Дипломная работа: Самостійна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів

Магістерська робота

„Самостійна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів ”

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи організації самостійної діяльності учнів у навчальному процесі

1.1 Активність і самостійність школяра в навчальній роботі як наукова проблема

1.2 Педагогічні умови використання самостійної роботи учнів у навчальному процесі

1.3 Психолого-педагогічні особливості молодших школярів і забезпечення їх самостійності в учбовій діяльності

Розділ II. Проблеми організації самостійної учбової діяльності молодших школярів у практиці роботи вчителів початкової школи

2.1 Підвищення ефективності самостійної роботи на різних етапах навчання молодших школярів в практиці роботи передових вчителів

2.2 Організація самостійної учбової діяльності молодших школярів творчими вчителями сучасної початкової школи

2.2.1 Самостійна робота на уроках читання та мови

2.2.2 Самостійна робота на уроках природознавства

2.2.3 Особливості самостійної роботи на уроках математики

2.3. Організація та підсумки експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В умовах, коли якість навчання майбутніх випускників школи набуває особливого значення, проблема самостійності і самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів у навчальному процесі повстає особливо гостро. У державних документах про освіту « Освіта. Україна XXI століття», «Доктрина національної освіти в Україні» та інших йдеться про необхідність докорінного реформування навчального процесу у сучасній школі, про забезпечення особистісно-орієнтованого навчального процесу, з чим і пов`язаний перехід до концептуально нової організації учбової організації школярів.

На сьогоднішній день зростає значення початкової освіти. Початкова ланка школи повинна не тільки дати учням певну суму знань, а й формувати в них навички самостійного учіння. Для цього проводяться пошуки таких методів і організаційних форм навчання, які сприятимуть розвитку самостійності учнів.

Проблема розвитку самостійності учнів у дидактиці є традиційною. Вона привертала увагу багатьох видатних педагогів минулого.

Розвитком самостійності в процесі навчальної діяльності займалися такі вчені, як В. Буряк, І. Малкін, П. Підкасістий, Б. Єсипов. Вони стверджували, що самостійність включає в себе такі сторони: ставлення вчителя до проявів самостійності учня; уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу; уміння виділяти головне і другорядне; оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу; наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається; самостійне застосування засвоєних знань; оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Аналіз розвитку ідей з проблеми дозволяє виділити 3 напрямки, в рамках яких проблема самостійної діяльності обговорюється впродовж багатьох віків розвитку школи.

Представниками першого напрямку можна вважати давньогрецьких вчених (Сократ, Платон, Арістотель), які глибоко і всебічно обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння учнями знань.

Другий напрямок бере свій початок у працях Я. Коменського, змістом якого є розробка організаційно-практичних питань учнів в самостійній діяльності.

Третій напрямок характеризується тим, що самостійна діяльність учнів не тільки декларується як педагогічний засіб або метод викладання, але і є предметом дослідження.

У працях прогресивних мислителів і педагогів минулого Західної Європи Я. Коменського, Ж.Ж. Руссо, І. Песталоцці, Ф. Дістервега не раз підкреслювалось значення самостійності учнів в оволодінні знаннями, вміннями і навичками. Я. Коменський у "Великій дидактиці" писав, що: «Людей необхідно вчити спостерігати самим природу, а не тільки пам'ятати чужі спостереження і пояснення з книжок» [26, с.179].

Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів на той час були роботи Є. Голанта, у яких учений визначив три види самостійності школярів: організаційно-технічну самостійність, самостійність у практичній діяльності, самостійність у процесі пізнавальної діяльності.

Про значення самостійної роботи, яка сприяє розвитку розумових здібностей дитини, писали і визначні діячі прогресивної педагогіки, зокрема К. Ушинський, М. Бунаков, В. Водовозов, О. Герд, П. Лесгафт, В. Вахтєров та ін. Так К. Ушинський вважав, що навчання дітей повинно здійснюватися переважно на основі вражень, здобутих ними безпосередньо з навколишнього світу. Він висунув і розробив положення про значення знань, здобутих самими дітьми [64, с.252].

Вихованню самостійності учнів особливого значення надавав відомий учений методист О. Герд. У своїх працях він зазначав, що вчитель повинен розвинути в учнів інтерес до самостійного вивчення явищ природи, передавати їм потрібні практичні відомості і прийоми. Його книжки і методичні посібники містять десятки класних і домашніх завдань для самостійної роботи учнів.

Самостійна робота - це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти.

В. Буряк розглядав самостійну роботу як вид учбової діяльності школярів. Вона має бути передусім досвідченою, внутрішньо вмотивованою діяльністю. Самостійна робота є різнобічним, поліфункціональним явищем і має не тільки навчальне, а й особистісне, суспільне значення. Сутність цього складного і багатогранного явища, на думку цього дослідника, ще термінологічно точно не визначена.

Найбільш правильним варто визнати визначення самостійної роботи, дане Б. Єсиповим: «Самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, по його завданню в спеціально наданий для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових чи фізичних (чи тих та інших разом) дій»[16, с. 15].

Дидактами і методистами виконана велика робота по вивченню і опису різних видів самостійних робіт. Найбільш повно проблему самостійної роботи учнів у навчальному процесі та підходи до класифікації цього методу за характером пізнавальної діяльності представлено в роботах Б.Єсипова та П. Підкасістого [16; 45; 46; 47], які узагальнили передовий досвід застосування самостійних робіт учнів у навчанні в структурі традиційного уроку середини 50-х років, призначення якого, як відомо, в основному полягало в тому, щоб створити необхідні умови й атмосферу успішного засвоєння учнями знань, умінь і навичок.

Психологічні дослідження учених Б. Єсипова та Д. Вількєєва, показали, що істотною особливістю розумової діяльності учнів молодшого шкільного віку є, з одного боку, інтенсивне зростання їх пізнавальних потреб, а з другого - недостатня зрілість логічного мислення, обмеженість пізнавальних можливостей [16;17].

Для того, щоб дитина могла вільно і міцно засвоювати знання, треба розвивати її аналітичне мислення, навчати виділяти істотне у навчальному матеріалі, порівнювати, робити узагальнення, доводити окремі положення, оцінювати явища і події, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Цього можна досягти у процесі активної самостійної діяльності. Самостійна учбова діяльність молодших школярів забезпечує більш ефективне засвоєння навчального матеріалу, якщо її організація має системний характер, забезпечує оптимальний рівень пізнавальної активності школярів, поєднує репродуктивну і продуктивну діяльність учнів та за змістом поглиблює засвоєний матеріал. Відомо, що часто застосовувана самостійна робота розвиває зосередженість, цілеспрямованість, уміння міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як особливість мислення і рису характеру дитини.

Результати наукових досліджень, науковий доробок педагогів дають змогу виділити такі основні напрямки розвитку самостійності учнів у процесі навчання: створення пошукової проблемної ситуації на уроці; застосування системи самостійних робіт; використання нових форм уроку; різноманітних дидактичних та навчально-технічних засобів; розвиток самостійності і активності учнів у процесі трудового навчання [16; 37; 45; 36; 38].

Актуальність даної проблеми і значущість її для педагогічної практики зумовили вибір теми дослідження "Самостійна робота як засіб активізації пізнавальної діяльності молодших школярів".

Проблема дослідження - вдосконалення, підвищення ефективності самостійної роботи на різних етапах уроку.

Об'єктом дослідження є самостійна учбова діяльність учнів.

Предмет дослідження - педагогічні умови оптимального використання самостійної роботи учнів в структурі уроку початкової школи.

Мета дослідження передбачає вивчення, розробку та обґрунтування ефективної системи організації самостійної учбової діяльності молодших школярів у структурі уроку.

Гіпотеза дослідження: ефективність самостійної учбової діяльності школярів підвищується, якщо на етапах уроку використовується оптимальна система навчальних завдань (за зразком, репродуктивні, варіативні, творчі) та система пізнавальних завдань, побудованих за принципом зростання рівня пізнавальної активності.

Завдання дослідження:

- вивчення загального стану розробки проблеми самостійної роботи молодших школярів в навчальній діяльності на різних етапах уроку;

- вивчення стану практичного використання самостійної учбової діяльності молодших школярів в передовому та масовому досвіді роботи початкової школи;

- обґрунтувати умови, що забезпечують успішність самостійної роботи як методу навчання на уроці у початковій школі;

- розробка системи самостійної учбової діяльності школярів молодшого шкільного віку у структурі уроку і її експериментальна перевірка.

Для реалізації поставлених завдань на всіх етапах дослідження було застосовано такі методи :

теоретичні (аналіз психологічної та педагогічної літератури з проблеми; аналіз, синтез, порівняння, систематизація, моделювання, узагальнення, класифікація) з метою визначення сутності понять та підходів до оптимального застосування самостійної роботи на уроках у початкових класах;

емпіричні (анкетування, тестування, інтерв'ювання, педагогічне спостереження, бесіди, опитування, вивчення документації) для вивчення та діагностики стану готовності майбутніх вчителів до використання самостійних робіт, з'ясування рівня сформованості у молодших школярів пізнавальних інтересів.

Експериментальна база дослідження.

Дослідження проводилось протягом 2006-2008рр. на базі Тернопільської початкової школи № 15 та в Углянської ЗОШ I-III ступенів (с. Угля, Тячівського району в Закарпатській області), Бродівського державного педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

На констатувальному етапі дослідження (2006-2007 рр.) з метою вивчення динаміки використання самостійної роботи як методу навчання у структурі уроку в 3-4 кл. початкової школи, нами було проведено систему спостережень за уроками вчителів масової початкової школи та відвідано 97 уроків в 3-4 класах Тернопільської початкової школи № 15 та в Углянської ЗОШ I-III ступенів (с. Угля, Тячівського району в Закарпатській області).

На формувальному етапі дослідження (2007-2008 рр.) нами була запропонована система завдань, для самостійної роботи учнів різних рівнів пізнавальної активності ефективність якої ми перевіряли на різних етапах уроку.

На підсумковому етапі дослідження (2007-2008 рр.) шляхом проведення системи самостійних робіт нами було виявлено ефективність запропонованої експериментальної системи. Дослідження було проведено на базі Углянської ЗОШ у 3-4 класах та виконувало роботу 100 учнів.

Теоретичне значення дослідження: здійснено теоретичний аналіз проблеми, що дало можливість визначити підходи до оптимального використання самостійної роботи у структурі.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та впровадженні у практику сучасної початкової школи методичних рекомендацій щодо використання системи самостійних робіт у структурі уроку з метою активізації пізнавальної діяльності молодших школярів.

Апробація дослідження відбувалася під час активної та магістерської практики, у виступах на студентських науково-практичних конференціях у Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, на засіданні кафедри педагогіки та методики початкового навчання. Опубліковано статтю в науковому віснику " Магістр " ТНПУ ім. Володимира Гнатюка.

Структура магістерської роботи . Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ І. Теоретичні основи організації самостійної діяльності учнів у навчальному процесі

1.1 Активність і самостійність школяра в навчальній роботі як наукова проблема

Впродовж століть йшов пошук досконалих методів навчання. У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до забезпечення їх активного характеру. Сучасним школярам дуже важко розібратися, правильно оцінити ряд подій виходячи з великого потоку інформації. У зв'язку з цим виникає необхідність вирішення ряду проблем. Одна з них - проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Учням потрібна допомога ще з дитинства. Сучасна школа повинна виховувати у школярів здатність до самостійної учбової діяльності, самостійного здобуття знань, до прояву таких якостей мислення, як активність, гнучкість, швидкість.

В чому ж полягає суть самостійної роботи ? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без безпосередньої допомоги, спираючись на своє знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність є якістю процесу пізнання, що формує риси особистості учня і передбачає своєрідну форму організації уміння.

Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності, як стверджують В. Буряк, І. Малкін, П. Підкасістий, Б. Єсипов, включає в себе такі сторони:

· ставлення вчителя до проявів самостійності учня;

· уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;

· уміння виділяти головне і другорядне;

· оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;

· наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;

· самостійне застосування засвоєних знань;

· оцінка учнем своєї роботи і її результатів.

Таким чином, формування самостійності учня передбачає активну взаємодію вчителя і учня. Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес. Велике значення має висока майстерність учителя, його керівництво активною, пізнавальною діяльністю учня; логіка педагогічного процесу; створення проблемної ситуації на уроці; правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов'язаної з подоланням учнями певних труднощів, підведення підсумків виконання і об'єктивна оцінка роботи.

Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:

1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;

2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;

3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;

4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь),

5) повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання,

6) важливо дотримуватись взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх,

7) повинен існувати взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.

Проблема самостійної діяльності учнів і засобів організації в структурі уроку має свою багату історію і свої традиції в реалізації її основних положень в практиці роботи школи.

Аналіз розвитку ідей з проблеми дозволяє виділити 3 напрямки, в рамках яких проблема самостійної діяльності обговорюється впродовж багатьох віків розвитку школи.

Представниками першого напрямку можна вважати давньогрецьких вчених (Сократ, Платон, Арістотель), які глибоко і всебічно обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння учнями знань. В своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини успішно протікає тільки в процесі самостійної діяльності, а удосконалення особистості і розвиток її здібностей - шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність дає дитині радість. Ці положення стали основою суджень багатьох теоретиків педагогіки минулого - Р. Рабле, Томаса Мора, Томазо Кампанелли, які в епоху середньовіччя наголошували на необхідності навчити дитину самостійності, виховувати потребу у дієвих знаннях. Для цього йому слід самостійно оволодівати знання, самому обирати шлях пізнання. Розвивалися ці ідеї на сторінках педагогічних праць Я. Коменського, Ж-Ж. Руссо, Г. Песталоцці, Г. Сковороди, К. Ушинського. Значний внесок у розвиток ідей забезпечення активності і самостійної діяльності учнів вносять О. Радищев, І. Якушкін та інші демократично налаштовані вітчизняні та зарубіжні громадські діячі.

Другий напрямок бере свій початок у працях Я. Коменського, змістом якого є розробка організаційно-практичних питань учнів в самостійній діяльності. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає діяльність вчителя без достатньо глибокого дослідження і аналізу природи діяльності самого учня.

Третій напрямок характеризується тим, що самостійна діяльність учнів не тільки декларується як педагогічний засіб або метод викладання, але і є предметом дослідження. Цей напрямок бере свій початок у працях К.Д. Ушинського.

Зауважимо, що на початку XX століття ідея виховання в школярів активності й самостійності в навчанні належала до фундаментальних прогресивних ідей педагогіки. К. Ушинський був першим, хто заявив, що вправи для дитини в мові - необхідна умова розвитку. Це різноманітні усні і письмові, які по можливості повинні бути самостійними, систематичними і логічними. Завдання повинні привчати дитину до логічного мислення. Не варто звертати увагу на вправи, які роблять заняття дітей нудними і сприяють механічному заучуванню. К. Ушинський виділив метод активної роботи: аналіз і синтез, спостереження. В цьому випадку прагнення до активності необхідно використовувати для розвитку і виховання дитини. Завдання школи полягає не тільки в тому, щоб передавати знання і розвивати мислення Вона повинна викликати в учня "бажання серйозної праці". Для дітей молодшого шкільного віку інтерес до оточуючого повинен формуватися під час навчання. Тому вчитель повинен зробити все, щоб учні не просто вбивали час під час уроків. Він пропонує умови, які сприяють розвитку звички до активної навчальної праці:

1. не вчити учня, а тільки допомагати йому вчитися;

2. привчати до праці поступово;

3. змінювати види діяльності [60].

Зокрема, ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам'ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання» [60, с.345]. Тому цілком закономірно, що Н. Крупська, А. Луначарський бачили в цій ідеї надійний засіб революційної перебудови старої школи.

А. Луначарський вбачав основний шлях необхідності перебудови школи у пошуку нових принципів, змісту, методів навчання і виховання. В 1918 році на 1-му Всеросійському з'їзді були прийняті проекти документів: "Положення про єдину трудову школу". Згідно цих документів вводились нові принципи організації шкільного навчання, які підкреслюють значення самостійної учбової діяльності школярів:

- для вчителів та учнів необхідно було створити умови для творчого і широкого експериментування;

- форми і методи навчання повинні будуватися на активності і самостійності учнів.

В ці роки велику увагу приділяли активним методам навчання, коли учні здобували знання не із слів вчителя, а шляхом самостійного пошуку, використовували спостереження, збір фактів. "Ми повинні дати учням вміння працювати самостійно... Самостійному дослідженню і творчості, роботі і діяльності учнів при цій системі немає місця: вона для цього не пристосована" [22, с.447], вона відіграє другорядну роль і не привчає до активної роботи. Замість такої організації навчання пропонувалась і вводилася самостійна робота під керівництвом вчителя і з його допомогою, що вважалось активною формою навчання.

Найбільш успішним рішенням нової задачі в роботі станцій провідне місце займала станція під керівництвом С. Шацького. Вчитель заздалегідь складав план роботи на день, в якому крім теми називались види самостійної роботи, потрібні підручники, прилади і вчитель перед початком навчального дня знайомив їх з планом роботи. Використовували різноманітні методи: досліду, який на друге місце ставив підручник; (навчись самостійно пізнавати світ, користуйся власними спостереженнями, а потім користуйся книгою).

Пильна увага до проблеми активності й пізнавальної самостійності школярів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Практичне розв'язання цієї проблеми тісно пов'язане із соціальними завданнями в галузі народної освіти. Так, ще на зорі становлення школи Н. Крупська писала: «Нам треба навчити підростаюче покоління самостійно оволодівати знаннями. Це одна з найважливіших проблем, які повинна розв'язати наша радянська школа»[ 28,с.511].

У висвітленні теорії питання потрібно всебічно враховувати взаємозв'язки педагогічних явищ, залежність наукового розуміння даної проблеми від загального розвитку педагогічної науки. Підкреслюючи роль принципу історизму в розкритті суспільних явищ, відомі громадські діячі 20-30-х років XX століття закликали «...не забувати основного історичного зв'язку, дивитись на кожне питання з точки зору того, як певне явище в історії виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і з огляду на цей його розвиток дивитися, чим дана річ стала тепер».

Разом з тим ідеї активності й самостійності навчання школярів завжди визнавалися дидактикою, фактичне розуміння і практична реалізація їх у різні роки мали істотні відмінності.

У період революційної перебудови школи нового суспільства було висунуто ряд принципових положень, які свідчили, що радянська педагогічна теорія і практика підходять до загальної ідеї необхідності активізації учня не з вузькодидактичних позицій, а з погляду можливостей використання системи шкільної освіти для всебічного розвитку особистості, подолання суперечностей між інтересами дитини і цілями суспільства. Пошуки теоретиків і практиків були спрямовані на створення сприятливих психологічних умов для навчання, мали на меті викликати в дітей бажання до активної розумової і практичної діяльності, прагнення до перетворення навколишньої дійсності.

У галузі змісту освіти висувалась вимога вводити такі «життєві» знання, які допомагали б учням зрозуміти навколишню дійсність і брати участь у її революційному перетворенні. Відповідно в методиці навчання домінуючими були так звані активні методи —- лабораторно-бригадний, дослідницький, метод «життєвих» задач або метод проектів.

1930—1931 роки, як зазначають дослідники, були важкими в розвитку проблеми пізнавальної активності і самостійності навчання. У шкільній практиці застосовувалися вкрай консервативні форми (по суті перекручення) організації навчання (недооцінка ролі вчителя, систематичності в навчанні, переважання прикладних знань тощо). А це призвело до того, що «більшість вчених педагогів і вчителів практиків з часом дискредитували цей (самостійний -К.С.) важливий метод навчальної роботи. Певний час він був зовсім невиправдано забутий у педагогічній і методичній літературі і шкільній практиці, особливо в 30—40 роки, хоча передові вчителі ніколи не відмовлялися від елементів дослідження в навчально-виховному процесі школи»[1,с.119]. У вищезгаданих постановах партії про школу вимагалось покінчити з методичним прожектерством і водночас підкреслювалась необхідність подальшої розробки питань активності і самостійності школярів у навчанні.

З початком 30-х років у роботу школи було внесено редагуючі зміни: всі типи шкіл були закритими (дев'ятирічна, ШКН, ФЗС), був встановлений єдиний тип школи: навчальний (1-4 кл.), неповна середня (1-7 кл.), середня-десятирічка. Була заборонена педологія, основною ідеєю якої був індивідуальний підхід до дитини.

«Проте у важкій боротьбі за внормування роботи школи, за міцні систематичні знання учнів, радянська дидактика 30-х років, на жаль, не зберегла і не розвинула багато чого з того цінного, що було знайдено в галузі активізації навчання у попередній період. Проблема активності й самостійності учнів відійшла на задній план, а шляхи і засоби активізації навчання звелися до активізації методів передачі знань»[56,с.2О].

Тому не дивно, що до середини 50-х років дослідження Р. Мікельсона «Про самостійну роботу учнів у процесі навчання» (1940) було єдиною ґрунтовною працею, у якій розглядалися теоретичні основи організації самостійних робіт та узагальнювався передовий досвід з цього питання. У 50-х роках уже з'являються ґрунтовні праці, присвячені питанням організації активної самостійної роботи учнів (Б. Єсипов, М. Даншіов, Ш. Ганелін).

Помітним явищем в теорії розвитку самостійності учнів на той час були роботи Є. Голанта, у яких учений визначив три види самостійності школярів: організаційно-технічну самостійність, самостійність у практичній діяльності, самостійність у процесі пізнавальної діяльності. Високо оцінюючи значення самостійної роботи, Є. Голант розглядає самостійність як першорядну умову всебічного розвитку особистості учня.

Наприкінці 60-х років були опубліковані монографічні дослідження Л. Аристової «Підвищення самостійності і активності учнів у навчальному процесі з основ наук у школі» (1959), М. Морозової «Виховання самостійності думки школяра у навчальній роботі» (1959), Д. Вількеєва «Розвиток пізнавальної активності в учнів вечірніх шкіл у процесі навчання» (1961), М. Єнікеєва «Активізація пізнавальної діяльності учнів при викладанні знань учителем» (1961). Втілювались і плідно розвивались ці ідеї у досвіді вчителів Ростовської, Ліпецької областей і Татарії. У 70-х роках чітко визначилися та успішно працюють колективи вчених, які грунтовно досліджують різні аспекти розвитку пізнавальної активності і самостійності учнів.

У психологічній і дидактичній науці немає єдиного підходу до визначення поняття "пізнавальна активність". Так у працях Б. Єсипова та Д. Вількєєва, підкреслюється вольова та емоційна налаштованість суб'єкта як важливий суб'єкт активності школяра і прагнення до оволодіння знаннями.

М. Махмутов визначає пізнавальну активність як виявлення в учбовому процесі вольової, емоційної та інтелектуальних сторін особи [38, с. 44].

Т. Шамова розглядає пізнавальну активність учнів як їх розумову діяльність, що спрямована на досягнення певного пізнавального результату і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на учбовий матеріал як основу задоволення пізнавальної потреби [66, с.32]. В інших працях активність розглядається авторами "...як якість діяльності, в якій проявляється особистість самого учня та його ставлення до змісту і характеру діяльності, бажання мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення учбово-пізнавальної мети" [29, с. 54].

Г. Щукіна в своєму визначенні розглядає пізнавальну активність як "...утворення особистості, яка виявляє інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня у пізнавальному процесі" [68, сі 16].

Наведені визначені поняття "пізнавальна активність" дозволяють зробити висновок, що освоєння невідомого спонукає людину до творчої діяльності. При цьому зовнішній вплив відбивається через психічний стан конкретної особи, через її вольові якості, емоції. І засвоєння об'єкта пізнання, і відбиття зовнішнього впливу вимагає активності суб'єкта.

Отже, пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини в процесі пізнавальна діяльності.

Слід зазначити, що в багатьох працях дидактів визначення поняття "пізнавальна активність" розглядається у тісному зв'язку з поняттям "самостійність".

"Всебічної активності, - зауважує Д. Вількєєв, - не можна досягти без розвитку у школярів пізнавальної самостійності". Найбільш цінні результати, на думку М. Данилова, досягаються саме тоді, коли поєднується пізнавальна активність з розвитком самостійності. В окремих працях М. Махмутов визначає активність як форму виявлення пізнавальної самостійності. Н. Половнікова переконана,що активність і самостійність як у розвитку, так і у виникненні неподільні.

В. Крутецький стверджує: "...відношення між поняттями "активне мислення", "самостійне мислення", "творче мислення" можна зобразити у вигляді концентричних кіл. Це різні рівні мислення, без яких кожне наступне є видовим по відношенню до попереднього. Творче мислення буде самостійним і активним, але не будь-яке активне мислення є самостійним, і не будь-яке самостійне мислення є творчим" [28, с. 180]. Дійсно, ці поняття перебувають у тісному взаємозв'язку, але кожне з них має свою специфіку.

Активність і самостійність школяра в навчальній роботі — поняття взаємозв'язані, але не тотожні. О. Скрипченко зауважує з цього приводу: «Активність може і не включати самостійності. Можна навести чимало прикладів, коли учень, виявляючи активність у роботі, не виявляє самостійності, наприклад, несвідоме читання, механічне списування, копіювання виробу на уроках ручної праці тощо. У навчальній роботі самостійність виявляється в активності спрямованій на набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Останнє пов'язане із формуванням пізнавальних інтересів та інших мотивів, які стимулюють і зміцнюють вольові зусилля для виконування тих чи інших завдань» [29, с.341].

Отже, "активність" означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності. Вона виявляється в характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо.

Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Пізнавальна самостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань, і під час їх відтворення, закріплення. Пізнавальна самостійність співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування обох цих якостей можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності. Основою пізнавальної самостійності, її внутрішніми стимулами виступають потреби в набутті нових знань, у поглибленні тих, що вже набуті. Лише тоді, коли є необхідність, яка спонукає людину до діяльності, стимулюється і активність особистості. Потреба у пізнавальній діяльності не виникає у вихованців сама собою, тому слід створювати певні умови пізнавальної діяльності школярів, які б спонукали їх до активної пізнавальної діяльності.

Отже,пізнавальна активність і самостійність є якісними характеристиками пізнавальної діяльності, вони взаємозумовлені, взаємозв'язані, але не тотожні. Вони взаємно посилюють одна одну: в умовах мислительної активності виявляється самостійність учня, яка є необхідним внутрішнім стимулом розвитку мислення. Але хоч ці сторони навчальної діяльності тісно пов'язані, кожна з них через специфічність виявів і формування є окремим предметом дослідження.

1.2 Педагогічні умови використання самостійної роботи учнів у навчальному процесі

Ефективність самостійної учбової діяльності забезпечується дотриманням певних умов.

Самостійна робота як робота за завданням, може успішно здійснюватися тільки тоді, коли учень чітко усвідомлює мету роботи й у нього є прагнення до досягнення цієї мети. Іншими словами, успіх самостійної роботи обумовлюється цілеспрямованістю учнів.

Крім того, успіх самостійної роботи обумовлюється також наявністю вже сформувалися в процесі навчання умінь і навичок, як практичних, так і розумових, котрі необхідні для досягнення поставленої мети.

Цілеспрямованість робить самостійну роботу учнів свідомою, осмисленою, викликає інтерес до неї. Наявність уже сформованих умінь і навичок створює ту технічну основу, ті механізми, за допомогою яких учні йдуть до досягнення поставленої мети.

Необхідно, щоб завдання, запропоновані учням для самостійного виконання, були посильні для них і пред'являлися у певній системі. Основою цієї системи повинне бути поступове наростання пізнавальної самостійності дітей, що здійснюється шляхом ускладнення як матеріалу, так і розумових задач, а також шляхом зміни ролі і рівня допомоги вчителя.

У зв'язку з зазначеними умовами успішності самостійної роботи великого значення набуває інструктаж, що проводиться вчителем перед початком самостійної роботи в усній, письмовій і наочній формі. У ході інструктажу пояснюється мета і значення майбутньої учбової роботи, дається завдання для неї і в залежності від того, наскільки учні володіють необхідними уміннями і навичками, вказується (більш-менш докладно) чи не вказується спосіб здійснення завдання.

Самостійна робота тільки тоді досягає найбільшого успіху, коли школярі усвідомлюють своїх досягнення як результат самостійної діяльності, помилки, допущені ними в ході роботи. Велику роль у цьому відіграє аналіз учителем роботи учнів. Ця робота впливає на ефективність навчання, якщо учитель спрямовує учнів на самоконтроль результатів своєї учбової діяльності.

Конкретними методами організації навчальної роботи, які на різному рівні забезпечують пізнавальну самостійність школярів, є виклад навчального матеріалу вчителем у формі повідомляючої або проблемної розповіді, бесіда, вправи, практичні та лабораторні роботи, робота з книжкою, самостійна робота учнів тощо.

Розглядаючи кожен метод, ми намагались розкривали його як із зовнішньої та внутрішньої сторони (його психологічної і логічної сутності), тобто охарактеризувати пізнавальну діяльність учнів, коли учитель викладає матеріал, пропонує питання, завдання для самостійного виконання.

Для кожного методу характерна своя особлива взаємодія вчителя й учнів, у ході якої вчитель організує пізнавальну діяльність учнів, спрямовану на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, забезпечення розвитку особистості. Ця взаємодія пов'язана із розвитком і формуванням особистості учня.

Для кожного методу характерний свій психологічний і логічний лад. Удосконалення відомих, випробуваних педагогічною практикою методів, іде шляхом всебічного розвитку розумової самостійності учнів, максимальної оптимізації процесу навчання.

Теорія і практика навчання свідчать, що вибір методу навчальної роботи залежить від кількох факторів:

- загальної мети і змісту утворення (зі зміною мети і змісту утворення змінюються методи навчальної роботи);

- від дидактичної мети уроку;

Якщо, наприклад, основна дидактична мета уроку - сприяти осмислюванню і закріпленню знань і умінь правопису ненаголошених голосних, то для досягнення цієї мети не можна скористатися розповіддю чи бесідою, а слід використатися тільки самостійною роботою учнів, що на уроці може бути представлена різними видами вправ.

Якщо основна дидактична мета уроку — перевірити й оцінити уміння і навички учнів, то доцільно і необхідно використовувати самостійну роботу у формі диктанту, переказу чи твору.

- від змісту навчального матеріалу, що повинен бути предметом вивчення на даному уроці.

Якщо предметом вивчення є матеріал, з якого в учнів немає ніяких знань, то єдиним правильним методом може бути визнаний метод викладу навчального матеріалу вчителем у сполученні з різними дидактичними прийомами ілюстрації, демонстрації і т.п.

Якщо предметом вивчення на уроці буде те чи інше граматичне явище (наприклад, приставка), для визначення якого доцільно виходити зі спостереження мовних явищ, то використання методу бесіди буде ефективніше, ніж використання методу викладу і т.п.

- від вікових особливостей учнів, рівня їх знань і навичок.

Так, розповідь — одна з монологічних форм навчання — використовується у всіх класах школи, але тривалість її в залежності від віку і ступеня підготовки учнів буде різною. Якщо в старших класах впродовж всього уроку може бути використаний один метод навчальної роботи, то в початкових класах, внаслідок недостатньо розвинутого сприймання дітей і уміння слухати, на уроці використовується, як правило, не один, а кілька методів.

- підготовка вчителя, його майстерність також можуть обумовити вибір методу навчальної роботи. Деякі вчителі мають мистецтво педагогічної розповіді і використовують переважно дану форму навчання у своїй роботі. Інші є майстрами проведення бесіди, тому переважно використовують даний метод у роботі. Однак учитель ні в якій мері не може використовувати у своїй роботі тільки ті методи, мистецтвом застосування яких він володіє. Кожному вчителеві необхідно працювати над вдосконаленням своєї педагогічної майстерності і використовувати на практиці методи, що відповідають вимогам життя і потребам навчального процесу, використовувати комплексно, у взаємодії, реалізуючи освітню, виховну і розвиваючу функції навчання.

Удосконалювання і підвищення ефективності методів навчальної роботи здійснюються також по лінії розробки питань програмованого і проблемного навчання, що дозволяють, з одного боку, здійснювати керівництво розумовою діяльністю учнів, а з іншого боку — розвивати їх творчу самостійність.

У книзі "Дидактика (початкові класи)" її автори - М. Казанський і Т. Назарова писали: "Не можна ототожнювати самостійну роботу і самостійність. Самостійність — якість особистості, самостійна робота — метод навчальної роботи. Між самостійністю і самостійною роботою існує тісний зв'язок. Самостійна робота є, з одного боку, вираженням уже досягнутої самостійності, з, іншої — засобом подальшого розвитку самостійності. Інші автори вважають самостійною роботою таку роботу, у яку учень вносить щось своє, особисте, індивідуальне"[21, с.125].

Виконання завдання без безпосередньої допомоги вчителя не означає відсутності його керівної ролі. При організації самостійної роботи роль учителя не знижується, а, навпаки, підвищується.

Значення самостійної роботи в навчальному процесі важко переоцінити. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як якості особистості, сприяє реалізації принципу індивідуального підходу, дозволяє диференціювати навчальні завдання і тим самим сприяти досягненню дійсно свідомого і міцного оволодіння знаннями. Можна сказати, що тільки в ході самостійної роботи учні розвивають ті пізнавальні здібності, здобувають і удосконалюють ті уміння і навички, без яких неможливо оволодіння знаннями як у школі, так і в житті.

Самостійну роботу застосовують на всіх етапах уроку, але з об'єктивних причин майже не організовують на етапі вивчення нового матеріалу.

Володимир Буряк - кандидат педагогічних наук, вітчизняний дослідник проблеми організації самостійної роботи учнів на уроці - висловлювався так: "Самостійна робота є наслідком його точно організованої діяльності на уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження у вільний час. Вчитель повинен організовувати навчальну роботу школяра, створивши програму його самостійної діяльності з оволодінням знаннями, та керувати нею.

По-друге, самостійна робота школяра є більш широким поняттям, ніж домашня робота. Вона може включати й позаурочне задане вчителем школяру завдання. Але в цілому це паралельно існуюча зайнятість учня за виробленою ним самим програмою засвоєння матеріалу."

Самостійна робота - це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти.

В. Буряк розглядав самостійну роботу як вид учбової діяльності школярів. Вона має бути передусім досвідченою, внутрішньо вмотивованою діяльністю. Самостійна робота є різнобічним, поліфункціональним явищем і має не тільки навчальне, а й особистісне, суспільне значення. Сутність цього складного і багатогранного явища, на думку цього дослідника, ще термінологічно точно не визначена. В.Буряк вважає, що самостійна робота - це діяльність, організована самим учнем, залежна від його пізнавальних мотивів, здійснювана у найзручніший для нього час, контрольована ним.

Школяр повинен уміти моделювати власну діяльність, тобто визначати умови важливі для досягнення мети, знайти у власному досвіді уявлення про предмет. Саморегулювання учня передбачає вміння програмувати самостійну роботу, яке застосовують до відповідної мети, діяльності, відбору відповідних засобів перетворення й визначення послідовності окремих дій.

Важливим проявом предметної саморегуляції учня є вміння оцінювати кінцеві та проміжні результати своїх дій. Самостійна робота є цілеспрямованою, внутрішньомотивованою, структурованою самим суб'єктом у сукупності дій, що виконуються, і яка регулюється ним у процесі діяльності.

Отже, на думку В.Буряка формування здібностей самостійної роботи залежить від спільних дій вчителя і учня, від усвідомлення останнім особливостей цієї роботи як специфічної форми діяльності.

Найбільш правильним варто визнати визначення самостійної роботи, дане Б. Єсиповим: «Самостійна робота учнів, що включається в процес навчання, це така робота, що виконується без особистої участі вчителя, по його завданню в спеціально наданий для цього час; при цьому учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумових чи фізичних (чи тих та інших разом) дій»[16, с. 15].

У структурі самостійної роботи - методу навчання виділяють 3 головні етапи.

- І (підготовчий) етап знайомства із завданням, учень, вислухавши завдання, розглядає предмет чи креслення, або читає перечитує умову задачі, зміст тексту і т.д. Учень здійснює аналіз завдання і зв'язаний з ним синтез, тобто осмислює його, виділяючи, що дане в завданні, що потрібно чи довідатися зробити, які будуть потрібні для цього знання і дії, складає план виконання завдання. Тобто, іде усвідомлення учнями дидактичних завдань самостійної роботи, її мотивація, установка на увагу та інструктаж вчителя.

- II (виконавський) етап полягає у тому, що учень, зрозумівши завдання і склавши план дій, виконує і перевіряє його. Учитель може здійснювати поточний контроль за роботою, надавати допомогу невстигаючим учням,

- III (підсумковий) етап, полягає в тому, що учень, виконавши завдання, сам, за власною ініціативою перевіряє свою роботу й оцінює її, тобто здійснює самоконтроль і самооцінку. Також іде перевірка з боку вчителя, оцінювання результатів роботи, виділення позитивних моментів у самостійній роботі і типових помилок під час виконання, а головне, взаємоконтроль і самоконтроль.

Таким чином, у структуру самостійної роботи входить: аналіз завдання, пошук способів здійснення завдання, планування роботи, виконання завдання, перевірка й оцінка зробленої роботи.

Окремі види самостійної роботи можуть включать або всі, або деякі з цих елементів. Чим більше зазначених вищий елементів входить у самостійну роботу учнів, тим вище її рівень і рівень самостійності школярів.

Дидактами і методистами виконана велика робота по вивченню і описанню різних видів самостійних робіт в залежності від дидактичної мети діяльності. Найбільш повно класифікацію представлено в роботах Б. Єсипова. Самостійні роботи варто класифікувати по декількох дидактичних ознаках, які характеризуються різні сторони однієї і тієї ж самостійної роботи.

1. Самостійні роботи розрізняються по їхній дидактичній меті .

Вони можуть бути спрямовані на:

· підготовку учнів до сприйняття нового матеріалу;

· засвоєння учнями нових знань;

· закріплення, розширення й удосконалювання засвоєних знань;

· вироблення, закріплення й удосконалювання умінь і навичок.

Донедавна молодшим школярам пропонувалися самостійні роботи, спрямовані, як правило, на закріплення й удосконалення раніше набутих знань, умінь і навичок. Ці роботи ставили перед учнями не нові задачі, а подібні тим, що вони виконували під безпосереднім керівництвом учителя.

Практика, однак, показала, що учням початкових класів цілком доступна самостійна робота, спрямована на вивчення і засвоєння нових знань.

При використанні самостійної роботи з метою одержання нових знань учитель ретельно продумує план цієї роботи, що може бути записаний на дошці, на великому листі паперу або на картках. У плані передбачається і роз'яснюється мета роботи і шлях її досягнення. Відповідно до цього план самостійної роботи поділяється на два основних розділи: що учень повинний зробити, щоб одержати нове знання; що треба знати (довідатися) і вміти розповісти.

Однак у такій самостійній роботі всі її структурні елементи задані вчителем у готовому вигляді. Тому рівень самостійності учнів у такій роботі недостатньо високий. її можна і потрібно розглядати як визначену ступінь в озброєнні учнів умінням самостійно здобувати нові знання.

До самостійної роботи, що вимагає виконання нової задачі, учнів необхідно готувати. Варто учити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці чи на картці, розібратися в послідовності майбутньої роботи, виконати її й у результаті зробити потрібний висновок. У міру того як учні опановують необхідними уміннями, їм варто надавати більше самостійності в перебуванні способів виконання завдання, у плануванні роботи і т.д.

Особливо велике місце в молодших класах школи займають самостійні роботи, спрямовані на вироблення, закріплення й удосконалення умінь, навичок, раціональних навчальних дій у цілому.

Одним з найважливіших умов успішного формування в молодших школярів умінь і навичок є усвідомлення школярами як самих дій, так і послідовності дій, які треба застосувати, щоб виконати запропоноване завдання, вирішити орфографічну, математичну, трудовою чи іншу задачу.

Як показує практика і спеціальні дослідження, усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного виконання завдання, формуванню визначеного способу дії сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, у яких даються:

1) вказівки — розпорядження про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання,

2) програма дій, що визначає, які операції потрібно виконати учню й у якій послідовності,

3) розпорядження алгоритмічного типу.

2. Самостійні роботи розрізняються по матеріалі, над яким працюють учні.

Матеріалом, над яким самостійно працюють учні, можуть бути предмети і явища навколишньої дійсності. Учні вимірюють, створюють ті чи інші предмети. Вони спостерігають за предметами і явищами безпосередньо в природі чи в школі, проводячи досвіди, експерименти, виконуючи лабораторні завдання.

Самостійні роботи, зв'язані зі спостереженням, постановкою дослідів, із проведенням практичних і лабораторних робіт, мають дуже велике значення, тому що сприяють розвитку в учнів спостережливості, дослідницьких умінь і навичок. Навчання учнів такого роду самостійним роботам здійснюється на предметних уроках.

Велике місце в початкових класах займає самостійна робота з навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, картами і т.д.

Уміння працювати з книгою — одне з найважливіших умінь вчитися.

Без оволодіння умінням раціонально працювати з навчальною книгою неможливе здійснення навчального процесу, неможливо повноцінне засвоєння знань, тому що такі важливі компоненти процесу засвоєння, як осмислювання і закріплення, здійснюються в процесі роботи з підручником.

Без оволодіння умінням працювати з книгою навчальна праця не може бути самостійною працею. Невміння працювати з книгою приводить до того, що навчальна праця стає мученням для учня. При сприйнятті письмової мови на відміну від сприйняття усної немає примусового темпу, немає безперервності — учень, читаючи, може зупинитися, щоб обміркувати прочитане, може повертатися неодноразово до того самого матеріалу, викладеному в одній і тій же системі, для того щоб глибше продумати, осмислити матеріал чи окремі, найбільш важкі для розуміння частини.

Усе це (можливість зупинитися, продумати, перечитати декілька разів текст, зіставити його з раніш прочитаним) забезпечує глибоке, осмислене, свідоме і міцне засвоєння знань, застосування їх до рішення навчальних завдань.

Навчання учнів умінню працювати з книгою, навчання читанню, у широкому значенні цього слова, у початкових класах здійснюється на уроках читання і природознавства, на уроках математики і граматики.

У початкових класах широко застосовується самостійна робота з дидактичним матеріалом. Творцем цілої системи різноманітного дидактичного матеріалу для самостійних занять дітей у школі є педагог Ю. Фаусск (1863 — 1943). Нею були складеш книги-саморобки для читання, альбоми для занять по природознавству, численні картки для списування і т.п.

В даний час дидактичний матеріал, що використовується в початкових класах, дуже різноманітний. Це набір карток з малюнками, буквами, складами, словами, текстом, цифрами, задачами; розрізна абетка; лічильний матеріал — палички, кружечки; моделі геометричних фігур; трафарети овочів, тварин і т.д.

Дидактичний матеріал може бути трьох видів:

один — для закріплення і повторення придбаних дітьми знань, умінь і навичок, отже, складений відповідно програмі;

другий — пропедевтичний по своєму змісті, теж складений по програмі, але ведучий дітей вперед і допомагаючи їм легше і швидше засвоювати досліджуваний матеріал;

третій — не стосовний до програми, але розширюющий кругозір дітей, що збуджує в них інтерес до знання, що прищеплює любов до розумової роботи.

Своєрідність самостійної роботи з дидактичним матеріалом полягає в тому, що в ході цієї роботи діти мають справу з речами, предметами. Вони можуть їх тримати в руках, складати, перекладати, комбінувати і т.д. Останнім часом стали одержувати поширення самостійні роботи з таким матеріалом, як навчальний фільм і діафільм, радіо- і телепередача і т.п.

3. Самостійні роботи розрізняються за характером діяльності учнів .

З цього погляду розрізняють роботи:

- по заданому зразку (наприклад, лист букв, цифр, склеювання коробочки і т.п.), тобто роботи, засновані головним чином на наслідуванні;

- за правилом чи цілою системою правил. Це роботи, що вимагають від дітей самостійного застосування знань, умінь, засвоєних раніше під посібником учителя;

- конструктивного, які потребують творчого підходу. При цьому або вказується предмет, який треба сконструювати, або вказується питання, тема, яку потрібно розкрити. Наприклад: зробити яку-небудь іграшку для дітей підшефного дитячого саду, написати твір на таку-то тему і т.п. Тут учню дається значна воля, самостійність яку визначенні змісту, так і у виборі прийомів роботи.

Поступове наростання самостійності учнів у виконанні самостійної роботи проілюструємо на прикладі оволодіння орфографічною навичкою.

Для того щоб навчитися користатися вивченим правилом учні перш за все повинні навчитися розпізнавати в тексті, що вони пишуть, засвоювані орфограми. Цьому сприяють різноманітні вправи, серед яких визначене місце займає такий вид діяльності учнів, як списування з завданням. Так, при вивченні теми «Правопис ненаголошених голосних у коренях слів» широко поширені завдання типу: списати і вставити пропущену букву в слові. Наприклад, на дошці запис:

... -гр-чі ... -стр-ка

... - стр-ла ... - д-ска

Задача: до слів, у яких пропущена голосна буква в ненаголошеному складі, підібрати і замість крапок написати перевірочне слово, позначити наголос, а потім уже вставити пропущену букву, довести, чому її потрібно писати в слові. У даній вправі підказана орфограма, що вимагає перевірки, і учень всю свою увагу зосереджує на ній. Іншими словами, виконуючи дану вправу, учні вправляються в застосуванні правила в тім місці, де в слові пропущена буква.

Однак учень тоді навчиться самостійно застосовувати правило, коли буде не тільки знати і уміти використовувати це там, де зазначено, але і буде вміти сам знаходити в слові місце застосування цього правила, тобто знаходити орфограму, яка вимагає перевірки. Тому поряд із зазначеними вище вправами (вставити пропущену букву) значне місце на уроці потрібно відводити вправам, що розвивають орфографічну пильність: вибірковим диктантам і вибірковому списуванню (пишуть тільки слова з ненаголошеними голосними, що перевіряються, у корені), запису пропозицій з попереднім підрахунком кількості слів з ненаголошеними голосними, що перевіряються, у корені, виписуванню з тексту пропозицій зі словами, у яких є ненаголошені голосні в корені, і ін.

В усіх вищезгаданих вправах учень вирішує одну з орфографічних задач, зв'язаних із застосуванням правила: або застосування правила в зазначеному місці, або встановлення об'єкта застосування правила.

Більш складною самостійною роботою, спрямованої на вироблення навичок, є контрольний диктант, у процесі якого учні одночасно вирішують обидві задачі, розподіляючи свою увагу між орфограмами, знову досліджуваними і раніше засвоєними. Але на цьому, як відомо, робота не закінчується. Задача полягає в тому, щоб орфографічно правильний лист став не тільки свідомим умінням писати за правилами, а навичкою, тобто автоматизованою дією.

Для цього потрібно так організувати роботу учнів, щоб орфографічна правильність була лише однієї зі сторін рішення задачі. Предметом розумової діяльності учня є виклад змісту, порядок думок, "їхнє оформлення. Звичайно, учень піклується про грамотність, але не вона є нейтральної. Це і створює умови для вироблення орфографічної навички. Подальші ускладнення умов для формування навички створюються, коли метою самостійної письмової роботи учня буде твір на задану тему чи на одну з заданих тем на вибір самого учня. Якщо при викладі учню був даний зміст, який треба передати своїми словами, то у творі потрібно самому розкрити, сконструювати зміст теми. Таким чином, самостійна робота учнів знаходить своє вираження в цілій системі окремих завдань, спрямованих на розширення тих чи інших задач. У цій системі учні поступово, крок за кроком просуваються вперед, стаючи усе більш самостійними.

4. За способом організації розрізняють наступні види самостійної роботи:

· загальнокласна (фронтальна), коли всі учні класу виконують ту саму роботу;

· групова, коли різні групи учнів працюють над різними завданнями;

· індивідуальна, коли кожен учень працює за особливим завданням.

Найчастіше самостійна робота організовується як фронтальна робота.

Однак при такій організації роботи одні учні працюють не в повну міру сил, для інших вона виявляється непосильної, і вони зневіряються у свої можливості.

Цілком природно, що вдумливі, творчо працюючі вчителі, не відмовляючись зовсім від фронтальних завдань, усіляко прагнуть використовувати всі способи організації самостійної роботи учнів.

Досить часто проводиться і групова самостійна робота учнів, робота по варіантах. Така організація самостійної роботи проводиться майже винятково з метою попередження списування. Звичайно, і від подібної організації не можна зовсім відмовитися, але передові учителі всі частіше останнім часом групують учнів, виходячи з обліку рівня їхньої підготовки. Як правило, ці групи не є постійними. Поряд з груповими завданнями вчителя іноді дають і індивідуальні, коли це викликано необхідністю (хвороба учня, пропуск заняття, відставання).

5. За способом фіксації результату :

- письмова; -усна.

6. За характером діяльності :

- теоретична; - практична.

В розміщеній нижче схемі показані види, які на думку Б.П.Єсипова, можуть бути застосовані в навчанні у школі.

І. Придбання нових знань

1. Робота учнів у зв'язку із слуханням ними повідомленням вчителя:

1. Підготовка учнів до слухання розповіді, пояснення, лекції вчителя:

а) попереднє читання матеріалу, зазначеного вчителем;

Від простого повторення з раніше пройденого до попереднього читання матеріалу підручника по новій темі.

б) попередні спостереження з метою сприйняття об'єктів і утворення представлень, що відносяться до нової теми;

Від найпростіших короткочасних спостережень за планом, даному вчителем, до складних спостережень за планом і інструкцією, даних у навчальному чи посібнику в спеціально оформленому завданні.

в) попереднє виконання практичних завдань з метою одержання матеріалу для вивчення нового питання.

Від найпростіших вимірів, обчислень, дослідів, трудових операцій, розгляду життєвих прикладів до спроб рішення складних задач практичного характеру.

2. Слухання пояснення, розповіді вчителя.

Від коротких записів і найпростіших замальовок у точності за указівкою вчителя до цілком самостійного складання конспекту чи розповіді лекції вчителя.

3. Робота після слухання пояснення вчителя:

а) вивчення матеріалу підручника,

Від простого читання осмисленої підготовки до переказу в логічній послідовності (з використанням ілюстрації) до виконання складних учбово-логічних завдань по роботі над текстом і ілюстративним матеріалом.

б) спостереження і досвіди;

Звичайно по інструктивних указівках, що міститься в підручнику, а також у порядку повторення того, що демонстрував учитель при поясненні (а в деяких випадках і в порядку доповнення).

в) вправи і рішення задач на застосування знань, пояснених учителем.

Від виконання вправ і рішення задач і прикладів, що містяться в підручнику (у задачнику) і запропонованих учителем, до підшукання і придумування своїх прикладів складання і рішення своїх задач.

2. Самостійне придбання учнями нових знань (без попереднього їхнього викладу вчителем):

1. Читання.

Від читання маленьких статей і розповідей з метою підготовки відповідей на питання до вивчення теми по декількох друкованих джерелах.

2. Спостереження.

Від спостережень окремих предметів і явищ за даним планом до

самостійного вивчення явищ у природі, у музеї, на виробництві (у процесі ознайомлення й у процесі власної праці).

3. Досліди.

Від дослідів із самими доступними пристосуваннями до дослідів, що вимагають застосування приладів і апаратів.

II. Утворення умінь і навичок

1 . Вправи:

а) спробні;

Від вправ, виконуваних за участю вчителя, що показує зразок, до індивідуального виконання завдань з наступною їхньою перевіркою вчителем на даному уроці.

б) основні.

Від цільового свідомого копіювання показаного зразка до застосування правил понять, прийомів, операцій у роботах, що вимагають активної розумової діяльності.

2. Рішення задач.

Від прямого застосування одного визначеного правила, прийому до рішення задач зі складним комбінуванням даних.

3. Складання задач.

Від залишення простих задач на визначену дію до складання складних задач по самостійно відшуканим даним.

III. Застосування знань

1. Застосування узагальнень до пояснення нових фактів і до рішення задач.

Вибір і складання нових прикладів, що ілюструють суть засвоєння узагальнень, до застосування пізнаного закону, поняття, пояснення досліджуваних явищ, узятих у змінених ситуаціях, до рішення задач у нових варіантах.

2. Застосування знань у праці.

Від застосування знань при виконанні простих трудових завдань до використання їх у дослідницькій роботі й у технічній творчості.

3. Застосування знань у творчих роботах в області мови, літератури, мистецтва.

Від творів по картинках і на основі нескладних спостережень до оригінальних робіт на літературні, суспільні, моральні теми і доповідей, що включають дані власних вишукувань.

IV. Повторення і перевірка

/. Відтворення вивченого й усна перевірка знань.

Від відповідей на питання чи відповідей за запропонованим учителем планом до викладу теми за власним планом.

2. Письмова перевірка (іноді з застосуванням графічних прийомів).

Від відповідей на нескладні питання і робіт типу вправ до робіт з елементами творчості.

3. Практична перевірка.

Від виконання завдань на обчислення, виміри, показ окремих прийомів і операцій до складних досвідів, виготовлення чи виробів їхніх частин.

4. Робота з метою подолання помилок.

Від свідомого правильного виконання окремих дій, у яких була допущена помилка, до повторного виконання цільної роботи.

5. Повторення з метою узагальнення і систематизації знань.

Від виконання завдань на повторення невеликих тем до узагальнень при повторенні великих розділів програми.

Б. Єсипов у своїй монографії узагальнив передовий досвід застосування самостійних робіт учнів у навчанні в структурі традиційного уроку середини 50-х років, призначення якого, як відомо, в основному полягало в тім, щоб створити необхідні умови й атмосферу успішного засвоєння учнями знань, умінь і навичок. Ефективність уроку і навчання в цілому визначається не тільки тим, «що» і «скільки» засвоєне учнем, але і тим, як воно засвоєно, що нового додав учень у твоїй пізнавальній практиці, наскільки просунувся він в оволодінні методом пізнання, як міцні і стійки його інтереси і потреби в самоосвіті і за допомогою яких засобів досягається ця стійкість і т.д. Констатуючи цю сторону уроку як основної форми навчального процесу. Н. Крупская ще наприкінці 20-х років відзначала: «...важливий процес пізнання учня. Важливо не тільки те, що вивчив учень, а як вироблялася робота, скільки було витрачено часу, які були труднощі, у чому виявлявся інтерес». Ця сторона саме найменше враховується в класифікації, запропонованої Б. Єсиповим.

Насамперед, як відзначає М. Скаткин у своєму до доповіді на засіданні секції дидактики і часток методик АПН РСФСР від 8 липня 1966р. в впровадженні в практику навчання проблемного викладу знань, що з'явилося в першій ланці навчального процесу поряд з інформаційним описом і поясненням; у розширенні сфери самостійного добування учнями нових знань. Учитель ставить перед учнем проблему, пізнавальну задачу, а учні самостійним шляхом її вирішують. Це в значній мірі розширює обрії прояву пізнавальної самостійності учнів. Вони прилучаються до елементарних досліджень, формулюють гіпотези, визначають, перевіряють, вишукують нові способи рішення пізнавальних задач і т.д. Розширюється і кількості джерел, з яких черпаються учнями нові знання.

Відповідно цим змінам у структурі навчального процесу в дидактиці в останні роки почав формуватися новий підхід до класифікації самостійних робіт.

І. Малкіна вважає, що кожен тип і вид самостійної роботи одночасно і визначає характер пізнавальної діяльності учня і сам визначається її структурою. Звідси принципом класифікації може і повинний служити такий принцип, як ступінь самостійності і творчості учнів при виконанні роботи. З огляду на цю обставину, вона пропонує наступну класифікацію:

- самостійні роботи репродуктивного типу:

а) виробляючі; б) тренувальні; в) оглядові; г) перовірочні.

- самостійні роботи пізнавального пошукового типу:

а) підготовчі; б) констатуючі; в) експериментально-пошукові; г) логічно-пошукові.

- самостійні роботи творчого типу:

а) художньо-образні; б) науково-творчі; в) конструктивно-технічні.

- самостійні роботи пізнавально-практичного типу:

а) учбово-практичні; б) суспільно-практичні.

По типології І. Малкіна, у групу творчих самостійних робіт включені: а) художньо-образні; б) науково-творчі; в) конструктивно-технічні. Експериментально-пошукові і логічно-пошукові роботи з невідомої причини віднесені в групу самостійних робіт пізнавально-пошукового типу.

Дослідження дидактів і методистів показали, що реалізації ідей розвиваючого навчання сприяє така самостійна діяльність, при якій учні обов'язково включаються в активне засвоєння нових знань: засвоюють засвоєне у нових ситуаціях, оволодівають способами виконання навчальних завдань.

У 60-70-х роках намітився новий підхід до оцінки і класифікації самостійних робіт, як засобу навчання і розвитку учнів. Залежно від того які елементи переважають у діяльності учнів (відтворюючі чи творчі), у дидактиці Підкасістий П. класифікує самостійні роботи на такі типи.

Самостійні роботи за зразком

Роботи цього типу виконуються учнем цілком на основі зразку, докладної інструкції, у силу чого рівень пізнавальної активності і самостійності школяра не виходить у цьому випадку за рамки відтворюючої діяльності. У практиці навчання самостійні роботи за зразком охоплює велику різноманітність видів.

Це текстуальні, ілюстровані, виробничо-трудові, дослідницькі та інші від характеру конкретного змісту досліджуваного матеріалу. Рівень пізнавальної самостійності в діяльності учня при виконанні перерахованих вище й інших аналогічних видів робіт виявляється в дізнаванні, осмислюванні, запам'ятовуванні, текстувальному чи відтворенні підведеного нового факту, явища, події під вже відоме поняття. Дії учня при виконанні відповідних завдань по суті діла не є справді самостійними, тому що вони виконуються за зразком. Діяльність учня елементарна, протікає у формі простого відтворення, причому дії з поняттями, які учень систематично використовує в процесі своєї діяльності, мало сприяють розвитку його мислення. Призначення самостійних робіт за зразком зовсім інше. Сприяючи нагромадженню учнем опорних фактів і способів діяльності в області досліджуваної дисципліни, умінь і навичок, їх міцному закріпленню, ці роботи створюють необхідні умови для переходу дитини до виконання завдань більш високого рівня пізнавальної активності і самостійності.

Репродуктивні самостійні роботи

На цьому рівні в навчальній діяльності учня інтелектуальні і практичні дії протікають вже в плані реконструювання, перетворення структури навчальних текстів і наявного досвіду рішення задач, пропонованих учителем для самостійного виконання їхніми учнями. Характерною ознакою цього типу самостійних робіт є те, що вже в самому завданні обов'язково повідомляється загальна ідея (принцип) рішення, а учню необхідно розвити її в конкретний спосіб (чи способи) рішення стосовно до умов завдання (структурі об'єкта вивчення). Самостійні роботи цього типу правомірно назвати реконструктивними самостійними роботами. їхня відмінна риса полягає в тому, що в ході їхнього виконання в діяльності учня відзначається зміна, перебудова його думки у формі розвитку готової ідеї (принципу) рішення в конкретний спосіб (чи способи) діяльності.

По своєму дидактичному призначенню реконструктивні самостійні роботи можуть бути застосовні у всіх ланках навчального процесу. Особливе місце в цьому типі самостійних робіт приділяється текстуальним, значеннєвим, ілюстративним, дослідницьким і іншим практичним роботам, у ході виконання яких учні самостійно застосовують загальні правила, закономірності, поняття в різних конкретних ситуаціях, придумують відповідні конкретні приклади до загальних положень, складають задачі, реконструюють раніше вивчений навчальний матеріал (зокрема, способи рішення задач) з метою його додатка до рішення завдань зі зміненими конкретними умовами.

Пізнавальна активність і самостійність учня в ході виконання даного типу самостійних робіт виявляється звичайно в елементарному прагненні до знань і навчання — прагненні, в основі якого знаходиться бажання школяра одержувати знання в процесі навчального пізнання як вже усвідомлювана їм потреба.

Таким чином, самостійні роботи репродуктивного типу, хоча і мають щось загальне з роботами за зразком, відрізняються від останніх ступенем труднощів і тим, що вони викликають в учня більш високий рівень відтворюючої діяльності.

Варіативні самостійні роботи

Специфіка задач виражається в тому, що вони припускають пошук або пізнавально-логічного, або експериментально-практичного характеру. У першому випадку учень, оперуючи найрізноманітнішими фактами, подіями, явищами, закономірностями, встановлює в них подібність і розходження, класифікує їх по істотних ознаках, установлює між ними причинно-наслідкові зв'язки, демонструє уміння проводити порівняльний аналіз того самого факту, явища, події і т.п. по двох і більш джерелах.

Самостійні роботи цього типу правомірно назвати варіативними. По характері стимулюючими ними діяльності учня вони зберігають наступність і зв'язок з варіативними роботами, але разом з тим і якісно відрізняються від варіативних робіт. Це розходження можна чітке простежити в пізнавальному процесі по наступним ознаках.

При виконанні самостійної роботи варіативного типу:

а) пізнавальна активність і самостійність учня не виходить за рамки елементарного узагальнення, що веде до встановлення подібності або наявного знання, і способу рішення відповідної задачі, або способів рішення двох задач (добре відомої і новий);

б) залучення учнем раніше засвоєних знань і минулого досвіду пізнавальної і практичної діяльності при рішенні задач обмежується рамками конкретизації уже відомих дитині положень, що входять у його формалізований досвід.

При виконанні самостійних робіт варіативного типу:

а) пізнавальна активність і самостійність учня виражається в проведених ним узагальненнях при аналізі проблемної ситуації, у відділенні істотного від другорядного і перебуванні способу рішення в рамках рішення відповідної задачі (тобто не зводиться до актуалізації засвоєних знань і перетворюючому відтворенню відомих способів рішення),

б) учень залучає в ході рішення задач в основному елементи свого формалізованого досвіду, однак відповідні знання звичайно вживаються в істотно новій функції, завдяки чому виникає продуктивний процес одержання нової інформації; звідси випливає, що при виконанні робіт цього типу йде нагромадження учнем нового досвіду (уже не тільки формалізованого) діяльності на рівні оволодіння елементарними методами дослідження в окремо взятих навчальних дисциплінах, закладаються основи вироблення умінь переносу цих методів на більш широке коло родинних дисциплін.

Таким чином, самостійні роботи варіативного типу стимулюють такі пізнавальні і практичні дії учня по застосуванню раніше засвоєних знань і досвіду пізнавальної діяльності, що дозволяють одержати додаткову нову інформацію. Тим самим знання учнів поглиблюються, сфера їхнього застосування розширюється, вони стають більш діючими, варіативними, а мислення учня, що виражається у власних дедуктивних висновках, досягає рівня продуктивної діяльності.

Систематичне виконання учнем самостійних робіт варіативного типу змушує його відтворювати не тільки окремі функціональні характеристики знання, про і структуру цих знань у цілому. Відтворення ж цієї структури, з одного боку, дає учню справжнє представлення про роль науки в сучасному житті і тим самим сприяє розвитку мотивів навчання і формуванню потреби в знаннях; з іншого боку — спонукує учня прибігати до логічних міркувань і висновків для виявлення істотних зв'язків, створює необхідні умови для розвитку його розумових здібностей у процесі навчання. Саме ці дві особливості діяльності учня в рамках виконання їм самостійних робіт варіативного типу, складають основу формування в дитини здатності до творчої діяльності, до участі у виробництві істотно нових знань. Варіативні самостійні роботи можуть носити внутрішньопредметний (міжтематичний) і міжпредметний (стиковий) характер. Внутрішньопредметні роботи будуються з урахуванням наявних знань в учня по декількох темах чи розділам; міжпредметні — розробляються на базі об'єктивно існуючих діалектичних зв'язків між різними областями знання, засвоєного учнем у ході вивчення родинних дисциплін. Варіативні роботи можуть бути різного виду: текстуальні (наприклад, логічні завдання по тексту), значеннєві (наприклад, складання і рішення математичних чи фізичних задач), ілюстративні (наприклад, креслення графіків на основі попереднього виявлення кількісних відношень), експериментальні, дослідницькі й інші практичні роботи.

Творчі самостійні роботи

Найвищий рівень пізнавальної активності і самостійності учня виявляється в ході виконання їх творчих самостійних робіт, де передбачається вже особиста участь школяра у виробництві принципово нових для нього знань, цінностей матеріальної і духовної культури. Завдання у всіх видах творчих робіт містять умови, що стимулюють виникнення особливих проблемних ситуацій, які можна створити на уроці різними способами:

а) шляхом чіткої постановки проблеми самим вчителем;

б) шляхом пред'явлення таких умов, аналізуючи які учень; сам повинен зрозуміти і сформулювати проблеми, що містяться в них;

в) шляхом постановки більш-менш чітко позначеної проблеми, по логіці пошуку рішення якої учень повинний самостійно виявити нову, додаткову проблему (передбачену при конструюванні проблемної ситуації);

г) шляхом постановки такого завдання, у ході рішення якого учень самостійно виявляє нову проблему; яка не передбачалася при конструюванні проблемної ситуації.

Пошукова самостійна робота учнів молодших класів має такі ознаки (на основі висвітленого в літературі):

1. її метою є засвоєння нових знань;

2. постановка завдань сприяє розвитку потреби розв’язувати їх самостійно, формуються позитивні мотиви учня;

3. учні оволодівають прийомами навчальної діяльності.

Отже, важливо систематично залучати учнів молодших класів до пошукових завдань. Зміст самостійної роботи пошукового характеру в процесі вивчення нового матеріалу потрібно в міру розширення знань і оволодіння прийомами навчальної діяльності ускладнювати, а обсяг - збільшувати. Проте це не означає, що матеріал, який опрацьовується на уроці, учні повинні вивчати тільки самостійно. Керівна роль учителя залишається визначальною на всіх етапах засвоєння матеріалу. Головне, щоб учитель знайшов оптимальне поєднання репродуктивних і пошукових завдань. Виходячи з цього, навчальна діяльність учнів на уроці повинна включати: сприймання, осмислення, запам'ятовування знань; застосування знань здобутих за зразком; застосування засвоєних знань у новій ситуації з метою здобуття нових знань, формування прийомів навчальної діяльності. Самостійна робота пошукового характеру потребує більше часу. Це зумовлене різними факторами: несформованості в учнів прийомів навчальної діяльності, відсутністю досвіду пошукової діяльності, а також індивідуальними особливостями. Вплив цих факторів помітний на перших етапах організації самостійного пошуку. Згодом лише окремі учні потребують окремих вказівок щодо виконання поставлених перед ними пізнавальних завдань. Багато років в педагогічній науці існувала думка про обмежені можливості учнів молодших класів у пізнавальній діяльності теоретичного і проблемного характеру. Пояснювали це тим, дітям цього віку властиве наочно-образне мислення, а пізнавальні інтереси їх ще не настільки розвинуті, щоб вони чимось займались за власним бажанням.

Таблиця 1.

Схема раціонального застосування різних методів навчання (за Ю.К. Бабанським)

Таблиця 2.

Порівняльні можливості різних методів навчання

Позначки:

+! – використовувати дуже ефективно.

+ - в цілому роз`язує дану задачу.

- - розв`язує дану задачу менш ефективно, ніж інші методи цієї групи.

Таблиця 3.

Узагальнююча характеристика суттєвих признаків самостійних робіт різного типу

1.3 Психолого-педагогічні особливості молодших школярів і забезпечення їх самостійності в учбовій діяльності

Вступ дитини до школи — це різка зміна її життя і діяльності. Дитина йде до школи з фізичною й психологічною готовністю до цієї зміни. У шкільному навчанні використовуються й продовжують розвиватися фізичні й розумові сили, формуються психічні властивості молодшого школяра.

Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли висновку, що пізнавальна активність є передумовою і результатом розвитку дитини. Вона може виявлятися в різних видах діяльності: грі, навчанні, праці, громадській роботі, спорті тощо. Залежно від змісту діяльності і рівня розвитку дитини пізнавальна активність виявляється по-різному. У психолого-педагогічних дослідженнях визначені різні рівні розвитку активності в школярів[33,с.27]:

1. Репродуктивно-наслідувальна активність, за допомогою якої досвід діяльності однієї особи нагромаджується через досвід іншої. Засвоєння зразків людиною відбувається протягом усього життя, але рівень особистої активності недостатній.

2. Пошуково-виконавчій активності властивий більший ступінь самостійності. На цьому рівні треба сприйняти задачу і самостійно відшукати її розв'язування.

3. Творча активність є вищим рівнем, бо й саму задачу можна ставити школярам, а способи її розв'язування обирати нові, нешаблонні, оригінальні.

Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу самостійних робіт на уроках, урізноманітнення завдань, запровадження творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Співвідношення творчих і тренувальних робіт в учбовій діяльності молодших школярів залежить від етапу навчання, його змісту і мети уроку. Неодмінною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями. Усвідомлення їх учнями скеровує розумову активність. Розумова активність учнів під час самостійної роботи залежить від того, як усвідомлюють вони її мету.

Самостійна робота активізує діяльність вихованців, посилює у них інтерес до певного матеріалу, розвиває ініціативу і привчає застосовувати набуті знання в пізнанні нових фактів та в практичній діяльності.

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей, її основні компоненти: мета — засвоїти певні знання, вміння і навички; дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою.

Структура учбової діяльності, в якій набування знань, умінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші вміння вчитися.

Висновок про розумовий розвиток дітей у процесі засвоєння ними навчального матеріалу можна робити на підставі таких ознак, як якість знань, вміння застосовувати їх у навчальній роботі, орієнтування і у матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи,темп і легкість засвоєння нового матеріалу, а також міцність запам'ятовування матеріалу, самостійна постановка запитань, які логічно випливають з відомих у задачі співвідношень, знаходження можливих способів розв'язування нових задач, виділення серед них найраціональніших і т. п. Ці ознаки доповнюються показниками розвитку окремих сторін інтелекту. Такими є точність зорового, слухового, дотикового сприймання, повнота і детальність описування картини, яку учень бачить уперше, способи свідомого запам'ятовування навчального матеріалу (групування його під час запам'ятовування, самоконтроль під час заучування тощо), здатність помічати помилки або неточності в міркуваннях ровесників, гнучкість мислення, що виявляється в доцільному варіюванні способів дій, легкість і швидкість переходу від мислення, що спирається на реальні або зображені предмети, до мислення з опорою на графічні схеми, числові, буквені формули.

У розумовому розвитку в учнів початкових класів є індивідуальні відмінності. Вони виявляються в загальних здібностях учитись і в спеціальних здібностях (до математики, малювання, музики, технічного конструювання та ін.). Індивідуальні відмінності проявляються в швидкості виконання навчальних завдань, в їх якості, в успішності, хоч остання залежить не тільки від здібностей, а й від інших властивостей учнів, зокрема від їх ставлення до навчання, уміння вчитися.

Наявність індивідуальних відмінностей у темпі роботи та якісних особливостях розумового розвитку молодших школярів вказує на важливість індивідуального підходу до них у процесі навчання. Завдання його полягає не в тому, щоб нівелювати ці відмінності, а в тому, щоб допомогти кожному учневі успішно вчитися, оволодівати знаннями, вміннями і навичками відповідно до його можливостей. Ці можливості зумовлюються не тільки умовами життя кожної дитини, її вихованням поза школою, а й особливостями нервової системи. Експериментальними дослідженнями (В. Д. Небиліцин та ін.) показано, що індивідуальні варіації в основних властивостях нервово-фізіологічних процесів (силі, рухливості, зрівноваженості та ін.) не тільки виявляються в психічній діяльності, а й впливають на її перебіг.

Отже, вчитель має прагнути не до того, щоб усіх учнів робити однаковими за розумовими здібностями, а до того, щоб створювати оптимальні навчально-виховні умови для всебічного розвитку кожної дитини відповідно до її можливостей.

Індивідуальні відмінності виявляються, зокрема, і в тому, що в одних учнів краще розвинені мислительні компоненти, у других — мнемічні, у третіх — перцептивні. Трапляються учні з тимчасовою затримкою розумового розвитку. Встановивши діагноз (олігофренія), таких дітей переводять у допоміжні школи.

Властивості підростаючої особистості проявляються не тільки в її інтелектуальній, а й у емоційній сфері. Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність. До емоційної сфери особистості молодших школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Колективні заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню таких рис характеру, як відповідальність, товариськість, колективізм.

Важливу роль у розвитку самостійності учнів відіграють індивідуально-типологічні особливості. На формуванні вольових та інших якостей особистості молодшого школяра позначається тип його нервової системи, що є основою його темпераменту. Учні молодшого шкільного віку, як і дорослі, бувають сангвінічного, холеричного, флегматичного і меланхолічного темпераменту.

Діти із сангвінічним темпераментом характеризуються легкою збудливістю почуттів. Вони швидкі й рухливі, енергійні, активні, однак довго не витримують одноманітної ситуації, здебільшого не соромливі, але стримані. Учні-сангвініки здебільшого легко спілкуються, користуються повагою ровесників. Вони не образливі. Ці діти охоче і з задоволенням включаються у громадську роботу класу і школи.

Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. Поведінка їх енергійна й різка. Вони сильно реагують на всі подразники, через силу переключаються на спокійну справу, перебувають у постійному русі. У класному колективі вони часто виділяються прагненням до самоствердження, люблять організовувати ігри, охоче включаються у громадську роботу. За правильних умов виховання ці діти виявляють активність і наполегливість у роботі, а за неправильних — стають неслухняними, запальними, образливими. У роботі з ними потрібно зважати на їхні особливості, спокійними, доброзичливими, але вимогливими відносинами формувати в них стриманість.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, однак тривалі й стійкі. Молодший школяр-флегматик повільний, він здебільшого неохоче спілкується, часто нехтує справами, що вимагають від нього швидкості, турбот, зайвих рухів. Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється так яскраво, як у дітей вищезгаданих типів. Щоб посилити активність флегматиків, слід залучати їх до ігор, спорту. За сприятливих виховних умов з таких дітей, як правило, виростають вдумливі, слухняні, організовані школярі, які добре сприймають зауваження дорослих і виправляють свої помилки. За несприятливих обставин вони можуть стати лінивими, байдужими, апатичними, громадське пасивними учнями.

Діти з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі, почуття у них виникають легко, вони міцні й стійкі у часі. Такі діти здебільшого сором'язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю в своїх силах, поганою пристосованістю до нових обставин, зниженим настроєм, острахом перед труднощами. Надмірно побоюючись труднощів і будучи невпевненими у своїх силах, меланхоліки часто губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч і мають хороші знання. Чуйне ставлення учителів і батьків до таких учнів, постійне підбадьорювання, доброзичлива і своєчасна допомога сприяють створенню в них життєрадісного настрою, зміцнюють їх волю і прагнення до успіху.

Темперамент дитини не визначає її інтересів і здібностей, але впливає на стиль її поведінки й діяльності, наприклад, на швидкість включення в роботу, переключення з одного виду діяльності на інший і тим самим на її результативність. На основі однієї і тієї самої риси темпераменту в молодших школярів формуються різні риси характеру і, навпаки, одна й та сама риса характеру часто буває в дітей з різним темпераментом. Досить помітні відмінності в емоційних рисах характеру молодших школярів. Особливо яскравою рисою деяких учнів І—II класів є імпульсивність. Водночас є й школярі більш схильні до обдумування.

Уже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, висловлювати свої думки за допомогою усного мовлення та ін. Індивідуальні відмінності виявляються і в шкільній учбовій діяльності молодших школярів, в її результативності. У процесі оволодіння технікою читання, обчислювальними навичками у І класі та в першій чверті II класу він зростає, а потім зменшується, в оволодінні розв'язуванням математичних задач — розширюється.

Свідоме й активне набування молодшими школярами передбачених шкільними програмами знань, умінь і навичок є основним фактором розвитку їх здібностей. Виробляються уважність, спостережливість, якості пам'яті, уяви, мислення й мовлення, а також емоційні й вольові властивості. Показниками здібностей є самостійність, правильність, швидкість розв'язування задач, ступінь допомоги, якої потребують учні при цьому.

Розвиток цих компонентів відбувається в молодшому шкільному віці нерівномірно. Повільніше розвиваються перцептивні, мнемічні компоненти, порівняно більших прогресивних змін зазнають якості, пов'язані з уявою, мисленням та мовленням. Формуються й емоційні, вольові компоненти здібностей учнів. До них належать упевненість, наполегливість, самоконтроль у роботі, терпеливість, витримка, здатність чинити опір навіюванню. Засвоєння учнями моральних норм і правил поведінки відбувається поступово. Завдяки набутих знань розвивається їх свідомість і самосвідомість.

Формуванню самосвідомості молодших школярів сприяє усвідомлення ними структури власної мовної діяльності, дальше оволодіння мовленням, зокрема читанням і письмом. У процесі засвоєння мови, зокрема граматики, об'єктами аналізу й синтезу дітей стають не тільки предмети, дії та стани, які означаються словами, а й самі ці слова як одиниці їх мовлення. Фізичні й психічні стани, дії та вчинки дитини відображаються в них узагальнено, у формі певних уявлень і почасти понять. Завдяки цьому і про себе саму дитина починає думати в узагальнених формах, які становлять важливу основу для формування поняття про себе на наступних етапах її життя і розвитку.

II. Проблеми організації самостійної учбової діяльності молодших школярів у практиці роботи вчителів початкової школи

2.1 Підвищення ефективності самостійної роботи на різних етапах навчання молодших школярів в практиці роботи масової початкової школи

Самостійною на уроці вважається така робота, яку учні виконують без участі вчителя, а лише за його завданням у спеціально визначений час. При цьому вони свідомо прагнуть досягти поставленої мети, виявляючи свої зусилля в тих чи інших розумових і фізичних діях.

Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою свідомого й міцного оволодіння знаннями. Часто застосовувана самостійна робота розвиває зосередженість, цілеспрямованість, уміння міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як особливість мислення і рису характеру дитини.

Основними недоліками в практиці організації самостійних робіт є слабке керування цим процесом і репродуктивний характер багатьох завдань (списати, прочитати, вивчити, повторити та ін.). Звичайно подібні завдання необхідні, але обмежувати самостійну роботу і тільки наслідувальними діями не можна, бо, це гальмує і розвиток пізнавальних здібностей учнів.

Істотним недоліком організації самостійної роботи є випадковість, непродуманість самостійних завдань, що порушує порядок опрацювання теми створює безсистемність у засвоєнні учнями матеріалу. Часто дітям пропонують завдання, техніку виконання яких вони ще не засвоїли. Іноді вчителі одразу або після пояснення правила пропонують вправи на цілком самостійне його застосування. У таких випадках учні роблять багато помилок, формально заучують правило, не усвідомлюючи його практичного значення.

Щоб самостійна робота на уроці була достатньо ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду дидактичних умов.

Самостійна робота на уроці — це органічна частина навчального процесу. Тому методи її проведення визначаються специфічними особливостями кожного предмету, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.

Плануючи самостійну роботу, вчитель повинен визначити її місце на уроці залежно від рівня вимог до учнів на даному етапі оволодіння матеріалом, передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи в різних групах дітей, зміст та обсяг завдань і форму, у якій вони будуть запропоновані, тривалість самостійної роботи, дидактичний матеріал, який треба підготувати, спосіб перевірки роботи. Розглянемо можливості забезпечення цих умов.

Отже, залежно від дидактичної мети всі самостійні завдання, які виконують у початкових класах, можна поділити на дві великі групи — навчальні і перевірні.

Робота навчального змістувключає: вправи і завдання, які готують дитину до сприймання нового матеріалу, вправи і завдання, спрямовані на засвоєння нового матеріалу, розширення або уточнення здобутих знань, тренувальні завдання.

Перевірним самостійним роботамзвичайно теж властиві елементинавчання. Проте їх основне призначення — це облік і контроль за якістю знань, умінь і навичок учнів.

Дидактичні умови активізації навчального процесу вимагають, щоб, засвоюючи матеріал, діти свідомо спиралися на раніше здобуті знання, уміння й навички. Майже на кожному уроці мови, математики, природознавства вчителі використовують різні види підготовчих вправ з метою актуалізувати опорні знання, створити проблемну ситуацію для подальшої пошукової діяльності, збудити інтерес до теми.

Самостійними роботами підготовчого характеру можуть бути усні й письмові вправи на повторення, порівняння певних фактів, правил, способів дії, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, змалювання певних об'єктів, відшукування даних тощо.

Самостійну роботу в початкових класах слід проводити на різних етапах засвоєння знань, формування вмінь і навичок, зокрема, і під час вивчення нового матеріалу. На даному етапі самостійна робота набуває пошукового характеру. Вона спрямована на засвоєння нових знань або способів дій. Спосіб постановки завдання стимулює розвиток пізнавальних потреб учнів, сприяє формуванню позитивних мотивів учіння.

Процес виконання учнями самостійних пошукових завдань потребує від учителя цілеспрямованого керування. Це зумовлене насамперед логікою навчання на цьому етапі. Адже повноцінне формування нових понять передбачає, по-перше, не тільки розгляд фактів, особливостей предмета одного типу, а й зосередження уваги учня на основних ознаках предмета; по-друге, розкриття зв'язків і відношень вивченого об'єкта з іншим, а також внутрішні зв'язки його елементів; по-третє, на основі такої аналітичної роботи підведення дітей до доступного формулювання визначення нового поняття.

Нарешті, корисно співвіднести сформоване нове поняття з тими, які були засвоєні раніше, і отже, ввести його в загальну систему понять, доступних розумінню учнів цього віку.

Складність і поступовість процесу засвоєння нових знань вимагає певних обмежень у використанні самостійних завдань на етапі ознайомлення з новим матеріалом, зокрема, самостійна робота тут можлива, якщо:

1. розв'язання нового питання пов'язане лише з переосмислюванням вивченого раніше, у дещо змінених умовах;

2. на уроці стоїть завдання узагальнити добре відомі дітям факти;

3. спосіб дій, з яким учитель повинен ознайомити дітей на уроці, може бути усвідомлений лише на уроці (за допомогою відповідних наочних посібників, підготовчих вправ тощо);

4. новий матеріал можна розглянути на основі досвіду набутого учнями в школі або поза нею; діти достатньо підготовлені до самостійної роботи з книжкою, а новий матеріал викладений в доступній для них формі.

2.2 Організація самостійної учбової діяльності молодших школярів творчими вчителями сучасної початкової школи

2.2.1 Самостійна робота на уроках читання та мови.

Розглянемо конкретні приклади самостійного ознайомлення учнів з новим матеріалом на різних уроках. Щоб цей етап навчання пройшов успішно, слід надзвичайно уважно поставитись до змісту підготовчих вправ і способу постановки, послідовності виконання завдань з нового матеріалу, а також глибоко продумати запитання для закріплення засвоєного, яке обов'язково відбувається під керуванням учителя.

На уроках читання самостійна робота над текстом має на меті:

1) формувати в учнів повноцінні вміння і навички читання;

2) навчати розуміти зміст твору й засоби створення художнього образу.

Залежно від мети зміст завдання буде різним. У першому випадку – це тренувальні вправи на вдосконалення навичок свідомого, правильного, виразного та швидкого читання; а в другому - завдання на усвідомлення змісту художніх образів, їх оцінку, вплив почуттів, тощо.

Уміння працювати самостійно при читанні привчає учнів до глибокої, вдуманої роботи над книгою, сприяє виробленню практичних навичок, активізує мислення дітей, а також полегшує роботу вчителя, особливо при умові одночасних знань двох класів. Також учневі дає задоволення від своєї праці, отже, має виховне значення.

Запитання, які дає вчитель для самостійної роботи, можуть бути спрямовані на з'ясування причинних зв'язків між явищами, описаними в творі, можуть вимагати встановлення зв'язку між читаним та сучасним життям: Кого із знатних людей нашого міста (села) ви знаєте? Які в нашому місті (селі) є пам'ятки чи споруди, подібні до тих, про які читали? Яку участь брала наша школа в оформленні місцевості?..

Завдання повинні бути посильними для учнів чітко зрозумілими і цікавими, мусять збуджувати мислення дітей і приносити задоволення. До виконання самостійної роботи учнів потрібно підготувати, виконавши спочатку аналогічні види роботи з учителем.

У 2-му чи 3-му класі можна дати завдання пригадати, який вірш чи оповідання вивчали діти про осінь, щоб вони пригадавши його, потім прочитали на пам'ять або знайшли у тексті уривок і перечитали. Відтворений таким чином матеріал підготує дітей до сприйняття нового тексту. Самостійна робота може проводитись над мовою художнього твору: знайти описи природи; знайти незрозумілі слова або вислови; описи зовнішності людей, назвати вчинки, що характеризують дійових осіб, прочитати порівняння і пояснити, для чого вжите воно: продумати, які близькі за змістом і протилежні слова можна дібрати до даних слів у тексті. Учні малюють ілюстрації до твору чи його частини, дають заголовки цим малюнкам.

Для того, щоб діти краще усвідомили образи, корисно давати самостійні роботи з тим, щоб зіставити героїв твору, порівняти їх вчинки, вказати кому вони симпатизують і чому. Ряд самостійних завдань діти працюють над планом і переказом твору. Учні 1-го класу складають картинний план. Учні 2-4 класів самі поділяють твір на частини і складають заголовки. Потім діти складають переказ за малюнками, переказ від імені іншої особи, вибірковий, творчий.

Важливе значення мають роботи у зв'язку з виразним читанням. Так, після читання і розбору вірша, байки, казки учні знаходять відповідні інтонації, наголоси, паузи, темп читання. Самостійні роботи і заключній бесіді допомагають самостійно прийти до узагальнень і висновків. Наприклад: знайти рядки в яких розкривається головна думка; зв'язати те що прочитали з життям, сказати, що спільне, відмінне; підібрати прислів'я найбільш відповідні до тексту твору. Письмові самостійні роботи такі: виписати влучні вирази, слова близькі чи протилежні за значенням, порівняння, скласти план написання, переказ.

Розглянемо на конкретних прикладах, як можна урізноманітнювати зміст самостійних завдань на різних уроках у процесі закріплення вмінь і навичок. Так, на уроках читання самостійні завдання часто зводяться до багаторазового перечитування із шаблонними завданнями (прочитай і підготуй відповідь на запитання підручника, прочитай і перекажи, прочитай і склади план тощо). Звичайно, такі завдання корисні, але обмежуватись ними не слід, бо це стримує розвиток пізнавальних здібностей дитини, породжує штамп у роботі. У процесі самостійного перечитування тексту з метою усвідомлення його ідейного змісту художніх образів слід широко використовувати різноманітні самостійні завдання. Наведемо деякі види завдань:

1. Вибрати для читання уривок, що найбільше сподобався.

2. Вибрати образні висловлювання.

3. Скласти уявлювану картину за прочитаним.

4. Прочитати і поставити до певної частини тексту запитання.

5. Прочитати текст і розмістити готові заголовки до поділеного на частини тексту.

6. Відшукати частини тексту за деформованим планом.

7. Скласти план оповідання.

8. Прочитати і перебудувати деформований план відповідно до тексту.

9. Прочитати і дібрати до кожної частини оповідання прислів'я і записати його в зошит.

10.Підготувати переказ за даним планом.

11.Підготувати переказ від імені дійової особи.

12.Порівняти вчинки різних героїв твору, виділивши при цьому істотні риси їх характерів.

13. За кадрами діакінофільму підготувати розповідь про бачене, назвати основні події.

14.Знайти і прочитати слова, якими автор передає своє ставлення до зображуваного.

15. Прочитати вірші (уривки, описи) і подумати, чим вони подібні між собою.

16.Прочитати текст і поставити запитання про найголовніше в цьому творі.

17.Прочитати і дібрати уривки з тексту до ілюстрацій.,

18. Прочитати частину тексту і подумати, про яку рису характеру героя йдеться в ній.

Самостійна робота на уроках мови в початкових класах - це здебільшого різноманітні вправи. Поєднуючись з іншими методами навчання (аналізом висловлювань, евристичною бесідою, творчими роботами), вони займають більшу частину навчального часу й цілком чи принаймні частково пов'язані з орфографією і розвитком мовлення.

Молодші школярі вивчають ряд правил, які вимагають від учнів послідовного виконання складних розумових дій (правопис ненаголошених голосних, дзвінких і глухих приголосних, правопис відмінкових закінчень, особових закінчень дієслів І і II дієвідміни, розрізнення префікса і прийменника та ін.). Часто учень не може опанувати правило саме через несформованість елементарних умінь. Тому зміст підготовчих вправ перед вивченням складних правил повинен активізувати такі елементи знань, умінь і навичок, які допоможуть учням виконати систему подальших розумових і практичних дій для засвоєння правила. Найчастіше у початкових класах підготовчі вправи мають фонетичний характер або є різними видами списування. Зокрема, методисти пропонують широко використовувати такі види підготовчих вправ :

1) списування тексту із вставлянням пропущених букв або частин слова закінчення, суфікса, префікса);

2) списування із словотворенням;

3) списування із вставлянням потрібних пропущених слів (слова наводяться окремо або учні добирають їх самостійно);

4) складання речень з деформованого тексту;

5) списування з певним стилістичним завданням (поширити речення, дібрати

слова з протилежним значенням, замінити одне слово іншим тощо);

6) Списування з фонетичними завданнями (поставити наголос, підкреслити м'які приголосні, ненаголошені голосні тощо);

7) вибіркове списування (тільки назви рослин, тільки іменники, тільки дієслова тощо).

Крім цих вправ у II—III класах нерідко доцільно пропонувати учням для самостійної роботи завдання на словотворення і словозміну, написання творів-мініатюр (у III класі), складання описів (опис котика, м'яча, яблука). Подібні види робіт можна ускладнювати різними орфографічними і граматичними завданнями залежно від мети вивчення нового матеріалу.

Останнім часом на уроках, крім підручника, дедалі частіше використовують друковані та саморобні картки. Використання карток під час підготовки до вивчення нової теми зосереджує увагу учнів на потрібній орфограмі чи способі її перевірки, а вчителеві допомагає своєчасно виявити прогалини в знаннях окремих учнів, застосовувати диференційовані завдання. Дуже вдалою є форма таких карток, яка дає змогу виконувати завдання безпосередньо на картці. Щоб виробити в учнів уміння розпізнавати і перевіряти певну орфограму, учитель повинен спочатку дібрати орфографічний матеріал, а потім сформувати навички свідомого застосування правила.

Наприклад, щоб засвоїти написання закінчень іменників, учні повинні правильно визначити відмінок, перевірити його. Виконанню цих вправ здебільшого передує повторення теоретичного матеріалу. Велике значення мають підготовчі самостійні завдання на уроках математики. Як відомо, у початкових класах рекомендується вивчати новий математичний матеріал переважно індуктивним методом, коли учні під керуванням учителя розглядають окремі факти, аналізують їх, виділяють найістотніші ознаки поняття, і на основі цього аналізу приходять до узагальнень. Індуктивний метод передбачає насамперед продуманий і цілеспрямований добір окремих фактів для самостійного спостереження та аналізу їх учнями. У зв'язку з цим підготовчі вправи для засвоєння нового матеріалу здебільшого мають бути основою для мобілізації мислення й інтересу учнів до подальшої роботи.

2.2.2 Самостійна робота на уроках природознавства

На уроках природознавства змістом самостійних завдань підготовчого характеру найчастіше є узагальнення спостережень. Так, у II класі підчас вивчення теми «Пори року» можливі попередні завдання: скласти розповіді про природні явища, які спостерігали на цьому тижні; коротко охарактеризувати, яка погода була в січні тощо.

Іноді перед читанням статті вчитель,пропонує учням розглянути колекцію, гербарій або інше наочне обладнання. Наприклад, у III класі перед вивченням теми «Київ» учні розглядають набори ілюстрацій; перед вивченням тем «Луки», «Озера і болота», «Життя моря», «Життя прісних водойм» розглядають кольорові листівки, вирізки з журналів. Іноді корисно, щоб учні повторили вивчений матеріал за підручником і підготували відповідь на поставлене запитання.

Для самостійного ознайомлення учнів з новим матеріалом доцільно пропонувати текст описового характеру з підручника. Перед читанням статті вчитель за 1-2 хвилини повідомляє учням мету роботи, визначає текст, який вони повинні опрацювати, і обов'язково ставить контрольні запитання, на які учні мають підготувати відповіді в процесі читання тексту.

Нерідко перед самостійним опрацюванням статті (наприклад, «Рослини», «Дерева, кущі, трави», «Тварини», «Охорона здоров'я восени», «Птахи восени») доцільно запропонувати учням проблемне запитання, вислухати їхні міркування, а потім запропонувати прочитати текст статті і зробити правильний висновок.

Не завжди потрібно (особливо в II класі) визначати для самостійного опрацювання учнями весь текст. Якщо матеріал об'ємний, різноплановий, доцільно запропонувати самостійно, ознайомитися тільки з певною, логічно закінченою частиною, попередньо пояснивши незрозумілі дітям слова.

У її класі можна рекомендувати для самостійного ознайомлення такі тексти підручника: «Горобина», «Комахи восени», «Яблунева плодожерка», «Праця людей восени», «Охорона здоров'я взимку», «Догляд за кімнатними рослинами», «Дятлова кузня», «Шишкарі», «Охорона тварин узимку», «Охорона здоров'я весною», «Охороняйте рослин», «Білан капустяний», «Сонечко», «Зозуля».

У III класі учні можуть самостійно опанувати зміст статей: «Вивчаємо свій край», «Горизонт», «План», «Рівнина», «Гори», «Джерело», «Струмок і річка», «Озера і болота», «Луки», «Птахи наших водойм», «Хутрові звірі водойм», «Київ».

До багатьох текстів підручника вміщено запитання і завдання. Запитання, які стоять перед текстом, мають, як правило, підготовчий характер, тому доцільно вчителеві опрацювати їх з учнями перед самостійним читанням тексту. Наприклад, у підручнику для II класу перед опрацюванням статті «Тварини» пропонуються запитання: яких ви знаєте диких і свійських тварин? Яка тварина живе у вас вдома? Який її зовнішній вигляд і які в неї повадки? Як ви доглядаєте цю тварину? Ці запитання зацікавлюють дітей, активізують їхній власний досвід, враження. Після самостійного читання тексту завдання і запитання мають інший характер: розгляньте малюнки. Назвіть зображених тварин. Чому їх називають дикими, свійськими? Навіщо люди утримують свійських тварин? Розкажіть, як люди дбають про свійських тварин. Яких диких тварин ви знаєте? Як вони живуть, чим живляться? Тепер зміст запитань активізує логічне мислення дитини, спрямовує увагу на найбільш істотні ознаки тварини.

Перед самостійним ознайомленням з текстом іноді доцільно, щоб діти розглянули відповідну таблицю з природознавства, подивилися кілька кадрів діафільму або діапозитиву чи ілюстрації.

Учні II—НІ класів можуть самостійно за описом підручника виконувати нескладні досліди. Наприклад, другокласники можуть самостійно провести досліди з таких тем: «Термометр» (дослід № 2), «Сніг і лід», «Рослини взимку», «Умови життя рослин».

У III класі за підручником можна провести досліди на виявлення властивостей металів (твердість, колір, блиск та ін.) і кам'яного вугілля.

У процесі формування і закріплення таких природничих понять, як план, масштаб, карта, низовина, височина, горб, джерело, струмочок, річка, озера ї болота, земля-планета, доба, рік важливим видом самостійних завдань є схематичне малювання і креслення. Наприклад, у III класі вивчається тема «Рівнини, яри», мета якої сформувати в учнів уявлення про рівнини і яри та навчити зображувати рівнину на карті. Учитель виявляє знання учнів про рівнину і яр з опорою на наочність (таблиця і карта). Після цього учні читають статтю «Рівнина», за текстом якої креслять схеми-малюнки: низовина, височина,горб.

Самостійне виконання малюнків-схем вимагає від учнів певних навичок. Тому доцільно, щоб розповідь учителя супроводжувалась, малюванням на дошці, щоб учні могли бачити зразок правильного виконання схематичного малюнка. Наприклад, у III класі, пояснюючи новий матеріал «Озера і болота», учитель може супроводжувати свою розповідь схематичним малюванням процесу перетворення озера в болото.

Великі можливості для організації самостійної роботи виникають під час закріплення і повторення матеріалу.

Якщо змістом самостійної роботи є тренувальні вправи, завдання треба ускладнювати поступово. Спочатку вчитель пояснює і показує на прикладах, як треба працювати, потім діти виконують кілька вправ під його безпосереднім керуванням. І тільки після цього вони самостійно працюють над аналогічними завданнями.

Розглянемо деякі вимоги щодо змісту тренувальних завдань для самостійної роботи. Насамперед у кожному класі в межах як усієї теми, так і окремого уроку завдання для самостійної роботи слід пропонувати в чіткій системі. Кожне наступне завдання повинне логічно пов'язуватись з попереднім матеріалом, бути спрямоване на досягнення мети даного уроку.

Складність змісту самостійних робіт підвищується в процесі опанування певного змісту навчальних завдань, а також під час оволодіння певними прийомами роботи (читання, тексту і його аналіз; усвідомлення правила і його застосування; розуміння певної математичної властивості і розв'язування прикладів на її основі та ін.). Форму і зміст самостійних тренувальних завдань слід урізноманітнювати так, щоб у сприйманні матеріалу брали участь різні види пам'яті — зорова, слухова, рухова. Необхідно уникати перевантаження якогось одного виду сприймання. (Ця вимога стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання).

2.2.3 Особливості самостійної роботи на уроках математики

На уроках математики на етапі закріплення матеріалу урізноманітнюються види завдань, ускладнюється відпрацювання окремих прийомів обчислення, зростають вимоги до їх застосування в процесі розв'язування рівнянь, задач тощо, посилюється темп роботи учнів. Тому важливо, щоб зміст і форма завдань на цьому етапі виключали формалізм у засвоєнні математичних знань. Як відомо, молодші школярі оволодівають обчислювальними навичками на основі знань елементів теорії. Наприклад, у І класі перед вивченням додавання і віднімання у межах 100 засвоюються чотири властивості цих дій: додавання числа до суми і віднімання числа від суми; додавання суми до числа і віднімання суми від числа; у II класі перед вивченням позатабличного множення діти ознайомлюються з властивістю множення суми на число, а перед вивченням позатабличного ділення— з правилом ділення суми на число і т. д.

Для того, щоб учні діяли свідомо, вміли обґрунтовувати послідовність своїх дій, не тільки при поясненні нового, а й при первинному закріпленні та наступному тренуванні обов'язково використовується відповідний теоретичний матеріал.

Якщо обчислювальний прийом тільки засвоюється, для закріплення послідовності дій корисно давати учням алгоритм розв'язання. Наприклад, коли другокласники опановують прийом віднімання двоцифрового числа від двоцифрового, перед виконанням прикладів з повним поясненням доцільно запропонувати дітям міркувати в такій послідовності:

1. Запиши зменшуване.

2. Заміни від'ємник сумою різних доданків.

3. Прочитай про себе знайдений вираз. (Від числа... відняти суму... і...).

4. Згадай правило віднімання суми від числа.

5. Подумай, який спосіб розв'язування тут найзручніший.

6. Обчисли приклад і зроби перевірку.

Наведемо види самостійних завдань у процесі розв'язування задач:

I. а) Прочитати уважно умову задачі та запитаний до неї. (І клас).

б) Прочитати умову задачі і відповісти на запитання, що означає число... (І клас).

в) Прочитати умову задачі. Зробити схему або короткий запис умови.

г) Частково самостійно розв'язати задачу. Задачу аналізують з учителем до з'ясування основного пункту в її розв'язуванні. Учні закінчують розв'язуваний самостійно.

д) Сформулювати запитання до кожної дії повного розв'язання. Виконати відповідні дії.

II. Завдання, пов'язані з перетворенням умови задачі:

а) зміна запитання задачі (щоб розв'язати задачу двома діями; щоб у запитанні було слово «більше на...», «менше в...», щоб розв'язати задачу спочатку додаванням, потім відніманням тощо);

б) складання обернених задач.

III. Завдання, пов'язані з доповненням умови задач:

а) вставляння пропущених даних;

б) постановка запитання;

в) перетворення сюжетного тексту в задачу.

IV. Складання задач за коротким записом, схемою (без чисел і з числами), самостійне складання.

а) Прочитайте задачу. Складіть за текстом рівняння з х.

б) Запишіть відповідь.

в) Придумайте подібну задачу з тими самими числами, але про... (І клас).

г) На набірному полотні зображені різні предмети (або малюнки).

Учням пропонують скласти задачу про будь-який предмет, а в зошит записати самостійно складену формулу розв'язання.

д) Яке запитання слід поставити до задачі, щоб замість двох дій її розв'язали б однією (або навпаки)?

є) Сформулюйте задачу так, щоб відповідь не змінилась, а задачу можна було розв'язати двома діями, є) Розв'яжіть задачу і подумайте, з якою задачею її можна плутати? Яку помилку тут можна допустити?

ж) Складіть і розв'яжіть задачі за формулами і порівняйте їх умови і запитання:

х = (24+12) + 25; х - (25—12) + 25.

На уроках математики в І—II класах діти спостерігають різноманітні факти про кількісну зміну результатів залежно від зміни компонентів дій. Тому в III класі учні вже можуть самостійно узагальнити знання, потрібні для сприймання нового матеріалу з теми «Зміна суми залежно від зміни одного з доданків (якщо другий постійний)».

Наприклад, у І класі перед вивченням додавання виду 27+8 підготовчою самостійною роботою можуть бути вправи на заміну двоцифрового числа сумою розрядних доданків, розв'язування прикладів різними способами з використанням властивості додавання суми до числа. У II класі перед вивченням ділення двоцифрового числа на двоцифрове підготовчими вправами можуть бути приклади на зв'язок множення і ділення, множення круглих чисел на одноцифрове число, табличне множення, множення двоцифрових чисел на одноцифрове, знаходження невідомого співмножника. Підготовчими вправами до вивчення в НІ класі теми «Множення багатоцифрових чисел на одноцифрове» (нулі всередині множеного) можуть бути такі самостійні завдання, написані на дошці:

1. Замінити множення додаванням і розв'язати приклади:

3*5 0*2 0*5 0*9

2. Розв'язати приклади:

0+6 0-+1

0+8 0-2+7

3. Порівняти вирази. Поставити потрібний знак: «<», «>», «=».

0+7...0-7 0+6...0+5 0+8...0+8 0-4... 0-5

У II класі можна запропонувати учням для самостійної роботи з використанням підручника такі теми: множення п'яти і ділення на п'ять; додавання суми до суми; прийом порозрядного додавання; розв'язування задач, у яких відомі сума і один з доданків, а треба порівняти доданки; міліметр. У III класі доступні для первинного самостійного ознайомлення такі теми: зміна різниці залежно від зміни зменшуваного, додавання й віднімання багатоцифрових чисел; множення багатоцифрового числа на одноцифрове; розв'язування задач на знаходження дробу від числа; знаходження однієї сторони прямокутника за даною площею і другою його стороною; додавання, віднімання і множення багатоцифрових складених іменованих чисел; перетворення чисел, виражених у мірах часу; множення і ділення на 10, 100, 1000, множення чисел, які закінчуються нулями. Наприклад, тему додавання і віднімання багатоцифрових чисел у межах мільйона третьокласники легко засвоюють самостійно, оскільки алгоритм додавання і віднімання великих чисел їм уже відомий.

Визначаючи матеріал для самостійної роботи, учитель повинен бути переконаний, що попередні знання, на яких тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні дітьми. Так само уважно треба поставитися до способу постановки завдання. Інструкція до завдання (усні чи письмові вказівки) має бути лаконічною, але точною й повною, її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань і практичних дій над новим поняттям, засвоєнням обчислювального прийому тощо. Детальна інструкція потрібна не тільки для індивідуальної роботи, коли відбувається самостійне ознайомлення з новим матеріалом, а й тоді, коли учні засвоюють новий матеріал за підручником. Наприклад, вивчаючи ділення багатоцифрового числа на одноцифрове, крім розгляду прикладу в підручнику, вчитель пропонує дітям підготувати відповіді на запитання, які написані на дошці:

1. Як утворене перше неповне ділене? 2. Як знайдено першу цифру частки? 3. Для чого виконано множення 9-4? 4. Як знайдено другу цифру частки? Потім правило закріплюється розв'язуванням двох прикладів за підручником. Нарешті, учні готові до узагальнюючої відповіді на запитання, як поділити багатоцифрове число на одноцифрове.

У II—III класах для самостійного ознайомлення цілком доступні деякі види задач 1. Щоб самостійно розв'язати задачу, учень повинен усвідомити її умову (значення числових величин, окремих слів і виразів); виділити з умови дані й шукані; знайти зв'язки між шуканими і даними. Зрозуміло, що діти повинні добре знати загальний алгоритм розв'язування задачі. Правда, інколи це не виключає потреби в конкретних Інструкціях щодо розв'язування певного виду задач.

Хоч дидактичне значення підготовчих завдань однакове на всіх уроках, їх зміст залежить від специфіки предмета. Розглянемо деякі ситуації застосування підготовчих самостійних завдань.

Крім розв'язування прикладів і задач, учні II—III класів можуть самостійно виконувати різноманітні завдання, спрямовані на опанування геометричного матеріалу. Це, зокрема, завдання на вимірювання відрізка, сторони геометричної фігури; креслення відрізка певної довжини на кілька сантиметрів більшого (меншого) даного; креслення відрізка в кілька разів меншого (більшого) даного; різницеве і кратне порівняння відрізків; знаходження довжини ламаної лінії; впізнавання геометричних фігур (на плакаті, картках), побудова заданих фігур (трикутників, чотирикутників, ламаної лінії, кола); обчислення площі трикутника (III клас), обчислення і порівняння периметрів фігур, побудова геометричної фігури від руки (III клас). Деякі з перелічених завдань (вимірювання відрізків, креслення відрізка заданої довжини, знаходження відомої фігури тощо) можна пропонувати для самостійної роботи і в І класі.

Для тренувальної самостійної роботи учням корисно давати посильні завдання, які не потребують виконання великої механічної роботи, але вимагають напруження думки. Наводимо приклади орієнтовних завдань, які можна використати на уроках математики в І класі для індивідуальної роботи:

1. Записати номер прикладу, який має у відповіді 0. Записати приклади, між якими можна поставити знак =:

1. 0 + 1 4. 7+0

2. 0 + 5 5. 5-0

3. 5 + 0 6. 6-6

2. Записати приклади, між якими можна поставити знак =:

2 + 6 10 — 7 10 — 2

10 — 5 3 + 7 9 — 4

3. У якому виразі, щоб здобути рівність, треба використати дію додавання:

1. 6 = 8... 3 . 6=9…

2 . 6 = 7... 4 . 6 = 5...

4. У якому з цих рівнянь невідоме має найбільше значення?

х+3=9 4 + х = 6

5 + х = 9 х + 3 = 7

5. У якому стовпчику приклади з однаковим результатом?

1) 10 + 4 2) 12 — 2 3) 18+1 4) 19 — 6

8+10 18-10 20—1 12 — 5

6. Чому дорівнює сума всіх відповідей?

12 — 1 27 — 12 20 — 0

20—12 12 — 4 13 — 3

7. У якому місяці пройшло 2 тижні і 3 дні?

8.

8. Знайти і записати той приклад, у якого різниця виражена однозначним числом:

_48 _ 48 _48 _48 _48

26 25 32 42 21

9. Один з цих прикладів має відповідь, яка відрізняється від усіх інших. Який це приклад?

1.40 + 8 — 3 3. (40 + 8)—З

2.40 — 8 + 3 4.40+ (8 — 3) 5.40 — 3 + 8

10. У якій фігурі зменшуване, якщо різниця дорівнює 32?

11. Знайти рівняння, у яких невідоме дорівнює 5. Скільки цих рівнянь?

х + 2 = 5 х + 5 = 7 5 + х=10

2 + х=7 х+1=6 5 + х = 5.

12. У якому виразі треба поставити знак „ ‹ ”:

4+5...5 + 3 9...10—1

9-4...6 9 — 3...8 —2

13. Знайти усі непарні числа. Скільки їх?

2 24 5 55 62

4 1 7 59 74

6 3 9 34 10

8 16 11 15 93

10 42 92 19 99

Підвищує результативність самостійної роботи тематичне планування. Воно дає змогу вчителеві рівномірніше завантажувати учнів, поступово ускладнювати й варіювати зміст і характер завдань, заздалегідь готувати дидактичний матеріал до кожного уроку.

З успіхом використовує тематичне планування в організації самостійної роботи вчитель середньої школи № 1 м. Керчі А. Овчаренко, голова міського методичного об'єднання вчителів І—III класів. Так, вивчаючи з першокласниками тему «Віднімання числа від суми», вчитель на кожний урок планує проведення різноманітних видів і форм самостійних робіт.

На першому уроці, мета якого ознайомити учнів з різними способами віднімання числа від суми, самостійна робота проводиться в процесі первинного закріплення матеріалу. Наприклад, три учні слабкого рівня підготовки біля дошки розв'язують трьома способами за допомогою картки-зразка по одному прикладу: (3+5) — 2; (7+3)—1; (4+3)—2, а інші діти розв'язують по варіантах приклади з підручника: І варіант — № 167 (2 приклад); II варіант —№ 167 (З приклад).

Під час проведення самостійної роботи на первинне закріплення учні бачать на дошці написаний учителем зразок виконання завдання. До кожної самостійної роботи вчитель для сильних учнів завжди добирає додаткові (резервні) завдання. Зокрема, на уроці з теми «Віднімання числа від суми» додатковими були такі вправи виконайте обчислення трьома способами, вставляючи пропущені числа і знаки дій:

(5+3) – 2 = (5…2)…3 = …3 = 

(5+3) – 2 = …2 = 

(5+3) – 2 = 5…(3…2) = 5… =

Виконана робота перевіряється під час колективної бесіди з коментуванням і обґрунтуванням здобутих результатів, а також взаємоперевіркою.

На наступних двох уроках, метою яких є закріплення даного матеріалу, самостійна робота пропонується учням двічі: на початку уроку, (7 хв.) і в другій половині уроку (12 хв.). Перед проведенням першої самостійної роботи учні повторюють (під час перевірки домашнього завдання) три способи віднімання числа від суми, коментують розв'язання. На третьому уроці вчитель ставить за мету не тільки закріплювати знання різних способів віднімання, а й підготувати дітей до вивчення нових прийомів обчислення. На цьому уроці поряд із самостійною роботою, аналогічно до вже відомих дітям зразків міркувань, діти оцінюють різні способи обчислення, обирають найзручніші.

Крім того, за варіантами учні розв'язують задачі № 188 і 189 з підручника. Послідовно здійснюючи диференційований підхід до учнів, А. Овчаренко завжди продумує міру допомоги учням різного рівня підготовки. Наприклад, для розв'язування задачі першого варіанта 4 слабких учні одержали картки-орієнтири такого змісту:

1. Прочитай задачу.

2. Запиши коротко, доповнюючи пропуски:

Було 20 м Подарували — 8м Стало — ?

3. Підкресли однією рискою те, про що будеш дізнаватися, виконуючи першу дію, двома рисками те, про що дізнаєшся потім.

4. Розв'яжи задачу, склавши вираз: (...8) +  = м. Додаткове завдання: скласти прямокутник з елементів фігур (у кожного учня лежить на парті конверт з геометричними елементами, нарізаними з цупкого паперу).

На наступному уроці (зміст завдань за підручником № 118, № 193—198) згідно з програмою першокласники мають ознайомитися з новими прийомами віднімання. Вчитель знайомить учнів з новим матеріалом в процесі самостійної роботи.

На дошці запис:

1) Замінюю сумою розрядних доданків...

2) Дістаю приклад... (від суми чисел... віднімаю число...)

3) Зручніше відняти...

4) Виконую за зразком:

58—20- (50+8) —20= (50—20) +8=30+8 - 38

Потім учні виконують роботу за підручником за варіантами:

І варіант №194(1,2) II варіант №194(3,4)

Після колективної перевірки роботи діти розв'язують приклади із зошита з друкованою основою.

Систематично працюючи самостійно на різних етапах навчання, вихованці А. А. Овчаренко виділяються своїми вміннями швидко включатися в роботу, зосереджено працювати, активно мислити.

Отже, щоб навчити молодших школярів активно і свідомо працювати,слід широко використовувати різноманітні за змістом і характером самостійні завдання на всіх етапах опрацювання матеріалу: у підготовчих вправах, під час засвоєння нових знань і способів дій, у процесі закріплення і формування вмінь і навичок.

Для того щоб конкретизувати сказане вище про самостійну роботу і характеризувати психологічну і логічну сторону даного методу, звернемося до фактичного матеріалу.

Перед ознайомленням дітей з рішенням рівнянь виду х • 3 = 21 учитель запропонував дітям самостійну роботу: виконати вправу — знайти результат кожного другого приклада, користаючись першим

8 • 6 = 48 7 • 9 = 63 6 • 4 = 24

48: 8 = 63: 9 = 24: 6 =

Після того як учні виконали запропоновану самостійну роботу, учитель приступив до її перевірки.

Пояснюючи виконання вправи, учні формулювали відоме їм правило: якщо добуток розділити на один з множників, то вийде інший множник.

Спираючи на це знання, учитель легко підвів дітей до рішення рівнянь названого виду.

Самостійна робота, виконана учнями, була запропонована з метою підготовки їхній до засвоєння нового матеріалу, що повинний був стати предметом вивчення на даному уроці; учні працювали над математичними вираженнями (прикладами).

Виконуючи вправу, учні оперували раніше засвоєними знаннями, вони застосовували правило — знання про взаємозв'язок між компонентами і результатом дії, множення — до конкретних прикладів.

Логічний шлях руху їхньої думки був дедуктивним. По способі організації самостійна робота носила фронтальний характер.

2.3 Організація та підсумки експериментального дослідження

На констатувальному етапі дослідження з метою вивчення динаміки використання самостійної роботи як методу навчання у структурі уроку в 3-4 кл. початкової школи, нами було проведено систему спостережень за уроками вчителів масової початкової школи та відвідано 97 уроків в 3-4 класах Тернопільської початкової школи № 15 та в Углянської ЗОШ I-III ступенів (с. Угля, Тячівського району в Закарпатській області) впродовж 2006-2008 років.

Результати спостережень за використанням різних видів самостійної роботи за характером пізнавальної діяльності на окремих етапах уроку в початковій школі узагальнені і представлені нами у таблиці 5.

Таблиця 5.

Використання видів самостійної роботи (за характером пізнавальної діяльності) в структурі уроку початкової школи.

Як змінюється час використання самостійної роботи на початок експерименту і на кінець експерименту.

Узагальнення результатів спостережень уроків вчителів початкових класів свідчать про те, що самостійна робота як метод навчання початкової школи найбільш активно використовується на етапах:

- перевірка домашнього завдання (59,8%)

- закріплення нового матеріалу (74,55%)

- повторення і узагальнення раніше сприйнятого (74,1%)

Перевага на цих етапах надається самостійній роботі за зразком (71,1%) та репродуктивним (82%) в той час, як варіативні (31,9%) та творчі (28,6%) використовуються обмежено. Певний відсоток часу (33%) відтвориться вчителями для самостійної навчальної діяльності учнів на етапі підсумок уроку, але в силу короткотривалості цього етапу вчитель в основному орієнтується на самостійну роботу учнів, яка буде перевірена лише до наступного уроку, таким чином використати її результати вже на даному уроці не можливо. При цьому вчитель орієнтується на репродуктивні завдання та завдання за зразком.

Не використовуються самостійні роботи на етапах: пояснення, нового матеріалу, повторення попереднього матеріалу.

Результати спостережень свідчать про те, що на етапі закріплення нового матеріалу самостійні роботи використовують більше за зразком та репродуктивну (48,8%) в той час, як варіативну і творчу лише (26,4%).

З метою виявлення рівня підготовленості вчителів до організації самостійності учбової діяльності нами було проведене анкетування та охоплено 72 вчителя початкової школи м. Тернополя, Тернопільської, Закарпатської, Львівської областей. Текст анкети подано в додатку Б.

За результатами проведеного анкетування нами було зроблено такі висновки. Вчителі початкових шкіл недостатньо усвідомлюють сутність поняття самостійної роботи на уроці, оскільки:

· 47% опитаних вважають самостійною будь-яку діяльність учня без участі в ній вчителя;

· 41% вчителів не називають суттєвих ознак цього методу навчання, тобто не здатні відокремити один метод навчання від інших і теоретично їх охарактеризувати;

· 12% вчителів чітко усвідомлюють сутність самостійної роботи учнів;

· 52% опитаних в початковій школі не можуть назвати характерні особливості організації самостійної роботи учнів саме в початковій школі.

В структурі уроку бачать специфіку окремих етапів щодо організації самостійної роботи учнів лише 10% опитаних самостійно (без методичних рекомендацій) можуть оптимально спланувати самостійну роботу молодших школярів в структурі уроку. 49% оптимальних, але обґрунтувати свою точку зору можуть лише 24% вчителів. Розрізняють види самостійної роботи за характером пізнавальної діяльності 15% опитаних вчителі, але ніхто з них не може назвати основні показники, які дозволяють використати ті чи інші види самостійної роботи на певному етапі уроку.

Творчо підійти до вибору змісту варіативних та творчих самостійних робіт можуть лише 8% опитаних, всі інші користуються при цьому готовими методичними розробками або відшукують такі матеріали у періодичних видіннях та у іншій спеціальній літературі запозичують у своїх товаришів.

На формувальному етапі дослідження нами була запропонована система завдань, для самостійної роботи учнів різних рівнів пізнавальної активності ефективність якої ми перевіряли на етапі закріплення нового матеріалу. Зразки розроблених нами завдань подано у додатку А.

Організація самостійної роботи в структурі уроку повинна відповідати таким закономірностям, які ми відобразили в таблиці 6.

Таблиця 6

Організація самостійної роботи в структурі уроку

Умовні позначення:

± - не бажано використовувати;

+ - як правило використовують;

+! - найбільш доцільно використовувати.

На підсумковому етапі дослідження шляхом проведення системи самостійних робіт нами було виявлено ефективність запропонованої експериментальної системи. Дослідження було проведено на базі Углянської школи у 3 класі, виконувало роботу 100 учнів, результат контрольного зрізу представлений нами в таблиці 7.

Таблиця 7.

Порівняльний аналіз динаміки рівня пізнавальної активності молодших школярів у процесі експериментальної роботи.

Наведені дані у таблиці свідчать проте, що рівень оволодіння самостійності в учнів на початку експерименту у контрольному та експериментальному класах становив (26 %) за зразком, (32 %) репродуктивних, (26 %) варіативних та (16 %) творчих.

Результати підсумкового етапу свідчать про те, що у експериментальному класі значно підвищився рівень пізнавальної активності удітей при виконанні системи завдань різного характеру на (21 %), більше ніж у контрольному класі.

Таким чином підтверджується гіпотеза нашого дослідження.

Гіпотеза: - ефективність самостійної учбової діяльності школярів підвищується, якщо на різних етапах уроку використовується система навчальних завдань (за зразком, репродуктивні, варіативні, творчі) та система пізнавальних завдань побудованих за принципом зростання рівня пізнавальної активності.

Висновки

Як висновок, можна зазначити, що самостійна робота - це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти. Самостійна робота учнів на уроці входить основною частиною в процес навчання.

Самостійність у навчанні - найважливіша передумова активного опанування учнями знань, умінь та навичок. На розвиток самостійності учня впливає організація всього навчально-виховного процесу: привчання дітей з перших днів до певного порядку на робочому місці, до завчасної підготовки до наступного уроку.

Не можна розвивати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому до кожного завдання слід готувати, заохочувати, викликати у неї бажання спробувати свої сили на своїй роботі.

Перед тим, як дати самостійне завдання, вчитель спочатку повинен переконатися, що матеріал зрозумілий учням, і показати на прикладі, як виконувати певні дії. Потім учні вправляються під керівництвом учителя. Нарешті, самостійно виконують аналогічні і нові завдання, що вимагають застосування правила в змінених умовах.

Самостійність молодшого учня виховує переважно на уроці і основним шляхом його розвитку є систематично і правильно організована самостійна робота учнів.

Вивчення цього питання свідчить, що в методиці самостійної роботи на різних етапах уроку спостерігаються суттєві недоліки. Це, зокрема, репродуктивний характер самостійних завдань (списати, прочитати, повторити). Така робота корисна, проте, обмежуватися тільки тренувальними завданнями недоцільно бо вони гальмують пізнавальну самостійність дитини, не стимулюють розвиток творчих здібностей.

Знижує ефективність самостійна робота і нечітка постановка завдань, невміння вчителя правильно визначити час на самостійну роботу, передбачати труднощі, не врахування ступеня підготовки дітей до виконання певної роботи. Якість самостійної роботи залежить від багатьох організаційних і методичних факторів.

Самостійна робота - органічна частина навчального процесу, методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом матеріалу, рівнем підготовленості учнів.

Правильна організація самостійної розумової праці учнів вимагає від вчителя великої майстерності і високої методичної підготовки. Вчитель організує самостійну роботу, враховуючи особливості і конкретні труднощі окремих учнів в ході її виконання, планує хід розумових операцій, забезпечує індивідуально-диференційований підхід до учнів, формує у дітей необхідні прийоми розумової діяльності, прийоми засвоєння знань, прийоми правильного аналізу і синтезу, правильне співвідношення, зіставлення, прийому повноцінних узагальнень, аналогії.

Основними недоліками в практиці організації самостійних робіт є слабке керування цим процесом і репродуктивний характер багатьох завдань (списати, прочитати, вивчити, повторити та ін.). Звичайно подібні завдання необхідні, але обмежувати самостійну роботу тільки наслідувальними діями не можна, бо це гальмує розвиток пізнавальних здібностей учнів.

Істотним недоліком організації самостійної роботи є випадковість, непродуманість самостійних завдань, що порушує порядок опрацювання теми, створює безсистемність у засвоєнні учнями матеріалу.

Важливе значення для правильної організації самостійної роботи учнів має раціонально поставлена уся підготовча робота вчителя з класом, попереджуючи виконання учнями навчального завдання самостійно. Під час виконання учнями самостійної роботи в класі учитель з'ясовує, в чому в учнів виникли труднощі, допомагає їм. Завдяки раціонально організованій самостійній роботі учні будуть краще засвоювати навчальний матеріал, це створюють можливості для кращої організації і виконання домашньої роботи.

Доцільно організована самостійна пізнавальна діяльність позитивно впливає на якість знань учнів і виробляє у школярів уміння і навички навчальної праці, виховує у них серйозне ставлення до навчальних знань, занять, позитивно впливає на ставлення учнів до уроку, на дисципліну класу.

В процесі самостійної роботи учні вчаться працювати з книгою. Навички цієї роботи, які набувають діти в 1-4 класах, знадобляться їм у навчанні в старших класах, а також у практичній діяльності.

В організації самостійної роботи учнів на уроці і вдома, в забезпеченні її взаємозв'язку з позакласною й позашкільною роботою вирішальна роль належить вчителеві. Його методична підготовка, педагогічна майстерність й творча ініціатива вирішують успіх в оволодінні школярами раціональними методами і прийомами навчальної роботи, уміннями і навичками самостійно здобувати знання, використовувати їх на практиці.

Аналіз передового педагогічного досвіду і результатів досліджень дозволяє констатувати, що раціонально організована і систематично проведена вчителем на уроці самостійна робота учнів сприяє оволодінню всіма учнями глибоких і міцних знань, активізації розумових операцій, розвитку пізнавальних здібностей до довготривалої інтелектуальної праці, навчанню учнів раціональних прийомів самостійної роботи.

Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду вчителів в організації самостійної роботи учнів на уроці повинно бути в центрі уваги керівництва школи, методичних об'єднань, науково-педагогічних працівників, відділів народної освіти.

Список використаних джерел

1. Алексеев П.Г. Проблема руководства умственной деятельностью при решении алгебраических задач. - М.: Педагогика, 1964. -157с.

2. Андреева Н.Н. Индивидуальные творческие работы учащихся в обучение.: Канд.дис. - М.: Педагогика, 1967. - 122с.

3. Аристова Л.П. Активность учения школьника. - М.: Просвещение, 1968. -56с.

4. Білецька М.А. Уроки української мови в 1 класі: Посібник для вчителів. - К.:Радянська школа, 1978. - 160с.

5. Богуш А.М., Смовська О.І. Етичні бесіди в 1-3 класах - К.: Радянська школа, 1981.-135с.

6. Бондаренко С.Н. Урок - творчество учителя. - М.: Знание, 1974. - 64с.

7. Буряк В.К. Самостійна робота з книгою. - К.: Т-во "Знання", 1990. - 480с.

8. Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. Навчання грамоти в початкових класах: Посібник для вчителів. — К.: Радянська школа, 1982. — 174с.

9. Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. Робота з дитячою книжкою: Посібник для вчителів. - К.: Радянська школа, 1982. - 240с.

10. Голант Е. Я.Некоторые принципиальные вопросы развития самостоятельности школьников // Учебные записи ЛГПИ. - 1944. - Т. 52. - С.11-23.

11. Данилов М. А. Воспитание у школьников самостоятельности и творческой активности в процессе обучения // Педагогика. - 1961.-№8.-С.33-37.

12. Данилов М. А. Процес обучение в советской школе. - М.: изд-во АШРСФСР, 1960.-С. 24-52.

13. Данилюк І.М. Використання дидактичного матеріалу в 1 класі. - Тернопіль, 1988.-35с.

14. Дидактика средней школы. Некоторые проблемы современной дидактики / Под ред. М.Н. Скаткина. - М.: Просвещение, 1982. - 320с.

15. Егоров С. Ф. Проблема активности й самостоятельности учащихся в русской дидактике конца XIX — начала XX века. - М.: Просвещение, 1965. - 132с.

16. Есипов Б. П. Самостоятельная работа учащихся на уроках. - М.: Просвещение, 1961. - 266с.

17. Есипов Б. П. Самостоятельная робота учеников в процесе обучение // М.: изд. АПН РСФСР, 1961. - С. 24—32.

18. Жарова Л.В. Организация самостоятельной учебно-познавательной деятельности учащихся. - Л.: Наука, 1986. - 43с.

19. Занков Л.В. О начальном обучении. - М.: Педагогика, 1963. - 230с.

20. Истомина Н.Б. Активизация учащихся на уроках математики в начальних классах. - М: Просвещение, 1985. - 65с.

21. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). - М.: Просвещение, 1978. - СІ24-144.

22. Константинов Н.А. и др. История педагогики. - М.: Просвещение, 1982. - 447с.

23. Канищенко А.П. Уроки розвитку зв'язного мовлення в початкових класах. -К.: Рута, 2000. -128с.

24. Каноныкин Н. П, Щербакова Н. А. Методика преподавания русского языка в начальной школе. - Л.: Наука, 1955. - 406с.

25. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості. - К.: Радянська школа, 1989. - 475с.

26. Коменский Я.А. Великая дидактика // Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения - М.: Учпедгиз, 1939. - Т.1. - С. 179-181.

27. Крупська Н. К. Педагогічні твори: У 10-ти т. - К.: Рута, 1963. - Т. 3. - С. 511-518.

28. Крутецький В.А. Психология обучения и воспитания школы. - М.: Просвещение, 1976. – С.180-187.

29. Логачевська С.П. Дійти до кожного учня. - К.: Радянська школа, 1990. - С. 51-104.

30. Лозова В.І. Пізнавальна діяльність школярів. - Харків: вид-во ХДУ, 1990. -48с.

31. Люблинская А.А. Умственная активность школьников в усвоении ими учебного материала // Начальная школа. - 1873. - №8. - С. 85-89.

32. Майстренко П.І. Підвищення ефективності початкової школи. - Київ.: Радянська школа, 1974. - 17с.

33. Малкин И.И. О. классификации и рациональном соединение видов самостоятельных робот учеников на уроке. - М.: Просвещение, 1999. - С.100—121.

34. Малкин И. И. О классификации и рациональном сочетании видов лиш самостоятельных робот учеников на уроке / В сб.: "Вопросы развития познавательнои активности и самостоятельности учеников". - Казань, 1966.- С.74 - 82.

35. Мальваний Ю.І. Форми навчання в школі. - К.: Освіта, 1992. - С. 160-165.

36. Махмутов М.И. Развитие познавательнои активности и самостоятельности учащихся в школах Татарин // Советская педагогика. - 1963. - № 5. - С.10-12.

37. Махмутов М.И. Розвитие познавательнои активности и самостоятельности учащихся. -Казань: Образование, 1963. - С.44-49.

38. Махмутов М.И. Современный урок и пути его организации. - М.: Знание,1975.-С. 64-70.

39. Назарова Л.К. Обучение грамоте на основе учета индивидуальных особенностей учащихся. - М.: Провещение, 1965. - С. 207-210.

40. Нарочна Л.К., Онишук В.О. Уроки природознавства в 3 класі. - К.:Радянська школа, 1976. - С.60-93.

41. Неровных В. А. Проблема воспитания активносте и самостоятельности учащихся в русской педагогике второй половини XIX в. - М: Педагогика,1963. -144с.

42. Пышкало А.М. и др. Самостоятельная работа учащихся в малокомплектной школе. - М.: Просвещение, 1974. - С. 45-49.

43. Пидкасистый П.И. Самостоятельная деятельность учащихся. - М.:Просвещение, 1972. - 186с.

44. Пидкасистый П.И., Коротяв В.И. Самостоятельная деятельность учащихся в обучении. - М: Педагогика, 1978. - 77с.

45. Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. Теоретико-експериментальное исследование.- М.:Педагогика, 1980. - 240с.

46. Педагогика / Под ред. С.П.Баранова и В.А.Сластенина. - М.: Просвещение,1986.-С. 147-151.

47. Прищепа К.С. Програми середньої загальноосвітньої школи 1-4 класи. - К.:Освіта, 1994.-8с.

48. Рамзаєва Т. Г. Методика роботи над правописом слів з ненаголошеними голосними в корені (І-ІІ класи). - М.: Начальная школа, 1970. - С. 26—62.

49. Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. - К.: Радянська школа, 1982. - 45с.

50. Савченко О.Я. Фактори впливу на якість загальної середньої освіти в сільській місцевості. - К.: Освіта, 2000. - С. 7-14.

51. Славина Л.С. Знать ребенка, чтобы воспитывать. - М., Знание, 1976. - 64с.

52. Степашко Л. А. Проблема активносте и самостоятельности учащихся в советской дидактике (1917—1931 гг.). - М.: Знание, 1965. - 66с.

53. Страчар Еміль. Система і метод керівництва навчальним процесом. - К.:Радянська школа, 1982. - 295с.

54. Стрезикозин В. П. Актуальные проблеми начального обучения. - М.: Знание,1976.-279с.

55. Стрезикозин В. П. К новым рубежам //Начальная школа. - 1978. - №3. - С.5-7.

56. Суховеева М. Уроки навчання грамоти // Початкова школа. - 1999. - №11.-с. 28-29.

57. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. - К.: Радянська школа, 1976. — 445с.

58. Ушинський К.Д. Твори: У 6-ти т. - К.: Освіта, 1954. - Т. 2. - 500с.

59. Ушинский К.Д. Вибрані твори. - М.: Радянська школа, 1974. - Т. 10. - 576с.

60. Ушинський К.Д. Собрание сочинений.- М: АПН РСФСР, 1949. - Т.7. - С.252-264.

61. Шамова Т.А. Активизация учения школьников. - М.: Педагогика, 1982. - С.54-198.

62. Шамова Т.А. Проблемность - стимул познавательной активности //Народное образование. -1966. - № 3. - 32с.

63. Чекмарева Т. К. Елемент самостоятельной работы при решении задач //Начальная школа. - 1973. - № 1. - С.57-63.

64. Щукина Г.И. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процесе. - М: Педагогика, 1979. - С. 27-116.

65. Щукина Г.И. Актуальные вопросы формирования интереса в обучении. - М.:Педагогика, 1984. - С. 67-88.

66. Якиманская И.С. Личностно ориентированное обучение в современной школе. - М.: Педагогика, 1996. - 315с.

67. Яновская М.Г. Творческая игра в воспитании младшего школьника. - М.:Просвещение, 1986. - 145с.

68. Яришева Н.Ф. Ознайомлення учнів з природою. - К.: Радянська школа, 1980.-184с.

Додаток А

З кл. Тема: Рослини-частини живої природи.

1. Доповніть речення:

а) Рослина — це...

б) 3 яких органів складається суниця?

· корінь

· стебло

· …

· …

· …

в) На які групи поділяються перелічені рослини?

(клен, ліщина, дуб, калина, малина, барвінок, ромашки, ялина)...

г) Чим розмножуються рослини?...

2.— Чому рослини відносять до живої природи?

— Що спільного та чим відрізняються між собою клен і сосна?

3. Заповни таблицю. Запиши які дерева, кущі та трав'янисті рослини ростуть у твоїй місцевості.

4.

— Що спільного між деревом та кущем? Чим вони відрізняються?

— Доведи, що смородина — це кущ.

4. За допомогою чого розмножуються рослини?

— Плід — це...

— Серед перелічених умов життя рослин підкресліть ті, які позитивно впливають на їх життєдіяльність.

Сонце, вода, шум, повітря, бруд, поживні речовини.

5. Обери вірну відповідь.

Рослини розмножуються: насінням, плодами, листками, стеблом, кореневищем, цвітом, цибулинами, вусами, корою.

6. Заповни таблицю.

7. Гра „Де мій дім". Учні повинні назвати, де ростуть рослини (на городі; у лісі; в полі, річці). Підбирають рослини чи їх зображення. Та обґрунтовують свою відповідь.

8. Напиши пам'ятку „Як доглядати за кімнатними рослинами"; „Як слід себе поводити з рослинами у лісі".

9. Склади розповідь „Що ми робили для того, щоб охороняти рослини."

10. Заповніть табличку.

12. Які з цих рослин занесені в Червону книгу?

З кл. Тема: Тварини — частина живої природи. Охорона тварин.

1. Допиши речення,

а) Тварини —...

б) За способом живлення тварини поділяються на...

в) В Червону книгу занесені тварини:...

2. Підкресли, які тварини дикі, а які свійські?

(Бджола, миша, їжак, кури, гуси, жук, корова, вовк, летюча миша, орел, свиня).

3. Заповни таблицю.

4. – Що спільного між комахами і птахами? Чим вони відрізняються?

- Які спільні ознаки мають звірі?

5. Гра „Хто, де живе?" Вчитель демонструє малюнки комах, звірів, а діти повинні здогадатися де вони живуть: у лісі? на городі? у саду?

6. Заповніть таблицю.

7. Заповніть таблицю.

— Чим відрізняються птахи від комах?

— Чому у птахів форма дзьоба різна, з чим це пов'язано?

Наведіть приклади.

8. Заповніть таблицю.

9. Запиши за зразком.

їжак — всеїдний, дикий, зимою спить.

Білка —...

Корова —...

Заєць —...

Вівця —...

10. Хто чим живиться?

3 кл. Тема: Корисні копалини.

1. Доповни речення.3 кл. Тема: Корисні копалини.

— Грунт — це верхній шар...

— Корисні копалини це —...

— У ґрунті знаходиться пісок,...

— Які корисні копалини ти знаєш? 2. Заповни таблицю.

3. Заповни таблицю.

4. Заповни таблицю.

5. — Які спільні і відмінні ознаки між торфом і кам'яним вугіллям?

6. — Які спільні і відмінні ознаки між нафтою і газом?

7. Обери правильну відповідь.

1) Тверда і важка, бурого або червоного кольору, схожа на камінь, з неї виготовляють метал.

а) кам'яне вугілля; б) торф; в) нафта.

2) Легко пропускає воду, різного кольору, придатна для виготовлення скла.

а) граніт; б) пісок; в) глина.

3) Від вогню спалахує, горить синюватим полум'ям, придатна для виготовлення штучних тканин, пластмаси.

а) нафта; б) природній газ; в) кам'яне вугілля.

4 кл. Тема: Тіло людини. Охорона здоров'я.

1. Закінчи речення.

а) Тіло людини складається з таких органів...

б) Травлення — це...

в) Органи кровообігу —...

г) Людина має такі органи чуттів...

д) Орган слуху — це...

є) Орган нюху — це...

2. Заповніть таблицю.

3. Склади пам'ятку: "Догляд за шкірою"; "Догляд за зубами"; "Як треба берегти очі"; "Як берегти вуха".

4. Які органи чуттів ти знаєш?

5. Що для очей корисно, а що шкідливо? Чому?

Малюнки на ст. 46-47 (4 кл).

6. Що для зубів корисно, а що шкідливо? Відповідь обґрунтувати.

Малюнки на ст. 41 (4 кл). Гнатюк О. В.

7. Доповни правила: "Щоб повітря було чистим в класі" потрібно:

1) Провітрювати кімнату.

2)...

3)...

4)...

8. З яких органів складається кровоносна система? Назвіть їх функції.

9. Практична робота №1.

Діти виконують декілька гімнастичних вправ. Після кожної вправи вони називають кістки, які брали участь у рухах і як вони з'єднані.

4 кл. Тема: Планета Земля.

1. Допиши речення:

— Глобус — це модель...

— Які спостереження свідчать про форму Землі?..

— Яку форму має наша планета?.

— На малюнку глобуса зафарбуй коричневим кольором сушу, а синім — воду.

2. — Що спільного між глобусом і картою півкуль? Чим вони відрізняються?

— На карті півкуль написати назви океанів і материків.

— На контурній карті України написати назви найбільших річок, озер, морів, міст, рівнин.

— Яка зараз пора року? Намалюй.

3. Гра-вікторина.

На дошці записані питання і варіанти відповідей. Клас ділиться на дві команди. Відповіді оцінюються балами.

а) Сонце — це: планета; зірка.

б) Скупчення зір, що тягнеться світлою смугою з півдня на північ, —це: Молочний шлях; Чумацький шлях.

в) Сонце — це: найбільша із всіх зірок; найменша із всіх зірок.

г) Сонце: обертається навколо своєї осі; не обертається навколо своєї осі.

д) У Сонячну систему входять: 9, 10, 3 планети.

є) Сонячна система у космосі єдина; є багато зоряних систем.

4. За мал. на ст. 15 скажи, які планети є сусідами Землі?

5. На контурній карті півкуль напиши назви океанів і материків. Вкажи шлях експедиції Магеллана. (додаток у зошиті).

6. Розфарбуй карту-схему України, познач мішані ліси, лісостеп, степ, додаток у зошиті).

7.Як називається ліс, який утворений з таких дерев?

8. Склади пам'ятку "Як вести себе в лісі".

9. На контурній карті України (додаток) напиши назви найбільших рівнин,

гір, річок, озер, лісів, морів.

4 кл. Тема: Горизонт. Сторони горизонту.

1. Доповніть речення:

Лінія горизонту — це уявна лінія по якій...

Горизонт — частина земної поверхні, яку ми можемо...

Компас — це прилад для визначення...

2. Що означає "вміти орієнтуватися на місцевості"? Знати всі сторони горизонту?

Для чого людям потрібно орієнтуватися на місцевості?

3. Практична робота.

Визнач за компасом, на яку сторону горизонту виходять вікна твого класу. В якій стороні знаходяться двері, класна дошка?

— Стань біля дошки і визнач, в якому напрямі розташований твій будинок, магазин.

— У чому полягає відмінність між малюнком і планом?

— Яка різниця між планом і картою?

4. Познач основні і проміжні сторони горизонту.

Познач основні і проміжні сторони горизонту.

5. Кросворд.

1) Число, яке показує, у скільки разів зменшено або збільшено відстані на

2) плані.

3) Прилад, який служить для визначення сторін світу.

4) Зменшене зображення земної поверхні або окремих части світу.

5) Креслення, що зображує на папері якийсь предмет, будову, місцевість.

6. Як визначити сторони горизонту коли хмарна погода?

7. Проблемна ситуація.

Ви заблудились у лісі. Якими ознаками будете користуватись, щоб знайти дорогу додому?

8. Проведення досліду.

Візьміть голку, проткніть нею соломинку. Гострий кінець голки потріть одним кінцем магніту, а вушко — іншим. Цю частину саморобного компаса покладіть у блюдце з водою. Через кілька секунд вона розміститься у певному напрямі: гострий кінець показуватиме на північ, а вушко — на південь.

Визначте за саморобним компасом, де у кімнати північна, південна, західна і східна сторони.

Додаток Б

Анкета для визначення рівня обізнаності та використання різноманітних видів самостійних робіт вчителів на уроках в початковій школі.

1) Прізвище, ім'я, по-батькові.

2) Педагогічний стаж.

3) Який заклад закінчили (підкресліть)

педучилище педуніверситет

4) Що таке самостійна робота учнів в початкових класах? (підкресліть)

Це будь-яка діяльність учнів без участі в ній вчителя;

Це діяльність учнів, в якій учні самостійно виконують завдання,

яке поставив перед ними вчитель. Роль вчителя є керівною;

Це вища форма навчальної діяльності учня, що є формою самоосвіти;

Це робота, що виконується без участі вчителя по його завданню у спеціально наданий час, учні прагнуть досягти поставленої мети. Роль вчителя є керівною.

5) Які види самостійної роботи за характером пізнавальної діяльності ви знаєте? (підкресліть)

за дидактичною метою;

за зразком;

робота з підручником;

творча;

варіативна;

репродуктивна.

6) Які джерела ви використовуєте при організації самостійної роботи готуючись до уроку? (підкресліть)

статті; підручники; методичні посібники; періодичні видання.

7) При організації яких видів самостійної роботи у вас виникають труднощі? (підкресліть)

за зразком; репродуктивні; варіативні; творчі.

8) Яких умов слід дотримуватись, щоб самостійна робота учнів була цікавою, творчою, несла за собою високий рівень знань?

Теоретичні основи теплотехніки

Розподіл ролей в сім'ї як фактор тривалого шлюбу

Экономическая система

Административное право (шпаргалка)

Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

Розвиток пізнавальних інтересів учнів 4 класу на уроках "Я і Україна"

Анализ резервирования кредитных операций КБ и пути повышения его результативности

Шпоры по Госам МСХА

Шпаргалки по геометрии, алгебре, педагогике, методике математики (ИГПИ)

Математичний більярд

Розрахунок магістрального конвеєрного штреку

Экзаменационные вопросы по курсу "Международная торговля" \укр\

Политология

Формування пізнавальних інтересів першокласників на уроках "Я і Україна"

Шпаргалки по философии. История философии

Шпаргалка по философии (вступительные экзамены в аспирантуру НТУУ КПИ)

Організація міжнародного менеджменту