Курсовая работа: Соціальна робота з людьми, які пережили домашнє насилля

План

Вступ

Розділ І. Феноменологія насильства

1.1 Види насильства

1.2 Міф і реальність

Розділ IІ. Соціально-педагогічна профілактика жорсткого ставлення до дітей у сім’ї

2.1 Типи жорсткого поводження з дитиною

2.2 Насильницька поведінка батьків

2.3 Профілактика насильства над дитиною в сім’ї

Розділ ІІІ. Організація та функціонування груп самодопомоги для жінок, які пережили насильство

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Домашнє насилля -- це загальна проблема,а також одна з найбільш розповсюджених у світі форм порушення прав людини. Домашнє насилля вважається серйозною проблемою в кожній країні де вивчається це питання

В країнах де статистичний облік, кількість жінок, які страждають від побиття їхніми чоловіками або партнерами сягає від 40% до 80%. Такого насилля зазнають жінки всіх вікових і соціально-економічних груп.

Сам термін “домашнє насилля” на сьогодні достатньо розпливчастий. не зовсім зрозуміло, що містить на увазі насилля, здійснене кимось в домашній обстановці або в іншому місті, але членами однієї сім’ї? Частіше всього під домашнім насиллям розуміють насилля одного члена сім’ї над іншим, насилля батьків над дитиною, дорослої дитини над батьками тощо.

Під домашнім насиллям або повторюючи дію одного з членів сім’ї (чоловіка або дружини, батька або матері, сина або дочки, інших родичів, друга чи подруги, гомосексуального партнера) направлену на те, щоб зберегти владу та контроль над іншими членами родини.

Програма протидії насильства в родинах, яка активно діє в Польщі з 1992 року дає наступне визначення насиллю в сім’ї :

Домашнє насилля – це діяльність чи бездіяльність одного з членів сім’ї спрямована проти інших. використання існуючої чи створеної, завдяки обставинам, переваги чи сили, те, що позбавляє членів родини особистих прав і свобод, а передусім загрожує життю і здоров’ю (фізичному і психічному) викликаючи у них страждання і ушкодження.

На відміну від іншого виду насилля, домашнє насилля має свої особливості:

- це насилля між особами, які як правило, залежать один від одного;

– насильство в сім’ї завжди відбувається на відлюдді і протягом тривалого проміжку часу;

- це неодноразова дія. Не з’являється зненацька і не рідко коли буває одноразовим епізодом;

- має тенденцію до посилення;

- з точки зору винуватця є швидким та результативним способом досягнення мети з найменшими затратами.

Слід також зазначити, що реакція суспільства на випадки домашнього насилля часто є неадекватною і навіть ворожою, а кримінальні покарання, за аналогічні порушення, є набагато м’якшими, у порівнянні з покараннями по відношенню до сторонніх осіб.

Сім’я є первинним осередком соціалізації особи. Тому можна зробити акцент на тому, що з домашнім насиллям може формуватися насилля суспільства в цілому. Законодавча база, яка на сьогодні має захищати жертв домашнього насилля, на жаль, діє лише на папері. А допомога їм потрібна вже сьогодні.

Саме тому, дана проблема на сучасному етапі є досить гострою і потребує дослідження і практичних дій, нами була обрана тема курсової роботи “Соціальна робота з людьми, які пережили домашнє насилля”.

Об’єктом дослідження нашої курсової роботи є жертви домашнього насилля, а саме жінки і діти.

Предметом дослідження є причини виникнення насилля в сім’ї. Проблеми з якими стикаються жертви домашнього насилля, а також Їх психологічний стан і моральні цінності.

Метою нашого дослідження є вивчення і аналіз методів роботи з людьми, що пережили домашнє насилля, а також дослідження діяльності структур і організацій, які працюють з жертвами домашнього насилля.

Виходячи з предмету і мети дослідження, нами були поставлені наступні завдання:

- дослідити і ознайомитися з методами роботи структур і організацій, які реабілітують жертв домашнього насилля;

- розглянути феноменологію домашнього насилля;

- розглянути види домашнього насилля;

- дослідити домашнє насилля над дітьми;

- ознайомитися з роботою консультантів жінок, що потерпіли від домашнього насилля.

Методи дослідження: соціально-педагогічні методи, спостереження, опитування, аналіз, синтез, узагальнення, аналіз документів.

Дослідницька робота проводилася у кризовому центрі жінка для жінки “Чайка” міста Рівного.

Розділ І. Феноменологія насильства

Раніше, говорячи про насилля частіше мали на увазі фізичне насилля в сім’ї або сексуальне насильство (зґвалтування) поза сім’єю. Над тим, що шлюб не дає чоловікові права жадати від жінки сексуальної близькості без її волі, ніхто не замислювався. Фізичне і сексуальне насильство стосовно дітей періодично звертало увагу громадськості.

Подібне насильство було кримінальною карною дією. Проте, ані психологічне, ні соціальне консультування в подібних випадках не проводилося. Тай закон часто мовчав. Розробка проблеми насильства чоловіків над жінками призвела до ускладнення феноменології насилля.

Насильство починається тоді коли, коли стосунки, засновані на любові і довірі, змінюються стосунками влади і контролю.

Там, де стосунки співробітництва підмінюються “Пануванням” і “Прислуговуванням”, де ставлення людини до людини “Я” – “ТИ“ підмінюється ставленням людини до речі “Я” – “ВОНО”.

Патриція Еванс, пише про те, що “поворот “до насилля, до насильницьких стосунків припускає вибір між рівністю і нерівністю, суперництвом і партнерством, маніпулюванням і єдністю, ворожістю і доброю волею, запереченням і обговоренням. Альфред Адлер висловлює те саму думку простіше: ПОЧУТТЯ СПІЛЬНОСТІ ЗАМІНЮЮТЬСЯ СТОСУНКАМИ ПАНУВАННЯ І ПІДПОРЯДКУВАННЯ, ПОЗИЦІЄЮ “НАГОРІ І ВНИЗУ”.

Залежно від того в якій сфері і якими засобами здійснюється насилля, виділяють емоційне, вербальне, сексуальне і фізичне насильство, а також економічне і психологічне насилля.

1.1 Види насильства

Емоційне і вербальне насилля розмежовується умовно – емоції занадто часто виражаються словами або інтонацією мовлення. Емоційне насильство, як компонент входить у будь-яку насильницьких, примусових стосунків. Навіть, фізичне насилля в кінцевому рахунку є проявом емоційного спалаху.

Емоційне і словесне насилля – це ізоляція від членів сім’ї, друзів, погрози застосувати насилля, крик, ігнорування, називання особи різними прізвиськами.

Навіть не говорячи ні слова, за допомогою так званої мови тіла – пози, міміки, поглядів – чоловік змушує жінку думати, що вона дурна або божевільна. Прикладом емоційного насилля щодо дітей чи дружини є ізоляція – коли контролюється усе, що робиться, з ким зустрічаються, з ким розмовляють, де бувають. В кінцевому результаті діти (дружина) знаходяться в ізоляції і втрачають природну емоційну підтримку знайомих, родичів, друзів.

Виділяють чотири рівні словесного насилля:

- Критика особистості. Весь час підкреслюються негативні риси характеру.

- Критика родини (сім’ї, народу, групи, в тому числі й статті як такої!). “ У твоїй сім’ї всі не такі !”, “ Ти чиниш так само як твоя (тітка, бабуся, мати) у цих формах особиста якість стає немовби родовим прокльоном, тавром, яке неможливо відмити. Тут відповіді немає, – ні дорослої, ні дитячої.

- Критика вчинків. Тут про насилля можна говорити тільки тоді, коли критикується буквально кожен вчинок усе,що зроблено, і усе що ще не зроблено.

- Лайки і образи. Частіше всього словесне насилля відбувається за закритими дверима. з плином часу словесне насильство стає все більш інтенсивним. жертва звикає і адаптується до ситуації. Словесне насилля багато ликове. Воно може бути прихованим або явним.

Сексуальне насилля -- це примушування до сексуальних дій, здійснення сексуальних дій проти волі партнера, використання принизливих слів типу “проститутка ”, “повія” тощо.

- Сексуальне насильство поряд з само руйнівною поведінкою робиться одночасно з найсерйозніших соціальних проблем суспільства. Було б цілковитою помилкою вважати, що наведені дані відображають повну картину, пов’язану із сексуальним насиллям, але і так достатньо для оцінки серйозності проблеми, яка до тепер так і не стала предметом відкритого обговорення в суспільстві вічного стану жертви.

- Домагання – примус до сексуальної активності за сприятливих умов, у яких від відмови залежить добробут жертви.

- Зґвалтування на побаченні. Об’єктами зґвалтувань на побаченні є жінки для яких те,що сталося є цілком не прийнятним.

Систематично типи сексуального насилля можуть бути класифіковані в такий спосіб: зґвалтування – примус до статевої близькості всупереч волі із застосуванням фізичної сили, погрози зброєю або фізичною розправою з використанням безпомічності.

Як літературні дані, так і наш досвід свідчить про те, що “сімейне згвалтування” не є ізольованим феноменом. Воно “доповнює” загальний деструктивний, садо-мазохістський стиль стосунків у сім’ї. Найчастіше із сексуальним насильством поряд має місце і фізичне, і емоційне, і вербальне насильство. У багатьох випадках чоловік, ґвалтуючи свою жертву, одночасно обсипає її потоком нецензурної лайки. Зловживання спиртними напоями і (рідше) наркотичними речовинами доповнює похмуру картину стосунків у таких сім’ях.

Актуальним видом сексуального насильства останнім часом стало спонукання до заняття проституцією. Особливо драматичним є становище жінок, які опинилися за кордоном на запрошення різноманітних “фірм”. Відібраний і знищений паспорт, жорстоке роз’яснення того, що саме вимагається від жінки, погрози, а то й і грубе фізичне насильство йдуть у хід. Досвід роботи кризових центрів показує, що з ситуації сексуального рабства жінка виходить глибоко травмованою, вона має потребу в тривалій і продуманій програмі психологічної реабілітації, яку наше суспільство рідко може їй запропонувати...

Першим значним психологом, що звернув увагу на роль сексуального насилля в сім’ї, був Зиґмунд Фрейд. У ранній період своєї діяльності він висунув теорію “інфальтильного розбещення” (тобто розбещення дитини близькими родичами), як головну причину неврозів. Пізніше Фрейд відмовився від своєї теорії, розцінивши теорію своїх пацієнтів як “фантазії”, що покривають реальні сексуальні потреби дитячого віку, зокрема Едипів комплекс. Сьогодні, багато фахівців вважають, що Фрейд змінив свою початкову концепцію, виступивши перед суспільною думкою. Знадобилося понад 70 років, щоб психологи знову звернули серйозну увагу на наслідки сексуального зловживання дітьми в ранньому віці.

Сексуальне насильство в сім’ї має такі ознаки:

а) нерівноправні взаємини;

б) одностороння влада старших над молодшими;

в) задоволення статевого потягу з боку дорослого, як головний мотив.

Форми зловживань бувають різними: ексгібіціонізм або (і) дотик до статевих органів, мастурбація, статевий акт або його спроба, інше.

Сексуальне насильство не тільки породжує дисгармонію сімейних відносин, але, починаючись у дитячому віці призводить до грубих змін особливості. Існує визначений зв’язок між насильством у дитинстві і наступною гомосексуальністю, проституцією, схильністю до розбещення малолітніх. З’являються часті приступи страху, фобій, тривоги, гніву, хронічна м’язова напруга, депресій, що в сукупності іменується дослідниками “синдромом жертв згвалтування”. Вважається, що з насильством пов’язаний і підвищений ризик виникнення суїцидальних тенденцій.

Фізичне насилля в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що має призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності.

Там, де фізичне насильство вплітається в систему відносин, мають місце і інші форми насильницьких стосунків. Спалахи фізичного насилля, що супроводжується жорстоким побиттям, а іноді каліцтвом і навіть вбивством не виростають із нічого і не з’являються раптово.

Психологи виділяють у фізичному насиллі декілька фаз. Перша – фаза наростання напруги. Цей процес варто назвати замаскованою залежністю. Одна з функцій насильства – це те, що воно допомагає насильнику забути про свою залежність. Тут є очевидним головне: насильство не відриває насильника від жертви, а зв’язує їх.

Друга фаза кола насильства – це гострий вибух гніву, який супроводжується асоціальними, руйнівними і відверто агресивними діями. Інтелект, знання усі кращі щиросердні якості немов розчиняються і рискають у нападі люті. Сама фізична розправа супроводжується самозбудженням. Чим далі – тим слабше контролює себе насильник. Насильство допомагає йому відчути свою могутність. Воно дозволяє йому виграти суперечку з жертвою і встановити над нею жорстокий контроль.

Третя фаза – фаза каяття. Тут варто нагадати, що каяття майже ніколи не буває повним. Насильник завжди зберігає переконання в тому, що жертва сама винна в тому, що трапилося. Проте напруга спадає, і тепер можна “розслабитися” – до наступного вибуху.

Психологічні наслідки фізичного насилля нагадують те, що відбувається з жінкою, яка багаторазово пережила сексуальне насильство, втім, тут є і своя специфіка. Крім психологічних змін варто рахуватися і з чисто фізичними наслідками побиття. Фізичне насильство також може спричинити загибель кривдника в тому разі, коли жінка намагається захиститися від нападу, або під час нападу.

Психологічне насильство в сім’ї – це насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдавати або завдається шкода психічному здоров’ю.

Психологічне насилля може проявлятися у наступних формах:

- Приниження

- Залякування

- Виховання низької самооцінки

- Використання образливих прізвиськ

- Закиди у психічній неповноцінності

- Демонстрація розумової переваги

- Ігнорування почуттів, переконань, віросповідань, національної чи расової приналежності

- Маніпуляція

- Контроль кореспонденції, зустрічей, розмов.

Економічне насилля в сім’ї – це умисне позбавлення одного члена сім’ї іншим членом сім’ї житла, їжі, одягу, іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психологічного здоров’я.

Економічне насильство проявляється у:

- намаганні утримати від роботи або працевлаштування;

- примушенні до встановлення фінансової залежності (видача грошей лише за проханням і тільки на прожиття, або вилучення грошей).

Домашнє насильство можна розділити в залежності від осіб, між якими воно здійснюється.

1. Чоловік®жінка.

92-95% актів насильства по відношенню до жінок чинять чоловіки. Чому так відбувається? Не тому, що чоловіки гірші, а тому, що існують в системі в якій мають перевагу: владну (суспільну), фізичну, економічну.

2. Батьки®діти.

У ставленні до дітей чоловіки і жінки акти насильства чинять порівно. По відношенню до дитини також часто здійснюється домашнє насилля. Оскільки, вона не може себе захистити, оборонити.

3. Дорослі діти®батьки.

Ці стосунки насильства часто, хоч і не завжди, мають корені у минулому. Це діти, які вже виросли і повертають батькам те насильство, яке чинили проти них. При такій патологічній залежності між батьками і дітьми може допомогти тільки психотерапія.

4. Старші діти®молодші діти.

Це віддзеркалення ситуації батько®мати. Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими потрібно використовувати.

5. Член сім’ї®інші члени сім’ї.

Це вид насильства членів сім’ї один проти одного: свекрухи, невістки, тещі, зятя, бабусі, дідуся, дитини, дядька і т.д.

1.2 Міф і реальність

У суспільстві завжди існує “міф” навколо домашнього насильства. За умов відсутності чіткої статистики міф замінює собою реальність. Ці міфи базуються на “наукових даних”. Можна сказати, що кожен із видів насильства має свою “міфологію”.

Перший міф: жінки – це мазохістки, що люблять коли їх б’ють. Жінка буцімто провокує насильство стосовно себе. Ще один міф – насильство існує тільки в бідних сім’ях. В дійсності воно існує у всіх прошарках суспільства.

Поширена думка – релігійна віра рятує сім’ю від загрози насилля. Але багато релігій, по-перше, підкреслюють нерівність чоловіків і жінок, а, по-друге, закликають до того, щоб переносити страждання терпляче і мовчки. Не має реального значення і рівень освіти. Людина, яка практикує насильство в сім’ї, може виявитися і університетським викладачем.

Думка про те, що насильство в сім’ї завжди пов’язане із зловживанням алкоголем чи наркотиками, також не зовсім вірна. Безперечно, навіть невеличкі дози спиртного підвищують рівень агресивності. Багато хто із ґвалтівників має проблеми з алкоголем. Але далеко не всі такі люди п’ють – аз іншого боку, не всі алкоголіки б’ють своїх дружин і дітей.

Дуже поширена думка – не можна зґвалтувати дорослої жінки без її волі, іншими словами – усі жінки якоюсь мірою “згодні на згвалтування”. Популярний жарт “Якщо вас ґвалтують – розслабтесь і отримуйте задоволення” – ілюструє цей міф якнайкраще.

Якщо в суспільстві необхідно змінити ставлення до насилля, потрібно поширювати знання, розвінчувати міфи та висвітлювати проблему домашнього насильства.

Розділ II. Соціально-педагогічна профілактика жорсткого

ставлення до дітей у сім’ї

насилля дитина сім’я соціальний жінка

Змістом даного матеріалу є рекомендація дорослим і дітям щодо дотримання прав останніх. Жорстка поведінка дітей не є ознакою якихось окремих країн, факти про яку ми отримували із ЗМІ. На жаль, і у нашій країні це є очевидним і зростаючим явищем, дуже неприємним фактом, незручним для свідомості більшості дорослих людей та суспільства, негативною реальністю.

У 1991 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, де відображені права дитини на фізичну, сексуальну, психологічну недоторканість. Але, на жаль, багато гарантованих Конвенцією прав залишаються на папері. Суспільство ще не готове відкрито говорити про проблему жорсткого поводження з дітьми, а тим більше вирішувати на рівні законодавчому, судовому.

Особливістю ситуації в Україні є те, що на обговорення проблем насилля над дітьми, як і в цілому насилля проти особи, до недавнього часу було накладено табу. Закритою була і тема внутрішньсімейних конфліктів, вважалося непристойним “нишпорити у брудній білизні”. Окремі випадки які ставали надбанням ЗМІ, практикувалися як дії кримінальних елементів і маніяків. Лише тепер суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.

Попередження насилля над дітьми в умовах погіршення загальної економічної і соціальної ситуації в Україні стає надзвичайно актуальним. Воно породжує багато практичних питань етичного, гуманістичного, соціально-економічного, правового, медичного, освітнього характеру.

Існує багато форм жорсткого поводження з дітьми і багато способів, якими воно може статися з дитиною будь-якого віку: від народження до того часу, поки дитина стане незалежною. Причиною таких випадків є дії (чи бездіяльність) дорослих. Дитина може бути поранена, покалічена, зґвалтована. Інші форми пов’язані з тим, що дорослі не піклуються про дитину чи не задовольняють її життєві потреби.

2.1 Типи жорсткого поводження з дитиною

Розрізняють чотири типи жорсткого поводження з дитиною:

1. Нехтування – це хронічна нездатність батьків, чи осіб, що здійснюють догляд за дитиною, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18 років, в їжі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті і догляданні. Інший приклад нехтування: батьки залишають дітей без догляду. Психологічне нехтування – це послідовна нездатність батьків чи осіб, що здійснюють догляд, забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прив’язаність, любов.

2. Психологічне жорстке поводження – хронічні прояви поведінки, такі як погрози, приниження, образи, знущання і висміювання дитини. Все це може призвести до втрати дитиною впевненості в собі і самоповаги. Дитина стає нервовою і замкнутою. Вона перестає довіряти дорослим людям.

3. Фізичне жорстке поводження – визначаються як будь-яке невипадкове спричинення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками чи особами, що здійснюють догляд чи опіку. Це може відбутися у формі побоїв, струсів, стискання, припікання чи укусів. Також сюди відносяться ситуації, коли дитині дають отрути, неадекватні ліки чи алкоголь, або відбувається зумисне задушення чи втоплення дитини.

4. Сексуальне насилля над дітьми – це використання дитини чи підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення. Дорослі будують свої стосунки з дитиною, пробуджуючи і спираючись на її сексуальні потреби.

Окремо розглянемо психологічне та жорстоке поводження, це пов’язано з тим, що іноді буває важко розрізнити де дружнє підсміювання, а де знущання, де досить сильне побиття, що не викликає заперечень ні з чиєї сторони, а де просте замахування сприйняте, як важка образа і насилля.

2.2 Насильницька поведінка батьків

Насильницька поведінка батьків:

- Батьки – господарі залежної від них дитини.

- Тільки вони визначають, що добре, а що погано.

- Дитина несе відповідальність за гнів батьків. Якщо вони сердяться – винна дитина.

- Батьки завжди повинні бути захищені.

- Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичному батькові.

- Дитина повинна бути зламана і чим раніше, тим краще.

- Все це повинно відбуватися, поки дитина ще зовсім маленька, що вона цього “не помітила” і не була б в стані розвінчати батьків.

Методи, якими добиваються слухняності:

- Психологічні пастки. – Неприйняття любові дитини.

- Обман. – Ізоляція.

- Дволикість. – Недовіра.

- Ухилення. – Приниження. Зганьблення дитини.

- Відмовки. – Придирливі насмішки.

- Маніпуляції. – Примус аж до знущання.

- Залякування.

Негативні установки, якими керуються батьки.

- Любов дитини – обов’язок перед батьками.

- Батьки заслуговують поваги просто тому, що вони батьки.

- Діти не заслуговують поваги просто тому, що вони діти.

- Висока самооцінка дітей – шкідлива.

- Низька самооцінка дитини робить людей альтруїстами.

- Ніжність, сильна любов – шкідливі.

- Задовольняти дитячі бажання неправильно.

- Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя.

- Видаватись вдячним краще, ніж чесна невдячність.

- Те, як ви себе поводите, є важливішим від того, яким ви є насправді.

- Батьки не переживуть, якщо їх образити.

- Батьки не можуть говорити дурниці чи бути винними.

- Батьки завжди мають рацію.

Мотиви батьківських вчинків.

- Неусвідомлена потреба перенести на когось іншого приниження, якщо зазнали колись самі.

- Потреба знайти вихід від пригнічених почуттів.

- Потреба володіти і мати в своєму власному розпорядженні живий об’єкт для маніпуляції.

- Самозахист, у тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків через догматичне використання батьківських принципів до своєї власної дитини.

- Страх появи того, що було пригнічено, того, на що натикаєшся у своїх власних дітях, того, що повинно бути знищене в самому зародку.

- Реванш за біль, яким батько (мати) пережив колись.

Принципи позитивної педагогіки:

- Повага до дітей.

- Повага до її прав.

- Терпимість до її почуттів.

- Бажання дізнатися з її поведінки: про природну індивідуальність дитини; про емоційне життя дитини.

Суб’єкти сімейного конфлікту виконують соціально позитивні завдання, але, керуючись ідеєю зверхності (вікової, досвіду, ролі) батьки намагаються домінувати над дітьми, підкорювати їх своїм інтересам, схильні порушувати й руйнувати цінності, ставити проблеми і позбавляти волевиявлення прав.

Конфліктна поведінка є також наслідком відсутності самоконтролю. Дорослі схильні до конфлікту, дуже часто є імпульсивними, їх відмінними рисами є низький рівень відчуттів, грубість, жорстокість (фізична й словесна), схильність до ризику й гострота переживань, недалекоглядність. А такі якості суб’єкту конфлікту засвідчують його низьку педагогічну культуру.

Педагогічна культура сім’ї в різних ситуаціях може проявитися у комплексі або в її окремих складових ознаках. Основними її параметрами, як встановлено, є моральна культура, культура мислення, культура мовлення, комунікативна культура, дидактична культура, культура праці, культура рухів, фізична культура, естетична і екологічна культура. З огляду на це ми можемо аналізувати педагогічну культуру як зміст взаємостосунків між батьками і дітьми через включення механізмів різних видів їх діяльності і втілення у цій діяльності моральних категорій, зміст і завдання сімейного виховання.

Складний за структурою та динамічний характер педагогічної культури батькам зумовлює необхідність дотримання таких вимог:

- цілісного підходу до вибору сукупності засобів, що забезпечують формування всіх компонентів педагогічної культури;

- враховувати рівні педагогічної підготовленості батьків і їх індивідуальних особливостей;

- дотримання наступності в поповненні знань і тісного їх взаємозв’язку з особистою практикою виховання дітей кожного з батьків.

Інтенсивні психологічні дослідження у галузі насилля в сім’ї велись на протязі багатьох років, проте така теорія, як раннє виявлення схильності до насилля і його стійкості, залишились не розробленою в психолого-педагогічній теорії.

Існує достатньо міцний зв’язок між схильністю до злочинності в дитячому і підлітковому віці, яка зберігається і в дорослої людини, і такими факторами як бездоглядність в дитинстві, схильність до здійснення злочинів у батьків і низький коефіцієнт інтелекту.

Сімейне насилля, участь в якому беруть діти, відсутність позитивних сімейних традицій, погано організована життєдіяльність дитини, відсутність єдиної системи вимог до дитини з боку дорослих членів сім’ї та інші негативні явища свідчать про те, що батьки не мають достатнього рівня педагогічної культури, яка є неодмінною частиною загальної культури, не підготовлені до морально – правового виховання дітей. Інформація, яку ми отримали з психолого-педагогічних і соціологічних досліджень і експериментів дала змогу визначити пріоритетні форми і методи з дітьми, що пережили домашнє насилля. Це зокрема: допомога психолога (психологічне консультування), позбавлення батьківських прав, вилучення дітей з сім’ї тощо.

2.3 Профілактика насильства над дитиною в сім’ї

У нашій курсовій роботі ми розглянемо “первинний” напрямок роботи з дітьми, що пережили домашнє насилля – соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей у сім’ї. Це один з ефективних засобів подолання цього негативного явища. Однак у вітчизняній науковій літературі заявлена проблема є недостатньо розробленою, оскільки немає сталої загально – визнаної моделі попередження насилля. Основні причини на наш погляд, цього у тому, що протягом тривалого часу держава не приділяла належної уваги питанням сім’ї, а тема насилля дорослих над дітьми вважалася забороненою, не обговорювалася, начебто її не існувало. Тому вважаємо, що необхідно всебічно проаналізувати цю проблему.

Термін “профілактика” має такі рівні: загальний і спеціальний, пояснювальний і попереджувальний, первинний, вторинний, третинний та ін. У соціальній роботі часто визначають загальну і специфічну профілактики.

Під загальною розуміють “діяльність спрямовану на попередження і ліквідацію факторів, що зумовлюють негативне явище серед широкого кола підлітків і молоді”; під спеціальною “діяльністю, спрямовану на попередження подальшого розвитку проблеми серед груп ризику й осіб, схильних до девіантної поведінки”.

Безумовно, профілактичні заходи проводять з метою впливу на фактори, що детермінують негативне явище і попередження розвитку проблеми, пов’язаної з девіантною поведінкою. Однак, на наш погляд, поділяти профілактику на подібні рівні недоцільно, оскільки профілактичні напрями можуть диференціюватися за ними лише умовно.

При всій раціональності гуманістичних стратегій (християнське вчення, філософські ідеї, толерантність, народна педагогіка, соціальне навчання нежорсткого поводження, елепатія, гумор), що сприяють попередженню насилля в сім’ї, є малоефективними як самостійні заходи нинішньої широкомасштабної профілактики насилля в поводженні з дітьми.

Таким чином для ефективності антинасильницької роботи необхідно дані методики об’єднати і трансформувати в окремі напрями соціально-профілактичної діяльності, а саме:

- ознайомлення дітей і дорослих з християнським вченням і традиціями, які формують кращі людські якості й дають практичні альтернативи жорстокому поводженню;

- сприяння осмисленню філософських ідей, що розвивають толерантний погляд;

- сприяння вивченню позитивних аспектів практики народного виховання, що дає змогу на основі українських виховних традиціях розвивати нові, які відповідають сучасним нормам гуманності;

- навчання технік нежорсткої поведінки в конфліктних ситуаціях, що формує досвід соціально прийнятих стосунків людей.

- Сприяння розвитку гуманістичних тенденцій, які виявляються в повазі до оточуючих, милосерді, готовності допомогти іншому;

- Розвиток почуття гумору, що здатне послабити ворожість між людьми.

Усі ці напрями роботи можна об’єднати в соціально – педагогічній програмі профілактики насилля над дітьми у сім’ї, як первинні засоби.

Соціальні працівники нашої держави повинні розробити програму профілактики насилля в сім’ї над дітьми з урахуванням історичних, соціокультурних, економічних, політичних та ін. умов країни, а також законодавчої бази держави.

Істотним у попередженні насилля над дітьми в сім’ї є усунення причин, що до нього призводить. Ми визначили, що домінують на сучасному етапі соціокультурні причини (бездуховність) і, загострюючись економічними і психологічними факторами, зумовлюють до насилля. Отже, чим вища культура сім’ї, тим гуманніші в ній стосунки. Тому й важливо формувати у батьків педагогічні знання, знання тих цінностей, які треба передавати підростаючому поколінню.

Велике значення у профілактиці жорстокості має робота не лише з батьками, але й з дітьми. Необхідно формувати в них повагу до оточуючих, потребу в гуманному ставленні до інших людей, що сприяє переосмисленню їхньої поведінки. Діти повинні засвоювати такі норми і правила взаємодій в суспільстві, що дозволяють за будь-яких обставин знаходити конструктивні форми поводження.

Потрібно також проводити спільні заходи для батьків і дітей. Контактування батьків з дітьми – це спосіб зближення рідних сердець, який дозволяє краще зрозуміти потреби тих чи інших. Батьки мають враховувати інтереси дітей, а діти, відчуваючи батьківське тепло, турботу, любов, відповідають взаємністю. Саме й тому проводити профілактичну роботу з попередження насилля над дітьми в сім’ї як окремо з батьками, дітьми так і спільно.

Таким чином, проаналізувавши поставлену проблему, можна створити модель профілактики насилля над дітьми в родинах, яка припускає як засіб профілактики програму, забезпечує комплексний підхід до вирішення проблеми, орієнтує на усунення головних причин жорстокості і передбачає диференційовану роботу з дорослими і дітьми.

Розділ III. Організація та функціонування груп самодопомоги для

жінок, які пережили насильство

Нині насильство і образлива поведінка в сім’ї – серйозна і поширена проблема, від якої як правило страждають жінки. За даними соціологічних досліджень 97% жінок пережили в своєму житті насильство різних форм, при цьому 20% жінок насильство переживають систематично. Причому, в більшості випадків присутній не один вид насилля, а комплексне. Найбільш часто в нашому суспільстві зустрічається психологічне насилля – 80% випадків. Тому, сьогодні одним із основних завдань суспільства – усвідомити усю реальність небезпеки, яку несе насилля в сім’ї. Особливо це потрібно визнати на державному рівні.

Таке масштабне поширення насильства в сім’ї дало поштовх для створення відповідних кризових центрів, які надають різноманітні види допомоги жертвам домашнього насилля.

Щоб ознайомитися з практичною діяльністю допомоги жертвам насилля, ми дослідили діяльність кризового центру жінка для жінки “Чайка” в місті Рівному. На основі отриманої інформації, яку ми отримали при нашому дослідженні, ми зробили висновок, що найкращими методами роботи з жертвами, які пережили домашнє насилля є формування груп самодопомоги жертв домашнього насилля, яке ми і розглянули у нашій курсовій роботі.

В сучасному світі одним з найбільш ефективних способів подолання хворобливої залежності (адитивної поведінки), викликаної алкоголем, наркотиками, азартними іграми або деструктивними культами, вважаються групи самодопомоги, котрі як програму духовної реабілітації використовують «Дванадцять Кроків» і в своїй діяльності керуються Дванадцятьма Традиціями. Прототипом цих груп є «Анонімні Алкоголіки», історія котрих почалась в США понад півсторіччя тому і котрі сьогодні є найбільш поширеним рухом самодопомоги, що об'єднує в своїх рядах майже 5 мільйонів членів. На основі принципів, створених цим рухом сьогодні вже функціонує безліч груп самодопомоги, які пропонують підтримку при інших видах залежності, Наприклад, Аланон – для спів залежних. Анонімні Наркомани, Алатін, Анонімні Гравці, Анонімні Супержінки, Анонімні Жертви Культів, тощо.

Не викликає сумніву, що жінка, яка стикається з насильством (фізичним, емоційним або сексуальним), опиняється втягнутою у його цикл і, отже, значною мірою залежною від насильства. Хибне коло, в якому опиняється вона, нею не усвідомлюється, а тому й вибратися з нього власними силами стає для неї справою надто проблематичною.

Для цих жінок найбільш дієвою формою реабілітації можуть стати групи самодопомоги Анонімні Жертви Насильства (АЖН), організація та функціонування котрих має чимало спільного з іншими групами самодопомоги, перш за все з Аланоном, який надає підтримку співзалежним.

Розглянемо, яким чином в роботі АЖН використовуються Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій.

ПРОГРАМА ДВАНАДЦЯТЬ КРОКІВ.

Спершу – декілька вихідних думок. Основна істина полягає у тому, що потурання насильству є невикорінюваним. Тому стати жертвою насильства хоча б один раз, значить залишитися нею на все життя. Багато жінок відповідали на насильство насильством, і результат завжди був одним і тим самим: воно повертало свої втрачені на деякий час позиції. Жінка ніколи не зможе сама припинити потурати насильству, тому що вона безсила. В усьому іншому вона є цілком нормальною і здоровою людиною. Отака реальність. Прагнення ж хоч коли-небудь повернутися до потурання свідчить про хворобливу пристрасть знову потерпіти поразку, ставши жертвою насильства. Жертовність, що виникає внаслідок потурання насильству, неможливо викорінити, можливо лише не брати участі в насильстві. Таке завдання може здаватися досить скромним, та тільки не тій жінці, яка намагається його розв'язати в своєму житті. По-друге, жінка може відчувати себе цілком комфортно, якщо не потурає насильству і відвідує збори АЖН. По-третє, неучасть в насильстві не становить одномоментного акту, а відноситься до позиції, яка охоплює значну частину життя.

ПЕРШИЙ КРОК. "Ми визнали своє безсилля перед насильством, визнали, що втратили здатність розпоряджатися своїми долями".

1. Життям жінки замість неї вже давно розпоряджається насильство. Визнати свою поразку занадто важко, хочеться втішити себе думкою, що всі попередні неприємності були "востаннє". Повисає свого роду гамлетівське запитання: чи то визнати себе нездібною протистояти насильнику і прийняти як неминучість всю подальшу програму, чи то знову, потураючи, включитися в цикл насильства, поразка в якому є неминучою. Визнання свого безсилля перед насильством є висхідною точкою подальшого особистісного зростання. Нерідко воно пов'язане з болісною внутрішньою боротьбою. Але щирість і чесність сприяють відмові від забобонного переконання, начебто вона - господиня своєї долі. Хіба ж може так поводитися зі своїм життям справжня господиня? Перший Крок є тим головним і єдиним, який можливо пройти до кінця, всі наступні можливі лише тією чи іншою мірою. Парадоксально, але визнаючи індивідуальну слабкість, жінка набуває колосальної сили. Це відкриття викликає полегшення і розрядку накопичених емоцій ("Ви увесь час говорите про свого чоловіка. А що відбувається з Вами? У чому Ваші труднощі? Як ви розв'язуєте свої проблеми?").

2. Ми прийшли до переконання, що тільки Сила більш могутня, ніж ми, може повернути нам здоровий глузд.

Кожна людина має ресурси і системи підтримки особистості. Вони можуть бути в ній самій, групі або ототожнюються з Богом. Не так важливо, що саме вони являють собою, важливо, що вони існують. Цей крок дає старт до пошуку тих систем підтримки в житті жінки, які існують, але ніколи раніше не використовувались ("Що могло б допомогти Вам? Де Ви відчуваєте підтримку?").

3. Ми прийняли рішення довірити нашу волю і життя Богу, як ми Його розуміємо.

Пошук ресурсів і систем підтримки не тільки мусить бути розпочатий, але й продовжений. Після його завершення виникає усвідомлення, що допомога дійсно існує. Жінку насильника, наприклад, це звільняє від почуття провини через прийняту на себе відповідальність за чоловіка і спрямовує до зайнятості своїми проблемами ("Що б Ви зробили у пошуках підтримки? Як би Ви діяли? Як ставились до Вас, коли Ви просили про допомогу?").

4. Ми глибоко і безстрашно проаналізували своє життя з моральної точки зору.

Сім'я, де володарює насильство, живе з ним довгі роки, за цей час від неї часто залишається лише зовнішня оболонка, декорація для оточення, за якою, по суті, ховається одна дія: якщо насильник не вдається до насильства жертва зробить все можливе, щоб спровокувати його ("Як Ви сприяєте тому щоб Ваш чоловік чинив насильство? Що Ви робите, щоб приховати його поведінку? Що Ви ще робите, окрім цього?").

5. Ми визнаємо перед Богом, собою і хоч би іще однією людинок істину природу наших помилкових поглядів.

Дослідження насильства в родині означає необхідність визнання того що певні думки, почуття, бажання або дії жертви були помилковими.

6. Ми повністю підготували себе, щоб Бог позбавив нас усіх наших недоліків.

Парадоксальність виникнення змін полягає у тому, що вони починаються з визнання очевидного, реально існуючого стану справ. Яки пошук ресурсів і систем підтримки особистості завершено і усвідомлена помилковість ряду дій або стилю життя, то логічною є готовність позбутися наявних помилок, опираючись на наявні резерви.

7. Ми смиренно просимо Його виправити наші недоліки. Готовність, яка виникла, є могутнім стимулом для початку дій напрямку змін.

8. Ми склали список усіх тих людей, яким ми заподіяли зло наповнились бажанням спокутувати всі свої провини перед ними.

Жертва живе в родині, де є не тільки насильник, але й, наприклад, діти, батьки, навколо живуть близькі, друзі, які протягом довгого часу були позбавлені уваги і підтримки жертви.

9. Ми особисто компенсуємо шкоду, заподіяну цим людям, де тільки можливо, окрім тих випадків, коли це може зашкодити їм або кому-небудь іншому.

Усвідомивши хто ці люди, важливо почати діяти в напрямку відновлення перерваних або обновлення існуючих відносин зі значущим оточенням, що означає передусім надавання їм необхідної допомоги і підтримки.

10. Ми продовжували самоаналіз, і коли припускалися помилок, одразу ж визнавали їх.

Усвідомлення і рішучість виправити помилки не гарантує від їх повторення, попередній стиль життя, стрижнем якого був цикл насильства, є достатньо стійким, подібно до затягаючого виру, він може примусити жінку повернутися до попередніх стереотипів. Тому визнання помилок не є одноразовим актом, а простягається впродовж усього часу подальшого життя.

11. Ми намагалися шляхом молитви та розмірковування поглибити контакт з Богом, як ми Його розуміємо, молячись лише про знання Його волі, яку нам належить виконати, і про дарування нам сили для цього.

Постійне усвідомлення проблем і рішимість змінитися надає жінці мужності для подолання кризи та обновлення життя. Внутрішні ресурси особистості і системи підтримки сприяють збереженню сил, які спрямовують людину далі.

12. Досягнувши духовного пробудження, до якого привели ці кроки, ми намагалися донести зміст наших ідей до інших людей і застосовувати ці принципи у всіх наших ділах.

Очікування винагороди повертає людині сенс життя, робить її відкритою до інших, створює передумови для довіри та емпатичного спілкування, в ході якого позитивні зміни стають спільним досягненням.

ДВАНАДЦЯТЬ ТРАДИЦІЙ. Для того, щоб група АЖН мала можливість існувати, потрібне зведення правил, яке й складають 12 традицій.

1. Наше спільне благо вище за усе, особисте звільнення кожної з нас від насильства залежить від єдності АЖН.

2. У справах нашої групи існує лише один вищий авторитет - люблячий Бог, який сприймається у тому вигляді, в якому Він може уявлятися в групі. Наші керівники – всього лише наділені довірою виконавці, вони не карають.

3. Єдина умова для членства в АЖН – бажання не брати участі в насильстві.

4. Кожна група мусить бути цілком самостійною в усіх питаннях, окрім справ, які торкаються інших груп АЖН.

5. У кожної групи є лише одна головна мета – донести наші ідеї до тих жертв насильства, які все ще страждають.

6. Групі АЖН ніколи не слід підтримувати, фінансувати, або надавати ім'я АЖН для використання якою-небудь спорідненою організацією чи сторонньою компанією, щоб проблеми, пов'язані з грішми, майном та престижем не відволікали нас від нашої основної мети.

7. Кожна група АЖН мусить повністю опиратися на власні сили, відмовляючись від допомоги ззовні.

8. Група АЖН мусить завжди залишатись непрофесійним об'єднанням, однак може наймати працівників, котрі володіють певною кваліфікацією.

9. Групі АЖН ніколи не слід встановлювати жорсткої системи управління.

10. Група АЖН не дотримується будь-якої думки щодо питань, які не мають відношення до її діяльності; тому ім'я АЖН не слід вживати в ході будь-яких суспільних дискусій.

11. Наша політика у взаємовідносинах з громадськістю засновується на привабливості наших ідей, а не на пропаганді; ми мусимо завжди зберігати анонімність у всіх контактах з пресою, радіо та телебаченням.

12. Анонімність – духовна основа усіх наших традицій, яка постійно нагадує нам про те, що головними є принципи, а не особи.

Принципи створення груп анонімних жертв насильства

Для створення групи АЖН потрібно зовсім небагато. Теоретично для початку достатньо, щоб хоча б дві жінки, які пережили насильство і бажають позбутися тягаря існуючих проблем, зібрались разом і провели перші збори. Потім призначити другі, треті збори, а далі все йде природно і зрозуміло.

Головне – це дотримуватися Програми Дванадцяти Кроків і намагатися дотримуватись Дванадцяти Традицій.

На практиці способи організації груп можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, психотерапевтична група, яка займалась під керівництвом психотерапевта, а потім почала користуватися принципами АЖН, може перетворитись на групу АЖН. Така ж сама трансформація може відбутися з клубом зустрічей для жінок, які пережили насильство, або просто з 2-3 жінками, котрі випадково зустрілись в коридорі Центру.

Бажано, щоб при початку діяльності групи стояла людина, добре знайома з практикою роботи, груп самодопомоги типу Аланон. Частіше за все засновниками нових груп стають люди, які пройшли певну підготовку і отримали досвід в іншій групі. Ця роль більш за все підходить психологу, який проробив переживання, пов'язані з насильством у своєму власному житті. Професійні навички надають їм впевненості, дуже корисної на початковій стадії роботи, а власний досвід потурання насильству робить можливим ведення діалогу з учасницями групи на рівних.

Щоб група почала існувати, їй необхідно дати назву. Назви груп АЖН можуть нести змістове навантаження, а можуть бути й без будь-якого натяку ("Надія", "Ясний світ", "Подруги", тощо). Не має значення, як саме буде називатися група, головне, щоб назва була. Важливо дотримуватись одного правила, відповідно до якого група не може бути названа чиїмсь іменем, чи то члена АЖН, чи ні: в цьому реалізується одна з найважливіших Традицій -"Принципи важливіше за окремих осіб".

Наступний етап – слід призначити місце та час зустрічі. Хоч і не існує приблизного графіку зборів АЖН, оптимальним усе ж таки прийнято вважати проведення двох – трьох зустрічей на тиждень. Початківці мусять ходити на збори частіше; тим, хто утягнуті в насильство не більше одного року, допустиме самостійне регулювання частоти зустрічей, однак варто відвідувати збори не рідше одного разу на тиждень.

Небажано, щоб зустрічі проводились рідше одного разу на тиждень. Зважаючи на те, що досвід створення Центрів є піонерським для України, саме вони можуть виступати ініціаторами створення таких груп. Важливо пам'ятати, що перший час вони будуть групами-одиначками, а для жертви насильства дуже важко тривалий час залишатися без підтримки. Коли група починає роботу, виникає безліч проблем. Одна з найбільш істотних полягає в тому, що новим учасникам починає здаватися, ніби потурання насильству вже переможене і не варто витрачати всю свою енергію тільки на нього. У членів групи з'являється невиправданий ентузіазм, що проявляється в позиції Рятівниці всіх від насильства.

Конче важливо, щоб члени АЖН не намагалися робити того, що не входить до їх компетенції. Ця настанова може сприйматися деким як неприпустима пасивність. Коли з'ясовується, що АЖН не допомагають в працевлаштуванні, не розв'язують проблем алкоголізму в родині, не надають фінансової допомоги, не підтримують громадських ініціатив, наприклад, за скасування смертної кари, у декого виникає почуття досади та розчарування Важливо розуміти, що члени АЖН не проти соціальної активності, при бажанні кожна з учасниць може займатися нею поза групою.

Мета, заради якої існує АЖН – допомогти одне одному позбавитися потурання насильству в своєму житті і ніякі, навіть найбільш потрібні благородні завдання не мусять відволікати від цього основного напрямку. найдавніших часів існує принцип: "Все живе, щоб виявитися, мусить самообмежуватись". Для групи АЖН його важливо усвідомити від само початку, бо головним для неї є звільнення від насильства, і не існує мети білі важливої.

Ще однією проблемою може стати те, що група може й не народити Добрі наміри можуть не втілитися у життя, а сама ідея – скомпрометувати себе в очах новачків. Наприклад, якщо ініціатори організації групи заручаються підтримкою представників влади, а ті, в свою чергу, починають опікувати та керувати починанням, позбавляючи групу самостійності незалежності. Група АЖН не мусить бути ні в чийому віданні, окрім самих учасниць.

Проблеми можуть виникати не тільки в оточенні, але й народжуватись всередині групи. Більша їх частина обумовлюється особистими якостями учасниць, такими, як нестриманість у виявленні власних почуттів, нетерпимість до чужих думок, прагнення до самоствердження за чужий ї тощо. Для переборювання цих підводних каменів важливо дотримуватись Традицій АЖН.

При організації групи може виникнути запитання, кого в неї приймати. Вірний підхід сформульовано у Третій традиції: "Нам слід приймати усіх, хто бажає не брати участі в насильстві. Тому не потрібно відмовляти нікому з тих, хто бажає звільнитися від насильства. Членство в АЖН не слід пов'язувати з фінансовими міркуваннями, або з умінням пристосовуватися. І тому будь-який попередній або заочний прийом у групу став би сам по собі насильством над групою. Воно могло б непомітно поселитися в ній і помалу справляти свій руйнівний вплив. Від самого початку важливо простягати руку допомоги кожній жінці, яка звертається по допомогу.

Ще одна проблема, яка пов'язана з небезпекою розшарування групи. Приходячи до групи, жінки приносять з собою свої уявлення про світ і про форми життя в ньому. Декому може здаватися, що їм краще відомі цілі та завдання АЖН, і вони почнуть диктувати свої погляди іншим. Можлива, наприклад, трансформація групи в психотерапевтичну, при наявності в ній носія таких знань та навичок. Це може дуже згубно відбитися на атмосфері довіри і привести до розпаду групи. Будь-які способи "керівництва" групою є явно заздалегідь неспроможними, тож їх слід всіляко уникати.

Існують ще три особисті вороги груп АЖН – НЕТЕРПІННЯ, ЕЙФОРІЯ та ЗНЕВІРА. На самому початку групі доведеться бути нечисленною, і це є важливим фактом. Якщо судилося тій чи іншій групі стати численною, це відбудеться поступово, протягом певного часу. Якщо в ній залишиться 4-5 осіб – це чудово. За художньою цінністю фресковий живопис та акварель цілком можуть конкурувати одне з одним. Більше того, якщо в групу прийде відразу багато нових членів, то можуть виникнути непередбачувані ускладнення. Тиск з їх боку може перетворити групу на компанію страждалиць, або, ще гірше, чоловіконенависниць. Далі, вельми швидко, після декількох зустрічей у групі може виникнути ілюзія, що насильство переможене, а його наслідки успішно переборені. І група може розпочати погоню за кількістю облагодіяних. В іншому випадку тимчасові складності та природні труднощі можуть штовхнути групу в паніку. І в тому, і в іншому випадку важливо зупинитися і озирнутися, сприйняти реальність теперішнього життя, яке не виключає сенсу, гідності, сумнівів або страждань.

ГРУПОВІ ЗБОРИ ТА ТЕХНІКА ВЗАЄМОДІЇ. Головна подія в житті групи самодопомоги для жінок, які пережили насильство – це ЗБОРИ УЧАСНИЦЬ. Вони є регулярними заходами, під час яких розгортаються "суворі спогади", відбувається обмін надіями і розчаруваннями, створюється неповторна атмосфера довіри завдяки переживанню реальної підтримки, що її надає група.

Крок, пов'язаний з приходом до групи, далеко не завжди є легким. Спочатку, причому неодноразово, доводиться прикладати зусиль, щоб відкласти усі свої справи й прийти на зустріч.

В групі складається атмосфера чесності, довіри і свободи волі. Не існує обов'язкової необхідності висловлюватись, у кожної учасниці є можливість просто слухати. Однак слід пам'ятати, що все сказане знайде відгук і взаєморозуміння, бо ті, хто сидять в колі, переживають з приводу подібних, якщо не однакових проблем, пов'язаних з потуранням насильству.

Коли слухаєш розповіді учасниць зборів, виникає усвідомлення драматичності шляху, пройденого кожною з них, великої кількості інтенсивних емоційних переживань, аж до відчаю та небажання жити, і того, що бути жертвою насильства значить не просто "ярлик", "стигму", а страждання, позбавлення, від якого неможливе без сторонньої допомоги.

Якщо виникає розуміння необхідності зовнішньої підтримки, то це значить, що істотну частину шляху до позбавлення від страждань, які відчуває жертва насильства, вже пройдено. Зовнішня підтримка потрібна для зменшення інтенсивності проявів психічного болю і якщо жертва починає удаватися до неї, то це автоматично приводить до зниження інтенсивності страждання та появи важливої можливості контролювати свої почуття.

АЖН мають тверду впевненість в тому, що не можна себе уберегти від можливості насильства у майбутньому раз і назавжди, а також позбавитися від переживань, пов'язаних з ним. Можна лише не брати участі в насильстві, навчитися контролювати прояви психічного болю, не погіршувати свого стану невгамовними стражданнями з приводу пережитого насильства, поступово звільнятися від багатьох негативних наслідків непомірного страждання, передусім почуття провини за підтримку ситуації насильства. Таким чином, мова йде про засвоєння екзистенційних навичок піклування про саму себе, про власну особистість.

Встановити контроль над психічним болем видається можливим тільки тоді, коли жертва насильства починає краще себе знати та розуміти. Цій меті й служать збори. В той момент, коли учасниця розповідає про себе або слухає історію інших членів групи, вона проникає в суть своїх проблем і по-новому оцінює свій стан.

Для проведення зборів існують певні ПРОЦЕДУРНІ ПРАВИЛА. Вони досить прості і, разом з тим, насущне необхідні, оскільки дозволяють кожній з учасниць почувати себе вільно і діяти ефективно, зберігаючи певний порядок. В межах груп АЖН існує декілька видів зборів.

ВІДКРИТІ ЗБОРИ. На них можуть бути присутніми усі бажаючі, в тому числі й родичі, співробітники центрів, лікарі, просто зацікавлені особи. Зазвичай, на таких зборах мова йде про діяльність груп АЖН для того, щоб залучити до них тих, хто бажає розірвати хибне коло насильства, але не знає яким чином це можна здійснити.

ЗАКРИТІ ЗБОРИ (таких більшість). На ці збори допускаються тільки учасниці групи. Тут виникають унікальні можливості відверто і вільно говорити про свої найскладніші проблеми, розповідати про такі вчинки й ділитися такими думками, в яких буває важко собі признатися. Одним з головних правил таких зборів є їх конфіденційність. Що б не було почуто від інших учасниць, це залишається в стінах, де проходить зустріч. Тільки за таких умов можливо розраховувати на відкритість і вільне обговорення. Особливо важливим це буває, коли обговорюються Четвертий та П'ятий Кроки і учасниці розповідають про свої недоліки й тіньові сторони життя: нікому не хочеться щоб такі інтимні речі обговорювались на вулиці.

Крім зборів, іноді проводяться КОНФЕРЕНЦІЇ груп АЖН. Тут, розуміється, важко зберігати відчуття інтимності або абсолютної довіри. Однак, саме в ході таких зборів виникає нове почуття спільності, пов'язане з тим, що велика кількість жінок пронизаються одними й тими ж ідеями та прагненнями: роблячи добро іншому, ти робиш його, передусім собі.

Кожні збори проводяться за такою схемою. По-перше, для проведення зустрічі обов'язково потрібен секретар. Він може обиратися на кожних зборах, або ж працювати на протязі довгого часу, але не більше б місяців підряд.

Секретар проводить збори і підтримує певний порядок, спрямовуючи дискусію так, щоб вона не перетворювалась на розмову про сторонні предмети. У секретаря немає будь-яких повноважень, які надавали б їй переваги перед іншими учасницями.

Секретар відкриває збори завжди одними й тими ж словами: "Вітаю вас, мене звуть М, я жінка (сестра, дочка) насильника". Присутні відповідають:

"Привіт, М." Секретар продовжує: "Сьогодні я виконую обов'язки секретаря. Ласкаво просимо на збори групи АЖН. Після хвилини мовчання ми промовимо молитву про душевний спокій".

На протязі цієї хвилини учасниці збираються з думками, відсторонюються від суєти минулого дня, налаштовуються на новий душевний стан, а потім, хто півголосом, хто пошепки, а хто і вголос промовляють наступні слова:

Боже, дай мені розум та душевний спокій Прийняти те, що мені не під силу змінити, Мужність змінити те, що можу, і Мудрість відрізнити одне від іншого.

Як і будь-яка група, АЖН не є релігійною організацією, однак визнання самого факту існування Вищої Сили, спроможної допомогти, необхідне для успішного здійснення програми реабілітації. В цій молитві, котра може розглядатись, як формула самозаспокоєння, у короткій формі висловлюються основні людські потреби.

Автор цієї молитви – людина, що її католицька церква шанує як святого, однак для учасниць це не має особливого значення. Завдяки цьому простому текстові вдається зберігати відчуття золотої середини між відчаєм безсилля і захопленням всемогутності та переходити до розуміння, що істинне Я мусить знаходитися десь посередині.

Коли переживається насильство, наша свідомість, подібно маятникові, опиняється то в одній крайності, то в іншій: жінка піддається то ілюзії уявного визволення, то знову поринає у безодню відчаю. В дійсності ж ні те, ані інше не є істиною, і у кожної жінки в житті є своє унікальне призначення, яке важливо зрозуміти й гідно виконати. Яким парадоксальним це б не здавалось, але фраза, яка неодноразово звучить під час зборів: "Я потураю (попускаю) насильству" своєю відкритістю та чесністю дозволяє відчути повагу до оточуючих і самої себе. Цим можна пояснити і ті стани душевного підйому, якими завершуються кожні збори.

Після молитви секретар зачитує преамбулу АЖН: "АЖН – це товариство, що об'єднує між собою жінок, які діляться між собою досвідом, силами і надіями для того, щоб допомогти одна одній звільнитися від насильства". Потім присутні за чергою читають текст Дванадцяти Кроків, що складає програму реабілітації.

На цьому, як правило, закінчується обов'язкова частина зборів. Вона в незмінному вигляді повторюється в усіх групах самодопомоги всіх країн. Далі збори протікають менш формалізовано. В цій їх частині можна виділити 3 типи проведення: а) розповіді учасниць; б) обговорення проблем учасниць; в) вивчення та обговорення Кроків.

а) РОЗПОВІДІ УЧАСНИЦЬ. Учасниця зборів, яка взяла слово, починає виступ обов'язковою фразою: "Мене звуть X, я жінка (сестра, дочка) насильника". Присутні підбадьорюють її традиційним вітанням: "Привіт, X". Потім вона розповідає про своє життя за наступною схемою: спочатку про те, як, потураючи, стала жертвою насильства і які переживання при цьому відчувала, далі про свої спроби подолати свої відчуття, і, нарешті, як вона себе почуває і як живе, визнавши факт потурання насильству в своєму житті. В ході висловлювання учасниця зборів порівнює себе попередню з теперішньою, часто розповідь стає схожою на звіряння й вимагає уваги, мовчазного співпереживання та зацікавленості всіх присутніх. Небажано, щоб під час розповідання учасницю перебивали, або висловлювали вголос своє ставлення, хоча іноді допустимі короткі підбадьорливі репліки. Доброзичлива атмосфера сприяє появі у оповідачки почуття полегшення, а у присутніх -співпричетності. Зазвичай виступ продовжується 15-20 хвилин, після чого секретар дякує оповідачці, а оточуючі висловлюють свою вдячність за чесність і хоробрість в самооцінці. Потім слово одержує наступна учасниця зборів. Так, за чергою, всі учасниці одержують можливість розповісти про своє життя, сповнене відчаю, надій та прозріння. Ніхто нікого не вчить, як слід жити, не говорить про обов'язок або правоту. Кожна учасниця лише розповідає про свій досвід, свої думки і почуття, що торкаються власного життя. Зайвими під час зборів бувають моралізування та менторські інтонації. В колі учасниць немає головних або старших, у всіх є рівні права на знаходження істини або помилку. Зрозуміло, важливо висловлювати свої думки з приводу почутого, або задавати запитання, однак робити це слід в гранично тактовній манері. Секретаревим обов'язком є слідкувати, щоб оповідачку не перебивали, а в разі необхідності, коли вперше присутні новачки, нагадувати, що на зборах АЖН говорять по одному. Якщо в групі до 10 осіб, під час зборів свою історію встигають розповісти всі. В разі більшого числа учасниць, природно, хтось присутній тільки як слухачка, що ніяк не впливає на ефективність її участі.

б) ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМ УЧАСНИЦЬ. Цей тип проведення зборів не передбачає докладної розповіді всіх присутніх. Тему для обговорення пропонує секретар або будь-яка з учасниць. Ця тема може й не бути пов'язана безпосередньо з насильством. Наприклад, тема може торкатися стосунків в родині, виховання дітей, сексуальних проблем або керування своїми емоційними переживаннями. І все ж таки учасниці зборів усвідомлено чи мимоволі торкаються проблеми насильства, оскільки в їх житті не знайдеться проблем, які б не були непрямо з ним зв'язані.

Коло обговорюваних учасницями проблем не обмежується, однак слід уникати суперечок, інтелектуальних змагань, вправ у красномовності і дотепності. Для цього говорити кожній варто про себе, ділитися особистим досвідом і висловлювати свої власні думки щодо обговорюваної проблеми, користуючись фактами свого життя, єдине, що реально можна змінити, так це своє власне відношення до тієї або іншої проблеми. Обговорення проблем учасниць може призводити до суперечок, враховуючи їх емоційність, а також присутність новачків. Звичайно секретар ввічливо перепиняє активні суперечки і просить говорити за чергою та обов'язково про себе, про власну точку зору, щоб бути людьми, здатними нести відповідальність, аналізувати свою власну поведінку і тільки її.

в) ВИВЧЕННЯ І ОБГОВОРЕННЯ КРОКІВ. Цей тип проведення зборів присвячується етапам реабілітаційної програми. Висхідним матеріалом служать "Дванадцять Кроків" і "Дванадцять Традицій". Учасниці зборів за чергою читають якийсь уривок. Звичайно читання продовжується не більше ніж ЗО хвилин, а потім присутні почергово діляться своїми думками та досвідом. Кожні з таких зборів присвячені одному Кроку. Довше за інші триває обговорення Першого Кроку, до нього часто повертаються, його обговорення не раз виникає при дискусіях щодо інших Кроків. Тут також основу складає особистий досвід учасниць, як кожна з них сама розуміє власне безсилля, і якими способами зберігає насильство в своєму власному оточенні.

Нерідко при вивченні і обговоренні Кроків виникають сумніви, наскільки близьким є закордонний досвід до вітчизняних проблем. Практика показує, що незважаючи на різницю культури суспільних підходів, насильство завжди залишається насильством, а переживання його жертв є завжди подібними.

Вивчення і обговорення Кроків вимагає душевних зусиль, які дозволяють рухатися до духовного відродження.

Завершальна частина зборів є короткою. Учасниці домовляються про деталі наступної зустрічі, пускають по колу кухоль для грошових внесків, які потім витрачаються на спільні цілі групи. Але перед цим проводиться заключна традиційна процедура. Ставши в коло і взявшись за руки вимовляється наступний текст:

"Ми беремося за руки і разом можемо робити те, що поодинці нам не під силу.

Минулося почуття відчаю.

Тепер ніхто з нас не залежить від своєї слабкої волі. Тепер ми разом стоїмо, простягаючи руки до сили, яка перевищує нашу власну.

Тримаючись за руки, ми знаходимо любов і розуміння, яких не було навіть в найпрекрасніших наших мріях".

Після зборів можна попити чаю, побалакати на різні теми. Успішність проведення зборів залежить від досвіду і терпимості учасниць, останнє ж приходить з досвідом. Жертві насильства властива переконаність: "Мої страждання (проблеми) найнестерпніші і я знаю про це твердо". Тому часто, слухаючи іншу, буває тяжко себе стримати і не відповісти дошкульним зауваженням, іронією або гострою реплікою. В цьому випадку тренується терпимість та уміння володіти собою. Стримавши себе, можна зазнати відчуття задоволення: "Раніше у мене була одна точка зору, а тепер - дві". Збільшення кількості варіантів вибору веде до зміни відношення до інших і до себе, до розширення свободи, зони впевненості, до появи вміння ставити перед собою реальні завдання та їх ефективно розв'язувати. Одна з серйозних проблем жертв насильства полягає у тому, що до відвідання групи вони ставлять перед собою завдання, які явно не розв'язуються (наприклад, "Я хочу витравити зі своєї пам'яті навіть найменший натяк на пережите насильство"), а потім готові стерти себе на порох за те, що не виконали їх.

Під час зборів учасниці дізнаються, що багато проблем відомі не тільки їм одним, відкривають в інших різноманітність і суперечливість їхніх намірів та вчинків, і завдяки цьому починають бачити свою власну недосконалість. Вибачаючи інших за це, вчаться вибачати і самих себе. Нерідко близькі й знайомі впевнені, що жертви насильства – це люди, позбавлені моральних принципів, самі цілком і повністю винні в тому, що сталося чи відбувається у їхній родині або в їхньому оточенні. Такий образ багато в чому сформований традиційним негативним ставленням до жертв насильства з боку суспільства, яке вважає за краще бачити їх моральні хиби, аніж приймати страждання. Внаслідок цього більшість жінок, що потребують допомоги, відмовляються визнавати себе жертвами насильства. І коли під час зборів кожна бачить навколо себе не одну й не дві "жертви" й при цьому розуміє, що у словах "жертва насильства" немає нічого жахливого, то вона змінює відношення до колись страшної події в своєму житті та перемагає один з головних наслідків насильства – заперечення його впливу на подальше життя.

Американські психологи вважають, що більшість жертв насильства відчувають потребу в спілкуванні з іншими людьми. Людині не досить бути тільки віч-на-віч з самою собою, їй необхідно постійно підтримувати неформальні емоційні контакти з іншими. Жертва насильства під впливом соціальної стигми або ізолюється (більшою чи меншою мірою) від оточуючих людей, або переживає сильні емоції, все глибше втягуючись у цикл насильства. Як це не парадоксально, але без потурання насильству, зустрічі з іншими людьми здаються прісними й позбавленими душевності, поступово втрачається здатність до спілкування на емоційному рівні, не удаючись до насильства. З часом учасниці групи починають розуміти, що спілкування без насильства не тільки можливе, навпаки, воно незрівнянно більш продуктивне. Важливо пам'ятати, що потреба в інших людях (належності) іноді не усвідомлюється. Зробити ці мотиви свідомими – значить зробити крок до уміння їх контролювати.

Таким чином, участь у зборах є основною формою роботи в АЖН. Тут досягається розуміння свого стану, народжується уявлення про реальність нового життєвого досвіду, віднаходиться мир та душевний спокій.

ПРОГРАМА "НА КОЖНИЙ ДЕНЬ". Жертва услід за пережитим насильством відчуває сильний емоційний струс, який різко порушує її контроль за своєю поведінкою та призводить до хаотичності й непослідовності у поведінці. За своїми проявами це дуже нагадує стан гострого горя, в якому людину важливо знову "навчити жити", причому це нерідко відноситься й до найпростіших повсякденних проявів життєдіяльності.

В межах групи самодопомоги АЖН цим цілям служить програма "На кожний день".

Вона виходить з досить простої істини: у людини немає минулого і майбутнього, а є тільки теперішнє: "учора" – повний відчай – минуло назавжди; а "завтра", яке так і хочеться населити ілюзіями та мріями, ще не настало. Жити, тобто відчувати і бажати, можливо тільки сьогодні й тому ним важливо розпорядитися якнайкраще.

У групах АЖН, опорою яких є не "завтра" а "сьогодні", відбувається поворот від мрії до реальності. Жертві насильства буває легко обходитися з "завтра", розпоряджатися тим, чого немає, не нести жодної відповідальності. Інше діло – сьогодні. Саме сьогодні жінка може досягнути мети, про яку мріяла, прожити день без насильства: потрібно лише протриматися 24 години, а це під силу кожній. Важливо дати собі обіцянку, яку вона спроможна виконати.

Виконання цієї на вигляд скромної програми замість провини й душевного дискомфорту викликає зовсім інші почуття – впевненість у собі і самоповагу. З ними можна ефективно продовжувати жити. При заниженій самооцінці дуже легко зіпсувати стосунки з оточуючими, а неможлива без цього жертовність полегшує здійснення цього "завдання". Важливо пам'ятати, що неможливо почати поважати себе, не зробивши того, що гідне поваги. Якщо жінка 24 години прожила без насильства, значить в її руках з'явилося щось реальне, а саме – вона виявилася здатною контролювати свій стан хоч би протягом одного дня. Такий актив можна день за днем збільшувати.

Якщо ж виникає сильне бажання втягнутись до циклу насильства, то можна сказати собі: "Добре, я зроблю це завтра, а сьогодні потерплю". Якщо завтра здається надто далеким, можна зменшити проміжок часу до одного "вечора", або іще менше. Головне – свідомо протриматися, зробити зусилля. У жертви насильства не тільки знижений контроль за своєю поведінкою, але й існує ціла система неузгоджених між собою бажань і можливостей, невміння співвідносити домагання з реальністю. Звідси і виникає хаотичність поведінки, непослідовність проявів емоційного життя.

Ця програма дає жертві насильства можливість ПОЧАТИ ЖИТТЯ і зберегти необхідне їй почуття реальності. Досвід показує, що часто-густо наші побоювання цілком зайві, і ми даремно мучимо себе тривогами з приводу того, що ще тільки має відбутися.

До програми "На кожний день" в АЖН відносяться ще декілька заходів, які не є обов'язковими, але допомагають багатьом зберігати душевну рівновагу.

1. СЬОГОДНІ я постараюся жити тільки турботами сьогоднішнього дня, не намагаючись розв'язати усі свої проблеми одразу.

2. СЬОГОДНІ я дозволю собі бути щасливою.

3. СЬОГОДНІ я примирюся з моїм теперішнім станом, не намагаючись обов'язково переробити все на свій лад, і прийму у цьому світі себе і все, що надішле мені доля, зі смиренністю.

4. СЬОГОДНІ я постараюсь зміцнити свій розум. Я буду вчитися. Я навчуся чомусь корисному. Я не буду лінуватися. Я прочитаю що-небудь, що вимагає роздумів та зосередженості.

5. СЬОГОДНІ я зроблю три душевних вправи: зроблю комусь добро і постараюсь, щоб про це ніхто не дізнався, а якщо хтось дізнається, то це не буде рахуватися; зроблю хоч би дві речі, яких мені не хочеться робити, але я зроблю їх для зміцнення сили волі; якщо мене хтось образить, я не дам цього зрозуміти.

6. СЬОГОДНІ я буду більш привабливою. Постараюсь мати якомога кращий вигляд, пристойно одягнуся, при розмові не буду підвищувати голосу, буду ввічливою, не буду нікого й нічого критикувати. Постараюсь ні в чому не бачити хиб і не буду нікого виправляти та перероблювати, окрім себе.

7. ТІЛЬКИ НА СЬОГОДНІ у мене складена програма. Можливо, я не виконаю всього, але буду старатися і буду боротися з двома ворогами: поспіхом і нерішучістю.

8. СЬОГОДНІ я віддалюсь від усіх моїх справ на півгодини, щоб відпочити і побути віч-на-віч з собою. В цей час я буду старатися краще зрозуміти своє життя і збагнути, що потрібно зробити для його покращення.

9. СЬОГОДНІ я не буду нічого боятися, буду насолоджуватись тим, що прекрасне, буду вірити, що все, що я даю світові, повернеться до мене.

Висновок

Право на свободу від насилля – це один із основних прав людини.

Тому, можна зробити висновок, що насилля, а особливо в сім’ї – це грубе порушення прав людини, що тягне за собою шлейф зла і страждань.

Сьогодні ця проблема стала усвідомлюватися суспільством. І як реакція на це явище, почали створюватися притулки для жертв домашнього насилля, різні програми – профілактики, консультативні центри, які надають психологічну і соціальну підтримку жертвам насилля. Також вдосконалюється законодавство України.

В умовах України боротьба з насильством в сім’ї залежить від зусиль суспільних рухів, засобів масової інформації, право – охоронних органів і законодавців. Для того, щоб усвідомити наскільки далеко ми відстали в галузі практичного здійснення рівноправності жінок, прочитаємо стандартне правило, обов’язкове для виконання соціальними робітниками розвинутих країн. Якщо соціальному робітнику стає відомо про насильство в сім’ї, він або самостійно, або в супроводі поліцій входить у будинок, де відбувається насильство, і приймає рішення – аж до негайного видалення людини, що дає волю рукам, із будинку. Або жінка залишає будинок і тимчасово посилається в притулок в чеканні часу, коли правоохоронні органи разом із соціальними робітниками подбають про те, щоб її будинок став безпечним місцем.

Соціальний працівник в нашій країні просто не має права входити в чий-небудь будинок без згоди власника, навіть якщо цей власник – насильник.

У ситуації, коли ми прагнемо стати правовою державою, не варто забувати, що домашнє насильство – це тією самою мірою (якщо не більшою) проблема прав людини, як і свобода слова та преси.

Ми маємо право на те, щоб жити, не боячись фізичного, чи сексуального насильства ані у власному будинку, ні на робочому місці, ні на вулицях міста або села, у якому живемо.

Усі громадські організації повинні об’єднати зусилля в профілактиці проти домашнього насильства.

Вибухи насильства в сім’ї має руйнівний вплив на дітей.

Насамперед, діти поступово звикнуть до насильства і будуть вважати його нормальною поведінкою. У таких дітей взагалі низька самооцінка, імпульсивність, вони не в змозі відстрочувати задоволення власних бажань, коротше кажучи – вони недостатньо соціальні. У таких дітей набагато більше шансів опинитися серед наркоманів або злочинців.

Тому, турбуючись про контроль над сімейним насильством, ми тим самим забезпечуємо краще майбутнє для наших поколінь. В Україні сімейне насильство до теперішнього часу – це юридична, соціальна, або психологічна проблема. Громадські організації розвинуті слабо і не мають істотного впливу на ситуацію. Але коло людей, які слід втягнути в боротьбу з цим злом, повинно бути набагато ширшим, щоб боротьба була успішнішою.

Ми проводили бесіди з фахівцями – психологами. Для багатьох проблема насильства в сім’ї торкається не тільки їх професійної діяльності, але і важлива для них особисто. Майже у кожного другого є знайомі сім’ї, де бувають вибухи насильства. У когось вони бувають і у їх власних сім’ях. Готовність людей обговорювати цю складну проблему – гарний знак.

Тому якщо у приймальні кризового центру з’явилися люди, що потерпають від домашнього насилля, що чекає від вас поради, як поводитися в нестерпній сімейній ситуації, вони повинні розуміти – вони вже зробили важливий крок до визволення, розірвавши коло самотності, вирішивши довірити комусь свої переживання.

Список використаної літератури

1. Кон И.С. Вкус запретного плода. – М., 1991.

2. Материалы Ассоциации защитников женщин – жертв семейной агрессии. США // Вестник РАТЭПП. – №1. – 1995. – с. 48-73.

3. Парфёнова Н.Б. К типологии поведения несовершеннолетних потерпевших в ситуации психологического насилия. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. – с. 43-48.

4. Перлз Ф.С. Внутри и вне помойного ведра / Перлз Ф.С., Гудмен П. Практикум по гештальттерапии. – СПб.: Петербург – XXI век, 1995.

5. Потапов С.А., Ткаченко А.А. Понятие о сексуальном злоупотреблении в отношении детей и его психопатологические аспекты // Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В.М. Бехтерева. – №4. – 1992. – с. 54-62.

7. Кримінальний кодекс України. – Харків: Неофіт, 1987.

8. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”.

9. Франк Л.В. Виктимология и всектимность. – Душанбе: Ифрон, 1972.

10. Короленко Ц.П. Міфологія статті. – Красноярськ, 1994.

11. Василюк Ф.Е. Психологія переживання: аналіз подолання критичних ситуацій. – М.: Видавництво МДУ, 1984.

12. Изард К. Эмоции человека. – М. Изд-во МГЦ, 1980.

13. Кочувас Р. Основы психологического консультирования: Пер. с лит. – М.: Академический проект, 1999. – с. 206-212.

14. Джеймс М. Брак и любовь. – М.: Прогресс, 1985.

15. Скиннер Р. Клинз Дж. Семья и как в ней уцелеть. – М.: Класс, 1995.

16. Скотт Дж.Г. Конфликты. Пути их преодоления. – К., 1991.

17. Эйдемиллер Э.Г., Юстичкий В.В. Семейная терапия. – Л., 1989.

Курсовая работа: Соціальна робота з людьми, які пережили домашнє насилля

Висновок

Список використаної літератури

Похожие рефераты: