Курсовая работа: Регіональна економіка промисловості України

КУРСОВА РОБОТА

«Регіональна економіка промисловості України»

Вступ

Промисловість – найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого у народному господарстві. Промисловість як провідна ланка господарства України визначає рівень її економічного розвитку, спеціалізацію економіки, масштаби участі в територіальному поділі праці й інтенсивності територіально-економічних зв’язків[1] .

Структура промислового комплексу:

1) Важка промисловість:

– машинобудівний комплекс,

– металургійний комплекс,

– хімічно-лісовий комплекс,

– промисловість будівельних матеріалів,

– паливно-енергетичний комплекс.

2) Легка промисловість.

3) Харчова промисловість.

В табл. 1 – 2 наведені підсумки роботи промисловості України за січень-вересень 2007 року[2] , які розглянуті в курсовій роботі в регіональному розрізі за видами промислової продукції згідно завданню варіанту №20.

Таблиця 1. Обсяг реалізованої продукції за основними видами промислової діяльності за січень-вересень 2007 року

Таблиця 2. Виробництво найважливіших видів промислової продукції, аналізуємої в курсовій роботі, по місяцях 2005, 2006 і 2007 років (Україна разом)

1. Перелік промислових регіонів України першої «десятки» (карта-схема)

Промислове виробництво розміщене по території республіки нерівномірно. Найвища його просторова концентрація склалася в індустріально розвинутих областях з переважанням підприємств важкої промисловості (Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Запорізька). Виділяються також Київська (включаючи м. Київ), Харківська, Одеська, Львівська та інші області, де основний обсяг промислового виробництва територіально зосереджений в обласних центрах (рис. 1. – 9) [10].

Рис. 1. – Причорноморський економічний район (Площа – 113,4 тис. км2. склад – Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська області)

Рис. 2. – Волинський економічний район (Площа – 40,3 тис. км2, склад – Волинська і Рівненська області)

Рис. 3. – Центральноукраїнський економічний район (Площа – 45,5 тис. км2, склад – Черкаська і Кіровоградська області)

Рис. 4. – Карпатський економічний район (Площа – 56,6 тис. км2, склад – Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька області)

Рис. 5. – Подільський економічний район (Площа – 60,9 тис. км2, склад – Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області)

Рис. 6. – Столичний економічний район (Площа – 90,7 тис. км2 (15,0% території України), склад – Житомирська, Київська (разом із м. Києвом) і Чернігівська області)

Рис. 7. – Північно-Східний економічний район (Площа – 83,9 тис. км2, склад – Полтавська, Сумська і Харківська області)

Рис. 8. – Придніпровський економічний район (Площа – 59,1 тис. км2, склад – Дніпропетровська і Запорізька області)

Рис. 9. – Донецький економічний район (Площа – 53,2 тис. км2 (8,8% території України), склад – Донецька і Луганська області)

Таким чином, за загальними обсягами випуску промислової продукції в Україні за січень – вересень 2007 року рейтинг першої «десятки» в Україні по питомій вазі займають наступні регіони (обласний розріз):

1. Донецька область – 21,04%

2. Дніпропетровська область – 17,91%

3. Луганська область – 8,94%

4. Запорізька область – 8,26%

5. Полтавська область – 6,77%

6. Харківська область – 4,95%

7. м. Київ – 4,85%

8. Одеська область – 2,80%

9. Київська область – 2,74%

10. Львівська область – 2,65%

За темпом росту обсягів промислової продукції за січень – вересень 2007 року відносно січня – вересня 2006 року рейтинг першої «десятки» в Україні займають наступні регіони:

2. Легка промисловість України

Легка промисловість є однією з найважливіших серед галузей виробництва непродовольчих товарів. Продукція легкої промисловості йде на задоволення потреб населення, забезпечуючи його тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, а також використовується в інших галузях промисловості у вигляді сировини і допоміжних матеріалів (у харчовій, машинобудуванні та ін.). Найбільш тісні зв’язки вона має із сільським господарством і хімічною промисловістю – основними постачальниками сировини для галузі, а також машинобудуванням.

Легка промисловість – це комплексна галузь, що включає майже 20 підгалузей, які можуть бути об’єднані в три групи:

– текстильна, в тому числі, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, трикотажна. Сюди входить первинна обробка льону, шерсті та ін., виробництво нетканих матеріалів, в’язання сіток, виробництво текстильної галантереї та ін.;

– швейна;

– шкіряно-взуттєва і хутрова.

Ефективність галузі залежить від багатьох економічних факторів та раціонального розміщення її підприємств. Для легкої промисловості характерна менш виражена, порівняно з іншими галузями, територіальна спеціалізація, бо практично в кожній області є ті чи інші її підприємства.

2.1 Виробництво тканин

Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь. На неї припадає майже 50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.

Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглось. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. В Україні діє майже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.

Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Вона пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

На власній сировині працює лляна промисловість, яка випускає 7,3% тканин країни. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення. Тканини технічного призначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область). Україна є експортером льоноволокна і льняних тканин.

2.2 Виробництво трикотажних та панчішно-шкарпетних виробів

Трикотажне виробництво продукує в’язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі, Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках. На більш ніж 60 підприємствах підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу.

Суттєве значення має також трикотажне штучне хутро. В Україні штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об’єднання, фабрики у Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясині (Закарпатська область).

2.3 Виробництво взуття

У шкіряно-взуттєвій промисловості зайнято майже 20% працівників легкої промисловості. Взуттєва промисловість виникла на базі натуральної та штучної шкіряної сировини. Підприємства розміщені у Луганську, Львові, Дніпропетровську, Сімферополі, Кременчуці, Івано-Франківську. Дана галузь потребує вдосконалення технології шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстрактового виробництва, механізації та автоматизації виробничих процесів, освоєння матеріалів із поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – природна шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для валяного взуття), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщення шкіряного виробництва впливають і центри м'ясної промисловості, а також традиційні способи й види вичинки шкір.

Підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри. Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники – в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бахмуті, Херсоні реконструйовано; у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання – у Бердичеві («Світанок»), Івано-Франківську, Києві; взуттєві виробничі об'єднання – у Луганську, Львові («Прогрес»), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

3. Харчова промисловість України

До галузей харчової первинної переробки сільськогосподарської сировини належать м'ясна, молочна, цукрова, борошномельно-круп'яна, консервна, олійна і крохмале-патокова. Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації виробництва, транспорт.

Рис. 13. – Теріторіальне розташування основних виробництв харчової промисловості України [10]

Таблиця 3. Виробництво основних продуктів тваринництва за січень-грудень 2006 року [15]

Таблиця 4. Виробництво основних продуктів тваринництва за січень-вересень 2007 року [15]

3.1 Виробництво борошна, хліба і хлібобулочних виробів

Борошномельно-круп'яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і крупами. Найважливішими факторами, що впливають на розміщення борошномельно-круп'яних підприємств, є споживач і сировинні ресурси. Найбільшими центрами галузі стали Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів.

3.2 Виробництво цукру-піску

Цукрова промисловість – провідна галузь харчової промисловості України.

В Україні працюють понад 190 цукрових заводів, розміщення яких збігається з основними районами вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво цукру частка сировини становить 80%. Найбільш розвинена цукрова промисловість у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Київській та Тернопільській областях. Цукрорафінадне виробництво є у Ходорові, Шепетівці, Черкасах, Сумах, Дружбі (Сумська обл.), Бердичеві та Одесі.

В основі формування буряко-цукрового комплексу лежать сприятливі природні умови для вирощування цукрового буряка, забезпеченість трудовими ресурсами і навики населення. Найважливішими його ланками є сільськогосподарське (вирощування цукрового буряка) і (виробництво, що переробляє цукру).

В Лісостепі розміщене більш ¾ посівів цукрового буряка. Частка їх в посівних площах досягає 9–11%. Середня урожайність в останні роки коливається в кордонах 300 – 320 ц /га . Най більшими виробниками цукрового буряка є Вінницька, Черкаська і Полтавська області, що дають біля 25% загального збору цієї культури.

Розвиток бурякосіяння в Україні спирається на потужну технічну базу цукрової промисловості. Всього в Україні діє 194 цукрові заводи, що переробляють в середньому за рік біля 44,0 млн. т буряка. В середньому за добу один цукровий завод переробляє 2,3 тис т цукрового буряка. Обсяг випуску цукру-піску складає біля 3,5 – 4,0 млн. т .

Найбільшими в Україні виробниками цукру-піску є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Одеська і Кіровоградська області. Виробництво цукрурафинада зосереджене в основному в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорове і Він-ниці. Деякі цукрові заводи суміщають виробництво цукру з виробництвом молочних консервів, спирту, лимонної кислоти і кормових дріжджів. Такі підприємства називаються цукровими комбінатами.

3.3 Виробництво м’яса

М'ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. На розміщення м'ясокомбінатів вирішальний вплив має сировинна база, а визначальним фактором при розміщенні м'ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу однаково наблизити переробку м'яса та худоби як до сировини, так і до споживача. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

Найбільші м'ясокомбінати є в Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Вінниці, Дніпропетровську, містах Донбасу.

3.4 Виробництво продукції з незбираного молока

Молочна промисловість об'єднує маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Розміщення підприємств по переробці молока переважно тяжіє до районів споживання. Найбільші такі підприємства є в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Львові. У Бердянську (Запорізька обл.), Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Ріпках і Козельці (Чернігівська обл.), Кременчуці та багатьох інших містах є маслоробні або сироварні заводи. У Бахмачі (Чернігівська обл.), Смілі (Черкаська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.) великі заводи консервованого молока випускають згущене молоко з цукром, згущені вершки, сухе молоко тощо. Підприємства країни виробляють понад 280 тис. т масла, 1,3 млн.. т продукції з незбираного молока (в перерахунку на молоко) та понад 70 тис. т сиру жирного, у тому числі бринзи.

3.5 Виробництво тваринного масла

Масло виробляється в усіх областях України, але більше всього – в Чернігівській, Вінницької і Київської (біля 30 тис. т в рік).

Великі підприємства з виробництва продукції з незбираного молока споруджено переважно у великих містах і промислових центах – Дніпропетровську, Києві, Донецьку, Харкові, Макіївці, Одесі, Львові, Маріуполі.

3.6 Виробництво олії

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. У своєму розміщенні галузь орієнтується на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії витрачається від З‑4 до 5–8 т насіння олійних культур. Основною олійною культурою в Україні є соняшник, з насіння якого одержують майже 90% усієї олії. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця. Щороку в Україні виробляється майже 700,0 тис. т олії.

Маслобійно-жировий комплекс України спеціалізується в основному на виробництві і переробці насіння соняшника. Посівні площі соняшника в 2006 р. займали 3964 тис. га, що склало більш 40% всіх посівних площ масличних культур. Окрім соняшника, в маслобійно-жировий промисловості використовується насіння льону-довгунця, клещевини, коноплі, рапсу, а також відходи деяких сільськогосподарських продуктів.

Основні посіви соняшника як теплолюбивої культури зосереджені в основному в південних областях України. Більше всього соняшник розповсюджений в північних і центральних районах Степу. Декілька менші площі займає він в Лісостепі і південного Степу і зовсім незначні – на Полісся і в передгорних районах Карпат.

Маслобойно-жирова промисловість представлена маслоекстракционними, маслопрессовими, маргариновими і миловареними заводами, а також маслобойно-жировими і жировими комбінатами. Виробництво постного масла належить до матеріалоємного, тому маслоекстракціоні заводи розміщені в районах вирощування соняшника. Біля третини всього виробленого пісного масла використовується при виготовленні маргарина і мила. В Україні маргаринові заводи розміщені в Києві, Запоріжжі, Донецьку, Ужгороді.

Значне розповсюдження в маслобойно-жировой промисловості отримало комбінування. Тепер на маслобойно-жирових і жирових комбінатах виробляється 50% пісного масла, основна частина маргарина, мила, що мостять засобів. Потужні маслобойно-жирові і жирові комбінати розміщені в Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Запорожжі, Чернівцях, Вінниці і Львові.

3.7 Виробництво сирів жирних

Для виробництва твердого сиру використовують молоко лише певних якостей та хімічного складу.

