Реферат: Нестор Літописець про Золоті ворота

Реферат

на тему:

“Нестор Літописець про Золоті ворота”

Виконав:

Учень 10-А класу

Сзш №286

Лівак Ол.

Перегорнувши сторінки літопису, від 1037 р. читаємо: "У рік 6545 [1037]. Заклав Ярослав город - великий Київ, у цього Ж города ворота суть Золотії. Заклав він також церкву святої Софії, премудрості Божої, митрополію, а по сім церкву на Золотих воротах кам'яну, святої Богородиці Благовіщення... По сім [він звів] святого Георгія [Побідоносця] монастир і [монастир] святої Орини".

Літописець з пафосом розповідає про будівельну діяльність Ярослава Мудрого в Києві. Не варто, звичайно, розуміти його слова буквально. Місто Київ давно вже існувало й закладати його знову не було потреби. Літопис повідомляє про закладання нових укріплень навколо розширеної міської території, так званого "міста Ярослава". Щоб читачеві було зрозуміло, про які укріплення йдеться, він Додає, що в них "є Золоті ворота".

Далі мовиться про закладини митрополичого Софійського собору - головного храму Київської Русі, будівництво церкви Благовіщення на Золотих воротах і монастирів Георгія й Ірини.

Дослідники літопису давно вже помітили, що всі ці грандіозні споруди не можна було побудувати протягом одного року. Вони дійшли висновку, що під 1037 р, у літопису підбиваються підсумки й складається подяка Ярославові Мудрому за його п'ятнадцяти-двадцятилітню будівельну діяльність у Києві. З повідомлень літопису, на жаль, не можна встановити точну дату спорудження тієї чи іншої будівлі, а можна лише гадати про те, яка з них була зведена раніше, а яка пізніше. Першим було побудоване "місто велике", потім Софійський собор, надбрамна церква на Золотих воротах, монастирі Георгія й Ірини.

Щоправда, про будівництво монастиря Георгія більш точно можна судити завдяки дивом уцілілому іншому писемному джерелу, так званому прологовому "Сказанню про освячення церкви Георгія в Києві перед воротами св. Софії".

Чому ж так детально ми аналізуємо літописний запис 1037 р.? По-перше, тому, що це одне з найперших повідомлень Про Золоті ворота; по-друге, в ньому є цікава деталь, що стосується історії спорудження їх. У запису спочатку йдеться про будівництво "міста великого", тобто укріплень, потім Софії і лише иісля цього про церкву Благовіщення на Золотих воротах. Отже, деякий час головні ворота нових укріплень функціонували без надбрамного храму. Адже не могли побудовані укріплення залишатися взагалі без воріт.

Звичайно, можна припустити, що літописець просто поcтавив попереду більш значну будівлю -Софійський собор, а потім уже менш значну - церкву Благовіщення. Такеприпущення було б цілком вірогідним, якби не існувало ще одного писемного свідчення, яке, можливо, є навіть більш раннім, ніж літописний запис. Це написане в 1037-1050 рр. "Слово про Закон і Благодать" Іларіона, наближеної особи Ярослава Мудрого.

Дуже багато місця в "Слові" відведено діяльності Володимира Святославовича. Його діяння і діяння бабуні Володимира - княгині Ольги порівнюються автором з діяльністю візантійського імператора Костянтина І (334-337 рр.) та його матері Олени, при яких християнство стало державною релігією у Візантії. Пише Іларіон і про продовжувача "добрих справ" Володимира - його сина Ярослава, котрий "незавершене тобою завершив", і перераховує будівлі, зведені при ньому: Софійський собор, укріплення міста, церква Благовіщення. Цікаво, що таких будівель він згадує менше, ніж Нестор. Він складає подяку Ярославові Мудрому за спорудження Софійського собору, пишно прикрашеного "золотом і сріблом, камінням дорогим та посудом", який встиг уже прославитися серед країн, що оточували Київську Русь, і за спорудження церкви Благовіщення. Іларіон жодним словом не згадує монастирів Іеоргія й Ірини, які, без сумніву, мали бути поставлені ним у заслугу Ярославу.

