Дипломная работа: Соціально-психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

Міністерствоосвіти і науки України

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА" ХЕРСОНСЬКА ФІЛІЯ

Соціально – психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

Робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за спеціальністю Психологія

Паламарчук Інна Василівна

Група 411

Спеціальність Психологія

Науковий керівник:

Ад’юнкт-професор психології,

Голєв Сергій Васильович

Херсон – 2008

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I Подружній конфлікт як соціально – психологічний феномен

1.1 Поняття подружніх конфліктів та їх особливості

1.2 Види та причини подружніх конфліктів

1.3 Попередження та рішення подружніх конфліктів

Розділ II Психологічна діагностика подружніх конфліктів

2.1 Стандартизовані методики сімейної психодіагностики

2.2 Психотерапевтичні методи діагностики подружніх конфліктів

Розділ III Практичне дослідження подружніх конфліктів

3.1 Наукове обґрунтування психодіагностики дослідження

3.2 Проведення дослідження та аналіз отриманих результатів

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність данного дослідження пов’язана із вирішенням практичних потреб суспільства стосовно проблем конфліктних подружніх пар. Ми маємо статистику, що смертність (15%) перевищує народжуваність (11%). Інститут сім’ї, на який покладено функцію відновлення населення, занепадає. З десяти середньостатистичних подружніх пар розлучаються шість. Це свідчить про невміння людей вирішувати як внутрішньо-особистісні, так і між особистісні конфлікти. Сімейні конфлікти є однією з форм конфлікту. По оцінкам спеціалістів, в 80-85% сімей відбуваються конфлікти.

Проблему подружніх конфліктів розглядали Лисенко В. А.; Волкова А. М.; Трапезнікова Т. М.;А. С. Качарян; Аргайл М.; Васильченко Г. С.Уиллард Ф. Харми; Юстицкіс; Ейдеміллер;Статман; Павлюков, Харчев4 і. А. Фурманов та інші.

Об'єкт дослідження: подружні конфліктиу молодих подружніх пар проживаючих в м. Херсоні, в віці до 35 років, які в шлюбі не менше одного року, мають дітей.

Предмет дослідження: виявлення залежності між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характером взаємодії їх в конфлікті.

Мета дослідження: виявлення зв’язку між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характером взаємодії подружжя в конфліктній ситуації.

Цілі дослідження:

· Теоретичне дослідження проблеми подружніх конфліктів;

· Встановлення зв’язку між задоволеністю шлюбом та характером взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях;

Гіпотеза дослідження: Задоволеність шлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктній ситуації.

Задачі дослідження:

- Узагальнення та систематизація теоретичних знань з проблеми подружніх конфліктів;

- Проведення дослідження характеру взаємодії подружжя в конфлікті та задоволеності шлюбом;

- Аналіз та узагальнення отриманих даних;

- Практичне дослідження взаємозв’язку задоволеності шлюбом та характеру взаємодії подружжя в конфлікті.

Методи дослідження: тестування, статистична методологічна обробка в психології: лінійно кореляційний аналіз по Пірсону.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в зручності використання систематизованих теоретичних даних з зазначеної теми. Можливе використання отриманих емпіричних даних в викладанні курсу конфліктології у вузах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання отриманих практичних даних при роботі з подружніми парами.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, загального висновку, списку використаних джерел та пятьох додатків. Зміст роботи викладено на 82 сторінках друкованого тексту включаючи таблиці. Список використаних джерел нараховує 80 робіт українських та зарубіжних авторів.

Розділ I Подружні конфлікти як соціально – психологічний феномен

1.1 Поняття подружніх конфліктів та їх особливості

"Милі сваряться - тільки потішаються" - так говорить народна мудрість. Але так це чи ні?

Психологи затверджують, що для шлюбу небезпечні дрібні, часто повторювані сварки, тому що вони поступово і неухильно ведуть до психічного відчуження між подружжям. Необхідно пам'ятати, що взаємна критика, претензії, під час сварки на особистісні якості один одного розширюють зону конфлікту. Сварка може розростися до нездоланної проблеми, якщо неї виносити на широке обговорення з родичами і друзями, що волею-неволею нагадують про неї. Конфлікти в родині приводять у стресовий стан одного чи відразу двох із подружжя, і порушують звичну манеру спілкування в родині.

Якщо людина є під впливом власних негативних переживань, то вона не може адекватно оцінити ситуацію, у яку емоційно задіяний, і протилежний об'єкт сприймається стереотипно. Тому рішення прийняті в конфлікті і коментарі, із приводу особистісних якостей мають підвищену стійкість і довго впливають на відносини.

Для запобігання деяких помилок у взаєминах необхідно пам'ятати:

- недостатньо точна, негативна інформація (якась підозра) породжує відповідну установку стосовно партнера, що відчувається при спілкуванні й у свою чергу породжує недоброзичливість і ворожість;

- багато хто, намагаючись сховати непевність у своїх достоїнствах, демонструють і підкреслюють свої негативні якості. Така своєрідна "сміливість" не завжди зрозуміла партнеру і нерідко породжує ефект прямо протилежний очікуваному. У той же час підкреслення своїх достоїнств (навіть дійсних) може породити в партнера почуття сорому за відсутність таких у нього самого, що сприяє загостренню конфліктної ситуації. Часто причиною конфлікту в родині служать установки, що виникли в дитинстві, під впливом неадекватного поводження чи батьків одного з них.

Характерні помилки батьків, що заохочують у дочок хлоп'ячий тип поведінки, або надмірно кокетливий стиль, що надалі чревате для чоловіка розчаруванням або через недостатню жіночність поводження, або через постійні ревнощі.

Благополуччя шлюбу залежить від підготовленості подружжя до нього. Готовність включає сексуальне виховання, уміння господарювати, уміння спілкуватися, виявляти почуття делікатності, бажання прислухатися до інтересів і потреб інших.

У шлюб вступають два чоловіки, і кожний має свої звички, представлення, смаки, свій уклад життя. Подружжя може відрізняти: темперамент, відношення до людей, поняття про цінності. Тому утворення родини припускає таке поводження з боку подружжя, що уможливить злиття двох особистостей з різними життєвими цінностями.

Часто джерелом конфлікту, що згодом може привести навіть до розводу є невідповідність ідеалу. Чоловіки шукають звичайно в жінці: цнотливість, любов до сімейного життя, уміння господарювати, виховувати дітей, уміння бути гарною коханкою, утішницею в горі і хвороби, бути тією, котра зможе допомогти й утішити в старості. Жінки ж хочуть знайти в чоловіку ту людину, що зможе забезпечити її і її дітей, дасть почуття захищеності, що упевнений у собі, у власних силах, цілеспрямований і надійний.

Зіткнувшись зі значною неузгодженістю між реальною людиною і створеним і викоханої в мріях ідеалом, молоде подружжя найчастіше виявляються не в силах впоратися з розчаруванням, тому що не можуть коректувати поведінку партнера, у той же час не хочуть змінити свій ідеал, і в результаті розстаються.

Якщо в 19 столітті були характерні відносини на жорстко закріплених ролях, де чоловік – добувач, а дружина – домогосподарка, то в наш час розподіл ролей зміщається, що найчастіше веде до виникнення взаємних образ, конфліктам і розвалу родини. Виникаючі розбіжності між ідеалом створених сімейних взаємин і реальністю, де традиційно вся домашня робота лягає на жінку, що до того ж і працює, сприяють хронічному перевантаженню дружини, обмежуючи її час для повноцінного відпочинку, виховання дітей і професійного росту. Постійні перевантаження є причиною фізичної і нервової перевтоми, погіршують психологічний клімат у родині і створюють ґрунт для конфліктів.

Дуже часто незадоволеність у шлюбі зв'язують з недостатньою жіночністю в жінок і мужність в чоловіків. Прояв недостатньої мужності чи жіночності партнера зв'язано зі спільним навчанням і трудовою діяльністю чоловіків і жінок. Наприклад, жінки, зайняті переважно чоловічими професіями виявляють чоловічий тип мислення і характеру. Це викликано тим, що дівчатам з народження прищеплюють почуття рівноправності, і вони ні в чому не хочуть поступатися хлопчикам, тим більше що вони розвиваються швидше. Однак на шляху до обраної професії, дівчина зіштовхується з тим, що при рівних здібностях і знаннях перевага віддається юнаку. Поступово формується прагнення не тільки зрівнятися, але й обігнати юнака по всіх статтях. У результаті йде формування якостей, що далекі від ідеалу жіночності.

З іншої сторони формування мужності в хлопчиків ускладнюється тим, що практично усі вихователі в дитячих садах і викладачі в школах - жінки. Крім того, велику частину часу в родині діти проводять з матерями. У результаті, виховуються жіночі чесноти. Таким чином, поводження хлопчиків, що не одержали правильне чоловіче виховання в період становлення полової ролі, має два види:

1. постійна навмисна демонстрація мужності яку підліток прагне підтвердити в актах агресії;

2. тип жіночого поводження, що зв'язаний з розслабленням волі і інфальтивністю.

Ще однією причиною сімейних конфліктів може стати жертовність (не варто її плутати з щиросердечною щедрістю). У даному випадку цей стан, при якому людина не просто страждає, а демонструє свої страждання. Це ситуація, коли на початку сімейного життя дружина з радістю виконує замість коханої людини його обов'язку. Чоловік звикає до цьому і вважає, що так і повинно бути. Згодом дружина утомлюється від такого положення і проголошує себе жертвою. Постійні докори з її боку, у свою чергу дратують і стомлюють чоловіка. Ще один приклад жертовності, коли мати присвячує всю себе здоровій дитині, і вся сфера її інтересів цілком зводиться до нього. Оббираючи себе вона виховує егоїста породжує в дитини почуття провини. І в тім, і в іншому випадку вона псує життя і собі і дитині. А постійні докори і вимога якої-небудь віддачі за принесену жертву ведуть до невдоволення і конфліктів по обидва боки.

Однієї з причин сімейних конфліктів є також ревнощі. У чоловіків і жінок ревнощі мають різну спрямованість. Чоловік ревнує дружину до усьому, що відволікає увагу від нього самого: до її роботи, до власних дітей, онукам, подругам і іншим чоловікам. На відміну від цього ревнощі дружини спрямовані тільки на іншу жінку і не торкається інтересів чоловіка. Нерозуміння розходжень орієнтації ревнощів у чоловіків і жінок може створити передумову для конфліктів у родині. Прагнення контролювати чоловіка чи дружину найчастіше свідчить про невпевність у собі і міцності взаємин.

У залежності від суб'єктів у взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти між: подружжям, батьками і дітьми, подружжям і батьками кожного з чоловіків, бабусями (дідусями) і онуками.

Ключову роль у сімейних відносинах грають конфлікти. Вони частіше виникають через незадоволення потреб чоловіків. Виходячи з цього виділяють основні причини подружніх конфліктів:

- психосексуальна несумісність подружжя;

- незадоволення потреби в залежності свого "Я", неповага почуття гідності з боку партнера;

- незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, увага і розуміння;

- пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);

- незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей, у відношенні до батьків і т.д.;

- розходження в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.

Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфліктність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини (С. Кратохвіл).

Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації друг до друга, коли два "Я" стають одним "Ми". Відбувається еволюція почуттів, закоханість зникають і чоловіки з'являються друг перед іншому такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розвалу велика, до 30% загального числа шлюбів (И. Дорно).

Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система "Ми" піддається серйозному іспиту. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?

• Погіршуються можливості професійного росту подружньої пари.

• У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-привабливій діяльності.

• Утома дружини, зв'язана з відходом за дитиною, може привести до тимчасового зниження сексуальної активності.

• Можливі зіткнення поглядів чоловіків і їхніх батьків із проблем виховання дитини.

Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень у подружжя настає насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, коли настає "ситість" від старих вражень і "голод" по новим (Ю. Рюріков).

Четвертий період конфліктності відносин подружжя настає після 18—24 років спільного життя. Його виникнення часте збігається з наближенням періоду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з відходом дітей, що підсилюється емоційною залежністю дружини, її переживаннями з приводу можливого прагнення чоловіка сексуально виявити себе на стороні, "поки не пізно" (С. Кратохвіл).

Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості улаштувати дітей у дитячу установу й ін.

Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуального поводження; зміна традиційного положення жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.

Дослідження психологів показують, що в 80—85% родин є конфлікти. Що залишилися 15—20% фіксують наявність "сварок" по різних приводах (В. Полікарпов, Ц. Залигіна). У залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини (В. Торохтій).

Кризова родина . Протистояння інтересів і потреб чоловіків носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подружжя займають непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню один до одного, не погоджуючись ні на які поступки. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані розпаду.

Конфліктна родина . Між чоловіками маються постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також поступкам і компромісним рішенням конфліктів.

Проблемна родина , для неї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з чоловіків, відсутність засобів на зміст родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох чоловіків.

Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкоємні порушення в психіці чоловіків, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У чоловіків відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції по будь-якому приводі, підвищений агресивність і т.д.

Конфліктне поводження подружжя може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність у відносинах. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.

У складному комплексі причин зухвалих дезорганізацію і розпад родини, значне місце займають причини соціально-психологічні, зв'язані зі специфікою взаємин і спілкування чоловіків у родині. Стає усе більш очевидним, що оптимізація одних лише соціально-економічних умов життя родини не завжди приводить до підвищення стабільності шлюбу. Про це свідчать і дані соціологічних досліджень (Гурко, 1982; Павлюков, 1980; Харчєв, 1983).

В основу їхнього дослідження була покладена така модель родини, що, по-перше, припускала оптимальні соціально-економічні умови життя родини (відсутність алкоголізму, аморального поводження чоловіків, наявність гарних матеріальних і житлових умов і т.п.) і, по-друге, виключала будь-яку психопатологію чоловіків. Це дало можливість сконцентрувати увагу на соціально-психологічних факторах, що впливають на зміну рівня стабільності родини.

Основним соціально-психологічним фактором, що викликає дестабілізацію і розпад родини, є негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Подружній конфлікт являє собою складне явище, що охоплює різні рівні взаємодії подружжя. Він може зароджуватися і протікати на рівні взаємин подружжя, не реалізуючи визначений час у їхньому поводженні (стадія схованого конфлікту). Наприклад, негативні міжособистісні відносини між подружжям (недовіра, байдужність, невдоволення й ін.) можуть якийсь час не знаходити відображення в їхньому спілкуванні як сукупності актів поводження, що спостерігаються. Загострення взаємин подружжя приводить до того, що конфлікт охоплює і сферу їхнього спілкування, виявляючись у різних формах конфліктного поводження (вербального і невербального). Перехід конфлікту на поведінковий рівень є свідченням його загострення і переростання від схованої у відкриту стадію.[46]

Конфлікти можуть виникати не тільки в результаті негативних міжособистісних відносин чоловіків, але і як наслідок дезорганізації їхнього спілкування. Наприклад, недотримання чоловіками елементарних норм повсякденного життя, що виражається в уїдливості, брутальності, неуважності, провокує конфлікти саме на поведінковому рівні. При частому повторенні такі конфлікти формують негативні взаємини чоловіків. Вони стають більш стійкими, сутужніше переборюються.

Виникнення подружнього конфлікту залежить не тільки від об'єктивних причин (наприклад, від специфіки умов протікання конфлікту і характеристик його учасників), але і від суб'єктивних факторів представлення учасників конфлікту пр самих себе (про свої потреби, цінності, мотивах і т.д.) і представлення про шлюбного партнера; вони можуть бути причиною подружніх конфліктів. Характер цих представлень є багато в чому предметом вивчення соціальної психології. Усвідомлення конфлікту учасниками взаємодії може бути адекватним, неадекватним (коли подружжя сприймають об'єктивну конфліктну ситуацію перекручено) і навіть помилковим (коли конфліктна взаємодія подружжя виникає на основі неправильної оцінки себе і партнера).

Згідно статистичним даним (Сисенко, 1983) значний відсоток розводів приходиться на молоді родини, де тривалість шлюбного союзу складає від одного до п'яти років. Особливо яскраво виявляється ця тенденція у великих містах. Виходячи з цього, об'єктом даного дослідження минулого обрані молоді подружні пари, що проживають у Москві, у віці до 35 років, що складаються в шлюбі не менш одного року, що мають дітей.

Визначаючи предмет дослідження він виходив з того, що сучасний шлюб ґрунтується на сумісності чоловіків як особистостей. Рад авторів розуміє любов як міцний комплекс почуттів, що складає з великого числа компонентів, у тому числі не тільки емоційної прихильності й емоційної привабливості подружжя, але і наявності етичних почуттів (дружби, поваги, довіри, взаєморозуміння). Сумісність подружжя визначається значною мірою можливістю спільного задоволення в шлюбі ряду основних потреб (спілкування, пізнання, матеріальних і рольових потреб, потреби в захисті "Я-концепції".

Кожний з подружжя до моменту вступу в шлюб має сформовані потреби, що не можуть бути ідентичними в обох шлюбних партнерів. Нерідко ці потреби виявляються суперечливими. Спільне життя жадає від подружньої пари готовності до компромісу, уміння вважатися з потребами партнера, уступати один одному, розвивати в собі такі якості, як взаємна повага, довіра, взаєморозуміння, що сприяє оздоровленню психологічного клімату в родині і кращій взаємній адаптації чоловіків. У цьому випадку протиріччя в потребуючій сфері подружжя не приймають гострих форм і успішно переборюються. Невміння знайти правильну лінію поводження в родині приводить до такого загострення протиріч обох шлюбних партнерів, при яких задовольнити потреби кожного з подружжя у даної шлюбній диаді стає надзвичайно чи важко навіть неможливо. Це приводить до виникнення фрустрацією в одного чи обох партнерів, створює дисгармонію в подружніх взаєминах.

Предметом дослідження є виявлення протиріч у потребуючій сфері чоловіків, що приводять до порушення взаємодії між подружжям, до виникнення конфліктів. Розглядаючи взаємодію подружньої пари, він виділив об'єкт і умови взаємодії. Під об'єктом взаємодії розуміли спільне задоволення подружжям ряду потреб.

Виділені п'ять груп потреб (блоків):

1. Потреба чоловіків у виконанні визначених ролей у родині: матері-батька, чоловіка-дружини, хазяїна-господарки, жінки-чоловіка, глави родини, більшість з який є новими для вступаючих у шлюб. Однієї з причин конфліктів у родині служить розбіжність представлень подружжя про виконання кожним з них сімейних ролей.

2. Потреба подружжя у спілкуванні один з одним і з друзями.

У дослідженні були порушені наступні аспекти спілкування подружньої пари:

а) Шлюбні партнери розглядалися як сумісні чи несумісні по параметрі товариськість — замкнутість. Передбачалося, що у випадку асиметрії цих якостей товариськість одного з чоловіків може вступати в протиріччя з аутизмом іншого, провокуючи виникнення конфлікту.

б) Спілкування виконує в родині дуже важливу психотерапевтичну функцію. У спілкуванні, заснованому на співпереживанні, взаємній повазі, подружжя знаходять підтримку своїх вчинків, настроїв, почуттів, переживань, одержують емоційну розрядку. І навпроти, взаємне відчуження, що дезорганізує спілкування подружжя формує в них почуття самітності, незахищеності, взаємній незадоволеності, провокуючи сімейні конфлікти.

3. Пізнавальні потреби чоловіків. Дослідження, що раніше проводилися, показали, що інтелектуальні цінності є найбільш важливими для подружжя, займаючи одне з перших місць по загальній шкалі шлюбних цінностей. Ми зосередили основну увагу на вивченні потреби подружжя у духовному росту й удосконалюванні, оскільки ця потреба, по-перше, є найменш вивченої і, по-друге, представляється нам у достатньому ступені конфліктогенної при наявності асиметрії в подружньої діаді.

4. Матеріальні потреби, що включають, у спільному придбанні необхідних родині матеріальних цінностей і в забезпеченні благополуччя. Передбачалося, що егоїстичні тенденції одного чи обох чоловіків, що виявляються в прагненні максимально задовольнити власні матеріальні потреби на шкоду інтересам іншого партнера і всієї родини в цілому, можуть привести до виникнення конфліктів.

5. Потреба в захисті "Я-концепції" як сукупності образів "Я", що забезпечують уявлення людини про самого себе як про відому цілісність і визначеність, що виникає не тільки на основі самосприйняття індивіда, але і як результат сприйняття його іншими, соціальним оточенням. Оскільки "Я-концепція" формується, розвивається і підтримується в соціальній взаємодії, остільки для ідентифікації людини із самим собою, для підтримки цілісності і цінності його особистості вкрай необхідно, щоб власне уявлення про себе збігалося з тим, що, на його думку, думають про нього навколишні. Особливо важливо в цьому плані думка значимих інші, відповідно до якого людина очікує і визначеного відношення до себе навколишніх, стійких проявів у спілкуванні з ними, що підтримують у нього почуття своєї визначеності, значимості, важливості.

В умові взаємодії були включені наступні фактори:

1. Культура спілкування чоловіків у родині, тобто чи дотримання недотримання ними норм повсякденного життя, що регулюють їхні моральні відносини: увічливість, чуйність, тактовність, доброзичливість, уважність і ін.

2. Взаємна інформованність подружжя про різні сторони життя й особистісних особливостей один одного. Це умова взаємодії подружжя відіграє важливу роль в адекватності їх взаємних перцепцій необхідних для формування правильних представлень про партнера в процесі комунікації, будучи необхідною умовою успішності протікання їхньої взаємної адаптації, а отже, і підвищення стабільності шлюбу. Високий рівень взаємної інформованності подружжя є також основою формування довірчих відносин у родині.

3. Рівень моральної мотивації подружжя у різних сферах сімейної взаємодії як показник розвитку їхньої моральної свідомості і самосвідомості. У регуляції поводження людини велике значення має ієрархія (супідрядність) мотивів. У сімейній взаємодії дуже важливо визначити рівень ведучого мотиву, що спонукує поводження кожного з подружжя. Перший (нижчий) рівень моральної мотивації заснований на безпосередніх переживаннях, бажаннях, прагненнях або залежить від зовнішньої ситуації (наприклад, від оцінок навколишніх) як мимовільні побудники поводження. Другий (вищий) рівень моральної мотивації заснований на переконаннях людини, його ідеалах, принципах, свідомо поставлених цілях, що можуть придушувати безпосередні спонукання. Рівень моральної мотивації впливає на рівень самоконтролю, на почуття відповідальності за свої дії, за долю родини.

4. Проведення дозвілля. Потреба подружжя у спільному проведенні дозвілля є одним з найважливіших показників рівня стабільності родини взагалі і молодої родини особливо. Спільні дозвільні заняття молодих чоловіків свідчать про їх успішну взаємну адаптацію, про уміння ефективно вирішувати проблеми, що встають у процесі спільного життя, а також про позитивної емоційної окрашенності їхній спілкування. І навпроти, прагнення чоловіків роздільно проводити дозвілля — яскравий показник того, що взаємне спілкування втратило для чоловіків свою емоційну привабливість.

Істотне значення у виникненні конфлікту мають ті чекання, що сформувалися в партнерів до моменту вступу в шлюб під впливом їхніх особистісних особливостей і схильностей і специфіки соціокультурного середовища для молодих подружніх пар найбільш типове підвищення чекання один до одного, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності цих чекань з дійсністю. Вони в більшості випадків указують на недостатню нравствено-психологічну підготовленість молоді до шлюбу.

Аналіз результатів дослідження дозволяє зробити висновок, що причини для виникнення конфліктів маються в будь-якому типі родин, що обумовлено індивідуальними розходженнями подружжя. Однак конфлікт виступає не обов'язково як фактор дестабілізації родини, виконуючи не тільки деструктивну, але і конструктивну функцію. У стабільних родинах конфлікти протікають на загальному тлі позитивних взаємин подружжя, їхньої взаємної задоволеності й емоційної прихильності. Тому конфлікти тут виконують конструктивну функцію, тому що, виявляючи взаємні домагання подружжя, розходження їхніх потреб, установок, намірів, допомагають виробити єдині позиції і сприяють успішної адаптації партнерів до шлюбу. У нестабільних і почасти в проблемних родинах конфлікти протікають на тлі негативних відносин подружжя, їхньої взаємної незадоволеності і чи ослаблення втрати емоційної привабливості партнерів. Такі конфлікти, що заважають виробити подружжю єдину точку зору, що приводять до дезорганізації їхнього спілкування і співробітництва, до дезадаптаціі, варто розглядати як деструктивні конфлікти.

Якщо розглядати всі порушені в дослідженні сфери (блоки) життєдіяльності родини з погляду їх конфликтогенності, то на першому місці для всіх груп родин коштує блок "культура спілкування", тобто чи дотримання недотримання чоловіками норм повсякденного життя, що регулюють їхні моральні відносини. Стабільність шлюбу в значній мірі обумовлена високою культурою спілкування шлюбних партнерів. Систематичне порушення подружжям сімейної етики в спілкуванні один з одним негативно впливає на їхні взаємини, приводячи до виникнення стійких, хронічних конфліктів у родині. При цьому високий ступінь конфліктності даного блоку порозумівається не тільки низькою культурою спілкування шлюбних партнерів, але і тим, що в ньому насамперед відбивається незадоволеність чоловіків у потребуючій сфері.

Другим по значимості джерелом конфліктів у родині є недостатня задоволеність потреби в захисті "Я-концепції" у процесі взаємодії подружжя. Тому що стійкість "Я-концепції" підтримується сталістю очікуваних форм відносин і спілкування з боку соціального оточення, то взаємини подружжя, що засновані на психічній підтримці, взаєморозумінні, емоційному комфорті відіграють важливу роль в усвідомленні ними значимості і цінності свого "Я". Відсутність уваги, турботи, згоди, психічної підтримки приводить до незадоволеності в них потреби в любові, повазі, у відчутті своєї значимості, у збереженні почуття власної гідності, необхідних для підтримки "Я-концепцію" кожного з подружжя. Потреба в захисті "Я-концепції", що виражається в протесті шлюбних партнерів проти обмеження особистої гідності, неповажного відношення, приводить до виникнення конфліктів між подружжям.

Третє місце по конфліктності займають дві сфери взаємодії подружньої діади:

1. Рольова (задоволення рольових потреб чоловіків: матері-батька, чоловіка – дружини, хазяїна— господарки, чоловіка-жінки, глави родини). Конфлікт виникає в результаті неоднозначного розуміння подружжям цих ролей і неоднозначного уявлення про виконання кожним партнером тієї чи іншої сімейної ролі. Особливо гостро протікає конфлікт через розбіжність представлень про сімейне лідерство.

Особливості взаємодії, що зв'язані з взаємної інформованністю про різні сторони життя й особистісних особливостей партнера. Високий рівень взаємної информованостіподружжя є основою формування довірчих відносин у родині. Небажання подружжя інформувати один одного про свої справи, наміри, планах породжує підозрілість, взаємну недовіру, емоційну напругу у взаєминах партнерів, знижується рівень задоволеності шлюбом, провокує виникнення конфліктів. При цьому так само, як і культура спілкування, взаємна інформованність найчастіше є відображенням порушення інших сфер подружньої взаємодії.

Результатом дослідження дали підстава припустити, що рівень конфліктності корелюється з рівнем моральної мотивації шлюбних партнерів, тобто чим вище рівень моральної мотивації подружжя, тим нижче рівень конфліктності в їхніх родинах. Мотиваційна структура вищого типу відрізняється від нижчого перевагою орієнтації на самооцінку як ведучий мотив поводження замість орієнтації на оцінку навколишніх. Чим вище рівень моральної мотивації подружжя, тим у більшому ступені вони усвідомлюють себе суб'єктами власної діяльності, а не об'єктами зовнішніх впливів, і тим у більшому ступені вони керуються у своїх діях совістю, що стає головним регулятором їхнього поводження.

Рівень моральної мотивації визначає специфіку моральних позицій подружжя. Для міцності шлюбу дуже важлива єдність моральних позицій подружжя. Несумісність моральних принципів шлюбних партнерів спричиняє розходження в сфері моральних почуттів подружжя (совісті, боргу, честі і т.п.), що знаходить вираження в неузгодженості точок зору пари на виховання дітей, на розподіл домашніх навантажень, на міру відповідальності кожного з подружжя перед родиною на верховенство в родині і т.п., сприяючи виникненню конфліктів у родині.

Дослідження показало, що кожній групі подружніх пар присущи характерні для них конфліктогені блоки.

1. У групі стабільних подружніх пар має місце неоднозначне представлення подружжя про деякі із сімейних ролей, що приводить до виникнення конфліктів у рольовій сфері. Однак, протікаючи на тлі позитивних міжособистісних відносин, конфлікти зважуються конструктивно. В інших сферах взаємодії потреби чоловіків несуперечливі і задовольняються в обох партнерів. У стабільній групі в подружніх діад має місце високий рівень задоволення потреби в захисті "Я-концепції", у духовному росту й удосконалюванні. Успішність взаємодії подружжя забезпечується за рахунок високого рівня моральної мотивації обох з пари, культури спілкування, високого рівня взаємної інформованності і переваги спільного проведення дозвілля.

2. У групі нестабільних подружніх пар не задоволена потреба в захисті "Я-концепції", у культурі спілкування, в однозначному розумінні сімейних ролей. Інформованність подружжя цієї групи друг про друга дуже поверхнева і стосується поведінкових, а не особистісних особливостей партнера. Подружжя не прагне проникнути в духовний світ один одного, що приводить до відсутності в них взаєморозуміння. При достатній погодженості думок подружжя цієї групи щодо сфер розладу кожен партнер шукає причину розладу насамперед у неправильному, з його погляду, поводженні партнера, а не у своєму власному. Низька взаємна оцінка рівня моральної мотивації в нестабільних чоловіків свідчить про те, що вони перекладають один на одного провину за розпад родини, вважаючи, що саме партнер не усвідомлює належною мірою своєї відповідальності за долю родини, і не виконує свого боргу перед нею. При низькому рівні задоволеності шлюбом і втраті емоційної прихильності конфлікти в цій групі родин носять деструктивний характер.

3. Проблемні подружні пари займають проміжне положення між стабільними і нестабільними. На відміну від нестабільної групи в проблемних родинах зберігається визначена емоційна прихильність партнерів, але вона значно нижче, ніж у стабільних родинах. У той же час рівень задоволеності шлюбом у проблемній групі майже в три рази нижче, ніж у стабільній (у нестабільних родин оцінка задоволеності шлюбом негативна, тобто вони не задоволені шлюбом).

Суб'єктивна низька оцінка задоволеності шлюбом обумовлена незадоволеністю потреби подружжя у духовному росту й удосконалювання. Взаємодія партнерів здійснюється на тлі низької культури спілкування і низького рівня взаємної інформованності. На відміну від нестабільних родин у проблемних подружніх пар вище рівень задоволення в захисті "Я-концепції".

Рівень моральної мотивації подружжя проблемної групи нижче, ніж у стабільних пар, але значно вище, ніж у нестабільних, що дозволяє їм усвідомлювати свою відповідальність перед родиною і прагнути неї зберегти.

Таким чином, у дійсному дослідженні були виділені фактори, що впливають на утворення конструктивних чи деструктивних подружніх конфліктів, до яких, на його думку, відносяться: можливість задоволення шлюбними партнерами в шлюбі своїх основних потреб, характер міжособистісних відносин, рівень моральної мотивації подружжя, умови взаємодії (культура спілкування, взаємна інформованності, проведення сімейного дозвілля).

Оскільки на поведінковому рівні конфліктності у родинах різного типу (особливо в проблемних і нестабільних) виявляється однаково, те, використовуючи специфіку вищевказаних факторів, можна з'ясувати, до якого саме типу відноситься кожна конкретна родина, що дозволить визначити необхідність чи збереження розірвання даного шлюбу. Від рішення цього питання залежить стратегія і тактика консультування конфліктної пари, тому що розірвання проблемної (з ознаками стабільності) пари може викликати невротизацію і в остаточному підсумку зниження працездатності розведених подружніх пар, а збереження нестабільного шлюбу може принести збиток особистісному розвитку шлюбних партнерів і, отже, неможливість створення ними гармонічного шлюбу.[47]

1994 рік оголошений ООН Міжнародним роком родини. Офіційною емблемою Міжнародного року родини обраний малюнок художниці Катрін Лттасі-Рольє (Відень) "Серце під дахом" який символізує торжество життя і любові в будинку, де для кожного знаходять турботу, теплоту, безпеку, безумовне прийняття. Те, як виконана емблема (в оригіналі вона червоного кольору), повинне символізувати наступність, здійснювану родиною, складність структури родини, а також деяку частку волі, творчості, що виникають при функціонуванню кожної родини, незалежно від специфіки того суспільства, у яке ця родина включена.

Із соціологічної точки зору родина є найважливішим елементом суспільства: для здорового суспільства необхідна здорова родина, що адекватно виконує усієї своєї функції: культурну, емоційну, соціально-економічну. Зокрема, будучи соціальним інститутом, що захищає право людини на особисту власність, дане йому від природи, родина має самі істотні зв'язки з економічним життям суспільства, використовуючи і поповнюючи його різноманітні, насамперед людські, ресурси.

У психологічному змісті сімєю можна визначити як систему міжособистісних взаємодій, покликаних, у самому загальному плані, з одного боку, захистити індивіда від маніпулятивних впливів суспільства, а з іншого боку — пристосувати його до життя в цьому суспільстві, дати засобу для нормального функціонування в ньому.

Психологія внутрісімейних взаємин безпосередньо сполучена з психологічними проблемами розвитку кожного зі складових родин індивідів, будучи не тільки персоналізованим дитинством, але і персоналізованою зрілістю, старістю,— етапи життєві шляхи людини, усі самої гострої екзистенціальні проблеми людства в том чи іншому виді представлені в психології внутрісімейних взаємин уже тому, що родина є найважливішим елементом соціальної ситуації розвитку кожного людського індивіда, а особистісне і соціальне представлені тут у складних, суперечливих взаєминах.

Внутрісімейні міжособистісні взаємодії, з одного боку, сприяють асиміляції культурних схем суспільства в структуру особистості, а з іншого боку — аккомодируют внутрішній світ індивіда до культурних схем суспільства. Такі асиміляції й акомодації іноді сприяють подоланню розірваності, роз'єднаності різних сторін особистісного буття, а іноді збільшують їх, що приводить до утворення особистісних комплексів, "тіні" і т.д.

Поняття позитивності — негативності є ключовим як у традиційних, так і в новітніх концепціях психології міжособистісних відносин у родині і сімейній психотерапії. Так, у поведінково-оріентированних теоріях внутрісімейні конфлікти розглядаються як функція низької норми позитивного взаємопідкріплення, а терапевтичні зусилля направляються на зменшення негативності в комунікаціях між членами родини. Традиційний психоаналітичний підхід зосереджує увагу на ранньому негативному життєвому досвіді, що ускладнює як горизонтальні, так і вертикальні внутрісімейні взаємини і виявляються у несвідомих переживаннях. Кінцева мета сімейної системної психотерапії – допомогти родині як цілому позбутися від негативних по своїй істоті взаємозавісимостей і психологічних захистів, що обумовлюють негативні патологічні комунікації між членами родини. Гуманстично-ориентированна психотерапія родини на перше місце ставить конгруентну, взаимоприймаючу і эмпатичну міжособистісну взаємодію як позитив внутрісімейних взаємин на відміну від маніпулятивності, директивності, не дійсності самопред'явлень у таких взаєминах. Універсальний напрямок корекції внутрісімейних взаємин убік більшої гармонійності, органічності, позитивності є лейтмотивом також більшості новітніх теорій. Наприклад, онтопсихологія й онтопсихотерапія родини, розроблювальна італійським психологом А. Менегетті описала ряд феноменів так названої негативної психології, що характеризується неусвідомлюваним вторгненням одного члена родини в життя іншого, що затінює внутрішнє позитивне ядро іншого, його справжнє буття.

Поняття "позитивність" стосовно до психології внутрісімейних взаємин уперше систематично розроблено німецьким психотерапевтом Н. Пезешкіаном[44] який використовував його як похідне від латвійського "positum" ("реальний", "фактичний", "наявний у наявності"). Позитивна сімейна психотерапія в цьому контексті виступає, з одного боку, як систему психологічної допомоги родині, що орієнтується на цілісність, єдність у розмаїтості, подолання всякої однобічності по відношенню, як до внутрішньої картини світу людини, так і до його життя в соціумі, з іншого боку — як сімейна психотерапія в межкультурній проекції, межкультурній підхід до проблеми корекції внутрісімейних взаємин. Розкриємо даного положення, запропоновані Н. Пезешкіаном, більш докладно.

Перше: позитивність як цілісність. Тут продовжується традиція гуманістичної психології, що обговорювалася вище, прийняття суб'єкта усього цілком, у всій різноманітній складності його життєвої позиції, як наділеного потенціями до безупинного розвитку і самореалізація, відповідального за свій вибір. Реально існують не тільки дефекти, симптоми, проблеми, але і здатності клієнта і його родини для їхнього подолання, неповторні й унікальні позитивні якості, що складають зону найближчого розвитку кожної людини. Здатності позитивного бачення суб'єкта в системі внутрісімейних взаємин потрібно тренувати, переборював нетерпимість, схильність критикувати, нездатність приймати і підтримувати не тільки іншого, але і самого себе.

Друге: позитивність як міжкультурний підхід. Людина живе у світі, наповненому всілякими культурно-ціннісними орієнтаціями, що іноді мирно співіснують, а іноді вступають у конфлікт один з одним. Не тільки в різних частинах світла люди особливим чином працюють, відпочивають, хворіють, спілкуються, фантазують (причому одні зразки індивідуального поводження не гірше і не кращі інших) розмаїтість можна побачити в будь-якому соціумі: державі, трудовому колективі, родині. Однак кожен конкретний індивід схильний дивитися на світ через призму власного досвіду, тієї конкретної системи культури, у якій він ріс і формувався як особистість. Зокрема, у внутрісімейних взаєминах ми нерідко відносимося з побоюванням до незнайомих звичаїв, цінностям, зразкам поводження наших близьких, що перешкоджає позитивному, приймаючому і підтримуючому відношенню до іншого.

Вивчення міжособистісних відносин у родині тісним образом зв'язано з психологічними проблемами позитивності негативності в розвитку кожного індивіда. У цьому контексті для нас істотно намічене Б.С. Братусем розведення чотирьох рівнів у структурі особистості:егоцентричного, группоцентричного, гуманістичного (просоціального) і духовного, а також його визначення категорії особистості як способу присвоєння загальнолюдської сутності, зафіксованого в моральному досвіді людства. При цьому зміст особистості покладається в залежності від її зв'язку із сутності характеристиками людського буття, а її "нормальність" чи "анормальність" ставляться в залежність від того, як вона служить людині, "чи сприяє її позиція, конкретна організація і спрямованість прилученню до родової чи людської сутності, навпроти, роз'єднує з цією сутністю, заплутує й ускладнює зв'язки з нею... Стати особистістю — по-перше, зайняти визначену життєву, насамперед міжлюдську моральну позицію; по-друге, у достатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність "

Егоцентричний рівень визначається прагненням ідивіда лише до власної зручності, вигоди; відношення до іншим сугубо споживче, у залежності від того, чи допомагає інший особистому успіху чи ні. На группоцентричному рівні людин ідентифікує себе з якою-небудь групою і відношення його до інших людей залежить від того, чи входять вони в цю групу чи ні; "інші" поділяються на коло "своїх", що володіють самоцінністю, і "чужих", її позбавлених. На гуманістичному (просоціальному) рівні принцип самоцінності стає загальним; по суті справи, тільки починаючи з цього рівня, затверджує Б.С. Братусь, можна говорити про моральність (на попередніх рівнях ми маємо справу з мораллю), і тільки тут починає працювати відомий імператив И. Канта — роби так, щоб правило твого поводження було придатним для всього людства, що рівнозначно золотому правилу етики: веди себе з іншими так, як би ти хотів, щоб інші велись з тобою. Духовна ступінь розвитку особистості (Б.С. Братусь називає її ще сакральної, есхатологічною) є, з погляду цього автора, найвищої, над гуманістичної,— на цій ступіні "людин починає усвідомлювати себе і дивитися на себе й іншого не як на кінцевих і смертних істот, але як на істот особливого роду, зв'язані, що співвідносяться з духовним світом, як на істот, життя яких не кінчається разом з кінцем життя... це рівень, у межах якого зважуються суб'єктивні відносини людини з Богом, встановлюється особиста формула зв'язку з ним"

Дуже часто в останні настільки бурхливі сторіччя, рятуючи людини від фобій, особливо від страху смерті, визначав позитивні регулятиви в інтраперсональнім, інтерперсональнім і більш широкому соціальному контекстах (позитивний образ людини як гори, повної коштовностей, універсальний для всіх монотеїстичних релігійних навчань), релігія сама перетворювалася в морально-психологічну проблему через фанатизм, нетерпимості, жорстокості до інакомислячим і що сумнівається, що дуже істотно не тільки, для взаємин усередині великих соціальних груп, але також і для безпосередніх міжособистісних взаємодій, особливо між родичами.

Якщо релігія глуха до людських повсякденних нестатків (часто власне психологічним по своїй природі, а не, як представляється на перший погляд, економічним, політичним і т.д.), радощям і прикрощям душі, то люди біжать від традиційної духовності в негативізм атеїзму і вульгарного матеріалізму (маючого можливість приймати як комуністичні, так і сугубо капіталістичні, ринкові форми хоча і що залишається маніпулятивним по своїй суті) або звертаються до нового радикально антипсихотерапевтичній релігійності, що використовує психологічні кризи (у тому числі й у сфері міжособистісних взаємин у родині) людей для контролю над їхньою свідомістю.

"Не можна бути глухим і думки,— пише К. Юнг,— що і дух також є не абсолютним, а чимось відносним, нужденним у доповненні і поповненні життям.., у нас занадто багато прикладів, коли дух настільки опановував людиною, що жив уже не людину, а тільки дух, причому не в змісті більш багатої і насичений для людини життя, а навпаки... Життя — це критерій істини духу. Дух, що позбавляє людину всіх життєвих можливостей,— це дух загубленний... Життя і дух являють собою дві чи сили необхідності, між якими знаходиться людина. Дух наділяє його життя змістом і можливістю найбільшого розквіту. Життя ж необхідне духу, тому що його істина, якщо вона не життєздатна, нічого не значить".

Повертаючи до схеми Б.С. Братуся, можна сказати, що гранично верхове духовне бачення лютості і міжособистісних взаємин, у тому числі й у родині, повинне бути співвіднесене з життям, зіставлено з тим протиріччям, тією драмою, що, по Л.С. Виготському, існує між природними і культурно-історичними детермінантами розвитку людини - і спілкування між людьми: людина одночасно є складовою частиною природи і принципово відрізняється від інших її істот, що населяють, що, як ми думаємо, має надзвичайно важливе значення для питання про якісну специфіку людських внутрісімейних взаємин, робить необхідним вивчення їхній гранично глибинних, еволюційно-генетичних детермінант.

Однак психологія міжособистісних відносин у родині (як і будь-яке психологічне дослідження) не може абстрагуватися від тієї обставини, що людина жива істота, вона включений у біологічну низку поколінь своїх родичів — предків і нащадків. В. Сатир пише: "Кожний з нас зароджується на всесвітнім дереві духовності. Це дерево зв'язане своїми коренями з усіма живими істотами. Кожен, навчивши, може стати мудрим наставником, що буде оберігати дорогоцінне життя, любити її і піклуватися про неї... Наше відношення до духовних проявів життя свідчить про те, наскільки ми цінуємо життя взагалі... Моя духовність виявляється в тім, що я в однаковій мірі поважаю життєві сили, що наповняють усе живе на Землі".

Разом з тим слід зазначити, що традиційним для психології (у тому числі і для психології родини) є уявлення про індивіда як про живий організм, включеному в процес безупинної взаємодії з зовнішнім середовищем: взаємодіючи із середовищем і за допомогою фізіологічних механізмів пристосовуючи до неї, організм змінює свій стан шляхом пошуку оптимальних реакцій і фіксації найбільш адекватних з них — такі самі загальні умови виникнення і первісного функціонування психіки, що були введені в психологію під впливом навчання Ч. Дарвіна, що включило психічне відображення (у тому числі і психіку людини) як невід'ємну частину в єдиний ланцюг еволюції органічного світу. Разом з тим поза розглядом теоретико-психологічної думки виявилися принципи генетики, що також йдуть безпосередньо від Ч. Дарвіна, універсальні для всієї живої природи і більш загальні в порівнянні з закономірностями адаптації організму до середовища,— з позицій сучасної еволюційної біології самим загальним критерієм життя виступає відтворення індивідом собі подібних і підтримка, відповідно до генетичної програми, специфічної структури даного організму.

Тому психологам, що вивчають питання про природу і якісну специфіку міжособистісних відносин у родині, варто не конструювати свою власну, зручну для них біологію, а звернутися до сучасних досліджень еволюційно-генетичних основ соціального поводження тварин і людини

— сучасної соціобиологіі, що є безумовним піонером у цій області: наскільки нам відомо, систематичне співвіднесення еволюційно-генетичного, психологічного і культурно-історичного підходів до міжіндивідуальними взаємодіями, у тому числі й у родині, у концептуальному плані до 1975 р. (тобто до виходу роботи Э. Уілсона "Соціобіологія: новий синтез") не проводилося. Слід також зазначити, що останнім часом багато психологів, що займаються родиною і дитинством, звертаються до робіт соціобіологов.

1.2 Види та причини подружніх конфліктів

Сімейні конфлікти є однієї з найпоширеніших форм конфліктів. По оцінках фахівців, у 80-85 % родин відбуваються конфлікти, а в інших 15-20% виникають сварки по різних приводах. Унікальність сімейних відносин обумовлює не тільки специфіку виникнення і протікання конфліктів у родині, до й особливим образом відбивається на соціальному і психічному зодоровї всіх її членів. У дійсній темі розглядаються особливості сімейних конфліктів, їхня класифікація, а також інші питання, що розкривають суть цього складного явища. Сімейні конфлікти — це протиборство між членами родини на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.

Родині конфлікти мають свої особливості, облік яких необхідний при попередженні і дозволі таких конфліктів.

1. Насамперед, сімейні конфлікти відрізняються особливим предметом, специфіка якого обумовлена унікальністю сімейних відносин. Найважливішою особливістю сімейних відносин є те, що їхній основний зміст складають як міжособистісні відносини,так і правові і моральні зобов'язання, зв'язані з реалізацією функцій родини: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної..

2. Сімейні конфлікги відрізняються по причинам. Найважливішими з них є:

• обмеження волі активності, дій, самовираження членів родини;

• поводження, що відхиляється, одного чи декількох членів родини (алкоголізм, наркоманія і т.д.)

