Курсовая работа: Митний перевізник

Державна Митна Служба України

Академія Митної Служби України

Кафедра митного та адміністративного права

Курсова робота

з дисципліни: митне право України

на тему: «Митний перевізник»

Дніпропетровськ

2008

Зміст

митний перевізник ліцензування

Вступ

Розділ 1. Митний перевізник: загальна характеристика

1.1 Поняття та правовий статус митного перевізника

1.2 Особливості митно-правового інституту митного перевізника

Розділ 2. Порядок ліцензування та умови провадження посередницької діяльності митного перевізника

2.1 Порядок ліцензування та вимоги до митного перевізника

2.2 Ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного перевізника

Розділ 3. Взаємовідносини митного перевізника з митними органами та з особою довірителем

3.1 Взаємовідносини митного перевізника з митними органами України щодо організації та здійснення митних процедур

3.2 Взаємовідносини митного перевізника з особою довірителем

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

За час, який пройшов після набрання чинності Митного кодексу України 1991 року, в міжнародному зовнішньоекономічному житті України відбулися відчутні зміни - збільшилися об'єми експортно-імпортних перевезень товарів та потік громадян, які переміщують товари через кордон України, значно зросла кількість вантажних перевезень як через митний кордон України, так і по території нашої держави. При цьому значна частина такого вантажу знаходиться під митним контролем, що в свою чергу потребує врахування деяких особливостей його переміщення. Все це зумовило ухвалення численних нормативно-правових актів, які регулюють порядок переміщення зазначених товарів і предметів та впровадження у Митному кодексі України (2002 року) нового, раніше невідомого для вітчизняних митних відносин інституту – митних перевізників.

Актуальність теми дослідження.

В умовах подальшого формування ринкової економіки держави відповідно продовжує розвиватися і посередницька діяльність.Але ефективність її здійснення досить часто залежить не тільки від здібностей та фінансових можливостей підприємців, а й від ефективної діяльності органів законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів, від належного законодавчого та нормативно-правового забезпечення діяльності посередницьких підприємств, до яких належать митні перевізники.

Чітка та системна регламентація діяльності митного перевізника дасть можливість уникнути суперечок та непорозумінь між митними органіами, та суб’єктами підприємницької діяльності щодо правомірностей митних правовідносин.

Питання, що відносяться до діяльності митного перевізника вивчали: І.В. Безкоровайна, І.І. Світлак, В.Б. Авер’янов, І.О. Бондаренко, А.С. Васильєв, Б.М. Габричидзе, Є.В. Додін, С.В. Ківалов та інші. Однак нині залишається ще багато дискусійних та практично невирішених питань, щодо діяльності митних перевізників, їх правового регулювання.

Розділ 1. Митний перевізник: загальна характеристика

1.1 Поняття та статус митного перевізника

У зв’язку з вигідним геополітичним положенням України на сьогоднішній день інститут митного перевізника як елемент митної інфраструктури стає більш необхідним на ринку митних послуг [12;208]. З переходом до ринкової економіки в Україні намітились тенденції до розширення сфери діяльності осіб, які займаються професійним наданням послуг митного перевізника. Перебуваючи у постійних економіко-правових відносинах з органами державної влади підприємець фактично виступає перед державою в ролі виразника загальносуспільних інтересів. Адже коли виникають або поглиблюються розбіжності між інтересами суспільства й держави, це відразу ж, іноді фатально, позначається на успіху його справи. Держава також відіграє важливу роль у попередженні негативних наслідків діяльності монопольних організацій, захисті найважливіших сфер життя, внутрішнього ринку та національних інтересів. Вирішуючи зазначені проблеми, держава не протистоїть розвитку ринкових відносин, а навпаки, за допомогою наявних можливостей стимулює їх ефективне функціонування. Практика останніх років доказала, що втрата належного управління суспільством, а також надмірне втручання держави в зазначені процеси тягнуть за собою негативні, інколи незворотні наслідки [13].

Митне законодавство України, зокрема Митний кодекс України, розглядає митного перевізника у двох аспектах: у митно-правовому, адже це один із заходів гарантування доставки товарів, що перебувають під митним контролем, у митниці призначення; і в цивільно-правовому, оскільки це різновид підприємницької діяльності в галузі митної справи, що здійснюється на договірних засадах [14;91].

Тому вважаю за необхідне розтлумачити поняття «підприємницька діяльність», адже, як зазначає Світлак І.І., виникають проблеми у практичній діяльності через неоднозначність тлумачення цього поняття.

Для того щоб дати правове визначення, тлумачення цьому поняття звернемося до статті 3 Господарського кодексу України, у частині 1 цієї статті говориться: «Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність»; частина 2 статті 3: «Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями» [4].

Також пропоную звернутися до статті 1 Закону України “Про підприємництво” (втратив чинність з 1 січня 2004 року), де вказано: «Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством» [6].