Але найдивнішим є навіть не це. Дякуючи за церкву Благовіщення, Іларіон говорить про будівництво її не на Золотих воротах, як це зазначено в літопису, а на Великих воротах. Це підтверджує правильність читання й розуміння літописного запису 1037 р., згідно з яким спочатку було побудоване укріплення з воротами, але без надбрамного храму, потім Софія і лише після неї церква Благовіщення. Із "Слова" Іларіона випливає, що до спорудження надбрамного храму ворота називалися Великими, а назва "Золоті", безперечно, пізніша.

Отже, з літописного запису 1037 р. та “Слова” Іларіона можна почерпнути такі дані про Золоті ворота в Києві : вони були побудовані одночасно з укріпленнями “міста Ярослава”, од-ночасно з Софійським собором чи трохи раніше від нього, тобто в 1037р. Спочатку ворота називалися Великими, Після будівництва Софії на воротах була споруджена церкпн Благовіщення. Треба думати, що проміжок часу, коли головні міські ворота функціонували без надбрамного храму, був нетрива-лим і не перевищував декількох років.

Доповнити дані про Золоті ворота можна на підставі "Сказання про освячення церкви Георгія..." У ньому розповідається, як Ярослав Мудрий задумав побудувати в Києві церкву на честь свого патрона Георгія. Тут треба зазначити, що в давнину багато хто мав двоє імен: світське і християнське, хрестильне. Зокрема, християнське ім'я Ярослава Мудрого було Георгій, а його дружини Інгігерд - Ірина. Ось тому він і вирішив побудувати один храм своєму патронові Георгію, а другий - на честь Ірини. Із "Сказання" стає зрозуміло, що церква Георгія була споруджена на початку 50-х років XIст., оскільки її освятив митрополит Іларіон, перший митрополит, призначений з русичів, а не з греків, собором єпископів у Софійському соборі в 1051 р.

У "Сказанні" йдеться проте, що під час будівництва церкви Георгія виявилося мало робочої сили. Тоді князь наказав сповістити на торгу, що тим, хто працює, платитимуть за день по ногаті "і стало багато працюючих". Для розрахунку з робітниками "повелів (князь. - С. В.) куни возити на возах у комари Золотих воріт". Цим хутром з куниць і оплачувалась робота на будівництві. Хутро возили "в комари Золотих воріт".

Виникає запитання: що це за "комари"? У Давній Русі комарами називалися склепінчасті кам'яні перекриття у світських та культових будівлях. Отже, вислів "возили в комари Золотих воріт" можна розуміти так, що хутро куниць, призначене для оплати робіт, звозили під склепіння Золотих воріт. Варто зауважити, що груба помилка в читанні й розумінні цього терміна призвела до сумних наслідків під час одного з дослідженьЗолотих воріт у першій половині XIXст., про що йтиметься нижче.

Перед ученим, який звертається до того чи іншого писемного джерела, неминуче постає запитання: наскільки правдива інформація, закладена в цьому джерелі, чи не перекручені факти під час численних переписувань, чи не тенденційно вони висвітлені? Така перевірка потрібна і в нашому випадку. Виявляється, "Сказання" згадується вже в календарі Мстиславового Євангелія 1115 р., що збереглося до наших днів і написане переписувачем Алексою на замовлення князя Мстислава - сина Володимира Мономаха й правнука Ярослава Мудрого, котрий князював тоді в Новгороді. А це означає, що "Сказанню" цілком можна довіряти.

Отже, за писемними свідченнями можна зробити висновок, що Ярослав Мудрий до 1037 р. побудував великі укріплення навколо розширеної частини верхнього міста, Софійський собор та церкву Благовіщення на Золотих воротах. Спорудження ж патрональних монастирів Георгія й Ірини варто віднести до пізнішого часу - 50-х років XIст.

Де ж була територія розширеного Ярославом міста, чи відомі її межі та площа? Ще зовсім недавно відповісти на ці запитання було нелегко, тому що до середини XIXст. під час планування вулиць залишки давніх валів поступово зникли. Південна межа зі збереженими руїнами Золотих воріт і північна, що прилягала до давньої частини Києва - "міста Володимира", не викликали в дослідників особливих розходжень. Більш чи менш чіткою була й західна межа, що проходила по краю плато (нині - вул. Ярославів Вал), а ось щодо південно-східної межі "міста Ярослава" тривалий час було багато суперечок і різних тлумачень.

З літописних джерел випливає, що десь з цього боку розташовувались Лядські ворота, згадані в опису боротьби за Київ у 1151 р., коли його обложили війська В'ячеслава, Ізяслава й Ростислава, що виступили проти Юрія Долгорукого. Але де знаходилися ці ворота, було невідомо.

Рис. 3.

План укріплень

верхнього Києва

вХІ-ХШст.:

1 - Золоті ворота;

2 -Львівські ворота;

3 -Лядські ворота.

Більшість учених XIXст. схилялася до того, що південно-східна межа укріплень XIст. проходила по верхній частині гори (приблизно по нинішній вул. Володимирській). І лише в наш час з’явилися нові, ближчі до істини думки. Зокрема, у 1948 р. опублікували свій план верхнього Києва О. Тихоні) вич та М. Ткаченко; південно-східну межу укріплень еони провели не по верху гори, а від Золотих воріт опустилися вниз, до сучасного майдану Незалежності. Цей план, уточнений і доповнений у результаті археологічних досліджень В. Богусевича та П. Раппопорта, проведених у 1952 р. біля телецентру (вул. Мала Підвальна), найбільш точно відбиває межі укріплень "міста Ярослава" (рис. 3). Вони проходили від Золотих воріт на північний схід у напрямку вул. Малої Підвальної до майдану Незалежності, де й знаходилися Лядські ворота, археологічно зафіксовані в 1981 р. Укріплення підіймались по вул. Костельній, огинали територію Михайлівського монастиря й щільно підходили до валів "міста Володимира", проходили вздовж вул. Великої Житомирської до Львівської площі, де розташовувались Львівські во-рота, далі на ділянці від Золотих воріт до Львівських укріплень - по краю плато (сучасна вул. Ярославів Вал).

Довжина укріплень "міста Ярослава" становила 3,5км, вони охоплювали площу 80 га - у 8 разів більшу від найдавнішої частини Києва, "міста Володимира".

Міські укріплення були споруджені з землі з дерев'яними конструкціями (зрубами) всередині. Висота величезного земляного валу з дерев'яною стіною, що була на ньому, та брустве-рами-заборолами сягала 16м. Установити це вдалося не відразу.

Головною спорудою, яка обумовила планування та архітектурне обличчя "міста Ярослава", став Софійський собор. З літописної розповіді відомо, що до спорудження собору це місце було "полемь вне града", де відбулася кровопролитна битва з печенігами, яка вирішила долю Русі й Києва.

Як бачимо, в літописному тексті після опису будівництва "великого міста", Софійського собору та церкви Благовіщення на Золотих воротах згадуються монастирі Георгія й Ірини. Недалеко від Софійського собору, з його західного боку, під час археологічних досліджень знайдено залишки не двох, а трьох храмів XIст. Один розташований на схрещенні вулиць Володимирської та Ірининської. Фундаменти й частини стін цієї будівлі відкриті К. Лохвицьким у 1833 р. Залишки другого храму знайшли на схрещенні вул. Рейтарської та Стрілецького провулка, а фундаменти третьої церкви того ж часу відкриті Д. Милєєвим у дворі житлового будинку на вул. Стрілецькій, що прилягає до Софійського заповідника. Сказати точно, яка з названих будівель була церквою Ірини, а яка церквою Георгія, поки що важко.