• наявність протилежних інтересів, устремлінь, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного з членів родини (з його погляду);

• авторитарний, твердий тип взаємин сформованих у родині в цілому;

• наявність тяжко вирішуючих матеріальних проблем;

• авторитарне втручання родичів у подружні відносини;

• сексуальна дисгармонія партнерів у шлюбі й ін.

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища варто віднести: погіршення матеріального становища родини; надмірну зайнятість одного чи обох з пожружжя на роботі; неможливість нормального працевлаштування чи подружжя інших членів родини; тривала відсутність житла; відсутність можливості улаштувати дітей у дитячу установу й ін.

3. Особливості сімейних конфліктів виявляються в їхньому динаміку, а також у формах протікання. У цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення конфліктної ситуації, відкрите протиборство, розвиток відкритого протиборства, дозвіл конфлікту й емоційне переживання конфлікту). Але такі конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протиборства (докори, образа, сварка, сімейний скандал, порушення спілкування і т.п.), а також способами їхнього вирвшення (примирення, досягнення згоди, притирання відносин на основі взаємних поступок, розвід і ін.).

4 Істотною особливістю сімейних конфліктів є і те, що вони можуть мати важкі соціальні наслідки. Нерідко вони закінчуються трагічно. Дуже часто приводять до різних захворювань членів родини. Особливо важкі наслідки сімейні конфлікти мають для дітей.[21]

Різноманіття сімейних конфліктів представлене в табл. 1.1

Табл. 1.1 Классифікація сімейних конфліктів

Гнів, суперечки - важливі і хворобливі елементи успішно розвиваючих взаємин. Якщо цього немає, думки і почуття ховаються, у відносинах не залишається місця для чесності і відкритості. Чоловіки купують собі світ ціною близькості. Конфлікти між подружжям бувають різними і відповідно до класифікації Ллойда підрозділяються на чотири категорії.

Суперечки по дріб'язках неминучі, якщо ми живемо з кимсь, хто не є нашим власним клоном. Якщо чоловік пропонує дружині поїхати з вечірки раніше, вона може образитися, і подумати, що чоловік зіпсував весь вечір. Але ранком вже усе позабуто.

Суперечки по дріб'язках щораз случаються на нову тему. Вони звичайно не викликають бурю емоцій, люди спокійно виражають своє невдоволення і на цьому суперечка буває вичерпаний. Суперечки по дріб'язках неминучі вони є здоровим явищем. З їхньою допомогою люди підтверджують свою незалежність, одночасно виражають те, що їхній спільний союз набагато важливіше дрібних сварок. Це дуже важливо: адже якщо люди терпимо відносяться до вираження точки зору дружина, вони не схильні застосовувати силу.

Подружжя, схильні до використання насильства, рідко сваряться між собою через дрібниці. Вони рідко дозволяють собі виражати навіть мінімальну незгоду. Якщо ж вони починають сперечатися, так усі неодмінно виливається в скандал. Ніж сильніше розлад у подружніх взаєминах, тим більше уваги повинні приділяти психотерапевти сваркам по дрібницях, оскільки саме сварки по дрібницях викликають неадекватний гнів. Якщо подружня пара функціонує нормальним образом, то не слід витрачати час на розбір причин, більше уваги варто приділити частоті виникнення дрібних сварок.

Подружжя, що складаються в щасливому шлюбі, також сперечаються між собою. Звичайно вони сперечаються через те, яким саме способом вирішити ту чи іншу проблему. У результаті обміну думками, обговорення можливих варіантів розвитку ситуації подружжя виробляють спільне рішення. Стратегія вироблення спільних рішень можуть бути з успіхом застосовані для рішення інших типів конфліктів. Психотерапевтам варто приділяти приблизно однаковий час вивченню суті конфліктних ситуацій і виявленню стратегій успішного рішення конфліктів, що підходять саме цій парі.

Регулярно повторювані жаркі суперечки на ті самі теми відбивають ранню стадію розвитку подружніх взаємин. У цю категорію потрапляють сварки на наступні теми: поділ домашніх обов'язків, виховання дітей, ведення сімейного бюджету. Подібні конфлікти можуть закінчуватися голосним скандалом і навіть застосуванням фізичної сили. Прийняті рішення або неприйнятні взагалі, або прийнятні лише на тиждень, не більш. У подібних випадках психотерапевти повинні приділити особливу увагу жарким сваркам. Під час сеансів психотерапії варто виявляти батьківські установки, що грають головну роль на арені сімейних взаємин, і при необхідності заміняти їх.

Це ж відноситься і до звичних старих конфліктів у шлюбі. Звичні конфлікти подібним до пари зношених шкарпеток - вони вже не потрібні, але до них дуже звикли. Наприклад, щорічно подружжя свариться через того, скільки днів вони проведуть у родичів під час чергової відпустки. Суть такого конфлікту не міняється з часом. Звичні старі конфлікти вказують на наявність батьківських установок, до тепер керуючих подружніх взаєминах. Батьківські установки визначають особистісні границі між подружжям границі особистої волі.

Припинення старих конфліктів приводить до більш зрілих, високо духовним взаєминам, у яких подружжя роблять один одному підтримку. Стратегії терапевтичного процесу містять у собі сеанси, під час яких подружжя обговорюють один з одним батьківські установки виробляють жести і репліки, що сигналізують про початок суперечки і про його закінчення, обговорюють те, що коштує за подібними сварками, приходять до єдиної думки, прийнятному для них обох.

Причина насильства в подружніх взаєминах полягає в недостатньому розвитку навичок звертання з гнівом. Груба фізична сила застосовується набагато частіше, ніж про це говорять.

Відповідно до досліджень Вивиан, Малоне тільки 1,5% чоловіків і 6% дружин указали під час тестування фізичну агресію як актуальну проблему. Однак в особистій бесіді з психотерапевтом уже 46% чоловіків і 44% дружин (56% подружніх пар) указали на присутність фізичного насильства і словесних образ у своєму сімейному житті.

Тому кожній подружній парі варто ставити запитання, чи допускається застосування насильства в їхній родині й у якій формі це відбувається. Далі обговорюються найбільш важкі види насильства в подружніх взаєминах.

Всі існуючі програми проти насильства в родині спрямовані на чоловіків, оскільки фізичне насильство з їх боку з більшою імовірністю заподіює збиток життя і здоров'ю дружини. Більшість чоловіків, на яких піднімають руку дружини, зовсім не вважають це насильством і не сприймають це як серйозну погрозу для свого життя і здоров'я.

Дотепер ведуться суперечки про тім, хто ж усе-таки частіше провокує насильство - чоловіка чи жінки. Штраус (1994) на основі аналізу матеріалів "Національного огляду насильства над жінками в родині" прийшов до висновку, що стать не є визначальним чинником у даному питанні. Так, чоловіки провокували насильства в 2 5,9% випадків, дружини в 25,5% випадків, і обоє з подружжя провокували конфлікт у 48,6% випадків. Навіть у найважчих ситуаціях (побиття кулаками, ногами, погрози зброєю) зберігалися тієї ж самі: дружини провокували насильство в 29,6% випадків, чоловіки в 35,2%. обоє дружина в 35,2% випадків. За нашими спостереженнями, жінки прибігають до насильства так само часто, як і чоловіка, хоча по більшій частині їм приходиться захищатися. Штраус у своїх дослідженнях користався Шкалою тактики поводження в конфліктній ситуації. Ця шкала містить 19 видів поводження насильства, що розрізняються способами,: обговорення ситуації приведення доводів і доказів (три пункти), словесні чи погрози образи (шість пунктів), мінімальне насильство (ляпасу, поштовхи) і жорстоке насильство (побиття, нанесення раней партнеру якою-небудь зброєю), що також включає шість пунктів.

Однак Добаш і його колеги критикують Штрауса, Геллеса і Шнайнметца за те, що ті покладаються на вірогідність зведень, зазначених у письмових тестах. Крім того, мотиви, контекст, значення і наслідки насильства відіграють важливу роль у розумінні даного феномена. В одному випадку дружина дає чоловіку ляпас за те, що той намагався неї зґвалтувати. В іншому випадку чоловік ударив дружину за те, що вона розмовляла зі своїм колишнім коханцем. Мотиви, контекст ситуації різний.

Останнє дослідження підтверджує, що основною проблемою є чоловіча агресія. Якобсон і його колеги (1994), вивчивши групу чоловіків, схильних до насильства, виявили, що в кожнім випадку дружини є жертвами. Якщо починався скандал то ніяке поводження дружини не могло запобігти насильству з боку чоловіка. Дружини відповідали насильством тільки на емоційну чи образу фізичне насильство, що неприпиняється.

Інші дослідники, зокрема Хэмбергер і Хастингс (1986), виявили три характерологические риси, що свідчать про особистісні порушення в чоловіків, що відвідують програму запобігання насильства в родині. Найчастіше це були прикордонні шизоїдні, нарциссично-антисоціальні, схильні до володіння і залежності особистості. Кожен тип особистості вимагає свого підходу в терапії.

Деякі дослідники розробили методи профілактики насильства в родині. Так, при незначних проявах насильства в родині краще не доводити ситуацію до жорстоких побоїв. У насильства є свій початок і продовження: наприклад, словесні образи можуть з часом перейти в більш екстремальні види насильства. Важливо запобігати невеликі прояви насильства в родині в і розцінювати це як серйозний недолік контролю поводження.

Так, фахівці, що займаються проблемою сімейних розбіжностей, підрозділяють усі відносно неблагополучні родини на три типи: конфліктні, кризові і проблемні. До конфліктних подружніх союзів вони відносять такі, у яких між подружжям маються сфери, де їхні інтереси, потреби, наміри і бажання постояно приходять у зіткнення, породжуючи особливо сильні і тривалі негативні емоції. До кризових - такі, де протистояння інтересів і потреб чоловіків носить особливо різкий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Нарешті, до проблемних подружніх союзів відносять такі, перед якими виникли особливо важкі життєві ситуації, здатні завдати відчутного удару стабільності шлюбу: відсутність житла і засобів, важка і тривала хвороба одного з чоловіків, осуд на тривалий термін і т.п. Об'єктивні обставини життєдіяльності родини впливають на її благополуччя тільки через їхню суб'єктивну оцінку чоловіками, що у свою чергу визначається соціально-психологічним кліматом і взаємною задоволеністю взаєминами один з одним, що, утім, давно констатовано в приказці "З милим рай у курені, якщо милий по душі".

Якщо розглядати сімейні труднощі по убиваючій ступені, то шкала має наступний вид: організація домашнього господарства; напружені відносини з родичами; діти і їхнє виховання; труднощі комунікацій; фінансові утруднення; зловживання алкоголем; різна спрямованість інтересів по дозвіллю; ревнощі; сексуальна дисгармонія. Перше з перешкод на шляху до сімейного благополуччя зв'язано з можливою неузгодженістю існуючих у чоловіка і дружини моделей розподілу обов'язків. Для того щоб це їм було зрозуміле, як ілюстрації скористаємося запропонованим Э. Тійт і В. Уколової (хоча і трохи спрощені) підрозділом усіх моделей на дві основні: традиційні і модні.

У традиційних ("асиметричних") родинах чоловік є основою матеріального забезпечення і безперечною її главою. Саме він визначає статус сімейного союзу, установлює коло її спілкування і приймає основні рішення по всіх найважливіших проблемах. За це чоловік звільняється від усіх домашніх обов'язків. Дружина в традиційній моделі або зовсім не заробляє, або заробляє дуже мало, отчого головним для неї є рачивое і зразкове ведення господарства, догляд за дітьми і їхнє виховання. При подібному розподілі обов'язків саме на неї лягають основні турботи по формуванню і відтворено сімейного мікроклімату.

На відміну від традиційної моделі "симетрична" родина (чи, інакше, еголітарна; від французького "еголіте"- ґрунтується на практиці повної рівноправності чоловіка і дружини, що забезпечують відповідно приблизно рівний (пропорцноналъный) внесок у матеріальний добробут сімейного союзу, спільно господарюють, спільно приймають усі найважливіші рішення і в однаковій мірі займаються відходом за дітьми і їхнє виховання. Роль і значення кожного з чоловіків у формуванні сімейного клімату рівні, статус родини встановлює чоловік, що має більш високе положення.

Друга причина сімейних труднощів – різнонаправленність інтересів подружжя у сфері дозвілля — є досить очевидної і не має потребу в надто докладному обговоренні. Однак варто підкреслити необхідність свідомої боротьби за цю спільність, творення спільного дозвілля родини, від яких найчастіше відмовляються молоді подружні пари — хто по лінощам, а хто і по недомислі. Змістовність і спільність захоплень є дуже важливим фактором сімейного благополуччя. Так, для гнітючого більшості невдалих шлюбів виявилося властиве бідність захоплень і індивідуальних, і загально-сімейних. Починати ж роботу з узгодження захоплень необхідно з перших днів брага, тому що здатність до взаємоадаптації, до звичок один одного визначається віком подружжя (чим молодше, тим краще: менше закостеніли звичок і примхів) і ступенем їхньої інтелігентності (при взаємній інтелігентності простіше відбувається пристосування звички).

Проблема культури сімейних відносин не можна аналізувати без і поза її базовою умовою — стабільності родина, її збереження як єдиного цілого. Тим часом в останні десятиліття рівень стабільності родини помітно понизився, що у свою чергу об'єктивно виразилося в різко зрослому рівні розводів.

Третя з виділених нами частих причин сімейних утруднень зловживання алкоголем — заслуговує окремої розмови. На жаль, дослідження вчених показали, що ще не всі молоді люди змогли виробити в собі не просто пасивно поблажливе, але активно-негативне відношення до "зеленого змія" (у їхній анкеті "Твій ідеал" відповіді "за" і "проти" вживання алкоголю зустрічалися приблизно з однаковою частотою).

Наступні зловживання неминуче супроводжуються деградацією особистості, падінням почуття відповідальності і звуженням кола інтересів. Постійна погроза з боку "зеленого змія" послідовно погіршує сімейний мікроклімат. Родина стає тяжко-непотрібної для всіх її членів і хибно дефектної для нормального виховання дітей. Тому, якщо в чоловіка, що упав жертвою пагубної пристрасті, не знаходиться сил і волі для боротьби з хворобливою пристрастю, а навколишні виявляється не в змозі вивести його на правильний шлях, повернути до здорового способу життя, єдиний вихід для такої родини - розвід. Не випадково даної анкети для що розводяться дозволяють затверджувати, що половина розводів випливає із супутніх вживанню алкоголю обставин.

Усе вище викладене приводить нас до сумних думок. Виходить, що скандали і конфлікти є не тільки бажаним, але і необхідним елементом сімейного життя, що безконфліктного сімейного життя не може бути, як не може бути безконфліктних фільмів. Люди старшого покоління добре пам'ятають кінокартини 30—50-х років, у яких усі було гарно і не було ніяких серйозних проблем. А головний конфлікт був конфліктом "гарного з ще кращим".

Причинами конфліктів можуть бути напружені відносини між людьми і внутрішня напруженність, властива одному з учасників конфлікту. Тому першою причиною розвитку конфлікту є характер одного з членів родини. Є вираження — конфліктна людина. Йому звичайно притаманні підвищена емоційна збудливість, запальність, причепливість, педантичність. Психіатри і психологи в такому випадку звичайно говорять про важкий характер. Якщо риси такого характеру виявляються в малому ступені, вони вважають ці характерологічні відхилення варіантами чи норми акцентуаціями, а якщо у великий,— психопатіями. Це вже лікарський діагноз, що серйозно обмежує людину у виборі тієї чи іншої професії, праві служити в армії, водити транспорт. На жаль, у процесі сімейного життя характерологчні особливості конфліктної людини можуть стати причиною постійної напруженості.

