Дипломная работа: Особливості ціннісних орієнтацій засуджених

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичный аналіз проблеми ціннісних орієнтацій в науковій літературі

1.1 Поняття ціннісних орієнтацій в зарубіжній психологічній літературі

1.2 Поняття ціннісних орієнтацій у вітчизняній літературі

1.3 Аналіз історичних напрямків вивчення природи правопорушень

1.4 Особливості ціннісних орієнтацій засуджених

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Експерементальне вивчення ціннісних орієнтацій засуджених

2.1 Методи дослідження ціннісніх орієнтацій

2.2 Аналіз результатів дослідження ціннісних орієнтацій засуджених

Висновки до другого розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку України, який характеризується розвитком громадського суспільства, ринкової економіки, обумовлює необхідність формування у молоді із суперечливих оцінок, подій позитивний зв'язок "індивідуального" і "громадського" у їх свідомості. Особливого значення вивчення ціннісних орієнтацій як феномену набуває у дещо специфічному контингенті – осіб, що позбавлені волі. Саме вивчення ціннісних орієнтацій засуджених та правильне застосування отриманих результатів, в подальшому можуть значно спростити задачу психолога щодо допомоги засудженим в їх ресоціалізації.

Особливості питанню ціннісних орієнтацій додає те, що після ув’язнення у людини відбувається переосмислення життя. Тому всі ціннісні установки, що склалися під час розвитку особистості на свободі, дещо змінюються. Це явище становиться результатом неможливості реалізації певних цінностей та амбіцій особистості.

Отже, соціальна значущість проблеми та недостатнє її вивчення зумовили вибір теми курсової роботи «Система ціннісних орієнтацій засуджених».

Феномен ціннісних орієнтацій ще з давніх часів привертав до себе увагу. Саме тому має глибоке філософське підгрунття. Філософи розглядали його як певні блага, що були надані людині від вищих сил (Аристотель, Діоген Лаертський, Т. Гобсс), деякі вважали ціннісні орієнтації забобонами (Б. Спіноза).

У зарубіжній психологічній літературі ціннісні орієнтації розглядаються як установки тієї або іншої історичної епохи (М. Вебер), вільні від суб’єктивних і мінливих оцінок індивідів (Е. Дюркгейм). З іншого боку, ціннісні установки розглядаються як виключно суб'єктивний феномен (А. Мейнонг, X. Еренфельс, І. Крейбіг У ряді досліджень поняття «ціннісні орієнтації особистості» збігається з термінами, що характеризують мотиваційно-потребностно або смислову сферу (А. Маслоу, В. Франкл).

У вітчизняній психології проблема ціннісних орієнтацій розглядалася з різних сторін. Наприклад ціннісні орієнтації трактувалися як значимість предметів та засіб задоволення потреб людини (В. Василенко, І. Нарський, В. Тугарінов, О. Дробницький, С. Л. Рубінштейн). З іншого боку цінності виконують функцію регулятора групової згуртованості та активності (А. Петровський), а також регулюють пізнавальні процеси і процеси мислення (В. Сержантов, В. Шадріков, О. Краснорядцева). Деякі дослідники вважають, що направленість особистості на певні цінності формулює суспільство (Б. Паригін, А. Донцова, В. Мухіна, А. Бодальов). Вивченням ціннісних орієнтацій засуджених займалися: А. Олійник, В. Ф.Пирожков та А. Міхлін

Мета роботи : проаналізувати теоретичні напрацювання зарубіжних та вітчизняних науковців у вивченні питання ціннісних орієнтацій; виявити особливості ціннісних орієнтацій засуджених, рівень їх значущості та реалізації.

В основу нашого дослідження покладено припущення про те, що найбільш значущими для засуджених під час відбування покарання, виступають такі цінності як свобода, власне здоров’я, кохання.

А такі поняття як творчість, краса природи не мають для даних осіб значення. Проте, ці цінності мають тимчасовий (ситуативний) характер. Ми вважаємо, що після звільнення цінності засуджених будуть дещо змінюватись.

Об’єктом дослідження виступають ціннісні орієнтації.

Предмет дослідження – ціннісні орієнтації засуджених.

Методи дослідження :

- аналіз, порівняння, систематизація, узагальнення теоретичних даних з вивчення проблеми;

- бесіда з досліджуваними, яка дозволяли виявити міру розуміння питання методик, що використовувалися;

- стандартизовані опитувальники;

- констатувальний експеримент;

- статистичні методи обробки отриманих даних.

Етапи дослідження . Дослідження проводилось у три етапи впродовж 2009 – 2010 років.

На першому етапі (жовтень – грудень 2009р.) проводився аналіз стану вивчення проблеми ціннісних орієнтацій у зарубіжній та вітчизняній літературі, уточнювалася мета та гіпотеза дослідження. Проводився відбір психодіагностичного інструментарію.

На другому етапі (грудень 2009р. – березень 2010р.) проводилось експериментальне вивчення особливостей ціннісних орієнтацій засуджених, за допомогою раніше обраної батареї психодіагностичних методик.

На третьому етапі (березень – квітень 2010р.) узагальнювались результати експериментальної роботи, перевірялась їх відповідність меті, гіпотезі та завданням дослідження, проводилось оформлення отриманих результатів.

Експериментальна база дослідження : засуджені, що відбувають строк покарання у Сумській виправній колонії № 116 управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань. Усі особи мають першу судимість, вік засуджених 18 – 25 років.

Загальна кількість респондентів – 20.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що підібрані та дещо адаптовані методики з вивчення ціннісних орієнтацій. Виявлені особливості ціннісної сфери кожного із засуджених можуть бути використані психологом установи під час надання консультацій засудженим перед звільненням щодо питань їх ресоціалізації.

Основні теоретичні положення та результати експерименентального дослідження курсової роботи висвітлені в науковій статті, що друкувалася у збірнику статтей студентів, аспірантів та викладачів «Наукові пошуки молодих вчених» СумДПУ ім. А. С. Макаренка.

Структура та обсяг курсової роботи . Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми ціннісних орієнтацій в науковій літературі

1.1 Поняття ціннісних орієнтацій в зарубіжній психологічній літературі

Однією з найважливіших проблем сучасної філософії, соціологічних і психологічних досліджень є проблема структурної будови і регуляційних функцій ціннісних орієнтацій.

Проблема особистісних смислів, їх утворення, взаємодії меж собою - одна з найбільш цікавих в психології і привертає увагу дослідників найрізноманітніших шкіл і напрямків, де особистісні цінності відіграють найважливішу роль у саморегуляції суб'єкта, що активно відноситься до зовнішнього і внутрішнього світу.

Цінності кожної людини – цілий світ: складний, динамічний. Кожна людина відноситься до фактів свого буття диференційовано. Вона оцінює факти свого життя по їх значимості, реалізує ціннісне відношення до світу. Цінністю являється для людини все, що має для нього певну значимість, особистісний або суспільний сенс. Цінність – уявлення про те, що є святим для людини, групи, колектива, суспільства вцілому, переконання і переваги людей, виражені в поведінці. Цінності – це ідеї, цілі, ідеали, до яких прагне людина і суспільство. Існують загальноприйняті цінності, такі як, кохання, престиж, повага, знання, гроші, . внутрішньогрупові цінності – політичні, релігійні, індивідуальні. Цінності об´єднуються в систему, яка з віком та обставинами життя змінюється. Функції цінностей різноманітні. Вони являються певними орієнтирами в житті людини; вони необхідні для підтримки соціального порядку й виступають як механізм соціального контроля.

Історично поняття "ціннісні орієнтації" особистості розвивалося як поняття, що розкриває зв'язок "індивідуального" і "громадського" у свідомості людини, як єдність когнітивних і афективних процесів. Система ціннісних орієнтацій утворює змістовну основу мотивації поведінки і висловлює внутрішню основу відносин особистості з дійсністю.

Ціннісні орієнтації – елементи внутрішньої структури особистості, що сформовані та закріплені життєвим досвідом індивида в ході процесів соціалізації та соціальної адаптації, що обмежують вагоме від невагомого через прийняття особистістю певних цінностей.

Поряд з іншими соціально – психологічними утвореннями вони виконують функції регуляторів поведінки та проявляються в усіх сферах людської діяльності [1, c. 117].

Цінності носять подвійний характер: вони соціальні, оскільки історично та культурно обумовлені, та індивідуальні, оскільки в них зосереджений життєвий досвід конкретного суб´єкта .

Взагалі, в питанні щодо вивчення поняття «ціннісні орієнтації», можна виділити два підхода.

Представники першої течії схилялись до філософського, божественного трактування цінностей (Арістотель, Діоген Лаертській, Т. Гобсс), а другої, навпаки - формували научні основи знання про цінності. (Т. Гоббс, І. Кант та ін.).

Аристотель в своїй роботі «Велика етика» розглядав окремі види благ, саме він вперше вводить термін «те, що ціниться».

Він відокремлює блага ті, що ціняться («божественні», такі як душа, розум) і ті, які вихваляють (оцінні, ті, що викликють похвалу) блага, а також блага – можливості (влада, заможність, сила, врода).

Ці блага, на думку Аристотеля, можуть використовуватися як для добра, так і для зла, благо може бути ціллю і може не бути ціллю. На думку Аристотеля, благо може знаходитись в душі, тілі (здоров´я, красота), або ж поза першим і другим (заможність, влада, пошана) [6, c. 231].

Найвищим благом у Аристотеля виступають добродії, тобто етичні цінності. Проаналізувавши погляди Аристотеля можна зробити висновок, що саме він зробив перший крок щодо виявлення ієрархії ціннісних орієнтацій.

Навідміну від Арістотеля, Діоген Лаертській в своїх працях, де він проаналізував погляди стоїків Гекатона, Аполодора, показує, що все суще може бути або благом, або злом, або «байдужим». До блага, зокрема, відносяться справедливість, мужність, розсудливість. До зла - їх протилежності. Критерієм віднесення до блага або зла в даному випадку є здатність приносити користь або шкоду. «Байдужими» вони називають, наприклад, здоров'я, красу, силу, багатство, тому що їх можна вживати і на благо, і на шкоду. У поданні стоїків краще - це те, що має цінність, уникати - те, що не має цінності. Діоген Лаертський наводить приписуване їм найперше існуюче визначення багатозначного поняття цінності: «... цінність, за їх словами, є, по-перше, властиве кожному благу сприяти узгодженому життю; по-друге, деяке посередництво або користь, що сприяє життю, згідної з природою, - така користь приносить і багатство, і здоров'я ... »[18, c. 421] Цінності в розумінні стоїків, таким чином, носять інструментальний характер, будучи засобами, що дозволяють досягти блага, яке є кінцева та ідеальна мета.

Т. Гоббс вперше ставить питання про суб'єктивність, відносності цінностей, оскільки те, що одна людина називає мудрістю, другий називає страхом; один називає жорстокістю, а інший - справедливістю. За його поданням, ціннісні судження обумовлені людськими інтересами і схильностями, саме тому не можуть бути істинними у науковому сенсі. «Хороше» і «погане», за його словами, називається таким, коли є об'єктом, відповідно, бажання або відрази. При цьому залишається неясним, що ж, у свою чергу, визначає це бажання [ 39, c. 231].

Б. Спіноза більш критично ставиться до ціннісних понять, що являються лише «забобонами», які тільки заважають досягненню людьми свого щастя. Він вважає очевидним, що «розумна людина вибере собі за мету свою користь» [33, с. 329].

І. Кант перший зробив спробу надати научне значення етичним цінностям особистості. Для його поглядів було характерним уявлення про «автономію» моральних цінностей від будь – якого вищього джерела. Навідміну від своїх попередників, які визнавали релігіозне та божественне походження цінностей, Кант вважає, що мораль і обов´язок існують в розумі. Навпаки, саме з моралі виникає ціль, що сама по собі має «абсолютну цінність» - особистість кожної окремої людини [40].

Дещо протилежної думки дотрімується Є. Дюркгейм. У своїх працях він аналізував взаємовплив ціннісно - нормативних систем особистості і суспільства. Він вважав, що система цінностей суспільства уявляє собою сукупність ціннісніх уявлень окремих індівідів. Саме тому, за його словами, вона являється об'єктивною. [17, c. 259] Дюркгейм вважає, що шкала цінностей виявляється вільною від суб'єктивних і мінливих оцінок індивідів.

У роботах М. Вебера, У. Томаса і Ф. Знанецкого, Т. Парсонса прийняття особистістю цінностей суспільства виступає вже як послідовний процес. М. Вебер, що розуміє під цінностями установки тієї або іншої історичної епохи, виділяє дві стадії формування «культурно-історичної індивідуальності». Їм розділяються суб'єктивна оцінка об'єкта і «віднесення до цінності», яке перетворює індивідуальне враження в об'єктивне при співвіднесенні з історичною системою цінностей [12, c. 438]. У Томаса і Ф. Знанецкого цінності носять «ситуативний» характер. Центральне місце в їх теорії займає поняття «соціальна ситуація», що включає як об'єктивно існуючі соціальні цінності, так і суб'єктивні установки [14, с.96]. Формування системи цінностей особистості відбувається при «визначенні ситуації» індивідом за допомогою їх взаємодії та суперництва.

Т. Парсонс у своїй теорії соціальної дії оперує поняттям «соціальна система», яка в якості підсистем включає, з одного боку, потреби «діяча», а з іншого - цінності соціокультурного середовища. При «орієнтації діяча на ситуацію» відбувається взаємодія та взаємообмін ціннісно-нормативного змісту цих двох підсистем за допомогою інституціоналізації (узаконення суспільством в процесі легітимізації) і інтерналізації (внутрішнього прийняття особистістю в процесі соціалізації) [15, c.102-104].

Ряд дослідників (Ділігенській Г. Г., Дж. Фейдімен і Р. Фрейгер) вважають, що будь - який елемент трьохчленної структури особистості З. Фрейда може слугувати джерелом та місцем знаходження цінностей. Саме Г. Г. Ділігенскій зазначає, що Суперего містіть соціальні норми та цінності, а Его - цінності, що являються результатом «окультурування» несвідоміх стімулів Ід. Цінності Его, за його словами, «сильніше та біль істинні» загальноприйнятої системи цінностей [39, c. 226]. В. Е. Чудновський вважає, що деякі стимули сфери несвідомого, у свою чергу, засновані на «свідомо прийнятих» етичних цінностях - «вони ніби «опускаються»зверху і настільки глибоко й органічно засвоюються, що можуть протистояти не тільки свідомим намірам, але і інстинктивним потягу, і навіть у гіпнотичному стані не вдається вселити людині те, що суперечить міцно засвоєним цінностям » [37, с.25-35].

В австрійській психологічної школі (А. Мейнонг, X. Еренфельс, І. Крейбіг) цінності розуміються як виключно суб'єктивний феномен. За X. Еренфельсу, цінність об'єкта визначається його бажаністю, яка, у свою чергу, визначається можливістю отримання задоволення. Ієрархія цінностей, таким чином, вибудовується виходячи з здатності об'єктів приносити задоволення або незадоволення. А. Мейнонг зводить поняття цінності до можливості переживання якогось суб'єктивного «почуття цінності» [36, c. 10].

Болгарський дослідник В. Момов протиставляє цінності цільові (бажані, можливі) і цінності існуючі (або актуальні) [39, c. 35]. При подальшому аналізі цільових цінностей він класифікує їх на власне цінності-цілі, цінності-ідеали, цінності-бажання і цінності належного (нормативні цінності).

У ряді досліджень поняття «ціннісні орієнтації особистості» по суті збігається з термінами, що характеризують мотиваційно-потребностно або смислову сферу [8, c. 28]. Приміром, А. Маслоу фактично не розділяє поняття «цінності», «потреби» і «мотиви», В. Франкл - «цінності» і «особистісні смисли». У теорії А. Маслоу групи цінностей утворюють вертикальну ієрархію. За його словами, потреби та цінності «представляють собою не дихотомію, а узгоджену ієрархію, тобто вони залежать один від одного» [26, c. 301]. А. Маслоу виділяє дві основні групи цінностей:

- Б-цінності (цінності буття) - вищі цінності, властиві людям, що схильні до само актуалізації (істина, добро, краса, цілісність, подолання дихотомії, життєвість, унікальність, досконалість, повнота, справедливість, порядок, простота, легкість без зусилля та ін. );

- Д-цінності (дефіцієнтні цінності) - нижчі цінності, оскільки вони орієнтовані на задоволення певної фрустрованої потреби (мир, спокій, сон, відпочинок, залежність, безпека й т.д.).

Займаючи підлегле становище «Д-цінності» вибираються людьми «заради виживання», досягнення стану гомеостазу. Їх реалізація є «абсолютною необхідністю» і виступає передумовою «відчуття і функціонування» вищих «Б-цінностей», або «цінностей розвитку» [26, c. 303].

Вагомий внесок в вивчення питання щодо ціннісних орієнтацій зробив К. Клакхон [20, c. 50]. Він дав надзвичайно цікве тлумачення цінностей як аспекта мотивації, а ціннісних орієнтацій – як суб´єктивних концепцій цінностей або різновидів соціальних установок, що займають доволі високе положення в ієрархічній структурі діяльності особистості.

Ціннісні орієнтації, що визначають життєві цілі людини, виражають відповідно те, що є для нього найбільш важливим і має для нього особистісний сенс. Такої думки дотримувались К. А. Абульханова-Славська та А. В. Брушлінскій [3, c.200].Вони описують роль смислових уявлень в організації системи ціннісних орієнтації, яка виявляється в наступних функціях:

- прийняття (або запереченні) та реалізації певних цінностей; посилення (або зниження) їх значимості;

- утриманні (або втрати) цих цінностей в часі.

У той же час ряд авторів (В. Франкл, Ф. Василюк) вважають, що ціннісні утворення є базою для формування системи особистісних смислів. В. Франкл вважає, що людина знаходить сенс життя, переживаючи певні цінності. Ф. Е. Василюк пише, що сенс є граничним утворенням, в якому сходяться ідеальне і реальне, життєві цінності та можливості їх реалізації. Сенс, як цілісна сукупність життєвих відносин, у Ф. Є. Василюка є свого роду продуктом ціннісної системи особистості [39, c. 249].

Гордон Олпорт, у свою чергу, перший запропонував таке поняття як «класифікація цінностей»[38, c. 30]. Він виділив шість типів цінностей:

1. Теоретичні цінності, які надають найбільшу важливість і значення раціонального мислення і пошуку істини;

2. Економічні цінності, які стверджують приорітет практичної користі і вигоди;

3. Естетичні цінності, вище всього ставлять красу, гармонію і мистецтво;

4. Соціальні цінності, що надають найбільше значення людським взаєминам - любові, дружбі, відданості і т. д.;

5. Політичні цінності, що віддають виключну перевагу набуття влади і впливу;

6. Релігійні цінності, які першорядну важливість віддають перевагу певній системі уявлень (вірі).

Уявлення про систему цінностей особистості як ієрархії її переконань набуло поширення в американській соціальній психології. Так, М. Рокіч визначає цінності як «сталий переконання в тому, що певний спосіб поведінки або кінцева мета існування краще з особистої чи соціальної точок зору, ніж протилежний або зворотний спосіб поведінки, або кінцева мета існування» [40]. На його думку, цінності особистості характеризуються наступними ознаками:

• витоки цінностей простежуються в культурі, суспільстві і особистості;

• вплив цінностей простежується практично у всіх соціальних феноменах, які заслуговують на вивчення;

• загальна кількість цінностей, які є надбанням людини, порівняно невелике;

• всі люди володіють одними і тими ж цінностями, хоча і в різному ступені;

• цінності організовані в системи.

Ш. Шварц і У. Білскі дають аналогічне визначення цінностей, що включає наступні формальні ознаки [32, c. 402]:

• цінності - це поняття або переконання;

• цінності мають відношення до бажаним кінцевим станам або поведінці;

• цінності мають надсітуатівний характер;

• цінності керують вибором або оцінкою поведінки та подій;

• цінності впорядковані за відносною важливістю.

Отже, у світовій психології існує величезна кількість робіт, присвячених цінностям і ціннісним орієнтаціям, вивчається їх ієрархія. Висловлюючи певні якості особистості, ціннісна орієнтація в той же час є і засобом реалізації певних суспільних цілей.

У більшості сучасних досліджень цінності розглядаються під соціально-психологічним кутом зору, постають як соціальне явище, як продукт життєдіяльності суспільства і соціальних груп.

Суб’єктивна значимість (Т. Гоббс, Б. Спіноза, І. Кант ) для людини тих чи інших цінностей може обумовлюватись різними джерелами походження. В якості основних таких джерел на різних етапах розвитку психологічної науки виділялись: божествений разум (Аристотель, Діоген Лаертській), принцип задоволення і інстинктивні біонічні потреби, універсальний закон збереження виду, етичні номи мікро соціального оточення і суспільства вцілому, внутрішня психологічна природа людини. Ціннісні орієнтації особистості, що з’єднують її внутрішній світ з оточуючою дійсністю, утворюють складну багаторівневу ієрархічну систему (Леонтьєв, Рокич, Шварц, Білскі). Система цінностей являється одним із найважливіших компонентів структури особистості, що займають граничне положення поміж її мотивоційно–потребової сфери і системи особистісних сенсів. Відповідно, ціннісни орієнтації особистості виконують подвійні функції.

1.2 Поняття ціннісніх орієнтацій в відчізняній псіхологічній літературі

Вітчизняні ж психологи мали свою точку зору на проблему визначення поняття ціннісніх орієнтацій. Наприклад В. Василенко трактував ціннісні орієнтації як значімість предметів, засіб задоволення потреб людини. Близьким до визначення У. Василенко є точка зору І. С. Нарського. Він інтерпретував цінності як ідеалі, вищі цілі особистості. Ці два погляди про єднують концептуальні погляди В. П. Тугарінова і О. Г. Дробніцького. Вони зазначали, що цінності віступають як значімість так і ідеал одночасно. На думку В. П. Тугарінова, значущість цінностей опосередкована орієнтацією людини на інших людей, на суспільство в цілому, на існуючі в ньому ідеали, уявлення та норми [38, c. 36].

Вперше поняття ціннісні орієнтації було введено в післявоєнній соціальній психології як аналог філософського поняття цінностей, проте чітке концептуальне розмежування між цими поняттями досі відсутнє. Хоча ціннісні орієнтації розглядали як індивідуальні форми репрезентації надіндівідуальних цінностей, поняття цінностей та орієнтацій ціннісніх розрізнялися або за параметром "загальне - індивідуальне", або по параметру "реально діюче - рефлексивно усвідомлюваної" [5, c. 210].

