Дипломная работа: Вплив соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери в неблагополучних сім’ях

Вступ

Актуальністтю теми по вирішенню проблеми сім’ї, займались такі наукові працівники, як Гурко Т.А., Буянов М.І., Вакуленко О.В.; проблемами адаптації дітей в неблагополучних сім’ях займались такі автори, як Зайцева З.Г., Батіщева Г.О., Буянов М.І.та ін., [№14. №18. №22]. Проблему в соціальному дослідженні психологічного впливу на дітей в неблагополучних сім’ях вивчали: Петровський А.В., Дружинін В.Н., Бевз Г.М., [№16. №17. №35] над проблемою підготовки молоді до вступу в шлюб працювали й зараз працюють такі наукові працівники: Батіщева Г.О., Трубавіна І.М. Та це далеко не весь список науковних працівників котрі досліджують та вносять вагомий вклад в соціалізацію особистості в сім’ї. [№14. №49]

Розглянувши результати соціальних досліджень і психологічних дослідженьвищезазначених авторів які свідчать про те, що майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сім’ї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою, погіршення соціально-економічних умов, низький рівень відповідальності та юридично-правового і морально-етичного обов’язку батьків.

У зв’язку з цим у нових умовах виникає необхідність значного посилення уваги з боку держави, громадськості, школи до проблем сім’ї, вирішення труднощів. [№21]. Соціальна робота з сім’єю – це можна сказати свого роду спеціальна соціологічна теорія формування, про фунціонування сім’ї, шлюбно – сімейні відносини у конкретних культурних та соціально – економічних відносин. [№37].

Тому саме в нашій роботі об’єктом соціального дослідження виступає неблагополучна сім’я. Так, як сім’я проходить ряд життєвих етапів, послідовність яких складається у сімейних або життєвих циклах сім’ї.

Саме на цих етапах виникає потреба у соціальній роботі з сім’єю. Додержання принципу егалітарності на противагу патриархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професій та духовного зростання.

Отже предметом соціального дослідження є вплив соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери в неблагополучних сім ’ях.

Як нам відомо специфічними обставинами формування сім’ї є: місце проживання (регіон, вид поселення); соціально-класова та етнічна належність; матеріальне становище; рівень освіти і культури членів сім’ї; традиції, цінності на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім’ї.

На сьогоднішній день в Україні налічується 17 млн. сімей, з яких понад 11,2 млн. – в міських поселеннях і 5,8 млн. – в сільській місцевості. Частка сімей з однією дитиною становить – 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома – 7,4%, багатодітних – 2,9%, бездітних -10%. [№63].

Нині в Україні переважають прості сім’ї, які у своєму складі мають подружжя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім’ї такого типу припадає майже 75%. А от сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8%. Це в основному сім’ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари. [№43].

Спад виворництва, інфляція, безробіття невпевненість у завтрашньому дні, що стали прикметами нашого життя, сприяють виникненню деяких негативних моментів у функціонуванні і розвитку сім’ї. Допомога у подоланні саме цих чинників і є завдання соціальнї роботи з сім’єю.

Головною ціллю та завданнями даної роботи є вивчення можливостей соціальної роботи по слідуючим факторам:

1) Проаналізувати літературно-наукові джерела, визначити передумови оптимізації здорового розвитку сім’ї та соціалізації в ній дитини.

Провести дослідження, визначити пріоритетні потреби, ціль та завдання яке вже описала. Тобто проведення анонімного анкетування учнів середніх класів Апостолівської середньої школи №3.

В ході дослідження ми вирішили запровадити слідуючі дії:

2) Встановити рівень виявленої неблагополучної атмосфери в сім’ї, здорового розвитку та соціалізації дітей в неблагополучних сім’ях, спираючись на аналіз анкетних даних та розглянутих нормативно-правових документів, у сфері захисту дитинства.

3) Визначення ефективності проведеної соціальної роботи по виявленю та оптимізації емоційної атмосфери в неблагополучних сім’ях.

Гіпотеза – причина унаслідованого зв’язку. Причина – незалежна змінна якою виступає програма соціальної роботи «Збереження вогнища Родинного Дому» по рішенню проблеми неблагополучних сімей. А залежна змінна – емоційна атмосфера в неблагополучних сім’ях, як вона відображається на благополуччі сім’ї.

Соціальна програма «Збереження багаття Родинного Дому», створена для суттєвого впливу на покращення емоційної атмосфери у неблагополучних сім’ях.

1. Теоретичний огляд сучасних підходів до вивчення сім’ї

1.1 Сім’я як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Сутність поняття «сім’я». Існує безліч дефініцій поняття «сім’я» . Усі вони відбивають той стан у теорії соціальної роботи, коли предметом її вивчення стає сім’я як соціальний інститу, мала група й система взаємовідносин. Наведемо деякі відомі визначення поняття «сім’я» .

Сім’я – це «соціальний інститут, тобто стійка форма взаємовідносин між людьми, у межах якої здійснюється основна частина повсякденного життя людей: сексуальні стосунки, дітонародження й первинна соціалізація дітей, значна частина побутового догляду, освітнього й медичного обслуговування, особливо у зставленні до дітей та осіб похилого віку». [№52]

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку сусупільства та виконує в ньому такі функції: господарсько-економічну, репродуктивну, комунікативну, виховну, рекреативну, психотерапевтичну. [№49]

Виходячи із парадигми розуміння сім’ї як соціальної групи, її можна визначити як динамічну малу соціальну групу людей, поєднаних спільністтю проживання

(чи тимчасовою відсутністтю) і родинними взаєминами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки, свояцтва),

Спільністю формування й задоволення соціально-економічних і біологічних потреб, любов’ю, взаємною моральною відповідальністтю.

Сім’я складається з трьох основних підсистем: чоловік-жінка ; батьки-діти; дитина – дитина. Ці системи є відносно автономними, проте взаємозалежними в повсякденному житті.

Сім’я виступає насамперед провідним важливим чинником в соціалізації особистості на мікрорівні. Її основні соціалізуючі функції полягають у забезпеченні фізичного та емоційного розвитку індивіда, формуванні статевої ідентифікації дитини, її розумового розвитку, а також розвитку здібностей і потенційних можливостей, забезпеченні дитині почуття захищенності; формуванні цінісних орієнтацій особистості; оволодінні дитиною основними соціальними нормами.

Деякі фахівці роблять спроби дати визначення сім’ї на основі системного підходу з урахуванням того, що вона несе в собі одночасно ознаки ісоціального інституту, і малої групи, і системи стосунків. До найбільш значущого для практичного соціального працівника можна віднести визначення сім’ї подане І. Трубавіною. [№49]

«Сім’я – це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає в себе інші підсистеми (членів сім’ї); це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Усе це дозволяє говорити про такі її ознаки, як шлюбні, міжпоколінні, кровні, встановленні зв’язки між членами сім’ї; родинні почуття, почуття безпеки, захищенності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім’ї; наявність певних функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім’ї), прав сім’ї в суспільстві й прав членів сім’ї в родині, обов’язків членів сім’ї стосовно один одного та відповідальність перед сусупільством за своїх членів.

Розуміння сутності поняття «сім’я», знаючи всі її типологічні аналізи, функції дозволяє визначити основні особливості соціальної роботи з сім’єю. Насамперед соціально-педагогічна робота з сім’єю є одним із двох провідних напрямів, що сприяють стабілізації сімейного способу життя (другий стосується підвищення рівня соціальної суб’єктивності самої сім’ї).

Як зазначає Т. Шеляга, «перш ніж відбутися як homosapiens, людина сформувалася як homofamilies. Протягом історії становлення людства як сукупності «людей розумних», як сполучення різного рівня соціальних співтовариств не було жодної моделі розвитку, що створювалася б не на основі сім’ї. Більше того, саме закріплення сапієнтності, мабуть, пов’язане із зародженням і становленням сімейного способу життя». [№52]

Загальна поширеність сімейної форми організація життя призвела до переносу закономірностей сімейних стосунків на інші форми соціальних спільностей. В наслідок цього утворився образ «державної сім’ї» (суворий, але справедливий батько-правитель і діти-піддані, які потребують опіки), демократичного цивільного товариства, сформувалися культурологічні уявлення про суспільний устрій тощо. Стереотип взаємостосунків дітей і батьків, старших і молодших характерний для будь-якої спільності, поєднаній особистими взаєминами.

У зв’язку з тим, що сім’я всебічно охоплює різні форми життєдіяльності, сімейний спосіб життя означає дослідження всіх форм життя товариства в цілому через призму сім’ї в сполученні й переплетенні тих взаємозв’язків, що стосуються сім’ї. Подібні дослідження показують, що сполучення зовнішніх стосовно сім’ї соціально-економічних труднощів у нашій країні й загальносвітових, власне, сімейних проблем, пов’язаних, насамперед, із так званою «кризою так званої сучасної сім’ї».

З огляду на це загальновизнаною системою допомоги сім’ї стає організація соціальної роботи в межах усієї держави й суспільства, здійснювана на фаховій основі, спеціально підготовленими людьми (соціальними працівниками), що належать до особливих структур (служб соціальної роботи).

Можна визначити три класи завдань, що розв’язує соціальний працівник у сім’ї: сприяння виживанню сім’ї, допомога в підтримці її функціонування, а також сприяння розвитку сім’ї. Обсяг кожного виду діяльності, розв’язуваних завдань залежить від стану й типу суспільства, його соціокультурних характеристик.

Соціальний працівник спирається на ресурси самоі сім’ї , залучає її до активної участі, організації й спонукає до розв’язання її власних проблем.

Активність сім’ї як суб’єкта соціальної роботи виходить із принципу її суверенності:

- сім’я, що перебуває у важкій життєвій ситуації, має право шукати допомоги й приймати її; вона також має право не приймати запропоновану їй допомогу;

- сім’я може вибрати з наявних варіантів той вид сприяння, який вона визначає найбільш прийнятним для себе, навіть у тих особливих випадках, коли їй підійшов би інший (на думку соціального працівника) вид допомоги;

- втручатися в особисте життя сім’ї можна лише за її згоди (за винятком випадків, обумовлених законом); [№9]

- ніяка сім’я і ні в якій ситуації не може бути залишена без підтримки під приводом «безнадійності», «марності» й т. Ін.

Робота з сім’єю з об’єктивною необхідністю містить у собі врахування ознак таких понять, як «проблемна ситуація» і «важка життєва ситуація».

Проблемна ситуація означає такий стан соціокультурного життя на всіх її рівнях, за якого раніше сталі процеси способу життя, взаємодії людей, їх динамічні зв’язки з оточенням видаються порушеннями, а механізми відновлення балансу відсутні. Виникає необхідність перегляду (аж до відмови від них) звичних соціокультурних зразків, цінностей, звичних норм, оскільки за обставин, що змінилися, вони втрачають функції засобів підтримки соціокультурного порядку, надійних орієнтирів в організації дій і взаємодій, що приводять до бажаних результатів.

Важка життєва ситуація – ситуація, за якої об’єктивно порушується життєдіяльність громадянина (інвалідність, нездатність до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою; сирітство, бездоглядність, малозабезпеченість, безробіття, відсутність визначенного місця проживання, конфлікти й жорстоке поводження в сім’ї, самотність і т.ін.), і він не може здолати її самостійно.

Об’єктивна наявність «проблемного поля» соціальної роботи з сім’єю, детермінована суперечностями самої соціальної дійсності, зумовлює той факт, що наявністьтих чи інших видів та інструментів соціальної допомоги сім’ї не означає автоматичної можливості розв’язання всіх проблем, що виникають. Так, в умовах масштабного ресурсного дефіциту держави важко поліпшити ситуацію кожної визначеної сім’ї, що її потребує, ми ризикуємо збудити в ній утриманські настрої, прагнення до пасивного отримання допомоги. Тут особливо слід зазначати, що розуміння проблемного поля соціальної роботи з сім’єю у вітчизняній теорії практиці соціальної роботи певною мірою є адекватним зарубіжному досвіду щодо розуміння соціальної роботи, «орієнтованої на розв’язання завдань соціальної роботи з сім’єю».

Сучасним інститутом поліпшення соціального статусу сім’ї в межах соціально-педагогічної роботи є застосування соціальних технологій.

Робота з сім’єю на основі технологічного підходу містить одну фундаментальну суперечність. З одного боку, в умовах обмежених соціальних ресурсів і величезної кількості соціальних проблем сім’ї ефективність соціальної роботи з нею може бути досягнута лише завдяки послідовному й фаховому застосуванню технологічного підходу. З іншого боку, ніякий технологічний підхід не гарантує повної ефективності соціальної роботи з сім’єю.

Як ми уже зазначали, призначення соціально-педагогічної роботи – надати сім’ї можливість соціального функціонування або посилити її чи відновити у випадку втрати. Тут проглядаються два взаємозалежних і взаємодоповнюючих процеси – адаптація і трансформація , що, з огляду на їх загальність можна назвати соціальними метатехнологіями .

У роботі з сім’єю надзвичайно важливо розуміти ті процеси, що відбуваються на метатехнологічному рівні. Так, адаптація сім’ї до суспільних реалій потребує трансформації певних її конкретних характеристик. Але й суспільство не тільки може, а й повинно в ряді випадків трансформувати себе таким чином, щоб мати змогу адаптуватися до потреб сім’ї. Це можна сказати по відношенню, наприклад, до дезадаптованої сім’ї, для якої асоціальна поведінка її членів нерідко є єдиною формою адаптації до суспільства.

Мета технологій соціальної роботи є вищим рівнем у системі її технологій. Розрізняють загальні технології, міждисциплінарні технології й методику соціальної роботи, а також конкретні технології й методи соціальної роботи.

У контексті технологічного підходу соціальна робота з сім’єю будується на основі визначених принципів, що відбивають її особливості як управлінської, комунікативної діяльності, де основні функції (діагностичні, медіаторські, фасилітативні, диспетчерські, посередницькі й ін. ) залежать від сфери застосування й характеру розв’язування завдань.

Таким чином, соціальна робота з сім’єю є найбільш повним полем докладання зусиль фахівців із соціальної роботи, оскільки універсальність сімейного способу життя перетворює кожну прблему індивіда, особистості на проблему сім’ї. У соціальній роботі з сім’єю виявляються всі закономірності цього виду професійно-практичної діяльності, проте також існують певні риси, що за своєю специфікою належать лише до галузі соціальної роботи з сім’єю.

Соціальна робота з сім’єю регулюється поєднанням загальних і специфічних принципів соціальної роботи.

До таких принципів насамперед відносять принцип об’єктивності в широкому (соціальному) і вузькому (на рівні практики соціальної роботи)значеннях.

У широкому соціологічному аспекті принцип об’єктивності припускає об’єктивний підхід до проблем сім’ї на теоретичному й державноорганізаційному рівнях. Нині соціальна робота в країні характеризується відсутністю об’єктивного підходу до офіційної фіксації кризи сім’ї як соціальної проблеми, що у свою чергу, заважає мобілізації суспільно-державних ресурсів на її розв’язання.

У вузькому розумінні принцип об’єктивності вимагає від фахівця, який надає допомогу сім’ї, подолання всіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), що виявляються в результаті дії чинників, унесених самим соціальним працівником.

При взаємодії з сім’єю це здолати непросто: кожний має певний досвід власної сім’ї своїх батьків, близьких, знайомих тощо. Саме через його соціальну первинність, нативність існує спокуса вважати цей свій досвід загальнозначущим, поширити його на життєдіяльність і спілкування всіх інших сімей. З іншого боку, щось нове, чого не було в індивідуальному досвіді соціального працівника, може викликати певну реакцію: «цього не може бути» або ще гірше – «цього не повинно бути».

Таке використання власного життєвого знання в практиці соціальної роботи з сім’єю є серйозною методологічною помилкою, що може спонукати соціального працівника, який не володіє навичками постійної саморефлексії, надавати своїм уявленням про сім’ю нормативної значущості й нав’язувати їх сім’ї клієнтів.

Принцип системності. За цим принципом, сім’я – це органічна єдність, що становить складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій. Тому вичленовувати для розв’язання того чи іншого спеціального завдання щодо впливу на сім’ю той або інший відокремлений елемент цієї ситеми, варто пам’ятати, що таке вичленовування є умовним і тимчасовим і служить для конкретних цілей згідно з визначеною потребою.

Цілісність сім’ї не є статичною вона динамічна. Активність сім’ї залежить від типу її структуроутворюючих зв’язків, що мусить знати і враховувати практичний соціальний працівник у своїй діяльності з сім’єю. Так, солідарна сім’я, що володіє високим рівнем організації, як правило, гнучко реагує на супільні сплески й переструктурується відповідно до нових вимог, не втрачаючи глибини та якості зв’язків. Дезорганізована сім’я має зв’язки «на межі розриву», що при слабкій зміні залишаються конфліктними, а при сильній розриваються. Псевдосолідарна сім’я відрізняється ригідною жорсткістю своїх стосунків, за яких члени сім’ї «липнуть» одне до одного, хоча це функціонально неефективно й психологічно болісно. Потенціал адаптивності такої сім’ї відносно невисокий.

Сім’я – це також система по задоволенню вітальних та емоційних потреб (у захисті, визнанні, належності тощо) своїх членів. Якщо істотні потреби сім’ї систематично не задовольняються, відбувається дезорієнтація сім’ї або хоча б деяких її зв’язків. За винятком екстремальних ситуацій, зовнішні чинники впливу на сім’ю здійснюють непрямий вплив на її стабільність порівняно з внутрішніми причинами. Соціальний працівник має враховувати той факт, що зміна в статусі, характері, засобі взаємозв’язку в одному елементі сім’ї викликає відповідну трансформацію в інших. Тому сама методика впливу на сім’ю має бути системною, тобто містити сукупність системних методів і дослідницьких процедур, адекватних визначеним сторонам і звязкам процесу життєдіяльності сім’ї та її конкретних проблем.

Фамілієцентриський принцип (або принцип фамілієцентризму) потребує, щоб у процесі організації соціальної роботи на всіх її рівнях права та інтереси сім’ї стояли на першому місці, маючи пріоритет перед правами та інтересами держави, товариства і т. ін. Ті або інші політичні, економічні, соціальні заходи й рішення позначаються на житті сім’ї опосередковано. Соціальна ж робота з сім’єю – це система безпосередньої допомоги, коли суспільний ефект її позначається, насамперед, на зміні соціального самопочуття сім’ї й лише опосередковано – на демографічних, економічних і тому подібних наслідках.

Наслідування цього принципу ставить актуальне питання про співвідношення прав сім’ї і прав особистості в сім’ї.У цьому розумінні сім’я – не сукупність суверених особистостей, а якась нова якість. Можна припустит, що ця нова якість характеризує шлях перетворення кожного члена сім’ї «із «мети для себе» в «мету для всіх».

Крім специфічних принципів соціальної роботи з сім’єю, можна вести мову і про саму специфіку сім’ї , знання й розуміння котрої необхідно соціальному працівникові для ефективності власної діяльності.

Сім’я – один із найбільш консервативних соціальних інститутів, що чинить опір будь-яким змінам. Але непомітний, на перший погляд, вплив соціального середовища, накопичуючись, викликає різку зміну всередині сім’ї та сімейного способу життя. У результаті виникає ефект «накопичення проблем» сімей, що обтяжені різноманітними труднощами.

Сім’я є колективним клієнтом соціальної роботи. Вона має складну об’єктивно-суб’єктивну природу, отримуючи допомогу різноманітних соціальних служб, але в той же час займається самодіяльністю по забезпеченню власного виживання, зберігання своїх функціональних завдань і структурних зв’язків.

Завдання соціального працівника полягає в тому, що він має диференціювати сім’ї, з якими буде працювати, за ознакою спроможності сім’ї до самодостатності щодо отримання соціальних послуг.

Річ у тім, що в деяких (поки виняткових) випадках власний потенціал сім’ї є достатнім для того, аби, використовуючи внутрішні ресурси, поліпшити свій стан за всіма життєво важливими для неї показниками (поліпшити свій економічний стан, перейти з розряду одержувачів допомоги в розряд фінансово не залежних суб’єктів, які самозабезпечуються тощо). Але не всі сім’ї здатні до цього. Тому виникає необхідність відповідного аналізу з боку соціального працівника, на основі результатів якого може розгортатися згодом його відповідна діяльність. Соціальні проблеми сім’ї виявляються досить багатосторонньо. Значною мірою основні труднощі й потреба в професійній допомозі сім’ї залежить від її функцій та типу про, що ми розглянемо в наступних розділах.

1.2 Функції та основні напрямки сучасної сім’ї

Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних), та інших осіб поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім’я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.

Сім’я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життедіяльність сім’ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім’ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім’ї.

Вособливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім’я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та жінки або одного з них неперевищує 28 років. В Україні налічується 10,3 млн. Молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1% загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн. 400 тис. молодих сімей, в яких народжується 80% усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6% молодих людей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і невстигає за кількісттю розлучень, можна сказати, що 50% молоді перебувають в шлюбі (або була в шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Отже, питання шлюбно-сімейних відносин хвилюють молодь: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім’ю, запобігти сімейним чварам, як виховувати дітей та ін. [№66]

Перед молодою сім’єю стоять особливо гострі проблеми матеріально – економічного та житлово-побутового характеру. Невизначенність майбутнього, незайнятість у сфері суспільного виробництва, нестабільність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й на внутрісімейних процесах, характері взаємостосунків членів сім’ї, сім’ї з оточуючим середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу сім’ї.

Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім’ї, знайшла своє вираження у Законі «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім’ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім’ї, її соціальний захист. Ці завдання реалізуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.

Розглянемо кожну функцію сім’ї та визначимо, як сучасна сім’я справляється з її виконанням.

Матеріально-економічну функцію сім’ї – становлять її бюджет, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім’яповинна брати участь у суспільному виробництві, здобуття професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім’я повинна брати участь у суспільному виробництві, здобувати професію, заробляти собі на життя, на відновлення втрачених на виробництві сил. Чи може сучасна сім’я ефективно виконувати цю функцію? Як свідчать дані соціологічних досліджень, переважна більшість сімей має життєвий рівень нижче прожиткового мінімуму; більше 50% цих сімей перебувають за межою бідності, а прибуток молодої сім’ї у двічі нижчий за необхідні потреби. Крім того, чимало молодих людей не зайнято або не повністтю зайнято у системі суспільного виробництва внаслідок його кризового стану, скорочень мають нестабільний заробіток. Тому, щоб утримувати сі’ю, люди змушені займатися так званою комерційною діяльністю. Особливо важко сім’ям, які виховують малих дітей, неповним, багатодітним багатодітним сім’ям. Ці явища стають причиною зубожіння сімей, що позначається на здоров’ї членів сім’ї, їх інтелектуальному розвитку, а в майбутньому – на розвитку суспільства, генофонді країни.

Житлово-побутова функція – це забезпечення сім’ї житлом, ведення домашнього господарства, організація домашнього господарства, організація домашнього побуту. Ця функція тісно пов’язана з попередньою. За даними соціологічних досліджень лише 5–7 відсотків молодих сімей, що беруть шлюб, забезпеченні власним житлом. Через 5 років спільного проживання власне житло мають 23 відсотки молодих сімей, інші або проживають з батьками, або наймають (48,5 відсотка) окрему квартиру чи кімнату в гуртожитках (особливо це стосується студентської сім’ї). Молоді сім’ї навіть не мають чітких перспектив щодо одержання житла. Усі ці негаразди негативно позначаються на організації домашнього побуту і загалом – на мікрокліматі сім’ї.