Беручи до уваги надані вище визначення пропоную таке визначення поняття: Підприємницька діяльність – це безпосередня, самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

На розвиток та динаміку діяльності підприємців суттєво впливає державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності, оскільки від спрощення процесу входження майбутніх підприємців у бізнес залежать темпи їх розвитку. Вітчизняна система реєстрації підприємців була започаткована у 1991 році із прийняттям Закону України “Про підприємництво” і до 1996 року формувалась хаотично. Уряд України тричі своїми постановами протягом майже 13 років впорядковував систему реєстрації. В державі точилися тривалі дискусії стосовно того, хто повинен бути головним методологом у справі реєстрації суб’єктів підприємництва. Цю роботу намагалися взяти на себе Державна податкова адміністрація України та Міністерство юстиції України. Але, як показує проведене дослідження, в Європі немає жодної країни, де б реєстрацією займався податковий орган, поліція або орган юстиції, цим займається окремий державний орган [13]. На сьогоднішній день процес реєстрації підприємців регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців». Зараз державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця [7].

На мою суб’єктивну думку законодавство у сфері підприємництва не є досконалим, але воно і не є на даний момент нестабільним, як зазначає у своїх працях Світлак І.І. Процес реєстрації є досить спрощеним, але це стосується процедури отримання свідоцтва на здійснення діяльності, що не потребуює ліцензування. Процедура отримання ліцензії на здійснення деяких видів діяльності може викликати труднощі у зв’язку з завищеними вимогами до ліцензіата, та іншими факторами.

Тому систематизація законодавства у сфері підприємництва може бути одним із засобів підвищення ефективності правового регулювання підприємницьких посередницьких відносин, що виникають між суб'єктами підприємницької діяльності, між ними та державою, між підприємницькими структурами та іншими суб'єктами [13].

Діяльність митного перевізника ми відносимо до підприємницької діяльності у галузі митної справи. Якщо подивитися з іншої сторони, то діяльність митного перевізника відноситься до посередницької діяльності. Аналіз правових документів та наукової літератури дозволяє віднести до посередницької діяльності в митній сфері діяльність митних брокерів, митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі, митних перевізників, склади тимчасового зберігання товарів, вантажні митні комплекси, автопорти, термінали. Світлак І.І. стверджує, що крім цих видів опосередковане відношення до підприємницької діяльності в галузі митної справи також мають експедиційна діяльність або діяльність експедиторів та митні аукціони. Однак по суті в діяльності експедиторів відсутній елемент посередництва між клієнтом та митницею. Такими посередниками виступають саме митні брокери та митні перевізники. Тому з метою надання своїм клієнтам послуг у повному обсязі, або, як кажуть, „під ключ” чи „від дверей до дверей”, експедитори часто поєднують декілька видів діяльності, отримуючи ліцензію митного брокера та митного перевізника [13].

Поняття митного перевізника дається в ст. 182 Митного кодексу України. Митний перевізник - це підприємство, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів гарантування доставки товарів до митного органу призначення, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 161 цього Кодексу, і має ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи [2]. У визначенні, яке дає нам Митний кодекс відразу ж зазначається, що митний перевізник – це підприємство. Тобто при буквальному трактуванні цього визначення можна сказати, що митним перевізником може бути лише підприємство. У той же час при системному дослідженні нормативно-правових актів, а саме, пункту 29 статті 1 Митного кодексу, яке визначає підприємство, як будь яку юридичну особу та як громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, абзаців 4, 13 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», яка визначає ліцензіата як суб'єкта господарювання, який отримав ліцензію, а суб'єкта господарювання як юридичну особу (крім органів державної влади та місцевого самоврядування), яке здійснює господарську діяльність, і як фізичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, стає ясно, що митним перевізником може бути і фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності.

Крапку у питанні про те, чи може фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності отримати ліцензію митного перевізника, ставлять затверджені спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва та Митної служби України № 34/212 від 25 березня 2004 року Ліцензійні умови здійснення посередницької діяльності митного перевізника (Ліцензійні умови), що прямо вказують на це у абзаці 1 пункту 1.5. Але спираючись на відомості зазначені автором статті, до 2006 року ні одна фізична особа не отримала ліцензію митного перевізника [16].

У Проекті змін до Митного кодексу України запропоноване дещо інше визначення поняття. Митний перевізник – це підприємство, яке здійснює перевезення між митними органами товарів, що перебувають під митним контролем, без застосування при цьому заходів, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 182 та главою 55 цього Кодексу (крім випадків перевезення підакцизних товарів та товарів, перевезення яких відповідно до законодавства потребує обов’язкового надання гарантій митним органам) [15].

Якщо зробити порівняльний аналіз визначення, що дано у чинній редакції Митного кодексу тауПроекті змін до Митного кодексу, то ми побачимо, що нова, запропонована редакція доповнена певним обмеження випадків не надання гарантій митним органам. Тобто за чинним Митним кодексом особа, що користається послуга митного перевізника не повинна надавати гарантії доставки товарів, що перебувають під митним контролем. Перевезення товарів митним перевізником і являє собою захід гарантування доставки товарів до митного органу призначення. Згідно нової, запропонованої редакції митний перевізник перестає бути захід гарантування доставки товарів, якщо мова йтиме про підакцизні товари. І логічно передбачити, що повинні бути законодавчо визначені товари, перевезення яких відповідно потребує обов’язкового надання гарантій митним органам, крім підакцизних товарів.

