Курсовая работа: Шляхи зниження собівартості виробництва молока (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області)

"Шляхи зниження собівартості виробництва молока (на прикладі сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області)".

Зміст

Вступ

1. Витрати виробництва і собівартість продукції

1.1 Витрати підприємства на виробництво продукції. Їх класифікація

1.2 Cобівартості продукції. ЇЇ основні види. Визначення собівартості одиниці продукції

2. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського підприємства та формування витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в ньому

2.1 Природно-економічні умови і спеціалізація господарства

2.2 Забезпеченість виробничими ресурсами та рівень їх використання

2.3 Економічна ефективність виробництва молока

2.4 Кінцеві результати діяльності аграрного підприємства

3. Шляхи і фактори зниження собівартості продукції

3.1 Противитратний механізм та його роль у зниженні собівартості молока

3.2 Підвищення продуктивності молочного стада

3.3 Маркетингові дослідження ринку молока та молочної продукції

Висновки та пропозиції

Використана література

Додатки

Вступ

Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України є скотарство, яке постачає незмінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості. У результаті господарського використання великої рогатої худоби одержують молоко, що відзначається високими якостями і є сировиною для виробництва молочних продуктів. Молоко і молочні продукти становлять основу повноцінного харчування населення. За науково обґрунтованими нормами харчування людина має споживати в середньому 380 кг (у перерахунку на молоко) молока і молочних продуктів, у тому числі 120 кг. молока у свіжому вигляді.

В агропромисловому комплексі України відбуваються глибокі перетворення, які пов'язані з переходом до нової соціально-економічної системи. Вони охопили всі сфери виробництва, та особливо це відчувається в молокопродуктовому підкомплексі країни.

Економічна криза в аграрному секторі супроводжується значним зменшенням поголів'я корів, зниженням продуктивності худоби, зростанням собівартості продукції молочного скотарства. В результаті обсяги виробництва та споживання продукції молока з року в рік скорочуються та, як наслідок, знижується ефективність та конкурентоспроможність вітчизняного молочного скотарства [12, с.4].

Головною метою даної курсової роботи є вивчення формування структури витрат на виробництво основної продукції та визначення собівартості одиниці продукції в аграрному підприємстві. Аналіз собівартості молока в досліджуваному господарстві, а також шляхів її зниження за ринкових умов.

Дослідження проведемо на основі СТОВ "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області.

В першому розділі розглянемо основні теоретичні аспекти визначення витрат на виробництво та собівартості продукції, а також їх класифікацію.

У другому розділі детально познайомимося з досліджуваним господарством, забезпеченістю його основними виробничими ресурсами, кінцевими результатами та головне, визначимо структуру виробничої собівартості у тваринництві та проаналізуємо витрати понесені на виробництво молока.

В третьому розділі розкриємо шляхи і фактори зниження собівартості молока, що є одним з головних завдань будь-якого господарства, для забезпечення рентабельного та конкурентоспроможного виробництва даного виду продукції.

Об’єктом дослідження процес формування виробничих витрат та визначення собівартості молока на досліджуваному підприємстві, визначення основних шляхів підвищення ефективності виробництва молока.

Предметом дослідження є методологічні та організаційні питання, пов’язані із шляхами зниження собівартості молока, що ефективно використовуються у СТОВ "Агрофірма"Зоря" Полтавської області Оржицького району.

Курсова робота виконана за допомогою індуктивних методів, а саме збір, систематизація та аналіз даних. Визначення основних шляхів покращення економічного показника.

1. Витрати виробництва і собівартість продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт та наданням послуг [15, с.287].

Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризує всі сторони виробничої діяльності господарства. Від її рівня залежить рентабельність підприємства, окремих його виробничих одиниць, галузей, культур чи видів продукції. Урожайність вирощуваних культур, продуктивність наявного поголів'я тварин, валовий обсяг виробництва, рівень механізації, електрифікації та хімізації виробництва, освоєння досягнень науки та передового досвіду в господарстві, продуктивність праці - усе це відбивається в собівартості продукції. Зниження собівартості продукції - одне з найважливіших джерел зростання рентабельності її виробництва, збільшення нагромаджень і забезпечення розширеного відтворення, удосконалення технологічних процесів виробництва для поліпшення умов праці та підвищення матеріального добробуту населення.

Планування собівартості продукції передбачає найбільш ефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарських угідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповідно до вимог систем землеробства і тваринництва та охорони довкілля. Обґрунтоване планування витрат, собівартості виробництва продукції та виконання робіт-необхідна умова організації роботи виробничих одиниць на принципах підприємницького комерційного розрахунку. Тому план собівартості продукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів плану кожного сільськогосподарського підприємства [1, с.132].

1.1 Витрати підприємства на виробництво продукції. Їх класифікація

Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції сприятимуть підвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їх потрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контрольза використанням виробничих ресурсів господарства. Необхідною передумовою цього є порівнянність показників плану та обліку за витратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування та обліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковим змістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілу витрат і принципами обчислення собівартості продукції.

Усі витрати за характером виконання і функціональним призначенням можна поділити на такі групи;

1. Операційні витрати, що виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

2. Фінансові витрати;

3. Витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності і не є операційними та фінансовими;

4. Надзвичайні виграти.

У свою чергу операційні витрати розподіляють на ті. що:

1. Включаються у виробничу собівартість продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці,інші прямі витрати, загальновиробничі витрати).

2. Не включають у виробничу собівартість продукції, а включаються до повної собівартості (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Дуже важливе значення в процесі управління витратами має поділ їх на постійні ї змінні, залежно від обсягу діяльності підприємства.

Змінні витрати залежать від обсягу виробництва і продажу продукції. Здебільшого це прямі витрати ресурсів на виробництво і реалізацію продукції (пряма заробітна плата, витрати сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.)

Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і реалізації продукції. Це амортизація, заробітна плата персоналу з обслуговування на погодинній оплаті, витрати пов’язані з управлінням і організацією виробництва.

Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні та накладні. Перші пов'язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції, а другі - з управління та обслуговування діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми тощо), галузі чи підприємства в цілому [19, с.242]

З метою обґрунтованого визначення і всебічного аналізу собівартості всі операційні витрати групують за статтями. Кожне підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості. Аграрним підприємствам рекомендовано групувати операційні витрати за такими статтями.

"Прямі витрати на оплату праці" включають суми основної і додаткової оплати праці працівників, які нараховуються згідно з прийнятою підприємством системою оплати праці і які відносяться на конкретний об'єкт обліку витрат. При нарахуванні оплати праці натурою продукція оцінюється в порядку, передбаченому податковим законодавством. У рослинництві затрати праці і витрати на її оплату планують за сільськогосподарськими культурами (групами культур), виходячи з їх планових посівних площ і нормативів зазначених вище витрат з розрахунку на одиницю площі. Нормативи визначають, як правило, за нормативними технологічними картами.

"Відрахування на соціальні заходи включають" відрахування на пенсійне забезпечення і на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства та інші соціальні заходи. Вони здійснюються переважно за встановленими законодавством нормами. Сільськогосподарські підприємства, що сплачують фіксований сільськогосподарський податок, планують тільки відрахування до фонду соціального страхування, що пов'язані з виробничим травматизмом і профзахворюваннями (0.2 %) і на випадок безробіття (1,9 % від зарплати).

Як правило левову частку в структурі виробничих витрат становлять прямі матеріальні витрати. До "Прямих матеріальних" витрат відносять витрати цінностей (матеріалів), використаних безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції, включаючи ті, що пов'язані з:

1 Підготовкою та освоєнням випуску продукції (суми цих витрат відносяться на собівартість продукції з початку її виробництва);

2 Виконанням технологічного процесу з виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг (сировина, насіння, паливо, енергія, добрива, засоби захисту рослин, ліки, корми, інструмент, пристрої та інші засоби і предмети праці, а також матеріали);

3 Проведенням поточного ремонту, технічного огляду і технічного обслуговування основних виробничих засобів, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами операційної оренди, за винятком їх реконструкції і модернізації;

4 Забезпечення працівників спеціальним одягом і взуттям, захисними пристроями та спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством, коли ці суми можна віднести на відповідний об'єкт.

Матеріальні ресурси та послуги. що входять до матеріальних витрат оцінюються за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбаваються за плату, визначається собівартість, до складу якої входять такі витрати: а) суми. що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцеві), за вирахуванням непрямих податківб) суми ввізного мита; в) суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, що не відшкодовуються підприємству; г) транспортно-заготівельні витрати; д) інші витрати.

Первісною вартістю запасів (кормів, насіння тощо),що їх виготовляють підприємства власними силами, визначається протягом року планова (нормативна) собівартість їх виробництва, яка в кінці року доводиться до рівня витрат.

До статті "Насіння та садивний матеріал" включають вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, які використовуватимуться для посіву (садіння) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень, закладення яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень. При поточному плануванні вартість насіння й садивного матеріалу за культурами обчислюють множенням його маси, запланованої для висіву, на фактичну (очікувану) собівартість вирощування і доведення до посівних кондицій; коли використовують насіння, вирощене в передплановому році, на планову собівартість насіння врожаю планового року і ціну придбаного. У вартість насіння, одержаного в порядку обміну, включають собівартість зданого зерна, доплати за посівні кондиції одержаного і витрати з обміну.

Вартість "Добрив і засобів захисту рослин та тварин" обчислюють, виходячи із запланованої маси їх використання за культурами, групами тварин і чинними цінами. При цьому вартість мінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють за цінами їх придбання з урахуванням витрат на завезення, торф - за витратами на його заготівлю, органічні добрива - за нормативною собівартістю, У вартість органічних добрив включають витрати на вирощування сидеральних культур. В останні роки в Україні набуває поширення використання побічної продукції рослинництва (соломи, стебел кукурудзи, гички цукрових буряків) як органічних добрив у зв'язку із застосуванням сучасної збиральної техніки, котра подрібнює цю продукцію і розкидає на полі для наступного приорювання. У цьому разі у вартість органічних добрив доцільно включати вартість побічної продукції.

Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин і тварин, навантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в грунт чи обробіток посівів списують на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю не включають.

У "Витрати на захист тварин" включають вартість використовуваних біопрепаратів, медикаментів, засобів для проведення дезінфекцій, інструментів, засобів для перев'язки, які мають бути придбані за рахунок коштів підприємства, а також витрати на застосування їх у тваринництві. При цьому виходять з рекомендованих норм і конкретних умов господарювання. З урахуванням кількості цих засобів і цін придбання розробляють річні нормативи витрат у розрахунку на одну середньорічну голову за видами і статево-віковими групами тварин і птиці. Вартість засобів із захисту тварин, що їх буде придбано за рахунок асигнувань із бюджету, в цю статтю не включаються.

У статті "Корми" відображають вартість кормів як добуток визначеної раніше потреби кормів за їх видами і групами тварин, щодо яких обчислюється собівартість продукції на середню вартість 1 ц кормів за їх видами. При визначенні середньої вартості корми врожаю передпланового року, що наявні на початок року, оцінюють за фактичною (очікуваною) собівартістю їх виробництва, урожаю планового року - за плановою собівартістю, а куповані - за цінами придбання.

У вартість концентрованих кормів, одержаних за обміном, включають вартість зданого в обмін зерна, витрати з його доставлення на обмінний пункт і одержаних господарством, кормів,. а також різницю між вартістю одержаних від обміну кормів і зданого в обмін зерна.

При визначенні середньої вартості зелених кормів ураховують середньозважену вартість продукції сіяних. кормових. культур і природних кормових угідь з урахуванням витрат на їх поліпшення, віднесених на плановий рік

На цю статтю відносяться також витрати на приготування кормів у кормоцехах та кормокухнях. Ці суми відносяться безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі кормів, які мають бути згодовані в плановому році. Витрати з транспортування кормоцехів з місць постійного зберігання до кормоцехів або безпосередньо на ферму не включають у вартість кормів, а відносять на відповідні статті витрат (оплата праці, пальне і мастильні матеріали тощо).

У статті "Роботи і послуги" планують витрати на роботи та послуги власних обслуговуючих (допоміжних) виробництв та вартість послуг виробничого характеру, що надаватимуться сторонніми підприємствами. До складу цієї статті включають вартість послуг власного та залученого автомобільного, тракторного та гужового транспорту (на переміщення виробничих запасів із центральних складів, складів виробничих підрозділів підприємства та інших місць постійного зберігання на поля, ферми, польові стани.). Витрати відносять на окремі об'єкти планування та обліку.

Вартість робіт і послуг за об'єктами планування та обліку витрат обчислюють множенням попередньо встановлених натуральних нормативів (тонно-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин, кубічних метрів води та газу тощо) на 1 га чи іншу технологічну одиницю нормування витрат, на планову собівартість або відпускну ціну одиниці виконаних робіт і надання послуг. Потім цей вартісний норматив множать на площу посіву культури, голову худоби і т.д. Нормативи обсягу робіт і послуг у рослинництві визначають за технологічними картами, у тваринництві - з урахуванням обсягів і відстаней вантажоперевезень, тривалості роботи, виробництва чи переробки продукції з допомогою електроустаткування (електродвигунів, водопідігрівачів, вентиляторів, світильників та ін.), норм використання води для миття вимені корів, молочного посуду, теплової обробки інвентарю, устаткування, проведення ветеринарно-санітарних заходів, прання спецодягу та інших господарських потреб, особливостей використання теплової енергії.

Стаття "Сировина й матеріали" містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні виплати заготівельним організаціям та ін.). Із вартості сировини й матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їхнього можливого використання чи продажу.

За статтею "Пальне та мастильні матеріали" відображають вартість ресурсів, що їх використовують для виконання механізованих робіт у рослинництві (потреба в основному пальному і сума витрат на пальне і мастила по відповідних культурах визначається в технологічних картах) і технологічних операцій з обслуговування відповідних видів і груп тварин. При цьому вартість пального і мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів визначається за комплексною ціною 1 т основного пального, яке включає в себе вартість основною пального і відповідної йому кількості мастил.

До складу статті "Витрати на ремонт основних засобів" включають:

1. Суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на ремонт основних засобів, включаючи вартість пального та мастильних матеріалів, використаних на ремонт та обкатування машин після ремонту;

2. Вартість послуг сторонніх організацій та власних ремонтних майстерень;

3. Витрати на ремонт плівкових теплиць і парників, а також витрати на ремонт і заміну гусениць та гумових шин тракторів і сільськогосподарських машин.

У статті "Інші витрати на утримання основних засобів" планують суми, використані на їх утримання безпосередньо у конкретному виробництві, зокрема:

собівартість продукція сільськогосподарська агрофірма

1. Витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує основні засоби (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції); механіків, сторожів тощо;

2. Вартість пального та мастильних матеріалів на переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

3. Амортизаційні відрахування, які прямо не відносяться на певні об'єкти планування та обліку (сільськогосподарські культури або види тварин).

4. Витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами. Ці витрати (без вартості одержаних із цих смуг дров, хмизу, плодів за цінами їх можливої реалізації чи використання) відносяться на багаторічні насадження та посіяні культури пропорційно площам, до яких лісові смуги прилягають:

5. Витрати на утримання меліоративних споруд, що їх відносять на сільськогосподарські культури, які вирощують на зрошуваних та окремо осушених землях. Ці витрати, якщо їх не можна безпосередньо віднести на певну культуру, розподіляють між ними, а також пасовищами та сіножатими пропорційно площі поливних чи осушених земель.

6. Різниця між первісною вартістю та виручкою від вибракування тварин основного стада з наступним віднесенням цієї суми на витрати виробництва відповідної продукції (молоко, приплід, вовна, тощо)

У статті "Інші витрати" планують прямі витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включені до жодної з вищенаведених статей, а саме:

1. Витрати на пусконалагоджувальні роботи, пов'язані з освоєнням нових виробничих об'єктів (парниково-тепличні комбінати, тваринницькі комплекси та ін.) - Ці витрати обліковують відокремлено у складі витрат майбутніх періодів і включають до затрат на виробництво продукції протягом нормативного строку освоєння виробничих потужностей, але не більше трьох років;

2. Вартість спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних та швидкозношуваних предметів. Витрати на зношення спецодягу та спецвзуття планують, виходячи з чисельності працівників, норм безкоштовної видачі спецодягу, спецвзуття і запобіжних пристосувань на одного працівника, строків їх використання та ціни придбання одного комплекту;

3. Вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси) планують, виходячи із річної потреби підстилкових матеріалів та їх середньої вартості.

4. Витрати на штучне осіменіння тварин (вартість сперми, утримання пункту, витрати на оплату праці техніків штучного осіменіння), які проведені безпосередньо у господарстві.

5. Витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд капітального характеру для тварин. Ці витрати обліковують у складі витрат майбутніх періодів, а на собівартість відносять рівними частинами впродовж терміну використання зазначених споруд, який установлюється комісією з прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію;

6. Платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також страхування окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством

7. Витрати, пов’язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, та платежі за використання інших природних ресурсів - за розміщення відходів, викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів;

8. Інші витрати, що їх включають у собівартість продукції і не відносять до цієї та інших статей витрат (обслуговування ферм, обладнання дизбар'єрів, санпропускників та інших об'єктів, пов'язаних із санітарно-ветеринарними заходами).

У статті Загальновиробничі витрати залежно від зв'язку з окремими виробництвами планують та обліковують витрати, які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншу продукцію. У складі загальновиробничих витрат виділяють бригадні, фермські, галузеві (цехові) з рослинництва й тваринництва, а в господарствах з розвиненими підсобними виробництвами - ще й цехові з певної галузі. До складу цих витрат входять:

1. Витрати на оплату праці працівників апарату управління (агрономів, зоотехніків, ветеринарних працівників), бригадирів тракторно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькими фермами та інших працівників. Суму цих витрат визначають з урахуванням чисельності працівників, передбачених штатним розкладом, та їх річного фонду оплати праці;

2. Орендна плата;

3. Амортизаційні відрахування і витрати на утримання та ремонт необоротних активів загальновиробничого призначення;

4. Витрати на заходи з охорони праці та техніки безпеки;

5. Зношення малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються.

6. Витрати на переїзди та переміщення (утримання легкових автомобілів, роз'їзних коней, які використовують для поїздок обслуговуючого персоналу галузі);

7. Транспортне обслуговування робіт (перевезення працівників до місця роботи, підвезення води і інвентарю, доставка пального до тракторів і комбайнів.);

Бригадні, фермерські, цехові і загальновиробничі витрати рослинництва, тваринництва та промислових виробництв розподіляють між об’єктами планування та обліку пропорційно загальній сумі прямих витрат і відносяться, на собівартість тільки тієї продукції, яка виробляється в даній бригаді, фермі, цеху чи відповідній галузі [13, с.4-16]

1.2 Cобівартості продукції. ЇЇ основні види. Визначення собівартості одиниці продукції

Під собівартістю продукції розуміють витрати на її виробництво, виражені у грошовій формі. Собівартість сільськогосподарської продукції складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва сільськогосподарських угідь, машин, механізмів та інших основних засобів, матеріальних і трудових виробничих ресурсів.

У собівартості продукції знаходять своє відображення ступінь використання виробничих ресурсів, рівень організації і технології виробництва, обсяг виробленої продукції. Тому собівартість вважають важливим якісним показником роботи підприємства, який великою мірою впливає на рівень рентабельності виробництва та величину чистого доходу.

Собівартість продукції, як одна з важливих сторін діяльності господарства, відображається системою показників. У процесі виробництва формується технологічна собівартість , яка складається із основних прямих виробничих витрат, пов’язаних безпосередньо з технологією виробництва продукції, матеріальних витрат (на придбання насіння і садивного матеріалу, добрив, кормів, сировини), оплати праці та інших прямих витрат.

Крім технологічних витрат у собівартість виробництва продукції входять загальновиробничі витрати з організації виробництва і управління, які безпосередньо не відносяться до технології виробництва окремого виду продукції і мають характер накладних витрат. Собівартість продукції з урахуванням прямих і накладних витрат називають виробничою собівартістю. При цьому слід враховувати, що величина накладних витрат у собівартості одиниці продукції залежить від абсолютної їх сум, а також від розподілу цих витрат між окремими видами виробництва продукції.

По реалізованій продукції визначають повну собівартість , яка складається з виробничої собівартості адміністративних витрат та витрат з реалізації продукції (витрат по збуту). Витрати з реалізації включають вантажні і транспортні витрат, із сортування та упаковки, приймання і реалізації продукції, не відшкодовані закупівельними організаціями тощо [2, с.31-32].

Заплановані витрати, включаючи загальновиробничі, за культурами (групами культур), видами та групами тварин і птиці, виконуваними роботами під урожай майбутніх років, що їх планують як незавершене виробництво, становлять собівартість продукції чи робіт [16, с.653].

Поряд із цим обчислюють собівартість одиниці продукції, робіт чи послуг . Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюється у такій логічній послідовності.

Зернові культури. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи витрати з доробки зерна на току в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи.

При розрахунках собівартості в першу чергу із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), стебел кукурудзи. Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва визначають, виходячи із розрахунково-нормативних витрат на їх збирання, транспортування, скиртування й інші роботи відповідно до прийнятої у господарстві технології.

Решту витрат розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховують за вмістом у них повноцінного зерна.

У разі вирощування товарного насіння зернових культур загальну суму витрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов'язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супер-еліта, еліта, першої та другої репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість 1 ц насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки.

Майже всі технічні культури виділяють у самостійні об'єкти планування та обліку витрат Щодо них собівартість 1 ц продукції обчислюють так само, як і для зернових. Слід мати на увазі, що собівартість цукрових буряків (фабричних і маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів.

Для визначення собівартості продукції льону та конопель одержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу.

У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодові та ягідні культури є розвиненими галузями, витрати планують і обліковують щодо кожної культури, у господарствах, де ці галузі допоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкритого ґрунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодові культури, ягідники й виноградники: Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації.

Собівартість 1 ц продукції кормових культур обчислюють діленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продукції до місць зберігання на валовий збір. Із площ однорічних і багаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної продукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1 ц - 1.0; насіння 1 ц - 9,0; солома 1 ц - 0,1 і зелена маса 1 ц - 0,25; багаторічні трави відповідно - 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість продукції тваринництва включає витрати на утримання поголів'я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її, від загальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічної продукції. У собівартість гною і пташиного посліду включають вартість підстилки, нормативно-розрахункові витрати на транспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження, транспортування й зберігання гною. У витрати також включають амортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати на утримання гноєсховищ, гноєтранспортерів. Собівартість тонни гною визначають діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводять у звичайний гній виходячи зі вмісту сухих речовин Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна - линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних порід, забитих у добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначають за цінами можливої реалізації та іншого використання. її вартість відносять на зменшення витрат на угримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

У молочному скотарстві обчислюють собівартість 1ц молока й однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду прирівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови. Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів. Для визначення собівартості 1 ц молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівлі худоби і птиці . Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний за рік. Цей приріст визначається як різниця між живою масою поголів'я на кінець року та тим, яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початок року. Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої маси становить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби і птиці визначають діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули). На підставі розрахованої вартості 1ц живої маси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також тієї, що залишається на підприємстві на кінець року.

У м'ясному скотарстві одну голову приплоду оцінюють виходячи з його живої маси і планової собівартості 1 ц живої маси телят при відлученні. Собівартість приросту живої маси телят до 8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складається із витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяця до розтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (без вартості побічної продукції та молока, які оцінюються за реалізаційними цінами). Собівартість 1 ц живої маси визначають діленням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої маси телят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в цій групі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців, відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, що залишились під матками на кінець року. Методика визначення собівартості приросту маси та живої маси молодняку старше 8 місяців та худоби на відгодівлі, не відрізняється від викладеної вище з молочного скотарства.

У свинарстві витрати на утримання основного стада свиней (свиноматок з поросятами до їх відлучення та кнурів) становитимуть собівартість ділового приплоду і приросту живої маси. Собівартість 1 ц живої маси поросят на час їх відлучення від свиноматок визначається діленням вартості поросят під матками на початок року і витрат на основне стадо за поточний рік на живу масу (без падежу) поросят, які мають бути відлучені та які залишатимуться під матками на кінець року. Собівартість 1 ц приросту маси та живої маси свиней інших груп (на дорощуванні та відгодівлі) визначається як і по великій рогатій худобі на вирощуванні та відгодівлі.

Собівартість продукції вівчарства складається із витрат на утримання дорослого поголів'я і молодняку тварин, а також на їх стриження. Виробничі витрати у вовняно-м’ясному вівчарстві розподіляють між видами продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко і шкіри загиблих тварин вважаються побічною продукцією й оцінюються за можливими цінами реалізації, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю.

Загальну суму витрат на утримання овець (без вартості побічної продукції та приплоду) розподіляють між вовною (1 ц вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси, 1 ц якого береться за одиницю.

У птахівництві для дорослого поголів'я визначають собівартість яєць, для молодняку птиці - приріст живої маси, для інкубації - добових пташенят. При цьому із загальної суми витрат на доросле поголів'я виключають вартість посліду та іншої побічної продукції, і ця різниця дорівнюватиме собівартості яєць. Для молодняку птиці виключають ще вартість запланованого виходу яєць від молодих курочок до переводу в основне стадо, оцінених за цінами можливої реалізації. Собівартість добових пташенят становлять вартість закладених в інкубатор яєць і витрати з їх інкубації без урахування використовуваних відходів, міражних яєць і забитих у добовому віці півників за ціною можливої реалізації чи використання [7, с.382-388]

2. Умови і рівень розвитку сільськогосподарського підприємства та формування витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в ньому

2.1 Природно-економічні умови і спеціалізація господарства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Зоря" знаходиться в с. Чевельча Оржицького району Полтавської області. Відстань до районного центру смт. Оржиця - 25км., обласного центру м. Полтава-220км.

Економіко - географічне розташування підприємства вигідне з точки зору доставки добового молодняку, кормів, трудових ресурсів та реалізації продукції, оскільки всі дороги у районі асфальтовані і підприємство розташоване у найбільш густонаселеній території Полтавської області.

Клімат району помірно-континентальний для якого характерна волога сніжна зима і вологе жарке літо. Ґрунти представлені звичайними чорноземами і по своїй родючості структурі і механічному складу мають високу агрономічну оцінку.

В СТОВ Агрофірма "Зоря" застосовується цехова структура (організаційна будова) виробництва, тобто до складу господарства входять:

1. Цех рослинництва - тракторно-рільнича бригада і центральний зерносклад;

2. Цех тваринництва - молочно-товарна ферма, свино-товарна ферма;

3. Цех обслуговування - їдальня, пекарня, столярна майстерня, пилорама, млин, цех по виробництву макаронних виробів;

4. Цех механізації – машино-тракторний парк, ремонтна майстерня.

Перед тим як аналізувати рівень забезпеченості підприємства основними ресурсами виробництва, визначимо показники розміру господарства.

Показники, які характеризують розміри підприємства і за якими його спеціалізують поділяються на: основні - обсяг виробництва продукції, обсяг реалізації продукції і т.д.; допоміжні - кількість працюючих, вартість основних виробничих фондів, поголів’я худоби та інші.

Показники розміру господарства мають важливе значення, так як вони складаються не тільки по господарству, але й по району, області, і це дає змогу здійснити порівняльний аналіз між господарствами, районами і т.д.[9, с.254].

Для характеристики розмірів СТОВ "Агрофірма "Зоря" та аналізу динаміки показників розміру господарства скористаємося даними слідуючої таблиці.

Таблиця 2.1

Показники розміру СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Проаналізувавши наведену таблицю можна сказати,що найнижчі показники спостерігаються в 2007 році, це можна пояснити несприятливими природно-кліматичними умовами,що склалися в даному році і стали причиною зниження урожайності культур, а отже і зниженням деяких показників ефективності ведення господарства. Такі показники, як вартість валової та товарної продукції, чисельність працівників, середньорічна вартість основних та оборотних фондів, чиста продукція, в 2007 році є значно нижчими ніж у 2006 році, тому отриманий в даному році прибуток (359,3 тис. грн) є нижчим ніж у 2006році на 198,4 тис. грн.

Показники 2008 року є значно вищими ніж показники попередніх років. Вартість валової продукції зросла порівняно із 2007 р. на 3444,5 тис. грн., а порівняно з 2006 р. на 2154,5. Причиною цього стала висока урожайність сільськогосподарських культур у даному році. Збільшення виробництва продукції рослинництва, за рахунок урожайності, дало змогу підприємству реалізувати більше продукції, порівняно з іншими роками. Тому вартість товарної продукції 2008 року у 3 рази більша порівняно з 2007р., та у 2рази, порівняно з 2006р. В свою чергу середньорічна вартість основних і оборотних фондів підвищилася незначно, лише на 2,9% та 62,8% відповідно, порівняно із 2007роком. Все це стало причиною того,що підприємство досягло надзвичайно високих результатів і отримало прибуток (5594 тис. грн.), що у 15 разів вищий за прибуток 2007 року, та у 10 разів за прибуток 2006р.

Рівень рентабельності СТОВ "Агрофірма "Зоря" у 2008 році склав 38,0%, а норма прибутку 30,3%. Дані показники є набагато вищими за показники 2006, 2007 років і свідчать про прибуткове і досить ефективне ведення виробництва.

Важливу роль у діяльності підприємства відіграє спеціалізація. Так як в залежності від того, на виробництві якої продукції буде спеціалізуватись господарство, буде залежати його фінансовий результат.

Для визначення спеціалізації господарства, тобто його виробничого напрямку, користуються показником структури товарної продукції.

Товарна продукція - це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Вона визначається в натуральній і вартісній (грошовій) формах. На кожному підприємстві вартість товарної продукції розраховується за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналу і строків реалізації продукції, її якості, кон'юнктури ринку та інших факторів.

Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь займає в структурі товарної продукції 90% і більше. Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей, якщо кожна з них складає не менш 25%, трьох - 75% відповідно, а кожна не менше 24%. Усі останні господарства - багатогалузеві [3, с.].

Структуру товарної продукції в СТОВ "Агрофірма "Зоря" наведено в таблиці 2.2.

Виробничий напрямок підприємства у 2006 та 2008 роках був зерново-молочний, та молочно-зерновим у 2007 році. Питома вага цих двох галузей змінювалася з року в рік, і найвища була у 2008 році. Це пов’язано з тим,що протягом останніх трьох років підприємство зменшувало кількість галузей виробництва, і якщо в 2006 році їх чисельність становила 14 галузей, то в 2008 році, скоротилася в двічі,і становила лише 7.

У 2008 році питома вага зерна становила 51,1% у структурі товарної продукції,що майже 2 рази вище ніж у попередніх роках, причиною чого, як зазначалося вище, була висока урожайність сільськогосподарських культур. А ось питома вага молока знизилася у 2 рази порівняно із 2007роком. Це можна пояснити тим,що в 2008 році підприємство займалося вирощуванням молодняка для розширення в майбутньому стада корів, і досить значну частку одержаного від надою молока не реалізовувало, а використовувало в якості кормів.

Таблиця 2.2

Склад та структура товарної продукції СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Для визначення рівня спеціалізації підприємства визначають коефіцієнт спеціалізації. При визначенні і аналізу коефіцієнта спеціалізації, який визначається за формулою:

Кс =

де Рі - питома вага і-того виду товарної продукції в загальному її об’ємі

і-порядковий номер в ранжированому ряді.

Слід мати на увазі, що підприємство є багато галузевим, якщо він не перевищує 0,2, з слабким рівнем спеціалізації - 0,21-0,3, з середнім 0,31-0,4, вище середнього - 0,41-0,5, з високим 0,51-0,6 і поглибленим - вище 0,6.

Таблиця 2.3

Визначення коефіцієнта зосередження товарного виробництва в СТОВ "Агрофірма "Зоря" в 2008 р.

Визначивши коефіцієнти та рівні спеціалізації СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006 - 2008 роки (додатки 4, 5 та таблиця 2.3) можна сказати, що підприємство поступово підвищує рівень спеціалізації, і якщо у 2006 році підприємство було багатогалузеве, то у 2008 році уже мало середній рівень спеціалізації.

У підсумку можна сказати,що СТОВ "Агрофірма"Зоря" за досліджуваний період отримувала високі фінансові результати, навіть у 2007 році, коли більшість підприємств України отримало збиток, наше господарство отримало прибуток у розмірі 359,3 тис. грн. За показниками 2008 року підприємство займає одне із провідних місць району. Адже досягнуті рівень рентабельності та норма прибутку (38,0% та 30,3%) є майже рекордними.

Спеціалізуючись на виробництві зерна та молока підприємство поступово підвищує питому вагу цих галузей у структурі товарної продукції, за рахунок скорочення кількості допоміжних галузей, що б в майбутньому всі зусилля зосередити на виробництві саме цих двох видів продукції та лише декількох додаткових галузей. Адже практика доводить - за умов ринкової економіки виграють ті господарства,що мають поглиблений рівень спеціалізації.

2.2 Забезпеченість виробничими ресурсами та рівень їх використання

Головним ресурсом аграрного підприємства являється земля. Вона являється одночасно і засобом,і предметом праці. Розглянемо забезпеченість та ефективність використання земельних ресурсів в нашому підприємстві. Для цього спочатку розглянемо склад та структуру земельних угідь.

