| Похожие рефераты | Скачать .docx | Скачать .pdf |
Курсовая работа: Особливості організації роботи тур-фірм і тур-агенств
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ СТАНДАРТНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ТУРІВ В МАСОВОМУ ТУРИЗМІ
1.1 Основні поняття про організацію турів
1.2 Туристичний продукт
РОЗДІЛ 2 ТУРИЗМ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1 Туристично-рекреаційні ресурси України
2.2 Державне регулювання розвитку туризму в Україні
2.3 Досвід організації туризму в зарубіжних країнах
2.4 Соціально-економічне значення туристичної індустрії
РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОЦЕСІВ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ ТУРИСТИЧНИМИ ФІРМАМИ ТА ТУР-АГЕНСТВАМИ
3.1 Транспортне забезпечення
3.2 Система класифікації готелів
3.3 Харчування та обслуговування
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Реформування економіки України стосується всіх без винятку галузей національної економічної системи. У ринковій системі господарювання виникають і отримують розвиток принципово нові форми функціонування підприємств, змінюються економічні відносини з державою власниками, господарськими партнерами, працівниками. Розбудова України вимагає активного включення у міжнародний поділ праці, світогосподарські зв'язки. Здійснення реформ відкрило нові можливості для розвитку такої галузі, як туризм. З прийняттям у вересні 1995 року Закону "Про туризм" держава взяла на себе зобов'язання створити сприятливі умови для туристичної діяльності і таким чином подолати кризову ситуацію, в якій опинився туризм нашої країни на початку 90-х років.
Сьогодні туризм є найбільш розвинутою та однією з найдинамічніших галузей світової економіки. У ній зайнято близько 10% світових трудових ресурсів, виробляється близько 10% світового валового продукту. За прогнозами експертів, протягом наступних п'яти років рівень щорічного зростання цієї галузі становитиме 5%, що дасть можливість створити два мільйони нових робочих місць.
Річні надходження від світової туристичної галузі становлять 500 мільярдів доларів США і очікують, що цей показник до 2010 року зросте до одного трильйону доларів. У цих умовах Україна теж повинна використати ці можливості для свого зростання.
Туризм - це саме та галузь економіки, яка заслуговує в Україні більшої уваги для розвитку. Ця галузь може забезпечити значний внесок в економіку держави у вигляді нових робочих місць, збільшення надходжень від зовнішньоекономічної діяльності та повноваження державного бюджету через сплату податків.
Швидкий і ефективний розвиток туристичної індустрії неможливий без залучення до неї висококваліфікованих фахівців, які володіють всім необхідним інструментарієм для цього.
РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ СТАНДАРТНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ТУРІВ В МАСОВОМУ ТУРИЗМІ
1.1 Основні поняття про організацію турів
Тур – це програма, в межах якої реалізується мета перебування людини поза постійним місцем проживання, складена з урахуванням індивідуальних побажань, і комплекс заходів по її реалізації на відповідному якісному рівні.
Організація туру є основною діяльністю туристичної фірми з реалізації створеного турпродукту. В основі цієї діяльності лежить індивідуальний підхід до кожного туриста, спрямований на повне та якісне забезпечення споживача комплексом послуг та товарів в межах придбаного туру відповідно до заздалегідь узгоджених між сторонами параметрів даного туру.
Розробка турів провадиться в індустріальних масштабах (за принципом масового виробництва), але їх реалізація здійснюється на індивідуальній основі. Використовується як якісна, так і цінова конкуренція. Зменшення ціни досягається як шляхом масовості виробництва, так і гнучкого використання партнерів – продуцентів послуг, а також сезонності попиту.
Діяльність туроператорів реалізується по багатьох напрямках (як в географічному, так і в економічному плані). Туроператори все більше використовують надлишки потужностей готелей та авіакомпаній в період міжсезоння для розробки чартерних турів, соціалізують окремі види турпродукту за рахунок використання різноманітних фондів, вводять спрощені форми обслуговування (самообслуговування в харчуванні, наприклад). Комплексні тури дуже різноманітні за видами, формами, сезонами, термінами, класом обслуговування, набором послуг, видами пересування та іншими параметрами, тобто туроператори намагаються максимально пристосувати їх до існуючого попиту та створити попит, просуваючи весь час новий товар на туристичний ринок. Таким чином, основним ринковим продуктом туристичної фірми на ринку туристичних послуг є комплексний продукт – тур або окремі його складові (транспортне обслуговування, включаючи бронювання та продаж квитків, екскурсійне обслуговування тощо). Туристичне підприємство організує споживання туристичного продукту шляхом укладання партнерських угод з обслуговування туристів. Діяльність туристичного підприємства спрямована на розробку та реалізацію такого туристичного продукту, який би за своїми якісними властивостями та ціною задовольняв потреби населення в змістовному відпочинку.
Розроблений тур документально оформляється відповідно до діючих вимог. Технологічна документація по туру включає:
- технологічну картку (картку туристичного маршруту), що містить необхідні для роботи відомості з даної подорожі;
- графік заїзду туристичних груп та туристів – індивідуалів, складений на певний термін (залежно від тривалості та сезонності туру);
- бланк ваучера (путівки);
- лист бронювання;
- бланк угоди з клієнтами (з туристом);
- угоди з партнерами – постачальниками послуг;
- калькуляцію туру (з зазначенням вартості окремих складових);
- картосхему маршруту, його опис та графік руху;
- пам’ятка з організації туру (строки падання заявок на бронювання місць в готелях, закладах харчування, строки замовлень на транспорт, бланки цих заявок;
- пункти пересадок та графік руху транспорту за маршрутом, час можливого очікування тощо).
Маршрутно-транспортний автобусний тур, крім зазначеної документації, містить маршрутний лист (паспорт автобусного тура), в якому зазначається як схема маршруту та технологія обслуговування, так і технічні характеристики автобуса, кілометраж та стан автошляхів, певні обмеження та заборони на рух автотранспорту, придорожні пункти відпочинку та харчування, санітарні стоянки тощо, а також тексти дорожньої інформації.
При обслуговування конференцій, симпозіумів, ярмарок та інших масових заходів як національного, так і міжнародного значення, до зазначеної вище документації додаються списки учасників, завірені туристичними фірмами – партнерами. До розроблено туру додаються інформаційно – довідкові матеріали: пам’ятки для туристів, в яких відображена специфіка подорожі; довідкові та рекламні матеріали по туру (наприклад, буклет чи проспект або кольорова туристична картосхема, що містять інформацію про країну тимчасового перебування – її природно – географічні особливості, історію та культуру, відомості про основні історико–культурні пам’ятки тощо).
1.2 Туристичний продукт
Задоволення потреб та попиту в туризмі являє собою складний процес виробництва, продажу та споживання товарів і послуг. Попит відтворюється в меті подорожі: відпочинок, розваги, лікування, ділові, релігійні контакти тощо. Крім того, реалізація потреб у відпочинку характеризується такими ознаками як тривалість, комфортність, безпека. Основу забезпечення цих якостей становить надання туристичних послуг (турпослуг).
Багато з того, що потребує турист існує в природі, наприклад: сонячне світло, кисень тощо. Такі елементи визначають як вільні послуги. Інші послуги можуть бути або такими, що споживаються цілковито: їжа, напої та ін., або такими, що споживаються частково, наприклад послуги розміщення в готелі. Турпослуги відтворюють у собі властиві риси певної місцевості і мають специфічний місцевий колорит. Отже, існують цільові послуги, які неможливо отримати в будь-якому іншому місці в світі і їх споживання становить м ету подорожі.
В структурі споживання в туризмі відрізняють основні, додаткові та супутні послуги. Основні послуги орієнтуються на споживання туристів і надаються спеціалізованими підприємствами (наприклад, послуги розміщення трансферу, екскурсій). Додаткові послуги можуть надаватися як туристам (міні-бар в кімнаті, екскурсія в Діснейленд в Каліфорнії, сафарі в ПАР), так і для місцевого населення (спектаклі в «Медісон-Сквер-Гарден» в Нью-Йорку чи Віденській опері, музей Прадо в Мадриді або галерея Уффіци у Флоренції лі т.ін.). Супутні послуги, в основному, споживаються місцевим населенням, але мають значення для загального життєзабезпечення туристів, які перебувають у певній місцевості.
До основних послуг найчастіше відносять: послуги з організації перевезень від місця проживання до місця відпочинку; послуги по перевезенню туриста від місця його прибуття в країну до місця розміщення (місця тимчасового перебування під час відпочинку) і навпаки — трансфер, а також інші перевезення в межах країни перебування, які передбачено умовами подорожі, розміщення, харчування, послуги з організації екскурсій та дозвілля.
Додаткові послуги охоплюють: послуги з організації екскурсій та дозвілля; послуги страхування туристів; послуги гідів, гідів-перскладачів; право користування пляжем тощо. До супутніх послуг можна віднести: послуги ремонту техніки, послуги з прокату, обмін валюти, телефон, пошта та інші види комунікацій, побутове обслуговування.
Такий поділ є досить умовним, оскільки суттєвих відмінностей кожної із складових туристичної послуги з точки зору споживчих властивостей немає. Послуги, які включено в основну програму і оформлено путівкою (ваучером), відносять до сновних. Додаткові та супутні послуги турист купує самостійно в місці перебування, вони не входять до вартості путівки. Однак, при організації подорожі з пізнавальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною метою, додаткові послуги досить часто включаються до туру як основні. Таким чином:
- основні турпослуги — це цільові туристські послуги, які придбано в пакеті, що гарантує їх обов'язкове споживання в місці відпочинку;
- додаткові турпослуги — це цільові та інфраструктури послуги, які можна отримати за додаткову плату; вони є специфічними для даного туристського центру, але не входять у вартість туру;
- супутні турпослуги — це послуги місцевого інфраструктурного комплексу, якими разом з місцевим населенням користуються і туристи.
Турпослуги характеризують ознаки, які притаманні будь-яким послугам:
- Невідчутність. Турпослуги характеризуються як соціально-культурні, оскільки визначаються діяльністю виконавця послуги по задоволенню соціально-культурних потреб споживача: фізичних, етичних, інтелектуальних, духовних тощо, їх неможливо побачити чи оцінити в момент купівлі. Об'єктом таких послуг є власне споживач (турист).
- Нерозривність виробництва і споживання. Оскільки послуга є результатом безпосередньої взаємодії виробника і споживача, процес надання турпослуг (виробництво) відбувається одночасно із споживанням. Виробництво ж товарів в матеріальній формі, як відомо, передує продажу, лише після того наступає споживання.
- Неможливість зберігання. Життєвий цикл турпослуги суттєво відрізняється від матеріального товару, насамперед відсутністю етапу зберігання. Саме це визначає необхідність ретельного дослідження кон'юнктури ринку, точної відповідності попиту і пропозиції, оскільки послуги не можуть очікувати на складі часу, коли знову виникне попит.
Однак, на практиці, організація обслуговування в туризмі передбачає надання послуг як нематеріального, так і матеріального характеру. До послуг нематеріального характеру відносять послуги туристично-екскурсійних закладів, транспорту, санаторно-курортних підприємств, суспільних організацій, державного управління, охорони здоров'я, освіти тощо. Послуги матеріального характеру включають послуги непасажирського транспорту, торгівлі, житлово-комунального господарства, побутові та заготівельні. Це можуть бути і специфічні товари: плани міст, карти метро, сувеніри, туристське спорядження тощо.
Отже, турпослуги — це певні економічні блага. Можливості їх надання кількісно обмежені у порівнянні з потребами в них. Виробництво турпослуг обмежується, насамперед, місцем та часом, адже споживання турпослуг значною мірою залежить від сезону та географічного положення місцевості відпочинку. Це створює значні додаткові транспортні видатки при споживанні турпослуг у порівнянні з іншими видами обслуговування населення. Споживання нематеріальних турпослуг відбувається виключно в місці, де вони виробляються. Вони не можуть бути транспортовані до споживача і використовуються туристами тільки після приїзду в райони локалізації послуг — конкретний туристичний центр, що має готельний, санаторно-курортний комплекс, ресторани та інші підприємства харчування, театри, музеї та інші заклади організації дозвілля та розваг.
Таким чином, виключна різноманітність і неоднорідність зумовлюють специфіку змісту поняття турпослуга.
Вона завжди комплексна. Цей комплекс включає: розміщення, харчування, транспортне, екскурсійне та інші види обслуговування, які відносяться до розряду додаткових та суміжних послуг і забезпечують реалізацію мети подорожі. Цей комплекс характеризується взаємозамінністю. Наприклад, подорожувати можна різними видами транспорту, або якимось одним видом транспорту, але різними класами та ін.
Відтворює в собі властиві риси певної місцевості і має специфічний місцевий колорит.
Не може накопичуватися наперед, момент виробництва і реалізації співпадає в часі і просторі.
Ритмічність процесу виробництва такої послуги підвладна коливанням попиту, які визначаються циклами життєдіяльності: добовим, тижневим, річним.
Оцінити якість такої послуги можна лише в процесі її споживання.
Вимоги до її якості формуються на світовому рівні і, на сучасному етапі суспільного розвитку, динамічно змінюються, а забезпечуються, виходячи з можливостей і потенціалу місцевого національного туристського ринку.
Як комплекс різних послуг (розміщення, харчування, транспортні, туристсько-екскурсійні, побутові тощо), які об'єднуються головною метою подорожі і надаються на певному маршруті у визначений час — тур виступає товаром на ринку і складає основу поняття турпродукт.
РОЗДІЛ 2 ТУРИЗМ ЯК ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1 Туристично - рекреаційні ресурси України
Використання природно-кліматичних рекреаційно-туристичних ресурсів обумовлюється специфікою їх функціонального призначення. Саме вона і визначає пріоритетний профіль туристично-рекреаційного освоєння окремих територій, районів та місцевостей. Але якщо на рівні функціонального призначення тих чи інших ресурсів можна провести більш-менш чітку межу між субгалузями рекреаційної сфери (туризм, відпочинок, спорт, санаторно-курортне лікування тощо), то при вивченні просторової організації природно-ресурсного потенціалу необхідний саме комплексний підхід. Тому і рекреаційно-туристична придатність різнорангових регіональних утворень фактично не буває монофункціональною: всі вони певною мірою можуть задовольняти потреби у туристичних послугах чи санаторно-курортному оздоровленні.
Реалізація розвитку туристичної індустрії в умовах ринку можлива при наявності чотирьох основних складових:
- капіталу;
- технології;
- кадрів;
- туристичних ресурсів[1] .
Це означає, що недостатньо, маючи капітал, придбати технологію, найняти працівників і почати займатися туризмом. Для цього необхідно визначити місце, де є туристично-рекреаційні четверта складова - туристичні ресурси - є найбільш дешевою, то в цілому це визначає високу рентабельність туристичної діяльності. Якщо ж туризм пов'язаний із створенням туристичного ресурсу (а не із споживанням готового), то собівартість туристичного продукту різко зростає.
Під рекреаційно-туристичними ресурсами в широкому розумінні цього терміну маються на увазі такі:
- економічні;
- природні;
- кліматичні;
- культурно-історичні;
- трудові;
- фінансові;
- соціальні;
- виробничі.
Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в тому чи іншому регіоні. Наприклад, основними критеріями, які визначають придатність території для санаторно-курортного лікування, є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, озокериту, сприятливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище. При цьому чим більші запаси лікувальних ресурсів, вища їх лікувальна ефективність, тим вищу цінність мають рекреаційні території. Як правило, такі території невеликі за площею, обмежуються границями населеного пункту, в якому розташовані бальнеологічні ресурси.
Природний потенціал України складають узбережжя Чорного, Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більш як 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 11 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам'ятники садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, але й міжнародне значення[2] .
Туристичні ресурси мають такі основні властивості:
- привабливість;
- кліматичну привабливість;
- доступність;
- ступінь вивченості;
- екскурсійна значимість;
- пейзажні та відеоекологічні характеристики;
- соціально-демографічний стан;
- природничі запаси;
- спосіб використання тощо.
Дані ресурси використовуються в оздоровчих, туристичних, спортивних та пізнавальних цілях. Наприклад, у Карпатському регіоні є ресурси для спортивного виду рекреаційної діяльності. Це стосується гірськолижного, туристичного, мисливського, спелеологічного підвидів.
Туристичні ресурси умовно можна поділити на три групи:
- природні;
- інфраструктурні;
- історико-культурні.
Динамічний розвиток туристичної індустрії вимагає наявності обох груп. Навіть при високих привабливих властивостях природних ресурсів без наявності комунікацій, засобів зв'язку, комунальної інфраструктури, просвітницьких закладів, пам'яток культури, мистецтва тощо туристична діяльність для широкого кола споживачів неможлива.
Незважаючи на свою соціально-гуманну роль, туризм впливає на екологію. Зменшення впливу індустрії туризму на екологію регулюється на державному та міжнародному рівнях за рахунок:
- екологічної просвіти;
- обмеження рекреаційно-туристичного навантаження на природні ресурси;
- податкового регулювання.
Територіальна структура рекреаційно-туристичного комплексу визначається поєднанням туристичних та рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів та зон, що сформувалися або формуються під впливом найрізноманітніших факторів.
