Реферат: Групова соціальна робота: терапевтичний ефект групи

Національний університет «Києво-Могилянська Академія»

ФСНСТ, Школа соціальної роботи

Письмова робота

з курсу «Методи соціальної роботи»

«Групова соціальна робота: терапевтичний ефект групи»

Виконала: Годзула О.В.

Київ, 2009

План:

Вступ

1. Негативний бік групової соціальної роботи

2. Дослідження ефективності роботи в групі

3. Терапевтичні ефекти різних видів груп

4. Терапевтичний ефект групи як основа методів роботи з клієнтами

Резюме

Бібліографія

Вступ

Групова робота – це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне. Спільна риса усіх груп – взаємодія між людьми, які перебувають «в одному човні». У груповій роботі основним засобом впливу виступає група. [162, 1]

Групи можуть бути корисною ареною для розв’язання проблем, надання емоційної підтримки та розвитку впевненості в собі. Разом з тим вони можуть бути сповнені фрустрації й напруження. Факторами, що сприяють виникненню таких явищ, можуть бути як індивідуальні риси людини – відлюдькуватість, сором’язливість, замкненість або небажання обговорювати свої проблеми у великому колі людей, - так і таке притаманне будь-якій групі явище, як розподіл ролей.

Негативний бік групової соціальної роботи

Групові ролі та проблема лідерства часто розглядаються крізь призму влади, якої набувають учасники завдяки статусу, знанням та навичкам, контролю над ресурсами, особистим якостям, домінуючій ідеології (підставою для виникнення питань розподілу влади можуть бути етнічна належність, вік, стать, відсутність чи наявність функціонального обмеження, належність до певного соціально-економічного класу тощо). Чимало членів групи з часом демонструють конформну поведінку, тобто виявляють однаковість у поведінці, зголошуються з думкою інших унаслідок тиску групових норм на індивіда. Унаслідок різних стилів конформності чи нонконформності, а також лідерства у групі можуть сформуватися різні стосунки і стати очевидними певні функціональні або ж дисфункціональні ролі (наприклад, «ініціатора», «спостерігача», «блазня», «цапа-відбувайла» і таке інше), виникнення альянсів тощо.

Проте такі проблеми групової динаміки не заперечують ефективності групової роботи, так як можуть бути усунені соціальним працівником. Існують правила роботи з групою, спрямовані на гармонійне проходження стадій розвитку у груповій роботі. Це такі правила, як вселення надії та позитивного настрою, надання інформації (навчаюче інструктування), орієнтація на альтруїзм, коригуюча рекапітуляція первинної сімейної групи, розвиток навичок соціалізації, універсалізація, згуртування, зворотний зв’язок. Питання влади та повноважень найкраще визначати та обговорювати з учасниками групи в категоріях відмінності й подібності між різними індивідами, прагнучи встановити партнерство рівних. Задля контролю конформності соціальним працівникам важливо призвичаїти клієнтів соціальної групової роботи до висловлювання від першої особи («Я думаю…», «Я відчуваю…» і т.п.). В міру розвитку групових норм і розвитку ідентифікації себе з групою можливо змінити баланс ролей, розвинути довіру учасників групи один до одного. [171, 1]

Ось що про цей бік групової роботи пише Алан Браун у своїй праці «Групова робота у Великобританії»: «Групи можуть здійснювати істотний вплив на своїх членів – на краще чи на гірше. За неправильного використання, груповий потенціал може бути джерелом пригнічення та стурбованості, за використання з відповідальністю та вмінням – він може бути джерелом реального наділення людей великими повноваженнями, можливістю впливу на своє життя та позитивних змін у ньому». [2]

Дослідження ефективності роботи в групі

Отже, проблеми, пов’язані з груповою роботою, не є нерозв’язними. Навпаки, розв’язання цих проблем є основним завданням соціального працівника в процесі роботи з групою, і той терапевтичний вплив, який здійснює група на клієнтів-учасників, того вартий. Такий вплив продемонструвало дослідження, яке було здійснене з метою вивчення впливу групової роботи на ставлення матерів та дружин хворих до різних аспектів алкоголізму та наркоманії.

Проведено структуроване опитування 60 дружин/матерів хворих, що є користувачами Печерського відділення "Соціотерапія". Дві основні підгрупи складали 17 дружин (середній вік - 43.9, SD=9.5) та 13 матерів (середній вік - 56.8, SD=4.9), які брали участь у груповій роботі. В дві контрольні підгрупи у відповідній кількості було включено дружин та матерів, які лише спорадично відвідують індивідуальні консультації психолога. Відмінності вікових середніх між основними та контрольними підгрупами дружин та матерів не є вірогідними.

Стійкі суспільні стереотипи відносно хворих на алкоголізм та наркоманію обумовлюють водночас стигматизацію та ізоляцію їхніх рідних. Це утруднює залучення співзалежних до психосоціальної роботи, особливо до роботи у групі. Складний процес саморозкриття, аналіз власних уявлень, механізмів психологічного захисту, моделей поведінки та спілкування, часто викликає опір та недовіру. Достовірно менша недовіра до цього методу дружин, ніж матерів, що реєструвалася у контрольних підгрупах, свідчить про більший конструктивізм та гнучкість перших.

Специфіка стосунків із залежним членом сім`ї обумовила ті факти, що дружини достовірно частіше за основну проблему, яка виникає внаслідок хвороби чоловіка, визначали ускладнення взаємин. Для матерів найгострішою проблемою, що супроводжує алкоголізм або наркоманію сина, було погіршення матеріального стану. Можливо, саме тому дружини достовірно частіше, ніж матері, за головну причину відвідування групових занять вважали можливість отримання професійної психологічної допомоги та визначали психолога як лідера групи. Це, в свою чергу, дозволяє припустити, що залежність як риса особистості притаманна дружинам у більшій мірі, ніж матерям.

Найважливішими наслідками групової роботи, на думку жінок, були усвідомлення власних проблем і потреб та навчання жити з залежністю хворого чоловіка/сина. В тім, первинною мотивацією відвідування групи для жінок було "врятування хворого чоловіка/сина". Попереднє сприйняття алкоголізму та наркоманії як пороку або дурної звички змінилося у жінок розумінням хворобливого характеру залежності. Таким чином, проведений аналіз показав, що групова робота ефективно сприяє змінам пізнавальних схеми відносно сутності зловживання алкоголем/наркотиками. [3]

Ми з’ясували, що група справді справляє певний терапевтичний ефект. Далі ми розглянемо, який саме ефект і яким чином досягається в процесі групової соціальної роботи.

Терапевтичні ефекти різних видів груп

Одрі Маллендер розглядає групи як засіб активізації. Група – сильний посередник в процесі активізації та змін, оскільки вона є дещо більше, ніж сума її частин: разом люди можуть добитися значно більшого, ніж поодинці. Члени групи, наприклад, можуть об’єднуватися задля пошуку нового рішення старих проблем, тих, що стосуються їх самих як конкретних людей, або тих, що стосуються більш широких тем, що породжують труднощі для цілих категорій людей. Для вирішення другої з цих проблем Маллендер пропонує такий підхід як самокерована групова робота. [151, 4]

Цей підхід спирається на впевненість у тому, що люди мають право об’єднуватися для обговорення питань стосовно життєвих проблем, що у них з’явилися, та пошуку їх власних рішень, навіть якщо їх причина виявиться соціальною або політичною. Жодна соціальна чи політична система не знає чи не шукає, що саме було б найкращим для кожної окремої людини. Зміни на краще зазвичай здійснюють люди, що борються за те, у що вірять. Добрим прикладом може слугувати жіночий рух порятунку у Великобританії. Його починала невеличка група жінок, що протестувала проти припинення забезпечення шкіл безкоштовним молоком. Потім і інші жінки почали проводити спільні зустрічі, під час яких вони обговорювали умови та обставини свого життя. Сьогодні цей рух досяг кульмінації: лише в Англії та Уельсі організовано більше 200 тимчасових притулків, де жінки та їх діти можуть сховатися від жорстокості чоловіків, якої вони зазнають. Цей рух домігся значних змін у житловій політиці та сфері виплат, що збільшує шанси жінок почати нове життя в умовах безпеки. [153, 4]

Алан Браун також підтримує цю точку зору: «Групи можуть бути джерелом наділення клієнтів можливістю більш активного впливу на важливі рішення в своєму житті, коли люди не залежать від експертів, а усвідомлюють свою цінність, являючись як помічниками інших, так і отримувачами допомоги; і де ж іще вони можуть відчути колективну силу для боротьби з соціальним гнітом та застосувати дії для змін. В організаційних термінах групи є «горизонтальним» демократичним джерелом рівного впливу та колективної відповідальності на відміну від бюрократичної структури з «вертикальним» лінійним управлінням, заснованої на понятті індивідуальної звітності та відповідальності. Тому не дивно, що на сильні ефективні групи – членів персоналу агентства або користувачів служб – менеджери агенств іноді дивляться з менш чим непрофесійним ентузіазмом!» [2]

Одже, беззаперечною є ефективність самокерованих груп, а також керованих груп самодопомоги, що також підтверджується досвідом. З досвіду реалізації Проекту попередження торгівлі людьми в Україні 1998-2004, організаторами був винесений наступний урок: часто підтримка обмеженої групи людей, які мають схожі проблеми – це те, що потрібно жінці, щоб подолати кризу.

Керовані групи взаємодопомоги є ефективним інструментом адаптації та реабілітації жінок, які знаходяться в ситуації важкої психологічної кризи з різних причин, включаючи торгівлю людьми, домашнє насильство, згвалтування та щоденний стрес. Ці групи допомагають жінкам подолати почуття самотності та ізоляції, а також побоювання соціуму, надаючи їм більш глибоку і тривалу підтримку, ніж ту, яку можна отримати через інші послуги Центрів. Групи взаємодопомоги допомагають жінкам вчитися слухати одна одну, висловлювати власні почуття, створювати систему підтримки, вирішувати власні проблеми самостійно та бути більш впевненими в своїх силах.

Важливою складовою успіху груп взаємодопомоги є робота в команді. Як тільки учасниці усвідомлюють, що їх проблеми подібні, вони починають звертатися по підтримку одна до одної. Вони відкрито діляться власним досвідом заради допомоги іншим. Визнання учасницями схожості проблем зближує їх. Групи організовані таким чином, що ті ж самі люди регулярно збираються разом згідно з попередньо узгодженим розкладом. Це дозволяє їм почуватись невимушено і уникати незручностей, які можуть бути викликані постійною зміною учасниць групи.

Опитування, проведене Житомирським Центром «Жінка для жінки», показало, що завдяки групам взаємодопомоги 72% учасниць почуваються більш впевненими в собі; 60% змогли покращити стосунки в родині. 28% учасниць навіть зазначили, що знання та навички, набуті при відвідуванні групи, допомогли їм працевлаштуватися. [30-32, 5]

Алан Браун у праці «Групова робота у Великобританії» описує свій особистий досвід: «Цей феномен ілюструють два епізоди, що завдали мені багато болю і хвилювання: першим був період мого серйозного захворювання, другим – період сильного емоційного стресу. Обидва рази мене підтримували друзі і сім’я, але в кожному випадку можливість зустрітися з іншими людьми, котрі перебували в подібній ситуації, була вирішальним фактором, що дозволяв мені розв’язати проблему. Коли я був серйозно хворий, не було ніяких організованих груп для людей з моїм станом, але деякі з тих, хто разом приймав лікування, утворили свою власну неформальну групу, в якій ми були здатні підтримувати одне одного та ділитися турботами, а також корисною інформацією про наші умови та лікування. Коли мене спіткав емоційний розлад, найбільш важливою допомогою, яку я отримав як один-на-один, так і в організованих групах, була з боку тих, хто проходив чи пройшов через подібний досвід». [2]

Терапевтичний ефект групи як основа методів роботи з клієнтами

Більшість методів профілактичної роботи, запропонованої для формування здорового життя молоді, мають терапевтичний ефект групи за свою основу. Зокрема це такі методи, як обговорення в групах (дискусія, «мозковий штурм»), навчання практикою дії (рольова гра і т.п.), семінари-тренінги.

Обговорення в групах дозволяє обговорити своє ставлення до проблеми, думки та ідеї, що виникли в процесі вивчення інформації, з’ясувати ставлення до проблеми інших учасників. Дискусія дає можливість учасникам виразити свою думку з того чи іншого питання на основі своїх знань та попереднього досвіду, а також розширити, поглибити його, а в деяких випадках – змінити на протилежне. Нерідко при обговоренні дискусія набуває гострого характеру, і сторони не досягають консенсусу. Тим не менш, при цьому формуються ціннісні установки, запам’ятовуються основні факти, що згодом здійснюють вплив на поведінку людини. (Найкраща кількість людей для дискусії – 6-8). Також демократично та ненав’язливо обговорити свої проблеми допомагає метод «мозкового штурму», що являє собою хороший спосіб швидкого включення усіх членів групи в роботу на основі вільного вираження своїх думок щодо питання, яке обговорюється. Ефективність цих методів – 50%.

Навчання практикою дії як метод – це використання рольових ігор, програвання ситуацій, практичні заняття, лабораторні роботи, самостійне дослідження – тобто те, що може узнати людина, намагаючись «влізти в шкуру» об’єкта, що вивчається, або відчувши процес змін об’єкта в результаті певного явища. Рольові ігри дають учасникам змогу «побувати» у якійсь життєвій ситуації у ролі певного персонажа. При цьому люди менше соромляться, коли треба висловитися з тих чи інших питань, виразити свої почуття, бо вони роблять це від імені вигаданого героя. Інша корисна сторона рольової гри – тренування варіантів поведінки в тих ситуаціях, в яких можуть опинитися учасники. Наприклад, корисно спробувати обіграти з молодими людьми варіант покупки презервативів в аптеці, або ситуацію, коли компанія друзів «вмовляє» спробувати наркотик. Підготовка молоді до зустрічі з подібними ситуаціями в житті дозволить їм заздалегідь отримати ряд навичок, допомогти відповісти відмовою на реально небезпечну пропозицію. Ефективність цього методу – 70%.

Семінар-тренінг – це сукупність багатьох методів роботи, організована таким чином, що навчальний процес переживається як частина реального життя, що дозволяє досягти дуже високої ефективності. Усі результати тренінгу не видно одразу, але отримані знання і навички реалізуються людиною, що пройшла тренінг, в реальних життєвих ситуаціях. [6] Тренінг є досить складним методом, що відмінний від всіх попередніх і тому потребує окремого розгляду.

Тренінг, вважають фахівці, подібний до самого життя в мініатюрі. Описати тренінг словами людині, яка не відчула його на власному досвіді, так само складно, як висловити внутрішні переживання - зазвичай важко підібрати прості, ясно зрозумілі формулювання. Краще пройти через тренінг самому і пересвідчитися, що зміст групової роботи є захоплюючою подорожжю для розуму і душі. Навчання в тренінгових групах дарує учасникам радість, конструктивне спілкування, навички співпраці, нових друзів, відкриває нові перспективи.

Люди краще ставляться до тих, хто не змагається з ними, не суперечить, не конкурує. Аби досягти життєвого успіху, доцільно порозумітися, налагодити конструктивні взаємини з іншими, а для цього слід навчитися уважно слухати співрозмовників, сприймати їх доброзичливо, шукати в них позитивні риси, взаємодіяти, загалом змінити притаманний людині від природи потяг до змагань на стимулювання співпраці. Тренінг дає не лише специфічні знання та навички з навчальної тематики, а й допомагає змінити неконструктивне ставлення до людей на ефективну модель співробітництва. (10-11)

Тренінг сприяє ефективності навчання, результат якого досягається завдяки власній активній роботі його учасників. Знання не подаються в готовому вигляді, а стають продуктом активної діяльності усіх учасників. У центрі уваги – самостійне навчання учасників та інтенсивна їх взаємодія. Відповідальність за результативність навчального процесу несуть однаковою мірою як ведучий, так і кожен учасник тренінгу.

Тренінг – це:

1) группа, яка допомагає стати кожному її учаснику більш компетентним;

2) процес, під час якого учасники вступають у взаємодію;

3) навчання, результат якого досягається у взаємодії всіх учасників тренінгу;

4) відкриття учасниками в собі нових можливостей, відчуття того, що вони знають і вміють більше, ніж до цих пір думали про себе;

5) можливість у безпечних, з одного боку, трохи штучних, а з іншого – наближених до реальності умовах взаємодії з іншими людьми досягти бажаних змін. [7]

Резюме

Ми розглянули терапевтичний ефект групи як результат дослідження, як висновок з досвіду діяльності організацій та особистого досвіду клієнтів, як базис методів соціальної роботи; ми також розглянули негативний ефект групи та з’ясували, що він не є обов’язковим супутником роботи в групі. Можна зробити висновок, що, за правильної підготовки соціальних працівників та вдалої організації роботи в групі, групова соціальна робота може допомогти клієнтам розв’язати проблеми, знайти підтримку та налагодити своє життя – отже, група є ефективною формою організації соціальної роботи, що завдяки своєму терапевтичному ефекту відповідає її завданню.

Бібліографія:

1. Соціальна робота: В 3 ч. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. – Ч.2: Теорії та методи соціальної роботи / А.М. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата та ін.; За ред. Т. В. Семигіної, І.М. Григи. – 2004. – 224с.

2. Практика социальной работы: под ред. К. Ханфея и Т. Филпота – Амстердам-Київ, 2006 (Асоціація психіатрів України, Geneva Iniciative)

3. І. Грига, Г. Ходас (Школа соціальної роботи НаУКМА) «Зміни ставлення до проблеми залежності у родичів хворих на алкоголізм та наркоманію внаслідок групової роботи »

4. Принцип активизации в социальной работе: под ред. Ф. Парслоу. – М.: «Аспект Пресс», 1997. – 223с. (серия «Социальная работа в меняющемся мире»)

5. «Складові нашого успіху»: Досвід реалізації Проекту попередження торгівлі людьми в Україні 1998-2004 (Winrock International)

6. Клиники, дружественные к молодежи (пособие для организатора) – Новосибирск: ЗАО «Новополигрфцентр», 2004. – 300с.

7. Технологія проведення тренінгів з формування здорового способу життя молоді / Г.М. Бевз, О.П. Главник – К.: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2005. – 172с.