Найбільш розповсюджена причина сімейних конфліктів — це боротьба за верховенство. Це перший рівень проблеми. Варто підкреслити, що функція верховенства і реалізація — це дві різні речі. Бути командиром і командувати не те саме. У родині главою може бути чоловік, і в той же час усім практично розпоряджається дружина. Але, проте, усім, хто спостерігає дану родину, ясно, що дружина розпоряджається усім винятково тому, що чоловік довіряє їй ці функції. Якщо ж коли ні будь необхідно буде прийняти істотне і важливе рішення, останнє слово залишиться за чоловіком. А може

бути і так, що таке вирішальне слово так і не буде сказано в процесі життя цієї родини. Верховенство в родині не є розподіл тих чи інших функцій. Це особливе емоційне відношення між подружжям, і за таке верховенство бороти неможливо. Воно або є, або його немає.

Другий рівень проблеми — це розподіл обов'язків. Його ні в якій мірі не слід плутати з першим. Іноді пишуть про те, що функції верховенства в родині розділені. Наприклад, культурну програму визначає чоловік, а стратегію економіки родини - дружина. Але цей не поділ верховенства, а розподіл обов'язків, розумний розподіл праці. Верховенство, як ми вже говорили вище, розділити неможливо.

В даний час багато пишуть про так називаний шлюбний кліринг (термін запозичав з економіки і позначає систему безготівкових розрахунків шляхом взаємних вимог і зобов'язань) і його 5 складових. Саме по цим складовим і може бути не досягнуте згода, саме ці 5 складових і є "фронти", на яких можуть розігруватися міжособистісні сімейні конфлікти. Приведемо цю концепцію в тім виді, у якому її викладає найбільш відомий вітчизняний сексопатолог Г. С. Васильченко.

Перша складова шлюбного клитинга — це фізичний фактор. Цей фактор сугубо інтуїтивний, людині подобаються люди з визначеним фізичним додаванням, кольором волосся, очі і т.д. Узагалі реакція однієї людини на зовнішній вигляд іншого є індивідуальної і глибоко особистісної.

Друга складова — це сексуальний фактор. Він тісно зв'язав з фізичним фактором, і визначається відповідністю реальної програми інтимної близькості одного з партнерів сексуалъним чеканням іншого. Якщо в ХІХ ст. проблемою була поінформованість шлюбного партнера (у більшості випадків жінки) про полове життя як такий, то сьогодні ми відзначаємо часту неузгодженість через так називаний діапазон прийнятності, а саме прийнятності для людини тих чи інших конкретних форм полової близькості.

Третя складова шлюбного клірингу — матеріальний фактор. Об'єктивно він визначається внеском кожного зі шлюбних партнерів у матеріальне благополуччя родини. Найбільш простим коефіцієнтом при цьому виступає співвіднесення заробітних плат. Чоловіки, що заробляють, як правило, трохи більше своїх дружин, у конфліктних ситуаціях часто використовують цей фактор. Тут доречно нагадати про те, що істотним є не стільки сума отриманих грошей, скільки їхній розподіл і розумне вкладення. Тому уміння правильне вести сімейний бюджет випливає також без усяких коливань відносити до складових матеріального фактора.

Четверта складова — культурний фактор. Визначається він співвіднесенням інтелектуального і культурного рівня чоловіків. Кожен шлюбний партнер вправі розраховувати на те, що його інтереси і установки будуть розділені близьким йому людиною. Однак вимога до іншого, безумовно підтримувати його культурну позицію є явно надмірним.

Нарешті п'ятої, найбільш складної складовий шлюбного клірингу є психологічний фактор. Це як би підсумок, сума всіх чотирьох попередніх факторів, але в ньому є і щось своє, неповторне, то, що визначає взаємну психологічну і психічну привабливість чоловіків, їхній взаємний потяг друг до друга, погодженість їхніх дій.

Наступна група конфліктів це так називані конфлікти приналежності. Їхнє джерело знаходиться поза конкретною родиною. Адже кожний із членів родини належить до тієї чи іншої мікросоціальної групи. Найбільш простий варіант: кожний з нас є членом родини, у якій він виріс. А конфлікти, що виникають у нашій власній родині через наші відносини з родичами, вимагають окремого опису.

Нарешті, чоловік і дружина як група можуть вступити в конфлікт із якою-небудь іншою групою, скажемо, з іншою родиною. У наші дні такого роду конфлікти найбільш часті в комунальних квартирах. Вони також впливають на весь психологічний вигляд життя родини.

Останній тип конфліктів можна назвати конфліктом соціальним, та соціально економічним. Це конфліктна ситуація, що обумовлюється загальною соціальною ситуацією в даній державі, у даній республіці, місті. Так, наприклад, конфлікт у змішаному в національному відношенні шлюбі може виникати чи не виникати в залежності від загальної національної напруженості в регіоні.[57]

1.З Попередження і рішення сімейних конфліктів

Попередження і рішення сімейних конфліктів варто розглядати як основні види діяльності по керуванню такими конфліктами. Часто при рішенні сімейних конфліктів користаються послугами посередника.

Попередження сімейних конфліктів залежить від усіх членів родини і, насамперед від подружжя. При цьому варто мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість, допомагаючи прийти до згоди по спірних питаннях і запобігти більш великий конфлікт. Але в більшості випадків сімейних конфліктів допускати не слід. Основні шляхи попередження сімейних конфліктів залежать від потенційних суб'єктів конфліктної взаємодії (чоловіки, батьки, діти, родичі і т.д.). По кожнім конкретному випадку в рекомендованій літературі можна знайти корисні ради. Тут ми назвемо лише самі загальні шляхи попередження сімейних конфліктів, що випливають із соціально-психологічних закономірностей розвитку родини. Такими шляхами є:

• формування психолого-педагогічної культури, знань основ сімейних відносин (у першу чергу це стосується подружжя);

• виховання дітей з обліком їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, а також емоційних станів;

• організація родини на повноправних початках, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємної відповідальності, довіри і поваги;

• формування культури спілкування.

Рішення сімейних конфліктів може бути забезпечено досягненням згоди по спірних питаннях. Це самий сприятливий варіант рішенню будь-яких сімейних конфліктів. Але є й інші форми рішення таких конфліктів, що не є конструктивними. Прикладом цього може бути відхід дітей з родини, позбавлення батьківських прав і т.п. Таке рішення важким тягарем лягає на батьків чи дітей, викликає в них важкі емоційно-психологічні переживання.

Особливою формою рішення подружніх конфліктів є розвід. Більшості розвід приносить звільнення від проблем, що нагромадилися. Але часто він задовольняє інтереси тільки однієї зі сторін і викликає важкі нервово-психічні переживання в іншої.

Особливі негативні наслідки розвід несе дітям. Крім того, варто мати на увазі і та обставина, що в результаті розводу суспільство одержує неповноцінну родину, а це у свою чергу породжує злочинність, наркоманію й інші форми девіантного поводження серед підлітків.

Для молодих дружин.

Багато засмучень і навіть страждання в сімейному житті зв'язані з тим, що чоловік не відповідає вирощеному в душі ідеалу. У згоді зі сталими представленнями, більшість жінок цінують у чоловіку надійність, уміння прийняти рішення у важкій ситуації, самостійність. Ці прекрасні якості можна підсилити в будь-якому чоловіку. Однак у тій родині, де дружина намагається всі рішення приймати сама це здійснити сутужніше. Напрошується висновок приймати рішення одноосібно недоцільно перспективніше спонукувати чоловіка до рішень.

Не соромтеся своєї слабості, якщо ви боїтеся темряви, не можете носити важкі чи сумки убивати цвяхи. Зате якщо чоловік убив цвях, то свято повинне бути на всю округу. Міжність розвивається швидше, якщо чоловік частіше виступає як захист і опора слабкої жінки. Уміння заохочувати прояв здібностей улюбленого визначає і ділову кар'єру чоловіка, що багато в чому залежить від розташування дружини виявляти безустанний інтерес і співучасть у його професійних справах він повинний бути упевнений, що знайде в дружині не тільки зацікавленого слухача, але і друга, що, насамперед, спробує зрозуміти і розділити його позицію, стати на його оборону незалежно від об'єктивних обставин. Сприяння жінки в підтримці почуття власної гідності у всіх членів родини в значній мірі визначає її власну життєстійкість і самопочуття. Надзвичайно прикрашає жінку такт і церемонність, навіть якщо їй хочеться сказати "так" те їй не слід квапитися.

Основні життєві цінності формуються в батьківській родині. Образ, ідеал улюбленої жінки багато в чому навіяний спогадами молодої людини про образ моєї матері. І якщо дружина хоче зрозуміти які якості особливо цінує в ній чоловік корисно уважної любовно вивчати матір і бабусю чоловіка. Те, що багато чоловіків вибирають собі дружину ґрунтуються на тім наскільки вона схожа на матір — факт надійно встановлений. Тому, знаючи про властивості матері чоловіка можна, у якомусь ступені пророчити якість які визначають вибір цього чоловіка. Не дивно, що розуміння жіночих якостей, що він цінує в матері допоможе дружині зрозуміти і розвити ті якості свого характеру, що особливо цінує чоловік. Від сюди стає зрозумілої згубність протиставлення собі свекрухи і прагнення посварити з нею чоловіка. Це порушує ідеальний образ дружини, вносить глибокий розлад у його щиросердечне життя і руйнує його психічне здоров'я. Мати може ревнувати сина до дружини, з огляду на це треба ні в якому разі, враховувати вік свекрухи. Наприклад, бажано вибирати їй подарунки як жінці, а не як літній людині. Якщо хочете зберегти світ у родині не втручайте у сварки чоловіка зі свекрухою, тому що подібне вторгнення скривдить її який би не була ваша позиція. Краще просто виражати розгубленість і заклопотаність.

Для молодих чоловіків.

Для молодих чоловіків, говорячи про причини нерозуміння в родині, насамперед треба пам'ятати про різну домінантність чоловіків і жінок. Як показали дослідження, серед чоловіків частіше зустрічаються обличчя з лівою домінантною півкулею. Нерозуміння поводження жінок чоловіки переконані, що жіноча логіка ця відсутність усякої логіки. Однак це в більшому ступені логіка почуттів і відносин. Жінки інтуїтивно вважають головним достоїнством чоловіка розум, логіку і надійність — (виправдання для тих, хто не має великого ...). Чоловіка так само інтуїтивно більше всего зачаровуються зовнішньою красою жінок, — тому говорять, що чоловіки і жінки люблять по-різному. Чоловіка очима, а жінки вухами. Жінці необхідне підтвердження любові щодня інакше вона стане думати і говорити, що її давно розлюбили. Любов інтуїтивно по своїй сутності не дивно, що сексуальність порушується тим більше чим більше контроль і керування над нею. Потреба любові в жінки значно сильніше, ніж у чоловіка. Це зв'язано з роллю матері. Позбавлена любові жінка швидше стає деспотичної, тому що не має можливості розкритися як жінка.

Тому, помітивши в поводженні дружини подібний трюк потрібно, насамперед, подумати про те, що чи задоволена її потреба в любові.

Незадоволена жінка може замінити чоловіка як об'єкт ніжної прихильності маленьким сином. Це приводить до занадто раннього розвитку в нього чуттєвості, що викрадає частину його майбутньої мужньості. Роздратування нелюбимої дружини в основі сценарію "усі чоловіка покидьки" який мати неусвідомлено нав'язує дочці.

Як показують результати досліджень у житті багатьох чоловіків центр ваги їхніх інтересів приходиться на службовий справи, а в жінок, особливо у визначеному віці домінують проблеми сімейних відносин. Звідси зрозуміло, що при втраті новизни у відносинах у жінок раніш, ніж у чоловіків може виникнути незадоволеність сімейним спілкуванням і нудьга починає активно роз'їдати інтимні відносини. У подібній ситуації чоловіку варто перебороти лінь і організувати нестандартні ситуації, що допоможе йому і дружині повернуться друг до друга новими гранями свого характеру.

Що ж таке вдалий комплемент? Це не штамп, а прояв доброзичливої уваги, людині потрібно говорити те, що більше за все підтримає його в даній ситуації. Роблячи комплімент пам’ятай, що в кожній людині є гарне. Виділяючи і підкреслюючи це гарне не поскупимося на похвалу — у цьому і складається мистецтво компліменту, його позитивна роль, він закріплює краще в людині фіксуючи це краще.

Жінки вдалий подарунок розглядають, як глибоке розуміння їхніх бажань здатність чоловіка перейти від декларування почуттів до вчинків. Наприклад, чоловік волає:

"Я тобі так люблю, що готово подарувати тобі всі зірки і місяць у додачу" - "не треба місяць – хочу черевички". Благий порив висихає під впливом прози життя — і інших неприємностей.

Пам’ятайте, що любов не можна воскресити, а тим більше розбудити докорами і закликами.

Любов тримається на людській гідності, її не зміцнити постійним підкресленням недоліків. Можна воскресити радісним (несамовито захопленим) настроєм.

Якщо чоловіки більш схильні до любові в періоди тривог і небезпек, то жінки в спокійній і привабливій обстановці.

Якщо любов слабшає, то варто шукати нові способи винагороди і заохочень, тому що старі поступово знижують свою цінність — до них звикають.[37]

Розділ II Психологічна діагностика подружніх конфліктів

2.1 Стандартизовані методики сімейної психодіагностики

Можливістъ надання психологічної допомоги сім'ї залежить насамперед від правильного виявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних.

Одним із психологічних методів вивчення сім'ї є науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозiр психолог-практика.

Також важливими є діагностичнi методи, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім’єю.

З компонентом практичної ефективності сімейного психологічного консультування є коректне застосування стандартизованих психодіагностичних методик. Сформулюємо необхідні умови, що забезпечують таке використання методик:

1) глибоке оволодіння змістом основних діагностичних концептів, істотних для обстеження родини, уміння психологічного тлумачення цих концептів;

2) оволодіння прийомами оперативного планування психодіагностичного обстеження конкретної родини, при якому пропорція стандартизованих і клініко-діагностичних методів психодіагностики, а також самої корекційно-терапевтичної роботи з утручання знаходилася б в адекватній відповідності з а) змістом запиту і чекань клієнта, б) психологічним змістом і динамікою самого проблемного комплексу, що характеризує поточні (динамічні) стани родини, в) об'єктивними соціально-економічними умовами роботи психолога (умовами платного чи безкоштовного проведення обстеження),

3) оволодіння репертуаром конкретних спеціалізованих методик стандартизованої сімейний психодіагностики, адекватних визначеним умовам і задачам психолога;

4) оволодіння психометрикой і застосування стандартизованих психодіагностичних методик вимірювального типу (тестів).

Відомі на сьогоднішній день психодіагностичні стандартні методики по предмету діагностики підрозділяються на наступні типи:

1) психофізіологічні властивості індивідуальності членів родини. Відомі моделі діагностики і прогнозування сімейної стабільності на основі виміру ступеня сумісності типів ВНД, характеристик темпераменту, таких, як урівноваженість, активованість (інтроверсія), інертність (ригідність). Найчастіше ці моделі застосовуються для діагностики подружньої сумісності (Д. Л. Буртянский, В. В. Кришталь, 1982; Н. Н. Обозів, А. Н. Обозова, 1982; Використовуються експрес-діагностичні методики не апаратурного характеру - тест-опросники Стреляу, Айзенка, I6РF.

2) характерологические властивості індивідуальності членів родини. Тест-опросник I6РF; ММРІ.

3) характеристики когнітивної сфери членів родини.

У загальному випадку — когнітивний стиль, засоби психологічного захисту, такі інтегральні характеристики структури свідомості, як когнітивна складність. В окремому випадку сімейна компетентність, орієнтування в сімейних укладах;

4) характеристики цінностно-мотиваціонної сфери індивідів. Методика ціннісних орієнтації Рокича — Ядова; стандартизована техніка діагностики тематичної апперцепції – ТЮФ і інші методики. Приватні методики виявлення "сімейних цінностей".(А. Н. Волкова, Т. М. Трапєзнікова)

5) характеристики міжособистісних відносин:

а) емоційних відносин (В.В. Столін, М. І.Голосова)

б) свідомих рефлексивних-оцінних відносин: методика суб'єктивної ідентифікації(А. Г. Шмєлєв), особистісний семантичний диференціал, тест Лірі.

6) характеристики внутрісімейного спілкування і взаємодії, для їхнього визначення застосовуються методи лабораторної імітації самого спілкування у виді практичної взаємодії: апаратурні методики типу "гомеостат"(В. А. Тєрєхін, А.Н.Доценко); ДГЕІ —методика "діючої групової емоційної інтеграції"(А.І.Папкін, А.В. Петровський) а також у виді символічної взаємодії — гри(А.А. Кронін).

По операціонально-методичному виконанню можна кваліфікувати методики наступних типів:

1) апаратурні, що забезпечують об'єктивну реєстрацію індивідуальних, діагностичних чи групових параметрів за допомогою приладів (типу ДГЭИ);

2) заданно-игрові — роздільне, спільне чи почергове рішення задач на символічному рівні; спеціально розроблені ігри, наприклад: "Інтрига" А. А, Кроніка, Е. А. Хорошилової , телегра "Турнір" уперше застосована в сімейній консультації В. А. Смєховим, рефлексивні психотехнічні ігри.

З) тест-опитувальник: I6РЕ. ММРІ, ПДО, опитувальник "сімейної стабільності",ПДТ (В.М.Мєльніков, Л.Т.Ямпольський)

Дуже часто саме в сімейній діагностиці спостерігається комбіноване використання техніки тест-опитувальник і такого типового прийому шкалювання, як "рефлексивна імітація" — дається завдання заповнити за партнера 16 РЕ. ММРІ чи опитувальник типу "задоволеність шлюбом" чи РОП (А. Н. Волкова, Т. М. Трапєзнікова). [51]

Традиційні тести й опросники частіше використовуються для діагностики звичайних індивідуальних характеристик, техніки шкалювання – для діагностики міжособистісних відносин і структури свідомості і самосвідомості, апаратурні й ігрові методики — для діагностики реального спілкування і взаємодії (спільної діяльності).

Психолог повинен чітко розуміти плюси і мінуси стандартизації: плюси полягають у тому, що процедура виявляється більш економічної, потенційно автоматизованої (її можна доручити лаборант запрограмувати на ЕОМ), при інтерпретації психолог спирається на досвід розроблювачів і користувачів методики (використовує статистично репрезентативні тестові норми, кількісні коефіцієнти і т.п.). Мінуси стандартизації в тім, що тверда запрограмованість стандартизованої методики на діагностику визначеної властивості підвищує ризик діагностичної помилки в тому випадку, якщо психолог неправильно побудував програму діагностики — неправильно визначив коло властивостей, що підлягають діагностиці. Гнучкість неформалізованих, інтуїтивних-клінічних методик дозволяє психологу оперативно перебудовуватися в ході самого обстеження, тоді як при використанні стандартних методик психолог змушений завжди "доводити почате до кінця".

Серед існуючих теоретичних концепцій З. Кісарчук вирізняє два полярних підходи до вивчення сім'ї: індивідуалъний і системний. При індивідуалъному підході Сіма розглядається як стрес-фактор, з яким має впоратися член сім'ї, який звернувся за консультацією до психолога. Завдання психолога полягає у виявленні індивідуальних особливостей членів сім'ї, що утруднюютъ сімейну адаптацію. Системний підхід переміщує центр діагностики з індивіда на групові процеси сім’ї як системи, а проблеми членів сім’ї в цьому разі вважаються такими, що відбиваютъ дисфункції сімейної системи.

У межах індивідуального підходу використовують діагностичні засоби, спрямовані на дослідження таких сфер сімейного життя, як подружні стосунки, стосунки батъків і дітей, стилі виховання і їх вплив на становлення особистості дитини.

Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед, на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.

У цьому разі доцільно застосовувати шкалу подружньої адаптації (тест-опитувальник "Задоволеність шлюбом", шкали суб'єктивної задоволеності шлюбом Г. Трапезникової та ін).

Особливе значення як об'єкт психодіагности сімейних стосунків має Сіма з дитиною, оскільки найчастіше саме в проблемах дитини відбиваютъся проблеми сім'ї загалом.

Зовнішнім проявом проблем дитини є конфлікти з оточуючими. У цъому зв'язку О. Бодальов і В. Сталін пропонують таку схему психодіагностики дитини без аномалій психічного розвитку. Виявлення зони конфлiкту в бесiдi з батъками і дитиною, а також за допомогою тестових методик ("незавершене речення", "малюнка сiм’ї та iнших проективних методик).

У цьому разi важливо дослiдити рiзнi аспекти життя дитини (її становище в сiм ставлення до батькiв, братiв i сестер, iнших родичiв, особливостi виховання в сiм’ї.

Методика "Батьків оцінюють діти" (БІД)

Дана методика створена на базі методики АСВ И.А.Фурмановим і А.А.Аладьіним. Вона призначена для вивчення уявлень дитини про стиль сімейного виховання. Використання цієї методики дозволяє знайти наявність проблем в уявленнях членів родини. Крім того, знайомство батьків з результатами відповідей їхніх дітей часто підсилює мотивацію останніх до змін у сімейних відносинах, бажання зрозуміти дитину.

Опитувальник містить 120 тверджень, що дозволяють одержати інформацію з 18 шкалам.

Методика "Типовий сімейний стан"

Данна методика розроблена Э.Г.Эйдеміллером і В.В. Юстицьким і спрямована на виявлення психотравмуючих станів дорослих і дітей, що проживають в одній родині. Вона являє собою інтерв'ю, спеціально спрямоване на з'ясування трьох станів — загальної задоволеності, нервово-психічної напруги і сімейної тривожності. Звідси і назва трьох оцінних шкал: З (загальна незадоволеність), Т (сімейна тривожність), Н (нервово-психічна напруга). У кожній шкалі по 4 дихотомії, що повторюються через кожні три пункти.

Процедура опитування. Психолог просить пацієнта охарактеризувати своє місце в родині, свої відчуття в ній по всім 12 дихотоміям самопочуття.

1. Психолог. "Думкою поверніться додому в родину! Згадаєте почуття, з яким Ви відкриваєте двері будинку! Пригадаєте почуття, з яким згадуєте домашні справи на роботі! Як Ви себе почуваєте в вихідні дні і по вечорах? В загалі згадаєте усе Ваше сімейне життя! Яким Ви себе почуваєте найчастіше? Відзначте на шкалах!" (вручає бланк для відповідей).

Опитуваний: (відзначає).

2. Психолог (звертає увагу на якість, найбільш виражене на шкалах): "Ви відзначили, що почуваєте себе в родині дуже... (називається відповідне якість). Це скоріше приємне чи неприємне почуття? Прошу Вас згадати кілька випадків з Вашого сімейного життя, коли Ви почуття вали себе дуже.. (називається той же стан)!"

Опитуваний: (розповідає).

3. Психолог. "Спробуйте ще раз оцінити свій стан будинку на цих же шкалах! Усе залишиться чи по-старому щось зміниться?"

Опитуваний: (звичайно змінює оцінку по деяких шкалах; якщо при цьому на перший план вийшло інший стан, те вся процедура повторюється від п. 2).

Методика забезпечує послідовне поглиблення дослідження, рух від добре усвідомлюваних станів до не до кінця усвідомлюваним. Вона дозволяє також одержати дані про обставини, що визначають досліджувані стани.

Обробка: бали по шкалах, позначеним однаковим індексом, додаються. Стан констатується, якщо сума оцінок по 4 субшкалам перевищує чи дорівнює по шкалі З — 26 балам; по шкалі Н — 27 балам; по шкалі Т — 26 балам.

Методика "Реакції подружжя на конфлікт"

Данна методика розроблена українським психологом А.С.Качаряном і дозволяє діагностувати сприйняття і розуміння подружжям один одного і ситуації. Ціль опросника складається в з'ясуванні поглядів батьків щодо деяких сімейних проблем.

Опитувальник складається з 89 тверджень, що "працюють" на 8 шкал:

неконструктивні установки на шлюб, депресія, проективні механізми, дефензивні механізми, агресія, соматизація тривоги, фіксація на психотравми, контрольна шкала.

Ключовий момент у роботі з родиною — одержання повної й об'єктивної інформації. У вітчизняній психології найбільше повно представлені методики збору інформації про міжподружні відносини.

"Спілкування в родині".( по Вацлавику).

Методика складається з 48 питань на який потрібно дати відповідь. Відповіді розподіляються по шести шкалах: 1) Довірчість спілкування (чим вище бал, тим більше довірчий характер носить спілкування; 2) Взаєморозуміння між подружжям, чим вище бал, тим вище взаєморозуміння; 3)Подібність у поглядах подружжя, чим вище бал, тим вище подібність поглядів; 4) Загальні символи родини; 5) Легкість спілкування між подружжям; б) Психотерапевтичність спілкування. Для того щоб внутрісімейне спілкування можна назвати успішним, воно повинно відповідати, на думку Вацлавика наступним вимогам:

1) відкритість тобто відсутність чого-небудь, щоб подружжя приховували один від одного;

2) підтвердження самооцінок один одного в ході спілкування;

З) активний транзактний обмін, тобто обговорення того, що думає і почуває;

4) ситуативна адекватність, тобто подружнє спілкування повинне мати безліч розходжень форм, але при цьому як будуть спілкуватися в даний момент повинне визначитися конкретною ситуацією.

Стиль спілкування подружжя один з одним у парі — характеристика більш стабільна, чим індивідуальний стиль спілкування кожного з них. Спілкування в родині деякі теми заборонні, хто звертається першим до іншого, хто просить, а хто наказує.

Характер взаємодії чоловіків у конфліктних ситуаціях.

(Взята методика з Великої енциклопедії психолог. Тестів видавництво Ексмо,2005)

Конфлікт обов'язковий компонент подружнього життя. В успішних шлюбах серйозні конфлікти виникають набагато рідше, тривають менше, часто приводять не просто до з'ясування відносин, а до рішення проблем.

В успішних парах, подружжя в день конфлікту намагаються бути ввічливими один до одного. У даній методиці приводяться ситуації, що виникають у кожній родині. Потрібно вибрати той варіант відповіді, що найбільшою мірою близький до тому, як чоловіки поводяться в подібних ситуаціях.

1. Відношення з родичами, друзями.

2. Виховання дітей.

З. Прояв автономії одним з подружжя.

4. Порушення рольових чекань.

5. Неузгодженість норм поводження.

6. Прояв домінування одним з подружжя.

7. Прояв ревнощів.

8. Розбіжності у відношенні до грошей.

Вимірюють порівн. арифметичне по всіх ситуаціях, а також приватних індексів по блоках.

Тест — опитувальник задоволеності шлюбом

Тест — опитувальник задоволеності шлюбом (ОУБ), розроблений В. В. Столиним, Т. Л.Романової, Г. П. Бутенко, призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності — незадоволеності шлюбом, а також ступеня узгодження — неузгодженості задоволеності шлюбом у тієї чи іншої соціальної групи.

Опитувальник являє собою одномірну шкалу, що складається з 24 тверджень, що відноситься до різних сфер: сприйняттю себе і партнера, думки, оцінки, установки і т.д. Кожному твердженню відповідає три варіанти відповіді:

А) вірно;

Б) важко сказати;

В) невірно.

Методика " рольові чекання і домагання в шлюбі" (РОД)

Методика "Рольові чекання і домагання в шлюбі", розроблена А. Н. Волковою, припускає практичну роботу з подружньою парою.

Методика " РОП" дозволяє визначити:

• Уявлення подружжя про значимість у сімейному житті сексуальних відносин, особистісної спільності чоловіка і дружини, батьківських обов'язків, професійних інтересів кожного з чоловіків, моральної й емоційної підтримки, зовнішньої привабливості партнерів. Ці показники, відбиваючи основні функції родини, складають шкалу сімейних цінностей (ШСЦ).

• Уявлення подружжя про бажаний розподіл ролей між чоловіком і дружиною при реалізації сімейних функцій, об'єднаний шкалою рольових чекань і домагань (ШРОП).

Для проведення дослідження необхідні:

1) 2 набори по 36 карток із щільного папера (картону). На кожен рядок наноситься номер і текст судження;

2) 2 набори по 4 картки класифікатора з однієї і наступних написів на кожної "Цілком згодний", " Загалом, це вірно", " Це не зовсім вірно", "Це не вірно".

Дружинам пропонується самостійно ознайомиться з набором тверджень, що відповідають їхньої статі, і з інструкцією.

2.2 Психотерапевтичні методи діагностики подружніх конфліктів

Психотерапевтичні методи діагностики сімейних конфліктів спрямована на визначення форм змісту корекційної роботи з сім'єю. При цьому психологічна діагностика сім'і передбачає розв'язання таких завдань:

• з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

• виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, Сіма загалом);

• вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'ю загалом);

• психодіагностика під впливом корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на один, особливості їхньої поведінки тощо).

Розвязати перелічені завдання важко насамперед через складність сім’ї як системи, на формування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів, а також через відсутність єдиного підходу до вирішення проблем сім’ї.

Один з основоположників сімейної психотерапії Натан Акерман, вніс у сімейну психотерапію світогляд і практику психоаналізу, але він же продемонстрував свою прихильність системному підходу в розумінні сімейної патології. І це не випадково. Психоаналіз і системний підхід уплинули на розвиток психології, психотерапії й інших духовних практик у ХХ ст.

У роботі Дж. Эфрана, Р. Льюкенса і М. Льюкенса розглядається конструктивістський підхід у сімейній психотерапії. Раніше ця тема у вітчизняній сімейній психотерапії практично не висвітлювалася, за винятком декількох статей і глави "Сімейна психотерапія конструктів" у монографії "Психологія і психотерапія родини".

В епоху нремодерна мислення людини було магічним, тому чільними методами психотерапії були релігійні ритуали і гіпноз. Для епохи модерну з його прагненням відшукувати причинно-наслідкові зв'язки в поводженні людей важливим інструментом у пізнанні психіки є метод. Серед методів психотерапії чільним був психоаналіз. Нарешті, в епосі посада модерну - у наші дні найважливішими підходами в сімейній психотерапії стали конструктивістський і нарративний з їх пильною увагою до мови і контекстуальними змінам.

Сучасна сімейна психотерапія має гарні перспективи для своєї еволюції завдяки впливу психоаналізу, "психології відносин" В. Н. Мясищева, системному і конструктивістському підходам.

Для того щоб зрозуміти логіку розвитку сімейної психотерапії в нашій країні і за рубежем, назвемо основні етапи її розвитку, а також такі основні поняття, як "сімейна психотерапія", "сімейна діагностика" і "сімейного психотерапевта. Розвиток сімейної психотерапії в Росії пройшло ряд етапів:

1. У 1882 р. И. В. Маляревский відкрив у Санкт-Петербурзі "Лікарсько-виховний заклад" для психічно хворих дітей і підлітків, персонал якого приділяв велику увагу вивченню сімейних взаємин у якості етіологічних умов виникнення психічних розладів. У 1886 р. В. М. Бехтєрєв і в 1899 р. І. А. Сікорский описали перекручування сімейного виховання дітей і підлітків, унаслідок чого в них виникали нервово-психічні розлади.

2. У 1968 р. В. К. Мягер опублікувала першу в нашій країні статті про сімейну психотерапію при неврозах.

З. На початку 19'70-х В. М. Воловик, А. И. Захаров, В. В. Костерева, Т. М. Мішіна, Э. Г. Эйдеміллер опублікували роботи, у яких узагальнили свій досвід в області сімейної психотерапії.

4. У 1988 р. у нашу країну приїжджала Віржінія Сатір, на семінарах якої вперше у вітчизняній практиці була показана конкретна психотерапевтична робота з родинами з "ідентифікованим пацієнтом" і з моделюванням слухачами різних сімейних ситуацій.

5. У 1993 р. співробітники кафедри психотерапії Санкт-Петербургськгої медичної академії післядипломного утворення (курс дитячо-підліткової психотерапії) Н. В. Александрова, С. А. Куркулів, С. И. Чаєва, Э. Г. Эйдеміллер провели перший у нашій країні цикл тематичного удосконалення для лікарів-психіатрів, психотерапевтів і медичних психологів "Основи групової і сімейної психотерапії" тривалістю 216 годин, що залишається найбільш популярним і донині.

Теоретичні концепти і засновані на них методи сімейної психотерапії також пройшли у своєму розвитку ряд етапів:

1. На початку 1970-х рр. сімейні психотерапевти скрупульозно накопичували інформацію про тім, "як живуть разом пацієнт і його родичі". Позначалася психіатрична традиція збору анамнезу – дуже важливо було охарактеризувати особистісну своєрідність кожного члена родини, а потім, додав психопатологічні профілі, зрозуміти сутність родини як сукупності вхідних у неї індивідуальностей. Потім кожному члену родини призначали визначене лікування медикаменти, заняття аутотренінгом, сеанси гіпнозу і т.д. Цей етап умовно можна назвати психіатричним. Однак такий підхід протримався недовго. Випливаючи традиціям вітчизняної психології, і в першу чергу концепції "психології відносин" В. Н. Мясищєва, сімейні психотерапевти допомагали членам родини усвідомлювати і коректувати ті паттернти поводження, що закладалися на ранніх етапах онтогенезу. Цей етап розвитку сімейної психотерапії можна з повною підставою назвати психоаналітичним (психодинамічним).

2. Починаючи із середини 1980-х рр., у нашій країні основним стає системний підхід у сімейній психотерапії, а надалі - синтез "психології відносин В. Н. Мясищева й основних положень кібернетики і системного підходу. Сімейний психотерапевт перестав відігравати роль судді, що збирав інформацію у всіх членів родини, оцінював її і давав родині або "кваліфікована рада", або розпорядження поводитися у визначених ситуаціях певним чином.

Тепер сімейний психотерапевт не тільки здійснює приєднання до родини, але і входить у неї як елемент, що володіє енергією, інформацією і волею, спонукує членів родини до терапевтичних змін, до перегляду існуючих правил і границь, підсистем і коаліцій. Відштовхуючи не стільки від інформації, що міститься в прочитаних книгах про сімейну психотерапію, скільки від власного досвіду, Э. Г. Эйдеміллер і В. В. Юстіцкіс сформулювали в якості одного з базисних принципів сімейної психотерапії принцип "взаємної акцептації психотерапевта й обслуговується їм родину".

Багато відомих вітчизняних психотерапевтів тоді у своїй професійній діяльності були еклектиками, а деякі залишаються ними і по сьогоднішній день. Незважаючи на це, із середини 1980-х рр. вітчизняна сімейна психотерапія починає розвиватися у взаємодії з іншими школами, у чомусь відставав від них, а в чомусь значно випереджав. Оглядаючись назад і порівнюючи шляху розвитку сімейної психотерапії в різних країнах світу, можна прийти до висновку, що сімейні психотерапевти йшли по одній дорозі, але з різною швидкістю. Сімейна системна психотерапія, а також близькі до неї методи структурної, стратегічної, комунікативної сімейної психотерапії - у даний час є найбільше широко відомими у світі. Системний напрямок прийнятий вважати одним з найбільше широко представлених, перспективних, економічно доцільних у терапевтично ефективних напрямків сімейної психотерапії.

Найбільші представники системної психотерапії Мара Сельвіні-Палаццолі, Луіджі Босколо, Джан-Франко Чекккі, Джей Хейлі, Клу Маданес, Сальвадор Минухін, Хана Вайнер, Аллан Куклін, Джіл-Горел Барнс і ін. У нашій країні системний підхід у сімейній психотерапії розробляють Н. В. Александрова, А. Я. Варга, Н. В. Васильєва. С. А. Куркулів, С. И. Чаєва, А. 3. Шапіро, Э. Г. Ейдеміллер і ін. Значний вплив на розвиток цього напрямку сімейної психотерапії зробили положення загальної теорії систем.

У психотерапії першої половини ХХ ст. панували механічні редукціоністстичні теорії типу "стимул-реакція" а також психоаналітичні теорії про людину як про "героя одинака"; психічна патологія розглядалася як наслідок недозволених інтрапсихічних проблем, поводження індивіда — як реакція на внутрішні і зовнішні обставини, а родина з порушенням як збори індивідів з порушеннями. Багато сімейних психотерапевтів почували обмеженість такого підходу. Одним з перших, хто виявив цікавість до теорії систем, був Мюррей Боуен. Трохи пізніше Сальвадор Мівухін запропонував парадигму "людин в обставинах", припускаючи під цим як вплив людини на обставини, так і вплив обставин на людину.

Відношення людини до самої себе, по Б. Г. Ананьєву є найбільш пізнім утворенням, але саме воно забезпечує цілісність системи відносин особистості. Відносини особистості, об'єднані між собою через відношення до себе, утворять ієрархічну систему, що відіграє направляючу роль, визначаючи соціальне функціонування людини.

У структурі відносин виділяють три компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий. У нормі людин на когнітивному рівні знає щось про об'єкт, на емоційному переживає відповідну знанню емоцій, на поведінковому будує поводження, що відповідає знанню й емоції. У патології компонента відносин, як правило, не погоджені. Звідси виникає невротичний розлад (у розумінні школи В. Н. Мясіщева) психогенне захворювання, у якому визначена констеляція симптомів ( чи синдромна форма) обумовлена про перед единими типами психологічного конфлікту, порушеннями в системі відносин особистості і непогодженістю компонентів цих відносин. Розлад системи відносин, що приводить до неврозу, виражається в порушенні цілісності системи відносин (їхньої ієрархічної структури), наявності суперечливих відносин, однаково значимих для особистості. порушенні зв'язку між блоками відносин і якісній чи кількісній зміні таких характеристик окремих відносин, як активність, вибірковість, свідомість (що приводить до неадекватності відносин до об'єкта).

Усе це є джерелом невротичних конфліктів і нервово-психічної напруги, що до відомого ступеня контролюється за допомогою механізмів психологічного захисту і каналізується за допомогою формування симптому. Основне значення при невротичній декомпенсації здобуває порушення відносини до себе, що виявляється в зниженій і суперечливій самооцінці на всіх етапах онтогенезу особистості.

Виходячи з перерахованих положень, непридатною умовою відновлення порушених відносин при проведенні "патогенетической" чи личностно-ориентированной (реконструктивної психотерапії є усвідомлення внутрішніх протиріч і вербалізація емоційного компонента відносин, навчання клієнта тестуванню реальності включаючи імпульси і відчуття у власному тілі, розумінню навколишньої дійсності і власних цілей

У підсумку, можна констатувати взаємозв'язок і взаємне обумовлювання зовнішньої і внутрішній (стосовно особистості) систем відносин, завдяки яким і створюються імпульси, зміст і форми розвитку особистості. Слідом за Бєхтєрєв, Мясищєв приділяв велику увагу вивченню дитинства, формуванню психіки на різних етапах онтогенезу, впливу і взаємодії соціуму і мікросоціуму при формуванні системи відносин особистості в нормі і патології. Мясищєв першим у Росії знайшов, що в походженні неврозів ведучу роль грали подружні і сімейні конфлікти (у 80 % обстежених пацієнтів з неврозами).

В даний час "психологія відносин" продовжує розвиватися і сприяє розвитку концепції особистістно-ориєнтированої (реконструктивної) психотерапії

(Б. Д. Карвасарский), сімейної психотерапії. психології діяльності (А. Н. Леонтьев. Д. А. Леонтєв), психології спілкування (А. А. Бодалєв). "Психологія відносин" з'явилася відправним пунктом психотерапевтичних досліджень у Польщі (С. Ледер), Німеччини (В. Лаутербах) і інших країнах.

У сімейній системній психотерапії родина розглядається як цілісна система, що прагне до збереження сформованих зв'язків між елементами а також до їхньої еволюції. Перефразуючи положення класичної термодинаміки і системного підходу, можна затверджувати, що родина як живаючи система обмінюється інформацією й енергією з зовнішнім середовищем. У такій системі коливання (як внутрішні, так і зовнішні) допомагають знайти новий рівень складності і дифференцірованності, звичайно супроводжуючи реакцією, що повертає систему в її стійкий стан. Коли коливання різко чи підсилюються слабшають, може наступити кризовий стан, трансформація якого приведе систему на новий рівень функціонування. Тому перед психотерапевтом устає задача приєднатися до родини, уловити її коливання, для того щоб дати імпульс до змін і викликати з терапевтичною метою фрустрацію.[62]

Сімейна психотерапія - це система психологічних впливів на родину як на живу відкриту систему з метою оптимізації її функціонування. У цьому випадку ми розуміємо сімейну психотерапію як самостійний метод психотерапії, що спирається на положення системного підходу. кібернетики і "психології відносин". Інше визначення сімейної психотерапії яке зараз є більш актуальним, це розмови (переговори) членів родини один з одним, у присутності і при участі психотерапевта-посередника і перекладача, на тій мові, що доступна їм. Ціль цих переговорів трансформація гомеостазу, що досягається за допомогою симптоматичного поводження, у гомеостазу, що досягається актуалізацією саногенного потенціалу родини.

У розвитку медицини, психології, психотерапії взагалі і сімейної психотерапії зокрема небезпечними спрощеннями були біологічний і психічний редукціонізм. Не є продуктивними для розуміння здоров'я, хвороб, порушень адаптації тільки біологічні чи тільки психологічні підходи. Сучасне представлення про людину укладено в біосоціальній моделі його захворювань і здоров'я, у якій її три компоненти знаходяться в тісному взаємозв'язку.

Сімейна психотерапія - це практика, заснована на інтеграції природничонаукової парадигми і гуманітарного мислення.

Сімейний психотерапевт уміє працювати з родиною як художник, по наявності, переживати "осяяння", коли зіштовхується із ситуаціями, що не викладені у відповідних посібниках, коли знання не можуть допомогти. У шаблонових ситуаціях він може працювати "зі закритими очима" як ремісника, що виконує трафаретну чорнову роботу. Суть професії сімейного психотерапевта — сполучення в собі діяльності художника і ремісника.

Психологічне консультування конфліктних родин

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що утрудняють життя родини і зухвалих конфлікти, особливо при переході родини з однієї стадії розвитку в іншу.

Основні задачі психологічного консультування:

індивідуальні і групові консультації облич, що звернулися до фахівця з метою рішення складних проблем, придбання психологічних чи знань дозволу конфліктів; виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій; надання допомоги дружинам у виявленні їхніх помилок і виборі правильного поводження у важких ситуаціях сімейного життя; навчання методам саморегуляції психічного стану.

Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктах ситуацій, при цьому застосовуються насамперед такі методи, як експлікація, заохочення, індивідуальні рекомендації і поради (С. Кратохвіл).

Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощями.

1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин.

2. Різний ступінь конфліктності сімейного життя в подружжі. Значна частина звертаючих за психологічною допомогою це молоді люди недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.

Ще одна група консультуємих — люди із суперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, так і сприяючих збереженню подружніх відносин. Перша група мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на розвід, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини, уможливлюють психологічну корекцію подружніх відносин.

3. Підвищена агресивність консультуємого стосовно чоловіка і консультанта. Особливість конфліктних родин, що знаходяться на стадії розводу, — спрощене мотивування такого рішення. Це утрудняє повну діагностику подружніх відносин. Важливо зацікавити консультуємих у більш глибокому розкритті їх сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог проводить експертизу взаємин чоловіків, у ситуацію, коли самі вони за допомогою психолога переосмислюють мотиви конфлікту.

4. Наявність неусвідомлюваних компонентів конфліктного поводження чоловіків значно ускладнює положення консультуємих і роботу психолога-консультанта (В. Смєхов)[35].

Етапи психологічного консультування

Визначення необхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину — це початкова діагностична стадія корекції подружніх відносин. діагностична стадія може включати структурний, описовий, динамічний, генетичний і прогностичний рівні. для діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації МАКС (В. Смєхов). Вона являє собою вільний опис конфлікту у виді відповідей на питання, що об'єднані в одинадцять рефлексивних планів. Важливо представити внутрішню картину конфліктної події хоча б одного з його учасників. Ефективне використання методики можливо після встановлення психотерапевтичного контакту.

Другим етапом консультування конфліктних родин є відновлення подружніх відносин. Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної напруженості консультуємого. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини сприймаються як неминучі, через що з'являються почуття занепокоєння, безвихідності, жалості до себе. Важливо прагнути змінити песимістичне відношення подружжя до ситуації.

При нормалізації подружніх відносин важливо:

не допустити нового загострення конфлікту в присутності психолога (обвинувачень, образ, брутальності); не стати на сторону одного з подружньої пари, тому що нерідкі спроби включити консультанта в якості "союзника" у конфлікті; с самого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної ситуації, оцінки її з позиції опонента; терпляче відноситися до повільного, але позитивної еволюції, відновленню подружніх відносин; шанобливо відноситися до норм і цінностей, що чи приймаються відстоюються чоловіками; не прагнути давати ради, а допомагати знайти правильне рішення самим; дотримувати делікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що стосуються інтимних відносин подружжя.

Психологу-консультанту не завжди вдається нормалізувати відносини подружжя, що звернулися по допомогу. Р. Мей підкреслює необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, що А. Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.[38]

Розділ III Практичне дослідження подружніх конфліктів

3.1 Наукове обґрунтування психодіагностичного дослідження

В складному комплексі причин, викликаючи дезорганізацію та розпад сім’ї, значне місце займають причини соціально – психологічні, зв’язані з специфікою взаємовідносин та задоволеністю шлюбом.

Стає все більш очевидним, що оптимізація одних тільки соціально – економічних умов життя сім’ї не завжди приводить до підвищенню досліджень.

В основу нашого дослідження було покладено таку модель сім’ї, яка по-перше, передбачувала оптимальні соціально – економічні умови життя сім’ї (відсутність алкоголізму, аномальної поведінки подружжя, наявність матеріальних та житлових умов та т.п.), та по-друге, виняток любих психопаталогічних подружніх пар. Це дало змогу зконцентрувати увагу на соціально психологічних факторах, впливаючи на зміну рівня стабільності сім’ї.

Згідно статистичним даним, значний відсоток розводів приходить на молоді сім’ї, де тривалість сімейного союзу становить від одного до п’яти років. Виходячи з цього, об’єктом данного дослідження були вибрані молоді подружні пари, які проживають в м. Херсоні, в віці до 35 років, які в шлюбі не менше одного року,мають дітей.

Предметом нашого дослідження являється виявлення залежності між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характером взаємодії подружжя в конфліктній ситуації.

Нами була сформульована гіпотеза . Вона має такий вигляд: задоволеність шлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях.

Незалежною перемінною в даному дослідженні виступає задоволеність шлюбом, а залежною – характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях.

Ціль практичного дослідження є вивчення залежності задоволеності шлюбом у подружніх пар від характеру взаємодії подружжям в конфлікті.

Задачі дослідження:

· вивчення методики дослідження характеру взаємодії подружжя в конфліктній ситуації та задоволеності шлюбом;

· відбір методу математичної обробки;

· надання рекомендацій щодо використання отриманих даних у роботі психолога з подружніми парами.

Для дослідження ми обрали тест – опитувальник задоволеності шлюбом (Див. Додаток 1),розроблений В. В. Століним, Т. Л. Романовой, Г. П. Бутенко, призначений для експрес діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня (узгодження – неузгодженості) задоволеності шлюбом у той чи іншій соціальній групі.

Опитувальник являє собою одномірну шкалу, складаючої з 24 стверджень, відносящихся до різних сфер: сприйманю себе і партнера, оцінки, установки, думки та т.п.

Кожному ствердженню відповідає три варіанти відповідей (вірно, тяжко сказати, невірно).

Для дослідження також був обраний тест "Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях) (Див. Додаток 2). Методика являє собою бланковий тест – опитувальник маючий описання 32 ситуацій подружніх взаємодій, які носять конфліктний характер.

В якості відповіді респондентом (дослідженим) пропонується шкала можливих реакцій на певну ситуацію в яку заложенні два признака: активність чи пасивність реакцій та згоду чи незгоду з партнером.

3.2 Проведення дослідження та аналіз отриманих результатів

Досліджування проводилось на базі Херсонської Міської Громадської Організації "Катюша".Подружні пари розмістили в різні кімнати (чоловіків окремо, жінок окремо), для того, щоб подружжя не впливало на результати один одного. Спочатку була дана методика "Задоволеність шлюбом".За отриманими результатами підраховуємо середні арифметичні данні подружніх пар в цілому. Потім даємо тест "Характеру взаємодії подружжя в конфліктній ситуації".За отриманими результатами по вісьмох шкалах підраховуємо середні арифметичні данні подружніх пар. За допомогою лінійно кореляційного аналізу по Пірсону,за поданою нижче формулою обчислюємо коефіцієнт лінійної кореляції:

Де r_xy – коефіцієнт лінійної кореляції;

х, у – середні вибіркові значення порівняльних величин;

х_i , у_i – приватні виборочны значення порівняльних величин;

n – загальна кількість величин в порівняльних рядах показників;

s_x ^-2 s_y ^-2 – дисперсії відхилення порівняльних величин від середніх значень.

* р<0,05

** p<0,01

***p<0,001

За отриманими результатами порівнюючи спочатку чоловічі показники з жіночими. І ми бачимо що чоловіки задоволені шлюбом (r = 0,760**; р<0,01); задоволені сім’єю(r = 0,934**; Р<0,01), але зв’язуватися родинним зв’язком не хочуть (r = 0,234). Питання які зв’язані з вихованням дітей їх не хвилюють, вважають що цим повинна займатися дружина (r = 0,108). В сім’ї чоловіки автономію беруть на себе частково не хочуть бути відповідальними за сім’ю (r= 0,352 ). Чоловіки не бажають щоб їх сприймали в сім’ї в жіночій ролі ( прибирати, прати, готувати обід та т.п )про це свідчать показники (r= 0,576* р< 0,05). Норма поведінки (r=-0,261), хто в сім’ї головний чоловік чи дружина (r = 0,152), та витрати з бюджету сім’ї які робить дружина ( r= 0,281) їх не хвилють. Вони також не ревниві.

Якщо поглянути на результати жіночі, то можна сказати, що вони задоволені шлюбом ( r= 0,760**; р <0,01), але як і чоловіки не хочуть бути з ними в родинному зв’язку (r = 0,368). Вихованням дітей вважають що повинен займатися чоловік (r = 0,195). В сім’ї автономію беруть на себе, вони відповідальні за сім’ю ( r= 0,431*; р< 0.05).Для жінки роль в сім’ї не важлива (r =0,431). Норми поведінки (r = -0,111), хто головний в сім’ї ( r= 0,351) їх не хвилюють ці питання. Вони як і чоловіки не ревниві ( r= 0,255). Але відношення до грошей, які витрачаються чоловіком одне з головних питань (r= 0,472* ; р<0,05).

Наступним етапом роботи, є порівняння середніх показників задоволеності шлюбом у подружніх пар, та середніх показників по характеру взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях

*р<0.05

*p<0.01

*p<0.001

Отже, ми можемо сказати що на першому місці у подружніх пар знаходиться питання витрат грошей, займає найвищий показник (r = 0,494*; р<0,05). Наступне не менш важливим є те, що прояв устремління до автономії (r=0,419*; р<0,05). Всі інші питання їм неважливі.

Тому ми можемо говорити, що в данній групі подружніх пар задоволеність шлюбом залежить від деяких сфер, в яких частіш за все виникають конфлікти, а саме: розходження по відношенню до грошей, прагнення до автономії та частково від проявів ревнощів.

Отже, гіпотеза підтвердилась частково лише по 8, 2, 7 шкалам.

Рекомендація

1. Піддержувати почуття особистої гідності чоловіка та дружини.

2. Постійно демонструвати взаємну повагу.

3. Намагатися викликати ентузіазм у іншого партнера.

4. Стримувати себе в проявах злоби, гніву, роздратованості, нервовості.

5. Не акцентувати увагу на помилках свого партнера по шлюбу.

6. Не урікати минулим взагалі та минулими помилками.

7. Любим відволікаючим прийомом зняти чи призупинити психічну напругу

8. Вирішувати назрівши конфлікти відволіканням на інші теми.

9. не тривожити ні себе, ні партнера підозрами в невірності та зраді, здержувати почуття підозри.

10. Пам’ятайте, що в шлюбі необхідні лише позитивні якості.

Висновок

У шлюб вступають два чоловіки, і кожний має свої звички, представлення, смаки, свій уклад життя. Подружжя може відрізняти: темперамент, відношення до людей, поняття про цінності. Тому утворення родини припускає таке поводження з боку подружжя, що уможливить злиття двох особистостей з різними життєвими цінностями.

Істотне значення у виникненні конфлікту мають ті чекання, що сформувалися в партнерів до моменту вступу в шлюб під впливом їхніх особистісних особливостей і схильностей і специфіки соціокультурного середовища для молодих подружніх пар найбільш типове підвищення чекання один до одного, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності цих чекань з дійсністю. Вони в більшості випадків указують на недостатню нравствено-психологічну підготовленість молоді до шлюбу.

У данній дипломній роботі нами було проведено узагальнення та систематизацію теоретичних знань з проблеми подружніх конфліктів; проведено дослідження характеру взаємодії подружжя в конфлікті та задоволеності шлюбом; зроблено аналіз та узагальнення отриманих даних, з яких ми бачимо, що гіпотеза "Задоволеність шлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях", частково підтвердилась, а саме за шкалою розходження по відношенню до грошей, прагнення до автономії та частково від проявів ревнощів.

В роботі використано метод тестування, статистична методологічна обробка в психології: лінійний кореляційний аналіз по Пірсону.

Список використаних джерел

1. Алешина Ю. Е. Цыкл развития семьи: Исследования и проблемы //Вест. Моск. Ун-та. Психология, Сер. 14. 1987.№2

2. Андреев В. И. Конфликтология: искусство спора, ведение переговоров, разрешение конфликтов. – Казань, 1992. -142с.

3. Анцупов А. Я. , Малышев А. А. Введение в конфликтологию. – К.:МАУП,1996. – 103с.

4. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.:ЮНИТИ, 2000 – 551с.

5. Арнаутова Е. П. стабильность семьи, основанной на повторном браке //Семейная психология и семейная психотерапия. 1997. №2

6. Афанасьева Т. М. Семья:Учебное пособие для 9-10кл. середшк.-2-е изд., перераб. И допол. – М.: Просвещение.1988 – 285с.

7. Бандурка А. И., Друзь В. А. Конфликтология: Учеб. Пособие для вузов.- Харьков: Фортуна – Пресс, 1997 – 355с.

8. Батищев Г. О., Зайцева З. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю (методичні рекомендації) К.: А. Л. Д.,1996 100с.

9. Барсукова С. Ю., Радаев В. В. Легенда о гендере: Принципы распределения труда между супругами в современной городской семье//Мир России. 2000. № 4 . – С.65-103.

10. Белкин А. С. Жоворонков В. Д. , Зимина И. С. Конфликтология: наука о гармонии. – Екатеринбург : ГЛАГОЛ, 1995 – 88с.

11. Валлерстайн Д. С. Психологические задачи брака//Журнал практической психологии и психоанализа. 2002. № 3.

12. Витек К. Проблемы супружеского благополучия. – М.: Прогресс, 1988. – 198с.

13. Владин В. З., Капустин Д.З., Интимный мир семьи. – Минск. "Вышейшая школа", 1983. – 111с.

14. Гребенников И. В. Основы семейной жизни: Учебное пособие для студентов пед. Ин-тов.- М.:Просвяшение, 1991. – 158с.

15. Гришина Н. В. Психология межличностного конфликта: Автореф.дис. д-ра психолог. Наук. – СПб., 1996. -40с.

16. Дементьева И. Ф. Прервые годы брака. Проблемы становления молодой семьи. – М. Наука, 1991. – 110с.

17. Дмитриев А. В. Конфликтология: Учебное пособие – М. : Гордорики, 2003. – 320с.

18. Донченко К. А., Титаренко Т. М. Личность, конфликт, гармония. – К.: Полит. издат Украины, 1989. – 174с.

19. Донцов А. И., Полозова Т. А. Проблема конфликта в западной психологии// Психологич. Журн. – 1981. – Т. 1. – С. 119-133.

20. Дружинин В. Н. Психология семьи. – Екатеринбург, 2000. – 165с.

21. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. – СПб изд-во "Питер", 2000. – 245с.

22. Журбицька Т. С. Молода сім’я. – К. :1985. – 101 с.

23. Іванова Л.М. Доля молодої сім’ї. М. 6 1989. – 192С.

24. Ильин Е. П. Диференциальная психофизиология мужчины и женщины – СПб. : Питер, 2002. – 544с.

25. Казаков А. П.Экономические и психологические проблемы семьи. –М.: Мысль, 1989. – 157с.

26. Ковалев С. В. Психологія сімейних відносин. – М.: 1987. – 433с.

27. Кон И. С. Мужские исследования: меняющиеся мужчині в изменяющемся мире//введение в гендерные исследования: Учебное пособие. Ч. 1/Под редак.И. А. Жеребкиной. – Харьков:ХЦГИ; СПб.:Алетейя, 2001. – С.562-605.

28. КонфликтологияУчебник /под редак.А. С. Кармина. – СПб.:Лань,1999. – 442с.

29. Корнелиус Х., Фэйр Щ. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. – М. : СТРИНГЕР,1992. – 212с.

30. Калинин С. И. Компьютерная обработка данных для психологов /Под науч. Редак.А. Л. Тулупьева. СПб.: "Речь",2002. – 134с.

31. Ковалев С. В. Психология семейных отношений. – М.: 1987. -433с.

32. Ковалев С. В.Подготовка старшеклассников к семейной жизни: тесты, опросники, ролевые игры: Кн. для учителя. – М.: Просвящение, 1991. – 143с.

33. Круглов Б. С. Правовое сознание как элемент психологической подготовки молодежи к семейной жизни.//Вопросы психологии.№4. 1986. С.63-68.

34. Ковалев С. В. Психология современной семьи :Информ.-метод. Материалы к курсу "Этика и психология семейной жизни":Кн. для учителя. – М.: Просвящение,1988. – 208с.

35. Кочарян Г., Кочарян А. Психотерапия сексуальних расстройств и супружеских конфликтов. – М.: Медицина, 1994. – 198с.

36. Краснов Б. И. Конфликты в обществе// Социально-полит. Журн. – 1992.№6-7.- С. 14-22.

37. Левин К. Разрешение социальных конфликтов. СПб. Речь, 2000. – С. 221-238.

38. Малкина – Пых И. Г. Семейная терапия. М.: Изд-во Эскмо. 2005. – 992с.

39. Молодая семья/ Сост. В. И. Зацепин и др.- К. : 1991 – 314с.

40. Мы и наша семья Книга для молодых супругов. Сборник. Сост. Зацепин В. , Цимбалюк В. – М.: 1989. – 416с.

41. Немов Р. С. Психология: Словарь- справочник: В 2ч. – М. : Изд –во ВЛАДОС – ПРЕСС,2003. – 4.1. – 304с.

42. Николе М. , Шварц Р. Семейная терапия. Концепции и методі. М., Єксмо,2004. – 315с.

43. Основы психологии:/Ред. – сост. Л. Д. Столяренко. – Изд.-во 6-е, дополн.и перевав. – Ростов н/Д: Феникс, 2005. – 704с.

44. Пезишкиан Н. Позитивная семейная – психотерапия: семья как терапевт/Пер. с анг. Л. В. Трубициной, с нем. Т. В. Куличенко; под ред. М. Н. Дымшица и Д. А. Леонтева. М. : Смысл, 1993. – 263с.

45. Почебут Л. Г., Чикер В. А. Организационная социальная психология. /- СПб: Изд-во "Речь". 2002. – 298с.

46. Психология // - 1985. – Т. 6. №3. – С. 126-137.

47. Психология конфликта / сост. И общ. Редакция Н. В. Гришиной. – СПб. : 2001. – 448с.

48. Психологическая помошь и консультирование/ Под ред. Проф. Н. К. Тутушкиной, СПб. Изд- во " Дидактика плюс", 2001. – 348с.

49. Психологічна допомога сім’ї:Посіб./За ред. З. Г. Юсарчук. – К.: Вид-во. Ін-ту соціал. НАН України, 1988. – 163с.

50. Постовий В. Г. Сучасна сім’я і її педагогіка. – К. : 1994. – 63с.

51. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом " БАХРАХ-М", 2002. – 672с.

52. Семья: Социально-психологические и этические проблемы: Справочник. – К. : 1989. – 252с.

53. Соціальна підтримка молодої сім’ї // Зб. Інформ. Теорет. та метод. Матеріалів для працівників соц. Служб для молоді. Вип. 1 – К. : Академпрес, 1994. – 141с.

54. Сысенко В. А. Супрудеские конфликты . - М. : 1989. 208с.

55. Соціальна робота з молодою сім’єю. Вип. 2 – 1995. -97с.

56. Торохтий В.С. Психология социальной работы с семьей. - М.: 1996. – 91с.

57. Хелингер Б. Порядки любви: Разрешение системы семейных конфликтов и противоречий. - М. : Изд – во Инстит. Психотерапии, 2001. – 400с.

58. Херсонский Б. Г. , Дворяк С. В, Психология и психопрофилактика симейных конфликтов. – К.: "Здоровья" , 1991. – 190с.

59. Филюкова Л. Ф. Современная молодая симья. – Минск: Наука и техника, 1986. – 48с.

60. Учебное пособие по психологии семейных отношений. Для факультетов: психологических, медецинских и социальной работы. – Самара: Изд-во Дом БАХРАХ – М – 2004. – 736с.

61. Уэдделл М. Симья и ее динамика//Симейная психотерапия. – СПб.: 2000. – 103с.

62. Эйдемиллер Е. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. – М., СПб: Фолиум, 1996. – 94с.

63. Эйдемиллер Э. Г., Александрова Н. В. Юстицкис В. Семейная психотерапия – СПб: Питер, 2000. – 512с.

64. Янкова З. А. Мужчины и женщины в семье. – М.: 1983 – 80с.

65. Шуман С. Г., Шуман В.П. Семейные конфликты, причины, пути устранение. Брест,.1994. – 97с