Курсовая работа: Характеристика стосунків молодого подружжя у сімї

Міністерство освіти і науки України

Чортківське педагогічне училище

Предметна (циклова)

комісія викладачів

психолого-педагогічних дисциплін

Характеристика стосунків

молодого подружжя у сім’ї

Курсова робота

зі спеціальності

5.01.01.05 Соціальна педагогіка

Студент-виконавець:

Овчарик Зоряна Михайлівна,

СП-4

Керівник:

Савінська Світлана Іванівна, викладач педагогіки

Чортків 2008

Зміст

Вступ

Розділ І. Характеристика сучасних сімейних стосунків

як соціально-педагогічне явище

1.1. Залежність характеру сімейних стосунків від типу сім’ї

1.2. Вплив мотивів утворення шлюбу на сімейні стосунки

1.3. Подружні стосунки у молодій сім’ї як різновид сімейних стосунків

Розділ ІІ. Особливості подружніх стосунків молодої сім’ї

2.1. Проблеми подружньої пари в молодій сім’ї

2.2. Роль спілкування у розвитку подружніх стосунків молодої сім’ї

2.3. Подружні конфлікти як наслідок дисгармонії

у стосунках молодого подружжя

Висновок

Список літератури

Додатки

Сім’я – одна із найвеличніших цінностей, що створені людством за період свого існування. Жодна нація, жодне історичне суспільство не обійшлося без сім’ї.

Молода сім’я – це особливий світ, який своєрідно пов’язаний із різними проблемами, які торкаються подружньої пари в молодій сім’ї.

Молода сім’я може розглядатися як специфічний соціальний інститут, що виконує ряд таких основних функцій як: репродуктивна, виховна, господарсько-економічна, рекреативна, які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і як мала соціально-психологічна група, в якій за висловом О.М.Здравомислевої, з найбільшою природністю задовольняються чисельні найважливіші особистісні потреби людини! Мабуть, кожен з молодого подружжя погодиться з тим, що саме у своїй батьківській сім’ї він набув необхідних соціальних навичок, оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, проявляє емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні емоції до близьких членів родини, отримував психологічну підтримку і захист, рятувався від стресів і перенавантажень, які виникли із зовнішнім світом.

Але уже прийшов час, коли двоє незнайомих людей об’єднали свої долі і створили молоду сім’ю. Особливо на перших етапах становлення молодої сім’ї з’являються різного роду сімейні проблеми, які є досить поширеними у вирі буденного життя.

Чи можливо, що дві особи щасливо жили разом не обмежено довгий час і всі сімейні проблеми вирішували без конфліктів?

Так, можливо, якщо вони люблять одне одного!

Святе Письмо представляє нам різні види любові: сердечна прихильність, прив’язаність, яка існує між близькими друзями; глибока приязнь, викликана родинними зв’язками; романтичне кохання до особи протилежної статі. Між чоловіком і жінкою у подружжі повинні розвиватися усі ці види любові, але найголовніше, вони повинні жити християнською любов’ю. Це не самолюбне бажання робити іншим те, що правильно і добре в Божих очах, без різниці, заслуговують вони цього чи ні. Така любов спонукає по другів до міцніших стосунків, де народжується повага, прощення, самозречення.

«Любити – означає віддавати і отримувати те, що не можна ні купити, ні продати, а тільки віддавати вільно і взаємно!»

Нерозривність подружжя випливає перш за все, із самої суті цього дару: дару однієї особи іншій. Це взаємне віддавання себе виявляє подружню природу любові. «Хто по-справжньому любить свою дружину, той кохає її заради неї самої, той щасливий від того, що може збагатити її даром самого себе».

У шлюбній присязі наречений і наречена називають один одного на ім’я: «Я (ім’я) беру тебе (ім’я) за жінку (чоловіка) і обіцяю тобі любов, вірність, чесність (і послух подружній), і що не залишу тебе аж до смерті». Такий дар передбачає обов’язок набагато серйозніший і глибинний, ніж будь-що, що можна «придбати» яким способом. Коли чоловік і жінка у подружжі взаємно віддають себе і приймають один одного у єдності одного тіла, логіка «щирого дару себе» стає частиною їхнього життя, без цього подружжя стає порожнім, у той час, як сопричастя осіб побудовано на цій логіці, стає сопричастям батьків. Коли вони передають життя дитині, нове людське «Ти» стаєш частиною кругозору «Ми» подругів, особою яку вони назвуть новим іменем: «наш» син або «наша» дочка.

Біблія представляє нам багато прекрасних висловів про любов: «лагідна любов, неначе матері до дитини; ніжна любов, неначе нареченого до його нареченої, але одночасно і сильно ревнива любов». Перш за все ця любов не карає, а прощає; це любов, яка воліє зустріти любов, як це зробив батько у випадку із блудним сином; любов, яка піднімає цього сина і дає йому частку свого добробуту. Це неймовірна любов: щось повністю нове і перед тим незнана у всьому світі.

Любов є вимогливою. Саме Христос проповідував таку любов. У наш час людям потрібно наново відкрити цю вимогливу любов тому, що вона – справді міцна основа сім’ї, основа, здатна «все перетерпіти».

Досконалість союзу любові виявляється у її нерозривності. Тільки одна смерть, яка припиняє життя одного із подругів, припиняє існування їхнього подружнього життя.

І вже на цьому грунті випливає мета курсової роботи – скласти всебічну характеристику стосунків молодого подружжя в сім’ї; проаналізувати соціально-педагогічні проблеми, що виникають у стосунках подружньої пари.

При написанні курсової роботи ставились такі завдання:

1.1. Показати залежність характеру сімейних стосунків від типу сім’ї.

1.2. Охарактеризувати вплив мотивів утворення шлюбу на сімейні стосунки.

1.3. Розкрити сутність подружніх стосунків у молодій сім’ї як різновид сімейних стосунків.

2.1. Розкрити сутність проблем подружньої пари в молодій сім’ї.

2.2. Показати роль спілкування у розвитку стосунків молодої сім’ї.

2.3. Проаналізувати причини виникнення подружніх конфліктів як наслідок дисгармонії у стосунках молодого подружжя.

Працюючи над курсовою роботою варто сказати, що тема даної роботи розкрита на даний час у літературі недостатньо. Тому проблема, дослідження якої стосується курсова робота є досить перспективною для всестороннього вивчення.

У посібнику «Молода сім’я: проблеми та умови її становлення» є багато інформації про залежності характеру сімейних стосунків від типу сім’ї, а також вплив мотивів утворення шлюбу на сімейні стосунки.

Проаналізувавши літературу з даної теми, слід сказати про те, що третє питання курсової роботи про подружні стосунки у молодій сім’ї як різновид сімейних стосунків найкраще було висвітлено і широко розкрито у навчальному посібнику «Психологія сімейного життя» за Кравцем В.П.

Саме у цьому навчальному посібнику можна було знайти повну відповідь на задане питання у доступному і цікавому викладі матеріалу. Автор надав великого значення для цього питання, адже було наведено цікаві приклади із життя, гармонійно поєднані рекомендації молодому подружжю та розкрито і охарактеризовано основні проблеми, які дуже часто зустрічаються у житті молодого подружжя, а особливо на початку бурхливого сімейного життя.

Проблеми подружньої пари в молодій сім’ї найкраще охарактеризовані і розкриті у навчальному посібнику «Технології соціально-педагогічної роботи».

Варто відмітити те, що на сьогоднішній день на допомогу соціальному педагогу видаються журнали «Соціальна педагогіка» та «Практична психологія і соціальна робота», в яких розкривають різного роду проблеми, надаються рекомендації.

І саме у журналі «Практична психологія і соціальна робота» було широко проаналізовано і наведено статистичні дані про роль спілкування у розвитку подружніх стосунків молодої сім’ї, що й дало змогу розкрити ще одне питання курсової роботи.

Працюючи над питанням подружніх конфліктів, які є наслідком дисгармонії у стосунках молодого подружжя, звернулась до навчального посібника «Психологія сімейного життя» за редакцією Кравця В.Б. Саме у цьому посібнику було розкрито подружні конфлікти на високому рівні і проаналізовані так тонко, автор наводив приклади, характеризував наслідки кожного конфлікту, і напевно молоде подружжя, чи молоді люди, які прагнуть створити сім’ю, ознайомившись із цими конфліктами у більшій мірі уникали б їх, не породжуючи інцидент нагорання нового непорозуміння.

Розділ І Характеристика сучасних сімейних стосунків

як соціально-педагогічне явище

1.1. Залежність характеру сімейних стосунків від типу сім’ї

Народилася дитина… Із першої секунди вона вдихнула маленький ковточок повітря і першим криком розпочалося її життя теплим світанком душі – дитинством. І цей ніжній подих дитинства назавжди залишається у душі кожної особистості. Так гармонійно і милозвучно розпочинається життя людини, і вона свої перші кроки, своє перше слово, свою першу казку вимовляє у сім’ї.

Сім’я – це найважливіше середовище формування особистості і найголовніший інститут виховання. «Усе – і хороше, і погане людина отримує в сім’ї», «Усі ми родом з дитинства»[1] .

Сім’я – це маленька мікрогрупа, це наш дім і ми у нім, це те середовище, де завжди на нас чекають, де нас люблять по справжньому і де нас підтримають і поспівчувають. Саме у сім’ї ми робимо перші кроки життя і сходинка за сходинкою крокуємо у незвідану даль майбутнього, і не рідко зустрічаємось із добром і злом, переживаємо злети і падіння, радіємо щастю і плачемо від печалі, такі моменти бувають на життєвому шляху у кожної людини і у кожній сім’ї часто переплітається біла і чорна лінія буденних днів.

І так кожна молода людина, переступає через гори і радіючи світлим ранкам створює свою сім’ю і дбає про добрі і щирі сімейні стосунки.

Сімейні стосунки, їхня гармонія і щирість у великій мірі залежить від того, якого типу є сім’я. На сьогоднішній день, сучасні сім’ї можна класифікувати за різними параметрами, але варто зазначити, що повної єдності у цьому питанні у науковій літературі немає.

У психології, молоду сім’ю класифікують за складом сім’ї. Дослідники, працюючи над цим питанням, поділили їх на повні сім’ї (це сім’я, де проживає обоє батьків і діти). У цій сім’ї панує атмосфера комфорту, сімейного вогнища, де обоє батьків беруть участь у вихованні своїх дітей, де діти відчувають ніжну ласку мами, та теплу руку й сильне плече батька. У даній сім’ї дитина почуває себе захищеною, вона не є обділена у батьківській чи материнській любові, підтримці, якщо це звичайно дбайлива і благополучна сім’я.

Також виділяють неповні сім’ї, які характеризуються присутністю у сім’ї одного із батьків і дітей, або ж з бабусею, дідусем та онуками. У даній сім’ї як правило, дитина відчуває відсутність одного із батьків. Дуже часто така дитина може бути роздратованою, в неї може виникнути комплекс неповноцінності, тому що зазвичай вона може почути неприємну репліку чи вислів від оточуючих, а також близькі їй люди можуть «пришивати ярлики», згадуючи того із батьків, хто є відсутнім. Дуже часто можна почути, от ти такий, як твій батько, або ж як твоя мати. І це може завдати душевного болю у житті дитини.

Нуклеарні сім’ї (які складаються з двох поколінь – батьків та дітей). У сім’ї, де проживає декілька поколінь, дуже часто можна зустріти суперечливість або невизначеність інтересів, поглядів сучасності та минулого. Сім’ї, в яких трапляється така розходженість, дуже часто страждають від систематичних непорозумінь, які інколи можуть призвести до конфлікту, який уже важче розв’язати.

Складні сім’ї (складаються з трьох або більше поколінь та, можливо інших родичів); виділяють сім’ї повторного шлюбу (де один або обидва подружжя знаходяться у повторному шлюбі).

Варто звернути увагу на класифікацію, в якій за основу береться кількість дітей у сім’ї.

Виділяють бездітні сім’ї. Сім’я, у якій немає дітей, дуже часто страждає і переживає в наслідок такого явища, таму що кожна людина створюючи сім’ю в майбутньому планує її і прагне до відтворення і народження рідної кровинки, яка додає великої наснаги і любові до життя. У сім’ї, де немає дітей, двоє молодих людей як правило втрачають сенс життя, інколи звинувачують один одного у цій проблемі, і дуже часто це призводить до суперечок, що породжує конфлікт. І буває так, що подружжя не бачачи дальше разом спільного життя розривають шлюб і сім’я розпадається.

Однодітні сім’ї. У сім’ї, де виховується одна дитина, як правило батьки усю свою ласку, любов, тепло дають своїй дитині, задовольняють усі її інтереси, потреби, дуже часто виконують певні її завдання, які б вона могла виконати сама. Зазвичай, батьки возвеличають свою дитину, говорячи їй, що вона є найкращою серед усіх. І у дитини вибудовується підвищена самооцінка, вона може зневажливо, байдуже, а інколи і егоїстично ставитися до інших.

Малодітні сім’ї (де є двоє дітей). У сім’ї, де виховується двоє дітей, психологи говорять, що між дітьми зароджується любов один до одного. Діти один одному допомагають, діляться, підтримують. Виховавши такі відносини ще у сім’ї, вони свою щирість, підтримку будуть дарувати і іншим людям.

Багатодітні сім’ї (з трьома та більше дітьми). Сім’я, у якій виховується троє і більше дітей, зазвичай називається дружньою сім’єю, тому що між членами сім’ї існує тісний зв’язок і підтримка кожного із них. Але дуже часто у сім’ї, де виховується троє і більше дітей, батьки не приділяють їм особливої уваги, вважаючи, що є старший брат (сестра) і допоможе меншому. Буває і так, що батьки, виховуючи своїх дітей, скаржаться на те, що кожен із них різний: один добрий, інший розбишака, а третій - спокійний, врівноважений. І при цьому мати, чи батько говорять, що кожного із них виховують однаково, не беручи до уваги те, що припускають помилку, забувши, що кожна дитина є індивідуальною, неповторною особистістю і до кожної дитини необхідно підібрати окремий підхід, щоб достукатись до дитини, щоб правильно її виховати.

Наукове і практичне значення має класифікація сімей за віком подружжя. Перший рік існування сім’ї характерний для молодожон; вік до 28 років обох подружжів – властивий для молодої сім’ї; приблизно до 50-річного віку – сім’ї середнього подружнього віку; старше 50-річного віку – сім’ї старшого подружнього віку.

За географічною ознакою виділяють міські та сільські сім’ї.

За особливими характеристиками, умовами життя можна виділити студентські сім’ї. Дуже часто двоє молодих людей, які ще навчаються, а їх називають студентами, створюють сім’ю, яка отримує назву студентська.

Як правило, ні з однієї, ні з другої сторони немає повного джерела звідки би формувався сімейний бюджет. І зазвичай таких молодих людей утримують батьки. І дуже часто їм може не вистачати коштів, можуть бути випадки, які торкають проблему житла. Навчаючись, молоді люди рідко бачаться, мало прислухаються один до одного, мало допомагають, підтримують один одного у скрутний момент. І як правило такі необдумані моменти і несподівані подарунки сімейного життя можуть призвести до неочікуваних результатів.

Виділяють сім’ї військових; сім’ї біженців; сім’ї, які перебувають у громадському шлюбі (їх ще називають позашлюбними сім’ями, маючи на увазі відсутність офіційної реєстрації); пробний шлюб – це експериментальна і проблематична форма позашлюбної сім’ї, але, судячи з практики інших країн, вона з часом стане поширеним і звичним явищем; сюди також відносять дистантичну сім’ю (члени якої в силу певних умов життя живуть окремо).

Для аналізу психологічного сімейного клімату сім’ї також класифікують за різними критеріями. За ознакою координації зусиль подружжя поділяють на колективістські сім’ї, в яких партнери вважають однаково необхідний успіх у роботі, навчанні, самоствердженні обох з них і можуть при необхідності жертвувати власними інтересами заради партнерства.

Традиційні сім’ї, в яких пріоритетними вважаються інтереси чоловіка як голови сім’ї.

Індивідданістські, в яких кожен з подружжя турбується, в першу чергу про власну кар’єру та ділові успіхи.

За типом лідерства або головування у сім’ї можна виділити авторитарні сім’ї, в яких явно лідирує і демонструє свою владу одна особа з подружжя, а інша у більшості випадків погоджується з таким становищем; еганітарні або бархатні сім’ї, в яких існує досить рівний розподіл сфер лідерства і немає помітної боротьби за владу; сім’ї з невизначеними сферами лідерства і конфліктами на цьому грунті.

Для соціальної і психотерапевтичної роботи з сім’ями важливу роль відіграє їх класифікація за параметром того стану, який називають психічним здоров’ям сім’ї. Тут виокремлюють здорові сім’ї, невротичні сім’ї, в яких існують постійні конфлікти на ту саму тему, хронічні невирішені проблеми стосунків, незадоволеність когось із членів сім’ї своєю сімейною репутацією, загальна нервова атмосфера, віктемогенні сім’ї, в яких існує тенденція роботи когось із членів сім’ї «цапом відбувайлом», використовувати слабкощі членів сім’ї, де немає надійної захищеності кожного із них.

В деяких роботах, переважно психотерапевтичного спрямування, сім’ї поділяють на два таких типи як нормально функціональні сім’ї, в яких більш-менш нормально забезпечуються всі сімейні функції; дисфункціональні сім’ї, в яких окремі функції виконують незадовільно, породжуючи проблеми у сімейних стосунках.

Існують окремі класифікації більш художнього характеру, наприклад, у письменниці Т.Афанасьєвої, яка називає такі типи сім’ї:

- «дім – фортеця», в якому добре налагоджений побут і теплі, здорові стосунки між членами сім’ї;

- «дім – служба», де немає справжньої інтимності між подружжям, а уявність злагоди і побут підтримуються через почуття обов’язку;

- «дім – готель», де немає міцних подружніх зв’язків, сім’я фактично існує формально і основні інтереси подружжя знаходяться поза сім’єю.

Прохарактеризувавши класифікацію сімейних стосунків, варто сказати про те, що кожен момент даної класифікації відіграє важливу роль у сучасних сімейних стосунках і впливає на взаєморозуміння і взаємо підтримку один одного і їхнього ставлення один до одного.

Ще слід відмітити, що любов до сім’ї з усіх благородних людських почуттів є найчастішим і найміцнішим, і воно великою мірою благотворно впливає на життя кожного з нас[2] .

1.2. Вплив мотивів утворення шлюбу на сімейні стосунки

Подружнє життя – це не доля, яка випадає людині, а завдання, яке людина береться виконати. Воно буде таким, яким ми його створимо. Поль Турньє порівнює подружжя з будівлею, в якій кожен день – це нова цеглина.

Отже, правильне приготування до подружнього життя - не підсумок здобутих теоретичних чи практичних знань, а праця над своїм «я». За цю працю ми беремося тому, щоб навчитися по справжньому любити іншу людину. Така праця над собою власне і є приготуванням до подружнього життя. Щоб це здійснити, людина мусить стати зовсім іншою; бо подружжя – це таємнича єдність, в якій дві різних істоти цілковито віддаються одна одній[3] .

Двоє молодих людей при створенні шлюбу завжди чимось керуються. Для цієї незабутньої події є певний поштовх, є те джерело, з якого зароджуються спільні стосунки, які згодом переростають у сімейні.

Досить суттєвою ознакою і важливим визначальним фактором сімейних стосунків постають мотиви, якими керувались партнери при створенні шлюбу. За цим критерієм можна виділити такі типи мотивації створення шлюбу.

Найпершим мотивом виділяють кохання. Кохання – це життя, це подих злету, ніжності ласки, це повне серце щастя і натхнення, це час, коли душа співа, це джерело, з якого починається усе сімейне радісне життя. Кохання, це коли обидва партнери впевнені, що кохають один одного – інша справа, що глибина і міцність цього почуття може бути різною – і що саме це почуття привело їх до шлюбу[4] .

Тема кохання хвилює людство упродовж майже усієї історії. І ніколи воно не було для людей чимось байдужим і непотрібним. Необхідною і ризикованою особистою тема кохання залишається і на сьогодні для тих, хто ще тільки ступає в пору кохання чи готується до зустрічі з цим прекрасним почуттям. А.С.Макаренко писав, що, якщо виростаючи, дитина не навчиться любити батьків, братів, сестер, свою школу, Батьківщину, якщо в її характері виховані початки глибокого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона буде здатна глибоко покохати вибрану нею іншу людину. В.О.Сухомлинський стверджував, що якоїсь спеціальної науки любові немає – є наука людяності² .

Виділяють такий момент як розрахунок на добре ставлення і позитивні особистісні якості партнера, в той час, як прагнення вступити до шлюбу іншого партнера мотивується коханням. Така ситуація призводить до утворення дуже значної частини сімей. В літературі шлюби цього типу не виділяють у окрему групу і часто називають їх шлюбами за розрахунком або вимушеними шлюбами, з чим не можна погодитися. Люди, яких приваблює кохання і добрі моральні якості партнера, часто вказують на спільність інтересів та поглядів, що дійсно є непоганим об’єднуючим фактором.

Вимушені обставини як ще один із основних мотивів, яким найчастіше постає вагітність жінки. Такі шлюби ще є досить поширеними у реальному житті. Не можна вважати принципово неповноцінними і приреченими на невдачу. Збоку жінки може бути кохання або повага і симпатія до партнера, а для чоловіка з почуттям обов’язку, навичками культурного спілкування і певною симпатією до жінки (а вона найчастіше є, якщо між ними була інтимна близькість), така ситуація також часто отримує достатні умови для задоволення сім’єю. До вимушених обставин можна віднести вік, довгу одинокість в наслідок невдач або певних рис характеру людини, що також не є обов’язково прогностично несприятливою ситуацією.

Економічний розрахунок – це мотив, який полягає у розрахунку на квартиру або інші чинники матеріального добробуту. Такий тип мотивації звично вважається аморальним і піддається осуду, але, якщо краще розібратися у ситуації, то мотивація не здається такою негативною, як на перший погляд. Людина, яка спокушається матеріальними обставинами, не робить це у «чистому вигляді», тобто не погоджується жити з неприємною для неї людиною, а тільки поступається бажанню, коханню або значній симпатії партнера – це найкращий варіант шлюбу даного типу – або сама штучно викликає симпатію, потяг, пристрасть до себе, що, хоч і виглядає менш красиво, але також створює можливу основу для прийнятих подружніх стосунків. Фактично у цьому типі шлюбу економічний розрахунок спостерігається тільки з одного боку, в той час як з іншого є нормальна шлюбна мотивація. Якщо ж якийсь корисний розрахунок усвідомлюється обома партнерами, то це є іншим типом шлюбу, який називають фіктивним і який, як правило, розпадається після досягнення тієї мети, заради якої він утворювався, наприклад, для еміграції у іншу країну.

Ще однією мотивацією утворення шлюбу є тиск соціальних нормативів та традицій, що спостерігається, наприклад, коли подруги та приятелі вступають у шлюб і у особи створюється враження необхідності, майже обов’язковості такого вчинку і для себе.

Розумне і наукове виправдане ставлення до різних мотивів шлюбу є необхідним і дуже важливим для соціальних педагогів, психологів і всіх, кому доводиться мати справу з молоддю.

Існувало чимало людей, які не погоджувались на щось інше, ніж яскраве взаємне кохання і відмовляли тим, достатньо симпатичним їм претендентам, до яких не відчували цього пристрасного почуття, залишаючись одинокими. Інші вступали в шлюб, але при перших труднощах у стосунках приходили до висновку, що це покарання за шлюб без кохання, посягає на невиправдане розлучення. Звичайно, здоровий глузд і прагматизм допомагав багатьом уникати «комплексів», але було й багато невиправданих помилок та страждань. Спостерігається й сьогодні впевненість у тому, що взаємне кохання створює достатню основу для подолання всіх труднощів у подружніх стосунках. Все вище сказане не знижує ролі кохання – воно, і справді, є найбільш доброякісним найбажанішим грунтом шлюбу, але орієнтуватися лише на нього нереально і практично недоцільно.

Тому дуже важливо, щоб кожна молода людина, вступаючи у шлюб, створюючи сім’ю, була готова до цієї зміни у її житті. Адже після шикарного весілля, багатих подарунків, які тривають лише мить, настає завтра і починаються будні і життя триває, і його потрібно вміти прожити. Як казав В.Сухомлинський із людяністю у серці, несучи гармонію і душевне щастя своїй половинці життя[5] .

1.3. Подружні стосунки у молодій сім’ї, як різновид сімейних

стосунків

Не менш важливими, ніж стосунки із співробітниками, знайомими та друзями, є взаємини з найближчими родичами – членами нашої сім’ї.

Тут уже мало сказати, що ми з ними зустрічаємося, - ми з ними разом живемо. Без сумніву, сімейне співжиття вимагає набагато більшого, ніж просто взаємини з іншими людьми[6] .

«Подружжя – це товариство одного володаря, однієї володарки і двох невільників, що в сумі становлять дві особи».

А.Бірс[7] .

Варто відмітити, що початок сімейного життя пов’язаний для молодих людей з багатьма несподіваними і важкими моральними, психологічними, матеріальними та іншими проблемами. Це час, коли народжується чи не народжується сумісність – психологічна опора сім’ї, відбувається адаптація до інтимного спілкування, час, коли створюється матеріальна база сім’ї, коли плануються і народжуються діти. Це час бурхливих змін в житті людей, набуття нових життєвих ролей. Із утриманців батьківської сім’ї вони стають господарями своєї сім’ї. Якщо в дошлюбний період у них прав було більше, ніж обов’язків, то в шлюбі особистих свобод стає менше, а обов’язків значно більше.

В шлюбі існує 7-8 проблем, які так чи інакше впливають на благополуччя сім’ї (житлова проблема, стосунки з батьківськими сім’ями, господарські та фінансово-матеріальні труднощі, дозвілля, професійне становлення, психологічні і сексуальні проблеми).

Усі ці проблеми у деякій мірі впливають на гармонію і комфорт подружніх стосунків у молодій сім’ї, і тому дуже важливо членам молодого подружжя розумно підходити до цих проблем, і якщо навіть виникнуть невеликі труднощі, то розв’язати їх так, щоб вони були непомітними і не дали негативного забарвлення у стосунках між членами подружжя.

Важливою проблемою, яка торкається кожної людини, а особливо сім’ї, яка щойно утворилася, це є житлово-господарська проблема та взаємини молодої сім’ї з батьками.

Утворилася молода сім’я. І постає питання. Де жити? Житлова проблема вирішена менше як у ¼ молоді (більш-менш). Сьогодні не всі молоді витримують труднощі життя в «курені» (немає там раю навіть із коханим). Приходять сварки, вимушені переїзди в пошуках іншого помешкання.

Колись, у давні часи, вважалось більш прийнятним і розумним спільне проживання старших і молодих сімей. Нинішні молодята, як правило, прагнуть самостійності. Але, поселяючись разом з батьками, молоді повинні починати життя самостійно.

У випадку окремого проживання молодих з перших же кроків доведеться самим розв’язувати всі питання, самим бути на своєму сімейному кораблі і матросами, що виконують чорнову роботу, і капітанами, що управляють цим кораблем.

Подружнє життя багато в чому залежить від взаємин молодих з батьками. На фоні наростаючих труднощів і несподіваних турбот дуже важливо зберегти хороші контакти з батьками: часто бувати один у одного, як і раніше ділитись новинами; цікавитись життям батьків, підтримуючи рівноцінне ставлення як до своїх батьків, так і до батьків партнера; зрозуміти психологічний стан батьків: була дитина і раптом її наче не стало; звертатись до батьків за порадою і допомогою, а в разі необхідності надавати допомогу… Відмовити батькам у спілкуванні в цей момент – майже те ж, що відмовити їм у кусені хліба. Навіть у випадку, коли батьки були проти шлюбу і відкрито висловлювали невдоволення зятем чи невісткою, молодим не слід керуватися принципами на зразок «Ноги моєї там не буде!», «Чи я, чи вони!». Не може бути у людини совість чиста і серце спокійне, якщо розірвані відносини з батьками.

Батькам, які «віддали» своє дитя, можна порадити дотримуватись таких правил: розуміти, що їх контакти з дітьми після весілля неминуче стануть слабшими, і не виражати з цього приводу невдоволення; бачити в своїй дитині нові ролі – дружини (чоловіка), матері (батька); надавати матеріальну і моральну допомогу молодим, не допускаючи споживацтва і паразитування. Добре, коли матеріальна допомога буде цільовою: на якусь конкретну річ; матеріальна допомога повинна надаватись молодій сім’ї в цілому, а не лише «своїй дитині».

Взаємини молодої і батьківської сім’ї, що приймає в своїй квартирі молодих, значною мірою визначається тим, чи було батьківське благословення даного союзу, чи була їх згода на даний шлюб, чи схвалюють вони вибір своєї дитини. І тут, мабуть, доцільно розглянути два можливих варіанти.

Перший – це є батьківська сім’я, яка «приймає» шлюбного партнера своєї дитини. В цьому випадку батьки намагаються взяти активну участь в «сімейних справах», порадою і практично допомагають молодим робити перші кроки в сімейному житті. Як правило, батьки готові все зробити для далеко ще не самостійних молодих наречених. Стосунки «батьки – молоде подружжя» набувають характеру або «сусідського» (молоду сім’ю відразу фінансово відокремлюють, до «приймака» звертаються на «Ви»), або родинного (нового чоловіка розглядають як другого сина чи дочку і ведуть спільний бюджет.

А часом батьки стають люблячими диктаторами. Справа в тому, що в заміжній дочці часом продовжують бачити тільки дочку, не помічаючи її нової ролі – дружини і матері.

Особливо зростає залежність молодих, якщо батьки надають їм ще й матеріальну допомогу. Батьки хочуть влаштувати їх життя найщасливішим – при цьому, звичайно, на свій смак. У молодих людей складне становище, на яких постійно тиснуть, але тиснуть ласкаво, доброзичливо, з любов’ю.

Батьки не рідко не розуміють станів і переживань нареченого, який увійшов у їх дім. На початках нова людина відчуває себе як у гостях, надто напружено, в буквальному розумінні слова «не знає, де сісти, тому більше відсиджується у відведеній для молодих кімнаті, не приходить додому раніше від свого партнера».А батькам здається, що їх уклад єдино можливий і правильний; вони чекають від «приймака» активного включення в домашню діяльність. Ніхто не намагається ні в чому змінити старий стиль життя. А чи влаштовує він того, кого «взяли в сім’ю?» Про це, як правило, не задумуються. І все йде, які раніше: «Володя, ми з мамою вирішили, що в цьому році ми з тобою відпустку проведемо на дачі». А чому, власне, молода жінка вирішувала з мамою, а не з чоловіком?

Другий випадок нам говорить про те, що батьківська сім’я не приймає шлюбного партнера своєї дитини. Тут є ряд моментів: коли батьки не схвалюють вибір своєї дитини, житлові умови не дають змоги нормально співіснувати двом сім’ям.

В цьому випадку варто розглянути кілька під проблем спілкування в дворівневій сім’ї: свекруха – невістка і теща – зять.

а). Свекруха – невістка. Причиною поганих стосунків є не трагедія ненависті, а трагедія любові: матері до сина, а молодої дружини – до чоловіка.

б). Теща – зять. Слід сказати, що в системі відносин між цими двома членами сім’ї не рідко вирішальну роль відіграє саме професійно-посадовий статус зятя. Частіше від інших членів сім’ї теща виміряє подружнє життя своєї дочки цілкою матеріальною мірою. Майбутньому сім’янину не завадило б ознайомитись з порадами, які можна дати зятю, щоб з тещею в злагоді жити:

- частіше хваліть дружину у тещиній присутності. Не зайвим буде комплімент з приводу гарного виховання;

- не перешкоджайте дружбі двох жінок. Адже ніхто не може замінити дружині матері – особливо у перші дні сімейного життя;

- не втікайте від спілкування з тещею при всій своїй зайнятості.

в). Зять – тесть. Звичайно, якщо зять тримає себе «в рамках»: не п’є, не буянить, не ображає молоду дружину. Часто зять з тестем навіть об’єднується, проникаються чоловічою солідарністю, а то й сходяться так, що й водою не розіллєш.

г). Свекор – невістка. Свекор, як правило, більш доброзичливо буває настроєний до невістки, ніж свекруха, і в той же час має великий вплив на власну жінку. І свекор повинен гасити «вогні напруженості» в сім’ї, виконувати функції громовідводу, що вміє жартом погасити різкість, розрядити хмари взаємного невдоволення. Повинен, вміє, але часто не хоче.

Постає питання що ж є причиною сімейних конфліктів? Чому вони виникають?

Слід сказати про те, що часто сімейні конфлікти починаються з того, що батьки ніяк не можуть примиритися з вибором сина чи дочки; буває, шлюб сина чи дочки ніяк не вкладається в ті плани, які батьки їм самі складають; часто сварки виникають через побут; причиною конфліктів молодих і батьків є й те, що батьки часто втручаються у сварки молодого подружжя; нова серія суперечок і сварок може початися у двопоколінні сім’ї, коли мова піде про виховання дітей; зіткнення бувають і від різних смаків – на зачіску, на одяг… «Людські сварки не тривали б так довго, якби вся вина була лише на одному боці» (Ф.де Ларошфуко)[8] .

Ще одним різновидом сімейних стосунків, є сексуальні стосунки в молодій сім’ї.

Практично у кожного після одруження виникають проблеми, що торкаються сексуальної сфери. У Бальзака можна прочитати: «Доля шлюбу вирішується в першу шлюбну ніч, тому ні в якому випадку не можна починати її із зґвалтування своєї молодої дружини». Чоловік повинен пам’ятати, що перша шлюбна ніч – це як прелюдія інтимного спілкування; вона не для насолод, а для першого пізнання один одного.

Проблема цнотливості – ще одна проблема, з якою молодь, що вступає в шлюб, повинна ознайомитись і задуматись одночасно про щастя і сімейний затишок.

Еволюція сексуальних стосунків в кожній сім’ї проходить три основних етапи. Перший з них охоплює період фактичного початку подружніх стосунків, що може і не співпадати з моментом реєстрації шлюбу. На цьому першому етапі, у молодої пари, реалізується перехід від романтичного шлюбного залицяння до сексуального партнерства.

Другий етап, що триває, як правило, один-два роки, є етапом прогресуючої адаптації. На цьому етапі характерне інтенсивне статеве життя.

Наступний, третій етап стабільної адаптації характеризується стабілізацією статевої активності чоловіка. Чоловік повинен вміти «володіти мистецтвом кохання», але і жінка повинна знати окремі чоловічі сексуальні секрети:

1. Чоловіки часто виражають себе через секс, коли не можуть зробити це через емоції. Для жінок це буває незрозумілим, навіть дивним, оскільки більшість з них відчувають прямо протилежні почуття.

2. Чоловіки відчувають себе відштовхнутими, якщо жінки відхиляють їх сексуальні пропозиції. Жінці не варто повністю відкидати сексуальні пропозиції партнера. Не варто говорити просто «ні», слід прикликати його чи якось по іншому дати зрозуміти, як він для неї багато значить, як вона його кохає.

3. Чоловік буде займатись з жінкою любов’ю значно частіше, якщо вона буде частіше дозволяти йому просто секс. Чоловіки більше люблять спонтанність, фізичну пристрасть, грайливий здоровий секс. Жінки більше зайняті налагоджуванням взаємин і зв’язків.

4. Чоловікам значно складніше, ніж жінкам одночасно розмовляти і займатись коханням. Причина тут криється в специфічній будові мозку чоловіка: права півкуля відповідає за візуально-просторову координацію, в той час як ліва контролює вербальні функції. Це не означає, що чоловіки не хочуть сказати жінці про те, що вони відчувають. Просто для більшості з них це не так легко і природно, як для жінок, їм важко переключитися з однієї півкулі на іншу.

5. Чоловіки терпіти не можуть, коли жінки поводять себе так, наче вони не люблять секс. Можна назвати три основні причини поведінки цих жінок: хибне переконання, що чоловіки не поважають жінок, що люблять секс; їх не збуджує партнер чи його сексуальні манери; вони просто не люблять секс.

6. Чоловіки не люблять жінок, що не проявляють почуттів у ліжку (сексуальні королеви чи ще точніше трупи). Вони не переносять жінок, які не показують, що отримують задоволення. На мові психології це називається «пасивно-агресивною реакцією».

7. Чоловікам не подобаються жінки, які надто багато балакають у ліжку.

8. Чоловіки терпіти не можуть жінок, що не слідкують за собою.

9. Чоловіків дратує, коли жінка не любить власне тіло і принижує свої достоїнства.

10. Чоловіки терпіти не можуть жінок, що надмірно стурбовані своїм зовнішнім виглядом. Зловживання косметикою, надмірний макіяж.

11. Чоловіки не люблять надто серйозних жінок.

Морально-психологічні проблеми молодої сім’ї, які також мають важливе значення у подружніх стосунках.

Перші кроки подружнього життя – зближення двох величезних і складних людських світів, різних психологічних систем, різних темпераментів, різного виховання, уподобань. Працелюбна людина чи лінива, серйозна чи легковажна, бережлива чи марнотрат, весела чи сумна, акуратна чи неохайна – все це в сім’ї стає дуже помітним і важливим. У одного в сім’ї батьків був порядок, він звик, щоб у домі все робили безшумно, - у іншого завжди стукали двері, з шумом мили посуд. З дрібниць формується емоційний фон сімейного життя.

В перший період існування молодої сім’ї подружжя зустрічається з явищем, яке психологи називають «зняття масок». Це означає, що людина перестає характеризуватися тими стереотипами залицяння які прийняті в її середовищі. Наприклад, юнак не забував дарувати квіти коханій дівчині при зустрічі. Дівчина приймала цей жест як вираз кохання. Однак, після одруження, все змінюється. Молодий чоловік чомусь перестає дарувати квіти з усталеною регулярністю. Як до цього ставиться дівчина? Найімовірніше, вона смертельно образиться і буде думати, що її вже не кохають так, як покохали раніше, що вона вже не така рідна і цікава коханому.

Починають спільне життя дві людини з цілком різними «сценаріями сім’ї». І все в поведінці партнера викликає дратівливість, здається, що він робить не так. А той вважає, що це він робить правильно – адже він поводить себе у відповідності із своїм «сценарієм». І пішли чвари, сварки, скандали.

Ще одна причина напруження в молодій сім’ї – неподібність взаємних очікувань подружжя. Чоловік очікує, що всі домашні справи повинні бути зроблені вчасно; дружина зобов’язана на перший поклик спішити на подружнє ложе, бути ласкавою коханкою.

Тепер порівняємо жіночі очікування з чоловічими: дружині хочеться поговорити з чоловіком, поскаржитися, отримати пораду; їй потрібна ласка не стільки еротична, почуттєва, але й душевна. Рідко який чоловік може виявитись на висоті цих запитів жінки.

Особливе місце в стосунках подружжя займає автономія. Автономія необхідна обом.

В сучасному житті, насиченому контактами, люди втомлюються від усього, в тому числі і один від одного. Людині іноді необхідно побути одній. Молоде подружжя повинно запам’ятати правило: дуже тісне спілкування викликає стан психічного напруження, дискомфорту. І тому варто залишати за кожним партнером «право на самотність», зону автономного фізичного і психологічного простору.

Однією з важливих умов для підтримання хороших стосунків у сім’ї є радісна атмосфера. У своїй книзі «Інтимна гра» американський психіатр Уїльям Петчер пише: «Чоловік та дружина, які разом сміються, насправді наче говорять одне одному: «я вірю, що ти кохаєш мене навіть тоді, коли я буваю дурним». «Ніжними словами і добротою можна на волосинці вести слона». Сааді[9] .

Якщо ж ця радісна атмосфера зникла, то можна скористатися такими порадами, які допоможуть повернути втрачені радощі:

- плануйте невимушеність, знайдіть час для себе, займайтесь тим, чим вам хочеться. Проведіть один день удвох, поїдьте на природу;

- будьте грайливими;

- дивуйте один одного;

- смійтеся разом.

Сучасна сім’я тримається на трьох китах: подружнє кохання, подружній обов’язок і подружня вірність.

Кохання не займає тепер весь перший план життя, воно із святкового робиться буденним, перетворюється з любовно-напруженого в спокійне сімейне. З кохання-пристрасті переходить в кохання-дружбу, кохання-повагу.

Кохання народжується саме. А все народжене – смертне. Кохання може вмерти занадто рано. Про це іноді забувають. Варто знати слова Андре Моруа: «Людина втомлюється від усього і навіть від кохання». Виникає питання про те, як довго живе кохання, чи можна його зберегти назавжди, як і від чого воно вмирає?

Холодність в любовних почуттях, як правило наступає там, де до шлюбу були поспіх, непродуманість. «Де шлюб беруть без кохання, там незабаром виникне кохання без шлюбу».

Б.Франклін[10] .

Чим стихійніше любовне почуття до шлюбу, чим менше воно перевірене, чим умовніше воно поєднується з духовною, моральною, психологічною, інтелектуальною гармонією двох партнерів, тим більша ймовірність післяшлюбних вибухів.

Друга досить розповсюджена причина – неправильне уявлення про кохання лише як про суцільне свято.

Часто кажуть: кохання вмирає, як тільки перестає боятися смерті. «Горе, - писав І.О.Гончаров про кохання, - коли воно дрімає! Від дрімоти недалеко до вічного сну».

Дуже часто почуття кохання в шлюбі отруюють ревнощі. Під ревнощами розуміють комплекс переживань в ситуації дійсної чи підозрюваної зради коханої людини.

Почуття ревнощів в культурних проявах означає біль і жаль, потенційну тугу від усвідомлення можливої втрати коханої людини, бажання стати кращим від усіх суперників.

Зовсім інша ситуація з чорними ревнощами. Такі ревнощі, на думку Сервантеса, «вічно дивляться в підзорну трубу, яка речі малі перетворює у великі, корликів – у гігантів, здогадки – в істину».

«Ревнива людина – це мученик, який робить мучениками інших».

С.Дайн[11] .

В коханні, в подружньому житті важливе значення має постійність, вірність – третій кит, на якому тримається сім’я. До речі, постійністю людство похвастатися не може. Індійський мудрець перераховує шість речей непостійних за своєю природою – тінь хмари, дружба дурня, надмірне багатство, деспотичний правитель, хибна слава, жіноче кохання. Піфагорові моральні правила радять: на вірність своєї собаки покладайся, а на вірність дружини – тільки до першого випадку. «Жінка, вітер і успіх не відрізняється постійністю» - каже приказка Кінді.

Протилежна точка зору теж має багатьох прихильників. На думку А.Дюма, невірність чоловіка закладена у вічній природі речей, і він рекомендує жінкам по-християнському коритися неминучому. «Серце чоловіка мінливе, як осіннє небо», - говорить японську прислів’я.

Як свідчать результати зарубіжних досліджень в кожному другому шлюбі, принаймі, один з подружжя, принаймі один раз був не вірним партнеру.

Причини подружньої невірності полягають у тому, що подружжя з різних причин не підходить один одному; особистісна недисциплінованість, моральна розбещеність, прагнення до змін.

Невірність жінок менш випадкова, ніж невірність чоловіків, вона часто має певне емоційне значення. Бальзак писав: «Якщо кохаюча дружина зраджує своєму чоловікові, то це – виняток, якщо ж кохаючий чоловік не зраджує власній дружині, то це також виняток». Чоловік здатний зрадити найгарнішу, найчарівнішу, найпривабливішу, найвитонченішу в мистецтві кохання жінку тільки тому, що новизна і непізнаність для нього набагато привабливіші відомого, хоч і прекрасного.

«Молоді люди хочуть бути вірними і не завжди бувають такими, а старі хотіли б бути невірними і не можуть».

О.Уайльд[12] .

Із вступом у шлюб змінюється структура спілкування молоді.

Спілкування в сім’ї – важлива умова її життєдіяльності. І якщо воно ненормальне, то результатом його можуть бути і безсонні ночі, і головні болі, неврози; алкоголізм і наркоманія, зрештою і самогубство.

Існують різні рівні і різні типи спілкування і ми завжди можемо вибирати з декількох варіантів. Існує рівень діловий: ти – мені, я – тобі, все по справедливості. Існує ігровий: я обманюю тебе, ти намагаєшся обманути мене і виграти. Є нормативні: ти повинен поводити себе таким чином, а я повинна – таким чином. І є рівень спілкування духовний: ми рівні один одному, і я в своїй поведінці буду враховувати не лише свої, але й твої бажання.

Соціальні психологи визначають три своєрідні комунікативні позиції спілкування: «батько», «дорослий» і «дитина». Бути в позиції «батька» - значить визнавати своє панування над іншими, право нагороджувати та карати. Позиція «дорослий» означає, що людина на рівних спілкується з оточуючими, не показує своєї влади. В позиції «дитина» людина демонструє високу чутливість до образ, капризність, бажання одержувати, відчувати опіку з боку більш сильного.

Дуже часто жінки допускають помилки у взаєминах із чоловіками, коли поводять себе як матері і поводяться з чоловіками як із дітьми:

- вони постійно допомагають чоловікам і роблять за них ті речі, які ті повинні робити самі;

- бурчать на них як на дітей;

- поправляють і направляють їх.

Граючи материнську роль, жінко поступово може здійснювати свій подружній союз.

Другою причиною є те, що жінки приносять себе в жертву і ставлять себе на друге місце після чоловіка, якого кохають:

- відмовляються від друзів чи родичів, які не подобаються чоловікам;

- стають «емоційними хамелеонами», перетворюються на класну дошку, на якій чоловік пише те, що хоче;

- готові відмовитись від своєї мрії заради того, щоб допомогти чоловікові втілити в життя його мрію.

Жінки підпорядковуються чоловікам. Вони жертвують самоповагою, самооцінкою, почуттям власної гідності заради того, щоб заслужити кохання чоловіка. Жінки поводять себе як маленькі дівчатка, якщо хочуть чогось добитись від чоловіків. Вони поводять себе наївно і демонструють нерозуміння, в той час як прекрасно усвідомлюють те, що відбувається.

Розуміння психологічних відмінностей партнерів дає можливість більш повного розуміння, яким повинен бути кожний з партнерів, щоб повноцінно виконувати свою подружню роль.

Бернард Шоу сказав: «Ідеальний чоловік – це чоловік який вважає, що в нього ідеальна дружина». «Чоловік – це людина, яка допомагає жінці в труднощах, яких би вона не знала, коли б не вийшли за нього заміж».

Г.Роуленд[13] .

Яким слід бути чоловікові?

- Перш за все, чоловік повинен бути удачливим, добиватися успіху в житті;

- Чоловік повинен бути оптимістом;

- Чоловік повинен вміти приймати рішення, брати на себе відповідальність;

- Чоловік повинен бути непитущим;

- Чоловік повинен бути хорошим хазяїном;

- Чоловік повинен бути галантним джентльменом, красиво виражати увагу до дружини: дякувати за обід, сніданок, вечерю; подавати їй руку на вулиці, в транспорті; робити компліменти, подарунки, квіти (і не тільки у свято 8 Березня).

Д.Диск писав: «Все, що ви повинні робити – це, розмовляючи з жінкою, говорити про неї». Правда, з компліментами, очевидно, треба знати міру і хоч зрідка розбавляти їх практичними діями.

Якою ж слід бути дружині? Перш за все, бути Жінкою. Залишатись жінкою в наш складний час – велике мистецтво. Стежити за собою, бути доглянутою можна, хоча й нелегко. Тому, що необхідна не французька косметика, а самодисципліна. Постає питання, якою ж повинна бути дружина, щоб залишатись жінкою?

Жінкам слід навчитись суміщати дві, здавалося б, несумісні речі:

а). Чоловік повинен бути переконаним, що жінка є вірною йому.

б). Майже так само він повинен бути переконаним, що у нього є суперник.

Тому на питання: «Звідки квіти?» слід відповісти: «Купила сама», але так, щоб у нього виникла сильна підозра в щирості цих слів. Але тільки підозра, ні в якому разі не впевненість.

Знаючи психологічні особливості чоловіка, жінка повинна:

- частіше готувати його улюблені страви;

- втішати його неспокій, тривожність;

- не наводити порядок в шухлядах і кишенях, портфелі чоловіка. Це дуже ображає;

- цікавитись його справами, роботою, захопленнями;

- приймати свого чоловіка таким, як він є; не намагатися змінити чи тим більше переробити, бо це веде лише до втрат;

- не критикувати чоловіка в присутності інших, особливо фінок і дітей; не дуже ретельно контролювати;

- постійно повторювати чоловікові, що вона його кохає. Слово «кохаю», мабуть, єдине слово, яке протягом століть здатне творити чудеса;

- бути частіше тією, що спокушає, а не тією, кого спокушають.

Щоб бути щасливим, чоловікові потрібно відчувати себе особливим, і він чекає від жінки, що вона скаже йому про це. Ось чому жінка повинна дати йому відчути себе незвичним. Треба підкреслювати ті якості його характеру, які показують його незвичність, говорити частіше йому: «Ти незвичний», «В тобі є щось особливе». Варто говорити чоловікові, що він найрозумніший, найздібніший, найдорогоцінніший, найцікавіший, найдотепнішим, найвеселішим, найчистолюбивішим з усіх кого вона знає. І успіх гарантовано.

Кожному чоловікові потрібна дружина, що безроздільно вірить в нього, готова стати поруч, якщо він під вогнем, якщо він потерпів поразку.

Словацьке прислів’я каже: «Сто чоловіків можуть створити табір, але тільки одна жінка може створити дім»[14] .

Розділ ІІ Особливості подружніх стосунків молодої сім’ї

2.1. Проблеми подружньої пари в молодій сім’ї

Можна зауважити, що на перших етапах становлення молодої сім’ї з’являються різного роду сімейні проблеми, які є досить поширеними у вирі буденного життя. І це як правило свідчить про значну напруженість та конфліктонебезпечність сімейних стосунків. Якщо подивитися на це «наївними очима», то маже здаватися, що люди розучилися дружньо жити у сім’ї. Постає питання. Яке ж справжнє становище у цій сфері?

Сім’я у 20 столітті стала менш міцною. До загальної тенденції, пов’язаної з послабленням діяльнісної основи, додаються деякі істотні проблеми.

Однією досить гострою і поширеною на сьогоднішній день є проблема сімейного лідерства. Здається, на перший погляд в сім’ї, заснованій на коханні або близьких почуттях, не повинно бути ніякої боротьби, самолюбства та характерів. Але насправді вона майже завжди є – така вже природа людини – і може, незважаючи на подружні почуття, досягати значної гостроти.

Зараз у чоловіків ще значною мірою залишилось уявлення про їх ведучу роль, статус лідера у сім’ї, хоча ні в яких законодавчих документах цього не зафіксовано. Це уявлення підтримується громадською думкою, в тому числі і жіночою. Та ж досить типовими є жіночі розмови про справжнього чоловіка; за яким жінка повинна бути, як «за кам’яним муром». Чоловіки засвоюють такі думки «з молоком матері» і виробляють відповідні установки. Мабуть, жоден чоловік, якщо б йому сказали, що він буде «підкаблучником», не погодився б вступати у шлюб. Але сучасна емонципована жінка, що дуже часто не поступається чоловікові в освіті та внеску у сімейний бюджет, не схильна визнавати його головою, тільки виходячи з традиційних уявлень.

«Де була б сила жінок, коли б чоловіки не були марнославні?»

М.Ебнер фон Еменбах[15] .

Якщо ж він своїм розумом, сімейною відповідальністю і достатнім заробітком підкріплює власні лідерські претензії, вона може визнавати його в цій ролі, але, коли його подружня поведінка явно не бездоганна, дружина найчастіше не визнає його права на статус лідера. Навіть романтичне кохання на старті сімейного життя часто не врятовує сім’ю від загострення стосунків. Дослідники проблем сім’ї вважають, що за будь-якими проявами подружніх конфліктів певною мірою стоїть боротьба за лідерство.

Проблема розподілу домашньої праці теж характерна для сучасної молодої сім’ї. Ця проблема також походить з традиційних, застарілих чоловічих уявлень про сім’ю та господарчі ролі партнерів, про «чоловічу» та «жіночу» працю в сім’ї. Але в сучасній міській квартирі, а в Україні біля 70% громадян мешкають у містах з газом, паровим опаленням і гарячою водою. «Чоловіча» робота з сокирою, молотком, пилкою зустрічається вже тільки епізодично, в той час як, жіноча значно більше. Її, власне, теж небагато, і міська жінка з однією чи навіть двома дітьми не так вже перенавантажена, але почуття справедливості підбурює її на вислови протесту. Ухилення від допомоги жінці у домашній праці є досить типовою рисою чоловічої поведінки, і, хоча це явище не фігурує серед приводів для розлучення, воно часто постає вагомим фактором погіршення стосунків.

Якщо б чоловік все ж таки залишив свою принциповість, і пішов на поступок своїй дружині, допомагаючи її у виконанні домашньої праці. Для того, щоб принести радість і задоволення своїй дружині, виконавши невеличку домашню роботу. При цьому він принесе щастя своїй дружині і забезпечить собі душевну рівновагу і радість від зробленої і принесеної користі на благо своїй сім’ї.

Стаття Івана Франка «Що таке поступ?» завершується такими словами: «Лише стан нашого серця може призвести до поступу у розв’язання тих проблем, з якими щодня зустрічаємось в побуті»[16] .

Ще однією проблемою є проблема подружнього спілкування, яка менш усвідомлюється як причина подружніх конфліктів, але, на наш погляд, її негативна роль не поступається ролі двох попередніх суперечностей сімейного життя.

Поширена думка, що причиною погіршення подружніх стосунків, є пияцтво чоловіків, подружня невірність, психологічна несумісність, фінансові проблеми. Спілкування вважається лише формою, від якої стосунки істотно не залежать. Насправді спілкування часто буває самостійним деструктивним чинником подружніх стосунків. Воно, як і попередні сімейні проблеми, є наслідком минулого.

Одним з напрямів консультативної соціально-педагогічної роботи, спрямованої на допомогу сім’ї, є просвітництво, ознайомлення молоді з природою подружніх стосунків та шляхами їх гармонізації.

Щодо проблем сімейного лідерства доцільно висловити такі основні міркування. Виходячи з закономірної для сучасної сім’ї, найбільш конструктивним варіантом є надання обом партнерам можливості лідирувати в певних сферах сімейного життя. Таких сфер декілька: ділова (вирішення принципових питань сім’ї), господарська, фінансова, культурна, педагогічна, сексуальна, родинна, комунікативна. Достатньо жінці чи чоловікові почувати себе безсумнівним лідером хоча б у одній – двох сферах, і в неї (нього) вже не буде відчуття явної подружньої неповноцінності. Але в тому то і справа, що існує чимало людей, які з певних причин, про які вони не хочуть і замислюватися, «заганяють партнера у глухий кут», тобто намагаються мати вирішальний голос у всіх справах і вважати себе кращим за партнера у всіх відношеннях. У таких людей існує не вербальна потреба бути у сім’ї повними лідерами (при цьому вони люблять поскаржитися на безініціативність іншого члена подружжя). Так, припустимо, якщо чоловік поступається у хазяйновитості, але має широкі культурні інтереси і знання, то розумна жінка не буде вважати його «гнилим інтелігентом», «марнославним» чи чимось на зразок цього, а буде підтримувати його авторитет культурного лідера. Від цього її стосунки тільки виграють.

Вирішення проблеми розподілу домашньої праці потребує в основному роботи з чоловіками. Саме їх треба переконати взяти на себе частину «жіночої» праці, аби зайнятість чоловіка і жінки хоча б за часом були рівні. Що повинен робити кожен з них – справа внутрісімейна. Щоправда дослідники відзначають і появу принципово нового явища – жіночого побутового паразитизму, коли молода, добре освічена жінка, намагається перекласти домашні справи на чоловіка або когось з батьків.

Навчання молоді мистецтву конструктивного, культурного подружнього спілкування, схоже, є на сьогоднішній день «незручним вантажем», але працювати над цим треба. Проблема полягає в існуванні у більшості наших сучасників сильної установки , яку можна назвати «психологією покарань». При будь – яких подружніх непорозуміннях, за виключенням, можливо, першого, «медового» періоду, вона спрацьовує майже автоматично. Висловлювання партнерів спрямовується не на з’ясування істини та вирішення проблем, а на те, аби уразити, нанести удар по самолюбству, тобто «Я – концепції» партнера.

Застосовуються негативні узагальнення, перебільшення, глузування, «профілактичне звинувачення». Особливо характерним є стиль сварки замість простого діалогу.

- Ти вже приготувала поїсти?

- А як ти гадав? (замість того, щоб просто відповісти «так»).

- Купи, будь ласка, коли будеш повертатися з роботи, хліба.

- А то в мене буде для цього час! (замість: «в мене не буде для цього часу»).

Такий стиль спілкування сам по собі, незалежно від інших обставин сімейного життя, надає йому кожного разу помітного конфліктного характеру, перетворюючи невеличкі непорозуміння у досить серйозні та болісні суперечки. В масовій культурі спілкування чомусь вважається «прісним» якщо обходитися без елементів покарання, для багатьох вони є головним засобом гумору, але такий гумор досить дорого коштує для подружніх стосунків.

У 20 столітті помітно зріс інтерес до умов психологічної сумісності подружжя або подружньої сумісності. Було проведено чимало досліджень і отримано певні переконливі висновки, з якими, безумовно, треба знайомити молодь у процесі просвітницької та консультативної роботи (А.М. Волкова, В.О.Сисенко).

Значний і, можливо, вирішальний вплив на подружню сумісність має однакове розуміння основних умов сімейного щастя. Існує чотири типових варіанти такого розуміння.

1. Головним для сім’ї є матеріальний добробут: гарна квартира, достатнє матеріальне забезпечення членів сім’ї, затишок, смачне харчування. Найціннішими вважаються господарські якості подружжя, а всі інші – комунікативні, етичні, педагогічні, сексуальні – хоч і цінуються, а все ж таки є другорядними. Скажімо, жінка вибачає чоловікові грубуватість, ухилення від виховання дітей або посередні якості сексуального партнера, але господарська невмілість, невеликий заробіток чоловіка є, в її очах, його нестерпним недоліком.

2. Найбільшою цінністю подружнього життя є ніжні, лагідні стосунки, уважність партнерів один до одного, відсутність конфліктів, все інше – відносно другорядне. Жінка з такою орієнтацією здатна пробачити чоловікові посередній заробіток і руки, які не все вміють робити, але буде постійно незадоволена відсутністю лагідних слів, маленьких ознак уваги, вживання грубих слів. Чоловік даного типу ніколи не змириться з «психологією покарань» своєї жінки, хоча стерпить не дуже смачні борщі.

3. Життя сім’ї обертається навколо дітей, вони є головною цінністю і радістю батьків. Якщо вони здорові, гарно доглянуті і виховані, можна бути задоволеним сімейним життям. Якщо чоловік є добрим батьком, матеріально забезпечує дітей і займається їх вихованням – кращого не можна і бажати. Характер його спілкування з жінкою і сексуальні якості в цій ситуації менш важливі.

4. Головною радістю сімейного життя є інтимна близькість, і задоволеність нею постає критерієм її оцінки. Така орієнтація є більш сучасною і характерною для молодих сімей. Хоча через 10-15 років сімейного життя вона змінюється іншою ознакою.

Іншим важливим фактором подружньої сумісності є вдале поєднання рис домінантності партнерів, тобто їх прагнення до влади, нав’язування власної волі, лідерства.

У світлі актуальності для сучасної сім’ї проблема лідерства стає зрозуміло, наскільки значущим є даний фактор подружньої сумісності. Естонські психологи Д.Кужар і Е.Тійт провели ґрунтовне дослідження цього явища і дійшли таких висновків:

- дві домінуючі або дві людини домінантного типу не утворюють доброї подружньої пари;

- занадто високий ступінь домінування зменшує вірогідність щасливого шлюбу;

- для стабільності шлюбу було б краще, щоб у чоловіка міра домінування не була вищою, ніж у жінки.

Американський психолог Г.Санівен називає тип подружжя з явним домінуванням чоловіка «батько-дочка». Чоловік отримує визнання свого лідирування, а жінка – захист, турботу, поблажливе ставлення до її недоліків. Тип пари з протилежним розподілом ролей вчений називає як «мати-син». Таких пар існує чимало, і вони також здатні жити у подружній гармонії, але за умови достатньо дипломатичної поведінки жінки. Якщо ж вона підкреслює власне лідерство і робить це досить грубо, то найтолерантніший чоловік рано чи пізно почне проявляти незадоволення, формою якого може стати пияцтво, конфліктність, ізоляція від сім’ї.

В поєднанні рис темпераменту має чимале значення тому, що деякі типи темпераменту більше, а деякі менше сприяють утворенню домінантних якостей. Так, скажімо, холерики і сангвініки більш схильні до домінування, ніж представники меланхолічного типу.

Позитивною для подружньої сумісності є також близькість основних світоглядних позицій (релігійних, політичних, естетичних), зокрема поглядів на те, як можна і як не можна досягати мети (чесним чи нечесним шляхом).

«Любов – прекрасне почуття, але щоб двоє молодих людей могли жити разом, їх повинна об’єднувати спільність поглядів, інакше не може виникнути справді щаслива сім’я».

Н.К.Крупська[17] .

Враховуючи наявну в нашому суспільстві певну ідеалізацію кохання та переконання молоді, що кохання допомагає здолати всі перешкоди, треба довести можливість такої ситуації лише на першому, короткочасному відрізку сімейного життя.

Важливо також познайомити молодь з тими небезпечними ситуаціями для сімейного життя, які з’являються на певних його етапах, у певні періоди.

Перша з них пов’язана з необхідністю адаптації партнерів як один до одного, так і до сімейного життя. Навіть при достатній психологічній сумісності з’являються потреба пристосуватися до манер, звичок і смаків один одного, до нових обов’язків, стосунків з родичами партнера. Все це створює побутову психологічну, сексуальну, культурну, родинну сфери адаптації, у кожній з яких є свої проблеми. Недарма значна частина шлюбів розпадається у перший рік існування. Ознакою даної адаптації є задоволення партнерів шлюбом і відсутність постійних конфліктів з приводу зазначених вище проблем.

2.2. Роль спілкування у розвитку подружніх стосунків молодої сім’ї

Спілкування – це складний і багатоплановий процес установлення та розвитку контактів між людьми, зумовлений потребою у спільній діяльності.

Спілкуючись ми можемо передати свої почуття, думки, свої переживання. Люди спілкуються лише за допомогою знакових систем. Деякі тварини й птахи теж здатні обмінюватися звуковими сигналами, які мають певне інформаційне навантаження і значення. Проте кількість цих сигналів дуже обмежено. Водночас тільки людина здатна виражати і закріплювати в мовах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об’єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об’єктивний.[18]

Нерідко можна почути, що люди чують одну-другу з того, що ти скажеш, вірять одній-другій з того, що почули, а розуміють одну-другу з того чому повірили.

Спілкування є одним із засобів передачі інформації і відіграє важливу роль у міжособистісних відносин і має важливе значення у розвитку подружніх стосунків молодої сім’ї.

На сьогоднішній день є дуже багато міркувань, досліджень з приводу спілкування між чоловіком і жінкою.

Вивчаючи особливості лідерства і керівництва чоловіків і жінок, показало те, що жінки-лідери демонструють між особовий і орієнтований на завдання стилі керівництва. Часто жінки використовують чоловічий стиль орієнтований на результат, особливо коли вони займають керівничі посади в тих областях, які традиційно вважались чоловічими, при цьому жінки більш делікатні, менш дбайливі. Це багато в чому впливає на стиль лідерства і чоловіки проявляють інструментальний лідерський стиль, коли працюють в чоловічій групі, і особливо продуктивній, коли управляють чоловіками, але в змішаних по статі групах і жінки, і чоловіки – лідери демонструють соціо-емоційну поведінку.

В цілому жіночий стиль керівництва – гнучкіший, жінки-лідери відкритіші і товариські. Вони схильні ділити владу з іншими, залучати підлеглих до загальної роботи і підтримувати в них почуття власної значущості. Керівники-чоловіки більш офіційні у відносинах з підлеглими, для них важливіша субординація.

На переговорах чоловіка частіше використовують директивні і мовні патерни, а жінки патерни підтримки. Спілкуючись з представниками своєї статі і чоловіки і жінки демонструють типові тендерні характеристики - жінки подають підтримку і поводяться експресивно, чоловіки в спілкуванні з іншими чоловіками практично не демонструють подібну поведінку. При появі в групі представників протилежної статі поведінка міняється: жінки поводяться директивно, а чоловіки подають підтримку.

Найчастіше дослідники виділяють наступні характеристики, по яких виявляються статеві відмінності у вербальній і невербальній поведінці на переговорах. Чоловіки говорять довше, частіше переривають партнера по ділових переговорах, чим жінки. Жінки в ділових і інтимних розмовах ставлять більше питань, частіше використовують повторення, частіше виражають сумнів або заперечення з приводу своїх висловів, щоб пом'якшити нав'язування свої думки і виразити хоч би мінімальну підтримку партнерові, частіше використовують дотики, усмішки і сміх чим чоловіки. Впливаючи на інших, жінки частіше використовують чарівність і соціальний інтелект, намагаються краще розуміти співбесідника і володіти собою.

На основі аналізу літературних даних можна стверджувати, що в даний час відбувається активне накопичення емпіричних даних про особливості поведінки і спілкування чоловіків і жінок. Чоловічий і жіночий стилі спілкування багато в чому формуються під впливом статево рольових стереотипів, що історично склалися, які інтенсивно трансформуються в останні десятиліття. Результати сучасних досліджень уточнюють наявні тендерні стереотипи. Так, жінки окрім таких рис, як розуміння, мотивація допомоги, емпатія, товариськість, демонструють агресивність, упевненість, мотив досягнення. Репертуар поведінки чоловіка містить (мотив досягнення, ризик, упевненість в собі), але і розуміння, мотивацію допомоги, стиль спілкування, імпульсну активну позицію у взаємній діяльності.

Метою такого дослідження у роботі були використані наступні психодіагностичні методики: методика діагностики між особових відносин (методика Лірі в адаптації Л.Н.Собчик), методика дослідження соціального інтелекту Дж.Гилфорда, методика вивчення емоційного інтелекту Д.Холла, опитувальник емоційної експресії, розроблений Л.Е.Богиной, методика визначення емоційних бар’єрів у між особовому спілкуванні В.Жваво, а також методики математичного і статистичного аналізу (ф-критерій Фішера, критерій Манна-Уїтні.

У дослідженні взяли участь 52 людини (рівна кількість чоловіків і жінок) у віці від 20 до 26 років.

Слід сказати, що кожна людина повинна працювати над собою, удосконалювати себе, збагачувати свій словниковий запас для того, щоб володіти мистецтвом спілкування, для того, щоб зуміти правильно звернутись до свого партнера, звернутись так, щоб тебе почули, щоб тобі повірили в те, що ти скажеш.

Мистецтво спілкування передбачає бездоганне володіння як письмовою і усною мовою, так і вмінням правильно встановлювати оптимальне співвідношення вербальної і невербальної мови для кожної ситуації спілкування як міжособистісної так і подружньої. При цьому важливо, щоб проблема людини не відійшла на другий план, адже захоплення інструментальним аспектом спілкування може нівелювати духовну сутність особистості, призвести до спрощеного тлумачення спілкування. Отже, за неминучого науково-аналітичного поділу спілкування на вказані аспекти важливо не загубити в них людину як духовну силу, як найвищу цінність, здатну активно впливати на процеси взаємодії і спілкування, перетворюючи себе самого та інших.

2.3. Подружні конфлікти як наслідок дисгармонії у стосунках

молодого подружжя

Подружнє життя ніколи не буває подібним до жаркого літнього дня без жодної хмарки на небі. В кожній сім’ї буває своя зміна пір року, кожне подружжя проходить через свої шторми і урагани, коли все тріщить. «Подружжя – це обложена фортеця: хто в середині – хоче назовні, хто зовні – хоче всередину»[19] . Повністю уникнути суперечностей в сім’ї неможливо, бо вони виникають, розв’язуються і знову з’являються. Варто ще раз згадати, що в шлюбі сходяться різні люди, з різним баченням світу, з своїми психологічними і біоритмічними характеристиками, різним вихованням, різними установками на шлюб. А це об’єктивно і суб’єктивно приводить до непорозумінь, хвилювань, дратівливості, конфліктів. До цього можна додати й те, що для кожної людини характерними є короткочасні переходи настрою, депресії і стресові стани, коли „весь світ немилий”.

Коли ми говоримо про нестійкість, не благополучність сім’ї, не можна обійти увагою конфліктні ситуації. Конфліктною ситуацією називають не сам конфлікт, а передумови конфлікту. Наприклад: чоловік хоче в неділю піти в кіно, а дружина - в гості. Інтереси не співпадають. Зіткнення інтересів неминуче. Але не обов’язково у формі конфлікту. Не обов’язково сваритись, ображатись, докоряти один одному. При цьому подружжя повинно поважати право людей на не згоду, на суперечку.

Перш ніж вступити в конфлікт кожний з подружжя повинен пам’ятати, що лихо, спричинене близькою людиною, мізерне, порівняно з тим добром, яке вона принесла. Уміння зрозуміти, вибачити, не пам’ятаючи лиха, вчасно знайти потрібне слово-одна з основ сімейного щастя. Конфліктні ситуації в сім’ ї обумовлені рядом причин. По-перше, є об’єктивні труднощі; втома від робочого дня, дратівливість, зрив. Конфлікти на такому грунті не є небезпечними для подружніх стосунків. Про них кажуть „До ранку все пройде”. Інша справа, якщо протиріччя виникають через те, що один з двох партнерів повинен, на думку іншого, змінити лінію поведінки (відмовитись від якогось звичок, переглянути прийоми виховання). Тут дилема поступитись чи не поступитись, чи формувати спільну лінію поведінки. Нарешті, є конфлікти, які є не передбачуваними, у всякому випадку зовнішньо. Кажуть: ”Як сніг на голову”.

У психології під подружнім конфліктом розуміють взаємний негативний стан подружжя, що характеризується різного рівня негативізмом у стосунках (від образи до ворожості), викликаний їх несумісністю. Виділяють такі особливості конфлікту :

а). Можливість переходу негативізму з нижчого до вищого рівня. Чиняться дії і вчинки, які в нормальних умовах ніколи б не проявлялися. Людина в стресовому стані характеризується повною відсутністю здатності до мислення, обмеженням контролю свідомості за поведінкою;

б). Загостреність негативних переживань, звинувачуваний характер висновків. Змінюється поведінка людей під час конфлікту, рухи стають експресивними, інтонації нервозними, обличчя червоним, рухи тремтячими. В основі конфлікту лежить в більшості випадків-прагнення принизити партнера, наполягати на своєму.

в). Конфлікт тягне за собою спустошеність, байдужість, амбіційність, пияцтво, пошук сторонніх зв’язків, розваг;

г). Властивість розростатися незалежно від причин і приводів. Сварка подібна полум’ю. Якщо не підкладати в нього дров-воно догасне саме собою. Але біда в тому, що ті, хто свариться, наче змагаються: хто більше підкине! Кожний починає нагадувати один одному всі нагромаджені образи.

д). унікальність, неповторність конфлікту. Недарма російське присіві’я каже: ”В каждой избушке-свои погремушки”. І все ж таки в сімейних конфліктах можна знайти спільні риси.

е). в конфліктах цікаво ще одне: якщо вони повторюються, швидше всього хтось (або обидва) виграє щось від скандалу. Якщо чоловік в неділю півгодини докоряв дружині в усіх гріхах, грюкнув дверима і пішов пити пиво - мабуть, заради пивбару він і розгнівався, знаючи, що з миром його туди не пустять.

В конфліктах часто важлива психологічна пастка. Нам здається, що те, як і що ми бачимо, так воно і є. А це – помилка. Припустимо, ми дивимось на аркуш паперу, який тримаємо перед собою. Що ми бачимо? Аркуш паперу з певною тацею. Але якщо ми на нього подивимось збоку, то побачимо лінію, смутку. В конфлікті кожний бачить предмет розмови з свого боку, часто один веде мову про те, що дошка березова; другий – що вона зелена, а третій, що вона мокра. Дуже часто подружні конфлікти виникають саме за цією схемою.

На жаль, найчастіше – особливо в молодих сім’ях – конфлікти розв’язуються неправильно і руйнують основи сімейних стосунків і виникає неприязнь один до одного, спільні інтереси відсуваються на задній план, руйнується психіка, почуття кохання витісняється почуттям ненависті, наростають стресові стани.

В залежності від характеру розв’язання суперечностей, рівня негативізму, в психології розрізняють такі основні типи конфліктів: непорозуміння, суперечка, сварка.

Суперечка як правило, характеризується тим, що, торкається способу досягнення спільної для подружжя мети, тільки кожний твердить, що спосіб дії іншого неприйнятний, так як не досягає цілей, і найкращим способом дії повинен бути той, який він сам запропонував.

Сперечатися – це значить уміти слухати і знаходити взаємоприйняття рішення, уміти аргументувати свою позицію, розумно і точно переконувати. Складність суперечки – переконати партнера, що позиція одного корисна для іншого. Суперечки викликаються дрібними недоліками подружжя і нездогадливістю, зобутькуватістю, неохайністю, відмінностями в думках, оцінках, хибними підозрами. Суперечка – нормальна і навіть необхідна річ в подружніх стосунках. Гете казав: «Я помічаю, що в сімейному житті суперечки корисні, бо вони допомагають краще пізнати один одного, зрозуміти і правильно підійти до розв’язання розбіжностей.

Сварка – це вже конфлікт відносно самих цілей, це заперечення цілей, цінностей, інтересів і якостей особистості шлюбного партнера, відчуття їх як неприйнятних. Сварка завжди включає особисті звинувачення, неприємні оцінки, намагання образити шлюбного партнера. Будь-яка сварка виростає з невміння або небажання сперечатися.

Трапляється й таке, що конфлікт і навіть сварка необхідні, можливо, навіть не сварка, а «очисна робота» в своїх стосунках: відверто, а часом навіть нещадно говорять один одному про невдоволення, образи, які назбирались на душі. Але таку сварку слід уміти проводити. Андре Моруа з приводу уміння влаштовувати сцени писав: «Краще сцени виникають планово і проводяться з великим мистецтвом. Великі полководці – Наполеон, Ліоте – впадали в гнів дуже рідко і тільки тоді, коли вважали це необхідним. Ліоте в подібних випадках кидав на землю свій маршальський берет і топтав його ногами. В такі дні він наказував ще зранку: «Приготуйте мій старий берет».

Коли конфлікт неминучий, його не слід боятися. Навпаки, тут необхідно навіть стати ініціатором. Що ж до тези: «Нервові клітини не відновлюються», то слід пам’ятати, що конфлікт шкідливий для здоров’я лише у дуже великих дозах. А ось втеча від назрілого конфлікту рівноцінна його переведенню у внутрішність (власної психіки), що небезпечно для здоров’я. Більше того, розв’язання суперечностей – рушійна сила будь-якого розвитку. Тоді різні думки, погляди, інтереси і потреби не видаються нерозв’язуваними. Саме це допомагає досягнути гармонії сімейних стосунків. Значить, конфлікти – це один із засобів розвитку сімейних стосунків.

Головне не тільки в тому, які конфлікти, а і в тому – це не менш важливо! – як вони вирішуються. Від цього залежить, чи буде розв’язання позитивною силою, що зміцнює сім’ю. І ще: традиційне питання «хто винен?» треба, вирішуючи конфлікт, замінити іншим «як нам бути?».

І тим не менше, якщо суперечки служать профілактичному ремонту сімейних стосунків і їх боятися не варто, то сварки, особливо часті і серйозні, повинні мати якомога менше місця в сім’ї, оскільки вони мають як медико-психологічні, так і педагогічні наслідки. Перш за все медико-психологічні: сімейні сварки вбивають все краще у житті. У 80% жінок, що захворіли неврозом, головною причиною захворювання були нелади в сім’ї (у чоловіків 20%). Повільно, але впевнено вони вбивають кохання. Конфлікти, скандали ведуть до пияцтва, алкоголізму, інсультів та інфарктів, сварки приводять до злочинності.

Педагогічні конфлікти характеризуються тим, що в умовах конфліктної сім’ї дитина отримує негативний досвід спілкування, вона бачить, відчуває ворожі стосунки між батьками. Конфліктні ситуації травмують дитину, сприяють формуванню комплексу негативних рис.

Відомий психіатр Б.Дж.Фурм аналізуючи різні конфліктні ситуації в сім’ї, виділив наступні неправильні форми поведінки чоловіка і дружини:

1. Чоловік все більше усувається від домашніх справ, але ставить перед дружиною відповідні вимоги («Я працюю з ранку до ночі, а в нас цілий тиждень обіду нормального немає, сорочки не прасовані, в хаті – кавардяк»);

2. Дружина у відповідь робить спробу показати свою перевагу («Я тебе просила купити картоплю, овочі – не купив, не буду готовити, і взагалі… я тобі не служниця, можеш і сам сорочки попрасувати»);

3. Конфлікт вироджується в боротьбу статей («Не торкайся мене, ти мені неприємний»; «Мені набридли твої нотації, дай постіль – я буду спати на дивані»);

4. Подружжя може звинувачувати у своїх труднощах дітей і спрямовувати свій гнів проти них. («Геть з моїх очей. Тільки через тебе з батьком сваримось»);

5. Партнери по шлюбу приписують свої біди особливостям особистості або неврозу того чи другого («Ти псих?» - «Сама ненормальна. Лікуватися треба!»).

«Якби ми не мали своїх вад, нам не було б так приємно вказувати на вади інших».

Ф.де Ларошфуко[20] .

В результаті кожного з цих конфліктів через небажання, через грубе слово, безтактність, а іноді просто дратівливий тон хтось ображений, хтось скривджений, хтось незадоволений.

В нещасливих сім’ях подружжя:

1. Погано розуміють почуття партнера;

2. Вживають слова, які дратують іншого;

3. Часто відчувають себе нелюбимими;

4. Рідко роблять компліменти один одному;

5. Практично не кажуть «Ми», а тільки «Я»;

6. Проявляють агресивність один до одного.

Неблагополучна сім’я відрізняється від благополучної тим, що сварка в ній викликається не причиною, а приводом. Подружжю погано, бо вони посварились (благополучна).

Подружжя свариться, бо їм погано (неблагополучна).

Характерними для конфліктних сімей є:

1. Установка на покарання. В деяких сім’ях сварливий тон спілкування стає звичним. Не рідко спостерігається тенденція до випереджаючого звинувачення партнера. «Знову, дивись, забудеш купити продукти», «Що знову повернешся пізно ввечері». В сім’ї кожний може допуститись помилки, але він зобов’язаний її визнати. І не слід іншому з цього приводу злорадствувати: «Так тобі і треба! Я попереджав». Часто конфліктні ситуації в сім’ї починаються з звичайного докору: «Знову ноги не витер!», «Чому не можна, коли чистиш зуби, не хляпати на дзеркало». Часті докори – свідчення неблагополуччя в сімейних стосунках.

2. Наростання негативних узагальнень. Приклад даної характеристики конфлікту: «Літнім вечором молоде подружжя з дитиною повертається з дачі. Обидва втомлені. Дружина кладе дитину спати, чоловік розбирає сумки.

«- Саша, приготуй, будь ласка що-небудь перекусити, – просить жінка.

- Я дуже втомився, зроби це сама.

- Але я втомилася не менше тебе. І потім – ти чоловік.

- Чомусь-то жінки згадують про це, коли їм вигідно. А варто б пам'ятати завжди.

- Пам'ятала б, якби бачила перед собою справжнього чоловіка».

Вечір завершується в мовчанці.

Слова чоловіка:«Чомусь-то жінки згадують про це...» відразу роблять розмову конфліктною, оскільки містять образливе для дружини узагальнення. Адже підтекст цих слів мож­на передати так «Ти ніколи не цінуєш мого чоловічого достоїнства». Обурена цим, вона намага­ється ще більш боляче вразити чоловіка, не задумуючись про правоту своїх слів. В них міститься ще більш широке узагаль­нення негативного плану. Таким чином, зовсім незначна суперечність, де використовуються негативні узагальнення, переростає у сварку.

3. Діалог - пікірування (пікіруватися - це обмінюватися образливими та звинувачувальними репліками). Такий діалог ведеться тоном сварки і з застосуванням різних відповідних елементів, найбільше - перекривляння та різних буркотівливих зауважень. Особливо характерним елементом діалога є відповідь на питання питан­ням, яке надає йому ще більш гострого характеру.

- Мені здається, ти сьогодні якось не дуже поспішаєш на роботу.

- Здається... Здається, так перехрестись.

- Тобі сьогодні можна пізніше?

- А що я там зараз не бачив?

- Ну, раніше ти завжди поспішав...

- Мені що, нема більш чого робити?

- Дивись, щоб не було неприємностей.

- Ну й дивись собі, нехай хоч і повилазить!

В цьому діалозі стиль пікірування яскраво виражений у другого співрозмовника.

Складається враження, що він дуже сердитий на партнера або ворожнече до нього ставиться, але це не так - це просто звична манера діалога у конфліктній субкультурі. Стиль пікірування став своєрідним проявом та еквівалентом дотепності, почуття гумору, яке так цінується в сучасній культурі, він є масовим, справді "народним" варіантом гумору.

4. Переривання опонента. Переривання застосовується тоді, коли розмова набуває хоч трохи загостреного характеру. Воно є не стільки проявом нетерплячості, скільки інтуїтивно відчуваємо правила "перервати – це перемогти». Уважно можна вислуховувати керівників, старших за віком або тих, до кого треба виявити повагу, а у звичайній розмові з рівним партнером завжди краще показати свою перевагу, домінувати у розмові, ніж пока­затися слабким опонентом. Звичка до переривання стала у багатьох пред­ставників нашої (східнослов'янської) культури просто автоматичною, вона і не помічається ними, і надзвичайно важко піддається корекції.

Можна сказати, що цей елемент конфлікту, є елементом загальної культури спілкування.

У подружніх діалогах часто спостерігається щось на зразок "геометричної прогресії", коли кожна наступна репліка стає набагато більш різкою і образливою, ніж попередня. Як не дивно, відбувається своєрідне змагання у тому, хто скаже гостріші та уїдливіші слова на адресу партнера.

- Ти не могла б приготувати на вечерю смажену картоплю?

- Ти, мабуть, не можеш бачити, коли я трохи присіла відпочити.

- А ти взагалі коли-небудь втомлюєшся від цього невеличкого перепочинку?

- Якби на твій смак, то мене треба було б послати на галеру або у шахту працювати у кайданах.

Дуже виразний діалог. Замість того, аби спокійно сказати "Ось трохи відпочину і зроблю" або "Я дуже втомилася, давай обійдемося зараз без картоплі", жінка відповідає звинуваченням в тому, що чоловік ніколи не дає їй відпочивати. Він, ображений несправедливістю цих слів, теж не опікується справедливістю і кидає гостру репліку, в якій жінка постає повною неробою. Вона у відповідь, звичайно ж, висуває ще більш тяжке звинувачення.

5. «Прибудова зверху» Цей термін означає прагнення одного з партнерів продемонструвати свою перевагу над ін­шим. Уявимо собі таку ситуацію. Дружина просить чоловіка не затримуватися після роботи, так як він повинен допомогти їй в прибиранні квартири. Чоловік приходить із запізненням, пояснюючи, що він зустрів шкільного товариша. Він чекає від дружини розуміння важливості причини і пропонує якийсь конструктивний вихід з такої ситуації. Дружина, по суті, не бачить злочину, але, бажаючи добути з ситуації моральну вигоду, тобто забезпечити собі «прибудову зверху», сварливо підкреслює, що він міг би відкласти розмову з другом. При поганому настрої вона може наскладати на це зауваження ряд важких звинувачень, наприклад, в постійній неуважності, і легковажності. «Прибудова зверху» може проявлятися
ситуативно і не зачіпати поведінки партнера поза умовами сімейного побуту. Але значно частіше вона набирає форму критичного ставлення до всіх якостей і особливостей поведінки партнера[21] .

6. Обмеження репертуару індивідуальних ролей.

Формалізація стосунків сім’ї веде до обмеження репертуару індивідуальних ролей. А репертуар індивідуальних сімейних ролей різноманітний. Для чоловіка, це можуть бути ролі кумира сім’ї, строгого чоловіка, невизнаного генія. Часто чоловікові хотілося б користуватися у дружини подібною репутацією, але дружина не підтримує її, нав’язує йому менш вигідну роль.

7. Психологічні ігри (маніпуляції) – це особливі форми взаємодії із прихованою метою, в яких один з подружжя робить іншого «вічно винним». Шлюби, в яких зустрічаються лише ігри, найчастіше на шляху до розриву. Якщо, звичайно, всього цього не знати і не намагатись перейти до нормального спілкування, що робить шлюб стабільним. Таким чином, ігри є антиподом нормального спілкування, це варіант маніпуляції станом іншого, засіб примусити підкоритися.

В психології сім’ї відомі такі маніпулятивні ігри:

1. Казанська сирота – людина демонструє свою слабкість: яка нещасна, у мене нічого не виходить, всі мої намагання ні до чого не приводять, б’юсь як риб’я об лід… Вона викликає жалість – і отримує те, що хоче.

2. «Мене рвуть на частини». Людина перераховує всі свої обов’язки, перебільшуючи їх значущість. І досягає свого: від такої зайнятої людини не відстане тільки дуже настирний чи прозорливий.

3. «Все через тебе». Це через тебе у мене не виходить (не пишеться, збігло, розбилось). Роздратування перекладається на іншого і ніякого відчуття провини – винен завжди інший. Іноді тривале використання цієї гри є наслідком якихось серйозних проступків, наслідком неможливості признатися собі в тому, що все погано через те, що ми самі ліниві.

4. «Я краще, ніж ти». Починають, як правило, з незначних приводів, а закінчують неприємними спогадами і нагадуванням всіх промахів іншого і достоїнств власних. Іноді гра набирає групової форми, коли в неї залучаються батьки, родичі, тоді вона набирає форму «Ми кращі, ніж ти» (ти нас недостойний, як ми тебе терпимо), «А що ти сам можеш? Як і в інших іграх, всі ці розмови служать бальзамом для душі атакуючого».

5. «Чи не могли б ви? Так, але…». Допустимо, в домі хазяйки зібрались гості. Вона їм скаржиться, що зламався холодильник. Один з гостей виявляє готовність його зразу ж поладнати. Знаходиться відмовка – зараз не можна, незручно. Наполегливий гість готовий прийти завтра – не підходить, післязавтра – не можна, через тиждень – не потрібно. Уважний аналіз показує, що холодильник «вигідніше» мати несправним, бо це дає грунт для гри, для отримання «емоційної валюти» у вигляді докорів чоловікові.

6. «Судова камера». Тут кожний «судить» іншого, доказуючи який інший байдужий, безчесний, нікудишній. Як правило, в якості прокурора виступає кожний. При цьому в діло підключаються емоції і особлива афективна логіка, інший не сприймається реалістично. Тут пред’являються довгий реєстр звинувачень. Часто трапляється, що кожний із «суддів» відчуває себе в душі не зовсім правим.

Там, де закінчуються ігри, може виникнути близькість, яка означає відвертість і сприятливість. В цей момент виникає інший стиль, інша якість спілкування, пропадає звична маска, змінюється дистанція, стає невеликою, природною. І припиняються ролі «прокурора», «оцінника», «месника» чи «боржника». Правда, позбавити світ ігор зовсім не просто, настільки вони стали звичними, настільки пронизане ними життя. Ось чому в багатьох випадках необхідна допомога спеціаліста. Треба тільки зрозуміти, що ігри є, особливо для подружнього життя, справою зайвою, непотрібною чи навіть шкідливою. Ніщо не відчужує подружжя так, як ігри. Можна сказати, що розлучення – це якраз неминучий наслідок існуючих ігор.

Для того, щоб уникнути конфліктів молодому подружжю необхідно посилити гармонію сімейних стосунків, підвищити культуру подружнього спілкування, тобто подолати звички конфліктної культури.

Щоб полегшити назрівання і виникнення конфлікту, потрібно дотримуватись найбільш корисної тактики для покращення подружніх стосунків.

Така тактика вирішення подружніх конфліктів, яка є найбільш органічною для конфліктної субкультури, - це вірний шлях до руйнування сім'ї. "Чистої" перемоги, коли хтось з подружжя визнає свою неправоту і вибачається, як правило, у сімейних конфліктах не буває. Переможеними фактично опиняються інтереси сім'ї, діти та здоров'я партнерів. Така тактика породжує "конфліктний азарт" та звичку до подібної поведінки.

Тактика ухиляння від конфлікту – це така лінія поведінки, коли один з подружжя провокує конфлікт словами чи тоном, а інший, який тримається тактики ухилення, не відповідає, переводить розмову на інше, тобто уходить від конфлікту. Це дуже мудра тактика у більшості подружніх конфліктів. На жаль, в реаль­ності у людей рідко вистачає мудрості та терпіння для подібної позиції.

Тактика компроміса, яка полягає в тому, що партнери частково поступаються своїми інтересам аби досягти згоди, йдуть назустріч один одному. Вона є найбільш поширеною серед конструктивних тактик вирі­шення сімейних конфліктів.

Тактика поступки, коли один з партнерів відмовляється від своїх домагань або звинувачень, визнає правоту іншого, погоджується з ним. Практично зустрічається надзвичайно рідко, тому що психологічним смислом конфлікту для кожного з учасників, надзавданням поведінки є ствердження своєї волі, а поступка - це протилежна дія і перейти на таку дію людині дуже складно просто психофізіологічно. Поступки можна спостерігати хіба що на ранньому етапі шлюбу у найлегших сутичках, які навіть важко назвати конфліктами. Взагалі, поступливі за характером люди здебільшого не вступають у конфлікти.[22]

Відомий соціолог В.О.Сисенко вважає, що для вирішення подружніх конфліктів доцільно:

1. Підтримувати почуття власної гідності чоловіка та жінки;

2. Постійно демонструвати взаємну повагу та шану;

3. Стримувати себе у проявах злості, гніву;

4. Не акцентувати уваги на помилках та прорахунках один одного;

5. Не дорікати минулим і, зокрема, помилкам колишнім;

6. Стримувати себе у ревнощах.

З метою попередження чи усунення конфліктної ситуації у молодій сім’ї можна використати поради американського дослідника Кліфа Олдборнтона. Зокрема, для дружин:

- ви одружилися і «відірвалися» від батьків, але слід пам’ятати, що їм слід приділяти належну увагу, водночас не дозволяти втручатись у ваше сімейне життя.

Майже третина сімейних сварок відбувається через неприйняття звичок. Не прагніть змінити чоловіка, сприймайте його таким, яким він вам подобався до одруження. Пам’ятайте, що єдина в світі людина, яку ви спроможні змінити, це ви самі.

- ви можете взяти під контроль сімейний гаманець. Але робіть це дуже делікатно. Пам’ятайте, що майже половина родинних незгод і сварок виникає саме через це.

- ваша фортеця – ваше житло. Зробіть його затишним, чистим, зручним, щоб чоловікові було в ньому приємно. Нехай немитий посуд і не прасована білизна не потрапляють йому на очі. Це ваша проблема. Так само, як засмальцьований халат і стоптані пантофлі. У своєму домі ви маєте бути Королевою, а не Попелюшкою.

- хороші дружини не зраджують чоловіків і від цього тільки виграють. Адже жодний чоловік не зможе проявити себе, якщо він має сумніви щодо вірності дружини.

- сім’я потрапляє в біду й тоді, коли один із подружжя замикається в собі. Слід пам’ятати, що ваш співрозмовник не противник, а близька людина. І якщо ви разом – ви сім’я.

Для чоловіків:

- роль чоловіка – бути лідером у сім’ї. Йдеться не про привілеї чи диктат, а про відповідальність. Ніколи і нікому не наказуйте.

- хороші чоловіки завжди хвалять своїх дружин, цінують не тільки їхні суто людські якості, а й зусилля, спрямовані на чоловіка, дітей і батьків. Слід пам’ятати, що щирий комплімент здатний потруїти енергію дружини.

- якщо ви хочете бути щасливим, робіть щасливими інших. Не забувайте про такі дрібниці, як улюблені квіти дружини, місця спільних прогулянок. Ставтеся до неї як до леді, і вона сприйматиме вас як джентльмена.

- чоловік, який принижує дружину, насамперед, принижує себе, бо вона його обраниця, частина його «Я».

- хороші чоловіки віддані дружинам. Слід дотримуватися правила: якщо ви не перестали шукати ще кращої, не беріть шлюб, бо зробите дружину нещасливою і самі навряд чи будете щасливі.

Для чоловіків і жінок разом:

Лише одна порада: доти, доки ви не переконалися, що шлюб ваш стабільний, не поспішайте з народженням дітей. Але є зворотний бік медалі: дитина може примусити подружжя переглянути своє спілкування і наповнити життя новим змістом. Думайте і зважте всі «за» і «проти».

Аналіз конфліктних ситуацій і причини розлучень дає змогу зробити висновок, що чимало з них можна попередити. Навіть у сім’ях, в основі яких лежить кохання, перші непорозуміння з’являються вже на другому-третьому місяці спільного життя, а через півроку більше як половина молодих чоловіків і дружин зневіряються у шлюбі.[23]

Тому необхідно удосконалюватись, працювати над собою, робити усе можливе, щоб уникнути дисгармонії у сім’ї, а своєю поведінкою, своїми вчинками сприяти гармонії і затишку, створювати теплу погоду, дбати про щасливе сімейне вогнище.

Процес трансформації сучасної молодої сім’ї як соціального інституту супроводжується тривожними ознаками її дезорганізації – збільшення кількості розлучень, сімейно-побутових порушень, зниженням рівня народжуваності, послабленням виховного потенціалу сім’ї, неврозами тощо. Це дає підстави стверджувати, що стан сучасної молодої сім’ї кризовий.

Безумовно, зміцнення стосунків молодого подружжя багато в чому залежить від її соціально-економічної, правової захищеності. Водночас причини окремих сімейних проблем часто криються або в особливостях сімейного спілкування, або в індивідуальних характеристиках членів сім’ї, тобто мають психологічний характер.

У цьому зв’язку одним з важливих напрямків діяльності соціального педагога є подання молодій сім’ї психологічної допомоги. Ефективність цієї роботи значною мірою залежить від особистості соціального педагога, його життєвої позиції, поглядів, що мають ґрунтуватися на науковому підході до вивчення молодої сім’ї. Не завжди проблеми виникають самі по собі. Завжди є те джерело, з якого зароджується велика і складна, бурхлива і гостра, небажана проблема. Із маленького невеличкого спалаху, розгоряється великий сімейний вогонь, як із маленького струмочка виростає велика і повноводна річка. Проблеми, конфлікти можуть і не виникнути, якщо працювати, удосконалювати в першу чергу самого себе, не докоряючи і не виправляючи, не виховуючи свого партнера.

У будь-якому інциденті завжди потрібно починати із самого себе, делікатно, тактовно підходячи до розв’язання будь-якої несподіваної ситуації, можна досягти кращого і позитивнішого результату. При цьому, ми не порушимо подружнє кохання, ми не придамо болю своїй коханій половинці життя, ми не травмуємо дітей.

Сім’я, шлюб – це святиня, і їх потрібно берегти і цінувати.

Робити усе можливе, щоб кожного дня приносити добро, ласку, тепло у свою домівку. Приємно, коли ти приходиш додому і ти знаєш, що тебе чекає коханий чоловік, з яким ти можеш порадитись, сказати усе, що наболіло і ти знаєш, що тебе зрозуміють, не осудять. Коли ти приходиш додому, а тобі на назустріч чується сміх твоїх, і приємно почути з ніжних дитячих уст:»мама прийшла або мамо, ти вже дома?» Приємно, коли ти потрібен комусь, що все, що ти робиш знайде свій куточок у рідній домівці.

Варто сказати, є , і напевно буде найважливішим аспектом у житті кожної людини. Про сім’ю, а особливо про молоду сім’ю багато письменників, поетів, оспівують у своїх творах із давніх-давен сім’я вважалася святиною.

Деякі молоді не знають, чого вони хочуть у житті. Вони нудьгують, незадоволені життям і, не бачачи виходу, марнують свій час.

Їм варто було б зрозуміти, що життя уявлятиметься їм зовсім іншим, відколи вони займуться самовдосконаленням і житимуть не тільки для себе.

Всі ми живемо, всебічно вдосконалюючись, для власного добра, живемо кожний для всіх і всі для кожного.

Якщо це нам удаватиметься, то є надія, що ми будемо задоволені своїм життям і приноситимемо радість і щастя своїм рідним і близьким.

Список літератури

1. Боднарчук О.І. Психологія сім’ї. – Київ, 2001. – 95с.

2. Звєрєва І.Д. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія. – Київ, 2008. – 335с.

3. Кравець В.П. Психологія сімейного життя. – Тернопіль, 1995. – 696с.

4. Молода сім’я: Проблеми та умови її становлення/За ред. проф. А.Й.Капської. – К.:ДЦССМ, 2003. – 184с.

5. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. – К.: Либідь, 2004. – 573с.

6. Приготування до подружнього життя. – Львів, 1993. – 59с.

7. Технології соціально-педагогічної роботи: навчальний посібник/За заг. ред. проф. А.Й.Капської. – К., 2000. – 372с.

8. Марченко С.В. Особливості спілкування чоловіків і жінок//Практична психологія і соціальна робота. – 2007. - №4. – С.12-15.

9. Хомів М. І стали вони одним тілом. – Тернопіль, 2006. – 56с.

10. Щербань П. Психологія сучасної сім’ї та педагогіка сімейних взаємин//Рідна школа. – 2005. – С.14-15.

11. Як удосконалювати самого себе: Пер. з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – 319с.

[1] Щербань П. Психологія сучасної сім’ї та педагогіка сімейних взаємин// Рідна школа. – 2005. - №5. – С.14-15.

[2] Як удосконалювати самого себе: Пер. з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.273

[3] Приготування до подружнього життя/За ред. С.Янів, Львів 1993. – С.5

[4] Щербань П. Психологія сучасної сім’ї та педагогіка сімейних взаємин//Рідна школа. – 2005. - №5. – С.14-15

² Там же

[5] Щербань П. Психологія сучасної сім’ї та педагогіка сімейних взаємин//Рідна школа. – 2005. - №5. – С.14-15

[6] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.269

[7] Там же

[8] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.277

[9] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.275

[10] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.286

[11] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.281

[12] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.278

[13] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.274

[14] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.278

[15] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.281

[16] www.ukrainref.com.ua

[17] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.273

[18] Орбан-Лембрек Л.Е. Соціальна психологія, 2004. – С.383-393

[19] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.276

[20] Як удосконалювати самого себе: Пер.з чес. – К.: Політвидав України, 1988. – С.270

[21] Молода сім’я: проблеми та умови її становлення/за ред.. проф. А.Й.Капська, 2003. – С.52-53

[22] Молода сім’я: проблеми та умови її становлення/ за ред. проф. А.Й.Капська, 2003. – С.58

[23] Молода сім’я: проблеми та умови її становлення/за ред. проф. А.Й.Капська, 2003. – С.59-60