Курсовая работа: Формування асортименту ниток в умовах ринку та їх якість

Рівненський інститут слов’янознавства

Київського славістичного університету

Кафедра товарознавства та експертизи

КУРСОВА РОБОТА

ДО ДИСЦИПЛІНИ

Товарознавство продовольчих товарів

НА ТЕМУ:

„Формування асортименту ниток в умовах ринку та їх якість”

Виконала:

Студентка IV – курсу

Групи ТМС - 052

Факультету МЕВ та Б

Спеціальності:

товарознавство та експертиза

в митній справі

Грязєва Ю.Ю.

Перевірив:

К. т. н., доц. Мельник А.І.

Рівне – 2008

Зміст

Вступ. 3

1. Загальні відомості 5

2. Історичні відомості про походження ниток і пряжі 10

3. Виникнення і розвиток хімічних ниток. 13

4. Класифікація та асортимент текстильних ниток. 18

5. Вивчення народної техніки прядіння в Україні 20

6. Швейні нитки. 25

6.1 Шерстяні вишивальні нитки. 27

7. Формування структури текстильних ниток в процесі виробництва. 31

8. Правила приймання ниток. 37

8.1 Методи випробувань. 37

8.2 Дефекти текстильних ниток. 38

9. Пакування, маркування, транспортування і зберігання. 43

Гарантії виробника. 44

10. Характеристика технічних ниток. 45

11. Товарознавчі аспекти і тенденції розвитку ринку текстильної продукції 49

Висновок. 51

Список використаної літератури. 53

Додатки. 54

Вступ

Нитки… Вони складають основу всього що нас оточує. Ми ходимо в речах в яких є сплетіння ниток, рослини, теж містять ниточки в листочках. Тема моєї курсової роботи формування асортименту ниток в умовах ринку та їх якість. Історія нитки починається з давніх-давен, ще наші предки виготовляли нитки для виробництва одягу. На той час виробляли лише натуральні нитки. У XIX ст. вишивали лляними, конопляними й вовняними нитками ручного виробництва. Нитки пряли з вичесаних волокон льону чи коноплі, намагаючись робити тонку й рівну нитку. Потім нитки білили, фарбували, натирали воском чи жиром. Нитки для вибілювання золили в діжках-"зільницях". У діжку складали намотані нитки, пересипали попелом із спалених дров і заливали окропом. Луг, що утворювався в діжці, поступово вибілював нитки. Потім нитки полоскали у чистій воді й висушували на сонці чи на морозі. У вишивці такі білі нитки часто комбінували із сірими чи зеленуватими небіленими. Нитки фарбували природними барвникам: відварами кори дуба, гілок та ягід бузини й брусниці, лушпинням цибулі тощо. Відвар шишок вільхи. дубових жолудів та бузини давав чорний колір, кори дуба і вільхи - темно-коричневий, кори каштана - світло-коричневий. Відварюючи квіти нагідок і лушпиння цибулі одержували золотисто-жовтий колір. Замочування нитки у розчині лугу, отриманого від спаленої соломи гречки, надавало ниткам світло-вохристого ("пшеничного") кольору. Інтенсивний жовтий колір отримували від запікання в тісті ниток, намочених у конопляній олії. Нитки, пофарбовані в таких спосіб, називались заполоччю, пізніше ця назва поширилася на всі вишивальні нитки. Для одержанні червоного кольору використовували ягоди брусниці, кора крушини - синюватий колір, дрік - зелений. Насичений червоний колір отримували з барвників тваринного походження, які виробляли з личинок червеця (у нас) або кошенілі в тропіках. З висушених личинок робили порошок, який був надзвичайно дорогий. Із середини XIX ст. стали користуватися привозними бавовняними, вовняними, металевими, шовковими нитками, бісером. Для надання більшої ошатності у вишивку вводили золоту та срібні нитки, металеві пластини ("лелітки"). Найкращими для вишивання вважаються шовкові нитки. Сировиною для цих ниток є тоненькі павутинки кокона шовкопряда. які досягають довжини до 2 м. Ці нитки були привозними і коштували дорого. Їх вживали виключно для виконання найдорожчих речей. Вовняні нитки теж цінувались досить високо. Вони, як і шовк. тваринного походження, мають енергетичну "пам'ять". Вовняні нитки для вишивання найбільше використовувалися на Поділлі, Буковині, Карпатському регіоні. За вовняними йдуть нитки лляні та конопляні. Найменш цінними вважалися бавовняні нитки ("вата"). Проте вони були дешевшими і доступнішім й поступово стали застосовуватись досить широко. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. На відміну від спокійних кольорів природних ниток, яскраві кольори акрилу роблять традиційні українські узори неприродними, кричущими і навіть агресивними. Історія ниток дуже багата. Але ринок ниток в Україні є не настільки забезпечений натуральними нитками, не вистачає сировини і тому заміняють синтетичними. Вони по своїм властивостям нічим не поступаються природнім. Якість ниток залежить від багатьох чинників, зокрема від способу зберігання, адже якщо не дотримуються відповідних умов, нитки псуються. Метою курсової було довести, що виробництво природних ниток необхідне, одна з причин це відсутність хімікатів, адже кожний день ми носимо одяг в якому знаходяться ниточки, які складають систему. Варто вирощувати льон для розвитку ткацтва, прядіння, вишивання, адже символом України завжди була вишиванка.

1. Загальні відомості

Швейні нитки – основний вид матеріалу для з’єднання деталей швейних виробів. Крім того, нитки можуть використовуватися і як оздоблювальний матеріал. За волокнистим складом швейні нитки поділяються на: бавовняні, шовкові, синтетичні, штучні та штапельні. За структурою існують такі види швейних ниток: скручені, однониткові, армовані, текстуровані. За оздобленням та забарвленням швейні нитки випускають: чорними, білими, кольоровими, глянцевими або матовими; бавовняні – мерсеризованими. Якість швейних ниток характеризується їх міцністю, розтяжністю, пружністю, зрівноваженням скручування, рівністю, міцністю фарбування, відповідним ступенем білизни та відсутністю або наявністю зовнішніх дефектів. Швейні нитки повинні задовольняти такі основні вимоги: бути міцними мати рівномірну товщину та ступень скручування, бути зрівноваженими за скручуванням, мати міцне фарбування або достатній ступень білизни, не мати дефектів.

Для зберігання зовнішнього виду та якості виробів необхідно, щоб нитки за показниками міцності, розтяжності, усадки відповідали властивостям основного матеріалу. Бавовняні швейні нитки виробляють з високоякісної гребінної пряжі в 2, 3, 4, 6, 9 та12 складань. Основні операції з виготовлення ниток: трощення (складання 2-3-х та більше ниток), скручування та оздоблення. Для зрівноваженості структури ниток останнє скручування виконується в напрямку, протилежному основному скручуванню. Оздоблення ниток включає операції: відварювання, відбілення, фарбування, апретування та поліровки. Найбільш високоякісні нитки мерсеризують. Бавовняні швейні нитки за оздобленням та забарвленням випускають: суровими, білими, чорними, кольоровими, матовими або глянцевими, з м’яким та жорстким оздобленням. За товщиною швейні нитки поділяються на торгові номери; за міцністю – на торгові марки. Торговий номер – це умовний номер ниток. Більш тонкі нитки мають більш високий торговий номер. Нитки торгових марок „Екстра”, „Прима”, „Спеціальні” та „Чайка” випускають таких торгових номерів: 10, 12, 20, 30, 40, 50, 60, 80 та 120. Нитки торгової марки „Особливо міцні” випускають торгових номерів: 00, 0, 1, 3, 4 та 6 і використовують для виготовлення спеціального одягу. Сорт ниток встановлюється за показниками міцності, рівномірності, зрівноваженості та скручуванням та за бальною оцінкою зовнішніх дефектів при перегляді 100 паківок ниток з довжиною кожної паківки – 200 метрів.

В білих нитках І сорту допускається дефектів не більш, ніж на 45 балів; в сурових, кольорових та чорних нитках І сорту – не більш, ніж 36 балів. Використовують бавовняні швейні нитки як основні при виконанні операції з’єднання деталей швейного виробу, обметування зрізів та інших. Швейні нитки з натурального шовку Швейні нитки з натурального шовку виробляють з ниток шовку-сирця лінійної щільності 3,22 та 4,65 текс подвійним скручуванням: спочатку скручують кожну нитку шовку-сирця, потім з’єднують разом 3 скручені нитки і скручують їх у напрямку, протилежному первинному скручуванню. Готові нитки відварюють, фарбують або відбілюють. Товщину ниток позначають умовними торговими номерами: №65 (нитки в 6 складань, лінійна щільність – 17,4 текс); №33 (нитки в 12 складань, лінійна щільність – 31 текс); №18 (нитки в 20 складань, лінійна щільність – 57,7 текс). Товсті нитки з натурального шовку – Гарус – випускають двох номерів: №3 (333 текс) і №7 (143 текс) і виробляють з 90 ниток шовку-сирця. Використання ниток залежить від їх товщини: нитки номерів 65 та 33 використовують для з’єднання деталей з тонких матеріалів або для прокладання оздоблювальних строчок; нитки №18 (потовщені) – для обметування петель, пришивання ґудзиків, прокладання оздоблювальних строчок на виробах з вовняних пальтових тканин; нитки Гарусу – для прокладання оздоблювальних рельєфних строчок, обметування петель, вишивання. Синтетичні швейні нитки виробляють з поліамідних та поліефірних текстильних ниток. Виробництво ниток складається з: трощення, скручування, відварювання, фарбування або відбілювання та оздоблення.

В процесі оздоблення нитки обробляють різними хімічними препаратами для зниження електризуємості та підвищення термостійкості. Комплексні анідні нитки – найбільш міцні та еластичні, мають високу теплостійкість та практично не усаджуються. Їх використовують при виготовленні виробів з безусадочних синтетичних матеріалів, шкіри, та швейних виробів, які виготовляються технологією „форниз”. Комплексні капронові нитки мають високу міцність та найбільшу стійкість до стирання, але низьку теплостійкість. Їх використовують для обметування петель та виготовлення одягу з міцних жорстких без усадочних матеріалів. Випускають капронові нитки торговими номерами 50К (15,5 текс х 3) та 90К (31 текс х 3). Модифіковані поліамідні нитки Шелон використовують замість ниток з натурального шовку №65, але вони менш теплостійкі та міцні. Лавсанові комплексні нитки теплостійкі, без усадочні, еластичні, але поступаються капроновим за показниками міцності та стійкості до стирання. Їх випускають торговими номерами: 22Л (11,1 текс х 2), 33Л (11,1 текс х 3), 55Л (27,7 текс х 2) та 90Л (29,4 текс х 3). Тонкі нитки 22Л та 33Л використовують при виготовленні виробів білизняного, сорочкового та костюмно-платтєвого асортименту, трикотажних виробів; товсті нитки 55Л та 90Л – для прокладання рельєфних оздоблювальних

Армовані швейні нитки мають сердечник з поліамідних або поліефірних комплексних ниток, який обвивають волокнами бавовни або полінозними. Найбільш поширеними є нитки, армовані бавовною. Вони більш блискучі, міцні та еластичні, ніж бавовняні, і значно більш теплостійкі та менш розтяжні, ніж лавсанові. Їх випускають торговими номерами: 20ЛХ, 30ЛХ, 44ЛХ і використовують замість бавовняних швейних ниток відповідної товщини, або замість шовкових та синтетичних. Комбіновані поліефірно-бавовняні швейні нитки складаються з поліефірної комплексної нитки, скрученої з армованою пряжею. Їх випускають торгових номерів 20, 40, 50 та 80 і використовують при виготовленні швейних виробів з формостійких та еластичних трикотажних полотен. Текстуровані швейні нитки виробляють з поліамідних і поліефірних текстурованих ниток: еластику, мерону, мелану, та петельних ниток таслан. Міцність, еластичність, пружність та м’якість текстурованих ниток забезпечує міцність та еластичність швів в виробах з еластичних матеріалів. Поліамідні текстуровані нитки використовують для прокладання оздоблювальних строчок; поліефірні текстуровані нитки 37ЛТ (18,5 текс х 2) – для виготовлення виробів з синтетичних та змішаних матеріалів, а також для виготовлення білизняних еластичних трикотажних виробів.

Прозорі (безколірні та димчасті) нитки 7КМП, 13КМП, 20КМП – це поліамідні мононитки, які здібні приймати колір матеріалу, що пошивається. Основними недоліками таких ниток, при всіх їх позитивних якостях, є їх підвищена жорсткість та низька теплостійкість. Прозорі нитки використовують замість бавовняних на машинах таємного стібка та двониткових крає обметувальних машинах для пошиття верхніх трикотажних виробів з синтетичних волокон. Поліпропіленові (розчинні) нитки – це комплексні або мононитки, які використовують для тимчасового з’єднання деталей при виготовленні швейних виробів. При наступній обробці виробів спеціальними препаратами (трихлоренатом ТХЕ або полівінілхлоренатом ПХЕ) нитки розчиняються. Штучні швейні нитки представлені в основному віскозними комплексними нитками, полінозними та штапельними нитками. Нитки з полінозних волокон м’які, шовковисті, теплостійкі, але менш міцні, ніж бавовняні, замість яких використовуються. Штапельні швейні нитки виробляють з полінозних, поліефірних, віскозних та поліамідних волокон. Використовують їх замість бавовняних швейних ниток при виготовленні виробів з різноманітних тканин та трикотажних полотен. На відміну від бавовняних вони більш блискучі, еластичні та міцні. Найбільше використання знаходять поліефірні штапельні нитки, так як вони мають найкращі якості.3. Клейові матеріали для з’єднання деталей одягу, вимоги до них У швейній промисловості широко використовуються.

Рис.1. – Загальний поділ текстильних ниток.

Нитки
елементарні:
відносять поодинокі нитки, що не поділяються в подовжньому напрямі без руйнування. Вони є складовою частиною комплексної нитки чи жмутка.

2. Історичні відомості про походження ниток і пряжі

Кожен метр текстильного матеріалу, виробленого в наші дні, несе на собі пам'ять і знання, накопичені століттями і тисячоріччями, протягом яких людина займалася однієї з найдавніших технологій одержання волокон і пряжі. Біля 6 тис. років тому людина вже знала і використовувала чотири найважливіших природних волокна: льон і вовна (5 тис. років до н. е), шовк (2600 років до н. е), бавовна (1 тис. років до н. е). Першим освоєним людиною волокном був льон . Ще 5 тис. років до Різдва Христова в долині ріки Ніл на території сучасного Єгипту з льону виготовляли тканини. Ще раніше люди вміли вилучати волокна зі стебел луб'яних рослин, плести з них подоба тканин і використовувати їх для прикриття свого тіла. При розкопках поселення, знайденого археологами на березі Швейцарського озера стародавнього поселення, що процвітало наприкінці кам'яного віку, були виявлені пасма лляних волокон, фрагменти тканин і примітивні пристосування, за допомогою яких вироблялися нитка і тканина. Тисячоріччя ці матеріали пролежали під товщею мулу у воді озера і тому збереглися. Друге найважливіше волокно, що освоїла людина була вовна. У той же період людина використовувала поряд зі льоном і вовну. Сама рання дата, пов'язана з вівчарством і виробництвом вовни, підтверджена розкопками, відповідає 4000 років до н. е. У долині Євфрату (Стародавня Месопотамія) розводили овець, пряли вовну і ткали примітивні тканини. У стародавньому Вавилоні вироблялися вовняні тканини, а неподалеку від Перської затоки археологи розкопали древню мозаїку з зображенням розведення овець. Це відповідає - 3500 року до н. е. За історичними даними у 1111 році король Англії Генрі I заснував вовняне виробництво в гирлі ріки Твід і розселив фламандських текстильників в англійських містах і селах для підвищення знань англійців у виробництві текстилю. Він заснував перші текстильні гільдії по виробництву вовняних тканин. Третє найважливіше природне волокно - шовк. Імовірно, батьківщиною його виробництва був Китай. Легенда говорить, що китайська імператриця Хен-Лінг-Чи (2600 років до н. е) перша відкрила це чудове волокно. Вона випадково занурила кокон у гарячу воду і побачила, що з розм'якшеного кокона відокремилися шовкові нитки. Імператриця зрозуміла можливість використання цих ниток. Так народилася найдавніша культура шовківництва, заснована на життєдіяльності тутового шовкопряда. Китайці довели культуру і виробництво шовку до досконалості і приблизно 1400 років до н. е. тканини із шовку й одяг з них стали речами звичайного споживання в цих країнах. У Європу шовк потрапив тільки в 552 році. Це трапилося завдяки несторианським ченцям, що успішно провезли з Китаю "живі" кокони тутового шовкопряда, сховавши їх усередину своїх посохів, і піднесли імператору Юстиніану. Це був початок становлення технології виробництва шовку на заході. Константинополь стає центром виробництва шовку. Четверте найважливіше натуральне волокно, освоєне людиною – бавовна. Перше матеріальне підтвердження його виробництва відноситься до 1000 років до н. е., про що говорять археологічні розкопки поселення в Індії. Купці завозили бавовну з Індії на Близький Схід, у Центральну Азію і потім у Китай. Однієї з загадок розвитку людської цивілізації залишається питання: яким чином людина навчилася вирощувати бавовну, прясти і ткати з неї тканини в один і той же час на різних континентах (в Азії й у Південній Америці, у країні древніх Інків - Перу). Відомо, що вже в Єгипті 2500 років до н. е. уміли робити тканини з бавовни найвищої якості, які не поступаються сучасним. Єгипетські мумії були обгорнені в бавовняну тканину щільністю 540 ниток на 2,5 см. Кращі сучасні англійські тканини подібного типу мають щільність 350 ниток на 2,5 см. У 1492 році корабель Колумба, що вирушив в Америку, привіз бавовняні тканини, які використовували для одягу і мішків. Таким чином чотири природних волокна були освоєні і використовувалися для виробництва тканин доісторичною людиною за технологічною схемою: вирощування, прядіння, ткацтво. Ця найпростіша схема, винайдена більш ніж 6 тис. років тому, не перетерпіла принципових змін дотепер, пройшовши шлях від ручної до високоавтоматизованої швидкісної технології. Найпростіші прялки і ткацькі верстати, що знаходять при розкопках стародавніх поселень засновані на тих же принципах, що і сучасне автоматизоване текстильне прядильне і ткацьке устаткування.

3. Виникнення і розвиток хімічних ниток

Волокна і нитки діляться на два типи - натуральні і хімічні. З класифікацій виходить, що хімічні волокна і нитки у свою чергу діляться на два підтипи: штучні і синтетичні. Хімічні волокна і нитки виробляють з сировини всіляких видів: з природних високомолекулярних з'єднань (целюлози, білків і ін), з синтетичних високомолекулярних з'єднань (поліамідів, поліефірів і ін), також із скла, а в невеликих кількостях із низькомолекулярних речовин металів. Скляні нитки виробляли ще в Давньому Єгипті і використовували для прикрас. В середині XVIII ст. М.В. Ломоносов зробив спроби знайти способи їх промислового виробництва. Перші кроки в масовому виробництві хімічних ниток були зроблені лише в середині XIX ст., коли почали вивчати властивості целюлози. Целюлоза унаслідок своєї великої поширеності, дешевизни і високих властивостей виявилася відповідною сировиною для виробництва хімічних волокон і ниток різних видів. Основи їх виробництва були закладені в результаті декількох винаходів. У 1855 р. Ж. Одемар з Лозанни (Швейцарія) узяв в декількох країнах патенти на нову волокнисту речовину "рослинний шовк". У французькому патенті він писав, що його винахід полягає в здобутті з кори шовковиці рослинного шовку і волокон, придатних для всіх вживань бавовни, прядива, льону і інших волокнистих речовин, не виключаючи і шовку. Він запропонував послідовно обробляти лубовий шар кори тутових віток в розчині бури і азотної кислоти, пресувати, а потім витримувати 24 години в суміші винного спирту і лугу. Оброблений луб після сушки піддавався, чесанню і поступає в прядіння. Матеріал, що вийшов при цьому, ще не був штучним волокном, але поза сумнівом, що лубові целюлозні волокна, що залягають в корі шовковиці, при описаній обробці в якійсь мірі етерифікуються. Що виходила (ймовірно, в основному на його поверхні) нітроцелюлоза істотно змінювала його властивості і надавала йому шовковистого вигляду, що, мабуть, і послужило підставою для назви "Рослинний шовк". У 1862 р. француз Озанам запропонував для формування штучних волокон продавлювати рідину через тонкі отвори. Пропозиції Одемара і Озанама послужили основою для розробки способу здобуття першого (за часом появи, якщо не рахувати скляних ниток) вигляду штучних ниток нітратних. Д. Сван, відомий винахідник в області електротехніки і фотографії, в 1883 р. запропонував метод виготовлення нітратних ниток, які піддавалися тій, що карбонізує. Ці нитки застосовували в лампах розжарювання. Пізніше з них були виготовлені і тканини, що демонструвалися в 1885 р. Проте промисловий спосіб виробництва нітратних штучних ниток був розроблений французьким інженером Ілером де Шар-донне. Він проводив свої роботи в 1878-1884 рр. і отримав французький патент на виробництво штучного шовку прядінням з рідини. Цю дату і можна "вважати датою "народження" штучних ниток. Після демонстрації винаходу Шардоніе в 1889 р. на Усесвітній виставці в Парижі було організовано акціонерне суспільство, яке побудувало в 1890 р. в р. Безансоне фабрику нітратних штучних ниток. Спосіб був заснований на здобутті нітроцелюлози з відходів бавовни і подальшого розчинення її в суміші етилового спирту і етилового ефіру (здобуття колодія). Формування комплексної нитки шляхом продавлювання колодія через тонкі отвори, випари летких розчинників, з наступною денітрацією нитки в розчині сульфгідрату кальцію або натрію, тобто перетворення нитки нітроцелюлози на гідратцеллюлозную і, нарешті, її вибілювання. Цей спосіб виявився мало здійсненим і. неекономічним, оскільки нитка виходила низької якості, що легко запалала і, крім того, при її виготовленні застосовувалися дорогі і вибухонебезпечні розчинники. Були зроблені багато чисельні спроби удосконалення технології нітратних ниток. Зокрема, був застосований метод формування у воду, в котрій у свою чергу розчинялися леткі розчинники спирт, ефір (спосіб Лейнера), проте основні недоліки нітратних ниток зберігалися. На початок 30-х років XX ст. виробництво їх припинилося. Незабаром після появи нітратних ниток був розроблений і інший спосіб здобуття штучних ниток з целюлози у вигляді відходів бавовни. Як розчинник в цьому випадку застосовується комплексне з'єднання гідрату оксиду міді з аміаком. Цей розчинник був відкритий швейцарським ученим М. Швейцером ще в 1857 р. і часто називається його ім'ям. Ці нитки отримали назву мідно-аміачних. Їх поява спочатку також була пов'язана з пошуками ниток для ламп розжарювання. Практично виробництво мідно-аміачних ниток було почате в Германії в 1897 р. Мідно-аміачні нитки не набули широкого поширення, оскільки для їх виробництва був потрібний коштовний кольоровий метал мідь. У обмеженому об'ємі вони виробляються і в даний час. Найбільшого значення серед штучних волокон і ниток набула віскозна целюлоза, що виготовляється з лужного розчину ксантогенату. Ксантогенат вперше був отриманий в Англії Ч. Кросом, Е. Бівеном і К. Бідлом на початку 90-х років. Розчин, з якого їх виробляли, володів великою в'язкістю, його називали "вискоид". Від цього терміну і сталася назва ниток. Д.І. Менделєєв з приводу реакції здобуття ксантогенату писав, що промисловість, заснована на згаданій реакції, може отримати великий розвиток. Геніальне передбачення великого російського ученого виправдалося. У 1904-1905 рр. почалося виробництво віскозних ниток в Англії, а потім в Германії. Можливість використання дешевшай деревної целюлози, доступних і недорогих реактивів привела до швидкого поширення віскозного способу в багатьох країнах світу. Цікаво відзначити, що першим заводом штучних ниток в царській Росії з'явився завод в р. Митіщах під Москвою, заснований в 1909 р. для виробництва ниток по віскозному способу (у США перший завод віскозних ниток був відкритий в 1910 р). Гідністю цього виробництва є можливість здобуття дуже тонких ниток при достатній міцності і хороша рівномірність по тонкості. У Франції в 1932 р.П. Жірар узяв патент на виробництво штучних волокон шляхом нарізання на короткі відрізки довгих комплексних ниток, що складаються з великого числа елементарних. В цьому випадку ці комплексні нитки складалися вже не з декількох десятків, а з тисяч елементарних, таких, що отримали найменування "джгутів". Пучки відрізань штапельки по довжині. відповідали натуральним волокнам бавовні, шерсті і ін. Це дозволяло переробляти штучні волокна в нитку на устаткуванні для натуральних волокон, в чистому вигляді або в суміші з останніми. Це розширювало можливості використання штучних ниток, оскільки прядучи, на відміну від комплексних ниток, має більший об'єм, пухнаста, що необхідне для ряду виробів (наприклад, костюмних і пальтових тканин і ін). В період першої світової війни (1914-1918 рр) виробництво штучних волокон отримав великий розвиток в Німеччині, відрізаній від ринків сировини бавовни, шерсті. У цій країні штучні короткі волокна отримали найменування штапельних. По скільки вартість багато з цих волокон нижче за вартість натуральних, додаткові витрати на їх переробку в пряжу, тобто на нове перетворення їх в нитці, сповна окупаються унаслідок одночасного випуску на одному прядильному приладі, випуску при формуванні джгута декількох тисяч елементарних ниток замість невеликого їх числа в комплексних нитках. На початок 30-х років виробництво хімічних волокон здійснювалося вже в більшості промислово-розвинених країн (наприклад, США), в яких було велике своє виробництво бавовни і шерсті. У 20-х роках швидко розвинулося виробництво ацетатних ниток з ацетилцелюлози. У 30-х роках почалося невелике виробництво волокон з білків, головним чином з казеїну. Вперше подібне волокно отримане у Германії. Тодтенхауптом на самому початку XX століття, але промислове виробництво його розвинулося в 1935 році в результаті робіт італійського дослідника А. Феретті. Незабаром з'явилися і інші білкові волокна із зеїну, білків земляного горіха (арахісу) і ін. Унаслідок того що для виробництва їх витрачаються коштовні харчові білки, а якість отримуваних ниток, невисока, великого розвитку виробництво білкових ниток не отримало. Великим зрушенням у виробництві штучних ниток з'явилася поява синтетичних ниток. Для виробництва ниток стала використовуватися нова широка сировинна база, всілякі синтетичні речовини. Це дало можливість виробляти нитки зі всілякими властивостями, ширше видозмінювати показники властивостей, чим при виробництві волокон з натуральних полімерів, тобто головним чином целюлози і її похідних. В середині 30-х років в невеликих кількостях почали виробляти нитки з хлор з’єднувальних вінілових з'єднань. Потім з'явилося поліамідна волокно нейлон, виробництво якого, що почалося в промислових масштабах в 1939 р., було підготовлене капітальними дослідженнями відомого американського вченого хіміка В. Карозерса, проведеними в 1929-1935 рр. Розривши більшості волокнистих матеріалів нагадує еластичний розрив. Чим довший процес руйнування, тим більшу частину поверхні займає шорстка зона. Чим швидше відбувається розрив, тим більше гладкою стає поверхня відриву, і механізм руйнування наближається до крихкого. З практики лабораторної роботи по розтягуванню самих різних ниток (як елементарних, так і таких, що складаються з коротких штапельних волокон) відомо, що чим менше час розриву зразка, тим рівніше за край його відриву. З іншого боку, при повільному статичному руйнуванні спостерігається різко виражена фібрілярність багатьох волокон. Характер руйнування залежить також від фізико-хімічної структури волокна. Крихкі і жорсткі волокна, як скляне і віскозне, навіть при повільному руйнуванні від статичній і динамічній втомі дають досить рівні краї відриву. А такі еластичні волокна, як поліамідне і шерсть, при досить швидких деформаціях розщеплюються на волокнину, виявляють шорсткий поверхні відриву, що представляють багато чисельну сітку сколовши.

4. Класифікація та асортимент текстильних ниток

Таблиця 1 - . Класифікація ниток по способу виготовлення

Класифікація та асортимент текстильних ниток досить різноманітний. Розглянемо наступні види класифікаційних ознак:

первинні (використовують для виготовлення текстильних ниток) пряжа; комплексна нитка; мононитки; розрізні нитки;
		вторинні: трощені; кручені;

Рис. 2 – волокнистий склад текстильних ниток.

Текстильними нитками (ТН) називають гнучкі протяжні і міцні тіла необмеженої довжини з малими поперечними розмірами довжини для виготовлення текстильних виробів. За хім. складом волокон та особливостями виготовлення ТН є натуральні, хім., штучні і синтетичні. Відомо багато систем класифікації ТН. Як вихідна текстильна сировина ТН поділяється на первинну і вторинну, звичайну і текстуровану.

5. Вивчення народної техніки прядіння в Україні

Прядіння нитки – одне з найдавніших виробництв, відомих людині. В Україні ще і сьогодні сільське населення пряде нитку за допомогою веретена кількома архаїчними способами. Незважаючи на те, що описувати ці промисли почали ще в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, у науковій літературі техніка виготовлення нитки українцями. Майже не досліджені інструменти прядіння – веретена, днища, куделі та інші знаряддя, які зберегли архаїчний вигляд. Краще описана символічна роль прядіння і ткацтва в обрядах і віруваннях українців. Способи прядіння великою мірою визначаються етнокультурними традиціями. Наприклад, у народів Таджикистану і Узбекистану різниця у способах виготовлення нитки пов’язана як з особливостями сировини, що використовується, так і з етнічними традиціями. Територія поширення різних типів прялок у східних слов’ян корелює з територією проживання різних груп давнього населення. Усе це зумовлює актуальність вивчення способів прядіння в українців. Як засвідчують нові дослідження, людина в Європі почала виготовляти нитку принаймні з доби пізнього палеоліту. Хоча зразків найдавнішого текстилю не збереглося, але знайдені його відбитки на глині при розкопках пізньої палеолітичної стоянки Павлові Гори в Чехії. Окрім цього, як вважають американські дослідники, на головах пізньопалеолітичних жіночих фігурок (“Венер”) зображені плетені шапочки. Ймовірно, на початковій стадії розвитку прядіння нитку сукали руками без допомоги спеціальних пристроїв. Але вже серед матеріалів доби неоліту зафіксовані глиняні кружала, переважна більшість яких, на думку багатьох дослідників, є деталями веретен. У неолітичних поселеннях на палях (Північно-Західна Європа) знайдено залишки веретен з глиняними кружалами та намотаною пряжею. Винахід кружал, застосування яких внаслідок підвищення інерційності, швидкості обертання веретена, значно прискорили і полегшили процес виготовлення нитки, ймовірно, був одним з факторів неолітичної революції. Загальновідомо, що сфера застосування ниток та виготовленої з них тканини дуже широка. Їх використовують з прадавніх часів для створення одягу, килимків, покривал, ряден, знарядь мисливства і рибальства та інших предметів. Вже у часи трипільської культури на території України використовувались різні сорти тканини. Населення скіфського часу виготовляло тканини від тонкої, на зразок сучасної марлі, до грубої, різних типів переплетення, використовуючи різні матеріали рослинного та тваринного походження. Безсумнівно, прядіння нитки у цей період було вже досконалим і мало відрізнялося від домашнього прядіння на веретені у ХІХ–ХХ століттях, про що свідчать залишки тканин та їх відбитки на кераміці. Коротко охарактеризуємо способи прядіння. Зазначимо, що у статті розглядаються тільки архаїчні способи прядіння, які здійснюються за допомогою веретена, а прядіння “самопрялкою”, як пізнє явище, не розглядається. Відмітимо лише, що продуктивніша “самопрялка” до початку ХХ століття витіснила веретено на другий план. Населення його використовує і сьогодні лише переважно для прядіння вовняної нитки, рідше – для виготовлення товстої, грубої нитки. На Полтавщині автором зафіксоване прядіння за допомогою веретена одного типу, що має кілька варіантів, які різняться за формою п’ятки, поперечного перетину, пропорціями. Воно має вигляд біконічної палички з потовщеннями на нижньому кінці (“п’ятка”) та приблизно на останній третині висоти стрижня (“пузце”). Веретено на Полтавщині виготовляли із суцільного шматка дерева, вистругуючи його переважно ножем або іншими знаряддями. На Уманьщині (Черкащина) більшість виявлених нами веретен хоч і подібні до полтавських, але виготовлені на токарному верстаті, мають дещо іншу форму “п’ятки”. У веретенах з більшості регіонів України у ХХ столітті “п’ятка” виконувала лише функцію обмежувача нитки від сповзання та місця для закріплення напряденої нитки. Але форма таких веретен, коли центр ваги зміщений донизу, забезпечує пристроям відповідну інерційність. Окрім цього, п’ятка є “спадкоємницею” глиняного чи кам’яного кружала, що використовувалося у давнину. Цим фактом частково можна пояснити її різну форму – зрізаноконічна, конічна, напівсферична. Кружала такої форми відомі на пам’ятках багатьох археологічних культур України і світу. Зокрема на українських землях їх безперервно використовували з часів трипільської культури аж до І тис. н. е. На Тернопільщині та Івано-Франківщині веретено значно відрізняється від названих вище – на його стрижень насаджене дерев’яне “кочальце” дископодібної форми. На цих веретенах “кочальце” функціонально близьке до глиняного кружала. Відзначу, що кружала схожої форми також широко розповсюджені в різних археологічних культурах.

Стрижень веретен – переважно округлий у поперечному перетині, дуже рідко – чотиригранний, шестигранний. Окрім веретен на Полтавщині відомі такі архаїчні пристосування для прядіння: “днище”, в якому закріпляли “гребінь”, “гребінка”, “ломачка”. Вовну пряли і без використання спеціальних пристосувань, скрутивши сировину у сувій, обв’язавши мотузкою, чи придавивши до столу або лави тягарем. На Полтавщині прялі в більшості випадків використовували “днища” одного типу і приблизно однакових розмірів, хоча зафіксовані складніші за формою, що мають маленький резервуар для води та ручку для перенесення. “Гребені”, “гребінки”, “ломачки” також фактично однотипні. Про види прядіння на Лівобережжі, в залежності від сировини яка використовувалась, говориться у пісні-заклинанні, яку співали прялі під час роботи Мичкою на Полтавщині називалась підготовлена до прядіння зв’язка волокон льону чи коноплі, порівняно довга – 30–70 см; куделицею – вовна, прив’язана до палички, придавлена тягарцем чи змотана у сувій; валом – груба нитка з рослинних волокон (“клоччя”), що залишились після прядіння мички та вичісування, яку використовували для ткання мішків, ряден тощо. Прядучи мичку, її спочатку “чесали” гребінкою. Підготовлену вовну перед прядінням не розчісували. Як і в інших місцевостях України, пряля на Полтавщині лівою рукою смикала волокна, правою крутила веретено, яке обертаючись скручувало нитку. При цьому вона пальці лівої руки часто змочувала слиною, “щоб нитка була рівною”, “кріпкішою”. Кожна пряля, починаючи прясти, мусить закріпити на веретені початок нитки. На Полтавщині для цього застосовується кілька способів:

1) невелику кількість прядива притискають пальцями до гострого кінця веретена, попередньо змочивши його слиною;

2) спочатку пальцями лівої руки сукається нитка довжиною приблизно 20 см;

3) коли після попередніх способів через низьку якість сировини нитка не закріплюється, користуються готовою ниткою, припрядуючи її до мички чи куделі. Кінець випряденої нитки прив’язують до веретена понад п’яткою.

Наступним етапом у виготовленні нитки є безпосередньо прядіння. Пряли або сидячи (на днищі, лаві чи просто на землі), або, рідше, йдучи. Зокрема на Харківщині, Полтавщині жінки пряли, женучи козу або корову на пасовище. Найпридатніша для такого способу прядіння вовна. Куделицю при цьому прив’язували до пояса чи ломачки. Таким способом пряли і в гірських районах Карпат, на Одещині та в інших регіонах України. Товщина і якість випряденої нитки залежить від майстерності прялі і від якості пряжі. При всіх цих способах, коли напрядеться довга нитка, її намотують на веретено. У правій руці жінка обертає веретено вертикально проти годинникової стрілки і намотує нитку по спіралі. Цикл “прядіння-намотування” триває до того часу, поки не напрядеться цілий “починок”.

Таким чином, навіть у Полтавщини існують давні способи прядіння. Перший спосіб розповсюджений на всій території Полтавщини (а також в інших регіонах). Його використовують всі прялі. Інші способи зустрічаються рідше. Причому, кожна пряля пряде переважно одним способом, хоча є такі, що знають більшість з описаних (Карпенко У.І., с. Більськ Котелевського р-ну, Полтавської обл.). Очевидно, різні способи прядіння характерні для всіх регіонів України. Суттєво різними в регіонах є і знаряддя прядіння, зокрема веретена. Можливо, закартографувавши способи прядіння, визначивши ареали розповсюдження тих чи інших знарядь і порівнявши висновки аналогічними етнографічними реаліями сусідніх народів та з археологічними знахідками, можна глибше вивчити корені народної техніки прядіння українців. Сьогодні ще зберігається можливість зафіксувати ці матеріали, бо ще є люди, які пряли і ткали, а подекуди ще й досі прядуть нитку.

6. Швейні нитки

Часто вплив швацьких ниток недооцінюється. У списку чинників, що впливають на збірку шва, швацькі нитки знаходяться на третьому місці, як це показано нижче: Вплив регулювання швацької машини 20-30% Вплив тканини 10-20% Вплив швацьких ниток 10-15% Вплив швацьких голок 8-12% Крім того, на збірку шва впливає тип стібка і інші чинники, доля яких значно нижче 10%. Розтягування і його характеристики Для оцінки швацьких ниток часто береться до уваги розривне навантаження, передбачаючи що на основі цього параметра може бути зроблене висновок про характерні властивості шиття. У діапазоні навантажень, при якому відбувається обрив нитки, не шиють, оскільки при цьому значенні нитка руйнується. Сили, що діють на нитки під час шиття значно менше. Нижче приведені приблизні значення сил: Подвійний човниковий стібок 200-400 cn Подвійний ланцюговий стібок 100-300 cn Оверлочний шов 50-150 Cn Порівнюючи швацькі нитки одного типа завтовшки № 120 (25 tex) і 3 150 (20 tex) друг з другом, було встановлено, що при однаковому впливі сили тонка нитка, завдяки меншій міцності на розрив, розтягується більше товстою. З цього виходить, що чим тонше за нитку, тим більше проблематика збірки шва унаслідок пошиття при високому натягненні. Здібність до розтягування швацьких ниток є сумою релаксації, тобто розтягування, що повертається і зберігається. Відносно збірки шва важливою є релаксація, оскільки вона веде до укорочення. Малюнок відображує дві строчки на щільній попліновій тканині, отриманий при пошитті нитками, позначеними як № 150 (20 текс), але насправді різної товщини прядіння. Насправді нижня нитка грубішого прядіння, ніж позначено, тому відповідно велика збірка тканини. Ковзання швацьких ниток Швацькі нитки піддаються обробці різними речовинами, виготовленими на основі суміші віск з силіконом. Апретування повинне відповідати багатьом вимогам, серед яких зниження властивості тертя по металу, а також текстилю. При цьому важливу роль грає взаємозв'язок між тертям зчеплення і ковзання, для того, щоб при повільному шитті виходила така ж рівномірна строчка, як і при швидкому. Для досягнення хороших хіміко-механічніх властивостей від виробника швацьких ниток потрібна висока майстерність, яка є секретом для кожної нитки. Так, завдяки цій спеціальній обробці, в порівнянні з обробкою низької якості, можна понизити необхідне натягнення на 30%. Товщина швацьких ниток Чим товще швацькі нитки, тим більше потрібне натягнення нитки для пошиття. Це правило загальновідомо і є причиною, що швалі негативно реагують на заміну швацьких ниток. Швацькі нитки, що мають однакове позначення товщини і виготовлені за однією технологією, не завжди мають однаковий поперечний перетин. Прийняті позначення номерів швацьких ниток не дають достатньої інформації про товщину ниток. Часто швацькі нитки насправді товще, ніж по позначенню, адже для тонкого прядіння потрібний найвища ретельність і сучасне устаткування прядильного виробництва. Усадка швацьких ниток Швацькі нитки високої якості мають бути максимально без усадочними, щоб відповідати одягу, легкому у відході. У цьому аспекті варто розглядати і текстуровані нитки, які мають обумовлену виробничою технологією усадку більше 2%. В результаті розтягування при шитті утворюється певний запас нитки, який може бути використаний для усадки при пранні, гладіні і при носінні виробів. Утворення даного запасу залежить як від вигляду швацьких ниток, так і від натягнення ниток в швацькій машині. Тому при шитті рекомендується працювати з найменшим натягненням ниток, щоб не розтягувати їх без потреби. Поверхня швацьких ниток В порівнянні з іншими видами ниток швацькі нитки з шорсткою поверхнею, наприклад, армовані поліефірні нитки, забезпечують рівномірність шва при різних швидкостях шиття. Гладкі комплексні нитки, навпаки, значно важче при обробці. Так при пошитті з різною швидкістю наголошується нерівномірність шва, яку, як і пропуск стібків, слід запобігати шляхом підвищення натягненням нитки.

6.1 Шерстяні вишивальні нитки

Шерстяні вишивальні нитки стали застосовуватися в МВ не так давно і сьогодні набули специфічного поширення в основному для застосування на не широкому асортименті швейних виробів і стильних виробах. Шерстяна нитка товща і м'якша в порівнянні з хімічними і має велику лінійну щільність. Нитка має ворс і тому вишивка такою ниткою має характерну пухнасту фактуру. Все це дозволяє успішно використовувати її для зимового асортименту тканин, дитячого одягу, штучних декоративних виробів. Вишивка такою ниткою багато в чому нагадує по вигляду ручну вишивку. Як сировина для цих ниток використовується гребенева пряжа. Виділяють чисто і напівшерстяні нитки. У чистошерстяних по німецьких стандартах (виробник "Мадейра" - Німеччина) допускається 2% домішок. У напівшерстяних нормується не менше 30% шерсті. Основним домішком є поліакрілонітрільне волокно. Основні пропорції: 50% шерсті 50% ПАН, 30% шерсті 70% ПАН. Номер нитки рівний 1000, діленою на приблизну лінійну щільність. Доступні номери 10, 12. Кількість кольорів, що випускається на сьогоднішній день, близько 160. Можливий також натуральний колір для чистошерстяної нитки. Така нитка застосовується на тканинах з подальшим забарвленням. Обмежено випускаються також бавовняні нитки номерів 10, 12, в 150 доступних кольорах. Основні виробники вишивальних ниток: Madeira, Gunold+Stickma, Elle Filati, Linea Tessile, Rayon, Marathon.

Фізико-хімічні процеси, що протікають при руйнуванні полімерів, накладають певний відбиток на рельєф поверхні руйнування. По цій поверхні визначають структуру і механічні властивості полімеру, характер протікаючих процесів і умови експлуатації. При руйнуванні зразка виникають характерні вогнища або зони руйнування. Початкові стадії руйнування зазвичай супроводяться локальною пластичною деформацією. Розділення елементів тіла здійснюється при просуванні магістральних тріщин, які утворюються в результаті елементарних актів руйнування міжатомних зв'язків. Залежно від структури полімеру і умов випробування поверхні руйнування полімерів сильно розрізняються. Відомо декілька типів руйнування. Крихким руйнуванням називається руйнування, яке не супроводжується помітними деформаціями зразка. Виявляються лише пружні деформації. Крихке руйнування характеризується швидким проростанням магістральної тріщини крізь товщу зразка. Для високомолекулярних речовин достеменне крихке руйнування відбувається при температурі, близькій до абсолютного нуля. У багатьох випадках, коли макроскопічне руйнування полімеру описується як крихке, абсолютні величини деформацій малі, немає високо еластичних деформацій, можуть мати місце помітні локальні вимушено-еластичні деформації. Оскільки при крихкому руйнуванні не виявляються жодні види деформацій, окрім пружної, то тимчасова залежність міцності в тіл в істинно крихкому стані відсутній. Точніше, перехід від дуже великих значень довговічності до дуже малих відбувається в надзвичайних температурах, близьких до абсолютного нуля А.П. Александровим і Ю.С. Лазуркиним встановлено, що температура крихкості полімеру залежить від швидкості додатка навантаження. Матеріал може, випробовувати необоротну течію при температурах нижче за температуру крихкості, якщо навантаження на матеріал діяло протягом достатній довгого часу. З іншого боку, крихке руйнування матеріалу може спостерігатися і при температурі вище за температуру крихкості, якщо швидкості, що діють, досить високі. Класичним прикладом, що ілюструє вплив часу на типа руйнування матеріалу, є досвід; М.О. Корнфельда і М.М. Ривкина. Струмінь розчину, каніфоль в мінеральному маслі з в'язкістю 5000 і розлітається на осколки при ударі по ній із швидкістю 23 м/сек, що вказує на крихкий розрив. Руйнування у високо еластичному стані. є наявність великих оборотних деформацій. Розтягування полімерів у високо еластичному; стані супроводжується виділенням тепла. Високо еластичний стан накладає свій відбиток на характер руйнування полімеру. При розтягуванні каучукоподібних полімерів було виявлено, що їх руйнування протікає в дві стадії. Перша (повільна) стадія починається з утворення центру розриву в якомусь найбільш "дефектному" місці зразка. З цього центру повільно зростає не тріщина, а так званий надрив, що є надірваною частиною полімеру і що має різко виражену волокнисту будову. Така будова є наслідком розщеплювання зразка в місці надриву на окремі фабрілли без порушення його цілісності (волокнистий механізм руйнування по Р.М. Бартеневу). Стадія еластичного розриву відрізняється від крихкого розриву шорсткою поверхнею відриву. При подальшому збільшенні навантаження напруги в зразку різко зростають, при цьому відбувається додаткове збільшення орієнтації зразка. Друга стадія починається з утворення великої кількості мікро тріщин, напруги в списах тріщин різко збільшуються і досягають критичних значень 1-3 мкм. Такий характер руйнування поліамідного волокна виходить при комплексній деформації розтягування, кручення і стирання. Найлегше такий обрив відбувається в товстих високо орієнтованих волокон. Дослідження динамічного стомлення поліамідних і поліефірних кордових волокон показало, що в процесі додатка багатократних циклічних деформацій у волокнах утворюються і розвиваються поперечні тріщини. Після 100 тис. циклів випробування відстань між стулками тріщини на поверхні волокна досягає 100 мкм. Ширина тріщини поступово збільшується, "розтаскується". Довжина тріщини змінюється із загасанням. Розвиток поперечної тріщини супроводжується появою подовжніх тріщин. У роботі даний аналіз виникнення подовжньої тріщини. У перетині п-п, досить далекий віддаленому від надрізу, напруга розподілено рівномірно. Для перетину 0-0 характерна концентрація напруги у вершині надрізу, що зменшується у міру видалення від його вершини. Епюра має два екстремуми, що характеризують найбільшу напругу. І. Хирлом було встановлено, що найлегше рвуться молекули на поверхні волокна. При стискуванні поверхневих шарів відбувається утворення тріщини. Найчастіше тріщина злітає з якого-небудь наявного поверхневого дефекту. У вершині тієї, що утворилася сильна напруга зрушення. Головною умовою розвитку тріщини уздовж осі волокна є, мабуть, анізотропія хімічних зв'язків: наявність ковалентних зв'язків уздовж ланцюгів. Тоді можна чекати, що із зростанням молекулярної орієнтації тріщини уздовж волокна матимуть переважаючий характер. Руйнування в пластичному стані. Пластичний розрив порівняно рідко зустрічається при експлуатації полімерних виробів. У пластичному стані деформація полімеру характеризується переміщенням друг відносно друга центрів тяжіння макромолекул. Руйнівна напруга пластичного розриву на декілька порядків менша, ніж високо еластичного. При пластичному розриві на зразку утворюється шийка. Тріщини не поширюються по довжині зразка, як при вимушено-еластичній і високо еластичній, деформаціях. Розривши, як правило, відбувається в шийці. Напруга при високо еластичному розриві і межа змінюються залежно від швидкості деформації. Руйнуюча напруга при високо еластичному і пластичному розриві по-різному залежить від швидкості деформації. При дуже низьких і дуже високих швидкостях міцність матеріалу при пластичному розриві перевищує руйнівну напругу при високо еластичному розриві. Тому в інтервалі швидкостей деформації від 0 до 1 реалізується високо еластичний розрив.

Рис.4 – класифікація швейних ниток.

7. Формування структури текстильних ниток в процесі виробництва

Текстильними нитками називаються гнучкі, міцні тіла з малими поперечними розмірами і невизначено великої довжини, отримувані з природних і хімічних волокон. Текстильні нитки є напівфабрикатами, призначеними для виробництва тканин і інших текстильних матеріалів. Залежно від вихідного матеріалу (вигляду волокна, елементарних ниток і ін) характер технології здобуття текстильних ниток різний. З волокон обмеженої довжини (бавовни, льону, шерсті) здобуття ниток здійснюється в процесі прядіння шляхом їх скручування. Велика кількість текстильних ниток з елементарних і комплексних ниток, плівкових матеріалів виробляється без процесу прядіння на інших виробництвах.

Текстильна нитка, отримана з коротких (обмеженої довжини) волокон за допомогою їх скручування в процесі прядіння називається пряжею. Пряжі найбільш поширеного типа текстильних ниток. Властивості її залежать від вигляду волокна і характеру технологічних процесів прядіння. Суть прядіння полягає в розпушуванні і очищенні волокон, змішуванні, прочісуванні, формуванні з паралельно укладених волокон стрічки (напівпродукту приблизно круглого перетину), стоншуванні стрічки і скручуванні її в безперервну нитку пряжу. Важливою умовою здобуття пряжі високої якості є правильний підбір сировини. Відомо, що з волокон міцніших виходить пряжа з найбільшою міцністю, з довгих волокон можна отримати рівнішу і тоншу пряжу, а з коротких пряжу товсту, пухнасту і більш рихлу. Для вироблення пряжа використовує однорідну сировину, але різної якості (різних сортів), а також різнорідні волокна. Змішування волокон виробляється з метою найбільш раціонального використання ресурсів текстильної сировини, або додання пряжі і тканині певних властивостей (м'якості, підвищеній міцності, пружності і т.д.), або зниження вартості готового текстильного матеріалу при забезпеченні сповна задовільної якості. Смеска визначає вигляд і властивості пряжі і текстильного матеріалу в цілому. Тому волокнистий склад є одним з показників технічних умов на текстильні матеріали і фіксується у відповідних стандартах. Складена смеска піддається змішуванню для створення однорідної маси, що необхідне для здобуття рівномірною по структурі і властивостям пряжі. Змішують сировину як в процесі спушення, так і на подальших стадіях прядильного виробництва (наприклад, складанням стрічок). При розпушуванні волокнистий матеріал із спресованого переводять в рихлу волокнисту масу, при цьому волокна частково очищаються від грубих домішок. Спресовані пласти волокнистої маси фіксується у відповідних стандартах. Складена смеска піддається змішуванню для створення однорідної маси, що необхідне для здобуття рівномірною по структурі і властивостям пряжі. Змішують сировину як в процесі спушення, так і на подальших стадіях прядильного виробництва (наприклад, складанням стрічок). При розпушуванні волокнистий матеріал із спресованого переводять в рихлу волокнисту масу, при цьому волокна частково очищаються від грубих домішок. Спресовані пласти волокнистої маси спочатку розскубують зубами або металевими колками, а потім розділяють ударами робітників органів розпушувальної машини. Процес інтенсивного спушення називається тіпанням. При перемішуванні на тріпальних машинах виробляється замаслення (змочування крапельками емульсії) волокон. Замаслення зменшує наелектризованість волокон при терті, додає волокну велику рухливість і сприяє випрямленню його при подальших операціях. З тіпальних машин волокниста маса виходить у вигляді тонкого шару полотна, що складається з різноманітно розташованих дрібних клаптиків сплутаних волокон. В процесі чесання волокниста маса піддається дії органів чесальної машини, покритих голчаною (кардної) стрічкою або жорсткою суцільнометалевою пильчастою стрічкою. По транспортеру шар волокнистої маси поступає в простір між голчаними поверхнями. Для здобуття тоншої і рівнішої пряжі з довгих волокон бавовни, шерсть і інших волокнисту масу з кардних машин (кардного чесання) піддають додатковому гребінному чесанню. Для цього стрічки, отримані на кардочесальній машині, сполучають (від 16 до 20 стрічок) і утворюється полотно, яке потім витягують на витяжних машинах для вирівнювання по товщині і розпрямлення волокон. Потім полотна поступають на гребінночесальні машини, де відбувається подальше розчісування, розпрямлення, паралізування волокон і видалення коротких волокон в очоси. Стрічки, отримані після кардного або гребінного чесання, нерівномірні по товщині, волокна їх недостатньо розпрямлені і паралізовані. Для вирівнювання декілька стрічок складають і витягують до тонкого вихідного продукту. Рівність пряжі в значній мірі залежить від рівності стрічки тому операцію вирівнювання стрічки повторюють 2-3 рази. Після вирівнювання на стрічкових машинах стрічка досить товста і для здобуття пряжі її необхідно стоншити. Стоншують її на машинах, оснащених витяжними приладами і механізмами для слабкого скручування і намотування рівниці. Стрічка витягується в 6-30 разів. Залежно від товщини пряжі, що виробляється, стрічка проходить через одну, дві або три машини. На останній машині стрічка витягується до тонкості, необхідної для здобуття пряжа певної лінійної щільності. Власне прядіння полягає в стоншуванні рівниці до заданої товщини пряжі, остаточному її скручуванні в нитку і намотуванні готової пряжі на пакування (паперовий патрон). Прядіння здійснюється на прядильних машинах, де рівниця скручується за допомогою надітого на кільце бігунка і одночасно намотується на пакування, що обертається, щільно насаджене на веретено. Тому такий спосіб прядіння називається веретенним або кільцем, а отримувана пряжа кільця. При скручуванні рівниці в процесі прядіння волокна сильно стискуються і між ними виникають сили тертя, що перевищують міцність волокон. Чим більше міра сукання, тим сильніше стискуються і обвивають один одного волокна. Тому при збільшенні сукання пряжа стає щільнішою, жорсткіше, поперечник її зменшується. Із збільшенням сукання зростають міцність, пружність і розтяжність пряжі. Проте при сильному збільшенні сукання зростає натягнення волокон і міцність пряжі зменшується. Сукання, при якому пряжа досягає максимальної міцності, називається критичною. Кільцевий спосіб прядіння має декілька різновидів залежно від вигляду волокна, що переробляється: 1 Бавовняну пряжу виробляють по гребінному, кардному і апаратному способах прядіння. За гребінним способом виробляють бавовняну і змішану пряжу середньої і малої товщини від 15,4 до 5,8 текс з довгої і середньо волокнистої бавовни. При цьому способі прядіння поряд з кардним чесанням застосовують гребінне чесання, що допомагає здобуттю тоншої, гладкої (непухнастої), рівномірної і міцної пряжі, використовуваної для найбільш тонких високоякісних тканин. За кардному способом виробляють пряжу з бавовни середньої і високої довжини як в чистому вигляді, так і в смесці з хімічними волокнами. Товщина її вагається в широких межах - від 83,3 до 11,8 текс. Ця пряжа основний вигляд сировини для різних тканин. При апаратному способі пряжу виготовляють з коротко волокнистої бавовни і чаду (відходів) прядильного виробництва. При цьому способі прядіння ватка, що отримується з чесальних машин, за допомогою спеціальних пристосувань механічно розділяється на окремі смужки, які скачуються в рівницю і поступають на прядильні машини. Апаратна пряжа товща (50-250 текс), рихла, пухнаста, більш нерівномірна по товщині і міцності. Пряжа має обмежене вживання і, як правило, у поєднанні з кардною пряжею. З льняного волокна виробляють пряжу льняну сухого і мокрого способів прядіння. Для здобуття льняної пряжі відсортоване волокно піддають чесанню на спеціальних гребінночесальних машинах, при цьому віддаляються короткі волокна (очоси) і різні домішки (вузлики, залишки стебла і т.п.). При чесанні волокна маються в своєму розпорядженні окремими пучками, що вільно висять; що прочесали з одного, а потім з іншого кінця окремі пучки льону з'єднуються в стрічку на розкладальній машині. Для зрівнювання і паралізування волокон стрічка проходить ряд стрічкових машин, а потім поступає на машини для стоншування і на прядильні машини. Власне прядіння може здійснюватися після попереднього зволоження (мокре прядіння) або без зволоження (сухе прядіння). При зволоженні волокна стають рухливішими, технічне волокно частково, розщеплюється, унаслідок чого полегшується витягування його, пряжа виходить рівніша, гладшає, добре ущільнена. Цим способом прядіння виробляють пряжу середньої і малої товщини 69-20 текс, використовувану для найбільш якісних тканин і штучних виробів. При сухому прядінні остаточне витягування довгих волокон утруднене, тому пряжа виходить товщою і пухнастою. При виробленні пряжі з очосів чесання волокна здійснюється на кардочесальній машині, а прядіння по мокрому і сухому способах. Пряжа за якістю і тонкістю (мокрого прядіння - 100-200 текс, сухого прядіння 200-667 текс) поступається пряжі з довгого льняного волокна. У пряжу переробляють волокно льону як в чистому вигляді, так із хімічними волокнами. Шерстяну пряжу отримують апаратним і гребінним способами прядіння з волокна шерсті. Апаратним (суконним) способом пряжу виробляють з коротковолокнистої шерсті. При її здобутті розпушену волокнисту масу розскубують і прочісують на кардочесальній машині в два три переходи (апарату). Отримана рівниця поступає на прядильні машини. Апаратна пряжа характеризується досить високою пухнастою і завтовшки: тонкосукняна (з тонкої, напівтонкої і напівтовстої шерсті) від 62,5 до 167 текс, грубосуконна (з грубої шерсті) від 143 до 500 текс. Використовують її для важчих костюмних і пальтових тканин. При гребінному (камвольному) 1 способі прядіння пряжу отримує з довгих волокон шерсть (від 55 до 200 мм і більш). При цьому стрічку з чесального апарату вирівнюють і прочісують на гребнечесальних машинах. Отриману гребінну стрічку ще раз вирівнюють по товщині, стоншують і направляють на прядильні машини. Гребінна пряжа рівна гладка, характеризується вищою щільністю і тонкістю (від 55,6 до 14,3 текс), застосовується для тонших костюмних і пальтових тканин. Шовкову пряжу отримують з натурального шовку (відходів шовкообробного виробництва) трьома способами. Підготовлену волокнисту масу прочісують (голчаною стрічкою) на круглих чесальних машинах в декілька переходів. Отриману стрічку вирівнюють, стоншують і прядуть. Цим способом отримують найбільш тонку пряжу натурального шовку до 3,3 текс. Очоси, що отримуються в процесі чесання основних відходів, поступають на гребінночесальну машину, а потім стрічку, що прочесала, переробляють в пряжу завтовшки 10-7,1 текс. Вторинні очоси (після гребенечесання) переробляють в пряжу апаратним способом прядіння. Апаратна пряжа товща, пухнаста і засмічена. Пряжа з хімічних волокон може бути отримана будь-яким способом прядіння. Широко застосовують вироблення пряжі з тонких джгутів хімічних волокон: палять волокна розрізає, укладається і вирівнюється в стрічку, яка потім витягується і частково скручується, утворюючи рівницю. В даний час в прядильному виробництві все ширше застосовують новий спосіб прядіння без веретенний. На відміну від кільцевого прядіння при цьому способі процеси кручення і намотування готової пряжі розділені. Для цього здійснюється порушення зв'язку між волокнами в потоці перед органом, що крутить, намотування пряжі на пакування виробляється без допомозі веретена. Живлення без веретенних прядильних машин виробляється стрічками (із стрічкових машин) або рівницею, які інтенсивно стоншуються і відокремлюються на групи волокон, що не контактують між собою, утворюючи дискретний (переривистий) потік. Цей потік подається у формувальний пристрій.

Рис.5 - Структура ниток:

а – трьох прядена; б – чотирьох прядена; в – здавлювання пряжі; г – ліва скрутка; д – права скрутка.

8. Правила приймання ниток

Усі товари, в тому числі текстильні нитки, приймають згідно відповідних нормативних документів. Основні позиції приймання ниток і пряжі наступні:

Маса парії ниток повинна бути не менше 25 кілограм; при домовленості виробника та споживача дозволяються партії ниток меншої маси.

Контроль якості ниток по зовнішньому вигляду (правильність намотування, відповідність кольору, дефекти зовнішнього вигляду);

Одиниці продукції в яких в процесі перероблення виявлені дефекти, то вони підлягають поверненню виробнику.

Періодичність контролю по фізико-хімічним і фізико-механічним показникам повинні проводитися виробником у відповідності з вимогами.

8.1 Методи випробувань

Для проведення випробувань від кожної відібраної від партії одиниці продукції відбирають точкові проби(відрізки) у відповідності з вимогами.

Визначення лінійної щільності ниток – ГОСТ 6611.1 – 73 з наступним доповненням: випробування проводять на відрізках довжиною 0,5 метрів.

Визначення вологості – ГОСТ 6611.4 – 73.

Визначення стійкості фарбування ниток до дії світла – ГОСТ – 10761 – 75, до інших чинників дії – ГОСТ 9733 – 61 з наступними доповненнями: для приготування зразка при визначенні стійкості і дії розчину мила від кожної відібраної одиниці продукції відбирають точкову пробу у вигляді відрізка масою 0,4 г ниток і заплітають їх з рівною кількістю підбілених ниток в білому кольорі. Зразок заплітають хрестоподібно "в косу" в 4 кінці: 2 білих і 2 кольорових.

Визначення місткості золи – ГОСТ.5617 – 71 з наступними доповненнями: випробування проводять запалюванням проб після визначення вмісту мила.

Визначення вмісту хлоридів та сульфатів: водяну витяжку отриману після визначення нейтральної реакції, ділять порівну на дві частини. Одну частину витяжки після охолодження в пробірці підкисляють декількома краплями хімічно чистої концентрованої азотної кислоти і випробовують, додаючи кілька крапель 10 відсоткового розчину азотнокислого срібла. Другу частину витяжки, нагріту до кипіння в пробірці підкисляють декількома краплями нагрітого 10 відсоткового хлористого барія. В двох випадках не повинно бути осаду. Допускається незначна забарвленість в перламутр розчину.

Визначення довжини намотування. Для визначення довжини намотування до 500 м кожну відібрану від вибірки одиниці продукції розмотують на периметром 1 м при лінійній швидкості не більше 200 м/хв. .

Для визначення довжини намотування більше 500 м визначають масу брутто кожної відібраної одиниці продукції. Закрутивши верхній шар, відмотують з одиниці продукції 100 м і визначають їх масу. Довжину ниток на одиниці продукції визначають за масою нетто і масою 100 метрового мотка.

За довжину намотування ниток приймають середнє арифметичне результатів трьох випробувань, вирахуване з точністю до 0,1 м і заокруглене до цілого числа.

Кількість вузликів в мотках підраховують при зовнішньому огляді мотка.

8.2 Дефекти текстильних ниток

Розглянемо основні дефекти текстильних ниток.

Таблиця 2 – дефекти текстильних ниток.

В таблиці 3 наведені основні дефекти намотування пряжі і ниток.

Таблиця 4 - Дефекти намотування

9. Пакування, маркування, транспортування і зберігання

1. Нитки на котушках і патронах повинні бути запаковані в картонні коробки, а потім укладені в пачки чи ящики з гофрованого картону.

2. Нитки в мотках повинні бути перев’язані в трьох місцях віскозно-лавсановою пряжею чи пряжею з інших волокон лінійною щільністю не менше 200 текс. Мотки комплектують і запаковують в мішки з пакувальної тканини з прокладкою з віскозної тканини.

3. Вигляд і кількість одиниць продукції, укладені в одну коробку, пачку, мішок чи ящик, а також довжина і маса ниток в одиниці продукції повинна відповідати вказаним.

4. Допускаються за згодою виробника і споживача інші другі пакувальні і перев’язуючі матеріали (крім натуральних), забезпечують збереження і якість продукції при транспортуванні і зберіганні.

5. Мішки зашивають і пломбують.

6. Кожну одиницю продукції маркують наступним чином:

На циліндричні патрони ставлять штамп на виступаючий торець патрона з вказівкою: умовного позначення ниток (для підприємств швейної промисловості); умовного позначення ниток і роздрібної ціни (для підприємств роздрібної торгівлі);

На одно фланцеві котушки ставлять штамп безпосередньо на фланець і торець котушки з зазначенням: умовного позначення ниток; довжини намотування ниток;

При запакуванні ниток в мотках ярлик вкладають в середину мішка з зазначенням: номера партії; назви і умовного позначення ниток; кольору; маси; кількості мотків;

На кожну коробку ставлять штамп з зазначенням: умовного позначення ниток; кольору; кількості одиниць продукції.

На кожну пачку чи ящик наклеюють, а на мішок пришивають ярлик з зазначенням: назви підприємства-виробника і його товарного знаку; назва і умовне позначення ниток; артикула; назва кольору і групи стійкості фарби; кількість одиниць продукції; номер партії дата випуску; позначення стандарту

По вимогам споживача кожна партія ниток повинна супроводжуватися паспортом з зазначенням результатів фізико-механічних випробувань, показників вмісту золи, жиру, мила.

Транспортувальне маркування за ГОСТ 14192 – 77 з зазначенням маніпуляцій них знаків "Боїться сирості" і " Крюками не брати".

Нитки повинні зберігатися в запакованому вигляді на дерев’яних стелажах в складських приміщеннях, які забезпечать збереженість і якість. Повинні зберігатися при температурі від - 5 до +30 градусів Цельсія і відносній вологості не більше 70% без прямого потрапляння сонячних променів.

Гарантії виробника

Виробник гарантує відповідність якості ниток вимогам стандарту при дотриманні вимог транспортування і зберігання. Гарантійний термін зберігання 5 років з дня виготовлення. Допускається при закінченні строку зберігання ниток зниження норм до показників "розривне навантаження" та " розривне подовження" не більше 10%.

10. Характеристика технічних ниток

Atlas - це текстурована поліефірна нитка. Завдяки особливій конструкції, у розслабленому стані вона дуже об'ємна і м'яка на дотик. Вона має високу розтяжність (дуже низький модуль пружності) і дуже хороше пружно еластичне відновлення з набагато вищими показниками стяжки швів ніж у багато волоконних чи моноволоконних ниток. Спеціально розроблені пластикові кріплення Vicone сприяють більш рівномірному розмотуванню текстурованої нитки. У зв'язку з застосуванням особливої технології з'єднання кінців нитки, продукт практично не має вузлів, що забезпечує оптимальну ефективність роботи машин і операторів. Методика застосування спеціальної лубриації дозволяє досягти оптимальних швейних показників для цієї нитки.

Фізичні і хімічні характеристики поліефірної і обробленої нитки:

GRAL - це чудова швацька нитка високої міцності, що складається з безперервних поліефірних волокон. У зв'язку із застосуванням особливої технології з'єднання кінців нитки (пневматичне зрощування), продукт практично не має вузлів, що забезпечує оптимальну ефективність роботи машин та операторів. Завдяки своїй конструкції і міцності по відношенню до об'єму, GRAL є швацькою ниткою підвищеної надійності. Цей продукт має виняткову стійкість до тертя.

Фізичні і хімічні характеристики поліефірної і обробленої нитки:

TRIDALIA - це подвійна 100% поліефірна нитка для вишивання. Нитка виготовляється з поліефірного волокна, яке у перетині має особливу тригранну форму, додаючи нитці особливий блиск. У зв'язку із застосуванням спеціальної технології з'єднання кінців нитки (пневматичне зрощування), продукт практично не має вузлів. Завдяки своїй міцності і підвищеній розтяжності, а також найсучаснішій технології нанесення лубрикаційного матеріалу, TRIDALIA забезпечує оптимальну ефективність роботи машин та операторів. Поліефірні нитки набувають усе більшої популярності у зв'язку з їх здатністю відповідати зростаючим стандартам прання і хімічного чищення. Виготовлена з поліефіру, TRIDALIA має ряд переваг над віскозною ниткою щодо міцності в сухому і вологому стані, міцності до тертя і стійкості кольору. Застосування:

TRIDALIA - винятково приваблива глянсова нитка для вишивання, придатна для використання як у звичайних вишивальних машинах з однією голівкою, так і в найсучасніших автоматизованих вишивальних машинах з декількома голівками.

Вона особливо рекомендується для вишивання на одязі емблем, значків, етикеток і прикрас.

Підходить для виконання вишивки на трикотажних або текстильних тканинах, джинсах, жіночому, чоловічому і дитячому одязі. Завдяки високій міцності, вона також придатна для використання на виробах із шкіри.

Виняткова стійкість фарби, стійкість до прання і хімічного чищення роблять нитки TRIDALIA дивовижно міцними на знос.

Фізичні і хімічні характеристики поліефірної й обробленої нитки:

11. Товарознавчі аспекти і тенденції розвитку ринку текстильної продукції

Особливе значення текстилю в сучасному народному господарстві у тому, що це одна з найголовніших галузей господарської діяльності людства.

Завдяки швидкому обігу капіталу і високій рентабельності (20 - 40%), текстильне виробництво - надійне джерело поповнення держбюджету. До текстильної продукції відносять текстильні волокна, пряжу, нитки, трикотажні волокна, полотна, комплексні текстильні матеріали та основу для нанесення покриття (штучні і синтетичні шкіри, виробів будівельного призначення). Не зважаючи на зменшення частки природних текстильних волокон у загальному обсязі виробництва у світі (58% - 1980 р.; 43% - 2000 р), текстильне виробництво в Україні із 1990-х рр. характеризується спадом (2000 р. - 15% рівня 1990 р) і погіршенням показників серед галузей промисловості. На негативну динаміку вплинули неконтрольований притік дешевого імпортного текстилю; розрив виробничих зв'язків з традиційними постачальниками сировини; несприятливе фінансове становище підприємств, що не дозволяє закуповувати необхідну сировину, виплачувати заробітну плату, оновлювати обладнання; низька виробнича спроможність підприємств через амортизацію основних фондів; маркетингова стратегія, попит. Сучасне населення України споживає в 3,8 рази менше виробів легкої промисловості, ніж у 2002 р. (у т. ч. тканин - в 4,3, одягу і білизни - у 3,9). За останні п'ять років середньостатистичний українець оновив свій гардероб на 35 - 40% (житель західних країн - на 90 - 95%), і споживає в середньому 1,5м2 бавовняних та по 0,5м2 вовняних, лляних та шовкових тканин. Середньостатистичний дорослий українець на одяг, тканини і взуття витрачає 5 - 7% щомісячних грошових витрат. Національний ринок легкої промисловості зріс (5,9 млрд. грн. - 2004 р., 6,4 млрд. грн. - 2006 р). Спостерігається незначний стійкий темп приросту (3,5 - 5%), насичення його характеризується як достатньо повне (88 - 95%), а окремі товарні ніші (літні люди, діти), ще ненасичені (один із шляхів їх насичення - ширше використання текстилю на основі вовни у виготовленні взуття, поєднання їх з іншими волокнами у виготовленні одягу). Співвідношення експорту - імпорту в Україні (за складовими тенденціями розвитку ринку текстилю, одягу і взуття) аналогічні США, Великобританії, Франції де власне виробництво цих товарів у 2,5 - 3,5 рази менше ніж їх внутрішнє споживання, а основна частка ринку заповнює імпорт зі Сходу; проте більшість українців текстиль купує на речових ринках, де наявний задовільний асортимент, доступніші ціни і покупця менше цікавить виробник товару, більше - добротність і ціна.

Висновок

Текстильна промисловість відіграє неабияку роль у житті людини. Адже з текстилем ми зустрічаємося кожен день. Зараз ми не можемо уявити свого життя без нього. Тому на теперішній стадії розвитку виробництва його виготовлення зросло у кілька разів, порівняно з минулим та позаминулим роками.

В курсовій роботі можна побачити поділ ниток і їх використання. По сировинному складу нитки можна поділити на натуральні, які можуть бути отримані з пряжі (лляні) і ниток з натурального шовку (швейний шовк). Хімічні нитки виробляють з хімічних волокон, комплексних ниток і монониток. Перш за все, це віскозні, поліамідні, поліефірні, поліпропіленові. Комбіновані нитки отримують поєднанням компонентів натуральних та хімічних ниток. За способом отримання розрізняють швейні нитки кручені, текстуровані, клеєні, армовані та мононитки.

Основні підприємства які випускають в Україні нитки та пряжу з натурального волокна:

Отже, Текстильними нитками – називають гнучке і міцне тіло з малим поперечним розміром значної довжини, що складається з волокон. Одиночна нитка - не ділиться в подовжньому напрямі без руйнування і може бути безпосередньо використана у виробництві текстильних виробів (часто називається монониткою). Комплексна нитка - складається з двох або декількох елементарних ниток, сполучених між собою скручуванням або склеюванням. Кручена нитка - отримувана шляхом скручування два або більш комплексних ниток, пряжа або з тих і інших разом. Пряжа – це текстильна нитка, отримана шляхом скручування коротких волокон в процесі прядильного виробництва.

Список використаної літератури

1. Василенко В И. Прядение и ткачество в Зеньковском и Миргородском уездах // Очерки кустарных промыслов Полтавской губернии. – Полтава: Типо-литография И.А. Дохмана, 1900. – С.1–26;

2. Новицька М. До питання про текстиль трипільської культури. – С.44–61;

Новицкая М.А. Узорные ткани трипольской культуры;

3. Месяченко В.Т., Кокошинская В.И. Товароведение текстильных товаров. Экономика М. 1987 ст.70 – 88.

4. Соловьев А.Н., Кукулин Г.Н. Текстильное материаоведение. Легпромбытиздат, М. 1985 ст.141 - 145.

Інтернет джерела:

1. http: // revolution. /marketing/00020541_0. html;

2. http: // www. tk-furnitura. com. ua/news/92/;

3. . http: // www. welltex. ru/ru/eto-interesno/shvejnaja-igla/

4. http: // etno. kyiv. uar. net/vyd/matetn/2004/N4/Art32. htm

Додатки

Додоток - 1

Додаток 2

Виробництво хімічних ниток

Нитки вишивальні

Додаток 4

Нитки акрилові

Комерційне товарознавство

Експертиза якості та митне оформлення штучного хутра і виробів з нього

Проблеми асортименту та якості білизняного трикотажу

Декоративно-прикладне мистецтво

Технологія варених ковбасних виробів на Сумському виробничому комбінаті міста Суми

Виявлення закономірності формування споживацької вартості ювелірних виробів на сучасному ринку

Декоративно-прикладне мистецтво Галичини

Формування асортименту та якості посуду з полімерних матеріалів

Тканини бавовняні. Характеристика асортименту господарських виробів з пластичних мас

Вивчення макраме на уроках трудового навчання в 4 класі

Економічна ефективність виробництва соняшника

Проект ткацького виробництва потужністю ткацьких верстатів для виготовлення тканини артикул 4784

Дослідження ринку та організація роздрібної торгівлі товаріва з пластичних мас

Виробництво хутряних та овчинно-шубних виробів

Науково-технічний прогрес – основа розвитку виробництва

Економічна ефективність виробництва картоплі та шляхи її підвищення на прикладі ТОВ "Прогрес" с.Авдіївка, Сосницького району

Використання різнорівневих завдань на уроках трудового навчання

Гурткова робота у початкових класах у системі трудового навчання і виховання