Курсовая работа: Настої та відвари з сировини, що містить глікозиди

Вступ

Зараз як рідкі лікарські форми широко використовують складні багатокомпонентні, комбіновані лікарські препарати, що одержують шляхом обробки рослинних матеріалів водою при визначеному режимі настоювання. Метою одержання водних витяжок є виготовлення продукту, що містить біологічно активні компоненти рослинного матеріалу (алкалоїди, глікозиди, ефірні олії, дубильні речовини та ін). Поряд з діючими речовинами у витяжках завжди є супутні (цукор, крохмаль, білки, камеді, слизи, пектини, пігменти і т.д.), які ще називають “баластні речовини”. Деякі із них фармакологічно індиферентні, деякі беруть участь у терапевтичній активності витяжки, полегшуючи або уповільнюючи всмоктування діючої речовини, а деякі з них бувають причиною небажаного побічного ефекту. Є речовини, що підсилюють розчинність діючих сполук у витязі і підвищують його значення як ліків. Це має місце, наприклад, в настоях наперстянки, в яких наявність нерозчинного в воді глікозида дигітоксина пояснюється диспергуючою дією поверхнево-активних речовин (сапонінів). Отже, ми бачимо, що вміст водних витяжок досить складний і не завжди піддається повній якісній і кількісній оцінці.

Водні витяги мають широке застосування в медичній практиці самі по собі, а також як складові лікарських препаратів у вигляді мікстур, полоскань, примочок, промивань, ванн, інгаляцій.

Це вкрай лабільні лікарські форми. І справа не лише в легкості їх мікробного обсіменіння, але і в розвитку в процесі зберігання різних хімічних перетворень речовин, що перейшли з рослинної сировини в розчин. Тому спроби подовжити строк придатності настоїв і відварів за допомогою пригнічення лише мікробного псування не ефективні.

Галенові препарати розглядають як специфічну групу лікарських засобів, які нарівні з хіміко-фармацевтичними і іншими препаратами входять в склад ліків. Галеновими вони називаються по прізвищу знаменитого римського лікаря і фармацевта Клавдія Галена. Термін “галенові препарати” з’явився в фармації через 13 сторіч після його смерті.

Зазначені препарати не є хімічно індивідуальними сполуками, а представляють собою комплекси речовин більш менш складного вмісту. В цьому їх відмінність від хіміко-фармацевтичних і інших препаратів, що являють собою індивідуальні речовини.

Галенові препарати пройшли складний шлях розвитку. До перших засобів, типічних для епохи Галена, відносяться витяги з сировини рослинного і тваринного походження, які отримували за допомогою вина, олій, жирів (медичні олії, вина). Після встановлення консервуючих властивостей меду і оцту, стали отримувати витяжки з цими речовинами. Виникли лікарські меди, оцти, оцтомеди. За часів Авіценни отримали ароматні води, сиропи, юлепи (ароматні води, підсолоджені сиропом). До більш пізнього періоду відносять есенції - соки, вижаті з соковитих рослин, а також лоохи і рооби. Останні необхідно розглядати перші водні екстракти. Рообами називались згущені соки рослин і згущені водні витяги деяких плодів, а лоохи являли собою суміш кількох упарених водних рослинних витягів, змішаних згодом з молоком. Відкриття алхіміком Раймондом Луллієм спирта, а також вдосконалення деяких технологічних процесів (перегонка, фільтрування) значно покращили технологію галенових препаратів. З’явились ароматні спирти (розчини пахучих речовин в спирту) і ароматичні есенції (настойки духм’яних рослин на спирту). Широке впровадження Парацельсом настойок і екстрактів суттєво вплинуло на склад препаратів. Відпала необхідність в вині як екстрагенті. В 60-х роках XIX століття виникли нові препарати галунового типу, названі новогаленовими. Вони являють собою витяги з лікарських рослин, частково або повністю звільнені від супутніх речовин, в чому і є основна відмінність новогаленових препаратів від звичайних екстрактів. Перспективною також являється проблема приготування препаратів із свіжозібраної рослинної сировини.

Настої (infusa) і відвари (decocta) - це найпростіші водні витяги з лікарської рослинної сировини чи водні розчини екстрактів. Вони не потребують ні складної апаратури, ні дорогих чи дефіцитних екстрагентів. Вказані обставини являються одною з причин, що дані лікарські форми, являючись найбільш давніми лікарськими формами, зберегли своє значення і в наш час.

Слизи (Mucilagines) - група рідких лікарських форм, що являють собою водні витяги з рослинної сировини, яка володіє досить високою в’язкістю.

До позитивних якостей водних витягів відносяться:

Максимальний терапевтичний ефект від дії комплексу біологічно активних і супутніх речовин, що містяться в рослинній сировині;

Пролонгованість дії;

Відсутність побічного ефекту, властивого багатьом хімічним речовинам;

Простота виготовлення.

До негативних якостей водних витягів відносяться:

Нестійкість при зберіганні (мікробна, хімічна, термодинамічна), що обмежує терміни зберігання;

Нестандартність витягів через численні фактори, що впливають на їх якість при виготовленні;

Тривалість готування.

Основна частина

1. Характеристика водних витягів, їх класифікація, біофармацевтична оцінка

Водні витяги відносяться до рідких лікарських форм.

Приготування їх регламентується ДФ: ДФ Х - № 349, ДФ ХІ - стр.147, ДФУ.

За фізико-хімічною природою водні витяжки - комбіновані дисперсні системи: поєднання істинних розчинів або розчинів ВМС з колоїдними. Іноді в витяжки переходять емульговані чи суспендовані компоненти, не розчинні у воді.

В залежності від способу одержання і складу розрізняють три групи водних витяжок:

Настої - їх отримують із сировини з рихлою будовою або які містять леткі і нестійкі речовини (листя, квіти, трави, корінь і кореневище валеріани);

Відвари - їх отримують із сировини з щільної будови(корені, плоди, кора);

Слизи - отримують з сировини, яка містить слизи (корінь алтею, насіння льону).

Дані водні витяжки використовуються для зовнішнього і внутрішнього застосування.

Стандартність сировини. Склад і концентрація водних витяжок, сила і характер дії на організм залежить від вихідної сировини і, зокрема, від кількісного вмісту в ній діючих речовин. Кількість останніх у рослинному матеріалі коливається в залежності від умов і місця проростання рослин, часу збору, режиму сушіння та інших факторів.

Стандартною називається сировина, що відповідає вимогам НТД, і яка повинна надходити до аптеки з вказівкою на етикетці упаковки вмісту в ній діючих речовин у відсотках або її біологічної активності в ОД.

Як відомо, при стандартизації рослинних об’єктів, що мають діючі речовини, які піддаються кількісному визначенню або визначенню біологічної активності Фармакопея нормує нижню межу їх вмісту або сили дії. Матеріали, які мають діючих речовин менше, ніж потрібно за стандартом, визнаються непридатними для використання і не допускаються в аптеки, тому що це призводить до одержання водних витяжок з підвищеним вмістом супутніх речовин, каламутних і менш стійких при зберіганні. При використанні сировини з пілвищеним вмістом діючих речовин, його потрібно брати в меншій кількості по формулі:

X= АхВ / Б,

де Х - необхідна кількість (в г) рослинної сировини з підвищенною кондиційністю;

А - прописана кількість лікарської рослинної сировини, в г;

Б - фактична кількість одиниць дії або алкалоїдів в 1 г сировини;

В - стандартний вміст глікозидів або алкалоїдів в 1 г сировини.

З рихлої сировини (квітки, листя, трави) звичайно готують настої, з щільної (кора, корені, кореневища) - відвари. Винятки:

Корені з кореневищами валеріани (готують настій);

Листя мучниці, сени, брусниці (готують відвари).

Як правило, настої і відвари готують таким чином, щоб з 10 вагових частин рослинного матеріалу утворювалось 100 об’ємних частин готового витягу. Настої і відвари з трави горицвіту, трави конвалії, кореня істода, кореневища з коренями валеріани і спориньї виготовляють в співвідношенні 1: 30. Не дивлячись на відсутність вказівок в Фармакопеї, ця ж пропорція повинна використовуватись при виготовленні настоїв і відварі з морської цибулі і коріння сибірської сенеги мильнянки і синюхи.

Настої і відвари з отруйних і сильнодіючих матеріалів, як правило готують за прописом лікаря. В іншому випадку з 1г відповідної вихідної сировини готують 400 мл потрібного витягу (табл.1).

Частина рідини після екстрагування завжди поглинається рослинним матеріалом, тому готової витяжки одержують менше, ніж було взято води. Кількість води, що поглинається, залежить від гістологічного складу і ступеня подрібнення сировини. Тому при розрахунках необхідно використовувати індивідуальні коефіцієнти поглинання води сировиною.

Коефіцієнт водопоглинання - показує уількість рідини, що утримується 1,0 г рослинної сировини стандартного ступеня подрібнення після віджиманняв перфорованому стакані інфундирки.

Коефіцієнти наведені в ДФ ХІ, а також у наказі МОЗ України № 197 від 07.09.93. р. / додаток 3/

Якщо коефіцієнт водопоглинання для сировини відсутній, рекомендується використовувати такі коефіцієнти: для коренів і корневищ - 1,5; кори, трави, квіток - 2,0; насіння - 3,0.

Якщо екстрагуванню підлягає сировина масою менше 1 г, поглинання води сировиною не враховують і Кв при розрахунку об’єму екстрагента не використовують.

Проте при приготуванні витяжок з урахуванням Кв об’єм їх всеодно виходить дещо меншим, тому відповідно до ДФ ХІ до процідженої витяжки після віджимання сировини додають воду через ту ж сировину до прописаного об’єму за рецептом.

Кількість води, необхідної для держання витяжки, не можна зменшувати, так як це приведе до зменшення витягання діючих речовин із сировини.

У зв’язку з цим у випадку приготування водних витяжок з рослинної сировини не можна користуватися концентрованими розчинами солей.

2. Новогаленові препарати

2.1 Препарати серцевих глікозидів

Під новогаленовими препаратами розуміють водні, водно - спиртові, хлороформно - спиртові й інші витяжки з рослинної сировини, максимально очищені від баластних і побічно діючих речовин. Очищення витяжок відбувається дбайливо, без застосування сильних хімічних реагентів чи високотермичних процесів, з тим розрахунком, щоб препарат зберіг свою нативность, (тобто природний стан і природні зв'язки діючих речовин з іншими біологічно - активними речовинами, що знаходяться в рослині. Випускаються новогаленові препарати біологічно стандартизованми, тобто зі вмістом визначеної кількості одиниць дії в 1 мл чи 1,0 г.

Новогаленові препарати істотно відрізняються від звичайних галенових препаратів майже повною відсутністю баластних речовин. У зв'язку з цим новогаленові препарати можуть застосовуватися для ін’єкцій. З галеновими препаратами їх споріднює складність комплексу діючих речовин.

Технологія виробництва новогаленових препаратів складніша, ніж аналогічних галенових препаратів, оскільки з отриманих витягів необхідно повністю видалити баластні речовини, не торкнувшись при цьому терапевтично цінних речовин. Для видалення баластних речовин застосовуються як методи, прийняті у виробництві галеновых препаратів (наприклад, осадження білкових і пектинових речовин спиртом), так і методи специфічні, типові тільки для виробництва новогаленових препаратів. До числа цих методів очищення потрібно віднести, перфорацію - витягання цінних речовин з витягу іншою рідиною (наприклад, з водної витяжки - хлороформом) а також діаліз, тобто відділення баластних речовин колоїдного характеру за допомогою напівпроникних мембран. В останні роки для виробництва деяких новогаленових препаратів пропонується використовувати методи хроматографії і йоннообмінної адсорбції. Застосування нових методів, природньо, спричинило за собою і створення нової апаратури, наприклад перфораторів.

Багато новогаленових препаратів в даний час є офіцинальними і включені у Фармакопею. Значна кількість новогаленових препаратів виробляється з лікарських рослин, що містять глікозиди і насамперед глікозиди серцевої групи (горицвіт, конвалія, наперстянка). Новогаленових препаратів, що містять діючі речовини іншої природи (алкалоїди, дубильні речовини й ін), є поки що небагато.

2.2 Препарати горицвіту

Першим новогаленовим препаратом горицвіту був адонілен (Adonilenum), запропонований у 1923 р. О.А. Степуном.

Мал.1. Схема виробництва адонізиду.

Метод виробництва адонілену згодом був визнаний недосконалим унаслідок малих його виходів і недостатньої чистоти. Замість адонілену промисловість тепер випускає адонізид.

Адонізид (Adonisidum). Витяг проводять в апараті Сокслета. Экстрагентом є тепла суміш, що складається з 95 об’ємних частин хлороформу і 5 об’ємних частин спирту. Після виснаження сировини в екстракті отриманий витяг упарюють у котлі з паровою сорочкою до невеликого обсягу, додають воду в кількості, рівній вазі трави, і продовжують відгін залишків хлороформу і спирту, на закінчення видаляючи останні під вакуумом. Водний розчин глікозидів переводять у седиментатор, дають відстоятися зваженим домішкам, після чого декантують і фільтрують через фільтр або через папір із шаром окису алюмінію товщиною 1-1,5 см. Очищена в такий спосіб витяжка придатна не лише для внутрішнього застосування, але і для ін’єкцій. Після стандартизації і доведення активності препарату до 25 - 27 ЖОД у 1 мл його ампулюють по 1 мл з додаванням в якості консерванта 0,5% хлоретона чи фасують у склянки з темного скла по 15 мл, додаючи в цьому випадку 20% спирту і 0,5% хлоретона.

Адонізид являє собою прозору, злегка жовтувату рідину своєрідного запаху, гіркого смаку, нейтральної чи слабко лужної реакції. Застосовується на початковій стадії хронічної недостатності серцево - судинної системи.

Список Б. Вищі дози: разова - 30 крапель, добова - 60 крапель.

2.3 Препарати наперстянки

Номенклатура новогаленових препаратів наперстянки відрізняється особливим розмаїттям. Пояснення цього потрібно шукати, з одного боку, у видовому складі вихідної сировини, а з іншого боку - у застосованих методах очищення витяжок. Першим препаратом у цій групі був гітален (О.А. Степун, 1924), що не утратив свого значення і в даний час.

Перфоратор являє собою циліндричну посудину з патрубками для виводу рідини з нижньої і верхньої частини посудини. Всередині неї знаходиться труба, що внизу закінчується перфорованим воронкоподібним розширенням. Наявні й інші конструкції перфораторів (наприклад, з перфорованими дисками й ін). У перфоратор наливають хлороформ, після чого в трубу подають згущену витяжку. Остання стікає вниз у лійку і внаслідок того, що вона легша за хлороформ, дрібними струмочками піднімається вверх через весь шар хлороформу. У зв'язку з тим, що хлороформу значно більше, ніж водної витяжки, і що гіталін легко розчиняється в хлороформі, то відбувається його перерозподіл між водою і хлороформом. Після того як водний розчин, що зібрався над хлороформом, досягне верхнього виводу, вона переливається в другий перфоратор для повторного витягнення.

Звичайно перфорація проводиться в батареї з 4-5 перфораторів до повного витягання гіталіну з водного шару. Перфорацією вдається звільнитися від баластних речовин (білків, слизів і т.п.), оскільки вони в хлороформі нерозчинні. Об’єднану хлороформну витяжку нейтралізують содою і зневоднюють прожареним сульфатом натрію, після чого через фільтр-грибок засмоктують у вакуум-апарат. Після відгону 80-85% хлороформу у вакуум-апарат засмоктують воду в кількості, рівній вихідній вазі листя наперстянки, і повністю відганяють хлороформ. При цьому гіталін переходить у водний розчин, а у вигляді суспензії залишаються домішки, утримані хлороформом. Розчин фільтрують, після чого встановлюють його біологічну активність, що проводять з одночасним додаванням 20% спирту і 0,5% хлоретона, що додаються як консерванти. Фасують у склянки з жовтогарячого скла по 15 мл.

Мал.2. Схема перфораційної установки.

1 - трубопровід; 5 - решітка;

2 - насос; 6 - перфорована воронка;

3 - бак; 7 - апарат;

4 - кружка; 8 - збірник.

Препарат являє собою прозору безбарвну чи злегка жовтувату рідину слабкого своєрідного запаху, гіркого смаку, нейтральної чи дуже слабко лужної реакції. Через відсутність у витяжці дигітоксина дія препарату легка, не супроводжується токсичним ефектом навіть при передозуванні. Кумулятивна дія також менш різко виражена.1 мл препарату містить 5 ЖОД. Призначається для прийому всередину.

Список Б. Вищі дози: разова - 25 крапель, добова - 50 крапель.

Майже одночасно з гіталеном О.А. Степун запропонував інший препарат з листя пурпурової наперстянки - дигинорм (Diginormum).

Це спиртовий витяг, звільнений від сапонінів і інших баластних речовин і містить в 1 мл 6,6 ЖОД. Препарат містить глікозид дигітоксин у поєднанні з таніном. Через наявність інших більш досконалих препаратів наперстянки дигинорм більше не виробляється.

Дигітазид (Digitasidum). Це один із сучасних препаратів наперстянки пурпурової, що являє собою водний витяг сукупності глікозидів; він настільки повно очищений від баластних речовин, що може застосовуватись для внутрішньовенних ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1 мл (5 ЖОД). Прописується при важких формах порушення кровообігу, що вимагають термінового втручання, і у випадках, коли хворий не може приймати препарати наперстянки усередину.

Кордигіт (Cordigitum). Перший вітчизняний новогаленовий препарат пурпурової наперстянки, який виготовляється у вигляді порошку або випускається у вигляді таблеток. Головним компонентом кордигіту є гіталін, що володіє меншою кумулятивною дією, ніж інші глікозиди наперстянки, і менше подразнює шлунково-кишковий тракт. Лікарський засіб готується за схемою схожою на процес виготовлення гіталену - в перфораційній установці.

Кордигіт зберігають у скляних банках в эксикаторах над сірчаною кислотою. Препарат випускається в таблетках по 0,0008 г, що відповідає 0,1 г листя наперстянки.

Дигален-нео (Digalen-neo). Препарат, виготовляють з листя іржавої наперстянки (Digitalis ferruginеa L) і являє собою спиртовий витяг, що містить суміш гікозидів цього виду наперстянки. У залежності від ступеня

1) дигален-нео для підшкірного і внутрішньом’язового введення, що випускається в ампулах і консервований 30% гліцерином.

2) дигален-нео для внутрішнього уживання у флаконах, консервований 30% гліцерином і 0,3% хлоретаном.

В 1 мл препарату міститься 6 ЖОД і 30% гліцерину. Одночасно як консервант додають 0,3% хлорєтану і після відстоювання і фільтрування готовий препарат розливають у склянки з жовтогарячого скла по 15 мл; 1 мл препарату відповідає 0,1 г листя наперстянки.

З метою одержання препарату, придатного для ін’єкцій, отриману концентровану витяжку обробляють сумішшу спирту й ефіру. Після цього проводять биологичну оцінку водного залишку, який потім розбавляють такою кількістю води і гліцерину, щоб у 1 мл препарату містилось 9 ЖОД. Виготовлений препарат ретельно фільтрують і розливають в ампули по 1 мл.

Сухий новогаленовий препарат сатитурані (Satiturani), що представляє собою також суміш глікозидів іржавої наперстянки. Випускається сатитурани в таблетках по 0,1 г, що відповідає 0,05 г листів (3 ЖОД).

Лантозид (Lantosidum). Дуже цінний препарат, який виготовляється з листя наперстянки шерстистої (Digitalis lanata Ehr). Лантозид буває ефективний у тих випадках, коли тривале застосування строфантина і препаратів наперстянки пурпурової не дає результату. Кумулятивні властивості лантозида виражені менше, ніж y наперстянки пурпурової.

Дигіцилен (Digicilenum), виробляється з війчастої наперстянки (DigitalisciliataL). Дігицилен являє собою водний розчин суміші глікозидів зазначеного виду наперстянки, очищений від баластних речовин і консервований додаванням 15% спирту. Отримується екстрагуванням надземних частин сумішшю хлороформу і спирту, після чого екстрагенти відганяють. Водний залишок фільтрують і очищають оксидом алюмінію. В 1 мл препарата міститься 6 ЖОД, що відповідає 0,1 г листя наперстянки. Випускається в ампулах для підшкірного та внутрішньом’язевого застосування.

2.4 Препарати конвалії

Конвазид (Convasidum). Препарат з спиртово - хлороформних витягів квітів конвалії (Convallariamajalis) і представляє собою водний розчин глікозидів конвалії, максимально очищений від баластних речовин. Запропонований Ф.Д. Зільберг. Виробництво конвазида протікає аналогічно адонізиду. Випускається для внутрішньовенного введення (в ампулах по 1 мл) і внутрішнього вживання (у склянці з жовтогарячого скла по 15 мл). Конвазид являє собою прозору рідину злегка жовтуватого кольору, гіркого смаку, слабко лужної реакції; 1 мл препарату містить 18-22 ЖОД. Показання до застосування і дозування ті ж, що і для конвалена.

Список Б. Вищі дози: разова - 0,5 мл, добова - 1 мл (у вену).

Корглікон (Corglyconum). Препарат являє собою суміш глікозидів листя конвалії, очищених від баластних речовин. Це злегка жовтуватий аморфний порошок, без запаху, гіркого смаку, легко розчинний у спирті, важко - у воді. Корглікон застосовують у виді 0,06% водного розчину, консервованого хлоретаном. Випускається в ампулах по 1 мл (8-10 ЖОД). Застосовується внутрішньовенно в ізотонічних розчинах глюкози чи натрію хлориду. По швидкості дії та інших показників близький до строфантину і застосовується в тих випадках, коли показаний строфантин.

2.5 Препарати жовтушника

Список Б.

3. Препарати антраглікозидів

З новогаленових препаратів, що містять антраглікозиди, випускаються лише препарати крушини.

Рамніл (Rhamnilum). Виготовляється з кори крушини. Для отримання рамніла суху подрібнену сировину екстрагують водою при неперервному перемішуванні. Врдний витяг швидко відділяють від сировини і залишають на 10 - 12 годин. Утворений осад відділяють, промивають водою, висушують у вакуумі при 50 - 55°С і подрібнюють. Утворюється основний концентрат рамнілу у вигляді оранжево - коричневого порошку без запаху і смаку, який містить 60 - 65% оксиметилантрахінонів. Дубильних речовин немає. Вихід з рослинної сировини рамніла - концентрата складає 2,5 - 3%.

При водній екстракції сировини витягаються добре розчинні в воді первинні глікозиди і фермент рамнодіастаза, що знаходиться в корі крушини. Він гідролізує багаті цурками глікозиди, відщеплюючи від них глюкозу, і утворює погано розчинні в воді моноглікозиду, особливо франгуліну, з якого в основному складається рамніл.

При отриманні рамніла враховується також, що екстракція сировини і відділення водного витягу повинні закінчуватись по можливості в короткий термін. В іншому випадку починається ферментація і моноглікозиду, що виділились, осідають на рослинному матеріалі

Випускаються таблетки по 0,05 г основного концентрату. Застосовується в якості послаблюючого засобу.

4. Лікарські сиропи

Сиропами (Sirupi) називаються препарати, які являють собою концентровані розчини цукру у воді і перебродяних ягідних концентрованих соків, а також суміші їх з розчинами лікарських речовин, настойками і екстрактами. Це густоваті внаслідок високого вмісту в них цукру (до 64%) прозорі рідини з запахом і смаком речовин, які входять в їх склад. Основне призначення сиропів - маскувати неприємний смак основних лікарських речовин. В цьому відношенні вони являються незамінними компонентами ліків, які прописують дітям.

Для приготування сиропів застосовують цукор найвищої очистки - рафінад, який містить не менше 99,9% сахарози в перерахунку на суху речовину і не більше 0,4% води.

Цукор в безводному спирті нерозчинний, але по мірі розчинення спирту водою розчинність цукру відповідно підвищується.

Водні розчини при нормальному тискові киплять при температурі вище 100°.

4.1 Номенклатура і класифікація сиропів

Сиропи діляться на дві групи: ті, що застосовуються виключно як засоби, які корегують смак. Це перш за все цукровий сироп, а також фруктово - ягідні сиропи. Вони самі не являються лікарськими засобами, але входять як смакові компоненти в ліки, що відпускаються аптеками, чи, що не менш важливо, служать основовою для більш складних препаратів - другої групи сиропів, які можна назвати лікарськими, оскільки вони містять ті чи інші лікарські речовини.

Смакові сиропи: Лікарські сиропи:

цукровий; алтейний;

вишневий; ревеневий;

малиновий. сироп алое з залізом.

солодковий;

пертусин;

Ревеневий сироп (Sirupus Rhei). Виготовляють шляхом розчинення 1,25 частин сухого екстракту ревеню в суміші з 2 частинами спирту і 3 частинами кропної води. Профільтрований розчин змішують з 95 частинами цукрового сиропу і дають закипіти. За відсутності екстракту можна брати кореневища і корені ревеню (пропис Фармакопеї VII видання). Для цього 5 частин нарізаних коренів і кореневищ ревеня мацерують 50 частинами води протягом 12 годин. Для повноти витягання эмодинов (речовин з характером слабких кислот) додають 0,5 г поташу. Витяжку зливають, залишок злегка віджимають, рідини змішують змішують, кип’ятять і фільтрують. У 36 частинах фільтрату при нагріванні розчиняють 64 частини цукру, дають сиропу закипіти, упарюють до 95 частин і до сиропу додають 3 частини кропної води і 2 частини спирту. Ревеневий сироп представляє собою рідину червоного кольору, своєрідного запаху і смаку: змішується зі спиртом, утворюючи прозорий розчин. З водою дає прозорий або слабко опалесціюючий розчин.

Повинен давати з аміаком характерну реакцію на антраглікозиды. Ревеневий сироп легко псується. Через це його розливають ще гарячим у склянки невеликої ємності, які зразу ж закупорюють і пробки заливають парафіном. Зберігають в прохолодному темному місці. Застосовується ревеневий сироп в дитячій практиці як легке послаблююче.

Контроль якості. У всіх сиропах визначають густину, а за вказівкою ДФ Х перевіряють на важкі метали, крохмальну патоку, сірчаний ангідрид, барвники.

5. Препарати зі свіжих рослин

Галенові і новогаленові препарати звичайно виготовляються з частин висушених лікарських рослин. Причину цього потрібно шукати в тому, що суху сировину галеново-фармацевтичні підприємства можуть використовувати весь рік, отже, необхідні препарати можна готувати в міру появи в них потреби. Однак висушені лікарські рослини по вмісту і якісному складу біологічно - активних речовин нерівноцінні свіжозібраним рослинам. Очевидно, навіть якщо сушіння як процесс консервування рослин протікає добре, при ньому завжди має місце якщо не кількісна, та деяка якісна зміна в складі діючих речовин. В однаковій мірі ці явища спостерігаються і при збереженні лікарської рослинної сировини. Очевидно, при несприятливих умовах сушіння і збереження лікарських рослин зниження кількості і зміна якісного складу діючих речовин у них протікають тим швидше, чим більше ці умови відхиляються від оптимальних. Таким чином, в основі одержання галеновых препаратів зі свіжих рослин лежить прагнення одержати препарати, що містять весь комплекс біологічно активних речовин, що входять до складу рослин, у найбільш природному їхньому стані. Звідси ясно, що препарати зі свіжих рослин повинні мати більш виражену терапевтичну дію, чим аналогічні препарати із сухих рослин.

До початку, ХХ століття готування соків і витягів зі свіжих рослин різко зменшилося. Без зміни вони залишилися тільки в номенклатурі гомеопатичних аптек. Серед офіцинальних препаратів цього типу залишилися тільки екстракт журавлини, екстракт яблучно-кислого заліза і настойка конвалії, яка ще у Фармакопеї VII видання виготовлялась зі свіжозібраних листків і квітів. Відсутність соків і витягів зі свіжих рослин у списку лікарських препаратів необхідно розглядати як тимчасове явище, причиною якого було не вирішене питання масової (заводської) переробки свіжозібраних рослин.

5.1 Соки свіжих рослин

5.1.1 Незгущені соки

Отримані соки з ряду рослин, у тому числі: з конвалії, наперстянки (пурпурової, іржавої), беладони, дурману, валеріани, хвоща польового, кропиви, чистотілу, водяного перцю, мати-й-мачухи, чемериці й ін. Деякі з цих соків як найбільш вивчені вже затверджені як лікувальні препарати.

Свіжий рослинний матеріал двічі пропускають через вальці. Отриманий м’якуш невеликими порціями загортають у полотняні серветки, поміщають між пластинками з нержавіючої сталі і 5-6 таких серветок, покладених одна на одну, пресують для одержання соку. Кількість отриманого соку залежить від характеру взятої сировини. До кожних 85 частин вичавленого соку додають по вазі 15 частин 95% спирту, у якому попередньо розчиняють хлоретон в кількості 0,3% загальної ваги рідини і для швидкого нагрівання суміш ставлять у воду, попередньо нагріту до 85 - 88°. Після того як температура соку досягне 77 - 78°, нагрівання продовжують на протязі 30 хвилин, після чого для швидкого охолодження нагріту рідину ставлять у проточну воду. Метою швидкого нагрівання і швидкого охолодження є інактивація фсрментів і згортання білкових речовин. Згортанню останніх сприяє додавання спирту. Утворений пластівчастий чи аморфний осад відділяють центрифугуванням. Залишається чистий, прозорий сік, що добре зберігається.

Суккудифер (Succudiferum). Сік із свіжих листків іржавої наперстянки, частково очищений від баластних речовин. Прозора, червоно - бурого кольору і гіркого смаку рідина. У 1 мл міститься 5 - 6 ЖОД. Застосовується у всіх випадках серцевої недостатності, обумовленої ураженням клапанного апарату чи захворюванням серцевого м’яза.

Список Б.

Сік конвалії (SuccusConvallariaemajalis). Сік із свіжих надземних частин (суміші листів і квітів) конвалії. Прозора червоно - бурого кольору рідина, гіркого смаку, ароматного запаху. В 1 мл міститься 24 ОД. Застосовується аналогічно соку наперстянки.

Список Б.

5.1.2 Згущені соки

У фармакопею входить два препарати цього типу: екстракт журавлини й екстракт яблучно - кислого заліза.

5.2 Витяги зі свіжих рослин

Поряд з одержанням соків були поставлені досліди по одержанню препаратів з малосоковитих свіжих рослин шляхом настоювання їх зі спиртом. Так, були отримані препарати з трави жовтушника, кореня кендиря і кореня валеріани. Настоювання (мацерація) проводилося в бутлях при помішуванні протягом 7-14 днів. Потім мацерати відфільтровували, залишки віджимали на пресі і віджатий сік додавали до мацератів. Після відстоювання протягом 3 тижнів витяжки відфільтровували від колоїдного осаду, що випав, і профільтровували ще раз через фільтр Зейтца. Ці фільтрати являють собою вже придатні для застосування препарати. Зокрема, витяги з трави жовтушника і валеріанового кореня знайшли застосування при готуванні препарату кардіовалена.

Кардіовален (Cardiovalenum). До складу препарату входять у вагових частинах: спиртовий витяг зі свіжої трави жовтушника (розведений спиртом до активності 150 ЖОД у 1 мл) - 17 (чи еризид у тій же кількості і тій же активності), адонізид (активністю 85 ЖОД у 1 мл) - 30, настойка зі свіжих коренів і кореневищ валеріани - 46,9 (чи офіцинальної настойки валеріани в тій же кількості); рідкий екстракт глоду - 2,1, камфора - 0,4, спирт 96% - 1,6, бромід натрію - 2,0 і хлоретон - до 0,25.

Кардіовален - це світло - бура рідина солонувато - гіркого смаку з ароматним запахом камфори і валеріани, 1 мл містить 45 - 50 ЖОД.

Список Б.

Препарат має комбіновану дію на серцево-судинну і нервову систему.

Проведені також досліди по переведенню спиртових витягів зі свіжих рослин у сухі екстракти з застосуванням для цієї мети розпилювальних (мрячних) сушарок. Отримані таким шляхом сухі екстракти зі свіжих рослин містять в 1 г: екстракту жовтушника - 800 ЖОД, кендиря-1100 ЖОД. Ці екстракти можна розглядати як концентрати глікозидів зазначених рослин.

Настойками називаються рідкі спиртові, спирто - водні і спирто - ефірні витяги з сировини рослинного або, рідше, тваринного походження, що отримуються без нагрівання та випаровування екстрагента. Майже всі настойки представляють собою забарвлені в темний колір рідини.

Настойки є прості - у більшості випадків готуються перколяційним методом, з лікарської рослинної сировини, що має серцеві глікозиди до них відноситься настойка конвалії (tincturaeConvallariae), трава (Convallariaemajalis)

спирт - 70%; 1: 10.

Складні настойки готуються перколяціонным способом, що звичайно активується застосуванням циркуляції.

6. Стандартизація настойок і загальні методи дослідження

Питанню стандартизації настойок стало приділятися більше уваги, починаючи з виходу ДФ VIII. Тепер у великій кількості настойок визначається вміст діючих речовин хімічним (настойки, що містять алкалоїди, дубильні речовини, ефірні олії, органічні кислоти і деякі інші речовини) чи біологічним (настойки, що містять глікозиди серцевої групи і гіркі речовини) методом. При необхідності досліджувані настойки доводять до необхідного вмісту діючих речовин чи до відповідної активності (вміст ОД) додаванням чистого экстрагента чи настойки з іншим вмістом діючих речовин чи ОД.

До загальних методів дослідження настойок відносяться: перевірка органолептичних ознак і кількісне визначення спирту, екстрактивних речовин і важких металів.

Перевірка органолептичних ознак. Настойки повинні бути прозорими і зберігати смак і запах тих речовин, що містяться у вихідній лікарській сировині. Осад, що випадає із плином часу, відтфільтровують і знову перевіряють якість настойок. Якщо після перевірки настойки будуть відповідати установленим вимогам, їх вважають придатними.

Вміст спирту в настойках визначають одним з методів ДФ Х:

1) дистиляційним (ДФ Х, с.813);

2) по температурі кипіння настойки, яка визначається в спеціальному приладі.

Сухий залишок (екстрактивні речовини) у настойках визначають шляхом випарювання на водяній бані 5 мл настойки в попередньо зваженому плоскому бюксі і висушування залишку при 100 - 105°С напротязі 2 год. Вміст сухого залишку перераховують на 100 мл настойки.

Важкі метали визначають після випарювання 5 мл настойки в залишку, що після додатка 1 мол концентрованої сірчаної кислоти обережно спалюють і прожарюють. Золу обробляють при нагріванні 5 мл насиченого розчину ацетату амонію, фільтрують через беззольний фільтр, промивають 5 мл води і доводять фільтрат водою до обсягу 100 мл; 10 мл фільтрату не повинні містити важких металів більш ніж 10 мл еталонного (по ДФ Х) розчину, тобто не більш 0,001% у препараті.

6.1 Зберігання настойок

Настойки, як правило, повинні зберігатися в добре закупорених пляшках і склянках при кімнатній температурі, у захищеному від прямих сонячних променів місці. Для настойок, що містять серцеві глікозиди, рекомендується жовтогаряче скло. При тривалому збереженні чи на холоду настойка строфанту стає мутною і виділяється пухкий білуватий осад; потрібно, щоб після внесення настойки в тепле приміщення осад цілком розчинився. Ефірно - валеріанову настойку варто зберігати в прохолодному місці удалині від вогню. Настойку яблучно - кислого заліза необхідно зберігати на світлі в герметичній укупорці. Це необхідно для зведення до мінімуму вмісту в настойці солей оксиду заліза. Ультрафіолетова зона сонячного світла викликає активне відновлення сполук заліза, що мають терапевтичну дію.

7. Екстракти

Екстрактами (Extracta) називаються рідкі концентровані чи згущені шляхом часткового чи повного видалення экстрагента водні, спиртово - водні, спиртові чи ефірні витяги біологічно - активних речовин рослинного походження.

7.1 Класифікація екстрактів

У залежності від кількості екстрагента, що залишився виходять екстракти різної консистенції:

1) екстракти рідкі (Extracta fluida), які представляють собою рідкі концентровані витяги, що містять экстрагент - спирт у вихідній концентрації;

2) екстракти густі (Extracta spissa), які представляють собою дуже в’язкі рідини, що звичайно не виливаються із посудини, а розтягуються в нитки; містять до 25% вологи (в окремих випадках - до 35%).

3) екстракти сухі (Extracta sicса), що представляють собою порошки чи легкі губчаті маси, які легко перетворюються в порошок; містять до 5% вологи.

За характером екстрагента, за допомогою якого був зроблений витяг біологічно - активних речовин, екстракти поділяються на: екстракти водні (Extracta aquosa), які одержуються за допомогою води; екстракти спиртові (Extracta spirituosa), які одержуються за допомогою міцного чи розведеного етилового спирту; екстракти ефірні (Extracta aetherea), що одержуються за допомогою етилового ефіру.

Рідкі екстракти бувають тільки спиртовими; інші можуть бути як спиртовими, так і водними. Серед густих екстрактів зустрічаються також ефірні екстракти.

Спиртові екстракти як витяги являють собою подальший розвиток настойок, і їхня поява зв’язана з ім’ям Парацельса. Водні екстракти, як ми уже відзначали, були відомі і раніш.

Екстракти - основна і велика група галеновых препаратів. Номенклатура екстрактів, так само як і настойок, безупинно змінювалася.

7.1.1 Рідкі екстракти

Характерною рисою рідких екстрактів є те, що вміст діючих речовин у них дорівнює вмісту діючих речовин у вихідній сировині чи, якщо сировина не містить сильнодіючих речовин, 1 об’ємна частина екстракту відповідає 1 ваговій частині вихідної сировини. Таким чином, рідкі екстракти готуються в концентрації 1:

1.

Рідкі екстракти мають свої особливості, завдяки яким застосовуються порівняно широко. Це насамперед зручне співвідношення між сировиною і препаратом (однакове дозування). Далі рідка консистенція екстрактів не створює утруднень у користуванні ними в аптечних умовах, тому що для них за аналогією з настойками можна застосовувати методи відмірювання (бюретки, піпетки). Нарешті, способи їхнього виробництва більш прості, ніж густих чи сухих екстрактів, і доступні галеновим виробництвам, що не мають вакуумного устаткування. Не можна також не вказати на таку важливу особливість, що в рідких екстрактах, отриманих без застосування випарювання, в діючих речовинах не відбуваються якісні зміни, а леткі речовини (ефірні олії) повністю залишаються в екстракті.

Однак рідкі екстракти не позбавлені серйозних недоліків. Це насамперед насиченість баластними речовинами. Подібна обставина є причиною появи в рідких екстрактах осадів при невеликих зниженнях температури і частковому випаровуванні спирту. З цієї причини вони вимагають обов’язкової герметичної закупорки і збереження при температурі 15-20 °С. Остання ж умова особливо важко здійсненнюється при перевезеннях. Рідкі екстракти містять велику кількість екстрагента. Сухий залишок, тобто сума екстрактивних речовин, у них може досягати 25%. Таким чином, рідкі екстракти (правда, менше, ніж настойки) є малотранспортабельними препаратами, особливо якщо врахувати, що вони зберігаються і перевозяться в скляних балонах.

7.2 Номенклатура й особливості технології

ДФ Х нормується 17 найменувань рідких екстрактів. При цьому номенклатура рідких екстрактів помітно змінюється. З’явилися нові препарати - рідкі екстракти магнолії, пасіфлори, елеутерококу, безсмертника, хвоща й ін. Більшість рідких екстрактів готується на 70% спирті; на спирті меншої концентрації виготовляються: на 40-50% -екстракти калини, кропиви, родовика і деревію і на 20-30% -екстракти бадану, чебрецю, тиміану.

Рідкі екстракти можуть бути отримані як перколяцією, так і реперколяцією. Вибір того чи іншого способу виробництва в значній мірі залежить від кількості сировини, що підлягає переробці. При виробництві деяких рідких екстрактів (тиміан, чебрець) у порцію экстрагента, за допомогою якого сировина замочується, перед, завантаженням у перколятор уводиться гліцерин. Він розглядається як пептизуючий агент, що знижує до того ж поверхневий натяг, у результаті чого поліпшується змочування сировини і екстрагент краще проникає в сировину.

Досліджується доцільність застосування 50% спирту при виробництві екстракту кропиви.

7.2.1 Густі і сухі екстракти

Густі екстракти є специфічною групою екстрактів, які виробляються здебільшого з рослин, що містять гіркі (трифоль і ін), гіркоароматичні (полин, тирлич і ін) чи солодкі (солодець) речовини. Унаслідок високої в’язкості вони є чудовими зв’язуючими речовинами при готуванні пілюль (за Фармакопєю США 1965 р. вони так і називаються "пілюльні екстракти"), у яких виконують роль не тільки constituens, але і adjuvans (густий екстракт валеріани) і corrigens. У якості останніх густі екстракти вводяться також до складу деяких мікстур. Серед густих екстрактів наявні, однак, препарати, що містять сильнодіючі речовини (беладонна). Деякі густі екстракти (кропива, водяний перець) виробляються як напівпродукти для виготовлення більш складних лікарських композицій. Густі екстракти мають особливість: у сухому повітрі підсихають і перетворюються у тверді маси, а у вологому - відволожуються і пліснявіють. Тому вони повинні зберігатися в герметичній упаковці. Густа консистенція екстрактів вимагає визначених прийомів відважування при введенні їх у ліки.

Сухі екстракти є найбільш раціональним типом екстрактів. Кількість їх безупинно росте, незважаючи на відносну складність їхнього виробництва. Однак у відношенні цієї дуже важливої групи екстрактів є ще ряд невирішених питань, які трохи гальмують їх більш широке впровадження в аптечну практику. Зокрема, не вирішений ще питання одержання стійких, що не відволожуються на повітрі екстрактів. Відомо, що деякі екстракти, що представляють сипучі порошки, після відкриття банок, де вони зберігаються, швидко відволожуються і перетворюються в комкоподібні маси. Для попередження цих явищ технологам треба вивчити принаймні два питання: по-перше, встановити, при якому екстрагенті комплекс речовин, що супроводжують діючі речовини, виявляється найменш гігроскопічним, і, по-друге, встановити, який з наповнювачів є найкращим для того чи іншого комплексу екстрагованих речовин.

7.3 Способи одержання

Виробництво густих екстрактів складається з трьох основних стадій:

1) одержання витяжки;

2) очищення витяжки від баластних речовин;

3) випарювання (згущення) витяжки.

Номенклатура й особливості технології

7.3.1 Густі екстракти

Extractum Frangulae siccum - екстракт крушини. Готується перколяцією на 70% спирті з кори вільховидної крушини (Frangula alnus). Рідкий витяг, що містить 15-20% щільного залишку, згущують у вакуум-апараті до стану густого екстракту при розрідженні не нижче 600 мм. рт. ст., а потім переносять у вакуум-сушарку, де за тих самих умов висушують досуха, після чого шматки перетворюють у порошок. Вміст похідних антрацену не менш 6%. Проносний засіб.

Extractum Rhei siccum - екстракт ревеню. Готується перколяцією на 30% спирті з кореневищ і коренів ревеню (Rheum palmatum var. tanguticum). З отриманого витягу відганяють спирт, а водний залишок згущують у вакуум-апараті при розрідженні 650-700 мм. рт. ст.д.о стану густого екстракту, після чого досушуують у вакуум-сушарці. Сухий екстракт перетворюють у порошок. Вміст похідних антрацену не менш 3%. Проносний засіб. Готується сироп.

7.3.2 Екстракти-концентрати

Під концентратами розуміється особлива група екстрактів, основне призначення яких полягає в тім, щоб служити вихідними матеріалами для готування аптечних витягів (настої і відвари). Завдяки їм трудомісткі операції, що займають з вистиганням і проціджуванням до 2 годин, перетворюються в швидковиконувані, що зводяться до простого розчинення чи змішування відповідної кількості концентратів з водою.

При готуванні екстрактів-концентратів у якості екстрагента застосовуються водні розчини спирту низьких концентрацій (20-30%), що пояснюється прагненням наблизити ці витяги по складу екстрагованих речовин до аптечних водяних витягів.

Рідкі концентрати (Extracta fluida standartisata 1: 2).

Рідкі концентрати являють собою спиртово - водні витяжки, що відрізняються від типових рідких екстрактів тим, що вони готуються в концентрації 1: 2. Це означає, що 2 частинам витяжки відповідає 1 частина вихідної лікарської рослинної сировини. На цій підставі при готуванні з рідких концентратів настоїв чи відварів замість прописаної за рецептом кількості лікарської сировини беруть подвійну (по об’му) кількість концентрату, яку розбавляють відповідною кількістю води.

Рідкі концентрати одержують реперколяційнним шляхом, причомупоширена модифікація, розрахована на масштаби невеликого галенового виробництва.

7.3.3 Сухі концентрати (Extracta sicca standartisata 1: 1 до 1: 2)

Сухі концентрати являють собою спиртово - водні витяги, що відрізняються від звичайних сухих екстрактів тим, що вміст у них діючих речовин дорівнює вмістові у вихідній лікарській сировині (1:

1) чи воно дорівнює їх половинній кількості (1: 2). Отже, при готуванні настоїв і відварів із сухих концентратів, замість прописаної по рецепту кількості лікарської сировини беруть однакову (по масі) кількість концентрату і розчиняють у відповідному об’ємі води.

Сухі концентрати чи, інакше, "концентровані сухі настої і відвари" у закордонній фармацевтичній літературі більше відомі за назвою абстрактів. Одна частина абстракту може відповідати одній (1:

1) чи (1: 2) частині вихідної лікарської рослинної сировини.

Сухі концентрати отримуються аналогічно сухим екстрактам. Екстрагування сировини проводиться звичайно по методу швидкоплинної реперколяції, а сушіння - у вакуум-вальцевих сушарках. Наповнювачі (декстрин, молочний цукор або їхні суміші) вводяться під час розмолу висушеного продукту. Промисловістю випускаються наступні сухі концентрати:

Extractum Adonidis siccum standartisatum 1:

1.

Сухий концентрат горицвіту (1:

1). Спирту 20%.46-54 ЖОД у 1 г. Кардіотонічний засіб.

Extractum Digitalis siccum standartisatum 1:

1. Сухий концентрат наперстянки (1:

1). Спирту 20%.44-56 ЖОД у 1 г. Кардіотонічний засіб.

Extractum Convallariae siccum standartisatum 1: 2. Сухий концентрат конвалії (1: 2). Спирту 20%.53-67 ЖОД у 1 р. Кардіотонічний засіб.

7.3.4 Поліекстракти

Поліекстракти (поліфракційні екстракти) були вперше запропоновані Г.Я. Коганом. В основі їхнього виробництва лежить уявлення, що звичайні галенові препарати не можуть містити всі біологічно - активні речовини лікарської рослини, оскільки один екстрагент не може витягти речовину будь-якої природи. Якщо ж дана рослинна сировина послідовно буде оброблятися різними экстрагентами, то з кожного отриманого витягу (фракція) будуть виходити після видалення екстрагента сухі речовини, що після хімічної, фармакологічної і клінічної перевірки можна з’єднати й одержати препарат, який містить комплекс речовин, можливо більш близький до наявного в рослині. З’єднуючи фракції сухих речовин, можна, зрозуміло, відмовитися від тих чи інших фракцій. Далі, можна штучно збільшувати в суміші кількість найбільш активних фракцій, створюючи тим самим більш ефективні лікуарські препарати.

В основі поліекстрактів лежить також думка про те, що баластних речовин власне кажучи немає. Присутні тольки комплекси супутніх речовин різного якісного і кількісного складу, вивчивши які можна створювати галенові препарати з подовженою дією - дюрантні галенові препарати. Взагалі дюрантність властива галеновим препаратам, але в поліэкстрактах ця властивість може бути посилена.

7.4 Загальні методи дослідження

Основною ознакою доброякісності екстрактів є необхідний по ДФ Х вміст діючих речовин, обумовлених хімічними методами (за винятком рідкого екстракту глоду, якість якого контролюється біологічно).

Якість деяких рідких екстрактів встановлюється по сумі екстрактивних речовин. Вони визначаються по величині сухого залишку після випарювання 5 мл екстракту і висушування протягом 3 годин при 100-105 °С.

У рідких екстрактах завжди визначається вміст спирту.

У густих і сухих екстрактах встановлюють вміст вологи (наважка близько 1 г, висушування до постійної маси).

Всі екстракти обов’язково випробовуються на важкі метали. Навідміну від настойок виходять з 1 мл (рідкі екстракти) чи 1 г препарату (густі і сухі екстракти). Важких металів повинно бути не більше 0,01%.

7.4.1 Зберігання екстрактів

При зберіганні екстрактів необхідно стежити, щоб у рідких екстрактах не утворювався осад, густі екстракти не підсихали, а сухі екстракти не відволожувалися. Цього можна досягти гарною, а для сухих екстрактів герметичною закупоркою посудин. Гігроскопічні сухі екстракти упаковують у широкогорлі банки ємністю не більш 100 г.

Вимоги ДФУ і наказу МОЗ України №197 від 7.09.93 р.

8. Прописування настоїв і відварів

При виписуванні рецептів на відвари і настої лікар вказує бажану концентрацію і кількість ліків. Однак лікар може обмежитися вказівкою лише загальної кількості ліків. У цьому випадку аптека керується вказівками Фармакопеї. Настої можуть прописуватися з позначкою "Cito! ". При надходженні таких рецептів настоювання проводять на киплячій водяній бані протягом 25 хвилин, після чого рідину штучно охолоджують. Відвари "Cito!" не готуються, оскільки не відбувається повного екстрагування.

Більш досконала конструкція інфундирки називається деколятором. Деколятор (мал.8) являє собою металеву інфундирку 1 з дерев’яною ручкою 2 і кришкою. У центрі кришки впаяна широка перфорована трубка 3, дно якої 6 не доходить до дна інфундирки; угорі трубка переходить у лійку 4. У трубку вводиться пробка-поршень з ручкою 5 для віджиму вмісту, яке знаходиться в трубці при приготуванні настоїв, у трубку деколятора поміщають наважку рослинної сировини, яке зверху притискають пробкою - поршнем. У інфундирку наливають необхідну кількість води, занурюють у неї заповнену перфоровану трубку, після чого зібраний деколятор поміщають на водяну баню. В деколяторі дифузійний процес протікає значно активніше, ніж в звичайних інфундирках. Зручно також і те, що після настоювання сировина відразу віджимається без допомоги спеціальних цідилок.

8.1 Правила приготування настоїв і відварів

У аптечній практиці для приготування водних витяжок використовують методи гарячого - Infusacalideparata (настої, відвари, слизи) і холодного екстрагування - Infusafrigideparata (лише для виготовлення настою кореня алтею).

Для приготування водних витяжок згідно ДФ подрібнену рослинну сировину поміщують у попередньо прогріту інфундирку (15 хв). Заливають розрахованою кількістю холодної води (кімнатної температури), закривають кришкою і нагрівають на киплячій водяній бані при перідичному помішуванні.

Згідно вимогам ДФ настої нагрівають на киплячій водяній бані протягом 15 хвилин, відвари - 30 хвилин.

Після закінчення вказаних термінів витяжки охолоджують при кімнатній температурі: настої - не менше 45 хвилин, відвари - протягом 10 хвилин.

Після цього проціджують у мірний циліндр за допомогою прес - цідилки (мал.7) через подвійний шар марлі і ватний тампон у лійці, віджимають залишок рослинного матеріалу і додають воду (через той же рослинний матеріал) до прописаного об’єму витяжки.

Під час приготування водних витяжок з ЛРС об’ємом 1000 - 3000 мл час нагрівання на водяній бані для настої збільшується до 25 хвилин, для відварів - 40 хвилин; час охолодження залишається попереднім.

Зберігають у темному прохолодному місці не більше 10 діб.

Техологічна схема приготування водних витягів з ЛРС у аптеках.

Всі лікарські форми з рідким дисперсійним середовищем готують масооб’ємним методом, який забезпечує необхідну масу лікарської речовини в заданому об’ємі розчину.

Якщо розчинник у пропису не зазначений, то готують водні розчини. Під назвою "вода", якщо немає особливих вказівок, розуміють воду очищену.

Лікарські засоби, які випускаються фармацевтичними підприємствами у вигляді рідин (настойки, сиропи та ін), при використанні їх для виготовлення лікарських форм дозують по об’єму.

Готуючи рідкі лікарські форми, дотримуються певного порядку розчинення і змішування лікарських засобів з врахуванням їх фізико-хімічних властивостей.

Ароматні води, настойки, рідкі екстракти, спиртові розчини,смакові і цукрові сиропи та інші рідини додають до водного розчинув останню чергу у такому порядку:

водні непахучі та нелеткі рідини;

спиртові розчини в порядку збільшення міцності спирту;

пахучі та леткі рідини.

Об’єм рідкої лікарської форми визначають додаваннямоб’ємів усіх рідин, що входять до її складу. Після виготовленнялікарської форми її об’єм не повинен перевищувати норм допустимихвідхилень, встановлених для даного об’єму.

Натрію броміду 5 г

Адонізиду 10 мл

Настойки валеріани 5 мл

Води очищеної до 200 мл

У пропису кількість розчинника зазначена "до відповідногооб’єму". У цьому випадку об’єми прописаних рідких лікарськихзасобів включаються в об’єм водного розчину. Об’єм лікарськоїформи 200 мл. У флакон для відпуску відмірюють 160 мл очищеної води, 25 мл20% (1: 5) концентрованого розчину натрію броміду, 10 мл адонізидута 5 мл настойки валеріани.

Якщо розчинником у лікарській формі служать настої івідвари із рослинної сировини, то їх готують в режимі ДФ іпроціджують. В процідженій витяжці розчиняють лікарські засоби увигляді порошків. У разі необхідності розчин доводять водою допотрібного об’єму і проціджують у флакон для відпуску.

Лікарську форму можна приготувати з використаннямстандартизованого екстракту-концентрату валеріани. У флакон длявідпуску відмірюють 172 мл (200 - (10 + 12 + 6) = 172), додають6 мл 10% (1:

1) концентрованого розчину кофеїн-бензоату натрію, 10мл 20% (1: 5) концентрованого розчину натрію броміду, 12 мл рідкогостандартизованого екстракту-концентрату валеріани 1: 2 мл настойкиконвалії.

Багатокомпонентні водні витяжки з лікарської рослинноїсировини, яка вимагає однопланового режиму екстрагування,виготовляють в одній інфудирці, незалежно від гістологічноїструктури сировини.

Приклад 19. Настою корневищ з коренями валеріаниз 10 г 200 мл

Листя м’яти 4 г

Кофеїн-бензоату натрію 0,4 г

Анальгіну 0,6 г

Натрію броміду 3 г

Магнію сульфату 0,8 г

Подрібнену лікарську рослинну сировину (10 г корневищ зкоренями валеріани та 4 г листків м’яти) вміщують у попередньопідігріту фарфорову інфудирку, заливають 239 мл(200 + 10 x 2,9 + 4 x 2 = 238,6) очищеної води (кімнатноїтемператури) і настоюють на киплячій водяній бані протягом 15 хв.,проціджують у мірний циліндр, залишок віджимають. У процідженомунастої розчиняють 0,4 г кофеїн-бензоату натрію, 0,6 г анальгіну, 3 г натрію броміду, 0,8 г магнію сульфату, при необхідності об’ємрозчину доводять водою до 200 мл і проціджують у флакон длявідпуску.

Багатокомпонентну водну витяжку з рослинної сировини,що потребує різних умов екстрагування одержують, настоюючи кожнийвид сировини окремо з максимальною кількістю води (не меншою ніж10-кратна по відношенню до рослинної сировини), з врахуваннямкоефіцієнтів водопоглинання.

Приклад 20. Кореня алтеї 10 г

Корневищ з коренями валеріани 8 г

Трави кропиви собачої

Листя підбілу по 20 г

Кори калини 25 г

Води очищеної до 1000 мл витяжки

До складу пропису входить сировина, що потребуєрізнопланового режиму екстрагування з кореня алтеї слизекстрагують при кімнатній температурі, з корневищ з коренямивалеріани, трави кропиви собачої, листків підбілу готують настій,з кори калини -відвар. Екстрагент ділять на три частини. Зпрописаної кількості алтейного кореня готують 200 мл витяжки. Дляцього 13 г (10 x 1,3) алтейного кореня заливають 230 мл(200 x 1,3) води. Для екстрагування кори калини беруть 300 мл води(2 x 25 + 250); для одержання настою з корневищ з коренямивалеріани, трави кропиви собачої та листків підбілу 673 мл(1000 -200 -250 + 20 x 3,0 + 8 x 2,9 + 20 x 2,0). Всі тривитяжки готують окремо відповідно до вимог ДФ. Одержані витяжкиз’єднують (200 + 250 + 550 = 1000 мл).

9. Теоретичні основи процесу екстрагування

Суть витягів як препаратів заключається в тому, що замість висушених рослин в якості лікарських речовин застосовуються рідкі продукти, які отримуються в результаті обробки рослинної сировини відповідними розчинниками. Ця форма застосування лікарських рослин, безумовно, раціональніша зніж застосування самих рослин, тому що таким шляхом, по-перше, вводять в організм лікарські речовини в розчиненому стані, готовими до всмоктування, і, по-друге, виключають можливість навантаження організму такими непотрібними речовинами, як клітковина. Процеси екстракції мають досить велике значення в сучасній фармації. Шляхом витягнення отримується основна група галунових препаратів - екстракти і настойки, а також новогаленові засоби, поліфракційні екстракти, витяги з свіжих рослин і ряд інших препаратів.

9.1 Суть процесу витягнення

В процесі витягнення переважають дифузні явища, засновані на вирівнюванні концентрації між розчинником (екстрагентом) і розчином речовин, що містяться в клітині. Дифузією (від лат. diffusio- поширення, розтікання) називається обумовлений хаотичним рухом молекул процес поступового взаємного проникнення двох речовин (рідких чи газоподібних), які межують одна з одною і знаходяться в макроскопічному спокої. Рушійною силою дифузійного процесу є різниця концентрацій розчинених речовин в рідинах, що межують. Чим більша різниця концентрацій, тим більша кількість речовини переміститься при всіх інших рівних умовах за один і той же час. Швидкість дифузії збільшується при підвищенні температури, оскільки при цьому збільшується швидкість руху молекул. Швидкість дифузії залежить від молекулярної маси речовини. Чим молекули менші (легші), тим з більшими швидкостями вони рухаються. Білкові і слизисті речовини, що знаходяться в стані колоїдних розчинів дифундують погано. Зовсім інша картина спостерігається в розчинах колоїдів, в яких речовина знаходиться в стані молекулярної чи йонно-молекулярної дисперсії; ці речовини мають відносно малі розміри частинок і їх проникнення протікає незрівнянно швидше.

Дані положення відносяться до вільної дифузії, тобто тоді, коли між розчинами немає ніяких перетинок. В нашому випадку в процесі екстрагування рідини відмежовані клітинною стінкою, під якою є пристінний шар протоплазми. Поки протоплазма жива, клітинна стіннка являється напівпроникною перетинкою, не пропускаючою через себе назовні речовин, розчинених в клітинному соці. В даному випадку можливе лише проникнення води осередину клітини (осмос). В мертвій клітині, внаслідок загибелі протоплазми, клітинна стінка починає пропускати речовини в обидві сторони.

Процес екстракції починається з проникнення екстрагенту всередину шматочків рослинної сировини. По міжклітинних ходах він досягає клітин і отримує можливість продифундувати через клітинні стінки (діаліз). По мірі проникнення екстрагента в клітину її вміст починає набухати і переходить в розчин (десорбція та розчинення). Згодом через велику різницю між концентрацією розчину в клітині та зовні починається перехід розчинених або екстрактивних речовин в екстрагент, який знаходиться зовні клітин; отже, спостерігається явище діалізу. Речовини, які пройшли крізь стінки, рівномірно розподіляються по всій масі екстрагенту (вільна дифузія).

Переважна кількість галенових препаратів - витягів - готується з лікарської рослинної сировини з мертвими клітинами, стінки яких набувають властивості пористої перетинки. Омертвіння клітин досягається через їх зневоднення. Загальним методом зневоднення ЛРС є висушування. В разі отримання галенових препаратів з свіжих рослин клітини змертвлюють етиловим спиртом. Останній дуже гігроскопічний і при взаємодії з рослинною клітиною зневоднює її, викликаючи потужний плазмоліз. Омертвіння клітин сировини тваринного походження досягається тими ж способами: сушінням та зневодненням спиртом і ацетоном.

Фактори, що впливають на екстракцію діючих речовин в процесі витягу.

З факторів, які впливають на повноту та швидкість екстракції, піддаються регулюванню, і як наслідок, можуть бути змінені в бажану сторону, основними є: ступінь подрібнення, різниця концентрації, температура, в’язкість екстрагенту і час витягнення.

Ступінь подрібнення сировини. Подрібненням досягається значне збільшення поверхні взаємодії між частинами сировини і екстрагенту. При надмірно тонкому подрібненні різко збільшується кількість розірваних клітин, що тягне за собою вимивання баластних речовин колоїдного характеру (наприклад, білків, пектинових речовин) і перехід в витяг більшої кількості частинок. В результаті витяги утворюються мутні, які важко просвітлюються і погано фільтруються. Отже, ступінь подрібнення повинен встановлюватись з урахуванням індивідуальних властивостей сировини, яка переробляється. Відповідно ДФУ, для виготовлення настоїв і відварів з ЛРС останнє подрібнюють:

Листя, квіти і трави - до 5 мм через сито № 50;

Шкірясті листки - не більше за 1 мм - сито № 10;

Стебла, кору, кореневища і корені - не більше 3 мм через сито № 30;

Плоди, насіння - не більше 0,5 мм через сито № 5.

Різниця концентрацій. Під час процесу екстракції необхідно постійно прагнути до максимального перепаду концентрацій. Для інтенсифікації цього процесу потрібне перемішування настоюваної маси. Найбільш ефективним способом є зміна екстрагенту. Її можна здійснювати періодично або безперервно. Під періодичною зміною екстрагенту розуміють зливання витягу з сировини і заливання його порцією свіжого екстрагенту. Під безперервною зміною розуміють безперервне витікання витягу з екстракційної посудини і безперервне потрапляння свіжого екстрагенту. Перемішування і періодична зміна екстрагенту типові для мацерацій них методів отримання витягів і деяких модифікацій реперколяційного методу. Що стосується безперервної зміни екстрагенту, то вона знаходить застосування при отриманні витягів методами перколяції, швидкотекучої реперколяції та іншими інтенсивними методами.

Температура екстрагенту. Підвищення температури прискорює процес витягнення. В умовах галунового виробництва ним можна скористатися лише для водних витягів. Спиртові і тим паче ефірні витяги проводяться при кімнатній (і більш низькій) температурі, оскільки з її підвищенням збільшуються втрати екстрагентів, і як наслідок, шкідливість і небезпека роботи з ними. Для термолабільних речовин застосування гарячої води, як правило, допустимо лише протягом коротких відрізків часу. Підвищення температури екстрагенту не показане і для ефіроолійної сировини, оскільки ефірні олії при витягненні гарячою водою в значній кількості втрачаються. При застосуванні гарячої води відбувається клейстеризація крохмалю, пептизація речовин; витяги в цьому випадку стають слизистими і подальша робота з ними суттєво ускладнюється. Підвищення температури при екстракції особливо бажане в тих випадках, коли екстрагованою сировиною є корені і кореневища, кора і шкірясте листя, що в даному випадку сприяє кращому сепаруванню тканин і розриву клітинних стінок, полегшуючи тим самим процес дифузії. Гаряча вода часто потрібна і для інактивації ферментів.

В’язкість. Менш в’язкі рідини мають більшу дифузійну здатність. Серед екстрагентів найбільш в’язким є гліцерин, але він один не застосовується (добавка до води). Частіше застосовуються рослинні олії, і зрозуміло, чому вони використовуються підігрітими: молекули розчинених речовин (наприклад, основи алкалоїдів) легше просуваються при дифундуванні між молекулами екстрагенту (олії). Різну в’язкість мають і водно-спиртові розчини (при однаковій температурі), причому, вона змінюється непропорційно до вмісту спирту в розчині; найбільшу в’язкість мають розчини, які містять 40-50% спирту.

Тривалість витягнення. Надмірно тривале витягнення часто себе не виправдовує з економічних причин. В більшості випадків екстракція протікає найбільш активно в перші часи, а потім (не дивлячись на зміну екстрагенту) швидкість екстракції починає помітно знижуватись, і максимум витягнення настане через порівняно тривалий час. БАР дифундують скоріше, оскільки вони мають меншу молекулярну масу, ніж колоїди, які проходять крізь оболонку повільніше. В такому випадку при збільшенні часу буде погіршуватись якісний склад витягу баластними речовинами.

Тривалість охолодження. За ДФУ настої проціджують після повного охолодження (не менше 45 хв), а відвари проціджують гарячими через 10 хв. після зняття з водяної бані, крім відварів листя толокнянки, кореневища змійовика, кори дуба і іншого рослинного матеріалу, що містить дубильні речовини, які проціджуються негайно. Це викликано тим, що вище перелічені відвари при охолодженні особливо швидко мутніють.

Величина рН середовища. Даний фактор особливо важливий для настоїв і відварів, які готуються з сировини, що містить алкалоїди. Підкислення води сприяє переходу важкорозчинних з’єднань алкалоїдів в легкорозчинні солі алкалоїдів. Додають лимонну, виннокам’яну, хлористоводневу кислоти.

9.2 Апаратура для виготовлення настоїв і відварів

Для приготування витягів застосовують закриту тару, яка називають інфундирками (від лат. infundo- обливати або заварювати).

Матеріали, з яких зроблено інфундирки, також можуть впливати на якість приготування в них настоїв та відварів. По цій причині в аптечну практику давно ввійшли інфундирки, які виготовляються з чистого олова без найменших домішок свинцю або з фарфору. Фарфорові інфундирки застосовувались для приготування витягів, які містять кислоти (настій спориньї, відвари хінної кори і др.). ДФУ замість алюмінієвих запропонувала (наряду з фарфоровими та емальованими) інфундирки з

Нагрівання інфундирок проводиться на спеціальних водяних (парових) банях, які називаються інфундирними апаратами. Вони звичайно розраховані на 2, але можуть бути і на 3 - 4 інфундирки. Сучасні інфундирні апарати нагріваються електрикою.

Інфундирка з магнітними мішалками:

1. Кришка;

2. Сітчаста корзинка;

3. Відтискувальний диск;

4. Ручка.

Така інфундирка виготовляється з нержавіючої полірованої сталі, стійкої в кислих середовищах. Сировину завантажують в сітчасті корзинки, які занурюють в інфундирний стакан, на дно якого кладуть магнітні лопаті (магнітні стержні довжиною 10 - 15 мм). Обертаючись за допомогою магнітів, вони створюють вихровий рух в склянці, чим досягається кращий контакт розчинника і рослинного матеріалу. Відтискання сировини відбувається за допомогою перфорованого диска зі штоком і ручкою, рухливо змонтованими в кришці інфундирки.

9.3 Інфундирний апарат з електропідігрівом

Інфундирний апарат складається з станини, корпуса, комплекту з 6 інфундирок (3 - по 500 мл і 3 - по 250 мл), магнітних лопатей. Корпус з нержавіючої сталі вміщає 4 л води. На кришці корпуса 3 конфорки для інфундирок. З тильної сторони з корпусом двома нижніми і двома верхніми трубками з’єднаний конденсатор. Під час роботи з корпуса через верхні трубки пар проникає в конденсатор, а через нижні - утворений конденсат потрапляє назад в корпус. Вода наливається через воронку в кришці корпуса. Для злива води на задній стінці встановлено кран. Всередині корпуса розміщені 2 трубчатих електронагрівних елементи. Пульт керування знаходиться на передній стінці панелі, зверху - тумблер для вмикання електронагрівника, внизу - перемикач нагрівальних елементів.

9.4 Інфундирний апарат АН – 3000

1. Циліндричний корпус;

2. Металічний кожух;

3. Кільце - конфорка;

4. Панель управління;

5. Перемикач потужності;

6. Сигнальна лампа;

7. Запобіжник;

8. Інфундирка;

9. Водомірне скло.

Фармакопея регламентує, що для готування настоїв і відварів використовувати емальовані і порцелянові інфундирки. Перші сполучають у собі гарні сторони олов’яних (швидке прогрівання) і порцелянових інфундирок (хімічна стійкість і універсальна придатність).

Аптеки часто користуються алюмінієвими інфундирками. Встановлено, що алюміній у хімічному відношенні дуже стійкий метал і тому буде придатний для усіх видів витягів.

Дуже зручні інфундирки з подвійними стінками (мал.6), що можуть бути різної ємності.

Мал.6

У міжстінний простір А через отвір наливають воду (до 80-85% ємності) і інфундирку ставлять на примус, газовий пальник чи електроплитку. Коли вода закипить, у інфундирку всипають наважку подрібненої сировини, заливають необхідною кількістю води і закривають кришкою. Після закінчення терміну нагрівання інфундирку знімають з вогню і витяжку відразу чи після вистигання зливають. При зливанні настою зовнішня вода не може вилитися, тому що отвір О при цьому піднімається вище, ніж носик. Отриманий настій зливають, проціджуючи через марлю, після чого марлю з рослинним матеріалом переносять у ручний прес-цідилку (мал.7).

Мал.7

Власна технологія водних витягів із сировини, що містить серцеві глікозиди і антраглікозиди.

Особливості технології сировини, що містить серцеві глікозиди.

До рослинної сировини, що містить серцеві глікозиди належать:

Листя наперстянки (4 види);

Трава горицвіту;

Жовтушника;

Бульби мирської цибулі;

Конвалія та ін.

Особливості технології цієї групи настоїв:

1. рН середовища повинне бути нейтральне, бо в кислому й лужному середовищах серцеві глікозиди розщеплюються до генінів;

2. дотримання визначеного ступеня подрібнення рослинної сировини;

3. суворе дотримання температурного і часового режимів настоювання на киплячій водяній бані - не більш 15 хв. і тривалість охолодження - не менше 45 хв.

Notabene! Це пояснюється тим, що серцеві глікозиди - досить термолабільні речовини (тобто бояться t°С) і відхилення від визначеного температурного режиму може привести до розщеплення глікозидів до генінів, які мають меншу біологічну активність.

Особливості технології сировини, що містить антраглікозиди.

До рослинної сировини, що містить антраглікозиди належать:

Корені ревеню;

Кора крушини;

Листя сени;

Ягоди жостеру.

З цієї сировини, як правило, готують відвари, бо форма настою не забезпечує повноти переходу діючих речовин (антраглікозидів) у витяжку. Тривале нагрівання понад 30 хв. на водяній бані може призвести до розщеплення оксиметилантрахінонів.

Згідно Фармакопеї VIII видання відвари з кореневища ревеню і кори крушини проціджують негайно після зняття інфундирки з водяної бані, тому що охолодження навіть протягом 10 хвилин може призвести до зменшення вмісту в витязі оксиметилантрахінонів. Проціджування ж через 45 хвилин призводить до зменшення вмісту в витязі оксиметилантрахінонів на 16%.

Крім того, необхідно врахувати строк збору кори крушини, бо для приготування відвару дозволяється використовувати кору після річної витримки. Це зв’язано з тим, що в свіжозібраній корі крушини міститься первинний антраглікозид франгулярозид, що має блювотну дію, подразнює слизову. При річному зберіганні кори або її термічній обробці протягом 1 години при 100°С у сушильній шафі франгулярозид окислюється до біоциду глюкофрангуліну, який під впливом ферментів розщеплюється до моноглікозиду франгуліну і глюкози. Проносна дія кори крушини обумовлена присутністю франгуліну і глюкофрангуліну. Строк збирання повинен бути позначений на етикетці упаковки сировини.

Відвар з листків сени проціджують після повного охолодження не менше, ніж через 3 - 4 години, щоб уникнути переходу в витяжку смолистих речовин, які викликають болі і різі в кишечнику.

Практична частина

1. Відпуск і зберігання аптечних витягів

Фармакопея вимагає, щоб настої, відвари і слизи відпускались завжди свіжо виготовленими. На склянках має бути наклеєна етикетка “Зберігати в прохолодному місці”. Пояснення заклечається в тому, що витяги внаслідок надлишку в них поживних речовин (цукор, крохмаль, слиз, протеїни і т.д.) являються досить сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів. Дослідження, показали, що сам рослинний матеріал є носієм мікрофлори. Так, на корінні алтея, листі наперстянки та інших були знайдені спорові мікроорганізми B. subtilis, B. mycoides, B. mesenthericus, флуоресціюючі палички, а з грибів Actinomycetes, Penicillium, Mucorales- дріжджі.

При приготуванні водних витягів стерильність їх не може досягатись, оскільки ні експозиція, ні температура нагрівання для цього не достатні. По цій причині навіть свіжо виготовленні витяги містять в більшому чи меншому ступені як вегетативні, так і спорові форми мікроорганізмів. Кількість останніх починає збільшуватись при зберіганні, особливо якщо витяг не зберігається в прохолодному місці.

Ознаками псування водних витягів являється зміна кольору, муть, утворення плівки, утворення осаду, і незвичайного, частіше кислого, запаху. Мікробна порча, звичайно, супроводжується і глибокими фізико - хімічними змінами, які призводять до розкладання діючих речовин. Наприклад, помітно падає активність настоїв наперстянки та горицвіту. Таких прикладів можна привести багато, але зрозуміло одне, що приготування водних витягів повинно протікати в строго гігієнічних умовах, рівно як і те, щоб на дому в пацієнтів виконувались попередження фармакопеї.

Варте уваги питання про додавання до виготовлених витягів консервуючих речовин, наприклад, ніпагіна чи ніпазола (0,1%). Дослідження виявили, що використання для цієї мети срібної води (з вмістом 4 мг / л) значно підвищує стійкість настою алтейного кореня. Останній зберігається при 30 - 32° без змін на протязі 5 діб, в той час як на звичайній воді він прокис через 8 годин.

Маються на увазі настої листя наперстянки і трави горицвіту; настій конвалії в рецептурі не зустрічається.

Вкорочення строку охолодження утруднює перехід в витяг наперстянки нерозчинного у воді дигітоксина (він солюбілізується сапонінами), а в витяг горицвіту - адонівернозиду, більш важкорозчинного, ніж адонізид. Настої наперстянки та горицвіту повинні готуватись з сировини, по біологічній активності відповідної вимогам Фармакопеї.

Водні витяги часто служать середовищем для включення різноманітних лікарських речовин. В результаті отримується ускладнені прописи настоїв і відварів, котрі, якщо вони належать то внутрішнього застосування, можна також називати мікстурами. В дисперсологічному відношенні такі мікстури являються комбінованими дисперсними системами, оскільки вони, як правило є поєднанням розчинів із золями, іноді містячи суспендовані і емульговані фази. При їх виготовленні доводиться завжди враховувати, наскільки сумісні додані лікарські речовини з речовинами, екстрагованими з рослинної сировини. Фармакопея регламентує, що якщо в склад настоїв і відварів входять інші складові: солі, сиропи, настойки, екстракти, то їх додають до процідженого і охолодженого витягу.

Рецепт № 1

Rp.: Inf. rhiz. cumrad. Valerianae 200 ml

Natrii bromidi 6,0

Аdonisidi 8 ml

M. D. S.: По 1 столовій ложці 3 рази на день

Фармацевтична експертиза: форма рецептурного бланку - Ф-1(н. №360);

Перевірка ФЛ сумісності інгредієнтів: ЛР сумісні;

Перевірка доз адонізиду - ЛР сп. "Б": Об’єм лікарського препарату 208 мл.

Прийомів: 208 мл / 15 мл = 14.

Адонізиду на 1 прийом - 8 мл / 14 = 0,57 мл (чи 19 крапель);

на 3 прийоми - 1,71 мл (чи 57 крапель).

ВРД - 40 крапель, ВДД - 120 крапель.

Дози адонізиду не завищені.

Речовини, підлягаючі ПКО - не встановлено.

Висновок: ЛФ може бути виготовлена.

Фізико-хімічні властивості речовин

Паспорт письмового контролю.

Зворотній бік ППК

V(заг) = 208 ml

m (rhiz. cumrad. Valerianae) = 200/30 = 6,7 - більше 1,0, беремо Кв (2,9)

V(Aquae purificatae) = 200+(6,7 х 2,9) = 219,4 ml

m(Natrii bromidi) = 6,0

m(Аdonisidi) = 8 ml

1-йваріант: лікарськийпрепаратготуютьізсировини.

ЛицевийбікППК

Rhiz. cum rad. Valerianae 6,6

Aquae purificatae 219,4 ml

Natrii bromidi 6,0

Аdonisidi 8 ml

V (заг) = 208 ml

Приготував: Перевірив: Відпустив:

2. Технологія приготування

1. Подрібнювання кореневищ з коренями валеріани. Кореневища з коренями товчуть у ступці і просівають через набір сит (верхнє з діаметром отворів 3 мм, нижне - 0,16 мм).

2. Екстракція. Наважку 6,7 г подрібнених кореневищ з коренями заливають в інфундирці 219,4 мл очищеної води кімнатної температури. Нагрівають в інфундирному апараті 15 хвилин, періодично помішуючи, потім при кімнатній температурі охолоджують 45 хвилин.

3. Проціджування. Настій проціджують через подвійний шар марлі в підставку. Сировину відтискають в марлі. Настій світло - коричневий, прозорий, без шматочків сировини, механічних включень, має запах валеріани.

4. Розчинення солі, введення адонізиду. В підставці в настої розчиняють 6,0 натрію броміду. Розчин переносять в циліндр і доводять водою до 200 мл. З циліндра розчин проціджують у флакон для відпуску, туди ж додають 8 мл адонізиду. Сіль розчинилась повністю, осаду не залишилось. Після додавання адонізиду настій прозорий, світло - коричневий, злегка опалесціює, має запах валеріани.

5. Упаковка, укупорка. Флакон оранжевого скла об’ємом 200 мл. Закупорений поліетиленовою пробкою з нагвинченою пластмасовою кришкою.

6. Оформлення. На флакон наклеюють основну етикетку "Внутрішнє" з вказуванням номера аптеки, номера рецепту, прізвища та ініціалів хворого, способу застосування, дати (число, місяць, рік), ціни. Наклеюють також додаткові етикетки "Зберігати в прохолодному місці", "Перед вживанням збовтувати" (рідина - полідисперсна система), "Берегти від дітей".

3. Оцінка якості лікарського препарату

1. Аналіз документації. Рецепт виписаний правильно, розрахунки зроблені вірно. В паспорті вказані номер рецепту, найменування і кількість інгредієнтів у співвідношенні з технологією виготовлення, загальний обє’м препарату, дата виготовлення, підпис того, хто приготував і того, хто перевірив.

2. Оформлення до відпуску. На флакон наклеєна основна етикетка "Внутрішнє" з вказуванням номера аптеки, номера рецепту, прізвища та ініціалів хворого, способу застосування, дати (число, місяць, рік), ціни. Присутні також додаткові етикетки "Зберігати в прохолодному місці", "Перед вживанням збовтувати", "Берегти від дітей".

3. Упаковка, укупорка. Лікарський препарат запакований охайно, закупорений герметично, при перевертанні флакону мікстура не виливається. Флякон підібраний у відповідності до об’єму препарату і фізико - хімічних властивостей його інгредієнтів.

4. Органолептичний контроль. Лікарський препарат прозорий, має світло - коричневе забарвлення, механічних включень не містить, має запах валеріани, смак гіркий.

5. Фізичний контроль. Після вимірювання об’єм препарату становив 207 мл, тобто відхилення становило 1 мл (допустиме відхилення в межах ± 2%).

Висновок: ЛФ виготовлена задовільно і може відпускатись пацієнту.

Рецепт № 1

Rp.: Inf. HerbaeAdonidisvernalis 6,0: 180,0

Natriibromidi 6,0

Codeiniphosphatis 0,15

M. D. S.: мікстура Бєхтєрєва.

Прописана мікстура Бєхтєрєва. В склянку для відпуску відміряють 136,5 мл води, 1,5 мл 10% розчину кодеїну фосфату (піпеткою), 30 мл 20% розчину натрію броміду, 12 мл рідкого екстракту - концентрату горицвіту. Для запобігання випадіння в осад важкорозчинного кодеїну броміду необхідно спочатку натрію бромід і кодеїну фосфат розчинити окремо, в окремих частинах настою, а потім злити їх разом.

Рецепт № 7

Rp.: Decoctirad. Rhei 5,0: 180,0

Magnesiisulfatis 5,0

Ol. Menthaepiperstaegtt. III

Sirupisimplicis 15,0

M. D. S.: По одній столовій ложці 3 рази на день.

В приготованому відварі спочатку розчиняють магнію сульфат (кристалічний), потім вводять суміш сиропу з м’ятною олією.

Рецепт № 6

Rp.: Infusi Senne Compositi 100,0

D. S.: На 3 прийоми (віденський напій)

Це пропис Фармакопеї VIII видання. Листя сени (10 г), залиті киплячою водою (75мл), настоюють 30 хвилин. До процідженої рідини додають розтертий з частиною настою каолін в кількості 2% маси рідини і суміш кип’ятять на протязі 15 хвилин. Ця операція проводиться з метою освітлення рідини і видалення білкових і смолистих речовин. Смолисті речовини викликають небажані болі в кишківнику; при охолодженні вони виділяються з розчину і адсорбуються каоліном. Після кип’ятіння суміш зливають в склянку і відстають в прохолодному місці на протязі 2 - х діб. Відстояну рідину обережно декантують, нагрівають до кипіння і фільтрують. В профільтрованій рідині розчиняють 10 г сегнетової солі 1 10 г меду, по охолодженні в якості консерванту додають 10 мл 95% спирта і, нарешті, води до 100 мл. Настій може готуватись в запас на нетривалий час, зберігати його потрібно при температурі не більше 8°.

Рецепт №7

Rp.: Aethylmorphinihydrochloridi0,15

Мentholi 0,4

Natrii bromidi 1,0

Аdonisidi 6,0

Tinct. Convallariae

Tinct. Leonuri ana 15,0

M. D. S.: По 15 кpапель 2 рази в день

У таблиці розчинності лікарських препаратів маються наступні дані:

У ДФ Х приведені наступні відомості: адонізид (новогаленовий препарат із трави горицвіту весняного) для внутрішнього вживання містить 20% спирту в якості консерванта; настойка конвалії і настойка кропиви собачої готуються на 70% спирті.

Виходячи з розчинності препаратів, краплі готують у такий спосіб.

У склянку для відпуску відмірюють піпеткою по 15 мл настойки конвалії і настойки кропиви собачої і у суміші настойок розчиняють 0,4 г ментолу. У невелику підставку відмірюють піпеткою 6 мл адонізиду і розчиняють у ньому 0,15 г етилморфіну гідрохлориду і 1,0 г броміду натрію. Отриманий розчин переносять у склянку для відпуску (у разі потреби попередньо проціджують).

Застосовувати в таких випадках концентрований розчин броміду натрію (20%) не дозволяється, щоб уникнути непередбаченого лікарем збільшення об’єму крапель і відповідно зміни концентрації інгредієнтів.

Рецепт № 5

Rp.: Tinct. Strophanti 5,0

Tinct. Strychni

Tinct. Vallerianae ana 10,0

M. D. S.: По 20 капель 2 разивдень

Кількість крапель у всьому об’ємі суміші настойок:

Настойка строфанту 53 краплі х 5 мл = 265 крапель.

Настойка чилібухи 50 крапель х 10 мл = 500 крапель.

Настойка валеріани 50 крапель х 10 мл = 500 крапель.

1265 крапель.

Кількість прийомів:

1265 крапель: 20 крапель = 63 прийоми.

Разова доза настойки строфанту:

265 крапель: 63 прийоми = 4 краплі.

Вищі дози по ДФ Х: разова - 10 крапель; добова - 20 крапель.

Разова доза настойки чилібухи:

500 крапель: 63 прийоми = 8 крапель.

Добова доза: 8 крапель х 2 = 16 крапель.

Вищі дози по ДФ Х: разова - 15 крапель; добова - 30 крапель.

Вищі дози, як видно з розрахунку, не завищені.

Якщо до складу рідкого лікарського препарату входять сухі речовини, концентровані розчини яких відсутні, то при вмісті їх до 5% загального об’єму лікарського препарату зміни об’єму розчину, зв’язані з розчиненням речовини, як правило, невеликі і звичайно укладаються в норму припустимих відхилень. Такі препарати розчиняють у розрахованій кількості очищеної води чи в одному з концентрованих розчинів і проціджують розчин у флакон.

Технологія виготовлення водяних витягів шляхом розчинення екстрактів (концентрованих розчинів). Промисловістю випускається особлива група екстрактів для виготовлення настоїв і відварів. Вони можуть бути сухими (Extracta sicca standartisata 1: 1 чи 1: 2) і рідкими (Extracta fluida standartisata 1: 2). У табл.1 приведені назви і розведення екстрактів для виготовлення настоїв і відварів.

Таблиця 1. Екстракти для виготовлення настоїв і відварів

Не дозволяється готувати в аптеках у запас концентровані розчини з рослинної сировини за рахунок збільшення кількості сировини і зменшення кількості води. Зміна кількісних співвідношень сировини і води істотно позначається на вмісті діючих речовин у водяних витяжках.

Використання готових, стандартизованих екстрактів дозволяє застосовувати концентровані розчини солей, значно прискорює виготовлення рідких лікарських препаратів.

Рецепт № 2

Rp.: Inf. herbae Adonidis vernalis ex 6,0 200 ml

Natrii bromidi 2,0

Tinct. Valerianae 10 ml

M. D. S.: По 1 столовійложці 3 разивдень

Фармацевтична експертиза: форма рецептурного бланку - Ф-1(н. №360);

Перевірка ФЛ сумісності інгредієнтів: ЛР сумісні;

Перевірка доз?

Дози не завищені.

Речовини, підлягаючі ПКО - не встановлено.

Висновок: ЛФ може бути виготовлена.

Фізико - хімічні властивості речовин

Паспорт письмового контролю.

Зворотній бік ППК

V(заг) = 210 ml

m (ExtractіAdonidis vernalis fluidaе(1: 2)) = 6,0 х 2 = 12 ml

V(Aquae purificatae) = 200 - 12 - 10 = 178ml

V (Sol. Natrii bromidi (1: 5)) = 10 ml

V (Tinct. Valerianae) = 10 ml

ЛицевийбікППК

Aquae purificatae 178 ml

Sol. Natrii bromidi (1: 5) 10 ml

ExtractіAdonidis vernalis fluidaе(1: 2) 12 ml

Tinct. Valerianae 10 ml

V (заг) = 210 ml

Приготував: Перевірив: Відпустив:

Технологіяприготування.

Вфлаконвідмірюють 178 млочищеноїводиітудиждодають 10 млрозчинунатріюброміду, 12 млекстрактуадонісуі 10 млнастойкивалеріани.

Упаковка, укупорка. Флакон оранжевого скла. Закупорений поліетиленовою пробкою з нагвинченою пластмасовою кришкою.

Оформлення. На флакон наклеюють основну етикетку "Внутрішнє" з вказуванням номера аптеки, номера рецепту, прізвища та ініціалів хворого, способу застосування, дати (число, місяць, рік), ціни. Наклеюють також додаткові етикетки "Зберігати в прохолодному місці", "Перед вживанням збовтувати" (рідина - полідисперсна система), "Берегти від дітей".

Оцінка якості лікарського препарату.

1. Аналіз документації. Рецепт виписаний правильно, розрахунки зроблені вірно. В паспорті вказані номер рецепту, найменування і кількість інгредієнтів у співвідношенні з технологією виготовлення, загальний обє’м препарату, дата виготовлення, підпис того, хто приготував і того, хто перевірив.

2. Оформлення до відпуску. На флакон наклеєна основна етикетка "Внутрішнє" з вказуванням номера аптеки, номера рецепту, прізвища та ініціалів хворого, способу застосування, дати (число, місяць, рік), ціни. Присутні також додаткові етикетки "Зберігати в прохолодному місці", "Перед вживанням збовтувати", "Берегти від дітей".

3. Упаковка, укупорка. Лікарський препарат запакований охайно, закупорений герметично, при перевертанні флакону ЛФ не виливається. Флакон підібраний у відповідності до об’єму препарату і фізико - хімічних властивостей його інгредієнтів.

4. Органолептичний контроль. Лікарський препарат прозорий, має світло - коричневе забарвлення, механічних включень не містить, має запах адонісу, смак гіркий.

5. Фізичний контроль. Після вимірювання об’єм препарату становив 211 мл, тобто відхилення становило 1 мл (допустиме відхилення в межах ± 2%).

Висновок: ЛФ виготовлена задовільно і може відпускатись пацієнту.

Рецепт № 3

Rp.: Adonisidi 5 ml

Tinct. Convallariae

Tinct. Valerianae ana 10 ml

Mentholi 0,1

Kalii bromidi 2.0

M. D. S.: По25 крапель3 разинадень.

Фармацевтична експертиза: форма рецептурного бланку - Ф-1(н. №360);

Перевірка ФЛ сумісності інгредієнтів: ЛР сумісні;

Перевірка доз: Користуючись таблицею крапель знаходимо, що в 1 мл адонізиду - 34 краплі, настойці конвалії - 50 крапель, а у настойці валеріани - 51 крапля. Перераховуєм прописані об’єми рідин на краплі:

5 мл адонізиду - 170 крапель (34х5);

10 мл настойки конвалії - 500 крапель (50х10);

10 мл настойки валеріани - 510 крапель (51х10).

Кількість прийомів: (170 + 500 + 510) / 25 = 47;

Перевірка доз адонізиду:

РД = 170/47 = 4 краплі; ДД = 4х3 = 12 крапель.

ВРД = 40 крапель; ВДД = 120 крапель (згідно ДФ Х).

Дози не завищені.

Речовини, підлягаючі ПКО - не встановлено.

Висновок: ЛФ може бути виготовлена.

Фізико-хімічні властивості речовин

Паспорт письмового контролю.

Зворотній бік ППК

V(заг) = 25 ml

m

Лицевий бік ППК

V (заг) = Приготував: Перевірив: Відпустив:

Технологія приготування

В флакон відмірюють 178 мл очищеної води і туди ж додають 10 мл розчину натрію броміду, 12 мл екстракту адонісу і 10 мл настойки валеріани.

Упаковка, укупорка. Флакон оранжевого скла. Закупорений поліетиленовою пробкою з нагвинченою пластмасовою кришкою.

Оформлення. На флакон наклеюють основну етикетку "Внутрішнє" з вказуванням номера аптеки, номера рецепту, прізвища та ініціалів хворого, способу застосування, дати (число, місяць, рік), ціни. Наклеюють також додаткові етикетки "Зберігати в прохолодному місці", "Перед вживанням збовтувати" (рідина - полідисперсна система), "Берегти від дітей".

Оцінка якості лікарського препарату.

1. Аналіз документації. Рецепт виписаний правильно, розрахунки зроблені вірно. В паспорті вказані номер рецепту, найменування і кількість інгредієнтів у співвідношенні з технологією виготовлення, загальний обє’м препарату, дата виготовлення, підпис того, хто приготував і того, хто перевірив.

2. Оформлення до відпуску. На флакон наклеєна основна етикетка "Внутрішнє" з вказуванням номера аптеки, номера рецепту, прізвища та ініціалів хворого, способу застосування, дати (число, місяць, рік), ціни. Присутні також додаткові етикетки "Зберігати в прохолодному місці", "Перед вживанням збовтувати", "Берегти від дітей".

3. Упаковка, укупорка. Лікарський препарат запакований охайно, закупорений герметично, при перевертанні флакону ЛФ не виливається. Флакон підібраний у відповідності до об’єму препарату і фізико - хімічних властивостей його інгредієнтів.

4. Органолептичний контроль. Лікарський препарат прозорий, має світло - коричневе забарвлення, механічних включень не містить, має запах адонісу, смак гіркий.

5. Фізичний контроль. Після вимірювання об’єм препарату становив 211 мл, тобто відхилення становило 1 мл (допустиме відхилення в межах ± 2%).

Висновок: ЛФ виготовлена задовільно і може відпускатись пацієнту.

У попередньо приготований флакон для відпуску відмірюють 5 мл адонізиду і розчиняють у ньому 2,0 г броміду калію. Потім відмірюють 10 мл настойки конвалії, 10 мл настойки валеріани і в суміші розчиняють 0,1 г ментолу. Краплі оформляють для відпуску.

Рецепт № 9

Rp.: Codeiniphosphatis 0,2

Inf. herbaeAdonidisvernalisex 6,0 180 ml

Natriibromidi 4,0

Tinct. Valerianae 6 ml

M. D. S.: По 1 столовій ложці 3-4 рази на день.

Опалесціююча мікстура для внутрішнього застосування, до складу якої входять: настій з трави горицвіту, що містить глікозиди (список Б), наркотична речовина - кодеїну фосфат (список Б) і настойка валеріани (пахуча речовина). Об'єм мікстури - 186 мл.

Настій можна приготувати з концентрату трави горицвіту (1:

1). У мірний циліндр наливають близько 150 мл води, в якій розчиняють 0,2 г кодеїну фосфату, 4 г натрію броміду, 6,0 г сухого екстракту трави горицвіту і доводять водою до 180 мл. Мікстуру проціджують у флакон для відпуску і додають 6 мл настойки валеріани.

Мікстуру можна виготовити і за допомогою бюрейкової системи. Для цього в підставку (циліндр.) відмірюють 154,4 мл води, розчиняють 6,0 г сухого концентрату горицвіту (КЗО = 0,6) і проціджують у флакон; до процідженої рідини додають 2 мл 10% розчину кодеїну фосфату (1: 10),20 мл 20% розчину натрію броміду (1: 5) і 6 мл настойки валеріани; оформляють для відпуску.

При необхідності до водних витяжок додають консерванти (нипагін, нипазол, кислоту сорбінову та ін), які дозволені для медичного застосування.

Сиропи, настойки і рідкі екстракти додають до готового настою або відвару останніми.

Рецепт № 10

Rp.: Inf. fol. Digitalis 0,5 200 ml

Coffeini- natriibenzoatis 1,0

Tinct. Valerianae 5 ml

M. D. S.: По 1 столовій ложці 3 рази на день.

Опалесціююча мікстура, до складу якої входять настій з сильнодіючої рослинної сировини (листя наперстянки), кофеїн-бензоат натрію (список Б) і пахучий лікарський засіб - настойка валеріани.

Листя наперстянки містять глікозиди, тому сировина повинна мати певну біологічну активність. Якщо вона має більшу активність, ніж зазначена у стандарті, то її, відповідно, беруть менше. Для зручності на практиці розраховують співвідношення між 1,0 г стандартної і нестандартної сировини. Наприклад, листя наперстянки мають 70 ЖОД замість 50 - 66 ЖОД за стандартом (в середньому 60 ЖОД).

На етикетці штангласу з сировиною роблять напис:

"0,86 г = 1 г стандартної сировини".

Для приготування настою за наведеним вище прописом замість 0,5 г сировини слід взяти: 0,5 х 0,86 = 0,43 (г), через те, що вона має більшу активність, ніж стандартна сировина.

У фарфорову інфундирку, підігріту протягом 15 хвилин на водяній бані, кладуть листя наперстянки (0,43 г), подрібнене до часток розміром 5 мм, заливають 200 мл води кімнатної температури (з огляду на невелику наважку сировини коефіцієнтом поглинання можна знехтувати), закривають кришкою і настоюють 15 хвилин на киплячій водяній бані, часто помішуючи скляною паличкою. Після цього інфундирку знімають з водяної бані і охолоджують не менше 45 хвилин при кімнатній температурі. Настій проціджують у мірний циліндр крізь прес - цідилку, в яку вкладають марлеву серветку, і доводять водою через сировину до 200 мл. У готовому настої, який переливають у підставку, розчиняють 1,0 г натрію кофеїн - бензоату, проціджують крізь ватку у флакон для відпуску, додають 5 мл настойки валеріани і оформляють для відпуску.

Проблема прискорення відпуску настоїв і відварів вирішується введенням в аптечну практику рідких екстрактів - концентратів. В зв’язку з цим необхідно звернути увагу на неприпустимість приготування в аптеках примітивних концентратів шляхом простої зміни співвідношення між сировиною і екстрагентом (збільшують кількість сировини і зменшують кількість води). Були проведені дослідження, які виявили, що настої трави термопсиса, приготовані шляхом розведення 10% концентрату, по зовнішньому вигляду відрізняються від настоїв, отриманих безпосередньо з сировини в концентраціях 1: 50, 1: 100, 1: 200. Перші були помітно світліші, вміст в них алкалоїдів і сухого залишку значно менше.

Таблиця 1. Порівняння настоїв трави термопсиса, отриманих за Фармакопеєю VIII видання і шляхом розведення спрощених аптечних концентратів

Осад, що випадає у рідких екстрактах з часом, відфільтровують і, якщо екстракти після перевірки якості виявилися відповідними установленим вимогам, їх вважають придатними до вживання.

Екстракти в промисловій технології ліків

Приготування рідких лікарських форм із застосуванням концентрованих розчинів

Розчини високомолекулярних сполук

Внутрішньоаптечний контроль якості

Виготовлення лікарських препаратів на основі амілолітичних ферментів

Хіміко-токсикологічне дослідження лікарського препарату "Тетлонг-250"

Контроль якості препаратів, що містять йод

Препарати із свіжої рослинної сировини

Основні фармакологічні ефекти кумаринів місного засобу - водного екстракту з трави буркуну

Дозування в аптечній практиці

Лікарські рослини, що містять вітамін К

Професійні отруєння

Принципи підбору основ для м'яких лікарських форм

Виробництво очних лікарських форм

Титриметричний (об'ємний) та комплексонометричний методи аналізу

Приготування порошків в умовах аптеки

Антраценпохідні сполуки та їхні глікозиди. Лікарські рослини та лікарська сировина, які містять антраценпохідні сполуки

Експериментальне вивчення протизапальної активності поліфенольного екстракту з надземної частини лядвенцю рогатого

Особливості експертизи кисломолочних сирів, порядок та правила перепуску їх через митний кордон України (за матеріалами магазину "Вибір" м. Рівне)