Курсовая работа: Умисне вбивство

Міністерствоосвіти та науки України

Навчальний центр Миколаївського комплексу

Одеської національної юридичної академії

КУРСОВА Р О БОТА

по кримінальному праву

на тему:

УМИСНЕ ВБИВСТВО

Виконала:

Студентка 2-го курсу

денної форминавчання22 группи

Тилту Оксана Леонідівна

Навчальний керівник:

старший викладач

Бідей Олександр Миколайович

Миколаїв – 2006 р.

ЗМІСТ :

Вступ ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. 3

Розділ 1.Злочини проти життя ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. 4

Розділ 2. Поняття умисного вбивства та його класифікація ... .. .6

2.1 Умисне вбивство, вчинене у стані сильного

душевного хвилювання... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ...15

2.2 Кваліфікація умисного вбивства при перевищенні

меж необхідної оборони... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. .17

2.3 Кримінально-правова характеристика умисних

вбивств, вчинених на замовлення.. ... .. ... .. ... .. .. 22

Розділ 3. Попередження умисних вбивств .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .26

Розділ 4. Питання караності умисних вбивств за Кримінальним

кодексом України... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .30

Висновки ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... ... .. ... .. ... .. ... .. ...35

Список використаної літератури ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ... .. ...37

ВСТУП

Охорона особи є найважливішим завданням держави. В ст. 3 Конституції України сказано: „ Людина, її життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпека вважаються в Україні найвищою соціальної цінністю”, вперше в статі 27 нашої Конституції записано: „Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини”. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

Багато галузей права ставлять своїм завданням охорону особистості. Виконувати його та кримінальне законодавство України, так, в ст. 1 КК на рахунку першочергових завдань кримінального закону визначається правове забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина.

Злочини проти життя

На життя особи посягає найтяжчий злочин – убивство. Убивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини.

Конституція України закріплює невід’ємне право на життя кожної людини і встановлює обов’язок держави захищати життя людини (ст. 27). Вбивство позбавляє потерпілого найціннішого блага – життя. Вбивство заподіює надзвичайно тяжку шкоду не тільки потерпілому, але і його рідним та близьким. Разом з тим невинне (casus) чи легальне (наприклад, у стані необхідної оборони, під час війни) позбавлення життя, не є вбивством.

Убивство – це заподіяння смерті іншій особі. Самогубство або замах на самогубство вбивством не визнається, оскільки об’єктом вбивства може бути тільки життя іншої людини щодо вбивці. Але сприяння самогубству чи допомога самогубцеві у досягненні ним цієї мети визнається сприянням смерті іншій людині. Сприяння самогубству утворює злочин, передбачений ч.5 ст.27 і ч.1 чи ч.2 ст.115 КК України.

Об’єктом вбивства є життя. Вбивство може бути вчинене не тільки стосовно живої людини незалежно від її віку, стану здоров’я, громадського стану чи властивостей її особи.

Життя як об’єкт кримінально-правової охорони містить у собі суспільні відносини, існуючі з приводу охорони життя у біологічному розумінні. Якраз тому, що об’єкт посягання при вбивстві – не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості ( у кожному разі, у кожному певному випадку ця сукупність буває різноманітною і особливою). Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини – ст.115-119 КК.

Життя людини починається з фізіологічних пологів. Початок фізіологічних пологів – це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, тобто з’являється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина під свою охорону.

Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плода до початку фізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт (ст. 134 КК).

Для поняття вбивства важливим є також визначення моменту закінчення життя, оскільки навмисні дії, які могли заподіяти смерть, щодо вмерлого (трупу)кваліфікуються як замах на вбивство. До недавнього часу у медичній науці і судовій практиці настання смерті пов’язувалось із діяльністю серця. Але розвиток медичної науки і техніки надав можливість поновлювати дихання і роботу серця через навіть тривалий час. Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов’язується не з роботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і центральній нервовій системі.¹

З настанням смерті посягання на життя вважається закінченим, тобто воно містить всі ознаки складу закінченого злочину.

Кримінальна відповідальність за вбивство настає з чотирнадцяти років (ч.2 ст. 22 КК). Суб’єктом злочинів, передбачених ст. 115-119 КК, визнаються особи, яким до моменту вчинення вбивства уже виповнилось 14 років. Цей вік настає з наступної доби після дня народження. За відсутності в особи документів, що підтверджують її вік, проводиться судово-медична експертиза для встановлення віку, а в необхідних випадках – і для визнання її осудності.

¹ Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине. - М., Медицина, 1990.

Поняття умисного вбивства та його класифікація

Головний загальний склад злочину про відповідальність за вбивство містить ч. 1 ст. 115 КК. Ця норма передбачає відповідальність за вбивство, яке характеризується відсутністю як обтяжуючих обставин, які перелічені у ч. 2 ст. 115 КК, так і пом’якшуючих обставин, передбачених ст. 116-118 КК України.

За ч. 1 ст. 115 КК, наприклад, були кваліфіковані дії Х., яка вбила свого чоловіка. Було доведено, що її чоловік п’яний прийшов додому і почав лаятися і ганятися за нею. Х. Побігла сховатися до сусідів. Вночі вона повернулася додому, побачила, що чоловік спить, взяла сокиру і вдарила його по голові, від чого він помер.¹

Вбивство зі спонукань помсти кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК лише у тих випадках, коли мета помститися виникла з особливих неприязних відносин між винним та потерпілим. Якщо ж помста виникла у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку, то вбивство кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Різновидом вбивства з помсти є вбивство із ревнощів. Таке вбивство кваліфікується також за ч. 1 ст. 115 КК незалежно від того, були підстави до ревнощів чи ні.

У всіх випадках, коли умисне вбивство було вчинене без перелічених у ст. 115-118 КК обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин, воно підлягає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК України (за несплату боргу, із почуття жалю до потерпілого, з використанням безпорадного стану потерпілого тощо).

Відповідальність за умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, настає з чотирнадцяти років (ч. 2 ст. 22 КК).

¹ Радянське право. – 1988. - № 6

Карається умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК України позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 115 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є :

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК). Таке вбивство характеризується одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто винний має намір і мету вбити двох або більше осіб.

Вбивство двох чи більше потерпілих може бути вчинене одночасно або в різний час. Ця обставина вирішального значення не має. Головне, що поєднує вбивство двох чи більше осіб у п. 1 – це єдність умислу таких дій. За відсутності єдності умислу на вбивство двох чи більше осіб злочин кваліфікується як повторне вбивство. За п. 1 кваліфікуються і ті випадки, коли після вбивства однієї особи винний вчинив замах на вбивство іншої особи або коли вбивству передував замах на вбивство другої людини, якщо всі ці дії (обидва злочини) охоплювались одним умислом.

Разом з тим при спрямованості умислу на вбивство двох або більше осіб вбивство одного з них і замах на життя іншого не може вважатися закінченим злочином, вбивством двох чи більше осіб, бо злочинний намір вбити двох чи більше не був здійсненим за причин, від волі винного незалежних. Тому такі дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 чи ч. 2 ст. 115 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Замах на вбивство кількох осіб кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Додатково кваліфікувати за ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК немає потреби, якщо спосіб заподіяння смерті був небезпечний тільки для цих потерпілих. Убивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) відрізняється від вбивства способом, що був небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), суб’єктивно: за п.1 ч. 2 ст. 115 КК дії кваліфікуються при намірі винного вбити кількох осіб, а за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК – тоді, коли його умислом охоплювалося заподіяти смерть одному, а щодо інших потерпілих винний діяв необережно – вчинив необережне вбивство (ст. 119 КК) чи поставив потерпілих у небезпечне для життя становище (ст. 135 КК), окрім жертви.

Вбивство двох осіб не може підпадати під ознаки п. 1 ч. 2 ст. 115 КК якщо одне з них було необережним (ст. 119 КК) або вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116 КК).

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК).

Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення :

а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі,

друзі, закохані чи зовсім незнайомі);

б) звідки винному було відомо про вагітність потерпілої;

в) строк вагітності;

г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство).

За відсутності доказів тому, що винний безсумнівно знав про вагітність потерпілої, його дії не підпадають під ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. У таких випадках застосовується ч. 1 ст. 115 КК України.

Малолітньою визнається дитина віком до 14 років. Життя дитини починається після фізіологічних пологів. Вбивство малолітньої дитини теж кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК лише у випадках, коли винний усвідомлював або міг усвідомлювати, що потерпілою є малолітня дитина, тобто такою, що не досягла віку 14 років. Якщо винна особа сумлінно помилялася, тобто не усвідомлювала і за обставинами не могла усвідомлювати віку дитини, то відповідальність настає за ч. 1 ст. 115 КК.

Умисне вбивство заручника ( п. 3 ч. 2 ст. 115 КК).

Заручником називається особа, яку захопили і утримують проти її волі з метою примусити родичів затриманого, державну чи іншу установу чи організацію, посадову чи якусь фізичну особу задовольнити вимоги винного за умови звільнення затриманої особи

( ч. 1 ст. 147 КК).

Умисне вбивство двох заручників, чи з особливою жорстокістю, чи з корисливих мотивів, або вчинене на замовлення, або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за п. 1 , 4, 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).

У п. 4 ч. 2 ст. 115 КК йдеться не про жорстокість взагалі, бо вбивство – це завжди акт жорстокості, а про особливу жорстокість, коли жертві були заподіяні особливі муки (безпосередньо перед вбивством чи під час його), особливі страждання, або коли винний застосував тортури, мордування, мучено діючу отруту чи спричинив потерпілому безліч поранень. Особлива жорстокість може визначитися у нещадності до жертви, глумі над мерцем, заподіянні особливо тяжких страждань присутнім при вбивстві близьким чи рідним потерпілого.

За п. 4 ч. 2 ст. 115 КК були кваліфіковані дії М., який під час сварки облив свою коханку бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої було опалено 95 % тіла, від чого вона померла у лікарні. ¹

Не може визнаватися особливою жорстокістю знищення мерця (трупа), а також сама по собі множина (безліч) заподіяних потерпілому поранень.

Вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК) має місце тоді, коли винний здійснював намір на вбивство певної особи і при цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Такими способами можуть бути: постріл у натовп або застосування для вбивства вогню (пожежі), води (затоплення), спорудження різних пасток тощо.

¹ Практика судів України в кримінальних справах. – К., 1993. – С.88-89.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 115 КК вбивство охоплюється у тих випадках, коли небезпека для інших осіб, крім жертви, була реальною, тобто дії винного могли заподіяти їм шкоду (здоров’ю чи життю). Якщо при вбивстві способом, небезпечним для багатьох осіб, були спричинені тілесні ушкодження або заподіяна смерть іншим особам, то воно кваліфікується, крім п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, також і за п. 1 цієї статті чи за статтями, які передбачають відповідальність за тілесні ушкодження.

Вбивство із корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) – це вбивство з метою отримати майно чи майнові прибутки або права. Це може бути також намір звільнитися від майнових витрат. Це може бути і вбивство за винагороду, чи з метою отримання грошей, права на житло, або з метою звільнитися від сплати аліментів на утримання дитини, чи когось іншого з утриманців. Особливість корисливого вбивства полягає в тому, що єдиною перешкодою отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, і з настанням його смерті ця перешкода усувається. Для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, вдалося винному одержати майнову чи іншу винагороду чи ні. Але п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися у тих випадках, коли вбивець не може одержати майнову вигоду від вчиненого ним убивства, наприклад, звільнитися від сплати боргу.

Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК також убивство дружини з метою звільнитися від неї, бо головним мотивом цього злочину є не корисливий мотив, а мета таким чином розірвати шлюб.

Особливість корисливого вбивства полягає в тому, що його мотив виникає до вчинення злочину, а вбивство є лише здійсненням цього наміру з таких спонукань. Якщо ж намір заволодіти майном потерпілого виник у момент убивства або відразу ж після вбивства, то воно не може кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство кваліфікується як вчинене без обтяжуючих обставин, а привласнене після вбивства майно – як крадіжка за ст. 185 КК.

Корисливе вбивство за багатьма ознаками схоже на вбивство при розбої, що утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ст. 187 КК).

Відрізняються ці злочини тим, що при корисливому вбивстві:

а) намір отримати майнову вигоду внаслідок вбивства виникає до вчинення вбивства. При розбої винний нападає з метою заволодіти майном потерпілого, яким при розбої буває випадкова, незнайома особа. Вбивство з корисливих мотивів частіше буває вчиненим щодо знайомих осіб;

б) корисливе вбивство вчиняється також з метою отримання майнових прав або майна у майбутньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство), тоді як при розбої це зовсім неможливо. При розбої винний прагне заволодіти майном негайно і тільки тим, яке перебуває у потерпілого чи при ньому.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК)характерне тим, що воно вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства. Винний вчинює дії винятково цинічні чи особливо зухвалі. Його поведінка є відвертий виклик громадському порядку й обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати всім свою зневагу до них. У багатьох випадках вбивство з хуліганських спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного.

У тих випадках, коли конфлікт між винним і потерпілим виник на підставі хуліганських спонукань, а потім переріс в особисті неприязні стосунки між ними, то вбивство вже не може бути кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, бо переважним уже був не хуліганський мотив, а мотив помсти.

Умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку ( п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) вчиняються у тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською діяльністю потерпілого. Наприклад, вбивство громадянина, який намагався припинити порушення громадського порядку, чи свідка за те, що він дав правдиві показання. Таке вбивство є помстою за суспільно корисливу діяльність потерпілого.

За п. 8 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується вбивство лише у тих випадках, коли дії потерпілого були правомірні. Якщо службова особа або громадянин діяли неправомірно, то вбивство за таку діяльність підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК).

У п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України поєднані два самостійні різні мотиви вбивства, які визнаються законом кваліфікуючими обставинами вбивства. У деяких випадках вони можуть бути в сукупності, одночасно. Вбивство з метою приховати інший злочин припускає вчинення винним до цього іншого злочину або замаху на злочин.

За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство кваліфікується незалежно від того, чи вдалося винному досягти мети – приховати попередній злочин, а також незалежно й від того, чи можна було таким чином злочин приховати.

Вбивство, з метою приховати інший злочин, утворює з цим попереднім злочином сукупність і вони кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України та статтею, яка передбачає відповідальність за приховуваний злочин, наприклад, умисне вбивство з метою приховати попередній вчинений розбій кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 187 КК України¹ .

Вбивство, з метою полегшити вчинення іншого злочину, це є один із засобів усунути ту особу, яка, на думку винного, може перешкодити

здійсненню його наміру, наприклад, вбивство охоронця майна.

¹ п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р.- Практика судів України в кримінальних та цивільних справах. –К., 1995. – С. 91-92.

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК) містить у собі два різних самостійних злочини – вбивство і зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Поєднує їх лише те, що один із них (зґвалтування) є кваліфікуючою ознакою другого (вбивства).

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, вчинюється як під час зґвалтування чи замаху на нього, так і після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. В усіх випадках ці злочини утворюють сукупність і кваліфікуються за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК України.

Якщо зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом було вчинене групою осіб, то за вбивство, поєднане з ним, відповідають усі співучасники, незалежно від того, чи всі вони мали статевий зв’язок з потерпілою.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України).

Таке вбивство визнається вчиненим за обтяжуючих обставин незалежно від мотивів вбивства (помста, ревнощі, кар’єризм тощо) і від того, хто був виконавцем і замовником вбивства. Вбивство, вчинене на замовлення і за платню, кваліфікується за сукупністю пунктів 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вбивством, учиненим на замовлення, називається умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб ( п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України).

Відповідальності за вбивство, вчинене групою осіб, підлягають усі учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть потерпілому.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав – і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК¹ .

Частина 2 ст. 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за наявності яких вбивство визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і кваліфікується за ч. 2 ст. 115 КК.

Вбивство за інших обтяжуючих злочин обставин (наприклад, з використанням безпорадного стану потерпілого, своїх рідних – батька чи матір тощо), які у ч. 2 ст. 115 КК не згадані, кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК України.

Згідно з принципом повноти осудності при кваліфікації вбивства, що містить декілька обтяжуючих обставин, злочин кваліфікується за всіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, які передбачають ці обставини.

Карається умисне вбивство при обтяжуючих обставинах позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна у випадках засудження за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

¹ п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. „Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. „Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини”

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного

хвилювання

Стаття 116 КК передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, яке було вчинене у стані фізіологічного афекту.

Афектом у психіатрії називають найбільш сильні (найсильніші) і дуже різкі емоції та переживання – жах, лютість, відчай і т. ін.

У стані фізіологічного афекту самооцінка і самоконтроль поведінки значно затрудняються, зменшуються, але зовсім не виключаються, як під час патологічного афекту. У стані патологічного афекту людина нездатна ні розуміти своїх дій, а отже, ні контролювати їх, ні керувати ними. У такому стані людина визнається неосудною (ст. 19 КК).

Вбивство вважається вчиненим у стані фізіологічного афекту за наявності таких умов:

1. Якщо сильне душевне хвилювання (афект) виникло у відповідь на протизаконні дії потерпілого і викликало намір убити його.

2. Якщо фізіологічний афект виник: а) внаслідок насильства потерпілого над винним чи його рідними (близькими), але не надавало права на необхідну оборону чи крайню необхідність; б) внаслідок тяжкої образи потерпілим винного – грубого і цинічного приниження гідності особи; в) внаслідок інших протизаконних або грубо аморальних дій потерпілого, якщо ці дії спричинили чи могли спричинити тяжкі наслідки для винного чи його близьких.

Судова практика визнає, що викликати фізіологічний афект може подружня зрада, зрада закоханих. Афект можуть викликати і багаторазові протизаконні дії, остання з яких і стала причиною афекту.

Таким чином, вбивство у стані фізіологічного афекту є відповіддю на протиправні чи аморальні дії потерпілого, і тому воно визнається вчиненим при пом’якшуючих обставинах. Наприклад, судова колегія з кримінальних справ Верховного Суду розглянула справу Н., яка вбила свого чоловіка. Потерпілий систематично пиячив, бив свою дружину, приводив додому жінок. У день убивства він прийшов додому п’яний, почав вимагати, щоб дружина задовольнила його статеву пристрасть неприродним способом, а коли вона відмовилась, ударив її ногою в живіт. Н. схопила ніж і ударила ним чоловіка в груди, від чого він помер. Верховний Суд ухвалив, що дії Н. слід кваліфікувати за ст. 116 КК, оскільки вони були вчинені у стані сильного душевного хвилювання, викликаного тяжкою образою і протизаконним насильством з боку потерпілого¹ .

Вбивство не підпадає під ознаки ст. 116 КК, якщо стан фізіологічного афекту був викликаний законними діями потерпілого, наприклад, взяттям під варту (ст. 155 КК), конфіскацією майна (ст. 59 КК), затриманням злочинця (ст. 38 КК) тощо.

Стаття 116 КК передбачає відповідальність лише за умисне вбивство у стані фізіологічного афекту. Всі інші випадки заподіяння кримінально караної шкоди у стані фізіологічного афекту – тілесні ушкодження, необережне вбивство – кваліфікуються за ст. 123 КК.

Відповідальними за ст. 116 КК є осудні особи, яким до моменту вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років.

Карається умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до п’яти років.

¹ ухвали судової колегії Верховного Суду України від 21 липня 1992 р. у справі К. та від 28 травня 1991 р. У справі П.

Кваліфікація умисного вбивства при перевищенні меж

необхідної оборони

Склад злочину умисного вбивства, передбачений ст.118 КК, є традиційним для законодавства України. Він являє сукупність ознак убивства (ч.1 ст. 115 КК) і ознак перевищення меж необхідної оборони (ч. 3 ст. 36 КК, які розглянуті в Загальній частині кримінального права.

Для кваліфікації умисного вбивства як вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, передусім необхідно встановити, що винний знаходився у стані необхідної оборони, тобто смерть заподіяна особі, яка посягала на права та інтереси особи, суспільні інтереси та інтереси держави. При цьому повинні бути наявними умови правомірності необхідної оборони, які відносяться до нападу, та порушені умови, які відносяться до захисту (має місце не перевищення меж необхідної оборони).

У п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 26.04.2002 року зазначено, що судам необхідно беззастережно додержувати вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ч. 2 ст. 36 КК, враховуючи, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади¹ .

Одне з питань, що стосується цієї проблеми. – кваліфікація дій осіб, які при виконанні службових обов’язків вчинили вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони. Вирішення таких питань на практиці ускладнюється тим, що такі факти ззовні нагадують перевищення влади, поєднане з насильством над особою, і тому ці дії іноді можуть бути кваліфіковані як злочин у сфері службової діяльності, хоча має місце вбивство внаслідок перевищення меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, вчинене представником влади при виконанні службових повноважень.

¹ ПостановиПленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид./ За заг. ред. В.Т. Маляренка. – К., 2003. – 560 с.

Кримінальний Кодекс України 2001 р. у ст. 118, окрім умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, передбачає й таку ознаку, як перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Однак вчинення умисного вбивства внаслідок відвернення чи припинення посягання визнається правомірним, якщо не були перевищенні межі необхідності, а вчинення умисного вбивства при затриманні особи, яка вчинила злочин, на мою думку, завжди має визнаватись перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, оскільки визначена у законі мета затримання ( доставлення злочинця відповідним органом влади для здійснення правосуддя) в такому разі не може бути досягнута¹ .

У КК України 2001 р. враховано недоліки юридичної конституції складу злочину і в диспозиції ст. 118 вказана форма вини – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Це положення має принципове значення, орієнтуючи правозастосовні органи на те, що визнання спричинення смерті з необережності виключає кваліфікацію вбивства за ст. 118 КК. Це, можливо, повинно бути одним з основних критеріїв для відмежування вбивств, передбачених статтями 118 і 119 КК.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, слід відрізняти від діянь, які потягли смерть при уявній обороні.

Відповідальність за шкоду, спричинену у стані уявної оборони, настає за загальними правилами відповідальності при фактичній помилці. Якщо фактична помилка виключає умисел чи необережність, то усувається і кримінальна відповідальність за дії, вчинені в стані уявної оборони. Отже, і спричинення смерті у стані уявної оборони, коли не встановлені ні умисел, ні обережність, не тягнуть кримінальної відповідальності.

¹ Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., перероб. та доп. / Ред. С.С. Яценко. – К., 2002- 968 с.

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця ( ст. 118 КК ), має ряд спільних ознак із вбивством, учинене у стані сильного душевного хвилювання ( ст. 116 КК ). Спільними для них є об’єкт злочину, дія яка виражається у насильстві, вина, суб’єкт злочину. Схожою є і обстановка вчинення злочину, а точніше, його привід, яким у обох випадках є насильство, образа та інші протиправні діяння. Наявність великої кількості схожих ознак цих злочинів може призводити до так званого їх змішування.

Як же розмежовувати ці злочини?

1. Підставою необхідної оборони є діяння, які мають досягти ступеня суспільної небезпечності злочину, а стан сильного душевного хвилювання може бути викликаний протизаконним насильством, тяжкою образою або систематичним знущанням. При цьому тяжка образа або систематичне знущання необов’язкого повинні досягати ступеня суспільної небезпечності злочину, оскільки за будь-яку образу кримінальна відповідальність не передбачена взагалі.

2. Час агресивної реакції на тяжку образу, протизаконне насильство чи систематичне знущання також є розмежувальним критерієм названих злочинів.Однак він не має універсального характеру. Стан необхідної оборони і перевищення її меж можливі у процесі посягання, хоча особа, яка захищається, може і помилятися що до моменту його закінчення.

3. Головний розмежувальний критерій вбивств, передбачених ст. 116 і 118 КК, викликаних однаковим приводом лежить у суб’єктивній стороні, а саме у мотивах їх вчинення, оскільки за формою вини ці злочини можуть бути вчинені лише умисно. Вчиняючи умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, особа керується мотивами необхідності захисту своїх або іншої особи прав та законних інтересів, суспільних і державних інтересів. Мотивом убивства, передбаченого ст. 116 КК, можуть бути ревнощі, помста та інші спонукання, які породжуються афектованим станом психіки суб’єкта. Метою вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, є припинення наявного посягання або відвернення посягання, яке створює загрозу негайного заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам. Мета захисту при вбивстві, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання відсутня¹ .

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони слід також відмежувати від простого умисного вбивства ( ч. 1 ст. 115 КК ) особа, яка перевищила межі необхідної оборони, керується необхідністю захисту від суспільно небезпечного посягання. Коли ж необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання минула, то спричинення смерті особі, яка посягала, слід розцінювати як акт помсти – діяння, яке охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 115 КК.

Проблемною є відповідь на питання кваліфікації вбивства за ч. 1 ст. 115 КК чи за ст. 118 КК, вчиненого під час бійки. В. Козак вважає, що є два варіанти, коли у бійках може виникнути стан необхідної оборони, який дає право на захист від протиправного посягання: а) стан необхідної оборони особи, яка намагається відвернути бійку, а тому втягнута в неї; б) стан необхідної оборони для осіб, які захищаються² .

¹ Сташис В.В. , Бажанов М.И. Личность под охраной уголовного закона. – Симферополь, 1996.

² Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1992.

Насамперед слід підкреслити важливість аналізу суб’єктивної сторони дій учасників бійки. У випадках, коли особа, що вчинила вбивство

у бійці, дійсно зазнала нападу, який загрожував її життю чи здоров’ю, і діяла з метою захисту від цього нападу, можна говорити про стан необхідної оборони чи про перевищення її меж.

Одним з принципів Кримінального права є індивідуалізація кримінальної відповідальності. Це означає, що солідарна відповідальність у Кримінальному праві недопустима. Виходячи з цього, співвиконавство при перевищенні меж необхідної оборони може мати місце у тих випадках, коли своїми діями кожна особа, яка відвертала суспільно небезпечне посягання, перевищила межі необхідної оборони. Отже, співвиконавство при перевищенні меж необхідної оборони не виключається.

Іноді на практиці виникає питання про правомірність застосування правил про необхідну оборону, коли особою, яка посягає, є особа, яка страждає на психічний розлад здоров’я. У літературі підхід до вирішення цього питання є неоднозначним. У деяких випадках суди виходять із наявності чи відсутності інформації у особи, яка обороняється, про психічні захворювання особи, яка нападає. А. Сахаров давав таку юридичну оцінку цієї ситуації: суспільно небезпечне посягання недоумкуватого повинно оцінюватися за правилами крайньої необхідності, оскільки необхідна оборона має на увазі лише захист від злочинців. Така позиція не відповідає положенням Кримінального закону. За своїми об’єктивними ознаками при виникненні стану необхідної оборони посягання має бути об’єктивно суспільно небезпечним, а суспільно небезпечним є не лише злочин, а й діяння особи, яка страждає на психічні розлади здоров’я.

Кримінально-правова характеристика умисних вбивств вчинених на замовлення

Кримінальний кодекс України 2001 року ( п. 11 ч. 2 ст. 115 ) передбачає відповідальність за вчинення вбивства на замовлення. Ця кваліфікуюча ознака умисного вбивства у попередньому Кримінальному кодексі України з’явилася у 1996 році, коли з метою посилення боротьби із вбивствами Законом України від 2 жовтня 1996 р. ст. 93 КК було доповнено пунктом „и”¹ . З того часу судова практика фактично не має прикладів кваліфікації вбивства на замовлення за п. „и” ст. 93 попереднього КК без додаткової кваліфікації дій винних також і за п. „а” ст. 93 того ж Кодексу. Більш того, значна частина вбивств на замовлення – це також убивства, вчинені не тільки з корисливих мотивів, а й за попереднім зговором групою осіб або організованою групою, - тобто найчастіше п. „и” є фактично тільки додатковою кваліфікацією дій винних, другорядною ознакою.

Пункт 17¹ постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я” від 1 квітня 1994 р. № 1 містить роз’яснення, що під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, розуміють умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення, як це підкреслюється у постанові, може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру (наприклад допомогти у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, залучити до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець тощо)² . Таким чином, фактично підтверджується теза про вбивства на замовлення як окремий випадок вбивства з корисливих мотивів.

¹ Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 46. – Ст. 249.

² Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): у 2-х томах. - К.: „А.С.К.”. – Т. 2 – С. 121-122.

Безумовно, такі вбивства можна розглядати як окрему категорію злочинів, але лише з точки зору особливостей криміналістичної характеристики, через необхідність створення відповідної методики їх розслідування – оскільки розслідування справ цієї категорії має деякі суттєві особливості. Та введення у зв’язку з цим до Кримінального кодексу якоїсь додаткової кваліфікуючої ознаки не потрібно. Такі вбивства мають розглядатися лише як різновид вчинення вбивства з корисливих мотивів¹ .

У вказаній вище постанові Пленуму Верховного Суду йдеться про форму, в якій може виражатися доручення замовника виконавцю, зокрема наказ або розпорядження. У зв’язку з цим інколи необґрунтовано включають до числа „замовних” практично всі вбивства, вчинені в процесі „розборок”. Дійсно, якась невелика х частка певною мірою належить до цієї категорії, що пов’язано, насамперед, з такою їх криміналістичною ознакою, як специфічна структура та базова спрямованість діяльності злочинних угруповань. Але здебільшого злочини, які вчиняються учасниками угруповання, організуються їх лідерами. При цьому здійснення виконавцем такого доручення не можна віднести до стосунків „замовник - виконавець”, тобто до умов замовлення (найму), коли його виконання супроводжується передачею, наприклад, обумовлено угодою суми грошей.

Необхідно виходити з того, що всі особи, які належать до злочинного угруповання, - від рядових членів до лідерів – об’єднані на основі спільних, як правило, корисливих інтересів. І усунення конкурента або конкуруючого угруповання – природно, є спільною метою всіх членів цього кримінального формування, у чому вони особисто зацікавлені, оскільки такі дії спрямовані на розширення сфер впливу, що безпосередньо пов’язано з отриманням додаткових матеріальних благ. За таких обставин не можна говорити як про замовлення, так і про вбивство на замовлення.

¹ У Кримінальному Кодексі РФ у пункті „з” ч. 2 ст. 105 йдеться про вбивство „из корыстных побуждений или по найму, а равно сопряженное с разбоем, вымогательством или бандитизмом”.

Хоча і йдеться переважно про ті самі накази або розпорядження. Перш за все, це вбивства, вчинені організованою групою. Тому не можна погодитися з думкою деяких авторів, які ототожнюють вбивства на замовлення і так звані вбивства „за наказом”, пов’язані з протистоянням угруповань між собою. У таких випадках замовлення може лише формально скидатися на угоду. Йдеться про наказ або вказівки (ті самі розпорядження), які виконуються не у зв’язку з якимись зобов’язаннями з боку замовника, а в силу того, що „виконавець задовго до надходження доручення на вбивство взяв на себе кілерські обов’язки відповідно до ролі, яку він виконує у злочинному угрупованні”¹ .

Наказ – це розпорядження особи, яка наділена владою. Це передбачає такі стосунки між суб’єктами, які характеризуються перш за все нерівністю сторін – як відносини підпорядкування, коли виконання або невиконання такого доручення спричиняє якісь наслідки в становищі або стані суб’єкта підпорядкування (у формі заохочення або покарання). Такі відносини цілком вписуються в ієрархічну структуру злочинного угруповання. При цьому його учасник, виконуючи наказ (завдання чи розпорядження) лідера про вбивство, розуміє, що його невиконання може негативно позначитися на одержанні ним тих матеріальних благ, які дає йому членство в угрупованні. Для вбивства на замовлення характерним є те, що виконавець такого вбивства одержує чи бажає одержати певну вигоду (матеріального чи нематеріального характеру) не від самого факту позбавлення життя потерпілого, а за вчинення дій, спрямованих на виконання замовлення, чи у зв’язку з його виконанням. Саме ця обставина принципово відрізняє вбивство на замовлення від інших вбивств, вчинених під впливом сторонніх осіб² .

¹ Пилипчук П., Мельник М. Проблеми кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення // Право України. – 1999. - № 2. – С. 31

² Довідка Верховного Суду України за результатами узагальнення слідчої і судової практики застосування законодавства про відповідальність за умисні вбивства на замовлення та організованою групою від 30. 06. 98 р. – К., 1999. – 26 с.

Замовлення передбачає і деякі інші відносини – по суті договірні (спрощено: „хто платить – той і замовляє”), невиконання або відмова від його виконання тягне за собою позбавлення однією стороною (замовником) іншої (виконавця, найманця) певних благ, які обумовлені домовленістю (замовленням, найманням).

Дійсно, у деяких справах, виконавці вбивств, які входили до складу злочинних угруповань, після виконання наказу (для таких стосунків більш прийнятне інше визначення надання такого доручення - завдання) свого лідера про фізичну ліквідацію конкретної особи зі складу конкуруючого угруповання одержували гроші, автомашини і таке інше. У таких випадках йдеться тільки про певну спеціалізацію деяких членів злочинного угруповання і отримання ними або визначеної частки в злочинному прибутку угруповання, або заохочення за якісно виконану роботу.

Коли для виконання конкретного вбивства залучається особа „зі сторони”, наприклад з іншого угруповання, і виконання вбивства обумовлено одержанням виконавцем винагороди, то кваліфікуючими ознаками такого вбивства будуть корисливі мотиви та вчинення його на замовлення. Виконавець при цьому не пов’язаний з особами, що організували вбивство, якимись спільними інтересами, обумовленими належністю до злочинного формування.

Можна погодитися з думкою О.І. Бородуліна, який, пропонуючи кримінально – правове визначення цього злочину, відзначає, що вбивство на замовлення є умисним вбивством, яке вчиняється за договором між його організатором та особою, як правило, особисто не зацікавленою у смерті конкретної людини, за винагороду, за участю (або без неї) посередника, з корисливих або інших інтересів організатора вбивства.

У цілому доцільно було б викласти п. 6 ч. 2 ст. 115 КК у такому вигляді – умисне вбивство, „вчинене з корисливих мотивів або на замовлення ”.

Попередження умисних вбивств

У теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності внутрішніх справ попередження злочинності розглядається як широкий комплекс взаємопов’язаних заходів, які здійснюються державними органами та громадськістю. Вони організовують попереджувальну роботу переважно не лише на соціальному рівні. Специфіка таких заходів полягає у їх спеціальному призначенні та цілеспрямованості на усунення конкретних криміногенних факторів.

Загалом, під попередженням злочинності розуміють такі заходи, що безпосередньо спрямовані на виявлення і усунення причин та умов скоєння злочинів, запобігання їм та припинення. Виходячи з цього, у діяльності підрозділів карного розшуку щодо попередження умисних вбивств слід зазначити такі напрями:

1. Виявлення і усунення обставин, які можуть обумовлювати с

скоєння вбивств.

2. Попередження реально можливих вбивств і переходу на

злочинний шлях певних осіб.

3. Припинення скоюваних умисних вбивств.

4. Виявлення і усунення обставин, які безпосередньо сприяли скоєнню вбивств та які можуть сприяти новим злочинам.

5. Попередження рецидиву.

В сучасній науці розрізняють три рівні профілактики:

1) вирішення важливих соціальних, економічних проблем життя суспільства, що забезпечує опосередкований планомірний вплив на всі ланки антисуспільної поведінки;

2) здійснення впливу на конкретні соціальні групи, в яких відбуваються негативні явища. Тут необхідне оперативне усунення різних недоліків, виявлених у житті колективу (соціальні групи);

3) індивідуальна профілактична робота, тобто позитивне змінення системи ціннісних орієнтацій людини, поведінка якої заслуговує на особливу увагу.

Коли мова заходить про припинення злочину, то маються на увазі заходи, які направлені на припинення чогось вже розпочатого, що відбувається. Повною мірою цей термін підходить і для випадків, коли діяльність відповідних органів (окремих осіб) спрямована на зменшення шкоди, очікуваної від злочинного посягання.

Профілактика вбивств полягає у проведенні заходів зі встановлення й усунення причин цього виду злочинів та умов, що сприяють їх скоєнню. Джерелами одержання відомостей про вбивство, яке замислене або готується, можуть бути дані із заяв громадян і посадових осіб, представників громадськості, негласних співробітників, інші оперативні відомості, отримані із аналізу оперативної обстановки і статистичних даних. Коли оперативний працівник отримує такий сигнал, він повинен з’ясувати, які саме причини й умови стали приводом до створення такої ситуації.

До профілактичних заходів. Що проводяться з допомогою органів державної влади і самоуправління можна віднести такі:

-усунення прогалин у законодавстві;

-розробка механізмів реалізації економічних програм;

-підвищення життєвого рівня населення;

-фінансування спеціальних програм боротьби зі злочинністю;

-робота з вихованням громадян, підвищення їх культурного рівня;

-координація роботи різних структур і установ, спрямованих на виконання цих завдань.

До профілактичних заходів, що проводяться безпосередньо органами внутрішніх справ відносяться:

-своєчасне реагування на різноманітні порушення громадського порядку і, насамперед, на ті, що посягають на життя і здоров’я громадян;

-проведення спільних із громадськістю рейдів по найбільш криміногенних об’єктах;

-заохочення громадян, які надають допомогу правоохоронним органам;

-активізація діяльності щодо виявлення осіб, які незаконно зберігають вогнепальну зброю. Встановлення шляхів її придбання або виготовлення;

-посилення нагляду за раніше судимими. Контроль за їх способом життя і джерелами матеріального забезпечення.

Важливим елементом є взаємодія з судовими органами, які можуть давати інформацію, що становить інтерес, одержану в ході розгляду цивільних справ (шлюбнорозлучні процеси, поділ майна, відшкодування заподіяних збитків тощо). Певною мірою якість судового розгляду справи також може впливати на наслідок рішень, прийнятих сторонами. Слід пам’ятати, що питома вага умисних вбивств на побутовому грунті залишається ще досить великою.

Взаємодія з органами прокуратури залишається найголовнішим напрямком боротьби з умисними вбивствами. Слідчі прокуратури не тільки розслідують кримінальну справу, а й встановлюють фактори, які сприяли її скоєнню, що є невід’ємною частиною попереднього слідства.

Важливе місце в комплексі заходів щодо попередження умисних вбивств займає боротьба з наркоманією, насильницькими злочинами, а також рецидивом, формуванням злочинних груп, з незаконним носінням та зберіганням зброї.

Затримання є основним засобом припинення замаху на умисне вбивство.

На цій стаді значення мають усі фактори: своєчасність отримання первинно інформації та її повнота, активність виконавців, обдуманість запланованих заходів, готовність оперативного підрозділу вирішувати такі завдання, роль оперативного працівника у здійсненні такої роботи. Їх ігнорування може призвести до невідворотних наслідків – смерті людини. Необхідно вжити усі можливі заходи з недопущення замаху на вбивство, а саме:

-гарантувати безпеку особи, яка може стати об’єктом злочинного посягання (особиста охорона, охорона житла і майна: видання спеціальних особистих засобів захисту або сповіщання про небезпеку; заміна документів і зміна зовнішності; зміна місця роботи і навчання; переселення в інше місце проживання);

-вжити заходи із затримання осіб, що готують вбивство, на якомога найбільш ранньому етапі підготовки до злочину на основі виявлення і використання фактичних даних, що об’єктивно підтверджують скоєння підготовчих дій.

Припинення умисних вбивств підрозділами карного розшуку може мати місце тоді, коли винний вже почав безпосереднє здійснення свого злочинного наміру, тобто в стадії замаху на скоєння злочину.

Питання караності умисних вбивств за

Кримінальним кодексом України

З часу прийняття Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК) предметом дискусій науковців неодноразово ставали питання караності умисних вбивств.

За вчинення умисного вбивства без обтяжуючих і без пом’якшуючих обставин в санкції ч.1 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що незважаючи на ті пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в ч. 1 ст. 3 Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру покарання за посягання на такі цінності. Це можна проілюструвати, порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч. 3 ст. 188 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна, зокрема, за викрадення шляхом демонтажу кабельних ліній зв’язку, вчинене організованою групою, або ч. 3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна за незаконне заволодіння транспортним засобом. Вартість якого у двісті п’ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум громадян.

Як бачимо, за умисне вбивство позбавлення волі іншої людини законодавець передбачає менш сурове покарання ніж, скажімо, за так званий угон автомобіля.

Вчинення умисного вбивства за наявності принаймні однієї з обтяжуючих обставин, перелічених ч. 2 ст. 115 КК, карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним ув’язненням, до того ж з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 частини другої цієї статті, тобто лише у разі вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів.

В ч. 2 ст. 115 КК верхня межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк становить п’ятнадцять років і дорівнює максимальному строку, встановленому для даного виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК.

Слід зазначити, що науковцями вже неодноразово критикувалися санкції ст. 115 КК, зокрема ч. 2 цієї статті. І якщо нижня межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк, на мій погляд, не викликає зауважень, то верхня межа, як на мою думку, так і на думку науковців, має бути переглянута. Так, В.Т. Дзюба пропонує передбачити в санкції ч. 2 ст. 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 25 років позбавлення волі або довічного позбавлення волі¹ .

Н.В. Шепелєва пропонує доповнити ст. 115 КК частиною третьою, в якій передбачити особливо кваліфікуючі обставини умисного вбивства. Санкція даної частини, на її думку, має передбачати покарання у виді позбавлення волі на строк від 15 до 25 років або довічного позбавлення волі² .

Якщо звернутися до кримінального законодавства зарубіжних держав, то в переважній більшості з них верхня межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах становить 20 років (це передбачає, наприклад, КК Республіки Болгарія, КК Республіки Грузія, КК Іспанії, КК Російської Федерації). В КК ряду держав за вчинення такого злочину встановлюється ще вища межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк – напр., в КК Республіки Білорусь, КК Республіки Молдова, КК Республіки Польща – 25 років, в КК Республіки Сан-Марино – 35 років.

¹ Дзюба В.Т. Деякі питання кримінальної відповідальності за вбивство за кримінальним законодавством України // Кримінально – правова охорона життя та здоров’я особи: матер. наук.- практ. конф. (Харків) 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. та ін. – К.; Х.: „Юрінком Інтер” , 2004;с.78

² Шепелєва Н.В. Про систему обставин, що обтяжують відповідальність за умисне вбивство // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: матер. наук. – практ. конф. (Харків) 22-23 квітня 2004 р.- К.; Х.: „Юрінком Інтер”, 2004.

Враховуючи вищевикладене, я вважаю, що законодавцю необхідно переглянути верхню межу покарання у виді позбавлення волі на певний строк в ч. 2 ст. 115 КК, піднявши її до 25 років (з внесенням відповідних змін і до норм Загальної частини КК).

С.В. Бородін виступає за виділення особливо кваліфікованого умисного вбивства і пропонує в ст. 115 КК України передбачити відповідальність за вчинення вбивств виключної тяжкості. До особливо кваліфікуючих ознак вбивства С.В.Бородін пропонує віднести вбивство: а) батька або матері, б) двох або більше осіб, в) вчинене організованою групою за попередньою змовою, г) поєднане з вчиненням іншого особливо тяжкого злочину¹ . Щоправда, питання про караність такого виду умисного вбивства ним не розглядається.

Не можна звернути увагу ще на одну особливість призначення покарання за кваліфіковане умисне вбивство. При вчиненні кількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин відсутня сукупність злочинів, оскільки всі вони передбачені ч. 2 ст. 115 КК. В даному випадку має місце лише повторність, яка знаходить своє відображення при кваліфікації у вигляді інкримінування винному п. 13 цієї статті. В такому разі у формулі кваліфікації незалежно від того, вчинила особа одне умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, два або десять, посилання завжди буде лише на ч. 2 ст. 115 КК, і тому зробити висновок з формули кваліфікації про реальну кількість вчинених умисних вбивств неможливо (лише п. 13 може свідчити про те, що їх було принаймні два). При цьому караність за вчинення кількох кваліфікованих умисних вбивств така ж сама, як за вчинення одного .

¹ Бородин С.В. Преступления против жизни. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003.

Це ще один аргумент щодо необхідності перегляду верхньої межі покарання у виді позбавлення волі на певний строк в ч. 2 ст. 115 КК. Це, звичайно, повністю не вирішить вказану проблему, однак принаймні дозволить суддям при призначенні покарання більш повно враховувати кількість вчинених умисних вбивств при обтяжуючих обставинах.

Як слушно зауважує В.М. Мамчур, „спеціальна норма створюється з метою диференціації кримінальної відповідальності на підставі ступеня суспільної небезпечності виділених із загальних норм деяких видів злочинів. Отже, сенс існування спеціальних норм якраз у тому і полягає, що в них передбачається більше або менше покарання порівняно із загальною нормою. В іншому випадку нема сенсу в існуванні таких норм.”¹

Тому, на мій погляд, законодавцю доцільно було б переглянути санкції норм, які є спеціальними по відношенню до п. 8 ч. 2 ст. 115 КК – ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Пропонуємо в санкціях зазначених статей (частин статей) передбачити покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до двадцяти п’яти років позбавлення волі.

Крім того, не можна не звернути увагу на наступне. В КК є ряд статей, що встановлюють відповідальність за злочини, юридичні склади яких передбачають наслідок у вигляді смерті людини. На мою думку, у більшості таких випадків ставлення винного до смерті потерпілого може бути лише необережним, оскільки наявність умислу щодо настання такого наслідку перетворює ці злочини в кваліфіковані умисні вбивства, що видається неконкретним з урахуванням санкцій відповідних статей Особливої частини КК.

Разом з тим в окремих статтях КК встановлено відповідальність за певні злочини, юридичні склади яких також передбачають наслідок у

¹ Мамчур В.М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку. Дис. канд. юрид. наук. – К., 2002.

вигляді смерті людини, однак санкції таких статей містять такий вид покарання як довічне позбавлення волі. Йдеться про ч. 4 ст. 127 (катування, що призвело до загибелі людини), ч. 3 ст. 258 (терористичний акт, що призвів до загибелі людини), ч. 2 ст. 438 (порушення законів та звичаїв війни, поєднані з умисним вбивством), ч. 2 ст. 439 КК (застосування зброї масового знищення, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки). Отже, можна припустити що дані норми є виключенням із загального правила, сформульованого раніше, і допускають як умисне, так і необережне ставлення винного до настання смерті потерпілого. Таким чином, вчинення умисного вбивства охоплюється даними нормами і не потребує додаткової кваліфікації за нормами, які передбачають відповідальність власне за умисне вбивство. Це, очевидно, стосується і ч. 1 ст. 442 КК (геноцид).

Як бачимо, на сьогоднішній день, ціла низка питань караності умисних вбивств, зокрема умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, залишається відкритою і вимагає свого вирішення на законодавчому рівні.

Висновки

Об’єкт посягання при вбивстві – не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості. Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини – ст.115-119 КК.

Частина 2 ст. 115 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є :

Умисне вбивство двох або більше осіб;

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності;

Умисне вбивство заручника;

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю;

Вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб;

Вбивство із корисливих мотивів;

Умисне вбивство з хуліганських мотивів;

Умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

Умисне вбивство, вчинене на замовлення;

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що незважаючи на ті пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в ч. 1 ст. 3 Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру покарання за посягання на такі цінності. Це можна проілюструвати, порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч. 3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна за незаконне заволодіння транспортним засобом. Як бачимо, за умисне вбивство позбавлення волі іншої людини законодавець передбачає менш сурове покарання ніж, скажімо, за так званий угон автомобіля.

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. В.И. Терентьев. Уголовное право Украины (особенная часть). Конспект лекций. Николаев, - 2002 г.

3. Научно – практичний коментар Кримінального кодексу України, К.- 2004.

4. Коржанський М.И. Кримінальне право і законодавство України : Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 544с.

5. Снігерьов О.П. Умисні вбивства: Попередження та розкриття: практ. пос. / О.П. Снігерьов, В.В. Матвійчук, Д.И. Никифорчук. – К.: КНТ, 2005. – 100 с.

6. Бояров В.І. Деякі питання кримінально – правової характеристики умисних вбивств, вчинених на замовлення // Новий Кримінал. Кодекс Укр.: питання застосування і вчинення. – К. – Х., 2002. – с. 119.

7. Дідківська Н.А. Окремі питання караності умисних вбивств за Кримін Кодексом Укр. // Адвокат. – 2005. - № 6. – с. 23-26.

8. Дідківська Н.А. Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення / особливості змісту окремих та деякі питання кваліфікації // Вісн. ВСУ. – 2005. - № 1 – с. 40-44

9. Остапенко Л. Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони // Підпр., госп. і право. – 2003. - № 6. – с. 67 – 70.

10. Короленко М. Кримінальна відповідальність за умисні вбивства за обтяжуючих обставин в Укр. та деяких країнах // Вісн. ВСУ. – 2003. - № 4 – с. 57-59.

11. Грищук В. Основний склад умисних вбивств за Кримін. Кодексом Укр. 2001 року // Бюл. Мін. Юстиції Укр. – 2003. - № 2. – с. 40-51.

12. Євдокимов В. Запобігання умисним вбивствам слідчим. Право України / 1996 № 11 с. 37-40.

Курсовая работа: Умисне вбивство

Похожие рефераты: