| Похожие рефераты | Скачать .docx |
Дипломная работа: Соціальний захист населення як складова соціальної політики держави
Соціальний захист населення, як складова соціальної політики держави
(на прикладі роботи управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області)
АНОТАЦІЯ
Явецька І.Д. Соціальний захист населення, як складова соціальної політики держави (на прикладі роботи управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області). – Рукопис.
Магістерська робота за спеціальністю 8.150101 «Державна служба». – Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. – Івано-Франківськ, 2007.
У магістерській роботі «Соціальний захист населення, як складова соціальної політики держави (на прикладі роботи управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області)» розкрито теоретичні основи, сутність та значення соціального захисту та планування фінансового забезпечення на соціальну сферу.
Проаналізовано стан фінансування соціальних допомог в 2004-2007 роках, та проведено аналіз призначення та виплати субсидій і пільг.
За результатами проведених досліджень запропоновано основні напрямки вдосконалення ефективності фінансування системи соціального захисту та перспективи розвитку соціального захисту в умовах ринкової економіки.
Матеріали роботи можуть бути використані при обговоренні питань практичної діяльності управлінь праці та соціального захисту населення в умовах реалізації соціальної політики держави.
Ключові слова: соціальний захист, соціальне забезпечення, соціальна політика, соціальна допомога, субсидії та пільги
ANNOTATION
Yavetska I. Social protection of population as a constituent of social policy of the state (on the example of work of Department of labour and social protection of population of Hotin district state administration of the Chernivtsi region). – Manuscript.
The Master's research. Specialty 8.150101 «State Service». – Ivano-Francivsk national technical university of oil and gas. – Ivano-Francivsk, 2007.
In Master's research «Social protection of population as a constituent of social policy of the state (on the example of work of Department of labour and social protection of population of Hotin district state administration of the Chernivtsi region)» theoretical bases, essence and value of social defence and planning of the financial providing, are exposed on a social sphere.
Consisting of financing of social benefit is analysed of 2004-2007 years, and the analysis of setting and payment of subsidies and privileges is conducted.
As a result of the conducted researches basic directions of perfection of efficiency of financing of the system of social protection and prospect of development of social protection are offered in the conditions of market economy.
Materials of work can be used for the discussion of questions of practical activity of managements of labour and social protection of population in the conditions of realization of social policy of the state.
Key-words: social protection, social insurance, social policy, social benefit, subsidies and privileges.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1.Сутність і мета соціальної політики в Україні
1.1 Поняття соціальної політики та соціальної держави
1.2 Фінансове забезпечення в галузях соціальної сфери
1.3 Концептуальні засади соціального захисту населення
1.4 Формування системи соціальних допомог, її законодавче та фінансове підґрунтя
Розділ 2. Організаційно-функціональна характеристика соціального захисту населення, його структурних підрозділів в управлінні праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації
2.1 Загальна характеристика соціального стану Чернівецької області та Хотинського району
2.2 Система державних соціальних допомог населенню
2.3 Призначення та виплата субсидій населенню
2.4 Забезпечення реалізації державних гарантій щодо наданняадресної допомоги інвалідам війни та праці
2.5 Розвиток системи територіальних центрів області , їх рольу наданні соціальних послуг громадянам похилого віку
2.6 Роль та значення управління праці та соціального захисту населення у галузі охорони праці
Розділ 3. Вдосконалення системи фінансування соціального захисту за умов ринкової економіки
3.1 Підвищення ефективності фінансування системи соціального захисту
3.2 Напрямки удосконалення та перспективи розвитку соціального захисту в умовах ринкової економіки
3.3 Соціальні права: міжнародний досвід
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
соціальний захист населення держава
ВСТУП
3 зернини виростає вагомий колос, із жолудя — могутній дуб, зі струмочка — починається велика ріка... Та ніщо не робиться само собою... Хтось мав спершу підготувати ґрунт, знайти і відібрати добірне насіння, посіяти і зібрати виплекане сумлінною працею. Так і суспільство. Воно теж має певні етапи розвитку і становлення, де поворотними віхами стає відбір апробованих людством лише йому притаманних рис і ознак, серед яких — формування гуманістичного суспільства, нації, державності.
Суспільні гарантії виживання, підтримка незаможних людей і тих, що бідують, існували задовго до створення держави. Усі давні цивілізації дають нам такі приклади. Однак соціальні функції держави інституціалізуються на досить пізніх стадіях її еволюційного розвитку.
Соціальний захист – це категорія розподільчих відносин, продукт ринкової економіки. В умовах державної власності їй немає місця у взаємовідносинах держави і населення, оскільки держава не може захищати громадян від самої себе.
Кожному громадянинові потрібні соціально-економічні гарантії, закріплені законодавчо. В іншому випадку не можна досягти соціального миру між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні. Соціально-економічні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямками. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.
Другий напрям – це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, проведення культурно-освітньої роботи, організація охорони здоров’я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення перелічених потреб за рахунок бюджету, в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягуваних з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.
Третій напрям має на меті вирівнювання рівня життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров’я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібності людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.
Є ще одна група соціальних гарантій, що містить усі можливі пільги. Їхня частка є незначною, а динаміка потребує окремого дослідження.
Соціально-економічні гарантії являють собою метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам – це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.
Перехід до ринкової економіки потребував зміни підходів до соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З’явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб’єктами господарювання.
Загальна сума благ і послуг, споживаних населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного валового внутрішнього продукту і національного доходу, а також іншими обов’язковими вирахуваннями з національного доходу, які покликана здійснювати держава ( на оборону, наукові дослідження, покриття збитків від стихійного лиха).
При розгляді питань соціального захисту населення ( вірніше, можливостей держави щодо його соціального захисту) слід порівнювати розмір стягуваних державою податків і розмір виплат з соціального захисту. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з соціального захисту, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що, в свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню.
Розмір коштів, які направляються на соціальний захист населення, повинен мати загальну науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке збільшення ресурсів, що направляються на ці цілі, слід порівнювати з реальними можливостями у кожному конкретному періоді. У протилежному випадку необґрунтоване збільшення ресурсів, які направляються на соціальний захист населення, потребуватиме додаткового вилучення податків з фонду оплати праці, що в кінцевому результаті лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсяг фонду споживання.
У сучасних умовах піднесення матеріального добробуту населення може відбуватися тільки за рахунок підвищення оплати праці. Подальше збільшення фондів соціального захисту в загальному обсязі фонду споживання може порушити пропорції в його структурі, призвести до негативних наслідків у функціонуванні фінансового механізму.
Актуальність теми полягає в тому, що в роботі показано стан соціального захисту в Україні, законодавчу базу та організаційне забезпечення. В роботі розкрито механізм удосконалення соціального захисту населення, як необхідна умова на шляху інтеграції Української держави до Європейських та світових структур. Процес трансформації українського суспільства передбачає здійснення зваженої, цілеспрямованої соціальної політики важливим завданням якої є формування нової філософії соціальної політики, яка б органічно поєднала в собі об’єктивне і суб’єктивне в життєдіяльності суспільства, ставила в центр людину, її інтереси і потреби. Все це актуалізує дослідження як теоретичних проблем соціального захисту, так і її практичних аспектів.
Мета магістерської роботи є розкриття соціального захисту України як складової бюджетної системи держави, проведення оцінки та аналізу діяльності управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації за 2004 – 2007 роки, а також пошук шляхів вдосконалення роботи соціального захисту в умовах ринкової економіки.
Об’єктом дослідження є соціальна політика держави у сфері соціального захисту населення.
Предметом дослідження є робота управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області.
У відповідності з темою магістерської роботи поставлені такі основні завдання:
- розкрити поняття соціальної політики та соціальної держави;
- визначити концептуальні засади соціального захисту населення;
- обґрунтувати законодавче підгрунття фінансування та формування системи соціальних допомог;
- дати загальну характеристику соціального стану Чернівецької області та Хотинського району;
- вивчити систему державних соціальних допомог населенню;
- сформулювати окремі практичні рекомендації правового характеру які б сприяли підвищенню ефективності фінансування систем соціального захисту.
У першому розділі магістерської роботи розкрито сутність та значення соціального захисту та планування фінансового забезпечення на соціальну сферу.
У другому розділі висвітлено організаційну та функціональну характеристику управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації, на основі здійсненого аналізу фінансування відділу допомог в 2005-2007 роках, та висвітлено аналіз призначення та виплати субсидій і пільг.
У третьому розділі, підсумковому, розглянуто напрямки вдосконалення та перспективи розвитку соціального захисту в умовах ринкової економіки та підвищення ефективності фінансування соціального захисту.
Теоретичною і методологічною основою написання роботи стали Конституція України, Закони України, Постанови Верховної Ради України, Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента та інші нормативні акти, наукова та періодична література. Робота написана з використанням практичного матеріалу управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І МЕТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
1.1 Поняття соціальної політики та соціальної держави
В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Ці заходи мають являти собою гарантії кожному громадянинові на певний рівень благ і послуг за рахунок як внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів між населенням на цілі його матеріального забезпечення.
Для правильного розуміння негативних процесів, що відбуваються в Україні щодо безробіття, зубожіння, старіння населення, для вірного спрямування політики реформування та виходу із складного становища, слід, на нашу думку, насамперед чітко усвідомити в чому ж суть соціальної політики, яка її основна мета, які умови та принципи її реалізації, на що конкретно спрямована ця політика, якими засобами вирішує вона свою основну місію, які основні особливості сучасної соціальної політики.
За складних і суперечливих умов сьогодення вкрай важливим є визнання на рівні держави необхідності підтримки тієї частини населення України, що потребує допомоги у здійсненні гарантованих Конституцією України прав і свобод. Для реалізації цього має бути чітко визначене поняття соціальної політики та її чинників, сформовані механізми її планування та реалізації, розроблені процедури та механізми діалогу між управлінськими структурами, наукою, громадськістю та окремими верствами населення.
Перш, ніж говорити про реалізацію соціальної політики в Україні, зупинимося на деяких поняттях і спробуємо визначити, що таке соціальна політика, якими є її інституції, що таке соціальна держава, які інструменти використовують у соціальній політиці, якими є чинники формування соціальної політики.
Отже, соціальна політика - це система програм, служб та заходів, що переслідують соціальні цілі. В це поняття входять вторинні цілі тих програм, первинні цілі котрих є іншими: оподаткування та фінансова політика. Соціальна політика охоплює всі сфери життєдіяльності людей - виробничу, соціальну, політичну, духовну і регулює стосунки між суспільством, колективом, особою в кожній із цих сфер та зонах її взаємодії.
Коли говорять про соціальну політику на рівні людських потреб , то йдеться про заходи й програми , що мають задовольняти фізіологічні, соціальні, духовні потреби людини, які відомий психолог Абрам Маслоу представив у вигляді піраміди (рис.1.1)[8,cт.18].
Декларація прав людини є тією документальною базою, яка визначає концептуальні рамки національного законодавства, зокрема українського. Але заради справедливості потрібно відзначити, що контроль за дотриманням прав людини, зокрема, права на гідні умови життя, — річ досить непроста й суперечлива: повинна чи неповинна міжнародна громадськість втручатися у внутрішні справи конкретної держави.
Механізм реалізації потреб людини в соціальній політиці недосконалий.
Варто зауважити, що коли говорять про права людини, то частіше ведуть мову не про соціальну політику, а про соціальну державу.
Ми можемо знайти співвідношення між напрямками реалізації соціальної політики й потребами людини. Отож, пересічна людина оцінює соціальну політику через задоволення своїх потреб.
Крім потреб, при оцінюванні соціальної політики використовують: рівень дотримання у даній країні прав людини. Але тоді вже частіше ведуть мову не про соціальну політику, а про соціальну державу.
Соціальна політика - це система управлінських, регулятивних і саморегулятивних рішень, спрямованих на підвищення добробуту населення.
Метою соціальної політики є: створення умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, всебічного розкриття творчого соціального потенціалу людини, особистості, її суттєвих сил, досягнення в суспільстві соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки.
Соціальна політика, особливо в країнах з перехідною економікою, має активний і пасивний характер.
Слід підкреслити, що лише активний характер соціальної політики є основою зростання економічної незалежності людини. В Україні ми наразі відроджуємо незаслужено забуті поняття: дух господаря, підприємництва, творчої діяльності, самореалізації та самовіддачі кожного активного громадянина.
Пасивний характер соціальної політики, який спирається лише на державну благодійність веде до зростання інфляційних процесів, утвердження в суспільстві утриманських настроїв, зниження ділової активності. А це шлях до суспільного регресу. Надзвичайно важливо відзначити ту межу в реальному соціально-економічному полі, яка виділяє ці два протилежні характери дії соціальної політики, щоб вчасно перейти до цивілізованих методів саморегулювання соціального буття та соціального захисту людини та особистості.
Завданням соціальної політики є забезпечення чіткого функціонування всієї системи соціально-політичних інститутів, які є суб’єктами такої політики, здійснення координації різних елементів системи формування оптимального співвідношення різних форм, методів, засобів на одержання очікуваних результатів.
Соціальна держава - форма організації суспільного буття, метою якої є реалізація права людини на гідне життя, створення всебічних умов для самореалізації соціального потенціалу людини, її сутнісних сил, забезпечення соціальної безпеки, соціальних цінностей та соціальної справедливості, соціального прогресу людства [31, ст.130].
Чи є наявність соціальної політики гарантією соціальної держави?
Соціальна політика є необхідною, але недостатньою умовою існування соціальної держави. Як стверджують деякі соціологи, оскільки кінцевою метою соціальної політики держави є врешті її самозбереження, відтворення, то можна назвати чимало прикладів від колишнього СРСР і Третього Рейху до сучасної Куби і Північної Кореї, коли ми маємо справи з державами , які неправильно було б назвати ані соціальними, ані правовими, хоча заперечити наявність соціальної політики важко.
І, нарешті, щодо соціальної безпеки. Соціальна безпека - це стан життєдіяльності людини та суспільства, що характеризується сформованою, сталою соціальною системою забезпечення соціальних умов діяльності особистості, її соціальної захищеності, стійкістю щодо впливу чинників, які підвищують соціальний ризик.
Соціальна цінність - це формоутворення, елемент соціального, духовного буття, що характеризує значущість для людини, суспільства певних процесів та явищ соціальної діяльності, є об’єктом її інтересів, мірою оцінок, служачи орієнтиром соціальної діяльності особистості.
Соціальна справедливість - соціоекономічна цінність суспільства, яка є однією з головних умов соціального прогресу, реалізація якої супроводжується утвердженням рівності соціальних прав кожної особистості (рівність можливостей, рівня користування перевагами), скасуванням необґрунтованих привілеїв, відповідністю величини доходу людини витратам праці та капіталу, захистом соціально-економічних прав і свобод громадян, соціальним захистом непрацездатних, малозабезпечених категорій населення.
І тут, найголовнішу роль відіграє соціальний захист, той комплекс організаційно-правових та економічних заходів, що спрямований на забезпечення добробуту членів суспільства в конкретних економічних умовах.
Метою соціального захисту є:
─ забезпечення рівня життя непрацездатних громадян не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою;
─ підтримання соціальної стабільності в суспільстві.
Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з певних причин опинилися в скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги - допомоги суспільства особі, або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Через соціальну допомогу, соціальний захист виконує свою лікувальну, реабілітаційну функцію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, які потрапили в скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння і не опинитись на узбіччі суспільства.
1.2 Фінансове забезпечення в галузях соціальної сфери
Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.
Об’єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися тільки як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, в тому числі фінансових відносин.
Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішні та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.
Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що направляються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Більш широко мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.
Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи в фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть стати розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.
В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні норми за статтями витрат бюджетної установи; потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі їх – зведені фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені – міністерства чи відомства, зведені – держави чи області.
Важливість розробки науково обґрунтованих норм витрат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зведеному бюджетному плануванні. Тепер в зведеному плануванні використовуються укрупнені норми, які мають ліквідувати різницю у рівні витрат в територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків встановлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.
Кабінет Міністрів України постановляє:
Затвердити Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету, що додається.
Установив, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів починаючи з 1 січня 2003 р., ведуть персоніфікований облік отримувачів за видами пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян
Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету.
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів) [4].
Перерахування сум субвенції на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державним казначейством два рази на місяць (5 та 25 числа) згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету.
Щомісячні суми субвенції перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державного казначейства, пропорційно обсягам субвенції, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують дані про нараховані суми щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та акти звірки розрахунків за надані послуги з підприємствами — постачальниками відповідних соціальних послуг і направляють їх до фінансових органів районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 15 числа місяця, що настає за звітним.
Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського, Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі отриманих актів звіряння щомісяця готують реєстри нарахованих сум щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та направляють їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій до 20 числа місяця, що настає за звітним.
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенції надають органам Державного казначейства платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського та обласного значення , Автономної Республіки Крим пропорційно нарахованим сумам і фактичній кредиторській заборгованості відповідних бюджетів. Щомісячні суми субвенції перераховуються на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державного казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенції на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства.
Отримані місцевими бюджетами суми субвенції перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних соціальних послуг та ведуть облік за видами пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а також персоніфікований облік їх отримувачів.
Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій на підставі реєстрів, зазначених у пункті “б” цього Порядку, за підсумками кварталу узагальнюють дані про нараховані та фактично здійснені видатки щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та до 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають їх Міністерству фінансів України.
Міністерство фінансів України за підсумками кварталу, виходячи із фактичного обсягу нарахованих сум щодо пільг ветеранам війни і праці, допомоги сім'ям з дітьми, додаткових виплат населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, у разі потреби вносить Кабінету Міністрів України пропозиції щодо перерозподілу обсягів субвенції між бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерозподілу обсягів субвенції між бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій вносять до відповідних рад пропозиції щодо уточнення обсягів субвенції.
Зміни субвенції, не використані головним розпорядником коштів за призначенням протягом бюджетного року, перераховуються органами Державного казначейства до державного бюджету в останній робочий день бюджетного року.
1.3 Концептуальні засади соціального захисту населення
В умовах незалежної держави створення національної системи соціального забезпечення населення має першочергове значення.
Найважливішими напрямами створення цих гарантій є :
─ реалізація прав громадян на працю і на допомогу з безробіття;
─ оплата праці та мінімального розміру заробітної плати;
─ підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;
─ надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей;
─ матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.
Здійснення перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на цілі соціального забезпечення.
Зростання в останні роки виплат на соціальні потреби у валовому національному продукті України стало однією з причин незбалансованості державного бюджету, посилення інфляційних процесів.
Принципово нова соціально-економічна ситуація, що склалася в нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального забезпечення населення. Вона має ґрунтуватися на таких засадах, які б виключали зрівнялівку і утриманські настрої при розподілі та споживанні життєвих благ, не послаблювали дієвість мотивів і стимулів до праці, створювали умови для найповнішого виявлення їх.
В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. У зв’язку з цим для працездатної частини населення пріоритетне значення мають захист його основних прав у сфері праці в умовах різних форм власності та соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності.
Держава має забезпечити за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і насамперед найменш соціально захищених громадян. У зв’язку з роздержавленням і приватизацією житлово-комунального господарства, закладів освіти і культури соціальні гарантії громадян на послуги цих галузей визначатимуться відповідними актами законодавства.
В Україні проголошено курс на побудову соціальної держави, політика якої спрямована на забезпечення соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного члена суспільства. Важливим при цьому є функціонування і подальший розвиток системи соціального забезпечення та її складової – соціального страхування [61,ст.16].
За таких умов джерелом підвищення добробуту громадян має стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Але часто виникають ситуації, коли через об’єктивні обставини, які людина подолати не може, вона не має можливості заробити на життя, потрапляє у становище, яке загрожує її існуванню. Ці обставини є соціальними ризиками і притаманні кожній особі як члену людської спільноти.
Ринкова економіка не створює механізмів захисту населення від названого ризику. Лише активне втручання держави уможливлює мінімізацію їх негативних наслідків. Наявність соціальних ризиків обумовлює існування державної системи соціального захисту населення, функціонування якої поєднує страхові та не страхові засади.
Державне соціальне страхування як складова системи соціального захисту характеризується такими суттєвими ознаками:
─ функції компенсації соціального ризику і запобігання несприятливим наслідкам ризикової ситуації;
─ обов’язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що є головною умовою одержання права на соціальні виплати;
─ високій рівень забезпечення застрахованих осіб.
На відміну від цього система вказаного забезпечення за рахунок держави, яка також виконує функцію захисту від соціальних ризиків, побудована на інших засадах: елементарності, безоплатності і безеквівалентності.
Держава зацікавлена у розбудові принципово нової системи соціального страхування, адже фінансові можливості нині діючої системи не дозволяють проводити ефективну патерналістську політику щодо підтримки та забезпечення належного рівня життя кожного. Там, де людина дійсно немає можливості забезпечити себе та свою сім’ю на належному рівні, соціальне забезпечення повинно здійснюватись за рахунок держави шляхом надання державної адресної допомоги. Для працездатної частини населення пріоритетне значення має захист їх основних прав, соціальне страхування на випадок втрати роботи, при досягненні пенсійного віку, тимчасовій чи постійній втраті працездатності, яке має забезпечити мінімізацію негативних наслідків соціальних ризиків.
Прийняття Верховною Радою України 14 січня 1998 року названих вище Основ започаткувало реформування системи соціального страхування в Україні. Основи передбачають прийняття окремих законів з кожного виду даного страхування. Так, 18 січня 2001 року прийнято Закон “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням” та 23 вересня 1999 року Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» спрямовані на створення нової системи державного страхування. Вона передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової чи постійної втрати працездатності, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності [24].
Вони формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбаченим цими Законами. Це суттєво відрізняє нинішню систему від традиційної, побудованої протягом попередніх десятиліть. Адже працівники були звільнені від участі у фінансуванні заходів із зазначеного страхування. Право особи на отримання забезпечення у системі соціального страхування залежало від участі у суспільному виробництві та інших чинників, здебільшого особистих.
Необхідність існування і подальшого розвитку загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, в Україні саме на страхових засадах, визначається низкою об’єктивних передумов, серед яких можна виділити соціально-економічні.
Серед чинників першої групи можна назвати характерні для усіх видів загальнообов’язкового страхування:
1. Недостатній життєвий рівень, поширення бідності серед населення, зумовлені тривалим перехідним періодом до нової моделі розвитку держави. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для поновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці. Тому компенсація втрати, навіть, мінімальних доходів, яку спричиняє втрата працездатності набуває важливого значення.
2. Необхідність забезпечення соціальної справедливості під час перерозподілу суспільного продукту. Особи, які працюють та сплачують внески до фондів державного соціального страхування, мають за їх рахунок отримувати вищій рівень захисту інтересів при настанні соціальних ризиків. Коли рівень соціально-страхового забезпечення не буде суттєво перевищувати рівень державного соціального забезпечення, громадяни втратять зацікавленість у активній економічній діяльності і перейдуть до числа соціальних утриманців.
3. Зменшення навантаження на державний бюджет за рахунок створення інших джерел, які забезпечують соціальний захист населенню на суто страхових засадах. Одним з пріоритетних напрямків соціальної політики у сфері соціального страхування проголошено забезпечення перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, роботодавцем та застрахованими громадянами.
1.4 Формування системи соціальних допомог, її законодавче та фінансове підґрунтя
На розвиток і координацію соціальної політики, соціального захисту, системи надання послуг, обслуговування громадян похилого віку, інвалідів та інших верств населення спрямовано цілу низку державних документів, законів, указів, постанов, розпоряджень та інше.
Основоположним документом є Конституція України, в статті 46 якої вказано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право їх на забезпечення повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, страти годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [14].
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Інші статті Конституції України гарантують такі права людини, як право на освіту, житло, охорону здоров’я та інші права. Окрім Основного Закону питання соціального захисту подані в цілій низці інших законів держави та підзаконних актах.
Нині система соціального обслуговування має бути спрямована на реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення, спрямовуватись на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування надання соціальної допомоги, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту малозабезпечених верств населення.
Пріоритетними напрямками в цій сфері мають бути:
─ удосконалення роботи органів соціального захисту населення;
─ розвиток мережі установ, які займатимуться організацією комплексного соціального обслуговування за місцем проживання громадян похилого віку та інвалідів.
Для цього необхідно:
─ підвищити якість соціального обслуговування громадян похилого віку, інвалідів у територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян в інтернатних установах, вдома, залучити до співпраці з державними установами недержавні громадські організації, фонди для надання допомоги малозабезпеченим верствам населення;
─ запровадити для матеріального забезпечення верств населення, з урахуванням їх індивідуальних потреб, систему надання платних соціальних послуг у домашніх умовах та в інтернатних установах;
─ здійснити будівництво спеціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового, медичного призначення.
В українському законодавстві не втратив чинності ще Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», згідно якого інваліди мали певний перелік пільг.
Існує також Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», який встановлює державні гарантії права малозабезпечених громадян та громадян похилого віку на державну соціальну допомогу як складової частини загальної системи соціального захисту населення [25].
Згідно цього закону метою соціальної допомоги є створення умов для подолання складних життєвих обставин та сприяння можливості для рівної участі особи у житті суспільства.
Соціальна допомога надається громадянам України, а також іноземцям, особам без громадянства та членам їх сімей, які постійно проживають в Україні на умовах, передбачених законодавством України та міжнародними угодами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
В Україні передбачено наступні види соціальної допомоги:
─ соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям;
─ соціальна допомога, що надається в стаціонарних установах;
─ соціальна допомога, що надається вдома;
─ одноразова соціальна допомога.
Соціальна допомога може надаватись у таких формах:
─ грошова;
─ натуральна
─ соціальні послуги в стаціонарних установах чи вдома.
Соціальна допомога у стаціонарних установах надається непрацездатним особам у разі часткової або повної втрати ними здатності до самообслуговування (за наявності медичного та соціального висновку про потребу сторонньої допомоги чи за відсутності працездатних дітей, батьків чи інших осіб, які відповідно до законодавства зобов’язані їх утримувати, або неможливості такого утримання з поважних причин (проживання в інших населених пунктах, у тому числі за кордоном; перебування у відрядженні; місцях позбавлення волі тощо).
До стаціонарних установ і організацій, що надають соціальну допомогу належать:
будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів; стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.
Соціальна допомога окрім державних інституцій може надаватись також громадськими, релігійними та благодійними організаціями а також окремими громадянами, іншими підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності, які мають ліцензію на право здійснення цієї діяльності.
Стаціонарні установи і організації, що надають соціальну допомогу, утримуються за рахунок місцевих бюджетів, коштів осіб, які користуються послугами цих установ, або їхніх дітей (батьків) чи інших осіб, які відповідно до чинного законодавства зобов’язані їх утримувати.
Стаціонарні установи можуть також утримуватися за рахунок коштів соціальних а також благодійних фондів, а також пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій, інших джерел, не заборонених законодавством.
Соціальна допомога вдома надається одиноким особам у разі часткової втрати здатності до самообслуговування (за наявності медичного та соціального висновку про потребу сторонньої допомоги) та відсутності працездатних дітей чи інших осіб, які відповідно до чинного законодавства зобов’язані їх утримувати.
Вдома можуть надаватися такі види послуг:
─ доставка додому товарів першої необхідності, гарячих обідів, преси, медикаментів, виклик лікарів;
─ приготування їжі;
─ допомога в прибиранні житлового приміщення, пранні білизни, обробітку присадибних ділянок, виконанні різних видів ремонтних робіт, забезпеченні паливом;
─ збирання і підготовка документів для санаторно-курортного лікування, влаштування до стаціонарних установ для громадян похилого віку та інвалідів, стаціонарних відділень територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян;
─ встановлення і підтримання зв’язків з організаціями і підприємствами, де працювали громадяни, які обслуговуються вдома, для надання їм допомоги;
─ допомога, пов’язана із самообслуговуванням, процедурами особистої гігієни та інші послуги.
Соціальні послуги вдома надаються безоплатно одиноким непрацездатним особам, середньомісячний сукупний дохід яких не перевищує встановленого прожиткового мінімуму для сімей, або особам, які мають працездатних дітей (батьків) за умови, що їх сукупний дохід не перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.
Соціальні послуги вдома можуть надаватися за часткову оплату одиноким непрацездатним особам, середньомісячний сукупний дохід яких перевищує прожитковий мінімум для непрацездатної особи або особам, які мають працездатних дітей (батьків) за умови, що середньомісячний сукупний дохід з урахуванням доходу, що перевищує 150 відсотків, але не досягає 300 відсотків прожиткового мінімуму для сім’ї.
До установ і організацій, що надають соціальні послуги вдома належать:
─ територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян;
─ відділення соціальної допомоги вдома.
Надання соціальних послуг вдома проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів, коштів осіб, які користуються послугами цих установ або їх дітей, коштів соціальних і благодійних фондів, пожертвувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій, інших джерел, не заборонених законодавством.
Проаналізувавши вищевикладене ми робимо висновок, що держава пам’ятає про свій обов’язок захищати знедолених, нещасних, скривджених.
РОЗДІЛ 2. ООГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ, ЙОГО СТРУКТУРНИХ ПІДРОЗДІЛІВ В УПРАВЛІННІ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ХОТИНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
2.1 Загальна характеристика соціального стану Чернівецької області та Хотинського району
Чернівецька область або Буковина територіально найменша і наймолодша область України. Це унікальний край, в якому поєднані історична доля Північної Буковини та частини Бессарабії. Розташований на перехресті магістральних шляхів Центральної, Південної та Східної Європи, цей шматочок української землі, в силу свого політичного становища завжди був предметом зазіхань з боку сусідніх країн.
Область утворена 7 серпня 1940 року. В сучасних її межах територія області сягає 8,1 тисячі метрів квадратних (це 1,3% території країни). Розташована трикутником на південному заході України, з півдня та південного заходу вона виходить на державний кордон з Румунією та Молдовою, а з заходу межує з Івано-Франківською, з півночі - Тернопільською та Хмельницькою, зі сходу - Вінницькою областями.
Область має добре залізничне, автошляхове та авіаційне сполучення як із зарубіжними країнами, так і з сусідніми областями.
Область поділяється на 11 адміністративних районів. Буковина цікава тим, що увібрала в себе усі притаманні нашій державі особливості. На цій землі споконвіків поряд з українцями у злагоді і мирі жили люди понад 80 національностей. Тому область прославилася толерантними взаємостосунками між представниками різних етнічних груп, які збережені до сьогодні.
За переписом 2001 року в області проживає українців – 75,0%, румунів - 12,5%, молдован – 7,3%, росіян – 4,1%, євреїв – 0,2%, поляків -0,3 %, білорусів - 0,2%,інші національності – 0,4%.
Затяжна економічна криза відобразилась і на рівні життя мешканців Буковини. Не обминула їх і страшна Чорнобильська трагедія ( до зони посиленого радіологічного контролю належать 14 населених пунктів). Медиків області турбують наслідки так званої хімічної хвороби дітей, яка у 2000 роках, на жаль, знову має випадки серед чернівецьких дітей.
З 1998 році завдяки зусиллям обласної ради та обласної державної адміністрації вдалося втримати і закріпити тенденцію з нарощування темпів промислового виробництва. Але область наразі залишається дотаційною і самі дотації надходять не в повному обсязі.
Зростання середньомісячної заробітної плати можна прослідкувати на малюнку.Середньомісячна зарплата буковинців у 2005 році становила 621,20 грн., у 2006 році – 819,00 грн. та за 1 квартал 2007 році – 881,00 гривень, хоча цей показник в Україні був значно вищим – відповідно в 2005 році – 806 ,00 грн., в 2006 році – 1041,00 грн. та в 1 кварталі 2007 року – 1161,00 гривня.
Як бачимо середньомісячна заробітна плата постійно зростає, але в порівнянні показником по Україні вона менша за нього на 25 %.
Рис.2.1 – Середньомісячна заробітна плата Чернівецької області в порівнянні з Україною
Заборгованість по зарплаті існує тільки на 2 підприємствах Хотинського району: перше - економічно неактивне, а друге підприємство-банкрот і складає 168,1 тис. гривень.
З працездатних мешканців зайняті лише 60 відсотків. Щороку з різних галузей промисловості вибуває 9-11 тисяч осіб.
Значна частина населення не зайнята продуктивною працею. Особливо турбує ситуація в гірських населених пунктах, де відсоток безробіття найвищий, тому зайве пояснювати в якому становищі опинилися пенсіонери, інваліди, багатодітні сім’ї, одинокі непрацездатні громадяни, які не регулярно і не в повному обсязі отримують державну допомогу.
Обласний центр Буковини, місто Чернівці, вперше згадується в грамотах 1408р. Територія – 8,1 тис. кв. км і населення близько 240,6 тисячі чоловік. Адміністративно поділяється на три райони: Ленінський, Першотравневий, Садгірський.
Ось в такому середовищі живе (чи намагається жити) часточка Чернівецької області - Хотинський район з центром у м. Хотин.
За статистичними даними станом на 01.01.2007 року в Хотинському районі проживає 72398 жителів. В тому числі пенсіонерів - 22550 чоловік. Серед них інвалідів І групи - 508; ІІ групи - 2126; ІІІ групи - 1183; інвалідів І по зору –2 ; інвалідів дитинства до 16 років - 4088.
Ці категорії населення безумовно потребують підтримки з боку держави, бо майже 80% їх опинилися за межею бідності.
Причини цього криються, насамперед, у погіршенні демографічної ситуації та безробітті.
У районі відбувається щорічне зменшення трудових ресурсів за рахунок перевищення смертності над народжуваністю. Прослідкуємо цей процес на малюнку.
В 2005 році смертність переважає майже в двічі (померлих - 1234 чоловіка, а народилося 662 дитини).
.Рис. 2.2 – Стан народжуваності та смертності Хотинщини
В 2004 та 2006 смертність більша за народжуваність приблизно на 35 %. Ця тенденція носить загрозливий характер щодо відтворення трудових ресурсів Хотинщини.Хоча згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» допомога при народженні дитини, яка становить 8500 грн., повинна була б стимулювати до народження, наведені вище дані свідчать про скрутне соціальне становище батьків, які не спішать народжувати. На нашу думку необхідно створити більше стимулів молодим сім’ям, через надання різних видів допомог для того, щоб відбувався природній приріст населення. Одиниці сімей Хотинщини наважуються на третю дитину.
Одночасно з цим з малюнка ми бачимо, що в 2006 році зменшилась смертність в порівнянні з попередніми роками. Це теж є гарний показник, якій свідчить про покращення рівня життя населення, зокрема пенсіонерів.
Соціально-демографічна структура незайнятих осіб на ринку праці продовжує залишатися стабільною протягом майже двох років. Масове безробіття в Україні значно зменшує кількість працюючого населення, збільшується кількість пенсіонерів. Одночасно збільшується демографічне навантаження на працездатне населення.
Отож, на ринку праці нині далеко небезхмарна погода. Подолання безробіття повинно стати спільною турботою всіх, хто переймається проблемою соціально-економічного розвитку України.
І оскільки всі ті проблеми, що є в Україні, стосуються найбільше громадян похилого віку, інвалідів, то ці проблеми, установи соціального захисту, та й вся соціальна політика держави повинна вирішувати комплексно, вживати заходів до покращення всієї системи загалом.
2.2 Система державних соціальних допомог населенню
Державна соціальна допомога призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сімей. [25]
Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення районних державних адміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних, районних у містах рад за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї.
Рішення про призначення соціальної допомоги приймається управлінням праці та соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, яке проводиться соціальними інспекторами цих органів, із складенням акту за формою, затвердженою Міністерством праці та соціальної політики України .
На кожного отримувача соціальної допомоги управління праці та соціального захисту населення формує особову справу, де зберігаються документи необхідні для призначення соціальної допомоги, а також розрахунки її розміру.
Для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім'ї подає управлінню праці та соціального захисту населення такі документи: заяву, документ, що засвідчує особу уповноваженого представника сім'ї; довідку про склад сім'ї; декларацію про доходи та майно; довідку про наявність та розмір земельного паю.
До складу сім'ї, що звертається за призначенням соціальної допомоги, включаються чоловік, дружина, рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти, які навчаються у вищих навчальних закладах І-IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання до досягнення 23 років і не мають власних сімей, неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та ІІ групи або інваліди І гр. і проживають разом з батьками, непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом І групи здійснює догляд за ним. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.
У році, коли особами, які входять до складу сім'ї навмисно подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на соціальну допомогу та визначення її розміру, виплата соціальної допомоги припиняється. На наступний строк допомога може бути призначена не раніше ніж через 6 місяців починаючи з першого числа місяця виявлення порушень.
Скаргу на рішення управління праці та соціального захисту населення про призначення соціальної допомоги чи про відмову в її наданні може бути подано до вищестоящого органу виконавчої влади або до суду.
Протягом 2005 року в Хотинському районі за було виплачено даної допомоги на суму 3830,1 тис. грн. А в 2006 році – 3088,7 тис. грн. та ще й залишилась заборгованість у розмірі 321,9 тис. грн.
Визначення розміру соціальної допомоги
Розмір соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним доходом, але не може бути більшим ніж 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.
Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї ля всіх видів соціальної допомоги, що затверджується Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України, Держкомстатом України, Держкомсімямолоддю України.
Розмір соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.
Для кожної дитини, яка входить до складу малозабезпеченої сім'ї, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 10%, а для кожної дитини, яка утримується матір’ю (батьком, усиновителями), що не перебуває в шлюбі, запис про батька (матір) цієї дитини у книзі реєстрації народжень проводиться в установленому порядку за вказівкою матері (батька) – на 20%.
Для громадян, які отримали статус особи, що проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується на 20%.
Строки призначення соціальної допомоги
Соціальна допомога призначається на шість місяців.
Одиноким, особам, які за результатами медико-соціальної експертизи визнані непрацездатними і не мають інших джерел існування, соціальна допомога може бути призначені на строк визнання особи непрацездатною.
Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел існування за тих же умов, соціальна допомога може бути призначена довічно.
Виплата та фінансування соціальної допомоги
Соціальна допомога виплачується раз на місяць за місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім'ї державними підприємствами і об’єднаннями зв'язку або перераховується на особовий рахунок уповноваженого представника сім'ї в банку за його вибором.
Виплата соціальної допомоги провадиться за графіком, на підставі виплатних документів, які готують ці управління праці та соціального захисту населення, згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2003 р. № 256, а також Інструкцією про порядок організації, оформлення фінансування і виплати пенсій, грошової допомоги підприємствами поштового зв'язку України.
Контроль за правильністю призначення і виплати соціальної допомоги здійснює орган праці та соціального захисту населення безпосередньо та через соціальних інспекторів.
З 2007 року передані функції призначення та виплати допомоги при народженні дитини та з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників і робочих органів виконавчої дирекції Фонду соцстрахування з тимчасової втрати працездатності та його відділень органам праці та соціального захисту населення.
Допомога у зв'язку з вагітністю і пологами
Відповідно до статті 7 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми” право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю і пологами мають вагітні жінки, які не застраховані в системі загальнообов’язкового соціального страхування. З 1.04.2007 року її розмір (з розрахунку на місяць) становить 140,25 грн. [23]
Підставою для призначення допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами є виданий лікувально-профілактичними закладами листок тимчасової непрацездатності, заява матері, довідка, видана житлово-експлуатаційною конторою (сільською радою) за місцем проживання про те, що жінка не працює (не служить, не навчається).
Протягом 2005 року в Хотинському районі проведена виплата по цьому виду допомоги на загальну суму 218,9 тис. грн. А в 2006 році – 253,7 тис. грн.
Одноразова допомога при народжені дитини
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків (усиновителю, опікуну), застраховані та не застрахованому в системі загальнообов’язкового державного страхування, призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем їх проживання.
У разі, коли один з батьків (усиновителів, опікунів) застрахований в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, допомога виплачується за місцем роботи застрахованої особи.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» допомога при народженні дитини становить 8500 грн. Вона виплачується одноразово при народженні дитини в сумі 3400 грн., решта – протягом наступних 12 місяців рівними частинами (по 425 грн.).
Протягом 2005 року в Хотинському районі проведена виплата по цьому виду допомоги на загальну суму 1331,4 тис. грн. А в 2006 році – 2871,9 тис. грн. За 2006 рік була заборгованість в розмірі 330,3 тис. грн. З вищевикладеного бачимо, що в порівнянні з 2005 роком у 2006 році в Хотинському районі зріс рівень народжуваності у населення.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення неютрирічного віку
Відповідно до ст. № 13 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має особа (один з батьків дитини, усиновителів, опікунів, дідусь, бабуся, або інший родич), застрахована та не застрахована в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3- річного віку призначається з дня звернення за її призначенням, але не раніше ніж з дня, що настає після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» ця допомога дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше 90 грн. для незастрахованих та не менше 23% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних застрахованих осіб (з 01.04.2007 р. – 129,03 грн.).
Протягом 2005 року в Хотинському районі проведена виплата по цьому виду допомоги на загальну суму 1445,1 тис. грн. А в 2006 році – 1372,2 тис. грн. За 2006 рік була заборгованість в розмірі 135,5 тис. грн.
Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням
Відповідно до ст. 16 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається особам, визначеними в установленому порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування.
Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні.
Допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням призначається, якщо середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів і пенсій за попередні 6 місяців не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.
Така допомога виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідно віку та середньомісячним розміром одержуваних на дитину аліментів і пенсій за попередні 6 календарних місяців, але не менш як 25% розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатної особи з розрахунку на місяць.
Протягом 2005 року в Хотинському районі проведена виплата по цьому виду допомоги на загальну суму 82,2 тис. грн. А в 2006 році – 240,9 тис. грн. Заборгованості не було.
Допомога на дітей одиноким матерям
З 01.01.2003 р. набув чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 04.07.02 р. № 49-14 щодо призначення та виплати допомоги на дітей одиноким матерям”. Розмір зазначеної допомоги з 01.04.2007 р. становить: на дітей віком до 6 років – 138,90 грн., на дітей віком від 6 до 18 р. – 178,50 грн.
Згідно ст. 31 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” допомога одиноким матерям на дітей віком від 7 до 16 р. виплачується у подвійному розмірі.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, право на допомогу на дітей мають одинокі матері, одинокі усиновителі, які не перебувають у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері.
Допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі 10% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку – одиноким матерям, усиновителям, вдовам, вдівцям, які мають дітей віком до 16 р. (учнів до 18 років).
Протягом 2005 року в Хотинському районі проведена виплата по цьому виду допомоги на загальну суму 222,6 тис. грн. А в 2006 році – 361,7 тис. грн. Заборгованості за 2006 рік становить 43,7 тис. грн.
Допомога по догляду за інвалідами І чи ІІ груп внаслідок психічного розладу
Щомісячна грошова допомога малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним надається відповідно до статті 5 Закону України „Про психіатричну допомогу” у грошовій формі, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Призначення і виплата допомоги на догляд проводиться органами праці соціального захисту населення.
Допомога на догляд надається у розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
Допомога на догляд надається особі, яка прописана, проживає на одній житловій площі з інвалідом І чи ІІ гр. внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, і здійснює догляд за ним.
Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 01.04.2007 року становить 525,00 гривень, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
- дітей віком до 6 років – 463 грн.;
- дітей віком від 6 до 18 років – 595 грн.;
- працездатних осіб – 561 грн.;
- осіб, які втратили працездатність – 406 грн.
Розміри державних соціальних гарантій на 2007 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” №2109-ІІІ від 16.11.2000року визначає умови призначення і виплати.
Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства І і ІІ групи, непрацюючі інваліди з дитинства ІІІ групи, а також діти-інваліди віком до 16 років.
Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність інвалідам з дитинства, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно з законодавством України.
Інвалідам з дитинства, які мають право на державну соціальну допомогу і пенсію, призначається державна соціальна допомога або пенсія за їх вибором.
Надбавка на догляд:
Інвалідам з дитинства І групи встановлюється надбавка на догляд за ним у розмірі 50% прожиткового мінімуму.
Надбавка на догляд, що призначається одинокій матері (батькові) встановлюється у розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 р. 30% прожиткового мінімуму; на дітей-інвалідів віком від 6 до 16 р. – 50% прожиткового мінімуму.
Надбавка на догляд, що призначається в інших випадках встановлюється у розмірі: на дитину-інваліда віком до 6 років 30% прожиткового мінімуму; на дитину-інваліда віком від 6 до 16 років – 50% прожиткового мінімуму та за умови, якщо середньомісячний сукупний дохід сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму на сім’ю.
Протягом 2005 року в Хотинському районі проведена виплата по цьому виду допомоги на загальну суму 422,90 тис. грн. А в 2006 році – 1170 тис. грн.
Виплата допомоги на поховання
У разі смерті інваліда з дитинства або дитини-інваліда віком о 16 років членам його сім'ї або особі, яка здійснила поховання виплачується допомога на поховання у розмірі двохмісячної державної соціальної допомоги.
Допомога на поховання виплачується незалежно від строку звернення за її виплатою.
Покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Згідно Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” було установлено, що у 2007 р. виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціально захисту” здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни І гр.. – 400 грн.; інвалідам війни ІІ гр.. – 360 грн.; ІІІ гр.. – 300 грн., учасникам бойових дій – 280 грн.; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною – 400 грн.; членам загальних та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій і учасників війни, визнаних за життя інвалідами – 150 грн.; учасникам війни – 55 грн.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров’я; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки із урахуванням стану здоров’я.
Ст. 60: Установити, що до членів сім’ї пільговика при наданні пільг належать дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти, член сім’ї який проживає разом з інвалідом війни І гр., та доглядає за ним за умови, що інвалід війни не перебуває у шлюбі, непрацездатні батьки та особи, які знаходяться під опікою та піклуванням громадян, що мають право на пільги.
Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” передбачено пільгове санаторно-курортне лікування для ветеранів війни та праці.
Порядок видачі путівок регулюється Інструкцією про порядок обліку, зберігання, розподілу та видачі путівок до санаторно-курортної та інших лікувально-оздоровчих установ, затверджену наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25 грудня 1997 р. № 42.
Відповідно до Закону України “Про державний бюджет на 2007р.” визначені джерела для забезпечення санаторно-курортним лікуванням пільгової категорії громадян. Інвалідам війни 1 та 2 групи, які не змогли оздоровитися надається компенсація в розмірі 200,00гривень, а інвалідам 3 групи 150,00 гривень.
Видатки Державного бюджету, що передбачаються по програмі, санаторне лікування інвалідів та ветеранів війни, на утримання санаторіїв для ветеранів війни сфери управління міністерства “Перемога” (м. Литва). “Слава” (м. Миргород), “Батьківщина” (м. Трускавець), “Ветеран” (м. Алушта) “Салют” (м. Одеса).
Путівки до зазначених санаторіїв видаються інвалідам та ветеранам війни відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а також особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною відповідно до пунктів ст. 9 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні.
Видатки Державного бюджету, що передбачаються по програмі “Санаторно-курортне оздоровлення інвалідів”.
За рахунок цих коштів здійснюється:
─ централізована закупівля Міністерством праці та соціальної політики України путівок для інвалідів, в тому числі інвалідів-спинальників;
─ додаткова закупівля санаторно-курортних путівок місцевими управлінням праці та соціального захисту населення для забезпечення інвалідів всіх категорій;
─ оплата вартості проїзду особам, які супроводжують інвалідів-спинальників.
Путівки до санаторіїв, пансіонатів та будинків відпочинку видаються інвалідам і пенсіонерам згідно з встановленою чергою в міру надходження путівок відповідно до медичних рекомендацій з урахуванням пільг, встановлених чинним законодавством для конкретної категорії осіб.
Путівки для санаторіїв, пансіонатів чи будинків отримує Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство праці та соціального захисту Автономної республіки Крим, обласні Київські та Севастопольські міські управління соціального захисту населення в централізованому порядку на підставі угод, укладених із санаторно-курортними установами, пансіонатами, будинками відпочинку за рахунок бюджетних асигнувань та інших видів надходжень, передбачених на санаторно-курортне лікування інвалідів та пенсіонерів.
2.3 Призначення та виплата субсидій населенню
Право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - субсидія) поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках) державного та громадського житлового фонду, в тому числі у гуртожитках, - на оплату користування житлом; приватного житлового фонду та фонду житлово-будівельних (житлових) кооперативів - на оплату утримання житла; житлового фонду незалежно від форм власності - на оплату комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива.
Субсидія на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначається у разі, коли житлове приміщення не забезпечується електро-, тепло- або газопостачанням для опалення.
Якщо для опалення житлового приміщення одночасно використовується тверде та рідке пічне побутове паливо і природний газ, субсидія надається тільки на один вид палива.
Призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється відділом субсидій управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації.
У сільській місцевості приймання заяв з необхідними документами для призначення субсидій та передачу їх відповідним відділам (управлінням) субсидій здійснюють уповноважені особи, які визначаються виконавчими органами сільських і селищних рад.
Субсидії призначаються за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо у межах норм споживання з урахуванням пільг, які надаються відповідно до чинного законодавства і обсягом визначеного Кабінетом Міністрів України обов'язкового відсотка платежу. При цьому норма володіння чи користування загальною площею житла та нормативи користування комунальними послугами встановлюються виходячи з 21 кв. метра на наймача і кожного прописаного у житловому приміщенні (будинку) та додатково 10,5 м2 . метра на всіх тут прописаних, а для громадян, які проживають в однокімнатній квартирі, - на загальну площу незалежно від розміру квартири.
У разі застосування визначених Кабінетом Міністрів України розрахункових норм для призначення субсидій залежно від кількості прописаних у житловому приміщенні (будинку) субсидія призначається за наявності різниці між розрахунковою вартістю житлово-комунальних послуг і обсягом визначеного обов'язкового відсотка платежу.
В окремих випадках за рахунок коштів, передбачених для надання субсидій, виходячи з конкретних обставин субсидії можуть призначатися відділами (управліннями) субсидій незалежно від розміру загальної площі житла за рішеннями районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад або комісій, які ними утворюються. Положення про комісії затверджують органи, які їх утворили.
Норми забезпечення населення скрапленим газом, твердим та рідким пічним побутовим паливом, згідно з якими призначаються субсидії, визначаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
У випадках придбання житлового приміщення (будинку) субсидія для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття), а також на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначається не раніше ніж через рік з місяця придбання.
Виходячи з конкретних обставин, що склалися, на підставі рішень районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад або утворених ними комісій відділи (управління) субсидій можуть призначати субсидії, як виняток, у разі наявності умов, зазначених у пункті 5 цього Положення. Рішення про призначення (не призначення) субсидії в таких випадках приймається на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. Форма акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї затверджується Міністерством праці та соціальної політики України.
Субсидія призначається уповноваженому власнику (співвласнику) житла, наймачу державного та громадського житлового фонду; членові житлово-будівельного (житлового) кооперативу, власнику (співвласнику) житлового приміщення, на якого відкрито особовий рахунок за місцем прописки. В окремих випадках на підставі рішень районних, районних у містах Києві, Севастополі державних адміністрацій та виконавчих органів міських і районних рад або утворених ними комісій та актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї субсидія може призначатися іншій особі, прописаній у житловому приміщенні (будинку), а також індивідуальним забудовникам, будинки яких не прийняті в експлуатацію, але вони сплачують вартість одержуваних житлово-комунальних послуг,
У разі смерті особи, зазначеної в абзаці першому цього пункту, на яку відкрито особовий рахунок, надання субсидії не припиняється за умови, що у житловому приміщенні (будинку) прописані інші особи, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги.
Субсидія не призначається, якщо неповнолітні діти, маючи батьків, прописані в житловому приміщенні (будинку) самі.
Субсидія розраховується виходячи з кількості прописаних у житловому приміщенні (будинку) осіб, яким нараховується плата за житлово-комунальні послуги, у тому числі осіб, призваних на строкову військову службу.
Кількість осіб визначається на початок місяця, в якому надійшло звернення за призначенням субсидії.
Розрахунок сукупного доходу для призначення субсидії провадиться відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої спільним наказом Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України, Державний комітет сім'ї і молоді, Державний комітет статистики.
Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на основі середньомісячного, а для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива - на основі річного сукупного доходу осіб, прописаних у житловому приміщенні (будинку) за попередній календарний рік з урахуванням коефіцієнта зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки.
Для обчислення доходу непрацюючих громадян, яким призначено пенсію вперше, або якщо вони залишили роботу в період, за який ураховуються доходи, і не мають інших доходів, крім пенсії та доходів від особистого підсобного господарства, земельних ділянок, наданих для потреб городництва, сінокосіння і випасання худоби, в сукупному доході на розсуд пенсіонера враховується дохід за зазначений період або розмір призначеної щомісячної пенсії та доходи від земельних ділянок.
Якщо серед прописаних у житловому приміщенні (будинку) є громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією або займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю, або зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу, або не перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією, але мають право на отримання субсидії і подають довідки до відділів (управлінь) субсидій про відсутність доходів за будь-який Місяць протягом періоду, за який визначається сукупний доход, або місячний доход яких менший від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, в розрахунок субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива за кожний такий місяць включається місячний доход на рівні неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Рішення про призначення (не призначення) субсидій приймається протягом десяти днів після подання заяви та всіх необхідних документів.
Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг призначається на шість місяців, а на оплату природного газу, що споживається на індивідуальне опалення, - на опалювальний період, починаючи з місяця звернення за її призначенням чи перерахунком. Субсидія для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива призначається один раз на календарний рік за особистим зверненням громадян.
Субсидія для придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива та відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надається на календарний рік. При цьому субсидія на оплату житлово-комунальних послуг розраховується з місяця звернення за її призначенням до кінця поточного року.
Субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та природного газу (електроенергії), що використовуються для індивідуального опалення, надається на опалювальний період починаючи з місяця звернення за її визначенням. Як виняток, за умови звернення із заявою про призначення субсидії протягом двох місяців з початку опалювального сезону, вона надається на весь опалювальний період.
Якщо у житловому приміщенні (будинку) прописані і проживають тільки пенсіонери, які не працюють, та інші непрацездатні громадяни, джерелом існування яких є лише доходи від особистого підсобного господарства, пенсія та інші соціальні вишити, субсидія за бажанням призначається на дванадцять місяців. Цю збільшення доходу або зміну у складі прописаних громадяни, яким призначено таку субсидію, обов'язково інформують відділи (управління) субсидій.
По закінченні терміну отримання субсидії громадяни повинні підтвердити право на призначення субсидії на наступний період. Для цього вони подають до відділів (управлінь) субсидій тільки довідки про доходи прописаних громадян та заяву, в якій підтверджується відсутність змін у складі прописаних та у характеристиці житла і послуг з моменту попереднього призначення субсидії.
Якщо у житловому приміщенні (будинку) прописані лише пенсіонери, які не працюють, та інші непрацездатні громадяни, для підтвердження права на призначення субсидії подається лише заява, в якій підтверджується незмінність сукупного доходу, складу прописаних та характеристики житла і послуг з моменту попереднього призначення субсидії.
Перерахунок субсидії у межах встановленого терміну її призначення без звернень громадян провадиться лише у разі зміни цін і тарифів на послуги, на оплату яких призначено субсидію, в інших випадках - за особистим зверненням громадян.
У разі затвердження нових тарифів і цін на житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо субсидії призначаються протягом двох місяців з часу підвищення розміру платежів.
Якщо обсяг витрачання газу, води, електричної та теплової енергії вимірюється засобами їх обліку, розмір субсидії для відшкодування їх оплати розраховується виходячи з фактичного споживання послуг, але не більше від встановлених норм споживання. У разі коли по закінченні терміну отримання субсидії зазначені послуги використано на суму, меншу від суми призначеної субсидії та обов'язкової частки плати в межах норм споживання, невикористані перераховані кошти повертаються (перераховуються) організаціями, що надають послуги, на рахунок відділів (управлінь) субсидій або зараховуються цими організаціями в рахунок фінансування призначених іншим отримувачам субсидій. У разі коли по закінченні терміну отримання субсидії зазначені послуги використано на суму, більшу від суми призначеної субсидії та обов'язкової частки плати в межах норм споживання, відділи (управління) субсидій перераховують розмір призначеної субсидії виходячи з вартості фактично спожитих послуг, але не більше від встановлених норм.
Громадянам, які проживають у житлових приміщеннях (будинках) державного і громадського житлового фонду, в тому числі у гуртожитках та будинках житлово-будівельних (житлових) кооперативів, субсидія надається шляхом перерахування коштів на рахунок власників житла (уповноважених ними органів) та підприємств, що надають комунальні послуги, реалізують скраплений газ, тверде рідке пічне побутове паливо.
Громадянам, які проживають у приватних будинках, квартирах чи кімнатах, субсидія надається шляхом перерахування коштів на рахунок підприємств, що надають комунальні послуги, реалізують скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо.
Громадяни, яким призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, зобов'язані щомісячно сплачувати свою обов'язкову частку витрат на оплату цих послуг, крім випадків, передбачених пунктом 13 цього Положення. У разі коли вартість фактично використаної послуги менша ніж обов'язкова частка витрат на оплату цієї послуги, громадяни сплачують її фактичну вартість.
Розмір субсидії не може бути більшим від розміру житлово-комунальних платежів.
Суми субсидій, перерахованих надміру внаслідок подання громадянами свідомо документів із неправильними відомостями, повертаються ними за вимогою органів, що призначають субсидії, у подвійному розмірі. Сума повернутих коштів зараховується на рахунок відділів (управлінь) субсидій для подальшого їх перерахування надавачам послуг та використання на потреби відділів (управлінь) субсидій у порядку, встановленому Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, при цьому сума коштів на потреби відділів (управлінь) субсидій не повинна перевищувати п'ятнадцяти відсотків загальної суми повернутих коштів. Подання свідомо недостовірних даних тягне за собою припинення надання субсидії та позбавлення права на її призначення на наступний термін.
До посадових осіб, винних у надмірному нарахуванні субсидій, вживаються заходи, передбачені законодавством.
За поданням житлово-експлуатаційних організацій, об'єднань (товариств) співвласників багатоквартирного будинку та організацій, що надають комунальні послуги, виплата субсидій припиняється, якщо громадянин, якому призначено субсидію, не сплачує відповідної частки житлово-комунальних послуг, за винятком випадків, зазначених у пункті 13 цього Положення.
Місцеві фінансові органи перераховують кошти для відшкодування витрат населення на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у порядку, встановленому Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.
На кожного одержувача субсидії відділи (управління) субсидій і організації, що надають населенню житлово-комунальні послуги, реалізують скраплений газ, тверде та рідке пічне побутове паливо, заводять справу, в якій зберігаються матеріали, необхідні для призначення субсидії, та розрахунки її розміру.
Проаналізуємо кількість звернень громадян, фінансування та призначення субсидій за 2005-2006 роки, а також 1 квартал 2007 року.
Таблиця 2.1
Аналіз призначення та фінансування субсидій по Хотинському району за 2005-2007 роки
Роки |
Кількість звернень | Призначено (тис.грн.) | Профінансовано (тис.грн) |
| 2005 рік | 3507 | 902,5 | 895,4 |
| 2006 рік | 1589 | 304,0 | 302,2 |
| 1 квартал 2007 року | 983 | 311,9 | 111,9 |
ПоказникиЗ вищевикладеного бачимо, що в 2006 році всі показники по субсидіях зменшились. Це відбулося у зв’язку з тим, що:
1. В кінці 2005 року та в 2006 році збільшився розмір пенсії (субсидією найчастіше користуються пенсіонери – найуразливіша категорія країни), а для розрахунку субсидії береться попередні 6 місяців.
2. В 2006 році довго не було прийнято розпорядження про ціну на тверде паливо. Та ціна на нього була низькою.
Тобто при збільшеній пенсії та низькій ціні на тверде паливо після підрахунку виходила нульова субсидія.
Тепер ми бачимо, що за 1 квартал 2007 року і показники, які аналізуються майже дорівнюють показникам за 2006 рік. Це випливає з того, що:
1. За попередні роки для розрахунку субсидій враховувалося 20 % сукупного доходу сім’ї, а з 2007 року враховується 15 %.
2. Збільшилась ціна на тверде паливо.
3. Спростилася процедура отримання субсидії, через це збільшилась кількість осіб, яким положено отримання субсидій.
2.4 Забезпечення реалізації державних гарантій щодо надання адресної допомоги інвалідам війни та праці
Система соціальної допомоги, яка надається сьогодні в Україні, не забезпечує адекватної соціальної підтримки громадян у ринкових умовах у разі настання ризику.
Реформування цієї системи має здійснюватися на основі вироблення нових підходів і критеріїв до оцінки існуючих соціальних програм з метою їх раціоналізації та консолідації з урахуванням наявних бюджетних ресурсів. Для підтримання найбільш вразливих верств населення буде запроваджено систему гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї.
Для досягнення цієї мети необхідно:
─ поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення;
─ удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;
─ запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);
─ реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі урахування їх сукупного доходу;
─ створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;
─ впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги.
Реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування надання соціальної допомоги, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту малозабезпечених верств населення.
Пріоритетними напрямами в цій сфері мають бути:
─ удосконалення роботи органів соціального захисту населення;
─ розвиток мережі установ, які займатимуться організацією комплексного соціального обслуговування за місцем проживання громадян похилого віку та інвалідів.
Для цього необхідно:
─ підвищити якість соціального обслуговування громадян похилого віку, інвалідів у територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян та в інтернатних установах, залучити до співробітництва з державними установами недержавні громадські організації, фонди для надання допомоги малозабезпеченим верствам населення;
─ запровадити для матеріально забезпечених верств населення, з урахуванням їх індивідуальних потреб, систему надання платних соціальних послуг у домашніх умовах та в інтернатних установах;
─ здійснити будівництво спеціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового, медичного призначення;
─ удосконалити роботу підсобних селянських господарств при будинках-інтернатах системи соціального захисту населення з метою повного задоволення потреб цих установ в основних продуктах харчування власного виробництва та організувати роботу міні-цехів з переробки власної продукції;
─ забезпечити створення та комплексне функціонування центрів і будинків соціальної реабілітації та адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та тих, які втратили соціально корисні зв'язки.
Система соціального захисту інвалідів, ветеранів війни та праці має бути спрямована на створення умов, які б забезпечували їм повноцінне життя, гарантували рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічному, політичному і соціальному житті держави.
Для цього здійснюватимуться заходи щодо:
─ передбачення вільного доступу інвалідів до об'єктів соціальної інфраструктури при проектуванні і будівництві населених пунктів, формуванні житлових масивів, розробленні проектних рішень на нове будівництво, реконструкції будівель та споруд, аеровокзалів, залізничних і річкових вокзалів, морських портів, комплексів і комунікацій, а також розробленні та виготовленні транспортних засобів;
─ забезпечення соціально-правової, трудової та медичної реабілітації інвалідів, професійного навчання і створення необхідної кількості робочих місць для їх працевлаштування;
─ прийняття нової редакції Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Закон має закласти основи нормативно-правової бази соціального захисту інвалідів, визначити основні принципи і напрями розвитку законодавчого процесу, організаційно-фінансові заходи тощо;
─ надання державної підтримки всеукраїнським організаціям інвалідів після прийняття закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування громадських об'єднань інвалідів та підприємств, де працюють інваліди;
─ реструктуризації і переоснащення протезно-ортопедичних підприємств з метою вдосконалення вітчизняного виробництва сучасних засобів реабілітації інвалідів та повного забезпечення потреби в них;
─ розвитку системи життєзабезпечення і соціального обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці шляхом розширення мережі реабілітаційних і територіальних центрів, надання передбачених законодавством пільг та гарантій, посилення ролі адресних пільг і допомоги.
Пільги для інвалідів війни, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідають міжнародним договорам України, але через дефіцит державного бюджету багато з них не виконуються. Так, наприклад, згідно з згаданим Законом (п. З ст. 13) інваліди війни щорічно безплатно позачергово забезпечуються санаторно-курортним лікуванням або компенсацією за нього. Проте такі виплату якщо і проводяться, то з розрахункуінвалідам війни 1 та 2 групи, які не змогли оздоровитися надається компенсація в розмірі 200,00гривень, а інвалідам 3 групи 150,00 гривень. а не середню вартість путівки, вартість якої тепер від 3000 грн.
Наведемо ще один приклад — згідно з п. 8 ст. 13 згаданого закону передбачається проведення позачергового безоплатного капітального ремонту власних жилих будинків і першочерговий поточний ремонт інших будинків і квартир інвалідів війни. Практично цей пункт зовсім не виконується.
Проблемою в житті інвалідів війни лишається позачергове безоплатне зубопротезування, госпіталізація та проходження медико-соціальної експертної комісії. У інвалідів війни багато захворювань, тож часто ЛКК не може визначитись, який спеціаліст повинен оформляти подання на МСЕК. Дуже часто звертаються інваліди війни з листами, в яких просять допомогти пройти переогляд у МСЕК з метою отримання, наприклад, 1-ї групи інвалідності уже після 80-річного віку, і це в той час, як більше 60 років вони є інвалідами війни. Думаю, що інваліду війни після досягнення 80-річного віку потрібно, не задумуючись, призначати 1-шу групу інвалідності.
Серед проблем інвалідів війни особливе місце займає позачергове безоплатне забезпечення автомобілями з ручним керуванням. Через відсутність грошей у держбюджеті цей пункт Закону майже не виконується, але можна знайти вихід із ситуації, наприклад, за рахунок автомобілів, які були у вжитку.
Пільги і компенсації є різними правовими категоріями, хоча в законодавчих актах вони межують, тісно пов’язані між собою. З точки зору правової спеціалізації між вказаними категоріями існують суттєві відмінності щодо їх змісту, порядку застосування, правових наслідків дотримання чи недотримання.
“Пільгою” є непередбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян (за ознакою віку, статі, заслуг, місця проживання тощо) від дотримання встановлених законом загальних вимог і правил, виконання певних обов’язків.
“Компенсація” – це передбачене законодавством фінансове або майнове відшкодування громадянину витрат або втрат.
Сьогодні вкрай актуально постала необхідність переорієнтації підходу держави до вирішення проблеми пільг, переваг, гарантій та компенсацій, яким раніше надавався пріоритет при вирішенні питань соціального захисту громадян. Доцільність такої роботи полягає в удосконаленні системи адресної державної допомоги, що дозволить в умовах переходу до ринкової економіки зробити систему пільг більш справедливою, прозорою, спрямованою на підтримку найменш захищених.
Існуюча система розподілу пільг не відповідала фінансовим можливостям держави і задекларованою законодавством вартістю і кількістю пільг, гарантій, компенсацій та допомог, які постійно доповнювались і кількісно розширювались. А це негативно впливає не тільки на соціальні а й на політичні та моральні засади. Тому на нинішньому етапі суспільно-економічного розвитку України ця проблема постала дуже гостро. Адже мова йде, фактично, про необхідність справедливого перерозподілу ресурсів держави [15. ст. 34].
Нині законодавством передбачено пільги в оплаті житлово-комунальних послуг для понад 14 категорій громадян, у тому числі 10 з них мають право споживати на пільгових умовах електроенергію і 9 – природний газ. Право на пільговий проїзд в громадському пасажирському транспорті визначено для 11 категорій населення України, а це майже 12 млн. чоловік.
Чисельність активного працездатного населення працездатного віку складає близько 20 млн. осіб. Тоді як чисельність пільгових категорій (без урахування тих, кому пільги надаються за службовою ознакою) складає понад 12 млн. осіб. Отже, арифметика, як бачите, дуже проста.
Стоїть питання про скасування необґрунтованих пільг для тих, хто працює, отримуючи високу заробітну плату. Одержувачі пільг, яким вони надавались за службовою або професійною ознакою, вимушені будуть сплачувати за отримані послуги. Зекономлені кошти будуть спрямовані на допомогу тим, хто її справді потребує, і, таким чином, найуразливіші категорії населення при цьому абсолютно не постраждають.
Нині в Україні понад 12 млн. таких осіб, в тому числі: інвалідів Великої Вітчизняної війни – 255,1 тис., інвалідів-чорнобильців – 534,1 тис., інвалідів з дитинства – 201,2 тис., інвалідів від трудового каліцтва і професійного захворювання – 98,5 тис., інвалідів від загального захворювання – 1,4 млн., дітей-інвалідів – 140,1 тис., учасників бойових дій – 460,4 тис., учасників бойових дій на території іноземних держав – 189 тис., членів сімей військовослужбовців, членів сімей померлих інвалідів і учасників бойових дій – 520,9 тис., громадян, які були насильно вивезені до Німеччини – 560 тис., ветеранів праці – 7,2 млн., учасників війни – 3,2 млн., жертв політичних репресій – 56 тис. осіб., осіб, яі мають особливі заслуги перед Батьківщиною – 2985 осіб. Для них збережено встановлені пільги, переваги та гарантії [37].
Органи законодавчої влади та самоврядування при затвердженні місцевих бюджетів можуть передбачати асигнування для надання зазначених пільг іншим малозабезпеченим категоріям за наявності відповідних джерел фінансування.
Передбачені заходи дозволять посилити адресність державної соціальної допомоги та забезпечити поглиблений соціальний захист найуразливіших верств населення, встановити дієвий контроль за цільовим використанням бюджетних асигнувань та обґрунтованістю їх надання. Для реалізації механізму адресності соціальної допомоги планується запровадити інститут соціальних інспекторів.
Станом на 01.05.2007 року на обліку у відділі з питань обслуговування інвалідів та ветеранів війни управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації перебуває 5665 ветеранів війни та осіб , на яких поширюється чинність Закону України “ Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту”. З них :
- інваліди війни 428
- учасники бойових дій 336
- учасники війни 4222
- сім’ї загиблих та померлих фронтовиків 679
Впродовж 2003-2006 років управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації працювало над вдосконаленням системи обліку ветеранів війни, з метою подальшого створення в районі Єдиного державного реєстру пільговиків . Для цього сформовані особові справи пільговиків, як в паперовому так і в електронному вигляді .
127 одиноких інвалідів та ветеранів війни знаходяться на обслуговувані в територіальнім центрі “Ветеран”. Значна робота проводиться з питань надання пільг та послуг ветеранам війни.
В повному обсязі надаються пільги за використану електроенергію, житлово-комунальні та інші послуги.
Проводиться відпуск твердого палива та скрапленого газу ветеранам, що проживають в не газифікованих помешканнях без центрального опалення. Всього твердим паливом в 2006 році забезпечено 3870 чол., на загальну суму 960,8 тис. грн. Проведено газифікацію 60% пільгового населення та забезпечено їх природнім газом на загальну суму 637,3 тис. грн. Надано пільги по за 2006 рік: електроенергії на суму 421,4 тис. грн.; житлово-комунальних послуг ветеранам на суму 11,5 тис грн.; водопостачання та водовідведення – 27,1 тис. грн.
Значна увага приділяється оздоровлення ветеранів війни та праці. Санаторно – курортні путівки у 2004 році одержали 42 особи, в 2005 році їх було 57, а уже у 2006 році пролікувалося лише 44 пільговика району. Це різке зменшення видачі санаторно-курортних путівок, зумовлено тим, що починаючи з 2006 року відбулися зміни у законодавстві і був відмінений даний вид пільг ветеранам праці. Це спричинило невдоволення серед цієї категорії пільговиків, яким також необхідне лікування в санаторіях.
Підприємство зв’язку постійно надає послуги ветеранам війни по абонплаті та проведенню телефонів . Всього послугами на абонплату за телефон за 2006 рік користувалися 1876 чол. на загальну суму 114,4 тис. грн., 80 пільговикам підведено телефони на загальну суму 80,3 тис. грн. В 2005 році підведено телефонів 60 пільговикам, а 2004 - 44 пільговикам. З цього ми бачимо позитивне збільшення, а також увагу держави, так як телефон – є важливий засіб зв’язку з навколишнім світом.
ВАТ “Хотинське АТП - 17741” здійснює перевезення пільгових категорій населення, в т. ч. ветеранів на приміських автобусних маршрутах без обмеження кількості поїздок. За 2006 рік в цій галузі було надано послуг на загальну суму 341 тис. грн. В 2006 році разом з боргами пільгове перевезення профінансовано на суму 195 тис. грн., а в 2004 році – всього на 112 тис. Зміну фінансування можна спостерігати на малюнку.
Рис.2.4 – Фінансування пільгового перевезення в Хотинському районі за 2004-2006 роки (тис.грн.)
З вищевикладеного бачимо, що з кожним роком надається послуг на значно більші суми. Це пов’язано з тим що за період 2005 – 2006 роки більше 3000 осіб в Хотинському районі отримали статус ветерана війни, а це означає, що вони набули право на пільгове перевезення. А ще у зв’язку із збільшенням цін на пальне, збільшується вартість квитків. Одночасно з цим цей вид пільги недофінансовується, тому що авто перевізник по кошторису планує на ці послуги більші суми.
Всі ветерани війни, які цього потребували, забезпечені проїзними талонами для проїзду на міжміському транспорті в межах України та СНД.
2.5 Розвиток системи територіальних центрів області , їх роль у наданні соціальних послуг громадянам похилого віку
Соціальна допомога вдома надається самотнім непрацездатним громадянам та інвалідам, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування і за висновками медичних установ потребують стороннього догляду. В договорі, який складається між громадянином та територіальним центром, зазначаються всі послуги, які буде отримувати громадянин з урахуванням стану його здоров’я.
Щотижня в міському територіальному центрі проводяться методичні дні, під час яких соціальні працівники знайомляться з новими нормативними документами щодо соціального захисту, одержують відповіді на різноманітні запитання. Завідуючими відділеннями соціальної допомоги вдома здійснюються перевірки робочих зошитів соціальних працівників на предмет виконання доручень громадян, що обслуговуються .
Суттєвою підтримкою у підготовці кадрів соціальних працівників було їх навчання, яке проводилося раніше Міністерством соціального захисту населення. Але в останні роки таке навчання, на жаль, не проводиться. Територіальний центр для підготовки соціальних працівників використовує місцеві ресурси, в тому числі досвід роботи інших установ соціального захисту. На базі міського соціально-лікувально реабілітаційного центру інвалідів організовано навчання соціальних працівників системі антистресового захисту, масажу, Су-Джок-терапії, а також спілкуванню з людьми похилого віку та інвалідами. На базі міського територіального центру організовано громадську юридичну приймальню, де щомісячно кваліфіковані юристи дають необхідні консультації як самотнім непрацездатним громадянам, так і соціальним працівникам.
Не можна сказати, що в діяльності територіального центру відсутні проблеми. Перша з них – це плинність кадрів. Важкі (як фізично, так і морально) умови праці витримують не всі, а в основному ж працюють соціальними працівниками жінки. Крім того, впливає на плинність кадрів і низький рівень заробітної плати. Саме тому в територіальному центрі вишукують форми і методи матеріального і морального заохочення та стимулювання в роботі соціальних працівників.
“Берегти, допомогти, пам’ятати”... Це девіз наймолодшого структурного підрозділу міського територіального центру – відділення соціально-побутової реабілітації пенсіонерів та інвалідів.
Люди похилого віку із задоволенням приходять до відділення соціально-побутової реабілітації. Тут вони не тільки оздоровлюються, але й знаходять друзів, що так важливо для самотніх людей .
Відділення соціально-побутової реабілітації існує не так давно, але добра слава про нього розійшлася вже по всьому місту і на сьогодні бажаючих потрапити до цього відділення вже дуже багато . Майже всі пишуть заяви , щоб їх прийняли наступного року в тому ж складі.
Територіальний центр є одним з активних учасників реалізації таких програм. Значною є роль у цьому процесі відділення організації надання грошової та натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам.
На сьогодні через відділення малозабезпечені мешканці Хотинського району отримують адресну допомогу, одноразову матеріальну допомогу, гарячі обіди та набори продуктів харчування, одяг, взуття та предмети домашнього вжитку.
Людям , які з різних причин потрапили у скрутне становище , надається адресна одноразова матеріальна допомога. Така допомога надається на придбання продуктів харчування та ліків, лікування громадян, які страждають на тяжкі захворювання. Частково компенсуються витрати, пов’язані з проведенням планових операцій та лікуванням, а також на поховання померлих родичів. Одноразова матеріальна допомога надається територіальним центром і після обстеження матеріально-побутових умов проживання заявників.
Досить популярно серед населення міста є натуральна допомога у вигляді одягу, взуття, та предметів домашнього вжитку, яка також надається територіальним центром. Одяг та взуття працівники та актив центру збирають від населення, лагодять їх, перуть, а потім віддають тим, хто цього потребує.
Найбільш доступною для одиноких людей похилого віку та самотніх непрацездатних громадян є допомога, яку надають територіальні центри.
Територіальний центр соціального та медичного обслуговування є соціальною та медичною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності і соціальної активності.
В місті Хотині територіальний центр «Ветеран» створений у 1995 році і до його складу входять два відділення:
─ відділення соціальної допомоги на дому;
─ відділення організації надання грошової та натуральної адресної допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам.
Ці відділи призначені, як вже було вказано, надавати соціальні послуги та соціальну допомогу. Гостро постає питання про те, яким чином виявити, віднайти саме тих громадян, яким ця допомога вкрай необхідна, як не обминути увагою цих людей.
Територіальним центром «Ветеран» станом на 01.01.2007 року виявлено одиноких непрацездатних громадян, що потребують різних видів соціальної допомоги 7840 чол.
З метою більш повного та ефективного виявлення гостропотребуючих Хотинським районом одним із перших було запроваджено проведення паспортизації кожного сільського населеного пункту. Всі ці дані пізніше були зведені в соціальному паспорті Хотинського району. Це дало змогу як кількісно так і якісно виявити всіх гостропотребуючих району.
Соціальні паспорти в окремих населених пунктах складалися за допомогою сільських голів. До того ж, кожен сільський голова давав не лише кількісний аналіз гостропотребуючих громадян, але й списки цих громадян і до кожного жителя, що був включений до цього списку, відразу ж оформляли акт обстеження житлово-побутових умов цих громадян. Отже, якщо в списку гостропотребуючих було визначено, наприклад, 250 громадян, то це означає, що разом з соціальним паспортом та списком гостропотребуючих подавалося в територіальний центр «Ветеран» ще й 250 актів обстеження житлово-побутових умов. Вся ця інформація вводиться в базу даних. Ця процедура дещо ускладнила роботу сільських рад, територіального центру, управління в цілому, проте, набагато спростила цей механізм для самого гостропотребуючого.
Поряд з нами проживають одинокі непрацездатні громадяни, інваліди, діти-сироти, багатодітні сім’ї, які страждають через матеріальну скруту. Саме тому одними з перших відгукнулися хотинчани на пропозицію взяти участь в обласному телерадіомарафоні. На заклик відгукнулися майже всі підприємства, організації, сільське та міське населення, бо лише із залученням великої кількості небайдужих можна було суттєво зрушити проблему з мертвої точки. Отже, телерадіомарафон вперше був проведений у 1995 році під назвою «Милосердя» і проходив він під гаслом: «На світі так бракує доброти - без неї ми в житті неповноцінні».
Телерадіомарафон проходить в три етапи. Перший завершується до Дня людей похилого віку, другий - до Дня інвалідів, третій - напередодні Святого Миколая (19 грудня).
Хотинчани відчувають турботу про себе саме через проведення облтелерадіомарафону. Навіть цифри відчутні. Якщо в 1995 році коштів та товари першої необхідності було зібрано на загальну суму 42 тис. грн., то в 1997 році ця сума збільшилася до 105 тисяч гривень. В 2006 році ця сума вже становить 156 тисяч гривень.
Щороку, перед початком акції «Милосердя» для координаційної роботи в районі створюється організаційний комітет облтелерадіомарафону з числа керівників району, представників комерційних структур, підприємств, громадських організацій та засобів масової інформації.
Продукти харчування, одяг, взуття, товари першої необхідності передаються у територіальний центр «Ветеран». Зібрані кошти, товари, продукти харчування передаються громадянам, які потребують невідкладної допомоги, будинок-інтернат, геронтологічне відділення Круглицької лікарні.
Існує прислів’я, що зло розквітає, якщо добро мовчить. Добро телерадіомарафону приходить до тих, хто його вже чекає напередодні Дня Святого Миколая, заступника бідних, знедолених. І сам Святий Миколай розвозить подарунки по хатах бідних. Він дарує скромні, але зібрані добрими руками і від щирого серця пакунки. І це, безумовно, маленька часточка допомоги, але вона підтримує в душах нужденних віру в добро і милосердя.
В основному вся робота по збору коштів, товарів першої необхідності лягає на відділення організації надання грошової та натуральної допомоги. Саме тут беруться на облік і обслуговуються малозабезпечені громадяни. Відділення організовує пункти прийому від населення окремих громадян, підприємств, установ, організацій продуктів харчування, одягу, взуття, предметів першої необхідності, коштів для забезпечення потреб малозабезпечених громадян, тощо.
Відділення налагоджує ділові стосунки з громадськими організаціями, промисловими та сільськогосподарськими підприємствами, комерційними структурами, релігійними громадами та окремими підприємствами і фермерами по організації збору допомоги нужденним.
Відділення також здійснює чіткий контроль за надходженням та видачею натуральної і грошової допомоги.
Завдяки цим зусиллям в територіальному центрі «Ветеран» можна отримати необхідну гуманітарну допомогу. Серед отримувачів допомог одинокі непрацездатні громадяни, багатодітні сім’ї, інваліди, діти-інваліди та інші.
Відділення працює в тісному контакті з районною організацією Товариства Червоного Хреста.
Продовольчі набори малозахищені категорії громадян, як і підопічні центру, отримують практично до кожного свята чи якоїсь визначної дати - Дня Перемоги, Міжнародного Дня людей похилого віку, Міжнародного Дня інвалідів. До цього слід додати різдвяні та великодні подарунки, різноманітні урочисті зустрічі та благодійні обіди, які організовуються з нагоди цих дат з обов’язковим врученням продовольчих наборів.
Люди щиро вдячні тим, кому не байдужа їх біда, хто в скрутну хвилину приходить на допомогу. Таким чином ці люди ще вірять у соціальну підтримку, у добрі серця, вірять, що про них піклуються не лише на словах.
Сьогодні ключовими словами є злагода, примирення, консолідація, єдність, єднання. А найміцніше єднання може бути лише на доброті, на добрій справі, тому, що доброта вічна. Можна бути великим письменником, науковцем, композитором, чи будь-ким іншим, а можна бути великим любов’ю до свого ближнього. І ніщо так не робить людину людиною, як оця любов, що проявляється найперше і найбільш рельєфно знову ж таки у захисті людей. І можна бути певним, що ХХ століття асоціюватиметься в пам’яті нащадків, крім іншого, з матір’ю Терезою та з принцесою Діаною, які стали всесвітньо відомими завдяки благодійницькій діяльності. Доброта не знає кордонів.
Крім цього в районі діє комплексна програма соціальної підтримки малозабезпечених громадян похилого віку «Турбота».
Програма передбачає систему соціально-економічних, медичних, матеріально-побутових та культурних заходів, спрямованих на посилення адресної соціальної підтримки громадян похилого віку та інших малозабезпечених громадян району, координацію дій органів влади, профспілкових, громадських, ветеранських, релігійних, благодійних та інших організацій.
Основні напрямки програми:
1. Адресна матеріальна допомога;
2. Медичне обслуговування, лікування і реабілітація;
3. Матеріально-побутове та торговельне обслуговування;
4. Захист трудових прав;
5. Культура обслуговування, дозвілля, відпочинок та безперешкодний доступ до соціальної структури.
Програма фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету та місцевих рад, благодійних пожертвувань підприємств, організацій, селянських спілок, колгоспів, комерційних підприємств, приватних юридичних та фізичних осіб, релігійних конфесій; гуманітарної допомоги; масових благодійних заходів; інших надходжень.
За 2006 рік проведення заходів згідно програми організовано допомогу психоневрологічному будинку-інтернату продуктами харчування, ліками, медичним інвентарем, паливом на суму 200 тисяч гривень. Підприємства та установи району взяли під опіку 80 інвалідів та пенсіонерів, які раніше в них працювали з метою надання їм допомоги у придбання ліків, палива, одягу та взуття, ремонті помешкань, тощо. При Церкві Святого Андрія щонеділі організовуються благодійні обіди приблизно на 100 чоловік.
В м. Хотині відкрито магазин для обслуговування пільгової категорії громадян.
Проведено безплатну телефонізацію 28 помешкань інвалідам І та ІІ груп.
При будинку культури працює клуб «Ветеран», який залучає до суспільно-корисної праці ветеранів війни та праці. Вечори відпочинку для цієї категорії громадян територіальний центр «Ветеран» проводить двічі на рік: свято 8 березня та День св. Миколая.
Це, звичайно, не вирішить проблему бідності наших громадян, але, можливо, хоч на деякий час знизить соціальну напругу в нашому суспільстві, вселить надію в серця українських людей на майбутнє.
Основний структурний підрозділ територіального центру «Ветеран» відділення соціальної допомоги.
Згідно з «Положенням про відділення соціальної допомоги вдома» та угодою, укладеною між відділенням та самотніми непрацездатними громадянами похилого віку відділення соціальної допомоги вдома обслуговує 468 чоловік, з них на селі 358 чоловік. Потребують такого обслуговування ще 120 чоловік району.
Згідно з угодою не рідше двох разів на тиждень соціальний працівник відвідує одинокого громадянина, надає соціально-побутові послуги, виявляє додаткові проблеми, які необхідно розв’язати і розв’язує їх самостійно або з допомогою підприємств торгівлі, побуту, громадського харчування, закладів охорони здоров’я, товариств, благодійних організацій та інше.
Соціальний працівник повинен бути готовим до роботи з цією категорією громадян і вміти не лише надавати послуги, а й вміти дієво спілкуватися з людьми похилого віку, вміти вислухати літню людину з розумінням та цілеспрямовано, вміти створювати і розвивати добрі стосунки, вміти досягати довіри підопічних і т.д. З людьми похилого віку, те ще й самотніми необхідна особлива тактика поведінки працівників системи соціального захисту, і в тому числі, соціальних працівників.
Соціальні працівники відділення соціальної допомоги Хотинського територіального центру «Ветеран» надають одиноким непрацездатним громадянам 29 найменувань послуг, серед яких: доставка товарів з магазину, прибирання приміщення, прання білизни, доставка води, придбання і доставка палива, сприяння в медичній допомозі, сприяння в ремонті житла, сприяння в обробці городу, заготівля продуктів на зиму, допомога в похованні та інше.
Установи соціального захисту відходять від позиції очікування звернень громадян та формальної відповіді на них і перейшли до обстеження умов життя населення, виявлення нужденних та пошуку оптимальних можливостей надання допомоги.
Важливо також забезпечити комплексний підхід до вирішення соціальних проблем: з’ясування та надання всіх видів соціальної допомоги у кожному конкретному випадку для кожної конкретної людини. Статистичні дані за минулі роки є яскравим свідченням того, в якому напрямку проводилась ця робота в області та районі.
Відповідна робота в Чернівецькій області розпочалася зі створення нової організаційної структури – територіальних центрів ще в 1990 році. Перші кроки діяльності територіальних центрів засвідчили, що це прогресивна і дієва форма соціального захисту, адже надомне обслуговування, медичну допомогу інвалідам, одиноким літнім людям до їх створення не здійснювала жодна структура.
В Чернівецькій області діють 12 територіальних центрів, які обслуговують близько 22 тисяч пенсіонерів, майже половина з них обслуговують відділення соціальної допомоги вдома. Розвиток соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян та інвалідів відділенням соціальної допомоги вдома за 1990-2007 роки та розвиток мережі територіальних центрів та відділень соціальної допомоги вдома ілюструє рис 2.5
Рис. 2.5 Розвиток мережі територіальних центрів та відділень соціальної допомоги вдома за 1990-2007 роки.
Статистичні дані за минулі роки свідчать, що кількість обслуговуваних територіальним центром збільшується, кількість наданих послуг збільшується, збільшується також і сума наданих послуг.
Аналіз даних за минулі роки показує, що є в роботі як позитивні надбання, так і деякі ускладнення. А це означає, що реформування системи соціальних допомог стало пріоритетним напрямком діяльності територіального центру “Ветеран”.
Не хочеться обминути увагою і відділення грошової і натуральної допомоги, бо саме на цій ділянці роботи є найбільш відчутні зрушення.
Якщо в 1995 році територіальний центр надав допомогу гостропотребуючим на суму лише 905 гривень, то в 2000-х роках ця цифра вже досягнула 17 500 гривень.
На протязі 2006 року територіальним центром “Ветеран” управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації проведена наступна робота, а саме :
За сприянням підприємств, установ, організацій, банківських та комерційних структур, релігійних конфесій, окремих підприємств та громадських організацій зібрано і надано допомоги на загальну суму 942888 грн. в тому числі:
─ грошова допомога – 455430 грн. 6212 чол..
─ натуральна на суму – 136170 грн. 5204 чол..
─ надано інтернатним установам допомогу на загальну суму 351288 грн.
При територiальному центрi "Ветеран" працює пункт прокату засобiв пересування для iнвалiдiв.
Створений та працює центр соцiальноi реабiлiтацiї iнвалiдiв, який надає безкоштовнi послуги масажистiв, перукаря, швеї iнвалiдам, пенсiонерам, багатодiтним та iншим соцiально-незахищеним верствам населення.
До Дня Перемоги ветеранам , учасникам війни , сім’ям загиблих надана матеріальна допомога з державного бюджету на загальну суму 579,4 тис.грн., з місцевого – 10 тис. грн. Для них проведений благодійний обід на суму 7000 грн.
Отже, проведений аналіз свідчить про те, що впродовж останніх років в районі проводиться радикальне реформування системи соціальної допомоги, що зумовлено значним падінням рівня життя більшості населення району, обмеженістю державних ресурсів.
Сьогодні на порядку денному залишається пошук оптимальних шляхів надання соціальної допомоги та послуг на місцевому рівні.
2.6 Роль та значення управління праці та соціального захисту населення у галузі охорони праці, її соціальних гарантій
Праця посідає центральне місце у житті людей , вона визначає стабільність сім’ї та суспільства у цілому . Люди прагнуть мати таку роботу, яка б забезпечувала їм та їхнім сім’ям прийнятний рівень життя, роботу де основні права трудящих були б дотримані.
Люди намагаються і хочуть мати захист у випадку коли не зможуть працювати, а також розраховують одержати належний захист у разі хвороби або травми на робочому місці .
В Україні питання охорони праці регламентується Законом України “Про охорону праці” яким визначаються основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності , на належні, безпечні і здорові умови праці регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Гідна праця – це безпечна праця, але ми все ще далекі від досягнення цієї мети. Щорічно близько 20 тисяч чоловіків, жінок гинуть внаслідок нещасних і захворювань професійного характеру. Крім того , щорічно реєструються безліч нещасних випадків професійного характеру.
За цим жахливі людські втрати біль та страждання. Нещасні випадки на виробництві не такі помітні, лише поодинокі, найтрагічніші випадки набувають громадського розголосу, а у повсякденному житті ми, як правило, не бачимо тих, хто вмирає, захворює або одержує травми на роботі .
Узяті разом ці випадки становлять собою соціальне явище, на яке держава повинна реагувати. Бездіяльність може призвести до великих людських та економічних втрат. За 2005 рік в Хотинському районі на виробництві сталося, 17 нещасних випадків, з них 2 смертельні, а в 2006 році на виробництві було травмовано 6 чоловік, з них 1 смертельно.
Охорона праці на Хотинщині регламентується відділом з питань праці управлінні праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації [39, ст. 171].
Одним з головних завдань служб охорони праці місцевих держадміністрацій є реалізація державної політики в галузі охорони праці на ввіреній території. Для нинішнього часу є характерним подрібнення великих і середніх підприємств на менші, подальший розвиток малого бізнесу, тому це завдання стає дедалі важче виконувати. Беручи до уваги той факт, що у будь-якого підприємця багато турбот й окрім охорони праці, можна зрозуміти, чому ці питання вирішуються так важко. На маленькому підприємстві одному керівникові забезпечити вирішення питань всіх аспектів діяльності практично неможливо, а на утримання достатньої кількості спеціалістів не вистачає коштів. Звідси напрошується висновок, що у суворій відповідності до вимог чинного законодавства робота з охорони праці в малому бізнесі, а може, й у частині середнього проводитися не може. У. деяких випадках до питань охорони праці на малих підприємствах доцільніше підходити диференційовано. Наприклад, ми не бачимо реальної користі від того, що від підприємства зі штатом у кілька осіб вимагають розробляти Положення про систему управління охороною праці або Положення про навчання з питань охорони праці. І так зрозуміло, що за все відповідає та всім займається один його керівник. А за великим рахунком, як свідчить практика, пункт 1.4 з Типового положення про навчання з питань охорони праці можна зовсім виключити. Бажано, щоб подальший розвиток нормативної бази з охорони праці йшов не шляхом ускладнення, а очищувався від зайвої «бюрократії».
У роботі з охорони праці переважає ще одна тенденція, яка до певної міри негативно позначається на кінцевих результатах. Це «зав'язка» вирішення багатьох питань з охорони праці на фінансуванні з боку роботодавців. Якщо раніше медустанови проводили медогляди працівників безплатно, то тепер це стало можливим лише за гроші. Якщо до 1994 р. навчання з питань охорони праці всіх категорій керівників та головних спеціалістів проходило на підприємствах або у вищестоящих організаціях безплатно, то тепер необхідно шукати спеціальний навчальний центр і платити за це гроші. Але такі навчальні центри від сільської місцевості розташовані на відстані 100—150 км.
Вважаємо, що треба переглянути підходи до організації навчання з питань охорони праці та спростити цю систему. Переконаний, що в кожному районі знайдуться кваліфіковані викладачі. А вже під час перевірки знань в комісії повинен бути представник Держнаглядохоронпраці, і він може дати дійсну оцінку рівню одержаних знань. Поки ж значна кількість роботодавців, особливо з малих підприємств і установ у сільській місцевості, з року в рік так і залишаються неохопленими навчанням та перевіркою знань з питань охорони праці.
Вважаємо, що такі складності підштовхують багатьох роботодавців до уникання від вирішення питань з охорони праці. І ось на такому фоні районним службам охорони праці доводиться вживати заходів до роботодавців, примушувати їх займатися цими питаннями. На жаль, буває багато невдач.
Безперервно створюються нові підприємства, закриваються старі. Законодавство про підприємництво дає право зареєструватися, відкрити рахунок, виготовити печатку і «робити» свій бізнес. А вже після цього служба охорони праці райдержадміністрації повинна розшукувати такого підприємця (дуже часто не знаючи, де і як) і переконувати його займатися охороною праці. Ситуація парадоксальна. Важко, наприклад, уявити собі, щоб громадяни купували автомобілі, реєстрували транспортний засіб і їздили на ньому, а державтоінспекція ганялася за кожним і переконувала «вивчитися на водія». І це питання потребує розумного вирішення. Адже в сільській місцевості, як правило, інспекцій Держнаглядохоронпраці немає. Вони розташовані в обласних центрах. Інспектори, штат яких невеликий, не мають можливості відвідувати сільські підприємства частіше, ніж один раз на 7—8 років (за винятком тільки інспекції в АПК). А тому їх вплив на дрібний бізнес поки що недостатній, хоча основні важелі впливу належать їм.
На превеликий жаль, не додано нічого суттєвого до статті про служби охорони праці райдержадміністрацій і в новій редакції Закону «Про охорону праці». А для служб охорони праці міських рад не передбачено навіть право здійснювати контроль за питаннями охорони праці на підприємствах, які є на їх території.
Право на притягнення до відповідальності за неправомірні дії керівника підприємства за новою редакцією Закону мають лише працівники Держнаглядохоронпраці та профспілок. А служби охорони праці держадміністрацій із Закону випадають.
Нині на державному рівні питаннями охорони праці займаються Державний комітет України з нагляду за охороною праці, державні органи виконавчої влади і Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. На сьогодні, на жаль, поки що не існує чіткого розподілу обов'язків між цими структурами з питання профілактики травматизму. Всі «варяться» у своєму соку. Всі перевіряють підприємства. У кожного свій план перевірок. А чи так це необхідно? Я вважаю, що Держнаглядохоронпраці повинен здійснювати в основному тотальний контроль. Фонд соціального страхування від нещасних випадків поряд з виплатами допомоги та відшкодування втраченого заробітку потерпілим повинен на кожному підприємстві визначати рівень стану безпеки та умов праці для працюючих. А служби охорони праці держадміністрацій повинні надавати вичерпну методичну допомогу роботодавцям з питань охорони праці. Саме такий розподіл у напрямах діяльності може дати позитивне зрушення. Від застарілої практики, яка не зарекомендувала себе з позитивного боку, необхідно відмовлятися.
Аналізуючи стан реєстрації колективних договорів слід відмітити, що стовідсотково зареєстровані договори і угоди в галузі охорони здоров’я , транспорті та освіті, 88,9% - в промисловості, 71% - в торгівлі . Найнижчий відсоток реєстрації в органах державного управління – 11,5%.
Питома вага зареєстрованих колективних договорів по району станом на 01.01.2007 року склала 72 %.
Важливим питанням залишається питання оплати праці Основними напрямками тут є зростання вартості робочої сили порівняно з іншими складовими доходів населення, посилення впливу на нормування праці, збільшення грошових доходів населення, удосконалення податкового законодавства з метою зменшення податкового навантаження, як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян.
Розділ 3. Вдосконалення системи фінансування соціального захисту за умов ринкової економіки
3.1 Підвищення ефективності фінансування системи соціального захисту
Під безпосередньою опікою держави перебувають найуразливіші верстви населення (діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім’ї, безробітні). Захист їхньої купівельної спроможності здійснюється шляхом періодичного перегляду розміру пенсій та соціальної допомоги з урахуванням зміни споживчих цін.
Забезпечення реалізації права малозабезпечених сімей на ефективну державну допомогу є одним з шляхів розв’язання соціальних проблем, підвищення рівня добробуту українських родин та подолання бідності, тому стан фінансування допомоги відповідно до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, а також житлових субсидій знаходиться у колі постійної уваги Міністерства праці та соціальної політики держави.
Визначним напрямом розвитку допомоги сім’ям з дітьми є зростання їхніх грошових доходів за рахунок системи державної допомоги. Одним з важливіших елементів цієї системи є Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, який відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім’ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім’ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення [23].
Головною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи на найменш захищені його верстви. Вона повинна мати не всеохоплюючий, а вибірковий адресний характер. Держава має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:
─ встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій ( мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);
─ здійснення у зв’язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;
─ захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що надає право на допомогу, та цільові грошові допомоги відповідно до змін індексу споживчих цін.
Поряд з наданням зазначених державних гарантій малозабезпеченим громадянам передбачено і інші форми допомоги, виходячи з конкретних умов та нужденності особи. Ініціатива у вирішенні цього питання має виходити від місцевих органів виконавчої влади, а фінансування заходів здійснюється переважно з коштів місцевих бюджетів.
Особливої гостроти набуває проблема соціального захисту населення за умов лібералізації квартирної плати та комунальних платежів, поступового підвищення обсягу відшкодування населенню фактичних витрат, пов’язаних з оплатою житлово-комунальних послуг. У зв’язку з цим з 1 травня 1995 року було введено щомісячні субсидії для відшкодування зазначених витрат населення. Для призначення і надання субсидій з метою відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг створено спеціальні служби: надання субсидії, пільги та компенсації.
З кожним роком в Україні зростає чисельність самотніх громадян похилого віку та інвалідів, які зовсім або частково втратили здатність до самообслуговування. Для надання побутової, медико-соціальної допомоги цій категорій громадян при органах соціального захисту населення в усіх районах і містах створені відповідні служби, що надають соціально-побутову допомогу. Для реалізації гарантій щодо соціального захисту цієї категорії громадян потрібне розширення мережі та зміцнення матеріальної бази відділень соціальної допомоги і територіальних центрів обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян.
Підвищення рівня соціального обслуговування пенсіонерів, ветеранів та інвалідів потребує структурного реформування сфери соціального захисту населення.
Існуюча система, що виконує державні програми допомоги малозабезпеченим громадянам, перебуває у такому стані, що не може задовольнити зростаючі потреби населення у системі соціального захисту. Нині допомогу малозабезпеченим громадянам – пенсіонерам та інвалідам – надають органи соціального забезпечення.
Основною метою заміни системи діючих пільг на адресну грошову допомогу населенню є реалізація принципу адресності соціального захисту, тобто надання допомоги в першу чергу малозабезпеченим громадянам, ліквідація підстав для взаємозаліків між бюджетами органів виконавчої влади та підприємствами – надавачами послуг, а також реалізація збалансованої політики визначення розміру соціальної допомоги, виходячи із можливостей бюджету, що дозволить оздоровити фінансово-економічну діяльність підприємств – надавачів послуг, забезпечить прозорість розрахунків бюджетів різних рівнів.
Сьогодні пільги громадянам України надаються на підставі 25 законів та інших нормативних актів. Система пільг формувалася протягом тривалого періоду, частина з них перейшла із законодавства Радянського Союзу, частина – передбачена законодавством незалежної Української держави [33, ст. 137].
Право на пільги за соціальним статусом має 31% населення, за професійною ознакою – близько 14% економічно активного населення. Їх вартість обраховується майже в 22-23 мільярдами гривень. Сьогодні значна частина населення, маючи право, реально цими пільгами не користується або внаслідок того, що на тій території, де вони проживають, ці послуги не надаються, або через відсутність фінансування. Водночас надання пільг без урахування потреби конкретної людини і при відсутності повноцінного фінансування, призводить до того, що підприємства – надавачі послуг змушені надавати їх за рахунок власних фінансових ресурсів. Ці проблеми визначають надзвичайну актуальність питання впорядкування діючої системи пільг.
Стратегія заміни пільг на адресну грошову допомогу розрахована на етапи.
Перший, підготовчий був етап розрахований до 2004 року. За цей період розроблено законодавчу та нормативну-правову бази, включаючи внесення змін до законодавства для того, щоб забезпечити персоніфікований облік та адресність пільг. Далі необхідно розробити та затвердити розрахункові норми споживання житлово-комунальних та транспортних послуг, послуг зв’язку, забезпечення побутовим паливом тощо, в межах яких надаватиметься адресна допомога та інші грошові виплати. Проведено реєстрацію отримувачів адресної допомоги, тобто запровадження персоніфікованого облік громадян (що мають право на пільги), без якого не можливо розраховувати та спрогнозувати видатки і, головне, проконтролювати цільове використання бюджетних коштів, передбачених на ці цілі, забезпечити розроблення механізму відповідальності громадян за несплату отриманих послуг. Нині відбувається обмін даними використаних пільг між організаціями – надавачами послуг та управлінням праці та соціального захисту населення в Хотинському районі.
Другий етап поширення адресно-грошової допомоги на інші послуги, зокрема на послуги транспорту, зв’язку.
На третьому етапі має бути завершено перехід на адресну грошову підтримку за всіма напрямами роботи.
Особлива увага приділяється вирішенню проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями, в тому числі інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів.
Однією з форм роботи із залученням додаткових коштів для подолання бідності та підтримки громадян, які опинилися у важких життєвих обставинах, є Всеукраїнська благодійна акція “Милосердя.
З метою популяризації ролі сім’ї, в Чернівецькій області, створено і діє 12 служб соціальної підтримки сімей “Родинний дім”. За останніми даними в області налічується 1260 неблагополучних сімей, 528 з них або 41.9 % взято під соціальний супровід.
3.2 Напрямки удосконалення та перспективи розвитку системи соціального захисту в умовах ринкової економіки
Становлення ринкової економіки в нашій державі супроводжується формуванням ринку праці. Необхідна умова управління соціальним процесом, яким, безумовно, є ринок праці, різноаспектна інформація про цей процес і особливо, такі проблемні його аспекти, як безробіття. Внаслідок глибокої економічної кризи залишається гострою проблема зайнятості населення.
В той же час очевидним є факт, що передумови соціального неблагополуччя криються не лише в економічно обумовлених причинах, але й у свідомості самих безробітних. Тому так важливо підвищувати активність людини, пробуджувати в ній особисту відповідальність, формувати перспективні позитивно орієнтовані установки.
Визначення та впровадження ефективності заходів соціального захисту, зокрема щодо сприяння зайнятості громадян через узгодження можливостей державної служби зайнятості і запитів клієнтів служби, забезпечує соціологічна інформація, що носить характер зворотного зв’язку з таких питань виявлення структури контингентів безробітних за статтю, віком, освітою, терміном перебування на обліку; характеристика місць зародження безробіття через виявлення останнього місця роботи, професійно кваліфікаційних характеристик та причин звільнення; аналіз установок безробітних на вихід з наявної ситуації через вивчення шляхів розв’язання проблеми свого працевлаштування . В першу чергу аналізу підлягає активність у пошуку роботи, готовність до участі в громадських роботах та до перенавчання, вимоги до можливої майбутньої роботи.
Ключовим завданням Уряду в минулому році було сформулювати такі масиви економічних маневрів та дій, які б забезпечували вихід на поновлення державних фінансів і використання цих фінансів виключно у напрямках, приоритетних для соціальної сфери [15, ст. 15].
Соціальна політика, соціальна сфера країни отримала економічне підґрунтя. На соціальні програми було виділено 48% бюджету (не враховуючи питань чорнобильської тематики). Соціальні виплати були профінансовані в повному обсязі.
Рівень життя для абсолютної більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної та соціальної політики держави. Практично припинено зниження реальної заробітної плати.
Збільшення грошових доходів населення, забезпечення права кожного громадянина на достатні життєвий рівень має стати найважливішим, стратегічним пріоритетом соціально-економічної політики держави у 2007 році.
Реформування системи соціального страхування є одним з найважливіших напрямків підвищення рівня соціального захисту населення.
В 2006 році досягнуто певної стабілізації на ринку праці. Працевлаштування в цілому по країні зросло майже на 40%.
Адресна соціальна допомога. Питання підтримки державою вразливих верств населення – через надання адресної соціальної допомоги сім’ям з дітьми та малозабезпеченим сім’ям – набувають все більшого значення.
Станом на 1 січня 2007 року цими видами державної підтримки користується 8 мільйонів українських сімей.
У 2007 році продовжується фінансування системи надання пільг та субсидій за професійними ознаками. Необхідно зробити серйозну законодавчу ревізію тих, кому виплачується і кому необхідно надавати соціальну допомогу.
Завершено роботу над розробкою програми подолання бідності в країні. Одночасно розробляються практичні заходи спрямовані на її реалізацію, починаючи з системного моніторингу як по країні, так і в розрізі регіонів по кожній категорії населення, що потребує уваги держави.
Сьогодні в Україні більш як 3 мільйона інвалідів. Вперше за останні роки забезпечено 100% фінансування передбаченим державним бюджетом видатків на соціальний захист інвалідів, ветеранів війни та праці.
Створення системи професійної реабілітації та зайнятості інвалідів також визначено одним з пріоритетів Уряду в сфері соціальної політики. Комплексне вирішення питань реабілітації та повернення інвалідів до трудового життя розпочалося створенням у 2001 році в Києві національного центру трудової реабілітації інвалідів та його регіональних органів. Ця акція здійснюється разом з Міжнародною організацією праці та громадськими організаціями інвалідів [12, ст. 25].
У кожному місті та районі створені умови для доступу та зручності користування інвалідами об’єктами соціальної інфраструктури. Доступними для інвалідів стали управління праці та соціального захисту, відділення фонду соціального захисту інвалідів. Також в кожному місті і районі є аптеки, магазини, перукарні, які мають бути обладнані необхідними пристосуваннями, що зроблять їх зручними та доступними для інвалідів.
На нашу думку, необхідно вдосконалювати практику надання цільової адресної допомоги найбіднішим, мати достовірний банк даних про такі сім’ї, поступово, крок за кроком, використовуючи всі наявні можливості розв’язувати це питання. Зокрема, в сільській місцевості це оренда землі, майнових паїв, виплата дивідендів власникам акцій, всіляка державна підтримка самозайнятості населення.
Серед пріоритетних завдань, які потребують першочергового вирішення, найважливішим, стратегічним завданням соціально-економічної політики держави у 2007 році уряд визначив збільшення грошових доходів населення.
Всі, безперечно, усвідомлюють, що саме рівень життя для абсолютної більшості громадян є критерієм ефективності економічної та соціальної політики держави.
Однією з найбільш злободенних соціальних проблем 2006 року було погашення заборгованості із заробітної плати. Завдяки постійній увазі Президента України, наступальній позиції Уряду, зусиллям центральних та місцевих органів виконавчої влади, контрольно-наглядових органів вдалося розвинути позитивну тенденцію скорочення заборгованості.
Серйозна робота проводиться по вдосконаленню програми житлових субсидій:
─ в бюджеті передбачені необхідні фінансові ресурси для забезпечення програми житлових субсидій;
─ впровадження адресності субсидій (субсидії повинні надаватися тим, хто дійсно їх потребує).
Завдяки підвищенню ділової та економічної активності, появі обнадійливих тенденцій в реальному секторі економіки у минулому році досягнуто певної стабілізації на ринку праці Потрібно закріпити тенденцію до стабілізації на ринку праці, створити умови для підвищення зайнятості населення. Саме через призму зайнятості слід розглядати проблему підвищення життєвого рівня, подолання бідності в державі.
Необхідність докорінних змін у забезпеченні життя людей є сьогодні чи не найголовнішим питанням, що стоїть на порядку денному Президента України, Верховної Ради України, Уряду.
Соціальний захист у цій площині - це одна з найважливіших сфер соціальної політики. Цим загальним питанням щоденно займається Міністерство праці та соціальної політики, його керівники, фахівці, багатотисячний колективи місцевих органів влади.
Ми, як ніхто, хотіли б водночас змінити ситуацію на краще, але в той же час ми, як ніхто, розуміємо, що негативні процеси в нашій економіці зайшли так далеко, що вирішення соціальних проблем в суспільстві вже не лежать на поверхні. Характер і масштаби соціальних проблем в Україні не мають аналогів.
Ми маємо великий специфічний контингент населення - ветерани війни, афганці, чорнобильці, інваліди. Це мільйони людей, яким держава повинна віддати належне. Такий далеко не повний, але достатній перелік соціальних проблем, при вирішенні яких, не можна вирвати один фактор, і за рахунок іншого змінювати ситуацію.
Реформування соціального захисту здійснюватиметься разом з економічними перетвореннями в державі. З урахуванням прогнозних показників економічного розвитку намічені заходи в наступний період здійснюватимуться поетапно.
На першому етапі в умовах обмеження ресурсних можливостей економіки необхідно здійснити комплекс заходів щодо стабілізації рівня життя населення, недопущення масового безробіття, посилення захисту соціальних і трудових прав громадян.
Найважливішим серед цих заходів є:
─ ліквідація та недопущення в подальшому заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій і допомог;
─ впорядкування діючих пільг і компенсацій громадян;
─ формування системи державних мінімальних соціальних стандартів;
─ запровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування;
─ розмежування джерел фінансування соціального захисту.
На другому етапі, враховуючи матеріальні та фінансові можливості, передбачається:
─ підвищення розмірів заробітної плати і соціальних пенсій до рівня мінімальних державних гарантій прожиткового мінімуму відповідних груп населення;
─ вдосконалення структури управління соціального захисту;
─ вдосконалення порядку формування витрат на соціальний захист.
На третьому етапі за умови економічної та фінансової стабілізації передбачається:
─ забезпечення для населення мінімальних соціальних стандартів;
─ перехід до реалізації повною мірою норм загальнообов’язкового державного страхування.
3.3 Соціальні права: міжнародний досвід
Багатющі традиції захисту соціальних прав є невід'ємною складовою європейської соціальної моделі. Під час розвитку європейського співтовариства введення соціальних прав сприймалося у тісному взаємозв'язку з питаннями громадянства і прогресу. Державна влада погодилася визнати потребу кожного громадянина у мінімальному наборі прав (з урахуванням його матеріального стану), аби його добробут не залежав виключно від здатності : забезпечувати своє існування ; . чи від благодійності. Соціальні програми мали на меті не лише зростання добробуту громадян, але й формування політичної спільноти і почуття приналежності до певної громади людей. Таким чином, поступовий розвиток соціальних прав є частиною процесу розбудови держави-нації.
Соціальні права в Європі ґрунтуються на двох базових концепціях. Перша з них — національна — визначалася і підтримувалася завдяки розвиткові держави загального добробуту: за кейнсіанською моделлю на Заході і за моделлю централізованої адміністративно-командної держави в Центральній та Східній Європі. Незалежно від того, були соціально-економічні права передбачені конституцією чи випливали з певних законодавчих норм, основний набір цих прав введено перед Другою світовою війною та після неї задля того, щоб вплинути на розподіл владних повноважень, участь громадян у суспільному житті, їхні доходи та можливості для самореалізації. Здійснення соціально-економічних прав у європейських країнах найчастіше є підсумком реалізації низки взаємопов'язаних заходів. Незважаючи на суттєві відмінності у різних країнах, ці заходи, як правило, вживаються на трьох рівнях. У першу чергу соціальні права реалізуються через низку програм у сфері соціального забезпечення та оподаткування, що мають на меті гарантування і перерозподіл доходів, а також боротьбу з бідністю. Основою цих програм є мінімальний гарантований дохід, пенсії, виплати на сім'ю, допомоги по безробіттю та по догляду за дитиною, які фінансуються в різних частинах роботодавцями, працюючими громадянами і державними органами.
На другому рівні національної структури соціальних прав — мережа соціальних служб, що надають послуги, в основному, у сферах охорони здоров'я та освіти і в житловому секторі, хоча у більшості європейських країн надається також низка соціальних послуг, спрямованих на поліпшення якості життя. Ці служби до того ж забезпечують робочими місцями тих, хто в них працює. Раніше з їхньою допомогою також здійснювався державний контроль за наданням основних соціальних послуг, проте в останні десятиліття змінилися принципи їх фінансування і організації, відбулося розбивання межі між «державним» і «приватним» секторами. Нарешті, третій, найважливіший і рівень забезпечення соціальних прав — це регламентація ринку праці, завдяки якій визнається і захищається низка прав у сфері зайнятості. Заходи у цій сфері І реалізуються у двох напрямах: здійснення контролю за умовами праці і зайнятості та заохочення активних дій громадян на ринку праці.
Друга базова концепція соціальних прав відноситься до міжнародного рівня, де, низкою норм та правових інструментів, зокрема резолюціями і рекомендаціями Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй і, з недавнього часу, Європейського Союзу (ЄС), встановлюються міжнародні стандарти та процедури реалізації соціальних прав і досягнення соціальної згуртованості. Значну роль у стимулюванні соціального розвитку і роботи, спрямованої на досягнення сприятливого політичного, економічного та соціального клімату, для встановлення соціальної згуртованості, відіграє Рада Європи, яка надає соціальним правам пріоритетного значення у своїй діяльності [28, ст.38].
З часу підписання у 1961 р. Європейської соціальної хартії (ЄСХ) та з набуттям нею чинності у 1965 p., Рада Європи почала відігравати ключову роль у створенні всеохоплюючого зводу економічних та соціальних прав. За положеннями Хартії, економічні права стосуються, в основному, сфери зайнятості та ринку праці, тоді як соціальні — в першу чергу гарантують доступ до системи охорони здоров'я та соціального захисту. Хартія містить 19 важливих статей, з яких перші десять стосуються питань зайнятості, ринку праці та трудових відносин, інші — соціальних прав у широкому значенні. У деяких статтях викладено права, що вважаються «базовими», тобто своєрідним «обов'язковим ядром». Дотримання положень Хартії оцінюється за допомогою міжнародної системи контролю на підставі звітів, що надаються раз на два роки країнами, що підписали Хартію.
Зайнятість (право на працю) може вважатися базовим елементом Хартії, оскільки близько половини задекларованих прав стосуються оплачуваної праці або є похідними від неї. З-поміж них — право заробляти на життя шляхом вільного вибору професії, право на справедливі умови праці, їх відповідність вимогам безпеки та гігієни, а також право на справедливу оплату праці та соціальний захист. Трудящим також притаманні політичні права, зокрема такі як: свобода об'єднань з метою задоволення власних економічних та соціальних інтересів та право на укладання колективних договорів. У Європейській соціальній хартії встановлюється також низка прав у сфері професійного (кар'єрного) зростання, включно з правом на професійну орієнтацію та підготовку. Серед найосновніших прав, визнаних Хартією, — право на охорону здоров'я, соціальне забезпечення, соціальну та медичну допомогу, а також право користування послугами органів соціального захисту. У Хартії виділено декілька особливих груп, до яких входять люди, котрі потребують особливого захисту: особи з обмеженими можливостями, матері, діти, трудящі-мігранти та їхні сім'ї.
У 1996 р. було відкрито для підписання переглянуту Європейську Соціальну Хартію. У 1999 р. вона набула чинності. Відтепер в одному правовому акті викладено права, що містилися у першому варіанті Хартії (з поправками), перераховані у Додатковому протоколі 1988 p. , а також низку нових прав. Переглянута Хартія покликана враховувати та відображати зміну соціальних умов та цінностей. Хартія виходить з принципу неподільності прав людини. У ній наголошується на важливості відмови від дискримінації як на основоположному принципі (з уточненням, що реалізація прав повинна гарантуватися без дискримінації за будь-якою ознакою, в тому числі расовою, за кольором шкіри, статтю, мовною, релігійною, політичною, іншою світоглядною ознакою, а також за національним або соціальним походженням, станом здоров'я, належністю до національної меншини, вродженим або іншим спеціальним статусом). Дуже важливе місце в Хартії, як і раніше, посідають права, що стосуються сфери зайнятості. Окрім прав, викладених у Додатковому протоколі 1988 p., Хартія містить право на захист у випадку припинення трудових відносин і неплатоспроможності роботодавця, а також право на повагу особистої гідності на робочому місці.
Соціальні права розроблялися і на інших міжнародних форумах. Наприклад, у 1976 р. прийнято відкритий для підписання за десять років до цього Пакт ООН про економічні, соціальні та культурні права. Деякі з прав, проголошених цим актом, збігаються з тим, що закріплено в Європейській соціальній хартії, особливо в частині, що стосується прав у сфері зайнятості.
Прийняття в 2000 р. Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу (CounciloftheEuropeanUnion, 2000) стало черговим вагомим кроком на шляху розвитку соціальних прав у Європі. Авторами цього документа було взято, за основу дещо інший підхід (це засвідчує словосполучення «фундаментальні права»). Права і принципи, яких повинні дотримуватися країни, що входять до складу ЄС, при застосуванні законодавства Союзу, викладено у цьому документі. Євросоюз відстоює шість фундаментальних цінностей: гідність, свободу, рівність, солідарність, громадянські права та справедливість. Права, закріплені в Хартії, тісно пов'язані з цими принципами і, на думку Ради Європейського Союзу (2001а), можуть бути об'єднані у чотири основні групи:
— права і свободи та процедурні гарантії ( йдеться про громадянські та політичні права, такі як принципи рівності та повага приватного життя, а також права, похідні від громадянських свобод, а саме свободи друку, совісті та зборів і асоціацій);
— права, закріплені за громадянами Європейського Союзу (до цієї категорії прав, зафіксованих у Договорі про створення Європейського Співтовариства, належать виборчі права, право на дипломатичний захист, а також право вносити клопотання до Європейського Парламенту та подавати скарги європейському уповноваженому);
— соціально-економічні права (норми трудового законодавства, наприклад, право на членство у профспілках, на страйк, на мінімальну гарантовану оплату праці, а також права громадян з обмеженими можливостями на професійну інтеграцію, права дітей та людей похилого віку і норми соціального законодавства (як соціальний захист чи право на медичне обслуговування);
— сучасні права (право на захист даних особистого характеру та права, пов'язані з біоетикою).
Хартія також має на меті поглиблення прозорості та неупередженості діяльності установ Співтовариства шляхом включення до неї прав на доступ до адміністративних документів і на гідне управління [39, ст. 45].
.Соціальні права є частиною європейського порядку вже понад сорок років. І провідну роль у цьому аспекті відіграє Рада Європи. У порівнянні з іншими моделями, європейська модель реалізації соціальних прав виглядає дуже цілісною. Крім того, європейські принципи здійснення соціальних прав тісно переплітаються і взаємопов'язані з національними та міжнародними стандартами і тенденціями розвитку. У сучасних умовах глобалізації важливо пам'ятати про ту роль, яку відіграли європейські країни (як кожна з них, так і всі разом) у відстоюванні концепції розвитку, що базується на дотриманні соціальних прав.
Суспільство в Європі змінюється дуже швидко. У цьому розділі розглядається еволюція соціальних прав саме в контексті економічних, політичних та соціальних перетворень.
Можливість реалізації соціальних прав знижує соціальну напругу і сприяє розвиткові економіки. Окрім того, можливість реалізації соціальних прав працює на стабілізацію суспільства, необхідну для сталого розвитку економіки та демократії. Таким чином, створюється соціальна додана вартість, і на цю ситуацію не вплинули ані глобалізація, ані жодні інші явища останнього часу. Саме тому відповідь має базуватися на схемі, що стала класичною в Європі за останні більш ніж півстоліття: не розглядати проблеми як виключно національне явище, тобто притаманне лише одній країні.
ВИСНОВКИ
Впродовж кількох останніх років Україна проводить радикальне реформування системи соціального захисту населення. Визначаючи те, що ринкові перетворення приводять до значного падіння рівня життя більшості сімей та зважаючи на обмеженість державних фінансових ресурсів, уряд України створив нові програми адресної соціальної допомоги. Відмінною рисою такого підходу є те, що соціальна допомога надається лише найбільш нужденним.
Привернення уваги до суспільства, державних, комерційних, громадських та інших організацій до проблем нужденних людей, послідовного здійснення політики, спрямованої на створення соціальних і матеріальних гарантій нужденним передбачено Конституцією України та іншими законами.
Сьогодні на порядку денному пошук оптимальних шляхів надання соціальної допомоги та послуг на місцевому рівні. Запровадження нових і вдосконалення діючих соціальних програм дають можливість оптимізувати управління системою соціального захисту населення на рівні кожного регіону, забезпечити високу якість та оперативність надання послуг найуразливішим громадянам і сім’ям.
Ось чому такі актуальні та потребують подальшого вивчення і розвитку нетрадиційні методи соціальної роботи з нужденними людьми , запроваджені в Чернівецькій області і в Хотинському районі зокрема.
Управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації потроху відходять від позиції очікування звернень громадян та формальної відповіді на них і переходять до обстеження умов життя населення, виявлення нужденних та пошуку оптимальних можливостей надання допомоги.
Працівники управління праці та соціального захисту населення Хотинської районної державної адміністрації усвідомлюють важливість забезпечення комплексного підходу до вирішення соціальних проблем: з’ясування та надання всіх можливих видів соціальної допомоги у кожному конкретному випадку для кожної конкретної людини.
Україна опинилася у стані гострої соціально – політичної кризи. Попри всі переваги ринку не вирішується багато соціальних питань. Навіть якщо ринкова система спроможна забезпечити високий рівень споживання матеріальних благ і послуг, вона все ж заснована нерівності членів суспільства в розподілі суспільного продукту, що призводить до суттєвої диференціації доходів населення, зміни структури суспільства. тому в ринковій системі потрібен захист людини від цих негативних явищ.
Питання соціального захисту громадян – це понад усе прерогатива державної політики. Держава вживає заходів щодо вирішення питань економічного становища і гарантій соціального захисту громадян.
Але треба сказати відверто, що сьогодні держава не готова в наслідок економічних обставин забезпечити виконання програм соціально – орієнтованого напряму.
Тому органи місцевого самоврядування змушені вирішувати питання соціального захисту населення, шукати кошти для фінансування міських програм соціальної допомоги громадянам. Необхідно зазначити, що ці питання завжди були головними в діяльності місцевих Рад та їх виконавчих органів.
Аналіз та визначення рівня достатності наданих допомог показав, що система потребує реформування, впровадження нових шляхів та методів, котрі без додаткових затрат коштів, матеріальних засобів дозволять працювати більш результативно на користь тих, хто потребує соціального захисту.
Пропонуємо наступні удосконалення робіт:
1. В сфері соціальної політики:
─ розроблення і прийняття Соціального кодексу;
─ зменшення податкового тиску на ті підприємства, установи, організації, підприємницькі структури, які роблять внесок у благодійні фонди;
─ розробка методичних рекомендацій для сільських центрів управління праці та соціального захисту населення;
─ поглиблення всебічного вивчення цілісного уявлення про бідність, її критерії та виміри.
2. В сфері реформування системи соціальних допомог:
─ поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги , що надаються різним категоріям населення;
─ реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим та одиноким непрацездатним особам на основі урахування їх сукупного доходу;
─ створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;
─ впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги;
─ збільшити розміри допомог особливо потребуючим громадянам;
─ запропонувати роботу по паспортизації населених пунктів в інших регіонах.
Безумовно, ці заходи допоможуть кардинально реформувати соціальну політику, її основні складові, зокрема систему соціального захисту населення, що виступає умовою утвердження сталої системи соціальної безпеки людини і суспільства, потребує значних зусиль. Соціодинаміка цього процесу детермінована сукупністю багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. Серед них - зрілість ринкових відносин у країні, зокрема розвитку малого підприємництва, середнього класу, соціальної, економічної культури населення, характер його соціально-економічних спрямувань, готовність суб’єктів соціальної політики до нововведень , рівень законодавчої забезпеченості їх діяльності в нових умовах та інші чинники, що обумовлюють динамізм розвитку соціально-економічного буття, стабільної соціальної системи.
Одним з найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування. Для цього уже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансових витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в стриктурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.
В останні роки спостерігається зростання асигнувань підприємств та організацій в освіту тапідготовку кадрів, охорону здоров’я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.
Важливою функцією бюджету є матеріальне і фінансове забезпечення конституційних гарантій громадян. Коли ж бюджет не в змозі виконати цю функцію, постає необхідність залучення інших джерел фінансування соціальної сфери, що свідчить про неефективність використання бюджетних коштів. Виходом з цієї ситуації може бути або корегування конституційних соціальних гарантій., або виділення асигнувань відповідно до необхідного рівня. Тобто передбачається безліч джерел фінансування бюджетних установ. За такого підходу бюджетними коштами відшкодовується лише частка необхідних видатків, так званий гарантований мінімум видатків бюджету. Частка ж, якої не вистачає, “наповнюється” за рахунок залучених коштів. Загалом, цей вимушений метод привабливий тим, що дає змогу активізувати ефективність господарства, за рахунок чого задовольнити потреби у розвитку і функціонуванні установ соціальної сфери.
Фінансові органи зазвичай у разі нестачі бюджетних коштів занижують норми видатків і витрат, оскільки корегування соціальних гарантій – річ складна і пов’язана із зміною законодавства. Скорочення норм видатків або зменшення загинальної суми бюджетних асигнувань негативно впливає на всі аспекти діяльності бюджетних установ. Саме тому постала необхідність стабілізації норм і нормативів протягом відносно тривалого часу.
Список використаних джерел
1. Базилюк П.В. Соціальний захист населення. - К.: Т-во «Знання» України 1999. с.122.
2. Березін М. Соціальний захист: не милостинею, а виробництвом. // Віче. - 2004. - №1, ст.64-67.
3. Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України//Фінанси України. –2005.-№9.- c. 3-7.
4. Бюджетний кодекс України № 2542-ІІІ від 21.06.2001 року. – http: www.rada.gov.ua.
5. Василик О.Д. Державні фінанси України. Навчальний посібник . Київ: Вища школа, 2001р.-383с.
6. Воронова Л.К Фінансове право. - Харків: “Консум”, 2003 р.-с.496.
7. Воронова Л.К.Бекерська Д.А. Фінансове право. Навчальний посібник для студентів юридичних ВУЗів та факультетів.-Київ: Вентурі, 2005р.-с.272
8. Ганслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки.-К.: Основи. 2005.с.18.
9. Дробозина М. Загальна теорія фінансів – Київ: «Професіонал», 2004.- с.255.
10. Закон України про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні // Відомості Верховної Ради України. - 1991- №21 ст.252. – http: www.rada.gov.ua.
11. Іванкевич В. Система соціального захисту, що діє в Україні. // Україна: аспекти праці . - 2005. № 1-2.
12. Качан Л. Польовий Л. До Міжнародного року людей похилого віку. // Соціальний захист., - 2004. № 1.ст. 25-28.
13. Ковалева М, Финансы . М.: “Мысль”.1999.-с.336.
14. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Юрінком, 1996. – http: www.rada.gov.ua.
15. О.І. Іванкевич В. Система соціального захисту, що діє в Україні. // Україна: аспекти праці. - 2006. № 1-2.
16. Об’єднання громадян, благодійництво та соціальний захист в Україні (вибране законодавство). Укладачі: О.І.Сушинський, Г.Г, П.І.Шевчук. - Львів: Ліга-Прес, 2000, -228с.
17. Паламарчук В.М. Соціальна стратегія в Україні в період здійснення економічних реформ. // Національний інститут стратегічних досліджень. - К., 2005.
18. Положення про Міністерство соціального захисту населення України ( Затв. Указом Президента України № 988 ) 96 від 23.10.96 // Урядовий кур'єр. від 29.10.1996 р.
19. Постанова Кабінету Міністрів України «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку». м.Київ. 26 вересня 1997 року № 1066. – http: www.rada.gov.ua.
20. Постанова Кабінету Міністрів України від 21.04.2005 р. № 315 Деякі питання призначення і виплати допомоги сім`ям з дітьми”.-http: www.rada.gov.ua.
21. Про державний бюджет України на 2006 рік.Закон України № 3235-IV 20.12.2005 р. -http: www.rada.gov.ua.
22. Про державний бюджет України на 2007 рік.Закон України від 19 грудня 2006 рокуN 489-V. -http: www.rada.gov.ua.
23. Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21.11.1992 р. № 2811-ХІІ. -http: www.rada.gov.ua.
24. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням закон України від 18.01.2001 р. № 2240 – ІІІ.-http: www.rada.gov.ua.
25. Про внесення змін до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям" №1045-IV від 09.07.2003 року. -http: www.rada.gov.ua.
26. Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні - Закон України від 16.12.93 р. // ВВР. - 1994. - № 4. - С. 18 ( із змінами, внесеними Законом України №478 / 95 - ВР від 15.12.95; № 498 / 95 -ВР від 22.12.95.). - http: www.rada.gov.ua.
27. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів іх сімей. Закон України від 20.12.1991р. // ВВР. - 1992. - № 15. - с. 190 (із змінами, внесеними Законом України № 64 / 97 від 12.02.97) // Урядовий кур'єр від 27.02. 1997 р. - http: www.rada.gov.ua.
28. Реденко В. Фінансування соціального захисту в ФРН. // Фінанси України. - 1999. - № 1.
29. Реденко В. Фінансування соціального захисту в ФРН. // Фінанси України. - 1999. - № 1.с-31.
30. Розпорядження Президента України «Про проведення Міжнародного дня інвалідів». м.Київ. 12 листопада 1997 року; №396/ 97-рп. - http: www.rada.gov.ua.
31. Скуратівський В.А. Соціальна політика - як суспільний феномен і вид практичної діяльності. // Вісник УАДУ при Президентові України. - 2005. - №1 ст. 130-147.
32. Скуратівський В.А. Соціальна політика - як суспільний феномен і вид практичної діяльності. // Вісник УАДУ при Президентові України. - 2005. - №1 с. 130-147.
33. Скуратівський В.А. Соціальний розвиток і соціальна політика : сучасні реалії, суперечності і тенденції розвитку. // Вісник УАДУ при Президентові України. -2006. № 1 с. 137-158.
34. Скуратівський В.А., Палій О., Лібанова Є. Соціальна політика. - К.: УАДУ, 2001.
35. Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи та дослідження. Київ.: видавництво УАДУ, 1998. с.36.
36. Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження. Київ.: видавництво УАДУ, 1998. Ст.181.
37. Соціальний захист. Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. - 2004р. - №1,7 ; 2005 р. - №3,5; 2006р.-№2,6; 2007 р. - №1,4.
38. Стегній О. Безпека як показник соціального самопочуття населення України . // Україна: аспекти праці. - 1996.
39. Типове положення про управління соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації / Затв. постановою КМ України № 60 від 12.01.96// ЗП України. - 1996. - № 5.-с. 171.
40. Штиньков С.А. Шляхи вдосконалення соціального захисту в України//Фінанси України. –2005.-№12.- c.7.
41. Якимовський А.У. Соціальний захист України//Фінанси України. –2006.-№8.- c.15.
Додаток А
Структура управління праці та соціального захистунаселення в Чернівецький області
Додаток Б
Структура управління праці та соціального захистунаселення в Хотинському районі
|
|
|
|
|
|
|
Похожие рефераты:
Проблеми формування соціального захисту на сучасному етапі
Туризм, як багатогранне суспільне явище: сутність, державне регулювання, види послуг
Фінансування соціально-економічного розвитку регіону (на прикладі Бабушкінського району)
Регулювання цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
Праця державних службовців: організація, оплата, ефективність
Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств
Аналіз виконання і планування місцевих бюджетів
Взаємозв'язок бюджету й розвитку соціальної сфери регіону
Розвиток та сучасний стан соціології
Комплексний заклад ресторанного господарства
Формування системи соціального захисту в Україні
Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи
Шпоры по международной экономике
Аналіз цінової політики підприємства на прикладі ТОВ "Медикор"
Фінансове забезпечення соціальної сфери України
Організація маркетингових досліджень в туризмі
Облік реалізації послуг та розрахунків з покупцями на підприємствах газопостачання