Курсовая работа: Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД

Курсова робота з теми:

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД

План

Вступ

1. Правова природа та поняття злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

2. Характеристика складів злочинів проти миру і мирного співіснування держав в державах-учасницях СНД

3. Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни в державах-учасницях СНД

4. Злочини проти безпеки людства в державах-учасницях СНД

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

злочин мирний співіснування держава

Упродовж усього свого історичного розвитку людство потерпало від безкінечних злочинів міжнародного характеру, які ставили під загрозу його існування чи певних етнічних груп. Це спонукало міжнародне співтовариство працювати в напрямку формулювання норм, що забороняють найбільш суспільно небезпечні діяння і встановлюють відповідальність за їх вчинення. Не стали виключенням і країни учасниці Союзу Незалежних Держав (далі – СНД) до складу якого входить дев’ять держав: Україна, Російська Федерація, Білорусь, Молдова, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Вірменія, Киргизія.

Актуальність даної тематики обумовлена тим, що в наш час виникають постійні конфлікти (міждержавні і внутрішньодержавні), які створюють все більше можливостей для злочинної діяльності. Не уникнули такої діяльності і держави-учасниці СНД, які стоять на шляху створення незалежних держав з власними принципами організації влади і політичного режиму, що саме по собі є каталізатором до злочинної діяльності як з боку влади (підготовка до агресивної війни тощо.), так і з боку її противників (тероризм та ін.).

Боротьба з міжнародною злочинністю об’єктивно є загальним завданням, яке неможливо вирішити силами однієї держави і досягти вагомих результатів у цій сфері можна тільки завдяки співробітництву та взаємодії держав-учасниць СНД.

Вивчення злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД для теорії кримінального права є дуже важливим, оскільки це дає змогу перейняти досвід цих держав, які до отримання незалежності, мали спільне кримінальне законодавство з метою вдосконалення власного, що дасть змогу провести найскорішу імплантацію у національне законодавство, що полегшить входження держав-учасниць СНД до світової спільноти.

Поглиблене вивчення даного виду злочинів в країнах СНД дасть змогу пізнати правову дійсність даного регіону, що дозволить проводити плідну співпрацю в ньому, а також запропонувати шляхи вдосконалення форм та методів захисту миру, безпеки людства, та міжнародного правопорядку.

Також необхідно відзначити, що вивчення законодавства держав-учасниць СНД допоможе уніфікувати кримінальне законодавство у сфері охорони людства, що дасть змогу усунути недоліки, що використовуються правопорушниками для вчинення даних злочинів, проте слід зазначити, що така співпраця повинна проводитись з перенесенням норм до законодавства певної держави з урахуванням менталітету нації, а не точним їх перенесенням.

Об'єктом дослідження курсової роботи є злочини проти миру та безпеки людства та кримінальна відповідальність за їх вчинення в державах-учасницях СНД.

Предметом дослідження є особливості злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та кримінальної відповідальності за їх вчинення в кожній із держав СНД.

Об’єкт та предмет досліджувались основними методами пізнання кримінального права, а саме:

1) діалектичний – при встановленні зв’язку з соціальними процесами та сутністю держави;

2) метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод – при вивченні норм ближнього зарубіжжя, а саме країн СНД;

3) догматичний – при аналізі норм що встановлюють відповідальність за злочини проти миру та безпеки людства;

4) системно-структурний – при встановленні місця даних злочинів в системі кримінального права країн СНД.

При дослідженні теми курсової роботи були поставлені такі завдання: розкрити правову природу злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; виявити особливості даного інституту кримінального права в державах-учасницях СНД по відношенню до українського законодавства; встановити, яка кримінальна відповідальність передбачена за вчинення злочинів проти миру, безпеки людства, міжнародного правопорядку в країнах СНД.

План складається з чотирьох пунктів, які були виокремленні на основі безпосереднього об’єкту кожного злочину.

В курсовій роботі використовувались праці таких авторів: Карпець, Гагаров, Н.Г. Кадинков, А.В. Наумова , М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, М.В. Буроменського, Н.А. Бабий, И.О. Грунтова та інші.

1. Правова природа злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

На зламі двох тисячоліть перед людством постала проблема необхідності пошуку ефективних шляхів розв’язання цілого масиву проблем масштабного характеру, які зачіпають інтереси усього міжнародного співтовариства, і потребують, відповідно, глобальної реакції (війни, та збройні конфлікти локального характеру, екологічні катастрофи, голод і епідемії тощо). В цих умовах перед міжнародною спільнотою стоїть завдання концентрації уваги на формах міжнародної злочинності – феномен, що вже давно не визнає таких державно-правових категорій, як «суверенітет», «цілісність» і «недоторканість кордонів», та посягає на основні загальнолюдські цінності, що стали надбанням людської цивілізації. Вона проявляється в різноманітних актах міжнародного тероризму, в тому числі у відношенні до всесвітньої мережі Інтернет, незаконному обігу зброї, наркотиків, екоциду та біоциду.

Під поняттям міжнародної злочинності слід розуміти різні за ступенем суспільно небезпечні діяння двох видів: міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру, що є предметом регулювання міжнародного кримінального права. Міжнародні злочини – це лише ті злочини, що представляють собою найвищий ступінь небезпеки для мирних відносин між державами незалежно від соціально-економічної формації та державного устрою. До них відносять тяжкі злочини проти миру безпеки людства та міжнародного правопорядку (наприклад, геноцид, біоцид тощо). Тобто поняття злочини проти миру та безпеки людства і міжнародні злочини є тотожними. Міжнародні злочини мають такі ознаки:

1) здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;

2) здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;

3) зазіхають на міжнародний мир і безпеку,

4) загрожують основам міжнародного правопорядку;

5) спричиняють відповідальність держави як суб'єкта міжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції. [18, c. 318]

До злочинів міжнародного характеру відносять різного роду злочини, що представляють собою меншу небезпеку, ніж міжнародні і визначаються міжнародними актами. Вони заподіють шкоду нормальному міжнародному співробітництву держав, організацій та громадян (наприклад, незаконний обіг зброї, контрабанда людськими органами, торгівля людьми тощо). [22, c. 401-404]

Міжнародні злочини порушують права та інтереси всього світового співтовариства, загрожують знищенням міжнародного правопорядку, ставлять під загрозу існування народів, націй, навіть певної держави. Такі діяння завжди вчиняються з порушенням основних принципів міжнародного права (наприклад, принцип мирного співіснування держав, територіальної цілісності, мирного вирішення спорів тощо.), які покликані забезпечувати мир і безпеку людства. І тому співробітництво держав у боротьбі з міжнародними злочинами вимагає відповідного доктринального відображення в науці кримінального права.

Ознаки міжнародних злочинів та кримінальна відповідальність за їх вчинення визначені в міжнародно-правових нормах з урахуванням яких законодавець формулює в кримінальному кодексі злочини, які посягають на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства. Серед міжнародно-правових норм, які склали основу міжнародного права можна виділити наступні: Статут Нюрнбергського військового трибуналу (1945 р.), статут Токійського Міжнародного Військового Трибуналу (1946 р.), Міжнародна Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948 р.), Женевські конвенції про поводження з військовополоненими, про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях, про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали аварії на кораблі, із складу збройних сил на морі, про захист цивільного населення під час війни, Міжнародна Конвенція про ліквідацію апартеїду і покарання за нього (1973 р.), Декларація Генерального Генеральної Асамблеї ООН про заборону ядерної зброї для цілей війни (1961 р.), Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1992р.) і Руанді (1993р.) та ін. норми міжнародного права. Також слід зазначити, що з 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства, який об’єднає найважливіші норми з кримінального права, що полегшить роботу судів. [23, c.920]

Міжнародні злочини відповідно до міжнародно-правових договорів (а саме ст. «б» Статуту Нюрнбергського трибуналу) і їх безпосередніх об’єктів мають наступну класифікацію:

1) Злочини проти миру і мирного співіснування держав (наприклад, ведення агресивної війни тощо);

2) Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни (наприклад, порушення законів та звичаїв війни тощо);

3) Злочини проти безпеки людства(наприклад, геноцид тощо);

4) Злочини, які посягають на безпеку представника іноземної держави чи співробітника міжнародної організації, які користуються міжнародним імунітетом(наприклад, посягання на життя представника іноземної держави). [23, c. 923]

Проте слід відмітити, що ця класифікація має дещо умовний характер, адже міжнародний правопорядок є найбільш широким поняттям, що охоплює і порядок, встановлений з метою забезпечення миру на планеті, і порядок, встановлений для забезпечення безпеки людства.

Цілком зрозуміло, що поняття «злочин», як і поняття «кримінальне право» мають насамперед внутрішньодержавне походження. Ними визначають найважчі та найнебезпечніші для суспільства протиправні діяння. Однак, з визнанням державою принципу приорітету міжнародного права над внутрішньодержавним, який закріплюються в Конституції (наприклад, ч. 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації) та законодавстві держави (наприклад, закон «Про міжнародні договори Білорусії»), принципи та норми міжнародного права стають частиною їх правової системи. [21, c. 298]

Положення офіційно опублікованих міжнародних договорів, які не вимагають видання відповідних внутрішньодержавних актів, діють в державах СНД безпосередньо. Тобто при розгляді судами кримінальних справ безпосередньо застосовується міжнародний договір, який набрав чинності, тобто стає обов’язковим для виконання суб’єктами кримінального права і породжує права і обов’язки для суб’єктів національного права. Міжнародні договори, в яких передбачено ознаки складів злочинів не можуть застосовуватись судами безпосередньо, оскільки такими договорами прямо встановлюється обов’язок держави забезпечувати виконання передбачених договором обов’язків шляхом встановлення караності внутрішнім законодавством, а міжнародно-правові норми, які передбачають ознаки складів злочину повинні застосовуватись в тих випадках, якщо норма кримінального кодексу прямо встановлює необхідність застосування міжнародного договору.

Пряма дія міжнародного договору при розгляді кримінальних справ допускається лише в тому випадку, якщо міжнародний договір встановлює інші правила судового розгляду, чим передбачені кримінальним законодавством певної держави чи коли предметом судового розгляду стали врегульовані міжнародним договором. [23, 920-921]

Як і будь-яке суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним правом, злочин в міжнародному праві має складові частини, тобто склад злочину. Який складається з об’єкту, об’єктивної сторони, суб’єкту, суб’єктивної сторони.

Об’єкт будь-якого злочину поділяється на родовий і безпосередній. Родовим об’єктом злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є суспільні відносини, які забезпечують мирне співіснування держав і народів світу, а також основні принципи міжнародного права, які стоять на захисті миру і безпеки людства, тобто це мир, безпека людства та міжнародний правопорядок. [23, c. 521]

Безпосередні об’єкти аналізованих злочинів загалом збігаються з родовими. Водночас, вони можуть мати комплексний характер (наприклад, при вчиненні найманства шкода заподіюється як миру, так і міжнародному правопорядку) чи підкреслювати специфіку суспільних відносин, яким спричиняється шкода в конкретній ситуації (наприклад, безпосереднім об’єктом піратства є безпека міжнародного судноплавства). Додатковими необхідними або факультативними безпосередніми об’єктами злочинів, які ми розглядаємо, можуть бути: життя, здоров’я, честь і гідність особи, її права та свободи, довкілля, власність, інші блага.

Потерпілим може бути фізична особа, юридична особа (наприклад, напад на заклад іноземної держави), суспільство і держава, а в сукупності мир і безпека людства чиї права та інтереси були заціплені в результаті злочинного діяння винного. Спеціальними потерпілими в міжнародних злочинах є: військовополонений або представник цивільного населення, члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, представник іноземної держави чи інша особа, що має міжнародний захист, члени екіпажу або пасажири морського чи річкового судна та деякі інші. [15, c. 890]

Предметом злочину можуть виступати хімічна, біологічна та ін.. вид зброї масового знищення забороненою міжнародними договорами, національне майно, флора і фауна, атмосфера і водні ресурси, службові чи житлові приміщення чи транспортні засоби осіб, які користуються міжнародним імунітетом.

Об’єктивна сторона. Злочини проти миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку в своїй більшості вчиняються шляхом активних дій, а використання заборонених засобів війни може бути скоєно у формі дії чи бездіяльності.

Склади майже всіх злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку мають формальний склад. В якості обов’язкової ознаки діяння винного необхідна наявність тільки суспільно небезпечного діяння, вказаного в диспозиції, а настання яких-небудь наслідків лежить в рамках складу. Склад злочину, екоциду, біоциду сформований як матеріальний і передбачає настання суспільно небезпечних наслідків передбачених законом. Посягання на життя представника іноземної держави є злочином з усіченим складом, а тому вважається закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху, незалежно від настання фактичних наслідків. [17, c. 519]

Спосіб, обставини, місце, засоби і методи вказані в міжнародних договорах – обов’язкові ознаки об’єктивної сторони екоциду, біоциду. Способи здійснення геноциду є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину.

Суб'єктом злочинів міжнародного характеру виступають осудні фізичні особи, які досягли певного віку. Однак, при вирішенні питання про вік кримінальної відповідальності може виникнути колізія між законодавствами різних країн, оскільки в них вік, з якого можливо притягати до кримінальної відповідальності визначається по-різному. Тому в загальній формі запропоновано настання відповідальності з 16 років, а за злочини, в яких суб'єктом виступає посадова особа, з повноліття. Як і при загально-кримінальних злочинах, при вчиненні міжнародних злочинів може підніматись питання про спеціальний суб'єкт злочину, яким виступають особи, окремо виділені в міжнародно-правових актах: найманці, посадові особи та ін. Що стосується осудності, то як і при звичайних кримінальних злочинах, якщо є сумніви у психічній повноцінності, необхідний висновок лікарів-спеціалістів про психічний стан осіб, які вчинили злочини міжнародного характеру. Осудна чи неосудна особа вирішує суд з урахуванням думки експертів.

Суб’єктивна сторона злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що скоює злочин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і бажає настання суспільно небезпечних наслідків.

Мета – повне чи часткове знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи (геноцид), провокація війни чи ускладнення міжнародних відносин (провокація війни) – є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складів зазначених злочинів. [23, c. 922-923]

Слід також мати на увазі, що давність притягнення особи до кримінальної відповідальності чи давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується в разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.

2. Характеристика складів злочинів проти миру і мирного співіснування держав в державах-учасницях СНД

Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни, відповідальність за даний злочин закріплений кримінальним законодавством усіх держав СНД і має однакові ознаки в усіх цих державах. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Статут ООН, Статути міжнародних військових трибуналів для суду над головними військовими німецькими і японськими злочинцями, Статути Міжнародних трибуналів по бувшій Югославії і Руанді 1991 і 1994 років і резолюція «Визначення агресії» прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1974 р.

Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав, суверенітет і територіальна недоторканість держав, їх політична незалежність. Під миром ми розуміємо відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів. [23, c. 924]

Об’єктивна сторона виражається у формі дії. За своєю структурою склад злочину є формальним, тобто злочин є закінченим з моменту початку дії, яка може проявлятися у п'яти формах:

1) планування агресивної війни чи воєнного конфлікту означає розроблення системи діяльності, яка передбачає порядок, послідовність, строки та інші суттєві умови щодо їх підготовки та розв'язування (обґрунтування ідеї війни, розробка її політичної концепції, стратегії і тактики мобілізації та початку воєнних дій тощо);

2) підготовка агресивної війни чи воєнного конфлікту – це дії, пов'язані з попереднім готуванням засобів ведення війни, зосередженням збройних сил на певних напрямках, проведенням розвідувальних заходів, схиленням населення до ненависті до народів інших держав та інші дії, спрямовані на усунення можливих перешкод для вторгнення збройних сил на територію іншої країни або для іншого акту агресії, створення умов для успішного розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту;

3) розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту – це знищення існуючих ідеологічних, політичних, дипломатичних та інших перешкод і надання можливостей для розвитку агресії (наприклад, ультиматум іншій державі тощо);

4) участь у змові, що спрямована на планування, підготовку та розв'язування агресивної війни, передбачає наявність попередньої змови двох чи більше осіб про вчинення таких дій;

5) ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій – це здійснення будь-якого акту агресії проти іншої держави.

Ключовими поняттями в цих діях є агресивна війна і воєнний конфлікт, які є видами актів агресії, що відрізняються між собою масштабами дій, і передбачають застосування державою чи від її імені збройних сил першою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або народу (нації). При цьому будь-який спір, що виникає між двома державами і викликає введення в дію збройних сил, є воєнним (збройним) конфліктом, незалежно від його тривалості, наслідків, а так само факту заперечення однією із сторін наявності стану війни. Війна або воєнні дії можуть бути кваліфіковані як агресивні лише Радою Безпеки ООН і може бути застосоване тільки щодо відповідальності держав, але не до персоналій. [19, c. 860-861]

Суб'єктом злочину є осудна фізична особа, що досягла 16 років. Проте у перших трьох формах, а також у п'ятій цей злочин може вчинюватися лише службовою особою збройних сил чи інших військових формувань країн СНД або службовою особою вищого органу державної влади чи центрального органу державної виконавчої влади, яка за своїми повноваженнями фактично може спланувати, підготувати чи розв'язати або ініціювати ведення агресивної війни (воєнний конфлікт).

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямими умислом. [16, c. 851]

Пропаганда війни, відповідальність за даний злочин передбачена у кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД і характеризується в них однаковими ознаками. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: Договір про відмову від війни як знаряддя національної політики («Пакт Бріана-Келлога») від 27 серпня 1928 р. СРСР приєднався до договору «б» вересня 1928 р., Декларація ООН про право народів на мир від 12 листопада 1984 р., Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р.

Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, які виникають в процесі охорони миру і мирного співіснування держав. Предметом злочину є матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіокасети, дискети, лазерні диски тощо). [23, c. 924]

Об’єктивна сторона проявляється у формі дії. По своїй структурі склад злочину є формальним. Дії передбачені в об’єктивній стороні проявляються у трьох формах, а саме:

1) публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

2) виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

3) розповсюдження матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту.

Для того, щоб пропаганда носила злочинний характер вона має бути публічною (доведеною до широкого кола людей) в усній, письмовій чи інших формах з метою переконати їх в необхідності початку агресивної війни проти будь-якого народу та держави.

Суб’єкт злочину загальний, осудна фізична особа, що досягла 16 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому винний бажає нав'язати певному колу осіб думку про необхідність агресивної війни чи розв'язування воєнного конфлікту. Не обов'язково, щоби винний сам вважав агресивну війну чи розв'язування воєнного конфлікту необхідними: він може, наприклад, діяти за корисливим мотивом (з метою отримати матеріальну винагороду за свою пропагандистську діяльність, одержати державне замовлення на виробництво зброї тощо), або з метою перешкодити процесу укладення договору про дружбу та співробітництво з іншою державою, із помсти певним державним діячам.

Кваліфікуючими ознаками в деяких державах-учасницях СНД цього злочину визнаються: пропаганда війни посадовими особами, що передбачено ч. 2 ст. 123 Кримінального Кодексу Білорусії, ч. 2 ст. 140 Кримінального Кодексу Молдови, ч.2 ст. 157 Кримінального Кодексу Казахстану. Іншою кваліфікуючою ознакою є пропаганда війни з використанням ЗМІ, яка визначається в Кримінальному Кодексі Казахстану (ч. 2 ст. 157).

Міжнародний тероризм – це організація вчинення або вчинення на території іноземної держави вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на знищення людей чи заподіяння тілесних ушкоджень, руйнування або пошкодження будівель, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого майна з метою провокації міжнародних ускладнень, війни або дестабілізації внутрішнього становища цих держав. Відповідальність за даний злочин встановлюється в кримінальному законодавстві Вірменії (ст. 389 Кримінального кодексу Вірменії), Білорусії (ст. 126 Кримінального кодексу Білорусії), Узбекистану (ч. 1 ст. 155 Кримінального кодексу Узбекистану). [20, c. 695-697]

Особливістю даного злочину є те що безпосередніми об'єктами міжнародного тероризму можуть виступати: мир, якщо метою терористичних дій є провокація війни, мирне співіснування держав, якщо тероризм здійснюється з метою провокації міжнародних ускладнень, основи громадської безпеки або політична системи іноземної держави, якщо терористи діють з метою дестабілізації внутрішнього положення цього держави. Через це даний злочин не у всіх державах-учасницях СНД його віднесли до злочинів проти миру. В якості додаткових об'єктів можуть виступати життя і здоров'я людей, а також власність. Залежно від способу терористичних дій і характеру знищуваного майна в якості додаткових можуть виступати й інші об'єкти, наприклад екологічна безпека.

Об'єктивну сторону тероризму утворює вчинення будь-якої з наступних дій:

1) організація терору. Організаційна підготовка акту терору має на увазі попередній етап приготувань. З огляду на підвищену небезпеку тероризму для суспільства, законодавець переніс момент виникнення відповідальності за злочин як вже за закінчений на стадію готування (усічений склад) ;

2) вчинення вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на знищення людей чи заподіяння тілесних ушкоджень;

3) вчинення вибуху, підпалу або інших дій, спрямованих на руйнування або пошкодження будівель, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого майна.

4) вчинення технологічного тероризму, тобто з використанням отрути і отруйних речовин, створення аварій на підприємствах, катастроф та аварій на транспорті, зараження місцевості, поширення небезпечних захворювань і т.п. Тероризм в даній формі може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності, що прирівнюється до дії. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних діянь незалежно від наслідків, які настали (формальний склад).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони тероризму у формі вчинення вибуху та інших подібних дій є місце вчинення злочину – територія іноземної держави. Відповідальність за організацію терористичних дій настає незалежно від місця здійснення організаційних дій, за умови, що організовувався вчинення тероризму на території іноземної держави.

5) терористичний акт проти державного чи громадського діяча іноземної держав, який може вчинятися: вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень, заподіянням шкоди майну

Потерпілими від терористичного акту виступають державні чи громадські діячі іноземних держав. В якості мішені терористи обирають найбільш популярних у суспільстві осіб. У зв'язку з цим номінальна посада державного діяча в державному апараті носить другорядний характер. До числа громадських діячів належать не лише керівники і активні члени політичних партій та громадських об'єднань, але й видатні діячі мистецтва, науки, освіти, журналісти, правозахисники і т.п.

Склад терористичного акту є матеріальним. Злочин вважається закінченим в момент настання смерті, заподіяння тілесних ушкоджень або майнової шкоди. Тяжкість тілесних ушкоджень та розмір матеріальних збитків не впливають на кваліфікацію та враховуються лише при визначенні міри відповідальності. [22, c. 432-434]

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочинного діяння.

Суб'єктивну сторону міжнародного тероризму утворюють дві обов'язкові ознаки - вина і мета. Вина виражається у вигляді прямого умислу на терористичні дії, стосовно ж до наслідків можливий непрямий умисел, наприклад, по відношенню до смерті потерпілої. Метою міжнародного тероризму є провокація міжнародних ускладнень або війни або дестабілізація внутрішнього становища іноземних держав. [21, c. 301]

Терористичний акт проти представника іноземної держави, склад даного злочину закріплений в кримінальному законодавстві Білорусії і Вірменії (ст. 124 БКК і ст. 388 ВКК), проте ознаки даного злочину охоплюються і в кримінальному законодавстві інших держав СНД(наприклад, ч.1 ст. 444 Кримінального кодексу України.)

Безпосереднім об’єктами даного злочину є мир – якщо ціллю злочину є провокація війни чи мирне співіснування держав, якщо ціллю цих дій є провокація міжнародних ускладнень. Обов’язковими додатковими об’єктами в основному складі є здоров’я і особиста свобода людини.

Потерпілими даного злочину можуть бути представники іноземної держави чи міжнародної організації. До них належать: глава держави, глава уряду, міністр закордонних справ, а також члени сім’ї , що його супроводжують, а також інші особи, що мають міжнародний захист, а також члени сім’ї, що проживають з ним разом.

Об’єктивна сторона злочину складає скоєння наступних дій: насильницькі дії, викрадення, позбавлення волі.

Насильницькі дії виражаються в психічному і фізичному насильстві. Психічне проявляється в погрозі нанесення фізичного болю чи вбивством. Фізичне насильство – це завдання болю, тілесних пошкоджень чи іншої шкоди потерпілому, враховуючи тяжкі тілесні ушкодження.

Викрадення означає захоплення і насильницьке утримання потерпілого незалежно від способів скоєння таких дій (відкрито, таємно, шляхом обману тощо).

Позбавлення волі пов'язане з насильницьким перешкоджанням фізичного переміщення потерпілого.

Склад злочину матеріальний.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину. [22, c. 451-453]

Суб'єктивна сторона злочину включає в себе дві обов'язкові ознаки: вину і мету. Вина виражається в прямому умислі, при якому свідомістю винного охоплюються як приналежність потерпілого до числа представників іноземної держави або міжнародної організації, так і характер скоєних проти нього насильницьких дій. Метою застосування насильства є провокація міжнародних ускладнень або війни. До міжнародних ускладнень можуть бути віднесені: розрив дипломатичних відносин, введення економічних санкцій проти країни, виключення країни з міжнародних організацій і т.п. За відсутності спеціальної мети насильство по відношенню до представника іноземної держави або міжнародної організації кваліфікується як відповідний злочин проти особистості. [21, c. 352]

Напад на заклади, які користуються міжнародним захистом закріплений кримінальним законодавством всіх держав. Безпосереднім об'єктом злочину є мир, якщо винний має на меті спровокувати війну, або мирне співіснування держав, якщо метою є провокація міжнародних ускладнень.

Предметом злочину є службові або житлові приміщення, а також транспортні засоби установ, що користуються міжнародним захистом. Установи, про які йде мова при кваліфікації даного злочину, перераховані в різних міжнародних правових актах.

Об'єктивна сторона складу злочину утворюється вчиненням активних дій, які визначені як напад і спрямовані на насильницьке захоплення відповідних приміщень або транспортних засобів. Напад може бути скоєно як на будівлю або комплекс будівель, так і на окремі приміщення будівель, супроводжуватися вторгненням (проникнення всередину) і не супроводжуватися вторгненням у приміщення або транспортні засоби (блокування). Загальна тривалість нападу не має значення для кваліфікації.

Напад може супроводжуватися насильством над особами, що знаходяться в приміщеннях або транспортних засобах. У цьому випадку питання про кваліфікацію дій винного залежить від того, хто є потерпілим і яке до нього застосовано насильство. Якщо потерпілим є представник іноземної держави або міжнародної організації, то незалежно від тяжкості насильства відповідальність додатково настає за терористичний акт проти представника іноземної держави. Коли ж потерпілими виявляються інші особи, то застосування до них насильства, не більш небезпечного, ніж менш тяжкі тілесні ушкодження, охоплюється іншими складами цього злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту нападу безвідносно до того, чи вдалося винним здійснити захоплення і встановити контроль над приміщенням або транспортним засобом (формальний склад). Не впливає на відповідальність винного і досягнення чи недосягнення мети цього злочину. Місце вчинення злочину не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу даного злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою провокації міжнародних ускладнень або війни.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальності підлягають особи, які досягли на час вчинення злочину шістнадцятирічного віку.

Кваліфікований склад злочину, передбачає здійснення аналогічного дії, але вже призвело з необережності смерть людини або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або сполученого з умисним знищенням майна або важливих документів.

Заподіяння смерті з необережності може бути результатом нетяжкий фізичного насильства, або наслідком пошкодження або знищення майна. Суб'єктивна сторона в цьому випадку характеризується складною виною, а злочин в цілому буде визнаний умисним.

Умисне знищення майна або важливих документів у процесі нападу може бути здійснено будь-яким способом (механічне пошкодження, підпал і т.п.). Розмір матеріальних збитків не впливає на кваліфікацію і враховується лише при визначенні міри відповідальності. Якщо винні мали намір здійснити напад з умисним знищенням майна або важливих документів, але проти своєї волі не змогли здійснити їх знищення, то відповідальність повинна наставати за замах на напад, поєднане з умисним знищенням майна або важливих документів. [16, 864]

Порушення законів та звичаїв війни закріплено в кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І та II до них 1977 p., Санкт-Петербурзька декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інші документи. [15, c. 833]

Безпосереднім є регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни. Додатковим об’єктом даного злочину є залежно від форми злочину життя та здоров'я особи, власність.

З об'єктивної сторони злочин характеризується переважно діями, в окремих випадках закони і звичаї війни можуть порушуватися шляхом бездіяльності. Формами цього злочину є:

1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, тобто: завдання смерті чи поранення ворога, який здався в полон, використання, щодо цивільного населення та військовополонених тортур, мордування, піддавання їх медичним та науковим дослідам. При цьому військовополонений – це особа, яка перебуває у складі збройних сил, ополчення, та ін.. військових загонах і була захоплена у полон ворогом, а цивільне населення – це всі люди, що не входять до складу збройних сил та інших військових загонів;

2) вигнання цивільного населення для примусових робіт – це такі, під час яких цивільне населення без його добровільної згоди примушується брати участь у військових операціях, роботи, які виконуються за межами окупованої території, де знаходиться це населення, які не оплачуються чи оплачуються несправедливо, які явно не відповідають фізичним чи інтелектуальним здатностям працівників, до яких залучаються особи, що не досягли 18-річного віку, а так само роботи, пов'язані з мобілізацією працівників в організацію, що має військовий чи напіввійськовий характер, крім дій прямо дозволяються Конвенцією про захист цивільних осіб під час війни. До примусових не належать також роботи, виконання яких звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного відповідно до встановленої законом процедури, а також інші роботи, перелічені у ст. 4 Європейської конвенції з прав людини;

3) розграбування національних цінностей на окупованій території. Міжнародні акти прямо забороняють захоплювати власність ворога, крім випадків воєнної необхідності, віддавати на пограбування міста і місцевості, розграбовувати громадську чи приватну власність;

4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, тобто застосування певних вдів зброї (нейтронної зброї, лазерної збої, що осліплює, зброї, що ранить осколками, які не можна виявити тощо), використання зброї штучно викликаних явищ природи (землетрусів, цунамі тощо), використання присутності чи пересування цивільного населення для захисту певних пунктів чи районів від військових дій, або використання голоду серед цивільного населення, оголошення про те, що нікому не буде дано пощади, бомбардування незахищених сіл, міст, осель, будівель тощо, піддавання нападу об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення. Проте порушення законів і звичаїв війни, як застосування забороненої зброї масового знищення, кваліфікується за іншою складом і статтею;

5) віддання наказу про вчинення таких дій під ним слід розуміти пряму, обов'язкову для виконання вимогу начальника про вчинення підлеглими певних дій по службі, відповідно до яких вони повинні жорстоко поводитися з військовополоненими або цивільним населенням, виганяти цивільне населення для примусових робіт, розграбовувати національні цінності на окупованій території, застосовувати засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, вчиняти інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами;

6) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана державою;

Склад злочину є формальним і не може настати відповідальність за порушення звичаю війни, який не отримав юридичного закріплення у відповідному міжнародному договорі. [16, c. 872-874]

Суб'єкт злочину загальний, особа, що досягла 16 років. В шостій формі спеціальний: ним є службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни. Накази про ті чи інші порушення законів та звичаїв війни можуть віддаватися не тільки військовим, а й політичним керівництвом країни. Але висновками Нюрнберзького, Токійського і Гаазького трибуналів підтверджено, що провідну роль під час війни чи збройного конфлікту відіграють саме представники військового командування. Це пояснюється централізацією керівництва, єдиноначальністю та військовою дисципліною.

У разі віддання військовою службовою особою наказу про порушення законів та звичаїв війни, вчиненого в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, її дії слід кваліфікувати як перевищення службових повноважень, а якщо такі дії були поєднані з умисним вбивством – додатково, як віддання злочинного наказу поєднане з умисним вбивством.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до умисного вбивства також характеризується прямим умислом.[19, c. 899-900]

Ще одним злочином, який посягає на встановлені закони та звичаї війни є найманство. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р. (не є чинною, оскільки ратифікована лише сімома державами замість необхідних двадцяти двох). Цей злочин закріплений в кримінальному законодавстві усіх державах-учасницях СНД.

Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, які забезпечують правила використання засобів і методів, порядок ведення війни, регламентовані міжнародним правом.

З об'єктивної сторони найманство може мати місце у таких формах: вербування найманців, фінансування найманців, матеріальне забезпечення найманців, навчання найманців, використання найманців у військових конфліктах чи діях, участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Склад злочину є формальним.

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запрошування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань тощо.

Фінансування - це забезпечення як окремих чи кожного із найманців, так і створених за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.

Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв'язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового знищення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.

Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання найманців – це безпосереднє застосування їх при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об'єктів чи заручників, вбивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності держави кваліфікується ще й за зазіхання на територіальну цілісність. Один лише факт зарахування особи, скажімо, проходження військової служби у Збройних Силах Росії білорусом, не тягне за собою кримінальної відповідальності.[20, c. 728-730]

Суб'єкт злочину у перших п'яти його формах його вчинення - загальний.

У випадку, коли такі фактичні дії, як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами держави іноземцем або особою без громадянства, що не проживає постійно в певній державі СНД, вони не підлягають відповідальності за найманство, якщо інше не буде прямо передбачено міжнародними договорами держави (адже найманство не є особливо тяжким злочином).

Що стосується участь у збройному конфлікті без дозволу державних органів то у даному випадку ознаки суб'єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві. Відповідно до якого найманець - це особа, для якої характерною є сукупність таких ознак: спеціально завербований, як правило, за кордоном, для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях не має прямого юридичного зв'язку зі сторонами, що перебувають у конфлікті й отримує матеріальну винагороду у більш значному розмірі, порівняно з особовим складом збройних сил сторони, яка його завербувала.

Найманця треба відрізняти від комбатанта – учасника збройного конфлікту на законних підставах. Ним є солдат, сержант чи офіцер, який служить у збройних силах тієї або іншої конфліктуючої сторони і не є громадянином сторони, яка його призвала, призвала за контрактом, а також добровільно і має відповідні документи, особистий номер і військову форму. Крім того, комбатантами є також партизани, які мають відповідні документи та розпізнавальні знаки, і добровольці, які воюють із ідейних чи моральних міркувань. Не можуть визнаватися найманцями особи, які безпосередньо не беруть участі у воєнних діях (медичний персонал, духовенство, журналісти), у т. ч. особи, які працюють технічними інструкторами, радниками, пілотами транспортних літаків, а зброю носять лише для самозахисту (визнання їх найманцями може порушити їх конституційне право на працю).

Суб’єктивна сторона злочин характеризується прямим умислом. Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців є злочинним лише у разі, коли вони вчинені з метою використання найманців у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми злочину, як використання найманців, наявність мети не є обов'язковою ознакою. Достатньо того, щоб винний усвідомлював той факт, що ним безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців, при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій на території інших держав.

Спеціальною метою (отримання матеріальної винагороди) характеризується також і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. [16, c. 914-916]

4. Злочини проти безпеки людства в державах-учасницях СНД

Розпалювання расової, національної чи релігійної ворожнечі або ворожнечі. Міжнародній правовою базою, яка визначає порядок ставлення до людей за расовими, національними або релігійними ознаками, є Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р., Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього від 30 листопада 1973 р., Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії або переконань від 25 листопада 1981 р., Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин від 18 грудня 1992 р. та ін. Даний злочин закріплений, як злочин проти безпеки людства кримінальними кодексами наступних держав: Казахстану (ст. 164), Узбекистану (ст. 156), Білорусії (ст. 130).

Безпосереднім об'єктом даного злочину є безпека людства.

Об'єктивну сторону злочину утворюють дії, спрямовані на збудження расової, національної, релігійної ворожнечі або ворожнечі, на приниження національної честі та гідності.

Законодавець не конкретизував дії, що розглядаються як порушення ворожнечі або приниження честі і гідності, оскільки способи вчинення даного злочину можуть бути найрізноманітнішими: від усних висловлювань до образу діями або осквернення. Загальним для всіх проявів розпалювання ворожнечі або ворожнечі є те, що вони: є засобом впливу на суспільну свідомість і носять публічний характер, тобто здійснюються в присутності великої кількості людей або здійснюються у відсутність людей, але розраховані на сприйняття цих дій у подальшому, а також мають на меті порушити у населення вороже ставлення до якої-небудь групи людей, визначеної за расовими, національними або релігійними ознаками. Прояв ворожості або ворожнечі може бути різним: від ізоляції до фізичного знищення відповідних груп населення. Конкретними способами вчинення даного злочину можуть бути, наприклад, публічне або з використанням засобів масової інформації поширення поглядів або ідей про винятковість власної або неповноцінності іншої раси, національності або релігії тощо.

В основі тверджень про неповноцінність тієї чи іншої раси, національності або релігії можуть лежати ідеологічні теорії, всілякі вигадки і провокації. Об'єктивне викладення інформації про негативні прояви, риси, факти або події расового, національного чи релігійного порядку не розглядається як розпалювання ворожнечі або ворожнечі, приниження честі і гідності, крім випадків, коли на підставі тенденційного підбору відповідної інформації пропагується ущербність окремої раси, національності або релігії, формулюються заклики до обмеження прав їх представників і т.п.

Приниження честі та гідності конкретних осіб за расовими та іншими ознаками може спричиняти відповідальність по даній статті тільки в тому випадку, якщо прояв ворожості чи ненависті до окремих осіб є лише засобом осквернення раси, національності або релігії як таких. Не є розпалюванням расової та іншої ворожнечі або ворожнечі обмін думками відповідного змісту в колі знайомих або однодумців.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи вдалося винному фактично розпалити расову, національну або релігійну ворожнечу або ворожнечу, тобто має формальний склад.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину.

Суб'єктивна сторона характеризується двома обов'язковими ознаками - навмисного формою вини при здійсненні винних дій і спеціальною метою порушити расову, національну, релігійну ворожнечу або ворожнечу, принизити честь і гідність представників певної нації.

Кваліфікований склад цього злочину утворює вчинення тих же дій, поєднаних з насильством, або їх вчинення службовою особою з використанням своїх службових повноважень.

Особливо кваліфікований склад утворюють дії на розпалення цієї ж ворожнечі але вчинені групою осіб, або спричинили по необережності смерть людини або інші тяжкі наслідки.

До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені викликані діями винного масові безлади, погроми, вбивства, заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, руйнування культових споруд або пам'яток історії та культури тощо. [22, c. 481-484]

Ще одним злочином проти безпеки людства, який не закріплений в усіх державах СНД є клонування, за яке передбачене покарання в Кримінальному Кодексі Молдови (ст. 144).

Безпосереднім об'єктом клонування є суспільні відносини, що забезпечують гідність людини як представника людського роду, індивідуальну цілісність і недоторканність особистості. Це так званий основний безпосередній об'єкт. Однак тут слід говорити і про ряд додаткових. Такими будуть життя і здоров'я сурогатної матері, порядок регулювання медичної діяльності.

Злочин клонування можливо тільки у формі дії, причому дане діяння включає в себе цілу сукупність актів людської поведінки: з клітки будь-якої частини людського організму (соматичної, тобто нестатевий) видаляють ядро. Одночасно ядро видаляється і з жіночої статевої клітини (яйцеклітини). Потім ядро соматичної клітини вводиться в оболонку яйцеклітини. Яйцеклітина з новим ядром піддається дії електричного струму, що стимулює поділ. Таким чином з'являється ембріон. Ембріоном визнається зародок людини на стадії розвитку до 8 тижнів. Потім клонований ембріон імплантується в матку сурогатної матері, яка виношує його аж до природно-біологічних пологів.

Особливістю злочину клонування є то, що виконання об'єктивної сторони однією особою на практиці не можливо. За оцінками фахівців для проведення цих дослідів необхідна принаймні невелика група вчених, мінімальні лабораторні умови і бюджет у 1-2 мільйони доларів США. Крім того, специфіка здійснюваної медичної та наукової діяльності виключає непоінформованість про характер і цілі вироблених дослідів і про спільності скоєння злочину з іншими учасниками. Таким чином, тут слід говорити про співучасть.

Склад даного злочину слід вважати матеріальним – злочин буде закінченим лише з моменту настання передбачених диспозицією злочинного результату – появи життєздатної клонованої людської істоти.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони клонування є причинний зв'язок між злочинним діянням і злочинними наслідками його.

Діяння буде перебувати в причинному зв'язку зі злочинним результатом, якщо:

1) Здійснення всіх дій об'єктивної сторони передувало в часі суспільно небезпечних наслідків. Причому часовий проміжок тут не може бути довільним, тому що він пов'язаний з розвитком природних фізико-біологічних процесів. Мінімальний термін вагітності після якого можлива поява на світ життєздатного дитини становить 28 тижнів або 196 днів. Максимальний же термін визначено в ч. 3 ст. 47 Сімейного Кодексу Республіки Молдова, відповідно до якої визнається батьківство, якщо дитина народиться в термін, що не перевищує 300 днів з моменту розірвання шлюбу або смерті чоловіка матері. Значить, створення ембріона людини шляхом клонування і його імплантація в матку сурогатної матері повинна передувати за часом моменту народження дитини на термін від 196 до 300 днів.

2) Дії винних осіб повинні не тільки передувати за часом, але і створювати реальну можливість настання передбачених диспозицією статті наслідків у момент його вчинення, щоб настало наслідок було результатом саме цього, а не іншого діяння (наприклад, природно-біологічного запліднення або запліднення in vitro).

3) Дії винних осіб повинні тягти за собою настання злочинного результату.

Суб’єкт злочину загальний, фізична особа, що досягла 16 років.

Вчинення клонування людини при обов'язковій співучасті виключає необережну форму провини. Ст. 41 Кримінального Кодексу Молдови прямо вказує на умисел як форму вини при співучасті. Саме він робить злочинну діяльність співучасників спільною. При цьому умисел може бути лише прямий.

Інтелектуальний момент умислу в співучасників у цьому злочині відрізняється від такого у особи, що діє сама. Він не тільки має на увазі свідомість суспільно небезпечного характеру своєї діяльності і передбачення її суспільно небезпечного результату у вигляді клонованої народження дитини, а й вимагає взаємного знання про спільності злочинної діяльності з іншими особами. Усвідомлення кримінально-правової протиправності, яка є юридичним вираженням суспільної небезпеки, у формулу умислу традиційно не включається в силу стародавньої юридичної презумпції: Ignorantia legis neminem excusat. Крім тих випадків, коли особа не могла усвідомлювати, що здійснюване ним діяння є суспільно небезпечним і забороненим кримінальним законом, воно не підлягає кримінальній відповідальності.

Вольовий момент характеризується єдиним наміром вчинити один і той же злочин (клонування людини) та бажанням участі в такої спільної злочинної діяльності та досягнення наміченого суспільно небезпечного наслідки.

Умисел в злочині клонування людини буде заздалегідь обдуманим (між виникненням наміри і його реалізацією буде певний досить значний проміжок часу) і простим конкретизованим (винні особи чітко і ясно уявляють собі наслідок своїх дій – поява на світ клонованої людської істоти).

Екоцид закріплений кримінальним законодавством всіх держав СНД. Безпосередній об'єкт цього міжнародного злочину – безпека природи як середовища проживання людини.

Його предметом є рослинний світ (живі рослини та їхні частини, у т. ч. насіння і гермоплазма), тваринний світ(біологічні об'єкти, що віднесені до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі тварини, у т. ч. домашня і дика птиця, хутрові тощо.), атмосфера (природна суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень), водні ресурси (усі води, що входять до складу природних ланок кругообігу води, а також водні живі ресурси), а також можуть виступати земля, надра, інші компоненти екосистеми і космічний простір.

З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Склад цього злочину у перших двох його формах має матеріальний склад. Склад злочину у третій формі сформульований як формальний: злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, якими створюється загроза спричинення екологічної катастрофи.

Під масовим знищенням рослинного або тваринного світу слід розуміти повне знищення флори та/або фауни певного регіону Землі або часткове, але таке, що поширюється на велику кількість (множину) рослин та/або тварин, а під отруєнням атмосфери або водних ресурсів - поширення отрути різних видів у повітряному просторі, у водах Світового океану, морів, озер, рік, інших водоймищ. [14, c.197-199]

Також слід визначити поняття біоциду. Біоцидом – є застосування атомної, водневої, нейтронної, хімічної та іншої зброї масового знищення з метою незворотного зруйнування оточуючого природного середовища. Кримінальна відповідальність за який, як за окремий злочин передбачена Кримінальним Кодексом Таджикистану (ст. 399). Для нього важливими є засоби його скоєння – зброя масового знищення.[20, c. 676]

Під екологічною катастрофою слід розуміти стійкі або незворотні негативні зміни у навколишньому середовищі, внаслідок яких стає неможливим або надзвичайно небезпечним проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території (аварія на ЧАЕС).

Суб'єкт екоциду загальний, фізична особа, що досягла 16 років.

Суб’єктивна сторона проявляється у формі прямого умислу. Для біоциду обов’язковою ознакою є мета незворотне руйнування оточуючого природного середовища. [14, c. 274-275]

Геноцид відповідальність за нього визначена в усіх державах-учасницях СНД. Основним безпосереднім об'єктом геноциду є безпека існування національних, етнічних, расових та релігійних груп. Його додатковим обов'язковим об'єктом у різних формах цього злочину є життя, здоров'я, воля, честь і гідність особи, права і свободи людини і громадянина.

Потерпілими від цього злочину можуть бути тільки члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи, на знищення якої спрямоване діяння винних осіб - як громадяни України, так і іноземні громадяни чи особи без громадянства. До найбільш небезпечних сучасних форм дискримінації належать расизм, антисемітизм, нетерпимість стосовно арабів і мусульман, негрофобія, ксенофобія (ворожість до будь-яких іноземців). Видом геноциду є апартеїд - обмеження прав громадян за расовою ознакою.

Вчинення діянь, ззовні схожих на геноцид, стосовно релігійних груп, які заборонені в певній державі у зв'язку з тим, що їх діяльність порушує права і свободи інших людей, створює напругу в суспільстві і тому не повинна перебувати під охороною закону (наприклад, так звані сатаністи, «Біле братство» або «Аум синрике»), не створює геноциду.

З об'єктивної сторони злочин проявляється у таких формах: позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи, заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для національної, етнічної, расової чи релігійної групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі, насильницька передача дітей з однієї національної, етнічної, расової чи релігійної групи в іншу, публічні заклики до вчинення перелічених дій, виготовлення матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій, розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення перелічених дій.

Наслідки у вигляді смерті та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень охоплюються складом геноциду і не потребують додаткової кваліфікації. Строки давності не застосовуються до геноциду, незалежно від часу його вчинення.

Суб’єктивна сторона проявляється у формі прямого умислу.

Суб’єкт загальний фізична особа, що досягла 16 років.

Застосування зброї масового знищення заборонене законодавством всіх держав СНД. Основним безпосереднім об'єктом злочину є безпека людства. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя та здоров'я особи, власність, довкілля тощо.

Предметом злочину є ті види зброї масового знищення, які заборонені до застосування міжнародними договорами.

До зброї масового знищення належать хімічна, біологічна, ядерна, лазерна, інфразвукова, радіологічна, променева та деякі інші види зброї. Проте, відповідними міжнародними договорами заборонено застосування лише перших трьох її видів: хімічної, біологічної, ядерної.

Об'єктивна сторона злочину полягає у застосуванні зброї масового знищення, під яким розуміється використання її специфічних властивостей саме у воєнних цілях, тобто як зброї.

За змістом міжнародних договорів, не повинно визнаватися застосуванням хімічної зброї використання токсичних хімікатів: у промислових, сільськогосподарських, дослідних, медичних, фармацевтичних або інших мирних цілях, у цілях, безпосередньо пов'язаних із захистом від хімічної зброї, у воєнних цілях, які не пов'язані з використанням токсичних властивостей хімікатів як засобів ведення війни, у правоохоронних цілях, включаючи боротьбу із заворушеннями у країні, застосуванням бактеріологічної (біологічної) зброї застосування відповідних агентів і токсинів для запобігання захворюванням та в інших мирних цілях, так само немає заборон і на здійснення ядерних вибухів у мирних цілях. Випробування зброї масового знищення кваліфікується, як її виробництво.

Суб'єкт злочину загальний.

Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Відповідно до конструкції складу, суб'єкт злочину може як передбачати тяжкі наслідки свого діяння і бажати або свідомо припускати їх настання, так і ставитися до них необережно.

Кваліфікованим видом злочину є застосування зброї масового знищення, забороненої відповідними міжнародними договорами, яке спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. Під загибеллю людей треба розуміти загибель двох або більше осіб. [15, c. 817-820]

Злочини проти безпеки людства – це депортація, незаконне утримання в ув'язненні, звернення в рабство, масове або систематичне здійснення страт без суду, викрадення людей, за яким слідує їх зникнення, катування або акти жорстокості, що здійснюються у зв'язку з расовою, національною, етнічною приналежністю, політичними переконаннями і віросповіданням громадянського населення, вбивство, зґвалтування тощо. Міжнародно-правовим джерелом даного злочину є Римський статут Міжнародного кримінального суду. Відповідальність дані злочини закріплені в національному кримінальному законодавстві Білорусії (ст. 128), Азербайджану (ст. 105-113) .

Безпосередній об'єкт злочину безпека людства. В якості потерпілих виступають жертви нелюдського поводження з числа цивільного населення.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні будь-якого з альтернативних дій, таких як: депортація, незаконне утримання в ув'язненні, звернення в рабство, або інакше – поневолення, масове або систематичне здійснення страт без суду, викрадення людей, за яким слідує їх зникнення, катування або акти жорстокості, зґвалтування, вбивство та ін. злочини передбачені міжнародними нормами.

Депортація (вигнання, посилання), що виражається в насильницькому переміщенні осіб, що стали об'єктом виселення або інших примусових дій, з району, в якому вони законно проживають, без яких би то не було підстав, що допускаються міжнародним правом.

Незаконне утримання в ув'язненні – це приміщення людини в місце ув'язнення і утримання його там з порушеннями законного порядку відправлення правосуддя або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи з порушенням основоположних норм міжнародного права; Звернення в рабство, або інакше – поневолення. Під рабством розуміється положення або стан особи, щодо якого здійснюються деякі або всі повноваження, притаманні праву власності. Звернення в рабство означає встановлення над людиною права власності або окремих його правомочностей і може виражатися у використанні рабів і в работоргівлі. Під работоргівлею розуміються всі дії, пов'язані із захопленням, придбанням будь-якої особи або з розпорядженням ним з метою звернення його в рабство, всі дії, пов'язані з придбанням раба для продажу або обміну, всі дії з продажу або обміну особи, і взагалі всяке дію по торгівлі або переміщення рабів якими б то не було транспортними засобами. Торгівля людьми, продаж дітей, експлуатація проституції, а також примусова праця можуть бути визнані зверненням у рабство в разі встановлення над зазначеними особами прав власності.

Масове або систематичне здійснення страт без суду - одночасне вбивство багатьох людей чи багаторазово повторюване вбивство членів певних груп людей.

Викрадення людей, за яким слідує їх зникнення. Викрадення - це протиправне заволодіння людиною і його подальше утримання незалежно від способу викрадення. Викрадення можуть виражатися в арешти і затримання, здійснюваних державою або політичною організацією або з їх дозволу, за їх підтримки або за їх згодою. За викраденням слід зникнення, що в даному випадку означає відмову визнати факт викрадення, арешту або затримання або повідомити про долю або місцезнаходження потерпілих для позбавлення їх можливості отримати захист з боку закону протягом тривалого часу. До зникнення слід також відносити вбивство з приховуванням інформації про факт вбивства і місце поховання трупа;

Катування або акти жорстокості. Тортури означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, з метою отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати або примусити її або третю особу; або за будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання заподіюються державним посадовою особою або іншою особою, що виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, чи з їх відома або мовчазної згоди. У цьому міжнародному правовому визначенні одночасно роз'яснено зміст катування як насильства з метою отримати інформацію, і акту жорстокості як засоби впливу на громадян.

Перераховані дії відносяться до злочинів проти безпеки людства тільки в тому випадку, якщо вони відбуваються у зв'язку з расовою, національною, етнічною приналежністю, політичними переконаннями і віросповіданням цивільного населення. Крім того, зазначені дії кваліфікуються за цією статтею тільки в тому випадку, якщо вони носять або, як планується, будуть носити широкомасштабний або систематичний характер. Одноразові і не спрямовані проти групи людей перелічені дії відносяться до загальнокримінальних злочинів.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. Винний усвідомлює, що здійснює вказані дії проти цивільного населення у зв'язку з його расової, національної, етнічної приналежності, політичних переконань і віросповідання.

Суб'єкт злочину загальний, відповідальність передбачена для осіб, які досягли 16 років на момент вчинення злочину.[22, c. 593-595 ]

Висновки

Дослідивши тему курсової роботи, можна сформулювати наступне визначення міжнародних злочинів, за яким злочини проти миру та безпеки людства – це суспільно небезпечні діяння, що спричиняють істотну шкоду миру, безпеці людства та міжнародному правопорядку чи загрожують спричиненням такої шкоди й відповідальність за які передбачена міжнародно-правовими актами та відповідним розділом Особливої частини Кримінального Кодексу.

Слід зазначити, що лише з прийняттям кожної з держав-учасниць нових кримінальних кодексі вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. Характерною ознакою злочинів проти миру, безпеки людства є те що ці злочини носять конвенціальний характер, тобто дані злочини випливають з міжнародно-правових обов’язків держави.

Досить нагальною постає необхідність у створенні документа, який вирішив би одну з найбільших проблем міжнародної охорони правопорядку – уніфікацію кримінального законодавства. Ще у 1954 році за рішенням Генеральної Асамблеї ООН Комісія з питань міжнародного права розробила проект кодексу міжнародних злочинів. На черговій сесії у 1991 р. Комісія схвалила проект Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства в першому читанні. Цілком очевидно, що норми, закріплені в Кодексі, не будуть обов'язковими для суверенної держави, але підписання міжнародного документа стане своєрідним вираженням ставлення даної країни до тих правопорушень, які виходять за межі державних кордонів.

Вперше перелік міжнародних злочинів було запропоновано Статутом Нюрнберзького Міжнародного воєнного трибуналу 1945 року. У статті 6 Статуту до категорії міжнародних віднесено три групи злочинів проти людства: злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язування чи ведення агресивної війни у порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень або участь у спільному плані чи змові, які спрямовуються на здійснення будь-якої із вищезазначених дій), воєнні злочини (порушення законів чи звичаїв війни, в тому числі вбивства, тортури чи захоплення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території, вбивства чи тортури військовополонених чи осіб, які знаходяться в морі, вбивства заручників, пограбування суспільної чи приватної власності, безглузді руйнування міст і сіл, розорення, що не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини), злочини проти людства (вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення чи у зв’язку із будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ін.).

Із часом класифікація ускладнювалася. Зокрема, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948 року віднесла до категорії цих злочинів також геноцид. Цим поняттям визначалися дії, вчинені із наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку (ст. 2).

Державами світу були укладені угоди, об’єктом яких стали міждержавні відносини щодо визначення деяких протиправних діянь як злочинів міжнародного характеру. Держави співпрацюють у запобіганні таких діянь і покаранні за їх вчинення. Подібні угоди отримали широке поширення після першої світової війни, але більшість із них укладено після другої світової війни. Важливо втілювати в життя вже прийняті міжнародно-правові норми в цій галузі та проводити імплементацію основних положень таких міжнародно-правових документів у вітчизняне законодавство України.

Держави-учасниці СНД між собою, тісно підтримують відносини у сфері міжнародних злочинів у питаннях нерозповсюдження зброї масового ураження, контролю за розповсюдженням звичайних озброєнь, боротьби з тероризмом тощо. І зараз ці держави стоять майже на одному рівні, проте слід зазначити, що на жаль, перелік, що зазначається в Кримінальному Кодексі України не охоплює деякі з розглянутих міжнародних злочинів. Не згадуються, зокрема, такі злочини як апартеїд, біоцид, систематичні та масові порушення прав людини та інші. Окрім того, деякі диспозиції статей сформульовані без врахувань усіх вимог норм міжнародного права.

Отже безумовно, проблеми міжнародних злочинів потребують подальшого осмислення і дослідження, як в Україні, так і в інших державах СНД. В них ще багато спірних і невизначених до цього часу питань. Зокрема, потребує вдосконалення система класифікації міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру. Потрібно чітко визначити коло таких суспільно небезпечних діянь, посилити та конкретизувати боротьбу із цими злочинами на міжнародно-правовій основі.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституция РФ. Принята всенародным голосованием 12 декабря 1993 г. по состоянию на 12 декабря 2008 г.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року станом на 1 вересня 2009 року.

3. Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 року зі змінами і доповненнями станом на 1 вересня 2009 року.

4. Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9 июля1999 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 14 мая 2009 года.

5. Уголовный Кодекс Республики Казахстан от 16 июля 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 13 ноября 2007 года.

6. Уголовный Кодекс Республики Узбекистан от 25 апреля 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 29 октября 2009 года.

7. Уголовный Кодекс Республики Молдавия от 18 апреля 2002 с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 августа 2009 г.

8. Уголовный КодексАзербайджанской Республики от 30 декабря 1999 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 17 июля 2007 года.

9. Уголовный кодекс Российской Федерации от 24 мая 1996 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июня 2009 года.

10. Уголовный кодекс Республики Таджикистан от 21 мая 1998 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 июня 2007 года.

11. Уголовный кодекс Киргизкой Республики от18 сентября 1997 года с изменениями и дополнениями по состоянию на 25 июня 2007 года.

12. Конвенція про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини від12 січня 1998 року.

13. Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини щодо заборони клонування людей від 12 січня 1998 року.

14. Гагаров А.Н. Экоцид – международное преступление – М.: Норма – М, 2004 – с. 310.

15. Кадинков Н.Г. Уголовное право. Общая и особенная часть (Учебник) – М.: Пресс, 2006 – 911 с.

16. Комментарий к Уголовному Кодексу РФ. Под ред. А.В. Наумова. М: «Юристъ» 2000 г. – с. 916.

17. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

18. Міжнародне право навчальний посібник за редакцією Буроменського М.В., К.: Юрінком Інтер, 2006 – 336 с.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.2001/ за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. Київ “Канон” “А.С.К.” 2003. – 956 с.

20. Науково-практичний коментар КК України, за загальною редакцією В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Видавничий Дім ”Ін Юре” Київ, 2004. – 734 с.

21. Уголовное право Республики Беларусь. Особенная часть. Под ред. А.И. Лукашова. Мн., 2001. – с. 515.

22. Уголовное право Республики Беларусь. Особенная часть. Под ред. Н.А. Бабий, И.О. Грунтова. Мн., 2002. – с. 912.

23. Уголовное право. Общая и Особенная части. Учебник Под ред. Кадникова Н.Г. М.: Городец, 2006. - 944 с.

Курсовая работа: Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку в країнах СНД

Похожие рефераты: