Дипломная работа: Бiблiографiчна діяльність

План

Вступ

1. Основні види бібліографії

1.1 Процеси бібліографічної діяльності

1.2 Поняття бібліографічної інформації

1.3 Анотація: структура, методика анотування

2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів (РБО)

2.1Довідково-бібліографічне обслуговування читачів

2.2Види, форми й методи інформаційно-бібліографічного обслуговування

2.3 Організація інформаційно-бібліографічного обслуговування

3. Формування бібліографічної культури та пропаганда бібліотечно-

бібліографічних знань

4. Технологічні особливості процесів обробки документів при переході від ручної до автоматизованої технології

Висновки

Додатки

Використана література

Вступ

Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, позбутого душі. Цицерон

Довгий історичний шлях розвитку книжкової справи привів до відокремлення бібліографічної діяльності у самостійну галузь суспільної практики. Якщо в античному світі бібліографія мала синкретичний характер (тобто була нерозчленованою, мало розвинутою), виступала як похідне, супровідне явище історико-літературних занять з книгою, то в епоху повсюдного запровадження книгодрукування (XV–XVI ст.) вона стає фактором загального піднесення національних культур. У XVIII–XIX ст., у зв’язку з промисловою революцією та інтенсивним розвитком науки, відбувається диференціація (ділення) бібліографії на види і на сфери застосування, формується професія бібліографа-фахівця, зароджується наука про бібліографію.

Революція в світі книг, що прийшлася на XX ст., надала бібліографічній роботі риси масовості.

Підвищення ролі й значення бібліографічної інформації в соціалістичному суспільстві, особливо в сучасних умовах науково-технічної революції, послужило стимулом для загальнодержавної перебудови бібліографічної служби в нашій країні. Відбулося переосмислення самого терміну «бібліографія». Нині бібліографія розглядається як діяльність (організаційно-управлінська, виробнича, науково-методична та науково-дослідна) по забезпеченню функціонування (дії) бібліографічної інформації в суспільстві.

Основними напрямами бібліографічної діяльності є :

1) створення бібліографічної (вторинно-документальної) інформації всіх видів і форм,

2) доведення БІ до споживачів,

3) науково-теоретичне осмислення бібліографії як суспільного явища.

Бібліографія, таким чином, є закономірним, органічним сполученням науки і практики.

Бібліографія як специфічна форма діяльності виникла у відповідь на потребу суспільства в інтенсивному використанні знань, сконцентрованих у книгах.

Винахід книгодрукування в середині XV ст. відкрив книзі широкий шлях до людей всіх країн і континентів. Водночас він поклав початок прискореному зростанню друкованої продукції. Якщо в XVIII ст. в усьому світі було видано 1,6 млн. назв книг, в XIX — 6,1 млн., то XX ст., за попередніми підрахунками, має принести людству не менше 50 млн. назв книг. Лише в нашій країні щороку виходить понад 80 тис. книг і брошур, більше 1300 журналів і близько 8 тис. газет.

Інтенсивність книгодрукування вступила в наш час у протиріччя з фізичними можливостями людини в сприйманні й переробці інформації. Саме тому соціальне важливим е питання про те, як виявляти потрібні публікації і що відбирати для читання з величезного масиву друкованої продукції. Ця проблема розв'язується за допомогою бібліографічної інформації.

1. Основні види бібліографії

Вид бібліографії – це насамперед вид діяльності, спрямованої на підготовку та доведення до споживачів певного роду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер, особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.

До введення в дію державного стандарту на бібліографічну термінологію (1971 р.) види бібліографії ототожнювали з видами бібліографічних посібників. Цього не слід робити хоча б тому, .що посібники виступають як один із результатів і засобів бібліографічної діяльності, вони лише частина цілого, яким є бібліографія. На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» (дод.1) це принципове положення підкреслено тим, що зображення видів бібліографії розташовано в зоні бібліографічної діяльності, в той час як бібліографічні посібники – в зоні бібліографічних реалій (предметів).

Види бібліографії прийнято ділити на основні й додаткові . Основними вважаються ті види, функції яких найбільшою мірою відповідають суспільному призначенню бібліографічної інформації. Такими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. Основні види розвиваються відповідно до своїх внутрішніх закономірностей і діють в суспільстві відносно самостійно, що також свідчить про їх особливе положення серед споріднених бібліографічних явищ.

Кожен вид бібліографії має своє специфічне суспільне призначення, зумовлене конкретизацією тих завдань, що стоять перед бібліографією в цілому. Так, головними завданнями державної бібліографії є «реєстрація всіх творів друку, які вийшли на території країни»; видавнича-книготорговельної – інформування населення, працівників бібліотек і книготорговельних організацій про літературу, яка щойно вийшла або незабаром вийде в тих чи інших видавництвах; науково-допоміжної – «сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності»; рекомендаційної – сприяння освіті, самоосвіті, комуністичному вихованню та пропаганді знань. Кожен вид, взятий окремо, в чомусь функціонально обмежений, однобічний; кожен охоплює, групує й розкриває явища бібліографії тільки в своїй площині і в своєму радіусі дії. У сукупності ж основні види з належною повнотою і всебічністю забезпечують саме ті інформаційно-бібліографічні потреби, що виникають на сучасному етапі нашого розвитку у найважливіших сферах людської діяльності.

Державна бібліографія становить найважливішу ланку системи бібліографічної інформації в нашій країні. Це зумовлено, по-перше, тим, що саме на рівні державної бібліографічної реєстрації здійснюється первинна бібліографічна обробка друкованої продукції, яка потім відбивається в системі державних бібліографічних покажчиків (в «літописах» друку). Державні ж покажчики становлять базу для розвитку інших видів бібліографії та для налагодження інформаційно-бібліографічного обслуговування читачів. По-друге, державна бібліографія сприяє ефективному використанню інтелектуального потенціалу радянського суспільства в цілях комуністичного будівництва. Адже в літописах друку специфічно фіксуються досягнення народного господарства, науки, техніки, мистецтва та інших сфер суспільної практики. По-третє, державна бібліографія у сукупності всіх своїх видань виступає як один із засобів державного контролю і регулювання видавничої діяльності в країні.

Функціонування державної бібліографії забезпечує існуюча в Україні система обов'язкового примірника. Суть цієї системи полягає в тому, що на основі діючого законодавства кожне поліграфічне підприємство в обов'язковому порядку надсилає заздалегідь визначеним державним книгосховищам, бібліографічним центрам та бібколекторам установлену кількість примірників з тиражу кожного свого видання. У сукупності ці тиражні відчислення складають комплекти обов'язкового примірника.

Різні бібліотеки одержують різні типи обов'язкового примірника: платний, безплатний, відомчий (безплатний ще називають контрольним).

Особлива роль в нашому суспільстві належить рекомендаційній бібліографії. Це зумовлено тим, що на неї покладено відповідальні ідейно-виховні, педагогічні функції, пов'язані з формуванням нової людини.

На відміну від державної бібліографії, рекомендаційна бібліографія не тільки інформує читачів про твори друку, а й кожен раз оцінює їх шляхом цілеспрямованого добору та анотування. Більше того, рекомендаційна бібліографія орієнтує читача в соціальне значущій тематиці, розкриваючи зміст і значення саме тих галузей знань і тем самостійного читання, які найбільшою мірою сприяють формуванню людини. Як метод керівництва читанням рекомендаційна бібліографія максимально наближена до запитів конкретних читачів, враховує їх вікові, психологічні та інші риси й особливості.

Специфіка рекомендаційної бібліографії полягає також у тому, що зона озброює читача ефективними методами роботи з книгою, навчає його вмінню самостійно вибирати й оцінювати твори друку, виходячи із принципів і критеріїв критики і естетики.

Поняття про загальну та спеціальну бібліографію

Терміни «загальна» і «спеціальна» бібліографія ще не мають точного визначення. Тому їх немає в державному стандарті на бібліографічну термінологію.

«Загальна» і «спеціальна» бібліографія – поняття, які вживаються в теорії бібліографії для первісного, найбільш широкого розмежування бібліографічної інформації за її суспільними функціями. (Це розмежування приводить далі – на рівні бібліографічної діяльності – до утворення конкретних видів і різновидностей бібліографії і бібліографічних посібників). Вважається, що в «загальній» бібліографії з найбільшою повнотою і чіткістю реалізуються комунікативна та пошукова функції, в «спеціальній» – оціночна.

Поняття «загальна» і «спеціальна» бібліографія відбивають не стільки конкретні бібліографічні явища, скільки науково-теоретичні абстракції, необхідні для розкриття логіки і суті переходу бібліографічної інформації з однієї форми в іншу. Тому основне місце їх за схемою «Класифікація бібліографічних явищ» в зоні науково-теоретичних абстракцій. В систематизації бібліографічної продукції ці поняття використовуються для утворення термінів «загальні» й «спеціальні» бібліографічні посібники (див. дод. 2 «Систематизація бібліографічних посібників») по аналогії з іншими термінами, що стосуються видів бібліографії: державна бібліографія – державний посібник, рекомендаційна бібліографія – рекомендаційний посібник і т. д.

Різноманітність потреб суспільства в бібліографічній інформації зумовлює поділ бібліографії також за окремими формами та особливостями її функціонування. Виділяються наступні додаткові класифікаційні ряди бібліографії:

1) поточна – ретроспективна – перспективна,

2) універсальна – галузева.

Поточною називається бібліографія, призначенням якої є постійна, регулярна підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про нові твори друку. Саме ця бібліографія забезпечує оперативне використання наукових досягнень й передового досвіду, сконцентрованих в книгах та інших творах друку, в інтересах дальшого розвитку соціалістичного суспільства. Поточне бібліографічне інформування провадиться на основі регулярного обліку творів друку, що виходять протягом поточного календарного року.

Найважливішими вимогами щодо поточної бібліографії е повнота і оперативність інформації. Повнота досягається ретельністю перегляду та розумним відбором із документального потоку всього вартого уваги, оперативність – максимальним скороченням інформаційного інтервалу (тобто часу міні виходом документа і його відбиттям у бібліографічному виданні).

Ретроспективною називається бібліографія, призначенням якої є підготовка і розповсюдження інформації про твори друку за який-небудь чітко визначений проміжок минулого часу (за винятком літератури поточного року). В її функції входить:

1) своєрідне підведення підсумків розвитку літератури з тієї чи іншої галузі або того чи іншого виду за певний період,

2) забезпечення ретроспективного пошуку в документальних масивах в процесі бібліографічного обслуговування.

Ретроспективні покажчики складаються, як правило., з розрахунком на тривалий строк використання, мають науково-прикладний характер і належать здебільшого – за суспільною ознакою – до науково-допоміжної бібліографії. Саме через ретроспективні покажчики найбільш рельєфно розкривається зв'язок, бібліографії з наукою.

Перспективною прийнято називати бібліографію, яка забезпечує інформування населення, організації та установи країни про твори друку, що готуються до видання або виходять у найближчий час. Основна її функція – сприяння оперативному використанню творів друку за їх прямим цільовим та читацьким призначенням, привертання уваги читачів до найважливіших видань суспільно-політичної, наукової, художньої та іншої тематики.

Термін «універсальна бібліографія» (від лат.universalis – всеосяжний, загальний) означає створення бібліографічних посібників, в яких представлені твори різного змісту, виявлені за такими формальними ознаками, як вид видання, територія, на якій виходили твори друку, мова публікацій тощо. Інколи універсальні покажчики носять репертуарний характер, тобто відбивають друковану продукцію тієї чи іншої країни за певний історичний період з максимальною повнотою. Проте групування бібліографічного матеріалу в універсальних посібниках не формальне, а систематичне (здебільшого за галузями знань). Наприклад, в «Літопису книг» бібліографічні записи розташовані за схемою класифікації, прийнятою для видань державної бібліографії. Галузевою називається бібліографія, призначенням якої є обслуговування окремих галузей знань і практичної діяльності.

На схемі «Класифікація бібліографічних явищ» всі п’ять додаткових видів бібліографії – поточна, ретроспективна, перспективна, універсальна й галузева – показано всередині великих кіл, якими позначено основні види (державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна). Це, однак, не означає, що додаткові види є якимись складовими частинами основних. Схема показує інше: різнобічність бібліографічних явищ, їх взаємозв'язок і взаємопереходи в процесі функціонування.

В класифікації кожен вид бібліографії розглядається як окремий структурний елемент, який може виступати як в ролі основного, так і «другорядного», «додаткового» – залежно від того, за яким принципом розташовуються бібліографічні явища. Так, державна бібліографія показана на схемі в формі першого кола як основний структурний елемент видової класифікації, а універсальна та поточна (в формі малих кіл, по-різному заштрихованих) – як її сторони (грані). Це означає, що державна бібліографія в конкретних своїх проявах — в покажчиках літератури (див. третю частину схеми) – може бути одночасно універсальною за змістом і поточною за хронологічними рамками. Схема, таким чином, показує один із можливих варіантів розташування бібліографічних явищ – саме той, котрий розкриває місце кожного виду бібліографії в класифікаційному ряду, побудованому за суттєво-функціональним принципом.

Але можна перекомбінувати класифікаційний ряд за формальним принципом – наприклад, основними структурними елементами «Схеми» зробити поточну та ретроспективну бібліографію. Тоді державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна, універсальна, галузева бібліографії стануть уже відповідними гранями (сторонами) поточної та ретроспективної бібліографій.

Отже, жоден вид бібліографії не може бути однобічним, наділеним лише однією якоюсь властивістю, хоч підставою для утворення кожного виду є якраз одна яка-небудь суттєво-функціональна або формальна ознака. Це зумовлено трьома обставинами:

1) відмінностями в характері самого функціонування бібліографічної інформації в суспільстві;

2) різноманітністю суспільних потреб в бібліографічній інформації;

3) неоднорідністю документального масиву, з яким має справу бібліографія.

Всі охарактеризовані види бібліографії в сукупності утворюють головну систему бібліографії, завданням якої є максимально повне задоволення типових інформаційно-бібліографічних потреб радянського суспільства.

Бібліографічні комплекси

Бібліографічними комплексами прийнято називати особливі угрупування бібліографічних явищ, які функціонують ніби автономно, паралельно з головною бібліографічною системою і об'єднують різні види бібліографії на основі ознак, притаманних тільки цим угрупуванням. До них належать краєзнавча бібліографія і бібліографія бібліографії. (На схемі ці комплекси зображені у вигляді умовних серповидних сегментів і винесені за межі головної бібліографічної системи).

Краєзнавча бібліографія – це науково-практична діяльність з метою підготовки і розповсюдження бібліографічної інформації, пов'язаної за змістом з певною місцевістю в країні. Бібліографія бібліографії – це діяльність з метою орієнтації суспільства в бібліографічній продукції.

Бібліографічні комплекси призначаються для забезпечення специфічних інформаційних потреб суспільства, з яких немає достатньо сконцентрованої інформації у виданнях державної бібліографії. Наприклад, відомості про краєзнавчу літературу можна знайти в кожному випуску «Літопису книг». Але виявити саме, те, що треба конкретному читачеві-краєзнавцю, за літописом дуже важко, оскільки відомості про краєзнавчі видання розпорошені у всіх розділах літопису і нічим не позначені. Тому цю роботу бере на себе краєзнавча бібліографія. Вона здійснює «зріз» всієї друкованої продукції в краєзнавчому аспекті, відбирає й систематизує краєзнавчий матеріал за читацьким і цільовим призначенням. При цьому сама краєзнавча бібліографія втілюється в конкретні форми видавничо - книготорговельної, науково-допоміжної та рекомендаційної бібліографії. Внаслідок цього читач одержує краєзнавчу і видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні та рекомендаційні посібники, які водночас можуть бути поточними, ретроспективними, перспективними, універсальними, галузевими і т. ін.

Аналогічну роботу виконує в своїй сфері бібліографія бібліографії – організує інформацію про бібліографічні посібники.

Суб'єкти і об'єкти бібліографії

Бібліографія як галузь науково-практичної діяльності утворює цілісну складно розвинуту систему, якій притаманні своєрідна внутрішня структура, власні закономірності розвитку і функціонування. Ця система специфічно об'єднує різні компоненти (складові частини), взаємодія яких зумовлює виконання бібліографією її суспільних функцій.

В ролі компонентів будь-якої цілісної системи «можуть виступати найрізноманітніші предмети і явища, відношення, процеси», а в складно розвинутих системах, пов'язаних з суспільною діяльністю, – і люди. Отже, компонентами бібліографії є :

1) суб'єкти (люди, що забезпечують підготовку та розповсюдження бібліографічної інформації),

2)об'єкти (твори друку та споживачі інформації),

3)бібліографічні процеси, результати бібліографічної діяльності, 4)організаційні форми та засоби бібліографічної інформації.

Кожна система, як стверджують науковці, завжди є компонентом іншої, більш високого рівня системи, і сама, в свою чергу, утворена із підсистем (компонентів) нижчого рівня. Стосовно до бібліографії це положення виглядає так: бібліографія в цілому е частиною багато аспектної системи документальних комунікацій, до якої, крім бібліографії, входить система засобів масової інформації, система НТІ тощо. Водночас сама бібліографія складається із підсистем (компонентів) нижчого рівня, якими є державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна і рекомендаційна бібліографії. В свою чергу, кожна підсистема може ділитися на компоненти (підсистеми) ще нижчого порядку, – і так послідовно доти, поки цей поділ не дійде межі – до розкладу останніх, найнижчих, ланок системного утворення на елементи. Властивістю ж системних елементів є те, що вони не діляться далі без втрати основної якості, яка визначає сутність, природу даної системи.

Головним компонентом бібліографії як системного утворення є люди:

▪ бібліографи-професіонали, які займаються підготовкою, розповсюдженням та організацією використання бібліографічної інформації,

▪ бібліографознавці, які ведуть науково-дослідну роботу в галузі бібліографії,

▪ фахівці, що займаються бібліографією в зв'язку із своєю науково-творчою, літературною та пропагандистською діяльністю. Як правило, найкрупніші вчені були й видатними бібліографами, сприяли розвитку бібліографічної справи.

Бібліограф є головним суб'єктом бібліографічної діяльності насамперед тому, що саме через нього найбільшою мірою проявляється соціальна сутність бібліографії. В кінцевому підсумку якість і ефективність бібліографічної діяльності забезпечується бібліографом, який перетворює свої знання, погляди, ідеї, емоції, пристрасті в конкретний продукт професійної діяльності – бібліографічну інформацію.

Під об'єктом розуміють те, на що спрямована діяльність людини (суб'єкта) .

Завданням бібліографії , як відомо, є усунення протиріч, які виникають в системі «книга – читач» («документ – споживач інформації») внаслідок невідповідностей між обсягом знань, сконцентрованих (і водночас розпорошених) в книгах, і можливостями їх виявлення та використання окремим читачем. Отже, об'єктом бібліографії є компоненти цієї системи – твори друку і читачі, зв'язок між якими в сфері бібліографічного обслуговування здійснюється опосередковано – через бібліографічні посібники. Твори друку (документи) сприймаються бібліографом як безпосередні об'єкти його професійної діяльності, читачі ж – як потенціальні (можливі) споживачі бібліографічної інформації. При цьому, однак, враховуються реальні інтереси конкретних категорій і груп читачів, і в широкому плані – інтереси даного суспільства.

Нині бібліографія оперує не тільки текстовими документами у вигляді книг, журналів, газет тощо, а й графічними (образотворчими виданнями, кресленнями, схемами, картами) та аудіовізуальними (звукозаписами, фотографіями, кіноплівками, діапозитивами тощо). Суть бібліографічних операцій з документами полягає в їх бібліографічній обробці: описанні, класифікації, розкритті змісту. Нерідко в бібліографічних посібниках документ розглядається аналітичне, тобто кожна частина документа (розділ, параграф, сторінка книги, стаття із збірника, журналу, газети) характеризується як самостійне джерело інформації й описується як окремий документ.

1.1 Процеси бібліографічної діяльності (загальна характеристика)

Бібліографічна діяльність бібліотек зводиться в кінцевому підсумку до двох основних процесів, які на практиці часто переплітаються й поєднуються між собою. Перший називається бібліографуванням творів друку, або підготовкою бібліографічної інформації для розповсюдження та використання, другий – бібліографічним обслуговуванням, або доведенням БІ до споживачів.

Бібліографування творів друку

Як процес бібліографування носить дискретний (перервний, роздільний) характер і складається із послідовних, закінчених дій, які в ряді випадків можуть набувати самостійного значення і тому сприймаються як окремі види роботи. Такими відносно автономними процесами є:

а) бібліографічний пошук,

б) бібліографічний відбір,

в) складання бібліографічних описів,

г) анотування,

д) реферування,

е) бібліографічна систематизація,

є) бібліографічна предметизація,

ж) бібліографічне групування,

з) бібліографічне редагування.

Кожен вид роботи має свої особливості і спрямований на раціональне досягнення певного результату.

Бібліографічним пошуком називається послідовне, логічно обґрунтоване виявлення творів друку (докладніше – вторинно-документальних відомостей про них) за заздалегідь визначеною групою пошукових ознак (чи за однією ознакою) шляхом суцільного або вибіркового перегляду літературних та бібліографічних джерел.

В ролі пошукових ознак виступають ті елементи бібліографічного запису, які повністю чи найбільшою мірою відповідають характеру читацького запиту на бібліографічну інформацію. Сам же процес пошуку складається, як правило, з багатьох однотипних операцій, спрямованих на виявлення відповідностей між читацьким запитом на бібліографічну інформацію і змістом або темою реальних творів друку на підставі їхніх бібліографічних описів.

Розрізняють два основних види бібліографічного пошуку :

1) виявлення бібліографічної інформації про конкретні твори друку з певного питання,

2) уточнення (перевірка помилкових) або пошук відсутніх бібліографічних даних про якийсь конкретний твір. Типовим і найбільш поширеним е перший вид.

Бібліографічний пошук ґрунтується на професійному знанні змісту і специфіки видань різних типів, передусім довідкових та інформаційно-бібліографічних. Глибина і якість його забезпечується рівнем загальноосвітньої та професійної підготовки бібліотекаря-бібліографа.

Суть цього виду роботи полягає у виділенні із загального масиву більш-менш однорідного бібліографічного матеріалу, виявленого шляхом бібліографічного пошуку, творів друку, які найбільшою мірою відповідають конкретним цілям бібліографічної інформації.

Розрізняють два етапи відбору – первісний, або попередній, і остаточний. Перший здійснюється на основі перегляду записів у бібліографічних джерелах і практично невіддільний від бібліографічного пошуку (обидва процеси відбуваються паралельно), другий – за принципом de visu (з лат. означає: наочно, бачене власними очима) , тобто шляхом безпосереднього ознайомлення з творами друку.

З бібліографічним відбором пов'язані такі поняття, як принципи і критерії добору, тобто ті основні, відправні вимоги щодо змісту, форми, ідейного, наукового та естетичного рівня творів друку, за якими провадиться відбір. Якісний добір літератури ґрунтується на загальноприйнятих в радянській бібліографії принципах партійності, науковості, народності. Виключно важливе значення має така вимога, як відповідність літератури актуальним проблемам комуністичного будівництва.

Під складанням бібліографічних описів розуміють письмово-документальне оформлення у строго визначеній послідовності основних, заздалегідь обумовлених відомостей про твори друку, виявлених шляхом вивчення титульних текстів, випускних даних у книжкових виданнях (або шляхом перегляду змісту періодичних видань і збірників, якщо описуються статті чи частини друкованих творів).

Процеси складання анотацій та рефератів називаються відповідно анотуванням і реферуванням.

Бібліографічна систематизація – це бібліографічна співвіднесення змісту твору друку із відповідними розділами якої-небудь схеми класифікації для визначення класифікаційного індексу або його словесного еквівалента.

Бібліографічна предметизація – це формулювання предметної рубрики на основі визначення предмета (основного змісту) твору.

Як елементи бібліографічного запису класифікаційний індекс та предметна рубрика характеризують кожен по-своєму той чи інший твір друку. Тому разом з бібліографічним описом, анотацією та рефератом вони розглядаються як види і засоби бібліографічної характеристики. Відмінність характеристики, що містить бібліографічний опис, від характеристики, зафіксованої індексом чи рубрикою, не в суті, а в формі.

Особлива роль у підготовці бібліографічної інформації належить бібліографу групуванню. Суть цього процесу полягає у об'єднанні бібліографічних записів у однотипні групи за заздалегідь визначеними ознаками.

Кожен твір друку має чимало ознак, які дозволяють, будучи зафіксованими в бібліографічних описах, по-різному упорядковувати бібліографічний матеріал, отже й по-різному орієнтувати в ньому читача. Так, покажчик художньої літератури з персональним групуванням розкриває творчість окремих письменників, їхній особистий внесок у скарбницю загальнонародної культури, тоді як такий же покажчик, з тим же складом літератури, але згрупованої за тематичним принципом, розкриває особливості й повноту ідейно-естетичного освоєння життя художньою літературою в цілому.