Таблиця 2.4

Склад та структура земельних угідь в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Як бачимо, структура земельних угідь СТОВ "Агрофірма "Зоря" протягом останніх трьох років майже не змінювалася. Сільськогосподарські угіддя займають 96,2% у загальній земельній площі, серед них найбільше припадає на ріллю і лише незначна частка на пасовища та плодово-ягідні насадження.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають задопомогою системи показників. При цьому, слід звернути увагу на ступінь господарського використання - питому вагу сільськогосподарських угідь в загальній площі, тому що сільськогосподарську продукцію одержують саме з них. Має сенс розрахувати і рівень розораності сільськогосподарських угідь, який показує питому вагу ріллі в площі сільськогосподарських угідь, бо рілля це самий більший земельний масив у сільськогосподарських угіддях. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів у СТОВ "Агрофірма "Зоря" наведено у таблиці 2.5

Таблиця 2.5

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

У СТОВ "Агрофірма "Зоря" показники інтенсивності використання земельних ресурсів майже не змінювалися протягом останніх 3-х років.96,2 % земельного фонду підприємства використовується для виробництва сільськогосподарської продукції. При цьому 99,1% сільськогосподарських угідь становить рілля. Площа інтенсивних культур (цукрові буряки та соняшник) у 2006 р. становила 33,9 % у загальній земельній плоші, а у 2007 та 2008 роках 30,1 % та 53,2 % відповідно.

Доцільно проаналізувати і зміну структури посівних площ сільськогосподарських культур протягом останніх трьох років. З таблиці 2.6 видно, що основна площа посівів належить зерновим та технічним культурам, лише незначна частка посівних площ виділялася під овочеві та кормові культури.

Таблиця 2.6

Структура посівних площ сільськогосподарських культур в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Основна площа посівів серед зернових зайнята озимими, а саме пшеницею та житом, та кукурудзою на зерно.

Технічні культури за останні три роки представлені соняшником, соєю та цукровим буряком. Досить цікава ситуація склалася з вирощуванням цукрових буряків. Досить тривалий час господарство засівало значні площі під цукрові буряк, а дана галузь виробництва була економічно вигідною і приносила значні прибутки підприємству. Та в 2008 році було взагалі припинено виробництво цукрових буряків,що пов’язано із закриттям найближчого цукрового заводу (Новооржицького), адже витрати на транспортування продукції до іншого заводу не будуть покриті одержаним прибутком.

Про економічну ефективність використання землі судять на основі системи натуральних і вартісних показників.

До натуральних показників відносять: урожайність сільськогосподарських культур; виробництво окремих видів тваринницької продукції на 100 та відповідних земельних угідь (продукцію скотарства і вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, свинарства - на ріллю, птахівництва на площу зернових).

До вартісних показників відносять: виробництво валової продукції в порівнянних цінах, товарної продукції в поточних цінах реалізації, чистої продукції і прибутку в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь.

Натуральні показники характеризують продуктивність лише певної частини сільськогосподарських угідь, а вартісні - всієї їхньої площі.

Землезабезпеченість та ефективність використання земельних угідь в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 роки наведено в таблиці 2.7

Економічна ефективність використання земельних угідь у 2008 році значно покращилася, порівняно з попередніми роками. Збільшилося виробництво усіх видів продукції на 100га відповідних угідь. Так виробництво м’яса та молока на 100 га с. г угідь у 2008 р., порівняно із 2007 р., зросло на 54,3 та 5,3 % відповідно. Виробництво зерна та свинини на 100 га ріллі також зросло на 134,7 та 99,5%, відповідно.

Підвищення натуральних показників вплинуло деякою мірою і на підвищення вартісних показників. Прибуток господарства на 100 га с. г угідь за 2008 рік зріс у 15,6 разів, порівняно з 2007 р. Цьому сприяло зростання товарної та чистої продукції на 100 га с. г угідь у 3,3 та у 6,3 рази.

Таблиця 2.7

Землезабезпеченість та ефективність використання земельних угідь в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Важливу роль у господарській діяльності підприємства відіграють основні виробничі засоби, які є матеріально-технічною базою виробництва. Висока забезпеченість підприємства основними засобами та ефективне їх використання сприяють підвищенню продуктивності праці, кращому використанню оборотних засобів, збільшенню обсягу виробництва продукції і зниженню її собівартості. В таблиці 2.8 розглянуто показники наявності, стану та руху основних засобів СТОВ "Агрофірма "Зоря".

Як видно з даних таблиці середньорічна вартість основних засобів у 2008 році зросла лише на 2,9 % порівняно з 2007 роком. У 2008 році в експлуатацію господарство ввело у 17, 2 рази більше основних засобів ніж у 2007. В той же час і вибуло з господарства у 5,5 рази більше виробничих засобів, порівняно з попереднім роком.

У зв’язку з цим значно зросли і коефіцієнти оновлення (у 15 р.) та вибуття (у 5,8 р.). Знос основних засобів у 2008 році найменший, що пов’язано з використанням нової техніки, а тому і коефіцієнт зношення основних засобів у 2008р. зменшився на 63,6 % у порівнянні з 2007 р. Підвищилися і показники фондооснащеності виробництва та фондоозброєності праці. Загалом можна сказати,що наше господарство добре забезпечене основними фондами.

Таблиця 2.8

Наявність, стан і рух основних засобів в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Обсяг і собівартість сільськогосподарської продукції залежать великою мірою від забезпеченості та використання основних засобів по видах (виробничі приміщення, трактори, автомобілі тощо). Переважна частина основних засобів зосереджена у структурних виробничих підрозділах і виробничих формуваннях, де використовують машинно-тракторний парк, вантажний автотранспорт, робочу худобу, а також у ремонтних майстернях, на станціях електро- та водопостачання тощо. Крім цього, в господарствах є промислові і підсобні виробництва: комбікормів; з переробки зерна, овочів, продукції тваринництва; пиломатеріалів; будівельних матеріалів тощо. Раціональне використання значної частини найважливіших виробничих ресурсів у цих виробництвах сприяє збільшенню сільськогосподарської продукції і зниженню собівартості її виробництва.

Виконуючи важливі технологічні функції з виробництва сільськогосподарської продукції, основні виробничі засоби, оборотні кошти та інші ресурси допоміжних і обслуговуючих виробництв не пов'язані з нею так тісно, як, наприклад, виробничі тваринницькі приміщення, продуктивні тварини, теплиці та інші ресурси [5, с.336].

Ефективність використання основних фондів відображається показниками фондовіддачі, який визначається як відношення вартості валової продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів, фондомісткості, умовного строку окупності та віддачі спожитих основних засобів. (таблиця 2.9)

З таблиці бачимо,що для нашого господарства простежується певна тенденція підвищення показника фондовіддачі та зниження показника фондомісткості. Це говорить про позитивні зрушення, оскільки на виробництво 1 грн. продукції на підприємстві використовується все менше основних виробничих фондів. Причиною цього є механізація та автоматизація,що поступово запроваджується в господарстві.

Умовний строк окупності у 2008 році знизився, порівняно з 2007 роком, на 93,4% що є високим досягненням, оскільки завданням будь-якого підприємства є зниження умовного строку окупності до мінімально можливого. Тенденція до зростання інтегрального показника фондовіддачі свідчить також про позитивні зрушення у використанні цього ресурсу. Тому, як висновок, можна сказати, що використання основних виробничих фондів у СТОВ "Агрофірма "Зоря" є досить ефективним.

Таблиця 2.9

Ефективність використання основних засобів в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Нормальне функціонування сільськогосподарських підприємств забезпечується як основними фондами, так і оборотними засобами, які включають оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

В аграрному виробництві оборотні фонди набувають особливого економічного значення. На відміну від основних фондів у процесі виробництва вони повністю споживаються протягом одного виробничого циклу і переносять свою вартість на вироблені продукти. У зв`язку з цим оборотні засоби мають вирішальне значення у формуванні собівартості і вартості сільськогосподарської продукції. Обсяг оборотних засобів підприємства залежить від розмірів виробництва сільськогосподарської продукції і строків її реалізації. Протягом року потреба в оборотних засобах коливається [8, с.147].

Склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить різноманітний. Процентне співвідношення між окремими елементами оборотного капіталу називають йогоструктурою. По окремих підприємствах вона може істотно різнитися, що зумовлено їх виробничим напрямком і рівнем розвитку економіки.

Щоб визначити ступінь забезпеченості СТОВ "Агрофірма "Зоря" оборотними засобами, розглянемо структуру оборотного капіталу цього підприємства, відображену в таблиці 2.10

Таблиця 2.10

Структура оборотного капіталу СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

В структурі оборотного капіталу підприємства більшу питому вагу протягом трьох останніх років займали оборотні фонди, менша частка припадала на фонди обігу. Проте співвідношення їх різне,і можна простежити тенденцію до поступового збільшення у структурі оборотного капіталу питомої ваги фондів обігу. Відбувається це за рахунок збільшення дебіторської заборгованості за розрахунками, яка у 2007 році займала на 0,8% більше ніж у 2006 р., а у 2008 збільшилася на 23,8 % порівняно із 2006р., та на 23,0 % порівняно з 2007р.

В свою чергу, в структурі оборотних фондів відбулося зменшення питомої ваги виробничих запасів та біологічних активів на 13,9% та 28,2%, в порівнянні із 2007 та 2006 роками, відповідно.

Загалом спостерігається зростання середньорічної вартості оборотних фондів у нашому господарстві. І у порівнянні з 2006 роком їх вартість зросла майже вдвічі,що тісно пов’язано з інфляційними процесами.

Для нормального здійснення виробничого процесу наявність оборотних засобів в достатній кількості не є основною умовою. Дуже важливу роль в цьому відіграє раціональне використання оборотних засобів.

Основними показниками, які характеризують економічну ефективність використання оборотних засобів є величина оборотного капіталу на 100 га с. - г. угідь, коефіцієнт обороту, коефіцієнт завантаженості, тривалість одного обороту, матеріаловіддача і матеріаломісткість.

Також у підвищенні економічної ефективності використання оборотних засобів потрібне їх раціональне поєднання з основними засобами, що забезпечує вищий економічний ефект. Адже висока віддача основного капіталу не може бути забезпечена при нестачі кормів, добрив, запасних частин, інших матеріалів [6, с.321].

Як видно з таблиці 2.11 фондооснащеність виробництва оборотним капіталом у 2008 році зросла порівняно із 2007 роком на 62,1%, це означає,що на 1 га с. г угідь припадає у 2008 році на 62,1% більше ніж у 2007 році оборотних фондів.

Спостерігається тенденція до зростання співвідношення між основними і оборотними фондами. Так у 2008 р. дане співвідношення зросло на 58,2 % в порівнянні з минулим роком. Пояснюється це стрімкими інфляційними процесами в країні та різким подорожчанням оборотних фондів.

Зросли у поточному році і такі показники ефективності використання оборотного капіталу, як одержання на 1 грн. оборотного капіталу та матеріальних затрат прибутку та чистої продукції. При чому прибуток зріс у 9,5 та 8,9 рази, відповідно на 1грн оборотного капіталу та матеріальних затрат, порівняно із 2007 роком, а одержана чиста продукція у 3,9 та 3,6 рази відповідно.

Можна сказати, що незважаючи на те, що в останні роки вартість оборотного капіталу постійно росте, підприємство намагається, використовувати їх як найефективніше.