Також із визначення прибрано ту частину, де говориться, що митний перевізник повинен мати ліцензію на право здійснення діяльності митного перевізника, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. На думку Світлак І.І., це спричинено тим, що в обговорюваному законопроекті передбачається: митний перевізник діятиме на підставі свідоцтва (сьогодні – ліцензії), виданого ДМСУ. Чи є доцільним заміна свідоцтвом? Очевидна мета таких змін полягає у такому. Порядок видачі ліцензій, зокрема на здійснення діяльності митного перевізника, встановлено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Заміна слова «ліцензія» словом «свідоцтво» (слушно нагадати, що такі саме зміни відбулися у митному законодавстві РФ), фактично припиняє дію закону в частині видачі ліцензування на діяльність митних перевізників. Це у свою чергу, дозволить ДМСУ розробити свій порядок (положення) видачі свідоцтв, відмінний від того, який діє нині. На думку Світлак І.І., порядок видачі ліцензії на здійснення посередницької діяльності митного перевізника має визначатися відповідними ліцензійними умовами, які затверджує ДМСУ за погодженням із Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва України, що позитивно вплине на діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності [15]. Але я все ж таки вважаю, що з заміною термінів не повинен фактично втратити чинність Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у частині видачі ліцензування на діяльність митних перевізників. У Законі сказано: відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: … 61) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника. Тобто ми бачимо, що простою заміною термінів не припинити дію цього Закону у цій частині, без внесення до нього змін. Але все ж таки, якщо проаналізувати Проект змін до Митного кодексу України, можна зробити висновок, що законодавець не збирається залишати ситуацію навколо ліцензування так як вона є. Про це свідчить той факт, що у Проекті всі ті частини де йшлося про ліцензування діяльності митного перевізника виключено, саме у такій формуліровці. Можна лише припустити, що такі зміни спричинені намірами законодавця внести суттєві зміни до порядку формування, затвердження та контролю за виконанням ліцензійних умов.

Перехід до ринкових відносин визначив в Україні загальні тенденції розширення сфери діяльності фізичних та юридичних осіб, які займаються професійним посередництвом у даній галузі - митних перевізників, які є професійними учасниками митних відносин щодо перевезення товарів, які перебувають під митним контролем і є найбільш підготовленими для того, щоб надати клієнту кваліфіковану допомогу.

Проаналізуємо правовий статус митного перевізника та взаємозв’язок при виконанні покладених на нього завдань. Досліджуючи дане питання, потрібно зазначити, що організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митних перевізників визначені рядом нормативно-правових актів. Митний перевізник є суто національною категорією, що надає певні переваги при перевезенні товарів, що перебувають під митним контролем, по митній території України. Це транзитні перевезення товарів (внутрішній митний транзит) по митній території України, що не потребують додаткових заходів гарантування доставки товарів, окрім самого права користуватись статусом митногоперевізника. При здійсненні транзиту митною територією України не виникатимепотреба додаткових гарантій доставки товарів до митниці призначення. Відповідно до статті 182 Митного кодексу України митний перевізник, для здійснення своєї діяльності, повинен мати відповідну ліцензію, яку видає Державна митна служба України.

Згідно з законодавством України митний перевізник несе відповідальність за дії, упущення, порушення, бездіяльність своїх посадових осіб, агентів, персоналу, які виконують усі процедури щодо перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, між митними органами, як за свої власні дії, упущення, порушення, бездіяльність [13].

1.2 Особливості митно-правового інституту митного перевізника

Говорячи про специфіку правового регулювання діяльності митного перевізника, слід зазначити, що правове регулювання даної діяльності з боку держави здійснюється за допомогою системи правових актів, які регламентують положення сторін у відносинах надання послуг і передбачають встановлення відповідних стандартів, критеріїв, вимог, тобто дозвільної системи [12].

Якщо проаналізувати Проект змін до Митного кодексу, ми можемо побачити прагнення законодавця закріпити дозвільну систему у Митному кодексі. У статті 203 сказано, що митні органи видають підприємствам дозволи на здійснення діяльності митного перевізника. Тобто ми бачимо, що законодавець все ж таки намагається закріпити та сконцентрувати повноваження щодо ліцензування діяльності митного перевізника та інших суб’єктів господарювання у галузі митної справи навколо ДМСУ. У статті 204 Проекту змін до Митного кодексу України вказується, що інші дозволи, передбачені статтею 203 цього Кодексу, видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі митної справи або уповноваженими ним митницями [8]. (До цих інших дозволів і належить дозвіл на здійснення діяльності митного перевізника).

Правове регулювання діяльності митного перевізника здійснюється відповідно до статей 161, 182-184 Митного кодексу України та Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [12;208].

У Проекті змін до Митного кодексу України діяльності митного перевізника приділено більше уваги, питання регулюється більш чітко і ширше. Питанню присвячено розділ VII: повноваження митних органів щодо здійснення контролю за господарською діяльністю. Щодо регулювання питання діяльності митного перевізника, то до цього розділу додано цілу главу присвячену дозвільній системі. Главу, присвячену діяльності митного перевізника, значно доповнено. Вже йшлося про змінене поняття митного перевізника, знову ж таки прибрано статтю, де йдеться про ліцензування діяльності митного перевізника. Позитивним вважаю те, що визначаються та чітко окреслюються права, обов’язки та відповідальність митного перевізника.

Можна запропонувати удосконалити митне законодавство через встановлення чіткого порядку діяльності митних перевізників. Проведений аналіз правових засад діяльності митних перевізників дозволяє стверджувати, що конституційний та кодифікований рівні регулювання діяльності митного перевізника представлені загальними нормативними актами, тобто такими, що призначені для всіх суб'єктів підприємницької діяльності і, які визначають його правовий статус без урахування окремих особливостей. Щодо спеціальних нормативних актів, що відображають особливості правового статусу саме митних перевізників, то вони представлені на підзаконному рівні. Таким чином, сьогодні правове регулювання діяльності митних перевізників переважно здійснюється на рівні не закону, а підзаконних актів, якими обростають закони. При цьому сам закон безпосередньо не діє, а відсилає до інших нормативних актів підзаконногохарактеру, що знижує ефективність правового регулювання. Для вирішення існуючих проблем, як вважає Світлак І.І, необхідно розробити надійний та ефективний механізм фінансових гарантій і страхування відповідальності посередницької діяльності митного перевізника відповідно до ліцензійних умов здійснення ними посередницької діяльності; визначити на законодавчому рівні схеми взаємодії митних перевізників з митними органами України (пряме або опосередковане представництво) [13].

Розділ 2. Порядок ліцензування та умови провадження посередницької діяльності митного перевізника

2.1 Порядок ліцензування та вимоги до митного перевізника

Відповідно до Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності; у випадках митного перевізника таким органом виступає Державна митна служба України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Щодо митного перевізника Державною митною службою України у 2004 р. був затверджений порядок видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника (наказ Держмитслужби від 6 квітня 2004 р. № 243) [12;209].

До того як було прийнято вищезазначений наказ, порядок видачі ліцензій на провадження діяльності митного перевізника регулював наказ Державної митної служби України від 11.12.2003 N862 "Про затвердження Порядку видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника". Порядок видачі ліцензій митному перевізнику та митному брокеру регулювався одним спільним, комплексним наказом. Але для систематизації, та прив’язання порядку видачі ліцензій до ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника було видано вищезазначений наказ.

Ліцензії на провадження посередницької діяльності митного перевізника видаються Держмитслужбою України зареєстрованим на території України суб'єктам господарської діяльності всіх форм власності незалежно від місця державної реєстрації. У ліцензії зазначається вид господарської діяльності - посередницька діяльність митного перевізника. Ліцензії оформлюються на бланках єдиного зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2000 № 1719 "Про запровадження ліцензії єдиного зразка для певних видів господарської діяльності".

Для одержання ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності разом із заявою про видачу ліцензії подає Держмитслужбі України документи, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756 "Про перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності". Це засвідчені в установленому порядку копії установчи х документів (для юридичної особи) , засвідчена в установленому порядку копія договору страхування власної діяльності на суму, не менш як 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [9]. Суб'єкти господарської діяльності України несуть відповідальність за достовірність даних, зазначених у поданих документах.Документи, потрібні для одержання ліцензії, подаються Держмитслужбі України й приймаються за описом (встановленої форми), копія якого видається заявникові за підписом відповідальної особи Держмитслужби України з проставлянням дати прийняття документів. Під час приймання документів здійснюються перевірка їх комплектності й реєстрація. На документах проставляється відбиток спеціальної номерної печатки "Для реєстрації" із зазначенням дати прийняття документів і номера реєстрації та вноситься відповідний запис до журналу обліку заяв і виданих ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника. Цей журнал обліку прошнуровується, аркуші його нумеруються й запис про їх кількість у журналі обліку скріплюється печаткою загального відділу Держмитслужби України [10].

Також у наказі вказуються випадки залишення заяви без розгляду.

Розгляд заяви про видачу ліцензії здійснює Держмитслужба України в такому порядку:

- розглядає відповідність документів законодавству України;

- приймає рішення про видачу ліцензії (її копії, дубліката) або готує мотивовану відмову у видачі ліцензії;

- забезпечує перевірку фактичного надходження коштів за видачу ліцензії (її копії, дубліката) на відповідний рахунок згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 N 1755 "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу";

- проводить видачу ліцензії, її копії або дубліката;

- уносить відповідні дані до ліцензійного реєстру й направляє відомості до Єдиного ліцензійного реєстру.

Держмитслужбою України приймається рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії в строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати реєстрації заяви про видачу ліцензії. Протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення заявник повідомляється про це в письмовій формі на офіційному бланку Держмитслужби України. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави для такої відмови. Підстави відмови зазначені у даному наказі:

- недостовірність даних у поданих заявником документах;

- невідповідність заявника згідно з поданими документами Ліцензійним умовам провадження посередницької діяльності митного перевізника.

Також даним наказом встановлюється порядок переоформлення, анулювання ліцензії та видачі дубліката ліцензії.

Ліцензії видаються строком на 3 роки та є підставою для здійснення господарської діяльності, пов'язаної з провадженням посередницької діяльності митного перевізника на всій території України.

Держмитслужба України формує й веде ліцензійний реєстр і передає відомості до Єдиного ліцензійного реєстру в порядку, визначеному Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Розглянувши порядок видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника, я можу зробити висновок, що процедура видачі ліцензії особі зацікавленій у такій діяльності не є дуже складною та забюрократизованою. Є встановлений перелік кількох документів, що подаються із заявою. Заява та бланки інших документів, що потребують самостійного заповнення містяться безпосередньо у наказі Держмитслужби від 6 квітня 2004 р. № 243. Також встановлений десятиденний термін розгляду заяви, що, на мою думку, є досить оправданим та розумним. Але побачити повну картину та зробити відповідні висновки ми зможемо лише після того, як розглянемо ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного перевізника.

2.2 Ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного перевізника

Щодо митного перевізника Державною митною службою України разом з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва в 2004 р. були затверджені Ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного перевізника (наказ Держкомпідприємництва та Державної митної служби України від 25 березня 2004 р. № 34/212).

Ліцензійні умови є нормативною підставою надання суб’єктам господарювання статусу митного перевізника та незастосування до вантажів, які перевозяться між митними органами та перебувають під митним контролем, інших заходів гарантування доставки товарів [12;209].

Митний перевізник – це юридична особа, або громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Права та свободи суб’єктів підприємницької діяльності щодо надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів і перевезення товарів, які переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем, пов’язані з необхідністю дотримуватися цими суб’єктами дозвільних процедур (ліцензування) для здійснення цієї діяльності та заборони монопольного положення цих суб’єктів на ринку. Для одержання ліцензії суб’єкт повинен відповідати певним ліцензійним умовам, кваліфікаційним, організаційним, технологічним та іншим вимогам для проведення цього виду діяльності.

Основні вимоги, які висуваються до митного перевізника, викладені в розділах 2,3 Ліцензійних умов. Ліцензійні умови містять загальні відомості про умови провадження діяльності митного перевізника без посилання на конкретні документи. Наприклад, підтвердження кваліфікації працівників, які будуть здійснювати перевезення товарів, можливе лише шляхом прийняття в них іспитів (за аналогією з кваліфікаційними свідоцтвами митних брокерів).

Вимоги до ведення посередницької діяльності митного перевізника встановлені в Умовах проведення діяльності митного перевізника та містять організаційні, кваліфікаційні, технологічні та технічні вимоги [12;210].

Організаційні та кваліфікаційні вимоги до митного перевізника:

- керівник підприємства повинен мати вищу освіту та досвід роботи не менше 3 років у галузі надання послуг з міжнародних перевезень;

- митний перевізник повинен забезпечити умови здійснення перевезень товарів і мати у своєму штаті працівників, які мають здійснювати перевезення товарів, що перебувають під митним контролем, і які володіють знанням основ митного законодавства.

Технологічні вимоги до митного перевізника.

Митний перевізник повинен:

а) доставляти вмитні органи товари та товаросупровідні документи без будь-якої зміни їх упаковки або стану;

б) дотримувати встановленого митним органом строку доставкитоварів;

в) без дозволу митного органу не перевозити разом із товарами, що перебувають під митним контролем, інші товари;

г) розміщувати товари, що надійшли до митниці призначення, узонах митного контролю;

ґ) після доставки товарів не залишати їх без дозволу митного органу без догляду, не змінювати місце стоянки, не здійснювати вивантаження чи перевантаження;

д) подавати митному органу документи, що містять відомості, потрібні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів;

е) бути присутнім при митному оформленні товарів та сприяти посадовим особам митного органу під час митного оформлення цих товарів і транспортних засобів;

є) здійснювати на вимогу митного органу навантаження, вивантаження, перевантаження, визначення кількості товарів, усунення пошкоджень упаковки, відкриття упаковки, пакування чи перепакування товарів, що підлягають митному оформленню, а також відкриття приміщень та інших місць, де можуть міститися ці товари;

ж) інформувати митні органи про пошкодження тари й упаковки, невідповідність товарів відомостям про них, зазначеним у товаросупровідних документах;

з) сприяти в разі потреби проведенню санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного, екологічного контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей;

и) дотримувати умов і обмежень щодо використання товарів та розпорядження ними, якщо митне оформлення не завершено;

і) подавати для ознайомлення суб'єктам господарської діяльності на їх вимогу ліцензію на провадження посередницької діяльності митного перевізника, а також надавати митниці інформацію про умови договору доручення між ліцензіатом і особою, яку він представлятиме;

ї) вести реєстр договорів, укладених з особами, яких він представляє та яким надає послуги, і подавати відповідну інформацію митному органу на його вимогу;

й) перевіряти перед укладенням договору перевезення повноваження володільця (довірителя) на розпорядження товарами;

к) забезпечувати збереження товарів і товаросупровідних документів під час їх перевезення.

Технічні вимоги до митного перевізника.

Митний перевізник для забезпечення своєї діяльності повинен:

а) мати в наявності належні йому на правах власності або користування транспортні засоби (за умови їх належного обладнання для здійснення перевезень товарів під митним контролем);

б) мати ліцензію на провадження посередницької діяльності митного перевізника.

Митний перевізник повинен застрахувати власну діяльність на суму не менш як 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Особливі вимоги до провадження посередницької діяльності митного перевізника.

Митний перевізник повинен мати на праві власності або на праві повного господарського відання майно, що може бути віднесене до першої та другої груп основних фондів згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Взаємовідносини ліцензіата з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення.

Митний перевізник може укладати з Держмитслужбою України відповідні угоди.

Надання повноважень на виконання тих самих функцій щодо партії товару декільком ліцензіатам або обмеження повноважень ліцензіата виконанням тільки частини цих функцій (або виконанням операцій у межах однієї функції) не дозволяється.

Ліцензіат повинен зберігати всю документацію, пов'язану зі здійсненням своєї діяльності, протягом строку, установленого законодавством України.

Якщо проаналізувати Проект змін до Митного кодексу України, а саме частину 2 статті 218, де сказано, що митним перевізником може бути тільки підприємство-резидент, яке має у власності транспортні засоби, допущені до перевезення товарів під митним забезпеченням, або використовує такі транспортні засоби на підставі договору оренди, то можемо побачити, що митним перевізником може бути лише особа, яка володіє транспортним засобом, або використовує на підставі договору оренди . У Наказі про затвердження Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника сказано, що митний перевізник для забезпечення своєї діяльності повинен:

а) мати в наявності належні йому на правах власності або користування транспортні засоби (за умови їх належного обладнання для здійснення перевезень товарів під митним контролем)…

Вважаю таку заміну понять неприпустимою, адже поняття «на правах користування» є широким, тобто особа може володіти транспортним засобом, наприклад, на умовах договору лізингу (популярний, коли мова йде про транспортні засоби). При буквальному трактуванні проекту, використання лізингу буде неможливим.

Проаналізувавши ліцензійні умови провадження посередницької діяльності митного перевізника, порядок ліцензування та вимоги до митного перевізника можна зробити висновок, що процедура ліцензування не є досить важкою, але вимоги, що ставляться до митного перевізника є жорсткими. Міститься великий перелік технологічних вимог, де встановлюються чіткі рамки діяльності митного перевізника, вказаний великий перелік обов’язків. Також висуваються вимоги щодо страхування діяльності митного перевізника та встановлюється обов’язок щодо наявності транспортних засобів на праві власності або користування. Тобто ми бачимо, що крім встановлених жорстких рамок діяльності, особа, що хоче отримати ліцензію митного перевізника повинна бути забезпечена досить великою сумою коштів. Але на мою думку такі вимоги є виправданими, тому що діяльність митного перевізника пов’язана з великими ризиками (наприклад, пошкодження товару, втрата товару та ін.), тому обов’язкове страхування діяльності є досить виправданою та обґрунтованою вимогою. Митний перевізник є одним із заходів гарантування доставки товарів до митного виправдоною та обгрунтованою вару та ін.еревізника може впливати на істьикою суммою еревізника торгану призначення, використання послуг митного перевізника при проведенні зовнішньоекономічної операції звільняє особу, що вчинює цю операцію від багатьох витрат чи вилучення з обігу фінансового капіталу: не потрібно вносити грошову заставу, надавати банківську гарантію, застосовувати супровід транспортного засобу з вантажем підрозділами митної варти. І якщо усі дії митного перевізника не буде «загнано» у чіткі рамки, то митний орган ризикує втратити контроль над діяльністю митного перевізника, а як наслідок, втратити дохідну частину від податків та зборів та отримати потік товарів, що будуть незаконно ввозитися на територію України. Тому, на мою думку, встановлені жорсткі вимоги до митного перевізника є пропорціональними до тих прав, які отримує митний перевізник, а головне до тих прав та переваг, що отримує його клієнт.

Розділ 3. Взаємовідносини митного перевізника з митними органами та з особою довірителем

Взаємодія митного перевізника з митними органами України є одним із способів забезпечення ефективного провадження посередницької діяльності митним перевізником.

Загальні засади взаємодії митних органів з державними і недержавними органами та фізичними особами урегульовані чинним законодавством. Так, глава 3 Митного кодексу України встановлює, що митні органи, спеціалізовані митні установи та організації, їх посадові особи при виконанні покладених на них завдань взаємодіють з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами та громадянами в порядку, встановленому законодавством. Форми взаємодії тісно пов'язані із формами діяльності митних органів щодо реалізації їх багаточисельних функцій. Серед основних функцій митних органів переважно називають фіскальну, регулятивну, правоохоронну, підприємницьку, а також функцію надання митних послуг. Адже саме реалізація регулятивної функції визначає основи взаємодії між митними органами та митними перевізниками.

Аналіз різних форм взаємодії митних органів та митних посередників дає можливість визначати відносини, які виникають між даними суб'єктами, за правовою природою як адміністративно-правові вертикального виду. Саме ці відносини, що характеризуються наявністю в однієї сторони владних повноважень (митні органи) щодо іншої (митні посередники), найяскравіше виявляють сутність адміністративно-правового регулювання. Для даних відносин характерні: нерівність сторін; підлеглість однієї сторони іншій; наявність організаційної підпорядкованості чи її відсутність; підконтрольність і піднаглядність, нерівність сторін у юридичному розумінні. Напевно єдиним винятком, коли форми взаємодії митних органів та митних посередників набувають не адміністративно-правового, а цивільно-правового змісту, є укладання між ними відповідних угод.

Визначені вище форми взаємодії митних посередників та митних органів України складають як зміст митного адміністрування (державна управлінська діяльність митних органів України в межах своїх повноважень в забезпеченні митної справи) та публічно-сервісної діяльності митних органів, що проводиться з ініціативи фізичних та юридичних осіб для обслуговування їх потреб, по наданню реєстраційно-ліцензійних, інформаційних, консультаційних та інших послуг.

З метою подальшого удосконалення правового регулювання відносин між митними органами і підприємствами, що надають посередницькі послуги митного перевізника, як вважає Світлак І.І., доцільно було б: при розробці Державною митною службою України нормативно-правових актів, які визначатимуть організаційно-правові основи діяльності митних посередників, а зокрема митних перевізників, враховувати пропозиції та зауваження останніх. Це, в свою чергу, сприятиме застосуванню принципу партнерства у відносинах між митними органами та митними перевізниками. Крім того, зазначене запобігатиме прийняттю юридично та економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів; дозволить розробити дієвий механізм надання митними органами митним перевізникам необхідної інформації (правова, економічна, статистична) для їх діяльності; визначити оптимальний перелік документів щодо започаткування діяльності митного перевізника із надання послуг у митній сфері; спростити (удосконалити) процедуру отримання дозвільних документів на провадження діяльності митного перевізника при здійсненні митних процедур; можливість відстрочки повернення фінансових платежів протягом певного проміжку часу; впроваджувати у життя міжнародні конвенції щодо спрощення митних процедур і застосування новітніх технологій, які сприятимуть прискоренню митного контролю та оформленню товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України [13].

3.2 Взаємовідносини митного перевізника з особою довірителем

Взаємовідносини митного перевізника з особою, яку він представляє, визначаються договором доручення. Враховуючи, що митний перевізник здійснює перевезення вантажів, які в основному становлять значну вартість, він повинен гарантувати їх цілісність. З цією метою передбачається така особлива вимога для провадження діяльності митного перевізника як укладання відповідних угод.

Дослідження показує, що ініціатором перевезення виступають не митні органи, а підприємство-перевізник або експедитор, оскільки така потреба мотивується необхідністю виконати обов‘язок перевізника згідно з договором перевезення - доставити товар одержувачу в строк. Необхідність перевезення (доставки) товару перевізником від відправника до одержувача є попередньою і головною умовою для перевезення товару між митними органами [13].

Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя [3].

Договір доручення – один із найпоширеніших цивільно-правових договорів, що зустрічаються у митній справі

Правову базу для регулювання відносин, що виникають з цього договору, складає трирівнева система нормативних актів, до якої входять, по-перше, Цивільний кодекс, по-друге, Митний кодекс, і, нарешті, низка нормативно-правових актів підзаконного характеру, що конкретизують положення двох перших, передусім стосовно прав та обов’язків сторін. Тож, окрім загальних вимог, передбачених цивільним законодавством, договір доручення в митній справі обов’язково повинен відповідати й тим вимогам, що додатково встановлені митним кодексом України та актами Держмитслужби України відносно його форми, змісту, сторін тощо.

Ніяких особливих вимог до статусу довірителя чинне законодавство не встановлює. Він повинен відповідати лише загальноприйнятим вимогам відносно право- та дієздатності.

Стосовно прав та обов’язків сторін данного договору, то вони закріплюються нормативними актами всіх трьох рівнів ( ЦКУ, МКУ та актами ДМСУ). Найбільш загально вони визначені цивільним законодавством, зі змісту якого випливає, що довіритель має право вимагати від повіреного належного виконання всіх перелічених в договорі дій, отримувати від нього відомості про хід такого виконання та звіт, якщо це передбачено договором. Він також має право на відшкодування збитків у разі невиконання чи неналежного виконання контрагентом укладеного договору. Крім того, довіритель вправі відмовитись від договору, повідомивши про це іншу сторону не пізніше як за місяць [14;89].

В той же час, довіритель зобов’язаний забезпечити повіреного всіма засобами, необхідними для виконання доручення (товарами, транспортними засобами, товаросупровідними, комерційними та іншими документами тощо). Довіритель зобов’язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв’язку з виконанням доручення, виплатити йому винагороду відповідно до договору, а також відшкодувати всі витрати, пов’язані з виконанням доручення. У разі відмови довірителя від договору, він повинен відшкодувати повіреному всі понесені витрати та виплатити винагороду пропорційно виконаній роботі [3].

В свою чергу повірений – митний перевізник – має право на плату за виконання свого обов’язку за договором доручення. Він вправі вимагати від довірителя належного забезпечення всім необхідним для виконання доручення. Крім того цивільне законодавство дозволяє передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя, про що останній має бути негайно повідомлений.

У Проекті змін до Митного кодексу України, у главі 34 безпосередньо вказуються права, обов’язки та відповідальність митного перевізника. Серед обов’язків також є такі, що виникають перед довірителем: забезпечувати своєчасне інформування особи, яка передала йому товари для перевезення, та посадових осіб митних органів про виявлені пошкодження тари й упаковки, а також про невідповідність цих товарів відомостям про них, зазначеним у комерційних, транспортних та інших супровідних документах;подавати для ознайомлення суб’єктам господарської діяльності на їх вимогу дозвіл на право провадження діяльності митного перевізника.

Але, на мою думку, перелік прав та обов’язків зазначений у Проекті змін до Митного кодексу України не є повним та вичерпним. Я вважаю, якщо законодавець взявся визначити права та обов’язки митного перевізника у відносинах як із митним органом, так із особою, яка передала йому товари для перевезення, то цей перелік має наближатися до найбільш повного. Тобто, якщо мова вже зайшла про обов’язки які виникають перед особою, яка передала товари для перевезення, то має бути встановлений повний перелік таких обов’язків, який витікає з цивільного законодавства та з договору доручення. На мою думку, у цій частині Проект змін до Митного кодексу України є недосконалим.

Висновок

Впровадження інституту митних перевізників вирішило неоднозначну ситуацію, яка існує на сьогодні стосовно використання тих чи інших гарантій, шляхом залучення митного перевізника до перевезень вантажів, що перебувають під митним контролем, по території України. Питання полягає лише в тому, чим буде підкріплюватися право митного перевізника виступати гарантом сплати, перед митними органами, обов'язкових митних платежів.

При написанні цієї курсової роботи, я з’ясував, що чинна на сьогодні законодавча база, яка регулює діяльність митних перевізників, потребує подальшого вдосконалення. Таким чином, одним із головних завдань ДМСУ на сучасному етапі є завдання підготовки і впровадження в діяльність митних перевізників сучасних правових актів, що будуть відповідати нинішнім потребам і що будуть захищати як національні економічні інтереси держави, так і інтереси митних органів та підприємців, що надають послуги митного перевізника. Для цього на мою думку необхідно:

- доопрацювати та привести до ладу Проект змін до Митного кодексу України, адже Митний кодекс є основою для усього митного законодавства. А ми і досі можемо побачити деякі невідповідності, неповноту та негативні зміни, тому і виникає багато суперечок навколо цього законопроекту;

- при розробці та обговоренні проектів нормативно-правових актів, які визначають організаційно-правові основи діяльності митних перевізників враховувати пропозиції та зауваження запропоновані Асоціацією міжнародних експедиторів України, що у свою чергу, сприятиме застосуванню принципу партнерства і довіри у відносинах між митними органами та митними перевізниками. Крім цього це буде запобігати прийняттю економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів;

- розробити дієвий механізм надання митними органами митним перевізникам необхідної інформації (правової, економічної, статистичної), необхідної їм під час професійної діяльності;

- розробити надійний та ефективний механізм фінансових гарантій і страхування відповідальності посередницької діяльності митного перевізника відповідно до ліцензійних умов здійснення посередницької діяльності митного перевізника та механізм відстрочки повернення фінансових платежів протягом певного періоду часу;

- визначити на законодавчому рівні схеми взаємодії митних перевізників з митними органами України.

У курсовій роботі було обґрунтовано важливість існування інституту митного перевізника, який виступає одним із засобів гарантування доставки товарів до митниці призначення. Тому вважаю за необхідне приділення більшої уваги до цього інституту як з боку держави, так і з боку науковців.

Список використаної літератури

1. Конституція україни. Прийнята на п’ятій сесії Верхрвнрї ради України 28.06.1996 року.

2. Митний кодекс України від 11 липня 2002 року.

3. Цивільний кодекс України від 11.07.2002 р.

4. Господарський кодекс України.

5. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України від 01.06.2000 р.// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. - N 36. - ст.299.

6. Про підприємництво: Закон України (втратив чинність з 1 січня 2004 року).

7. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців: Закон України.

8. Про внесення змін і доповнень до Митного кодексу України: проект Закону України.

9. Про перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756.

10. Про затвердження Порядку видачі ліцензій на провадження посередницької діяльності митного перевізника: Наказ Державної митної служби України від 06.04.2004 № 243.

11. Про затвердження Ліцензійних умов провадження посередницької діяльності митного перевізника: спільний Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Державної митної служби України від 25.03.2004 № 34/212.

12. За заг. ред. В.В. Ченцова. Митне право України. Навчальний посібник. К., 2007, с. 327.

13. Світлак І.І. Організаційно-правові засади провадження посередницької діяльності митного брокера та митного перевізника в Україні. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. 2006 р.

14. Безкоровайна І.В. Договір доручення в митній справі України // Митна справа. - № 1.- 2005.

15. Світлак І.І. Переваги та недоліки інституту митних брокерів та митних перевізників // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2006. -№ 1. – С. 124-130.

16. Тогобицький Д. Автомобільний митний перевізник // Юридическая практика. - № 48 (466). – 2006 р.

17.Шатіло В.А. Правовий статус перевізника відповідно положенням Митного кодексу України 2002 року // Митна справа. - № 2. – 2003.

Размещено на http://www.