Реферат: Джерела вивчення відтворення населення

Джерела вивчення відтворення населення.

1.Джерела демографічної інформації.

Відтворення населення являє собою багатоаспектний і складний процес й не піддається однозначному визначенню. Його можна характеризувати з різних боків і точок зору. Комплексне вивчення відтворення населення та його розвитку передбачає збирання, систематизацію, узагальнення та аналіз великого обсягу різнобічна інформації за допомоги різних методів. Це дозволяє скласти об'єктивну оцінку відтворення населення та окремих демографічних процесів у контексті суспільного та економічного розвитку країни.

До джерел демографічної інформації належать друковані видання, які містять кількісні відомості про населення та демографічні процеси. їх розрізняють за такими ознаками:

— за мірою охоплення (населення світу, регіону, країни або її окремих територій міських і сільських населених пунктів);

— за характером даних (чисельність і склад населення на певну дату, характеристики демографічних подій за період, змішані характеристики демографічних процесів);

—за часом, до якого належать дані (історико-демографічні, ретроспективні, поточні, демографічні прогнози);

—за способом отримання даних (офіційні публікації, матеріали спеціальних досліджень);

—за характером видання (спеціальні, загального типу).

З точки зору повноти й вірогідності інформації джерела поділяють на первинні, що містять безпосередні результати обробки й зіставлення зібраних статистичних даних і базовані на них розрахункові показники, та вторинні, що є результатами оцінок і різного роду обчислень по первинних даних.

Часто до джерел інформації зараховують також первинні документи спостереження або обліку демографічних подій — записи в метричних книгах, акти громадянського стану, опитувальні аркуші переписів або обстежень населення та матеріали палеодемографічних досліджень. Для пояснення демографічних явищ мають значення й використовуються в практиці такі джерела, як літературні, документальні, законодавчі акти та шерег інших, які не містять безпосередньо кількісних даних.

У більшості країн демографічна інформація збирається через спеціальні статистичні служби за допомогою переписів населення, поточного обліку демографічних подій та обстежень населення. Ці дані не тільки використовують у наукових дослідженнях та прикладних розробках, вони також слугують цілям прогнозування, планування та управління. їх публікації становлять головне джерело демографічної інформації.

Ще одним різновидом первинних джерел демографічної інформації є результати вибіркових обстежень, здійснюваних неурядовими організаціями: науково-дослідними, проектними, громадськими. Вони охоплюють лише частину населення, його окремі групи, але за коректної побудови вибіркової сукупності можуть дати необхідні відомості про демографічні процеси та явища.

Вторинна інформація міститься звичайно у дослідницьких працях, вико­наних або на підставі первинних даних, або за матеріалами, зібраними не для Номографічних цілей. Важливим різновидом вторинної інформації є спеціальні довідники або монографії, що містять узагальнення, огляд та аналіз первинних даних за кілька років або їх порівняльний аналіз з низки країн або регіонів (раїни.

Набір даних та їх конкретний зміст у різних джерелах демографічної інформації визначаються прийнятими у кожній країні програмами спостереження й розробки та регламентуються міжнародними угодами, наприклад у рамках ООН, ЮНЕСКО, МОП, ВООЗ та інших міжнародних організацій. Крім змісту даних, у цих угодах часто встановлюється періодичність інформації й застерігаються головні поняття, категорії й методи обчислення показників. Це робиться для забезпечення зіставності даних при міжнародних порівняннях. Проблема зіставності демографічних показників досі повністю не розв'язана. Цьому перешкоджають і відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку окремих країн, і особливості організації в них статистичного обліку населення.

Найповнішим джерелом відомостей про населення є переписи населення. Аналіз їх матеріалів дає можливість отримати розгорнуту характеристику населення країни. Наприкінці минулого сторіччя Лев Миколайович Толстой написав: "для суспільства інтерес і значення перепису в тому, що він дає йому дзеркало, в яке, є бажання чи ні, подивиться все наше суспільство й кожен з нас.

2.Переписи населення.

Різні форми обліку населення існували ще за сивої давнини. Вони проводилися в Стародавній Греції, Вавилоні, Месопотамії, Стародавньому Єгипті, Римі, Китаї та Японії і мали переважно фіскальні (податкові) та військові цілі, охоплюючи, як правило, тільки чоловіче населення, поза як саме воно могло брати участь у військових діях та сплачувати податки. Найбільш відомі обліки громадян (цензи), що проводилися в Стародавньому Римі. Від 510 до 30 року до н.е. цензи проводилися регулярно — раз на п'ять років. При цьому глави сімей повідомляли відомості не тільки про себе, але й про всіх інших членів сім'ї та про їхнє майно.

За доби феодалізму дрібні й розрізнені держави не проводили система­тичних обліків населення. У рідких випадках у зв'язку з надзвичайними обставинами — епідеміями, голодом, війнами — по їх завершенні здійснювалися спроби підрахувати, скільки людей лишилося живими. На середину XVIIIсторіччя мірою становлення національних держав, а також з початком розвитку капіталістичних відносин виникла необхідність у відносно докладних відомостях про чисельність та склад населення країни. І тоді на зміну різного роду облікам приходять переписи населення.

Як правило, обліки населення проводилися не на всій території країни мали стосунок тільки до його певних груп. На відміну від них переписи мають на меті збирання відомостей про чисельність і склад усього населення країни Один з перших переписів населення був здійснений 1790 року в США 1801 року переписи населення були впроваджені у Великобританії, Франції Данії та Норвегії. їхні програми не були обсяговими, налічуючи 2—4 запитання; були відсутні чіткі правила (інструкції) їх проведення, а строки здійснення дуже тривалі. Так, наприклад, перший американський перепис населення (ценз тривав 18 місяців.

На середину XIXсторіччя у багатьох європейських країнах були створені спеціальні статистичні органи, почала розвиватися статистична наука, й це стало імпульсом для розробки наукових засад організації всезагальних переписів населення. Від 1870 по 1879 рік у світі було проведено 48 переписів населення у 80-ті роки — 54, у 90-ті — 57, у першому десятиріччі XXсторіччя — 74. На 1870 рік переписи населення враховували лише 21% населення земної ку. а на початок XXсторіччя — 64%.

Після другої світової війни переписи населення дістали ще більше поширення. Від 1945 по 1954 рік їх провели у 151 країні, від 1955 по 1964 — у 16 від 1965 по 1974 рік — у 179 країнах. На 1 січня 1982 року загальна кількість проведених на земній кулі переписів населення перевищувала дві тисячі. Серед них — проведений 1981 року перепис населення в Китаї. Нині переписи населення проводять майже всі країни світу, лишень у невеликій кількості країн, що розвиваються, проведення переписів відкладають з причин обмеженості економічних, а часто й політичних причин.

В історії власне переписів населення можна виокремити три етапи. На першому (кінець XVIII— перша половина XIXсторіччя) закладали підвали організації переписів і формування їх програм. У цей період почали регулярно проводити переписи населення кожні 10 років США та Англія, кожні 5 років — Франція та Швеція, кожні 3—4 роки — Австрія. Проводилися, хоча й нерегулярно, переписи населення в Данії, Ісландії, Норвегії, а також у низці колоній, переважно на території Америки. Їхня програма включала обмежену кількість ознак, а обробка їх матеріалів займала багато років.

На другому етапі (друга половина XIX— перша половина XXсторіччя) переписи населення почали проводити в усіх європейських країнах, на американському континенті і в деяких країнах Азії та Африки. Розвивалася теорія переписів, розширювались їх програми й уводилися нові ознаки, вдосконалювалися методи й програми обробки отриманої інформації. Велике значення для вдосконалення переписів населення мав проведений 1846 року в Бельгії під керівництвом А.Кетле перепис населення, який став поворотним пунктом у переході до сучасного розуміння їх завдань, змісту, методів проведення та обробки отриманих даних. Переписи населення у західноєвропейських країнах стають одноденними, замість первинно враховуваних 2—3 вікових груп почали вводити 5—10-річні групи, почали враховувати конкретну кількість прожитих років, а відтак день, місяць і рік народження.

Третій етап в історії переписів населення починається від середини XXсторіччя. Проводять переписи населення у низці країн Азії та Африки, у 70-ті роки вперше проведені переписи населення в Йєменській Арабській Республіці, і О6'єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії та Афганістані. Країни Азії та Африки, що розвиваються, у проведенні переписів населення широко використовують досвід інших країн і допомогу ООН.

ООН здійснює велику роботу щодо вивчення програм і способів проведення переписів населення у країнах світу, а також щодо розробки принципів і рекомендацій для всесвітніх переписів населення.

За визначенням Статистичної Комісії ООН, переписи населення являють собою "єдиний процес збирання, узагальнення, оцінки, аналізу й публікації або поширення в інший спосіб демографічних, економічних і соціальних даних, що стосуються за станом на певний час усіх осіб у країні або чітко обмеженій

частині країни".

На підставі даних переписів населення, отриманих різними державами, в

ООН обраховують прогнози чисельності населення світу. Мірою отримання нових даних раніше зроблені прогнози уточнюються. Сьогодні багато які країни

при проведенні переписів населення враховують рекомендації ООН та інших міжнародних організацій. Це забезпечує зіставність даних переписів у міжнародному масштабі. Ці рекомендації ґрунтуються методологічних та організаційних принципах, розроблених наукою і практикою впродовж багатьох років.

Так, зокрема, по сьогодні є актуальними рекомендації Петербурзького

міжнародного статистичного конгресу, проведеного 1872 року, стосовно того,

щоб усезагальні переписи населення проводилися регулярно й не рідше одного рази на 10 років, і по можливості у роки, що закінчуються на "0", і щоб усі відомості про населення стосувалися одного точного моменту часу.

Підсумки переписів населення важко переоцінити, вони мають значну пізнавальну цінність. Ще 1859 року К.Маркс написав про них так: "Хоч би як сухо виглядали ці вишикувані щільними стовпчиками... цифри, вони насправді дають більш цінного матеріалу для історії загального розвитку нації, ніж томи, повні риторичних нісенітниць та політичного патякання. Перше, що привертає нашу увагу, — це таблиці чисельності населення". У підсумках переписів населення дістають відображення найважливіші докорінні зміни, що відбуваються в соціально-економічному та культурному розвитку населення, вони — свого роду свідчення доби, здатне відкрити допитливому розуму багато які історичні події, що видаються сьогодні непояснюваними.

Обліки населення на території нашої країни проводилися здавна й були пов'язані переважно з оподаткуванням мешканців окремих князівств. Так, у літописах, віднесених до VIII—XIсторіч, містяться відомості про збирання данини князями, а це передбачало й облік населення, яке сплачувало цю данину. У XIIIсторіччі за наказом татарських ханів у деяких російських князівствах були проведені обліки населення для визначення розмірів збируваної данини. їх проводили "обчислювальники" — спеціально призначені люди, котрі переписували всіх жителів, за винятком звільненого від данини духів­ництва. У XIV—XVIсторіччях одиницею оподаткування стають земельні ділянки й дістають поширення поземельні переписи, результати яких фіксувалися в спеціальних писцевих книгах. У них, поряд з даними про земельні володіння, включалися відомості про чисельність населення.

У XVIIсторіччі в Росії у зв'язку з широким розвитком ремесел і торгівлі одиницею оподаткування стає двір, "димар", тобто сімейне господарство. У середині XVII— на початку XVIIIсторіччя проводяться подвірні переписи, підсумки яких заносять у переписові книги. При описанні тяглового (оподат­ковуваного) двора в них зазначалося все чоловіче населення, незалежно від його віку. Від початку XVIIIсторіччя у переписових книгах з'являються відомості й про жіноче населення дворів, про родинні стосунки мешканців двору, про вік кожного члена сім'ї, а також дані про пересування населення.

Відомий російський статистик А.І.Гозулов відзначає, що "за програмою та рівнем організації подвірні переписи XVIIсторіччя були для свого часу видатною формою вивчення господарства, яка не мала на Заході рівної собі форми обліку". Найбільшими були переписи, проведені у 1646, 1678 та 1710 роках.

У першій чверті XVIIIсторіччя в Росії подвірне оподаткування замінюється на подушний податок. Ним оподатковувалося все чоловіче населення оподат­ковуваних станів — селян, посадських людей (міщан і купців). 1718 року Петро Перший вводить подушний податок з персональним обліком усього оподатко­вуваного чоловічого населення. У 1720—1721 роках здійснюється перша спроба скласти "реєстри" — списки оподатковуваного населення. У 1722—1725 роках вони зазнають ревізії-перевірки. У подальшому такий облік проводиться в Росії періодично за рішенням уряду. Загалом у Росії було проведено 10 ревізій аж до скасування кріпосного права 1861 року. Отже, практика проведення ревізій проіснувала майже 140 років.

Одиницею обліку чоловічого населення була "реєстрова душа". Вона вносилася під час проведення ревізії до поіменних списків, названих "ревізькі реєстри". Кожна реєстрова душа вважалася наявною до проведення наступної ревізії навіть у тому випадку, якщо людина вже померла. Від ревізії до ревізії нагромаджувалася достатня кількість померлих, позаяк смертність населення • Росії була однією з найвищих в Європі. Цей бюрократичний кунштюк став сюжетною канвою для "Мертвих душ" — безсмертного твору нашого великого земляка М.В.Гоголя, котрий описав пригоди підприємливого шахрая та полювальника на душі вже померлих людей П.І.Чичикова.

Ревізії не проводилися на території Польщі, Фінляндії та Закавказзя, у більшості їх не враховувалися дворяни й чиновники, котрі не належали до оподатковуваного населення. Не підлягали також обліку особистий склад армії і флоту та іноземці. Жіноче населення не реєструвалося при проведенні першої, другої та шостої ревізій. Тому облік населення "ревізькими реєстрами" не був повним. А позаяк проведення ревізій було пов'язане з оподаткуванням, населення всіляко намагалося ухилитися від занесення в "ревізькі реєстри".

Незважаючи на грізний указ Петра Першого від 25 листопада 1718 року, який започаткував проведення ревізій в Росії, приписував правдиві відповіді про кількість душ "чоловічої статі" й передбачав суворі санкції "за прихову­вання душ" аж до кари на горло, недоврахування населення, що підлягало занесенню в поіменні списки, виявлялися вельми значними. Поміщики, відпо­відальні за сплату подушних податків із своїх селян, намагалися при проведенні ревізій підкупити чиновників, щоб вони не надто пильнували при виявленні справжньої чисельності "реєстрових душ".

Ревізії, як правило, проводилися впродовж кількох років і зібрані відомості стосувалися різних моментів часу. Так, п'ята ревізія тривала 15 років (від 1794 по 1808 рік), сьома — 11 років (від 1815 — по 1825 рік), перша, третя й четверта — по 6 років. І тільки одна з них — дев'ята ревізія — була проведена впродовж одного року (1850 рік).

Попри всі свої недоліки, ревізії відіграли позитивну роль у становленні й удосконаленні обліку населення в Росії. Вони містили дані про загальну чисельність населення країни, його становий та національний склад, розміри міського та сільського населення, й використовували отримані відомості не тільки в цілях оподаткування. Так, зокрема, матеріали "ревізьких реєстрів" були підставою для наукового аналізу, здійсненого М.В.Ломоносовим, результати якого були подані в його трактаті "Про збереження й розмноження російського народу", який мав велике громадсько-політичне значення.

Підсумки останньої, десятої ревізії були використані К.Марксом для роботи над статтею "Про звільнення селян у Росії". Й сьогодні матеріали ревізій є цінним джерелом для вивчення соціально-економічного розвитку Російської імперії XVIII—XIX сторіч. У порівнянні з обліками населення, проваджуваними більшістю європейських країн та США, ревізії, попри всі свої недоліки, все ж виявилися більш прогресивними. Наприклад, такий важливий показник, що характеризує населення, як вік, почав ураховуватися в західноєвропейських переписах і в США тільки від середини XIXсторіччя.

Зі скасуванням кріпосного права ревізії втратили своє значення, позаяк облік оподатковуваного населення виявився більш непотрібним. Водночас для найрізноманітніших потреб держави були необхідні повні й докладні відомості про чисельність, розміщення й склад населення країни. З розвитком капіта­лізму в Росії потреба в них істотно зросла. Виникла гостра необхідність у проведенні всезагального науково зорганізованого перепису населення, позаяк тільки він міг дати найдокладніші й точні дані про населення країни. Перший і єдиний Всезагальний перепис населення Російської імперії був проведений 1897 року.

Йому передували 70 окремих переписів, що відбулися в низці міст та окремих місцевостях за період від 1860 по 1889 рік. Найбільшими з них були переписи населення в Петербурзі (1861, 1862, 1864, 1869, 1881 роки) та Москві (1871, 1882 роки). У проведенні одного з них — у Москві 1882 року — брав безпосередню участь Л.М.Толстой. Про це він писав двічі — 1882 року в статті "Про перепис у Москві" й 1906 року в книзі "То що ж нам робити".

Величезна територія країни, на якій мешкало майже суцільно неписьменне населення, кочовий спосіб життя деяких народів, що населяли Росію, відсут­ність шляхів сполучень істотно перешкоджали проведенню такої найскладнішої статистичної роботи, як всезагальний перепис населення. І все-таки, попри безліч об'єктивних труднощів, він був підготовлений і проведений на достатньо високому для того часу науковому та організаційному рівні.

Видатну роль у розробці програми Всезагального перепису населення 1897 року та організаційних заходів, що забезпечували його проведення, відіграв видатний російський географ, громадський діяч і статистик П.П.Семенов-Тян-Шанський. У 1864—1874 роках він очолював Центральний статистич­ний комітет, у 1874—1897 роках — Статистичну раду Міністерства внутрішніх справ. 1870 року за ініціативою П.П.Семенова-Тян-Шанського був проведений Всеросійський статистичний з'їзд, на якому обговорювали питання, пов'язані з проведенням Всезагального перепису населення. Ще 1874 року він розробив і подав Комісії з проведення Всезагального перепису населення Росії Проект положення про проведення перепису, який був затверджений лише за 20 років, 1895 року. Крім того, Комісії був поданий проект, підготовлений Міністерством фінансів на підставі програми останньої, десятої ревізії, який був її поліпшеним варіантом. Сама ж Комісія з проведення Всезагального перепису була створена 1874 року в зв'язку з підготовкою закону про військову повинність, що вимагало визначення чисельності населення, яке могло бути призване в армію.

Перший Всезагальний перепис населення Росії був проведений за станом на 28 січня 1897 року. Значний внесок в його підготовку й здійснення зробила передова російська громадськість. Проведення перепису на місцях було доручене переважно урядовим чиновникам, котрі не були ознайомлені з науковими засадами організації перепису й дотримувалися бюрократичних методів його проведення. Доволі часто вони вдавалися до насильницьких заходів при збиранні відомостей про населення. Про це свідчить А.П.Чехов, котрий керував роботою групи обліковців-реєстраторів при проведенні пере­пису в Серпухівському повіті Московської губернії. Він писав: "Перепис завершено. Обліковці працювали відмінно, педантично до смішного. Натомість земські начальники, котрим довірений був перепис у повітах, поводили себе брутально. Вони нічого не робили, мало розуміли й у найважчі хвилини вдавали з себе хворих".

Більшість жителів країни, не розуміючи цілей і завдань перепису, по­ставилася до нього недоброзичливо, підозрюючи уряд у спробі ще більшого утиску інтересів народонаселення країни. Тому багато з них намагалися ухилитися від участі у перепису або намагалися дати про себе та своїх близьких заздалегідь хибні відомості.

А проте, незважаючи на недоліки, наявні в організації проведення, у програмі самого перепису й опрацюванні його матеріалів, уперше в історії Росії були отримані відомості про загальну чисельність населення, його розподілу за статтю та віком, шлюбним станом, письменністю, рідною мовою, мігра­ційними процесами й за деякими іншими ознаками. Дані перепису відобразили надзвичайно непривабливу картину соціально-економічного стану Російської імперії та її культурну відсталість.

Першим науково зорганізованим переписом населення у радянський період був перепис населення Петрограда 2 червня 1918 року. В ньому вперше в практиці вітчизняної статистики передбачалося детальне вивчення сім'ї, з'ясу­вання роду занять і джерел засобів існування та їх змін у порівнянні з дореволюційним періодом. 25 липня було затверджене й опубліковане "Поло­ження про державну статистику", яке визначало завдання статистичної служби, в тому числі — проведення переписів населення.

28 серпня 1920 року за постановою Ради Народних Комісарів був прове­дений перший перепис населення країни, який був об'єднаний з сільськогоспо­дарським переписом та стислим обліком промислових підприємств. На значній частині території країни тривала громадянська війна й тому майже 30% населення залишилися неврахованими переписом. Частина зібраних переписових матеріалів через військові дії виявилася втраченою, й у низці губерній перепис довелося проводити повторно. А проте робота ця була завершена, й 5 листопада 1920 року вже були опубліковані перші попередні підсумки перепису. Його матеріали були використані для всебічного аналізу соціально-економічного стану країни й стали підставою для розробки заходів щодо відновлення народного господарства, складання плану ГОЕЛРО й переходу від продрозкладки до продподатку.

У березні 1923 року проводився перший перепис міського населення країни. Він охопив лише ті міста, де була висока концентрація торговельно-промислової діяльності й де відбувалися значні зміни у чисельності та складі населення. А 17 грудня 1926 року був здійснений перший Всесоюзний перепис населення. Він був добре підготовлений. Його програму обговорювали на IIВсесоюзній статистичній конференції 1925 року й на Всесоюзному з'їзді статистиків, що відбувся у лютому 1926 року. Ця програма була значною мірою зіставна з програмою перепису 1920 року. Велику роль у підготовці, організації й проведенні перепису 1926 року відіграли О.А.Квиткін і В.Г.Михайловський. Розроблені ними методологічні принципи, які стали засадовими стосовно перепису 1926 року, багато в чому були використані в усіх наступних переписах, проваджуваних у країні.

Підсумки перепису населення 1926 року були опубліковані у 56 томах. Вони дали багатющий матеріал, що характеризував склад населення за багатьма найважливішими ознаками, а також стали підставою для складання першого п'ятирічного плану, для розрахунків поточної та перспективної чисельності населення країни. Матеріали перепису були використані для побудови таблиць смертності населення СРСР за 1926—1927 роки. Під час перепису 1926 року на жителів міської місцевості заповнювалася так звана "майнова" відомість, яка містила 13 запитань, призначених дати характеристику використання землі, будівель, житлових та нежилих приміщень і міру їх благоустрою, тобто це був практично й перепис житла.

Проведена 1931 року реєстрація міського населення не дала точних даних і черговий перепис населення був призначений на 1937 рік. 1932 року відбувся пробний перепис, близький за програмою до перепису населення 1926 року, але у подальшому його проект зазнав значних змін.

Перепис населення 1937 року — єдиний радянський перепис, проведений за принципом одноденного. В його ході враховувалося тільки наявне населен­ня. Вперше в практиці радянських переписів був здійснений контрольний обхід опитуваних, вперше й востаннє було задане запитання про релігію, витлумачене як "теперішні власні переконання опитуваного". Але головне, що показав перепис населення 1937 року, — це значні демографічні втрати, пов'язані з насильницькою колективізацією, голодомором початку 30-х років і масовими репресіями населення в ході інспірованої Сталіним війни проти власного народу, широко відомої як боротьба з "ворогами народу".

Саме це стало причиною того, що організація перепису населення 1937 року була визнана незадовільною, її матеріали — дефектними, а розробники та виконавці унікальних статистичних робіт — ворогами народу. На 1939 рік був призначений новий перепис.

У ході другого Всесоюзного перепису населення, проведеного за станом на 17 січня 1939 року, вперше було враховане не тільки наявне, але й постійне населення. Наявне населення — це населення, яке перебуває на момент перепису на конкретній території, незалежно від того, чи замешкало воно тут постійно чи ні. Постійне населення — це сукупність людей, котрі постійно проживають на конкретній території. За умови ідеально проведеного перепису чисельність постійного та наявного населення загалом по країні має збігатися, як має збігатися й чисельність тимчасово замиканих та тимчасово відсутніх людей у межах країни. При проведенні перепису 1939 року різниця між чисельністю наявного (170467 тис. чоловік) та постійного (169519 тис. чоловік) населення становила всього 948 тис. чоловік, або 0,56%, що статистично є незначимою величиною. Отже, у ході перепису 1939 року була досягнута висока точність і повнота обліку населення. Його програма містила всього 16 запитань. Це набагато менше, ніж містили програми переписів населення 1920 та 1926 років, — і перша, і друга налічували близько 30 запитань разом з підзапитаннями. Це пояснювалося низкою об'єктивних причин.

На 1939 рік уже існував добре налагоджений поточний статистичний облік населення. Органи державної статистики отримували відомості про новонарод­жених, померлих, пошлюблених та розлучених за доволі широкою програмою як по країні загалом, так і по окремих територіях, про міське й сільське населення республік, країв, областей, адміністративних районів. Органи дер­жавної статистики отримували, крім того, відомості від установ та підприємств, які містили не тільки демографічні дані, а й відомості про освітню, професійну та кваліфікаційну структуру населення, рівень зайнятості та шерег інших даних про працівників, проводився облік міграцій населення. Отже, значна частина інформації, яка могла бути отримана тільки з даних переписів, на 1939 рік уже була наявна у матеріалах поточного статистичного обліку.