У зв'язку з тим, що бібліографічна інформація переслідує різні цілі й адресується різним читачам, застосовуються різні види групування: систематичне, тематичне, персональне, хронологічне, топографічне, формально-видове. В українській бібліографії найбільшого поширення дістало систематичне й тематичне групування, тобто групування за змістом творів друку.

Перевага систематичного групування полягає у тому, що воно багатогранне й з належною повнотою розкриває зміст бібліографічного матеріалу. При такому групуванні твори друку об'єднуються в розділи й підрозділи (рубрики, підрубрики), в яких легко орієнтуватися завдяки їх логічній супідрядності. Сам принцип систематичного групування передбачає розкриття внутрішньої структури галузі знання (виробництва, наукової дисципліни), котрій присвячено покажчик.

Тематичне групування має багато спільного із систематичним. Воно передбачає об'єднання в бібліографічному посібнику різних творів (нерідко з різних галузей знань) на основі їх ідейно-тематичної єдності. В посібниках з таким групуванням послідовність розділів допомагає читачеві виявити внутрішню логіку теми та шляхи її вивчення.

Персональне групування – це об'єднання у вигляді самостійних розділів («персональних гнізд») бібліографічного посібника творів, що належать одному автору, або літератури про певну особу (або одночасно як творів даного автора, так і літератури про нього). Таке групування найчастіше зустрічається в бібліографічних словниках

Хронологічне групування передбачає об'єднання творів друку за датами їх написання або публікації. В ряді випадків воно буває необхідним і не замінимим, наприклад, коли треба показати, як формувався світогляд і розвивалася творчість письменника.

Групування творів друку за місцем їх видання і – в другому випадку – за алфавітом назв географічних об'єктів, про які йде мова в даних творах, називається топографічним. Воно вживається, наприклад, тоді, коли треба показати роль окремих культурних центрів чи видавництв у розвитку літератури або видавничої справи країни, або коли треба сконцентрувати літературу про окремі населені пункти, адміністративно-територіальні райони тощо. Так будується, зокрема, топографічна частина краєзнавчого каталогу.

До формально-видового групування належить об'єднання бібліографічних записів за жанрами літературних творів і за типами та видами видань. Групування за жанрами літератури зустрічається рідко –головним чином у персональних посібниках, присвячених діячам літератури й мистецтва, та в списках художньої літератури, якщо треба показати жанрове розкриття певної теми (наприклад, розділи «Проза», «Поезія», «Драматургія» в покажчику «Велика Вітчизняна війна в художній літературі»). Групування за видами та типами видань вживається здебільшого у покажчиках видавничо-книготорговельної бібліографії.

Бібліографічне редагування – вид роботи, який передбачає приведення бібліографічних записів або бібліографічних посібників в цілому у відповідність з вимогами нормативно-технічної та методичної документації про бібліографічні видання, а також уніфікацію бібліографічних записів відповідно до специфіки того чи іншого бібліографічного видання. Це не механічний, а творчий процес, один із способів підвищення інформативності та дієвості бібліографічної інформації. Редагування вимагає ерудиції, широкого кругозору й високої бібліографічної культури. Воно провадиться найдосвідченішими фахівцями. Цим процесом, як правило, завершується підготовка бібліографічної інформації, призначеної для розповсюдження.

Бібліографічні процеси по-різному застосовуються на різних ділянках інформаційної та бібліотечної роботи. Так, реферування вживається головним чином інформаційними центрами, органами НТІ та центральними науковими бібліотеками при підготовці спеціальних реферативних видань; у практиці масових бібліотек реферування зустрічається рідко. Бібліографічна систематизація і предметизація застосовуються переважно в роботі з каталогами і при бібліотечній обробці друкованої продукції.

Бібліографічне обслуговування

Другий основний процес бібліографічної діяльності – бібліографічне обслуговування, або доведення бібліографічної інформації до споживачів, за формою і змістом – процес ширшого порядку. Практично він сполучається як з бібліографуванням, так і з пропагандою книги і безпосередньо виходить на читача.

Розрізняють три форми обслуговування :

1)рекомендаційно-бібліографічне (РБО),

2)довідково-бібліографічне (ДБО),

3) інформаційно-бібліографічне (ІБО).

Суть рекомендаційно-бібліографічного обслуговування полягає у використані обслуговування ні засобів і методів рекомендаційної бібліографії в керівництві читанням. Керівництво ж читанням – «це активна форма орієнтації читачів у книжкових багатствах, спосіб розкриття змісту бібліотечних фондів, пропаганда книги в органічному зв'язку з потребами особи і запитами політичного, господарського й культурного життя суспільства».

З усіх видів бібліографічного обслуговування РБО найбільшою мірою залежить від стану пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань. Тому на практиці РБО безпосередньо об'єднується з формуванням у читачів бібліографічної культури.

З другого боку, ефективне керівництво читанням вимагає постійного вивчення літератури і бібліографічних посібників самими бібліотекарями.

Під довідково-бібліографічним обслуговуванням розуміють два види роботи:

1) виконання довідок, що містять фактографічний матеріал і бібліографічну інформацію (або щось одне: лише фактографічний матеріал або лише БІ), у відповідь на разові запити читачів (або установ та організацій);

2) проведення консультацій, пов'язаних з пошуком бібліографічної інформації.

Інформаційно-бібліографічне обслуговування – сфера діяльності передусім спеціальних інформаційних центрів, створених у нашій країні в 50-70-х роках. В умовах масових бібліотек ІБО – це доведення бібліографічної інформації до її споживачів відповідно з їх постійно діючими запитами – як тими, що вже сформувалися й надійшли до бібліотеки, так і тими, що можуть ще сформуватися. Масові бібліотеки розглядаються як ідеологічні та інформаційні заклади, які працюють на науково-технічний прогрес у загальнодержавній системі НТІ. Разом з іншими бібліотеками країни вони ведуть активну інформаційно-бібліографічну роботу, яка сполучає бібліотечно-бібліографічну пропаганду книги з методами наукової інформації.

Бібліографічна продукція

Термін «бібліографічна продукція» увійшов у науковий обіг недавно. Під ним розуміється сукупність бібліографічних посібників. Раніше, до запровадження стандарту на бібліографічну термінологію, сукупність посібників називали просто бібліографією.

Бібліографічна продукція є кінцевим результатом діяльності, пов'язаної з підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання в науці, виробництві та культурі.

За формою розрізняють такі групи бібліографічної продукції :

1) посібники у вигляді окремих бібліографічних видань;

2) посібники у вигляді публікацій на сторінках книг, журналів та газет;

3) посібники у вигляді каталогів та картотек (карткові форми);

4) посібники у вигляді механізованих та автоматизованих ІПС.

Окремо видані бібліографічні посібники – це покажчики, списки та огляди літератури (в тому числі у вигляді листівок, плакатів, книжкових закладок), бібліографічна періодика типу реферативних журналів, видання, що продовжуються (наприклад, «Календар знаменних і пам'ятних дат»).

Другу групу – бібліографічні матеріали на сторінках періодичних і неперіодичних видань – становлять списки літератури, що публікуються у книгах, журналах та газетах під рубриками: «Нові книги», «Книжкова полиця» тощо, при книжкові та при статейні списки джерелознавчого характеру, посилання (підрядкові, поза текстові, внутрітекстові) на літературно-документальні джерела в книгах і журналах. Ці посібники, пов'язані з тематикою тих видань, на сторінках яких вони вміщуються, є найоперативнішими джерелами масової бібліографічної інформації.

Систематизація бібліографічних посібників

Посібники прийнято ділити на типи і види: на типи – за їх загальним функціональним призначенням, на види – за змістом і формою (див. дод. 2).

Типи і види утворюють класи і групи. Підставою для виділення того чи іншого класу є одна яка-небудь загальна (суттєва або формальна) ознака, притаманна всім наявним посібникам. Поділ же класів на групи здійснюється на основі конкретизації загальних класифікаційних ознак згідно з цільовим і читацьким призначенням конкретних посібників та з характером і методами бібліографування творів друку, включених до посібника.

Типи посібників . В основі поділу на типи лежать суттєві ознаки, які характеризують посібник з різних точок зору, проте характеризують як щось неподільне, як тип видання, який має своє специфічне цільове та читацьке призначення і який принципово відрізняється від інших видань характером інформації та особливою структурно-композиційною будовою.

Так, за цільовим призначенням посібники бувають чотирьох типів (кожен тип є одночасно групою, яка разом з іншими групами створює клас — класифікаційний ряд): державні, видавничо-книготорговельні, науково-допоміжні і рекомендаційні, що відповідає основному поділу бібліографії за суспільним призначенням (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ»); за читацькою адресою – двох типів: загальні і спеціальні, що відповідає первісному, найширшому розмежуванню бібліографічної інформації за суспільними функціями; за характером бібліографічної інформації – трьох типів:

1) поточні,

2) ретроспективні,

3) перспективні, що відповідає видовій класифікації бібліографії за додатковими ознаками; за внутрішньою будовою (структурою) – також трьох типів:

1) покажчик,

2) бібліографічний список,

3) бібліографічний огляд.

Більшість цих термінів розкрито в державному стандарті на бібліографічну термінологію. Державними називаються посібники, які відображають на основі всеосяжної державної реєстрації твори друку, що вийшли на території країни; видавничо-книготорговельними – посібники, які інформують населення країни про вихід і зміст нової, актуальної літератури; науково-допоміжними – посібники, які включають твори друку на допомогу науковій та професійно-виробничій діяльності; рекомендаційними – посібники, які включають твори друку на допомогу освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань.

Для бібліографії істотне значення має визначення типів за будовою посібника. Звичайно в посібниках розрізняють дві основні частини – бібліографічний текст і допоміжний довідковий апарат. Бібліографічний текст – це сукупність усіх бібліографічних записів у посібнику. У великих покажчиках бібліографічні записи, як правило, об'єднуються в однотипні групи – рубрики й підрубрики, а ті, в свою чергу, – у розділи й підрозділи. Отже, в багатьох випадках бібліографічний текст має свою автономну, яскраво виявлену і чітко оформлену внутрішню структуру.

Допоміжний довідковий апарат утворюють книговидавничі анотації, передмови, поради читачеві або бібліотекареві, супровідні літературно-текстові матеріали (історичні й біографічні довідки, хроніка життя та діяльності особи, якій присвячено покажчик, попередні уваги до окремих розділів, підрядкові примітки тощо), допоміжні покажчики, або «ключі» (іменні, предметні, географічні, хронологічні та ін.). Залежно від того, в якому співвідношенні знаходяться в посібнику бібліографічний текст та допоміжний довідковий апарат, як вони сполучаються між собою, наскільки складна чи, навпаки, проста будова посібника, відрізняють покажчик, список і огляд літератури.

Бібліографічний покажчик – це посібник із складною структурою бібліографічного тексту і нерідко розгалуженим довідковим апаратом. У покажчиках, як правило, подаються відомості про досить значну кількість літератури (звичайно більше 50 назв), яка потребує саме тому, що її багато, додаткового розкриття свого змісту і складу за допомогою відповідних «ключів». Покажчик неодмінно має передмову, детальний зміст тощо.

Бібліографічним списком називається посібник з простою будовою бібліографічного тексту, без допоміжного апарата, з невеликою кількістю бібліографічних записів (до 50). Якщо в посібнику менше 20 записів, його називають коротким бібліографічним списком.

Бібліографічний огляд – посібник, побудований у формі послідовної, внутрішньо організованої розповіді про твори друку. В таких посібниках літературно-оповідальний текст переважає над суто бібліографічним, описи творів подаються в літературному тексті, а допоміжний апарат зведено до мінімуму самих необхідних покажчиків (найчастіше це алфавітний покажчик творів, включених до огляду).

Особливе місце в систематизації бібліографічних посібників належить іменним, географічним, предметним та іншим покажчикам до книжкових видань і таким же допоміжним покажчикам до бібліографічних посібників. Ці покажчики не є самостійними посібниками, а розглядаються як довідковий апарат або як частина довідкового апарата літературного або бібліографічного видання. Покажчики до книжкових видань розкривають зміст літературно-документального тексту, покажчики ж у бібліографічних посібниках – зміст бібліографічного тексту. За цими покажчиками можна наводити певні довідки. Наприклад, за іменним – виявити відомості й матеріали про осіб, що згадуються в книзі чи бібліографічному посібнику; за географічним – фактографічний і бібліографічний матеріал про окрему місцевість та населені пункти; за предметним – літературний і бібліографічний матеріал з конкретних, нерідко дуже вузьких, питань з певної галузі знань.

Види посібників . В основі видової систематизації бібліографічних посібників лежать додаткові ознаки й властивості, притаманні тим чи іншим посібникам. Кожна ознака об'єднує кілька видів посібників, які у сукупності охоплюють всю систему бібліографічних видань і публікацій, всі існуючі бібліографічні посібники.

Оскільки кожен посібник наділений різними ознаками, видові групи можуть перехрещуватися між собою, тобто один і той же посібник може належати за різними ознаками до різних видів. Наприклад, універсальний за змістом «Літопис книг» є одночасно реєстраційним за повнотою охоплення творів друку, сигнальним – за способом бібліографічної характеристики, республіканським – за сферою розповсюдження, систематичним – за способом групування бібліографічного матеріалу, первинним – за походженням бібліографічної інформації і т. д.

Основні види посібників показано в таблиці, їх, звичайно, могло б бути й більше, оскільки бібліографічні посібники наділені безліччю різних ознак і за кожною ознакою можна утворити ту чи іншу видову групу. Робиться це, однак, лише тоді, коли в цьому є практична необхідність.

Систематизація бібліографічних посібників і видова класифікація бібліографії (див. схему «Класифікація бібліографічних явищ») – явища не одного й того ж порядку, хоча між ними є багато спільного. Класифікація бібліографії – це розмежування видів діяльності, спрямованої на забезпечення суспільства бібліографічною інформацією; систематизація ж посібників – це розмежування конкретних бібліографічних творів за їх індивідуальними змістовими й формальними ознаками. Тому й поняття «вид бібліографії» і «вид бібліографічного посібника» неоднозначні.

Жанри посібників . Слід відрізняти жанр посібника від виду. Різниця між ними полягає у тому, що за жанровою ознакою, на відміну від видової, не можна розділити на групи всю сукупність бібліографічних посібників. Існує багато посібників, у яких немає жанрових особливостей.

Виділяються такі бібліографічні жанри :

1) репертуарні покажчики,

2) бібліографічні монографії,

3) бібліографічні путівники,

4) типові каталоги,

5) тематичні плани видавництв,

6)рекламні буклети,

7) бібліографічні словники,

8) календарі знаменних і пам'ятних дат,

9) семінари,

10) кола й плани читання,

11) бесіди про книги,

12) бібліографічні пам'ятки,

13) методико-бібліографічні збірники.

Репертуарними покажчиками називаються посібники, в яких обліковується певний вид друкованої продукції за весь період її існування в тій чи іншій країні. Першим виданням такого характеру був «Опыт российской библиографии» В.С. Сопикова (1765—1818). У п'яти томах цього покажчика зареєстровано всі книги й журнали, що вийшли в Росії від початку книгодрукування до 1813 року,— понад 13 тис. назв.

До бібліографічних монографій належать великі за обсягом покажчики науково-допоміжного призначення, в яких та чи інша тема розкривається на основі глибокого вивчення і всебічної бібліографічної обробки значного масиву літературно-документальних джерел. Бібліографічна монографія по-своєму підсумовує наукове вивчення тієї чи іншої проблеми й розкриває перспективи (можливості) її дальшої розробки.

Бібліографічні путівники – це посібники довідкового характеру, в яких відомості про літературу з певної галузі знань або теми супроводжуються методичними порадами і рекомендаціями щодо використання.

Типовими каталогами називаються систематичні рекомендаційні покажчики літератури на допомогу комплектуванню бібліотек певного типу, наприклад «Каталог районной библиотеки», який у свій час служив взірцем при організації систематичних каталогів у масових бібліотеках.

Видавничо-книготорговельна бібліографія знає такі бібліографічні жанри: тематичні плани видавництв, в яких подаються бібліографічні відомості про всі видання, що вийдуть у зазначеному календарному році, й рекламні буклети (аркушеві видання у вигляді нерозрізаного зошита). В останніх, на відміну від тематичних планів, подаються відомості лише про окремі, найзначніші видання, які уже вийшли або вийдуть в тому чи іншому видавництві. Здебільшого це тематичні добірки літератури, яка потребує активної пропаганди, та проспекти передплатних видань.

Бібліографічними словниками називаються посібники, присвячені діячам науки і культури, а також громадським діячам, в яких біографічні відомості про тих чи інших осіб доповнюються списками їх творів та літератури про них. Весь літературно-бібліографічний матеріал про кожну особу збирається в окремій, так званій персональній, рубриці, а самі рубрики («персональні гнізда») розташовуються в алфавіті прізвищ осіб.

Календарі знаменних і пам'ятних дат – це видання журнального типу, в яких подаються за тематичними розділами літературно-бібліографічні матеріали до найважливіших подій в історичному минулому і в сучасному суспільно-політичному й культурному житті країни та зарубіжних країн.

Семінарії – посібники, що знаходяться на стику науково-допоміжної і рекомендаційної бібліографій і призначені для навчальних та наукових цілей. Можуть бути присвячені певній особі або окремій науковій проблемі, наприклад посібники О.І. Гончара «Григорій Квітка-Основ'яненко» (К., 1993). Складаються здебільшого з двох частин, в першій з яких вміщується огляд найважливіших першоджерел з теми семінарію та довідкові матеріали про життя й діяльність особи, якій призначено семінарії, в другій – теми для самостійних наукових розвідок із списками основної літератури.

Кола читання – рекомендаційно-бібліографічні посібники широкого цільового й читацького призначення, зміст яких присвячено певному циклу взаємопов’язаних чи близьких між собою тем.

Плани читання – невеликі рекомендаційно-бібліографічні посібники, адресовані бібліотекарям і конкретним групам читачів з метою надання допомоги у керівництві читанням та прищеплення читачам навичок систематичного читання.

Бесіди про книги – рекомендаційно-бібліографічні посібники оглядового характеру, призначені головним чином для використання в усній пропаганді книги.

Бібліографічні пам’ятки, або книжкові закладки : короткі, але достатньо аргументовані бібліографічні рекомендації, що читати далі з теми чи іншої книги.

Методико-бібліографічні збірники – видання на допомогу масовій роботі бібліотек.

1.2 Поняття бібліографічної інформації

Бібліографічна інформація (БІ) — це інформація про твори друку, яка дозволяє стежити за літературно-документальним потоком, орієнтуватися в друкованій продукції, оперативно виявляти й відбирати для практичного використання конкретні публікації. Для бібліографічної інформації достатньо мати загальні відомості про твори друку, взяті з титульних сторінок відповідних видань (або з бібліографічних джерел – каталогів, покажчиків літератури тощо). Такими відомостями є: прізвище автора; назва твору; рік і місце видання (або джерело Публікації); назва видавництва; обсяг твору (в сторінках); додаткові дані, що уточнюють основні відомості про видання (жанр літературного твору, прізвище редактора, назва установи або організації, яка підготувала видання, тощо).

Бібліографічну інформацію називають ще вторинно-документальною інформацією, або інформацією другого ступеня. Це означає, по-перше, що БІ оперує не конкретними. Знаннями, які містяться в джерелах первинної інформації (книгах, журналах, газетах тощо), а лише відомостями про ці джерела. По-друге, для того щоб перетворитися з абстрактного поняття в предметно-реальне явище, БІ має бути зафіксованою на папері (або на якомусь іншому матеріалі) у вигляд рукописного або друкованого тексту, – тобто набути вигляду документа.

Отже, власне бібліографічна інформація не дає наукові й прикладні знання, як це притаманно книзі, статті чи іншим творам друку; вона лише повідомляє, в яких творах можна знайти ті чи інші знання. Не випадково бібліографію, емблемою якої ще в давнину був золотий ключ, колись тлумачили як «ключ до всіх знань». Ключ до знань, але не самі знання – в цьому суть бібліографічної інформації.

Людство навчилося користуватися бібліографічною інформацією ще задовго до того, коли були осмислені її природа, значення та місце в житті суспільства. Про це свідчать літературні пам'ятки, що дійшли із сивої давнини і відповідають сучасним уявленням про конкретні форми бібліографічної інформації, зокрема переліки книг, зроблені на глиняних плитках (найдавніша, датована 2000 роком до н. е., знайдена при розкопках в Ніппурі – столиці Шумеру), уривки з «Таблиць» вченого і поета Стародавньої Греції Каллімаха (III ст. до н. е.), вітчизняний список «істинних» і «фальшивих» книг в «Збірнику Святослава» (1076 р.) та ін.

Той, хто складав ці списки та переліки книг, займався, якщо вжити сучасну термінологію, бібліографуванням – підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання. Отже, вже тоді формувалася бібліографічна діяльність, до якої в кінцевому підсумку зводиться поняття «бібліографія»– в його сучасному розумінні.

Термін рідко вживався навіть в творах античних письменників, а із загибеллю античної цивілізації на багато століть зник зовсім.

Вдруге він народився у Західній Європі, у XVII ст., і вже означав «книго описання», тобто складання «інвентарів» та «описів» книжкових зібрань.

Вирішальну роль у становленні бібліографії як специфічної галузі діяльності відіграло книгодрукування, яке зумовило перш за все розвиток книготорговельної бібліографії. З середини XVI ст. видавці та книготоргові почали укладати каталоги, які інформували про книги, наявні у продажу. Водночас значного розвитку набула каталогізація бібліотечних фондів. Термін «бібліографія» перейшов на всі бібліографічні праці, взяті як окремо, так І в сукупності (раніше їх називали «каталогами», «лексиконами», «бібліотеками», «тезаурусами» і т. ін.).

Ще пізніше, починаючи з XVIII ст., коли постала необхідність дати явищам бібліографії науково-методичне обґрунтування, термін «бібліографія» набув ще одного значення: його стали пов'язувати з наукою про книгу, з теоретичним узагальненням бібліотечно-бібліографічної практики.

Вчені сформулювали нове визначення терміну: бібліографія як науково-практична діяльність з підготовки і доведення бібліографічної інформації до споживачів. Це зробило всі інші тлумачення терміну, що існували досі, застарілими. Проте поряд з новим поняттям, зафіксованим у державному стандарті у науково-популярній та публіцистичній літературі ще нерідко вживається поняття бібліографії в розумінні покажчик або список літератури.

Форми існування бібліографічної інформації

Бібліографічна інформація може бути явною, доступною кожному читачеві, і завуальованою, «схованою» від читача. Останнє означає, що якийсь час (в принципі нічим не обмежений) вона існує в потенції, в «тайниках» документального масиву, в формі окремих, неорганізованих відомостей про твори друку (документи). Завдання бібліографа полягає в тому, щоб зробити цю інформацію явною. Для цього він виявляє всі передбачені нормами бібліографічної інформації відомості про твори друку й документально фіксує їх у чітко визначеній логічній послідовності.

Отже, бібліографічна інформація є результатом цілеспрямованої бібліографічної діяльності її виникає в процесі взаємодії суб'єкта і об'єкта цієї діяльності (людини і джерел первинної інформації). Ця обставина має принципове значення для розуміння питання, чому бібліографічна інформація в конкретних своїх формах стає ідейною, соціальне активною. Такою її роблять люди, які займаються бібліографічною діяльністю, і значною мірою твори друку, в яких відбиваються характер і напруга класової боротьби.

Сучасна бібліографічна інформація має справу по лише з книгами, журналами, газетами та іншими пилами друкованої продукції, а й з такими документами, як звукозаписи на платівках і магнітних стрічках, фотографії, кіноплівки, діапозитиви, карти, креслення тощо. За обсягом вона може складатися із відомостей про десятки й сотні документів і може обмежовуватися відомостями про один який-небудь документ (або лише про якусь частину документа).

Елементарною одиницею бібліографічної інформації е так зване бібліографічне повідомлення, яке слід розуміти як упорядковану сукупність основних відомостей про той чи інший твір друку, необхідних і достатніх для його ідентифікації та пошуку.

Бібліографічне повідомлення виступає як зовнішня форма існування БІ і може бути двох видів – усним і письмовим. Бібліографічне повідомлення, зафіксоване в письмово-документальній формі, називається бібліографічним записом.

Поняття «бібліографічне повідомлення» і «бібліографічний запис» відбивають різні фази реального існування бібліографічної інформації. Бібліографічний запис – це структурно цілісний першоелемент всякого інформаційного посібника; він наділений необхідною змістовно-інформаційною закінченістю (тобто подає з достатньою повнотою відомості про відповідний твір друку). Завдяки своїй цілісності й інформаційній закінченості бібліографічний запис може існувати як самостійне джерело інформації (наприклад, каталожна картка, бібліографічне посилання в книзі) і може включатися до бібліографічного посібника як його елементарна одиниця.

Елементи бібліографічного опису

Бібліографічний опис складається з елементів, кожен з яких характеризує твір друку. Елементи утворюють заголовок і текст бібліографічного опису.

За державним стандартом 7.0—77 бібліографічний запис складається з бібліографічного опису, анотації, класифікаційних індексів, предметних рубрик, шифру зберігання та ряду інших даних.