Територія України представляє собою неоднорідні регіони як в історичному контексті, так і за рівнем соціально-економічного розвитку. Вони відрізняються між собою природними умовами, національним складом населення, системами розселення, напруженістю екологічної ситуації, економічним потенціалом, системою міжрегіональних зв'язків тощо, в результаті чого сформувався відповідний територіальний поділ праці. Всі ці фактори.
Факторами формування територіальних туристично-рекреаційних об'єднань виступають:
- спільність території;
- ступінь зосередження (локалізація) рекреаційних закладів;
- інтенсивність зв'язків між ними та закладами, що їх обслуговують;
- наявність туристичних маршрутів;
- обсяг рекреаційних послуг тощо.
Найпростішою формою сучасної територіальної організації рекреаційно-туристичного обслуговування є рекреаційний (туристичний) пункт, який являє собою окремо розміщені спеціалізовані заклади. За умов просторової замкнутості окремо розміщені об'єкти не можуть забезпечити рекреантам необхідний комплекс послуг.
Досконалішою формою територіальної організації рекреаційного господарства слід вважати рекреаційні центри та вузли.
Рекреаційні центри - окремі населені пункти з набором рекреаційних закладів або окремих об'єктів, що виступають центрами формування рекреаційного вузла. Саме на цьому рівні відбувається формування курортів лікувальної місцевості з наявними природними лікувальними ресурсами та необхідними умовами щодо їх використання з лікувально-профілактичною метою.
Рекреаційний (туристичний) вузол - сукупність центрів та закладів рекреаційного обслуговування на компактній території. Тут зосереджуються не окремо взяті, а взаємодоповнюючі і поєднані рекреаційно-туристичні заклади і підприємства.
Сукупність рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, що спільно використовують рекреаційні ресурси, і розташовані на ній інфраструктурні райони найчастіше поліфункціональні, а саме курортно-оздоровчі.
Як найвищі таксономічні одиниці територіально-рекреаційного обслуговування можуть виділятися рекреаційні регіони та рекреаційні зони.
Рекреаційний регіон - це група рекреаційних районів у межах певних територій, що характеризуються спільністю природних та історико-культурних ресурсів, єдиними інфраструктурними взаємозв'язками тощо.
Для рекреаційно-туристичних районів характерний ряд особливостей. По-перше, це соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Його продукція - рекреаційно-туристичні послуги. У рекреаційно-туристичному районі між виробництвом і споживанням, як правило, немає часового розриву. По-друге, для рекреаційно-туристичних районів характерна яскраво виражена орієнтація на ресурси.
М.Мироненко та І.Твердохлєбов виділяють наступні основні ознаки рекреаційного району:
- існуюча рекреаційна спеціалізація і ступінь її розвитку;
- наявність внутрішнього структурно-територіального взаємозв'язку рекреаційного обслуговування населення;
- рівень рекреаційного освоєння території;
- спільність проблем перспективного розвитку окремих частин даної території з позицій рекреаційної галузі[3] .
2.2 Державне регулювання розвитку туризму в Україні
Туризм як соціально-економічне явище все більше набирає всіх ознак самостійної галузі національної економіки. По-перше, його суб'єктами є досить однорідні за призначенням і технологією виробництва товарів і послуг підприємства (туристичні бази, готелі, фірми, транспорт, зв'язок тощо). По-друге, поступово вдосконалюється система управління туризмом, логічним завершенням якої сьогодні є Державна туристична адміністрація України. І, по-третє, незважаючи на значну диверсифікацію, у туристичній індустрії створюється однорідна за цільовим призначенням продукція.
Визначаючи наявність значного рекреаційно-туристичного потенціалу в Україні та наявність всіх ознак самостійної галузі національної економіки, актуальною є постановка питання про необхідність вироблення чіткої державної політики в сфері і впровадження дійових механізмів її реалізації.
Регулювання розвитку туристичної індустрії на державному рівні необхідне з метою:
- збільшення валового національного доходу від рекреаційно-туристичної діяльності;
- захисту споживача туристичних послуг;
- організація рекреаційно-туристичної діяльності у цивілізованих рамках;
- збереження і охорона рекреаційно-туристичних ресурсів.
Збільшення валового національного доходу за рахунок туризму регулюється податковим законодавством України, яке повинно передбачати відповідні важелі заохочення розвитку туристичної індустрії.
Поповнення місцевих бюджетів за рахунок рекреаційно-туристичної діяльності досягається додатковими місцевими податками, зборами і платежами в межах діючого законодавства (туристичний податок, курортний та готельний збори тощо).
Захист споживача туристичних послуг на державному рівні здійснюється для фізичних осіб (громадян) у межах Закону України "Про захист прав споживачів", а також у судовому порядку, а юридичних (підприємств, організацій, закладів та фірм) - у судовому порядку через арбітражний суд.
Для отримання максимальної вигоди від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним з видів соціально-економічної політики держави.
Таким чином, туристична політика держави - це сукупність форм, методів та напрямків впливу держави на функціонування туристичної індустрії для досягнення конкретних цілей збереження та розвитку соціального-економічного комплексу. До основних напрямків туристичної політики України відносяться:
- захист прав подорожуючих;
- захист інтересів виробників вітчизняного туристичного продукту;
- всіляка підтримка внутрішнього та в'їзного туризму, що може проявлятися у формі:
а)прямих інвестицій у формування туристичної інфраструктури,
б)наукового та рекламно-інформаційного забезпечення просування національного туристичного продукту на світовому ринку,
в)податкових та митних пільг, стимулюючих надходження інвестицій[4] .
Державна туристична політика базується на відповідній стратегії і тактиці.
Туристична стратегія - це розробка загальної концепції розвитку і цільових програм, для реалізації яких необхідний час і значні фінансові ресурси.
Туристична тактика - це конкретні дії і прийоми досягнення поставленої мети у конкретно визначених умовах.
Основна мета концепції полягає у створенні сучасної високоефективної і конкурентоспроможної туристичної індустрії, яка забезпечить широкі можливості для обслуговування українських та зарубіжних громадян, а також значний вклад у розвиток соціальної економіки. Для практичної реалізації цієї цілі пропонується перелік заходів (туристична тактика), до яких можна віднести: створення нормативно-правової бази розвитку туризму, що відповідає міжнародній практиці; формування економічних механізмів стимулювання розвитку іноземного та внутрішнього туризму і залучення інвестицій у цю галузь; введення жорсткої системи сертифікації і ліцензування туристичної діяльності тощо. Таким чином, кожна держава, яка розвиває туризм, намагається досягти від його функціонування максимальної економічної ефективності. Економічна ефективність туризму - це отримання економічного ефекту від організації туристичної діяльності у масштабі держави, туристичного обслуговування населення регіону, виробничо-обслуговуючого функціонування туристичної індустрії.
Організація рекреаційно-туристичної діяльності у правових рамках регулюється:
- нормативно-правовими актами реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;
- законодавчими актами про сертифікацію туристичних підприємств та ліцензуванням туристичної діяльності;
- податковим законодавством.
Збереження і охорона рекреаційно-туристичних ресурсів регулюється на законодавчому рівні згідно з діючими законами України в цій галузі. Прийняття Закону України "Про власність" обумовило появу на ринку туристичної індустрії величезної кількості суб'єктів туристичної діяльності з різними формами власності. Нові туристичні формування, що масово виникали в 1992-1994 pp., в основному орієнтувались на відправку туристів за кордон, а це в тих умовах приносило їм відповідну вигоду. Але великого впливу на туристичному ринку вони не досягли, і з спадом активності населення, зменшенням його доходів, прийняттям більш суворих митних правил їх діяльність поступово стала скорочуватись. У кінці 1994 pp. простежується чітка тенденція до зменшення учасників туристичного бізнесу, і на ринку залишились ті новоутворені структури, які зуміли адаптуватись до законів туристичної діяльності, витримали конкуренцію, зберегли хорошу репутацію серед зарубіжних партнерів, розширили асортимент і якість товарів та послуг.
Відповідні зміни відбувалися і в структурі таких туристичних організацій, як "Інтурист", "Супутник", системи профспілок тощо. Втративши жорстку державну опіку, ці організації відносно швидко адаптувались до нових умов діяльності шляхом роздержавлення та акціонування туристичних об'єктів. Логічним завершенням цього процесу стало об'єднання низових структур в асоціації. Внаслідок цього сформувалось декілька крупних туристичних об'єднань ("Інтурист-Україна", "Аскотур", "Укрпрофтур", "Укрінтур", "БММТ Супутник" і деякі інші), які мають свої регіональні структури і які сьогодні є провідними на ринку туристичних послуг.
За відсутності координації діяльності численних туристичних організацій і єдиних підходів до стратегії розвитку туристичної індустрії в Україні останній стає неможливим. Виходячи з цього, для реалізації державної політики в галузі туристичної індустрії і регулювання туристичної діяльності була створена Державна туристична адміністрація України, яка є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України, і на яку покладено відповідальність за подальший розвиток туризму.
Основними завданнями Державної туристичної адміністрації України є:
- забезпечення розвитку внутрішнього та іноземного туризму; визначення перспектив і напрямків розвитку туризму, вимог до його рівня і обсягів; формування і розміщення державних контрактів і замовлень;
- участь у формуванні та реалізації державної політики у галузі іноземного та внутрішнього туризму, розвитку його матеріально-технічної і соціальної бази;
- підготовка та раціональне використання кадрів для сфери туризму;
- координація діяльності міністерств, відомств і організацій з питань, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням іноземних та українських туристів, а також організацією туристських поїздок за кордон;
- участь у зовнішньоекономічній діяльності у галузі туризму, залучення іноземних інвестицій, представлення за дорученням Кабінету Міністрів України інтересів держави з питань туризму в міжнародних організаціях, укладання в установленому порядку міжнародних договорів[5] .
Держтурадміністрація відповідно до покладених на неї завдань:
- аналізує стан справ у сфері туризму, прогнозує його розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства, держави;
- розробляє нормативно-правову основу функціонування туризму, бере участь у розробці проектів загальнодержавних програм у частині, що стосується туризму, здійснює експертизу проектів відомчих та інших рішень з питань туризму;
- прогнозує та впорядковує мережу підвідомчих туристичних підприємств і організацій; розробляє і в установленому порядку відкриває нові туристичні маршрути;
- забезпечує виконання підвідомчими підприємствами й організаціями державних замовлень і контрактів;
- контролює виконання підприємствами й організаціями незалежно від підпорядкування та форм власності обов'язкових правил прийому і обслуговування туристів в Україні;
- здійснює заходи, спрямовані на забезпечення безпеки туристів;
- організовує проведення інформаційно-екскурсійної роботи, вивчає та узагальнює її практику; організовує проведення методичних семінарів, конференцій та інших заходів з обміну досвідом роботи;
- розробляє маршрути, тури, нові високоприбуткові види туризму, пропагандує серед зарубіжної громадськості поїздки в Україну;
- готує та видає методичні посібники та довідники з інформаційно-екскурсійної роботи, рекламні проспекти, буклети, плакати тощо, бере участь у міжнародних ярмарках і виставках;
- забезпечує розробку й затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації і титульних списків на будівництво та реконструкцію готелів, мотелів, кемпінгів, ресторанів та інших об'єктів туризму;
- укладає договори на будівництво готелів, мотелів, кемпінгів, ресторанів та інших об'єктів для обслуговування туристів і здійснює фінансування їх будівництва;
- забезпечує формування ринку туристичних послуг, сприяє створенню нових комерційних і виробничих структур, створює банки на комерційній основі в установленому порядку;
- контролює рівень зовнішньоторговельних цін на послуги та роботи в туристичних підприємствах та організаціях системи Держадміністрації, бере участь у розробці, погодженні й сприяє реалізації тарифних та інших угод щодо регулювання експорту та імпорту туристичних послуг;
- розробляє і погоджує у встановленому порядку системи заходів щодо збереження державної, службової та комерційної таємниці;
- веде облік іноземних компаній, які співпрацюють з партнерами в Україні з питань туристичної діяльності, аналізує ефективність комерційної роботи туристичних підприємств системи Держадміністрації на міжнародному ринку;
- бере участь у формуванні та розміщенні у встановленому порядку державних замовлень та контрактів на послуги, роботи з розвитку інфраструктури туризму, готує пропозиції щодо їх фінансування та матеріально-технічного забезпечення; здійснюєконтроль за використанням державних фінансових і матеріальних ресурсів, що виділяються на розвиток туризму;
- здійснює сертифікацію готелів, мотелів, ресторанів та інших об'єктів туризму, їх паспортизацію, у тому числі присвоєння розрядів, класності, стандартизацію послуг, що надаються туристам; з метою надання туристичних послуг на рівні міжнародних стандартів, здійснює облік підприємств і організацій, що займаються туристичною діяльністю;
- вносить пропозиції про створення сприятливих умов для розвитку туризму через спрощення візових, митних та прикордонних режимів;
- узгоджує з Міністерством транспорту питання транспортного обслуговування туристів, бронювання місць на залізничному, авіаційному, автомобільному, морському та річковому транспорті, здійснює контроль за культурою обслуговування туристів на транспорті і вносить пропозиції щодо його вдосконалення і розширення;
- організовує контроль за ефективним використанням і технічним станом споруд туристичного призначення (готелів, ресторанів, автобаз тощо), дотриманням норм і правил безпеки на підприємствах та в організаціях, що входять до сфери управління Держадміністрації;
- здійснює управління майном, що є у загальнодержавній власності підприємств, установ і організацій з туризму, що входять до сфери її управління; приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджує їх статути (положення), контролює їх дотримання та приймає рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень); укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, установ та організацій; здійснює контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами та організаціями державного майна; здійснює інші функції щодо управління майном, передбачені законодавством;
- організовує у своїй сфері управління бухгалтерський облік і звітність, контрольно-ревізійну роботу;
- вивчає попит на фахівців індустрії туризму, організовує підвищення кваліфікації керівного складу, підготовку спеціалістів з туризму, здійснює контроль за рівнем кваліфікації обслуговуючого персоналу готелів, ресторанів, автопідприємств тощо;
- здійснює рекламну та видавничу діяльність, у встановленому порядку засновує газети, журнали, інші засоби масової інформації[6] .
2.3 Досвід організації туризму в зарубіжних країнах
Швидке зростання туристичного руху в останні роки, його комплексний характер і все більший вплив на різні сторони життя сучасного суспільства зумовлюють необхідність вивчення та узагальнення складних і різноманітних процесів туризму в зарубіжних країнах. Світовий досвід розвитку туризму цікавий для нас, безумовно, у всіх відношеннях: починаючи з організації обслуговування і закінчуючи питаннями економічної ефективності. Це дасть можливість використати в Україні всі сучасні форми розвитку туристичної індустрії за кордоном, адаптуючи їх з урахуванням історичних, соціально-економічних, культурних та природно-географічних умов нашої держави.
Туризм є однією з форм міжнародних економічних відносин, історія розвитку яких починається ще за часів А.Сміта і Д.Рікардо. Центральне місце тут належить теорії порівняльних витрат, яка в тій чи іншій формі лежить в основі багатьох сучасних теорій міжнародних економічних відносин. А. Сміт, намагаючись обгрунтувати вигідність світової торгівлі, писав: "Якщо якась чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купляти його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеної у тій галузі, в якій ми володіємо деякими перевагами".
Значно далі в розв'язанні цього питання пішов Д.Рікардо. Розробляючи вчення про зовнішню торгівлю, він мав на увазі не тільки вирішення проблеми у теоретичному плані, а й виконання суто практичного завдання. Своїми теоретичними висновками він намагався довести необхідність ведення вільної торгівлі, не пов'язаної з будь-якими обмеженнями, в умовах якої, на його думку, всі країни отримають більшу вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі. Суть теорії Д. Рікардо полягає в тому, що кожна країна отримує "вигоду" від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи різницю у витратах виробництва окремих товарів і послуг в різних країнах. Д.Рікардо доповнив теорію А.Сміта положенням про відносну перевагу у витратах, яке полягає в доцільності спеціалізації країни на виробництві тієї продукції чи тих послуг, де вона має найбільші переваги у витратах. На думку Д.Рікардо, для країни невигідно розвивати ті галузі, де витрати виробництва нижчі, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менша, ніж по продукції чи послугах найбільш продуктивної галузі у даній країні.
У цій теорії є раціональне зерно. Справді, країні вигідно продавати ті чи інші послуги, національні витрати виробництва яких відносно менші, ніж по іншим товарам та послугам, і купувати товари й послуги, витрати виробництва яких у даній країні відносно вищі.
Кардинальні зміни в житті суспільства, викликані бурхливим науково-технічним та соціально-економічним прогресом у 20-му столітті, суттєво трансформували теоретичне осмислення розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни, в першу чергу, стосуються соціального статусу людини, оскільки підвищується рівень її життя, скоротився робочий час і збільшився вільний, розширився освітній рівень, зросли психологічні навантаження на людський організм, більш інтенсивними стали умови праці та ритм життя, погіршився стан природного середовища і т.п. У зазначених умовах у людей відбувається природна трансформація цінностей, що проявляється у потребі відпочинку, спілкування з природою, розвитку духовності і т.д. Ці потреби виступають на одному рівні з матеріальними благами. З цих позицій швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів та послуг, які покликані задовольняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.
Відбувається подальше зміцнення всебічного співробітництва країн Європи та Америки, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. У результаті цих процесів розширюються і поглиблюються туристичні зв'язки - активна форма спілкування людей. У свою чергу, неухильно зростає вплив міжнародного туризму на світове господарство і міжнародні відносини.
Туристичні зв'язки у міждержавних відносинах набувають все більшої ваги, а надходження від міжнародного туризму вже сьогодні становлять одну з найбільш значних частин "невидимого експорту". Подорожі до інших країн, на різні континенти стали для мільйонів осіб популярним способом проведення вільного часу. Міжнародний туризм став найпотужнішою світовою галуззю промисловості: в експорті він посідає третє місце після енергетики та машинобудування.
У багатьох країнах і регіонах туризм вже сьогодні є основним джерелом прибутків, а за чисельністю працівників індустрія туризму стала найбільшою у світі. У ній зайнято понад 140 мільйонів чоловік, тобто кожний 14-й працюючий.
Надходження з туристичних подорожей у світовому масштабі становлять понад 500 мільярдів доларів США. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи та США.
Незважаючи на збройні конфлікти у різних частинах світу, розвиток туризму триває, а Європа залишається континентом, який відвідує найбільше туристів, - 280 мільйонів чоловік тільки у минулому році.
Половина світових надходжень з туризму припадає власне на Європу. Підраховано, що до 2002 року туризм стане в Західній Європі найбільшою, з огляду на обіг, галуззю економіки, а щорічні надходження становитимуть більш як 400 мільярдів доларів США. Серед п'яти найбільш відвідуваних країн світу першою є Франція, далі США, Іспанія, Італія, Австрія.
Іноземний туризм часто виступає як стабілізатор у платіжному балансі окремих країн.
Так, в Австрії надходження від іноземного туризму дозволяють цій країні щорічно покривати приблизно 80% дефіциту платіжного балансу по розрахункам за товари та послуги. В Італії надходження від іноземного туризму збільшують позитивне сальдо платіжного балансу на 120-130%. У Швейцарії надходження валюти від іноземного туризму займають за своїми розмірами трете місце після доходів країни від експорту продукції машинобудівної, хімічної та фармацевтичної промисловості. В Ірландії прибуток від туризму в 1999 році склав 3,5 млрд. дол. США, з них 1,8 млрд. дол. надійшло до державного бюджету у вигляді податків та акцизних зборів.
Валютні надходження від міжнародного туризму дозволяють створити резерви іноземної валюти, щоб потім обміняти її на світовому ринку на інші необхідні товари та послуги.
У більшості країн Європи частка туризму у валовому національному продукті займає досить вагому частку: в Іспанії - 4,3%, у Греції - 6,4%, країнах Центральної та Східної Європи - більш як 7,0%, Республіці Кіпр - 25% тощо. У ВВП України ця частка складає менше 1%. Співвідношення між іноземними туристами і туристами, які від'їжджають з України, складає 1:10, в той час як для позитивного впливу його повинно бути 1:3.
У праці М. А. Ананьєва "Міжнародний туризм" показано, що найбільша кількість туристів у світі відвідує Європу - 74,2%, 16,7% подорожує Північною Америкою, 3,2 - Латинською Америкою, 3,4% приїздить на Близький Схід, 1,8% - в Африку, 1,7% - Азію та Австралію[7] .
Надходження валюти у відсотках розподіляється наступним чином: у європейські країни - 62,4%, країни Північної Америки - 16,4%, Латинської Америки - 11,7%, африканські країни - 2,5%, Азію та Австралію - 4,5%, на Ближній Схід - 2,5%.
Проаналізувавши ці дані, приходимо до висновку, що частка Європи по доходах менша, ніж по відвідуванню туристів. Це пов'язано в першу чергу з поширенням тут короткочасних поїздок у сусідні країни, дещо нижчими цінами на туристичні послуги у ряді європейських країн.
Обсяг надходжень від іноземних туристів по окремих країнах представляє все більш різноманітну картину, обумовлену як різним рівнем розвитку туризму, так і великими коливаннями у розмірах надходжень з розрахунку на одного туриста.
2.4 Соціально-економічне значення туристичної індустрії
В умовах національного і культурного відродження України на шляху розбудови незалежної держави туризм набуває виняткового значення як важливий фактор міжгалузевих зв'язків і ринкових відносин у національній економіці нашої країни. Кожного року Україна приймає понад 250 тисяч іноземних туристів в місяць, що становить 12% від рівня СНД та 0,05-0,06% від світового рівня, а в сумі доходів відповідно 12,5 і 0,02-0,03%. Це говорить про те, що питома вага України в міжнародному обміні туристами невелика. Так, надходження від туризму в іноземній валюті становить трохи більше 1% експортної виручки всієї торгівлі країни.
Для порівняння визначимо, що в Іспанії міжнародний туризм дає 17 млрд. доларів США доходу, що дорівнює 30% від суми доходів щорічного експорту цієї країни, в Італії - 11%, у Данії - 8%, Австрії - 8%, які надходять від експорту товарів за кордон.
У 2001 році Україну відвідало 5,8 млн. іноземних туристів, 9,4 млн. туристів нашої країни перебувало за кордоном, біля 7,5 млн. співвітчизників подорожувало українськими туристичними шляхами, понад 1,9 млн. осіб туристичні підприємства галузі надали екскурсійні послуги.
Наведені цифри показують, що в економіці України (порівняно з промислове розвинутими країнами) туризму належить поки що незначне місце, що не відповідає потенційним можливостям цього виду діяльності як додаткового джерела надходження валюти в український бюджет.
З економічної точки зору привабливість туризму як галузі, що надає послуги, полягає у більш швидкій окупності вкладених коштів та отриманні доходу у вільно конвертованій валюті. У багатьох країнах туризм входить у першу трійку провідних галузей держави, розвивається швидкими темпами і відіграє важливе соціальне та економічне значення, оскільки він:
- збільшує місцеві доходи;
- створює нові робочі місця;
- розвиває всі галузі, пов'язані з виробництвом туристичних послуг;
- розвиває соціальну та виробничу інфраструктури у туристичних центрах;
- активізує діяльність народних промислів і розвиток культури та сприяє їм;
- забезпечує зростання рівня життя місцевого населення;
- збільшує валютні надходження.
Але позитивний вплив туризму на економіку держави відбувається тільки у тому випадку, якщо він розвивається всебічно, тобто не перетворює економіку країни в економіку послуг. Іншими словами, економічна ефективність туризму передбачає, що він у державі повинен розвиватися паралельно і у взаємозв'язку з іншими галузями соціально-економічного комплексу.
Такий підхід серйозно заважає розумінню реального економічного змісту експлуатації туристичних ресурсів. Тільки визнаючи рівнозначність праці, витраченої на створення послуг, і праці, яка створює продукти, ми зможемо дізнатися про загальну величину господарських благ, за рахунок яких суспільство задовольнить свої необхідні потреби.
Тільки у цьому випадку підприємства, які обслуговують відпочинок, можуть розглядатись як частина особливої галузі економіки, і можна ставити питання про порівняння ефективності вкладених коштів у розвиток індустрії туризму та інших сфер господарювання. Сучасна індустрія туризму складна галузь національної економіки, для забезпеченій швидкого її розвитку необхідна широка програма погоджених дій. Саме тому у багатьох країнах світу розвиток туризму розглядають зараз як одне з найважливіших завдань загальнонаціональної програми економічного розвитку.
Сьогодні туристична діяльність є однією з галузей світового господарства, що швидко розвивається і на яку припадає близько 6% світового валового національного продукту, 7% капітальних вкладень, 11% світових споживчих витрат і 5% всіх податкових надходжень. На даний час кожне 14 робоче місце у світі пов'язане з туризмом. На долю міжнародного туризму припадає біля 7% від світового експорту. В абсолютному вираженні він поступається тільки доходам від експорту нафти і нафтопродуктів та автомобілів[8] .
При цьому побічний вплив туризму на економіку майже дорівнює її прямому результату. З врахуванням цього питома вага туризму у створенні світового валового національного продукту за прогнозами ВТО досягає 11-12%.
Туристична діяльність стимулює розвиток інших галузей національної економіки: будівництва, торгівлі. сільського господарства, виробництва товарів широкого вжитку, транспорту, зв'язку тощо.
Туризм приваблює підприємців з багатьох причин: невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високий рівень рентабельності і мінімальний термін окупності витрат.
РОЗДІЛ 3 ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОЦЕСІВ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ ТУРИСТИЧНИМИ ФІРМАМИ ТА ТУР-АГЕНСТВАМИ
3.1 Транспортне забезпечення
Транспортні подорожі розглядаються як самостійний вид туризму. Транспортні подорожі - це подорожі організованих груп туристів при наявності путівок (ваучерів) по розроблених маршрутах з використанням різних транспортних засобів. Вони класифікуються за рядом основних ознак:
- способом пересування на маршруті;
- видом використовуваного транспорту;
- побудовою траси маршруту;
- тривалістю траси маршруту;
- сезонністю й ін.
Найбільшою популярністю користуються автобусні, авіаційні і залізничні подорожі (близько 88% від загального обсягу транспортних подорожей).
Туристична транспортна подорож, як правило, реалізується декількома видами транспорту: залізничний + автобусний (легковий автомобіль), авіаційний + автобусний і т.д[9] .
Найбільш мобільний вид транспорту - автобус і легковий автомобіль використовуються як на самостійному маршруті, так і у вигляді трансферного транспорту по доставці туристів з аеропорту (вокзалу) у готель і назад.
При плануванні своєї подорожі турист враховує такі фактори, як швидкість доставки до мети поїздки, комфорт подорожі, вартість, можливість перевезення багажу і його вага, можливість зупинки у дорозі, умови харчування, рівень шуму, вібрацій, умови для сну та відпочинку, можливість широкого огляду під час поїздки, наявність несприятливих екологічних факторів і, звичайно, безпека.
За пріоритетами ці вимоги розподіляються у такій послідовності:
- безпека подорожі;
- вартість і наявність різних пільг;
- комфортабельність;
- швидкість доставки;
- інші фактори.
Чим більший набір позитивних факторів, тим вища вартість транспортної подорожі, однак жодний транспортний засіб не задовольняє всього набору вимог.
Перевезення туристів повітряним транспортом здійснюється як чартерними, так і рейсовими літаками.
Українські туристи користуються послугами як національних, так і закордонних перевізників. Поряд з вітчизняними літаками (АН-26, ТУ-154, ЯК-40, ЯК-42 й ін.) у ряді українських авіакомпаній на умовах оренди або лізингу працюють літаки типу "Боінг", аеробуси А-310 і т.д[10] .
В туристичних цілях широко використовуються вертольоти й інші літальні апарати: дирижаблі, повітряні кулі, параплани, дельтаплани тощо.
Залежно від умов комфорту, харчування й інших факторів місця в літаках підрозділяються на наступні класи:
- перший клас (F);
- бізнес-клас (3);
- економічний клас (Y);
- інші види.
Туристичні авіаційні подорожі реалізуються на регулярній, сезонній чи разовій основі.
В межах національних перевезень або окремих авіакомпаній встановлені різні пільги для туристів:
- сезонні;
- корпоративні;
- для пасажирів з дітьми;
- групові;
- для щойно одружених і т.д.
Особливою популярністю у туристів користуються пільгові карти ІАРА (Міжнародна Асоціація пасажирів авіаліній), ETN (Європейська мережа туризму) й ін.
Власникам таких карт забезпечені пільги на авіаквитки деяких авіакомпаній (DELTA, SAS ), пільги з оплати готелю (від 10 до 40%) у 4000 кращих готелів світу, пільги з оплати автомобіля, взятого напрокат (до 30%), поновлення загублених перевізних документів, надання залів VIP в аеропортах, страхування і т.д.
Деякі авіакомпанії з метою залучення туристів надають пільги в залежності від нальоту годин (балів) на літаках даної компанії.
Перевезення туристів на внутрішніх водяних артеріях проводяться спеціалізованими річковими (у ряді випадків ріка - море) комфортабельними теплоходами місткістю 250, 300 і 400 пасажирів. Каюти підрозділяються на одномісні, двомісні, 3-4-місцеві й сімейні.
Теплоходи даного класу обладнані всіма атрибутами комфорту й відпочинку: м'якими зручними меблями в каютах, кондиціонерами, холодильниками, міні-барами; до послуг пасажирів солярії, ресторани, бари, сауни, музичні салони, відео-кінозали.
На морських міжнародних лініях працюють багатопалубні висококомфортабельні круїзні судна, місткістю від 96 до 788 пасажирів.
До перерахованих вище атрибутів комфорту тут варто додати обладнані бізнес-класи для семінарів і симпозіумів, басейни, ліфти, спортивні комплекси, можливість прийому на борт туристів з автомобілем, телефонізацію, комплекси побутових послуг і т.д.
Водяні туристичні подорожі й екскурсії здійснюються також на інших транспортних засобах: річкових "трамваях", яхтах, підводних човнах, вітрильниках, катамаранах, човнах, байдарках, плотах й ін.
У залізничному туристичному сполученні використовуються спеціалізовані туристські склади, що працюють як за графіком, так і в спеціальному режимі руху. Як правило, вони складаються з 12 пасажирських вагонів, 2-3 вагонів ресторанів, вагона-клубу тощо.
Реалізація залізничних туристичних подорожей пов'язана з будівництвом пунктів тривалого відстою потягів і їхнього постачання засобами життєзабезпечення. Звичайно залізничні туристичні подорожі плануються у режимі кільцевого маршруту.
У ряді міст України та за кордоном як екскурсійний туристичний транспорт використовується трамвай і його ретро-варіанти: тролейбус, карета, диліжанс й ін[11] .
Перераховані вище транспортні засоби (літаки, судна, залізничні вагони й ін.), як правило, не є власністю туристичних компаній і використовуються на основі фрахту, оренди, лізингу й ін.
Наймасовіший туристський транспорт - автобус у більшості випадків є власністю великих туристичних компаній, об'єднань, концернів, асоціацій.
Володіючи високим маневруванням та мобільністю, туристичні автобуси поза конкуренцією на коротких і середніх (до 200 км) маршрутах.
Висококомфортабельні туристські автобуси використовуються також на довгих маршрутах (наприклад: Київ-Мінськ-Варшава-Берлін-Париж). При цьому відпочинок туристів у нічний час забезпечується, як правило, в готелях чи мотелях (при дорозі).
3.2 Система класифікації готелів
Ринок готельних послуг - це сукупність економічних відносин, які утворюються у процесі виробництва, реалізації і організації споживання цих послуг. Вони мають свою специфіку. Більшість з них у нематеріальній сфері економіки існують незалежно одна від одної. Разом же у готельному господарстві ці послуги становлять своєрідні послуги "гостинності". Сама назва визначає головну функцію готельного господарства - прийом гостей: як вітчизняних, так і іноземних громадян.
Готельні послуги поділяються на дві групи:
1) основні;
2) додаткові (платні й безплатні).
Зважаючи на те, що готель передусім є типом тимчасового житла, де проживають туристи, які прибули до населеного пункту або місцевості, і який забезпечує їх можливістю харчування та різними видами послуг, можна виділити проживання як основну послугу. Вона включає такі складові: бронювання та інші види замовлення місць, підготовка номерів до заселення та підтримання їх у належному стані, прийом і розміщення гостей (оформлення, реєстрація та облік, розрахунки), збереження майна гостя, виїзд.
На друге місце можна поставити організацію харчування, послуги побутового характеру, яких існує велика кількість відповідно до потреб гостя, послуги культурного, спортивного характеру, зв'язку та інформації тощо. Поділ послуг залежить від того, які потреби гостя вони задовольняють. Усі ці послуги можуть бути надані в сучасному готелі, але їх обсяги і асортимент не будуть однаковими у різних підприємствах, різною буде й організація їх надання, тобто обслуговування.
Серед факторів, що впливають на асортимент послуг і організацію їх надання у кожному конкретному готелі, можна назвати: місце розташування, сезонність, зазначений рівень комфорту (класність) і призначення готелю.
Залежно від типу готелю кількість і якість послуг значно відрізняється. Це, в першу чергу, пов'язане з потребами споживачів даного сегменту ринку, їх платоспроможністю. Наприклад, готелі ділового призначення повинні знаходитися поблизу адміністративних, громадських, промислових центрів: у них повинні бути створені умови для організації праці мешканців, проведення ними нарад. Головні додаткові послуги у деяких готелях - це послуги служб зв'язку (телефон, факс, тайп), служб фінансового забезпечення (відділення банків, обміну валют), послуги торговельних організацій. У розташуванні готелів туристичного типу враховують характер і якість туристичних маршрутів, способів руху, характеру об'єктів туристичної привабливості. Таким чином, головними додатковими послугами у туристичних готелях є послуга підприємств громадського харчування, довідково-інформаційного і екскурсійно-туристичного характеру, організація культурно-розважальних заходів[12] .
У світовій практиці готельний фонд групують за різними ознаками. Засновниками наукового підходу до класифікації готелів стали доктор В. Хунцикер (засновник науково-дослідного центру з вивчення туризму у м. Берні) і доктор К. Крапф (засновник науково-дослідного центру з туризму у м. Сенгален). Основними класифікаційними ознаками, що впливають на тип готелю, були визначені такі:
1) тривалість перебування;
2) мета перебування;
3) місце розташування;
4) вид транспорту, який використовується туристом;
5) кількість обслуговуваних туристів;
6) клас готелю;
7) місткість готелю;
8) режим експлуатації (сезон, рік);
9) форма власності.
Згідно з цими факторами автори виділяють такі види готелів:
1. За тривалістю перебування:
а) сімейні;
б) для тимчасового проживання.
2. Залежно від мети перебування:
а) курортні;
б) курортно-лікувальні;
в) бальнеологічні;
г) спортивні:
д) для ділових людей;
є) спеціальні представницькі.
3. Залежно від місця розташування:
а) міські;
б) гірські;
в) сільські.
4. Залежно від виду транспорту:
а) пристанційні;
б) пристановища;
в) мотелі;
г) ротелі;
д) флайтелі.
5. Залежно від кількості обслуговуваних туристів:
а) для групових туристів;
б) для індивідуальних туристів.
6. Залежно від класу готелю:
а) люкс;
б) перша категорія;
в) друга категорія;
г) третя категорія.
7. Залежно від місткості готелю:
а)невеликі (малі);
б) середні;
в) великі.
8. Залежно від режиму експлуатації:
а) цілорічні;
б) двосезонні (які працюють влітку і взимку);
в) односезонні (літні або зимові).
9. Залежно від форми власності:
а) приватні;
б) акціонерні товариства.
З розвитком туризму з'являються нові види готельних підприємств, а тому запропонована вищеназваними авторами класифікація готелів (1984 р.) потребує деяких змін і доповнень. Слід зазначити ще одну групу готелів, що містить широку типологію туристичних об'єктів розміщення - це так звані туристичні готелі. До них належать:
1. Туристичний готель - основне підприємство прийому і обслуговування туристів, які подорожують з пізнавальною метою.
2. Мотель-кемпінг для обслуговування автотуристів, зі змішаними принципами експлуатації, що містять елементи як мотельного, так і кемпінгового характеру, можуть бути як транзитними, так і діловими.
3. Мінімотель - для обслуговування автомототуристів, місткість 50-100 місць.
4. Туристична база - основне туристичне підприємство для пішохідних форм туризму і відпочинку (місткістю 250-100 місць).
5. Туристичний пансіонат - підприємство цілорічного функціонування для спортивно-оздоровчих форм туризму і відпочинку.
6. Кемпінг для обслуговування автотуристів, сезонної експлуатації.
7. Туристичний притулок - об'єкт для короткочасного перебування туристів на маршрутах.
8. Обладнана стоянка для ночівлі й відпочинку автотуристів.
9. Приміський туристично-оздоровчий комплекс у зоні великих міст.
10. Пункт обслуговування самодіяльних туристів у районах масових туристичних потоків[13] .
3.3 Харчування та обслуговування
Однією з основних послуг у технології туристичного обслуговування є харчування.
Метою роботи підприємства харчування є задоволення потреб людини в їжі. Процес споживання їжі інколи збігається з процесом спілкування людей, виховання, розваги.
Туристична індустрія харчування містить у собі: ресторани, кафе, бари (гриль-бари, пивні бари, фітобари, коктейль-бари й ін.), їдальні, фабрики-кухні, фабрики заготівельні, буфети, шашличні, продовольчі магазини та кіоски кулінарії і т.п.
Дані підприємства знаходяться як у власності туристичних фірм, так і на правах оренди. Більшість з них є "вбудованими" у туристично-готельний блок (готель) і є їхньою частиною, - рідше дані підприємства працюють в автономному (самостійному) режимі.
За формою обслуговування підприємства підрозділяються на обслуговування за допомогою офіціантів і самообслуговування.
За режимом харчування туристів дані підприємства надають послуги у вигляді повного пансіону, напівпансіону, спеціального харчування, харчування для дітей та ін. У ряді готелів в номерах передбачаються кухні, міні-бари, а послуга харчування може бути реалізована як у номері (за викликом, замовленням), так і на підприємстві харчування.
За асортиментом харчування туристів дана послуга підрозділяється на комплексне харчування, харчування на вибір, харчування за попереднім замовленням, у тому числі з обслуговуванням урочистих актів, прийомів, ювілеїв, банкетів тощо.
Крім того, підприємства харчування спеціалізуються на національних стравах (європейська, корейська, китайська, грузинська, єврейська й ін. кухні).
Класифікація підрозділів підприємств харчування будується за трьома ознаками: належність до певного виду діяльності, форма участі в основній діяльності, роль у виробництві кулінарної продукції.
Підприємства класифікуються також за кількістю посадкових місць, режиму роботи (цілодобовий, з обмеженням за часом).
Залежно від ступеня технічної оснащеності, якості й обсягу наданих послуг, місця розташування, ціни, архітектурно-художнього оформлення приміщень, асортименту, ступеня автоматизації та інших показників підприємства індустрії харчування підрозділяються на категорії.
Категорія – визначальна ознака підприємства харчування, що характеризує рівень якості обслуговування. Категорії позначаються символом * (зірка). Вища категорія туристичного підприємства – 5 зірок, нижча одна зірка. Підприємства, що не пройшли сертифікацію за встановленими вимогами, зберігають стару класифікацію: вища, перша і друга категорії.
Усі пропоновані вимоги до підприємств харчування підрозділяються, аналогічно класифікації готелів, на загальні (сукупні) і додаткові, диференційовані по кожній категорії.
Загальні вимоги до підприємств харчування містять у собі наступний регламент.
Планування території, що прилягає до підприємства, повинне забезпечувати зручний прохід і під'їзд відвідувачів на автотранспорті. Сходи, що ведуть до входу, повинні мати спеціальні пандуси для пересування дитячих та інвалідних колясок. Вхід повинен бути обладнаний козирком для захисту від атмосферних опадів.
Територія повинна бути ретельно прибрана. Основні маршрути проходження відвідувачів до підприємства повинні бути покриті асфальтом, декоративними плитами (бетон, камінь) чи іншими матеріалами, які відповідають оформленню території туристичного комплексу, що перешкоджають утворенню калюж, бруду, вибоїн.
Біля входу в підприємство повинні бути розміщені урни для сміття, оформлені відповідно до архітектурного задуму туристичного комплексу і його території, а також телефони-автомати. Тут рекомендується розміщувати рекламу, декоративні композиції з зелених насаджень, скульптури й інші елементи садово-паркового оформлення.
На території, що прилягає до підприємства харчування і яка доступна для відвідувачів, не допускається:
- проведення вантажно-розвантажувальних робіт;
- складування тари, будівельних матеріалів, розміщення контейнерів зі сміттям;
- спалювання сміття, відходів, порожньої тари.
Вхід у підприємство повинен забезпечувати одночасний рух двох зустрічних потоків відвідувачів на вхід і на вихід. Стулки дверей повинні відкриватися без надмірних зусиль і автоматично закриватися за відвідувачем, не змушуючи його прискорювати рух.
Приміщення для відвідувачів підприємств харчування повинні задовольняти загальні санітарно-гігієнічні, протипожежні і технічні вимоги до громадських приміщень, забезпечувати безпечні і комфортні умови за такими параметрами, як температура і вологість. Обов'язковою і безумовною вимогою є відсутність сторонніх запахів, особливо з кухні й туалетів.
Інтер'єри приміщень для відвідувачів не повинні бути перевантажені елементами декоративного оформлення, що ускладнюють прибирання приміщення і погіршують санітарно-гігієнічні умови. Всі матеріали, використовувані в оформленні інтер'єра приміщень для відвідувачів, повинні пройти контроль на відповідність вимогам санітарно-гігієнічної і пожежної безпеки.
Усі приміщення повинні бути обладнані вказівниками (піктограмами), що допомагають орієнтуватися відвідувачам.
У вестибулі на видному місці повинна бути вивішена копія сертифіката даного підприємства харчування, що свідчить про присвоєння йому певної категорії з відповідною кількістю зірок.
Устаткування приміщень для відвідувачів повинно передбачати можливість відвідування підприємства харчування інвалідами й відвідувачами з дітьми, якщо готель (туристичний комплекс, база, кемпінг), при якому воно розташовано, передбачає можливість проживання інвалідів і туристів з дітьми відповідного віку або дане туристське підприємство харчування обслуговує відвідувачів, що не проживають у готелі.
Приміщення для відвідувачів не повинні використовуватися для переміщення всередині підприємства тари, сировини, продуктів, складування господарського інвентарю, будівельних матеріалів, проведення вантажно-розвантажувальних робіт і т.д[14] .
Освітлення приміщень для відвідувачів повинно відповідати вимогам діючої нормативно-технічної документації.
Ресторани, кафе і бари, що використовують для сервірування столів скатертини й індивідуальні серветки, повинні мати в достатній кількості не менше двох різновидів комплектів столової білизни: білі скатертини й серветки для обслуговування банкетів, ювілеїв, прийомів та інших урочистих заходів і кольорові скатертини та серветки, що відповідають оформленню інтер'єра підприємства. Комплект кольорової білизни може бути замінений на білу білизну для повсякденного обслуговування, якщо це відповідає стилю підприємства. Не допускається використання столової білизни з явними слідами забруднення й ушкодження, що залишаються після прання і лагодження.
Висновки
Закон вартості передбачає формування у окремої туристичної фірми чи тур-агенства індивідуальних затрат праці і ресурсів, і відповідно формування індивідуальної вартості й індивідуальної ціни на туристичний продукт. Але ринок признає не ці індивідуальні вартості і ціни, а суспільні і ринкові, в основі яких лежать суспільно необхідні затрати праці.
Закон вартості в умовах туристичного ринку виступає як своєрідна "невидима рука", яка спрямовує туроператорів і турагентів до своєї цілі - отриманню особистої вигоди, забезпеченню власного інтересу.
Дії споживачів туристичного продукту визначаються дією закону попиту і пропозиції. Цей закон встановлює пряму закономірність між ціною і пропозицією і зворотну залежність між ціною і попитом. Суть його полягає в тому, що підвищення ринкової ціни на туристичний продукт, при інших рівних умовах, зменшує обсяг попиту, а зниження ринкової ціни збільшує величину попиту на туристичний продукт. В той же час обсяг пропозиції туристичних товарів і послуг збільшується при підвищенні ціни і зменшується при її зниженні.
Перше твердження особливо вірно в сучасних умовах, коли ціни піднялися на весь спектр товарів, але на перше місце висуваються витрати на продукти харчування і товари першої необхідності, а витрати на туризм і відповідно попит опускається у населення майже на останню позицію. Друге твердження вірне, так як виробників туристичного продукту приваблює зверхприбуток, який отримують деякі фірми, які працюють, наприклад, на унікальних туристичних ринках (пригодницький туризм, сходження на вершини вулканів, підводний туризм тощо).
Продукти туристичної індустрії реалізуються у вигляді послуг. Послуга туризму, як і послуга взагалі, є дією відповідної споживчої вартості, що проявляється у корисному ефекті, який задовільняє ту чи іншу людську потребу. При цьому послуга може бути надана або у вигляді товару, або у вигляді функціонування саме живої праці. Визначені два способи виробництва послуг обумовлюють і два види послуг: матеріальні (виробничі), опосередковані якимось продуктом, і нематеріальні (невиробничі), не пов'язані з матеріальними продуктами, виробництво яких невід'ємне від їх споживання.
Звідси випливає, що тур представляє собою комплекс різноманітних послуг (розміщення, харчування, транспортні послуги, побутові, туристичні, екскурсійні тощо), які об'єднані на основі головної мети подорожування і надаються на визначеному маршруті й у визначений час.
Окрім послуг, туристи можуть купувати товари туристичного призначення. Сукупність послуг і товарів туристичного призначення формують поняття "туристичний продукт", складовими якого є:
- тури, об'єднані за цілеспрямованістю (пізнавальні, оздоровчі, наукові тощо);
- туристично-екскурсійні послуги різноманітних видів (розміщення, харчування, транспортні послуги і т.д.);
- товари туристично-сувенірного призначення (карти, сувеніри, проспекти тощо).
У туризму є два напрямки спрямування: його можна імпортувати в країну й експортувати з неї.
Витрати туристів з інших країн - це вкладення в економіку даної приймаючої країни. Так, наприклад, туристи з Іспанії, що подорожують по Україні, отримують свої доходи переважно у своїй країні проживання. Витрачаючи кошти в Україні, вони вкладають їх в економіку нашої країни. Таким чином, витрати іноземців у країні в туристичних діях представляють для України туристичний експорт. Інакше кажучи, вивіз з країни туристських вражень, який супроводжується одночасним ввезенням туристом грошей у дану країну, називається туристичним експортом.
Туристичний імпорт - це ввезення в країну туристських вражень, яке супроводжується одночасним вивезенням туристом грошей з даної країни.
Список використаних джерел :
1. Закон України “Про туризм” від 18.11.2003 № 1282-ІУ.
2. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004.
3. Дмитрук О.Ю. Урбанізація та екологічний туризм: теорія і практика конструктивно-географічного дослідження / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2002.
5. Мельниченко С.В., Ведмідь Н.І. Менеджмент підприємства туристичної індустрії: Навч.-метод. посіб. — К.: КНТЕУ, 2005.
6. Сокол Т.Г. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посібник / Федерація професійних спілок України; Інститут туризму . — К., 2002.
7. Ткаченко Т.І, Гаврилюк С.П. Економіка готельного господарства і туризму: Навч. посіб. — К.: КНТЕУ, 2005.
8. Туристичні ресурси України: Зб. наук. статей / Федерація профспілок України; Український ін-т туризму / О.І. Лугова (науч.ред.). — К., 1996.
9. Федорченко В.К, Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — К.: Вища школа, 2002.
10. Шарапова А.О. Фінанси туристичного підприємства: Навч. посібник / Федерація профспілок України; Інститут туризму. — К., 2005.
11. Школа І.М., Ореховська Т.М., Козьменко І.Д., Лощенюк І.Р., Кравчук Р.В. Менеджмент туристичної індустрії: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2005.
12. Шмагина В.В., Харичков С.К. Рекреация и туризм в системе современных приоритетов социально-экономического развития. — О., 2000.
13. Яворевский А.И. Экологический туризм: Конспекты лекций / Российская международная академия туризма. Заочное отделение. — М.: РИБ "Турист", 2001.
14. Якунович Т.Ф. Організація туризму та відпочинку в сільській місцевості // Матеріали до засідання круглого столу Спілки сприяння сільському зеленому туризму в Україні. - Диканька, 1998. - Част. І.
15. Ященко В.А. Актуальні проблеми сільського туризму//Туризм сільський зелений. - 2003.
[1] Мальська В.В., Худо В.І., Цибух І. А. Основи туристичного бізнесу. – К: Центр навчальної літератури, 2004.
[2] Ткаченко Т. І., Гаврилюк С. П. Економіка готельного господарства і туризму: Навч. посіб. — К.: КНТЕУ, 2005.
[3] Мельниченко С. В., Ведмідь Н. І. Менеджмент підприємства туристичної індустрії: Навч.-метод. посіб. — К.: КНТЕУ, 2005.
[4] Дмитрук О. Ю. Урбанізація та екологічний туризм: теорія і практика конструктивно-географічного дослідження / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К.: ВПЦ "Київський університет", 2002.
[5] Шмагина В. В., Харичков С. К. Рекреация и туризм в системе современных приоритетов социально-экономического развития. — О., 2000.
[6] Школа І. М., Ореховська Т. М., Козьменко І. Д., Лощенюк І. Р., Кравчук Р. В. Менеджмент туристичної індустрії: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2005.
[7] Ященко В. А. Актуальні проблеми сільського туризму // Туризм сільський зелений. - 2003.
[8] Федорченко В. К, Дьорова Т. А. Історія туризму в Україні: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — К.: Вища школа, 2002.
[9] Шарапова А. О. Фінанси туристичного підприємства: Навч. посібник / Федерація профспілок України; Інститут туризму. — К., 2005.
[10] Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004.
[11] Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004.
[12] Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004.
[13] Дмитрук О. Ю. Екологічний туризм: Сучасні концепції менеджменту і маркетингу. Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2004.
[14] Туристичні ресурси України: Зб. наук. статей / Федерація профспілок України; Український ін-т туризму / О.І. Лугова (науч.ред.). — К., 1996.
Похожие рефераты:
Історія розвитку, види та функції туризму
Туризм, як багатогранне суспільне явище: сутність, державне регулювання, види послуг
Аналіз та дослідження стану міжнародного туризму і розробка проектних рішень
Анімаційні технології в молодіжному туризмі
Організація маркетингових досліджень в туризмі
Маркетингова стратегія суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності
Туризм як основна галузь економіки Туреччини
Туристичний потенціал Німеччини
Економічні засади удосконалення організації роботи ТОВ ТК "Термінал"
Туристичні ресурси Львівської області
Туриз як галузь світового господарства
Технологія комерційної діяльності туристичних підприємств