Реферат: Види вправ з розвитку мовлення молодших школярів на уроках читання

ВИДИ ВПРАВ З РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ЧИТАННЯ

(реферат)

Розвиток мовлення є одним із основних завдань сучасного уроку читання. Найголовніше в роботі над розвитком мовлення – навчити дітей докладно і вибірково викладати (переказувати) тексти різних типів і стилів мовлення, а також створювати в усній і писемній формі зв’язні висловлювання, різні за стилем, композицією і типом мовлення (розповідь, опис, роздум), писати лист, оголошення, замітку-інформацію, заяву.

Щоб удосконалювати мовленнєву діяльність учнів ,ми повинні насамперед вмотивовувати її і спонукати дітей до неї . Це означає , що ми не просто нав’язуємо виконати якусь мовленнєву вправу (наговорити на задану тему) ,а, включивши учня у відповідну діяльність , гарантувати мотив . Процес створення будь-якого висловлювання проходить такі етапи : мотив , відчуття мовленнєвого завдання , внутрішня програма мовленнєвої дії і її реалізація , планування висловлювання в конкретній формі і створення його в словесній. Все, що ми говоримо, ми говоримо з якоюсь метою і для чогось (мотив).

Для забезпечення успішного розвитку мовленнєвої діяльності важливо ставити перед учнями точно визначену мету виконання вправи. Будь-яке висловлення у звичайному житті ми будуємо прилаштовуючись до особливостей ситуації спілкування , до завдання мовлення . Про одне і те ж у різних випадках життя ми говоримо по-різному. В умінні швидко перебудовуватися, враховуючи зміну умов спілкування , і полягає творчий характер мовленнєвої діяльності. Вільне володіння мовленням передбачає таку рису творчої діяльності, як самостійний перенос умінь і навичок на нову ситуацію.

Розвиток комунікативних навичок учнів забезпечують вправи й завдання на формування вмінь уважно й вдумливо слухати, відтворювати та аналізувати почуте, говорити доречно, чітко, переконливо; комунікативно виправдано користуватися мовними засобами , характерними для різних типів , стилів і жанрів мовлення під час створення усних і письмових висловлювань.

Розвивати в школярів навички розрізнення звукової форми слова, аналізу звуків, їх диференціації, формувати вміння аналізу звуків мови, розвивати уважність, здібність сприймати слова з голосу і визначати їх фонетичні особливості допомагають вправи на диференціацію звукової форми слова . Наприклад:

Визначити, який звук змінюється, додати слово у ряд, замінивши відповідний звук.

Нора- гора- (кора); сир- тир- (мир);

Галка- гілка- (голка); зірка-дірка-(нірка).

Вправи, спрямовані на вміння аналізувати звуки,розвиток уважності, здібність сприймати слова з голосу і визначати їх фонетичні особливості.

Наприклад- Послухайте слова, змініть у словах один або два звуки так, щоб утворилось нове слово.

Лис- ( лось, ліс ); вага- ( нога,вата); рулет- ( букет, буфет);пічка-(нічка,річка).

Велике значення на уроках мови та читання мають вправи над розвитком загального поняття про будову слова та словотвір, вмінню утворювати нові слова від поданих, добирати спільнокореневі слова , і при цьому розвиваючи мовленнєву діяльність учнів та вміння логично мислити.

« Виконай за зразком»-Прочитайте складені слова, поясніть їх значення та назвіть слова від яких вони утворилися :

Носоріг=ніс+ріг;

Косоокий=косий+око;

Паровоз=пара+возити.

Або: Складіть основи двох слів і поясніть значення утворених слів.

Зорі+падати= зорепад;

Ліс+парк=лісопарк;

Сніг+ ходити=снігохід…

У ході роботи над текстом з метою усвідомлення змісту тексту учнямпропонуються такі завдання:

1. Знайди, прочитай частину тексту, де автор передає своє ставлення до зображуваного.

2. Прочитай і перебудуй деформований план відповідно до тексту.

3. Прочитай текст і розмісти готові заголовки до поділеного на частини тексту.

4. Прочитай і добери уривки з тексту до ілюстрацій.

5.Прочитай частину тексту і подумай, про яку рису характеру персонажа говориться в ній.

6. Прочитай і добери до кожної частини оповідання прислів я.

7.Ознайомся з текстами і подумай, чим вони схожі між собою.

Розуміння прочитаного є основною характеристикою читання. Воно залежить від багатьох факторів: розуміння слова, речення, цілого тексту.

Особливу увагу слід приділяти вправам на усвідомлення змісту речення.

Для цього відібрати окремі речення, або вилучені з тексту, що читається.

Ось деякі з подібних видів роботи:

1. Однакові чи різні за змістом? Скласти три речення так, щоб два з них мали однаковий зміст, висловлений за допомогою різних мовних засобів. Третє речення повинно відрізнятися від інших за змістом.

Наприклад, за оповіданням В. Сухомлинського « Дуб під вікном»:

а ) Лісник побудував хату і посадив поруч дуба.

б) Лісник побудував хату поруч з молодим дубом.

в ) Лісник побудував хату, а поруч посадив дуба.

2. а ) Дуб розрісся так, щоб стукав гіллям у вікно.

б ) Дуб розрісся так, що заступив вікно.

в ) Дуб розрісся так, що затінив гіллям вікно.

3. а ) Зрубайте дуба, дідусю, бо темно в кімнаті.

б ) Зрубайте дуба , дідусю, тому, що темно в кімнаті.