Отже, в активний період життя, сприятливий для здобуття професії, вдосконалення професійних якостей, народження та виховання дітей, молода сім’я не має належних економічних та побутових умов для свого становлення, нормального розвитку та виховання здорового покоління.

Репродуктивна (демографічна) функція сім’ї – полягає у відтворенні життя, продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім’я повина мати двох або трьох дітей. Статистичні дані свідчать про те, що особливістю сучасної молодої сім’ї є її малодітність (більшість сіме, десь біля 52 відсотків має одну дитину), бездітність, відкладення народження дітей на невизначений період. У результаті з 1991 р. в Україні кількість померлих перевищує кількість народжуваних. Наприклад, у 1992 р. кількість народжених в Україні становила 596785, а померлих – 697110. Отже природний приріст дорівнював – 100325. Тобто населення України має тенденцію до старіння та вимирання. Цей процес торкнувся й сільської місцевості, де раніше в сім’ях налічувалося двоє – троє, а то й більше дітей. Нині більшість сільських сімей також має лише одну дитину.

Отже скрутні матеріально – економічні та житлово-побутові умови існування молодої сім’ї негативно відбиваються на відтворенні населення України, що в свою чергу через певний час справлятиме негативний вплив на загальний розвиток суспільства: не вистачатиме робочих рук, спостерігатиметься недостатній розвиток науки, подальше зменшення кількості населення тощо. Складність ситуації, у якій перебуває зараз молода сім’я, негативні явища, що мають місце в негативному середовищі (алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом)

позначаться і на якісному відтворенні населення.

Комунікативна функція сім’ї – передбачає створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім’ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім’ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім’ї та оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації, література, мистецтво тощо). Психологічний клімат сім’ї – це стійкий емоційний настрій, результат особливостей і якості взаємостосунків членів сім’ї. Психологічний клімат сім’ї може змінюватись і залежати від самих членів сім’ї. Він може бути сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість), суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки).

Характерні ознаки сприятливого сімейного мікроклімату – згрунтованність членів сім’ї, доброзичливість почуття захищенності, терпимість, взаємна повага, взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному, співпереживання, відповідальність за сім’ю та кожного її члена. Велике значення для психологічного клімату сім’ї має внутрісімейне спілкування. Сімейний мікроклімат на який впливають стійкий позитивний емоційний настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої членів сім’ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім’ї наявне бажання разом проводити вільний час, вихідні дні, відпустку. Вона відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми, подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами, знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових перевантажень.

Знервованість, відсутність побутових вигод, постійна роздратованість грубість, сварки, чвари, піклування лише про власний комфорт, відсутність милосердя у членів сім’ї призводять до негативного емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя, а також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження, дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у членів сім’ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами, зручностями заради ближнього.

Останнім часом у сім’ях, особливо молодих, спостерігається багато розлучень. В умовах соціально-психологічного стресу молодь по суті не підготовлена ні морально, ні матеріально до створення сім’ї, не бажає мати дітей. За статистичними даними в Україні розпадається кожний другий третій шлюб. Проте в окремих регіонах процес розлучень має свою специфіку. Наприклад, у Житомирській області у 1–4 місці 1994 р. розпалося 80 відсотків шлюбів, у Криму – 65,5 відсотка, на Кіровоградщині розпадається третина молодих сімей, які живуть разом до п’яти років; у Донецькій області за останні 2 роки зареєстровано 82298 шлюбів, а розпалося за цей період – 54193. Така ж картина спостерігається на Полтавщині та в інших регіонах України, причому цифри постійно зростають. [№43]

Крім того, стали поширеними деформовані шлюбно-сімейні процеси: молодь не хоче офіційно реєструвати шлюб, народжувати дітей, відкладаючи це до кращих часів. Усі ці явища призводять до зростання кількості позашлюбних дітей серед дуже молодих матерів. Їх в Україні народилося у 1993 р. 13,0 відсотків у містах і 12,8 відсотка – у селах. Отже, зростає кількість дітей народжених поза шлюбом, в тому числі у неповнолітніх матерів.

Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім’ях не мають належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним з батьків, переважно матір’ю, негативно відбивається на формуванні особистості як хлопчика, так і дівчинки.

У нормальній, благополучній сім’ї всі проблеми, як правило, мають раціональні способи розв’язання, не зачіпаючи інтереси будь-кого з її членів: кожний має свої свободи, можливості задовольняти власні потреби. Дезорганізація шлюбно-сімейних відносин призводить до зниження соціальної активності людини, позначається на її працездатності, погіршує стан психічного та фізичного здоров’я, негативно впливає на процес сімейного виховання, збільшує кількість дитячих захворювань, сприяє появі важковиховуваності, формуванню ранньої девіантної поведінки, невротичних, психологічних розладів, збільшенню суїцидних вчинків.

Розпаданню шлюбів сприяють не тільки складні матеріально-економічні та житлово-побутові умови сім’ї, а медично – соціальна, соціально-психологічна і психолого-педагогічна непідготовленість молодді до сімейного життя, невміння раціонально розв’язати сімейні проблеми і запобігати конфліктним ситуаціям, відсутність правових, юридичних, медичних, економічних, сексологічних, наркологічних і псилого-педагогічних знань, необхідних для молодого подружжя.

Виховна функція – полягає у передачі дітям дорослими членами сім’ї соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гумманих моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей зміцненню їхнього психічного здоров’я, виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури. Ця функція – одна з найважливіших. Її мета – передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім’ї, який у свою чергу залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури сім’ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини, особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого процесу сімейного виховання.

Соціальна ситуація, у якій перебуває сучасна молода сім’я, призводить до того що виховуючи дітей батьки стикаються з цілим рядом проблем. Зважаючи на те, що суспільством ставиться завдання посилити сімейне виховання, школа та соціальні служби мають допомагати сім’ї у створенні нормальних псиголого-педагогічних та емоційно-моральних умов для повноцінного виховання дітей, розвитку їхніх пізнавальних інтересів, фізичного удосконалення, нормального спілкування з батьками та іншими членами сім’ї, у набутті батьками умінь, необхідних для вирішення складних проблем сімейного виховання. Вимога сучасного суспільства поліпшити якість сімейного виховання та підвищити відповідальність батьків за виховання дітей часто стикається з проблемою матеріальної незабезпеченності сім’ї, зосередженності батьків на пошуках коштів для того, щоб, насамперед, забезпечити їх нормальним харчуванням, одягом,

Тобто задовольнити фізичні потреби дитини. Внаслідок цього духовний розвиток дитини залишається часто поза увагою батьків, на нього не вистачає вже ні сил, ні часу.

Крім того, сім’я потребує допомоги і в питаннях спілкування з батьками, родичами, особливо з тими, з якими вона разом проживає. Внаслікок зростання кількості розлучень, нестабільності та деформації шлюбу соціальної допомоги потребують сім’ї, які не в змозі забезпечувати належний рівень сімейного виховання і в яких створюються передумови для негативного напрямку у формуванні особистості дитини. Це так звані неблагополучні сім’ї, де батьки зловживають спиртним, ведуть аморальний спосіб життя; неповні сім’ї; сім’ї, де між батьками, батьками й дітьми мають місце постійні конфлікти; сім’ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; зовні благополучні сім’ї, тобто сім’ї, де за нормальних економічно-побутових умов і наявності обох батьків складаються несприятливі умови для виховання дітей внаслідок педагогічної неосвідченності та низької педагогічної культури батьків, причому, педагогічні помилки батьків носять стабільний характер. Тому постає завдання про підготовку батьків до якісного виконання батьківських обов’язків.

Соціальної, педагогічної та психологічної допомоги потребують також сім’ї групи ризику, до яких на даному етапі нрозвитку суспільства ми відносимо багатодітні сім’ї, одиноких матерів, неповнолітніх матерів, сім’ї з дітьми-інвалідами, батьками – інвалідами, малозабезпечені сім’ї.

Рекреативна функція сім’ї – це організація вільного часу та відпочинку сім’ї. Рекркативна діяльність сім’ї здійснюється в будні й вихідні дні, а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім’ї як цілісної одиниці, зміцнює сім’ю, закріплює кращі традиції, має велике значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості, виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні, моральні ідуховні цінності та норми. У стабільній сім’ї ця функція постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім’ях ця функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається і в повсякденному житті, коли члени сім’ї повертаються додому з роботи. У цей період вільний час сім’ї призначений для відновлення фізичних, моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості.

Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім’ї полягає в тому, що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже фінансові проблеми, про що ми вже згадували, не дають можливості відвідувати кіно, театри, концерти, вистаки, музеї, кафе і ресторани, реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім’ю в санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній табір, мандрувати.

Найреальніший спосіб відпочинку – поїхати до батьків у село, родичів або знайомих. Отже, сім’я має дуже обмежені можливості для духовного розвитку своїх членів. Незадовільні житлові умови сучасної молодої сім’ї і вимушенність проводити своє дозвілля здебільшого вдома можуть призводити до роздратованості, негативного стереотипу поведінки в сім’ї.

Отже, ми розглянули основні форми життєдіяльності сім’ї-її фунції. Як видно із зробленого аналізу всі функції між собою тісно пов’язані. Неможливість виконання сім’єю однієї функції веде за собою прорахунки у виконанні іншої функції. Тому для підтримки та розвитку нормальної життєдіяльності сім’ї необхідна державна політика, яка має бути спрямована на постійне удосконалення умов для реалізації економічного та духовного потенціалу сім’ї, і має прагнути до того, щоб найменша кількість сімей потребувала допомоги, пільг, безкоштовних послуг тощо. Для цього слід постійно стимулювати внутрішні резерви сім’ї (економічні, демографічні, виховні, рекреативні), а також допомагати реалізувати їх.

Практика соціальної роботи з сім’єю завжди спирається на конкретний тип сім’ї. Класифікація типів сім’ї можна побудувати за різними критеріями, ознаками тощо.

1.3 Типологія сімей

Успішність соціальної роботи з молодою сім’єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім’ї. Адже кожна сім’я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а значить потребує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначенні основні ознаки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.

Ми вважаємо задоцільне визначити типи сімей залежно від функцій, яку виконує сім’я. І у той же час слід зазначити, що якусь конкретну сім’ю можна віднести до різних типів, залежно від того, під яким кутом зору вона розглядаєтья. Отже, виходячи з основних функцій сім’ї, можна назвати такі типи сімей:

1) Залежно від виконання матеріально-економічної функції:

– за рівнем матеріальної забезпеченості – бідні, малозабезпечені, забезпечені, багаті;

– за професійною приналежністю, освітнім рівнем, віком, ставленням, до релігії та за особливими умовами сімейного життя – сім’ї робітників, службовців, акторів, вчителів та ін.; студентські сім’ї; неповнолітніх; баптистів, мусульман; моряків, космонавтів, висококваліфікованих спортсменів, геологів та ін.

2) Залежно від виконання житлово – побутової функції, та структурою сім’ї та особливостей проживання:

– за складом сім’ї (структурою): неповні, прості нуклеарні (батьки і діти), складні (батьки, діти, дідусі, бабусі-у різних варіантах); великі (батьківська пара, декілька дітей зі своїми сім’ями-три і більше подружніх пар);

3) Залежно від виконання демографічної функції:

– за кількістю дітей в сім’ї: інфертильні (бездітні), однодітні, малодітні (2 дитини), багатодітні (3 і більше дітей до 16 років);

– за однорідністтю соціального складу: однорідні (сім’я складається з представників однакових соціальних прошарків-робітничі сім’ї, сім’ї інтелігентів, сім’ї вчених і т. ін.) – їх налічують до 70%; різнорідні сім’ї (члени сім’ї мають різну освіту, професію. У таких сім’ях у її членів загальних інтересів менше) за регіональними принципом: (міські, сільські); – за тривалісттю подружнього життя: сім’ї молодожонів (до 1 року);

– сім’ї з тривалістю подружнього життя від 1 до з років;

* * * від 3 до 5 років;

* * * від 5 до 10 років;

* * * від10 до 20 років;

* * * від 20 до 25 років;

* * * від 25 до 30 років;

* * * від 30 років і більше.

Деякі автори таку типологію розглядають дещо інакше і виділяють етапи життєвого циклу, що враховують тривалість спільного проживання й вік дитини: молоді сім’ї, сім’ї з дітьми певного віку, сім’ї пенсіонерів.

В зарубіжній літературі визначаються відповідно такі типи сімей: сім’я двокар’єрна (чоловік і жінка-професіонали); сім’я середнього класу, сім’ї кольорових (в США), міжнаціональні сім’ї, сім’ї безробітних, гомосексуалістів, емігрантів, національних меншин у зоні конфлікту та ін.; [№51].

4) Залежно від виконання комунікативної функції:

– сім’ї за типом керівництва-гелітарні (рівноправні, демократичні); авторитарні (підпорядкування одного члена подружньої пари іншому);

– за типом юридичних взаємостосунків – побудовані на шлюбних стосунках; позашлюбні (співжиття без оформлення шлюбу); оформленні юридично, але проживають окремо;

– за юридичними взаємостосунками батьків та дітей – чоловік і жінка живуть з різними дітьми; чоловік або жінка (чи обидва) мали дітей до вступу в шлюб, зведені діти; усиновлені діти; опікунські сім’ї.

– за якістю емоційно-психологічних взаємостосунків у сім’ї: гармонійні; конфліктні; емоційно неврівноваженні; дезорганізовані (панує страх, культ сили);

– соціально неблагополучні (мають негативні взаємостосунки з морально-правовими органами суспільства);

– сім’ї зі специфічними проблемами – сім’ї з психічними та фізичними захворюваннями; сім’ї правопорушників; сім’ї алкоголіків, наркоманів; сім’ї з захворюваннями на СНІД; сім’ї зі схильністтю до суїциду; сім’ї інвалідів;

5) Залежно від виконання виховної функції;

– благополучні;

– неблагополучні; (в тому числі зовні благополучні);

– сім’ї групи ризику.

Таких типологій можна назвати значно більше. Крім того, у межах кожного типу можна ще визначити окремі види сімей. Наприклад, види неблагополучних (зовні благополучні, неповні). Свої типи мають також міські, сільські сім’ї. Але в основному сім’ї змішані, в яких поєднано кілька типів і видів. Наприклад, міські сім’ї можуть мати різний рівень матеріальної забезпеченості, різний характер взаємостосунків, різну структуру. Або неповна сім’я може бу ти матеріально забезпеченою або бідною, з хорошими взаємостосунками у сім’ї або поганими тощо.

З точки зору соціальної роботи найбільшої уваги з боку соціальних служб потребують сім’ї, яким потрібна соціально-психологічна, соціально-педагогічна допомога. До таких відносяться типи сімей, залежно від виконання ними виховної функції. Це так звані неблагополучні сім’ї. До неблагополучних відносяться сім’ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. В результаті цього в таких сім’ях об’єктивно чи суб’єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини. Ці сім’ї характеризуються певними негативними проявами:

* батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства (тобто припускають різні види правопорушень);

* з низьким морально-культурним рівнем батьків;

* неповні сім’ї;

* зі стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками;

* зовні благополучні сім’ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, такі помилки і прорахунки в системі сімейного виховання носять не сетуативний, а стійкий характер. Тобто в таких сім’ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги. До зовні благополучних можна віднести сім’ї у яких:

– спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;

– відсутня єдність вимог до дитини;

– безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

– надмірна батьківська любов;

– надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

– має місце насильство до жінки, дитини;

– не враховуються у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості особистотсі дитини.

Останнім часом стали звертати на себе увагу сім’ї так званих «Нових українців», які основну увагу зосереджують на власному бізнесі, а сімейне виховання у них зводиться до купівлі дітям дорогих іграшок, одягу, видачі значних сум грошей, їм не вистачає часу для збільшення духовного, морального впливу на дитину.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленністю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. Все це свідчить, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних, правопорушників, наркозалежних.

Що ми розуміємо під сімейним благополуччям? Які сім’ї ми відносимо до благополучних? Говорячи про сімейне благополуччя, В.О. Сухомлинський зазначав, що в такій сім’ї батько і мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі взаємовідносини у почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками у дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. І цю дитячу віру слід берегти. [№55]

Благополучна сім’я міцна своїми внутрішніми зв’язками, високим рівнем координації. У такій сім’ї існують взаєморозуміння, взаємна повага, між усіма її членами, позитивнаморальна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання та ін.

Та сім’я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї свої права і свої обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім’я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здібною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім’я, де щасливі між собою батьки, батьки і діти.

Отже, ми розглянули типології сімей, та напрямки соціально – педагогічної роботи у відповідносоті до кожного типу сім’ї.

2. Соціально-педагогічна діяльність з сім’єю

2.1 Загальні напрямки та зміст соціальної роботи із сім’єю

Одним з основних об’єктів соціальної роботи виступають молода сім’я та сім’ї, які мають проблеми у сімейному вихованні, сім’ї, які за особливостями своєї життєдіяльності потребують соціальної підтримки, допомоги, реабілітації. Це неблагополучні, багатодітні, студентські сім’ї, сім’ї мігрантів та біженців, сім’ї з дітьми і батьками-інвалідами, сім’ї з нестандартною дитиною, бідні й малозабезпечені сім’ї, сім’ї одиноких та неповнолітніх матерів та ін. Соціальна робота з молодими сім’ями полягає у забезпеченні соціальної профілактики сімейного неблагополуччя, здійсненні системи заходів спрямованих на запобігання аморальної, протиправної поведінки дітей та молоді, наданні соціальної допомоги та послуг з метою реалізації програми роботи з молодою сім’єю; наданні допомоги батькам у розв’язанні складних питань сімейного виховання; здійсненні соціальних послуг, здійснення соціальної реабілітації.

Соціальна робота з сім’єю – це система взаємодії соціальних органів держави і суспільства та сім’ї, спрямована на поліпшення матеріально-побутових умов життєдіяльності сім’ї, розширення її можливостей у здійсненні прав і свобод, визначених міжнародними та державними документами, забезпечення повноцінного фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів, залучення до трудового, суспільно-творчого процесу.

Мета соціальної роботи з сім’єю – це соціальна профілактика, соціальна допомога, соціальний патронтаж, соціальна реабілітація, надання їй соціально-психологічної, психолого-педагогічної, соціально-медичної, юридичної, інформативно-консультативної, психотерапевтичної допомоги та підтримки з метою вдосконалення її життєдіяльності.

Завдання соціальних служб для молоді, яка збирається укласти шлюб, з метою раціональної організації внутрішнього – та позасімейного спілкування сім’ї, життєдіяльності та відпочинку, спілкування сім’ї з оточуючим середовищем, навчання раціонального розв’язання та подолання складних сімейних колізій, виховання дітей, а також профілактична робота з запобігання розлучень та ін.

Одним з важливих принципів роботи з сім’єю є принцип самозабезпечення сім’ї, тобто надання їй соціальної допомоги з метою пошуку і стимуляції її внутрішніх резервів, які допоможуть сім’ї вирішити власні проблеми. Соціальна робота з сім’єю спрямовується на всю сім’ю в цілому, а також на окремих її членів (дітей, батьків, подружню пару, інших членів родини). У процесі такої роботи вирішується питання раціональної організації внутрісімейного спілкування, нормалізації життєдіяльності і відпочинку сім’ї та окремих її членів, спілкування з оточуючим середовищем, допомога надається у раціональному розв’язанні складних сімейних колізій, конфліктів, знімаються стреси.

Соціальна профілактична робота з сім’єю полягає у реалізації і правових заходів, спрямованих на усунення умов та причин виникнення проблем, а також системи заходів з профілактики сімейного неблагополуччя, конфліктів, розлучень, стресових станів; формування відповідального батьківства, збереження репродуктивного здоров’я молоді; організація роботи щодо запобігання помилок, розрахунків у системі сімейного виховання.

Соціальна допомога – має на меті надання різноманітних соціальних послуг сім’ї в умовах конкретного суспільства, конкретної ситуації. Ці послуги сприятимуть формуванню у сім’ї нормальної життєдіяльності. Соціальні послуги можуть мати інформаційний характер, метою їх є надання психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної, матеріальної підтримки сім’ям. Завдання полягає у тому, щоб допомогти сім’ї в цілому і кожному з її членів справитися з повсякденними життєвими труднощами, проблемами. Тобто кожна людина і сім’я вцілому мусить продіагностувати проблеми, які з’явилися і самостійно вирішити їх. Уразі потреби здійснюється їх корекція.

Соціальний працівник виступає посередником між сім’єю, державою, громадськими організаціями та законодавчими органами.

Соціальні послуги спрямовані на допомогу створення й поліпшення умов життєдіяльності сім’ї, можливостей її самореалізації, на захист її прав та інтересів. Це, насамперед, роз’яснення про пільги, що надаються молодим сім’ям, жінкам, одиноким, неповнолітнім матерям, дітям з неблагополучних сімей і сімей групи ризику, їх батькам, формування їхньої правосвідомості, відповідального ставлення батьків до батьківських обов’язків, надання різних видів соціальних послуг дітям і сім’ям – жертвам екологічних, технологічних, політичних катастроф, які опинилися в екстремальній ситуації, а також молоді, яка збирається взяти шлюб. Молодій сім’ї, неповнолітнім та молоді має бути гарантованим наданням різного роду інформативних консультацій.

Соціальної допомоги потребують також сім’ї, які мають проблеми у вихованні дитини з будь-яких причин, проблеми у внутрісімейних взаємовідносинах або у стосунках із суспільством, в організації життєдіяльності сім’ї, а також сім’ї соціального розвитку з несприятливими умовами існування. Такі сім’ї потребують різних видів допомоги: з питань планування сім’ї, виховання та догляду за дітьми, адаптації до зміни зовнішніх умов, розробки індивідуальних сімейних стратегій, підготовки молоді до вступу в шлюб, організації вільного часу молодої сім’ї, налагодження сімейного побуту й господарства, удосконалення взаємостосунків у сім’ї тощо.

Соціальний патронтаж – один з напрямів соціальної роботи, спрямований на постійне супроводження сімей, які потребують систематичної підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності соціально-незахищених сімей (малозабезпечених, багатодітних, з дітьми-інвалідами та ін.).

Соціальна реабілітація – спрямована на надання допомоги молодій сім’ї з метою подолання сімейних конфліктів, кризових станів, дисгармонії у взаємостосунках, тимчасових або постійних труднощів у життєдіяльності сім’ї, які з’являються внаслідок таких звхворювань, майнових витрат, конфліктних взаємостосунків, нервово-психічних захворювань, а також допомоги тим, хто опинився у стані безвихідності, безпорадності чи самотності. Крім того, соціальна реабілітація передбачає надання допомоги сім’ям, члени яких мають стійку алкогольну чи наркотичну залежність, повернулися з місць позбавлення волі тощо.

Робота з соціальної реабілітації проводиться як з кожним членом сім’ї індивідуально, так і з усією сім’єю, та їх родичами. Основні мета такої роботи – виведення членів сім’ї зі стресового стану, надання соціально-медичної, соціально-правової допомоги, відновлення честі, гідності, права і свободи членів сім’ї.

Так наприклад, Українським державним центром соціальних служб для молоді розроблена і впроваджена програма роботи з молодою сім’єю. Завдання цієї програми – практичне роз’яснення питань стабілізації молодої сім’ї, підготовка молоді до шлюбу, профілактика сімейної дисгармонії, сімейного неблагополуччя, підготовка молодих батьків до виконання батьківських обов’язків і реалізація рекреативних потреб сучасної молодої сім’ї. Мається на увазі надання конкретної індивідуальної методичної допомоги різним типам молодих сімей і тим людям, хто збирається одружуватись або щойно одружився; тим, хто тривалий час одружений й мають проблеми у взаємостосунках; молодим батькам, які збираються мати дитину або вже мають новонароджену дитину; батькам у вихованні дітей різних вікових груп та ін.

Ця програма пропонує систему роботи соціальних служб для молоді з молодою сім’єю:

1) підготовку молоді до сімейного життя;

2) роботу з молодими сім’ями у плані стабілізації сімейних стосунків;

3) допомогу батькам щодо розв’язання різноманітних проблем сімейного виховання;

4) соціальну реабілітацію у роботі з сім’єю.

Розроблена система роботи з молодою сім’єю має на меті сприяти удосконаленню соціальної роботи за цими напрямами.

Підготовка молоді до сімейного життя передбачає формування навичок здорового способу життя, психолого-педагогічних, юридичних, економічних, медичних знань з питань становлення особистості, формування статево0рольової ідентифікації, розвитку комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу, оволодіння знаннями медико-соціальних проблем алкоголізму, наркоманії, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, планування сім’їта збереження репродуктивного здоров’я молоді, профілактики вагітності, народження здорових дітей, розвитку сімейних традицій тощо.

Ця робота проводиться серед учнів шкіл, шкіл-інтернатів, ПТУ, ліцеїв, коледжів, вузів, у робітничих та студентських гуртожитках, а також з молодими парами, які подали заяву до ЗАГСу. До роботи залучаються спеціалісти: соціальні педагоги, психологи, юристи, економісти, наркологи, гінекологи, андрологи, венерологи, сексологи, психотерапевти, спеціалісти з планування сім’ї тощо.

Форми та структури організації роботи: мобільні курси, навчально-консультативні пункти (у тому числі виїзні у сільські місцевості), вечірні жіночі та юнацькі гімназії, клуби для дівчат, кабінети «Довіри»; лекторії, дискусійні клуби, діяльність спеціалізованих служб (Служба знайомств, Пошта довіри, Школа молодого подружжя, «Телефон довіри») тощо. Для досягнення поставленої мети застосовуються такі форми роботи, як різноманітні комунікативні тренінги, тестування, індивідуально-групові психологічні консультації, психологічний театр мініатюр, лекції та семінари, проектні методики, шоу-програми, тематичні КВК тощо. З метою створення поширення інноваційних соціальних технологій організовуються експерементальні майданчики.

Головною метою соціальної роботи з сім’єю по стабілізації сімейних стосунків – це, насамперед, діяльність центрів ССМ по удосконаленню взаємостосунків у сім’ї, профілактиці дисгармонії сімейних відносин, подружніх конфліктів, реалізація програми планування сім’ї та збереження репродуктивного здоров’я членів сім’ї, формування здорового способу життя сім’ї, організація її вільного часу, допомога в організації сімейного господарювання та побуту, створення іміджу кожної сім’ї, ознайомлення з юридично-правовими аспектами шлюбно-сімейних стосунків, надання соціальної допомоги, організація соціального патронтаж різних за типами неблагополучних сімей, проведення благодійних акцій та допомога малозабезпеченим, багатодітним сім’їям тощо.

Основні шляхи вірішення проблем у цьому напрямі: створення консультативних пунктів, кабінетів, консультативних служб, у тому числі виїзни для роботи з сільською сім’єю, діяльність центрів «Родинний дім» тощо. Але найбільш поширеною і ефективною стала робота клубів молодої сім’ї, які приваблюють молодих людей своєю демократичністю, доброзичливими взаємостосунками з клієнтами, розвитком ініціативи членів клубу, їх творчого підходу в роботі з різними категоріями сімей. При центрах ССМ України працює понад 250 таких клубів.

Однією з ефективних форм роботи з молодими сім’ями стали культурно-масові розважальні, конкурсні форми роботи. Це не лише найбільш раціональна на даному етапі форма організації дозвілля молодих сімей, а й пропаганда кращих сімейних традицій українського народу, звичаїв, обрядів, пошук сімейних талантів, розвиток пізнавальних інтересів членів сім’ї, творчої ініціативи, обмін досвідом у сімейному вихованні, зміцнення взаємостосунків у сім’ї, відродження родинно-побутової культури українського народу тощо. Масово-розважальні заходи, сімейні свята найчастіше проводяться за такими формами: Тиждень планування сім’ї, День матері, календарні, православні, релігійні свята, обряди. Вони відзначаються як щорічні обласні конкурси молодих сімей, конкурси, вечори студентських сімей, свята молодих сімей, конкурсисімейних ерудитів, на краще сімейне подвір’я, виставки дитячих творів, малюнків про сім’ю, фестиваль сімейних творчих колективів, сімейні спортивні свята, сімейні ігри, фотовиставки, спортивні змагання «Я і моя сім’я» та ін. [№24]

Допомогою батькам у розв’язанні різноманітних проблем сімейного виховання полягає у наданні їм допомоги у розв’язанні складних питань родинної педагогіки: підготовка молодих батьків до народження дитини, соціально-психологічна, психолого-педагогічна, допомога батькам у вихованні дітей різних вікових груп з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини підготовка дитини до школи, застосування різних форм і методів сімейного виховання, вирішення складних проблем у взаємостосунках батьків та дітей, вирішення юридичних проблем цих взаємостосунків.

Соціальної допомоги потребують також неповнолітні та одинокі матері, благополучні сім’ї, сім’ї з дітьми-інвалідами, прийомними, усиновленими дітьми, вихователі дитячих будинків сімейного типу; сім’ї, в яких виховуються проблемні діти, а також обдаровані; сім’ї з нестандартними дітьми, де дитина зазнала різного виду насильства (фізичного, психічного, сексуального) та ін.

В процесі такої роботи надається також соціальна, психолого-педагогічна допомога вчителям, шкільним психологам, класним керівникам з питань організації їх взаємостосунків з батьками, класним колективом, вивчення особливостей окремих класних колективів та дітей, робота з окремими категоріями сімей та дітьми з таких сімей.

Реалізація ценрами соціальних служб для молоді цих проблем здійснюється завдяки створенню: школи молодої матері, школи батьківської підтримки, «Телефону довіри», консультативних пунктів при школах, ПТУ, соціальних служб для батьків, соціально-медичні курси для молодих жінок, клубів молодих батьків та ін.

Основні форми роботи: семінари, конференції, «круглі столи», індивідуальні консультації, тренінги вивчення педагогічних ситуацій, педагогічні бліц-турніри, сімейні посилки, психодрама, трантактний аналіз, кінолекторії тощо.

Моделі соціальної роботи з різними типами сімей. Існує досить велика кількість моделей соціальної роботи з різноманітними типами сімей.У вітчизняній теорії й практиці соціальної роботи з різноманітними типами сімей як зразок може бути запропонована модель І. Трубавіної.

1. Бездітна сім’я: Проблема - у здатності членів подружжя мати дітей або пошук прийомної дитини. Напрями роботи : подолання однобічної спрямованості членів сім’ї мати дитину (залучення їх до фасилітаторства, волонтерства, благочинності, просвіти); профілактика девіантної поведінки членів сім’ї, надання інформаційно-консультативної допомоги; організація груп за інтересами, груп взаємопідтримки, організація дозвілля й спілкування. Форми роботи : клуби, секції, походи, спільне відзначення свят, індивідуальні консультації, відеолекторії, телефони Довіри тощо.

2. Багатодітна сім’я: Це сім’я, яка має трьох і більше дітей. Проблема такої сім’ї: матеріальне забезпечення дітей, нестабільність статусу в громадській свідомості, соціально-рольова нестабільність у сім’ї, наявність споживацьких нестабільних установок. Напрямки роботи : навчання сімейного бізнесу, інформування про права сім’ї та дітей, організація дозвілля, відпочинку й спілкування батьків і дітей, представлення інтересів багатодітних сімей, організація підготовки й перепідготовки членів сім’ї. Форми роботи : курси, семінари, клуби, круглі столи, консультпункти, «гарячі» телефонні лінії, лекторії.

3. Малодітна сім’я: Проблема: внутрішньосімейне спілкування, наявність егоцентричних якостей у дитини, проблема авторитету й лідерства членів подружжя. Напрями роботи : формування гендерної рівності, культури спілкування в сім’ї, інформування про права членів сім’ї в самій родині, профілактика сімейних конфліктів, формування власної моделі сімейного виховання й коригування моделі сімейного життя, просвітительство з проблем родинного виховання. Форми роботи : тренінги, консультпункти, вечори запитань і відповідей, розповсюдження серед батьків і дітей брошур, буклетів; лекторії, тематичні передачі з проблем родинного виховання й сімейних конфліктів на радіо, ТБ; виставки педагогічної літератури.

4. Молода сім’я: Проблема - в адаптації подружжя до сімейного життя, вироблення спільної моделі сімейного життя, відокремлення від батьківських сімей, розподіл соціальних ролей та оволодіння різними функціями сім’ї. Напрямки роботи : формування гендерної рівності в сім’ї, запобігання насильству в сім’ї, просвітительство з прав та обов’язків членів сім’ї й молодої сім’ї в суспільстві; запобігання сімейних конфліктів, планування сім’ї допомога в працевлаштуванні. Форми роботи : ярмарки професій, курси, тренінги, семінари, лекторії, передачі з проблем молодої сім’ї на ТБ, радіо, консультпункти, виїзні консультації, вечори запитань і відповідей, громадські приймальні, спеціальні телефонні лінії, розповсюдження буклетів, брошур, презентації соціальних програм для молоді й молодої сім’ї, школи і клуби молодої сім’ї тощо.

5. Неповна сім’я: Проблема- в адаптації до нового статусу в соціумі, проблема виховання дітей за відсутності когось із батьків; матеріальні умовижиття таких сімей, можливість розвитку в батьків і дітей девіантностей типу: «нерозвиненість батьківських почуттів», «емоційне відторгнення», комплексу неповноцінності в дітей чи батьків. Напрями роботи: формування позитивного мислення, профілактика помилок у родинному вихованні, просвітництво з прав сім’ї та дітей, корекція стосунків сім’ї та її членів з мікросередовищем, допомога в навчанні та працевлаштуванні дітей і батьків з неповної сім’ї. Форми роботи: групи підтримки чи самодопомоги, лекторії, консультпункти, тренінги, семінари, курси, ярмарки професій, громадські оплачувані роботи для дітей, організація предметного дозвілля та спілкування, а також відпочинку дітей і батьків.

6. Первинна сім’я: Проблема: вироблення власної моделі родинного виховання, яка відрізняється від батьківської, перерозподіл ролей та обов’язків у сім’ї у зв’язку з появою дитини. Напрями роботи: батьківське просвітительство, робота з укріплення подружніх стосунків, формування гендерної рівності, запобігання насильству в сім’ї, допомога в працевлаштуванні сім’ї, організація дозвілля й відпочинку сім’ї. Форми роботи: школи молодих батьків, клуби сімейного спілкування, спільне відзначення свят, зокрема таких, як День сім’ї, День матері; розваги, ігри, тренінги, лекторії, передачі на замовлення на радіо, ТБ, вечори запитань і відповідей, педагогічний десант, виставки педагогічної літератури, консультпункти, ярмарки професій, перепідготовки тощо.

7. Вторинна сім’я: Проблема: згасання подружніх почуттів при накопиченні проблем у сім’ї, у вихованні дітей; збільшення самостійності дитини й унаслідок цього – конфлікт між батьками й дітьми; конфлікти між чоловіком і дружиною з приводу самостійності дітей, їх виховання.

Напрямки роботи: корекція сімейних стосунків, формування толерантності, культури спілкування в сім’ї, профілактика насильства в сім’ї, батьківськепросвітництво, організація дозвілля, відпочинку й спілкування членів сім’ї. Форми роботи: сімейні клуби, конкурси, походи, вікторини, змагання, курси сімейного бізнесу, тренінги, лекторії на замовлення, сімейні свята, консультпункти, телефони і пошта Довіри, виставки педагогічної літератури тощо.

8. Позашлюбна сім’я: Проблема: неформальні стосунки, що позначаються на обов’язках щодо членів сім’ї, відносинах із мікросередовищем; відсутність чітких уявлень про майбутнє сім’ї, нерозуміння в мікросередовищі, напружене очікування визначенності подружніх стосунків. Напрямки роботи: пропаганда сімейного способу життя, просвітництво з прав сім’ї та її членів, запобігання відмовам матерів від позашлюбних дітей. Форми роботи: передачі на радіо, ТБ, відеолекторії, консультпункти, телефони й пошта Довіри, притулки для жінок і дітей, розповсюдження буклетів брошур.

9. Второшлюбна сім’я: Проблеми: ефект «ореалу» (стереотипи переваг попереднього чоловіка чи дружини порівняно з новим партнером), психологічний захист членів сім’ї, адаптація нового члена сім’ї до інших, взаємостосунки колишніх і теперішніх членів подружжя між собою і дітьми, з мікросередовищем; розвиток особистості дитини й формування в неї моделі сімейного життя. Напрями роботи: подолання агресивності з боку колишніх членів сім’ї, профілактика дитячої депресії, девіантної поведінки дітей в умовах різноманітних вимог батьків, насильства в сім’ї, подолання ворожості матері в становленні до дітей, які схожі на колишнього чоловіка (і навпаки), допомога в адаптації сім’їдо нової структури, пропагування сімейного способу життя, корекція внутрішньосімейних стосунків і відносин сім’ї з мікросередовищем, формування гендерної рівності. Форми роботи: консультпункти, клуби сімейного спілкування, підліткові клуби, гуртки, лекторії на замовлення, телефони й пошта Довіри, групи взаємо – і – самопідтримки, тренінги, курси, семінари.

10.Міжнаціональна сім’я: Проблема: у взаємовідносинах сім’ї з мікро-та макросередовищем, у виборі дітьми національної приналежності, виборі батьками традицій, освіти, релігії, громадянства дітей; у ставленні членів сім’ї до національних і релігійних цінностей, до спілкування із співвітчизниками. Напрямки роботи: просвітництво батьків і дітей, консультування, корекція сімейних стосунків, профілактика насильства в сім’ї, формування культури спілкування, толерантності, гендерної рівності, організація на основі національних традицій і загальнолюдських цінностей дозвілля й відпочинку сімей. Форми роботи: тренінги, курси, семінари, передачі на ТБ, радіо, спільне відзначення національних і державних свят, групи підтримки й самодопомоги, консультпункти, клуби сімейного спілкування, недільні школи тощо.

11. Дистантна сім’я: (деякі дорослі члени сім’ї перебувають на відстані від неї з різних причин: заробітки, ув’язнення, лікування, неспроможність утримувати сім’ю, а також тимчасова передача дітей до інтернату).

Проблема: епізодичність виховних впливів на дітей, брак сімейних стосунків, що призводять до «емоційного відторгнення» батьків дітьми, протиставлення батьківського ставлення до дітей, непорозуміння дітей з мікросередовищем, неузгодженість поглядів батьків на виховання дітей.

Напрями роботи: адаптація членів сім’ї до зустрічей і нових розлучень, стабілізація і корекція внутрішньосімейних стосунків, допомога в організації спілкування на відстані, організація груп взаємопідтримки, самодопомоги, залучення дітей до культурно-дозвільневої діяльності, профілактика сімейних конфліктів. Форми роботи: консультпункти, групи само-і-взаємодопомоги, гуртки за інтересами, клуби спілкування, спільне відзначення свят, благодійні акції, екскурсії, походи, тренінги.

12. Вторинний шлюб: Проблема: діти вийшли з сім’ї, почали самостійне життя; батьки лишилися сам на сам з усіма негараздами, що супроводжують літніх людей: підірваним здоров’ям, згаслими почуттями, відсутністю роботи, але зі звичкою самоутверджуватися в житті. Напрями роботи: допомога в пошуку нових життєвих цілей, збереженні здоров’я, у роботі про одного; формування толерантності, емпатії, культури спілкування в сім’ї; організація спілкування дозвілля й відпочинку сімей. Форми роботи: клуби, секції здоров’я, групи взаємо-і-самопідтримки, тематичні круглі столи, передачі на ТБ, радіо, волонтерська допомога вдома, буклети, брошури, виставки літератури з питань цінностей здоров’я, благодійні акції, спільне відзначення свят, об’єднання поколінь у громадській роботі.

13.Різнорідна сім’я: ( соціально-гетерогенна сім’я, у якій існує різне освітнє та соціальне становище чоловіка й дружини). Проблема: полягає в самореалізації членів сім’ї, неузгодженості поглядів, цінностей, цілей подружжя, у сімейних негараздах, що виявляють себе через ревнощі, підозри; наявність у кожного з членів подружжя власних інтересів і власних інтересів і власного мікросередовища; лідерство одного з членів сім’ї в поєднанні з авторитарним стилем спілкування викликає негативне ставлення та опір з боку інших членів сім’ї; діти або несамостійні, неініціативні, або відрізняються певною девіантною поведінкою; стосунки між батьками й дітьми напружені й грунтується на обов’язку, відповідальності, а не на щирості, довірі, любові, повазі. Напрями роботи: допомога членам сім’ї в професійній самореалізації, профілактика сімейних конфліктів, формування гендерної рівності, телерантності, культури спілкування с сім’ї; організація сімейного дозвілля й предметного спілкування, просвітництва батьків, профілактика девіантної поведінки членів родини, ознайомлення їх із правами дітей і дорослих у сім’ї. Форми роботи: тренінги, семінари, консультпункти, «гарячі» телефонні лінії, телефони Довіри, лекторії, курси підвищення кваліфікації, брошури буклети, виставки спеціальної літератури, клуби дівочі, жіночі, зустрічі з цікавими людьми, вечори запитань і відповідей.

14. Складна сім’я: (патріархальна). Проблема- у самостійності дорослих дітей, пристосування нових членів сім’ї до налагодженого життєвого укладу сім’ї; формування моделей сімейного життя й виховання дітей в умовах існуючих традицій, авторитету старшого покоління, лідерства в розв’язанні загальносімейних завдань; можливість появи девіантності типу « виховання невпевненості», спілкування членів сім’ї з мікросередовищем. Напрямки роботи: просвітництво батьків, інформація про права сім’ї в суспільстві й права дітей у сім’ї, формування гендерної рівності, толерантності, культури спілкування, створення умов для самореалізації непрацюючих членів сім’ї через залучення їх до громадської діяльності, благодійних акцій; організація дозвілля, спілкування за інтересами. Форми роботи: клуби, гуртки, сімейні та державні свята, вечори відпочинку, розваги ігри, сімейні конкурси, курси, тренінги, лекторії, екскурсії, конференції, благодійні акції, громадські приймальні, фасилітаторство, зустрічі з цікавимилюдбми, пошта Довіри, круглі столи з питань молодіжної та сімейної політики.

15. Опікунська сім’я. Проблеми: соціальний статус опікунів-робітники, службовці, пенсіонери; він є малооплачуваним і вимагає додаткових пошуків роботи; вік-половина опікунів має за плечима більш ніж 50 років, найчастіше, це бабусі; відсутність досвіду виховання нерідних дітей і проблеми адаптації цих дітей в опікунській сім’ї та новому мікросередовищі, прискореної підготовки дітей до дорослого життя: у 18 років вони мусять уже самостійно розв’язувати всі життєві проблеми, мати роботу, житло. Напрями роботи: підготовка опікунів до виховання й догляду за дітьми, підготовка рідних і нерідних дітей до входження в опікунську сім’ю, адаптація сім’ї в мікросередовищі, а нерідної дитини – у сім’ї та школі, супровід опікунської сім’ї, підготовка сім’ї до виходу з неї дитини, яка перебуває під опікою, підготовкадитини до самостійного життя. Форми роботи: тренінги, семінари, круглі столи, сімейні вечори, спільне відзначення свят, екскурсії, консультпункти, рейди перевірки, виставки педагогічної літератури.

16. Сім’ї, де є засуджені батьки, інші члени сім’ї. Проблема: у незадоволеності дитини відсутністю батька, у відповідному ставленні матері до відсутнього батька, яке вона переносить на дитину, негативне ставлення мікросередовища до такої сім’ї, насильство щодо дітей у сім’ї. Напрями роботи: допомога в організації контактів між членами сім’ї, профілактика негативних явищ і девіантної поведінки, запобігання насильству в сім’ї, адаптація сім’ї в мікросередовищі, корекція внутрішньосімейних стосунків, організація предметного дозвілля й відпочинку дітей, формування позитивного мислення в членів сім’ї, впевненності у своїх силах і позитивного ставлення до засуджених. Форми роботи: зустрічі членів сім’ї, бесіди, тренінги, консультпункти, рейди-перевірки, групи взаємопідтримки.

Питяння сімейної психотерапії є найбільш складним у реалізаціїв діяльності соціальних працівників. Робота у цьому напрямі передбачає соціальну реабілітацію сімей з дизгармонією у сімейних взаємостосунках, наявністю конфліктних ситуацій, де члени сім’ї зловживають алкоголем, наркотичними речовинами, мають різні види нервових захворювань, що сворює загрозу для стабільності сім’ї. Існують сім’ї, які потребують соціально-психологічної допомоги внаслідок тимчасових або затяжних труднощів (серйозні тривалі захворювання членів сім’ї, майнові втрати, нервово-психічнізахворювання, різні акцентуації в характерах подружньої пари та ін.). Подружня психотерапія має в основному індивідуальний характер і зорієнтована лише на одну подружню пару та її проблеми, допомагає досягти гармонії у взаємостосунках та врегулювання подружні взаємини даної сім’ї.

Основні структури, що застосовуються в, – це консультпункти, кабінети екстреної психологічної допомоги, «Телефон довіри», тренінгові центри. І саме завдяки їх функціонуванню проводяться тестування, анкетування психоемоційні тренінги, бесіди консультації та ін.

Така робота передбачає допомогти людям знайти душевну рівновагу, почуття безпеки, навчити їх долати стресові ситуації, труднощі, поважати себе і розуміти близьку людину.

Чималу допомогу у цьому плані молодій сім’ї надається завдяки друку матеріалів у місцевій пресі, рекламування роботи, тематичних передач по телебаченню.

Отже, діяльність соціального працівника щодо надання допомоги молоді та реалізація такого напряму, як соціальна підтримка молодої сім’ї, спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно програма є досить динамічною, постійно удосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації.

2.2 Технології роботи з молоддю, як підготовка до сімейного виховання

У науковій літературі можна знайти чимало різноманітних визначень сім’ї, наприклад як А.І. Антонов, М.Я. Соловйов, А.Г. Харчев та інші. У філософському словнику сім’я визначається як «вид соціальної спільноти, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружній спільці та родинних зв’язках, тобто на багатосторонніх відносинах між чоловіком ьа жінкою, батьками та дітьми, братами та сестрами та іншими родичами, що живуть разом та ведуть спільне господарство». [№13]

Хоча у різних визначеннях утримуються дещо різні наголоси і варіанти, вцілому, в них дається приблизно однакове уявлення про сучасну сім’ю в її типовому і найбільш поширеному вигляді. Якщо залишити в них найбільш суттєве, то сім’ю можна охарактеризувати як соціальну спільноту, засновану на подружніх або родинних зв’язках, для якої характерні спільне проживання та ведення домашнього господарства. Таке визначення відбиває загальноприйняте розуміння та включає різноманітні варіанти сімейних груп, пі д нього підпадає і типова сім’я, що складається з подружжя, їх дітей та батьків, і різні неповні та незвичайні сім’ї, наприклад, сім’я з тітки та плимінника, бабусі та онука.

Молода сім’я – це особливий світ, який своєрідно пов’язаний із всіма проблемами суспільства. З однієї сторони, молода сім’я – це замкненна система взаємостосунків її членів, які «захищають» сім’ю від втручання із зовні, а з іншого – суспільні процеси по – різному впливають і опосередковують взаємини людей у конкретній сім’ї. На думку В.М. Дружиніна, сім’я є соціальним інститутом, а конкретна сім’я – «інституалізованою соціальною групою», функція якої полягає у первинній соціалізації дітей. [№22]

Молода сім’я може розглядатися як специфічний соціальний інститут, що виконує ряд функцій (репродуктивна, виховна, господарсько-економічну, рекреативна), які важливі для суспільства і необхідні для життя кожної людини, і як мала соціально-психологічна група, в якій, за висловом О.М. Здравомислової, «з найбільшою природністю задовольняються чисельні найважливіші особистісті потреби людини. Мабуть, кожен з молодого подружжя погодиться з тим, що саме у своїй батьківській (генетичній сім’ї він набув необхідних соціальних навичок, оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, проявляв емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні емоції до близьких членів родини, отримував психологічну підтримку і захист, рятувався від стресів і перевантажень, які виникали при контактах із зовнішнім світом.

Якщо молода сім’я має дітей, то виступаючи первинним мікросередовищем дитини, вона відіграє вирішальне значення у формуванні її особистості. Саме в сім’ї закладаються основи особистості дитини, і, при вступі до школи, дитина вже більш, ніж на половину сформувалася як особистість. Але ж діти можуть народжуватися і поза шлюбом і сім’єю. І тоді відповідальність за їх життя, мінімальне економічне благополуччя і виховання беруть на себе держава і суспільні організації.

Усучасних умовах родинне виховання доповнюється суспільним: діти відвідують дошкільні заклади, школу, різноманітні мистецькі студії спортивні секції тощо. І завдання соціалізації повстають, зрозуміло, не тільки перед сім’єю, але й перед іншими соціальними інститутами виховання.

Та все ж таки, виховний вплив сім’ї дещо обмежений. Пояснюють це тим, що вплив цей не виходить за межі індивідуальних можливостей членів сім’ї, їхнього власного виду розвитку, інтелектуальної і культурної підготовленості, умов життя і в цьому плані інші соціальні інститути знаходяться у більш сприятливому становищі.

Тому для молодого подружжя, яке планує народити дитину, важливим є усвідомлення себе в ролі не просто як соціального інституту виховання, а як того осередку (середовища), яке обумовлює формування особистості дитини, і не перекладати відповідальність за майбутнє дитини на державу.

Особливості виховання у батьківській сім’ї як умова підготовки молоді до сімейного життя:

Можна із впевненістю сказати, що у кожній сім’ї складається своя, індивідуальна виховна система, яка формується іпіричним шляхом, тобто постійно апробується у досвіді, містить багато педагогічних «знахідок», засобів і методів впливу на дитину, проте не позбавлена прорахунків і серйозних помилок. Цілі, принципи та зміст виховання у сім’ї часто носять іпліцинтний (несфурмульований) характер, видозмінюються в залежності від цілого ряду причин (цінісних орієнтацій, рівня освіти, загальної та педагогічної культури батьків, їх етнічної принадлежності, відповідальності ступення за майбутнє дітей тощо).

Розглядаючи соціальне мікросередовище сім’ї, як фактор впливу на особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що у літературі можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають автори в їх основу. Для прикладу наведемо декілька.

Традиційно сфери життєдіяльності сім’ї поділяються на господарсько-економічні, морально-психологічні, та інтимно-особисті.

За глибиною і прочністю зв’язку між членами сім’ї, їхні взаємини поділяються на:

- психофізіологічні – це стосунки біологічної спорідненості, а також статеві стосунки;

- психологічні – включають відкритість, довіру, піклування одне про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;

- соціальні – включають розподіл ролей, матеріальну залежність у сім’ї а також статусні стосунки: авторитет, керівництво, підкорення тощо;

- культурні – це особливі внутрісімейні зв’язки і стосунки, що обумовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної культури (національної, релігійної тощо) і де сім’я виникла і існує.

Усоціальній психології залежно від позиції суб’єктів спілкування стосунки між ними поділяються на такі:

Співробітництво – передбачає взаєморозуміння та підтримку;

Паритет – побудовані на взаємовигоді членів союзу;

Змагання – прагнення добитися більшого та кращого становища;

Конкуренція – прагнення мати зверхність над іншими;

Антагонізм- різке протиріччя у позиціях.

Уся ця складна система взаємин обумовлює характер взаємостосунків у сім’ї.

Якщо сім’ю розглядати як малу соціально-психологічну групу, слід визначати які саме сімейні стосунки впливають на дитину і яким чином вони обумовлюють формування її як особистості

Друга група факторів впливу у сім’ї на становлення особистості дитини – внутрішня і зовнішня діяльність сім’ї.

Ця група факторів охоплює здебільшого господарсько-економічну сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність шлюбно-сімейних уявлень дітей про права і обов’язки членів сім’ї, розподіл домашніх справ, бюджету та інших питань. Молодим сім’ям, особливо у нових соціально-економічних умовах, буває складно віришити господарсько-економічні питання через різні об’єктивні і сіб’єктивні причини.

Третя група факторів – сімейне виховання як комплекс цілеспрямованих педагогічних впливів на дитину найближчого оточення. Когнітивні виховні впливи (націлені на систему знань людини, на її перетворення)

Емоційні виховні впливи (покликані викликати і підтримувати у дитини певні афективні етапи, які полемегшують або утруднюють прийняття нею інших психологічних впливів).

Форми роботи у межах цієї моделі спрямовані на підвищення батьківської компетенції. Використовуються лекції, бесіди для батьків з питань сімейного виховання, дискусії, аналіз та обговорення реальних труднощів сімейного виховання, групові форми роботи з батьками, що спрямовані на володіння навичками спілкування з дітьми тощо.

1. Соціальна модель – використовується у тактих випадках, коли сімейні труднощі є результатом несприятливих зовнішніх обставин. Уцих випадках крім аналізу життєвої ситуації і рекомендацій, є потреба у втручанні зовнішніх сил.

2. Психологічна – (психотерапевтична) модель використовується тоді, коли причини труднощів дитини знаходяться у сфері спілкування, особистісних особливростях членів сім’ї. Модель передбачає аналіз сімейної ситуації, психодіагностику особистості, діагностику сім’ї. Практична допомога полягає у подоланні бар’єрів спілкування та виявлення причин його порушення.

3.Діагностична модель- Грунтується на припущені про дифіцит у батьків спеціальних знань про дитину або свою сім’ю. Об’єктом діагностики є сім’я, а також діти і підлітки з порушеннями і відхиленями у поведінці. Діагностичний висновок може виступати основою для прийняття організаційного рішення.

4. Медична модель- передбачає, що в основі сімейних труднощів лежать хвороби. Завдання психотерапії – діагноз, лікування хворих і адаптація здорових членів сім’ї до хворих.

Спеціаліст може використовувати різні моделі сім’ї залежно від характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.

Будь-яка робота з батьками більш ефективна, якщо вона зорієнтована на потреби конкретних батьків або груп сімей в тій чи іншій інформації.

В практичній роботі спеціаліст може використати різноманітний психодіагностичний інструментарій. (дод. №2)

Методика діагностики дитячо-батьківських стосунків за звичай не ставляться дуже суворі вимоги стосовно їх діагностичної і прогностичної валідності-вони використовуються для побудови робочих гіпотез, які згодом уточнюються і перевіряються.

Для систематизації методик психодіагностики використовують різні основи.

Які і розглянемо в наступному розділі дипломної роботи.

3. Шляхи формування соціальної роботи з неблагополучними сім’ями

3.1 Соціальне дослідження негативних проявів у сімейних стосунках між батьками і дітьми

Отже на сьогоднішній день в Україні залишається актуальною проблема створення належного соціально – правового забезпечення державної сімейної політики, яка б незалежно від місця народження дитини, національної належності, соціального статусу, біологічних батьків, місця її фізичного перебування(в сім’ї, державні установі) могла б гарантувати кожній дитині вільний, нормативно – з абезпечений розвиток особистості, адекватність процесу соціалізації, захисту прав та законних інтересів. У рамках данного тверження можна сміливо сказати, що будь-який закон, який виокремлює одну із категорій сімей, є дескримінаційним по відношенню до інших сімей і слугує прикладом реалізації принципів «економіки дефіциту».

Аналіз наукових джерел свідчить, що розвиток здорової особистості дитини забезпечується наявністю умов, які відповідають віковим потребам розвитку дитини та знаходяться у відповідності до суспільно закріплених нор проживання (на даний час такою формою є сім’я). Згідно з дослідженнями гарантом усіх можливих негараздів, які можуть спіткати дитину під час її зростання, є фігура матері (батька) чи особи, яка постійно знаходиться з дитиною з дня її народження, тобто формує її первинне соціальне оточення. Постійність, здатність до прийняття та надання адекватної підтримки в розвитку і соціалізації дитини в будь-який час є найголовнішими характеристиками значущої для дитини фігури батька, матері, чи особи, яка їх замінює. Чинник постійності значущості фігури перекриває навіть кваліфікований догляд спеціалістів, про що неодноразово досвідчували дослідження. Так у США вчений Ентон Джоун Скілз спостерігав дітей немовлят (із відставанням у розвитку від норм, які були народженні матерями, що вживали алкоголь, накротики) впрожовж перших двох років їхнього життя, а потім самостійного життя. Частина цих дітей була передана в заклад, де проживали розумово відсталі жінки, і кожна жінка «взяла на виховання» одну дитину, інша частина продовжувала проживати та виховуватися в умовах дитячого закладу, де з дітьми працювали професійні педагоги. Діти, яких виховували розумово відсталі жінки досягли рівня розумового розвитку, а по досягненню повноліття змогли працевлаштуватися і добре адаптуватися в соціальному оточенні, шо не відбулося в іншій групі дітей, у яких так і залишилося відставання у інтелектуальному розвитку, а в дорослому житті вони не змогли працювати й адаптуватися в соціумі. [№58].

Тепер розглянемо, як у нашій країні нині вирішуються питання утримання та представництва інтересів дитини в системі державної опіки, а саме – реалізація права дитини на проживання в сім’ї.

Функцію утримання та представництва інтересів дитини бере на себе держава через розподіл повноважень між відповідними структурними підрозділами органу державної влади та фізичними особами. Так в ситуації опіки/піклування відповідальність покладається на опікуна/піклувальника і реалізується ним з урахуванням рекомендацій органу опіки та піклування. В разі державного влаштування-через делегування функцій опіки та піклування адміністрації закладу (ст. 245 Сімейного кодексу України).

Аналіз складових здорового зростання дитини (нормативно-правових та соціально-педагогічних) переконав нас у тому, що набуття дитиною повноцінного правового та соціального статусу може відбутися лише при проживанні в біологічній або прирівняній до неї сім’ї.

Виходячи з вищесказаного метою нашої соціальної роботи з сім’ями є доведення гіпотези, щодо ефективності впливу соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери у сім’ях. Для того, щоб мати чітке уявлення про цілеспрямовану дослідницьку роботу ми вирішили апробувати в ході досліду метод – експерименту, який науково поставлений з досвіду організації наукового процесу, в точно враховуваних умовах – формуючий експеримент. У ході якого конструюються нові соціальні явища. Ми хочемо представити на розгляд результати анкетування яке проводилося нами первинно в експерементальній групі. В анкетуванні приймали участь учні одного класу однієї вікової групи, було проанкетовано 6 хлопчиків, і 14 дівчаток. Учні віком 11 років. Головним завданням цього експерименту було виявлення негативних проявів у стосунках батьків та дітей. Розглянувши данні первинного анкетування, ми виявили низький показник в деяких сім’ях. Це відхилення від звичайних норм поведінки у вихованні, спілкуванні, лікуванні, матерільного неблагополуччя, занедбання дитячої особистості.Підводячи підсумки первинних анкетних даних виникла необхідність провести профілактичну соціальну роботу, з дітьми та їх батьками і частково із вчителями та іншими державними структурами, які можуть надавати безпосередню допомогу таким сім’ям. Що буде спрямовано на подолання батьківського ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню дітей, або зловживання батьківськими правами. На зменшення жорстокості над дітьми, усунення шкідливого впливу на дітей, батьківською аморальною поведінкою а саме (зловживання наркотичних засобів, алкоголю, проституцією, та ін.)

Відповідно до виникшої ситуації ми розробили стратегічний план дій соціально-профілактичної роботи з дітьми, батьками, вчителями. Який включив в себе три основні пункти:

1) Робота з дітьми та батьками з неповних сімей.

2) Робота з дітьми та батьками з поганими житловими умовами і з недостатнім матеріальним становищем.

3) Робота з батьками про неузгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї.

Зараз ми опишемо кожен пункт проробленої нами профілактичної роботи.

1. Для проведення роботи нам необхідно було поставити до відома класного керівника, дітей, батьків про майбутню роботу яка буде проводитися з ними. Для першої категорії клієнтів а саме неповні сім’ї основним механізмом соціальної роботи є:

Курс бесід, дискусій, диспути, вечори запитань та відповідей, відеолекторія з демонструванням фільму «Сім’я це моя фортеця» з батьками та дітьми про:

· розвиток необхідних якостей в дитині;

· рішучість, самостійність, наполегливість, у досягнені дитиною мети.

· Уміння терпіти, уміння засвоювати не тільки дітьми а й батьками нові навички.

· Уміння долати психологічні проблеми

· Позбавлення батьків від негативних рис і звичок (невпевненість у собі, неспокій, тривога і страх, подразливість).

2. Основні методити соціальної роботи з сім’ями з поганими житловими умовами та матеріальним становищем супроводжувалась:

* читанням батькам і дітям лекцій, проведення бесід, відвідування батьків вдома, консультації батькам проведення вечорів запитань та відповідей, запрошення батьків до школи;

* відкрите листування з батьками, диспути, сімейні вечори в школі усні журнали для батьків.

* виконання батьками та дітьми практичних завдань.

* ознайомлення батьків з нормативно-правовими документами (про кримінальну відповідальність батьків, за невиконання батьківських обов’язків), та педагогічною літературою в запобіганні насильства в сім’ї.

*залучення батьків, дітей до участі в концертах, карнавалах, конкурсах і т. ін.

* Проінформовано батьків про допоміжні організації в вирішенні матеріальних, побутових, фінансових питань, (ради громадськості, шефство громадських колективів, служби у справах неповнолітніх, відділ у справах сім’ї, молоді, спорту, ЦССМ, лікувальні установи наркодиспансери, відділ дільничих інспекторів міліції, КМСН, відділ соціального захисту населення, житлово-комунальне управління, орган опіки та піклування.

Проведено індивідуально-профілактичну роботу з неблагополучними сім’ями.

В ході роботи обстежено житлово-побутові умови проживання та виховання дітей, складено акти-обстеження. Підставою для взяття сім’ї на облік може бути письмове або усне направлення , що оформлюється за формою, затвердженою наказом Державного центру соціальних служб для молоді №19 від 08.04.2002 р. (додаток 3). За даними первинного обстеження сім’ї складається акт обстеження неблагополучної сім’ї і визначаються подальші форми роботи з нею (додаток №3).

На сім’ю яка перебуває під соціальним супроводом, складається облікова картка сім’ї (додаток 1) та оформлюється особова справа, що вміщує такі документи. (додаток 2). Поставлено сім’ї на облік у службу у справах неповнолоітніх. У лікувальні установи, відділ соціального захисту населення, житлово-комунальне управління, відділ у справах сім’ї, молоді спорту, центр зайнятості населення, вдділ паспортизації, та відділ реєстрації громадських актів. Нами були складені списки неблагополучних сімей до районної служби у справах неповнолітніх. А також було проведено щомісячне відвідування сімей за місцем їх проживання. З метою посилення контролю.

3. Для поліпшення виховного процесу в сім’ї, між дорослими та дітьми на нашу думку було ефективно застосувати у практичній роботі та провести пропонуючи з різними формами ігровий метод з учнями і батьками, вчителями поряд з традиційними методами (лекції, збори, семінари). Виходячи з результатів первинного анкетуванн, видно, що проблематика деяких сімей виникла через те, що відсутнє взаємопорозуміння дітей і батьків, батьків і батьків. Проявлення негативних івдносин між членами сім’ї, що в свою чергу дає негативні наслідки у розвитку особистості дитини. Незважаючи на те в якій сім’ї дитина виховується (при наявності обох біологічних батьків, чи то один з батьків нерідний, чи взагалі неповна сім’я). При цьому кожна із сторін незадовольняє потреби іншої. Для досягнення кращого результату в ігровому методі я надала учасникам гри ролі (рольові, ділові) суть рольової гри – полягала в тому, щоб включити її учасників (дітей, батьків, вчителів) у наявну по результатам анкетування проблемну ситуацію і її подальший розвитк експромтом, без будь-якого сценарію.

Кожен з учасників мав лише рольову установку, яку він реалізував у процесі гри таким чином моделювались, забезпечувалися умови для яснішого бачення ситуації проява ініціативи і самостійності при вирішені поставлених завдань. Таким чином нами було запропоновано програти взаємовідносини між дітьми та батьками з самого початку. З числа учнів ми обрали на роль гри «батька» учня, а на роль батька було обрано «учня» (тільки не реальні учасники проблеми). Відбувалося в ході гри моделювання точних фраз і суперечок якомога з підходом до точних відтворювань питань і розмов. Якщо виникали питання в ході гри «сценку» повторювали знову. Ставали яскраво очевиднии прорахунки в поведінці обох батьків. Учасники гри давали об’єктивну, колективну оцінку. На нашу думку аналізуючи дії учасників кінець гри був з примиренням сторін та вибаченням.

Таким чином провівши соціальну роботу, соціально-консультативну роботу, соціально-педагогічну роботу, я сподіваюся на покращення у стосунках між батьками та дітьми, на корективну поведінку батьків стосовно аморального способу життя, на часткове покращення матеріальних, соціальних і духовних умов життя в неблагополучних сім’ях.

Для перевірки нашої думки та впевнення в ефективності по досягненню кращого результату проведеної нами роботи, яка була напрвлена на покращення емоційної атмосфери сім’ї.

Ми вирішили провести повторне анкетування з контрольною групою учнів. Для цього ми знову розробили питання для повторного анкетування, повідомили про це учителя, учнів та роздали анкети. Після відповідей учасників анкетування анкети були зібрані. Матеріал був згрупований на виокремлення позитивних результатів по конкретним питанням. У зв’язку із отримачнням вже чітких даних нами було проведено розрахунок по контрольному анкетуванні. Отже для перевірки ефективності проведеної нами соціальної роботи, за необхідне треба провести співставлення двох показників першого і другого. Виходячи з двох показників першого приблизного – результати первинного анкетування, та другого контрольного – результати контрольного анкетування уточнюючого (додаток 4).

Аналізуючи результати даного анкетування, та аналізуючи результати роботи ми можемо сказати, що ефект соціально-профілактичної роботи всеж таки, високий.

Слухачі, які приходоли на заняття, повністю змінили взаємостосунки з батьками. Особливо помітним був позитивний вплив занять на організовану гру, в якій охоче приймали участь всі без виключення. Помітно поліпшилися взаємостосунки і з вчителями. Та нажаль, слід відмітити і випадки неадекватності поведінки батьків по відношенню до змін, які відбулися з ними. Іронічне «Що з тобою трапилось?», «Чи надовго тебе вистачить?», «Не віриться мені, що ви нам допоможите?» – спричиняли величезний гнів, обурення, встановлювалися уже незворотні антагоністичні стосунки з соціальним працівником. І хоч такі випадки були поодинокі, всеж виникла проблема в проведені соціальної профілактичної роботи. Та вже після проведення контрольного анкетування ми мали від своїх результатів велике задоволення бо проводячи підрахунки, ми впевнилася у досягнені кращого результата ніж це було вперше.

3.2 Технологія соціальної роботи по оптимізації емоційної атмосфери в сім ’ ях

Для того щоб вивчити емоційну оптимізацію в сім’ї одним із важливих факторів вдосконалення неблагополучних сімей. Нами проводилась соціальна робота по розробленій програмі «Збереження багаття Родинного Дому». В якій об’єктом виступило 20 дітей підлітків із них 6хлопчиків, 14 дівчаток. В ході обстеження було виявлено 6 сімей які мають одного біологічного батька чи матір, тобто з одним прийомним вітчимом чи мачухою. Виявлено 2 неповних сім’ї тобто діти виховуються одним із батьків чи опікуном, та 12 повних сімей, які мають обох біологічних батьків. Дослідження проводилось впродовж трьох місяців починаючи з 01 листопада 2005 року по 31 січня 2006 року.

Висновок

Таким чином виходячи з вищевказаного плану технології по рішенню даної проблеми є ефективним застосування в соціальній роботі таких аспектів, як досягнення максимально найкращого результату по таким показникам: емоційна атмосфера у неблагополучній сім’ї, взаємостосунки між батьками та дітьми, відношення взаємоповаги в неблагополучних сім’ях. Поліпшення емоційно-комунікативного стану сімей.

Найбільш ефективними технологіями в проведенні соціальної роботи з дітьми неповних сімей, виявились методики по виховній роботі:

Відвідування батьків з неблагополучних сімей вдома, сімейні вечори в школі, усні журнали для батьків, залучення батьків і дітей до участі в конкурсах, концертах, карнавалах. Але не для всіх дітей виявились ефективними методики по вирішенню питань з уміння долати психологічні проблеми, а саме читання лекцій, відкрите листування з батьками, що привело до менш позитивних результатів у проведенні соціальної роботи.

Рекомендації: План нашої соціальної програми «Збереження вогнища Родинного Дому», можна використовувати в роботі центрів по роботі з сім’єю та молоддю з неблагополучними сім’ями. Також дану програму можна використовувати з ціллю передання досвіду в соціальній роботі на семінарах зі студентами.

Соціальне життя динамічне, тому проблема утримання та виховання дітей в умовах неблагополучної сім’ї потребує постійної уваги, пошуку, праці, удосконалення суспільних відносин.