Найсприятливіші умови сироваріння склалися в передгірних і гірських регіонах Українських Карпат та деяких областях степової зони. Найбільші сироробні заводи: Новгород-Сіверський, Дубнівський (Рівенська область), Городенківський (Івано-Франківська область), Старосамбірський (Львівська область), Дніпрорудненський (Запорізька область);

3.8 Виробництво консервів

Консервна промисловість. Винятково важлива роль цієї галузі харчової промисловості полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Найважливішим фактором розміщення консервної промисловості є наявність сировини, яку постачає овочівництво і садівництво. Найбільшими центрами плодоовочеконсервного виробництва в Україні є Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл, Черкаси, Ніжин, Кам'янець-Подільський.

Найбільші заводи з виробництва сухого знежиреного молока Старокостянтинівський (Хмельницька область), Веселинівський (Миколаївська область), Бобровицький (Чернігівська область), Гуринський (Сумська область), Маловиськівський; молочних консервів: Тальнівський (Черкаська область), Смілянський (Черкаська область), Первомайський (Миколаївська область), Гніванський (Вінницька область), Лубенський (Полтавська область).

4. Центри транспортного машинобудування в Україні

Досить розгалужена в Україні структура транспортного машинобудування, яке об’єднує підприємства з виробництва тепловозів, вагонів, (загальне машинобудування) легкових і вантажних машин, мікроавтобусів, тролейбусів і, що головне для експортної ланки країни, морських суден і літаків.

Автомобільні заводи України випускають великовантажні автомобілі (Кременчук), автобуси та автонавантажувачі (Львів), легкові автомобілі (Запоріжжя), легкові автомобілі для сільської місцевості (Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь), мікроавтобуси (Сімферополь).

Авіаційна промисловість виробляє літаки та вузли, прилади і запчастини до них. Найбільшого розвитку вона набула у Києві та Харкові, де виробляють пасажирські й транспортні літаки.

Тракторобудування у своєму розміщенні орієнтується на споживача. Найважливішим його центром є Харків, де діють заводи: тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати – у Вінниці. Ряд великих підприємств з виробництва деталей і запасних частин для тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі.

5. Центри сільськогосподарського машинобудування в Україні

Сільськогосподарське машинобудування розміщене в районах виробництва готової продукції, а його географія відбиває зональну спеціалізацію сільського господарства. В Україні збудовано заводи з виробництва сільськогосподарських машин, великі спеціалізовані підприємства для виготовлення сівалок, плугів, культиваторів, навантажувачів, причепів, машин і обладнання для тваринництва та кормовиробництва. Так, найбільшими центрами сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ (бурякозбиральні комбайни), Тернопіль (бурякозбиральні комбайни), Херсон (зернові і кукурудзозбиральні комбайни), Одеса (тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і запасних частин є в Києві, Миколаєві, Первомайську (Миколаївська обл.), Бердянську, Мелітополі, Білій Церкві, Чернівцях, Донецьку, Луганську, Житомирі, Коломиї, Кременчуці, Умані, Конотопі.

6. Центри виробництва цементу в Україні

Промисловість будівельних матеріалів відзначається складністю галузевої структури. Цементна промисловість в її складі – одна з найважливіших. Цемент використовується як основний в’яжучий матеріал у виробництві бетону, залізобетону і шлакоблоків.

Цементна сировина досить широко розповсюджена на території України. В останні десятиріччя не тільки дуже зросла кількість цементних комбінатів, але й якість сировини (значно збільшилась частка високоякісних сортів цементу). На території України утворились п’ять великих зон виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська і Хмельницька області) та південна (Миколаївська обл.).

У Донбасі зосереджені дуже великі запаси високоякісних карбонатних порід (мергелі, доломіт, вапняки, крейда), з яких виробляють напівфабрикат цементу – клінкер. Тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський (до нього належать п’ять заводів і чотири кар’єри), Краматорський та Єнакіївський цементні комбінати.

Цементна промисловість – матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщують у районах видобування сировини. При виробництві 1 т клінкеру (напівфабрикату цементу) витрачається 1,5 т карбонатних порід (мергелю, доломіту, вапняків, крейди) і майже 0,5 т глини. У Донбасі залягають високоякісні карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підприємства України – Амвросіївський цементний комбінат (до нього належать п'ять заводів і чотири кар'єри), Краматорський, Єнакіївський. Донецька область за виробництвом цементу посідає перше місце в Україні, Дніпропетровська – друге, Харківська (Балаклея) – третє. Найбільші цементні заводи розташовані в Кривому Розі, Дніпродзержинську й Дніпропетровську. Цементні заводи цих областей випускають портланд-цемент і шлакопортландцемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки металургійних заводів.

Цементні заводи в західних областях виробляють третину цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській (Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та Хмельницькій (Кам'янець-Подільський) областях.

Порівняно менше виробляють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина. На території південних областей України працюють Бахчисарайський (Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська обл.), Одеський та інші заводи.

На території України утворилися чотири великі зони виробництва цементу: південно-східна (Донецька обл.), північно-східна (Харківська обл.), центральна (Дніпропетровська обл.) та західна (Рівненська, Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області). Для цементної промисловості України характерна значна концентрація виробництва. В середньому на одне підприємство в Україні припадає 1,3 млн.. т цементу на рік.

Цемент завозять у Сумську, Чернігівську, Київську, Херсонську й Черкаську області, хоча на їх територіях є багато цементної сировини. Є умови для виробництва високомарочного портланд-цементу в Житомирській (Овруч), Херсонській (Туркули), Чернівецькій (Заставна), Сумській (Середина-Буда), Харківській (Куп'янськ) областях, нефелінового цементу – в Донецькій, алунітового – в Закарпатській, глиноземно-феритового – у Львівській областях, магнезіального – в Автономній Республіці Крим.

7. Центри целюлозно-паперової промисловості в Україні

Вітчизняна целюлозно-паперова промисловість сьогодні – це близько 100 підприємств, що здійснюють виробництво і переробку паперу й картону. Щорічно галузь забезпечує випуск товарів на 5,5 млрд. гривень, при цьому 50% його припадає на 42 потужні підприємства, розташовані в Львівській, Київській, Чернігівській, Луганській, Житомирській, Дніпропетровській, Одеській Хмельницькій областях.

Питома вага галузі в об'ємі промислового виробництва України нині складає 1,3%. У галузі працює більше 35 тис. працівників. Всі підприємства акціоновані, державний пакет акцій має лише Український науково-дослідний інститут паперу (УКРНДІП) – 50% + 1 акція.

Як відомо, вітчизняна целюлозно-паперова промисловість має переважно переробний характер. Існуючі потужності підприємств галузі з виробництва паперу і картону розраховані в основному на переробку целюлозної сировини та макулатури. Відсутністю власної сировинної бази обумовлений розвиток виробництва малотоннажних і спеціальних видів паперу і картону – папір конденсаторний, антикорозійний, сигаретний, папір з синтетичних волокон для використання у військово-промисловому комплексі, пергамін пакувальний, фільтрувальний папір і картон, а також санітарно-гігієнічний папір.

Основною продукцією переробки паперу і картону є картонна тара транспортна, різні види упаковки, шпалери, зошити, паперово-білові товари.

До найбільших підприємств галузі належать такі, зокрема, акціонерні товариства, як «Жидачівський ЦПК», «Київський КПК», «Рубіжанський КТК», «Корюковська фабрика технічних паперів», «Дніпропетровська ПФ», «Малинська ПФ», а також деякі інші підприємства. Варто зауважити, що більшість великих целюлоз-но-паперових підприємств працюють понад сто років і лише 4 побудовані після 1960 року. Відтак, технічний стан галузі характеризується значним зносом основних фондів, що підтримуються переважно за рахунок відновлювального ремонту і модернізації.

Місце целюлозно-паперової промисловості в економіці України визначається не тільки її питомою вагою в об'ємі промислового виробництва. Галузь також суттєво впливає на розвиток вітчизняних друкованих засобів масової інформації, забезпечуючи левову частку потреб у газетному папері.

