Реферат: Проблема визначення поняття релігія

1 варіант

1. Проблема визначення поняття “релігія”.

(ТЕОЛОГІЧНИЙ, БОГОСЛОВСЬКИЙ ТА НАУКОВИЙ ПІДХОДИ)

Слово «релігія» перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. З цього випливає, що тут ми маємо справу з явищем, яке відноситься до чогось вищого, святого, надлюдського у людському житті. Це вище, абсолютне, має загальну назву Бога або Божества, хоча кожна окрема релігія має свої власні імена цієї вищої сили. Бог є перш за все Абсолют, який стоїть вище будь-яких людських або природних сил, здібностей, якостей та відносин. Він надприродний, надреальний. Він породжує природу, породжує все -- тому він не є нічим з того, що сам породжує. Бог є трансцендентним, тобто потойбічним, таким, що не міститься в межах даного замкненого кола свідомості (іманентного). Тому людина не може відкрити Бога, «побачити його», пізнати так, як вона може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог може відкритись людині, може перейти цю грань між трансцендентним і іманентним, тим більше, що не будучи сам творінням, Творець залишає в кожному своєму творінні маленьку частину себе.

релігія -- це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов'язані із відношенням її до Абсолютного. Релігія існує багато віків, мабуть, так довго, як Існує людство. За цей час воно виробило безліч різновидів релігій. Своєрідні релігії існували у Древньому Світі у єгиптян та греків, вавілонян та євреїв. У наш час широкого розповсюдження набули так звані світові релігії: буддизм, християнство та іслам. Крім того, продовжують існувати національні релігії. Протягом довгого часу продовжуються спроби з'ясувати, що ж являє собою релігія, які її суттєві характеристики набули форму спеціальної галузі знання релігієзнавства. Релігієзнавство вивчає процес виникнення, функціонування та розвитку релігії, її побудови та різні компоненти, численні виявлення релігії в історії суспільства та у сучасну епоху, й роль у житті окремої людини, конкретних суспільств та суспільства взагалі, взаємозв'язок та взаємодію з іншими галузями культури.

1) Характерною для богословське теологічного релігієзнавства є концепція релігії , що подана у книзі відомого православного богослова та священнослужителя Олександра Меня.

О.Мень обстоює твердження про надприродність релігії. Релігія, з точки зору О Меня, є відповідь людини на виявлення. Божественної сутності Релігія є силою, що зв'язує світи, міст між тваринним світом та Духом Божественним Цей зв'язок органічно випливає з природного прагнення людської душі до спорідненої з нею, але такої, що перевищує Божественні субстанції. Цей зв'язок, вважає О.Мень, здійснюється перш за все за допомогою особливого виду духовного пізнання -- релігійного досліду. Релігійний досвід можна у самих загальних рисах визначити як переживання, що пов'язані з відчуттям реальної присутності у нашому житті, у існуванні усіх людей та всього Всесвіту якогось Вищого початку. Кінцева мета богословсько-теологічного підходу -- це захист та виправдання релігійного віровчення , доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини та людства взагалі.

2) Разом з релігійною філософією у XVII--XVIII століттях зароджується філософія релігії. У філософії релігії також набуває перевагу позитивна тенденція у відношенні оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але тлумачення релігії виходить за межі того або іншого напрямку релігії, релігійних конфесій. У межах філософи релігії існує деїзм , що тлумачить Бога, як найвищий Розум, з буттям якого пов'язано будову Всесвіту, а також пантеїзм, що розчиняє Бога у природі та культурі.

Суттєвий вплив на становлення релігієзнавства справила матеріалістична тенденція в філософи релігії, яскравим представником якої був німецький філософ Л Фейєрбах (1804--1872). Л Фейєрбах намагався розкрити емоційно-психологічні та гносеологічні механізми виникнення релігії. Вирішальне значення у формуванні релігійних образів він надавав силі уявлення, фантазії, яку називав «теоретичною» причиною релігії. У працях Л Фейєрбаха здійснюється абстрактно-філософський підхід до пояснення земної основи, людського джерела релігійних вірувань. Л Фейєрбах дивився на людину взагалі, як на природне створіння поза його соціальних характеристик. Філософський аналіз релігії створюється у європейській культурі, починаючи з XVII--XVIII століть, він панує аж до середини XIX століття

Філософський аналіз релігії створюється у європейській культурі, починаючи з XVII--XVIII століть, він панує аж до середини XIX століття

3) З середини XIX сторіччя поряд з теологічним та філософським починає формуватися науковий підхід. Предметом науки про релігію не є проблема створення буття, або предмет релігійної віри -- Бог та всі його атрибути. Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя, у її зв'язках та взаємодією з іншими галузями цього життя яким шляхом формується релігія, як ті або інші релігійні системи пояснюють світ, які цінності, норми та образи поведінки вони формують у людей, як діють ті або інші релігійні організації, які функції має релігія у суспільстві.

Відмінність між філософією та наукою виявляється не тільки у предметній сфері, але також і в методах дослідження релігії. Філософія не провадить емпіричного дослідження дійсності.

У науковому релігієзнавстві з самого початку його формування широко застосовується історичний метод, що передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також урахування взаємодії у цьому процесі як загальних закономірностей історії, так і своєрідних конкретних обставин. Історичний метод може бути розслідуваним у вигляді генетичного підходу, коли дослідник виводить асі послідовні стадії з початкової фази. У розвитку цієї процедури важливе значення має відшукування усіх проміжних стадій у ланцюзі еволюції релігії. Активно використовуються у релігієзнавстві і порівняльно-історичні дослідження. У ході цього дослідження здійснюється порівняння різноманітних етапів роз витку однієї релігії у різних моментах часу, всіляких релігій що існують одночасно, але стоять на інших етапах розвитку, провадиться реконструкція тенденцій розвитку.

Проблема «мінімуму» релігії має ряд аспектів. Перший аспект пов'язаний з визначенням тієї сфери релігійного життя, у якій слід шукати цей «мінімум». Тут позначались три основних підходи. Перший підхід стверджує що цей «мінімум» слід шукати у сфері релігійної свідомості в особливості поглядів, уявлень і почуттів та переживань віруючих. Другий підхід стверджує, що специфіка релігії пов'язана з культовою діяльністю. Третій -- з релігійними організаціями.

Більшість релігієзнавців вважає, що «мінімум» релігії слід шукати у сфері релігійної свідомості Вони, як правило, пов'язують релігію з вірою. Не випадково, що і в широкому обігу слово «віруючий» ототожнюється з поняттям «релігійна людина».

Усяка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може виступати предметом віри у вигляді незалежної від свідомості об'єктивної дійсності. Не можна вірити у об'єкт як такий, а можна вірити тільки в ті або інші наші уявлення про цей об'єкт. Наприклад, вірити, що цей об'єкт існує, що він наділений тими або іншими характеристиками

Таким чином, віра -- це елемент людської свідомості, і вона безпосередньо спрямована на ті чи інші утворення свідомості поняття, уявлення образи теорії та ін.

Вчені відзначають, що предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття та теорії. Але не всі гіпотези стають предметом віри.

Важливо відзначити, як активне емоційне та оціночне особисте відношення до свого предмета неминуче захоплює і вольовий процес та проявляється у тій чи іншій поведінці особистості.

Віра, як складовий момент акту вольового вибору, відбиває стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил у відповідних проблематичних ситуаціях за браком інформації, відсутності логічних доказів, через сумніви.

Предметом релігійної віри є надприродне. Надприродне, за твердженням віруючих, не підпорядковане законам навколишнього світу, перебуває по той бік та порушує їх природний хід. Релігійна людина вірує у виключний характер надприродних істот або сил, і зокрема, не застосовує до них звичайні критерії емпіричної вірогідності.

Природничі науки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі.

До природничих наук зараховують

астрономію — науку про Всесвіт

фізику — науку про склад і структуру матерії, а також про основні явища в неживій природі

хімію — науку про будову й перетворення речовин

біологію — науку про живу природу

науки про Землю — географію, геофізику й геологію

медицину — науку про людське тіло та його хвороби

Религия и наука суть два способа объяснения одной и той же реальности, именно: сущности и происхождения мира, жизни, человека. Эти два объяснения резко между собой расходятся, и потому, признавая одно, нельзя признавать другого. Например, религиозное представление о мироздании, где земля находится в центре, наверху, на небе, живет Бог и находится "рей" или "царство небесное", а где-то внизу, под землей, находится ад,- конечно, совершенно несогласимо с научным представлением о бесконечности мироздания;, о вращении земли вокруг солнца и т. п. Религиозное учение о сотворении человека Богом несогласимо с выводами эволюционного учения о сродстве всего органического мира и о постепенном происхождении человека из низших организмов. Религиозное учение христианства, например о рождении Христа от Девы Марии, абсолютно несовместимо с самыми элементарными биологическими данными, и с их точки зрения есть совершенный и грубейшей вздор. Или, говоря вообще: религия на каждом шагу допускает чудеса, т.е. нарушения законов природы, твердо установленных наукой. Словом, приходится всюду выбирать между религиозным и научным взглядом на жизнь. А так как наука опирается на точные доказательства, а религия требует от нас слепой веры, то в выборе не может быть колебания. Религия несовместима с наукой, и чем более человек научно образован, тем более он имеет оснований отвергать как устарелое и опровергнутое заблуждение религиозную веру.

Возьмем, например, религиозное учение о происхождении человека и сопоставим его с научным учением. Если понимать их как два разных ответа на один и тот же вопрос, две разные теории одной и той же сферы явлений, то между ними, конечно, - безвыходное противоречие. Но на самом деле это именно не так: оба учения говорят не об одном и том же, а о разном: наука - об относительном "происхождении" человека, т. е. о биологической преемственности его от иных, низших организмов на более ранних стадиях органической жизни (для простоты мы предполагаем здесь, что дарвинистическая теория эволюции верна, хотя фактически она существенно поколеблена в современной науке), религия же - об абсолютном происхождении человека, т. е. об его происхождении из самого первоначала бытия и об отношении его к этому первоначалу - Богу. Религия утверждает, что человек есть высшее, особое существо, отличное от всего животного мира, что он сотворен Богом, как "образ и подобие Бо-жие"; и та же религия в своем учении о грехопадений добавляет, что человек позднее (по тем или иным причинам) "пал", т. е. потерял чистоту своего божественного образа и смешался с миром низшей природы, подчинился ему. Выражаясь популярно, можно сказать, что религия раскрывает нам иную, более р а н-нюю эпоху бытия человека, предшествовавшую всей той органической эволюции, которую изучает наука.

Или, если религия говорит, например, о "земном" а "небесном" мире, то она имеет в виду нечто совершенно иное, чем астрономическое учение о положении земли в мироздании. Ибо "небо" религии есть не видимое нами и не астрономическое небо, а некий высший, иной мир, чувственно нам вообще недоступный, а раскрывающийся лишь в особом, именно религиозном опыте. Если вы никогда не имели, хотя бы в самой слабой форме, этого [религиозного опыта, если ваша душа никогда не чувствовала - ни в минуту смерти близкого, любимого человека, ни в минуту собственной смертельной опасности или величайших нравственных потрясений, - что видимый нами материальный мир есть еще не все, что вообще есть, что есть какие-то иные, редко достижимые нам, но в этих достижениях очевидные высшие просветы - то вы, конечно, будете отвергать это религиозное учение о "небесном" мире. Но во всяком случае нелепо говорить, что вера в иной мир противоречит истинам астрономии; это так же нелепо, как говорить, что учение о безграничности Вселенной противоречит "видимой" нами замкнутости горизонта.

Или возьмем намеренно самое парадоксальное, "противоречащее" не только науке, но и "здравому смыслу" учение - например, догмат христианской веры о непорочном рождении Иисуса Христа девой Марией. Вы можете сколько угодно цинически улыбаться и высмеивать "бессмысленность" и "нелепость" этой веры; вы можете также добросовестно и серьезно сказать, что вы не в силах поверить этому - это ваше право. Но вы не имеете права сказать, что это учение противоречит научным данным биологии. Дело очень просто: если бы христианское учение утверждало, что Мария силою своей собственной природы, с помощью одних только женских функций и органов своего тела без участия мужа родила ребенка, то это было бы действительно нелепостью и действительно противоречило бы элементарным выводам или наблюдениям биологии. Но ведь учение это утверждает совсем иное: оно утверждает, что на Марию сошел Святой Дух, что само Божество сотворило себе человеческое тело в ее чреве. Вам кажется это невероятным? Я не буду сейчас об этом спорить и укажу только, что и религия не утверждает, что этот факт есть что-то обычное и естественное; она, напротив, утверждает, что это случилось лишь однажды, что это есть событие неслыханное и чудесное, выходящее из ряда всех естественных, обычных и постоянных явлений человеческой жизни. Но при чем тут "данные биологии"? Биология учит о рождении организмов в порядке постоянных, природных его уело в и и; но биология ничего не говорите том, что случилось, когда в дело вмешивается само Божество, когда Святой Дух низойдет на избранное им тело святой женщины. Она не утверждает, но и не отрицает ни самой возможности такого вмешательства Божества, ни тех или иных его последствий - просто потому, что она есть биология, а не теология, учение о природных организмах и природных условиях их жизни, а не учение о сверхприродном Божестве, его силах и возможностях.

И, с другой стороны, возможность чуда совсем не "нарушает" установленных наукой законов природы; ибо чудо вовсе не предполагает изменения действия сил самой природы; в его лице лишь утверждается, что возможно вмешательство новой и совершенно инородной силы и что при действии этой дополнительной силы общий итог будет иной, чем при действии одних лишь природных сил. Дело, очевидно, в том, что наука познает природу как некую замкнутую систему сил или явлений; она совсем не утверждает, что природа действительно есть абсолютно замкнутая система, что вне ее нет никаких иных сил, которые могли бы в нее вторгаться; она только ограничивается познанием внутренних взаимоотношений в природе, так как только такое познание есть ее собственное дело, и потому она ровно ничего не говорит ни о возможности, ни о невозможности чудес.