Реферат: Демографічна ситуація в Україні

Зміст

1. Сучасна демографічна політика України …………………………….. 3-4

2. Демографічна ситуація. Громадянство, національний склад населення 5

3. Динаміка чисельності ……………………………………………………. 6

4. Всеукраїнський перепис населення. Густота розміщення населення територією країни ……………………………………………………………...... 7

5. Статевий склад. Віковий склад. Рівень освіти. Сучасні тенденції …. 8-9

6. Демографічна ситуація в Україні поліпшується …………………... 10-12

Список використаної літератури ……………………………………….…..… 13

Сучасна демографічна політика України

Суб’єкт демографічної політики - держава як засіб державноговпливу на відтворення населення в потрібному для суспільства напрямі.Об ’ єкт - складні і важкозавбачувані демографічні процеси -народжуваність і смертність, заходи щодо оптимізації їх співвідношення зточки зору досягнення найтривалішого періоду активної творчоїдіяльності і середньої тривалості життя людини. Більшість здійснюваниху сфері демографічних відносин явищ: шлюбність, розлученість, міграціябули і залишаються, в основному, особистою справою індивіда,подружньої пари, сім’ї. Тому управління демографічною поведінкою неможе спиратися на будь-яке адміністрування, примус чи заборони. Вплив демографічної політики на демографічні процеси в суспільстві може бути прямим (обмеження законодавчим шляхом міграції, оформлення шлюбів чи народження дітей, планування підготовки спеціалістів) або непрямим (підвищення рівня життя, залучення населення до створення умов для збільшення кількості дітей у сім’ї, пропаганда тих чи інших професій). Для обґрунтування політики важливо постійно вивчати й оцінювати демографічну ефективність і наслідки заходів, що здійснюються.

Одним з головних її напрямів є розробка політики , яка буде оптимальною з точки зору відтворення населення, врахування джерел засобів існування, становища жінки, типу стосунків між подружжям.

Концепція сімейної політики України включає:

- створення оптимальних умов для сімейно-шлюбної орієнтаціїмолоді;

- необхідність перегляду чинного законодавства відносно різнихпільг матерям, тобто їх потрібно узгоджувати з реальною економічноюситуацією в країні;

- врахування не лише материнства і пов’язаних з ним проблем, алей батьківства як складової частини сімейного життя і повноцінногодитинства;

- вивчення труднощів спільного подолання виникаючих проблем.

Розроблені масштабні програми.

«Діти України» (1995), що ввійшла складовою частиною в потужнузагальноєвропейську програму «Діти 90-х» і виконувалась в 14 країнахЄвропи за спільною методологією. Передбачала охорону здоров’я,виховання, соціальний захист знедолених, доплата сім’ям, трудовенавчання.

«Українська родина» - розрахована була на період до 2000 рокуі передбачала концентрацію зусиль Уряду, державних установ, громадськихнеурядових організацій з метою поліпшення соціального і духовногорозвитку родини, ця програма допомагала підвищити авторитет родини,патріотичний дух українського суспільства консолідувати націю навколонаціональної ідеї.

Опікування молоддю.

Необхідність послідовного розв’язання проблем молоді сприяє зосередженню демографічної політики на молодих сім’ях і таких, де виховуються неповнолітні діти, батьки яких не беруть участі в суспільно-корисній праці та громадському житті.

Регулювання міграційних процесів від масштабів та інтенсивностіяких багато в чому залежить характер і розвиток демографічнихпроцесів.

Зміцнення здоров ’ я, збільшення тривалості життя.

Демографічна ситуація

За кількістю населення Україна посідає 5 місце в Європі (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції) та 21 місце у світі. На її долю припадає 7,3 % населення Європи i 1 % населення Землі.

Протягом тривалого часу територія України була розчленована між сусідніми державами, кожна з яких проводила політику денаціоналізації українців, прагнучи до їхньої повної асиміляції. Відновлення незалежності у 1991 році створило умови для консолідації українців, розвиткові їх етнічної самосвідомості, згуртуванню усіх, хто відчуває свою приналежність до української нації, навколо історичної Батьківщини.

Громадянство, національний склад населення

З усього населення України її громадяни становлять 47 млн. 950 тисяч, іноземці - 168 тисяч, з яких громадяни держав СНД - 151 тисяча осіб. Найбільше іноземців проживає в м. Севастополь (3,4 %).

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8 %) є українцями і 8,3 млн. (17,3 %) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох областях (Запорізька, Одеська та Харківська) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.

Основним фактором етнічних трансформацій стали міграційні процеси та зміна самосвідомості - якщо за радянського періоду частина українців (як і багатьох інших народів) відносила себе до росіян, то нині вони усвідомлюють себе представниками основного етносу незалежної України.

Динаміка чисельності

Систематичне проведення переписів населення протягом ХХ століття дає змогу достовірно відтворити найбільші зміни чисельності населення України за цей періоду.

У 1913 році в межах сучасної України проживало 35,2 млн. осіб. За приблизними підрахунками під час Першої світової і громадянської воєн, колективізації сільського господарства, репресій, штучного голодомору, Другої світової війни Україна втратила близько 20 млн. осіб.

У післявоєнний період відбувався приплив в Україну населення з інших Республік колишнього СРСР, проте він був меншим за масову міграцію українців на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Довоєнного рівня населення (40,6 млн. осіб) держава досягла лише у 1956 році.

Чисельність населення в другій половині XX століття поступово збільшувалася переважно за рахунок природного приросту. Пік її зростання припадає на початок 1993 року, коли в Україні було зафіксовано 52 244,1 тисяча осіб.

Кризові процеси 90-х років негативно вплинули на демографічну ситуацію в Україні. Бурхлива міграція населення, викликана появою можливостей вільного переміщення у межах і за межі території країни, зниження народжуваності та зростання смертності внаслідок економічних і соціопсихологічних чинників спричинили загальне скорочення чисельності населення України. Лише у 2003 році, внаслідок стабілізаційних процесів та стабільного зростання економіки країни, в Україні намітилася низка позитивних тенденцій, які в подальшому здатні вплинути на покращення демографічної ситуації.

Всеукраїнський перепис населення

Перший національний Всеукраїнський перепис населення відбувся в Україні 5 грудня 2001 року (попередній було проведено у 1989 році - коли Україна ще перебувала у складі СРСР).

Згідно з даними цього перепису, населення України складало 48 млн. 457 тисяч чоловік. Цей показник виявився істотно меншим порівняно з 1989 роком.

Густота та розміщення населення територією країни

Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення - 80 осіб/км² . Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області - 39 осіб/км² . Найвищий - у Донецькій області - 183 особи/км² . Східні області мають дещо вищий за середній показник - 90 осіб/км² .

Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тисячі городян (або 67,2 %) проти 15 млн. 883 тисячі (або 32,8 %) сільського. Найменш сільськими є такі області України, як Донецька – 10 %, Луганська – 14 %, Дніпропетровська – 17 %, Харківська – 21 %, Запорізька – 24 % (селян). Найбільш сільськими є Тернопільська і Закарпатська області - по 59 % сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька - по 58 %, Вінницька – 56 % і Рівненська – 55 %. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, в якій мешканці міста становлять 90 % населення, Луганській – 86 % та Дніпропетровській – 83 %.

В Україні збільшилась кількість міст, їх нині нараховується 454. З них 37 - це міста з кількістю населення від 100 до 500 тисяч. Дев’ять міст мають понад півмільйона жителів, а у п’яти кількість населення перевищує 1 млн. осіб. У Києві, столиці України понад 2,6 млн. жителів.

Статевий склад населення

В Україні спостерігається перевищення кількості жіночого населення над чоловічим: 22 млн. 441 тисяча чоловіків (або 46,3 %) проти 26 млн. 16 тисяч жінок (або 53,7 %). Найбільший відсоток жінок - 55 в Чернігівській області, найменший - 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54 %. Але у порівнянні з 1989 роком диспропорція між жіночим і чоловічим населенням зменшилась за рахунок деякого вирівнювання в селах; у містах же, навпаки, кількість жінок на 1000 чоловіків дещо зросла (але йдеться переважно про старші вікові групи, бо в репродуктивному віці кількість жінок і чоловіків практично однакова).

Віковий склад

На час проведення перепису 2001 року в Україні спостерігався процес старіння населення. У віковій структурі збільшилася частка людей пенсійного віку, яка складала понад 23,9 %, і зменшилася частка дітей, яка становила близько 18,1 %. Середня тривалість життя людей в Україні становить 68 років, зокрема жінок - 73 роки, чоловіків - 63 роки. Старіння населення є характерним явищем для всіх європейських держав.

Рівень освіти

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, тобто зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість такого населення складала 28,9 млн. осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 17,6 %.

Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15-18 років Україна поступається в Європі тільки країнам Балтії та Угорщині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення. Значно (на 26 %) зросла і чисельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати подальші зміни. Більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді.

Сучасні тенденції

За даними Міністерства праці та соціальної політики України на 1 березня 2004 року в Україні проживало 47548,7 тисяч осіб. Хоча тенденція зменшення населення триває, в ній намітились певні позитивні зрушення.

Починаючи з 2001 року, в Україні зростає середня тривалість життя. Порівняно із 2003 роком природне скорочення населення зменшилося на 7,1 %. Це відбулось за рахунок як зростання кількості народжених, так і скорочення числа померлих.

Упродовж січня-лютого 2004 року порівняно з відповідним періодом минулого року число народжених збільшилось на 2,5 тисячі (або на 3,8 %), а кількість померлих зменшилася на 3,1 тисячі (або на 2,2 %). Рівень смертності новонароджених також зменшується.

Водночас відбувається скорочення міграції населення. Його рівень у січні-лютому 2004 року виявився майже втричі меншим, ніж у той же період 2003 року. Це відбулось за рахунок зниження (з 9,3 тисяч до 6,9 тисяч) числа вибулих за межі країни. Хоча прийнято вважати, що на заробітки за кордон їдуть представники найбідніших верств населення, дослідження доводять, що у 58 % тих, хто збирається за кордон, є робота в Україні. По суті, трудова міграція українського населення не відрізняється від подібних процесів Центрально-Східної Європи, громадяни яких виїжджають на заробітки до країн Західної Європи, де їхня праця оплачується дорожче, ніж на Батьківщині.

Демографічна ситуація в Україні поліпшується

Вісім з половиною тисяч гривень на кожного новонародженого – така ціна питання під назвою український бебі-бум . І він таки стався. Принаймні у Харківській області експерти говорять про поліпшення демографічної ситуації. Але поповнювати населення не так просто і часом дуже дорого.

Нещодавно у Харкові офіційно оприлюднили результати дослідження, яке показало, що у 3-х районах міста смертність немовлят вища, ніж у інших – до 16 на тисячу новонароджених. Це переважно промислові райони міста, де рівень забруднення повітря найвищий. Голова міського управління охорони здоров’я Юрий Сорокалат заявив, що головна причина у місцевих пологових будинках та дитячих лікарнях - не вистачає чи просто немає дихальної, реанімаційної апаратури для ефективної невідкладної допомоги новонародженим. Але все ж демографічна ситуація у порівнянні з 90-ми роками є дуже обнадійливою.

«Останнім часом ми відзначаємо зростання народжуваності, зокрема, по нашому закладу. І це приємно. Звичайно, менталітет нашого народу змушує залишити когось по собі в цьому світі, а з іншого боку, коли почали виплачувати допомогу, народжувати стали більше», - каже головний лікар міського пологового будинку Світлана Коровай. Вона з задоволенням відзначила, що тепер у 3-4 рази менше породіль залишають дитину після народження через те, що матеріальний стан батьків не дозволяє прогодувати дитину.

Директор Харківської районної виконавчої дирекції фонду соціального страхування Олександр Тимофєєв у розмові повідомив, що кількість заяв на отримання допомоги по народженню дитини збільшується кожного місяця, але на момент інтерв’ю рахунку у фонду було лише 8 гривень – перебої з фінансуванням для них доволі часта річ.

Олександр Тимофєєв говорить, що за перше півріччя тільки по Харківському району кількість виплат збільшилась на 17 відсотків і склала 315 штук. Значний ріст відзначається по всім видам виплат, які стосуються виношування і народження дитини.

Цифри свідчать, що збільшилась кількість сімей, у яких з’явилась 2-га чи 3-тя дитина. Говорять мами, які цього року народили:

- Звичайно такі гроші – це добре, але це не вирішує всі проблеми, краще б держава забезпечувала високу заробітну платню, робочі місця, якщо людина добре заробляє, йому не потрібна ця допомога, вона не буде замислюватись – народжувати чи ні.

- За першу дитину 5 років тому я отримала 350 гривень. Тяжко було у ті часи дитину виховувати. А уже з другою я уже отримала 3400, і одразу і ліжечко купили, і візочок. Все добре.

Демографічна ситуація в Україні, як і у більшості європейських країн, критична. Україні доводиться переглядати стандарти у медицині. Віднедавна дуже недоношених дітей – близько кілограма - почали реєструвати і намагатись врятувати, наскільки дозволяє оснащення. Микитка Іванчук народився з вагою трохи більше кілограма. Так сталось, що його мама серйозно захворіла під час вагітності і єдиним виходом були передчасні пологи. Зараз йому вже 2 місяці. Він набрав 3 кілограми. Наталя Іванчук, мама Микитки, досі не вірить, що лікарям вдалось врятувати сина:

«Коли була вагітна, то уявляла собі товстенького гарненького хлопчика, а коли вперше побачила його – це був страх, відчай. Але завдяки лікарям, які сказали, що все буде добре, я заспокоїлась і думала весь час, як йому допомогти. Мені пощастило - він дихав сам. Я увесь час цілувала його, розмовляла з ним».

Наталя говорить, що тяжко довелось би їй фінансово, якщо б не допомогли батьки. Адже якщо спеціальні кювези маються у лікарні, то ліки доводиться купувати самостійно. На це держава не дає ані копійки.

«Тільки у нашому відділені для виживання дитини тільки на ліки необхідно хоча б 500-700 гривень на день», - зазначила лікар Алла Томчук.

Для багатьох така сума – це щомісячний бюджет сім’ї. А дитина може знаходитись у лікарні і кілька тижнів. Як хлопчик вагою 900 грамів, якого зараз намагаються врятувати лікарі у тому ж таки міському пологовому будинку, який має неонатологічний стаціонар, куди потрапляють надто маленькі дітки з усієї області. Ця лікарня - одна з небагатьох в Україні, що працює за програмою USAID «Лікарня, дружня до дитини». Ця програма дозволила значно зменшити кількість хворих новонароджених, невдалих пологів. Цей же пологовий будинок – найкраще оснащений у області, хоча, як відзначають лікарі, далеко не достатньо, щоб виходжувати дітей вагою півкілограма, як у розвинених країнах.

«Зараз у зв’язку з тим, що Україна входить до європейської спільноти прийнято Закон, за яким живо народженою треба вважати дитину уже з 22 тижнів і надавати їй таку ж допомогу, як і народженій вчасно. І у нас уже є певний досвід по догляду за такими дітьми. Були діти по 740 грамів, 840 грамів і вони залишались живими. Такі діти тепер мають усі шанси вирости здоровими і розумово повноцінними членами суспільства», - зауважила головний лікар пологового будинку Світлана Коровай.

Список використаної літератури

1. Антонова Й., Борисова Л. Кризис семьи и пути его преодоления. К., 2000.

2. Аблулатипов Н.Г. Человек, нация, общество. К., 2001.

3. Дорно П.В. Современный брак: проблемы и гармонии. К., 2000.

4. Зацепин В.М. Молодая семья. К., 2004.

5. Мацковский М.С. Современная семья. К., 1999.

6. Смельзер Н. Социология. К., 1999.