Російський релігіозній філософ Н. О. Лосског дає цікаве тлумачення поняття «ціннісні орієнтації»[39, c. 234]. Він каже, що основа цінностей - це «Бог і Царство Боже», а абсолютна цінність «це - Бог як саме Добро, абсолютна повнота буття, сама в собі має сенс, що виправдовує її, робить її предметом схвалення, що дає безумовне право на здійснення та перевагу чого б то не було іншому… ».

Поняття "цінність" його психологічної трактуванні еквівалентно деякого комплексу психологічних явищ, які термінологічно, позначаються різними поняттями: Н.Ф. Добринін називає їх "значущістю"; А.І. Божович "життєвою позицією"; О.М. Леонтьєв "значенням" і "особистісним глуздом"; В.Н. Мясищев "психологічними відносинами".

С.Л. Рубінштейн говорив, що цінність - значущість для людини будь – чого в світі, і тільки визнається цінність здатна виконувати найважливішу ціннісну функцію - функцію орієнтира веління. Ціннісна орієнтація виявляє себе в певній спрямованості свідомості і поведінки, що проявляються в суспільно значущих справах і вчинках. Таким чином, розвиток ціннісних орієнтацій тісно пов'язано з розвитком спрямованості особистості. С.Л. Рубінштейн вказував: "Що в діяльності людини по задоволенню безпосередніх суспільних потреб виступає громадська шкала цінностей. У задоволенні особистих та індивідуальних потреб за посередництвом суспільно корисної діяльності реалізується ставлення індивіда до суспільства і відповідно співвідношення особистісного та суспільно значущої " [34, c. 290]. Наявність цінностей - вираз не байдужості людини по відношенню до світу, що виникає із значущості різних сторін, аспектів світу для людини, для її життя.

У стратометричній концепції колективу А. В. Петровського, цінності виконують функцію регулятора групової згуртованості та активності. На його думку, одним з основних показників згуртованості групи є «ціннісно-орієнтаційна єдність» - фактор, що фіксує ступінь збігу позицій та оцінок її членів і цінностей, найбільш значущих для групи в цілому [32, c. 171].

Одним з яскравих представників вітчизняної психології у вивченні ціннісних орієнтацій є Д. О. Леонтьєв. Він відзначає, що індивідуальна ієрархія ціннісних орієнтації, як правило, представляє собою послідовність досить добре розмежованих «блоків» [29, c. 423]. Д. О. Леонтьєв наводить можливі угруповання цінностей, об'єднані в блоки на різних підставах і що являють собою свого роду полярні ціннісні системи. Зокрема, серед термінальних цінностей протиставляються:

1. Конкретні життєві цінності (здоров'я, робота, друзі, сімейне життя) - абстрактні цінності (пізнання, розвиток, свобода, творчість).

2. Цінності професійної самореалізації (цікава робота, продуктивна життя, творчість, активна діяльна життя) - цінності особистого життя (здоров'я, любов, наявність друзів, розваги, сімейне життя).

3. Індивідуальні цінності (здоров'я, творчість, свобода, активна діяльна життя, розваги, впевненість у собі, матеріально забезпечене життя) - цінності міжособистісних відносин (наявність друзів, щасливе сімейне життя, щастя інших).

4. Активні цінності (свобода, активна діяльна життя, продуктивна життя, цікава робота) - пасивні цінності (краса природи і мистецтва, впевненість у собі, пізнання, життєва мудрість).

Серед інструментальних цінностей Д. О. Леонтьєв виділяє наступні дихотомії:

1. Етичні цінності (чесність, непримиренність до недоліків) - цінності міжособистісного спілкування (вихованість, життєрадісність, чуйність) - цінності професійної самореалізації (відповідальність, ефективність у справах, тверда воля, старанність).

2. Індивідуалістичні цінності (високі запити, незалежність, тверда воля) - конформістським цінності (старанність, самоконтроль, відповідальність) - альтруїстичні цінності (терпимість, чуйність, широта поглядів).

3. Цінності самоствердження (високі запити, незалежність, непримиренність, сміливість, тверда воля) - цінності прийняття інших (терпимість, чуйність, широта поглядів).

4. Інтелектуальні цінності (освіченість, раціоналізм, самоконтроль)-цінності безпосередньо - емоційного світовідчуття (життєрадісність, чесність, чуйність) [25, c. 17].

Також слід відзначити, що Д. Леонтьєв виділяє три взаємоперехідні форми існування цінностей: суспільні ідеали, предметне втілення цих ідеалів в діяннях або творах конкретних людей і мотиваційні структури особистості («моделі належного»), які спонукають її до предметного втілення в своїй поведінці і діяльності громадських ціннісних ідеалів.

За словами Б. Ф. Ломова, «ціннісні орієнтації, як і будь-яку психологічну систему, можна представити як багатовимірне динамічне простір, кожне вимірювання якого відповідає певному виду суспільних відносин і має у кожної особистості різні ваги» [33, c. 630].

Я. Гудечек вважає, що система цінностей має «горизонтально-вертикальну» структуру. Під горизонтальної структурою мається на увазі впорядкованість цінностей «в паралельній послідовності», тобто ієрархія бажаних і знехтуваних цінностей. Вертикальна структура розуміється в даному випадку як включення індивідуальних систем цінностей в систему цінностей суспільства в цілому [15, c. 107].

Ф. Е. Василюк пише, що коли знайомишся зі спробами психологічної науки відповісти на питання, що є цінність, часто створюється враження, що головне прагнення цих спроб - звільнитися від цінності як самостійної категорії і звести її до емоційної значущості, нормі, встановлення і т.д. Але цінність явно не вміщається у вузькі рамки цих понять. [11, c. 148]. У зв язку з цим для визначення місця ціннісних орієнтації в загальній системі особистісних складових необхідно розмежувати ціннісні орієнтації з суміжними поняттями, перш за все з такими, як «потреба», «мотив», «встановлення», «особистісний смисл», «переконання».

Вагомий внесок в розвиток вітчизняної думки про ціннісні орієнтації внесла С. С. Бубнова [10, c. 39]. В своїй концепції вона на ряду з принципом ієрархічності віділяє принцип нелінійності системи ціннісніх орієнтацій. За словами Її надзвичайно важливо властівістю системи ціннісніх орієнтацій являється Її багатомірність, що заключається в тому, що критерій їх ієрархій - особистісна значимість - включає в себе різні змістовні аспекти, обумовлені впливом різних типів та форм соціальних відносин.

На думку М.С. Яницького, система ціннісних орієнтацій визначає життєву перспективу, «вектор» розвитку особистості, будучи найважливішим його джерелом і механізмом, і є психологічним органом, що зв'язує в єдине ціле особистість і соціальне середовище, що виконує одночасно функції регулювання поведінки та визначення його мети [39, c. 290].

У працях Тихомирова О. К., Клочко В. Є., Краснорядцевої О. М. значення системи ціннісніх орієнтацій в регуляції пізнавальніх процесів і процесів мислення. За означенням В. Б. Ольшанського цінності являють собою «образні маяки», що допомагають помітити в потоці інформації те, що найбільш важливе для життєдіяльності особистості, для його поведінки. А те, що суперечить цінностям - буде проігноровано або неуважністю, або несприйняттям [20, c. 50 - 52].

У роботах В. Ф. Сержантова, В. Д. Шадрикова, Є. А. Клімова та ін. ціннісні орієнтації виступають в якості важливого механізму регуляції діяльності. Найбільш яскраво ця роль системи ціннісних орієнтації проявляється стосовно до професійної діяльності. На думку Є. А. Клімова, для кожної визначеної професійної групи характерний свій сенс діяльності, своя система цінностей. При цьому, як підкреслює Л. Г. Дика, сьогодні професійно важливі якості «стають похідними від моральних якостей людини ... Від ієрархії ціннісних орієнтацій » [14, c. 98].

Вивчення ролі суспільно – соціальних відносин в формуванні особистості може бути застосовано к її ціннісним орієнтаціям було запропоновано в роботах Б. Д. Пaригіна, А. І. Донцова, В. С. Мухіной, А. А.Бодальова. з точки їхнього зору, направленність особистості на певні цінності – ціннісні орієнтації – формулює суспільство. Саме суспільство вимагає певну систему цінностей, які людина дуже добре відчуває в процесі постійного контакту з оточуючими в певній соціальній групі [30, c. 299; 23, c. 190].

Що ж стосується теми данної роботи, то необхідно зазначити, що в вітчизняній літературі багато науковців займалися проблемою вивчення ціннісних орієнтацій серед засуджених.

Наприклад, В. Ф. Пирожков та А. С. Міхлін виявили цікаву закономірність серед засуджених, що пізніше отримала назву «ламкість дальніх життєвих планів», коли цінності можуть втратити своє мотиваційне значення під час довготривалій відсутності можливості їх реалізувати. Крім того, вони визначили п´ять основних цінностей, що мають найбіьше значення для засуджених [27, c. 150].

А. Н. Олійник одним із перших зробив висновок про те, що на ціннісні орієнтації засуджених, що відбувають строк покарання в виправних колоніях впливає характер злочину, число судимостей, вид режиму і строк покарання [16, c. 288].

1.3 Аналіз історичних напрямків вивчення природи правопорушень

Особистість у психології – активний носій свідомості, який має індивідуально – типову структуру психологічних властивостей і якостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі. Під психологічними особливостями особистості розуміють відносно стабільну сукупність індивідуальних властивостей, що визначають типові форми її реагування та адаптивні механізми її поведінки, систему уявлень про себе, характер міжособистісних відносин і соціальної взаємодії. Інакше кажучи, це внутрішній компонент особистості, що є відносно стійким та індивідуально неповторним і забезпечує собі активну поведінку в суспільстві [5, с. 280].

Особистість засудженого – свідомий суб’єкт, наділений сукупністю біологічно обумовлених і соціально детермінованих властивостей, поведінка якого визначається анти суспільною спрямованістю, що виникає під впливом певних суспільно – політичних, економічних та соціокультурних умов.

Центральним запитанням проблеми особистості злочинця є співвідношення наслідуваних (біологічних) та набутих (соціальних) властивостей злочинної поведінки. Відповідь на ці запитання багато в чому базується на двох історичних напрямах вчення про природу правопорушень – про роль біологічного та соціального чинників. Представники одного з них абсолютизують значення вроджених якостей, інші – визначають детермінацію злочинної поведінки виключно за рахунок соціального [19, c. 150].

Ч. Ломброзо став родоначальником та яскравим представником антропологічного напряму у визначенні природи злочинця. Він за свою професійну діяльність вивчив близько 11 тисяч злочинців, провів розтин тисяч тіл правопорушників і дійшов висновку: злочинець – атавістична істота, яка є носієм інстинктів первісної людини . оскільки в злочинці відроджується дикун, він за своїм зовнішнім видом повинен відрізнятися від законослухняних громадян. Він вважав, що скляні, холодні, налиті кров´ю очі, великий, загнутий донизу ніс, розвинуті щелепи – це вбивця; особлива рухливість обличчя і рук, маленькі бігаючи очі, випнута, поставлена кутом вушна раковина, кривий, вдавлений ніс – крадій; блискучі очі, великі щелепи, припухлі губи, дещо жіноча будова тіла – ґвалтівник. Пізніше під впливом критики Ч. Ломброзо пішов на деякі поступки і ввів поняття «випадкового злочинця» [19, c. 154] .