Таблиця 2.11

Ефективність використання оборотного капіталу в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Виробництво будь-якої продукції, в тому числі і сільськогосподарської, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності бо завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці.

Важливим ресурсом виробництва є робоча сила. Раціональне використання трудових ресурсів у процесі виробництва забезпечує збільшення виробництва продукції та зниження її собівартості.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.

Основну частину трудових ресурсів підприємства складають працівники в працездатному віці: чоловіки від 16 до 60 років, жінки від 16 до 55 років.

Членами трудового колективу можуть бути люди пенсійного віку, а також підлітки.

Відповідно до діючого класифікатора усі працівники в народному господарстві за характером виконуваних робіт розподіляють на категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці.

Залежно від умов найму працівників, їх класифікують за такими категоріями:

Постійні працівники - такі, що прийняті на роботу на тривалий термін без його точного визначення.

- Тимчасові - до складу трудового колективу їх зараховують з наперед встановленим терміном, як правило до 2х місяців.

- Сезонні - їх приймають на роботу терміном до 6 місяців для виконання сезонних робіт.

Таблиця 2.12

Рівень забезпеченості та інтенсивності використання трудових ресурсів в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Рівень забезпеченості та інтенсивності використання трудових ресурсів в СТОВ "Агрофірма "Зоря" розглянутий в таблиці 2.12. З даної таблиці видно,що чисельність працівників у господарстві зменшується із року в рік. У 2008 році чисельність працівників зменшилася на 14,9 % (25 чол.), порівняно з 2007 р. та на 12 чол. Порівняно з 2006 р. Зменшується чисельність працівників у рослинництві, що пов’язано із використанням нової техніки, яка потребує менших затрат живої праці, і якщо у 2006, 2007 рр. питома вага працівників рослинництва у загальній кількості працюючих становила 54,3,57,5 %, то у 2008 році лише 31,9 %.

У тваринництві навпаки спостерігається тенденція зростання працівників,що пов’язано із розширенням виробництва. У 2008 році їх питома вага становила 68,1%.

Характеризуючи коефіцієнт запасу праці взагалі по господарству, можна сказати,що підприємство використовує можливості персоналу не повністю, а лише на 88,4 % у 2008р. та на 90,7%, 87,6% у попередніх роках. Проте в розрізі окремих галузей, в рослинництві потенціал персоналу використовується лише на половину, а у тваринництві перевищує норму.

2.3 Економічна ефективність виробництва молока

Важливою умовою підвищення ефективності господарської діяльності сільськогосподарського підприємства та його підрозділів є зниження собівартості виробництва продукції. Для розробки заходів, спрямованих на зниження собівартості продукції, робіт і послуг, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в майбутньому періоді, використовуються результати аналізу структури виробничих витрат та показників повної і виробничої собівартості [18, с.349].

Проаналізуємо структуру витрат для визначення виробничої собівартості продукції тваринництва, в цілому.

Таблиця 2.13

Структура витрат на основне виробництво у тваринництві в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Виробничі витрати на виробництво продукції тваринництва у 2008 році, зросли майже у 2 рази, цьому послужило зростання майже у 1,7 рази матеріальних витрат, у зв’язку із зростанням цін. Найбільше зросла вартість кормів (на 1801,3 тис. грн, порівняно з 2007 р., та на 2113,6 тис. грн., порівняно із 2006) та запасних частин і ремонтних матеріалів,що зросли у 4,5 рази у порівнянні з 2007 роком. Зросла також вартість електроенергії, в зв’язку із підвищенням тарифів за 1 кВт.

Але у 2008 році були і позитивні зрушення, а саме зниження витрат на амортизацію основних засобів та плати за оренду.

Основними заходами щодо зниження собівартості продукції тваринництва, які застосовуються на нашому підприємстві є підвищення продуктивності тварин, удосконалення кормової бази та впровадження механізації основних виробничих процесів. Стратегічною метою є також введення нової високопродуктивної породи корів, яка поки що не реалізовується.

Звичайно за сучасних умов розвитку економіки країни, де постійно зростають ціни і зменшується дотація виробництва продукції тваринництва, досить важко зменшувати вартість статей витрат на виробництво, а отже і зменшувати собівартість та забезпечувати високорентабельне виробництво продукції тваринництва. Таке різке збільшення виробничої собівартості не супроводжується таким же збільшенням закупівельної ціни,що пропонують переробні підприємства. Тому виробництво продукції тваринництва в основній своїй масі є збитковим і не лише в нашому господарстві, а і вцілому по Україні [27, с.135].

Єдиним видом продукції тваринництва, виробництво якого є в основному прибутковим, являється виробництво молока. Для СТОВ "Агрофірма "Зоря" виробництво молока приносило значні доходи протягом останніх трьох років, але і собівартість його виробництва постійно зростає.

Для аналізу визначимо структуру виробничої собівартості молока за останні 3роки в СТОВ "Агрофірма "Зоря" (таблиця 2.14) та проаналізуємо зміну виробничої собівартості протягом 2006-2008 років.

Таблиця 2.14

Структура виробничої собівартості 1ц молока за 2006-2008 рр. в СТОВ "Агрофірма "Зоря".

Як видно із таблиці виробнича собівартість1ц. молока в СТОВ "Агрофірма "Зоря" зростала протягом трьох останніх років (зміна виробничої собівартості 1ц. молока за 2006 - 2008 роки відображена на рисунку 1). І якщо у 2007 році, порівняно із 2006 роком, вона зросла лише на 29,6 грн, то у 2008 році зростання було більш значним і становило 47,0грн., у порівнянні з 2007 роком, та 76,6 грн з 2006 роком. Причиною цього є звичайно зростання матеріальних витрат та витрат на оплату праці,що займають левову частку у структурі виробничих витрат.

Рисунок 1

Детально проаналізуємо структуру виробничих витрат у 2008 році, і відобразимо її на рисунку 2.

Звичайно, як і у будь-якому іншому аграрному підприємстві Україні, найбільша питома вага у структурі виробничої собівартості молока належить кормам і становить 61,9 %. Причиною цього є висока ціна на купівлю кормів, тому можна сказати, що для зменшення вартості даної стататті витрат необхідно розвивати свою кормову базу, і більше уваги приділяти вирощування культур на зелений корм.

Ще однією затратною статтею являються витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи, вони становлять 24, 1 % та 5,2 % відповідно.

Для їх зменшення можливо підприємству необхідно переглянути систему оплати праці, або ж застосовувати досягнення НТП, що забезпечують зниження затрат праці, а разом з тим і витрат на їх оплату.

Всі інші статті затрат становлять не високу питому вагу у структурі, і майже не відходять від середніх стандартів по Україні. Звичайно необхідно застосовувати певні заходи по зменшенню їх вартості, але до суттєвого зниження собівартості це не приведе.

Рисунок 2

Основні шляхи зменшення собівартості молока, що намагаються застосовувати у нашому підприємстві розглянемо в 3 розділі курсової роботи.

Розглянемо економічну ефективність виробництва молока в підприємстві за досліджуваний період.

Таблиця 2.15

Економічна ефективність виробництва молока в СТОВ "Агрофірма"Зоря" за 2006 - 2008 роки.

Як бачимо з таблиці, поголів’я корів на підприємстві поступово зростає, але знижується показник одержання продукції на 1 гол, що свідчить про необхідність негайного застосування методів підвищення продуктивності корів молочного напрямку.

Поступова переорієнтація підприємства на молочно-зернову спеціалізацію приводить до того,що з року в рік зростає рівень товарності даного виду продукції. У 2008 році рівень товарності зріс на 9,9% порівняно з 2007 роком, та на 14,2% у порівнянні з 2006 роком.

Незважаючи на те, що спостерігається тенденція поступового підвищення виробничої та повної собівартості, підприємство отримує прибутки, що в розрахунку на 1 голову також зростали на протязі досліджуваного періоду. Але досягнення такого результату відбулося, за рахунок зростання ціни. Це є позитивним, по відношенню до підприємства, зрушенням, але знову звернемо увагу на необхідність покращення показника продуктивності худоби.

2.4 Кінцеві результати діяльності аграрного підприємства

Фінансові результати відображаються показниками одержаного прибутку та рівня рентабельності підприємства. Чим більше величина прибутку і вище рівень рентабельності, тим ефективніше функціонує підприємство, тим стійкіший його фінансовий стан.

Прибуток підприємства одержують, насамперед від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності підприємства (здача в оренду основних засобів, земельних угідь, тощо).

Прибуток являє собою частину чистого доходу (виручки від реалізації) який одержують суб’єкти господарювання після реалізації продукції. Кількісно прибуток визначається різницею між виручкою від продажу продукції, робіт і послуг (після сплати податку на додану вартість, акцизного податку та інших відрахувань з виручки в бюджетні та не бюджетні фонди) і повною собівартістю реалізованої продукції. Збільшення реалізації прибуткової тобто рентабельної продукції збільшує прибуток і тим покращує фінансовий стан підприємства. Навпаки, збільшення реалізації збиткової продукції негативно впливає на прибуток і фінансовий стан підприємства.

Тому фінансові результати діяльності слід вивчати у взаємозв’язку з використанням і реалізацією продукції.

Обсяг реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежить від виробничої, постачальної, маркетингової комерційної і фінансової діяльності підприємства, тобто результати відображають в собі всі сторони господарської діяльності.

Підприємства, які одержують прибуток вважають рентабельними. Окремі господарства мають різні розміри виробничих ресурсів і одержують неоднаковий прибуток. Тому для оцінки їх економічної ефективності виникає потреба враховувати не лише абсолютну суму прибутку, але й віднесення її до ресурсів, що використовуються у процесі виробництва. Загальну оцінку щодо цього проводять за допомогою показників рентабельності [10, с.347].

В ринкових умовах виникла необхідність визначення різних показників рентабельності, які характеризують виробничу, комерційну і фінансову діяльність підприємств.

Рівень рентабельності витрат - це відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції. Він характеризує економічну ефективність тієї частини засобів, яка відображена у витратах на виробництво і реалізацію товарної продукції. Цей показник визначається щодо всієї реалізованої продукції господарства в цілому, за галузями (рослинництво і тваринництво), окремими видами продукції та каналами реалізації [21, с.74].

У таблиці 2.15 визначено рентабельність виробництва основних видів продукції в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 роки.

Найвищий прибуток, а разом з тим і найвищий рівень рентабельності підприємство отримало у 2008 році. (5594 тис. грн та 38,0 %, відповідно). Взагалі 2008 рік виявився найбільш прибутковим для підприємства (однією з головних причин цього є отримання високих урожаїв по основним видам сільськогосподарської продукції), в цьому році було отримано прибуток навіть у тваринництві, що було збитковим на протязі 2006, 2007 років.

Для підприємства неефективним є виробництво м’яса ВРХ, яке було збитковим для підприємства, протягом всіх трьох років, і навіть у 2008 році принесло 348,7 тис. грн. збитку.

Натомість найефективнішим є виробництво соняшника,що забезпечувало найвищі рівні рентабельності серед виробництва продукції не лише рослинництва, але і в цілому по господарству. У 2007 році рівень рентабельності соняшника становив 159,5 %.

Виробництво молока також є рентабельним у СТОВ "Агрофірма "Зоря" і на протязі досліджуваного періоду приносило стабільні прибутки.

Також у 2008 році підприємство вперше зайнялося виробництвом сої, і це принесло досить гарні результати - 272,1 тис. грн. прибутку та 105,1 % рентабельності.

Таблиця 2.15

Рентабельність виробництва продукції в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку, що визначається діленням одержаного підприємством валового прибутку на площу сільськогосподарських угідь (поголів’я тварин). Цей показник набуває особливого значення для характеристики ефективності виробництва окремих видів продукції.

Таблиця 2.16

Маса прибутку з розрахунку на 1 ц реалізованої продукції та одиницю площі (1 гол. худоби), грн в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Маса прибутку на 1 га посівів та на 1 ц. реалізованої продукції у 2008році значно зросла, порівнюючи з попередніми роками. Навіть збитки по виробництву м’яса ВРХ у 2008 році значно нижчі від попередніх років. Стратегічною культурою для СТОВ "Агрофірма "Зоря" являється соняшник, що забезпечує найвищу масу прибутку на 1 га посіву та на 1 ц. реалізованої продукції у рослинництві. У тваринництві слід приділити увагу виробництву молока, що на відміну від двох інших галузей не приносить підприємству збитки.

3. Шляхи і фактори зниження собівартості продукції

Практично для всіх регіонів, галузей і підприємств країни одним із головних шляхів підвищення рентабельності виробництва є різке скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Це зумовлено високим рівнем собівартості сільськогосподарської продукції в Україні через недосконалу технологію та організацію виробництва і, як наслідок, значну трудо-, енерго- і фондомісткість продукції. До того ж заостанні роки відбулося суттєве підвищення собівартості продукції як унаслідок різкого посилення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію (за 1991-2007 рр. зростання цін на продукцію галузей першої сфери АПК в 6 разів, а третьої сфери - в 2,5 рази перевищуванні зростання цін на продукцію сільськогосподарського господарства), так і через значне зниження врожайності культур і продуктивності тварин. Темпи, якими підвищувалася собівартість та ціни на тваринницьку продукцію різняться між собою. Повна собівартість 1 ц. м’яса ВРХ зросла у 2007 р. порівняно з 1995 р. в 11,8 раза, а реалізаційна ціна лише в 9,1 раза, собівартість 1000 штук яєць зросла у 4,1 раза, а ціна - лише у 2,8 раза, собівартість вовни зросла у 4,7 раза, а ціна - у 2,7 раза.

По-іншому виглядає ситуація у співвідношенні повної собівартості і ціни реалізації молока та свиней у живій масі. Собівартість 1 ц. молока підвищилася за період 1995-2007 рр. у 6,06 раза, ціна у 7,6 раза, свинини - 7,9 та 8,6 раза відповідно. Завдяки такому співвідношенню, коли ціна зростає більшими темпами ніж собівартість продукції, такі галузі скотарства мали вищі показники економічної ефективності, порівняно з рештою галузей [17, с.352].

Саме тому вирішення питання зниження собівартості продукції, особливо сільського господарства, досить гостро стоїть на сьогоднішній день.

В даному розділі розглянемо основні способи зниження собівартості продукції молочного скотарства, застосування яких, як найбільше забезпечує зниження витрат виробництва.

3.1 Противитратний механізм та його роль у зниженні собівартості молока

Противитратний механізм АПК - це спосіб функціонування сукупності економічних підойм та стимулів у системі економічного механізму з метою забезпечення зниження питомих виробничих витрат за зростання виробництва продукції на одиницю ресурсного потенціалу, підвищення її якості і збільшення маси споживчої вартості. Тобто елементи економічного механізму АПК (планування, госпрозрахунок; системи організації, оплати і стимулювання праці; ціноутворення; фінансово-кредитний механізм) у своїй сукупності й комплексному функціонуванні, що спрямовані на досягнення зазначеної вище мети, виступають водночас і елементами противитратного механізму.

На рівні підприємства особлива роль у зниженні витрат належить плануванню оптимальної галузевої структури методами багатоцільової оптимізації. При цьому один із субоптимальних варіантів плану розраховують за критерієм мінімуму виробничих чи приведених витрат. Результати кожного рішення аналізують, порівнюють з іншими варіантами оптимальних планів, одержаних за критеріями максимуму прибутку, валового доходу тощо і на цій основі складають найбільш прийнятний план, який сприятиме зростанню доходів господарства як унаслідок збільшення виробництва і реалізації продукції, поліпшення її якості, так і за рахунок зниження витрат. Більше уваги слід приділяти широкому впровадженню типових ресурсозберігальних мало- і безвідходних технологій.

Головним завданням противтратного механізму на підприємстві є пошук резервів зниження собівартості продукції. При цьому слід зауважити, що поняття "зниження собівартості" тут треба розуміти широко: не тільки абсолютне зниження (адже воно може бути неможливим через значний вплив зовнішніх факторів), а й відносне - порівняно з іншими підприємствами, що перебувають в аналогічних умовах.

У забезпеченні противитратної спрямованості всього економічного механізму важливу роль має відігравати ціноутворення. На жаль, в економічному управлінні виробництвом роль ціни як важливого інструменту обгрунтування об'єктивно виправданих витрат ігнорується. У результаті ціни сприймаються як інструмент відшкодування витрат, а не управління ними. Ураховуючи те, що однією з головних функцій ціни є кількісний вираз вартості товарів, ціни мають бути об'єктивними примусовими нормативами рівня витрат (міри споживання), які зобов'язують усі господарсько-виробничі та управлінські ланки запровадити суворі режими економії вже на початкових стадіях складання планів.

Однією з головних причин функціонування в народному господарстві, у тому числі і в АПК, витратного методу господарювання є недосконалість фінансово-кредитної системи. Переважання в минулому серед джерел розширеного відтворення бюджетного фінансування, хибна практика надання кредитів без належного економічного обґрунтування, використання їх для покриття збитків підприємств та об'єднань, що допускають безгосподарність, - усе це не відповідає принципам ринкового господарювання, спричинює нестримне зростання ресурсомісткості виробництва і собівартості продукції.

Головними об'єктами функціонування противитратного механізму АПК є виробничі формування, де відображаються всі його елементи, безпосередньо виробляється продукція і формуються витрати. На рівні підприємств та їхніх структурних підрозділів противитратний механізм формується і функціонує, відповідно, в системі господарського і внутрішньогосподарського розрахунку. Як свідчить досвід, поширені в сільському господарстві системи госпрозрахунку не здатні забезпечувати зниження ресурсо-місткості виробництва і собівартості продукції через відсутність комплексності впровадження і взаємодії елементів госпрозхрахунку, цільової спрямованості їх функціонування.

Насамперед це стосується системи матеріального стимулювання,котра здатна акумулювати в собі дію всіх елементів противитратного механізму. Однак широко застосовувані її форми спрацьовують на витратний метод господарювання, оскільки зорієнтовані на забезпечення зростания виробництва продукції без достатнього врахування рівня виробничих витрат та їхньої ефективності. Так, акордно-преміальнії система оплати праці й колективний підряд здебільшого стимулюють лише зростання виробництва продукції, адже розцінки при них обчислюють і застосовують без урахування вимог зниження собівартості продукції та випереджального підвищення продуктивності праці порівняно з його оплатою. Унаслідок цього хоч і підвищується продуктивність живої праці, собівартість продукції, як правило, зростає, а прибуток і рентабельність - зменшуються.

Паралельно із зазначеними формами стимулювання здійснюється і заохочення колективів госпрозрахункових підрозділів за економію виробничих витрат. Однак цей вид матеріального заохочення має формальний характер, підтвердженням чого є дані про дуже низьку питому вагу виплат за економію витрат у загальній сумі доплат за річними підсумками роботи трудових колективів.

У зв'язку з цим основними шляхами реалізації противитратного механізму в сільському господарстві на рівні підприємств є:

• по-перше, розвиток форм господарювання на приватній основі на засоби виробництва і землю; господарських товариств, сільськогосподарських виробничих кооперативів, фермерських господарств, приватно-орендних підприємств, особистих господарств населення тощо. У цих господарствах зацікавленість суб'єктів підприємництва в економному використанні ресурсного потенціалу і витрачанні коштів незрівнянно вища порівняно з підприємствами колективної і державної власності;

• по-друге, освоєння такої прогресивної форми організації і стимулювання праці, як підприємницький розрахунок [30, с.337-39].

3.2 Підвищення продуктивності молочного стада

Під продуктивністю тварин розуміють вихід продукції на 1 голову за відповідний період (день, місяць,рік). ЇЇ показники відображають якісний рівень розвитку тваринництва. Підвищення продуктивності на основі зміцнення кормової бази, використання досягнень генетики, селекцій, нових біологічних методів якісного поліпшення стада є головним напрямом сталого і динамічного розвитку тваринництва.

Зниження продуктивності тварин в сільськогосподарських підприємствах досягло критичної межі у 1997 році: в Україні продуктивність 1 корови у 1990р. - 2941 кг., у 1997-1389 кг. Підвищення продуктивності в останні роки (2008 р. - 3083 кг.) на перший погляд може свідчити,що у розвитку галузі молочного скотарства намітилися позитивні тенденції.

Проте на сьогодні стан розвитку молочного скотарства залишається важливим аспектом вирішення продовольчої проблеми в Україні та Полтавській області й визначається погіршенням ситуації в роки ринкових перетворень. Проблеми, які нагромадилися за останні 15 років і практично не вирішуються нині, найгостріше проявляються на ринку м’ясо-молочної продукції, відчутно позначаючись на рівні постачання молочних продуктів і молока громадянам [20, с.62-63].

У Полтавській області валове виробництво молока у 2002-2006 рр. становило 234,5 тис. т., що менше, порівняно з 1990-1992 рр., на 75,24% й зумовлене зменшенням поголів’я корів.

Підвищення продуктивності тварин являється одним із головних шляхів підвищення виробництва молока та зниження собівартості продукції.

Програмою розвитку молочного скотарства у Полтавській області передбачено, що збільшення продуктивності молочної худоби здійснюватиметься за рахунок якісного покращення поголів’я та умов вирощування молодняку, інтенсифікації кормовиробництва, що забезпечить реалізацію генетичного потенціалу корів у товарних господарствах не нижче 4 тис. кг молока, в племрепродукторах - на рівні 5-5,5, в племзаводах - 6-7 тис. кг молока від однієї корови за рік. Продуктивність молочного стада області досягне у 2015 році 4100 кг молока на корову, в тому числі в господарствах населення - 3900, у сільськогосподарських підприємствах - 4350 кг

Розглянемо основні шляхи підвищення продуктивності худоби у молочному скотарстві.

Важливою умовою для отримання високих показників ефективності виробництва молока є економне витрачання кормів, оскільки в структурі собівартості на них припадає більше 55% затрат. За умови недостатнього забезпечення корів кормами цього можна досягти за рахунок нормування годівлі залежно від їх продуктивності, фізіологічного стану, живої маси та віку.

Групування корів за величиною добових та за попередню лактацію надоїв - спроба нормувати годівлю дійсно відповідно до продуктивності. Проте такий метод не знаходить широкого застосування, оскільки при цьому виникає проблема нестабільності (постійного переформування) груп, корови від цього стають неспокійними, а їх молочна продуктивність при кожному переформуванні зменшується на 4-5%.

Для значного підвищення продуктивності молочної худоби важливою є організація достатньої й повноцінної годівлі. Збалансовані за всіма поживними речовинами і енергією раціони підвищують продуктивність тварин на 25-30%, знижують витрати кормів на 30-35%, а собівартість виробництва продукції - на 20%.

У годівлі тварин молочного стада найбільше використовуються об’ємисті корми, концкорми та деякі відходи промисловості, яка переробляє сільськогосподарську сировину.

Загальновідомою вважається точка зору, згідно з якою рівень надою корови збільшується з ростом витрат кормів на годівлю. Однак величина надою обмежується біологічною здатністю тварини, а саме генетичним потенціалом.

Тому залежність надою від рівня годівлі має нелінійних характер. Тобто, при досягненні певної величини годівлі, прибуток за рахунок підвищення надою зможе покрити додаткових витрат на годівлю і економічні показники виробництва молока будуть зменшуватися. Таким чином, з економічної точки зору існує оптимальний рівень витрат на годівлю, при якому досягається максимальний економічний ефект.

Розглянемо вплив рівня витрат кормів на продуктивність корів. (мал.3.)

Малюнок 3

Залежність надою корів від рівня витрат кормів

Залежність середньорічного надою від рівня витрат кормів характеризує наступне рівняння: y = - 2,0665x² + 201,77x - 1819,9. Економічний зміст даного рівняння наступний: при збільшенні витрат кормів на 1 гол. на 1 ц корм. од. продуктивність праці збільшується на 201,77 кг, а середнє прискорення зміни щорічних рівнів продуктивності корів становить - 2,0667. величина зведеного коефіцієнта детермінації свідчить про те, що 90% варіабельності надою зумовлені отриманою залежністю від годівлі, тобто в діапазоні, який вивчався, рівень годівлі є найважливішим показником, що зумовлює надій.

Суттєвого значення при вирощуванні тварин на молочних фермах необхідно надавати режимові годівлі, під яким розуміють кратність, черговість та час роздавання кожного виду корму (кормосуміші) на протязі доби. На фермі повинна бути створена спокійна обстановка для поїдання і пережовування кормів, тобто забезпечено сприятливі умови для протікання фізіологічних процесів, пов’язаних з утворенням молока.

Част, багатократне (7-8 і більше разів за добу), безсистемне роздавання кормів порушує відпочинок тварин, їх жуйні процеси, що негативно позначається на перетравлюванні і засвоюванні поживних речовин кормів та синтезі молока, а також пов’язане із збільшенням затрат праці та енергетичних ресурсів. Проте наукові дослідження доводять доцільність використання багатократного роздавання кормів коровам, яке погоджується з їх поведінкою і сприяє підвищенню молочної продуктивності на 10-15%.

Доїння корів на доїльних майданчиках ефективне не лише в умовах безприв’язного, але й прив’язного утримання. При цьому досягається набагато вища якість молока та вища продуктивність праці, суттєво змінюється організація і характер праці оператора машинного доїння, відкриваються більші можливості для механізації та автоматизації ручних операцій, а також здешевлюються операції по транспортуванню молока до молочної, досягається економія у будівництві, забезпечує хороші умови для технічного обслуговування доїльного та молочного обладнання, яке сконцентроване в одному місці. Враховуючи все це, можна стверджувати, що найближче майбутнє за безприв’язним утриманням та доїнням корів на доїльних майданчиках. В умовах літнього пасовищного утримання рекомендується використовувати доїльні майданчики прохідного типу УДС-3Б або подібні до них.

Влітку в більшості господарств створюються сприятливі умови для оздоровлення тварин, підвищення їх продуктивності та покращення відтворювальних функцій і зниження собівартості одержуваного молока. В цей час найбільш зручно проводити ремонт тваринницьких приміщень, їх чищення та дезінфекцію.

3.3 Маркетингові дослідження ринку молока та молочної продукції

Розглянемо ринок молока - продукції однієї з головних галузей підприємства. Специфічними особливостями товарного ринку молока і молочних продуктів, зумовленими їхніми властивостями, є низька транспортабельність і непридатність до тривалого зберігання. А відтак має бути створений стабільний ринок збуту для виробника протягом усього року, гарантоване надходження молочної сировини на молокопереробні підприємства і, відповідно, - безперебійне забезпечення населення продуктами щоденного попиту: незбираним молоком, кисломолочною продукцією, сиром, сметаною та ін. При цьому всі ланки технологічного ланцюжка: виробництво - заготівля - переробка - реалізація продукції мають функціонувати скоординовано й ритмічно.

Молочне скотарство України перебуває нині у надзвичайно тяжкому, кризовому стані. Так, виробництво молока за останні 16років зменшилось на 49 % головним чином через скорочення поголів'я корів на 44 % Це призвело до різкого скорочення споживання молока населенням. Якщо в 1990 р. споживання молока в розрахунку на душу населення (373 кг) наближалось до рекомендованих норм (390 кг) та обсягу в розвинених країнах світу, то в 2007 р. скоротилось до 223 кг.

Головними причинами цього є передусім загальна економічна криза в країні і, як наслідок, падіння платоспроможного попиту населення, а також диспаритет цін, з одного боку на продукцію промисловості й сільського господарства, а з іншого - на продукцію рослинництва й тваринництва. В обох випадках це не на користь, сільського господарства і тваринництва. Так, виробництво молока в господарствах суспільного сектору є стабільно-збитковим причому рівень збитковості коливається від 54 % у 1997 р. до 0,8% у 2006 р. Виробництво молока завдало цим господарствам у 2006 р. 194 млн. грн збитків, або 138 грн з розрахунку на одну корову. У той же час переробка молока всі ці роки в цілому на підприємствах молочної промисловості була рентабельною.

Зменшення виробництва молока спостерігалось лише в суспільному секторі (у 5,5 раза). У приватних господарствах населення виробництво молока зросло в 1,8 раза. Питома вага особистих господарств населення у валовому виробництві молока підвищилась за цей період з 24 до 76 %. Проте абсолютне і відносне зростання виробництва у приватному секторі не могло компенсувати спад виробництва в суспільному секторі.

Зменшення обсягів виробництва молока вкрай негативно вплинуло на роботу підприємств молочної промисловості, де обсяги виробництва продукції з незбираного молока скоротились більш ніж у 3,5 раза, масла тваринного - майже в 3,4 раза. Слідособливо підкреслити, що заготівля молока переробними підприємствами зменшилась у 4.5 раза, тимчасом як обсяги виробництва молока - лише в 1,7 раза. Якщо в 1990 р. в цілому по Україні частка молока, проданого переробним підприємствам, становила 72 % від валового виробництва молока, то в 2006 р. - тільки 28 %.

Сільськогосподарські виробники почали самостійно виходити на ринок молока безпосередньо (обминаючи молочні заводи) або шляхом створення власних цехів з переробки молока. Пояснюється це - . насамперед існуючими суперечностями між товаровиробниками сільськогосподарської продукції та її переробниками.

Проблема реалізації молока сільськогосподарськими товаровиробниками, особливо господарствами населення, залишається вкрай складною. Останні виробляють 75 % молока, а переробні підприємства заготовили всього 39% загального його виробництва.

Проаналізуємо реалізацію молока та молочної продукції в СТОВ "Агрофірма"Зоря" за 2006 - 2008 роки, на основі таблиці 3.1 Визначимо обсяги та ціни реалізації за різними каналами.

Таблиця 3.1

Натуральні та вартісні показники реалізації молока в СТОВ "Агрофірма"Зоря" за 2006-2008 роки

СТОВ "Агрофірма"Зоря" реалізовувало молоко у 2006-2007 роках за 4 каналами, що вказані у таблиці 3.1, у 2008 році даний вид продукції реалізовувався лише переробним підприємствам. Це можна пояснити тим,що ціни за якими реалізується молоко населенню та пайовикам є значно нижчими в порівнянні із цінами закупівлі, що пропонуються переробними підприємствами. Аналізуючи виручку від реалізації переробним підприємствам за досліджуваний період, то спостерігається поступове зростання,що пов’язане частково із зростанням питомої ваги обсягу у структурі каналів реалізації, а частково із зростанням ціни (яка зросла на 214% порівняно із 2007роком, та на 233,1 % в порівнянні із 2006 роком).

Звернувши увагу на те, що в останні роки досить зростає підсобне господарство у населення,реалізовувати молоко саме на переробні підприємства є досить доцільним кроком на шляху зростання прибутку від виробництва даного виду продукції.

Прогнозуючи кон'юнктуру ринків як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу, найчастіше використовують метод розрахунку матеріальних балансів. Оскільки цінова кон'юнктура є похідною від співвідношення сумарного попиту і пропозиції, то маючи їх розрахунки, можна прогнозувати тенденції і самі рівні цін на перспективу. У таблиці 3.1 наведено баланси молока і молокопродуктів (перераховано в молоко) в Україні.

Таблиця 3.2

Баланс молока та молочних продуктів.

[14, с.344].

На сьогодні (і в найближчій перспективі) усі області України поділяють на три групи:

1. Області, де формуються експортні ресурси транспортабельних молочних продуктів (масла, твердих сирів, молочних консервів тощо) - Чернігівська, Сумська, Житомирська, Волинська, Рівненська, Львівська, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Хмельницька, Тернопільська, Кіровоградська;

2. Області, де обсяг виробництва молока може задовольнити, в основному, лише внутрішні потреби в молоці й молокопродуктах (Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська, Миколаївська, Херсонська);

3. Області, які не можуть забезпечити власні потреби в молоці та молокопродуктах (Київська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Одеська та Автономна Республіка Крим). У ці регіони надходить відповідна кількість переважно транспортабельних молочних продуктів з областей першої групи з тим, щоб забезпечити більш рівномірне споживання їх населенням [29, с.141-143].

Головним завданням у молокопродуктовому підкомплексі України є збереження і подальший розвиток створеного науково-виробничого потенціалу. Цей потенціал у безкризових умовах зможе повністю забезпечити потреби-країни у молоці та продуктах його переробки на внутрішньому ринку і дасть змогу наростити експортний потенціал країни. У 1990 р. поставки молокопродуктів у загальносоюзній фонд досягли 3,5 млн т (у перерахунку на молоко), або 14,5 % від загального виробництва молока. У наступні роки (1991-1994) експорт молокопродукції різко скоротився (до 479 тис. т у середньому за рік), у 1995-1996 рр. дещо зріс (1268 тис. т), а в 1997-1998 рр. дорівнював 250 тис. т., обсяги експорту продукції тваринництва у 2008 році становили 1182 млн. дол. США (17 % до всього експорту сільгосппродукції). Порівняно з відповідним періодом 2007 року відбулося збільшення на 51 % [25, с.154]

Експортно-імпортні операції на ринку молока і молочних продуктів в останні роки характеризуються різними тенденціями. Основними видами молокопродуктів, які експортуються з території України, є вершкове масло (до країн СНД) і сухе знежирене молоко (до країн СНД і далекого зарубіжжя).

Що ж до операцій імпорту, то тут відбувається суттєве зменшення кількості завезеного в Україну вершкового масла і збільшення обсягів імпортованого сухого молока. Тенденція зменшення імпорту вершкового масла збережеться і надалі, оскільки населення України буде віддавати перевагу вітчизняному маслу завдяки його високій якості й доступній ціні. Що стосується імпорту сухого молока, то його слід скоротити, бо Україна сама може забезпечувати потребу в ньому [26, с.138].

Національною програмою розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села на 1999-2010 рр. передбачається довести виробництво молока в Україні 2010 р. - до 20 млн т (проти 24,5 млн т у 1990 р. і 13,7 млн т у 1997 р.). При цьому важливо вибрати ефективний шлях збільшення виробництва молока.

Практика багатьох країн з розвиненою економікою свідчить, що програму збільшення виробництва молока можна ефективно вирішувати за істотного скорочення поголів'я молочної худоби. Так, у США поголів'я молочного стада за 1940-1993 рр. зменшилось у 2,4 раза, однак виробництво молока зросло в 1,4 раза за рахунок підвищення у 3,4 раза продуктивності корів. Скороченню в США поголів'я молочної худоби передувало значне поліпшення кормової бази і племінної роботи, а також нарощування поголів'я м'ясних спеціалізованих порід. Унаслідок цього були вирішені проблеми високоефективного виробництва як молока, так і якісного м'яса. Такий досвід може послугувати прикладом і для нашої країни [24, с.150-152].

Висновки та пропозиції

В українському тваринництві до цього часу залишається безліч проблем, одна з яких - висока собівартість. За даними Мінагрополітики за останні 10 років сільськогосподарські підприємства від реалізації тваринницької продукції одержали майже 16 млрд. грн збитків, оскільки оптові ціни були в 1,5 - 2,0 раза меншими, ніж витрати на її виробництво. Через низький рівень технологічного розвитку сектора, диспаритет цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, відсутність належного державного регулювання цей показник в цілому по Україні продовжує зростати у всіх галузях тваринництва.

Провівши дослідження на основі СТОВ "Агрофірма "Зоря" Оржицького району Полтавської області, можна сказати що підприємство є прибутковим і, враховуючи сучасний стан економіки країни, знаходиться на досить стабільному та ефективному етапі розвитку. Якщо зробити висновок, по 2008 році, то в даному році підприємство досягло досить високих результатів розвитку, а сама 38,0% рентабельності та 30,3% норми прибутку.

В підприємстві, максимально можливо, ефективно використовуються основні та оборотні фонди, а також земельні ресурси (99,2 % площі сільськогосподарських угідь займає рілля 70 % якої займають посіви зернових та технічних культур).

Виробництво продукції тваринництва у СТОВ "Агрофірма "Зоря" є не досить ефективним, і існує безліч проблем які необхідно вирішувати. Проте виробництво молока у господарстві приносить значні прибутки, проте рівень його рентабельності низький, і основною причиною цього є висока собівартість. Найбільші затрати підприємство витрачає на корми та оплату праці, а тому для нашого підприємства важливим є розширення власної кормової бази та застосування технологій виробництва молока із найменшими затратами праці.

Основними методами зниження собівартості продукції молочного скотарства, що розкриті у даній курсовій роботі,є противитратний механізм зниження собівартості та підвищення молочної продуктивності корів.

Противитратний механізм АПК - це спосіб функціонування сукупності економічних підойм та стимулів у системі економічного механізму з метою забезпечення зниження питомих виробничих витрат за зростання виробництва продукції на одиницю ресурсного потенціалу

Під продуктивністю тварин розуміють вихід продукції на 1 голову за відповідний період (день, місяць,рік). ЇЇ показники відображають якісний рівень розвитку тваринництва. Підвищення продуктивності на основі зміцнення кормової бази, використання досягнень генетики, селекцій, нових біологічних методів якісного поліпшення стада є головним напрямом сталого і динамічного розвитку тваринництва.

Важливим фактором у зниженні повної собівартості молока є вибір ринку збуту. Проаналізувавши ринок молока в Україні можна сказати,що молочне скотарство України перебуває нині у надзвичайно тяжкому, кризовому стані. Так, виробництво молока за останні 16років зменшилось на 49 % головним чином через скорочення поголів'я корів на 44 % Це призвело до різкого скорочення споживання молока населенням. Якщо в 1990 р. споживання молока в розрахунку на душу населення (373 кг) наближалось до рекомендованих норм (390 кг) та обсягу в розвинених країнах світу, то в 2007 р. скоротилось до 223 кг.

Проведений аналіз дає підстави стверджувати,що зростання собівартості є одним з гальмівних чинників,що стримують розвиток галузі. Під час вирішення питань пов’язаних із покращенням результатів функціонування тваринництва, сільськогосподарським підприємствам слід звернути увагу насамперед на зниження собівартості продукції. Лише зі зниженням останньої продукція має шанси стати конкурентоспроможною та ефективною в умовах членства в СОТ.

Використана література

1. Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.В. Афанасьєва. - Х.: ВД ЧНЕЖК, 2003. - 256с.

2. Горкавий В.К., Бойко Т.М. Аналіз виробництва продукції тваринництва: Текст лекції. - Харк. нац. аграрн. ун-т ім. В.В. Докучаєва. - Х., 2008. - 54с.

3. Економіка аграрних підприємств: Підручник / В.Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

4. Економіка виробництва молока і молочної продукції в Україні: Монографія. / За ред. П.Т. Саблука і В.І. Бойка. - К.: ННУ ІАЕ, 2005. - 340 с.

5. Економіка підприємства: Підручник / За заг. редакцією С.Ф. Покропивного - вид.2-ге, перероб. та доп. - К: КНЕУ, 2005-528с.,іл.

6. Ковальчук М.І. Економічний аналіз діяльності підприємств АПК. Навч. підручник. - К.: КНЕУ, 2004. - 537с.

7. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник - 2-ге видання, перероблене та доповнене. - К: КНЕУ, 2004. - 495с.

8. Ольховіков О.В., Гріцишин О.Б. Основи економіки агропромислового виробництва: Підручник для учнів професійно-технічних навчальних закладів. / За ред. В.В. Паржицького. - К.: Пед. Преса, 2005-320 с.

9. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид., випр. і доп. - К: Знання, 2005-662с. - (Вища освіта ХХІ століття).

10. Ціни, витрати, прибутки агровиробництва та інфраструктура продовольчих ринків. / За ред. О.М. Шпичака. - К.: ІАЕ, 2000. - 585с.

11. Шиян Н.І. Економіка виробництва молока: Лекція / Харк. нац. аграрн. ун-т. - Х., 2003-38с.

12. Шиян Н.І. Найдьонова Н.С. Стан і тенденції розвитку скотарства України: Текст лекції. - Харк. нац. аграрн. ун-т ім.В. В. Докучаєва. - Х., 2005. - 44с.

13. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств/ Затверджено наказом Міністерства аграрної політики України 18.05.2001р.,№132. - К., 2001

14. Статистичний щорічник України за 2007 рік. - К.: Техніка, 2008. - 625с.

15. Довідник економіста - міжнародника / В.В. Волошин та інші. - К.: Політвидав. України, 1990. - 399 с.

16. Економічний довідник аграрника / В.Д. Дробот, Г.І. Зуб, М.П. Кононенко та інші; за ред. Ю.Я. Лузанна, П.Т. Саблука. - К.: Преса України, 2003. - 800с.

17. О.М. Гіржева. Напрями підвищення прибутковості і рентабельності виробництва молока. // Вісник ХНАУ. - 2008. - №7. - 344-354

18. Підгайна С.Г. Тенденції і зміни собівартості продукції тваринництва на підприємствах України. // Вісник ХНАУ. - 2008. - №3 - 349-355

19. Яковлева Ю.С. Методичні підходи до визначення собівартості продукції сільськогосподарських підприємств. // Вісник ХНАУ. - 2008. - №9. - 239-246

20. Бондаренко В.М. Розвиток ефективного виробництва молока та його промислової переробки в Україні. // Економіка АПК - 2008. - №5. - 61-64

21. Бужин О.А. Оперативне визначення динаміки рентабельності та собівартості продукції тваринництва, складових конкурентоспроможності в умовах ринку. // Економіка АПК - 2007. - №4. - 71-75

22. Васильченко О.М. Розвиток молочного скотарства в контексті інтеграції України в світову економіку. // Економіка АПК - 2008. - №2. - 34-36.

23. Зимовець В.Н. Проблема формування собівартості, цін і рентабельності в АПК. // Економіка АПК - 2002. - №10. - 106-109

24. Козак О.А. Основні тенденції розвитку світового ринку молока та молочної продукції. // Економіка АПК - 2007. - №3. - 149-153

25. Козак О.А. Ринок молока в Польщі та Україні: характеристика і порівняння. // Економіка АПК - 2008. - №8. - 149-154

26. Лакішик О.В. Стан і перспективи експорту молока та молокопродуктів. // Економіка АПК - 2008. - № 3. - 136-141.

27. Мороз О.В. Каричина Н.П. Розвиток молочної промисловості в умовах конкуренції на ринку. // Економіка АПК - 2007. - №7. - 131-138

28. Павлик В.П. Собівартість і реалізація продукції у формуванні аграрного ринку. // Економіка АПК - 2007. - №5. - 147-152

29. Сулима Н.В. Розвиток ринку молока та молочної продукції в Україні. // Економіка АПК - 2008. - №8. - 140-144

30. Шкільов О.В. Внутрішньогосподарські резерви підвищення ефективності використання виробництва молока. // Економіка АПК - 2007. - №9. - 36-39

Додатки

Додаток 1

Розрахунок валової продукції в порівняльних цінах 2005 року в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Додаток 2

Визначення чистої продукції підприємства, тис. грн в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Чиста продукція визначається за формулою:

ЧП=ВП_С -М_З +П-З, де

ВП_С - Валова продукція, оцінена за собівартістю її виробництва, тис. грн.

М_З - Сума матеріальних затрат на виробництво продукції, тис. грн.

П - Сума прибутку, тис. грн.

З - Сума збитку, тис. грн.

За 2006 р.

ЧП=9428,6-8069,3+557,7=1917,0

За 2007 р.

ЧП=9401,7-8887,7+359,3=873,3

За 2008 р.

ЧП=15439,0-15479+5594,0=5554,0.

Додаток 3

Розрахунок умовного поголів’я тварин в СТОВ "Агрофірма "Зоря" за 2006-2008 рр.

Додаток 4

Визначення коефіцієнта зосередження товарного виробництва в 2006 р.

К_с ==100/545,7=0,18

Додаток 5

Визначення коефіцієнта зосередження товарного виробництва в 2007 р .

К_с ==100 / 439,6 =0,23

Визначення коефіцієнта зосередження товарного виробництва за 2008 р.

К_с ==100 / 329,8 =0,31

Комплексний заклад ресторанного господарства

Економiчна ефективнiсть виробництва зерна

Економічна ефективність виробництва яловичини і шляхи її підвищення

Аналіз обліку витрат виробництва

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення у товаристві з обмеженною відповідальністю "Райдолина" Веселинівського району

Економічна ефективність виробництва соняшника

Народногосподарське значення виробництва овочiв вiдкритого i закритого грунту

Трудові ресурси

Технологія виробництва сметани 30%

Оцінка ефективності освоєння виробництва нової продукції у ТОВ "Кондитерська фабрика "Лагода"

Проект цеху по виробництву сичужних сирів з чеддеризацією

Технологія сиру твердого "Углічеського", проект цеху та аналіз показників якості

Аналіз продуктивності праці в рослинництві

Розробка виробничої структури підприємства

Первинний облік у сільськогосподарському підприємстві