Дипломная работа: Фінансова стійкість комерційного банку

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні та правові основи забезпечення фінансової стійкості

комерційного банку

1.1 Сутність фінансової стійкості як економічна категорія

1.2 Система економічних показників оцінки фінансового стану комерційного банку

1.3 Вплив достатності капіталу на показники стійкості комерційного банку

1.4 Характеристика діяльності ХФ АКБ «Правекс-Банк»

2. Фінансовий аналіз діяльності банку

2.1 Аналіз фінансової стійкості комерційного банку

2.2 Аналіз впливу рівня ліквідності на прибутковість комерційного банку

2.3 Аналіз фінансових результатів діяльності банку

3. Удосконалення фінансової діяльності ХФ АКБ „Правекс-Банк”

3.1 Універсальна система оцінки та управління кредитним ризиком у комерційному банку

3.2 Декомпозиційний аналіз норми прибутку на власний капітал комерційного банку

3.3 Удосконалення підходів щодо механізму здійснення кредитних операцій

4. Охорона праці

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в приміщенні кредитного відділу ХФ АКБ „Правекс-Банк”

4.2 Техніка безпеки в кредитному відділі ХФ АКБ „Правекс-Банк”

4.3 Пожежна профілактика банку

Висновки

Використана література

Додатки

ВСТУП

Банківська система - важлива складова національної економіки. На нинішньому етапі становлення ринкової економіки в Україні, зміцнення фінансової стійкості банків, їх динамічний розвиток забезпечують зростання довіри до них, а відтак і посилення позитивного впливу банківської системи на процеси економічного розвитку.

Сьогодні практично всі українські банки переймаються проблемою дедалі зростаючої конкуренції, пов'язаної із перерозподілом капіталів та клієнтів, розширенням асортименту банківських послуг, впровадженням сучасних інформаційних технологій в управління банківською діяльністю. Це зумовлює необхідність удосконалення банківського менеджменту таким чином, щоб задовольнити попит на банківські продукти і послуги з боку суб'єктів ринкового середовища, забезпечивши при цьому прибутковість банківського бізнесу та захист від ризиків.

За останні роки умови і становище комерційних банків істотно змінилися. Відносна стабілізація курсу національної грошової одиниці, зниження інфляції спонукають банки забезпечувати прибутковість за рахунок розширення обсягу банківських операцій та послуг. Разом з тим вони не мають можливості ефективно вкладати кредитні ресурси у сферу реального виробництва у зв'язку з його низькою рентабельністю. Тому банківська діяльність продовжує залишатися ризиковою.

На сьогодні загальний капітал банківської системи країни, за нашими розрахунками, становить 4,9% офіційного валового внутрішнього продукту (для порівняння: у країнах Центральної та Східної Європи цей показник становить близько 40%). Загальні депозити на душу населення в Україні дорівнюють лише 48 дол. США (в Росії — 306, Естонії — 796, Польщі — 1318, Чехії - 3198 дол. США). Лише приблизно 75% банків функціонують у відносно нормальному режимі, спостерігається стійка тенденція до зниження прибутковості робочих активів у цілому по банківській системі. Питома вага проблемних (прострочених та сумнівних) кредитів і сьогодні залишається значною і складає 4,5% .

Забезпечення фінансової стійкості банків — це необхідна умова ефективного функціонування економіки України. Але банк, як комерційне підприємство, зацікавлений у найбільш прибутковому вкладенні наявних грошових ресурсів. Прагнення до максимізації прибутків зумовлює вкладення коштів в операції, що мають підвищений ступінь ризику. Отже, банк, здійснюючи певні операції, може зазнати ризику втрат та банкрутства. Класичне поняття про банківську систему випливає з трьох існуючих головних критеріїв: ліквідність, рентабельність та безпечність. Ці критерії необхідно враховувати банкам при вивченні проблеми ризику. Зважаючи на це, проблеми ефективного управління банківською діяльністю необхідно досліджувати з позицій можливості досягнення банками динамічного стану фінансової стійкості та підтримання оптимальної позиції на шкалі "прибуток-ризик". Такий підхід не є традиційним для вітчизняної школи фінансового управління банком, у розвинутих країнах він також недостатньо відпрацьований.

Сучасному банку в процесі діяльності постійно потрібно вирішувати дилему "прибутковість - ліквідність", від успішного вирішення якої багато в чому залежить його функціонування. Існування цієї проблеми зумовлене ризиковим характером здійснення багатьох банківських операцій. Суб'єктивні та об'єктивні чинники ринкового механізму суттєво впливають на банківську сферу, здійснюючи прямий чи непрямий вплив як на самі банківські установи, так і на клієнтів банку та його ділових партнерів. Надзвичайно високе значення банків в ефективно функціонуючій ринковій системі зумовлює такий стан справ, коли суспільство не ставитиме під сумнів платоспроможність та стабільність банківської системи, а депоненти та акціонери будуть впевнені у фінансовій стійкості свого банку. Однак, незважаючи на значний обсяг вагомих наукових робіт з досліджуваних питань.

Об'єкт дипломного проекту — фінансова діяльність ХФ АКБ “Правекс-Банк”.

Розділ 1 . ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Сутність фінансової стійкості як економічна категорія

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості банку. Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Зауважимо, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти для своєчасного виконання зобов'язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку, на думку В. Кочеткова недостатньо. Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові фінансової стійкості, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності (не враховується їх фінансовий стан). В. Пантелеєв і С. Халява визначають фінансову стійкість як своєрідне перевищення доходів над витратами. Твердження, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його прибутку і сумою сплачуваних дивідендів, видаються дуже спірними, Безумовно, рівень прибутку — це важливий узагальнюючий показник банківської діяльності, але для визначення фінансової стійкості потрібно знати джерела, за рахунок яких його отримано і як він був розподілений. Ознака фінансової стійкості насамперед — це стабільність джерел доходу банку. Рівень дивідендів, що сплачуються, також не може бути показником високоефективної діяльності банку, незважаючи на його привабливість для акціонерів. Ю. Масленченков ставить фінансову стійкість у залежність від відповідальності діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, які синтезують характеристики економічних складових стійкості: обсяг і структура власних коштів, рівень доходів і прибутку, достатність капіталу, мультиплікативна ефективність власного капіталу, норма прибутку на власний капітал, ліквідність, створення доданої вартості банком. До прихильників такого розуміння фінансової стійкості належить Р. Шіллер, автор книги “Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення”. На мою думку, фінансова стійкість не може визначатись тільки відповідністю діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, тому що останні слугують лише орієнтиром і нерідко неправильно розраховуються. Врахування обмеженої групи показників фінансової стійкості банку також недостатньо і потребує розширення.

Н. Шелудько пропонує таке визначення фінансової стійкості: “Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно (з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком) виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища”. Таке твердження непереконливе. По-перше, у ньому дається дуже вузьке визначення банку як системи. По-друге, незрозумілим є ставлення автора до показників платоспроможності та ліквідності і важливості їх для визначення фінансової стійкості.

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників. Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансово, стійкості банку на основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Зазначений підхід викликає кілька зауважень. По перше, вибір показників обмежується показниками, ще характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. По-друге, автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість банку.

Основні напрямки вдосконалення методологічних та теоретичних принципів визначення й аналізу фінансової стійкості банку визначаються, передусім, розглянутими вище підходами і загальними напрямами удосконалення діяльності банків в умовах трансформації економічного розвитку країни.

Основна проблема стійкості банків пов'язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у господарських відносинах світу. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує банк. Таким чином, ринкова категорія “фінансова стійкість банку” відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі. Звідси можна виділити основні параметри фінансової стійкості банку: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи.

Фінансова стійкість - принципове поняття, яке сьогодні постійно випливає при обговоренні тих чи інших аспектів функціонування банків і фінансової системи країни в цілому. Однак попри очевидну актуальність і практичну потребу у здійсненні аналізу фінансової стійкості вітчизняних банків, досвід такого аналізу залишається досить скромним, а наукові підходи з цієї тематики в Україні практично відсутні.

Важливе значення аналізу, оцінки та шляхів забезпечення фінансової стійкості комерційних банків у ринкових умовах зумовили постійну увагу вчених-фінансистів і практиків до різних її аспектів. Так, у зарубіжній фінансовій науці і практиці відомі своїми роботами у дослідженні фінансової стійкості комерційних банків П. Роуз, Дж. Ф. Сінкі (мол.), Дж. К. Ван Хорн та ін.

Зусиллями згаданих вчених обґрунтовані роль та місце фінансової стійкості у банківському менеджменті, її показники та критерії, способи та форми управління, зв'язок із загрозою банкрутства банку тощо. Втім результати досліджень зарубіжних вчених були сформульовані з урахуванням особливостей фінансової звітності комерційних банків, існуючого правового поля, стану конкурентного ринку, методів його регулювання, властивих для ринково розвинутих економік. Зрозуміло, що українські економічні реалії у цьому колі питань істотно відрізняються від зарубіжних: для банківської системи України характерні нестабільність та високий рівень ризиків, які поширюються на фінансові ринки, складною залишається також політична та соціально-економічна ситуація. Тому розроблені згаданими вченими підходи у своїй більшості є малопридатними для вітчизняної практики, оскільки потребують адаптації та коригування.

Істотний доробок у напрямі дослідження фінансової стійкості банків має місце у Російській Федерації, де за останні роки видруковано низку робіт із зазначеної проблеми. Зауважимо до цього, що, вона аналізується у рамках російських норм податкового законодавства, обліку банківських операцій, методів регулювання банківської діяльності, які у своїй більшості відрізняються від вітчизняної практики.

Серед російських науковців, чиї роботи містять вагомі результати щодо з'ясування ролі фінансової стійкості в ефективному управлінні, комерційним банком, варто, насамперед, назвати Л. Бєлих, М. Бора, В. Іванова, Ю. Маслєнчикова, Г. Пайову, О. Ширiнську.

Зусиллями зазначених вчених виявлені особливості управління фінансами комерційного банку, місце фінансової стійкості у збереженні конкурентних позицій комерційного банку на ринку, методи її оцінки, зроблені спроби дослідити зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість комерційного банку, способи їх врахування у діяльності банку.

Російськими науковцями також обґрунтовані цінні у теоретичному і практичному відношенні підходи до з’ясування методів аналізу фінансового стану комерційного банку як основи встановлення його фінансової стійкості.

Українськими науковцями розглядались лише окремі аспекти фінансової стійкості комерційних банків. Зокрема, А. Герасимовичем, О. Зарубою, А. Морозом, М. Савлуком, - при дослідженні загальних питань фінансового аналізу банківської діяльності; Д. Гладких, М. Ковалем, В. Науменком, Л. Примосткою, К. Раєвським, С. Святком, Р. Тиркалом, С. Халявою, Р. Шіллером, - при обґрунтуванні підходів у аналізу балансової звітності та фінансових результатів діяльності комерційних банків; В. Вітлінським, М. Власюком, А. Мазаракі, Л. Свистун - при розробці методологічних основ побудови банківських рейтингів.

Завдяки цім науковцям виявлені особливості управління фінансами - комерційного банку, обґрунтовані методи оцінки фінансової стійкості банків, зроблені спроби дослідити зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на фінансову стійкість банків.

Однак до цього часу у вітчизняній економічній літературі немає єдиного підходу до визначення сутності поняття фінансової стійкості комерційного банку. Відсутність чіткого визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку призвела, з одного боку, до ототожнення фінансової стійкості з іншими поняттями (ліквідністю, платоспроможністю, надійністю), а з іншого - зумовила суттєві розмежування по лінії методологічних засад у підходах щодо оцінки факторів і складових фінансової стійкості банків, встановлення її критеріїв.

Процес трансформування банківських ресурсів в системі фінансового менеджменту проходить через управління фінансовими операціями банку, що відбивається на його стійкості і надійності. На думку Е. Стоянової, слід виділити п’ять блоків стійкості банку: 1) фінансова стійкість; 2) організаційна стійкість; 3) функціональна стійкість; 4) комерційна стійкість; 5) капітальна стійкість. Подібний підхід також запропонований Р. Шіллером, який виділяє такі самі елементи стійкості банку. Зазначені підходи досить нечіткі відносно взаємозв'язку елементів стійкості банку, як певного стану і цілеспрямованості руху. Тому щодо забезпечення фінансової стійкості банку доцільно виділити такі взаємопов'язані напрями: стійкість капітальної бази; стійкість ресурсної бази; організаційно-структурна стійкість банку; комерційна стійкість банку. Розглянемо послідовно складові фінансової стійкості банку, до яких відносяться:

Стійкість капітальної бази – це сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями. По-перше, розміри капіталу гарантують довіру клієнтів до банку, переконують вкладників у можливості відшкодування своїх коштів, що забезпечує уникнення ризику під час їх розміщення. Це також гарантує потенційним позичальникам спроможність установи забезпечити попит на кредитні ресурси По-друге, на першому етапі в ролі стартових коштів, необхідним для будівництва чи оренди приміщень, установки банківського обладнання, наймання кваліфікованого персоналу є власний капітал у частині статутного фонду, сформованого засновниками банку. Без таких витрат банківська установа не може розпочати свою діяльність. Для розроблення і розвитку нових перспективних напрямів діяльності банку, пов'язаних із розширенням обсягу послуг, впровадженням сучасних технологій тощо, які завжди супроводжують період зростання банку, виникає потреба у додатковому капіталі. Залучення додаткового капіталу дає банку змогу забезпечувати клієнтів банківськими послугами на сучасному рівні, посилити власні позиції на ринку. По-третє, капітал — це своєрідний буфер, який поглинає негативні результати, у тому числі збитки від поточної неефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом поточних проблем. Таким чином, резервний капітал захищає банк від банкрутства у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат.

Органи державного регулювання використовують капітал як принциповий регулятор діяльності банку в довгостроковій перспективі, за допомогою якого банку диктуються норми економічної поведінки. Органи нагляду зменшують потенційну необхідність регулюючого втручання у діяльність банків, встановлюючи кваліфікаційні розміри капіталу для різних банківських операцій. Резерви на покриття витрат за активними операціями банків належать до елементів власного капіталу. Збитки за кредитами — це нормальне явище у банківській справі, а зменшення валового доходу на величину, необхідну для створення і підтримання резервів на покриття безнадійних боргів, є засобом урівноваження доходів та витрат. Не зовсім доречно ототожнювати збільшення резервів на випадок непогашення позик із зростанням банківського капіталу. Наявність достатнього резервного капіталу має важливе значення для діяльності банку. На сьогодні вітчизняна практика формування резервів перебуває у процесі становлення.

Стійкість ресурсної бази — це важлива складова фінансової стійкості банку. Вона охоплює такі аспекти:

1. Залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

2. Контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

3. Ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

4. Зміст і рівень співробітництва банку із суб'єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);

5. Стабільність поповнення ресурсної бази банку;

6. Концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

7. Обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази банку під впливом зрушень на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов'язані між собою. Структура джерел фінансування при цьому має бути адекватною структурі банківських активів, тобто певні види зобов'язань (пасиви) за розмірами та строками залучення повинні відповідати також за строками та обсягами елементам активів. Таким чином, збільшення затрат на покриття боргів та збитків за рахунок власного капіталу може бути наслідком зневажання цього важливого правила.

Залучення найдорожчих ресурсів для банку (міжбанківських кредитів) повинно мати цільовий характер й бути спрямованим лише під уже визначену програму кредитування чи інвестування. Ситуація, що веде до зростання витрат та ставить під загрозу короткострокову ліквідність банку, виникає, коли міжбанківські кредити для виконання зобов'язань перед клієнтами використовуються для поповнення кореспондентських рахунків. Водночас деякі вітчизняні банки свій прибуток збільшують саме таким шляхом, тобто наданням короткострокових міжбанківських кредитів. І все ж таки, цей спосіб підвищення доходності може використовуватися лише за умов стабільної тенденції до зростання залишків коштів на поточних рахунках клієнтів та розширення депозитної бази банку. Отже, важлива умова забезпечення фінансової стійкості банку — це підтримання постійного балансу між потребами в ресурсах і можливостями їх придбання за принципом достатності. Тобто обсяг коштів, мобілізованих на грошово-кредитному ринку, має бути не меншим, але й не більшим, ніж потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях.

Доцільно розглянути ще один напрям оптимізації структури пасивів балансу банку. Він пов'язаний із якісним удосконаленням уже існуючих видів обслуговування і пошуком варіантів модифікацій продуктів та послуг, які б не тільки задовольняли потреби клієнтів, а й сприяли б освоєнню нових сегментів ринку банківських продуктів і послуг. Управління зобов'язаннями ускладнюється обмеженим розміром і вибором боргових інструментів, які банк може успішно розмістити серед вкладників у будь-який час. Вимоги щодо ліквідності та кредитного ризику, а також цінова конкуренція з боку інших банків обмежують управління активами і встановлення плати за користування ресурсами. Спрямованість менеджменту на підтриманім структури коштів має велике практичне значення. Вона забезпечує таке співвідношення власних та залучених джерел коштів, яке дає змогу збільшити прибуток банку та підвищити його фінансову стійкість.

Організаційно-структурна стійкість банку, на думку автора, — це адекватність структури банку обраній стратеги розвитку та ринковій кон'юнктурі. Організаційна структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку. За результатами аналізу очевидної структурної суперечності між спеціалізацією та універсалізацією, проведеного фахівцями, можна робити висновок про накопичення пов'язаних між собою явищ, обумовлених унікальністю такого складного соціально-економічного об'єкта, як банк. Тому далі сучасний банк доцільно розглядати як систему. Поняття "система" використовується практично в усіх наукових дисциплінах і має багато визначень. У цій роботі під "системою" ми розуміємо цілісну та обмежену середовищем сукупність взаємопов'язаних елементів. Доречно зауважити, що це поняття поширюється також на всі складові фінансової стійкості.

Це можна пояснити так по-перше, саме в аспекті організаційно-структурної стійкості поняття системи щодо банку проявляється найвиразніше, по-друге, поняття системи в частині організаційно-структурної стійкості банку охоплює ширше коло взаємозв'язків між її факторами.

Банк можна розглядати як систему управління, що трансформує ресурси та ризики зовнішнього середовища. У діяльності банку проявляється його подвійна соціально-економічна природа. З одного боку, це самостійний фінансово-господарський суб'єкт, діяльність якого спрямована на отримання прибутку від послуг, що надаються. 3 іншого боку, це кредитна інституція, ключовий елемент інфраструктури фінансово-кредитного сектору економіки. Роль банку як соціальної інституції слід и з позиції його соціально-вартісного виміру на відміну від інших комерційних структур.

Визначаючи складові такої системи, як банк, можна характеризувати його за видами ресурсів, за організаційними підрозділами банку, за видами операцій, за центром прийняття рішень із відповідних питань, за регіонами, за складом учасників банку. Отже, склад банку може визначатись залежно від аспекту розгляду його функціонування. Банк — це специфічна складна система, елементи якої тісно пов'язані структурними взаємозв'язками. При цьому між складовими системи може існувати кілька взаємозв'язків. Але все це внутрішні, суто банківські складові. Характеризуючи зовнішнє середовище банку, можна сказати, що це динамічна система, яка має органи, норми, відносини, що взаємодіють між собою.

На сьогодні значна частина вітчизняної економіки та її складова — фінансовий сектор і банківська система охоплені ринковим механізмом господарювання. При цьому частина економіки країни продовжує діяти за адміністративно-господарськими принципами. Отже, ринкові відносини, адміністративно-командний вплив, інституційне оточення (як результат взаємодії банків, підприємств, державних органів тощо) можна виділити як складові зовнішнього середовища. І все таки, зовнішнє середовище банку, яке існує на сьогодні, неможливо однозначно віднести до конкретного типу. Відомо, що процес послаблення характерних особливостей адміністративно-командного впливу та посилення ролі альтернативних ринкових елементів дав певні позитивні результати. Однак виникли і негативні його результати: зростання нестабільності, ризиків у діяльності, імовірності банкрутства тощо. В Україні зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність банків. Лише великі банки, їх керівництво здатні впливати на економічну політику уряду. Малі та середні за розмірами банки не в змозі впливати на економічне оточення. Отже, держава та її органи цілеспрямовано впливають на банк у частині його взаємовідносин із зовнішнім середовищем, ухвалюючи закони і встановлюючи нормативи, обов'язкові для виконання банком, що істотно впливає на його діяльність. Банк як суб'єкт взаємовідносин із зовнішнім економічним середовищем є об’єктом як цілеспрямованого впливу з боку держави, так і випадкового впливу за наявності у нього можливості самостійно визначити пріоритетність своїх дій і рішень на основі власних цілей діяльності. Таким чином, центральній проблемі функціонування банку можна дати таке визначення: це проблема забезпечення стійкості діяльності банку, тобто здатність виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи при цьому зовнішній вплив.

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв'язків з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв'язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв'язків і довіри банків-партнерів.

Рамки поняття “фінансова стійкість комерційного банку” об'єктивно обумовлені середовищем його функціонувань комерційний банк - це система трансформації ресурсів і ризиків. І його складові повинні діяти скоординовано і синхронно як єдина система заходів у сфері грошей та кредиту, спрямованих на повноцінне виконання банком своїх функцій, з урахуванням існуючого балансу економічних інтересів і вирішення завдань близької та далекої перспективи.

Проведений аналіз підходів до з'ясування сутності поняття фінансової стійкості комерційних банків дає підстави для висновків:

1. Фінансова стійкість комерційного банку не може характеризуватися лише набором певних показників (ліквідність, платоспроможність, прибутковість і т.д.), це результат, більш охоплюючого та детальнішого аналізу;

2. Численність і різноманітність аргументів, які числяться у спробах дати визначення поняттю фінансової стійкості комерційних банків, показує, що існує проблема формалізації фінансової стійкості, інакше достовірність отримуваної оціночної інформації виявиться суттєво заниженою;

3. Фінансова стійкість банку - це не конкретний числовий показник його діяльності, це - якісна характеристика спроможності комерційного банку стабільно функціонувати під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

Отже, фінансова стійкість комерційного банку - це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції з урахуванням наявного балансу економічних інтересів, витримуючи вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

1.2 Система економічних показників оцінки фінансового стану комерційного банку

Комерційні банки України проводять фінансовий аналіз своєї діяльності на підставі вимог "Інструкції про порядок регулювання та аналізу діяльності банків України", затвердженої постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 року і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 року за № 841/6032, із змінами встановлені економічні нормативи регулювання діяльності банків, порядок їх розрахунку та їх нормативні значення, що є обов`язковими для виконання всіма банками.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. До них відносяться:

- нормативи капіталу. Вони відображаються регулятивним капіталом, адекватністю регулятивного капіталу мінімальним розміром статутного капіталу; платоспроможністю та достатністю капіталу банку.

- Нормативи ліквідності, які характеризуються миттєвою ліквідністю; загальною ліквідністю; співвідношенням високоліквідних активів до робочих активів банку.

- окрім того, згідно чинного законодавства відслідковуються ще й нормативи ризику, які охоплюють: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив "великих" кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам; максимальний розмір наданих міжбанківських позик; максимальний розмір отриманих міжбанківських позик; інвестування; загальна відкрита валютна позиція банку; довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в усіх банківських металах.

Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні та їх нормативні значення встановлені Інструкцією.

Нижче наведемо загальні та формалізовані методики їх розрахунку.

1. Норматив регулятивного капіталу банку (Н1) - складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня) та за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.

При розрахунку загальної суми капіталу, невідкоригованого на основні засоби (К1), загальна сума додаткового капіталу та субординованого капіталу не має перевищувати розмір основного капіталу.

Основний капітал (ОК) складається із фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу, дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу, емісійних різниць, резервних фондів, прибутків минулих років, збитків поточного року та зменшується на суму нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків.

Регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби, розраховується за такою формулою:

РК1 = ОК + ДК - В,(1.1)

де РК1 – регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби;

ОК – основний капітал (капітал 1-го рівня);

ДК – додатковий капітал (капітал 2-го рівня);

В – відвернення.

Регулятивний капітал банку розраховується за такою формулою:

РК = РК1 - (ОЗ - РК1),(1.2)

де РК – регулятивний капітал банку;

ОЗ – основні засоби:

ОЗ = (4400 - 4409) + 4430 + 4431 + (4500 - 4509) + 4530,(1.3)

(ОЗ – РК1) – розмір перевищення ОЗ над К1 (якщо ОЗ > К1, до розрахунку приймається різниця ОЗ – К1, якщо ОЗ < К1, до розрахунку приймається 0).

Розмір регулятивного капіталу банку (РК) не повинен бути менше встановленого Національним банком значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) згідно з Інструкції.

2. Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) – це відношення регулятивного капіталу банку до активів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення за відповідним активом, безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив

Норматив адекватності регулятивного капіталу розраховується за такою формулою:

Н2 = х 100 %,(1.4)

де РК – регулятивний капітал банку;

Ар – активи, зменшені на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення (але не більше ніж сума основного боргу за окремою операцією) за відповідним активом безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив.

3. Норматив адекватності основного капіталу (Н3) – відношення основного капіталу до загальних активів, що говорить про те, скільки загальних активів приходиться на основний капітал.

Норматив адекватності основного капіталу розраховується за такою формулою:

Н3 = х 100%,(1.5)

де ОК – основний капітал;

ЗА – загальні активи:

4. Норматив миттєвої лiквiдностi (Н4) – це відношення суми коштів в касі та коштів на кореспондентському рахунку до поточних рахунків для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

Норматив миттєвої лiквiдностi розраховується за такою формулою:

Н4= х 100 %,(1.6)

де Ккр – кошти на кореспондентському рахунку;

Ка – кошти в касі;

Рп – поточні рахунки для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

5. Норматив поточної ліквідності (Н5) – це відношення активів первинної та вторинної ліквідності до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу поточної ліквідності та зобов’язань банку. (з кінцевим строком погашення до 31 дня)

Норматив поточної ліквідності розраховується за такою формулою:

Н5= х 100 %,(1.7)

де Апв – активи первинної та вторинної ліквідності;

Рп – поточні рахунки для розрахунку нормативу поточної ліквідності;

З – зобов`язання банку.

6. Норматив короткострокової ліквідності (Н6) – це відношення ліквідних активів до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності та короткострокових зобов`язань.

(з початковим строком погашення до 1 року)

Норматив короткострокової ліквідності розраховується за такою формулою:

Н6= х 100 %,(1.8)

де Ал – ліквідні активи;

Рп – поточні рахунки для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності;

Зк – короткострокові зобов`язання.

7. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) – це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента розраховується за такою формулою:

Н7 = х 100 %,(1.9)

де Зс – сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів);

РК – регулятивний капітал банку.

8. Норматив великих кредитних ризиків (Н8) – відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, що враховуються в банку за великими кредитами за всіма контрагентами (або групою пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків розраховується за такою формулою:

Н8 = ,(1.10)

де Зв – сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, що враховуються в банку за великими кредитами за всіма контрагентами (або групою пов`язаних контрагентів);

РК – регулятивний капітал банку.

9. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) – це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, розраховується за такою формулою:

Н9 = х 100%,(1.11)

де Зін – сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера;

РК – регулятивний капітал банку.

10. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) – це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, розраховується за такою формулою:

Н10 = х 100%,(1.12)

де СЗін – сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів;

РК – регулятивний капітал банку.

11. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) – це відношення коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою до суми цінних паперів в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, вкладень в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та регулятивного капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою розраховується за такою формулою:

Н11 = х 100 %,(1.13)

де Кiн – кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою;

ЦП – цінні папери в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

Вак – вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

РК – регулятивний капітал банку.

12. Норматив загальної суми інвестування (Н12) – характеризується як відношення коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) будь-яких юридичних осіб до суми цінних паперів в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, вкладень в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та регулятивного капіталу.

Норматив загальної суми інвестування розраховується за такою формулою:

Н12 = х 100 %,(1.14)

де Кiн – кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) будь-яких юридичних осіб;

ЦП – цінні папери в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

Вак – вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

РК – регулятивний капітал банку.

13. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13) – це відношення загальної відкритої валютної позиції за балансовими та позабалансовими активами і зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними валютами до регулятивного капіталу.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції розраховується за такою формулою:

Н13= х100%,(1.15)

де ВП – загальна відкрита валютна позиція за балансовими та позабалансовими активами і зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними валютами;

РК – регулятивний капітал банку.

14. Алгоритм розрахунку щодо визначення співвідношення залишків за вкладами фізичних осіб до залишків пасивів банку.

Співвідношення залишків за вкладами фізичних осіб до залишків пасивів банку розраховується за такою формулою:

Сп.б. = ,(1.16)

де Вкл.ф. – залишки за вкладами фізичних осіб;

П – пасиви банку без урахування розрахунків між філіями та іншими підвідомчими установами банку та з урахуванням пасивного сальдо за кореспондентськими рахунками, міжбанківськими депозитами і кредитами.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними регіональними управліннями та Управлінням нагляду за великими банками Національного банку України щоденно та щомісячно (на підставі форм звітності за перше число місяця).

1.3 Вплив достатності капіталу на показники стійкості комерційного банку

На сучасному етапі в Україні рівень капіталізації комерційних банків досить низький. Згідно з Інструкцією НБУ "Про порядок регулювання та аналізу діяльності комерційних банків " мінімальний розмір капіталу комерційного банку з 1 січня 2005 року має складати не менш 5 млн. євро.

Проблеми банківської сфери є водночас проблемами фінансової безпеки держави. Низький рівень капіталізації посилює ризики у діяльності банків, зменшує їхню здатність до перерозподілу коштів у масштабах економіки. Частка інвестиційних кредитів комерційних банків у 2004 р. становила лише 7% від суми інвестицій в основний капітал. Ефективність банківської системи також залежить від фінансової політики держави (облікової ставки НБУ, рівня інфляції та ризиків, інвестиційного клімату).

За кожним комерційним банком стоїть велика кількість клієнтів , для яких неспроможність комерційного банку надавати їм певні види послуг означає нестабільність їхньої діяльності. Тому вилучення ліцензій у банків зумовлює відплив клієнтів з банків, що у кінцевому підсумку за принципом "доміно" може призвести до загально банківської кризи. Тобто низький рівень капіталізації комерційних банків вносить елемент нестабільності в економіку держави в цілому.

Тому потреба у подальшому зростанні капіталу банків посилюється. Цьому сприяють:

- нестійкий характер економіки, що спонукає банки до значних ризиків, пов’язаних із прагненням мати стабільні прибутки;

- конкуренція між українськими банками (за надання широкого спектра послуг);

- конкуренція між українськими банками і банками-нерезидентами;

- збільшення обсягів угод з цінними паперами (зростання угод за такими операціями потребує наявності в банку значного капіталу);

- залучення коштів зовнішніх інвесторів (на ринку капіталів вони вважають банки найризикованішими установами).

При визначенні необхідного розміру капіталу банку, керівнику банку, в першу чергу, потрібно урахувати мінімально допустимі розміри його капіталу та нормативи достатності капіталу, що встановлені Національним банком України. У зв’язку з тим, що ці нормативи пов’язані з визначенням капіталу як бази проведення різних активних операцій банку і залучення коштів вкладників, з їх наявності випливає, що коли банк планує збільшити розмір активів, перерозподілити їх структуру з підвищенням частки більш ризикових активів або надавати більші кредити, то для дотримання встановленого нормативу достатності у нього може виникнути потреба збільшити розмір капіталу.

Аналогічна ситуація може виникнути, якщо банку несподівано запропонують великий депозит, суму якого можна було б вигідно розмістити, а розмір капіталу не буде відповідати припущеній сумі активів з урахуванням ризику або максимального розміру ризику на одного позичальника. Таким чином, ця ситуація є проявом ризику недостатності капіталу банку.

При прийнятті рішення про збільшення капіталу банку, необхідно вибирати доцільні шляхи. Капітал банку може збільшений за рахунок :

- внутрішніх джерел, тобто доходу від операцій, продажу частки активів, переоцінки основних засобів;

- зовнішніх джерел, тобто випуску додаткових акцій.

Вибір способу збільшення капіталу банку залежить від:

- суми зростання капіталу;

- допустимих витрат на придбання додаткового капіталу;

- часу, на який банк розраховує.

У тих випадках, коли припускається повільне зростання капіталу банку з урахуванням росту активів, його збільшення може бути забезпечене за рахунок внутрішніх джерел. Якщо ж планується швидке зростання активів або необхідне несподіване суттєве збільшення капіталу відповідно до зміни вимог Національного банку України , то потребується залучення капіталів зовнішніх інвесторів за рахунок значної емісії акцій.

Але такий спосіб має свої переваги, так і недоліки. З одного боку, в цьому випадку капітал банку зростає на значну суму, з іншого боку акціонери банку можуть незадовільно поставитися до випуску додаткових акцій, тому що це приведе до зменшення прибутку на одну акцію і падіння курсової вартості акцій на ринку. Крім того , у цьому випадку виникає ризик придбання інвесторами великої кількості акцій, які потім можуть суттєво вплинути на політику банку та керівництво ним.

При збереженні суттєвого розміру дивідендів і значного збільшення кількості акцій можуть виникнути додаткові видатки. Таким чином, при визначенні необхідного розміру капіталу банку і вибору варіантів його збільшення необхідно враховувати всю сукупність розглянутих факторів і пов’язаних з ними можливих ризиків.

Національний банк України залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати значення нормативу капіталу за станом на кожне перше число нового року.

Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України встановлюється, що залежно від розміру капіталу банки поділяються на 3 категорії.

Умови віднесення банків за категорією капіталу:

До 1-і категорії належать банки:

• які порушують (починаючи з дня введення в дію Інструкції) нормативи НІ, Н2;

• які порушили протягом кварталу хоча б один із нормативів НЗ, Н4 (за розрахунком середньозваженої величини);

• які не дотримуються порядку і строків формування загального та спеціального резерву відповідно до Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 27.03.98 № 122, із змінами і доповненнями до нього.

До 2-ї категорії належать банки:

• які не віднесені до категорії 1;

• які мають від'ємну різницю між сумою доходів (6-й клас Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків) та витрат (7-й клас Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків) у поточному кварталі (від'ємне значення технічного рахунку № 5999).

До 3-ї категорії належать усі банки, які не віднесені до категорії 1 і 2.

При викупі власних акцій або часток комерційні банки зобов'язані повідомляти про кожний факт проведення такого викупу протягом 3 днів після прийняття відповідного рішення, а про виплату дивідендів або доходів від володіння частками статутного капіталу — за 30днів та після 30дніввід проведення річних загальних зборів акціонерів (зборів учасників). Такі повідомлення мають бути надані за довільною формою, в якій комерційний банк має показати розподіл свого прибутку, схваленого в установленому порядку.

Категорія капіталу банку визначається щоквартально. Регіональні управління Національного банку України повинні раз на квартал проводити аналіз розподілу категорії капіталу згідно з установленими категоріями.

Відповідно до встановленої категорії капіталу Національний банк України рекомендує такі обмеження:

банкам, капітал яких віднесено докатегорії 1, не рекомендується в будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викупати власні акції (частки учасників у статутному капіталі);

банкам, капітал яких віднесено докатегорії 2, виплата дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) не повинна перевищувати 50% понаднормативного капіталу;

банкам, капітал яких віднесено до категорії 3, виплату дивідендів можна здійснювати в межах понаднормативного капіталу.

При цьому банкам, капітал яких відноситься до категорій 2 і 3, рекомендується викуп власних акцій (часток учасників у статутному капіталі) здійснювати тільки в тому разі, якщо такий викуп не призведе до порушення банком нормативу капіталу (НІ), нормативів платоспроможності (НЗ) і достатності капіталу (Н4).

З погляду антикризового управління банківською діяльністю викликають інтерес поточні дії НБУ та комерційних банків під час політичної кризи кінця 2004 р. Для усунення впливу кризових факторів НБУ вжив такі заходи (постанова НБУ від 30.11.2004 р. № 576 «Про тимчасові заходи стосовно діяльності банків»:

1. заборонено дострокову виплату по депозитах (крім відсотків);

2. обмежено операції з готівкою: власникам пластикових карток надана можливість одержати в банкоматах не більш ніж 1500 грн/день, а підприємствам зняти з рахунків не більш як 80 тис. грн/місяць (без урахування коштів, призначених для виплати зарплати, матеріальної допомоги, соціальних і прирівняних до них виплат);

3. знижено норми резервування по депозитах юридичних та фізичних осіб, щоб залишити у банківській системі близько 1,8 млрд грн. і підвищити її ліквідність.

Банки з низьким рівнем капіталу постійно вдаються до різноманітних заходів щодо збільшення власного капіталу. Національний банк з метою підвищення рівня капіталізації дозволив комерційним банкам, які діють не менше 1 року, залучати кошти юридичних та фізичних осіб на умовах субординованого боргу в грошовій формі з подальшим включенням цих коштів у капітал банку. Але, на жаль, слід констатувати, що у більшості малих банків немає джерел для значного збільшення капіталу: прибутки цих банків незначні, а проводити додаткову емісію чи залучати субординований борг немає сенсу, оскільки немає потенційних інвесторів (як внутрішніх, так і зовнішніх).

Таким чином, проблема низької капіталізації банків є досить актуальною і потребує негайного розв'язання. Одним із реальних шляхів розв'язання цієї проблеми є об'єднання невеликих банків у велику фінансово-кредитну установу із значним обсягом капіталу. Новостворена установа зможе надавати клієнтам широкий спектр банківських послуг і стане гарантом збереження їхніх коштів. Розглянемо більш детально цей шлях розв'язаний проблеми низької капіталізації вітчизняних банків.

Взагалі об'єднання банків не є чимось новим у світовій практиці і досить часто проводиться в багатьох країнах. Яскравими прикладами об'єднань банків є злиття "Dгеzdnег Ьаnk" та "Natіоnаl Ваnqие dе Рагіs", "Dеutsсhе Ваnk" та "Ваnkегs Тгust Со.", утворення в Австрії "Райффайзенбанку" і т. ін. Об'єднуючись, банки ставлять різноманітні завдання: зниження витрат, диверсифікація вкладень, покращення менеджменту, створення розгалуженої мережі філіалів, покращення структури капіталу та ін. Інколи банки об'єднуються навіть для того, щоб зменшити сплату податків.

На перший погляд, приклад можливого об'єднання вітчизняних комерційних банків через низький рівень капіталізації ніяк не може порівнюватися з прикладом об'єднання світових фінансових гігантів. Однак економічна мета злиття як перших, так і других майже однакова: поєднання зусиль у напруженій конкурентній боротьбі, досягнення більшої ефективності шляхом скорочення непродуктивних витрат, у тому числі завдяки скороченню персоналу. Стратегічні ж завдання об'єднання у вітчизняних та зарубіжних банків справді різні: перші прагнуть отримати статус уже не "кишенькового", а більш-менш потужного банку та рівноправного партнера, другі — розширити власну експансію, вже маючи значний вплив.

Доцільність об'єднання банків підтверджується такими факторами: 1) новостворена фінансово-кредитна установа мала б значний обсяг капіталу, що сприяло б підвищенню стабільності національної банківської системи; 2) у новоствореної установи виникли б широкі можливості зовнішнього залучення коштів, підвищилася б загальна спроможність кредитування вітчизняної економіки; 3) у результаті об'єднання знизилася б собівартість послуг банків-учасників об'єднання; 4) у новоствореної установи значно розширився б спектр послуг, що надаються клієнтам.

Злиття банків з юридичного погляду може проводитись двома способами: шляхом злиття капіталів банків-учасників об'єднання; шляхом поглинання дрібних банків найбільшим банком-учасником об'єднання. При об'єднанні банків проводиться розрахунок таких головних показників діяльності: доходи на акцію, ринкова ціна акції, операційний і фінансовий леверідж та ін. Можна виділити такі основні організаційні етапи об'єднання банків: 1) розраховуються нетто-капітали кожного банку — учасника об'єднання шляхом віднімання від фактичного обсягу капіталу банку сумнівних і безнадійних активів та позабалансових зобов'язань; 2) визначається загальний обсяг статутного фонду новостворюваної установи, який дорівнює сумі нетто-капіталів усіх банків-учасників об'єднання; 3) здійснюється обмін акцій новоствореної установи на акції банків-учасників. Для цього для кожного банку розраховується коефіцієнт обміну, який отримують шляхом ділення суми нетто-капіталу відповідного банку на суму статутного капіталу новостворюваної установи; 4) проводиться консолідація балансів банків-учасників об'єднання.

Створення об'єднаного банку передбачає централізацію певних функцій банку в Центральному апараті новоствореної фінансово-кредитної установи. Враховуючи діючу практику, доцільно централізувати казначейські функції, управління активами та пасивами банку, аналіз кредитних ризиків, надання гарантій, ведення єдиного коррахунку в НБУ, випуск власних цінних паперів, надання загальних звітів НБУ. У той же час такі функції, як розрахунково-касове обслуговування клієнтів, визначення власної тарифної політики, кредитування в межах встановлених центральним апаратом лімітів та інші операції, безпосередньо пов'язані з обслуговуванням клієнтів, доцільно не централізувати, а делегувати виконання їх філіалам новоствореного банку.

А тепер розглянемо головні перешкоди, що можуть виникнути при об'єднанні дрібних банків. Це насамперед проблема поєднання інтересів акціонерів банків, які мають утворити нову фінансово-кредитну установу. Навряд чи хто-небудь із власників окремих банків захоче свідомо піти на втрату контролю над своєю власністю заради невеличкої частини акцій в об'єднаному банку. Тому на початковому етапі злиття банків слід значну увагу приділити саме питанням юридичної форми організації нової фінансово-кредитної установи, врахуванню інтересів головних акціонерів, що мають увійти до складу нового банку, утворенню його наглядової ради, розподілу владних повноважень з приводу обрання та ротації його керівних органів тощо.

Другим питанням, що потребує детального опрацювання, є визначення джерел фінансування перехідного періоду, порядку та напрямків використання їх. Досвід злиття іноземних банків показує, що подібні кампанії можуть дозволити собі лише достатньо фінансове потужні установи. Залучення значного кола спеціалістів з аудиту, юристів, незалежних експертів з питань злиття компаній для виконання всього комплексу організаційних процедур, емісія нових акцій (у разі якщо новоутворення буде мати форму акціонерного товариства), розподіл, облік та зберігання їх, синхронізація комп'ютерних мереж, уніфікація внутрішніх документів — лише частина статей витрат, що очікують нову об'єднану банківську установу.

При злитті банків значну увагу слід зосередити на тому, як це вплине на менеджмент об'єднаного банку, адже успіх фінансово-кредитної установи значною мірою залежить від її менеджменту. Якщо менеджери банків-учасників об'єднання не зможуть працювати у злагоді, то є небезпека втрати кращих управлінців.

Історія свідчить, що злиття банків мало різні наслідки — як позитивні, так і негативні. Та все ж загальна світова тенденція показує, що злиття банків відбуватиметься й надалі. Усе більше уваги приділяється меті об'єднання: максимізації доходів усіх учасників об'єднання.

Зваживши всі плюси та мінуси злиття банків, можна зробити висновок, що для сучасної банківської системи України і економіки України в цілому і перспектива створення нового об'єднаного банку є, безумовно, позитивною. За умови успішного об'єднання банків слід очікувати стабілізаційного ефекту, підвищення рівня капіталізації банківської системи та започаткування нового етапу в розвитку банківського середовища в Україні.

1.4 Загальна характеристика ХФ АКБ «Правекс–Банк»

В умовах перехідної пострадянської економіки, коли ще тільки формувалися передумови істинно ринкових відносин 29 грудня 1992 року АКБ «Правекс – Банк» одержав реєстрацію в Національному банку України. З самого початку своєї діяльності ХФ АКБ «Правекс – Банк» обрав шлях опори й орієнтації на рядового клієнта – будь – то звичайний громадянин чи створене їм же комерційне підприємство. Банк ніколи не представляв великі фінансово – промислові угруповання і ніколи не вплутувався в олігархічні війни по перерозподілу власності. Він йшов по шляху істинно ринкового розвитку, зробивши ставку на малий і середній бізнес нової формації, який зароджувався у той час, на звичайного громадянина, що хотів би забезпечити надійну оборонність своїх заощаджень і захиститися від невтримної інфляції. Це був дуже важкий вибір, оскільки припускав безумовну довіру, а в ті далекі «перебудовані» роки, як, власне, і сьогодні, ця якість є дуже рідким і особливо коштовним «товаром». Завоювати цю довіру в той час було дуже непростою задачею, але банк пройшов цей шлях суспільного визнання і зараз уже вправі пишатися своїми досягненнями.

У своїй діяльності банк керується законами України “Про банки та банківську діяльність”, Постановою Правління НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, іншими нормативними актами НБУ, статутом АКБ “ПРАВЕКС-БАНК”, внутрішніми положеннями, Інструкціями, наказами та розпорядженнями АКБ “ПРАВЕКС-БАНК”.

Насамперед, банк узяв за основу принцип відкритості і прозорості у своїй діяльності. Уже з 1995 року став проводити незалежний аудит банку, залучаючи для цього міжнародних аудиторів з числа «великої п'ятірки» всесвітньо відомих компаній. В даний час цю аудиторську перевірку банку здійснює компанія KPMG. На сьогоднішній день – прийнятий принципове рішення про одержання міжнародного кредитного рейтингу, що уможливить вихід банку на європейський ринок фінансових ресурсів. Вже укладена відповідна угода з відомим міжнародним рейтинговим агентством Мооdу's Invetors Service і початий процес безпосередньої взаємодії з їхніми аналітиками. Усі ці роки впроваджувалися новітні інформаційні технології, освоювалися банківські послуги, виходили на тісне співробітництво з міжнародними фінансовими інститутами. Крім уже згаданих вище, серед партнерів банку можна також відзначити платіжні системи Europay, Visa і American Express, Суспільство всесвітніх міжбанківських фінансових комунікацій S.W.I.F.T., систему міжнародних грошових переказів Western Union, міжнародне агентство Reuters. У 2000 році “Правекс–Банк” одержав спеціальну нагороду від відомого європейського журналу Euromoney Magazine по номінації «Best Domestic Bond House» як один із кращих банків України та почав випуск і розповсюдження міжнародних доларових карток American Exspress. У 2001 році Банк став Принциповим членом Visa International Association; введено в експлуатацію систему “Інтернет-Клієнт-Банк”. У 2002 році введено в експлуатацію систему миттєвих грошових переказів по Україні “Правекс-Телеграф”. У 2003 році Банк отримав єдину ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; отримав еквайрінгові ліцензію платіжної системи American Exspress та Visa International; присвоєно почесного сертифікату “Самий постійний клієнт” від визнаного світового лідера в області технологічних рішень – компанії NCR та титул “Банк з найкращими показниками розвитку в Україні” за версією журналу EUROMONEY. У результаті клієнти можуть розраховувати на найвигідніші на українському ринку умови співробітництва в напрямку еквайрінгу.

Завдяки тому, що банк має ліцензії трьох найбільших платіжних систем, сьогодні запроваджено комплексний еквайринговий проект по всіх елітних торгівельно-сервісних компаніях України, які при співробітництві з „ПРАВЕКС-БАНК” отримують можливість працювати за орієнтованими на клієнта тарифами та зменшити власні витрати на встановлення еквайрингового обладнання. Ця послуга приваблива тим, що підвищує конкурентоспроможність підприємства та збільшує його обороти за рахунок залучення нових клієнтів – держателів платіжних карток.

Враховуючи тенденції розвитку бізнесу платіжних карток в Європі, „ПРАВЕКС-БАНК” один з перших почав реалізовувати проект еквайрінгу чипових карток. У даний час „ПРАВЕКС-БАНКом” успішно завершено сертифікацію еквайрінгу чипових карток в міжнародній платіжній системі Visa International, а також здійснено модернізацію термінальної мережі та програмного забезпечення, що дозволяють обслуговувати чипові картки. Запровадження банком чип-технологій в еквайринговому напрямку власного карткового бізнесу дозволяє вже сьогодні запропонувати підприємствам торговельно-сервісної мережі якісно новий рівень безпеки операцій з приймання карток, завдяки чому суттєво знижуються ризики шахрайських операцій.

Сьогодні партнерами банку по зарплатних проектах є близько 2000 підприємств, до їхнього складу входять такі підприємства й організації, як Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство екології і природних ресурсів України, Криворізький державний залізорудний комбінат, КНУ ім.. Тараса Шевченко, НТТУ „КПІ” та багато інших, відомих по всій Україні компаній, підприємств та установ.

„ПРАВЕКС-БАНК” – визнаний лідер серед українських банків – першим серед українських банків розпочав проведення операцій з банківськими металами.

За період з 1998 року „ПРАВЕКС-БАНК” реалізував українським споживачам близько 8000 кг банківського золота, срібла, платини та паладію.

Особливо вражають досягнення банку за 2004 рік, за який було продано 2566,4 кг банківських металів основної номенклатури (золото, платина, паладій).

Банк пропонує до послуг клієнтів найбільший асортимент злитків банківських металів, який включає 12 номіналів злитків золота і платини, 9 номіналів злитків срібла та два номінали злитків паладію.

Банківські метали можна придбати в усіх філіях та відділеннях банку, кількість яких перевищує 300.

„ПРАВЕКС-БАНК” надає клієнтам усі можливі послуги на ринку цінних паперів, згідно з ліцензії Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

„ПРАВЕКС-БАНК” здійснює операції зберігача цінних паперів, ведення реєстру власників іменних цінних паперів, діяльність по випуску та обігу цінних паперів (діяльність торговця цінними паперами). Крім того, банк традиційно пропонує клієнтам операції по доміціляції векселів та авалюванню векселів.

Слід зазначити і зростання об’єму надання послуг по авалюванню векселів, які були емітовані в рахунок сплати ПДВ при ввезенні товарів на митну територію України і в розрахунок сплати акцизного збору. Загальна сума авальованих векселів в 2004. збільшилася в 6,7 рази, в порівнянні з 2002 роком, і склала 90 млн. грн.

Одним з пріоритетних напрямків діяльності „ПРАВЕКС-БАНК” є розрахункове обслуговування клієнтів у іноземних валютах. Всі види міжнародних фінансових розрахунків здійснюються банком на найвищому рівні завдяки використанню у роботі сучасних електронних засобів зв’язку, таких як S.W.I.F.T., Reuters, Sprint.

Банк оптимізував свою кореспондентську мережу та у даний час підтримує кореспондентські відносини з 13 банками у 7 країнах світу, що дозволяє проводити розрахунки з усіма країнами близького та далекого зарубіжжя.

Настільки високе визнання з боку західних експертів Банк одержав за рахунок високої якості обслуговування і проведення у великих обсягах операцій з банківськими металами і на ринку боргових зобов'язань. Примітно те, що «Euromoney Magazine» у своєму підсумковому резюме підкреслив, що “Правекс–Банк” «...виявив себе висококласним гравцем на ринках, має великі зв'язки з західними платіжними системами і є одним з найбільш консервативних банків України». Саме це повною мірою ілюструє один з основних початків І політику “Правекс–Банк”, а саме – забезпечення стабільного і надійного функціонування, мінімізацію усіх факторів ризику у своїй діяльності. І тут основним критерієм виступає безумовне дотримання діючих економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.

Основний стратегічний напрямок розвитку “Правекс–Банк” спрямовано на забезпечення його діяльності як універсального роздрібного банку, що надає своїм клієнтам максимально можливий перелік послуг. І ця задача успішно реалізується.

В даний час банк має Ліцензію НБУ № 7, що підтверджує право на здійснення абсолютно усіх видів банківських операцій, що підлягають ліцензуванню, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Крім того, Банк має дозвіл Міністерства фінансів України на право здійснення діяльності по випуску і звертанню цінних паперів, а також відповідні дозволи Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку на право ведення реєстраторської і депозитарної діяльності. У результаті, по кількості і видам банківських послуг “Правекс–Банк” у значній мірі випереджає гнітюче число інших банків України.

Банк має статус офіційного агента по поширенню міжнародних доларових карт American express і офіційного дилера дорожніх чеків Thomas Cook. “Правекс–Банк” входить до складу таких саморегулюючих організацій, як Асоціація українських банків, Українська і Кримська міжбанківські валютні біржі, Міжрегіональний фондовий союз, Позабіржова фондова торгова система, Кримська і Придніпровська фондові біржі.

“Правекс–Банк” проводить усі види документарних операцій, прийнятих у міжнародній практиці – акредитиви, гарантії, інкасо. Банк підтримує кореспондентські відносини з більш ніж 60 банками в 20 країнах світу. Серед банків – кореспондентів можна відзначити такі відомі фінансові установи, як німецькі Commerzbank і Deutsche Bank, швейцарський United European Bank, англійський National Westminster Bank, американські Bankers Trust Company, ABN AMRO Bank і American Express Bank, російські Альфа-Банк і Ощадбанк і т. ін.

Іншим пріоритетним напрямком діяльності “Правекс–Банк” є розширення географії своєї присутності з метою максимального наближення банківських послуг безпосередньо до споживача. За відносно короткий період часу Банк створив велику банківську інфраструктуру – на сьогоднішній день тільки в Київському регіоні діє 60 відділень Банку, а в цілому по країні – близько 300 філій і відділень, отже він уже має статус загальнонаціонального банку з найширшою мережею філій і відділень у всіх регіонах країни.

Випливаючи вимогам ринку, “Правекс–Банк” в останні роки став приділяти підвищену увагу роботі з фізичними особами, розглядаючи їх як перспективне джерело залучення додаткових фінансових ресурсів. Вже зараз, розташовуючи третьої в Україні по розгалуженості мережею філій і відділень, Банк займає лідируючі позиції на ринку депозитного обслуговування фізичних осіб. Відкривши своїм вкладникам понад 60 тисяч поточних і депозитних рахунків (залишки на 31.12.2004 – 790,8 млн. грн.), “Правекс–Банк” на даний момент придбав усі риси масового ощадного банку.

Структура акціонерного капіталу “Правекс–Банк” наведена у таблиці 1.1.

Кредитування, як і раніше, залишається одним із пріоритетних і прибуткових напрямків діяльності банку.

Доходи від кредитних операцій у 2008 році склали 203,6 млн. Грн. або 67 % від усіх доходів банку.

20084 рік продовжив темпи і починання 2007 року у створенні нових кредитних продуктів, значно розширивши при цьому сфери кредитування. За рахунок цього кредитний портфель банку в 2008 році збільшився в 1,7 рази або на 452,3 млн. грн. і склав 1 052,3 млн. грн.

Таблиця 1.1

Структура акціонерного капіталу “Правекс–Банк”

При цьому відсоткові ставки за кредитами “Правекс–Банк” залишилися одними із найнижчих на ринку кредитних послуг України.

Цей обсяг склався завдяки наданню широкого спектра програм для громадян, а саме:

- стандартного кредитування під заставу;

- іпотечного кредитування для купівлі житла терміном до 15 років;

- кредитування для купівлі автомобілів в розстрочку терміном до 6 років;

- споживчого кредитування для придбання будь-якої побутової техніки терміном до 3 років;

- ломбардного кредитування;

- кредитування під заставу злитків дорогоцінних металів.

В умовах швидкого розвитку бізнесу, у тому числі і банківського, особливої вагомості набуває забезпечення висококваліфікованого складу менеджерів на всіх рівнях управлінської ієрархії.

У зв’язку з цим особлива увага в банку приділяється підбору і розстановці кадрів на керівні посади у відділеннях, підвищенню їх професійного рівня, виробленню у них моральних якостей.

При вирішенні цього завдання „ПРАВЕКС-БАНК” робить ставку на спеціалістів нового покоління. З цією метою банк активно співпрацює з вузами на всій території України по відбору студентів випускних курсів на посади директорів, заступників директорів, бухгалтерів і касирів відділень, спеціалістів головного офісу банку.

В даний час в „ПРАВЕКС-БАНК” працюють висококваліфіковані керівники і спеціалісти різних професій, які володіють глибокими знаннями і глибокими моральними принципами.

Розділ 2 . ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Аналіз фінансової стійкості комерційного банку

Платоспроможність комерційного банку є одним з найважливіших індикаторів фінансової стійкості банку. Вона говорить про достатність власних коштів того чи іншого банку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших його кредиторів.

Платоспроможність входить до числа обов'язкових економічних нормативів, встановлених НБУ

Базою для розрахунку основних економічних нормативів комерційного банку є регулятивного капітал банку. Це один з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів клієнтів банківських установ та фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал уважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.

Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов'язані дотримуватися.

Для визначення реальної капіталізації банків України їх систематизують відносно рівня за допомогою нормативів, методика розрахунку яких визначена НБУ (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Значення нормативних показників що характеризують достатність капіталу банків

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України визначається Національним банком кожний рік та має дотримуватися всіма комерційними банками.

Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.

В таблиці 2.2 приведені у динаміці данні регулятивного капіталу та його нормативне значення (Н1) ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” за 2006-2008рр.

Таблиця 2.2

Динаміка розміру показників регулятивного капіталу та його нормативних значень (Н1) ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” за 2002-2004рр.

З наведених даних видно, що показники нормативу регулятивного капіталу дорівнюють розміру регулятивного капіталу банку ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” за період за 2006-2008 рр. Це обумовлене тим, що при розрахунках норми регулятивного капіталу сумарний розмір основних засобів більше ніж розмір регулятивного капіталу який не відкориговане на основні засоби, тому згідно методики розрахунку до розрахунку значення дорівнюється (0). Значення показника норми регулятивного капіталу банку в 2006 р – складає 507579,83 грн. – це менше нормативу встановленого НБУ, тому за рівнем достатності капіталу банк можна віднести до групи значно недокапіталізовані банки. У 2007 р. показник норми регулятивного капіталу банку дорівнював - 3297433,81 грн., що в 6,4 рази більше ніж за минулий період і за рівнем достатності капіталу банк відносився до групи значно недокапіталізовані банки. З 2008 року регулятивний капітал банку склав 5003647,87грн. цей показник вище в 1,5 рази значення 2007 року, що відносить його до групи банків - недокапіталізовані банки.

Наступним етапом методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків є визначення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) (Н2), що відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торгівельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Цей норматив встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Як відомо, різні елементи активів комерційного банку мають неоднакову ступінь ризику вкладень (різну ймовірність втрати частини чи всієї своєї вартості). Щоб контролювати цей ризик, в нормативних документах встановлені коефіцієнти ризику відповідно кожної групи активів.

Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку. Величина цього показника свідчить про достатність капіталу банку для проведення ризикових активних операцій.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків, згідно діючого законодавства має бути не меншим, ніж 10 відсотків.

Таблиця 2.3

Динаміка показників нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” за 2006-2008 рр.

З даних наведених у таблиці 2.3 можна зробити висновок що, сумарні активи банку за період з 2006-2008рр. зросли у 3,2 рази, але цей показник не повною мірою відображає фінансове становище банку, тому що активи, зменшені на суму забезпечення за відповідним активом безумовним зобов’язанням. Розрахувавши коефіцієнт адекватності регулятивного капіталу та порівнявши з результатами за даними таблиці 2.1 можна зробити висновок що, за рівнем достатності капіталу банк з групи критично недокапіталізованого банку у 2005 році 1,7%, перейшов до групи значно недокапіталізовані банки у 2006-2008рр. (3,84 - 5,25%), та наближається до групи недокапіталізованих банків.

Незважаючи на величезне значення показника платоспроможності комерційного банку для визначення фінансової стійкості банку, розуміння змісту платоспроможності банку залишається предметом дискусій.

Досить часто в зарубіжній літературі повторюється думка, що "платоспроможний банк - це банк, активи якою перевищують його пасиви" (маються на увазі залучені й запозичені засоби). Але ж різні елементи активів банку (навіть основні) не так легко перетворити в грошові кошти для виконання своїх зобов'язань по платежах. Та й про врахування ризиків, пов'язаних з різного роду активами, у приведеному висловлювані не йдеться Під активами тут розуміється сукупність усіх вкладень банку, що відображені в його балансі, за виключенням збиткових статей. Збитки банку зумовлюють зменшення його власного капіталу.

Наступним нормативом, який відноситься до групи нормативів, що поділяють банки за рівнем достатності капіталу є норматив адекватності основного капіталу (Н3). Цей норматив встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Згідно раніше наведеної формули (1.4) розрахуємо норматив адекватності основного капіталу.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується. При розрахунку нормативу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів. Нормативне значення Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Таблиця 2.4

Динаміка показників нормативу адекватності основного капіталу (Н3) за 2006-2008рр.

Аналізуючи норматив адекватності основного капіталу можна зробити висновок, що показники зменшились з 3,37% у 2006р до 0,96% у 2008. Ця тенденція обумовлена тим, що загальні активи банку зросли у 3,5 рази а основний капітал не змінився рис 2.1.

Загальні активи банку зросли з 13655259,51 грн. до 47948954,80 грн. або на 28% у 2006 – 2008 рр. відповідно.

Рис. 2.2 Діаграма зміни показників сумарних та загальних активів ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” за 2006-2008 рр.

З рис. 2.2 видно, що сумарні активи банку кожен рік зростають стрімкими темпами та перевищують загальні активи майже у 2 рази.

Підсумовуючи аналіз нормативів капіталу отриманні данні можна порівняти з нормативними значеннями НБУ, та звести таблицю 2.5.

Таблиця 2.5

Загальна таблиця динаміки показників нормативів капіталу ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” за 2006-2008рр.

Значення всіх показників нормативів капіталу відповідає рівню достатності капіталу банка, який можна віднести до групи “значно недокапіталізовані банки”. Таки результати можна обумовити тим що банк являє собою філію і основний капітал концентрується у головному банку, а оскільки розрахунок всіх нормативів пов’язаний з використанням капіталу тому отримані нормативні данні не повною мірою відображають фінансове становище ХФ АКБ “Правекс–Банк”.

Проте, на основі інформації про власний капітал ХФ АКБ “Правекс–Банк” не можна дати однозначної оцінки фінансової стійкості даного кредитного закладу. Це доводить виключну важливість показника платоспроможності банку. Якщо банк володіє величезним статутним фондом, але його значні ресурси вкладені в сумнівні операції, то надійність такого банку також сумнівна.

Для зміцнення своєї фінансової стійкості банк повинен систематично і реалістично визначати свої сумнівні активи й своєчасно забезпечувати необхідні мінімальні резерви для покриття можливих збитків.

Величина показника платоспроможності банку означає ту величину ризику, яку бере на себе капітал банку (іншу частину ризику "змушений" брати на себе залучений капітал кредиторів банку. Тому проблема платоспроможності - це також проблема міри покриття ризикових операцій банку його кредиторами.

Вкладники, як правило, мало інформовані про проекти, під які банк розміщує кредиті ресурси, та про інші його активні операції. Тому необхідно убезпечити відносини між банком і його вкладниками з приводу банківських ризиків. Найрозвинутіша форма таких відносин передбачає, що вклади й депозити населення страхуються державою.

Збитки від ризиків зумовлюють шкоду не лише банку, а й його кредиторам. Розподіл матеріальної відповідальності за банківські ризики між банком і його кредиторами відбувається через величину доходу банківських операцій. З доходів банку виплачуються доходи його кредиторам у вигляді процентів по їх вкладах, депозитах. Співвідношення доходів банку і доходів його кредиторів від банківських операцій об’єктивно визначає і пропорцію, в якій ризики діляться між ними Звідси витікає, що, норматив достатності оборотного капіталу банку для покриття зважених ризиків має корелювати з питомою вагою доходів банку і його кредиторів від банківських операції.

Слід враховувати, що, з одного боку, чим меншим є співвідношення капіталу банку і активів, тим вищим прибуток на капітал, тобто кожна одиниця грошей, інвестована утримувачами акцій, повертається назад з більшим приростом. Це посилює намагання банку знижувати співвідношення власний капітал - активи. Але з іншого боку, чим нижчим є це співвідношення, тим більшою є вразливість банку щодо можливих збитків. При дуже низькому співвідношенні власного капіталу і активів положення банк навряд чи буде оцінене як надійне і солідне. Однак не кращим варіантом є і надмірно високе співвідношення, бо воно означає, що фінансові менеджери не спромоглися використати. наявні можливості для розвитку і втрачають потенційний прибуток, а в перспективі - і фінансову стійкість банку.

В основі платоспроможності банку лежить його ліквідність. Вона залежить не лише від внутрішніх (щодо конкретного банку), а й від ряду зовнішніх факторів, зокрема, політичної й економічної ситуації в країні чи регіоні, стану грошово-кредитного ринку, можливості рефінансування в НБУ, розвитку ринку цінних паперів, наявності й досконалості заставного й банківського законодавства, надійності клієнтів і банків-партнерів Тому всі ці фактори мають уважно аналізуватись фінансовими менеджерами окремо і в сукупності, в динаміці, з прогнозуванням тенденцій їх зміни

Наступним кроком ,для більш детального вивчення фінансового стану банку, згідно поширеній методики є розрахунок нормативів ліквідності банку.

2.2 Аналіз впливу рівня ліквідності на прибутковість комерційного банку

Поняття ліквідності банку включає здатність банку виконувати не лише боргові й позабалансові зобов'язання, а й забезпечувати грошовими коштами своїх фінансово стійких клієнтів Іншими словами, ліквідність банку обов'язково передбачає платоспроможність, але крім неї ще й можливості вести окремі категорії активних операцій.

Погіршення ліквідності банку виражається, насамперед, у втраті його здатності надавати кредити своїм клієнтам, а також здійснювати деякі інші операції по активах, що витікають з його зобов'язань грошового характеру.

Банк, який не може розвивати свої активні операції, не с ліквідним у широкому розумінні цього слова. В той же час такий банк може залишатись платоспроможним, тобто може своєчасно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкладниками й кредиторами, в тому числі забезпечувати платежі (розрахунки по поточних операціях клієнтів за їх рахунок).

Ліквідність банку передбачає і певний рівень його надійності, тобто певний рівень здатності зберегти без втрат кошти, які довірені йому вкладниками.

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації елементів активу покривати строкові зобов'язання по пасиву. Фінансові менеджери мають дотримуватися правила: яким є пасив по строках, таким необхідно формувати і актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення засобів по активу в грошовій формі і сумою та строком платежу по зобов'язаннях Звичайно, ліквідність балансу залежить від ступеня ризику окремих операцій: чим більша частка високо ризикових активів у банківському балансі, тим нижча його ліквідність

Разом з тим для забезпечення фінансової стійкості при розгляді взаємозв'язку між кредитними вкладеннями і зобов'язаннями банку не слід ігнорувати відмінності, які існують між величинами залишків і оборотів по розрахунках і кредитних вкладеннях.

Для оцінки ліквідності банку недостатньо використовувати дані лише про залишки й особливості змін у порівнянні зі змінами величин оборотів по кредитних вкладеннях та по розрахункових, поточних рахунках. Потрібно також враховувати дані про обіг зазначених активів і пасивів шляхом зіставлення показників обігу.

При розрахунках слід пам'ятати, що на ліквідність й фінансову стійкість банку не чинить впливу виконання операцій за дорученнями клієнтів про перерахування коштів іншим суб'єктам, які мають рахунки в цьому ж банку, тому що сукупний обсяг залучених банком ресурсів при виконанні ним таких операцій не змінюється.

У зв'язку з цим ХФ АКБ “Правекс-Банк” повинен постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення має бути не менше ніж 20 відсотків.

Таблиця 2.6

Динаміка показників нормативу миттєвої ліквідності (Н4)

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках; строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції; боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції; надані кредити.

До зобов'язань належать: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж: - 40 відсотків.

Таблиця 2.7

Динаміка показників нормативу поточної ліквідності (Н5)

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Він визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань. До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках; короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До короткострокових зобов'язань включаються: кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.

Таблиця 2.8

Динаміка показників нормативу короткострокової ліквідності (Н6)

Згідно отриманим даним норматив короткострокової ліквідності збільшився протягом трьох років на 63%, що дозволило банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів, які в свою чергу збільшились у 7,2 рази. Слід зазначити, що норматив короткострокової ліквідності має такий високий показник в 2008 р. не тільки тому що банк збільшував ліквідні активи, а і тому що банк зменшив видачу короткострокових зобов’язань в 2,3 рази.

Підсумовуючи аналіз нормативів ліквідності отриманні данні можна звести в таблицю 2.9.

Таблиця 2.9

Загальна таблиця динаміки показників ліквідності

Очевидно, що фінансове управління банківською ліквідністю складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише стану банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

У тих випадках, коли банк наближається до межі своєї задовільної ліквідності, необхідно застосовувати термінові заходи. До них слід віднести: скорочення зобов'язань до запитання за допомогою перегрупування пасивів по їх строках; збільшення кількості ліквідних активів; розчистка балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності; збільшення власних засобів; одержання позик в інших банках тощо.

Термінові заходи, що мають застосовуватись для підтримання ліквідності банку та його платоспроможності, як правило, пов'язані з підвищенням витрат і скороченням прибутку. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських

рахунках по відношенню до інших активів Однак саме в цьому випадку прибуток банку буде мінімальним. Максимізація прибутку вимагає не збереження ресурсів без їх руху, а використання їх для видачі позик і здійснення інвестицій. Для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму. Тому максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами, що завжди має бути в полі уваги фінансових менеджерів. Цільова функція управління ліквідністю комерційного банку полягає в максимізації прибутку при обов'язковому виконанні економічних нормативів та показників, які визначаються самим банком. Підтримання оптимального співвідношення між дохідністю і ризиком — це одна з головних і найскладніших проблем менеджменту ліквідності [62 с. 22-25]

Велике значення у її вирішенні має дотримання певної політики у видачі великих кредитів окремим клієнтам Розмежування дебіторів банку за ступенем їх надійності, безумовно, відіграє важливу роль у визначенні якості кредитного портфеля банку, з врахуванням того, що ресурси, які розміщені у вигляді кредитів, складають значну частку банківських активів і його платоспроможності.

Проте існує велика ймовірність того, що навіть найсолідніший клієнт може бути не в спромозі своєчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання перед банком. Причиною цього нерідко можуть бути фактори, що безпосередньо не залежать від діяльності банківського клієнта.

Практика обмеження максимальної суми кредиту, що видається одному клієнтові, є одним із основних інструментів забезпечення надійності банків у країнах з розвинутою ринковою економікою.

2.3 Аналіз фінансових результатів

Для зміцнення фінансової стійкості банку важливе значення має зростання його доходів, насамперед прибутку - джерела поповнення власного капіталу.

У закордонній практиці, особливо США, спостерігається як постійне зростання банківських активів, так і дохідності по них. І хоча надходження у вигляді комісійної винагороди за банківські послуги також підвищуються, проценти по дохідних активах (обліково-позичкових й інвестиційних операціях) забезпечують основну частку банківських доходів. Ця тенденція проявляється в Україні, що видно на прикладі АКБ "ПРАВЕКС-БАНК" (табл. 2.10). При цьому внаслідок нерозвиненості ринку різного роду банківських послуг основна маса банківських доходів поки що одержується від позичкових операцій.

Нарощування дохідності по кожній з перерахованих операцій вимагає застосування специфічних методів аналізу й менеджменту, що зумовлено особливостями одержання доходів по кожній з них. Так, доходи від обліково-позичкових операції складаються з процентів по банківських позичках усіх видів, і також з облікових процентів (дисконт), що одержуються при обліку векселів. Надання позик різних видів є найбільш важливим джерелом валового доходу для комерційних банків. В останні роки біля 65 % операційних доходів банків у розвинутих країнах складали проценти по позиках (в абсолютному виразі ці доходи також зростають).

Аналізуючи взаємозв’язок між фінансовою стійкістю та банківськими доходами слід врахувати, що розмір доходів визначається нормою процента, яка в свою чергу, залежить від рівня надлишкових кредитних коштів у банківській системі.

Головним інформаційним носієм для проведення аналізу прибутків та збитків банку за звітний період річний звіт про прибутки та збитки комерційних банків, форма якого затверджена Постановою Правління Національного Банку України.

Як свідчать дані цих звітів у 2006р., 2007р. та 2008 р. діяльність ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” була прибутковою.

За період чистий прибуток ХФ АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” склав на 01.01.2007 р. – 4694054 грн., на 01.01.2008 р. – 281849715 грн., на 01.01.2009 р. – 450850721 грн.

Для виконання факторів, які впливали на фінансовий результат діяльності банку, виконуємо аналіз структури доходів банку, табл. 2.10.

Загальна сума доходів банку станом на 31.12.2006 року дорівнювала 679818,90 тис.грн., станом на 31.12.2007 року – 1484372,78 тис.грн., станом на 31.12.2008 року – 2162172,22 тис. грн. Зростання загальних доходів банку протягом трьох років склало 1482353,311 тис.грн., або на 68,5%.

Найбільшу питому вагу у структурі загальних доходів банку займає процентний дохід банку: у 2006 р. - 41,53%, у 2007 р. - 53,79% та у 2008 р. - 50,23%. Наочне зображення вказаних результатів представимо на рис. 2.10.

Комісійний доход ХФ АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” у структурі доходів займає другу позицію та складає у 2006 р. - 47,23%, 2007р. – 38,34% та 41,38% у 2008р. Комісійні доходи банку складаються із загальної суми коштів, яка сплачується клієнтами банку за договорами комісії, доручення, агентськими угодами. Усі клієнти банку сплачують банку кошти за розрахунково-касове обслуговування щомісячно, шляхом добровільного перерахування клієнтами коштів на рахунок банку. Агентські угоди складаються з метою делегування прав на ті види діяльності, на які клієнти не мають дозволу НБУ. Наприклад, на валюто-обмінні операції. Комісійні угоди складаються при наданні тих видів послуг, як купівля-продаж валютних коштів на міжбанківському валютному ринку.

Це пов'язане з тим, що право приймати участь у торгівлі на МВР мають тільки фінансово-кредитні установи, банки. Банки здійснюють операції на МВР як від свого імені, так і від імені клієнтів та підставі їх замовлень. Банк розміщує кошти на валютному ринку по найбільш вигідному курсу, за що клієнтами сплачується комісійна винагорода. З 2006 р. по 2008 р. сума комісійних доходів у складі загальних доходів банку виросла з на 573594159 грн. або на 64,11%.

Процентний доход банку складається з загальної суми фактично сплачених процентних доходів, а також нарахованих процентних доходів до отримання. В складі процентних доходів - доходи від надання клієнтам банку кредитів у національній та іноземних валютах, міжбанківські кредити та депозити, процентний доход від надання клієнтам послуг по фінансовому лізингу.

Таблиця 2.10

Структура доходів ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” в 2006 – 2008 рр.

Ще одним із джерел отримання процентних доходів банку є надання міжбанківських кредитів. Попит на цей вид кредитування викликаний досить жорсткими нормативами обов'язкового резервування залучених коштів на кореспондентському рахунку банку в НБУ. Цей вид кредитування здійснюється у вигляді декількох видів. Це: "овернайт" - кредитування строком на ніч; "овердей" - кредитування на один день; звичайні короткострокові кредити та депозити. Міжбанківське кредитування є одним із найбільш надійних видів позик.

Рис. 2.1 Діаграми питомої ваги доходів

Обсяг доходу від торгівельних операцій ХФ АКБ „ПРАВЕКС-БАНК” постійно та стрімко зростає. Так у 2008 р. дорівнював 161130333 грн., що на 70% більше ніж у 2006 року, не зважаючи на те, що питома вага зменшилась у загальному обсязі.

Витрати банку у порівнянні з 2006 роком зросли на 1036196644 грн., або на 60%, що подано у таблиці 2.11.

Процентні витрати банку збільшились з 2006 року на суму 1036196,644 тис.грн. Процентні витрати банку складаються з витрат по депозитам фізичних та юридичних осіб, міжбанківським кредитам та депозитам, на сплату відсотків по договору лізингу, на сплату відсотків по субординованому боргу, по борговим цінним паперам, емітованим банком (векселі та ощадні сертифікати). Збільшення суми процентних витрат у складі загальних витрат банку пов'язано, в першу чергу, з підвищенням обсягів кредитування, що потребує додаткового залучення коштів. По-друге, банк значно збільшив клієнтську базу, що, в свою чергу, призвело до збільшення залишків на рахунках клієнтів, по яким банк сплачує відсотки. Комісійні витрати банку постійно зростають і у 2008 р. Склали 92698551 грн., що на 7023441 грн. більше, порівнюючи з 2006 роком. Комісійні витрати ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” складаються з витрат по операціях на міжбанківському валютному ринку, по операціях з цінними паперами, по операціях з філіями, по договорах комісії та доручення.

Таблиця 2.11

Структура витрат ХФ АКБ „ПРАВЕКС-БАНК”, грн.

Розподілення витрат банку за статтями приведено на рис. 2.2

Рис. 2.2 Розподілення витрат банку за статтями

Інші банківські операційні витрати збільшились з 2006 року на суму 79228,467 тис. грн.

Вони, згідно кошторису, банку складаються з:

- витрат на відрахування у фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

- витрат на оперативний лізинг;

- витрат за утриманими консультаційними послугами фінансового характеру.

Питома вага витрат зображена на рис.2.3 у вигляді діаграм.

На рис. 2.2 видно, що у 2007 року всі витрати стрімко зросли, найбільш збільшилися процентні витрати майже у 2 рази відносно до 2006 року. А вже у 2008 року інші банківські операційні витрати зменшились не тільки порівнюючи з 2007 роком, але й і з 2006 роком на 40%.

Рис.2.3 Питома вага витрат

Аналізуючи рис. 2.3 слід зазначити, що серед операційних витрат значна частка припадає на виплату процентів. Зараз спостерігається тенденція до їх зростання у 2007 р., порівнюючи з 2006 р. майже на 13%, а у 2008 р. На 3,5%, порівнюючи з 2007р., а з 2006р. Майже на 10%. Зростання обумовлено підвищенням процентних ставок та істотним зростанням долі строкових і ощадних вкладів серед депозитів. Ці виплати складають всі фактично здійснені оплати за користування залученими й запозиченими ресурсами і включають:

- по-перше, виплати по депозитах, по вкладах до запитання, тобто поточних розрахункових, контокорентних рахунках і рахунках з правом овердрафта; по строкових й ощадних вкладах; по депозитних сертифікатах;

- по-друге, витрати по позиках, одержаних в НБУ, а також витрати по позиках і депозитах комерційних банків.

Хоча інші небанківські операційні витрати не мають безпосереднього впливу на зростання банківських доходів, вони підвищують рівень соціальної забезпеченості працівників банку і, таким чином, в цілому позитивно позначаються на його діяльності.

Розділ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Універсальна система оцінки та управління кредитним ризиком у комерційному банку

Будь-яка діяльність пов’язана з ризиком, а тим більше банківська діяльність. Банківський ризик поєднаний із загрозою втрати банком частини своїх ресурсів, недоотриманням прибутків, додатковими витратами у результаті проведення певних фінансових операцій. Тож управління банківськими ризиками - важливе завдання керівників банку.

Банк стикається з різними видами ризиків: невизнанням ринком продуктів банку, збитками, спричиненими зміною законодавства тощо. Саме тому першочерговим завданням банківського менеджменту є пошук у межах виробничо-господарської діяльності оптимального співвідношення між прибутком, ризиком та ліквідністю. На цьому базуються процеси, пов’язані з управлінням прибутками, ліквідністю та ризиками.

Йдеться про виявлення ризиків, аналіз їх потенційної безпеки та контроль. Останнє передбачає усунення ризику шляхом відмови від будь-якої банківської операції, якій притаманний високий коефіцієнт ризику, зменшення ризику за допомогою того чи іншого методу, перенесення його на інших учасників операції тощо.

Дуже важливо розробити таку стратегію управління, яка могла б забезпечити виконання банківських операцій, що мінімізували ризик і гарантували певний фінансовий результат.

Стратегія управління банківськими ризиками спирається на певні принципи. До них належать:

- встановлення і оцінка зон деякого ризику з передбаченням можливих джерел збитків чи тих ринкових ситуацій, які їх зумовлюють, а також прогнозування обсягів майбутніх збитків;

- здійснення контролю за операціями ризикового характеру шляхом координації дій підрозділів банку, причетних до їх виконання;

- виділення коштів, передбачених для фінансування заходів з попередження ризику, в усіх банківських підрозділах та службах;

- визначення зобов’язань банківських спеціалістів і відповідальності за дотримання ними прийнятої політики управління ризиками.

Для врахування ризиків у банківській стратегії важливо правильно оцінити їх і вибрати форми управління. Вони залежать, насамперед, від законодавчих обмежень врахування ризиків, рішень правління банку, строку проведення операції, фінансового стану партнера тощо.

Отже, у процесі банківської діяльності слід не уникати ризику взагалі, а передбачати та зменшувати його до мінімального рівня.

У здійсненні кредитних операцій банк стикається з кредитним ризиком, тобто з ризиком несплати позикодавцем основного боргу і процентів (рис. 3.1 і табл. 3.1).

Внутрiшньобанкiвський нагляд за якістю кредитного портфелю та чинниками ризику є одним з найважливіших механізмів роботи банку. Цю роботу необхідно розглядати не тільки з точки зору економічної безпеки банку у зв’язку з виконанням якихось зловживань його робітниками або клієнтами, але й як засіб визначення стану лiквiдностi банківських операцій, мiри концентрації їх ризикованості, ефективності розміщення власних та залучених грошових коштів. Інакше мовити, механізм внутрiшньобанкiвського нагляду необхідно розглядати як систему управління чинниками ризиків, i також як інструмент прогнозування та здійснювання ефективної грошово-кредитної політики банку.

Як перший, так i другий аспекти внутрiшньобанкiвської системи нагляду спрямовані на підтримку стабільної роботи комерційного банку. Важливість цих питань зводиться до того, що у процесі активних операцій формується елемент кредитного портфелю банку, а за правильно розміщені кредитні ресурси вони отримують проценти, що є основним джерелом доходу.

Рис 3.1. Структура кредитного ризику

Таблиця 3.1

Характеристика джерел кредитного ризику

Формування якісного кредитного портфелю банку має вирішальне значення для його рентабельної роботи та надійності як партнера у фінансової діяльності. Отже, аналіз кредитної діяльності банку - це основа для ефективного управління ризиками. Він вміщує:

1) оцінку ефективності банківських аналітичних систем управління кредитними ризиками (розробляється з урахуванням структури та видів кредитних ризиків кредитного портфелю комерційного банку);

2) оцінку якості можливого ризику, його правильну класифікацію щодо покриття та достатності існуючих резервів для покриття фактичних та потенційних втрат;

3) прогноз рентабельності кредитних операцій та обґрунтування вiдповiдностi доходу до рівня кредитних ризиків;

4) визначення рівня, особливостей та типу концентрації ризиків кредитного портфелю.

Оскільки визначені втрати від кредитів будуть, цей аналіз дає можливість мiнiмiзувати ризик цих втрат. Прогнозування ризиків кредитних операцій повинен базуватись на захисті банківських резервів та капіталу, їх обмеженню до контролюємих рівнів.

Кредитний ризик виникає щоразу, коли банк надає грошові кошти у кредит, повернення яких залежить від платоспроможності не тільки позичальника, але й третьої сторони. Аналогічна ситуація виникає при наданні банком гарантій, за якими у майбутньому може виникнути необхідність оплати по зобов’язанням.

Аналіз кредитних ризиків - це оцінка якісних та кількісних факторів платоспроможності окремих позичальників та їх сукупності. На основі цього будується прогноз перспектив та методів підтримки лiквiдностi операцій, утворюючих кредитний портфель та при необхідності i санації кредитної діяльності банку. Внутрiбанкiвський процес управління кредитними ризиками має чотири стадії:

1) робота банку по організації видачі кредиту.

На цій стадії оцінюється, утверджується та документально відображається кредитний ризик, визначається його категорія.

2) розглядання кредитного ризику.

Ця стадія передбачає розробку прогнозу з врахуванням мiри ризику від моменту видачі кредиту до його повного повернення.

3) нагляд за боржниками у справах з ризиковими кредитами та рівнем їх концентрації щодо ризиків.

4) контроль за процесом погашення заборгованості.

Кризові явища в банківській сфері України, які загострилися останнім часом, в значній мірі зумовлені підвищенням ризику кредитних операцій, що негативно впливають на їх доходність. Ця проблема стала об’єктом спостережень органів державного регулювання після прийняття Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №279 від 06.07.2001р. Згідно з цим положенням позики поділяються на п’ять умовних груп: стандартні, нестандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. До проблемних позик віднесені сумнівні та безнадійні, питома вага яких у І кв. 2004р. порівняно з 2003 р. зменшилась з 1,7% до 1,2%.

Для розуміння меж ризику важливо правильно встановити ступінь ризику кожної конкретної операції. В цілому ризик кредитного портфеля доцільно визначати в певних відсотках: 2 % для відмінних кредитів; 10 % для добрих; 40 % для задовільних; 75 % для сумнівних; 100 % для безнадійно втрачених.

Для попередження кредитних ризиків важливо постійно вести роботу з клієнтами. В практиці вітчизняних банків ще не виключені випадки, коли управління кредитним ризиком зводиться лише до видачі банком позики, одержання процентів і очікування погашення основної суми боргу. Однак ефективність банківської стратегії може забезпечуватися лише тоді, коли після видачі кредитних ресурсів буде постійно контролюватись виробничий процес клієнта і аналізуватимуться перебої в ньому, перевірятимуться правильність і обґрунтованість використання ресурсів, складання бухгалтерської звітності тощо. Постійно аналізуючи виробничу діяльність та фінансову результативність клієнта, банк має можливості приймати негайні рішення щодо попередження або ліквідації негативної ситуації з погляду посилення банківського ризику. Саме такою є стратегія, обрана ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” щодо побудови взаємовідносин з клієнтами.

Здійснення всіх можливих заходів щодо попередження кредитних ризиків не означає, що є повна гарантія від втрат. Коли вони все-таки виникають, постає проблема їх відшкодування. Вирішальне значення в її розв’язанні має процес формування загальних та спеціальних резервів.

Деякі автори необґрунтовано обмежують значення банківських резервів, вважаючи, що “... необхідність резервів з погляду банків визначається тим, що вони забезпечують задоволення потреби вкладників і клієнтів у ліквідних засобах... Гарантуючи надійність повернення готівкових засобів, банківські резерви підвищують конкурентноздатність окремого банку...”.

Але я згодна з тими авторами, які вважають, що однією з основних функцій банківських резервів є забезпечення ліквідності банку у випадку, коли він зазнає втрат внаслідок проведення ризикових операцій.

Розглянемо більш детально механізм формування та використання резервного фонду на прикладі ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК”.

Формування та використання резервного фонду ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” регламентується внутрішньобанківським Положенням “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями”, затвердженим Правлінням АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” 02.10.2003 року. Цей документ розроблений на підставі Положення “Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”, затвердженого Постановою Правління НБУ №279 від 06.07.2001р. року, а також Законом України “Про внесення змін в Закон України “Про оподаткування прибутку підприємства” №283/97-ВР від 22.05.98 року.

Згідно з внутрішньобанківським Положенням резерв формується для покриття можливих збитків по таким операціям: кредити юридичним особам; кредити фізичним особам; міжбанківські кредити; гарантії та поручительства; векселі, обліковані банком.

Резерв ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” поділяється на загальний та спеціальний.

Розмір загального резерву розраховується шляхом помноження сукупної заборгованості по операціям, що відносяться до групи “стандартні” на коефіцієнт 0,02. Загальний резерв формується за рахунок чистого прибутку банку.

Розмір спеціального резерву розраховується шляхом помноження сукупної заборгованості по операціям, що відносяться до групи “під контролем”, “cубстандартні”, “cумнівні” та “безнадійні” на коефіцієнти у залежності від групи (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Класифікація активів та визначення відрахувань до резерву

Про розрахунковий та фактично сформований розмір резерву ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” звітує перед НБУ один раз у місяць. Кредитному комітету надається звіт один раз у місяць.

Спеціальний резерв формується за рахунок збільшення валових витрат банку.

У разі, коли розмір спеціального резерву більш ніж 40% (з 1.01.2003 р. - 30%; з 1.01.2004 р. - 20%) від заборгованості перед банком по всім вищезгаданим операціям, сума перевищення повинна формуватися за рахунок чистого прибутку.

Резерв використовується ХФ АКБ ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” тільки на покриття безнадійної дебіторської заборгованості по основному боргу.

Слід зазначити, що проблема списання безнадійних позик не має однозначного обґрунтування і в кожному банку розв’язується з огляду на його фінансовий стан та відповідну стратегію. Якщо банком не практикується списання безнадійних позик, що для нього є фактично збитком, то їх величина продовжує фіксуватися в балансі. В результаті підвищуються кредитні та процентні ризики, що вимагає збільшення резервів і, таким чином, обмежує зростання прибутковості.

Отже, існує безліч різних ризиків, так чи інакше зв’язаних з кредитними ризиками. У банківській практиці їх нараховують більш ніж п’ятдесяти видів, починаючи з ризику простого шахрайства, лжебанкрутсва, банкрутства позичальника, відмовлення його партнерів від платежів i до політичних факторів, як воєнні конфлікти, зміна законодавчої політики i т.д.

Слід підкреслити, що завдяки правильної організації роботи та взаємодії відповідних служб банку ризики можна звести до мінімуму, але жоден з ризиків не може бути усунутий повністю. Разом з тим надмірна обережність може позбавити банк прибуткових можливостей, що є основним джерелом його доходу. З іншого боку непродумана та надмірна ризикованість створює для банку загрозу втратити не тільки доход у вигляді процентів по виданим кредитам, але й запозичені кошти.

Визначимо оптимальні внутрiшньобанкiвськi методи захисту активних кредитних операцій, тобто зниження кредитних ризиків:

1. Вибір найменш небезпечних видів режиму здійснення активних кредитних операцій в залежності від рівня надійності позичальника та ряду інших факторів.

2. Лімітування витрачання позичальником запозичених йому коштів. Такі обмежування застосовуються при лімітованих видах кредиту (кредитна лінія). Суть кредитної лінії полягає у тому, що позичальнику в межах встановленого йому ліміту на певний термін відкривається кредитна лінія, тобто такий позичковий рахунок банку - кредитору, у зв’язку з чим витрачання коштів відбувається під контролем кредитора. З іншого боку, останній має можливість зменшити втрати часу, у зв’язку з веденням переговорів про кожну окрему короткострокову позику.

3. Диверсифікація позик - це розділ коштів, які запозичують у різних суб’єктів економіки. При цьому допускається, що чим ширше спектр розміщення кредитних ресурсів банку серед різноманітних клієнтів, тим менше рівень ризику неповернення кредитів, оскільки ймовірність одночасного їх банкрутства або концентрація інших видів ризику знижується.

З метою захисту капіталу банку, а також коштів їх клієнтів НБУ встановив економічний норматив - максимально можливий ризик на одного позичальника (Н8). Величина такого ризику не повинна перевищувати 25% (у ХФ АКБ “ПРАВЕКС-БАНК” цей норматив теж дотримується). Базельський банківський комітет величину такого ризику встановив 15-20% від власних коштів банку.

Отже, методи зниження кредитних ризиків взаємопов’язані та дуже часто витікають один з другого, тим самим доповнюють друг друга. Тому найефективніший результат вони можуть дати при їх комплексному використанні. В їх основі повинна лежати продумана політика банку, побудована на аналізу кон’юнктури кредитного ринку в той чи інший момент та вибору найменш небезпечних видів кредитних операцій, якi дають змогу застосувати нескладну та не дуже коштовну процедуру контролю за рухом коштів на протязі банківського робочого дню з врахуванням самої технології кредитних операцій.

3.2 Декомпозиційний аналіз норми прибутку до власного капіталу комерційного банку

Декомпозиційний аналіз – це багатоетапний метод аналізу банківської фінансової інформації, який базується на взаємозв’язку та взаємозалежності маржі прибутку, ефективності використання активів і мультиплікатору капіталу.

Модель декомпозиційного аналізу :

Перша стадія аналізу пов’язує розрахунковий прибуток до капіталу (норма прибутку - Н1) з прибутком до активів (ПНА) та з мультиплікатором власного капіталу (Н3) через рівняння :

Н1=ПНА*Н3,(3.1)

де Н1 – еквівалентно відношенню прибутку до власного капіталу банку, та відображає розмір прибутку в розрахунку на 1 грн. власного капіталу (Н1= прибуток/власний капітал);

ПНА еквівалентно відношенню прибутку, до сумарних активів банку та відображає розмір прибутку в розрахунку на 1 грн. сумарних активів (ПНА= прибуток/активи).

Оскільки компоненти цієї моделі є коефіцієнтами, тобто відношеннями , вони також підлягають аналізу.

Друга стадія аналізу, з точки зору впливу доходу на Н1, поділяє ПНА на два компоненти:

1 Маржа прибутку (Н4= прибуток/доход);

2 Використання активів (Н2=доход/активи).

В агрегованому вигляді відношення прибутку до активів можна викласти у наступній формулі :

ПНА=Н4*Н2,(3.2)

де, Н4 = (прибуток/доход);

Н2 = доход /активи

Третя стадія аналізу містить по детальний аналіз впливу складників норми прибутку до капіталу:

Н1 = Н4*Н2*Н3,(3.3)

де, Н1= (прибуток/власний капітал);

Н3 = (активи/власний капітал)

Зведемо результати трьох стадій декомпозиційного аналізу у таблицю 3.3.

Таблиця 3.3

Значення компонентів для проведення декомпозиційного аналізу

Банк ефективно використовує внутрішні банківські резерви (непроцентні доходи), однак це трудно плануючі доходи. Норма прибутку має зростаюче значення. Фактори, які залежать від якості управління (ефективність використання активів, мультиплікатор капіталу) мають тенденцію до зменшення. Негативний вплив на норму прибутку оказала маржа прибутку із-за більш низьких темпів росту прибутку відносно темпів росту доходів. Необхідна проробка системи «риск - доход», оскільки банк має інвестиційно-кредитний портфель, якому властиві портфельні риски, або риск втрати доходів у зв’язку зі змінами ринкової ціни портфеля. Необхідно також переглянути модель формування ціни по кредитам.

Аналіз проводиться на основі змін (відхилень) всіх параметрів моделі декомпозиційного аналізу з використанням факторного аналізу, тобто кількісної оцінки впливу кожної складової частини формули на результативний фактор – норма прибутку до капіталу – у наступній послідовності

1. Розрахунок відхилень розміру норми прибутку:

Н1-Н1₀ , (3.4)

де Н1 – норма прибутку до капіталу звітного(поточного) періоду;

Н1₀ – норма прибутку до капіталу минулого періоду.

2. Розрахунок впливу зміни рівня маржі прибутку до розміру відхилення норми прибутку до капіталу:

(Н4-Н4₀ )*Н2*Н3,(3.5)

де Н4 – рівень маржі прибутку звітного (поточного) періоду;

Н4₀ - рівень маржі прибутку минулого періоду;

Н2 – рівень використання активів звітного (поточного) періоду;

Н3 – мультиплікатор капіталу звітного (поточного) періоду.

3. Розрахунок впливу змін рівня використання активів на розмір відхилення норми прибутку до капіталу:

(Н2-Н2₀ )*Н4₀ *Н3,(3.6)

де Н2₀ – рівень ефективності використання активів минулого періоду;

Н4₀ – рівень маржі прибутку минулого періоду.

4. Розрахунок впливу зміни розміру мультиплікатора капіталу до розміру відхилення норми прибутку до капіталу:

(Н3-Н3₀ )*Н4₀ *Н2₀ ,(3.7)

де Н3₀ – мультиплікатор капіталу минулого періоду.

Зведемо результати декомпозиційного аналізу норми прибутку до власного капіталу у таблицю 3.4.

Таблиця 3.4

Результати декомпозиційного аналізу норми прибутку до власного капіталу

Зробивши декомпозиційний аналіз норми прибутку до власного капіталу можна зробити наступні висновки:

1) норма прибутку збільшилась на 253,2 та 143,75 у 2007 та 2008 рр. відповідно;

2) зміни рівня маржі прибутку збільшили норму прибутку до капіталу на 363,67 та 50,16 у 2003 та 2004 рр. відповідно;

3) негативний вплив змін рівня використання активів у 2007 р. сказали на відхилення норми прибутку, яке зменшилось на 17,32 у 2003 р., але вже у 2008 набрав обертів та досяг приросту на 121,51.

4) зміни розміру мультиплікатора капіталу так само негативно впливають на відхилення норми прибутку до капіталу та зменшують його значення.

Факторний аналіз прибутку

Сумарний прибуток відображає загальний фінансовий результат комерційної діяльності банку і в загальному випадку формується під впливом наступних факторів:

Зміна розміру власного капіталу (С1);

Зміна маржі прибутку (Н4);

Зміна рівня ефективності використання активів (Н2);

Зміна рівня мультиплікатора капіталу (Н3).

Модель факторного аналізу прибутку:

Прибуток =власний

капітал*(прибуток/доход)*(доход/активи)*активи/власний капітал), чи агрегованої формі:

П=С1*Н4*Н2*Н3, (3.8)

Розрахунок факторного пливу на сумарний прибуток відбувається у наступній послідовності.

1. Розрахунок загальної зміни розміру прибутку = П-П₀ ,

де П – прибуток звітного (поточного) періоду;

П₀ – прибуток минулого періоду.

2. Розрахунок впливу на прибуток зміни власного капіталу:

(С1-С1₀ )*Н4*Н2*Н3,(3.9)

де С1 – власний капітал звітного (поточного) періоду;

С1₀ – власний капітал минулого періоду;

Н4 – маржа прибутку звітного (поточного) періоду;

Н2 – рівень ефективності використання активів звітного (поточного) періоду;

Н3 – мультиплікатор капіталу звітного (поточного) періоду.

3. Розрахунок впливу на прибуток зміни розміру маржі прибутку:

(Н4-Н4₀ )С1₀ *Н2*Н3,(3.10)

де Н4₀ – рівень маржі прибутку минулого періоду;

4. Розрахунок впливу на прибуток зміни рівня ефективності використання активів:

(Н2-Н2₀ )С1₀ *Н4₀ *Н3, (3.11)

де Н2₀ – рівень ефективності використання активів минулого періоду.

5. Розрахунок впливу на прибуток зміни мультиплікатора капіталу:

(Н3-Н3₀ )С1₀ *Н4₀ *Н2₀ , (3.12)

де Н3₀ – мультиплікатор власного капіталу минулого періоду.

Зведемо отримані результати факторного аналізу прибутку в таблицю 3.5 та проаналізуємо вплив окремих факторів на зміну прибутку комерційного банку на протязі 2007 – 2008 рр.

Таблиця 3.5

Факторний аналіз прибутку

Зробивши факторний аналіз прибутку можна зробити наступні висновки:

1) прибуток банку зріс на 265235461,00 грн.169001006,00 грн. у 2007 та 2008 рр. відповідно;

2) за рахунок збільшення власного капіталу на 544038,30 грн. та 128198,8 грн. прибуток зріс на 239603072,20 грн. та 71937830,43 грн. у 2007-2008 рр. відповідно;

3) збільшення прибутку на 36809068,60 грн. та 33871248,33 грн. у 2007 та 2008 рр. відповідно призвело зменшення розміру маржі прибутку за ці періоди;

4) зменшення прибутку на 1753264,89 грн. у 2007 р. призвело неефективне використання активів банку, але вже у 2008 р. прибуток збільшився на 82050040,69 грн.

5) зменшення значення мультиплікатора капіталу у 2007-2008 рр. негативно сказалося на прибутку. Він зменшився на -9423414,95 грн. та -18858113,40 грн. відповідно.

Аналіз діяльності банку на основі рівняння динамічного балансу дозволяє виявити параметри, які впливають на зміну прибутку банку та дозволяє регулювати розмір прибутку та рентабельності власного капіталу банку за рахунок управління факторами, які впливають на прибуток та норму прибутку до капіталу.

3.3 Удосконалення підходів щодо механізму здійснення кредитних операцій

З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. З метою подальшого, планомірного удосконалення механізму здійснення кредитних операцій комерційних банків, поліпшення кредитної політики банку можна рекомендувати ряд заходів, які умовно поділяються на 2 основні частини:

1. Заходи від упровадження яких може бути розрахований конкретний економічний ефект, вони мають кількісну характеристику і їх результатом є:

1) конкретне кількісне зниження ризику і як наслідок зниження об’єму проблемних кредитів, винесених на рахунки простроченої заборгованості (не допускати, щоб розмір безнадійних до повернення кредитів становив 5 і більше відсотків від власних коштів банку);

2) розширення об’ємів кредитування за рахунок збільшення бази кредитування (як у розрізі груп клієнтів, так і по підрозділах);

3) зниження витрат на процес кредитування за рахунок оптимізації технології кредитування;

4) оптимізація структури кредитного портфеля.

2.Заходи, від упровадження яких прямий ефект, у планованому періоді попередньо розрахований бути не може і може прогнозуватися з підведенням підсумків наприкінці періоду, ці заходи відносяться до області процедурних:

1) керування лімітами самостійних повноважень по кредитуванню підлеглими підрозділами (встановити контроль за розмірами позик акціонерам (учасникам) банку, інсайдерам, контроль за наданням великих кредитів, які складають 10% і більше від суми сплаченого статутного фонду);

2) удосконалювання фінансового аналізу позичальників і розглянутих проектів (індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб’єкта, особлива ретельність при визначенні умов кредитного договору, застосування комплексного аналізу кредитоспроможності позичальників, здійснення контролю за цільовим використанням банківських кредитів);

3) взаємодії підрозділів у процесі кредитування; зміна пріоритетів в області забезпечення кредитів (налагодити процес оголошення банкрутами боржників банку, які припинили оплату кредитів та процентів по них та інше).

Також подібними заходами – є впровадження нових продуктів. При цьому можливо зразкове прогнозування рівня споживання послуги і наближена оцінка витрат на її впровадження.

Так, можна рекомендувати:

1. Застосування кредитування сільгоспвиробників за допомогою механізму поручительства переробних і оптово-збутових структур;

2. Виявлення не затребуваних кредитних продуктів серед клієнтів;

3. Залучення нових груп позичальників - не клієнтів банку;

4. Розвиток та поглиблення перспективних напрямків кредитування як для фізичних осіб, так і для юридичних осіб, а саме :

1) нерухомість у кредит;

2) автомобілі в кредит (у т.ч. сільсько-господарча техніка);

3) «товари народного споживання» у кредит (побутова та комп’ютерна техніка, оргтехніка, побутові й офісні меблі та ін.).

Основною особливістю перерахованих вище програм є те, що забезпеченням по цих кредитах виступають об’єкти, що придбаються, оформлювані в заставу. При цьому дві останні програми стимулюють ринок продажів нових товарів, що немаловажне.

Технологічними особливостями даних програм є обов’язкова оплата авансу за придбаний товар, у розмірі не менше 10% від його вартості (як правило це 25–30%). Після чого продавець передає право власності на товар, що купується, покупцеві. Після оформлення договору застави Продавець одержує залишок вартості проданого товару за рахунок кредитних засобів. Обов’язковим у даній технології є щомісячне рівночасткове погашення тіла кредиту та відсотків. До альтернативних продуктів також можна віднести кредитування юридичних осіб під забезпечення або поручительство фізичних осіб і навпаки. Особливий інтерес представляють стабільно працюючі підприємства, персонал яких має регулярний, стабільний заробіток. При цьому підприємства для додаткової підтримки своїх співробітників, навіть при поточній відсутності фінансових ресурсів можуть оформляти позички банку під своє поручительство в тому числі і з частковою компенсацією витрат співробітникові на виплату наступних витрат по позичці.

Слід також зазначити недостатньо розвинений ринок іпотечного кредитування і великі потенційні резерви росту. Так зокрема, незважаючи на нерозвиненість законодавчої бази варто вже зараз готувати нові кредитні продукти і послуги для освоєння даного ринку, вивчати й адаптувати досвід розвинутих країн з ринковою економікою з метою використання на Україні.

Перехід України до ринкової економіки і активне включення в світові господарські зв’язки вимагають відповідного розширення методів комерційної діяльності підприємств і організацій всіх форм власності. Саме тому в світовій практиці поширилися “нетрадиційні” форми комерційних, фінансових взаємовідносин між продавцем і покупцем, де важливу роль відіграють різноманітні посередники: торговельні компанії, інвестиційні і страхові фірми, банки тощо.

Звичайно лізингові операції розглядаються як варіант довгострокової оренди. Однак, якщо оренда передбачає у кінцевому підсумку повернення орендованого майна своєму юридичному власнику або збереження за ним права власності на дане майно, то при деяких формах лізингу по закінченню договору можливий перехід права власності від орендодавця до орендаря. У таких випадках лізингова угода нагадує продаж у розстрочку з тією лише різницею, що власники змінюються не на початку, а наприкінці терміну угоди. Отже, лізинг - це зручна форма фінансування споживача

Практика використання лізингових операцій комерційними банками виявила їх безсумнівні переваги як для підприємств-орендарів, так і для підприємств-постачальників машин та обладнання, транспортних засобів. Для підприємства-орендаря лізинг - нова форма кредитування основних фондів, причому кредит виступає у даному випадку в товарній формі, тобто у формі відстрочки платежів (на вигідних умовах) за придбані орендарем без попереднього нагромадження певної суми власних коштів і без отримання банківських та інших кредитів у грошовій формі швидко придбати і оперативно запровадити у виробництво нову, сучасну техніку, яка відповідає вимогам науково-технічного прогресу.

Можливість не вдаватися до значних одночасних капітальних затрат на придбання машин, обладнання та ін. дозволяє орендарям зберігати самофінансування, мати стабільний фінансовий стан і підтримувати необхідну рентабельність. Не можна не відмітити таку особливість лізингових операцій, як простоту їх оформлення, порівнюючи з оформленням банківських позик в основні фонди.

Для підприємства-постачальника, продукція якого буде придбана по лізингу, вирішується проблема з оплатою цієї продукції. Це гарантує стабільність його фінансового стану, ліквідність балансу, кредитоспроможність. При формуванні справжнього ринку засобів виробництва більшою мірою буде проявлятися і така перевага лізингу для підприємств-постачальників, як гарантованість збуту продукції.

Аналіз особливостей лізингових операцій дозволяє твердити, що вони більшою мірою, ніж пряме кредитування затрат на придбання обладнання відповідають характеру діяльності комерційного банку. Лізингові операції, як правило, не вимагають якого-небудь заставного або авансового забезпечення. Для банку, коли він виступає у ролі орендодавця по лізинговій угоді, її гарантування досягається тим, що власність на обладнання і технічні засоби, які здаються в оренду, залишається в банку.

Варто виділити ряд заходів безпосередньо вихідних за рамки кредитної політики, однак які безпосередньо впливають на кінцеву ефективність діяльності банку і які тісно ув'язані з кредитною політикою банку. Ці заходи відносяться до сфери керування активами і пасивами банку.

Основними з цих заходів є :

зміна структури приваблюваних кредитних ресурсів (пасивів), їхнє здешевлення або підвищення термінів;

підвищення маржі по кредитно-депозитних операціях за рахунок збільшення оборотності кредитних вкладень;

регулювання середньозваженої процентної ставки за рахунок регулювання структури кредитного портфеля гривня/валюта й ін.

Усі заходи, що відносяться до сфери керування активами і пасивами в дуже значному ступені залежать від зовнішніх умов і прогнозу розвитку фінансового ринку, вимагають якісного моделювання.

4 . ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в приміщенні кредитного відділу

Система керування охороною праці являє собою сукупність об’єкта керування (підприємство) і елементів, керуючих станом цього об’єкта (регулятор).

Систему керування охороною праці сліду розглядати як сукупність самої системи охорони праці й елемент керування її станом.

Нормативно-правові питання охорони праці базуються на наступних документах: Конституція України; Закон «Про охорону праці», Кодекс законів про працю; державні стандарти; санітарні норми радіаційної безпеки; правила пристрою електроустановок, будівельні норми і правила.

Кредитний відділ АКБ „ПРАВЕКС-БАНКу” (КВ) знаходиться на 4-му поверсі цегельного будинку. Розміри приміщення складають 11*6*2,7 м. У приміщенні КВ знаходиться 6 робочих місць. На кожнім робочому місці знаходиться комп’ютер типу Pentium III (монітор і системний блок). Електропостачання КВ здійснюється від трьохфазної чотирьохпровідної мережі з глухозаземленою нейтралью, частота – 50 Гц, напруга – 380/220 В. У приміщенні 3 вікна площею 5 м² .

Розглянемо систему «Людина-Машина-Середовище» («Л-М-С»). Взаємодія між елементами системи Л-М-С: вплив «Людини» на «Середовище» шляхом обміну хімічними речовинами й енерговиділення в процесі життєдіяльності; вплив «Середовища» на «Людину» (через параметри середовища: температура, вологість, рухливість повітря); вплив «Машини» на «Людину» (психофізіологічний стан людини); вплив «Середовища» на «Машину» (через параметри середовища: температура, вологість, рухливість повітря).

Загальна площа приміщення – 66 м2, загальний об’єм – 178,2 м³ . У даному приміщенні на кожну людину приходиться: площа – 11 м² , об’єм – 29,7 м³ . Що, згідно [39], задовольняє нормам: мінімальна площа на одну людину – 6 м² , мінімальний об’єм на одну людину – 20 м³ .

Для забезпечення оптимальних умов праці в приміщенні АКБ „ПРАВЕКС-БАНКу” необхідно: розробити організаційні і технічні заходи для забезпечення безпеки праці при роботі з електроустаткуванням (ПЕОМ); виконати розміщення й організацію робочих місць і призначити режим праці і відпочинку; розробити заходи щодо пожежної профілактики.

Робота в КВ проходить сидячи і не вимагає систематичної фізичної напруги. Відповідно ГОСТ 12.1.005-88 [41] робота відноситься до категорії легкої 1а. Оцінка факторів виробничого середовища і трудового процесу має такі показники (див. таблицю 4.1).

Таблиця 4.1

Оцінка факторів виробничого середовища і трудового процесу

Оптимальні параметри мікроклімату повинні бути (див. таблицю 4.2).

Таблиця 4.2

Норми мікроклімату

У приміщенні КВ параметри мікроклімату, згідно, не задовольняють нормам. Для забезпечення встановлених норм мікроклімату варто застосовувати кондиціонування. Виконаємо розрахунок кондиціонування.

Джерелами надлишкового тепла в приміщенні є люди, устаткування, штучне освітлення, сонячна радіація, тепло, яке передається через стіни.

Q= Q_об + Q_л + Q_ос + Q_р (4.1)

Визначимо ці доданки. Тепло , яке випромінюється устаткуванням, дорівнює:

Q_об = 860*N₁ *K₁ *K₂ = 860*2,4*0,95*1 = 1960,8 (ккал/год), (4,2)

де N₁ - сумарна потужність встановленого устаткування (2,4 кВт);

K₁ – коефіцієнт використання потужностей (0,95);

K₂ – коефіцієнт одночасної роботи устаткування (1).

Тепло Q_п , яке випромінюється людьми, дорівнює:

Q_л = 0,5*n*g= 0,5*6*120 = 360 (ккал/год), (4.3)

Де n – кількість працюючих у приміщенні;

g – кількість тепла, виділювана людиною (120 ккал/год).

Тепло Q_ос , яке випромінюється освітленням, дорівнює:

Q_ос = 860*N₂ *K₃ *K₄ = 860*2*5*0,08*0,7*1,2 = 578 (ккал/год), (4.4)

де N₂ – середня настановна потужність світильників, кВт (5 світильників по 2 лампи 80 Ватт потужності кожна);

K₃ – коефіцієнт, що враховує спосіб установки світильників (0,7);

K₄ – коефіцієнт, що враховує особливості світильників (1,2).

Тепло Q_p , яке виділяється за рахунок сонячної радіації, дорівнює:

Q_p = n_c *k_c *S = 86*1,15*15 = 1483,5 (ккал/год), (4.5)

де n_c – питома кількість тепла, що надходить через одиницю площі вікна (86 ккал/год);

k_c – поправочний коефіцієнт, залежить від географічного положення (1,15);

S – площа вікон (15 м² ).

Кількість тепла, що надходить у приміщення через стіни, приймемо рівним нулеві, тому що стіни цегельні.

Загальне виділення теплоти Q обчислюємо як суму отриманих результатів:

Q= 1960,8+360+578+1483,5 = 4382,3 (ккал/год), (4.6)

Необхідний повітрообмін L_tp буде дорівнює:

L_tp = Q/cr* (t_п – t_k ) = 4382,3/0,24*1,29 * (25-18) = 2022,1 (м₃ /год), (4.7)

де c – питома теплоємність повітря (0,24 ккал/кг·град);

r – щільність повітря (1,29 кг/ м³ );

t_п – температура повітря, що видаляється, (25 ^о С)

t_к  – температура проточного (з кондиціонера) повітря (18 ^о С).

Необхідна продуктивність по холоду Q_трх з урахуванням зовнішньої температури 30 ^о С буде дорівнювати:

Q_трх = L*c*r*(t– t_k ) = 2022,1 * 0,24 * 1,29 (30 – 18) = 7512,5(ккал/год) (4.8)

З урахуванням отриманих результатів вибираємо 2 кондиціонери типу Delonghi PAC F16E, що при одночасній роботі можуть забезпечити для жаркого часу необхідні повітрообмін і охолодження зовнішнього повітря для підтримки оптимальних параметрів мікроклімату.

Природне світло проникає в приміщення КВ через бічні світлопрорізи, що відповідає вимогам. Освітленість при загальному штучному освітленні повинна складати 300 – 500 лк. Як джерело освітлення рекомендується застосовувати люмінесцентні лампи ЛБ-40.

Припустимі рівні звукового тиску і рівні шуму на робочому місці повинні відповідати ГОСТ 12.1.003-83 [39]. Рівні звуку не повинні перевищувати 60 Дб.

Кожне робоче місце в КВ повинно відповідати вимогам ГОСТ 12.2.031-78.

Робота в КВ відноситься до групи В (робота з програмним забезпеченням, переклад і редагування та ін.). Виконувані роботи відносяться до III категорії робіт (тривалість робіт групи В>4год.

4.2 Техніка безпеки в кредитному відділі

Згідно ПУЕ, за ступенем небезпеки поразки електричним струмом, КВ відноситься до класу приміщень без підвищеної небезпеки, тому що в приміщенні можливо одночасний дотик до корпусів ПЕОМ з однієї сторони і до заземлених металевих конструкцій приміщення (батареї опалення) з іншої сторони. Для доведення до приміщень без підвищеної небезпеки варто відгородити батареї дерев’яними ґратами.

За ГОСТ 12.1.030-81 для електроустановок перемінного струму з частотою 50 Гц, напругою до 1000В й глухозаземленою нейтралью застосовується занулення. Занулення варто виконувати електричним з’єднанням металевих частин електроустановок із заземленою точкою джерела живлення електроенергією за допомогою нульового захисного провідника. Повинна забезпечуватися безперервність ланцюга від кожного корпуса електроустановки до нейтралі джерела.

Відповідно до вимог ПУЕ, відключення ушкодженої ділянки мережі здійснюється автоматом захисту, струм спрацьовування якого повинний перевищувати в 5-7 разів максимальний струм, споживаний електроустаткуванням у НІЛ, але бути менше в 1,4 рази струму короткого замикання (струм, споживаний електроустаткуванням менше 100 А). Варто застосувати повторне заземлення всіх частин устаткування, що можуть виявитися під напругою. Для цього необхідно з’єднати металеві корпуси ПЕОМ із усіма заземленими металевими частинами приміщення. Опір повторного заземлення не повинний перевищувати 30 Ом.

Необхідно проводити контроль ізоляції. Контроль проводити між нулем і фазою і між фазами. Опір ізоляції повинен бути не менш 500 КОм. Контроль проводити не рідше 1 рази в рік при відключеному електроживленні.

При обслуговуванні, ремонті і налагодженні ПЕОМ необхідно керуватися ДНАОП 0.00-1.31-99.

Організаційні заходи:

вступний інструктаж для нових працівників (проводиться з усіма незалежно від їхньої освіти і стажу роботи) по техніці безпеки, виробничої санітарії і правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві;

первинний інструктаж на робочому місці (безпечні прийоми праці, конкретна виробнича обстановка). Проводиться до початку виробничої діяльності. Особи, не зв’язані з обслуговуванням, іспитом, налагодженням і ремонтом устаткування, первинний інструктаж не проходять;

повторний інструктаж. Ціль – перевірка і підвищення рівня знань правил і інструкцій з охорони праці. Проходять усі робітники, за винятком зазначених для первинного інструктажу на робочому місці. Проводиться один раз у півріччя.

При запровадженні в дію нових стандартів, правил; при зміні технологічного процесу і так далі проводити позаплановий інструктаж.

Проведення всіх інструктажів реєструється у відповідних журналах інструктажу з обов’язковим підписом інструктуємого і що інструктує. Журнали інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою. При виконанні робіт, не зв’язаних з основною діяльністю, необхідно проводити цільовий інструктаж.

4.3 Пожежна профілактика

У розглянутому приміщенні застосовуються тверді палючі матеріали, а також знаходяться тверді і волокнисті пальні речовини. Тоді згідно СНиП 2.01.02-85 будинок має 1-у ступінь вогнестійкості. Робота в КВ по пожежовибухобезпечності відноситься до категорії В, а по ПУЕ приміщення відноситься до класу ПІІа. Вимоги по пожежовибухобезпечності виконані.

Причиною пожежі в КВ можуть бути: коротке замикання електропроводки; несправність ПЕОМ і іншого електроустаткування.

Відповідно до вимог ГОСТ 12.1.004-91 [40], ГОСТ 12.4.009-83, а також вимог, приміщення КВ повинно бути оснащене:

димовими пожежними сповістителями (з розрахунку 2 сповістителя на кожні 20 м2 площі приміщення). Розглянуте приміщення оснащене 6-ю пожежними сповістителями;

вуглекіслотними переносними вогнегасниками ємністю не менш 2 л (з розрахунку 1 вогнегасник на 40-50 м² площі, але не менш 2 на приміщення). Розглянуте приміщення оснащене 2-мя вогнегасниками; шухлядою з піском, об’ємом 0,25 м³ .

У приміщенні КВ 6 працюючих, при категорії виробництва В й об’ємі приміщення 129,6 м³ і максимальній відстані до виходу від робочого місця 4,6 м, евакуацію при пожежі можна проводити через робочий вихід, згідно СНиП 2.01.02-85, тому що відстань від найбільш вилученого місця до виходу з приміщення не перевищує 25м (не більше 6 м), а кількість працюючих у зміні не більш 25 чоловік (3 чоловік), застосування одного евакуаційного виходу є припустимим. При цьому висота проходу повинна бути не менш 2м (2,3м), а ширина не менш 1м. Схему евакуації розмістити на видному місці у виходу з приміщення.

Проаналізувавши кредитний відділ АКБ „ПРАВЕКС-БАНК”, можна зробити висновок, що він відповідає нормам технічної безпеки, що визначені Законом України «Про охорону праці», системою стандартів безпеки праці (ССБП), санітарними нормами і правилами, ГОСТами і ОСТами по безпеці праці, СНиПами.

Достоїнствами даного робочого місця є: правильне розташування техніки на робочих столах, достатня відстань між меблями, компактне розташування офісних меблів, достатнє висвітлення і вентиляція повітря.

Однак, існують і недоліки. Тому що у відділі є комп’ютерна техніка, то необхідно приділити увагу підвищенню змісту кисню в повітрі. Для цього необхідно наявність кімнатних рослин, квітів, а також бажана наявність акваріума.

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз фінансової стійкості комерційного банку та шляхів її зміцнення дає підстави зробити наступні висновки й пропозиції.

Фінансова стійкість комерційного банку ще не стала об'єктом комплексного наукового дослідження у вітчизняній літературі, хоча потреба в таких дослідженнях є значною.

У процесі аналізу структури банківських ресурсів і задля виявлення значення їх основних складових для забезпечення фінансової стійкості банку необхідно "невласні" ресурси розмежовувати на залучені й запозичені. Це дозволяє враховувати специфіку власності й джерел походження різних елементів ресурсів, що використовуються банком, але йому не належать, застосовувати до них конкретні прийоми

Для зміцнення фінансової стійкості комерційного банку істотне значення має зростання його доходів, насамперед прибутку як джерела збільшення власного капіталу.

Валовий операційний дохід комерційних банків залежить від норми прибутку по активних операціях, розміру плати, що береться за надані послуги, величини й структури активів. Кожен з цих факторів вимагає застосування специфічних прийомів дослідження.

Для забезпечення зростання дохідності комерційного банку та підвищення його фінансової стійкості важливе значення має кількісний та якісний аналіз кожного джерела доходів з метою встановлення вигідних для банку напрямів здійснення операцій.

Збільшенню дохідності комерційних банків, крім підвищення прибутку від здійснюваних операцій та послуг, що надаються, сприяє й скорочення витрат на їх обслуговування Це вимагає проведення постійного аналізу витратності банківських операцій та послуг і визначення можливостей їх зменшення, що позитивно впливає на фінансову стійкість банку.

Узагальнюючими показниками оцінки фінансової стійкості банку є його платоспроможність і ліквідність. Ці показники тісно взаємопов'язані. Основою платоспроможності банку є його ліквідність. Однак платоспроможність залежить не лише від ліквідності, а й від ряду інших факторів політичної й економічної ситуації в країні чи регіоні, стану грошово-кредитного ринку, можливості рефінансування в НБУ, розвинутості ринку цінних паперів, наявності й досконалості заставного законодавства, забезпеченості банку власним капіталом, надійності клієнтів й банків-партнерів, спеціалізації й різноманітності банківських послуг даного фінансово-кредитного закладу та інших факторів. Потрібний аналіз впливу кожного з них на платоспроможність банку і його фінансову стійкість.

Для створення умов, які б сприяли встановленню и зміцненню фінансової стійкості комерційних банків, держава повинна вжити заходів законодавчого й нормативного характеру

- створити спеціальне незалежне відомство, яке б займалося визначенням рейтингу комерційних банків і знайомило з ним усіх зацікавлених осіб;

- створити при Асоціації українських банків банк даних про позичальників вітчизняних комерційних банків, в якому зберігалась би інформація про фінансовий стан суб'єктів господарювання, їх спроможність виплачувати проценти і погашати борги, а також реєстр гарантій і застав;

- сприяти усуненню законодавчих обмежень щодо участі банків у створенні інших фінансово-кредитних інститутів та промислово-фінансових груп шляхом злиття банківського, фінансового та промислового капіталу, утворення дочірніх банків. Це зумовить кардинальні зміни у банківському секторі України, прискорений розвиток ринку цінних паперів та виникнення зацікавленості у банків щодо участі в оздоровленні інших комерційних банків, санації як їх, так й інших суб'єктів господарювання;

- ввести у законодавчому порядку більш повну відповідальність акціонерів (учасників) банку за використання залучених банками коштів, тому що на сьогодні вони несуть відповідальність лише в межах свого внеску, як це передбачено законом України "Про господарські товариства";

- внести зміни в нормативну базу щодо можливості відкриття кожним банком окремого субкореспондентського розрахункового рахунку, на якому були б сконцентровані лише власні кошти банку Це унеможливить випадки блокування коштів клієнтів, що знаходяться на кореспондентському рахунку банку, і проведення розрахунково-касових операцій при виконанні рішень арбітражних судів про стягнення з власних коштів банку певних сум на користь позивачів

Звичайно, й самі банки для забезпечення власної фінансової стійкості повинні організаційно перебудовувати свою організаційну, діяльність. Для цього їм необхідно:

- організувати підрозділи (якщо вони ще не організовані) управління кредитними ризиками (кредитні комітети чи інші підрозділи);

- провести заходи щодо подальшого всебічного розвитку внутрішнього аудиту і використовувати його висновки в поточному й стратегічному управлінні фінансовою стійкістю,

- запровадити планування і прогнозування роботи по залученню й розміщенню ресурсів, забезпечити вчасне доведення планів і лімітів до установ банків (філій, представництв тощо);

- посилити політику диверсифікації активів і пасивів, виходячи з того, що розмір максимального ризику на одного позичальника не повинен реально перевищувати 10 % власних коштів банку,

- розгорнути роботу по розширенню кола вкладників і не допускати концентрації залишків коштів на депозитних і вкладних рахунках обмеженої кількості вкладників,

- намагатись переорієнтувати діяльність банку на розширення асортименту банківських послуг Проводити політику збільшення доходів банку за рахунок розширення банківських послуг та операцій, в тому числі за рахунок здійснення розрахунків як найменш ризикових операцій.

Важливою умовою забезпечення фінансової стійкості комерційних банків с надійність джерел і гарантій погашення виданих кредитів. Цю проблему слід опрацювати законодавчо за участю Фонду державного майна. Зокрема, потребують вирішення питання про надання в заставу видачі кредиту виробничих га інших споруд підприємств, про механізм реалізації цієї застави, про надання в заставу контрольних пакетів акцій корпоративних підприємств. Гарантіями повернення кредитів щодо державних підприємств можуть бути і спеціально випущені казначейські зобов'язання (векселі) з наданням їм чинності вільно оборотних платіжних коштів

З метою спонукання комерційних банків надання кредитів на стабілізацію і розвиток виробництва пропонується:

- дозволити видавати довгострокові кредити під розроблені стабілізаційні програми за рахунок скорочення на 50 % обов'язкових резервів,

- встановити процентну ставку за кредити, що видаються за рахунок пільги щодо резервів, на рівні 10 % річних,

- звільнити від оподаткування доходи, одержані комерційними банками від надання довгострокових кредитів,

- встановити, що на погашення довгострокових кредитів першочергово (щодо оподаткування) використовується прибуток, одержаний від заходу, на який було видано кредит.

CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – К.: Преса України, 1997 – 80 с.

2. Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 р № 679–XIV // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України) , 1999. – №7. – С. 3–23.

3. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р № 2121 – III // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України) , 2001. – №1 .– С.3–46.

4. Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992 р №2694–XII із змінами і доповненнями

5. Закон України “Про пожежну безпеку” від 17.12.1993 р. №3745–XII із змінами і доповненнями

6. Постанова Правління НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні “ від 28.08.2001 р. № 368 із змінами і доповненнями

7. Постанова Правління НБУ від 10.06.1999 р. №280 про затвердження “Правила організації захисту електронних банківських документів” із змінами і доповненнями

8. Автоматизированные системы обработки финансово–кредитной информации / Под ред. проф. В.С. Рожнова. – М.: Финансы и кредит, 1990.–250с.

9. Аналіз банківської діяльності: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / І.М. Парасій-Вергуненко; Київський національний економічний ун-т. – К.: КНЕУ, 2003. – 347 с.

10. Аналіз банківської діяльності: Сучасні концепції, методи та моделі / Л.О. Примостка; Київ. нац. екон. ун-т. – К.: КНЕУ, 2002. – 313 с.

11. Анализ деятельности коммерческих банков: Учебное пособие/ Отенко И.П./ Харьковский государственный экономический университет – Х.: ХГЭУ, 2001. – 155 с.

12. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. Е.Ф. Жукова– М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 471 с.

13. Банки и банковское дело / Под ред. И.Т. Балабанова. – СПб Издательство "Питер", 2000. – 256 с. – (Серия "Краткий курс).

14. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И.Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 227 с.

15. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д–ра екон. наук, проф. А.М. Мороза.– К.: КНЕУ, - 2-ге видання, 2002. –476 с.

16. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала.–Тернопіль: Карт–бланш, 2001. – 314 с. – (Серія "Банки і біржі").

17. Банківський менеджмент: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів / О.Кириченко, І. Гіленко, А. Ятченко. – К.: Основи, 1999. – 671 с.

18. Банковский портфель–3 (Книга менеджера по кредитам. Книга менеджера по расчетам. Книга менеджера по фондовим и трастовим операциям. Книга банковского бухгалтера и аудитора) / Отв. ред. Коробов Ю.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. – М.: СОМИНТЕК, 1995. – 752 с.

19. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? — М.: Финансы и статистика, 1995. — 384 с.

20. Банковский механизм управления экономикой/ Под ред. Г.Г. Коробовой, В. С. Лаховой — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1990. — 120 с.

21. Банковские риски: проблемы учёта, управления регулирования: Разраб. по укр. Банкам / А.В. Беляков. – М.: БДЦ – пресс, 2003. – 256 с.

22. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. — К.: МП «АДЕФ — Украина», 1996. — 534 с.

23. Бланк И.А. Финансовый менеджмент. — Киев, 1999. — 473 с.

24. Бригхем Юд. Финансовый менеджмент. — СПб, 1997. — с. 256—402, 517—555.

25. Бухвальд Б. Техника банковского дела. Справочная книга и руководство к изучению банковских и биржевых операций. Пер. с нем. А.Ф. Каган-Шабшай. – М.: АО «ДИС», 1993. – 234 с.

26. Бухгалтерский анализ. (Рекомендовано Институтом банковского дела). Перевод с англ. / Под ред. М.А. Гольцберга и Л.М. Хасан-Бек. Киев, 1993.-428 с.

27. Быкова Н.И. Банковские системы РФ: Учеб. пособие. СПб.: СПбУЭиФ, 2000. - 9,4 п.л.

28. Васюренко О.В. Банковская система в условиях трансформации финансового рынка. — Харьков: «ХарМос», 1995. — 40 с.

29. Васюренко О.В. Менеджмент кредитних операцій у комерційних банках. — Харків: РВП «Оригінал», 1998. —72 с.

30. Васюренко О.В. Современные методы управления банковскими ресурсами. — Харьков: «Гриф», 1997. — 392 с.

31. Васюренко О.В. Управління залученням ресурсів у комерційних банках // Фінанси України. — 1999. — №11. — С.88—92.

32. Васюренко О.В. Центральный банк в системе кредитно-финансовых отношений. — Харьков: «ХарМос», 1996. — 80 с.

33. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 320 с.

34. Васюренко О.В. Банквські операції: Навчальний посібник.–К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 255 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

35. Волкова Н.И. Управление банковской деятельностью: Учеб.-практ. Пособие [для магистрантов экономической специальности вузов] / Н.И. Волкова, Л.М. Герасименко, Т.А. Чашко; Под общ. ред.: П.В. Егоров; Донец. нац. ун-т. – Донецк: Юго-Восток, 2003. – 336 с.

36. Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. – К.: Лібра, 1998. – 344 с.

37. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші. Кредит. Банки. – Львів: "Центр Європи", 1997. – 206 с.

38. Голубович А.Д., Ситнин А.В., Хенкин Б.Л., Самодкина Н.В. Управление банком: организационные структуры, персонал и внутренние коммуникации. — М.: АО «Менатеп-информ», 1995. — 208 с.

39. ГОСТ 12.1.003-83. ССБТ. Шум. Общие требования безопасности.

40. ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ. Пожарная безопасность, общие требования.

41. ГОСТ 12.1.005-88. ССБТ. Общие санитарно- гигиенические требования к воздуху рабочей зоны.

42. ГОСТ 12.1.030-81. ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление, зануление.

43. ГОСТ 12.2.031.-78. ССБТ. Рабочее место при выполнении работ сидя.

44. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. – Тернопіль: Карт–бланш, 2000. – 510 с.

45. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник / За ред. Б.Л. Луціва. – 2–ге вид., перероб. –Тернопіль: Карт–бланш, 2000. –

225 с.

46. Грошово-кредитна та банківська статистика // Бюлетень Національного банку України. – 2003. – № 1. – С.79–115.

47. Долан Э.Дж., Кэмпбэл Г.Дж. Деньги, банковское дело и денежно–кредитная политика / Пер. с англ. В. Лукашевича. – М., 1991. – 844 с.

48. Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 220 с.

49. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці. Навчальний посібник. – Вид. 4–те, доповнене. – Львів: Афіша, 2000. – 350 с.

50. Забезпечення фінансової стійкості сучасного комерційного банку: теоретко-методологічні аспекти: Монографія / В.М. Кочетков, Київ, нац. екон. ун-т. – К.: КНЕУ, 2002. – 238 с.

51. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. – К.: “Видавництво Лібра” ТОВ, 1996. – 234 с.

52. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. – Харків: Консум, 2000. – 464 с.

53. Кизим М.О., Забродський В.А., Зінченко В.А., Копчак Ю.С. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства: Монографія. – Х.: Видавничий Дім „ІНЖЕК”, 2003. – 144 с.

54. Кириченко О. Банкiвський менеджмент. Навч. пос. — К.: Основы, 1999. — 671 с.

55. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1996. —

432 с.

56. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Навчальний посібник. – К.: Видавничий дім "Скарби", 2001. –

234 с.

57. Карлин Т.Р. Макмин А.Р. Анализ финансовнх отчетов (на основе ОААР): Учебник. – М.: ИНФРА–М, 1999. – 448 с.

58. Лайко П.А., Ляшенко Ю.І. Фінансові угоди: Навч.посіб. – К.: “ДІЯ”, 2000.

59. – 102 с.

60. Лобода Д.П. Методологічні основи управління ризиками в комерційних банках // Збірник наукових праць Т.6.– Суми: ВВП “Мрія–1” ЛТД, 2002. – с.238–243.

61. Маслюченков Ю.С. Финансовый менеджмент в коммерческом банке: Фундаментальный анализ. — М.: Перспектива, 1996. — 160 с.

62. Национальная банковская система / В.В. Масленников, Ю.А. Соколов. – М.: Элит–2000, 2003. – 244 с.

63. Облік та аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посіб. / Т.О. Плісак, С.А. Тагаріна, Л.В. Недеря, Л.О. Нетребчук; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. КНТЕУ, 2003. – 307 с.

64. Облік та аналіз зовнішньоекономічної діяльності комерційних банків: Навч. посіб. [для вищ. навч. закладів] / Н.Б. Литвин. – Тернопіль: Карт-бланки, 2003. – 362 с.

65. Облік та аудит у комерційних банках. / А.М. Герасимович, Т.В. Кривов'яз, О.А. Мазурін та ін.; За ред. д–ра екон. наук, проф. А.М.Герасимовича. – Львів: "Фенікс", 1999. – 512 с.

66. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. – 2–ге вид., доповн. – Львів: ЛБІ НБУ, 2001. – 342 с.

67. Організація управлінняфінансовою стійкістю банку в ринкових умовах: Монографія / В.М. Кочетков; Європ. ун-т. – К.: вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 298 с.

68. Основи банковского менеджмента / Под ред. О.И.Лаврушина. –М.: ИНФРА–М, 1995. – 216 с.

69. Основы банковского дела / Под ред. д.э.н. А.Н.Мороза. – К.: Знание, 1994. – 342 с.

70. Олійник Д.І. Управління ліквідністю комерційного банку та оптимізація фінансового результату // Вісник Національного банку Украіни. – 2001.– №8.– С. 28–29.

71. Орел Д.В. Проблемні кредити комерційних банків: основні передумови виникнення та заходи впливу // Фінанси та кредит.– 2002. – №12.– С. 48–53.

72. Отенко И.П. Анализ деятельности КБ. – Х. : ХГЄУ. – 2001. -115 с.

73. Охорона праці користувачів комп'ютерних відеодисплейних терміналів. – Київ, 1997. – 400 с.

74. Полфреман Д., Форд Ф. Основи банковского дела. – М.: ИНФРА – М, 1996.–624 с.

75. Практикум по анализу финансового состояния и оценке кредитоспособности банка-заёмщика / Л.Ф. Сухова. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 148 с.

76. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. – К.:КНЕУ, 1999.–280 с.

77. Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. со 2–го изд. – М.: "ДелоЛТД", 1995.– 768 с.

78. Річний звіт ПРАВЕКС-БАНКу за 2002, 2003, 2004 рр.

79. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. – М.: Саtallаху, 1994.–893 с.

80. Современные деньги и банковское дело: Пер. с англ. / Миллер Р. Л. Ван-Хуз Д. Д. — М.: Инфра-М, 2000. — 856 с.

81. Тимоти У. Кох. Управление банком / Пер. с англ. в 5–ти книгах, 6–ти частях. Часть V. –Уфа: Спектр, 1993. – 192 с.

82. Управління фінансовою стійкістю комерційних банків: Монографія/Наталія Шелудько; ін-т економіки Національна академія наук Укр. – К.:ін-т економіки НАН України, 2002. – 228 с.

83. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. – М.: ИПУ "Вазар–Ферро", 1994. – 320 с.

84. Финансы, денежное обращение и кредит: Учебник / Под ред. В.К. Сенчагова, А.И.Архипова. – М.: Изд–во "Проспект", 2000. – 496 с.

85. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. – 3-е изд., перераб. и доп.-М.: Изд-во «Перспектива», 1998. –

656 с.

86. Фролов С.М. Банківська справа. – Суми: СумДу. – 2001. – 205 с.

87. Шіллер Р.І. Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її зміцнення. – К.: Наук. думка, 1998. – 159 с.

88.Шлапак О. Фінансовий стан, тенденції та проблеми функціонування і розвитку банків у 2002 році // Вісник НБУ. – березень 2003. – с. 2-11.

Оцінка економічної ефективності підприємства готельно-ресторанного бізнесу

Формування і розподіл прибутку на підприємстві ЗАТ "ЦУМ"

Управління фінансовими ризиками на підприємстві

Управління кредитними ризиками в комерційних банках

Управління ризиками

Удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

Заходи щодо оптимізації формування та використання прибутку Херсонського нафтопереробного заводу

Управління кредитним ризиком банку на рівні окремої позики

Аналіз фінансового стану УМГ Прикарпаттрансгаз

Прийняття управлінських рішень в умовах ризику на прикладі діяльності Колективного господарства "Чернечеслобідське"

Оцінка толерантністідо ризиків та система лімітів у банку. План зниження ризику втрати інфраструктури банку на випадок техногенних катастроф (на прикладі АКБ "Укрсиббанк")

Економічна діагностика діяльності Дослідно-експериментального заводу УкрНДІВЕ

Аналіз банківської діяльності

Механізм забезпечення кредитування банками України та шляхи удосконалення на прикладі ЗАТ КБ "ПриватБанк"

Прибутковість та фінансово-господарська діяльність ВАТ "Турбоатом"

Оцінка фінансового стану позичальника – проблеми та шляхи розвитку (на базі матеріалів АКБ "Приватбанк")

Кредитна політика комерційного банку