Ф. Галль, хоча і не став родоначальником антропологічного напряму, однак став його представником і вніс надзвичайно вагомий вклад в розвиток цієї течії. Він у 20 – тих роках ХІХ ст. намагався встановити зв'язок між злочинцями і відділами головного мозку, де кожен керує тією або іншою властивістю душі. Він вважав, що всі здатності і нахили людини вроджені і знаходяться в прямій залежності від будови певного відділу мозку. Вправи можуть посилити діяльність того або іншого відділу, лінощі – послабити. Зазначене є основою для виховання, яке може, в певних межах, змінити на краще розумові та моральні якості людини. Внутрішній і зовнішній боки черепа, за його словами, є точними відбитками поверхні головного мозку.

Е. Кречмер та У. Шелдон були засновниками конституціонального напряму у вивченні природи злочинця. Вони розробили систему так званих «соматотипів» і виділили три основних типи будови тіла (пікніки, астеніки, атлети). Це дозволило класифікувати індивідів за будовою тіла, а потім використовувати одержані дані як базу для визначення особливостей темпераменту. В одній із своїх робіт У. Шелдон доводив, що двісті молодих злочинців, які перебували на обліку в Бостонському агентстві з надання допомоги, відрізнялись за своїми тілесними характеристиками від не злочинців [16, c. 195].

Відкриття в галузі генетики оживили і загострили наукову дискусію щодо біологічних детермінант злочинності. На початку 50 – х років у США в злочинця, який вчинив декілька вбивств, при медичному дослідженні було виявлено наявність додаткової хромосоми типу «У». майже одночасно цю додаткову хромосому було виявлено також у злочинця, який вчинив вбивство у Франції. Тоді було оголошено, що нарешті виявлено «хромосому насилля», «хромосому жорстокості».

Для перевірки цієї гіпотези в тюрмах США і Франції провели дослідження засуджених. За їх результатами наявність додаткової хромосоми типу «У» було встановлено у 1,0 – 1,4 % осіб, що відбувають покарання. У ФРН було обстежено декілька тисяч осіб із метою порівняння. Виявилось, що серед правопорушників відсоток осіб, що мають таке хромосомне відхилення, не вищий, ніж серед населення загалом [16, c. 201].

Надзвичайно цікавим для науки являється думка фрейдистів щодо пояснення причин злочинності. Сам З. Фрейд не вивчав проблем злочинності, але його послідовники зробили чимало у напрямі пояснення причин злочинності. Їхня думка полягає в тому, що в найпотаємніших надрах свідомості людини є імпульси, які неможливо відокремити від нормальних, тобто людська істота приходить у світ як злочинець, соціально непристосованою.

Кожен індивід переживав в житті обставини, що травмували психіку. Спогади про них викликають страх, сором або інші неприємні почуття протягом років. Їх намагаються забути, витіснити спогади про них з пам´яті. Іноді це вдається, але частіше це не вдається і тоді свідомість витісняє їх в глибини несвідомого.

З. Фрейд вважав, що цивілізованому суспільству постійно загрожує безпека дезінтеграції через первісну ворожість людей один до одного. Інтерес до спільної праці тримає їх разом, але інстинктивні прагнення виявляються сильнішими за усвідомлені інтереси. На відміну від Ч. Ломброзо, він приписував ворожі інстинкти не лише злочинцям, а й кожній людині.

В аналітичній психології К. Юнга простежується думка про те, що саме колективне несвідоме дозволяє пояснити причини злочинності: вони є р6езультатом досвіду людського співжиття, переживаннями минулого у підсвідомості [19, 432].

У своїй теорії диференційного зв´язку Е. Сатерленд в центрі своєї уваги ставив частоту, інтенсивність і значення соціальних відносин, а не особливості особистості або характеристики оточення. Він установив, що в міських районах рівень деліктивності вищий, оскільки їх мешканці частіше зустрічаються зі злочинними моделями поведінки (теорія «поганої компанії»).

Запропонована Е. Сатерлендом теорія базується на наступних положеннях:

- злочинній поведінці навчаються, взаємодіючи в процесі спілкування з іншими особами;

- навчання злочинній поведінці відбувається переважно в групах, де відносини мають безпосередній, особистий характер;

- специфічна спрямованість мотивів і прагнень формується на основі оцінок правових норм як прийнятих чи неприйнятих;

- особа стає деліквентом внаслідок переважання в неї оцінок, сприятливих для порушення закону, над оцінками, що цьому не сприяють;

- процес навчання злочинній поведінці в ході контактів з моделями злочинної і незлочинної поведінки включає в себе механізми, що діють в процесі будь – якого навчання.

Теорія аномії Р. Мертон присвячена питнням відповідності світогляду індивіда існуючій в суспільстві системі соціальних цінностей. Аномія – стан дезорганізації особистості, що виникає внаслідок її дезорганізації в складній соціальній ситуації (конфлікт норм, суперечливі вимоги). Розвиток аномії звичайно розпочинається в родині: діти відчувають, а пізніше – розуміють подвійну природу поведінки і нещирість батьків, які навчають чесності, а самі вдаються до обману. Перенесення батьками своїх амбіцій на дитину, бажання, щоб вона досягла успіху там, де вони зазнали поразки, також може сприяти розвитку аномії.

При аномії нормативні стандарти поведінки та поширені в суспільстві переконання послаблені або відсутні. Її наслідком стає відчуження – відхід індивіда від оточуючого світу або його недостатня внутрішня інтеграція. Зазвичай цей процес проявляється у соціальній ізоляції чи протиставленні себе суспільству, в тому числі у вигляді протиправної поведінки [19, C. 435].

Згідно теорії субкультур, людина розвивається відповідно до цінностей і норм свого оточення, не сприймаючи чи слабко сприймаючи цінності культури в цілому.

Природа делінквентної субкультури обумовлена соціальними цінностями ничжих прошарків суспільства. Прагнення до «стійкості» та «мужності» виявляється тут у неформальній установці, що підліток повинен «нікому і ні в чому не поступатися». Такі переконання сформувалися в результаті спроб інтеграції іммігрантів, внутрішніх мігрантів з сільської місцевості в міста та з однієї частини країни в іншу до «широкого суспільства».

Теорія делінквентної субкультури бзується на наступних положеннях:

- для нижчих прошарків суспільства характерні власні цінності, що помітно відрізняються від загальноприйнятих у суспільстві;

- конфлікт цінностей призводить до того, що цінності нижчого класу автоматично призводять до порушення законів.

Концепція нейтралізації С. Сайкса та Т. Матзи полягає у висвітленні механізмів виправдання делінквентної поведінки. Автори вважають, що делінквенти мають достатнє уявлення про соціальні норми, але виправдовують власну протиправну поведінку за допомогою наступних різновидів нейтралізації:

- заперечення відповідальності (людина вважає себе скоріше об´єктом дії, ніж суб´єктом, вона – жертва обставин);

- заперечення шкоди (особа вважає, що насправді ніхто не страждає від її дій);

- заперечення наявності жертви (спричинення шкоди не розглядається як протиправне);

- засудження засуджуючих (людина вважає ліцемірами всіх, хто її засуджує);

- посилання на вищі обставини (порушення вимог суспільства нейтралізується тим, що людина робить це в ім´я відданості малим групам) [31, c. 200].

Отже, відповідаючи на центральне запитання проблеми особистості злочинця, кожна з наукових шкіл пропонує своє пояснення детермінації злочинної поведінки. Умовно всі школи можна поділити на два напрями: біологізаторський та соціологізаторський. Представники першого вважали, що всі злочинці мають певні особливості будови тіла (Ф. Галль, Ч. Ломброзо, Е. Кречмер), або говорили про те, що ген злочинності передається спадково, і він знаходиться у додатковій хромосомі типу «У». Прихильники соціологізаторської концепції придержуються думки про те, що саме суспільство спонукає особистість до злочину та формує її протиправну поведінку.

1.4 Ціннісні орієнтації засуджених

Ціннісні орієнтації є одним з елементів особистості, в цілому визначають активність людини і вибірковість його відносин.

Людина спрямовує свою психічну активність лише на ті явища, предмети, речі і тих людей, які безпосередньо його цікавлять, відповідають його запитам, прагненням, ідеалам і переконанням, задовольняють його потреби. Ці речі, предмети, явища, люди купують для нього ціннісне значення, а ставлення до них виступає як ціннісна орієнтація.

У структурі ціннісних орієнтації засуджених прийнято виділяти три основні компоненти:

1. Когнітивний компонент містить інформаційний аспект (знання та переконання людини, що стосуються даної цінності) і часову перспективу (ступінь впливу передбачуваних в майбутньому змін, пов'язаних з цінністю, на її сприйняття індивідом зараз). Крім того, він включає в себе сприйняття, оцінки та очікування суб'єкта щодо різних соціальних цінностей, стереотипи, що склалися в суспільстві, в оцінці якихось благ, групові думки щодо тих чи інших об'єктів.

2. Емоційний компонент включає спрямованість та інтенсивність переживань і відображає почуття, які відчувають суб'єктом до даної цінності. Кожне стійке перевагу як компонент ціннісної орієнтації містить позитивне переживання.

3. Динамічний, поведінковий компонент обумовлює зв'язок ціннісних орієнтації з реальним поводженням особистості. Він відображає той факт, що людина не тільки певним чином відноситься до даного об'єкту як до цінності виходячи зі своїх переконань, а й прагне вести себе відповідним чином [16, 288].

У своїх дослідженнях В. Ф. Пірожков та О. С. Міхлін виявили п'ять основних цінностей, що мають найбільше значення для засуджених: сімейне благополуччя, цікава робота, матеріальна забезпеченість, освіта, забезпеченість житлом. Вони встановили залежність ціннісних орієнтації від статі і віку засуджених, терміну покарання, виду установи [27, c. 200].

Ціннісні орієнтації засуджених залежать від їхніх вікових особливостей. Сімейне благополуччя вважають найбільшим благом всі засуджені, крім осіб у віці до 24 років і старше 60 років. Цікаву роботу як цінність відзначають засуджені у віці до 24 років. Середній вік засуджених, які вказують на освіту як цінність, - 26 років. Зацікавленість у матеріальній забезпеченості зростає у міру переходу від молодших вікових груп до старших. Проблема житла хвилює, як правило, засуджених старшого віку.

На ціннісні орієнтації осіб, які відбувають покарання у виправних установах, впливає характер вчиненого злочину, число судимостей, вид режиму і термін покарання. Ціннісні орієнтації засуджених відрізняються не тільки за ступенем інтенсивності та дієвості, але і за змістом, внутрішній структурі. Важливо з'ясувати те, яким цінностям засуджений віддає перевагу, що він вкладає в це поняття.

Дослідження, проведені у 80-х роках О. М. Олійником, називають й інші цінності, що сприяють ресоціалізації засудженого. До них відносяться:

- Свобода (чутливість до додаткових обмежень і заборон); безпека »на яку впливає стратифікація;

- Здоров'я, яке залежить від особливостей умов відбування покарання (переущільнення розміщення, незбалансоване живити-),

- Спілкування з близькими та знайомими. Вкрай рідкісні зустрічі з ними порушують родинні й соціальні зв'язки, сприяють напруженості відносин, загострюють сексуальний голод;

- Потреба у психічній розрядці. Відсутність різноманітного дозвілля та інших природних форм зменшення напруги стимулює розвиток конфліктів;

- Духовна (моральна) підтримка. Незадоволена потреба у відповідній, співчуваючим співрозмовника у зв'язку зі специфічним для місць позбавлення волі недовірою до оточуючих людей (як до інших засудженим, так і до персоналу) є причиною виникнення почуття самотності і відчуття своєї непотрібності;

- Зацікавлений працю. В умовах позбавлення волі використовується некваліфікована малооплачуваних працю, який посилює сприйняття його як примусового, тобто як засобу покарання.

Г.Ф. Хохряков і В.П. Голубєв в ході дослідження виявили наступні ціннісні орієнтації, які підтвердили тенденції в раніше проведених дослідженнях. Особливості ціннісних орієнтації зв'язуються з впливом їх на поведінку засуджених:

1) свобода;

2) минула і майбутнє життя, тобто життя до відбування покарання в місцях позбавлення волі і передбачувана життя після виходу на свободу;

3) «Я», тобто власна особистість, та «інші»;

4) справедливість;

5) сім'я, дружина (дівчина, наречена);

6) друзі;

7) праця, професія, навчання;

8) начальство;

9) режим як умова відбування покарання;

10) матеріальні блага.

Порівняння ціннісних орієнтації засуджених у 70-ті та 90-ті роки показало, що змінилася їх структура. Став також іншим їхній ранг:

1) здоров'я;

2) спілкування з друзями;

3) матеріальне благополуччя;

4) сім'я;

5) самостійність, незалежність;

6) освіта;

7) спокійна неутомітельная робота;

8) розваги та задоволення;

9) реалізація свого творчого, фізичного потенціалу, здібностей;

10) релігія;

11) високе суспільне та матеріальне становище.

Однак способи досягнення матеріального благополуччя, самостійності та незалежності, високого суспільного становища, як і раніше мають протиправний характер.

Виділяються групи засуджених з близькими, середніми і дальніми життєвими планами, орієнтовані на сучасні або традиційні соціально-економічні умови. Життєві плани визначають поведінку засуджених у колонії і ступінь готовності їх до життя в умовах ринкової економіки. Дослідження, проведене А. У. Напрісом, показало, що лише кожний 6-7-й із засуджених молодіжного віку орієнтується на реалізацію далеких життєвих планів, перебуваючи у виправній установі. Цю психологічну закономірність можна пояснити феноменом «ломки далеких життєвих планів», коли цінності можуть втратити своє мотиваційне значення при тривалому позбавленні можливості їх реалізувати.

Отже, у структурі ціннісних орієнтації засуджених прийнято виділяти три основні компоненти (когнітивний, емоційний, динамічний). Як показали дослідження проведені В. Ф. Пірожковим та Міхліном на ціннісні орієнтації осіб, які відбувають покарання у виправних установах, впливає характер вчиненого злочину, число судимостей, вид режиму і термін покарання. Ціннісні орієнтації засуджених відрізняються не тільки за ступенем інтенсивності та дієвості, але і за змістом, внутрішній структурі. Важливо з'ясувати те, яким цінностям засуджений віддає перевагу, що він вкладає в це поняття.

Висновки до першого розділу

Особистість у психології – активний носій свідомості, який має індивідуально – типову структуру психологічних властивостей і якостей, вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі. Під психологічними особливостями особистості розуміють відносно стабільну сукупність індивідуальних властивостей, що визначають типові форми її реагування та адаптивні механізми її поведінки, систему уявлень про себе, характер міжособистісних відносин і соціальної взаємодії. Інакше кажучи, це внутрішній компонент особистості, що є відносно стійким та індивідуально неповторним і забезпечує собі активну поведінку в суспільстві.

Особистість засудженого – свідомий суб’єкт, наділений сукупністю біологічно обумовлених і соціально детермінованих властивостей, поведінка якого визначається анти суспільною спрямованістю, що виникає під впливом певних суспільно – політичних, економічних та соціокультурних умов.

Центральним запитанням проблеми особистості злочинця є співвідношення наслідуваних (біологічних) та набутих (соціальних) властивостей злочинної поведінки. Відповідь на ці запитання багато в чому базується на двох історичних напрямах вчення про природу правопорушень – про роль біологічного та соціального чинників. Представники одного з них абсолютизують значення вроджених якостей, інші – визначають детермінацію злочинної поведінки виключно за рахунок соціального. Як відомо, в структурі особистості не останню роль відіграють ціннісні орієнтації, які являються ідеальними критеріями оцінки, способами раціоналізації поведінки.

Виникнувши на стику загально психологічної теорії установки і філософської концепції цінностей, поняття ціннісних орієнтацій не отримало однозначного трактування серед психологів, соціологів і філософів. У вивченні питання ціннісних орієнтацій можна виділити особливості дослідження цінностей в рамках різних наук. Так для філософського дослідження характерні: глобальність, а також розгляд цінностей у різних контекстах: історичному, культурному. В той час як для соціального і особливо соціально-психологічного дослідження характерним можна назвати: прагнення суворо розвести поняття "цінність", "потреба", "мета", "норма", "ціннісні орієнтації" і т.п.; спроби класифікації цінностей по різних підставах (М. Рокіч, Ш. Шварц), виділення структури цінностей особистості.

У вітчизняній психології підтримується традиція розуміння особистості виходячи з онтологічних підстав її життєдіяльності: зовнішнє і внутрішнє, індивідуальне і суспільне розуміються в їх нерозривності і єдності (С. Л. Рубінштейн, О. М. Леонтьєв, Ф. Є. Василюк, Д. О. Леонтьєв і ін).

Принципове розділення цих смислових структур відбувається відповідно за двома рівнями смислової регуляції діяльності . Перший рівень складають особистісні сенси і смислова установка, а другий - внеситуативні, стійкі і узагальнені утворення, що безпосередньо впливають на діяльність.

Формування особистісної ціннісної структури індивіда виступає найважливішим фактором процесу соціалізації, за допомогою якого людина стає повноправним членом суспільства у всій повноті соціальних взаємин.

Система особистісних цінностей складається в процесі діяльнісного розпредмечування індивідами змісту суспільних цінностей, об'єктованих у творах матеріальної і духовної культури. Як правило, для особистісних цінностей характерна висока усвідомленість, вони відображаються у свідомості у формі ціннісних орієнтацій і служать важливим фактором соціальної регуляції взаємини людей і поведінки індивіда. В основі ціннісних орієнтацій лежать узагальнені ціннісні уявлення, в яких відображається соціальний та індивідуальний досвід людини, його різноманітні зв'язки з найбільш значимими сторонами дійсності.

Функції ціннісних орієнтації полягають у тому, що з одного боку вони забезпечують, цілісність особистості, пов'язуючи когнітивну і мотиваційну сфери, а з іншого боку ціннісні орієнтації здійснюють психічну регуляцію соціальної діяльності та поведінки суб'єкта в соціальному середовищі.

Будучи структурними компонентами вербального усвідомлення, ціннісні орієнтації функціонують як ідеальні критерії оцінки, як способи раціоналізації поведінки. Вони тісно пов'язані з мотиваційно-потребностно сферою людини. Характер зв'язку з цим двосторонній. З одного боку ціннісні орієнтації, формуються вже на базі сформованих потреб людини, з іншого - засвоєння тих чи інших цінностей соціального середовища може стати базисом для формування нових потреб.

Людина слідкує ціннісним орієнтаціям у своїй поведінці, якщо вони в цілому відповідають його реальним можливостям, він практично не слідкує їм, якщо вони виконують функцію змістовної компенсації відсутніх можливостей і реально установленої поведінки.

На ціннісні орієнтації осіб, які відбувають покарання у виправних установах, впливає характер вчиненого злочину, число судимостей, вид режиму і термін покарання. Ціннісні орієнтації засуджених відрізняються не тільки за ступенем інтенсивності та дієвості, але і за змістом, внутрішній структурі. Важливо з'ясувати те, яким цінностям засуджений віддає перевагу, що він вкладає в це поняття.

Отже, цінності, ставши продуктом життєдіяльності суспільства і соціальних груп, займають особливе місце в структурі особистості кожного конкретного суб'єкта. Виступаючи автономними по відношенню до потреб джерелами смислоутворення, вони "підключають" індивідуальну життєдіяльність до життєдіяльності соціуму.

Розділ 2. Експерементальне вивчення ціннісних орієнтацій засуджених

2.1 Методи дослідження ціннісних орієнтацій

Для проведення психологічного дослідження сотосовно ціннісних орієнтацій засуджених були використані такі методики: СЖО Леонтьєва, «Ціннісні орієнтації» М. Рокича, «Діагностика реальної структури ціннісних орієнтацій особистості» С. С. Бубнова.

Такий вибір методик можна аргументувати тим, що вони є легкими для сприйняття та розуміння, змістовними, але не об’ємними. Крім того вони всебічно діагностують проблему системи ціннісної орієнтації особистості, доволі легкі в опрацюванні.

Методика СЖО Леонтьєва найчастіше використовується для повного вивчення системи ціннісних орієнтацій особистості. Досліджуваним пропонуються пари протилежних тверджень. Їхнє завдання- вибрати одне з двох тверджень, яке, на їх думку, більше відповідає дійсності, і відзначити одну з цифр 1, 2, 3, в залежності від впевненості вибору.

Обробка результатів зводиться до підсумовування числових значень для всіх 20 шкал і перекладу сумарного балу в стандартні значення (процентилі). Висхідна послідовність градацій (від 1 до 7) чергується у випадковому порядку з низхідній (від 7 до 1), причому максимальний бал (7) завжди відповідає полюсу наявності мети в житті, а мінімальний бал (1)-полюса її відсутності.

У висхідну шкалу 1 2 3 4 5 6 7 переводяться пункти - 1, 3, 4, 8, 9, 11, 12, 16, 17.

У спадну шкалу 7 6 5 4 3 2 1 переводяться пункти - 2, 5, 6, 7, 10, 13, 14, 15, 18, 19, 20.

Загальний показник ОЖ - всі 20 пунктів.

Субшкала 1 (цілі) - 3, 4, 10, 16, 17, 18.

Субшкала 2 (процес) - 1, 2, 4, 5, 7, 9.

Субшкала З (результат) - 8, 9, 10, 12, 20.

Субшкала 4 (локус контролю - Я) - 1, 15, 16, 19.

Субшкала 5 (локус контролю - життя) - 7, 10, 11, 14, 18, 19.

1. Цілі в житті. Бали за цією шкалою характеризують наявність або відсутність в житті випробуваного цілей у майбутньому, які надають життю осмисленість, спрямованість і часову перспективу. Низькі бали за цією шкалою навіть при загальному високому рівні ОЖ будуть притаманні людині, яка живе сьогоднішнім або вчорашнім днем. Разом з тим високі бали за цією шкалою можуть характеризувати не тільки цілеспрямованої людини, але і прожектерів, плани якого не мають реальної опори в сьогоденні і не підкріплюються особистою відповідальністю за їх реалізацію. Ці два випадки нескладно розрізнити, з огляду на показники по інших шкалах СЖО.

2. Процес життя, або інтерес та емоційна насиченість життя. Зміст цієї шкали збігається з відомою теорією про те, що єдиний сенс життя полягає в тому, щоб жити. Цей показник говорить про те, сприймає чи випробуваний сам процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і сповнений глуздом. Високі бали за цією шкалою і низькі за рештою будуть характеризувати гедоніста, що живе сьогоднішнім днем. Низькі бали за цією шкалою - ознака незадоволеності своїм життям в цьому; при цьому, проте, їй можуть надавати повноцінний сенс спогади про минуле або націленість у майбутнє.

3. Результативність життя, або задоволеність самореалізацією. Бали за цією шкалою відображають оцінку пройденого відрізку життя, відчуття того, наскільки продуктивна і осмислено була прожита її частина. Високі бали за цією шкалою і низькі за рештою будуть характеризувати людину, яка доживає своє життя, у якого все в минулому, але минуле здатне надати сенс залишку життя. Низькі бали - незадоволеність прожитого частиною життя.

4. Локус контролю-Я (Я - господар життя). Високі бали відповідають уявленню про себе як про сильної особистості, що володіє достатнім свободою вибору, щоб побудувати своє життя відповідно зі своїми цілями і уявленнями про його сенс. Низькі бали - невіра в свої сили контролювати події власного життя.

5. Локус контролю-життя, або керованість життя. При високих балах - переконання у тому, що людині дано контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя. Низькі бали - фаталізм, переконаність у тому, що життя людини непідвладна свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна і безглуздо що-небудь загадувати на майбутнє.

Методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокича основана на прямому рангуванні списку цінностей. Саме ця обставина змушує сумніватися багатьох авторів в надійності методики, так як її результат сильно залежить від адекватності самооцінки досліджуваного. Саме тому, отримані дані за допомогою методики М. Рокича необхідно підкріпляти даними інших методик.

В ході проведення методики респонденту надається два списки цінностей (термінальні та інструментальні, по 18 цінностей у кожному списку). В поданих списках досліджуваний повинен присвоїти кожній цінності певний ранговий номер, що відповідає рівню значимості цінності на даному етапі життя. Після цієї процедури досліджуваному пропонуються наступні два списки цінностей, в яких необхідно прорангувати запропоновані цінності. На другому етапі проведення методики досліджуваний отримує дещо змінене завдання: йому необхідно присвоїти кожній цінності певний ранговий номер, що відповідає рівню значимості цінності, але вже через деякий час. У нашому випадку засудженим пропонувалося прорангувати цінності по значимості на даному етапі життя та після звільнення. Після того, як досліджуваний впорався із поставленим завданням експерементатор може задати декілька питань такого плану:

1. В якому порядку і в якому ступені реалізовані ці цінності у Вашому житті? (На це питання пропонується відповісти письмово, проставивши біля кожної цінності відсоток її реалізації у житті досліджуваного).

2. Як, на Вашу думку, розташувала би ці цінності ідеальна людина, довершена у всіх відносинах?

3. Як би розташували ці цінності, на Вашу думку, більшість людей?

Після проведення процедури тестування проводиться обробка та систематизація отриманих даних. Із запропонованих відповідей респондентів експериментатору необхідно вивести середнє значення рангування (порядковий номер цінності який найчастіше запропоновувався досліджуваними) певних цінностей, та середнє значення реалізації цих цінностей серед досліджуваних. Така сама процедура проводиться і з другим комплектом списків цінностей. Кількісний аналіз результатів подається в таблицях.

Якісний аналіз тестування дає можливість оцінити життєві ідеали, ієрархію життєвих цілей, цінностей – засобів та уявлення про норми поведінки, які особа розглядає в якості еталона.

Методика «Діагностика реальної структури ціннісних орієнтацій особистості» С. С. Бубнова призначена для вивчення ціннісних орієнтацій особистості в реальних умовах життєдіяльності. Методика містить 66 питань закритого типу, направлених на вивчення реалізації ціннісних орієнтацій в реальних умовах життєдіяльності. Ступінь враженості кожної із поліструктурної цінності визначається з допомогою ключа, що представлений у бланку відповідей. Згідно цьому підраховується кількість позитивних відповідей в одинадцяти стовпчиках цінностей. За результатами опрацювання індивідуальних даних будується графічний профіль, що відображає вираженість кожної цінності. Загальні результати тестування будуються шляхом складання суми балів кожної цінності кожного з досліджуваних. на основі отриманих групових результатів будується графічний профіль, що відображає ступінь враженості тієї чи іншої цінності. Щоб побудувати такий профіль по горизонталі фіксують кількісну вираженість цінностей, по горизонталі – види цінностей.

Отже, для дослідження системи ціннісних орієнтацій особистості існує велика кількість різномнітних методик, що базуються як на питаннях закритого типу, так і на завданнях де необхідно прорангувати цінності відповідно до їхзначимості у житті особистості. Але необхідно памятати, що для більш надійних та валідних результатів необхідно використовувати цілий комплект методик, які взаємодоповнюють одна одну. Нами для проведення цього дослідження були використані стандартизовані методики, що рекомендуються для діагностування системи ціннісних орієнтацій собистості: СЖО Леонтьєва, «Ціннісні орієнтації» М. Рокича, «Діагностика реальної структури ціннісних орієнтацій особистості» С. С. Бубнова.

2.2 Аналіз результатів дослідження ціннісних орієнтацій засуджених

В рамках даного дослідження нами вивчалися особливості ціннісної сфери осіб, що відбувають строк покарання в колонії посиленого режиму. Метою проведеного нами дослідження було вивчення системи ціннісних орієнтацій засуджених. В дослідженні приймало участь 20осіб, що мають першу судимість та відбувають строк покарання в Сумській виправній колонії № 116 віком до 25 років. В даному досліджені використовувався набір стандартизованих методик діагностики ціннісних орієнтацій: СЖО О.М. Леонтьєва, «Ціннісні орієнтації» Рокича, методика діагностики ціннісних орієнтацій С. С. Бубнова.

Кількісні результати, що були отримані в ході дослідження представлені у вигляді таблиць, та діаграм. Результати тестування за методикою СЖО Леонтьєва представлені у таблиці 2.1.

Табл. 2.1 Результати тесту СЖО Леонтьєва

Кількісні результати отримані за методикою «Ціннісні орієнтації» Рокича (термінальні цінності) наведені у таблиці 2.2 та 2.3 (інструментальні цінності).

Табл. 2.2 Групова ієрархія термінальних цінностей

Стовпчасті діаграми до табл. 2.2 «Групова ієрархія термінальних цінностей»

Мал. 2.2.1

На поданих стовпчастих діаграмах зображений ранг значення активної життєдіяльності для засуджених на даний час та після звільнення. Із отриманих даних видно, що позиції певної цінності на різних етапах життя неоднакові. Якщо на час знаходження в пенітенціарній установі ранг становить 9, то після звільнення значимість активної життєдіяльності дещо

підвищується (7 місце).

Мал. 2.2.2

На малюнку 2.2.2 показане положення життєвої мудрості для засуджених. На даний час ця цінність займає 8 сходинку в системі цінностей, але після звільнення цінність життєвої мудрості дещо нижчий – 12 місце.

Мал. 2.2.3

На діаграмі 2.2.3 показано ранг здоров’я як цінності для засуджених на даний час та після звільнення. Із отриманих результатів видно, що позиції даної цінності на різних етапах життя неоднакові. На час знаходження у виправній колонії ранг становить 2, а після звільнення дещо нижчий – 6. Це зумовлено тим, що в виправних установах медичне забезпечення мінімальне, крім того, засуджені не отримують достатню кількість вітамінів, і самотужки піклуються про своє здоров’я.

На діаграмі 2.2.4 зображено місце такої цінності як цікава робота. Позиції даної цінності, як і всіх попередніх, на різних етапах життя суттєво відрізняються. На даний час цікава робота як цінність займає 7 місце, а після звільнення – 11. Це можна пояснити тим, що в виправних закладах важко знайти роботу.

Мал. 2.2.5

На малюнку 2.2.5 поданий ранг краси природи і мистецтва як цінності. Надана діаграма свідчить про те, що суттєвої різниці між положенням цієї цінності на даний час (16 позиція) і після звільнення не має (17 позиція). Такий порядок речей обумовлюється декількома факторами: по – перше: серед засуджених мало шанувальників мистецтва; по – друге – в місцях позбавлення волі така можливість обмежена.

На поданій діаграми (2.2.6) показане розташування кохання в системі цінностей засуджених.

Слід зазначити те, що це єдина цінність, яка не зазнала зміни позиції на даному етапі життя засуджених та після їх звільнення.

В обох випадках кохання займає друге місце.

Це зумовлено тим, що для будь якої людини кохання відіграє важливу роль в житті, особливо для засуджених, яким не вистачає уваги рідних та близьких для них людей. А також це пояснюється тим фактом, що більшість із осіб позбавлених волі планують мати родину, а деякі її вже мають.

Мал. 2.2.7

Подані на малюнку 2.2.7 результати дослідження дають змогу стверджувати, що матеріально забезпечене життя в системі цінностей засуджених на даний час та після звільнення займає 4 та 5 позицію відповідно. Під час бесіди самі досліджувані висовували таку точку зору: «Будуть гроші – буде влаштоване життя».

Мал. 2.2.8

На діаграмі 2.2.8 показано ранг громадського визнання як цінності для засуджених на даний час та після звільнення. Із отриманих результатів видно, що позиції даної цінності на різних етапах життя неоднакові, але різниця не суттєва. На час знаходження у виправній колонії ранг становить 12, а після звільнення дещо нижчий – 13. Це зумовлено тим, що в пенітенціарних установах існує своя ієрархія груп. І тому, коли засуджений входить в певну групу то і відношення до нього серед інших засуджених відповідає тій соціальній групі, до якої він належить (лідери, нейтральні чи знехтувані). Тобто, особливого значення громадське визнання в місцях позбавлення волі не відіграє.

Мал. 2.2.9

На малюнку 2.2.9 поданий ранг пізнання як цінності. Надана діаграма свідчить про те, що суттєвої різниці між положенням цієї цінності на даний час (11 позиція) і після звільнення не має (10 позиція). Дане явище пояснюється тим, що в місцях позбавлення волі у засуджених є достатньо часу та можливостей для саморозвитку та пізнання. Багато хто з даного контингенту занурюються в релігію, дехто здобуває серед нью спеціальну освіту. А після звільнення людина, яка довгий час перебувала в ізольованому просторі, з початку починає пізнавати світ в який потрапила.

Мал. 2.2.10

На поданих стовпчастих діаграмах зображений ранг значення продуктивного життя для засуджених на даний час та після звільнення. Із отриманих даних видно, що позиції цієї цінності на різних етапах життя неоднакові. Якщо на час знаходження в пенітенціарній установі ранг значення є 14, то після звільнення значно вищий – 8.

З діаграми 2.2.11 видно значення наявності вірних друзів для засуджених на даному етапі життя та після звільнення. Різниця між цими двома значеннями не суттєва (5 та 4 позиція відповідно).

Мал. 2.2.12

На поданій діаграмі (2.2.12) подане положення розвитку як цінності серед засуджених. На даному етапі певна цінність займає 13 позицію за значимістю, однак після звільнення значимість розвитку дещо знижується – 15 позиція.

Мал. 2.2.13

На діаграмі 2.2.13 зображене відношення засуджених до розваг. На даному етапі життя розваги займають одну з останніх позицій – 17, а після звільнення значення цієї цінності підвищується – 14. Це можна пояснити тим, що в виправних установах розваг майже не існує (лише деякі види спортивних ігор), а після звільнення у колишніх засуджених коло розваг збільшується і вони мають більше можливостей для реалізації своїх потреб у тих чи інших видах розваг.

Мал. 2.2.14

На діаграмі 2.2.14 представлені результати дослідження щодо такої цінності як свобода. На даному етапі життя серед засуджених ця цінність займає 3 місце, а після звільнення значимість свободи стає на першому місці.

Мал. 2.2.15

Така цінність як щасливе сімейне життя (мал. 2.2.15) на даному етапі життя серед засуджених займає 6 сходинку, а після звільнення значимість сімейного життя дещо менша – 9. Це явище можна пояснити тим, що в виправній установі у особи, що відбуває строк покарання, відбувається переоцінка та переосмислення усіх цінностей.

Мал. 2.2.16

На малюнку 2.2.16 відображене положення такої цінності як щастя інших. На даному етапі життя ця орієнтація займає 15 позицію, а після звільнення – 16. Такий стан речей пояснюється суворістю «правил життя» в установах пенітенціарного типу. Тому кожен прагне до комфортного проживання самотужки, а умови проживання оточуючих нікого не турбують.

Мал. 2.2.17

З діаграми 2.2.17 видно значення творчості для засуджених на даному етапі життя та після звільнення. Різниці між цими двома значеннями не існує. І в першому і в другому випадку творчістьзаймає останню –18 сходинку ієрархії цінностей. Це обумовлюється тим, що під час перебування в виправній колонії у засудженихнемає можливості для достатньої реалізації творчих потреб. Саме тому таке явище як творчість втрачає своє значення серед засуджених осіб.

Мал. 2.2.18

Така цінність як впевненість у собі (мал. 2.2.18) на даному етапі життя серед засуджених займає 10 сходинку, а після звільнення значимість впевненості у собі значно вища – 3 сходинка. Це означає те, що після звільнення засудженим набагато важливіше відчувати впевненість у собі ніж під час відбування покарання.

Табл. 2.3 Групова ієрархія інструментальних цінностей

Стовпчикові діаграми до таблиці 2.3 «Групова ієрархія інструментальних цінностей»

В поданих нижче діаграмах приводяться отримані дані ієрархії інструментальних цінностей діагностування засуджених за методикою «Ціннісні орієнтації» Рокича.

Мал. 2.3.1

На діаграмі 2.3.1 показано ранг такої цінності як акуратність: даний час - 1, після звільнення – 2.

Мал. 2.3.2

На поданій нижче діаграмі 2.3.2 поданий ранг такої цінності як високі запити. Різниця в позиціях на даний момент та після звільнення суттєва. Після звільнення ця цінність стає більш значимою ніж на даному етапі життя ( 17 і 12 позиція відповідно).

Мал. 2.3.3

На діаграмі 2.3.3 проілюстроване положення життєрадісності в системі ціннісних орієнтацій засуджених. На даному етапі життя життєрадісність займає 7 позицію. Після звільнення її значимість стає дещо вищою – 5 позиція.

Мал. 2.3.4

З діаграми 2.3.4 видно значення дисциплінованості для засуджених на даному етапі життя та після звільнення. Різниця між цими двома значеннями не суттєва. В першому випадку дисциплінованість займає 9 сходинку, а після звільнення її значення дещо вище – 7 позиція.

Мал. 2.3.5

На даній діаграмі (2.3.5) подане положення нетерпимості до недоліків в собі та в інших серед засуджених на даний час та після звільнення. Суттєвої різниці між позиціями не видно. На даний час ранг 16, після звільнення -14

Мал. 2.3.6

На діаграмі 2.3.6 подане значення такої цінності як освіченість. Цікавим є той факт, що це майже єдина цінність яка не змінила свого значення у засуджених на даний час та після звільнення. В ході бесід із досліджуваними було виявлено, що більша половина засуджених або має вищу освіту,або не змогли закінчити ВНЗ у силу певних обставин. 95% засуджених збираються після звільнення отримувати вищу освіту.

Мал. 2.3.7

На поданому малюнку (2.3.7) ілюструється положення відповідальності як цінності серед засуджених. Різниця між двома проміжками часу не суттєва. На даному етапі відповідальність посідає другу сходинку, а після звільнення – перше місце.

Мал. 2.3.8

На діаграмі 2.3.8 зображується положення такої цінності як раціоналізм. Різниця між становищем на даний час та після звільнення доволі таки суттєва. На певному етапі життя раціоналізм для засуджених має більше значення (11 позиція) аніж після звільнення (16 позиція).

Мал. 2.3.9

На діаграмі 2.3.9 представлені результати дослідження щодо такої цінності як самоконтроль. На даному етапі життя серед засуджених ця цінність займає 10 місце, а після звільнення значимість самоконтролю дещо нижча – 11 місце.

Мал. 2.3.10

Значення такої цінності як сміливість увідстоюванні своїх поглядів відображено на діаграмі 2.3.10. З отриманих результатів можна зробити висновок, що для засуджених сміливість у відстоюванні своїх поглядів більше значення відіграють на момент знаходження в виправній колонії (12 місце), а після звільнення значення цієї цінності дещо менше – 15 місце.

Мал. 2.3.11

На поданому малюнку ілюструється положення твердої волі як цінності серед засуджених. Різниця між двома проміжками часу доволі таки суттєва. На даному етапі відповідальність посідає п’яту сходинку, а після звільнення – дев’яту сходинку.

Мал. 2.3.12

На діаграмі 2.3.12 подане значення такої цінності як терпимість. Як і освіченість терпимість не змінила свого значення на даний час та після звільнення у системі цінностей засуджених.

Мал. 2.3.13

Значення такої цінності як чуйність відображено на діаграмі 2.3.13. З отриманих результатів можна зробити висновок, що для засуджених чуйність більше значення відіграє після звільнення (13 місце), а на момент знаходження в виправній колонії – 14 місце.

Мал. 2.3.14

Значення такої цінності як чесність серед засуджених відображена на діаграмі 2.3.14. Чесність, як і терпимість, не змінює свого значення у засуджених. Як на даний момент так і на момент звільнення чесніть займає четверту сходинку.

Мал. 2.3.15

На діаграмі 2.3.15 представлені результати дослідження щодо такої цінності як широта поглядів. На даному етапі життя серед засуджених ця цінність займає 15 місце, а після звільнення значимість широти поглядів дещо нижча – 17 місце.

Мал. 2.3.16

На діаграмі 2.3.16 зображене положення такої цінності як ефективність у справах. Цікавим є той факт, що ця цінність зймає останню позицію у системі цінностей засуджених, а її значимість не змінюється протягом часу (на даному етапі життя та після звільнення ранг 18).

Мал. 2.3.17

На малюнку 2.3.17 показане положення вихованості як цінності серед засуджених. Значимість цієї цінності не змінюється (на даний час ранг 3, після звільнення - 3).

Мал. 2.3.18

Дана діаграма (2.3.18) показує положення незалежності як цінності. Значимість незалежності серед засуджених не змінюється протягом часу: ранг 6 в обох випадках.

Таким чином, проаналізувавши отриманні данні за методикою «Ціннісні орієнтації» Рокича можна зробити висновок, що лідируючі позиції серед засуджених займають такі цінності як здоров´я та акуратність (І), кохання та відповідальність (ІІ), свобода та вихованість (ІІІ), матеріально забезпечене життя та чесність (ІV), наявність вірних друзів та тверда воля (V). Дещо менше значення займають: щасливе сімейне життя та незалежність, цікава робота та життєрадісність, життєва мудрість та освідченність, активна життєдіяльність та дисциплінованість, впевненість у собі та самоконтроль. Такий стан речей можна пояснити тим, що перші позиції в системі ціннісних орієнтацій даного контингенту займає те, чого не вистачає і те, що найбільше цінується в місцях позбавлення волі.

Такі цінності як краса природи та нетерпимість до недоліків в собі - в інших, розваги - високі запити, творчість - ефективність в справах займають останні позиції в системі ціннісних орієнтацій засуджених. Тобто, людей даної категорії незначну роль відіграє те, чого надзвичайно бракує в місцях позбавлення волі. А такі поняття як розваги і творчість взагалі практично не існують в установах даного типу.

Кількісні результати отримані за методикою «Ціннісні орієнтації» С. С. Бубнова наведені у таблиці 2.4 та діаграмі 2.4.1.

Табл. 2.4 Результати тесту «Ціннісні орієнтації особистості» С. Бубнова

Проаналізувавши отримані дані за методикою «Ціннісні орієнтації» С. С. Бубнова можна зробити наступні висновки. У осіб, що знаходяться в місцях позбавлення волі, найважливішими цінностями виступають здоров’я та кохання. А ось високий соціальний статус займає одну з останніх позицій. Низьке значення високого соціального статусу серед засуджених, на нашу думку, можна пояснити тим, що в закладах такого типу існує своя власна соціальна система, представники якої поділяються на 3 групи: лідери, нейтральні, знехтувані. І чим нижча за ієрархією група, до якої належить засуджений, тим нижчий статус та права людина має. Наше дослідження підтвердило існування такої соціальної системи.

Крім того така ієрархія цінностей підтверджується й іншими методиками.

На основі проаналізованих даних отриманих під час діагностики засуджених на предмет ієрархії цінностей можна зробити висновок, що висунута гіпотеза дослідження про те, що найбільш значущими для засуджених під час відбування покарання, виступають такі цінності як свобода, власне здоров´я, кохання, такі поняття як творчість, краса природи не мають для даних осіб значення - підтвердилась. Припущення про ситуативність цінностей також доведено.

Висновки до другого розділу

Нами було проведено дослідження ціннісних орієнтацій засуджених осіб, що відбувають строк покарання в колонії посиленого режиму. Метою проведеного нами дослідження було вивчення системи ціннісних орієнтацій осіб, що відбувають строк покарання в місцях позбавлення волі. В дослідженні приймало участь 20 засуджених, що мають першу судимість та відбувають строк покарання в Сумській виправній колонії № 116 віком до 25 років. В даному досліджені використовувався набір стандартизованих методик діагностики ціннісних орієнтацій: СЖО О.М. Леонтьєва, «Ціннісні орієнтації» Рокича, методика діагностики ціннісних орієнтацій С. С. Бубнова.

Дослідження проводилось у три етапи впродовж 2009 – 2010 років.

На першому етапі проводився аналіз стану вивчення проблеми ціннісних орієнтацій у зарубіжній та вітчизняній літературі, уточнювалася мета та гіпотеза дослідження. Проводився відбір психодіагностичного інструментарію.

На другому етапі проводилось експериментальне вивчення особливостей ціннісних орієнтацій засуджених, за допомогою раніше обраної батареї психодіагностичних методик.

На третьому етапі узагальнювались результати експериментальної роботи, перевірялась їх відповідність меті, гіпотезі та завданням дослідження, проводилось оформлення отриманих результатів.

З’ясувалося, що система ціннісних орієнтацій засуджених характеризується домінуванням «захисних», обумовлених фрустрацією цінностей: свободи, незалежності, попередніх сімейних та дружніх відносин, а також цінностей матеріального благополуччя. Одночасно ними демонструється значимість соціально схвалених інструментальних цінностей, таких як охайність, вихованість, відповідальність, чесність. При цьому, згідно отриманих нами результатів, для правопорушників характерно заперечення альтруїстичних цінностей – щастя інших, чуйності, терпимості й широти поглядів, а також цінностей розвитку, самореалізації й творчості. Також в ході дослідження було виявлено, що у засуджених дещо низький рівень реалізованості основних життєвих цінностей в даній групі. Це може свідчити про адаптаційний характер походження ціннісних орієнтацій засуджених.

За методикою С. С. Бубнова отримані дані дещо відрізняються від попередніх. Найважливішими цінностями виступають здоров’я та кохання. А ось високий соціальний статус займає одну з останніх позицій. Низьке значення високого соціального статусу серед засуджених, на нашу думку, можна пояснити тим, що в закладах такого типу існує своя власна соціальна система, представники якої поділяються на 3 групи: лідери, нейтральні, знехтувані. І чим нижча за ієрархією група, до якої належить засуджений, тим нижчий статус та права людина має.

В ході нашого дослідження підтвердилось висунуте припущення про ситуативний характер ціннісних орієнтацій засуджених. Про такий характер свідчать дані отримані в ході проведення методики «Ціннісні орієнтації» Рокича. Майже всі цінності, за виключенням кохання, вихованості незалежності, освіченості, терпимості, ефективності, змінили свої позиції.

засуджений рівень ціннісна орієнтація

Висновки

Цінності кожної людини – цілий світ: складний, динамічний. Кожна людина відноситься до фактів свого буття диференційовано. Вона оцінює факти свого життя по їх значимості, реалізує ціннісне відношення до світу. Цінністю являється для людини все, що має для нього певну значимість, особистісний або суспільний сенс. Цінність – уявлення про те, що є святим для людини, групи, колектива, суспільства вцілому, переконання і переваги людей, виражені в поведінці. Цінності – це ідеї, цілі, ідеали, до яких прагне людина і суспільство. Існують загальноприйняті цінності, такі як, кохання, престиж, повага, знання, гроші, . внутрішньогрупові цінності – політичні, релігійні, індивідуальні. Цінності об´єднуються в систему, яка з віком та обставинами життя змінюється. Функції цінностей різноманітні. Вони являються певними орієнтирами в житті людини; вони необхідні для підтримки соціального порядку й виступають як механізм соціального контроля.

Суб´єктивна значимість для людини тих чи інших цінностей може обумовлюватись різними джерелами. В якості основних таких джерел на різних етапах розвитку науки називались: божествений або природний розум, принцип задоволення й інстинктивні біологічні потреби, універсальний закон збереження виду, етичні норми мікросоціального оточення й суспільства вцілому. В сучасній психологічній науці направленість особистості на ті чи інші цінності розглядається як полвійне за своїм походженням утворення, засноване на індивідуальному та соціальному досвіді одночасно.

Ціннісні орієнтації особистості, що пов´язують її внутрішній світ з оточуючою дійсністю, утворюють складну ієрархічну систему. Система ціннісних орієнтацій являється одним з найважливіших компонентів структури особистості, що займає граничне положення між її мотиваційно – потребнісною сферою й системою особистісних сенсів.

Формування особистісної ціннісної структури індивіда виступає найважливішим фактором процесу соціалізації, за допомогою якого людина стає повноправним членом суспільства у всій повноті соціальних взаємин.

Система особистісних цінностей складається в процесі діяльнісного розпредмечування індивідами змісту суспільних цінностей, об'єктованих у творах матеріальної і духовної культури. Як правило, для особистісних цінностей характерна висока усвідомленість, вони відображаються у свідомості у формі ціннісних орієнтацій і служать важливим фактором соціальної регуляції взаємини людей і поведінки індивіда. В основі ціннісних орієнтацій лежать узагальнені ціннісні уявлення, в яких відображається соціальний та індивідуальний досвід людини, його різноманітні зв'язки з найбільш значимими сторонами дійсності.

Людина слідкує ціннісним орієнтаціям у своїй поведінці, якщо вони в цілому відповідають його реальним можливостям, він практично не слідкує їм, якщо вони виконують функцію змістовної компенсації відсутніх можливостей і реально установленої поведінки.

На ціннісні орієнтації осіб, які відбувають покарання у виправних установах, впливає характер вчиненого злочину, число судимостей, вид режиму і термін покарання. Ціннісні орієнтації засуджених відрізняються не тільки за ступенем інтенсивності та дієвості, але і за змістом, внутрішній структурі. Важливо з'ясувати те, яким цінностям засуджений віддає перевагу, що він вкладає в це поняття.

Нами було проведено дослідження ціннісних орієнтацій засуджених осіб, що відбувають строк покарання в колонії посиленого режиму. Метою проведеного нами дослідження було вивчення системи ціннісних орієнтацій осіб, що відбувають строк покарання в місцях позбавлення волі.

Як з’ясувалося, що система ціннісних орієнтацій засуджених характеризується домінуванням «захисних», обумовлених фрустрацією цінностей: свободи, незалежності, попередніх сімейних та дружніх відносин, а також цінностей матеріального благополуччя. Одночасно ними демонструється значимість соціально схвалених інструментальних цінностей, таких як охайність, вихованість, відповідальність, чесність. При цьому, згідно отриманих нами результатів, для правопорушників характерно заперечення альтруїстичних цінностей – щастя інших, чуйності, терпимості й широти поглядів, а також цінностей розвитку, самореалізації й творчості. Також в ході дослідження було виявлено, що у засуджених дещо низький рівень реалізованості основних життєвих цінностей в даній групі. Це може свідчити про адаптаційний характер походження ціннісних орієнтацій засуджених. Що було також доведено в ході нашого дослідження шляхом порівняння ієрархії цінностей на час проведення дослідження та після звільнення засудженого. Майже всі цінності змінили свої позиції. Цей факт свідчить про те, що після звільнення, попавши в умови в яких засуджений не знаходився деякий час, людина знову почне переживати «перестройку» системи ціннісних орієнтацій.

Список використаних джерел

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию.—М.: Просвещение, 1994. — 420с.

2. Алексеева В. Г. Ценностные ориентации как фактор жизнедеятельности и развития личности // Психол. журн. — 1984. — Т.5. — № 5. — С.63-70.

3. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Мысль,1991.— 423 с.

4. Андреева Г. М. К проблематике психологии социального познания // Мир психологии. — 1999. — № 3. — С.25-24.

5. Андреева Г. М. Социальная психология. —М.: Аспект Пресс, 1997. — 376

6. Аристотель. Сочинения: в 4 т. — М.: Мысль, 1984. — Т.4. —830 с.

7. Артюхова Ю. В. Ценности и воспитание//Педагогика 1999г. - №4 - с. 117-121 с.

8. Барабанщиков Б.А. Системная организация и развитие психики //Психологический журнал.-2003.-№1.-с.28-38

9. Брушлинский А. В. Проблема субъекта в психологической науке // Психол. журн. — 1991. — № 6. — С.6-10.

10. Бубнова С. С, Ценностные ориентации личности как многомерная нелинейная система // Психол. журн. — 1999. — № 5. — С.38-44.

11. Василенко В. А. Ценности и оценка. — Киев, 1964.

12. Вебер М. Избранные произведения: Пер. С англ. — М.: Прогресс, 1990. — 808 с.

13. Выготский Л. С. Педагогическая психология / под ред. В. В. Давыдова. — М.: Педагогика-Пресс, 1996. — 536 с.

14. Гаврилюк В.В., Трикоз Н.А. Динамика ценностных ориентаций в период социальной трансформации (поколенный подход) // Социс - 2002. - №1. - с.96-105.

15. Гудечек Я. Ценностная ориентация личности // Психология личности в социалистическом обществе: Активность и развитие личности. — М., 1989. — С.202-109.

16. Дмитриeв Ю. О., Козак Б. Б. Пенитенциарная психология – Ростов на Дону: Феникс, 2007. – 681с.

17. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение: Пер. С франц. — М.: Канон, 1995. — 352 с.

18. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — М.: Мысль, 1986. — 571 с.

19. Еникеев М. И. Юридическая психология. С элементами общей и социальной психологии. – М,: Канон, 1987,- 631с.

20. Киприянова Е.В. Исследование ценностных ориентаций старшеклассников и управление социализацией личности // Обществознание в школе. - 1999. - №2. - С.50-52.

21. Кирилова Н.А. Ценностные ориентации в структуре интегральной индивидуальности старшеклассников. // Вопросы психологии 1999 - №6 - с. 29.

22. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание, М., 2004,с. 335.

23. К проблеме формирования ценностных ориентаций и социальной активности Под. ред. В.С. Мухиной.- М., Мысль 1999, 238 с

24.Леонтьев Д. А. Методика изучения ценностных ориентации. — М.: Владос, 1992, - 30с.

25.Леонтьев Д. А. Тест смысложизненных ориентации (СЖО). — М., 1992, - 36с.

26. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы: Пер с англ. — М.: Смысл, 1999. —425 с.

27. Михлин А. С., Пирожков В. Ф. Ценностные ориентации осужденных. - Рязанский государственный университет, 1975. – 246 с.

28. Мясищев В. Н. Понятие личности в аспектах нормы и патологии // Психология личности в трудах отечественных психологов. — СПб.: Питер, 2000. — С.34-39.

29. Немов Р.С. Психология. Учебник для студентов педагогических учебных заведений М.: Владос, 2005. – 630с.

30.Парыгин Б.Д. Изучение ценностных ориентаций личности // Проблемы личности. М. 2005.. 230 с.

31. Поздняков В. М. Пенитенциарная психология: история и современность.- М.: Прогресс, 2000. – 439с.

32. Петровский А. В. Вопросы истории и теории психологии: Избранные труды. — М.: Педагогика, 1984. — 272 с.

33. Психология: Учебник /под ред. А.А. Крылова.-М.: Проспект, 2005.-752с.

34. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: в 2 т. — М., 1989. — Т.2. — 328 с.

35. Рубинштейн С.Л. Человек и мир. — Проблемы общей психологии. — 2-е издание. Москва, 1976, с. 253 — 381.

36. Хмелев Е. Исследование ценностных ориентаций учащихся средних и старших классов // Воспитание школьников. - 2001. - №8. - С.10-13.

37. Чудновский В. Э. Смысл жизни: проблема относительной эмансипиро-ванности от «внешнего» и «внутреннего» // Психол. журнал. — 1995. — Т.26. — №2. —С.25-25.

38. Ядов В. А. Социальная идентификация в кризисном обществе // Социол. журн. — 1994. — № 1. — С.35-52.

39. Яницкий М.С., Серый А.В. Ценностно – смысловая сфера личности – Кемерово : Кемеровский госсударственный университет, 1999. – 328с.

40. Інтернет енциклопедія Вікіпедія www.vikipedia.ru

41. www.psihology.ru

42. www.pzsu.ru

Экономическая система

Проектирование систем электроснабжения промышленных предприятий на основании технико-экономических расчетов

Билеты по философии (кандидатский минимум)

Проблемы философии

Римское право

Проектирование узловой подстанции 220/35/10

Ответы на госудаственные экзамены по психологии ЮУрГУ

Реконструкция подстанции "Сорокино" 110/10/10

Проектирование электрической части понижающей подстанции 110/35/6 кВ

Клиническая психология

Основы статистики

Шпаргалки по учету, анализу и аудиту в РБ

Шпаргалки по геометрии, алгебре, педагогике, методике математики (ИГПИ)

Технические параметры синхронных генераторов

Шпаргалки к госэкзамену по экономике и праву

Политология

Римское частное право