Загальна потужність паперово- і картоноробних машин в Україні складає близько 1 млн.. тонн паперу і картону в рік.

Впродовж останніх 10-ти років целюлозно-паперова промисловість стабільно розвивається, забезпечуючи щорічний приріст об'ємів виробництва в середньому на 13%. Об’єм продукції целюлозно-паперової промисловості за 2006 рік в цінах, що діють, виріс у порівнянні з 2005 роком на 17,2% і склав 5,4 млрд. грн. Практично всі підприємства працювали стабільно, збільшуючи об'єми виробництва і підвищуючи якість продукції. Однак, на сьогоднішній день галуззю ще не досягнуті показники 1990 року. Якщо тоді в Україні завантаження потужностей галузі складало 95–97%, то в 2006 році цей показник досяг 75–80%.

Взаємозв'язок між досягнутим рівнем ВВП і розвитком целюлозно-паперової промисловості дзеркально відображається загальноприйнятим в більшості країн показником питомого споживання картонно-паперової продукції на душу населення. В Україні цей показник сьогодні складає не більше 29 кг у рік, що у 2,2 рази більше, ніж в 2000 році, але значно менше, ніж такі показники в Європейських країнах: у Польщі 95 кг/особу, Угорщині – 85, Словаччині – 98, Чехії – 135 кг/особу.

Виробничі потужності вітчизняних картонно-паперових підприємств, що діють, за умови їх повного завантаження, у змозі сьогодні переробити близько 900 тис. т макулатури в рік. Але реально досягти таких об'ємів накопичення макулатури вітчизняні заготівельні організації не в змозі через те, що в країні відсутні необхідні ресурси.

В Україні ринок паперу і картону формується за рахунок імпорту – на 67,7% і власного виробництва – на 32,3%. Із загального об'єму виробництва паперово-картонної продукції 44,1% експортується.

Потреба ринку у волокнистих матеріалах задовольняється за рахунок власного виробництва: у деревній масі – на 100%, у целюлозі – на 25,5% і макулатурі – на 82,7%.

За експертною оцінкою, тільки за 2002–2006 роки у галузь інвестовано понад 180 млн.. доларів. Звичайно, враховуючи сьогоднішній технічний стан підприємств галузі і рівень споживання картонно-паперової продукції в Україні, тенденції його зростання, такої кількості інвестицій для галузі явно недостатньо. Разом з тим структура ринку галузевої продукції, наявність в ньому вільних ніш, зокрема з розвитку виробництва тих видів паперу, які в Україні не виробляються або виробляються в недостатній кількості і на які існує підвищений попит, формує інвестиційну привабливість галузі.

З урахуванням реалізації стратегічного завдання – досягнення до 2020 року рівня споживання картонно-паперової продукції в кількості 60 кг на особу і при незначних демографічних змінах, ринок такої продукції прогнозується в об’ємі 2,8 млн.. т. При цьому власне виробництво повинне досягти рівня 1,6 млн.. т, головним чином, за рахунок створення нових потужностей з випуску паперу і картону. Відтак можна розраховувати на значне насичення внутрішнього ринку вітчизняною картонно-паперовою продукцією та на суттєве підвищення експортного потенціалу галузі.

8. Центри текстильної промисловості в Україні

Нині на розміщення легкої промисловості великий вплив справляє науково-технічний процес. Це відбивається, перш за все, на концентрації текстильного виробництва, зміні його сировинної бази. Натуральні волокна поступово витісняються хімічними. Велика кількість тканин виробляється із сумішей натуральних і хімічних волокон.

Рис. 14. – Розташування основних центрів текстильної промисловості в Україні [10]

Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача, взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.

За випуском продукції (48%), вартістю основних виробничих фондів перше місце в комплексі займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь, яка зараз перебуває в занепаді. На неї припадає майже 50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.

Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватно-ткацька фабрика), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі. Вона виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглось. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. В Україні діє майже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.

Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Вона пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

На власній сировині працює лляна промисловість, яка випускає 7,3% тканин країни. В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення. Тканини технічного призначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область). Україна є експортером льоноволокна і льняних тканин.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джгуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію підгалузі випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину.

Трикотажне виробництво продукує в’язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі, Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках. На більш ніж 60 підприємствах підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу.

Список використаної літератури

1. Борух, Віра Онисимівна. Економічна статистика: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ В.О. Борух, Р.В. Алямкін. – К.: Ліра-К, 2006. – 316 с

2. Виробництво найважливіших видів промислової продукції по місяцях 2005, 2006 і 2007 років // Експрес-випуск Державного комітету статистики України від 12.10.2007 р. №259

3. ЕКОНОМІКА ЧЕРНІГІВЩИНИ за січень-вересень 2007 року // Повідомлення Головного управління статистики у Чернігівській області, http://www.chernigivstat.gov.ua

4. ЕКОНОМІЧНЕ ТА СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ за 2006 рік // ДЕРЖКОМСТАТ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ СТАТИСТИКИ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, http://uprstat.kharkov.ukrtel.net

5. ЕКОНОМІЧНЕ ТА СОЦІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ Дніпропетровської області за 2006 рік // ДЕРЖКОМСТАТ УКРАЇНИ ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ СТАТИСТИКИ У Дніпропетровській області

6. Коваль Я.В. Регіональна економіка: Навч. посібник/ Я.В. Коваль, І.Я. Антоненко. – К.: Професіонал, 2005. – 268 с

7. Обсяг реалізованої продукції за основними видами промислової діяль-ності за січень–вересень 2007 року // Експрес-випуск Державного комітету статистики України від 26.10.2007 р. №267 р

8. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

УКРАЇНИ // Державний комітет статистики України Статистичний бюлетень за січень–лютий 2007 року // 2007, Вих. №13/1–18/6, http://www.ukrstat.gov.ua

9. Розміщення продуктивних сил України: Підручник. / За ред. проф. Качана Є.П. – К.: ВД «Юридична книга», 2001.

10. Розміщення продуктивних сил: Підручник./ За ред. Ковалевського В.В., Михайлик О.Л., Семенова В.Ф. – К.: «Знання», 1998.

11. Соціально-економічна географія України: Підручник./ За ред. акад. Шаблія О.І. – Львів.: «Світ», 2000.

12. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Д.М. Стеченко. – К.: Вікар, 2006. – 396 с

13. Статистичний щорічник України за 2005 рік/ Державний комітет статистики України; Ред. О.Г. Осауленко. – К.: Консультант, 2006. – 575 с

14. Управління розвитком регіону: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Т.Л. Миронова, О.П. Добровольська, А.Ф. Процай. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 327 с

15. http://www.ukrstat.gov.ua – Офіційний інтернет-сайт Державного комітету статистики України

[1] Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Д.М. Стеченко. - К.: Вікар, 2006. - 396 с

[2] ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

УКРАЇНИ //Державний комітет статистики України Статистичний бюлетень за січень–лютий 2007 року

Економічна ефективність виробництва картоплі та шляхи її підвищення на прикладі ТОВ "Прогрес" с.Авдіївка, Сосницького району

Економiчна ефективнiсть переробки молока та шляхiв її пiдвищення на прикладi ВАТ "Широкiвський сирзавод" Днiпропетровської областi

Статистичний аналіз виробництва соняшника в Зміївському районі Харківської області

Економічна ефективність виробництва соняшника

Дослідження екологічного стану техногенного навантаження на навколишнє природне середовище підприємством "Чернігівське Хімволокно"

Аналіз виконання і планування місцевих бюджетів

Особливості територіально–галузевої структури Автономної Республіки Крим

Оцінка ефективності освоєння виробництва нової продукції у ТОВ "Кондитерська фабрика "Лагода"

Вплив митно-тарифного регулювання на зовнішню торгівлю (на прикладі підприємства ВАТ "Київмедпрепарат")

Малый географический атлас \укр\

Економiчна ефективнiсть виробництва зерна

Економічна ефективність виробництва

Проект цеху по виробництву сичужних сирів з чеддеризацією

Комплексний заклад ресторанного господарства

Економічна ефективність виробництва молока та шляхи її підвищення

Аналіз обліку витрат виробництва

Регіональний розвиток центрально-українського економічного району