228, 3]. Він має свою специфіку та закономірності, що знаходять відбиття в своєрідності самого предмета, продукту, знаряддя та результату праці менеджера. Як вказує В.П. Симонов, предметом праці менеджера освітнього процесу є діяльність керованого суб’єкта, продуктом праці – інформація, а знаряддям праці – слово, мова, мовлення. Результатом праці менеджера навчально-пізнавального та навчально-виховного процесів є міра навченості, вихованості й розвитку об’єкта (другого суб’єкта) менеджменту – учнів. Як і всяка діяльність, він має цілеспрямований характер, сутність якого: повнота, несперечливість, не протиріччя, взаємопов’язаність, конкретність і реальність визначених цілей та їх підпорядкованість основній меті – вихованню, навчанню та розвитку людини як вільної, відповідальної та творчої особистості, формуванню в неї готовності до праці, активної життєвої позиції, наукового світогляду [228].

Учитель іноземних мов під час планування своєї педагогічної діяльності, будь-то урок іноземної мови чи виховний захід, повинен вміти враховувати основні елементи наукової організації праці, бути обізнаним з прийомами так званого “класного менеджменту”. Найважливішим моментом тут є врахування фактору часу. Завдання вчителя – з мінімальною витратою часу спланувати урок чи виховний захід таким чином, щоб були досягненні поставлені цілі: практична, освітня, виховна та розвиваюча. Плануючи урок, учитель повинен враховувати необхідність використання таких сучасних засобів навчання, як лінгафонні кабінети, комп’ютерні класи, проектувальну техніку тощо, що покликане скоротити час на використання дошки з метою демонстрації граматичних конструкцій, лексичних зразків, фонетичних моделей і т.д. Під час планування контролю за сформованістю граматичних та лексичних навичок доцільне використання тестових завдань; сформованість фонетичних навиків можна контролювати у всіх учнів одночасно в мережі лінгафонної лабораторії.

Крім того, позакласна робота в школі передбачає проведення вчителем виховних заходів, які не повинні бути тривалими за часом. Вони мають бути тематично насиченими, виховними, цікавими для учнів. Саме тому, таке велике значення має їх правильне планування. Компетентний учитель повинен також володіти навиками планування розвитку особистісних якостей учнів, їх корегуванням.

Головним етапом, що демонструє, наскільки вчитель іноземних мов володіє педагогічним менеджментом, є етап організації його професійної діяльності. Він повинен вміти, використовуючи аудиторну й позааудиторну роботу, організувати процес навчання таким чином, щоб учні навчилися проявляти самостійність, вміли виконувати запропоновані вчителем завдання, такі наприклад, як робота з текстом, з аудіоматеріалом, підготовка усного повідомлення, як у монологічній, так і у діалогічній формі, написання твору тощо.

Одним із основних компонентів педагогічного менеджменту є етап контролю за ходом і результатом педагогічного процесу. Контроль на уроках з іноземної мови може бути самим різноманітним: це контроль вчителя, взаємоконтроль, самоконтроль; він може бути, як поточним, так і відстроченим; усним або письмовим тощо. Педагог має здійснювати вибір відповідної форми контролю для раціонального корегування. Впровадження індивідуалізації та диференціації в роботі з учнями дозволяє поліпшити якість контролю за рівнем навченості та вихованості в кожного окремого школяра і всього класу в цілому.

Важливе місце в питанні контролю посідає самоконтроль і самокорекція. О.С. Анисимов вважає, що саме вчитель здійснює пошук організації ходу самоконтролю, самокорекції учня в його навчальній діяльності в рамках поставлених педагогом цілей і завдань засвоєння учнем способів спрощення й ускладнення своєї діяльності [11]. Для суб’єкта педагогічного менеджменту важлива як інформація, отримана в результаті цілеспрямованих спостережень, так і її вміла обробка, впорядкування, аналіз та оцінка.

Все це потребує сформованості грамотних менеджерських вмінь учителя, тому що “від учителя…залежить атмосфера, відношення (і відношення між людьми, і ставлення до справи); насамперед учитель визначає, свідомо чи несвідомо, помітно чи непомітно, індивідуально чи у співробітництві з учнями цілі всього колективу” [133; 3].

2.5. Персональний компонент

На нашу думку, ще одним компонентом професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов є персональний, який пов’язаний з професійно-значущими якостями педагога.

Як відомо, якість особистості – це існуюча тривалий час характеристика, яка проявляється в поведінці індивіда в різноманітних ситуаціях. ”Якість спеціаліста – це сукупність найбільш суттєвих, відносно стійких його властивостей та характеристик, які обумовлюють готовність до виконання певних соціальних та професійних функцій” [236, 24].

Отже, професійно-значущі якості особистості (ПЗЯО) – це суттєві психологічні характеристики, до яких певна професійна діяльність висуває підвищені вимоги. Високий рівень розвитку ПЗЯО людини при сформованій позитивній мотивації є важливою умовою, що забезпечує його високу продуктивність у професійної діяльності. “ПЗЯО – це постійно закріплене ставлення до своєї професії, праці, природи, речей як певної системи мотивів, форм і способів професійно-рольової поведінки, в якій ці стосунки реалізуються” [127, 33].

Поняття професійно-значущого об’єднує внутрішнє і зовнішнє та передбачає діалектику об’єктивації й об’єктивації. Воно виокремлює й конкретизує головне в предметному змісті мотивації та регуляції поведінки педагога. Якості особистості, які залучені до процесу становлення професійної діяльності, впливають на ефективність її виконання з основних параметрів: продуктивності, якості, надійності [272].

На думку М.Д. Левитова, якості не даються від народження, а розвиваються в процесі навчання та практичної роботи, але вони досить стійкі, щоб говорити про них як про якості, які необхідні для покрашення роботи вчителя [129].

Існує більш ніж 500 класифікацій професійно-значущих якостей учителя. Розглянемо деякі з них. Так, І.А. Зязюн вказував на те, що майбутньому вчителю необхідно працювати “над таким синтезом якостей і властивостей особистості, які дадуть змогу без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність: педагогічний оптимізм, впевненість у собі як в учителеві, відсутність страху перед дітьми, уміння володіти собою, відсутність емоційного напруження, наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання, рішучість)” [182, 50].

В.О. Сластьонін виокремює такі професійно значущі якості вчителя: інтерес і любов до дитини, як відображення потреби в педагогічній діяльності, справедливість, педагогічна пильність та спостережливість, педагогічний такт, педагогічна уява, товариськість, вимогливість. наполегливість, цілеспрямованість, організаторські здібності, врівноваженість, витримка, професійна працездатність [236].

Ю.К. Бабанський найважливішими особистісними якостями вчителя вважає: ідейно-політичний, культурний кругозір, суспільну активність, почуття нового, потребу працювати з дітьми, наполегливість, педагогічний такт, педагогічне орієнтування, вимогливість, самооцінку, знання в галузі свого предмета, вміння розвитку мислення школярів, навиків навчальної праці, інтересу до предмета, вміння забезпечити індивідуальний підхід до учнів під час навчання та виховання, вміння організувати позакласну роботу з предмета [16].

В дослідженні Н.В. Кузьміної виокремлен п’ять груп якостей, зумовлених відповідними видами діяльності вчителя: гностичні, проектувальні, конструктивні, комунікативні, організаторські [119], які в функціональній схемі О.І. Щербакова віднесені до загальнотрудових. До власне професійних він відносить інформаційні, мобілізаційні, розвиваючі й орієнтувальні функції педагогічної діяльності [276].

Проаналізувавши лише деякі підходи, можна побачити, що серед вчених не існує єдиної думки щодо питання про структуру необхідних учителю професійно-значущих якостей особистості. На нашу думку, компетентного вчителя, в першу чергу, повинні відрізняти гуманістичні якості, такі як емпатія, такт, толерантність, вміння знайти позитивне в людині, доброзичливість, справедливість тощо, без яких неможлива робота з дітьми. «Процес гуманістичного виховання учнів починається з формування гуманістичних якостей особистості самого вчителя” [189, 84].

Ми вважаємо, що компетентному вчителю повинні бути властиві такі якості, як альтруїзм та почуття власної гідності. Визначальною тут є система цінностей учителя, де альтруїзм – здатність робити добро іншій людині, незалежно від її походження, віри, соціального статуту, від користі, яку вона приносить суспільству, – переходить із розряду філософських категорій в стійке психологічне переконання. Альтруїстична настанова, яка входить до особистісних якостей, часто висуває перед вчителем високі вимоги – вміння бути вище своїх власних бажань та потреб і віддати безумовний пріоритет потребам учня.

В особистісному ядрі кожної людини, а особливо вчителя, важливим є почуття власної гідності. Якщо професіонал його не має, то він не заслуговує на повагу і сам не зможе виховати почуття власної гідності в своїх учнів. Ця якість є умовою і передумовою особистісної та соціальної відповідальності. До неї входять почуття: безпеки – прийняття відповідальності за власне життя; ідентичності – прийняття власного “Я”, реальна оцінка себе; приналежності – закріплення себе в будь-якій групі; мети – визначення сенсу життя; вміння сприймати виклик долі; впевненість у власній компетентності, що дуже важливо для становлення справжнього професіонала, покликаного виконувати обов’язки з виховання підростаючого покоління, покладені на нього суспільством.

Ще однією важливою якістю для сучасного вчителя, на нашу думку, є професійна мобільність. У словнику іноземних мов “мобільність” визначається, як «1) рухливий, здатний до швидкого пересування та дій; 2) переносно – енергійний, діяльний” [241, 364]. Українські вчені визначають професійну мобільність, як «здатність швидко змінювати види праці, переключатися на іншу діяльність у зв’язку із змінами техніки і технології виробництва” [198, 194].

Мобільність особистості (соціальна, професійна) проявляється в її здатності до творчого засвоєння нових видів діяльності та перебудови стереотипів, які склалися раніше. При цьому вона передбачає:

- відкритість людини по відношенню до нового, впевненість у своїх силах в процесі його засвоєння;

- широту і багатогранність мислення, здатність переходити від одного способу діяльності до іншого;

- гнучкість настанов особистості, які дозволяють регулювати свої дії в умовах, що змінюються;

- критичність особистості, здатність адекватно оцінювати свої результати і намічати нові перспективи [121].

Компетентному вчителеві, яий працює в нових умовах сучасної школи, необхідно, на нашу думку, володіти особистісною та соціальною мобільністю, а також мобільністю знань. Відмова від стереотипів, здатність до інновацій, інтерес до всього нового, але при цьому критичне осмислення запропонованого, вміння підібрати найбільш ефективну для рішення педагогічної задачі технологію – все це визначає мобільність, якою повинні володіти випускники педагогічного ВЗО.

Але найбільш важливою професійно-значущою якістю компетентного вчителя, на нашу думку, є комунікативність, тому що вміння спілкуватися є необхідним для педагогічної діяльності, адже він працює у сфері “людина–людина”, яка передбачає здатність успішно функціонувати у системі міжособистісних стосунків.

На думку О.О. Леонтьєва, спілкування – це “процес чи процеси, які мають місце в середині певної соціальної групи суспільства, процеси, за своєю суттю, не міжіндивідуальні, а соціальні. Вони виникають в силу суспільної потреби, суспільної необхідності. Спілкування – це те, що забезпечує колективну діяльність” [131, 4].

У вузькому розумінні під комунікативністю (комунікативною компетенцією) розуміють здатність організовувати “інформаційний процес між людьми як активними суб’єктами, з врахуванням стосунків між ними” [114], тобто здатність до організації комунікативного процесу. Сама назва виникла завдяки пануванню такої точки зору. Подальше вивчення цього явища привело до розширення змісту поняття. Тому сучасні трактування різних учених терміну “комунікативна компетенція” розбігаються. Існуючі в психології та педагогіці визначення комунікативності відображають окремі аспекти цього явища, що можна побачити з наведеної нижче таблиці (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Визначення поняття “комунікативність (комунікативна компетенція)” у психолого-педагогічній літературі

На нашу думку, оволодіння комунікативною компетенцією в цілому та іншомовною комунікативною компетенцією зокрема, є необхідною умовою формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов.

Багатство, різносторонність та емоційна насиченість педагогічної діяльності змушують майбутнього вчителя прискіпливо вивчати самого себе як професіонала. При цьому відбувається усвідомлення важливості володіння певним набором професійно-значимих якостей особистості й формується певне самовідношення:

- по-перше, в системі професійної діяльності;

- по-друге, в системі власної особистості.

3. Модель формування професійної компетентності в майбутніх вчителів іноземних мов

Під моделлю процессу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов ми розуміємо описову характеристику, що містить вимоги щодо знань та вмінь, структури й результатів діяльності, особистісних якостей майбутнього вчителя, а також умови й методи її формування.

Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов створена нами на основі відбиття суттєвих характеристик і внутрішньої побудови професійної діяльності (див. схему 3.1 на стор. 51). В ній зосереджуються єдність суб’єктивного, об’єктивного та предметного компонентів професійної діяльності. Так, суб’єктивний компонент моделює відтворення та збереження досягнутого рівня професійної компетентності, його реалізацію у професійній діяльності; об’єктивний – процес побудови й виконання діяльності; предметний – досягнуті результати.

На нашу думку, модель процесу формування професійної компетентності майбутніх вчителів іноземних мов повинна відповідати вимогам, визначеним її суттєвими принципами:

- вивчення процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів з точки зору цілісності, неповторності особистості,як соціальної, культурної та професійної індивідуальності;

- обговорення професійно-особистісного становлення в процесі навчання, самовдосконалення й коригувальної діяльності як єдиного процесу в формуванні професійної компетентності в майбутнього педагога;

- визнання студента педагогічного ВЗО суб’єктом безперервного процесу професійно-особистісного самовдосконалення: самопізнання, саморозвитку, самореалізації.

Отже, в результаті аналізу філософської та психолого-педагогічної літератури компонентами (перший блок моделі) професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов стали такі: соціальний; полікультурний; аутопсихологічний; когнітивно-технологічний; персональний.

МОДЕЛЬ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Схема. 3.1. Модель процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов.

Другий блок моделі – це розроблені нами педагогічні умови (які детально розглянуті в розд.2). Ми виходили з того, що умови – це “сукупність об’єктів, властивостей і відносин, які сприяють реалізації у дійсність можливостей, які є в потенції” [279; 31]. Формування особистості не здійснюється само по собі, із приростом знань і розвитком суспільної практики; для цього необхідна спеціально організована діяльність з її формування. Наступні умови розкривають зміст процесу формування професійної компетентності та покликані зробити цей процес більш ефективним. Ними стали:

- орієнтація майбутнього вчителя на самооцінку професійної компетентності;

- впровадження модульно-рейтингової системи навчання в педагогічному ВЗО;

- використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки.

Ми виходили з того, що сучасній школі необхідні вчителі, спроможні самостійно оцінювати свою педагогічну діяльність, в якій реалізується їх професійна компетентність.Загальновідомо, що самооцінка - це властивість свідомості, яка тією чи іншою мірою властива кожній людині, веде до осмислення власних дій і вчинків.

Українські вчені розглядають самооцінку, як «судження особи про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей відповідно до певного еталону, зразка; вияв оцінного ставлення людини до себе. Самооцінка є результатом мислених операцій – аналізу, порівняння і синтезу» [198; 305].

Дослідники вважають самооцінку складовою частиною структури навчальної діяльності, функція якої полягає в перевірці адекватності способів дії відповідно до поставлених завдань [45]; самоконтролю, його заключного етапу, який сприяє визначенню тими, хто навчається, міри засвоєння способів дій і власних можливостей [117]; внутрішньою основою для прийняття навчального завдання, виконуючого регулятивну функцію, приймаючи на себе функцію мотиву навчальної діяльності [83]; показником того, як “індивід оцінює себе по відношенню до якоїсь специфічної цінності” [108; 68].

Самооцінка посідає важливе місце в організації результативного управління своєю поведінкою. Вона є суб`єктивною основою для визначення рівня претензій, тобто тих завдань, які особистість ставить перед собою в житті і реалізувати які вона вважає себе спроможною. Самооцінка дозволяє вчасно відмовитися від початої дії, якщо людина зрозуміла, що ця дія нерезультативна і, тим більше, помилкова. Адекватне або неадекватне ставлення до себе веде або до гармонійності духу, що забезпечує розумну впевненість в собі, або веде до постійного конфлікту.

Максимально адекватне ставлення до себе – найвищий рівень самооцінки. Неадекватне уявлення про власну особистість є нерідко причиною вибору хибних шляхів для самоствердження, непомірних претензій. Адекватність характеризує самооцінку відносно її відповідності чи розбіжності з фактичною мірою визначеної якості. Важливим критерієм ступеня адекватності самооцінки людини може бути порівняння її з оцінкою оточуючих. У зв`язку з цим самооцінка може бути адекватною чи неадекватною – завищеною чи заниженою.

Перша з них свідчить про високий рівень претензій й низьку самокритичність. На думку М.Й. Боришевського, людина, яка звикла себе переоцінювати, далека від самокритичності, у взаєминах з іншими людьми в неї проявляється постійна схильність до конфліктів, тому в неї виникають серйозні труднощі в спілкуванні.Переоцінка власних можливостей, як правило, пов`язана з недооцінкою оточуючих та занадто критичним ставленням до них [43].

Занижена самооцінка характеризує особистість як критичну, замкнуту, невпевнену в своїх силах, не знає власних позитивних якостей, як таку, що фіксує увагу на своїх недоліках, має труднощі в спілкуванні, бо вважає себе нецікавою для інших. Така людина боїться контактів з людьми.

Адекватна самооцінка свідчить про особистість, яка впевнена в своїх силах, знає свої позитивні й негативні сторони, розуміє, над чим їй необхідно працювати, щоб бути професійно компетентною. Крім того, адекватна самооцінка створює сприятливі умови для професійного самовдосконалення, сприяє його результативності, підтримує мотиви роботи особистості над формуванням своїх професійно-значущих якостей та професійної компетентності в цілому. Загальновідомо, що тільки порівнюючи себе з іншими, вчитель здатний до саморозвитку. Відтак, самооцінка визначає мотиваційно-потребну сферу особистості, є стимулом для досягнення успіху в трудовій діяльності.

Як другу педагогічну умову формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов ми розглядали впровадження модульно- рейтингової системи навчання в педагогічному ВЗО.

Назва “модульне навчання” походить від терміну “модуль”. Модулі – це логічно побудовані самостійні розділи навчального матеріалу, що об`єднуються спільними ознаками. За своєю природою модуль являє собою компактну, чітко структуровану інформацію змістового й операційного характеру, яка визначає роботу студента в процесі навчальної діяльності. Модуль розкриває перед студентом мету навчальної діяльності, логічну структуру завдань, вказує, які етапи повинен пройти студент і які прийоми діяльності засвоїти. Кожен модуль містить програму дії, банк інформації й методичне керівництво для досягнення мети. Отже, у модульному навчанні реалізується педагогіка, що пов`язана з алгоритмізацією навчального процесу.

Необхідно зазначити позитивні якості означеної педагогічної технології:

- зменшується число лекцій, оскільки більшість часу студент працює самостійно;

- роль викладача значною мірою зводиться до проведення індивідуальних консультацій;

- вивчення кожного модуля завершується здійсненням самоконтролю чи контролю переважно в формі тестів;

- студент може самостійно працювати із запропонованою йому програмою;

- модульне навчання може бути представленим в автоматизованій формі (при наявності у ВЗО відповідної матеріально-технічної бази).

Третьою педагогічною умовою формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов у нашому дослідженні стало використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки. Під час розробки цієї умови ми виходили з того, що в наш час розширюється процес інформатизації суспільства, тобто збільшується використання інформаційної техніки для виробництва, переробки, зберігання та розповсюдження інформації і особливо знань.

Перспективи розвитку України в умовах інформатизації суспільства відтворені в прийнятому Верховною Радою України Законі “Про Національну програму інформатизації” від 4 лютого 1998 року № 74/98 - ВР, в якому значна увага приділяється залученню нових інформаційних технологій до всіх сфер життя суспільства.

Інформаційні технології пронизують всі сфери людської діяльності, і система освіти, як соціальна структура, також відчуває їхній вплив. Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп`ютерів, комп`ютерних комунікацій, різних електронних пристроїв) породжує нові можливості для застосування комп`ютеру у навчальному процесі, що робить його більш ефективним, дає змогу раціонально використовувати навчальний час.

Багато хто з сучасних дослідників (П.І. Сердюков, С.С. Винярська та ін.) вважають, що зменшити розрив між вимогами сучасного суспільства до випускників шкіл і тим, що школа сьогодні дає їм, може комп`ютерне навчання, комп`ютерна культура [50; 94]. Англійські вчені А. Холл і П. Баумгартер порівнюють вплив останніх на систему освіти з тим переворотом у культурі людства, яке здійснило книгодрукування [289].

У зв`язку з цим учитель, як учасник процесу інформатизації, повинен володіти всіма необхідними знаннями й вміннями при застосуванні нових інформаційних технологій в процесі навчання, вміти використовувати їх у своїй професійній діяльності. Це дозволить підняти процес навчання на якісно новий рівень, коли в школі будуть працювати інформаційно грамотні, високо компетентні вчителі, здатні ефективно організувати навчальний процес із врахуванням сучасних засобів комунікації.

На нашу думку, головною метою застосування нових інформаційних технологій навчання є підготовка студентів до самостійної роботи з вдосконалення сформованої в педагогічному університеті професійної компетентності, що, в свою чергу, веде до ефективної педагогічної діяльності в умовах сучасної школи.

Як відомо, ефективність формування професійної компетентності в значній мірі залежить від спрямованості й організації навчально-виховного процесу, форм і методів його організації. Серед них пріоритетними є комунікативні, кооперативні та інтерактивні методи навчання, які засновані на демократичному стилі взаємодії.Вони спрямовані на самостійний пошук рішень, сприяють розвитку критичного мислення, ініціативи і творчості. До таких методів відносяться рольові й ділові ігри, драматизація, психолого-педагогічні тренінги, бесіди, диспути, лекції, семінари тощо. Вищеназвані методи відображені в засобах реалізації процесу формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов. Серед них:

- спецкурс “Основи формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов;”

- розробка проекту “Вчитель світу XXI століття”;

- інтерактивні та кооперативні форми роботи;

- відеоспостереження;

- педагогічна практика у школі;

- міжнародний студентський клуб.

Застосування названих у моделі умов, форм і методів роботи покликане сприяти процесу формування професійної компетентності в студентів факультетів іноземної філології педагогічних вищих закладів освіти.

4. Критеріальний підхід до формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

Визначення рівнів сформованості професійної компетентності в майбутніх учителів неможливе без виявлення критеріїв оцінки професійної компетентності та встановлення показників.

Як відомо, критерій є ознакою, на основі якої проводиться оцінка або класифікація чого-небудь. Отже, критеріями педагогічної компетентності є такі її розпізнавальні ознаки, на основі яких оцінюється міра її сформованості. А це значить, що критерії професійної компетентності вчителя повинні відповідати її компонентам.

Критерії педагогічної компетентності відображають її суттєві характеристики і є достатніми для визначення сформованості даного інтегрального утворення, для чого були виявлені їхні ознаки, визначені показники, наведені в таблиці (див. табл. 4.1 на стор. 64).

Як видно з таблиці, під першим критерієм – суспільно-громадянським – розуміється усвідомлення студентами факультету іноземної філології громадянської відповідальності перед нацією, батьківщиною за виховання підростаючого покоління. В “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності” записано, що одним із завдань, через яке конкретизується мета громадянського виховання, – це “усвідомлення взаємозв`язку між ідеями індивідуальної свободи, прав

Таблиця 4.1

Критеріальний підхід до діагностики сформованості професійної компетентності в студентів

людини та її громадянською відповідальністю” [110; 6].Саме на вчителя покладена висока місія виховання підростаючого покоління. Але щоб виховати у своїх учнів громадянську відповідальність, учитель повинен сам володіти цією якістю. Тому першим показником цього критерію в нашому дослідженні стала громадянська відповідальність.

Другий показник – розуміння значущості педагогічної діяльності. Ми виходили з того, що не рідкі випадки, коли випускники факультетів іноземної філології не прагнуть працювати в школі, маючи можливість вибрати престижну роботу менеджера, перекладача, секретаря-референта, тому викладачі педагогічного ВЗО повинні допомогти студентам сформувати позитивне ставлення до професії вчителя, усвідомити її соціальну значущість.

Третім показником означеного критерію, на нашу думку, є суспільна активність, яку ми розглядаємо як “соціалізацію особистості, яка здійснюється при наявності умов, що спонукають до активності, до дії” [154; 80]. Суспільна активність є концентрованим показником діяльної суті особистості педагога, який характеризується стійким інтересом до суспільної роботи та активною громадянською позицією.

Показниками культурологічного критерію в нашому дослідженні є усвідомлення себе носієм національних цінностей, толерантність, повага до мови, релігії, культури різних націй та планетарне мислення.

Ми розглядали толерантність як “терпляче ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій” [110]. Згідно “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”, для здійснення громадянського виховання необхідно формувати толерантне ставлення до інших культур і традицій [110]. Слід зазначити, що при спілкуванні в полікультурному середовищі особливо суттєвим є виховання взаєморозуміння, терпіння до представників різних націй, релігій, культур. Міжкультурні контакти, що сьогодні встановлюються на всіх рівнях, передбачають не тільки знання іноземних мов, але й полікультурне виховання, вміння спілкуватися з представниками різних народів у рамках діалогу культур, поважати мову, релігію, культуру будь-якого народу, тим більш, що ми живемо в багатонаціональній державі та спілкуємося з представниками різних націй.

Важливим показником культурологічного критерію є формування планетарного мислення майбутніх учителів іноземних мов. Планетарне мислення, спрямоване на усвідомлення цілісного, взаємопов’язаного та взаємозумовленого оточуючого нас світу, передбачає новий погляд на нього, на його проблеми, що стосуються, насамперед, боротьби за виживання людства, збереження й раціонального використання природи та можливих шляхів їх вирішення.

Третім критерієм у нашому дослідженні є регулятивно-оцінний, де першим показником стала мотивація досягнення компетентності, яка являє собою тип мотивації, пов’язаний з потребою людини досягти бажаного результату. Ми розглядали мотивацію досягнення як систему спонукань, мотивів інтересів, притаманних особистості, що стосуються досягнення професійної компетентності. Ми виходили з того, що означений тип мотивації характеризується подоланням внутрішніх розбіжностей між досягнутим і необхідним рівнем професійної компетентності майбутнього вчителя.

Другим показником цього критерію в нашому дослідженні став рівень професійної самосвідомості майбутніх учителів іноземних мов, який містить самоідентифікацію, адекватну самооцінку професійно значущих якостей особистості і стійку рефлексивну позицію майбутніх педагогів.

Як відомо, адекватна самооцінка власної професійної компетентності особистості передбачає вміння адекватно оцінити свої можливості та якості, необхідні для педагогічної діяльності. Самооцінка є важливим регулятором поведінки людини. Від неї залежать взаємовідносини з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, ставлення до своїх успіхів і невдач. Правильне сприйняття себе, своїх можливостей є необхідною умовою орієнтації людини у власних силах, уміннях, здібностях. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини в цілому і педагогічної діяльності вчителя зокрема, а також на подальший розвиток професіонала.

Стійка рефлексивна позиція також є важливою для сформованої професійної самосвідомості вчителя. Вона передбачає здійснення постійного аналізу власних дій і станів особистості. Це дозволяє об’єктивно аналізувати свої вчинки й з’ясовувати, як інші (викладачі, вчителі, студенти, учні, батьки учнів) знають і розуміють “рефлексуючого”, притаманні йому особливості.

Третім показником регулятивно-оцінного критерію ми вважаємо емоційну гнучкість вчителя. Це пов’язане з тим, що вміння керувати своїми психічними станами необхідно майбутньому вчителеві для успішного здійснення педагогічної діяльності.

При виділені четвертого критерію – змістовно-процесуального – ми виходили з того, що компетентний учитель мусить бути підготовлений до педагогічної діяльності як теоретично, так і практично. Випускник педагогічного ВЗО повинен володіти знаннями фундаментальних ідей, принципів і теорії базової науки. Він також має бути обізнаним з сучасними цілями й завданнями освіти зі свого предмета. Йому необхідні знання базисного навчального плану й можливостей інтеграції змісту предмета з суміжними дисциплінами. У вчителя іноземних мов має бути сформована іншомовна комунікативна компетенція, до складу якої входять мовна, мовленнєва та соціокультурна компетенції. Крім того, вчитель повинен володіти сучасними психолого-педагогічними концепціями навчання та виховання.

Сучасний учитель для ефективного здійснення навчання та виховання також має не тільки володіти педагогічними технологіями, а й відчувати внутрішню необхідність у їхньому постійному застосуванні, у використанні інноваційних технологій. Це розкриває його розуміння суті педагогічних інновацій та вміння осмислювати їх в контексті особливостей свого предмета, співвідносити з власними інтересами та досягненнями, застосовувати у своїй професійній діяльності, вміти бачити можливі педагогічні труднощі інноваційних розробок.

Відтак, рівень загальнотеоретичних, методологічних і спеціальних знань випускника факультету іноземної філології став першим показником означеного критерію, а оволодіння основами педагогічних технологій – другим.

Як третій показник змістовно-процесуального критерію ми розглядали використання прийомів педагогічного менеджменту, що передбачає вміння вчителя керувати педагогічними ситуаціями, процесом соціалізації, навчально-пізнавальним процесом і поведінкою учнів. Сформованість умінь з управління в класі є показником ступеня оволодіння педагогом прийомами класного менеджменту, усвідомленням і стійкою потребою в їх вдосконаленні. Компетентний учитель повинен уміти вибирати й ставити завдання своїй управлінській діяльності, правильно аналізувати педагогічні ситуації, причини поведінки дітей, приймати педагогічно обґрунтовані рішення, передбачати їх соціальні наслідки. Він мусить уміти самостійно вибирати й розробляти методи управління.

Професіонально-особистісний – п’ятий критерій професійної компетентності вчителя в нашому дослідженні, де першим показником є гуманістичність. Майбутньому вчителю повинні бути властиві такі якості, як емпатія, толерантність, доброта, чуйність. розуміння та інше, без яких він не відбудеться як професіонал.

Наступним показником даного критерію є професійна мобільність, яка проявляється в умінні швидко знаходити вірне рішення в будь-якій педагогічній ситуації, адаптувати прийоми роботи на уроці до наявних умов.

Як третій показник ми розглядали комунікативність майбутнього вчителя, що полягає в оволодінні технологією спілкування в сумісній пізнавальній діяльності, тобто такою системою впливу на учня, врахування його індивідуальних та вікових особливостей, розуміння його зосереджень і цінностей, що дозволяє створити атмосферу спільності, рівноправного співробітництва під час рішення пізнавально-освітніх завдань.

5. Методики діагностики сформованості професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

Як вже було зазначено, перший критерій професійної компетентності, суспільно-громадянський, розглядається за рядом показників: громадянська відповідальність, розуміння значущості педагогічної діяльності, суспільна активність, описаних вище. При цьому, можна використовувати такі методи: анкетування, письмові роботи, бесіди, рейтинг, тестування. Студентам може бути запропоновано написати роботу з теми: “Хто такий соціально компетентний учитель?”. Аналіз письмових робіт дає можливість визначити рівень усвідомлення студентами значущості громадянської відповідальності вчителя перед Батьківщиною, в чому вона полягає, розуміння важливості соціальної функції вчителя у вихованні та навчанні майбутніх громадян України, які поважають свою країну, символи державної влади – гімн, герб, прапор.

Збір емпіричних даних, які характеризують перший та другий показники соціального компоненту професійної компетентності студентів – громадянську відповідальність і розуміння значущості педагогічної діяльності – пропонується здійснювати також за допомогою рейтингу (методу компетентних суддів). З метою вивчення достовірності даних, цей показник може бути представлений кількістю більш роздрібнених ознак: відповідальність перед суспільством і Батьківщиною; шанування державних символів влади; патріотизм. Виступити в ролі компетентних судів пропонується запрошувати викладачів психолого-педагогічного циклу, суспільних дисциплін та іноземних мов. Попередньо з цими викладачами слід провести бесіди, де пояснити про обрані критерії та їх показники. В цілому, кожного студента повинні оцінювати п’ять суддів. При цьому може використовуватися така шкала оцінок: 5 балів – постійний прояв ознаки; 4 бали – ознака проявлялася в переважній більшості випадків; 3 бали – ознака проявлялась епізодично, не часто; 2 бали – ознака проявлялася слабо, в деяких випадках; 1 бал – ознака не проявлялася.

Наступний показник – суспільна активність – може визначатися за допомогою методики, розробленої Л.Л. Столяренко [248], що дозволяє визначити ставлення студентів до суспільної роботи на основі оцінки куратора, старости, студентського декана, однокурсників, а також за допомогою психологічного тестування. Цей показник слід визначати за такими ознаками: потреба в громадській роботі (проявляється яскраво, систематично – 4 бали, в обмеженій мірі – 3 бали; не проявляється – 2 бали); виконання громадських доручень (активно – 5 балів, добросовісно – 4 бали, тільки пунктуально – 3 бали, пасивно, в’яло, холодно – 2 бали, відмовляється від доручень – 1 бал).

Другий критерій професійної компетентності – культурологічний - можна продіагностувати за допомогою методики Г. Айзенка та Г. Вільсона, адаптованої нами відповідно до завдання – сформувати професійну компетентності вчителя (див. Додаток 1). Це дозволить визначити соціальну та полікультурну позиції студентів, їх ставлення до представників інших рас, національностей, до расової сегрегації в країнах світу. Для більш повного розкриття даного критерію студентам може бути запропонована письмова робота на тему ”Що означає бути людиною світу?” Студенти мають відповісти на такі питання: що означає володіти планетарним мисленням; чи усвідомлюєте Ви себе носієм національних цінностей України; чи поважаєте Ви культуру, традиції інших народів, зокрема тих, що населяють нашу країну. При цьому оцінюватиметься повнота розкриття вищезазначених понять і те, яке місце відводять їм студенти у шкалі власних життєвих цінностей.

Наступний критерій професійної компетентності – регулятивно-оцінний – пропонується діагностувати методом анкетування, що дає можливість визначити мотивацію досягнення професійної компетентності студентів. В основі цього зрізу може бути використана методика М.Ш. Магомед-Емінова, яка містить анкети, де представлені питання, пов’язані з окремими рисами характеру особистості, судженнями й почуттями з приводу життєвих ситуацій, за яких людина прагне до успіху чи уникає спроби зробити справою через страх перед невдачею та інше [57, 26].

Для більш повного розкриття даного показника слід оцінювати роботу студентів з професійного самовдосконалення. Так, компетентним суддям можна запропонувати відповісти на такі запитання:

1. Чи прагне студент до професійного самовдосконалення?

2. Чи береться він за виконання завдань більш високого рівня складності або задовольняється завданнями низького та середнього рівня (при модульно-рейтинговій технології навчання)?

3. Припускаючись помилок, чи прагне він свідомо виправити їх, при необхідності звертаючись до довідкової та науково-методичної літератури?

4. У випадку невдачі чи намагається студент сам знайти вихід або поспішає звернутися до когось за допомогою?

5. Чи працює студент ефективніше самостійно, ніж під чиїмось безпосереднім керівництвом?

6. Чи прагне студент приймати участь у предметних олімпіадах, конференціях, науково-практичних семінарах?

До числа компетентних суддів слід включати викладачі психолого-педагогічного та професійно-орієнтованого циклів дисциплін. Загалом кожного студента оцінює п’ять суддів. При цьому, використовується така шкала оцінок: бал “5” відповідає постійному прояву ознаки; бал “4” – ознака проявляється достатньо переконливо, в переважній більшості випадків; бал “3” – ознака проявляється, але епізодично, не часто; бал “2” – ознака проявляється слабо, в рідких випадках; бал “1” – ознака не проявляється.

Наступний показник регулятивно-оцінного критерію – рівень професійної самосвідомості – пропонується діагностувати за допомогою аналізу письмової роботи та анкетування. З метою отримання найбільш достовірних даних, показник, який нас цікавить, може бути представлений кількістю роздрібнених ознак, а саме: усвідомлення значущості педагогічної діяльності; наявність педагога-ідеалу (самоідентифікація); самооцінка своїх професійних якостей.

Першокурсникам можна запропонувати роботу на тему: “Як я розумію професію вчителя?” При проведенні аналізу отриманих робіт слід оцінювати повноту уявлення студентів за двома першими вищезазначеними ознаками. Адекватну самооцінку професійних якостей потрібно діагностувати за допомогою анкети ”Вивчення самооцінки за П.А.Пуні” (див. Додаток 2). Основними її вимірами є: міра адекватності, висота та міра стійкості. Критерієм ступені адекватності самооцінки студентів є порівняння останньої з оцінкою оточуючих. До числа компетентних суддів можуть бути залучені викладачі вузу, вчителі шкіл, в яких проходить педагогічна практика, однокурсники. Отримана самооцінка діагностується як адекватна і неадекватна. Остання може бути як завищеною, так і заниженою.

Наступний показник регулятивно-оцінного критерію – емоційна гнучкість – визначається за допомогою модифікованої нами методики О.С. Галанова (див. Додаток 3). Так, студентам пропонується тест з 80 питань, який дозволяє оцінити емоційну стійкість майбутнього педагога, виявити респондентів з ознаками нервово-психічної нестійкості, які можуть проявлятися у поведінці та діяльності.

Змістовно-процесуаьний критерій має такі показники як: знання (загальнотеоретичні, методологічні, спеціальні), вміння, навички; оволодіння основами педагогічних технологій; використання прийомів педагогічного менеджменту. При цьому, збір емпіричних даних слід здійснювати за допомогою аналізу успішності студентів з предметів професійно-орієнтованого циклу дисциплін. Інші показники – оволодіння основами педагогічних технологій, використання прийомів педагогічного менеджменту, а також показник п’ятого критерію – професійну мобільність – слід оцінювати за результатами 5 уроків і виховних заходів, які проводяться студентами під час педагогічної практики. При цьому, пропонується використовувати карту оцінки поведінки та діяльності студента під час проведення виховного заходу, яка була представлена у дослідженні А.Ф. Линенко [135], а також карту оцінки поведінки й діяльності студента-практиканта на уроці, розроблену нами (див. Додаток 4).

П’ятий критерій – професійно-особистісний – вивчається методом ранжування. В основі цього діагностичного зрізу слід використовувати методику, описану М. Рокичем: студентам можна запропоновано проранжувати картки з зазначенням таких гуманістичних якостей, необхідних вчителю, як емпатія, повага до неповторності особистості, розвинутий інтерес до іншої людини, доброзичливість, такт, справедливість. Це дозволить в подальшому визначити гуманістичну спрямованість особистості, що проявляється у ставленні до людей, до самого себе, до навколишнього світу. Крім цього, студентам можна запропонувати тест на самооцінку таких емпатічних здібностей, як: чуйність, співчуття, вміння зрозуміти й розділити радість і біль інших, здатність зрозуміти людину без слів та інше, розроблений Ю.М. Орловим й Ю.М. Ємельяновим [57].

Останній показник п’ятого критерію, комунікативність, пропонується діагностувати за допомогою тестування, при цьому можна використовувати методики В.Ф. Ряховського [57] й М. Снайдера [57]. Так, перша з них дає можливість визначити загальний рівень комунікативності, а друга – вміння самоконтролю у спілкуванні. Звернення до цих методик диктується необхідністю отримання повного й об’єктивного уявлення про предмет, який вивчається.

Отже, означений комплекс методик пропонується використовувати для діагностики сформованості професійної компетентності у майбутніх вчителів.

6. Педагогічні умови формування професійної компетентності в майбутніх учителів іноземних мов

6.1. Орієнтація майбутнього вчителя на самооцінку професійної компетентності.

Ми вважаємо, що самооцінка в процесі формування професійної компетентності грає виключно важливу роль. “Без самооцінки важко або навіть зовсім неможливо самовизначитися в житті. Вірна самооцінка передбачає критичне ставлення до себе, постійне примірювання своїх можливостей до вимог, які висуває життя, вміння самостійно ставити перед собою цілі, які можуть бути досягненні, суворо оцінювати хід своїх думок та їх результати, старанно перевіряти здогадки, які висуваються, вдумливо зважувати на всі докази “за” і “проти”, відмовлятися від гіпотез та версій, які не виправдалися [247; 300].

Адекватна самооцінка студентами рівня своєї професійної компетентності сприятиме удосконаленню знань, професійних вмінь, професійно-значущих якостей. Оцінка себе, як суб`єкта діяльності, відкриває студентам можливості свого реального включення в той чи інший вид діяльності.

Складність дослідження і впливу на формування адекватної самооцінки полягає в тому, що ці процеси мають глибинний, таємний характер. На думку П.Р. Чамати, основні знання про себе людина отримує внаслідок порівняння своєї поведінки з поведінкою інших людей, усвідомлення оцінок, які дають їй інші люди, колектив людей, в якому вона живе і працює або навчається [267].

Слід зазначити, що здатність до самооцінки себе як майбутнього професіонала стихійно не формується. Більшість студентів молодших курсів педагогічних вузів ще не має досвіду професійної діяльності, тому вперше студент оцінює себе як педагога під час проходження педагогічної практики, коли він на ділі знайомиться зі своєю майбутньою професією. На основі аналізу власних успіхів і невдач, оцінювання іншими людьми, порівняння з професіоналами відбувається розвиток самооцінки в сторону її адекватності, і, разом з тим, розвивається потреба в постійному самоаналізі, в професійній рефлексії.

Все вищезазначене обумовлює необхідність організації навчального процесу таким чином, щоб студенти були в змозі адекватно оцінювати свою професійну компетентність. Рекомендується проводити роботу в два взаємопов`язаних етапиї: на першому етапі студенти вчаться оцінювати діяльність своїх однокурсників, на другому – власну діяльність. З цією метою необхідно створити рефлексивне оточення: в мисленні – шляхом застосування проблемних педагогічних ситуацій, коли студенти вчаться аналізувати свої дії і дії своїх товаришів; в діяльності – шляхом настанови на кооперування, а не на конкуренцію, коли приймаються сумісні рішення, відстоюється відпрацьована групою точка зору; в спілкуванні – встановлюються відносини, які передбачають доступність власного досвіду для інших і відкритість досвіду інших для себе, коли студенти мають можливість порівнювати свої досягнення з досягненнями своїх товаришів і оцінювати їх. Цю роботу пропонується виконувати на практичних заняттях розробленого нами спецкурсу “Основи формування професійної компетентністі в майбутніх учителів іноземних мов”, який читається після вивчення загальних основ педагогіки, історії педагогіки, дидактики і теорії виховання. В стандартних програмах з педагогіки недостатньо розкриті питання, пов`язані з формуванням професійної компетентності майбутніх вчителів, тому ми вважаємо за необхідне познайомити студентів з теоретичними основами формування вищезгаданого інтегрального утворення. Означений спецкурс грає системотворчу роль у процесі професійної підготовки студентів, є проміжною ланкою між теоретичним засвоєнням знань та їх практичним застосуванням в реальних умовах сучасної школи.

Спецкурс охоплює 6 тем (38 годин – 24 аудиторна й 14 – самостійна робота), з них 12 годин лекційних, 12 – семінарських, 14 годин – самостійна робота. Програму спецкурсу “Основи формування професійної компетентністі в майбутніх учителів іноземних мов” подано в Додатку 5.

Перша тема “Сучасні вимоги до професійної компетентності майбутнього вчителя іноземних мов” передбачає ознайомлення студентів з поняттям “професійна компетентність”, його трактуванням сучасними педагогами та психологами (В.А. Адольф, Т.Г. Браже, А.О Вербицький, В.І. Журавльов, І.А. Зязюн, М.К. Кабардов, І.Б. Котов, Н.В. Кузьміна, А.К. Маркова, В.І. Маслов, О.І. Міщенко, Т.В. Новикова, В.В. Радул, В.О. Сластьонін, С.О. Спирін та ін..), зі станом вивчення проблеми професійної компетентності вчителя іноземних мов на сучасному етапі в зарубіжних країнах (Д.К. Брител, Е. Джимез, Вівіан де Ландшеєр, М. Леннон, С. Камінськи, Р. Квасниця, Т.К. Кроул, Х. Мурей, Д.М. Поделл, М. Робинсон та ін.).

Друга тема “Підготовка соціально компетентного вчителя в сучасних умовах вищої школи” розкриває поняття соціального компонента професійної компетентності майбутніх вчителів іноземних мов. У рамках означеної теми розглядаються питання, пов`язані з вихованням громадянської відповідальності вчителя, його суспільної активності, розуміння ним соціальної значущості педагогічної діяльності.

Тема “Шляхи і засоби полі культурного виховання майбутніх учителів іноземних мов” передбачає знайомство студентів з такими поняттями, як “полікультурне виховання”, “планетарне мислення”, “толерантне ставлення до представників інших культур”. Студенти також розглядають питання, пов`язані з проблемою усвідомлення себе носіями національних цінностей.

У наступній темі ”Сформованість аутопсихологічної компетентності як важливої передумови успішної професійної діяльності вчителя” студенти знайомляться з показниками останньої, а саме необхідністю для майбутнього вчителя мати високий рівень професійної самосвідомості, емоційну гнучкість, сформовану мотивацію досягнення компетентності в педагогічній діяльності.

П`яту тему “Специфіка когнітивно-технологічного компоненту професійноїькомпетентності вчителя іноземних мов” присвячено проблемі оволодіння вчителем глибокими загальнотеоретичними, методологічними, спеціальними знаннями, вміннями і навичками. У цій темі піднімаються питання, пов`язані з використанням компетентним учителем нових педагогічних технологій та прийомів педагогічного менеджменту.

Остання тема “Професійно-значущі яксті сучасного вчителя” передбачає знайомство студентів з необхідними сучасному компетентному вчителю професійно-значущими якостями, такими як гуманність, комунікативність, професійна мобільність.

З усіх тем пропонуються семінарські заняття. Так, на приклад, при вивчені теми “Сучасні вимоги до професійної компетентносі майбутнього вчителя іноземних мов” розглядаються такі питання:

1. Класики педагогіки про особливості професії вчителя.

2. Сучасний підхід до поняття “професійна компетентність” у педагогіці.

3. Питання професійної компетентності в працях зарубіжних дослідників.

4. Особливості професійної компетентності вчителя іноземних мов.

З усіх тем спецкурсу студентам пропонуються завдання для самостійної роботи, з окремих – завдання з педпрактики.

У рамках спецкурсу пропонується керуватися програмою рефлексивної підготовки майбутніх учителів у ВЗОі, так як саме рефлексія відіграє провідну роль у формуванні адекватної самооцінки. Суть її полягає в такому:

- знайомство з явищем рефлексії й формування вміння “бачити” її прояв;

- формування уявлень про основні закономірності рефлексії та вмінь свідомо засвоювати та використовувати рефлексивну інформацію;

- повідомлення знань з теорії педагогічного рефлексування вчителем учнів;

- формування системи вмінь свідомого рефлексування при вирішенні педагогічних завдань;

- практика в самостійному конструюванні студентами розгорнутої системи педагогічного рефлексування;

- формування вмінь самооцінки професійної компетентності.

В роботі з формування професійної компетентності в майбутніх вчителів слід активно задіювати педагогічні та психологічні тренінги. Тренінг - це активний метод навчання в тренувальному режимі роботи, який позитивно впливає на розкриття й вдосконалення особистісного потенціалу майбутніх вчителів, на коректування засобів впливу та взаємодії вербального і невербального самовиявлення. Цей метод сприяє активізації рефлексування особистісних можливостей студентів, розвиткові адекватної самооцінки, комунікативних вмінь, формуванню емоційної гнучкості майбутніх учителів, їх професійної мобільності, тобто підвищенню професійної компетентності в цілому. Під час проведення тренінгів можна використовувати такі групи прийомів:

- “програвання” в уяві моделей поведінки, які виникають у свідомості учнів в процесі навчального процесу залежно від рівня їх знань, умінь та психічних якостей;

- згадки про свої учнівські контакти з учителем для того, щоб уявити цілі вчителя і свої думки та дії у відповідь;

- уявлення себе на місті учня, опис картини його розумової діяльності під час виконання завдання, пояснення вчителя;

- самозвіти - свідоме контролювання у себе рефлексії;

- тренування в рефлексуванні протягом навчальної роботи;

- осмислення того, як сприймають тебе учні як особистість, й формування уявлення про зустрічні рефлексії;

- вправи на самооцінку і порівняння з оцінкою інших;

- аналіз причин “успішного” і “неуспішного” застосування рефлексивної інформації (накопичення досвіду);

- усвідомлення того, що рефлексія може бути діючим інструментом комунікації та запобігання конфліктів;

- застосування правила: якщо розміркування, роздумування, аналіз результатів не привели до задовільного рішення, необхідно уточнити свої цілі, враховуючи цілі інших учасників комунікації;

- усвідомлення, аналіз і контроль результатів рефлексії;

- спостереження проявів рефлексії в інших осіб та уявлення про їх результати.

Тренінгова практика має декілька різновидів, які можна умовно поділити на два блоки: вправи з формування аутопсихологічного та вправи на розвиток персонального компоненту професійної компетентності. Означені вправи входять як до психологічного, так і до педагогічного тренінгу, останній може містити також рішення педагогічних задач.

Перший блок складається з ряду вправ.

Вправа 1. Кожен студент повинен на картці написати одним словом та/або зобразити декілька фактів зі свого життя, які він вважає найбільш значущими. Це можуть бути його захоплення, найбільш важливі дати біографії, вказуватися члени сім`ї, друзі та інше. Потім кожен член групи вибирає собі партнера за критерієм спільності, і віч-на-віч у формі діалогу між ними проходить бесіда. Студенти ставлять уточнюючи запитання, намагаючись, як можна більше дізнатися один про одного. Потім кожен студент представляє свого партнера іншим студентам групи.

Вправа 2. Кожен студент оцінює себе – описує свої достоїнства й недоліки з точки зору професійної компетентності вчителя. Те ж саме він пише про одного із студентів групи, вибраного методом жеребкування. Автори робіт не вказуються. Після цього викладач зачитує обидві характеристики, і всі студенти дають оцінку, який з двох описів більш вірний. Цінність даної вправи полягає в тому, що студенти можуть виявити, чи адекватна їх самооцінка і як їх оцінюють оточуючі.

Вправа 3. Кожен студент описує проблеми, з якими він стикається на шляху до професійно компетентності (одним не вистачає знань, інші не відчувають в собі впевненості при використанні нових педагогічних технологій, треті не досить комунікативні; деякі студенти усвідомлюють, що вони не завжди емоційно гнучкі та інше). Після цього викладач зачитує кожну роботу, не називаючи автора, і вся група обговорює, в чому проблема, яким чином можна допомогти студенту, що він повинен робити, чому приділяти більше уваги. Й хоча більшість порад, скоріше за все, не буде мати під собою теоретичної бази, а ґрунтуватиметься на інтуїції, на власному досвіді, вони змусять кожного студента замислитися над тим, а що саме він робить для формування своєї професійної компетентності, як він працює над собою.

Вправа 4. Кожен студент щотижня складає звіт “Моя професійна компетентність”. В ньому вони вказують, що було зроблено протягом минулого тижня для її формування, відповідаючи на такі питання:

1. В яких громадських справах Ви взяли участь на цьому тижні? Чи вплинуло це на формування Вашої громадянської відповідальності та суспільної активності? Якщо так, то яким чином?

2. Чи можете Ви сказати, що Ваші полі культурні знання розширилися? Про що нове Ви дізналися? Що усвідомили? Що зробили?

3. Що нове Ви дізналися про свою майбутню професію? Чи вплинуло це позитивно чи негативно на ваше ставлення до професії вчителя?

4. Чи сприяло що-небудь Вашому бажанню досягти компетентності у педагогічній діяльності? Якщо так, то що і яким чином?

5. Чи завжди Ви могли керувати своїми емоціями?

6. Чи поповнили Ви на цьому тижні свої знання, необхідні для професійно компетентного вчителя? Яким чином отримана інформація сприяла Вашому професійному вдосконаленню?

7. Про що важливе Вам вдалося дізнатися і що зрозуміти про себе в плані Вашої професійної компетентності?

Ми вважаємо, що така робота сприятиме формуванню адекватної самооцінки, усвідомленню студентами своїх особистісних властивостей та можливостей, що, в свою чергу, впливатиме на формування їх професійної компетентності.

У рамках тренінгової роботи також пропонується проводити ділові ігри, які сприятимуть формуванню вміння подумки здійснювати різні види педагогічної діяльності й спілкування, відтворювати різноманітні сторони праці вчителя. Ділові ігри використовуються як один із способів подолання критичних ситуацій шляхом їх рефлексивного переосмислення.

Під час ділової гри формується вміння приймати рішення та організовувати його виконання, коли ті, хто приймає участь, можуть побачити результати своїх дій, оцінити їх. Учасники гри приміряють на себе різні ролі з розрізненням рольових цілей. Але в діловій грі вони, як правило, мають спільну ціль – разом вирішити реальне завдання. Для цього студентам необхідно виробити ланки альтернативних рішень шляхом поєднання індивідуального та групового оцінювання діяльності учасників гри.

Учасники ділової гри повинні досягти декілька цілей: ігрову ціль даної ролі, робочу (як учасник спільної діяльності) і професійну (оволодіти в діловій грі професійними компетенціями). Вміння не ототожнювати ці дві цілі вже само по собі розвиває учасників гри. Наприклад, професійною ціллю може бути рефлексивна побудова й уточнення моделі компетентності вчителя. В діловій грі учасники створюють ситуацію, максимально наближену до реальної, завдяки чому можна досить довгий час концентрувати увагу студентів на рішенні проблеми; складається становище емоційної причетності до прийнятого рішення та його наслідків.

При виборі ділових ігор слід практикувати спеціальну проблематизацію, загострення ситуації, зіставлення точок зору учнів мікрогруп, критичне обговорення та оцінювання результатів передбачуваних рішень і своєї компетентності, що дає можливість учасникам усвідомити підставу рішень, які вони виносять, відстоювати чи відмовлятися від них. Студенти вчаться рефлексувати з приводу своєї точки зору, знаходити уразливі місця, оцінювати альтернативні рішення. Слідом за проблематизацією й рефлексією йде етап організаційних рішень.

В діловій грі формується так звана “ігрова культура мислення”, яка включає розуміння можливості протягом групової міжрольової взаємодії отримати нове емоційно пережите знання, яке має самоцінність саме як колективний продукт творчих зусиль. При цьому проявляється багатомірність Я-образу й численність рольових проявів, тобто збагачення кожного учасника новими уявленнями про себе, про своїю професійну компетентність на основі зіставлення оцінок, свободи рольового маневру.

Пропонується використовувалися рольові ігри, які мають за мету визначення якостей, необхідних педагогові (його професійна компетентність); бачення школи майбутнього; шляхи підвищення пізнавальної активності школярів; вироблення у майбутнього педагога вміння оцінювати свою діяльність та інше. Наприклад, зі студентами III курсу можна провести рольову гру “Розмови в учительській”. Перед учасниками гри висувається завдання: в ролі “вчителів” обговорити професійну компетентність молодої вчительки англійської мови й дати їй поради. Проблема полягає в тому, що вона не в змозі підтримувати дисципліну під час уроку із-за свого, з точки зору деяких досвідчених учителів, занадто м`якого характеру. При цьому “вчителі” відзначають, що вона добре обізнана в своєму предметі, її уроки цікаві й інформативні.

Студенти V курсу можна запропонувати рольову гру “Педрада”. (Ділова гра проводиться після проходження ними передвипускної практики). Вони самі можуть обрати питання, які виносяться на “педраду”, а потім виступати по кожному із пунктів “порядку денного”. На “педраді”, наприклад, пропонується обговорити такі питання:

1. Обговорення програми з англійської мови для II класу;

2. Організація роботи з другокласниками;

3. Робота з відстаючими учнями;

4. Участь учителів в акції протесту проти будівництва атомної електростанції в області;

5. Представлення вчителя математики Петренка П.Н. на звання “Заслужений учитель”;

6. Підготовка до проведення в рамках тижня іноземних мов конкурсу малюнків “Всі ми діти однієї планети”.

Під час участі в рольових іграх майбутні вчителі набувають інформаційних, перцептивних вмінь, формується їхня комунікативна компетенція, протягом обговорення соціальних і культурологічних питань вдосконалюється соціальний культурологічний компоненти, що позитивно впливає на формування професійної компетентності в цілому.

Готуючись до професійного спілкування в формі рольової гри студенти під керівництвом викладача складають діалоги, а потім й полілоги різних видів і використовують їх на різних рівнях спілкування. Метою цієї роботи є психологічна підготовка до гри, надання допомоги студентам при входженні в ситуацію, в роль, при формуванні вміння породжувати непідготовлене мовлення. Працюючи за допомогою функціональних карток, які є опорою висловлювання зі спеціальності, студенти засвоюють техніку ведення бесіди, вчаться передавати інформацію, аргументувати, формулювати свої думки, впливати на партнера по спілкуванню, досягати мети бесіди, що є однією з важливих професійно-значущих якостей учителя. Змодельовані ситуації професійного спілкування активізують пізнавальну діяльність студентів. При підготовці до них студенти самостійно підбирають різноманітні матеріали зі спеціальності.

Запропоновані студентам ігрові ситуації мають бути максимально наближеними до реального шкільного життя. Ця умова визначає ефективність педагогічної рольової гри як засобу формування професійної компетентності майбутніх вчителів. Це сприятиме розвиткові мотивації досягнення компетентності в професійній діяльності, професійної самосвідомості, педагогічного мислення, емпатії, активізації творчих можливостей студентів.

При проведенні рольових ігор слід програвати ситуації, з якими студенти зіштовхнуться під час своєї роботи в школі. Наведемо приклад рольової гри “Важка дитина”, яка може бути запропонована студентам (рольова гра проводиться англійською мовою). На початку викладач знайомить студентів з ситуацією: до школи викликаються батьки недисциплінованого учня Роберта Стоуна. Батьки ведуть бесіду з учителями та директором школи про поведінку і успішність сина. Серед студентів розподіляються ролі батьків – містера та місіс Стоун, учителя англійської мови міс Уайт, яка є також класним керівником, учителя хімії місіс Блек, помічника класного керівника, міс Крейн та директора школи містера Уоррена. “Учителі” й “батьки” отримують свої завдання. Так, батьки повинні підготувати питання про поведінку та успішність "сина", бути готовими розповісти про його поведінку поза школою, про захоплення Роберта, про його друзів. Вони також мають попросити поради в учителів.

Що стосується “вчителів”, то вони повинні пояснити “батькам” причину, з якої їх викликали до школи, підготувати питання про поведінку Роберта вдома, поцікавитися в “батьків” про захоплення Роберта, про його друзів, а також подумати над тим, які поради вони можуть дати “батькам” дитини.

Після знайомства з ситуацією й завданнями розподіляються ролі, роздаються рольові картки, в яких визначена рольова поведінка кожного учасника гри. В них також містилась інформація, яка може бути використана для створення атмосфери рольового спілкування “вчителів” з “батьками” учня. Перед початком гри викладач має роз`яснити правила мовного етикету, прийняті у практиці педагогічного спілкування. Так, наприклад, етика професійного спілкування вимагатиме від учителя не починати розмову з різких критичних зауважень на адресу учня, а, насамперед, передбачає спокійний, доброзичливий тон бесіди з батьками. Запрошення до розмови продиктоване щирим бажанням допомогти батькам вирішити складні питання, пов`язані з вихованням сина. Наведемо приклад рольової картки:

Аналогічні картки отримують всі учасники рольової гри. В процесі рольового спілкування проходить обговорення питань виховання в сім`ї і школі, з`ясовуються причини неуспішності учня, його небажання вчитися. “Батькам” даються поради, тобто йде пошук більш ефективних форм роботи з “важкою дитиною”.

Такий вид діяльності сприяє розвитку педагогічної мобільності, комунікативності, техніки педагогічної майстерності. “Судді” оцінюють дії учасників гри й аналізують їх по такій схемі:

- вміння входити в контакт з учнями, колегами, батьками;

- вміння будувати свої стосунки з учнями, колегами, батьками, розуміючи їх внутрішній стан, індивідуальні особливості;

- вміння швидко і точно реагувати в різних педагогічних ситуаціях й приймати правильне рішення;

- педагогічний такт, чуйність, справедливість, почуття міри при застосуванні педагогічного впливу на учнів, прояв високої культури в будь-яких ситуаціях.

Крім того, самі учасники аналізують свої дії, оцінюють прояв своєї професійної компетентності в конкретній педагогічній ситуації. Ця робота сприяє формуванню адекватної самооцінки студентів, рефлексивному підходу до своєї педагогічної діяльності. Таким чином формується педагогічна самосвідомість майбутніх учителів.

У рольовій грі мають бути задіяні всі студенти групи, що прищеплює їм навики кооперативної роботи, у них виховується почуття взаємодопомоги, взаєморозуміння, взаємопідтримки. Після проходження педагогічної практики студенти самі можуть пропонувати ситуації для ділових ігор, з якими їм прийшлось зіштовхнутися в школі.

Під час ділової гри студенти висловлюються, сперечаються, дотримуючись свого рольового орієнтування. Вони вчаться аргументовано відстоювати свою точку зору, слухати опонентів, що, безумовно, сприяло формуванню їхньої професійної компетентності.

Слід зазначити, що для розвитку адекватної самооцінки слід використовувати не тільки спецкурс і психолого-педагогічні тренінги, а й заняття з педагогіки. Так, наприклад, при вивченні теми “Методи навчання” в курсі педагогіки студенти можуть отримати завдання скласти педагогічне оповідання на одну з запропонованих тем, підбирати логічні вправи та цікавий матеріал до визначених тем, виконати творчу роботу у вигляді творів-мініатюр, розробити комплекси наочних посібників, які будуть оцінювати не тільки викладачі, але й самі студенти. Майбутні вчителі будуть мати можливість порівняти свої оцінки з оцінкою викладача та інших студентів, проаналізувати, наскільки їх думки співпали. Ця робота сприятиме як практичній підготовці студентів, розвиткові їх інформаційних, орієнтаційних, рефлексивних умінь, творчій самостійності, так і формуванню адекватної самооцінки.

В процесі вивчення теми “Методи виховання” студентам, наприклад, можна запропонувати самостійно розробити план етичної бесіди на тему “Будь ввічливим!”, представити її на семінарському занятті, а після цього проаналізувати свій виступ, використовуючи таку схему:

1. Актуальність теми бесіди для тебе.

2. Опора на свій моральний досвід.

3. Переконаність, конкретність наведених доказів і аргументів.

4. Логічність і послідовність при роз`ясненні моральних категорій.

5. Емоційна насиченість бесіди (виразність формулювання теми, образність мови, новизна прикладів, які використовувались).

6. Чи досягнута ціль бесіди, її достоїнства й недоліки.

Отже, за результатами цієї бесіди студенти не тільки отримують оцінку викладача, але й зможуть оцінити себе самі. Майбутній вчитель буде вчитися здійснювати рефлексію своїх педагогічних умінь.

При тематичному обліку теоретичних знань з педагогіки можна використовувати вид завдання, який передбачає складання з вивченої теми питань з опорними поняттями. Наведемо приклад картки-завдання з однієї із тем:

Виконання такого завдання сприятиме розвитку аналітичних, інформаційних умінь, вміння аналізувати, систематизувати отримані теоретичні знання. Результати виконання можуть оцінуватися як самими студентами, так і однокурсниками. Це дасть можливість формувати адекватну самооцінку, буде стимулювати прагнення майбутніх учителів розвивати свої рефлексивні вміння, що позитивно впливає на розвиток їхньої професійної компетентності.

Студентів слід залучати до участі у різноманітних проектах. Так, наприклад, майбутнім вчителям можна запропонувати, прийняти участь у розробці проекту “Учитель світу XXI століття”, де вони покажуть своє бачення професійної компетентності ідеального вчителя майбутнього. Студенти самі можуть вирішувати, чи вони будуть працювати над проектом індивідуально або групою. В проектах представляються і професійно-значущі якості ідеального вчителя майбутнього, необхідні йому вміння та навички, вказується, в яких галузях знань повинен бути експертом вчитель майбутнього, якими компетенціями володіти. Крім того, студентами в рамках проекту розробляється стиль одягу вчителя, зачіски, макіяж. На конференції “Учитель світу XXI століття” студенти захищають представлені проекти.

С ціллю формування професійної компетентності майбутніх вчителів можна використовувати удосконалений нами спецкурс «Освітні технології», якій читається в педвузі студентам IV курсу. Сутність удосконалення полягає в тому, що спецкурс будується як навчально-практичний комплекс: студенти слухають проблемні лекції за темами, після чого кожен студент обирає одну з запропонованих педагогічних технологій, самостійно поглиблено вивчає її і під час проходження педагогічної практики в школі впроваджує і готує урок з використанням оьраної ним технології. На відкритий урок запрошуються: методист, викладачі психолого-педагогічного і професійно-орієнтованого циклів дисциплін і всі студенти групи. Після проведеного уроку практикант дає самооцінку своєму уроку, розповідає про те, що, на його погляд, вдалося, а що не вдалося здійснити, чи досяг він поставленої мети, яким чином, оцінює свої педагогічні дії і компетенції. Після цього викладачі та студенти оцінюють урок практиканта, висловлюючи критичні зауваження й побажання, дають поради. Обговорення уроку слід проводити в доброзичливій атмосфері. Ця робота сприятиме формуванню вмінь самооцінювання майбутніми вчителями своєї професійної компетентності.

Орієнтація студентів на формування адекватної самооцінки сприятиме появі в них потреби у самовдосконаленні, яка з’являється в міру того, як вони усвідомлюють, що жодна навчальна предметна програма не може передбачити і врахувати всі особливості індивіду, можливості його розвитку. У зв`язку з цим робота з орієнтації майбутніх учителів іноземної мови на самооцінку власної професійної компетентності має проводитись не тільки на заняттях з психолого-педагогічного циклу дисциплін, але й на всіх заняттях професійної науково-предметної підготовки.

Процес формування рефлексивної позиції передбачає такі процесуальні характеристики навчання:

· високий рівень проблемності,

· оптимальну активність викладачів і студентів,

· забезпечення умов для співтворчості студентів між собою для кооперативного навчання,

· задачну систему навчання,

· рефлексивну роботу мислення студентів і самокоректування поведінки,

· функціональну спрямованість процесу свідомості на професійну орієнтацію навчальної діяльності студентів і формування професійної компетентності.

На заняттях з практичного курсу іноземної мови студентам потрібно виконувати різні завдання, мета яких була б сформувати в них адекватну самооцінку. Одним із видів таких завдань може бути аналіз конкретних педагогічних ситуацій, що спонукає студентів зробити вибір, висловити свою думку. Вони обговорюють шляхи рішень, наслідки кожного з них. Під час аналізу у груповому обговоренні майбутні вчителі з`ясовують свою позицію, вчаться формулювати проблему, розвивають в себе вміння слухати, розуміти інших, корегувати прийняті рішення. Також повинна зверталась увага на тренування професійних навиків і на виявлення тих чи інших особистісних якостей, позиції майбутнього педагога. Наведемо приклади педагогічних ситуацій, які можуть бути запропоновані для обговорення студентами IV курсу (Ситуації подаються й обговорюються англійською мовою).

1. За 10 хвилин до початку уроку вчителя було виведено з рівноваги бесідою з батьками одного із учнів. На уроці в нього стався зрив: він необгрунтовано поставив дітям шість “2”- к. Коли вчитель заспокоївся, він зрозумів, що був неправий. Як же йти до дітей? Він їх образив.

Як би Ви вчинили на місці вчителя, щоб вийти з цієї доволі складної ситуації?

2. Йшов урок англійської мови в 6 класі. Вчителька викладала новий матеріал. Учні слухали не дуже уважно – це був останній урок, вони, звичайно, вже заморилися. Працювати класу заважав Сашко К., учень недисциплінований. Вчителька декілька разів робила йому зауваження, але він не реагував: заважав сусідам, сміявся, передражнював інших.

Як би ви відновили робочу обстановку в класі?

3. Одного разу до директора школи прийшла молода вчителька й попросила його навести порядок у 10 класі: учні не хочуть займатися історією, запізнюються на уроки, не хочуть відповідати. На питання директора: “Що сталося?” Володя К., скориставшись закликами до гласності, сказав засуджуючи, що вчитель дає образливі прізвиська учням, не зважає на їхню думку, “затикає” їм рота і так далі. Пригадав всі помилки вчителя. Під час бесіди директора з учнями вчителька заплакала…

Які помилки допустила вчителька в своїй роботі в цьому класі? Щоб ви сказали учням, учительці, якщо б ви були директором цієї школи?

У результаті аналізу педагогічних ситуацій майбутні вчителі оволодівають знаннями аналізу, прогнозування, проектування, процесом самопізнання й осмислення педагогічної діяльності, професійної компетентності, виявляють свої внутрішні ресурси, шукають шляхи подолання труднощів і протиріч, які виникають.

На заняттях з практикичного курсу іноземної мови студенти можуть виконувати розроблені нами проблемні завдання до автентичних текстів психолого-педагогічної спрямованості, присвячені питанням становлення професійної компетентності вчителя (див. Додаток 6).

Крім того студентам можна запропонувати такі завдання з самоідентифікації з ідеалом (англійською мовою):

1. Порівняйте себе з учителем, характеристику якого Ви отримали (студенту рекомендована характеристика вчителя творчого типу діяльності).

2. Напишіть твір на тему “Педагог, наближений до ідеалу”.

3. Порівняйте себе з характеристикою, яку ви дали ідеальному вчителю.

З метою формування адекватної самооцінки в майбутніх учителів на заняттях з методики викладання іноземних мов пропонується здійснювати відеоспостереження за навчальною педагогічною діяльністю студентів експериментальної групи. Так, на лабораторних заняттях робиться відеозапис підготовлених студентами п’ятнадцятихвилинних фрагментів уроків на задану тему, знятих у ситуаціях імітування. Потім відеозапис стає предметом групового обговорення в лабораторії.

На нашу думку, відеозапис представляє собою цінний засіб для складної структури побудови продуманої практики, яка передбачає досягнення певних результатів, протягом якої відбувалася самооцінка і саморегуляція. Запис на відео робить можливим повторюване самоспостереження з витримкою в часі, що стимулює індивідуальну і групову рефлексію. Зображення на відео дозволяє групі студентів разом аналізувати одну й ту ж педагогічну ситуацію й отримувати цінний документальний матеріал для спостереження за процесом навчання і компетенціями, які можна перевірити, що, безумовно, є чималою перевагою для того, щоб зафіксувати зв`язок між теорією та практикою.

Студенти тренуються у використанні сукупності набутих теоретичних знань і, навпаки, завдяки спостереженню за допомогою відео, починають усвідомлювати трансформації прагматичних процедур в обдумані знання.

Завдяки зворотному зв`язку та повторному аналізу, який стає можливий під час роботи з відео, студент залучається до теоретичного осмислення своєї практичної діяльності. Відеозапис відіграє у цьому значну роль, він дає можливість оцінювати самого себе як особистість, яка виконує свої професійні обов`язки.

В той же час від викладача вимагається велика педагогічна майстерність для використання цього механізму з мінімальним ризиком і з максимальною ефективністю. Дійсно, перша зустріч учасника відеозапису зі своїм власним відображенням у багатьох випадках справляє більш чи менш тяжке враження. Перед тим, як стати підтримкою для відстроченого спостереження й самоаналізу свого образу дії, відеозображення порушує уявлення про свою власну особистість. Це враження у багатьох студентів серйозно коливається внаслідок розбіжності між суб`єктивним сприйняттям самого себе й більш об`єктивним, яке нам представляє екран. Показово, що відео викликає як захисні реакції на агресивне втручання в емоційне життя й відносини з оточуючими, так і формування рефлексивної позиції.

Навчання відбувається в процесі спостереження за собою, за педагогічними ситуаціями, за “експериментами”, які проводяться. У рамках стратегії професійно-педагогічної підготовки, яка базується на особистісному розвитку, тренування на спостереження будується таким чином: на початку студенти знайомляться з методикою спостереження, з його труднощами, потім встановлюється поле нагляду, фіксується мета і створюються інструменти спостереження й аналізу за власними педагогічними діями. Після відеозапису майбутні вчителі інтерпретують отримані дані, що передбачає зв`язок прийомів спостереження з теоретичною рефлексією.

Відеонагляд за власними педагогічними діями й за діями своїх товаришів дає засоби для регулювання дії й піддає теорію випробовуванню практикою.

Отже, проводячи спостереження, студенти встановлюють безпосередній традиційний зв`язок між теорією і практикою, тому що в цьому випадку теорія пояснює практику, а практика дозволяє переглянути теорію.

Відеоспостереження допомагає студентам завдяки аналізу записаних ситуацій контролювати в дії свій власний розвиток, усвідомлювати те, чого їм не вистачає в плані теоретичних знань, практичних умінь і навиків, прийомів педагогічного менеджменту, професійної мобільності, комунікативності й інших показників професійної компетентності й те, що вони знають і вміють. Виходячи з цього, кожен студент може спроектувати разом з викладачем особистий план, що сприятиме просуванню від набуття вмінь до становлення своєї професійно-педагогічної компетентності.

Ця робота стає підготовчим етапом перед проходженням студентами педагогічної практики. Загальновідомо, що практика ладна справити великий вплив на формування рефлексивної позиції майбутніх учителів. Так, за результатами практики студенти оцінюють свої здібності і можливості по відношенню до вибраної професії вчителя, рівень своєї професійної компетентності.

Практика в школі найкращим чином дає студентам можливість проводити самоспостереження власного професійного самовдосконалення в педагогічній діяльності, а саме, в залученні отриманих теоретичних знань, використанні педагогічних технологій і прийомів педагогічного менеджменту. Вони також мають змогу аналізувати прояв своїх професійно-значущих якостей, таких як гуманність, комунікативність, мобільність. визначати шлях для професійного вдосконалення.

Оже, педагогічна рефлексія, як форма діалогу з самим собою, формується у студентів внаслідок дії самоаналізу, раціонального обґрунтування й вибору власної позиції, в результаті чого відбувається синтез концепції “Я-вчитель”, удосконалюється їхня професійна компетентність.

Аналізуючи свої педагогічні дії, студенти починає розуміти, що для досягнення висунутих цілей і завдань необхідно ліквідувати невідповідність між власним рівнем професійного й особистісного розвитку і вимогами, які пред`являються до педагогічної діяльності. Усвідомлення цього протиріччя зумовлює розвиток умінь і своєчасне корегування самооцінки.

Внаслідок роботи з орієнтації майбутніх учителів на самооцінку своєї професійної компетентності у студентів факультету іноземних повинні бути сформовані професійні вміння:

- ретроспективного аналізу власних дій і вибору на уроці;

- критичної оцінки рішення поставленого завдання згідно зі зразком і в порівнянні з ефективністю її рішення іншими студентами;

- визначення адекватності власних дій педагогічним ситуаціям і умовам, в яких вони здійснюються;

- з`ясування і аналізу адекватності змісту і значення власної діяльності;

- формування у студентів принципів саморегуляції професійної діяльності;

- адекватного розуміння рівня власної професійної компетентності.

6.2. Впровадження модульно-рейтингової системи навчання в педагогічному ВЗО.

За своєю традиційною формою модульне навчання явно орієнтоване на природознавчі і технічні дисципліни. Хоча в останній час з`явилися роботи з теоретичного обґрунтування модульної технології для гуманітарних спеціальностей [31], для іноземних мов вони майже невідомі. Там, де ця технологія функціонує, її застосування залишається багато в чому на емпіричному рівні.

Ми вважаємо за доцільне введення модульно-рейтингової технології навчання в його “чистому вигляді” при вивченні теоретичних курсів іноземної мови, таких як лексикологія, стилістика, теоретична фонетика, теоретична граматика, країнознавство, література країни, мова якої вивчається, порівняльна типологія, шкільний курс англійської мови та методика його викладання та інше, де є можливість здійснювати структурування навчального матеріалу й самостійну роботу. Під час проведення практичних занять з граматики, фонетики, практики усного та писемного мовлення, слід залучати лише нові технології контролю знань, вмінь і навиків студентів, а саме тестовий контроль й рейтингова оцінка знань. Так, для проведення тестового контролю весь навчальний матеріал має бути поділено на окремі модулі. При цьому, кількість аудиторних занять під керівництвом викладача не скорочується на користь самостійної роботи, тому що ці дисципліни вимагають великої тренувальної роботи безпосередньо під керівництвом викладача.

Процес навчання із залученням модульно-рейтингової технології спрямований на розвиток мотивації досягнення, а також професійної самосвідомості студентів. Він базується на ставленні до студента як особистості. У відповідності з даною технологією навчання у студентів з`являється база для розвитку індивідуального творчого мислення, вміння самостійно оволодівати знаннями. Студенти знайомляться з новими педагогічними технологіями не тільки теоретично, а й на практиці “пропускаючи через себе”, усвідомлюючи їх перевагу й недоліки.

Для введення даної педагогічної умови повинно бути розроблено комплекси модулів з усіх теоретичних курсів професійно-орієнтованого циклу дисциплін. Так, наприклад, шкільний курс англійської мови та методика його викладання можна побудувати згідно підручника “Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах” колективу авторів під керівництвом С.Ю. Ніколаєвої [153].

Звернення до модульної системи навчання при вивченні цього курсу зумовлюється низькою ефективністю традиційних форм взаємодії викладача та студентів під час навчального процесу, незадоволенням змістовною стороною курсу, який із-за своєї технологічності, з одного боку, погано сприймається через лекційний виклад, нецікавий слухачеві, а з іншого – є зручною моделлю для організації роботи з самостійного осмислення його основних змістовних аспектів.

Всього в даному курсі може бути виділено 12 модулів:

1. Загальні питання методики навчання іноземних мов.

2. Система навчання іноземної мові.

3. Лінгвопсихологічні основи навчання іноземних мов.

4. Навчання граматичного матеріалу.

5. Навчання лексичному матеріалу.

6. Навчання фонетичного матеріалу.

7. Навчання аудіювання.

8. Навчання говоріння.

9. Навчання читання.

10. Навчання письма.

11. Організація та забезпечення процесу навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах.

12. Методи навчання іноземних мов.

Кожний модуль - це закінчений за змістом блок, який має визначену структуру: інформаційний, допоміжний та тестовий мікромодулі. Сукупність блоків розкривала зміст курсу методики викладання іноземних мов в цілому й дозволяла досягти інтегрованої мети навчання. Приклад навчального модуля наведений у Додатку 7.

Запропонований комплекс модульного навчання дозволяє студентам самостійно досягти необхідного рівня при засвоєнні навчального матеріалу з врахуванням рівня знань, вмінь та особистісних якостей кожного. Даний комплекс забезпечує умови для активної пізнавальної та самостійної діяльності студентів і базується на особистісно-діяльнісному підході до процесу навчання.

Для забезпечення зворотного зв`язку в процесі корегування знань, вмінь та навиків проводиться етап контролю. Він складається з індивідуальних та колективних завдань, багаторівневих тестів і заохочень. Метою контролю знань є формування у студентів здатності до трансформації знань в уміння й навики, розвиток уміння засвоювати і систематизувати великий обсяг інформації. Контроль пропонується здійснювати в декілька етапів. Він складається зі стартового рейтингу (СР) (застосовувався при оцінюванні знань з граматики, фонетики, лексики, отриманих у школі чи на попередньому етапі навчання в вузі; під час вивчення теоретичних дисциплін стартовий контроль не здійснюється, так як матеріал є для студентів зовсім новим); поточного рейтингу (ПоР); рубіжного рейтингу (РР) (контроль проводиться після вивчення кожного модуля) і підсумкового рейтингу (ПР) (на практичних заняттях з мови він здійснюється наприкінці кожного семестру; під час вивчення теоретичних дисциплін професійно-орієнтованого циклу – наприкінці повного курсу навчання з цієї дисципліни).

Необхідно зазначити, що для визначення стартового рейтингу в перший тиждень кожного семестру проводиться тестування, яке дозволяє визначити рівень знань, сформованість навиків і вмінь на означений момент. За його підсумками студенти можуть набрати від 0 до 5 балів, які вносяться до рейтинг-листа.

Поточний рейтинг являє собою результат проведення разового контролю (вивчений діалог, вірш, написаний твір, переказ, контрольне читання тексту та інше). Студент може набрати від 0 до 5 балів.

В основу розробки рубіжного контролю закладено два основних принципи технології модульного навчання – модульності та структуризації. Кожний модуль призначений для досягнення конкретних дидактичних цілей навчання. Так, наприклад, під час вивчення практичної граматики такими модулями можуть бути теми “Іменник”, “Артикль”, “Часи групи Indefinite” тощо. На заняттях з практики усного і писемного мовлення модулями стають теми, яки вивчаються, такі, наприклад, як “Освіта в США”, “Робочий день студента”, “Подорожі” тощо. На заняттях з практичної фонетики модулі представлені у вигляді таких тем: “Інтонація запитань”, “Читання голосних у різних типах складів”, “Артикуляція приголосних” тощо.

Студенти самі роблять вибір складності запропонованих тестових завдань: нормальний (0 – 0,35 балів), підвищеної складності (0 – 0,6 балів), найвищої складності (0 – 1 бал). Підсумковий рейтинг (ПР) складався з СР (стартового рейтингу) + ПоР (поточного рейтингу) + РР (рубіжного рейтингу) + КА, де КА – це коефіцієнт активності. Це – додаткові бали за:

· активність на заняттях - 10 балів;

· участь у науково –дослідній роботі – до 10 балів;

· виступи в наукових гуртках і на конференціях – до 15 балів;

· участь і перемога у внутрівузівській олімпіаді з дисципліни – до 25 балів;

· участь і перемога в республіканських олімпіадах з дисципліни – до 50 балів.

Студенти, які набирають мінімум балів, встановлених для означеного предмету та семестру, допускаються до складання заліку чи іспиту (таблиця 6.1 на стор.100).

Як видно з таблиці, студент може за семестр набрати максимум 60 балів, якщо формою контролю є екзамен і 100 балів, якщо формою контролю є залік чи в тому випадку, коли наприкінці семестру програмою не передбачалося ніякого виду контролю.

Таблиця 6.1

Максимальна кількість балів, яку може одержати студент за роботу впродовж семестру і в період сесії

Наведемо приклад застосування (підрахунку) рейтингової оцінки студентів за семестр з однієї з дисциплін (Таблиця 6.2 на стор.99).

Як видно з таблиці, студент протягом семестру може набирати бали на заняттях під час опитування, за контрольні роботи, за виконання домашніх завдань, підготовлений реферат тощо. У тому випадку, коли студент не набирає 40 балів за семестр, він не допускається до складання заліків та екзаменів.

Таблиця 6.2

Приклад застосування (підрахунку) рейтингової оцінки

Наприкінці кожної сесії бали, які набрали студенти, підсумовуються, і на дошку вивішується рейтинг-лист академічної групи. Студенти мають можливість порівнювати свої результати з результатами товаришів, що стимулює їх до навчання, до покращання своїх навчальних показників. Окрім цього, на кожного студента заводиться рейтинг-лист, до якого вноситься його особистий рейтинг за кожен семестр як з окремих предметів, так і загально академічний. У таблиці 6.3 (стор.100) представлено зразок рейтинг-листа студента III курсу з практичної граматики.

Необхідно зазначити, що на початку кожного семестру викладач повідомляє студентам, які форми і види роботи протягом півріччя будуть здійснюватися, скількома балами оцінюватимуться. Їх кількість коливається в залежності від предмета й етапу навчання.

Таблиця 6.3

Рейтинг - лист

з практичної граматики

студента_III____курсу___346__групи ПІБ ____________________

Отже, використання рейтингової системи контролю знань дає змогу досягти рівномірної роботи студентів протягом усього семестру, оскільки основою оцінки є сумарний бал за роботу в півріччі, а не тільки за екзамен.

При цьому підвищується зацікавленості студентів у навчанні, бо рейтингова технологія включає елементи змагання (наприкінці кожного семестру складається рейтинг-лист академічної групи), творчості (можливість для кожного студента проявити себе з найкращої сторони), можливість рішення поставлених завдань з високим науковим і практичним значенням, заохочення за якість знань, диференціацію умов навчання. Все це сприяє формуванню професійної компетентності майбутніх учителів.

6.3. Використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки

Термін “Нові інформаційні технології навчання (НІТН)” з`явився порівняно недавно і ще не є концептуально сформованим. Однак аналіз досвіду використання комп`ютера в навчанні, що ми маємо, говорить про те, що НІТН – це перспективна педагогічна технологія, і володіти нею повинен кожен шкільний учитель. Ось чому так важливо для формування професійної компетентності в майбутніх учителів на підготовчому етапі в педагогічному ВЗО познайомити студентів із змістом даної технології й продемонструвати її в дії під час вивчення різних предметів, особливо профільних, які їм доведеться викладати вже через декілька років.

Слід зазначити, що дослідники бачать у нових інформаційних технологіях навчання і методологію, і технологію навчально-виховного процесу з використанням найновіших електронних засобів навчання і, в першу чергу, ЕОМ [89], і сукупність навчальних програм різних типів: від найпростіших, що забезпечують контроль знань, до навчальних систем, що базуються на штучному інтелекті [151], а також як галузь дидактики, що займається вивченням планомірно й свідомо організованого процесу навчання й засвоєння знань, в якому знаходять застосування засоби інформаційної освіти [278]. На думку І.В. Роберта, засоби інформаційної освіти – це засоби нових інформаційних технологій у сукупності з навчально-методичними, нормативно-технологічними й організаційно-інструктивними матеріалами, що забезпечують їх педагогічно доцільне використання [213].

Як показує сучасна педагогічна практика, НІТН спрямовані на рішення переважно таких чотирьох типів дидактичних завдань:

- комп`ютер використовується як допоміжний засіб для більш ефективного вирішення системи дидактичних завдань, що вже існує (при цьому, змістом об`єкту засвоєння в комп`ютерній навчальній програмі такого типу є довідкова інформація, інструкції, обчислювальні операції, демонстрація та інше;

- комп`ютер може бути засобом, на який покладається вирішення окремих дидактичних завдань при збереженні загальної структури, цілей і завдань безмашинного навчання (при цьому сам навчальний зміст не закладається в комп`ютер, він виконує функції контролера, тренажера тощо. Ця функція широко представлена в розгалужених діалогових системах, що моделюють діяльність учителя. Сьогодні найчастіше використовуються довідково-контролюючі програми);

- використання комп’ютера дозволяє ставити й вирішувати нові дидактичні завдання, що не можна вирішити традиційним шляхом (характерними є імітаційно-моделюючі програми);

- комп`ютер може бути використаний як засіб, моделюючий зміст об`єктів засвоєння шляхом його конструювання (при цьому реалізуються принципово нові стратегії навчання; прикладом цього напрямку розробок є так звані “комп`ютерні навчальні оточення” чи “мікросвіти”, що представляють моделі галузей знань, які засвоюються). (С. Пейперт, США; Б. Сенндов, НРБ та інші) [216].

Крім того, як наголошує в своїй роботі М.М. Фіцул, «використання комп`ютера в процесі навчання сприяє також підвищенню інтересу й загальної мотивації навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напрямку науково – технічного прогресу; активізації навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подання інформації,… індивідуалізації навчання – кожен працює в режимі, який його задовольняє; розширенню інформаційного і тестового “репертуарів”, доступу учнів до “банків інформації” [258; 146].

Одна з найбільш важливих особливостей комп`ютерних програм – їх висока інформаційна насиченість. Вони передають навчальну інформацію за короткий відрізок часу. Це відкриває великі можливості для їх застосування як засобу раціонального використання навчального часу, підвищення продуктивності роботи вчителя, сприяє формуванню в студентів навичок педагогічного менеджменту.

Використання НІТ в сучасному навчанні має цілий ряд переваг перед традиційними засобами навчання. Серед них:

- широкі можливості комп`ютера з обробки інформації;

- розширення можливості пред`явлення навчальної інформації (використання кольору, графіки, мультиплікації, звуку), створення реального оточення;

- посилення мотивації навчання (не тільки новизна роботи з комп`ютером, що часто сприяє підвищенню інтересу до навчання, але й можливість регулювати рівень складності завдань, які пропонуються);

- комп`ютер дозволяє повністю ліквідувати одну з найважливіших причин негативного ставлення до навчання – відсутність позитивних результатів (працюючи з комп`ютером, студент отримує можливість довести рішення будь-якої задачі до кінця, оскільки йому надається необхідна допомога);

- забезпечення активного включення в навчальний процес усіх учнів;

- гнучкість видів контролю за діяльністю студентів;

- комп`ютер сприяє формуванню педагогічної рефлексії; насамперед, він дозволяє наочно представити результати своєї діяльності.

Отже, застосування НІТ в сфері освіти, з одного боку, визначає “повзуче зникнення” трансляційного компоненту педагогічної діяльності (який виступає на сучасному етапі в ролі ведучого), з іншого – відкриває нові можливості в процесі формування пізнавальної активності учнів. Вчитель, який виступає сьогодні більшу частину навчального часу як “ретранслятор” соціального досвіду у визначеній предметній галузі, з часом повинен поступитися місцем педагогові, який володіє більшим обсягом знань в галузі психології, педагогіки, здатному ефективно залучати засоби НІТ для досягнення цілей навчання.

НІТ навчання ставить перед викладачами вищих закладів освіти такі педагогічні завдання:

- розвиток творчого потенціалу;

- розвиток здібностей до комунікативних дій;

- розвиток вмінь експериментально-дослідної діяльності;

- інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності та якості;

- реалізація соціального замовлення (підготовка користувача засобами нових інформаційних технологій);

- формування інформаційної культури студентів.

На наш погляд, формування інформаційної культури студентів є важливим моментом у формуванні професійної компетентності майбутніх учителів. На думку В.О. Ізвозчикова, інформаційна культура – це зведення правил поведінки в інформаційному комп`ютеризованому суспільстві, в людино-машинних системах, які вписуються в світову гуманістичну культуру людства [89].

Інформаційний рівень сучасної людини визначається його інформаційною культурою, а інформаційна культура особистості, як культура взагалі, відображає активну творчу діяльність людини і, відповідно, розвиток самої людини, як суб`єкту цієї діяльності. За своєю природою інформаційна культура передбачає не тільки певні знання, але й використання цих знань для чого-небудь, у зв`язку з чим-небудь і вдосконалення їх у процесі тієї чи іншої діяльності, в тому числі і пов`язаної з інформацією. Причому саме використання і вдосконалення знань важливе лише в творчості, реалізованій в будь-якій сфері життєдіяльності людини. А тому мотиви творчості, мотиви цієї діяльності людини є природною психологічною компонентою такої характеристики особистості, як її інформаційна культура.

Отже, під інформаційною культурою вчителів ми розуміємо сукупність алгоритмів педагогічної діяльності, пов`язаних з широким залученням до навчального процесу нових інформаційних і комунікативних технологій.

На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційну культуру вчителя слід розглядати як необхідну умову його професійної компетентності. При цьому слід зазначити, що ніякого прогресу в освіті, пов`язаного із залученням засобів нових інформаційних технологій, не відбудеться до тих пір, поки інформаційна культура майбутнього вчителя буде свого роду додатком до існуючої системи психолого-педагогічної і предметної підготовки. На нашу думку, формувати інформаційну культуру мають педагогічні ВЗО, в яких, крім вивчення студентами курсу “Технічні засоби навчання і обчислювальна техніка”, нові інформаційні технології повинні бути широко залученими і при вивченні інших навчальних предметів, зокрема, при вивченні іноземних мов.

Логіка нашої дослідно-експериментальної роботи вимагала уточнення змісту вищої педагогічної освіти з метою формування професійно-педагогічної компетентності студентів із врахуванням особливостей педагогічної діяльності, внаслідок широкого залучення НІТН. Ця обставина, так чи інакше, відзначається у багатьох педагогічних дослідженнях. Зокрема, в роботі Т.В. Добудька, стверджується, що вже сьогодні необхідно здійснювати відбір змісту і методів педагогічної підготовки вчителя з урахуванням особливостей педагогічної діяльності, які породжуються внаслідок залучення нових інформаційних технологій в освіті [69]. В свою чергу, це передбачає необхідність широкого залучення НІТН в процес підготовки вчителів як в рамках вивчення дисциплін загальнокультурного, психолого-педагогічного, так і предметного блоку дисциплін.

Розвиток системи безперервної освіти, зміна цілей загальної, обов`язкової освіти, перехід до особистісно-орієнтованої освітянської парадигми, зниження ролі освіти в формуванні менталітету підростаючого покоління, перехід на інші носії соціальної пам`яті визначають потенційні можливості широкого залучення НІТН як засобу педагогічної діяльності для ефективної організації переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки співробітництва (на основі можливої реалізації по-справжньому колективної навчально-пізнавальної діяльності учнів).

Разом з тим, очевидно, що ця можливість навряд чи буде реалізована, якщо підготовка вчителів залишиться орієнтованою на “ретрансляційний” компонент педагогічної діяльності. На нашу думку, “артист біля дошки” в шкільному класі у найближчий час поступиться місцем “сценаристу”, “режисеру” сумісної творчої діяльності учнів. Іншими словами, вже сьогодні педагогічний ВЗО повинен готувати, в першу чергу, вчителів, здатних обходитися без методів авторитарної педагогіки, педагогів-консультантів.

Зрозуміло також і те, що темпи розвитку означеної тенденції будуть визначатися, в першу чергу, специфікою навчального предмета. Ще зовсім недавно вважалось, що сфера використання комп`ютера обмежується математикою, програмуванням, фізикою, хімією. Що ж стосується дисциплін гуманітарного циклу, то тут він може використовуватися лише як електронний банк даних, а в практиці навчання - переважно як засіб наочності. Напевно, на початковому етапі так і було, але завдяки розширенню можливостей комп`ютера і з придбанням досвіду створення навчальних програм, сфера його використання значно поширилася.

Під час навчання іноземних мов вибір навчальних програм практично без обмежень – лексико-граматичні тести, тексти, діалоги, пісні, відеофільми іноземними мовами, можливість прослухати диктора і себе та багато інше; – все це, з одного боку, дозволяє вивчати іноземні мови більш ефективно, а з іншого – формує професійну компетентність в майбутніх учителів, розвиваючи в них необхідні професійно-значущі якості, рефлексію, вміння працювати самостійно, веде до самовдосконалення, розкриваючи їх творчий потенціал, поширюючи кругозір тощо.

Однак, слід зазначити, що будь-які технічні засоби навчання відіграють при навчанні іноземних мов важливу, але все ж таки допоміжну роль: вони розширюють дидактичні можливості викладача, але в ніякому разі не підмінюють його. Викладач завжди залишатиметься центральною ланкою системи навчання.

Під час застосування НІТ навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки для формування професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов слід використовувати елементи комп`ютерного навчання поряд з традиційними педагогічними технологіями.

Комп`ютерне навчання покикане сприяти формуванню соціального, полікультурного, аутопсихологічного, когнітивно-технологічного та персонального компонентів професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов. При цьому є можливість імітувати природне спілкування під час діалогу “людина-машина”, чому сприяють такі фактори:

· автентичність мовного матеріалу, використаного в діалозі як студентом, так і комп`ютером;

· можливість правильно “розуміти” повідомлення, які закладені у програму, і адекватно реагувати на них;

· ситуативне оформлення діалогу (створення умов, характерних для природної комунікативної ситуації);

· широке використання комп`ютерних формул мовного етикету, в тому числі фраз з визначеним емоційним забарвленням);

· персоніфікація комп`ютера через створення його ролі (рольова гра).

Під час використанням на заняттях з професійної науково-предметної підготовки комп`ютерного навчання студенти не пасивно сприймають інформацію, а активно взаємодіють з комп`ютером як джерелом інформації та генератором завдань. Вони отримують від комп`ютера завдання, спрямовані на формування мовної, мовленнєвої та соціокультурної компетенцій, що є складовими іншомовної комунікативної компетенції, виконують їх; тут же відбувається зворотний зв`язок у формі реакції на введене студентом повідомлення (у вигляді репліки, виставленого або невиставленого бала, оцінки), далі йде виправлення помилки, перехід до наступного завдання. Все це вимагає від студентів постійної активної діяльності, спрямованої не тільки на засвоєння матеріалу, але й на формування комунікативності, рефлексії, прагнення до самовдосконалення, сприяє вихованню пізнавальної активності студентів. Так, наприклад, після виконання граматичного тесту, студентам може бути запропоновано ще раз звернутися до теоретичного інформаційного довідника, який є у програмі, а після того, як вони перевірять свою роботу та виправлять усі, на їхню думку, помилки, вони можуть подивитися, які помилки знайшов комп`ютер. Така робота розвиває їх вміння самокорегування, самооцінки, змушує свідомо підходити до теоретичного осмислення мовних явищ; у них формуються навички застосування отриманих теоретичних знань на практиці У студентів також формується педагогічне мислення, спостережливість, воля. Адаптивність комп`ютерного навчання дає можливість враховувати індивідуальні особливості студентів, такі, як здатність концентрувати увагу, швидкість сприйняття, особливості мислення, пам`яті студента, його темперамент.

При вивченні студентами дисциплін з циклу професійної науково-предметної підготовки слід використовувати елементи різних засобів НІТ навчання, які представлені в таблиці 6.4.

Таблиця 6.4

Засоби НІТ навчання, які можна використовувати на заняттях з циклу професійної науково-предметної підготовки

З метою формування когнітивно-технологічного компоненту професійної компетентності майбутнього вчителя можна запропонувати модифіковані нами вправи, розроблені О. Демічовю й Ш. Кравцовою [65], а саме: діалог з комп`ютером, де вони повинні відреагувати і дати відповіді на запитання. Кожен студент групи отримує індивідуальне завдання, яке відповідає рівню його підготовки: студенти з низьким і середнім рівнем іншомовної комунікативної компетенції повинні побудувати діалог з машиною, скориставшись відповідями, які вони вибирають поміж запропонованих варіантів, в той час, як студенти з високим і достатнім рівнем ведуть діалог з довільно побудованими відповідями. Перевірка всіх можливих варіантів забезпечується програмою, щоб комп`ютер міг оцінити правильність відповіді.

Для формування вміння самооцінки студентам пропонується завдання з самоконтролю сформованості лексичних навичок. Студенти з високим і достатнім рівнем іншомовної комунікативної компетенції виконують вправи на заповнення пропусків: комп`ютер пропонує текст чи реченя з пропусками, які треба заповнити, використовуючи підказку у вигляді слів рідною мовою. Студенти переводять їх на іноземну мову і вживають у відповідній формі. Або комп`ютер пропонує співвіднести пари синонімів чи антонімів. Студенти з низьким і середнім рівнем іншомовної комунікативної компетенції можуть виконувати простіші завдання, в яких, наприклад, треба співвіднести два списки слів (рідною та іноземною мовами) і знайти еквівалентні пари цих слів або комп`ютер пропонує список слів іноземною мовою й перелік дефініцій до них, і студенти підбирають до кожного слова відповідну дефініцію. Подібні види роботи оптимізують процес пізнання, активізують розумову діяльність студентів.

Необхідно також формувати у студентів соціальний і полікультурний компоненти професійної компетентності майбутніх учителів. З цією метою на заняттях з практичного курсу іноземної мови пропонується використовувати мультимедійний підручник, який являє собою тематичний матеріал, об`єднаний в єдиний сюжет подорожжю містами США. Студенти знайомляться з визначними місцями цих міст, а потім виконують завдання творчого характеру. Так, наприклад, вони повинні підготувати інформацію про Сан-Франциско й від імені американського студента розповісти в листі своєму українському другові про своє рідне місто, ставлячи в кінці листа питання про його рідне місто. Студент, який “отримує” листа, відповідає на нього. Це завдання може виконуватися студентами з різними рівнями підготовки. Обсяг висловлювання не оговорюється, контролюється лише зміст та вміння студентів побачити національні особливості, визначити загальне, висловити словами своє планетарне мислення.

Студенти також можуть отримувати і диференційовані завдання. Ознайомившись з інформацією про визначні місця Вашингтона, студенти з низьким рівнем підготовки повинні розповісти про них, студенти середнього рівня, використовуючи відео з вимкненим звуком, “проводять екскурсію” по Вашингтону. Студенти з достатнім і високим рівнем отримують завдання під час рольової гри “Пресс-конференція” відповісти на запитання однокурсників “після повернення із США, де вони приймали участь у міжнародній студентській конференції “Ми – діти всієї планети”. Після проведення “Пресс-конференції” вся група обговорює, які саме питання ставилися, що цікавило студентів. Так, деяких студентів можуть хвилювати проблеми, пов’язані з національними відмінностями, з расовою та національною дискримінацією та шляхи їх вирішення. Для інших актуальними є питання, присвячені захисту навколишнього середовища, врятуванню флори та фауни, організації цієї роботи в США та в Україні. Як правило, не залишаються поза увагою й проблеми збереження миру і тісно пов’язані з ними питання міжнародного тероризму. Всі ці глобальні проблеми нікого не залишають байдужими і всі студенти можуть приймати участь в їх обговоренні, пропонувати свої шляхи вирішення.

Відтак, робота з використанням комп’ютерних програм країнознавчого характеру дає поштовх до інтерактивного навчання, в підсумку якого формуються соціальний та полікультурний компоненти професійної компетентні майбутніх увчителів іноземних мов. Студентам прищеплюється інтерес до культури інших країн, виховується повага до рідної країни та її досягнень, формується активна життєва позиція людини, якій належить жити в XXI столітті й вирішувати животворні питання сучасності з усіма досягненнями й недоліками розвинутої цивілізації.

Використаний у мультимедійному підручнику автентичний матеріал країнознавчого характеру має завдання сприяти розвиткові соціокультурної компетенцій студентів, стимулювати їхню зацікавленість у подальшому самостійному пошуку інформації, допомагати у підготовці “портфоліо” для практичних занять з країнознавства (З. Мур визначає метод “портфоліо” як сукупність матеріалів та інформації, використаної викладачем та тими, хто навчається, для моніторингу набуття знань про культуру країни, мова якої вивчається, вмінь пошуку та обробки матеріалу, а також ставлення до досягнення мети навчання в системно організованій формі [294]).

Слід зазначити, що одним із компонентів професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов є аутопсихологічний. Його формуванню сприятиме використання на заняттях з практичної граматики програми CD-ROM TOEFL (тести з англійської мови як іноземної), яка містять довідковий матеріал з граматики, що студенти використовують при необхідності повторення, тренувальні вправи, а також лексико-граматичні тести різних рівнів складності. Робота з цією програмою надає студентам можливості здійснювати самоконтроль, а також об`єктивно оцінювати рівень своїх знань. Це позитивно впливає на рівень їх педагогічної самосвідомості – студенти усвідомлюють необхідність глибоких і міцних знань для професії вчителя, а також свою здатність чи нездатність до самостійної роботи, до самоосвіти. Крім того, той факт, що тести більш високого рівня складності заохочуються вищими балами, мотивує прагнення студентів до самовдосконалення, що, в свою чергу, стимулює їхню мотивацію досягнення компетентності в педагогічній діяльності.

З метою формування персонального компоненту, а саме таких його показників як комунікативність і професійна мобільність, на заняттях з практичної фонетики можна використовувати інтерактивний мультимедійний курс розмовної англійської мови “New Dynamic English”, заснований на автентичному мовленні. Рівень завдань, який пропонується кожному студенту, відповідає рівню його знань на означенй момент. При використанні цього курсу спостерігається перехід студентів на більш високий рівень, причому контроль здійснюється як викладачем, так і самим студентом. З метою розвитку комунікативності й забезпечення високо мотивованої мовленнєвої практики на заняттях потрібно використовувати окремі аудіотексти й завдання до них. Можливість вибору рівня, який відповідав би підготовці студента, й бажання перейти на більш високий рівень складності визначає прагнення студентів до самовдосконалення, виховує наполегливість, старанність, здорову конкуренцію і багато інших необхідних майбутньому вчителеві якостей, які визначають його професійну компетентність.

Для формування соціокультурної компетенції на практичних заняттях і під час самостійної роботи з підготовки до семінарських занять з країнознавства студентам може бути запропонована робота з програмою “English Discoveries” (Основна мета – розширення кругозору студентів).Вони самостійно вивчають такі теми як “Наукові відкриття англійських вчених”, “Культура Англії”, “Спортивні досягнення англійських футболістів” та багато інших. Студент отримує індивідуальне завдання; при цьому враховуються інтереси кожного. Після роботи з програмою майбутні вчителі готують повідомлення зі своєї теми, коротко викладаючи основні, на їх думку, факти. Ця робота сприяє розвитку когнітивно-технологічного та полікультурного компонентів професійної компетентності студентів. Висока мотивованість запропонованого комплексу завдань сприяє кращому засвоєнню матеріалу, бажанню під час самостійної роботи розширювати свої знання, використовуючи різні джерела інформації, в тому числі й найсучасніші, а саме систему Інтернет.

Як відомо, в останній час великий інтерес вчених викликає такий новий напрямок комп`ютерного навчання, як мережеве навчання. Сюди відноситься як робота в системі Інтернет, World Wide Web (WWW), так і використання електронної пошти. У третьому тисячолітті Інтернет стає ефективним засобом навчання. Однією з причин цього є те, що він дозволяє контактувати з великою кількістю людей, чиї інтереси співпадають, і таким чином надається реальна можливість обміну думками, проведення дискусій, розширення кругозору й знань. Завдяки спілкуванню формуються позитивні особистісні якості, вміння творчо мислити, виховується культура спілкування зокрема, та загальна культура в цілому.

Важливою особливістю Інтернету як засобу навчання є й те, що через нього стають доступними світові ресурси освіти. В мережі можна знайти будь-яку інформацію, яка цікавить. Тому робота в мережі є також частиною самоосвіти.

Цифрові бібліотеки, якими можуть користуватися студенти завдяки системі Інтернет, пропонують унікальний безмежний ресурс отримання інформації з будь-якого питання. Можна припустити, що вони є більш привабливими для студентів завдяки таким своїм особливостям:

- інформація актуальна (студенти можуть отримати саму сучасну інформацію відносно питань, які вони досліджують);

- інформація з первинних ресурсів (у багатьох випадках студенти користуються тими ж даними й інформаційними джерелами, що і вчені);

- інформація різнобічна (забезпечує широту й глибину у багатьох підпорядкованих галузях; у звичайних бібліотеках набір матеріалу з потрібного предмета обмежений; цифрові бібліотеки можуть розширювати діапазон необмежено, надаючи доступ до безпрецедентної широти інформаційних джерел);

- ресурси представлені в різних форматах (зокрема, інформація доступна в цифровій формі для легкої маніпуляції й використання);

- інформація доступна в будь-який час.

З метою формування професійної компетентності студенти отримують різноманітні завдання, пов`язані з роботою в системі Інтернет. Так, наприклад, вони можуть отримати завдання знайти інформацію про те, які сучасні педагогічні технології використовуються в школах Англії, Америки, Канади, Німеччини. Студенти з низьким рівнем можуть представити групі знайдену інформацію у формі повідомлення; студенти із середнім рівнем дають характеристику обраній педагогічній технології з точки зору ефективності її застосування в умовах української школи; студенти з достатнім і високим рівнем мають показати, як можна застосовувати ту чи іншу педагогічну технологію на практиці.

Студенти також можуть підготовити інформацію про сучасні методики атестації вчителів, розроблені в західноєвропейських країнах. Для цього вони також повинні звернутися до системи Інтернет. Зібрана інформація обговорюється всією групою під час проведення “Круглого столу”, присвяченого проблемі професійної компетентності вчителів на Заході. Студенти обмінюються інформацією, доповнюючи один одного, порівнюють підхід до підготовки вчителя в Україні та за кордоном. У дискусії формується їх комунікативність, поповнюється новими знаннями полікультурна компетенція. Так як дискусія має вестися англійською мовою, це впливає і на вдосконалення мовеннєвої компетенції.

Для розвитку емоційної гнучкості майбутніх вчителів можна використовувати кооперативний метод навчання “Джигсо”, розроблений в американському університеті Джона Хопкінса й модифікований нами згідно з завданнями формування професійної компетентності в майбутніх вчителів. При цьому переслідувалися дві мети:

· більш ефективно провести стадію усвідомлення означеної технології майбутніми вчителями;

· стимулювати студентів використовувати методи кооперативної технології в навчальному процесі.

При цій технології всі студенти групи розподіляються на групи. Кожен учасник стає експертом з визначеної частини матеріалу, який вивчається самостійно, причому, він отримує інформацію не тільки з книжок, але й завдяки перегляданню відеокасет, роботі з наочним матеріалом, з комп`ютером. Експерти спочатку засвоюють який-небудь аспект теми самостійно, а потім навчають інших членів своєї групи тому, про що дізналися самі, попередньо систематизуючи зібраний матеріал й представляючи його учасникам своєї групи, спонукаючи всіх працювати разом, кооперативно.

Так, наприклад, при вивченні країнознавства студентам можна дати завдання ознайомитись з матеріалом по одному зі штатів США. Кожна група (у її складі по 5 студентів) обирає штат для вивчення. Цю тему можна легко організувати так, щоб кожен член групи сконцентрувався на однієї з її частин, а саме: фізична географія штату, його історія, управління, економіка й соціальне життя. Треба прагнути, щоб студенти залучали різні способи вивчення своїх підтем. Для деяких більш підходить робота з наочним матеріалом та підручником, для інших – інформація з різноманітних друкованих джерел, для третіх – робота з комп`ютерними програмами та Інтернет тощо. Мета кожного – стати експертом зі свого конкретного питання, тобто дізнатися як можна більше й підготуватися до доповіді, яку він має зробити, коли повертається в свою групу з ціллю навчити інших члені. Кожен студент відповідає перед усіма членами групи за вивчення своєї теми.

Експерти можуть використовувати різноманітні методи презентації матеріалу: читати підготовлені доповіді, демонструвати матеріал на комп`ютері, ілюструвати свою доповідь фотографіями, малюнками, таблицями тощо. Робота повинна бути організована таким чином, що кожен член групи відповідав за знання всіх. Тому студенти працюють сумісно, кооперативно, допомагаючи однин одному вивчити увесь матеріал так, щоб добре написати перевірочну роботу, до якої увійшли всі питання теми. Це підвищує їх відповідальність.

Після того, як група закінчує взаємонавчання, всі пишуть перевірочну роботу. Під час її виконання вже не дозволяється допомагати однин одному. При оцінюванні встановлювалася “базова оцінка” (мінімальна кількість балів) для кожного члена групи. “Бали досягнень” показують, наскільки студент перевищив “базову оцінку”. Кількість балів, які отримала група, підраховуються шляхом складання “балів досягнень”, отриманих кожним членом групи. Основним засобом гласної реєстрації успішності є інформаційний бюлетень, що демонструє виставлені бали кожної групи й де вказується, яке місце посіла група. Відзначаються також й видатні досягнення окремих студентів, тому що позитивна оцінка конкретного студента дозволяє підвищити його самооцінку (таблиця 6.5).

Таблиця 6.5

Інформаційний бюлетень

Кооперативне навчання покликане стимулювати формування професійної компетентності майбутніх учителів – на студентів покладається велика відповідальність за їхнє навчання, а також акцент робиться на самому процесі навчання. Студенти активно залучаються до нього і намагаються поділитися знаннями з іншими. Крім цього, всі студенти – й низького, й високого рівня отримують стимул бути в однаковій мірі відповідальними за результати, навіть якщо глибина і якість їх доповідей різниться. Кооперативне навчання також сприяє розвиткові комунікативності, гуманістичності, емпатії; педагогічного й проблемного мислення, спонтанних емоційних проявів, позитивного ставлення до себе, прийняттю й розумінню індивідуальних відмінностей. Використання кооперативного методу навчання дозволяє не тільки усвідомити емоційний стан тих, хто навчається, але й навчити студентів співробітництву, а також вмінню отримувати задоволення від навчання.

З метою формування полікультурної компетенції під час підготовки до семінарських занять з літератури студенти можуть отримати завдання: працюючи в системі Інтернет, підготувати питання з сучасної англійської й американської літератури. Так, наприклад, можна запропонувати знайти матеріал з так званої “Жіночої літератури (Women Literature) ХХ століття”. Студенти відкривають для себе нового автора, знайомляться з біографією письменниці, з жанром, в якому вона працює. Вони мають підготувати уривок із твору, знайти автентичний матеріал, який містить критичний аналіз твору, висловити свою думку щодо прочитаного. Представлений студентами матеріал повинен відрізнятися оригінальністю. Якщо викладені в автентичному критичному матеріалі думки не співпадають з думкою студенту, це сприяє формуванню в нього вміння формулювати свою точку зору, відстоювати переконання, знаходити значущі аргументи під час дискусії.

Після того, як кожен студент представляє свою інформацію, група обговорює, чи вона є пізнавальною, чи правильно представлена слухачам, чи використовувалася наочність, чи зміг студент досягти того, щоб усім було цікаво, чи залучив він групу до колективного обговорення питання. Майбутні вчителі також розглядають представлений матеріал з точки зору його застосування в майбутній професійній діяльності, говорять про те, які педагогічні технології доцільно залучати при навчанні літературі. Ця робота сприятиме формуванню творчої індивідуальності кожного студента, розвитку критичного мислення й аналітичних умінь, інтересу до пізнання, формує мотивацію досягнення професійної компетентності.

Цій же меті сприятиме й використання електронної пошти. Перед студентами можна поставити завдання – знайти собі товариша з листування, студента педагогічного коледжу або університету, в якого англійська мова була б рідною. Таке спілкування дозволяє студентам більш детально ознайомитися з особливостями менталітету англійців та американців, з їх ставленням до рішення педагогічних проблем, з педагогічними технологіями, що застосовуються під час навчання, особливостями проходження ними педагогічної практики, дізнатися, як вони займаються самопідготовкою, як проводять вільний час тощо.

Також пропонується, залучати студентів до роботи у міжнародному студентському клубі. На засіданнях клубу вони змогли б зустрічатися зі студентами із США, Великобританії, Китаю, Німеччини, Ізраїлю. Молоді люди обговорювали б проблеми, які хвилюють сучасну молодь: збереження миру на землі, міжнародний тероризм, екологія, відродження національних традицій, сучасні тенденції освіти, майбутня професійна діяльність тощо. Члени клубу організовують прес-конференції, диспути, круглі столи, вечори, присвячені національним святам різних народів тощо.

Ми вважаємо, що вся ця робота сприятиме формуванню в майбутніх вчителів іноземних мов соціального, полікультурного, аутопсихологічного, когнітивно-технологічного та персонального компонентів професійної компетентності майбутніх вчителів.

Висновки

Проблема підготовки педагогічних кадрів нової генерації в контексті гуманізації і демократизації освіти в Україні постає сьогодні особливо гостро й пов’язана з тенденціями розвитку світового співтовариства. Це у повній мірі стосується питання підготовки вчителів іноземних мов. Поступове перетворення України в більш відкрите суспільство стало стимулювати широкий розвиток міжнародного співтовариства. Це, в свою чергу, вплинуло на соціальний статус іноземної мови як навчального предмета й поклало ще більшу відповідальність на професіональну компетентність учителя іноземних мов. Крім того, розповсюдження нових інформаційних технологій, серед яких важливе місце посідають комп’ютерні мережі, можливість виходу в Інтернет висувають особливі вимоги до підготовки вчителя іноземних мов, пов’язуючи його імідж з професіоналом інноваційного типу.

Незважаючи на значну увагу дослідників до питання професійної підготовки студентів педагогічних ВЗО, проблема формування професійної компетентності в майбутніх учителів все ще залишається не вирішеною. Тому, процес формування професійної компетентності в студентів факультетів іноземної філології педагогічних ВЗО є предметом посібника.

Ми вважаємо, що професійна компетентність учителя являє собою інтегральне утворення особистості, яке включає сукупність соціального, полікультурного, аутопсихологічного, когнітивно-технологічного та персонального компонентів, необхідних для успішного здійснення педагогічної діяльності з урахуванням специфіки предмета, що викладається. Специфіка компетентності вчителя іноземних мов полягає в наявності сформованої іншомовної комунікативної компетенції, яка входить до складу когнітивно-технологічного компоненту.

З метою формування професійної компетерності в майбутніх учителів іноземних мов нам хотілось би зробити такі рекомендації: по-перше, не тільки під час педагогічної практики і занять з психолого-педагогічних дисциплін, але й на уроках з професійної науково-предметної підготовки необхідно орієнтувати майбутніх учителів на самооцінку своєї педагогічної компетентності. Це викликане тим, що кожний вчитель має бачити власну діяльність не тільки “зсередини”, а як би “зі сторони”, зробити її предметом спеціального аналізу. Виконання завдання формування у студентів повної структури навчальної діяльності дозволяє їм повною мірою усвідомити себе у професійній ролі, оцінити свої можливості, достоїнства й недоліки власної діяльності, свідомо формувати свою професійну компетентність.

По-друге, впровадження модульно-рейтингової системи навчання у ВЗО допомагає диференціювати умови формування професійної компетентності в майбутніх учителів згідно з їх початковим рівнем, а також залежно від їхніх особистісно-психологічних особливостей.

По-третє, використання нових інформаційних технологій навчання на заняттях з дисциплін циклу професійної та практичної підготовки сприяє формуванню інформаційної культури майбутніх учителів іноземних мов, розвитку їхнього творчого потенціалу, комунікативних умінь, пізнавальної активності.

Ми вважаємо, що запропоновані форми роботи надають можливість на якісно новому рівні вирішувати проблему формування професійної компетентності в студентів педагогічних ВЗО, майбутніх учителів іноземних мов.

Глосарій

Готовність – цілісне стійке утворення, що мобілізує особистість на включення в діяльність.

Емоційна гнучкість – збереження працездатності при виникненні певного завдання в умовах емоціогенної ситуації.

Інформаційна культура вчителя – сукупність алгоритмів педагогічної діяльності, пов`язаних з широким залученням до навчального процесу нових інформаційних і комунікативних технологій.

Інтеркультурна компетенція – вміння взаємодіяти у визначеному ситуативному контексті засобами іноземної мови з орієнтацією своєї мовленнєвої поведінки на іноземного адресата із врахуванням соціокультурних особливостей країни, мова якої вивчається.

Комунікативна компетенція – знання, що забезпечують індивідові можливість здійснення функціонально спрямованого мовленнєвого спілкування, тобто того, що необхідно знати тим, хто говорить, для досягнення успіху в комунікації в середовищі іншомовної культури.

Країнознавча компетенція – це знання історії, географії, економіки, державного устрою, культури країни, мова якої вивчається.

Лінгвокраїнознавча компетенція – знання про основні особливості соціокультурного розвитку країни, мова якої вивчається, на сучасному етапі; і вміння підпорядковувати свою мовленнєву поведінку у відповідності з цими особливостями.

Метод “портфоліо” – сукупність матеріалів та інформації, використаної викладачем та тими, хто навчається, для моніторингу набуття знань про культуру країни, мова якої вивчається, вмінь пошуку та обробки матеріалу, а також ставлення до досягнення мети навчання в системно організованій формі.

Мовленнєва компетенція – здатність сприймати й породжувати іншомовні тексти згідно з поставленим чи виниклим комунікативним завданням, яке включає ситуацію спілкування й комунікативний намір.

Мовна (лінгвістична) компетенція – знання системи мови й правил її функціонування в іншомовній комунікації.

Модулі – це логічно побудовані самостійні розділи навчального матеріалу, які об`єднуються спільними ознаками; компактна, чітко структурована інформацію змістовного й операційного характеру, яка визначає роботу студента в процесі навчальної діяльності.

Мотивація досягнення компетентності – тип мотивації, пов’язаний з потребою людини досягти бажаного результату.

Навчальна компетенція (майбутніх вчителів іноземних мов)– це оволодіння технікою та стратегією вивчення іноземної мови, формування у студентів способів самостійного надбання знань і розвитку навиків та умінь в іноземній мові.

Педагогічна майстерність – це характеристика педагогічної діяльності високого рівня, де головною ознакою є бездоганне уміння навчати своїх учнів, сформувати в них позитивні риси особистості й характеру.

Планетарне мислення – це новий погляд на світ, його проблеми, можливі шляхи їх вирішення, боротьба за виживання людства, збереження навколишнього середовища, шлях до миру й благоденства, відмова від застарілих стереотипів і норм, від усіх видів егоїзму; це мислення, спрямоване на усвідомлення цілісного, взаємопов`язаного та взаємозумовленого світу.

Професійна компетентність учителя – це інтегральне утворення особистості, яке включає в себе сукупність соціальної, полікультурної, аутопсихологічної, операціонально-технологічної та персональної компетенцій, необхідних для успішного здійснення педагогічної діяльності з урахуванням специфіки предмета, що викладається.

Професійна мобільність – це вміння швидко знаходити правильне рішення в будь-якій педагогічній ситуації, адаптувати прийоми роботи на уроці відносно до наявних умов.

Професійно-значущі якості особистості – це суттєві психологічні характеристики, до яких певна професійна діяльність пред’являє підвищені вимоги.

Професіоналізм – набута під час навчальної та практичної діяльності здатність до компетентного виконання трудових функцій; рівень майстерності та вправності у певному виді занять, відповідний рівню складності виконуваних завдань.

Соціальна компетенція – це усвідомлення значущості педагогічної діяльності, розуміння суті соціальних проблем, які існують як в суспільстві, так і в світі.

Толерантність – терпляче ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.

Тренінг - це активний метод навчання в тренувальному режимі роботи, який позитивно впливає на розкриття й вдосконалення особистісного потенціалу майбутніх вчителів, на коректування засобів впливу та взаємодії вербального і невербального самовиявлення.

Список використаних джерел

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980. – 335 с.

2. Абульханова К.А. Психология и сознание личности (Проблемы методологии, теории и исследования реальной личности): Избранные психологические труды. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 1999. – 224 с.

3. Аветисян К.А. Экспрессивное поведение учителя. // Психологическая наука и образование. – 2000. – № 1. – С. 15 – 21.

4. Адольф В.А. Формирование профессиональной компетентности будущего учителя // Педагогика. – 1998. – № 1. – С. 72 – 75.

5. Азимов Э.Г., Щукин А.Н. Словарь методических терминов. – СПб: Златоуст, 1999. – 365 с.

6. Айзенк Г., Вильсон Г. Как измерить личность: Пер. с англ. – М.: Когито-Центр, 2000. – 284 с.

7. Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності // Всеукраїнська наукова конференція. – К.: Ін-т системних досліджень: КДПУ імені М.П.Драгоманова. – 1993. – 240 с.

8. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник для студентів, аспірантів та молодих викладачів вузів –К.: Либідь, 1998.– 558с.

9. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. – Львів: Світ, 1995.– 296 с.