в ) Зрубайте дуба , дідусю, адже темно в кімнаті.

4. а ) Щоб зберегти дуба, дідусь вирішив перенести хату на нове місце

б )Оберігаючи дуба, дідусь вирішив перенести хату на нове місце.

в ) Щоб зберегти дуба, дідусь вирішив трохи перебудувати хату.

2. «Скласти речення». Кілька речень поділено навпіл і подано в довільномупорядку.

Мовчки прочитайте і з єднайте ці частини. Наприклад:

Що деякі птахи вилуплюються взимку; Адже не всі знають.

Але нічого не боїться; можна всього навчитися.

Завдання такого типу дуже потрібні, бо вони привчають дітей розмірковувати над змістом того, що читають, розуміти логічні зв язки між частинами речення.

2. « Доповни речення». Для завдання потрібно добирати такий матеріал, який би допоміг учневі усвідомити побудову та розвиток висловлювання. Розвиваючи у дітей навички передбачувати наступний елемент тексту учням пропонуються такі вправи:

Літня ніч була…( темною, довгою, місячною, короткою)

Сашко дуже поспішав, він біг так …( швидко, легко, красиво, задушевно)

Всі ці вправи направлені на вдосконалення вміння , яке є важливою складовою частиною загального розуміння цілого тексту.

Працюючи над текстом, необхідно добирати такі завдання , у яких передусім використано:

а ) метод виконання повної дії як засіб перевірки прочитаного;

б ) вибір правильного формулювання, правильної відповіді серед кількох запропонованих учителем;

в ) читання і осмислення аналізу тексту за допомогою певних умовних позначень тощо.

Працюючи над розумінням тексту, необхідно добирати завдання кількох рівнів: ( хто? Що? Де? Коли? І так далі)

- Усвідомлення зв’язків між фактами, розуміння того, як з окремих деталей складається ціла картина, крок за кроком розгортається думка;

- вміння відрізняти головне від другорядного;

- вміння вловити суть, зрозуміти думку автора, дати власну оцінку подіям, дійовим особам;

- усвідомлення достоїнств чи недоліків твору, вміння відчувати красу мови художнього твору.

Для досягнення цієї мети слід використовувати такі види роботи:

1. « Склади текст» Текст розділяється на частини, кожна з яких дається на окремій картці. Прочитай текст мовчки, визнач порядок фрагментів, пронумеруй картки. Прочитай текст вголос.

Вони з білими пелюстками та жовтуватими серединками.

На луках ростуть ромашки лікарські.

Квіточки розміщені на тоненьких гнучких стеблах.

2. « Дай назву» Вибери влучний заголовок:

Ромашка. Ромашки лікарські. Квіти на луках.

3 « Знайди вказану частину». Прочитай текст. Знайди і підкресли речення у якому розповідається про те кому і за що був вдячний пастух.

У лузі паслося стадо кіз. Пастух втомився й заснув. Вовк підкрався та й схопив одну козу. У пастуха був собака-вівчарка. Він наздогнав вовка і відбив козу.

Пастух був вдячний вірному другові.

4. «Постав запитання» Учневі пропонується самостійно прочитати текст, який попередньо розділений на частини і ставить запитання до кожної частини.

5 . «Здогадайся що далі ?».Вправа спрямована на розвиток важливого читацького вміння -передбачати розвиток думки у тексті.

Ласунка

Мурка була дивною кішкою. Вона любила солодкий мед.

Одного разу Мурка грілась на сонечку. Тут вона почула знайомий запах. Кішка відкрила зелені очі й вирушила до заповітної мети…

(другу частину тексту пропонується прочитати після дитячих висловлювань).

Перед вуликом ласунка встала на задні лапки. Сунула мордочку у вулик.І раптом пролунало кошаче скімлення. Мурка кинулась у кущі і більше ніколи не лізла у вулик.

6. « Переглянь, зрозумій» Це завдання формує вміння вловлювати суть тексту, вирізняти її серед другорядних елементів змісту.

У тексті підкреслені ключові слова. Учень читає тільки підкреслене, а інші намагаються здогадатися, про що говориться у творі. Коли кілька школярів висловлять свої припущення, твір читається повністю, робиться висновок про правильність припущень, зроблених на основі окремих слів із тексту При визначенні головної думки твору варто пропонувати учням три-чотири формулювання головної думки, а одне з яких правильне. Діти вибирають потрібне формулювання, пояснюють свій вибір, підтверджують уривками з тексту.

Необхідно аналізувати на уроці ті твори, що читаються в класі. Треба, щоб звучало на уроці зв’язне висловлювання вчителя , яке показує зразок міркування, наприклад, про характер дійової особи чи про деякі особливості мови твору. Учні тоді швидше відповідають на запитання, їх висловлювання зв’язніші й цікавіші.

Уміння учнів викладати свої думки в писемній формі у значній мірі залежить від того, наскільки вони уміють робити це усно. Проте лише усні вправи , якщо вони не закріплені писемними , не забезпечують міцних знань і навичок з мовлення.Тому система писемних робіт з розвитку мовлення охоплює і систему усних вправ, закріплює їх результати і сприяє дальшому піднесенню мовної культури учня.

Для опрацювання системи робіт з розвитку зв’язного мовлення необхідно визначити : основні типи і види робіт та розташування їх в порядку наростання труднощів ; наступність, послідовність, перспективність та повторюваність окремих з них і співвідношення між ними в процесі їх виконання; орієнтовну тематику. Основними видами робіт з писемного мовлення є перекази і твори. Написанню їх передують підготовчі вправи. Програмою передбачені усні і письмові перекази, твори. В основі покладена не ідея почергового проведення тих чи інших переказів, творів, а формування певних умінь, які забезпечують високу якість самостійно складеного тексту: уміння говорити і писати на задану тему, осмислювати її межі; підпорядковувати висловлювання основній думці ; збирати і систематизувати матеріал до майбутнього твору; уміння будувати текст у певному типі мовлення, в тому чи іншому жанрі та інше. Звичайно, формування в учнів цих умінь вчитель здійснює поступово. Спочатку навчаємо осмислювати тему і її межі, потім - визначати основну думку, підпорядковувати їй текст і, нарешті, добирати матеріал, систематизувати його за планом, писати твір у певній композиційній формі. Одночасно проводиться робота над виробленням умінь правильно , точно, образно і переконливо висловлювати свої думки усно та на письмі. Виробляти ці уміння слід поступово, дотримуючись принципу наступності, при переході від одного до другого і починати з тих видів робіт , які вимагають мінімальних умінь і навичок.

Комунікативна лінія змісту програми з рідної мови для 1-4 класів передбачає формування чотирьох видів мовленнєвої діяльності - говоріння, аудіювання, читання, письма. Серед занять.,які сприятимуть розвитку цих видів мовлення, чільне місце в шкільній практиці належить усному переказу. Формування навичок усного переказу починається з 1 класу добукварного періоду. Молодші школярі вчаться працювати над такими типами переказів: детальний, стислий, вибірковий, творчий.Кожен із цих видів переказу має свою дидактичну мету, яка і визначає методику цих занять.Але в усіх випадках головним є навчання школярів зв’язного мовлення.

Переказ потребує значної підготовчої роботи і цілого ряду умінь. З допомогою вчителя молодші школярі мають визначити тему і основну думку тексту, встановити логічний зв’язок, усвідомити композицію тексту, словом, оволодіти змістом, структурою і мовою тексту перед тим , як переказувати його.

Крім цього, в процесі роботи над переказом учні оволодівають і “контекстовими” уміннями, а саме: вчаться висловлюватись на тему, підпорядковуючи висловлювання основній думці вихідного тексту, відбираючи матеріал, визначаючи в ньому головне і другорядне , використовувати відібраний матеріал у потрібному порядку.

Вчителю слід пам’ятати , що дитина “розуміє в оточуючому більше, аніж може передати словами” (М. І. Жинкін). Бажаючи щось переказати , учень поспішає, перескакує з одного сюжету на інший, через що його переказ стає малозрозумілим. Прагнучи передати текст буквально , учень не може виділити в тексті основну думку і донести це головне до слухача. Отже, вчителю треба весь час підтримувати думку про те, що головне хотів сказати автор. Від цього залежатиме, які мовні засоби , яку інтонацію треба буде використати, щоб передати зміст тексту відповідно до задуму автора.

При доборі тематики з розвитку писемного мовлення вчитель повинен продумати список рекомендованої літератури для позакласного читання , врахувати те, що учні спостерігатимуть під час планових екскурсій в природу . які знання вони здобудуть на уроках з інших предметів. Урок , на якому складається текст переказу чи твору є своєрідним підбиттям підсумків проведеної роботи.

Методика навчання на уроках читання і його змістповинні бути підпорядковані розв’язанню завдань , визначених програмою. Одним із таких завдань є розвиток зв’язного мовлення у зв’язку з прочитаним текстом.Сюди входять і відповіді на запитання; і репродуктивний, вибірковий, стислий і творчий переказ .

Такий методичний підхід дає змогу вносити корективи в опрацювання науково-пізнавального і художнього текстів.Якщо у першому переважає логічний аналіз, встановлення різноманітних зв’язків, то у художньому -вчитування (заглиблення ) у зміст , тлумачення , інтерпретація тексту.

Результатом такої роботи є створення кожним учнем свого художнього образу, своєї читацької точки зору, доведення за допомогою тексту свого розуміння позиції автора.

Варто звернути увагу на емоційно – вольову сферу діяльності дітей на уроці читання , оскільки завдання уроків читання полягають не лише в тому, щоб вчити дитину читати, розвивати її мислення ,а в тому, щоб розбудити її душу і серце, тобто викликати певний комплекс почуттів при читанні й аналізові тексту.

Цьому сприяють способи і порядок роботи з текстом як на уроках класного, так і позакласного читання. Найбільш ефективними є :

1)самостійне прочитування та осмислення дітьми ключових для розуміння тексту слів і словосполучень, виділених учителем; оволодіння їх читанням з дошки;

2)передбачення змісту тексту або його частини з опорою на заголовок, ілюстрацію і ключову групу слів;

3)самостійне читання дітьми тексту або його частини вголос;

4)відтворення тексту за ілюстрацією або аплікацією, заучуваннянапам’ять цікавих словосполучень,виразів, римованих рядків за бажанням учнів;

5)бесіда – дискусія за проблемним запитанням, яке ставить учитель або пізніше-діти;

6)творчі роботи різного характеру.

Мовленнєва діяльність учнів початкових класів набуває творчого забарвлення за умов розвиненості гнучкого , асоціативного мислення , уміння переборювати стереотипи та знаходити спільне у протилежних речах, уміння оригінально поєднювати слова тощо. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення.

Неможливо собі уявити дитяче мислення без казки, живої, яскравої, яка засвоюється свідомістю, почуттями людини як певної сходинки людського мислення. Діти можуть складати казки, їм це дуже подобається. Можна пропонувати скласти казку спочатку всім класом , а потім поодинці. Це не просто оповідання про фантастичні події, це цілий світ, у якому дитина живе. Симпатія дітей завжди на боці позитивних героїв. Добро торжествує, зло карається, а це у свою чергу є добрим виховним моментом під час уроку. Дуже полюбляють діти творчі завдання над казкою:придумати за початком продовження казки, придумати казку за опорними словами або поміняти характери героїв казки , наприклад, у казці про Попелюшку її мачуха дуже добра жінка, яка всіх любить, всіма опікується, а Попелюшка справжня ледацюга. Написані казки можна інсценізувати, драматизувати, зробити до них ілюстрації, намалювати їх на асфальті. Треба дати дітям свободу творити, щоб вони використали всю свою фантазію, не ставити дитину в рамки . Скільки фантазії, доброго гумору панує на уроці, коли маленькі казкарі створюють « казку-ланцюжок», де потрібно по черзі продовжити казку, в якій було тільки два слова: « Жили-були…» або « Одного разу». Драматизація в свою чергу допомагає вибрати прихильну інтонацію, тон голосу, міміку, жести. Робота над казками є хорошим засобом розвитку творчого мислення , розвиває, збагачує мову. Дозволяє збуджувати фантазію, уяву, стимулювати продуктивне мислення. Вигадування казок викликає в дітей великий інтерес , дає можливість задовольнити потребу у творчості, гарантує успіх кожному.

Для того щоб стимулювати розвиток творчого мислення молодших школярів, створюються зовнішні ігрові умови та формуються необхідні мисленнєві операції за допомогою спеціальних вправ. В іграх мозок дитини може створювати нові ідеї, конструкції, об’єкти, продукти. Які вдосконалюють уже досягнуте,реконструюють його або конструюють щось нове. Вправа-це метод навчання, що припускає багаторазове, свідоме повторення розумових і практичних дій з метою формування, закріплення й удосконалення необхідних умінь і навичок. Творчі вправи передбачають формування вмінь переносити набуті навички у змінені умови. Застосовувати їх у нестандартних умовах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях. За О. Біляєвим, сучасна методика розрізняє вправи репродуктивні, конструктивні та творчі. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення, деформування, створення гіпотез, вербальні ігри. Вони стимулюють активну пошукову мовленнєву діяльність учнів. Необхідним фактором також виступає забезпечення емоційного благополуччя учнів у мовленнєвій діяльності, створення ситуацій успіху.

Під творчим потенціалом , як правило , розуміють здатність людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурі творчого потенціалу серед інших складових вирізняє вміння комбінувати, знаходити аналогії, реконструювати. У школі треба формувати в учнів такі вміня й починати цей процес слід з початкових класів. Йдеться про розвиток уміння учнів спрямовувати мислення , хід своїх думок у певному напрямку: за аналогією до відомого або шляхом перестановок, об єднання чи роз єднання , суттєвих замін і змін, тобто шляхом комбінування. Для того щоб розвинути мовлення учнів , треба розвинути їх мислення. Недаремно К. Ушинський зазначав : той, хто хоче розвивати в учнів мовні здібності, повинен розвивати в них насамперед уміння мислити. З проблемою розвитку мовлення тісно пов’язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатні психологи та педагоги приділяли велику увагу інтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо взяти таких всесвітньо відомих педагогів , як Ян Амос Коменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, які були не тільки видатними педагогами . а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з рідної мови для молодших школярів, застосування творчих завдань у навчальному процесі має на меті навчити учнів молодшого шкільного віку розв’язувати нові незвичні завдання шляхом аналізування й комбінування;активізувати для цього свої інтелектуальні та творчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання , а також вивчати й повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом. Уміння шукати аналогії в мовленнєвому матеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови.

Комбінувати мовний матеріал-це значить поєднувати букви у склади, склади у слова, слова у речення, речення в тексти, кілька текстів – у новий текст, що має кілька сюжетних ліній. Складання комічної історії-це один із видів вправ на комбінування. Головне у складанні таких історій- показати учням , як можна руйнувати стереотипи. Щоб досягти комічного ефекту, потрібно скомбінувати героя розповіді та ситуації, в якій у житті він ніколи не опиниться.

Учні початкових класів здатні аналізувати і комбінувати. Необхідно рекомендувати їм вправи на реконструювання. Після кількох разів прочитання й аналізу оповідання дітям пропонується його реконструювати. Можна замінити головного героя оповідання . Скажімо , в оповіданні йшлося про учня першого класу , як він не хотів учити уроки й отримав двійку. Ми замінимо героя ( скажімо, буде дівчинка Галинка, яка дуже любила ходити до школи та була відмінницею).

Джанні Родарі пропонує змінювати відомі сюжети. Це допоможе учням навчитись придумувати власні казки і розповіді, а за допомогою цієї розповіді знаходити вихідну точку для нової розповіді.

Можна реконструювати слова, які «загубили» букви, загублені букви повинні бути на якесь правило. Під реконструкцією розуміють ще і зміну слів, сюжетів тощо. До всіх прикметників можна додати префікс «най-» і прочитати відомий текст у новому вигляді.

Початкова освіта як складова частина загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток дитини, який включає розвиток творчого потенціалу. Творчі здібності формуються в діяльності та зумовлюють кількісні та якісні показники знань , умінь і навичок. Важливим є те, що творчі здібності мають загальний характер, тобто сформовані в певній галузі, можуть використовуватись і в інших видах творчої діяльності.

Дидактичні ігри, з одного боку, сприяють формуванню уваги, спостережливості, розвитку пам’яті, мислення, самостійності та ініціативності. З іншого, розв’язують чітке дидактичне завдання: сприяють засвоєнню нового матеріалу чи повторенню та закріпленню вивченого, формуванню навчальних умінь і навичок. Гра стимулює пізнавальну активність учнів, викликає в них позитивні емоції у процесі навчальної діяльності, сприяє розвитку асоціативного мислення та фантазії.

Така організація дітей до роботи з текстом на всіх уроках читання є продуктивною, суттєво допомагає при навчанні молодших школярів читанню.

Урок читання , як і будь який урок рідної мови , в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечити дитині мовленнєве середовище.В його структурі обов’язково передбачається робота з розвитку мовлення учнів , причому всіх видів – слухання, говоріння, читання і письма. Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку.Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором , його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-популярного твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей : вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції.

Словникова робота в школі спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів. Щоб успішно розв'язати ці завдання, вчитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, який вивчає словникову систему).

У початкових класах лексика як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Учні засвоюють лише деякі лексичні відомості, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слова, багатозначністю, синонімією й антонімією. Знання, яких набувають учні, мають стати основою для подальшого удосконалення засобів вираження думок в усному і писемному мовленні.

Із словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів їх навчання в школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явище омонімії (коса, лист) і багатозначності. Саме тут учнів привчають стежити за своїм мовленням, правильно вживати слова.

У 2 класі школярі спостерігають за вживанням образних слів і висловів у тексті, зіставляють слова, близькі за значенням. У 3 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності й омонімії. Учні мають змогу ознайомитися з синонімами, антонімами, з окремими фразеологізмами.

У 4 класі знання учнів про слово розширюються внаслідок практичного використання різних лексем в усному і писемному мовленні та спостереження за їх вживанням у художніх текстах.

Програма початкових класів не передбачає виділення спеціальних годин на словникові вправи. Вони повинні проводитися у зв'язку із заняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови.

Словникова робота в початкових класах має своїм завданням:

• збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомихраніше слів чи нових значень відомих слів:

• уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст,зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєннябагатозначних та емоційно забарвлених слів:

• активізацію словника, тобто перенесення якомога більшоїкількості слів із пасивного словника (учень знає значення слів, але рідкоабо й зовсім не користується ними) в активний;

• усунення з мовлення нелітературних слів - діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.

Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова творів художньої літератури, кінофільмів, радіо і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, товаришів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть з мови художньої літератури, теле і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені словникові вправи.

Під час виконання словникових вправ вчитель звертає увагу дітей на яскравість, образність мови народних казок, загадок, прислів'їв, художніх текстів, навчає школярів вибирати потрібне слово для власного висловлювання.

Важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником дітей здійснював постійний міжпредметний зв'язок (наприклад, уроків читання і письма, читання і музики та ін.). Це привчає дітей краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури. Разом з тим для роботи над словом, зокрема над багатозначністю чи прямим і переносним значенням, потрібно час від часу відводити окремі уроки, що передбачаються для розвитку мовлення. На таких уроках можуть бути і спостереження за художніми текстами, окремими реченнями, і практичні усні вправи.

У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:

I. Лексичний (словниковий аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці, і виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з'ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту.

II. З'ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст тощо.

III. Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і т. ін.

IV. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.

Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням іактивізацією словникового запасу школярів.

Словникова робота в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У поясненні значення слова, як і в усякій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли не слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ з читання і, нарешті, вжили його самостійно в потрібній ситуації.

У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова. Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів.

Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів:

• демонстрація предмета чи малюнка;

• використання контексту;

• найпростіший словотворчий аналіз;

• тлумачення слів (коротке пояснення, використання словника).

Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.

Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такими прийомами:

а)показ натуральних предметів (дзиґа, бриль, канни, баклажан);

б)показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж, шпак);

в)показ малюнків, діапозитивів, слайдів (акула, окунь, ясен, явір,рись, козуля).

Пояснення значення слова шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів.

а) самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомом учитель користується тоді, коли прозорий контекст підказує учням значення слова. Так, слово чемно у реченні Чемно вітаюся: «Доброго ранку!» учні пояснюють як «ввічливо», «з повагою»:

б) конкретизація значення слова, поясненого учнями на основі контексту, не зовсім точно. Наприклад ,у реченні :Періщить дощ, як із відра. Діти пояснюють слово періщить як те. ллє. Насправді ж, говорить учитель, періщить - це сильно б'є ,січе:

в) введення невідомого слова в контекст. Щоб пояснити значення слова ґудзик, учитель, зокрема, вводить його в речення Пальто було застебнуте на всі ґудзики .

Найпростіший словотворчий аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо. Класовод запитує: «Від якого слова утворене пояснюване слово. Чому даний предмет назвали саме так?» Наприклад: очеретянка — пташка, яка живе в очереті, через це її так назвали. Аналогічно пояснюють діти і слова теплохід (той, що рухається за допомогою тепла), самоскид (автомобіль, який сам скидає вантаж), панелевоз (машина, яка возить панелі) та ін.

Цей прийом пояснення досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю в значеннях однокореневих, зовні схожих слів-паронімів. Наприклад, дружний (згуртований) — дружний клас, дружна сім'я, дружній (приятельський, схвальний) — дружній погляд, дружня усмішка.

Тлумачення слів — найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:

а) розчленування загального поняття на часткові (тканини — цесукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові — це апельсини, лимони, мандарини);

б) підведення часткових понять під загальні (цемент, пісок, цегла — будівельні матеріали; муха, оса, ґедзь — комахи);

в) розгорнутий опис (колектив — це група людей, зв'язаних спільною працею, спільними інтересами: батьківщина — це країна, в якій живуть народжені в ній люди, що є її громадянами);

г) добір слів-синонімів. До використання цього прийому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіновий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний:

д) добір антонімів (значення слова темрява стає зрозумілим дітям через зіставлення його із словом світло; слово смуток — через зіставлення із словом радість);

є) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів, де вплив російської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити з допомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки — носки, окуляри — очки, ковзани — коньки;

є) з'ясування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках).

Пояснення значення одного й того самого слова можна здійснити різними способами і прийомами. Так, значення слова панчохи пояснюється або за допомогою демонстрації предмета чи малюнка, або підведенням часткових понять під загальні (панчохи — це частина одягу), або внаслідок перекладу (панчохи — чулки), чи розгорнутим описом (панчохи — це виріб машинного або ручного в'язання, що одягається на ноги за коліна).

Класовод обирає той спосіб, який найбільше підходить до кожного випадку пояснення слова.

Учні часто плутають пряме і переносне значення слова і томуроблять помилки, вживаючи слова з значення слова, переносним значенням. Завдання класовода — навчити школярів:

■ розрізняти пряме і переносне значення слів;

■ вживати слова з переносним значенням у мовленні.

Щоб упоратися з цими завданнями, вчитель має відвести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальній системі вправ з граматики.

З терміном «пряме і переносне значення слова» учні знайомляться в З класі. У 1—2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів з переносним значенням.

Для організації спостереження школярів за вживанням слів із переносним значенням учитель може використовувати той лексичний матеріал, який є у вправах підручників з української мови і пов'язаний із вивченням частин мови і іменника, прикметника, дієслова), а також зустрічається в текстах читанок та дидактичних посібниках.

Ознайомлення школярів з прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом, яке організовує вчитель.

Зручними у роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів .

Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученні з іменниками, вчитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показує на конкретному прикладі вживання цього прикметника і в прямому значенні зіставляє пряме і переносне значення. Таке зіставлення дає можливість практично показати учням засоби виразності прикметників. Так, пояснюючи переносне значення прикметника шовковий, вчитель пропонує для спостереження за значенням цього прикметника такі речення: Вітер колише трави шовкові (П. Тичина) та У нашої Оксаночки таке хороше вбраннячко: шовкова спідничка, білі черевички (Н. Забіла).

Учні виписують словосполучення, до складу яких входить прикметник шовковий. Зіставляючи значення цього прикметника в обох словосполученнях (шовкові трави і шовкова спідничка), учні доходять висновку, що в першому випадку прикметник ужитий не в своєму звичайному значенні, а в переносному. Щоб школярі переконалися в тому, наскільки виразнішим стає мовлення від використання того чи іншого слова, вжитого в переносному значенні, вчитель вдається до порівняння двох речень з нейтральними в одному і образними в другому синонімами: У моєї мами працьовиті руки і У моєї мами золоті руки.

Поряд із вправами, які виконуються під керівництвом учителя, слід пропонувати дітям також завдання на самостійне відшукування у реченнях чи текстах слів — різних частин мови із переносним значенням. Наприклад: визначте слова, вжиті в переносному значенні: Кожна гілка на світанку дзвонить срібною росою ).

З метою формування навичок самостійного вживання дітьми слів із переносним значенням слід пропонувати вправи на заміну прямого значення слів синонімічними словами або виразами, що мають переносне значення (замініть виділене слово словосполученням із дужок: Настала весна (прийшла, стала на порозі, прилетіла на зелених крилах), а також вправи на самостійне складання речень із словами у переносному значенні (складіть речення із словом сміятися, щоб воно було вжите у прямому і переносному значенні). Такі вправи не тільки збагачують словниковий запас дітей, а й виховують у них уважне ставлення до слова, розвивають мовленнєве чуття.

Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів.

Робота над вивченням багатозначності слів передбачає:

а) усвідомлення того, що слово може мати не одне, а кілька значень;

б)точність уживання багатозначних слів у мовленні. Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, вчитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами.

Діти з'ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова. Іншим варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображені журавель — птах і журавель — пристрій для набирання води з колодязя, груша — плід і груша — спортивний інвентар, спечений хліб і лан пшениці чи жита. Учні розглядають перші дві пари малюнків і усвідомлюють: назви виникли на основі подібності предметів. Учитель запитує, чи можна до наступної пари малюнків дібрати одну назву. Учні мають записати як спільну назву слово хліб і між цими словами існує внутрішній зв'язок: з жита і пшениці печуть хліб). Отже, в основі багатозначності лежить якийсь зовнішній або внутрішній зв'язок предметів.

Наступна робота над багатозначністю слів передбачав самостійне з'ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях і реченнях. Наприклад, учитель пропонує пояснити значення слова іде в текстах для читання Людина іде (пересувається). Літак іде на посадку (летить). Урок іде (триває). Дощ іде (ллє) і т. ін.

З метою розширення словника дітей вчитель передбачає і вправи творчого характер), як-от: скласти речення, у яких слово нести було б ужите в різних значеннях; описати предмети, назвою яких є багатозначне слово (земля, клас, голова та і н).

Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєння явища омонімії. Із словами-омонімами учні практично знайомляться ще в період навчання грамоти (ключ, лист та ін.). У наступних класах учні продовжують спостерігати за новими для них словами-омонімами (без термінів). Робота над вивченням омонімів має на меті:

— усвідомлення учнями того, що окремі слова, які однаково звучать, мають різне значення;

— точне вживання однозвучних слів у мовленні.

Ознайомлення учнів із словами, які однаково звучать, але мають різне значення, починається в період навчання грамоти. Вчитель можевикористати малюнки букваря, на яких зображені, наприклад, коса (дівоча і знаряддя праці), котики (на вербі кошенята) чи лист (дерева і поштовий). Називаючи зображені предмети одним і тим же словом, діти переконуються в тому, що різні предмети можуть мати однакову назву.

У 2—4 класах учні не раз мають змогу зустрітися з омонімами. Щоб розширити уявлення школярів про явище омонімії, вчитель може запропонувати їм скласти словосполучення чи речення за малюнками із зображенням різних предметів, назви яких однозвучні (ключ — предмет, яким відмикають двері, джерело, музичний і т. ін.), скласти словосполучення і речення із певними словами, показавши при цьому, що значення слів різне (нота, пара, літній і т. ін.), а також розповісти, які б малюнки намалювали діти до слів лисичка, коса, кран.

Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні. У процесі роботи над синонімами вчитель має сформувати у дітей уміння:

• розрізняти в мовленні близькі за значенням слова;

• добирати синоніми;

• замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом;

• самостійно вживати в готовому тексті дібране за смислом синонімічне слово:

• самостійно вибирати із свого лексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонім.

Завдання вчителя під час роботи над синонімами полягає в тому, щоб забезпечити успішне оволодіння кожним із визначених умінь і тим самим піднести рівень мовленнєвої культури школярів.

Робота над синонімами повинна проводитися систематично і планомірно. Система роботи над синонімами розвиває у школярів навички уникати повторення тих самих слів, одноманітності викладу. Від уміння з ряду синонімів вибрати одне слово, яке б найповніше передавало думку, залежить правильність, точність, образність вислову.

Уміння користуватися синонімами формується в учнів поступово протягом тривалого часу. У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типи вправ:

1. Вправи на вибір слів, близьких за значенням. Щоб навчити учнів розрізняти слова, близькі за значенням, доцільно давати завдання на спостереження і виділення з невеликих за змістом текстів чи окремих речень слів-синонімів. Одне з можливих завдань: прочитати загадку і знайти в ній слова, близькі за значенням

Хто дід?

З'їжджалися дочки у гості до діда: Ось там Завірюха санчатами їде . За нею Метелиця сліпо бреде. Хурделиця Хугу з собою веде. А тільки-но вітер у полі гуляє. Як стануть на лижі Хуртеча й Завія, Нарешті удвох з Заметіллю приїхала Найменша — улюблена донечка Віхола. (Дід Мороз.)

2. Вправи на групування слів, близьких за значенням. Такі вправи
допомагають усвідомити синонімічні відношення між словами, їх
синонімічну близькість. Наприклад, учні повинні згрупувати синоніми з
поданого ряду слів: Батьківщина, праця, сміливий, труд, відважний,
робота, хоробрий, Вітчизна.

3. Вправи на розташування синонімів за ступенем інтенсивності
ознаки. Увазі учнів пропонуються слова: огрядний, посміхатися, повний,
реготатися, товстий, сміятися. Треба спочатку погрупувати слова-
синоніми, а потім записати синоніми кожного ряду за ступенем інтенсив
ності ознак (повний, огрядний, товстий) чи дії (посміхатися, сміятися,
реготатися).

4. Вправи на вибір одного з поданих синонімів. Виконуючи з учнями вправи такого типу, вчитель повинен домогтися, щоб діти осмислено вибирали слово, яке найкраще підходить до даного випадку. Працюючи,наприклад, над реченням Верби (сумують, журяться, нудьгують) над водою, вчитель запитує: «Яке з слів, поданих у дужках, не може бути використане? Чому?» (нудьгують).

5.Вправи на заміну синонімів у реченні чи тексті. Ці вправи мають на меті показати дітям, що заміна в тексті повторюваних слів їх синонімами усуває його одноманітність, робить мовлення стилістично досконалішим. Робота на уроці складається з таких етапів:

а)читання тексту;

б)бесіда-аналіз прочитаного:

в)добір синонімів до слова:

г)створення тексту із заміною, де потрібно, слова відповідним синонімом.

д)читання і аналіз учнівських робіт.

6.Вправи на самостійний добір синонімічних слів. Такі вправи є кінцевою метою вправ із синонімами. Вони мають на меті формування навичок самостійного добору слів із власного лексичного запасу і використання їх у власному мовленні.

Цій меті підпорядковані вправи на складання словосполучень чи
речень з одним Із дібраних синонімів, на заміну слів самостійно дібраними
синонімам (стилістичне редагування), на вживання синонімів під час
написання переказів, творів.

У процесі виконання вправ такого типу слід показати учням, щомісце слова в синонімічному ряду визначається багатозначністю. Так,залежно від лексичного значення слово може бути членом різнихсинонімічних рядів. Наприклад: свіжий - сьогоднішній (свіжа газета, свіжий хліб) холодний (свіжий вітер, свіже повітря).

Спостерігаючи за такими словами, учні повинні зрозуміти, що для правильного добору синонімів до поданого слова, його потрібно ввести в контекст. Важливо також організувати спостереження за лексичною сполучуваністю синонімічних слів. Учні повинні усвідомити, що синоніми мають неоднакову здатність поєднуватися з іншими словами. З цією метою слід використовувати вправи на утворення словосполучення із синонімічними словами (наприклад: коричневий, карий, плаття, очі, костюм).

Серед різноманітних видів вправ важливе місце посідають вправи з антонімами, мета яких — збагатити словниковий запас учнів, виробити в них уміння яскраво і образно висловлювати свої думки. Крім того, виконуючи вправи з антонімами, школярі користуються такими логічними операціями, як порівняння, зіставлення, протиставлення, які сприяють розвиткові розумових здібностей дітей

За програмою 1—4 класів учні повинні навчитися зіставляти слова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів у реченні , використовувати антоніми у своєму мовленні. Отже, програма передбачає практичне ознайомлення учнів з антонімами.

Для того , щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, які залежно від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях, реченнях і зв'язних текстах.

У роботі з антонімами використовуються такі види вправ:

• виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням
(антонімів) і групування антонімів парами;

• добір антонімів до поданих слів;

• заміна в тексті виділених слів антонімами;

• дописування речень словами, які мають антонімічний смисл;

• складання речень з антонімами.

Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислів'ях: Від маленької іскри може загорітися великий ліс. Для щастя свого народу не страшно у вогонь і є воду. Спостереження за вживанням антонімів у прислів'ях можна організувати на уроках читання.

Вправи на спостереження за вживанням антонімів можуть виконуватися учнями під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема іменника, прикметника, дієслова, прислівника.

Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки ті слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови. З цією метою вчитель пропонує дітям дописати з довідки антоніми до поданих слів: високий, шум, низько, сміятися, плач. (Довідка: тиша, високо, низький, сміх, плакати)

Звичайно, робота над антонімами не обмежується тільки виділенням чи добором їх із готового матеріалу. Важливо виробити в учнів уміння вживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою вчитель використовує різні варіанти вправ, серед них:

а) дібрати до поданих слів антоніми, записати їх: зима—..., старий—..., чорний—...;

б) у словосполученнях чи реченнях замінити виділені слова антонімами: радісна подія, зимові канікули, ледачий хлопчик або Почався урок. У класах і в коридорах — тиша. Замовк шкільний радіовузол, стихла музика. Школярі працюють:

в) до поданих словосполучень дібрати антонімічні словосполучення: темна ніч — …………хвалять за працю — …......, веснянийранок —………..;

г) продовжити почате речення антонімами: як є початок, то й ... буде. Де багато слів, там ... діла;

д) складання невеличких зв'язних текстів із використанням у них антонімів (наприклад, про спортивні змагання, роботу на пришкільній ділянці тощо).

Як і під час роботи над синонімами, при вивченні антонімів учитель зобов'язаний показати дітям, що вибір антонімів часто визначається контекстом. Це зумовлено тим, що багатозначні слова можуть утворюватикілька антонімічних пар. Так, наприклад, до слова солодкий можна дібрати кілька антонімів: солодкий — гіркий (перець), солодкий— кислий (виноград), солодкий — солоний (огірок).

Працюючи з антонімами, учитель разом з тим повторює синоніми. Для цього найкраще використовувати комбіновані вправи: учні спочатку добирають до поданих слів синоніми, а потім антоніми, як-то: сумний, зажурений, похмурий — веселий; цікавий, захоплюючий — нудніш. Як видно з наведених прикладів, до кількох синонімів можна дібрати один антонім. Однак з допомогою антонімів можна показати дітям різницю в значенні синонімів. Наприклад, різницю в значенні синонімів плакати й ридати можна показати за допомогою антонімів сміятися, реготати .

Робота над вивченням словникового матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє і практичне значення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мовлення — словом, є головним джерелом збагачення словника дітей. Словникова робота розвиває увагу учнів до значення і вживання слів, виховує у них потребу у відборі необхідного слова для точного висловлення думки, чуття мови. Через інтерес до слів виховується інтерес до мови в цілому.

Список використаної літератури

1. Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированию языковыхпонятий у младших школьников // Начальная школа. - 1989.-№11.-С. 65-67.

2. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. - 1998. - №4. - С. 31-36.

3. Бадер В.І., Василина С.В. Редагування як засіб розвитку мовлення // Поч. школа. - 1991. - №8. - С. 24-27.

4. Богун М.І. Методика навчання української мови у дошкільнихзакладах. - К.: Вища школа, 1993. - 328 с.

5. Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальних классах // Нач. школа, 1989. - №2. - С. 18-21.

6. Бородич А.М. Методика развития речи детей. - М.: Просвещение,1981.-255 с.

7. Бурмистрова Л. Сказки про страну словографию // Семья и школа. -1991. - №8. -С. 44-46.

8. Бутузова И.Д. Лексическая работа на уроках чтения // Начальнаяшкола. - 1992. - №2. -С. 14-19.

9. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. - 1991. - №2. - С. 28-31.

10. Василевська М.В. Інтегровані уроки // Поч. школа. - 1996. - №11. -С.11-12.

Реферат: Види вправ з розвитку мовлення молодших школярів на уроках читання

Похожие рефераты: