Скачать .docx  

Курсовая работа: Виробничі потужності підприємства

З М І С Т

Вступ

Розділ 1. Теоретична частина

1.1 Одиниці виміру виробничої потужності

1.2. Факторні показники виробничої потужності підприємства

1.3. Фактори виробничої потужності другого рівня

1.4 Фактори виробничої потужності, що враховуються при проектуванні підприємства

1.5. Методика розрахунку виробничої потужності підприємства

1.6. Розрахунок прогресивної трудомісткості продукції

1.7. Розрахунок продуктивності технологічного устаткування

1.8. Методика розрахунку виробничої потужності окремих виробничих одиниць

1.9. Оптимізація виробничих потужностей підприємства

1.10.Виробничий фактор «капітал» як основне джерело підвищення ефективності виробництва

Розділ 2. Розрахункова частина

Висновок

Список використаної літератури


Вступ

Потенціал економічного розвитку держави визначається ефективністю функціонування виробництва.

Головними господарськими завданнями промислового підприємства є удосконалення асортиментної політики, швидке регування на зміну суспільних потреб на основі сучасної організації суспільного процесу, забеспечення необхідного рівня виробничої гнучкості. Досягнення фінансової стабільності . Реалізація практичних рішень у цих областях визначає стійку позицію підприємства в конкретному середовищі.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий обсяг випуску продукції (видобутку й переробку сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури асортименту та якості за умови найбільш повного використання виробничих площ, обладнання, прогресивної технології та організації виробництва.

Найважливішим параметром, що характеризує потенційні можливості основного виробництва промислового підприєм­ства, є його виробнича потужність.

Під виробничою потужністю підприємства розуміється максимально можливий випуск продукції або переробки си­ровини у встановленій номенклатурі й асортименті при по­вному використанні виробничих площ і устаткування.

Відбиваючи максимально можливі обсяги випуску продукції (переробки сировини), виробнича потужність характеризує потенційні можливості підприємства з досягнення основної об'єктивної мети його виробничо-господарської діяльності. Роз­рахунок виробничої потужності є вихідним пунктом оцінки виробничого потенціалу підприємства і ресурсного обґрунту­вання його виробничої програми.

Поряд з терміном «виробнича потужність» використовують термін «пропускна здатність». Обидва терміни визначають ви­робничу потужність, але стосовно різних об'єктів. Так, термін «пропускна здатність» застосовують для характеристики мак­симально можливого випуску продукції верстата, агрегату, гру­пи устаткування, потокової лінії. Стосовно ж структурної оди­ниці виробництва - дільниці, цеху, підприємства -використовують термін «виробнича потужність».


1.Теоретична частина

1.1.Одиниці виміру виробничої потужності

Вимірюється виробнича потужність у тих же одиницях, що й вироблена продукція (штуках, тоннах, метрах, декалітрах і т.д.). Наприклад, потужність цементного заводу визначається в тон­нах виготовленого цементу, автоскладального - у штуках, пив­заводу - у декалітрах. Виробнича потужність цукрового заво­ду, молочного комбінату визначається в тоннах сировини, що переробляється (цукрового буряка і молока відповідно). Крім натуральних, використовуються й умовно-натуральні показники: умовна банка (на консервних підприємствах), тон­на умовного палива (у видобувній промисловості) та ін. На ряді підприємств для виміру виробничої потужності використову­ються одночасно кілька натуральних показників. Наприклад, потужність трикотажної фабрики визначається як у тоннах, так і в квадратних метрах.

На підприємствах з багатономенклатурним виробництвом для розрахунку потужності використовуються вартісні показ­ники. Так, виробнича потужність верстатобудівного заводу може- бути розрахована як сума добутків потужності по кож­ному виду верстатної продукції в натуральному вимірі (штуках) на його оптову ціну. З цією метою використовуються, як пра­вило, порівнянні оптові ціни.

Виробнича потужність підприємства (цеху, дільниці) - ве­личина не постійна, а динамічна, що змінюється протягом усь­ого розрахункового (планового) року. Збільшення потужності відбувається за рахунок технічного переозброєння, розширен­ня і реконструкції підприємства (цеху, дільниці), зменшення -за рахунок вибуття потужності внаслідок старіння; збільшен­ня і зменшення потужності може бути пов'язане зі зміною но­менклатури й асортименту продукції, що випускається.

Таким чином, виробнича потужність є моментним показни­ком, внаслідок чого розраховують кілька її величин: взсідну, ви­хідну і середньорічну виробничу потужність.

Вхідна потужність (Мвх ) визначається виходячи з умов ви­робництва на початок розрахункового року. Вихідна по­тужність (Мвих ) - це потужність на кінець розрахункового року, що розраховується на основі вхідної потужності, вибуття і вве­дення потужності протягом року:

Мвих = Мвх + Мвв - Мвив ;

де Мвв , Мвив - потужність, що вводиться і виводиться, відповідно.

Середньорічна виробнича потужність (Мс ) - це по­тужність, яку має у своєму розпорядженні підприємство (цех, дільниця) у середньому протягом року з урахуванням її величини на початок року, а також приросту нових і ви­буття наявних потужностей. Вона розраховується шляхом підсумовування потужності на початок року і середньоріч­ної потужності, що вводиться, за винятком середньорічної виведеної потужності.

Мс = Мвх + Мвв* К1/12 - Мвив* К2/12 ,

де К1 - кількість місяців, починаючи з місяця, наступного за місяцем введення потужності, до закінчення року; К2 -кількість місяців, починаючи з місяця виведення потуж­ності до закінчення року;

середньорічна потужність, що вводиться - Мвв * К1/12 середньорічна виведена потужність - Мвив * К2/12

Більш точні результати розрахунку величини середньоріч­ної виробничої потужності підприємства (як і будь-якого моментного показника) можна одержати при використанні фор­мули середньої хронологічної:

Мс =Цм12 +...+М12 + -М;]:12,

де М1? М2 ,..., М12 , - величина виробничої потужності на по­чаток кожного відповідного місяця розрахункового року; М1 ~ величина виробничої потужності на початок пер­шого місяця року, що йде за розрахунковим

1.2.Факторні показники виробничої потужності підприємства

Виробнича потужність промислового підприємства зале­жить від цілого ряду факторів, що виказують прямий і непря­мий вплив на її величину (рис. 7.1).

До основних факторів, що безпосередньо визначають вироб­ничу потужність діючого підприємства і прямо враховуються при розрахунку її величини, традиційно відносяться:

♦ номенклатура й асортимент продукції, що випускається;

♦ кількість виробничого устаткування;

♦ одинична потужність (продуктивність) устаткування;

♦ трудомісткість одиниці продукції;

♦ розмір виробничих площ;

♦ режимний фонд часу роботи підрозділів основного вироб­
ництва;

♦ ефективний фонд часу роботи устаткування в підрозділах
основного виробництва;

Номенклатура й асортимент продукції визначають вели­чину виробничої потужності по трьох напрямках:

а) по-перше, номенклатура й асортимент продукції визначають об'єкти розрахунку виробничої потужності підприємства;

б) по-друге, широта номенклатури й асортименту продукції, що випускається, визначають рівень спеціалізації підприємства, характер впливу якої на величину виробничої поужності розглядається нижче;

в) розходження в питомій трудомісткості (машиномісткості) окремих видів продукції обумовлюють (за інших рівних умов) різну величину виробничої потужності для різних варіантів номенклатурного й асортиментного плану підприємства.

При розрахунку виробничої потужності включається все устаткування, закріплене за основними цехами підприємства (у т.ч. непрацююче внаслідок несправності, ремонту і модернізації), а також устаткування на складі, призначене до введення в основних цехах у розрахунковому році. Не приймається в розрахунок:

♦ резервне устаткування;

♦ устаткування дослідно-експериментальних дільниць;

♦ устаткування, яке використовується для навчання учнів.

Одинична потужність устаткування (верстатів, агрегатів)
визначається паспортними даними про їхню часову (змінну)
продуктивність. Потужність вузькоспеціалізованих агрегатів
виражається, як правило, у натуральних показниках продукції,
що випускається, чи переробки сировини

Групування факторів, що визначають виробничу потужність промислового підприемства

Фактори, що визначають величину виробничої потужності підприємства

Трудомісткість одиниці продукції

У машинобудуванні в експлуатації знаходиться величезний парк металообробних верстатів і машин, на яких виготовляєть­ся широка номенклатура деталей, вузлів, виробів. Тому одинич­на потужність зазначеного устаткування частіше визначається не в показниках готової продукції, а в умовно-натуральних показниках - деталекомплектах, деталепредставниках.

При розрахунку виробничої потужності застосовуються прогресивні норми трудомісткості продукції, окремих вузлів і деталей (деталекомплектів). При цьому враховується досягну-­ тий і планований відсоток виконання норм виробітку.

До виробничих площ, що враховується при розрахунку виробничої потужності, відносять площі, зайняті виробничим устаткуванням, верстатами, складальними стендами, транспортними засобами, запасами деталей і вузлів на робочих місцях, проходами між устаткуванням і робочими місцями (крім магістральних проїздів).

Розмір виробничих площ визначає кількісний склад парку технологічного устаткування в цехах основного виробництва, а також кількість робочих місць (кількість одночасно виготов-люваних виробів) у складальних цехах (дільницях) за умов стендового складання продукції.

Величина виробничої потужності знаходиться у прямій залежності від часу роботи підрозділів основного виробництва підприємства і виробничого устаткування. При розрахунку ви­робничої потужності для окремих виробничих підрозділів підприємства, груп устаткування й окремих верстатів (агрегатів) визначають фонди часу: календарний, режимний (номінальний) і ефективний (дійсний, корисний). Зазначені фонди часу об­числюються в днях і годинах.

Розглянуті вище фактори є факторними показниками або факторами виробничої потужності першого рівня, тому що вони безпосередньо (прямо) враховуються при визначенні її величини. В економічній літературі їх частіше ідентифікують з інформаційною базою розрахунку величини виробничої потуж­ності підприємства.

1.3.Фактори виробничої потужності підприємства другого рівня

До найважливіших факторів виробничої потужності друго­го рівня, що справляють непрямий вплив на величину вироб­ничої потужності підприємства і опосередковано враховують­ся при визначенні її величини, відносяться:

♦ спеціалізація і кооперування підприємства (виробництва);

♦ якість предметів праці;

♦ рівень організації праці;

♦ кваліфікація виробничого персоналу та ін.

Виробнича потужність багато в чому визначається рівнем спеціалізації і кооперування підприємства. Розвиток даних форм громадської організації виробництва є необхідною і най­важливішою передумовою механізації й автоматизації виробни­чих процесів, впровадження прогресивного високопродуктив­ного устаткування, поліпшення виробничої структури підприємства, підвищення уніфікації і стандартизації конст­рукцій виробів і т.ін. У кінцевому підсумку розвиток спеціалі­зації і кооперування виробництва обумовлює зниження пито­мої трудомісткості продукції і підвищення одиничної продуктивності технологічного устаткування, що за інших рівних умов забезпечує збільшення виробничої потужності підприємства (виробництва).

Якість предметів праці (сировини, матеріалів, напівфаб­рикатів)

впливає на часову продуктивність технологічного ус­таткування і трудомісткість одиниці продукції, а отже, і на величину виробничої потужності. Характер цього впливу полягає в наступному:

♦ процентний вміст корисної речовини (заліза в руді, сухих речовин у томатах, цукру в цукровому буряку, олії в зернах соняшника) визначає вихід продукту з одиниці перероблюваної сировини, тобто часову продуктивність устаткування в одиницях готової продукції;

♦ якість заготовок (наприклад, одержуваних по кооперації від заводу «Центроліт» виливків), що характеризується ступенем наближення їх геометричних параметрів до параметрів деталей, що виготовляються (що багато в чому залежить від рівня прогресивності застосовуваної технології), визначає машиномісткість металорізальних операцій і, відповідно, трудомісткість одиниці продукції.

Рівень організації праці впливає як на величину норм виробітку, так і на ступінь їх виконання виробничими робітни­ ками, що багато в чому визначає прогресивну трудомісткість одиниці продукції, а отже, і величину виробничої потужності.

Кваліфікаційний і культурно-освітній рівень виробничого персоналу багато в чому визначає можливості впровадження сучасних наукомістких технологій і, як наслідок, ступінь прогресивності застосовуваних технологічних процесів, а відповідно і одиничну продуктивність устаткування. Значний вплив рівень кваліфікації робітників справляє і на ступінь виконання норм виробітку, визначаючи прогресивну тру­ домісткість одиниці продукції.

1.4.Фактори виробничої потужності, що враховуються при проектуванні підприємств

Крім зазначених факторів, у ринковій економіці при обґрунту­ванні виробничої потужності проектованих підприємств (вироб­ництв) у процесі

бізнес-планування необхідно також враховувати:

♦ ємність і потенціал ринку збуту;

♦ прогнозний обсяг продажів продукції підприємства;

♦ обсяг беззбитковості виробництва (точку беззбитковості);

♦ необхідність збільшення виробництва в перспективі.

Ємність і потенціал ринку визначає максимально можли­вий обсяг продажів на цільовому ринку, і на цій основі - мак­симальну величину обсягу реалізації продукції проектованим підприємством (а також і його виробничу потужність) в умо­вах 100-процентного охоплення ним цільового ринку. Даний фактор варто враховувати при розрахунку виробничої потуж­ності підприємств-монополістів, а також при організації вироб­ництва нової ексклюзивної продукції.

Прогнозний обсяг продажів продукції підприємства визначає граничну величину виробничої потужності підприємства, що працює на конкурентному ринку. Цей обсяг є похідним від трьох факторних показників:

а) величини попиту на цільовому ринку;

б) рівня конкурентоспроможності продукції проектованого підприємства; в) потужності маркетингової програми підприємства.

Обсяг беззбитковості виробництва (точка беззбитковості) є основою визначення мінімально припустимої величи-­ ни виробничої потужності (ВПтіп ), що забезпечує прийнятний для підприємства рівень надійності його операційної діяльності. %Точка беззбитковості являє собою такий обсяг виробництва і реалізації продукції, за якого досягається рівність між виторгом від реалізації продукції і її повною собівартістю

ВР=С, чи Ц-V6 =ЗП + Зпер * V6,

де V6 - обсяг беззбитковості виробництва в натуральному вираженні; ЗП - річна сума постійних витрат підприємства; Ц - планова ціна одиниці продукції; Зпер - питома величина змінних витрат у розрахунку на одиницю про­дукції.

Звідси: V6 = ЗП / Ц - Зпер = ЗП /ПМД

де ПМД - величина питомого (на одиницю продукції) мар-жинального доходу, яка визначається як різниця між ціною товару і величиною питомих перемінних затрат.

При розрахунку обсягу беззбитковості слід дотримуватися найважливішого припущення (обмеження) - рівність обсягу реалізації продукції обсягу її виробництва (іншими словами, уся вироблена продукція має бути реалізована).

До досягнення точки беззбитковості операційна діяльність підприємства є збитковою, тому що повна собівартість про­дукції перевищує чистий виторг від її реалізації. У точці без­збитковості виробництва дохід від реалізації продукції покри­ває всі операційні витрати підприємства, і фінансовий результат від операційної діяльності підприємства дорівнює нулю (уже ліквідовані збитки, але прибутку ще немає). Після подолання точки беззбитковості перевищення доходу від реал­ізації продукції над її собівартістю обумовлює одержання при­бутку від операційної діяльності підприємства.

На основі точки беззбитковості розраховується мінімально допустимий обсяг виробництва, що забезпечує прийнятний рівень надійності операційної діяльності підприємства (Qmin ):

Qmin = V6 * Кн

де Кн - коефіцієнт надійності, значення якого відповідає мінімально допустимому рівню надійності операційної діяльності підприємства. Величина Кн визначається за шкалою надійності, у якій для кожного рівня надійності бізнесу (досить надійний, надійний, високонадійний та ін.) зазначено величину однойменного коефіцієнта (Кн ). Наприклад, для високонадійндго бізнесу (операційної діяльності підприємства): 6,0 < Кн < 8,0.

На основі Qmin визначається'мінімально допустима.вели­чина виробничої потужності підприємства (Qmin ) з урахуван­ням планованого рівня її використання:

ВПmin = Qmin / КПн

де КПп - планований рівень коефіцієнта використання ви­робничої потужності.

Необхідність збільшення виробництва в перспективі обу­мовлює необхідність створення резервних виробничих потуж­ностей з урахуванням прогнозних оцінок попиту на продукцію підприємства.

1.5.Методика розрахунку виробничої потужності підприємства (цеху, дільниці)

Промислове підприємство являє собою виробничу систему вищого рівня, до складу якої входять системи більш низького рівня: цехи, дільниці, лінії, групи устаткування. Існують два різних підходи до розрахунку виробничої потужності виробни­чої системи будь-якого рівня (підприємства, цеху, дільниці, лінії), застосування яких залежить від форми спеціалізації вхідних виробничих одиниць, що входять у дану систему.

Розрахунок потужності виробничої системи за предметною структурою

Перший підхід використовується при предметній побудові структури виробничої системи; його загальна (принципова) схема виглядає так:

Виробнича потужність виробничої системи

(підпиємства, цеху, дільниці)

і

і

Виробнича потужність

предметно спеціалізованої виробничої одиниці (цеху, дільниці, лінії) № 1

Виробнича потужність

предметно

спеціалізованої виробничої одиниці (цеху, дільниці, лінії) № 2

Виробнича потужність

предметно спеціалізованої виробничої одиниці (цеху, дільниці, лінії) № 3

Відповідно до даного підходу виробнича потужність си­стеми дорівнює сумі потужностей предметно спеціалізованих виробничих одиниць, що входять до неї. Зазначений підхід використовується на багатьох підприємствах харчової про­мисловості (консервних заводах, комбінатах харчових кон­центратів, масложиркомбінатах), на взуттєвих і швейних фабриках та.ін. Так, виробнича потужність консервного за­воду розраховується як сума потужностей предметно спец­іалізованих цехів

Схема розрахунку виробничої потужності консервного заводу та виробнича потужність цеху фруктових консервів

Виробнича потужність консервного заводу


Виробнича потужність цеху фруктових консервів



Вироич

цеху

Виробнича потужність сокового цеху

фруктових

п


Виробнича потужність иеху фруктових консервів дорівнює сумі потужностей вхідних у нього предметно спеціалізованих виробництв; виробництва компотів і варення; у свою чергу, потужність кожного виробництва визначається як сума потуж­ностей предметно спеціалізо- ваних потокових ліній.

Розрахунок потужності виробничої системи з технологічною структурою

Другий підхід до розрахунку виробничої потужності вико­ристовується за технологічноь побудови структури виробни­чої системи; його загальну (принципову) схему зображено на рис. 7.5. Відповідно до даного підходу виробнича потужність підприємства, цеху, дільницьі, технологічної лінії визначається потужністю провідної виробничої одиниці (цеху, дільницьі, лінії, групи устаткування, агрегату).

Так, виробнича потужність підприємства визначається за потужністю основного цеху, цеху - за потужністю основного (їй) дільниці (лінії), дільниці (лінії) - за потужністю основної групи устаткування, агрегату.

Найважливішою умовою коректного розрахунку виробничої потужності є правильний вибір основної виробничої одиниці.

Під провідним цехом розуміється цех основного виробницт­ва, у якому виконується найбільший обсяг робіт чи найваж­ливіші стадії виробничого процесу виготовлення продукції.

У машинобудуванні провідними зазвичай є механічні цехи, однак у залежності від конкретних виробничих умов у якості провідних можуть прийматися й інші цехи (наприклад, ливар­ний чи складальний). На підприємствах текстильної промисло­вості провідними є прядильні або ткацькі цехи (виробництва).


Загальна схема розрахунку виробничої потужності

виробничої системи за технологічної побудови її структури

(технологічної спеціалізації її елементів)


ВП технологічно спеціалізованої виробничої одиниці (цеху, ділянки, групи устаткування) № 1

ВП основної технологічно спеціалізованої виробничої о одиниці (цеху,

дільниці, групи

устаткування)№2

ВМ технологічно спеціалізованої виробничої одиниці (цеху, дільниці, групи устаткування) № 3

Технологічний процес


Провідною дільницею вважається така виробнича дільниця, на

якій виконуються найважливіші для цеху часткові вироб­ничі процеси і яка відіграє вирішальну роль у виконанні ви­робничої програми цеху.

Наприклад, провідною дільницею механічного цеху частіше приймається дільниця металорізального устаткування (окремих груп металорізальних верстатів) або дільниця верстатів із ЧПУ.

Провідною групою устаткування (машини чи агрегату) вва­жається таке устаткування (машина чи агрегат), на якому здійснюються найголовніші на дільниці технологічні операції з виготовлення продукції.

Наприклад, провідною групою устаткування дільниці мета­лорізальної обробки є одна з груп металорізальних верстатів: токарних, фрезерних, свердлильних, верстатів із ЧПУ та ін. В якості провідного агрегату при визначенні виробничої потуж­ності ливарного цеху може прийматися плавильна піч. Якщо в складі парку технологічного устаткування є автоматичні лінії, групи автоматів чи верстатів із ЧПУ, то розрахунок виробни­чої потужності дільниці і цеху повинен виконуватися по цьо­му прогресивному устаткуванню.

Розрахунок виробничої потужності здійснюється з урахуван­ням заходів з ліквідації «вузьких місць». В економічній літера­турі зустрічаються два основних визначення «вузького місця».

1.Під «вузьким місцем» у виробництві розуміється цех (дільни­
ця, група устаткування, агрегат), виробнича потужність яко­
го нижча від потужності провідної виробничої одиниці.

2.«Вузьким місцем» у виробництві є цех, дільниця, група
устаткування, пропускна здатність яких найменша в по­
рівнянні з виробничими можливостями інших ланок тех­
нологічного процесу (технологічного ланцюжка).

Розходження у визначенні поняття «вузьких місць» у ви­робництві обумовили наявність двох принципово різних підходів до їх виявлення.

Особливості першого підходу полягають у тому, що «вузьке місце» виникає тільки у разі наявності в технологічному лан­цюжку виробничої одиниці, потужність якої нижча від потуж­ності провідної ланки. Слід зазначити, що зміна провідної ви­робничої одиниці (цеху, дільниці і т.д.) може викликати зміну й у складі «вузьких місць» у виробництві (появі нових чи усу­ненню наявних).

Приклад : У табл. наведені умовні дані, що відбивають вели­чину вдробничої потужності цехів основного виробництва верстатобу­дівного заводу. В якості основного при розрахунку виробничої потуж­ності приймається механічний цех.


Виробнича потужність ирхів основного виробництва верстатобудівного заводу

Варіант

В

Виробнича потужність цехів в одиницях готової продукції (кількість верстатів)

Ливарний цех

Механічний цех

Термічний цех

Складальний цех

А

980

850

1320

800

Б

9В0

850

1320

1100

Як бачимо, варіант «А» характеризується наявністю «вузького місця» у виробництві, яким є складальний цех: його потужність (800 од.) нижча від потужності ведучого цеху (850 од.). При варіанті «Б» «вузькі місця» у виробництві відсутні, оскільки мінімальну потужність (850 од.) у технологічному ланцюжку має провідний механічний цех.

Якщо ж у якості провідного (варіант «А») прийняти не механічний, а складальний цех, «вузькі місця» у виробництві будуть відсутні. Прийнят­тя ж у якості провідного ливарного цеху (варіант «А») обумовить появу (крім уже наявного) нового «вузького місця», яким стане механічний цех.

Другий підхід Зо оцінки «вузького місця» полягає у виявленні виробничої одиниці, що лімітує потужність усієї виробничої си­стеми, тобто такої ланки, яка має мінімальну виробничу по­тужність серед усіх ланок технологічного ланцюжка. У цьому випадку будь-яка виробнича система з технологічною структу­рою буде характеризуватися наявністю «вузького місця».

У нашому прикладі обидва варіанти характеризуються наявністю «вузького місця» у виробництві, яким є: складальний цех (варіант «А») і механічний цех (варіант «Б»).

Для аналізу ступеня відповідності пропускної здатності цехів, дільниць, окремих агрегатів основного виробництва, що знаходяться в єдиному технологічному ланцюжку, і виявлен­ня «вузьких місць» виробляється оцінка сумісності окремих виробничих підрозділів і груп устаткування на основі розрахо­ваного коефіцієнта сумісності:

Кс = ВП1 / ВП2 * Р1,

де ВП1 , ВП2 - потужність цехів (дільниць), між якими визна­чається Кс ; Р1 - питома витрата продукції першого цеху - (дільниці) на одиницю продукції другого цеху (дільниці). Розглянута вище принципова схема визначення виробни­чої потужності виробничої системи з технологічною формою побудови структури знайшла своє конкретне відображення в численних методичних розробках галузевого і міжгалузевого характеру, в основі яких покладено три постулати:

1.Виробнича потужність системи визначається потужністю
провідної виробничої одиниці.

2.«Вузьким місцем» у виробництві є будь-яка виробнича
одиниця (цех, дільниця, група устаткування, агрегат), виробнича потужність якої нижча за потужність провідної ланки в тех­нологічному ланцюжку.

3.Наявність «вузьких місць» при визначенні виробничої потужності до уваги не приймається. При цьому в планах підприємств передбачається впровадження комплексу органі­ заційно-технічних заходів щодо усунення (ліквідації) виявле них «вузьких місць».

Однак слід зазначити, что розрахована на основі розгляну­того вище підходу виробнича потужність виробничої системи (підприємства, цеху, дільниці) з технологічною формою побу­дови виробничої структури являє собою не реальний макси­мально можливий випуск продукції, а умовно можливий (гіпотетичний). Останній не може слугувати інформаційною ба­зою для обґрунтування виробничої програми підприємства, тому що недовиконання плану організаційно-технічних заходів щодо ліквідації «вузьких місць» у виробництві (що нерідко зу­стрічається в господарській практиці) неминуче призведе до зриву плану виробництва і постачань продукції з усіма негатив­ними наслідками для фінансового стану підприємства.

Тому, на думку ряду економістів (у т.ч. автора цього на­вчального посібника), більш обґрунтовано і коректно виробни­чу дотужність підприємства (цеху, дільниці) з технологічною структурою варто визначати за потужністю виробничої оди­ниці, що має мінімальну пропускну здатність (потужність), тоб­то за потужністю «вузького місця» у виробництві.

Так, у прикладі 7.1 при використанні зазначеного підходу виробни­ча потужність верстатобудівного заводу складе 800 од. для варіанта «А» і 850 од. для варіанта «Б».

Розрахована у такий спосіб виробнича потужність буде дійсно відбивати максимально можливий (підкреслюємо, мож­ливий) випуск продукції підприємства (цеху, дільниці) за виз­начений період часу і може слугувати інформаційною базою для обґрунтування виробничої програми підприємства.

1.6.Розрахунок прогресивної трудомісткості продукції

Прогресивна трудомісткість продукції, що враховується при визначенні виробничої потужності (і ), визначається, виходя­чи з діючої в розрахунковому періоді нормативної трудо­місткості виробу (tн ) і прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку (Кпр ):

tпр = tн / Кпр

Прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку в розрізі окремих професій визначається на основі середнього відсотка виконання норм у кращому кварталі звітного року по передовій групі робітників, чисельність якої складає не менше 25 % від загальної кількості робітників даної професії:

Кпр = Vн.ч. / Тф,

де Vн.ч - обсяг виготовленої продукції робітниками передової гру­пи в

кращому кварталі звітного року в нормованому часі, ( в нормо-годинах); Тф - фактично відпрацьований час робітни­ками передової групи за відповідний період, (в годинах).

Приклад : У механічному цеху машинобудівного заводу працює 46 робітників-токарів. У табл. 7.2 представлені дані за III квартал звітно­го року, у якому був досягнутий найвищий рівень виконання норм виробітку робітниками даної професії.

У передову групу ввійдуть дві групи робітників, відсоток вико­нання норм виробітку яких склав: 121 —130 % і 131 —140 %. Кількість робітників у зазначених групах складає 12 чоловік, або 26,1 % від за­гальної кількості токарів.

Рахунок прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку

Виконанння норм виробітку

Кількість

робітників

Фактично відпра­цьований час

Обсяг виготовленої продукції, нормо-год.

Середній процент виконання норм виробітку,

%

абсолют., чол.

відносн.,

%

%

100—110

16

34,8

8960

9498

106,0

111—120

18

39,1

10404

12048

115,8

121—130

8

17,4

4656

5927

127,3

131—140

4

8,7

2384

3211

134,7

Всього

46

100,0

26404

30684

116,2

На основі даних про фактично відпрацьований час робітниками передової групи й обсягу виробленої ними продукції в нормо-годинах визначимо прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку:

Кп = 5927 + 3211 / 4656 + 2384 = 1,298 ,

Нормативна трудомісткість виробу «А» на початок розрахункового року склала 109 нормо-год. З урахуванням розрахованого К прогресив­на трудомісткість даного виробу складе:

Кпр = 109/1,298 = 84 (н/г)

Розрахована прогресивна трудомісткість виробів прий­мається

за основу визначення вхідної (на початок розрахункового року) виробничої потужності.

Протягом розрахункового року підвищення виробітку, що досягається за рахунок впровадження комплексу заходів щодо технічного й організаційного розвитку підприємства, забезпе­чує зниження трудомісткості окремих видів продукції, що має бути враховано при розрахунку вихідної (на кінець року) ви­робничої потужності.

Взаємозв'язок між динамікою виробітку і трудомісткості одиниці продукції відбивається формулою:

Δt = ΔВ * 100 /100 +ДВ

де Δt - запланований темп зниження трудомісткості оди­ниці продукції, %; ΔВ - запланований темп приросту ви­робітку в розрахунковому році, %.

Звідси нормативна трудомісткість одиниці продукції (tк ), яка враховується при розрахунку вихідної виробничої потуж­ності, складе:

tк = tн * [1- ΔВ / 100 + ΔВ ]

або tк = tн * 100 + Δt / 100

У нашому прикладі при запланованому темпі приросту серед­нього виробітку робітників-токарів у розрахунковому році на 15%:

а) темп зниження трудомісткості складе:

Δt = -15*100 /100 + 15 = -13%

б) нормативна трудомісткість одиниці продукції, що враховується

при розрахунку вихідної виробничої потужності складе:

tк = 109*[1-15 /100 + 15] = 94,8 (н/г)

або tк = 109*100 + (-13) /100 = 94,8 (н/г)

У розрахунках виробничої потужності цехів (дільниць), що вводяться (чи реконструюються), застосовуються проектні нор­ми трудомісткості одиниці продукції, відбиті в технологічних картах, а також дані технічних паспортів устаткування.

1.7.Розрахунок продуктивності технологічного устаткування

Планова часова продуктивність предметно спеціалізовано­го устаткування (Пт )} яка використовується при розрахунку ви­робничої потужності, визначається за формулою:

Ппл = Пп / [1 +( tпз + tп / tз) ]

де Пп - паспортна часова продуктивність устаткування; tпз тривалість підготовчо-завершальних операцій, год.; tп -тривалість технологічних (технічно неминучих) перерв, год.; tз - номімальна тривалість зміни, год. У розрахунках виробничої потужності механізованих пото­кових ліній у ряді галузей харчової промисловості використо­вують приведену продуктивність устаткування. Специфіка та­ких ліній (зокрема, ліній з виробництва сливового, яблучного, морквяного та інших видів фруктових і овочевих соків) поля­гає в наступному:

♦ на кожній операції переробляються різні обсяги предметів праці;

♦ технічна продуктивність устаткування вказується в різних одиницях виміру.

У цьому зв'язку паспортну норму продуктивності устатку­вання на кожній операції необхідно привести до загального вимірника, що характеризує обсяг кінцевого продукту потоко­вої лінії. В якості вимірника використовується приведена про­дуктивність устаткування.

Приведена продуктивність устаткування на і-й операції ^) визначається за формулою:

Ппрі = Ппр / αі ,

де Ппрі - паспортна продуктивність устаткування на і-й операції, у тоннах, декалітрах, тубах; а. - коефіцієнт приведення, що враховує обумовлені технологією розбіжності кількості об­роблюваних на даній операції предметів праці з їхньою кількістю на завершальній операції потокової лінії. Розрахунок коефіцієнта приведення а. здійснюється на ос­нові норм виходу готової продукції з одиниці сировини, обу­мовлених технологією поопераційних втрат предметів праці, а також складу і кількості компонентів, що додаються на окремих операціях відповідно до рецептури виготовлення продукції:

αі = Vі – Vвті + Vвні / Vк ,

де Vі - кількість предметів праці, що переробляються на даній операції, у відсотковому відношенні від їхньої початкової кількості (переробляються на першій операції); Vвті - ви­ражені у відсотках технологічні втрати предметів праці на і-й операції; Vвні - обсяг внесених на і-й операції компо­нентів, виражений у відсотках від кількості предметів праці, що переробляються на даній операції; Vк - кількість предметів праці в кінцевому продукті у відсотках від їхнього початкового обсягу (який переробляється на першій операції).

Приклад : У табл. наведено приклад розрахунку коефіцієнтів (ос.) для окремих операцій механізованої потокової лінії з виробництва яблучного соку.

Розрахунок коефіцієнтів приведення для потокової лінії з виробництва яблучного соку

Операції технологічного процесу

Кількість оброблених на даній операції предметів праці в процентному відношенні від їхньої початкової

кількості

(Vі |), %

Виражені в процентах технологічні втрати предметів праці (Vвті ) та обсяг внесених на і-ій операції компонентів (Vвні | ), %

Коефіцієнт приведення (αі )

1. Загрузка гідрожолоба

100

-1,5%

(100-1,5)760,0 =

=1,642

2. Миття яблук

100-1,5=98,5

-2,0 %

(98,5-2,0)/60,0 =

= 1,608

11. Укладання банок

62,5-2,44=60,06

-0,06 %

(60,06-0,06)/60,0 = =1,0

Розрахунок режимного й ефективного фондів часу

Величина виробничої потужності знаходиться у прямій за­лежності від часу роботи підрозділів основного виробництва підприємства і технологічного устаткування. При розрахунку виробничої потужності для окремих виробничих підрозділів, груп устаткування й окремих верстатів (агрегатів) визначають наступні фонди часу: календарний, режимний (номінальний) і ефективний (дійсний, корисний). Зазначені фонди часу обчис­люються в днях і часах.

Календарний фонд часу:

а)у днях: Фк(д) = 365 (366) днів;

б)у годинах: Фк(г) = 365 * 24 = 8760 год.

Режимний фонд часу відображає номінальну (максимально

можливу) кількість днів (годин) роботи підприємства або його виробничих підрозділів з урахуванням кількості святкових і ви­хідних днів, а також встановленого режиму роботи. За режи­мом роботи розрізняють підприємства безперервної і перервної роботи. До

перших відносяться підприємства нафтовидобувної,
нафтопереробної, газодобувної, металургійної, хімічної, скляної
і деяких інших галузей. До других - підприємства машинобуд­
івної, легкої, харчової і більшої частини інших галузей промис­
ловості.

Для підприємств з безперервним процесом виробництва режим­ний фонд часу дорівнює календарному, дая підприємств із пере­рвним виробництвом він визначається на основі таких формул:

а) у днях: Фр(д) = Фк(д) - Дп - Дв;

б) у годинах: Фр(r) = (Фк(д) - Дп - Дв) * З * t3 ,

де Дп, Дв - кількість святкових і вихідних днів відповідно

протягом розрахункового періоду (рік, квартал); 3 -змінність (кількість змін) роботи виробничого підрозді­лу; із - номінальна тривалість зміни в годинах. Ефективний (корисний) фонд часу являє собою максималь­но можливий фонд часу роботи устаткування (агрегату, лінії) при заданому режимі роботи підприємства (виробничого підроз­ділу) з урахуванням витрат часу на планово-попереджувальний ремонт. Для підприємств із безперервним процесом виробницт­ва ефективний фонд часу роботи устаткування дорівнює:

а)у днях: Фе(д) = Фр(д) - Др = Фк(д) - Др;

б) у годинах: Фе(г) = Фе(д) * 24 = (Фр(д) - Др) * 24,

де Др - кількість днів простою устаткування в плановому ремонті.

Для підприємств із переривним процесом виробництва ефективний фонд часу роботи устаткування дорівнює:

а) у днях: Фе(д) = Фр(д) - Др = Фк(д) - Дп - Дв - Др;

б) у годинах: Фе(r) = Фе(д) * З * t3 = (Фе(д) - Др) * З * t3 =

= (Фк(д) - Дп - Дв - Др) * З * t,

Простої устаткування внаслідок неукомплектованості робі­тниками, незабезпеченості матеріальними й енергетичними ресурсами, а також через організаційні неполадки при розрахун­ку ефективного фонду часу до уваги не беруться.

На консервних підприємствах і підприємствах ряду галузей харчової промисловості із сезонним характером виробництва розрахунок річного режимного й ефективного фондів часу ви­робничих підрозділів і технологічного устаткування має свою специфіку, яка полягає в наступному:

1. На даних підприємствах номінальна тривалість зміни встановлюється в залежності від характеру продукції і пори року, протягом якого вона виробляється:

♦ для цехів з перервним процесом виробництва (з одним вихідним днем, протягом якого робота повністю припиняється) у сезон при розрахунку виробничої потужності приймається двозмінний режим роботи з 7-го-динною тривалістю зміни;

♦ у міжсезонний період для цехів з перервним виробництвом установлюється двозмінний режим роботи з 8-го-динною тривалістю зміни і двома вихідними днями на тиждень;

♦ при розрахунку потужності цехів з безперервним процесом виробництва (наприклад, цехів, що виробляють томат-продукти), приймається тризмінний режим роботи з 8-годинною робочою зміною. При цьому вихідні дні для кожного працівника визначаються за розробленим календарним графіком.

2. При розрахунку виробничої потужності номінальна тривалість зміни зменшується на величину регламентованих перерв (відповідно до діючих на консервних підприємствах норм), необхідних для періодичного виконання санітарно-гігієнічної обробки устаткування.

3.При здійсненні розрахунків величини виробничої потужності на консервних заводах користуються галузевими рекомендаціями гардо визначення річного фонду часу роботи технологічного устаткування з виробництва консервної продукції в змінах. Наприклад, при виготовленні томатної пасти цей фонд складає від 100 до 150 змін, томатного соку - від 60 до 80 змін, фаршированого перцю - 100 змін, зеленого горошку - від 40 до 70 змін, фруктових компотів - від 100 до 180, освітлених фруктових соків - 70 змін і тд.

1.8.Методика розрахунку виробничої потужності окремих виробничих одиниць

Визначення виробничої потужності підприємства в кінце­вому підсумку зводиться до розрахунку виробничої потуж­ності (пропускної здатності) технологічних ліній, груп устат­кування, окремих агрегатів. Розглянемо алгоритми розрахунку потужності виробничих одиниць, які найчастіше застосовуються на практиці.

Потужність виробничих одиниць з предметно-технологічною спеціалізацією

Виробнича потужність агрегатів періодичної дії (доменних і мартенівських печей, автоклавів, хімічних агрегатів, плавиль­них печей і т.ін.) визначається за формулами:

а) у тоннах (лиття та ін.):

ВП = Q* kв Фе / Тц

б) в одиницях готової продукції (виробах, деталекомплектах та ін.)

ВП = Q* Фе* kв / Тц* Вк

де Q – ємність агрегату; kв – коефіцієнт корисного виходу продукції; Тц – тривалість циклу,год.; Фе - ефективний річний фонд часу роботи агрегату, год.; Вк – вага комплекту лиття на виріб (деталекомплект), т.

Потужність потокової лінії механічної обробки чи складанняпродукції, яка часто визначає виробничу потужність цехів масового і крупносерійного виробництва, розраховується за формулою:

ВП = Фе / τ

де Фе -річний ефективний фонд часу потокової лінії, хв.;

τ - такт потокової лінії, хв.

Виробнича потужність автоматичної потокової лінії визна­чається на основі годинної продуктивності, передбаченої в техні­чному паспорті лінії і річного ефективного фонду часу її роботи.

Методичний підхід до розрахунку виробничої потужності складального виробництва (цеху, дільниці) залежить від типу виробництва. Так, у масовому і крупносерійному виробництві складання виробів здійснюється на потокових лініях (див. роз­рахунок потужності потокової лінії).

В умовах одиничного, дрібно- і середньосерійного виробниц­тва в складальних цехах створюються робочі місця (як тимчасові, так і постійні),

обладнані, як правило, спеціальними стендами, на яких здійснюється складання виробів (так звана «стендова»).

Величина виробничої потужності складального цеху при стендовому складанні виробів залежить від співвідношення наявного ресурсу складального цеху і необхідного питомого ресурсу в розрахунку на один виріб. Наявний ресурс скла­дального цеху розраховується в квадратних метро-годинах, як добуток режимного фонду часу цеху (Ф ) на величину його виробничої площі (§в ). Питомий необхідний ресурс на один виріб визначається добутком нормативної трудо­місткості складання виробів (Јод ) на площу, яку займає один стенд (§о ). Формула розрахунку виробничої потужності складального цеху має такий вид:

ВП = Sв* Фр / Sод* tод

Особливості розрахунку потужності технологічно

спеціалізованих виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного виробництва

При розрахунку потужностей технологічно спеціалізованих виробничих одиниць (цехів, дільниць, груп устаткування, агре гатів)

в умовах багатономенклатурного виробництва виникають труднощі, пов'язані з тим, що:

♦ на тому самому обладнанні виготовляються машиноком-плекти заготовок і деталекомилекти до великої кількості найменувань виробів;

♦ на тих самих площах здійснюється складання різних видів продукції.

В даних умовах можуть застосовуватися два підходи (або способи) до розрахунку потужності виробничих одиниць: спро­щений підхід, заснований на балансових розрахунках, і підхід, що забезпечує розрахунок виробничої потужності у фізичних виробах.

Спрощений підхід до розрахунку потужності

технологічно спеціалізованих виробничих одиниць в

умовах багатономенклатурного виробництва

Перший підхід - спрощений - не передбачає визначення виробничої потужності у фізичних виробах. Даний підхід ши­роко використовується на практиці для техніко-економічного обґрунтування виробничого плану підприємства, однак він не дозволяє оцінити виробничий потенціал промислового підприємства. Суть підходу полягає в розрахунку й аналізі для кожної виробничої одиниці коефіцієнта використання його наявного ресурсу (Кв.р. ). В економічній літературі даний показ­ник, розрахований для окремої групи устаткування, називають коефіцієнтом завантаження устаткування (К3 ), розрахований для окремого підрозділу основного виробництва (ливарного, складального та ін. цехів (дільниць) - коефіцієнтом викорис­тання його виробничої потужності (Кв.п. ). У загальному вигляді розрахунок коефіцієнта використання наявного ресурсу здійснюється за формулою:

Кв.п =Рп / Рн,

Де Рп,Рн - величина потрібного і наявного ресурсу для даної виробничої одиниці.

Методику розрахунку потрібного і наявного ресурсів, що має специфічні особливості для окремих виробничих одиниць, наведено нижче.

На основі розрахованих коефіцієнтів робиться висновок про забезпеченість проектних обсягів виробництва продукції наявними ресурсами відповідних виробничих одиниць (цехів, дільниць, агрегатів, груп устаткування). Виробнича програма вважається обґрунтованою наявним ресурсом відповідної ви­робничої одиниці, якщо Ки.р. < 1.

Коефіцієнт завантаження агрегату періодичної дії (доменної і мартенівської печей, автоклава, хімічного агрегату, плавильної печей і т.ін.) в умовах багатономенклатурного виробництва визначається за формулою:

Кз = Тц * Σ ( Вкі* Vі ) / Q * Фе* kв

де Вкі - вага комплекту лиття на і-ий виріб (деталекомплект), т; Vі - планований річний обсяг випуску і-го виробу (комплектів заготовок до і-го виробу) відповідно до про­екту виробничої програми цеху, шт.

Приклад: На основі вихідних даних прикладу і даних табл. Визначаємо коефіцієнт завантаження (викорис­тання ресурсу) плавильної печі і робимо відповідні висновки щодо обґрунтованості виробничої програми даним ресурсом.

Річна програма випуску і нормативні витрати лиття на одиницю продукції

Показники

Од. вим.

Вироби

А

Б

В

Річна програма випуску виробів за проектом Нормативна витрата лиття на один машинокомплект

шт./рік т

246

1,840

610

0,945

185

3,536

Коефіцієнт завантаження плавильної печі:

Кз = _2,8-(1,840*246+ 0,945-610 + 3,536*185) = 0,53

3,8*0,672*3488


Значення коефіцієнта завантаження (0,53) дозволяє зроби­ти висновок про забезпеченість проектних обсягів виробницт­ва продукції наявним ресурсом плавильної печі.

Коефіцієнт використання ресурсу складального цеху (дільниці) за умов стендового складання виробів в рамках 6а-гатономенклатурного виробництва:

Кв.р. = Σ * Sоді * tоді * Vі / Sв * Фр

де Sоді – площа,яку займає один стенд для складання і-того виробу, м2; tоді - нормативна трудомісткість складання одного виробу і-того виду,

Vі - плановий річний обсяг випуску і-го виробу відповідно до поекту виробництва програми цеху, шт.н-год.;

Спрощений підхід до розрахунку виробничої потужності технологічно спеціалізованого обладнання в умовах багатоно-менклатурного виробництва полягає в розробці й аналізі балан­су завантаження обладнання провідного цеху (дільниці) у розрізі окремих його груп. З цією метою для кожної групи об­ладнання розраховується наявний і необхідний фонд часу. На­явний фонд часу визначається добутком середньорічної кількості обладнання й ефективного річного фонду часу оди­ниці обладнання. Необхідний фонд часу розраховується, вихо­дячи з планованих обсягів виробництва продукції (відповідно до проекту виробничої програми підприємства) і нормованих верстато-годин по групах обладнання на одиницю виробу.

Коефіцієнт завантаження обладнання для кожної і-ої групи верстатів (Кз .) розраховується за формулою:

Кзj = Σ tодіj * Vі / Оj* Феj

де tодіj . - нормативна трудомісткість обробки одного детале-комплекта і-го виду, на j-ому обладнанні, н-год.; О- се­редньорічна кількість обладнання уїк групи, од.; Феj -річний ефективний фонд часу обладнання j-ї групи, год. На основі зіставлення наявного і необхідного фондів часу й аналізу коефіцієнтів завантаження по кожній групі обладнан­ня роблять висновки: 1) про можливість збільшення виробни­чої програми (за наявності лишків фонду часу обладнання по всіх групах); 2) про скорочення виробничої програми (при де­фіциті часу по всіх (або більшій частині) групах обладнання); 3) про наявність «вузьких місць» (при нестачі наявного фонду часу по одній чи декількох групах обладнання.

Розрахунок потужності технологічно спеціалізованих

виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного

виробництва у фізичних виробах

Необхідність оцінки виробничого потенціалу промислового підприємства обумовлює необхідність розрахунку потужності ви­робничих одиниць у фізичних виробах, що входять до його складу. Для визначення потужності технологічно спеціалізованої виробни­чої одиниці у фізичних виробах в умовах багатономенклатурного виробництва виникають певні труднощі, пов'язані з необхідністю вибору структури розраховуваної виробничої потужності.

Наведений нижче алгоритм дозволяє розрахувати для будь-якої технологічно спеціалізованої виробничої одиниці по­тужність у фізичних виробах лля двох варіантів її структури:

♦ структури, тотожної структурі проекту виробничої програ­ми підприємства (цеху, ділянки) у фізичних виробах;

♦ структури, тотожної структурі ресурсомісткості (трудомісткості) проекту виробничої програми підприємства (цеху, дільниці).

Алгоритм включає таку послідовність розрахунків:

1) виділяється виріб-представник, що має найбільшу питому вагу у виробничій програмі цеху, дільниці (чи будь-який інший виріб);

2) для кожного і-го виробу розраховується коефіцієнт при­ ведення (kпі ):

kпі = Рі / Рп

де Рі -. нормативна питома витрата ресурсу відповідної ви­робничої одиниці на один виріб і-го виду (комплект за­готовок, деталекомплект, виріб), (нормо-год.; м2 -год; т та ін.); Рп - нормативна питома витрата ресурсу даної ви­робничої одиниці на один виріб-представник (комплект заготовок або деталекомплект-представник), (нормо-год.; м2 -год; т та ін.).

3) визначається обсяг випуску і-ої продукції у виробах-представниках комплектах заготовок, деталекомплектах-представниках), (Vпі ), шт.:

Vпі = Vі * kпі,

де Vі - планований річний обсяг випуску і-го виробу (деталекомплекта) відповідно до проекту виробничої програ­ми підприємства, шт.;

4) визначається весь обсяг випуску продукції цеху (дільниці) у виробах-представниках (комплектах загото­ вок, деталекомплектах-представниках), (Vп ), шт.:

Vп =Σ Vпі,

5) розраховується потужність (пропускна здатність) виробничої одиниці (цеху, дільниці, групи обладнання) у виро­бах-представниках (комплектах заготовок, деталекомплектах-представниках), (ВПп ), шт.:

ВПп = Рнз / Рп

де Рнз - загальний річний обсяг наявного ресурсу відповід­ної виробничої одиниці (потужність плавильної печі в тоннах металу; річний ефективний фонд часу групи ус­таткування в годинах; ресурс складального цеху (дільниці) у м2 -год. і т.ін.).

6) визначається потужність (пропускна здатність) виробни­чої, одиниці у фізичних виробах (комплектах заготовок, деталекомплектах), шт.:

а)питома вага продукції і-го виду в загальному обсязі на­ ведених до представника виробів (комплектів загото­вок, деталекомплектів) (Уі ), %:

Уі = Vпі /Vп *100,

б) потужність (пропускна здатність) виробничої одиниці у фізичних виробах (комплектах заготовок, деталеком­ плектах), (ВПі ), шт.:

ВПі = ВПп * Уі / Кпі*100

7) розраховується нормативна питома витрата ресурсу на один збірний виріб (збірний комплект заготовок, збірний деталекомплект), (Рзк ), (нормо-год.; м2 -год; т та ін.):

Рзк = Σ * Рі * Уі /100

8) визначається потужність (пропускна здатність) виробни­чої одиниці в збірних виробах (збірних комплектах заго­товок, збірних деталекомплектах), (ВПзк ), шт.:

ВПзк = Риз / Рзк

9) розраховується потужність (пропускна здатність) вироб­ничої одиниці у фізичних виробах (комплектах заготовок, деталекомплектах), (ВПі ), шт.:

ВПі = ВПзк * Уі /100

Нижче наведений приклад використання розглянутого алго­ритму для розрахунку потужності двох виробничих одиниць -групи токарних і свердлильних верстатів.

Приклад : На основі даних прикладу визначимо виробничу потужність (пропускну здатність) токарського і свердлильного устатку­вання в деталекомплектах-представниках та у фізичних деталекомплек­тах. В якості виробу-представника обраний виріб «Б», частка якого в загальному випуску продукції відповідно до проекту виробничої про­грами цеху складає 58,6% у фізичних виробах і 51,6% по трудомісткості.

Коефіцієнти приведення до виробу-представника «Б» по групі то­карних верстатів дорівнюють:

кп1 = 32/27 = 1,185; кп2 = 1,000;

кп3 = 41/27 = 1,519.

Виробнича потужність (пропускна здатність), виражена в приведених до виробу-представника «Б» деталекомплектах, по групі токарних верстатів складе: 29568 / 27 = 1095 (шт.), по групі свердлильних верстатів: 32832 / 32 = 1026 (шт.).

Оскільки необхідний фонд часу роботи токарного устаткування, розрахований виходячи з проектних обсягів виробництва і норматив­ної трудомісткості (31927 станко-годин), перевищує наявний фонд (29568 станко-годин), виробнича потужність у фізичних деталекомплек­тах по кожному найменуванню виробів буде нижчою ніж проектні обсягі виробництва. По групі ж свердлиль­них верстатів, навпаки, відзначається перевищення наявного фонду часу (32832 станко-години) над необхідним (26599 станко-годин), в резуль­таті чого виробнича потужність у фізичних деталекомплектах по кожному найменуванню виробів є вищою проектних об­сягів виробництва.

При цьому легко переконатися, что структура виробничої потуж­ності, розрахована у фізичних деталекомплектах, відповідає закладеній у проекті структурі виробничої програми цеху: (228/ 964) . 100 = 23,6%; (565/964) * 100 - 58,6%; (171 / 964) * 100 - 17,8%.

Розрахунок виробничої потужності (пропускної здатності) токарсь­кого і свердлильного устаткування в складальних і фізичних деталеком­плектах поданий у табл.


Розрахунок виробничої потужності (пропускної

здатності) груп устаткування в складальних

і фізичних деталекомплектах

Група устат­кування

Наз­ва виро-бу

Трудо­м істкість обробки 1 детале-комп., н-год.

Питома вага наведених дет-комп. і-го виду у загальній кількості привед. детале-комп., % (гр.8 табл. 7.8)

Приведена (до виробу Б) трудо­місткість 1 детале-ком-та, н-ч (гр.Згр.4/100)

Вироб­нича потуж­ність групи устатку­вання у наборних детале-ком., шт.

Виробнича потужність групи устатку­вання у фізичних деталеком., шт.

Токарні верс­тати

А

Б

В

32

27

41

24,7

51,6 23,8

7,9

13,9

9,7

231

483

223

Σ

X

100,0

31,6

937

937

Свердл. верстати

А

Б

В

19

32

13

17,6

73,4

9,0

3,3

23,5

1,2

206

861

106

Σ

X

100,0

28,0

1173

1173

Трудомісткість обробки одного збірного (приведеного до виробу Б) деталекомплекта по групі токарного устаткування складає: 7,9+13,9+9,7 = 31,6 (н-год.), по групі свердлильних верстатів: 3,3+23,5+1,2 = = 28,0 (н-год.). Виробнича потужність у збірних комплектах складе:

♦ по групі токарських верстатів: 29568 /31,6 = 937 (шт.);

♦ по групі свердлильних верстатів: 32832 / 28,0 = 1173 (шт.).

Розрахована виробнича потужність груп устаткування у фізичних деталекомплектах має структуру, тотожну структурі трудомісткості виробничої програми цеху (за проектом).

Використовуючи розглянутий вище алгоритм можна розрахувати виробничу потужність будь-якого техноло­гічно спеціалізованого підрозділу основного виробництва (ли­варного, ковальського, зварювального, складального й іншого цехів та дільниць) в умовах багатономенклатурного виробниц­тва у фізичних виробах, структура яких буде тотожна або структурі проекту виробничої програми у фізичних виробах, або структурі ресурсомісткості виробничої програми.

1.9. Оптимізація виробничої потужності підприємства

На підприємстві з багатономенклатурним виробництвом може бути розрахована велика кількість значень величини ви­робничої потужності. При цьому кожному варіанту виробничої потужності буде відповідати різна величина валового доходу і прибутку від реалізації продукції, різний ступінь завантажен­ня технологічного устаткування і т.ін. Звідси випливає висно­вок про можливість і необхідність визначення оптимально! ви­робничої потужності підприємства, тобто такої виробничої програми, за якої обраний в якості критерію оптимальності по­казник досягає свого екстремального (мінімального чи макси­мального) значення.

У якості критеріального показника в розрахунках оптималь­ної величини виробничої потужності підприємства теоретично може бути використаний будь-який абсолютний показник, що характеризує результативність операційної діяльності підприє­мства. На практиці ж у зазначених розрахунках найчастіше використовують один із двох критеріїв оптимальності: максимум прибутку від реалізації продукції; максимальне завантаження технологічного устаткування.

Для визначення оптимального варіанта виробничої потуж­ності використовують методи оптимального планування, зок­рема, метод лінійного програмування і симплекс-метод.

Загальна економіко-математична модель оптимальної вироб­ничої потужності підприємства в канонічному вигляді:

Z = ΣСj Хj = тах(тіп),

п _____

Σ аіj * Хj = бj, і = l, т

j = 1

_____

Хj ≤ 0, і = l, п , де

п - кількість змінних (невідомих); кількість основних змінних відповідає кількості найменувань продукції, що випускається, кількість додаткових змінних дорівнює кількості рівнянь у системі основних обмежень (обме­жень по ресурсах);

т - кількість основних обмежень;

Хj - значення змінних; значення основних змінних харак­теризують обсяги запланованої до випуску продукції; значення кожної додаткової змінної відбиває величину недовикористаного ресурсу відповідного, виду (наприк­лад, недовикористаний час роботи відповідної групи ус­таткування);

аіj - нормативна величина витрат і-го ресурсу на виробниц­тво

одиниці j-го виду продукції (наприклад, норматив­на трудомісткість механообробки одиниці продукції j-го виду продукції на і-ому устаткуванні);

бj - обсяг ресурсуі-го виду (наприклад, фонд часу роботи і-ї

групи металорізального устаткування);

Сj - коефіцієнти при невідомих у цільовій функції.

При визначенні оптимальної виробничої потужності підприє­мства, яка максимізує сумарний прибуток від реалізації продукції, вирішується завдання лінійного програмування на максимум цільової функції. У цьому випадку коефіцієнти при основних змінних у цільовій функції дорівнюють величині прибутку від реалізації одиниці продукції j-го виду; додаткові ж змінні увій­дуть в цільову функцію з нульовими коефіцієнтами.

При визначенні оптимальної виробничої потужності підприємства, що максимізує завантаження технологічного ус­таткування (мінімізує сумарні простої устаткування) вирішуєть­ся завдання лінійного програмування на мінімум цільової функції, що характеризує сумарні простої устаткування. У цьо­му випадку коефіцієнти при основних перемінних у цільовій функції дорівнюють нулю, а при додаткових - одиниці.

Приклад : На основі вихідних даних, поданих в умовних при­кладах, даних побудуємо математичну мо­дель і розрахуємо оптимальну виробничу потужність підприємства за двома зазначеними вище критеріями.

Додаткові вихідні дані для розрахунку оптимальної виробничої потужності підприємства

Показники

Од. вим.

Вироби

А

Б

В

1. Собівартість од. Продукції

2. Ціна від реалізації од. продукції

3. Прибуток від реалізації продукції

грн.

грн.

грн.

1064

1255

191

1297

1473

176

848 1077 229

Економіко-математична модель оптимальної виробничої потужності підприємства, що максимізує сумарний прибуток від реалізації про­дукції, у канонічному вигляді:

Z = 191Х1+ 176 Х2 +-229 Х3 + 0Х4 + 0 Х5 + О Х6 + О Х7 + О Х8 + О Х9 = тах 32Х1 + 27Х2 + 41Х3 + Х4 = 29568

19 X, + 32

19Х1 + 32 Х2 + 13 Х3 + Х5 = 32283

29Х1 + 23 Х2 + 42 Х3 + Х6 = 37280

14Х1 + 21 Х2 + 17 Х3 + Х7 = 25560

1,840Х1 + 0,945 Х2 + 3,536Х3 + Х8 = 3181

968Х1 + 783 Х2 + 576 Х3 + Х9 = 991872

Хj ≥ 0, j = 1,9

Економіко-математична модель оптимальної виробничої потужності підприємства, що мінімізує сумарні простої устаткування (максімізує ступінь використання технологічного устаткування), у канонічному виді:

Z = 0 Х1 + 0 Х2 + 0 Х3 + Х4 + Х5 + Х6 + Х7 = тіп

32Х1 + 27Х2 + 41Х3 + Х4 = 29568

19Х1 + 32Х2 + 13Х3 + Х5 = 32283

29Х1 + 23Х2 + 42Х3 + Х6 = 37280

14Х1 + 21Х2 + 17Х3 + Х7 = 25560

Хj ≥ 0, j = 1,7

Зробивши розрахунки симплексним методом із застосуванням відповідного програмного забезпечення, одержимо оптимальну вироб­ничу потужність підприємства.

А. Виробнича потужність, що максимізує сумарний прибуток від реалізації продукції:

продукція "А" (Х1) = 146 шт.

продукція "Б" (Х2) = 922 шт.

продукція "У" (Х3 ) = 0 шт.

Загальна сума прибутку від реалізації продукції (значення цільової функції):

Z = 191-146 + 176-922+229-0 = 190158(грн.)

Б. Виробнича потужність, що мінімізує сумарні простої устаткування:

продукція "А" (Х1) = 0 шт.

продукція "Б" (Х2 ) = 977 шт.

продукція "В"(Х3 ) = 77 шт.

Сумарний час простоїв металорізального устаткування (значення цільової функції):

Z = 11543 + 3717 = 15260 (станко-годин)

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємства є найдешевшим заходом . що різко впливає на ефективність роботи кожного з них.виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є учасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються якісні, та кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу обєктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізірованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різний їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обраних виробництвах, що впідсумку стимулює необхідність перебудови структури їх сисстем машин.

Важливість і необхідність належної координації всіх елементів системи машин, які перебувають в безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах цей прцес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких звязків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.

Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагае постійного впорядкування складових їх єлементів та удосконалення організаційних звязків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. Прицьому. Одні з них мають мінімальну пропускну здатність, а інші – максимальну. В зв язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.

1.10.Виробничий фактор «капітал» як основне джерело підвищення єфективності виробництва.

У практичному розумінні «капітал» - це вкладене в основну спрвву джерело доходу, що дає суспільно корисний єфект. Перевищення вкладень від використання капіталу коштів над вкладеннями утворить прибуток. Спрямування її частини на розвиток виробництва означає капіталізацію (реінвестування) прибутку.

Доход приносить не тільки виробничий фактор «капітал», а й інші джерела (гроші, акції і т.п.). Однак усі ці джерела в остаточному підсумку забезпечують доход в результаті інвестування в об єкти підприємницької діяльності – виробництво товарів, послуг, що задовольняють потреби суспільства.

Так, гроші не приносять їхнім власникам доходу доти, поки вони не вкладені у прибуткову справу. Внески в банк приносять їхнім вкладникам доход у вигляді відсотків завдяки тому, що банк інвестує прийняті ним внески у виробництво шляхом надання підприємствам кредитів під більш високий відсоток, ніж відсоток за вкладами.

Капітал, як виробничий фактор виступає, з одного боку, у формі грошового або речового капіталу, а з іншого – у формі власного або чужого капіталу.

Ця неоднозначність визначається структурою балансу підприємства. Якщо дивитися з боку пасиву, то можна виділити власний капітал підприємства, тобто фінансові кошти, які підприємство (підприємець) створює саме собі, ічужі (позикові) кошти, що утворюють чужий капітал.

З боку активу можна виділити грошовий капітал (фінансові кошти) і речовий (реальний) капітал. Надання грошового капіталу для купівлі засобів виробництва називається фінансуванням, перетворення грошового капіталу в реальний капітал – інвестуванням.

Таким чином, інвестиції фінансуються за рахунок власного капіталу підприємства (самофінансування) і за рахунок чужого капіталу шляхом залучення позикових коштів. Існують різні механізми залучення позикових коштів (у формі позички, кредиту, випуску облігацій, венчурного фінансування, лізінгу).

Величина виробничого фактора «капітал» змінюється під впливом інвестицій і витрат капіталу. Якщо інвестиції дорівнюють витратам, то капітал залишається незмінним.

У випадку, коли інвестиції меньші ніж витрати. Величіна капіталу падає (такий стан характерний останніми роками для багатьох виробництв російської промисловості). Якщо інвестиції перевищують витрати виробництва, о капітал зростає.

Засоби виробництва тривалого користування надовго прив язують фінансові кошти до виробництва, тому плата за користування таким капіталом висока: мають місце витрати фінансових коштів на відсоток і виробничий капітал на амортизацію і ремонт. Ці витрати виникають незалежно від кількості виробленої продукції, тобто є постійними. Якщо в капіталомісткому виробництві фактор «капітал» увесь час виявляється незавантаженим, то постійні витрати розподіляються на меньшу кількість продукції, що призведе до зростання цих витрат на одиницю продукції, зниженню прибутку й рентабельності капіталу.

Коли прибуток дорівнює нулю, то це порог прибутковості (точка критичного обсягу виробництва). При меньшому обсягу виробництва (обсягу прдажів) підприємство зазнає збитків. При збільшенні виробництва понад критичний обсяг підприємство дістає прибуток.

На підприємстві, яке повніше використовує свої виробничі потужності, при тому ж обсягу поточного виробництва рентабельність продукції буде вищою. Максимальна рентабельність досягається при повному використанні виробничих потужностей. У з вязку із цим найважливішим завданням управління підприємством є повне використання виробничих потужностей.

Вирішення цього завдання досягається систематичним оновленням

продукції, що забезпечує підтримку попиту на даному ринку, і проникнення на інші ринки, де попит на дану продукцію досить високий. Іншим способом вирішення цього завдання є раціональна диверсифікованість виробництва шляхом розширення сфери діяльності підприємства по життєвому циклу продукції (наприклад, не тільки виготовлення технологічного устаткування, а й його монтаж і налагодження в споживача, профілактичне обслуговування і ремонт) і розширення номенклатури продукції в межах даної технології (найпростіший, широко розповсюджений варіант – випуск різних модифікацій на основі базової конструкції).

Визначальний вплив на величину виторгу на одиницю продукції мають:

¨якість виробу;

¨матеріфломісткість;

¨енергоємність;

¨фондоємність;

¨трудомісткість (точніше, зарплатоємність) продукції.

Значення цих параметрів визначаються на стадії проектування й досвідченного відпрацьовування продукції й технологічної системи виготовлення.

Очевидно, чим нижча зарплатоємність продукції. Тим при повному обсягу виробництва підприємство починає одержувати прибуток. Тому одним із завдань стратегічного управління є розміщення виробництв компанії в районах, щозабезпечують зниження затратоємності продукції. Так, багато транснаціональних компаній розміщують свої трудомістсткі складні виробництва в регіонах з дешевою робочою силою.

Матеріалоємні виробництва (наприклад, металургійні) доцільно розміщувати поблизу джерел сировини, щоб максимально знизити транспортні витрати.

Наукомісткі виробництва краще розміщувати там, де є кваліфікована робоча сила і тому не потрібно додаткових витрат на навчання.

Виробництва, що потребують великих територій, розміщують у районах з більш низькою ціною на землю. Однак слід зазначити, що всі зусилля зі зниження затратоємності продукції можуть не виправдатися, якщо буде вироблятися продукція низької якості (з низкою ціною продажу).


2. Розрахункова частина.

Завдання №1

На підставі вихідних даних розрахуємо тривалість виробничого циклу виготовлення виробів при використанні послідовного, паралельного та паралельно-послідовного виду руху предметів праці.

Вихідні дані:

Найменування показника

Значення показника

Загальний розмір оброблення однієї партії виробів, од.

15

Кількість транспортних партій

5

Розмір транспортної партії, од.

3

Кількість робочих місць:

1 операція

1

2 операція

1

3 операція

1

4 операція

2

5 операція

1

6 операція

1

Норми часу на виконання операцій, хв.

1 операція

3

2 операція

6

3 операція

2

4 операція

12

5 операція

3

6 операція

8

Вирішення завдання:

1) Розрахуємо тривалість технологічного циклу при використанні послідовного виду руху предметів праці:

Тпосл = 15* 5[ 3/1+6/1+2/1+12/2+3/1+8/1] = 2100хв.

2) Побудуємо графік для послідовного виду руху:

№ опе- рації

tі,

хв.

Сі,

1

3

1

45 225

2

6

1

675

3

2

1

825

4

12

2

1275

5

3

1

1500

6

8

1

2100

3) Розрахуємо тривалість технологічного циклу при використанні паралельного виду руху предметів праці:

Тпар = [75-15] * 8 + 15 [3 + 6 + 2 + 6 + 3 + 8] = 900хв.

4) Побудуємо графік для паралельного виду руху:

№ опе- рації

tі,

хв.

Сі,

1

3

1

45

2

6

1

135

3

2

1

165

4

12

2

225

5

3

1

300

6

8

1

420 540 660 780 900

5) Розрахуємо тривалість технологічного циклу при використанні паралельно-послідовного виду руху предметів праці:

Тпар.посл = 2100 - [75 - 15] * [ 3/1+2/1+2/1+3/1+3/1] = 1320хв.

6) Побудуємо графік для паралельно-послідовного виду руху:

№ опе- рації

tі,

хв.

Сі,

1

3

1

45 225

2

6

1

495

3

2

1

405 525

4

12

2

855

5

3

1

720 900

6

8

1

1320

Завдання №2

На підставі вихідних даних розрахуйте основні параметри безперервно потокової лінії виготовлення виробу з робочим конвеєром, а саме:

- такт потокової лінії;

- чисельність робочих місць (розрахункову, прийняту);

- коефіцієнти завантаження робочих місць;

- швидкість руху конвеєру;

- робочі зони для виконання кожної операції;

- довжину робочої ділянки і замкнутої стрічки конвеєра;

- тривалість технологічного циклу виготовлення одного виробу на потоковій лінії;

- технологічний, транспортний та резервний запас виробів

Вихідні дані:

Найменування показника

Значення показника

Виробниче завдання за зміну, од.

300

Крок конвеєра, м.

1,1

Регламентовані перерви за щміну, хв.

35

Кількість змін

2

Тривалість зміни, хв.

480

Радіус натягувального барабана, м.

0,55

Норми часу на виконання операцій, хв.

1 операція

6,0

2 операція

2,3

3 операція

7,0

4 операція

2,5

5 операція

3,5

6 операція

4,0

Вирішення завдання:

1) Визначаємо такт роботи лінії:

r = (480-35)*2 / 300*2 = 890 / 600 = 1,48 ≈ 1,5 хв/од.

2) Розраховуємо кількість робочих місць та рівень їх завантаження

№ Розрахункова к-сть Прийнята к-сть Коефіцієнт

операції робочих місць робочих місць завантаження

1 Ср = 6,0 /1,5 = 4 Спр = 4 Кз = 4 /4 = 1

2 Ср = 2,3 /1,5 = 1,5 Спр = 2 Кз = 1,5 /2 = 0,75

3 Ср = 7,0 /1,5 = 4,7 Спр = 5 Кз = 4,7 /5 = 0,94

4 Ср = 2,5/1,5 = 1,7 Спр = 2 Кз = 1,7 /2 = 0,85

5 Ср = 3,5 /1,5 = 2,3 Спр = 3 Кз = 2,3 /3 = 0,77

6 Ср = 4,0 /1,5 = 2,7 Спр = 3 Кз = 2,7 /3 = 0,9

3) Розрахуємо швидкість руху конвеєра:

Vк = 1,1 /1,5 = 0,73 м/хв.

4) Визначимо робочі зони кожної операції:

№ операції Робоча зона операції

1 L1 = 1,1*4 = 4,4

2 L2 = 1,1*2 = 2,2

3 L3 = 1,1*5 = 5,5

4 L4 = 1,1*2 = 2,2

5 L5 = 1,1*3 = 3,3

6 L6 = 1,1*3 = 3,3

5) Визначимо довжину робочої ділянки конвеєра:

Lр = 4,4+2,2+5,5+2,2+3,3+3,3 = 20,9 м

6) Визначаємо довжину замкнутої стрічки конвеєра:

Lз.с. = 2*20,9+2*3,14*0,55 = 45,25 м

7) Визначаємо тривалість технологічного циклу:

Тц = 1,5*(4,4+2,2+5,5+2,2+3,3+3,3) = 31,35 хв.

8) Визначаємо розмір запасів:

технологічний Zт = 4+2+5+2+3+3 = 19 од.

транспортний Zтт = 19-1 = 18 од.

резервний Zр = 0,04*300 = 12 од.

загальний Z = 19+23+12 = 54 од.

Завдання №3

На підставі вихідних даних розрахуйте основні параметри однопредметної прямоточної лінії виготовлення виробу, а саме:

- такт потокової лінії;

- чисельність робочих місць (розрахункову, прийняту);

- коефіцієнти завантаження робочих місць;

- чисельність робочих;

- регламент роботи лінії;

- межопераційні запаси;

- графік змінювання межопераційних запасів;


Вихідні дані:

Найменування показника

Значення показника

Виробниче завдання за зміну, од.

130

Тривалість зміни, хв.

480

Норми часу на виконання операцій, хв.

1 операція

7,0

2 операція

8,0

3 операція

2,3

4 операція

9,0

5 операція

3,5

6 операція

4,0

Вирішення завдання:

1) Визначаємо такт роботи лінії:

r = 480 / 130 = 3,7 хв/од.

2) Розраховуємо кількість робочих місць та рівень їх завантаження:

№ Розрахункова к-сть Прийнята к-сть Коефіцієнт

операції робочих місць робочих місць завантаження

1 Ср = 7,0 /3,7 = 1,9 Спр = 2 Кз = 1,9 /2 = 0,95

2 Ср = 8,0 /3,7 = 2,2 Спр = 3 Кз = 2,2 /3 = 0,73

3 Ср = 2,3 /3,7 = 0,6 Спр = 1 Кз = 0,60 /1 = 0,60

4 Ср = 9,0 /3,7 = 2,4 Спр = 3 Кз = 2,4 /3 = 0,80

5 Ср = 3,5 /3,7 = 0,95 Спр = 1 Кз = 0,95 /1 = 0,95

6 Ср = 4,0 /3,7 = 1,1 Спр = 2 Кз = 1,1 /2 = 0,55

3) Розробляємо регламент роботи лінії:

№ операції

tі хв.

Срі

Спрі

Кзі

№ робочого місця

№ робітника

Завантаження робітника %

0 60 120 180 240

1

7,0

1,9

2

0,95

1

2

А

Б

100

90

2

8,0

2,2

3

0,73

3

4

5

В

Г

Д

100

100

20

3

2,3

0,6

1

0,60

6

Е

60

4

9,0

2,4

3

0,80

7

8

9

Ж

З

Д

100

100

40

5

3,5

0,95

1

0,95

10

И

95

6

4,0

1,1

2

0,55

11

12

К

Е

100

10

Разом

12

10

4) Розрахуемо міжопераційні запаси:

ΔZ¢ 1-2 = 0,2*240*2 / 7,0 – 0,2*240*3 / 8,0 = -4,3 (-4)

ΔZ¢ 1-2 = 0,7*240*2 / 7,0 – 0,7*240*2 / 8,0 = 6 (6)

ΔZ¢ 1-2 = 0,1*240*1 / 7,0 – 0,1*240*2 / 8,0 = -2,57 (-2)

ΔZ¢ 2-3 = 0,2*240*3 / 8,0 – 0,2*240*1 / 2,3 = -2,87 (-3)

ΔZ¢ 2-3 = 0,42*240*2 / 8,0 – 0,42*240*1 / 2,3 = -18,67 (-19)

ΔZ¢ 2-3 = 0,38*240*2 / 8,0 – 0 = 22,8 (+22)

ΔZ¢ 3-4 = 0,2*240*1 / 2,3 – 0,2*240*2 / 9,0 = 10,2 (+11)

ΔZ¢ 3-4 = 0,4*240*1 / 2,3 – 0,4*240*3 / 9,0 = 9,74 (+10)

ΔZ¢ 3-4 = 0 – 0,4*240*2 , 9,0 = -21,33 (-21)

ΔZ¢ 4-5 = 0,2*240*2 / 9,0 – 0,2*240*1 / 3,5 = -3,04 (-3)

ΔZ¢ 4-5 = 0,4*240*3 / 0,4*240*1 / 3,5 = 4,57 (+5)

ΔZ¢ 4-5 = 0,4*240*2 / 9,0 – 0,35*240*1 / 3,5 = -2,67 (-2)

ΔZ¢ 5-6 = 0,6*240*1 / 3,5 – 0,6*240*1 / 4 = 5,14 (+5)

ΔZ¢ 5-6 = 0,1*240*1 / 3,5 – 0,1*240*2 / 4 = 5,14 (-6)

ΔZ¢ 5-6 = 0,25*240*1 / 3,5 – 0,3*240*1 / 4 = 0,86 (+1)

5) Побудуємо графіки змінювання межопераційних запасів:

0 60 120 180 240

4 6

-4 -2

22 -3 +22

-19

+10 21 -21

3 5

-3 -2

6

1 +5 -6 1

Завдання №4

На підставі вихідних даних розрахуйте основні параметри багатопредметної змінно-потокової лінії виготовлення виробу, а саме:

- тривалість роботи лінії по виготовленню кожного виду виробу;

- витрати часа на переналадку;

- приватні такти роботи лінії по виготовленню кожного виду виробу використовуючи наступні методи:

а) розподілення дійсного фонду роботи лінії пропорційно трудомісткості програмних завдань;

б) розрахунок через незмінну кількість робочих місць на лінії та трудомісткість обробки;

в) розрахунок шляхом преведення програми до умовного об єкту.

Побудуйте календарний графік роботи лінії.

Найменування показника

Значення показника

Місячна виробнича програма, од.

виріб А

8000

виріб Б

8050

виріб В

4010

Трудомісткість виробів, хв.

виріб А

2,3

виріб Б

3,5

виріб В

4,0

Кількість робочих діб за місяць

23

Кількість змін

2

Тривалість зміни, хв.

480 / 8год.

Витрати часу на переналадку лінії, %

7,0

Вирішення завдання:

1 спосіб

1) Визначаємо тривалість роботи лінії по виготовленню кожногго виду виробів:

ФА = 23*2*8 (1-0,07) *8000*2,3 / 8000*2,3+8050*3,5+4010*4 = =100,57год. = 6,3 діб

ФБ = 23*2*8 (1-0,07) *8050*3,5 / 8000*2,3+8050*3,5+4010*4 = =154год. = 9,6 діб

ФВ = 23*2*8 (1-0,07) *4010*4 / 8000*2,3+8050*3,5+4010*4 =

=87,67год. = 5,48 діб

2) Визначимо витрати часу на переналадку лінії:

Фвт = 23*2*8*0,07 = 25,76 год = 1 доба

3) Будуємо графік роботи лінії:

4)

Вироби

Робочі дні

2

4

6

8

10

12

14

16

18

20

22

24

26

28

30

А

6,3

Б

7,3

16,9

В

17,9

23,38

5) Визначаємо пиватні такти роботи лінії:

А = 100,57*60 / 8000 = 0,75 хв.

Б = 154*60 / 8050 = 1,15 хв.

В = 87,67*60 / 4010 = 1,31 хв.

2 спосіб

Через незмінну кількість робочих місць на лінії та трудомісткість обробки:

С = 8000*2,3+8050*3,5+4010*4 / 23*8*2*0,93*60 = 3,0492

А = 2,3 / 3,0492 = 0,75

Б = 3,5 / 3,0492 = 1,15

В = 4,0 / 3,0492 = 1,31

3 спосіб

Шляхом приведення програми до умовного об єкту:

За умовний об єкт приймаємо виріб А.

КпрА = 2,3 / 2,3 = 1

КпрБ = 3,5 / 2,3 = 1,52 ≈ 1,5

КпрВ = 4,0 / 2,3 = 1,74 ≈ 1,7

NппА = 8000*2,3 = 18400

NппБ = 8050*3,5 = 28175

NппВ = 4010*4,0 = 16040

7% = 1-0,07 = 0,93

23*2*8*0.93 = 342,24

rум = 342,24*60 / 18400+28175+16040 = 0,328

rА= 0,328*2,3 = 0,75

rБ= 0,328*3,5 = 1,15

rВ= 0,328*4,0 = 3,1

Завдання №5

На підставі вихідних даних розрахуйте виробничу потужність підрозділу та показники рівня її використання, а саме:

- плановий та фактичний коефіцієнт екстенсивного рівня використання виробничої потужності;

- плановий та фактичний коефіцієнт інтенсивного рівня використання виробничої потужності;

- плановий та фактичний інтегральний коефіцієнт використання виробничої потужності4

- резерв використання виробничої потужності (запланований і фактичний).

Кількість встановленого обладнання по відділенням відповідно 3,2 та 4 одиниці; відсоток виконання планового обсягу виробництва продукції по відділенням відповідно 100,5%, 84,2% та 95,1%.

Вихідні дані:

Кількість одиниць встановленого обладнання

Нормативна продуктивність одиниці обладнання т/год

Простої устаткування, %

Фактичне виконання запланованого обсягу виробнийтва, %

нормативні

фактичні

Відділення №1

3

14,30

7,5

7,3

100,5

Відділення №2

2

13,36

3,1

2,9

84,2

Відділення №3

4

16,70

4,2

4,0

95,1

Вирішення завдання:

1) Визначимо ефективний фонд часу роботи устаткування по відділенням:

Відділення №1 Теф = 8760*0,925 = 8103 год.

Відділення №2 Теф = 8760*0,969 = 8488 год.

Відділення №3 Теф = 8760*0,958 = 8392 год.

2) Визначимо фактичний фонд часу роботи устаткування по відділенням:

Відділення №1 Теф = 8760*0,925 = 8103 год.

Відділення №2 Теф = 8760*0,971 = 8505 год.

Відділення №3 Теф = 8760*0,960 = 8409 год.

3) Визначимо виробничу потужність по відділенням:

Відділення №1 М1 = 8103*14,30*3 = 347619 т.

Відділення №2 М2 = 8488*13,36*2 = 226799 т.

Відділення №3 М3 = 8392*16,70*4 = 560586 т.

Виробничу потужність цеху визначаємо по «вузькому місцю». «Вузьким місцем» є друге відділення – 226799 т.

4) Заплануємо випуск продукції по відділенням:

Відділення №1 ВП1 = 220000 т.

Відділення №2 ВП2 = 220000 т.

Відділення №3 ВП3 = 220000 т.

Випуск продукції, т.

560586


347619 Виробнича

226799 потужність


Відділення

Відділення №1 Відділення №2 Відділення №3

5) Визначимо фактичний випуск продукції по відділенням:

Відділення №1 ВФ1 = 220000*1,005 = 221100 т.

Відділення №2 ВФ2 = 220000*0,842 = 185240 т.

Відділення №3 ВФ3 = 220000*0,85 = 209000 т.

6) Визначимо фактичну середньочасову продуктивність одиниці обладнання по відділенням:

Відділення №1 g1 = 221100 / 3*8120 = 9,08 т/год.

Відділення №2 g 2 = 221100 / 2*8505 = 10,89 т/год.

Відділення №3 g 3 = 221100 / 4*8409 = 560586 т/год.

7) Розрахуємо коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування:

Відділення №1 Ке1 = 3*8120 / 3*8103 = 1,002

Відділення №2 Ке 2 = 2*8505 / 2*8488 = 1,002

Відділення №3 Ке 3 = 4*8409 / 4*8392 = 1,002

8) Розрахуємо коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування:

Відділення №1 Кі1 = 9,08 / 14,30 = 0,6350

Відділення №2 Кі 2 = 10,98 / 13,36 = 0,8219

Відділення №3 Кі 3 = 6,21 / 16,70 = 0,3719

9) Розрахуємо інтегральний коефіцієнт завантаження устаткування:

Відділення №1 Кінт1 = 1,002*0,6350 = 0,6363

Відділення №2 Кінт 2 = 1,002*0,8219 = 0,8235

Відділення №3 Кінт 3 = 1,002*0,3719 = 0,3726

10) Визначимо наявні резерви використання виробничої потужності:

Відділення №1 R1 = 1-0,6363 = 0,3637

Відділення №2 R 2 = 1-0,8235 = 0,1765

Відділення №3 R 3 = 1-0,3726 = 0,6274

Висновок

Отже, як бачимо, на всіх стадіях організації технічної підготовки виробництва необхідно проводити економічну оцінку доцільності розроблення і впровадження нового продукту за різними критеріями і різними методиками. Зазначимо, що ця робота проводиться комплексно і системно. Визначення величини ефекту вимагає також маркетингових досліджень, визначення потреби у фінансових та інших видах ресурсів. Це дає змогу обрати оптимальні варіанти рішень з урахуванням реальних можливостей для впровадження нового продукту.

Економічні розрахунки, які супроваджуються створенням нової конструкції чи технології, мають бути комплексними і охоплювати як експлуатаційні, так і виробничо-технологічні показники.

Ще на етапі технічного завдання і ексклюзивного проектування, коли встановлюють тип і основні параметри нового виробу, насамперед треба виявити і зафіксувати його експлуатаційні переваги (краща якість, більша продуктивність, меньша енергомісткість, матеріаломісткість, вища надійність тощо).

Серед економічних розрахунків головними є обгрунтування експлуатаційної ефективності виробу. При цьому необхідно співставляти нову конструкцію виробу із кращими аналогами на ринку. За наявнсті декількох варіантів нової конструкції необхідно вибирати ефективніший.


Список використаної літератури:

1. Васильков В.П. Організація виробництва: Навчальний посібник. – К.: КНЄУ. 2003.

2. Ю.А. Єгупов. Організація виробництва на промисловому підприємстві, К. – 2006.

3. Організація виробництва: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. В.О. Онищенко, О.В. Редкін, А.С. Старовірець, В.Я. Черганова. – К.: Лібра, 2003.

4. Петрович Т.М., Захарчин Г.М., Теребух А.А. Організація підприємництва в Україні. Навчальний посібник. – Львів: Оскарт, 2000

5. Петрович Т.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва: пілручник– Львів: «Магнолія плюс», 2005.

6. Курочкін А.С. Організація виробництва: Навчальний посібник. – К: МАУП, 2001

7. Должанський І.З., Загорна Т.О.. Удалих О.О. Управління потенціалом підприємства. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

8. З.О. Маків, І.М. Луцький Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2004

9. Ратхутдинов Р.А. Организация производства. Краткий курс: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2001

10. Организация производства: Учебник для вузов О.Г. Туровец, В.Н. Попов и др. 2-е изд. – М.: Экономика и финансі, 2002

11.Економіка підприемства під редакцією О.Й. Волкова; М. : Інфра-М, 1998

12. Файнгольд М.Л., Кузнецов Д.В. Принціпі расчета производственной мощности и загрузки оборудования. ВГПУ, 2002

13. Закон України « Про підприємництво» - 1997

14. Фатхутдинов Р.А.. Сивакова Л.А. Организация производства. Практикум. – М: ИНФРА- М, 2001

15. Равенко Н.Г.. Козуб В.Н. организация производства на промішленніх предприятиях: Учебное пособие. – Днепродзержинск: ДДТУ, 1998