10. Аникеева Н.П. Учителю о психологическом климате в коллективе – М.: Просвещение, 1983. – 96 с.

11. Анисимов О.С., Деркач А. Основы общей и управленческой акмеологии (Учебное пособие). – М. – Новгород, 1995. – 272 с.

12. Анталогия педагогической мысли Украинской ССР // Сост. Н.П.Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

13. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы: Учеб.- метод. пособие. – М.: Высш. школа, 1980. – 317 с.

14. Асмаковец Е.С. Развитие эмоциональной гибкости учителя посредством социально-психологического тренинга // Психологическая наука и образование. – 2000. – №1. – С. 11 – 14.

15. Ахмедзянова Л.М. Теоретические основы и практика развития педагогического призвания: Дис…д-ра пед. наук: 13.00.04. – К., 1996. – 456с.

16. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения. – М.: Педагогика, 1977. – 256 с.

17. Бабанский Ю.К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. – М.: Педагогика, 1989. – 560 с.

18. Багаева И.Д. Профессионализм педагогической деятельности и основы его формирования у будущего учителя: Автореф. дис…д-ра. пед. наук. 14.00.14.– Л., 1991. – 36 с.

19. Балл Г.О. Педагогічні аспекти гуманізації освіти: Книга для вчителя./ За ред. Г.О.Балла. – Київ – Рівне, 1996. – 128 с.

20. Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе непрерывного педагогического образования: Дис… д-ра пед. наук: 13.00.04. – К., 1997. – 471 с.

21. Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания. – Одесса: Астропринт, 1997. – 271 с.

22. Баркасі В.В. Педагогічний менеджмент як компонент моделі професійної компетентності майбутніх учителів іноземних мов.// Наукові праці. Науково-методичний журнал. – Вип. 1. – Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили. – 2001. – С.75 – 79.

23. Баркасі В.В. Полікультурна компетенція як компонент професійної компетентності майбутніх вчителів іноземних мов // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського /Зб. наук. пр./ Вип. 11 – 12. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. – 2002. – С.89 – 94.

24. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 416 с.

25. Баяновська М.Р., Трала П.М. Полікультурне виховання як складник загальнонаціональної системи виховання // Відродження. – 1998. – № 3. – С. 30 – 32.

26. Бердичевский А.Л. Концепция подготовки учителя иностранного языка // ИЯШ – 1990. – №4. – С. 94 – 100.

27. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986 //Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Издательство Дом «Бахрам-М», 2000. – С. 333 – 342.

28. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М.: Педагогика, 1989. – 192 с.

29. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: Науково - метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.

30. Бігіч О.Б. Формування у студентів методичної компетенції вчителя іноземної мови початкової школи // Іноземні мови. – 2002. – № 2. – С. 27 – 31.

31. Богданова І.М. Технології в освіті: теоретико-методологічний аспект: Монографія. – Одеса: ТЕС, 1999. – 146 с.

32. Богуш А.М. Міждисциплінарні зв’язки в підготовці студентів до навчання дітей другої мови (англійською мовою). – Зб.: Обучение английскому языку в 21 веке в Украине. – Одесса, 1996. – С. 21 – 22.

33. Богуш А.М Змістова характеристика видів мовленнєвої компетенції дошкільників // Наука і освіта. Науково-практичний журнал Південного Наукового центру АПН України №1 – 2, квітень 1998 С. 16 – 20.

34. Богуш А.М. Теоретичні й методологічні засади формування мовленнєвої компетенції дошкільника // Педагогіка і психологія.– 2000.– №1.– С. 5– 10.

35. Бодров В.А. Психология профессиональной пригодности. Учебное пособие для вузов. – М.: ПЕРСЭ, 2001. – 511 с.

36. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968. – 205 с.

37. Бойко А.М. Григогрій Ващенко: альтернатива поглядів і оцінок: Навчальний посібник. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1998. – 235 с.

38. Бойченко І.В Філософія історії: Підручник. – К.: Знання, 2000. –723 с.

39. Болсун С. Модель ідеального вчителя // Рідна школа. – 1999. – № 2. – С. 55 – 58.

40. .Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. Навч. посібник для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти. – К.: ВВП “Компас”, 1997. – 64 с.

41. Бондар В. Теорія і технологія управління процесом навчання в школі. – Київ: ФАДА, ЛТД, 2000. – 191 с.

42. Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика: Учебник для вузов – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 304 с.

43. Боришевський М.Й. Духовні цінності в становленні особистості-громадянина // Педагогіка і психологія. – №1 (14), 1997. Науково-теоретичний та інформаційний журнал АПН України. – С.144 – 150.

44. Браже Т.Г. Развитие творческого потенциала учителя // Сов. педагогика. – 1989. – № 8. – С. 89 – 94.

45. Брунер Дж. Психология познания. – М.: Прогресс, 1977. – 404 с.

46. Варданян Ю.В. Строение и развитие профессиональной компетентности специалиста с высшим образованием: (На материале подготовки педагога и психолога): Дис… д-ра пед. наук: 13.00.01. – М., 1998. – 353 с.

47. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Ред. газ. “Полтавський вісник”, 1994. – 191 с.

48. Введение в практическую социальную психологию // Под ред. Ю.М.Жукова, Л.А.Петровской, О.В.Соловьёвой.– М.: Смысл, 1996. – 214с.

49. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. – М.: Высш. шк., 1991. – 207 с.

50. Винарская С.С., Сердюков П.И. Применение ЭВМ для повышения эффективности обучения иностранным языкам. – К.: Вища школа, 1978. – 221 с.

51. Вишнякова Н.Ф. Креативная акмеология. Психология развития творческой личности взрослого человека. – Минск, 1998. – 239 с.

52. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 576 с.

53. Вульфов Б.З., Харькин В.Н. Педагогика рефлексии. Издание 2-е. – М.: Издательство Магистр, 1999. – 112 с.

54. Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети. // Шлях освіти. – 2001. – № 3. – С.13 – 16.

55. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI века. – М.: Изд-во УРАО, 1999. – 208 с.

56. .Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В.Давыдова. – М.: Педагогика, 1991. – 480 с.

57. Галанов А.С. Как пройти аттестацию. Советы психолога учителю. – М.: Изд-во Института Психотерапии, 2001. – 160 с.

58. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні. – К.: ІНТЕЛ. – 1995. – 168 с.

59. Гильмеева Р.Х. Формирование профессиональной компетентности учителя в системе последипломного образования: Дис… д-ра пед. наук: 13.00.01. – Казань, 1999. – 459 с.

60. Гласс Дж., Стєнли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии // Под ред. Ю.П.Адлера. – М.: Прогресс, 1976. – 496 с.

61. Гоноболин Ф.Н. О некоторых психических качествах личности учителя // Вопросы психологии. – 1975. – № 1. – С. 100 – 111.

62. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 375 с.

63. Горбатов Д.С. Практикум по психологическому исследованию: Учеб. пособие. – Самара: Издательский Дом “БАХРАХ – М”, 2000. – 248 с.

64. Гриценко В.И., Паньшин Б.Н. Информационная технология: вопросы развития и применения. – К.: Наукова думка, 1988. – 272 с.

65. Демичева О.В., Кравцова Н.И. Роль компьютеров в обучении иностранным языкам // Інноваційні підходи до викладання англійської мови. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 24 – 26.

66. Державна національна програма “Освіта” (Україна XXI ст.). – К.: МО України, 1994.

67. Дистервег А.О. О высшем принципе воспитания // Нар. образование. – 1998. – № 4. – С. 155 – 162.

68. Добудько А.В. Профессиональная компетентность учителя в информационном обществе: (структура, содержание, принципы формирования): Дис… канд. пед. наук: 13.00.01.– Самара, 2000. – 163 с.

69. Добудько Т.В. Формирование профессиональной компетентности учителя информатики. – Самара: Сам ГПУ, 1999. – 340 с.

70. Додаток № 1 до Наказу Міністерства освіти та науки України та Академії педагогічних наук України № 428/48 від 04.09.2000 р. / Інформаційний збірник Міністерства освіти України – № 19. – 2000. – С. 28 – 32.

71. Долгова Л.А., Захарова Л.П., Шилова Л.Н. Культурная модель профессионального развития учителя // Языковое образование в национально-культурном наследии России: исторические традиции, современность, взгляд в будущее. Тезисы докладов к конференции. – М.: АПК и ПРО, 2001. – С. 207 – 210.

72. Долженко О.В., Шатуновский В.Л. Современные методы и технологии обучения в техническом вузе. М.: Высшая школа, 1990. – 168 с.

73. Дубасенюк О.А. Концептуальні положення теорії професійної виховної діяльності педагога // Педагогіка і психологія. – № 4(5). 1994 – С. 90 – 97.

74. Думко Ф.К.Підготовка курсантів до професійно-педагогічної роботи з неблагополучними сім`ями: Автореф. дис. канд. пед. наук 13.00.04, Одеса. – 2000. – 20 с.

75. Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 175 с.

76. Емельянов Ю.Н., Кузьмин Е.С. Теоретические и методологические основы социально – психологического тренинга. – Л., 1985. –111 с.

77. Євтух М.Б. Сучасні тенденції професійної підготовки вчителя. // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі. Зб. наукових праць. – Рівне: Волинські обереги, 2002. – С. 170 – 175.

78. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растянников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. – М., 1990. – 187 с.

79. Журавлёв В.И. Стандарты в формировании и поддержании профессионализма педагогов // Проблемы обновления содержания общего образования – Ростов-на-Дону: РПИ, 1992. – 100 с.

80. Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 100 с.

81. Зазнюк С.С. Психологія мотивації: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 304 с.

82. Зайверт Л. Ваше время – в Ваших руках: (Советы руководителям, как эффективно использовать рабочее время): Пер. с нем. / Авт. предисл. В.М.Шепель. – М.: Экономика, 1991. – 232 с.

83. Захарова А.В. Генезис самооцінки: Дисс… д-ра. псих. наук. – М., 1989. – 350 с.

84. Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам. – М.: Просвещение, 1991. – 222 с.

85. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. Изд. второе, доп., испр. и перераб. – М.: Логос, 2000. – 384 с.

86. Иванова Е.М. Технология психологической оценки профессионала // Вопросы психологии. – 1991. – №4. – С. 35 – 42.

87. Иванюк А.А. Развитие творческой активности старшеклассников в сфере функционирования общественного мнения: Автореф. дис… канд. пед. наук. – Киев, 1992. – 26 с.

88. Игнатенко Н.А. Факторы формирования иноязычной социокультурной компетенции будущего учителя: Дис…канд. пед. наук: 13.00.01. – Воронеж, 2000. – 162 с.

89. Извозчиков В.А. Ионосферная эдукология. Новые информационные технологии обучения. – СПб, 1991. – 136 с.

90. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 512 с.

91. Исаев Е.И., Косарецкий С.Г., Слободчиков В.И. Становление и развитие профессионального сознания будущего педагога // Вопросы психологии. – 2000. – №3 – С. 57 – 66.

92. Кабардов М.К., Арцишевская Е.В. Типы языковых и коммуникативных способностей и компетенций // Вопросы психологии – 1996. – № 1. – С. 34 – 49.

93. Кадченко Л.П. Формирование готовности студентов педвуза к профессиональной деятельности средствами иностранного языка: Дис… канд. пед. наук. – Харьков, 1992. – 173 с.

94. Каймин В. Курс информатики: состояние, методика и перспективы // Информатика и образование. – 1990. – № 6. – С. 24 – 27.

95. Канаржевский Ю.А. Внутришкольный менеждмент – М., 1993 – 246 с.

96. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

97. Карпова Э.Э. Качество профессиональной деятельности учителя: Теория и практика. – Одесса: ОГПИ, 1993. – 123 с.

98. Кічук Н.В.Формування творчої особистості вчителя: Монографія. – К.: Вища шк., 1994. – 156 с.

99. Кларин М.В. Педагогическая технология. – М., 1989 – 312 с.

100. Климов Е.А.О феномене профессиональной относительности образа мира// Вестник Московского университета. – Сер.14. Психология. – 1995. – №1. – С. 8 – 18.

101. Кобзар Б.С. Аксіологічний аспект виховання.Наук.-метод. зб./ За заг. ред. О.В.Сухомлинської та ін. – К., 1997. – С. 53 – 55.

102. Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Педагогический словарь: Для студ. высш. и сред. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 176 с.

103. Козаков В.А. Самостоятельная работа студентов и её информационно-методическое обеспечение. – К.: Вища школа. – 1990. – 247 с.

104. Коллектив. Личность. Общение: словарь социально-психологических понятий (под ред. Е.С.Кузьминой и В.Е.Семёнова) – Л., Лениздат, 1988. – 144 с.

105. Коломінський Н.Л. Психологія педагогічного менеджменту: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1996. – 176 с.

106. Комарницька Т.М. Кваліфікаційна характеристика вчителя іноземної мови в контексті сучасних наукових, психолого-педагогічних теорій, методів та технологій навчання // Міжнародне співробітництво та університетська освіта: Матеріали міжнародної наукової конференції: Вид-во МФ НаУКМА, 2000. – С. 161 – 165.

107. Коменский Я.А. Избр. пед. соч. – М: Просвещение, 1955. – 368 с.

108. Кон И.С. Социология личности. – М.: Просвещение, 1967. – 234 с.

109. Кондрашова Л.В. Реформування педагогічної підготовки студентів.// Рідна школа. – 2000. – № 9. – С. 16.

110. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти. – 2000. – № 3. – С. 7 – 13.

111. Концепція педагогічної освіти// Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 1999. – № 8. – С. 9 – 25.

112. Корецкий В.М. Модель специалиста и профессионально-педагогическая деятельность // Теория и практика физической культуры. – 1973. – № 1. – С. 50 – 52.

113. Корнилов Ю.К. Психологические проблемы осмысления. – Ярославль. – ЯрГу. – 1979. – 80 с.

114. Краткий психологический словарь (под общ. ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского), М.: Политиздат, 1985. – 431 с.

115. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. – Л., 1990. – 158 с.

116. Ксензова Г.Ю. Перспективные школьные технологии: Учебно-методическое пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2001. – 224с.

117. Кузьмина Н.В. Исследование особенностей самооценки личности в условиях успеха и неудач: Автореф. дис… канд. псих. наук. – М, 1973. – 17с.

118. Кузьмина Н.В., Кухарев Н.В. Психологическая структура деятельности учителя. – Гомель, 1976. – 128 с.

119. Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения. – М.: Высшая школа, 1990 – 119с.

120. Куклин В.Ж., Наводнов В.Г. О сравнении педагогических технологий // Высш. образ. в России. – 1994. – № 1. – С. 165 – 172.

121. Культкин Ю.Н. Психология обучения взрослых. – М.: Просвещение, 1985. – 128 с.

122. Курлянд З.Н. Формирование и развитие профессиональной устойчивости учителя: Дис…д-ра. пед. наук: 13.00.01. – Одесса, 1992. – 353 с.

123. Курлянд З.Н. Сутність процесу виховання. / У кн.: Лекції з педагогіки: Навчальний посібник. – Одеса: Південноукраїнський держ. пед. ін-т ім. К.Д.Ушинського, 1999. –192 с.

124. Лазарев В.С. Управление образованием на пороге новой эпохи // Педагогика. – 1995. – № 5. – С. 12 – 14.

125. Лазаренко Г.В. Повышение уровня профессиональной компетентности учителя физической культуры на основе применения информационных средств обучения: Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.04. – Краснодар, 2000. – 24 с.

126. Ландшеер В. Концепция «минимальной компетентности» // Перспективы: вопросы образования. – 1988. – №1. – С. 27 – 34.

127. Левитан К.М. Основы педагогической деонтологии. – М.: Просвещение. – 1995. – 191 с.

128. Левитес Д.Г. Школа для профессионалов, или Семь уроков для тех, кто учит. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2001. – 256 с.

129. Левитов Н.Д. Психология труда. – М: Учпедгиз, 1963. – 340 с.

130. Леонтьев А.А. Речь и общение // ИЯШ. –1974. – № 6. – С. 3 – 12.

131. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. М.: Знание, 1979 – 48 с.

132. Лернер И.А. Педагогическое сознание – явление действительности и категория науки // Сов. педагогика. – 1985. – № 3. – С. 52 – 57.

133. Лещинский В.И., Кульневич С.В. Учимся управлять собой и детьми: Пед. практикум. – М.: Просвещение: Владос, 1995. – 240 с.

134. Ливингстоун К. Ролевые игры в обучении иностранным языкам. – М.: Высш. шк., 1988. – 127 с.

135. Линенко А.Ф. Теория и практика формирования готовности студентов педагогических вузов к профессиональной деятельности: Дисс… д-ра пед. наук: 13.00.04. – К., 1996 – 412 с.

136. Линенко А.Ф. Методологические основы формирования готовности будущих учителей к профессиональной деятельности / Міжнародне співробітництво та університетська освіта: Матеріали міжнародної наукової конференції. – Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2000. – С. 103 – 108.

137. Лисовский В.Г., Дмитриев А.В. Личность студента. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. – 183 с.

138. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций: Учеб. пособие для студентов пед. учебн. заведений и слушателей КПК и ФПК- 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 1999. – 523 с.

139. Лопатин В.В., Лопатин Л.Е. Малый толковый словарь русского языка. – М.: Рус. яз., 1990. – 704 с.

140. Маглин Е.К. Некоторые психологические вопросы воспитания студентов. – Минск: Вышэйшая школа, 1974. – 159 с.

141. Макаренко А.С. Педагогика индивидуального действия // Пед. соч.: В 8 т. – М.: Педагогика. – Т.4.

142. Макоєд Н.О. Формування у майбутніх інженерів умінь перекладу фахових текстів із застосуванням комп`ютерних технологій: Автореф. дис.…канд. пед. наук.: 13.00. 01. – Одеса, 2002. – 21 с.

143. Максимець С.М. Вплив емпатійності на соціально-психологічну адаптацію майбутніх учителів: Автореф. дис…канд. пед. наук: 19.00.07. – Одеса, 2000. – 20 с.

144. Маркова А.К. Психологический анализ профессиональной компетентности учителя // Сов. педагогика. – 1990. – № 8. – С. 82 – 88.

145. Маркова А.К.Психология труда учителя. М.:Просвещение, 1993.– 192с.

146. Маркова А.К. Психология профессионализма. – М., 1996. – 186 с.

147. Марковец Г.В., Марковец Е.Л. Профессионально ориентированная коррекция личности будущих педагогов и основные условия её эффективности / Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П`ятих Костюківських читань: В 3 т. – К.: Гнозис, 1998. – Т.III. – С. 434 – 441.

148. Марченко С.И. Дидактические условия формирования познавательной самостоятельности студентов пединститута: Автореф. дисс… канд. пед. наук. – Челябинск, 1987. – 22 с.

149. Марынкина Ю.А. Воспитание гражданской зрелости у учащихся старшего школьного возраста: Дисс… канд. пед. наук. – М., 1967. – 267 с.

150. Маслов В.И. Теория и методика организации непрерывного повышения квалификации руководителей школ: Учеб. пособие. – К.: МНО УССР, 1990. – 256 с.

151. Машбиц Е.И. Психолого-педагогические проблемы компьютеризации обучения. – М.: Просвещение. – 1983. – 192 с.

152. Метельский Г.И. Психологические особенности гностической деятельности учителя. – Л.: Лениздат. – 1973. – 342 с.

153. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 1999. – 320 с.

154. Мироненко Т.П. Формування громадянської зрілості в майбутніх учителів: Дис…канд. пед. наук. – Одеса, 2001. – 243 с.

155. Митина Л.М. Учитель как личность и профессионал. – М.: Дело, 1994. – 216 с.

156. Митина Л.М., Асмаковец Е.С. Эмоциональная гибкость учителя: психологическон содержание, диагностика, коррекция. – М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2001. – 192 с.

157. Мищенко А.И. Формирование профессиональной готовности учителя к реализации целостного педагогического процесса: Дисс… д-ра пед. наук. – М., 1992. – 387 с.

158. Мындыкану В.М. Педагогическая техника и мастерство учителя. – Кишинев: КГПИ, 1991. – 196 с.

159. Нагорная Г.А. Формирование у студентов педагогических вузов профессионального мышления: Дис...д-ра. пед. наук: 13.00.01. – К, 1995.– 441 с.

160. Назарова Т.С. Педагогические технологии: новый этап эволюции? // Педагогика. – 1997. – № 3. – С. 20 – 27.

161. Наказ Міністерства освіти та науки України та Академії педагогічних наук України № 428/48 від 04.09.2000 р. / Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – № 19. – 2000. – С. 28 – 32.

162. Нариси з історії педагогіки. Випуск 1: Упорядники: Р.І.Хмелюк, О.М.Яцій. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 1998. – 64 с.

163. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті (проект). – К.: Стилос, 2001. – 342 с.

164. Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – Кн.1: Общие основы психологии. – 688 с.

165. Немов Р.С. Практическая психология: Познай себя: Влияние на людей: Пособие для уч-ся. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. – 320 с.

166. Непрерывное педагогическое образование. Проблемы развития профессионализма / Под ред. Т.В.Новиковой. – М., 1994. – 32 с.

167. Ничкало Н.Г.Дослідження з проблем педагогіки і психології вищої школи.// Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспектива розвитку / Мат. Міжн. наук.-практ. конф. – К., 1996. – С.19 – 23.

168. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учеб. пособие для студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров / Е.С.Полат, М.Ю.Бухаркина, М.В.Моисеева и др. Под ред. Е.С.Полат. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 272 с.

169. Носков В.И., Цветкова Г.В., Мирошниченко О.В. К обоснованию профессионально-квалификационной характеристики психолога / Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П`ятих Костюківських читань: В 3 т. –К.: Гнозис, 1998. – Т.III. – С. 571 – 575.

170. Овчарова Р.В. Технологии образования практического психолога: Учебное пособие для студентов вузов и практических работников. – М.: ТЦ «Сфера», 2000. – 448 с.

171. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: Русский язык, 1984. – 798 с.

172. Околелов О.П. Современные технологии обучения в вузе: сущность, принципы проектирования, тенденции развития // Высш. образ. в России. – 1994. – №2. – С. 45 – 50.

173. О подходах к исследованию структуры профессионально- педагогической деятельности / Под ред. Н.В.Кузьминой. – Л.: ЛГУ, 1972. – 182 с.

174. Освітні технології: Навч.- метод. посіб./ О.М.Пехота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін.; За заг. ред. О.М.Пехоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с.

175. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – 4-те вид., стереотип. – К.: Либідь, 1999. – 632 с.

176. Остороверхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології. – Київ: Фірма “ІНКОС”, 2003. – 352 с.

177. Панчук В.В. Психолого-педагогічні фактори підвищення професіоналізму викладача вищої школи (на мат. викл. іноземної мови в технічному вузі): Дис…канд. пед. наук. –Луцьк, 1996. –200 с.

178. Пассов Е.И. Основы методики обучения иностранным языкам. – М.: Рус. язык, 1977. – 216 с.

179. Пассов Е.И. Коммуникативное иноязычное образование. Концепция развития индивидуальности в диалоге культур. – Липецк: ЛГПИ – РЦИО, 2000. – 204 с.

180. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов. – Вінниця: РВВ ВАТ “Вінницька обласна друкарня”, 2001. – 200с.

181. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник / Колектив авторів: Бартєнєва І.О.; Богданова І.М.; Бужина І.В. та ін. – Одеса: ДПУ імені К.Д. Ушинського, 2002. – 344 с.

182. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А.Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 349 с.

183. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. для студ. высш. и сред. учеб. заведений / С.А.Смирнов, И.Б.Котова, Е.Н.Шиянов и др.; Под ред. С.А.Смирнова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Издательский центр “Академия”, 1999. – 512 с.

184. Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. – 3-е изд. – М.: Школа-Пресса, 2000 – 512 с.

185. Пейперт С. Переворот в сознании: Дети, компьютеры и плодотворные идеи: Пер. англ. – М: Просвещение, 1989. – 186 с.

186. Пентилюк М.І. Лінгводидактичні засади навчання української мови як державної у школах з російською мовою викладання) / У кн.: Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск 32. – Частина 1. – Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. – С. 90 – 93.

187. Песталоцци И.Г. Избранные педагогические произведения. В 3 т. – М., 1965. – Т. 3. – 635 с.

188. Пехота О.М. Технологічний підхід в освіті з позицій педагогіки розвитку // Освітні технології у школі та вузі. – Миколаїв: МФ НаУКМА, 1999. – С. 20 – 25.

189. Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів: Навч. посібник/ Авт. кол.: В.К.Демиденко (керівник) та ін. – К.: ВМН, 1996 – 204 с.

190. Підласий І.П. Діагностика та експертиза педагогічних проектів. Навч. посібник. – К.: Україна, 1998. – 343 с.

191. Пищулин В.Г. Модель выпускника университета // Педагогика. – 2002. – № 9. – С. 22 – 27.

192. Платонов К.К. Обобщение характеристик как метод социально-психологического изучения личности. В кн.: Методы социально-психологических исследований. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. – С. 156 – 163.

193. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.

194. Попова В.Р. Развитие профессиональной компетентности студентов педагогического колледжа: Автор. дис… канд. пед. наук: 13.00.08. –Екатеринбург, 2001. – 23 с.

195. Попова Т.П. Формирование иноязычной коммуникативной компетенции студентов 1-го курса заочного отделения языкового вуза: (Англ. язык): Дис. канд. пед. наук: 13.00.01. – Н. Новгород, 1999. – 160 с.

196. Практикум з педагогіки: Навч. посібник / За заг. Ред. О.А.Дубасенюк та А.В.Аванченка. – К.: ІСДО, 1996. – 432 с.

197. Програма з англійської мови для університетів/ інститутів (чотирічний курс навчання): Проект / Колектив авт.: С.Ю. Ніколаєва, М.І.Соловей (керівник), Ю.В.Головач та ін.; Київ. держ. лінгв. ун-т та ін. – К.: Координ.- інформ. центр “Злагода”, 1999. – 186 с.

198. Професійна освіта: Словник: Навч. посіб. / Уклад. С.У. Гончаренко та ін.; За ред. Н.Г.Ничкало. – К.: Вища шк., 2000. – 380 с.

199. Профессиональная деятельность молодого учителя (соціально-педагогический аспект) / Под ред. С.Г.Вершловского, Л.С.Лесохиной.- М.: Педагогика, 1982 – 254 с.

200. Психологічний словник / За ред. В.І. Войтюка. – К.: Вища школа, 1982.– 346 с.

201. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч. посібник / Ред. рада: В.М.Доній (голова), Г.М.Несен (заст. голови), Л.В.Сохань, І.Г.Єрмаков (наук. ред.) та ін. – К., Вища школа, 1996. – 792 с.

202. Психологические особенности самосознания подростка / Под ред. М.Й.Боришевского. – К.: Вища школа, 1980. – 167 с.

203. Психология и педагогика. Учебное пособие / Под ред. К.А.Абульхановой и др. – М.: Совершенство, 1998. – 320 с.

204. Психология и педагогика. Учебное пособие / Под ред. А.А.Бодалева, В.И.Жукова, Л.Г.Лаптева и др. – М.: Изд-во Института психотерапии, 2002. – 585 с.

205. Психология личности: тесты, опросники, методики / Н.В.Киршова, Н.В.Рябчикова – М.: Геликом, 1995. – 236 с.

206. Психология самосознания. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом “БАХРАТ – М”, 2000. – 672 с.

207. Психолого-педагогический словарь для учителей и руководителей общеобразовательных учреждений – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 544 с.

208. Радул В.В. Соціальна зрілість молодого вчителя. – К.: Вища школа, 1997. – 269 с.

209. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. – М.: Просвещение, 1991. – 287 с.

210. Рахманов И.В. Очерки по методике обучения немецкому языку. – М.: Высшая школа, 1974. – 243 с.

211. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. – СПб.: Питер Ком., 1999. – 416 с.

212. Решетников П.Е. Нетрадиционная технологическая система подготовки учителей: Рождение мастера: Кн. для преподават. высш. и средн. пед. учеб заведений. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 304 с.

213. Роберт И.В. Современные информационные технологии в образовании: дидактические проблемы, перспективы использования. – М: Просвещение, 1994. – 137 с.

214. Романець В.А. Психологія творчості6 навч. посібник. 2 – ге видання доп. – К.: Либідь., 2001. – 288 с.

215. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М.: Педагогика, 1973.– 423 с.

216. Рубцов В.В. Логико-психологические основы использования компьютерных учебных средств в процессе обучения // Информатика и образование. – 1989. – №3. – С. 3 – 16.

217. Русова С. Вибрані педагогічні твори: У 2 кн. Кн.2 / За ред Є.І.Коваленко; Упоряд., прим. Є.І.Коваленко, І.М.Пінчук. – К.: Либідь, 1997. – 320 с.

218. Савельев А.Я. Технологии обучения и их роль в реформе высшего

образования // Высш. образ. в России. – 1994. – №2. – С. 29 – 37.

219. Саврасов В.П. Особенности развития профессионального самосознания

будущего учителя: Дис…канд. психол. наук. – Л., 1986. – 186 с.

220. Савченко О.Я. Удосконалення професійної підготовки майбутніх

учителів початкових класів // Поч. школа. – 2001. – №7. – С. 1 – 4.

221. Саранцев Г.И. Познавателдьная самостоятельность будущего учителя // Педагогика. – 1995. – №4. – С. 63 – 66.

222. Сафонова В.В. Культуроведение и социология в языковой педагогике. – Воронеж: Истоки, 1992. – 430 с.

223. Сафонова В.В. Изучение языков международного общения в контексте диалога культур и цивилизаций.– Воронеж: Истоки, 1996.– 68 с.

224. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М: Народное образование, 1998 – 256 с.

225. Селіверстов С.І. Формування у студентів комунікативних умінь як передумови їх професійної компетенції // Іноземні мови. – 1999. – № 2. – С. 56 – 58.

226. Семиченко В.А. Психология общения. – Киев: Магистр –Х, 1998. – 152 с.

227. Серафимов Л., Айнштейн В. К вопросу о принципах технологии // Высш. образ. в России. – 1995. – №2. – С. 36 – 45.

228. Симонов В.П. Педагогический менеджмент: 50 НОУ-ХАУ в управлении педагогическими системами: Учебное пособие. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Педагогическое общество России, 1999 – 430 с.

229. Симонова Н.М. Экспериментальной исследование структуры мотивации при усвоении иностранного языка в вузе: Дис… канд. псих. наук. – М., 1982. – 174 с.

230. Синенко В.Я. Профессионализм учителя // Педагогика. – 1999. – №5. – С. 45 – 51.

231. Синьов В.М., Пометун О.І., Кривуша В.І. Основи теорії виховання: Навч. посібник. –К.: КУВС, 2000. – 140 с.

232. Сисоєва С.О. Педагогічна творчість учителя: визначення, теоретична модель, функції підготовки // Педагогіка і психологія. – 1998. – №2. – С. 161 – 173.

233. Сисоєва С.О. Проблема формування особистості, здатної до творчої самореалізації // Наукові праці: Збірник. – Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2000. – Т. 7: Педагогіка. – С. 13 – 19.

234. Скок Г.Б. Как проанализировать собственную педагогическую деятельность: Учеб. пособие для преподавателей / Отв. ред. Ю.А.Кудрявцев.– М.: Педагогическое общество России, 2000. – 102 с.

235. Скребець В.О. Екологічна психологія: Навч. посібник. – К: МАУП, 1998. –144 с.

236. Сластенин В.А. Формирование личности учителя советской школы в процессе профессиональной подготовки. – М.: Просвещение, 1976. – 159 с.

237. Сластенин В.А. Преподавание педагогических дисциплин на технологической основе// Разработки и внедрение технологий обучения пед. дисциплин. – М.: Прометей, 1991. – С. 3 – 5.

238. Сластенин В.А., Подымова Л.С. Педагогика: инновационная деятельность. – М.: ИЧП “Изд-во Магистр”, 1997. – 224 с.

239. Словарь иностранных слов / Под ред.И.В.Лехина, С.М.Локшиной, Ф.Н.Петрова (гл. редактор) и Л.С.Шаумяна. – М.: Из-во Сов. энциклопедия, 1964. – 784 с.

240. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1998. – 800 с.

241. Словник іншомовних слів / Уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наукова думка, 2000. – 680 с.

242. Словник української мови. Т. 4. – К.: Наукова думка, 1973. – 840 с.

243. Словник української мови в 11 т. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 8. – 927 с.

244. Соломко Л.Р.Дидактичні умови забезпечення успішності навчання студентів молодших курсів в технічних закладах освіти: Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.04/ Одеса, 1999. – 19 с.

245. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М.А.Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 416 с.

246. Спірін Л.Ф. Формування професійно-педагогічних умінь учителя-вихователя / Педагогічна творчість і майстерність: Хрестоматія / Укл. Н.В.Гузій.. – К., ІЗМН, 2000. – С.107 – 111.

247. Спиркин А.Г.Сознание и самосознание. – М.: Политиздат, 1972. – 303 с.

248. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. –736 с.

249. Стрельников В.Ю. Розвиток професійної компетентності вчителів у

закладах післядипломної освіти:Дис… канд. пед. наук.– Київ, 1995.–223 с.

250. Сухомлинська О.В. Про стан теорії і практики виховання в освітньому

просторі України. // Шлях освіти. – 1998. – № 3. – С. 2 – 5.

251. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5 т. – К.: Рад. школа, 1976.

252. Талызина Н.Ф. Пути разработки профиля специалиста. – Саратов, 1987. – 173 с.

253. Третьяков П.И., Сенновский И.Б. Технология модульного обучения в школе: Практико-ориентированная монография / Под ред. П.И.Третьякова. – М.: Новая школа, 1997. – 352 с.

254. Трубіцина О.М. Підготовка майбутніх учителів до рефлексивного управління процесом навчання учнів іноземної мови: Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.04. – Одеса, 2002. – 21 с.

255. Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения. В 2 т. М.: Педагогика. – 1974 – Т. 1. – 583 с.

256. Філософія: Навч. посіб.- 2-е вид., перероб. і доп. / Л.В.Губернський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та ін.: За ред. І.Ф.Надольного. – К. Вікар, 2001. – 457 с.

257. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука. – Київ, гол. редакція Укр. Радянської енциклопедії, 1986. – 798 с.

258. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 544 с.

259. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. – 6-е изд. – М.: Политиздат, 1991. – 560 с.

260. Функциональная неграмотность и профессиональная некомпетентность как фактор риска современной цивилизации и роль непрерывного образования взрослых в их преодолении. Тезисы к семинару 25 – 29 июня 1990г. / Под ред. В.Г. Онушкина. – Л.: НИИНОВ, 1990. – С. 59 – 62.

261. Харламов И.Ф. О педагогическом мастерстве и новаторстве // Педагогика. – 1992. – №7. – С. 11 – 15.

262. Хмелюк Р.И. Формирование гражданской зрелости студенческой молодежи. –15/4835. – Киев; Одесса: Вища школа, 1978. –134 с.

263. Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов. – СПб: Питер, 2001. – 544 с.

264. Цетлин В.С. Какими профессиональными качествами должен обладать учитель иностранного языка? // ИЯВШ.– 1990.– № 3.– С. 28 – 29.

265. Цільова комплексна програма «Вчитель» / Інформаційний збірник Міністерства освіти України, 1997. – № 24. – К.: Педагогічна преса. – С. 11 – 25.

266. Цокур О.С. Педагогічний самоменеджмент як провідний чинник творчої самореалізації вчителя // Визначення чинників та умов, що впливають на підготовку вчителя національної школи; Методичні рекомендації / упорядники: І.М.Богданова, З.Н.Курлянд, М.Ф. Ломоно-сова, та ін. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 2000. – С. 22 – 27.

267. Чамата П.Р. К вопросу о генезисе самосознания личности // Чамата П.Р. Проблемы сознания. – М.: Наука, 1968. – С. 230 – 235.

268. Чебыкин А.Я. Эмоциональная регуляция учебно-познавательной деятельности. – Одесса, 1992. – 166 с.

269. Чернышев А.С. Практикум по решению конфликтных педагогических ситуаций. – М.: Российское педагогическое агентство, 1998. – 188 с.

270. Чернишова Р., Андрюханова В. Мета сучасної школи – компетентність// Директор школи. – 2001. – № 8. – С. 91 – 97.

271. Чумакова М.П. Педагогические основы процесса воспитания гражданской зрелости старшеклассников: Автореф… канд. пед. наук. – М., 1980. – 16 с.

272. Шадриков В.Д. Деятельность и способность. – М: Логос, 1994. – 320 с.

273. Шевчук Л.І. Розвиток професійної компетентності викладачів спеціальних дисциплін закладів профтехосвіти у системі післядипломної освіти: Автореф. дис… пед. наук: 13.00.04.– К, 2001. – 22 с.

274. Щедровицкий Г.П. Философия. Наука.Методология. М., 1997.– 368с.

275. Щерба Л.В. Языковая система и речевая деятельность. – Л., Наука, 1974. – 427 с.

276. Щербаков А.И. Совершенствование системы психологического образования// Вопросы психологии. – 1981. – №5. – С. 13 –18.

277. Шиян О.М. Аутопедагогическая компетентность учителя // Педагогика.–1999. – №1. – С. 63 – 68.

278. Шолохович В.Ф. Информационные технологии обучения // Информатика и образование. – 1998. – №2. – С. 5 – 13.

279. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998 – 874 с.

280. Якунин В.А. Педагогическая психология:Учеб. пособие / Европ. ин-т экспертов. – СПб.: Изд-во «Полиус», 1998. – 639 с.

281. Activities achievements. The Council of Europe, 1998. – 79 p.

282. Anforderungsprofil fur DaF / DaZ – Lehrer und Lehrerinnen // Arbeitskreis DaF, Runbreif, 1996 / 30. – Р. 31 – 36.

283. Arends, Richard S Classroom instructions and management / Ricard I. Arends., 1997. – 307 p.

284. Atkinson D., Mc.Clelland D. The Projective expression of needs // Journal of Experimental Psychology. – 1984. - № 33. – Р. 35 – 41.

285. Britell J.K. Competency and Excellence // Munimum Competency Achievement Testing/ Taeger R.M.& Tittle C.K. (eds.) – Berekley, 1980. – Р.23 – 29.

286. Classroom Discussion and Management., The Mac Crown-Hill Companies, Richard S. Arends, Massachusetts, 1999. – 307 p.

287. Crowl T.K., Kaminsky S., Podell D.M. Educational Psychology. Windows on Teaching. – Brown & Bench mark publishers, 1997. – 416 p.

288. Dunkin M.J., Biddle B.J. The study of teaching. – New York: Holt, Rinehart & Winston, 1974. – 368 p.

289. Hall A., Baumgartner P. What is Multimedia? Klagenfurt // Language Learning with Computers. – 1991. – 278 p.

290. Kwasnica R. Wprowadzenie do myslenia o wspomaganium nauczycieli w rozwoju./ w: / Studia Pedagogiczne,LXS. “Z zagadnien pedeutologii i ksztalcenia nauczycieli” / pod. Red. H.Kwiatkowskiej i T.Lewowickiego.- Warszawa, PAN, 1995. – s. 9 – 43 .

291. Learning to Teach. Third Edition. Richard S.Arends. McGrow-Hill INC., 1994. – 549 p.

292. Mc Clelland Human Motivation. – New York, 1985. – 356 p.

293. Modern Language Learning, Teaching, Assessment // A Common European Framework of Reference / Council of Europe, Education Committee. – 1998. –Strasbourg. –224 p.

294. Moore Z. The Portfolio and Testing Culture // Heusinkveld P. (ed.) Pathways to Culture: Readings on Teaching Culture in the Foreign Language Class – Yarmouth: Intercultural Press. Inc., 1997. – p.617 – 644.

295. Murray H., Gillese E., Lennon M., Mercer P., Robinson M. Ethical Principles in University Teaching. – Society for Teaching and Learning in Higher Education, 1996. – 386 p.

296. Oschepkova T., Prolygina M., Starkova D. Techniques in Teaching – Training Context // Языковое образование в национально-культурном наследии России: исторические традиции, современность, взгляд в будущее. Тезисы докладов к конференции. – М.: АПК и ПРО, 2001. – с.199 – 201 .

297. Oxford Advanced Learner`s Dictionary of Current English A.S.Hornby with A.P.Cowie, A.C.Gimson. – Oxford University Press, 1980, 1037 p.

298. White R., Martin M., Stimpson M., Hodge R. Management in English Language Teaching. – Cambridge University Press, 1995. – 348 p.

Экономическая система

Теоретичні основи теплотехніки

Шпоры по Госам МСХА

Шпаргалки по геометрии, алгебре, педагогике, методике математики (ИГПИ)

Дидаскология

Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП "Зовнішність людини" в німецькій і українській мовах

Ответы на госудаственные экзамены по психологии ЮУрГУ

Психология как научная дисциплина

Клиническая психология

Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків

Формування патріотичних почуттів молодших школярів у позаурочній діяльності

Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

ТЭЦ 589

Розвиток електричної мережі ВАТ "Львівобленерго"

Внутрифирменое планирование

Воспитание и обучение дошкольника. Подготовка к обучению грамоте и арифметике

Фонетика і фонологія

Административное право (шпаргалка)