Бібліографічний опис — це набір основних відомостей про твір друку, за якими його можна ідентифікувати, а також скласти уявлення про його зміст, читацьке й цільове призначення, обсяг, довідковий апарат тощо. Елементи бібліографічного опису строго уніфіковані, завдяки чому бібліографічна інформація може бути закладена в пам'ять ЕОМ (електронно-обчислювальної машини). Бібліографічний опис не тільки сприяє пошуку та ідентифікації того чи іншого твору – він ще певним чином характеризує його. Тому бібліографічний опис в цілому кваліфікується також як засіб бібліографічної характеристики.

Бібліографічний опис є основним елементом бібліографічного запису. Всі інші елементи – анотація, індекс, рубрика тощо – включаються до запису за потребою. Тому бібліографічний запис може складатися лише з одного бібліографічного опису. В цьому випадку понятійний зміст термінів «бібліографічний опис» і «бібліографічний запис» збігаються.

У бібліографічному описі використовують такі умовні розділові знаки :

.- крапка і тире

. крапка

, кома

: двокрапка

; крапка з комою

/ коса риска

// дві косі риски

( ) круглі дужки

[ ] квадратні дужки

+ плюс

= знак рівності

Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаком крапка і тире (.-), який допускається заміняти знаком крапка (.).

Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами.

Бібліографічна практика знає ще один, головний, спосіб існування (і водночас – розповсюдження) бібліографічної інформації – бібліографічний посібник.

Згідно стандарту на бібліографічну термінологію, «бібліографічний посібник» – це упорядкована сукупність бібліографічних записів». Кількість записів у посібнику в принципі не має обмежень і в кожному конкретному випадку зумовлюється реальною потребою в тій чи іншій бібліографічній інформації. Кожний запис в посібнику має відповідне місце, зумовлене змістом і формою посібника, і вступає у взаємодію з іншими. Завдяки цьому підвищується інформативність кожного окремо взятого запису і посібника в цілому. Отже, упорядкованість записів означає не тільки їх формальну спільність, а й спільність ідейно-тематичну, змістову, означає добір творів друку у відповідності із замислом посібника, його читацьким та цільовим призначенням.

Бібліографічна інформація виступає як бібліографічної посередниця між читачем і творами друку (а в ширшому плані – між споживачами інформації і документами). В якійсь мірі вона усуває протиріччя, що виникають в системі «книга – читач» (або «документ – споживач інформації») в процесі суспільного функціонування творів друку.

Бібліографічна інформація – явище двостороннього зв'язку. Одним боком вона повернена до читача: орієнтує його в океані первинної інформації; другим – до джерел первинної інформації: впорядковує відомості про твори друку. Як в першому, так і в другому випадках бібліографічна інформація спрямована на задоволення документально-інформаційних потреб суспільства. В цьому її соціальна природа й соціальне призначення.

Розрізняють три основні суспільні функції бібліографічної інформації:Комунікативна функція БІ (від лат. communicatio – повідомлення) пов'язана з доведенням до читачів загальних відомостей про існування тих чи інших творів, а також про зміст творів, уже відомих читачеві.

Пошукова функція полягає у вирішенні завдань, зумовлених бібліографічним пошуком тих чи інших документів. Ця функція може бути реалізованою, наприклад, за допомогою алфавітного каталогу. Двом функціям – пошуковій і комунікативній – властивий формальний підхід до бібліографічного матеріалу (джерел первинної інформації).

Оціночна функція БІ пов'язана з безпосереднім практичним використанням творів друку й орієнтується на задоволення запитів конкретних груп читачів. Вона носить ціннісний характер і реалізується всією сукупністю бібліографічних засобів: прямими оцінками творів друку, характером подачі бібліографічного матеріалу, його організацією тощо.

Бібліографічний опис має бути точним, чітким, повним і водночас лаконічним, доступним для швидкого огляду. Тому особливого значення надається уніфікації бібліографічного описання, тобто приведенню описів до єдиної форми. Уніфікація описання створює можливості для впровадження в бібліотечно-бібліографічні процеси електронно-обчислювальної техніки.

Вимоги щодо уніфікації описання фіксуються у спеціальних інструкціях і стандартах.

Бібліографічне описання здійснюється за принципом de visu, як правило, мовою тексту видання, що описується. Лише в окремих випадках, зумовлених особливостями бібліографічних посібників (наприклад, у виданнях книжкових палат), допускається описання іншомовних видань російською мовою або мовою тієї республіки, на території якої знаходиться установа, що займається бібліографуванням. У практиці масових бібліотек, які не займаються публікацією бібліографічних матеріалів, допускається запозичення готових описів із авторитетних бібліографічних джерел без перевірки de visu.

Основним джерелом відомостей для бібліографічного описання є самі твори друку – їхні титульні сторінки, обкладинки, випускні дані тощо. Відомості, взяті не з титульних сторінок, беруться в квадратні дужки – [ ]. Елементи опису подаються у загальноприйнятій для всіх описів логічній послідовності, яку не можна порушувати; кожен елемент наводиться з присвоєним йому розділовим знаком, який проставляється перед елементом (див. «Аналітичну схему»).

Опис книги, наведений у «Аналітичній схемі», у бібліографічному посібнику матиме такий вигляд:

Бойко О.П., Кубрак С.Я. Книга і культура =The book and culture: Від папірусного сувою до мікрофіші: Нариси з історії писемності і книги / Центр, наук; Передмова Л.М. Хмари; За ред. В.Д. Костенка; Худож. Ф.А. Масловатий. – 2-ге вид., доп. Р.І. Михайловим,— Львів : Вища школа, Вид-во при Львів, ун-ті, 1993.—388 с., іл.; 24 см + дод. (15 с.; 24 см).— (Книга на службі миру і прогресу; Вип. 9).— Бібліогр. : с. 377—383. Покажч. імен: с. 384—386.— ІСБН В опр.: 15 грн. 8000 пр.

На відміну від каталогізаційного опису, опис у бібліографічних покажчиках не має абзаців (опріч початкового і абзацу для специфікації), а також інтервалів між зонами і елементами, – всі елементи опису подаються у вигляді суцільного тексту. Переважна більшість елементів опису пишеться з великої букви. Допускається скорочення слів згідно з правилами, визначеними у спеціальних стандартах (за винятком слів, що становлять заголовок опису).

Є ще кілька правил, що стосуються описання книг:

1) основна назва твору в описі повинна відповідати назві, що стоїть на титульній сторінці;

2) при наявності на титулі двох і більше назв окремих творів, включених до видання, і при відсутності загальної назви для книги у описі повторюються назви всіх творів у тій же послідовності, що й на титульній сторінці;

3) порядкові номери видань зазначаються арабськими цифрами, наприклад, «2-е вид.»;

4) назви місць видань пишуться повністю, у називному відмінку.

При наявності на титулі книги двох місць видання у описі зазначаються обидва; при відсутності таких відомостей взагалі – проставляються слова: «Б. м.» (Без місця). Назви видавництв, як правило, пишуться у скороченій формі. Якщо видавництво не зазначено, проставляються слова: «Б. в.» (Без видавництва). Відсутність року видання позначається словами: «Б. р.» (Без року). Слова «Б. м.», «Б. в.», «Б. р.» не беруться в тексті опису ні в лапки, ні в квадратні дужки. Назви видавництв не перекладаються.

Якщо в книзі є аркуші ілюстраційного матеріалу, що не ввійшли до загальної пагінації, їх зазначають в зоні кількісної характеристики слідом за відомостями про пагінацію і ілюстрації.

У заголовку опису ім'я автора пишеться з інверсією, тобто спочатку проставляється прізвище, потім ініціали. В усіх інших випадках імена автора, редактора, художника та інших осіб пишуться у загальноприйнятій для книжкових титулів послідовності: спочатку ініціали, потім прізвище. У тих випадках, коли у заголовку опису замість ініціалів подається повне ім'я автора, ім'я відокремлюється від прізвища комою, що показує на вжиту тут інверсію.

Непорушним правилом професійного оформлення бібліографічних записів є додержання рекомендацій державного стандарту. Не можна нехтувати не тільки жодним елементом опису, а й жодним розділовим знаком.

У масових бібліотеках книги описуються найчастіше під прізвищами індивідуальних авторів, під колективним автором і під назвою твору.

Правила передбачають різні варіанти оформлення описів під прізвищами авторів. Так, твори, що належать одному або двом авторам, описуються тільки під прізвищами цих авторів. Твори трьох авторів можуть описуватися під прізвищами всіх трьох авторів або під прізвищем одного автора, зазначеного у виданні першим, з додатком слів «та ін.». Твори чотирьох і більше авторів описуються під назвою, а прізвища авторів розміщуються у зоні відомостей про авторство – відразу за навкісною рискою, але не більше трьох. Після третього прізвища проставляються слова «та ін.».

Описи видань під колективним автором використовуються здебільшого у каталогах та картотеках; у бібліографічних виданнях вони зустрічаються рідко (виняток становлять «літописи» книжкових палат). У заголовку таких описів наводиться офіційна назва колективу (установи або організації) в називному відмінку, нерідко із зазначенням країни. Книги кількох колективних авторів описуються під назвою одного колективу, зазначеного на титульній сторінці першим. Всі останні елементи тексту опису розташовуються за правилами описання під індивідуальним автором.

Свої особливості має описання багатотомного видання. До всього видання застосовується зведений опис, що складається із загальної частини і специфікації. Якщо описується не все видання, а окремий том, який має конкретну назву, застосовується спосіб описання під індивідуальним автором; відомості про видання в цілому в таких випадках виконують роль серії й беруться в дужки. Наприклад:

Паустовский К. Повесть о жизни: [Время больших ожиданий; Бросок на юг; Книга скитаний].– М. : Худож. лит., 1990.— 574 с,— (Собр. соч.; Т. 5).

Вживається також варіант скороченого опису багатотомного видання, в якому нема специфікації, а саме видання характеризується в цілому, без розкриття особливостей кожного тому. В зоні кількісної характеристики в цьому описі зазначаються лише номери першого й останнього томів.

Об'єктом аналітичного описання є твори надруковані в збірниках або серіальних виданнях. Аналітичний опис складається з двох частин:

1) відомостей про твір, що описується,

2) відомостей про видання.

В якому твір, що описується, надруковано. Ці частини відокремлюються крапкою і тире (.–), при цьому друга частина починається словами: «В кн.». Наприклад:

Стельмах М. Наша любов і святиня.– В кн.: Шевченко, Тарас. Кобзар. К., 1989, с. 3—8.

В аналітичних описах розбивка тексту опису на зони за допомогою крапки і тире не вживається. Крім того, опускається назва видавництва; в зоні кількісної характеристики зазначаються не кількість сторінок, у виданні, а сторінки, на яких надруковано твір, що описується. При описанні публікацій, що входять до авторських Зібрань творів, прізвище автора в другій частині опису не повторюється; опускаються також слова «В кн.:», а назви видань пишуться скорочено. Наприклад:

Мирний, Панас. Лихо давне й сьогочасне. – Твори : В 3-х т. К., 1986, т. 1, с. 356—405.

Астафьев В. Пастух и пастушка: Современная пастораль.– Собр. соч.: В 4-х т. М., 1979, т. 1, с. 299—438.

Винятком з цього правила є описання публікації в зібраннях творів, що належить іншому авторові (вступна стаття, післямова тощо). Наприклад:

Колесник П.Й. Великий художник-реаліст.– В кн.: Мирний, Панас. Твори : В 3-х т. К., 1976, т. 1, с. 5—24.

Описання творів (статей), опублікованих у журналах та газетах, здійснюється за такою схемою: в першій частині опису зазначаються прізвище автора і назва статті (або тільки назва статті, якщо немає автора), в другій – назва журналу або газети. Після назви журналу, яка може бути записана скорочено, проставляються рік видання і номер журналу та сторінки, на яких опублікована стаття, а після назви газети – рік видання, число і місяць. Якщо в газеті більше шести сторінок, зазначаються також сторінки. Наприклад:

Беспалова 9. К. Библиография как деятельность. – Сов. библиогр., 1990, № 6, с. 10—18.

Описання частин твору, яке є різновидністю аналітичного описання, включає:

1) скорочений опис твору в цілому,

2) опис частини твору, який подається з нового рядка.

Якщо треба описати сторінку тексту, яка не має назви, то назва формулюється бібліографом відповідно до змісту сторінки, що описується, й проставляється в другій частині після зазначення-скороченого слова «Сторінка» і пагінації. Наприклад:

Мавричева К.Г. Н.А. Рубакин — М.: Книга, 1992. С. 95 : Літературознавець В.Я. Кирпотін про М. О. Рубакіна.

За таким же способом описуються рецензії і реферати: їх описи приєднуються до скорочених описів творів, про які йдеться в рецензії або рефераті (після відповідної примітки: «Рец.:» або «Реф.»).

У тому випадку, коли рецензія описується як самостійний твір (за способом описання статей із журналів і газет), її опис доповнюється основними відомостями про твір, на який вона складена. Ці відомості, взяті в квадратні дужки, подаються слідом за назвою рецензії (або за прізвищем рецензента, якщо рецензія не має назви) з відповідною поміткою: «Рец. на кн.:», «Рец. на повість:», «Рец. на ст.:». Наприклад:

Мороз Л. Життя — горіння. [Рец. на кн.: Плачинда С. Олександр Довженко. К., 1980] —Дніпро, 1991, № 10, с. 143—147.

В тих випадках, коли елементи опису недостатньо розкривають зміст та особливості того чи іншого видання, опис супроводжується анотацією або рефератом, які подаються після бібліографічного опису з абзацу.

Об’єктом бібліографічного опису є книга, брошура, однотомне чи багатотомне видання, а також окремий том (випуск) багатотомного чи серіального видання, нормативно-технічний і технічний документ (стандарт, технічні умови, техніко-економічні нормативи і норми, патентні документи, промислові каталоги, прейскуранти на матеріали, обладнання та вироби), депонована наукова робота, неопублікований документ ( звіт про НДР, неопублікований переклад, дисертація тощо).

Об’єктом бібліографічного опису може бути і складова частина документу – стаття, для ідентифікації та пошуку якої потрібні відомості про документ, в якому вона наведена.

Загальний вигляд бібліографічного опису статті:

Автор, назва статті // Відомості про документ, в якому є ця стаття.– Місце видання: Видавництво, рік видання. – Сторінки, на яких надрукована стаття.

Подання інформації про автора, назву статті, про книгу, в якій є ця стаття, вихідні дані видання наводять згідно з п.2.7.1-2.7.6.

Скорочення слова Сторінка подається українською мовою як С., англійською та французькою як Р., німецькою як S. (наприклад: C.12-32; P.12-32; S.12-32).

Примітки:

1. Бібліографічні посилання і списки стереотипних і перекладних видань допустимо наводити у тому вигляді, як вони є в оригіналі.

2. Назви періодичних видань ( журналів, вісників, бюлетенів, збірників, серійних видань) наводять у вигляді загальноприйнятих скорочень чи абревіатури, які є достатніми для ідентифікації видань.

Бiблioгpaфiчний oпиc джepeл, oпyблiкoвaниx y вcecвiтнiй кoмп'ютepнiй мepeжi Internet (Woгld Wide Web).

Пocилaння на eлeктpoннi джepeлa – явище нове й ocтaтoчнo нeвнopмoвaне. Пpaктикyють такі cтилi цитувань: MLA, APA та ISO. ISO – це cтaндapт ISO 690-2, прийнятий Miжнapoднoю opгaнiзaцiєю cтaндapтизaцiї, пpoтe ще не aдaптoвaний до нaцioнaльниx нopм не aнглoмoвниx країн. Biн пepeдбaчaє oпиc джepeлa вiдпoвiднo до вимог ГОСТу 7.1-84, пicля якого в [ ] зaзнaчaють, пicля cлoвa Цuт. aбo Cited дaтy вiдвiдaння cтоpiнки в Internet. Пicля цього зазначають: Дocтyпний з: aбo Available from: i в < > URL aдpecy cтоpiнки.

Приклади оформлення бібліографічного опису у переліку посилань ( у звітах про ндр), у списку використаних джерел (у дисертації), у списку опублікованих робіт ( в авторефераті):

Монографія (один, два або три автори)

Василенко М.В. Теорія коливань: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1992.- 430 с.

Буров Є. Комп’ютерні мережі / За ред. В.Пасічника. – Львів: БаК, 1999.- 468 с.

Опанасів В.В., Василевський О.Н. Розрахунки електричних кіл на програмованих калькуляторах.– К.: Техніка, 1997.- 85 с.

Меликов А.З., Пономаренко Л.А., Рюмшин П.А. Математические модели многопотоковых систем обслуживания. – К.: Техніка, 1991.- 265 с.

або

Меликов А.З. и др. Математические модели многопотоковых систем обслуживания.–К.: Техніка, 1991.-265 с.

Монографія ( чотири, п’ять і більше авторів)

Гелле К. та ін. Історія Норвегії / Кнут Гелле, Столе Дюрвік, Ральф Даніельсен та ін./ Пер.з норв.Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна.–Львів: Літопис, 2001.- 351с.

Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет / С.А.Давимука, А.Ф.Колодій, Ю.А.Кужелюк, В.М.Подгорнов, Н.Й. Черниш – Львів,2001.-351с.

Багатотомне видання

Нудьга Г. Українська дума і пісня в світі. Книга 1.– Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1997.- 424 с.

Українська літературна енциклопедія: В 5-ти т. / НАН України.-К.: УРЕ ім.М.П. Бажана,1990.

Збірка наукових праць

Обчислювальна і прикладна математика: Зб. наук. пр.– К.: Либідь, 1993.- 99 с.

Задорожний Б. Проблеми загального та германського мовознавства: Зб.праць / ЛНУ ім. Івана Франка. – Львів, 2000.- 250 с.

Словники

Библиотечное дело: Терминол.словарь / Сост. И.М. Суслова, Л.Н. Уланова.-2-е изд. – М.: Книга, 1986.- 224 с.

Довідники

Плиса В.Й.Страхування: Довідник.– Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001.- 197 с.

Перекладні видання

Гроссе Э., Вайсмангель Х. Химия для любознательних / Пер.с нем.-М.: Химия, 1980.- 392 с.

Складові частини (статті) з:

книги

Дюрвік С. 1536-1814 // Історія Норвегії / Пер. з норв .Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна.– Львів: Літопис, 2001.- С. 91-167.

Черниш Н. Стан духовної культури та життєві орієнтації населення // Львівщина на порозі XXI століття: Соціальний портрет.– Львів, 2001.- С.3 24-351.

збірника

Хоронжий А. Соціальний контроль в умовах ринкових відносин //Трансформація економічної системи в Україні: Наук. зб. / За ред. З.Г. Ватаманюка.- Львів: Інтереко, 2000.- С. 382-384

журналу

Коржанський М.Й. Про принципи кримінального права України // Право України.- 1995.- №11.- С. 69.

Табак Ф.Український фольклор у творах Карла Францоза // Народна творчість та етнографія.– 1969.- №1.- С. 24-29.

Бобак Я., Черник Я. Генетичні нестабільності ліній Lozenge Drosophila melanogaster // Вісн. Льв. ун-ту. Сер. біол. Вип. 26.- 2000.- C.39-46.

іноземного журналу

Perez K. Radiation therapy for cancer of the cervix // Oncolgy.– 1993.- Vol.7, №2.-P. 89-96.

енциклопедії

Костюченко В.А. Дитяча література // УЛЕ.- Т.2.- К.:УРЕ ім. М.П. Бажана,1990.

тези доповідей

Пономаренко Л.А., Жучкова И.В. Оптимальное назначение приоритетов при организации доступа в локальных сетях АСУТП // Труды Междунар.конф.”Локальные вычислительные сети” (ЛОКСЕТЬ 88).- Т1.-Рига: ИЭВТ АН Латвии, 1995.- С. 507-515.

Камишин В.В. та ін. Система оцінки науково-технічних програм та напрямків за допомогою експертного опитування методом “ДЕЛЬФІ” //VIII Междунар. науч.-практ. конфер.”Система научно-технической информации: проблемы развития и функционирования”/ Тез. док. и сообщ., 30-31 мая 2001 г.- К.: УкрИНТЭИ, 2001.- С. 71-76.

Депоновані наукові праці

Тріщ Б.М. Оптимізація температурних полів і напружень у квадратній пластині з отвором / ЛНУ ім. Івана Франка.– Львів, 2000.-14 c.- Деп. в ДНТБ України 11.12.2001, №239 - Ук01.

Дисертації

Луус Р.А. Дослідження обладнання з пневмо-вакуумним приводом для захоплення, переміщення і фіксації при обробці пористих будівельних виробів: Дис. канд. техн. наук: 05.05.04.- К.,1992.- 212с.

Автореферати дисертації

Куницький Р.Й. Соціальний захист населення в умовах переходу до ринкової економіки: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.01.01.- Львів,1995.-37 с.

Звіт про НДР

Проведення досліджень і випробувань теплотехнічних властивостей камер типу КХС: Звіт про НДР (заключний) / Київський політехнічний інститут (КПІ).- №ДР0096U001456; Інв. № З 1154799.- К., 1999.- 90 с.

Стандарти

ДСТУ 3008-95 Документація. Звіти у сфері науки і техніки: Структура і правила оформлення.– К.: Держстандарт України.-1995.- 37 с.

Авторські свідоцтва

Линейный импульсный модулятор: А.С. 1626362.Украина, МКИ НОЗК7/02/ В.Г. Петров.- №4 653428.21; заявлено 23.03.92; опубліковано. –№13.- 4 с. ил.

Патенти

Пат.4601572 США, МКИ G 03 B 27/74.Microfilming system with zone controlled adaptive lighting:Пат.4601572 США,МКИ G 03 В 27/24/ D.S.Wise (США); McGraw-Hill Inc.-№ 721205; Заяв. 09.04.85; Опубл. 22.06.86; НКИ 355/68.- 3 с.

Каталоги

Каталог млекопитающих СССР. Плиоцен-современность / АН СССР, Зоол.ин-т / Под ред.И.М. Громова, Г.И. Барановой.– Л.: Наука. Ленингр. от-ние,1981.- 456 с.

Відомості з Інтернету (рекомендовано)

Гpaбинcький I.M. Miжнapoднi eкoнoмiчнi вiднocини: Плани пpaктичниx зaнять для cтyдeнтiв l-гo кypcy. – Львiв, 2000.- [Цит. 2001, 5 ciчня].– Дocтyпний з: <http://www.geocities.com/ihoг hrabynskyi/ier/plan seminar.htm>.

Львівський yнiвepcитeт. – Львів, 2000.– [Цит. 2001, 5 ciчня].–Дocтyпний з: <http://www.franko.lviv.ua/general/aboutu.html>.

Li S., Crane N. Electronic Souгces: MLA Style of Citation.-199б.-[Cited 2000, 12 June].- Available from: <http://www.uvm.edu/~ncrane/estyles/mla.html>

Timoshenko V.P. New Soviet Economic Plan: Its Agricultural Aspect // The Journal of Political Economy.- 1953.- Vol.61, Issue 6.-P.489-508.- [Cited 2000, 8 Dec.].- Available from:<http ://www.jstor.org/>.

International Standard ISO 690-2: Information and Documentation:

Bibliografic References: Part 2. Electronic Documents or Parts Thereof: Additional Examples.- 1999.- [Cited 2001, 5 Jan.].-Available from: <http://www.nlc-bnc.ca/iso/tc46sc9/standrd/690-2ex.htm>

Реферат (від лат. referre – доповідати, повідомляти) – стислий виклад змісту твору друку з наведенням основних даних і висновків.

В деяких інформаційно-бібліографічних виданнях і на каталожних картках бібліографічний опис супроводжується класифікаційними індексами, певними довідками (див. дод. 3). Класифікаційний індекс – це умовне буквено-цифрове позначення розділу схеми класифікації, до якого за змістом належить даний твір друку. Предметна рубрика –- словесне позначення предмета (питання), що розглядається в книзі чи статті.

1.3 Анотація: структура, методика анотування

Анотація (від лат. annotatio – зауваження, помітка) — це коротка, стисла характеристика письмового твору.

Анотуванням називається процес виявлення її організації (компоновки) у структурно цілісний текст відомостей, які, доповнюючи бібліографічний опис, храктеризують зміст, ідейно-політичну спрямованість, призначення, походження, оформлення та інші особливості творів друку. Завдяки анотаціям підвищується інформативність бібліографічних записів і бібліографічного посібника в цілому.

Анотації бувають двох типів – довідкові та рекомендаційні. В основі цього поділу лежить суттєва ознака – функціональне призначення анотацій (див. дод. 3).

За способом розкриття змісту твору, то анотується (формальна ознака), анотації поділяються на загальні аспектні; за обсягом літературно-документального матеріалу, що анотується (також формальна ознака), – на аналітичні, індивідуальні й групові (зведені).

Довідковою називається анотація, яка уточнює й поширює інформацію, що міститься в бібліографічному описі, з метою кращої орієнтації читача в тематиці, змісті, призначенні твору друку. Довідкові анотації полегшують вибір творів, але не виконують безпосередніх завдань. Залежно від характеру бібліографічного посібника, для якого призначена анотація, й особливостей твору, що анотується, довідкова анотація може бути короткою, утвореною з кількох слів або фраз, і розгорнутою, оціночною за своїм характером. Інколи довідкова анотація містить простий перелік творів або розділів, що становлять той чи інший збірник або ту чи іншу монографію.

Різновидом довідкової анотації є так звана пояснювальна анотація, яка доповнює бібліографічний опис відсутніми в ньому відомостями, необхідними для орієнтації в тематиці і змісті твору друку. Вона включається безпосередньо в текст бібліографічного опису і, будучи взята в квадратні дужки, займає в ньому місце другої назви твору. Найчастіше такі анотації зустрічаються у виданнях державної бібліографії.

Приходько Л. Мости дружби: [Про співробітництво між укр. театрами і театрами інших країн]. – Укр. театр, 1998, № 5, с. 4—6.

Задорнов Н. Первое открытие: Роман [о рус. землепроходцах XVIII в. Василии Пояркове и Тимофее Хабарове].— М.: Воениздат, 1984.—420 с., ил.

Рекомендаційною називається анотація, яка цілеспрямовано характеризує тематичні, змістові й формальні вартості твору друку відповідно до його цільового й читацького призначення. Така анотація пропагує твір, виходячи із завдань суспільства і інтересів читачів, визначає місце конкретного твору в систематичному читанні. Рекомендаційна анотація нерідко насичена ілюстративно-пізнавальним матеріалом, взятим із першоджерела.

Степанов А. Порт-Артур / Вступ, статья А. Полосиной. – М.: Худож. лит., І 971. Кн. 1. 655 с. Кн. 2. 638 с.

Загальною називається анотація, яка всебічно характеризує твір, створює досить повне й чітке уявлення про його автора, тему, зміст, призначення тощо. Найчастіше такі анотації вживаються в універсальних й тематичних рекомендаційних посібниках, у виданнях видавничо-книготорговельної бібліографії, у друкованих анотованих картках.

Висоцький С. О. Про що розповіли давні стіни.— К. : Наук, думка, 1998— 143 с.

Аспектна анотація , навпаки, характеризує твір друку лише в певному розрізі, зумовленому характером і темою бібліографічного посібника.

Шекспир В. Король Иоанн, – Полн. собр. соч. В 8-ми т. М 1958 Т. З, с. 311—408.

Аналітичною прийнято називати анотацію, що характеризує або розкриває зміст частини твору (розділу, параграфу, сторінки), яка, на відміну від статті із збірника, не може бути відокремлена й описана як самостійний твір.

Тичина, Павло. Із щоденникових записів.— К.: Просвіта, 1991.

Індивідуальною називається анотація, присвячена лише одному окремому моно виданню чи одній окремій публікації в збірнику, журналі, газеті; груповою, або зведеною, – анотація, що характеризує кілька творів друку, близьких між собою в тематичному, хронологічному, типологічному чи якомусь іншому відношеннях, не дивлячись на те, належать вони одному й тому ж авторові чи кільком різним авторам, опубліковані окремо чи в збірниках.

Марков С.Н. Земной круг: Книга о землепроходцах и мореходах.– М.: Современник, 1986.—623 с., ил.

Марков С.Н. Вечные следы.– М.: Мол. гвардия, 1993.— 496 с., ил.— (Бригантина).

Марков С.Н. Летопись / Предисловие акад. А.П. Окладникова; Послесл. Й. Иноземцева.– М.: Мол. гвардия, 1988.—288 с., ил.— (Бригантина).

Оскільки кожна анотація наділена всіма видоутворюючими ознаками, за якими систематизуються анотації в цілому, то одна й та ж анотація може бути одночасно довідковою і загальною, довідковою і аналітичною, аспектною і груповою і т. ін. Отже, кожне окремо взяте термінологічне визначення тієї чи іншої анотації (довідкова, рекомендаційна, аналітична тощо) відбиває або підкреслює лише один бік, одну властивість певної анотації, на якій акцентується увага. Якщо ж треба дати всебічну характеристику тієї чи іншої анотації, то перераховуються всі її видові особливості, тобто анотація характеризується за всіма трьома розділами класифікаційної схеми.

Анотація складається із внутрішньо цілісних частин анотаційного тексту, або елементів, якими є:

а) відомості про автора,

б) характеристика ідейно-політичної спрямованості твору,

в) характеристика центральної теми (основного змісту) твору,

г) відомості про тип видання і його структуру,

д) характеристика форми викладу матеріалу,

е) відомості про призначення твору,

є) характеристика художньо-поліграфічного й редакційно-видавничого оформлення книги,

ж) методичні вказівки (поради) щодо вивчення та використання твору.

Кожен елемент анотації, характеризуючи певним чином твір друку, конкретизує читацьке уявлення про його зміст, вартості й призначення. Так, відомості про автора нерідко включають дати життя і діяльності автора, характеризують його як вченого, громадського й культурного діяча, інколи містять характеристику епохи, за якої жив автор. Наприклад:

Повість «Fata morgana» — одне із найвидатніших явищ української літератури, її автор – Михайло Михайлович Коцюбинський (1864—1913) – з великою художньою силою показав...

Уїльям Фолкнер (1897—1962) належить до того покоління американських письменників, яке увійшло в літературу після першої світової війни, їх прозвали тоді «загубленим поколінням»...

Характеристика ідейно-політичної спрямованості твору нерідко поєднується з характеристикою основного змісту (центральної теми) твору. Разом вони пояснюють назву твору, розкривають його проблематику, наукову, практичну й естетичну цінність. Досягається це різними способами: акцентуванням уваги читача на актуальності й новизні теми, на значущості теоретичного внеску в науку, на багатстві фактичного матеріалу, посиланням на відгуки преси, провідних спеціалістів тощо. Наприклад:

Роман Ю. Яновського «Вершники» — один із найсвоєрідніших творів української літератури про громадянську війну, книга високої романтичної напруги. Написана кришталево чистою, поетичною мовою, в формі новел, вона передала пафос боротьби за революцію...

Характеристика ідейно-політичної спрямованості передбачає також непримиримість до будь-яких проявів буржуазної ідеології, фіксацію в анотації суттєвих недоліків, якщо такі є в творі, що анотується, зазначення рецензій.

Відомості про тип видання («наукова праця», «навчальний посібник», «збірник документів», «мемуари», «науково-популярний нарис», «довідник» тощо) дають уявлення про читацьке призначення видання; відомості про структуру допомагають зрозуміти зміст і проблематику книги, особливо, коли в анотації перераховуються основні розділи книги. Не випадково в довідкових анотаціях цим елементом нерідко обмежується характеристика змісту. Характеристика форми викладу, нерідко дуже стисла, обмежена кількома словами (чи навіть одним побіжним, але виправданим словом – «популярно», «поетично», «цікаво» і т. ін.), орієнтує бібліотекаря і читача відносно доступності твору, отже, уточнює його читацьку адресу. В анотаціях на художні твори визначається також жанр: історичний роман, науково-фантастична повість, поема тощо.

Відомості про цільове та читацьке призначення твору коригують вибір творів читачем, підказують можливості їх використання в певній сфері діяльності: виробничій, навчальній, науковій тощо. Однак у посібниках, укладених за певною програмою, призначення кожного конкретного твору не завжди розкривається, оскільки їх добір здійснено відповідно до призначення посібника в цілому. Конкретні відомості такого змісту найчастіше зустрічаються у анотованих друкованих картках та посібниках видавничо-книготорговельної бібліографії.

У анотаціях відзначаються також такі риси книжкових видань, як оригінальність оформлення, наявність ілюстрацій, супровідних матеріалів (креслень, карт, та ін.), допоміжного довідкового апарату тощо. Ці відомості становлять окремий елемент анотації – характеристику художньо-поліграфічного й редакційно-видавничого оформлення.

У принципі кожна анотація може вміщувати всі названі елементи. Однак на практиці цього не буває або буває дуже рідко. Кількісний склад елементів конкретної анотації залежить від багатьох чинників, серед яких найважливіше значення мають:

а) читацька адреса анотації,

б) повнота і якість бібліографічного опису,

в) бібліографічний контекст посібника,

г) зміст і характер твору, що анотується,

д) тип самої анотації.

Як показують наведені приклади, довідкові анотації, в порівнянні з рекомендаційними, більш формалізовані й складаються здебільшого з двох-трьох основних елементів – відомостей про автора, про тип і структуру видання, про тему та зміст твору.

Методика анотування

При всій різноманітності анотацій існують загальні положення і вимоги щодо методики їх складання. По-перше, як один із засобів реалізації в бібліографії принципу партійності, анотація завжди має бути чіткою і ясною за ідеологічною спрямованістю. По-друге, спираючись на об'єктивну оцінку твору друку, анотатор не переказує його зміст, а характеризує твір, розкриваючи й підкреслюючи його основні, найважливіші сторони. По-третє, зміст, характер і стиль анотації узгоджуються з тематикою і характером твору, що анотується, а також з тематикою і характером бібліографічного посібника, для якого складається анотація. (Наприклад, більш значні твори характеризуються детальніше, повніше; книги анотуються ширше, ніж журнальні та газетні статті; по-різному анотуються твори суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої літератури, масово-політичні, наукові, науково-популярні, виробничі, довідкові видання, література для посібників різного цільового й читацького призначення). По-четверте, при всій складності й широті завдань, які постають перед анотатором в кожному окремому випадку, анотації мають бути максимально лаконічними й простими за формою, ясними й конкретними за змістом.

Анотування здійснюється поетапно, у відповідності з тими завданнями, що ставляться перед конкретним бібліографічним посібником, для якого анотуються твори.

Перший етап – вивчення твору друку і аналіз його змісту. Шляхом вдумливого знайомства з виданням анотатор з'ясовує для себе саме ті запитання, на які має відповісти анотація. Своїм змістом ці запитання відповідають суті й призначенню основних елементів, з яких складається анотація: хто автор твору і чим він цікавий; що про нього відомо? До якої галузі належить цей твір, яка його тема, проблематика, основна ідея? Яке суспільно-політичне значення цього твору; його ідеологічна спрямованість? До якого типу видань (публікацій) належить твір, яке його призначення? Що є характерного в цьому виданні з точки зору його друкарського й редакційно-видавничого оформлення? Яку громадську оцінку одержав твір, в чому його наукова новизна, ідейно-виховне значення, науково-практична цінність? Як краще скористатися цим твором читачеві, бібліотекареві?

Саме вивчення твору передбачає наступні заходи :

1) суцільне або вибіркове читання тексту твору,

2) знайомство з рецензіями та критичними відгуками на твір,

3) пошук необхідних, але відсутніх в творі відомостей за допомогою енциклопедій, бібліографічних словників та довідкових видань,

4) перевірку окремих фактів, спостережень і висновків автора за відповідними першоджерелами.

В процесі вивчення складач добирає так званий робочий літературний і фактичний матеріал, необхідний для написання анотації.

Відомо, що кожен твір вимагає індивідуального підходу. Метод і глибина вивчення залежать від типу видання, від обізнаності анотатора з темою твору, відповідною галуззю знань, від його, анотатора, професійного досвіду, від типу анотації та інших факторів. Підхід кожен раз визначається самим анотатором на підставі власного досвіду і своїх знань об'єкта та методики анотування. Зауважено, що ґрунтовнішої підготовки й більшого часу вимагає написання рекомендаційної анотації. Тому тут читання всього тексту твору є обов'язковим. Довідкові ж анотації досвідчені бібліографи складають на основі перегляду видання, вибіркового читання окремих частин тексту, та знайомства з довідковим апаратом видання.

Другий етап – остаточний відбір робочого матеріалу й компоновка тексту анотації. На цьому етапі анотатор синтезує (об'єднує) розрізнені матеріали, що характеризують твір друку, у структурно цілісний й логічно завершений анотаційний текст. Шляхом порівняння інформаційно-змістової значимості кожного факту відбираються ті із них, які найкраще, найповніше і найяскравіше розкривають (характеризують) вартості твору, його особливості. При цьому додержуються наступних правил:

1) ті відомості, які є в бібліографічному опису, не повинні без крайньої потреби повторюватися в анотації;

2) із кількох однаково важливих оцінок вибирається та, яка належить авторитетнішій особі (або установі, організації);

3) добір фактографічного матеріалу мусить строго відповідати читацькому призначенню анотації;

4) ілюстративно-пізнавальний матеріал повинен бути не тільки цікавим, а й безумовно новим.

Компоновка анотаційного тексту – складний творчий процес. Він вимагає від бібліографа не лише практичного досвіду, а й літературного хисту, вміння працювати над словом. Дуже рідко вдається досягти належного професійного рівня уже в першому варіанті анотації саме тому, що стандартизована форма й обмежена площа анотації (приблизно 600—800 друкарських знаків) «не вміщує» весь робочий матеріал, а також тому, що належні, єдино можливі й потрібні слова-характеристики не лежать на поверхні, а ховаються в надрах того змісту, який треба викласти в анотації.

Спочатку пишеться чорновий варіант анотації, де в логічній послідовності фіксуються всі відомості про твір друку. Виклад повинен бути діловим і конкретним, запис – без довільних скорочень, стилістичної недбайливості, нібито дозволених у чорновику. В рекомендаційних анотаціях допустима певна «белетризація» тексту – використання образних засобів, цитат, переказу окремих епізодів тощо. Якщо анотування провадиться для бібліографічного покажчика, написання анотацій треба робити в тій же послідовності, в якій розташовані бібліографічні записи в посібнику: це дозволить шляхом варіювання тексту уникнути одноманітності тих анотацій, які в покажчику стоятимуть поряд. Уже під час написання чорнового варіанту необхідно орієнтуватися на читача, якому адресується бібліографічний посібник. В анотаціях, призначених для масового читача, бажано пояснювати нові терміни й визначення; в анотаціях для спеціалістів, навпаки, – використовувати ключові поняття, якими оперують автори твору. Це дозволить при одному й тому ж обсязі анотації вмістити в ній більше корисної інформації. Слід пам'ятати: спеціаліста здебільшого цікавить реальний «багаж» твору (про що йдеться в творі; які нові факти, ідеї можна почерпнути з нього; чим цей твір відрізняється від інших, аналогічних за змістом; який у ньому е довідковий апарат тощо); читача ж масово-політичної, науково-популярної й художньої літератури перш за все цікавлять актуальність теми, ступінь і характер її розробки, документально-фактографічна й життєва основа твору, характер викладу матеріалу, жанр.

Третій етап – літературна обробка й редагування анотації. Суть цієї роботи заключається у підготовці анотації до розповсюдження і використання читачами; Для цього чорновий варіант анотації треба довести до «норми» — усунути виявлені в ньому змістові й стилістичні недоліки, перевірити вірогідність імен, дат, цитат і назв, вимогливо оцінити значення і необхідність кожної фрази і кожного слова.

Літературно-редакційна правка анотації провадиться не відразу після написання чорнового варіанту, а через деякий час, коли текст анотації стане для складача ніби сторонньо-чужим. Це дозволить об'єктивно, самокритично оцінити анотацію. Особлива увага звертається на трактовку соціально-політичних проблем, на правильність вживання наукових термінів, на чіткість і точність формулювань. В тексті анотації не повинно бути загальних місць, позбавлених конкретного інформаційного навантаження. Необхідно уникати складної побудови речень, об'єднання в одній фразі кількох думок.

Бібліографічні посібники, призначені для публікації, редагуються, як правило, спеціальним науковим редактором, В його обов'язки входить остаточна перевірка всього науково-понятійного й фактографічного матеріалу, що становить зміст бібліографічних записів.

Анотування творів друку – науково-творча робота, в якій високого професіоналізму можна досягти лише наполегливою працею, постійним збагаченням власного досвіду, вдумливим аналізом бібліографічних зразків.

2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читача (РБО)

Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів здійснюється на основі широкого використання посібників рекомендаційної бібліографії. Для забезпечення ефективності РБО потрібні певні умови.

Перша умова – максимальне розкриття книжкового фонду, призначеного для відкритого доступу. Кожна тематична полиця оформляється на основі конкретного рекомендаційного посібника, а відкритий фонд в цілому – відповідно до вимог і принципів рекомендаційної бібліографії. На абонементі, в читальному залі і всюди, де провадиться робота з читачами, не повинно бути нічого випадкового, не узгодженого з вимогами РБО і не виправданого методикою рекомендаційної бібліографії.

Друга умова – створення на абонементі і в читальних залах довідково-бібліографічного фонду. Відповідно до читацького контингенту бібліотеки на абонементі зосереджуються головним чином рекомендаційні посібники, в читальному залі (залах) – довідники й видання рекомендаційної та науково-допоміжної бібліографії. У сукупності посібники, сконцентровані у відділі обслуговування, становлять своєрідну інформаційно-пошукову систему (ІПС), структурно пов'язану з ДБА бібліотеки.

Довідково-бібліографічний фонд розташовується так, щоб ним зручно було користуватися читачам і бібліотекареві. Найактуальніші посібники знаходяться безпосередньо біля стола видачі літератури.

Третя умова – створення на абонементі допоміжного апарата із спеціальних картотек: систематичної картотеки рекомендаційних посібників, картотеки спостережень і картотеки читання.

Четверта умова – постійне, планомірне вивчення бібліотекарями:

а) літератури, що надходить на абонемент,

б) фонду бібліотеки в цілому,

в) ДБА,

г) нових бібліографічних посібників,

д) читачів, яких обслуговує бібліотека.

П'ята – систематичне підвищення бібліографічної майстерності й грамотності бібліотечних працівників, оволодіння методикою бібліографічного пошуку та рекомендаційного бібліографування.

Шоста – належний контроль роботи, систематичне вивчення і аналіз рекомендаційно-бібліографічного обслуговування читачів.

Розрізняють два типи РБО: опосередковане і безпосереднє, або пряме. Перший тип об'єднує всі види бібліографічного обслуговування її ДБА, другий — всі види використання бібліографічних методів і бібліографічних посібників в роботі з читачами. Такий поділ доцільний для планування й аналізу РБО; на практиці ж бібліографічна робота з фондом і читачами провадиться в органічній єдності.

До опосередкованих форм РБО належать:

а) доукомплектування фонду бібліотеки літературою згідно посібників, що використовуються бібліотекою,

б) розкриття відкритого фонду відповідно до вимог і принципів рекомендаційної бібліографії,

в) організація книжкових виставок і тематичних полиць на основі рекомендаційних посібників,

г) створення у відділі обслуговування фонду рекомендаційних і довідкових видань, структурно пов'язаного з ДБА бібліотеки,

д) відбиття рекомендаційних посібників у ДБА,

е) удосконалення частин і розділів ДБА відповідно із систематизацією бібліографічного матеріалу в рекомендаційних посібниках,

є) наочне розкриття структури і змісту каталогів і картотек,

ж) відображення в бібліографічних посібниках наявної в бібліотеці літератури.

Безпосередні форми РБО – це всебічне використання рекомендаційних посібників в індивідуальній роботі з читачами (укладання індивідуальних планів читання, проведення бесід про книги, рекомендація літератури й бібліографічних посібників при обміні прочитаних книг), у груповій і масовій роботі (складання рекомендаційних списків літератури, проведення оглядів літератури і бесід біля книжкових виставок, вибір тем читацьких конференцій й формулювання питань для обговорення, підготовка й проведення громадських переглядів літератури, днів спеціаліста тощо).

З точки зору ефективності РБО найважливішою формою роботи є індивідуальна робота з читачем. У взаєминах з читачем керівництво читанням виступає як «педагогічний процес, в ході якого бібліотекар цілеспрямовано формує зміст, послідовність і культуру читання». Приводом для бесіди з читачем може й повинен стати будь-який інтерес читача до книги, письменника, науки, мистецтва й культури, до суспільно-політичного життя, будь-яка реакція читача на прочитану чи рекомендовану книгу, на пораду бібліотекаря ознайомитися з тим чи іншим виданням або бібліографічним посібником, будь-яка спроба читача скористатися довідково-бібліографічним апаратом, матеріалами виставок і т. ін. Бібліотекар повинен активно шукати шлях до читача і бути готовим до бесіди з ним.

Характерною рисою рекомендаційно-бібліографічного обслуговування є сполучення РБО з пропагандою бібліотечно-бібліографічних знань. Стан і рівень РБО знаходиться в прямій залежності від стану і рівня цієї пропаганди. Бібліографічний пошук – одна з най бібліографічний важливіших частин рекомендаційно-бібліографічного обслуговування.

Особливість і відмінність пошуку в РБО полягає в тому, що, по-перше, він ґрунтується на посібниках рекомендаційної бібліографії; по-друге, бібліографічний пошук у РБО – це не тільки добір літератури, а й активний вплив на формування інтересів читача. По-третє, бібліографічний пошук відбувається в складних, постійно мінливих умовах роботи абонементу.

Ефективність бібліографічного пошуку залежить від повноти використання бібліотечно-бібліографічних засобів як системи. Бібліотекареві, як відомо, доводиться щоразу міняти засоби пошуку відповідно до характеру читацьких запитів, а відсутність конкретних творів, рекомендованих у посібниках, компенсувати рівнозначною літературою інших авторів. Тому треба Знати, як і в яких випадках один засіб бібліографічного пошуку можна замінити іншим, тобто знати ті взаємозв'язки, які існують між окремими частинами ДБА, видами і групами бібліографічних посібників.

Систему засобів бібліографічного пошуку становлять: систематична картотека рекомендаційної бібліографії, каталоги і різного роду картотеки, фонд довідкових і бібліографічних видань, підручний книжковий фонд, виставки літератури.

В індивідуальній роботі розрізняють два аспекти РБО:

1) обслуговування при конкретних запитах читачів;

2) обслуговування при невизначених запитах.

Конкретні запити – це вимоги на літературу, потрібну читачеві у самоосвітніх і наукових цілях, для виконання виробничих, навчальних та інших завдань. Читач може назвати книги, якщо знає, які конкретно твори й видання йому потрібні, і може сформулювати тему як орієнтир для добору книг. Такі запити, навіть нечітко окреслені, порівняно легко задовольнити за допомогою каталогів, картотек і друкованих бібліографічних посібників.

Невизначені запити – це здебільшого напівсвідоме бажання читача розібратися у своїх літературних інтересах, долучитися до систематичного, ефективного читання. Задоволення таких запитів вимагає від бібліотекаря значно більше зусиль, знань і педагогічного хисту, ніж відповіді на конкретні запити. Однак невизначені запити сприятливіші з точки зору керівництва читанням: вони містять великі можливості для формування читацьких інтересів. При таких запитах рекомендаційні посібники виступають безпосередньо як один із засобів керівництва читанням і нерідко стають темою для першої бесіди з читачем.

При невизначених запитах неправильно обмежовуватися найпростішим – видачею популярних творів художньої літератури. Необхідно обов'язково виявити справжні інтереси читача, повівши з ним розмову на широкі теми. Робиться це, як правило, за допомогою рекомендаційних посібників, книжкових виставок та спеціальних добірок книг на столі у бібліотекаря.

Існує кілька правил, яких треба дотримуватися в процесі РБО:

1) кожна зустріч з читачами має бути ретельно і заздалегідь підготовленою, продуманою і якоюсь мірою спланованою. Для цього бібліотекар перечитує записи в робочому щоденнику, поновлює свої знання змісту бібліографічних посібників, добирає літературу, переглядає читацькі формуляри, де можуть бути вкладиші із замітками щодо керівництва читанням того чи іншого читача;

2) при використанні рекомендаційних посібників враховуються характер і мета читацьких запитів, освіта, професія (характер трудової діяльності), вік читача. Не слід нав'язувати читачеві своїх смаків, методичних і практичних рішень, а йти від його запитів, спрямовуючи й поширюючи його інтереси самим добором літератури і бібліографічних посібників;

3) провадиться повсякденна пропаганда бібліографічних знань, систематично пропонуються читачам рекомендаційні посібники при обміні книг, ведуться спостереження за характером і результативністю використання посібників читачами;

4) не повинен залишатися бібліографічне не забезпеченим жоден читацький запит. Якщо бібліотекар не готовий дати бібліографічну відповідь з певного питання, його обов'язок повернутися до цього питання при наступній зустрічі з читачем, відповідно підготувавшись до неї;

5) слід уникати зайвої опіки читача; читач має сам працювати з бібліографічними посібниками, керуючись, зрозуміло, поясненнями й порадами бібліотекаря.

Основу керівництва читанням становлять тематичні запити. Тому всі інші запити – невизначені, епізодичні тощо – бібліотекар намагається зробити в процесі РБО тематичними.

Постійні взаємини бібліотекаря з читачем роблять зайвою спеціальну розмову при прийомі тематичного запиту. Коли ж такий запит надходить від читача, якого бібліотекар недостатньо знає, необхідно з'ясувати все, що пов'язано з цим запитом: його конкретний зміст, характер, цільове призначення, рівень підготовки читача тощо. Одночасно намічається коло бібліографічних джерел і порядок їх перегляду. Пошук потрібної літератури провадиться в присутності читача і за його участю. При цьому бібліотекар детально розкриває читачеві методику пошуку, характеризує бібліографічні джерела й рекомендовану в них літературу.

Пошук починається з виявлення одно темного чи близького до теми запиту рекомендаційного посібника за картотекою «Бібліографія рекомендаційної бібліографії». При необхідності перегляд основного посібника коригується переглядом відповідних рубрик систематичного каталогу, картотеки журнальних і газетних статей та інших засобів бібліографічного пошуку. Перевага такої послідовності в тому, що рекомендаційний посібник допомагає бібліотекареві розібратися в змісті теми, якщо остання йому маловідома. Відомості про те, до якої галузі знань належить тема, дають енциклопедії, довідники та словники

Тематичні запити бувають двоякого роду: одні – пов'язані з самоосвітнім читанням і, отже, з керівництвом читанням, інші – з виконанням виробничих, навчальних та інших завдань, з науковою та пропагандистською діяльністю. В останньому випадку одноразовий добір літератури має бути повнішим і ширшим, ніж при самоосвітньому читанні. Цей добір здійснюється здебільшого на основі каталогів і науково-допоміжних бібліографічних посібників. Такі запити проходять за розділом довідково-бібліографічного обслуговування й обліковуються як тематичні довідки.

Значне місце в довідково-бібліографічному фонді масових бібліотек належить бібліографічній періодиці. Бібліотеки оформляють спеціальні стенди для вирізок бібліографічних заміток, рецензій, читацьких відгуків та інших друкованих матеріалів, доповнюють ними картотеки і книжкові виставки, дають відповідні посилання на полицях відкритого доступу тощо.

Бібліографічний матеріал із періодичних видань широко використовується також в усній пропаганді книги при проведенні оглядів нових надходжень, в бесідах з читачами при обміні книг. Особлива увага звертається на матеріали, що стосуються виховання культури читання.

Вивчення ефективності РБО

Вся робота з рекомендаційно-бібліографічного обслуговування читачів контролюється, вивчається й аналізується. РБО без вивчення і аналізу втрачає свій зміст і своє значення.

Засобами вивчення ефективності РБО є:

1) картотека спостережень за використанням бібліографічних посібників (скорочено – картотека спостережень),

2) картотека спостережень за читацькими групами (скорочено – картотека читання),

3) дні суцільного обліку запитів.

Картотека спостережень є зібранням відомостей про бібліографічні посібники, що використовуються в бібліотеці й підлягають професійному вивченню. Відомості про кожний посібник фіксуються на окремому каталожному роздільнику. Крім повного бібліографічного опису, тут зазначаються такі однотипні дані: читацьке і цільове призначення посібника; методичні особливості посібника; кількість примірників цього посібника в бібліотеці; кількість назв літератури, що рекомендується посібником; кількість назв рекомендованої літератури в" фонді бібліотеки. Статистичні дані потрібні для того, щоб виявити залежність використання посібника від його екземплярності, обсягу рекомендованої літератури та укомплектованості фонду бібліотеки відповідними виданнями.

На роздільнику чи на окремих картках відразу за роздільником фіксуються також рекомендації працівників бібліотеки щодо пропаганди і використання посібника.

Роздільники розташовуються в алфавітній послідовності назв посібників. За ними збираються картки з номерами формулярів тих читачів, які хоч раз скористалися посібником: брали його додому чи переглянули в бібліотеці. На картці фіксуються дати звернення читача до цього посібника, мотиви звернення, а після повернення посібника – результати знайомства з ним: читач запросив літературу, рекомендовану в посібнику; читач дав позитивну або негативну оцінку (варто зазначити, чому); читач зацікавився іншими посібниками і т. ін. Такі дані потрібні для того, щоб встановити, які саме читачі (за категоріями та групами) найчастіше користуються бібліографічними виданнями; які фактори (тема, тип посібника, особливості розкриття змісту, інформаційна насиченість, зовнішнє оформлення тощо) впливають на вибір читачем посібника, що не задовольняє читача в покажчиках літератури; наскільки об'єктивні ті чи інші оцінки і від чого залежить ця об'єктивність (читач вперше зіткнувся з бібліографією, давно користується послугами бібліографії, добре знає тему посібника і т. ін.); в яких цілях використовуються ті чи інші посібники тощо.

Одночасно з фіксацією в картотеці номера читацького формуляра на самому формулярі проставляється умовна позначка, яка показує, що читач зареєстрований в картотеці спостережень, користується бібліографічними посібниками і з ним треба вести в цьому напрямку відповідну роботу.

На контрольних картках з номерами читацьких формулярів проставляються також назви посібників: це полегшує аналіз даних картотеки при перегрупуванні карток.

Картотека читання розкриває другий бік РБО – реакцію читачів на заходи бібліотеки з пропаганди книги і бібліографічних знань. Для таких спостережень формується однорідна група читачів (наприклад, молодь, інтелігенція), до якої входять читачі різної активності: ті, які користуються бібліографічними посібниками й мають навички систематичного читання, й ті, що не цікавляться бібліографією. При цьому в кількісному відношенні група має бути достатньо репрезентативною, тобто з належною повнотою представляти реальний склад (співвідношення) тієї категорії читачів, що вивчається в цей момент.

На роздільниках картотеки читання фіксуються основні відомості про читача, включаючи дані про його фах, навчання, характер виробничої та громадської роботи, а на картках за роздільниками – спостереження й висновки бібліотекаря про зміст, обсяг, характер та активність читання. Сюди ж заносяться матеріали бесід з читачами про книги, відгуки читачів на проведені бібліотекою бібліографічні заходи, відомості, що стосуються використання читачами джерел бібліографічної інформації.

Дані обох картотек щоквартально і в кінці звітного року узагальнюються і зіставляються за окремо розробленою програмою, яка дозволяє з'ясувати залежність змісту читання від різних об'єктивних і суб'єктивних факторів і з достатньою повнотою виявити й оцінити ефективність РБО. Крім того, певне число читачів, достатнє для переконливості висновків, письмово та усно опитується. Питання для анкет і інтерв'ю формулюються однаково.

При аналізі РБО користуються також загальноприйнятими в бібліотечній справі показниками роботи – такими, як читаність і оборотність бібліографічних посібників, ступінь доведення бібліографічних видань до читачів. Проте на основі цих показників ще не можна впевнено говорити про високий чи низький рівень РБО. Критеріями ефективності РБО є зміст, характер і якість читання, формування у читачів бібліографічної культури.

Вивчати ефективність РБО допомагає також систематична картотека рекомендаційних посібників, на картках якої (на їх зворотному боці) обліковується використання кожного посібника. В чотирьох графах фіксуються такі відомості: дата, номер читацького формуляра; професія читача, який взяв покажчик чи скористався ним в бібліотеці (робітник, студент, пропагандист і т. ін.); мета використання (виробниче завдання, особистий інтерес і т. ін.). Для забезпечення ефективності РБО працівники масових бібліотек складають плани роботи з окремими посібниками, виготовляють бланки «Хочу прочитати книги» для оформлення читачами своїх замовлень на літературу під час знайомства з тим чи іншим рекомендаційним посібником. На бланку проставляються: номер читацького квитка, прізвище читача, назва посібника, на основі якого відібрана література для замовлення, бібліографічні описи вибраних книг. Бланк-замовлення вклеюється в читацький формуляр.

Одним із важливих розділів організаційно-методичної роботи масових бібліотек є вивчення можливостей оптимального використання бібліографічних посібників у керівництві читанням в умовах конкретної бібліотеки. В цьому відношенні випробуваним способом стали дні суцільного обліку читацьких запитів. Один або два рази на місяць, у визначені дні, в бібліотеці проводиться реєстрація всіх без винятку запитів, з якими читачі звернулися до бібліотекарів. Це дозволяє встановити, що цікавить читачів взагалі, як розподіляються інтереси між окремими категоріями й групами читачів, які тематичні та інші запити не забезпечені (і якою мірою) довідково-бібліографічними виданнями, а відтак і вжити заходів щодо покращення РБО. Зокрема, детальніше й точніше диференціювати читацькі групи, визначити екземплярність необхідних посібників, внести корективи в плани бібліотечно-бібліографічної пропаганди, покращити ДБА абонементу й читального залу, відмовитися від малоефективних форм роботи і проаналізувати ті, що приносять успіх.

Для обліку використовується така форма: номер читацького формуляра чи квитка; від кого надійшов запит; характер запиту; мета запиту; джерело довідки; причина відмови.

Кожна з цих граф, за винятком першої, може бути диференційована залежно від того, які дані треба зібрати. Наприклад, в графі «Від кого надійшов запит» можна виділити рубрики: «молодь», «інтелігенція», «інші»; в графі «Характер запиту» – «конкретний», «тематичний», «невизначений»; в графі «Мета запиту» – «особистий інтерес», «виробниче завдання»; в графі «Джерело довідки» – «книжковий фонд», «рекомендаційний посібник», «каталоги, картотеки»; в графі «Причини відмови» – «нема книги в фонді», «тема не відбита в каталогах і картотеках». Дані суцільного обліку узагальнюються шляхом розробки комбінованих таблиць.

Для проведення суцільного обліку запитів необхідна методична підготовка бібліотекарів, яка, поряд із-засвоєнням техніки обліку, передбачає вивчення бібліографічних посібників та ДБА, аналіз перших результатів цієї роботи, обмін досвідом.

2.1 Довідково-бібліографічне обслуговування читачів

Довідково-бібліографічне обслуговування провадиться в режимі «запит-відповідь».

Запит на: бібліографічну або фактографічну інформацію надходить до бібліотеки в усній або письмовій формі. Усною або письмовою може бути також відповідь на запит.

Відповіді бувають трьох видів: відповідь-довідка, від-повідь-консультація, відповідь-відмова. Зрозуміло, бібліотеки борються за те, щоб відмовлень у довідково-бібліографічній роботі було якомога менше, а то й зовсім не було. Цей «показник» свідчить здебільшого про певні недоліки в організації ДБО, і одним із обов'язків інформаційно-бібліографічних відділів центральних масових бібліотек є якраз вивчення характеру і причин бібліографічних відмовлень.

Довідки бувають бібліографічні, фактографічні, методико-консультативні. Суть бібліографічної довідки полягає в доборі літератури з питання, що надійшло від читача в формі тематичного запиту, а також у знаходженні за допомогою ДБА окремих бібліотечно-бібліографічних відомостей про твори друку. Відповідно з цим відрізняють три види бібліографічних довідок: тематичні, адресно-бібліографічні, довідки на уточнення або відновлення елементів бібліографічного опису.

Тематична довідка – це результат бібліографічного добору літератури, що відповідає суті й темі запиту читача. Адресно-бібліографічна довідка пов'язана з встановленням наявності чи місцезнаходження (або наявності і місцезнаходження) певних творів друку в фондах цієї бібліотеки або інших бібліотек регіону. Суть довідки на уточнення або відновлення відсутніх елементів бібліографічного запису розкривається її назвою.

В основі всіх бібліографічних довідок лежить пошук бібліографічної інформації, зафіксованої в каталогах, картотеках та покажчиках літератури.

Фактографічна довідка – це стисла літературно-текстова або усно-словесна інформація, що стосується явищ і фактів реальної (сучасної або історичної) дійсності, конкретних даних з різних галузей знань і практичної діяльності, термінології тощо. Назва її походить від слова «фактографія», що означає описання фактів без будь-якого аналізу, узагальнення і тлумачення. Фактографічна довідка пов'язана з розшуком відомостей по суті фактографічного запиту читача в друкованих літературних джерелах, насамперед в довідниках і словниках.

Методико-консультативними довідками називаються усні поради й консультації з бібліографічних питань (в тому числі – з питань пошуку фактографічного матеріалу) у відповідь на конкретні запити читачів в процесі бібліотечно-бібліографічного обслуговування. Консультації, що провадяться без запитів, в плановому порядку, є одна із форм пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань.

Кожний тип довідок вимагає додержання певної методики і послідовності при їх виконанні. Так, робота над бібліографічними довідками починається з прийняття запиту, тобто бесіди з читачем, в ході якої формулюється пошукове замовлення. Бібліограф уточнює тему і характер запиту, його походження, цільове призначення довідки, характер і обсяг інформації, потрібної читачеві, дізнається, до яких джерел читач уже звертався тощо. Особливо уважно вивчається тематичний запит, виконання якого вимагає нерідко тривалих і складних пошуків. Пошукове замовлення доцільно оформляти в спеціальних бланках (див. форму 1).

Форма 1

Бланк запиту на виконання тематичної довідки

Запит №....... Дата надходження ……….. Термін виконання

Номер читацького квитка (або назва установи, її адреса, телефон)

Зміст запиту

Мета запиту

Характер літератури

Види видань

Мова публікацій

Хронологічні рамки добору

Повнота добору

Бібліографічні джерела, до яких читач уже звертався

Література, уже відома читачеві

Бібліотеки, до яких читач уже звертався

Відповідь бібліографа

1. Складено список (назва списку, його характеристика)

Кількість творів друку (цифра)

Використано джерела:

а) каталоги, картотеки (назви)

б) бібліографічні покажчики (назви)

в) періодичні видання (назви)

г) інші джерела (назви)

Список направляється в фонд виконаних довідок (так, ні)

2. Література з теми запиту не знайдена (причина)

3. Запит переадресовано (куди)

Дата виконання

Бібліограф-виконавець (підпис)

Зав. відділом (або редактор) (підпис)

Одночасно з'ясовується й другий бік питання: яка бібліографічна обізнаність читача? Можливо, читач не стільки потребує безпосередньої допомоги, скільки консультації-підказу. Іншими словами, бібліограф не лише уточнює тему, а й визначає форму реалізації читацького запиту. Якщо треба, читач переключається в режим довідково-бібліографічного самообслуговування. Завдяки цьому створюються можливості для реального впливу бібліотеки на формування бібліографічної культури читачів, підвищується якість бібліографічного обслуговування в цілому.

Наступний етап – визначення кола довідково-бібліографічних джерел, що підлягають обстеженню. Добір джерел диктується типом і характером пошукового замовлення. Так, бібліографічні довідки виконуються переважно за допомогою каталогів, картотек і покажчиків літератури, фактографічні – за допомогою довідкових видань. Для виконання довідок на уточнення або відновлення відсутніх елементів бібліографічного опису звертаються до алфавітного каталогу; відомості про місцезнаходження творів друку дають зведені і звичайні алфавітні, систематичні та краєзнавчі каталоги і картотеки.

При визначенні кола джерел намічається також оптимальний шлях пошуку інформації – такий, що забезпечує оперативність виконання довідки і повноту обстеження джерел.

Третій етап – здійснення самого пошуку. Він провадиться у заздалегідь визначеній послідовності й опирається, з одного боку, на вимоги пошукового замовлення і, з другого – на дані бібліографічних записів. Збіг замовлення з даними записів розглядається як підстава для фіксації виявленого матеріалу, який потім може стати відповіддю на запит. Бібліограф не повинен задовольнятися першим вдалим підходом, особливо, коли тема довідки допускає певні варіанти відповіді; його обов'язок перевірити результати пошуку ще раз, звернувшись до інших, додаткових, джерел.

Останній етап – оформлення й видача довідки. Письмові довідки, з теми яких можуть бути повторні запити, друкуються в двох примірниках, один з яких залишається в бібліотечному фонді виконаних довідок.

Велике значення має сама організація ДБО. Як уже зазначалося, в центральній бібліотеці створюється спеціальний довідковий пункт – місце, де знаходиться стіл чергового бібліографа-консультанта. Останній приймає запити від читачів (по телефону чи безпосередньо, в письмовій або в усній формі) і організує їх виконання, залучаючи до цієї роботи бібліотечних працівників різних відділів. Більшість довідок виконується негайно, в присутності читача. Лише для довідок, що вимагають тривалого пошуку, назначаються довші строки – 2-3 дні. При цьому в першу чергу виконуються запити партійно-радянських органів, а також ті, що мають безпосереднє відношення до виробничої діяльності колективів.

Особливості виконання довідок різних типів

Методика виконання тематичної довідки має багато спільного з підготовкою рекомендаційного списку. Як і список, довідка виконується за певною робочою програмою.

Для тематичної довідки «робоча програма» складається на основі бесіди з читачем. Тому прийняття тематичного запиту з належною пунктуальністю не формальний акт, а принципова передумова якісного виконання довідки.

Приступаючи до бібліографічного пошуку, бібліотекар передусім з'ясовує за каталогом довідково-бібліографічних видань, чи немає уже готових бібліографічних матеріалів з теми запиту. При відсутності їх, а також коли наявні посібники не містять потрібної інформації, довідка виконується за наявними в бібліотеці бібліографічними джерелами. Якщо ж пошуки ні до чого не привели, довідка пересилається до іншої бібліотеки, вищої за інстанцією.

У першу чергу переглядаються систематичні покажчики. При доборі літератури бібліотекар зіставляє тему, читацьке й цільове призначення виявлених книг і статей з пошуковим замовленням, звертає увагу на ідейну; наукову та практичну цінність літератури. В цьому йому допомагають попереднє вивчення теми, а також знайомство з рецензіями, оглядовими статтями з теми, консультації фахівців. З кількох видань (публікацій), рівнозначних за змістом, цільовим та читацьким призначенням, відбираються найновіші, багатотиражні й ті, що вийшли в центральних видавництвах.

До письмових тематичних довідок включаються також бібліографічні посібники з теми.

На відібрані матеріали пишуться бібліографічні картки, які групуються в певній послідовності. Для великого зібрання бібліографічного матеріалу (карток) вживається логічне групування (за основними питаннями теми) або систематичне, якщо відібрані матеріали належать до однієї й тієї ж галузі знань. В останньому випадку за основу групування береться систематизація матеріалу в тематично споріднених бібліографічних посібниках, навчальних програмах, монографіях.

Література з історичної тематики розташовується здебільшого в хронології тих подій, яким вона присвячена; твори письменників та вчених – в хронології їх публікацій.

Нерідко вживається також розташування за ступенем значимості матеріалу (для невеликих довідок), за мовною ознакою, за жанрами літературних творів, за типами видань. Алфавітне розташування допускається як виняток для невеликих довідок з наукових, виробничих та інших проблем, недостатньо розкритих у літературі. Твори основоположників марксизму-ленінізму, керівні матеріали партії та уряду завжди виносяться на перший план і розташовуються в хронологічній послідовності.

На заключному етапі довідка оформляється у вигляді бібліографічного списку. Структурно список відтворює всі особливості довідки-картотеки. До списку та його окремих розділів (якщо література систематизована) даються заголовки. У підзаголовку зазначається характер списку (короткий, рекомендаційний чи просто – «література, що є в бібліотеці»), принципи добору (за які роки включена література, з якою повнотою, на яких мовах), кому адресується список (наприклад, лектору-міжнароднику, бригадиру -овочеводу, слухачеві народного університету). Поряд з бібліографічними описами проставляються шифр видання і сигли тієї бібліотеки, яка має цей твір; у кінці списку наводяться відомості про бібліографічні джерела, використані складачем довідки, зазначається дата виконання і прізвище складача.

За методикою виконання адресно-бібліографічні довідки найпростіші. Переглядаючи картки алфавітного каталогу, можна встановити наявність і місцезнаходження тих чи інших видань у фондах ЦБС, виписати шифр видання і сигли бібліотеки. Тому ці довідки виконуються, як правило, самими читачами. Коли ж читач зустрічається з труднощами, на допомогу приходить бібліотекар. Передусім він уточнює дані про книгу: прізвище та ініціали автора, назву, місце і рік видання, тип видання. Якщо в цих даних допущена помилка і її не вдається відразу виправити (або якщо видання, потрібне читачеві, не відбито в каталогах), виконується довідка на уточнення бібліографічних даних.

Початком роботи над довідкою цього Виконання довідок виду є розмова з читачем (прийняття запиту). Бібліограф цікавиться передусім бібліографічного тими «відправними» даними (пошуковими ознаками), які відомі читачеві і якими можна користуватися для контрольного бібліографічного пошуку. Такими даними можуть бути практично всі елементи бібліографічного опису (за винятком відомостей із зони кількісної характеристики), а також додаткові відомості про автора (роки життя, фах, галузь діяльності), назви його творів, зміст і особливості видання (назва видавництва, серія, мова, читацьке й цільове призначення тощо).

Кожна деталь опиту, проведеного бібліографом, уточнює (звужує) коло джерел, що підлягають обстеженню, і визначає шляхи бібліографічного пошуку. Так, знаючи серію видання, можна відшукати саме видання і всі дані про нього за допомогою «Указателя серийннх изданий» до «Книжной летописи». За назвою твору, яка підказує галузь знання, до якої відноситься твір, можна відшукати автора твору, звернувшись для цього до систематичного каталогу або галузевих бібліографічних посібників. Твір про певну особу можна відшукати за картотекою «Персонали» та за бібліографічними словниками. Рік видання і назва видавництва вимагають перегляду тематичних планів видавництв.

З усіх даних, що сповістив читач, бібліограф вибирає найхарактерніші, ймовірні і почергово перевіряє їх, звертаючись до відповідних частин ДБА, до окремих довідкових та інформаційно-бібліографічних видань, а інколи безпосередньо до книжкового фонду. При цьому спочатку обстежуються джерела, які прямо відповідають на питання. В ході обстеження бібліограф не тільки відкидає неправильні дані, неправильні варіанти пошуку, а й виявляє нові, додаткові дані, за якими можна провести контрольну перевірку, продовжуючи пошук у іншому напрямку.

Виконана довідка на уточнення становить повний опис твору друку із зазначенням джерела, в якому знайдена відповідь. Якщо відповідь не вдалося знайти, зазначаються переглянуті джерела. В такому вигляді довідка передається читачеві.

Базою для фактографічного пошуку є найновіші довідкові видання – енциклопедії, словники, путівники, статистичні збірники, хроніки подій, допоміжні покажчики у науково-оглядових працях та монографіях тощо. Для вибору конкретного джерела пошуку велике значення має формулювання читацького запиту. Тому виконання фактографічної довідки також починається уточненням цього запиту.

Слід відрізняти факти як реальні, не видумані явища, події, процеси, що стали надбанням історії, науки і практики і зафіксовані в документах та літературі, від звичайних цифрових даних, що характеризують різні сторони життя суспільства (рівень культури, розвиток науки й народного господарства тощо). Перші доцільно шукати передусім у енциклопедичних виданнях, у хроніках, підручниках, науково оглядних працях, тематичних збірниках документів, другі – в статистичних довідниках, журнально-газетних статистичних публікаціях (бібліотека зберігає їх в спеціальній папці), фактографічних картотеках. Для з'ясування окремих термінів, виразів і слів використовуються термінологічні, фразеологічні, тлумачні та інші словники.

Фактографічні довідки нерідко доповнюються тематичними з метою глибшого вивчення того чи іншого питання. Видаючи фактографічну довідку, бібліограф сповіщає читачеві про джерело, звідки взята потрібна йому інформація.

Різновидністю фактографічної довідки є пошук першоджерела цитати, окремих висловлювань, крилатих слів з метою перевірки їх правильності, встановлення авторства, назви твору, з якого вони взяті, та інше.

Методико-консультативні довідки носять такий же індивідуальний характер, як і всі інші довідки. Тому в бесіді з читачем з самого початку важливо встановити обсяг і характер консультації. Виконання складних, багатотемних методичних довідок доручається досвідченим бібліографам; прості ж запити читачів, що виникають в процесі бібліотечно-бібліографічного обслуговування, практично виконуються кожним бібліотекарем, компетентним в суті питання.

Нерідко читач сам звертається за порадою або роз'ясненням певного питання, пов'язаного з використанням бібліографічних посібників, і в такому випадку зміст методи-ко-консультативної довідки визначається запитом читача, а сама довідка набуває цілком самостійного характеру. Однак ще частіше методико-консультативні довідки виступають як супутниці бібліографічних та фактографічних, якщо останні виконуються в присутності читача та за його участю. Тут зміст консультації визначається змістом і характером основної довідки. Консультація проходить у формі співбесіди з читачем, наглядного показу методики бібліографічного пошуку тощо. Доцільно поінформувати читача, в яких літературних джерелах можна почерпнути відповідні знання з бібліографії.

Облік і аналіз довідково-бібліографічної роботи

Довідково-бібліографічна робота обліковується в спеціальному журналі шляхом реєстрації кожної довідки, виконаної в бібліотеці. Систематичний аналіз даних цього журналу дає змогу своєчасно вжити заходи щодо удосконалення ДБО, виявити й ліквідувати вузькі місця в організації ДБА, краще спланувати роботу. Наприклад, зіставлення і вивчення даних графи «Від кого надійшов запит» розкриває склад читачів, установ і організацій, що зверталися за довідками, а також інтенсивність довідково-бібліографічних контактів між бібліотекою і окремими групами читачів. Порівняльна характеристика, проведена на підставі цих даних, може підказати, з якими читачами (установами, організаціями) слід провести додаткову роботу з пропаганди довідково-бібліографічних можливостей бібліотеки.

Аналіз графи «Зміст і мета запиту» допомагає виявити актуальні теми, незабезпечені бібліографічними матеріалами, отже, з цих тем бібліотека може запланувати складання бібліографічних списків чи картотек. Графа «Джерело виконання» показує, як використовуються і наскільки виправдовують себе окремі ланки ДБА; графа «Причина відмови» – яка ефективність ДБА в цілому і що треба зробити для його вдосконалення. Вивчаючи довідки з точки зору їх змістового наповнення, особливостей розкриття теми, добору літератури, можна міркувати про рівень підготовки бібліографа, його знання ДБА і бібліотечного фонду.

Інформаційно-бібліографічний відділ центральної бібліотеки організує регулярне вивчення даних довідково-бібліографічної роботи всієї ЦБС, використовуючи для цього разом з «Журналом обліку бібліографічних довідок» матеріали фонду виконаних довідок за звітний період, контрольних перевірок роботи філіалів тощо. Застосовується статистичний (кількісний) і описовий (якісний) аналіз роботи, а також аналіз з точки зору координації цієї роботи всередині ЦБС і з бібліотеками інших відомств. Аналіз провадиться на методичних нарадах інформаційно-бібліографічного відділу ЦБ та на регіональних семінарах і науково-практичних конференціях бібліотечних працівників.

2.2 Види, форми й методи інформаційно-бібліографічного обслуговування

Інформаційно-бібліографічна робота масових бібліотек носить різноплановий характер і звернена до різних сфер діяльності людини, її ефективність і якість визначаються такими факторами, як систематичність, оперативність, цілеспрямованість, конкретність, повнота інформації, адресованої читачам.

Розрізняють три типи бібліографічної інформації – масову, групову, індивідуальну. Кожен тип реалізується у формі наочної, усної та письмової інформації. В бібліотечних умовах масова і групова інформації «запрограмовані» на випередження можливих запитів читачів, індивідуальна – на задоволення вже зареєстрованих, діючих запитів.

Характерні особливості масової БІ – звернення до широких кіл читачів, різноманітність тематики, широке охоплення літератури. Впроваджуючи в практику цей тип інформації, бібліотека ставить своїм завданням знайомити населення з найновішими публікаціями з актуальних питань суспільного життя, науки і культури, всебічно розкривати фонди книг, періодики, бібліографічних та інформаційних матеріалів.

В ЦБС запроваджена обов'язкова інформація про нові надходження літератури. Кожна бібліотека регіону має картотеку новинок. Крім того, інформаційно-бібліографічний відділ ЦБ разом з відділом обробки і комплектування випускає щомісячний бюлетень про надходження до фондів ЦБС. Він розсилається всім підрозділам ЦБС, а також підприємствам, організаціям та великим бібліотекам інших відомств. Деякі бібліотеки публікують списки нових надходжень у районних газетах.

Письмова інформація про надходження доповнюється наочною. На абонементі і в читальних залах оформляються виставки новинок, література яких постійно оновлюється; на стелажах відкритого доступу надходження виділяються за допомогою закладок «Нова книга».. Водночас широко рекламуються «Книжное обозрение», «Друг читача», «Нові видання УРСР» та інші видання видавничо-книготорговельної бібліографії.

Ефективними засобами масової БІ є громадські перегляди літератури та дні інформації. Ці заходи носять плановий характер, провадяться у заздалегідь визначені строки, нерідко пов'язуються з проведенням конференцій, нарад та семінарів, працівників господарств, новаторів і передовиків виробництва.

Головна вартість громадських переглядів — у всебічному розкритті фонду, у можливості безпосередньо і воднораз познайомити багатьох читачів з великою кількістю видань з різних галузей знань і за досить значний хронологічний період.

Розрізняють універсальні виставки-перегляди, коли демонструються всі (чи майже всі) надходження за певний період (в масових бібліотеках — за місяць, за квартал); тематичні, або галузеві, яким властивий проблемно-тематичний добір літератури за останні роки; перегляди за видами видань (патенти, нотно-музична література, образотворча продукція тощо). Центральні бібліотеки практикують цикли виставок-переглядів для почергової демонстрації в бібліотеках-філіалах, на підприємствах та в установах.

Кожна виставка-перегляд вимагає ретельної підготовки. Якщо виставка запланована для конкретних установ чи організацій, її тематика погоджується з цими установами і організаціями. Продумуються систематизація літератури та заголовки-написи до кожного розділу; добираються фахівці-консультанти для надання читачам допомоги при виборі книг; до експонатів вкладаються книжкові формуляри чи звичайні картки для фіксації замовлень; виставка широко пропагується по місцевому радіо, в місцевій пресі, шляхом письмових оголошень, розсилання листів-запрошень тощо. Під час самого проведення перегляду організується чергування бібліотекарів та фахівців-консультантів, ведеться облік навідувань, запитів читачів та популярності окремих видань.

Виставки-перегляди включаються також до програм, за якими провадяться дні інформації та дні фахівця.

Дні інформації — це комплексні заходи, які передбачають проведення усних оглядів літератури, пропаганду бібліографічних знань, консультативну роботу з використання бібліографічних посібників і ДВА бібліотеки, інформацію про заплановані видання (виставки тематичних планів видавництв), пропаганду можливостей МБА і внутрішньо-системного книгообміну, облік навідувань та запитів на літературу і бібліографічні посібники. Такі заходи, як правило, завершуються аналізом їх наслідків за участю зацікавлених осіб і установ.

Групова БІ провадиться масовими Групова бібліографічна бібліотеками разом з органами НТІ інформація та спеціальними бібліотеками регіону з питань, що мають особливе значення для окремих груп читачів і колективів. Різниця між масовою і груповою БІ — не в формах і методах, а в спрямованості, у виборі тематики і об'єкта інформації.

Групова БІ — це здебільшого пропаганда виробничої, галузевої літератури, задоволення професійних потреб читачів-спеціалістів. Групова БІ передбачає диференціацію запитів, широке використання спецвидів літератури, перенесення пропаганди літератури безпосередньо на підприємства та в установи і організації.

Основний засіб групової БІ — підготовка і розповсюдження тематичних списків літератури для колективних абонентів (груп людей, що працюють в установах, лабораторіях, школах, лікарнях, театрах, на підприємствах, дослідних станціях тощо), а також для спеціалістів одного

183 фаху, які працюють поодинці або невеличкими групами в окремих господарствах і населених пунктах (наприклад, агрономи, зоотехніки, механізатори, лісоводи, сільські лікарі та ін.). Склад абонентів визначається бібліотекою і зацікавленими сторонами, виходячи із місця і ролі тих чи інших груп людей в суспільному житті і виробництві, із завдань, що стоять перед місцевими партійними та радянськими організаціями, із умов роботи та можливостей бібліотеки.

До списків літератури, призначених для групової БІ, включаються найновіші видання й публікації, які відповідають двом основним вимогам:

1) задовольняють потреби великого числа людей одного фаху чи одного роду занять;

2) дають істотну інформацію з проблем, що мають безпосереднє відношення до виконання народногосподарських планів, підвищення якості і ефективності суспільного виробництва.

Перевага надається літературі, в якій розкриваються організація праці, методи управління, передовий досвід, досягнення відповідної галузі народного господарства, науки, культури.

Для бібліографічного інформування роз'єднаних груп фахівців (наприклад, агрономів, сільських лікарів) застосовується метод кільцевої пошти. До спеціальної папки добирається тематично споріднений друкований матеріал (брошури, бюлетені, журнали, інформаційні видання, бібліографічні посібники), призначений для певної групи абонентів: Сюди ж вкладаються картки зворотного зв'язку та вклеюються опис матеріалів і список абонентів із зазначенням строків користування матеріалами кожним абонентом {своєрідний «графік руху» папки). За графіком папка переходить від одного абонента до другого і через деякий час (місяць-два) повертається до бібліотеки. Картки зворотного зв'язку з відмітками про якість інформації: «цінна», «варта уваги», «відома з інших джерел», «загальна», «застаріла» (кожен абонент заповнює свою картку) дають змогу бібліотеці перевіряти ефективність проведеної роботи.

Найбільш ефективною формою БІ вважається індивідуальне інформування, або режим ВРІ – вибіркового розповсюдження інформації. Галузеві бібліотеки, де ця форма зародилася й набула найширшого застосування, внесли в її організацію принципове нововведення – картки зворотного зв'язку.

ВРІ націлено передусім на обслуговування працівників партійних і радянських органів, керівників семінарів і шкіл системи партійної освіти, провідних спеціалістів установ» підприємств, організацій, яким, поряд із загальною інформацією про новинки літератури з різних галузей знань, потрібна вичерпна інформація з окремих питань і проблем, нерідко дуже специфічних, пов'язаних з новими напрямками наукового пошуку, із запровадженням нової технології, проведенням дослідів тощо.

Коло абонентів ВРІ, а також тематика, види видань, що підлягають перегляду, визначаються шляхом консультацій з керівниками підприємств, установ та організацій і з самими фахівцями. Фахівець заповнює анкету (опитувальний листок), в якій формулює тему, зазначає характер потрібної йому літератури, місце роботи, фах, посаду, освіту, знання мов та адресу. На основі анкет створюється алфавітно-предметна картотека запитів.

Картотека запитів служить своєрідним орієнтиром при доборі літератури для індивідуальних абонентів під час перегляду нових надходжень, оскільки в ній дається перелік всіх тем, за якими провадиться ВРІ. Кожна тема заноситься під порядковим номером на картку-роздільник, на якій слідом за назвою теми проставляються (за новою нумерацією) прізвища абонентів і основні відомості про них. Наприклад:

За такими роздільниками збираються картки з описами літератури, призначеної для інформування, а на звороті роздільників (або на окремій картці) проставляються дати відправлення інформації та кількість літератури, включеної до інформаційного списку, наприклад: «16.VII 83 12 назв». Нумерація тем і абонентів необхідна під час перегляду нових надходжень для своєрідного «шифрування» літератури, відібраної для індивідуальної БІ.

При доборі літератури переглядаються всі друковані матеріали, що надходять до бібліотеки, особливо матеріали конференцій, симпозіумів, збірники праць, галузеві журнали, монографії.

Способи інформування визначаються можливостями бібліотеки, кількістю і складом абонентів та обсягом інформаційного матеріалу. Якщо йдеться про декілька джерел, відомості про які легко передати по телефону, користуються телефоном. Великі ж списки літератури (або добірки бібліографічних карток), до того ж анотовані, пересилаються поштою.

За домовленістю з бібліотекою читачі, що обслуговуються в режимі ВРІ, можуть приходити у визначені дні для безпосереднього ознайомлення з новими надходженнями. В цьому випадку література не відображається в картотеці запитів, а відкладається разом з бібліографічними картками до шафи індивідуального інформування, де для кожного абонента є своє відділення. Переглядаючи літературу, читач тут же оцінює якість добору, відбирає потрібне йому для запису в читацький формуляр, решту повертає бібліотекареві.

2.3 Організація інформаційно-бібліографічного обслуговування

Різні типи й форми бібліографічної інформації застосовуються в умовах масових бібліотек у взаємодії, з використанням радіо, телебачення, місцевої преси та інших засобів інформування. Бібліотеки проводять огляди літератури й бесіди про книги, близькі за тематикою до популярних телепередач; на спеціальних стендах вивішують актуальні вирізки з газет, повідомлення про радіо- і телепередачі з відповідною рекомендацією літератури.

Значна частина інформаційно-бібліографічної роботи провадиться за участю органів масової інформації. Це виступи працівників бібліотек по радіо і телебаченню з оглядами нових надходжень, з бесідами про джерела централізованої БІ та її організацію на місцях, про інформаційні можливості ЦБС; це популяризація в бібліотеках інформаційної служби країни, публікація на краєзнавчі видання, оглядів літератури, приурочених до важливих політичних кампаній, знаменних і пам'ятних дат. Інформаційно-бібліографічне обслуговування, таким чином, сполучається з пропагандою бібліотеки і бібліографічних знань. Ініціатива й організаторська роль в цій роботі належить міським та районним центральним бібліотекам.

В організації інформаційно-бібліографічного обслуговування, там, де воно ще не розпочато, є своя послідовність. Передусім розробляється план організаційних заходів, найважливішими розділами якого є:

1) уточнення економічного профілю і особливостей бібліотечного регіону;

2) вивчення інформаційних потреб споживачів інформації;

3) вивчення існуючих на підприємствах, в установах та організаціях каналів інформації;

4) налагодження прямих контактів з підприємствами, установами і організаціями, зацікавленими в бібліографічній інформації;

5) створення ДІФу;

6) вивчення інформаційних можливостей інших бібліотек регіону;

7) розробка плану координації і кооперації ІБО;

8) створення постійних інформаційних пунктів на підприємствах і в установах і активу інформаторів-референтів.

Уточнення економічного профілю району та вивчення читачів і інформаційних потреб підприємств та установ передує всім іншим заходам, оскільки від характеру цих запитів і потреб залежить зміст і спрямованість інформаційно-бібліографічного обслуговування, отже, і формування ДІФу – матеріальної бази цієї роботи.

Інформаційно-бібліографічне обслуговування провадиться за допомогою активу читачів. Підприємства і установи, зацікавлені в бібліографічній інформації, призначають з найдосвідченіших фахівців референтів та інформаторів, в обов'язки яких входить допомога масовій бібліотеці в плануванні ІБО, в комплектуванні та організації ДІФу, в проведенні масових заходів (громадських переглядів літератури, днів спеціаліста, днів інформації тощо), а також регулярний перегляд літератури, відібраної бібліотекою для інформування, консультативна робота з добору літератури для певних груп читачів, доведення інформації до споживачів. По суті інформатори і референти, які знають потреби свого підприємства, характер діяльності та запити фахівців, ведуть основну роботу щодо забезпечення групової та індивідуальної бібліографічної інформації в трудових колективах.

На підприємствах і в установах, в приміщеннях відомчих бібліотек (а при відсутності бібліотек – за домовленістю з керівництвом – в інших приміщеннях) створюються інформаційні пункти, де збираються відповідні друковані матеріали (ін форм листки, тематичні папки списків літератури), організується чергування інформаторів і читачів-активістів, проводяться у визначений час консультації тощо.

Істотне значення має правильний добір абонентів групової та індивідуальної інформації. До уваги беруться такі фактори, як економічний профіль району; наявність в зоні обслуговування галузевих бібліотек і служб інформації; стан інформаційно-бібліографічної роботи в зоні обслуговування; можливості ЦБС щодо комплектування фондів необхідною літературою (в тому числі інформаційно-бібліографічними виданнями) та тиражування науково-інформаційної документації; забезпеченість ЦБС кадрами бібліографів. Там, де такі умови й можливості обмежені, на перших порах запроваджується система пріоритету, тобто інформування груп першочергового обслуговування. Такими групами є:

а) організації та установи, що ведуть політико-виховну роботу серед населення;

б) спеціалісти підприємств і установ, в складі яких немає ні бібліотек, ні органів НТІ;

в) працівники культури і мистецтва.

Оскільки центральні районні бібліотеки виконують функції низових служб НТІ в галузі сільського господарства, на них покладається інформаційно-бібліографічне обслуговування спеціалістів та працівників масових сільськогосподарських професій, передусім агрономів, зоотехніків, механізаторів, рільників, тваринників. Для забезпечення цієї роботи масові бібліотеки ведуть картотеку фахівців. В ній фіксуються прізвища фахівців, що працюють в межах бібліотечного регіону, із зазначенням посади, освіти, характеру діяльності фахівця та його інформаційних потреб. Крім того, ЦРБ складає картотеку бібліотек-інформаторів регіону, в якій з метою визначення інформаційних можливостей бібліотек фіксуються відомості про їх фонд, профіль комплектування, ДБА та штат працівників.

Основними методами вивчення ефективності інформаційно-бібліографічного обслуговування є анкетування абонентів ВРІ, проведення конференцій і нарад бібліотечних працівників, опит читачів і інформаторів-референтів, вивчення карток зворотного зв'язку, аналіз читацької активності в масових заходах бібліотеки (в останньому випадку використовуються спеціальні зошити обліку). Центральна бібліотека вивчає також звіти своїх підрозділів і філіалів, книги обліку виконаних довідок і незадоволених читацьких запитів. З метою апробації нових форм інформаційно-бібліографічного обслуговування провадиться також експериментальна робота в кращих бібліотеках.

Вибір методу вивчення, а значить і перевірки ефективності бібліографічного обслуговування залежить від цілей, які переслідує бібліотека. Так, анкетне опитування абонентів ВРІ дозволяє скласти об'єктивне уявлення про організаційний бік інформаційно-бібліографічного обслуговування, якість ВРІ оперативність, повнота, відповідність, конкретність); намітити заходи щодо поліпшення цієї роботи. Аналіз книговидач дозволяє проілюструвати спостереження і висновки, зроблені на підставі анкетного опитування, статистичними даними; аналіз читацької активності – зробити висновки-про популярність і доцільність певних форм БІ, виявити серед них найвдаліші тощо.

Найповніші і найоб'єктивніші дані дає комплексне вивчення ефективності, яке провадиться із застосуванням різних форм і методів аналізу і перевірки. Наслідки спостережень, вивчення і аналізу інформаційно-бібліографічного обслуговування обговорюються на методичних радах та засіданнях міжвідомчої ради з питань бібліотечної роботи при районному відділі культури. Відповідно до рішень цих інстанцій інформаційно-бібліографічний відділ ЦБ розробляє рекомендації та організаційні заходи щодо поліпшення цієї роботи.

бібліографічний анотування бібліотечний обслуговування

3. Формування бібліографічної культури та пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань

Масове читання в нашій країні стало показником високих духовних запитів і одним із факторів формування всебічно розвиненої особи. «Дві сили найбільш сприяють вихованню культурної людини – мистецтво і наука, – говорив О. М. Горький. – Обидві ці сили сполучені в книзі».

Рівень культури читання, компонентом якої є бібліотечно-бібліографічна грамотність, впливає на характер читання, його спрямованість та інтенсивність. Без бібліографічної культури не може бути ефективного використання книги. Тому пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань, будучи одним із важливих розділів діяльності масових бібліотек, розповсюджується на всіх читачів незалежно від віку й освіти.

Є, однак, категорії й групи читачів, робота з якими в цьому напрямку вимагає особливої уваги. Це молодь, що вчиться. Зараз поставлено конкретне завдання: озброїти студентів і учнів основами бібліотечно-бібліографічних знань, підготувати їх до самостійної роботи з книгою з метою самоосвіти й самовиховання.

Масові бібліотеки здавна виступають у спілці зі школою: проводять бібліотечні уроки, знайомлять читачів з елементами книги, організують екскурсії до бібліотеки тощо. Нині ця робота піднята на вищий рівень. По-перше, формування бібліографічної культури включено в систему загальноосвітньої підготовки учнів і студентів. По-друге, ця робота здійснюється не ізольовано від інших процесів бібліотечно-бібліографічного обслуговування, зокрема керівництва читанням, а в єдності з ними. По-третє, рекомендації щодо формування бібліографічної культури все частіше знаходять своє обґрунтування в науково-теоретичних дослідженнях, спираються на положення й висновки таких дисциплін, як психологія, педагогіка, бібліографознавство, інформатика та інші.

Бібліографічна орієнтація читачів має бути комплексною за тематикою і характером подачі матеріалу, диференційованою – за читацьким призначенням. Читачам потрібні не розрізнені відомості, а система знань з таких питань, як загальна культура читання, самостійна робота з книгою, організація бібліотечно-бібліографічної та інформаційної служби, ДБА бібліотеки, види й типи бібліографічних посібників, методика бібліографічної роботи, організація й ведення особистої бібліотеки.

Склався мінімум бібліотечно-бібліографічних знань, яким треба оволодіти кожному читачеві:

1) раціональні методи роботи з книгою;

2) вміння стежити за новою літературою;

3) вміння самостійно відшукувати й добирати літературу за бібліографічними джерелами;

4) вміння складати й оформляти списки літератури для самоосвітньої, навчальної, виробничої та наукової роботи;

5) знання основних інформаційно-бібліографічних центрів країни та їх видань.

Мінімум бібліографічних знань засвоюється поетапно, шляхом активних взаємин з бібліотекою та участі в її заходах.

Форми й методи пропаганди бібліографічних знань

Пропаганді бібліографічних знань властиві всі форми й методи масової, групової та індивідуальної роботи з читачем. Для зручності аналізу й характеристики ці форми і методи об'єднуються в групи:

1) форми письмової пропаганди;

2) форми наочної пропаганди;

3) форми усної пропаганди.

З другого боку, за своїм характером пропаганда бібліографічних знань може бути комплексною і розрізненою.

Особливість комплексної пропаганди полягає в тому, що в ній різні форми й методи масової, групової та індивідуальної роботи з читачами об'єднуються широко взятими бібліотечно-бібліографічними темами, нерідко програмами, розрахованими на проведення серії різноманітних бібліографічних заходів. Комплексний характер, наприклад, мають бібліотечні уроки, екскурсії до бібліотеки, бібліографічні семінари-практикуми, бібліографічні конференції читачів, дні бібліографії, місячники пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань.

Комплексна пропаганда вимагає всебічного методичного забезпечення, кооперування бібліотек, установ і організацій, зацікавлених у розвитку бібліографічної культури. Форми письмової пропаганди – це пам’ятки, плакати, методичні й практичні посібники з бібліографічних питань, що випускаються обласними та центральними міськими й районними бібліотеками. Частина цих видань звернена безпосередньо до читача, навчальні ж, методичні та практичні посібники адресуються переважно організаторам бібліотечно-бібліографічної пропаганди – бібліотечним працівникам.

До форм письмової пропаганди належать також папки журнальних та газетних статей з бібліотечно-бібліографічних тем (наприклад: «Раціональні методи роботи з книгою», «Бібліографічне оформлення наукових праць», «Система бібліографічної інформації», «Домашня бібліотека»), альбоми з висловлюваннями діячів науки і культури про книгу, бібліотеку і бібліографію, з цифровим матеріалом, що характеризує розвиток книговидання, бібліотечної й бібліографічної справи, з відповідними ілюстраціями; матеріали в настінних газетах і бюлетенях (інформація про новинки бібліографічної літератури, відповіді на запитання читачів у рубриці «Бібліографічна консультація»)

Найбільш розповсюдженими формами наочної пропаганди бібліографічних видань, плакати та стенди.

Наявність великої кількості бібліографічних матеріалів дає змогу урізноманітнювати виставки бібліографічних видань за змістом і читацьким призначенням. Вони можуть бути загальними, адресованими широкому колу читачів (наприклад, «Бібліографічну культуру – кожному читачеві», «Наша Батьківщина в довідниках та бібліографічних виданнях»); тематичними, адресованими фахівцям (наприклад, «Бібліографічні посібники – працівникам сільськогосподарського виробництва», «Видання Інформцентру з питань культури і мистецтва»). Можуть розкривати окремі типи бібліографічних видань (наприклад, «Реферативні журнали з техніки»), пропагувати методи бібліографічної роботи («Як вибрати книгу», «Бібліографія і самостійна робота з книгою» та ін.).

Бібліографічні матеріали демонструються під час громадських переглядів літератури, ними доповнюють звичайні виставки книг на стендах і на полицях відкритого доступу.

Ефективною формою пропаганди бібліографічних посібників є книжкові виставки, складені виключно з літератури, що рекомендується в тому чи іншому посібнику. Така виставка повторює структуру посібника й розташування літератури всередині розділів. За основу беруться, відомо, найзначніші рекомендаційні посібники, зміст яких може зацікавити багатьох і різних читачів бібліотеки, а сама література, що рекомендується, відповідає сучасним завданням і вимогам.

Різновидністю книжкових виставок з бібліографічної тематики є добірки бібліографічних матеріалів для спеціальних скриньок, що виставляються біля стола видачі книг.

Більшість виставок з питань бібліографії діють постійно, що привчає читачів регулярно стежити за новими бібліографічними-надходженнями. Проте зовнішнє оформлення їх час від часу оновлюється. Здійснюється також перекомпоновка експонатів, розкриваються нові аспекти змісту посібників.

Плакати і стенди знайомлять читачів здебільшого із структурою ДБА бібліотеки і ЦБС, з методикою бібліографічного пошуку («Як користуватися систематичним каталогом та картотекою журнальних і газетних статей», «Допоміжний алфавітно-предметний покажчик – ключ до систематичного каталогу»), пропагують культуру читання, джерела поточної БІ, окремі бібліографічні й довідкові видання. Цілям пропаганди бібліографічних знань служать також плакати-написи на стелажах і полицях, призначених для відкритого доступу. Здебільшого це рекомендації окремих посібників, лаконічні поради, як вибрати й читати книгу.

На стелажах для відкритого доступу оформляються також роздільники з бібліографічними посиланнями до каталогів, картотек І покажчиків літератури, їх мета – забезпечити комплексну пропаганду літератури з найважливіших тем і розділів книжкового фонду.

Наочна пропаганда лише тоді ефективна, коли вона сполучається з живим словом бібліотечного працівника, використовується як ілюстративний матеріал в усіх масових заходах бібліотеки.

Формами усної пропаганди бібліографічних знань є бесіди про окремі бібліографічні посібники, колективні консультації, огляди бібліографічних видань.

Бесіди про посібники – невід'ємна частина рекомендаційно-бібліографічного обслуговування читачів. Завдання їх – викликати у читачів інтерес до бібліографії. Тому пропаганда посібників, як правило, сполучається з пропагандою літератури з теми, якій присвячено посібник.

Колективні консультації застосовуються тоді, коли створюється більш-менш однорідний склад читачів: наприклад, при проведенні днів інформації, днів фахівця, бібліографічних семінарів тощо. На консультаціях порушуються такі питання, як методика бібліографічного пошуку, правила бібліографічного описання й оформлення бібліографічних списків, організація робочих бібліографічних картотек, особливості роботи з РЖ та іншими виданнями інформаційно-бібліографічних центрів країни. Консультації провадяться у визначені календарні дні, про що читачів повинні постійно інформувати спеціальні оголошення.

Особливістю оглядів бібліографічних видань є те, що вони носять не тільки рекомендаційний характер, а й навчально-методичний, особливо тоді, коли провадяться для читачів, малопідготовлених у бібліографічному відношенні.

До огляду включаються переважно найновіші покажчики літератури, в тому числі й ті, що опубліковані в книгах, журналах та газетах. За змістом добір посібників може бути тематичним і різноаспектним. Для бібліотечних працівників найчастіше провадяться огляди нових бібліографічних надходжень, які за своїм змістом, як правило, різноаспектні, тобто торкаються різних тем і по-різному їх розкривають.

Тематичні огляди готуються для читачів. До них включають не більше 2—3 видань, які не втратили своєї актуальності й практичного значення. Потрібно, щоб від кожного огляду кожен читач мав реальну користь. Тому при підготовці оглядів враховуються не тільки групові, а й індивідуальні інтереси читачів.

Композиційний огляд будується так . У вступі підкреслюється перш за все значення бібліографії для підвищення культури читання й поширення кругозору читачів, наводяться приклади й факти уважного ставлення до бібліографії вчених, громадських діячів, характеризується бібліографічна діяльність установ, що підготували видання, включені до огляду. (При творчому ставленні до огляду сам характер, зміст і особливості тих чи інших видань підказують, в якому напрямку слід вести про них розмову.) В основній частині дається вичерпна характеристика кожного видання. В першу чергу звертається увага на склад літератури в посібнику, на її хронологічні рамки, принципи розташування, на особливості допоміжного апарату. Видання порівнюється з іншими однотемними посібниками. Кожен посібник передається читачам для розгляду.

Ще одна форма усної пропаганди бібліографічних знань – лекції на бібліографічні теми. Вони організуються для широкої аудиторії читачів за їх заявками. Записані на магнітну стрічку, лекції можуть повторно використовуватися в філіалах ЦБ, на заняттях в університетах культури.

Особливості роботи з окремими групами читачів

Пропаганда бібліографічної культури провадиться диференційовано, з урахуванням рівня підготовки читачів, їхніх професійних, вікових та інших даних. Від бібліотекаря вимагається не тільки досконале знання методики індивідуальної роботи з читачем, а й дієвості кожного методу й кожної форми бібліографічної пропаганди.

Відповідно до завдань і особливостей диференціація читачів бібліографічної пропаганди можна виділити такі основні групи читачів:

1) учні загальноосвітніх шкіл, середніх навчальних закладів, професійно-технічних училищ;

2) студенти і аспіранти вузів;

3) фахівців середньої і вищої кваліфікації;

4) працівники масових професій різних галузей народного господарства;

5) керівні працівники партійних і радянських органів, організатори виробництва, діячі науки і культури, наукові працівники.

В межах кожної групи може бути своя диференціація, зумовлена різницею у віці, освіті та професії читачів (див. схему 7).

Схема 2

Диференціація читачів за рівнем бібліографічної підготовки

Водночас розрізняють категорії читачів:

1) читачі, що не мають досвіду самостійної роботи з книгою і не засвоїли мінімум бібліографічних знань;

2) читачі, які систематично працюють з книгою і мають певні знання в галузі бібліографії;

3) читачі, що професійно пов'язані з книгою і систематично користуються бібліографічними посібниками.

Ці категорії можуть бути в різних співвідношеннях в межах кожної із зазначених груп.

Не тільки кожна група, а й підгрупа вимагає диференційованого підходу. Наприклад, у читачів першої групи формування бібліотечно-бібліографічної культури може відбуватися деякий час (до 8-го класу) за однією й тією ж програмою, прийнятою для середньої школи. Далі, однак, йде розмежування: учні 9—10 класів завершують програму середньої школи, учні ж технікумів та ПТУ набувають бібліографічні знання з урахуванням потреб своєї спеціальності.

Другий приклад: обсяг бібліографічних знань і навичок у студентів-дипломників і аспірантів має бути ширшим, ніж у студентів І—III курсів (друга група читачів). Останні нерідко освоюють бібліографічні знання в рамках програми середньої школи. Аспіранти ж і студенти-дипломники повинні знати бібліографічні видання з фаху, володіти методикою бібліографування.

Пропаганда бібліографічних знань серед читачів різних категорій і груп має істотні особливості. Так, у читачів, які ще тільки долучаються до самостійної роботи з книгою, формування бібліографічної культури провадиться на основі керівництва читанням. Провідна форма роботи з ними – бесіди про бібліографічні посібники саме з тих питань, які найбільшою мірою відповідають інтересам читачів і тим цілям, заради яких читачі звертаються до книги.

Більш різноманітні форми роботи з читачами, які систематично працюють з книгою й мають певні знання з бібліографії. Це планові консультації з бібліографічних питань, огляди бібліографічних новинок, читацькі конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, усні журнали типу: «Що треба знати кожному читачеві про бібліотеки і бібліографічні центри нашої країни», «Мистецтво бути читачем» тощо. Заходи такого характеру вимагають тривалої, копіткої підготовки, попередньої розробки оригінальних сценаріїв і програм, кооперування бібліотек. Тут необхідна кваліфікована допомога обласних наукових бібліотек.

Для підготовлених читачів, які з свого боку можуть взяти участь у розповсюдженні бібліографічних знань (наприклад, для керівників шкіл, завідуючих кабінетами освіти, працівників інформаційних служб, вчителів, викладачів середніх і вищих навчальних закладів), організуються бібліографічні семінари-практикуми і лекторії.

Основне завдання семінару-практикуму – дати його учасникам прикладні знання бібліографії за певною програмою. Тому заняття тут мають здебільшого практичний характер. Учасники семінару вивчають конкретні посібники, до яких їм треба постійно звертатися з метою само-інформації та виявлення потрібної літератури, освоюють методику бібліографічного пошуку, описують твори друку й складають робочі картотеки. Відомості ж загального характеру, такі як організація бібліографічної справи, типологія бібліографічних посібників, склад ДБА бібліотеки тощо, даються керівником семінару в процесі вивчення окремих тем.

Особливе місце в формуванні бібліографічної культури належить бібліотекам для дітей. Разом зі школами бібліотеки розробляють тематичні плани бібліотечних уроків (на 5—12 годин) для кожного класу, починаючи з першого. В сукупності ці плани-програми становлять мінімум бібліотечно-бібліографічних знань, необхідних для самостійної роботи з книгою. Уроки передбачають бесіди, практичні заняття та виконання домашніх завдань, що стосуються таких трьох основних тем:

1) книги і бібліотеки, їх значення в житті людини;

2) шляхи самостійного, цілеспрямованого вибору книг;

3) мистецтво читання й методика роботи з книгою, періодичними виданнями та довідково-бібліографічною літературою.

Для кращого засвоєння матеріалу організуються навчально-методичні консультації, учні залучаються до роботи в гуртках друзів книги тощо.

Виховання у школярів бібліотечно-бібліографічної культури – невід'ємна складова частина керівництва читанням. Воно провадиться силами учителів і бібліотекарів, за участю центральних районних та міських бібліотек, центральних бібліотек для дітей, на які покладено методичні й координаційні функції з цього питання. З переходом учнів з класу в клас коло бібліографічних знань поширюється, поглиблюється їх програма.

Популярними формами пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань серед школярів є екскурси до бібліотеки, бібліографічні вікторини. Екскурсії передбачають знайомство читачів з відділами бібліотеки, книжковим фондом, каталогами і картотеками, масовою роботою, широке використання усних і наглядних форм пропаганди книги й культури читання. Вікторини провадяться з метою перевірки засвоєння учнями бібліотечно-бібліографічних знань, і, поряд з іншими питаннями з цієї тематики, включають завдання з бібліографічного пошуку.

Організаційні заходи

Важливими каналами розповсюдження бібліографічних знань є місцева преса, радіо, телебачення. Вони використовуються для регулярного усного й письмового інформування населення регіону з питань організації бібліографічної служби в місті, районі, для проведення радіо-і телепередач типу «Довідкове бюро книголюба», «Радіо-університет читання» з комплексним, циклічним розкриттям бібліотечно-бібліографічної культури, для публікацій оглядів бібліографічних новинок, рецензій на покажчики літератури, порад книголюбам тощо. Такі заходи готуються об'єднаними зусиллями бібліотек, шкіл, товариства книголюбів, редакцій місцевих газет та місцевого радіомовлення і телебачення.

Організаційними заходами з пропаганди бібліографічних знань є місячники і дні бібліографії. Для них характерна інтенсивна робота з різними групами читачів, широке використання всіх можливих форм і методів пропаганди бібліографії на основі заздалегідь складених тематичних і методико-організаційних програм, вивчення ефективності бібліографічної діяльності бібліотеки. Так, в день бібліографії організуються огляди бібліографічних посібників бібліографічні консультації, вікторини, усні журнали, виставки бібліографічних посібників. При цьому окремі заходи (наприклад, бесіди, огляди, екскурсії по виставках) повторюються протягом дня кілька разів, з інтервалом в 2—3 години. В цей день реєструються всі бібліографічні запити читачів, фіксується їхня участь у бібліографічних заходах, які провадяться бібліотекою, обліковується видача книг і посібників, згаданих в оглядах. Матеріали цього обліку і спостережень потім аналізуються і узагальнюються. Дні бібліографії провадяться один - два рази на місяць.

В програмах місячників бібліографії, поряд з широким застосуванням усних і наочних форм пропаганди, передбачаються також семінари-практикуми. Останнім нерідко відводиться головна роль у цій програмі.

В ЦБС пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань провадиться за єдиним планом при активній участі всіх відділів ЦБ і бібліотек-філіалів.

У планах відображаються такі програмні пункти:

1) охоплення пропагандою бібліотечно-бібліографічних знань основних груп читачів;

2) спрямованість пропаганди бібліографічних знань на допомогу освіті й самоосвіті читачів;

3) запровадження різних форм і засобів пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань;

4) системність і послідовність в організації пропаганди;

5) чіткість розподілу обов'язків і координація дій бібліотек регіону, органів НТІ, товариства книголюбів і засобів масової інформації;

6) використання ситуаційних можливостей для організації пропаганди (виробничі наради, курси, семінари, університетів культури і т. ін.);

7) вивчення ефективності виховання культури читання. Елементи формування бібліографічної культури включаються в усі можливі заходи індивідуальної та масової роботи бібліотеки й передбачаються в них ще на стадії планування.

Організаційно-методичне керівництво роботою масових бібліотек з пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань покладається на інформаційно-бібліографічні відділи ЦМБ і ЦРБ та на методичні відділи центральних бібліотек для дітей.

Облік роботи доцільно вести в спеціальному зошиті, який складається з двох частин:

1) облік заходів бібліотеки з пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань,

2) облік видачі бібліографічних посібників і літератури згідно рекомендаційних посібників.

Форма першої частини може бути такою:

а) дата проведення заходу;

б) назва заходу;

в) формулювання теми заходу;

г) місце проведення;

д) категорія й група читачів;

е) кількість учасників, слухачів;

є) хто проводив;

ж) участь інших бібліотек, установ, організацій;

з) примітки (як пройшов захід, який матеріал використано для його проведення тощо).

Форма другої частини:

а) назва посібника, довідкового видання;

б) кількість примірників посібника, виданих читачам: додому, для користування в бібліотеці;

в) кількість книг, замовлених читачем згідно рекомендацій покажчика;

г) номери читацьких формулярів, дата.

Ретельний облік роботи потрібен бібліотеці для контролю і аналізу зробленого, для планування заходів на майбутнє. Облікові форми, наведені вище, дають можливість встановити ефективність тих чи інших бібліотечних заходів. Знаючи, наприклад, які покажчики пропагувалися в бібліографічних оглядах, на виставках, бібліотечних уроках і які покажчики читачі взяли для використання в роботі, можна зробити висновки, наскільки ці огляди, виставки, уроки були вдалими, методично обґрунтованими тощо. Аналіз цих же даних може підказати, для яких читачів ті чи інші заходи є найрезультативнішими.

Однак для всебічного вивчення ефективності пропаганди бібліографічних знань одних статистичних даних мало. Бібліотеки практикують періодичні анкетування і опити читачів, збирають письмові відгуки на бібліографічні посібники, організують спостереження за реакцією читачів на ті чи інші заходи, піддають одноразовому або, навпаки, тривалому аналізу бібліотечні формуляри читачів певних груп і категорій з метою виявлення змін у характері й тематиці їх читання, з'ясовують причини негативного ставлення до бібліографії окремих читачів тощо. Велику роботу в цьому відношенні бібліотеки виконують в дні бібліографії, під час консультацій та обговорення бібліографічних питань на конференціях читачів.

Будь-яке вивчення ефективності бібліотечно-бібліографічної роботи ґрунтується на наукових засадах, провадиться диференційовано, з постановкою точних і конкретних цілей. Ясність цілей зумовлює правильність методичних рішень.

4. Технологічні особливості процесів обробки документів при переході від ручної до автоматизованої технології

Процеси технічної та технологічної революції, які переживають сучасні бібліотеки, найбільшою мірою вплинули на сферу каталогізації та обробки літератури. Протягом всієї своєї історії бібліотечні каталоги пережили не одну зміну форм і засобів організації, але ні одна з них не здійснила такого впливу на принципи каталогізації, як електронна форма. Адже активне впровадження комп’ютеризації в більшості бібліотек почалось зі створення електронного каталогу.

Електронний каталог є найголовнішою базою даних бібліотеки і включає записи на всі види документів: книги, брошури, методичні посібники, періодичні видання, автореферати дисертацій.

В наш час практично не можна назвати сферу людської діяльності, яка не зазнала б залежності від ринку інформації і не мала б потреби у використанні новітніх інформаційних технологій. Все це в значній мірі змінює уявлення, погляди, поведінку, спосіб життя і мислення сучасної людини і ставить до неї нові вимоги, найважливішою серед яких є опанування інформаційною грамотністю, інформаційною культурою.

Під інформаційною культурою треба розуміти такий рівень інформаційної підготовки, який дозволяє людині не тільки вільно орієнтуватися в потрібному інформаційному середовищі, а й брати участь у його формуванні та перетворенні, сприяти інформаційним контактам.

Категоріями інформаційної культури особистості можна вважати її вміння формулювати свою потребу в інформації, ефективно здійснювати пошук необхідної інформації в усій сукупності інформаційних ресурсів, переробляти і створювати якісно нову інформацію, вести індивідуальні інформаційно-пошукові системи, відбирати та оцінювати інформацію, а також – здатність до інформаційного спілкування і комп'ютерну грамотність.

Останнім часом стверджується погляд на бібліотеки як на органічну частину інформаційного середовища суспільства. До їх величезних інформаційних ресурсів додаються комп'ютери, програмні засоби, машиночитані джерела інформації, а можливість підключення до міжнародних комп'ютерних мереж збагачує їх ще й світовими інформаційними ресурсами. Формування інформаційної культури читачів, яка включала б не тільки традиційну бібліотечно-бібліографічну культуру, але й вміння оперувати інформацією з використанням сучасних комп'ютерних засобів, тобто поєднувала б традиційний бібліографічний інструментарій з комп'ютерними засобами, є однією з головних функцій сучасної бібліотеки. Для її реалізації бібліотеки повинні перейти від традиційної пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань серед читачів до їх цілеспрямованої інформаційної освіти.

Виховання інформаційної культури особистості взагалі є суспільною проблемою. Тому при організації цієї роботи обов'язково треба враховувати ступінь розвитку науково-інформаційних та бібліотечно-бібліографічних ресурсів міста (району) в цілому, а також кожного окремого закладу, причетного до цієї справи; брати до уваги розгалуженість системи інформаційної освіти та її спадковість; наполегливо розвивати координаційні та коопераційні внутрішньовідомчі і міжвідомчі зв'язки.

Процес формування інформаційної культури є комплексним і має здійснюватися в бібліотеці у п'ятьох взаємозв'язаних напрямах:

1) робота з удосконалення комплектування та розкриття бібліотечних фондів;

2) систематичне вивчення динаміки інформаційних потреб читачів, особливо пов'язаних з ціннісно-орієнтаційною, пізнавальною, виробничою діяльністю;

3) створення комфортних умов для задоволення інформаційних потреб читачів;

4) удосконалення роботи по підвищенню рівня бібліотечно-бібліографічних та інформаційно-комп'ютерних знань;

5) популяризація та реклама інформаційних послуг бібліотеки серед населення.

Таким чином, вся діяльність бібліотеки направлена на підвищення інформаційної освіти суспільства. Проте суто інформаційна грамотність та її розповсюдження серед користувачів бібліотеки передбачає: ознайомлення читачів з можливостями та інформаційно-документальними ресурсами бібліотеки; виховання довірливого ставлення до неї; бажання стати її постійними відвідувачами; формування у читачів знання основних інформаційних джерел та навичок їх використання; формування навичок у сфері бібліотечно-бібліографічних та інформаційно-комп'ютерних знань; ознайомлення з інформаційними послугами бібліотеки; ознайомлення з провідними книгосховищами світу, архівами, музеями, центрами інформації та документації, банками даних і базами знань, існуючими інформаційними системами, віртуальними бібліотеками глобальної комп'ютерної мережі; можливостями використання інформаційних ресурсів за межами бібліотеки; навчання читачів користуванню інформаційно-пошуковою системою (ІПС) в традиційному та автоматизованому режимах; їх ознайомлення з методами аналітико-синтетичної обробки документів і переробки інформації.

Процес формування інформаційної культури читачів потребує диференційованого підходу, підбору методик і програм навчання з урахуванням професійної спеціалізації читачів, рівня їх інформаційних потреб та інформаційної підготовки, наявними навичками володіння комп'ютерною технікою. Особливе місце в цій роботі з різними категоріями читачів належить державним публічним бібліотекам. По-перше, ці бібліотеки відвідують читачі, різні за віком, рівнем освіти, професійною кваліфікацією та ін. По-друге, діапазон інформаційних потреб, запитів читачів, що звертаються в бібліотеку, не обмежений. Тому організацію заходів по інформаційній освіті в ЦБС доцільно проводити в 3 рівнях:

1) традиційне навчання користуванню бібліотекою (бібліотечна орієнтація), що обмежується наданням інформації про фізичне розміщення фондів і обладнання, про існуючу в бібліотеці систему обслуговування;

2) бібліографічне навчання, що передбачає навчання методам пошуку інформації і вивчення бібліографічних джерел;

3) навчання читачів користуванню інформацією на новітніх носіях, електронними базами даних із застосуванням комп'ютерної техніки.

Зміст, форми і методи інформаційної освіти читача визначаються не тільки рівнем його культури читання або професійними потребами, але й умовами праці в бібліотеці, нерідко ситуативними методами обслуговування: в одних випадках бібліотекар може популярно роз'яснити правила розстановки книг на полицях, принципи користування алфавітно-предметним покажчиком до систематичного каталогу і картотеки статей, в інших – необхідне знайомство з відповідними ДСТами і документацією, що регламентують правила опису видань, а в деяких – проводити практичні заняття по бібліографічному опису, пошуку книг за окремою тематикою або якогось видання за допомогою ДБА, по користуванню комп'ютерною технікою і т.д.

Форми навчання відрізняються способом передачі інформації, широтою охоплення аудиторії: це виставки, огляди, консультації, бібліографічні уроки, екскурсії, дні бібліографії, путівники, методичні поради та ін. Відомо, що перевагу читачі надають найменш заформалізованим заходам, до яких можна віднести:

1) оглядові екскурсії по бібліотеці і стислі лекції з основ інформаційного пошуку для читачів, що тільки-но записались;

2) надання читачам можливості самостійно навчатися з використанням аудіо і відеокасет;

3) розповсюдження путівників по фондам і каталогам, пам'яток читачам для самостійної орієнтації;

4) розвиток системи наочних засобів оповіщення про структуру бібліотеки, її довідково-пошуковий апарат;

5) підготовка і видання методичних порад по користуванню базами даних і електронним каталогом;

6)організація курсів по навчанню користуванням комп'ютерною технікою.

Діалогова форма спілкування є найбільш ефективною формою взаємодії бібліотекаря і читача. Індивідуальне консультування має бути превалюючи в роботі з читачами і повинно супроводжувати обслуговування в різних відділах бібліотеки.

Позитивні результати має також інформаційна освіта читачів в процесі виконання їх запитів, тому що читач при цьому виявляє особисту зацікавленість у сприйманні інформації. Таким чином, довідково-бібліографічне обслуговування можна використовувати як базову форму інформаційного навчання, під час якого проходить засвоєння читачем основ бібліографічної, інформаційної грамотності, закріплення навичок самостійного пошуку літератури.

Результативність інформаційної освіти фахівців є ефективною, якщо вона проводиться в поєднанні з діючими формами підвищення професійної кваліфікації кадрів. Цей напрямок в діяльності ЦБС здається перспективним і тому його слід активніше впроваджувати в практику.

Пропоную для бібліотек програму школи «Читач бібліотеки». Ця програма розрахована на нових читачів, які не мають навичок бібліотечно-бібліографічної грамотності, і включає такі питання:

1. Публічна бібліотека. Її інформаційний потенціал

1.1 Історія бібліотеки

1.2 Фонди бібліотеки

1.3 Структура бібліотеки. Організація обслуговування читачів. (Платні послуги)

1.4 Сучасні інформаційні технології

1.5 Права і обов'язки читачів

2. Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки. Методика пошуку літератури

2.1 Каталоги і картотеки

2.2 Енциклопедії, словники, довідники

2.3 Бібліографічні посібники

2.4 Бібліографічний опис документа

3. Екскурсія по бібліотеці (для бажаючих)

4. Консультація за запитаннями читачів

Програма курсу «Інформаційна культура читача» (8 годин), розроблена і розрахована на студентів-дипломників, спеціалістів й інші категорії читачів, які мають первинні навики роботи в бібліотеці, з бібліографічними та інформаційними джерелами. Ця програма передбачає поглиблене навчання за галузевим принципом, вивчення вузьких і вузько профільних тем і висвітлює такі питання:

1. Бібліотеки України та регіону. Їх інформаційний потенціал

2. Довідково-бібліографічний апарат за окремою галуззю знань

2.1 Таблиці класифікації (ББК)

2.2 Розділи систематичного каталогу і систематичної картотеки статей

2.3 Енциклопедії, словники, довідники з окремої галузі знань

3. Бібліографія літератури за галуззю

3.1 Предмет бібліографії

3.2 Різноманітні типи і види бібліографічних посібників

3.3 Бібліографічні посібники за галуззю (типи і види)

4. Методика бібліографічного пошуку за темою. Практичні заняття

В умовах формування інформаційного суспільства бібліотеки мають забезпечувати користувачам доступ до електронних каталогів інших бібліотек, до електронних журналів, до всіх баз даних, які є в бібліотеках та інформаційних центрах. Це дає можливість навіть віддаленій бібліотеці забезпечити користувачам той же обсяг, глибину і якість інформації, як і у великій бібліотеці, враховуючи при цьому специфіку регіону, потреби і запити організацій, підприємств, установ, фірм, тобто як колективних, так і індивідуальних споживачів інформації.

У зв'язку з цим одним з напрямків діяльності бібліотеки повинно стати навчання читачів користуванню комп'ютерною технікою, яке може здійснюватися на комерційній основі. Цей напрямок може бути реалізований на базі спеціально обладнаного комп'ютерного класу, де водночас можуть проходити курс навчання не тільки читачі, але й працівники бібліотеки.

Автоматизація бібліотечних процесів потребує від бібліотекарів вміння працювати з електронними базами даних, володіння комп'ютерними технологіями, що стає обов'язковою умовою фахової підготовки працівників бібліотечно-інформаційної сфери. Тому виникає проблема адекватного підвищення інформаційної культури бібліотечних фахівців, які сьогодні повинні бути не тільки «лоцманами книжкових морів», але й навігаторами комп'ютерних мереж, чия діяльність формує нове інформаційне середовище.

Проблема розвитку інформаційної культури особистості невичерпна і має вирішуватись у бібліотеці на сучасному рівні.

Систематичне поповнення та редагування електронного каталогу – один з найважливіших напрямків роботи відділу наукової обробки літератури, який був створений 1 січня 2002 року на базі сектору наукової обробки літератури. Створення ЕК включає в себе процеси складання бібліографічного запису на нові надходження документів та ретрофонд. Процес створення ЕК починається в відділі комплектування, коли відомості про документ вводяться в базу даних «Замовлення». При одержанні документа запис редагується у відділі комплектування і після цього його редагує наш відділ. Редагування запису включає в себе процес індексації, тобто визначення поличного індексу, авторського знаку, каталожного індексу, предметної рубрики. Подальше редагування бібліографічного запису передбачає визначення типу документа, додаткової інформації, а саме: відомостей щодо назви, про відповідальність, інформації про видання, серію. Потрібно сказати, що в нашому відділі редагується весь бібліографічний запис, тобто здійснюється подвійний контроль, який сприяє більш якісному відображенню інформації в електронному каталозі. Результатом завершення роботи над конкретним документом є каталожна картка та книжковий формуляр, які ми друкуємо. Процес друку буде здійснюватись доти, поки існуватимуть карткові каталоги та видача документів користувачам в традиційному режимі.

Створення ЕК передбачає певні труднощі. І перш за все тому, що при внесенні кожного документа потрібно розкрити його зміст шляхом формування тематичної рубрики. В зв'язку з цим я би хотіла зупинитись більш детально на роботі з тематичним каталогом, або з предметним рубрикатором, як його часто називають, який є складовою частиною ЕК.

Електронний варіант тематичного каталогу відкрив необмежені можливості для розкриття змісту документів, які є в фонді бібліотеки. Він допомагає задовольняти найвимогливіші запити читачів. Та велика проблема – створення такого рубрикатора. Єдиного рецепту для створення тематичного каталогу немає і, напевно, не може бути. Можливі лише загальні рекомендації, а кожна бібліотека, враховуючи свою специфіку, створює свій тематичний каталог.

Формулювання і формування тематичних рубрик – дуже складний процес. Принцип, покладений в основу тематичного каталогу, – синтез систематизації, предметизації і логіки. Наповнення відбувається за допомогою створення нових тематичних рубрик, до появи яких спонукає наявність тієї, чи іншої інформації у виданнях. При формуванні стилю рубрик враховуються запити читачів, які вже були, і програмуються ті, які можуть бути в майбутньому. Рубрикатор охоплює всі галузі знань, з яких у фонді бібліотеки є документи і основні рубрики. Групування тематичних рубрик, у межах конкретної галузі має багатоступеневий рівень – від загального до більш детального. Ступінь деталізації рубрик з профільних для університету галузей більш розширена, ніж для непрофільних. Рубрики постійно редагуються: змінюються у відповідності до запитів читачів. Кількість рубрик, які визначаються при внесенні документа, залежить від кількості інформації, що містить документ. Мета – максимально розкрити зміст документа, для того, щоб швидко і якісно задовольнити потреби наших читачів.

Мова тематичних рубрик – українська. В деяких випадках – англійська, якщо термін не має офіційного перекладу українською мовою. Деякі рубрики формуються мовою оригіналу та у загальновживаному перекладі українською і російською мовами. Часто ми зустрічаємось з випадками, коли терміни мають різні переклади з іноземної мови, особливо це стосується прізвищ. Хочу звернути увагу, що при формуванні рубрик, слід використовувати принцип синонімічності окремих назв. Цим самим розширюємо варіанти пошуку.

Цікава рубрика тематичного каталогу «Персоналії». Тут зібрані документи про відомих діячів науки, освіти, культури. Принцип розташування рубрик в цій базі даних – алфавітний. Довідкова література знаходить відображення в тематичному каталозі під рубриками «Енциклопедії», «Словники». Відкриваючи ці рубрики, ми можемо знайти інформацію про довідкову літературу з різних галузей.

Процес створення тематичного каталогу ніколи не вичерпає себе, тому що завжди будуть виникати нові поняття, ускладнюватись запити наших читачів. З часом наш тематичний каталог стане більш досконалим.

Наступним напрямком по наповненню ЕК є ретроспективне введення фондів. При виборі методики проведення ретроконверсії слід зупинились на методі набору інформації безпосередньо з документів, що відкриває нам такі можливості:

- здійснювати бібліографічний опис документів згідно ГОСТУ, який діє на сьогоднішній день;

- правильно визначати предметні рубрики;

- виявляти помилки в систематизації;

- вказати адресу місце находження кожного примірника.

Основна мета при цьому є усунення помилок при систематизації в попередні роки. Успіх роботи значною мірою залежить від контролю за обсягом та якістю роботи. Контроль раніше здійснювався щотижня, а зараз – щомісяця. Періодично підсумки обговорюються на методнарадах.

Впровадження інформаційних технологій в роботу бібліотеки суттєво змінило процес обробки документів. При переході від ручної до автоматизованої технології деякі процеси обробки документів лишились без змін. Такі, наприклад, як технічна обробка документів, передача їх до відділу книго збереження та відділів обслуговування, робота з картковими каталогами. Але деякі операції доповнились або ускладнились. Такі, наприклад, що пов’язані з лінгвістичним забезпеченням документів (формування тематичної рубрики). Ці операції вимагають від працівників додаткових інтелектуальних затрат, що в свою чергу, збільшує працезатрати. Крім того, електронний каталог вимагає постійного редагування, внесення змін, які відбуваються в книжковому фонді, що вимагає також додаткового робочого часу. Спрощено процес перевірки на дублетність: електронний каталог дає відповідь про наявність документа у фонді бібліотеки. Електронний варіант алфавітно-предметного покажчика (АПП) допомагає нам під час систематизації. Комп’ютеризація відділу дала змогу спростити процес друку каталожних карток, книжкових формулярів.

При переході до автоматизованої технології, кожний систематизатор повинен бути універсалом. Тобто: документ потрібно за систематизувати, внести бібліографічні дані в ЕК, розкрити тематику документа, здійснити друк каталожних карток, книжкових формулярів. В зв’язку з цим зростає роль бібліотекаря. Працівник повинен вміти працювати на комп’ютері, досконало знати систему, по якій індексується документ, вміти грамотно розкрити зміст кожного документу. Кожний систематизатор повинен постійно вдосконалювати свою майстерність, працювати над розширенням свого світогляду.

Застосування новітніх технологій вимагає від нас бути в постійному пошуку, удосконалювати всі свої процеси. Але поки що автоматизовані технології ще не витіснили традиційні. І тому наявність карткових каталогів вимагає друк карток, розстановку їх та редагування каталогів. Традиційна видача документів потребує друку книжкових формулярів. Поєднання цих видів робіт займає багато часу. А в майбутньому достатня кількість електронної техніки, оптимальна кількість співробітників і постійне вдосконалення їх майстерності, консервація карткових каталогів суттєво вплинуть на якість обробки документів і скоротять працезатрати.

Сьогодні особливо актуальною стає проблема переведення текстів документів, зокрема і в повному обсязі, в інформаційно-машинну форму.

Для бібліотеки це досить новий напрямок, який ще остаточно не сформований ні організаційно, ні технологічно. Створюючи систему формування повнотекстового електронного ресурсу, слід зосередитися на двох моментах: збирання і створення електронних повнотекстових документів, а також їх розміщення в локальній мережі та організація доступу до них користувачів через уніфікований інтерфейс.

Організація поповнення фонду електронними документами, як складової частини документно-інформаційного ресурсу бібліотеки, має певні відмінності, які стосуються технології оцифровування документів, їх систематизації та ін. Відзначу, що в останні два роки, враховуючи збільшення вдвічі асигнувань на комплектування та беручи до уваги необхідність задоволення нових інформаційних потреб сучасних користувачів за рахунок переваг нового електронного інформаційно-комунікаційного середовища, ми постійно розширюємо замовлення та репертуар електронних повнотекстових документів (до 100 назв на рік).

Головним завданням тут є оптимізація документів для розміщення їх в мережі і забезпечення внутрішнім дружнім інтерфейсом. Особливо це стосується об’ємних документів, наприклад: баз нормативно-законодавчих актів тощо. Оскільки йдеться про внутрішню навігацію між частинами документу та необхідністю передачі через мережу великих обсягів інформації.

На сучасному етапі значно складнішим, проблематичним і відповідальнішим є створення повнотекстового електронного ресурсу, як невід’ємної частини загального процесу формування загально бібліотечного фонду та адаптації його до нових інформаційних умов.

Технологія формування та використання повнотекстових ресурсів передбачає два основних процеси: створення повнотекстових документів та організація механізму пошуку і доступу користувачів до цих документів.

Вибираючи документи для включення до складу електронних повнотекстових ресурсів ми намагаємося, в основному, використовувати одиничні і низько тиражні документи, малодоступні з інших джерел, видання, які підлягають довгостроковому зберіганню та мають особливу цінність для Запорізького регіону, матеріали, що користуються підвищеним попитом у читачів, але доступ до них лімітований, через обмежену кількість, матеріали, що перебувають у поганому фізичному стані.

Процес створення електронних документів значною мірою залежить від типу, обсягу і якості джерел вихідних документів, які первісно лежать в основі створюваних повнотекстових ресурсів. Документи, які організуються спеціалістами в електронні, об’єднуються за різними ознаками, зокрема такими, як тематична спрямованість, єдине джерело публікації, періодичність надходження тощо.

Термін «документ» визначає носій інформації, що є предметом каталогізації. Це може бути книга, аудіо касета, платівка, відео стрічка, комп’ютерний файл. На кожний документ, що є в бібліотеці, складається бібліографічний опис. В останньому зберігаються загальні відомості про документ (назва, автор, видавництво тощо) та специфічні дані, характерні для окремих видів документів (інформація про мову, переклад, назву серії, посилання на електронну копію, місце збереження в базі даних, контейнері локальної мережі, компакт-диску чи сервері глобальної мережі).

Формат електронних документів має відповідати вимогам розширених засобів його перегляду. Це можуть бути файли текстових редакторів, електронних таблиць, малюнків тощо. Для редагування і перегляду таких документів на робочих місцях застосовуються відповідні програми, зокрема для текстових документів використовуються формати PDF, PostScript та HTML.

Про наявність тексту документу користувач може дізнатися з бібліографічного опису: якщо кнопка зміст сіра, то електронної копії немає. При перегляді документів у різних табличних формах у стовпчику „Ел. форма” відображаються значення „Так” чи „Ні”. Для перегляду змісту документу споживач інформації користується пунктом меню „Документ / Переглянути зміст”. При цьому запускається відповідний засіб перегляду застосування, який відображає документ на екрані монітора. Щоб забезпечити доступ до читання, необхідно спочатку підготувати файл документу і розмістити його в мережі, зокрема, у формі бібліографічного опису документу та натиснути кнопку „Ел. копія”.

Для формування повнотекстового електронного ресурсу вкрай важливим є забезпечення його збереження. В IПС „Бібліотека” існує для цього п’ять типів місць:

1) база даних – документи зберігають в базі даних як окремі поля бінарного коду;

2) локальна мережа – документи зберігаються на файловому сервері локальної мережі там, де вони розміщені користувачем. Система не переписує файлів, а лише робить відповідне посилання з бібліографічного опису;

3) локальний CD – документ зберігається на компакт - диску, який необхідно поставити в локальний привід даної робочої станції, фактично це окремий випадок попереднього варіанту, окрім того, що шлях до приводу компакт диску задається в параметрах робочої станції;

4) URL – адреса в мережі Інтернет, за якою знаходиться документ; контейнер – каталог на сервері локальної мережі, який визначається в параметрах системи.

Всі ці типи мають єдину ідею – зберігати інформацію на сервері мережі, і відрізняються лише за орієнтацією на тип серверу мережі (сервер бази даних, файловий сервер, сервер Інтернет), а для файлового серверу ще, і за способом визначення адреси (локально на фіксованому диску, за місцем, що визначив користувач та за місцем, що визначив адміністратор).

Найбільш зручним з точки зору доступу до інформації та її захисту є збереження ресурсу в базі даних. Проте для великих за обсягом документів такий спосіб спричиняє суттєве збільшення БД, що не завжди бажано і з економічної, і з технічної точки зору. Збереження на файловому сервері локальної мережі потребує відповідного права доступу на рівні мережевої файлової системи (для спеціалістів бібліотеки – на запис, користування і знищення, для користувачів – на перегляд). Збереження на локальному CD орієнтовано на таку технологію, коли читачеві видається компакт-диск для роботи з локального приводу. Контейнер дозволяє організувати автоматичну компресію (декомпресію) документів з метою економії місця, а в усьому іншому – схожий на два попередні. URL – відкриває можливість робити посилання з бібліографічного опису документу на його зміст в мережі Інтернет, що, при наявності стійкого зв’язку, постійній готовності відповідного серверу мережі, є найзручнішим.

Стосовно переведення друкованого документу в електронний: реалізується з допомогою двох сканерів, стандартного програмного забезпечення Fine Reader 6,0 (6-ой Файн Рідер), з розширенням 300 dpi (ді-пі-ай) для текстових документів. Останнім часом здійснюється робота по оцифровуванню раритетної колекції карт відомого краєзнавця Віктора Гавриловича Фоменка, праці якого викликають великий інтерес у науковців, викладачів та студентів вузів, сучасних дослідників рідного краю.

Вже зараз треба реальніше і ретельніше, опираючись на досвід інших, визначати сфери застосування, в яких електронні засоби виявляються найбільш ефективними замінниками друкованих видань (це стосується, в першу чергу, науково-технічної інформації, законодавчих актів тощо) та відповідальніше підходити до розробки критеріїв відбору документів.

В силу різних об’єктивних і суб’єктивних причин у нас в регіоні, не дивлячись на неодноразові обговорення та узгодження, не набуває розвитку об’єднання провідних бібліотек у консорціум, що гальмує, передусім, одержання спільного доступу до пакетів електронних документів та негативно позначається на формуванні регіонального інформаційного ресурсу власної генерації.

Проблематичним залишається відлагодження технічного забезпечення, надійності збереження інформації, електронної обробки її, оскільки фінансові спроможності бібліотеки не дають змоги через високі ціни на техніку своєчасно оновлювати обладнання та здійснювати його планову заміну.

Хотілося б також зупинитись і на проблемах формування фондів електронних документів, які потребують вирішення на державному рівні, зокрема це стосується:

1) забезпечення уніфікованого і простого інтерфейсу;

2) правових питань взаємовідносин бібліотек з власниками авторських прав, широти доступу і свобод копіювання, комерційне використання і т. ін.;

3) оцифровки і архівування стародруків, рідкісних дореволюційних видань;

4) підготовки спеціалістів, які б поєднували базові професійні знання, навички з умінням обходитися з сучасними носіями інформації, базами даних, комп’ютерними технологіями та забезпечення закріплення таких кадрів, в т.ч. і матеріальне;

5) організаційно-методичного та інформаційного забезпечення процесів формування повнотекстових ресурсів з боку національних бібліотек.

Висновок

Бібліографія надає неоціненну допомогу в ознайомленні з існуючою літературою у відшуканні найбільш потрібних творів. Вона дає можливість не заблудитися у «дрімучих лісах книги», добре орієнтуватися у наявних книжкових багатствах, широко використовувати їх, цілеспрямовано працювати.

Бібліографія покликана не безсторонньо реєструвати нові книги й твори, а сприяти поширенню тих, які дають правильне спрямування читачеві, будуть корисними в його читанні.

Завданням бібліографічної роботи бібліотекаря є складання рекомендаційних списків літератури.

Складаючи рекомендаційні списки літератури, вибирають тему списку і детально вивчають її, звертаючи увагу читачів на актуальні за своєю тематикою твори літератури.

Глобальний фактор – входження нашої країни в новий етап соціально-політичного розвитку, безумовно, безпосередньо і принципово впливає на формування інформаційних ресурсів бібліотек. В державі поступово змінюється тип суспільства, змістовно інші інформаційні ресурси починають користуватися попитом і входити до складу необхідних для підтримки і розвитку модернізаційних тенденцій. Отже саме ці ресурси повинні бути передусім доступні населенню і саме їх необхідно нарощувати у регіональних бібліотеках у першу чергу.

Цей висновок підтверджують і результати аналізу запитів та вивчення потреб читачів бібліотек: все більше затребуваною стає фактографічна і повнотекстова, а не бібліографічна інформація. Крім того, нині, в наш нелегкий час, вкрай важливо не лише забезпечити доступ до інформації, але й зберегти (чи відновити) особливо цінні, рідкісні документи, інтегрувати їх в нове інформаційне середовище без жодних втрат. Тому сьогодні особливо актуальною стає проблема переведення текстів документів, зокрема і в повному обсязі, в інформаційно-машинну форму.

Створюючи систему формування повнотекстового електронного ресурсу, ми зосередили свої зусилля на двох моментах: збирання і створення електронних повнотекстових документів, а також їх розміщення в локальній мережі та організація доступу до них користувачів через уніфікований інтерфейс.

Організація поповнення фонду електронними документами, як складової частини документно-інформаційного ресурсу бібліотеки, має певні відмінності, які стосуються технології оцифровування документів, їх систематизації та ін. Беручи до уваги необхідність задоволення нових інформаційних потреб сучасних користувачів за рахунок переваг нового електронного інформаційно-комунікаційного середовища, потрібно постійно розширювати замовлення та репертуар електронних повнотекстових документів (до 100 назв на рік).

Головним завданням тут є оптимізація документів для розміщення їх в мережі і забезпечення внутрішнім дружнім інтерфейсом. Особливо це стосується об’ємних документів, наприклад: баз нормативно-законодавчих актів тощо. Оскільки йдеться про внутрішню навігацію між частинами документу та необхідністю передачі через мережу великих обсягів інформації.

На сучасному етапі значно складнішим, проблематичним і відповідальнішим є створення повнотекстового електронного ресурсу, як невід’ємної частини загального процесу формування загально бібліотечного фонду та адаптації його до нових інформаційних умов.

Технологія формування та використання повнотекстових ресурсів передбачає два основних процеси: створення повнотекстових документів та організація механізму пошуку і доступу користувачів до цих документів.

Вибираючи документи для включення до складу електронних повнотекстових ресурсів слід використовувати одиничні і низько тиражні документи, малодоступні з інших джерел, видання, які підлягають довгостроковому зберіганню та матеріали, що користуються підвищеним попитом у читачів, але доступ до них лімітований, через обмежену кількість, матеріали, що перебувають у поганому фізичному стані.

Процес створення електронних документів значною мірою залежить від типу, обсягу і якості джерел вихідних документів, які первісно лежать в основі створюваних повнотекстових ресурсів.

Термін „документ” визначає носій інформації, що є предметом каталогізації. Це може бути книга, аудіо касета, платівка, відеострічка, комп’ютерний файл. На кожний документ, що є в бібліотеці, складається бібліографічний опис. В останньому зберігаються загальні відомості про документ (назва, автор, видавництво тощо) та специфічні дані, характерні для окремих видів документів (інформація про мову, переклад, назву серії, посилання на електронну копію, місце збереження в базі даних, контейнері локальної мережі, компакт-диску чи сервері глобальної мережі).

Формат електронних документів має відповідати вимогам розширених засобів його перегляду. Це можуть бути файли текстових редакторів, електронних таблиць, малюнків тощо.

Бібліографічна наука не стоїть на місці, а знаходиться в безперервному русі. Отже, все нове, життєво необхідне для успішної професійно-виробничої, науково-дослідницької та навчальної діяльності треба вміти знайти і взяти з відповідних літературних джерел.

Використана література

1. Данисьев В.И. Общая библиография. – М., 1984.

2. Беспалова Э.К. Библиография как деятельность. – Сов. Библиогр., 1990, №6

3. Диомидова Г.Н. Общий курс библиографии: проблемное обучение. – К., 1991, №6

4. Словник бібліографічних термінів. – К.: Книга, 1993

5. Закон України про бібліотеки і бібліотечну справу // Відомості Верховної Ради України.-1995.-14 лютого.-С.121-131.

6. Загорская Е.И. Библиотечные каталоги и каталогизация в меняющемся мире // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества (8-я Международная Конференция "Крым 2001"/ГПНТБ России.–М.,2001.-Т.1.– С.522-524.

7. Каспарова Н.Н. Правила каталогизации: Настоящее и будущее // Научные и технические библиотеки.– 2000.-№6.-С.71-77.

Лавренова О.А. Электронные каталоги: тенденции и практика // Научные и технические библиотеки.-2000.- №2.-С.29-35.

8. Моторина А.Н. Традиционные и автоматизированные способы обработки документов: использование в библиотеке // Инновационная и маркетинговая деятельность библиотек высших учебных заведений: Зональная научно-практическая конференция, 11-14 сентября 2000.-НБ Южно-Уральского университета, 2000.-С.96-104.

9. Сукиасян Э.Р. Электронный каталог и читатель //Научные и технические библиотеки.– 2000.- №9.-С.79-85.

10. Автоматизация библиотек области: Анализ деятельности / ДОУНБ им. Н. К. Крупской; Сост. Е. А. Соколова. - Донецк, 1997. - 8 с.

Бабіч В. Імідж бібліотеки на межі тисячоліть // Вісн. Кн. палати. - 1999. - № 6. - С. 8-9.

11. Белоглазкина И.Г., Лободенко Л.К. Эталон и реальность: [О моделях и реальном состоянии информ. культуры соврем. библ.-библиогр. персонала]// 12. Библиография. - 1999. - № 4. - С. 42-51. - (Грани информ. культури).

13. Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: Материалы 3-ей Междунар. конф. "Крым-96". Т. 2. - М., 1996. - 336 с.

14. Викулин А. А. Информационная деятельность общедоступных библиотек // Библиография. - 1995. - № 4. - С. 9-12.

15. Вобленко Ю. Інформаційна культура в працях провідних бібліотекознавців та бібліографознавців // Вісн. Кн. палати. - 1999. - № 2. - С.7-8.

16. Вобленко Ю. Система формування інформаційної культури юнацтва в бібліотеці на основі програмно-цільової методики // Вісн. Кн. палати. - 1999. - № 3. - С. 4-6.

17. Геллер И.С., Паршукова Г.В. Вновь об актуальной проблеме: Обучение студентов основам ББЗ и динамическому чтению // Библиография. - 1994. - № 4. - С. 23-29.

18. Головко С.И. Самим учиться и учить других // Библиография. - 1995. - № 3. - С. 24-28.

19. Ершова Т.В., Хохлов Ю.Е. Информационное общество и будущее библиотеки // Науч. техн. б-ки. - 1998. - № 1. - С. 38-40.

20. Ершова Т.В. Усиление роли публичной библиотеки в информационном обществе // Науч. и техн. б-ки. - 1999. - № 1. - С. 71-76.

21. Інформаційна культура інженера // Інженер і час: Метод.-бібліогр. матеріали / ХДНБ ім. В.Г. Короленка; Склад.: К.О. Ткач, О.М. Рибальченко. - Х., 1997. - С. 32-52.

22. Калюта В.В., Танерская Г.М. Основы ББЗ - студентам-историкам // Мартынова Е.В., Сбитнева Г.Н. Информационная культура в свете непрерывного образования // Наукова бібліотека в сучасному соціокультурному контексті: Міжнар. наук. конф., Київ, 12-15 жовт. 1993р. - К., 1993. - Ч. 2. - С.159-161.

23. Медведева Е.А. Информационное обучение на Украине // Библиография. - 1997. - № 1. - С. 10-19.

24. Медведєва Є. Концептуальна модель інформаційного навчання користувачів // Бібл. вісн. - 1997. - № 2. - С. 4-7.

25. Медведева Е. А. Основы информационной культуры: (Программа курса для вузов) // Социол. исслед. - 1994. - № 11. - С. 59-67.

26. Минкина В., Брежнева В. Формирование информационной культуры личности: роль библиографа // Мир библиографии. - 1998. - № 4. - С. 21-23.

27. Сафиуллина З.А. Потребители информации как объекты библиотечно-библиографической диагностики // Библиография. - 1997. - № 4. - С. 10-14.

28. Семеновкер Б.А. Информационная культура: от папируса до компактных оптических дисков // Библиография. - 1994. - № 1. - С. 11-14.

29. Соціальні функції бібліотек у сучасних умовах: (Метод. рекомендації) / М-во культури України, Нац. парламент. б-ка України; Матеріал підгот. І.А. Полякова. - К., 1995. - 15 с.

Додаток 1

Додаток 2

Систематизація бібліографічних посібників

Додаток 3

Формування у молодших школярів самостійності в процесі роботи з дитячою книжкою

Формування у молодших школярів навичок швидкочитання як засобу усвідомленого сприйняття художнього твору

Особливості вивчення творів різних жанрів в початковій школі

Розвиток мовленнєвої діяльності молодших школярів на уроках читання

Теоретичні основи теплотехніки

Формування умінь і навичок виразності голосного читання в учнів початкової школи

Формування навички швидкого читання у молодших школярів

Формування читацьких інтересів молодшого школяра на основі використання ілюстрованого матеріалу

Экономическая система

Методика вивчення дієслова в початкових класах

Методика навчання дітей усного переказу в 2-му класі

Робота над удосконаленням орфоепічних навичок молодших школярів

Шпаргалки з курсу Теорія і методіка журналістської творчості ГЕК

Вивчення байок в початковій школі

Основи інтелектуальної власності

Філософія кохання у творчості письменників кінця XIX - початку XX століття

Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів

Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження