Дипломная работа: Аналіз валютних операцій банку з метою підвищення їх ефективності

Вступ

Актуальність теми дослідження дуже висока і полягає в тому, що валютне регулювання – діяльність держави, яка спрямована на регламентування розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями. Необхідність валютного регулювання полягає у наполегливості країн та банків мінімізувати валютні ризики.

Ціллю даної роботи, є вивчення та розглядання такої ланки валютних відносин, як валютний рахунок та операції за ним. На перший погляд, валютний рахунок не є дуже складним кроком у напрямку до зовнішньоекономічних відносин, але він, у роботі клієнта з банками – є початковим. Перед тим, як здійснити будь-яку операцію за рахунком клієнта в іноземній валюті, банк повинен ознайомитися та провести валютний контроль за нею, виявити її відповідність до чинного законодавства України. Допомогти клієнту розібратися у всіх деталях, та забезпечити використання рахунків у іноземній валюті у відповідності до діючого законодавства – є завданням банків.

У теоретичній частині даної роботи буде розглядено нормативну базу, якою керується банк при здійсненні валютних операцій, також будуть розглядені вимоги щодо відкриття рахунку, оформлення операцій за рахунком, здійснення операцій з готівкою за рахунком. Також буде розлядена економічна сутність та види валютних операцій банків. Значна увага буде приділятися обліку операцій за рахунками в іноземній валюті, це знову ж таки операції з готівкою, купівля/ продаж іноземної валюти, та інші безготівкові операції.

У практичній частині буде розглянуто приклад з досвіду ВАТ «ХК Банк». Для розв’язання задачі буде застосовано інформацію, яка йдеться в теоретичній частині, як щодо законодавчих нормативів так і до нормативів обліку.

У третій частині подаються шляхи підвищення ефективності валютних операцій вітчизняних банків.

Об’єктом дослідження є ВАТ «ХК Банк».

Предметом дослідження є валютні операції ВАТ «ХК Банк».

За останні роки в нашій країні створилася нова економічна ситуація, яка характеризується низкою відмінних рис, до яких, насамперед, слід віднести ріст кількості недержавних економічних структур.

Приватизація, прийняття нових законодавчих актів про статус підприємства, про власність, про валютне регулювання та інше, надасть змогу перейти до іншого якісного та нового етапу розвитку банківської системи.

Відбуваються зміни в банківському законодавстві, у тому рахунку у напрямі розширення міжнародної діяльності комерційних банків. Слід зазначити, що комерційні банки в України почали створювати в Україні у 1989 р., але минуло лише 20 років, а банківська система України перетерпіла значних змін: розвинулася та продовжує розвиватися назустріч європейській співдружності. Сьогодні на банківському ринку України пропонує свої послуги 27 банків з іноземними інвестиціями, 7 з яких знаходяться у 100%‑й власності нерезидентів. Серед них такі всесвітньовідомі банки, як: американський банк – «Сітібанк Україна», австрійський банк – «Райффайзенбанк Україна», голландський банк – «ІНГ Банк Україна», німецький – «ХФБ Україна», французький – «Креді-Ліоне», російські банки «Альфа-Банк» та «Петрокомерцбанк Україна». Можна очікувати, що у майбутньому на банківському ринку України кількість іноземних банків зросте, це пов’язано с тим, що вийде в світ постанова, яка надасть право іноземним банкам відкривати філії в межах України.

Значні зміни у сфері банківського ринку пов’язані, як було зазначено вище, із збільшенням кількості недержавних установ, та як наслідок з поліпшенням інвестиційного клімату в Україні. На даний момент, зі стабілізацією політичної ситуації в Україні, іноземні інвестори виявили готовність робити інвестиції у вітчизняний ринок.

Поширюються міжнародні зв’язки, збільшуються об’єми імпорту та експорту, відкриваються іноземні представництва, все це штовхає банківський ринок України вперед, призводить до необхідності вивчення та використання досвіду іноземних банків в сфері валютного регулювання.

1. Теоретичні засади валютних операцій в банку

1.1 Економічна сутність та види валютних операцій банків

Валютні операції – операції, пов'язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті, а також з покладанням виконання зобов'язань в інвалюті на третю особу.

Під іноземною валютою слід розуміти:

• іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають у обігу;

• кошти у грошових одиницях інших держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських або інших фінансово-кредитних установ за межами України;

• платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземні валюті або монетарних металах;

• монетарні метали. [8, c. 14]

Валютні операції здійснюються уповноваженими банками.

Уповноважений банк – банк, який має ліцензію НБУ на здійснення цих операцій, і виконує функції агента валютного контролю за операціями своїх клієнтів.

Суб'єктами операцій банків з іноземною валютою можуть бути як резиденти, так і нерезиденти.

Резидентами є:

♦ фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України (не менше 1 року і має намір проживання на території України протягом необмеженого строку);

♦ юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності без статусу юридичної особи з місцезнаходженням на території України;

♦ дипломатичні, консульські, торгівельні та інші офіційні представництва України за кордоном, а також філії та представництва підприємств і організації України за кордоном, що не ведуть підприємницької діяльності.

Нерезидентами є:

♦ фізичні особи, які мають постійне місце проживання за межами України;

♦ юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності без статусу юридичної особи з постійним місцезнаходженням за межами України;

♦ розташовані на території України інші дипломатичні, консульські, торгівельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, які не здійснюють підприємницьку діяльність на підставі законів України.

Валютні операції банків включають:

• операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності за винятком операцій між резидентами у валюті України.

Валютні цінності – це валюта України, а також вся іноземна валюта;

• операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

• операції, пов'язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на території України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Класифікація валютних операцій комерційних банків за ступенем складності і ризику подано на рис. 1.1

Рис. 1.1 Види операцій банків з іноземною валютою [8, c. 24]

Зупинимося докладніше на операціях банків з ведення валютних рахунків клієнтів.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на поточні і депозитні (вкладні) і можуть відкриватися юридичним та фізичним особам як резидентам, так і нерезидентам. Розглянемо порядок відкриття та ведення таких рахунків.

Поточний рахунок в іноземній валюті – відкривається підприємству-юридичній особі для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Юридичні особи-резиденти можуть мати більше, ніж один рахунок в іноземній валюті в уповноважених банках. Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство-резидент (особисто керівник чи головний бухгалтер) подає уповноваженому банку ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунку в національній валюті.

У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв) установа банку зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку протягом 3‑х робочих днів з дати відкриття або закриття рахунку, а також надіслати повідомлення про відкриття (закриття, або зміну) рахунку до НБУ для включення до зведеного реєстру власників рахунків.

Ведення рахунку передбачає готівкове та безготівкове його обслуговування банком, зарахування та здійснення видатків відповідних коштів.

Так, на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів зараховуються такі кошти:

а) через розподільні рахунки:

• готівка з каси від нерезидентів за економічними угодами;

• ввезена готівка уповноваженими особами, які надають послуги за межами України;

• державне мито, митні збори у готівковій формі;

• невикористана іноземна валюта у готівці, що отримана в уповноважених банках чи закордоном на відрядження, експлуатаційні витрати, представницькі витрати;

• благодійні внески нерезидентів на основі прибутково-касового ордера;

• за платіжними документами, що надіслані з-за кордону, у т.ч. за зовнішньоекономічними контрактами;

• кошти з рахунків постійних представництв;

• кошти від юридичних осіб-нерезидентів згідно з міжурядовими угодами та проектами технічної допомоги;

• за використання авторського права резидентів;

• адвокатським та іншим компаніям-резидентам;

• кошти агентам юридичної особи-нерезидента згідно з Кодексом торговельного мореплавства для виплати капітану судна, які належать нерезидентові, на експлуатаційні потреби;

• благодійні внески резидентів-юридичних осіб за наявності індивідуальної ліцензії НБУ;

• кредити (позики, фінансова допомога) від кредиторів;

б) безпосередньо на поточні рахунки:

• куплена валюта за дорученням власника рахунку уповноваженим банком:

• кредит з кредитного рахунку;

• кошти перераховані з депозитного рахунку;

• сума відсотків, нарахованих за залишком коштів на власному поточному та депозитному рахунку;

• кошти, перераховані з власного поточного рахунку.

За розпорядженням власника рахунку з його поточного рахунку можуть здійснюватися такі виплати:

• готівка для оплати праці нерезидентам, які працюють за контрактом в Україні;

• виплата готівкою чи платіжними документами працівникам на службові відрядження за кордоном, експлуатаційні витрати для обслуговування транспортних засобів за кордоном, представницькі витрати за кордоном;

• на експлуатаційні витрати судна, що належить нерезиденту;

• готівки фізичним особам, яка отримана адвокатськими та іншими компаніями-нерезидентами;

• фізичним особам готівки за використання їхніх творів за кордоном юридичними особами-резидентами, які мають на це повноваження;

• сплата державного мита;

• перерахування коштів посередникам за торгівельними угодами;

• нерезидентам за зовнішньоекономічними договорами;

• плата за використання творів зарубіжних авторів;

• плата за навчання, участь в конференціях, виставках за кордоном;

• відшкодування витрат адвоката, нотаріуса, правоохоронних органів, що знаходяться за кордоном (нерезидентам);

• витрат на державне мито за справами, що розглядаються цими органами;

• перерахування на кредитний рахунок для погашення заборгованості за отримані кредити та проценти за ним;

• продаж валюти уповноваженим банком відповідно до чинного законодавства України;

• перерахування на власний депозитний рахунок в обслуговуючому або іншому уповноваженому банку;

• перерахування благодійних внесків на рахунок іншої юридичної особи-резидента за умови отримання індивідуальної ліцензії в НБУ;

• перерахування на власний поточний рахунок;

• перерахування нерезидентам для погашення заборгованості за кредитами (у т.ч. проценти, комісія, пеня). [12, c. 74]

Юридичні особи-нерезиденти можуть відкривати поточні рахунки в іноземній валюті тільки своєму представництву, у т.ч. іноземним дипломатичним, консульським, торговельним та ін. офіційним представництвам інших держав.

Фізичним особам – суб'єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний рахунок відкривається згідно з порядком, визначеним для юридичних осіб-резидентів. Такий же порядок зарахування і використання коштів з цього рахунку.

Поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються також:

– фізичним особам-резидентам:

а) громадянам України (без підтвердження джерел надходження коштів в іноземній валюті);

б) іноземцям та особам без громадянства (без підтвердження джерел надходження коштів в іноземній валюті);

– фізичним особам-нерезидентам:

а) іноземцям та особам без громадянства, що проживають в Україні відповідно до візи, відкритої строком до 1 року (за наявності підтверджених джерел надходження іноземної валюти);

б) громадянам України, які постійно проживають за кордоном (за наявності відкритої візи строком до 1 року та підтверджених джерел надходження іноземної валюти).

На постійний рахунок фізичних осіб-резидентів зараховується:

• готівкова валюта;

• валюта за платіжними документами з-за кордону;

• валюта за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України та надіслані з-за кордону;

• валюта, переказана з-за кордону;

• валюта, одержана з-за кордону від юридичної особи-нерезидента як оплата праці, премії, авторські гонорари;

• валюта, перерахована за дорученням від юридичної особи нерезидента через юридичну особу-резидента;

• валюта від інших фізичних осіб (резидентів, нерезидентів) в межах України з власного поточного рахунку.

Для нерезидентів фізичних осіб на рахунки можливе зарахування тих же самих коштів, отриманих з-за кордону від нерезидентів, а також коштів, що були раніше зняті власниками рахунку і не використані, або не використані повністю.

З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи-резидента чи за його дорученням проводяться такі операції (списання коштів):

а) в іноземній валюті:

• перерахування за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України;

• виплата готівкою;

• виплата платіжними документами;

• перерахування на рахунок інших фізичних осіб в межах України;

• на власний поточний рахунок чи вкладний рахунок в іншому уповноваженому банку;

• продаж на міжбанківському валютному ринку України для подальшого зарахування на рахунок.

З рахунків нерезидентів-фізичних осіб здійснюється таке ж саме списання коштів, а також перерахування на рахунки фізичних осіб для резидентів і нерезидентів, перерахування фізичною особою-нерезидентом на рахунок юридичної особи-резидента, як інвестиція згідно з чинним законодавством України.

б) у грошових одиницях України:

• виплата готівкою при здійсненні операцій продажу іноземної валюти уповноваженого банку України;

• перерахування коштів юридичних осіб для сплати за продаж товарів чи наданих послуг на території України;

• інверсування (для нерезидентів).

Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті – відкриваються уповноваженим банком фізичним і юридичним особам (резидентам і нерезидентам) на підставі укладення депозитного договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі строк.

На вкладний рахунок фізичних осіб резидентів (нерезидентів) зараховується:

• готівкова валюта;

• валюта з власного поточного чи вкладного рахунку в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку. [9, c. 34]

З вкладного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи-резидента чи за його дорученням проводяться операції (при закритті рахунку):

• виплата готівкою;

• виплата за платіжними документами;

• перерахування на власний поточний чи вкладний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України;

• перерахування за межі України через кореспондентські рахунки уповноважених банків України (для нерезидентів).

Отже, ведення валютних рахунків клієнтів банку передбачає переміщення грошових коштів різних за призначенням та пов'язаних, як правило, з операціями торгівельного і неторгівельного характеру. Останні передбачають здійснення виплат, перерахувань та обмінних операцій з іноземною валютою.

1.2 Механізм операцій банку з валютними цінностями

Першочерговий етап аналізу діяльності банку – оцінюванняструктури його валютних активів і пасивів, визначення масштабів його діяльності на валютному ринку. Для цього необхідно визначити та проаналізувати питому вагу валютних активів та зобов’язань банку в їх загальному обсязі, динаміку та тенденції розвитку у цій сфері діяльності.

Масштаби діяльності банку оцінюються за питомою вагою валютних активів та зобов’язань банку в їх загальній масі. Для цього використовуються дані балансу комерційного банку (форма 1 Д), оборотно-сальдового балансу комерційного банку (форма 10), звіт про структуру активів та пасивів з а рядками (форма 631) та розшифрування валютних рахунків (форма 550).

Частка валютних активів (Чв.а) та зобов’язань банку (Чв.з) у їх загальному обсязі розраховується за такими формулами:

(1.1)

Важливо оцінити динаміку змін цих показників на початок та кінець звітного періоду. Крім того, необхідно визначити абсолютний приріст валютних активів та валютних зобов’язань, врахувавши зміни у курсі іноземної валюти, який діяв у порівнюваних періодах.

Абсолютний приріст валютних активів (зобов’язань) розраховується як різниця суми валютних активів (валютних зобов’язань) на кінець та початок періоду:

, (1.2)

де – абсолютний приріст валютних активів;

– валютні активи на початок періоду;

– валютні активи на кінець періоду.

, (1.3)

де – абсолютний приріст валютних зобов’язань;

– зобов’язання в іноземній валюті на початок звітного періоду;

– зобов’язання в іноземній валюті на кінець звітного періоду.

Темп зростання валютних активів (Тв.а) та зобов’язань (Тв.з) розраховується як співвідношення валютних активів (зобов’язань) на кінець періоду до валютних активів (зобов’язань) на початок періоду:

; . (1.4)

Темп приросту валютних активів (Тп.в.а) та валютних зобов’язань (Тп.в.з) визначається як співвідношення різниці суми валютних активів (зобов’язань) на кінець та початок періоду до їх суми на початок періоду:

; . (1.5)

Розрахунок темпів приросту валютних активів дає можливість оцінити активність банку на валютному ринку. При цьому необхідно з’ясувати, які чинники впливають на ті чи інші зміни. Якщо збільшення абсолютних та процентних значень показників приросту активів не пов’язано зі збільшенням офіційного курсу іноземних валют, то ці зміни є наслідком розвитку масштабів валютних операцій.

Аналіз динаміки валютних активів та зобов’язань проведемо за допомогою табл. 1.1 на підставі інформації балансу банку.

Таблиця 1.1. Аналіз динаміки валютних активів та зобов’язань, тис. грн..

З даних табл. 1.1 видно, що абсолютний приріст валютних активів банку збільшився на 1608,0 тис. грн. (у гривневому еквіваленті), або на 6,47%, валютні зобов’язання зросли на 534,0 тис. грн., або на 2,74%. Водночас частка валютних активів у загальних активах у звітному періоді зменшилась із 36,6% на 1 січня 2006 р. до 33,6% на 1 січня 2007 р., тобто на 3,0 процентних пункти. Відповідно зменшилась і частка валютних зобов’язань у загальних зобов’язаннях банку. Так, на 1 січня 2006 р. вона становила 42,2% від загальної суми зобов’язань, а на 1 січня 2007 р. – 40,3%, тобто зменшилась на 1,9%. Отже, в банку намітилася тенденція зменшення масштабів діяльності з валютою. Частково це пов’язано з нарощуванням власного капіталу банку в національній валюті, що зменшило обсяг валютних коштів у загальній діяльності банку.

Такі показники обсягів валютних коштів свідчать про їх значимість у загальному обсязі коштів банку, про масштабність операцій та активну роль банку на валютному ринку.

Структурний аналіз валютних активів та пасивів може проводитись за такими групами (класифікаційними ознаками):

· за статтями активів і пасивів;

· за видами валют;

· за видами операцій;

· операції, що здійснюються з резидентами та нерезидентами;

· операції, що здійснюються у вільно конвертованій валюті та неконвертованій валюті. [11, c. 94]

Для визначення питомої ваги обсягу коштів в іноземній валюті звітного періоду у їх загальному обсязі використовуються дані оборотно-сальдового балансу. Розрахунок здійснюється як співвідношення суми оборотів за дебетом та кредитом в іноземній валюті до загальної суми оборотів банку у звітному періоді.

Ці показники залежно від їх значень будуть характеризувати ємність валютних операцій та їх частку у загальній масі. Їх можна порівняти з показниками інших банків і визначити у такий спосіб місце конкретного банку на валютному ринку та значимість операцій із валютними коштами у діяльності банку.

Питома вага валютних активів та зобов’язань, динаміка змін у структурі активів та пасивів банку, показники у розрізі валют, резидентності визначать основні тенденції діяльності банку, їх стабільність на внутрішньому та міжнародних валютних ринках.

Розглянемо методику структурного аналізу валютних активів та пасивів на прикладі таких даних (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Аналіз структури валютних активів та пасивів за їх видами

Таблиця 1.2

Як видно з даних табл. 1.2 на 1 січня 2006 р. основну частку в валютних активах становлять кредити, надані юридичним особам – 32,9%, та кошти на коррахунках в інших банках – 24,9%. Значну частку в активах банку складали міжбанківські кредити та депозити – 15,8% та інші активи – 21,9%. Приблизно така ж тенденція спостерігалась і в базисному періоді, де питома вага цих видів активів становила 98,2%.

У структурі валютних зобов’язань спостерігалась перевага строкових депозитів фізичних осіб – 26,1%, коштів до запитання юридичних осіб – 17,2%, коштів до запитання фізичних осіб – 13,8%. Велику питому вагу склали кошти на валютних рахунках юридичних осіб – 9,5%. Аналогічна структура спостерігалась і в базисному періоді, але там переважали строкові депозити фізичних осіб – 36,6% та кошти до запитання юридичних осіб – 19,5%. У структурі залучених валютних коштів дещо посилилася роль коштів на «лоро» рахунках. Так, на 1 січня 2007 р. вони зросли на 700 тис. грн., або на 3,9 процентного пункту.

Таблиця 1.3. Аналіз структури валютних активів за видами валют (станом на 1 січня 2007 р.), тис. грн.

Зміни у структурі у розрізі валют дадуть інформацію, операціям у яких саме валютах, віддає перевагу банк. У разі принципових змін у обсягах та змін частки виду валют банку слід проаналізувати причини, що призвели до цих змін. Це має особливе значення, оскільки кожна валюта має свій ризик, і відповідно може вплинути на прибутковість.

Як видно з наведених даних у структурі валют, за видами переважають залишки за статтями активів у доларах США. Їх частка на 1 січня 2007 р. становила 44% у загальному обсязі валютних активів. Високу питому вагу займають активи в євро – 31%. При цьому частка доларів США найбільша за такими статтями активів, як готівкові кошти (52%), кошти на коррахунках в інших банках (51%), кредити юридичним особам (46%), а за статтями «дорожні чеки» та «МБК надані», «цінні папери в іноземній валюті» перевага надається євро. Їх питома вага становила відповідно 46%, 49% та 51%. Аналіз структури в динаміці дає змогу зробити висновок про чітку тенденцію збільшення частки валютних активів у євро. [24, c. 114]

Подібний аналіз може проводитись не тільки за залишками на статтях активу та пасиву, а й за оборотами за цими рахунками. Оцінка структури обсягу коштів за операціями в іноземній валюті буде корисною для розрахунку прибутковості операцій.

1.3 Характеристика нормативно правової бази валютних операцій вітчизняних банків

Здійснюючи валютні операції за дорученням клієнту, банк керується великою кількість нормативно-правових актів, законів, постанов, також, що не менш важливо власним досвідом, та досвідом інших провідних банків, але в даному розділі увага насамперед приділяється нормативній базі.

Декількома принципами підприємницької діяльності є: « самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд; право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом». [5, c. 2] Це означає, що суб’єкт господарювання на свій власний розсуд обирає напрями своєї діяльності (крім випадків, що передбачені законом) у тому рахунку й зовнішньоекономічні стосунки. Тому банки повинні бути готові до задоволення потреб клієнта у сфері валютних відносин. Українське законодавство спрямовано на те, щоб допомогти банкам та клієнтам розібратися в зовнішньоекономічних відносинах та застерегти від помилок, які можуть виникнути в процесі роботи.

Одним з найважливіших законодавчих документів є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність « від 19.02.1992 р. Цей закон містить ряд принципів, на яких базується організація зовнішньоекономічної діяльності України. Одним з таких принципів, є принцип, який надає право підприємцям мати стосунки з іноземними партнерами. Це принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

– праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

– праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

– обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

– виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Також цей закон визначає які напрямки зовнішньоекономічної діяльності дозволені в Україні, основні критерії, щодо складання зовнішньоекономічного договору

Іншим нормативним документом є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.2003 р. Згідно цього документу валютними операціями в Украіні визнаються, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Зокрема документ містить норми, щодо отримання ліцензій Національного банку України, використання надходжень в іноземній валюті, продажу іноземної валюти. Визначає повноваження Національного банку України та Кабінету міністрів України в сфері валютного регулювання.

При відкритті рахунків в іноземній валюті та в подальшому при використанні рахунків банк керується інструкцією «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» затвердженою Постановою Національного банку України №492 від 12.11.2003 р.

Постанова Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями»: регламентує порядок розрахунків між суб’єктами господарювання при експортно-імпортних операціях. Також постанова визначає норми контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями клієнтів банку.

За цією постановою Банки зобов'язані при перерахуванні резидентом коштів на користь нерезидента, при надходженні від нерезидента коштів на користь резидента або – якщо резидент зазначений у реєстрі вантажної митної декларації (далі по тексту ВДМ), вимагати від останнього (залежно від виду операції) копії: договору з нерезидентом, ВМД, актів та інших документів, що підтверджують здійснення експорту (імпорту) продукції, виконання робіт (надання або отримання послуг), здійснення експорту прав інтелектуальної власності, та інших документів, що необхідні банку для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями його клієнтів. «Копії цих документів підлягають збереженню у справі клієнта протягом строку, визначеного в Переліку документів Національного банку України, установ і організацій його системи, акціонерно-комерційних та комерційних банків України із зазначенням строків зберігання, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 23.12.96 №327, реєстраційний №406.» [2, c. 4]

Вантажна митна декларація – письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

Постанова Правління Національного банку України від 5 березня 2003 року №82 «Про затвердження Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноважених банків і інших фінансових установ та порядок їх виконання» встановлює «загальні вимоги Національного банку України до оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах для здійснення транскордонних переказів (крім банківських металів) і переказів у межах України, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів до уповноважених банків і інших фінансових установ (далі – уповноважені банки) та порядку їх виконання….». [3, c. 4]

Постанова Правління Національного банку України від 4 вересня 1998 року №349 «Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів» визначає норму 50% обов’язкового продажу іноземної валюти, яка надійшла на користь резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності), крім випадків, які передбачені цією ж постановою.

Постанова Правління Національного банку України від 18 березня 1999 року №127 «Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України» визначає порядок та умови торгівлі іноземною валютою, порядок підготовки та контролю за документами, на підставі яких здійснюються на міжбанківському валютному ринку України операції купівлі-продажу іноземної валюти за гривні. Також постанова передбачає відповідальність уповноважених банків, за порушення цих правил.

Зокрема існує багато інших нормативних документів, до яких звертається банк при наданні послуг клієнтам, які є учасниками зовнішньоекономічних відносин, а саме: Постанова Правління Національного банку України від 30.12.2003 р. №597 «Про переказування у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями.», Закон України «Про інвестиційну діяльність», Наказ Державної митної служби України «Про затвердження Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів і транспортних засобів із застосуванням вантажної митної декларації», Постанова №574 від 09.06.1997 р. Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію», Постанова №515 від 03.12.2003 р. Правління Національного банку України «Про затвердження положення про зупинення операцій, арешт та примусове списання коштів в іноземних валютах та банківських металів», Постанова №135 від 11.04.2000 р. Правління Національного банку України «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності», Постанова Правління Національного банку України №49 від 08.02.2000 р. «Про затвердження Положення про валютний контроль», Розпорядження Кабінету міністрів України №77‑р від 24.02.2003 р. «Про перелік офшорних зон», Постанова Правління Національного банку України №555 від 17.11.2004., яка затверджує інструкції з бухгалтерського обліку операцій в іноземній валюті та банківських металах у банках України.

2. Дослідження валютних операцій акціонерного комерційного банку

2.1 Оцінка організації діяльності АКБ

Найменування банку – ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХОУМ КРЕДІТ БАНК».

Місцезнаходження – Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Курсантська, 24.

Організаційно-правова форма банку – закрите акціонерне товариство

Загальна інформація про діяльність банку

Згідно з банківською ліцензією та письмовим дозволом ВАТ «ХК БАНК» має право на здійснення наступних банківських операцій:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

4. надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

5. придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

6. лізинг;

7. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

8. випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

9. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

10. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;

11. операції з валютними цінностями:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

- ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

- відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банків України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

- відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

12. емісія власних цінних паперів;

13. організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

14. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

15. перевезення валютних цінностей та інкасація коштів;

16. операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

- з інструментами грошового ринку;

- з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

- з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

17. довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

18. депозитарна діяльність зберігача цінних паперів. [16, c. 8].

Протягом 2007 р. банк виконував більшість операцій, передбачених ліцензією та письмовим дозволом. При цьому, більш популярними між клієнтами ВАТ «ХК БАНК» послугами були:

- депозитні операції;

- кредитування;

- розрахунково-касове обслуговування;

- операції з валютними цінностями;

- операції з платіжними картками.

Стратегічна мета банку

Стратегічна мета Банку – створення надійного, універсального фінансового інституту, що надає повний комплекс сучасних банківських послуг юридичним і фізичним особам. Головним завданням Банку є перерозподіл грошових ресурсів шляхом акумулювання вільних коштів суб’єктів господарської діяльності і приватних осіб на рахунках у банку і надання кредитних ресурсів для розвитку різних галузей промисловості, сільського господарства, поліпшення добробуту населення.

Спеціалізація банку

ВАТ «ХК БАНК» є універсальним банком, що надає широкий спектр банківських послуг своїм клієнтам.

Характеристика банківської діяльності .

2007 рік став відправною точкою нової ери роботи Банку, роком реалізації нових можливостей. Входження в групу Home Credit Group посилило позиції банку в кредитуванні населення та підприємств різних галузей економіки, що є одним з головних напрямків діяльності банку.

10 серпня 2007 р. ВАТ «Агробанк», що ввійшов у грудні 2006 року до складу Home Credit Group – крупного міжнародного оператора ринку споживчого кредитування – офіційно змінив назву на ВІДКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ХОУМ КРЕДІТ БАНК». Цей факт ознаменував закінчення підготовчого періоду, протягом якого сіть бізнес-процесів Банку реформувалася з врахуванням корпоративних стандартів Home Credit Group. Розпочатий в Банку ребрендинг символізував собою вихід на цілком новий рівень ведення бізнесу, надавши шанс не лише зміцнить свої позиції в банківському співтоваристві України, але й увійти в коло лідерів.

Розвиваючись, ВАТ «ХК БАНК» підтримує стратегію соціально відповідального і прозорого бізнесу, забезпечуючи постійні податкові відрахування.

За результатами комплексної оцінки банків за системою CAMELS, проведеної НБУ в 2007 році, Банку другий рік поспіль надано коефіцієнт «2», що свідчить про стабільний фінансовий стан і надійність установи.

ВАТ «ХК БАНК» забезпечує гарантії засобів позичальників і вкладників, що підтверджується участю у Фонді гарантування внесків фізичних осіб.

Участь Банку в міжнародній фінансовій групі Home Credit Group, а також плідне співробітництво з провідними вітчизняними і зарубіжними фінансово-кредитними інститутами відображає високу довіру до Банку, що дозволяє на вигідних умовах залучати ресурси для клієнтів, ефективно управляти власною ліквідністю і проводити платежі.

В умовах зростаючої конкуренції в 2007 році ВАТ «ХК БАНК» диверсифікував клієнтську базу, розширив географію регіональної мережі, відкривши за рік 14 відділень в 6 ключових містах України. На сьогодні регіональна мережа Банку налічує 41 відділення і представлена в 7 областях України – Дніпропетровській, Київській, Донецькій, Харківській, Одеській, Запорізькій і Полтавській.

Послідовне втілення стратегії, спрямованої на розширення лінійки банківських продуктів із запровадженням останніх досягнень у області інформаційних технологій, диверсифікація бізнесу, підвищення стабільності та ефективності Банку, дозволили зробити ВАТ «ХК БАНК» привабливішим і надійнішим партнером для клієнтів.

Станом на 31.12.2007 р. на розрахунково-касовому обслуговуванні у банку знаходилося 4002 суб’єкта господарювання, 69453 приватних клієнта.

Банк активно працював на міжбанківському ринку України і здійснював наступні операції:

– залучення і розміщення тимчасово вільних грошових коштів в національній і іноземній валютах;

– купівлю / продаж іноземної валюти за гривню за дорученням клієнтів та за власні кошти;

– конверсію однієї іноземної валюти в іншу.

На протязі 2007 року Банком до портфелю цінних паперів на продаж були придбані цінні папери, а саме – векселі, облігації та ощадні сертифікати, з наміром їх подальшого перепродажу й отримання доходу від різниці між ціною купівлі та ціною продажу, або які Банк був готовий продати у випадку зміни ринкових відсоткових ставок чи потреб ліквідності. Під час находження в портфелі банку на продаж цінні папери принесли відсотковий дохід.

На протязі звітного року Банком придбались ОВДП, що емітовані Міністерством Фінансів України і рефінансуються НБУ.

Станом на 31 грудня 2007 року банком обліковуються облігації внутрішньої державної позики:

ОВДП (серія 14070) дата погашення 17.12.2008 року номінальна вартість 5 млн. грн..;

ОВДП (серія 20800) дата погашення 02.01.2008 року номінальна вартість 6692 тис. грн..;

ОВДП (серія 22301) дата погашення 03.09.2008 року номінальна вартість 5 млн. грн..

Також крім ОВДП Банком придбались боргові цiннi папери – депозитні сертифікати, емітовані НБУ. Станом на 31 грудня 2007 року ці цінні папери були погашені.

Велика увага приділяється обслуговуванню корпоративних клієнтів, серед яких крупні підприємства хімічної, харчової, перероблюючої промисловості, сфери торгівлі і послуг, небанківські фінансові установи. ВАТ «ХК БАНК» пропонує весь спектр послуг корпоративним клієнтам, включаючи використовування новітніх електронних технологій і персональне обслуговування, починаючи від інкасації, зарплатних проектів, корпоративних карток i закінчуючи сучасними комплексними банківськими продуктами. Головними послугами банку є розрахунково-касове обслуговування; відкриття поточних, депозитних, валютних рахунків, кредитування (у т.ч. торгове, кредитні лінії, овердрафти), міжнародні перекази через систему SWIFT, купівля-продаж іноземної валюти на МВР, обслуговування за системою «Клієнт-банк», операцій з цінними паперами, документарні операції, консультаційні послуги.

Банк надає максимально широкий спектр послуг приватним клієнтам, зокрема споживче кредитування за різноманітними спеціальними програмами, грошові перекази в національної і іноземної валютах через систему «Western Union», приймання коштів на депозити, операції з готівкою, послуги страхування, надання в оренду індивідуальних сейфів. Клієнтам пропонується повний набір сучасних платіжних інструментів з використанням пластикових карток найбільших міжнародних систем – MasterCardInternational & Viza International, зокрема – зарплатні проекти, карткові кредити, корпоративні картки, карткові послуги VIP‑клієнтам. Банк пропонує широкий спектр послуг дистанційного управління рахунками клієнта. З мобільного та звичайного телефонів, електронної пошти, Інтернету клієнт може отримати інформацію про стан рахунку, проведення операцій по рахунку, курс валют, тощо. За рахунок впровадження нових продуктів споживчого кредитування населення значнозріс обсяг операцій з фізичними особами.

Банк здійснює управління залученими коштами згідно до вимог законодавства України та укладених з довірителями договорів про участь в ФФБ.

Модифікація кредитних продуктів для населення та надання кредитів підприємствам України, суттєво збільшила загальний кредитний портфель Банку – він виріс на 5 260,13 тис. грн.. в порівнянні з попереднім роком і склав 1 114 496 тис. грн..

Протягом року основну увагу ВАТ «ХК БАНК» приділяв кредитуванню приватних клієнтів і малого та середнього бізнесу. Кредити клієнтів-приватних осіб складають 90,72% загального кредитного портфелю банку, кредити клієнтів юридичних осіб – 8,53%, кредити, видані на міжбанківському ринку – 0,75%.

Станом на 31.12.2007 р. сума основного боргу за наданими кредитами клієнтам Банку у гривневому еквіваленті становила 1 114 496 тис. грн.., у тому числі:

За овердрафтами – 3 226 тис. грн..

За кредитами в поточну діяльність – 945 301 тис. грн..

За кредитами в інвестиційну діяльність – 9 855 тис. грн..

За іпотечними кредитами – 156 114 тис. грн..

Протягом року банк велику увагу приділяв нарощуванню ресурсної бази за рахунок збільшення депозитних портфелів юридичних та фізичних осіб. Збільшення депозитного портфелю багато в чому пов’язано з надійністю та фінансовою стабільністю банку. Станом на 31.12.2007 р. обсяг залишків на рахунках клієнтів банку склав 858117 тис. грн..

Для покриття можливих втрат за кредитними операціями у національній та іноземній валютах Банк формував резерви.

Резерви поділялися на:

– спеціальні резерви, які створювались для відшкодування можливих збитків від втрат активів та під позабалансові зобов’язання Банку за рахунок витрат;

– загальні резерви, які створювались для відшкодування можливих збитків від різних видів ризиків за рахунок нерозподіленого прибутку.

Спеціальні резерви створювались за всіма видами активів в необхідних сумах.

Станом на 31.12.2007 р. Банком було сформовано спеціальні резерви для покриття кредитного ризику:

За операціями з клієнтами Банку:

– за стандартною заборгованістю у сумах 5 923 тис. грн..;

– за нестандартною заборгованістю у сумах 26 244 тис. грн..,

Сума сформованих резервів під заборгованість за наданими кредитами дорівнювала 32 168 тис. грн..

За операціями з іншими банками:

Резерви під заборгованість банків, що віднесені до категорії «стандартні» і «під контролем» створені в сумі 1865 тис. грн.., зокрема:

– за стандартною заборгованістю у сумі 459 тис. грн..

– за нестандартною заборгованістю у сумі 1406 тис. грн..

У 2007 році рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ «ХК БАНК» (протокол №3 від 27.04.2007 р.) 5 відсотків прибутку за 2006 рік в сумі 291 тис. грн.. було направлено до резервного фонду. Таким чином, Банком було сформовано резерв під заборгованість для можливих збитків у сумі 489 тис. грн..

У 2007 році ставка податку на прибуток у порівнянні з 2006 р. не змінилася і складала 25 відсотків до об’єкту оподаткування. Сума податку на прибуток, обчисленого за даними податкового обліку за 2007рік складає 8 879 тис. грн..

Крім того, протягом року в банку відбувся ряд важливих подій, спрямованих на покращення якості обслуговування клієнтів, розширення спектра послуг, що надаються, збільшення ефективності та надійності банку, а саме:

- збільшення статутного фонду банку до 307 млн. грн..;

- кількість відділень до кінця 2007 року збільшилася до 41;

- вдосконалення системи клієнтоорієнтованої поведінки робітників відділень;

- послідовно здійснювалася програма оптимізації операційних процесів;

- здійснювалося запровадження останніх досягнень у області інформаційних технологій.

2.2 Аналіз динаміки обсягів та структури валютних операцій які здійснює АКБ

Перейдемо до розгляду розвитку одного з комерційних банків України на ринку валютних послуг. Для аналізу мною вибраний акціонерний комерційний банк ВАТ «ХК Банк».

В даний час банк володіє генеральною ліцензією НБУ на здійснення банківських операцій, таким чином із законодавчої точки зору банком отриманий найголовніший дозвіл на роботу в банківській сфері, яке тільки може отримати український банк (за винятком права роботи з дорогоцінними металами). Отже на даному етапі розвиток банку залежить тільки від грамотного і розумного управління ним, його персоналом і активами, від досвідченості і передбачливості як керівництва банку так і всього його персоналу, від заповзятливості і швидкості реагування управлінського персоналу на ринок банківських послуг, що швидко змінюється, і зокрема валютних.

Активні операції Банку були зосереджені в наступних основних секторах фінансового ринку: ринок цінних паперів, кредитування підприємств, фізичних осіб, міжбанківське кредитування. У таблиці 2.1 можна побачити сектори фінансового ринку і об'єми проведення активних операцій комерційного банку в кожному з них.

Таблиця 2.1. Об'єми проведення активних операцій АКБ ВАТ «ХК Банк» в основних секторах фінансового ринку

З таблиці видно, що об'єми проведення активних операцій в різних секторах фінансового ринку достатньо відмінні. Найбільш більший об'єм проведення активних операцій складає сектор кредитування підприємств. З цього виходить, що основним напрямом по залученню засобів є кредитування підприємств. Також це можна побачити на рисунку 2.1, де представлена секторна діаграма.

Рис. 2.1 Об'єми проведення активних операцій в секторах фінансового ринку

Банк, згідно прийнятої політики, прагне уникати залежності від крупних клієнтів і надалі необхідно дотримуватися стратегії по залученню на обслуговування якомога більше число середніх, фінансово-стійких підприємств і організацій.

А також активна динаміка розвитку валютних операцій вимагає від Банку проведення жорсткої політики по контролю і управлінню ризиками. Динаміку розвитку валютних операцій на 2006, 2007, 2008 рр. відображає таблиця 2.2 і рисунок 2.2. Для ефективного контролю і управління діяльності Банку при проведенні активних операцій необхідно використовувати фінансові і функціональні методи контролю за ризиками, які включають всестороннє вивчення клієнтів служби економічній безпеці Банку, аналіз їх кредитоспроможності, аналіз економічної кон'юнктури і ступеня залежності від неї позичальників, аналогічно процентних ставок, що існують на ринку, прогноз зміни курсів валют, прогноз операційних і поточних витрат Банку. Крім того, безперечно оцінюватися технічні можливості виконання операцій – наявність відповідного програмного забезпечення і кваліфікованих кадрів.

Дотримання строгого контролю за рівнем ліквідності банку в майбутньому забезпечить, довіра існуючих і потенційних клієнтів, дозволяє вимушеного неприбуткового продажу активів і обмежувати витрати по залученню пасивів.

Система управління ризиками ліквідності і платоспроможності повинна бути заснована на щоденному контролі за станом приведених вище показників, аналізу чинників, що впливають на їх зміну.

У завершенні можна відзначити, що в перспективі Банк прагне до подальшої реалізації стратегічних цілей і завдань, встановлених бізнес-планом, і виконання своєї місії – сприяння розвитку бізнесу своїх клієнтів через інвестиції в їх бізнес і кредитування їх діяльності, оптимізація фінансових потоків, надання повного спектру якісних банківських послуг, розвитку на цій основі високодохідного банківського бізнесу, що забезпечує захист і постійний приріст вкладених в нього засобів акціонерів.

Таблиця 2.2. Динаміка розвитку валютних операцій АКБ ВАТ «ХК Банк» на 2006, 2007, 2008 рр.

В даний час широко розвиваються зовнішньоторговельні зв'язки наший країни з іншими країнами. Багато ділових партнерів займаються імпортними постачаннями, а виробники хочуть використовувати імпортне устаткування в своєму виробничому циклі, оскільки воно надійніше, а часто із-за надання деяких пільг при його покупці. Все це приводить до підвищення попиту підприємств – клієнтів банку на кредити в різних валютах. Також вигідність валютних кредитів посилюється в даний час деякою стабілізацією курсу долара США, це привертає клієнтів, оскільки вартість валютних кредитів значно нижча, ніж вартість гривневих кредитів на той же термін (якщо ставки по гривневих кредитах для клієнтів банку коливаються в межах 170 відсотків річних, то по валютних кредитах ставка складає близько 25 – 30 відсотків річних, що при стабільному курсі долара значно дешевше). Динаміку курсу долара США за період 2006–2008 років можна побачити в приведеній таблиці 2.3 і рисунку 2.3.

Таблиця 2.3. Курс долара США по відношенню до гривні за період 2006–2008 року

Рис. 2.3 Динаміка курсу долара США по відношенню до гривні

Видачею валютних кредитів АКБ ВАТ «ХК Банк» почав займатися ще в 2004 р., і на початку своєї діяльності банк задовольняв практично всі потреби клієнтів у валютних засобах. Як вже було сказано вище, потреба в кредитних ресурсах у валюті значно зросла (є зважаючи на заявку на кредитні ресурси, які приймаються банком як вигідні і надійні). Але звичайне кредитування в обмежене валютним законодавством по термінах – не більше шести місяців, інакше це буде операція, пов'язана з рухом капіталу і клієнтові банку необхідно буде отримати спеціальний дозвіл НБУ (причому це робитиметься в Києві, що звичайно, значно подовжить час отримання кредитних коштів), а АКБ ВАТ «ХК Банк» вже має такий дозвіл у вигляді генеральної ліцензії НБУ. Другим вузьким місцем при видачі валютних кредитів є проблема забезпеченості кредиту, тобто гарантія його повернення. Добре, коли клієнт має можливість забезпечити хорошу заставу під свій кредит (нерухомість, рухоме майно і так далі), але встає питання про оцінку цього майна, а також про валютні ризики, оскільки напевно об'єкт застави буде знаходиться на території України і його оцінка буде вироблена в гривнях (а реалізація товарів на території України проводиться в основному тільки за валюту України). Отже банк повинен врахувати всі ці ризики і від оцінної вартості майна залишиться відсотків сорок. Підприємств, а особливо нових, що володіє такими основними засобами не так вже і багато. Іншим видом забезпечення може послужити гарантія іншого підприємства або банку. Але знову ж таки АКБ ВАТ «ХК Банк» хотів би бачити цю гарантію у валюті кредиту, або як мінімум в гривневому еквіваленті цієї валюти. Можна прийняти в забезпечення кредиту і цінні папери (краще всього папери самого банку), але тут встане питання про їх ціну і ліквідність, особливо якщо ці цінні папери з номіналом в гривнях.

В принципі деяким рішенням цих проблеми може стати лізинг. Лізинг – це договір оренди заводу, промислових товарів, устаткування, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендарем, тоді як товари купуються орендодавцем, і він зберігає за собою право власності. Розглянемо деякі позитивні сторони лізингу для застосування його як одна з форм кредитування:

– лізинг дає можливість отримати устаткування у використання без його повної оплати, організувати нове виробництво без мобілізації необхідних крупних фінансових ресурсів;

– оскільки устаткування при лізингу купує банк, то воно числиться на його балансі;

– можливість випробувати устаткування до його повної оплати;

– закупівля устаткування, що надається по лізингу, по оптимальних ринкових цінах. Не тільки лизингополучатель, але і лизингодатель зацікавлені в мінімізації ціни на устаткування. Як правило, банк має більше можливостей для досягнення мінімальних контрактних цін, чим орендар;

– лізингові платежі можуть проводитися з виручки від продажу вироблюваної продукції і не тільки в грошовій формі, але і в товарній;

– податкові вигоди. По-перше, орендна плата користувача устаткування в лізинговій операції відноситься на витрати виробництва і відповідно знижує оподатковуваний податком прибуток, а значить і розмір податку, що вилучається до бюджету. По-друге, як правило, податкове законодавство передбачає для лізингових операцій систему прискореної амортизації, тобто додаткових податкових пільг не тільки орендареві, але і орендодавцеві;

– вигоди для орендаря, витікаючи з можливості викупити устаткування за номінальною або залишковою вартістю після закінчення терміну договору лізингу.

– щоб лізинг був вигідний банку, загальна прибутковість по ньому повинна бути вище чим по аналогічному кредиту. Тут потрібно враховувати довгостроковість лізингового вкладення засобів банку.

З лізингом у валюті, кредитуванням і платежами клієнтів в іноземних валютах має глибокий зв'язок така широко відома на Заході послуга, як хеджування (страхування від валютних ризиків). Дійсно при висновку контрактів в іноземних валютах завжди існує небезпека різкої зміни курсу однієї валюти щодо національної або іншої валюти, або взагалі трудністю придбання потрібної валюти до моменту розрахунків. Засобом, що захищає від таких рисок, є хеджування. Звичайне хеджування здійснюється у формі висновку термінових операцій на покупку продаж валюти.

В даний час клієнти АКБ ВАТ «ХК Банк» не використовують хеджування. Основне завдання банку підтримувати і розвивати своїх клієнтів, оскільки від їх добробуту залежить і стійкість, і розвиток самого банку. Отже, думаю, що банк повинен всіма силами допомагати клієнтам, особливо при роботі на зовнішніх ринках, адже відома істина, що банківські службовці набагато досвідченіше у сфері вибору форм і умов розрахунків між підприємствами. Не всі підприємства, наприклад, використовують висновок контрактів в різних валютах. Вся сума контракту в цьому випадку розбивається на декілька частин і виражається в різних валютах по курсах на момент укладення оборудки. Таким чином, якщо протягом часу виконання контракту відбудеться значною зміна в курсах цих валют, то валютні ризики значно знизяться або зникнуть зовсім. Прикладом може послужити швидке падіння долара США щодо євро, що можна побачити виходячи з побудованої таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Динаміка курсу долара США по відношенню до EUR євро» за період 2002–2006 року

Іншим способом захисту від валютної риски такого роду може служити термінова операція. Тобто імпортер, маючи 500 тис. доларів може продати його за євро з постачанням валюти через три місяці (форвардний контракт на постачання валюти), а зараз розмістити ці засоби в банці під відсотки або продати їх за гривну, запустити у виробництво, але одночасно уклавши контракт на форвардне постачання цієї ж кількості доларів через три місяці.

Банк в цих операціях повинен брати активну участь, він може сам страхувати операції клієнта, або виконувати такі операції через інші банки на основі комісійної винагороди. А для своїх інтересів банк сам може спекулювати на валютних біржах, укладаючи термінові контракти на покупку і продаж валютних засобів.

Ще однією послугою, яку Банк не надає клієнтам в даний час може послужити послуга відкриття мульти валютних рахунків. Тобто клієнт маючи такий рахунок в банці може давати банку розпорядження проводити з нього проплати в будь-якій валюті, здійснювати інші операції в різних валютах. Така послуга звичайно ж буде зручна для клієнтів, оскільки значно спростить процес конвертації валютних засобів, але тут існує одна особливість Українського валютного законодавства, банк є агентом валютного контролю, і при здійсненні операції по рахунку, пов'язаних з конвертацією гривневих засобів у валюту, банк повинен буде вимагати від клієнта наявність зовнішньоторговельного контракту.

Неторгові операції – це операції не пов'язані з комерційною діяльністю підприємств, організацій, громадян, експортом, імпортом товарів (послуг), а також рухом капіталу.

Спільно з розвитком банківських послуг у валюті для клієнтів банку – юридичних осіб банк розширюватиме перелік і якість послуги для фізичних осіб. Однією з перших тут можна згадати покупку – продаж наявної іноземної валюти через мережу своїх обмінних пунктів, а також розширення переліку операцій здійснюваних обмінними пунктами. Так само у банку відкриті обмінні пункти поза територією банку. Але в даний час ця мережа розвинена не оптимально. Одне із завдань банку полягає в тому, що б побудувати оптимальну по вигідності здійснення валютний – обмінних операцій мережу обмінних пунктів. Оптимальність полягає в тому, що вже існує велике число обмінних пунктів інших банків і АКБ ВАТ «ХК Банк», таким чином конкуренція між банками в цій області достатньо висока і наступить момент коли кожен наступний обмінний пункт вже не приноситиме доходів або не даватиме необхідну рентабельність. Для підвищення конкурентоспроможності своїх обмінних пунктів банк повинен розширити перелік послуг (бажано, щоб всі обмінні пункти працювали з дорожніми чеками, кредитними картками, приймали валюту на інкасо, проводили розмін валюти, здійснювали операції по крос курсам), і налагодити доставку наявної валюти безпосередньо через іноземні банки, тим самим банк зможе знизити собівартість валюти, і відповідно, зробити ціну продажу валюти більш конкурентно здатною.

Вимагає розвитку і робота банку по залученню і розміщенню внесків населення у валюті. Потрібно переглянути ставки по термінових внесках і внесках до запитання у бік збільшення і проведення широкої рекламної компанії по залученню валютних внесків, ці внески є самими диференційованими з погляду безпеки їх одночасного вилучення вкладниками. Але разом із залученням валютних внесків банку вже зараз необхідно пропрацювати стратегію і тактику розміщення цих засобів. Перше, це як вже мовилося видача валютних кредитів в різних формах. Друге, це розміщення валютних засобів на міжбанківському ринку Зараз, коли йде падіння курсу долара, то багато підприємств прагнуть його продати, а у банків виникає потреба у валютних засобах для покриття поточних платежів. І нарешті третє, це робота з наявною валютою, тобто обертання валюти, зданої у внески через обмінні пункти банку і його філій.

Серед операцій банку у валюті для фізичних осіб не останнє місце займають операції по обслуговуванню дорожніх чеків. АКБ ВАТ «ХК Банк» продає чеки ВІЗА в декількох валютах: долари США, євро, фунти стерлінгів. Також банк приймає чеки до оплати, маючи угоди з «Хоум Кредит» і банком «Російський Стандарт» про роботу з цими чеками. Але на даному етапі необхідно збільшити кількість валют в яких реалізуються чеки, а також кількість фірм емітентів (AmericanExpress, Citybank і так далі). Необхідність розширення переліку валют чеків пояснюється тим, що туристи зараз їздять в багато країн світу і прийняття як надійна тільки одній валюти – долара США у людей поступово проходить. З практичної ж точки зору вигідно мати дорожні чеки у валюті тієї країни, куди Ви їсте і тоді, обналичування чека обійдеться Вам набагато дешевше, оскільки це не пов'язано з обробкою документів в іноземній валюті для місцевих банків.

Самою найближчою проблемою, яку належить вирішити банку, є випуск банківських валютних карток ВІЗА. Для роботи з цими картками банком вже поміщені договори з деякими банками, які є безпосередніми учасниками системи VISAInternational, про відкриття в них спеціальних карткових рахунків для клієнтів АКБ ВАТ «ХК Банк». Банк в даному випадку виступатиме в ролі банку – посередника в наданні послуг з банківських карток. Банк здійснюватиме ведення і підтримку спецкартрахунків, оброблятиме виписки і надаватиме їх клієнтам. Вступ же банку до системи VISAInternational в сучасний час економічно не виправданий, оскільки вимагає великих капіталовкладень, а попит на ці картки в нашому регіоні ще не так великий.

Одним з прогресивних проявів карткової банківської системи може послужити розвиток банком кредитних валютних карток, а не дебетних як це робиться зараз. Банк відкриватиме для своїх клієнтів кредитну лінію у валюті під певний відсоток, і клієнти зможуть користуватися своєю карткою не маючи грошей на картрахунку. Звичайно ж перед банком встане питання забезпечення таких кредитних ліній (поворотності засобів). Забезпечити карткові кредити можна буде цінними паперами (у валюті або в гривні), нерухомим або рухомим (застрахованим) майном, гарантіями підприємств або інших фізичних осіб. Для банку такі кредитні лінії повинні представляти інтерес через велику розподілу позикових засобів дрібними сумами серед великого числа позичальників, ліквідністю, оскільки самі засоби до їх витрачення зберігатимуться на коррахунках банку, а у клієнтів банку почне з'являтися кредитна історія.

2.3 Оцінка ефективності валютного обслуговування клієнтів банку

Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних угодах

Згідно з чинним законодавством міжнародні розрахунки, пов'язані з експортом та імпортом товарів, наданням послуг, іншими комерційними угодами, здійснюються резидентами України лише через уповноважені банки. Міжнародні розрахунки за комерційними угодами виконуються банками, як правило, у вільно конвертованій валюті.

Уповноважені банки здійснюють міжнародні розрахунки у формах документарного акредитива, банківського переказу та інших. Можливість використання тих або інших форм розрахунків може визначатися міждержавними угодами, встановлюватися в міжбанківських кореспондентських угодах з іноземними банками. Залежно від стану платіжного балансу України НБУ може коригувати форми розрахунків з окремими країнами. Вибір конкретної іноземної валюти і форми розрахунків визначаються за погодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Зовнішньоекономічний контракт – це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором країни, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До умов, які повинні бути передбачені в контракті, належать, зокрема:

* умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;

* ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна одиниці виміру товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу).

Валюта ціни – це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а валюта платежу – це валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не обов'язково повинна збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переведення однієї валюти в іншу.

Встановлення валютних курсів називається котируванням валюти. Воно буває двох видів:

• пряме (визначає кількість національної валюти за одиницю іноземної);

• непряме (зворотнє) (визначає кількість іноземної валюти, що виражається в одиницях національної валюти).

Співвідношення між двома валютами, яке випливає з курсів цих валют до третьої валюти, називається крос-курс;

* умови платежів, тобто спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

Здійснення розрахунків в іноземній валюті регулюється Законом України від 23.09.94 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Цим Законом передбачено такі положення:

1. Виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контракті, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

2. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу, або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується, потребує індивідуальної ліцензії НБУ. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитива термін, який передбачений вище (90 днів), діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

3. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки, для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами повинні здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.

4. Порушення резидентами термінів, передбачених у пунктах 1 і 2, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої в грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.

5. У разі порушення резидентами термінів, передбачених у пункті 3, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету. Негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

6. У випадку перевищення строків, зазначених у пунктах 1 і 2, у випадку виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення НБУ може надавати індивідуальні ліцензії. [29, c. 32]

Існують такі форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:

1. Банківський переказ – це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:

• боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;

• рекламацій за поставку неякісної продукції;

• авансових платежів;

• розрахунків нетоварного характеру.

Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньогосподарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.

2. Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.

Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд.

3. Інкасо означає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:

* одержання акцепту або платежу залежно від угоди;

* видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу;

* видачі документів на інших умовах.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими:

• фінансові – документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи);

• комерційні – документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи на право власності).

Існує два види інкасо:

* чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);

* документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).

У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.

Існує два різновиди документарного інкасо: документи проти платежу та документи проти акцепту.

Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.

У другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.

4. Акредитив являє собою угоду, відмежовану від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.

Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною Торговою Палатою і затверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоціювати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива.

Інакше кажучи, документарний акредитив – це грошове зобов'язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.

Банк, який видає зобов'язання, повинен виконати платіж експортеру або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки у випадку, коли він довіряє своєму клієнту.

Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця документарні акредитиви поділяються на:

* безвідзивні;

* відзивні

* непідтверджені;

* підтверджені; [33, c. 65]

У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні акредитиви, оскільки безвідзивний акредитив може бути змінений чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.

Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.

Непідтверджений акредитив означає, що банк експортера обмежується тільки повідомленням експортера про відкриття акредитива і платить тільки в тому випадку, якщо банк імпортера перерахує йому відповідну суму.

Підтверджений акредитив – це зобов'язання двох банків (один з яких, як правило, знаходиться в країні експортера, а інший – у країні покупця).

Схема розрахунків за допомогою акредитива така. Після укладення контракту, в якому передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив і тим самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови акредитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останнього про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надає тільки банк імпортера.

Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвердження акредитива банком експортера буде означати, що банк експортера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотриманні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного – в країні імпортера, а іншого – в країні експортера).

Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазначений в акредитиві банк документи, що відповідають умовам акредитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та інші).

Документарні акредитиви можуть передбачати подання експортером разом з іншими документами переказного векселя, виписаного постачальником на:

• банк імпортера;

• імпортера;

• інший банк, зазначений в акредитиві.

Якщо документи подані експортером і на думку перевіряючого банку оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу залежно від того, що передбачено умовами акредитива:

• негайний платіж по векселю;

• відстрочений платіж по векселю;

• акцепт векселя;

• облік векселя.

Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя.

Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний та компенсаційний.

Револьверний акредитив – це зобов'язання зі сторони банку-емітента відновити акредитив до початкової суми після того, як він був використаний.

У свою чергу, револьверний акредитив може бути комулятивним та некомулятивним. [32, c. 68]

Комулятивний – це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового внеску.

Некомулятивний – це коли додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.

Компенсаційний акредитив – це новий акредитив, відкритий на базі вже існуючого, непереказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздрібнюється на два простих акредитиви:

• перший, який виставляється від імені зарубіжного покупця на посередника в банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник;

• другий, який виставляється від імені посередника в його банку, при цьому бенефіціаром є постачальник.

2. Фінансування експортно-імпортних угод

Комерційні банки надають своїм клієнтам ряд кредитів і послуг кредитного характеру на проведення операцій, пов'язаних з експортом та імпортом продукції.

Банківське кредитування здійснюється у таких формах:

* акцепт векселів;

* видача гарантій;

* облік векселів;

* підтвердження акредитивів;

* кредитування по відкритому рахунку;

* видача позички в іноземній валюті під контракт і під заставу.

Підтвердження акредитива застосовується як форма кредитування імпортера і виражається в тому, що банк, який обслуговує імпортера, повинен: або перевести в банк експортера на свій коррахунок суму коштів, зазначену в акредитиві; або якщо на цьому рахунку достатньо коштів для виконання акредитива, послати повідомлення оплатити акредитив зі свого коррахунку без додаткового переказу грошей.

Підтвердження акредитива може проводити і банк експортера, але при цьому збільшуються витрати імпортера при розрахунках акредитивами.

Кредитування по відкритому рахунку як форма кредитування експортно-імпортних операцій може надаватися як у розрізі міжбанківських, так і міжурядових відносин.

У міжбанківських відносинах такий рахунок відкривається в комерційному банку, що обслуговує експортера. По цьому рахунку встановлюється ліміт кредитування або кредитна лінія, в межах яких здійснюються платежі експортеру. На цей же рахунок надходять платежі від імпортера. Дозволяється наявність дебетового сальдо по відкритому рахунку в межах ліміту і протягом певного періоду. При використанні ліміту оплата експортно-імпортних операцій не проводиться (подібно до контокорентного рахунку).

Кредит під контракт на виробництво продукції для експорту видається і погашається у валюті.

Умови надання кредиту:

• наявність гарантії вітчизняного банку або гарантії зарубіжного ділового партнера;

• наявність забезпечення. Як забезпечення по кредитах в іноземній валюті банк може приймати акредитиви або платіжні гарантії, виставлені іноземними банками-кореспондентами на користь позичальника чи його гаранта.

Кредити видаються на звичайних комерційних умовах, однак з урахуванням валютного курсу, що складається на валютному ринку по вільно конвертованій валюті (ставку по іноземній валюті встановлюють поквартально).

Джерело погашення кредиту – виручка в іноземній валюті.

Для отримання кредиту позичальник подає до банку заяву, в якій зазначається така інформація:

* мета, сума, термін кредиту;

* найменування і кількість товару, що купують, його вартість, країна придбання і валюта платежу (валюта, в якій товар оплачується), валюта ціни (валюта, в якій товар оцінюється);

* економічне обгрунтування кредиту;

* джерела погашення кредиту в іноземній валюті.

До заяви додаються:

– гарантійний лист банку чи іноземного партнера;

– техніко-економічне обгрунтування кредиту, включаючи кошторис витрат по кредитованому проекту і розрахунок окупності кредитованих витрат;

– графік поставки імпортного товару;

– розрахунок строків погашення кредиту і сплати процентів.

Після розгляду документів укладається кредитний договір. Позичальник подає банку строкові зобов'язання, в яких обумовлюються суми і строки погашення кредиту.

З позичкового рахунку оплачуються доручення клієнтів на проведення розрахунків з іноземними партнерами.

Нарахування процентів починається з моменту виникнення позичкової заборгованості.

Заходи впливу за несвоєчасну сплату процентів:

• припинення подальшого кредитування в іноземній валюті;

• дострокове погашення кредиту;

• збільшення розміру плати за кредит;

• блокування валютного рахунку позичальника і гаранта.

У процесі кредитування клієнтів в іноземній валюті особлива увага приділяється техніко-економічному обгрунтуванню. Воно має містити таку інформацію:

• терміни і графік проведення заходу;

• технологія реалізації валютної угоди;

• запланований обсяг іноземної валютної виручки;

• заплановані витрати, включаючи податки і мито;

• витрати на погашення кредиту і сплату процентів;

• непередбачені витрати;

• передбачуваний обсяг доходів, за рахунок яких може бути погашений кредит.

Кредитування під заставу. Заставою можуть виступати грошові вимоги до покупців в іноземній валюті і сама іноземна валюта, яка є у позичальника.

3. Посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою

Під іноземною валютою розуміється як власне іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної держав, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземки валюті або монетарних металах.

Під валютній операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, та операції, пов’язані з ввезенням (вивезенням), переказуванням і пересиланням на територію України або за її межі валютних цінностей.

Під торгівлею валютою розуміють купівлю-продаж іноземної валюти за національну або інші конвертовані валюти.

Купівля та продаж іноземної валюти здійснюється на валютному ринку. При цьому тут складається така система взаємовідносин:

· між комерційними банками та їх клієнтами у даній країні;

· між комерційними банками однієї і тієї ж країни;

· між комерційними банками різних країн;

· між комерційними та центральними емісійними банками;

· між центральними емісійними банками.

У першій ланці з цих сфер валютного ринку ведеться роздрібна торгівля іноземною валютою, а в решті – оптова торгівля. Торгівля валютою може здійснюватись комерційними банками на комісійних засадах або за власний рахунок.

Валюти розрізняють за двома ознаками:

1. Конвертованістю:

• вільно конвертована;

• неконвертована.

2. Строковістю:

• касова, або операція спот, при якій розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після укладення угоди;

• строкова, або форвардна угода, що передбачає розрахунок між продавцем та покупцем валюти не раніше, ніж через два робочі дні після її укладення за курсом, зафіксованим в угоді.

І касовою і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу в момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним ринковим курсом – так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно – форвардним.

Більш складним різновидом форвардної угоди є угода своп, що укладається між банками і дозволяє їм тримати свою валютну позицію закритою, тим самим запобігаючи ризику зміни курсу валюти. Валютні операції своп полягають в одночасному проведенні двох протилежних за змістом операцій: купівлі (продажу) валютних коштів на умовах спот та продажу (купівлі) на умовах форвард. Якщо продаж валюти проводиться на спотовому ринку і одночасно укладається угода про купівлю тієї саиої валюти на форвардному ринку, то це валютна операція своп, що має назву репорт. Якщо ж ідеться про купівлю валюти на умовах спот у поєднанні з одночасним продажем на форварді, то відповідну операцію називають депорт.

Валютна позиція банку – це співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.

Валютна позиція банку буває закритою і відкритою. Валютна позиція називається закритою, якщо сума активів та позабалансових вимог збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті, а відкритою, – якщо сума активів та позабалансових вимог не збігається із сумою балансових і позабалансових зобов'язань.

Валютна позиція відкрита довга – це коли сума активів і позабалансових вимог перевищує суму балансових і позабалансових зобов'язань. Якщо відбувається навпаки, то відкрита валютна позиція називається короткою.

Валютна позиція банку визначається щоденно і окремо стосовно кожної іноземної валюти. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:

– купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, як поточні так і строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

– одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

– купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

– надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду:

– погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання, якої здійснюється з гривневого рахунку витрат):

– інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в т.ч. і національній).

Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також нарахування доходів (витрат), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (витрат) та відповідно до перелічених операцій.

Обрахування загальної величини відкритої валютної позиції проводиться таким чином:

* визначається відкрита валютна позиція за кожною іноземною валютою як різниця між сумою активів за балансовими та позабалансовими рахунками та сумою пасивів за балансовими та позабалансовими рахунками. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція – зі знаком мінус;

* довгі і короткі відкриті валютні позиції за кожною іноземною валютою переводяться в гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ;

* загальна величина відкритої валютної позиції банку дорівнює сумі абсолютних величин довгої та короткої відкритої валютної позиції банку у гривневому еквіваленті за кожною іноземною валютою.

Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті є одним із методів управління валютним ризиком. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:

* довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

* коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.

Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. До них відносяться: структурне балансування валютних потоків; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання), дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо.

Обмеження величини валютної позиції також може бути досягнуте методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.

Комерційні банки відіграють головну роль на валютних ринках, оскільки вони:

* купують і продають іноземну валюту, що сприяє безперебійності розрахунків по міжнародних угодах;

* допомагають учасникам зовнішньоекономічної діяльності уникати чи зводити до мінімуму експозицію до іноземної валюти. Це ситуація, при якій експортер або імпортер піддаються впливу валютного ризику, тобто невизначеності фінансових результатів угоди.

Це досягається завдяки таким заходам:

1. Введенню банківського рахунку в іноземній валюті.

2. Наданню позички в іноземній валюті.

3. Укладанню форвардних валютних угод. При цьому банк дає згоду продати або купити певну кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному курсу для поставки її в майбутньому.

Експортери та імпортери можуть уникнути своєї експозиції до іноземної валюти шляхом фіксації зі своїм банком обмінного курсу наступних валютних надходжень або платежів.

Суми контрактів та тривалість форвардного періоду можуть довільними і визначаються в угоді за домовленістю сторін, відповідаючи їхнім потребам.

Основним питанням при укладанні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни валютних курсів і враховувати вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.

Для європейських умов, коли котирування показує кількість валюти за один долар США, короткотерміновий (до року) форвардний курс можна розрахувати за формулою:

, (2.1)

де: ФК_В/Д – форвардний курс валюти до долара США;

СК_В/Д - спот-курс валюти до долара США;

К_В - річна відсоткова ставка за даною валютою;

К_Д - річна відсоткова ставка за доларом США;

n – форвардний період у днях;

Т – максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Для розрахунку довготермінових форвардних курсів використовується формула:

, (2.2)

де: ФК_В/Д – форвардний курс валюти до долара США;

СК_В/Д - спот-курс валюти до долара США;

К_В - річна відсоткова ставка за даною валютою;

К_Д - річна відсоткова ставка за доларом США;

n – кількість років;

Якщо іноземна фірма має намір вкласти 300000 доларів США на термін 6 місяців. Є два варіанти вкладення коштів: євродоларовий депозит під 8% річних або облігації внутрішньої державної позики уряду України під 23% річних. На дату інвестування спот-курс гривні становив USD/UAH = 2,9700.

Необхідно проаналізувати дохідність та рівень ризику кожного з напрямків вкладення коштів, а також переваги та недоліки укладання форвардного валютного контракту.

Розв’язок: У першому варіанті валютний ризик відсутній, оскільки іноземна фірма має у розпорядженні долари США і відсутня конвертація однієї валюти в іншу. Дохід фірми в цьому разі складе, доларів США:

У другому варіанті фірмі необхідно обміняти долари США на гривні, шо за спот-курсом складатиме 891000 грн.. (300000 х 2,9700). Через 6 місяців буде одержано дохід у розмірі, грн..:

Після закінчення терміну інвестування необхідно конвертувати основну суму та одержаний дохід у долари США, але курс гривні на цей час може змінитися. Отже, за другого варіанта існує валютний ризик, пов’язаний зі зміною валютного курсу протягом 6 місяців.

При обміні доларів США на гривні в іноземної фірми утворюється відкрита довга позиція за гривнями, яка принесе дохід у разі підвищення курсу гривні і збитки – у разі його зниження. Якщо фірма вибирає цей варіант вкладення коштів, то їй необхідно вирішити: узяти на себе валютний ризик і залишити позицію відкритою чи хеджувати валютний ризик, уклавши форвардну угоду. Якщо за 6 місяців курс не зміниться, то фірма отримає дохід у розмірі 34500 дол. та не втратить коштів на основній сумі. При підвищенні курсу гривні до долара, фірма одержить додатковий дохід, який виникає в результаті узятого нею на себе валютного ризику та сприятливої кон’юнктури ринку. Але цей ризик може призвести і до недоодержання запланованого доходу через зниження курсу гривні.

Якщо фірма вирішує застрахувати валютний ризик, то вона має укласти форвардний контракт терміном на 6 місяців на суму 993465 грн.. (891000 + 102465). Другий учасник угоди – український банк визначає форвардний курс гривні через 6 місяців. Для цього використовується формула:

Банк пропонує курс USD/UAH = 3,1842, і в разі згоди інвестора такий курс фіксується у форвардному контракті.

Через 6 місяців, одержавши за ОВДП загальну суму 993465 грн.., фірма реалізує форвардний контракт і одержує, доларів США:

993465: 3,1842 = 311998,30 доларів США

Сума доходу в 11998,30 доларів США (311998,30 – 300000) майже дорівнює ставці за євродоларовим депозитом у 8%. Отже, операція хеджування валютного ризику захищає від збитків через несприятливу зміну курсу, але й виключає можливість одержання додаткових прибутків.

Укладення форвардного валютного контракту за курсом USD/UAH = 3,1842 не дає змоги іноземній фірмі скористатися значно вищим, ніж у євродоларовому депозиті, рівнем дохідності ОВДП. Але укладення форвардної угоди за будь-яким вищим курсом гривні до долара, ніж 3,1842, може надати можливість одержання вищої дохідності, ніж у євродоларовому депозиті.

4. Укладанню валютних опціонів. Вони дають власникам право (але не зобов'язання) купувати чи продавати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти по фіксованому курсу обміну. Існує два типи валютних опціонів – опціони покупця і опціони продавця. Опціон покупця дає право купувати, опціон продавця дає право продавати.

Призначення валютних опціонів полягає в захисті власника від несприятливих коливань валютних курсів. Водночас, якщо валютний курс змінився у сприятливому для власника напрямку, то опціон дає можливість скористатись перевагами. У цьому разі власник може обміняти валюту за вигіднішим ринковим курсом, не користуючись опціоном. Валютний опціон обмежує валютний ризик учасника ринку, пов’язаний зі змінами валютних курсів. Розмір ризику при використанні опціону як інструменту страхування валютних ризиків обмежується розміром опціонної премії. Премія, тобто вартість опціону, залежить від співвідношення спот-курсу валюти в момент укладення угоди та курсу опціону, а також від тривалості періоду дії опціону.

Якщо Українська фірма 12 жовтня відвантажила товар, за який має одержати виручку на суму 700000 доларів США протягом листопада, але точна дата надходження коштів невідома. Після одержання коштів фірмі потрібно буде придбати гривні за долари США для закупівлі устаткування на ринках України. Протягом періоду з 12 жовтня по 30 листопада очікується підвищення курсу гривні відносно долара США. З метою страхування валютного ризику фірма звертається до комерційного банку і укладає з ним опціонний валютний контракт на таких умовах: опціон продажу за доларами США на суму 700000 доларів США; термін з 01 по 30 листопада; ціна виконання USD/UAH = 2,5800; опціонна премія становить 50000 грн.. Платіж у доларах США фірма одержала 26 листопада.

Необхідно визначити та проаналізувати результати опціонної валютної угоди при різних спот-курсах на дату отримання коштів: а) USD/UAH = 2,5800; б) USD/UAH = 2,6400; в) USD/UAH = 2,5000.

Розв’язок:

1. У першому варіанті виконання опціону не надає переваг фірмі, оскільки ціна виконання і спот-курс співпали. Фірма втратила опціонну премію в розмірі 50000 грн.., для банку ця ж сума є доходом.

2. У другому варіанті, коли курс змінився до рівня USD/UAH = 2,6400, то фірмі вигідніше обміняти долари США за діючим курсом і одержати 1848000 грн.. (700000 х 2,6400). У такому разі опціон втрачає свою доцільність. Фірма втрачає опціонну премію 50000 грн.., але виграє завдяки падінню курсу гривні. Цей виграш становить 42000 грн.. (1848000 – 1806000). Результат для фірми – втрата коштів у розмірі 8000 грн.. (50000 – 42000). Сума доходів банку становить 50000 грн..

3. У третьому варіанті фірма пред’являє опціон до виконання і одержує 1806000 грн.. (700000 х 2,5800). Якщо б фірма не придбала опціон, то 26 листопада при обміні доларів США за спот-курсом фірма одержала б 1750000 грн.. (700000 х 2,5000). Виграш, як різниця між даними сумами, становить 56000 грн.. (1806000 – 1750000). Результат для фірми – виграш коштів у розмірі 6000 грн.. (56000 – 50000), для банку – втрата коштів у розмірі 6000 грн.. При підвищенні курсу гривні понад рівня 2,5000 фірма отримувала б більші прибутки від операції з опціоном, а банк, навпаки, – збитки.

Для проведення розрахунків за опціонною угодою відводять 2 робочі дні. Тому валютний опціон має бути пред’явлений до виконання його власником не пізніше як за 2 робочі дні до дати розрахунків за умови прийняття рішення про його виконання.

Використання валютних опціонів фірмами для страхування валютних ризиків доцільне у таких випадках:

* коли час та сума валютних надходжень і платежів точно не визначені, а отже, застосування форвардів та ф’ючерсів неможливе;

* при захисті експортних або імпортних товарів, які чутливі до зміни цін, виражених у конкретній валюті;

* при публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті;

* для підтримки комерційної пропозиції на укладання контрактів із зарубіжним партнером, які оцінюються в іноземній валюті.

Для банків основними напрямками використання валютних опціонів є страхування відкритої валютної позиції та захист інвестиційного портфеля, деномінованого в іноземній валюті.

3. Шляхи підвищення ефективності валютних операцій комерційних банків

3.1 Напрями вдосконалення механізму валютних операцій в АКБ

За своєю природою діяльність банка в основному пов’язана з використанням фінансових інструментів, в тому числі похідних фінансових інструментів. Основними факторами, що впливають на ефективність надання фінансових послуг банком, є різноманітні ризики. Кредитний ризик – це реальний або потенційний ризик втрати кредитних коштів, який виникає у банка внаслідок нездатності контрагента виконати умови фінансової угоди з банком. Кредитний ризик присутній у всіх видах діяльності банка, результат яких залежить від дій позичальників, емітентів, інших контрагентів та виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере на себе зобов’язання їх надати чи здійснює інвестиції.

Функція управління ризиками в банку здійснюється відносно фінансових ризиків (кредитного, ринкового, географічного, валютного, ризику ліквідності та ризику відсоткової ставки), а також операційних та юридичних ризиків. Основна мета управління фінансовими ризиками – визначити ліміти ризику та встановити контроль над тим, щоб ці ліміти не перевищувалися. Керування операційними та юридичними ризиками повинно забезпечити належне функціонування внутрішніх процедур та політики, спрямованих на зведення цих ризиків до мінімуму.

Наприклад, процес визначення кредитного ризику у комерційному банку слід розподіляти на оцінку індивідуального та портфельного кредитного ризику. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент – позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого контрагента, тобто його індивідуальну здатність вчасно та в повному обсязі виконати прийняті на себе зобов’язання. Портфельний ризик виявляється в зменшенні вартості активів банка. Джерелом портфельного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик, тобто портфель однорідних кредитних операцій. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банка.

Управління кредитним ризиком здійснюється шляхом оцінки та моніторингу кредитоспроможності позичальників, визначення й постійної актуалізації рейтингу якості кредитної угоди, структурування кредитних угод, визначення та встановлення лімітів, постійного моніторингу якості кредитного портфелю в розрізі регіонів та програм кредитування, вдосконалення внутрішніх процедур проведення активних операцій та методик аналізу кредитоспроможності контрагентів банка.

Окрім різноманітних ризиків, що впливають на результативність діяльності банку, існують й інші фактори. Безпосередньо це: зобов’язання, операційні витрати, кредити як юридичним, так і фізичним особам, депозити, власний капітал, акціонерний капітал та активи. Можна провести аналіз впливу того чи іншого фактору на основні показники діяльності банку. за наступною формулою:

_(3.1)

де хі – фактор, що впливає на основні показники діяльності банку; уі – показник діяльності банку.

На сьогоднішній день в Україні помітно загострилася конкуренція на ринку банківських послуг. Безперечну перевагу над своїми конкурентами мають банки, які пропонують клієнтам велику кількість послуг. До основних продуктів банку належать: видача грошових кредитів; прийом депозитів; здійснення грошових розрахунків і платежів; випуск кредитних та платіжних карток; консультування, надання економічної та фінансової інформації.

Окрім зовнішніх факторів, на надання фінансових послуг комерційними банками, впливають також і внутрішні показники. Таким чином, можна запропонувати наступні шляхи вдосконалення банком основних показників діяльності:

1.Розширення клієнтської бази. Зазначений фактор дає банкові ряд переваг, основними з яких є наявність залишків на розрахункових рахунках, можливість використовувати стабільно частину коштів клієнтів для проведення активних операцій, надходження готівки до каси банку, одержання комісійного доходу за розрахунково-касове обслуговування. З метою збільшення кількості клієнтів банку слід розробити програму залучення клієнтів і встановлення з ними довгострокових взаємовигідних відносин, яка складається з таких напрямів:

– створення найсприятливіших умов обслуговування клієнтів, таких, як комфортність і безпека обслуговування, створення атмосфери довіри і взаєморозуміння, конфіденціальність операцій і дотримання комерційної таємниці;

– удосконалення існуючих і впровадження нових технологій обслуговування клієнтів;

– створення персональних менеджерів для роботи з клієнтами;

– цілеспрямований пошук і додаткові стимули залучення клієнтів;

– якісне і швидке обслуговування клієнтів.

2. Розвиток ефективно діючої філіальної мережі. З цією метою необхідно розробити програму розвитку мережі філій, до якої входитимуть:

– оптимальне розміщення філій та інших віддалених структурних підрозділів;

– відкриття нових філій у найпривабливіших регіонах (основними критеріями є потенційна клієнтура, невисокі витрати на відкриття філії та швидка окупність капітальних витрат);

– забезпечення ефективної роботи філіальної мережі в цілому і структурних одиниць зокрема, реорганізація неприбуткових філій у безбалансові відділення або закриття їх;

– оптимальний перерозподіл ресурсів між філіями банку і центральним офісом;

– надання філіям повного спектру банківських продуктів і послуг, розроблених відповідно до вимог клієнтів.

3.Універсалізація банку, підвищення якості обслуговування. Розвиток усіх традиційних видів банківських послуг, а також розробка власних, з урахуванням специфіки роботи в Україні і вимог клієнтів, поліпшення якості наданих операцій і послуг.

4.Збільшення обсягів і дохідності активів шляхом додаткового залучення й оптимального розподілу грошових ресурсів, які надходять у розпорядження банку з різних джерел між різними видами активів залежно від терміну і джерела їхнього утворення, ступеня ризику і дохідності, з метою одержання максимального доходу і мінімізації ризиків шляхом установлення необхідних лімітів.

– Розвиток інформаційних технологій і процедур. Одним із першорядних завдань є створення єдиної операційно-інформаційної внутрішньобанківської системи, що забезпечує:

– наявність та ефективне опрацювання і використання інформації;

– удосконалення технологій проведення операцій;

– ведення бухгалтерського обліку і звітності з урахуванням міжнародних стандартів;

– ефективне управління структурними підрозділами банку;

– контроль і чітке визначення ступеня відповідальності кожного співробітника банку.

5.Удосконалення організаційної структури та якості персоналу. Високий рівень управління кадрами забезпечить такі напрями:

– формування корпоративної культури та поліпшення якості персоналу (рівень освіти, компетенція, навички та професіоналізм);

– програми мотивації праці та управління чисельністю персоналу.

3.2 Оцінка перспектив розвитку валютних операцій банків в Україні

Щоб визначити подальші перспективи валютно-курсової політики, необхідно точніше оцінити її результати в 2008 р. та особливості поточного стану, а саме: здійснену девальвацію гривні в 2008 р., поточний стан валютного ринку та його вплив на зовнішньоекономічну діяльність, діючу систему валютного регулювання й обмежень, а також подальшу динаміку факторів, які впливають на збалансованість попиту і пропозиції на валютному ринку.

Девальвація гривні, здійснена торік, хоча й була досить відчутною – 80.5%, проте суттєво не порушила фінансової стабільності – інфляція зросла, але не перевищила 20%. Якщо ж оцінити девальвацію з позиції довготермінового аналізу, то в минулому році, вперше з 2004 року, коли було покладено початок лібералізації валютного режиму, темпи девальвації перевищили темпи інфляції. Це дещо вирівняло баланс між кутуму числі у до кризовий період – на 5%), а обсяг чистих зовнішніх активів (валові активи мінус валові зобов'язання) зріс майже втричі (з початку кризи майже в 2.5 рази) за рахунок зменшення зобов'язань та зростання активів.

Таким чином, незважаючи на суттєві зміни основних пропорцій валютного ринку та показників його функціонування, введення обмежень не завадило виконанню основної функції – сприянню зовнішньоекономічній діяльності. Крім того, в нових умовах комерційні банки змогли дещо збільшити, а головне – значно оздоровити зовнішні активи. Це дає їм змогу розширити власні можливості та впевненіше виконувати функції валютних агентів своїх клієнтів.

Діюча система валютного регулювання та обмежень формально не суперечить статті VIII Статуту МВФ, до якої приєдналася Україна.

Валютні обмеження широко використовувались у світовій практиці. У повоєнні роки Велика Британія, Франція та інші країни запроваджували їх для посилення державного впливу на економічне зростання і скасували лише у 1980–1990 роки. Оскільки економічні умови змінилися, конкретні прийоми та методи валютних обмежень, які довели в ті часи свою ефективність, нині потребують значного доопрацювання.

Із країн, які досягли позитивних економічних результатів, приєдналися до статті VIII Статуту МВФ і водночас застосовують схожі валютні правила, можна згадати Китай. За інформацією 2007 року, підготовленою МВФ, у цій країні створено такі умови для здійснення імпортних операцій (виклад за [3, с. 9]):

«На ряд товарів встановлено державну монополію на імпорт, у тому числі на пшеницю, хімічні добрива, сиру нафту та нафтопродукти, гуму, сталь, вовну. Імпортні ліцензії та квоти встановлено також на інші товари.

Для здійснення імпортних операцій підприємству необхідно отримати дозвіл місцевого бюро зовнішньої торгівлі за узгодженням із Міністерством зовнішньої торгівлі та співробітництва, а також ліцензію місцевого бюро промисловості та комерції для участі в зовнішній торгівлі.

Перелік документів, необхідних для здійснення імпортних платежів, включає свідоцтво про дозвіл на імпорт, митну декларацію, верифікаційну форму на валютні розрахунки, імпортний контракт, дозвіл на платежі через валютну біржу чи безпосередньо з власного валютного рахунку та деякі інші.

Встановлено обмеження щодо передоплати за імпорт».

Перелічені умови здійснення імпорт обмеження є тимчасовими, не порушують системних ринкових засад функціонування економіки та банківської системи, мають відповідні світові аналоги і, головне, сприяють фінансово-економічній стабілізації, а в перспективі – економічному зростанню, вони, вочевидь, можуть застосовуватися до часу, коли чинники, які їх зумовили, зміняться. Мовиться передусім про розбалансованість попиту і пропозиції на валютному ринку України та перспективи приведення їх у взаємовідповідність, що становить основну проблему при визначенні перспектив валютно-курсової політики.

СПЕЦИФІКА ДИСБАЛАНСУ

Щоб оцінити перспективи вирішення цієї проблеми та розвитку валютно-курсової політики, необхідно більш точно класифікувати характер незбалансованості між сукупними попитом і пропозицією на валютного балансу, решта – на інше, в тому числі на виплати з обслуговування кредитів міжнародних фінансових організацій.

Отже, державні витрати на обслуговування зовнішніх боргів становлять нині головну проблему. В перспективі її якоюсь мірою послаблює проведена реструктуризація боргів перед нерезидентами за ОВДП. Основні ж суми зовнішнього державного боргу залишаються значними, хоча й дещо меншими, ніж у 2008 році.

Надзвичайно важливою є також проблема дефіциту торговельного балансу, який, за прогнозами, знову перевищить 1 млрд. доларів. У рамках цієї проблеми необхідно розглядати і зростання попиту на іноземну готівку, яка, крім засобу накопичення, широко використовується у неофіційній торгівлі «човниками».

Існує також проблема ажіотажного попиту, зумовлена значними девальваційними очікуваннями. Вони підживлюються неконструктивними дискусіями у Верховній Раді та засобах інформації щодо можливого відпускання курсу у «вільне плавання», яке в суспільстві пов'язують зі значною девальвацією, висловлюваннями деяких посадових осіб стосовно можливої емісії, наступними президентськими виборами, які теж пов'язують із емісією, а також відсутністю чітких перспектив щодо стабілізації ситуації в Росії з її негативним впливом на Україну.

ПІДВОДНІ КАМЕНІ «ВІЛЬНОГО ПЛАВАННЯ»

Вибираючи варіант розвитку валютно-курсової політики, слід насамперед зважити на необхідність вирішення перелічених проблем збалансування попиту і пропозиції, врахувати очікувану та вибрати бажану динаміку обмінного курсу, а також відповідний комплекс засобів валютного регулювання.

Однією з альтернатив курсової політики 2009 року, яка обговорюється відповідальними особами, фахівцями та пресою, є запровадження режиму вільно плаваючого курсу зі скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку при мінімальному впливі НБУ на збалансування попиту і пропозиції валюти, навіть за наявності суттєвого дисбалансу між ними. Така точка в цілому досить ґрунтовно висвітлюється проблема курсової політики та її можливі наслідки для економіки.

Важко не погодитися з тим, що краще було б не лише скасувати існуючі обмеження, а й узагалі їх не вводити. Проте саме завдяки цьому вдалося утримати стабільність у кризовий період. Передчасне ж скасування валютних обмежень (до того, як зникнуть причини їх уведення) може звести нанівець позитивний ефект від їх запровадження.

Крім того, пропозиції щодо введення плаваючого курсу з одночасним скасуванням обмежень, по-перше, часто не містять оцінки можливої динаміки обмінного курсу, по-друге, не враховують, що такий режим доцільно застосовувати за умов стабільних надходжень валюти у державу, позитивного сальдо торговельного балансу, відносно незначних обсягів платежів із обслуговування зовнішнього державного боргу. Тобто при збалансованих сукупному попиті і пропозиції іноземної валюти, а також за достатніх резервів центрального банку, які можна використати для підтримання стабільності курсу в екстремальних обставинах тимчасового дисбалансу попиту і пропозиції.

Усього цього в Україні поки що немає. Тому при запровадженні плаваючого курсу в нинішніх умовах його динаміку визначатимуть ажіотажний попит та спекулятивно-арбітражні операції банків задля отримання надприбутків, прагнення населення позбутися гривні і будь-що придбати долар. Попиті пропозиція, може, й збалансуються, але це будуть не реальні попит і пропозиція, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю, а спекулятивні попит і пропозиція, зумовлені значними девальваційними очікуваннями. Відтак гривня зазнаватиме шаленого тиску, а НБУ, не володіючи достатніми резервами, зможе протиставити цьому хіба що чергове підвищення відсоткових ставок та зменшення ліквідності і грошової маси, що означатиме – поставити хрест на кредитуванні економіки, інакше кажучи, позбавити підприємства кредитів.

Падіння курсу гривні уже на першому етапі такої «лібералізації» можна зіставити з російським серпневим обвалом, який стався, незважаючи на зниження ліквідності комерційних банків до 28% (!) порівняно з початком року. Зазначимо, що серпневий злет ажіотажного, причому платоспроможного, попиту на іноземну валюту в Україні також відбувся при найнижчому впродовж року показнику ліквідності банків – менше 60% від рівня на початку року. Наведені факти свідчать, що на хвилі ажіотажного попиту обмеження на кшталт зниження ліквідності, підвищення облікової ставки та резервних вимог не спрацьовують, оскільки валютні операції у подібних ситуаціях дають банкам спекулятивні надприбутки. Саме таким операціям і протидіють існуючі валютні обмеження.

Наслідки обвальної девальвації гривні, до чого можуть спричинитися скасування діючих обмежень та перехід на вільно плаваючий курс у нинішніх умовах завищеного, неадекватного реальним потребам зовнішньоекономічної діяльності попиту на валюту, передбачити неважко. Це – розкручування інфляції, катастрофічне падіння виробництва, подальше знедолення народу, параліч бюджету (або його емісійна підтримка, яка призводить до гіперінфляції) та неспроможність влади впливати на ситуацію економічними засобами, – тобто йдеться про сценарій уже навіть не російського, а індонезійського розвитку подій.

Аналіз свідчить, що без додаткових обґрунтувань, необхідних розрахунків та оцінок погоджуватися з пропозицією щодо термінового введення режиму вільно плаваючого курсу зі скасуванням існуючих обмежень на валютному ринку було б передчасно.

Враховуючи вищевикладене, в 2009 році забезпечити курсову, а відтак і загальну фінансову та економічну стабільність можна принаймні на початку року лише за умов збереження основних елементів діючого механізму функціонування валютного ринку, який дає змогу відсікти арбітражно-спекулятивний попит та певною мірою збалансувати сукупний попит і пропозицію в межах реальної зовнішньоекономічної діяльності.

Для підвищення ефективності валютних операцій ВАТ «ХК Банк» пропонується здійснити таки методи:

До першої групи методів зводиться вплив на структуру балансу для обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів. До цих методів належать: структурне балансування валютних потоків за сумами та строками; проведення конверсійних операцій; зміна строків валютних платежів (випередження та відставання); дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті.

Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Ідея методу структурного балансування може застосовуватись щодо будь-яких балансових операцій з валютними коштами: конверсійні операції, укладення кредитних і депозитних угод в іноземній валюті, узгодження валютних надходжень і платежів, проведення фоУкраїниейтингових операцій, реструктуризація кредиторської та дебіторської валютної заборгованості, купівля та продаж цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті. Обсяги та терміни проведення зазначених операцій добираються так, аби це дало змогу закрити валютні позиції чи знизити їх величину до прийнятного рівня.

Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативна позиція за певною валютою може бути зменшена її обміном на іншу валюту, за якою величина позиції була нижчою за норматив. Це дозволяє приводити валютні позиції у відповідність з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конвертації валюти, курс якої знижується, у більш надійну та стабільну валюту. Наприклад, якщо очікується значне зростання курсу євро відносно долара США, то має сенс швидкий обмін вільних грошових коштів у доларах на євро. Але конверсійні операції майже не впливають на величину загальної валютної позиції банку, прийнятої в Україні (норматив НІ5), і тому не можуть бути використані для її регулювання.

У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання (leads and lags – від англ. випередження та відставання), який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дозволяє закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і відповідно довгі позиції – до зниження курсу. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать:

• прискорення репатріації (повернення до своєї країни із-за кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;

• прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу;

• дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів в очікуванні зниження курсу;

• прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку;

• регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.

Можливості застосування прийому випередження та відста¬вання визначаються насамперед законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. У більшості угод, за якими відбуваються платежі, передбачається як можливість дострокової оплати, так і види та розмір штрафних санкцій (пені, неустойки тощо) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка платежу через зниження курсу буде виправдана лише тоді, коли зниження витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів.

Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті є різновидом обліку векселів і полягає в переуступці банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. При цьому банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфейтингові операції проводяться зі значними обсягами платежів в іноземній валюті (звичайно не менш як 1 млн дол. США) та із тривалою розстрочкою (на період від півроку до п'яти – семи років). Загальноприйнята практика передбачає наявність гарантії третьої особи, або аваль, а також здійснення серії регулярних платежів, які оформлені простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний факторинг і є, по суті туванням експортера.

Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті здійснюється також іншими способами, що мають певні відмінності порівняно з форфейтингом, такі як право регресу векселів, спеціальний, узгоджений сторонами занижений валютний курс. Добір платіжних вимог, які дисконтуються, за строками виплат згідно з власними потребами банку допомагає менеджментові планувати майбутні дії щодо управління валютною позицією.

Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті має низку обмежень та недоліків, які й зумовлюють його незначне поширення у процесі управління валютною позицією. Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики, зокрема ризик неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик переказу валютних коштів, який полягає в неможливості виконання зобов'язань в іноземній валюті країною покупця. Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику, пов'язаного зі зміною курсу валюти платежу протягом дії форфейтингової уґоди. Тому не кожний банк погоджується стати форфейтером. Деякі банки, навпаки, спеціалізуються на такому способі фінансування експортерів.

Здебільшого форфейтингові операції проводяться банком для отримання прибутків від різниці між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком їх власнику, а також одержання комісійного доходу. Законодавство та правила валютного регулювання в окремих країнах обмежують використання методу дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, як це й відбувається у вітчизняній практиці.

Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення балансових операцій часта не відповідає власним потребам та планам банку, а іноді не вигідне з погляду витрат.

Друга група методів, пов'язана з хеджуванням валютного ризику, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод за іноземною валютою, які дозволяють компенсувати можливі фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу. Хеджування здійснюють за допомогою проведення операцій з форвардними валютними контрактами, валютними ф'ючерсами та опціонами, валютними своп-контрактами, свопціонами, а також різних їх комбінацій типу подвійний форвард, валютний своп.

Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дозволяє банкам знаходити найефективніші комбінації проведення валютних операцій та застосовувати досконалі методи управління валютною позицією для зниження валютного ризику.

Висновки

Підводячи підсумки дипломної роботи слід сказати.

1. З введенням Закону «Про валютне регулювання і валютний контроль в Україні» почався новий етап розвитку економіки.

2. Встановлюючи основоположні положення валютного законодавства Уряд України покладає велику частину відповідальності на саму високоорганізовану економічну систему – банківську.

3. Проте, для ефективнішої організації валютного контролю в країні необхідна тісна взаємодія всіх органів і агентів валютного контролю. Ця взаємодія повинна виявлятися як в сумісному створенні нових нормативних актів, так і в активному впровадженні цих актів в життя, в обміні важливою для всіх суб'єктів валютного регулювання інформацією про господарюючі об'єкти, що здійснюють валютні операції.

4. У даній роботі розглянуто дві функціональні схеми організації валютного контролю в уповноваженому банку і проведена їх порівняльна характеристика.

5. Запропонована технологічна схема здійснення валютного контролю за операціями клієнтів уповноваженого банку.

6. Запропоновано Положення про підрозділ зовнішньоекономічної діяльності уповноваженого банку, яке розглядається в даній роботі в паралелі із законодавчими актами, що дозволяють правильно, з погляду законодавства, здійснити валютний контроль кожною одиницею підрозділу ЗЕД.

7. Детальніше розглянуті операції з юридичними особами, як що вимагають особливої уваги з боку валютного контролю.

8. Одній з тих, що самих пропрацювали, із законодавчої точки зору, є система контролю за надходженням валютної виручки на рахунки клієнтів. У даній роботі структурована Інструкція N19 НБУ. Схема дає повніше уявлення про всі етапи валютного контролю за надходженням валютної виручки.

9. Для більш прискореного навчання фахівців КБ по контролю за організацією і здійсненням валютних операцій, взагалі, і валютно-обмінних операцій, зокрема, автором розроблена серія систематизованих методичних матеріалів. Дані методичні матеріали застосовувалися в процесі навчання вказаних вище фахівців в СІФБД на факультеті додаткової освіти протягом декількох років.

10. Розглянуті в даній роботі організаційно-правові і технологічні схеми можуть бути використані як в практичній діяльності уповноваженим банком, так і в учбовому процесі банківських шкіл і коледжів.

Валютний контроль на даному етапі становлення економіки наший країни звичайно ж необхідний, але хочеться вірити, що сприятливий інвестиційний клімат встановиться в Україні до завершення введення всієї системи валютного контролю і зробить її зайвою. В цьому випадку економіка країни може отримати замість втечі притоку капіталів.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р.

2. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

3. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», №15–93 від 19.02.1993 р.

4. Про затвердження Класифікатора іноземних валют. Постанова Правління НБУ №34 від 04.02.98 р. із змінами, внесеними постановою Правління НБУ №561 від 30.12.98 р.

5. Международные валютно-кредитные отношения: два пути развития, А.И. Ачкасов, О.М. Прексин, М.» Финансы и статистика», 1998 г. 175 с.

6. Настольная книга валютного дилера, Киев, 2004 г. 218 с.

7. Банки Украины, СНГ, стран Балтии – 2003: Сфера услуг для банка и офиса.‑К.: КБС-Издат, 2003. – 671

8. Балабанов И.Т. Валютный рынок и валютные операции в России. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 240 с.: ил.

9. Барановський О. Валютна безпека / Вісник НБУ. – №8, 2003.

10. Береславська О.Від обмежень – до лібералізації/Вісник НБУ. – №6, 2003.

11. Береславська О. Курс під контролем / Вісник НБУ. – №8, 2003.

12. Бункина М. Основы валютных отношений: Учеб. пособие для вузов / – М., 2000. – 192 с.

13. Валютный рынок и валютное регулирование. Учебное пособие / под ре. Платоновой. – М.: Изд-во БЕК, 1996. 475 с.

14. Герасимова Е.Б. Анализ качества банковских услуг // Финансы и кредит. – 2005. – №16. – С. 19–25

15. Деньги, кредит, банки. Под редакцией Лаврушина О.И., М. – «Финансы и статистика», 1998 г.

16. Зеленский Ю.Б. К вопросу сущности банковской услуги // Банковские услуги. – 2004. – №7. – C. 2–8

17. Остафіль О.В. Проблеми та перспективи розвитку ринку фінансових послуг в Україні // Фінанси України. – 2004. – №12. – C. 89–93

18. Парасій-Вергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності. – К.: КНЕУ, 2003. – 347c

19. Петрашко Л.П. Валютні операції. – К.: КНЕУ, 2001. – 204 c

20. Кабанець О. Еволюція валютного регулювання // Вісник податкової служби України. – 2005. – №13. с. 62–63.

21. Кабанець О.І. Валютне регулювання та контроль в Україні. – Донецьк: Донеччина, 2004. – 224 с.

22. Кольга В. З історії регулювання міжнародних валютних відносин // Вісник податкової служби України. – 1999. – №3. – с. 42–43.

23. Маркевич М., Гурські У. Стратегія дерегулювання валютного ринку. – К.: Центр соціологічних та економічних досліджень – Гарвардський інститут міжнародного розвитку, 1998.

24. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной. – М.: Финансы и статистика, 1994.

25. Михайличенко С. Лібералізація валютного ринку / Вісник НБУ. – №5, 2002.

26. Михайличенко С. Проблеми та перспективи валютно-курсової політики в Україні / Вісник НБУ. – №2, 2000.

27. Мишкін Ф. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків: Підруч. для ВНЗ: Пер. з фр. – К.: Основи, 1999. – 963 с.

28. Міжнародні валютно-кредитні відносини. / За ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997.

29. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. / Рязанова Н.С. – К., 2001. – 119 с.

30. Мусієнко Т. Глобалізація фінансових ринків і вибір курсових режимів / Вісник НБУ. – №9, 2005.

31. Мусієнко Т. Особливості валютного регулювання в Україні / Вісник НБУ. – №5, 2005.

32. Мусієнко Т. Проблеми валютної інтеграції України / Вісник НБУ. – №3, 2004.

33. Наконечный А., Селиверстов И. Валютная политика и перспективы украинской экономики / Финансовые риски. – №4 (16), 2004.

34. національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник – за ред. А.М. Мороза. – К.:КНЕУ, 1999. – 368 с.

35. Порядок переміщення валюти через митний кордон України. НБУ, митний комітет України, лист №19029/381 від 14.03.93 р.

36. Правила проведення торгів на Валютній Секції Української Міжбанківської Валютної біржі. Протокол №30 від 16.07.97 р. Біржового Комітету УМВБ.

37. Правила членства у Валютній Секції Української Міжбанківської Валютної біржі. Протокол №30 від 16.07.97 р. Біржового Комітету УМВБ.

38. Рязанова Н.С. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для самост. вивч. дисц. – К., 2001. – 119 с.

39. Федоров М.В. Валюта, валютні системи, валютні курси. Под ред. Ю.Г.Єрмолаєва. – М. ПАИМС, 1995. – 152 с.

40. Фінансовий словник: Понад 5000 понять і термінів. – 4‑тє вид., випр. та доп. / Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. – К., 2002. – 566 с.

41. Шаров А.Н. Конвертируемость валют. – К.: Нива, 2003 – 320 с.

42. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. 2‑ге вид. випр. і доп. – К.: Знання-прес., 2003. – 535 с.

43. www.finance.com.ua

44. www.banks.kiev.ua

Облік та аудиту комерційних банках

Банківські операції

Управління кредитними ризиками в комерційних банках

Валютні операції банку (на прикладі діяльності ВАТ "Райффайзен Банк Аваль")

Учет в банках

Управління кредитними ризиками у банку. Процес здійснення безвиїзного банківського нагляду НБУ за кредитними ризиками банку

Зовнішньоекономічна діяльність комерційних банків (Внешнеэкономическая деятельность комерческих банков)

Облік коштів на поточному рахунку в іноземній валюті

Анализ резервирования кредитных операций КБ и пути повышения его результативности

Дослідження організаційно-економічного стану діяльності підприємства на зовнішніх ринках на прикладі відкритого акціонерного товариства "Міжнародний комерційний банк"

Теоретичні основи вивчення сутності грошей

Депозитні операції банків на фінансовому ринку України (за матеріалами АТЗТ "АК ПРОМІНВЕСТБАНК")

Розвиток банківського кредитування

Шпоры по международной экономике

Управління ресурсами банку (на прикладі ЗАТ "Акціонерний Комерційний Промислово-інвестиційний банк")

Управління розрахунковими операціями підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (на прикладі дочірнього підприємства ТОВ "АНТ" ВАТ "Янцівський гранітний кар'єр")

Організація обліку руху грошових потоків управління праці та соціального захисту населення Богодухівської райдержадміністрації