У давнину від Золотих воріт до Софійських воріт "міста Володимира" проходила біля Софійського собору головна вулиця, частиною якої нині є вулиці Золотоворітська та Во-лодимирська. Напрям її був не випадковим: вона була продовженням давньої дороги, що вела на південь по "полю вне града" від Софійських воріт ще до розширення території верхнього міста Ярославом.

Рис. 4.

Золоті ворота

в Константинополі

(ІУст.). Реконструкція.

Перерахування літописцем під 1037 р. споруд Ярослава Мудрого мимоволі примушує згадати видатне місто середньовічного світу Царгород (Константинополь) - столицю Візантійської імперії, з якою Київська Русь була пов'язана тісни-ми економічними й культурними стосунками. У Царгороді були однойменні будівлі: головний храм імперії Софія Константинопольська, побудований за імператора Юстиніана в 532 р. архітекторами Анфімієм Тралльським та Ісидором Милетським; недалеко від Софії - церква Ірини; головним тріумфальним в'їздом у місто були Золоті ворота (рис. 4.). Схожість у назвах константинопольських та київських споруд автори XIX- початку XXст. пояснювали наслідуванням будівель Царгорода.

Тут ми безпосередньо підійшли до питання про назву Золотих воріту Києві, яку часто виводили з назви Золотих воріт у Константинополі. Однак погодитися з тим, що тут було просте запозичення, важко. Безперечно, головний храм Київської Русі - Софійський собор - названо так під впливом головного храму Візантії - Софії Константинопольської.

Що стосується інших будівель, то можна засумніватися в залежності їхніх назв від константинопольських. Нагадаємо, що хрестильне ім'я Ярослава було Георгій, а його дружини Інгігерд - Ірина. Якщо Ярослав задумав створити монастирі на честь свого та дружининого патронів, то це зовсім не стосувалося того, чи були в Царгороді однойменні храми, чи ні. А якби імена патронів Ярослава та Ірини були іншими, то чи змусило б це відмовитися від будівництва патрональних монастирів у Києві? Звичайно, ні. Просто ці будівлі мали б інші назви. Треба думати, що в даному разі був простий збіг.

А тепер про назву Золотих воріт. Вона й нині часто виводиться з назви Золотих воріт у Константинополі. Але якщо згадаємо, що Іларіон назвав їх у своєму "Слові" Великими, а не Золотими, то вже це одне свідчить, що вони побудовані не як наслідування константинопольських. Якби споруджували їх за зразкоми константинопольських, то тоді з самого початку назвали б їх Золотими.

Крім сказаного, зазначимо, що Золоті ворота в Царгороді в архітектурному плані не мають нічого спільного з київськими. Вони мали трипрогонову тріумфальну арку. Головна, найвища арка призначалась для тріумфальних імператорських процесій. Київські ж ворота були однопрогоновими (рис. 5). Рони прорізували земляний вал, а не служили проходом у кам'яній стіні. Найважливішою характерною рисою київських Золотих воріт був надбрамний храм, на що досить рідко можна було натрапити серед візантійських будівель.

Інша версія щодо назви Золотих воріт у Києві, напевно, з'явилася з легкої руки польського хроніста XVст. Я. Длугоша, котрий писав: "Крім того, щоб показати пишноту, як свою,

так і міста, він (Ярослав. - С. В.) спорудив з великою щедрістю та розкішністю ворота, повернені в бік Польщі, й наказав називати їх Золотими, тому що стулки цих воріт та їхню баню прикрасив позолоченими листами".

Ми не знаємо, які писемні джерела мав у своєму розпорядженні Я- Длугош, говорячи про "позолоченість" стулок Золотих воріт у Києві, але його зауваження про позолочену баню надбрамної церкви, на наш погляд, заслуговує на значно більшу довіру. Відомо, що Золоті ворота лише одним Іларіо-ном у його "Слові" названі Великими і що саме на них Ярослав наказав побудувати надбрамний храм, після чого в усіх інших писемних джерелах називають їх лише Золотими. Таке перетворення видається вірогідним лише в тому разі, якщо надбрамний храм мав позолочену баню.

Мабуть, аналогом цьому є і назва собору Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Маємо на увазі Михайлівську Золотоверху церкву, побудовану Святополком - Михайлом у 1108 р. Важко повірити, що ця назва, яка трапляється в багатьох списках літопису, є пізнішою припискою. У всякому разі, з XIVст. вона зафіксована і в інших писемних джерелах.

Отже, маємо досить ранній приклад того, як через позолоту бані церква дістала назву "Золотоверха". Тому цілком імовірно, що й Золоті ворота в Києві так назвали з тієї ж причини. Хоча варто зазначити, що назва "Золоті" була традиційною: її мали ворота в багатьох давніх містах (Спалато, Єрусалим, Трір та ін.).

Пізніші літописні повідомлення про Золоті ворота в Іпат-ському літопису пов'язані з тими чи іншими історичними подіями, що відбувалися недалеко від них у XIIст.

Під 1146 р. літопис описує битву під Києвом Ізяслава Мстиславовича з Ігорем Ольговичем, яка повинна була вирішити долю київського престолу. У війську Ізяслава Мстиславовича були, як їх називає літописець, "свої погани", тобто нехрещені, язичники, кочові союзні племена - берендеї, коуї, тор-ки, печеніги. Узагальнювальна назва їх на Русі була "чорні клобуки". Один з таких допоміжних загонів, "...берендичі, переїхавши через [ріку] Либідь, захопили Ігорів обоз перед Золотими воротами і під городами", тобто загін берендеїв, переправившись через річку Либідь, захопив обози військ Ігоря, що перебували на дорозі перед Золотими воротами.

Особливо цікава згадка про київські міські ворота, в тому числі й Золоті, є в літописній розповіді про боротьбу за Київ Ізяслава Мстиславовича з Юрієм Долгоруким. У 1151 р. Юрій переправився з військом через Дніпро нижче Києва біля Заруба. А військо Ізяслава Мстиславовича та його спільників, очікуючи Юрія, розташувалося перед укріпленнями міста: "...невходячи в город, В'ячеслав [та] Ізяслав стали оба табо-ром перед Золотими воротами коло яру, а Ізяслав Давидовим став межи Золотими воротами і межи Жидівськими, навпроти Бориславового двора..." Допоміжне військо "своїх поган" розташувалося так: "А ковуї, і торки, і печеніги туди стали -од Золотих воріт по тих садах до Лядських воріт, а звідти -аж до [урочища] Клова, і до [села] Берестового..."

Отже, Ізяслав Мстиславович перед битвою став зі своїми військами та обозами біля Золотих воріт коло місцевості, що називалася Язина. Його спільник Ізяслав Давидович розташував своє військо між Золотими та Жидівськими (Львівськими) воротами, навпроти двору київського боярина Борислава. Загони торків, печенігів, коуїв розтяглися по городах від Золотих до Лядських воріт (перебували на нинішньому майдані Незалежності) і далі до Клова (вул. Шовковична) та Берестового (нині - Парк вічної слави).

Літописець, описуючи переговори Ізяслава та його спільників - дядька В'ячеслава і Ростислава - під час цієї битви з послом Юрія, згадує таку деталь, як ікона Богоматері на Золотих воротах: "І сказав В'ячеслав, озирнувшись на святу Богородицю, що є над Золотими воротами: "А їй нас судити, Пречистій Владичиці, із сином своїм і Богом нашим, у сей вік і в будучий". Це сказавши, він одпустив Юрієвого мужа" (тобто посла. - С. В.).

Перша сутичка на березі річки Либеді виявилась невдалою для Юрія. Його військо було відтиснене й відступило воно ЗІ значними втратами до Білгорода. Між убитими літописець особливо відзначає половця Севенча Боняковича: "...і багатьох побили. Тут же і Севенча Боняковича, дикого половчанина, убили, який був прирік: "Буду я рубати в Золоті ворота так, як і отець мій". І більше звідти ні один чоловік не переїхав уже на сю сторону". Цей "дикий половчанин", нахваляючись порубати Золоті ворота, як і його батько, згадує похід свого батька - половецького хана Боняка.

У 1096 р. за князя Святополка Ізяславовича Боняк здійснив два неочікувані напади на Київську Русь і підійшов до самого Києва. У травні цього ж року він пограбував передмістя Києва й спалив княжий двір на Берестовому, а в липні Боняк несподівано з'явився біля Києва й ледве не проникнув у місто. Напевно, під час цього походу Боняк, намагаючись увійти в місто, "рубав у Золоті ворота", тобто його воїни зробили невдалу спробу вирубати стулки Золотих воріт.

Про це саме мріяв і його син, половецький хан Севенч Бо-някович. Цілком зрозуміло, що слова "дикого половчанина" "буду я рубати в Золоті ворота" мали прихований символічний зміст. Він, безсумнівно, мріяв не лише порубати Золоті ворота, але й узяти Київ приступом, за висловом літописця, "на спис". Напевне, це й привело Севенча Боняковича до участі в поході на Київ у 1151 р.

У літопису під 1161 р. Золоті ворота згадуються під час наступу на Київ Ізяслава Давидовича, який боровся за Київський престол з Ростиславом Мстиславовичем. Військо Ізяслава Давидовича та його союзників перейшло замерзлий Дніпро біля Вишгорода й наблизилось до північно-західної околиці міста, відтіснивши в жорстокій сутичці військо двоюрідного брата Ростислава - дорогобузького князя Володимира Андрійовича. Половці, що билися на боці Ізяслава Давидовича, прорубали дерев'яну стіну, яка йшла від гори до Дніпра. Це викликало паніку серед захисників: "...і побігли берендичі: [одні] - до [урочища] Угорського, а другі - до Золотих воріт".

У згубний для Києва 1240 р. незліченні полчища монголо-татар на чолі з ханом Батиєм підійшли восени до міста й обложили його. Оборону Києва очолив воєвода Дмитр - мужній і досвідчений воїн. Але сили були надто нерівні. Монголо-татари не відважились атакувати твердиню міста - Золоті ворота. Для головного удару вони віддали перевагу більш уразливому місцю біля Лядських воріт, там, де місцевість знижувалась в бік Хрещатицької долини. Поставивши "пороки" -метальні гармати, вони день і ніч били по міських укріпленнях. Потім почався штурм. Кияни мужньо захищалися, але змушені були відійти до Десятинної церкви й тут героїчно оборонялися до останку. Київ було взято й пограбовано. Його мешканців убито, а тих, що залишилися живими, продано в рабство.

Те, що головний удар монголо-татари спрямували на Лядські ворота, зовсім не означає, що вони не пробували атакувати Золоті ворота. Під час археологічних розкопок біля Золотих воріт, особливо у рові перед ними (по вул. Золото-ворітський проїзд), було знайдено нагромадження кісток, метальних кам'яних ядер, скелетів тощо.

Скупі літописні повідомлення про Золоті ворота дають змогу в найзагальніших рисах зробити висновок про будівлю. Це - могутня для свого часу оборонна споруда з надбрамним храмом, символ міцності оборони міста. Недаремно "порубати" Золоті ворота означало взяти місто штурмом.

Золоті ворота в Києві є рідкісною пам'яткою давньоруської архітектури, в якій удало поєднались риси оборонної та культової архітектури Київської Русі.

Реферат: Нестор Літописець про Золоті ворота

Реферат

“Нестор Літописець про Золоті ворота”

Похожие рефераты: