Скачать .docx |
Реферат: Вентиляція виробничих приміщень. Розрахунок загальнообмінної штучної вентиляції
Зміст
1. Вентиляція виробничих приміщень. Загальні відомості
2. Природна вентиляції
3. Штучна вентиляція
3.1.Загальнообмінна штучна вентиляція
3.2.Припливна вентиляція
3.3.Витяжна та припливно-витяжна вентиляція
3.4.Місцева вентиляція
4. Основні вимоги до систем вентиляції
5. Розрахунок загально обмінної штучної вентиляції
1.ВЕНТИЛЯЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Вентиляція являє собою сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних рoбочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.
Вентиляція класифікується за такими ознаками:
за способом переміщення повітря — природна, штучна (механічна) та суміщена ( природна та штучна одночасно);
за напрямком потоку повітря — припливна, витяжна, припливно-витяжна;
за місцем дії — загальнообмінна, місцева, комбінована.
2. ПРИРОДНА ВЕНТИЛЯЦІЯ
Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Розподіл тиску в будівлі при дії вітру
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.
Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.
Необхідні площі припливних Fпр та витяжних Fв аераційних отворів, що забезпечують потрібний повітрообмін визначаються за формулами:
,
;
де і Ів — необхідна кількість (за масою) повітря, яке відповідно надходить і видаляється з приміщення, кг/год;
— коефіцієнт витрат, що залежить від конструкції отвору;
і — питома вага зовнішнього і внутрішнього повітря, кг/м3 ;
,— відстань від центра відповідно нижнього (припливного) і верхнього (витяжного) отвору до нейтральної зони, м;
g — прискорення вільного падіння, 9,8 м/с2 .
Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга.
Діаметр горловини (патрубки) дефлектора наближено визначають за формулою:
;
де— продуктивність дефлектора, м3 /год;
— швидкість вітру, м/с.
Дефлектори необхідно розташовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище гребеня даху в зоні ефективної дії вітру.
Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.
3. ШТУЧНА ВЕНТИЛЯЦІЯ
Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозбір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.
3. 1 Загальнообмінна штучна вентиляція
Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.
Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз (рис3.1).
Рис.3.1.Схема організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції.
Схеми зверху вниз (рис. 3.1а) та зверху вверх (рис. 3.1.б) доцільно застосовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру нижчу температури приміщення. Припливне повітря перш ніж досягти робочої зони нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші дві схеми (рис.3.1.в та 3.1.г) рекомендується використовувати тоді, коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища температури внутрішнього повітря.
Якщо у виробничих приміщеннях виділяються гази та пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад, пари кислот, бензину, гасу), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% — з верхньої. Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні.
3.2 Припливна вентиляція
Схема припливної механічної вентиляція (рис.3.2.) включає: повітрозабірний пристрій 1; фільтр для очищенні повітря 2; повітронагрівач (калорифер) 3; вентилятор 5; мереж, повітроводів 4 та припливні патрубки з насадками 6. Якщо нема необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал 7.
Рис. 3.2.Схема припливної вентиляції
Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, і повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись і нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 м і по горизонталі — не ближче 25 м.
Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяним потоком для чого використовуються спеціальні насадки.
3.3 Витяжна та припливно-витяжна вентиляція
Витяжна вентиляція (рис. 3.3.) складається із очисного пристрою 1, вентилятор 2, центрального 3 та відсмоктуючих повітроводів 4.
Рис.3.3. Схема витяжної вентиляції
Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.
В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення.
У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.
В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення.
Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.
3.4 Місцева вентиляція
Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.
Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.
Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).
Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт (дверей).
Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів (рис. 3.4.).
Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громадкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.
Рис. 3.4. Приклади місцевої витяжної вентиляції: а — витяжний зонт, б — всмоктувальна панель, в — витяжна шафа з комбінованою витяжкою, г — бортовий відсмоктувач з передувом
Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.
У випадках, коли джерело виробничих шкідливостей можна помістити всередині простору, обмеженого стінками, місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо за умовами технології або обслуговування джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. При цьому потік повітря, що видаляється, не повинен проходити через зону дихання робітника.
Окремим випадком місцевої витяжної вентиляції є бортові відсмоктувачі, якими обладнують ванни (гальванічні, травильні) чи інші ємкості з токсичними рідинами, оскільки необхідність використати при їх завантаженні підіймально-транспортного обладнання унеможливлює використання витяжних зонтів та всмоктувальних панелей. При ширині ванни 1 м і більше необхідно встановлювати бортовий відсмоктувач з передувом (рис. 2.6г), у якого з одного боку ванни повітря відсмоктується, а з іншого — нагнітається. При цьому рухоме повітря ніби екранує поверхню випаровування токсичних рідких продуктів.
4.ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО СИСТЕМ ВЕНТИЛЯЦІЇ
Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:
—створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);
—повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;
—не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;
—не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;
—бути доступними для управління та ремонту під час екcплуатації;
—не створювати під час експлуатації додаткових незручностей
(наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).
Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря, яка також застосовується на підприємствах. За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища. При вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря слід враховувати і економічні чинники.
Необхідно зазначити, що до вентиляційних систем, встановлених у пожежо- та вибухонебезпечних приміщеннях висувається ціла низка додаткових вимог, які в цьому розділі не розглядаються.
5. РОЗРАХУНОК ЗАГАЛЬНООБМІННОЇ ШТУЧНОЇ ВЕНТИЛЯЦІЇ
Вибираємо схему організації повітрообміну-зверху вниз (рис 5.1.)
Рис.5.1
Вихідні дані:
· Приміщення – механічний цех
· Розмір приміщення 18х56х7 м2
· Кількість шкідливих речовин (пил) U = 58464 мг/год
Визначимо кількість повітря як потрібно замінити:
Де U – кількість пилу, що надходить у повітря цеху, мг/год
- гранично допустима концентрація пилу,що надходить у повітря цеху, мг/м3 ; - концентрація тих же шкідливих речовин у припливному повітрі, мг/м3 ;
м3 /год
Визначаються площі поперечного перерізу повітропроводів на всіх розрахункових ділянках магістралі і в вітках за формулою,м2
м2
Де L -об´єм транспортованого повітря, vp –швидкість повітря vp =9 м/.
Вибираємо стандартні розміри круглого повітропроводу з листової сталі d=500 мм.
Потрібний тиск, необхідний для передачі повітря повітропроводами, визначають через розрахунок суми втрат тиску на тертя і місцеві опори в сітці.
Втрати тиску на тертя для кожної ділянки (починаючи з найввідаленої)і в вітках розраховуються за формулою, Па.
Па
Де R – питомі втрати тиску на 1 м довжини трубопроводів. L – довжина ділянки або вітки, м.
Питомі втрати тиску можуть бути визначені за табличними даними або за формулою, Па/м
Де - коефіцієнт опору тертя, який залежить від шорсткості стінок повітропроводу(для стальних повітропроводів /d = 0,031); - швидкість повітря м/с, d- діаметр повітропроводів, мм; - питома вага,Н/м3 ;g – прискорення сили тяжіння,м/с2 .
Значення приймаємо згідно залежно від діаметру повітропроводу d, і швидкості транспортування повітря vp.
Втрати тиску в місцевих опорах розраховують також послідовно для кожної ділянки і в вітках за формулою, Па:
,
де - коефіцієнт місцевих опорів, які приймають згідно даних табл.
Коефіцієнти місцевих опорів в трійнику враховують як зі сторони руху повітря магістралі, так із сторони віток. Втрати тиску у хрестовині дорівнюють сумі коефіцієнтів місцевих опорів двох трійників.
Загальні витрати тиску на кожній розрахунковій ділянці і вітках, Па:
Вибір вентиляційного обладнання
Необхідна потужність електродвигуна вентилятора,кВт
кВт
Де L –кількість пилу що надходить в робочу зону,м3 /г;Н – тиск, що створюється вентилятором, Па;К-коефіцієнт запасу, К = 1,1….1,5; - ККД вентилятора (0,5…0,8)
У відповідності від умов виробництва і потужності вибираємо закритий обдувний двигун
Література
1.Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий: СНиП – М.:Стройиздат, 1972
2. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха: СНиП 2.04.05-85. – М.: Cтройиздат, 1986.
3.Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Сторожук В.М., Туряб Л.В., Лико Х.І. Практикум з охорони праці. – Львів, 2000 – 350 с.