Матеріали перепису 1939 року були розроблені впродовж року на трьох спеціальних машинно облікових станціях, а його стислі підсумки опубліковані у 1939—1940 роках. Велика Вітчизняна війна, що почалася 1941 року, перешкодила завершенню повного опрацювання матеріалів перепису. Значення перепису 1939 року для розвитку статистичної теорії, методології та організації проведення переписів населення важко переоцінити. Його головні методо­логічні та організаційні принципи стали базою для всіх наступних переписів населення, що проводилися в нашій країні. Ця обставина має важливе ^значення, позаяк забезпечує зіставність даних про населення за великий період (Часу й дозволяє простежити зміни в чисельності й складі населення всієї країни та її окремих територій.

Перший повоєнний перепис населення був проведений 1959 року. Він був

зорганізований після двадцятирічної перерви від часу попереднього 1939 року й після найтяжчої та найруйнівнішої в історії людства другої світової війни. Перепис 1959 року містив ті самі запитання, що були в переписових аркушах 1939 року, за винятком запитання про письменність. Його замінило запитання про рівень освіти населення. При опрацюванні матеріалів про сім'ї був застосований вибірковий метод. Опрацювання матеріалів перепису населення було повністю механізоване й проводилося централізовано. Попередні підсум­ки опрацювання були опубліковані 1959 року, остаточні у 17 томах — у 1962—1963 роках. Результати перепису 1959 року широко використовувалися в народногосподарчому плануванні та управлінні, а також стали підставою для перспективних обчислень населення.

У 70-ті роки в нашій країні було проведено два Всесоюзні переписи населення — у 1970 та 1979 роках. їх програми були значно ширшими, ніж у 1939 та 1959 роках, коли завдання обліку міграції не ставилося. Проте необхідність отримання відомостей про цей процес на 1970 рік стала очевидною. Після широкого обговорення до переписного аркуша були включені запитання про міграцію. Це дозволило визначити частку мігрантів у залежності від року їх прибуття в ту чи ту республіку, область, край, потоки та обсяг міграції між окремими територіями; дати характеристику населення, що мігрує, й проаналізувати причини міграції. Були також отримані відомості про осіб працездатного віку, зайнятих у хатньому та особистому підсобному сільському господарстві. Водночас з'ясовувалося, за яких умов такі люди могли б працювати в суспільному виробництві.

Перепис 1979 року за своєю програмою був наближений до перепису 1970 року, збігалися й методи їх організації. При проведенні обох переписів на низку запитань були отримані відповіді від 25% населення, що потрапило до вибірки. 1970 року таких запитань було 7, 1979 року — 5. Обидва переписи передбачали отримання відповідей від усього населення на 11 однакових запитань. У перепису 1979 року окремі запитання мали докладніші або уточнені формулювання у порівнянні з 1970 роком. До них належало й запитання про шлюбний стан.

Якщо у переписах населення 1939, 1959 та 1970 років потрібно було тільки вказати, чи перебуває конкретна особа в шлюбі чи ні, то 1979 року запитання про шлюбний стан ставилося у розгорнутому формулюванні. Опитуваний повинен був указати, чи перебуває він у шлюбі, чи овдовів або розлучений. Детальна відповідь на це запитання має велике наукове й практичне значення як для вивчення проблеми формування сім'ї, її стабільності, народжуваності, так і для розробки демографічних прогнозів.

Програма перепису 1979 року практично вперше після перепису 1926 року дозволила вивчити дуже важливе для дослідження народжуваності та відтво­рення населення питання про кількість народжених жінками дітей. Отримані з цього питання матеріали дозволили проаналізувати зміну рівня народжуваності у жінок різних генерацій у залежності від їх рівня освіти, національності, місця замешкання, приналежності до певної соціальної групи.

Головні підсумки перепису населення 1979 року були отримані наприкінці того ж року, а у першій половині 1981 року було завершене опрацювання його матеріалів за повною програмою.

Останній Всесоюзний перепис населення був проведений у СРСР за станом на 12 січня 1989 року. В його ході враховувалося наявне та постійне населення. На відміну від попереднього перепису в його програмі було передбачене зазначення родинних стосунків до члена сім'ї, записаного першим в переписному аркуші; не одне, а два джерела засобів існування; факт закінчення професійно-технічного училища на додаток до питання про рівень освіти. Такими були зміни в програмі суцільного перепису. В програмі ж вибіркового перепису додатково враховувалося для мігрантів — з якого населеного пункту, міського чи сільського, він прибув; а для жінок віком понад 16 років — кількість живих дітей.

Вперше докладно враховувалися житлові умови населення: період побудо­ви, матеріал зовнішніх стін і відомча приналежність будинку, тип житлового приміщення та його благоустрій, кількість зайнятих (сім'єю або одинаком) житлових кімнат, розміри загальної та жилої площі.

Крім всесоюзних переписів населення, в країні проводилися так звані пробні переписи населення. Перший з них був здійснений 1932 року, наступ­ні—у1957, 1967, 1976 та 1986 роках. Пробні переписи населення являють собою суцільні обстеження невеликої частини країни, які проводяться з метою уточнення та відпрацювання програмно-методологічних та організаційних пи­тань чергового перепису населення. В їх ході перевіряють метод перепису та його інструментарій, формулювання запитань програми перепису; порядок організації збирання та подання відомостей, визначення навантаження на задіяний у переписі персонал, навчання на практиці керівників майбутнього перепису, відповідальних за його проведення.

Пробні переписи населення проводять звичайно у кількох районах країни з різними природно-господарчими умовами, складом населення та характером його розселення. Іноді в різних районах випробовують різні аспекти методики та організації перепису. Окремі запитання, їх формулювання та інструментарій перепису перевіряють неодноразово. Пробні переписи населення звичайно не мають на меті отримати змістовні відомості про населення тих районів, де їх проводять, проте ці відомості нерідко є об'єктом дослідницького інтересу.

Джерелом відомостей про населення, його склад та розселення є також мікропереписи або мікроцензи. Вони являють собою вибіркові обстеження населення, репрезентативні для цілої країни. їх особливість полягає в тому, що як об'єкт спостереження відбирають окремі території — облікові дільниці перепису населення, житлові квартали, будинки або навіть житлові приміщення — й опитують усіх, хто замешкав на цих територіях. Завдяки такому

підходу у вибірці виявляються репрезентованими всі райони та всі групи населення. Частка вибірки коливається від 1 до 10% населення країни. Мікропереписи не сполучені із значними витратами, їх програми доволі докладні, але стосуються, як правило, вузького кола питань.

Мікропереписи дістали поширення в Європі в середині XXсторіччя, об'єктом більшості з них було вивчення народжуваності та її чинників. У нашій країні за типом мікроперепису було проведене 1985 року вибіркове соціально-демографічне обстеження населення.

Соціально-демографічне обстеження населення 1985 року. Це було перше у вітчизняній статистиці великомасштабне вибіркове обстеження насе­лення. Його метою було з'ясувати зміни у складі населення країни за час, що минув після перепису 1979 року. Це обстеження охопило 5% населення колишнього СРСР, для його проведення в усіх союзних республіках та областях були відібрані виборчі дільниці з виборів до Рад народних депутатів і в них опитані всі постійні жителі. Обстеження тривало з 2 по 11 січня 1985 року.

Програма обстеження містила 5 розділів: "Відомості про кожного обстежуваного", "Відомості про шлюби", "Відомості про народження", "Житлові умови" та "Думка населення". В останньому розділі опитуваним було запропоновано таке запитання: "Які з перелічених завдань, на Вашу думку, є найважливішими й мають розв'язуватися в першу чергу: поліпшення забезпечення продуктами харчування, поліпшення асортименту та якості промтоварів, поліпшення житлових умов, поліпшення медичного обслуговування, поліпшення роботи транспорту, поліпшення соціального забезпечення, поліпшення побутового обслуговування населення, інші завдання?"

За матеріалами обстеження був детально вивчений склад населення, отримані докладні характеристики складу й типів сімей, шлюбності, народжуваності, припинення шлюбу, повторної шлюбності, смертності серед немовлят, визначений вплив заходів демографічної політики на демографічну поведінку сімей. Крім того, були отримані об'єктивні характеристики контингенту зайнятих на момент обстеження в особистому підсобному господарстві та встанов­лені умови, на яких вони воліли б стати до роботи у державному секторі.

3. Обстеження населення та їх класифікація.

Обстеження населення бувають разовими, одночасними, періодичними або поточними і являють собою регулярне опитування тієї самої вибірки або тих самих людей. Прикладом такого опитування можуть бути бюджетні обстеження у країнах СНД. Останнім часом дістали поширення обстеження населення за однаковою або схожою методикою та програмою в різних країнах.

Обстеження населення можуть охоплювати контингент від десятків тисяч до кількох сотень опитуваних. Розміри вибірки залежать від цілей програми, кількості груп населення або територій, щодо яких отримують дані. Тематика обстежень населення є різноманітною. Поряд з отриманням інформації про демографічні події часто вивчають установки, мотивацію або ставлення населення до певної демографічної проблеми, наприклад думку жінок про оптимальну кількість дітей у сім'ї.

Особливе значення мають анамнестичні обстеження, які являють собою одномоментні опитування населення для встановлення інтенсивності й динаміки демографічних подій у минулому. Анамнестичні обстеження почали застосовувати в перші роки радянської влади в низці експедиційних демографічних опитувань Малих народів — калмиків, аварців тощо. їх використовували й при вивченні демографічної поведінки населення у процесі колек­тивізації сільського господарства та індустріалізації країни у 30-ті роки, при дослідженні санітарних наслідків Великої Вітчизняної війни в Криму, при аналізі демографічних аспектів переселень за умов Крайньої Півночі. До найбільших анамнестичних обстежень належать дослідження демографічних процесів у селах Закавказзя (1940 і 1947 роки), вивчення народжуваності та дитячої смертності у сільській місцевості Узбекистану (1962 рік). 1960 року Інститут організації охорони здоров'я та історії медицини імені М.О.Семашка провів анамнестичне обстеження з метою вивчення шлюбної народжуваності у залежності від умов доходу сім'ї, соціального статусу та житлових умов.

За типом анамнестичних обстежень збирають дані про народжуваність, шлюби та розлучення в одночасних обстеженнях сімей робітників, службовців і колгоспників, що їх проводять статистичні органи від 1967 року (починаючи з 1972 року — кожні три роки).

4. Поточний облік демографічних подій або поточний облік природного руху населення.

Цей облік населення полягає у збиранні відомостей про випадки народжень, смерті, укладання та розірвання шлюбу. Кожна з цих демографічних подій має правове значення, а тому підпадає під спостереження при їх юридичному оформленні — реєстрації або запису актів громадянського стану в містах і районних центрах відділами (бюро) ЗАГСу, а в сільській місцевості і селищах — виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів.

Опрацювання матеріалів поточного обліку демографічних подій полягає в підрахунку кількості подій з групуванням їх за кожною з реєстрованих ознак або їх поєднанням. Система цих групувань утворює програму опрацювання даних поточного обліку демографічних подій. Опрацювання охоплює переважно ті ознаки, які мають значення для демографічного аналізу. Дані опрацювання поточного обліку демографічних подій публікують у спеціальних статистичних збірниках, видаваних Міністерством статистики України: "Природний рух населення в Україні в 1986-1990 роках", "Смертність населення України за причинами смерті в 1986-1990 рр.", "Населення України, 1993 рік", "Народне господарство України у 1994 році" та ін.

5. Поточний облік міграції.

Поточний облік міграції організують органи внутрішніх справ. Він ґрунтується на документах прописки й виписки населення. При прописуванні або виписуванні складають для адресно-довідкової служби аркуші прибуття й вибуття та талони статистичного обліку до них. Поточний облік міграції ведуть на підставі статистичного опрацювання цих талонів, які заповнюють на осіб та членів їх сім'ї, прибулих або вибулих на термін більш ніж півтора місяці. Вони можуть приїхати або виїхати на постійне замешкання, на роботу або навчання, у відрядження. Поточний облік міграції не охоплює пересування екскурсантів, туристів, осіб, що змінюють місце замешкання в межах населеного пункту або тих, хто переїхав із села в село в межах адміністративного району. По заповненні талони передають в органи державної статистики для подальшого опрацювання.

Дані талонів статистичного обліку опрацьовують за короткою програмою щоквартально, а за повною — 1 раз на рік. Коротка програма опрацювання талонів забезпечує отримання інформації про чисельність прибулих та вибулих за кожний місяць кварталу, що необхідно для виявлення сезонного характеру міграції населення. Опрацювання талонів за повною програмою дозволяє отримати дані про напрямки міграції та структуру її потоків (міжнародна, міжрайонна, внутрішньорайонна, міжобласна, внутрішньообласна та інші різновиди міграції), про віковий та статевий склад мігрантів, причини їх прибуття або вибуття, про етнічний склад мігрантів.

При спеціальних вибіркових обстеженнях міграції населення крім параметрів, що характеризують мігрантів, враховують умови їх життя в місцях в'їзду та виїзду, потенційну міграцію та умови приживаності новоселів у місцях вселення, мотивацію та установки мігрантів.

6. Реєстр населення.

Одним з різновидів поточного обліку населення є реєстри. Вони являють собою поіменні й регулярно оновлюванні переліки мешканців, використовувані для цілей адміністративного обліку населення. У низці країн реєстри населення ведуть у вигляді списків, книг і картотек. Останні від середини XXсторіччя часто зберігають у пам'яті ЕОМ. Такі картотеки охоплюють окремих осіб, хатні господарства або сім'ї за найменшими адміністративно-територіальними одиницями — населений пункт, община, муніципалітет, парафія тощо. Вони призначені для отримання в поточному порядку або періодично індивідуальних відомостей про мешканців конкретної адміністративно-територіальної одиниці або про чисельність і склад її населення та про зміни в них. Вміщену в них інформацію використовують для складання списків платників податків за різновидами місцевого та державного оподаткування, військовозобов'язаних, політичних (партійних) та адміністративних виборчих списків тощо.

Правила ведення реєстрів населення достатньо складні, тому цей спосіб обліку вживаний до категорії юридичного населення в країнах з невеликою чисельністю жителів і територією, з порівняно високою загальною культурою населення. Правила, обов'язкові для дотримання на всій території країни, передбачають участь кожного її мешканця в процедурі реєстрації населення в одній з общин (муніципалітеті, парафії). Він зобов'язаний повідомляти про всі випадки зміни місця постійного замешкання та про всі події, які підлягають юридичному оформленню в органах реєстрації актів громадянського стану.

Реєстри населення постійно оновлюють: у картках осіб, що постійно мешкають на конкретній території, роблять доповнення про народження дитини, всиновлення, укладання шлюбу, припинення шлюбу в результаті розлучення або смерті когось із членів подружжя, зміну заняття або стану в занятті, зміну рівня освіти, прізвища, імені або місця замешкання.

Правила ведення реєстрів населення передбачають строге дотримання принципів персоніфікації та конфіденційності інформації; обов'язкову коопе­рацію органів, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, та органів, які ведуть реєстри населення; щорічну перевірку точності вміщених у реєстрах населення відомостей за допомоги спеціальних обстежень, а також за допомоги матеріалів переписів населення.

Картку заповнюють і на прибулих з-за кордону, котрі раніше не проживали в країні. Картки ж померлих та тих, хто виїхав на постійне замешкання за межі країни, зберігають в архіві. В Україні реєстр населення відсутній.